REPORT GTZ - Investigation - FINAL

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ
У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
аналітичний звіт
за матеріалами дослідження, проведеного
МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI)
на замовлення «Німецького технічного співробітництва»
(GTZ)
КИЇВ
жовтень 2009
Профілактика ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні.- К.: МГО «СОЦІАЛЬНІ
ІНІЦІАТИВИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЗДОРОВ’Я».- с. 118.
* При передруці чи цитуванні посилання на дане дослідження – обов’язкове.
ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ЗМІСТ
Автори та подяки ……………………………………………………………………. 5
Терміни та скорочення ……………………………….……………………………. 6
Резюме дослідження ………..……………………………………………………….. 7
Цілі дослідження…………………………………………………………………….... 7
Методологія дослідження ………………………………………………………….. 8
1. Політка профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці на національному рівні
1.1 Національне законодавство з питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці
1.1.1 Законодавство та інституції з питань ВІЛ/СНІДу …………… 9
1.1.2 Генеральна угода на 2008-2009 роки ………………………..… 16
1.2. Координаційні механізми протидії епідемії на національному рівні
1.2.1 Національна Рада з питань протидії туберкульозу і
ВІЛ-інфекції/СНІДу …………………………...……………………… 17
1.2.2 Координаційна рада з проблем ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та
наркоманії при Президентові України ………………………………. 19
1.2.3 Національна програма забезпечення профілактики
ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і
хворих на СНІД на 2009 - 2013 роки ……………………………..…. 20
1. 2.4 Робоча група з профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці при
Міністерстві праці та соціальної політики України ………………… 21
1.3 Ролі тристоронніх партнерів по протидії поширення епідемії
ВІЛ/СНІДу у сфері праці (за результатами глибинних інтерв’ю) …………. 22
1.3.1 Ситуація з профілактикою ВІЛ/СНІДу у сфері праці ……. 23
1.3.2 Координаційні механізми політики профілактики
ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні …………………………….. 28
1.4 Висновки та рекомендації …………………………………………..…… 31
2. Політика профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці на регіональному рівні
2.1 Загальна економічна характеристика регіонів
2.1.1 Вінницька область …………………………………………….… 35
2.1.2 Тернопільська область ……………………………………..…… 35
2.1.3 Хмельницька область ………………………………………….. 36
2.1.4 Чернівецька область …………………………………..………… 37
2.2 Епідеміологічна характеристика регіонів відносно ВІЛ/СНІД
2.2.1 Вінницька область ……………………………………………… 38
2.2.2 Тернопільська область …………………………………………. 38
2.2.3 Хмельницька область ………………………………………….. 39
2.2.4 Чернівецька область ……………………………………………. 40
2.3 Реальний стан справ з політикою профілактики ВІЛ/СНІД у сфері
праці на регіональному рівні (за результатами глибинних інтерв’ю) ……. 41
2.4 Наявність та значення координаційних механізмів ….……………….. 53
2.5 Висновки та рекомендації ……………………………………………… 58
3. Потенціал підприємств та організацій по запровадженню профілактичної
діяльності на робочих місцях (на прикладі Вінницької, Тернопільської,
Хмельницької та Чернівецької областей)
3.1 Результати анкетування керівників підприємств та організацій ………. 61
3.1.1 Загальна характеристика підприємств ……………………....... 62
3.1.2 Потреба у запровадженні профілактичних программ ....... 65
3.1.3 Потреба у запровадженні профілактичних программ ………. 80
3.1.4 Ресурсне забезпечення профілактичних програм ……………. 81
3.2 Висновки та рекомендації …………………...…………………………… 82
4. Огляд наявних політик та програм профілактики на корпоративному
рівні
4.1 Про існуючі політики та програми профілактики на корпоративному
рівні
4.1.1 Політика профілактики Київської міської станції
швидкої медичної допомоги та медицини катастроф ………......... 85
4.1.2 Політика профілактики Бердянського морського порту ……. 88
4.1.3 Політика профілактики санаторію «Синяк» …………………. 91
4.1.4 Політика профілактики Донецької залізниці ………………… 94
4.1.5 Політика профілактики компанії «ХХІ століття» …………… 97
4.1.6 Політика профілактики, яка запроваджена на підприємствах 101
корпорації «Інтерпайп» ……………………………………………… 103
5. Додатки …………………………………………………………………………….. 106
6. Література …………………………………………………………………………. 113

Автори та подяки
Команда проекту
Ілона Єлєнєва
Ян Ваандерс
Автори звіту
Ольга Балакірєва
Ірина Белашко
Олексій Белішев
Юрій Гаврилєчко
Наталя Лук’янова
Юлія Михайлюк
Вадим Шарко
Подяки
Ми хотіли б подякувати усім учасникам проекту – експертам з партнерських
інституцій, представникам державних установ, профспілок, організацій роботодавців,
власників та керівників підприємств тощо, які прийняли участь у дослідженні.
Ми також хотіли б подякувати організаціям, які допомогли здійснити підбір
респондентів і надали неоціниму підтримку у проведенні дослідження. Серед них –
Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю
Міністерства праці та соціальної політики України, Федерація профспілок України,
Федерація роботодавців України, Конфедерація вільних профспілок України,
Профспілка залізничників та транспортних будівельників України, Міжнародній
організації праці та UNAIDS. Також наше дос лідження отримало значну підтримку від
Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств України.
Особливо завдячуємо ініціаторам проведення дослідження і консультантам:
Майлін Майнке та Віталію Яриничу за організаційну підтримку, методологічні
консультації та необхідні матеріали.

Терміни та скорочення1
АРТ – Антиретровірусна терапія.
ВІЛ – абревіатура «Вірус Імунодефіциту Людини». Ретровірус повільної дії, що

належить до роду лентівірусів, і вважається єдиною або основною причиною СНІД.
ВІЛ передається статевим шляхом, через кров або вертикально (від матері до дитини).
Існує два відомих типи: ВІЛ-1 і ВІЛ-2.
Дискримінація – дія або поведінка, ґрунтована на упередженні. Дискримінація

є шляхом зумисного або неусвідомлюваного виявлення стигмативних переконань.
ЛЖВС – люди, що живуть з ВІЛ/СНІДом.
Політика підприємства з питань ВІЛ/СНІДу – комплекс дій, підтверджений

документально, що визначає позицію та практичні заходи щодо протидії поширенню
ВІЛ та контролю за випадками захворювання на ВІЛ/СНІД працівників організації.
Програма підприємства з питань ВІЛ/СНІДу – деталізований комплекс дій, що

спрямовані на досягнення цілей політики підприємства з питань ВІЛ/СНІДу.
Робоче місце – місце людини у трудовому колективі та просторі, на якому вона

виконує певні посадові обов’язки, пов’язані з виконанням трудових відносин.
СІН – споживач ін’єкційних наркотиків.
СНІД – абревіатура «Синдром набутого імунодефіциту» людини – хвороба, яку

спричиняє ВІЛ
Стигма – вживається на позначення усіх видів негативного ставлення та

негативних переконань стосовно людей, які живуть із ВІЛ (ЛЖВ) або тих, кого
вважають інфікованими, включно із партнером або коханою людиною, близькими
друзями, соціальними групами або спільнотами.
Сфера праці – збірне поняття, що включає в себе діяльність особи, спрямовану

на виконання трудових відносин, регламентованих дійсним законодавством.
Тристоронні партнери – представники роботодавців (власників), профспілок та

державних органів, що у рамках чинного законодавства сприяють здійсненню трудових
відносин у сфері праці.
Трудові відносини – відносини (взаємозв’язки), що виникають у особи у

процесі здійснення нею активності у сфері праці, регламентовану чинним
законодавством.
1
Словник створений на основі даних UNAIDS, UNICEF, AIDSinfo (http://aidsinfo.nih.gov/Glossary) та Практичного
посібника із проблем ВІЛ/СНІДу у сфері праці.
Резюме дослідження
Дослідження «Профілактика ВІЛ/СНІДу на робочих місцях в Україні» було
проведене міжнародною громадською організацією «Соціальні ініціативи з охорони
праці та здоров’я» (LSHI) на замовлення проекту «Німецького технічного
співробітництва» (GTZ) у серпні-вересні 2009 року.
Дане дослідження проводилося у рамках угоди між урядом України та
Федеральним міністерством з питань економічного співробітництва та розвитку (BMZ)
Німеччини для визначення реального стану справ щодо ситуації з поширенням
ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні.
Дослідження було к о м п л е к с н и м та складалося з 4-х етапів:
І. Аналіз ініціатив, угод і учасників на рівні національної політики щодо
питань профілактики ВІЛ/СНІД на робочому місці.
ІІ. Аналіз ініціатив, угод і учасників на рівні обласної політики щодо питань
профілактики ВІЛ/СНІД на робочому місці.
ІІІ. Аналіз можливостей підприємств та організацій Вінницької,
Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей до запровадження
політик та програм профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях.
IV. Аналіз політик та програм щодо питань профілактики ВІЛ/СНІД на
робочому місці, запроваджених на корпоративному рівні.
Перший етап полягав у аналізі документів (угоди, законодавчі та нормативні

акти, інструкції тощо) стосовно політики профілактики ВІЛ/СНІДу на національному
рівні та глибинних інтерв’ю з дев’ятьма експертами стосовно національної політики
профілактики, задля визначення реального стану справ у цій сфері.
Другий етап стосувався аналізу нормативно-правових актів щодо профілактики
ВІЛ/СНІДу у сфері праці та реальної ситуації у регіонах. Для дослідження було обрано
4 області: Вінницьку, Тернопільську, Хмельницьку та Чернівецьку, де впроваджуються
пілотні проекти GTZ. У кожній з цих областей було проведено інтерв’ю з 3 експертами
– представниками зацікавлених сторін – роботодавцями, профспілковими лідерами та
головами обласних Координаційних рад з питань ВІЛ/СНІДу.
Третій етап полягав у дослідженні можливостей підприємств та організацій
Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей по запровадженню
профілактичних програм у сфері ВІЛ/СНІДу. Під час цього етапу було проведено
анкетування керівників 25 підприємств у кожній з чотирьох областей на предмет
з’ясування їхньої мотивації щодо здійснення таких програм на підпорядкованих
підприємствах.
Четвертий етап - вивчення результатів впровадження ініціатив і виконання
угод на рівні корпоративної політики. Для цього було проведено глибинні інтерв’ю з
уповноваженими представниками підприємств, які мають досвід впровадження
програм профілактики ВІЛ/СНІДу та аналіз такої діяльності.
Цілі дослідження
Основною ціллю даного дослідження є: встановити реальний стан справ з
ситуацією щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні та виявити чинники,
що сприяють чи перешкоджають розвитку такої активності.
Під час дослідження проводився також ситуативний аналіз з метою перегляду
вже наявних і запроваджених в Україні принципів, програм і підходів, отримати досвід
вдалих проектів, та мати уявлення про компанії та профспілки, які є на цей час у
чотирьох областях, на які поширюється проект GTZ.

Зокрема, це передбачало:
 визначення учасників, потенційних партнерів і механізмів для сприяння
запровадженню політики профілактики ВІЛ/СНІД на робочому місці в чотирьох
областях, на які поширюється проект Бюро GTZ;
 збір інформації для розробки підходів, які може застосувати Бюро GTZ щодо
спрямування зусиль на найбільш прийнятні та ефективні інтервенції як у
зазначених чотирьох областях, так і на національному рівні.
Методологія дослідження
Для отримання даних, представлених у цьому звіті, використовувався якісний
метод збору інформації – глибинні інтерв’ю. Для визначення ситуації на підприємствах
та в організаціях (ІІІ-ій етап) було використано анкетування керуючої ланки фахівців
підприємств та організацій.
Гайди (Див. Додатки 1-2) для глибинних інтерв’ю у даному дослідженні були
розроблені окремо для національного та регіонального рівня. Також було розроблено
гайди для збору інформації щодо конкретних підприємств.
Глибинні інтерв’ю дозволили отримати комплексну інформацію щодо ситуації з
профілактикою ВІЛ/СНІДу в сфері праці, оскільки саме якісні методи дозволяють
дізнатися про проблеми та методи їх рішення, які дослідник може і не передбачати.
Якісне дослідження оптимальне для невеликих вибірок та дозволяє отримати
найбільший обсяг інформації впродовж короткого проміжку часу. Саме такий тип
дослідження дозволяє встановити причинно-наслідкові взаємозв’язки та з’ясувати
перебіг процесів у динаміці.
Отримані результати дозволяють стверджувати, що такий метод дослідження є
найбільш ефективним для вивчення проблематики у цій сфері та рекомендується для
подальшого застосування в подібних дослідженнях.
Всі глибинні інтерв’ю виявилися інформативними. Відповідальні особи охоче
погоджувалися на інтерв’ю та відверто відповідали на поставлені запитання. Одна з
причин активної участі у дослідженні – бажання допомогти дослідникам з’ясувати
реальний стан речей та сподівання на покращення ситуації з поширенням ВІЛ-
інфекції/СНІДу.

1. ПОЛІТИКА ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ НА
НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ.
1.1 Національне законодавство з питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці.
1.1.1 Законодавство та інституції з питань ВІЛ/СНІДу

В Україні на законодавчому рівні створено досить сприятливі умови для
запровадження заходів контролю і профілактики ВІЛ-інфекції на робочих місцях.
На сьогодні питання ВІЛ/СНІДу у сфері праці регламентуються Конституцією
України, Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», Кодексом законів про працю
України, Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення», а також Законом України «Про захист населення від
інфекційних хвороб».
Аналіз української правової бази, здійснений національними експертами2, з
урахуванням Міжнародних керівних принципів з ВІЛ/СНІД і прав людини,
«Керівництва для законодавців з проблем ВІЛ/СНІД, законодавства і прав людини»,
інших міжнародних документів нормативного і рекомендаційного характеру, засвідчив,
що в цілому законодавство України щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці є достатньо
прогресивним і відповідає міжнародним вимогам.
Так, Конституція України констатує рівність трудових прав усіх громадян
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і
характеру занять, місця проживання і інших обставин. Також, в статті 24 Конституції
України3 проголошується рівність прав жінок і чоловіків, в тому числі у сфері праці,
винагороди за неї, просуванні по роботі, а також передбачає спеціальні заходи щодо
охорони праці і здоров'я жінок. Ці пункти співвідносяться з основним принципом МОП
щодо ґендерної рівності4.
В статті 2-1 Кодексу Законів про працю України говориться: «Україна
забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження,
соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови,
політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання
та інших обставин»5. Таким чином, рівність трудових прав ґрунтується на суспільній
рівності всіх людей. Ніхто із членів суспільства не може мати якихось переваг і
привілеїв, як і звільнятися від виконання встановлених законом обов’язків. Стаття 5-1
вказаного Кодексу гарантує всім громадянам вільний вибір виду діяльності та правовий
захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а
також сприяння у збереженні роботи.
Стаття 22 Кодексу Законів про працю забороняє необґрунтовану відмову у
прийнятті на роботу. Зокрема у ній говориться: «Відповідно до Конституції України
будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих
2
Рудый В. М. Законодательство Украины в сфере борьбы с ВИЧ/СПИДом. Современное состояние и
пути совершенствования. — Всеукраинская Ассоциация снижения вреда, Международный фонд
«Відродження». — К.: Сфера, 2004. — С. 132 1 139.
3
Конституція України: редакція від 30.09.2009 р. – Пошукова система «Законодавство України»
//zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
4
Практичний посібник МОП: ВІЛ/СНІД та сфера праці. – Женева: міжнародне бюро праці, 2001/Пер. з
англ. під наук. ред. нац. кор. МБП в Україні В.І. Костриці. – К.: ВІПОЛ, 2002. – С. 34.
5
Кодекс законів про працю України: редакція від 11.06.2009 р. – Пошукова система «Законодавство
України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності,
статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці
чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не
допускається».
Всі зазначені положення Кодексу Законів про працю України мають
безпосереднє відношення до людей, які є хворими на ВІЛ/СНІД.
Особливої уваги українське законодавство приділяє збереженню права на
конфіденційність діагнозу. Виключним правом хворого працівника є право повідомити
(або не повідомляти) власника підприємства про наявність у нього хвороби. В статті 8
Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту
(СНІД) та соціальний захист населення» говориться, що відомості про результат
медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла
медичний огляд, є конфіденційним та становлять лікарську таємницю 6. Передача таких
відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках,
передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам
охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.
Такі ж самі вимоги, що до конфіденційності діагнозу хворого є в Законі України
«Про інформацію»7. Глава 15 Кодексу законів про працю України присвячена
вирішенню трудових конфліктів. Велике значення при вирішенні трудових конфліктів
приділяється засобам їх усунення. Головними з них є: правильне застосування і сурове
дотримання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю,
неухильне поліпшення організації праці, підвищення правосвідомості працівників,
вивчення трудового законодавства, належний контроль за правильним застосуванням
законів про працю.
Отже, згідно з діючим в Україні законодавством будь-яка дискримінація за
ознаками стану здоров’я є неприпустимою.
Відповідно, чинне законодавство України не передбачає обов'язкового скринінгу
— перевірки на ВІЛ-інфекцію, що також відповідає принципу МОП. Зокрема, стаття 25
Кодексу законів про працю України забороняє роботодавцям при підписанні трудової
угоди вимагати в осіб, що влаштовуються на роботу, документи, надання яких не
передбачено законодавством, у тому числі особистої інформації про стан здоров'я і
ВІЛ-статус. На думку фахівців, вимоги щодо обов'язкового тестування на ВІЛ тих, кого
приймають на роботу, чи тих, хто вже працює, відсутні в Законах України «Про захист
населення від інфекційних хвороб», «Про запобігання захворюванню на синдром
набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» , а також у
відповідних підзаконних актах. Тобто згідно із законодавством України наявність ВІЛ-
інфекції не може бути причиною відмови людині у прийнятті на роботу, впливати на її
кар'єрне просування чи звільнення з роботи.
У той же час згідно частини 6 статті 24 Кодексу законів про працю України
забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним
висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. А отже, існує
перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок
його проведення встановлюється Міністерством охорони здоров’я України за
погодженням з Комітетом з нагляду за охороною праці. Медичний висновок є
6
Закон України від 12.12.1991 р. № 1972-ХІІ «Про запобігання захворюванню на синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». – Пошукова система «Законодавство України»
7
Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію». – Пошукова система «Законодавство
обов’язковим для власника і уповноваженого ним органу щодо надання відповідної
роботи. В першу чергу це стосується працівників медичної галузі, правоохоронців та
працівників інших силових структур, а також робітників, що працюють в шкідливих
умовах.
Варто відзначити, що хоча у трудовому законодавстві України не прописані
обов’язки роботодавця щодо ВІЛ-тестування працівників при проведенні
періодичних медичних оглядів, є ряд інших законодавчих актів, де це питання так
чи інакше порушується.
Наприклад, стаття 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб»8 вимагає від підприємств, установ та організацій незалежно від форм їх
власності дотримання санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і
норм, а також організацію та проведення медичних оглядів і обстежень,
профілактичних щеплень, запровадження профілактичного виховання та навчання
громадян.
Причому Законом передбачено обов'язкове фінансування цих комплексних
заходів з профілактики. Такі законодавчі норми співвідносяться з ключовими
принципами МОП щодо створення безпечних умов праці з метою запобігання
поширенню ВІЛ і, частково, запровадження профілактичних заходів протидії
ВІЛ1інфікуванню.
Такі ж самі норми містяться у Законі України «Про забезпечення санітарного
та епідемічного благополуччя населення» № 4004-1210: органи та заклади охорони
здоров'я, медичні працівники, а також працівники освіти і культури зобов'язані
пропагувати серед населення гігієнічні навички, здоровий спосіб життя. Органи
виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації
зобов'язані створювати умови для гігієнічного навчання і виховання громадян,
пропаганди здорового способу життя, брати в цьому участь.
Варто зазначити, що обов’язки роботодавця стосовно ВІЛ-тестування
працівників при проведенні періодичних медичних оглядів відсутні і у Законі України
«Про запобігання захворюванню на синдром імунодефіциту (СНІД) та соціальний
захист населення».
Таким чином, чинне законодавство вимагає від роботодавців впровадження
комплексних заходів щодо контролю за інфекційними хворобами, в тому числі на
робочих місцях. Отже, ці норми стосуються і питань ВІЛ/СНІДу.
Згідно чинного законодавства, власник (уповноважений ним орган) закладу
охорони здоров’я, персонал якого проводить діагностичні дослідження на ВІЛ-
інфекцію, подає лікувальну допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також
контактує з кров’ю та іншими матеріалами від інфікованих осіб, зобов’язані
забезпечити працівників необхідними засобами захисту згідно з переліком та
нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також умови для
проходження за бажанням таких працівників медичних оглядів з метою виявлення
зараження ВІЛ-інфекцією. При проведенні вищевказаних робіт працівники, виконання
професійних обов’язків яких пов’язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту
людини, зобов’язані користуватися відповідними засобами захисту.
Законодавство України вимагає виконання заходів з контролю за інфекцією. Це
насамперед професійна підготовка та забезпечення необхідними заходами в усіх сферах
діяльності пов’язаних з ризиком інфікування, у тому числі при роботі з кров’ю.
Стаття 153 Кодексу Законів про працю України говорить, що на всіх
підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні умови праці. А
8
Закон України від 16.04.2000 р. №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб». – Пошукова
система «Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або
уповноважений ним орган. Крім того, власник або уповноважений ним орган повинен
забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних
захворювань працівника. Ці вимоги закону безумовно стосуються і такого
захворювання, як ВІЛ/СНІД.
Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника
виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не
відповідають законодавству про охорону праці. На адміністрацію підприємства
покладається обов’язок систематично проводити навчання працівників з питань
охорони праці. Поінформованість працівника з питань охорони праці є важливою
гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці. Надання інформації
працівникові про стан охорони праці має системний характер. Так, власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний інформувати працівників під час їх роботи на
підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини нещасних випадків і
професійних захворювань та про заходи, яких вжито для усунення та забезпечення на
підприємствах умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, проводити навчання з
охорони праці. В Законі України «Про охорону праці» є окремий розділ про організацію
охорони праці згідно якої система управління охороною праці передбачає:
 створення власником відповідних служб охорони праці, які забезпечують
вирішення конкретних питань;
 досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом
впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при
проектуванні будівництва та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів
виробництва;
 проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць
на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і
компенсацій за результатами їх проведення;
 проведення обов’язкових медичних оглядів певних категорій працівників,
навчання з питань охорони праці з метою попередження виробничого
травматизму;
 усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних
захворювань, здійснення їх розслідування і обліку.
В статті 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
одним з головних принципів профілактики хвороб, зокрема ВІЛ/СНІДу, є: визнання
захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямків діяльності
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, дотримання
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та
громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при
здійсненні будь-яких видів діяльності, комплексність проведення профілактичних,
протиепідемічних, соціальних заходів, обов’язковість їх фінансування, безоплатність
надання медичної допомоги особам, хворим на інфекційні хвороби (в т.ч. на
ВІЛ/СНІД), у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та в державних
наукових установах, соціальний захист осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є
бактеріоносіями. В Статті 11 цього Закону говориться, що організація та проведення
медичних оглядів і обстежень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших
заходів, передбачених санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах
встановлених законом повноважень покладаються на підприємства, установи та
організації незалежно від форм власності.
Крім того в Статті 18 Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб» зазначається, що власники, а також керівники та інші посадові особи
підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності зобов’язані в межах
своїх повноважень сприяти медичним працівникам у здійсненні заходів щодо захисту
населення від інфекційних хвороб.
Як видно з наведених Законів, в Україні існує достатня правова база для
проведення необхідних профілактичних заходів щодо найбільш серйозних
захворювань, зокрема СНІД.
Аналізуючи українське законодавство з питань ВІЛ/СНІД у сфері праці, не
можна не відзначити наступний момент. У Законі України «Про запобігання
захворюванню на синдром імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»
вперше був введений розділ, присвячений такій важливій сфері як соціальний захист
медичних працівників та інших осіб, виконання професійних обов’язків яких пов’язане
з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини. Цим Законом вперше було
визнано, що зараження ВІЛ медичних і фармацевтичних працівників при виконанні
ними професійних обов’язків належить до професійних захворювань. Адже медичні
працівники, які проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію й надають
медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, потенційно ризикують
заразитися, а тому держава і, зокрема, МОЗ як провідний роботодавець повинні їх
захистити.
Стаття 25 вищеназваного Закону констатує, що зараження вірусом ВІЛ
медичних і фармацевтичних працівників під час виконання професійних обов'язків
належить до професійних захворювань, а це частково відповідає принципу МОП щодо
визнання ВІЛ/СНІД проблемою праці, вирішення якої безпосередньо пов'язане з місцем
і умовами праці працівника. Стаття 26 Закону передбачає обов'язкове страхування за
рахунок роботодавця (медичної установи) на випадок інфікування ВІЛ медичних і
фармацевтичних працівників при виконанні ними службових обов'язків, а також на
випадок інвалідності або смерті від захворювання, спричиненого розвитком ВІЛ-
інфекції.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1642 від 16.10.1998 «Про
затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та
інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання
ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності
або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку категорій
медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на
випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними
професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або
смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції»9 встановлює категорії
працівників, які підлягають обов'язковому страхуванню. Ця Постанова регламентує
здійснення обов'язкового страхування медпрацівників та інших осіб на випадок
інфікування ВІЛ під час виконання ними професійних обов'язків за рахунок власника
(медичної установи), страхові випадки, порядок виплати страхових сум тощо.
З метою попередження ВІЛ-інфікування медпрацівників на робочих місцях
стаття 30 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром імунодефіциту
(СНІД) та соціальний захист населення» передбачає, що МОЗ України як роботодавець
9
Постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 р. № 1642 «Про затвердження Порядку та умов
обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом
імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у
зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції, і переліку
категорій медичних працівників та інших осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню на випадок
інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на
випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-
інфекції». – Пошукова система «Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
повинен забезпечити працівників, які проводять діагностику ВІЛ-інфекції, лікують
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, контактують з кров'ю та іншими біологічними
матеріалами інфікованих осіб, засобами захисту у відповідності до переліку і
нормативів, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім того, ця стаття констатує,
що МОЗ України зобов'язане створити умови для проходження, за бажанням
працівників, медичних оглядів з метою виявлення зараження на ВІЛ-інфекцію.
«Інструкція з профілактики внутрішньолікарняного та професійного
зараження ВІЛ-інфекцією»10 Міністерства охорони здоров'я № 120 від 25.05.2000
передбачає контроль за безпекою щодо ВІЛ-інфікування медичних працівників під час
виконання ними професійних обов'язків, а також техніку безпеки при роботі з кров'ю та
біологічними рідинами ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. У документі передбачено
зобов'язання роботодавця (медичної установи) забезпечувати робочі місця
медпрацівників інструктивно-методичними матеріалами, аптечками для проведення
термінової профілактики при аварійних ситуаціях, наборами одноразового медичного
інструментарію, дезінфекційними засобами для проведення знезараження тощо. В
документі відображено також і обов'язки медпрацівників щодо уникнення зараження на
ВІЛ при маніпуляціях, роботі з кров'ю, біологічними рідинами ВІЛ-інфікованих і
хворих на СНІД. Інструкцією також передбачено проходження медпрацівниками, за
їхньою згодою, у випадках можливого інфікування ВІЛ під час виконання професійних
обов'язків, тестування на ВІЛ1інфекцію, а також конфіденційність результатів
тестування.
Статті 27 і 28 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром
набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» встановлюють низку
соціальних пільг і послуг для медичних працівників, а саме: щорічне оздоровлення,
додаткову відпустку, першочергове поліпшення житлових умов тощо. Згідно із статтею
29 цього Закону, медичним працівникам, зайнятим поданням медичної допомоги
особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД,
лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з
використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для
діагностики, лікування та профілактики СНІД, встановлюється доплата до заробітної
плати, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову
відпустку в порядку, встановленому законодавством України.
Крім того, медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту
людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов’язків, мають
право на щорічне безкоштовне отримання путівки для санаторно-курортного лікування
в спеціалізованих оздоровчих закладах міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади, до сфери управління яких належать відповідні медичні служби, а
також право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з
використанням її у літній або інший зручний для них час.
Однією з проблем, що потребує законодавчого вирішення, є відсутність у
Кодексі законів про працю України норм, які зобов'язують роботодавців дотримуватися
конфіденційності медичної і особистої інформації про працівників. Однак, таке
зобов'язання випливає з відповідних норм Конституції України, Закону України «Про
інформацію», Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого
імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» тощо.
Крім цього, у Кодексі законів про працю України нечітко відображено норми
10
«Інструкція з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією»
Міністерства охорони здоров'я України від 25.05.2000 р. № 120. – Пошукова система «Законодавство

щодо створення роботодавцями сприятливих умов для продовження трудових відносин
з особами, що мають ВІЛ. Хоча стаття 170 цього Кодексу зобов'язує роботодавців
перевести на легшу роботу працівників, які потребують цього за станом здоров'я у
відповідності з медичним висновком, за їх згодою. Тобто опосередковано принцип
МОП щодо умов праці ВІЛ-інфікованих в українському законодавстві відображено.
Також немає в законодавстві норм щодо забезпечення роботодавцями медичної
допомоги, догляду та підтримки для працівників, що живуть з ВІЛ/СНІД, крім
законодавчих документів, які стосуються медичних працівників. Проте, знову ж таки
опосередковано, цей принцип МОП також передбачено у вітчизняній правовій базі.
Так, у Статті 49 Конституції України говориться, що громадяни України мають право
на охорону здоров'я. Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною
допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням
мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і
вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких
профілактичних заходів тощо. Крім цього, у статті 17 Закону України «Про запобігання
захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист
населення» передбачені права ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України
щодо безоплатного забезпечення ліками, необхідними для лікування, засобами
особистої профілактики, психосоціальної підтримки тощо. Стаття 10 Закону «Про
захист населення від інфекцій них хвороб» також гарантує безоплатне надання
медичної допомоги особам, хворим на інфекційні хвороби, у державних і комунальних
закладах охорони здоров'я та в державних наукових установах; соціальний захист осіб,
які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями.
Зрозуміло, що велика кількість порушень прав хворих на ВІЛ/СНІД в сфері
праці викликає трудові конфлікти. Причому найбільше їх виникає після того, як про
захворювання робітника дізнаються на роботі.
Закон чітко визначає, що судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод
громадян. Більше того, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи
скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому
законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції України кожній людині
гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен
відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарг з підстав, передбачених законом, який
це право обмежує.
Однак, більшість хворих на ВІЛ/СНІД не використовують надану їм
Конституцією України можливість звернутися з проханням поновити свої порушені
права через суд. Дуже рідко звертаються вони і до Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини.
Характерною ознакою трудових конфліктів, пов’язаних з ВІЛ/СНІД є питання
відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Порядок
відшкодування моральної шкоди визначається законодавством, що регулює розгляд
трудових спорів, зокрема Цивільним Процесуальним Кодексом України, постановами
Пленуму Верховного Суду України та Кабінету Міністрів України та іншими
нормативними актами. Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає
відповідальність за спричинення моральної шкоди працівнику. Моральна шкода
покривається шляхом виплати одноразової грошової виплати, розмір якої визначається
угодою сторін або комісією з трудових спорів чи судом. Однак, варто зазначити, що
проблема оцінки моральної шкоди взагалі не вирішена в українському законодавстві.
Крім того, в деяких випадках трудові конфлікти виникають через недосконалість
українського законодавства про працю, а саме: при прийнятті законів не враховуються
права працівників, хворих на ВІЛ/СНІД. У зв’язку з викладеним можна навести
приклад. При настанні тимчасової непрацездатності у працівника, хворого на
ВІЛ/СНІД, він може згідно закону звернутися за медичною допомогою до будь-якого
медичного закладу. Спеціалізованим медичним закладом в даному випадку є Центр
профілактики та боротьби зі СНІДом, який видає хворому лікарняний лист. При такій
ситуації приховати свій діагноз працівник не може, оскільки змушеній пред’явити
документ про непрацездатність за місцем роботи.
Таким чином, права працівника грубо порушуються, розголошується ВІЛ-
статус, що має в багатьох випадках неприємні наслідки для хворого.
Підсумовуючи, відзначимо, що аналіз чинного законодавства України надав
можливість констатувати його прогресивний, не дискримінаційний характер. В
державі створено досить сприятливі умови для запровадження заходів контролю
за ВІЛ-інфекцією і профілактики на робочих місцях. Українське законодавство в
основному відповідає міжнародним вимогам.
Водночас ще не всі ключові принципи МОП щодо відповіді епідемії ВІЛ/СНІДу
у сфері праці знайшли своє відображення в українському законодавстві. Так, лише
частково українська правова база відповідає ключовим принципам МОП щодо
визнання ВІЛ/СНІДу проблемою праці, створення безпечних умов праці з метою
запобігання поширенню ВІЛ і для продовження трудових відносин з особами, що
мають ВІЛ, запровадження профілактичних заходів протидії ВІЛ-інфікуванню на
робочих місцях, забезпечення роботодавцями медичної допомоги, догляду та
підтримки для працівників, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Немає також у законодавстві
конкретно прописаних норм, які зобов'язують роботодавців дотримуватися
конфіденційності медичної та особистої інформації про працівників, забезпечувати
працівників, що живуть з ВІЛ/СНІДом, медичною допомогою, доглядом та
підтримкою. Винятком нині є нормативні документи, які гарантують зазначені пільги
лише медичним працівникам.
Хоча окремої уваги питанням протидії ВІЛ/СНІДу у сфері праці владою не
приділяється, боротьба з ВІЛ/СНІДом, загалом, декларується як один з пріоритетів
державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. Ще донедавна
проблема ВІЛ/СНІДу в Україні перебувала під юрисдикцією виключно Міністерства
охорони здоров'я. Однак, за великим рахунком, завдання ефективної, комплексної
протидії ВІЛ/СНІДу для даної структури виявилося непосильним: переобтяжений
подоланням інших хвороб, сектор охорони здоров'я, був спроможний лише реагувати
на наслідки, здійснюючи переважно лікувальні заходи (замість комплексної
профілактики, медико-соціального догляду й психосоціальної підтримки). Про
вироблення ефективної концепції забезпечення громадського здоров'я, в тому числі й
стосовно протидії СНІДу у сфері праці, мова взагалі не йшла.
Серйозною перешкодою у формуванні й виконанні ефективної політики
протидії епідемії ВІЛ/СНІД, відповідних програм Глобального Фонду і Світового
Банку, стали відсутність концепції забезпечення громадського здоров'я, брак навченого
персоналу, поширена стигматизація вразливих до ВІЛ і ВІЛ-позитивних людей,
корупція. Коли розпорядником коштів Глобального фонду була визначена міжнародна
благодійна організація, частина фінансування почала виділятися громадським
організаціям, які взяли на себе функції надання соціальних послуг і здійснення
профілактичної роботи. Проте громадські утворення самі по собі не здатні ефективно
впливати на державну політику.
1.1.2 Генеральна угода на 2008-2009 роки

В Україні укладання та виконання колективних договорів і угод
регламентується Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993

року N 3356-XII (надалі – Закон). На підставі статті 2 Закону з 1994 року укладаються
угоди на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.
На підставі статті 3 цього Закону, сторонами Генеральної угоди виступають
професійні спілки, власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для
ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких
зайнято більшість найманих працівників держави. Сторонами Угоди на галузевому
рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи
об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, на
більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Угода на регіональному рівні
укладається між місцевими органами державної влади або регіональними
об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і
об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами
органами.
Визначені таким чином сторони для укладання відповідних угод у 1994 році
розробили та підписали першу Генеральну угоду, строк дії якої продовжувався з 1994 до
1998 року. Наступні Генеральні угоди діяли з 1998 до 2003 року, з 2003 до 2994, з 2004
до 2005 року, та у 2006 – 2007 році. На сьогодні діє Генеральна угода укладена у 2008
році на два роки, 2008 – 2009.
Виконавці, строки виконання та заходи спрямовані на виконання положень
кожної Генеральної угоди з боку державних органів центральної виконавчої влади
(міністерства та відомства, державні комітети) визначаються окремим розпорядженням
Кабінету Міністрів України. В такому розпорядженні визначено щодо кожного пункту
Генеральної угоди перелік центральних органів виконавчої влади, яким доручено
виконувати зазначений пункт, строк виконання та, у стислому викладенні, заходи,
спрямовані на виконання пункту.
Протягом 1994-2005 років у Генеральних угодах жодних положень щодо
профілактики поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу у сфері праці не передбачалось.
У 2004 році низка профспілок, в тому числі Профспілка залізничників і
транспортних будівельників України, Профспілка робітників морського транспорту
України і профспілка медичних працівників України у 2005 році прийняли
профспілкові політики з питань ВІЛ/СНІДу. У 2005- 2006 роках до цієї роботи активно
долучилась Федерація професійних спілок України, і напочатку 2006 року було
прийнято постанову призидії ФПУ «Про роботу Федерації професійних спілок України
щодо запобігання поширенню епідемії ВІЛ/СНІД у виробничому середовищі» від 15
лютого 2006 р., №П-25-33 11. В цей же час профспілкова сторона висунула пропозиції
до Генеральної Угоди з питань профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці, які були
підтримані партнерами соціального діалогу. Пункти зазначеної Угоди були розроблені
та запропоновані Спільним представницьким органом профспілок, який діє на підставі
статті 4 Закону. Внесення відповідних зобов’язань щодо профілактики поширення ВІЛ-
інфекції/СНІДу у сфері праці передбачалось кожною стороною, між якими укладено
Угоду – власників, профспілок та урядової.
В тексті Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими
об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками
і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки питання ВІЛ/СНІДу у сфері праці порушуються
у розділі ІІІ «Охорона праці та здоров’я, умови праці та відпочинку», разом з іншими
питаннями охорони праці, профілактики професійних захворювань, питань охорони
здоров'я працівників та членів їх сімей. Згідно цих розділів сторони домовилися
11
Епідемія ВІЛ/СНІДу – трудова проблема/Бібліотечка Голови профспілкового комітету/К.:
«Профінформ» ФПУ, 2006.

