1. Дайте визначення запасам підприємства.

Які наслідки надлишкових та надто малих

запасів на підприємстві?
Запаси — найпоширеніший вид активів. Від сировини, що використовується у виробництві,
до канцтоварів — все це запаси. З упевненістю можна стверджувати, що немає жодного
підприємства, на балансі якого вони відсутні. А отже, всім суб’єктам господарювання
доводиться відображати в обліку операції з придбання, використання й вибуття запасів. Тому
ми пропонуємо вам згадати, як це правильно робити. І почнемо з критеріїв визнання цих
об’єктів обліку.
У бухобліку критерії визнання запасів активами стандартні: (1) існує імовірність того, що
підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та (2) їх
вартість може бути достовірно визначено (п. 5 П(С)БО 9).
Запаси належать до оборотних активів
Інакше кажучи, запаси призначені для реалізації або споживання протягом одного
операційного циклу. Це відрізняє запаси від необоротних активів, що беруть участь у декількох
операційних циклах. Простіше кажучи, запаси в загальному випадку передбачається
використовувати протягом 12 місяців з дати балансу.
Про те, які оборотні активи є запасами, ви можете дізнатися зі схеми, наведеної на рис. 1.1.
 

Рис. 1.1. Класифікація запасів за їх призначенням

 Як можна переконатися, поняття «запаси» є досить значним за обсягом та включає різнорідні
за своєю сутністю об’єкти. А тому приділимо трохи уваги класифікації запасів.
Норми п. 6 П(С)БО 9  пропонують класифікувати запаси для цілей бухгалтерського обліку
залежно від способу їх отримання та напрямку використання. Так, до запасів включають:
— сировину, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності,
призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі,
обслуговування виробництва та адміністративних потреб;
— незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою та складанням деталей, вузлів,
виробів та незавершених технологічних процесів;
— готову продукцію, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу та відповідає
технічним і якісним характеристикам, передбаченим договором або нормативно-правовим актом;
— товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються
підприємством з метою подальшого продажу;
 — малоцінні та швидкозношувані предмети (далі — МШП), що використовуються не більше
одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
— поточні біологічні активи, а також сільськогосподарську продукцію та продукцію лісового
господарства після її первісного визнання.
Для визначення оптимального рівня замовлення запасів треба враховувати витрати на придбання
та зберігання їх. Отже, оптимальний розмір замовлення визначається тими витратами, на які
справляє вплив або кількість запасів, що зберігаються або кількість зроблених замовлень. Чим
більша кількість одиниць замовляється одночасно, тим менше замовлень необхідно зробити за рік,
тобто зменшуються витрати на виконання замовлень. Однак, коли робиться менше замовлень
необхідно мати більший середній запас, що веде до збільшення втрат на зберігання запасів. Мета
управління полягає в тому, щоб знизити витрати на зберігання великих запасів порівняно з
витратами на розміщення великої кількості замовлень.
2. Назвіть процедури і прийоми управління запасами.
В умовах ринкової економіки особливо важливого значення набуває поліпшення використання
матеріальних ресурсів. На даному етапі розвитку науково-технічного прогресу умовно існує
технологічна межа резервів виробництва, а от межі резервів господарсько-організаційних тим
більше в умовах ринку, немає. Тому поява логістики як засобу виявлення та використання цих
резервів цілком виправдане. Для швидшого впровадження в практику логістичних концепцій в
Україні необхідно кардинальні зміни в структурі підприємства і перехід до більш гнучких
організаційних структур. Якість управління багато в чому залежить від своєчасного отримання
менеджером достовірної інформації про стан об’єкта управління, яку в першу чергу надає
управлінський облік
В собівартості продукції питома вага затрат виробничих запасів в різних галузях народного
господарства коливається в межах від 50% до 80%. Для забезпечення безперебійної роботи
виробництва на складах підприємства повинні завжди знаходиться виробничі запаси в межах норм,
передбачених потребами підприємства. І хоча утримання запасів пов'язане з певними витратами,
підприємства змушені це робити. Мотивами цього є: ймовірність порушення встановленого графіка
постачань виробничих запасів; можливе коливання попиту; зниження чутливості до зростання цін
чи коливання валютних курсів (при поставці запасів за зовнішньоекономічними договорами);
можливість своєчасного реагування на сезонні коливання виробництва (це стосується продукції
сільського господарства, яку закуповують переробні підприємства); знижки при купівлі великої
партії може стати причиною створення запасу; спекуляція; витрати, пов'язані з оформленням
кожного нового замовлення (так звані „трансакційні витрати” – витрати на пошук нового
постачальника, переговори, відрядження, проведення сертифікації якості, тощо); можливість
рівномірного здійснення операцій з виробництва і розподілу; можливість негайного обслуговування
покупців, що позитивно впливає на імідж підприємства; зведення до мінімуму простоїв у
виробництві через відсутність запасних частин; спрощення процесу управлінням виробництвом.
