Щорічна доповідь.2014

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ДУ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

МОЗ УКРАЇНИ»
ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ
ПРО СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ,
САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНУ СИТУАЦІЮ
ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ СИСТЕМИ
ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ.
2013 РІК
Київ – 2014
УДК 614.1:312.6(477):614.2.000.34:369.22
Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та

результати діяльності системи охорони здоров’я України. 2013 рік / за ред.
О. С. Мусія. – К., 2014. – 438 с.
Щорічну доповідь підготовлено відповідно до нормативно-правових документів, які

регламентують розвиток сфери охорони здоров’я України.
Видання містить аналіз сучасних особливостей і тенденцій стану здоров’я населення
України та впливу на нього комплексу чинників зовнішнього середовища.
Доповідь підготовлено науковцями ДУ «Український інститут стратегічних
досліджень МОЗ України» за участю керівників структурних підрозділів Міністерства
охорони здоров’я України та науковців профільних НДІ МОЗ та НАМН України.
Призначається для керівників і спеціалістів органів законодавчої та виконавчої влади
усіх рівнів, організаторів охорони здоров’я, науковців, лікарів, громадськості.
Видається за рішенням Вченої ради ДУ «Український інститут стратегічних

досліджень МОЗ України» (протокол № 2 від 27 лютого 2014 р.).
Головний редактор: Мусій О.С.
Заступники головного редактора: Салютін Р.В., Толстанов О.К.
Редакційна колегія: Голубчиков М.В., Слабкий Г.О., Ященко Ю.Б., Чепелевська Л.А,
Матюха Л.Ф.
Шумило О.В., Ратаніна О.М. – літературні редактори

Степанова І.І. – технічний редактор
Адреса редколегії: 02099, м. Київ, пров. Волго-Донський, 3;

тел.: (044) 576-41-19, факс: (044) 576-41-20
ISBN © Міністерство охорони здоров’я України,

2014
© Український інститут стратегічних
досліджень МОЗ України, 2014
Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію
та результати діяльності системи охорони здоров’я України. 2013 рік
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ............................................................................. 6

ВСТУП (Ціборовський О.М.) .............................................................................................. 10
1. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ (Чепелевська Л.А.,

Рудницький О.П.) ............................................................................................................ 12
1.1. Динаміка чисельності населення ........................................................................... 12
1.2. Зрушення у статево-віковій структурі населення ................................................ 16
1.3. Тенденції народжуваності населення ................................................................... 18
1.4. Тенденції смертності населення ............................................................................ 24
1.5. Тривалість життя ..................................................................................................... 29
1.6. Можливі шляхи підвищення тривалості життя населення ................................. 32
2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ................ 35

2.1. Загальні закономірності стану здоров’я населення (Ситенко О.Р.) ................. 35
2.2. Динаміка стану здоров’я дорослого населення (Карамзіна Л.А.) .................... 41
2.3. Характеристика стану здоров’я дитячого населення (Дудіна О.О.) .................. 46
2.3.1. Захворюваність дитячого населення .......................................................... 47
2.3.2. Аналіз інвалідності дітей та шляхи її профілактики і реабілітації ......... 62
2.4. Аналіз стану здоров’я населення працездатного віку (Карамзіна Л.А.,
Дуфинець В.А.) ........................................................................................................ 66
2.5. Характеристика стану здоров’я населення старших вікових груп
(Григорович В.Р.) .................................................................................................... 71
2.6. Гендерні особливості стану здоров’я дорослого населення (Крапівіна А.А.) .. 75
2.7. Характеристика репродуктивного здоров’я населення (Дудіна О.О.) .............. 81
2.8 Характеристика епідемічного процесу ВІЛ-інфекції (Ященко Ю.Б.). .............. 108
2.9. Захворюваність населення України на туберкульоз (Ященко Ю.Б.) ................. 111
2.10. Стан і проблеми наркоманії та алкоголізації населення (Ринда Ф.П.) ............. 114
3. СТРАТЕГІЇ СКОРОЧЕННЯ ПОШИРЕНОСТІ ХРОНІЧНИХ

НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ (Дячук Д.Д., Грузєва Т.С.,
Зюков О.Л., Іншакова Г.В.) ........................................................................................... 130
4. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

ПРОТИДІЇ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІДУ ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНО
НЕБЕЗПЕЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ (Ященко Ю.Б.) ................................................ 149
5. ХАРАКТЕРИСТИКА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

(Некрасова Л.С., Свита В.М., Рахімова Т.Б., Дренькало М.М.,
Сінгаєвська В.С., Свінцицька Л.О., Зюзь Н.М., Дерев’янко Я.Я., Білоник А.Б.,
Малюк Н.А., Штиль О.В., Ємець М.А., Новохатній Ю.О., Видайко Н.Б.) .......... 154
3
5.1. Аналіз державної політики з питань довкілля та охорони здоров’я ................... 154
5.2. Забезпечення якості води ......................................................................................... 163
5.3. Характеристика якості повітря та у сфері поводження з відходами ................... 166
5.4. Якість та безпека продуктів харчування ................................................................ 168
5.5. Характеристика умов праці ..................................................................................... 170
5.6. Характеристика навчальних і оздоровчих закладів для дітей ............................. 171
5.7. Характеристика радіаційної ситуації...................................................................... 174
6. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЛІКАРСЬКИХ

ЗАСОБІВ У 2013 РОЦІ (Ященко Ю.Б.)...................................................................... 175
7. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНИХ ЗАВДАНЬ

З ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
У 2013 РОЦІ .................................................................................................................... 187
7.1. Пріоритети розвитку охорони здоров’я в 2013 р. та аналіз їх виконання
(Ященко Ю.Б.) ......................................................................................................... 187
7.2. Основи державної політики в сфері охорони здоров’я на 2014 рік
(Істомін С.В.) .......................................................................................................... 191
7.3. Аналіз ходу реформування сфери охорони здоров’я у пілотних регіонах
(Шевченко М.В.) ...................................................................................................... 201
Дніпропетровська область ...................................................................................... 201
Донецька область .................................................................................................... 210
Вінницька область ................................................................................................... 218
Місто Київ ................................................................................................................ 226
Порівняння показників моніторингу реформування між пілотними
проектами за 2013 р. та їх оцінка ........................................................................... 232
7.4. Фінансування та економічні механізми управління галуззю в умовах
Її реформування (Шевченко М.В.) ......................................................................... 242
7.5. Результати інвентаризації високовартісного обладнання у комунальних
закладах охорони здоров’я вторинного та третинного рівнів надання
медичної допомоги в Україні (Лазаренко В.О., Шевченко М.В.) ...................... 259
7.6. Аналіз міжнародного співробітництва та партнерства (Шевельова В.В.,
Кучеренко Н.Т.) ........................................................................................................ 270
8. АНАЛІЗ СТАНУ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ

НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ ........................................................................................... 282
8.1. Мережа закладів охорони здоров’я та основні показники діяльності
(Кондратюк Н.Ю., Торжевська О.М.) .................................................................. 282
8.2. Характеристика стану первинної медико-санітарної допомоги
в регіональному аспекті (Кондратюк Н.Ю., Матюха Л.Ф.,
Торжевська О.М.) .................................................................................................... 287
4
8.3. Характеристика стану, проблем та оптимізації спеціалізованої

та високоспеціалізованої медичної допомоги (Кондратюк Н.Ю.,
Острополець Н..А., Торжевська О.М.) ................................................................. 295
8.4. Аналіз діяльності служби охорони матері і дитини в Україні
(Дудіна О.О.) ............................................................................................................ 313
7.4.1. Організаційні аспекти діяльності служби охорони здоров’я
матері і дитини ............................................................................................. 313
8.4.2. Ресурсне забезпечення служби охорони здоров’я матері і дитини ........ 317
8.4.3. Організація і акушерсько-гінекологічної і неонатологічної
допомоги в Україні ...................................................................................... 328
8.4.4. Медична допомога дитячому населенню .................................................. 350
8.4.5. Діяльність будинків дитини ........................................................................ 366
8.5. Стан, основні проблеми та перспективи розвитку системи паліативної
та хоспісної допомоги в Україні (Князевич В.М.) ................................................ 372
8.5.1. Актуальність проблеми розвитку системи паліативної та хоспісної
8.5.2. Потреби населення України у паліативній та хоспісній допомозі .......... 372
8.5.3. Аналіз ситуації щодо забезпечення населення паліативною
та хоспісною допомогою ............................................................................. 374
8.5.4. Проблеми розвитку системи паліативної та хоспісної допомоги
в Україні ........................................................................................................ 382
8.5.5. Пропозиції щодо сприяння розвитку системи паліативної та хоспісної
9. СТАН ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕЛЕМЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
(Кривенко Є.М.)............................................................................................................... 385
10. СТАН ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

ТА ПРОФІЛАКТИКИ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
(Ринда Ф.П.) .................................................................................................................... 401
11. ПОЛІТИКА ЩОДО КОНТРОЛЮ НАД ТЮТЮНОМ В УКРАЇНІ

(Красовський К.С., Григоренко А.А.) ........................................................................... 411
12. СТАНДАРТИЗАЦІЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА КОНТРОЛЬ

ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ (Ярош Н.П.) ............................ 419
БІБЛІОГРАФІЯ ................................................................................................................... 428
5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АГ – Артеріальна гіпертензія
АЗП/СМ – Амбулаторія загальної практики / сімейної медицини
АКДП – Абсорбована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина
АПЗ – Амбулаторно-поліклінічні заклади
АПН – Академія педагогічних наук України
АРТ – Антиретровірусна терапія
БПР – Безперервний професійний розвиток
ВААРТ – Високоактивна антиретровірусна терапія
ВАОЗ – Всесвітня асамблея охорони здоров’я
ВВП – Внутрішній валовий продукт
ВІЛ – Вірус імунодефіциту людини
ВМД – Вторинна (спеціалізована) медична допомога
ВМНЗ – Вищий медичний навчальний заклад
ВМС – Внутрішньоматкова спіраль
ВНЗ – Вищий навчальний заклад
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ГДК – Гранично допустима концентрація
ГІМ – Гострий інфаркт міокарда
ГКІ – Гостра кишкова інфекція
ГМО – Генетично модифіковані організми
ГРВІ – Гострі респіраторні вірусні інфекції
ГРЗ – Гостре респіраторне захворювання
ГРІ – Гостра респіраторна інфекція
ГУ ДСЕС – Головне управління державної санітарно-епідеміологічної служби
ГУОЗ – Головне управління охорони здоров’я
ГХ – Гіпертонічна хвороба
ДАІ – Державна автоінспекція
ДІ – Довірчий інтервал
ДКЛ – Дитяча клінічна лікарня
ДЛ – Дільнична лікарня
ДМ – Доказова медицина
ДП – Державне підприємство
ДТП – Дорожньо-транспортна пригода
ДУ – Державна установа
ДУС – Державне управління справами
ДЦП – Дитячий церебральний параліч
ЕКГ – Електрокардіографія
6
ЕМД – Екстрена медична допомога

ЄМШСЗ – Міжнародний проект «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»
ЄРБ – Європейське регіональне бюро
ЄС – Європейський Союз, до якого входять 27 країн Європи
ЄТС – Єдина тарифна сітка
ЗДВ – Міжнародна програма «Здоров’я для всіх»
ЗМ – Міжнародна програма «Здорові міста»
ЗМІ – Засоби масової інформації
ЗН – Злоякісні новоутворення
ЗОЗ – Заклад охорони здоров’я
ЗП/СМ – Загальна практика / сімейна медицина
ЗПСШ – Захворювання, які передаються статевим шляхом
ЗПТ – Замісна підтримувальна терапія
ЗСЖ – Здоровий спосіб життя
ІВВВ – Інваліди Великої Вітчизняної війни
ІКТ – Інформаційно-комунікаційні технології
ІПС – Інформаційно-пошукові системи
ІПСШ – Інфекції, що передаються статевим шляхом
ІФА – Імуноферментний аналіз
ІХС – Ішемічна хвороба серця
КДМ – Клініка, дружня до молоді
КЕК – Клініко-експертні комісії
КМДА – Київська міська державна адміністрація
КМУ – Кабінет Міністрів України
КН – Клінічні настанови
КП – Клінічні протоколи
ЛЗП/СЛ – Лікар загальної практики / сімейний лікар
ЛЗ – Лікарський засіб
ЛК – Лікувальні каси
ЛПМД – Локальні протоколи медичної допомоги
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МДКЛ – Міська дитяча клінічна лікарня
МЗ – Медичне забезпечення
МІ – Мозковий інсульт
МК – Міністерство культури
МКЛ – Міська клінічна лікарня
МКХ-10 – Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду
МЛ – Міська лікарня
МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій
МО – Міністерство оборони
7
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я

МОН – Міністерство освіти та науки
МС – Материнська смертність
МСЕК – Медико-санітарні експертні комісії
МСЧ – Медико-санітарні частини
НАМН – Національна академія медичних наук
НАН – Національна академія наук
НДІ – Науково-дослідний інститут
НДР – Науково-дослідна робота
НДУ – Науково-дослідна установа
НМАПО – Національна медична академія післядипломної освіти
ім. П.Л. Шупика
НМДГ – Неоподатковуваний мінімум доходів громадян
ОДА – Обласна державна адміністрація
ОЗТ – Опіоїдна замісна терапія
ОКЛ – Обласна клінічна лікарня
ОЛ – Обласна лікарня
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ОХМАТДИТ – Охорона материнства та дитинства
ПЛР – Полімеразна ланцюгова реакція
ПМСД – Первинна медико-санітарна допомога
ПТНЗ – Професійно-технічний навчальний заклад
ПХД – Паліативна та хоспісна допомога
ПЦ – Перинатальний центр
РКЛ – Районна клінічна лікарня
РЛ – Районна лікарня
СБУ – Служба безпеки України
СДА – Стандартна доза алкоголю
СДЛ – Сільська дільнична лікарня
СЕС – Санітарно-епідеміологічна станція
СІН – Споживачі ін’єкційних наркотиків
СЛА – Сільська лікарська амбулаторія
СМП – Середній медичний персонал / працівник
СМТ – Селище міського типу
СНІД – Синдром набутого імунодефіциту
СОТЖ – Середня очікувана тривалість життя
ССЗ – Серцево-судинні захворювання
СТМО – Спеціалізоване територіально-медичне об’єднання
СШМД – Станція швидкої медичної допомоги
ТБ – Туберкульоз
8
ТЗ – Транспортний засіб
ТМД – Третинна (високоспеціалізована) медична допомога
ТМО – Територіальне медичне об’єднання
ТЧХ – Товариство Червоного Хреста
УВК – Учбово-виробничий комплекс
УЗД – Ультразвукова діагностика
УКПМД – Уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги
УОЗ – Управління охорони здоров’я
ФАП – Фельдшерсько-акушерський пункт
ФП – Фельдшерський пункт
ФПО – Факультети післядипломної освіти
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ХНІЗ – Хронічні неінфекційні захворювання
ХОД – Хвороби органів дихання
ХСК – Хвороби системи кровообігу
ЦВХ – Цереброваскулярні хвороби
ЦД – Цукровий діабет
ЦКРЛ – Центральна клінічна районна лікарня
ЦМЛ – Центральна міська лікарня
ЦМС МОЗ – Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України
ЦРЛ – Центральна районна лікарня
ЦСЕС – Центральна санітарно-епідеміологічна станція
ЧАЕС – Чорнобильська атомна електростанція
ШВЛ – Штучна вентиляція легень
ШВЛ – Штучна вентиляція легень
ШМД – Швидка медична допомога
ШМД – Швидка медична допомога
ШСЗ – Всеукраїнський конкурс-захист сучасної моделі навчального
закладу – «Школа сприяння здоров’ю»
ЮНІСЕФ – Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй
ЯМД – Якість медичної допомоги
CINDI – Інтегрована програма профілактики неінфекційних захворювань
ESPAD – Міжнародне опитування
EUROHIS – Програма Всесвітньої організації охорони здоров’я з медико-
соціологічних досліджень
GMP – Good Manufacturing Practice (Належна виробнича практика)
ISO – Серія міжнародних стандартів
9
ВСТУП
Серед пріоритетних напрямів діяльності центральних та регіональних органів

виконавчої влади у сфері охорони здоров’я у 2013 р. продовжувалися формування мережі
первинної медичної допомоги на основі нових стандартів; подальша робота над
формуванням інституту сімейної медицини і підвищенням кваліфікації сімейних лікарів;
підвищення стандартів надання екстреної медичної допомоги; реалізація Національного
проекту "Нове життя – нова якість охорони материнства і дитинства"; модернізація
медичної допомоги вторинного рівня; формування електронних реєстрів пацієнтів;
підвищення якості медичної допомоги шляхом розробки та впровадження стандартів
медичної допомоги на засадах доказової медицини, насамперед покращення надання
медичних послуг вразливим верствам населення – людям похилого віку, інвалідам, дітям;
посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи за усіма напрямками діяльності
Міністерства охорони здоров’я України.
Серед здобутків реформування сфери охорони здоров’я у 2013 р. можна відзначити
реорганізацію надання екстреної медичної допомоги, яка зумовила скорочення часу доїзду
швидкої допомоги до хворого та більш широке застосування тромболізису при гострих
станах, спричинених серцево-судинними захворюваннями. Результатом проведення
регіоналізації перинатальної допомоги упродовж 2012–2013 рр. стало відкриття 12
перинатальних центрів ІІІ рівня – у Кіровоградській, Харківській, Донецькій,
Дніпропетровській, Житомирській, Полтавській, Хмельницькій, Рівненській, Луганській,
Запорізькій областях, в Автономній Республіці Крим та м. Києві, а також Криворізького
міжрегіонального центру ІІ рівня у Дніпропетровській області. На сьогодні МОЗ України
спільно з НАМН України, Національним проектом розроблено єдину стратегію
підготовки медичного персоналу для роботи у перинатальних центрах.
У 2013 р. розпочато реалізацію Національного проекту «Вчасна допомога»,
прийнято і розроблено закони, які спрямовані на боротьбу з тютюнокурінням та
зловживанням алкоголем. Впровадження пілотного проекту щодо державного
регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою заклало
фундамент для ефективної системи державного регулювання цін на лікарські засоби та
системи реімбурсації  сучасних інструментів реалізації конституційних прав громадян на
охорону здоров’я і соціальне забезпечення.
На Парламентських слуханнях на тему «Сучасний стан, шляхи і перспективи
реформи у сфері охорони здоров’я України», які відбулися 5 червня 2013 р. у Верховній
Раді України і стали фактично першим загальнодержавним майданчиком для обговорення
такої соціально значущої та стратегічно важливої для держави і кожного громадянина
теми, як реформування системи охорони здоров'я, було наголошено, що з поширенням
сімейної медицини тісно пов’язані запровадження профілактики захворювань, що є одним
із ключових пріоритетів національної політики охорони здоров’я, пропаганда здорового
способу життя як основи нової культури «високої якості життя», зміна ціннісних
орієнтирів в охороні здоров’я.
10
У 2014 р. завершується реалізація пілотного проекту реформування сфери охорони

здоров’я. Тому одним із пріоритетних завдань 2013 р. було проведення аналізу ходу
реформування галузі у пілотних регіонах з метою врахування позитивного досвіду та
виправлення допущених помилок. Головним досягненням реформи можна вважати те, що
розпочала працювати передова охорони здоров’я  її первинна ланка, як у пілотних, так і в
непілотних регіонах. Важливим досягненням є зростання заробітної плати працівників
первинної ланки; почали вирішуватися питання забезпечення медичних працівників
житлом, транспортом, засобами зв’язку тощо.
Важливим завданням, яке знаходиться у площині реформування сфери охорони
здоров’я у 2014 р., є створення підґрунтя для введення системи державного медичного
страхування, яке дозволить забезпечити не менше 80% безкоштовного медикаментозного
забезпечення застрахованого пацієнта, щорічно залучати до 6 млрд грн на оновлення
матеріально-технічної бази лікарень і на 20–30% підвищувати зарплату лікарям.
Реформа системи охорони здоров’я України здійснюється без відриву від сучасних
тенденцій розвитку медичної галузі та з урахуванням практичних рекомендацій
європейських колег. Україна підтримує усі напрямки європейської політики «Здоров’я-
2020». Цей важливий стратегічний документ допомагає МОЗ України заручитися дієвою
підтримкою вищого керівництва країни в реалізації реформ, а також максимально
активізувати міжсекторальну взаємодію з усіма органами виконавчої влади з метою
покращення охорони здоров’я населення.
11
1. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
1.1. Динаміка чисельності населення
На початок 2014 р., за оцінкою Державної служби статистики, чисельність

населення України становила 45 426 тис. осіб, з них 31 336,6 тис. осіб (69%) проживало в
міських поселеннях, а 14 089,6 тис. осіб (31%) – у сільській місцевості.
За чисельністю населення Україна входить в п’ятірку найбільших країн Європи,
займаючи на початок 2014 р. п’яте місце після Німеччини, Великобританії, Франції та
Італії. У першому десятиріччі ХХІ століття населення України продовжувало
зменшуватись, хоча і з помітним сповільненням у 2009–2013 рр., в результаті чого до
початку 2014 р. воно скоротилося за останні п’ять років на 0,9 млн осіб, а протягом
минулого року – на 81 тис. осіб, або на 0,2% (табл. 1.1.1). Таким чином, згідно з даними
поточної демографічної статистики, населення сучасної України за своєю чисельністю
приблизно відповідає населенню України на середину 1965 року.
Таблиця 1.1.1
Чисельність наявного населення на початок року та її зміни в Україні у 2010–2013 рр.
Чисельність наявного населення, тис. осіб Зміни чисельності населення, 2010 р. = 100%
Рік все міські сільські все міські сільські
населення поселення поселення населення поселення поселення
2010 45962,9 31524,8 14438,1 100,0 100,0 100,0
2011 45778,5 31441,6 14336,9 99,6 99,7 99,3
2012 45633,6 31380,9 14252,7 99,3 99,5 98,7
2013 45553,0 31378,6 14174,4 99,1 99,5 98,2
2014 45426,2 31336,6 14089,6 98,8 99,4 97,6
Скорочення чисельності населення України відбувається в основному через стійке

природне зменшення, тобто перевищення числа смертей над числом народжень (рис.
1.1.1). Вперше воно було зареєстровано у 1991 р., а до початку 2014 р. його сукупна
величина за 1991–2014 рр. перевищила 6 млн осіб, або майже 12,5% до чисельності
населення України на 1 січня 1991 р.
20
16,6
16,4
16,2
16,3
16,0
16,0
18
15,7
15,3
15,4
15,4
15,3
15,2
15,2
14,9
14,9
14,6
14,7
14,5
14,5
14,4
14,2
16
13,4
12,9
14
12
12,1
10
11,4
11,4
11,1
11,0
11,1
10,7
11,0
10,8
10,2
10,0
8
9,8
9,6
9,2
9,0
9,0
8,7
8,4
8,5
8,1
7,8
7,7
6
7,8
4
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
Народжуваність Смертність
Рис. 1.1.1. Динаміка загальних коефіцієнтів народжуваності та смертності населення України

у 1991–2013 рр. (‰)1
1 Всі дані до розділу надані за розрахунком Державної служби статистики України
12
1. Аналіз демографічної політики в Україні
Зменшення чисельності населення в Україні відзначалось і раніше – у роки Першої

світової і Громадянської воєн, голоду і репресій 1930-х років, Другої світової війни, але
убуток населення, який розпочався в 1990-х роках, має довготривалий та сталий характер.
На відміну від попередніх періодів скорочення населення, коли убуток був обумовлений
недемографічними чинниками, в 1990-ті роки він був визначений самим ходом
демографічного розвитку. Природне скорочення населення України обумовлене тим
режимом відтворення населення з низькими рівнями смертності і народжуваності, що
склалися в Україні вже до 1960-х років, – з відносно низькою смертністю і
народжуваністю, які не забезпечували простого заміщення поколінь. Протягом деякого
часу природний приріст ще залишався відносно високим, в основному через особливості
вікової структури населення, в якій був накопичений певний потенціал демографічного
зростання. Але в міру вичерпання цього потенціалу природний приріст почав
знижуватися. Тим не менше аж до початку 90-х років минулого століття він в основному і
забезпечував зростання населення України. Починаючи з 1991 р., це зростання
припинилося і змінилося убутком населення (рис. 1.1.1).
Скорочення природного убутку населення України за декілька останніх років –
явище швидше за все тимчасове, обумовлене перехідними факторами. Серед них – значне
зростання числа жінок дітородного віку (результат підвищення народжуваності в 1980-ті
роки), що сприяє збільшенню числа народжень, а також призупиненню зростання і навіть
скороченню числа літніх людей, що сповільнювало зростання числа смертей. Починаючи
з 2001 р., 60-річну межу переходили нечисленні покоління 1941 і наступних років
народження, внаслідок чого число людей у віці 60 років і старше скоротилося протягом
2002–2006 рр. майже на 10%; з 2007 р. чисельність цього вікового контингенту знову
почала повільно збільшуватись.
Вплив вказаних обох факторів вже слабшає, але деякий час ще збережеться, що
сприятиме подальшому скороченню природного убутку населення.
Вже у 20-х роках поточного століття число потенційних матерів повернеться до
рівня початку 1990-х років, а зростання числа літніх людей знову набере силу за рахунок
численних повоєнних поколінь, народжених у 1949–1960 рр. У результаті структурні
фактори, дуже сприятливі з точки зору формування природного приросту в першому
десятиріччі ХХІ ст., із середини другого десятиріччя стануть, навпаки, дуже
несприятливими.
Ще один чинник, який обумовив сповільнення природного убутку населення
України останнім часом, – сприятливі зміни у динаміці народжуваності в результаті
активізації соціально-демографічної політики. Досвід багатьох країн показує, що наявне
підвищення народжуваності в Україні внаслідок заходів демографічної політики не буде
довготривалим і сталим.
Зараз сприятливі зміни вікової структури посилюють позитивний ефект
поліпшення показників народжуваності, але через декілька років зміни вікового складу
будуть діяти у протилежному напрямі, послаблюючи ефект досягнень демографічної
політики. За всіма наявними оцінками, очікувані підвищення рівня народжуваності і
зниження смертності, навіть за найоптимістичнішими прогнозами, неспроможні
13
нейтралізувати вплив несприятливих структурних змін, внаслідок чого зростання

природного убутку населення відновиться.
Це зростання може бути більшим або меншим, залежно від того, наскільки
найближчими роками вдасться знизити смертність і підвищити народжуваність, але таких
змін смертності і народжуваності, які б повністю виключили збільшення природного
убутку населення України, за жодним демографічним прогнозом не очікується.
Останнім часом фактором протидії убутку населення України виступає
міграційний чинник. За даними Держслужби статистики, протягом 2010–2014 рр. в
Україну прибуло на 127 тис. осіб більше, ніж вибуло за її межі (табл. 1.1.2). Однак такі
обсяги додатного сальдо міграції неспроможні істотно вплинути на депопуляційний тренд
динаміки населення України.
Зміни чисельності наявного населення України за період 2009–2013 рр.
Чисельність У тому числі
Загальний
наявного
приріст адміністративно-
Рік населення на природний міграційний
(убуток), територіальні
початок року, приріст приріст
тис. осіб перетворення
тис. осіб
Все населення
2010 45962,9 -184,4 -200,5 16,1
2011 45778,5 -144,9 -162,0 17,1
2012 45633,6 -80,6 -142,4 61,8
2013 45553,0 -126,8 -158,7 31,9
2014 45426,2
Міське населення
2010 31524,8 -83,1 -104,5 21,4
2011 31441,6 -60,8 -82,1 21,3
2012 31380,9 -2,2 -70,2 65,5 2,5
2013 31378,6 -42,0 -82,3 40,0
2014 31336,6
Сільське населення
2010 14438,2 -101,3 -96,0 -5,2
2011 14336,9 -84,1 -79,9 -4,2
2012 14252,8 -78,4 -72,2 -3,6 -2,5
2013 14174,4 -84,8 -76,4 -8,1
2014 14089,6
За роки незалежності помітні зміни відбулися у динаміці міського та сільського

населення України. Якщо раніше число жителів міських поселень швидко збільшувалось
абсолютно і відносно, а число сільських жителів – скорочувалось, то в останні два
десятиріччя міське населення також скорочувалось. У 1993 р. статистичними органами
України вперше за повоєнні роки був зареєстрований убуток міського населення.
У підсумку за період 1993–2014 рр. чисельність міського населення скоротилась на 4,1
млн осіб, а за останні п’ять років – на 0,2 млн осіб.
Сільське населення також зменшувалось – на 2,7 млн осіб за останні 20 років (рис. 1.1.2).
14
60
50
52,2
52,1
52,1
51,7
51,9
51,3
50,8
50,4
49,9
49,4
48,9
48,5
48,0
47,6
47,3
46,9
46,6
46,4
46,1
46,0
45,8
45,4
45,6
45,6
40
35,5
35,3
35,1
35,4
35,1
34,8
30
34,4
34,0
33,7
33,3
33,0
31,9
32,3
32,6
32,1
31,8
31,3
31,7
31,6
32,0
31,5
31,4
31,4
31,4
20
16,9
16,1
16,7
16,5
16,8
16,6
16,8
16,4
16,0
15,9
15,7
16,3
16,2
15,5
15,3
15,1
14,9
14,7
14,1
14,6
14,3
10
14,3
14,2
14,4
0
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
Все населення Міське населення Сільське населення
Рис. 1.1.2. Динаміка чисельності населення України у 1991–2014 рр. (млн осіб)
Формування чисельності міського та сільського населення у 2009–2013 рр.

відбувалося за рахунок усіх трьох складових: природного і міграційного приросту
(убутку), а також адміністративно-територіальних перетворень. При цьому природний
убуток для міста та села став основним довготривалим фактором зменшення чисельності
населення (табл. 1.1.3).
Загальні коефіцієнти природного приросту (зменшення) та показники життєвості
населення України у 2009–2013 рр.
Загальні коефіцієнти природного
Показник життєвості населення
приросту (зменшення) населення (‰)
міські міські
Рік
поселення міські сільська поселення міські сільська
та сільська поселення місцевість та сільська поселення місцевість
місцевість місцевість
2009 -4,2 -2,9 -7,0 0,73 0,79 0,63
2010 -4,4 -3,3 -6,7 0,71 0,76 0,64
2011 -3,5 -2,6 -5,6 0,76 0,80 0,68
2012 -3,1 -2,2 -5,1 0,79 0,83 0,71
2013 -3,5 -2,6 -5,4 0,76 0,80 0,69
Серед регіонів України за чисельністю населення виділяються Донецька область

(4343,9 тис. осіб, або 9,6% населення України, на початок 2014 р.), м. Київ (2868,7 тис.
осіб, або 6,32%) і Харківська область (2737,2 тис. осіб, або 6,0%). На Львівську, Одеську і
Луганську області припадає по 5,0–5,6% населення країни, а на решту регіонів – менше,
ніж по 3%. Найменша кількість населення наразі у Чернівецькій (907,2 тис. осіб) і
Кіровоградській (908,5 тис. осіб) областях.
Скорочення чисельності у 2009–2013 рр. спостерігалося у переважній більшості
регіонів України. Найбільше скоротилося число жителів Чернігівської (на 4,86%
порівняно з 2009 р.), Сумської (на 4,31%), Луганської та Кіровоградської (на 3,9%)
областей. У групі п’яти західних областей (Волинська, Рівненська, Івано-Франківська,
15
Чернівецька та Закарпатська) чисельність населення станом на 31.12.2013 р. зберігалася

практично на рівні показників початку 2009 р.
Зростання населення протягом останніх п’яти років зафіксовано у м. Києві (на
3,7%) та Севастополі (1,5%).
1.2. Зрушення у статево-віковій структурі населення
Статево-віковий склад населення – це узагальнене відображення демографічних

процесів (народжуваність, смертність, міграція), що мали місце у минулому. Статево-
вікова структура населення України значною мірою деформована соціально-
економічними катаклізмами (голодомори, війни тощо), якими надто часто переривався
відносно спокійний хід історії України. Тому для сучасної статево-вікової піраміди
населення України характерні деформовані, порвані краї і дуже сильна асиметрія
чоловічої та жіночої частин піраміди (рис. 1.2.1).
На 5 грудня 2001 р. На 31 грудня 2013 р.

Вік 1 0 0 + Вік 100+
95 95
90 Ч о ло віки Ж інки 90 Чоловіки Жінки
85 85
80 80
75 75
70 70
65 65
60 60
55 55
50 50
45 45
40 40
35 35
30 30
25 25
20 20
15 15
10 10
5 5
0 0
450 250 50 150 350 450 250 50 150 350
Тис.чоллвік Тис. чоловік
Рис. 1.2.1. Статево-вікові піраміди населення України у 2001 р. і на кінець 2013 р. (тис. осіб)
Серйозну проблему становлять економічні наслідки сучасних структурних вікових

зрушень. Так, не дивлячись на те, що вже протягом тривалого часу чисельність населення
України зменшується, кількість людей працездатного віку до 2006 р. збільшувалася. У
результаті демографічне навантаження на одного працівника, тобто співвідношення
контингентів населення у робочому і неробочому (діти, люди літнього віку) віці,
зменшувалось. Але з 2007 р. цей сприятливий етап завершився, висхідна хвиля у динаміці
населення працездатного віку змінилася низхідною, тому рівень демографічного
навантаження працездатних непрацездатними в Україні впродовж останніх п’яти років
має сталу тенденцію до зростання (табл. 1.2.1).
16
Розподіл населення України за великими віковими групами
на початок 2007, 2011–2014 рр. (%)
Рік Частка населення у віці
допрацезатному працездатному післяпрацездатному
Міські та сільські поселення
2007 15,6 60,6 23,9
2011 15,3 60,0 24,7
2012 15,4 59,6 25,0
2013 15,5 59,2 25,3
Міські поселення
2007 14,4 63,2 22,4
2011 14,4 61,8 23,8
2012 14,5 61,2 24,3
2013 14,7 60,6 24,7
Сільська місцевість
2007 17,9 54,9 27,2
2011 17,2 56,2 26,6
2012 17,2 56,3 26,5
2013 17,3 56,2 26,5
Найістотнішою рисою довготривалих змін у статево-віковому складі населення

України усіх типів поселень на сучасному етапі є його старіння (зменшення частки дітей і
молоді та збільшення частки людей старшого і похилого віку) як об'єктивний результат
еволюції основних демографічних процесів. Старіння поглиблюється доти, доки
відбуваються зміни у режимі відтворення і міграції населення. З їх стабілізацією певним
чином відбувається і стабілізація статево-вікового складу населення, який кардинально
відрізняється від попереднього. Пусковим чинником старіння населення в історичній
ретроспективі було зниження народжуваності. Але з часом провідним фактором цього
процесу стає подовження тривалості життя.
Старіння населення – закономірний глобальний процес, демографічна ознака і
наслідок цивілізаційного прогресу, зниження дітородної активності населення та
результат досягнутих людством успіхів у подовженні тривалості життя. Саме старіння
населення та його наслідки мало визначають соціально-демографічний портрет
розвинутого суспільства нині й на перспективу. За результатами більшості сучасних
демографічних прогнозів, ХХІ ст. буде «століттям старіння», на відміну від ХХ ст. –
«століття зростання». Частка осіб, які досягли «першого порогу старості» (60 років), у
світі становить 11%, осіб, старших за 65 років, – близько 8%. Основним регіоном з
найвищою часткою літніх осіб на сьогодні є Європа, де майже 22% населення
представлено особами у віці 60 років і старше, понад 16% – особи віком 65 років і старше.
Україну очікує поглиблення процесу старіння населення на середньо- і довгострокову
перспективу – саме поточне сторіччя буде періодом триваючого старіння її населення. Вже
зараз Україна належить до країн з високим рівнем постаріння населення: за часткою осіб
віком 60 років і старше вона завершує список 25 найстаріших країн світу. Однак через
порівняно низьку тривалість життя вона має й помітно меншу, ніж розвинуті європейські
країни, частку осіб найстарших вікових груп (понад 70–80 років) у складі населення.
17
Прискорене старіння населення на тлі низької народжуваності та депопуляції є

одним із тих демографічних феноменів, які уособлюють не лише сучасні проблеми з
відтворенням населення в Україні, але й мають довготривалий вплив на усі аспекти
життєдіяльності суспільства. У суто демографічному сенсі постаріння населення країни
гальмуватиме процес її виходу з депопуляції, міцно утримуючи замкнене коло «низька
народжуваність–постаріння–депопуляція». Саме через доволі високий рівень постаріння
населення депопуляція в Україні в осяжній перспективі триватиме навіть за підвищення
народжуваності та зниження смертності. Депопуляція та її провідна детермінанта і
«супутник» – старіння населення – своїми основними економіко-демографічними
наслідками матимуть скорочення чисельності й частки трудоактивних контингентів
(а відтак – формування з часом певного дефіциту робочої сили), збільшення
демоекономічного (і, відповідно, податкового) навантаження на працездатне населення,
скорочення фінансових можливостей щодо соціального забезпечення в умовах загального
зростання попиту на соціальні послуги з боку осіб похилого віку, самотніх,
малозабезпечених.
Негативний вплив високого ступеня постаріння населення в Україні і
деформованості його вікового складу пов’язаний і з хвилеподібною динамікою загальної
чисельності населення та його вікових контингентів, що тривалий час гальмуватиме
формування демографічних передумов сталого соціально-економічного розвитку.
Внаслідок старіння населення збільшуються втрати його життєвого і трудового
потенціалів, зростає економічне «навантаження» працездатних непрацездатними.
У цілому демографічне старіння певним чином порушує структуру взаємодії між
поколіннями, у т. ч. між нинішніми і майбутніми. Породжувані старінням населення
виклики вимагають кардинальної перебудови всієї її соціально-економічної системи,
пристосування суспільства та економіки до особливостей «старого» населення, в якому
кількість споживачів перевищує чисельність економічно активного населення. У зв’язку з
цим нині основний акцент у соціальній політиці розвинутих країн Європи робиться саме
на мінімізації нинішніх і майбутніх соціально-економічних наслідків старіння населення.
В ідеалі стратегічні заходи реагування мають вживатися завчасно, щоб полегшити
адаптацію до цих довгострокових демографічних змін. Наслідки старіння зрештою
залежать від заходів, що розробляються і впроваджуються для вирішення пов’язаних з
ним складних проблем.
1.3. Тенденції народжуваності населення
Після тривалого етапу обвального падіння народжуваності, на початку поточного

сторіччя перебіг даного демографічного процесу поступово почав входити в «еволюційне
русло», а відтак – в останні 11 років позначився компенсаційним приростом числа
народжень.
З 2002 р. (2002–2004 рр., 2008–2009 рр. та 2011–2012 рр.) спостерігається певне
збільшення кількості народжених, яке, однак, не свідчить про докорінний «перелом» у
тенденціях народжуваності, а являє собою вже неодноразово фіксовану у посткризові (у
тому числі повоєнні) роки компенсацію народжень, що відбувається до того ж на тлі
18
припливу «демографічної хвилі» (мається на увазі вступ у дітородний вік більш

численних контингентів жінок 1983–1988 рр. народження), а також певної активізації
соціально-демографічної політики останніми роками.
У 2013 р. число народжень в Україні порівняно з попереднім 2012 р. в
абсолютному вимірі зменшилось на 17 тис. осіб, а відносний показник – загальний
коефіцієнт народжуваності (у 2012 р. він дорівнював 11,4‰) – знизився порівняно з
попереднім роком на 3,0%. Найвищий за останні п’ять років рівень народжуваності в
Україні зафіксовано у 2012 р., протягом якого дітей народилося на 23 тис. більше, ніж у
2010 р. (табл. 1.3.1).
Динаміка чисельності народжених та загальних коефіцієнтів народжуваності
в Україні у 2008–2013 рр.
Загальні коефіцієнти народжуваності
Число народжених (тис. осіб)
(‰)
поселення у %
місцевість
до сільської
поселення і
місцевості
сільська
поселення
поселення
поселення
сільська
сільська
сільська
Рік
міські
міські
міські
міські
міські
міські
2009 512,5 339,5 173,0 196,2 11,1 10,8 11,9 90,8
2010 497,7 326,6 171,1 190,9 10,8 10,4 11,9 87,4
2011 502,6 328,9 173,7 189,4 11,0 10,5 12,1 86,8
2012 520,7 341,6 179,1 190,7 11,4 10,9 12,6 86,5
2013 503,7 330,3 173,4 190,5 11,1 10,5 12,3 85,4
2013 р.
у % до 98,3 97,3 100,2 Х 100,0 97,2 103,4 Х
2009 р.
Коефіцієнт сумарної народжуваності (підсумкове число народжень на одну жінку)

– показник, який не залежить від статево-вікової структури населення, також свідчить про
те, що в Україні у першому десятиріччі поточного століття відбувалося збільшення
інтенсивності дітонароджень, як в міській, так і у сільській місцевості, хоча в міських
поселеннях зростання було більш помітним (рис. 1.3.1).
2,5
2,1
1,7
1,3
0,9
0,5
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
Міські та сільські поселення Міські поселення Сільські поселення
Рис. 1.3.1. Динаміка сумарного показника народжуваності у жінок України у 1991–2013 рр.
19
Однією з характерних структурних змін у народжуваності, які в Україні найбільш

яскраво проявились вже в останнє десятиліття, є специфічне «постаріння» материнства,
зумовлене поширенням феномену «відкладання» народження дітей до моменту здобуття
професійної освіти, економічної незалежності.
Аналіз кривих повікової народжуваності та детермінант їх змін за останні
десятиріччя (рис. 1.3.2.) підтверджує вищезазначене припущення, що вікова модель
народжуваності в Україні змінювалась під впливом двох груп чинників: умов
компенсаційного приросту народжуваності у період виходу з кризи перехідного періоду
(переважно перша половина щойно минулого десятиріччя) та більш загальних і
довготривалих факторів постаріння народжуваності (які діють у межах другого
демографічного переходу).
200
1989
160
1997
2001
120
2004
2007
80
2010
2012
40 2013
0
15
17
19
21
23
25
27
29
31
33
35
37
39
41
43
45
47
Рис. 1.3.2. Повікові коефіцієнти народжуваності жінок України (‰) 49
Як видно з рис. 1.3.2, у першій половині минулого десятиліття «зсув» кривої

народжуваності вправо був у цілому незначним: підвищення інтенсивності
дітонародження, що спостерігалося у жінок, старших 25 років, було зумовлено переважно
тимчасово діючим фактором – реалізацією народжень первістків (рідше – других дітей),
які були «відкладені» у найтяжчі роки соціально-економічної кризи перехідного періоду
(а отже, відбулись у цих матерів пізніше). Однак саме після завершення (у цілому) періоду
компенсації народжуваності її «постаріння» триває і стало дещо інтенсивнішим, що,
імовірно, зумовлене поширенням нової (для України) моделі дітородної поведінки (моделі
«пізнього піку народжуваності»), яка повною мірою притаманна більш розвинутим
західно- та північноєвропейським країнам (рис. 1.3.3).
Наразі «модальним» віком дітонародження у нашій країні є вік 25 років (проти 21
року – у 1999 р. та 2001 р., 22 років – у 2004 р.). Водночас модальний вік народження
дитини у згаданих західно- та північноєвропейських державах становить 29–31 рік. З
огляду на дедалі більше поширення західних взірців дітородної поведінки, процес
«постаріння» материнства в Україні має ще значні резерви для свого прогресування і,
очевидно, триватиме й у майбутньому.
20
180
Міські поселення 1989
1997
140
2001
2004
100
2007
60
2010
2012
20 2013
15
17
19
21
23
25
27
29
31
33
35
37
39
41
43
45
47
49
-20
250
Сільська місцевість 1989
200 1997
2001
150 2004
2007
100 2010
2012
50 2013
0
15
17
19
21
23
25
27
29
31
33
35
37
39
41
43
45
47
49
Рис. 1.3.3. Повікові коефіцієнти народжуваності жінок міських поселень
та сільської місцевості України (‰)
Привертає увагу, що частка позашлюбних народжень у сільській місцевості країни

в останні п’ять років стало перевищує таку у міських поселеннях. Комбінований
структурний аналіз сукупностей новонароджених за шлюбним станом матері, її віком та
черговістю народженої дитини у містах і селах показує, що сільська «перевага» за
часткою позашлюбних народжень стосується, головним чином, народження первістків
(почасти – других дітей) у молодих жінок, серед яких нині більш поширеним є як власне
безшлюбне материнство, так і практика співжиття без офіційної реєстрації шлюбних
стосунків (рис. 1.3.4).
25
22
19
16
13
10
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
Міські поселення Сільська місцевість
Рис. 1.3.4. Частка дітей, народжених жінками України у 1991–2013 рр.,

які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за типом поселення (%)
21
Нова повікова та шлюбна/позашлюбна модель народжуваності формується під

впливом багатьох чинників та диктує необхідність відповідних змін у соціально-
демографічній політиці. Серед значущих чинників структурних змін у народжуваності –
«подорожчання» процесів утримання і виховання дітей та підготовки їх до праці,
підвищення продуктивності жіночої зайнятості, соціальне визнання практик поєднання
жінкою економічної діяльності з генеративною, зміни системи уявлень щодо гендерного
розподілу соціальних і сімейних ролей, традицій міжпоколінної взаємодії тощо.
Становлення сучасної моделі народжуваності зумовлює нові вимоги до політики
підтримки дітородної активності населення, висуваючи на передній план ту її складову,
що пов’язана зі створенням належних умов для поєднання материнства з професійною
зайнятістю, а також різних інструментів непрямої, як фінансової, так і організаційної,
підтримки матерів/батьків протягом усього періоду народження і виховання дітей. Крім
того, віддаючи належне певним перевагам моделі «пізньої народжуваності» з точки зору
формування економічного підґрунтя для народження і виховання дітей, становлення
відповідального батьківства тощо, слід враховувати й певні несприятливі риси та ризики,
породжувані нею: поглиблення ментально-психологічного розриву між поколіннями
батьків та дітей, медико-генетичні ризики пізніх вагітностей та пологів, можливі ризики
раннього сирітства тощо. Згадані ризики та проблеми в Україні, з огляду на незадовільний
стан здоров’я населення і певні вади медичного обслуговування, можуть набути особливо
гострого характеру, тож необхідність запобігти їм має бути заздалегідь врахована
у соціально-демографічній політиці.
В Україні спостерігається істотна територіальна диференціація народжуваності
(табл. 1.3.2). За рівнем народжуваності регіони України розподіляються на три групи:
східні області, яким притаманна надзвичайно низька народжуваність, що навіть
наполовину не забезпечує відновлення чисельності населення (Сумська, Чернігівська,
Луганська, Донецька, Полтавська, Харківська області). Західні області (Волинська,
Рівненська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, до них тяжіє Одеська) мають
відносно високі показники народжуваності. Їм притаманні порівняно високі сумарні
коефіцієнти народжуваності (1,4–1,6 дитини на одну жінку). Це переважно території, де
зберігаються традиції дводітності, які демонструють найменші в країні показники
поширеності абортів, з удвічі нижчою за український рівень часткою позашлюбної
народжуваності. До третьої групи належить решта областей (демографічно старі регіони
півночі та центру), в яких показники відтворення населення знаходяться на рівні
середньоукраїнських.
Регіональна диференціація рівня народжуваності в Україні у 2012–2013 рр. (на 1000 населення)
Адміністративно- Кількість народжених на 1000 населення
територіальна все населення міське населення сільське населення
одиниця 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р.
АР Крим 12,2 12,6 11,2 11,6 14,1 14,3
Область
Вінницька 10,8 11,2 11,0 11,6 10,5 10,9
Волинська 14,1 14,8 12,8 13,5 15,6 16,2
22
Адміністративно- Кількість народжених на 1000 населення

одиниця 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р.
Область
Дніпропетровська 11,0 11,2 10,7 11,0 12,1 12,0
Донецька 9,4 9,8 9,3 9,7 10,2 10,3
Житомирська 11,9 12,2 11,6 12,0 12,3 12,5
Закарпатська 14,7 15,1 13,9 14,6 15,2 15,5
Запорізька 10,2 10,6 9,7 10,1 11,8 12,0
Івано-Франківська 12,1 12,4 10,9 11,1 13,0 13,3
Київська 11,9 12,2 12,1 12,4 11,6 11,9
Кіровоградська 10,7 11,0 10,2 10,8 11,3 11,4
Луганська 9,1 9,6 9,2 9,6 8,7 9,3
Львівська 11,6 11,9 10,8 11,1 12,8 13,2
Миколаївська 11,1 11,5 10,1 10,5 13,4 13,7
Одеська 12,1 12,7 10,8 11,3 14,7 15,5
Полтавська 9,8 9,9 9,6 9,7 10,1 10,3
Рівненська 15,1 15,9 13,0 13,5 17,0 18,0
Сумська 9,2 9,7 9,3 9,9 8,8 9,3
Тернопільська 11,0 11,3 11,1 11,4 10,9 11,3
Харківська 9,8 9,9 9,6 9,7 10,4 10,7
Херсонська 11,4 11,7 10,7 11,1 12,5 12,6
Хмельницька 11,1 11,3 11,3 11,7 10,8 10,8
Черкаська 9,6 10,1 9,7 10,1 9,4 10,0
Чернівецька 12,6 12,8 11,0 11,1 13,8 14,0
Чернігівська 9,2 9,4 9,5 9,6 8,7 9,1
Місто
Київ 11,7 12,0 11,7 12,0 х х
Севастополь 11,6 12,0 11,5 12,0 13,0 11,9
Україна 11,1 11,4 10,5 10,9 12,3 12,6
У 2012 р., як уже зазначалось, рівень народжуваності в Україні дещо зріс порівняно
з попереднім роком, але, як і раніше, це може бути наслідком не тільки сприятливої
вікової структури, але й державної соціальної політики.
Неможливо не визнати, що існуючі в Україні в даний час державні заходи,
спрямовані на допомогу сім’ям з дітьми, позитивно впливають на суспільний клімат, у
якому сім’ї існують і приймають рішення про народження або ненародження дітей. Те
саме відбувається і в інших країнах, стурбованих низьким рівнем народжуваності. Однак,
на відміну від України, в інших країнах, за деяким винятком (наприклад, Росія), зростання
народжуваності не декларується як основна мета демографічної та соціальної політики.
Насправді створення більш сприятливого соціального оточення сімей з дітьми, посилення
гендерної рівності, поліпшення якості життя батьків у зв’язку з тим, що їм стає легше
поєднувати виконання сімейних та професійних обов’язків, і зростання добробуту сімей з
дітьми, вирішення проблеми бідності дітей самі по собі є гідними задачами, вирішення
яких оздоровлює суспільство. Водночас недостатня продуманість заходів соціальної
політики в Україні (насамперед проблема дошкільних закладів і нерозвиненість
державних та ринкових послуг у сфері догляду за дітьми та їх виховання) може значно
зменшити їх позитивний вплив.
23
1.4. Тенденції смертності населення
Найсерйознішою проблемою в Україні, як і раніше, залишається високий рівень

смертності населення. Незважаючи на позитивну динаміку загального коефіцієнта
смертності за останні п’ять років, він у 2013 р. залишається одним з найвищих у Європі. У
2013 р. кількість померлих в Україні становила 662,4 тис. осіб, що було тільки на 0,7 тис.
осіб менше, ніж у 2012 р. У міських поселеннях абсолютне число померлих у 2013 р.
порівняно з попереднім роком навіть дещо підвищилось (табл. 1.4.1). Загалом за
п’ятирічний період (2009–2013 рр.) кількість померлих в Україні зменшилася на 44,3 тис.
осіб (в містах – на 19,7, в селах – на 24,6 тис. осіб).
Число померлих та загальні коефіцієнти смертності в Україні у 2009–2013 рр.
Число померлих (тис. осіб) Загальні коефіцієнти смертності (‰)
поселення в %
поселення
поселення
сільська
сільська
сільська
сільська
міські
міські
міські
міські
міські
міські
Рік
ц
2009 706,7 432,3 274,4 157,5 15,3 13,7 18,9 72,5
2010 698,2 431,1 267,1 161,4 15,2 13,7 18,6 73,7
2011 664,6 411,0 253,6 162,1 14,5 13,1 17,7 74,0
2012 663,1 411,8 251,4 163,8 14,5 13,1 17,7 74,0
2013 662,4 412,6 249,8 165,1 14,6 13,1 17,7 74,0
2013 р.
у % до 93,7 95,4 91,0 Х 95,4 95,6 93,7 Х
2009 р.
Абсолютне число померлих є похідним від чисельності населення тих чи інших

вікових груп. Динаміка кількості померлих значною мірою визначається в Україні
коливаннями вікової інтенсивності смертності та змінами вікової структури. Розрахунки
показують, що у 2009–2013 рр. кількість померлих в Україні від структурних факторів
залежить на 55%. Решта 45% – наслідок зниження інтенсивності смертності в результаті
дії інших чинників, насамперед соціально-економічних. Таким чином, зменшення
кількості померлих в Україні за останні п’ять років відбулося більшою мірою внаслідок
структурних чинників і меншою – в результаті соціально-економічних.
Рівень смертності в нашій країні має суттєву регіональну диференціацію. Так, у
2013 р. величина загального коефіцієнта смертності коливалася в межах від 9,8‰ у
м. Києві до 18,6‰ у Чернігівській області (табл. 1.4.2).
Регіональна диференціація смертності в Україні у 2012–2013 рр. (на 1000 населення)
Адміністративно- Кількість померлих на 1000 населення
одиниця 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р. 2013 р. 2012 р.
АР Крим 13,7 13,7 13,9 13,8 13,5 13,7
Область
24
Вінницька 15,7 15,4 11,3 11,1 20,1 19,7

Волинська 13,1 13,2 10,6 10,6 15,9 16,0
Донецька 15,9 16,1 15,6 15,8 18,9 18,7
Житомирська 16,5 16,3 13,2 13,0 21,2 20,8
Закарпатська 11,8 11,8 11,5 11,3 12,0 12,1
Запорізька 14,9 14,8 13,9 13,7 18,1 18,3
Київська 15,8 15,8 12,1 12,2 21,7 21,6
Кіровоградська 16,7 16,5 15,2 14,8 19,0 19,5
Луганська 15,9 16,0 15,6 15,6 18,0 18,8
Львівська 12,4 12,5 10,6 10,7 15,3 15,2
Миколаївська 14,8 14,7 13,9 13,7 16,9 16,9
Одеська 14,0 14,1 12,7 12,6 16,5 17,0
Полтавська 16,7 16,5 14,1 13,9 20,7 20,5
Рівненська 12,6 12,4 9,8 9,5 15,1 15,0
Сумська 16,9 16,6 14,3 13,8 22,3 22,3
Тернопільська 13,7 13,8 9,7 9,8 16,8 16,8
Харківська 14,4 14,6 13,5 13,6 18,3 18,9
Херсонська 14,9 14,7 14,7 14,5 15,2 15,1
Хмельницька 15,7 15,5 10,9 10,7 21,7 21,3
Черкаська 16,2 16,2 13,0 13,2 20,3 20,2
Чернівецька 12,7 12,5 10,4 10,2 14,3 14,2
Чернігівська 18,6 18,7 13,7 13,7 27,2 27,2
Місто
Київ 9,8 9,8 9,8 9,8 х х
Севастополь 13,8 13,7 13,9 13,7 12,6 14,2
Україна 14,6 14,5 13,1 13,1 17,7 17,7
Регіони України за відмінностями в рівнях смертності можна об’єднати в три

групи. Відносно краща ситуація щодо смертності спостерігається у західних областях.
Гірша ситуація склалася у східних та південних регіонах, а центральні області України за
показниками смертності посідають проміжне місце між вищезгаданими групами областей.
Незважаючи на позитивні зрушення у 2009–2013 рр., загальні коефіцієнти
смертності, і в Україні, і в регіонах, утримуються на надто високому рівні і є одними з
найвищих у Європі.
Визначальне значення у зменшенні числа смертей за останні роки має скорочення
вікових інтенсивностей смертності у більшості вікових груп. Більше всього смертність
знизилася серед населення працездатного віку, як у жінок, так і у чоловіків, особливо у
осіб старше 40 років.
Загалом форма вікової кривої смертності повернулася до тієї, яка існувала
наприкінці 1980-х років, до стрімкого підвищення смертності.
Імовірність померти у чоловіків усіх вікових груп вища, ніж у жінок, але особливо
велика ця різниця у населення працездатного віку. Нині четверта частина усіх смертних
випадків припадає на населення працездатного віку, серед чоловічого населення на
працездатний вік припадає третина смертей. Так, імовірність померти у чоловіків у 3–4
рази вища, ніж у жінок, у всіх вікових групах від 16 до 60 років.
Як вже зазначалося, у формуванні рівня смертності беруть участь усі вікові групи,
у тому числі дитячі вікові контингенти.
25
Смертність дітей віком до одного року є однією з важливих характеристик не лише

роботи системи охорони здоров’я, але й розвитку країни в цілому, а також одним з
основних індикаторів досягнення Цілей розвитку тисячоліття. В Україні (і за окремими
регіонами) рівень смертності немовлят, на відміну від очікуваної тривалості життя,
неухильно знижується, починаючи з 2000 р. Але ці досягнення не настільки відчутні, як
може видатися на перший погляд. Зафіксований в Україні у 2013 р. рівень смертності
дітей віком до одного року (8‰) досі залишається приблизно в 2–3 рази вищим, ніж у
багатьох розвинутих країнах (табл. 1.4.3). При цьому в Україні частина немовлят, які за
критерієм ВООЗ вважаються померлими на першому тижні життя, при розрахунку
коефіцієнтів смертності немовлят не враховуються. Тому реальний розрив України та
інших розвинутих країн за рівнем смертності дітей до одного року іще сильніший.
Смертність дітей віком до одного року в Україні у 2009–2013 рр.
Рік Частка населення у віці
осіб на 1000 живонароджених
обидві статі хлопчики дівчатка обидві статі хлопчики дівчатка
Міські поселення та сільська місцевість
2009 4801 2724 2077 9,4 10,3 8,4
2010 4564 2647 1917 9,1 10,3 7,9
2011 4512 2603 1908 9,0 10,1 7,9
2012 4371 2496 1849 8,5 9,4 7,4
2013 4030 2301 1729 8,0 8,9 7,1
Міські поселення
2009 3050 1746 1304 9 9,9 8
2010 2792 1642 1150 8,5 9,7 7,2
2011 2811 1652 1159 8,6 9,7 7,3
2012 2763 1610 1153 8,2 9,2 7,1
2013 2547 1484 1063 7,7 8,7 6,7
Сільська місцевість
2009 1751 978 773 10,1 11 9,2
2010 1772 1005 767 10,3 11,4 9,2
2011 1700 951 749 9,8 10,7 8,9
2012 1608 886 722 9,1 9,7 8,4
2013 1483 817 666 8,6 9,2 7,9
Як і всі інші показники, коефіцієнт смертності дітей віком до одного року включає і
нівелює зміни у всіх регіонах і, відповідно, для досягнення більш низьких рівнів смертності
немовлят в Україні необхідно досягти зниження його рівня у всіх регіонах країни.
Смертність немовлят в Україні має позитивну динаміку: у 2013 р. порівняно з 2009 р.
коефіцієнт знизився на 14,9%, в містах – на 14,4%, у сільській місцевості – на 14,8%.
Водночас зберігається значна регіональна диференціація за цим показником. У
минулому році розрив між максимальним (Донецька область – 12,7‰) та мінімальним
(Київська область – 5,7‰) коефіцієнтами смертності немовлят становив 7,0‰. Найнижчі
показники смертності немовлят у минулому році зафіксовано у Київській, Полтавській,
Івано-Франківській областях, а високі – у Донецькій, Дніпропетровській, Кіровоградській,
Черкаській областях.
26
Зниження смертності немовлят в Україні супроводжується зміною співвідношень її

неонатальної і постнеонатальної складових. Так, частка дітей, що померли на першому
місяці життя, зросла з 55% у 2001 р. до 65,0% у 2013 р., а на першому тижні – з 38,0% до
48,0% відповідно.
Загальне зниження смертності немовлят в Україні віддзеркалює її зменшення
практично від усіх основних причин. Виняток становлять нещасні випадки, травми та
отруєння, тобто ті причини смерті, яким можна запобігти за умови належного догляду.
Однак тільки за період 2009–2013 рр. рівень смертності саме від цих причин зріс майже на
18%. Найбільший внесок у формування цієї вкрай негативної статистики робить зростання
смертності від випадкового механічного задушення, яке обумовлює нині майже 60% всіх
смертей від нещасних випадків, травм та отруєнь. Майже 70% усіх смертей немовлят
обумовлюють стани, що виникли у перинатальному періоді, та природжені вади розвитку.
Незважаючи на певні позитивні зрушення, структура смертності немовлят за
причинами смерті істотно відрізняється від такої у західноєвропейських країнах.
Головним чинником розбіжностей є, безумовно, смертність від зовнішніх дій – саме вони
у декілька разів частіше в Україні є причиною смерті немовлят. Значною є також різниця
у смертності від інфекційних та паразитарних хвороб.
Вигідно вирізняється на фоні змін вікового профілю вимирання населення
смертність дитячого вікового контингенту старше одного року.
Смертність дітей має позитивну динаміку впродовж не одного десятиріччя. Ризик
смерті дітей є найменшим, він різко падає після досягнення дитиною однорічного віку і
знижується аж до 10–11 років. За останні п’ять років смертність серед дітей скоротилася
на понад 11%.
У структурі смертності дитячого контингенту провідна роль належить екзогенним
причинам (зовнішнім діям, інфекційним і паразитарним хворобам). Потрібно зауважити,
що рівень смертності у цьому віковому інтервалі має особливості у розрізі статі (показник
смертності хлопчиків перевищує аналогічний у дівчаток на третину) та залежно від типу
поселення (у сільській місцевості він вищий у 1,3 разу).
Позитивною динамікою відзначається у 2009–2013 рр. смертність населення
працездатного та післяпрацездатного віку, як в містах, так і в сільській місцевості.
Зниження рівня смертності населення цих вікових контингентів характерне і для
чоловіків, і для жінок практично у всіх регіонах країни.
Через затяжну кризу смертності населення в Україні сформулювалася специфічна
«консервативна» структура причин смерті, у якій високий рівень смертності від
ендогенних причин (хвороб системи кровообігу та новоутворень) поєднується з не менш
значущим рівнем смертності від екзогенних патологій (хвороб органів дихання,
травлення, інфекційних та паразитарних хвороб, зовнішніх причин). На жаль, ця архаїчна
структура причин смерті стала для України нормою.
Структура смертності за причинами смерті в цілому залишається незмінною
протягом останніх років.
У 2013 р. на першому місці за кількістю смертних випадків стоять серцево-судинні
захворювання (66,5%). За ними у відповідній послідовності ідуть новоутворення (13,9%),
зовнішні причини смерті (6%), хвороби органів травлення (4,2%), хвороби органів
дихання (2,5%), інфекційні та паразитарні хвороби (1,9%) (табл. 1.4.5).
27
Смертність населення за причинами смерті в Україні у 2009–2013 рр. (на 100 тис. осіб)
2013 у
Причина смерті 2009 2010 2011 2012 2013 % до
2012
Всього померлих 1534,6 1522,2 1454,0 1454,5 1456,1 100,1
деякі інфекційні та паразитарні
32,9 31,9 30,7 30,2 27,9 92,4
хвороби, у т.ч.:
туберкульоз 18,2 16,6 15,2 15,2 14,1 92,8
ВІЛ 11,7 12,3 12,6 12,0 11,0 91,7
новоутворення 192,4 193,4 194,6 203,2 202,7 99,8
хвороби крові й кровотворних
органів та окремі порушення із 0,7 0,6 0,7 0,6 0,5 83,3
залученням імунного механізму
ендокринні хвороби, розлади
харчування та порушення обміну 5,8 5,8 5,5 5,5 5,3 96,4
речовин
розлади психіки та поведінки, у т.ч.: 4,5 3,6 3,2 3,4 3,6 105,9
розлади психіки та поведінки
2,9 2,1 1,8 2,0 2,2 110,0
внаслідок вживання алкоголю
хвороби нервової системи 13,7 13,8 13,2 13,0 13,1 100,8
хвороби системи кровообігу, у т.ч.: 1000,4 1013,9 963,4 957,5 968,2 101,1
ішемічна хвороба серця 675,3
хвороби, що характеризуються
1,3
підвищеним кров'яним тиском
хвороби органів дихання, у т.ч.: 45,8 42,5 39,1 37,2 36,1 97,0
грип і пневмонія 12 10,9 10,7 11,6 11,9 102,6
хвороби органів травлення, у т.ч.: 65,4 58,5 55,2 60,8 61,5 101,2
алкогольні хвороби печінки 7,9 5,9 5,1 5,7 5,9 103,5
хвороби шкіри та підшкірної
1 1 1,0 1,3 1,1 84,6
клітковини
хвороби кістково-м'язової системи та
1,4 1,4 1,3 1,3 1,3 100,0
сполучної тканини
хвороби сечостатевої системи 6,6 6,6 6,5 6,9 6,7 97,1
ускладнення при вагітності, пологах
0,3 0,3 0,2 0,2 0,1 50,0
та в післяпологовому періоді
окремі стани, що виникають в
5,5 5,2 5,1 5,1 4,7 92,2
перинатальному періоді
природжені вади розвитку,
4,2 4,2 4,2 4,0 3,7 92,5
деформації та хромосомні аномалії
симптоми, ознаки та відхилення від
норми, що виявлені при клінічних і
48,1 43,5 37,3 34,2 32,5 95,0
лабораторних дослідженнях, не
класифіковані в інших рубриках
зовнішні причини смертності 106,3 95,8 92,7 90,0 87,0 96,7
У структурі причин смерті провідне місце займають хвороби системи кровообігу.