«Забезпечити безпосередньо на виробництві систематичне підвищення рівня
обізнаності працівників з проблемами, пов’язаними з ВІЛ/СНІДом, його впливом на
здоров’я та економіку, а також підвищення ефективності профілактичних заходів…»
(пункт 3.4.). Також зазначається, що урядова сторона бере на себе зобов’язання
«Забезпечити фінансування у повному обсязі, передбаченому Законом України про
Державний бюджет України на відповідний рік, державних цільових медичних програм
профілактики та боротьби із захворюванням на туберкульоз, СНІД та цукровий
діабет…» (пункт 3.22.). У свою чергу сторона профспілок буде «Наполягати на
включенні до колективних договорів та угод заходів щодо запобігання поширенню
епідемії ВІЛ/СНІДу у виробничому середовищі. Не допускати дискримінації
працівників за ВІЛ-статусом» (пункт 3.44.). Ці положення є підвалинами для
розгортання роботи з питань ВІЛ у сфері праці із активним заліченням усіх трьох
сторін соціального діалогу.
1.2. Координаційні механізми протидії епідемії на національному рівні
1.2.1 Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-

інфекції/СНІДу.
Для забезпечення цілісності політики протидії епідемії Постановою Кабінету
Міністрів України12 від 16 травня 2005 року було утворено Національну координаційну
раду з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та СНІДу. Тією ж постановою на
регіональному рівні були утворені відповідні обласні і міські координаційні ради.
Заснування такої ради було умовою отримання й реалізації гранту Глобального Фонду.
Проте ефективність новоутвореного механізму лишалась вкрай низькою через
відсутність взаємодії між представниками державних та недержавних структур,
медичними, соціальними і освітніми закладами. Співпраця мала місце лише в рамках
окремих проектів, а не в масштабі спільно сформованої політики. Через деякий час
рада фактично припинила своє існування.
Тим не менш, саму ідею створення такої ради варто оцінювати позитивно,
оскільки це значно спростило б співпрацю державних та недержавних організацій у
сфері протидії ВІЛ/СНІДу.
Тому у 2007 Постановою Кабінету Міністрів від 11 липня 2007 р. N926 замість
зазначеної ради було утворено новий консультативно-дорадчий орган - Національну
раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Основними її завданнями було визначено:
 підготовку пропозицій щодо визначення пріоритетів та забезпечення
реалізації державної політики з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу,
консолідованого використання коштів, передбачених у державному та
місцевих бюджетах, коштів міжнародних та громадських організацій,
призначених для фінансування програм і заходів з протидії туберкульозу та
ВІЛ/СНІДу, з метою їх раціонального та ефективного витрачання;
 сприяння узгодженій діяльності міністерств, інших центральних і місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних
та громадських організацій, у тому числі тих, що об'єднують людей, які
живуть з туберкульозом та ВІЛ/СНІДом, представників бізнесових кіл,
об'єднань профспілок і роботодавців та релігійних організацій з метою
12
Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 р. «Про утворення Національної координаційної
ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу. – Пошукова система «Законодавство
реалізації на державному рівні проектів з протидії туберкульозу та
ВІЛ/СНІДу, зокрема проекту Світового банку "Контроль за туберкульозом
та ВІЛ/СНІДом в Україні";
 проведення моніторингу виконання програм та здійснення заходів з протидії
туберкульозу та ВІЛ/СНІДу;
 участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, програм та
заходів з протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу;
 інформування Кабінету Міністрів України та громадськості про результати
здійснення заходів з протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.
Очолив Раду Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань. До ради
включалися заступники Міністрів охорони здоров'я, фінансів, економіки, внутрішніх
справ, у справах сім'ї, молоді та спорту, освіти і науки, представники інших
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
відповідних міжнародних та громадських організацій.
Надзвичайно важливим кроком в контексті протидії ВІЛ/СНІДу у сфері праці
стало включення до складу Ради представників Міністерства праці та соціальної
політики України і профспілок. Нажаль, для профспілок та роботодавців відведене
лише одне місце, що зумовлює необхідність створення додаткових органів, де б
погоджувалось подібне представництво. Але в складі Ради також прописане
представництво від бізнесових кіл (квота - 1 представник), що, вірогідно, мало б
належати роботодавцям. Проте, сьогодні це місце посідає представник благодійної
організації, фундатором якої є бізнесмен. Таким чином, можна стверджувати, що у
складі Ради є представник бізнесу, але немає представника роботодавців. Отже,
покладений в основу створення Національної ради з питань протидії туберкульозу та
ВІЛ-інфекції/СНІДу принцип МОП щодо тристороннього партнерства (держава-
роботодавці-профспілки) насправді виконується не повною мірою. Можливо,
причиною такої ситуаціє є низька зацікавленість і недостатня поінформованість
об’єднань роботодавців щодо проблем профілактики ВІЛ та туберкульозу у сфері
праці.
Рішення Ради мають рекомендаційний характер і можуть бути реалізовані
шляхом прийняття відповідних актів Кабінету Міністрів України або надання доручень
Прем'єр-міністром України.
Цією ж Постановою створювалась відповідна мережа регіональних рад. Тим не
менш, ефективність новоутвореного механізму, знову ж таки, виявилася незначною –
як через брак коштів, так і через брак політичної волі влади13. Ще менш ефективною є
робота місцевих координаційних рад - як правило, через незацікавленість органів влади
у діяльності таких координаційних механізмів. На рівні окремих регіонів було
прийнято відповідні програми щодо протидії епідемії ВІЛ/СНІДу. Так, зокрема, три
подібні програми було прийнято у м. Києві, однак жодна з них не була реалізована
повною мірою через брак фінансування. Як показує досвід, такі координаційні
механізми створені і працюють лише в тих областях та містах, яким надають свою
підтримку міжнародні проекти технічної допомоги, як, наприклад, проекти МГО
«Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» за підтримки фінансування
Глобального Фонду (GF), проект Бюро Німецького технічного співтовариства (GTZ) в
Україні, проекти, що грантуються Американською агенцією міжнародного розвитку
(USAID) та Програмою розвитку ООН (UNDP).
1.2.2 Координаційна рада з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та
13
Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії СНІДу в Україні./Зведений звіт/Січень
2009р./с.106 Знайти можна: www.unaids.org
наркоманії.
Діяльність Нацради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу
неодноразово піддавалась жорсткій критиці з боку Президента за недостатню роботу
щодо координації дій урядових та неурядових організацій. Експерти відзначають, що
здебільшого, ця критика є справедливою.
Вірогідно, тому Указом Президента від 17 березня 2008 року N 220/2008 було
утворено Координаційну раду з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та
наркоманії, як консультативно-дорадчий орган при Президентові.
Основним завданням Координаційної ради є розробка пропозицій щодо
здійснення органами виконавчої влади ефективних дій, спрямованих на зниження
темпів поширення ВІЛ-інфекції, захворюваності на СНІД, туберкульоз, попередження
дальшого поширення наркоманії в Україні та їх негативного впливу на соціально-
економічний розвиток держави.
Координаційна рада для виконання покладеного на неї завдання розробляє та
вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо:
 пріоритетних напрямів реалізації державної політики у сфері протидії
ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії, в тому числі щодо
вдосконалення системи соціального захисту ВІЛ-інфікованих, хворих
на СНІД та туберкульоз, психосоціальної реабілітації та адаптації у
суспільстві хворих на наркоманію;
 удосконалення правової бази з питань подолання епідемії ВІЛ/СНІДу,
туберкульозу, профілактики поширення наркоманії серед різних верств
населення, гуманізації у сфері лікування та реабілітації цієї категорії
хворих;
 забезпечення координованості дій органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, установ та організацій, співробітництва з
неурядовими організаціями для вирішення проблемних питань у сфері
протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії;
 залучення коштів міжнародних донорських організацій для реалізації
програмних заходів, спрямованих на подолання ВІЛ/СНІДу,
туберкульозу та наркоманії;
 впровадження міжнародного досвіду у сфері протидії ВІЛ/СНІДу,
туберкульозу та наркоманії;
 удосконалення системи інформування населення щодо профілактики
ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, наркоманії, соціальної підтримки хворих,
пропагування здорового способу життя.
Координаційна рада під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з
державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами, організаціями. Очолює її Президент України. Він же затверджує її
персональний склад.
До складу Координаційної ради увійшли Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних
питань, заступник Глави Секретаріату, міністри освіти і науки України, праці та
соціальної політики України, охорони здоров'я України, внутрішніх справ України, у
справах сім'ї, молоді та спорту, фінансів. Також до складу ради включені Генеральний
прокурор України, перший заступник Голови Служби безпеки України, Голови
Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного комітету
телебачення та радіомовлення України, представники інших центральних та місцевих
органів державної влади, науково-дослідних установ, а також благодійних
фондів та громадських організацій, що опікуються темою протидії ВІЛ/СНІД.
Однак, до складу Ради не включені представники профспілок та організацій
роботодавців. До того ж, структура цієї Ради за рівнем представництва та організацію
дуже нагадує Раду національної безпеки та оборони.
Рішення Координаційної ради є обов'язковими для розгляду центральними та
місцевими органами виконавчої влади. У разі потреби її рішення можуть бути
реалізовані шляхом видання актів Президента України.
Організаційне забезпечення діяльності Координаційної ради здійснює
Секретаріат Президента України.
1.2.3 Загальнодержавна Програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції,

лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 - 2013
роки.
Чи не найголовнішим здобутком Координаційної ради наразі є прийняття нової
Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування,
догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 - 2013 роки, у
підготовці якої вона приймала активну участь. Зокрема наприкінці 2007 року на
замовлення Національної ради 30 незалежних експертів здійснили комплексну оцінку
заходів, які впроваджуються в Україні у відповідь на поширення ВІЛ/СНІДу.
Попередні результати цієї оцінки послужили основою для даної програми.
Варто відзначити, що вперше в Україні програма протидії ВІЛ/СНІД
приймається не Постановою Уряду, а Законом.14
Також, важливим позитивним чинником для розвитку заходів боротьби з ВІЛ у
сфері праці є те, що Міністерство праці та соціальної політики України було вперше
визначено як один з відповідальних органів виконавчої влади за цією програмою з
відповідними заходами. Нажаль, ці заходи не отримали належного фінансування з
огляду на скрутне фінансово-економічне становище в державі.
Головною метою та найбільш складним завданням Програми на 2009-2013 роки
є зниження темпів приросту захворюваності і рівня смертності від ВІЛ/СНІДу в Україні
шляхом забезпечення доступу населення до широкомасштабних профілактичних
заходів, медичних послуг з лікування, догляду та підтримки.
В рамках даної Програми передбачається залучати до її виконання окрім
державних службовців, медичних, соціальних та педагогічних працівників, також і
представників роботодавців та профспілок. У той же час потенціал останніх у питанні
протидії розповсюдженню ВІЛ/СНІДу використовується далеко не повністю.
Цей документ було погоджено в усіх облдержадміністраціях, тож на підставі
Програми у регіонах мають бути розроблені регіональні програми щодо протидії
ВІЛ/СНІДу.
Однак, соціально-економічна криза призвела до фактичного скорочення
гуманітарних програм. Не зважаючи на те, що нинішня програма прийнята в якості
Закону, фінансування її відбувається лише частково.
Отже, незважаючи на відчутні позитивні кроки української влади щодо
законодавчого забезпечення політики протидії поширенню ВІЛ/СНІДу, у тому числі й у
сфері праці, кардинального покращення ситуації щодо захворюваності не відбувається.
Більш того, продовжують зберігатися невтішні тенденції щодо поширення хвороби.
Причина полягає в тому, що практична реалізація державної політики з раду причин
14
Закон України від 19.02.2009 р. N1026-VI „Про затвердження Загальнодержавної програми
забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД на 2009-2013 роки”. – Пошукова система «Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi.

лишається незадовільною. І, хоча, відбувається залучення громадськості, профспілок,
організацій роботодавців та інших сторін до протидії поширення ВІЛ/СНІДу, рівень
координації їх зусиль залишається недостатнім.
1.2.4 Робоча група з профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці при Міністерстві

праці та соціальної політики України.
Програмою підкреслена координаційна роль Міністерства охорони здоров’я
України у сфері запобігання поширення ВІЛ/СНІДу як спеціально уповноваженого
органу виконавчої влади, що на нього покладено відповідальність за координацію
національної відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу. Проте, характерною рисою даної
Програми є те, що практично, вперше у ній зазначено відповідальний орган за
профілактичну діяльність на робочих місцях – Міністерство праці та соціальної
політики України. На практиці ж вся діяльність, закріплена за Міністерством
провадиться виключно Департаментом державного нагляду за дотриманням
законодавства про працю, без залучення інших можливостей адвокації, які має
Мінпраці.
З 2002 року при Міністерстві праці та соціальної політики України у рамках
співробітництва та за підтримки міжнародного проекту «SMARTwork» була створена і
діяла Робоча група з профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці. Після завершення роботи
проекту SMARTwork у 2007 році їй на зміну прийшла Робоча Група з моніторингу
ситуації щодо профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях, яка продавжувала свою
діяльність під егідою Держнаглядпраці та за підтримки МГО «Соціальні ініціативи з
охорони праці та здоров’я». До робочої групи увійшли представники трьохсторонніх
партнерів (роботодавців, профспілок, держави) та інших зацікавлених сторін,
включаючи широкий спектр експертів міжнародних проектів та місцевих неурядових
організацій.
У 2009 році в результаті роботи групи були напрацьовані рекомендації
трьохстороннім партнерам щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом у сфері праці (Див.Додаток
1), а також прийнято схвальне рішення щодо включення цієї РГ як одного з
підкомітетів Національної ради, з метою якнайширшого поширення напрацювань
боротьби з ВІЛ/СНІДом у сфері праці на всіх рівнях.
1.3 Ролі тристоронніх партнерів по протидії поширення епідемії ВІЛ/СНІДу

у сфері праці (за результатами глибинних інтерв’ю)
Для з’ясування реального стану справ щодо ситуації профілактики ВІЛ/СНІДу у
сфері праці в Україні на національному рівні у серпні-вересні 2009 року було
проведено глибинні інтерв’ю з 9 експертами, що представляють різні зацікавлені
сторони: державу, профспілки, роботодавців та міжнародні організації. За заздалегідь
розробленою анкетою (Див Додаток 2) було проінтерв’юйовано таких респондентів:
№ Організація, Посада Титри в тексті

яку він представляє
1. UNAIDS Радник з питань Представник
соціальної мобілізації UNAIDS
та партнерства
2. Спілка підприємців малих, Віце-президент Представник спілки
середніх і приватизованих підприємців
підприємств України

3. Державна соціальна служба Директор Представник
для сім’ї, дітей та молоді Держсоцслужби
4. Конфедерація роботодавців Віце-президент Представник
України конфедерації
роботодавців
5. Вільна профспілка медичних Голова Представник
працівників України медичних профспілок
6. Міжнародне бюро праці в Координатор проектів з Представник
Україні ВІЛ/СНІДу МОП
7. Державний департамент Директор Представник
нагляду за дотриманням Держнаглядпраці
законодавства про працю
8. Рада профспілки Голова Представник профспілки
залізничників і транспортних залізничників
будівельників України
9. Федерація профспілок Заступник Голови Представник ФПУ
України
Респонденти, які представляли собою перших осіб та/або їхніх заступників

різноманітних організацій, що в силу сфери активності дотичні до прийняття рішень у
сфері праці, та вже досить довий проміжок часу опікуються проблемами ВІЛ/СНІДу,
дали розгорнуті відповіді на запитання. Реальну ситуацію у сфері профілактики
ВІЛ/СНІДу на національному рівні було з’ясовано за напрямками, розкритими у
аналітичному огляді:
- проблеми та переваги законодавчих аспектів національної політики
профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці;
- роль тристороннього партнерства;
- роль та місце організацій та підприємств у царині профілактики
ВІЛ/СНІДу.
Експертна думка представників зацікавлених сторін дала повне уявлення про
реальний стан справ стосовно ситуації з ВІЛ/СНІДом у сфері праці.
1.3.1 Ситуація з профілактикою ВІЛ/СНІДу у сфері праці.

Усі експерти схиляються до думки, що профілактична діяльність за місцем
роботи людини є одним із важливих компонентів відповіді на епідемію цього
небезпечного захворювання в Україні.
«Безусловно! Потому что от решения этой проблемы в сфере труда
напрямую зависит решение проблемы в обществе.»
Представник ФПУ
Респонденти виділяють з-поміж іншого основні фактори, які доводять

необхідність такої діяльності: час, який людина проводить на робочому місці, - до
третини доби, оточення, та організаційні ресурси, якими можна скористатися аби
убезпечити особу від ураження ВІЛ.
«Сфера труда – это одна из прикладних сфер, где можно проводить
первичную профилактику… это одно из приложений, где вопросы ВИЧ/СПИДа
и профилактики могут себя зарекомендовать (положительно) и могут быть
эффективными для интервенции на рабочих местах.»
Представник Держсоцслужби

У той же час експерти пов’язують необхідність існування таких програм не
тільки з загальною профілактичною діяльністю, що має на меті убезпечити особу від
ураження ВІЛ та смерті, а й необхідністю зберегти продуктивні сили країни від загроз,
що їх несе епідемія – втрата працівників або зростання видатків на їх лікування.
«Тому що люди в репродуктивному віці хворіють, вони не можуть
нормально працювати, їх звільняють з роботи тощо. Тут аргументів дуже
багато. Одним з вагомих аргументів, який ми застосовуємо у своїй роботі, є
модель соціально-економічних наслідків ВІЛ-СНІДу в Україні, яка була
розроблена МОП… Якщо дивитися на цю модель зсередини, можна побачити,
що події розвиваються за песимістичним сценарієм.»
Представник МОП
На думку експертів, ситуація, з якою стикнулися сьогодні африканські країни,

що вже давно страждають від епідемії, має стимулювати розвиток профілактичних
програм, у тому числі й у виробничому середовищі.
Важливу роль у ініціюванні цього процесу відводиться Міжнародній організації
праці (МОП) та її представництву в Україні. Практично усі респонденти знайомі із
Збірником Практичних правил МОП. Який слугує дороговказом у сфері профілактики
ВІЛ/СНІДу у виробничому середовищі. У той же час далеко не всі положення цього
документу є надзвичайно важливими для України. Детальну інформацію про те, яким з
10 принципів МОП опитані надали перевагу наведено у таблиці:
Основні принципи Так Ні Важко

сказати
1. Визнання ВІЛ/СНІД проблемою, що пов’язана із 815 1
робочим місцем
2. Неприпустимість дискримінації 9
3. Гендерна рівність 3 2 4
4. Безпечне для здоров’я виробниче середовище 6 1 2
5. Соціальний діалог 5 2 2
6. Неприпустимість скринінгу (перевірки і 8 1
оголошення статусу) як умови для прийняття на
роботу та її продовження
7. Конфіденційність (дотримуватися 7 1 1
конфіденційності медичної та особистої інформації
про працівників)
8. Продовження трудових відносин з ЛЖВ після 9
з’ясування статусу працівника
9. Профілактика (запровадження профілактичних 9
заходів протидії ВІЛ-інфікуванню на робочих
місцях)
10. Догляд та підтримка (забезпечення 7 2
роботодавцями догляду та підтримки ЛЖВ)
Найбільшу кількість схвальних відповідей опитаних викликали саме питання

необхідності профілактичної діяльності на робочому місці, неприпустимість
дискримінації та продовження трудових відносин з ВІЛ-інфікованою людиною.
15
Кількість респондентів, що дали відповідь на запитання.
«Я бы все десять даже не обсуждал бы. А сосредоточился бы на тех,
которые здесь есть и они важны с точки зрения реализации. То, что касается
второго принципа «недопустимость дискриминации» – это одна из первых
позиций. И следующая, шестая позиция «недопустимость скрининга» – потому
что с точки зрения возможностей распространения инфекции на производстве
уже многие знают (вследствие пропаганды), что это уже не фактор риска.»
«Та, фактично, найголовнішим, думаю, є – «неприпустимість

дискримінації». «Гендерна рівність» – меншою мірою. «Безпечне для здоровя
виробниче середовище» – так, охорона праці медиків та інших професій
ризикових – більш-менш відображено. «Соціальний діалог» не розуміється до
кінця в Україні і охоплений меншою мірою. Шостий принцип відображений
недостатньо – на жаль, лише у проекті нового Трудового кодексу є стаття,
яка у рамках нашого проекту передбачає цей принцип, але поки що він
знаходиться на розгляді в Парламенті.»
У той же час питання гендерної рівності не знайшли необхідного розуміння у
певної частини проінтерв’юйованих осіб.
«Гендерная равность – я думаю, это направление практически не
развивается в ВИЧ/СПИДе. Если гендерная равность развивается в других
направлениях, например в домашнем насилии, то в ВИЧ/СПИДе очень плохо.
Безпечне для здоров’я виробниче середовище – на уровне пилотных проектов,
это не национальная политика. Соціальний діалог – существуют вкрапления по
ВИЧ/СПИДу, но я не могу сказать, что это - постоянная работа.»
Експертами було зазначено і ряд факторів, що впливають на виконання цих

принципів в Україні, проте залежать від специфіки. Так, наприклад, було відмічено, що
роботодавці не звільняють людину з роботи, у зв’язку з її позитивним ВІЛ-статусом,
проте, легко віднаходять інші формальні причини для такого звільнення. Той же
принцип конфіденційності, об’єктивно складно витримати в умовах невеликих
населених пунктів, де оточення (та роботодавці) за побічними ознаками (вживання
наркотиків, співмешкання з ВІЛ-позитивною особою тощо) легко може з’ясувати ВІЛ-
статус особи.
Не дивлячись на стверджувальні відповіді експертів стосовно дотримання
більшості з 10 принципів МОП переважна частина опитаних заперечила існування
цілісної національної політики щодо питань ВІЛ/СНІДу в сфері праці.
«Вважаю, що вона (політика) не існує.»

Представник медпрофспілок
«Я думаю, що ні. Більше це ініціативи донорських організацій… Може на

папері щось і існує, а в реальності її немає.»
Представник Конфедерації роботодавців
«Хотя и существуют законы, программы, но они не работают, никто не

заинтересован».
Представник профспілки залізничників
та транспортни будівельників
«Она начинает формироваться. В новой редакции Трудового кодекса
уже упоминается о том, что решение вопроса ВИЧ_СПИДа на рабочих местах
– это одна из тем трудового права.»
Частина опитаних підкреслює формальність існування такої національної

політики профілактики, що існує у документах, проте її складові ніяк не
впроваджуються у життя.
«Формально она выписана, а механизмов ее внедрения полностью на

национальном уровне нет и мотивация у работодателей и профсоюзов
достаточно низкая.»
«Мені здається, що взагалі можна сказати, що так. Є відповідні

нормативні документи, розробляються відповідні програми. Але якщо говорити
про те, як це має відбуватися: питання фінансування програм, лікування,
догляду. Ну все, що стосується інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД, на
державному рівні робиться дуже мало.»
Представник Спілки підприємств
Вірогідно, лише декларативне існування складових політики та програм

профілактики може пояснити і повну відсутність будь-якої профілактичної діяльності
у сфері неформальної зайнятості та відсутність бажання ЛЖВ захищати свої трудові
права.
«На сьогодні до мене не було жодного звернення як до головного ДІП
України від ВІЛ-інфікованого працівника про те, що відбувається якась
дискримінація трудових прав. У мене таких фактів не зафіксовано. Але я так
розумію, що ці люди бояться оприлюднювати свій статус.»
Представник Держнаглядпраці
Таку ситуацію з формальною відсутністю дискримінації ВІЛ-інфікованих

працівників підтвердили і інші експерти, також зазначивши, що на практиці вона
значно відрізняється від статистичної інформації.
Була відмічена і відсутність інших складових політики в Україні. Наприклад,
досвід міжнародних, транснаціональних угод щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці,
які спрямовані на трудових мігрантів, мобільні категорії робочої сили (водії-
далекобійники, моряки, працівники міжнародного транспорту тощо), хоча опитані і
зазначали необхідність існування таких підходів.
Відмічено і низький рівень поширеності освітнього компоненту для
зацікавлених сторін. Навіть, відповідальні за профілактичну діяльність особи не завжди
добре володіють усім спектром необхідних знань щодо профілактики ВІЛ/СНІДу на
робочих місцях.
«Но у нас очень слабо организовано обучение: как это работает.
Действительно, с точки зрения подготовки людей в теме. Мне, казалось бы, по
роду моей деятельности нужно было бы знать раза в три больше, чем я знаю
об этой теме сейчас. Хорошо, если я успеваю пойти на какие-то семинары или
конференции. Но целевого обучения тем более, если взять по секторам тех

людей, которые занимаются организационным обеспечением, привлечением
средств, специфическими медицинскими вопросами.»
Представник ФПУ.
Освітній компонент має бути першочерговим і у політиці конкретного

підприємства на якому запроваджуються профілактичні програми. Серед інших
важливих складових «ідеальної» політики підприємства, практично, усі експерти
акцентували на ньому увагу.
«…информация должна быть широкодоступной. Каждый рабочий
должен ее знать. Должен знать, как ВИЧ/СПИД передается и какими путями
не передается. Где можно получить консультацию или помощь. Эта
информация помогает искоренению стигмы и дискриминации.»
Представник UNAIDS
Для цього слід збирати найкращі існуючі практики з вітчизняних підприємств та

широко використовувати міжнародний досвід. Взагалі, методологічні засади,
інформаційно-просвітницький компонент – саме ті аспекти, що могли б
запроваджуватися неурядовими організаціями.
Неоднозначна картина спостерігалася при з’ясуванні ситуації щодо «прив’язки»
профілактичної діяльності за географічним (області з високим поширенням ВІЛ-
інфекції) та галузевим принципом. Значна частина відповідей експертів вказувала на
необхідність концентрації такої діяльності у галузях, працівники яких мають найвищий
ризик інфікування – водії-далекобійники, моряки, будівельники, медпрацівники тощо.
Проте, збільшенню профілактичної діяльності за географічним принципом також було
приділено увагу. Традиційно, вважається що роботу слід активізувати саме в областях з
високим поширенням ВІЛ-інфекції. Проте, цікавою є думка, висловлена представником
UNAIDS:
«Дело в том, что данные показывают, что применение программ
профилактики с регионах с низким уровнем распространения ВИЧ/СПИда дает
позитивный результат и после их применения уровень так и остается низким, в
худшем случае на 1-2% поднимается и дальше все. А когда мы приходим в регион с
высоким уровнем – то ситуация активно не меняется.»
Більшість експертів ствердно відповіла на запитання стосовно наявності

відповідної законодавчої бази для існування національної політики профілактики
ВІЛ/СНІДу у сфері праці, яка може забезпечувати впровадження такої політики. На їх
думку наявна нормативно-правова база у повній мірі може забезпечити здійснення
профілактичної діяльності. Проблема полягає у чіткому дотриманні законів та
регламентуючих документів, а також у відсутності фінансування такої діяльності.
Основними перепонами для нацполітики, на думку опитаних, є відсутність
загальної стратегії та координації дій, а також незадовільний рівень фінансування
напрямків такої політики і безвідповідальність посадових осіб.
Розробка єдиної стратегії – відповідного документу, що регламентував би
участь та внесок до загальної діяльності у царині профілактики – на думку експертів
могла б слугувати ефективним важелем для запровадження такої політики в Україні.
Причому, це має бути єдиний централізований програмний документ, а не доповнення
до Генугоди, колективних договорів чи інших нормативно-правових документів.
«Обов’язково потрібно проводити національну загальнодержавну
програму.»
Представник медпрофспілок

«Окремий документ повинен бути, щоб усі партнери, залучені до цієї
справи, розуміли куди ми йдемо, наші головні цілі і завдання, тому що ні в якому
нормативному документі це не прописано на сьогодні.»
Міжнародні проекти (МОП, UNAIDS) наразі мають певні наробки у цій сфері,
проте, про запровадження такого документу наразі говорити складно. Однією з причин
є політична нестабільність – «уряди часто змінюються» та економічна криза, яка
змістила соціальні пріоритети власників/роботодавців.
Більшість експертів схиляються, що ініціатором запровадження такого
документу має бути держава.
«Він має бути єдиний і сформований на загальнодержавному рівні.»
Представник Спілки МСПП
А починатися все має із активної інформаційно-освітньої кампанії для широких

верств населення аби не тільки підняти інтерес до цієї проблеми, а й вказати на
необхідність і можливі варіанти її вирішення.
«Повинна вестися пропагандистська, інформаційно-роз`яснювальна
робота, поширення методичних матеріалів, повинна бути соціальна реклама. Та
соціальна реклама, що зараз йде по телебеченню, спрямована лише на інтимні
взаємини, а потрібно її фокусувати на інших напрямках, зокрема у сфері праці.»
Представник Конфедерації роботодавців.
«Информационные материалы. Информационные кампании – это очень

важно. Лекции, тренинги, семинары. Доступность презервативов..».
Представник профспілки залізничників
та транспортних будівельників
Взагалі широке інформування громадськості – чи не найголовніше з чого має

починатися будь-яка активність у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу. Адже, практично, усі
експерти відзначили дуже низький рівень поінформованості учасників процесу та
відсутність мотиваційних чинників.
«Треба робити широкомасштабну інформаційну політику. За рядянських
часів у нас були в передобідні перерви і гімнастика, і санбюлетні про найбільш
поширені хвороби, про здоровий спосб життя. Інформування!»
Представник медичної профспілки.
Другим важливим чинником після інформування, який здатний значно

розширити профілактичну діяльність з ВІЛ/СНІДу у сфері праці, є розвиток мотивацій
у тристоронніх партнерів, залучених до процесу трудових відносин. І хоча, у інтерв’ю
представники різних зацікавлених сторін часто говорили про необхідність більшої
участі у процесі профілактики не своєї, а а саме партнерської сторони, всі ствердно
відгукувалися про необхідність спільної діяльності у цьому напрямку. Так як це і
регламентовано українським законодавством. Також високо оцінювався внесок
громадських організацій та міжнародних проектів технічної допомоги.
Характерною особливістю є те, що здебільшого, експерти не змогли назвати
чітких мотиваційних факторів для партнерів по запровадженню політики профілактики.
Як правило, серед мотиваційних чинників зазначалися абстрактні або гуманістичні
категорії – турбота про здоров’я нації та людини, збереження трудового потенціалу
тощо.
«Навіть на своєму прикладі можу сказати: справа в тому, що як такої,
конкретної мотиваці я не знаю. Але безумовно, перш за все, це здоров`я
працівників.»
Представник Спілки МСПП
«Одна большая цель – это сохранение трудового потенциала. »

«Мотивацією може бути лише любов до своєї країни, свого народу та

любов до самих себе. Тобто громадяни повинні цінувати себе, свій народ і свою
державу.»
Представник медичної профспілки
Конструктивну думку щодо мотивації роботодавців по здійсненю таких програм

висловив тільки один респондент, - представник Конфедерації роботодавців України:
«Економія коштів. Зменшення видатків на оплату праці. Це може бути
зроблено через Податковий кодекс. Якщо роботодавець спрямовує якісь кошти
на профілактику або лікування робітників, вони мають бути звільнені від
оподаткування або входити до собівартості продукції. Вони не повинні
підлягати оподаткуванню.»
1.3.2 Координаційні механізми політики профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці

в Україні.
Сьогодні головна роль у запровадженні профілактичних програм (у тому числі і
на робочих місцях) відведена Міністерству охорони здоров’я. Міністерство праці та
соціальної політики є, наразі, свого роду другорядним виконавцем профілактичної
діяльності на робочих місцях. Відповідальною ланкою у Мінпраці за цю діяльність є
Державний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю
(Держнаглядпраці). У той же час інспектори даного департаменту, відвідуючи
підприємства значно обмежені у правах контролю за профілактичною діяльністю.
Оскільки така діяльність на підприємстві регламентована колективними договорами,
що наразі є добровільними для укладання між працівником та роботодавцем.
Відповідно, існування положень щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у колективному
договорі та можливість впливу держінспекторів праці на процеси профілактики
повністю залежить від доброї волі роботодавців або ініціативності працівників
(профспілок).
На думку експертів рейтинг координаційних механізмів у сфері профілактики
ВІЛ/СНІДу виглядає так (у порядку спадання рівня коордзусиль (повноважень)):
- Національна координаційна рада при КМУ16
- Координаційна рада зі СНІДу при Президенті
- Мінохорониздоров’я
- Робоча група при Держнаглядпраці (Мінпраці)
- Координаційні ради у регіонах
Більшість експертів практичну координаційну роль відводили саме Міністерству
охорони здоров’я України (МОЗ)
16
Використані назви, що вживалися респондентами
«В целом ответственность по стране несет Минздрав.
Координирующая структура – это Нацрада»
Це пояснювалося тим, що існуюча Національна Рада з питань протидії

туберкульозу і ВІЛ-інфекції/СНІДу збирається не регулярно і виконує ситуативну
(наприклад, обговорення проекту заявки до Глобального фонду), а не системну
функцію. Більшість експертів зазначали на необхідності структурування її роботи за
напрямками – відновлення роботи в комітетах та регулярні їх засідання, оскільки:
«Из комитета выходит такой порядок работы, что туда нельзя уже
вклинить новый вопрос. Ну, сколько можно решить вопросов за 4 заседания в
год? Очень мало. Ну не могут же они там сидеть целый день?! Они работают
2-3 часа. Каждый вопрос должен быть подготовлен. Нужны экспертные
мнения. Документы по каждому вопросу. В период между заседаниями группы
могут работать. Но координации между советами нет. Сейчас должны
заработать комитеты при Нацсовете. Корсовет, комитеты и технические
группы должны составлять единую систему для эффективной работы.»
Представник UNAIDS
В цілому, діяльність НКР експерти оцінюють досить скептично, говорячи, про її

виключно представницькі функції:
«Сьогодні це інструмент, який безпосередньо працює для залучення
коштів Глобального Фонду, - у першу чергу. По-друге, це звітування стосовно
загальнодержавної програми профілактики. Як він працює? Працює він погано,
на мою думку. Тому що залучення партнерів для проведення засідань ради
повинно бути постійним, а не від того, коли який донор приїжджає і які кошти
він дає для України. Тобто не всі члени в раді зацікавлені у вирішенні питань
ВІЛ/СНІДу, а більше туберкульозу. В КР є полярність між представниками з
лагерю туберкульозу і з лагерю ВІЛ/СНІДу. І знову ж таки не працюють
підкомітети з напрямків. А безпосередньо практична робота щодо розвитку
політики в різних напрямках - це головне завдання і мета цих комітетів.»
У той час, коли вона має відповідати за технічні аспекти втілення

профілактичної політики в життя.
«Недостаточно того, что Рада время от времени собирается, приняли
какое-то решение во главе с вице-премьером – получилось–не получилось. Она не
структурирована. Я бы там ввел несколько комиссий, которые серьезно
занимались бы целевым направлением.»
Діяльність Координаційної ради з проблем ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та

наркоманії при Президентові України експерти оцінили досить стримано, зазначивши,
що вона є більш «політичним» (політизованим) органом, який створено на противагу
НКР та який своїм завданнями ставить вирішення не стратегічних, а скоріше,
ситуативних питань, пов’язаних з гуманітарною допомогою та розробкою пропозицій
для НКР. До речі, більша частина експертів не виявила достатньої поінформованості
про діяльність цієї Ради.
«…При президенті це така координаційна рада, яка намагається
вирішити більш гострі проблеми: чи то фінансування заходів, чи то якісь
питання щодо гуманітарної допомоги. Тобто гостро піднімає питання, які
урядом чи нац. радою не вирішені»
До складу цієї ради входить міністр праці та соціальної політики України (за
посадою).
Найвищий рівень поінформованості респонденти виявили при коментуванні
діяльності Робочої групи при Держнаглядпраці. Вірогідно, тому, що частина з них
свого часу була присутня на її засіданнях або є її членами. Більшість експертів (за
виключенням двох) досить конструктивно відгукуються про діяльність такого органу, у
той же час зазначаючи на необхідності її переформатування та виведення на вищий
рівень впливу на прийняття рішень.
«… вопрос о переводе статуса этой рабочей группы в один из
подкомитетов Нацрады для того, чтобы не упустить и не потерять
наработанную практику объединения социальных партнеров в решении
вопросов профилактики – в том числе, и в трудовой сфере. Для того, чтобы
эта практика осталась и развивалась. Потому что в Нацраде трудовую сферу
никто не представляет. Если потерять наработки этой рабочей группы, мы
опять потеряем сферу труда, упустим и не будем ее развивать. Поэтому на
сегодня это единственный координирующий орган на общественных началах,
который *** сферу труда. Не хватает дать официального статуса ему и его
решениям.»
«В принципі офіційно НКР є координуючим органом, було б логічно, якщо

бі при НКР була створена робоча группа, яка опікується питаннями сфери
праці. Це питання мусіюється досить давно. Чи захоче керівник групи і група
бути підгрупою в складі робочої групи НКР? Я не знаю…
…Думаю, було б більш ефективно, якщо б цим займався хтось не просто
з Держнагляду, а з Мінпраці. Тому що це урядовий партнер, має більший вплив».
«Тобто на рівні тому, що вони (РГ) працювали в проекті (СМАРТ), так -

ефективно. А якщо говорити взагалі про адвокатування і лобіювання політики,
то необхідно виходити на центральний рівень міністерства. Тому що
Держнаглядпраці не є установою законодавчої ініціативи»
Представник Дерсоцслужби
Експерти також стверджують на необхідності збереження формату групи у
кількості 12-15 чоловік, як найбільш оптимального для розробки та запровадження
нових підходів, включення до її складу представників НДО та інших зацікавлених
структур (Держгірпромнагляду). Створення секретаріату цієї групи для постійної
діяльності. А також проведення регулярних засідань та розробки рекомендацій для усіх
зацікавлених сторін.
1.3.3 Роль організацій та підприємств у сфері профілактики.