Наявність запасів дозволяє знизити вимоги до ступеня узгодженості виробничих процесів на різних
ділянках, а отже і знизити відповідні витрати на організацію управління цими процесами.
Перелічені причини свідчать про необхідність створення виробничих запасів на підприємстві.
З іншого боку для збереження конкурентноздатності підприємство повинно шукати резерви
зниження витрат та не „відволікати” оборотний капітал на створення надмірних обсягів виробничих
запасів. До негативних наслідків складування запасів можна віднести: збільшення витрат на
зберігання запасів; високий ступінь невизначеності попиту на товари/послуги, що будуть створені з
використанням таких запасів; погіршення якості запасів при зберіганні (усушка, псування),
можливість крадіжок чи неефективного використання; втрата відсотків за „зв'язаними” коштами;
проблеми з охороною навколишнього середовища та безпекою; збільшення страхових платежів.
Мета управління запасами – знайти „золоту середину”: запасів повинно бути не дуже багато,
щоб не відволікати гроші з обігу, і не дуже мало, щоб уникнути „порожніх складів” і не допустити
зупинки виробництва. Балансування між цими двома позиціями і складає суть керування обіговими
активами в частині виробничих запасів.
Моделювання процесу трансформації оборотного капіталу із грошової у виробничу форму на
основі економіко-математичного моделювання умов постачання дозволяє прискорити постачання
матеріальних ресурсів, оптимізувати величину виробничих запасів, прискорити оборотність
оборотного капіталу, одержати відчутний економічний ефект.
Оптимізація матеріальних потоків всередині підприємств, що створюють матеріальні блага чи
надають матеріальні послуги - це мета логістики, яка на рівні підприємства виступає центром
управління, планування, координації та контролю всіх основних потоків, що є на підприємстві:
матеріальних та інформаційних. Побудова логістичної системи повинна забезпечувати можливість
постійного узгодження і взаємного коректування планів і дій.
В умовах конкурентної боротьби за споживача, коли потенційна пропозиція перевищує попит,
проблеми ефективної реалізації виготовленої продукції стають пріоритетними. Коли попит
перевищує пропозицію, то впевненість у тому, що будь-яка партія виготовленої продукції буде
реалізована, обумовлює функціонування витратного виробництва, більше уваги приділяється
максимальному завантаженню виробничих потужностей, зниженню собівартості одиниці продукції
шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу, тоді як завдання підвищення
інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення. Динамічність і
невизначеність попиту на ринку робить недоцільним створення і підтримку великих запасів.
Одночасно виробники зацікавлені в отриманні кожного нового, навіть невеликого замовлення. Все
це обумовлює потребу в гнучких виробничих потужностях, які здатні швидко реагувати на
кон'юнктуру ринку.
Реалізація більшості логістичних концепцій і систем та якість їх функціонування була б
неможливою без отримання своєчасної, повної і достовірної інформації. Її роль обумовлена перш за
все такими причинами: вона збільшує гнучкість логістичної системи для досягнення конкурентних
переваг, а з позиції управління запасами – дозволяє скоротити потребу в запасах і трудових
ресурсах за рахунок зменшення невизначеності рівня попиту. Найбільшу частку займає інформація,
що формується бухгалтерським обліком, зокрема обліком управлінським, який на відміну від
фінансового обліку, спрямований на внутрішніх користувачів (менеджерів підприємства), і
націлений на надання допомоги адміністрації в плануванні, управлінні і контролі виконання
управлінських рішень.
Управлінський облік має справу як з оперативною інформацією, так і інформацією
„історичного” характеру, в ньому фігурують оцінки і плани на майбутнє (прогнозування) і
використовується багато приблизних оцінок – розрахункових, експертних, очікуваних.
Характерною рисою управлінського обліку є його децентралізація задля наближення його до місць
виникнення витрат і прийняття рішень. Щодо виробничих запасів, то вони займають провідну роль
в системі управлінського обліку. Виробничі запаси є складовою частиною виробничих витрат, а
управлінський облік в своїй діяльності націлений саме на розгляд поведінки і управління витрат,
методів і способів обліку витрат та калькулювання собівартості, аналізі релевантної інформації для
прийняття управлінських  рішень.