Надсмертність від серцево-судинних захворювань залишається на сьогодні досить
серйозною проблемою. Поряд з одним із найвищих у Європі рівнів і несприятливою
динамікою особливе занепокоєння викликає структура цієї причини смерті, а саме
надлишкова порівняно з розвинутими країнами частка смертей від ішемічної хвороби
серця. Українська особливість полягає в тому, що надто багато людей вмирає від цього
класу хвороб в молодому віці, причому це притаманно чоловікам.
Наступний за значущістю клас причин смерті – це новоутворення. Ситуація що
смертності від онкологічних захворювань теж неблагополучна. Просто на даному етапі
28
Україна до певної міри «захищена» від цієї недуги ранньою смертністю від інших причин
смерті – від хвороб системи кровообігу та зовнішніх причин смерті. В умовах
надсмертності від ішемічної хвороби серця частина потенційних жертв новоутворень
помирає від серцево-судинної патології, таким чином знижуючи онкологічну смертність.
Водночас за наявності хоча б мінімального контролю над хворобами системи кровообігу
кількість померлих від онкологічних захворювань могла б зростати.
Висока смертність від зовнішніх причин смерті – одна з головних складових кризи
смертності в Україні. Втрати, яких зазнає Україна від причин смерті цього класу, не
менші, а у віці до 70 років – набагато вагоміші, ніж втрати від онкологічних захворювань
(а у чоловіків у віці до 45 років вони навіть більші, ніж від серцево-судинних
захворювань). Однак загроза здоров’ю та життєздатності населення країни з боку
зовнішніх причин смерті за останні п’ять років істотно знизилась. Подальші позитивні
зміни у динаміці зовнішніх причин смерті залежать від поліпшення соціально-економічної
ситуації в державі.
1.5. Тривалість життя
Важливий індикатор здоров’я населення України, який акумулює в собі усі основні
фактори, що впливають на здоров’я (соціально-економічні, біологічні, зусилля системи
охорони здоров’я зі збереження і покращення здоров’я, стан довкілля, якість життя) – це
очікувана тривалість життя при народженні, яка дає узагальнюючу оцінку рівня
смертності населення незалежно від його вікової структури.
Україна вступила в пострадянський період своєї історії з низькою тривалістю
життя населення. Це стало результатом кризи смертності, яка розвивалася в колишньому
СРСР у цілому і в Україні зокрема із середини 1960-х років і, безумовно, є однією з
найбільш характерних прикмет «епохи застою».
За період 1966–1984 рр. тривалість життя скоротилася у чоловіків на 3,5, а у жінок
– на 1,5 року. У результаті Україна, яка в середині 1960-х років мала майже однакові із
Західною Європою та Японією показники тривалості життя, напередодні
«антиалкогольної кампанії» (1984 р.) відставала від них на 6–9 років.
За часів «перебудови», насамперед у зв’язку з антиалкогольною кампанією другої
половини 1980-х років, спостерігалося деяке підвищення тривалості життя: у 1989 р. вона
становила 66,1 року у чоловіків і 75,2 року у жінок. Через рік ці показники були вже дещо
нижчими, ніж у попередньому році, але на фоні провальних 1970-х і першої половини 1980-х
вони були відносно непоганими, але за європейськими стандартами того часу дуже низькими.
Останнє 23-річчя характеризується невизначеною динамікою тривалості життя: за
періодами стагнації та зниження (1990–1995, 1999–2007 рр.) наступали періоди зростання
(1996–1998, 2008–2012 рр.). Останній період зростання тривалості життя відмічається з
2008 р., але темпи змін дуже відрізняються за роками. У 2008 р. очікувана тривалість
життя при народженні зросла найбільше у чоловіків – на 2,1 року, у жінок – на 0,92 року.
У 2009–2011 рр. підвищення тривалості життя продовжувалося, але уповільнено
порівняно з попереднім роком. При цьому тривалість життя міських чоловіків та жінок
підвищилася більше, ніж сільських (табл. 1.5.1).
29
Зміни очікуваної тривалості життя населення України у 2009–2013 рр. (років)
Чоловіки Жінки
міські сільські всі міські сільські всі
поселення поселення поселення поселення поселення поселення
Середня тривалість життя
2009 65,16 62,74 64,36 75,22 74,01 74,85
2010 65,92 63,77 65,21 75,53 74,46 75,20
2011 66,65 64,62 65,98 76,20 75,19 75,88
2012 66,85 64,61 66,11 76,38 75,19 76,02
2013 66,84 64,64 66,12 76,39 75,19 76,03
Приріст (зменшення)
2009-2010 0,76 1,04 0,85 0,31 0,45 0,35
2010-2011 0,74 0,84 0,77 0,67 0,73 0,68
2011-2012 0,20 0,01 0,13 0,18 0,00 0,14
2013-2009 1,68 1,91 1,75 1,17 1,18 1,18
Зростання очікуваної тривалості життя при народженні протягом 2003–2013 рр.

відбувалося переважно внаслідок зниження смертності в робочих вікових групах. При
цьому 3/4 підвищення тривалості життя у чоловіків припадає на вік 30–74 роки, а у жінок
– на вік 45 років і старше. У чоловіків на підвищення тривалості життя більше всього
вплинуло зниження смертності у віці 15–59 років, а у жінок однаковою мірою у вікових
групах 45–59 і 60–74 роки. Ці тенденції майже однакові і для міського, і для сільського
населення.
Аналіз змін структури причин смерті за останні два десятиріччя показує, що в різні
періоди одні і ті самі причини робили неоднаковий внесок у зміну тривалості життя
населення України. За роки незалежності, як вже зазначалось, вона знижувалась двічі – у
1990–1995 рр. і 1999–2007 рр., причому і у чоловіків, і у жінок, загальний темп зниження в
1999–2007 рр. був у понад двічі нижчим, ніж у 1990–1995 рр. Якщо в перший період
головною причиною зниження тривалості життя чоловіків було зростання смертності від
зовнішніх причин смерті, то в 1999–2007 рр. – від хвороб системи кровообігу. У жінок
хвороби системи кровообігу були і залишилися головною причиною зниження тривалості
життя, а роль зовнішніх причин смерті відносно зменшилася.
Основне зростання тривалості життя у 2008–2011 рр., і у чоловіків, і
у жінок, і в місті, і в селі, було пов’язане з позитивною динамікою смертності від хвороб
системи кровообігу і від зовнішніх причин, хоча в цей період перестали негативно
впливати на динаміку тривалості життя дорослих також інфекційні хвороби і хвороби
органів травлення.
Динаміка тривалості життя у віці 15 років, так само, як і при народженні,
переважно обумовлена змінами смертності від хвороб системи кровообігу і зовнішніх
причин.
Україна зазнає найбільших втрат щодо населення працездатного віку. Висока
смертність осіб працездатного віку відіграє основну роль у формуванні низької тривалості
життя. Показники життєздатності чоловіків працездатного віку в Україні значно нижчі,
ніж на Заході. Зокрема ймовірність дожити від 15 до 60 років становить для українських
30
чоловіків лише 62%, тоді як в Італії – 91%, Німеччині – 89%, Чехії – 84%, Угорщині –
74%. Для жінок розрив у показниках є менш суттєвим.
Як наслідок, в Україні очікувана тривалість життя для юнаків, які досягли 15-
річного віку, на 16 років менша, ніж для їхніх однолітків із Швеції. Для 45-річних
чоловіків цей розрив становить 12 років, а у віці 65 років – лише 6 років. Тобто чоловіки,
які дожили до 65-річного віку, в Україні мають кращі шанси дожити до глибокої старості,
ніж 15-річні юнаки. Тому саме у працездатному віці приховані найбільші можливості
подовження тривалості життя в Україні.
Україні притаманні значні територіальні відмінності у показниках тривалості
життя. Регіональна диференціація обумовлена низкою факторів, вирішальними серед
яких є соціально-економічні, екологічні, демографічні тощо. За показниками
очікуваної тривалості життя при народженні регіони України можна об’єднати у три
групи (табл. 1.5.2).
Очікувана тривалість життя населення при народженні
в регіонах України у 2011–2013 рр. (років)
Адміністративно- Чоловіки Жінки
територіальна
2011 р. 2012 р. 2013 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.
одиниця
АР Крим 65,62 66,31 66,32 75,75 76,17 76,18
Область
Вінницька 66,93 66,99 67,00 76,55 76,71 76,72
Волинська 65,55 66,10 66,11 76,27 76,72 76,73
Донецька 64,37 64,36 64,37 74,79 75,02 75,03
Житомирська 64,35 64,23 64,24 75,38 75,38 75,39
Закарпатська 66,93 67,02 67,03 74,75 74,95 74,96
Запорізька 65,68 66,28 66,29 75,90 76,25 76,26
Київська 64,74 64,97 64,98 75,41 75,64 75,65
Кіровоградська 64,17 64,26 64,27 74,44 74,98 74,99
Луганська 64,81 65,12 65,13 75,02 75,55 75,56
Львівська 68,29 68,45 68,46 77,70 77,71 77,72
Миколаївська 64,61 64,80 64,81 74,53 75,08 75,09
Одеська 65,30 65,51 65,52 74,13 74,47 74,48
Полтавська 65,81 66,11 66,12 76,09 76,07 76,08
Рівненська 66,22 66,59 66,60 76,55 76,35 76,36
Сумська 65,96 65,76 65,77 76,31 76,32 76,33
Тернопільська 68,42 68,33 68,34 77,74 78,20 78,21
Харківська 66,70 66,85 66,86 76,08 76,23 76,24
Херсонська 64,45 64,68 64,69 75,03 75,14 75,15
Хмельницька 66,87 66,39 66,40 76,77 76,68 76,69
Черкаська 66,07 66,09 66,10 76,17 76,25 76,26
Чернівецька 68,30 68,62 68,63 77,34 77,20 77,21
Чернігівська 64,73 64,48 64,49 76,28 76,09 76,10
Місто
Київ 69,96 69,93 69,94 77,87 77,86 77,87
Севастополь 65,42 66,24 66,25 76,13 76,90 76,91
Україна 65,98 66,11 66,12 75,88 76,02 76,03
31
До першої групи з відносно високими показниками тривалості життя належать

м. Київ і чотири західноукраїнські області (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська,
Чернівецька). Рівень тривалості життя при народженні в першій групі областей на
сьогодні у чоловіків на 3–4, а у жінок – на 2,0–2,5 року вищий за загальноукраїнські
показники.
З більшості областей сходу та півдня України утворено другу групу
(Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Запорізька, Херсонська, Одеська та північна
– Чернігівська), у якій очікувана тривалість життя при народженні у минулому була у
чоловічого населення на три, а у жінок – на два роки нижча, ніж в областях першої групи.
Показники очікуваної тривалості життя у решті регіонів, а це переважно
центральні, три західні (Волинська, Рівненська та Закарпатська) області та Автономна
Республіка Крим, мають середні значення між першою та другою групами областей
(див. табл. 1.5.2).
Розрив між нинішніми показниками очікуваної тривалості життя та показниками
1990 р. подолала переважна більшість областей. Неподоланим цей рубіж залишився
лише для Дніпропетровської, Донецької та Чернігівської областей.
Загалом за останні п’ять років в усіх регіонах України відбулося зростання
очікуваної тривалості життя, і у чоловіків, і у жінок, внаслідок зниження смертності від
серцево-судинних захворювань та зовнішніх причин смерті.
1.6. Можливі шляхи підвищення тривалості життя населення
Після короткочасного зростання тривалості життя в Україні у 2008–2011 рр., у

наступні два роки спостерігалася стабілізація її показників. За прогнозними оцінками, у
2014 р. не очікується прогресу у динаміці тривалості життя. Проведений аналіз показує,
що сподівання на підвищення тривалості життя і на вихід з кризи смертності не
справдуються. Владі країни та українському соціуму потрібно усвідомити, що проблеми
смертності не вирішаться самі, перелом несприятливих тенденцій потребує наполегливих,
цілеспрямованих заходів багатьох державних та громадських інституцій. Тому зниження
смертності і підвищення тривалості життя протягом останніх п’яти років ще не означає
такого перелому. Але він реальний, про що свідчить чималий зарубіжний досвід, який
говорить про можливість подолання кризи смертності і перелому несприятливих
тенденцій та досягнення сталого зниження смертності і зростання тривалості життя. Цей
досвід може бути використаний і для подолання кризи смертності в Україні.
Для цього звернемося до деяких фактів. Новий етап зниження смертності у
більшості розвинутих країн настав у 1970-х роках і був, безумовно, пов’язаний з
повсюдним поширенням здорового способу життя і прогресом в охороні довкілля. Але
його головна рушійна сила – прогрес системи охорони здоров’я. Зниження смертності у
всіх, навіть у старечих вікових групах, стало наслідком ефективного лікування
захворювань системи кровообігу. Швидке зниження смертності від серцево-судинних
захворювань навіть отримало в літературі назву «кардіоваскулярна революція». На той
час з числа розвинутих країн поза цим процесом залишилися тільки країни колишнього
соціалістичного табору. На початку 1990 р., після розвалу соціалістичного табору,
32
скорочення смертності поширилося і на колишні соціалістичні країни. Лідерами цього

процесу стали Чехія та Польща. Поступово з кризи смертності стали виходити й інші
постсоціалістичні країни: Угорщина, Хорватія, Словакія, Словенія, Сербія, Болгарія.
Як і слід було очікувати, головні відмінності у рівнях смертності в Україні і в
постсоціалістичних країнах переважно припадають на доросле населення. Власне
тенденції смертності дорослих в Україні до 2011 р. принципово відрізняються від
тенденцій смертності у східноєвропейських країнах, що пережили в недалекому минулому
серйозні політичні зміни та економічні труднощі.
Звичайно, на шляху подолання кризи смертності в Україні є великі труднощі. Не
буде перебільшенням стверджувати, що відставання України від розвинутих країн за
рівнем тривалості життя впирається в нашу нездатність досягти значного переміщення
смертності від хвороб системи кровообігу до більш пізнього віку і різкого обмеження ролі
зовнішніх причин смерті. Природно ці два завдання виходять на перший план і повинні
бути пріоритетними, навіть якщо це вимагатиме екстраординарних зусиль з боку
українського суспільства та української держави.
Ці зусилля повинні, звичайно, враховувати специфіку вирішення таких завдань в
Україні. Українська особливість – не в тому, що люди взагалі вмирають від серцево-
судинних захворювань, а в тому, що надто багато вмирає від них у молодому віці,
причому особливо це притаманно чоловікам. Різкі відмінності від західного та
східноєвропейського стандарту у чоловіків проявляються вже у віці 25–29 років і потім
стрімко зростають.
Стратегія боротьби зі смертністю від хвороб системи кровообігу взагалі і боротьби
з цією смертністю у молодих чоловіків не може бути однаковою. У другому випадку
висока смертність від серцево-судинних захворювань дуже часто асоціюється із
зловживанням алкоголем і взагалі тісніше пов’язана зі способом життя, ніж коли йдеться
про людей похилого віку, у яких головний внесок у розвиток хвороби роблять природні
вікові зміни.
Відповідно усередині загальної стратегії протистояння смертності від хвороб
системи кровообігу повинна бути вироблена спеціальна стратегія боротьби з ранньою
смертністю від цієї причини, через величезні втрати, що значною мірою визначає
відставання України за тривалістю життя. Головною складовою цієї стратегії повинна
стати профілактика, спрямована на зміну способу життя та поліпшення всього соціального
клімату, від якого залежить благополуччя та самопочуття найбільш активної частини
населення України.
Висока смертність від зовнішніх причин смерті – друга головна складова
українського відставання за тривалістю життя. Втрати, яких Україна зазнає від цієї групи
причин, аж ніяк не менші, а у віці до 70 років – незрівнянно більші, ніж втрати від
онкологічних захворювань (а у чоловіків у віці до 45 років вони більші, ніж від серцево-
судинних захворювань), тому боротьба із зовнішніми причинами смерті повинна стати
одним з пріоритетів української системи охорони здоров’я. Причому специфіка цієї
боротьби така, що вона не може проводитися тільки органами охорони здоров’я, а вимагає
узгоджених зусиль багатьох відомств, всього суспільства, але ідеологом і розробником
стратегії повинно бути все ж таки відомство охорони здоров’я.
33
У контексті вибору пріоритетів у боротьбі за зниження смертності слід виділити

також і новоутворення, ситуація зі смертністю від яких теж неблагополучна. Просто на
даному етапі Україна до певної міри «захищена» від цієї недуги ранньою смертністю від
інших причин смерті – від хвороб системи кровообігу та зовнішніх причин смерті.
Сучасні проблеми щодо смертності та тривалості життя в Україні є значною мірою
результатом довгострокового негативного тренду смертності. Безсумнівно й інше –
соціальна криза за роки незалежності не тільки прискорила негативні зміни, але й
привнесла якісні деформації, яких можна було б уникнути при еволюційному розвитку
подій. Тому стратегія подолання негативних тенденцій щодо смертності в
короткостроковій перспективі повинна передбачати вирішення проблем, так чи інакше
пов’язаних з існуючою кризою смертності, і націлюватися на:
– підвищення тривалості життя населення за рахунок реалізації резервів
запобіжної смертності від соціально обумовлених екзогенних причин (травми та отруєння,
інфекції, пневмонії, цирози, кардіоміопатії тощо), передусім у працездатному віці;
– збільшення тривалості здорового (активного) життя шляхом скорочення
захворюваності від тих самих причин, а також травматизму;
– скорочення внеску маргінальних груп у втрати здоров’я і смертність населення
шляхом зниження чисельності таких груп заходами соціальної політики і мінімізації для
них загроз здоров’ю, обумовлених соціальним неблагополуччям.
Стратегічні заходи у сфері поліпшення ситуації щодо смертності і тривалості життя
у середньостроковій перспективі (на період до 2025 р.) повинні націлюватися на:
– підвищення тривалості життя населення за рахунок реалізації резервів зниження
запобіжної смертності від неінфекційної хронічної патології (хвороби системи кровообігу,
новоутворення та інші), насамперед у молодому віці;
– збільшення тривалості здорового (активного) життя шляхом профілактики
неінфекційної патології у підлітків та молоді;
– поліпшення якості життя хронічно хворих та інвалідів шляхом надання їм умов
для реалізації наявного (залишкового) потенціалу здоров’я.
34
2. Характеристик стану здоров’я населення України
2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2.1. Загальні закономірності стану здоров’я населення
Стан здоров’я людей займає особливе місце у системі цінностей цивілізованої

країни. Здоров’я населення країни відображає її соціально-економічне, екологічне,
демографічне і санітарно-гігієнічне благополуччя, є одним із соціальних індикаторів
суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність
трудових ресурсів.
Збереження капіталу здоров’я, як важливої складової людського капіталу,
входить в число факторів, за якими визначається конкурентоздатність держави на
міжнародному рівні. Метою Європейської політики ЗДВ-21 визначено реалізацію
кожною людиною в повній мірі свого потенціалу здоров’я. Під потенціалом здоров’я
розуміють максимально досяжний рівень здоров’я людини. Потенціал здоров’я
визначається здатністю піклуватися про власне здоров’я та здоров’я інших, здатністю
приймати рішення і контролювати власне життя, а також забезпечувати створення
суспільством умов, що сприяють досягненню здоров’я всіма його членами. Завданнями
для досягнення цієї мети визначено зміцнення та охорону здоров’я людей протягом всього
життя; зниження поширеності і зменшення страждань, які спричиняються основними
хворобами, травмами та пошкодженнями.
Вивчення тенденцій захворюваності та поширеності хвороб серед населення є
однією з важливих складових стратегічного планування медичної галузі.
Аналіз показників поширеності захворювань серед всього населення України
показує, що у період 2009–2011 рр. спостерігалось їх зростання, а в 2012 та 2013 рр. –
зниження. У цілому в 2013 р. рівень первинної захворюваності знизився – і в динаміці за
п’ять років, і порівняно з попереднім роком (рис. 2.1.1).
188000 75000
187089,0 74000
186786,5
71865,4 73000
185650,9 72000
186000
72255,4 185462,7 71000
184629,7 71013,7 70000
69000
184000
68000
68558,1 68376,9
67000
66000
182000 65000
2009 2010 2011 2012 2013
Поширеність хвороб Захворюваність населення
Рис. 2.1.1. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед населення

у 2009–2013 рр. (на 100 тис. всього населення)
35
Зменшення рівня первинної захворюваності серед всього населення за останні

п’ять років з 71 865,4 у 2009 р. до 68 376,9 на 100 тис. населення (-4,85%), при зниженні її
значення порівняно з минулим роком з 68 558,1 до 68376,9 на 100 тис. населення
(-0,26%), свідчить про стабілізацію тенденцій зниження кількості вперше виявлених
захворювань серед населення України (-1,72% в 2011 р., -3.46% в 2012 р.).
Показник поширеності хвороб незначно зростав – з 184 629,7 у 2009 р. до 185 650,9
на 100 тис. населення у 2013 р. (+0,55%), а порівняно з минулим роком – на 0,1%
(185 462,7 на 100 тис. населення). Таким чином, зберігається проблема накопичення
хронічної патології серед населення України.
Структуру первинної захворюваності у 2013 р., як і в попередньому році,
формували переважно: хвороби органів дихання (42,85%); хвороби системи кровообігу
(7,27%); травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (6,72%); хвороби
сечостатевої системи (6,60%); хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,98%); хвороби
ока та його придаткового апарату (5,25%) (рис. 2.1.2).
Інші; 25,33 Хвороби органів

дихання; 42,85
Хвороби ока та його
придаткового
апарату; 5,25
Хвороби шкіри та
підшкірної
клітковини; 5,98
Хвороби Хвороби системи
сечостатевої Травми, отруєння та кровообігу; 7,27
системи; 6,60 деякі інші наслідки
дії зовнішніх
чинників; 6,72
Рис. 2.1.2. Структура захворюваності за основними класами хвороб

серед всього населення у 2013 р. (%)
За останні п’ять років (2009–2013 рр.) при загалом незмінній структурі

захворюваності серед всього населення відбулися незначні зміни питомої ваги основних
класів хвороб, що її формують. Так, спостерігається несуттєве зменшення питомої ваги
хвороб органів дихання у загальній структурі первинної захворюваності серед всього
населення з 43,98% в 2009 р. до 42,85% в 2013 р., хвороб системи кровообігу – з 7,34% до
7,27% відповідно. Натомість зросла питома вага хвороб за класами: травми, отруєння та
деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників – з 6,55% до 6,72%; хвороби сечостатевої
системи – з 6,48% до 6,60%, хвороби шкіри та підшкірної клітковини – з 5,72 % до 5,98%
(у 2009 р. та 2013 р. відповідно).
Показники первинної захворюваності серед всього населення за основними
класами хвороб в динаміці за останні п’ять років мають різноспрямовані тенденції (табл.
2.1.1). За означений період зменшилася первинна захворюваність за наступними класами:
розлади психіки та поведінки (-10,89%); хвороби крові й кровотворних органів та окремі
порушення із залученням імунного механізму (-9,67%); хвороби органів травлення
36
(-7,38%); хвороби органів дихання (-7,31 %); хвороби системи кровообігу (-5,69%);
хвороби нервової системи (-5,39%); хвороби кістково-м’язової системи та сполучної
тканини (-5,29%); ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин
(-4,18%); травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (-2,37%).
Зростання показників в динаміці за 5 років спостерігається за такими класами, як
новоутворення (9,50%), хвороби вуха та соскоподібного відростка (2,24%), хвороби ока та
його придаткового апарату (1,93%).
Динаміка показників захворюваності та структура захворюваності
за основними класами хвороб у 2009, 2012, 2013 рр. (на 100 тис. всього населення)
Рік
Клас хвороб Показник
2009 2012 2013
на 100 тис. 31608,4 29084,2 29296,4
Хвороби органів дихання
питома вага 43,98% 42,42% 42,85%
на 100 тис. 5271,8 5098,8 4972,0
Хвороби системи кровообігу
питома вага 7,34% 7,44% 7,27%
Травми, отруєння та деякі інші наслідки на 100 тис. 4707,2 4708,0 4595,7
дії зовнішніх чинників питома вага 6,55% 6,87% 6,72%
на 100 тис. 4655,7 4504,0 4509,8
Хвороби сечостатевої системи
питома вага 6,48% 6,57% 6,60%
на 100 тис. 4113,0 4 075,5 4090,6
Хвороби шкіри та підшкірної клітковини
питома вага 5,72% 5,94% 5,98%
Хвороби ока та його придаткового на 100 тис. 3523,2 3592,6 3591,1
апарату питома вага 4,90% 5,24% 5,25%
Хвороби кістково-м’язової системи та на 100 тис. 3360,0 3179,1 3182,3
сполучної тканини питома вага 4,68% 4,64% 4,65%
на 100 тис. 2980,0 2819,8 2760,1
Хвороби органів травлення
питома вага 4,15% 4,11% 4,04%
на 100 тис. 2665,0 2676,6 2680,9
Деякі інфекційні та паразитарні хвороби
питома вага 3,71% 3,90% 3,92%
Хвороби вуха та соскоподібного на 100 тис. 2601,0 2 669,2 2659,2
відростка питома вага 3,62% 3,89% 3,89%
на 100 тис. 1639,8 1591,9 1551,4
Хвороби нервової системи
питома вага 2,28% 2,32% 2,27%
Ендокринні хвороби, розлади на 100 тис. 1132,8 1100,3 1085,5
харчування та порушення обміну
речовин питома вага 1,58% 1,60% 1,59%
на 100 тис. 885,9 952,5 970,1
Новоутворення
питома вага 1,23% 1,39% 1,41%
Хвороби крові й кровотворних органів на 100 тис. 485,1 455,7 438,2
та окремі порушення із залученням
імунного механізму питома вага 0,68% 0,66% 0,64%
на 100 тис. 442,7 405,3 394,5
Розлади психіки та поведінки
питома вага 0,62% 0,59% 0,58%
Природжені вади розвитку, деформації на 100 тис. 114,2 119,4 121,4
та хромосомні аномалії питома вага 0,16% 0,17% 0,18%
37
Порівняно з 2012 р. показники первинної захворюваності зменшилися за

наступними класами: хвороби крові й кровотворних органів та окремі порушення із
залученням імунного механізму (-3,84%); розлади психіки та поведінки (-2,66%); хвороби
нервової системи (-2,54%); хвороби системи кровообігу (-2,49); травми, отруєння та деякі
інші наслідки дії зовнішніх чинників (-2,39%); хвороби органів травлення (-2,12%);
ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (-1,35%).
Суттєвого зростання порівняно з 2012 р. показників первинної захворюваності не
зафіксовано за усіма класами хвороб, крім новоутворень (1,85).
Динаміку основних класів хвороб, що формують захворюваність всього населення
країни, за останні п’ять років показано на рис. 2.1.3.
35000 31608,4 31878,9 31027,9

29084,2 29296,4
30000
25000
20000
15000
5271,8
5219,6
4972,0
5145,2
4594,8
5098,8
4843,6
4707,2
4684,4
4708,0
4655,7
4671,1
4595,7
4504,0
4509,8
4113,0
4090,6
4195,4
4075,5
10000 4125,9
5000
0
2009 2010 2011 2012 2013

Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин
Рис. 2.1.3. Динаміка захворюваності за основними класами хвороб

серед всього населення у 2009–2013 рр. (на 100 тис. всього населення)
Найвищі рівні захворюваності за підсумками 2013 р. були зареєстровані у м. Києві

(91 402,3), Івано-Франківській (86 832,1), Львівській (81 794,9), Дніпропетровській
(83 874,3) областях при середньому по Україні значенні 68 376,9 на 100 тис. всього
населення. Найменші рівні поширеності хвороб у 2013 р. зареєстровано серед населення
Сумської області (51 029,1), АР Крим (52 039,0), Луганської (53 654,8), Полтавської
(54 579,3) областей та м. Севастополя (54 472,4) на 100 тис. всього населення регіону.
Структура поширеності хвороб серед всього населення за більшістю класів
порівняно з попередніми роками суттєво не змінилася (табл. 2.1.2). Основу структури
поширеності хвороб традиційно формують хвороби системи кровообігу (31,47%); хвороби
органів дихання (19,32%); хвороби органів травлення (9,7%); хвороби сечостатевої
системи (5,43%); хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (5,37%);
хвороби ока та його придаткового апарату (4,97%); ендокринні хвороби, розлади
харчування та порушення обміну речовин; (4,84%); хвороби шкіри та підшкірної
клітковини (2,64%); травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників
(2,63%) (рис. 2.1.4).
38
Інші; 18,9 Хвороби системи

Ендокринні кровообігу; 31,47
хвороби; 4,84
Хвороби ока та
його придаткового
Хвороби кістково-
м'язової системи та Хвороби органів
сполучної Хвороби
Хвороби органів дихання; 19,32
тканини; 5,37 сечостатевої
травлення; 9,7
системи; 5,43
Рис. 2.1.4. Структура поширеності хвороб за основними класами

серед всього населення у 2013 р. (%)
Динаміка показників поширеності та структура поширеності хвороб за основними класами
у 2009, 2012, 2013 рр. (на 100 тис. всього населення)
Рік
2009 2012 2013
на 100 тис. 56274,0 58 385,7 58429,0
питома вага 30,48% 31,48% 31,47%
на 100 тис. 38138,5 35 642,0 35867,3
питома вага 20,66% 19,22% 19,32%
на 100 тис. 17753,7 18 058,1 17965,2
питома вага 9,62% 9,74% 9,7 %
на 100 тис. 9901,5 10 007,7 10077,4
питома вага 5,36% 5,40% 5,43%
Хвороби кістково-м’язової системи на 100 тис. 10044,7 9956,4 9977,0
та сполучної тканини питома вага 5,44% 5,37% 5,37%
Хвороби ока та його придаткового на 100 тис. 9049,1 9 240,3 9226,2
апарату питома вага 4,90% 4,98% 4,97%
Ендокринні хвороби, розлади на 100 тис. 8181,9 8669,1 8982,1
питома вага 4,43% 4,69% 4,84%
речовин
Травми, отруєння та деякі інші наслідки на 100 тис. 5002,6 4 997,0 4885,9
дії зовнішніх чинників питома вага 2,71% 2,69% 2,63%
на 100 тис. 4904,9 4879,7 4892,8
питома вага 2,66% 2,63% 2,64%
на 100 тис. 4879,4 4 864,4 4781,0
питома вага 2,64% 2,62% 2,58%
на 100 тис. 4720,2 4 660,3 4550,0
питома вага 2,56% 2,51% 2,45%
на 100 тис. 3944,4 4 262,7 4312,3
питома вага 2,14% 2,30% 2,32%
на 100 тис. 4051,5 4057,5 4038,8
Деякі інфекційні та паразитарні хвороби
питома вага 2,19% 2,19% 2,18%
Хвороби вуха та соскоподібного на 100 тис. 3436,7 3 504,9 3496,1
відростка питома вага 1,86% 1,89% 1,88%
39
Рік
2009 2012 2013
Хвороби крові й кровотворних органів на 100 тис. 1743,6 1729,5 1693,6
та окремі порушення із залученням
питома вага 0,94% 0,93% 0,91%
імунного механізму
Природжені вади розвитку, деформації на 100 тис. 625,7 683,3 702,5
та хромосомні аномалії питома вага 0,34% 0,37% 0,38%
Показники поширеності хвороб за останні п’ять років (2009–2013 рр.) збільшилися

за наступними класами: ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну
речовин (9,78%); новоутворення (9,33%); хвороби системи кровообігу (3,83%), менш
виразно за класами хвороби ока та його придаткового апарату (1,96%); хвороби
сечостатевої системи (1,78%); хвороби вуха та соскоподібного відростка (1,73%).
Зниження показників поширеності хвороб зафіксовано за наступними класами:
хвороби органів дихання (-5,96%); розлади психіки та поведінки (-3,61%); хвороби крові й
кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму (-2,87 %);
травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (-2,33%); хвороби нервової
системи (-2,02%). Динаміку показників поширеності хвороб за основними класами серед
всього населення України за 2009–2013 рр. показано на рис. 2.1.5.
70000
57211,9 57967,2 58385,7

60000 56274,0 58429,0
38438,6
38138,5
37602,0
50000
35642,0
35867,3
40000
17753,7
17930,2
18025,3
18058,1
17965,2
30000
10074,9
10077,4
10044,7
10016,5
10098,9
10007,7
10068,6
9901,5
9977,0
9956,4
20000
10000
0
2009 2010 2011 2012 2013

Хвороби кістково-м'язової системи та сполучної системи
Рис. 2.1.5. Динаміка поширеності хвороб за основними класами серед всього населення
у 2009–2013 рр. (на 100 тис. всього населення)
Найвищі рівні поширеності хвороб за підсумками 2013 р. зареєстровані у м. Києві

(237 927,3), Вінницькій (210 352,8), Дніпропетровській (212 618,2), Київській (203 466,1),
Одеській (194 316,3) та Харківській (194 845,7) областях при середньому по Україні
значенні 185 650,9 на 100 тис. всього населення. Найменші рівні поширеності хвороб у
2013 р. зареєстровано серед населення АР Крим (146 726,0), Запорізької (149 407,5) та
Луганської (154 809,0) областей на 100 тис. всього населення області.
40
2.2. Динаміка стану здоров’я дорослого населення
Стан здоров’я населення є показником культурного, трудового, оборонного

потенціалу держави і відображенням соціально-економічних, екологічних умов, способу
життя населення, стану медичного забезпечення. Тому одним з пріоритетних завдань
внутрішньої політики у найближчі роки в Україні визначено збереження і розвиток
національного людського капіталу держави як головного фактора економічного росту,
суттєву роль у збереженні якого відіграє система охорони здоров’я.
Без об’єктивної оцінки стану здоров’я неможливе ефективне вирішення багатьох
аспектів функціонування системи охорони здоров’я – організаційних, управлінських,
кадрових, фінансово-економічних, лікувально-профілактичних. Дані про стан здоров’я
використовуються для більш раціонального управління здоров’ям, реагування на його
зміни, залучення до вирішення важливих життєвих проблем суспільства.
Здоров’я населення характеризується системою статистичних показників, які
відображають здатність суспільства до відтворення населення в конкретних соціально-
економічних умовах. Показники здоров’я увійшли до числа об’єктивно необхідних
економічних елементів, які забезпечують життєдіяльність сучасного цивілізованого
суспільства, оскільки у кінцевому результаті розвиток охорони здоров’я має на меті
сприяти довголіттю людей.
За даними офіційної статистики, у 2013 р. серед дорослого населення України було
зареєстровано понад 19,88 млн випадків виявлених вперше хвороб (захворюваність) і
68,89 млн звернень на рік з приводу усіх хвороб (поширеність). Відносний показник
захворюваності у 2013 р. (на 100 тис. дорослого населення) становив 53 187,3, а
поширеності – 184 286,6.
Захворюваність дорослого населення
За останні п’ять років (2009–2013 рр.) рівень захворюваності дорослого населення
поступово знижувався з 57 231,0 у 2009 р. до 53 187,3 у 2013 році.
У структурі захворюваності дорослого населення у 2013 р. традиційно домінували
хвороби органів дихання (29,85%), хвороби системи кровообігу (10,95%), хвороби
сечостатевої системи (9,17%), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх
чинників (8,27%), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (6,36%), хвороби ока та його
придаткового апарату (6,29%), хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини
(6,03%). Разом ці класи хвороб склали 76,91% усіх випадків захворювань дорослого
населення України у 2013 р. (табл. 2.2.1).
Динаміка захворюваності дорослого населення України у 2009–2013 рр.
за класами хвороб (на 100 тис. дорослого населення, %)
Рік
2009 2010 2011 2012 2013
Усі хвороби, у. ч.: 57 231,0 56 556,5 55 474,2 53 682,2 53187,3
деякі інфекційні та паразитарні на 100 тис. 2076,7 2075,0 2091,2 2052,0 2045,8
хвороби питома вага 3,63 3,67 3,77 3,82 3,85
на 100 тис. 1007,8 1036,6 1051,0 1078,2 1099,3
новоутворення
питома вага 1,76 1,83 1,89 2,01 2,07
41
Рік
2009 2010 2011 2012 2013
хвороби крові й кровотворних
органів та окремі порушення із на 100 тис. 231,3 237,8 236,2 233,4 225,0
залученням імунного
механізму питома вага 0,40 0,42 0,43 0,44 0,42
на 100 тис. 893,3 890,5 899,7 920,7 931,4
харчування та порушення
обміну речовин питома вага 1,56 1,57 1,62 1,72 1,75
на 100 тис. 412,0 387,4 392,0 377,9 366,4
питома вага 0,72 0,68 0,71 0,70 0,69
на 100 тис. 1518,7 1516,9 1502,4 1477,8 1449,3
хвороби нервової системи
питома вага 2,65 2,68 2,71 2,76 2,72
хвороби ока та його на 100 тис. 3277,4 3334,2 3373,8 3345,0 3343,2
придаткового апарату питома вага 5,73 5,90 6,08 6,23 6,29
хвороби вуха та на 100 тис. 2298,8 2340,1 2325,6 2330,6 2310,7
соскоподібного відростка питома вага 4,02 4,14 4,19 4,34 4,34
на 100 тис. 6190,7 6108,8 6003,8 5961,9 5823,1
хвороби системи кровообігу
питома вага 10,82 10,80 10,82 11,11 10,95
на 100 тис. 18647,6 17 896,4 17 395,6 16 017,0 15873,8
хвороби органів дихання
питома вага 32,58 31,64 31,36 29,84 29,85
на 100 тис. 2472,3 2427,9 2394,9 2351,5 2292,6
хвороби органів травлення
питома вага 4,32 4,29 4,32 4,38 4,31
хвороби шкіри та підшкірної на 100 тис. 3407,4 3493,8 3434,4 3361,8 3383,3
клітковини питома вага 5,95 6,18 6,19 6,26 6,36
хвороби кістково-м’язової на 100 тис. 3432,5 3385,0 3300,5 3213,5 3205,4
системи та сполучної тканини питома вага 6,00 5,99 5,95 5,99 6,03
на 100 тис. 5021,0 5018,8 4941,7 4850,4 4869,6
хвороби сечостатевої системи
питома вага 8,77 8,87 8,91 9,04 9,16
природжені вади розвитку, на 100 тис. 13,6 13,6 14,0 13,9 14,0
деформації та хромосомні
питома вага 0,02 0,02 0,03 0,03 0,03
аномалії
травми, отруєння та деякі інші на 100 тис. 4575,5 4714,8 4492,9 4491,3 4396,2
наслідки дії зовнішніх
питома вага 7,99 8,34 8,10 8,37 8,27
чинників
У 2013 р. порівняно з 2009 р. серед дорослого населення спостерігалось зростання

питомої ваги захворюваності за 13 із 16 класів хвороб (табл. 2.2.1): деякі інфекційні та
паразитарні хвороби (з 3,63 до 3,85), новоутворення (з 1,76 до 2,07), хвороби крові й
кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму (з 0,40 до
0,42), ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (з 1,56 до
1,75), хвороби нервової системи (з 2,65 до 2,72), хвороби ока та його придаткового
апарату (з 5,73 до 6,29), хвороби вуха та соскоподібного відростка (з 4,02 до 4,34),
хвороби системи кровообігу (з 10,82 до 10,95), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (з
5,95 до 6,36), хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини (з 6,00 до 6,03),
хвороби сечостатевої системи (з 8,77 до 9,16), природжені вади розвитку, деформації та
хромосомні аномалії (з 0,02 до 0,03), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх
чинників (з 7,99 до 8,27).
Водночас відбулося зниження питомої ваги захворюваності за такими трьома
класами хвороб: розлади психіки та поведінки (з 0,72 до 0,69), хвороби органів дихання (з
32,58 до 29,85), хвороби органів травлення (з 4,32 до 4,31).
Протягом 2012–2013 рр. відбулося зростання питомої ваги захворюваності
дорослого населення країни за такими класами хвороб: деякі інфекційні та паразитарні
хвороби (+0,03%), новоутворення (+0,06%), ендокринні хвороби (+0,03%), хвороби ока та
його придаткового апарату (+0,06%), хвороби органів дихання (+0,01%), хвороби
42
кістково-м'язової системи та сполучної тканини (+0,04%), хвороби шкіри та підшкірної

клітковини (+0,10%), хвороби сечостатевої системи (+0,12%), природжені вади розвитку,
деформації та хромосомні аномалії (+0,72%). Незмінними за досліджуваний період
лишились показники захворюваності за класами хвороби вуха та соскоподібного
відростка (4,34%) і природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (0,03%).
За іншими 6 класами (хвороби крові й кровотворних органів та окремі порушення із
залученням імунного механізму, розлади психіки та поведінки, хвороби нервової системи,
хвороби системи кровообігу, хвороби органів травлення, травми, отруєння та деякі інші
наслідки дії зовнішніх чинників) відбулося зменшення питомої ваги захворюваності
дорослого населення.
Основу структури захворюваності у 2013 р. формували хвороби органів дихання
(29,85%), хвороби системи кровообігу (10,95%), хвороби сечостатевої системи (9,16%),
травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (8,27%), хвороби шкіри та
підшкірної клітковини (6,36%), хвороби ока та його придаткового апарату (6,29%), хвороби
кістково-м’язової системи та сполучної тканини (6,03%) та інші (23,09%) (рис. 2.2.1).
Їнші хвороби; 23,09 Хвороби органів

м'язової системи та
сполучної тканини;
6,03

придаткового Хвороби системи
апарату; 6,29 кровообігу; 10,95
Хвороби шкіри та Травми, отруєння та Хвороби

підшкірної деякі інші наслідки сечостатевої
клітковини; 6,36 дії зовнішіх системи; 9,16
Рис. 2.2.1. Структура захворюваності дорослого населення України у 2013 р. (%)
У 2013 р. найвищі рівні захворюваності на 100 тис. дорослого населення в Україні

були зареєстровані у м. Києві (73 732,4), Дніпропетровській (72 053,9), Івано-Франківській
(68 360,6), Львівській (67 783,6) областях. Найнижчі рівні захворюваності на 100 тис.
дорослого населення відмічені у м. Севастополі (34 786,5), АР Крим (36 804,5), Луганській
(37 040,8), Сумській (39 323,0) областях при середньому по Україні 53 187,3 на 100 тис.
відповідного населення. Рівень захворюваності перевищував загальнодержавний показник
у 12 регіонах, а був менший за такий у 15.
Поширеність хвороб серед дорослого населення
На противагу захворюваності, поширеність хвороб серед дорослого населення за
визначальними класами хвороб мала тенденцію до зростання: у 2013 р. порівняно із
2009 р. вона зросла на 0,91% – з 182 623,7 до 184 286,6 на 100 тис. дорослого населення.
За останні п’ять років, при збільшенні загалом поширеності усіх хвороб серед
дорослого населення порівняно з 2009 р., у структурі поширеності відмічене зростання за
7 із 16 класами хвороб: новоутворення (з 2,53% у 2009 р. до 2,73% у 2013 р.), ендокринні
43
хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (з 4,32% у 2009 р. до 4,95% у

2013 р.), хвороби ока та його придаткового апарату (з 4,83% у 2009 р. до 4,87% у 2013 р.),
хвороби системи кровообігу (з 37,07% у 2009 р. до 38,03% у 2013 р.), хвороби органів
травлення (з 10,09% у 2009 р. до 10,28% у 2013 р.), хвороби сечостатевої системи (з 5,93%
у 2009 р. до 6,02% у 2013 р.), природжені вади розвитку, деформації та хромосомні
аномалії (з 0,10% у 2008 р. до 0,11% у 2012 р.) (табл. 2.2.2).
Динаміка поширеності хвороб серед дорослого населення України у 2009–2013 рр.
за класами хвороб (на 100 тис. дорослого населення, %)
Рік
2009 2010 2011 2012 2013
Усі хвороби, у т.ч.: 182 623,7 183 990,8 184 754,9 184 012,7 184 286,6
деякі інфекційні та паразитарні на 100 тис. 3567,6 3514,9 3615,8 3532,6 3 502,5
хвороби питома вага 1,95 1,91 1,96 1,92 1,90
на 100 тис. 4620,8 4761,7 4859,1 4976,2 5037,3
новоутворення
питома вага 2,53 2,59 2,63 2,70 2,73
хвороби крові й кровотворних на 100 тис. 1168,3 1203,4 1226,7 1222,6 1210,0
органів та окремі порушення із
залученням імунного питома вага 0,64 0,65 0,66 0,66 0,66
механізму
ендокринні хвороби, розлади на 100 тис. 7893,4 8150,2 8433,2 8693,8 9 118,9
харчування та порушення
питома вага 4,32 4,43 4,56 4,72 4,95
обміну речовин
на 100 тис. 4995,5 4922,2 4929,6 4940,7 4 851,7
питома вага 2,74 2,68 2,67 2,68 2,63
на 100 тис. 4574,7 4594,7 4600,6 4588,0 4 521,7
хвороби нервової системи
питома вага 2,50 2,50 2,49 2,49 2,45
хвороби ока та його на 100 тис. 8788,5 8952,2 8963,4 8966,0 8 968,0
придаткового апарату питома вага 4,81 4,87 4,85 4,87 4,87
хвороби вуха та на 100 тис. 3219,7 3252,7 3236,0 3253,7 3 236,0
соскоподібного відростка питома вага 1,76 1,77 1,75 1,77 1,76
на 100 тис. 67 702,7 68 687,3 69 488,0 69 984,5 70 089,1
хвороби системи кровообігу
питома вага 37,07 37,33 37,61 38,03 38,03
на 100 тис. 25 172,1 24 483,5 24 005,4 22 595,5 22 486,0
хвороби органів дихання
питома вага 13,78 13,31 12,99 12,28 12,20
на 100 тис. 18 421,3 18 667,1 18 856,3 18 948,8 18 948,8
хвороби органів травлення
питома вага 10,09 10,15 10,21 10,30 10,28
хвороби шкіри та підшкірної на 100 тис. 4111,5 4200,4 4139,4 4077,6 4 095,8
клітковини питома вага 2,25 2,28 2,24 2,22 2,22
хвороби кістково-м’язової на 100 тис. 10 382,0 10 411,5 10 379,4 10 274,6 10 301,9
системи та сполучної тканини питома вага 5,68 5,66 5,62 5,58 5,59
на 100 тис. 10 830,1 10 948,1 11 032,7 10 984,4 11 095,8
хвороби сечостатевої системи
питома вага 5,93 5,95 5,97 5,97 6,02
природжені вади розвитку, на 100 тис. 185,6 194,8 201,6 206,8 209,2
деформації та хромосомні
питома вага 0,10 0,11 0,11 0,11 0,11
аномалії
травми, отруєння та деякі інші на 100 тис. 4890,3 5035,6 4816,8 4802,6 4710,8
наслідки дії зовнішніх
питома вага 2,68 2,74 2,61 2,61 2,56
чинників
Зменшення питомої ваги поширеності хвороб за п’ятирічний період зафіксовано за

7 класами хвороб: деякі інфекційні та паразитарні хвороби (з 1,95 до 1,90), розлади
психіки та поведінки (з 2,74 до 2,63), хвороби нервової системи (з 2,50 до 2,45), хвороби
органів дихання (з 13,78 до 12,20), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (з 2,25 до
2,22), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (з 5,68 до 5,59), травми,
отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (з 2,68 до 2,56). Лише за класом
44
хвороб вуха та соскоподібного відростка показник поширеності у 2013 р. залишився

таким самим, як і в 2009 р. – 1,76%.
У 2013 р. найбільш поширеною патологією серед дорослого населення були
хвороби системи кровообігу (38,03%), органів дихання (12,20%) та органів травлення
(10,28%); найменш поширеною – природжені вади розвитку, деформації та хромосомні
аномалії (0,11%), хвороби крові й кровотворних органів (0,66%), хвороби вуха та
соскоподібного відростка (1,76%).
У 2013 р. найвищі рівні поширеності хвороб серед дорослого населення
зареєстровані у м Києві (236 031,2 на 100 тис. відповідного населення), Дніпропетровській
(217 625,1) і Вінницькій (210 536,1) областях, найнижчі – в АР Крим (141 294,4),
Запорізькій (145 750,9) і Луганській (149 716,8) областях при середньому значенні по
Україні у 2013 р. 184 286,6 на 100 тис. дорослого населення.
Високі рівні поширеності захворювань серед дорослого населення у 2013 р.
свідчать про збереження у майбутньому актуальності своєчасного виявлення патології,
якісного її лікування для збереження працездатності дорослого населення, що передбачає
активну роботу та відповідне навантаження на медичні заклади.
Основу структури поширеності хвороб формують хвороби системи кровообігу
(38,03%), органів дихання (12,20%), органів травлення (10,28%), хвороби сечостатевої
системи (6,02%), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (5,59%),
ендокринні хвороби (4,95%), хвороби ока та його придаткового апарату (4,87%), інші
хвороби (18,06%) (рис. 2.2.2).
Хвороби системи
Інші; 18,06
кровообігу; 38,03
Ендокринні хвороби,
розлади харчування
та порушення
обміну речовин 4,87

придаткового
Хвороби кістково- Хвороби органів

м'язової системи та дихання; 12,2
сполучної тканини; Хвороби Хвороби органів
5,59 сечостатевої травлення; 10,28%
Рис. 2.2.2. Структура поширеності хвороб серед дорослого населення України у 2013 р. (%)
Як свідчать результати проведеного аналізу, за період 2009–2013 рр. відбувалося

стабільне поступове зниження первинної захворюваності дорослого населення на -7,07%
при одночасному поступовому зростанні поширеності хвороб серед цієї вікової групи на
+0,91%. Разом з тим за окремими класами хвороб відбулося зростання за означений період
як захворюваності, так і поширеності. До них належать новоутворення (зростання
захворюваності +9,08%, поширеності +9,01%), ендокринні хвороби (зростання
захворюваності +4,27%, поширеності +15,53%), хвороби ока та його придаткового апарату
(+0,01% та +2,04% відповідно), хвороби вуха та соскоподібного відростка (+0,52% та
45
+0,51% відповідно), природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії

(захворюваність +2,94% та поширеність +12,72%). За класом хвороб крові й кровотворних
органів та окремих порушень із залученням імунного механізму захворюваність знизилася
(-2,72%), але зросла поширеність (+3,57%).
Перевищення загальнодержавного показника рівня поширеності хвороб серед
дорослого населення зареєстровано у 12 регіонах, меншим від такого показник був у 15
регіонах.
Враховуючи, що головною демографічною складовою дорослого населення є
населення працездатного віку, надалі можна очікувати на зменшення здорових осіб і в
складі головного трудового потенціалу країни.
Наведені дані вказують на складність проблеми щодо стану здоров’я дорослого
населення країни та необхідність подальшої роботи у напрямку його збереження та
зміцнення, характеризують серйозність завдань, які стоять перед практичною медициною.
2.3. Характеристика стану здоров’я дитячого населення
Відомо, що здоров’я нації визначається рівнем здоров’я дітей. Рівень розвитку

підростаючого покоління, його фізичний та розумовий потенціал, є передумовою виходу
держави із соціально-економічної кризи.
На жаль, медицина досі не має чіткого визначення та критеріїв здоров’я дітей. За
визначенням ВООЗ, здоров’я – це не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів, але й
стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя. Таке визначення, на
думку деяких авторів, потребує доповнень та пояснень. Ю.Є. Вельтищев формулює це
поняття як відповідний віку фізичний та інтелектуальний стан у процесі реалізації
генетичної програми розвитку в конкретних умовах соціального та екологічного
середовища, харчування та виховання. Показники стану здоров’я жінок та дітей, як і
показники смертності, розглядаються як найважливіші показники соціального
благополуччя населення. У зв’язку із соціально-економічними негараздами останніх років
динаміка здоров’я дитячого населення нашої країни набула негативної тенденції. Росте
кількість дітей з хронічною патологією, зростає дитяча інвалідність. Таку ситуацію
дослідники пов’язують не лише з економічною нестабільністю, але й з погіршенням
екологічних умов життя, розповсюдженням шкідливих звичок серед дітей, нехтуванням
здорового способу життя тощо. Вчені попереджають, що ці фактори позначаться не лише
на стані здоров’я, але й на тривалості життя і смертності майбутніх поколінь. Тому не
менше занепокоєння, ніж малюкові проблеми, викликає стан здоров’я дітей дошкільного
віку. За даними численних дослідників, натепер до 50 % дітей віком до 6 років мають
донозологічні морфофункціональні відхилення, росте кількість дітей з низьким вмістом
гемоглобіну без суттєвого зниження кількості еритроцитів.
Загальновизнано, що інвестування в здоров'я дітей – необхідна умова для
забезпечення людського та економічного розвитку. Адже здорові діти мають кращі шанси
прожити здорове продуктивне життя. При цьому діти мають право на захист і збереження
здоров'я як громадяни, що живуть у сьогоднішньому світі, а не тільки як «внесок» у
суспільство майбутнього.
46
2.3.1. Захворюваність дитячого населення

У період політичних та економічних змін в Україні виникла низка і медико-
екологічних проблем, які становлять загрозу для здоров’я різних груп населення,
насамперед дітей. Особливого значення стан здоров’я дітей набуває в період
несприятливої демографічної ситуації. А в Україні протягом останніх десятиріч склався
«звужений» характер відтворення населення, коли кожне покоління народжених за
чисельністю менше покоління своїх батьків і не може поповнити втрати населення
внаслідок смерті. В умовах низького рівня народжуваності особливого значення набуває
якість здоров’я нових народжених поколінь дітей і дитячого населення держави в цілому,
а воно значною мірою залежить від здоров’я батьків дитини, перебігу вагітності та пологів
у матері, якості та доступності медичних послуг дітям і матерям.
Адже організми, що розвиваються, вирізняються надзвичайною «крихкістю»
внаслідок швидкого зростання і розвитку та особливо чутливі до дії різних хімічних і
фізичних агентів. У процесі розвитку органів і систем, як правило, спостерігаються
періоди найбільшої уразливості або так звані «критичні вікна» чутливості.
Наприклад, у ембріона клітини ростуть особливо швидко, одночасно піддаючись
процесу первинної диференціації; у цих умовах токсичні речовини мають більше
можливостей викликати мутації і природжені аномалії. У пренатальному і
постнатальному періодах розвиваються різні структури організму і встановлюються
життєво важливі зв'язки. Наприклад, у перші п'ять років життя завершується основний
розвиток нервової системи. Здатність нервової системи відновлюватися після структурних
ушкоджень обмежена; руйнування клітин головного мозку під впливом таких хімічних
речовин, як свинець і ртуть, або порушення процесів формування життєво важливих
зв'язків між нервовими клітинами можуть призводити до постійної і безповоротної
дисфункції. Ось чому дія багатьох зовнішніх агентів у період зростання і розвитку може
несприятливо впливати на здоров'я, викликаючи такі природжені дефекти і порушення
розвитку нервової системи, які не мають аналогів у дорослому житті.
На тлі зменшення чисельності дитячого населення (8186,3 тис. дітей 0–17 років у
2009 р. і 7990,4 тис. у 2013 р.) рівні захворюваності і поширеності хвороб залишаються
високими – поширеність хвороб становила 1938,9 у 2009 р. і 1920,34 у 2013 р. на 1000
дітей відповідного віку, а захворюваність – 1393,9 та 1394,4 відповідно (рис. 2.3.1).
1998,3 1980,54
2000 1938,9 1922,8 1920,34
1800
1600 1454,96 1440,09

1393,9 1385,0 1394,4
1400
1200
2009 2010 2011 2012 2013
Поширеність Захворюваність
Рис. 2.3.1. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дітей 0–17 років включно
в Україні у 2009–2013 рр. (на 1000 відповідного населення)
47
Якщо упродовж 2009–2010 рр. і захворюваність, і поширеність хвороб зростали, то

починаючи з 2011 р. намітилася тенденція до їх зниження.
Проведений нами аналіз динаміки захворюваності і поширеності хвороб за
основними класами хвороб (табл. 2.3.1) засвідчив, що зростання як захворюваності, так і
поширеності хвороб у дітей 0–17 років відбулося переважно за рахунок збільшення рівня
захворюваності і поширеності хвороб органів дихання, ока та його придаткового апарату,
вуха та соскоподібного відростка, природжених вад розвитку, деформацій та
хромосомних аномалій, хвороб системи кровообігу, новоутворень, травм, отруєнь та
деяких інших наслідків дії зовнішніх чинників.
Динаміка захворюваності та поширеності хвороб у дітей 0–17 років в Україні у 2009–2013 рр.
(на 1000 відповідного населення)
Рік
Клас хвороб
2009 2010 2011 2012 2013
Деякі інфекційні та паразитарні п 62,85 59,73 67,98 65,26 65,48
хвороби з 53,80 51,13 59,17 56,14 56,52
п 8,23 8,56 8,73 9,08 9,21
з 3,23 3,35 3,43 3,62 3,66
Хвороби крові й кровотворних п 43,98 43,25 42,50 41,13 39,56
органів та окремі порушення із
з 16,56 6,53 15,80 15,01 14,36
Ендокринні хвороби, розлади п 95,14 93,68 90,47 87,24 83,42
з 22,38 21,77 20,52 19,45 18,07
речовин
п 34,50 33,87 33,31 33,42 31,38
з 5,84 5,81 5,70 5,34 5,26
п 62,85 62,72 62,98 61,64 59,94
з 21,99 22,00 22,40 21,28 20,29
Хвороби ока та його придаткового п 102,52 105,57 105,75 105,3 104,35
апарату з 46,58 48,02 48,40 47,57 47,51
Хвороби вуха та соскоподібного п 44,38 46,70 47,52 46,86 47,13
відростка з 39,95 42,36 43,24 42,62 42,89
п 35,34 36,75 38,49 38,49 38,78
з 10,31 10,71 11,12 10,41 9,90
п 979,75 1035,4 1014,7 969,85 984,71
з 914,19 971,13 950,65 905,25 920,93
п 146,73 144,92 141,21 138,70 133,63
з 53,22 52,65 51,11 50,22 49,47
Хвороби шкіри та підшкірної п 85,66 86,75 85,76 86,51 86,22
клітковини з 73,69 74,69 73,74 74,31 74,00
Хвороби кістково-м’язової системи п 84,88 86,40 86,08 84,60 84,57
та сполучної тканини з 30,26 31,65 31,07 30,17 30,74
п 56,16 56,71 55,75 54,15 53,13
з 29,70 30,49 29,65 28,75 28,27
Природжені вади розвитку, п 26,57 27,60 28,70 29,24 30,10
деформації та хромосомні аномалії з 5,78 5,86 6,26 6,16 6,24
Симптоми, ознаки, відхилення від
норми, що виявлені при клінічних та п 2,98 2,87 2,79 2,66 2,58
класифіковані в інших рубриках з 2,37 2,19 2,15 2,02 1,98
Травми, отруєння та деякі інші п 55,21 56,43 57,77 59,11 57,05
наслідки дії зовнішніх чинників з 53,15 54,44 55,84 57,27 55,29
48
Зменшення за цей період рівнів захворюваності і поширеності хвороб крові й

кровотворних органів та окремих порушень із залученням імунного механізму,
ендокринних хвороб, розладів харчування та порушень обміну речовин, хвороб органів
травлення вірогідно може бути зумовлено як послабленням напруженості екологічної
ситуації, у тому числі й зумовленої наслідками аварії на ЧАЕС, так і поліпшенням якості
медичної допомоги дітям.
У структурі захворюваності дітей 0–17 років у 2013 р. традиційно, як і в попередні
роки, переважали хвороби органів дихання (66,04%), шкіри та підшкірної клітковини
(5,31%), деякі інфекційні та паразитарні хвороби (4,05%), травми, отруєння та деякі інші
наслідки дії зовнішніх чинників (3,97%), хвороби органів травлення (3,55%), ока та його
придаткового апарату (3,38%). Сумарна частка цих хвороб становить 86,3% (рис. 2.3.2).
Структура поширеності Структура захворюваності

10; 15,84 9; 2,2 10; 6,39
8; 2,03
9; 4,4 7; 3,97
8; 2,77 6; 3,08
1; 51,28 5; 3,38
7; 2,97
6; 2,45 4; 3,55
5; 5,43 3; 4,05
4; 6,96
2; 5,31 1; 66,04
3; 3,41
2; 4,49
1. Хвороби органів дихання 7. Хвороби вуха та соскоподібного відростка

2. Хвороби шкіри та підшкірної клітковини 8. Травми,отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх
3. Деякі інфекційні та паразитарні хвороби чинників
4. Хвороби органів травлення 9. Хвороби сечостатевої системи
5. Хвороби ока та його придаткового апарату 10. Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини
6. Хвороби вуха та соскоподібного відростка 11. Інші
Рис. 2.3.2. Структура захворюваності та поширеності хвороб у дітей 0–17 років
в Україні у 2013 р. (%)
Структуру поширеності хвороб дітей 0–17 років формували переважно хвороби

органів дихання (51,28%), органів травлення (6,96%), ока та його придаткового апарату
(5,43%), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (4,4%), шкіри та підшкірної
клітковини (4,49%). Сумарна частка вказаних класів хвороб у структурі поширеності
становить 72,56%.
Враховуючи безумовний вплив на показники, що вивчаються, факторів оточуючого
середовища та регіональних особливостей мешкання дитини, інтерес становить розподіл
захворюваності та поширеності хвороб за регіонами України. Як і в попередні роки, у
2013 р. відмічається поляризація захворюваності дітей від 979,23 на 1000 дітей
відповідного віку у Закарпатській до 1794,09 у м. Києві, 1634,5 у Київській області і
1537,15 у м. Севастополі. Регіональні відмінності у показниках поширеності хвороб
становили 1,6 разу і коливалися від 1360,74 у Закарпатській до 2473,71 у м. Києві, 2410,53
у Київській, 2161,76 у Чернігівській областях (рис. 2.3.3).
49
Україна
м. Севастополь2500 АР Крим
м.Київ Вінницька
Чернігівська 2000 Волинська
Чернівецька 1500 Дніпропетровська
Черкаська 1000 Донецька
Хмельницька 500 Житомирська
Херсонська 0 Закарпатська
Харківська Запорізька
Тернопільська Івано-Франківська
Сумська Київська
Рівненська Кіровоградська
Полтавська Луганська
Одеська Львівська
Миколаївська
Рис. 2.3.3. Рівні захворюваності та поширеності хвороб серед дитячого населення
на окремих територіях України у 2013 р. (на 1000 дітей)
Враховуючи два вищенаведені показники, до проблемних за станом здоров’я

дитячого населення адміністративних територій можна віднести м. Київ та Київську
область, в яких у 2013 р. рівні захворюваності і поширеності хвороб були найвищими в
Україні. Як у 2012 р., так і в 2013 р., рівні захворюваності серед дитячого населення
перевищували відповідні загальнодержавні показники у 11 регіонах України, а
поширеності хвороб – у 10.
Виявлено, що накопичення хронічної патології (тобто різниця між усіма
зареєстрованими захворюваннями та вперше в житті встановленими) в цілому в Україні
у 2013 р. становила 525,94 при поляризації цього показника на окремих територіях
України від 776,03 у Київській, 707,03 у Донецькій, 680,06 у Чернігівській областях до
207,96 у м. Севастополь та 302,53 у Запорізькій області.
Така негативна динаміка захворюваності та поширеності хвороб та її відмінності у
розрізі регіонів свідчать про те, що зростання захворюваності пов’язане із соціальними,
екологічними та економічними чинниками, які є стрижневими у політичному і
громадському розвитку країни, і про необхідність пильної уваги до вирішення проблем, як
на рівні держави, так і на рівні сфери охорони здоров’я.
Упродовж усіх п’яти років рівень захворюваності та поширеності хвороб в окремих
вікових групах мав свої особливості. Так, загалом в Україні рівень захворюваності дітей
віком до шести років перевищував захворюваність дітей першого року життя (1545,44 та
1450,71 на 1000 дітей відповідного віку у 2013 р.) з подальшим зменшенням у віці 7–14 і у
15–17 років (1305,81 та 1220,13 на 1000 та 10000 відповідно), а поширеність хвороб
зростала з віком (1780,24 у дітей 0–6 років, 1969,05 у дітей 7–14 років та 21596 у
підлітковому віці) (табл. 2.3.2).
Дані щодо зростання з віком поширеності хвороб за рахунок накопичення
хронічних захворювань підтверджуються повіковою динамікою питомої ваги захворювань
з діагнозом, встановленим вперше у житті, від усіх зареєстрованих захворювань у 2013 р.
– 86,8% серед дітей 0–6 років включно, 66,3% серед дітей 7–14 років включно, та 56,4%
серед дітей підліткового віку
50
Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дітей різних вікових груп
в Україні у 2009–2013 рр. (на 1000 відповідного населення)
Рік
Вік дітей
2009 2010 2011 2012 2013
До 1 року з 1604,8 1591,9 1560,6 1479,5 1450,71
п 1918,6 1931,5 1875,7 1803,3 1780,24
0–6 років
з 1658,6 1681,3 1631,8 1565,7 1545,44
п 1946,7 2018,3 2023,3 1963,1 1969,05
7–14 років
з 1291,4 1355,7 1348,9 1284,1 1305,81
п 1959,5 2089,9 2116,9 2109,6 2159,60
15–17 років *
з 1125,1 1209,0 1218,9 1188,2 1220,13
У зв’язку з неоднозначною ситуацією щодо динаміки захворюваності та поширеності

хвороб залежно від віку дітей нами здійснено порівняльну характеристику поширеності
захворювань за віковими категоріями дітей та основними класами хвороб за 2013 рік.
Порівняльна характеристика поширеності захворювань за віковими категоріями дітей
та основними класами хвороб, 2013 р. (на 1000 дітей)
Клас хвороб 0–6 років 7–14 років 15–17 років
Деякі інфекційні та паразитарні хвороби 76,43 60,45 49,61
Ендокринні хвороби, розлади харчування
26,50 114,72 153,91
та порушення обміну речовин
Хвороби нервової системи 35,27 60,42 120,84
Хвороби ока та його придаткового апарату 56,15 126,28 174,65
Хвороби вуха та соскоподібного відростка 53,27 42,63 42,11
Хвороби органів дихання 1128,55 924,58 762,50
Хвороби органів травлення 64,17 178,51 204,18
Хвороби шкіри та підшкірної клітковини 87,94 78,27 100,30
Хвороби кістково-м’язової системи
25,01 107,86 180,26
та сполучної тканини
Хвороби сечостатевої системи 33,91 49,17 110,63
Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії
36,59 71,23 75,58
зовнішніх чинників
Як видно з таблиці 2.3.3, з віком зменшується лише поширеність хвороб органів

дихання (1128,55 у дітей віком 0–6 років, 924,58 у дітей 7–14 років та 762,5 у дітей 15–
17 років на 1 000 відповідного населення), деяких інфекційних та паразитарних хвороб
(76,43; 60,45 і 49,16 відповідно) і хвороб вуха та соскоподібного відростка (53,27; 42,63;
42,11 відповідно) при збільшенні поширеності інших класів хвороб. При цьому у дітей
віком 7–14 років у 1,3–2,7 разу, а у дітей віком 15–17 р. – у 3,1–3,3 разу вище, ніж у дітей
віком 0–6 років, реєструються хвороби сечостатевої, нервової системи, хвороби органів
травлення, ока та його придаткового апарату. Найбільш інтенсивними темпами у дітей
віком 7–14 та 15–17 років зростають хвороби ендокринної системи (у 3,4 та 5,8 разу) та
хвороби кістково-м’язової системи (у 4,3 та 7,2 разу). Виявлені тенденції вірогідно
зумовлені як анатомо-фізіологічними особливостями дітей різного віку, так і терміном дії
несприятливих факторів навколишнього середовища та умовами перебування в школі.
51
Структура поширеності хвороб серед дітей віком 0–17 років в Україні у 2013 р.
0–17 років 0–6 років 7–14 років 15–17 років
включно включно включно включно
Усього, у тому числі: 100,00 100,00 100,00 100,00
деякі інфекційні та паразитарні
3,41 4,29– 3,07 2,30
хвороби
новоутворення 0,48 0,48 0,40 0,65
хвороби крові й кровотворних органів
та окремі порушення із залученням 2,06 3,37 1,32 0,92
імунного механізму
харчування та порушення обміну 4,34 1,49 5,83 7,13
речовин
розлади психіки та поведінки 1,63 0,95 2,19 1,89
хвороби нервової системи 3,12 1,98 3,07 5,60
хвороби ока та його придаткового
5,43 3,15 6,41 8,09
апарату
хвороби вуха та соскоподібного
2,45 2,99 2,17 1,95
відростка
хвороби системи кровообігу 2,02 0,79 2,44 3,68
хвороби органів дихання 51,28 63,39 46,96 35,31
хвороби органів травлення 6,96 3,60 9,07 9,45
4,49 4,94 3,98 4,64
хвороби кістково-м’язової системи та
4,40 0,59 5,48 8,35
сполучної тканини
хвороби сечостатевої системи 2,77 1,90 2,50 5,12
окремі стані, що виникають у
х 1,09 х х
природжені вади розвитку, деформації
0,44 0,59 0,36 0,28
та хромосомні аномалії
симптоми, ознаки та відхилення від
норми, що виявлені при клінічних та
0,13 0,18 0,11 0,08
класифіковані в інших рубриках
травми, отруєння та деякі інші
2,97 2,06 3,62 3,50
наслідки дії зовнішніх чинників
Менш суттєві відмінності виявлені при аналізі повікової структури захворюваності.

