ФКЗЕ ім. Є.О.

Патона

Самостійна
робота студента №4
з навчальної дисципліни «Економічна теорія»

Виконав: Фадєєва Ксенія

група МД-21-1/9
Перевірив: Антіпова Т.А.
 Тема : Витрати підприємства і собівартість продукції.
1. Поняття витрат і види витрат.
2. Собівартість продукції ( послуг).
3. Шляхи скорочення витрат.

1. Поняття витрат і види витрат.

Виробнича діяльність підприємства завжди пов'язана з витратами.
Насамперед це затрати на оплату праці найманих працівників, купівлю
засобів виробництва, тобто устаткування, машин, обладнання, сировини,
матеріалів, на оплату електроенергії та інше. І перш ніж розпочати
виробництво тих чи інших товарів, підприємці вивчають попит і ціни на
товари, потім розраховують витрати на виробництво товарів та очікувані
доходи і на цій основі приймають остаточне рішення про організацію
виробництва.

Витрати - це обсяг спожитих виробничих ресурсів (матеріальних,

фінансових, трудових), необхідних для здійснення підприємством
господарської діяльності, направленої на отримання прибутку у
грошовому вираженні.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є

співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та
трудові послуги, енергію тощо.

Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх

ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень,
транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні
затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи
відповідні ресурси.

  Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні

і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат
зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції.
 Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється
залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із
позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого
управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим
існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого
не виробляє.

Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється

залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на
сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат
на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу
постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних
фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів.

Постійні й змінні витрати в сумі становлять загальні або валові

витрати. Якщо постійні витрати не змінюються, а величина змінних зростає в
міру збільшення обсягів виробництва, то загальні витрати також будуть
зростати. Величина постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, а
сума змінних витрат змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.

Всі витрати підприємства укрупнено можна розділити на два блоки:

Поточні витрати, які пов’язані з вирішенням таких задач як закупівля

сировини та матеріалів, їх транспортування та зберігання, обслуговування
матеріально-технічної бази, утримання персоналу, тощо;

Довгострокові (інвестиційні) витрати, пов’язані з вирішенням

стратегічних задач підприємства, таких як будівництво, реконструкція або
придбання нових приміщень, придбання нових машин та обладнання, тощо.

Витрати підприємства включаються у собівартість продукції.

Розглянемо головні класифікаційні ознаки поточних витрат
підприємства:

1) за економічними елементами (за видами однорідних витрат):

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші витрати.

2) за калькуляційними статтями:

- сировина та матеріали;

- енергія технологічна;

- основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;

- утримання та експлуатація машин і механізмів;

- загальновиробничі (накладні) витрати;

- підготовка та освоєння виробництва;

- поза виробничі витрати.

3) за способом віднесення на собівартість:

- прямі - безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції та

можуть бути обчислені на її одиницю;

- непрямі - витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на

одиницю продукції , бо вони пов’язані не з виготовленням окремого виробу,
а з процесом виробництва загалом.

4) за ступенем залежності витрат від обсягів виробництва:

- постійні - їх сума не залежить від кількості виготовленої продукції (в

певних межах);

- змінні - їх сума залежить від обсягу виготовленої продукції.

 2. Собівартість продукції ( послуг).
Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні
витрати підприємства на її виробництво і реалізацію. 

Економічний зміст собівартості продукції проявляється в наступному:

1) це комплексний економічний показник, який об’єднує в собі витрати на

спожиті засоби виробництва, витрати на заробітну плату робітників
підприємства, а також частину прибутку, призначену для соціального
страхування;

2) це важливий узагальнюючий показник, який характеризує ефективність

роботи підприємства;

3) слугує базою для ціни продукції та її нижньою межею для виробника щоб
забезпечити процес відтворення виробництва. Тобто підприємство не може
встановлювати ціну нижчу за собівартість задля недопущення збитків.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність» собівартість реалізованої продукції складається з виробничої
собівартості продукція, яка була реалізована протягом звітного періоду;
нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; наднормових
виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

1) прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини

та основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих, допоміжних та
інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного
об’єкту витрат;

2) прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна

плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які
можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат;

3) інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть
бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема
відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація, тощо;

4) загальновиробничі витрати, які включають витрати на управління

виробництвом (оплата праці апарату правління цехами, дільницями),
амортизація основних фондів загальновиробничого призначення, витрати на
вдосконалення технології та організації виробництва, комунальні платежі та
інші витрати на утримання виробничих приміщень, охорону праці, техніку
безпеки, тощо.