Для управління запасами в управлінському обліку використовують ряд процедур і технічних
прийомів:
1) правильне бюджетування потреби у різних елементах запасів (сировини,
напівфабрикатів, готової продукції, товарів;
2) контроль за нормативами та рівнем запасів відповідно до бюджету, розрахунок
коефіцієнту оборотності запасів та середнього періоду їх оборотності як в цілому, так і за видами
запасів:
3) контроль повторних замовлень виробничих запасів, що дає можливість визначити, при
якому мінімальному допустимому залишку сировини необхідно оформляти повторне замовлення
(так звана точка замовлення);
4) використання моделі розрахунку економічного розміру замовлення (ЕРЗ), суть якої
полягає у визначенні такого розміру замовлення, при якому сумарні витрати на оформлення
замовлення та зберігання запасів будуть мінімальними. На практиці під час визначення
оптимального розміру замовлень доведеться враховувати більшу кількість факторів, ніж у базовій
формулі. Найчастіше це пов’язано з особливими умовами постачань і характеристиками продукції,
з яких можна отримати вигоду, якщо врахувати такі фактори: знижки на транспортні тарифи
залежно від обсягу вантажоперевезень, знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель.
5) управління запасами за категоріями (за методом „ABC”). Управління запасами, як
правило, пов’язане з контролем фактичної наявності виробничих запасів на складах. Це вимагає
великих витрат фінансових, трудових та інформаційних ресурсів, особливо для
багатономенклатурних запасів. Для проведення „АВС”-аналізу необхідно встановити вартість
кожного товару за закупівельними цінами, розташувати товари за зменшенням ціни, знайти суму
даних про кількість і витрати на придбання, розбити товари на групи, залежно від питомої ваги в
загальних витратах на придбання.
Реалізація більшості логістичних концепцій і систем була б неможливою без впровадження
інформаційно-комп’ютерних технологій. Впровадження автоматизованих систем
управління ERP (від Enterprise Resource Planning – планування ресурсів підприємства) надати
можливість здійснення керування всіма бізнес-операціями, що є на підприємстві, а не просто
автоматизовано вести облік чи управляти логістикою. При цьому уся бізнес-інформація перебуває в
єдиній системі і не потрібно передавати дані від виробничої системи до облікової і навпаки.
Менеджеру достатньо мати необхідні повноваження і ERP- система забезпечить йому доступ до
інформації про діяльність компанії, що дасть йому змогу здійснювати оперативний аналіз ситуації
та ефективніше керувати роботою підприємства.
Оскільки однією з причин створення запасів є намагання уникнути небажаних наслідків
непередбачених подій в умовах відсутності надійної інформації, то відповідно у випадку зниження
невизначеності з’являється можливість відповідного зниження запасів. Так формується уявлення
про „заміну запасів інформацією”, яке практично впроваджується завдяки розвитку інформаційних
технологій і систем інформаційного обміну даними.
Таким чином, бачимо, що матеріальні затрати є ключовим елементом формування витрат на
підприємстві, а значить існують об’єктивні причини, що змушують підприємства створювати
резерви виробничих запасів. З іншого боку, надмірні обсяги виробничих запасів спричиняють ряд
негативних наслідків для господарюючого суб’єкта. Тому становлення логістики як системи
управління матеріальними та інформаційними потоками є цілком закономірним в сучасних
економічних реаліях. Впровадження логістичної концепції управління на підприємствах потребує
перш за все забезпечення своєчасною, повною і достовірною інформацією про стан об’єкта
управління, яку надає управлінський облік.
Проблемним залишається питання інтеграції виробничої і облікової систем та створення
комплексного інформаційного середовища, тому впровадження  сучасних технологій  забезпечить
належні передумови одержання якісної інформації для розробки науково – обґрунтованих
управлінських рішень.
3. Дайте характеристику методу управління запасами за категоріями.
Система управління запасами - сукупність правил і показників, які визначають момент часу на
обсяг закупівлі продукції для поповнення запасів.
Параметри системи управління запасами:
- точка замовлення - мінімальний (контрольний) рівень запасів продукції, за умови досягнення
якого необхідно їх поповнення;
- нормативний рівень запасів - розрахункова величина за пасів, яка досягається під час чергової
закупівлі;
- обсяг окремої закупівлі;
- частота здійснення закупівель - тривалість інтервалу між двома можливими закупівлями
продукції, тобто періодичність поповнення запасів продукції;
- поповнювана кількість продукції, за якої досягається мінімум витрат на зберігання запасу згідно із
заданими витратами на поповнення і заданими альтернативними витратами інвестованого капіталу.
Застосовуються такі технологічні системи управління запасами:
- система управління запасами з фіксованим розміром замовлення;
- система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення;
- система з встановленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня;
- система "Максимум-мінімум".
Для ситуації, коли відсутні відхилення від запланованих показників і запаси споживаються
рівномірно, в теорії управління запасами розроблено дві основні системи управління
запасами: система управління запасами з фіксованим розміром замовлення і система управління
запасами з фіксованою періодичністю замовлення. Інші системи управління запасами (система з
установленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня і система "максимум-
мінімум"), власне кажучи, є модифікацією цих двох систем.