Як видно з табл. 2.3.4, у структурі поширеності хвороб серед загальної популяції дітей 0–
17 років провідні місця займають хвороби органів дихання (51,28% – перше рангове
місце), хвороби органів травлення (6,96% – друге рангове місце), хвороби ока та його
придаткового апарату (5,43% – третє рангове місце). Останні місця у структурі
поширеності хвороб серед дітей віком 0–17 років посідають новоутворення (0,48%),
природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (0,44%) та симптоми,
ознаки та неточно визначені стани (0,13%). Аналогічна структура поширеності хвороб
спострегігається серед дітей віком 7–14 років. Водночас у структурі поширеності хвороб
дітей 0–6 років друге рангове місце посідають хвороби шкіри та підшкірної клітковини,
третє – деякі інфекційні та паразитарні хвороби, а у дітей підліткового віку третє рангове
місце посідають хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Такі
відмінності повікової структури поширеності хвороб можуть бути зумовлені як анатомо-
52
фізіологіними особливостями різних вікових груп дітей, так і співвідносною дією на стан
їхнього здоров’я різних фікторів (біологічних, екологічних, умов перебування у
дошкільних закладах і школах тощо).
Найбільш критичним віковим періодом, який характеризується особливостями
морфологічних, функціональних і біологічних змін, що виникають під час адаптації
дитини до умов позаутробного життя, є період новонародженості. Наразі вже при
народженні у кожної сьомої дитини відмічаються відхилення у стані здоров’я.
Впровадження у діяльність служби охорони здоров’я матері і дитини сучасних
перинатальних технологій, що ґрунтуються на доказах, зокрема регіонації перинатальної
допомоги, родопомочі, орієнтованої на участь сім’ї, демедикалізації пологів, ведення
партограми, первинної реанімації та теплового захисту новонароджених, виключно
грудного вигодовування тощо, зумовило позитивну динаміку здоров’я новонароджених.
Частота новонароджених з відхиленнями у стані здоров’я зменшилася з 162,1 на 1000
народжених живими у 2009 р. до 149,9 у 2013 р. У цілому поліпшення здоров’я
новонароджених відбулося за рахунок зменшення поширеності патології перинатального
походження: внутрішньоматкової гіпоксії й асфіксії у пологах – з 31,56, 8 на 1000
народжених живими у 2009 р. до 19,4 у 2013 р внутрішньочерепної пологової травми – з
0,06 до 0,02 відповідно.
Після народження частота хворих дітей збільшується. У 2009 р. захворюваність
дітей на першому році життя становила 1604,8 на 1000 дітей відповідного віку
(рис. 2.3.4).
1450,7
2013
1479,5
2012
1560,6
2011
1591,9
2010
1604,8
2009
1450,0 1500,0 1550,0 1600,0
Рис. 2.3.4. Динаміка захворюваності дітей першого року життя в Україні у 2009–2013 рр.
(на 1000 дітей відповідного віку)
Переорієнтація перинатальної допомоги та медичного догляду дітей раннього віку

на медико-організаційні технології з доведеною ефективністю, збільшення кількості
«Клінік, дружніх до дитини», розширення можливостей надання медичної допомоги дітям
– мешканцям сільської місцевості, наближення до них спеціалізованої медичної допомоги
шляхом організації виїзних бригад сприяли зниженню захворюваності дітей першого року
життя з 1604,8 на 1000 дітей відповідного віку у 2009 р. до 1450,7 у 2013 р. Серед
співвідносної дії факторів, що впливають на здоров’я дітей, вагоме значення має стан
грудного вигодовування, частота якого за період 2009–2012 рр. мала позитивну динаміку
– частка дітей, що закінчили грудне вигодовування у три місяці, зменшилася на 16,8% і
становила 30,77% та 26,3% відповідно.
53
Зниження захворюваності цього контингенту дітей відбулося за рахунок зниження

за основними класами хвороб. Підтвердженням ефективності впровадження регіоналізації
перинатальної допомоги та переорієнтації перинатальної служби на всесвітньо визнані
перинатальні технології з доведеною ефективністю є достатньо інтенсивні темпи
зниження захворюваності дітей першого року життя на хвороби крові й кровотворних
органів та окремі порушення із залученням імунного механізму (102,2 у 2008 р і 70,45 у
2013 р.) стани, що виникли в перинатальному періоді (189,2 та 137,17 відповідно),
хвороби ока та його придаткового апарату, переважно за рахунок ретинопатій (57,9 і 52,2
відповідно) (табл. 2.3.5).
Динаміка захворюваності дітей першого року життя за деякими класами хвороб в Україні
у 2008–2013 рр. (на 1000 дітей відповідного віку)
Рік Зміни у 2013 р.
Клас хвороб порівняно з 2008
2008 2011 2012 2013
р. (%)
Деякі інфекційні та паразитарні
38,7 35,4 35,4 34,69 89,6
хвороби
Хвороби крові й кровотворних
органів та окремі порушення із 102,2 75,4 75,4 70,45 68,9
Хвороби нервової системи 85,4 66,3 66,3 62,79 73,5
Хвороби ока та його придаткового
57,9 54,0 54,0 52,05 89,9
апарату
Хвороби вуха та соскоподібного
31,5 27,3 27,3 26,46 84,0
відростка
Хвороби органів дихання 820,7 810,6 810,6 810,37 98,7
Природжені вади розвитку,
46,8 44,3 44,3 44,98 96,1
деформації та хромосомні аномалії
Окремі стані, що виникають
189,2 144,2 144,2 137,17 72,5
у перинатальному періоді
Все ще високий рівень захворюваності дітей першого року життя зумовлений

високим рівнем хвороб органів дихання (810,37) та окремих станів, що виникають у
перинатальному періоді (137,17), які займають провідні місця у структурі захворюваності
дітей першого року життя. Упродовж останніх років захворюваність дітей першого року
життя знизилася у більшості регіонів, за винятком м. Києва та Закарпатської області, де
утримується тенденція до зростання цього показника. На достатньо низькому, менше
1200,0 на 1000 дітей першого року життя, при позитивній динаміці у 2013 р., утримується
захворюваність немовлят у АР Крим, Запорізькій, Миколаївській, Тернопільській,
Черкаській і Чернівецькій областях. Водночас на високому, більше 1700,0, утримується
захворюваність дітей першого року життя у мм. Києві, Севастополі, Житомирській,
Запорізькій, Івано-Франківській та Рівненській областях.
У структурі захворюваності дітей першого року життя у 2013 р., як і в попередні роки,
перше місце посіли хвороби органів дихання (54,78%), друге – окремі стани, що виникають у
перинатальному періоді (9,46%), третє – хвороби крові й кровотворних органів та окремі
порушення із залученням імунного механізму (4,86%), наступні місця – хвороби нервової
системи, ока та його придаткового апарату та хвороби органів травлення (рис. 2.3.5).
54
Інші; 10,21 Природжені вади Хвороби крові й

розвитку; 2,99 кровотворних
Деякі інфекційні та
органів; 4,86
паразитарні
Ендокринні
Хвороби органів
Хвороби органів дихання; 55,86
Окремі стани, які
Хвороби нервової Хвороби ока та виникли в
системи; 4,33 його придаткового перинатальному
апарату; 3,59 періоді; 9,46
Рис. 2.3.5. Структура захворюваності дітей першого року життя

за деякими класами хвороб у 2013 р. (%)
Дитина розвивається за біологічними законами, що зумовлює домінування окремих

процесів у різні періоди життя. Загальновизнано, що стан здоров’я дитини формується до
народження, під час народження і в перші роки життя, а в подальшому лише зберігається і
зміцнюється. Тому стан здоров’я дітей перших шести років життя потребує особливої
уваги медичних працівників.
Наразі в Україні функціонує комплексна система профілактики, спрямована на
зменшення ризику формування негативних змін стану здоров’я дітей, впроваджується
система корекції і підтримки їхнього здоров’я через систему первинної медико-санітарної
допомоги, здійснюється впровадження медико-організаційних технологій з доведеною
ефективністю. Відомо, що при досягненні малюкової смертності рівня 10‰ резерви
подальшого зниження смертності дітей визначаються старшим віковим періодом.
Саме тому аналіз причин захворюваності та поширеності хвороб дітей після року, у
тому числі перших шести років життя, є актуальним. У 2009–2013 рр. захворюваність
дітей 0–6 років мала незначне підвищення до 1681,3 у 2010 р. проти 1658,6 у 2009 р. з
поступовим зниженням до 1545,44 у 2013 р. Аналогічна тенденція характерна і для
поширеності хвороб дітей 0–6 років – незначне підвищення до 1931,5 у 2010 р. проти
1918,6 у 2009 р. з наступним зниженням до 1780,24 у 2013 р. (рис. 2.3.6).
2000 1918,6 1931,5

1875,7
1803,3 1780,24
1800
1658,6 1681,3
1631,8
1565,7 1545,44
1600
1400
1200
2009 2010 2011 2012 2013
Поширеність хвороб Захворюваність
Рис. 2.3.6. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб у дітей 0–6 років

в Україні у 2009–2013 рр. (на 1000 дітей відповідного віку)
55
При загалом позитивній динаміці поширеності захворювань серед дітей віком 0–6
років за період 2009–2013 рр. виявлено незначну тенденцію до її зростання за чотирма
класами хвороб: хвороби системи кровообігу, кістково-м’язової системи та сполучної
тканини, природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії. При позитивній
динаміці захворюваності дітей цієї групи відмічається незначна тенденція до зростання
лише хвороб кістково-м’язової системи та сполучної тканини та травм, отруєнь та деяких
інших наслідків дії зовнішніх чинників (табл. 2.3.6).
Динаміка поширеності хвороб та захворюваності дітей віком 0–6 років включно за окремими
класами зареєстрованих хвороб в Україні у 2009 р. і 2013 р. (на 1000 дітей відповідного віку)
2009 р. 2013 р. 2009 р. 2013 р.
Усього хвороб, у тому числі: 1918,60 1780,24 1658,65 1545,44
деякі інфекційні та паразитарні хвороби 78,47 76,43 69,37 67,99
новоутворення 8,74 8,47 3,81 3,71
хвороби крові й кровотворних органів та окремі
76,37 59,94 30,21 23,25
порушення із залученням імунного механізму
ендокринні хвороби, розлади харчування та
37,57 26,50 16,73 11,31
порушення обміну речовин
хвороби ока та його придаткового апарату 61,03 56,15 46,04 43,13
хвороби вуха та соскоподібного відростка 53,44 53,27 51,56 51,29
хвороби шкіри та підшкірної клітковини 95,50 87,94 83,24 76,92
хвороби кістково-м’язової системи та сполучної
24,11 25,01 12,90 14,48
тканини
природжені вади розвитку, деформації та
34,20 34,35 11,86 11,28
хромосомні аномалії
симптоми, ознаки та відхилення від норми,
що виявлені при клінічних та лабораторних
4,13 3,26 3,22 2,47
дослідженнях, не класифіковані
в інших рубриках
травми, отруєння та деякі інші наслідки дії
35,63 36,59 34,88 35,85
Позитивна тенденція захворюваності та хронічної патології у дітей раннього

дошкільного і шкільного віку може бути зумовлена впливом на стан здоров’я цих
контингентів дітей впровадженням сучасних перинатальних технологій та поліпшенням
якості медичної допомоги.
56
Протягом значного часу у житті дитини провідною соціально-детермінуючою

ознакою життєдіяльності є школа. Численні дослідження доводять, що практично
незамінним та єдиним (після сім’ї) фактором, який може впливати на стан здоров’я дітей,
у тому числі підліткового віку, є навчальний заклад. Реформування шкільного навчання
без урахування стану здоров’я школярів суттєво збільшило їх захворюваність.
Інформаційні перевантаження, стресогенні ситуації, модернізація навчального процесу
вимагають від дитячого організму великого напруження, що, разом з іншими негативними
факторами (обмеження фізичної активності, предметна система виховання, недостатнє
природне освітлення тощо), веде спочатку до функціональних порушень, а згодом і до
формування органічної патології.
Водночас навчальна діяльність не адаптується до особливостей розвитку і стану
здоров’я сучасних школярів, педагоги мають недостатню підготовку з питань збереження
і зміцнення здоров’я дитини, все ще зберігається пасивна позиція сім’ї і самих дітей щодо
власного здоров’я.
За даними поглибленого дослідження стану здоров’я сучасних школярів та
чинників, що на нього впливають, проведеного фахівцями ДУ «Інститут охорони здоров’я
дітей і підлітків НАМН України» (педіатр, отоларинголог, ендокринолог, психоневролог,
окуліст, психолог), виявлено значне погіршання здоров’я дітей за період їхнього навчання
в школі. За час навчання у молодшій школі більш поширеними ставали хвороби органів
дихання, на друге місце виходили ендокринопатії, на третє – розлади психіки та
поведінки, четверту позицію займали хвороби ока та його придаткового апарату.
Подальші зміни відбувалися при переході до основної школи – набувала актуальності
патологія ендокринної системи, яка на цьому етапі посідала перше рангове місце, розлади
психіки та поведінки переходили на другу позицію, хвороби дихання – на третю, кістково-
м’язової системи – на четверту.
Аналіз динаміки спостереження за учнями у процесі навчання показав зменшення
кількості школярів з I групою здоров’я (здорові) від 10,1% на початку першого класу до
3,8% наприкінці молодшої школи та до 1,5% протягом п’ятого класу (р<0,05). Крім того, у
молодшій школі знижувалася чисельність II групи здоров’я (функціональні відхилення) з
59,7% до 46,2%, за рахунок чого збільшувалася кількість учнів із III групою здоров’я
(хронічні захворювання) з 30,2% до 49,4%. Негативні тенденції продовжувалися при
переході в основну школу: питома вага школярів, що мали III групу здоров’я, в п’ятому
класі становила 58,0%, що значно перевищувало чисельність II групи (49,3%, р<0,05).
Загалом за даними досліджень лише 30% дітей шкільного віку можуть виконати
фізичні нормативи без ризику для здоров’я. Лише у 18–24% дітей процеси відновлення
функціонального стану організму після виконання нормативів відбуваються сприятливо.
Таким чином, за даними проведених досліджень, діти шкільного віку мають
незадовільну функціональну пристосованість до фізичних навантажень при недостатній
тренованості та низькому рівні функціонального резерву серця. Саме тому у віковій групі
дітей шкільного віку реєструється найвища поширеність хвороб та починає
накопичуватись хронічна патологія.
57
1946,7 2018,3 2023,3 1963,99 1969,05
1800
1400
1000
1291,4 1355,7 1348,9 1284,1 1305,81
600
200
2009 2010 2011 2012 2013
Захворюваність Поширеність
Рис. 2.3.7. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб у дітей 7–14 років

в Україні у 2009–2013 рр. (на 1000 дітей відповідного віку)
Як видно з рис. 2.3.7, захворюваність дітей віком 7–14 років за проаналізований

період мала хвилеподібний характер з піком її у 2010 р., загалом зросла на 1,2% і у 2013 р.
становила 1305,81 на 1000 дітей відповідного віку, що нижче захворюваності дітей віком
0–6 років (1545,44) і зумовлено несприятливою дією умов перебування в школі.
Особливе занепокоєння викликає зростання поширеності хвороб серед дітей віком
7–14 років та тяжких захворювань, які мають хронічний перебіг та призводять до
інвалідності й смертності. Поширеність хвороб дітей цієї вікової категорії за роки
дослідження зросла на 1,2% і становила у 2013 р. 1969,5 на 1000 відповідного населення,
що вище аналогічного показника у віковій групі дітей 0–6 років (1780,24).
Упродовж останніх років поширеність хвороб у дітей віком 7–14 років мала
тенденцію до зниження лише за шістьма класами захворювань, у т. ч. хворобами крові та
кровотворних органів, ендокринної системи, ока та його придаткового апарату, хворобами
органів травлення, розладами психіки та поведінки та симптомами, ознаками,
відхиленнями від норми. За іншими класами хвороб зареєстровано зростання поширеності
хвороб. Більш інтенсивними темпами у дітей віком 7–14 років зростала поширеність
хвороб системи кровообігу – на 14,7% та природжених вад розвитку – на 17,3%.
У структурі поширеності хвороб перші п’ять місць займали хвороби органів
дихання (І місце), органів травлення (ІІ місце), ока та його придаткового апарату (ІІІ
місце), ендокринні хвороби (ІV місце), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної
тканини (V місце). За рахунок цих класів хвороб було сформовано 74,6% поширеності
хвороб у 2009 р. та 73,73% у 2013 р.
При загалом негативній динаміці рівня захворюваності дітей віком 7–14 років
упродовж останніх п’яти років відмічається тенденція до зниження захворюваності за
шістьма класами хвороб – хворобами ендокринної, нервової системи, розладами психіки
та поведінки, хворобами органів дихання, травлення, симптомами, ознаками та відхилення
від норми, що виявлені при клінічних та лабораторних дослідженнях та не класифіковані в
інших рубриках.
У структурі захворюваності провідні місця у 2009 р. та 2013 р. займали хвороби
органів дихання, травми та отруєння, хвороби органів травлення, шкіри та підшкірної
клітковини, ока та його придаткового апарату (табл. 2.3.7).
58
Динаміка поширеності хвороб та захворюваності дітей віком 7–14 років включно за окремими
класами зареєстрованих хвороб в Україні у 2009 р. і 2013 р. (на 1000 дітей відповідного віку)
2009 р. 2013 р. 2009 р. 2013 р.
Усього хвороб, у тому числі: 1946,68 1969,05 1291,41 1305,81
деякі інфекційні та паразитарні хвороби 58,39 60,45 49,02 51,08
новоутворення 6,28 7,92 1,97 2,62
27,98 25,99 8,96 7,64
124,10 114,72 25,15 21,48
хвороби ока та його придаткового апарату 117,39 126,28 47,16 50,18
хвороби вуха та соскоподібного відростка 39,72 42,63 34,87 37,72
хвороби шкіри 75,71 78,27 64,83 66,26
101,33 107,86 36,26 38,70
тканини
природжені вади розвитку, деформації та
22,91 27,70 2,29 2,71
хромосомні аномалії
симптоми, ознаки та відхилення від норми,
що виявлені при клінічних та лабораторних
2,53 2,17 2,08 1,68
дослідженнях, не класифіковані
в інших рубриках
66,36 71,23 64,11 69,18
Діти підліткового віку складають значну і найбільш перспективну частину нашого

суспільства. А в період несприятливої демографічної ситуації, що склалася в Україні,
здоров’я дітей підліткового віку набуває особливої цінності. Анатомо-фізіологічні та
психологічні особливості підліткового віку обумовлюють особливий стан їхнього
організму, певну соціальну незахищеність, залежність від впливу соціального середовища,
як на біологічному, так і на соціально-психологічному рівні. За даними ВООЗ, погіршення
умов життя та зниження стабільності у суспільстві обумовлюють зростання стресових
станів у підлітковій популяції більше, ніж в інших, що призводить до зростання
захворюваності у цій віковій групі. Реалізація генетичної схильності до патологічних
відхилень також найчастіше виникає в цьому періоді. Окрім того, прагнення до швидшого
дорослішання часто супроводжується засвоєнням шкідливих звичок, що негативно
впливають на здоров'я. Не викликає дискусій той факт, що кризові явища у здоров'ї
населення, його окремих спільнот і груп відбуваються дуже швидко й зберігаються довгі
роки. Так, діти, що стали хворими у часи кризи, будуть страждати від цього все життя.
Тому необхідний ретельний профілактичний медичний нагляд підлітків, що
зумовлений появою у них функціональних розладів дезадаптаційного генезу у поєднанні з
психологічними характеристиками та порушеннями здоров’я.
59
Негативні тенденції соціально-економічного розвитку перехідного періоду на тлі

широкого використання інноваційних програм навчання зумовили погіршення стану
здоров’я населення, в т.ч. дітей підліткового віку. Лише за роки суверенності України
захворюваність дітей підліткового віку зросла у 1,6 разу, а поширеність хвороб – у 1,9
разу. За даними наукових досліджень, захворюваність підлітків в Україні зростає.
Проведений нами аналіз стану соматичного здоров’я дітей підліткового віку
кореспондується з даними спеціальних досліджень і засвідчує негативну динаміку
захворюваності і поширеності хвороб (рис. 2.3.8).
2500 2089,9 2116,9 2109,6 2159,6

1959,5
2000
1500 1125,1 1209 1209,0 1188,2 1220,13
1000
500
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.3.8. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дітей підліткового віку
у період 2009–2013 рр. в Україні (на 1000 дітей підліткового віку)
Упродовж останніх п’яти років захворюваність дітей підліткового віку зросла на

8,4%, а поширеність хвороб – на 102% і у 2013 р. ці показники становили 1220,13 та
2159,6 на 1 тис. дітей відповідного віку.
Аналіз динаміки захворюваності та поширеності хвороб дітей підліткового віку
засвідчив зростання цих показників в усіх, за винятком Полтавської області, регіонах. При
цьому темп приросту захворюваності дітей підліткового віку коливався від 0,1% у
Вінницькій, 3,2% у Волинській областях до 35,45% в АР Крим, 32,87% у
Дніпропетровській, 31,4% у Тернопільській областях при середньому темпі приросту по
Україні 18,64%. Темпи приросту поширеності хвороб дітей підліткового віку коливалися
від 1,3% у Вінницькій, 2,3% у Волинській областях до 28,01% у м. Севастополі, 27,54% у
АР Крим та 26,33% у м. Києві (табл. 2.3.8, рис. 2.3.9).
Таблиця .2.3.8
Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дітей підліткового віку
у розрізі регіонів у 2008 р. і 2013 р. (на 10 тис. дітей підліткового віку)
Адміністративно- Захворюваність Поширеність
територіальна одиниця 2008 р. 2013 р. 2008 р. 2013 р.
АР Крим 8046,5 10898,6 15561,7 19848,1
Область
Вінницька 13059,0 13074,3 22576,5 22871,2
Волинська 8408,2 8715,0 16806,8 17164,5
Дніпропетровська 9850,9 13088,5 17325,5 21438,7
Донецька 10179,3 12304,5 20474,8 24425,3
Житомирська 10162,9 11356,8 19959,6 21724,3
Закарпатська 7516,4 8068,8 11996,0 13573,0
Запорізька 8834,7 11156,0 14047,6 16706,7
60
Адміністративно- Захворюваність Поширеність

територіальна одиниця 2008 р. 2013 р. 2008 р. 2013 р.
Область
Івано-Франківська 12903,7 15647,3 20325,4 24116,3
Київська 12740,4 15217,3 25333,7 29713,5
Кіровоградська 10467,2 12281,2 16679,6 19338,7
Луганська 10715,2 13383,0 16722,8 20806,5
Львівська 8949,2 11365,0 14851,7 18362,6
Миколаївська 8281,7 9483,5 14136,9 16803,6
Одеська 9947,8 12756,6 15778,1 19623,0
Полтавська 10966,5 10725,6 18976,2 19925,9
Рівненська 11352,1 13088,1 21092,8 24637,0
Сумська 9039,4 11499,6 17619,5 20511,7
Тернопільська 8148,8 10708,6 15375,0 18872,5
Харківська 12695,0 14604,7 23624,1 26796,0
Херсонська 8424,0 9808,6 14574,7 16346,2
Хмельницька 10651,8 12386,0 18630,9 21120,1
Черкаська 11640,2 12312,5 20186,9 20854,5
Чернівецька 9235,5 10582,6 16098,7 18851,0
Чернігівська 9806,6 11631,6 20463,8 22898,9
Місто
Київ 12511,9 14362,8 24723,0 31231,5
Севастополь 8623,7 11048,4 11872,4 15197,6
Україна 10283,9 12 201,3 18441,9 21 596,0
У країна
м.Севастополь 35 000 АР Крим
Чернігівськ а 25 000 Волинська
Чернівецька Дніпропетровська
15 000
Черк аська Донецька
Хмельницька 5 000 Житомирська
Херсонська -5 000 Закарпатська
Харківська Запорізьк а
Рівненськ а Кіровоградська
Полтавськ а Луганська
Рис. 2.3.9. Захворюваність та поширеність хвороб серед дітей підліткового віку

в розрізі регіонів у 2013 р. (на 10 тис. дітей підліткового віку)
На високих рівнях (понад 12 000,0 на 10 тис. дітей відповідного віку у 2008 р. і

понад 14 000,0 у 2013 р.) утримувалися показники захворюваності дітей підліткового віку
у Івано-Франківській, Київській і Харківській областях, а на відносно низьких рівнях
(нижче 9000,0 на 1000 дітей відповідного віку у 2008 р. і нижче 10 тис. у 2013 р.) – у
Волинській, Закарпатській, Миколаївській, Херсонській областях.
Діапазон коливань поширеності хвороб становив від 2300 і більше на 1000 дітей
відповідного віку у 2008 р. і 2500 і більше у 2013 р. у Київській і Харківській областях та м. Києві
до менше 12000,0 у 2008 р. і 1600,0, у 2013 р. у м. Севастополі та Закарпатській області.
61
2.3.2. Аналіз інвалідності дітей та шляхи її профілактики і реабілітації

Інвалідність дитячого населення є однією з найбільш актуальних проблем, оскільки
вона є медичною, соціальною, психологічною, економічною проблемою і має державне
значення. Піклування суспільства про інвалідів дитинства триває довгі роки.
Значущість проблеми інвалідності з дитинства також обумовлена тим, що майже у
25% інвалідів у віці до 50 років інвалідизація обумовлена захворюванням, перенесеним у
дитинстві. Дитяча інвалідність є найбільш чутливим індикатором якості життя населення,
інтегруючи усі негативні сторони сучасності і побічно характеризуючи рівень розвитку усіх
сфер життєдіяльності суспільства. Питання дитячої інвалідності стають усе більш
актуальними в умовах стрімкого наростання проблем соціального розвитку, розтрати
людського потенціалу, розбалансованості міжособових стосунків і показують необхідність
пошуку рішень як медичного, так і соціального характеру на якісно новому рівні.
Актуальність проблеми профілактики інвалідності з дитинства і забезпечення
ефективної реабілітації цих контингентів інвалідів зумовлена тим, що упродовж останніх
років в Україні уперше інвалідами впродовж року стають близько 18 тис. дітей, а серед
усього дитячого населення діти-інваліди складають 2,0–2,1% при орієнтовному в інших
країнах 2,5%. Переважна більшість з них зберігають статус інваліда у подальшому житті,
що суттєво впливає на проблему збереження працездатності та обороноздатності нації.
Показник інвалідності дітей можна вважати концентрованим відображенням
успішності суспільства, соціальної захищеності та рівня і якості здоров’я підростаючого
покоління. Він найбільш наочно ілюструє різке зниження у дітей функціональних
можливостей організму, реакцій пристосування і захисту. Зростання частоти хронічних
хвороб і поєднаної патології у дітей зумовило збільшення поширеності інвалідності з
200,2 на 10 тис. дітей у 2009 р. до 210,6 у 2013 р. (рис. 2.3.10). Первинна інвалідність за цей
період зросла з 22,1 на 10 тис. дитячого населення до 22,9.
212
23,4 23,5
208 22,8 22,9 23

22,8
204 22,5
22,2
200 22
202 202,0 207,6 209,6 210,6
196 21,5
2009 2010 2011 2012 2013
Всього Встановлено вперше
Рис. 2.3.10. Динаміка інвалідності дітей до 18 років в Україні у 2009–2013 рр.

(на 10 тис. відповідного населення)
У 2013 р., як і в попередні роки, відмічалося коливання показника загальної

інвалідності в межах 238,6–235,2,0 на 10 тис. дітей віком 0–17 років у Рівненській,
Житомирській, Хмельницькій, Чернігівській областях до менше 190,0 у Херсонській,
Одеській областях, м. Севастополі і АР Крим.
62
Незначна тенденція до зростання інвалідності дітей та первинної інвалідності може

бути зумовлена як збільшенням рівнів захворюваності та поширеності хвороб дітей віком 7–
17 років і накопиченням патологічних станів серед дітей із значним збільшенням у дитячому
віці кількості важких інвалідизуючих захворювань, так і повним використанням прав,
наданих Законом України № 1065-VІ від 05.03.2009 р. «Про Загальнодержавну програму
«Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» до 2016 р.».
Ріст показника інвалідності може бути зумовлений і суттєвим розширенням останніми
роками переліку захворювань та станів, що віднесені до інвалідності, з метою соціального
захисту сім’ї, в якій виховується така дитина, а також з метою її реабілітації до виповнення
18-річного віку та підвищенням доступності отримання статусу інваліда та покращення
обсягу соціального пакету, що пропонується сім’ї державою для реабілітації дитини-інваліда.
Ці тенденції притаманні будь-якій цивілізованій державі, бо на перше місце ставиться
збереження життя усім дітям, розвиваються сучасні медичні технології, які дають можливість
вижити більшості дітей, що раніше помирали, проте, на жаль, це часто призводить до
інвалідності.
Проведений нами спеціальний аналіз частки інвалідів серед загальної кількості хворих
дітей у розрізі класів хвороб у 2013 р. і у 2008 р. засвідчив, що найбільш інвалідизуючими
хворобами є природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії, розлади психіки
та поведінки та хвороби нервової системи (рис. 2.3.11).
11,0
VI 10,6
9,1 2008 2013
V 11,8
30,4
IV 32,1
62,0
III 60,8
93,1
II 84,5
212,8
I 204,7
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100
I – Природжені вади розвитку, деформації IV – Хвороби вуха та соскоподібного відростка

та хромосомні аномалії V – Хвороби ока та його придаткового апарату
II – Розлади психіки та поведінки VI – Всього по Україні
III – Хвороби нервової системи
Рис. 2.3.11. Частка дітей-інвалідів у загальній кількості хворих дітей

в Україні у 2008 р. і в 2013 р. (‰)
Так, в середньому на 1000 зареєстрованих захворювань у дітей у 2008 р. припадало

10,6 інваліда, у 2013 р. – 11,0. Несуттєві відмінності і динаміки частоти інвалідів серед
зареєстрованих захворювань у розрізі класів хвороб – вроджених аномалій, хвороб вуха,
ока, нервової системи, розладів психіки та поведінки. У 2013 р., як і у 2008 р., найбільша
частота інвалідів зареєстрована серед дітей з природженими вадами розвитку – 212,8 та
204,7 на кожну тисячу зареєстрованих захворювань відповідно, розладами психіки та
поведінки – біля 93,1 та 84,4 відповідно. До найменш «інвалідизуючих» хвороб можна
віднести хвороби ока, при яких на 1000 зареєстрованих хвороб припадає біля 9,1–11,8
63
інвалідів. Отримані нами дані кореспондуються з даними публікацій, у яких

розглядаються проблеми інвалідизації дитячого населення, і свідчать про необхідність
посилення первинної профілактики захворюваності дітей та удосконалення надання
медичної допомоги дітям з тяжкими інвалідизуючими хворобами.
У структурі інвалідності дітей упродовж 2009–2013 рр. серед причин, внаслідок
яких діти стають інвалідами, перше місце посідають природжені вади розвитку,
деформації та хромосомні аномалії (27,3–30,4%), друге – хвороби нервової системи (18,8-
17,6%), 3-є – розлади психіки та поведінки (14,7–13,9%).
Уроджені аномалії, деформації

та хромосомні порушення
2013 р. 23,9 Хвороби нервової системи
30,4
25,7 27,3
2009 р. Розлади психіки та поведінки
6,8 7,1 Ендокринні хвороби
6,4 18,8
7,4 Хвороби вуха та сосковидного
14,7 відростка
17,6
13,9 Інші
Рис. 2.3.12. Динаміка структури інвалідності дітей віком 0–17 років включно
в Україні у 2009 р. і 2013 р. (%)
Як видно із рис. 2.3.12, в цілому зміни у структурі причин інвалідності були

незначними – спостерігалася виразна тенденція до зменшення хвороб нервової системи,
розладів психіки та поведінки, вуха та соскоподібного відростка при тенденції до
збільшення у структурі причин питомої ваги природжених вад розвитку, деформацій та
хромосомних аномалій та ендокринних хвороб.
Динаміка інвалідності за віковими групами збігається з динамікою поширеності
хвороб у дітей відповідних вікових груп. За проаналізований період зросла інвалідність
серед дітей віком 7–14 років з 222,0 на 10 тис. відповідного населення у 2009 р. до 264,0 у
2013 р. та серед дітей підліткового віку – з 261,1 до 277,5 відповідно (темп приросту –
6,3%) при стабілізації цього показника у дітей віком до 3-х років і зменшенні у дітей у віці
3–6 років з 182,0 до 175,8 відповідно (темп убутку – 3,4%).
Як і в попередні роки, у 2013 р. відмічається зростання інвалідності залежно від
віку: з 82,2 на 10 тис. дітей відповідного віку серед дітей 0–2 років до 175,8 серед дітей 3–
6 років, 264,0 серед дітей 7–14 років та до 277,5 серед дітей підліткового віку. Зростання
інвалідності з віком притаманне зростанню її за усіма причинами (рис. 2.3.13).
Станом на 31.12.2012 р. в Україні налічувалося 168 280 дітей-інвалідів та
зареєстровано 15 344 251 хворобу, у середньому на 91 захворювання припадав один
інвалід. Враховуючи однакову важкість перебігу захворювань у дітей в різних регіонах,
логічно припустити, що розбіжності цього показника в розрізі регіонів незначні. Проте
проведений нами аналіз засвідчив суттєві розбіжності у співвідношенні зареєстрованої
кількості хвороб та інвалідів у різних регіонах (рис. 2.3.14).
64
248,9
257
232,0
275,1
264
274,8 277,5
222,0
300
261,1 266,1
250
200 182 182,0 183,0 179,6 175,8
150
100
50 83,2
82,4 80,7 80,1 82,2
0
2009 2010 2011 2012 2013
до 3-х р. 3-6 р. 7-14 р. 15-17 р.
Рис. 2.3.13. Динаміка інвалідності дітей окремих вікових груп в Україні

на 10 тис. відповідного населення, 2009–2013 рр.
18
15,4
16
13,9
13,1
12,8
12,7
12,4
12,2
12,2
12,1
14
12,0
11,7
11,5
11,4
11,3
11,2
11,1
11,0
11,0
10,9
10,6
10,4
10,4
10,1
12
9,9
9,8
9,6
9,5
10
8,0
0
ка
Ки ка
а
сто а
ка
ган а
ка
рк їв
ми ка
а
им
Во ська
а
а
а
їна
а
ька
АР ка
ка
ка
а
П о с ьк а
Су ка
а
Ук ь
ськ
ьк
рн нськ
ьк
ськ
ськ
ьк
ьк
ьк
Че різьк
л
ьк
и
ь
всь
ь
ь
Хм инсь
ес ь
сь
ась
ць
по
Кр
івс
м.К
ра
івс
Жи тавс
м.С нниц
мс
ївс
иц
ї вс
Ми івец
рс
атс
вів
ад
он
іль
ов
не
ігі
Од
рк
не
ьн
нк
по
ла
рп
гр
ет р
рс
л
До
Ль
оп
рн
л
Лу
рн
Че
Рів
ел
ева
Ві
Ха
ко
ра
то
За
во
Хе
ка
оп
Че
-Ф
ро
За
Те
іпр
но
Кі
Дн
Іва
Рис 2.3.14. Співвідношення зареєстрованої кількості хвороб та інвалідів у розрізі регіонів

у 2013 р. (кількість інвалідів на 1000 хвороб)
Діапазон частоти інвалідів серед зареєстрованих захворювань коливався в розрізі

регіонів від 8,0 на 1000 захворювань у м. Києві, 9,5–9,9 у Київській, Харківській і
Одеській областях та АР Крим до 13,9 у Миколаївській та 15,4 у Закарпатській областях.
Отримані дані вказують на доцільність проведення тематичних клінічних аудитів з
первинної профілактики захворюваності дітей та якості медичної допомоги дітям з
тяжкими інвалідизуючими хворобами у Закарпатській та Миколаївській областях.
Загалом виразна тенденція до зростання інвалідності свідчить про необхідність
структурної перебудови системи надання медичної допомоги дітям на користь первинної
ланки, раціоналізації стаціонарної та спеціалізованої медичної допомоги шляхом
запровадження міжнародних стандартів лікувальної діяльності в умовах єдиного
медичного простору. Водночас зміцнення педіатричної служби слід поєднати з розвитком
профілактичної медицини та формуванням мотивації населення до збереження та
зміцнення здоров’я.
65
Крім того, факторна детермінація основних причин дитячої інвалідності зумовлює

доцільність формування основних напрямків та програм зі зниження інвалідності дітей.
Це, насамперед, подальший розвиток служб медико-генетичного консультування,
планування сім’ї, поліпшення якості медичного догляду новонароджених з низькою і
дуже низькою масою тіла при народженні, організація служби медико-соціального
патронажу в сім’ях високого соціального ризику. З метою підвищення батьківської
компетенції необхідно тактовно й обережно формувати об’єктивне уявлення про наявний
у дитини дефект і можливі його наслідки.
2.4. Аналіз стану здоров’я населення працездатного віку
Демографічна криза в Україні є віддзеркаленням соціальних процесів, що

відбуваються у світі, а відтак вимагає концентрації дій, спрямованих на збереження
здоров’я населення. Особливої уваги потребують питання оцінки стану здоров’я
населення працездатного віку як головного трудового потенціалу країни, від чого
залежать показники економічного, соціально-культурного розвитку країни, її
національної безпеки.
Виховання громадської свідомості у ставленні до здоров’я не лише як до
особистого надбання, але і як до надбання суспільства, тісно пов’язане з визначенням його
тенденцій. У сучасних умовах постають нагальні проблеми щодо збереження людиною
власного здоров’я. Актуалізація питань суспільного здоров’я зросла на тлі його соціальної
значущості. Шляхи збереження популяційного здоров’я ґрунтуються на наукових даних
та знаннях законів його формування. У показниках здоров’я сконцентрована вся складна
взаємодія чинників, що впливають на людину.
Кількісна та якісна характеристики патологічних станів значною мірою
визначаються віком людини. Тому важливим є вивчення показників стану здоров’я
окремо у осіб працездатного віку, що дає змогу виявити особливості формування
здоров’я, які необхідно враховувати при організації медичної допомоги. Вивчення стану
здоров’я населення цієї вікової категорії набуває особливого значення, оскільки
збереження трудової активності є необхідною умовою для успішного виконання
першочергових завдань як економічного, так і соціального розвитку країни.
У Концепції наукового забезпечення розвитку охорони здоров’я України
наголошується, що «вивчення медико-демографічних характеристик, тенденцій
захворюваності та поширеності хвороб серед різних вікових груп населення є важливою
складовою планування стратегічних напрямків розвитку галузі охорони здоров’я, основою
для розробки ефективної науково обґрунтованої системи збереження і зміцнення здоров’я
населення працездатного віку».
Отже, оцінка стану і тенденцій здоров’я населення є необхідною умовою для
ефективної діяльності системи охорони здоров’я як основи для планування лікувально-
профілактичних заходів, розробки організаційних форм і методів роботи органів і закладів
охорони здоров’я, а також для контролю за ефективністю їх діяльності щодо збереження і
зміцнення здоров’я населення працездатного віку.
66
Важливими показниками стану здоров’я населення є захворюваність і поширеність

хвороб. Захворюваність характеризує можливість адаптації населення до чинників
довкілля, а поширеність хвороб значною мірою відображає накопичення хронічної
патології, і зростання цього показника зумовлено, у тому числі, й успіхами в лікуванні
хвороб та подовженням тривалості життя хворих з гострими невідкладними станами.
Як видно з рис. 2.4.1, за період 2009–2013 рр. показник поширеності знизився (з
147 613,0 у 2009 р. до 147 394,7 у 2013 р. на 100 тис. відповідного населення), але
порівняно з попереднім роком він дещо зріс (у 2012 р. – 147 000,8, у 2013 р. – 147 394,7).
Протягом п’ятирічного періоду захворюваність на всі хвороби серед населення
працездатного віку України знизилася з 63 760,2 у 2009 р. до 59 168,3 у 2013 р. (на -
7,20%). У 2012–2013 рр. також спостерігалося незначне зниження рівня захворюваності
цієї групи населення з 59 711,2 до 59 168,3 відповідно (-0,91%).
147613,0 148382,6 148371,4 147394,7

160000
147000,8
140000
120000
63760,2
61937,5
63318,0
59711,2
59168,3
100000
80000
60000
40000
20000
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.4.1. Динаміка показників захворюваності та поширеності хвороб

серед населення працездатного віку в Україні у 2009–2013 рр.
Захворюваність населення працездатного віку

Збільшення рівнів захворюваності у 2013 р. відносно 2009 р. відбулося за трьома
класами хвороб: новоутворення (+8,80%), хвороби ока та його придаткового апарату
(+1,72%), хвороби вуха та соскоподібного відростка (+0,93%). За 13 класами хвороб цей
показник знизився: деякі інфекційні та паразитарні хвороби (-1,12%), хвороби крові й
кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму (-4,19%),
ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (-1,59%), розлади
психіки та поведінки (-14,4%), хвороби нервової системи (-5,15%), хвороби системи
кровообігу (-6,69%), хвороби органів дихання (-13,49%), хвороби органів травлення (-
7,69%), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (-1,45%), хвороби кістково-м’язової
системи та сполучної тканини (7,09%), хвороби сечостатевої системи (-1,62%),
природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (-9,45%), травми, отруєння
та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (-2,33%) (табл. 2.4.1).
У структурі захворюваності працездатного населення України у 2013 р. найбільша
частка належить таким класам хвороб: хвороби системи кровообігу (24,27%), хвороби органів
дихання (17,65%), хвороби органів травлення (10,75%), хвороби сечостатевої системи (7,9%).
Усі інші хвороби у структурі захворюваності становили 39,43% (рис. 2.4.2).
67
Рівень та питома вага захворюваності серед населення працездатного віку України
у 2008–2012 рр. за класами хвороб (на 100 тис. населення працездатного віку, %)
2009 р. 2012 р. 2013 р. Зміни
рівень рівень рівень 2013/ 2013/
Клас хвороб питома питома питома
на 100 на 100 на 100 2009 2012
вага,% вага,% вага,%
тис. тис. тис. рр. рр.
Усі хвороби, у т.ч.: 63760,2 100 59711,2 100 59168,3 100 -7,20 -0,91
деякі інфекційні та
2564,3 4,02 2539,6 4,25 2535,6 4,29 -1,12 -0,16
паразитарні хвороби
новоутворення 851,8 1,34 911,7 1,53 926,8 1,57 8,80 1,66
хвороби крові й
кровотворних органів та
окремі порушення із 281,8 0,44 278,5 0,47 270,0 0,46 -4,19 -3,05
механізму
ендокринні хвороби,
розлади харчування та 922,2 1,45 908,7 1,52 907,5 1,53 -1,59 -0,13
розлади психіки та
473,9 0,74 422,9 0,71 405,5 0,69 -14,4 -4,11
поведінки
хвороби нервової системи 1770,8 2,78 1723,0 2,89 1679,6 2,84 -5,15 -2,52
хвороби ока та його
2940,5 4,61 3003,5 5,03 2991,2 5,06 1,72 -0,41
придаткового апарату
хвороби вуха та
2311,5 3,63 2361,3 3,95 2332,9 3,94 0,93 -1,20
соскоподібного відростка
хвороби системи
4317,2 6,77 4183,0 7,01 4028,3 6,81 -6,69 -3,70
кровообігу
хвороби органів дихання 23864,0 37,43 20740,2 34,73 20644,1 34,89 -13,49 -0,46
хвороби органів травлення 2673,6 4,19 2530,2 4,24 2468,0 4,17 -7,69 -2,46
хвороби шкіри та
3991,6 6,26 3926,5 6,58 3933,9 6,65 -1,45 0,19
підшкірної клітковини
хвороби кістково-м’язової
системи та сполучної 3382,3 5,30 3146,6 5,27 3142,4 5,31 -7,09 -0,13
тканини
хвороби сечостатевої
5859,1 9,19 5725,1 9,59 5763,9 9,74 -1,62 0,68
системи
деформації та хромосомні 27,5 0,04 26,3 0,04 24,9 0,04 -9,45 -5,32
аномалії
травми, отруєння та деякі
інші наслідки дії зовнішніх 5168,4 8,11 5083,0 8,51 4964,5 8,39 -3,95 -2,33
чинників
Інші хвороби; Хворобі системи

39,43 кровообігу; 24,27
Хвороби дихання; 17,65
сечостатевої
системи; 7,9
Рис. 2.4.2. Структура захворюваності серед населення працездатного віку у 2013 р. (%)
68
У 2013 р. найвищі рівні захворюваності працездатного населення були зафіксовані

у Дніпропетровській (81 131,4), Івано-Франківській (76 512,4), Львівській (70 822,7),
Рівненській (66 777,9) областях та м. Києві (74 988,0). Найнижчими вони були у
м. Севастополі (38 070,0), АР Крим (41 723,4), Луганській (44 465,7), Запорізькій
(44 737,7), Сумській (46 107,0 на 100 тис. відповідного населення) областях. Загалом у 13
регіонах показник захворюваності перевищував середній рівень (59 168,3 на 100 тис.
відповідного населення) по Україні, а у 14 регіонах – був нижчим за такий.
Поширеність хвороб серед населення працездатного віку
Протягом п’ятирічного періоду (2009–2013 рр.) показник поширеності хвороб
серед населення України працездатного віку знизився з 147613,02 у 2009 р. до 147394,7 у
2013 р. (на -0,15%), а порівняно з попереднім 2012 р. спостерігалося підвищення цього
показника з 147000,8 до 147394,7 (+0,27) (табл. 2.4.2).
Рівень та питома вага поширеності хвороб серед населення працездатного віку України
у 2008–2012 рр. за класами хвороб (на 100 тис. населення працездатного віку, %)
2009 р. 2012 р. 2013 р. Зміни
Клас хвороб рівень рівень рівень 2013/ 2013/
питома питома питома
на 100 на 100 на 100 2009 2012
вага, % вага,% вага,%
тис. тис. тис. рр. рр.
Усі хвороби, у.ч.: 147613,0 100 147000,8 100 147394,7 100 -0,15 0,27
деякі інфекційні та
4243,80 2,87 4250,20 2,89 4243,6 2,88 0,00 -0,16
паразитарні хвороби
новоутворення 2936,90 1,99 3158,40 2,15 3189,2 2,16 8,59 0,98
хвороби крові й
кровотворних органів та
окремі порушення із 1183,70 0,80 1214,70 0,83 1202,5 0,82 1,59 -1,00
механізму
харчування та порушення 6692,50 4,53 7052,30 4,80 7399,3 5,02 10,56 4,92
обміну речовин
розлади психіки та поведінки 5617,40 3,81 5569,70 3,79 5434,6 3,69 -3,25 -2,43
хвороби нервової системи 5493,00 3,72 5497,00 3,74 5403,8 3,67 -1,62 -1,70
хвороби ока та його
6856,50 4,64 7037,70 4,79 6996,0 4,75 2,03 -0,59
придаткового апарату
хвороби вуха та
3047,30 2,06 3253,70 2,21 3089,8 2,10 1,39 -5,04
соскоподібного відростка
хвороби системи кровообігу 33739,4 22,86 35402,7 24,08 35767,9 24,27 6,01 1,03
хвороби органів дихання 29068,6 19,69 26014,2 17,70 26009,0 17,65 -10,53 -0,02
хвороби органів травлення 15677,8 10,62 15918,7 10,83 15852,0 10,75 1,11 -0,42
4784,30 3,24 4741,40 3,23 4750,6 3,22 -0,70 0,19
хвороби кістково-м’язової
системи та сполучної 8254,70 5,59 8064,60 5,49 8107,3 5,50 -1,79 0,53
тканини
хвороби сечостатевої
11333,2 7,68 11495,2 7,82 11648,4 7,90 2,78 1,33
системи
деформації та хромосомні 342,8 0,23 372,8 0,25 375,0 0,25 9,39 0,59
аномалії
травми, отруєння та деякі
інші наслідки дії зовнішніх 5529,80 3,75 5433,50 3,70 5319,8 3,61 -3,80 -2,09
чинників
69
З 2009 по 2013 рр. поширеність зросла за десятьма класами хвороб і знизилася

за шістьма класами. Найбільше зростання показника мало місце за наступними класам
хвороб: ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин – з
6692,5 у 2009 р. до 7399,3 у 2013 р. на 100 тис. відповідного населення (+10,72%),
природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії – з 342,8 у 2009 р. до
375,0 у 2013 р. (+9,56%), новоутворення – з 2936,90 у 2009 р. до 3189,2 у 2013 р.
(+8,75%). Порівняно з 2012 р., у 2013 р. поширеність зросла за шістьма класами
хвороб, а знизилася – за десятьма класами. Найбільше зросли показники за наступними
класами: ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин – з
7052,3 у 2012 р. до 7399,3 у 2013 р. (+4,64%) на 100 тис. відповідного населення,
хвороби сечостатевої системи – з 11495,2 у 2012 р. до 11648,4 у 2013 р. (+1,06%),
хвороби системи кровообігу – з 354027 до 35767,9 відповідно (+0,76%), новоутворення
– з 3158,4 до 3189,2 (+0,71), природжені вади розвитку, деформації та хромосомні
аномалії – з 372,8 до 375,0 (+0,32%), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної
тканини – з 8064,6 до 8107,3 (+0,26%).
Провідне місце у структурі поширеності хвороб населення працездатного віку у
2013 р. займають хвороби органів дихання (34,89%), хвороби сечостатевої системи
(9,74%), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (8,39%),
хвороби системи кровообігу (6,81%), хвороби шкіри та підшкірної клітковини (6,65%),
що в сумі складає 66,48% від усіх хвороб (рис. 2.4.2). Ці класи значною мірою
визначають рівень тимчасової втрати працездатності, інвалідності і смертності
працівників.
Найвищі показники поширеності хвороб серед населення працездатного віку у
2013 р. встановлені у м. Києві (177 241,23), Дніпропетровській (184 110,2), Вінницькій
(174 192,7) і Чернівецькій (172 177,0 на 100 тис. відповідного населення) областях.
Найнижчими ці показники були у м. Севастополі (95 090,5), АР Крим (107 573,1),
Запорізькій (104 616,3) та Луганській (112 512,3) областях при середньому по Україні
показнику 147 394,7 на 100 тис. відповідного населення. Загалом у 14 регіонах
показник рівня поширеності був нижчим за загальноукраїнський, а у 13 регіонах –
перевищував його.
підшкірної Хвороби органів
клітковини; 6,65 дихання; 34,89
кровообігу; 6,81
Травми, отруєння та
деякі інші наслідки
дії зовнішніх
Хвороби
Рис. 2.4.2. Структура поширеності хвороб серед населення працездатного віку у 2013 р. (%)
70
Таким чином, за станом здоров’я населення працездатного віку проблемними

регіонами у 2013 р., як і раніше, залишаються Вінницька, Дніпропетровська,
Чернівецька області та м. Київ.
Як свідчать результати аналізу, зрушення у стані здоров’я населення працездатного
віку мають різноспрямований характер з тенденціями до зменшення або збільшення
показників захворюваності та поширеності хвороб. У структурі захворюваності цієї групи
населення послідовно зростає частка ендогенної патології внаслідок значної поширеності
факторів ризику. Збільшується екологічно детермінована патологія як результат
погіршення стану довкілля. Зростає доля соціально значущих і небезпечних хвороб. Це,
зокрема, стосується рівня захворюваності на новоутворення, ендокринні хвороби, розлади
харчування та порушення обміну речовин, хвороби системи кровообігу та деякі інші.
Таким чином, державна політика у сфері охорони здоров’я повинна бути
спрямована на посилення профілактики та забезпечення раннього виявлення захворювань,
підвищення якості медичної допомоги та доступності медичних послуг, поліпшення
ефективності державного фінансування та створення стимулів для здорового способу
життя населення, а значить – і здорових умов праці.
2.5. Характеристика стану здоров’я населення старших вікових груп
Процес постаріння населення – одна з основних демографічних тенденцій у світі.

Україна належить до країн з високим рівнем постаріння населення, що зумовлений
складним комплексом чинників і відображає особливості та співвідношення сучасних
демографічних процесів, соціально-економічних умов проживання населення. В Україні
спостерігається в динаміці стала тенденція до зростання чисельності людей похилого віку.
В умовах світової політичної, економічної та соціальної кризи, яка, на жаль, дуже яскраво
проявила себе у нашій країні, це ще більше підкреслюється, що призводить до
поступового збільшення серед населення питомої ваги хворих з комплексною хронічною
патологією, зниженими фізичними можливостями та рівнем самообслуговування і
високим ступенем залежності від суспільної підтримки.
Відомо, що з віком знижуються пристосувальні механізми до несприятливого впливу
внутрішніх та зовнішніх чинників, відбуваються зміни в обмінних процесах, знижується їх
інтенсивність, тому в похилому віці і розвиваються різні патологічні процеси. Демографічна
ситуація, погіршення екології та науково-технічний прогрес ведуть до створення
несприятливих умов, як до збільшення кількості працездатного та непрацюючого населення,
так і до погіршення стану здоров’я населення старших вікових груп. На цьому фоні на 2013 р.
практично здоровими в 70-ти річному віці залишається біля 1% осіб.
Питома вага осіб віком 60 років і старше у 2013 р. становить 21,4%, що зумовлено
входженням до цього віку порівняно нечисленної групи осіб, народжених під час війни
1941–1945 рр. та у повоєнні роки. Надалі частка осіб похилого віку зростатиме у зв'язку з
входженням у цей вік більш численних груп населення.
Початок ХХІ ст. в Україні ознаменувався найнижчим із зареєстрованих для нашої
країни та одним із найнижчих у світі рівнем народжуваності. Показник сумарної
народжуваності досяг у 2001 р. 1,089. У 2012 р. цей показник поступово досяг 1,5331, а в
71
2013 р. – 1,091 дитини в середньому на жінку. Це пов’язано з комплексом причин. Слід

зазначити, що старіння материнства, а отже і старіння населення в цілому, розпочалося у
більшості країн Європи одне–три десятиріччя тому і триває дотепер.
Збільшення чисельності осіб старшого віку зумовило зростання показників
захворюваності та поширеності хвороб серед цієї вікової категорії, що збільшувалися та
досягли свого максимуму у 2010 р., починаючи з якого мають тенденцію до зменшення.
Разом з тим поширеність хвороб за останні п’ять років поступово зростала.
Тенденції змін показників захворюваності та поширеності хвороб за домінуючими
у їхній структурі класами серед населення похилого віку наведено у таблиці 2.5.1.
Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед населення України
старших вікових груп (2009–2013 рр.)
Рік Зміни Зміни
у 2013 у 2013
2009 2012 2013 до 2009 до 2012
(%) (%)
Поширеність
Усі хвороби, у т.ч.: 281 109,0 283 266,8 281 513,4 0,14 -0,62
деякі інфекційні та паразитарні хвороби 2167,7 2140,8 2068,4 -4,58 -3,38
новоутворення 8522,4 9060,2 9126,8 7,09 0,74
1282,1 1377,5 1364,7 6,44 -0,93
12 223,3 13 769,4 14 244,2 16,53 3,45
розлади психіки та поведінки 3566,2 3568,1 3572,6 0,18 0,13
хвороби нервової системи 3473,9 3548,4 3524,9 1,47 -0,66
хвороби ока та його придаткового апарату 14 959,5 14 955,0 14 945,8 -0,09 -0,06
хвороби вуха та соскоподібного відростка 3886,0 3876,0 3816,4 -1,79 -1,54
хвороби системи кровообігу 146 581,4 147 465,1 145 802,6 -0,53 -1,13
хвороби органів дихання 23 682,3 21 824,7 21 488,6 -9,26 -1,54
хвороби органів травлення 26 246,3 27 101,6 27 097,9 3,24 -0,01
хвороби шкіри та підшкірної клітковини 3341,4 3373,9 3422,0 2,41 1,43
17 084,5 16 890,7 16 759,5 -1,90 -0,78
тканини
хвороби сечостатевої системи 9992,2 10193,8 10209,0 2,17 0,15
травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх
3813,8 3848,3 3798,0 -0,41 -1,31
чинників
Захворюваність
Усі хвороби, у т.ч.: 52 099,6 49 734,0 49 369,0 -5,24 -0,73
деякі інфекційні та паразитарні хвороби 1179,7 1219,3 1210,3 2,59 -0,74
новоутворення 1364,2 1456,0 1484,4 8,81 1,95
192,5 198,0 191,6 -0,47 -3,23
1140,6 1221,8 1235,1 8,29 1,09
розлади психіки та поведінки 302,4 308,3 306,5 1,36 -0,58
хвороби нервової системи 1196,6 1189,4 1168,9 -2,31 -1,72
хвороби ока та його придаткового апарату 4486,9 4512,1 4520,0 0,74 0,18
хвороби вуха та соскоподібного відростка 2474,0 2487,8 2472,5 -0,06 -0,62
хвороби системи кровообігу 10 479,5 9926,5 9766,6 -6,80 -1,61
хвороби органів дихання 13 237,7 11 549,9 11 398,3 -13,90 -1,31
хвороби органів травлення 2455,0 2381,0 2336,8 -4,81 -1,86
хвороби шкіри та підшкірної клітковини 2724,2 2769,2 2824,8 3,69 2,01
3952,3 3742,1 3725,4 -5,74 -0,45
тканини
хвороби сечостатевої системи 3176,5 3046,0 3054,4 -3,84 0,28
3587,6 3608,2 3561,3 -0,73 -1,30
чинників
72
Важливим аспектом при плануванні заходів профілактики та лікування

вікозалежної патології на державному та місцевому рівнях є вивчення структури цих
захворювань.
У структурі захворюваності у 2013 р. провідними класами були хвороби органів
дихання (23,08%), системи кровообігу (19,8%), ока та його придаткового апарату
(9,16%), кістково-м'язової системи та сполучної тканини (7,50%), травми, отруєння та
деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (7,21%). Сумарна частка цих класів склала
66,73% (рис. 2.5.1).
Інші; 21,08 Хвороби органів

підшкірної
клітковини; 5,72
Хвороби
Т равми, отруєння кровообігу; 19,78
та деякі інші
Хвороби кістково- Хвороби ока та
наслідки дії
м’язової системи та його придаткового
зовнішніх
сполучної тканини; апарату; 9,16
7,55
Рис. 2.5.1. Структура захворюваності за основними класами хвороб серед населення

старших вікових груп у 2013 р. (%)
Провідними класами у структурі поширеності хвороб серед населення у віці,

старшому за працездатний, у 2013 р. стали хвороби системи кровообігу (51,79%), хвороби
органів травлення (9,63%), хвороби органів дихання (7,63%), хвороби кістково-м’язової
системи та сполучної тканини (5,95%), хвороби ока та його придаткового апарату (5,3%).
Їх частка у загальній структурі склала 80,3% (рис. 2.5.2).
Ендокринні Інші; 14,53

хвороби, розлади
харчування та
порушення обміну
речовин; 5,06
Хвороби ока та
його придаткового
м’язової системи та Хвороби системи
сполучної тканини; кровообігу; 51,79
Хвороби органів Хвороби органів
5,95
дихання; 7,63 травлення; 9,63
Рис. 2.5.2. Структура поширеності хвороб за основними класами

серед населення України старших вікових груп у 2013 р. (%)
73
Поряд із динамікою змін рівнів провідних класів захворювань серед населення

непрацездатного віку становить інтерес аналітична інформація щодо регіональних
відмінностей вікозалежної патології.
У 2013 р. з 27 регіонів України рівні захворюваності населення старших вікових груп
перевищували загальноукраїнський показник у 11 регіонах , а поширеності хвороб – у 9.
У 2013 р. найвищі показники захворюваності за всіма класами хвороб зафіксовано
у м. Києві (80 590,2), Львівській (69 908,9), Івано-Франківській (64 633,0),
Дніпропетровській (55 919,7) областях при загальноукраїнському показнику 49 369,0 на
100 тис. відповідного населення. Найнижчими ці показники були у Луганській (30809,9),
Сумській (34 122,6) областях та АР Крим (34 241,6 на 100 тис. відповідного населення).
За поширеністю хвороб 1–4 рангові місця посідали АР Крим (230 313,1),
Чернівецька (234 816,3), Луганська (240 034,3) та Запорізька (243 560,6) області при
загальноукраїнському показнику 281 513,4 на 100 тис. відповідного населення, 25–27
рангові місця за цим показником займали м. Київ (411 659,4), м. Севастополь (359 909,3),
Одеська (313 748,5) та Черкаська (313 221,6) області.
Рангові місця адміністративних територій України відносно загальноукраїнського показника
у 2013 р. (усі хвороби)
Рангове Адміністративна (на 100 тис. Рангове Адміністративна (на 100 тис.
місце територія відповідного місце територія відповідного
населення) населення)
1 АР Крим 230 313,1 1 Луганська 30 809,9
2 Чернівецька 234 816,3 2 Сумська 34 122,6
3 Луганська 240 034,3 3 АР Крим 34 241,6
4 Запорізька 243 560,6 4 Житомирська 34 666,0
5 Кіровоградська 248 759,7 5 м. Севастополь 35 046,9
6 Рівненська 251 348,5 6 Полтавська 36 098,8
7 Сумська 251 350,8 7 Кіровоградська 36 877,3
8 Закарпатська 257 721,1 8 Запорізька 40 781,7
9 Івано-Франківська 259 089,3 9 Донецька 40 873,4
10 Волинська 260 258,2 10 Тернопільська 45 871,0
11 Львівська 262 923,5 11 Хмельницька 45 921,7
12 Житомирська 263 639,0 12 Київська 46 234,0
13 Донецька 264 371,0 13 Рівненська 46 423,3
14 Херсонська 271 141,5 14 Чернівецька 46 576,4
15 Тернопільська 271 426,7 15 Миколаївська 47 497,5
16 Миколаївська 275 471,2 16 Херсонська 47 667,5
17 Полтавська 275 756,4 Україна 49 369,0
18 Хмельницька 278 041,2 17 Волинська 49 405,1
Україна 281 513,4 18 Чернігівська 52 521,0
19 Чернігівська 288 732,9 19 Закарпатська 53 745,0
20 Київська 295 968,0 20 Харківська 54 262,1
21 Вінницька 300 094,9 21 Вінницька 54 264,5
22 Дніпропетровська 301 097,1 22 Черкаська 54 679,6
23 Харківська 302 016,4 23 Одеська 55 458,7
24 Черкаська 313 221,6 24 Дніпропетровська 59 919,7
25 Одеська 313 748,5 25 Івано-Франківська 64 633,0
26 м. Севастополь 359 909,3 26 Львівська 69 908,9
27 м. Київ 411 659,4 27 м. Київ 80 590,2
74
З наведених у табл. 2.5.2 даних видно, що до проблемних адміністративних

територій країни у 2013 р. за показниками захворюваності та поширеності хвороб серед
населення похилого віку увійшов, передусім, Київ (на останніх 27-х рангових місцях), що
спостерігалося і у 2012 році.
Таким чином, хоча звітні статистичні дані за 2013 р. свідчать про позитивну
тенденцію до зменшення захворюваності взагалі та за більшістю провідних класів,
порівняно з 2009 р., поширеність хвороб має чітку динаміку до зростання. Проте
виявлене деяке зменшення порівняно з минулим роком, що дає надію на стабілізацію
показників здоров’я. Отримані дані вказують на наявність особливостей стану здоров’я
населення старшого віку, що потребує особливої уваги при розробці програм збереження
здоров’я в старості, як на державному, так і регіональному рівнях.
Враховуючи поступове збільшення прошарку населення непрацездатного віку в
Україні та погіршення загального стану його здоров’я, особливого значення набувають
заходи щодо поліпшення медико-соціального забезпечення цих людей на державному та
регіональному рівнях. Це може бути досягнуто шляхом розробки та прийняття
відповідних цільових програм.
2.6. Гендерні особливості стану здоров’я дорослого населення України
Дослідженню гендерних особливостей стану здоров’я населення протягом останніх