Експерти високо оцінили важливість ініціювання профілактичних програм саме
роботодавцями, оскільки переконані, що ті, більше за інших зацікавлені у збереженні
здоров’я працівників та впровадженні соціальних програм. Як зазначалося вище,
додатковими мотиваційними чинниками для них можуть слугувати податкові, чи інші
види пільг, а також інформаційно-методологічна підтримка, - освітні заходи,
поширення інформації тощо.
Серед підприємств та організацій, які досить успішно впроваджують політики
профілактики з ВІЛ/СНІДу на робочих місцях, найчастіше називалися: корпорація
«Інтерпайп», Санаторій «Синяк» (проект МОП), «Компанія ХХІ століття»,
підприємства, які входять до Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств,
Донецька залізниця, Південно-Західна залізниця, Бердянський та Одеський порти.
Аналіз деяких їхніх успішних практик буде наведено нижче.
1.4. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ:
Глибинні інтерв’ю з експертами дозволили встановити реальну ситуацію з

профілактикою ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні. Можна стверджувати, що наразі
профілактична діяльність у сфері праці в Україні існує у розрізненому стані і
провадиться лише там де наявна воля керівництва або є підтримка міжнародних
проектів технічної допомоги. В країні наявні первинні заходи профілактики, що
підтримуються роботодавцями та профспілками, проте вони не носять системного
характеру. Мотивація до впровадження профілактичних програм є досить низькою, а
контроль з боку відповідних структур за впровадженням та дотриманням
профілактичних заходів – низьким, про що свідчать, наприклад, поодинокі випадки
включення до колективних договорів положень стосовно профілактики ВІЛ/СНІДу на
робочому місці.
Практично усі респонденти наголошували на низькому рівні розуміння
відповідальними особами на місцях необхідності запровадження профілактичних
програм та відмічали низький рівень поінформованості представників зацікавлених
сторін. Інформаційні кампанії, щодо профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу розраховані
на широкі верстви населення, проте ніяк не пов’язані із профілактичною діяльністю за
місцем роботи людини.
Однією з головних проблем експерти вважають відсутність чіткої і зрозумілої
загальнонаціональної стратегії профілактики у сфері праці, яка могла б на їх думку
слугувати дороговказом до реалізації профілактичних програм та запровадження
політики профілактики на місцях.
Слід відмітити, що наявні політики профілактики на підприємствах існують не у
галузевій – з високим рівнем ризику враження ВІЛ, а скоріше, у географічній прив’язці
– у регіонах з високим рівнем поширення ВІЛ/СНІДу.
ДЕТАЛІЗОВАНІ ВИСНОВКИ:
А. Законодавче забезпечення профілактичної діяльності

В Україні виконуються більшість з 10 принципів МОТ. Наразі не досить
розвинені питання гендеру та догляду ЛЖВ і ніяк не реалізуються міжнародні
принципи у сегменті неформальної зайнятості. Проте, зацікавлені сторони
виражають розуміння необхідності запровадження профілактики за місцем
роботи людини.
Сьогодні можна констатувати, що в Україні наявна законодавча база для
здійснення політики профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці та реалізації
профілактичних програм на робочих місцях.
Б. Реальний стан справ з політикою та програмами профілактики у сфері

праці
Дослідження показало, що в Україні відсутня цілісна політика
профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці. Причинами відсутності політики є:
низький рівень поінформованості, відсутність мотивації, коштів та контролю з
боку держави. Профілактичні програми запроваджуються, переважно, за
підтримки проектів міжнародної технічної допомоги або, на великих
підприємствах, у рамках стратегії втілення соціальної відповідальності бізнесу.
Профілактичні програми здебільшого реалізовані за географічним
принципом (у регіонах з високим рівнем поширення ВІЛ), а не галузевим – де
найбільш високий ризик ураження ВІЛ. Виключенням з цього правила є, мабуть,
лише медична галузь.
Моніторинг ситуації з впровадженням профілактичних програм та
індикатори такої діяльності – практично відсутні.
В. Роль тристоронніх партнерів та координація профілактичної діяльності

На рівні тристоронніх партнерів існує розуміння проблеми але
відсутність коштів та мотивації нівелюють активність у сфері профілактики.
Профспілки, держава, роботодавці схильні вважати відповідальними за
існування профілактичних програм своїх партнерів або донорські організації але
не себе.
Координаційні механізми такої діяльності за певним виключенням НЕ
стосуються сфери профілактики на робочих місцях. Координаційні механізми на
державному рівні задіяні лише ситуативно і не несуть відповідальності за
відсутність комплексного підходу.
Практично відсутній координаційний механізм у сфері профілактики ВІЛ
у сфері праці на рівні держави, – створена у рамках міжнародного проекту
Робоча група існує відокремлено та здебільшого для того аби обслуговувати
координаційні потреби аналогічних проектів технічної допомоги. Хоча рішення
та рекомендації розроблені цією групою показують готовність членів до
розширення роботи. Дана робоча група не в змозі вирішувати стратегічні
питання на рівні держави у цій сфері оскільки має не достатньо вагоме
представництво.
Г. Комплексна стратегія профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці

На національному рівні можна констатувати відсутність комплексної
стратегії розвитку профілактичної діяльності у сфері праці. Поодинокі випадки
реалізованих профілактичних програм на окремих підприємствах є, радше,
виключенням із загальнодержавного бачення розвитку профілактичної
діяльності на робочих місцях та ініційовані, переважно, у рамках міжнародних
проектів технічної допомоги.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
 Розробити єдиний уніфікований документ – Стратегію – який би на
національному рівні забезпечував ідеологію профілактичної діяльності з
питань ВІЛ/СНІД у сфері праці.
 Провести системну загальнонаціональну інформаційну кампанію щодо
проблеми профілактики ВІЛ у сфері праці, розраховану на різні цільові
аудиторії – посадовців, роботодавців, найманих працівників тощо.
 Систематично, не рідше одного разу на два роки проводити аналогічні
інформаційні кампанії на регіональному, галузевому та інших нижчих
рівнях у якості продовження загальнонаціональної інформкампанії. Така
діяльність може виражатися у проведенні системних заходів (прес-
конференції, круглі столи, тощо) до інформування кожного конкретного

працівника. Наприклад, поширити результати дослідження соціально-
економічних наслідків впливу на економіку України та на конкретне
підприємство, зробити обов’язковим вручення спеціального
інформаційного листка при прийомі працівника на роботу (принаймні у
галузях з високим рівнем ризику ураження ВІЛ).
 Розгортати профілактичну діяльність за галузевим принципом і меншою
мірою – за регіональним.
 Збільшити лобіювання інтересів зацікавлених сторін щодо профілактики
ВІЛ/СНІДу у сфері праці шляхом більш широкої участі представників
Мінпраці (наприклад, закріпити таку діяльність за конкретною особою –
заступником міністра), залученні профспілок, інших профільних
Міністерств (наприклад, Мінтрансу), організацій роботодавців.
 Розвинути мотиваційні чинники у тристоронніх партнерів щодо
запровадження профілактичної діяльності у виробничому середовищі.
Шляхом тренінгів та семінарів перевести їх з категорії абстрактних
(здоров’я нації, продуктивні сили тощо) до конкретних речей, -
показників видатків на лікування хворих працівників тощо.
 Мотивувати роботодавців розвивати ініціативи з профілактики ВІЛ у
робочому колективі шляхом проведення щорічного конкурсу «Кращий
роботодавець року з профілактики ВІЛ у сфері праці»
 Зробити засідання НКР системними і виносити на розгляд НКР питання
профілактики у сфері праці.
 Структурувати (кількісний склад, обов’язки учасників) Робочу групу при
Мінпраці, закріпити її існування нормативним документом Мінпраці та
ввести її до складу НКР у якості одного із комітетів.
 Виносити питання, напрацьовані Робочою групою при Мінпраці на
обговорення членами Національної координаційної ради,
трьохсторонніми партнерами на засіданнях Національної тристоронньої
соціально-економічної ради при Президенті.
 Виносити на розгляд обласних координаційних рад питання
профілактики ВІЛ у сфері праці; для оптимізації діяльності обласних
координаційних рад створити секретаріати та проводити їх засідання
постійно на регулярній основі.
 Пільги (податкові) для роботодавців могли б слугувати ефективним
стимулом для запровадження політик та програм профілактики на їхніх
підприємствах.

2. ПОЛІТИКА ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ НА
РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ.
2.1. Загальна економічна характеристика регіонів
2.2.1 Вінницька область

На даний момент в області функціонує понад 380 великих та середніх
підприємств різних форм власності17. За даними моніторингу, протягом І півріччя 2009
року започаткували діяльність новостворених 4 143 суб’єкти підприємництва, із яких
418 юридичних осіб та 3 725 фізичних осіб-підприємців, що в цілому на 46 % менше,
ніж за відповідний період 2008 року. Найбільші підприємства області: ВАТ
«Вінницький олійно-жировий комбінат», ВАТ «Вінницям’ясо», ВАТ «Вінницький завод
тракторних агрегатів», ВАТ «Могилів-Подільський машинобудівний завод», ВАТ
«Брацлав», державне підприємство завод «Кристал», Ладижинська
теплоелектростанція, Вінницьке обласне державне об’єднання спиртової та лікеро-
горілчаної промисловості «Поділляспирт», лікеро-горілчаний завод компанії
«Nemiroff». Також у Вінницькій області діють 36 цукрових заводів, що здатні
переробити за сезон 7,5 млн тон цукросировини.
2.2.2 Тернопільська область

На сучасному етапі Тернопільська область є аграрно-промисловим регіоном.
Промисловий комплекс області представляють близько 300 підприємств різних
галузей18. Провідна галузь промисловості області – харчова. Харчову і переробну
промисловість представляють близько 100 підприємств. В області діє вісім цукрових
заводів (в містах Борщів, Бучач, Збараж, Ланівці, Козова, Кременець, Хоростків,
Чортків), найпотужніші з них – Чортківський, Кременецький, Хоростківський.
Спиртову галузь області представляють 11 підприємств, до найпотужніших належать
Борщівський, Залізцівський, Козлівський та Марилівський спиртзаводи. М’ясна
промисловість представлена м’ясопереробними підприємствами, розташованими в
Тернопільському та Чортківському районах.
Машинобудування і металообробка є важливою галуззю важкої промисловості,
яка донедавна розвивалась прискореними темпами. Усі підприємства працюють на
довізному металі і випускають трудомістку продукцію: електротехнічні прилади,
світлотехнічне обладнання, бурякозбиральні комбайни. Металообробка має місцеве
значення. Металообробні підприємства зосереджені в Тернополі, Чорткові, Бучачі,
Збаражі. Вони невеликі, основна їх продукція – литво, цвяхи, металевий та
емальований посуд. На даний момент майже всі підприємтсва працюють не на повну
потужнсть.
Найбільшими промисловими підприємствами області є:
17
Ознайомитися можна на:
http://www.vin.gov.ua/ - сайт Вінницької обласної державної адміністрації
http://www.vinrada.gov.ua/ - сайт Вінницької обласної ради народних депутатів
http://www.vous.vin.ua/ - сайт головного управління статистики у Вінницькій області
18
http://www.oda.te.gov.ua/ - сайт Тернопільської обласної державної адміністрації
http://www.obl-rada.te.ua/ - сайт Тернопільської обласної ради народних депутатів
http://www.ternstat.tim.net.ua/ - сайт головного управління статистики у Тернопільській області
-ВАТ «Ватра» – найпотужніше в Україні промислове підприємство з виробництва
світлотехнічного обладнання виробничого та культурно-побутового призначення;
- ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» – один із провідних виробників
бурякозбиральної техніки та інших сільськогосподарських машин;
Легка промисловість базується на місцевій (шкіра) і привізній сировині (бавовна,
шерсть, текстиль, шкіра та ін.). У ній виділяються: текстильна, швейна промисловість
та виробництво взуття. Підприємствами легкої промисловості виробляються бавовняні
тканини, пряжа, вата. ВАТ «Текстерно» (м.Тернопіль) належить до числа найбільших в
Україні виробників бавовняних тканин.
Серед галузей сільського господарства переважає рослинництво, яким вироблено
2/3 валової продукції, на тваринництво припадає 1/3. На території Тернопільської
області сільськогосподарські угіддя займають 2,5 % , орні землі – 2,6 % загальної площі
сільськогосподарських угідь та ріллі України.
В області працюють більше 5 тис. суб’єктів малого і середнього бізнесу. У
структурах малого бізнесу зайнято близько 50 тис. осіб. У структурі малих підприємств
за основними видами економічної діяльності переважають підприємства торгівлі та
сфери послуг.
2.2.3 Хмельницька область

Індустріальне виробництво у області представлене значно більше ніж у сусідніх
регіонах. Так, у машинобудуванні та металообробці зайнято 44,2 % загальної кількості
працюючих в промисловості19. Найбільші підприємства області: ВАТ
«Укрелектроапарат», «Катіон», «Адвіс», «Пригма-Прес», «Термопластавтомат», ВО
«Новатор», Кам’янець-Подільський - АТВТ «Мотор» та заводи «Електроприлад» і
кабельний завод, ВАТ «Шепетівський завод культиваторів», Волочиський ВАТ
«Номінал», верстатобудівне ВАТ «Говер» у Городку.
Провідне місце займає харчова промисловість, обсяги виробництва продукції якої
складають 35,4 % загально обласних обсягів. Харчова промисловість представлена
такими галузями як цукрова, хлібопекарська, кондитерська, макаронна,
овочеконсервна, м’ясна і молочна, спиртова, пивоварна, борошномельно-круп’яна,
тютюнова та інші, в яких зайнято 22,4 % загальної кількості працівників промислових
підприємств області.
Хмельницька область – один з найважливіших в Україні регіонів цукроваріння, де
діють 16 цукрових заводів. Найбільші цукрові заводи розташовані у Хмельницькому,
Шепетівці, Кам’янець-Подільському, Теофіполі, Городку, Деражні. Легка
промисловість області розвивається на основі переробки місцевої сировини (шкіра) і
сировини, що завозиться (вовна, бавовна, текстиль, шкіра). В ній виділяються такі
галузі: швейна, текстильна, взуттєва, трикотажна, галантерейна.
Серед найбільших підприємств області Хмельницькі ВАТ «Взутекс», ВАТ
«Шкіргалантерея», ЗАТ «Хмельницьклегпром», Дунаєвецька суконна фабрика,
Волочиська швейна фабрика «Горинь». Лісова і деревообробна промисловість випускає
меблі, тару, будівельні матеріали, папір, картон. Найбільші меблеві фабрики
знаходяться в Хмельницькому, Ізяславі, Летичеві. Є дві картонно-паперових комбінати:
«Славутсько-Іолянська паперова фабрика» та «Понінківський картонно-паперовий
комбінат».
У м. Нетішин діє Хмельницька АЕС, що підключена до енергосистем України і
19
http://adm.km.ua/ - сайт Хмельницької обласної державної адміністрації
http://www.oblrada.km.ua/ - сайт Хмельницької обласної ради народних депутатів
http://statbrd.ic.km.ua/ukr/index.htm - сайт головного управління статистики у Хмельницькій області
країн Центральної Європи. У загальній структурі обсягу промислового виробництва
частка енергетики складає 34,2 %. В області також працюють підприємства, які
виготовляють товари побутової хімії (Славутський завод «Лотос»), музичні
інструменти (Ізяславська фабрика «Октава»), посуд, медичні інструменти, культтовари
та інші товари народного споживання.
На території Хмельницької області знаходиться майже 4% всіх
сільськогосподарських угідь України. Перше місце серед галузей сільського
господарства займає рослинництво. Найбільші посівні площі в області займають
зернові культури. Вирощують також ячмінь, горох, овес, гречку, кукурудзу та ін.
Хмельниччина – один із найважливіших регіонів вирощування цукрових буряків.
Понад 40% посівних площ займають кормові культури (багаторічні трави, кукурудза на
силос, горох, вика, кормові буряки, люцерна, ріпак). Тваринництво в області базується
на польовому кормовиробництві, природних пасовищах, відходах харчової
промисловості, виробництві комбікормів Найважливішими галузями є м’ясо-молочне
скотарство і свинарство.
Слід зазначити, що в обласному центрі переважна кількість працюючих – больше
90 000 тис. осіб обслуговує один з найбільших базарів в Україні – хмельницький.
2.2.4 Чернівецька область

Відповідно до галузевої структури виробництва область належить до
індустріально-аграрної категорії. Провідне місце в економіці області займають
промисловість і сільське господарство. У структурі виробництва товарів народного
споживання частка продовольчих товарів складає 60 %. Промисловий потенціал
області представляють більше 200 промислових підприємств, окрім того, функціонує
близько 400 малих промислових підприємств, об’єм виробництва яких складає 0,4 %
загальнодержавного об’єму20.
У лісовій і деревообробній промисловості – виробництво пиломатеріалів,
фанери, меблів; у промисловості будівельних матеріалів – виробництво цеглини, толя,
кераміки, залізобетонних конструкцій; у легкій промисловості – виробництво швейних
і трикотажних виробів, бавовняних тканин; у харчовій промисловості – виробництво
цукру, хлібобулочних виробів, спирту, соняшникової олії, м’яса, молока,
плодоовочевих консервів.
Мінералогічні ресурси Чернівецької області включають родовища мінеральних
вод і грязей. Відомо понад 60 родовищ мінеральних вод типу «Іжевська», «Мацеста»,
«Боржомі» і «Нафтуся». Здійснюється промисловий розлив столових і лікувальних
вод. Володіючи значною сировинною базою, особливого розвитку набула харчова
промисловість, де зайнято майже чверть всіх штатних працівників промисловості та
зосереджена п’ята частина основних фондів.
Вагомою складовою промислового комплексу області є легка промисловість, яка
посідає третє місце в структурі галузей промисловості і формує внутрішній споживчий
ринок. Галузь представлена майже 20 підприємствами. Пріоритетне місце в легкій
промисловості області мають підприємства з пошиву готового одягу, виробництва
взуття та текстильної промисловості.
За експертними оцінками від 10 до 30 % всього працездатного населення
Чернівецької області є трудовими мігрантами, що працюють за межами України,
20
http://www.oda.cv.ua/ - сайт Чернівецької обласної державної адміністрації
http://www.oblrada.cv.ua/ - сайт Чернівецької обласної ради народних депутатів
http://www.oblstat.cv.ukrtel.net/ - сайт головного управління статистики у Чернівецькій області
переважно у Західній Європі.
2.2 Епідеміологічна характеристика регіонів відносно ВІЛ/СНІДу
2.2.1 Вінницька область

На початок 1996 року на обліку в медичних закладах Вінницької області не
перебувало жодної особи хворої на СНІД. На початок 2009 року в області
зареєстровано 1179 носіїв ВІЛ-інфекції, з них – 211 хворих на СНІД.
За даними головного управління статистики у Вінницькій області 21, у 2000 році
на кожні 100 тис. населення області приходилось трохи більше 14 ВІЛ-інфікованих, у
2004 році – 33, у 2007 році – 70. Ще гостріше проблема з хворими на СНІД, їх кількість
зросла в порівнянні з 2006 роком в 1,4 рази, а з 2000 роком – в 26 разів.
Серед хворих, що знаходились на обліку на початок 2008 року 34 % складали
жінки, більше 7% – діти та підлітки. Більше половини ВІЛ-інфікованих (52 %) були
інфіковані під час ін’єкційного споживання наркотиків, 40 % – статевим шляхом.
За 2009 рік в області зареєстровано 339 ВІЛ-інфікованих та 114 хворих на СНІД,
з них 51 ВІЛ-інфікований та 8 хворих на СНІД серед дітей та підлітків. За 9 місяців
2008 року взято під нагляд з уперше в житті встановленим діагнозом 211 носіїв ВІЛ-
інфекції та 83 людини - хворих на СНІД22.
За 9 місяців 2008 року для виявлення ВІЛ-інфікованих, обстежено понад 69 тис.
осіб, з яких було підтверджено наявність ВІЛ у 295 випадках.
У Вінниці з жовтня 2008 року реалізується проект «Комплексна програма
профілактики ВІЛ/СНІДу серед уразливих груп населення, зокрема, засуджених у
Вінницькій області». Ініціатор проекту – громадська організація «Сталість».
З 2009 року Бюро німецького технічного співробітництва (GTZ), що реалізує
профілактичний проект, спрямований на підтримку забезпечення координаційних
механізмів на рівні області (забезпечення діяльності обласних Координаційних рад), і
проект щодо розвитку клінічного співробітництва та мережі послуг для орієнтованих
на спеціальні потреби цільових аудиторій.
2.2.2 Тернопільська область

Тернопілля займає четверте місце за кількістю ВІЛ-інфікованих серед областей
Західної України. На першому місці – Волинь, на другому – Хмельниччина і третє
місце посідає Рівненщина.
За даними колегії державної санітарно-епідеміологічної служби Тернопільської
області, упродовж 2008 року, порівняно із 2007 збільшились обсяги обстежень
населення області на ВІЛ/СНІД до 59 тис. чоловік, загальна кількість об’єктів,
охоплених дератизаційними роботами, збільшилась з 60,3 % в 2007р. до 74 % в 2008р.
Станом на 01.01.2009 р в області 421 особа перебувала на диспансерному обліку
як ВІЛ-інфікована, 32 хворих на СНІД. Показники інфікованості щорічно зростають, за
2008 рік зареєстровано 129 нових випадків ВІЛ інфекції23. Хоча в 2008 році зросла
кількість обстежень на СНІД, цей показник становить лише п’яту частину від вимог
МОЗ України – 5 %. Зборівський, Борщівський, Підволочиський, Тернопільський,
21
Ознайомитися можна на http://www.vous.vin.ua/
22
Оцінка та можливості розширення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування,
догляду та підтримки у Вінницькій області./Видання ЮНЕЙДС./Київ – 2007.
23
догляду та підтримки у Тернопільській області./Видання ЮНЕЙДС./Київ – 2007.

Кременецький, Бучацький, Лановецький райони Тернопільської області за рівнем
обстежень населення на ВІЛ/СНІД мають показники лише по 0,1–0,7 %.
2.2.3 Хмельницька область

Серед західних областей Хмельницька область – у списку лідерів за кількістю
ВІЛ-інфікованих. Упродовж останніх 14 років (з 1996) року в Хмельницькій області
зареєстровано 2285 випадків ВІЛ-інфекції (у тому числі 254 дитини), з них – 346
випадків СНІДу (у тому числі 36 дітей). Від СНІДу вже померло 214 хворих, у тому
числі 5 дітей24.
За даними прес-служби обласної державної адміністрації та інформацією
заступника голови обласної державної адміністрації Миколи Вавринчука, станом на 1
січня 2009 року в області на обліку перебувало 1 542 ВІЛ-інфікованих, у тому числі 94
дитини, 120 хворих на СНІД, з яких 30 – діти.
За даними МОЗ25 по Хмельницькій області в цілому, за шляхами зараження ВІЛ
– 59 % складають споживачі ін’єкційних наркотиків, які є найбільшою групою серед
уражених інфекцією. Особи, які інфікувались через гетеросексуальні контакти
складають 25 %, ще 6 % – це діти, народжені ВІЛ-інфікованими матерями.
У 2008 році вперше встановлено діагноз ВІЛ-інфекції 162 особам, в т.ч. 37 дітям.
Діагноз СНІД вперше встановлено 62 хворим, в тому числі 5 дітям. Через СНІД
померло 43 людини. За шляхами інфікування осіб з уперше в житті встановленим
діагнозом ВІЛ-інфекція у 2008 році: 37 % складає статевий шлях, 39 % – ін’єкційний
шлях, 23 % – народилось від ВІЛ-інфікованих матерів. Найбільше ВІЛ-інфікованих
зареєстровано у містах Хмельницькому та Нетішині, Ізяславському, Полонському,
Славутському, Хмельницькому, Ярмолинецькому, Шепетівському районах.
Необхідність посилення боротьби з розповсюдженням ВІЛ-інфекції в області
зумовила прийняття (за поданням обласної державної адміністрації) рішення 9 сесії 5
скликання обласної Ради від 11.07.2007 року про збільшення потужностей обласного
центру профілактики та боротьби зі СНІДом за рахунок відкриття стаціонарного
відділення для лікування цієї хвороби на 30 ліжок та клініко-діагностичної лабораторії
для обстеження хворих. З обласного бюджету було виділено 2 млн. 300 тис. грн на
капітальний ремонт приміщення. Але саме стаціонарне відділення відкрито у селі
Скарженці на базі обласної психіатричної лікарні № 1 лише у лютому 2009 року26.
У структурі відділення передбачено 20 ліжок для лікування дорослих, 5 – для
лікування дітей та 5 – хоспісних. У закладі введено необхідну кількість посад
медичного персоналу. Є необхідне обладнання для роботи відділення та лабораторії.
Стаціонарне відділення Хмельницького обласного центру профілактики та боротьби зі
СНІДом стало десятим серед 27 адміністративних територій України.
Чи не найактивніша робота із профілактики ВІЛ/СНІД проводиться в
Ізяславському районі Хмельницької області27. На 2009 р. у районній державній
адміністрації розроблено «План заходів по профілактиці ВІЛ/СНІД – інфекції в
24
догляду та підтримки у Хмельницької області./Видання ЮНЕЙДС./Київ – 2007.
25
Ознайомитися можна на http://www.moz.gov.ua/ua/main/press/?docID=11886
26
Ознайомитися можна на http://www.context-km.info/news/a-56.html
27
Ознайомитися можна на http://ic.km.ua/
Ізяславському районі на 2009 рік». Забезпечено доступ уразливих груп населення до
обстеження на ВІЛ-інфекцію. При районній державній адміністрації працює
Координаційна рада з питань запобігання поширення ВІЛ/СНІДу. У приміщенні
районної поліклініки відкрито кабінет від районного центру соціальних служб для сім’ї
та молоді для проведення профілактичної роботи серед ін’єкційних споживачів
наркотиків. Проводиться консультація психолога, лікаря-нарколога, лікаря-
інфекціоніста. Забезпечено доступний та безоплатний медичний огляд з метою
виявлення ВІЛ- інфекції, в тому числі анонімний.
Наказом № 96 по Ізяславській ЦРЛ від 05.05.2008 року створено кабінет
«Довіра». За І півріччя 2009 року анонімно обстежено на ВІЛ 896 осіб.
Вперше виявлено ВІЛ-інфікованих за 6 місяців 2009 року 4 особи, як і за
аналогічний період 2008 року. На обліку перебуває 73 ВІЛ-інфікованих осіб, в тому
числі 8 дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів. Поширеність інфекції
становить 148,7 на 100 тис. населення. Вперше виявлено 4 випадки захворювання на
СНІД.
Систематично готуються інформаційні матеріали з питань профілактики ВІЛ-
інфекції/СНІДу. Так за 6 місяців поточного року було прочитано 63 лекції з питань
профілактики ВІЛ-інфекції. В ефір вийшла одна радіопередача на тему «Що робити,
якщо Ваша дитина інфікована ВІЛ?»
2.2.4 Чернівецька область

За даними аналізу епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІД, впродовж 2006
року та першого півріччя 2009 року Чернівецька область станом на 01.07.2009 за
результатами розвитку епідеміологічного процесу ВІЛ-інфекції посідає одне з
провідних місць в Україні. Не зважаючи на реалізацію комплексу заходів, спрямованих
на призупинення епідемії ВІЛ/СНІД, число офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих
зростає. Якщо у 2006 році кількість ВІЛ-інфікованих становила 2,7 особи на 100 тис.
населення, то вже у 2007 році – 3,5 особи на 100 тис населення, в 2008 – 4,1 особи на
100 тис. населення, а за перше півріччя 2009 року – 5,7 особи на 100 тис. населення.
У Чернівецький області кількість хворих на СНІД збільшувалась до 2006 року.
Внаслідок впровадження антиретровірусної терапії за три останні роки спостерігається
зниження рівня захворюваності на СНІД з 2,3 на 100 тис. населення у 2006 році до 0,6
на 100 тис. населення у першому півріччі 2009 року.
Поширення в Чернівецький області ВІЛ обумовлено в значній мірі соціальними
чинниками – економічною нестабільністю, фінансово-економічною кризою, бідністю,
безробіттям, значним рівнем трудової міграції. За експертними оцінками кількість
трудових мігрантів оцінюється від 100 тис. до 300 тис. осіб, що становить від 10 до 30%
населення області28.
Накопичувальним підсумком з 1991 року в Чернівецькій області станом на
01.07.2009 р. офіційно зареєстровано 721 ВІЛ-інфікованих громадаян, 183 з яких
захворіли на СНІД, а 81 особа – померла від СНІД.
Станом на 01.07.2009 р. обласною лабораторією діагностики проведено 34 010
28
догляду та підтримки у Чернівецькій області./Видання ЮНЕЙДС./Київ – 2007.