Система з фіксованим розміром замовлення. Така система проста і є свого роду класичною. У цій
системі розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення на
постачання продукції здійснюється за умови зменшення наявного на складах системи запасу до
встановленого мінімального критичного рівня, який називають "точкою замовлення".
У процесі функціонування цієї технологічної системи інтервали постачання можуть бути різними
залежно від інтенсивності витрат (споживання) матеріальних ресурсів у логістичній системі. У
вітчизняній практиці найчастіше виникає ситуація, коли розмір замовлення визначається згідно з
якими-небудь частковими організаційними міркуваннями. Наприклад, зручність транспортування
або можливість завантаження складських приміщень.
Регулюючими параметрами цієї системи є розмір замовлення і "точка замовлення".
За умови досягнення запасом нижньої критичної межі та організації чергового замовлення на
постачання необхідних матеріальних ресурсів рівень запасу на момент організації замовлення
повинен бути достатнім для безперебійної роботи в період логістичного циклу. При цьому
страховий запас повинен залишитися недоторканним. У деяких випадках застосовують плаваючу
(таку, що коливається) точку замовлення. Вона не фіксується заздалегідь, а момент подачі
замовлення визначається з урахуванням виконання постачальником своїх зобов'язань або з
урахуванням коливань попиту на вироблену продукцію і т.д.
Мінімальний розмір запасу в розглянутій системі залежить від інтенсивності витрат (споживання)
матеріальних ресурсів у проміжок часу між подачею замовлення і надходженням партії на склад у
системі. Умовно припускається, що даний інтервал часу в заготівельному періоді постійний.
Система з фіксованим розміром замовлення іноді ще називається "двобункерною", оскільки в
даному випадку передбачається, що запас зберігається ніби в двох бункерах. З першого бункера
матеріальні ресурси витрачаються з моменту надходження чергової партії до моменту подачі
замовлення, а з другого бункера - у період між подачею замовлення і його виконанням, тобто до
моменту постачання.
Таким чином, ця система контролю передбачає захист підприємства від утворення дефіциту. На
практиці система управління запасами з фіксованим розміром замовлення застосовується
переважно в таких випадках:
- великі втрати внаслідок відсутності запасу;
- високі витрати на зберігання запасів;
- висока вартість товару, який замовляється;
- високий ступінь невизначеності попиту;
- наявність знижки з ціни залежно від кількості, яка замовляється;
- накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.
Істотним недоліком цієї системи є те, що вона передбачає безперервний облік залишків
матеріальних ресурсів на складах системи, з тим щоб не пропустити моменту досягнення "точки
замовлення". За наявності широкої номенклатури матеріалів (або асортименту - для торгового
підприємства) необхідною умовою застосування даної системи є використання технології
автоматизованої ідентифікації штрихових кодів.
Система з фіксованою періодичністю замовлення. У системі з фіксованою періодичністю
замовлення, замовлення роблять у строго визначені моменти часу, які віддалені один від одного на
однакові інтервали, наприклад, 1 раз на місяць, 1 раз на тиждень, 1 раз на 14 днів і т.п., а розмір
запасу регулюється зміна обсягу партії.
Наприкінці кожного періоду перевіряється рівень запасів і на підставі цього визначається розмір
партії постачання. Таким чином, у системі з фіксованою періодичністю замовлення змінюється
розмір замовлення (обсяг партії), який залежить від рівня витрат (споживання) матеріальних
ресурсів у попередньому періоді. Величина замовлення визначається як різниця між фіксованим
максимальним рівнем, до якого поповнюється запас, і фактичним його обсягом у момент
замовлення.
Регулюючими параметрами цієї системи є максимальний розмір запасу і фіксований період
замовлення, тобто інтервал між двома замовленнями або черговими надходженнями партій.
Перевагою цієї системи є відсутність необхідності вести систематичний облік запасів на складах
системи. Недолік же полягає в необхідності робити замовлення іноді на незначну кількість
матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів (наприклад,
через зростання попиту на готову продукцію) виникає небезпека використання запасу до настання
моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту.
Таким чином, система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення застосовується
в таких випадках, якщо:
- умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;
- витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;
- втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.
На практиці за даною системою можна замовляти один із багатьох товарів в одного і того самого
постачальника, товари, на які рівень попиту відносно сталий, малоцінні товари і т. д.
Розглянуті вище основні системи управління запасами ґрунтуються на фіксації одного з двох
можливих параметрів - розміру замовлення або інтервалу часу між замовленнями. За відсутності
відхилень від запланованих показників та рівномірного споживання запасів, для яких розроблені
основні системи, такий підхід цілком достатній.
4. Як визначити економічний розмір замовлення?