років приділяється особлива увага. Загальновідомим та визнаним є факт, що стан здоров’я
жінок та чоловіків є різним. Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я визнають
наявність розходжень у факторах, що визначають здоров’я і тягар хвороб у чоловіків та у
жінок. Це зумовлене не лише біологічними, але й гендерними (соціальними та культурними)
особливостями. Наразі чоловіки, внаслідок визначених для них суспільством моделей
поведінки, більш схильні до «ризикованої поведінки» (тютюнопаління, зловживання
алкоголем та наркотичними засобами, нещасних випадків), що доволі часто стає причиною
розвитку захворювань, а іноді й смерті. Водночас жіночий організм стає більш уразливим до
розвитку певних захворювань внаслідок реалізації ними репродуктивної функції.
Гендерні відмінності стану здоров’я є головною причиною нерівності у сфері
охорони здоров’я та медичного обслуговування, ліквідація якої можлива за умов визнання
існування та дослідження специфічних проблем та потреб чоловіків та жінок у цій сфері.
З метою досягнення більш високого рівня здоров’я чоловіків та жінок та покращення
можливостей для них у сфері медицини ВООЗ в 2007 р. прийняла Стратегію включення
гендерного аналізу та дій в роботу організації та рекомендувала обов’язково враховувати
гендерний аспект при плануванні та розробці програм та заходів у сфері охорони здоров’я.
Впродовж 2009–2013 рр. рівні захворюваності серед чоловіків та серед жінок 18
років і старше характеризувались поступовим щорічним зниженням. Наразі серед осіб
чоловічої статі у 2013 р. загальноукраїнський показник становив 46 229,7 на 100 тис.
дорослого населення, що на 9,0% менше проти відповідного показника у 2009 р.
(50 788,4). Серед жінок у 2013 р. цей рівень склав 58 900,5 на 100 тис. відповідного
населення, що на 5,7% було нижчим порівняно з показником захворюваності у 2009 р.
(50 788,4). Аналіз гендерних особливостей захворюваності виявив її переважання серед
осіб жіночої статі на 23,0–27,4% (рис. 2.6.1).
75
50788,4
50062,4
48770,7
70000 62493,1 61865,6 60961,4
46862,4
59270,5
46229,7
58900,5
60000
50000
40000
30000
20000
10000
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.6.1. Динаміка показників захворюваності усіма хворобами серед чоловіків та жінок України
18 років і старше у 2009–2013 рр. (на 100 тис. відповідного населення)
У 2013 р. основу структури захворюваності серед чоловіків, як і в попередні роки,

формували хвороби органів дихання (32,32%), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії
зовнішніх чинників (12,23%), хвороби системи кровообігу (11,37%), шкіри та підшкірної
клітковини (7,19%), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (6,59%), ока та його
придаткового апарату (6,57%), вуха та соскоподібного відростка (4,96%). Сумарна частка
зазначених класів хвороб становила 81,23%. Серед жінок у структурі захворюваності
домінували хвороби органів дихання (28,25%), сечостатевої системи (12,82%), системи
кровообігу (10,68%), ока та його придаткового апарату (6,10%), шкіри і підшкірної
клітковини (5,83%) травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників
(5,71%) і хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (5,67%). Їх частка
разом склала 75,06% (рис. 2.6.2).
9; 18,77
9; 24,94 1; 28,25
1; 32,32
7; 4,96
5; 6,57
4; 5,67
4; 6,59 6; 5,71
8; 12,82
6; 12,23 3; 5,83
3; 7,19
2; 11,37 5; 6,1 2; 10,68
1 – Хвороби органів дихання 6 – Травми, отруєння та деякі інші наслідки

2 – Хвороби системи кровообігу дії зовнішніх чинників
3 – Хвороби шкіри та підшкірної клітковини 7 – Хвороби вуха та соскоподібного відростка
4 – Хвороби кістково-м’язової системи 8 – Хвороби сечостатевої системи
5 – Хвороби ока та його придаткового апарату 9 – Інші
Рис. 2.6.2 Структура захворюваності серед чоловіків та жінок 18 років і старше у 2013 р. (%)
76
Аналіз динаміки показників захворюваності за класами хвороб показав, що серед

чоловічого та жіночого дорослого населення відбулося зменшення їх рівнів, як в цілому, так і
за більшістю класів хвороб. За звітній період (2009–2013 рр.) найбільш сприятливі тенденції
спостерігались для хвороб органів дихання, темп зниження яких склав 15,5% серед чоловіків
та 14,4% серед жінок. Крім того, серед чоловічого населення відбулося зменшення рівнів
захворюваності на розлади психіки та поведінки (-15,0%), хвороби органів травлення (-9,5%),
травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників (-9,0%), хвороби системи
кровообігу (-7,7%) та крові й кровотворних органів (-6,4%). Водночас серед жінок зміни були
менш інтенсивними. Наразі темп зниження захворюваності на розлади психіки і поведінки
склав 5,8%, хвороби органів травлення – 5,6%, системи кровообігу – 4,6%, сечостатевої
системи – 2,7%, крові й кровотворних органів – 1,5%. Однак на тлі загалом позитивних
тенденцій захворюваності впродовж 2009–2013 рр. зафіксоване поступове зростання
показників для новоутворень та ендокринних хвороб, розладів харчування та порушення
обміну речовин. За п’ятирічний період (2009–2013 рр.) приріст за цими класами хвороб
відповідно становив 7,4% і 6,0% серед чоловіків та 10,1% і 3,8% серед жінок. Водночас серед
жіноцтва спостерігалось незначне збільшення рівнів захворюваності на травми, отруєння та
деякі інші наслідки дій зовнішніх чинників (табл. 2.6.1).
Динаміка захворюваності на окремі класи хвороб серед населення 18 років і старше
у 2009–2013 рр. за статтю (на 100 тис. відповідного населення)
у 2013 у 2013
2009 2012 2013 до 2009 до 2012
(%) (%)
Жінки
Усі хвороби, у т.ч.: 62493,1 59270,5 58900,5 -5,7 -0,6
новоутворення 1205,1 1293,2 1326,4 +10,1 +2,6
1200,0 1239,0 1245,5 +3,8 +0,5
325,0 329,7 320,2 -1,5 -2,9
розлади психіки та поведінки 312,1 304,8 294,1 -5,8 -3,5
хвороби системи кровообігу 6593,5 6411,4 6288,7 -4,6 -1,9
хвороби органів дихання 19431,5 16767,7 16639,9 -14,4 -0,8
хвороби органів травлення 2565,1 2479,2 2 422,3 -5,6 -2,3
хвороби сечостатевої системи 7763,3 7506,2 7 553,1 -2,7 +0,6
3321,3 3417,2 3 362,1 +1,2 -1,6
Чоловіки
Усі хвороби, у т.ч.: 50788,4 46862,4 46229,7 -9,0 -1,4
новоутворення 766,3 815,9 822,8 +7,4 +0,8
517,8 532,3 548,7 +6,0 +3,1
116,5 116,0 109,1 -6,4 -5,9
хвороби системи кровообігу 5697,6 5413,3 5 256,1 -7,7 -2,9
хвороби органів травлення 2358,8 2195,5 2 134,7 -9,5 -2,8
хвороби сечостатевої системи 1663,7 1609,3 1 601,5 -3,7 -0,5
6111,0 5802,1 5 655,5 -9,0 -1,4
77
Аналіз рівнів поширеності хвороб свідчить про різноспрямовані тенденції залежно

від статі. Так, серед жінок за ці роки відбувалося зростання рівнів, і в 2013 р. відповідний
загальноукраїнський показник склав 206 389,6 на 100 тис. дорослого населення, що на
2,5% вище порівняно з 2009 р. Водночас серед чоловіків зміни мали більш сприятливу
динаміку. У 2013 р. показник поширеності усіх хвороб становив 157 369,0 на 100 тис.
відповідного населення, що на 1,4% менше проти рівня 2009 р. Однак слід зазначити, що у
2010 р. відбулося незначне зростання поширеності хвороб порівняно з попереднім роком,
а починаючи з 2011 р. спостерігалось їх поступове щорічне зниження. Оцінюючи гендерні
особливості, виявлено їх переважання за показником загальної захворюваності серед осіб
жіночої статі у 1,3 разу (рис. 2.6.3).
159609,2
159741,7
158121,9
160097,0
157369,0
250000 203524,3 205229,9 206228,4 206389,6
201421,4
200000
150000
100000
50000
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.4.3. Динаміка поширеності хвороб серед чоловіків та жінок 18 років і старше
у 2009–2013 рр. (на 100 тис. відповідного населення)
Гендерна структура поширеності хвороб серед дорослого населення впродовж

останніх років залишилась практично незмінною. Лідируючі позиції, як серед чоловіків,
так і серед жінок, традиційно займали хвороби системи кровообігу (37,98% і 38,06%
відповідно), органів дихання (13,70% і 11,27%) та травлення (10,9% та 9,9). Водночас для
решти класів хвороб спостерігались статеві розбіжності. Так, серед чоловіків четверте
місце займали хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (5,61%), тоді як
серед жінок – хвороби сечостатевої системи (7,73%); п’яте – хвороби ока та його
придаткового апарату (5,10%) та ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення
обміну речовин (6,03%); шосте – розлади психіки та поведінки (4,37%) і хвороби кістково-
м’язової системи та сполучної тканини (5,58%); сьоме – травми, отруєння та деякі інші
наслідки дії зовнішніх чинників (3,87%) та хвороби ока і його придаткового апарату
(4,72%) відповідно. Сумарна частка зазначених класів хвороб склала 81,53% для чоловіків
та 83,29% для жінок (рис. 2.6.4).
Динаміка поширеності окремих класів хвороб характеризувалась зростанням їх
рівнів серед жінок та тенденцією до зменшення серед чоловіків. За ці роки найбільший
приріст показників зафіксовано для хвороб ендокринної системи, розладів харчування та
порушення обміну речовин (16,0% для жінок та14,5% для чоловіків) і новоутворень (9,9%
та 7,3% відповідно). Для решти аналізованих класів хвороб зміни характеризувались
більш помірним зростання.
78
10; 18,47 10; 16,71

1; 38,06
1; 37,98
6; 4,72
9; 3,87
4; 5,58
7; 4,37
6; 5,10 8; 6,03
4; 5,61
5; 7,73
3; 10,90 2; 13,70 2; 11,27

3; 9,90
1 – Хвороби системи кровообігу 7 – Розлади психіки та поведінки

2 – Хвороби органів дихання 8 – Ендокринні хвороби, розлади харчування
3 – Хвороби органів травлення та порушення обміну речовин
4 – Хвороби кістково-м’язової системи 9 – Травми, отруєння та деякі інші наслідки
5 – Хвороби сечостатевої системи дії зовнішніх чинників
6 – Хвороби ока та його придаткового апарату 10 – Інші
Рис. 2.6.4. Структура поширеності хвороб серед чоловіків та жінок 18 років і старше
у 2013 р. (%)
Зокрема серед жіночого населення приріст поширеності хвороб органів травлення

становив 4,7%, системи кровообігу – 4,6%, крові й кровотворних органів – 3,3%, сечостатевої
системи – 2,5%, розладів психіки і поведінки – 1,8%, а травм, отруєнь та деяких інших
наслідків дії зовнішніх чинників – 1,6%. Водночас серед чоловіків виявлено зростання рівнів
поширеності хвороб крові та кровотворних органів (+5,4%), сечостатевої системи (+3,1%) та
системи кровообігу (+1,9%). Позитивною тенденцією для дорослого чоловічого населення
було зниження показників поширеності травм, отруєнь та деяких інших наслідків дії
зовнішніх чинників (-7,2%) та розладів психіки і поведінки (-5,5%) (табл. 2.52).
Динаміка поширеності окремих класів хвороб серед населення 18 років і старше за статтю
у 2009–2013 рр. (на 100 тис. відповідного населення)
у 2013 у 2013
2009 2012 2013 до 2009 до 2012
(%) (%)
Жінки
Усі хвороби, у т.ч.: 201421,4 205228,4 206389,6 +2,5 +0,6
новоутворення 5770,5 6229,8 6342,1 +9,9 +1,8
10725,8 11821,1 12445,1 +16,0 +5,3
1706,2 1783,8 1762,4 +3,3 -1,2
розлади психіки та поведінки 3135,6 3256,1 3192,6 +1,8 -1,9
хвороби системи кровообігу 75111,6 78143,9 78557,3 +4,6 +0,5
хвороби органів травлення 19509,3 20428,0 20427,2 +4,7 0
хвороби сечостатевої системи 15577,0 15756,1 15959,9 +2,5 +1,3
3520,1 3620,9 3576,6 +1,6 -1,2
чинників
79

у 2013 у 2013
2009 2012 2013 до 2009 до 2012
(%) (%)
Чоловіки
Усі хвороби, у т.ч.: 159609,2 158121,9 157369,0 -1,4 -0,5
новоутворення 3213,1 3446,4 3448,2 +7,3 0
4425,6 4877,3 5068,2 +14,5 +3,9
509,7 537,7 537,4 +5,4 -0,1
хвороби системи кровообігу 58631,9 60027,1 59776,3 +1,9 -0,4
хвороби органів травлення 17089,3 17143,6 17148,4 +0,3 0
хвороби сечостатевої системи 5018,4 5161,2 5172,2 +3,1 +0,2
6567,8 6244,6 6 092,1 -7,2 -2,4
чинників
Важливе значення для підтримання та поліпшення стану здоров’я населення та

подальшої розробки програм і заходів щодо його збереження має аналіз регіональних
особливостей медико-демографічних показників стану здоров’я населення.
У 2013 р. переважання загальноукраїнського рівня захворюваності усіма хворобами
серед чоловічого населення (46 229,7 на 100 тис. дорослого населення) було зафіксовано в 11
адміністративних територіях, а поширеності (157 369,0) – у 14. Найвищі показники вперше
виявлених хвороб спостерігались у Дніпропетровській (62 781,5) та Львівській (61 153,5 на
100 тис. дорослого населення) областях, тоді як нижчими від загальноукраїнського рівня вони
були, як і в попередні роки, у м. Севастополі (26 657,0) та АР Крим (30 407,1). Різниця між
максимальними та мінімальними значеннями склала 2,1 разу. Водночас за рівнями
поширеності хвороб максимальні значення зафіксовано у м. Києві (188 366,5) та
Дніпропетровській області (185 057,7 на 100 тис. відповідного населення).
Серед жінок перевищення загальноукраїнського рівня захворюваності
спостерігалось у 12 адміністративних територіях, а поширеності – у 9. Найбільше
переважання як первинної, так і загальної захворюваності було зафіксовано у м. Києві
(85 172,7 та 275 297,8 на 100 тис. дорослого населення відповідно) та Дніпропетровській
області (79 490,2 та 243 743,6 на 100 тис. відповідного населення). Тоді як найменша
кількість випадків вперше виявлених захворювань відмічалась в АР Крим (41 971,7 на 100
тис. відповідного населення), м. Севастополі (41 278,2) та Луганській області (38 561,1); а
поширеності хвороб – в АР Крим (161 477,8 на 100 тис. відповідного населення),
Запорізькій (161 210,9) та Луганській (160 864,7) областях (табл. 2.6.3).
Як свідчать результати проведеного дослідження, структура провідних класів
захворюваності та поширеності хвороб серед досліджуваної групи населення впродовж
2009–2013 рр. залишається традиційною. Провідні позиції у структурі поширеності
хвороб, як серед чоловіків, так і серед жінок, належать хворобам системи кровообігу,
органів дихання та травлення. Протягом 2009–2013 рр. серед жінок 18 років і старше
відбувалося стабільне зниження захворюваності (-5,7%) при одночасному зростанні
поширеності хвороб (+2,5%), тоді як серед чоловіків зміни мали більш сприятливу
динаміку і характеризувались поступовим зменшенням рівнів і захворюваності (-9,0%), і
поширеності хвороб (-1,4%).
80
Регіональні особливості захворюваності та поширеності усіх хвороб серед чоловіків та жінок
18 років і старше у 2013 р., на 100 тисяч відповідного населення
Адміністративно- Чоловіки Жінки
територіальна поширеність
захворюваність поширеність хвороб захворюваність
одиниця хвороб
АР Крим 30 407,1 116 305,8 41 971,7 161 477,8
Область
Вінницька 48 787,3 171738,7 65 400,4 242 007,7
Волинська 47 737,8 153 570,5 62 559,4 200 606,9
Дніпропетровська 62 781,5 185 057,7 79 490,2 243 743,6
Донецька 42 045,7 149 528,4 50 386,3 201 634,7
Житомирська 34 824,1 132 801,7 47 972,4 185 778,5
Закарпатська 44 815,5 155 500,3 57 035,4 185 309,7
Запорізька 36 260,4 126 459,2 44 552,4 161 210,9
Ів.-Франківська 59 662,3 163 407,6 75 806,2 205 600,6
Київська 47 780,3 173 427,1 54 967,0 213 118,8
Кіровоградська 39 981,2 159 044,3 46 869,2 189 752,2
Луганська 35 161,0 135 932,8 38 561,1 160 864,7
Львівська 61 153,5 148 461,3 73 519,0 185 303,5
Миколаївська 39 998,0 150 184,0 54 866,5 198 525,5
Одеська 47 152,4 164 940,7 65 133,6 229 045,1
Полтавська 37 347,3 159 883,9 44 470,6 195 510,5
Рівненська 50 980,5 161 623,1 62 013,1 201 922,1
Сумська 34 132,2 136 802,8 43 504,5 182 921,2
Тернопільська 47 487,1 169 281,9 56 538,8 197 877,5
Харківська 45 494,5 157 287,9 64 153,3 219 978,3
Херсонська 40 371,6 156 021,6 53 428,8 201 548,7
Хмельницька 43 213,7 162 848,0 51 201,0 204 125,2
Черкаська 45 276,0 164 246,4 59 803,8 211 990,0
Чернівецька 45 412,5 167 585,1 60 046,9 202 491,6
Чернігівська 49 644,5 173 319,2 59 218,6 217 021,1
Місто
Київ 59 845,3 188 366,5 85 172,7 275 297,8
Севастополь 26 657,0 135 523,9 41 278,2 211 221,3
Україна 46 229,7 157 369,0 58 900,5 206 389,6
Особливо несприятливими залишаються тенденції для обох статей щодо новоутворень

та хвороб ендокринної системи, розладів харчування і порушень обміну речовин. У
регіональному аспекті проблемним, як і в попередні роки, залишається м. Київ, у якому
реєструються надмірно високі рівні поширеності хвороб серед населення обох статей.
Урахування гендерних особливостей стану здоров'я при плануванні та розробці
державних і цільових програм у сфері охорони здоров'я сприятиме попередженню
розвитку хвороб, пом'якшенню їх негативних наслідків та збереженню і покращенню
рівня здоров’я населення.
2.7. Характеристика репродуктивного здоров’я населення
Сьогодні жінки становлять біля 50% світового населення і біля 54% населення
України. Здоров’я жінок має важливе значення як для відтворення населення, так і
збереження життя і здоров’я нових поколінь, формування трудового, інтелектуального,
оборонного потенціалу країни.
У Декларації тисячоліття, яку було прийнято на саміті Організації Об’єднаних Націй у
жовтні 2000 р., представники 189 країн світу одноголосно підтримали ідею щодо покращення
81
ситуації з охорони материнства, а уряди багатьох країн віднесли питання охорони

репродуктивного здоров’я населення до кола стратегічних питань національної безпеки.
Право на охорону здоров’я, у тому числі репродуктивного, є невід’ємною складовою
прав людини. Незважаючи на те, що кожна країна має свої специфічні особливості
правового забезпечення репродуктивного здоров’я, ця проблема не є вузьконаціональною.
У зв’язку з цим були розроблені міжнародні програми дій для урядів усіх країн, неурядових
і громадських організацій у сфері зміцнення репродуктивного здоров’я. До специфічних
міжнародних документів у сфері репродуктивних прав і охорони репродуктивного здоров’я
належать: Декларація Міжнародної конференції ООН з прав людини (Тегеран, 1968 р.),
Конвенція ООН щодо ліквідації всіх форм дискримінації жінок (1979 р.), Конвенція про
права дитини (1990 р.), Декларація про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом
спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН (2001 р.), Регіональна стратегія ВООЗ з питань
сексуального і репродуктивного здоров’я (Копенгаген, 2001 р.), матеріали міжнародних
конференцій ООН з проблем народонаселення і розвитку (Бухарест, 1974 р.; Мехіко,
1984 р.; Каїр, 1994 р.), Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Четвертої
Всесвітньої конференції щодо становища жінок (Пекін, 1995 р.), Декларація Тисячоліття
ООН, прийнята на Саміті Тисячоліття (вересень, 2000 р.) та інші. Ці декларації, пакти та
стратегії мають обов’язкову юридичну силу з огляду н Міжнародне право для країн, що
підписали ці документи та ратифікували їх, містять низку прав, які можуть розглядатися
самостійно або у поєднанні з іншими правами і призначені захищати репродуктивні права
та охороняти репродуктивне здоров’я. Безпосереднє відношення до репродуктивних прав
мають права кожної людини, зокрема дитини на життя, свободу і безпеку, рівноправність
чоловіків і жінок, доступне медичне забезпечення, задекларовані Конвенцією про права
дитини та взагалі Декларацією прав людини.
Програма дій Міжнародної конференції у Каїрі вперше включила проблему
планування сім’ї в низку проблем репродуктивного здоров’я і визнала задоволення цих
проблем невідкладним глобальним завданням. Платформою дій Пекінської конференції
визначена проблема реалізації урядами співробітництва з неурядовими організаціями у сфері
ініціатив, що стосуються захворювань, які передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДу та
питань сексуального й репродуктивного здоров’я. Безпосереднє відношення до вирішення
проблем охорони репродуктивного здоров’я мають і чотири Цілі Декларації Тисячоліття –
ціль 4 передбачає зменшення до 2015 р. на дві третини смертності дітей віком до п’яти років,
ціль 5 – зменшення материнської смертності на три чверті, ціль 6 –призупинення
поширеності ВІЛ/СНІДу, ціль 7 – постійне поліпшення стану навколишнього середовища.
Основні принципи стосовно охорони репродуктивного здоров’я покладені і в
основу стратегії для всіх країн європейського регіону ВООЗ «Здоров’я-21: Основи
політики досягнення здоров’я для всіх у Європейському регіоні ВООЗ», яка містить 21
задачу. Задачею 3 цієї політики – здоровий початок життя – передбачено забезпечення
всіма державами регіону поліпшення доступу населення до служб репродуктивного
здоров’я, служб допологової та перинатальної допомоги, а також педіатричної служби.
Однією із стратегій поліпшення стану репродуктивного здоров’я жінок є право на
безпечне материнство. Ініціатива «Безпечне материнство», започаткована у 1987 р., була і
залишається ефективною стратегією поліпшення здоров’я жінок
82
У травні 2004 р. п’ятдесят сьомою сесією Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я

(ВАОЗ) була прийнята Перша глобальна стратегія ВООЗ у сфері репродуктивного
здоров’я. Глобальною стратегією передбачено п’ять основних аспектів охорони
репродуктивного і сексуального здоров’я: поліпшення допологової, перинатальної,
післяпологової допомоги і допомоги новонародженим; надання високоякісних послуг у
сфері планування сім’ї, включаючи служби, пов’язані з безпліддям; ліквідація
небезпечних абортів; боротьба з інфекціями, що передаються статевим шляхом,
включаючи ВІЛ-інфекцію, інфекції статевих шляхів, рак шийки матки.
Наразі визнано, що навіть в країнах з низьким рівнем доходу новаторські підходи
до організації медичної допомоги, зокрема впровадження медико-організаційних
технологій з доведеною ефективністю та їх моніторингу, з урахуванням специфіки
конкретних країн, можуть призвести до збереження репродуктивного здоров’я, значного
скорочення перинатальної патології.
Із здобуттям державної незалежності в Україні створена система нормативних
актів, в які законодавча база охорони здоров’я жінок і дітей включає більшість
міжнародно визнаних прав людини. Це і статті Конституції України, Основ Законодавства
України про охорону здоров’я та ціла низка національних програм зі збереження
репродуктивного здоров’я, завданням яких є комплексне вирішення питання покращення
репродуктивного здоров’я населення України.
Перемога демократичних принципів у політиці призвела до побудови основ
громадського суспільства в країні. Водночас надто швидка трансформація політичної,
економічної та соціальної сфер життя призвела до глибокої соціально-економічної кризи, яка
вразила усі верстви населення. Непристосованість основної маси населення до цих умов та
різке падіння рівня життя зумовили сталу динаміку несприятливої демографічної ситуації,
спричинили погіршення стану здоров’я населення, у тому числі і репродуктивного.
Негативні тенденції у відтворенні населення нашої країни, що обумовили негативний
демографічний приріст, починаючи з 1991 р. призвели до різкого зниження народжуваності,
яка з 2002 р. набула тенденції до зростання, проте залишається низькою. Такий стан справ
загрожує національній безпеці України, оскільки сумарний показник народжуваності в країні
залишається нижче межі простого відтворення населення, необхідного для підтримки
стабільної кількості працездатного населення. В умовах прогнозованого подальшого
зниження чисельності населення України, посилення негативної динаміки його вікової
структури і зростання економічного навантаження на працездатне населення найважливішою
проблемою демографічної політики і необхідною умовою забезпечення національної безпеки
країни є підвищення репродуктивного потенціалу і збереження здоров’я покоління, що
народжується. При цьому очевидно, що для подолання демографічної кризи в країні і
зміцнення громадського здоров’я необхідно зменшити негативні тенденції репродуктивного
процесу, у тому числі і за рахунок поліпшення загального та репродуктивного здоров’я жінок
України. До медичних факторів народжуваності належать вік матері до 18 і після 35 років,
короткий інтервал між вагітностями, екстрагенітальні захворювання, недостатній фізичний
розвиток, а також стан репродуктивного здоров’я.
Частота пологів за останні п’ять років мала тенденцію до зростання у дівчаток і жінок
35 років і старших і становила: у дівчат до 14 років 0,12 у 2009 р. та 0,14 у 2013 р., у дівчат-
підлітків 15–17 років – 10,98 та 10,15, жінок 18–34 років – 77,21 та 77,58, у жінок 35 років і
83
старших – 6,71 та 9,26 на 1000 жіночого населення відповідного віку. Викликає занепокоєння
зростання народжуваності у дівчаток і дівчат-підлітків і жінок 35 років і старших, оскільки ця
динаміка відбулася на тлі зростання захворюваності дітей, у тому числі таких, що суттєво
впливають на стан репродуктивного здоров’я. Найбільш репродуктивним населенням є
молодь, на долю якої припадає близько 4/5 народжень. Протягом останніх років
спостерігається виразна тенденція до підвищення середнього віку матерів при народженні
дітей, що, вірогідно, зумовлено реалізацією раніше відкладених народжень.
Особливе занепокоєння викликає стан репродуктивного здоров’я, яке є невід’ємною
складовою нації в цілому і має стратегічне значення для забезпечення сталого розвитку
суспільства. Наразі стан репродуктивного здоров’я нації знаходиться далеко за межами
міжнародних стандартів і характеризується низьким рівнем народжуваності на тлі високого
рівня основних складових загрози репродукції особи – безпліддя, мертвонароджуваності,
спонтанних абортів, вроджених вад розвитку, материнської, перинатальної і малюкової
смертності. У цілому проблеми, що виникають у сфері репродуктивного здоров’я, зумовлені
незадовільним соціальним становищем громадян, недостатньою увагою до ролі інституту
сім’ї, збереження традиційної культури взаємовідносин у сім’ї як основної складової
суспільства. Такий стан справ зумовлює необхідність подальшого здійснення комплексу
заходів, спрямованих на поліпшення репродуктивного здоров’я населення.
Таким чином, основним завданням уряду нашої країни на найближчий час є
подолання тенденцій скорочення чисельності населення, посилення інституту родини,
державна підтримка народжуваності. При цьому очевидно, що для подолання
демографічної кризи в країні і зміцнення громадського здоров’я необхідне зменшення
негативних тенденцій репродуктивного процесу, у тому числі і за рахунок поліпшення
репродуктивного здоров’я населення України.
Комплексний підхід до вирішення даних проблем покладений на Державну
програму «Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року», цільовими групами якої
стали діти, підлітки, дорослі жінки та чоловіки, а очікуваними результатами – поліпшення
основних показників репродуктивного здоров’я.
Основною характеристикою сучасної народжуваності в Україні є скорочення
репродуктивного потенціалу населення, а однією з причин цього є зниження природної
фертильності, що відбувається через збільшення частки безплідності ще в дітородному віці.
За даними спеціальних досліджень, останніми роками у структурі безплідності зростає
питома вага порушень репродуктивної функції, виявлених вже у дитячому віці. Отже,
незважаючи на те, що репродуктивна функція притаманна дорослій людині, корені її
формування, як і виникнення порушень репродуктивного здоров’я, знаходяться в інтервалі
від моменту утворення зиготи і до реалізації біологічної функції відтворення потомства.
Переорієнтація служби охорони здоров’я матері і дитини на всесвітньо визнані
перинатальні технології з доведеною ефективністю сприяла позитивній динаміці стану
здоров’я нових народжуваних поколінь: частота хворих новонароджених зменшилася з 162,1
на 1000 народжених живими у 2009 р. і 149,9 у 2013 р., захворюваність новонароджених на
внутрішньоутробну гіпоксію зменшилася з 31,56 на 1000 новонароджених до 19,4,
внутрішньочерепну пологову травму – з 0,06 до 0,02 відповідно.
Після народження частота хворих дітей збільшується. Високою залишається
захворюваність дітей першого року життя (1639,1 на 1000 середньорічного контингенту
84
дітей цього віку у 2009 р. та 1450,7 у 2013 р.). Серед загальної популяції дітей в Україні
упродовж останніх п’яти років також утримується високий рівень захворюваності та
поширеності хвороб. Так, захворюваність залишилася 1393,9 на 1000 дитячого населення,
а поширеність хвороб – на рівні 1938,9–1920,34 відповідно (рис. 2.7.1).
1938,9 1998,3 1980,54 1920,34

2000
1922,8
1393,9 1454,96 1440,09 1385 1385,0

1600
1200
800
400
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.7.1. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дітей 0–17 років включно
в Україні у 2009–2013 рр.(на 1000 відповідного населення)
Високий рівень поширеності хвороб серед дітей суттєво впливає на формування їх

репродуктивного здоров’я. Особливе занепокоєння викликають все ще високі рівні
поширеності хвороб ендокринної системи (83,42 на 1000 дітей), сечостатевої системи
(53,12), крові і кровотворних органів (39,6), зростання поширеності хвороб системи
кровообігу (38,8), значущість яких для дитячого віку особливо велика у зв’язку з їх
впливом на становлення репродуктивної функції.
Погіршення показників соматичного здоров’я дітей суттєво впливає на їх
репродуктивне здоров’я. Значний вплив на репродуктивне здоров’я цих контингентів
населення має їхня репродуктивна поведінка. До факторів, що впливають на репродуктивну
поведінку молоді, належать: негативний вплив ЗМІ, зокрема пропаганда сексуального
насилля, порнографія, широке розповсюдження шкідливих звичок (наркоманія, алкоголізм,
тютюнокуріння), страх не знайти або втратити роботу та фінансова залежність від батьків.
Наразі в Україні здійснено поступальні кроки у напрямку забезпечення формування
репродуктивної системи жіночого і чоловічого організму, починаючи з народження.
Впроваджується всесвітньо визнана система регіоналізації перинатальної допомоги. З 2009 р.
почалося впровадження розробленого з дотриманням принципів доказової медицини і
доказового менеджменту Клінічного протоколу з медичного догляду за здоровою дитиною до
3 років життя, яким передбачено профілактику і раннє виявлення відхилень у стані здоров’я
дітей з позицій їх впливу на формування репродуктивної системи, обов’язкове
консультування батьків та заняття з ними з питань догляду за дитиною.
Впроваджуються програми із статевого виховання дітей, які ґрунтуються на знанні
дітьми будови свого тіла, особливостей процесів, що відбуваються у період статевого
дозрівання, дотримання правил особистої гігієни. Велика увага приділяється проблемі
гігієнічної грамотності, актуальної для кожної вікової групи, тому що у шкільних
програмах такі питання практично не висвітлюються. Важко переоцінити значення
85
своєчасного навчання дівчаток правилам особистої гігієни, що має величезне

профілактичне значення. Так, наприклад, безліч запальних захворювань пов’язано саме з
недотриманням і незнанням основних правил гігієни, з неправильним використанням
сучасних гігієнічних засобів. Комплекс зазначених заходів з цілеспрямованим і
методичним проведенням програм статевого виховання сприятиме у перспективі
зниженню числа абортів неповнолітніх і збереже їхнє здоров’я і репродуктивну функцію.
Виявлено негативні тенденції у стані соматичного здоров’я підлітків, що суттєво
впливає на їхнє репродуктивне здоров’я. Дані статистики кореспондуються з даними
спеціальних досліджень, згідно з якими захворюваність зросла з 117,0 на 100 дівчат-підлітків
у 2009 р. до 127,8 у 2013 р., а поширеність хвороб – з 189,9 до 278,6 відповідно (рис. 2.7.2).
206,6 223,3 222,31 278,6

250 206,6
200
150
100 126,47
117 117,0 127,0 123,76
50
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.7.2. Динаміка захворюваності та поширеності хвороб серед дівчат-підлітків

в Україні у 2009–2013 рр. (на 100 дівчат-підлітків)
Найбільший сплеск гінекологічної захворюваності відзначається саме в той період,

коли формується репродуктивне здоров’я майбутніх матерів. Упродовж останніх років
залишається високою частота розладів менструацій у дівчаток до 14 років – 17,4 на 1000 осіб
відповідного віку у 2009 р. та 19,7 у 2013 р., у 15–17-річних – 60,5 та 63,8 відповідно.
Найвищий рівень поширеності розладів менструації серед дівчаток віком до 14 років у 2013 р.
відмічався у Хмельницькій (54,95), Чернівецькій (39,86), Житомирській (32,04) областях і
м. Києві (39,15); найнижчий рівень – у м. Севастополь (2,78), Рівненській (4,00), Запорізькій
(5,30) і Чернігівській (5,77) областях. Діапазон коливань рівнів поширеності розладів
менструації серед дівчаток 15–17 років становив від 106,05 у Хмельницькій області, 134,76 у
м. Києві до 20,28 у Чернігівській, 20,91 у Закарпатській областях.
Привертає увагу істотне збільшення долі запальних захворювань репродуктивної
системи. Ці захворювання мають найбільш несприятливі наслідки, якщо вони перенесені в
підлітковому віці. Частота сальпінгітів, оофоритів у дівчаток підліткового віку
коливається у діапазоні від 2,4 у м. Севастополь до 364,5 у Миколаївській області, тобто у
152 рази при середньому в Україні показнику 150,8 на 10 тис. дівчат.
Серед дітей і молоді все частіше зустрічаються інфекції, що передаються статевим
шляхом (ІПСШ). Так, у 2013 р. захворюваність на сифіліс становила 1,55 на 100 тис. дітей
до 17 років, хламідіоз – 3,98, трихомоніаз – 15,4, гонококову інфекцію – 7,14.
Таким чином, у дитячому і підлітковому віці можна говорити про предиктори
репродуктивних розладів, тобто фактори та стани, що призводять до формування тих чи
інших відхилень у системі репродукції.
86
Негативна динаміка і низькі показники соматичного і репродуктивного здоров’я

дівчат на тлі уповільнення темпів статевого розвитку зумовлюють частіше, ніж у загальній
популяції жінок, ускладнення пологів: аномалій пологової діяльності – у 2,5 разу,
несвоєчасного відтікання навколоплідних вод – у 1,5 разу. Зазначені обтяжливі моменти у
юних вагітних впливають на плід, викликаючи затримку внутрішньоутробного розвитку.
Заходи з профілактики непланової вагітності передбачають недопустимість такої у
дівчаток до 14 років та значне зниження у дівчат-підлітків. Ситуація щодо вагітності та її
наслідків у підлітків залишається тривожною. За даними соціологічного опитування учнів
і студентів, які живуть статевим життям, майже кожна третя дівчина вагітніє. У
переважної більшості юних дівчат вагітність завершується абортом. Як видно з рис. 2.7.3,
частка абортів серед дівчат віком 15–17 років за останні п’ять років зменшилась у 1,4 разу
і у 2013 р. становила 2,38 на 1000 дівчат відповідного віку, а у дівчаток до 14 років
залишається на рівні 0,07–0,06 на 1000 дівчаток відповідного віку. Упродовж останніх
років все ще високим (3,5 і більше) залишається рівень абортів серед дівчат Донецької,
Дніпропетровської, Чернівецької областей та серед дівчаток до 14 років (0,1 і більше)
Волинської, Кіровоградської, Полтавської областей та м. Севастополя (0,59).
0,15 4,9 4
2,89 3,5
2,78
0,11 2,51 2,38 3
2,5
0,07 2
0,08 0,08 0,08
0,07 1,5
0,06
0,03 1
0,5
-0,01 0
2009 2010 2011 2012 2013
Дівчатка до 14 років Дівчата 15-17 р.
Рис. 2.7.3. Динаміка абортів у дівчаток віком до 14 років та дівчат 15–17 років в Україні
у 2009–2013 рр. (на 1000 населення відповідного віку та статі)
Про позитивні зрушення у цьому напрямку за останні роки свідчить

співвідношення абортів у першо- та повторно вагітних дівчат: якщо на початку 90-х років
майже половина абортів реєструвалася серед повторно вагітних, протягом останніх років
на їх частку припадає менше 10%. Це свідчить, що дівчата після проведеного аборту
отримували необхідну інформацію щодо попередження небажаної вагітності.
Зростання захворюваності серед дітей та підлітків впливає на стан соматичного та
репродуктивного здоров’я дорослого населення. Серед чинників, що негативно впливають
на стан репродуктивного здоров’я, вагоме значення мають ІПСШ, зокрема ВІЛ/СНІД.
Запальні захворювання жіночих статевих органів завдають непоправної шкоди
репродуктивному здоров’ю жінок.
У 2013 р. частота сальпінгітів, оофоритів у жінок працездатного віку (більшість
яких фертильного віку) коливалася у діапазоні від 331,4 у м. Севастополь до 3907,8 у
Чернівецькій області, тобто у 12 разів, при середньому показнику по Україні 1805,1 на 10
тис. жінок відповідного віку.
87
Частота запальних хвороб шийки матки коливалася від 262,6 у Сумській області до
3370,4 у м. Києві при середньому показнику по Україні 1225,4 на 100 тис. жінок відповідного
віку, ендометріозів – від 82,6 у Кіровоградській до 1058,0 у Черкаській областях при
середньому показнику по Україні 327,5 на 100 тис. жінок відповідного віку, незапальних
хвороб шийки матки – від 1610,8 у Закарпатській до 5564,7 у Черкаській областях при
середньому показнику по Україні рівні 3472,5 на 100 тис. жінок відповідного віку.
Запальні захворювання статевих органів значно впливають на стан здоров’я як
чинники підвищення ризику позаматкової вагітності, безпліддя, розладу менструацій,
виникнення новоутворень. Порушення здоров’я жінок спричинюють й ІПСШ, до яких
належать сифіліс, гонорея, трихомоніаз, хламідіоз, мікоплазмоз тощо. Дані хвороби
реєструються у всіх вікових групах, у тому числі у вагітних. За період 2009–2013 рр.
спостерігається зменшення частоти реєстрації сифілісу та хламідійної інфекції, рівень
яких у 2013 р. становив 9,0 та 75,4 на 100 тис. жінок. Проте за цей самий період
зареєстровано зростання частоти урогенітального мікоплазмозу. Так, у 2009 р.
захворюваність на урогенітальний мікоплазмоз становила 106,9 на 100 тис. жіночого
населення, а у 2013 р. – 115,7, тобто перевищувала 100,0 (рис. 2.7.4). Серед дівчат і юнаків
15–17 років ці хвороби реєструються рідше.
150
112,8 120,1 114,4 115,7
120 106,9
90
75,4 75,4
60 89,0 79,1 79,1
30
0
2009 2010 2011 2012 2013
Урогенітальний мікоплазмоз Хламідійна інфекція
Рис. 2.7.4. Динаміка захворюваності на інфекції, що передаються переважно статевим шляхом,

у жінок (на 100 тис. відповідного населення), Україна
Зважаючи на руйнівний вплив ІПСШ на репродуктивне здоров’я жінки та чоловіка

та здоров’я майбутніх дітей, запроваджено систему попереднього обстеження молодят,
яке проводиться безкоштовно. З 2008 р. у рамках державної програми здійснюється
закупівля тест-систем на TORCH-інфекції для проведення обстеження вагітних і
новонароджених – представників уразливих груп населення. Таке обстеження сприяє
зниженню рівня невиношування вагітності, мертвонародження, народження дітей з
вродженими інфекціями та вадами розвитку.
Проблема ВІЛ-інфекції понад 30 років залишається актуальною для світової
спільноти, поширення вірусу імунодефіциту людини набуло глобальних масштабів і
становить реальну загрозу соціально-економічному розвитку більшості країн світу.
Вважається, що рівень інфікованості серед жінок, які відвідують жіночі
консультації (тобто вагітні), достатньо точно відображає рівень інфікованості ВІЛ і
тенденції розвитку епідемії серед загального населення. Крім того, дана група жінок
88
становить вибірку, яка є репрезентативною для аналізу епідемічної ситуації серед

сексуально активної частини населення [UNAIDS/WHO, 2000]. Рівень інфікованості ВІЛ
серед вагітних жінок в Україні у 2013 р. становив 0,22%, а серед первинно обстежених
вагітних жінок – 0,39%. Інфікування ВІЛ жінки під час вагітності, як правило, призводить
до високого рівня передачі ВІЛ від матері до дитини.
У Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Київській, Одеській областях, м.
Києві та Кіровоградській області рівень інфікованості ВІЛ серед первинно обстежених
вагітних набагато перевищує середній показник по країні і становить від 0,77% у
Дніпропетровській області до 0,52% у Кіровоградській. Високий рівень поширеності ВІЛ
серед вагітних жінок у цих регіонах країни прогнозує інтенсивний розвиток епідемічного
процесу ВІЛ-інфекції серед загального населення.
Хоча в Україні серед ВІЛ-інфікованих осіб, як і раніше, переважають чоловіки,
жінки є набагато вразливішими, ніж чоловіки, у багатьох аспектах – фізіологічному,
соціальному, економічному та культурному – і все більша їх кількість стає ВІЛ-
інфікованими. У 2013 р. частка випадків серед жінок від загальної кількості випадків з
уперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції склала майже 45%. Зростання
гетеросексуального шляху передачі та кількості ВІЛ-інфікованих жінок дітородного віку
спричиняє збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями.
Останніми роками щорічно реєструється понад чотири тисячі випадків народження дітей
ВІЛ-інфікованими жінками.
Найбільшу кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні у 2013 р., як і в попередні
роки, зареєстровано у віковій категорії 25–49 років (67%), тобто ВІЛ-інфекція вражає
найбільш працездатне та репродуктивне населення країни. Отже епідемія дуже скоро
може призвести до посилення і загострення існуючих негативних демографічних і
соціально-економічних тенденцій.
В Україні у 2008 р. відбулася зміна домінуючих шляхів передачі ВІЛ-інфекції з
парентерального на сексуальний, а відтак, як уже зазначалося, зростання кількості ВІЛ-
інфікованих жінок репродуктивного віку, що спричиняє збільшення кількості дітей,
народжених ВІЛ-інфікованими жінками. У різних частинах світу проблема нерівності
статей продовжує впливати на поведінку жінок щодо прийняття ними рішень та контролю
ризиків. Внаслідок цього ризик інфікування ВІЛ найчастіше стає проблемою,
непідконтрольною безпосередньо самій жінці. Хоча Україна має відносно високий
показник гендерної рівності, він відображає юридичну рівність, а не щоденне ставлення і
поведінку. Така ситуація вимагає удосконалення медичних технологій з попередження
передачі ВІЛ від матері до дитини.
На сьогодні в Україні впровадження заходів програми профілактики передачі ВІЛ
від матері до дитини надало змогу досягти значних успіхів. Починаючи з 2003 р., рівень
охоплення добровільним тестуванням на ВІЛ серед вагітних жінок постійно перевищує
95%. Рівень охоплення профілактичним антиретровірусним лікуванням жінок, у яких під
час вагітності було діагностовано ВІЛ-інфекцію, збільшився з 9% у 1999 р. до 95,0% у
2011 р. Результатом цієї діяльності стало суттєве, у понад 7 разів, зниження частоти
передачі ВІЛ від матері до дитини (дані оціночного базового дослідження) – з 27,8% у
2001 р. до 3,73% у 2011 р. (рис. 2.7.5).
89
30
27,8
25
20
15
10,6 10,1
8,2 7,7
10 7,0 6,3
6,2
4,7 4,9
3,7
5
0
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011
Рис. 2.7.5. Частота передачі ВІЛ від матері до дитини (за результатами ІФА), % Україна
Частота передачі ВІЛ від матері до дитини у 2011 р. у розрізі регіонів країни
коливалася від повного запобігання виникненню випадків передачі ВІЛ від матері до
дитини у Закарпатській, Рівненській, Тернопільській областях та м. Севастополі до
найвищого – 8,51% – у Волинській області, при середньому показнику по країні 3,73%
(рис. 2.7.6).
10
8,51
8
5,08
5,08
6
4,87
5,0
5,0
4,44
4,35
4,17
4,17
3,59
3,55
3,51
3,45
4
2,78
2,35
2,25
2,13
2,13
1,98
1,89
1,28
1,22
2
0
0
0
0
ка
ка
ка
а
а
а
ка
ка
а
ка
ка
ка
ка
а
а
а
ка
ка
ка
ка
ль
а
а
им
а
в
ка
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
сь
иї
сь
сь
ь
сь
сь
сь
сь
ць
сь
сь
по
зь
ць
сь
вс
с
иц
вс
вс
ец
дс
ьс
Кр
с
нс
ів
вс
ат
ка
де
ів
ир
а їв
ен
в
ум
ан
рі
ве
ин
ни
то
иї
кі
та
іл
нк
гі
он
ра
ро
ьн
со
м.
ьв
рп
ер
О
по
Р
ом
вн
ні
уг
ол
С
К
ар
ол
ні
ол
ас
ін
оп
ел
А
Д
Л
ра
ер
ог
ет
Ч
ка
ер
За
Л
Рі
ер
Х
ев
ик
В
ит
П
рн
ов
Ф
Х
оп
За
Ч
Ч
С
Х
Ж
о-
ір
Те
пр
ан
м.
К
ні
Ів
Д
Рис. 2.7.6. Рейтинг регіонів за показником частоти передачі ВІЛ від матері до дитини, 2011 р. (%)
Незважаючи на досягнення у цьому напрямі діяльності, багато ще потрібно зробити для

досягнення зобов’язань Політичної декларації з ВІЛ/СНІДу 2011 р. щодо виключення передачі
ВІЛ від матері до дитини в Україні до 2015 р. Так, за даними розрахунків та результатів
досліджень, рівень передачі ВІЛ від матері до дитини у групі жінок – споживачів ін`єкційних
наркотиків (СІН) у 2011 р. становив 11,7%. Це зумовлює необхідність впровадження
інтегрованого підходу до надання профілактичних заходів програми профілактики передачі
ВІЛ від матері до дитини вагітним жінкам цієї групи ризику, що включає, крім суто медичних
інтервенцій, також посилення компоненту соціального супроводу та заходів програм
зниження шкоди та замісної підтримувальної терапії.
Перспектива майбутнього країни залежить, насамперед, від пошуку оптимальних
шляхів розв’язання проблеми збереження та зміцнення здоров’я населення, зокрема молоді,
яка потребує більшої уваги щодо охоплення профілактичними та лікувальними програмами,
постійного доступу до базової інформації про ВІЛ/СНІД, статеве та репродуктивне здоров’я.
90
Для здійснення цих заходів необхідно забезпечити чітку координацію зусиль органів
державної влади та громадських організацій, об’єднань молоді у сфері запровадження
здорового способу життя як одного з напрямів державної молодіжної політики.
Незважаючи на впровадження заходів, передбачених Державними програмами
«Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року» та «Боротьба з онкологічними
захворюваннями на 2007–2016 роки», розгалужену мережу жіночих консультацій,
гінекологічних кабінетів та кабінетів онкопрофілактичних оглядів, щорічне охоплення
близько 60% жінок 18 років і старших онкопрофоглядами з цитологічним дослідженням,
рівень онкогінекологічної захворюваності в країні залишається високим (табл. 2.7.1).
Динаміка захворюваності жінок на злоякісні новоутворення жіночих статевих органів
в Україні у 2009–2013 рр. (на 100 тис. жінок)
Рік
Захворюваність
2009 2010 2011 2012 2013
Шийки матки 19,3 19,8 20,3 20,9 20,2
Тіла матки 26,3 28,5 29,5 29,9 32,0
Яєчників 15,3 15,8 16,6 17,1 17,2
Молочних залоз 61,6 64,7 66,1 67,7 67,3
За даними державної статистики, за період 2009–2013 рр. темп приросту (убутку)

захворюваності жіночого населення злоякісними новоутвореннями (ЗН) тіла матки становив
на 21,7%, яєчників – 12,4%, молочної залози – 9,2%, шийки матки – 4,6%. Зростання
захворюваності жіночого населення ЗН жіночих статевих органів та молочної залози
відбулося в усіх регіонах. У 2013 р., як і в попередні роки, утримувалася регіональна
диспропорція рівнів захворюваності жіночого населення ЗН. Так, рівень захворюваності ЗН
молочної залози коливався від 21,5 на 100 тис. жінок у Чернівецькій, 22,4 у Закарпатській,
23,8 у Тернопільській областях до 46,3 у м. Севастополі, 32,1–35,8 – у м. Києві, АР Крим,
Вінницькій і Київській областях. Аналогічний діапазон регіональних коливань характерний і
для рівнів захворюваності ЗН шийки матки – з 14,5 у м. Києві, 16,1 у Чернігівській, 16,2 у
Харківській областях до 27,6 у Одеській, 25,0 у Черкаській, 24,1 у Житомирській областях.
Захворюваність ЗН тіла матки коливалася від 18,0 у Закарпатській до 39,2 у Сумській
областях, а яєчників – від 8,3 у Закарпатській області до 20,7 у АР Крим.
Звичайно, така ситуація викликана як соціально-економічними чинниками та
загрозливим станом довкілля, так і пізньою діагностикою цих станів внаслідок безсимптомного
перебігу захворювань на ранніх стадіях та відсутності ефективних скринінгових програм з їх
виявлення. Тому особливо актуальним є вивчення можливості ранньої діагностики
онкогінекологічних захворювань на початкових етапах розвитку захворювання.
Онкоепідемічна ситуація в областях України характеризується не тільки високим
рівнем захворюваності, високою смертністю від раку, але й значною кількістю хворих,
виявлених у занедбаних станах. Упродовж останніх років в Україні виявляється серед
вперше захворілих біля 58–60% хворих із занедбаними станами раку яєчників, понад
20,0% – молочної залози, біля 16,0% – раку шийки матки та близько 12% – раку тіла
матки. Для порівняння: в країнах ЄС та США частка занедбаних стадій не перевищує 5–
7%. Однією з основних причин такої ситуації є низька поінформованість жінок та
91
суспільства загалом щодо захворювання на рак молочної залози, а також недостатня

кількість сучасного обладнання для ранньої діагностики раку молочної залози у медичних
установах. За даними основних показників стану онкологічної допомоги хворим на ЗН,
найбільша частота виявлення ЗН молочної залози у занедбаних випадках (III–IV стадії) у
2013 р. була у Полтавській, Рівненській областях, м. Севастополі, а значно нижча
середньої по Україні – у Сумській та Волинській областях.
До найбільш вагомих чинників, що впливають на формування репродуктивного
здоров’я, належить штучне переривання вагітності. Саме аборти негативно впливають на
фертильність жінки, перебіг наступних вагітностей та пологів. За даними ВООЗ, близько
50% вагітностей, які настають щоденно, – незаплановані, близько 25% – небажані, а
близько 150 тис. вагітностей закінчується кожного дня абортами, що становить щорічно у
світі до 53 млн штучних абортів.
У цілому частота абортів і високий показник перинатальної смертності
висвітлюють складну соціально-економічну ситуацію, обмеження доступу до безпечної й
ефективної медичної допомоги, а також обмежені можливості жінок у виборі здорового
способу життя. Два вищевказані показники роблять свій внесок у показник смертності
через материнську смертність, пов’язану з абортами, і дитячу смертність. Крім того, існує
взаємозв’язок між використанням контрацептивів, показником абортів, а також здоров’ям
матерів і дітей. Ось чому показники частоти абортів, частоти використання
контрацептивів і показник перинатальної смертності можуть бути використані як такі, що
специфічно відображають стан репродуктивного здоров’я жінок в Україні.
Кількість абортів у суспільстві залежить від цілого ряду факторів, таких як рівень
урбанізації населення, грамотність, освітній рівень, соціально-економічне становище
жінок, репродуктивні тенденції, релігія, культура, доступ до засобів планування сім’ї,
законодавство. Штучні аборти були дуже частими у колишньому Радянському Союзі і
розглядалися як основний метод контролю народжуваності.
Виконання заходів Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період
до 2015 р. сприяло суттєвому зниженню кількості абортів в Україні – з 15,0 на 1000 жінок
фертильного віку у 2009 р. до 12,2 у 2013 р. Загальна кількість абортів за цей період
зменшилась на 43,09 тис. (рис. 2.7.7). Однак, незважаючи на позитивну динаміку частоти
абортів фертильного віку, цей показник у 2–6 разів вищий, ніж у Канаді, Нідерландах,
Німеччині, Іспанії.
50 41,0 42,0 42,0 42,0

43,9
40
30
20
10 12,2
17,0 15,0 14,0 12,4
0
2009 2010 2011 2012 2013
Аборти Пологи
Рис. 2.7.7. Динаміка частоти пологів і абортів в Україні у 2009–2013 рр.

(на 1000 жінок фертильного віку)
92
У всьому світі статистика відношення аборту до живонароджених виглядає як 1:7,

в Україні з 2001 р. частота пологів почала перевищувати частоту абортів, проте
співвідношення аборту до живонароджених складає лише 1:2,7. Позитивною є і динаміка
частоти абортів на 100 пологів – 35,9 у 2009 р. і 27,9 у 2013 р. (рис. 2.7.8).
40 181064 200000
164467 156193
141396 137976
30 35,9 150000
50,5
44,8
20 15,4 27,51 27,9 100000
13,94 13,45 12,6 12,2
10 50000
0 0
2009 2010 2011 2012 2013
Число абортів на 100 пологів

Число абортів на 1000 жінок фертильного віку
Кількість абортів
Рис. 2.7.8. Динаміка частоти абортів в Україні у 2009–2013 рр.
При цьому зберігається регіональна диспропорція цього показника – від 5,4 у

Рівненській, 6,5 у Сумській до 16,5–18,0–19,0 у Київській областях та м. Севастополі
(рис. 2.7.9).
18,0
20
16,5
15,41
16,1
15,6
15,4
14,8
14,2
14,1
16
13,7
13,7
13,7
12,8
12,2
11,9
13
11,2
11,2
10,6
10,4
12
9,9
9,2
8,9
7,8
7,4
7,2
8
6,5
5,4
0
ка
ка
а
ка
а
ка
ка
ка
а
а
а
ка
ка
на
а
їв
а
а
ка
ка
а
м
а
ь
ка
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
к
ьк
ьк
ол
ьк
сь
сь
Ки
и
ь
ць
сь
зь
ць
сь
ь
аї
ь
сь
сь
иц
вс
Кр
ьс
вс
ец
вс
нс
с
нс
с
нс
вс
вс
мс
ас
ів
ов
оп
кр
рі
ен
ир
ад
їв
ни
не
м.
ат
де
іл
ігі
аї
нн
кі
ли
ів
ві
со
нк
га
та
рк
по
тр
Ки
Су
ст
Р
У
вн
гр
ом
рп
ль
До
оп
ол
ар
рн
Ль
рн
Лу
ол
Ві
ер
ра
Во
Че
ва
За
пе
во
Рі
ка
ме
ик
рн
ит
Че
Че
П
Х
Ф
Се
ро
ро
За
Ж
М
Те
о-
м.
іп
Кі
ан
Дн
Ів
Рис. 2.7.9. Частота абортів на різних адміністративних територіях України у 2013 р.

Згідно з ключовими міжнародними документами та положеннями, аборт не є методом

планування сім’ї, але в разі прийняття жінкою рішення про переривання вагітності у
термінах, дозволених законодавством, послуги мають бути надані з використанням безпечних
методик та з дотриманням репродуктивних прав жінки. Причому кюреточний метод аборту
належить до небезпечних методів, у той час як медикаментозний, методи вакуум-аспірації та
екскохлеації – до безпечних. Упродовж останніх років сформувалася тенденція до зменшення
кількості абортів, проведених небезпечними методами переривання вагітності, при
позитивній динаміці їх співвідношення: якщо у 2009 р. на один небезпечний аборт припадало
два безпечних, то у 2013 р. – 4,7 (рис. 2.7.10).
93
9 7,44
7,01 6,48
6,02 5,91
6
3,46
3
2,8
2,1
1,51 1,26
0
2009 2010 2011 2012 2013
Небезпечний Безпечний
Рис 2.7.10. Динаміка небезпечного і безпечного методів переривання вагітності до 12 тижнів

у 2009–2013 рр. (кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку)
Вагомий вплив на стан репродуктивного здоров’я має небажана вагітність.

Небажана вагітність – результат низки обставин, що пов’язані з особистими факторами
людини та соціально-економічним розвитком і ситуацією в країні, міжстатевими
відносинами, рівнем освіти, доступністю і якістю інформації з питань планування сім’ї та
фактичного використання сучасних методів контрацепції.
В Україні проблема небажаної вагітності залишається однією з найбільш
актуальних. За даними МОЗ України, у 2013 р. зареєстровано 83 386 випадків небажаної
вагітності (7,4 на 1000 жінок репродуктивного віку), що значно перевищує рівень в
країнах ЄС (в середньому 5,0 на 1000 жінок репродуктивного віку). У 2013 р. рівень
небажаної вагітності не перевищував середній показник країн ЄС (менше 5,0 на 1000
жінок фертильного віку) у Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській,
Сумській, Тернопільській та Харківській областях.
Негативні наслідки небажаної вагітності обумовлені як недостатнім використанням
сучасних засобів контрацепції, так і низькою поінформованістю щодо проблеми,
відсутністю або недостатнім рівнем консультування до і після процедури (операції)
переривання. Відсутність системи комплексної медичної допомоги при небажаній
вагітності знижує якість надання послуг населенню. Актуальність проблеми небажаної
вагітності зумовлена і тим, що небажана вагітність становить підвищений ризик для
здоров’я дітей. Крім того, наявні і соціальні проблеми народжених небажаних дітей, які
поповнюють контингент дітей-сиріт, безпритульних.
Серед співвідносної дії факторів, які впливають на рівень незапланованої
вагітності, що в 85–92% закінчується абортами, вагоме значення має застосування
контрацепції: за даними державної статистики, методами контрацепції (гормональними і
внутрішньоматковими) щорічно охоплюється близько 35% жінок фертильного віку.
Моніторинг застосування контрацепції, який проводиться МОЗ України, свідчить,
що в середньому упродовж останніх років в Україні все ширше застосовуються найбільш
ефективні та надійні методи оральної контрацепції – 131,9 на 1000 жінок фертильного віку
у 2009 р. і 209,63 у 2013 р. (рис. 2.7.11).
Співвідношення небажаної вагітності і застосування гормональних засобів
контрацепції знизилося з 0,06 до 0,04 (2009–2013 рр.), передусім за рахунок збільшення
кількості жінок фертильного віку, які застосовують засоби гормональної контрацепції.
94
250 10,66 12
9,44
8,7 10
200 7,71 7,4
131,9 132,35 133,24 8
150 133,66 133,61
6
100
4
187,09 195,28 202,61 209,63
50 181,93
2
0 0
2009 2010 2011 2012 2013
Використання гормональної контрацепції

Використання ВМС
Небажана вагітність
Рис. 2.7.11. Динаміка небажаної вагітності та її профілактики в Україні у 2009–2013 рр.

