1

РЕФЕРАТ з дисципліни: Економiка підприємства

на тему: «Видова (технологічна) структура основних фондів, чинники та

тенденції її динаміки на виробничих підприємствах»

Зміст
 2

1.Основні фонди: визначення, склад та структура.

2. Економічна оцінка та забезпеченість фондами

3.Знос і амортизація основних фондів.

4.Показники та шляхи поліпшення використання основних фондів.

5. Економічна суть оборотних фондів.

6.Оцінка, склад і структура оборотних засобів.

7. Економічна ефективність використання оборотних засобів.

8. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів.

 3

1.Основні фонди: визначення, склад та структу

У процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:
 засоби праці;
 робоча сила;
 предмети праці;
Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять
матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі
фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому
полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно
різняться.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих
циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи
споживну вартість та речову форму.
На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл
втрачаються повністю.
Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти,
двигуни тощо, тобто це засоби. за допомогою яких виготовляють продукцію і
надають послуги.
Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в
обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх
до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється
продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).
Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці
— в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають
виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні
вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та
предметів праці, а виробничі фонди — з основних і виробничих фондів.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі
виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і
властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту
частинами.

Основну класифікацію виробничих фондів підприємства наведено на рис. 1.

Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:
 невиробничого призначення;
 4

 виробничі.
Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними
виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації
поповнюються та оновлюються.

Рис. 1. Основна класифікація виробничих фондів підприємства

До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть
участі у процесі виробництва але забезпечують його нормальне
функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників, це
фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:
 житлово-комунальні приміщення;
 побутові, спортивні приміщення;
 будинки та устаткування медичного призначення;
 дитячі дошкільні заклади;
 багаторічні насадження та ін.
Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого
призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме
підприємство відповідає за їх
утримання, експлуатацію і ремонт.
До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі
виробництва. Вони становлять приблизно 95—98% загальної вартості основних
фондів підприємства.
 5

Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі

виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частиш основних виробничих фондів належить комплекс машин і
механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі
(транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів
фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але
необхідні для виробничого процесу.
Вони забезпечують нормальне використання активної частини х-:овних
виробничих фондів.
Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх
загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру
використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура
основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є
питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:
 виробничо-технологічних особливостей підприємства;
 науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня
виробництва;
 ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
 відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових
основних фондів;
 вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне
устаткування;
 територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними
видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів
підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у
виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку,
здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних
фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей
мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при
однаковому обсязі основних виробничих фондів.
Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити
просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів
пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів
виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для
 6

найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству

необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та
пасивною частинами.
Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально-технічної
бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі
народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які
відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті
транспортні засоби становлять 60 - 70%; будинки, споруди та передавальні
пристрої - 20 - 25%; силові, робочі машини та устаткування - 3 - 5%; тоді як в
інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів
становить 2-4% загальної вартості основних виробничих фондів.
За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних
фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах:
будівель і споруд – 45 - 47%. машин і устаткування - 40 - 42%; транспортних
засобів - 2,5 - 3%.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних
амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці
аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковим
терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих
фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку
та статистики:
 Земельні ділянки.
 Капітальні витрати на поліпшення земель.
 Будівлі, споруди та передавальні притрої.
 Машини і обладнання.
 Транспортні засоби
 Інструменти прилади інвентар.
 Робоча і продуктивна худоба
 Багато річні насадження.
 Інші основні засоби.
В групі "Інші основні засоби" ведеться облік засобів, які не включені до
наведених вище груп.
Окрім цього в національних стандартах бухгалтерського обліку виділяють
окремо інші необоротні матеріальні активи, які класифікуються за такими
групами:
 7

 Бібліотечні фонди.
 Малоцінні необоротні активи.
 Тимчасові не титульні споруди.
 Природні ресурси.
 Інвентарна тара.
 Предмети прокату.
 Інші необоротні матеріальні активи.
 Структура основних фондів.
Під структурою основних фондів розуміють питому вагу кожної групи основних
фондів у зальній вартості ОФ по підприємству, галузі і промисловості в цілому.
Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу
дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й
ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема,
чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших
елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде
зроблено на кожну гривню основних фондів.
Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях
промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей.
Навіть підприємства усередині однієї тієї ж галузі промисловості, як правило,
мають неоднакову виробничу структуру основних фондів, Найбільш висока
питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим
рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси
механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи
обробки.
На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації,
спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї також впливає
капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва,
наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів
основних фондів у загальній їх вартості і тим самим підвищити ефективність
витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.
Все це говорить про те, що підприємство зацікавлене в підвищенні частки
машин і обладнання-найбільш активної частини основних фондів і в зниженні
питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для
ефективного функціонування виробничого процесу.
Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих
фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо
 8

завдяки більш раціональному розставлянню устаткування усередині цехів,

розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з
виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т. д.) і розміщення на
них додаткової кількості устаткування.
Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у
галузевому розтині. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази
промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.
Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на
підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка
сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному
господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і
паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

Елементи основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення

відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. Велике значення має їх
поділ на дві частині активу та пасивну. Перша бере безпосередньо участь у
виробничому процесі й завдяки цьому забезпечує належний обсяг і якість
продукції.