скринінгових обстежень, що на 52,9 % більше ніж у 2006 році. За результатами
досліджень виявилося, що 74 випадки вказали на ВІЛ-позитивну реакцію. З них у 23
осіб це повторні позитивні аналізи, а кількість нововиявлених ВІЛ-інфікованих
становить 51 особу.
Одночасно із загальним збільшенням кількості проведених обстежень (за єдиним
виключенням), у 2009 році спостерігається суттєве зростання обстежень громадян поза
традиційними групами ризику і постійного контролю – вагітних та донорів. Вперше за
останні роки в деяких районах кількість вагітних і донорів була меншою за кількість
інших громадян, що пройшли обстеження методом ІФА на ВІЛ-інфекцію.
Розподіл за шляхами інфікування ВІЛ серед громадян Чернівецької області,
перше півріччя 2009 року:
- 66 % статевий (перважно гетеросексуальні контакти);
- 25 % «вертикальний» (діти, народжені ВІЛ-інфікованими матерями);
- 9 % парентеральний (переважно при введенні ін’єкційних наркотиків).
2.3 Реальний стан справ з політикою профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці на

регіональному рівні (за результатами глибинних інтерв’ю)
Для встановлення реального стану справ з профілактичною діяльністю на
регіональному рівні, у відповідних регіонах - Вінницькій, Тернопільській,
Хмельницькій та Чернівецькій областях були проведені глибинні інтерв’ю (гайд
дивіться у Додатку 3) з представниками зацікавлених сторін: держслужбовцями,
лідерами профспілкових об’єднань та роботодавцями. Інтерв’ю в областях було
проведено з такими посадовцями:
Вінницька область:
 з секретарем Координаційної ради при облдержадміністрації з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
 керівником організації роботодавців Вінницької області – «Спілки малих,
середніх та приватизованих підприємств»;
 Головою обласної профспілки лікарів.
Тернопільська область
 з членом Координаційної ради при облдержадміністрації з питань протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
 керівником організації роботодавців Тернопільської області – «Спілки
малих, середніх та приватизованих підприємств»;
 другим заступником Голови обласної організації Федерації профспілок
України.
Хмельницька область:
 з секретарем Координаційної ради при облдержадміністрації з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу (перший заступник
начальника обласної інспекції Держнаглядпраці);

 Головою організації роботодавців області – «Спілки малих, середніх та
приватизованих підприємств»;
 головним спеціалістом відділу охорони здоров’я та праці обласної
організації Федерації профспілок України.
Чернівецька область
 з Головою Координаційної ради при облдержадміністрації з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
 керівником організації роботодавців області – виконавчим директором
Федерації роботодавців у Чернівецькій області;
 заступником Голови обласної організації Федерації профспілок України.
Проведені глибинні інтерв’ю дозволили отримати комплексну інформацію про
сучасний стан справ із проведенням робіт з профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих
місцях. Всі глибинні інтерв’ю виявилися інформативними. Жоден з респондентів не
відмовився від інтерв’ю. Всі опитані висловлювали думку щодо необхідності
профілактичної роботи, але зауважували, що у даний період практично всі
підприємства занепокоєні питанням рентабельності в умовах економічної кризи, тому
навряд чи профілактика ВІЛ/СНІДу на робочих місцях буде пріоритетною у їх
діяльності. Однією з причин активної участі у дослідженні було бажання допомогти
дослідникам з’ясувати реальний стан речей та сподівання на покращення становища із
проведенням профілактичної роботи після запровадження конкретних дій
організаціями, залученими до проекту.
Під час інтерв’ювання експертів було встановлено реальну картину щодо
профілактики ВІЛСНІДу на робочому місці.
У результаті аналізу відповідей респондентів було з’ясовано принципові
питання стосовно тих чи інших аспектів профілактичної діяльності.
Значна частина опитаних зазначила, що установи, організації та підприємства
тією чи іншою мірою опікуються проблематикою ВІЛ/СНІДу.
“Як головний лікар Вінницького обласного центру боротьби з СНІДОМ можу
сказати, що професійно боремося з епідемією вже 6 років».
Тернопільська область:
“Я думаю, що на протязі двох останніх років. Це згідно наших рішень”.
“Представляю територіальну державну інспекцію праці у Хмельницькій
області. Наша структура займається цими питаннями починаючи з 2004
року”.
Чернівецька область:
“До нашої організації роботодавців входять лікарі. Це окрема організація,
яка професійно займаються, вони мають дипломи і знають, як це робити.
Оскільки ФРУ об’єднує організації роботодавців, ця робота проводиться
організаціями. 17 організацій роботодавців об’єдналися у Федерацію.”
Усі опитані зазначали, що попри кризові явища в економіці, потрібно приділяти

більше уваги питанням профілактики ВІЛ/СНІДу взагалі, і у сфері праці зокрема.
Основними аргументами щодо пріоритетності діяльності саме у сфері

профілактики були наступні:
- економічна криза зменшує можливості для виділення коштів як з місцевих
бюджетів, так і з центрального державного Бюджету на лікуваня хворих на СНІД,
відповідно профілактичні заходи, які коштують набагато дешевше повинні
користуватися якомога більшою підтримкою як з боку владних структур, так і з
боку громадських організацій та міжнародних донорських структур;
- попри наявність інформаційних матеріалів в спеціально обладнаних місцях в
лікарнях та проведення системної роботи з молоддю у школах та вишах, основна
маса населення, зокрема працездатного віку практично не охоплена системою
профілактичних заходів, а в умовах кризи бажання заробити собі на життя в будь-
який спосіб підвищують ризик ураження різними хворобами через можливі суттєві
зміни у засобах заробляння грошей і можливу загрозу потрапляння у групи ризику
(середовище трудових мігрантів, комерційний секс тощо);
- зростання рівня освіченості у питаннях щодо можливого ураження ВІЛ/СНІД
призведе до зменшення рівня захворюваності на СНІД;
- економічна депресія збільшує рівень безробіття, через це збільшується кількість
наркоманів, загострюється криміногенна ситуація, тому збільшується ризик
ураження ВІЛ ін.’єкційним;
- існуюча система профілактичних заходів орієнтована виключно на дві основні
цільові групи – лікарів та молодь, що негативно відображається як на статистиці із
ураженості на ВІЛ та захворюваності на СНІД так і на сприйнятті проблеми іншими
категоріями громадян.
“Потрібно більше не просто уваги, а професійної уваги. Увага сьогодні
приділяється багатьма структурами і організаціями, але її приділяють не
професіонали, а любителі. Це є біч відповіді на епідемію в нашій державі
сьогодні”.
“Так, обов`язково”.
“Чим більше поінформовані люди, тим вони можуть мати певні навички, як
діяти у складних ситуаціях”.
“ Так. Треба створювати такі умови, щоб не тільки звести до мінімуму, а й
зробити так, щоб звести до нуля випадки зараження на робочих місцях. Особливо
це актуально для тих, хто працює у торгівлі, громадському харчуванні…”
Практично всі опитані висловили думку, що в їхній області існує певна

політика щодо питань ВІЛ/СНІДу взагалі, але якщо представники влади зазначали,
що така політика існує і відносно до профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці, то
работодавці із цим не завжди погоджувались. Представники профспілок наголошували,
що та частина регіональної угоди, що стосується роботи по профілактиці ВІЛ/СНІДу
зазвичай віднесена до розділу «Охорона здоров’я» і не містить згадувань про робочі
місця як такі. Тобто, можна зробити висновок, що попри наявність загальної політики
щодо боротьби з поширення епідемії ВІЛ/СНІД в областях, що були обрані в якості
регіонів дослідження, окремої політики, яка би мала суттєвий вплив на позицію всіх
сторін соціального діалогу, немає:
“Скоріше такої політики нема, ніж є”
“Є регіональна програма по ВІЛ/СНІД. І ось наприкінці вересня ми будемо
на сесії облради слухати звіт з її виконання”.
“… маю право ствержувати, тому що у нас навіть на тролейбусах можна
побачити соціальну рекламу проти СНІДу. Тобто загальна пропаганда є, а ось
щодо профілактики на робочих місцях - немає”.
“На мою думку, така політика є. Є ряд структур (наприклад, «Центр
СНІДу»), що займається цим напрямком. Щодо нашої структури – у нас є
доручення Державного департаменту з нагляду за додержанням законодавства
про працю, який співпрацює з «Соціальними ініціативами з охорони здоров’я та
праці» з напрямку профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях. У цьому напрямку
у 2008 р. у нас проводилося навчання інспекторів праці, як здійснювати
профілактику на робочих місцях. Ми щомісячно звітуємо Державному
департаменту про проведену роботу з цих питань”.
“ Такої політики, яку б вели роботодавці або ж наші партнери?..
Принаймні я вже рік і три місяці в організації, на жодній нараді чи спільному
заході, це питання не обговорювалося. Воно обговорювалося з іншими
громадськими організаціями, які займаються профілактикою, що працюють з
людьми професійно. Не на рівні соціальних партнерів, а на рівні відносин між
організаціями роботодавців та громадськими організаціями. У нас є депутат
обласної ради Антонюк, він давно і професійно працює з ВІЛ-інфікованими, ми з
ним співпрацюємо по мірі своїх фінансових та інших можливостей, адже не
можливо відразу зробити все”
«Якщо говорити про позицію владних структур, то я не можу сказати, що
така позиція існує, але щодо діяльності Чернівецької обласної організації
Федерації профспілок України вже три роки поспіль займається організацією
роботи з підготовки колективних договорів для підприємств, установ та
організацій. Ми щорічно наголошуємо профспілковому активу про необхідність
шляхом закладення в колективних договорах підприємств, організацій, установ
закладати певні норми, які б врегулювали умови прийому, роботи, соціального
захисту ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД»
Що стосується безпосередньо нормативних документів, що регламентують

впровадження політики профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці, то слід зазначити,
що наприклад у Вінницькій області орган, що мав би розробляти регіональну політику,
а саме – Координаційна рада при облдержадміністрації з питань протидії туберкульозу
та ВІЛ-інфекції/СНІДу – була створена лише 27 серпня 2009 року (див. Додаток 2),
хоча рішення щодо необхідності її створення було прийнято ще 8 липня 2005 року, про
що свідчить рішення облдержадміністрації № 262 «Про Координаційну раду при
облдержадміністрації з питань запобігання захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД». Та
не зважаючи на це, обласна програма профілактики ВІЛ/СНІД була запроваджена ще у
жовтні 2008 року.
Усі опитані наголошували, що політика профілактики ВІЛ/СНІД на робочих
місцях має бути певною мірою регламентована, а за її впровадження повинна
відповідати конкретна структура, яка б мала не тільки розробляти нормативні
документи, а й організовувати систему моніторингу за виконанням прийнятих за умови
погодження всіх сторін соціального партнерства угод та домовленостей.
Переважна більшість опитаних схилялась до думки, що ініціатором
впровадження такої політики має стати влада, але зазначаючи при цьому, що досить
пасивна позиція роботодавців, скоріш за все, пов’язана як з необізнаністю власників
бізнесу щодо реальної епідеміологічної ситуації з ВІЛ/СНІД в Україні в цілому і
безпосередньо в областях, так і через недостатню поінформованість їх що можливих
загроз для підприємств через збільшення рівня ураження ВІЛ та захворюваності на
СНІД.
При цьому слід зазначити, що наголошувалось на потребі у інформації як по темі
можливого негативного впливу епідемії на ринок праці і майбутню нестачу здорових
кваліфікованих кадрів, а й про принципову можливість збільшення відрахувань до
фондів соціального страхування від нещасних випадків та у зв’язку з тимчасовою
втратою працездатності. Така можливість розглядалась у контексті останніх дій Уряду
України по збільшенню фіскального навантаження на малий бізнес, та фактичну
відмову відшкодовувати ПДВ експортерам. Подібна тенденція, на думку опитаних,
свідчить про бажання Кабміну перекласти фінансовий тягар кризи на реальний сектор
економіки, а оскільки лікування хворих на СНІД та підтримка життєдіяльності ВІЛ-
інфікованих досить коштовна річ, то спокуса вирішити питання фінансування такої
системи за рахунок работодавців виникне неодмінно, все питання у часі.
У відповідях не зазначалася наявність окремої політики щодо щодо захисту
від дискримінації у зв’язку з ВІЛ-позитивним статусом у сфері праці, оскільки самих
випадків дискримінації опитані не могли згадати практично жодного ні з власного
досвіду, ні з досвіду роботи колег та афельованих структур, ні з повідомлень місцевих
ЗМІ. Єдиним виключенням став опис випадка кількарічної давнини у Хмельницьку.
Також у Хмельницьку ще у 2006 року міська програма соціально-економічного і
культурного розвитку міста поставила за мету забезпечити контроль над ситуацією з
соціально небезпечних хвороб (ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та
онкозахворювань).
“Недостатня увага роботодавців до цієї проблеми, їх недостатньою
обізнаністю з проблемою Віл-інфекції і її впливу на показники економічного
розвитку держави і на демографію, на економіку в цілому. Якби вони це знали,
якась частина зрозуміла важливості цього, з них хтось би почав щось робити
якісь кроки. Тобто фактично такої інформації для роботодавця немає.
Небезпека для конкретних працівників, яка зрештою виливається на проблеми
всієї держави”.
“Усі звикли, що ініціативу проявляють професійні структури, наприклад,
обласне управління охорони здоров'я або обласний центр СНІДУ, тобто ті, хто
повинен цим займатися. Але ми фізично не можемо займатися цією проблемою,
хоча ми могли б брати участь у вирішення цієї проблеми. Коли роботодавці або
асоціація роботодавців організовує якісь заходи, ми готові брати в них участь,
але не організовувати їх ми просто фізично не в силах! Це велика кількість
працівників, підприємств, ми не можемо охопити їх всіх. Ми насилу охоплюємо
медичну галузь, я вже не говорю про те, що ми упроваджуємося в соціальну
мережу, систему освіти, інформаційне поле. Просто фізично це неможливо
зробити одразу. Хоча я усвідомлюю, що це дуже поважно”.
“Щодо наявності певних пунктів у регіональній угоді, я таких не можу
згадати”.
«За період нашого існування (а ми з’явилися в області з вересня 2004 року)
до нас не було жодного звернення з питання дискримінації. Хоча певною
інформацією з цього приводу я володію. В одному з центрів зайнятості області
перебувала ВІЛ-інфікована людина, коли її направили на навчання на повара,
якимось чином дізналися про її статус, була відповідна реакція людей. Навіть ті,
хто навчалися з ВІЛ-інфікованим, казали йому, що немає сенсу працювати
поваром, наводили аргументи. Я не знаю, як склалася подальша доля цієї людини.
До нас вона не зверталася. Певно, вона вирішила це питання самостійно».
“Потрібно більше інформації”.
У цілому наявну політику щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці

респонденти зазначили як не досить ефективну та помітну у реалізації на
практиці. Серед успішних прикладів можна відмітити позицію керівництва міської
державної адміністрації м.Хмельницький та обласної Хмельницької організації
Федерації профспілок України. За їх ініціативи не лише у регіональну угоду (див.
Додаток 4) був внесений окремий пункт про профілактику ВІЛ/СНІДу на робочих
місцях, а до міської угоди були внесені пункти щодо відповідальності міської влади за
реалізацію програми профілактики ВІЛ/СНІД у місті та проведення профілактичних
заходів для працівників підприємств, організацій, установ всіх форм власності:
«4.16. Забезпечити систематичне підвищення рівня обізнаності працюючих з
проблеми ВІЛ/СНІДу та його впливу на економіку і ефективність профілактики цього
захворювання безпосередньо на робочих місцях»,
Слід зазначити, що, наприклад, у регіональній угоді між Тернопільською
обласною державною адміністрацією, організацією роботодавців Тернопільської
області та Тернопільською обласною радою профспілок на 2006–2009 роки не лише
про профілактику ВІЛ/СНІДу на робочих місцях немає жодного слова, а і взагалі про
ВІЛ/СНІД не згадується.
У свою чергу, у регіональній угоді між Чернівецькою обласною державною
адміністрацією, Чернівецькою обласною радою, правлінням Чернівецької обласної
організації роботодавців та президією Чернівецької обласної ради профспілок на 2007–
2008 роки (див. Додаток 5), проблематика ВІЛ/СНІД згадується в контексті запобігання
ураження на робочому місці за допомогою забезпечення засобами індивідуального
захисту та надання належного рівня соціального забезпечення у випадках, коли
ураження на ВІЛ все ж відбулося.
«4.20.2. Спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту
працівників, у тому числі медичний та обслуговуючий персонал, який при виконанні
функціональних обов’язків має ризик зараження, особливо небезпечними інфекціями
(СНІД, туберкульоз), а в разі професійного захворювання чи ушкодження здоров’я
забезпечать їх право на соціальні гарантії та реабілітацію».
“Для нормалізації роботи потрібна Рада, в якій знаходитимуться
зацікавлені особи: і профспілка, і адміністрація на рівні області, і асоціації
працедавців, і фахівці в цій сфері, і люди, які є спонсори (тому що не на все готові
піти працедавці)”
“Підійшовши до року 2006–2007, ми, профспілки, (у роботодавців і влади
свої програми) почали активно просувати цю проблематику, в першу чергу, через
регіональну програму, яка полягає між профспілками, роботодавцями і органами
влади. Відповідно окрім цього існує міська програма: Хмельницький, обласний
центр, населення 300 тис. чіл, з них 100 тис. працюючого. Ми вирішили
приділити увагу і обласному центру. Нам це ближче, тому що ми на місці. Були
упроваджені ряд пунктів в міську програму, яка була поміщена торік”
“Профспілки періодично організовують освітні заходи з профілактики
ВІЛ/СНІДу. У нас також є два основних ЗМІ, в яких періодично висвітлюється
проблематика профілактики ВІЛ/СНІД. Це “Вільне життя” та “Свобода”. В
цих ЗМІ 100% друкуються такі матеріалі. Недавно була публікація доповіді
керівника новоствореного обласного центру здоров`я. На рівні обласної ради
профспілок і державної інспекції праці укладена угода про співпрацю і відповідно
до її положень ми співпрацюємо. Вона укладена на початку 2008 року і там є
рядки щодо профілактики ВІЛ/СНІД”
“Соціальним партнерам потрібно просто подумати, хто що може
зробити і розробити спільний проект. Крім соціальних партнерів можна
використовувати інше. Наприклад, зараз ми дійшли згоди з нашим відділенням
просвіти і будемо організовувати вивчення Біблії. Потрібно звертатися до
духовності, християнства, цінностей, створених світом.”
Надавши достатньо високу оцінку рівню співпраці між всіма сторонами

соціального партнерства, респонденти зазначили, що жодних перешкод реалізації
тристоронніми партнерами політики щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці не існує та
існувати не може, оскільки заходи в межах такої політики становлять цінність як для
представників влади, так і для роботодавців та профспілкових організацій.
Одночасно наголошувалось, що проблема наявності адекватної політики та
недостатня її реалізація більшою мірою залежить від все ще низького рівня
обізнаності серед осіб, що приймають рішення на рівні кожної із сторін
соціального партнерства про особливу небезпеку епідемії ВІЛ/СНІД, а також
низького рівня координації між ними.
“Недостатня увага роботодавців до цієї проблеми пов’язана, у першу чергу,
з їх недостатньою обізнаністю з проблемою ВІЛ-інфекції і її впливу на показники
економічного розвитку держави і на демографію, на економіку в цілому”.
“Я рахую, що таких перешкод немає”
“Таких перешкод я не бачу. У тому, як працює наша організація… Нашим
інспекторам праці таких перешкод немає. Вони мають доступ до керівників,
працівників, і оскільки вони доводять питання дотримання законодавства про
працю, так само вони доводять і питання профілактики ВІЛ/СНІДу”
«Жодних перешкод у взаємодії намає»
Мотивацією для розвитку тристоронніми партнерами політики щодо

ВІЛ/СНІДу у сфері праці більшість респондентів вбачала загрозу переходу від
епідеміологічної ситуації до пандемічної. Але для кожної сторони соціального діалогу
вказувалась своя додаткова мотивуюча складова.
Так, для органів влади - це зниження рівня захворюваності, недопущення
панічних настроїв та економія бюджетних коштів (респондети наголошували, що
профілактика завжди дешевша, ніж подальше лікування хворих, а в умовах кризи
сподіватися на забезпечення всіх ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД досить дорогими
препаратами АТР не варто).
На рівні роботодавців додатковим мотивуючим фактором називалось можливе
зниження фіскального навантаження в цілому та відрахувань до цільових фондів
соціального страхування, щоб вивільнені кошти можна було спрямувати на реалізацію
політики профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях. При цьому, варто відмітити, що
представники організацій роботодавців зазначали, що підприємства навіть за умов
кризи можуть собі дозволити одноразово витрататити незначні кошти (в середньому
біля 500 грн.) на облаштування постійнодіючого інформаційного стенда для
оприлюднення інформації з профілактики ВІЛ/СНІД на робочих місцях.
На рівні профспілок вказувалось, що потрібна не стільки мотивація, скільки
організація навчання для співробітників та збільшення кількості штатних одиниць у
віддлах та управліннях, що займаються роботою у сфері охорони здоров’я та праці.
“ …має бути орієнтовний план заходів, щоб не винаходити велосипед.
Спершу це має бути поетапна підготовка фахівців. Причому перший етап – це
навіть не підготовка фахівців, а ознайомлення адміністрації, профспілок і
працедавців з проблемою, щоб вони розуміли і були лобістами на рівні
підприємств (тобто вже нижчої ланки, керівників нижчої ланки) - тобто
політична підтримка, яка повинна здійснюватися зверху, – без неї нічого не буде
ні внизу, ні посередині. Потім – підготовка безпосередніх керівників організацій.
Третій етап – підготовка людей, які займатимуться цими питаннями саме на
робочих місцях”.
“Потрібно більше інформації. Вона має бути і в ЗМІ… Наприклад, ми
доводимо цю інформацію до керівників, найманих працівників. Чим більше
керівники підприємств, роботодавці будуть знати про ці проблеми, тим менше
буде проблем, пов’язаних з відмовами у прийнятті на роботу. Буде менше
перешкод для таких осіб”.
“Мені важко сказати, що може зацікавити роботодавців, адже ми їх не
зацікавлюємо, а примушуємо виконувати законодавство… Зацікавити – чи
здоровіше нація, їх працівники, тим більше економічний ефект. ”
“Мотивує перш за все здоров`я нашого населення. Все одно що це
туберкульоз, чи СНІД, чи віспа – здоров`я це головне”.
“Перш за все, потрібно економіку витягнути з кризи, в яку нас загнали наші
«любі друзі». Потім можна буде говорити про якусь роботу”.
“Тут важко сказати, адже є підприємства, де працюють один чи двое, є і
по 4 тис. осіб… Для малих і середніх підприємств, якби був «куточок» на 500–
1000 грн, це було б нормально, можна було б вмістити, щоб їх побачили і
відвідувачі.
… Найкраще робити електронні варіанти (буклетів) і розиби розсилку по
електроних адресах.”
Практично усі респонденти відзначили, що у їхніх областях на даний момент

існує необхідність не у зборі найкращих практик стосовно питань ВІЛ/СНІДу у сфері
праці та моніторингу стосовно того, яким чином загальні положення угоди по боротьбі
з ВІЛ/СНІДом виконуються, а в прийнятті узгодженої між всіма сторонами соціального
партнерства програми дій та забезпечення роботи постійнодіючого органу, що має
опікуватися цією проблематикою. Оскільки створені про обласних державних
адміністраціях Координаційні ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу працюють неефективно через значну завантаженість їх членів на
основному місті роботи, а питання відсутності фінансування постійно діючого
секретаріату Координаційної ради заважає як готувати документи, так і проводити
комплексну оцінку та моніторинг вже затвержених програм.
Виключенням з цього правила є Чернівецька область, де були знайдені кошти на
постійну роботу секрітаріату, але заступник голови обласної державної адміністрації
зауважив, що фінансування обласної політики щодо профлактики ВІЛ/СНІДу з коштів
регіонального бюджету здатне забезпечити не більше, ніж 60 % від потреб. Відповідно,
без допомоги з державного бюджету чи міжнародних донорських організацій або
проектів технічної допомоги, самостійно забезпечувати виконання программ, повною
мірою, область на даний момент не спроможна. В інших областях ситуація із
фінансовим забезпеченням регіональної політики щодо профілактики ВІЛ/СНІДу мало
чим відрізняється від ситуації у Чернівецькій області. Відповідно, за умов
неможливості поточної координації дій між всіма сторонам соціального діалогу
виникає проблема узгодженості дій при виконанні часто аналогічних за змістом
програм. Відповідно, періодично брак коштів виникає не через їх реальну нестачу, а
через неефективну витрату:
«Щоб щось моніторіти, потрібно, щоб щось було зроблено. Коли буде
програма, її відразу ж потрібно моніторіти. Для того, щоб, по-перше, реагувати
на ті браки ресурсів та знань відразу ж, а не робити виводи по закінченню
програми. Реагування має бути моментальне. Моніторинг повинен починатися з
початку впровадження програми»
“Необхідність у зборі найкращіх практик є, а ось щодо
моніторингу…моніторингові механізми на рівні області мені не відомі”.
“Коли ми приймаємо якийсь пункт програми. Ту ж регіональну угоду або
міську. Існує складність створення і реалізації спільного плану. Окремо ми
забиваємо пункт «зобов'язання» - роботодавців, влади і наші. З нашого боку це
поширення практики або проблематики профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих
місцях. І тут не вистачає координуючих дій. Ніхто нікому не заважає, але і не
допомагає. Це питання вимагає серйозного вивчення і розвитку. Щоб ми робили
все це не окремо, а спільно, розробили спільний план або програму. Тепер же
кожна із сторін соціального діалогу має власну програму, яка не зістикується ні в
часі, ні з тими заходами, які ми проводимо. Єдине, що ми робимо разом, ми
залучаємо організацію, яка займається проблемою СНІДу, – це центр СНІДу, який
існує в кожній області. У нашій області вони теж є, ми періодично (раз на
квартал, раз на півроку) обмінюємося з ними інформацією”
“Наша структура моніторингом не займається. Єдине, що ми
відслідковуємо, це стан речей на підприємствах, які відвідували наші посадові
особи. Моніторингом займається управління праці та соціального захисту. Вони
займаються моніторингом заборгованої зарплати, тому мають можливість
здійснювати моніторинг дотримання регіональної, галузевих і генеральних угод.
Згідно законодавства, це їхній обовязок”.
“…але у нашій ментальності закладено таке поняття: відзвітувати, щоб
звіт був гарний, тобто робота ведеться для звіту. Всі практики треба вивчати і
в жодному випадку їх не можна узагальнювати і робити з них одну, адже у нас
проводиться «мавпування» – одні щось зробити, інші роблять те ж саме. А будь-
яка практика має бути адаптована і до середовища, і до людей, і до ситуації.
Якщо ми візьмем ту практику, що використовують лікарі і почнемо її
використовувати на швачках чи металообробці, вона не матиме ефекту”
“Треба більше уваги звертати на просвітницькі заходи. І на духовність,
повернення до тих цінностей, які Бог заклав перед створенням світу. І тоді буде
результат. В іншому випадку нічого не врятує – ні презерватив, ні «лати» ”
“Потрібні три речі: просвіта, освіта і мораль”.
Суттєвої різниці щодо оцінки респондентами професій, які вважаються

більш уразливими до ВІЛ, не було. Фактично усі опитувані на перше місце поставили
медичних працівників, але зазначили, що така оцінка випливає не з того, що лікарі
недостатньо обізнані стосовно загроз та небезбек можливих шляхів передачі ВІЛ, а
оскільки не завжди мають достатню кількість засобів індивідуального захисту, що
обумовлено частковим фінансуванням з місцевого бюджету подібних видатків через
брак коштів.
Трудових мігрантів як суттєву групу ризику відмітили у Тернопільській та
особливо у Чернівецькій області, де майже третина всього населення періодично або на
постійній основі (часто нелегально) працює за кордоном. У Хмельницькій області
респонденти зазначили, що достатньо високий ризик ураження залишається для
працівників великого хмельницького ринку, на якому працює понад 90 тис. осіб, з яких
лише частина є більш-менш організованою.
Через брак коштів на обов’язкове забезпечення працівників сфери послуг
засобами індивідуального захисту, майже всі респонденти вказали на високий ризик
загрози ураження на ВІЛ серед працівників перукарень та їхніх клієнтів, зазначивши,
що це відбувається на тлі поширення таких модних течій самоприкрашання серед
молоді, як татуювання та пірсінг.
У зв’язку з підвищенням рівня поширення ВІЛ у с.Нетішин Вінницької області
респонденти зазначили необхідність залучення керівництва лікеро-горілчаного заводу
фірми Nemiroff до співпраці як із сторонами соціального діалогу так і з громадськими
організаціями та проектами технічної допомоги, вказавши на потребу більшою мірою у
інформаційних та методологічних матеріалах щодо висвітлення проблематики
ВІЛ/СНІДу в цілому, та важливості профілактики на робочих місцях зокрема.
“Складно виділити. Хіба що сексуальний бізнес. Він у нас не узаконений, ми,
отже, працюємо з цією категорією людей. Для мене до сих залишаються
незрозумілими дві категорії населення – а у нас це великий відсоток населення –
це залізничники. І друге – це водії-дальнобійники. З другою категорією ми
працюємо, з першою доки не можемо, хоча я два роки тому вів переговори з
вищим начальством залізниці (у нас Південно-західна залізниця і два величезні
залізничні вузли – Жмеринка і Козятин). З одного боку, «клієнти» звідти у нас є, з
іншої – це окрема медицина, ми не маємо доступу до тієї клієнтури. Тому,
можливо, я б із задоволенням почав роботу із залізницеюі. Я вже не говорю, що
це буде єдине в Україні. Хоча у них щось таке, своє відбувається.”
«На базарі є декілька власних профспілок приватних підриємців, вони
загалом налічують близько 10 тис. осіб, всі інші не об’єднані у жодні структури»
“Найбільш уразливі медичні працівники, працівники сфери послуг, що
контактують з людьми, працівники готельного бізнесу тощо”
“Важко сказати. Мабуть у медиків.”
“У медиків. Вони приймають людей. Не тільки для працівників, але й для
відвідувачів. Потім побутове обслуговування. Перевізники – для того, щоб
проводити профілактику, потрібно говорити їм, що без цього можна обійтись.
Якщо його дома чекає дружина чи постійна жінка. Якщо він їде до Іспанії чи
Португалії, його не буде максимум чотири дні. Якщо це Італія, то вони їздять
кожний тиждень – виїзжають у вівторок-середу і вже у пятницю-суботу
повертаються. Це ж не є «нагла потреба», яку треба терміново справляти, це
ж не діарея.”
Для більш широкого та продуктивного залучення роботодавців області до

роботи щодо профілактики ВІЛ у сфері праці респонденти відзначали три
головних фактори:
- потребу у збільшенні рівня поінформованості керівників підприємств щодо
можливих загроз поширення ВІЛ/СНІД саме для виробничої сфери;
- забезпечення роботодавців інформаційними матеріалами та зразками
програм профілактики;
- введення податкових пільг чи інших форм послаблення фіскального
навантаження на підприємства, що впроваджують в себе програми з
профілактики ВІЛ/СНІД на робочих місцях.
Також висловлювалися думки щодо потреби у всебічній політичній
підтримці ініціатив роботодавців з боку влади.
«Є багато свідомих людей, які готові працювати над цим. Особливо, якщо на
перших порах не потрібно буде вкладати власні гроші. Думаю, що робота піде й
так. Але оскільки у нас в області є серйозна політична підтримка влади на рівні
перших осіб, тому з цього потрібно і починати». (Вінниця)
В якості підприємств, де в першу чергу потрібно було б запровадити
профілактичну роботу респонденти позначили:
- Вінницька фабрика «Володарка»;
- лікеро-горілчаного заводу фірми «Nemiroff», розташований у с.Нетішин
Вінницької області;
- Хмельницька атомна електростанція;
- Чернівецьку швейну фабрику “Трембіта”.
“У нас єдина область, де сільське господарство переважає над міським. 52
проти 48 %. Область аграрна, тому ми не можемо пропустити цей сектор, тим
паче, що ми спостерігаємо, що збільшуються і абсолютні, і відносні показники
інфікованості саме сільського населення. З іншого боку, у нас є великі виробничі
підприємства, які так само потребують підтримки, той же Nemiroff. Потрібно
максимально охопити все, що можливо в регіоні”
“ Величезна кількість молодіжного робочого складу – це велике
підприємство «Неміров». І найголовніше, туди з'їжджаються не лише з
Немірова, але і з великого шматка. Чому там можна починати? Там можна
сподіватися на паритетність фінансування програм з одного боку, з іншого
боку – на тривалість після відходу донорської організації. Велика кількість
робочої молоді в швацькому об'єднанні «Володарка»”.
“Хмельницька область – аграрна область. Сільськогосподарьский напрямок.
Але, як ми бачимо по своїх перевірках, сільске господарство потихеньку затихає,
і с/г підприємств стає все менше і менше… Найбільш чисельні діючі – це
промислові підприємства: Камянець-Подільский цементний завод, у
Хмельницькому – «Укрелектропрепорат», «Новатор», «Термопласт»,
«Автомат», «Пригмапрест». На цих підприємствах чисельність працівників
досить значна”
“…знов-таки, я на жаль статистикою не володію щоб сказати то
підприємство, чи це підприємство…”
“На «Трембіті» дуже багато молодих дівчат, які приїхали з сіл. Вдома їх
тримають в руках батьки, а сюди вони приїхали, то вони вийшли з-під
контролю… Там дуже прогресивний керівник. Можна було б там зробити базу.
Крім виробництва, є ще й склади, офіси тощо”
Серед першочергових заходів у профілактичних програмах всі респонденти на

перше місце поставили формальні та неформальні освітні заходи щодо профілактики
ВІЛ/СНІДу (розповсюдження друкованих інформаційних видань, проведення
інформаційних кампаній на підприємствах, лекцій, тренінгів, семінарів, інформування
методом «рівний-рівному»).
Також відмічалося, що працівникам підприємств потрібно надати можливість
проходити діагностику та лікування інфекцій, які передаються статевим шляхом
(ІПСШ), проходити тестування за ІФА-методом та забезпечити доступність
добровільного консультування і тестування (ДКТ) (на підприємстві або за
перенаправленням за його межі). Але подібні заходи потребують значних коштів, яких
на даний момент не існує ані в бюджеті області, ані у роботодавців, які не можуть
повною мірою забезпечити підтримку такої програми. Також не вистачає фахівців з
профілактики, а вводити, для організації профілактичної роботи з ВІЛ/СНІДу нові
посади на підприємстві майже ніхто не спроможний – коштів бракує навіть для
навчання існуючих працівників. Відповідно, респонденти зазначили необхідність
державної підтримки та/чи підтримки донорських організацій чи проектів технічної
допомоги.
«Потрібно максимум простої, зрозумілої інформації для працюючого населення,
доступність до простих інформаційних матеріалів і тестування прямо на
робочому місці, до засобів захисту – хоч би на першому етапі. Найголовніше – це
професіоналізм виконавців. У нас надто багато займаються цим непрофесіонали.
Через це - стільки проблем. Плюс – максимум якісної соціальної реклами!».
“Ну в першу чергу потрібно забезпечити людей інформацією. Бо
роботодавці навряд чи захочуть за свій рахунок там плакати випускати, а ось ця
інформація має бути на прохідній там… Тобто потрібно надати роботодавціям
інформаційні матеріали, тому що при сучасній економічній ситуації їм не до
цього: зарплату не виплачують, грошей не вистачає навіть на це…”
“У нас багато плакатів по місту “Зупініть СНІД поки він не зупинив тебе”,
багато соціальної реклами, але допоки людина чи її родия не захворіли, допоки її
це особисто не стосується вона майже не звертає на це уваги. Потрібно якось
до людей це доносити. Я, навіть, не знаю чи цей це недолік чи наш чи держави,
але зараз люди не бачать в цьому проблеми. Розумієте, якщо менінгіт
стосується якось дитини, то мама і родичі все про це знають, а тут… Ну ми
знаємо звідки ця проблема [СНІД], чим вона породжується і як вона
розповсюджується, але поки людини це на стосується особисто вона не вірить у
загрозу. Хоч що їй роби. Навіть, якби зараз влаштувати лекцію із усіма
академіками, - ну може хтось почує…”
“Найбільш дієвіші, на мою думку, - це доступ до інформації та засобів
захисту. Якщо людина буде поінформована і для неї не буде проблемою
захиститися, це вже велика справа!”
“Так, видаються агітки, інші інформаційні матеріали, але їх
недостатньо і їхня якість та обсяг не влаштовує ні нас, ні підприємців. Головна
причина – брак коштів. Основна частина коштів передбачаних на
профілактику, направляється на профілактичну роботу серед молоді, а ось на
робочих місцях література та інши матеріали потрапляють, перед усім, у зони
ризику – перукарні, лазні. Вцілому сказати, що ми закрили цю тему, не можна”
2.4 Наявність та значення координаціних механізмів

