Запитання з І групи питань: 6)Основні події російсько-української війни

від 2014 року і до сьогодні: від АТО і ООС до широкомасштабного

російського вторгнення 24 лютого 2022 і повномасштабної війни. Які
чинники можуть сприяти українській перемозі?

Упродовж восьми років, до 24 лютого 2022 року, тривала «гібридна» фаза війни росії
проти України, під час якої російське військово-політичне керівництво офіційно
заперечувало причетність російської федерації до бойових дій на території України.
Збройну агресію проти України російська федерація почала 20 лютого 2014 року, коли її
війська без знаків розрізнення вторглись на територію Кримського півострова.
Яскравим доказом початку збройної агресії проти України стала медаль «За повернення
Криму», встановлена наказом міністра оборони рф від 21 березня 2014 року. На ній
викарбувані дати військової операції російських військових в Автономній Республіці Крим:
20 лютого — 18 березня 2014 р.
Хронологія захоплення Криму росією (лютий-березень 2014 року)
20 лютого: збройні сили російської федерації вторглись на територію Кримського
півострова
23 лютого: в Севастополі відбувся мітинг, на якому міським головою проголошено
громадянина росії 0. Чалого. Невдовзі на в’їздах до міста з’явились блокпости і російські
БТР-и
27 лютого: підрозділи спеціального призначення та повітряно десантних військ рф
захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим
1 березня: рада федерації надала президенту рф володимиру путіну дозвіл на
застосування збройних сил рф на території України
Кінець лютого– березень: російські військові блокують українські військові містечка,
захоплюють адміністративні приміщення, встановлюють контроль транспортних
магістралей та інших стратегічно важливих обʼєктів.
18-21 березня: захоплені і тимчасово окуповані російськими військовими Автономну
Республіку Крим та місто Севастополь незаконно включили до складу російської
федерації.
Українські військові мужньо чинили спротив спробам силового захоплення військових
об’єктів на території Кримського півострова. Жоден з них російським агресорам не
вдалося взяти відразу.
Перший період війни росії проти України: подолання «гібридної» агресії рф на сході
України
На початку квітня 2014 року сепаратисти та російські військові без знаків розрізнення
захопили адміністративні будівлі в Донецькій та Луганській областях. Сформувавши
терористичні квазідержавні утворення, під прикриттям яких діяли російські військові, вони
задекларували намір збройним шляхом встановити контроль над частиною суверенної
території України.
Перший етап (квітень-червень 2014 року)
12 квітня: Початок широкомасштабної антитерористичної операції із залученням Збройних
Сил України.
Кінець травня: Повернення силами АТО під контроль Добропільського,
Олександрівського, Великоновосілківського, Волноваського, Марʼїнського, Володарського і
Старобешівського районів Донецької області.
Кінець червня: Відновлено контроль над 250 км українсько-російського кордону й
ізольовано кризовий район (за винятком ділянки Ізварине -Северо-Гундорівський -
Пархоменко).
Від початку бойових дій на Донбасі Збройним Силам України довелось вести бойові дії за
складних умов, коли противником були іррегулярні збройні формування, які отримували
поповнення живою силою, зброєю та ресурсами з території російської федерації. Ворог
використовував партизансько-диверсійну тактику, прикриваючись у разі потреби місцевим
мирним населенням та розчиняючись серед нього.
Другий етап (1 липня-24 серпня 2014 року)
5 липня: Українські військові звільнили Словʼянськ, Краматорськ, Дружківку,
Костянтинівку.
7 липня: Встановлено контроль над Бахмутським (тоді Артемівським), Марʼїнським,
Словʼянським районами Донецької області.
12-26 липня: Звільнено Вуглегірськ (12-13 липня). Сіверськ (13 липня), Жданівку (15-17
липня), Торецьк (тоді Дзержинськ) (16-17 липня). Северодонецьк та Лисичанськ (18-20
липня). Дебальцеве (24-26 липня).
19 липня-10 серпня: Успішний рейд підрозділів 95-т ОДШБ по контрольованій ворогом
території, деблокування та виведення з оточення українських підрозділів на кордоні.
Попри це, успішні дії сил АТО у липні-серпні 2014 року завдали значних втрат «гібридним»
окупаційним силам, взяли під контроль значні території Донецької та Луганської областей і
звільнили низку важливих населених пунктів. До кінця серпня українські сили провели
більше ніж 40 успішних операцій, звільнили дві третини окупованих територій і понад 100
населених пунктів Донецької та Луганської областей. Було створено передумови для