Часто між різними групами логістичних витрат (транспортними, складськими, витратами на
оформлення замовлення) виникає конфлікт цілей. Тому при визначенні розміру партії постачання в
закупівельній логістиці використовують показник оптимального (економічного) розміру
замовлення (economic order quantity – EOQ).
Показник EOQ виражає потужність матеріального потоку, спрямованого постачальником за
замовленням споживача і, який забезпечує для останнього мінімальне значення суми двох
логістичних складових: транспортно-заготівельних витрат і витрат на формування та збереження
запасів.
Оптимальний розмір замовлення має бути таким, щоб сумарні річні витрати на подання замовлень і
на утримання запасів були найменшими за цього обсягу споживання. Щоб уникнути дефіциту
комплектуючого виробу, можна округлити оптимальний розмір замовлення у більшу сторону.
Економічний розмір замовлення визначається за формулою, отриманою Ф.У. Харрісом. Однак у
теорії управління запасами вона більш відома як формула Вільсона:

 (7.1)
де EOQ – економічний розмір замовлення, од.;
 – витрати на виконання замовлення, грн;
 – закупівельна ціна одиниці товару, грн;
S – річний обсяг продажів, од.;
U – частка витрат зберігання в ціні одиниці товару.
У формулі Вільсона враховуються лише витрати на утримання запасів і витрати на подання
замовлень. Формула застосовується за таких умов:
1) величина попиту постійна і відома;
2) час поставки є постійним і відомим;
3) витрати поставки не залежать від величини партії;
4) наявне повне задоволення попиту;
5) витрати утримання запасів прямо пропорційні до їх величини;
6) немає запасів у дорозі;
7) витрати складування не залежать від величини замовлення;
8) необмежений горизонт планування;
9) не допускається можливість вичерпання запасів;
10) без обмеження доступності капіталу.
На практиці під час визначення економічного розміру замовлення доводиться враховувати більшу
кількість факторів, ніж у базовій формулі. Найчастіше це такі, як:
1) знижки на транспортні тарифи залежно від обсягу вантажоперевезень;
2) знижки з ціни продукції залежно від обсягу закупівель;
3) інші фактори.
Транспортні тарифи та обсяг вантажоперевезень. Якщо транспортні витрати несе покупець, під час
визначення розміру замовлення потрібно враховувати і транспортні витрати. Чим більша партія
постачання, тим нижчі витрати на транспортування одиниці вантажу. Однак, якщо збільшується
розмір замовлення, збільшується обсяг запасів, а отже, і витрати на їх утримання.
Для прийняття обґрунтованого рішення потрібно зробити розрахунок сумарних витрат – з
урахуванням економії транспортних витрат і без врахування такої економії та порівняти результати.
Алгоритм врахування впливу транспортних витрат на економічний розмір замовлення:
1) визначення витрат на утримання запасів. Воно здійснюється для попередньо визначеного
економічного розміру замовлення (EOQ) та для найбільш оптимального з точки погляду
транспортних витрат (ЕТ). Визначимо витрати на утримання запасів у першому (ВЗ) і в другому
випадку (ВТЗ):

 (7.2)

 (7.3)
2) визначення витрат на подачу замовлень. Розрахунок цих витрат здійснюється для кількості
замовлень на рік для економічного розміру замовлення (ВП) та для вигідного з погляду
транспортних витрат розміру замовлення (ВТП):
  (7.4)
 (7.5)
де   – кількість замовлень за рік за умови дотримання економічного розміру одного
замовлення;
 – кількість замовлень за рік з урахуванням можливостей мінімізації транспортних витрат;
3) визначення транспортних витрат. Здійснюється також для економічного розмір замовлення (ВТ)
та вигідного з погляду транспортних витрат розміру замовлення (ВТТ):
 (7.6)
 (7.7)
де   – тариф на транспортування дрібної партії;
 – тариф на транспортування великої партії;
4) визначення загальних логістичних витрат здійснюється за формулами:
 (7.8)
 (7.9)
5) вибір оптимального розміру замовлення. Критерій: мінімальні загальні логістичні витрати.
Знижки з ціни залежно від обсягу закупівель. Включення знижок у базову модель EOQ зводиться до
розрахунку сукупних витрат і відповідного економічного розміру замовлення для кожного обсягу (і
ціни) закупівлі. Якщо за певного обсягу закупівлі знижка буде достатньою, щоб компенсувати
зростання витрат на утримання запасів за винятком скорочення витрат на розміщення замовлень,
такий варіант, можливо, виявиться вигідним.