Роботу Координаційних рад з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу при облдержадміністраціях з координації профілактичної роботи
переважна більшість респондентів оцінила негативно. При цьому, зазначивши, що
основна проблема полягає в тому, що координаційна рада не має можливості
працювати як постійно діючий орган. Виключенням з цього стала Чернівецька область,
де на постійні основі працює секретаріат Координаційної ради, при якому діє група
моніторингу, що відслідковує стан виконання обласної п’ятирічної програми
профілактики туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.
В інших областях координація забезпечується на рівні двосторонніх
домовленостей між сторонами соціального діалогу та/або на рівні двосторонніх
відносин між керівником обласного Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом та
сторонами соціального діалогу.
“Треба спільно всім сісти за один стіл. Обговорити проблему і скласти
план конкретних заходів. Зараз між ними немає координації, точок зіткнення”.
“Не знаю чим вона займається. Нас не запрошували. Я не знаю навіть
скільки у нас в області ВІЛ-інфікованих осіб”
“Чи є Координаційна Hада взагалі, я не знаю. Але питання профілакики
ВІЛ/СНІДу неодноразово слухалося на засіданнях колегії охорони здоров`я, також
ЦК профспілки організовувало відповідне навчання”.
“ Особисто я жодного разу не брав участь у засіданні координаційної ради.
Ми працюємо суто по своєму напрямку і поки до нас ніхто не звертався”
“Потрібно активізувати діяльність цієї координаційної ради, щоб вона
знала, які структури працюють у цьому напрямку”.
“Координація є, але на рівні охорони праці і створення безпечних умов
роботи та життєдіяльності і ВІЛ/СНІД там проходить як одна з складових
частин. Щоб вона йшла основним предметом… Вона йде у комплексі. Слава Богу,
у цьому році у звязку з тим, що багато працюємо, менше нещасних випадків, хоча
зараз на наступному засіданні буде питання запобігання захворювань,
запобігання нещасних випадків, так що можна буде винести питання про
попередження ВІЛ-СНІДу на робочому місці. Координаційна Рада засідає чотири
рази на рік. Взагалі вона тристороння, та наша тристороння рада складається з
чотирьох сторін (від влади – облдержадміністрація та облрада)”.
В усіх областях на перше місце серед ініціаторів розробки,запровадження,

розвитку та реалізації політики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці
респонденти поставили представників влади. Профспілкам вони відвели друге
місце, а роботодавців, громадські та міжнародні організації, релігійні громади
згадувалися в останню чергу. Виключенням з цього правила стала Чернівецька область,
де представники роботодавців та профспілок на перше місце разом із предствниками
влади поставили громадські організації: Чернівецький обласний благодійний фонд
«Життя заради життя» та Чернівецьке обласне відділення Всеукраїнської мережі
людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, та його керівника Володимира Антонюка.
“ Якщо взяти реалії сьогоднішнього дня, то це, перш за все, влада. Це
конкретне фінансування, заходи, координація дій, у тому числі і реагування на
блок профілактичний”
“ Якщо взяти профспілки, то це самий незначний момент, але вони теж
стараються – вони проводять щорічні семінари, запрошують наших фахівців і
обговорюють питання саме профілактики – на робочих місцях чи ні, не суть,
поважно, що це профілактика ВІЛ/СНІДу.”
“ Люди, що живуть з Віл-інфекцією, повністю пасивні. Зараз, начебто,
якісь проекти реалізуються, але насправді це повна інфантильність. Мені
здається, що це і нормально, тому що люди з такою проблемою просто не
можуть відійти від цієї проблеми від себе і підійти до неї глобально”
“Важко визначити. Кожна робить щось. Управління праці, ми - як
представники влади, роботодавці мають певну інформацію, оскільки вони
відвідують підприємства і спілкуються. Щодо профспілок – з цих питань ми
ніколи не спілкувалися. Я знаю, що наше керівництво брало участь у спільних
семінарах, нарадах. Я особисто не брав”
“Наші лікарі”
“Це, у першу чергу, лікарі і фонд Володимира Антонюка. Це сильна
організація, створена на базі харизматичної церкви «Нове життя», основний
спонсор, який дає кошти, це церква та гранти. Зараз обєдналися декілька
організацій. Правда, наш «Червоний хрест» не дуже йде до них, хоча теж
проводить свої акції, роздає безкоштовні презервативи. Я сторонник, що якщо є
спільна проблема, яку можна вирішити разом, це треба робити разом. А коли
вже є результати, то можна ділити медалі (хтось боїться, що інший забере всю
славу собі, а йому нічого не лишиться). Треба робити добрі справи, а не думати
про медалі».
У своїх оцінках щодо ресурсного забезпечення діяльності профілактикою з

ВІЛ/СНІД у сфері праці в свої областях респонденти були майже одностайні – воно
недостатнє. Крім браку коштів фактично всі опитувані відзначали нестачу
інформаційних матеріалів та скаржилися на фактичну відсутність соціальної реклами з
профілактики ВІЛ/СНІД, орієнтованої на дорослих.
“Лікарні майже всім забезпечені, але грошей не вистачає”
“Всього не вистачає: інформаційних матеріалів, соціальної реклами, і
найголовніше – підготовлених фахівців”.
“Не вистачає коштів! Ну про що ви говорите. При сучасномі рівні
вартості ліків… я не знаю точно скільки що точно коштує, але якщо почати
фінансувати щось одне, то це буде як оту барську шубу на скелет надягати, шо
не м`язів не має ні шкіри” .
“ Люди ще мало поінформовані, тому відслідкувати, чи є вплив, чи немає,
важко. Хоча певні керівники з зацікавленістю ставляться до цих питань, беруть
літературу, плакати (хоча у нас їх невелика кількість)”.
“Не вистачає ні заходів, ні фахівців, ні коштів. Рівень забезпечення дуже
низький”.
Переважна більшість респондентів відзначила недостаній рівень інформування

населення з питань профілактики ВІЛ/СНІД в цілому по Україні, при тому, що
рівень мобільності трудових ресурсів дуже високий. Через це опитувані вважають, що
розробка, впровадження та поширення програм з профілактики ВІЛ у сфері праці має
проводитися одночасно в усіх регіонах та має бути спрямована на працівників всіх без
винятку галезей економіки. Така програма, зауважили респонденти, має бути
загальнодержавною та починати її потрібно «ще вчора».
“Абсолютно скрізь. Україна вже пережила етап пріоритетності регіонів,
ми пожинаємо плоди цього. Тому профілактична робота повинна починатися
одномоментно і одночасно усюди. Незалежно від того, місто-село, заможніше -
бідніше.”
“Та тут проста відповідь - профілактику потрыбно розпочинати у всіх
районах. Знов повертаюсь – нащо розказувати сімї що у ту біду потрапила – їй
вже не потрібна реклами про профілактику. Ми не можемо ділити регіони на
частини. Не можна робити так – там є, а там немає. Не можна розповідати в
одному районі чи в Тернополі що воно таке, а в інших містах не розповідати
Інформація має доходити до всіх одночасно. Тут відповідь однозначна реклама
має бути всюди. Хто може сказати, що у тому районі не зафіксовано ні одного
випадку захворювання, що там все в порядку? Це як с пташиним грипом – біда не
стоїть на місті, сьогодні вона тут, а завтра вже там”
“Не потрібно послаблювати роботу ні там, де багато хворих, ні там, де їх
немає. Я б не поділяв. Вважаю, що ця робота має проводитись на певному рівні.
Якщо є певні можливості, кошти. Проводити її якомога більше і ширше.”
“Це потрібно робити паралельно, адже лікування це лікування, хвора
людина не дочекається до того, поки ми всіх просвітимо. Треба залучати більш
широку аудиторію для роботи з попередження з ВІЛ-СНІДу. Ми звикли лікувати,
а потрібно попереджувати”
“ Залежно від коштів. Якщо їх достатньо і є фахівці, які можуть робити
це, то потрібно робити це відразу усюди. Якщо не дозволяють, то початку
поширювати інформацію там, де менше, а потім – там, де більше. Потому що
де більше, то люди вже знають, у них вже є знайомі, родичі”
Жоден з респондентів не зміг навести приклад впровадження успішних, вдалих,

кращих програм профілактики у сфері праці (включаючи роботу проти дискримінації
людей, що живуть з ВІЛ) у своїй області.
“Освітня галузь в нас краще за всіх працє, але конкретно когось
виокремити неможливо.”
“Такої статистики у нас немає. Якщо виникне необхідність, ми можемо
зібрати таку інформацію.”
“Не знаю таких підприємств. Не володію такою інформацією.”
“ Про такі не чув. Хоча з новинами знайомлюсь постійно. Можливо, навіть
і є, але про досягнуті результати потрібно доводити до відома громадськості.
Буває, що закінчується проект, проводиться прес-конференція і на цьому все
закінчується, але вона повинна проводитись у прес-клубі, це одне. А інше,
потрібно зняти зал, запросити журналістів, знаючи, що ніхто не прийде, але
зробити вигляд, що ти цього не помітив, воно набагато дешевше обійдеться, не
треба буде виступати перед камерами, відмітив, зафотографував, що зробив,
звіт здав, пішов писати інший проект, щоб взяти нові гроші”
Щодо можливо шляхів покращення ситуації із профілактитою ВІЛ/СНІД на

робочих місця та вдосконалення існуючих механізмів респонденти висловлювалися
досить обережно і рекомендували почати з простих речей, оскільки на даний момент за
їх даними не вистачає навіть найпростішої інформації. Одночасно опитані зауважували,
що потрібна як загальнонаціональна програма по профілактиці ВІЛ/СНІД на робочих
місцях, так і об`єднання зусиль всіх зацікавлених сторін на регіональному рівні для її
реалізації. Можливостей бізнесу влади чи профспілок у випадку окремих самостійних
нескоординованих дій недостатньо.
“Добре булоб зобов'язати найвищих донорів, які фінансують громадські
організації (представництво Глобального фонду, Міжнародного альянсу по
ВІЛ/СНІДу, Всеукраїнській мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом) основні
спонсори профілактичних заходів в Україні. Щоб вони зобов'язали всі громадські
організації не просто входити в КС, але і бути йому підзвітними. Тоді, можлива
ця координація на всіх рівнях - тобто вистачало б і людських, і фінансових
ресурсів, якби всі організації діяли спільно, а не кожен за своєю програмою. Це
була б оптимізація”
“Якщо одним словом сказати: потрібно привертати увагу людей до цієї
проблеми, методами пропаганди, агітації, проведення в колективах певних
заходів тощо. Згадайте, не все так погано було в Радянському Союзі – до людей
по селах виїжджали лікарі, артисти, вчені. Привертали увагу, розповідали. А
зараз люди все знають з телебачення та реклами. Ну нехай мені в області
назвуть хоч одну акцію де б фахівці, артисти виїхали в Торфянівку або Заліщики.
Я на це зараз дивлюсь як звичайний обиватель. Може я помиляюся, але думаю не
тільки у нашій області, а й в цілому по Україні такої практики немає. ”
“Потрібно активізовувати роботу всіх структур та координувати її, щоб
всі знали, хто і в якому напрямку координую єє, чітко розподілити обов’язки”
“Потрібно обєднати зусилля всіх, хто прямо чи опосередковано
зацікавлений – або навіть не зацікавлений, але може зробити щось – щоб
запобігти зараженню і врятувати життя людини, всі повинні обєднуватися і
працювати в одному руслі…»
2.5 Висновки та рекомендації

Цей розділ узагальнює та інтегрує висновки і рекомендації на основі аналізу
стану справ в області, щодо забезпечення наявності та реалізації політики профілактики
ВІЛ/СНІДу на робочих місцях, а також рівня та механізмів взаємодії у питаннях
практичного застосування такої політики на місцях між всіма сторонами соціального
діалогу – владою, работодавцями та профспілками.
А. Політика
Чіткої, послідовної та узгодженої всіма сторонами соціального діалогу політики
щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці на даний момент у жодній з областей,
обраних для проведення дослідження, не існує. Значною мірою, це є наслідком як
неналежного рівня поінформованості представників сторін щодо наявних світових
практик у цій сфері, так і нестачі фінансування вже створених координуючих органів,
які мають опікуватися проблематикою протидії підвищення рівня ураження ВІЛ та
захворюваності на СНІД. Нерозуміння значущості координаційних механізмів та,
почасти, нестача коштів на кординацію, призводить в свою чергу до неузгоджених дій
між сторонами і, через це, неефективного використання наявного ресурсу.
На сьогодні є потреба у підвищенні рівня координації, у розробці та реалізації
політики проілактики ВІЛ/СНІД в сфері праці та збільшення загальнодержавних
видатків на проведення інформаційної політики щодо профілактики ВІЛ/СНІДу
вцілому. Для цього респонденти пропонували знайти можливості, принаймні, на рівні
областей для фінансування постійнодіючого органу, який би займався розробкою
політики, підготовкою документів, моніторингом прийнятих рішень. На думку
опитаних, в якості такого органу міг би виступати секретаріат Координаційної ради при
облдержадміністрації з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Прикладом впровадження такого механізму є Чернівецька область, де подібний орган
функціонує майже впродовж року.
Існує потреба у більш ширшому залученні міжнародних донорських
організацій до співпраці з організаціями роботодавців на регіональному рівні, оскільки
після створення Єдиного представницького органу роботодавців при представлені
сторони на перемовинах щодо підписання Генеральної угоди, на місцевому рівні теж
відмічається пожвавлення інтеграційних процесів серед різних організацій
роботодавців, відповідно більша кількість об’єднаних через координуючі структури
підприємств може бути залучена до впровадження програм з профілактики ВІЛ/СНІДу
у сфері праці.
Фінансово-економічна криза та політичне протистояння в Україні спричинило
прискорення дезінтеграційних процесів у профспілковому русі. Відповідно, на даний
момент значна кількість працюючих не є членами регіональних організацій Федереції
профспілок України (найстарішого та найбільш потужного об’єднання), а входять до
різних новоутрених організацій регіональних, галузевих та всеукраїнских
профспілкових об’єднань. Виходячи з цього, існує потреба у залученні представників
цих профспілок до співпраці у сфері розробки та реалізації політики з профілактики
ВІЛ/СНІДу у сфері праці.
В агропромисловому комплексі спостерігається зменшення кількості членів всіх
профспілкових об’єднань через політику роботодавців, спрямовану на перешкоджання
створення профспілок. Відповідно, для залучення працівників підприємств
агропромісловго комплексу до профілактичних програм ВІЛ/СНІД у сфері праці
потрібно, в першу чергу, мотивувати власників цих підприємств до партнерської
співпраці із владою, громадським організаціями та проектами технічної допомоги.
Всі респонденти відзначали однобічність наявної соціальної реклами щодо
небезпеки поширення ВІЛ/СНІД, зорієнтованої переважно лише на молодь, що на
думку респондентів створює хибне уявлення у представників інших вікових груп, щодо
відстороненсті їх від ризику ураження на ВІЛ та захворювання на СНІД. Як зазначали
представники профспілок та організацій роботодавців, у робочих створюється стійкий
стереотип, що ВІЛ/СНІД – це проблема розбещеної молоді із невпорядкованим
статевим життям. Такий стереотив виявляється досить стійким і заважає сприймати
інші види інформації щодо небезпеки епідемії ВІЛ/СНІД. У виправлення такої ситуації
має втрутитися держава, оскільки лише у неї достатньо можливостей та ресурсів
(матеріальних та кадрових) для зміни ситуації.
Б. Планування
Усі респонденти зазначили необхідність забезпечення системного підходу у
плануванні та розробці політики/стратегії з профілактики ВІЛ/СНІД у сфері зайнятості.
Першочерговими опитані назвали редагування регіональних угод з урахуванням
потреби внесення до них зобов’язань сторін соціального діалогу щодо впровадження
профілактичних заходів з ВІЛ/СНІД на робочих місцях, а також потребу у прийняті
регіональної програми/стратегії профілакти ВІЛ/СНІДу вцілому.
В. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення

Усі респонденти зазначили, що без покращення матеріально-технічного
забезпечення установ та організацій, що займаються підготовкою та проведенням
профілактичних заходів з ВІЛ/СНІД, а також належного фінансування досить складно
проводити профілактичну діяльність на високому рівні.
Респонденти відзначали потребу у державному контролі за цінами на засоби
індивідуального захисту, зорема зазначалося, що значний відсоток саме статевого
шляху ураження ВІЛ безпосредньо залежить від надвисокої ціни на презервативи і
фактичної відсутності доступу молоді до цих контрацептивів. У випадку, коли на одну
стипендію можна купити 15–30 упаковок презервативів, не варто сподіватися, що
переважна більшість студентів буде їх використовувати для безпечного сексу.
Респонденти-представники організацій роботодавців наголошували на потребі
залучення громадських організацій до системи надання послуг з профілактики
ВІЛ/СНІД, оскільки відчувають себе неготовими для самостійної розробки
профілактичних програм й інформаційно-агітаціних матеріалів, а також відчувають
брак коштів на видання друкованої продукції.
Також наголошувалося на потребі впровадження системи соціального
замовлення з боку держави, передусім, на інформаційні матеріали в якості соціальної
реклами (в місцевих бюджетах, з огляду на обмеженість фінансів, недостатньо ресурсів
для підтримки цього напряму). Вказувалось на можливу потребу внесення змін у закон
України «Про рекламу» задля чіткого встановлення норми про те, що реклама
профілактичних заходів та засобів індивідуального захисту із зазначенням потреби у
перешкоджанні поширенню ВІЛ/СНІД є соцальною та обов’язковою для
безкоштовного розміщення у ЗМІ в межах встановленої законом квоти.
Г. Створення та розвиток інфраструктури

Більшість опитаних зазначила необхідність запровадження єдиної державної
системи профілактичних заходів щодо ВІЛ/СНІДу на робочих місцях з можливим
доповненням відповідних забов’язань з боку влади до Генеральної угоди.
Особливу увагу, на думку респондентів, слід приділяти розвитку мережі
інформаціних заходів для потреб працівників агропромисловгого комплексу, оскільки
зниження впливу профспілок та сезонний характер роботи ускладнюють
централізоване і своєчасне надання необхідної інформації, а коштів районних,
сільських та селищних бюджетів не вистачає для забезпечення профілактичної роботи
навіть серед молоді.
Д. Підготовка кадрів
Усі респонденти відзначали нестачу кваліфікованих кадрів як для створення та
розробки політики щодо профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях, так і спеціалістів
з забезпечення реалізації такої політики як на рівні області в цілому, так і на рівні
окремого підприємства/установи/організації незалежно від форми власності.
Опитані одностайно наголошували на необхідності проведенні інформаційно-
навчальних семінарів-трнінгів як для керівництва підприємств/установ/організацій, так
і для фахівців відділів кадрів.
Окремо підіймалося питання про потребу у повернені до практики наявності на
великіх підприємтсва фельдшерських/медичних пунктів, працівникі яких мали б змогу
проводити як постійну профілактичну роботу щодо ВІЛ/СНІД та інших
епідеміонебезпечних хвороб так і контролювати стан виконання регіональних програм
з профілактики на окремому підприємстві.
Е. Моніторинг і оцінка
Про необхідність моніторингу запровадженої політики респонденти
недвозначно висловилися в тому сенсі, що хоча сама система не викликає сумнівів у її
необхідності, але спочатку потрібно розробити та запровадити чітку та регламентовану
відповідними документами політику, над реалізацією якої повинні працювати всі
сторони соціального діалогу.
Для оцінки рівня виконання обласних програм доцільно будо б запровадити
єдині принципи функціонування, прості та зрозуміля для всіх соціальних партнерів
критерії оцінки та створити постійнодіючий орган, відповідальний за процес зброру,
обробки, аналізу та збереження інформації щодо виконання програм з профілактики.
Доступ до даних, зібраних цим органом має бути вільним не тільки для тристорнніх
партнерів, а й безпосередньо для тих, на кого розрахована політика.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
 Провести інформаційні кампанії на регіональному рівні для зацікавлених сторін
 Поширити результати соціологічних досліджень впливу епідемії на продуктивні
сили.
 Ввести до складу обласних координаційних рад з питань ВІЛ/СНІДу
представників 3-сторонніх партнерів в обов’язквому порядку.
 Рекомендувати регіональним осередкам профспілок внести до регіональних угод

положення щодо профілактики ВІЛ/СНІДу в обов’язковому порядку
 Розвинути активну співпрацю з обласними управліннями праці та соціального
захисту населення з приводу інформування та моніторингу щодо політик та
програм профілактики на підприємствах
 Стимулювати розробку та запровадження інформування працівників щодо
ВІЛ/СНІД на рівні інструкцій
3. ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ПО ЗАПРОВАДЖЕННЮ

ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РОБОЧИХ МІСЦЯХ
(на прикладі Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької
областей).
3.1 Результати анкетування керівників підприємств та організацій

Для з’ясування реальних можливостей щодо запровадження політик та програм
профілактики на рівні конкретних підприємств було проведене анкетування керівників
25 підприємств у кожній з чотирьох областей на предмет з’ясування їхньої мотивації та
потенційних можливостей у даній сфері. Дане анкетування мало на меті не тільки
визначити реальне ставлення роботодавців до проблеми поширення ВІЛ/СНІДу, а й
перевірити стан готовності до запровадження профілактичних програм, оцінити
потребу у запровадженні профілактичних програм з ВІЛ/СНІДу на робочих місцях,
здійснити оцінку факторів, що сприятимуть запровадженню профілактичних програм,
дізнатися про вимоги респондентів до ресурсів забезпечення таких програм та провести
загальну оцінку ситуації щодо наявності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД серед
працівників підприємств з точки зору керівників/власників підприємств. Для цього
було розроблено анкету (див. Додаток 5), поширено її серед керівників, власників та
відповідальних за напрямки осіб підприємств чотирьох областей і отримано необхідні
дані зі ста підприємств (по 25 заповнених анкет у кожній з областей).
Слід зазначити, що збір релевантної інформації (заповнення анкет) відбувався
близько місяця і спричинив значну кількість однотипних запитань з боку респондентів.
Більшість цих запитань стосувалася доцільності самого процесу проведення
опитування, оскільки усі респонденти висловлювали побоювання, що реальних
подальших дій за результатами дослідження зроблено не буде. Також, частина питань
стосувалася доцільності заповнення анкет саме на підприємствах, оскільки практично
ніхто з респондентів не уявляв, у якій спосіб можна запровадити профілактичну роботу
на робочих місцях.
Анкети заповнювали переважно три категорії осіб: керівники/власники
підприємств, лідери профспілкових організацій підприємств та співробітники відділів
кадрів, які відповідальні за профілактичну роботу у колективах та добре володіють
інформацією щодо означеної проблеми.
Обробка отриманих анкет здійснювалась за допомогою спеціалізованої
програми обробки даних – SPSS. Для аналізу отриманого масиву даних був проведений
факторний аналіз та crosstabs аналіз.
Для наочності усі запитання аналізуються окремо за зведеними для порівняння
по регіонах таблицями. У питаннях, де можливо було надати декілька відповідей
одночасно проранжовані усі можливі варіанти відповідей. У графі «Інше» майже у
100% випадків було зазначено «Не знаю/Складно відповісти», тому такі змінні при
остаточному аналізі масиву отриманих даних не розглядалися окремо по кожному
питанню, де ця відповідь не була одним з наданих варіантів.
Наведені нижче результати дослідження вказують на те, що під час анкетування
вдалося повною мірою отримати також інформацію про фактори, що на думку
респондентів заважають впровадженню профілактичних програм з ВІЛ/СНІДу на
робочих місцях, знайти та оцінити можливості запровадження профілактичних програм
за умов достатньої зовнішньої підтримки, дізнатися про ставлення респондентів щодо
реальної практичної користі, для них від можливого надання технічної допомоги при
ініціюванні профілактичних програм з протидії поширенню ВІЛ/СНІДу.
3.1.1 Загальна характеристика підприємств.

Розподіл підприємств за кількістю працюючих
Зі 100 підприємств, представники яких відповіли на запитання анкети було:
12 – малих (менше 10 працівників) підприємств
74 – середніх (кількість працюючих від 11 до 250 осіб) підприємств
14 – великі (більше 250 працівників)
Середньозважена кількість працівників на підприємствах
Найбільша середня кількість працюючих на підприємствах, що прийняли участь
у анкетному опитуванні – у Вінницькій області (320 осіб), по Хмельницькій області –
147 осіб, в Чернівецькій області – 121 особа, найменша кількість – на підприємствах
Тернопільської області - 24, що пов’язано із відсутністю в області великих підприємств
(в умовах кризи значна частина їх призупинила роботу) і домінуванню в структурі
забезпечення зайнятості малих та середніх підприємств сфери обслуговування.
На Малюнку 1 зображено середньозважену кількість працівників, які
працюють на підприємствах-респондентах, з розподілом за регіонами.
Малюнок 1
Більшість підприємств, що прийняли участь у анкетному опитуванні мають від

15 до 100 працівників, 4 підприємства - більше 1000 працівників, і лише одне - більше
2,5 тис. працівників.
Статистичний розподіл підприємств за сферами діяльності
За напрямками діяльності підприємства розподілилися таким чином: (див.
Малюнки 2-5).

Малюнок 2
Майже третина респондентів Вінницької області чітко не зазначили, в якій саме

галузі працює їх підприємство, 20% представляє харчову промисловість, 20% сферу
обслуговування, 12% легку промисловість, по 8% займає освіта та сільське
господарство.
Переважна більшість респондентів Тернопільської області представляли
підприємства сфери обслуговування – 44%, у сільському господарстві зайняті – 16%,
лише 4% працюють у сфері освіти і більше третини (36%) не дали чіткої відповіді на
питання. (див. Малюнок 3).
Малюнок 3
Хмельницька область була найбільш широко представлена у різних галузях

(див. Малюнок 4). Переважна більшість (40%) респондентів працюють у легкій
промисловості, по 12% зайняті у сфері обслуговування та харчовій промисловості, по
4% - у медицині, сільському господарстві та машинобудуванні.
Малюнок 4

Слід відмітити, що працівники сфери торгівлі Хмельниччини, які, за деякими
даними, становлять до третини працюючих в області, виявилися недосяжні для
дослідження, оскільки працюють, переважно на ринках і є дрібними підприємцями
(зареєстровані як «Фізична особа-підприємець») за юридичною суттю. До того ж
характеризуються низьким ступенем відкритості, для даного дослідження, тому за
необхідності слід проводити окреме вивчення ситуації з приводу їх обізнаності та
ставлення до профілактики ВІЛ/СНІДу шляхом фокус-групових дискусій з цією
цільовою аудиторією.
У Чернівецькій області високій рівень обізнаності стосовно проблематики
ВІЛ/СНІДу ніяк не корелює із галузями, в яких працюють респонденти. 76% опитаних
не зазначили, в якій саме галузі вони працюють, тому важко робити висновок на якій
саме сфері зайнятості можна було б зосередити профілактичну роботу у першу чергу
(див. Малюнок 5).
Малюнок 5
Статистичний розподіл підприємств за формою власності

Усі респонденти Чернівецької області представляли підприємства приватної
форми власності.
У Вінницькій області 64% знаходились у приватній власності, а 36% перебували
у державній власності.
У 32% випадків підприємства Тернопільської області зазначені як «приватна
власність», інші 68% підприємств не вважали за потрібне вказати таку інформацію.
На Хмельниччині 76% підприємств-респондентів належать до приватної форми
власності, 20% - до державної, і 4% не зазначили форму власності. (див. Малюнок 6).
Малюнок 6
Наявність на підприємствах працівників, які живуть з ВІЛ/СНІДом

Жоден респондент не надав інформації щодо наявності на підприємстві
працюючих ВІЛ-інфікованих чи хворих на СНІД. Детальна інформація наведена на
Малюнку 7.
Малюнок 7
Найбільш категоричними у своїх відповідях були респонденти Чернівецької

області, де 96% опитаних вважає що ВІЛ-інфікованих у них на підприємствах не має і
лише 4% відповіли що не знають цього.
На Вінничині 64% респондентів вважають, що на їх підприємствах немає осіб,
які живуть з ВІЛ/СНІДом, 32% - не володіють інформацією з цього приводу, і тільки
4% припускають що такі люди є, але вони приховують свій статус.
Опитані у Хмельницькій області були навпаки, найбільш невпевнені щодо тієї
інформації, якою вони володіють з цього питання. Лише 40% відповіли, що людей які
живуть з ВІЛ/СНІДом у них на підприємствах немає, 48% вказали, що не володіють
такою інформацією, і 12% переконані що такі особи є, але приховують свій статус. Це
найвищій показник припущення існування ВІЛ-інфікованих, що приховують свій
статус з усіх областей.
У Тернопільської області 56% респондентів зазначили, що не володіють
інформацією, 40% впевнені, що на їхньому підприємстві немає осіб, які живуть з
ВІЛ/СНІДом, і 4% вважають що такі є, але приховують свій статус.
3.1.2 Потреба у запровадженні профілактичних програм

Актуальність проблеми поширення ВІЛ/СНІДу в Україні
Детальну картину ставлення респондентів до актуальності проблеми поширення
ВІЛ/СНІДу в Україні можна побачити на Малюнку 8.
Чернівецька область була найбільшь одностайною у своїх відповідях, варіанти
“ні” або “не знаю” не обрав жоден з респондентів, а 96% відмітили, що проблема
поширення ВІЛ/СНІДу є загальноважливою.
Респонденти Тернопільської області були єдиними, які зазначили, що
поширення ВІЛ/СНІДу не є проблемою для України. Лише 44% опитаних відмітили,
що проблема поширення ВІЛ/СНІДу є загальнонаціональною, а 36% вважають, що ця
проблема стосується, виключно, певних категорій громадян, які не слідують нормам
загальноприйнятої поведінки, - споживачів ін’єкційних наркотиків, чоловіків, які
практикують статеві зносини з чоловіками, жінок, що займаються секс-бізнесом тощо.
Малюнок 8
Вінницька та Хмельницька області дали досить схожі відповіді, але кількість

респондентів Хмельницької області, що вважають проблему поширення ВІЛ/СНІДу
лише проблемою певних категорій громадян, які не слідують нормам
загальноприйнятої поведінки втричі перевищує показник респондентів Вінницької
області (24% проти 8%).
Можливість використання робочого місця працівника

в якості майданчика для ефективної профілактики ВІЛ/СНІДу.
Як і у відповідях на попереднє питання респонденти Чернівецької області
майже одностайно схвалили ідею використання робочого місця в якості майданчика
для ефективної профілактики ВІЛ/СНІДу, - 96% опитаніх вважають саме так (див.
Малюнок 9). Лише 4% зауважили, що це необхідно робити тільки на підприємствах, де
працюють ВІЛ-інфіковані.
Малюнок 9
Менше третини опитаних у Тернопільскій області (28%) дали ствердну

відповідь на це запитання. Ще 28% взагалі не вважають доцільним використання
робочого місця для профілактики ВІЛ/СНІДу, а 24% вбачають в такій якості лише
робочі місця медичних працівників.
Хмельницька та Вінницька області показали схожі результати. Слід
зазначити, що найбільша кількість респондентів, які вважають, що використання
робочого місця для ефективної профілактики ВІЛ/СНІДу була відмічена у Вінницькій
області – 20%.
Оцінка потреби існування на підприємстві програм,
які б підвищували рівень обізнаності працівників з проблем ВІЛ/СНІДу
та шляхів профілактики ВІЛ.
Чернівецька область стала лідером у стверджувальних відповідях щодо
необхідності запровадження профілактичних програм, 96% опитаних вбачають в цьому
обов`язкову потребу і 4% відповіли, що існує така потреба в принципі (див. Малюнок
10).
Менше третини (28%) респондентів Тернопільської області вбачають
необхідність у запровадженні профілактичних програм, 20% оцінюють таку можливість
як вірогідну, по 16% опитаних зазначили припустимість таких програм але не
обов'язковість останніх або ж відсутність необхідності у них. 4% опитаних категорично
заперечили потребу у профілактичній роботі з ВІЛ/СНІДу на робочих місцях.
Майже 85% опитаних у Хмельницькі області вважають, що запровадження
профілактичних програм вкрай необхідне (56%) або, вірогідно, необхідне - 28%.
Жоден з респондентів Вінницької області не вважає, що профілактичні
програми не є обов’язковим, або потреби в таких программах немає

Малюнок 10
Заходи, які можуть посприяти розвитку

профілактичної діяльності на робочих місцях
Вінницька область
Більше половини опитаних (52%) на перше місце поставили потребу у
збільшенні державного фінансування профілактичної діяльності, на друге місце (24%)
вийшла проблема нестачі знань щодо ВІЛ/СНІДу серед керівників підприємств. Такі
фактори, як збільшення державного контролю та зростання чисельності ВІЛ-
інфікованих і хворих на СНІД працівників відмітили по 8% респондентів. Потребу у
пільгах вбачають основною лише 4% опитаних (див. Малюнок 11).
Малюнок 11

На Тернопіллі 40% респондентів відмітили потребу у необхідності збільшення
фінансування у якості основного фактора сприяння розвитку профілактичної діяльності
на робочих місцях, 32% опитаних вбачають у такій якості - збільшення державного
контролю, 16% - розширення рівня знань керівників. При цьому жоден респондент не
вбачає основним фактором зростання чисельності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
працівників, (див. Малюнок 12). Малюнок 12
Хмельницька область
40% респондентів Хмельницької області у якості найбільш сприятливого
фактору для запровадження профілактичних програм назвали необхідність збільшення
державного фінансування профілактичної діяльності. 20% вважають за необхідне
введення додаткових пільг, для підприємств, що проводять профілактичну діяльність
щодо запобігання поширення ВІЛ/СНІДу за власний рахунок; 16% впевнені у
необхідності збільшення державного фінансування профілактичної діяльності, 12%
гадають, що є потреба у зростанні рівня обізнаності керівників підприємств щодо
небезпеки ВІЛ/СНІДу; 8% в якості мотивуючого фактору вбачають зростання кількості
ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на підприємстві (див. Малюнок 13).
Малюнок 13

Респонденти Чернівецької області були майже одностайними у своїх
вподобаннях. Так, 64% вважають головним фактором, необхідним для запровадження
профілактичних програм, розширення знань керівників підприємств щодо реальних
проблем пов`язаних з ВІЛ/СНІДом, 32% вказали на необхідність збільшення
державного фінансування профілактичної діяльності в цілому, і лише 4 % наголосили
на наявність впливу зростання чисельності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
працівників (див. Малюнок 14).
Малюнок 14
Запроваджені або заплановані до впровадження на підприємствах

заходи з метою запобігання ВІЛ/СНІДу.
Згідно з думками респондентів на 20% підприємств здійснювалося чи
планується розповсюдження інформаційних матеріалів. На 12% - запроваджено
добровільне тестування на ВІЛ, ще на 8% - проводять лекції (семінари, тренінги) для
керівників підприємств, а на 4% - започатковано консультування з питань ВІЛ/СНІДу,
Малюнок 15

Досить несподіваним виявився результат опитування респондентів
Тернопільської області, якій показав, що на 44% підприємств, які приймали участь у
опитуванні проводиться робота по розповсюдженню інформаційних матеріалів з
профілактики ВІЛ/СНІДу (див. Малюнок 16).
Малюнок 16
Навряд чи, в даному випадку, мова йде про спеціалізовані матеріали,

розраховані саме на цільову групу працюючих, але сам факт проведення такої роботи
доводить, що майже всі ті, хто вважає за потрібне запроваджувати профілактичні
програми на підприємствах (48%) вже роблять перші самостійні кроки для цього. Але
їхня мотивація та готовності до подальших дій потребує додаткового дослідження,
Респонденти Хмельницької області були єдиними, хто зазначив розповсюдження
презервативів серед працівників в якості профілактичного заходу проти ураження на
ВІЛ, не зважаючи на всього 8% тих, хто використовує це метод – позитивний приклад
говорить про дієвість прийнятої міської програми з охорони здоров’я населення, яку
підписали як представники влади так і профспілки та роботодавці (див. Малюнок 17).
Малюнок 17

Респонденти Чернівецької області фактично проігнорували це питання. Причини
такого ігнорування потребують проведення додаткового якісного дослідження. Не
зрозуміло, чому дане питання не зацікавило респондентів обрати принаймні одну із
запропонованих варіантів відповідей.
Запровадження конкретних заходів, які можна було б організувати

на підприємстві/організації для працівників
з метою запобігання ВІЛ/СНІДу.
На перше місце серед можливих профілактичних заходів респонденти
Вінницької області поставили розповсюдження інформаціних матеріалів (36%), на
друге (32%) – запровадження лекційних занять з питань профілактики ВІЛ для
персоналу підприємств, 16% - вбачають потребу у безкоштоному забезпеченні
засобами індивідуального захисту, зокрема презервативами, а 12% - наполягало на
наданні доступу до можливості отримати консультації та пройти тестування на ВІЛ
Малюнок 18
44% респондентів Тернопільської області на перше місце серед можливих
профілактичних заходів поставили розповсюдження інформаційних матеріалів, на
друге (24%) – запровадження занять з питань профілактики ВІЛ для персоналу
підприємств, по 12% - вбачають потребу у підготовці та затвердженні загальної
програми з профілактики ВІЛ/СНІДу на підприємстві та у безкоштовному забезпеченні
працівників презервативами, ще 4% - зауважили, що потрібен вільний доступу до
можливості отримати консультації та пройти тестування на ВІЛ (див. Малюнок 19).