До активної частини основних фондів належать трактори, комбайни,

автомобілі, сільськогосподарські машини й устаткування, робоча та
продуктивна худоба, різний інструмент і пристрої, багаторічні насадження і под.

Пасивна частина створює сприятливі умови для здійснення виробництва,

забезпечуючи нормальне функціонування активних елементів основних фондів.
Вона також охоплює будівлі та споруди.

Важливе значення має технологічна структура використовуваних засобів

виробництва. її поліпшення розглядається як умова збільшення обсягів
виробництва та зниження собівартості одиниці продукції. Чим вища частка
активної частини у вартості основних виробничих фондів, тим (за інших рівних
умов) буде вироблено більше продукції і кращої якості.

Структура виробничих фондів - відсоткове відношення вартості окремих видів

або груп основних фондів до їх загальної вартості. Галузева структура є
питомою вагою виробничих основних фондів рослинництва і тваринництва в
сукупній вартості основних засобів. Видова структура основних виробничих
фондів на підприємствах неоднакова. Вона залежить від характеру продукції,
що її виробляють, обсягів виробленої продукції, рівня механізації й
автоматизації виробництва, рівня спеціалізації та кооперації. Наприклад, у
підприємствах, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва,
 9

найбільшу питому вагу в загальній вартості виробничих основних фондів мають

тваринницькі будівлі та продуктивна худоба, підприємства зернового або
буряківничого напряму - порівняно високу частку засобів механізації,
насамперед тракторів, зернозбиральних комбайнів, сільськогосподарських
машин, а також обладнання для очищення зерна і складів для його
збереження.

На структуру основних виробничих фондів впливають також кліматичні й

географічні умови. Наприклад, у південних регіонах розміщено виробництво
овочів, соняшнику, зернових, кукурудзи на зерно, тому в структурі фондів
більшу частку становлять машини й обладнання. Будівлі для утримання тварин
дешевші і менш масивні .

Для поліпшення і структури основних фондів потрібно:

 - оновити й модернізувати засоби індустріалізації виробництва;

 - удосконалити галузеву структуру виробництва;
 - краще використовувати будівлі та споруди, заповнивши їх твариномісця,
встановивши додаткове обладнання для механізації виробничих
процесів;
 - ліквідувати зайве обладнання, що недостатньо використовується;
 - досягнути раціонального співвідношення між силовими та робочими
машинами.

2.Економічна оцінка та забезпеченість фондами

Оцінюються та плануються основні фонди у натуральній і грошовій формах.

Натуральні показники визначають кількісний, якісний склад і виробничі
можливості їх використання. Грошова оцінка - це визначення вартості
основного фонду, необхідної для правильного встановлення загального обсягу
основних фондів, їх динаміки та структури, обліку, аналізу, розрахунку
економічних показників господарської діяльності підприємств за певний
період. Оцінка основних фондів дає змогу визначити суму зносу та міру їх
придатності, визначити обсяги потрібних капіталовкладень на їх придбання й
участі у формуванні вартості створеної продукції. Існують декілька видів оцінки
основних фондів, пов'язаних з їх тривалою участю та поступовим зносом у
процесі виробництва.

Першопочаткова вартість, або повна балансова вартість основних виробничих

фондів - це сума затрат на їх придбання, доставку, затрати на монтаж і введення
в експлуатацію, витрати на будівництво споруд, споруд і передавальних
пристроїв, витрати на придбання, вирощування продуктивної або робочої
худоби, на закладання та вирощування багаторічних насаджень. Саме за цією
 10

вартістю основні фонди обліковуються на балансі підприємства впродовж

усього періоду їх функціонування.

Науково-технічний прогрес змінює умови і чинники виробництва основних

фондів і, врешті решт, витрати виробництва поточні ринкові ціни і тарифи
відповідно. Першочерговий вплив на біжучі ціни й тарифи, за якими придбані
основні фонди, має інфляція. 3 часом на балансі підприємств основні фонди
відображаються за змішаною оцінкою, тобто за біжучими ринковими цінами їх
виробництва і придбання. Отже, оцінка основних фондів за першопочатковою
вартістю в сучасних умовах господарювання не відображає їх дійсну вартість,
тому виникає необхідність переоцінки основних фондів, приведення їх до
єдиних вартісних вимірників. Для цього використовується оцінка основних
фондів за відновною вартістю.