Відсутність динаміки охоплення жінок фертильного віку ВМС зумовлено

наявністю протипоказань до їх застосування. Однак при позитивній динаміці
використання сучасних методів контрацепції охоплення ними жінок фертильного віку все
ще залишається низьким, що обумовлено їх недостатньою обізнаністю щодо сучасних
контрацептивів та безпеки їх застосування.
Більш низькі (менше 150,0 на 1000 жінок фертильного віку) показники охоплення
жінок методами гормональної контрацепції у 2013 р. спостерігалися у Закарпатській,
Рівненській, Волинській, Минколаївській, Київській, Тернопільській і Харківській
областях. Достатня увага приділяється застосуванню гормональних контрацептивів
(більше 250,0 на 1000 жінок фертильного віку) у Сумській, Донецькій, Запорізькій,
Херсонській областях та м. Києві.
Одним з інтегральних показників стану репродуктивного здоров’я є безпліддя. За
даними офіційної статистики, рівень безпліддя є невисоким – 3,9–4,04 на 1000 осіб
жіночого населення фертильного віку і 0,95 – чоловічого. Водночас соціологічні
дослідження свідчать про те, що небажане безпліддя торкається 6,8% сімей України, тобто
близько 1 млн подружніх пар. Безплідний шлюб є важливою медичною проблемою, яка
потребує на кожному етапі розвитку суспільства і охорони здоров’я уточнення медико-
організаційних форм надання медичної допомоги. Про неповність реєстрації жіночої та
чоловічої безплідності свідчить значний діапазон коливань її поширеності – у 8,8 разу
жіночої (19,4 у Запорізькій і 2,18 у Рівненській областях) та 460 разів чоловічої (13,82 у
Запорізькій і 0,03 у Харківській та Чернівецькій областях).
Проблема діагностики і лікування безплідного шлюбу є вкрай актуальною в
акушерсько-гінекологічній практиці й у медицині в цілому. Якщо проблемами жіночого
безпліддя займаються в країні досить активно, то тривалий час проблеми репродуктивного
здоров’я чоловіків були особистою справою лікаря і пацієнта. На сьогодні існує
необхідність посилення уваги до цієї проблеми, доцільність створення цілісної системи
медичного забезпечення формування і зміцнення репродуктивного здоров’я чоловіків у
всіх вікових групах. Більшість молодих чоловіків зневажливо ставляться до власного
здоров’я, а кожен десятий з них не бажає, у разі потреби, звертатися за медичною
95
допомогою. Понад 50% чоловіків взагалі не розуміють поняття «репродуктивне здоров’я»,

а по медичну допомогу з цих питань звертався лише кожний шостий з них.
За оціночним даними, біля 20% хворих на безпліддя потребують лікування із
застосуванням методів допоміжних репродуктивних технологій. Загальновизнано, що і
чоловіки, і жінки мають право на рівний доступ до послуг у сфері репродуктивного
здоров’я. На виконання Указу Президента України від 03.01.2002 р. № 5/2002 «Про заходи
щодо заохочення народжуваності в Україні» створена система закладів з планування сім’ї,
які, окрім іншого, займаються питаннями репродуктивного здоров’я. Однак у структурі
звернень населення до центрів (кабінетів) планування сім’ї чоловіки складають лише 6,0–
7,9%. Крім того, чоловікам, хворим на безпліддя, медична допомога за рахунок коштів з
державного бюджету не надається, в країні відсутня система профілактики та лікування
чоловіків із такими проблемами. Тому це питання потребує особливої уваги та розробки
комплексу заходів з відповідною фінансовою підтримкою.
Однією з провідних акушерських проблем, через її прямий зв’язок з перинатальною
захворюваністю і смертністю, є невиношування вагітності. Невиношування вагітності – це
самовільне (спонтанне) передчасне переривання вагітності (до 12 тижнів – ранній
самовільний аборт, у 13–27 тижнів – пізній самовільний аборт) та передчасні пологи у 28–
36 тижнів. Невиношування вагітності потребує детального вивчення з метою
профілактики самовільних викиднів, передчасних пологів і народження маловагових
дітей. Недоношені діти роблять основний «внесок» у показники перинатальної
захворюваності і смертності, на їхню долю припадає біля 60–75% даної патології.
Актуальність проблеми невиношування вагітності обумовлена також критичною
демографічною ситуацією на Україні. Протягом останніх п’яти років невиношуванням
закінчується кожна 14–19 вагітність, що зумовлено високою поширеністю абортів, ІПСШ,
ендокринної патології тощо. Прямі репродуктивні втрати від невиношування вагітності
щороку становлять біля 35 тис. ненароджених бажаних дітей. Понад 30–40% випадків
перинатальної патології та смертності пов’язані або зумовлені передчасними пологами. З
кожним роком зростає кількість маловагових дітей (з масою тіла при народженні менше
1000 г), а смертність у цій категорії у 33 рази вища, ніж серед доношених дітей. Частота
невиношування залишається високою – 5,83 на 100 вагітностей і коливається від 8,67 у
Дніпропетровській, 7,71 у Чернігівській, 3,61 у Закарпатській, 7,21 у Полтавській до
менше 4,0 у Львівській, 3,9 в Івано-Франківській областях та м. Києві. Гострота проблеми
невиношування підтверджується зростанням частоти передчасних пологів, яка сягає
3,16% і має тенденцію до зростання (рис. 2.7.12).
Низький рівень репродуктивного здоров’я жінок ще до настання вагітності
знаходить своє відображення і під час вагітності та пологів. Незважаючи на незначну
позитивну динаміку, рівень захворювань вагітних, що впливають на перебіг вагітності,
пологів та стан народжених дітей, залишається високим. Все ще майже у кожної четвертої
вагітної є прояви анемії, у кожної сьомої – хвороби сечостатевої системи, у кожної
шістнадцятої – хвороби системи кровообігу. Характерно, що тенденція частоти
зареєстрованих екстрагенітальних захворювань, що ускладнюють вагітність, пологи і
післяпологовий період, збігається з тенденцією поширеності цих класів хвороб серед
загальної популяції населення.
96
4
3,0 3,0 3,15
4,0 3,16
3
2 2,06
2,8 2,11 2,13
1,95
1
2009 2010 2011 2012 2013
Спонтанні викидні Передчасні пологи
Рис. 2.7.12. Частота передчасних пологів та спонтанних викиднів в Україні

у 2009–2013 рр. (на 100 вагітностей)
До складових загрози репродукції особи належать материнська смертність та

плодомалюкові втрати.
Смерть матері має винятково серйозні наслідки для сім’ї, враховуючи ключову її
роль у забезпеченні здоров’я і благополуччя дітей. Смерть матері значно збільшує
небезпеку смерті її малолітніх дітей, особливо якщо сім’я не в змозі її замінити.
Забезпечення більшої уваги до репродуктивного здоров’я дівчаток-підлітків і молодих
жінок могло б запобігти багатьом смертям і хворобам матерів шляхом попередження
небажаних вагітностей і будь-якого наступного некваліфіковано виконаного аборту.
Материнська смертність (МС) за міжнародною статистичною класифікацією
хвороб Х перегляду визначається як зумовлена вагітністю (незалежно від її тривалості та
локалізації) смерть жінки, що настала в період вагітності або протягом 42 днів після її
закінчення з будь-якої причини, пов’язаної з вагітністю, обтяженої нею або її веденням,
але не від нещасного випадку чи з випадкових причин. Смерть, пов’язана з вагітністю, –
це смерть жінки, яка настала під час вагітності або в межах 42 днів після пологів,
незалежно від причини.
Материнська смертність – один з основних критеріїв якості та рівня організації
роботи родопомічних закладів, ефективності впровадження наукових досягнень у
практику охорони здоров’я. Водночас МС є інтегруючим показником здоров’я жінок
репродуктивного віку і відображає популяційний підсумок взаємодій економічних,
екологічних, культурних, соціально-гігієнічних та медико-організаційних чинників.
Цілями Розвитку Тисячоліття ООН визначено зниження на ¾ показника МС за
період 1990–2015 рр., а також забезпечення до 2015 р. широкого доступу до отримання
якісної допомоги у сфері репродуктивного здоров’я.
Коефіцієнт МС за роки незалежності України знизився у 2,1 разу. Якщо у 80-ті
роки цей показник становив 40,0–50,0 на 100 тис. народжених живими, на початку 90-х
років – 39,7–32,4, то, починаючи з 1996 р., він набув стабільної тенденції до зниження і у
2006 р. становив 15,2 відповідно. Упродовж останніх п’яти років цей показник коливався
від 25,4 у 2009 р. до 22,3 у 2010 р., 16,5 у 2011 р., 12,5 у 2012 р. та 11,5 у 2013 р.
Незважаючи на те, що Україна вже виконала свої зобов’язання щодо виконання Цілей
Саміту Тисячоліття та в цілому позитивну динаміку МС, рівень її значно перевищує
середній показник по Євросоюзу (6,3 – 2009 р.) (рис. 2.7.13).
97
30
26,2 25,4
25 24,1
22,5 22,3
20 18,9 17,5 17,8
16,5
13,8 14,7
15 12,5 11,5
11,5
10
0
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Материнська смертність
Рис. 2.7.13. Динаміка рівня материнської смертності в Україні

у 2000–2013 рр. за даними МОЗ України (на 100 тис. народжених живими)
За оперативними даними Управління материнства, дитинства та санаторного

забезпечення Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України, у
2013 р. в Україні померло 82 жінки, з них віднесено до категорії материнських 58, від
нещасного випадку та від випадкової причини (травми, отруєння, вбивства, асфіксія,
враження електрострумом та інші наслідки зовнішніх причин) – 24 випадки.
Все ще високий рівень материнських втрат у 2013 р. зумовлений надвисоким
рівнем їх у Чернігівській (50,7 на 1000 народжених живими), Донецькій (24,4), Вінницькій
(22,9), Волинській (20,4) областях та м. Сімферополі (22,4). На відносно низьких рівнях
(менше 10,0) упродовж останніх двох років утримується показник МС у Житомирській,
Закарпатській, Луганській, Полтавській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій
областях та м. Києві. Не зареєстровано випадків МС у 2013 р. у Кіровоградській,
Миколаївській та Чернівецькій областях.
Системою регіоналізації перинатальної допомоги передбачена концентрація
пацієнток з ризиком перинатальної патології у ПЦ ІІІ-го рівня. Об’єктивним критерієм
забезпечення маршрутів пацієнток з високим перинатальним ризиком є показник
концентрації материнських втрат у закладах перинатальної допомоги ІІІ-го рівня. А
очікувана частка материнських втрат у ЗОЗ ІІІ-го рівня від їх загальної кількості у регіоні
обслуговування при ефективному методичному регулюванні організації перинатальної
допомоги повинна наближатися до 60–70%. У 2013 р. із загальної кількості материнських
втрат у 29 (50,0%) матерів смерть настала у ЗОЗ третинного рівня перинатальної
допомоги, у 20 (34,48%) – у ЗОЗ вторинного рівня, у 2 (3,45%) – у ЗОЗ первинного рівня і
7 (12,07%) жінок померли вдома (рис. 2.7.14).
Підтвердженням ефективності регіоналізації перинатальної допомоги в частині
забезпечення маршрутизації пацієнток може слугувати відсутність материнських втрат у
2013 р. вдома і в ЗОЗ І-ІІ рівнів перинатальної допомоги у Житомирській, Луганській,
Сумській, Рівненській, Хмельницькій і Черкаській областях. Водночас потребують
вивчення причини великої долі материнських втрат, що настали у ЗОЗ первинного рівня
перинатальної допомоги Донецької, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської та
Чернігівської областей.
98
Рис 2.7.14. Випадки материнської смерті у 2013 роки за місцем смерті
Одним з основних показників, які рекомендує ВООЗ для оцінки якості надання
акушерської і неонатологічної допомоги, є перинатальна смертність. Тому невипадково,
що задачею № 5 Цілі Саміту Тисячоліття № 4 визначено скорочення на дві третини за
період 1990–2015 рр. смертності серед дітей у віці до 5 років, а одним із 3-х індикаторів
(№ 14) виконання цієї задачі є коефіцієнт малюкової смертності. Пунктом 5 затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 р. «Комплексної програми
реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому Саміті зі сталого
розвитку на 2003–2015 роки» передбачено до 2015 р. реалізувати програми та ініціативи
щодо зниження за період 2000–2015 рр. на 15 відсотків смертності новонароджених, яка є
компонентом перинатальної смертності.
За даними Держкомстату України, рівень перинатальної смертності за
досліджуваний період в цілому мав позитивну тенденцію – 10,0 на 1 тис. народжених
живими і мертвими у 2000 р. і 9,78 у 2012 р. Упродовж 2001–2004 рр. відмічалася позитивна
динаміка цього показника до 8,0 при щорічному зниженні на 1–9%, яка була порушена
підвищенням до 9,1 у 2005 р., 8,8 у 2006 р., що вірогідно зумовлено підготовкою до
переходу на критерії ВООЗ щодо визначення перинатального періоду та реєстрації
перинатальної смертності і підтверджується збільшенням частоти народжених живими і
мертвими з масою тіла при народженні 1000,0–1499 г з 0,3% у 2004 р. до 0,4% у 2006 р. при
одночасному зменшенні частоти народжених живими і мертвими з масою тіла при
народженні 500,0–999 г з 1,4% до 0,8% відповідно. Негативна динаміка перинатальних
втрат утримувалася і в перші два роки після переходу України на критерії ВООЗ щодо
визначення перинатального періоду та реєстрації перинатальної смертності – 11,0 і 11,2 у
2007–2008 рр., з подальшою тенденцією до зниження – 10,67 у 2009 р. і 9,78 у 2012 році.
Більш об’єктивні дані динаміки перинатальних втрат у ЗОЗ, підпорядкованих МОЗ
України, що дають можливість виявити недоліки у наданні медичної допомоги жінкам під
час вагітності, пологів та немовлятам, отримані на підставі розрахунку показника
перинатальної смертності за методикою ВООЗ BABIES-МATRICA (рис. 2.7.15).
27,1
29 25,9 24,9
22,5 20,6
22 16,7 15,2
15 11,1 10,9 10,67 10,54
10,11
8 9,78
9,47 9,1
10,04 9,13 8,0 8,4 8,0 9,05 8,7 10,8 10,88 10,4 10,2 9,8
1
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Перинатальна смертність за даними МОЗ

Перинатальна смертність за даними Держкомстату
Рис. 2.7.15. Порівняльна характеристика динаміки перинатальної смертності

в Україні у 2000–2013 рр. на 1 000 народжених живими і мертвими
(за даними Держкомстату України та галузевої статистики по BABIES-МATRICA)
За даними BABIES-МATRICA з урахуванням критеріїв ВООЗ стосовно

перинатального періоду рівень перинатальної смертності у ЗОЗ, підпорядкованих МОЗ
України, має позитивну динаміку і знизився за період 2000–2013 рр. у 2,97 разу – з 27,1 у
100
2. Характеристика стану здоров’я населення України
2000 р. до 9,1 у 2013 р. Якщо у 2000 р. показник перинатальної смертності за BABIES-

МATRICA у 2,7 разу перевищував цей показник за даними Держкомстату України, то
починаючи з 2007 р., коли Україна перейшла на критерії ВООЗ стосовно перинатального
періоду, різниця в рівнях перинатальної смертності несуттєва.
При загалом сприятливій динаміці перинатальної смертності рівень її значно
перевищує аналогічний показник в середньому по Європі (7,38‰) та країнах Євросоюзу
(6,57‰).
Все ще високий рівень перинатальної смертності зумовлений високим, значно
вищим за пересічний по Україні упродовж останніх років, рівнем перинатальних втрат
(вище 10,0 на 1000 народжених живими і мертвими) у Запорізькій, Кіровоградській,
Одеській, Донецькій і Херсонській областях. Нижче пересічного по Україні упродовж
останніх 5-ти років, що свідчить про правильність організації перинатальної допомоги,
утримувався цей показник у Волинській, Житомирській, Полтавській, Хмельницькій,
Чернівецькій областях та м. Києві (табл. 2.7.2).
Рівень перинатальної смертності на 1000 народжених живими і мертвими
за даними закладів охорони здоров’я, що перебувають у сфері управління МОЗ України
(на 10 тис. народжених живими і мертвими)
Адміністративно- Рік
територіальна одиниця 2009 2010 2011 2012 2013
АР Крим 11,56 11,32 11,63 11,11 9,19
Область
Вінницька 10,43 10,67 10,69 8,83 7,59
Волинська 8,46 7,94 8,71 7,01 6,79
Дніпропетровська 10,90 11,93 11,60 11,61 9,91
Донецька 13,62 13,27 11,81 12,92 11,71
Житомирська 8,03 7,83 6,99 7,32 6,90
Закарпатська 10,86 11,82 10,61 9,88 9,39
Запорізька 11,15 10,68 9,50 10,60 10,45
Івано-Франківська 9,41 11,15 8,88 6,06 7,32
Київська 9,95 9,15 8,91 9,75 9,61
Кіровоградська 14,67 13,69 16,01 11,94 12,41
Луганська 11,31 8,21 9,72 7,64 8,50
Львівська 10,04 11,15 11,03 9,55 9,90
Миколаївська 8,73 8,99 7,99 7,89 8,19
Одеська 11,45 11,77 10,35 10,26 10,16
Полтавська 9,25 8,71 6,55 8,07 8,09
Рівненська 8,92 9,92 10,18 9,83 9,86
Сумська 12,59 10,45 8,60 9,54 8,38
Тернопільська 8,69 8,47 8,53 9,25 8,56
Харківська 11,18 11,35 11,53 9,47 9,75
Херсонська 11,42 10,34 9,94 9,63 10,54
Хмельницька 9,13 6,41 7,47 9,70 8,02
Черкаська 10,27 11,30 9,08 10,05 8,87
Чернівецька 8,35 10,04 8,70 7,15 7,92
Чернігівська 9,78 9,65 8,27 12,35 9,74
Місто
Київ 6,07 5,36 5,73 5,30 5,85
Севастополь 12,16 9,11 11,48 7,93 7,96
Україна 10,38 10,24 9,80 9,47 9,10
101
За даними ВООЗ, рівень перинатальної смертності повинен бути обумовлений

високим його рівнем серед народжених з малою масою тіла (менше 1500 г), який, в свою
чергу, обумовлений високим його рівнем серед народжених з надзвичайно малою масою
тіла (500–999 г).
Аналіз пропорційного показника перинатальної смертності (пропорційне
співвідношення маси тіла при народженні до загального числа народжених живими і
мертвими у всіх вагових категоріях) за даними BABIES-МATRICA засвідчив зменшення
перинатальної смертності в Україні за 2009–2013 рр. (темп убутку) загалом на 13,2% за
рахунок зниження цього показника у всіх вагових групах немовлят. При цьому рівень
пропорційного показника перинатальної смертності обумовлений високим його рівнем у
групі новонароджених з масою тіла 1500 г і більше (проміжною і нормальною вагою тіла
при народженні), який майже у два рази перевищує рівень пропорційного показника
перинатальної смертності серед народжених з низькою масою тіла при народженні
(менше 1500 г), що може свідчити як про некоректність реєстрації народження і
смертності дітей з дуже низькою масою тіла при народженні, так і про наявність проблем
в організації перинатальної допомоги (рис. 2.7.16).
12
10
0
2009 2010 2011 2012 2013
Усього 10,38 10,24 9,8 9,47 9,1
Менше 1500 3,62 3,61 3,59 3,57 3,3
500-999 2,12 2,1 2,14 2,22 2,02
1000-1499 1,5 1,51 1,45 1,35 1,28
1500 і більше 6,76 6,63 6,21 5,9 5,8
Рис. 2.7.16. Динаміка пропорційного показника перинатальної смертності в окремих вагових

категоріях в Україні у 2009–2013 рр. (на 1000 народжених живими і мертвими)
Упродовж усіх років перевищення рівня пропорційного показника перинатальної

смертності серед народжених з масою тіла 1500 г і більше над відповідним рівнем серед
народжених з масою тіла менше 1500 г зареєстровано в усіх адміністративних територіях
України. У 2013 р. рівень пропорційного показника перинатальної смертності серед
народжених з масою тіла 1500 г і більше перевищував рівень пропорційного показника
перинатальної смертності серед народжених з низькою масою тіла при народженні
(менше 1500 г) у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Київській,
Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Черкаській областях,
мм. Києві і Севастополі у понад двічі, у Черкаській області – утричі. Некоректність цих
даних підтверджується частотою народження живими і мертвими з низькою масою тіла
при народженні (рис. 2.7.17).
102
0,8
0,59
0,6 0,55 0,55
0,4 0,33 0,36 0,36
0,2
0,0
2009 2012 2013
500-999 1000-1499
Рис. 2.7.17. Динаміка народження живими і мертвими з низькою масою тіла (менше 1500 г)
в Україні у 2009–2013 рр. (на 100 народжених живими і мертвими), %
У структурі народжених живими і мертвими за масою тіла при народженні діти з

вагою 1000–1499 г в Україні складають дуже низький відсоток.
За даними ВООЗ, питома вага новонароджених з масою тіла при народженні 1000–
1499 г становить від 1% до 1,5% серед усіх народжених живими і мертвими, а з масою
тіла при народженні 500–999 г – від 1% до 1,5% відповідно. У 2013 р. наближалась до
орієнтовної частота народжених живими і мертвими з низькою і дуже низькою масою тіла
при народженні лише у Кіровоградській (0,75%) та Дніпропетровській (0,71%) областях.
Проведений роздільний аналіз динаміки мертвонароджуваності і ранньої
неонатальної смертності виявив зміни у співвідношенні цих показників при загальній
тенденції до їх зниження. За даними перинатального аудиту за BABIES-МATRICA, у
структурі основних складових перинатальної смертності упродовж усіх років
спостереження випадки мертвонароджуваності перевищували випадки ранньої
неонатальної смертності у 3,2–1,6 разу при позитивній динаміці їх співвідношення від
1,5:1 у 2009 р. та 1,9:1 у 2013 р. при питомій вазі мертвонароджених серед
перинатальних втрат упродовж останніх трьох років (62,5–65,8%), що більше
орієнтовної – 53–55% (рис. 2.7.18).
8
6,38
6,04
6,3
5,96
5,98
5,33
5,21
5,23
5,4
5,12
6
4,09
3,87
3,77
3,51
3,11
2
0,97
0,98
0,92
0,75
0,75
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.7.18. Динаміка пропорційного показника основних складових перинатальної

смертності/мертвонароджуваності і ранньої неонатальної смертності в Україні у 2009–2013 рр.
(на 1000 народжених живими і мертвими)
103
Все ще велика частка мертвонароджуваності у структурі перинатальної смертності

засвідчує необхідність подальшого удосконалення медичної допомоги вагітним, що
передбачено наказами МОЗ України від 15.07.2011 р. «Про організацію амбулаторної
акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні» та від 31.10.2011 р. № 726 «Про
удосконалення організації надання допомоги матерям та новонародженим в
перинатальних центрах».
Упродовж 2009–2013 рр. рівень пропорційного показника антенатальної загибелі
плоду знизився з 5,33 до 5,23 на 1000 народжених живими і мертвими. Проте за
зазначений період спостерігається зростання рівня антенатальної загибелі плоду – в АР
Крим, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Рівненській,
Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях, що
потребує вивчення його причин.
Рівень пропорційного показника інтранатальної загибелі плоду за цей період
знизився з 0,97 на 1000 народжених живими і мертвими у 2009 р. до 0,75 у 2013 р., проте у
Донецькій, Луганській, Тернопільській, Харківській, Херсонській областях
спостерігається зростання рівня інтранатальної загибелі плоду.
За даними ВООЗ, пропорційний показник ранньої неонатальної смертності серед
немовлят з вагою тіла при народженні більше 1500 г повинен становити 1,0 на 1000
народжених живими і мертвими. В Україні його рівень не відповідає міжнародним
стандартам і становить 1,67 на 1000 народжених живими і мертвими (рис. 2.7.19).
5
4,09
3,87 3,77
4 3,51
3,11
3
2,39 2,23 2,1 1,9
2 1,67
1,7 1,63 1,67 1,61 1,44
1
0
2009 2010 2011 2012 2013
Усього 1500 г і більше менше 1500 г
Рис. 2.7.19. Динаміка пропорційного показника ранньої неонатальної смертності новонароджених

з масою тіла при народженні 1500 г і більше в Україні у 2009–2013 рр.
(на 1000 народжених живими і мертвими)
У Вінницькій, Донецькій, Львівській, Одеській, Рівненській, Тернопільській,

Черкаській областях рівень пропорційного показника ранньої неонатальної смертності
серед немовлят з вагою тіла при народженні більше 1500 г перевищує міжнародні
стандарти у понад двічі. Крім того, у Вінницькій, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій,
Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській,
Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях та
мм. Києві і Севастополь упродовж 2009–2013 років спостерігається зростання рівня
ранньої неонатальної смертності серед зазначеної категорії немовлят.
104
Технологія перинатального аудиту за BABIES-МATRICA дозволяє визначити

реальний рівень ранньої неонатальної смертності в регіонах, якщо розрахувати його
відповідно до критеріїв ВООЗ стосовно структури народжуваності живими і мертвими
за ваговими категоріями. Це один із методів оцінити недооблік рівня ранньої
неонатальної смертності в Україні і в розрізі територій та, відповідно, підрахувати,
якими були б ці показники, якби структура народжених живими і мертвими за
віковими категоріями відповідала категоріям ВООЗ з цих питань. Недооблік в ранній
неонатальній смертності – це частково не взяті до уваги втрати народжених живими і
мертвими, тобто народження, що не зареєстровані, а це один із резервів збільшення
числа дітей, що народилися.
Найбільше заниження рівня ранньої неонатальної смертності за даними
BABIES-МATRICA у 2012 р. (у три і більше разів) виявлено у Полтавській, Івано-
Франківській, Житомирській, Полтавській, Волинській областях та м. Севастополь.
(рис. 2.7.20). Менше середнього по Україні розходження між фактичним і реальним
показником ранньої неонатальної смертності у 2013 р. (менш ніж удвічі) відмічалося
лише у Донецькій і Харківській областях.
Україна
м. Севастополь 12 АР Крим
м. Київ Вінницька
4
Хмельницька Житомирська
2
Тернопільська Ів.-Франківська
Реальний Фактичний
Рис. 2.7.20. Характеристика реального і фактичного рівнів ранньої неонатальної смертності

в Україні у 2013 р. у розрізі регіонів (на 1000 народжених живими і мертвими)
Усі виявлені зміни і взаємозв’язки можна інтерпретувати двояко. Враховуючи,

що основна доля втрат у перинатальному періоді припадає на мертвонароджуваність,
можна припустити, що в Україні досить успішно борються з ранньою неонатальною
смертністю. З іншого боку, розрахункові дані реального рівня ранньої неонатальної
смертності свідчать про великі резерви зниження і постнатальної складової, а отже
слід посилювати зусилля, спрямовані на зниження рівня цієї компоненти.
Показник малюкової смертності розглядається ВООЗ як критерій стану охорони
здоров’я, охорони материнства і дитинства, а також як індикатор якості життя
105
населення. Смертність дітей першого року життя на 2,2–2,3% скорочує участь кожного
покоління у процесі суспільного виробництва.
Смертність немовлят належить до найчутливіших індикаторів соціально-
економічного розвитку суспільства, що акумулює в собі рівень освіти і культури, стан
навколишнього середовища, ефективність профілактичних заходів, рівень доступності
та якості медичної допомоги, розподіл соціальних і матеріальних благ у суспільстві
тощо. На життєздатність новонароджених впливають зрушення у медичному
обслуговуванні та санітарній ситуації у країні. Якість життя населення, рівень його
матеріального забезпечення та соціального благополуччя, загальної культури та
культури здорового способу життя безпосередньо впливають на рівень смертності
немовлят.
Зниження рівня малюкової смертності в Україні почалося на піку медико-
демографічної кризи, в роки найвищого рівня загальної смертності – у 2000 р. 11,9 на
1000 народжених живими.
Позитивна динаміка рівня малюкової смертності в Україні утримувалася і
упродовж останніх п’яти років – 9,4 на 1000 народжених живими у 2009 р. та 7,9 (за
попередніми даними) у 2013 р., що нижче національного прогнозу на 2015 р.
відповідно до Цілей Тисячоліття (9,3), проте ще значно вище передбаченого Цілями
Тисячоліття до 2015 р. рівня 4,4 (рис. 2.7.21).
15
11,9
11,3 11,0
10,3 10,0 9,8 10,0
9,6 9,5 9,4
10 9,0 9,0
8,5
7,9
0
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 2.7.21. Динаміка малюкової смертності в Україні у 2000–2013 рр.1
Слід зазначити, що при загалом обнадійливих тенденціях рівня смертності

немовлят в країні лише у трьох регіонах (Волинська, Київська, Полтавська області)
упродовж останніх п’яти років цей показник залишається нижче пересічного в державі
при позитивній динаміці. У 2013 р. за попередніми даними коефіцієнт малюкової
смертності коливався від 5,3 на 1000 народжених живими у м. Севастополь, 5,5 у
Полтавській, 5,9 – у Київській, 6,1 у Волинській областях до 11,1–11,2 у
Кіровоградській та Донецькій областях (рис. 2.7.22).
1 2013 р. – попередні дані за даними Держкомстату України
106
Україна
м. Севастополь
м. Київ
12 АР Крим
Вінницька
Чернігівська Волинська
9
Т ернопільська Ів.-Франківська
Рис. 2.7.22. Рівень малюкової смертності в Україні у 2013 р. у розрізі регіонів

(на 1000 народжених живими)
У структурі смертності дітей віком до одного року провідними залишились залежні

від стану репродуктивного здоров’я жінок ендогенні причини – стани перинатального
періоду (53,4%) та природжені вади (24,05%). На долю екзогенних причин – інфекційних
та паразитарних хвороб, хвороб органів дихання, нещасних випадків, отруєнь і травм –
припадає 14,29%. У цілому рівень малюкової смертності знизився за рахунок зменшення
смертності немовлят від хвороб органів дихання з 2,6 на 10 тис. народжених живими у
2009 р. до 2,1 у 2013 р. (тренд убутку – 19,2%), окремих станів, які виникли в
перинатальному періоді, – з 49,5 до 42,2 (тренд убутку – 14,8%), природжених вад
розвитку, деформацій і хромосомних аномалій – з 22,5 до 19,09 (тренд убутку – 15,6%),
інфекційних та паразитарних хвороб – з 2,4 до 2,1 (тренд убутку – 12,5%).
За попередній період і зараз динаміка смертності немовлят в Україні порівняно з
іншими колишніми союзними республіками була і залишається відносно благополучною.
Нині лише в Білорусії рівень смертності немовлят дещо нижчий, ніж в Україні, решта
країн, що входять до складу СНД, мають значно вищі показники. Однак порівняно з
країнами Європейського регіону ВООЗ рівень смертності немовлят в Україні занадто
високий (3,66 на 1000 народжених живими у Швеції, 4,06 – в Австрії).
Таким чином, переорієнтація системи охорони репродуктивного здоров’я на
науково обґрунтовану практику і доказовий менеджмент сприяла позитивній динаміці
окремих складових репродуктивного здоров’я – частоти абортів, ускладнених пологів,
рівнів материнських і плодово-малюкових втрат. Проте в цілому стан репродуктивного
здоров’я населення України ще не відповідає міжнародним стандартам.
Багатофакторна природа процесу зниження репродуктивного потенціалу в Україні
визначає різні напрями щодо поліпшення репродуктивного здоров’я нації. Намічені
протягом останніх років позитивні тенденції змін репродуктивної поведінки населення
(збільшення народжуваності) і підвищення ефективності процесу відтворення населення
107
(зниження числа «втрат вагітності»), поліпшення здоров’я нових народжуваних поколінь

характеризують правильність обраної стратегії охорони репродуктивного здоров’я. Однак
висока захворюваність населення фертильного віку, передусім досить високий рівень
частоти анемії вагітних – маркера соціального неблагополуччя населення і фактора
розвитку гіпоксичних порушень в організмі плоду, диктує необхідність прийняття
першочергових заходів щодо профілактики патології гестаційного процесу і насамперед
соціальних заходів щодо поліпшення якості життя та оптимізації харчування вагітних
жінок. Все ще високі рівні попереджуваної акушерської патології, мертвонароджуваності,
перинатальної смертності визначають важливість заходів щодо підвищення якості
медичної допомоги, як на пренатальному етапі, так і при родорозрішенні.
Як відомо, багато проблем здоров’я, у тому числі і репродуктивного, лежать поза
можливостями системи охорони здоров’я. Це – соціально-економічне становище
населення, побутові умови життя, зокрема якість харчування, а також ресурсне
забезпечення галузі тощо. При цьому першочергова необхідність підвищення
репродуктивного потенціалу населення країни потребує комплексного підходу до
вирішення усіх цих проблем у найбільш ефективному і раціональному режимі.
Надзвичайно важливим моментом є загальнопопуляційний характер заходів щодо
підвищення кількісного і якісного репродуктивного потенціалу населення України, що
надзвичайно важливо для зниження репродуктивних втрат на рівні країни.
2.8. Характеристика епідемічного процесу ВІЛ-інфекції
Проблема ВІЛ-інфекції понад 30 років залишається актуальною для світової

спільноти, масштаби поширення вірусу імунодефіциту людини набули глобального
характеру і постають реальною загрозою соціально-економічному розвитку більшості
країн світу.
Наразі епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні залишається напруженою –
продовжується поширення ВІЛ серед населення, зростає кумулятивна кількість ВІЛ-
інфікованих осіб і хворих на СНІД.
Водночас на шляху обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу досягнуто успіхів:
вперше у 2012 р. знижено кількість нових випадків ВІЛ-інфекції на 1,6% порівняно з
попереднім роком, що свідчить про зменшення інтенсивності епідемічного процесу ВІЛ-
інфекції. Успіхів у призупиненні епідемії ВІЛ-інфекції досягнуто завдяки профілактичним
заходам серед груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, насамперед серед
споживачів ін’єкційних наркотиків, поліпшенню організації відповіді на епідемію та
впровадженню відповідних національних та загальнодержавної програм.
За оперативними даними, за 11 місяців 2013 р. в країні зареєстровано 19 406
випадків ВІЛ-інфекції проти 19 019 за аналогічний період 2012 р. Деяке зростання
кількості нових випадків ВІЛ-інфекції у 2013 р. пояснюється збільшенням доступу
представників груп ризику щодо інфікування ВІЛ до профілактичних програм, передусім
до послуг консультування та тестування на ВІЛ, що призводить до виявлення усіх раніше
інфікованих осіб.
108
Розрахунковий показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні у 2013 р.

становить 46,4 проти 45,5 на 100 тис. населення у минулому році, темп приросту – 1,9%
(рис. 2.8.1).
50 46,5 45,5 46,4 20

43,2 44,4
45 16,8 40,9
40 38,0 15
34,4
35 29,9
10,5 10
30 10,6
7,6
25 5,7 5
3,7 3,8
20 1,9
15 0
-1,7
10
-5
5
0 -10
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію Темп приросту (%)
Рис. 2.8.1. Динаміка захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні (на 100 тис. населення)
У 2013 р. забезпечено доступ до лікування 51 422 хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Завдяки збільшенню рівня охоплення ВІЛ-інфікованих осіб антиретровірусною терапією
(АРТ) захворюваність на СНІД знижено на 1,8% порівняно з аналогічним періодом
минулого року. Розрахунковий показник захворюваності на СНІД у 2013 р. в Україні
становить 21,7 проти 22,1 на 100 тис. населення у минулому році (рис. 2.8.2).
25 70
22,1 21,9
20,0 60
20 57,0 50
12,8 40
15
30
9,0 10,1 32,01
38,0 9,5 9,7 20
10
12,0 9,9 10
5
1,8 -0,9 0
-3,0 -3,1
-10
0 -20
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Показник захворюваності на СНІД Темп приросту (%)
Рис. 2.8.2. Динаміка захворюваності на СНІД в Україні (на 100 тис. населення)
За 11 місяців 2013 р. в країні зареєстровано 9080 випадків СНІДу проти 9272 у

2012 році.
За даними Державного комітету статистики України, показник смертності від
хвороби, зумовленої ВІЛ, в 2013 р. порівняно з минулим роком знижено на 8,2% – з 12,2
до 11,2 на 100 тис. населення. Показники смертності на 100 тис. населення розраховані в
річному перерахунку (рис. 2.8.3). За 9 місяців 2013 р. в країні зареєстровано 3808 випадків
смерті від хвороби, зумовленої ВІЛ, проти 4165 у 2012 році.
109
14 50
12,3 12,6 12,5
11,2 11,7 11,2
12 40,0 40
9,8
10 8,8 30
7,7
8 20
14,3 14,3
6 11,4 10
4,5 5,1
4 2,4 0
-0,8
2 -8,2 -10
0 -20
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Показник смертності від ВІЛ Темп приросту (%)
Рис. 2.8.3. Динаміка смертності від хвороби, зумовленої ВІЛ

(дані Держкомстату України, на 100 тис. населення)
Політична воля щодо пріоритетності фінансування АРТ є передумовою для

успішного та зваженого використання АРТ, як заходу, що зберігає життя та поліпшує його
якість, так і надійного засобу профілактики, що безумовно сприятиме подальшому
зниженню інтенсивності епідемічного процесу ВІЛ-інфекції в країні.
Пріоритетним і принципово важливим для держави залишається зниження рівня
передачі ВІЛ від матері до дитини. Держава взяла на себе 100% фінансування заходів,
спрямованих на профілактику передачі ВІЛ новонародженим. Рівень передачі ВІЛ-
інфекції від матері до дитини не перевищує 5%, тобто за 10 років вдалося забезпечити
його зменшення у понад 7 разів (з 27,8% у 2001 р. до 3,73% у 2011 р.) (рис. 2.8.4).
30
27,8
25
20
15
10,6 38,0
10 8,2 7,7 7,0 20,0 6,3
4,7 4,9
5 3,7
0
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011
Рис. 2.8.4. Частота передачі ВІЛ від матері до дитини (за результатами ІФА) (%)
Успіхи Україні на шляху подолання епідемії ВІЛ-інфекції високо оцінені на

міжнародному рівні. Заступник Генерального секретаря ООН – виконавчий директор
Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу Мішель Сідібе під час свого офіційного візиту в
Україну у жовтні цього року заявив: «… це справжня історія успіху. Я радий, що Україна
досягла таких успіхів у питаннях, пов’язаних з ВІЛ/СНІД. Ще кілька років тому Україна
110
була епіцентром кризи в Східній Європі та Центральній Азії. Ніхто не міг повірити, що ви
зможете подолати бар’єри, об’єднати зусилля і реалізувати Національну програму
боротьби з ВІЛ/СНІД. Завдяки політичному лідерству Президента України, ваша держава
здійснила революцію і демонструє всьому світу свої успіхи. Сьогодні Україна є
прикладом і лідером для Східної Європи та Центральної Азії».
Проте досягнуті епідемічні зрушення та вагомі успіхи потребують зміцнення та
подальшого розвитку. З цією метою у 2013 р. забезпечено стратегічне планування
реалізації державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 рр.
шляхом розробки та прийняття Концепції Загальнодержавної цільової соціальної
програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 роки (розпорядження Кабінету
Міністрів України від 13 травня 2013 р. № 356) та розробки проекту Загальнодержавної
цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки, який
схвалено Урядом 13.11.2013 р. Законопроект зареєстровано за № 3738 та 06.12.2013 р.
подано до Верховної Ради України.
В умовах реформування системи охорони здоров’я України Держслужбою України
соцзахворювань організовано відпрацювання оптимальних моделей:
– управління медичними закладами та фінансування закладів охорони здоров’я,
що надають послуги з діагностики, профілактики та лікування ВІЛ-інфекції (Закарпатська
область);
– інтеграція послуг з ВІЛ/СНІД на усі рівні надання медичної допомоги
населенню, у тому числі на первинну ланку (Чернігівська область).
Успішний досвід зазначених регіонів буде детально опрацьовано з подальшим
поширенням на всі регіони країни.
2.9. Захворюваність населення України на туберкульоз
В Україні питання протидії туберкульозу залишається одним з пріоритетів

державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. Зниження
смертності від туберкульозу на 30% визначено Президентом України основним
індикатором успіху програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне
суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».
Пріоритетними заходами у напрямку подолання епідемії туберкульозу в Україні є
поліпшення соціального благополуччя населення, збільшення фінансування
протитуберкульозних заходів та раціональне використання коштів. У результаті реалізації
загальнодержавних програм протидії захворюванню на туберкульоз в Україні досягнуто
певних позитивних зрушень щодо епідемічної ситуації з туберкульозу.
В Україні за п’ять останніх років спостерігається поступова стабілізація
епідемічної ситуації із захворювання на туберкульоз. Зокрема порівняно з 2007 р.
захворюваність на туберкульоз зменшилась на 19%, смертність від туберкульозу
знизилася на 31%. За підсумками 2013 р. також відмічається стабілізація та зменшення
рівня захворюваності на туберкульоз у всіх регіонах, окрім Волинської області
(збільшення захворюваності на 30,6%), м. Києва (+27,4%) та Чернігівської області
(+17,1%) (рис. 2.9.1).
111
Рис. 2.9.1. Захворюваність на активний туберкульоз населення України у 2013 р.

(на 100 тис. населення)
Стабільно висока захворюваність на туберкульоз у Херсонській (96,2 на 100 тис.

населення), Дніпропетровській (91,0 на 100 тис.) та Одеській (90,7 на 100 тис.) областях.
Смертність від туберкульозу за підсумками 8 місяців 2013 р. (за даними
Держкомстату України) зменшилась на 7,5% (8 міс. 2012 р. – 15,9, аналогічний період
2013 р. – 14,7).
На стабільно високому рівні знаходиться захворюваність на активну форму
туберкульозу у поєднанні з хворобою, зумовленою ВІЛ-інфекцією. Показник
захворюваності за 9 міс. 2013 р. становить 7,6 на 100 тис. населення.
Найбільший рівень захворюваності на поєднану патологію має місце у
Дніпропетровській (17,3 на 100 тис. населення), Одеській (17,8 на 100 тис.), Донецькій
(15,8 на 100 тис.) та Миколаївській (14,0 на 100 тис.) областях.
У 2013 р. в Україні за технічної допомоги ВООЗ розпочалося епідеміологічне
дослідження щодо поширення хіміорезистентного туберкульозу. Метою дослідження є
отримання достовірної, репрезентативної інформації щодо стійкості мікобактерії
туберкульозу до протитуберкульозних лікарських засобів.
Серед основних досягнень у сфері протидії туберкульозу в Україні у 2013 р. слід
відмітити наступні напрямки:
1. Створено підґрунтя для просування України до досягнення наміченої на 2015 р.
Цілі розвитку тисячоліття в галузі охорони здоров’я – надання тенденції поширення
туберкульозу зворотного руху та досягнення індикатора успіху Програми економічних
реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка,
ефективна держава» – зниження смертності від туберкульозу на 30%.
112
2. Визначено принципи державної політики у галузі протидії туберкульозу

(22.03.2012 р. набрав чинності Закон України «Про протидію захворюванню на
туберкульоз» № 4565-VI) та затверджено стратегію боротьби з туберкульозом в Україні
(Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми
протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки»).
3. З метою ефективного впливу на епідемічну ситуацію з туберкульозу, в Україні
вперше забезпечено доступ до сучасних методів діагностики туберкульозу: в шість
лабораторій ІІІ рівня, які ще не мали автоматизованих систем для виявлення мікобактерій
туберкульозу та встановлення їх чутливості до протитуберкульозних препаратів,
закуплено та поставлено апарати BАСТЕС. Крім того, розпочато впровадження
молекулярно-генетичних методів швидкої діагностики туберкульозу – 15 регіонів
забезпечено відповідним обладнанням. Закупівля обладнання для швидкої діагностики
туберкульозу здійснена за рахунок коштів І фази 9 раунду Глобального фонду для
боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом, туберкульозом та малярією. Наразі повністю
забезпечена потреба лабораторій у витратних матеріалах. Це дало змогу суттєво
покращити діагностику мультирезистентного туберкульозу.
4. Вдосконалено медико-технологічні документи зі стандартизації медичної
допомоги при туберкульозі, що ґрунтуються на доказовій інформації про найкращу
медичну практику (наказ МОЗ України від 21.12.2012 р. № 1091 «Про затвердження та
впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги
при туберкульозі», затверджений Уніфікований клінічний протокол первинної,
вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги
«Туберкульоз») та методику розрахунку потреби в протитуберкульозних препаратах
(наказ МОЗ України від 22.02.2013 р. № 156 «Про внесення змін до Методики
розрахунку потреби в протитуберкульозних препаратах», зареєстрований в
Міністерстві юстиції України 22.03.2013 р. за № 464/22996). Прийняття зазначених
нормативно-правових актів дає змогу у 2013 р. не тільки забезпечити 100% потребу у
протитуберкульозних препаратах І та ІІ ряду, але й забезпечити створення річного
запасу останніх.
5. Впроваджено реєстр хворих на туберкульоз, удосконалено обліково-звітну
документацію (наказ МОЗ України від 07.03.2013 р. № 188 «Про затвердження форм
первинної облікової документації і звітності з питань хіміорезистентного туберкульозу»,
зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.03.2013 р. за № 465/22997-470/23002).
6. Продовжується робота з розвитку та зміцнення кадрового потенціалу
протитуберкульозної служби. Підтвердженням цього є прийняття ряду постанов Кабінету
Міністрів України:
– від 16 лютого 2011 р. № 123 «Про деякі заходи щодо підвищення престижності
праці медичних працівників, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз»;
– від 10 травня 2012 р. № 582 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
України від 16 лютого 2011 р. № 123»;
– від 20 березня 2013 р. № 174 «Деякі питання оплати праці працівників
протитуберкульозних закладів».
113
Разом з тим в Україні мають місце наступні проблеми:

– високий відсоток у структурі захворюваності хворих на туберкульоз
працездатного віку, які не працюють, що свідчить про збільшення впливу соціального
фактору в епідемії туберкульозу;
– зростання кількості випадків поєднаного захворювання – туберкульозу та ВІЛ-
інфекції;
– поширення мультирезистентного туберкульозу серед хворих та ризик
внутрішньолікарняного інфікування.
Одним з головних завдань на 2014 р. є розроблення механізму інтеграції
фтизіатричної служби до закладів охорони здоров’я первинного та вторинного рівня
надання лікувально-профілактичної допомоги та розроблення моделі реформування
системи охорони здоров’я в галузі протидії захворюванню на туберкульоз в пілотних
регіонах. Основною метою впровадження амбулаторної моделі ведення хворих на
туберкульоз є запобігання формуванню та розповсюдженню лікарської стійкості
мікобактерії і посилення контролю за прийомом протитуберкульозних препаратів.
Істотною перевагою амбулаторної моделі є максимальне наближення медичної допомоги
до місця проживання хворого. В результаті зниження ризику внутрішньолікарняного
зараження значною мірою мінімізуються несприятливі соціальні і матеріальні наслідки
туберкульозу для вразливих верств населення.
2.10. Стан і проблеми наркоманії та алкоголізації населення
Алкоголізація населення залишається однією з найактуальніших проблем

українського суспільства. Масштаб проблем охорони громадського здоров`я, що пов’язані
зі шкідливим споживанням алкогольних напоїв, значний та вкрай різноманітний.
Щорічно в країні реєструється понад десять тисяч смертельних випадків від прямо
пов`язаних з алкоголем причин (табл. 2.10.1).
Кількість смертей від прямо пов’язаних з алкоголем причин в Україні у 2006–2013 рр.2
Рік
Причина смертності
2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
внаслідок вживання 2061 2266 2086 1317 986 825 912 888
алкоголю
Алкогольна кардіоміопатія 7999 8985 9036 5887 4684 4298 4797 4323
Алкогольна хвороба печінки 4071 4813 5112 3658 2708 2310 2608 2423
Випадкові отруєння та дія
8754 8576 8593 6089 4504 4319 4597 3553
алкоголю
Пряма алкогольна смертність 22885 24640 24827 16951 12882 11752 12914 11187
Частка від загальної
3,0 3,2 3,2 2,4 1,8 1,76 1,95 1,85
смертності населення, %
2 Примітка: дані за 11 міс. 2013 р.
114
Результати обов’язкових профілактичних наркологічних оглядів осіб, професії та

вид діяльності яких може становити небезпеку як для них самих, так і для оточуючих
(водії транспортних засобів, громадяни, які мають отримати зброю, тощо), свідчать про
стабільну кількість осіб з ознаками розладів психіки та поведінки через вживання
алкоголю та наркотичних речовин серед цих контингентів (на рівні 0,5%). У 2013 р. в
цілому обов’язковими профілактичними наркологічними оглядами було охоплено майже
2,19 млн осіб порівняно з 1,82 млн, 1,78 млн, 2,6 млн, 2,38 млн та 2,1 млн у 2012 р.,
2011 р., 2010 р., 2009 р. і 2008 р. відповідно. З них у 2013 р. було скеровано на стаціонарне
обстеження з ознаками розладів психіки та поведінки через вживання алкоголю та
наркотичних речовин понад 9,8 тис. осіб, або 0,45% від загальної кількості осіб,
охоплених такими оглядами (майже 9,6 тис. чол., або 0,52% у 2012 р.). Серед скерованих
на стаціонарне дообстеження у 2013 р. було майже 8,3 тис. осіб через уживання алкоголю
(0,38% від загальної кількості осіб, охоплених оглядами) та майже 1,6 тис. осіб через
уживання наркотичних речовин (0,07%) порівняно з майже 8,1 тис. осіб та 0,44% і майже
1,5 тис. чол. та 0,08% у 2012 році.
Поширеність розладів психіки та поведінки через вживання алкоголю у 2013 р.
складала понад 733,0 тис. осіб, або 1615,6/100 тис. населення (майже 771,1 тис. та
1691,0/100 тис. і 746,9 тис. та 1643,2/100 тис. у 2011 р. та 2012 р. відповідно). Тим самим
продовжується з 2009 р. тенденція повільного зменшення кількості зареєстрованих осіб з
розладами психіки та поведінки через вживання алкоголю, які перебувають на обліку.
За даними Генеральної прокуратури України, у 2013 р. серед осіб, які вчинили
злочини (149,6 тис.), 21% знаходились у стані алкогольного сп’яніння.
Серед головних причин ДТП на дорогах України наразі превалюють п’ять
наступних факторів ризику: перевищення швидкості (23,6%), водіння у нетверезому стані
(2,6%), відсутність шоломів у мотоциклістів, невикористання ременів безпеки і розсіяне
водіння. Водіння у нетверезому стані підвищує як ризик скоєння аварії, так і ймовірність
смерті або серйозної травми в результаті такої аварії. За повідомленням Inpress.ua, з
початку року (до 17 жовтня включно) в Україні сталося майже 22,4 тисяч ДТП, в яких
загинуло 3,2 тис. осіб і отримали травми майже 28 тис. чол. У Державтоінспекції
підрахували, скільки нетверезих водіїв сідає за кермо. З початку 2013 р. майже 7000 водіїв
попалися на їзді у нетверезому стані. Кількість таких випадків щороку зростає. У
нинішньому році їх стало на 113 більше, ніж у минулому.
Порушення чинного законодавства щодо обмежень при торгівлі алкоголем та
тютюном, зокрема пов’язаними з продажем неповнолітнім алкогольних напоїв та
тютюнових виробів, досить розповсюджені. За інформацією Міндоходів України, за 9
місяців 2013 р. анульовано 527 ліцензій на роздрібну торгівлю, а в 2012 р. – 547
ліцензій.
В Україні наразі спостерігається високий попит населення на спиртне. За
розрахунками українських експертів, рівень вживання алкоголю на душу населення в
Україні становить 10,9–11,5 літрів. Це приблизно такий самий рівень споживання, як у
Великій Британії та Італії. Такий рівень споживання ВООЗ відносить до так званої
«середньої – середньо-високої групи». Лідерами в цьому питанні у Європі є Угорщина,
Шотландія та Росія, де, за різними оцінками, споживається від 16 до 22 л чистого
115
алкоголю на душу населення. Рівень вживання міцних алкогольних напоїв у 2010–2011 рр.
оцінюється у 7 літрів чистого алкоголю на душу населення, пива – 60 літрів, вина – 7
літрів (K. Krasovsky). Однак за даними Глобальної доповіді ВООЗ про стан справ щодо
алкоголю та здоров`я (лютий 2011 р.), середній світовий показник споживання
алкогольних напоїв дорівнює 6,1 л на 1 особу на рік. Україна за цим показником
опинилася серед країн з найбільшим рівням споживання з показником 15,6 л на 1 особу.
За даними ВООЗ, у 2012 р. Україна займала 5-е місце у світі за рівнем споживання
алкоголю (в 2011 р. – 11-е місце) та друге місце у Європі за рівнем смертності від цього
соціального фактору.
Згідно з дослідженнями англійської компанїї International Wine & Spirit Research,
що займається вивченням світового ринку алкоголю, Україна у 2012 р. займала 3-є місце в
світі за обсягом спожитої горілки, який становив майже 0,35 млрд літрів горілки, що
еквівалентно 7,7 л на 1 чол. За обсягом споживання цього напою країна поступалася
тільки РФ (2,0 млрд літрів горілки, або 14,0 л на 1 особу) та США (0,6 млрд літрів та 1,9 л
на 1 чол.).
Витрати населення на алкоголь – це показник алкогольної ситуації. У Щорічному
Посланні Президента України до Верховної Ради України в 2013 р. вказувалося, що
споживчі витрати домашніх домогосподарств на алкоголь, тютюнові вироби та наркотики
складали 76,168 млрд грн. У 2013 р. склали алкогольну карту України за 2012 р., на
алкогольні напої населення витратило майже 28 млрд грн (табл. 2.10.2).
Витрати населення України на придбання алкогольних напоїв у 2012 р.3
Алкогольні напої Витрати (млрд грн)
Горілка та лікеро-горілчані напої 10,64
Пиво 6,885
Вино 4,247
Коньяк 3,106
Шампанське 1,817
Слабоалкогольні напої 1,265
Всього 27,96
Це, безумовно, свідчить про високий попит населення на алкогольні напої.

Враховуючи, що в 2012 р. кінцеві споживчі витрати домашніх домогосподарств
дорівнювали 986,54 млрд грн, витрати населення на придбання алкогольних напоїв
складали майже 2,8%. Водночас витрати на продукти харчування та безалкогольні напої
становили 384,212 млрд грн. У 2013 р., за даними Держслужби статистики України,
витрати на алкогольні напої, тютюнові вироби та наркотики складали майже 82,95 млрд
грн, що становило 7,8% від кінцевих споживчів витрат домогосподарств (досягав майже
1,058 трлн. грн). Водночас витрати на продукти харчування та безалкогольні напої
складали 414, 536 млрд грн, або 39,2% від рівня кінцевих витрат домашніх
домогосподарств.
3 Режим доступу: http://vesti.ua/infografika/29681-sostavlena-karta-alkogolnyh-vkusov-ukraincev
116
Специфіка споживання алкоголю в Україні полягає в тому, що більше третини

купівель алкогольних напоїв припадає на горілку. Акцент на споживання міцних
алкогольних напоїв названо «північним типом споживання алкоголю», а «західний тип
споживання» – це коли перевагу надається слабоалкогольним напоям.
Найбільше горілку вживають в Києві, Донецькій та Львівській областях, пиво – у
Чернігівській обл., мм. Києві та Севастополі, слабоалкогольні напої – у Кіровоградській
обл. та в м. Києві (табл. 2.10.3).
Коливання витрат населення на придбання алкогольних напоїв
у 2012 р. в регіонах (з розрахунку на 1 особу старше 18 років, грн)
Алкогольні напої Найбільше серед регіонів Найменше серед регіонів
Горілка та лікеро- 428,0 (Львів) 131,0 (Черкаси), 138,0 (Херсон),
горілчані напої 784,0 (Київ) 150,0 (Хмельницька)
285,0 (Чернігівська), 306,0 55,0 (Вінницька), 81,0 (Херсонська),
Пиво
(Севастополь), 416,0 (Київ) 100,0 (Волинська)
185,0 (АР Крим), 308,0 36,0 (Закарпатська).47.0
Вино (Севастополь), 440,0 (Київ) (Чернівецька), 48,0 (Івано-
Франківська)
121,0 (Харківська), 185,0 35,0 (Вінницька), 40.0 (Черкаська),
Коньяк
(Севастополь), 251,0 (Київ) 42,0 (Рівненська)
65,0 (Харківська), 121,0 20,0 (Черкаська), 22,0 (Вінницька,
Шампанське
(Севастополь), 167,0 (Київ)
Слабоалкогольні 45,0(Харківська), 54.0 3.5 (Закарпатська), 9,0
напої (Кіровоградська), 117.0 (Тернопільська). 12,0 (Івано-
(Київ) Франківська)
Вітчизняне виробництво алкогольних напоїв сприяє північному типу споживання

алкоголю населенням України, тому що орієнтовано переважно на виробництво міцних
алкогольних напоїв (табл. 2.10.4).
Виробництво алкогольних напоїв в Україні у 2008–2013 рр. (млн дал)
Рік
Алкогольні напої
2008 2009 2010 2011 2012 2013
Горілка, інші міцні спиртові напої 41,2 43,3 42,4 33,3 33,8 28,0
Лікери, солодкі наливки, спиртові настоянки,
20,5 12 11,5 12,0 11,4 11,5
горілка інша, інші спиртові напої
Коньяки, бренді 4 3 3,2 4,3 4,6 4,5
Вино (виноградне, плодово-ягідне та ігристе) 30 27 36,1 21,8 18,0
Пиво солодове, включаючи пиво
безалкогольне і пиво з вмістом алкоголю 320,2 300,3 310,1 305,1 300,0 274,0
менше 0,5%
Найбільш значущими сегментами ринку алкогольних напоїв, як і раніше,

залишаються горілка та вина. Попри скорочення виробництва, частка горілки у
загальному споживанні на українському ринку залишається значною.
117
Разом з тим слід зазначити, що скорочення виробництва алкогольних напоїв,

насамперед міцних, є одним з позитивних факторів, що свідчить про прагнення України
інтегруватися у європейське співтовариство.
Порівняно з попередніми роками, у 2013 р., у зв’язку з падінням виробництва
алкоголю, продаж алкогольних напоїв дещо скоротився. Однак, як вважає народний
депутат України М. Томенко, не йдеться про зменшення споживання, а про те, що, «з
одного боку, на українському ринку з’явилася велика кількість нелегальної продукції, а з
іншого – частина продукції замаскована під різні настоянки та бальзами». Мова йде про
продукцію Золотоніського лікеро-горілчаного заводу «Златогор» та деяких менших
підприємств, що почали випускати різні спиртні напої під марками настоянки чи
бальзаму. Причому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення дозволила рекламу
даної торгової марки, тому останні рекламувалися в денний час, наприклад на Першому
національному та 5-му каналі. І це при тому, що на Золотоніському ЛГЗ запевняли, що
їхній напій розрахований на вживання після консультації з лікарем. Ці факти свідчать про
те, що терміново необхідно законодавчо заборонити використання біологічно активних
речовин, зокрема вітамінів, в алкогольних напоях для виключення можливості придання
їм «лікувальних» та інших якостей.
Алкогольний ринок України на третину неякісний. За даними С. Орєхова,
керівника Державної інспекції з питань захисту прав споживачів, 32% алкогольних напоїв
не відповідають нормам якості. У неякісній продукції, як показала перевірка інспекції,
наприклад в горілці, норма концентрації сивушного масла була значно перевищена, а у
різних марках вина часто була значно перевищена норма концентрації цукру тощо.
З метою недопущення розповсюдження та продажу на українському ринку
фальсифікованих алкогольних і тютюнових виробів у березні 2013 р. Кабінет Міністрів
України затвердив нові зразки акцизних марок для алкогольних напоїв та тютюнових
виробів і збільшив ціну на акцизні марки у понад двічі. Так, вартість акцизної марки на
алкоголь з 1 вересня збільшилася з 0,103 грн/шт. до 0,27 грн/шт. Такий захід позитивно
вплине на зменшення контрафактної продукції на алкогольному ринку тощо.
Негативний вплив на алкогольну ситуацію чинить рекламування спиртних напоїв.
В Україні реклама алкоголю і товарних знаків, під якими випускається алкоголь,
дозволена тільки на телебаченні з 23 години до 6 години ранку, тобто у нічний час, а
також у спеціалізованих друкованих ЗМІ та в Інтернеті (тільки на сайтах для повнолітніх
з обов’язкової ідентифікації віку про вході на сайт). При цьому забороняється
використовувати неповнолітніх в якості моделей і не можна зображувати процес
вживання алкогольних або тютюнових виробів. Разом з тим дозволено спонсорування
теле-, радіопередач та інших заходів з використанням товарних знаків, під якими
випускаються алкогольні напої. Саме тому рекламу окремих алкогольних товарних
знаків можна побачити в якості спонсора того чи іншого шоу. Тим самим власник
товарного знаку має законне право на спонсорування телепередач та одночасно порушує
заборону реклами алкоголю в денний час. Особливо агресивні в цьому плані виробники
пива, про що свідчать витрати на рекламу найбільших виробників пива в України за
останні три роки (рис. 2.10.1).
118
9,603 2011
10
8,763 8,981 2012
2013
7,5
7,131
5 4,273
3,929
2,214
2,5
0,868 0,853
0
CARLSBERG UKRAINE ПАО "САН ИНБЕВ УКРАЇНА" ПАО "ОБОЛОНЬ"
Рис. 2.10.1. Затрати пивоварних компаній на рекламу у 2011–2013 рр., без НДС (млн грн)4
Тому необхідно прирівняти пиво до алкогольних напоїв, що дасть можливість різко

обмежити його рекламування.
Рекламування алкоголю загалом необхідно ще більше обмежити, аж до повної
заборони. Деякі країни світу вже вступили на цей шлях: наприклад В’єтнам, де заборонена
будь-яка реклама спиртного у всіх її проявах. В РФ з першого січня 2013 р. законодавчо
заборонена реклама алкогольних напоїв практично повністю, крім безпосередньо місця
продажу.
Тверезий спосіб життя наразі властивий незначному прошарку населення України.
Це підтверджується різними соціологічними дослідженнями – МДОУ-2007, ESPAD,
Мультиіндикаторне кластерне обстеження домогосподарств тощо (табл. 2.10.5).
Поширеність тверезого способу життя серед населення України
Європейське опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин
(ESPAD) у 2011 р.
Вік респондентів (учнівська молодь 15–17 років)
Вживання алкоголю (% респондентів)
Протягом життя Протягом останніх 12 міс. Протягом останніх 30 днів
90,0 майже 80,0 56,0
Мультиіндикаторне кластерне обстеження
Медико-демографічне обстеження населення
домогосподарств у 2012 р.
України у 2007 р. (МДОУ-2007)
(Держслужба статистики, ЮНІСЕФ тощо)
Ніколи не вживали алкоголь (% респондентів)
Жінки (до 20 років) Жінки (15–49 років)
40,0 9,3
Вживали алкоголь(хоча б одну порцію) упродовж останніх 30 днів
62,45 48,5
Початок вживання алкоголю
до 50,0% у віці до 18 років,
5,2% у віці до 15 років
майже три чверті – у віці до 20 років
4 Джерело – DOORS CONSULTING

5 1 порція: 330–500 мл пива, 50–200 мл вина чи 50,0 мл горілки
119
Дослідження Державного інституту сімейної та молодіжної політики, яке було

проведено у січні-травні 2013 р. серед 150 респондентів з числа студентів Національного
університету «Києво-Могилянська Академія», Національного педагогічного університету
ім. Драгоманова та Київського національного університету культури і мистецтв, показало,
що тільки 10% осіб із опитаних стверджували, що ніколи не вживали алкоголь.
Алкогольний акциз – одне із джерел поповнення бюджету України. Незважаючи на
скорочення обсягу вживання алкоголю, завдяки збільшенню ставок акцизу, надходження до
Державного бюджету, за даними Міністерства фінансів, від акцизів на алкогольні напої у
2008–2012 рр. зросли з 3,9 млрд грн до 5,9 млрд грн, а від акцизів на пиво – з 0,86 млрд грн до
2,18 млрд грн. За неповними даними, обсяг платежів з акцизного податку на алкогольні напої
та тютюнові вироби з початку 2013 р. зріс на 1,6 млрд грн (на 10%) – до 17 млрд гривень.
Водночас збільшення акцизів позитивно впливає на алкогольну ситуацію, тому що
зменшує доступність алкоголю. Смертність від прямо пов’язаних з алкоголем причин
свідчить про те, що, якщо раніше щорічно помирало більше 24,0 тис. людей, то з 2009 р.
кількість таких смертей поступово зменшується, і в останні три роки стабілізувалася на
рівні 12–13 тис. смертей на рік. Ймовірно відбулося скорочення вживання алкоголю
загалом, тобто зменшення продажу легальних алкогольних напоїв не було компенсовано
збільшенням вживання нелегального алкоголю, зокрема самогону.
У 2013 р. алкогольні напої та тютюнові вироби стали дорожчими на 10,1%, у т.ч.
тютюнові вироби – на 14,5%, алкогольні напої – на 4,9%. За даними Держстату України,
за останні 12 місяців середня ціна 1 л вітчизняного пива зросла з 9,28 грн до 10,25
гривень.
Однак таке незначне підвищення вартості спиртного мало позначається на його
доступності. За твердженням Голови Комітету економістів України А. Новака, для
оздоровлення нації півлітрова пляшка горілки має коштувати не менше 100 гривень.
Не сприяє запобіганню алкоголізації населення й той факт, що у 1992 р. в Україні
була ліквідована державна монополія на торгівлю алкогольними виробами. На сьогодні
реалізацією алкоголю займаються понад 20 тис. магазинів і майже 700 спеціалізованих
підприємств. Тому спиртне цілком доступно для населення загалом. Водночас досвід
деяких країн (Данія, Канада, Норвегія, Швеція та інші) засвідчив, що якраз реалізація
алкоголю лише державними торговельними мережами у певні часи та дні здатна
забезпечити зменшення споживання спиртного.
У питанні контролю за тверезістю водіїв закони України відповідають
європейським, як за процедурою огляду, так і за кількістю допустимого вмісту алкоголю в
крові. Однак деякі українські водії розуміють цю норму (0,2 проміле алкоголю в крові) як
дозвіл трохи випити. Як встановили вчені, така кількість алкоголю не впливає на здатність
керувати транспортним засобом. Поява цієї норми зумовлена необхідністю захистити тих
водіїв, які приймають ліки на спиртовій основі.
Питання посилення контролю за тверезістю водіїв стикається з тим, що
алкотестерів в Україні зараз недостатньо: на кожні п’ять екіпажів ДАІ припадає всього
один прилад. Найближчим часом ситуація, ймовірно, дещо покращиться: МВС планує
у найближчі три роки закуповувати по 100 штук алкотестерів на рік (один апарат
коштує 8000 гривень).
120
У 2013 р. у чинному законодавстві відбулися зміни у бік посилення

відповідальності за водіння ТЗ у нетверезому стані. Законом України «Про внесення змін
до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення
відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного,
наркотичного чи іншого сп’яніння» від 19.11.2013 р. № 693-VII відповідальність за
водіння у нетверезому стану була в черговий раз посилена, оскільки останній раз це
відбулося у 2008 р. (табл. 2.10.6).
Відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп’яніння в Україні
По чинному до 10.12.2013 р. закону По новому закону
При первинному скоєнні
Штраф на водіїв
від 2550 до 3400 грн (від 150 до 200 НМДГ) від 3400 до 5950 грн (від 200 до 350 НМДГ)
Громадські роботи (строк)
від 40 до 50 годин —
Позбавлення права керування транспортним засобом (строк)
від 1 до 2 років від 1 до 2 років
Адміністративний арешт (строк)
від 7 до 10 діб від 7 до 10 діб
За повторне протягом року вчинення такого порушення
Позбавлення права керування транспортним засобом (строк)
від 2 до 3 років з платним вилученням від 2 до 3 років з платним вилученням
транспортного засобу чи без такого транспортного засобу чи без такого
Громадські роботи (строк)
від 50 до 60 годин -
Адміністративний арешт (строк)
від 10 до 15 діб з платним вилученням
від 10 до 15 діб
транспортного засобу чи без нього
Однак порівняно з аналогічним законодавством багатьох країн, насамперед США,

Японії, Канади, країнами ЄС, наше законодавство наразі залишається більш «м’яким»
щодо покарання за водіння у нетверезому стані (табл. 2.10.7).
Штрафи за керування транспортним засобом у нетверезому стані в різних країнах
Допустимий рівень вмісту
Країна Розмір штрафу (€)
алкоголю (проміле)
Польща 0,2 від 250 до 1250
Великобританія 0,8 3550,0
Ірландія 0,5 5000,0
від 500,0 (вперше), 1000,0 (повторно)
ФРГ
0,5 до 3000,0 (втретє)
0,5 від 500,0 до 2000,0
Італія більше 0,8 від 800,0 до 3200,0
більше 1,5 плюс позбавлення прав на 1-2 роки
Канада 0,8 450,0
від 60,0 до 230,0, а також можуть додати 15
КНР
0,5 діб ув’язнення і позбавлення прав на 3–6 міс.
РФ 0,3 від 680,0
121
Допустимий рівень вмісту

Країна Розмір штрафу (€)
алкоголю (проміле)
США 0,8 від 300,0 до 760,0
від 90,0 (залежить від розміру щомісячного
доходу порушника) і позбавлення прав
до 0,5
Фінляндія на 1–3 міс.
від 360,0 (залежить від розміру щомісячного
більше 1,2 доходу порушника)
Японія 0,5 6600,0
Останніми роками у навчальних закладах України започатковані цікаві проекти

щодо антиалкогольного виховання підростаючого покоління. У 2012 р. в АР Крим
серед учнів 7-х класів (1391 особа) 85 шкіл пройшла апробація інформаційно-
просвітницької протиалкогольної програми «Сімейна розмова». Вона побудована в
інтерактивній формі та проводилася під час класних годин у вигляді творчих завдань
та рольових ігор. Кожен учасник проекту отримав «Сімейний щоденник» для сімейної
розмови – це своєрідний засіб профілактики від проблем, а також підказка для дитини
з питання «Що таке алкоголь і чому його не варто вживати в підлітковому віці?». З
метою розвитку в учнів особистісного захисту та формування критичного мислення
щодо вживання психоактивних речовин та наслідків їх вживання, уроки представлені у
вигляді дослідження тематичної інформації, на яких учні вчаться розрізняти факти від
міфів щодо наслідків вживання алкоголю (фізичні, психічні, соціальні), оцінюють
інформацію, порівнюють її з наявними знаннями, роблять висновки. Особливістю цієї
програми є анкети для самооцінки та домашні завдання. Учням надається можливість
обговорити важливі питання про здоров’я та наслідки вживання психоактивних
речовин зі своїми батьками. Батьки, діти яких брали участь у проекті, зазначили, що ця
програма дала їм можливість зблизитися та краще пізнати свою дитину. Сьогодні
програма «Сімейна розмова» реалізується у багатьох українських школах, зокрема
вона пройшла апробацію на базі навчальних закладів Донецької, Запорізької,
Львівської, Миколаївської, Харківської, Чернігівської областей, м. Києва та АР Крим.
Широкий спектр пов’язаних з алкоголем проблем вимагає прийняття
різноманітних заходів протидії. Світовий досвід показує, що споживання алкоголю не
можна суттєво зменшити за допомогою тільки окремих чи обмежених заходів, як,
наприклад, лікування алкоголіків, обмеження попиту на алкогольні напої, освітні
заходи тощо.
Серед ефективних стратегій національної політики протидії алкоголізації
населення Глобальна стратегія скорочення шкідливого вживання алкоголю ВООЗ
(2010) рекомендує наступне:
1. Боротьба з керуванням транспортними засобами у стані алкогольного
сп`яніння.
2. Регулювання (подальше обмеження аж до повної заборони) маркетингу
алкогольних напоїв.
3. Заходи з обмеження доступності для населення алкоголю.
4. Цінова політика щодо алкоголю.
122
5. Відповідні заходи охорони здоров`я (скринінг, короткотермінові втручання для