Малюнок 19
Більшість респондентів Хмельницької області (40%) в якості першочергового
профілактичного заходу вбачають запровадження лекційних занять з питань
профілактики ВІЛ для персоналу підприємств, 24% - зауважили, що потрібен вільний
доступу до можливості отримати консультації та пройти тестування на ВІЛ, 20%
опитаних відмітили необхідність у розповсюдженні інформаційних матеріалів, по 8% -
наголошують на потребі у підготовці та затвердженні політики з профілактики
ВІЛ/СНІДу на підприємстві та у безкоштовному забезпеченні працівників
презервативами (див. Малюнок 20).
Малюнок 20
36% опитаних в Чернівецькій області вбачають потребу в першу чергу у наданні
вільного доступу до можливості отримати консультації та пройти тестування на ВІЛ
(див.Малюнок 21)
Малюнок 21
28% вважає за доцільне запровадження лекційних занять з питань профілактики ВІЛ

для персоналу підприємств, 20% відмічає потребу у підготовці та затвердженні
політики з профілактики ВІЛ/СНІДу на підприємстві, 16% опитаних відмітили
необхідність у розповсюдженні інформаційних матеріалів.
3.1.3 Фактори, що впливають на можливість запровадження та ефективне

функціонування програм з профілактики ВІЛ/СНІДу на підприємствах
Фактори, що заважають ефективно запроваджувати програми

з профілактики ВІЛ на підприємстві.
На перше місце (28% відповідей) серед несприятливих факторів, респонденти
Вінницької області поставили нестачу коштів, на друге (20%) – брак знать та низький
рівень методологічної підготовки. 12% опитаних вважає основним перешкоджаючим
фактором недосконалу нормативно правову базу, 8% - відсутність координації у роботі
між соціальними партнерами, і по 4% поставили на перше місце недостатній контроль з
боку держави та відсутність на підприємствах ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
(детальніше - див. Малюнок 22).

Малюнок 22
Респонденти Тернопільської області на перше місце (40% відповідей) серед
несприятливих факторів, поставили відсутність на підприємствах ВІЛ-інфікованих та
хворих на СНІД. Це єдиний випадок такої суттєвої ваги даного фактору серед усіх
областей. 24% опитаних вважає основним перешкоджаючим фактором недостатній
контроль з боку держави, 8% - зауважують на відсутність координації, а 4% - вказують
на брак знать та низький рівень методологічної підготовки, (див. Малюнок 23).
Малюнок 23

В якості основного перешкоджаючого фактору 28% респондентів Хмельницької
області вказали на брак знать та низький рівень методологічної підготовки, 20% -
відмітили відсутність координації, по 16% нарікають на недостатній контроль з боку
держави та недосконалу нормативно-правову базу, і по 4% вказують на нестачу коштів
та відсутність на підприємствах ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД (див. Малюнок 24).
Малюнок 24
Респонденти Чернівецької області вказали лише на три основних фактори, що
перешкоджають ефективному запровадженню програм з профілактики ВІЛ/СНІДу на
підприємстві. 52% відмітили брак знать та низький рівень методологічної підготовки,
44% - вказали на недостатній рівень фінансового забезпечення, і лише 4% - вбачають в
якості перешкоджаючого фактору відсутність на підприємствах ВІЛ-інфікованих та
хворих на СНІД (див. Малюнок 25).
Малюнок 25

Можливість ініціювання профілактичних програм на підприємстві
при наявності сторонньої методичної та технічної допомоги
У Чернівецькій області 96% респондентів почали б запроваджувати
профілактичні програми за умови отримання сторонньої допомоги одразу по факту її
отримання, а 4% зробили б це «скоріш за все» (див. Малюнок 26).
Малюнок 26
У Хмельницькій області 44% опитаних беззаперечно погодились запровадити

за умов зовнішньої підтримки профілактичні програми, 32% - зробили б це скоріше за
все, 24% вірогідно б пішли на таке запровадження.
Лише 28% респондентів Тернопільської області без заперечень ініціювали б на
своїх підприємствах профілактичну роботу за умов сторонньої підтримки, ще 20%
скоріше започаткували б такі програми, 12% вірогідно б започаткували, 36% не
вбачають потреб у таких програмах, а 4% не збираються здійснювати профілактичну
роботу за будь-яких умов. Це єдиний випадок негатовної відповіді з усіх областей.
Більшість респондентів Вінницької області (52%) дали беззаперечну згоду
запровадити профілактичні програми за умов зовнішньої підтримки, 36% опитаних
скоріш за все ініціювали б таку роботу, 8% - вірогідно погодились б на впровадження
програм з профілактики ВІЛ/СНІДу, а 4% вбачають низьку необхідність у таких
програмах,
Конкретна технічна допомога, що може посприяти ініціюванню

профілактичних програм з протидії поширенню ВІЛ/СНІДу
Майже половина респондентів Вінницької області (44%) на перше місце
поставили потребу у інформаційно-освітніх матеріалах, майже шоста частина опитаних
(16%) зазначили потребу у методичних матеріалах та допомозі експертів, 12% заявили
що потребують додаткової фінансової допомоги, 8% - допомоги у розробці політики
підприємства з профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях і 4% вказали на потребу у
встановленні спеціалізованого програмного забезпечення, (див. Малюнок 27).

Малюнок 27
На перше місце за потребами респонденти Тернопільської області поставили
інформаційно-освітні матеріали (68%), у той же час від фінансової допомоги
респонденти відмовились (0% - відповідей). 12% респондентів відчувають потребу у
методичних матеріалах, і по 4% потребують допомоги у розробці політики з
профілактики ВІЛ/СНІДу, встановлення спеціалізованого програмного забезпечення та
консультацій експертів Причини такого ставлення до отримання допомоги у вигляді
коштів потребують додаткового вивчення, можливо відповідь існує у площині моралі
чи культурних особливостей. Загалом – 80% респондентів зазначили, що в першу чергу
їм потрібна просвітницька та методична підтримка (див. Малюнок 28).

Малюнок 28
Респонденти Хмельницької області не визначилися достатньо чітко щодо
першочерговості у отриманні конкретної допомоги. В рівних частках (по 24%), за
потрібне вони вважають надходження фінансової допомоги, отримання допомоги
експертів (консультантів) та інформаційно-освітніх матеріалів. На перше місце потребу
в методичних матеріалах поставили 16% опитаних. Першочерговою, допомогу у
розробці політики профілактики та у встановленню спеціалізованого програмного
забезпечення вважають по 4% респондентів (див. Малюнок 29).

Малюнок 29
На перше місце за потребами, респонденти Чернівецької області поставили
спеціалізоване програмне забезпеченні і майже не приділи уваги іншим варіантам
відповідей. Можливо причина тут полягає у особливостях стану у сфері праці в області,
де майже третина осіб працездатного віку має досвід роботи за кордоном, а майже
половина або самостійно веде приватний бізнес із закордонними партнерами або
працює у спільних підприємствах. Також слід згадати високу активність як владних
структур у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу так і роботу громадських організацій, на яку
звертали увагу опитані у глибинних інтерв`ю. Залишається відкритим питання щодо
низької потреби у інформаційно-освітніх матеріалах і методичних та допомозі
експертів (див. Малюнок 30).
Малюнок 30

3.1.4 Ресурсне забезпечення профілактичних програм
Більшість респондентів Вінницької області (56%) вважають, що головний тягар
фінансування профілактичних програм має нести держава, по 20% вбачають в якості
донорів міжнародні проекті та профспілкові організації і лише 4% покладають
відповідальність за фінансування на підприємства (див. Малюнок 31).
Малюнок 31
На перше місце серед тих, хто повинен фінансувати профілактичні програми
респонденти Тернопільської області поставили державу (72%), на друге – міжнародні
проекти (20%), і лише по 4% опитаних вважають що основний тягар фінансування
мають на собі нести самі працівники чи підприємство де вони працюють (див. Малюнок
32). Малюнок 32

Респонденти Хмельницької області вважають, що перейматися проблемами
фінансування профілактичних програм, в першу чергу, повинні міжнародні організації
(48%) та держава (32%). Частина покладає основну відповідальність за фінансування на
профспілкові організації (12%) і по 4% вважають що працівники та підприємство
мають самі дбати про профілактику. Серед всіх областей це єдиний приклад, коли
більшість респондентів в якості основного джерела фінансування профілактичних
програм обрала міжнародні організації. Причина появи подібної позиції потребує
додаткового вивчення (див. Малюнок 33).
Малюнок 33
Відповіді респондентів чернівецької області розподілились найбільш строкато:
20% вважає, що основний тягар фінансування профілактичних програм мають нести
роботодавці, 16% - держава, 12% в якості фінансистів профілактики вбачає самих
робітників, та 8% впевнені, що цим мають опікуватися міжнародні організації та
профспілки (див. Малюнок 34).
Малюнок 34

3.2 Висновки та рекомендації
Анкетування показало, що загалом респонденти володіють інформацією про
небезпеку, яку несе епідемія ВІЛ/СНІДу для особи та нації в цілому, і ставляться до
проблеми поширення ВІЛ/СНІДу досить відповідально. У той же час можливості
вирішення проблеми ВІЛ/СНІДу та запровадження профілактичних програм у
респондентів, - керівного складу підприємств та організацій, відповідальних осіб – ніяк
не асоціюються із робочим місцем людини. Це досить добре видно із повноти
відповідей на запитання анкети, присвячені цим положенням.
Слід зазначити, що майже половина (45%) респондентів зберегла за собою право
анонімності, не зазначивши назву підприємства та ПІБ респондента. Найбільш якісно -
із зазначенням усієї необхідної інформації - заповнювали анкету респонденти
Вінницької та Чернівецької областей, дещо гірше – Хмельницької області, найменше
інформації про себе надали представники Тернопільської області. Вірогідно, бажання
зберегти анонімність пов’язане із стереотипами, які панують серед населення, згідно
яких ВІЛ/СНІД асоціюється з чимось негативним і респонденти не хочуть аби
обговорення цих питань асоціювалося з їх підприємством. Характерним є те, що
відсоток анонімних відповідей чітко корелюється з рівнем поінформованості
населення стосовно проблем ВІЛ/СНІДу.
Найвищій рівень обізнаності щодо проблематики ВІЛ/СНІДу та
зацікавленості у запровадженні на робочих місцях профілактичних програм з
метою попередження ураження на ВІЛ і запобіганню поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу,
виходячи з відповідей респондентів, виявився у Чернівецькій області.
Дослідження довело, що не зважаючи на достатньо схожі соціально-економічні
умови, у різних областях сприйняття проблеми поширення ВІЛ/СНІДу та відношення
до профілактичної роботи досить сильно відрізняється. Анкетування підтвердило
висновки якісного дослідження про суттєву нестачу інформаційно-просвітницьких
матеріалів щодо проблеми ВІЛ/СНІДу.
Загалом, отримані результати дослідження можна умовно розділити на такі
групи:
 актуальність та оцінка потреб у профілактичних програмах;
 оцінка сприятливих/несприятливих факторів запровадження програм на
підприємстві;
 оцінка ситуації щодо наявності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
працівників підприємств;
 ресурси для профілактичних програм та заходів.
ДЕТАЛІЗОВАНІ ВИСНОВКИ:
А. Актуальність та оцінка потреб у профілактичних програмах
Актуальність запровадження профілактичних програм з ВІЛ/СНІДу на робочих
місцях
Практично усі респонденти зазначили, що проблема поширення
ВІЛ/СНІДу є загальнонаціональною та потребує вирішення на
державному рівні. Лише представники Тернопільської області зазначили,
що не вважають ВІЛ/СНІД за проблему (12%) взагалі, а 36% зазначили,
що це проблема виключно громадян, які належать до груп ризику.
Потреба у запровадження профілактичних програм з ВІЛ/СНІД на робочих
місцях
Розподіл відповідей респондентів щодо потреб у запровадженні
профілактичних програм на підприємствах доводить, що Чернівецька
область (як всеукраїнський лідер із трудової міграції до країн Європи)
майже одностайно (96%) підтримує необхідність у такій програмі,щодо
інших областей, то фактично п’ята частина опитаних вважає, що
актуальність запровадження існує лише на тих підприємствах, де вже є
ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД, а майже третина респондентів
Тернопільської області взагалі не вбачає потреби у подібній
профілактичній роботі.
Оцінка потреб у першочергових профілактичних заходах
Якщо проранжувати потреби за відповідями респондентів, то можна
зазначити, що серед профілактичних заходів на перше місце виступає
потреба у інформаційних матеріалах, друге – проведення освітніх занять
з питань профілактики ВІЛ для персоналу підприємств, третє місце
поділяють потреби у вільному доступі до консультацій та добровільного
тестування на ВІЛ і підготовка та затвердження програм з профілактики
ВІЛ/СНІДу на робочих місцях.
Б. Оцінка сприятливих/несприятливих факторів запровадження програм
Оцінка факторів, що сприятимуть запровадженню профілактичних програм.
Представники Вінницької та Тернопільської областей вважають що
найважливішим сприятливим фактором є впровадження державного
фінансування профілактичної роботи. Опитані у Хмельницькій області,
на перше місце поставили контролюючу функцію держави. Підприємці
Чернівецької області вбачають у якості стимулюючого фактору
підвищення рівня знань про небезпеку поширення ВІЛ/СНІДу серед
керівників/власників підприємств, що в свою чергу досить добре корелює
із даними отриманими під час глибинних інтерв’ю, де саме респонденти з
Чернівецької області зазначали, що кожне підприємство спроможне
витратити до 1000 грн на обладнання окремого місця для розміщення
інформаційних матеріалів.
Оцінка факторів, які заважають впровадженню профілактичних програм
Попри гіпотезу про те, що основним перешкоджаючим фактором буде
обрано нестачу коштів, респонденти Тернопільської області на перше
місце поставили відсутність на підприємствах ВІЛ-інфікованих,
респонденти Хмельницької області зауважили на нестачу інформації та
брак знань, опитані в Чернівецькі області на перше місце поставили
відсутність методологічних засад. Лише представники Вінницької області
головним перешкоджаючим фактором зазначили недостатність
фінансових ресурсів.
Оцінка можливості запровадження профілактичних програм за умов
достатньої зовнішньої підтримки
Усі респонденти Чернівецької області готові вже зараз започаткувати
впровадження профілактичних програм за умов належної зовнішньої
підтримки. Аналогічно вважають близько 90% респондентів Вінницької
області та дві третині підприємців Хмельницької області. Протилежна
позиція міститься у відповідях респондентів Тернопільської області –
менше половини будуть реалізувати такі програми, навіть, при наявності
сторонньої допомоги, а 36% взагалі не бачать потреби у запровадженні
профілактичних програм з ВІЛ/СНІДу на підприємствах.
Оцінка корисності заходів з надання технічної допомоги при ініціюванні
профілактичних програм з протидії поширенню ВІЛ/СНІДу
Респонденти Вінницької та Тернопільської областей на перше місце
поставили потребу у інформаційно-освітніх матеріалах. Опитані
Хмельницької області достатньо чітко не визначилися щодо
першочерговості у отриманні конкретної допомоги. За потрібне вони
вважають надходження фінансової допомоги, отримання допомоги
експертів (консультантів) та інформаційно-освітніх матеріалів.
Унікальною є позиція респондентів Чернівецької області, які в першу
чергу потребують встановлення спеціалізованого програмного
забезпечення.
В. Оцінка ситуації щодо наявності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД серед
працівників підприємств.
Жоден з респондентів не зазначив наявність ВІЛ-інфікованих чи хворих
на СНІД працівників їхнього підприємства, але при цьому ступінь
впевненості у цій інформації досить сильно різнилася по кожному з
регіонів. Якщо у Чернівецькій області чітко впевнених у відсутності
таких працівників було 96%, то Вінницький – 56%, а серед респондентів
Хмельницької та Тернопільської областей – лише 40%. 12% респондентів
Хмельницької області взагалі впевнені, що такі особи є, але приховують
свій статус.
Г. Ресурси для профілактичних програм та заходів.
Лише респонденти Чернівецької області на перше місце серед тих, за чий
рахунок має відбуватися фінансування профілактичних програм із
запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу на робочих місцях поставили власне,
підприємства. Респонденти Хмельницької області вважають, що
фінансувати подібну діяльність мають перш за все міжнародні
організації, а опитані з Тернопільської та Вінницької областей в такій
якості вбачають державу.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Покращити рівень поінформованості керівників та власників підприємств
стосовно можливості запровадження профілактичних програм на робочому
місці. Для цього необхідно:
 провести цикли семінарів та тренінгів для керівників/власників підприємств
із прикладами ефективного використання профілактичних програм та
запровадження політик підприємств з попередження ураження ВІЛ на
робочих місцях;
 розробити курс лекцій для топ-менеджерів щодо використання
профілактичних програм із попередження ураженню на ВІЛ на робочих
місцях;
 організувати та провести робочі зустрічі із керівництвом організацій
роботодавців із презентацією розробленого курсу лекцій (інших методичних
та інформаційних матеріалів);
 підготувати спеціалізовані інформаційні матеріали по профілактиці
ВІЛ/СНІДу на робочих місцях для працівників різних галузей;
 поширити результати досліджень та прогнозів соціально-економічних
наслідків епідемії ВІЛ/СНІДу для підприємств;
 проводити мотивуючі та заохочуючи заходи стосовно даної проблеми
(конкурси на кращу політику підприємства з питань ВІЛ, презентації тощо).

4. ОГЛЯД НАЯВНИХ ПОЛІТИК ТА ПРОГРАМ ПРОФІЛАКТИКИ НА
КОРПОРАТИВНОМУ РІВНІ
4.1 Про існуючі політики та програми профілактики на корпоративному рівні
4.1.1 Політика профілактики Київської міської станції швидкої медичної

допомоги та медицини катастроф
Відомості про роботодавця
Київська міська станція швидкої медичної допомоги та медицини катастроф є
медичним закладом, який надає цілодобово екстрену медичну допомогу дорослому і
дитячому населенню м. Києва на догоспітальному етапі. Вона є пріоритетною в системі
надання медичної допомоги і функціонує у місті Києві вже сто сім років.
Мережа швидкої медичної допомоги, наразі, складається з 16-ти підстанцій, які
дислоковані у всіх районах міста, що забезпечує прибуття виїзних бригад швидкої
медичної допомоги до місця виклику у 15-хвилинний термін від моменту його
надходження. Щодобово, в середньому, станцією виконується 1550 викликів (2007 рік
– 1700; 2006 рік – 1600). Практично, кількість щодобових викликів значно коливається.
У 2008 році Київська міська станція швидкої медичної допомоги та медицини
катастроф надавала екстрену медичну допомогу населенню міста Києва чисельністю 2
млн.710 тис. чол.
На 1 січня 2009 року штатний розклад станції швидкої медичної допомоги
нараховує 2496 посад (у тому числі лікарських - 620; середніх медпрацівників – 1055;
молодших медпрацівників – 628; адміністративно-господарчих 193 (спеціалістів
немедичних професій - 88,5, інші - 104,5.). Кількість штатних посад 2009 року дорівнює
кількості штатних посад 2008 року.
Лікарські посади склали 24,84 % (620) від загального числа посад. Посади
середніх медпрацівників склалають 42,26 % (105,5). Посади молодшого медичного
персоналу – 25,16% (628) від загального числа посад. Адміністративно-господарчі
посади разом з посадами обслуговуючого персоналу склали 7,73 % від загального числа
посад. Число фізичних осіб на 01.01.09 склало 2130 (85,3 %).
На 31.12.2008 року у Київській міській станції швидкої медичної допомоги та
медицини катастроф, згідно штатного розкладу, зареєстровано 125,5 виїзних бригад (у
добовому розрахунку), фактично працювало протягом року 124,3 бригади, з них: 53,0
загальнопрофільних лікарських бригад, 18,6 спеціалізованих бригад та 52,7
фельдшерських бригад (у добовому розрахунку).
Вплив ВІЛ/СНІДу
У складі Київської міської станції швидкої медичної допомоги та медицини
катастроф існує окремий підрозділ, що займається плануванням та затверженням
програми заходів з профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях. До складу цього
підрозділу входять представники керівництва установи, представники профспілок,
працівники медичної частини та представники робітників інших спеціальностей.
Політика установи щодо профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях була
ретельно розроблена вже кілька років тому і, запроваджувалася після низки
підготовчих етапів, які передували її цьому. Зокрема, було зібрано інформацію про
робочі місця, оцінено потреби колективу, враховано різницю між штатною чисельністю
працівників та наявною кількістю працюючих, знайдено кошти на забезпечення
персоналу засобами індивідуального захисту на робочому місці (частину коштів було
отримано з міського бюджету міста Києва в межах фінансування заходів з реалізації
міської міжгалузевої програми «Здоров'я киян» на 2003–2011 роки).

Заходи на робочому місці
З метою реалізації політики з профілактики ВІЛ/СНІД у виробничій сфері
Київська міська станція швидкої медичної допомоги та медицини катастроф постійно
веде інформаційно-просвітницьку роботу. За допомогою залучених тренерів, фахово
підготовлених лікарів, власних співробітників, що пройшли навчання за програмою
«тренінг для тренерів», профспілкових лідерів, представників громадських організацій,
співробітників проектів технічної допомоги, міжнародних організацій проводяться
лекції з проблематики ВІЛ/СНІДу, на яких присутні одночасно більше 20 вільних на
даний час від оперативних викликів співробітників установи.
Програмою «рівний–рівному» охоплено понад 80 % членів робочого колективу.
Особливо слід наголосити на тому, що робітники мають змогу приймати участь у
профілактичних заходах не у свій вільний час, в межах робочого дня.
Кожен співробітник Київської міської станції швидкої медичної допомоги та
медицини катастроф може безкоштовно отримати презервативи у тренерів програми
«рівний–рівному», всі бригади «швидкої» забезпечені стерильним ін`єкційним
обладнанням. Працівники можуть у медичній частині на теріторії установи отримати
послуги з діагностики хвороб, що передаються статевим шляхом, а також туберкульозу
та опортуністичних інфекцій. Лікувальні послуги доступні у відомчій лікарні.
Всім співробітникам доступне добровільне конфіденційне консультування та
тестування на ВІЛ у окремій службі з консультування догляду та підтримки, що
сформована в установі.
У зв`язку зі специфікою роботи, профілактичні заходи не обмежуються лише
колом співробітників компанії. Працівники Київської міської станції швидкої медичної
допомоги та медицини катастроф беруть участь у заходах на день боротьби зі СНІДом,
проводять методично-роз`яснювальну роботу серед пацієнтів, надають невідкладну
швидку медичну допомогу ВІЛ-інфікованим пацієнтам, здійснюють санітарно-
просвітницьку роботу серед підлітків, постраждалих від пожеж, учасників та свідків
ДТП та інших форс-мажорних обставин, де існує загроза ураження на ВІЛ.
Керівництво станції спрямовує всі зусилля на створення безпечних умов праці,
покращення здоров’я працівників та членів їхніх сімей, зниження ризику ураження ВІЛ
на робочих місцях та під час виконання службових обов`язків.
Заходи, які здійснюються на підприємстві

однією з небагатьох установ, що більше п`яти років поспіль постіно проводить
профілактичну роботу з метою протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу у міській
громаді міста Києва. З метою запровадження стратегії з протидії розповсюдженню
захворюваності на СНІД було проведено наступні заходи:
- розроблено план дій з профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях;
- політика протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу обговорена у колективі та
затвержена керівництвом;
- до колективної угоди внесено відповідні пункти, що передбачають як певні
дії щодо запровадженя заходів із протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу,
так і відповідальність сторін.
З метою подолання дискримінації щодо уражених на ВІЛ та хворих на СНІД та
чіткого виконання норм чинного українського законодавства при прийомі на роботу
відсутнє обов`язкове тестування на ВІЛ, також дотримується норма щодо
неприпустимості обов`язкового тестування, для вже працюючих у Київській міській
станцій швидкої медичної допомоги та медицині катастроф. Усім працюючим
гарантується дотримання конфеденційності щодо особистих та медичних даних,
відсутність дискримінації у кар’єрному рості та отриманні пільг чи заохочень через
ВІЛ-позитивний статус. Працівникам установи забезпечується доступ до використання
усіх переваг запровадженої профілактичної програми: інформаційних матеріалів,
проходження тренінгів, прослуховування лекцій тощо. Також, медичним працівникам
та працюючим фахівцям з інших спеціальностей забезпечується доступ до
проходження добровільного тестування на ВІЛ та сучасних методів лікування
ВІЛ/СНІДу. Фінансово та організаційно забезпечено і заходи підтримки та догляду для
працівників, що живуть з ВІЛ/СНІДом.
Запроваджено практику розповсюдження на робочих місцях інформаційних
матеріалів про небезпеку, можливі шляхі ураження на ВІЛ, а також методи та
механізми запобігання цьому процесу на робочих місцях. Зокрема, в межах ресурсного
забезпечення профілактичних заходів ведеться поширення листівок, буклетів, флаерів,
забезпечення доступу до перегладу відеоматеріалів. З метою оперативного реагування
на інновації запроваджено переодичні публікації на тему профілактики ВІЛ/СНІДу у
відомчих виданнях. У приміщенні Київської міської станції швидкої медичної
допомоги та медицини катастроф проводяться лекції та семінари для співробітників,
працює телефон інформаційної служби.
Оновлення інформації на спеціально облаштованих дошках оголошень
відбувається, як мінімум, один раз на місяць.
Набутий досвід й плани на майбутнє

В умовах фінансової кризи головною перешкодою на шляху до реалізації усіх
запланованих заходів постає проблема достатнього фінансування як медичної галузі в
цілому, так і Київської міської станції швидкої медичної допомоги та медицини
катастроф зокрема.
Розроблена програма профілактичних заходів вже забезпечила зміни у ставлені
як медичного персоналу, так і працівників інших спеціальностей до більш реалістичної
оцінки загроз та наслідків можливого ураження ВІЛ та захворювання на СНІД. Але
поряд із запровадженням внутрішніх організаційно-методичних та просвітницьких
заходів, які планується проводити за рахунок власних ресурсів та залучення
партнерської підтримки з боку громадських організацій та проектів технічної
допомоги, певні частини програми потребуюють обов`язкового державного
фінансування. Особливо це стосується засобів індивідуального захисту лікарів та
забезпечення вільного доступу до антиретровірусної терапії у тих випадках, коли це
може бути потрібним. Також планується продовження співпарці з міською державною
адміністрацією з метою координації роботи з проведення як профілактичних заходів,
так і підвищення кваліфікації працівників та участі фахівців Київської міської станції
швидкої медичної допомоги та медицини катастроф в загальноміських програмах щодо
запобігання та профілактики ВІЛ/СНІД в цілому та на робочих місцях зокрема.
однією з установ-лідерів у справі запровадження профілактичних програм на робочих
місцях задля відвернення загрози поширення ВІЛ/СНІД-епідемії не тільки для
медичних працівників, але й для всіх інших працюючих у штаті установи.
Київська міська станція швидкої медичної допомоги та медицини катастроф
планує і у подальшому зберігати напрацьовані наробки та забезпечувати всім
необхідним для попередження ураження на ВІЛ власних працівників та пацієнтів, що
потребують надання невідкладної швидкої медичної допомоги. Особливу увагу
планується приділяти випадкам роботи із постраждалими внаслідок дорожньо-
транспортних пригод та нещасних випадків із травмами різного ступеня, зокрема таких,
що вимагають постановки крапельниць прямо на місті подій.
Також планується брати участь у освітніх заходах, що відбуваються за ініціативи
та підтримки як МОЗ України, так і ГУ ОЗ міської державної адміністрації.
4.1.2 Політика профілактики Бердянського морського порту

Бердянський морський торгівельний порт – єдиний морський транспортний
вузол Запорізького регіону і один із портів на Азовському морі, що динамічно
розвивається з переробки експортно - імпортних, транзитних і каботажних вантажів. На
01.06.2009 на підприємстві працювало 1760 робітників.
Основні види діяльності:
- перевалка:
- генеральних вантажів(металопродукція, контейнери, обладнання,
металобрухт, лісові ватажі та ін.);
- навалочних вантажів (руда, вугілля, хімічні та мінерально-будівельні
вантажі, кокс та ін.);
- насипних вантаж (зерно, шрот та ін.);
- наливних вантажів (продовольчі олії, світлі нафтопродукти);
- оброблення вагонів, автомашин, суден;
- складування й зберігання вантажів на складах порту, штивка, сепарирування,
зачистка трюмів, кріплення, розкріплення й спецкріплення вантажів;
- перевантаження вантажів на рейді та біля причалів по варіанту "борт-борт"
плавкраном вантажопідйомністю 16 тн.;
- пакетування в мішки насипного вантажу;
- стафіровка контейнерів;
- формування укрупнених вантажних місць;
- підгрупування судових коносаментних партій;
- надаються якірна стоянка й відстійні причали для суден;
- забезпечення суден, зняття льяльних й фекальних вод, сміття, бункеровка;
- контроль за навколишнім середовищем;
- здійснення безпеки згідно з Міжнародною Конвенцією SOLAS-74 та
Міжнародним Кодексом ISPS.
З липня 2008 року у складі Бердянського порту, у відповідності з наказом
Мінтрансзв`язку України «Про реорганізацію Генічеського МТП», постійно діє
відокремлений структурний підрозділ «Генічеський портопункт».
Постійні і потенційні клієнти, ділові партнери порту знаходяться не тільки в
Україні, але й у країнах СНД, Європи, Азії, Африки, Америки. Вигідне географічне
положення, розумна тарифна політика й високий виробничий потенціал
забезпечують швидку та якісну обробку всіх видів вантажів.
Портовий флот порту викунує такі функції:
- своєчасне й якісне обслуговування суден транспортного флоту на акваторії
порту й на зовнішньому рейді;
- организація та здійснення перевезень вантажів і пасажирів судами портового
флоту;
- підтримання чистоти акваторії порту, участь у ліквідації розливів
нафтопродуктів і збирання шкідливих речовин;
- несення аварійно-рятувального чергування.
До постійного складу суден порту належать:
- 2 морських буксира;
- 3 портових буксира потужністю 1200-1600 к.с.;
- лоцманський катер;
- рейдовий катер;
- бункеровщік (бункеровка суден паливом місткістю 1500 тн);
- збиральник льяльних і баластних вод;
- морський нафтосміттязбиральник;
- суховантажне судно вантажеміскістю 140 тн;
- самохідний плавучий кран вантажепідйомністю 16 тн;
- несамохідна баржа вантажемісткістю 1000 тн;
- самохідна баржа «Бирск» (посилання на дошку об'яв «Бирск»);
- пасажирский теплохід «Генерал Кунгурцев», пасажиромісткістю 230 чол.,
район плавання – 50 мільна зона від берега.
Поширення Віл-інфекції, наркоманії, алкоголізму, туберкульозу серед населення
України стало глобальною проблемою теперішнього часу, що сприяє скороченню
тривалості життя, зростанню вжитку медичних послуг, загостренню проблем бідності,
соціальної нерівності, сирітства і може привести до найбільш катастрофічної епідемії в
історії людства.
Оціночний показник поширення ВІЧ/СНІД серед дорослого населення в Україні
є одним з найбільших в Європі, він складає близько 1%. Це пов'язано з ризикованою,
відносно ВІЧ-інфікування, поведінкою молоді, значним поширенням ін'єкційного
вживання наркотиків, ризикованих статевих зв'язків. Особливо небезпечне те, що
переважна більшість ВІЧ інфікованих - це люди працездатного репродуктивного віку.
ВІЧ/СНІД є істотною загрозу для сфери праці: він завдає шкоди найбільш
продуктивній частині робочої сили і знижує рівень доходів, несе значні втрати для
підприємства всіх галузей економіки, знижує продуктивність праці, збільшує виробничі
витрати і кількість випадків втрати кваліфікації і виробничого досвіду. СНІД загрожує
основним правам у сфері праці.
Від дискримінації у сфері зайнятості до збільшення бідності, унаслідок
обмеження доступу до робіт, СНІД загрожує основоположним принципам МОТ, що
стосуються соціальної справедливості і рівноправ'я, а також гідної і продуктивної
роботи в умовах свободи, рівності, захищеності і людської гідності.
Політика установи щодо профілактики ВІЛ/СНІД на робочих місцях була
ретельно розроблена вже декілька років тому і запроваджувлась після низки
підготовчих етапів, які передували її впровадженню.
З методю запобігання епідеміологічним загрозам як для працівників
Бердянського морського торгівельного порту була прийнята стратегічна програма
«Профілактика у виробничому середовищі ВІЛ/СНІДу, алкоголізму, туберкульозу,
хвороб, що передаються статевим шляхом та запобігання їх поширенню, проведення
профілактичної освіти з питань охорони здоров'я, впровадження здорового способу
життя на виробництві, в побуті, в сім'ї на 2006-2011 г.г.»
Основна мета прийнятої програми: запобігання поширенню у виробничому
середовищі ВІЛ-інфекції, алкоголізму, наркоманії, туберкульозу і хвороб що
передаються статевим шляхом, пом'якшення наслідків захворювань для працівників
підприємства і членів їх сімей, а також подолання проявів дискримінації і
дискредитації співробітників на робочих місцях.
Основні завдання програми:
- організація діяльності підприємства у напрямі боротьби з ВІЛ/СНІДом;
- сприяння зниженню рівня ризикованої поведінки серед працівників
підприємства, особливо молоді у віці 18-24 років щодо можливого ураження
ВІЛ;
- сприяння в забезпеченні доступу до діагностики, лікування, піклування і
підтримка людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом.