Відновна вартість - це вартість відтворення основних засобів у нових умовах з

урахуванням інфляційних процесів. Повну відновну вартість визначають
множенням балансової вартості на коефіцієнт переоцінки. Внаслідок
переоцінки основних фондів їх відновна вартість різко зростає і, у зв'язку з цим
погіршуються фінансово-економічні показники підприємств. Тому для
підприємств, фінансові показники яких можуть значно погіршуватись через
переоцінку, доцільно застосовувати знижені коефіцієнти індексації амортизації.

У процесі використання основні фонди зношуються і поступово втрачають

першопочаткову (відновну) вартість. Для оцінки їх реальної вартості необхідно
відмінусувати вартість зношеної частини фондів. Це й буде залишкова вартість
основних фондів, яка є різницею між першопочатковою чи відновною вартістю
основних фондів і сумою їх зносу. Вона характеризує фактичну вартість
основних фондів, що функціонують на підприємстві, з урахуванням фізичного
зносу за певний період.

Ліквідаційна вартість - вартість можливої реалізації основного засобу після

завершення терміну його служби. Це ринкова ціна засобу виробництва. Вона
залежить від технічного стану засобу і потреб споживача.

Темпи виробництва продукції, рівень продуктивності праці в аграрних

підприємствах і підвищення економічної ефективності господарської діяльності
значною мірою визначаються та залежать від забезпеченості основними
засобами. Недостатня кількість засобів може призвести до зменшення обсягів
виробництва продукції, низької продуктивності праці, зниження темпів
розширеного відтворення і, навпаки, наявність "зайвих" і невикористовуваних
основних засобів зумовлює омертвіння збільшує затрати на їх збереження і на
продукцію, а в кінцевому підсумку - зниження економічної ефективності
діяльності підприємства. Тому доцільно, щоб забезпеченість підприємств
 11

основними фондами була раціональною. Показники, які характеризують її

рівень, - це фондоозброєність праці й фондо-забезпеченість.

Фондозабезпеченість показує, скільки основних виробничих фондів

сільськогосподарського призначення припадає з розрахунку на 100 га
сільськогосподарських угідь. У тваринництві показники фондозабезпеченості
визначають діленням вартості основних виробничих фондів галузі на поголів'я
тварин. Фактичні показники порівнюють з технологічними нормативами і в
такий спосіб мають уяву про забезпеченість підприємств основними фондами
сільськогосподарського призначення. Наприклад, забезпеченість господарств
тракторами і комбайнами визначають за навантаженням ріллі чи площі посівів
кожної конкретної культури на цей вид машин, а у тваринництві порівнюють
кількість твариномісць із фактичним поголів'ям тварин (у відсотках).

Фондоозброєність праці підтверджує, скільки основних виробничих фондів

сільськогосподарського призначення припадає з розрахунку на
середньорічного працівника. Темпи фондоозброєності праці зростають у
процесі впровадження у виробництво аграрних підприємств нової техніки та
прогресивної технології, переведення сільського господарства на індустріальну
основу, постійного зменшення кількості зайнятих працівників і сезонності
використання основних засобів.

На забезпеченість господарств основними виробничими фондами впливає

низка чинників. З-поміж них - спеціалізація, технологія виробництва, рівень
інтенсифікації сільського господарства, а також природнокліматичні умови.

3.Знос і амортизація основних фондів

У процесі використання всі види основних фондів зношуються, втрачають

першопочаткові якості й роботоздатність. Поступово вони стають
непридатними для подальшого використання і підлягають ремонту,
модернізації та заміні. відповідно до зносу основних фондів відбувається
перенесення їх вартості на новостворений продукт. Розрізняють знос двох
видів: фізичний і моральний.

Фізичний знос відбувається і в процесі використання фондів, і внаслідок їх

бездіяльності. Під фізичним зносом розуміють явище поступової втрати
первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що
призводить до зменшення реальної вартості - економічного спрацювання. Це
виявляється у спрацюванні окремих деталей, вузлів і агрегатів або їх
руйнуванні. Знос також виникає під дією природних умов і часу, в зв'язку з чим
металеві вузли та механізми знарядь і машин зазнають корозії, дерев'яні -
гниття, а ґума і пластмаса "старіють". Фізичний знос називають матеріальним
зносом. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів
 12

впливають їхня надійність, довговічність, спосіб використання, особливості

технологічних процесів, якість технічного догляду та ремонтного
обслуговування, кваліфікація робітників й інші чинники.