зміни небезпечної моделі вспоживання алкогольних напоїв, лікування порушень,
пов’язаних зі споживанням алкоголю).
6. Підвищення поінформованості широких верств населення щодо впливу
споживання алкоголю на здоров’я людини тощо.
Наприклад, щоб уберегти здоров’я населення від негативних наслідків
алкоголізації, у 80 країнах встановлені певні обмеження щодо продажу та споживання
спиртного. Вони стосуються, насамперед, доступу населення (продажу) до алкогольних
напоїв: у Парагваї, Японії, Таїланді законодавчо встановлено вік, з якого можна придбати
алкоголь, 20 років, у Білорусії, Єгипті, Казахстані, ОАЕ, Пакистані, США,
Таджикистані,Чилі – 21 р. порівняно з 18 роками в Україні.
В Україні вирішення проблем алкогольної залежності населення до цього часу
проводиться непрограмним методом, немає плану дій та координаційного органу з питань
протидії алкоголізації населення.
Зміст антиалкогольної пропаганди на сьогодні не зовсім сприяє формуванню у
населення правильного уявлення про шкоду спиртного. У рамках виконання НДР
«Наукове забезпечення реалізації Європейської політики ЗДВ-21 в умовах оптимізації
системи охорони здоров’я України на 2012–2014 рр.» в ДУ «Український інститут
стратегічних досліджень МОЗ України» (№ держреєстрації 0112U002809) у 2013 р.
проведено контент-аналіз популярних видань майже 20 регіонів України та майже 300
публікацій у регіональних газетах.
Акцент у пам’ятках, листівках, публікаціях на антиалкогольну тематику робився
переважно на довготривалих наслідках від нездорової поведінки. Головна увага
приділялася висвітленню хронічних хвороб, обумовлених вживанням етанолу, з
одночасним упущенням багатьох наслідків в інших сферах (соціальній, економічній
тощо). І це у той час, як 95–97% неправомірних дій, пов’язаних з вживанням алкоголю,
вчинені не хворими на алкоголізм, а звичайними людьми у стані сп’яніння. Серед таких
випадків – ДТП, асоціальні вчинки, виробничі травми, фатальні ситуації в побуті тощо. І
тільки решта 3–5% – це вчинки залежних осіб. У матеріалах для населення (публікації,
спеціальна література) для кількісної характеристики споживання алкоголю переважно
оперували такими невизначеними термінами як «зловживання алкоголем» чи «надмірне
вживання», без надання тлумачення цим термінам: «Підвищують тиск також куріння та
надмірне вживання алкоголю» (стаття «Кожен третій українець має підвищений тиск»),
«Причини виникнення захворювання (мігрені): …зловживання будь-якими алкогольними
напоями» (стаття «Ой, у мене мігрень»), «Не люблять нирки і зловживання алкоголем»
(стаття «Що «люблять» та чого «не люблять» нирки?»), « Що відбувається в організмі
людини в результаті зловживання алкоголем?» (пам’ятка «Обери життя без алкоголю»),
«Не зловживайте спиртними напоями …» (Санбюлетень «10 заповідей профілактики
раку») тощо. Досить поширеним у виданнях для населення є перекручування, невірне
трактування окремих визначень міжнародних організацій, зокрема СДА як норму
споживання: «Якщо Ви вживаєте алкоголь, робіть це помірно. Науково обґрунтована
норма для дорослої людини – не більше 20,0 г алкоголю на день» (санбюлетень
«Профілактика інсульту»); «За даними ВООЗ, нормою вважається вживання не більше
123
0,33 л пива в день» (санбюлетень «Пивний алкоголізм»), «По определению

Международной организации труда … безопасная доза разового употребления алкоголя, –
12,8 г чистого спирта…. Мужчинам можно выпить 14 доз в неделю, женщинам – 9….
Выпивать алкогольный «паек» нужно не залпом, а растянув на целую неделю» (стаття
«Сколько можно пить алкоголя»). Насправді СДА використовується для визначення рівня
споживання алкоголю (помірне, небезпечне, шкідливе) у людини, адже досі не існує чітко
визначених загальноприйнятих рівнів споживання алкоголю. Наразі багато науковців у
світі схиляються до думки, що «не існує рівня споживання алкоголю, не пов’язаного з
ризиком». Більше того, алкоголь не є життєво необхідним продуктом. Тому не може йтися
про стандарти чи норми щодо споживання алкоголю населенням. Ще й досі зустрічаються
поради читачам щодо корисності для здоров’я помірного вживання алкоголю:
«Підкислена вода підвищує кислотність крові. Процеси окислення дуже важливі для
нашого організму…. Саме тому варто включати у свій раціон більше продуктів, які
підкислюють кров – цитрусових, фруктів, овочів, квашених овочів та сухого вина»
(пам’ятка «Водні ресурси організму»), «А про те, що червоне вино корисне для здоров’я,
відомо давно, але важливо не перевищувати правильну дозу (приблизно 2 келихи
хорошого червоного вина на день)» – публікація «Дієта для безсмертних». Дійсно, в
окремих наукових дослідженнях описано позитивний вплив вживання алкоголю у
помірних дозах на ризик ішемічної хвороби серця. Однак сучасні наукові дослідження
доводять, що «не існує рівня споживання алкоголю, не пов’язаного з ризиком». Тому
ВООЗ рекомендує утримуватися від надання населенню таких порад, щоб непитущі не
починали пити, а ті, хто п’є не щодня, не перейшли на регулярне вживання спиртного з
метою профілактики цієї хвороби.
Чи не найгострішою для України залишається проблема наркоманії, яка за своєю
масштабністю та глибиною проникнення в організм суспільства майже не має собі рівних.
Наркотизація зачепила усі без винятку регіони країни. Як і в попередні роки, в
2013 р. вона була найбільш поширеною у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій,
Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській областях, АР Крим та мм. Києві і
Севастополі, де показник поширеності розладів психіки та поведінки через уживання
наркотичних речовин майже дорівнював або перевищував 200/100 тис. населення.
ВІЛ/СНІД і кримінал – одвічні супутники наркоманії.
За даними Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні (П. Скала), наркозалежні
щодня збагачують «чорний ринок» України на 50 млн грн: 310 тис. споживачам
ін`єкційних наркотиків, яких нарахували міжнародні експерти в країні, щоденно
необхідно в середньому по 20 дол. США для ін’єкції. Тобто наркоринок щорічно
збагачується на 18 млрд грн. За даними інших дослідників, витрати наркомана на
придбання наркотичних засобів можуть досягати: на день – до 350,0 грн, на місяць – 8,0–
10,0 тис. грн, на рік – до 120 тис. грн. Наразі розцінки на наркотичні препарати складають:
кокаїн – 1200 грн/г, героїн – 640–800 грн/г, марихуана – 200–250 грн/г, амфетаміни – до
200 грн/г, метадон – 160–400 грн/1 таблетка, тромадол – до 200 грн/10 капсул, екстазі –
65–100 грн/1 табл., готовий опій – 50–80 грн /1 мл.
В Україні останніми роками спостерігається позитивна тенденція до поступового
зменшення кількості злочинів, пов’язаних з наркотиками.
124
За даними Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України,

наркозалежними людьми вчиняється до 80% усіх вуличних злочинів. За повідомленням
прокуратури, у 2013 р. обліковано 563,6 тис. кримінальних правопорушень, з них
підрозділами боротьби з незаконним обігом наркотиків «задокументовано майже 33 тисячі
кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків», що складає у
загальній кількості злочинів майже 6% проти 15,9% у 2007 р. та майже 9,0% у 2012 році.
В Україні щорічно вилучається значна кількість наркотичних препаратів, однак
дефіциту їх не спостерігається. Так, у 2013 р. було перекрито 139 міжнародних каналів
постачання наркотиків в Україну, вилучено майже 80 кг важких наркотиків, припинено
функціонування 62 підпільних нарколабораторій та 1,3 тис. наркокубел, розкрито майже
60 кримінальних правопорушень, пов’язаних з використаних коштів, отриманих від
незаконного обігу наркотиків, тощо. Загалом в Україні на майно наркозлочинців було
накладено арешт на суму 33,6 млн грн, вилучено такого майна на суму 7,5 млн грн (О.
Школьний, начальник Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС
України). Тільки у минулому році було виявлено та знищено 22,8 млн рослин маку та
конопель (у 2012 р. – 1,5 млн рослин). Підвищився рівень розкриття злочинів.
У сфері легального обігу наркотичних засобів порівняно з 2012 р. кількість
задокументованих правопорушень збільшилася у 1,5 разу і в 2013 р. становила 738
кримінальних правопорушень.
За даними МВС України, в мережі Інтернету українського сегменту існує
можливість придбання різноманітних наркотичних або психотропних речовин, дізнатися
про особливості їх виготовлення, а також замовити обладнання, рецепти та компоненти
для їх виготовлення. Зазвичай особа отримує замовлений товар через кур’єрські служби
доставок вантажів. Тільки у 2013 р. співробітниками МВС було викрито 25 таких
кримінальних злочинів.
Реальні масштаби наркотизації населення країни, як і в попередні роки,
залишаються невідомими.
За даними ЦМС МОЗ України, структура захворюваності та поширеності розладів
психіки та поведінки через вживання наркотичних речовин за останні три роки наступна
(табл. 2.10.8).
Структура захворюваності та поширеності розладів психіки та поведінки
внаслідок вживання наркотичних речовин у 2011–2013 рр.
(диспансерна і консультативна групи разом)
Абс. ц.
Захворювання
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Кількість осіб із вперше в житті встановленим діагнозом
психічних розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин
Гостра інтоксикація та
розлади психіки зі
шкідливими 12046 10 896 7282
наслідками через уживання
наркотичних речовин
Розлади психіки та
поведінки через уживання 6368 10 896 4645
Разом 18414 16250 11927
125
Абс. ц.
Захворювання
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Поширеність на розлади психіки та поведінки через вживання наркотичних речовин
Гостра інтоксикація та
розлади психіки зі
шкідливими 40342 38181 36249
наслідками через уживання
Розлади психіки та
поведінки через уживання
79707 76 366 75157
наркотичних
речовин
Разом 120049 111567 111406
Таким чином, загальна поширеність розладів психіки та поведінки через вживання

наркотичних речовин населення України останніми роками дещо скоротилася. Викликає
занепокоєння той факт, що, якщо розповсюджувачі наркотиків – це переважно люди
старше 29 років, які ніде не працюють і не навчаються (а також раніше судимі), то
середній вік споживачів наркотиків має тенденцію до зниження (до 14 років).
Споживання наркотичних засобів в Україні зорієнтовано на речовини, які
вироблено всередині країни. Найбільш популярними наркотичними засобами, як і в
попередні роки, залишаються опіоїди кустарного виробництва, канабіноїди та
полінаркотизм (табл. 2.10.9).
Спектр уживаних наркотиків серед осіб, взятих під нагляд з уперше встановленим діагнозом
(диспансерна група), у 2007–2009 рр., 2011–2013 рр. (%)
Рік
Наркотик
2007 2008 2009 2011 2012 2013
Опіоїди 61,8 55,7 59,0 55,1 51,5 57,3
Канабіноїди 13,2 13,3 12,1 13,68 14,1 10,7
Кокаїн 0 0,07 0,18 0,47 0,02 0,2
Галюциногени 0,15 0,28 0,08 0,29 0,09 0,1
Полінаркотизм 24,8 27,6 25,7 30,5 32,7 31,3
Тобто впродовж останніх семи років відбувається повільне зменшення кількості

осіб, які вживали опіоїди та вперше звернулись за медичною допомогою, а також
постійне зростання захворюваності, пов’язаної із залежністю від канабіноїдів, від
кількох наркотичних речовин та інших психоактивних речовин. Випадки вперше
виявленої залежності від кокаїну та галюциногенів, як і в попередні роки, лише
поодинокі.
Шляхи вживання наркотиків в Україні такі: через рот, вдихання та введення
ін’єкційним шляхом.
Вживання наркотиків ін’єкційним шляхом тісно пов’язано з проблемою
ВІЛ/СНІДу. Якщо основним шляхом передачі ВІЛ в Україні з 1995 р. до 2007 р.
включно був парентеральний (переважно через введення наркотичних речовин
ін’єкційним шляхом), то у 2008 р. відбулася зміна шляхів передачі з перевагою
статевого (табл. 2.10.10).
126
Шляхи інфікування ВІЛ-позитивних осіб з уперше в житті
встановленим діагнозом «ВІЛ-інфекція» серед громадян України
Січень-листопад 2013 р. 1987 р. – листопад 2013 р.
Шлях інфікування
абс. % абс. %
ВІЛ-інфіковані, усього осіб 19406 100,0 242936 100,0
у тому числі інфіковані
статевим шляхом 10469 53,9 92086 37,9
парентеральним шляхом 5263 27,1 105478 43,4
з них унаслідок уведення
наркотичних речовин 5261 27,1 105400 43,39
парентеральним шляхом
Тобто зараз за рівнем поширеності ВІЛ-інфекції серед груп ризику споживачі

ін’єкційних наркотиків (СІН) поступаються лише особам, які мали сексуальні контакти з
ВІЛ-інфікованими особами. Хоча останніми роками питома вага СІН серед загальної
кількості нових випадків ВІЛ в Україні зменшується, однак залишається ще дуже
значною (27,1% за 11 міс. 2013 р. проти 28,6% у 2012 р., 30,8% у 2011 р. та 33,8% у
2010 р.). Слід зазначити, що одночасно знижується рівень інфікованості ВІЛ серед СІН:
за останні три роки – з 11,39% у 2011 р. та 9,07% в 2012 р. до 3,3% у 2013 р. Значне
зниження показника рівня інфікованості ВІЛ серед СІН у 2013 р. відбулося за рахунок
включення у сероепідмоніторинг осіб, обстежених за допомогою швидких тестів (раніше
результати таких тестувань не бралися до уваги), так і, частково, за рахунок зменшення
кількості виявлених позитивних результатів. Однак СІН залишаються рушійною силою в
епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.
Оціночна кількість СІН, за останніми дослідженнями чисельності груп населення
з високим ризиком інфікування ВІЛ, показує на рівень 310 тис. осіб (Г. Берлєва, К.
Думчев, М. Касянчукта ін., 2012). Підліткова група ризику визнана в Україні групою
ризику щодо інфікування ВІЛ. Її оціночна чисельність становить 85 тис. чол., а кількість
підлітків-СІН в Україні становить 50 тис. осіб, з яких 35 тис. хлопців і 15 тис. дівчат.
Підлітки віком 14–19 років складають 11,6% від оціночної чисельності СІН.
З квітня 2004 р. в Україні почалося впровадження пілотних проектів замісної
підтримувальної терапії (ЗПТ) для СІН з опіоїдною залежністю. Вважається, що без цієї
програми стабілізувати ситуацію з ВІЛ/СНІД майже неможливо. У 2012 р. був
затверджений Порядок проведення ЗПТ хворим з опіоїдною залежністю. Останній
встановлює наступні критерії для призначення лікування: вік пацієнтів не менше 18
років, наявність не менше двох документально засвідчених неуспішних спроб
попереднього лікування від наркотичної залежності методами, при яких не
використовуються наркотичні препарати. Слід зазначити, що впровадження ЗПТ в країні
до цього часу зустрічає значний супротив з боку як різних недержавних громадських
організацій, так і силових структур та частини громадськості. Тому не дивно, що
завдання, поставлені Загальнодержавною програмою забезпечення профілактики ВІЛ-
інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–
2013 рр. щодо розширення сфери застосування ЗПТ (з 9,2 тис. осіб у 2009 р. до 20,0 тис.
127
осіб у 2013 р.), не були виконані. За даними Українського медичного та моніторингового

центру з алкоголю та наркотиків МОЗ України, станом на 01.01.2013 р. на лікуванні в
програмах ЗПТ перебувало трохи більше 7,3 тис. пацієнтів. У проекті Загальнодержавної
цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 рр., яку
розробили Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших
соціально небезпечних захворювань та МОЗ України, передбачається значне
розширення масштабів використання ЗПТ: «залучити до постійної участі у програмах
замісної підтримувальної терапії не менш як 35 відсотків споживачів опіоїдних
ін’єкційних наркотиків, які цього потребують...».
Наразі певну консультативну допомогу молоді та підліткам з питань наркотиків
та алкоголю надають «Клініки дружні до молоді» (КДМ), мережа яких постійно зростає.
Проект «Клініки дружні до молоді» почав впроваджуватися за сприяння
ЮНІСЕФ в Україні з 1998 р. Він розрахований на дітей віком від 10 до 17 років, а також
на молодих людей до 35 років. У 2013 р. у регіонах функціонувало 147 КДМ порівняно з
104 у 2011 р. та 123 у 2012 р. Загальна кількість звернень становила: у 2011 р. – 179 396,
у 2012 р. – 203 441 (з них 2468 звернень стосовно вживання алкоголю та 1820 звернень
щодо наркотиків), у 2013 р. – 25 2084 (з них 2215 і 2441 звернень відповідно).
Стосовно мережі наркологічних закладів слід зазначити наступне. Кількість
наркологічних закладів бюджетного фінансування у 2013 р. порівняно з 2012 р. не
змінилася і залишилася на рівні 45 (у 2011 р. їх налічувалось 48). Водночас кількість
денних наркологічних стаціонарів, за даними ЦМС МОЗ України, зросла до 46
порівняно з 45 у 2012 р. та 48 у 2011 р., проте кількість місць в них поступово зростає:
1651 місце в 2013 р. порівняно з 1627 та 1591 місцями у 2012 р. та 2011 р. відповідно.
Водночас ліжкова потужність наркологічних закладів має тенденцію до поступового
зменшення: 2013 р. – 5204 ліжка (11,5/100 тис. нас.) проти 5281 та 5375 ліжок у 2012 р. і
2011 р. відповідно. Кількість амбулаторних дільничних наркологічних кабінетів у
2013 р. також зменшилось і становила: для дорослих – 551 кабінет проти 563 у 2012 р.,
для підлітків – 17 кабінетів проти 19 у 2012 р. і 18 у 2011 році.
Проблема боротьби з наркотизацією населення в Україні вирішується
Концепцією реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії,
боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та
прекурсорів на 2011–2015 рр. (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів
України від 13 вересня 2010 р. № 1808-р) та Планом заходів щодо виконання Концепції
реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з
незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на
2011–2015 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2010 р. № 2140-р).
Тим самим програмно-цільовий підхід щодо вирішення найважливіших для
суспільства проблем, визначений Законом України від 18.03.2004 р. № 1621-IY «Про
державні цільові програми», по суті, замінено Планом заходів. Акцент в останньому
зроблено на силові методи вирішення цієї проблеми. Крім того, більшість
сформульованих у ньому заходів знаходяться в межах рутинної діяльності виконавчих
органів і не мають інноваційного підходу.
128
Висновки
Алкоголь залишається фактором, який відчутно впливає на здоров’я населення
України. За рівнем споживання алкоголю населенням країна швидше належить до країн
так званої «середньої – середньо-високої групи». Основна частка у споживанні алкоголю
належить міцним алкогольним напоям, що вкрай несприятливо позначається на стані
здоров’я населення. Найбільш ефективні стратегії боротьби з алкоголізацією населення,
запропоновані ВООЗ, використовуються лише частково. Зміст матеріалів для населення
(публікації, популярні санітарно-освітні матеріали) не зовсім сприяє формуванню
правильних уявлень про небезпеку для здоров’я від вживання алкоголю.
Україна є наркозалежною країною, в якій реальні масштаби наркоманії наразі
невідомі. У мережі Інтернет спостерігається тенденція до зростання інформації щодо
можливості придбання різноманітних наркотичних та психотропних речовин.
Незважаючи на те, що питома вага СІН серед загальної кількості нових випадків ВІЛ в
Україні зменшується, вони надалі залишаються рушійною силою в епідемії ВІЛ/СНІДУ в
Україні. Показники впровадження ЗПТ, що були передбачені Загальнодержавною
програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікуванням, догляду та підтримки
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 рр., не досягнуті. Мережа КДМ має
тенденцію до зростання.
Мережа наркологічних закладів, насамперед кількість амбулаторних наркологічних
кабінетів (як для дорослих, так й для підлітків), та їх ліжкова потужність поступово
зменшується.
Нормативно-правові документи з проблеми боротьби з наркоманією, що
визначають політику України з цієї проблеми на період з 2011 по 2015 рр., недосконалі,
що ставить під певний сумнів ефективність такої політики
129
3. СТРАТЕГІЇ СКОРОЧЕННЯ ПОШИРЕНОСТІ ХРОНІЧНИХ НЕІНФЕКЦІЙНИХ

ЗАХВОРЮВАНЬ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
Сучасний період розвитку охорони здоров’я на глобальному рівні

характеризується розумінням значущості здоров’я як незаперечної цінності,
невід’ємного права і важливого чинника суспільно-економічного поступу суспільства.
Нові можливості для поліпшення здоров’я населення є основою для забезпечення
благополуччя теперішніх і майбутніх поколінь жителів планети, її регіонів, окремих
країн. Здоров’я населення сприяє успішній розбудові економіки та суспільного устрою,
а також ефективному вирішенню стратегічних завдань в усіх секторах кожної держави.
Визнання пріоритетності проблем здоров’я населення перед політиками,
управлінцями, організаторами охорони здоров’я ставить важливі завдання зі створення
умов для збереження і зміцнення здоров’я та боротьби з чинниками і причинами
нездоров’я.
Епідеміологічний контекст здоров’я свідчить про суттєві зрушення в його
показниках, що відбулися в першій декаді ХХІ ст. Поряд із досягненням подовження
середньої очікуваної тривалості життя (СОТЖ), зменшенням смертності від низки
причин, скороченням поширеності певних чинників ризику і поліпшенням деяких
соціально-економічних детермінант, багато країн стикнулися з новими викликами та
загрозами для громадського здоров’я. Вони пов’язані з демографічними зсувами,
змінами переважаючого типу патології з інфекційної на неінфекційну, посиленням
проявів нездорового способу життя та нерівністю в здоров’ї і його охороні між
населенням окремих країн та прошарками населення в межах країн тощо.
Серйозним проявом нових викликів для громадського здоров’я є епідемія
хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ). Світове товариство, оцінюючи
збільшення поширеності ХНІЗ як епідемію і загрозу суспільному розвитку, визнало
боротьбу з ними одним з пріоритетів своєї діяльності. На думку експертів ВООЗ, якщо
її не зупинити, число смертей внаслідок ХНІЗ збільшиться з 8,1 млн у 2004 р. до 8,6
млн у 2015 р. Відмінності у рівнях смертності в результаті ХНІЗ серед країн
Європейського регіону ВООЗ (ЄР) досягають суттєвих значень і за деякими з них
мають негативну тенденцію до поглиблення.
Провідні місця серед причин смерті населення Європи посідають хвороби
системи кровообігу (ХСК), злоякісні новоутворення (ЗН) та ін. На ХКС припадало
майже 50% випадків смерті, при більш високих показниках у чоловіків, ніж у жінок. У
різних країнах частка цих хвороб у загальній смертності становить від менше 30% до
65% і більше. На ЗН припадає 20% смертей в ЄР – від приблизно 5% до понад 30% в
деяких країнах.
Зрушення у структурі смертності і тягарі хвороб у ЄР відбуваються як всередині
групи неінфекційних захворювань, так і відносно інших груп хвороб. За останні два-
три десятиліття загальна смертність від ХСК в ЄР знизилася, однак збільшилися деякі
відмінності між окремими групами країн. За вказаний період в країнах ЄС-15
смертність знизилася наполовину, але виросла на одну десяту в країнах СНД. Загальна
ситуація щодо смертності від ЗН виглядає відносно незмінною, проте спостерігаються
130
3. Стратегії скорочення поширеності хронічних неінфекційних захворювань:
європейський та український контекст
протилежно спрямовані тенденції у показниках, зокрема різке зниження показників

смерті від раку легенів серед чоловіків і таке ж зростання захворюваності серед жінок.
Відомо, що майже 60% загального тягаря хвороб серед населення ЄР припадає
на сім провідних поведінкових та біологічних чинників ризику: високий кров’яний
тиск (12,8%), тютюн (12,3%), алкоголь (10,1%), підвищений рівень холестерину у крові
(8,7%), надмірна маса тіла (7,8%), недостатнє споживання фруктів і овочів (4,4%),
малорухливий спосіб життя (3,5%). Тому боротьба з вказаними визначальними
чинниками ризику розвитку ХНІЗ є одним з пріоритетних завдань європейських систем
охорони здоров’я, що зазначено у ряді документів ВООЗ і Європейського
регіонального бюро (ЄРБ) ВООЗ, резолюціях міжнародних та регіональних
конференцій та окреслено перспективні шляхи для його реалізації.
Одним з таких документів є нова європейська політика «Здоров’я-2020» як
всеохоплююча рамкова основа для формування національної політики і визначення дій
та унікальна платформа для взаємного обміну експертними знаннями і досвідом, у якій
запропоновано низку ефективних стратегій і втручань, спрямованих на вирішення
найбільш актуальних проблем охорони здоров’я.
Чотирма пріоритетами програми стратегічних дій є інвестування у здоров’я на
всіх етапах життя людини і розширення прав та можливостей громадян, боротьба з
ХНІЗ, зміцнення орієнтованих на людину систем охорони здоров’я, потенціалу
громадської охорони здоров’я, підвищення стійкості місцевих співтовариств і
створення середовища підтримки.
Отже, боротьба з ХНІЗ є пріоритетною сферою стратегічних дій в рамках ЄР.
Пріоритетність напряму визначається значенням хронічної патології у формуванні
рівня нездоров’я населення Європи і глобального тягаря хвороб. Відомо, що
провідною причиною смерті населення ЄР є ХНІЗ, питома вага якої досягає 86% у
загальній структурі смертності. Вказана патологія на 77% визначає глобальний тягар
хвороб.
У рамках політики «Здоров’я-2020» держави – члени ВООЗ ще раз підтвердили
тезу про те, що своєчасна якісна інформація про здоров’я населення і діяльність
системи охорони здоров’я відіграє важливу роль у моніторингу тенденцій та оцінці
ефективності стратегій. З цієї точки зору моніторинг поширеності ХНІЗ та чинників
ризику їх розвитку є важливою складовою обґрунтування механізмів, інструментів та
шляхів попередження і боротьби з хронічною патологією, а також визначення їх
дієвості та ефективності.
Україна, як член ВООЗ, формуючи розвиток сфери охорони здоров’я, керується
основними засадами державної політики та рекомендаціями впливових міжнародних і
регіональних організацій, насамперед ВООЗ, їх стратегічними документами.
В Україні ХНІЗ обумовлюють понад 86% глобального тягаря хвороб. За даними
Європейської бази «Здоров’я для всіх» (версія 2014 р.), за рівнем смертності населення
Україна посідає друге місце серед країн ЄР з показником 14,6 на 1000, при
середньоєвропейському показнику 10,5 та показнику в країнах ЄЄ – 9,7. Протягом
1991–2012 рр. загальний показник смертності в Україні збільшився на 12,7% при
зменшенні його в країнах ЄС на 6,7% (рис. 3.1).
131
18
16
14,58
14 12,95
12
10,47
10,49
10
10,36 9,60
8
91
92
93
94
95
96
97
98
99
00
01
02
03
04
05
06
07
08
09
10
11
12
19
19
19
19
19
19
19
19
19
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
Україна ЄР ЄС
Рис. 3.1. Загальний коефіцієнт смертності населення України,

країн ЄР та ЄС протягом 1991–2012 рр. (на 1000 населення)
Стандартизований коефіцієнт смертності (СКС) населення у працездатному віці в

Україні (475,0 на 100 тис.) в 2,4 разу перевищує аналогічний показник в країнах ЄС
(198,0) і в 1,5 разу – середній у Європі (315,9) (рис. 3.2).
ЄС 198,0
ЄР 315,9
Україна 475,0
0 50 100 150 200 250 300 350 400 450 500
Рис. 3.2. Стандартизований коефіцієнт смертності від усіх причин смерті населення
у віці 0–64 роки в Україні, країнах ЄР та ЄС (на 100 тис. населення)
У заклади охорони здоров’я протягом року здійснюється понад 85,0 млн звернень, з
яких понад 32,0 млн – з приводу вперше виявлених хвороб. На хронічну патологію
страждають до 60% дорослого та майже 20% дитячого населення.
Серцево-судинні захворювання є провідною причиною нездоров’я населення
України. Так, хвороби системи кровообігу у чоловічого населення країни на 27,2%
формують показник тягаря хвороб (DALYs), у жіночого – на 33%. Спостерігається стійка
тенденція до зростання захворюваності на ХСК протягом 1991–2013 рр. з 2512,2 випадку
до 4972,0 випадків на 100 тис. населення, тобто удвічі, поширеності – з 19607,5 випадку
до 58429,0 випадків на 100 тис., тобто утричі. Гіпертонічна хвороба (ГХ) у структурі
захворюваності дорослого населення України на ХСК має питому вагу 41,2%, ішемічна
хвороба серця (ІХС) – 27,5%, цереброваскулярні хвороби (ЦВХ) – 16,0%. У структурі
поширеності хвороб цього класу їх частка дорівнює 46,3%, 34,4% та 11,9% відповідно.
132
Негативна динаміка характеризує кожну з вказаних провідних нозологічних форм.

Поширеність ГХ серед населення за період 1991–2013 рр. зросла в 3,6 разу, ІХС – в 3,3
разу, ЦВХ – в 2,4 разу (рис. 3.3).
40000 35510,1
1991
30000 24113,8
2013
20000
9856,4 8354,2
7149,5
10000 3449,8
0
ГХ ІХС ЦВХ
Рис. 3.3. Поширеність гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця,

цереброваскулярних хвороб серед населення України у 1991 р. та 2013 р.
(на 100 тис. населення)
Хронічна патологія є причиною збільшення контингентів осіб з інвалідністю.

Хвороби системи кровообігу займають перше місце у структурі первинної інвалідності
дорослого населення України, частка яких у 2012 р. становила 23,4%, і в структурі
смертності населення (66,5%). Протягом 1991–2013 рр. рівень смертності від ХСК в
Україні зріс з 488,0 випадків до 970,7 випадку на 100 тис., тобто вдвічі. За СКС з цієї
причини країна у 1991 р. займала 17-те, а в 2012 р. – 5-те місце серед країн ЄР,
поступаючись лише Туркменістану, Узбекистану, Киргизстану, РФ.
Особливу тривогу викликають високі стандартизовані показники смертності
внаслідок ХСК населення працездатного віку. За даними Європейської бази даних
«Здоров’я для всіх», у 2012 р. вказаний показник становив в Україні 167,3 випадку на 100
тис., тоді як в середньому в ЄР – 95,9 випадку, в країнах ЄС – 48,3 випадку відповідно
(рис. 3.4). За стандартизованим показником смертності від ХСК населення працездатного
віку Україна посідала 7-е місце після Туркменістану, Казахстану, РФ, Узбекистану,
Білорусі та Киргизстану.
800 667,1
Усі вікові групи

600
0-64 роки
368,9
400
167,3 212
200 95,9
42,3
0
Рис. 3.4. Стандартизований коефіцієнт смертності від хвороб системи кровообігу

серед всього населення та населення у віці 0–64 роки в Україні, країнах ЄР та ЄС
(на 100 тис. відповідного населення)
133
Іншою важливою медико-соціальною проблемою є онкологічна патологія.

Захворюваність на рак в Україні також має тенденцію до зростання. У 1991 р. даний
показник становив 305,2 на 100 тис., у 2012 р. досягнув 357,6 на 100 тис. (рис. 3.5). Темп
приросту становив 17,7%. За рівнем захворюваності на рак Україна посідає 35-е місце
серед країн ЄР ВООЗ. Злоякісні новоутворення у чоловічого населення України на 9,0%
формують загальний тягар нездоров’я, виражений у показнику DALYs, у жіночого – на
10,4%. Рівень захворюваності чоловіків на 6,1% вищий, ніж жінок, міських жителів – на
20,8% більший, ніж сільських мешканців.
380
357,6
349,3
341,9
360
335,6
332,7
332,2
331,9
329,7
329,6
326,1
323,7
340
318,5
317,8
317,4
317,9
315,7
312,1
311,2
310,8
309,6
307,8
305,2
320
300
280
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
Рис. 3.5. Захворюваність населення України на злоякісні новоутворення
в період 1991–2012 рр. (на 100 тис. населення)
У структурі захворюваності всього населення найбільшу питому вагу мають

наступні локалізації ЗН: трахеї, бронхів і легень (10,2%), шлунка (6,4%), ободової кишки
(6,4%), прямої кишки (5,5%). У жінок найчастіше реєструються ЗН молочної залози
(19,3%), шийки матки (6,0%); у чоловіків переважають ЗН трахеї, бронхів і легень (17,3%),
передміхурової залози (9,7%), шлунка (8,0%), ободової кишки (6,1%).
Високі рівні захворюваності на ЗН обумовлюють зростання контингенту хворих,
який перевищує понад 1 млн осіб. Лише протягом 1990–2012 рр. чисельність хворих, які
знаходяться на обліку на кінець звітного року, у розрахунку на 100 тис. збільшилася в 1,8
разу; рівень поширеності досяг 2314,8 випадку на 100 тис.
У рейтингу країн ЄР за показником поширеності раку, який досягає 2,2% населення,
Україна посідає 17-те місце. Впродовж 1991–2011 рр. цей показник збільшився в 1,7 разу.
Частка хворих із занедбаними випадками ЗН (ІІІ–IV стадія для візуальних локалізацій і IV
стадія для інших локалізацій) у 2012 р. становила 17,8%, у т.ч. ротової порожнини – 44,4%,
шлунка – 33,5%, прямої кишки – 32,1%, трахеї, бронхів, легень – 29,9%.
Злоякісні новоутворення є другою провідною причиною смертності в країнах
Європи та в Україні. У структурі смертності української популяції ЗН посідають друге
місце з питомою вагою 13,8%. Щорічно внаслідок цих захворювань держава втрачає
понад 90 тис. осіб, у 2013 р. – 91,3 тис. Більше третини померлих від раку становлять
люди працездатного віку. За СКС населення від раку Україна посідає 32 місце серед країн
ЄР, населення у працездатному віці – 4-те, поступаючись лише Угорщині, Сербії та
Румунії (рис. 3.6). Так, вказаний показник становив в Україні у 2012 р. 96,1 випадку на
100 тис., в країнах ЄР – 75,0, ЄС – 70,2 відповідно.
134
Грузія
Кіпр
Таджкистан
Узбекистан
Швеція
Фінляндія
Азербайджан
Норвегія
Ізраїль
Швейцарія
Албанія
Ісландія
Мальта
Туреччина
Ірландія
Італія
Туркменістан
Греція
Люксембург
Велика
Киргизстан
Німеччина
Австрія
Іспанія
Данія
Бельгія
Чорногорія
Нідерланди
Португалія
Франція
Чехія
Словенія
Естонія
Боснія и
Македонія
Казахстан
Болгарія
Вірменія
Польща
Сан-Марино
Словаччина
Литва
Латвія
Хорватія
Білорусь
Молдова
РФ
Україна
Румунія
Сербія
Угорщина
0,0 20,0 40,0 60,0 80,0 100,0 120,0
Рис. 3.6. Стандартизований коефіцієнт смертності від злоякісних новоутворень населення

у віці 0–64 роки в країнах ЄР (на 100 тис. населення)
Надзвичайно актуальною в Україні є проблема цукрового діабету. У 2013 р. на

вказану патологію хворіло 1,4 млн осіб, або 3041,6 випадку на кожні 100 тис. населення.
За поширеністю цукрового діабету серед населення Україна посідає 24-те місце серед
країн ЄР з показником 2,8%. Загалом у ЄР рівень поширення цукрового діабету є значно
більшим і становить 3,6%, в країнах ЄС – 4,9%. Негативною є динаміка поширеності
цукрового діабету – з 1676,6 до 3041,6 випадку на 100 тис. населення.
Таким чином, протягом двох останніх десятиліть поширеність цукрового діабету
серед населення збільшилася в 1,7 разу. Про стрімке зростання первинної захворюваності
на цукровий діабет свідчить щорічне реєстрування понад 110 тис. нових випадків
захворювання. У 2013 р. показник первинної захворюваності становив 272,0 випадку на
100 тис. населення, що на 85,4% перевищує показник 1991 р. Діабет обумовив майже 3%
первинної інвалідності дорослого населення. Стандартизований показник смертності
населення внаслідок цукрового діабету скоротився за 20-літній період на 34,9%, серед
населення працездатного віку – на 30,6%.
135
Значно поширені в Україні хронічні обструктивні хвороби легень, на які хворіють

3,9% населення. Рівень поширеності вказаної патології в 2,4 разу перевищує
середньоєвропейський показник, у 3,3 разу – показник в країнах ЄС (рис. 3.7).
4,0
4
1,7
2
1,2
0
Рис. 3.7. Поширеність хронічних обструктивних хвороб легень в Україні,

країнах ЄР та ЄС (%)
Впродовж 1996–2010 рр. рівень поширеності хронічних обструктивних хвороб

легень збільшився на 39,3%. Негативну динаміку має захворюваність на бронхіальну
астму, рівень якої зріс з 27,4 випадку у 1991 р. до 28,9 випадку у 2013 р., тобто на 5,5%
(рис. 3.8).
28,9
2013
29,3
2010
27,4
1991
27 27,5 28 28,5 29 29,5
Рис. 3.8. Захворюваність населення України на бронхіальну астму

у період 1991–2013 рр. (на 100 тис. населення)
Стандартизований коефіцієнт смертності впродовж 1991–2004 рр. мав тенденцію

до скорочення на 37,5%.
Високі рівні захворюваності та смертності від ХНІЗ обумовлені значними
масштабами поширеності чинників ризику в українській популяції. У чоловіків
глобальний тягар хвороб (DALY) на 20,2% формує куріння, на 18,3% – зловживання
алкоголем, на 13,9% – підвищений кров’яний тиск, на 12,7% – високий рівень
холестерину, на 7,6% – недостатнє вживання фруктів та овочів, на 7,2% – високий індекс
136
маси тіла, на 4,9% – недостатня фізична активність. У жінок провідними складниками

тягаря хвороб є підвищений кров’яний тиск (20,3%), високий рівень холестерину (16,6%),
високий індекс маси тіла (11,4%), недостатнє вживання фруктів та овочів (8,6%),
недостатня фізична активність (6,4%), алкоголь (4,3%), тютюн (3,0%).
За даними глобального опитування дорослого населення, проведеного в Україні у
2010 р., вживання тютюну підтвердили 28,8% населення віком старше 15 років, у т.ч. 50,0%
чоловіків та 11,2% жінок. При цьому щоденними курцями було 45,4% чоловіків і 8,9%
жінок. Куріння обумовлює 14,8% тягаря хвороб і 12,8% втрачених років здорового життя.
У рейтингу країн ЄР за поширеністю куріння серед чоловіків Україна посідає 9-те
місце, серед жінок – 44-те. Спостерігається тенденція до зменшення поширеності куріння.
Впродовж 2000–2010 рр. показник скоротився на 31,5%. За даними національних
репрезентативних опитувань, впродовж 2000–2013 рр. в Україні було досягнуто
скорочення поширеності куріння серед дорослих чоловіків з 65,7% до 48,0%, тобто на
26,9%. Серед дорослих жінок поширеність цієї шкідливої звички зменшилася з 19,3% до
12,8%, або на 33,7%.
Результати опитувань домогосподарств, проведені Державною службою
статистики України протягом 2008–2012 рр., також засвідчили зменшення поширеності
куріння серед населення 12 років і старше з 25,6% до 21,8%, у т.ч. серед підлітків 14–17
років – з 5,7% до 1,9%. При цьому виявлено значну диференціацію показників за
регіонами, соціальними та статевовіковими групами, що вимагає врахування
особливостей та тенденцій куріння для розробки профілактичних програм.
Особливу тривогу викликає значна поширеність куріння серед медичних
працівників та студентів ВМНЗ України, тобто фахівців, які зобов’язані бути зразком
здорової поведінки, попереджати куріння та надавати допомогу у відмові від куріння.
Дослідження свідчать, що серед працівників ПМСД курять 22,3%, у т.ч. серед
лікарів-чоловіків – 43,4%, жінок – 11,6%. Частка курців серед лікарів в Україні є більшою,
ніж в економічно розвинених країнах. Значною є масштабність куріння серед студентів
ВМНЗ. В Україні дві третини студентів-медиків коли-небудь пробували курити (64,2%), а
курить з різною частотою та інтенсивністю понад третина студентів (37,9%), з яких 10,7% є
регулярними курцями, 27,2% – епізодичними. Частота куріння юнаків удвічі перевищує
аналогічний показник у дівчат, що відповідає загальносвітовій тенденції. Значна частина
респондентів бажала (18,8%) та мала спроби кинути курити (24,2%) протягом року.
Студенти ВМНЗ вважають, що лікар повинен бути прикладом для своїх пацієнтів,
проводити профілактичну діяльність та надавати поради кинути курити і допомогу у
припиненні куріння. Однак лише 68,4% опитаних підтвердили отримання знань про шкоду
куріння в процесі навчання у ВМНЗ, 57,8% – про необхідність відображення курильного
статусу в медичній карті пацієнта, 33,3% – про підходи до відмови від куріння.
Рівень профілактичної роботи лікарів ПМСД є недостатнім, про що свідчать
невисокі показники встановлення курильного статусу пацієнта (45,7%), його відмітки в
медичній документації (29,5%), частоти порад з відмови від куріння та надання допомоги
у його припиненні (51,1%), оцінки ступеня залежності пацієнтів від нікотину (18,7%),
складання плану відмови від цієї шкідливої звички (4,6%), забезпечення контролю за
тими, хто кинув курити (7,1%), скерування пацієнтів, які бажають кинути курити, до
137
спеціалістів чи спеціальних закладів (3,4%). Групові заняття з пацієнтами проводила

незначна частка лікарів. Низькою є питома вага лікарів, які переконували пацієнтів у
необхідності відмови від куріння після невдалої спроби кинути палити.
Основними перешкодами на шляху ефективного попередження лікарями куріння є
недостатність знань і навичок з профілактики тютюнопаління та надання допомоги у
відмові від куріння, куріння лікарів, недотримання заборони куріння в ЗОЗ, обмеженість
часу в клінічній практиці, відсутність заохочень до проведення профілактики.
Профілактична діяльність лікаря не враховується у загальній оцінці його діяльності, 96%
респондентів висловилися за вжиття моральних і матеріальних стимулів для підвищення її
ефективності.
Зловживання алкоголем ускладнює ситуацію щодо поширеності ХНІЗ. Нездорове
споживання алкоголю має тенденцію до збільшення. Україна у світовому рейтингу
посідає одне з перших місць за показником споживання алкоголю на душу населення (15,6
л), поступаючись лише Молдові, Чехії, Угорщині та Російській Федерації. Спостерігається
негативна тенденція до зростання цього показника з 5,9 л у 1991 р. до 15,6 л у 2012 р. Про
песимістичний прогноз свідчить домінуюча модель споживання алкоголю – ранній вік
початку вживання, часте вживання, у великих дозах, переважно міцних спиртних напоїв,
зі значною часткою – неякісних та небезпечних. За показником споживання міцних
спиртних напоїв Україна посідає сьоме місце у рейтингу європейських країн. Іншою
новою проблемою є так званий «пивний» алкоголізм. Майже 40% підлітків регулярно
вживають спиртні напої. У 2008 р. Україна за цим показником стала абсолютним лідером
серед країн Європи.
Як наслідок, від причин, пов’язаних з алкоголем, в Україні щорічно помирає понад
40 тис. осіб. Алкоголь спричиняє 30% випадків передчасної смерті українських чоловіків.
Лише за 11 місяців 2013 р. від алкогольної кардіопатії померло 4,3 тис. осіб, алкогольної
хвороби печінки – 2,4 тис., випадкових алкогольних отруєнь – 3,6 тис. Пряма алкогольна
смертність склала 11,2 тис., або 1,9% загальної смертності населення. Протягом року
реєструється 8 тис. алкогольних отруєнь, близько 4,0 тис. гострих алкогольних психозів,
34,4 тис. нових випадків хронічного алкоголізму, 8 тис. кардіопатій. На обліку в ЗОЗ
знаходяться понад 600 тис. осіб. Стандартизований коефіцієнт смертності від причин,
пов’язаних з алкоголем, в Україні (185,4 на 100 тис.) є одним з найбільших у Європі,
поступаючись лише Казахстану (308,4) та Білорусі (187,9).
Артеріальна гіпертензія (АГ), як провідний чинник розвитку ХНІЗ, є надзвичайно
гострою проблемою в Україні. За даними ВООЗ, підвищений кров’яний тиск в Україні
має 53,6% населення, у т.ч. 54,2% чоловіків та 53,1% жінок. При зверненні населення в
ЗОЗ гіпертензія реєструється у 27,1% випадків. Моніторування епідемічної ситуації
фахівцями ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка
М.Д. Стражеска» НАМН України» протягом 25 років свідчить про збільшення
поширеності цього чинника ризику. Стандартизований за віком показник поширеності АГ
в міській популяції становить 29,6% у чоловіків та 29,3% у жінок, у сільській – 38,0% і
35,0% відповідно. У старших вікових групах поширеність АГ досягає 80%. Серед міських
мешканців 63% хворих (60% чоловіків і 68% жінок) знають про підвищення у них
артеріального тиску, приймають антигіпертензивні засоби 38% осіб (27% чоловіків і 54%
138
жінок). Проте лікування є ефективним лише у 14% пацієнтів (10% чоловіків і 25% жінок).
У сільській популяції обізнаність про наявність АГ досягає 68% (у т.ч. 56% чоловіків і
87% жінок), охоплення медикаментозним лікуванням – 38% (у т.ч. 23% чоловіків і 56%
жінок), а ефективність лікування становить лише 8% (у т.ч. 3% чоловіків і 15% жінок).
Якщо не вжити ефективних заходів, то медико-соціальні втрати та економічні збитки
внаслідок гіпертонії зростатимуть.
Розвитку ГХ сприяє низка поведінкових чинників, у т.ч. споживання їжі з високим
вмістом солі, жирів, недостатність у харчовому раціоні фруктів та овочів, зловживання
алкоголем, недостатня фізична активність, наявність стресових ситуацій.
Серед населення України спостерігається висока поширеність гіперхолестеринемії,
яка впродовж 2000–2010 рр. збільшилася на 26,3% і досягла 66,8%. За оцінками
спеціалістів, профілактичних втручань з корекції вказаного чинника ризику потребують
37% чоловіків і 50% жінок. З віком частота гіперхолестеринемії в популяції поступово
зростає.
Надмірна маса тіла та ожиріння, які є чинниками ризику ХНІЗ, оцінюються
сьогодні в європейських країнах як епідемія.
Витоки метаболічних порушень, які є чинниками ризику ХНІЗ, беруть початок у
дитячому віці. У доповіді, опублікованій ЄРБ ВООЗ у 2014 р., вказується, що надлишкова
вага відмічається сьогодні у 27% 13-річних і 33% 11-річних жителів європейських країн.
Найгірша ситуація щодо ожиріння складається в Греції, Португалії, Ірландії та Іспанії.
Спостерігається зростання поширеності ожиріння серед дитячого населення
України. У 1995 р. частота ожиріння становила 7,1 на 1000 дітей віком до 14 років, у
2005 р. – 8,7 відповідно. У 2012 р. в країні нараховувалося 114,8 тис. дітей віком до 17
років з ожирінням, з цієї причини у ЗОЗ здійснено 14,4 звернення на 1000 дитячого
населення.
За даними ВООЗ, стандартизований за віком рівень поширення надмірної маси тіла
у дорослих становить в Україні 51,8%, ожиріння – 20,1%. За даними національних
вибірок, надмірну масу тіла мають 29,7% українських жінок та 14,8% чоловіків, ожиріння
– 20,4% та 11% відповідно. Значна поширеність вказаних чинників ризику обумовлена
нездоровим харчовим раціоном, де переважають вуглеводи, та низькою фізичною
активністю. За середньою кількістю калорій на людину в день Україна займає 28-е місце
серед європейських країн з показником 3198 ккал. Впродовж 1992–2009 рр. калорійність
денного раціону українців зменшилася на 5%.
Поширеності надмірної маси тіла та ожиріння сприяли ряд негативних чинників,
зокрема погіршення харчового раціону значної частини українців, у т.ч. зменшення
споживання фруктів та овочів. За рівнем споживання фруктів та овочів на одну людину в
день Україна знаходиться на 32 місці у ЄР. За рік один мешканець України споживає
204,3 кг фруктів та овочів, тоді як в країнах ЄС – 224,2 кг, в середньому в регіоні – 243,2
кг. Це позначається на здоров’ї населення, обумовлюючи зниження імунітету та створення
сприятливого фону для розвитку багатьох хвороб. Впродовж 1992–2009 рр. показник
споживання однією людиною фруктів та овочів на рік збільшився в Україні на 60,5%,
проте його рівень був нижчим від середньоєвропейського на 19,0%.
139
Надзвичайно серйозною проблемою в Україні є значний рівень споживання солі,

який у понад двічі перевищує рекомендований ВООЗ показник. Це пов’язано з тим, що
близько 80% солі надходить до організму людини з технологічно оброблених продуктів.
Серед населення України більше третини (37%) чоловіків і майже половина (48%)
жінок ведуть малорухливий спосіб життя. З віком поширеність гіподинамії дещо зростає.
Навіть у молодому віці рівень фізичної активності кожного четвертого чоловіка і другої
жінки характеризується як недостатній. На жаль, протягом 25-річного періоду
спостереження частота гіподинамії у популяції вдвічі збільшилась серед чоловіків і в 1,5
разу серед жінок. Лише протягом 2000–2010 рр. рівень низької фізичної активності
збільшився на 37,9% (рис. 3.9).
47,7
50
34,6
40
30
20
10
0
2000 2010
Рис. 9. Рівень низької фізичної активності населення України у 2000 р. та 2010 р. (%)
За даними спеціальних досліджень, лише 13% українців мають достатній рівень

фізичної активності, в той час як у Європі – 40-66%. Низькою є фізична активність серед
школярів. Понад 80% з них протягом дня знаходяться у сидячому положенні, а фізична
активність займає менше 20% добового часу.
Зростання поширеності ХНІЗ посилюються негативними впливами глобалізації,
швидкої урбанізації, зниження фізичної активності, агресивної реклами тютюну, алкоголю
і фастфуду, збільшенням доступності цих продуктів. Існує сильний кореляційний зв’язок
між низкою соціальних детермінант, насамперед освітою, і поширенням ХНІЗ та чинників
ризику їх розвитку.
Неінфекційні захворювання займають також домінуючі позиції у списку провідних
причин тягаря хвороб у Європі. Головними причинами втрачених DALY в регіоні є
уніполярні депресивні розлади та ІХС. Неінфекційні захворювання взаємозалежні один
від одного. Наприклад, серед людей, які страждають на ХСК, рак і цукровий діабет,
непропорційно високою є поширеність психічних розладів. Депресія негативно впливає на
перебіг і результат хронічних захворювань, а наявність інших розладів, в свою чергу,
погіршує прогноз щодо розвитку депресії.
Хронічна патологія має не тільки негативні медико-соціальні наслідки, але й
призводять до серйозних економічних втрат. Наприклад, серцево-судинні захворювання
обходяться економіці країн ЄС приблизно в 192 мрд євро на рік. Крім збільшення витрат
систем охорони здоров’я є інші негативні наслідки. На роботодавців лягає тягар невиходів
140
на роботу, зниження продуктивності праці і високий рівень плинності кадрів. Хворі на

ХНІЗ працівники та їхні родини стикаються зі зниженням рівня доходів, необхідністю
дострокового виходу на пенсію, підвищенням залежності від соціальної допомоги і з
тягарем прямих та непрямих витрат на медико-санітарну допомогу. Держави стикаються з
проблемами недоотриманих податків у величезних розмірах внаслідок як зниження рівня
зайнятості, так і скорочення споживацьких витрат на товари, що обкладаються податками.
Прогноз щодо тягаря основних ХНІЗ визначається співвідношенням трьох
впливових факторів: демографічні зміни, включаючи старіння населення і зміни у зв’язку
з міграцією; часові та географічні зміни в чинниках ризику, що модифікуються, пов’язані
з урбанізацією й економічною глобалізацією, і відносне зниження поширеності
інфекційних захворювань.
Відомо, що більшість важких захворювань у дорослих розвиваються протягом
тривалого часу. Наслідки руйнівної для здоров’я поведінки та небезпечних факторів
навколишнього середовища часто проявляються тільки через значний час після того, як
людина зазнавала їх впливу, тобто зазвичай у дорослому чи похилому віці. Для багатьох
людей і груп взаємодія і накопичення безлічі несприятливих чинників, особистих
уподобань і життєвих обставин призводять до підвищення ймовірності передчасної смерті
та інвалідності. На кожному етапі життя заходи підтримки, що приймаються як на макро-,
так і на мікрорівні, здатні підвищувати життєстійкість, рівень здоров’я і благополуччя
людей.
Схильність до впливу шкідливих для здоров’я чинників і вразливість
розподіляються в суспільстві нерівномірно, залежно від соціально-економічного
становища і таких демографічних маркерів, як расова та етнічна приналежність або стать.
Наприклад, більш високий рівень освіти тісно пов’язаний з більш здоровим харчуванням і
меншою схильністю до паління. Сильний вплив чинять також суспільний тип
споживання, повсюдний маркетинг продуктів, а в багатьох країнах і відсутність
регулювання збуту шкідливих продуктів.
Наявні фактичні дані свідчать про те, що фактори ризику неінфекційних
захворювань, таких як цукровий діабет 2-го типу та хвороби серця, присутні вже в
ранньому дитинстві і навіть раніше, у внутрішньоутробному періоді. Соціально-
економічний статус на ранньому етапі життя чинить сильний вплив на здоров’я, у тому
числі і на розвиток неінфекційних захворювань, у наступні періоди життя. Здоров’я і
активність людини в старості визначаються поєднанням умов життя і дій даної людини
протягом усього життя. Для того, щоб знизити людські та соціальні витрати, пов’язані з
поточним тягарем неінфекційних захворювань, необхідним є підхід, що охоплює всі етапи
життєвого шляху.
Останніми роками зросли відповідний обсяг знань та розуміння шляхів боротьби з
хронічними захворюваннями. Загальновідомо, що їх профілактика у 2,7 разу менш
затратна, ніж лікування хворих, а здоровий спосіб життя населення – у 5 разів
ефективніший. Більшість ХНІЗ можна попередити шляхом реалізації заходів зі
скорочення чинників ризику. Вони включають боротьбу з курінням, зловживанням
алкоголем, підвищення фізичної активності, пропаганду здорового харчування, контроль
кров’яного тиску та рівня ліпідів тощо. Так, оподаткування тютюнових виробів,
141
зменшення вмісту жиру, солі і цукру в готових харчових продуктах та інші заходи
дозволяють досягти суттєвих змін у профілях чинників ризику, а відтак і зменшити
глобальний тягар хвороб.
Красномовним є досвід багатьох країн світу зі скорочення чинників ризику як
складової боротьби з ХНІЗ.
Завдяки заходам протидії артеріальній гіпертензії, які було вжито у США в
останній чверті ХХ ст., вдалося зменшити рівні смертності від ЦВХ та інфаркту міокарда.
У чотири рази було скорочено смертність від інсультів в Японії та вдвічі – у ФРН в
результаті запровадження профілактичних програм. Прикладом ефективної боротьби з
ХНІЗ є реалізація у європейських країнах національних програм CINDI, програми
«Північна Карелія» у Фінляндії, багатофакторних профілактичних програм та заходів – у
Литві, Ірландії тощо. Завдяки вказаним програмам було досягнуто зменшення
поширеності поведінкових та метаболічних чинників ризику, скорочення захворюваності,
інвалідності і смертності та підвищення якості життя.
Загальновизнано, що дії, спрямовані лише на індивідуальну поведінку, мають
обмежену ефективність. Перспективним є застосування інтегрованих загальнодержавних
підходів із залученням усього суспільства.
ВООЗ визначила ряд високоефективних стратегій і заходів для профілактики ХНІЗ
на основі існуючого досвіду та науково доведених даних, які можна успішно реалізувати
навіть в умовах обмежених ресурсів.
Для скорочення поширеності чинників ризику серед населення, профілактики та
ефективного лікування ХНІЗ ВООЗ розроблено низку стратегічних документів: Рамкова
конвенція ВООЗ по боротьбі з тютюном (2003 р.), Глобальна стратегія у сфері раціону
харчування, фізичної активності і здоров’я (2004 р.), План дій для Глобальної стратегії з
профілактики неінфекційних хвороб і боротьби з ними на 2008–2013 роки (2008 р.),
Глобальна стратегії скорочення шкідливого вживання алкоголю (2010 р.), Політична
декларація Генеральної асамблеї ООН з профілактики неінфекційних захворювань і
боротьби з ними (2011 р.), Глобальний план дій ВООЗ з профілактики НІЗ і боротьби з
ними 2013–2020 рр. (2013 р.) тощо.
Важливе значення для обґрунтування стратегій і шляхів боротьби з ХНІЗ мають
такі регіональні європейські документи, як Європейська декларація з охорони психічного
здоров’я (2005 р.), Європейська хартія по боротьбі з ожирінням (2006 р.), Талліннська
хартія «Системи охорони здоров’я для здоров’я та добробуту» (2008 р.), Московська
декларація Першої глобальної міністерської конференції зі здорового способу життя та
боротьби з неінфекційними захворюваннями (2011 р.), Основи нової Європейської
політики в охороні здоров’я «Здоров’я-2020» (2012 р.), План дій з реалізації Європейської
стратегії профілактики та боротьби з неінфекційними захворюваннями на 2012–2016 рр.
(2012 р.), Ашхабадська декларація з профілактики та боротьби з неінфекційними
захворюваннями в контексті положень політики «Здоров’я-2020» (2013 р.), Віденська
декларація з харчування та неінфекційних захворювань в контексті політики «Здоров’я-
2020» (2013 р.), Європейський план дій щодо скорочення шкідливого вживання алкоголю
на 2012–2020 рр. (2013 р.).
142
Основи нової Європейської політики «Здоров’я-2020» пропонують оптимальні

шляхи для вирішення комплексних завдань охорони здоров’я в XXI столітті. У них
визначено два головні стратегічні напрями і відповідні їм чотири стратегічні
пріоритетні сфери дій. Спираючись на досвід реалізації попередніх стратегій «Здоров’я
для всіх», вони забезпечують спрямовуюче керівництво для діяльності усіх держав –
членів ЄР ВООЗ.
Загальними цілями політики «Здоров’я-2020» є значне поліпшення здоров’я і
підвищення рівня добробуту населення, скорочення нерівності щодо здоров’я, зміцнення
суспільної охорони здоров’я і забезпечення наявності стійких систем охорони здоров’я,
орієнтованих на потреби людей. Такі системи повинні характеризуватися високою якістю
допомоги та дотриманням принципів загального охоплення населення медичним
обслуговуванням, соціальною справедливістю і стійкістю.
Двома основними стратегічними завданнями цієї політики є поліпшення здоров’я
для всіх і скорочення нерівностей щодо здоров’я, а також вдосконалення лідерства та
колективного стратегічного управління в інтересах здоров’я.
В основу політики «Здоров’я-2020» покладено чотири пріоритетні сфери
стратегічних дій: інвестування у здоров’я на всіх етапах життя людини і розширення прав
та можливостей громадян; вирішення найбільш актуальних проблем ЄР ВООЗ, що
стосуються неінфекційних і інфекційних захворювань; зміцнення орієнтованих на людину
систем охорони здоров’я, потенціалу охорони громадського здоров’я, а також готовності
до надзвичайних ситуацій, епіднагляду та реагування; забезпечення стійкості місцевих
громад та створення підтримуючого потенціалу.
Науково доведено, що потребують впровадження заходи щодо чотирьох
поширених чинників ризику, пов’язаних зі способом життя і поведінкою: вживання
тютюну, шкідливе вживання алкоголю, недостатня фізична активність і нездорове
харчування.
Для зниження рівня споживання тютюну визначено науково обґрунтовані та
ефективні за співвідношенням витрат і результатів стратегії, включаючи Рамкову
конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну і шість стратегій MPOWER: моніторинг
споживання тютюну та ефективності профілактичних заходів; захист людей від впливу
тютюнового диму; надання допомоги у відмові від куріння; попередження про небезпеки,
пов’язані з тютюном; забезпечення дотримання обмежень на рекламу, стимулювання
збуту тютюнових виробів та спонсорської діяльності тютюнових фірм; підвищення
податків на тютюнові вироби. Заходи втручання у сфері боротьби проти тютюну є другим
за ефективністю, після імунізації дітей, напрямом вкладення коштів у поліпшення
здоров’я. Найбільш дієвим окремо взятим способом зниження споживання тютюну і
спонукання споживачів до відмови від нього є підвищення вартості тютюнових виробів
шляхом підвищення податків.
Зменшення шкідливого вживання алкоголю може бути досягнуто шляхом
здійснення заходів втручання, здатних змінити загальні умови таким чином, щоб
заохочувати людей до прийняття рішень на користь здорового способу життя. Ними є
створення системи спеціальних внутрішніх податків на алкогольну продукцію та
супутньої системи дієвих правових заходів, врахування вмісту спирту в напоях;
143
регламентація кількості і розташування точок продажу спиртних напоїв; регламентація

днів і годин роздрібного продажу спиртних напоїв; встановлення допустимого віку для
купівлі і вживання спиртних напоїв і прийняття інших широкомасштабних заходів з
метою створення перешкод для продажу спиртних напоїв підліткам і обмеження його
споживання ними; введення і забезпечення дотримання гранично допустимого вмісту
алкоголю в крові, з більш низькою межею для професійних водіїв транспортних засобів та
молодих або початківців; сприяння поширенню пунктів перевірки на тверезість і
вибіркового тестування водіїв на вміст алкоголю у видихуваному повітрі; підтримка
ініціатив з проведення скринінгу і коротких консультацій, спрямованих проти шкідливого
вживання алкоголю, в установах первинної ланки медико-санітарної допомоги та в інших
соціальних контекстах, причому такі ініціативи мають включати раннє виявлення та
ведення випадків шкідливого вживання алкоголю серед вагітних жінок і жінок
дітородного віку; повноцінна координація інтегрованих і взаємопов’язаних стратегій
профілактики, лікування та догляду і послуг з приводу порушень, обумовлених
вживанням алкоголю, і коморбідних станів, в т. ч. розладів, обумовлених вживанням
наркотиків, депресії, суїциду тощо.
Обов’язковим є забезпечення необхідного рівня фізичної активності, яка знижує
ризик більшості ХНІЗ і сприяє поліпшенню психічного здоров’я та загального
благополуччя. Участь у заняттях, пов’язаних з фізичною активністю, також покращує
можливості соціального спілкування і відчуття повноцінної участі у житті громади. Слід
особливо підкреслити користь фізичної активності від помірного до інтенсивного ступеня.
Максимальний виграш для здоров’я може дати залучення до занять, пов’язаних з
фізичною активністю, неактивних або майже неактивних груп. Соціальне і фізичне
середовище повинно бути влаштоване таким чином, щоб сприяти безпечній і
безперешкодній інтеграції фізичної активності у повсякденне життя людей.
Заходи сприяння здоровому раціону харчування з метою профілактики
неінфекційних захворювань повинні бути спрямовані на забезпечення балансу енергії і
здорової маси тіла; обмеження споживання калорій за рахунок загальних жирів і зрушення
у структурі споживання жирів від насичених до ненасичених, а також до виключення
трансжирних кислот; обмеження споживання вільного цукру; обмеження споживання солі
з усіх джерел і йодування солі; збільшення споживання фруктів і овочів, бобових,
цільнозернових продуктів і горіхів. У Глобальній стратегії ВООЗ з харчування, фізичної
активності та здоров’я вказується, що країни повинні здійснювати комплекс заходів,
виходячи зі свого потенціалу та епідеміологічного профілю. Такий комплекс заходів
повинен охоплювати освіту, комунікацію і підвищення поінформованості населення,
програми підвищення грамотності та освіти для дорослих, маркетинг, рекламу,
спонсорство та стимулювання збуту, маркування продуктів і контроль за твердженнями
про користь для здоров’я і заявами, які стосуються здоров’я. Крім того, національні
стратегії щодо продовольства і сільського господарства повинні відповідати принципам
захисту та зміцнення здоров’я населення.
У Віденській декларації з харчування і неінфекційних захворювань в контексті
політики Здоров’я-2020 вказується, що вкладення коштів у профілактику і боротьбу з
аліментарно-залежними ХНІЗ незмінно підтримує людський потенціал країни та її
144
економіку. При цьому варіанти вибору на користь здоров’я повинні бути доступними,
прийнятними і привабливими. Необхідно створювати середовище, яке сприяє
споживанню здорових харчових продуктів, збалансованому раціону харчування,
заохоченню до фізичної активності в усіх групах населення. Пріоритетну увагу необхідно
приділяти посиленню потенціалу систем охорони здоров’я, підтримці епіднагляду,
моніторингу, оцінки і вивчення статусу харчування і харчової поведінки населення.
Крім зміцнення здоров’я та профілактики захворювань у зв’язку з вищезгаданими
чотирма основними факторами ризику, потрібно пов’язувати цю діяльність з сексуальним
здоров’ям, інфекційними захворюваннями і залежністю між навколишнім середовищем і
здоров’ям, особливо у зв’язку з профілактикою онкологічних захворювань і з медичної
генетикою. Вплив канцерогенних речовин на робочих місцях і у довкіллі може бути
законодавчо обмежений, а порушення тягнути за собою відповідні санкції. За допомогою
пропагування безпечних статевих стосунків та вакцинації можна запобігти поширенню
вірусів, що здатні викликати рак, – вірусу папіломи людини і гепатиту B.
Планом дій з реалізації Європейської стратегії профілактики і боротьби з
неінфекційними захворюваннями на 2012–2016 рр. визначено керівні принципи роботи,
які включають увагу до питань соціальної справедливості, зміцнення систем охорони
здоров’я, урахування інтересів здоров’я у всіх стратегіях, підхід з урахуванням усіх етапів
життя, розширення прав і можливостей громадян, збалансованість популяційного та
індивідуального підходів, впровадження інтегрованих програм та принцип участі всього
суспільства.
Зупинити наступ ХНІЗ можливо за умови виконання трьох компонентів
національних програм: епіднагляду, профілактики і надання медичної допомоги. Ці дії
включають комплексний підхід, участь багатьох сторін, епіднагляд і моніторинг, вигідні
капіталовкладення, зміцнення систем охорони здоров’я, забезпечення сталого розвитку,
посилення ролі громадянського суспільства і приватного сектору.
Вирішальне значення має організація епіднагляду, при якій здійснюється
моніторинг за видами впливу, тобто чинниками ризику та детермінантами; результатами –
захворюваністю і смертністю; відповідними заходами системи охорони здоров’я,
включаючи практичні заходи і потенціал. За кожним з основних компонентів стратегічної
основи необхідно визначити загальний комплект базових показників. Стійкі системи
епіднагляду за ХНІЗ повинні бути інтегровані у національні системи медико-санітарної
інформації і мати адекватні ресурси.
У розвиток профілактичного напряму зроблено низку ініціатив для виконання
Плану дій з реалізації Європейської стратегії профілактики та боротьби з неінфекційними
захворюваннями на 2012–2016 рр. і для створення сучасних інтегрованих систем охорони
здоров’я на основі первинної медико-санітарної допомоги. На національному рівні
конкретні заходи визначалися в наступних сферах: планування дій у зв’язку з ХНІЗ;
організація багатогалузевих механізмів для стратегічного керівництва охороною здоров’я;
розробка і тестування механізмів для проведення оцінки систем охорони здоров’я;
вивчення систем стимулювання і оплати; здійснення дій та проведення досліджень у сфері
розширення прав пацієнтів і перетворення їх в учасників процесу охорони здоров’я;
організація нових інформаційних систем охорони здоров’я.
145
Ефективність профілактичних стратегій залежить від застосування всебічних