завершення збройного конфлікту на Сході України.
Третій етап (25 серпня- 5 вересня 2014 року)
5 червня-29 серпня: Бої за Савур-Могилу - стратегічну височину в Шахтарському районі
Донецької області неподалік кордону з рф, відступ українських сил.
6-31 серпня: Бої за Іловайськ, оточення та відступ українського угруповання
1 вересня: Відхід українських військ з Луганського авропорту.
Успішні дії українських військових змусили російських агресорів вдатися до прямих
артилерійських ударів по українських військах із території росії. Зокрема, російська
артилерія майже цілодобово обстрілювала позиції українських захисників на кургані
Савур-Могила. Зрештою в ніч з 24 на 25 серпня 2014 року після масованого
артилерійського обстрілу підрозділи збройних сил рф без документів та розпізнавальних
знаків на обмундируванні та військовій техніці перетнули державний кордон України й
просунулись у напрямку Іловайська, Луганська та Маріуполя.
Підрозділи сил АТО змушені були відступити, однак стабілізували лінію зіткнення,
утримали низку ключових населених пунктів (Станицю Луганську, Щастя, Сєвєродонецьк,
Лисичанськ, Дебальцеве, Артемівськ (нині Бахмут — ред.), Слов’янськ і Маріуполь) і не
допустили просування військ російських загарбників углиб території України, зокрема в
напрямку Криму.
Другий період війни Росії проти України: стабілізація локальних конфліктів
На початку 2014-2019 років армія АТО, яка зупинила російський наступ, почала
будівництво великої лінії оборони на сході України. У той же час були зроблені зусилля з
врегулювання конфлікту дипломатичним шляхом, і було підписано так звану Мінську
угоду, названу на честь місця проведення переговорів у білоруській столиці.
Незважаючи на дипломатичні зусилля, незаконні збройні формування, підконтрольні
російській Федерації на Донбасі, продовжували обстрілювати позиції українських військ і
намагалися розширити підконтрольну їм територію. Друга половина 2015 року 1-2, 5-й
етапи війни стали найгарячішими, в ході яких бойовики планували здійснити атаки в
напрямку Луганська, Донецька, Дебальцевого та Маріуполя.
Основна подія розгорнулася в Донецькому аеропорту, де захисники України трималися
242 дні — з 2014-5-20 по 2015-1-18, і якщо бій був в кінці 2015-1 війська української армії
відступили зі своїх колишніх позицій, закріпилися за новою лінією оборони, завдали
серйозних втрат по противника і змусили його відмовитися від подальших наступальних
дій .
Після завершення Дебальцівської операції й підписання «Другої мінської угоди» з кінця
лютого 2015 року на Донбасі почалось хитке перемир’я, регулярно порушуване
провокаціями та обстрілами з боку підконтрольних російській федерації збройних
формувань. В цей час впродовж кількох етапів відбулося зміцнення лінії оборони та
вдосконалення системи управління військами.
З 30 квітня 2018 року розпочато операцію Об’єднаних сил, під час якої відбулось стрімке
зростання тиску «гібридних» російських військ на позиції Збройних Сил України, суттєво
зросла інтенсивність обстрілів позицій українських захисників. Одночасно впродовж 2019-
2021 років російська федерація значно наростила військові витрати. Зокрема, 2021 року
військовий бюджет рф зріст порівняно з 2020 роком на 2,9 %, сягнувши 4,1 % валового
внутрішнього продукту і склавши 65,9 млрд доларів США. Стягуючи до українських
кордонів сили вторгнення під виглядом серії військових навчань російська федерація
розпочала підготовку до широкомасштабного нападу на Україну. Одночасно Україна
активізувала підготовку до відсічі агресії, нарощуючи спроможності й активізуючи
дипломатичні зусилля зі стримування агресивних намірів російської федерації.
Чинники, які можуть сприяти українській перемозі:
1. Міжнародна підтримка: Україна має широку підтримку з боку світових лідерів та
міжнародних організацій, що може допомогти у забезпеченні важливих ресурсів та
підтримки.
2. Героїзм та духовна міць: український народ проявив великий героїзм та духовну міць у
боротьбі проти російської агресії.
3. Модернізація та підготовка ЗСУ: уряд України активно працює над модернізацією та
підготовкою Збройних Сил України для ефективного протистояння російським військам.
4. Економічна та воєнна допомога: Україна отримує економічну та воєнну допомогу від
інших країн, що може забезпечити необхідні ресурси для продовження боротьби.
5. Моральна підтримка населення: українське населення є великою силою в боротьбі
проти агресора, їх моральна підтримка є важливим фактором у перемозі.