Фізичний знос кожного знаряддя умовно можна поділити на дві частини: ту, що
періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, яку в такий спосіб усунути
неможливо, причому підприємства мають великі матеріально-грошові затрати,
котрі переносяться на собівартість продукції. Інколи ці витрати невиправдані. З
часом спрацювання поступово збільшується і стає таким, що унеможливлює
подальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент
повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на
новий аналогічного призначення.

Найважливіші напрями підтримання засобів виробництва в роботоздатному

стані засобів виробництва і технічного розвитку підприємства показані на рис.
7.5.

Основні фонди зазнають також морального зносу. Він має місце тоді, коли
фізично основні фонди ще придатні для використання, але економічно вже
себе не виправдовують і вимагають заміни. Моральний знос є двох видів:

 - здешевлення виробництва існуючих машин і обладнання, що сталося

внаслідок розвитку науково-технічного прогресу в галузях, які їх
виробляють, де впроваджено прогресивніші технології;
 - виробництво нових, продуктивніших машин цього типу.

Рис. 7.5. Напрями технічного розвитку підприємства

У першому випадку машини, що перебувають в експлуатації, знецінюються,

оскільки підвищився рівень продуктивності праці в галузях, де їх вироблено.
Нові машини мають такі самі економічні характеристики, але нижчу ціну. В
 13

другому випадку старі зразки техніки ще не зазнали фізичного зносу, але їх

замінили новими, з кращими продуктивністю й експлуатаційними
характеристиками.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично

спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. До джерел їх відновлення
належать амортизаційні відрахування.

Амортизація основних засобів - це процес поступового перенесення

авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на новостворену вартість і
накопичення коштів для їх відновлення.

Амортизаційні відрахування мають глибокий економічний зміст. Вони не

вводяться до собівартості продукції як витрати виробництва і покриваються
виручкою від її реалізації. Одночасно формуються суми, що стануть джерелом
нових інвестицій для відтворення основних засобів.

До 1991 р. аграрні підприємства, як і загалом народне господарство країни,

використовували лише пропорційний (лінійний) метод нарахування
амортизації. Згідно з ним, річна сума амортизації нараховується рівномірно за
роками і визначається а першопочаткової вартості основних фондів (рис. 7.6).

Лінійний метод простий, наочний і певною мірою враховує процес

рівномірного зносу основних фондів за весь термін їх служби. За ним
амортизаційні відрахування визначають на основі балансової вартості
основного засобу.

За рахунок цих коштів створюється амортизаційний фонд на реновацію

основних фондів. Норма амортизації на повне відновлення основних фондів
залежить від терміну їх служби й обчислюється у відсотках до балансової
вартості за формулою

Щорічна сума амортизації основних засобів визначається з балансової вартості

й терміну служби:
 14

Рівномірний метод визначення обсягу амортизаційних відрахувань

зорієнтований на рівномірний фізичний знос, проте його не можна застосувати
до морального. Наука, техніка, технологія виробництва розвиваються
нерівномірно, тому моральний знос основних фондів здебільшого відбувається
прискореними темпами і не відповідає передбаченим нормам амортизації. У
зв'язку з цим підприємству потрібно мати достатню суму коштів, яка б
забезпечила можливість заміни основних фондів при виникненні морального
зносу. Проблему можна розв'язати, використовуючи метод прискореної
амортизації основних фондів, коли в перші роки застосовуються підвищені
норми, що дають змогу перенести на собівартість продукції близько 75 % їх
першопочаткової вартості. Решта вартості

переноситься за однаковими нормами амортизації до кінця служби засобу, в

межах прийнятого амортизаційного періоду.

Для запровадження норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних

амортизаційних сум, згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств", амортизація нараховується до залишкової вартості в
установлених нормах за окремими групами, а не до первісної вартості.

Річні норми амортизації становлять: для першої групи - 2 %; для другої - 10; для
третьої - 6; для четвертої групи - 15 %. Розрахунок амортизаційних відрахувань
визначається множенням загальної вартості основних засобів, які належать до
відповідної амортизаційної категорії, на визначену для неї норму амортизації:
 15

Суттєвим недоліком такого методу є те, що групові норми амортизації не

враховують термінів експлуатації окремих об'єктів. Можуть мати місце випадки,
коли об'єкти перенесли свою вартість на витрати виробництва, але
продовжують експлуатуватись. Зовсім не беруться до уваги техніко-економічні
характеристики об'єктів, тривалість, інтенсивність, середовище й умови
експлуатації.

