Протокол лабораторної роботи №3

з дисципліни «Теоретичні основи теплотехніки»

«Визначення теплопровідності твердих тіл»
Виконали: Бригада №2(Юрчук І., Черниж Д., Волокітін В., Ківа Є.)
Викладач: Недбайло Олександр Миколайович

Мета лабораторної роботи - допомогти студентам поглибити знання з теорії

теплопровідності, ознайомити їх з методикою експериментального
дослідження
теплопровідності твердих тіл і прищепити навички проведення
теплофізичного
експерименту. Під час підготовки до роботи та в процесі її виконання
студентам
слід засвоїти механізм переносу енергії у формі теплоти на основі
теплопровідності,
особливості переносу теплоти в діелектриках, зміст основного закону
теплопровідності.
Завдання лабораторної роботи:
1) визначити значення коефіцієнта теплопровідності й термічного опору
досліджуваного зразка;
2) знайти похибку експериментального визначення коефіцієнта
теплопровідності;
З) скласти звіт з виконаної роботи.
1 Теоретичні відомості

Процес переносу енергії у формі теплоти в результаті руху мікрочасток

речовини називається теплопровідністю. Механізм теплопровідності
визначається
будовою речовини. У металі перенос теплової енергії здійснюється головним
чином
завдяки руху вільних електронів, для кристалів діелектриків характерним є
коливання решітки.
Однак незалежно від механізму переносу енергії для процесів
теплопровідності
в макротілах справедливим є закон Фур’є, що пов’язує кількість теплоти Q τ ,
яка
переноситься, з градієнтом температури, Дж

Незалежність закону Фур’є від механізму теплопровідності дозволила

створити
аналітичну теорію теплопровідності, яка ігнорує молекулярну будову
речовини.
Індивідуальні властивості матеріалу враховуються коефіцієнтом
теплопровідності,
який звичайно визначається експериментально. Коефіцієнт теплопровідності
-

фізичний параметр, залежний не тільки від структури матеріалу, а й від

термічних
параметрів: тиску р, питомого об’єму v, температури Т. Для твердих тіл
залежність коефіцієнта теплопровідності від тиску виявляється слабо й
звичайно не
враховується, вплив питомого об’єму на теплопровідність суттєвий для
пористих
матеріалів. Для цільних твердих тіл найбільший інтерес становить залежність
коефіцієнта теплопровідності від температури .
Визначення коефіцієнта теплопровідності ґрунтується на розв’язуванні
оберненої задачі теплопровідності, тобто на знаходженні величини λ за
експериментально визначеними Q τ , gradT, F і τ

Щоб визначити коефіцієнт теплопровідності суцільних твердих тіл, звичайно

використовують зразки плоскої форми. Доцільно використовувати зразки
такої
форми і при дослідженні діелектриків, що мають значення λ = 0,05...5
Вт/(м·К). У
цьому разі достатня для точних вимірів різниця температур на поверхнях
тонкого
(кілька міліметрів) зразка відповідає помірній густині теплового потоку ( q≈
1000
Вт/м 2 ). Невелика товщина Н зразка забезпечує виконання умови D/H> 20
( D- діаметр
зразка). Тоді розрахункова модель суттєво спрощується, тому що тепловий
потік
можна вважати одновимірним.
Величину q вимірюють абсолютним або відносним методом. Перший
використовують в установках з електричним джерелом теплоти, оскільки
створюються умови, за яких увесь тепловий потік, що виділився на нагрівачі,
проходить крізь зразок, його значення дорівнює потужності електричного
нагрівача.
Складність методу обумовлена необхідністю утворювати адіабатну (тепло
ізольовану) оболонку навколо нагрівача. Відносний метод дозволяє
позбутися цих
складностей і спростити установку. Його суть полягає у визначенні за
допомогою
датчика теплового потоку, який проходить крізь зразок. При цьому через
втрати
кількість теплового потоку не дорівнює потужності електричного нагрівача. У
реальній установці забезпечити строго стаціонарний режим, коли всі
величини, які
вимірюють, не змінюються з часом, складно. Зміни температури
навколишнього
повітря, напруги в електричній мережі, витрати й температури
термостатирувальної
води - все це впливає на зміну величин, які вимірюються.
На практиці досліди звичайно проводять при повільно змінюваних значеннях
вимірюваних величин, але при цьому роблять кілька вимірювань за
визначеним
інтервалом часу. Незначна зміна результатів вимірювань дає змогу вважати,
що
систематична похибка, пов’язана з нестаціонарністю, практично виключена, а
її
залишки мають бути враховані у результатах. Вірогідність здобутих
результатів
збільшується, якщо провести ще один комплекс вимірювань, при якому
температура
також змінюватиметься повільно, але матиме протилежний знак (наприклад,
якщо в
першій серії вимірювань зразок нагрівався, то в іншій - мусить
охолоджуватись).
Хороший збіг результатів у межах розрахункової похибки дає підставу
вважати, що
впливу нестаціонарності на експеримент не існує.

