21)

Жорсткий диск (HDD) є найпоширенішим засобом зберігання даних у комп'ютерах і

серверах. Технології жорстких дисків постійно розвиваються, щоб забезпечити більшу
ємність, швидкість та надійність зберігання.
Типи запису на жорстких дисках можуть бути різними. Основними типами запису є:
1. Магнітний запис - це найпоширеніший тип запису на жорстких дисках. Магнітна
голка записує дані на магнітній поверхні диска. За допомогою магнітних полів біти
(найменші одиниці інформації) записуються на диск. Цей тип запису дозволяє
зберігати багато даних на малому просторі, але також він може бути вразливим до
магнітних полів зовнішнього середовища.
2. Запис на основі фізичного контакту - цей тип запису використовується на дисках з
поверхнями, що взаємодіють без проміжного повітряного шару. Це дає можливість
збільшити щільність запису і отримати більшу ємність. Однак, цей тип запису може
бути менш надійним, оскільки будь-який фізичний контакт може пошкодити поверхню
диска.
3. Запис на основі фотолітування - цей тип запису використовується на дисках з
поверхнями, що покриті спеціальними фоточутливими матеріалами. Лазерна промені
використовуються для зміни фізичних властивостей матеріалу, що відповідає бітовій
послідовності. Цей тип запису є досить надійним і має високу щільність запису, але
його використання обмежується деякими фізичними обмеженнями.
4. Запис на основі запам'ятовування голографічних зображень - цей тип запису
використовується на голографічних дисках. Він використовує лазерні промені, щоб
змінити фізичні властивості матеріалу на диску, створюючи голографічне зображення.
Цей тип запису є дуже надійним і має високу щільність запису, що дозволяє зберігати
значно більше даних на диску, ніж магнітні диски.
Крім того, існують різні технології, які дозволяють збільшити ємність і швидкість жорстких
дисків, такі як змінна швидкість обертання диска, зонова запис і частотна модуляція запису.
Нові технології, такі як твердотільні диски (SSD), що використовують флеш-пам'ять замість
магнітних дисків, також набувають популярності в останні роки, завдяки своїй високій
швидкості, надійності та низькій енергоспоживанні.

Основні технології жорстких дисків включають:

