Носії інформації

Та їх види
Що це таке?
Носі́й даних (англ. data medium) — матеріальний
об'єкт природного або штучного походження, який
здатний містити, зберігати і
передавати інформацію (дані).
HDD
SDD
Касета
Micro SD
DvD-R
Місткість
Місткість цифрового носія означає кількість
інформації, яку на нього можна записати; її
вимірюють у спеціальних одиницях — байтах, а
також у їхніх похідних — кілобайтах, мегабайтах
тощо, або ж у кібібайтах, мебібайтах тощо.
Наприклад, місткість найпоширеніших CD-носіїв
становить 650 або 700 МБ, DVD-5 — 4,37 ГБ,
двошарових DVD 8,7 гб, сучасних жорстких
дисків — до 10 Тб (станом на 2009 рік).
CD
Компа́кт-ди́ск[1] (англ. compactdisc) (CD) — переносний оптичний диск для збереження інформації (даних) у
цифровому вигляді, тобто формату зберігання даних. Цей формат було спочатку розроблено для записування
та відтворення лише звукозаписів, але пізніше, його було пристосовано для зберігання даних: (CD-ROM).
Пізніше, були додатково отримані кілька інших форматів дисків, у тому числі: одноразового запису аудіо та
збереження даних (CD-R), перезаписуваний носій (CD-RW), відео компакт-диск (VCD), супер-відео компакт-
диск (SVCD), Photo CD, Picture CD, Enhanced Music CD. Аудіо CD та аудіо програвачі компакт-дисків, стали
комерційно доступними, починаючи з жовтня 1982 року.
Стандартні компакт-диски мають діаметр 120 мм та можуть вмістити близько 80 хвилин нестисненого аудіо
або близько 700 Мбайт даних. Mini CD має різні діаметри в інтервалі від 60 до 80 мм; вони іноді
використовуються для CD—синглів, запису до 24 хвилин аудіо-файлів, або використовуються для
установки драйверів пристроїв.
Під час впровадження цієї технології 1982 року, компакт-диск мав більшу ємність, ніж жорсткий
диск персонального комп'ютера. До 2010 року, жорсткі диски вже перевершували можливості компакт-дисків
у кілька тисяч разів.
2004 року у всьому світі, продажі аудіо компакт-дисків, CD-ROM і CD-R склали близько 30 мільярдів штук.
До 2007 року вже 200 мільярдів компакт-дисків було продано по всьому світу. Зараз компакт-диски все
частіше замінюються іншими формами цифрового зберігання та розподілу, через що, темпи продажів CD,
наприклад у США, знизилися приблизно на 50 % від свого піку. Проте, вони залишаються одним з основних
засобів розповсюдження для музичної індустрії. У стосунку до музики, компакт-диск, принципово
відрізняється від довгогральної грамофонної платівки. Виготовляються з поліакрилату із прозорим
пластиковим покриттям. Металевий диск знаходиться під ним. З поверхні диска з мікроскопічних канавок
зчитується лазерним променем цифровий код, яким закодовано звуки та створюється аудіо-сигнал, що
практично не відрізняється від звучання оригіналу. Подальшим розвитком компакт-дисків стали DVD і Blu
-ray.
HDD або жорсткий диск
Жорстки́й диск[1] або Жорстки́й магні́тний
диск[2], або Накопичувач на магнітних
дисках (англ. Hard (magnetic) disk
drive, англ. HDD), у комп'ютерному сленгу —
«вінчестер» (від англ. winchester) — магнітний
диск, основа якого виконана з твердого матеріалу[3]
[2]
. У більшості ЕОМ виконує
функцію енергонезалежного носія
інформації (комп'ютерної пам'яті чи
нагромаджувача інформації) з довільним доступом
 Жорсткий диск
Тверді диски були введені у використання фірмою IBM у 1956 році як сховище даних для
обчислювальних машин реального часу обробки транзакцій[5] і у подальшому адаптовані до
багатоцільового використання з мейнфреймами та міні-ЕОМ. Перший диск IBM, 350 RAMAC,
був приблизно розміром у два холодильники і міг зберігати 5 мільйонів 6-бітових символів (що
еквівалентне 3,75 млн байтів) на стосі з 50 дисків.
У 1961 році IBM представила модель диску 1311, яка була розміром із пральну машину і могла
зберігати до двох мільйонів символів на знімній касеті з твердими магнітними дисками.