Запитання з ІІ групи питань: 3)Головні досягнення української культури

періодів Ренесансу (Відродження) і бароко: кін. XV¬-XVIII століття.

Україна в культурно-історичному процесі Європи наприкінці XV і XVI ст.

Особливістю розвитку української культури наприкінці XV- в XVI столітті було те, що
Україна, знаходячись під гнітом чужоземних держав, у більшій мірі Польщі, втрачала свої
політичні права, але жила багатим політичним життям, як частина цілої Європи. Тому
можна вважати (це підтверджують факти), що блискуча доба Європейського Відчуження
була невід'ємною складовою Української культури періоду формування і розвитку націй.
Епоха Ренесансу не торкнулася московської держави, яка в цей період значно відставала
від України в своєму культурному розвитку.
Період XV-XVI ст. знаменувався великою культурною епохою – Ренесансом. Виходячи з
європейських реалій, розрізняють Ранній Ренесанс (1420-1500 рр.), Високий або Золотий
(кін. XV – перша чверть XVI ст.) та Пізній (XVI ст.) [32, с. 140].
Україна в XV-XVI ст.. стала частиною епохи Високого Європейського Відродження. В основі
її культурного розвитку був характерний для цієї доби гуманістичний світогляд, а також
мистецтво. З XV в Європу проникають гуситські ідеї, які стають пріоритетом формування
українського націоналістичного руху проти полонізації.
Шляхи Відродження української землі
Складним питанням було би те, яким чином українці зібрали сили для культурно-
політичного піднесення XVI-XVII ст., якби ми не взяли до уваги характер владних та
економічних відносин тієї пори.
Через Польщу Україна була втягнута в активну господарську і торговельну діяльність
Європи в XVI ст. Купці України-Русі торгували з Молдовою, Туреччиною, Кримом. До кінця
XV ст. східні торговельні шляхи йшли, головним чином, до кримських колоній італійців [19,
с. 146]. Це давало можливість культурі Відродження поступово проникати на українські
землі. Ще одним зв’язком або, інакше кажучи, вікном у Європу був Гданський порт. Через
нього йшов потік сільськогосподарської продукції, хліба та інших товарів, а разом з тим
відбувався і культурний обмін.
Становище церкви та освіти на українських землях
У XV ст. східна церква переживала глибоку кризу, пов’язану із втратою Візантією її
політичних та культурних позицій, а потім і повного завоювання Балкан імперією Османів.
Реально в межах Речі Посполитої влада над церквою належала королю та великому
князю, київські митрополити жили в Москві, під опікою царя [19, с. 170]. Де-факто
католицька церква контролювала православну. Костьоли будуються чернецькими
орденами – домініканцями, бернардинами, францисканцями, пізніше єзуїтами (в Польщі
єзуїти з’явилися 1560 р. – Я.Б.) в дусі Ренесансу (костьол бернардинців, архітектор П.
Римлянин, А. Прихильний) [33].
В кінці XV і XVІ ст. Україна бере активну участь в культурному обміні з іншими країнами
Європи. На початку XVI ст. українці постійно зустрічаються вже на професорських посадах
поза межами Русі-України. Протягом XV-XVI ст. в Україну приїздило чимало освічених
людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії: італійці Тедальді, Пимп Буонароті Калімаха,
німець Венедикт Гербст [22, с. 88], поляки Ян Лятос, Кирило Лукаріс. Першим українцем на
професорській посаді був Юрій Дрогобич (нар. в м. Котормак, бл. 1450-1494 рр.).
Отже, XV-XVI ст. характеризується наступом в Україні католицької церкви на православну.
Причиною втрати православною церквою свого впливу було те, що вона поступалася
перед католицькою своєю освітою. Боротьбу за піднесення Православної Церкви в XVI ст.
повели собори і братства.
В цих умовах українська молодь активно здобуває освіту в західноєвропейських
навчальних закладах і намагається реалізувати ці традиції в рідній землі.
Початок та розвиток книгодрукування на українських землях в кінці XV і XVI ст.
Невід'ємно складовою частиною української культури є книгодрукування. Воно