2 Опис експериментальної установки

Установка для визначення коефіцієнта теплопровідності твердих тіл

заснована
на стаціонарному методі плоского шару з відносною зміною теплового
потоку.
Конструктивну схему вимірювального блока установки зображено на рис. 1.
Зразок досліджуваного матеріалу 3 розміщують у вимірювальному просторі
між
двома еластичними пластинами 4 із вмурованими в них хромель-
алюмелевими
термопарами 5. Тепловий потік, що проходить крізь зразок, створюється з
допомогою нагрівача, який складається з масивного мідного блока,
усередині якого
вмонтовано нагрівальний елемент. Щоб захистити верхню частину установки
від
теплового впливу, використовують водоохолоджувальний кран 7. Частина
створеного нагрівачем теплового потоку послідовно проходить верхню
еластичну

пластину, зразок, нижню еластичну пластину й вимірюється датчиком

теплового
потоку 2, який є багатоспайною диференціальною термопарою
(гіпертермопарою).
Принципова схема датчика теплового потоку показана на рис. 2.
Коли тепловий потік проходить через датчик, на поверхнях останнього
утворюється різниця температур, що фіксується диференціальною
термопарою.
Використання багатоспайної диференціальної термопари дозволяє не тільки
посилити сигнал пропорціонально кількості пар спаїв, а й усереднити його по
поверхні датчика. Через це сигнал гіпертермопари пропорціональний
середній
густині теплового потоку. Коефіцієнт пропорціональності (q = K∙e ) звичайно
визначають під час тарування датчика (експериментально).
Від датчика тепловий потік відводиться у холодильник 1 (див. рис. І),
виконаний
у вигляді порожнистого циліндричного диска, всередині якого тече вода
заданої
температури. Для заміни та дослідження зразків різної товщини верхня
частина
вимірювального простору може переміщатися. Механізм вертикального
переміщення складається з кришки, що обертається, 9 і повзуна 8. Відстань
між
еластичними прокладками реєструється вимірювачем товщини 10.
Середня температура зразка залежить від електричної потужності нагрівача й
температури води в холодильнику. Вимірювальна схема зображена на рис. 3.
Живлення нагрівача здійснюється з допомогою вимикача 1 від змінного
струму
через лабораторний трансформатор 3 (загоряється сигнальна лампа 2).
Потужність
нагрівача контролюється ватметром 5. Покази термопар і датчика теплового
потоку
вимірюють цифровим мілівольтметром 4, який підключений до датчиків
через
багатоходовий перемикач типу ПМТ9. На схемі також показані: 6 - прилад ІТ-
4; 7 -
досліджуваний зразок; 8 - посуд Дьюара; 10 - рідинний термостат ТС, що
служить
для підтримування в холодильнику необхідного і постійного значення
температур.
Схема вмикання термопар (рис. 4, де Т 1 , Т 2 - гарячі спаї вимірювальних
термопар; ДТП - датчик теплового потоку; Х.С - холодні спаї термопар)
дозволяє
вимірювати температуру кожної еластичної пластини (абсолютна схема
включення
термопар) і різницю їх температур (диференціальна схема).

Рис. 3. Вимірювальна схема:

1 – вимикач; 2 – сигнальна лампа; 3 – трансформатор; 4 – мілівольтметр; 5 –
ватметр; 6 – система охолодження; 7 – пристрій ИТ-4; 8 – дослідний зразок; 9
– сосуд Дьюара; 10 – перемикач.
 Рис. 4. Схема включення термопар:
1 – багатоходовий перемикач; 2 – датчик теплового потоку; 3 – зразок; 4 –
холодні спаї термопар; 5 – мілівольтметр; T , T – гарячі спаї термопар; t –
1 2 0

температура навколишнього середовища.

Вихідні дані
D, H
Покази приладів
№ Матеріал
мм м мм м
eо e1 e2 e3 tхол.сп. N, K1
Вт
1 100 0,1 4,43 0,00443 15,45 0,55 0,43 0,07 20 8 60,85
2 2 100 0,1 4,43 0,00443 15,38 0,55 0,43 0,07 20 8 60,85
Склотекстоліт
3 100 0,1 4,43 0,00443 15,31 0,55 0,43 0,07 20 8 60,85
сер 100 0,1 4,4 0,00443 15,38 0,55 0,43 0,07 20 8
3
1 99,5 0,0995 3,18 0,00318 12,21 0,63 0,45 0,13 20 8 60,85
2 99,5 0,0995 3,18 0,00318 12,36 0,63 0,45 0,13 20 8 60,85
Оргскло
3 99,5 0,0995 3,18 0,00318 12,49 0,63 0,45 0,13 20 8 60,85
сер 99,5 0,0995 3,1 0,00318 12,353 0,63 0,45 0,13 20 8
8 3

Результати вимірювань та розрахунки

(табл №1)