Очевидно, через названі причини чинне законодавство передбачило, що

платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм
амортизації, котрі не перевищують зазначених норм. Якщо платник податку
прийняв таке рішення, то обов'язковим є його прийняття до початку звітного
податкового року і не може бути змінене впродовж року. Таке рішення
доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за
перший квартал звітного податкового року.

Відтворення основних фондів - процес дуже складний і охоплює взаємозв'язані

стадії:

 - створення основних фондів;

 - споживання;
 - амортизація;
 - відновлення та заміщення.

Створення основних фондів, зокрема технічних засобів, машин і обладнання,

відбувається за межами аграрного підприємства, в промислових галузях. Інші
стадії здійснюються всередині підприємства. Початковою стадією відтворення
основних фондів є їх придбання та формування (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Стадії відтворення основних фондів підприємства

 16

Для нового підприємства - це будівництво приміщень і споруд, придбання

техніки, що відповідає певному технологічному процесу, кількості
вироблюваної продукції та її якості.

На діючому підприємстві ці роботи починають з інвентаризації основних

фондів, які використовуються з метою виявлення старих і зношених, їх
поповнення з умовою конкретної специфіки та запланованого обсягу
виробництва продукції. У випадках необхідності підвищення потужності й
продовження дієздатності основних засобів аграрне підприємство може
проводити модернізацію і реконструкцію основних фондів.

4.Показники та шляхи поліпшення використання основних фондів

Використання основних виробничих фондів аграрних підприємств

характеризується системою показників. Головними вартісними показниками
використання основних фондів є фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача засвідчує, скільки отримано валової продукції у вартісному виразі

на одиницю вартості основних виробничих фондів і визначається діленням
валової продукції на середньорічну вартість основних фондів
сільськогосподарського призначення. її можуть обчислювати як загалом по
підприємству, так і за окремими його підрозділами та галузями (тваринництва,
рослинництва).

Фондовіддача основних виробничих фондів різних аграрних підприємств може

істотно відрізнятися. Це залежить від низки чинників, основні з яких - рівень
оснащеності цим ресурсом, ступінь придатності, раціональне співвідношення
між силовими і робочими машинами, між основними й оборотними фондами та
ін. Інколи спад фондовіддачі відбувається внаслідок уведення в дію нових
складів, сховищ, інших інфраструктурних одиниць, котрі не виробляють
продукцію. Тому не завжди зниження фондовіддачі об'єктивно відображає
рівень господарської діяльності підприємства й ефективності використання
основних фондів.

Оберненим показником фондовіддачі є фондомісткість. Вона показує, скільки

основних засобів у вартісній оцінці було використано на виробництво одиниці
продукції. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до підвищення, то
фондомісткість - до зниження, оскільки вони перебувають в оберненій
залежності.

Економічна ефективність виробничих фондів характеризується узагальнюючим

показником їх рентабельності - нормою прибутку. Його визначають як відсоткове
відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів:
 17

Норма прибутку показує, скільки одержано прибутку на одиницю вартості

виробничих фондів, дає уявлення про їх окупність.

Кругообіг основних фондів здійснюється в кілька виробничих циклів. Період,

упродовж якого нарахована амортизаційна сума, дорівнює вартості основних
фондів і засвідчує час їх обороту.

Для характеристики руху основних фондів використовують низку показників:

 - К - коефіцієнт зростання - визначають як відношення суми основних

засобів на кінець року до їх вартості на початок року;
 - Кв - коефіцієнт вибуття - визначають як відношення вартості вибулих
основних засобів до їх суми на початок року;
 - Ко - коефіцієнт оновлення - визначають як відношення заново введених за
рік основних засобів до балансової вартості всіх фондів на кінець року;
 - Кд - коефіцієнт зносу - визначають як відношення суми зносу (амортизації)
до середньорічної вартості основних фондів.

Від рівня використання виробничих фондів значною мірою залежать розвиток і

темпи виробництва аграрного підприємства, зниження собівартості продукції та
підвищення рентабельності. Основні шляхи підвищення використання основних
фондів:

 - зростання рівня фондозабезпеченості підприємства;

 - удосконалення засобів праці, підвищення їх надійності та довговічності;
 - поліпшення технічного обслуговування машинно-тракторного парку і
зростання його продуктивності;
 - здешевлення будівництва приміщень і споруд, використання місцевих
будівельних матеріалів;
 - зниження ціни на сільськогосподарські машини й обладнання, що
постачаються промисловими підприємствами;
 - удосконалення структури основних засобів, збільшення їх активної
частини;
 - встановлення оптимальних пропорцій між основними виробничими
фондами й оборотними засобами;
 - раціональна спеціалізація та концентрація виробництва;
 - упровадження прогресивних технологій виробництва продукції
 18

рослинництва і тваринництва;
 - підвищення кваліфікації кадрів й удосконалення матеріального
стимулювання.