1. Магнітна запис: Це основна технологія, що використовується в жорстких дисках.
Магнітні диски містять магнітні головки, які записують і читають дані на магнітному
диску. Для запису даних на магнітний диск головка розміщується над поверхнею
диска, а потім зміщується відносно диска, щоб створити магнітне поле, що
представляє біт даних.
2. Зонова запис: Ця технологія дозволяє записувати більше даних на жорсткий диск,
розділяючи поверхню диска на декілька зон з різною щільністю запису. Найбільш
щільну запис можна розмістити на зовнішньому краю диска, де обертання диска є
 швидшим, тоді як менш щільні записи можна розмістити на внутрішньому краю
диска.
3. Частотна модуляція запису: Ця технологія використовує високочастотні сигнали для
запису даних на жорсткий диск. Вона дозволяє збільшити щільність запису даних на
диск, тому що вона використовує менше місця на диску для зберігання кожного біта.
4. Змінна швидкість обертання диска: Ця технологія дозволяє збільшити швидкість
запису та зчитування даних на жорсткому диску, збільшуючи швидкість обертання
диска на зовнішньому краї диска, де щільність запис більше. На внутрішньому краї
диска швидкість обертання може бути зменшена, оскільки щільність запису менша. Це
дозволяє досягти більшої ємності диска та підвищити продуктивність.
5. Жорсткі диски на основі твердотілих носіїв (SSD): Це новітня технологія жорстких
дисків, яка використовує флеш-пам'ять замість магнітних дисків. Вона дозволяє
досягти значно більшої швидкості запису та зчитування даних, надійності та
ефективності, порівняно зі звичайними жорсткими дисками.
6. Жорсткі диски з розширеним спектром запису (SMR): Ця технологія дозволяє
збільшити ємність жорстких дисків за рахунок збільшення щільності запису даних на
диск. Для цього використовується технологія, що дозволяє записувати декілька
доріжок даних на одній фізичній доріжці. SMR можуть бути менш швидкими, ніж
звичайні жорсткі диски, але вони дозволяють збільшити ємність диска за рахунок
збільшення щільності запису даних.
22) SSD (Solid State Drive) - це жорсткий диск на основі твердотілих носіїв, які
використовуються для зберігання і обробки даних в комп'ютерах та інших пристроях.
Основна будова SSD складається з наступних елементів:
1. Контролер: є головним компонентом, який керує всіма операціями SSD. Він відповідає
за зчитування та запис даних, керування пристроєм та забезпечення безпеки даних.
2. Флеш-пам'ять: є основним елементом SSD, що забезпечує зберігання даних. Флеш-
пам'ять складається зі спеціальних твердотілих носіїв (наприклад, NAND-чіпів), які
містять клітинки для зберігання даних.
3. Буферна пам'ять: використовується для тимчасового зберігання даних під час їх
обробки. Буферна пам'ять дозволяє зберігати та обробляти дані з високою швидкістю.
Принцип роботи SSD полягає в тому, що дані зберігаються на твердотілих носіях у вигляді
зарядів електричного струму. Для збереження одного біту інформації використовується одна
клітина NAND-пам'яті. Кожна клітина NAND-пам'яті містить електричний заряд, який
представляє один біт інформації. Для зчитування даних контролер використовує напругу, яка
зчитується з клітини NAND-пам'яті, і перетворює її на цифровий сигнал, який передається до
комп'ютера або іншого пристрою.
SSD мають кілька переваг порівняно зі звичайними жорсткими дисками на основі магнітних
пластин.
23) Відеоадаптер (відеокарта) - це пристрій, який відповідає за відображення графіки на
моніторі комп'ютера. Принцип роботи відеоадаптера полягає в обробці графічних даних та їх
відображенні на моніторі.
Основні елементи відеоадаптера:
1. Графічний процесор (GPU): відповідає за обробку графічних даних та їх підготовку до
відображення на екрані.
2. Пам'ять: використовується для зберігання графічних даних, таких як текстури,
зображення, шаблони, шрифти та інші.
3. Контролер монітора: забезпечує зв'язок між відеоадаптером та монітором, контролює
розмір, роздільну здатність та кольорову глибину зображення.
Принцип роботи відеоадаптера:
1. Отримання графічних даних: відеоадаптер отримує графічні дані від комп'ютера, які
можуть бути представлені у різних форматах, таких як векторні чи растрові
зображення.
2. Обробка графічних даних: графічний процесор (GPU) обробляє графічні дані,
застосовуючи до них різні операції, такі як зміна кольору, форми, розміру, яскравості
тощо.
3. Зберігання графічних даних: оброблені графічні дані зберігаються в пам'яті
відеоадаптера.
4. Відображення графіки на моніторі: контролер монітора отримує графічні дані з пам'яті
відеоадаптера та генерує сигнал на монітор, що викликає відображення графіки на
екрані.
24) Основні компоненти відеоадаптера (відеокарти) включають:
1. Графічний процесор (GPU): це основний компонент відеоадаптера, він відповідає за
обробку графічних даних та застосування до них різних операцій. GPU може мати
вбудовану пам'ять або використовувати пам'ять системи.
2. Пам'ять: використовується для зберігання графічних даних, таких як текстури,
зображення, шаблони, шрифти та інші. Відеоадаптер може мати вбудовану пам'ять, що
забезпечує більш швидкий доступ до графічних даних.
3. Контролер монітора: забезпечує зв'язок між відеоадаптером та монітором, контролює
розмір, роздільну здатність та кольорову глибину зображення. Контролер монітора
може мати різні виходи, такі як VGA, DVI, HDMI або DisplayPort.
4. Підтримка стандартів: відеоадаптер повинен підтримувати різні графічні стандарти,
такі як DirectX, OpenGL, Vulkan тощо. Це дозволяє програмам та іграм користуватися
різними графічними функціями та можливостями відеоадаптера.
5. Охолодження: відеоадаптер може мати різні системи охолодження, такі як
вентилятори, радіатори, термопасти тощо. Це дозволяє зменшити температуру
відеоадаптера та забезпечити його стабільну роботу.
25) Основні характеристики відеоадаптерів включають:
1. Розмір пам'яті: це кількість пам'яті, яку має відеоадаптер для зберігання графічних
даних. Чим більше пам'яті, тим більші розміри текстур, зображень та інших графічних
об'єктів можна використовувати в програмах та іграх.
 2. Частота графічного процесора: це швидкість, з якою графічний процесор працює. Чим
вища частота, тим більшу кількість графічних операцій може виконувати відеоадаптер
за одиницю часу.
3. Кількість потокових процесорів: це кількість процесорів, що працюють одночасно в
графічному процесорі. Чим більше потокових процесорів, тим більшу кількість
графічних операцій може виконувати відеоадаптер за одиницю часу.
4. Роздільна здатність: це кількість пікселів на екрані. Чим вища роздільна здатність, тим
більшу кількість деталей можна показати на екрані.
5. Кількість вихідних портів: це кількість портів, через які можна підключити монітор до
відеоадаптера. Більшість відеоадаптерів мають різні вихідні порти, такі як HDMI,
DVI, DisplayPort тощо.
6. Підтримка технологій: відеоадаптер може підтримувати різні технології, такі як
DirectX, OpenGL, Vulkan, CUDA, OpenCL тощо. Це дозволяє програмам та іграм
використовувати різні графічні функції та можливості відеоадаптера.
7. Енергоспоживання
При виборі відеокарти звертати увагу необхідно на характеристики наступних компонентів:
• Графічний процесор
• Відеопам'ять
• Якість VRM відеокарти - VRM (Voltage Regulator Module) - це блок живлення, який
регулює напругу, що постачається на графічний процесор відеокарти. Якість VRM може
впливати на ефективність та стабільність роботи відеокарти.
Висока якість VRM забезпечує стабільну роботу відеокарти і зменшує ризик виникнення
проблем з живленням. Якщо VRM не може забезпечити достатню напругу, то це може
призвести до зниження продуктивності відеокарти і, в окремих випадках, до її перегріву або
пошкодження.