Алгоритм включення системи знижок у базову модель EOQ полягає в розрахунку певних видів
логістичних витрат та загальної їх суми для різних обсягів постачань залежності запропонованої
постачальниками системи знижок. Послідовність дій:
1) визначення витрат на організацію замовлень як добутку кількості замовлень на рік і витрат на
організацію одного замовлення;
2) визначення витрат на зберігання одного замовлення як добутку обсягу замовлення на суму
витрат на зберігання одиниці запасів;
3) визначення витрат на придбання запасів для задоволення річної потреби як добутку обсягу
річного замовлення та ціни одиниці запасів;
4) визначення загальної суми логістичних витрат як суми трьох вищезгаданих видів витрат;
5) вибір оптимального розміру замовлення. Критерій: мінімальні загальні логістичні витрати.
Інші коректування моделі EOQ. Можливі й інші ситуації, що вимагають коректування моделі
економічного розміру замовлення:
1) обсяг виробництва. Уточнення обсягу виробництва необхідні тоді, коли найбільш економічний
розмір замовлень диктується виробничими потребами й умовами;
2) закупівлі змішаних партій. Закупівля змішаних партій означає, що одноразово надходить
декілька видів продукції; у зв'язку з цим знижки, встановлені відповідно до обсягу закупівель і
вантажоперевезень, слід оцінювати щодо комбінації товарів;
3) обмеженість капіталу. Обмеженість капіталу доводиться враховувати тоді, коли кошти для
інвестування у запаси обмежені. Через це під час визначення розміру замовлень слід розподіляти
обмежені фінансові ресурси між різними видами продукції;
4) використання власних транспортних засобів. Використання власних транспортних засобів
впливає на розмір замовлення, тому що в цьому випадку транспортні витрати, пов'язані з
поповненням запасів, є фіксованими витратами. Тому власний транспорт має бути заповнений
цілком незалежно від економічного розміру замовлення.
5. Назвіть та охарактеризуйте методи обліку запасів.
Згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті
здійснюється одним із таких методів:
1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2) середньозваженої собівартості;
3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
4) нормативних затрат;
 5) ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові
умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є найменування запасів або однорідна група запасів
(вид).
Доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів визначається
підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення
собівартості запчастин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для
власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів
визначення собівартості одного виду запасів різниця в географічному місцезнаходженні запасів та в
податкових правилах.
Підприємство самостійно обирає метод оцінки запасів при вибутті. На підприємстві можуть
одночасно застосовуватися для різних запасів різні методи. Вибір методу оцінки запасів при їх
вибутті повинен бути обов'язково зафіксований в наказі про облікову політику.
Метод середньозваженої собівартості.
Цей метод передбачає розрахунок вартості одиниці товару, виходячи з середніх цін. Такий
розрахунок робиться по кожній одиниці товару. Розрахунок можна проводити за формулою:

, де (7.1)
Сс - середньозважена собівартість
Сп - собівартість запасів на початок періоду
Кп - кількість запасів на початок періоду
Сн - собівартість запасів на кінець періоду
Кн - кількість запасів на кінець періоду
Метод ідентифікованої собівартості.
Він може застосовуватись у випадку виконання спеціальних заказів, проектів, а також при
невеликій номенклатурі товарів. Цей метод передбачає облік фактичної собівартості по кожній
конкретній одиниці товару. Його зручно застосовувати до товарів з великою кількістю.
Метод Фіфо
Цей метод означає списання запасів в тій послідовності, в якій вони були отримані на
підприємство. Тобто, при вибутті запасів спочатку будуть списуватися запаси, які надійшли раніше
(по тій вартості, по якій вони надійшли і рахуються в обліку).
Метод нормативних затрат
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції
(робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання
запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Застосування нормативних затрат для оцінки запасів у бухгалтерському обліку та звітності
допускається лише тоді, якщо результати такої оцінки запасів приблизно дорівнюють їх
собівартості. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних,
норми затрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися.
Метод нормативних затрат звичайно застосовується у разі стабільності цін на запаси. У цьому
випадку відхилення між нормативними та фактичними витратами на матеріали є несуттєвими і
списуються в момент придбання матеріалів. Сума перевищення фактичної собівартості запасів над
їх нормативною собівартістю включається до собівартості реалізованої продукції звітного року.
Метод ціни продажу
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі
середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства,
що мають значну й змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної
націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною)
вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на реалізовані товари. Сума
торговельної націнки на товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості
реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки.
Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних
націнок на початок звітного місяця й торговельних націнок у продажній вартості одержаних у
звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок
звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.
6. В чому полягає сутність управління дебіторською заборгованістю?
Значення кваліфікованого управління дебіторською заборгованістю в умовах ринкової економіки
велике. Несвоєчасне погашення дебіторської заборгованості веде до платіжного кризі. Схема
розвитку кризи в ринковій економіці проста: зростання заборгованості по комерційному кредиту
веде до збільшення попиту на короткострокові позики і скорочення їх пропозиції; зростанню
вартості короткострокових кредитів. Для сплати боргів підприємства перетворюють високоліквідні
активи в грошові кошти та погашають борги, в іншому випадку це може призвести до банкрутства.