5.Економічна суть оборотних фондів

Для безперервного забезпечення процесу виробництва сільськогосподарської

продукції, крім основних виробничих фондів, важливе значення мають
оборотні, які значно впливають на рівень формування собівартості продукції.
Аналізуючи оборот речових елементів оборотних виробничих фондів, можна
стверджувати, що він органічно пов'язаний з процесом праці й основними
виробничими фондами.

Предмети праці разом із засобами праці беруть участь у створенні продукту

праці, його споживчої вартості та вартості. Оборотні фонди - обов'язковий
елемент процесу виробництва, який становить основну частину собівартості
продукції. Чим менші витрати сировини, матеріалів, пального й електроенергії
на одиницю продукції, тим дешевший продукт отримуємо. За економічним
змістом оборотні фонди є авансованою вартістю на стадії виробництва.

До оборотних фондів аграрних підприємств належить та частина засобів

виробництва, яка цілком споживається в його процесі, повністю переносить
свою вартість на новостворений продукт упродовж одного циклу. В цьому і
полягає економічна суть оборотних фондів.

Щоб процес виробництва повторювався, навіть у межах простого відтворення,

спожиті оборотні фонди необхідно замінити такими самими новими, їх кількість
визначається відповідно до обсягу виконуваних робіт і нормативів витрат.
Наприклад, необхідну кількість кормів розраховують на основі продуктивності
тварин і нормативів витрат на одиницю продукції.

Організація, формування і рух оборотних фондів аграрних підприємств суттєво

відрізняються від аналогічного в промислових, що обумовлено специфікою
сільськогосподарського виробництва. Так, біологічний процес вирощування
худоби, яка є складовою оборотних фондів, вимагає тривалого періоду, а також
великих запасів оборотних фондів на зимово-стійловий період - кормів.

У зв'язку із сезонністю аграрного виробництва в зимовий період доводиться

зберігати чималі запаси насіння, добрив, паливно-мастильних матеріалів і
використовувати їх в інші періоди. Має місце суттєва нерівномірність затрат
оборотних фондів і зміна їх структури в різні періоди року. Велика частка
оборотних фондів закладається восени і перебуває тривалий час у
незавершеному виробництві. Частина продукції, вироблена аграрними
 19

підприємствами, не реалізується, а використовується у вигляді оборотних

фондів у такому відтворенні: насіння, корми, молоко.

5.Оцінка, склад і структура оборотних засобів

Оборотні засоби аграрних підприємств, залежно від ролі й участі у виробництві,

поділяються на оборотні фонди та фонди обігу (рис. 8.1).

Оборотні фонди - це предмети праці, виражені у вартісній формі. Залежно від

участі у виробництві вони поділяються на виробничі запаси і незавершене
виробництво.

До виробничих запасів належать усі предмети праці, які ще не введені в стадію

виробничого споживання. Вони є сільсько- господарського та промислового
походження. Виробничі запаси сільськогосподарського походження - це
сировина для промислової переробки (овочі, картопля тощо), корми, насіння,
садівний матеріал, органічні добрива, підстилка, доросла птиця, молодняк
тварин і тварини на відгодівлі.
 20

Рис, 8.1. Склад оборотних засобів аграрних підприємст

господарського та промислового походження. Виробничі запаси

сільськогосподарського походження - це сировина для промислової переробки
(овочі, картопля тощо), корми, насіння, садівний матеріал, органічні добрива,
підстилка, доросла птиця, молодняк тварин і тварини на відгодівлі.

Суперечливим поки що залишається питання, куди доцільніше віднести

молодняк тварин і тварин на відгодівлі - до виробничих запасів чи до
незавершеного виробництва.

До виробничих запасів промислового походження належать нафтопродукти,

мінеральні добрива, отрутохімікати, запасні частини та ін.

Незавершене виробництво охоплює частину оборотних фондів, яка вже

спожита в процесі виробництва, але готової продукції ще не має. Вони
перебувають на стадії виробництва і забезпечують його безперервність.
Незавершене виробництво має місце в рослинництві, тваринництві,
переробних і допоміжних виробництвах. До незавершеного виробництва в
рослинництві вводять витрати на лущення стерні й підняття зябу, вартість
внесених восени добрив і витрати, пов'язані з їх унесенням під урожай
майбутнього року, витрати на насіння та посів озимих і под. До незавершеного
виробництва у тваринництві належать витрати: вартість малька зарибнених
ставів, вартість яєць, закладених в інкубатор за два тижні до початку нового
року, вартість меду і цукру на підгодівлю бджіл у зимовий період. У
промислових і підсобних виробництвах уводять вартість і витрати на
перероблення сировини, що перебуває в процесі виробництва, витрати на
незакінчений ремонт техніки.