Калькуляція собівартості - це визначення витрат за статтями

собівартості. Розглянемо процедуру визначення собівартості за кожною її
статтею.

Стаття 1. Сировина та матеріали. Вартість витрачених матеріалів на

виробництво продукції визначається по кожному виду сировини та
матеріалів з урахуванням тих, що пішли у відходи.

Стаття 2. Енергія технологічна. Витрати за статтею обчислюються за

нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття 3. Основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників.

До статті належать витрати на оплату праці робітників, що безпосередньо
виготовляють продукцію.

Стаття 4. Утримання та експлуатація машин і механізмів. Стаття

охоплює витрати на амортизаційні відрахування на відтворення машин та
устаткування; електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та
устаткування; придбання інструменту та запасних частин для устаткування;
ремонт та технічне обслуговування; заробітна плата обслуговуючого
персоналу.

Стаття 5. Загальновиробничі (накладні) витрати. Стаття включає витрати

на управління, виробниче та господарське обслуговування в межах
виробництва; заробітна плата з відрахуванням працівників управління,
спеціалістів, службовців; амортизаційні відрахування по будівлях та
спорудах; охорону праці; техніку безпеки, охорону, протипожежну охорону;
підготовку кадрів, адміністративні та канцелярські витрати; відрядження;
придбання патентів, ліцензій, тощо.

Стаття 6. Підготовка й освоєння виробництв. До статті належать витрати

на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів; підготовку й освоєння
нових видів продукції; підготовчі роботи, тощо. Витрати списуються на
продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування.

Стаття 7. Позавиробничі витрати. До статті належать витрати на

маркетингові дослідження; рекламу продукції; заходи щодо стимулювання
збуту, тощо.

3. Шляхи скорочення витрат.

 В умовах формування ринкових відносин виробник намагається
скоротити витрати виробництва, бо це забезпечує зростання доходів
підприємця, підвищує ефективність роботи підприємства. Для визначення
шляхів зниження витрат виробництва потрібно знати і детально аналізувати
їх структуру, яка у різних галузях різна. Виходячи з цього аналізу, потрібно
визначати шляхи зниження.

Основними факторами зниження витрат виробництва, які залежать від

підприємства, є такі:

 зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на

одиницю продукції. Це досягається за рахунок зниження норм їхнього
використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і
збереження, повторного використання матеріалів, впровадження
безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на
сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при
зниженні – зменшуються. Підприємство має можливість впливати на
величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина
і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням
витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів
впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження
матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані
від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом
транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів
необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно
відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути
використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості
продукції. Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на
виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і
вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів
матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат
матеріальних ресурсів.
 підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження
нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація
виробничих процесів; поліпшення використання та застосування нових видів
сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів;
інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
 зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції. З
ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на
одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в
структурі собівартості. Збільшення виробітку продукції на одного робітника
може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів,
завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм
розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за
рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення
організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах,
як правило, не змінюються.
 скорочення адміністративних витрат. Це може відбутися за
рахунок вдосконалення структури управління підприємства в цілому. Вона
виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної плати і
нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.
 скорочення накладних витрат при експорті та імпорті
товарів. Підприємства – суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні
вміло  управляти накладними витратами при експорті та імпорті товарів. Це
такі витрати як збори за митне оформлення і мито, вартість експортної
(імпортної) ліцензії, транспортні витрати до порту експортера (імпортера),
фрахтування судна, навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування
перевезення. Основні фактори зміни величини накладних витрат, що
впливають на витрати: із перевезення товарів: кількість (вага) вантажу,
радіус (відстань) перевезення, ставка за перевезення (тариф, фрахт), спосіб та
умови перевезення; із перевантаження товарів: кількість (вага) вантажу,
ставка за перевантаження, надбавка при нестандартних та надважких
вантажах; зі зберігання товарів: кількість (вага) вантажу, спосіб зберігання,
термін зберігання, ставка за зберігання.

 ліквідація непродуктивних витрат і втрат. Значне зниження

витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів
організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широке
застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“
(точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного
виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі
вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час,
у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий
процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає. Система “just
in time “ сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:

1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів

як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує
витрати  на реалізацію.

2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції

постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх
співробітників методам контролю якості, підвищувати
відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати
автоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті
знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторною
обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною
платою.
 Лише комплексний підхід до управління витратами дозволить знизити
їх розмір, підвищити ефективність господарської діяльності підприємства в
цілому.