Методи аналiзу

Семенов Володимир Вiкторович

Кафедра обчислювальної математики (каб. 211)

ФКНК КНУТШ
semenov.volodya@gmail.com, semenov.volodya@knu.ua

Лекцiї для студентiв ФКНК КНУТШ

 Що будемо розбирати сьогоднi?

• Теорема Гiльберта–Шмiдта.
 Теорема Гiльберта–Шмiдта

Лiнiйний обмежений оператор A : H → H самоспряжений, якщо

(Ax, y ) = (x, Ay ) ∀x, y ∈ H.

Cамоспряжений оператор A : H → H додатнiй, якщо

(Ax, x) > 0 ∀x ∈ H \ {0}.

Всi власнi значення самоспряженого оператора дiйснi, а додатнього

— додатнi.
Теорема 5. Для довiльного компактного самоспряженого лiнiйного
оператора A в сепарабельному гiльбертовому просторi H iснує
ортонормований базис {xn } в H, що складається з власних векторiв
оператора A.
 Теорема Гiльберта–Шмiдта

Для кожного x ∈ H можна записати формули

∞
X ∞
X
x= PEn x + PN(A) x, Ax = λn PEn x,
n=1 n=1

де PEn — проектор на власний пiдпростiр En , що вiдповiдає власному

значенню λn .
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

Розглянемо компактний самоспряжений оператор A та квадратичну

форму
Q(ξ) = (Aξ, ξ).
Задача на максимум

|Q(ξ)| = |(Aξ, ξ)| → max, kξk ≤ 1.

Розглянемо максимiзуючу послiдовнiсть (ξn ):

|Q(ξn )| → S = sup |(Aξ, ξ)|, kξn k ≤ 1.

kξk≤1

Оскiльки замкнена куля в H слабко компактна, то можна вважати,

що (ξn ) слабко збiгається до деякого елемента ϕ ∈ H, kϕk ≤ 1.
З компактностi оператора A випливає

kAξn − Aϕk → 0.
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

|Q(ξn ) − Q(ϕ)| ≤ |(Aξn , ξn ) − (Aϕ, ξn )| + |(Aϕ, ξn ) − (Aϕ, ϕ)| =

= |(Aξn − Aϕ, ξn )| + |(Aξn − Aϕ, ϕ)| ≤ 2kAξn − Aϕk → 0.

Отже,
|Q(ϕ)| = S,
ϕ
причому kϕk = 1. Iнакше, якщо kϕk < 1, для ϕ0 = kϕk матимемо

|Q(ϕ0 )| > S.

Покажемо, що
(ϕ, h) = 0 ⇒ (Aϕ, h) = 0. (1)
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

Вiд супротивного. Нехай iснує такий h ∈ H, що

(ϕ, h) = 0, (Aϕ, h) = γ 6= 0.

Можна вважати, що khk = 1. Розглянемо елементи з одиничної

сфери
ϕ + te i arg γ h
ξ = ξ(t) = √ , t ∈ R.
1 + t2
Маємо
1
Q(ϕ) + 2t|γ| + t 2 Q(h)


Q(ξ(t)) = 2
1+t
та 
dQ(ξ(t)) 
= 2|γ| > 0.
dt 
t=0

Це суперечить, тому, що максимум |Q(ξ)| на одиничнiй сферi

досягається на ξ = ϕ. Спiввiдношення (1) доведено.
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

Подамо Aϕ у виглядi

Aϕ = λϕ + h, h⊥ϕ

та з допомогою (1) отримуємо, що

(Aϕ, h) = khk2 = 0 ⇒ h = 0.

Отримали, що ϕ — власний вектор оператора A з власним

значенням λ.
Беремо ϕ в якостi першого елемента базиса ϕ1 = ϕ. Вiдповiдне
власне значення λ1 = λ таке, що |λ1 | = |Q(ϕ)|.
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

Для побудови слiдуючого базисного елемента ϕ2 розглянемо

квадратичну форму Q(ξ) на замкненому пiдпросторi

M1 = {ξ ∈ H : (ξ, ϕ1 ) = 0} .

M1 є iнварiантним пiдпростором оператора A. Дiйсно,

(ξ, ϕ1 ) = 0 ⇒ (Aξ, ϕ1 ) = (ξ, Aϕ1 ) = λ1 (ξ, ϕ1 ) = 0

За ϕ2 беремо розв’язок задачi

|Q(ξ)| = |(Aξ, ξ)| → max, kξk = 1, ξ ∈ M1 .

ϕ2 є власним вектором оператора A з власним значенням λ2 :

|λ2 | = max |Q(ξ)| ≤ |λ1 |.

ξ∈M1 , kξk=1
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта

Продовжуємо процес далi. Можливi двi ситуацiї:

1) iснує таке n ∈ N, що Q(ξ) обертається в нуль на пiдпросторi


Mn = ξ ∈ H : (ξ, ϕi ) = 0, i = 1, n ,

iнварiантному для оператора A;

2) звуження Q(ξ) на Mn не є нульовим для довiльного n ∈ N.

У першому випадку Mn є ядром оператора A. Добудовуємо систему

ϕ1 ,..., ϕn власних векторiв, що вiдповiдають ненульовим власним
значенням λ1 ,..., λn , довiльним ортонормованим базисом
пiдпростору Mn . Отримали ортонормований базис простору H з
власних векторiв оператора A.
 Доведення теореми Гiльберта–Шмiдта
У другому випадку ми маємо ортонормовану послiдовнiсть власних
векторiв ϕn , для яких λn 6= 0 та

|λ1 | ≥ |λ2 | ≥ ... ≥ |λn | ≥ ...

Оскiльки (ϕn ) слабко збiгається до нуля, то

kAϕn k = |λn | → 0

в силу компактностi оператора A.

Покладемо
∞
\
M = {ξ ∈ H : (ξ, ϕi ) = 0, i = 1, 2, ...} = Mn .
n=1

Оператор A переводить пiдпростiр в нуль. Дiйсно, для ξ ∈ M з

kξk = 1 маємо |(Aξ, ξ)| ≤ |λn | → 0. Тому (Aξ, ξ) = 0. Але M
iнварiантний вiдносно A, тому A|M = 0. Залишається доповнити
систему ϕ1 , ϕ2 , ... ортонормованим базисом в M.