Фонди обігу не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Вони

обслуговують і є його результатом. До фондів обігу відносять готову до
реалізації товарну продукцію, грошові кошти, розрахунки з дебіторами і засоби
на рахунках у банку та розрахункових рахунках, кошти, необхідні для
придбання сировини і матеріалів і на оплату праці, а також гроші в касі.

Готова продукція - це продукція, яка є результатом господарської діяльності

аграрних підприємств і призначена для реалізації різним споживачам і за
різними каналами, а також для продажу та видачі в рахунок оплати праці
працівникам підприємств, використання у громадському харчуванні й дитячих
закладах.

Грошові кошти можуть перебувати на розрахункових рахунках у банках,

готівкою в касах, а також надані для короткотермінового користування
працівникам аграрних підприємств.
 21

Оскільки до виробничих засобів належить велика частина різноманітних

елементів, то доцільно визначати їх структуру. Вона виражає відсоткове
співвідношення окремих елементів і загальної суми їх вартості. На структуру
оборотних засобів істотно впливає виробничий напрям, рівень інтенсивності та
ступінь розвитку економіки аграрних підприємств. Найбільша частка (близько
55-60 %) припадає на оборотні фонди, а на фонди обігу - близько 25 %. У складі
оборотних фондів, як засвідчує аналіз, найбільшу питому вагу мають виробничі
запаси. Достатньо високою вона є у підприємств, які виробляють продукцію
скотарства і свинарства, де високий рівень концентрації виробництва.

Оборотні засоби аграрних підприємств постійно перебувають у русі. Вони

здійснюють кругообіг за певний проміжок часу, проходячи три стадії (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Стадії кругообігу оборотних засобів

На першій стадії підприємство на грошові кошти купує необхідні для

виробничої діяльності предмети праці: сировину, матеріали, добрива тощо,
створює виробничі запаси та спрямовує їх у виробництво. На другій стадії вони
використовуються у процесі виробництва, змінюють натурально-речову форму і
переносять свою вартість на новостворений продукт. Процес перетворення
виробничих запасів і форму затрат на готову продукцію означає участь
оборотних засобів безпосередньо у виробничому процесі. На третій стадії
продукція, вироблена підприємством, реалізовується й оборотні засоби
набувають форми грошових коштів. У сфері обміну оборотні засоби змінюють
свою товарну форму на грошову.

Оборотні засоби перебувають одночасно на кожній із стадій обороту. Якщо

одна частина оборотних засобів вступає у виробництво у вигляді виробничих
запасів, то друга виходить із нього у вигляді готової продукції, а третя
реалізується, вступаючи в стадію обігу і перетворюючись на грошову форму.
 22

Отже, рух оборотних фондів відбувається й охоплює стадії постачання,

виробництва та реалізації. І чим швидше оборотні засоби будуть переходити із
однієї стадії в іншу, тим швидше завершиться процес обороту і тим меншу суму
оборотних засобів потрібно для забезпечення виробництва та реалізації
продукції.

У зв'язку з цим дуже важливим є управління оборотними засобами, яке

повинно забезпечити безперервність процесу виробництва і реалізації
продукції з найменшою кількістю оборотних засобів. Це означає, що оборотні
засоби підприємств повинні бути розподілені на всіх стадіях кругообігу в
необхідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. За сучасних умов,
коли підприємства перебувають на повному самофінансуванні, визначення
раціональної потреби в оборотних засобах відіграє дуже важливу роль. Процес
визначення економічно обґрунтованих обсягів оборотних засобів, потрібних
для ефективної роботи підприємств, називається нормуванням оборотних
засобів.

Нормування оборотних засобів - це визначення певних сум, необхідних для

утворення постійних мінімальних і водночас достатніх запасів матеріальних
цінностей, які не зменшать залишки незавершеного виробництва й інших
оборотних засобів. Нормування оборотних засобів дає змогу виявити внутрішні
резерви, скоротити тривалість виробничого циклу і швидше реалізувати готову
продукцію. Для цього використовують норми оборотних засобів, котрі
характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на
підприємстві й визначаються в днях запасу.

За джерелами походження оборотні засоби поділяють на власні та позичкові.

Власні оборотні засоби - це засоби, що постійно е в розпорядженні

підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів, частина виробленої
продукції (зерна, картоплі й інших сільськогосподарських культур), а також
продукція тваринництва (приплід, молоко), які залучаються у виробничий
процес на заміну спожитих. Вони оцінюються за собівартістю виробництва в
цьому підприємстві.

До позичкових, або покупних, оборотних засобів належать мінеральні добрива,

отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини, будівельні
матеріали, придбані за власні кошти або використані кредити.