За рахунок коштів підприємтсва кабінеті охорони праці, а також у приміщеннях
цехів, підрозділів, побутових кімнатах розміщено інформацію:
- прозаходи по профілактиці ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та інших захворювань;
- про наявність в місті консультаційних пунктів і пунктів анонімного
тестування на ВІЛ
- про існуючі телефони довіри, де можна отримати повну інформацію
та консультацію по питаннях наркоманії і ВІЛ/СНІД.
З метою подолання дискримінації щодо уражених на ВІЛ та хворих на СНІД та
чіткого виконання норм чинного українського законодавства при прийомі на роботу
відсутнє обов`язкове тестування на ВІЛ, також дотримується норма щодо
неприпустимості обов`язкового тестування для працівників порту.
Профспілковий комітет на постійній основі надає допомогу працівникам в
оцінці власних ризиків ураження на ВІЛ (як особистих так і групових) і сприяння в
зниженні цих ризиків через ухвалення конкретних рішень, проведення переговорів,
реалізацією навчальних, профілактичних і консультаційних програм.
Комісія профспілкового комітету підприємства по роботі з молоддю проводить
активну роботу за принципом «рівний-рівному» через низку неформальних заходів та
особістих бесід. Також, силами Комисії проводиться інформаційна кампанію,
орієнтована на молодих працівників і жінок. Особлива увага приділяється
незахищеності жінок перед загрозою ураження ВІЛ, а також профілактичним заходам,
що знижують рівень такої незахищеності.
Служба порту по кадрах та побутовим умовам на постійній основі надає
працівникам інформацію про поширення ВІЛ шляхом вживання ін'єкційних наркотиків,
а також про можливість зниження риски такої передачі (програми обміну голок,
шприців в центрах довіри, превентивних заходах запобігання зараженню). Також
службою надається інформація про наявність в регіоні організацій Всеукраїнської
мережі ЛЖВ, координати центрів анонімних алкоголиків, наркоманів, груп
взаємопідтримки.
Заходи, здійснювані на підприємстві

Роботодавець, профспілковий комітет і працівники підприємства дотримуються
національного законодавства і практики ведення переговорів відносно умов праці і
термінів зайнятості з врахуванням питань, пов'язаних з ВІЛ/СНІДом та домовились про
включення положень про захист від ВІЧ/СНІДУ і його профілактику в колективний
договір.
За рахунок власних коштів ДП «Бердянський морський торгівельний порт»
забезпечує лікарськими засобами і інструментами медичну санітарну частину порту
згідно Конвенції МОП №164 "Про охорону здоров'я і медичне обслуговування
моряків". Також забезпечується належний вміст (за кошти підприємства) цехових
медичних аптечок. Проводиться докомплектація аптечок по мірі використання ліків і
заміна їх на нові через закінчення термінів придатності медичних препаратів.
На підприємстві створено ініціативну групу з представників працівників порту,
для якої спеціально проводяться семінарів, тренінги з метою підготовки тренерів для
роботи в трудовому колективі. До підготовки та проведення семінарів залучаються
представникі організацій, що займаються проблематикою ВІЛ/СНІДу. З метою
підтримки достатнього рівня знань членів ініціативної групи, що працюють в колективі
з переодичністью раз на півроку проводяться спеціалізовані семінари.щодо сутності
нових методів профілактики ВІЛ/СНІДу. Постійно проводиться робота по залученню
працівників порту та членів їх сімей до інформаційно-просвітницьких програм з
профілактики ВІЛ/СНІДу.
Головним лікарем відомчої поліклініки разом із газетою «Бердянский портовик»
організована просвітницька робота у робочий час для працівників порту щодо
профілактики і лікування ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, хвороб що передаються статевим
шляхом.
На базі відомчої лікарні запроваджена програма консультування працівників
щодо затосування загальних попереджувальних заходів і проводиться інформування їх
про перші необхідні дії в разі контакту з вірусом ВІЛ. Також проводиться
роз'яснювальна робота про неможливість передачі ВІЛ побутовим шляхом та про
безпеку виробничого спілкування з ВІЛ-інфікованим колегою, про недопустимість
дискредитації такого працівника.

Керівництво Бердянського морського торговельного порту забезпечує безпечні
для здоров'я умови праці, включаючи використання загальнодоступних запобіжних
заходів, забезпечення і експлуатацію захисного устаткування, надання першій
допомоги. З метою підтримки змін у поведінці працівників планується подальше
проведення освітніх заходів за рахунок як підприємства, так і використовуючи
залучення коштів від міжнародних донорських організацій та міского бюджету міста
Бердянськ, про що існує відповідна домовленість на рівні керівництва з міською
державною адміністрацією та міською радою народних депутатів.
Інформація про працівників, пов'язана з ВІЛ/СНІДом, буде строго
конфіденційною і зберігатиметься лише в медичних документах, доступ до яких
визначається рекомендацією МОП №171 щодо служб гігієни праці від 1985 роу, а
також національним законодавством і практикою. Доступ до такої інформації буде
дозволено лише медичному персоналу. Ця інформація може бути обнародувана лише
згідно із законом або за згодою відповідного працівника.
З метою поширення інформації про способи профілактики ВІЛ/СНІДу у напрямі
поглиблення обізнаності працівників про зсаобіи запобігання ураження на ВІЛ і заходи
боротьби із СНІДом плануєть поглиблювати співпрацю між профспілковим комітетом
ДП «Бердянського морськи торгівельний порт» керівництвом порту та представниками
місцевої виконавчої та законодавчої влади.
Профспілковий комітет комітетом ДП «Бердянського морськи торгівельний
порт» планує продовжувати роботу з розповсюдження інформаційних матеріалів про
способи профілактики ВІЛ/СНІДу, проводити освітні заходи як для працівників
підприємства так і приймати участь у загальноміських заходах, що ініціюються
органами місцевого самоуправління.
4.1.3 Політика профілактики санаторію «Синяк» (Закарпатська обл.)

На даний момент трудовий колектив санаторію «Синяк», що розташований у
Мукачівському районі Закарпатської області нараховує 200 осіб, серед яких 10 лікарів
та 32 особи - представники середнього медичного персоналу. Близько 150 працюючих
складають основний технічно-обслуговуючий персонал (без спеціальної освіти), які
працюють позмінно та живуть неподалік саноторію (м. Мукачево, Мукачівський район,
Свалявський район). З усіх працюючих 30% складає молодь віком до 30 років. У 40%
працюючих принаймні один з членів сім’ї є трудовим мігрантом і перебуває на
заробітках у східних та центральних областях України, в Росії, Угорщині, Словаччині,
Польщі, Італії, Іспанії.

Для вивчення актуальності проблематики ВІЛ/СНІДу та запровадження заходів
із попередження ураження на ВІЛ на робочих місцях керівництвом Санаторію «Синяк»
разом із профспілковим комітетом проведена робота, що включала:
- проведення серед членів колективу фокус-групових інтерв'ю, під час яких
виявлялась ставлення працюючих до актуальності проблеми ВІЛ/СНІДу на
виробництві, оцінювався рівень поінформованості щодо можливих шляхів та
причин інфікування на робочому місці, встановлювався рівень обізнаності
відносно засобів профілактики захворювання та дотримання загальних правил
техніки безпеки та санітарно-гігієнічних норм в роботі.;
- з’ясування місцевих проблем щодо ризику поширення ВІЛ/СНІД;
- визначення формальних і неформальних лідерів з числа працівників трудового
колективу, яких можна було б залучити до співпраці у проведенні профілактичної
роботи;
- визначення розміщення навчальних майданчиків для проведення теоретичних і
практичних занять.

До колективної угоди з ініціативи керівництва санаторію було внесено пункти
щодо захисту та покращанню умов праці стосовно ризику інфікування ВІЛ.
Керівництво санаторію “Синяк” разом із представниками трудового колективу
постійно приймають участь у семінарах з профілактики ВІЛ/СНІДу. Для керівництва
проводились семінари за темами: “роль работодавців у процесі запобігання та
створення контролю за поширенням ВІЛ/СНІДу” та “ аспекти реалізації прав паціентів
у контексті прав на охорону здоров”я у вітчизняному сучасному законодавстві”.
Підготовлені та проводяться семінари заняття для персоналу закладу та для
відпочиваючих.

З метою запровадження постійної профілактичної роботи на підприємстві,
керівництвом санаторію «Синяк» разом із профспілковим комітетом зроблені наступні
кроки:
 підготовлений зведений план організації профілактичної роботи з питань
профілактики ВІЛ/СНІДу серед працівників закладу;
 досягнута домовленість про виготовлення за кошти підприємтсва
інформаційно–просвітницкіх буклетів для працівників закладу з
базовою інформацією про права та свободи громадян стосовно
ВІЛ/СНІДУ, з переліком консультативних закладів, кабінетів анонімного
обстеження – накладом 500 примірників (для розповсюдження також серед
членів родин працюючих та пацієнтів/відпочиваючих);
 виготовлено два інформаційні стенди (один стенд – для відпочиваючих,
інший – для працівників закладу), де розміщуються плакати та інша
інформаційно-агітаційна продукція щодо профілактики ВІЛ/СНІДу з
урахованням особливостей цільових аудиторій;
 підготовлено десятихвилинний радіо-ролик звернення до працівників
закладу;
 постійно (щорічно) виготовляються інформаційні плакати для розміщення
на підпиємстві (на стендах)
На спільних щорічних зібраннях трудового колективу відбувається підписання
декларації намірів між керівництвом закладу та головою профспілкового комітету
щодо прав та свобод працюючих в контексті недопущення дискримінації ВІЛ-
інфікованих та СНІД-хворих.

Керівництво санаторію „Синяк”, розуміючи відповідальність за здоров’я як
працівників так і пацієнтів санаторію, підтримуючи та долучившись до політики ВООЗ
та до участі в реалізації глобального програмового документу цієї організації „Здоров’я
для всіх на ХХІ сторіччя” в основі якого є міжсекторальні обов’язки щодо здоров’я, та
визнаючи те, що найвищий рівень здоров’я є одним із основних прав кожної людини,
бажаючи дійсно прийняти участь в національних діях проти поширення епідемії
ВІЛ/СНІДу, взяло на себе наступні зобов’язання:
1. сприяти виконанню заходів національних і регіональних програм
профілактики ВІЛ/СНІДу;
2. сприяти реалізації заходів, що зміцнять знання про проблему ВІЛ/СНІДу у
працівників трудового колективу та їх близького оточення;
3. з метою мобілізації зусиль для забезпечення керованості ситуацією залучати
фахівців галузі охорони здоров’я, журналістів, представників громадського
сектору, академічних закладів, бізнесових структур до просвітницької роботи
з працівниками санаторію, що призведе до поліпшення доступу до виваженої і
потрібної інформації з питань запобігання ВІЛ/СНІДу та допоможе колективу
більш ефективно відповідати на виклик епідемії;
4. забезпечити гуманне і справедливе ставлення до працівників у випадку їх ВІЛ-
інфікування, та дотримуватися принципів недискримінації при прийнятті на
роботу ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, відносячись з повагою до
людської та особистої гідності, неупередженість у ставленні, дотримання
чинного законодавства щодо ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД з
вираховуванням специфіки даного захворювання.
5. гарантувати постійний соціальний і економічний захист, збереження робочого
місця та інші види допомоги хворому члену колективу та їх сім’ям;
6. вносити до колективних угод, що складаються між адміністрацією та
профспілковим комітетом пропозицій стосовно посилення захисту
працівників від ураження ВІЛ/СНІДу та впроваджувати їх в практичну
площину на належному рівні, звітуючись перед колективом про зроблене і
виділяючи для цього певні кошти;
7. створити координаційні ради з правами планування, менеджменту,
моніторингу, аудиту у даному розділі та покласти на них функцію
узагальнення пропозицій від трудящих та внесення поправок, змін і поповнень
до колективної трудової угоди;
8. ініціювати розроблення просвітницьких, превентивних, консультативних,
учбових програм, які будуть пов’язані із іншими оздоровчими програмами, що
вже діють на підприємстві, та тренінгів з питань надання послуг у сфері прав
людини щодо ВІЛ/СНІДу та, дотримуючись закликів, самим бути прикладом
активності в учбовому процесі;
9. ініціювати винесення на розгляд Закарпатської обласної адміністрації та
обласної ради пропозицій до колективної угоди, яка складається між владою
та обласною радою профспілок. Це дозволить поширити кращі існуючі
практики протидії епідемії ВІЛ/СНІДу на інші трудові колективи та різні
соціальні верстви і групи населення та одночасно дозволить поглибити
розвиток управлінської спроможності на всіх ланках щодо перешкоди
розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу в Закарпатській області.
Керівництво санаторію “Синяк” переконане, що співпраця із профспілками та
представниками влади на місцях дасть поштовх до поширення руху та залучення
широких верств працюючого населення до вирішення нагальної державної проблеми,
що, в кінцевому, сприятиме позитивному іміджу України, як соціально орієнтованої
держави, яка прагне разом з Європейським співтовариством зупинити поширення
епідемії ВІЛ/СНІДу в Європі.
4.1.4 Політика профілактики Донецької залізниці

Донецька залізниця пролягає по території Донецької, Луганської, частково
Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей та охоплює близько 13% площі
України. Залізниця в Донбасі є основним видом транспорту та обслуговує більше 4000
клієнтів, зокрема – вугільні шахти, металургійні, коксохімічні, трубні, машинобудівні і
верстатобудівні заводи, збагачувальні фабрики, підприємства хімічної, легкої, харчової
та інших галузей промисловості. Залізниця 44 %, а відвантажує 35% від об’ємів
перевезень «Укрзалізниці». Магістраль має 7 стикових пунктів з іншими залізницями
України, чотири передавальних прикордонних пункти з Росією: Красна Могила,
Квашине, Іловайськ, Лантратівка. На півдні ДонЗД має вихід до Азовського моря через
Маріупольський морський торгівельний порт.
Щорічно Донецька залізниця перевозить у дальньому сполученні більше 12
мільйонів пасажирів та близько 56 млн. осіб – у потягах приміського сполучення.
На підприємстві працює близько 65 тисяч робітників. Основний вид діяльності –
перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом.
Залізниця має розвинену сферу соціальної підтримки працівників. Для
підтримки їх здоров’я існує 17 лікувально-профілактичних закладів: 12 лікарень та 5
лінійних поліклінік.
Ситуація щодо впливу на продуктивні сили підприємства та детальна
діагностика питання поширення ВІЛ/СНІДу серед працівників не проводилася,
оскільки робота з профілактик була ініційована представниками профспілки залізниці.
Загалом, профілактична діяльність ведеться профспілковим об’єднанням підприємства
за підтримки міжнародних донорів, зокрема завдячуючи реалізації проекту з МГО
«Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» (LHSI).

Донецька залізниця є однією з небагатьох установ, де профспілка залізничників
кілька років поспіль постійно проводить профілактичну роботу з метою протидії
поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу. За наполяганням профспілкового комітету Донецької
залізниці з метою запровадження стратегії з протидії розповсюдженню захворюваності
на СНІД до колективної угоди було внесено відповідні пункти, що передбачають, як
певні дії щодо запровадження заходів із протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу, так і
відповідальність сторін.
Зокрема, розділ 5 «Покращання охорони праці» Колективного договору
керівництво Донецької залізниці та організація профспілок доповнили пунктом 5.26
наступного змісту: «Провести на залізничних вузлах Ясинувата, Красний Лиман та
Донецьк комплексні заходи щодо попередження епідемії ВІЛ/СНІДу. Не допускати
дискримінації по відношенню до ВІЛ-інфікованих працівників Дороги. Забезпечити
спільно із лікарськими установами дороги виконання Програми щодо попередження та
діагностики захворювання туберкульозом». Зі свого боку, профспілковий зобов’язався
доповнити Колективну угоду пунктом 5.27 із наступним положенням: «Спільно з
Міжнародною громадською організацією «Соціальні ініціативи з охорони праці та
здоров’я» організувати роботу по запровадженню проекту «Профілактика ВІЛ/СНІДу
та туберкульозу на Донецькій залізниці».

З метою реалізації політики профілактики ВІЛ/СНІДу у виробничій сфері на
Донецькій залізниці силами профспілок постійно проводиться інформаційно-
просвітницька робота.
Забезпечується проведення освітніх заходів щодо профілактики ВІЛ/СНІДу
(розповсюдження друкованих інформаційних видань) проведення лекцій, семінарів, як
для робітників, так і для медичних працівників відомчих лікарень.
На даний момент, завдячуючи системі лекцій і тренінгів вже навчено біля 10 000
працівників Донецької залізниці, в організації працюють тренери програми «рівний-
рівному», тобто самі ж працівники профспілки і підприємств залізниці проводять
санітарно-просвітницьку роботу. До профілактичної діяльності активно долучається
молодь. Існує молодіжна рада профспілки, яка здійснює різні акції у форматі, найкраще
доступному для розуміння молодіжною аудиторією, - театралізовані вистави, ліфлети,
тощо.
У 2008-20089 рр була проведена інформаційна кампанія з залученням
керівництва дороги – Залізниця виділили безкоштовні рекламні місця в поїздах, LHSI
надала плакати та листівки, а профспілковий комітет – займався розповсюдженням цих
листівок через каси – на усіх вокзалах залізниці.
Серед працівників проводиться безкоштовна роздача засобів індивідуального
захисту, зокрема презервативів. У відомчих лікарнях працівникам надається
можливість проходити діагностику та лікування інфекцій, які передаються статевим
шляхом (ІПСШ). Бажаючих пройти тестування на ВІЛ/СНІД лікарня може пере
направити до регіонального центру СНІДу. Найближчим часом планується отримати
за проектом LHSI 1000 швидких тестів для медичних служб залізниці. Інфекціоністи в
лікарнях та поліклініках надають консультації працівникам та членам їхніх родин, але
лікування ВІЛ/СНІДу проводиться у регіональному СНІД-центрі.
За спільним проектом з Міжнародною громадською організацією «Соціальні
ініціативи з охорони праці та здоров’я на впровадження програми з профілактики
ВІЛ/СНІДу на робочому місті було залучено 260 тис євро.
В окремих структурних підрозділах залізниці сформовані комітети з питань ВІЛ
та ТБ. Тренер (представник профспілки) погоджує з керівником питання проведення
занять.

В умовах фінансової кризи головною перешкодою на шляху до реалізації усіх
запланованих заходів постає проблема достатнього фінансування. Одночасно з тим має
биту налагоджений тісний зв'язок профспілок із керівництвом Донецької залізниці з
метою координації спільної роботи по попередженню ураження на ВІЛ працівників
організації.
Найближчим часом планується завершити навчальні сесії та оцінити їх
ефективність. Виходячи з результатів оцінки буде заплановано подальші кроки. На
теперішній момент в колективному договорі закріплена діяльність щодо ВІЛ/СНІД та
ТБ і керівництво організації разом із профспілковим комітетом планує працювати над
виконанням у повному обсязі зазначених там завдань.

4.1.5 Політика профілактики компанії «ХХІ століття»

Компанія «XXI CENTURY INVESTMENTS PUBLIC LIMITED» (ДАЛІ – «XXI
СТОЛІТТЯ») — провідний український девелопер, що працює на ринку України з 1999
року. У 2007-2008 рр у центральному офісі компанії працювало близько 250
співробітників, які спеціалізувалися на розвитку проектів у сфері нерухомості та
будівництва у м. Києві та інших містах України. Компанія спорудила та керує багатьма
об’єктами - офісними та торгівельними центрами, логістичними приміщеннями,
готелями. З грудня 2005 року акції компанії було розміщено на Лондонській біржі.
Детальний вплив епідемії ВІЛ/СНІДу на працівників та економічні показники
компанії не досліджувався.

За ініціативи власника компанії Л. Парцхаладзе та при підтримці членів
Глобальної бізнес-коаліції проти СНІДу, туберкульозу та малярії у рамках здійснення
концепції корпоративної соціальної відповідальності було запроваджено ряд
профілактичних заходів з питань ВІЛ/СНІДу.

У рамках програми профілактики для працівників підприємства було розроблено
відповідну інформаційну продукцію з питань ВІЛ/СНІДу. Усі працівники компанії
пройшли тренінг з питань безпечної поведінки та засобів профілактики ВІЛ-інфекції.
Тренінги та семінари було заплановано проводити з періодичністю один раз на рік.
Топ-менеджмент компанії систематично брав участь у круглих столах та
семінарах, що стосувалися теми профілактики ВІЛ/СНІДу, як в Україні так і за її
межами.
Власник компанії Лев Парцхаладзе є Головою українського представництва
Глобальної бізнес-коаліції проти СНІДу, туберкульозу та малярії і постійно
представляв країну на міжнародних конференціях, що стосувалися питань
профілактики соціально небезпечних захворювань.
Активна діяльність профілактики ВІЛ/СНІДу на підприємстві продовжувалася
більше року до настання фінансово-економічної кризи і була дещо «згорнута» з
об’єктивних причин – зменшення видатків компанії, скорочення чисельності персоналу
тощо. Під час профілактичної діяльності було запроваджено перший етап діяльності –
просвітницькі програми для працівників, які відбувалися у рамках концепції розвитку
корпоративної соціальної відповідальності компанії. Подальші кроки – прийняття змін
до колективного договору, політику профілактики ВІЛ/СНІДу здійснено не було.
Планувалося внесення змін до колдоговору, обговорення та затвердження

політики профілактики, розробка стратегії розсилки інформаційних матеріалів через
внутрішню інтернет-мережу, вставлення кондоматів у санітарних кімнатах тощо.

4.1.6 Політика профілактики, запроваджена на підприємствах корпорації
«Інтерпайп»
Науково-промислова корпорація «Інтерпайп», організована на початку 90-х
років минулого століття є однією із найбільших в Україні бізнесових структур до якої
на момент проведення профілактичної діяльності входили промислові об’єднання, що
спеціалізуються на важкому машинобудівництві (вагонні колеса, труби різного
діаметру тощо), підприємства переробки металу («Дніпровський «Втормет»),
комерційні структури, медіа-холдинг тощо. У липні 2008 року корпорація зазнала
реструктуризації в результаті якої у сфері її діяльності залишилися підприємства з
виробництва труб та коліс.
Корпорація є одним із лідерів по профілактиці ВІЛ/СНІДу на робочих місцях в
Україні та першою стала українським членом Глобальної бізнес-коаліції проти СНІДу,
туберкульозу та малярії (ГБК), а також Глобальної медіа-ініціативи проти СНІДу.
Засновник корпорації В. Пінчук та його дружина О.Франчук впродовж кількох
років через свої приватні фонди роблять вагомий внесок до боротьби з ВІЛ/СНІДом в
Україні.
Партнерами корпорації по запровадженню профілактичної політики виступали
ГБК, Трансатлантичні партнери проти СНІДу, представництва ООН в Україні – МОП,
ВООЗ, ЮНЕЙДС та великі громадські організації.
Вплив епідемії ВІЛ/СНІДу детально не аналізувався, перед початком кампанії
було використано інформацію, отриману від закордонних партнерів – дані соціально-
економічних досліджень, які проводилися в інших країнах та МОП в Україні.

Для запровадження профілактичної діяльності було обрано два підприємства
корпорації – телеканал ICTV, офіс якого розташований у Києві та регіональне
промислове об’єднання «Дніпровський «Втормет» на Дніпропетровщині. Ці дві
організації уособлюють різні географічні та фахові сфери (столичний телеканал, на
якому працюють молоді та досить освічені співробітники та регіональне промислове
підприємство із значною кількістю працівників, що мають середньо-спеціальну або
середню освіту). Планувалося, що у подальшому досвід профілактичної діяльності у
цих колективах буде проаналізовано та на їх основі будуть розроблені різні підходи о
профілактики.
Для працівників обох трудових колективів було запропоновано однаковий
перелік профілактичних заходів, які відрізнялися підходами та методологією. Так, було
закуплено та безкоштовно розповсюджено більш ніж 100 тис. презервативів серед
співробітників «пілотних» підприємств.
Для працівників пілотних підприємств організовано низку навчально-
інформаційних тематичних тренінгів, які проводилися у робочий час на робочому
місці. На тренінгах співробітники отримали інформацію та навчальні матеріали щодо
ВІЛ/СНІДу в Україні, шляхів передачі ВІЛ, прав людини, тестування на ВІЛ і т.п.
Слід зазначити, що не лише працівники «пілотних» підприємств, але й члени їх
родин були задіяні у заходах, що реалізувалися в рамках Програми. Для співробітників
ІСТV проводилися корпоративні пікніки-тренінги для родин, включно з дітьми.
Тренінги для дітей проводилися з урахуванням їх вікової специфіки сприйняття.

У реалізації програми „Профілактика ВІЛ/СНІДу на робочих місцях" було
задіяно більше тисячі працівників одного з металургійних заводів (Дніпропетровський
«ВторМет») та національного телевізійного каналу ІСТV. Головними складовими
програми були: інформаційні та освітні проекти; тестування та консультування; доступ
до догляду та лікування. Телеканал ІСТV та «Дніпропетровський ВторМет» розробили
та впровадили Політику профілактики ВІЛ/СНІД на робочих місцях, наріжним каменем
якої є принцип недискримінації.
Членам трудових колективів було надано можливість проходження тестування
та консультування на ВІЛ, яке до того ж широко рекламувалося і заохочувалося. З
цією метою було розроблено спеціальні інформаційні флаєри з координатами місцевих
СНІД-центрів, де можна анонімно пройти тест на ВІЛ, а також надані веб-ресурси, ІСQ
та телефони довіри, де можна анонімно проконсультуватися з питань ВІЛ/СНІДу.
Співробітникам надавалася інформація щодо можливостей лікування, а також
щодо підтримки людей, що живуть з ВІЛ (групи самопідтримки, координати ВІЛ-
сервісних НУО, надання юридичних, психологічних та інших послуг).

Відповідальні менеджери корпорації трактують проведені профілактичні заходи,
як перший етап профілактичної кампанії, що має вестися постійно і буде поширена на
інші підприємства корпорації. Слід зазначити, що із реструктуризацією корпорації, яка
відбулася у червні 2008 року профілактична діяльність в означених трудових
колективах була призупинена, а фінансово-економічна криза викликала ряд скорочень
на підприємствах «Інтерпайпу».

Додаток 1
РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОРОНАМ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА З ОПТИМІЗАЦІЇ
ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
З ПИТАНЬ ВІЛ/СНІД НА ПІДПРИЄМСТВАХ
РОЗРОБЛЕНІ РОБОЧОЮ ГРУПОЮ З МОНІТОРИНГУ ТА ПОЛІТИКИ З ВІЛ/СНІД У ВИРОБНИЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПРИ

ДЕРЖНАГЛЯДПРАЦІ МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Робоча група створена за ініціативою МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та

здоров’я» (LHSI) та є робочим органом, який сприяє міжвідомчій координації зусиль державних
служб, представників профспілок, роботодавців, громад, міжнародних та недержавних
організацій, які опікуються проблемою ВІЛ/СНІДу в Україні з метою формування та ефективної
реалізації дієвої політики з профілактики ВІЛ/СНІДу на робочих місцях.
До скдаду робочої групи входять представники органів державного управління,
об’єднань роботодавців та профспілок, а також громадські та неурядові організації
Робоча група з моніторингу та політики з ВІЛ/СНІДу у виробничому середовищі на
своєму засіданні 23.09.208 р. розглянула представлені МГО «Соціальні ініціативи з охорони
праці та здоров’я» LHSI результати роботи щодо аналізу наявності на підприємствах України
профілактичних програм запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та протидії дискримінації ВІЛ-
позитивних працівників, Для виконання цього завдання були залучені інспектори
Держнаглядпраці, які здійснювали моніторингові візити на підприємства в усіх регіонах України
Аналіз наданих Інспекторами Держнаглядпраці моніторингових форм профілактичної
діяльності на підприємствах з питань ВІЛ/СНІДу вказує на те, що переважна більшість
підприємств та організації не має чіткого стратегічного плану протидії епідемії ВІЛ/СНІДу. На
більшості обстежених підприємствах відсутні положення у колективних договорах стосовно
питань ВІЛ/СНІДу, відмічено досить низький рівень поінформованості менеджменту та
працівників стосовно означеної проблеми, відсутні комплексні програми профілактики
ВІЛ/СНІДу.
Ознайомленість з проблемами ВІЛ/СНІД
ознайомлені
не надано 19%
інформації
35%
недостатньо
не ознайомлені ознайомлені
19% 27%
Таким чином можна констатувати, що політика профілактики ВІЛ/СНІДу на

підприємствах перебуває у початковій стадії формування, про що свідчать:
• відсутність колективних угод та політик з ВІЛ/СНІДу майже на третині підприємств, що
свідчить про низький рівень забезпечення соціального захисту робітників цих
підприємств, в тому числі з питань ВІЛ/СНІДу,
• низький відсоток підприємств, що включають до колективного договору положення про
профілактику ВІЛ/СНІДу*. Переважно такі положення є колективних договорах на
підприємствах державної форми власності, тоді як приватні підприємства схильні
ігнорувати розробку та втілення профілактичних заходів;
• відсутність у колективних договорах положень щодо різноманітних форм соціального
захисту ВІЛ-інфікованих (доступне медичне обслуговування, в тому числі забезпечення
антиретровірусною терапією, забезпечення можливості проходження тесту на ВІЛ,
надання ВІЛ-інфікованому працівнику можливості виконувати доступну та підходящу
роботу, якщо вона не протипоказана їм за медичними показниками, так довго, як і при
інших захворюваннях тощо).
Головними чинниками, які призводять до відсутності у тексті колективного договору

положень, що мали б забезпечувати профілактику ВІЛ/СНІДу та соціальну підтримку ВІЛ-
інфікованих на підприємствах, є:
• недостатня поінформованість та нерозуміння серйозності проблеми роботодавцями,
невизнання ВІЛ/СНІДу трудовою проблемою;
• низький рівень активності профспілкових організацій у цьому напрямку;
• недосконалість контролю та адміністративного впливу (штрафи, санкції) з боку структур,
що здійснюють контроль;
• відсутність координації діяльності між потенційно зацікавленими сторонами
(держструктурами, роботодавцями, профспілками та громадськими організаціями) на
місцевому рівні
• недостатні фінансові кошти підприємства для забезпечення соціальних програм з
ВІЛ/СНІДу та підтримки ЛЖВ.
З огляду на це, для оптимізації та розширення профілактичної діяльності з питань

ВІЛ/СНІДу у сфері праці конче необхідно активізувати співпрацю соціальних партнерів з
таких напрямків:
Для урядової сторони:

1. Інформування: Активніше залучати Державну службу центрів зайнятості щодо
інформування роботодавців про необхідність запровадження політик і програм
профілактики ВІЛ/СНІДу, мотивувати роботодавців приймати на роботу ЛЖВС.
Запропонувати Державним центрам зайнятості розробити та впроваджувати
навчання ЛЖВ на основі спільних програм навичок життя та самодопомоги з метою
забезпечення свого економічного добробуту.
2. Залучати на обласному рівні головні управління праці та соціальної політики,
територіальні інспекції Держнаглядпраці до роботи Координаційних Рад з питань
ВІЛ/СНІДу та туберкульозу з метою включення до обласних стратегій та планів
діяльності питання профілактики ВІЛ/СНІДу на виробництві через механізм
колективних договорів та контролю за їх виконанням.
3. Управлінню Міністерства праці та соціальної політики України, районним державним
адміністраціям та виконавчим комітетам місцевих рад рекомендувати внесення
положень щодо профілактики ВІЛ/СНІДу до колективних договорів та угод при
проведенні повідомної реєстрації цих документів. Міністерству праці та соціальної
політики України – підготувати листа з рекомендаціями з цих питань до відповідного
департаменту Мінпраці, обласних Головних управлінь праці та соціальної політики,
виконкомів обласних Рад.
4. Включити до переліку обов’язкових, інструктаж щодо заходів запобігання
інфікування ВІЛ на підприємствах усіх форм власності, особливо щодо професій з
підвищеним ризиком інфікування ВІЛ на робочому місці. Запропонувати внесення
змін/доповнень до відповідних нормативних актів, що стосуються охорони праці,
проведення обов’язкових інструктажів, 29 ст 4 п., 153 ст. КЗПП України та Закон про
охорону праці (ст.. 17, ) та відповідні підзаконні акти.
5. Ініціювання відповідними органами законодавчої ініціативи внесення змін та
доповнень до нормативних документів, що регулюють питання, пов’язані з
передбаченням у посадових інструкціях працівників та/або правилах внутрішнього
розпорядку підприємства/організації, які мають доступ до конфіденційної медичної
інформації інших працівників, нерозголошення такої інформації та відповідних
санкцій за порушення цього.
Для профспілок:
1. Більш широке залучення/активізація профспілкових організацій до розробки та
втілення профілактичних програм на підприємствах, ініціювання внесення положень
про забезпечення заходів з профілактики ВІЛ/СНІДу до колективних договорів,
галузевих та регіональних угод тощо. Дієвий контроль за виконанням положень
договору/угоди. Профспілки мають займати активнішу позицію у відстоюванні прав
працівників – членів своїх організацій: активніше співпрацювати з представниками
Держнаглядпраці, складати відповідні подання (за умови невиконання положень
колективних договорів/угод з боку керівництва підприємства/організації) що може
бути підставою для втручання інспекторів Держнаглядпраці та застосування
адміністративних санкцій (штрафів, приписів тощо)
2. Інформування: Співпрацювати з місцевими та міжнародними НУО щодо
проведення інформаційних заходів на підприємствам
Для роботодавців:
3. Інформування: налагодити постійний доступ працівників до актуальної інформації з
питань ВІЛ/СНІДу. (Для економії коштів, можливо передбачити використання вже
розроблених макетів інформаційних матеріалів за рахунок проектів технічної
допомоги та їх тиражування та розповсюдження за рахунок коштів самих
підприємств, що допоможе більш уважно та бережливо відноситися до таких
матеріалів і постійно відслідковувати їх наявність у достатній кількості.)
4. Регламентувати діяльність медичних підрозділів на підприємствах стосовно
питань ВІЛ/СНІДу (навчання безпосередньо самих медичних працівників з питань
профілактики ВІЛ/СНІДу та надання фахових консультацій працівникам.
Направлення та перенаправлення на консультування та тестування на ВІЛ,
обстеження, проведення тренінгів, інформаційних навчань, тощо).
5. Посадові інструкції робітників відділів кадрів, медичних підрозділів
підприємств/організацій та інших служб, які мають доступ до конфеденційної
медицинської інформації про працівника, мають містити пункт про обов’язковість
збереження конфіденційності інформації із зазначенням санкцій адміністративного
покарання (штрафні санкції, звільнення з займаної посади за невідповідністю, тощо)
за порушення данного положення.
Усім сторонам:
6. Мобілізувати зусилля для протидії на робочих місцях епідемії ВІЛ/СНІДу
7. Запропонувати включити до відбіркових критеріїв конкурсу «Кращий роботодавець
року» критерій «наявність програм профілактик ВІЛ/СНІДу на підприємствах»
8. Винести на розгляд Національної тристоронньої соціально-економічної ради при
Президентові України рекомендації, прийняті на засіданні Моніторингової робочої
групи
*Включення до Колективного договору положень, які відстоюють права ВІЛ-інфікованих

працівників, є найбільш ефективним шляхом реалізації політики профілактики ВІЛ/СНІДу та
протидії стигмі і дискримінації у сфері праці.
Так до Колективного договору мають бути включені положення про:
• Прийняття політики підприємства /організації з протидії ВІЛ/СНІДу; розробка та
втілення програм з профілактики ВІЛ/СНІДу
• Проведення профілактичних та роз'яснювальних заходів щодо проблеми ВІЛ/СНІДу
• Забезпечення конфіденційності медичної інформації працівників.
• Забезпечення можливості працівникам проходження тесту на ВІЛ добровільно на
підприємстві або надавати інформацію та перенаправляти працівників до місцевих
закладів, де проводиться добровільне тестування на ВІЛ–
• Забезпечення рівного доступу усіх працівників до соціально-економічного
забезпечення, в тому числі ВІЛ+,
• Забезпечення безпечних умов праці для всіх працівників, в тому числі ВІЛ+
• Надання ВІЛ-інфікованому працівнику можливості виконувати доступну та підходящу
роботу, якщо вона не протипоказана їм за медичними показаннями, так довго, як і при
інших захворюваннях тощо
• Заборона звільнення з роботи та відмови у прийнятті за ВІЛ статусом,
• Виключення дискримінації та стигматизації працівників за ВІЛ статусом

Додаток 2
Гайд для проведення інтерв’ю

з представниками зацікавлених сторін на національному рівні
Тривалість: 45 хвилин.
Сірим кольором виділено уточнюючі запитання.
І. Вступне слово інтерв’юера 3 хв.

(Представлення інтерв’юєра, пояснення цілей та завдань дослідження.)
Доброго дня, мене звуть ______________________________________.