комплексних дій, поєднання підходів, спрямованих на зниження ризиків на рівні всього
населення та окремих осіб з груп підвищеного ризику або з виявленими захворюваннями.
Дії на рівні всього населення включають всебічну політику щодо боротьби проти тютюну,
оподаткування з метою зниження споживання продуктів з високим вмістом жирів, цукру і
солі, будівництво пішохідних і велосипедних доріжок для підвищення рівня фізичної
активності, забезпечення правильного харчування дітей у школах тощо. На
індивідуальному рівні дієвими профілактичними заходами є здорове харчування,
регулярна фізична активність, відмова від споживання тютюну і зловживання алкоголем.
Наявний досвід свідчить, що деякі профілактичні дії можуть швидко вплинути на
тягар хвороб на рівні всього населення. Кращі результати можуть бути досягнуті шляхом
об’єднання підходів, заснованих на фактичних даних. Всебічні стратегії профілактики
повинні підкреслювати необхідність у забезпеченні стійкості заходів у часі.
Пріоритетом є реалізація ефективних заходів втручання на більш справедливій
основі і в необхідних масштабах, що забезпечить більш повну віддачу від застосування
наявних знань. Використання комплексного підходу до профілактики і ведення хронічних
хвороб, заснованого на наявності спільних чинників ризику, може принести користь
одночасно при скороченні поширеності декількох ХНІЗ.
Важливу роль у боротьбі з ХНІЗ відіграє діяльність закладів охорони здоров’я, що
дозволяє виявляти осіб з високим ризиком на ранніх стадіях за допомогою простих
методик, таких як таблиці для прогнозування конкретних ризиків. При ранньому
виявленні ефективним є використання недорогого лікування. Необхідно розширювати
державні інвестиції в профілактику та раннє виявлення ХНІЗ шляхом проведення
інтегрованих національних програм.
Спільне застосування економічно ефективних заходів медико-санітарної допомоги
зі стратегіями профілактики серед усього населення забезпечує серйозний вплив на
глобальну епідемію ХНІЗ. Обмежені ресурси і слабкі системи охорони здоров’я в країнах
з низьким і середнім рівнем доходу вимагають визначення пакету основних заходів щодо
ХНІЗ, які включають найбільш вигідні заходи зі значним ступенем впливу, високою
економічною ефективністю, доступністю та можливістю реалізації. Фінансування та
зміцнення систем охорони здоров’я для проведення найбільш вигідних заходів за
допомогою підходу, заснованого на первинній медико-санітарній допомозі, є важливим
практичним кроком у досягненні загального охоплення населення послугами охорони
здоров’я в процесі боротьби з ХНІЗ.
У відповідь на епідемію ХНІЗ Україна формує концепцію стратегії профілактики та
боротьби з ними. Її реалізація планується з використанням принципів та підходів,
рекомендованих ВООЗ та ЄРК ВООЗ. В основу стратегії необхідно покласти пріоритетні
напрями державної політики у сфері охорони здоров’я, комплексний підхід, заснований на
наукових доказах, інтегруванні досягнень соціальних і поведінкових наук та стратегічний
соціальний маркетинг. Важливу роль потрібно відвести використанню технологій
стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, розвитку державно-приватного
партнерства, спільним міжсекторальним діям, інвестуванню в здоров’я, боротьбу з
основними складовими тягаря неінфекційних хвороб.
146
Стратегія та програма боротьби з ХНІЗ повинна мати профілактичну спрямованість,

передбачати утвердження здорового способу життя, боротьбу з чинниками ризику ХНІЗ,
забезпечення здорових умов життя, поліпшення детермінант здоров’я, підвищення
доступності та якості медичного обслуговування, насамперед пацієнтів з ХНІЗ та
чинниками ризику хронічної патології. Їх реалізація вимагає кропіткої роботи в усіх ланках
охорони здоров’я та міжгалузевих узгоджених дій з метою скорочення поширеності ХНІЗ
та зменшення їх негативних наслідків для окремих людей та суспільства в цілому.
При формуванні конкретних шляхів реалізації стратегії боротьби з ХНІЗ необхідно
передбачити пріоритетність формування здорового способу життя та забезпечення
профілактики неінфекційних захворювань шляхом створення системи безперервного
медико-гігієнічного навчання, реалізації заходів з профілактики та скорочення куріння,
зловживання алкоголем, вживання наркотиків, сприяння фізичній активності та розвитку
відповідної інфраструктури, забезпечення здорового харчування, поліпшення статевого
виховання тощо.
Отже, аналіз даних світової, європейської та вітчизняної статистики, наукових
публікацій, стратегічних та програмних документів свідчить, що ХНІЗ є основними
причинами смерті та втрачених років здорового життя, медико-соціальних та економічних
втрат. Вони обумовлюють понад 80% глобального тягаря хвороб у Європі, у т.ч. в Україні.
Провідними захворюваннями, які визначають масштаби нездоров’я, є серцево-судинні,
онкологічні хвороби, хронічні обструктивні захворювання легень, цукровий діабет.
Епідемія ХНІЗ негативно впливає на перспективи людського розвитку. Її наслідки
створюють значний тягар для систем охорони здоров’я та потенційну загрозу соціально-
економічному розвитку країн світу.
Розвитку епідемії неінфекційних захворювань сприяють основні поведінкові
чинники ризику: вживання тютюну, недостатня фізична активність, шкідливе вживання
алкоголю і нездорове харчування, які призводять до високих рівнів кров’яного тиску,
підвищеного вмісту холестерину і цукру в крові, а також до надлишкової маси тіла.
Європейський регіон має найвищі рівні поширеності куріння, гіперхолестеринемії,
споживання алкоголю серед інших регіонів ВООЗ.
Як і більшості європейських країн, Україні притаманна значна поширеність
чинників ризику ХНІЗ, що призводить до епідемії неінфекційних захворювань, значних
медико-соціальних втрат та економічних збитків. У рейтингу країн ЄР ВООЗ Україна
посідає четверте місце за величиною стандартизованих показників смертності населення
працездатного віку внаслідок онкологічних хвороб, п’яте – за величиною
стандартизованих показників смертності населення внаслідок хвороб системи кровообігу
та споживанням алкоголю на душу населення, дев’яте – за поширеністю куріння серед
чоловіків. Водночас за показниками здорового способу життя, такими як рівень фізичної
активності, споживання овочів і фруктів на людину в день, країна посідає 32 місце серед
інших європейських країн.
Високі рівні захворюваності і смертності на ХНІЗ зумовлює нездоровий спосіб
життя. Це потребує обґрунтування та розробки сучасних стратегій і механізмів
формування здорового способу життя, профілактики захворювань та надання якісної
медичної допомоги хворим.
147
Наукові дані та практичний досвід свідчать, що більшості ХНІЗ можна запобігти за

допомогою заходів і політики, які скорочують поширеність основних чинників ризику.
Широкий діапазон економічно ефективних заходів має важливе значення для активного
виявлення та результативного лікування людей з неінфекційними захворюваннями та
захисту осіб з високим ризиком розвитку ХНІЗ.
З науково обґрунтованих позицій ВООЗ та ЄРК ВООЗ спільно з провідними
науковими агенціями розробили та рекомендують перспективні стратегії та плани дій для
боротьби з неінфекційними захворюваннями. Вони передбачають створення стійких
систем охорони здоров’я, включаючи інформаційні системи, необхідні для надійного
епіднагляду та моніторингу, забезпечення всебічної участі інших причетних секторів, крім
сектору охорони здоров’я, а також громадянського суспільства та інших партнерів у
діяльності із забезпечення здорових умов життя. Це має особливе значення у зв’язку з
тим, що причини більшості ХНІЗ знаходяться поза безпосереднім контролем з боку
органів охорони здоров’я. Подальший прогрес у скороченні вживання тютюну, солі і
жирів, а також шкідливого вживання алкоголю і в збільшенні фізичної активності здатний
значно скоротити поширеність ХНІЗ.
Стратегії, програми та політика у сфері боротьби з ХНІЗ повинні бути узгоджені з
національними планами в рамках сильних систем охорони здоров’я.
Комплексний інтегрований підхід до профілактики ХНІЗ дозволить: скоротити
поширеність чинників ризику їх розвитку; впровадити засади здорового способу життя;
знизити передчасну смертність та інвалідність, які зумовлені неінфекційними
захворюваннями; поліпшити детермінанти здоров’я; подовжити середню тривалість життя
та підвищити рівень благополуччя і якість життя населення.
148
4. Діяльність державної служби України з питань протидії
ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань
4. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

З ПИТАНЬ ПРОТИДІЇ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІДУ ТА ІНШИХ
СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Діяльність Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та

інших соціально небезпечних захворювань у 2013 р. проводилася за такими стратегічними
напрямами:
1. Сприяння зменшенню нормативно-правових перешкод, які обмежують доступ
до якісних послуг у сфері протидії епідеміям туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
2. Сприяння забезпеченню профілактики туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу,
своєчасної діагностики, безперервного та контрольованого лікування ВІЛ-інфікованих,
хворих на СНІД та туберкульоз, в тому числі лікування опортуністичних інфекцій.
3. Сприяння розвитку національної та регіональних систем моніторингу й оцінки
протидії епідеміям туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
4. Аналіз досягнення очікуваних результатів загальнодержавних програм протидії
епідеміям туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
5. Забезпечення нагляду за провадженням програм, що фінансуються за кошти
Глобального фонду.
У рамках виконання заходів за першим стратегічним напрямом «Сприяння
зменшенню нормативно-правових перешкод, які обмежують доступ до якісних послуг у
сфері протидії епідеміям туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу» отримано наступні
результати:
– врегульовано питання звільнення від оподаткування податком на додану
вартість при здійсненні операцій з постачання товарів, робіт та послуг, які здійснюються
за рахунок коштів Глобального фонду в Україні шляхом розробки, затвердження та
впровадження постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 р. № 284 «Деякі
питання ввезення на митну територію України товарів і постачання на митній території
України товарів та надання послуг, що оплачуються за рахунок грантів (субгрантів)
Глобального фонду для боротьби зі СНІдом, туберкульозом та малярією в Україні»;
– постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2013 р. № 504 визначено
механізм використання грантів Глобального фонду основними реципієнтами, які є
розпорядниками бюджетних коштів, та надання ними субгрантів.
Для забезпечення досягнення результатів за другим стратегічним напрямом
«Сприяння забезпеченню профілактики туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, своєчасної
діагностики, безперервного та контрольованого лікування ВІЛ-інфікованих, хворих на
СНІД та на туберкульоз, у тому числі лікування опортуністичних інфекцій» вжито
наступних заходів:
– забезпечено стратегічне планування реалізації державної політики у сфері
протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 рр. шляхом розробки та прийняття
відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України Концепції Загальнодержавної
цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 рр. та розробки
проекту Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на
2014–2018 рр., який схвалено Урядом 13 листопада 2013 р. Загальний обсяг фінансування
149
програми на 5 років становить 6 млн 380 тис. грн, з яких майже 4 млн 880 тис. грн – це
кошти Державного бюджету. Законопроект подано до Верховної Ради України;
– розглянуто на кожному засіданні Національної ради з питань протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу питання щодо стану забезпечення регіонів АРВ-
препаратами та протитуберкульозними препаратами, а також заслухано питання про роль
громадських організацій та Товариства Червоного Хреста України у формуванні
контингентів груп ризику щодо захворювання на туберкульоз та їх обстеження;
– розглянуто та погоджено пропозицію Євразійської мережі зниження шкоди
щодо участі України в реалізації гранту в рамках Регіональної ініціативи для країн
Східної Європи та Центральної Азії у 2014–2016 роках;
– вивчено ситуацію щодо хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, які знаходяться під диспансерним
наглядом ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського
НАМН України.
У межах реалізації третього стратегічного напряму «Сприяння розвитку
національної та регіональних систем моніторингу й оцінки протидії епідеміям
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу» затверджено показники національної оцінки
чисельності груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, а також розглянуто питання
про стан впровадження електронного реєстру хворих на туберкульоз (ТB-manager).
За четвертим стратегічним напрямом роботи «Аналіз досягнення очікуваних
результатів загальнодержавних програм протидії епідеміям туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу» вжиті наступні заходи:
– заслухано інформацію про проведення незалежної оцінки виконання
Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та
підтримки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на 2009–2013 рр. та про результати виконання
Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та
підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 рр. у 2012 році;
– організовано та проведено моніторингові візити членів Національної ради з
питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Комітету з регіональної політики,
представників зацікавлених сторін в Херсон, Полтавську область та АР Крим.
У рамках виконання п’ятого стратегічного напряму щодо забезпечення нагляду за
провадженням програм, що фінансуються за кошти Глобального фонду, було виконано
наступне:
– розроблено та затверджено План нагляду за розробкою заявок, веденням
переговорів та реалізацією програм, які здійснюються за рахунок коштів Глобального
фонду на 2013 р., відповідно до якого Комісією з нагляду були здійснені візити на місця
до організацій у Київській області, Львові, Харкові та Луганську;
– здійснено ротацію членів Комісії з нагляду, зокрема введено до її складу
нового представника від Державної фінансової інспекції, та проведено дві орієнтаційні
зустрічі для новопризначених членів Комісії з нагляду (20 березня 2013 року, 16
жовтня 2013 року);
– утворено та організовано роботу Групи з розробки проекту Запиту України на
другу фазу фінансування гранту десятого раунду Глобального фонду за компонентом
«СНІД» (організовано та проведено два її засідання – 1 серпня і 31 серпня 2013 року);
150
– проведено зустріч зацікавлених сторін з обговорення проекту Запиту України на

другу фазу фінансування гранту десятого раунду Глобального фонду за компонентом
«СНІД» (2 вересня 2013 р.), який погоджено Національною радою та 15 вересня 2013 р.
направлено до Глобального фонду;
– розглянуто питання про стан виконання спеціальних умов для отримання другої
фази гранту дев’ятого раунду Глобального фонду за компонентом «Туберкульоз» та
забезпечення перехідного періоду впровадження гранту дев’ятого раунду Глобального
Фонду за компонентом «Туберкульоз», а також погоджено План закриття першої фази
фінансування гранту дев’ятого раунду Глобального фонду за компонентом
«Туберкульоз»;
– заслухані звіти Основних реципієнтів грантів Глобального фонду про стан
виконання у 2012 р. програм «Зупинимо туберкульоз в Україні» за підтримки дев’ятого
раунду Глобального фонду та «Побудова сталої системи надання комплексних послуг з
попередження ВІЛ, лікування догляду та підтримки груп ризику та ЛЖВ в Україні» за
підтримки десятого раунду Глобального фонду;
– вжито організаційних заходів з метою сприяння своєчасності оплат Державною
казначейською службою України робіт та послуг в рамках виконання програм
Глобального фонду та вирішення питання щодо якнайшвидшого митного оформлення
шприців для виконання програм Глобального фонду та їх звільнення від сплати
антидемпінгового мита.
З метою забезпечення ефективної реалізації державної політики з питань протидії
ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та інших соціально небезпечних захворювань, а
також програм Глобального фонду в Україні шляхом посилення спроможності
Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу постановою
Кабінету Міністрів України від 18.09.2013 р. № 712 затверджено зміни до її положення
та новий склад. Згідно з внесеними змінами, Національну раду з питань протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу очолив віце-прем’єр-міністр України, а до її складу
введено: заступника Міністра доходів і зборів, представника Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, Товариства Червоного Хреста та Федерації роботодавців.
Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу визначена
тимчасовим консультативно-дорадчим органом, що забезпечує виконання Кабінетом
Міністрів України функцій Національного координатора з виконання програм
Глобального фонду. Внесені зміни забезпечують державне лідерство у сфері протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, а також міжсекторальну координацію з реалізації
програм та заходів у цій сфері, що є однією з головних вимог Глобального фонду. Крім
того, це дозволило забезпечити вимогу Глобального фонду щодо 40% представництва
недержавного сектору в складі Національної ради з питань протидії туберкульозу та
ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Протягом 2013 р. проводилась робота щодо налагодження координації співпраці з
регіональними радами з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу. Так, згідно
з проведеним у жовтні 2013 р. моніторингом:
– в усіх регіонах України утворені регіональні ради відповідними
розпорядженнями голів Ради Міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської
151
міських державних адміністрацій, якими затверджено положення про ради, а також їх

персональний склад;
– до складу регіональних рад входять 727 осіб, з них 488 представників
державного сектору, 236 представників недержавного сектору, у т.ч. 34 особи, які
представляють спільноти людей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД/ТБ;
– засідання рад проводиться щоквартально, відповідно до затверджених річних
планів роботи;
– загалом в Україні протягом 2011 р. проведено 63 засідання регіональних рад,
протягом 2012 р. – 86 засідань та протягом 9 місяців 2013 р. – 63 засідання.
З метою підвищення рівня знань та навичок членів 27-ми регіональних рад з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу організовано та проведено триденну нараду
«Побудова партнерських стосунків з НУО, які виконують гранти Глобального фонду, та
реалізація наглядової діяльності» (Київ, 12–14 листопада 2013 р.). Організаторами заходу
виступили Секретаріат Національної ради, Програма розвитку ООН в Україні.
Під час тренінгу основні акценти були зосереджені на нормативно-правових та
регламентуючих документах, організаційних механізмах у сфері забезпечення діяльності
координаційних механізмів та реалізації державних програм з ВІЛ/СНІД/ТБ, програм
Глобального фонду; основних процедурах впровадження та здійснення нагляду програм
Глобального фонду, що реалізуються в Україні. Під час наради власним досвідом щодо
організації співпраці регіональних рад з НУО, які виконують гранти Глобального фонду,
поділилися представники Луганської та Донецької областей. За результатами наради її
учасниками було прийнято резолюцію.
Секретаріатом Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу протягом року проводилась робота щодо всебічного інформування
громадськості про її діяльність та діяльність її комітетів, Комісії з нагляду, а також
регіональних рад. Постійно розміщувалися відповідні матеріали на веб-сторінці
Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, яка створена та
функціонує на веб-сайті Держслужби України соцзахворювань.
З метою підтримки ефективної роботи Національної ради з питань протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу Глобальний фонд виділив фінансування на її
діяльність на 2013–2014 рр. в рамках проекту «Зміцнення Національної ради з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу», який виконує Держслужба України
соцзахворювань за підтримки Програми розвитку ООН. За результатами реалізації
проекту протягом 9 місяців 2013 р. Глобальним фондом підбито проміжні підсумки
діяльності проекту та роботи секретаріату Національної ради з питань протидії
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, функцію якого виконує Держслужба України
соцзахворювань. Глобальний фонд відзначив прогрес у роботі Національної ради з питань
протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу. Найбільш успішними визнані результати
залучення представників Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу до роботи з узгодження показників грантів Глобального фонду та
Загальнодержавної програми протидії ВІЛ/СНІДу на 2014–2018 рр. Це є важливим
фактором для забезпечення життєдіяльності програм та проектів, які фінансуються
Глобальним фондом. Відзначено ефективність діалогу у форматі засідань
152
координаційного механізму та комісії з нагляду, прийняття Плану нагляду на 2013 р. та

політики ротації членів Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-
інфекції/СНІДу.
Водночас представник Глобального фонду окреслив основні сфери, в яких
необхідно посилити зусилля в найближчій перспективі, зокрема у контексті пошуку
додаткових механізмів життєдіяльності, серед яких питання консультування щодо
прийняття урядом різних компонентів гранту, таких як проведення опіоїдної замісної
терапії (ОЗТ) та інших заходів зі зменшення шкоди; адвокатування збільшення урядових
інвестицій у національні програми протидії ТБ і ВІЛ/СНІДу; включення грантів
Глобального фонду в процес обговорення реформування системи охорони здоров’я та
соціальної сфери. Особливо важливою є інтеграція послуг з протидії ВІЛ і ТБ у
національну систему охорони здоров’я та нові моделі догляду, а також розробка
довготермінового плану перетворення координаційного механізму країни в орган
врядування, що може стати постійною структурою в Україні після завершення
фінансування Глобального фонду.
Таким чином, головними результатами діяльності Державної служби України з
питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань у
2013 р. стали:
– впровадження ефективної державної політики у сфері протидії ВІЛ-
інфекції/СНІДу та туберкульозу шляхом узгодженої діяльності та координації широкого
кола зацікавлених сторін, як на національному, так і регіональному рівнях;
– активізація взаємодії між національним та регіональними рівнями з питань
протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, забезпечення постійного діалогу з
регіонами, у т.ч. шляхом проведення спільних нарад, здійснення візитів членів
Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, представників
зацікавлених сторін на місця;
– забезпечення підготовки та подання консолідованого Запиту на другу фазу 10-го
раунду Глобального фонду за компонентом «СНІД»;
– погодження фінансування Глобальним фондом другої фази програми 9-го
раунду Глобального фонду за компонентом «Туберкульоз».
153
5. ХАРАКТЕРИСТИКА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ
5.1. Аналіз державної політики з питань довкілля та охорони здоров’я
Державна санітарно-епідеміологічна служба України, як центральний орган

виконавчої влади, утворена Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085 «Про
оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» і є невід’ємною складовою
системи охорони здоров’я.
Протягом 2012–2013 рр., згідно з Національним планом дій щодо впровадження
Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», відбувалось реформування
державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Згідно з указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 400 «Про Положення
про Державну санітарно-епідеміологічну службу України» на Держсанепідслужбу
покладено завдання з реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного
благополуччя населення.
На виконання зазначеного завдання діяльність Державної санітарно-
епідеміологічної служби України у 2013 р. здійснювалась за такими напрямками:
– реалізація Національного плану дій на 2013 р. щодо впровадження Програми
економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна
економіка, ефективна держава»;
– внесення Міністерству охорони здоров’я України пропозицій щодо формування
державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення,
продовження роботи з удосконалення національного законодавства з питань забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення та діяльності санітарно-
епідеміологічної служби;
– здійснення добору кадрів в апарат Держсанепідслужби України та на керівні
посади в її територіальних органах, в установи і підприємства, що належать до сфери її
управління, формування в установленому порядку кадрового резерву на відповідні
посади, організація роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
державних службовців та працівників апарату Держсанепідслужби України та її
територіальних органів;
– здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманям
вимог санітарного законодавства та соціально-гігієнічного моніторингу;
– реалізація першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб,
професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних
уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров’я і життя людини
факторів середовища життєдіяльності;
– здійснення санітарних заходів щодо охорони території України від занесення
та поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних
інфекційних хвороб;
– реалізація вимог Законів України «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення», «Про безпечність та якість харчових продуктів»,
154
5. Характеристика санітарно-епідеміологічної ситуації
«Про адміністративні послуги», «Про дозвільну систему у сфері господарської

діяльності», «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської
діяльності», актів Президента України та Кабінету Міністрів України щодо видачі
документів дозвільного характеру та надання адміністративних послуг;
– організація та проведення наукових досліджень з пріоритетних напрямів
розвитку медичної науки у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення;
– здійснення міжнародного співробітництва у сфері санітарного та епідемічного
благополуччя населення та ін.
Протягом 2013 р. Держсанепідслужбою України здійснено перегляд нормативно-
правових актів у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення з метою
оптимізації їх кількості та забезпечено їх розміщення на офіційному веб-сайті Державної
санітарно-епідеміологічної служби України. Розроблено 23 проекти нормативно-
правових актів, опрацьовано 171 проект нормативно-правових актів, які розроблені
іншими центральними органами виконавчої влади, у т.ч. 50 проектів постанов Кабінету
Міністрів України, 24 проекти розпоряджень Кабінету Міністрів України, 4 проекти
Указів Президента України, 34 законопроекти, 59 наказів центральних органів
виконавчої влади та ін.
У 2013 р. Головним державним санітарним лікарем України було видано 28
постанов.
Державною санітарно-епідеміологічною службою постійно проводиться державний
соціально-гігієнічний моніторинг за показниками захворюваності, у т.ч. інфекційної,
станом довкілля та об’єктів підвищеного епідризику, які реєструються згідно з
державними статистичними формами №№ 1-2, 18, галузевою статистичною формою №
40-здоров, чинним наказом МОЗ від 23.0502 р. № 190 «Про позачергові подання
повідомлень Міністерству охорони здоров’я України», проведення оцінки можливого
ризику і прогнозування санітарно-епідемічної ситуації для прийняття управлінських
рішень і контролю за їх виконанням.
В Україні офіційно реєструється 55 нозологічних форм інфекційних хвороб,
щорічно за медичною допомогою з приводу яких звертаються від 8 до 10 млн. осіб. В
основному це обумовлено зростанням соціальних захворювань внаслідок значних
соціально-економічних проблем, недостатнього бюджетного фінансування галузі охорони
здоров’я.
В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище,
збільшення резистентності збудників інфекційних хвороб до лікарських препаратів та
дезінфекційних засобів, різноманітності природних зон та біоценозів території України,
що створюють сприятливі умови для довготривалого існування природно-вогнищевих
інфекцій, таких як туляремія, лептоспіроз, лістеріоз, гарячка КУ, кліщовий енцефаліт,
виявлення нових нозологічних форм, що раніше не зустрічались на території країни, –
вірусні геморагічні гарячки Кримська, Західного Нілу, Каліфорнійський енцефаліт,
підвищення міграції населення, зростання міжнародної торгівлі продуктами харчування, а
також стихійних лих і катастроф з’явились об’єктивні передумови для швидких змін
епідемічної ситуації на окремих територіях.
155
Погіршення соціальної, економічної та екологічної ситуації позначилось на рівні

медичної допомоги населенню, стані імунопрофілактики, в т.ч. і на рівні інфекційної
захворюваності.
Завдяки виваженій науково обґрунтованій системі організації державного
санітарно-епідеміологічного нагляду, унікальній фаховій підготовці санітарних лікарів,
епідеміологів, бактеріологів в Україні вдається утримувати епідемічну ситуацію на
відносно стабільному рівні.
Серед усіх інфекційних хвороб, що реєструються в країні, найбільший вплив на
стан здоров’я населення мали: грип та інші інфекційні хвороби дихальних шляхів, а також
вірусний гепатит, гострі кишкові захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, інфекції,
керовані засобами специфічної профілактики.
Захворюваність на інфекційні хвороби за 11 міс. 2013 р. в цілому зросла на 7,33%, у
тому числі серед дітей до 17 років – на 7,89%. Зареєстровано 7149 454 випадки
інфекційних хвороб (15 729,24 на 100 тис. населення), у тому числі 4648 369 серед дітей
(58 311,34 на 100 тис. дитячого населення).
Збільшилась захворюваність на черевний тиф, паратифи, інші сальмонельозні
інфекції, гострі кишкові інфекційні хвороби з встановленими і невстановленими
збудниками, дифтерію, менінгококову інфекцію, вірусний менінгіт, вірусні гострі
гепатити А, С, вірусні хронічні гепатити В,С.
У 2013 р. відмічається найбільший ріст захворюваності (у 2,1 разу) на гострий
вірусний гепатит А, 24,2% – вірусний менінгіт, 5,7% – гострий вірусний гепатит С, 10,3%
– гострі кишкові інфекції невстановленої етіології та 4,9% – встановленої етіології.
Щорічно в Україні реєструються спалахи захворювань на кишкові інфекції (рис. 5.1.1).
60
51
47 48
50 44 45 43 43
40 42
40 35 34
28
30
20
10
0
2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 5.1.1. Динаміка спалахів інфекційних хвороб у 2003–2013 рр.
У 2013 р. було зареєстровано 48 спалахів інфекційних хвороб, під час яких

постраждало 822 особи, у т. ч. 243 (29,6%) дитини. У 2012 р. на території України
зареєстровано 34 спалахи гострих кишкових інфекційних хвороб, під час яких
постраждало 673 особи, у тому числі 346 (51,4%) дітей (рис. 5.1.2).
За етіологічним фактором у 2013 р. 27 спалахів викликані сальмонелами (56,3%), 6
(12,5%) – ротавірусами, 12 (38,2%) – іншими збудниками.
156
2500
2000
1500
1000
500
0
2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Постраждало людей У тому числі дітей
Рис. 5.1.2. Кількість постраждалих під час спалахів

гострих кишкових інфекційних хвороб у 2002–2013 рр.
Результати епідеміологічного аналізу свідчать, що кількість спалахів в

організованих дитячих колективах та побуті є сталою протягом останніх років, однак
майже у 2,5 разу збільшилась кількість спалахів, які пов’язані з реалізацією харчових
продуктів у закладах ресторанного господарства (громадського харчування). Основними
причинами спалахів є порушення правил особистої гігієни та технології приготування їжі,
зберігання харчових продуктів без належного температурного режиму, вживання
неякісних продуктів харчування.
Гострі кишкові інфекції завдають значних економічних збитків, які пов’язані з
лікуванням хворих, їх реабілітацією, тимчасовою втратою працездатності, витратами на
проведення профілактичних та протиепідемічних заходів.
Спалахи реєструвались на 19 адміністративних територіях: м. Київ – вісім,
Миколаївська – п’ять, Волинська, Львівська, Черкаська – по чотири, Житомирська,
Чернівецька – по три, Івано-Франківська, Київська, Хмельницька, Херсонська, Одеська (м.
Іллічівськ) – по два, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Полтавська, Рівненська та
Сумська області – по одному спалаху.
За останні роки захворюваність населення на гострі кишкові інфекції, особливо
серед дітей, є найбільш поширеною. Зростає кількість випадків гострих кишкових
інфекцій з не встановленими збудником, джерелом інфікування та факторами передачі
інфекції. За 11 місяців показник захворюваності зріс на 10,3%. Вище середнього по
Україні показник захворюваності у м. Севастополі (170,0), Миколаївській (231,5),
Одеській (322,5), Запорізькій (138,8), Івано-Франківській (105,7) областях при середньому
по Україні 77,62 на 100 тис. населення.
Рівень захворюваності на ентерити, коліти, гастроентерити, харчові
токсикоінфекції, спричинені встановленими збудниками, становить 116,66 на 100 тис.
населення. Неблагополучна епідемічна ситуація спостерігається на більшості
адміністративних територій. Стабільно високі рівні захворюваності на ротавірусний
ентерит у АР Крим – 46,2, Запорізькій – 116,5, Дніпропетровській – 32,9, Одеській – 34,6,
Херсонській областях – 36,3 при середньому показнику по Україні 23,09 на 100 тис.
населення.
157
Щороку в Україні реєструються високі рівні захворюваності на інші

сальмонельозні інфекції, у тому числі серед дітей, – у АР Крим, Харківській,
Миколаївській, Хмельницькій, Черкаській областях, мм. Києві та Севастополі.
Показник захворюваності зріс на 7,8% та становить в цілому 21,1 на 100 тис.
населення.
За останні два роки відмічається значна поширеність шигельозів – 4,9 на 100
тис. населення, особливо серед дітей. Вищі рівні захворюваності реєстру.ться в АР
Крим – 12,1 на 100 тис. населення, Миколаївській області – 10,8, Одеській – 25,8,
Харківській – 18,0, Закарпатській – 8,5.
З метою своєчасного розслідування причин виникнення спалахів, адекватної
профілактики та лікування постраждалих осіб лабораторні підрозділи санепідзакладів
щорічно проводять понад 700 тис. досліджень проб харчових продуктів, питної води,
об’єктів довкілля за мікробіологічними показниками.
Харчовий ланцюг охоплює всі етапи сільськогосподарського і промислового
виробництва продовольчої сировини і харчових продуктів, а також їх зберігання,
пакування і маркування. У зв’язку з цим гарантування безпеки і якості харчових
продуктів є одним з основних завдань сучасного суспільства, від розв’язання якого
залежить здоров’я населення і збереження його генофонду. Тому особливе
занепокоєння викликає ситуація щодо забезпечення державного контролю та нагляду
за харчовими продуктами та харчуванням взагалі.
Актуальною залишається проблема захворюваності на кір. Так, тільки у
Рівненській області протягом року зареєстровано три спалахи в організованих
колективах, причинами яких стала велика кількість відмов від проведення
профілактичних щеплень та недостатня кількість вакцини.
Одним з найважливіших заходів у попередженні інфекційних захворювань,
керованих засобами специфічної імунопрофілактики, є профілактичні щеплення. Для
подальшого забезпечення та підтримання епідемічного благополуччя в країні щодо
інфекцій, керованих засобами специфічної імунопрофілактики, необхідно забезпечити
достатній обсяг охоплення профілактичними щепленнями, рекомендований ВООЗ та
закладений у Загальнодержавній програмі з імунопрофілактики, на рівні не менше
95,0%. Проте за 2013 р. виконання плану профілактичних щеплень серед дітей першого
року життя залишається недостатнім: частка охоплення профілактичними щеплення у
вказаній віковій групі становить проти туберкульозу – 79,5%, проти поліомієліту –
62,0%, проти дифтерії – 59,9%, Ніb-інфекції – 38,8%, кору, епідемічного паротиту та
краснухи – 39,0%, гепатиту В – 24,1% (рис. 5.1.3).
Останніми роками має місце зростання захворюваності на «керовані» інфекції,
епідемічний процес за якими ще на кінець 2010 р. перебував у стані спаду, що було
наслідком ефективної роботи з імунопрофілактики у минулі роки, коли завдяки
високим показникам охоплення населення щепленнями (97,0–99,0%) було досягнуто
достатній рівень популяційного імунітету, що дозволило протягом певного часу
стримувати ріст та розповсюдження інфекційних хвороб, керованих засобами
специфічної профілактики.
158
100
80 Кашлюк, дифтерія, правець
Туберкульоз
60
Поліомієліт
40 Гемофільна інфекція
Гепатит В
20
Кір, паротит, краснуха
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 5.1.3. Охоплення профілактичними щепленнями дітей першого року життя

в Україні у 2009–2013 рр. (%)
Останніми роками захворюваність на краснуху, епідемічний паротит, а також

кашлюк набуває нестабільного некерованого характеру, про що свідчить чергування
періодів підйому і спаду захворюваності, зменшення міжепідемічних періодів. Слід
звернути увагу, що на фоні нестабільності та наростання епідемічного процесу з коклюшу
та правцю спостерігається зниження захворюваності на дифтерію. З кожним роком
зменшуються обсяги виявлення бактеріоносіїв, як токсигенних, так і нетоксигенних
штамів дифтерії.
З початку епідемічного сезону (з 01.10.2012 р. по 19.05.2013 р.) було зареєстровано
6198 877 випадків захворювань на грип та ГРВІ серед населення України, рівень
захворюваності (13 594,6 на 100 тис. населення) на 11,0% перевищує показники за
аналогічний період минулого сезону (5 584 518 випадків; 12 247,2 на 100 тис. населення).
Найвища захворюваність відзначалась у м. Києві, Київській та Дніпропетровській
областях із перевищенням середнього показника по Україні на 56,9%; 30,6% та 17,7%
відповідно.
Питома вага дітей віком до 17 років, хворих на грип та ГРВІ (4061 551 випадків),
становила 65,5% від загальної кількості захворілих, за минулий епідсезон – 65,1%. У
структурі захворілих переважали діти віком 5–14 років (46%), активне спілкування яких
сприяє розповсюдженню інфекції у дитячих колективах.
За даний епідсезон перехворіло 13,6% населення України, дітей – 51,0%. Найвища
захворюваність на грип та ГРВІ мала місце серед населення м. Києва та Київської області
– близько 21,0%. Найменше ця патологія реєструвалась у Харківській області, де
перехворіло 5,5% населення.
Захворюваність на грип та ГРВІ мала двохвильовий характер з максимальними
підйомами на 48–49 тижні 2012 р. та 11–12 тижні 2013 р., без перевищення епідемічних
порогів. Лише у кількох регіонах (Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській
та Херсонській областях) було незначне перевищення епідпорогів у межах 1,1–16,0%.
Домінуючим етіологічним фактором в першу хвилю захворюваності були РС-
віруси та парагрипу, другу хвилю спричинили віруси грипу типу А та В.
Ситуація з грипу та ГРВІ в епідемічний сезон 2012–2013 рр. знаходилась на
середньорічному рівні для відповідної пори року.
159
В епідемічний сезон 2012–2013 рр. вакциновано проти грипу 230 981 особу, що на
57,35% менше, ніж минулого епідсезону. Незначна кількість проведених щеплень
забезпечує лише індивідуальний захист щеплених осіб, проте не забезпечує загальний
імунний прошарок. Імунізація проти грипу проводилась переважно за рахунок коштів
підприємств та місцевих бюджетів.
Аналіз епідемічної ситуації щодо грипу та ГРВІ проводився щотижнево.
Інформація надавалася до вільного доступу в інтернет–мережі, а також була розміщена
на сайті Державної санітарно-епідеміологічної служби України.
У сезон 2012–2013 рр. в Україні переважно циркулювали віруси грипу А
(H1N1), а саме штаму А (California/7/2009) рdm09-подібний вірус, а також вірусів
A(H3N2)/Victoria/361/2011-подібний вірус та B/Wisconsin/1/2010-like вірусу (Ямагата
лінії).
За період з 1995 по 2013 рр. в Україні зареєстровано 193 випадки захворювань на
туляремію, в т. ч. у поточному році три випадки, що на 50,0% менше показників минулого
року. Поодинокі випадки захворювання мали місце серед населення, яке проживає на
територіях з природними вогнищами туляремії, переважно серед осіб, які не були щеплені
проти цієї інфекції. У зв’язку з відсутністю вітчизняного виробництва туляремійної
вакцини, щеплення населення практично припинено, що веде до зменшення імунного
прошарку і створює реальну загрозу виникнення епідемічних ускладнень.
Виявлено один випадок захворювання на бруцельоз у Луганській області (така
сама захворюваність була і в 2012 р.).
Зареєстровано один випадок захворювання на хворобу Брілла у Херсонській
області (у 2012 р. випадки не реєструвалися).
Останніми роками залишається вкрай неблагополучною епізоотична ситуація
щодо сказу. Основними резервуарами сказу у дикій природі залишаються червоні лиси,
у населених пунктах – коти та собаки. Ризик захворювання людей на сказ ускладнюється
тим, що щорічно за медичною допомогою у зв’язку з нападами тварин звертається
значна кількість населення, з них більше 20 тис. щепляться проти сказу. За період з 1995
по 2013 рр. в Україні зареєстровано 41 випадок захворювання на сказ, в т. ч. три випадки
у поточному році (по одному випадку у Донецькій, Київській та Харківській областях), у
2012 р. випадки не реєструвалися. Захворюваність у 2011 р. склала 0,013 (6 випадків), у
2010 р. – 0,007 (3 випадки) і у 2009 р. – 0,004 на 100 тис. населення (1 випадок) при 0,004
на 100 тис. населення (2 випадки) у 2008 р., 0,015 (7 випадків) у 2007 році.
Зареєстровано 5 випадків вірусних геморагічних гарячок (0,011 на 100 тис. нас.) –
три у Полтавській області та по одному – у Закарпатській і Житомирській областях. У
2012 р. зареєстровано 33 випадки (0,072 на 100 тис. нас.), у т.ч. чотири випадки
захворювань на гарячку Західного Нілу (0,002 на 100 тис. нас.): три у Полтавській області
і один у Житомирській. У 2012 р. зареєстро вано 31 випадок (0,068 на 100 тис. нас.).
Зареєстровано 1 випадок захворювання на геморагічну гарячку з нирковим
синдромом (0,002 на 100 тис. нас.) – у Закарпатській області. У 2012 р. – 2 випадки
(0,004 на 100 тис. нас.).
Зареєстровано 1 випадок захворювання на Ку-гарячку (0,002 на 100 тис. нас.) – в
Одеській області. У 2012 р. – 4 випадки (0,009 на 100 тис. нас.).
160
Зареєстровано 17 випадків захворювання на плямисту (марсельську) гарячку (0,037

на 100 тис. нас.), у м. Севастополі – 5 (1,32 на 100 тис. нас.), в АР Крим – 12 (0,61 на 100
тис. нас.), у 2012 р. – 13 випадків (0,03 на 100 тис. нас.).
Захворюваність, як і раніше, реєструється лише в АР Крим та м. Севастополі.
Останніми роками спостерігається тенденція до зниження рівня захворюваності.
Зареєстровано 7 випадків захворювань на лістеріоз (0,015 на 100 тис. населення), 3
випадки у Харківській (0,11 на 100 тис. населення), 2 – у Донецькій (0,05 на 100 тис.
населення), по одному випадку у Закарпатській (0,08 на 100 тис. населення) та Івано-
Франківській (0,07 на 100 тис. населення) областях, у 2012 р. – 11 випадків (0,024 на 100
тис. населення).
Залишається актуальною проблема боротьби з зооантропонозними,
природньовогнищевими інфекціями та їх профілактики.
Нестійка епідемічна ситуація з лептоспірозу, відмічається активізація природних та
антропургічних вогнищ. Зареєстровано 348 випадків захворювань на лептоспіроз (0,76 на
100 тис. населення). У 2012 р. – 316 (0,69 на 100 тис. населення).
Основною з причин захворюваності на лептоспіроз є зменшення обсягів
проведення дератизаційних заходів. Через недостатнє виділення коштів практично
призупинено проведення весняної та осінньої суцільної дератизації на всій території
України.
Рівень захворюваності на хворобу Лайма склав 3,99 на 100 тис. населення (1814
випадків) і перевищує рівень 2012 р. на 15,91% (1565 випадків (3,43 на 100 тис.
населення).
Епідемічна та епізоотична ситуація із сибірки за останні роки залишається
нестійкою.
Прогноз щодо сибірки в Україні є несприятливим. На території країни
нараховується 13,5 тис. стаціонарно-неблагополучних пунктів, їх існування створює
потенційну загрозу епізоотичних та епідемічних ускладнень.
Рівень захворюваності на рикетсіози по країні у 2013 р. збільшився на три випадки
порівняно з 2012 р. та склав 0,04 на 100 тис. населення.
Щорічно виявляється 33 нозології паразитозів та реєструється до 250 тис. нових
випадків, але це не відображає істинної інвазованості. Імовірність виникнення спалахів
потребує посилення санепіднагляду за водними, харчовими, комунальними об’єктами.
Останнім часом особливу увагу привертають трансмісивні паразитарні хвороби –
малярія, дирофіляріоз, лейшманіоз.
Глобальною проблемою в світі, як і в попередні роки, залишаються кишкові
паразитози – гельмінтози і протозоози. На думку експертів ВООЗ, причини значної
поширеності ентеропаразитозів полягають у тому, що 25% населення світу не має доступу
до якісної епідемічно безпечної питної води, а 66% позбавлені нормальних санітарно-
гігієнічних зручностей.
Враховуючи, що «дегельмінтизація» вносить вагомий внесок у поліпшення здоров’я
населення, ВООЗ закликала усі країни, що реєструють геогельмінтози, знизити рівень
ураженості населення аскаридозом у найближчі 10 років на 80%. При ураженості населення
геогельмінтозами понад 15% повинно проводитись тотальне його лікування без попередніх
161
лабораторних досліджень протягом 3–5 років, з наступним контролем ефективності заходів,

що з 1992 р. майже не проводиться в країні через брак державних коштів.
ВООЗ проголосила боротьбу з малярією своєю пріоритетною задачею. З 1998 р.
успішно функціонує проект кабінету ВООЗ «Обратить малярию вспять». У рамках цього
проекту об’єднані зусилля ендемічних з малярії країн, низки організацій системи ООН,
агентств з міжнародного співробітництва багатьох країн, Всесвітнього і Регіональних
банків реконструкції і розвитку, неурядових організацій і приватного сектора. Стратегія
проекту ВООЗ «Обратить малярию вспять» ґрунтується на сучасних наукових
досягненнях багатьох країн, що реалізуються на території ендемічних з малярії країн.
Крім охоплених епідемією малярії країн, високий ризик повернення малярії існує і
в інших країнах Центральної Азії, Закавказзя, Чорноморських і Середземноморських
держав, що входять у Європейський регіон ВООЗ.
Регіональне бюро за підтримки штаб-квартири ВООЗ планує здійснити швидкий
перехід від стадії надання екстреної допомоги і гуманітарної підтримки країн, охоплених
епідемією, у фазу довгострокової постійної стратегії попередження повернення і
прискорення малярії на звільнених від неї територіях.
Ситуація з малярії в Україні у 2009–2013 рр. дещо змінювалася у бік зростання
захворювань, проте у 2013 р. зареєстровано їх збільшення на 14 випадків порівняно з
минулим роком. Завіз малярії в нашу країну відбувається щорічно і знаходиться на рівні
0,07–0,16 на 100 тис. населення. Групами ризику є пілоти, моряки, військовослужбовці,
трудові мігранти, біженці, нелегали, туристи, які повертаються в Україну з ендемічних з
малярії країн. Завіз малярії супроводжується епідеміологічними і клінічними наслідками.
У 2013 р. в Україну було завезено 80 випадків малярії у 22 адміністративні
території країни (в т.ч. 4 летальні випадки від тропічної малярії), проти 65 випадків у
2012 р. Найбільше випадків було зареєстровано у м. Києві, АР Крим, Харківській,
Житомирській, Запорізькій областях та ГУ ДСЕС на водному транспорті. Завіз малярії
супроводжується епідеміологічними і клінічними наслідками: летальність від тропічної
малярії останніми роками зросла у 3,8 разу, що пов’язано з пізнім зверненням хворих за
медичною допомогою та неналежним рівнем діагностики малярії і її лікуванням.
Епідемічним наслідком завозу малярії є поява трьох місцевих (вторинних від завізних)
випадків малярії – вівакс, які не реєструвалися в країні з 1990 року, а також збільшення
числа mixt-малярії на 13,1%, рецидивів – у 1,9 разу та випадку «шприцевої» малярії у
м. Севастополі у 2011 р. У 2012 р. в Україні було зареєстровано 57 випадків (0,13 на 100
тис. населення, у 2011 р. – 71 випадок (0,16 на 100 тис. населення), у 2010 р. – 51 випадок
(0,11 на 100 тис. населення).
Проблемою є зростання дирофіляріозу місцевого характеру, який реєструється
майже в усіх регіонах країни. У 2013 р. в Україні зареєстровано 214 випадків
дирофіляріозу. З 1997 р. захворюваність людей на дирофіляріоз зросла у 59 разів. Це
потребує спільних зусиль зацікавлених міністерств, відомств, передусім ветслужби, у
боротьбі та профілактиці цієї інвазії.
Викликає занепокоєння щодо паразитарних хвороб в Україні відсутність вітчизняних
протималярійних, імунодіагностичних препаратів та дезінсектантів, незадовільне
забезпечення країни протипаразитарними імпортними препаратами, а також сприятливі
162
клімато-географічні, екологічні, біологічні умови для циркуляції збудників паразитозів на

території України, припинення масової дегельмінтизації населення з 1992 року.
Таким чином, для успішного вирішення проблеми комплексної охорони і
оздоровлення навколишнього середовища від збудників паразитозів, підвищення
ефективності заходів щодо профілактики паразитарних хвороб і боротьби з ними,
передусім в частині швидкого реагування на появу «нових» особливо небезпечних
паразитозів, необхідно й надалі проводити динамічний паразитологічний моніторинг за
епідемічно важливими об’єктами довкілля.
Враховуючи той факт, що в світі зберігається неблагополучна епідемічна ситуація з
цілого ряду особливо небезпечних хвороб, таких як холера, чума, контагіозні вірусні
геморагічні лихоманки, малярія, грип, викликаний новими підтипами вірусу, тощо, а
також завдяки значним міграційним процесам серед населення та збільшенню
вантажопотоків товарів, харчових продуктів, тварин існує загроза завозу та
розповсюдження вищезазначених захворювань на території країни.
5.2. Забезпечення якості води
В Україні склалася ситуація, коли практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і

підземні, води за рівнем забруднення не відповідають вимогам санітарного законодавства
на джерела водопостачання. Наявні очисні споруди, технології очистки та знезараження
питної води не спроможні очистити її до рівня показників безпеки.
Питне водопостачання України майже на 80% забезпечується з поверхневих
джерел. Екологічний стан поверхневих водних об’єктів і якість води в них є
вирішальними чинниками санітарного та епідемічного благополуччя населення. Водночас
більшість басейнів річок, згідно з гігієнічною класифікацією водних об’єктів, за ступенем
забруднення можна віднести до забруднених та дуже забруднених.
Моніторинг якості води поверхневих водойм свідчить про те, що їх екологічний
стан практично не покращується. У середньому по країні відмічається тенденція до
погіршення стану водойм І-го категорії за мікробіологічними показниками (рис. 5.2.1).
19,3 18,6
20,0 18,0 18,4 17,9 18,0
18,0 16,2 16,0 16,3
14,9
16,0 14,4 14,0 13,8
14,0 11,9
12,0
10,0
8,0
6,0
4,0
2,0
0,0
2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Санітарно-хімічні Санітарно-бактеріологічні
Рис. 5.2.1. Питома вага досліджених проб води з водойм І категорії,

які не відповідали санітарним нормам у 2007–2013 рр. (%)
163
Основні забруднювачі поверхневих водойм – перевантажені каналізаційні очисні

споруди та мережі, які перебувають у незадовільному технічному стані та потребують
проведення капітальних ремонтів та реконструкції.
Водночас, внаслідок недостатнього фінансування, будівництво та реконструкція
більшості об’єктів водопостачання та каналізування, запланованих державними та
місцевими програмами розвитку водного господарства, охорони водних ресурсів та
підвищення якості питної води, практично не проводиться.
З водойм ІІ-ої категорії було відібрано та досліджено 10 955 проб за санітарно-
хімічними та 15 497 проб за мікробіологічними показниками. Питома вага досліджених
проб води, які не відповідали санітарним нормам за санітарно-хімічними показниками,
становить 23%, за мікробіологічними – 19,3%.
Основними джерелами, які формують стабільно високі рівні забруднення
водоймищ, особливо рік Дністер і Дунай, залишились організовані скиди стічних вод та
дощові води за межами Одеської області.
Понад 90% забруднених стоків дають водоканали міст області та промислові
підприємства гірничо-видобувного та металургійного комплексів м. Дніпропетровська,
Дніпродзержинська, Нікополя, Кривбасу та Західного Донбасу. Залишається гострою
проблема скиду у водойми високомінералізованих шахтних та кар’єрних вод Кривбасу та
Західного Донбасу (Дніпропетровська, Миколаївська та Херсонська області).
Під наглядом держсанепідслужби України у 2013 році знаходилось 18455 (у 2012 р.
– 18 771) джерел централізованого водопостачання населення: 1569 комунальних (у
2012 р. – 1646), 4818 відомчих водопроводи (у 2012 р. – 4919), 7447 сільських
водопроводів (у 2012 р. – 7579), і 162 642 джерела децентралізованого водопостачання (у
2012 р. – 170 243).
Протягом останніх років близько 3,9% водопроводів не відповідають санітарним
нормам. Питома вага нестандартних проб питної води, відібраних з джерел
централізованого водопостачання, за санітарно-хімічними та бактеріологічними
показниками за останні роки становить 13,9% та близько 3,8% відповідно.
Найбільша кількість нестандартних проб питної води з централізованих систем
водопостачання реєструється, як і раніше, на сільських водопроводах, найменша – на
комунальних (рис. 5.2.2).
За санітарно-хімічними показниками За санітарно-бактеріологічними показниками

20 7
6
15
5
Комунальні
4
10
Відомчі 3
5 Сільські 2
1
0 0
2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 5.2.2. Питома вага досліджених проб питної води,

що не відповідають вимогам держстандарту у 2007–2013 рр. (%)
164
Слід зазначити, що органи державної виконавчої влади та місцевого

самоврядування, керівники підприємств і господарств не приділяють належної уваги
забезпеченню населення якісною питною водою, що є порушенням статті 18 Закону
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ст. 7
Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».
Особливе занепокоєння викликає стан водопостачання сільського населення – 469
сільських водопроводів (6,3%) не відповідають санітарним нормам і правилам (у 2012 р. –
556 (7,3%) з 7447 (у 2012 р. – 7579).
Водночас централізованим водопостачанням забезпечено лише четверту частину
сіл України. Решта сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних
свердловин, які переважно знаходяться у незадовільному санітарно-технічному стані.
Під наглядом держсанепідслужби України у 2013 р. знаходилось 162 642 джерела
нецентралізованого водопостачання (у 2012 р. – 170 243), з них 158 146 шахтних колодязів
(у 2012 р. – 165 653), 3193 артезіанські свердловини (у 2012 р. – 3383), 1139 каптажів (у
2012 р. – 1207).
У 2013 р. питома вага досліджених проб питної води з джерел нецентралізованого
водопостачання, які не відповідали санітарним вимогам, становила 30,4% за санітарно-
хімічними (вище рівня показника 2012 р. – 29,3%) та 16,7% за бактеріологічними (вище
рівня 2012 р. – 16,2%) показниками (рис. 5.2.3).
40 34,2 32,0
30,8 28,4 29,3 30,4
28,6
30
22,3
19,6 18,7
20
16,8 16,4 16,2 16,7
10
0
2007 2006 2009 2010 2011 2012 2013
Санітарно-хімічні Санітарно-бактеріологічні
Рис. 5.2.3. Питома вага досліджених проб питної води з джерел нецентралізованого
водопостачання, які не відповідали санітарним нормам за санітарно-хімічними
та бактеріологічними показниками у 2007–2013 рр. (%)
Відмічається зростання нітратного забруднення ґрунтових вод внаслідок

ненормованого використання в колективних господарствах та у приватному секторі
мінеральних та, особливо, органічних добрив. Слід зауважити, що ефективних методів
видалення нітратів з води в умовах децентралізованого водопостачання практично не
існує. Забруднення води наднормативними концентраціями нітратів призводить до
виникнення захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження
загальної резистентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної
захворюваності, у тому числі інфекційними та онкологічними хворобами.
Таке становище негативно впливає на якість питної води, призводить до зростання
як інфекційної, так і неінфекційної захворюваності населення.
165
У 2012–2013 рр. не зареєстровано спалахів, пов’язаних з вживанням недоброякісної

питної води.
За порушення вимог санітарного законодавства з питання забезпечення населення
країни якісною питною водою держсанепідслужбою у 2013 р. притягнуто до
адміністративної відповідальності 960 посадових осіб проти 2814 у 2012 р.; у слідчі
органи направлено 5 справ, за однією (20%) з них прийнято рішення щодо притягнення до
відповідальності (у 2012 р. – 50 і 30 (60%) справ відповідно); для розгляду на
адмінкомісіях було передано одну справу (у 2012 р. – 28); винесено 500 постанов про
припинення експлуатації об’єктів, з них на постійно – 30 (6%) (у 2012 р. – 5857 і 1538
(26,3%) відповідно); в частині охорони поверхневих водойм накладено 267 штрафів проти
812 у 2012 р.; у слідчі органи передано одну справу (проти 16 у 2012 р.) і прийнято
рішення щодо притягнення до відповідальності (проти 8 (50%) у 2012 р.); для розгляду на
адмінкомісіях не передавалися справи проти 88 у 2012 р.; винесено 62 постанови про
припинення експлуатації об’єктів, але не на постійно (у 2012 р. – 314 і 78 (24,8%)
відповідно).
5.3. Характеристика якості повітря та у сфері поводження з відходами
Надмірна концентрація промислових об’єктів та автотранспорту на території

України призвела до надзвичайного антропогенного навантаження на довкілля. Тому,
незважаючи на тенденцію останніх 10 років щодо зниження обсягів промислових викидів
в атмосферне повітря, проблема його санітарної охорони не втратила своєї актуальності.
Головними причинами, що обумовлюють незадовільний, а найчастіше – і
небезпечний стан атмосферного повітря населених пунктів, є: недотримання
підприємствами технологічного режиму експлуатації пилогазоочисного устаткування;
невиконання у встановлені терміни заходів щодо зниження обсягів викидів до
нормативного рівня; низькі темпи впровадження сучасних технологій очищення викидів;
відсутність санітарно-захисних зон між промисловими та житловими районами.
Високий рівень забруднення атмосферного повітря формується, головним чином,
за рахунок викиду шкідливих речовин підприємств коксохімічної, металургійної та
хімічної промисловості. Сюди ж належить і автотранспорт, який останнім часом за своїм
загальним викидом розглядається як одне з найбільш потужних джерел канцерогенних
речовин.
Найбільш несприятливому впливу шкідливих факторів підлягає населення, яке
мешкає в межах санітарно-захисних зон промислових підприємств, що є порушенням вимог
«Державних санітарних правил планування та забудови населених місць» ДСП 173-96.
У міських поселеннях 5,4% проб (26 247 із 483 949) атмосферного повітря містять
забруднюючі речовини у концентраціях, що перевищують гранично допустимі (проти
5,8% у 2012 р.), у сільських поселеннях – 0,6% (проти 1,1% у 2012 р.) (рис. 5.3.1).
Слід зазначити, що поряд з деяким зниженням обсягів промислових викидів в
атмосферне повітря, у зв’язку з постійним зростанням кількості одиниць автотранспорту,
відмічається значне зростання внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного
повітря, особливо великих міст України.
166
2,7
2013 6,6
5,4
5,5 Атмосферного
2012 10,2 повітря на окис
5,8
7,5 вуглецю
2011 11,2
5,6
2010 11,2 повітря на пил
6,7
9,1
2009 12,1
9,3
2008 13,6 повітря (сумарний
7,9 показник
10,4
2007 14,6 забруднення)
8,4
2 6 10 14
Рис. 5.3.1. Питома вага досліджень атмосферного повітря міських поселень,

що перевищують ГДК, у 2007–2013 рр. (%)
За порушення вимог санітарного законодавства щодо атмосферного повітря у

2013 р. на відповідальних посадових осіб було накладено 437 штрафів (у 2012 р. – 847), у
слідчі органи направлено 4 справи (у 2012 р. – 15), за 3 з них прийняті рішення щодо
притягнення до відповідальності (у 2012 р. – 2); для розгляду на адмінкомісіях було
передано 5 справ (у 2012 р. – 22), винесено 24 постанови про припинення експлуатації
об’єктів (у 2012 р. – 129), з них на постійно – 6 (у 2012 р. – 38).
Одним із найвагоміших джерел забруднення довкілля, у тому числі водних
об’єктів, є ґрунт. Токсичні речовини, в т.ч. пестициди, мігрують з ґрунту у навколишнє
середовище.
Лабораторіями Держсанепідслужби здійснюється моніторинг стану ґрунтів на
територіях їх можливого негативного впливу на здоров’я населення. У 2013 р. досліджено
на санітарно-хімічні показники 22 098 проб, з них не відповідали санітарним нормам 1186
(5,4% проти 3,5% у 2012 р.), у тому числі на солі важких металів – 9523 проби, з яких
7,7% (737) не відповідали санітарним нормам (у 2012 р. – 6,5%); пестициди – 2143 проби
ґрунту, з яких 0,8% (18) не відповідали санітарним нормам (1,45% у 2012 р.). Також ґрунт
було досліджено на бактеріологічні показники – 13480 проб, на гельмінти – 58 578 проб, з
них не відповідали нормам 4,8% (645) і 2,6% (1543) відповідно (у 2012 р. – 4,9% і 2,7%).
Держсанепіднаглядом і лабораторним контролем було охоплено території
вирощування сільськогосподарської продукції, території в місцях застосування
пестицидів, ґрунт в зоні житлових масивів, дитячих майданчиків та закладів.
У 2013 р. в місцях зберігання токсичних відходів на території підприємств
досліджено 3018 проб ґрунту за хімічними показниками, з них не відповідали гігієнічним
нормам 2,1%; поза територією підприємств у місцях їх складування або захоронення
(полігони, звалища, кар’єри) – 2209, з них не відповідало нормативам 6,4%; у житловій
зоні – 6241, з них не відповідали нормам 5,3%.
Всього зареєстровано 1351 місце знешкодження та захоронення господарсько-
побутових і промислових відходів ІІІ–ІV класу небезпеки у містах і селищах міського
типу, з них 57,1% (772) не відповідають санітарним вимогам (на рівні показників
минулого року – 59,5%).
167
Попри незначне поступове зниження забрудненості ґрунтів наднормативними

кількостями забруднювачів гострота проблеми не знижується.
Характеризуючи стан водних об’єктів, слід зазначити, що кількість досліджень на
пестициди, які виконуються у постійних створах, залишається дуже низькою. Із загальної
кількості створів 2614 (2012 р. – 2724) відібрано на пестициди 1706 проб води, і хоч це
дещо менше, ніж у 2011 р. (4558), але все ж не набагато перевищує – 11 замірів.
Найбільш суттєвим залишається питання поводження з непридатними до
використання пестицидами, яких накопичено на території України понад 20 тис. тонн. Ця
категорія токсичних речовин забруднює навколишнє середовище, проникає в питну воду,
сировину тваринного і рослинного походження, продукти харчування і завдає істотної
шкоди здоров’ю людини. В Україні відсутні необхідні потужності для їх утилізації.
Найбільш поширеним методом боротьби з ними є контейнеризація, однак це міра
тимчасова і надалі, можливо, вкрай небезпечна, тому що в контейнерах зберігаються різні
за хімічним складом і класом небезпеки невідомі пестициди, а науково обґрунтовані дані
щодо їх спільного зберігання наразі відсутні. Методи знешкодження та утилізації, які
зараз використовуються в Кіровограді, Сумській області, частково в Харкові, не можуть
задовольнити потреби через низьку їх продуктивність, складнощі технологічного процесу
і собівартість однієї тонни утилізованого продукту.
За виявлені порушення вимог санітарного законодавства у сфері поводження з
відходами та санітарної охорони ґрунту у 2013 р. на посадових осіб було накладено 2283
штрафи проти 7317 у 2012 р., до слідчих органів передано 7 справ проти 69 у 2012 р., за
3-ма (43%) з них прийняті рішення щодо притягнення винних до відповідальності (у 2012
р. – 37 (83,1%); на розгляд адмінкомісій було передано 155 справ проти 1609 у 2012 р.,
винесено 55 постанов головних державних лікарів про призупинення експлуатації
об’єктів, з них на постійно – 34 (61,8%), а в 2012 р. – 540 і 233 (43,1%) відповідно.
5.4. Якість та безпека продуктів харчування
Різке погіршення екологічної ситуації практично в усіх регіонах світу, пов’язане з

антропогенною діяльністю людини, вплинуло на якісний склад їжі. З харчовими
продуктами в організм людини надходить значна частина хімічних і біологічних речовин.
Вони потрапляють і накопичуються в харчових продуктах, як за біологічним, так і за
харчовим ланцюгом. Харчовий ланцюг охоплює всі етапи сільськогосподарського і
промислового виробництва продовольчої сировини і харчових продуктів, а також їх
зберігання, пакування і маркування. У зв’язку з цим гарантування безпеки і якості
харчових продуктів є одним з основних завдань сучасного суспільства, від розв’язання
якого залежить здоров’я населення і збереження його генофонду.
У період реформування державної системи санітарного і ветеринарного та
фітосанітарного контролю пріоритетними завданнями державного санепіднагляду щодо
безпечності харчових продуктів на сучасному етапі є належне виконання законодавства,
впровадження науково обґрунтованої інформації в практичну діяльність, удосконалення
матеріально-технічної бази лабораторій, підвищення рівня проведення санітарно-освітньої
роботи та здійснення інформування населення про ризики.
168
У 2013 р. функціонувало 171,9 тис. харчових об’єктів. Щорічно обстежувалось