6.Економічна ефективність використання оборотних засобів

Поліпшення використання оборотних засобів - одне з нагальних завдань

аграрних підприємств. Ефективність використання оборотних засобів
 23

характеризується системою показників (рис. 8.3).

Найважливішим з-поміж них є коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних

засобів, або відношення грошової виручки від реалізації продукції та вартості
молодняку, переведеного в основне стадо тварин, за мінусом вартості
реалізованих тварин до середньорічної вартості оборотних засобів:

де Вр - виручка від реалізації продукції, грн; М - вартість молодняку тварин,

переведених в основне стадо, грн; Т - виручка від реалізованих тварин основного
стада, грн; - середньорічний залишок оборотних засобів, грн.

Коефіцієнт оборотності характеризує число кругооборотів, що здійснюють

оборотні засоби підприємства за певний період або показують обсяг
реалізованої продукції, який припадає на 1 грн оборотних засобів. Збільшення
числа оборотів призводить до зростання виробництва продукції на 1 грн
оборотних засобів (адекватно тому, що на один і той самий обсяг продукції
необхідно затратити меншу суму оборотних засобів).

Важливий показник ефективності використання оборотних засобів - тривалість

обороту. її визначають діленням кількості днів у періоді на коефіцієнт
оборотності:

Як засвідчує практика, чим менша тривалість обороту оборотних засобів при

 24

тому ж обсязі реалізованої продукції, тим менше необхідно оборотних засобів і,

навпаки, чим швидше оборотні засоби здійснюють кругообіг, тим ефективніше
вони використовуються.

У процесі виробництва оборотні фонди споживаються й обліковуються,

набувають форми матеріальних витрат, що вводяться в собівартість продукції.
Для визначення обсягу матеріальних витрат на виробництво того чи іншого виду
продукції широко використовується показник матеріаловіддачі. Його визначають
як відношення кількості виробленої продукції до суми матеріальних затрат, і він
показує, скільки вироблено вартості валової продукції на одиницю вартості
матеріальних затрат:

Оберненим показником до матеріаловіддачі є матеріаломісткість продукції, яка

засвідчує, скільки матеріальних оборотних засобів у вартісному виразі або
матеріальних затрат було застосовано чи спожито в процесі виробництва на
одиницю виробленої продукції. Чим нижчою є матеріаломісткість, тим
раціональніше й економніше використані ресурси, тим вища ефективність їх
використання.

7.Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів

Раціональне й економічне витрачання окремих елементів оборотних фондів

підприємств має велике економічне значення. Це зумовлено постійним
збільшенням абсолютного споживання сировини та матеріалів у аграрному
виробництві. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з такої самої кількості
сировини і матеріалів виготовити більше продукції без додаткових затрат
суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва загалом на кожному
підприємстві. Важлива роль у Підвищенні ефективності використання оборотних
засобів належить зростанню врожайності сільськогосподарських культур і
продуктивності тварин, поліпшенню якості продукції, а також раціональному
використанню сировини та матеріалів.

Важливим заходом підвищення ефективності використання оборотних засобів є

висока якість і низька собівартість предметів праці, що застосовують у
виробництві. Це зменшує кількість їх споживання в процесі виробництва і
здешевлює продукцію.

Дуже вагомим чинником є нормування матеріальних оборотних засобів.

Визначення потреби підприємства в сировині й інших видах матеріальних
ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Норма витрат того чи
 25

іншого виду матеріальних ресурсів - це гранично допустимий обсяг витрат на

виробництво продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням
застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого
ґатунку. Кожне аграрне підприємство повинно мати достатньо насіння, садівного
матеріалу,

кормів, пального, запасних частин. їх нестача призводить до стримування, а

інколи й зриву процесу виробництва. Водночас надмірна кількість виробничих
запасів негативно позначається на ефективності виробництва, що виявляється
опосередковано підвищенням собівартості продукції.

Основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів подані

на рис. 8.4.

Рис. 8.4. Основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних

засобів

Поліпшення використання оборотних засобів досягається внаслідок

забезпечення нормальних умов збереження кппміп

насіння, мінеральних добрив, засобів захисту, будівельних матеріалів і запасних

частин. Зменшення природних втрат цих оборотних засобів у процесі
збереження знижує їх витрати на одиницю виробленої продукції та здешевлює
 26

виробництво.

Дуже великий вплив на ефективність використання як основних фондів, так і

оборотних засобів має їхнє раціональне співвідношення. Нестача кормів
призводить до зниження продуктивності худоби, незважаючи на її високу
породність; ефективне використання технічних засобів неможливе в умовах
дефіциту паливно-мастильних матеріалів.