Рись Lynx lynx (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Хижі

(Carnivora), родина — Котові (Felidae). Один з 4-х видів роду, один вид роду
в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Охоплює Карпати,

Скандинавський п-ів, Сх. Європейської рівнини, Сибір і Далекий Схід. В
Україні номінативна форма поширена на території Полісся — окремі р-ни
Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Чернігівської обл.
Територія Українського Полісся фактично являє собою найбільш пд.
периферію рівнинної популяції рисі в Європі. Карпатська трапляється на
території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обл. До
XIX ст. вид був поширений в Карпатах, Поліссі, Лісостепу і Степу.

Чисельність і причини її зміни: Наразі в Карпатах чисельність оцінюється

в 350–400 особин. На території Полісся — до 80–90 особин.

Причини зміни чисельності: деградація місць існування, фрагментація

ареалу, збіднення кормової бази та браконьєрський відстріл.

Особливості біології та наукове значення: Біотопи: широколистяні,

мішані та шпилькові ліси, часто з підліском. На території Полісся
індивідуальні території рисі нерідко частково приурочені до болотяних
ділянок. В гірських районах для виду характерні сезонні вертикальні
переміщення. В раціоні рисі основними компонентами є косуля, заєць-русак,
мишоподібні гризуни, птахи. Спосіб життя переважно присмерековий та
нічний. Народження кошенят припадає на травень. У виводку зазвичай
двоє–троє кошенят. Для виду характерна виражена антропофобність.

Морфологічні ознаки: Має відносно коротке тіло, довгі міцні лапи з

великими ступнями, круглу голову з короткою шиєю, трикутні вуха з
китицями, яскраві лицьові баки і короткий хвіст з тупим чорним кінчиком.
Забарвлення хутра варіює від рудуватого до попелясто-сірого з різним
ступенем вираженості плямистості.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони :Вид занесений до ІІ

видання ЧКУ (1994), Червоного списку МСОП, CITES, і як вид, що підлягає
охороні, до Бернської конвенції. Ефективні заходи охорони: збереження і
заповідання первісного середовища існування виду, екопросвітницька
робота з населенням та нівелювання чиннику непокою, підвищення
чисельності видів-жертв, боротьба з браконьєрством.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Наразі

факти розмноження в зоопарках України невідомі. В зоопарках Європи
розмножується.

Господарське та комерційне значення: В минулому — мисливський вид.

Їжак вухатий Hemiechinus auritus (Gmelin, 1770)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Комахоїдні
(Insectivora), родина — Їжакові (Erinaceidae). Один з 2-х видів роду, єдиний
вид роду в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зникаючий.

Ареал виду та його поширення в Україні: Степи і напівпустелі Євразії

(сх. Передкавказзя, Закавказзя, Середня, Центральна і Передня Азія,
Казахстан та Індія) і Пн. Африки. Знахідки в Україні відомі з Луганщини і
Донеччини.

Чисельність і причини її зміни: Ймовірно, чисельність виду в Україні не

перевищує кілька десятків особин, проте ніколи не була високою. За останні
20 років відомо лише одна достовірна знахідка в окол. Луганська та по одній
неперевіреній знахідці на Луганщині і Донеччині. Серед причини зміни
чисельності — деградація степових екосистем, засадження ділянок
псамофітного степу монокультурами сосни, поширення їжака білочеревого,
тиск хижаків (лисиці, бродячі пси).

Особливості біології та наукове значення: Степові місцини, особливо

ділянки псамофітного степу, деградовані пасовища, схили ярів, крейдяні
відслонення. Веде сутінковонічний спосіб життя. В якості житла використовує
нори, купи хмизу і бур’яну. Для тимчасових схованок використовує ямки в
землі, щілини серед каміння. Характерна сплячка, яка триває з кінця жовтня
до середини березня. Парування у квітні, у виводку 3–8 малят. Статева
зрілість після року життя.

Морфологічні ознаки: На відміну від їжака білочеревого, розміри малі:

довжина тіла 13–23 см, довжина задньої ступні не перевищує 4 см (29–39
мм), позаяк вушниця не коротша від 3 см (29–48 мм) і, прикладена до щоки,
сягає за око; голки на спині до 22 мм; хутро м’яке і світле, знизу біляве, з
боків і на голові сіро-рудувате.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид був занесений

до 1-2 видань ЧКУ, за останнім зведенням МСОП має категорію LC. Охорона в
Луганському та Українському степовому ПЗ не дозволила зберегти вид на їх
теренах. Відновлення популяцій можливе через розведення в неволі та
випуск у мало порушені місця колишнього і сучасного мешкання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Зловлені

вагітні самиці народжували та вигодовували малят в неволі. У зоопарках
(зокрема, у Київському зоопарку) вухаті їжаки добре розмножуються і
щорічно народжують малят.

Господарське та комерційне значення: Не має.

Зубр Bison bonasus (Linnaeus, 1758)

Таксономічна належність: Клас — Ссавці (Mammalia), ряд — Парнокопитні
(Artiodactyla), родина Порожнисторогі (Bovidae). Один з 2-х видів роду, один
вид в фауні України.

Природоохоронний статус виду: Зниклий у природі.

Ареал виду та його поширення в україні: Історичний ареал виду від
Піренеїв для Зх. Сибіру, Англія і пд. Скандинавія. В Україні на початок 1990-
х рр. утримувалися 10 популяцій у Волинський, Київській, Чернігівській,
Сумській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Вінницькій обл.
Зараз зубр зберігся скрізь, крім Чернігівської обл.

Чисельність і причини її зміни: Вид, чисельність якого в усіх країнах крім

України, росте рік від року. З 1965 по 1967 рр. в Україну було завезено 41
особина. Максимальна чисельність в 1990 р. — 685 голів. На 2008 р.
поголів’я зменшилося більш ніж в три рази і зараз становить менше 200
зубрів.

Причини зміни чисельності: браконьєрство і недбале ведення

мисливського гос подарства.

Особливості біології та наукове значення: Традиційно вид, що

здійснював величезні міграції, зараз веде осілий спосіб життя. Тримається
невеликими сім’ями або стадами (до 50 особин). Старі самці живуть
поодинці, пристають до гурту лише під час гону. Живиться травою, листям,
пагонами і гілками дерев та чагарників, корою, а також добре їсть сіно.
Статевої зрілості самець досягає у 2–3-річному віці, а самка у 2-річному. Гін
у серпні–вересні. Самка раз на рік після 9-місячної вагітності народжує одне,
рідко двох малят. Лактація триває 8–10 місяців. Рівнині та гірські ліси
(переважно листяні і мішані, з вирубками, луками та болотами). Виходить на
сінокоси та ін. сільськогосподарські угіддя.

Морфологічні ознаки: Величезний бик. Довжина тіла більш ніж 3 м, в

плечах до двох метрів, маса до 1 т. Волосся темно-коричневе. Голова
опущена, з вираженою «бородою» і двома відносно невеликими рогами.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесений до І

і ІІ видань ЧКУ (1980, 1994), а також як вид, існуванню якого можлива
загроза, до Червоної книги МСОП як вид, що підлягає охороні, до ІІІ додатку
до Бернської конвенції. Охороняється в мисливських господарствах.
Потребує спеціальної охорони, а також наукової програми відтворення, яка
передбачала би поповнення українських популяцій.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Розмножується добре. Практично все сучасне поголів’я походить від тварин,
яких розводять в неволі з 1929 р.

Господарське та комерційне значення: Традиційно мисливський вид.