У результаті одні підприємства розоряються, інші покращують своє фінансове становище. Це
звичайний ринковий механізм саморегулювання. У Росії цей механізм також діє.
Сутність будь-якого процесу управління полягає в цілеспрямованому впливі суб'єкта на об'єкт
управління. Об'єктом управління є дебіторська заборгованість, суб'єктом управління - фінансовий
менеджер. Дебіторська заборгованість - це елемент оборотного капіталу. Дебіторською
заборгованістю називається заборгованість організацій та окремих осіб підприємству. Збільшення
дебіторської заборгованості означає відволікання коштів з обороту.
Дебіторську заборгованість можна класифікувати за різними критеріями. З причин
освіти дебіторська заборгованість ділиться на виправдану і невиправдану. Виправдана дебіторська
заборгованість пов'язана з нормальними строками документообігу. До виправданою відноситься
дебіторська заборгованість, термін погашення якої ще не настав або становить менше одного
місяця. Невиправдана дебіторська заборгованість - це прострочена заборгованість, а також
заборгованість, пов'язана з помилками в оформленні розрахункових документів, з порушенням умов
господарських договорів і т.д. Існує ще безнадійна дебіторська заборгованість - це рахунки, які
покупці не оплатили. Безнадійні борги списуються на збитки після закінчення строку позовної
давності.
7. В чому полягає сутність управління кредиторською заборгованістю?
Основні моменти, що зумовлюють необхідність одночасного, синхронного управління
дебіторською та кредиторською заборгованостями підприємств: 1) у підприємств багато
постачальників і багато покупців, як наслідок, дебіторська заборгованість займає провідне місце у
складі оборотних активів, а кредиторська є практично основним джерелом позикового капіталу,
тому їхнє співвідношення визначає ліквідність підприємства на певну дату й можливу
платоспроможність; 2) єдиним джерелом коштів для погашення кредиторської заборгованості є
надходження коштів від продажу (інкасації боргів покупців), у зв’язку із цим головне завдання
управління заборгованостями полягає у встановленні таких договірних відносин із покупцями та
постачальниками, за яких строки й розміри платежів підприємства залежать від надходження
коштів від покупців (дебіторів); 3) швидкість руху обох видів заборгованості та їхнє
співвідношення визначають величину вільних коштів, необхідних для господарської діяльності
підприємств. Ефективна діяльність підприємства залежить від успішного управління
зобов’язаннями. Підприємству можна рекомендувати такі методи управління заборгованістю, як
реструктуризація, погашення чи переведення боргу. Реструктуризація – це комплекс дій,
спрямованих на зміну структури боргу. Реструктуризація може здійснюватися у формі новації та
пролонгації. Новація – це процес заміни одного договору іншим між тими ж сторонами угоди.
Новація передбачає обмін боргу на акції підприємства, обмін боргу на облігації, обмін боргу на
векселі. До пролонгації належить відстрочення платежу без зміни сторін договору. Погашення
може відбуватися шляхом списання, взаємозаліку, відступного, зустрічного виконання зобов’язань,
виконання альтернативного зобов’язання, перекредитування. Переведення боргу проводиться
зміною сторін договору. Модель управління кредиторською заборгованістю містить такі складові
елементи, як: 1) статичний та динамічний аналіз формування та погашення кредиторської
заборгованості суб’єкта господарювання та її впливу на величину його грошових потоків; 2)
обґрунтування доцільності отримання відстрочки оплати рахунків постачальників, а також
оптимального терміну такої відстрочки; 3) попередження формування простроченої кредиторської
заборгованості та забезпечення пролонгації кредиторської заборгованості тощо.

Тести:
1. Економічний розмір запасу — це:
а) розмір замовлення, який забезпечував би найменшу суму витрат на утримання запасів і
підготовку самого замовлення;
б) часовий інтервал між розміщенням замовлення і його отриманням;
в) середні тижневі витрати запасу в розрахунку на одиницю тривалості замовлення;
г) немає правильної відповіді.
2. Для оцінювання вибуття виробничих запасів підприємство може застосовувати
протягом року один із визначених на початок року методів оцінювання запасів:
a) лише метод ідентифікованої собівартості;
б) лише метод «перший—перший» (FIFO);
в) лише середньозваженої собівартості;
г) різні методи оцінювання для окремих видів (груп) виробничих запасів.
3. Оптимальною партією поставок матеріалів, які регулярно витрачаються у
виробництві, є така, що потребує:
а) мінімальних витрат на придбання;
б) мінімальної кількості транспортних засобів;
в) мінімальної складської площі;
г) мінімальних витрат на придбання і зберігання.