Користувачі могли придбати додаткові касети і змінювати їх по мірі потреби, так само, як
бобіни з магнітною стрічкою. Пізніші моделі накопичувачів зі змінними касетами твердих
дисків, від IBM та інших виробників, стали нормою у більшості конфігурацій обчислювальних
машин і місткість їх сягнула до 300 мегабайт на початку 1980-х років. На відміну від них,
незмінні тверді диски отримали назву «фіксовані диски» (англ. fixed disk drive).
На початку 1970-х IBM почала розробку нового типу твердого диска під кодовою назвою
«Вінчестер». Його основною відмінною рисою було те, що голівки запису-зчитування диска не
виводились повністю зі стосу пластин диска при його вимиканні. Замість цього, голівки
«приземлялись» на спеціальній поверхні диска при вимкненні живлення й приводились знову
у робоче положення при ввімкненні. Це рішення значно знизило вартість механізму приводу
голівок, але ускладнило умови видалення всієї касети з дисками з приводу. У перших моделях
дисків побудованих за «вінчестер технологіями» диски виконувались у вигляді знімних
модулів, що містили диски та голівки зчитування. Пізніше IBM відмовилась від концепції
знімних накопичувачів інформації та повернулися до стаціонарних конструкцій
SSD
Твердотілий накопичувач (англ. SSD, solid-state drive) —
комп'ютерний запам'ятовувальний пристрій на основі мікросхем
пам'яті та контролера керування ними, що не містить рухомих механічних частин.
Розрізняють два види твердотілих накопичувачів: SSD на основі пам’яті, подібної до
оперативної пам’яті комп’ютерів, і SSD на основі флеш-пам’яті.
Нині твердотілі накопичувачі використовуються в компактних пристроях: ноутбуках, 
нетбуках, комунікаторах і смартфонах. Деякі відомі виробники переорієнтувались на
випуск твердотілих накопичувачів вже повністю. Наприклад Samsung продав бізнес з
виробництва жорстких дисків компанії Seagate.
Існують і так звані гібридні тверді диски, що з'явилися, в тому числі, через поки що
пропорційно вищу вартість твердотілих накопичувачів і поєднують в одному пристрої
як основний накопичувач на твердих магнітних дисках (HDD), так і твердотілий
накопичувач відносно невеликого обсягу (4-8 ГБ) в ролі кешу (для збільшення
продуктивності, швидкого холодного запуску системи, зниження енергоспоживання) [1].
Такі диски використовуються, в основному, в переносних пристроях (ноутбуках) і там,
де продуктивність має більше значення, ніж ціна.
Ринкова частка SSD поки не досягла[Коли?] рівня ринкової частки твердих дисків, але
темпи зростання обсягів продаж SSD значно перевищують темпи зростання обсягів
продажів твердих дисків [2] [3].
Micro SD
Ка́рта па́м'яті або флеш-ка́рта — компактний електронний носій
інформації, що використовується для зберігання цифрової інформації.
Сучасні карти пам'яті виготовляються на основі флеш-пам'яті, хоча
принципово можуть використовуватися й інші технології. Карти
пам'яті широко використовуються в електронних пристроях,
включаючи цифрові фотоапарати, стільникові телефони, ноутбуки,
MP3-плеєри та ігрові консолі. Карти пам'яті є компактними,
перезаписуваними, і, крім того, вони можуть зберігати дані без
споживання енергії (енергонезалежність).
Розрізняють карти з незахищеною, повнодоступною пам'яттю, для
яких відсутні обмеження на читання і запис даних, і картки з
захищеною пам'яттю, що використовують спеціальний механізм
дозволів на читання/запис і видалення інформації. Зазвичай картки з
захищеною пам'яттю містять незмінну область ідентифікаційних
даних[1].
Хмарне сховище
Хмарне сховище (англ. cloud storage) - являє собою модель
схову даних, де цифрові дані зберігаються в логічні пули, a
фізичне зберігання охоплює кілька серверів (і часто на різних
місцях (локаціях)), фізичне середовище, як правило, належить
хостинговим компаніям, вони ж керують цим середовищем. Ці
постачальники хмарних систем схову даних відповідають за
схов наявної інформації й доступ до неї, та за роботу
фізичного середовища. Користувачі купують у постачальників
послуг хмарного сховища змогу зберігати там дані.
Послуги хмарного сховища можуть бути доступні через
інтерфейс ужиткового програмного веб-сервісу (API) або
додатки, які використовують API
Переваги хмарного сховища
Переваги[ред. • ред. код]
Компанії повинні платити тільки за зберігання, яке вони насправді використовують, як правило, в
середньому споживання протягом місяця. Це не означає що хмарне зберігання дешевше, тільки через
те, що спричиняє операційні витрати, а не витрати капітальні.