прискорило процеси розвитку літературної творчості і письменництва а також освіти.
Книги з кінця XV ст. вже не пишуться, а друкуються (так звані “биті книги”). У 1447 р.
німець Йоганн Гутенберг почав друкувати їх металевими рухомими літерами. Однак є
відомості, що ще до Гутенберга або одночасно з ним таким способом друкували
голландець Л. Костер та бельгієць П. Валдфогель [25].
Найголовніше:
Розквіт літератури: у цей період в Україні розвивалася література, зокрема творчість Івана
Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка та інших видатних письменників.
Розвиток живопису: українські художники створювали величезну кількість картин, які
відображали культурні та історичні теми, а також пейзажі та портрети.
Музична спадщина: в цей період в Україні розвивалася музична культура, зокрема
духовна та народна музика, а також творчість композиторів.
Архітектурні шедеври: в Україні було побудовано численні церкви, палаці та інші
архітектурні споруди, які стали символами культурного розквіту.
Наукові досягнення: українські вчені робили значний внесок у розвиток науки, особливо в
галузях математики, астрономії та медицини.
Європейський ренесанс мав значний вплив на українську літературу і письменство.
Літературні твори, написані рідною мовою, підтверджують національний характер
визначальних тенденцій її розвитку.
Отже можна зробити висновок про те, що формування української культури було
важливим елементом культурно-історичного процесу Європи наприкінці XV і XVI ст. В
умовах відсутності держави культурний фактор був каталізатором формування
національної свідомості народу. На відміну від польської та литовської аристократії, стара
руська аристократія зберегла князівську титулатуру. Гніздом української аристократії була
Волинь. До головних князів на українських землях належали роди Острозьких,
Заславських, Сангушків, Гальшанських-Дубровицьких, Збаразьких, Вишневецьких,
Чорторийських, Корецьких.
Варто зазначити, що окремі складові досліджуваної проблеми виходять за межі
вітчизняної історії. Через тісні торговельні контакти вплив мистецтва Ренесансу проник на
українські землі в кінці XV і XVI ст.
Українська культура стала наслідком закономірного історичного процесу переходу від
стадії народу, як етнокультурного, етносоціального явища, до стадії нації, як
етнополітичного організму.
Аналіз літератури засвідчує, що українська культура була однією з найрозвинутіших у
Європі. Українці, як й італійський народ, в період іноземних вторгнень продовжував
боротьбу проти завойовників. Його творчі сили в цей час досягли найвищого піднесення.
Вивчення літератури та документальних матеріалів дає можливість стверджувати, що
процес формування культури на українських землях був одним із найяскравіших у Європі.
Європейський Ренесанс був складовою частиною української культури досліджуваної
епохи. В основі процесів її розвитку був гуманістичний світогляд. Він сприяв формуванню
національної свідомості.
Важливою обставиною розвитку української культури були соціально-економічні
відносини. Зв'язаність української економіки із західноєвропейською через торгові шляхи
робило доступним проникнення в її суспільне середовище гуманістичної ідеології
Ренесансу.Українська культура, перебуваючи в складних і суперечливих національних,
релігійних і політичних умовах зіткнення різноманітних ідеологічних течій, зуміла зберегти
свою самобутність і специфіку, що стало визначальною умовою формування національної
усвідомленості.
Західноєвропейський Ренесанс суттєво вплинув на розвиток української культури, яка в
цьому відношенні значно переважала своїх сусідів. Це дало можливість зупинити масову
асиміляцію, організувати рішучу боротьбу за власні національні пріоритети: церкву, право,
мову.Таким чином, Україна в кінці XV і XVI ст. мала культуру Відродження, щонайменше
рівну італійському Ренесансу.