4. Річна потреба підприємства у матеріалах — 12000 т, економічний розмір запасу — 200 т.
Загальне число замовлень на рік складе:
а) 20 замовлень;
б) 24 замовлення;
в) 60 замовлень;
г) 84 замовлення.
5. Що з наведеного не може бути наслідком надлишкових запасів:
а) збільшення витрат на розміщення замовлень;
б) втрата відсотків за «зв’язаними коштами»;
в) збільшення витрат на зберігання;
г) простої виробництва.
6. Що з наведеного не може бути наслідком надто малих запасів:
а) простої виробництва;
б) збільшення страхових платежів;
в) обмежені можливості реагувати на зміни ринкового
середовища;
г) збільшення витрат на зберігання.
7. Як визначити коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості:
а) відношенням суми купівель в кредит до середньорічної суми кредиторської
заборгованості;
б) відношенням суми продажів в кредит до середньорічної
суми кредиторської заборгованості;
в) відношенням середньої суми комерційного кредиту до загального обсягу купівель в кредит;
г) немає правильної відповіді.
8. Метод, за яким оцінка запасів базується на припущенні, що запаси використовуються у
тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.
9. Метод, за яким оцінка запасів базується на середній ціні, яка використовується для
оцінки матеріальних ресурсів, що надходять на виробництво, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.
10. Метод, за яким оцінка запасів полягає в застосуванні норм витрат на одиницю
продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормативних рівнів
використання запасів, праці, виробничих потужностей та чинних цін, називається:
а) метод ФІФО;
б) метод ідентифікованої собівартості;
в) метод середньозваженої собівартості;
г) метод нормативних витрат.
11. Серед усіх вітчизняних методів обліку затрат на виробництво лише ………… метод
справедливо вважають методом управління витратами:
а) Позамовний.
б) Попроцесний.
в) Попередільний.
г) Нормативний.
12. Система калькулювання на основі змінних витрат дозволяє визначити ……….. , який (а)
широко застосовується для аналізу ефективності та прийняття управлінських рішень:
а) Прибуток.
б) Маржинальний дохід.
в) Обсяг продажів.
г) Собівартість реалізованої продукції
13. У поточному році підприємство одержало 600 000 грн. операційного прибутку. В
наступному році передбачається збільшити обсяг виробництва і продажу продукції на 25
%. За операційного левериджу 2,0 прибуток в плановому році становитиме (грн.):
а) 900 000;
б) 750 000;
в) 1 200 000;
г) 720 000;
д) 800 000.
14. Якщо керівництво підприємства в певному звітному періоді за умов інфляції
намагається отримати максимальний прибуток та високі дивіденди для акціонерів, пріоритет
надається методу:
а) FIFO;
б) LIFO;
в) середньозваженої собівартості;
г) ідентифікованої собівартості.
15. Для оцінювання вибуття виробничих запасів підприємство може застосовувати протягом
року:
а) один з методів оцінювання за кожним видом (групою) виробничих запасів;
б) один з двох визначених на початок року методів оцінювання запасів;
в) різні методи оцінювання для окремих видів (груп) виробничих запасів;
г) лише метод LIFO;
д) лише метод FIFO.
 Задачі.
1. Підприємство спеціалізується на виробництві окулярів. Виробнича потужність його – 500 000
окулярів на рік – використовується на 90 %.
Для виробництва окулярів потрібні лінзи. Ціна однієї лінзи – 4 грн.
Витрати на оформлення і поставку однієї партії лінз (оформлення документації, транспортні
витрати, поїздки агентів з постачання тощо) – 450 грн. Витрати підприємства на зберігання
запасу лінз (на капітал у запасах, утримання складу тощо) становлять 15 % від їх вартості.
Визначити оптимальну партію поставки лінз на підприємство.
Установити періодичність постачання лінз протягом року.
Відповідь:
1. Мп = 36 743 шт., округлюється до 37 500 шт.;
2. tп = 0,5 місяця, тобто 24 партії на рік.

2. Залишок тканини на складі підприємства на початок періоду оцінюється сумою в 5 тис. грн.,
залишок на кінець періоду – 100 м, ціна останньої закупки – 10 грн., надійшло за період тканини на
3500 грн.
Необхідно визначити вартість витрачених матеріалів (тканини) за
період за допомогою методу FIFO.
Розв’язання
Оцінка запасів за методом FIFO передбачає, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій
вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво,
оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на
кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Тобто:
Залишок на початок періоду – 5000 грн.
Надійшло за період – 3500 грн.
Усього запасів – 8500 грн.
Запаси наприкінці періоду – 10 м по 10 грн. = 1000 грн.
Відпущено у виробництво за період – 8500 – 1000 = 7500 грн.
Вартість витрачених матеріалів склала 7,5 тис. грн.