Компанії, які використовують хмарне зберігання, можуть скоротити споживання енергії на 70%, що
робить їх "зеленішим" бізнесом. Також на рівні постачальника вони мають справу з вищим рівнем
енергії, тож вони будуть обладнаніші в управлінні його для того, щоб також утримати свої витрати.
Наявність збереження та захисту даних, за яку відповідає постачальник послуг, стає таким, що не
потребує додаткових технологій для цих послуг.
Завдання óбслугу та зберігання, такі як купівля додаткових місткостей для схову, стають
відповідальністю постачальника послуг.
Хмарне сховище надає користувачам миттєвий доступ до широкого спектру ресурсів і додатків,
розміщених в інфраструктурі іншої організації через інтерфейс веб-служби.
Хмарне сховище може бути використане для копіювання óбразу віртуальної машини із хмари на
локальне місце, або імпортування óбразу віртуальної машини з локального місця в бібліотеку хмари.
Крім того, хмарне сховище можуть використовувати, щоб переміщувати óбрази віртуальних машин
між обліковими записами користувачів або між центрами обробки даних.
Хмарне сховище може бути використане, щоб убезпечити від стихійних лих через наявність
резервного копіювання, яке зазвичай налічує 2 або 3 різні сервери резервного копіювання, що стоять
у різних місцях по всьому світу.
Інтернет
Перший в світі Інтернет зародився зі створенням дослідної комп'ютерної мережі, яка отримала назву ARPANET. Її
основним завданням була комутація пакетів Агентства перспективних дослідницьких проектів Міноборони США.
Передумовою до створення такої мережі став запуск штучного супутника Землі в СРСР у 1957 р. Після цієї події з метою
підвищення ступеня інформаційної безпеки на випадок війни Міністерство оборони Сполучених Штатів в екстреному
порядку віддало наказ розробити надійну систему для передачі даних і виділив на це необхідні кошти. Зайнялося
питанням створенням комп'ютерної мережі спеціальне агентство DAPRA, яке відповідало за впровадження нових
технологій в США. З плином часу APRANET розвивалася і ставала популярною вченими з різних сфер науки.
Спроба встановлення першої зв'язку по мережі була проведена 29 жовтня 1969 року. Чарлі Клайн з Каліфорнійського
університету (р. Лос-Анджелес) пробував віддалено підключитися до ПК, що знаходиться на відстані 640 км у
Стенфордському дослідницькому інституті, де Білл Дювалль в телефонному режимі підтверджував успішну трансляцію
кожного символу. Однак з п'яти знаків слова «LOGON», яке було спеціальною командою авторизації в системі, з першої
спроби вдалося передати лише перші три знаки – «LOG», після цього в мережі стався збій. Однак після повернення
APRANET в робочий стан через кілька годин наступна спроба вчених встановити зв'язок на відстані увінчалася успіхом.
Дата 22.10.1969 р. може по праву вважатися датою появи першого в світі Інтернету.
Перша програма для обміну електронними листами в Глобальній мережі з'явилася в 1971 році і відразу ж стала
популярною серед користувачів Інтернету. У 1984 р. почала функціонувати комп'ютерна система розподілу доменних імен,
яка дозволяла отримати інформацію про сайту в Мережі.
Крім того, у 1984 р. з'явилася ще одна масштабна мережу NSFNet, яка була створена Національним науковим фондом
Сполучених Штатів. Вона включала в себе безліч дрібних мереж, в тому числі і популярні тоді Bitnet і Usenet, і володіла
значно більшою пропускною здатністю в порівнянні з мережею ARPANet. Таким чином, остання набула серйозного
конкурента. До NSFNet підключилися понад 10 000 ПК менш ніж за рік, і зі словом «Інтернет» поступово стала
асоціюватися саме ця мережа.
Створення протоколу IRC – Internet Relay Chat заклало основу першого чату, яке забезпечило спілкування користувачів в
реальному часі. Це відбулося в 1988 році.
Проте головним постачальником даних Глобальна мережа стала лише до 1995 р., коли її трафік перевищив за обсягом
пересилається поширений протокол передачі файлів FTP. Це послужило поштовхом для створення W3C – Консорціуму
Всесвітньої павутини. Варто відзначити, що саме остання надала вигляд раніше безликому Інтернету. Таким чином, з 1996
р. терміни «Інтернет» і «Всесвітня мережа» практично повністю підміняють один одного.