Я представляю ______________________________________________.
Мета цього інтерв’ю - проаналізувати Ваш досвід щодо ініціатив, угод і учасників на рівні
національної політики щодо питань профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці.
З Вашого дозволу, буде відбуватися запис інтерв’ю на диктофон, що допоможе зекономити
час інтерв’ю та зафіксувати повноту Ваших відповідей. При цьому я гарантую, що ніхто із
сторонніх організацій чи осіб (крім дослідницької групи) не буде мати доступ до цієї інформації,
диктофонний запис буде розшифровано і перенесено в текстовий формат, а файл запису
знищено.
ІІ. Інформація про респондента-експерта (2 хв.)
Давайте уточнимо деякі питання. Назвіть, будь ласка,

1) свою посаду ________________________
2) організацію, яку Ви представляете _____________________________
3) як давно Ваша організація займається питаннями, пов’язаними із проблемою
ВІЛ/СНІДу __________________________________________________
ІІ. ГОЛОВНА ЧАСТИНА
Блок запитань стосовно національної політики (проблеми та переваги) – 20-25 хв.
1. Чи вважаєте Ви, що необхідно приділяти більше уваги питанням профілактики

ВІЛ/СНІДу серед загального населення, зокрема такому напрямку як профілактика
ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
(Наведіть, будь ласка, аргументи на підтримку своєї думки.)
2. Як Ви вважаєте, які з десяти основних принципів зі Зводу Практичних Правил

МОП для розробки політики та вдосконалення законодавства, покладені в
основу формування національної політики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері
праці в Україні? (Необхідно поставити «+» у стовпчику відповідно до наданої
відповіді по кожному принципу)
Основні принципи Так Ні Важко сказати
1. Визнання ВІЛ/СНІД проблемою, що
пов’язана із робочим місцем
2. Неприпустимість дискримінації
3. Гендерна рівність
4. Безпечне для здоров’я виробниче
середовище
5. Соціальний діалог
6. Неприпустимість скринінгу (перевірки і
оголошення статусу) як умови для прийняття
на роботу та її продовження
7. Конфіденційність (дотримуватися
конфіденційності медичної та особистої
інформації про працівників)
8. Продовження трудових відносин з ЛЖВ
після з’ясування статусу працівника
9. Профілактика (запровадження
профілактичних заходів протидії ВІЛ-
інфікуванню на робочих місцях)
10. Догляд та підтримка (забезпечення
роботодавцями уходу та підтримки ЛЖВ)
3. Чи можна стверджувати, що в Україні існує національна політика щодо питань

ВІЛ/СНІДу в сфері праці?
(Надайте розгорнуту відповідь та наведіть аргументи)
Уточнюючі запитання:
- Які основні складові, напрями?
- Яка законодавча база?Що необхідно змінити в нормативно-правовій базі?
- Які структури є відповідальними за її впровадження та розвиток?
- Які організації задіяні для її реалізації?
- Чи визначені конкретні цілі? (Які та якими документами)
- Які є форми звітності?
- Чи потрібні зміни організаційного плану (відповідальні, звітність, навчання
тощо)?
- Хто з тристоронніх партнерів повинен в першу чергу ініціювати зміни в
політиці?
- Як Ви оцінюєте наявну політику щодо захисту від дискримінації у зв’язку з
ВІЛ-позитивним статусом у сфері праці в Україні? Чи є вона системною,
дієвою, ефективною на Вашу думку?
- Як би Ви оцінили наявну політику щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері
праці?
4. Чи варто, на Вашу думку, створити єдиний уніфікований документ (стратегію) по
впровадженню та реалізації політики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці? Чи,
можливо, краще модифікувати вже існуючі документи (Нац програми, ген угода,
Закон зі СНІДу, КЗПУ інше)?
3. Як, на Вашу думку, забезпечується політика щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці в
сегменті неформальної зайнятості?
4. Чи існує в Україні досвід міжнародних, транснаціональних угод щодо питань

ВІЛ/СНІДу у сфері праці, які спрямовані на трудових мігрантів, мобільні категорії
робочої сили (водії-дальнобійники, моряки, працівники міжнародного транспорту
тощо)?
- Які організації задіяні задля її впровадження?
- Хто відповідає за її втілення?
- Наведіть приклади найкращої практики (позитивні сторони)
- Чи потрібні будь-які зміни?
5. Чи, на Вашу думку, є перешкоди в українському законодавстві для розвитку та

реалізації тристоронніми партнерами політики щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
(Наведіть, будь-ласка, конкретні аргументи, приклади.)
- Назвіть перешкоди у діяльності центральних органів влади ?
- Профспілок?
- Асоціації роботодавців?
- Назвіть перешкоди у конкретній структурі

6. Що, на Вашу думку, мотивує тристоронніх партнерів розвивати політику щодо
ВІЛ/СНІДу у сфері праці? Чи є необхідність в додаткових документах (розробка
стратегій, програм, внесення змін до вже існуючих, інше) в цій сфері в Україні?
- Назвіть мотивацію для центральних органів влади?
- Асоціації роботодавців?
- Назвіть мотивацію у конкретній структурі
7. Якщо спуститися на рівень окремого підприємства: Як Ви вважаєте, чи є необхідність

у внесенні змін до існуючих профілактичних програм у сфері праці в Україні?
Якщо так, то що, на Вашу думку, має бути включено в ідеальну профілактичну
програму :
За сприянням/ініціативою роботодавця
- Організація та впровадження формальних та неформальних освітніх
заходів щодо профілактики ВІЛ/СНІДу (розповсюдження друкованих
інформаційних видань, проведення інформаційних кампаній на
підприємствах, лекцій, тренінгів, семінарів, інформування методом
«рівний-рівному» і т.д.)
- Підтримка профілактики ВІЛ (доступність презервативів, таких програм,
як зменшення шкоди, пропагування здорового способу життя)
- Надання можливості працівникам проходити діагностику та лікування
інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ) в робочий час
- Доступ до добровільного консультування і тестування (ДКТ)
- Сприяти у доступі до програм консультування, догляду та інших програм
підтримки для ВІЛ-позитивних працівників і/або членів їхніх родин
- Забезпечення сучасними методами лікування (доступ до АРТ)
- Виділення ресурсів (благодійна діяльність) на потреби щодо ВІЛ-
позитивної громади (напр., виділення коштів для дитячого будинку ВІЛ+
дітям і т.п),
- Інше.
8. Чи є, на Вашу думку, необхідність у зборі найкращих практик стосовно питань

ВІЛ/СНІДу у сфері праці та в моніторингу того, яким чином загальні положення угоди
по боротьбі з ВІЛ / СНІДом виконуються? Чи існують моніторингові механізми в цій
сфері?
- Чи визначено, яка інформація, дані, звіти щодо діяльності з профілактики
ВІЛ у сфері праці збирається?
- Хто є відповідальним?
- Форми та терміни звітності?
- Які показники є на сьогодні?
- Наскільки інформативними вони є?
- Які доцільні показники?
- Яку інформацію доцільно збирати? Як часто? Хто за це має відповідати?
- Приклади зворотного зв’язку, використанні та поширення висновків щодо
діяльності у сфері ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
- Чи вважаєте ви, що звітування України міжнародній спільноті за
показником СГАООН щодо профілактики ВІЛ у сфері праці стимулюватиме
активізацію діяльності в цій сфері?
Блок запитань стосовно ролі партнерів та координаційних механізмів – 15 хв.

9. Що Ви знаєте про діяльність координаційних механізмів по контролю та
регулюванню політики щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
- Ваша оцінка ролі Національної-координаційної ради з питань запобігання ВІЛ-
інфекцій/СНІДу (при КМУ)?
- Ваша оцінка ролі Координаційної ради з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та
наркоманії (при Президенті)?
- Що, на Вашу думку, заважає цим органам здійснювати ефективну координацію
процесу впровадження нацполітики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці? Чому?
- Чи можливо інтегрувати питання ВІЛ/СНІДу у сфері праці в органи, які регулюють
діяльність тристоронніх партнерів? Які саме це можуть бути структури?
- Які з цих координаційних органів є найбільш дієвими? Найменш дієвими?
- Який координаційний орган найефективніше здійснюватиме лобіювання національної
політики?І які кроки для цього необхідно здійснити?
- Яка із сторін, на Вашу думку, відіграє сьогодні ключову роль у розробці та по
впровадженню національної політики з ВІЛ у сфері праці?
- Ваші пропозиції щодо покращення системи координації політики щодо питань
12. Оцініть, будь-ласка, роботу робочої групи з моніторингу та політики з ВІЛ/СНІДу у

виробничому середовищі при Державному департамент з нагляду за дотриманням
законодавства про працю Міністерства праці і соціальної політики України?
Чи є потреба в такій групі?

Чи працює ця група ефективно? Що треба зробити щоб покращити роботу/
збільшити вплив на Нац рівні (для ЮНЕЙДС – рекомендувати шляхи взаємодії з НКР і
т.п.)? Хто повинен очолювати таку структуру та бути включеним до її складу?
Яка ідеальна кількість учасників? Може хтось зайвий? Когось треба додати?
13. Яку роль, на Вашу думку, грають наступні зацікавлені сторони для розвитку та
реалізації політики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
- Яка роль роботодавців?
- профспілок?
- державних органів влади?
- міжнародних організацій?
- НПО (громадських, благодійних організацій)?
- представники ЛЖВ?
- інші
Блок запитань стосовно діяльності Організації, яку представляє респондент – 15 хв.
14. Що було зроблено Вашою організацією у сфері розробки/впровадження політики з

питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці? Які проекти реалізовані в цьому напрямку?
(Розкажіть, наведіть приклади)
15. Якщо чогось не вдалося досягти, то що слугувало перешкодою?
16. Які позитивні чинники допомагали вам досягнути успіху?
17. Як би Ви оцінили ресурсне забезпечення діяльності з ВІЛ/СНІД у сфері праці?
18. Чи вважаєте Ви, що розробка, впровадження та поширення програм з профілактики

ВІЛ у сфері праці має починатися з регіонів з більш високим рівнем поширення ВІЛ
та/або зосереджуватися на тих галузях промисловості, чиї працівники є більш
уразливими до передачі ВІЛ?
(Обґрунтуйте, будь ласка, Вашу відповідь)
19. Які це можуть бути галузі, професії, на вашу думку?

20. Чи можете Ви навести приклади успішних, вдалих, кращих програм профілактики у
сфері праці (включаючи проекти проти дискримінації)?
21. Чи можете Ви порадити контакти людей (прізвища, представники яких організацій),

які зможуть надати інформацію, бути корисними для вивчення кращих моделей
роботи з профілактики ВІЛ на конкретних підприємствах, на рівні окремих галузей, в
системі галузевих профспілок тощо?
ІІІ. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5-7 хв.
22. Якими є Ваші побажання стосовно оптимізації механізмів національної політики

щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні?
23. Якщо пізніше у мене з’являться додаткові запитання в цій сфері, чи можу я
зв’язатися з Вами знову?
Відповіді на можливі запитання від респондента. Прощання.

Додаток 3
Гайд для проведення інтерв’ю

з представниками зацікавлених сторін на обласному рівні
Тривалість: 45 хвилин.
Сірим кольором виділено уточнюючі запитання.
І. Вступне слово інтерв’юера 3 хв.

(Представлення інтерв’юєра, пояснення цілей та завдань дослідження.)
Доброго дня, мене звуть ________________________________________________.

Я представляю ________________________________________________________.
Останнім часом різними міжнародними й національними організаціями країни на різних

рівнях реалізовувалися різноманітні заходи, спрямовані на запровадження політики з
профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці та відповідних програм. І дуже важливо задокументувати
все те, що зроблено та що існує, а також те, що на сьогодні є пріоритетами і може бути
зроблено.
Мета цього інтерв’ю - проаналізувати Ваш досвід щодо угод і учасників на рівні обласної
політики щодо питань профілактики ВІЛ/СНІД у сфері праці, а також дізнатися про рівень
готовності впровадження ініціатив у цьому напрямку.
З Вашого дозволу, буде відбуватися запис інтерв’ю на диктофон, що допоможе зекономити
час інтерв’ю та зафіксувати повноту Ваших відповідей. При цьому я гарантую, що ніхто із
сторонніх організацій чи осіб (крім дослідницької групи) не буде мати доступ до цієї інформації,
диктофонний запис буде розшифровано і перенесено в текстовий формат, а файл запису
знищено.
ІІ. Інформація про респондента-експерта (2 хв.)

Давайте уточнимо деякі питання. Назвіть, будь ласка,
1) свою посаду ________________________
2) організацію, яку Ви представляете _____________________________
3) Чи займається і як давно Ваша організація займається питаннями, пов’язаними із
проблемою епідемії ВІЛ/СНІДу __________________________________
ІІ. ГОЛОВНА ЧАСТИНА

Блок запитань стосовно обласної політики (проблеми та переваги) – 20-25 хв.
4. Чи вважаєте Ви, що необхідно приділяти більше уваги питанням профілактики

ВІЛ/СНІДу серед загального населення, зокрема такому напрямку як профілактика
(Наведіть, будь ласка, аргументи на підтримку своєї думки.)
5. Чи можна стверджувати, що в Вашій області (організації) існує позиція/політика щодо

питань ВІЛ/СНІДу в сфері праці?
(Надайте розгорнуту відповідь та наведіть аргументи)
- Які основні складові, напрями?
- Які документи в області регламентують її? (програми, розпорядження і т.п.)
- Які структури є відповідальними за її впровадження та розвиток?
- Які організації задіяні для її реалізації?
- Чи визначені конкретні цілі? (Які та якими документами)
- Які є форми звітності?

- Чи потрібні зміни плану реалізації політики (відповідальні, звітність, навчання
тощо)?
- Хто з партнерів повинен в першу чергу ініціювати зміни в політиці в області?
- Як Ви оцінюєте наявну політику щодо захисту від дискримінації у зв’язку з
ВІЛ-позитивним статусом у сфері праці ? Чи є вона системною, дієвою,
ефективною на Вашу думку?
- Як би Ви оцінили наявну політику щодо профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері
праці?
10. Які на Вашу думку є перешкоди на рівні області для реалізації тристоронніми
партнерами політики щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
(Наведіть, будь-ласка, конкретні аргументи, приклади.)
- Назвіть перешкоди у діяльності обласних органів влади ?
- Роботодавців?
- Які ще?
11. Що, на Вашу думку, мотивує тристоронніх партнерів розвивати політику щодо
ВІЛ/СНІДу у сфері праці? Чи є необхідність в додаткових документах (розробка обл
стратегій, програм, внесення змін до вже існуючих, до обласної угоди, інше) в цій
сфері в області?
Назвіть мотивацію для центральних органів влади?
Профспілок?
Асоціації роботодавців?
12. Чи є, на Вашу думку, необхідність у зборі найкращих практик стосовно питань

ВІЛ/СНІДу у сфері праці та в моніторингу стосовно того, яким чином загальні
положення угоди по боротьбі з ВІЛ / СНІДом виконуються? Чи існують
моніторингові механізми в цій сфері на рівні області?
- Чи визначено, яка інформація, дані, звіти щодо діяльності з профілактики
ВІЛ у сфері праці збирається?
- Хто є відповідальним?
- Форми та терміни звітності?
- Які показники є на сьогодні?
- Наскільки інформативними вони є?
- Які доцільні показники?
- Яку інформацію доцільно збирати? Як часто? Хто за це має відповідати?
- Приклади зворотного зв’язку, використанні та поширення висновків щодо
діяльності у сфері ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
13. Які ланки господарства найбільш представлені у вашій області?
14. Певні професії вважаються більш уразливими до ВІЛ. Яка з цих сфер більше
представлена у вашій області, на Вашу думку?
- медичні працівники
- сфера транспорту (дальнобійники, річковий, залізничний,…)
- інші мобільні категорії робочої сили, трудові мігранти
- сфера послуг
- які б ще професії ви віднесли тих, де треба приділяти увагу питанням
профілактики ВІЛ пильніше за інші?
15. Яким чином ви б порекомендували залучити роботодавців Вашої області до роботи

щодо профілактики ВІЛ у сфері праці? Чи можете ви порекомендувати підприємства
у вашій області для розвитку програм профілактики ВІЛ на підприємствах?
16. Якщо спуститися на рівень окремого підприємства: Як Ви вважаєте, які елементи
існуючих профілактичних програм у сфері праці можливо запроваджувати у вашій
області? Якщо так, то що, на Вашу думку, має бути включено в ідеальну
профілактичну програму :
- Доступ працівникам проходити діагностику та лікування інфекцій, які
передаються статевим шляхом (ІПСШ)
- Доступ до добровільного консультування і тестування (ДКТ) (на
підприємстві або за пере направленням за його межі)
- Формальні та неформальні освітні заходи щодо профілактики ВІЛ/СНІДу
(розповсюдження друкованих інформаційних видань, проведення
інформаційних кампаній на підприємствах, лекцій, тренінгів, семінарів,
інформування методом «рівний-рівному» і т.д.)
- Підтримка профілактики ВІЛ (доступність презервативів, підтримуючих
програм, таких як зменшення шкоди, пропагування здорового способу
життя)
- Програми консультування, догляду та інші програми підтримки для ВІЛ-
позитивних працівників і/або членів їхніх родин
- Забезпечення сучасними методами лікування (доступ до АРТ)
- Виділення коштів (благодійна діяльність) на потреби щодо ВІЛ громади
(напр., виділення коштів для дитячого будинку ВІЛ+ дітям і т.п),
- Інше.
Блок запитань стосовно ролі партнерів та координаційних механізмів – 15 хв.
17. Чи існує координація між зацікавленими сторонами щодо профілактики ВІЛ у сфері
праці у вашій обл? Що Ви знаєте про діяльність координаційних механізмів по
контролю та регулюванню політики щодо ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
- Ваша оцінка ролі обласної координаційної ради з питань запобігання ВІЛ-
інфекцій/СНІДу та туберкульозу?
- Чи обговорюються питання ВІЛ/СНІДу у сфері праці на засіданнях
- Що, на Вашу думку, заважає (та що мотивує) цим органам здійснювати ефективну
координацію процесу впровадження нацполітики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері
праці? Чому?
- Чи інтегровані питання ВІЛ/СНІДу у сфері праці в органи, які регулюють діяльність
тристоронніх партнерів? Які саме це можуть бути структури?
- Якщо ці питання ніде не обговорюються, де б, на вашу думку, треба в першу чергу
їх висвітлювати, щоб досягти реальних змін у області?
- Яка із сторін, на Вашу думку, відіграє сьогодні ключову роль у розробці та по
впровадженню політики з ВІЛ у сфері праці на рівні області?
- Ваші пропозиції щодо покращення системи координації політики щодо питань
13. Яка роль, на Вашу думку, грають наступні зацікавлені сторони для розвитку та
реалізації політики щодо питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці?
- Яка роль роботодавців?
- профспілок?
- обласних органів влади?
- міжнародних організацій?
- НПО (громадських, благодійних організацій, включаючи релігійні
організації)?
- представники ЛЖВ?
- інші

Блок запитань стосовно діяльності Організації, яку представляє респондент – 15 хв.
17. Що було зроблено Вашою організацією/або у ваші області у сфері

розробки/впровадження політики з питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці? (Розкажіть,
наведіть приклади)
18. Якщо чогось не вдалося досягти, то що слугувало перешкодою?
19. Які позитивні чинники допомагали вам досягнути успіху?
24. Як би Ви оцінили ресурсне забезпечення діяльності з ВІЛ/СНІД у сфері праці в вашій

області?
25. Чи вважаєте Ви, що розробка, впровадження та поширення програм з профілактики

ВІЛ у сфері праці має починатися з регіонів з більш високим рівнем поширення ВІЛ
та/або зосереджуватися на тих галузях промисловості, чиї працівники є більш
уразливими до передачі ВІЛ?
(Обґрунтуйте, будь ласка, Вашу відповідь)
26. Чи можете Ви навести приклади успішних, вдалих, кращих програм профілактики у

сфері праці (включаючи роботу проти дискримінації людей, що живуть з ВІЛ)?
27. Чи можете Ви порадити контакти людей (прізвища, представники яких організацій),

які зможуть надати інформацію, бути корисними для вивчення кращих моделей
роботи з профілактики ВІЛ на конкретних підприємствах, на рівні окремих галузей, в
системі галузевих профспілок у вашій області тощо?
28. Для профспілок - Які профспілки представлені у вашій області
ІІІ. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5-7 хв.

29. Якими є Ваші побажання стосовно оптимізації механізмів обласної політики щодо
ВІЛ/СНІДу у сфері праці в Україні?
30. Якщо пізніше у мене з’являться додаткові запитання в цій сфері, чи можу я
зв’язатися з Вами знову?
Відповіді на можливі запитання від респондента. Прощання.

Додаток 4
Витяг із регіональної угоди Хмельницької області
Зобов’язання обласної державної адміністрації:

4.16. Забезпечити систематичне підвищення рівня обізнаності працюючих з проблеми
ВІЛ/СНІДу та його впливу на економіку і ефективність профілактики цього захворювання
безпосередньо на робочих місцях.
Зобов’язання об’єднання організацій роботодавців:

4.51. Забезпечити безпосередньо на виробництві систематичне підвищення обізнаності
працюючих з проблемами, пов’язаними із ВІЛ/СНІДом, його впливом на здоров’я та економіку, а
також ефективності профілактичних заходів.
4.52. Домагатися внесення в колективні договори та угоди заходів щодо запобігання поширенню
епідемії ВІЛ/Сніду у виробничому середовищі. Не допускати дискримінації працівників з ВІЛ-
статусом.

Додаток 5
Анкета для керівників та власників підприємств
Шановний керівник!
Німецьке технічне співтовариство (GTZ) спільно з Міністерством праці та соціальної
політики України ініціюють проведення загальнонаціонального дослідження ситуації з
ВІЛ/СНІДом у сфері праці. Дослідження проводить МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці
та здоров’я»
Для того щоб з’ясувати реальну ситуацію з профілактичною діяльністю у цій сфері
та, можливо, активізувати її, ми звертаємося до Вас із проханням максимально точно
відповісти на запитання даної анкети та надіслати її у електронному чи роздрукованому
вигляді за адресою: office@lhsi.org.ua або
03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 13, оф.2.
Відповіді на запитання анкети займуть у Вас до 15 хвилин часу, проте, є надзвичайно
важливими для дослідження реального стану справ у цій сфері та допоможуть встановити
дієвий заслон епідемії ВІЛ/СНІДу у нашій країні.
З повагою, відділ досліджень
МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я».
При заповненні анкети, необхідно позначити (поставивши Χрестик або галочк۷

навпроти) правильний варіант відповіді (або кілька варіантів, якщо це зазначено
додатково) на запропоноване запитання.
1. На Вашу думку, чи є поширення ВІЛ/СНІДу в Україні проблемою для широких верств

населення?
 так
 проблема стосується тільки певних категорій громадян, які не слідують нормам
загальноприйнятої поведінки (наркоманів, гомосексуалістів, проституток тощо)
 проблема є суто медичною і стосується лише діяльності медпрацівників
 ні
 не знаю
2. Як Ви вважаєте: робоче місце людини може бути майданчиком для ефективної

профілактики ВІЛ/СНІДу?
 так
 ні
 так, але виключно для медичних працівників, які лікують людей з ВІЛ/СНІДом аби убезпечити
їх від інфікування на робочому місці
 так, але лише для регіонів з великою кількість ВІЛ-інфікованих людей
 так, але тільки для підприємств, де працюють ВІЛ-інфіковані люди
Інше (вкажіть Ваш варіант) ____________________________________________________
3. Чи потрібні на підприємстві/організації програми, які підвищують рівень обізнаності

працівників з проблем ВІЛ/СНІДу та шляхів профілактики ВІЛ?
 так, вкрай необхідні
 вірогідно, необхідні
 можуть бути такі програми на робочому місці
 такі програми не є обов’язковими
 немає потреби в таких програмах
 ні
4. Які заходи, на Вашу думку, можуть посприяти розвитку профілактичної діяльності на

робочих місцях? (можна обрати кілька варіантів відповіді)
__ збільшення контролю за такою діяльністю з боку держави
__ збільшення фінансування на профілактичну діяльність
__ розширення рівня знань керівників щодо проблеми ВІЛ/СНІДу
__ зростання чисельності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД працівників
__ введення податкових пільг для підприємств, які здійснюють профілактику на роб.місцях
Ваш варіант _________________________________________________________________
5. Що могло би бути стимулом для керівників підприємств виділяти кошти на

фінансування?
__ наявність ВІЛ-інфікованих осіб на підприємстві
__ можливе зростання прибутку від запровадження такої діяльності
__ якщо необхідність такої роботи буде регламентована законодавчо
__ отримання податкових пільг за здійснення такої діяльності
__ поліпшення репутації підприємства як такого, що на ньому здійснюються соціальні програми
Інше _______________________________________________________________________
6. Хто має виділяти ресурси на профілактичні програми з питань ВІЛ/СНІДу?

 підприємство  держава
 профспілки  працівники
 міжнародні проекти  ніхто
Ваш варіант _________________________________________________________________
7. Чи є на Вашому підприємстві люди, які живуть з ВІЛ/СНІД?

 Так  Ні  Не знаю  Вірогідно є, але вони приховують свій статус
8. Що вже впроваджувалось(впроваджується) на вашому підприємстві для ваших

працівників з метою запобігання ВІЛ/СНІДу? (позначте усі наявні варіанти)
__ прийнята політика (стратегія) профілактики ВІЛ/СНІДу на підприємстві
__ розповсюдження інформаційних матеріалів на цю тему
__ лекції (семінари) з питань ВІЛ/CНІДу для персоналу
__ лекції (семінари) з питань ВІЛ/CНІДу для керівної ланки
__ добровільне тестування на ВІЛ
__ консультування з питань ВІЛ/СНІДу
__ розповсюдження презервативів
Інше ________________________________________________________________________
9. Що конкретно можна організувати на вашому підприємстві/організації для ваших

працівників з метою запобігання ВІЛ/СНІДу? (позначте усі наявні варіанти)
__ поширення інформаційних матеріалів на цю тему
__ лекції з питань профілактики ВІЛ для персоналу
__ добровільне консультування та тестування на ВІЛ
__ підготовка та офіційне затвердження політики (стратегії) профілактики ВІЛ/СНІДу
__ роздача презервативів
Інше _______________________________________________________________________
10. Що заважає ефективно запроваждувати програми з ВІЛ на вашому підприємстві?

__ низький рівень розуміння проблеми __ недостатнє фінансування
__ недостатній контроль з боку держави __ відсутність координації діяльності
__ недостатня нормативно-правова база __ немає хворих на СНІД

__ бракує знань та методології, як це зробити
Інше________________________________________________________________________
11. При наявності сторонньої методичної та технічної допомоги можливе ініціювання

профілактичних програм на вашому підприємстві/організації?
__ беззаперечно «так»
__ скоріше «так»
__ вірогідно
__ низька необхідність у таких програмах
__ ні
12. Яка технічна допомога при ініціюванні таких программ, була б для вас корисною?
__ інформаційно-освітні матеріали
__ розробка політики (стратегії) профілактики ВІЛ/СНІДу для вашого підприємства/організації
__ методичні матеріали
__ допомога експертів (консультантів)
__ додаткова фінансова допомога для реалізації програми
__ спеціалізоване програмне забезпечення для реалізації програми
Інше _______________________________________________________________________
13. Про Ваше підприємство/організацію: ( * - поля обов’язкові для заповнення)

* Кількість працівників _____
* Сфера діяльності
__ банківська сфера __ сфера обслуговування
__ легка промисловість __ харчова промисловість
__ машинобудування та важка промисловість __ освіта
__ нафтогазодобування __ медицина
__ сільське господарство Інше ____________________________
*Форма власності: державна  приватна Інше __________________________

*Для невиробничої сфери:  громадська організація  державна установа
 профспілка  інше _________________
Адреса підприємства: (Область*) _____________________________________________
Назва: ____________________________________________________________________
Контактна особа: __________________________________________________________

ЛІТЕРАТУРА:
1. Практичний посібник із проблем ВІЛ/СНІДу у сфері праці./Видання проекту

SMARTWork. –Київ, 2006.
2. Рудый В. М. «Законодательство Украины в сфере борьбы с ВИЧ/СПИДом.
Современное состояние и пути совершенствования»./Всеукраинская Ассоциация
снижения вреда, Международный фонд «Відродження». — К.: Сфера, 2004.
3. Конституція України: редакція від 30.09.2009 р. – Пошукова система
«Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
4. Практичний посібник МОП: ВІЛ/СНІД та сфера праці. – Женева: міжнародне
бюро праці, 2001/Пер. з англ. під наук. ред. нац. кор. МБП в Україні В.І.
Костриці. – К.: ВІПОЛ, 2002.
5. Кодекс законів про працю України: редакція від 11.06.2009 р. – Пошукова
6. Закон України від 12.12.1991 р. № 1972-ХІІ «Про запобігання захворюванню на
синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». –
Пошукова система «Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi.
7. Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію». – Пошукова
8. Закон України від 16.04.2000 р. №1645-ІІІ «Про захист населення від
інфекційних хвороб». – Пошукова система «Законодавство України»
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 р. № 1642 «Про
затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників
та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час
виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з
цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-
інфекції, і переліку категорій медичних працівників та інших осіб, які
підлягають обов'язковому страхуванню на випадок інфікування вірусом
імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також
на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань,
зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції». – Пошукова система «Законодавство
України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
10. «Інструкція з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження
ВІЛ-інфекцією» Міністерства охорони здоров'я України від 25.05.2000 р. № 120.
– Пошукова система «Законодавство України» //zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi.
11. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 р. «Про утворення
Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-
інфекції/СНІДу. – Пошукова система «Законодавство України»
12. Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії СНІДу в
Україні./Зведений звіт/Київ - 2009.
13. Закон України від 19.02.2009 р. N1026-VI „Про затвердження
Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції,
лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-
2013 роки”. – Пошукова система «Законодавство України»
14. Епідемія ВІЛ/СНІДу – трудова проблема/Бібліотечка Голови профспілкового
комітету/К.: «Профінформ» ФПУ, 2006.
15. Люди и ВИЧ./Международный Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине,
Представництво ЮНЕЙДС в Україні. – К: ТОВ «Фарм-арт», 2001.
16. Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні./Видання проекту
«Врядування з питань ВІЛ/СНІДу в Україні», ПРООН. – Київ, 2008.
17. Практичний посібник із проблем ВІЛ/СНІДу у сфері праці для державних
інспекторів праці./Видання проекту СМАРТ. –Київ, 2005.
18. Програми та політика щодо ВІЛ/СНІДу. Посібник для підприємств, орієнтов
аний на керівників і профспілкових лідерів./Видання проекту СМАРТ. – Київ,
2004.
19. Кунцевська А.В., Лось В.А., Лях Д.О. Реалізація програм профілактики
ВІЛ/СНІД на підприємствах та в організаціях. Посібник для тренерів. – Київ,
2008.
20. Керівникам підприємств, установ та організацій: профілактика ВІЛ/СНІДу на
робочих місцях. Посібник. – К., 2008.
21. Захист медичних працівників: профілактика ВІЛ/СНІДу на робочому місці.
Посібник. – К., 2008.
22. Спільними діями у здорове майбутнє. Ефективні програми профілактики
ВІЛ/СНІДу у виробничому середовищі в Україні. Кращий досвід./Видання
проекту СМАРТ. – К., 2006.
23. Інформаційно-комунікативна стратегія підприємств і організацій, спрямована на
протидію ВІЛ/СНІДу. Практичний посібник./Видання проекту СМАРТ. – К.,
2006.
24. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні. – Женева:
Міжнародне бюро праці, 2007 – К.: «ВІПОЛ», 2007.
25. Managers’ Manual. HIV/AIDS prevention in companies./Transatlantic Partners
Against AIDS (TPAA), The United States Agency for International Development
(USAID), 2006.
26. Development of HIV and AIDS Workplace Policies by NGO’s in Uganda. Case Study
Report./Part of STOP AIDS NOW! Development Project, 2007.
27. A handbook on HIV/AIDS for labour and factory inspectors./ILO Programme on
HIV/AIDS and the World of Work. – Geneva, 2005.
28. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими
об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими
профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки.
29. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні: прогнозування,
моделювання, оцінка./Київ – 2008.
30. Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні./Видавництво
ПРООН./Київ – 2008.
31. Громадський нагляд за державною політикою з ВІЛ/СНІД в
Україні./Міжнародний центр перспективних досліджень./Київ – 2007.
32. Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні./Результати
соціологічного дослідження./Видавництво ПРООН в Україні./Київ – 2008.
33. Оцінка та можливості розширення універсального доступу до профілактики
ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки у Вінницькій області./Виданя
ЮНЕЙДС./Київ – 2007.
ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки у Тернопільській області./Виданя
ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки у Хмельницькій області./Виданя
ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки у Чернівецькій області./Виданя
37. Політики та програми боротьби з ВІЛ/СНІД на робочих місцях/ Варбан М.Ю.,
Демченко І.Л. /Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005.

REPORT GTZ - Investigation - FINAL

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

REPORT GTZ - Investigation - FINAL

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ

У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

* При передруці чи цитуванні посилання на дане дослідження – обов’язкове.

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

АРТ – Антиретровірусна терапія.

ВІЛ – абревіатура «Вірус Імунодефіциту Людини». Ретровірус повільної дії, що

Дискримінація – дія або поведінка, ґрунтована на упередженні. Дискримінація

ЛЖВС – люди, що живуть з ВІЛ/СНІДом.

Політика підприємства з питань ВІЛ/СНІДу – комплекс дій, підтверджений

Програма підприємства з питань ВІЛ/СНІДу – деталізований комплекс дій, що

Робоче місце – місце людини у трудовому колективі та просторі, на якому вона

СІН – споживач ін’єкційних наркотиків.

СНІД – абревіатура «Синдром набутого імунодефіциту» людини – хвороба, яку

Стигма – вживається на позначення усіх видів негативного ставлення та

Сфера праці – збірне поняття, що включає в себе діяльність особи, спрямовану

Тристоронні партнери – представники роботодавців (власників), профспілок та

Трудові відносини – відносини (взаємозв’язки), що виникають у особи у

Перший етап полягав у аналізі документів (угоди, законодавчі та нормативні

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1.1 Національне законодавство з питань ВІЛ/СНІДу у сфері праці.

1.1.1 Законодавство та інституції з питань ВІЛ/СНІДу

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1.1.2 Генеральна угода на 2008-2009 роки

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1.2. Координаційні механізми протидії епідемії на національному рівні

1.2.1 Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-

1.2.2 Координаційна рада з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та

1.2.3 Загальнодержавна Програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції,

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1.2.4 Робоча група з профілактики ВІЛ/СНІДу у сфері праці при Міністерстві

1.3 Ролі тристоронніх партнерів по протидії поширення епідемії ВІЛ/СНІДу

№ Організація, Посада Титри в тексті

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Респонденти, які представляли собою перших осіб та/або їхніх заступників

1.3.1 Ситуація з профілактикою ВІЛ/СНІДу у сфері праці.

Респонденти виділяють з-поміж іншого основні фактори, які доводять

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

На думку експертів, ситуація, з якою стикнулися сьогодні африканські країни,

Основні принципи Так Ні Важко

Найбільшу кількість схвальних відповідей опитаних викликали саме питання

«Та, фактично, найголовнішим, думаю, є – «неприпустимість

Експертами було зазначено і ряд факторів, що впливають на виконання цих

«Вважаю, що вона (політика) не існує.»

«Я думаю, що ні. Більше це ініціативи донорських організацій… Може на

«Хотя и существуют законы, программы, но они не работают, никто не

Частина опитаних підкреслює формальність існування такої національної

«Формально она выписана, а механизмов ее внедрения полностью на

«Мені здається, що взагалі можна сказати, що так. Є відповідні

Вірогідно, лише декларативне існування складових політики та програм

Таку ситуацію з формальною відсутністю дискримінації ВІЛ-інфікованих

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Освітній компонент має бути першочерговим і у політиці конкретного

Для цього слід збирати найкращі існуючі практики з вітчизняних підприємств та

Більшість експертів ствердно відповіла на запитання стосовно наявності

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ/СНІДУ У СФЕРІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

А починатися все має із активної інформаційно-освітньої кампанії для широких

«Информационные материалы. Информационные кампании – это очень

Взагалі широке інформування громадськості – чи не найголовніше з чого має