близько 98% харчових об’єктів. У 2013 р. було обстежено 13,2% об’єктів.
Більшість спалахів гострих кишкових інфекцій пов’язані з вживанням
недоброякісних продуктів харчування та готових страв, виготовлених як у домашніх
умовах, так і на харчоблоках в організованих колективах. Основними причинами спалахів
є залучення до приготування страв випадкових осіб, які не обізнані з елементарними
правилами особистої гігієни, а також порушення технології приготування їжі, зберігання
харчових продуктів в антисанітарних умовах, без належного температурного режиму.
Факторами передачі інфекції найчастіше стають готові страви, кондитерські вироби, які
готуються наперед, що призводить до накопичення збудників інфекційних хвороб у
продуктах. При виникненні спалахів призупинялась експлуатація об’єктів.
Якість харчової продукції за мікробіологічними та санітарно-хімічними
показниками останніми роками залишається стабільною. За статистичними даними,
протягом 2013 р. частка проб, що не відповідають нормативам (табл. 5.4.1) за
мікробіологічними показниками, становила 2,5% (у 2012 р. – 2,9%, у 2011 р. – 3,2%, у
2010 р. – 3,2%, у 2009 р. – 3,3%, у 2008 – 3,4%), за санітарно-хімічними показниками – 1%
(у 2012 р. – 1,0%, у 2011 р. – 1,3%, у 2010 р. – 1,4%, у 2009 р. – 1,5%, у 2008 р. – 1,5%).
Кількість проб харчових продуктів та продовольчої сировини,
що не відповідали нормативам за мікробіологічними показниками, у 2007–2013 рр.
Рік
Показник
2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Всього проб 661 726 647 697 633 082 675731 683132 481839 463880
Не відповідали
22 146 21 854 20 992 22256 21662 13986 11520
нормативам
Питома вага
проб, які не
3,3 3,4 3,3 3,3 3,2 2,9 2,5
відповідали
нормативам
Лабораторний контроль на вміст нітратів проводять лабораторії

Держсанепідслужби в усіх областях. Частка продукції, яка не відповідає гігієнічним
нормативам, становить 1,6%, що нижче рівнів 2012–2011 років (2,4–2,3%).
У 2013 р. перевищень гігієнічного нормативу на вміст афлатоксину В1 не виявлено
в жодній області із 10 343 досліджених проб (у 2012 р. – 0,4%, у 2011 р. – 0,015%); на
вміст патуліну – не виявлено в жодній області (у 2012 р. – не виявлено, у 2011 р. – 0,07%).
Лабораторний контроль на вміст афлатоксину В1 та патуліну проводиться в усіх областях,
крім Чернівецької, не проводиться на повітряному транспорті.
Лабораторний контроль на вміст нітрозамінів у продовольчій сировині та харчових
продуктах проводять лише в 11 областях (АР Крим, Волинській, Дніпропетровській,
Донецькій, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській,
м. Севастополь). Останніми роками не вивлялося перевищень гігієнічного нормативу
нітрозамінів.
169
Державною санепідслужбою України проводиться постійна робота щодо виявлення

та вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції. За останні роки (2005–2013 рр.)
було заборонено та вилучено з реалізації 27 018,5 тонн такої продукції, з них у 2013 р. –
1305,0 тонн.
За порушення санітарного законодавства на харчових об’єктах у 2013 р. всього в
Україні було накладено 8157 штрафів на посадових осіб, призупинено роботу 529
об’єктів, до слідчих органів надіслано 19 справ, передано для розгляду на адмінкомісіях 5
справ, у тому числі на підприємствах харчової промисловості – накладено 972 штрафи на
посадових осіб, призупинено роботу 59 об’єктів, до слідчих органів надіслано 3 справи; на
об’єктах ресторанного господарства (громадського харчування) – накладено 2997 штрафів
на посадових осіб, призупинено роботу 253 об’єктів, до слідчих органів надіслано 11
справ, передано для розгляду на адмінкомісіях 1 справу; на об’єктах торгівлі – накладено
4188 штрафів на посадових осіб, призупинено роботу 217 об’єктів, до слідчих органів
надіслано 5 справ, передано для розгляду на адмінкомісіях 4 справи.
5.5. Характеристика умов праці
Здоров’я працюючого населення є однією з пріоритетних проблем в розвинутих

країнах світу. Професійне здоров’я є найважливішою складовою трудового потенціалу,
воно значною мірою визначає подальший економічний та соціальний розвиток будь-якого
суспільства і розглядається як неодмінна умова, що безпосередньо впливає на виробничий
процес і якість продукції.
У 2013 р. державний санітарно-епідеміологічний нагляд за умовами праці
здійснювався на 71 060 об’єктах промислового, сільськогосподарського та іншого
призначення із загальною кількістю працівників 5885 411, у тому числі 2024 920 жінок. Із
загальної кількості підприємств 24,4% належать до третьої групи підприємств, що не
відповідають санітарно-гігієнічним нормам, проти 22% у 2012 р. У 2013 р. кількість
працюючих жінок становила 34,4% від загальної кількості працівників (проти 34,5% у
2012 р.).
Порівняно з минулим роком відбулося зменшення кількості об’єктів за рахунок
об’єктів державної форми власності із зменшенням кількості працівників, у т.ч.
працюючих жінок.
Загалом в Україні тільки 31,1% об’єктів відповідають вимогам санітарного
законодавства (проти 32% у 2012 р.).
Використання морально та технічно застарілого обладнання, небажання власників
вкладати кошти в сучасні технології та створювати безпечні умови праці, через
відсутність на підприємствах достатнього соціального пакету, через небажання хворих
звертатись до лікарів на ранніх стадіях розвитку патології, недосконалість медичної
допомоги працюючому населенню та інші об’єктивні і суб’єктивні фактори значною
мірою впливають на показники професійної захворюваності, найчастіше у бік їх
зменшення, що призводить до заниження фактичного рівня професійної патології.
За даними Держкомстату України, кількість працівників, що працюють в основних
галузях економіки в умовах, які не відповідають санітарним нормам, складає 25% від
170
облікової кількості штатних працівників; кожен четвертий працює в умовах дії шкідливих
виробничих факторів, рівні яких перевищують гранично допустимі. Незадовільними
залишаються умови праці на підприємствах вугільної промисловості, будівельної галузі,
об’єктах сільського господарства.
Встановлено, що в більшості випадків на робочих місцях рівні шкідливих факторів
значно перевищували допустимі, у тому числі в 31% випадків – у від 10 до 100 разів, у 7%
– у понад 100 разів.
Обставинами та причинами, що сприяють розвитку професійної патології у
працівників, є: недосконалість технологій, машин, механізмів та інструментів (50–60%),
неефективність або відсутність засобів індивідуального захисту (19–22%), недосконалість
робочих місць (2,9–3,1%), відсутність та несправність санітарно-технічних установок і
обладнання (3,8–4,2%), недотримання фізіологічно раціональних режимів роботи,
відсутність фізіотерапевтичних профілактичних заходів, допуск до роботи осіб із
протипоказаннями, підвищена чутливість і алергізація до шкідливих факторів,
несвоєчасне виявлення та пізня діагностика профзахворювань.
У 2013 р. лабораторним контролем було охоплено 57,8% (43,1% у 2012 р.) об’єктів,
проведено 296 607 досліджень шкідливих факторів у повітрі робочої зони (у 2012 р. –
617 347), з них у 10,4% (12% – 2012 р) виявлено перевищення ГДК.
Залишається низькою кількість лабораторно обстежених робочих місць – 2,0%
(2012 р. – 4,6%).
Питома вага об’єктів, на яких виявлені перевищення ГДК та ГДР шкідливих
факторів виробничого середовища, складає 12% (у 2012 р. – 17%) від обстежених
лабораторно.
У 2013 р. на порушників санітарного законодавства на промислових підприємствах
було накладено 3755 штрафів (у 2012 р. – 13 114), 6 справ передано у слідчі органи (у
2012 р. – 61), з них за 1 (16,7%) прийнято рішення щодо притягнення до відповідальності
проти 24 (39,3%) у 2012 р., для розгляду на адмінкомісіях передано 0 справ проти 7 справ
у 2012 р., винесено 221 постанову про припинення експлуатації об’єктів, цехів, дільниць
(у 2012 р. – 2487), з них на постійно – 22 (10%; у 2012 р. – 12,9%). За пропозицією
санепідслужби було відсторонено від роботи 3565 осіб (у 2012 р. – 20 758).
5.6. Характеристика навчальних і оздоровчих закладів для дітей
Незважаючи на складні соціально-економічні умови, система охорони здоров’я

України зберегла у стратегії розвитку спрямованість щодо здорового способу життя,
продовжуючи оновлення та інтеграцію у європейський і світовий простір. Цілеспрямовано
і послідовно формується державна політика здорового способу життя, що знайшло
відображення у Концепції розвитку охорони здоров’я населення України. Однією з цілей
кінцевої мети реалізації Концепції є збереження та зміцнення здоров’я населення,
подовження періоду активного довголіття і тривалості життя людей. Серед найбільш
важливих державних заходів з реалізації Державної політики у сфері охорони здоров’я є
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, спрямування охорони
здоров’я на посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним
захворюванням.
171
Важливими факторами, які впливають на здоров’я школярів, є умови організація

навчання, виховання, проживання, оздоровлення, відповідність програмних вимог і
методів навчання індивідуальним особливостям дітей, адекватність їх харчування.
Під наглядом Держсанепідслужби у 2013 р. знаходилось 82 420 (2012 р. – 84 883,
2011 р. – 85 776) навчальних і оздоровчих закладів, у т.ч. 13 611 (2012 р. – 13 445, 2011 р.
– 13 353) дошкільних навчальних заклади, 18 720 (2012 р. – 19 033, 2011 р. – 19 238)
загальноосвітніх, 954 (2012 р. – 989, 2011 р. – 1007) інтернатного типу, 18 450 (2012 р. –
17 653, 2011 р. – 17 628) закладів оздоровлення та відпочинку для дітей, 6086 (2012 р. –
6535, 2011 р. – 6897) позашкільних, 17 720 (2012 р. – 18 207, 2011 р. – 18 328) їдалень
шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТНЗ, УВК, ВНЗ І–І ст. акредитації.
Не підключені до централізованих та локальних мереж водопостачання 407 (3%)
дошкільних навчальних закладів та 1651 (8,8%) будівля школи. У зв’язку з відсутністю
джерел централізованого або локального водопостачання у населених пунктах,
невідповідністю води з локальних джерел нормативам, працюють на привозній воді 295
(2,1%) дошкільних та 431 (2,3%) загальноосвітній навчальний заклад (у минулому році
цей показник становив 259–1,9% та 370–1,9% відповідно). У рамках моніторингу якості
питної води, яка надходить до навчальних закладів, фахівцями лабораторій
держсанепідслужби досліджено 58 439 проб води за бактеріологічними показниками та
45 985 проб за санітарно-хімічними показниками. Питома вага нестандартних проб за
бактеріологічними показниками у 2013 р. склала 6,2%, за санітарно-хімічними – 9,2%, що
гірше, ніж у минулому році, за бактеріологічними та санітарно-хімічними показниками
(3,8% та 7,1%, відповідно).
Особливо гостро стоїть проблема каналізування закладів. У зв`язку з виходом з
ладу систем каналізування або відсутністю каналізації у населених пунктах сільської
місцевості у навчальних закладах це питання вирішується шляхом каналізування на
вигріб, що призводить до збільшення кількості таких закладів. У 2012 р. працювало
каналізованих на вигріб 5146 – 33% (2012 р. – 34,5%) дошкільних та 8270 – 44% (2012 р. –
43,3%) загальноосвітніх навчальних закладів; не каналізовані взагалі 116 – 0,8% (2012 р. –
0,9%) дошкільних та 823 – 4,4% (2012 р. – 9,6%) загальноосвітніх закладів.
Попри активне впровадження регіональних програм, спільну роботу з
управліннями освіти і науки та керівниками закладів, має місце негативна динаміка щодо
охоплення школярів гарячим харчуванням у зв`язку з погіршенням соціально-
економічних умов в країні. Охоплення гарячим харчуванням учнів 1–4 класів загалом
становить 95,4%, учнів 5–8 класів – 64%, учнів 9–11 класів – 52%.
Здійснюється державний санітарно-епідеміологічний нагляд за 17 720
харчоблоками шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТНЗ, УВК, ВНЗ І-ІІ ст. акредитації, у т.ч. 16481
харчоблоком, 870 буфетами, 612 роздавальними загальноосвітніх навчальних закладів. Не
мають власних харчоблоків (буфетів, роздавальних) 2126 – 11,4% (2012 р. 2292 – 12%)
загальноосвітніх навчальних закладів. Організація харчування у них здійснюється або на
базі орендованих харчоблоків, або заміщується буфетною продукцією.
Посилено державний санітарно-епідеміологічний нагляд за якістю продуктів
харчування в навчальних і оздоровчих закладах. Збільшилась кількість лабораторних
досліджень готових страв; питома вага проб з відхиленням змінилася по калорійності – з 5,5%
172
до 5,2%, показники відхилень бактеріального забруднення страв – з 1,8% до 2,4%, показники

відхилень при проведенні штучної «С» вітамінізації – з 3,4% до 4,4%; відмічається
збільшення показників відхилень позитивних змивів на умовно-патогенну мікрофлору з
обладнання, інвентарю, рук та санітарного одягу кухарів закладів з 2,7% до 3,5%.
Протягом оздоровчого сезону 2013 р. під наглядом держсанепідслужби знаходилось
18 273 заклади оздоровлення/відпочинку, у тому числі: 768 заміських таборів, 16 518 міських
таборів, 798 таборів праці та відпочинку та 189 спортивно-оздоровчих таборів. Крім того
функціонували 174 дитячі санаторії, з них працюють цілий рік – 153.
Протягом оздоровчої кампанії працівниками держсанепідслужби спільно з
представниками адміністрацій, профспілкових комітетів підприємств-власників та органів
місцевого самоврядування, відділів освіти було обстежено 14 370 закладів оздоровлення
та відпочинку, порушення санітарного законодавства встановлені у 3 (0,02%) закладах
(2012 р. – 1,1%).
Не мають централізованого або локального водопостачання (працюють на
привізній воді) 288 (1,6%) закладів оздоровлення/відпочинку, у т.ч. 18 заміських закладів.
За даними держсанепідслужби, протягом оздоровчого сезону проведено 24 895
досліджень проб питної води за бактеріологічними та 18 745 за санітарно-хімічними
показниками, з них показник відхилень за хімічними показниками склав 4,4% (у 2012 р. –
5,7%), за бактеріологічними – 7,6% (у 2012 р. – 3,1%).
В Україні влітку 2013 р. працював 451 дитячий заклад оздоровлення/відпочинку з
пляжами, у т.ч. морськими – 282 (62,5%), що менше, ніж у 2012 р. (477). Протягом
оздоровчого сезону досліджено 1911 проб води відкритих водойм за бактеріологічними
показниками, відхилення становили 2,7% (у 2012 р. – 2,6%).
Не мають централізованого або локального каналізування (каналізовані на вигріб)
7894 (43,2%) заклади, у т.ч. 291 (37,9%) заміський; показник дещо зменшився порівняно з
минулим роком (38,2%). Мають системи опалення 16 274 (89%) заклади (2012 р. – 86,8%).
Протягом оздоровчого сезону без дозволу держсанепідслужби було відкрито 13 закладів
оздоровлення та відпочинку для дітей, це менше, ніж у 2012 р. (51).
За даними лабораторних досліджень, загалом по країні в оздоровчу кампанію
2013 р. відхилення за калорійністю від меню-розкладів зареєстровано у 4,1% (2012 р. –
3,9%) проб. Відхилення при проведенні штучної «С»-вітамінізації становили 2,9% (у
2012 р. – 3%). Бактеріологічне забруднення встановлено у 1,9% (2012 р. – 1,2%)
досліджених проб готових страв. Питома вага позитивних змивів на умовно-патогенну
мікрофлору з обладнання, інвентарю, рук та санітарного одягу кухарів закладів
оздоровлення/відпочинку становила 3,9% (2012 р. – 2,7%).
Спеціалістами держсанепідслужби до посадових осіб було застосовано 18976
штрафних санкцій проти 24 394 у 2012 р., головними державними санітарними лікарями
адміністративних територій було винесено 619 постанов про припинення експлуатації
об`єктів (у 2012 р. – 4519), з них на постійно – 22 (3,6%) (у 2012 р. – 97 (2,1%); передано у
слідчі органи 10 справ проти 32 у 2012 р., з яких за 4 (40%) були прийняті рішення щодо
притягнення до відповідальності винних осіб (у 2012 р. – 13 (37,5%). На 235 об`єктах було
обмежено асортимент продукції, що вироблялася (у 2012 р. – 792), тимчасово
відсторонялось від роботи 7068 осіб (у 2012 р. – 12526).
173
5.7. Характеристика радіаційної ситуації
Держсанепідслужбою здійснюється радіологічний контроль за будівельними

матеріалами, продуктами харчування, питною водою. Щорічно проводиться близько 150–
200 тис. гамма- та бета-спектрометричних досліджень продуктів харчування та питної
води на вміст радіонуклідів цезію-137 та стронцію-90.
У 2013 р. було проведено 35 610 гамма- та бета-спектрометричних досліджень
продуктів харчування, з них не відповідало вимогам НРБУ-97 1,5% продуктів харчування
на вміст радіонуклідів цезію-137 та стронцію-90 та 1726 досліджень проб питної води на
вміст радіонуклідів цезію-137 та стронцію-90.
Аналіз отриманих даних свідчить про перевищення допустимих рівнів забруднення
у молоці приватного сектору, м`ясі та м`ясопродуктах, дикорослих ягодах, грибах та
лікарських рослинах Волинської, Житомирської, Рівненської, Київської та Чернігівської
областей.
Серед досліджених проб води господарсько-питного водопостачання та відкритих
водойм перевищень допустимих рівнів не виявлено.
Стан радіаційної безпеки, радіаційного захисту персоналу і населення значною
мірою залежить від наявності та дієвості радіометричних спостережень та обліку доз
опромінення.
На порушників санітарного законодавства з питань радіаційної безпеки було
накладено 85 штрафів проти 415 у 2012 р., 6 справ передано у слідчі органи проти 9 у
2012 р., призупинено експлуатацію 2 об’єктів, але не на постійно (у 2012 р. – відповідно
243 і 7).
174
6. Діяльність Державної служби України з лікарських засобів у 2013 р.
6. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У 2013 РОЦІ
Державна служба України з лікарських засобів у 2013 р. продовжила роботу з

гармонізації регуляторного поля обігу лікарських засобів та медичних виробів із
законодавством Європейського Союзу.
Важливим напрямом роботи Державної служби України з лікарських засобів
(Держлікслужби) є стабільність функціонування аптечної мережі. Незважаючи на
ліквідацію аптечних кіосків, кількісні показники аптечних установ скоротилися лише на
1,1% (з 21,6 до 21,4 тис.). Такі показники є наслідком збільшення кількості суб'єктів
господарювання, які займаються роздрібною торгівлею (+2,4%, здебільшого за рахунок
зростання кількості ліцензіатів – фізичних осіб-підприємців) і рівномірним зростанням
числа аптек, як у містах, так і у сільській місцевості (+5,6% – з 14,9 майже до 15,8 тис.).
Станом на 01.01.2014 р. 6740 суб’єктів господарювання мали ліцензії на здійснення
господарської діяльності з оптової та роздрібної торгівлі лікарських засобів (ЛЗ), яку
проваджували через 21 461 аптечний заклад (рис. 6.1). Порівняно з аналогічним періодом
минулого року кількість ліцензіатів збільшилась на 2,32% (станом на 01.01.2013 р. їх
нараховувалось 6587).
20000
14506 15007
15831
15000 12302 13134
11066 11987
9590 10342
8548 8531 8711
10000 7614
5000 5164
5771 6117 5901 5483 5567 5528 5505 5541 5262 5386 5574 5249
0
02
03
04
05
06
07
08
09
10
11
12
13
14
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
20
1.
.0
01
Аптеки Аптечні пункти
Рис. 6.1. Динаміка кількості аптек та аптечних пунктів в Україні
Зберігається тенденція до збільшення кількості аптек. Станом на 01.01.2014 р. їх

кількість в державі становила 15 831 заклад, рік тому – 15 007 аптек. Важливо, що їх
кількість зросла не тільки в містах (на 5,3% – з 11 496 до 12 108 аптек), але й в селах та
СМТ (на 6,0% – з 3511 до 3723 аптек). Відповідно станом на 01.01.2014 р., порівняно з
аналогічним періодом минулого року, на 3,73% зменшилось навантаження на аптечний
заклад (з 2249 до 2165 осіб): в містах на 3,57% (з 2045 до 1972 осіб), в селах та СМТ – на
4,26% (з 2886 до 2763 осіб).
З метою покращення забезпечення сільського населення ЛЗ у новій редакції
Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських
засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (наказ МОЗ України від
175
31.10.2011 р. № 723, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.12.2011 р. за

№ 1420/20158) послаблено вимогу до загальної площі сільських аптек – зменшено її з
40 м2 до 30 м2. Також введена нова норма щодо забезпечення сільського населення ЛЗ: у
разі відсутності аптеки або структурного підрозділу аптеки у сільській місцевості
роздрібна торгівля ЛЗ за переліком, встановленим наказом МОЗ України, здійснюється у
приміщеннях фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських, дільничних
лікарень, амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини працівниками цих закладів,
які мають медичну освіту.
З метою поліпшення ситуації із забезпечення сільського населення основними,
доступними за ціною та якісними ЛЗ, Держлікслужбою України було розроблено, а МОЗ
України прийнято наказ від 17.10.2012 р. № 813 «Про внесення змін до наказу МОЗ
України від 4 листопада 2011 р. № 755», згідно з яким фельдшерським, фельдшерсько-
акушерським пунктам, центрам первинної медичної допомоги (медико-санітарної) та
амбулаторіям надаються повноваження щодо здійснення роздрібної торгівлі ЛЗ у
випадках і у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти забезпечують населення ЛЗ і
виробами медичного призначення, мінімальний обов’язковий асортимент яких
затверджено наказом МОЗ України від 27.09.2005 р. № 495, зареєстрованим в Мін’юсті
України 31.10.2005 р. за № 1303/11583.
Таким чином, баланс фізичного доступу населення країни залишився практично
незмінним (2,17 тис. чол. на один аптечний заклад), а в сільській місцевості покращився
(2,77 тис. чол. на один аптечний заклад).
Важливим наслідком запровадження якісно нової складової діяльності аптечних
закладів є скорочення на 51% порівняно з минулим роком кількості порушень, які є
підставою для анулювання ліцензій.
Держлікслужбою України (табл. 6.1, 6.2) та її територіальними органами (табл. 6.3,
6.4) проводиться постійний контроль якості ЛЗ. Результатом такої роботи за 12 місяців
2013 р. стало недопущення до споживача (знищено, утилізовано, повернуто
постачальникам) суб’єктами господарювання близько 1,7 млн упаковок ЛЗ неналежної
якості на загальну суму близько 56 млн гривень.
Таблиця 6.1
Контроль серій під час ввезення
Показник Станом на 01.01.2014 р. Станом на 01.01.2013 р.

Кількість ввезених унікальних серій 26 391 33 068
Кількість ввезень лікарських засобів 92 519 114 504
підлягало лабораторному аналізу 9 744 12 922
не підлягало лабораторному аналізу 44 012 52 527
З них повторних ввезень лікарських
47 598 53 715
засобів
Видано позитивних висновків про якість 60 899 65 954
Видано негативних висновків про якість 34 100
176
Таблиця 6.2
Структура наданих розпоряджень
Станом на 01.01.2014
Надано всього
ЛЗ на всі серії
розпоряджень
на одну серію
найменувань
найменувань
а одну серію
Заборонено
на всі серії
серій ЛЗ
Надано
Надано
Показник
Розпорядження
про заборону 819 434 353 603 385 882
обігу ЛЗ
Закінчення
терміну
213 213 175 249 - -
тимчасової
заборони (90 днів)
Закінчення
терміну 15 15 12 25 - -
придатності
Незареєстровані 306 - - - 306 753
Неякісні 201 152 124 261 49 99
Фальсифіковані 84 54 42 68 30 30
про тимчасову 681 610 441 1038 71 71
заборону обігу ЛЗ
Ввезений з
31 30 29 46 1 1
порушенням ЗУ
Підозрілі щодо
132 64 91 228 68 68
фальсифікації
У зв’язку з
повідомленням
65 65 57 65 - -
про побічну
реакцію
Неякісні 453 451 264 699 2 2
про заборону 507 187 142 201 320 376
обігу ЛЗ
Незареєстровані 262 - - - 262 325
Субстандартні 180 121 101 138 58 51
Фальсифіковані 66 66 41 63 - -
про тимчасову 1253 1241 893 1538 12 13
заборону обігу ЛЗ
Ввезений з
54 52 41 55 2 2
порушенням ЗУ
Підозрілі щодо
608 608 493 899 - -
фальсифікації
У зв’язку з
повідомленням
99 99 84 99 - -
про побічну
реакцію
Неякісні 492 482 275 485 10 11
177
Таблиця 6.3
Кількість перевірок
Показник Станом на 01.01.2014 р. Станом на 01.01.2013 р.
Здійснено перевірок щодо контролю якості ЛЗ 25 248 29 083
з них планових 22 703 23 257
з них позапланових 2244 5826
з них здійснено спільних перевірок з
387 666
правоохоронними органами
з представниками терит. відділень МВС 57 122
з представниками терит. відділень СБУ 93 20
з представниками терит. від.
228 524
генпрокуратури
Адмінстягнення:
складено протоколів 4238 4558
винесено постанов 4153 4366
застосовано штрафів (грн) 1635 330 1592 257
Таблиця 6.4
Надано приписів та розпоряджень
Станом на 01.01.2014 р. Станом на 01.01.2013 р.
Кількість наданих приписів та розпоряджень
15 827 16 218
(всього)
з них про усунення порушень 8736 8890
з них про заборону ЛЗ 7091 7328
Кількість серій, що підлягали лабораторному
аналізу в лабораторіях територіальних органів 34 355 32 046
Держлікслужби України
з них не відповідали вимогам АНД 6367 6684
Внаслідок посилення вимог ліцензування виробництва та переходу на міжнародні

стандарти GMP, в українському виробничому секторі спостерігається скорочення
кількості виробників: із 116 у минулому до 110 у поточному році (-5%). Однак це не
вплинуло на обсяг аптечних продажів: за підсумками трьох кварталів в Україні було
реалізовано 930 млн упаковок ліків на суму 21,8 млн грн. При цьому питома вага
препаратів вітчизняного виробництва в «аптечному кошику» зросла з 31% до 33,6%.
Кількість ліцензіатів з виробництва ЛЗ упродовж 2013 р. порівняно з 2012 р. в
країні зменшилася на 3% (з 114 до 111). За результатами перевірок їх діяльності щодо
дотримання ліцензійних умов виробництва ЛЗ Держлікслужбою видано 41 розпорядження
про усунення порушень (у 2012 р. – 35), з них 30 розпоряджень з призупиненням
діяльності з виробництва ЛЗ у зв’язку з наявністю критичних порушень, які можуть
завдати шкоди здоров’ю та життю людини (у 2012 р. – 19). Прийнято 7 рішень про
анулювання ліцензій на виробництво ЛЗ.
Контроль за відповідністю виробництва ЛЗ вимогам GMP проводиться
Держлікслужбою України відповідно до Порядку проведення сертифікації виробництва
лікарських засобів, затвердженого наказом МОЗ України від 30.10.2002 р. № 391 (у редакції
наказу МОЗ України від 05.07.2011 р. № 387, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
11.08.2011 р. за № 969/19707), і здійснюється не тільки за результатами інспектування але й за
результатами інспектування, проведеного регуляторним органом країни – члена міжнародної
системи співробітництва фармацевтичних інспекцій (PIC/S) (табл. 6.5, 6.6).
178
Таблиця 6.5
Результати сертифікації виробництва лікарських засобів
щодо видачі підприємствам-нерезидентам сертифікатів Належної виробничої практики (GMP)
Показник Всього за 2012 р. Всього за 2013 р.
Зареєстровано заяв щодо видачі сертифіката відповідності
211 122
вимогам GMP
Проведено інспекцій виробників лікарських засобів на
152 60
відповідність вимогам GMP
Видано сертифікатів відповідності вимогам GMP 61 15
Відмовлено у видачі Сертифікату відповідності вимогам 91 45
GMP за результатами інспектування
Відкликано заявником 26 4
Таблиця 6.6
Результати сертифікації виробництва лікарських засобів
щодо видачі висновків відповідності вимогам GMP
Всього Всього Всього
Показник
за 2011 р. за 2012 р. за 2013 р.
Зареєстровано заяв щодо видачі висновку
14 1125 626
відповідності вимогам GMP
з них країни PIC/S 4 998 519
з них країни не PIC/S 10 127 107
Видано висновків відповідності вимогам GMP 12 1022 422
Заяв залишено без розгляду 2 96 46
З 1 грудня 2013 р. у законодавстві України у сфері ліцензування імпорту лікарських

засобів та контролю за додержанням Ліцензійних умов відбудуться наступні зміни:
 набрав чинності наказ МОЗ України від 08.11.2013 р. № 960 «Про затвердження
Змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з імпорту лікарських
засобів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.11.2013 р. за № 1933/24465
(наказ набирає чинності з 1 грудня 2013 р., окрім пунктів 3.4 та 3.9 розділу III Ліцензійних
умов, які набирають чинності з 1 грудня 2014 р.; пункту 2.12 розділу II, підпункту 3.6.12
пункту 3.6, пунктів 3.1, 3.7, 3.11 розділу III Ліцензійних умов, які набирають чинності з 1
березня 2016 р.);
 було скасовано наказ МОЗ України від 30.05.2013 р. № 453 «Про затвердження
засобів»;
 набрав чинності наказ МОЗ України від 26.09.2013 р. № 835 «Про затвердження
Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської
діяльності з імпорту лікарських засобів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України
18.10.2013 р. за № 1788/24320.
Наказом МОЗ України від 08.11.2013 р. № 960 затверджено у новій редакції форму
досьє імпортера, а саме внесено незначні зміни, пов’язані з уточненням окремих його
положень. При цьому встановлено, що імпорт ЛЗ здійснюється з додержанням чинних в
Україні вимог належної виробничої практики (GoodManufacturingPractice, GMP) в частині,
що стосується діяльності з імпорту ЛЗ, які деталізовано в розділі ІІІ Ліцензійних умов
179
провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів. Так, зокрема,

передбачено, що з 1 грудня 2013 р. наберуть чинності норми Ліцензійних умов щодо вимог:
– до персоналу, приміщень та обладнання;
– до зберігання лікарських засобів;
– з контролю якості (забезпечення здійснення державного контролю якості
лікарських засобів, що ввозяться в Україну, згідно з постановою Кабінету Міністрів
України від 14 вересня 2005 р. № 902);
– до рекламацій та відкликання продукції;
– щодо наявності досьє імпортера.
Планується, що з 1 грудня 2014 р. наберуть чинність вимоги GMP щодо
документації і проведення самоінспекцій, а з березня 2016 р. – норми, що стосуються:
– укладання контрактів (технічних угод або угод з якості) між імпортерами,
закордонними виробниками та/або власниками реєстраційних посвідчень;
– фармацевтичної системи якості;
– подальшого вивчення стабільності лікарського засобу;
– контрольних та архівних зразків.
З 1 грудня 2013 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
13.02.2013 р. № 112, разом із заявою про видачу ліцензії на імпорт лікарських засобів в
Держлікслужбу України необхідно подавати копію досьє імпортера, затвердженого
суб'єктом господарювання. Водночас під час планових або позапланових перевірок
додержання ліцензіатами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з
імпорту лікарських засобів інспекторами Держлікслужби України у ліцензіатів буде
перевірятися наявність затвердженого досьє імпортера, у тому числі у тих, які отримали
ліцензії на імпорт лікарських засобів в період з 01.03.2013 р. по 01.12.2013 рік.
Слід зазначити, що у зв’язку з набуттям чинності вищезазначених нормативно-
правових актів, чинні ліцензії на імпорт ЛЗ, видані суб’єктам господарювання в період з
01.03.2013 р. по 01.12.2013 р., не призупинялися та не анульовувалися. Анулювання
ліцензії на імпорт ЛЗ органом ліцензування можливе лише за наявності відповідних
підстав за результатами планових або позапланових перевірок додержання ліцензіатами
Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів
відповідно до Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження
господарської діяльності з імпорту лікарських засобів, затвердженого наказом МОЗ
України від 20.09.2013 р. № 835, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
18.10.2013 р. за № 1788/24320, з урахуванням положень Закону України «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності».
Згідно з чинним законодавством України, планові перевірки додержання
Ліцензійних умов повинні здійснюватися відповідно до квартального плану перевірок,
який повинен бути опублікований на офіційному сайті органу ліцензування до 25 числа
останнього місяця поточного кварталу.
На даний момент, відповідно до законодавства України, перевірки імпортерів ЛЗ
здійснюються з періодичністю 1 раз на 5 років. Під час здійснення планових чи позапланових
перевірок інспекторами Держлікслужби України перевіряється виключно додержання
ліцензіатами чинних Ліцензійних умов. Відповідно додержання ліцензіатами норм
180
Ліцензійних умов, які не набрали чинності (наприклад, наявність контрактів (технічних угод
або угод з якості) між імпортерами, закордонними виробниками та/або власниками
реєстраційних посвідчень тощо), не буде об’єктом перевірок (табл. 6.7).
Таблиця 6.7
Узагальнені відомості щодо ліцензування суб’єктів господарювання,
що здійснюють імпорт лікарських засобів
Результат розгляду заяви Всього за 2013 р.
Прийнято рішень про:
видачу ліцензій з імпорту ЛЗ 175
видачу копій ліцензій з імпорту ЛЗ 15
переоформлення ліцензій з імпорту ЛЗ 7
видачу дублікату ліцензій з імпорту ЛЗ 1
про анулювання ліцензій на імпорт ЛЗ (за заявою) 2
анулювання копій ліцензій на імпорт ЛЗ (за заявою) 11
відмову або залишення без розгляду (для всіх типів заяв) 5
Нормативно-правові акти, які плануються до розробки у 2014 р.:

 наказ МОЗ України «Про внесення Змін до Ліцензійних умов провадження
господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі
лікарськими засобами» (стосовно спрощення процедури переоформлення ліцензії у разі
наявності змін, пов’язаних з провадженням господарської діяльності з виробництва
лікарських засобів, шляхом переоформлення відповідного додатку до ліцензії без
необхідності в переоформленні самої ліцензії) (термін: I-II квартал 2014 р.);
 наказ МОЗ України «Про внесення Змін до Порядку контролю за додержанням
Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів» (у
зв’язку з набуттям чинності наказу МОЗ України від 08.11.2013 № 960 «Про затвердження
засобів» необхідно внести відповідні зміни до наказу МОЗ України від 26.09.2013 № 835
«Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження
господарської діяльності з імпорту лікарських засобів») (термін: I квартал 2014 р.).
Результати контролю Держлікслужбою дотримання ліцензійних умов господарської
діяльності з оптової та роздрібної торгівлі ЛЗ наведено у табл. 6.8.
Таблиця 6.8
Контроль дотримання ліцензійних умов господарської діяльності з оптової
та роздрібної торгівлі лікарськими засобами
Кількість перевірок (за суб’єктами)
Станом на 01.01.2014 р. Станом на 01.01.2013 р. Динаміка, %
Суб’єктів
3253 3515 -7,5
господарювання
Місць провадження 8143 8767 -7,1
Кількість перевірок (планових/позапланових)
Станом на 01.01.2014 р. Станом на 01.01.2013 р. Динаміка, %
Планових 3161 3381 -6,5
Позапланових 706 981 -28,0
Всього 3867 4362 -11,3
181
Підстави для рішення про анулювання ліцензій, прийняті за результатами

перевірок, наведено у табл. 6.9.
Таблиця 6.9
Підстави для рішення про анулювання ліцензій
Станом на Станом на Динаміка,
Підстава
01.01.2014 р. 01.01.2013 р. %
Виявлені недостовірні відомості у документах 3 39 -92,3
Неможливість ліцензіатів забезпечити
131 205 -36,1
виконання ліцензійних умов
Відмова ліцензіатів у проведенні перевірок 104 221 -52,9
У зв’язку з невиконанням розпорядження про
40 83 -51,8
усунення порушень ЛУ
Повторне порушення 1 1 0,0
Всього 279 549 -49,2
Протягом 2013 р. у сфері ліцензування виробництва ЛЗ (в умовах аптеки), оптової

та роздрібної торгівлі ЛЗ з метою забезпечення закладів охорони здоров’я та громадян
доступними ЛЗ, виробленими (виготовленими) в умовах аптеки із дозволених до
застосування діючих та допоміжних речовин, розроблено наказ, який затверджено МОЗ
України 24.05.2013 р. за № 427 «Про затвердження Змін до Ліцензійних умов
провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової,
роздрібної торгівлі лікарськими засобами», зареєстрований в Міністерстві юстиції
України 10.06.2013 р. за № 923/23455.
Розроблено проект наказу МОЗ України щодо внесення змін до Порядку контролю
за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва
лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, яким
запропоновано у новій редакції затвердити акти, що складаються за результатами
перевірок додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з
виробництва ЛЗ (в умовах аптеки), оптової, роздрібної торгівлі ЛЗ.
З метою забезпечення доступності населенню якісних ЛЗ індивідуального
виготовлення Держлікслужбою України розроблено проект наказу МОЗ України «Про
внесення змін до Правил виробництва (виготовлення) та контролю якості лікарських
засобів в аптеках».
Здійснено перегляд настанови «Належна практика дистрибуції лікарських засобів»,
затвердженої наказом МОЗ України від 16.02.2009 р. № 95, з метою її гармонізації з
директивами ЄС.
Держлікслужбою України здійснено перегляд критеріїв оцінки ступеня ризику від
здійснення господарської діяльності з виробництва, імпорту та оптової торгівлі ЛЗ з
метою звуження кола суб’єктів господарювання, які за затвердженими критеріями
належать до високого ступеню ризику, шляхом впровадження критерію оцінки ступеня
ризику щодо відповідності вимогам належних практик (виробничої, дистриб’юторської).
Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження критеріїв, за якими
оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов’язаної з
182
виробництвом лікарських засобів, імпортом лікарських засобів, оптовою та роздрібною

торгівлею лікарськими засобами, і визначається періодичність здійснення планових
заходів державного нагляду (контролю) Державною службою України з лікарських
засобів» направлено до МОЗ України.
Станом на 01 січня 2014 р. в Україні зареєстровано 6344 позиції медичних виробів,
з них 5499 (86%) закордонного виробництва та 845 (14%) вітчизняного (табл. 6.10).
Таблиця 6.10
Дані щодо кількості свідоцтв про державну реєстрацію медичних виробів,
зареєстрованих в Україні (2008–01.01.2014 р.)
Станом на:
Показник 01.01. 01.01. 01.01. 01.01. 01.01. 01.01. 01.01.
2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2014 р.
Вітчизняні 871 886 871 898 864 827 845
Іноземні 4382 4820 4966 5140 5409 5498 5499
Динаміка +8,6% +2,29% +3,44% +3,89% +0,83% +0,62% +0,3%
Всього 5253 5706 5837 6038 6273 6325 6344
Найчастіше реєструються медичні вироби за країнами-виробниками: Німеччина,

США тощо. Слід зазначити, що виробництво медичних виробів цих зарубіжних країн
характеризується залученням виробничих потужностей інших країн, зокрема Південно-
Східної Азії (рис. 6.2).
1800
1607
1500 1358
1292 1342
1200 1120 1157 1129

967 1028
874
900
600
265 229
300
93 92 135
0
2009 2010 2011 2012 2013
Вітчизняні Закордонні Разом
Рис. 6.2. Розподіл зареєстрованих медичних виробів за роками

(вітчизняного та закордонного виробництва) станом на 01.01.2014 р.
У період 2007–01.01.2014 рр. припинено дію 149 свідоцтв про державну реєстрацію
медичних виробів (за результатами перевірки додержання умов виробництва,
незадовільної якості за результатами вилучення медичних виробів з аптечної мережі, за
повідомленнями щодо негативних властивостей медичних виробів); відмовлено у
державній реєстрації (перереєстрації) 84 медичних виробів; відмовлено у прийомі
документів на державну реєстрацію 19 медичних виробів.
183
У період з 01.01.2013 р. по 01.01.2014 р. припинено дію 68 свідоцтв про

державну реєстрацію медичних виробів; анульовано – 5; надано 973 підтвердження про
державну реєстрацію медичних виробів; надано 92 листи-повідомлення щодо ввезення
на митну територію України зареєстрованих медичних виробів.
Нормативно-правові акти, прийняті та розроблені у 2013 р.:

Кабінетом Міністрів України 02.10.2013 р. прийнято постанови:
 № 753 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів»;
 № 754 «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів для
діагностики in vitro»;
 № 755 «Про затвердження Технічного регламенту щодо активних медичних
виробів, які імплантують».
Затверджені технічні регламенти відповідають європейським нормам та
стандартам щодо безпечності медичних виробів, які реалізуються на території України,
а також встановлюють вимоги до виробників та уповноважених представників
медичних виробів.
Затверджені технічні регламенти потребують розроблення таких наказів МОЗ
України:
 «Про затвердження Порядку введення в обіг та експлуатацію окремих
медичних виробів, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів щодо
медичних виробів, щодо активних медичних виробів, які імплантують та щодо
медичних виробів для діагностики in vitro, але використання яких необхідне в
інтересах охорони здоров’я та життя конкретної особи»;
 «Про затвердження Порядку введення реєстрації осіб, відповідальних за
введення медичних виробів в обіг»;
 «Про затвердження Порядку проведення, тимчасового припинення або
відмови клінічних досліджень».
Питання реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного

регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою
Держлікслужба України, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від
25.04.2012 р. № 340 «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження
державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною
хворобою» (далі – Пілотний проект), від 12.06.2013 р. № 554 «Питання удосконалення
реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на
лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою», здійснює державний
контроль за дотриманням суб’єктами господарювання ліцензійних умов провадження
господарської діяльності з виробництва ЛЗ, оптової, роздрібної торгівлі ними
встановлених вимог щодо рівня цін на ЛЗ для лікування осіб з гіпертонічною
хворобою та їх наявністю в аптечній мережі. Інформація щодо кількості аптек та
аптечних пунктів, які беруть участь у Пілотному проекті, у розрізі регіонів станом на
01.01.2014 р. наведена у табл. 6.11 та на рис. 6.3.
184
Таблиця 6.11
Кількість місць провадження діяльності (аптек та аптечних пунктів),
які беруть участь у Пілотному проекті, у розрізі регіонів станом на 01.01.2014 р.
№ Державна служба Загальна кількість аптек та Кількість аптек та аптечних пунктів,
з/п з лікарських засобів аптечних пунктів які задіяні у пілотному проекті
1 Житомирська обл. 563 563
2 Івано-Франківська обл. 693 688
3 м. Севастополь 174 169
4 Миколаївська обл. 559 540
5 Волинська обл. 418 398
6 Вінницька обл. 721 648
7 Тернопільська обл. 499 446
8 Чернівецька обл. 427 374
9 Хмельницька обл. 659 547
10 Сумська обл. 539 431
11 Рівненська обл. 487 354
12 Дніпропетровська обл. 1573 1138
13 Закарпатська обл. 656 445
14 Черкаська обл. 649 440
15 м. Київ 1313 780
16 Чернігівська обл. 420 243
17 Київська обл. 739 403
18 Луганська обл. 1143 571
19 Херсонська обл. 496 244
20 Запорізька обл. 803 364
21 АР Крим 824 357
22 Кіровоградська обл. 553 232
23 Одеська обл. 1195 478
24 Донецька обл. 1778 689
25 Харківська обл. 1258 466
26 Львівська обл. 1115 393
27 Полтавська обл. 692 224
Рис. 6.3. Порівняння співвідношень кількості місць провадження діяльності

(аптек та аптечних пунктів), які беруть участь у Пілотному проекті, у розрізі регіонів
станом на 1 грудня 2013 р. та 1 січня 2014 р.
185
Територіальними органами Держлікслужби України постійно здійснюється

контроль за дотриманням суб’єктами господарювання вимог чинного законодавства щодо
наявності в аптечних закладах ЛЗ для лікування осіб з гіпертонічною хворобою.
Протягом 2012 р. було здійснено 8144 перевірки аптечних закладів різних форм
власності, різних суб’єктів господарювання, у 2013 р. (станом на 26.12.2013 р.) – 17 530.
За весь час проведення моніторингу (з 1 серпня 2012 р. по 26 грудня 2013 р.) було
здійснено 25 674 перевірки (в т.ч. повторних) аптечних закладів. Відсутність, принаймні,
одного із ЛЗ Пілотного проекту була відмічена в 3546 випадках, що становить 13,81% від
загальної кількості перевірених роздрібних точок. На початку моніторингу (в серпні
2012 р.) цей показник становив більше 20%.
У 2012 р. середній показник відсутності принаймні одного із ЛЗ Пілотного проекту
становив 13,8% від загальної кількості перевірених роздрібних точок, в 2013 р. – 13,6%.
При цьому слід зазначити, що протягом січня-серпня 2013 р. була відмічена стійка
динаміка до зменшення показника відсутності. Так, на початку вересня 2013 р. його
середнє річне значення складало 11,57%.
22 серпня 2013 р. набула чинності постанова КМУ від 12.06.2013 р. № 554
«Питання удосконалення реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного
регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою», а в
вересні 2013 р., відповідно до наказу МОЗ України від 10.09.2013 р. № 794, були внесені
зміни в наказ МОЗ України від 01.06.2012 р. № 419 «Про затвердження реєстру
граничного рівня оптово-відпускних і порівняльних (референтних) цін на лікарські засоби
для лікування осіб з гіпертонічною хворобою станом на 22 серпня 2013 року», в результаті
чого до Пілотного проекту були включені нові гіпотензивні препарати, в т.ч. комбіновані.
Після цього результати моніторингу засвідчили збільшення показника відсутності в
аптечних закладах принаймні одного із ЛЗ Пілотного проекту. Так, з вересня і до кінця
минулого року середнє його значення становило 18,36%. Це пов’язано з тим, що протягом
вересня-грудня 2013 р. відбувалась адаптація аптечними закладами свого асортименту
відповідно до вимог вищевказаних нормативно-правових актів щодо Пілотного проекту.
Результати моніторингу також засвідчили, що відсутність гіпотензивних ЛЗ
Пілотного проекту в аптечних закладах має тимчасовий характер, оскільки
дистриб’юторські компанії оперативно здійснюють їх поставки. Як правило, в аптечних
закладах в наявності є декілька взаємозамінних препаратів Пілотного проекту – з
однаковою МНН, які містять однакові дози аналогічних діючих речовин або їх
комбінацій.
У торговельних залах аптечних закладів на видному місці наявні інформаційні
плакати щодо реалізації Пілотного проекту. Це сприяє покращенню поінформованості
населення.
Для оперативного вирішення питань, пов’язаних з реалізацією Пілотного
проекту, на сайті Держлікслужби України розміщено контактні телефони та
інформацію про відповідальних осіб, які в межах компетенції мають опрацьовувати
звернення від громадян щодо наявності в аптечних закладах та рівня цін на препарати
Пілотного проекту.
186
7. Характеристика реалізації стратегічних завдань
з оптимізації системи охорони здоров’я України у 2013 році
7. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНИХ ЗАВДАНЬ

З ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ У 2013 РОЦІ
7.1. Пріоритети розвитку охорони здоров’я в 2013 р. та аналіз їх виконання
Діяльність МОЗ України у 2013 р. була спрямована на реалізацію основних завдань

Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» у сфері охорони здоров’я –
підвищення якості та доступності медичних послуг, поліпшення ефективності державного
фінансування сфери охорони здоров’я, створення стимулів для ЗСЖ населення й здорових
умов праці відповідно до заходів Національного плану дій на 2013 рік.
Серед пріоритетних напрямів діяльності сфери охорони здоров’я у 2013 р. було:
продовження формування мережі ПМСД на основі нових стандартів; подальша робота над
формуванням інституту сімейної медицини і підвищенням кваліфікації сімейних лікарів;
удосконалення стандартів надання ЕМД; реалізація Національного проекту «Нове життя –
нова якість охорони материнства і дитинства»; модернізація медичної допомоги
вторинного рівня шляхом визначення закладів для створення багатопрофільних лікарень
інтенсивного лікування з відділеннями ЕМД; формування електронних реєстрів пацієнтів;
покращення якості медичної допомоги шляхом розробки та впровадження стандартів
медичної допомоги на засадах ДМ, передусім поліпшення надання медичних послуг
вразливим верствам населення – людям похилого віку, інвалідам, дітям; посилення
інформаційно-роз’яснювальної роботи за усіма напрямами діяльності МОЗ України.
Першочерговим пріоритетним напрямом діяльності сфери охорони здоров’я у
2013 р. стало створення умов для поліпшення медичного обслуговування материнства і
дитинства. У результаті успішного впровадження Національного проекту «Нове життя –
нова якість охорони материнства і дитинства» сучасні перинатальні центри функціонують
в АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській,
Луганській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій областях і м. Києві. Це
суттєво вплинуло на показники материнської та малюкової смертності. Так, малюкова
смертність знизилася на 13,20%. У 2011 р. цей показник становив 9,12 на
1000 народжених живими, у 2012 р. – 8,60, а на кінець 2013 р. він знизився до 7,90.
У цьому напрямку Україна практично досягла показників країн Європи.
За показником материнської смертності також досягнуто рівня європейських країн.
Так, від початку реформи медичного обслуговування та реалізації Національного проекту
цей показник знизився на 21%. Протягом останніх двох років жодного летального випадку
серед породіль не зафіксовано в Миколаївській і Чернівецькій областях, а за 2013 р. не
втрачено жодного життя на Кіровоградщині та Тернопільщині.
Другим пріоритетом діяльності МОЗ України у 2013 р. було наближення до
європейських стандартів роботи вітчизняної служби ЕМД. Підґрунтям для реалізації
даного напрямку стала розробка у 2012 р. Закону України «Про екстрену медичну
допомогу», який набув чинності 01.01.2013 р. Цим Законом передбачено впровадження
єдиної системи надання ЕМД для максимального зниження смертності та інвалідності
внаслідок несвоєчасного надання громадянам медичної допомоги.
187
Протягом 2013 р. у всіх регіонах створено центри ЕМД та медицини катастроф.

Наразі на території України функціонує 875 пунктів постійного і 267 пунктів тимчасового
базування підрозділів системи ЕМД. Їх кількість постійно збільшується, що дає змогу
виконувати норматив прибуття бригад ЕМД до пацієнта (у місті – до 10 хв., поза містом –
до 20 хв) на 90,0% у містах і на 87,6% у сільській місцевості.
За ініціативою МОЗ України в усіх регіонах обласними радами розроблено і
затверджено регіональні плани розвитку системи ЕМД, у результаті виконання яких
побудовано та відремонтовано близько 1,3 тис. км доріг. Усі співробітники ЕМД охоплені
загальнообов’язковим державним страхуванням від нещасних випадків.
Крім того, на сьогодні усі бригади ЕМД територіальних центрів на 100% забезпечені
необхідними лікарськими засобами та паливно-мастильними матеріалами. У 2013 р.
проведено безпрецедентну за своїми масштабами закупівлю коштом державного бюджету
1412 сучасних автомобілів ЕМД вартістю 922 млн грн. Також протягом року відбулися
закупівлі за рахунок місцевих бюджетів, завдяки чому суттєво оновлено рухомий склад і
придбано комплекти робочого одягу бригад ЕМД загальнодержавного зразка.
Третім пріоритетним напрямом діяльності МОЗ України у 2013 р. був розвиток
ПМСД. Протягом минулого року в країні відкрито 451 центр ПМСД. Загалом із початку
впровадження реформ в Україні відкрито 662 такі центри. Кількість АЗП/СМ за 2013 р.
зросла на 778 одиниць, і сьогодні в Україні функціонує 5733 АЗП/СМ. У всіх пілотних
регіонах і 10 непілотних відкрито всі центри та амбулаторії, заплановані для створення.
На оснащення закладів ПМСД медичною технікою та виробами медичного
призначення у 2013 р. держава виділила 218,4 млн грн, а на придбання автотранспорту для
амбулаторій – 55,15 млн грн. Також уперше в історії України у 2013 р. кількість сімейних
лікарів, які працюють у ЗОЗ первинної ланки, перевищила 10 тис. осіб.
У 2012 р. медичним працівникам, які надають ПМСД у пілотних регіонах, почали
нараховуватися стимулювальні надбавки за обсяг і якість виконаної роботи, завдяки чому
їх заробітна плата за підсумками 2012–2013 рр. збільшилася в середньому на 50–60%.
Крім того, Урядом прийнято постанову щодо зростання рівня оплати праці молодих
спеціалістів, залучених до роботи в селах і селищах, для підвищення престижу праці
медика, який за державним направленням працюватиме в сільській місцевості. Також у
2013 р. для лікарів і медичних сестер, які надають ПМСД, виділено понад 140 квартир.
Четвертим пріоритетом діяльності МОЗ України у 2013 р. було створення умов для
забезпечення громадян якісними, доступними, ефективними лікарськими засобами. На
сьогодні в Україні працюють 110 вітчизняних промислових підприємств, понад 21 тис.
аптечних закладів, представлено близько 850 зарубіжних компаній, які постачають на
ринок понад 7,5 тис. найменувань лікарських засобів.
Міністерством зроблено значні кроки з реформування регуляторної системи
фармацевтичної галузі завдяки удосконаленню нормативно-правової бази, спрямованого
на запровадження міжнародних та європейських підходів до регулювання обігу
лікарських засобів і базового переформування підходів від контролю якості до
всеохоплюючої системи забезпечення якості лікарських засобів.
У 2013 р. продовжено впровадження пілотного проекту щодо запровадження
державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною
188
хворобою, реалізація якого заклала фундамент формування ефективної системи

державного регулювання цін на лікарські засоби та системи реімбурсації, як сучасних
інструментів реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров’я і соціальне
забезпечення. На реалізацію пілотного проекту з державного бюджету виділено майже
192 млн грн та охоплено майже 7 млн осіб із гіпертонічною хворобою. Кількість
виписаних рецептів на часткове відшкодування вартості лікарських засобів у 2013 р.
становило понад 20 млн, а кількість осіб, які протягом 2013 р. отримали антигіпертензивні
лікарські засоби, налічувала 54% загального числа пацієнтів із гіпертонічною хворобою.
Кількість аптечних закладів, задіяних у пілотному проекті, зросла протягом минулого
року в 3,3 разу – з 3662 до 12 117.
Результатом реалізації пілотного проекту стало досягнення основної його мети –
повернення пацієнта до лікаря та забезпечення доступності антигіпертензивних
лікарських засобів для малозабезпечених громадян.
Крім вищезазначених ключових питань, у 2013 р. МОЗ приділяло увагу вирішенню
багатьох інших проблем. Це – питання діагностики, профілактики і лікування ВІЛ/СНІДу
та туберкульозу, втілення нових підходів до питань профілактики неінфекційних та
інфекційних захворювань, формування ЗСЖ. Окремим напрямом було вирішення
проблеми забезпечення ліками, лабораторними реагентами та виробами медичного
призначення дітей з онкологічними захворюваннями. У 2013 р. завдяки збільшенню
обсягів фінансування за рахунок державного бюджету вперше за роки незалежності
України потреби в лікуванні цих дітей були забезпечені на 100%.
Реформування системи охорони здоров’я України здійснюється без відриву від
сучасних тенденцій розвитку медичної галузі та з урахуванням практичних рекомендацій
європейських колег. Україна підтримує всі напрями європейської політики «Здоров’я-
2020». Цей важливий стратегічний документ допомагає МОЗ України заручитися дієвою
підтримкою вищого керівництва країни в реалізації реформ, а також максимально
активізувати міжсекторальну взаємодію з усіма органами виконавчої влади з метою
поліпшення охорони здоров’я населення.
Діюча система охорони здоров’я безсумнівно потребує суттєвого структурного
оновлення, проте її реформування, яке здійснюється протягом останніх років, не
задовольняє не лише 90% українських пацієнтів, але й 95% медичних працівників.
Реформа має продовжуватися, але в інших формах. Нова система охорони здоров’я
має будуватися на трьох основних складових – системних змінах в управлінні та
фінансуванні галузі й підготовці медичних кадрів.
1. Нині управління охороною здоров’я в Україні здійснюється монопольно МОЗ.
Тому його треба демонополізувати, щоб отримати баланс інтересів. З цією метою до
управління галуззю, зокрема, до керування багатьма процесами, слід залучити фахівців, як
це робиться в більшості цивілізованих країн Європи і світу. Для цього необхідно створити
корпоративні професійні організації лікарів, медсестер, фармацевтів і залучити їх до цих
справ. Звичайно, особливо важливу роль має відіграти лікарське самоврядування, яке
може взяти на себе ведення реєстру лікарів: видачу ліцензій на право лікарської практики,
проведення атестації медичних кадрів, визначення головних позаштатних спеціалістів,
впровадження в практику етичного кодексу лікаря та контроль за його дотриманням.
189
Проте для цього треба створити законодавчу базу, зокрема, прийняти закон України «Про
лікарське самоврядування», проекти якого вже кілька років тому подані до відповідного
комітету Верховної Ради України.
2. Надзвичайно важливою проблемою є фінансування системи охорони здоров’я,
яке є недостатнім і незадовільним. Більше того, в Україні досі немає навіть відповідного
закону.
Багато років тому до комітету Верховної Ради України подано кілька проектів
Закону України «Про державне обов’язкове соціальне медичне страхування», але вони
навіть не розглядалися, оскільки мають багато противників і їхнє досить сильне лобі у
Верховній Раді. Фонд медичного страхування має бути державним і підконтрольним МОЗ
України. Він передбачатиме 7-процентне навантаження на фонд заробітної платні (тобто
приблизно 50 млрд грн на рік). Тому час введення страхової медицини прийдеться
відкласти до виходу країни з економічної кризи, проведення податкової реформи,
легалізації «тіньової» зарплатні, тобто на 2–3 роки.
Запровадження медичного страхування дасть змогу запустити ринкові механізми в
галузі охорони здоров’я. Проте для цього до двох вищезгаданих законів треба прийняти
закон України «Про заклади охорони здоров’я», який надасть їм статус некомерційних
неприбуткових підприємств, розширить права їхніх керівників в управлінні та
використанні бюджетних коштів і підвищить відповідальність за це. Доцільно також
прийняти більш широкий акт – Закон України «Про медичну діяльність», який
регламентуватиме її в нових умовах.
3. Серйозної критики заслуговує сучасна система медичної освіти, оскільки
формальне запровадження псевдо-болонської системи значно погіршило практичну
підготовку лікарів.
Зміни в підготовці медичних кадрів мають полягати в тому, щоб додипломна освіта
та інтернатура стали максимально практичними, а післядипломна підготовка і підвищення
кваліфікації увійшли до компетенції професійних корпоративних об’єднань.
Слід максимально сприяти тому, щоб 90–95% студентів ВМНЗ, які навчаються за
державний кошт, йшли працювати сімейними лікарями і лише після відпрацювання
витрачених на них державних коштів спеціалізувалися за іншими спеціальностями.
Розвиток сімейної медицини має бути одним з основних пріоритетів МОЗ України.
Тому реформу необхідно продовжити переважно в розрізі організації ПМСД на засадах
ЗП/СМ. При цьому особливу увагу слід приділити профілактиці захворювань. Чим менше
людей на дільниці хворіє, тим більшу зарплатню має одержувати сімейний лікар.
У новій моделі охорони здоров’я слід посилити реабілітаційну складову. При
цьому треба уточнити роль ЗОЗ і соціального захисту в цих процесах.
Подальше проведення реформи охорони здоров’я, впровадження нової моделі
системи потребує потужних упереджувальних інформаційно-роз’яснювальних кампаній
як серед населення, так і серед фахівців. У цих роз’ясненнях всі повинні зрозуміти, що
саме вони отримають як у короткостроковій перспективі (через 1, 2, 3, 5 років), так і в
далекому майбутньому. Важливу роль у цій кампанії має відігравати зворотний зв’язок
між населенням, медичною громадськістю і владою.
190
Під час перемовин із міжнародними організаціями досягнуто домовленостей щодо

фінансування таких кампаній, а також їхньої готовності інвестувати або кредитувати під
невеликі відсотки суттєві кошти в побудову нової української системи охорони здоров’я.
Серед цих організацій можна назвати Світовий банк, USAID, різні підрозділи ООН,
ВООЗ, Єврокомісію, посольства США та Франції тощо. Зокрема, Міжнародна асоціація
медичного туризму готова інвестувати в державні медичні заклади України близько
180 млн доларів, а Світовий банк сплатить 450 тис. доларів одній із провідних світових
аудиторських фірм за проведення аудиту фінансового становища та організаційно-
структурної діяльності МОЗ України.
7.2. Основи державної політики в сфері охорони здоров’я на 2014 рік
До основних проблем системи охорони здоров’я в Україні, що обумовлюють

необхідність оновлення чинної нормативної бази, належать значно нижча порівняно з
іншими європейськими країнами СОТЖ і високий рівень інвалідизації населення, які
зумовлені високим рівнем захворюваності на серцево-судинні, судинно-мозкові,
онкологічні хвороби, ЦД, туберкульоз, ВІЛ-інфекцію/СНІД тощо, неефективна структура
управління системи охорони здоров’я та недосконалість сучасних механізмів
фінансування, розпорошеність і нераціональне використання наявних у ній ресурсів,
дефіцит кадрів унаслідок знищення соціального престижу медичної професії, відсутність
мотивацій до поліпшення якості та підвищення ефективності медичної допомоги, високий
рівень поширення серед населення тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії тощо,
недостатня увага заходам щодо формування та утвердження в суспільстві традицій
ведення ЗСЖ, забезпечення активної профілактики захворювань і травм.
Законодавство про охорону здоров’я є комплексною галуззю законодавства,
оскільки для нього є характерним охоплення предметної сфери та використання методів
регулювання кількох профілюючих чи спеціальних галузей права. Воно охоплює такі
питання: охорону навколишнього природного середовища; забезпечення санітарно-
епідемічного благополуччя; запобігання інфекційним захворюванням; створення
сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку; соціальне
обслуговування і забезпечення певних категорій населення; фінансове, матеріально-
технічне та наукове забезпечення охорони здоров’я; охорона здоров’я матері та дитини,
організація медичного обслуговування тощо.
Законодавство про охорону здоров’я складається з актів законодавства,
розроблених багатьма суб’єктами нормотворення, які застосовують різні методи
правового регулювання та керуються нерідко розбіжними пріоритетами встановленими
відповідно до їх компетенції. Наслідком відсутності системного підходу до регулювання
медичної діяльності, довільного застосування різних методів правового регулювання,
властивих для різних галузей права, є невідповідність існуючої нормативної бази
пріоритетним напрямам удосконалення державного регулювання системи медичного
обслуговування населення.
Відсутність спільної взаємоузгодженої науково обґрунтованої стратегії розвитку
законодавства про охорону здоров’я зумовлює фрагментарність, суперечливість і
191
непослідовність правового регулювання медичної діяльності, приводить до надмірної

кількості актів законодавства, які подекуди характеризуються невідповідністю правового
регулювання реальним відносинам, декларативністю, наявністю прогалин, протиріч та
інших недоліків юридичної техніки. Це ускладнює сприйняття та застосування правових
норм, які регулюють відносини, пов’язані із здійсненням медичної діяльності. Недоліки
правового регулювання медичної діяльності негативно впливають на якість і доступність
медичного обслуговування населення, суттєво знижують ефективність заходів,
спрямованих на забезпечення захисту прав пацієнтів.
В Україні назріла об’єктивна необхідність розробки та затвердження Концепції
розвитку медичного права та доцільність створення ефективної системи підготовки
фахівців із вищою медичною та юридичною освітою, спроможних забезпечити належний
рівень правового забезпечення галузі та наукову обґрунтованість механізмів
удосконалення правового регулювання медичної діяльності.
Необхідність розробки Концепції розвитку медичного права зумовлена
ґрунтовними перетвореннями в системі права України, зміною стану і тенденцій розвитку
національної системи охорони здоров’я в цілому та медичного обслуговування населення
зокрема, суспільної свідомості щодо сприйняття та вирішення проблем, пов’язаних із
розвитком біомедичних технологій, необхідністю досягнення балансу між потребами
населення та пріоритетами суспільства і фінансовими ресурсами держави, зміною
спрямованості правового регулювання від подолання наслідків порушень прав пацієнтів
до їх профілактики.
Концепція повинна забезпечити цілісність правового регулювання медичного
обслуговування населення, належну координацію діяльності суб’єктів нормотворення,
покликаних його здійснювати. Правове регулювання медичної діяльності має базуватися
на наукових дослідженнях, спиратися на положення міжнародних актів і практичний
досвід розвинутих країн світу.
Вимогою часу є забезпечення ефективнішого залучення представників медичної
громадськості та пацієнтів до УОЗ, яке повинно спрямовуватися на досягнення балансу
між потребами населення та пріоритетами суспільства і фінансовими ресурсами держави.
Розробка та затвердження Концепції розвитку медичного права має забезпечити
створення правових, економічних і організаційних умов для: удосконалення правового
регулювання медичної діяльності шляхом виокремлення в системі права України нової
комплексної галузі – медичного права України; систематизації медичного
законодавства та приведення його у відповідність до європейського законодавства;
підготовки та професійного розвитку кадрового ресурсу для належного правового
забезпечення галузі; професіоналізації нормотворення та правозастосування у сфері
охорони здоров’я.
Для досягнення мети цієї концепції слід вирішити такі завдання:
– удосконалення медичного права шляхом: його систематизації та гармонізації з
європейським законодавством; уніфікації термінології, усунення прогалин, протиріч у
правовому регулюванні та скасування застарілих, декларативних нормативних положень;
послідовного розширення сфери застосування диспозитивного методу правового
регулювання відносин пов’язаних із наданням медичної допомоги;
192
– теоретико-методологічне обґрунтування категорійно-понятійного апарату,

предмету та методу правового регулювання, принципів та основних інститутів
медичного права;
– поглиблення впливу результатів реалізації кадрового і наукового потенціалу
галузі на якість і доступність медичного обслуговування населення.
Основні напрями удосконалення правового регулювання медичної діяльності:
– формування нормативно-правових, інформаційно-методичних, матеріально-
технічних і фінансових засад розвитку медичного права;
– усунення негативних тенденцій внаслідок непослідовності правового
регулювання медичної діяльності;
– формування банку даних текстів відповідних міжнародних договорів, актів
законодавства, розробленого в рамках міжнародних організацій та конференцій, у тому
числі законодавства ЄС, Ради Європи та національних законодавств європейських країн,
до сфери правового регулювання яких належить урегулювання медичної діяльності;
– забезпечення вивчення зазначеного законодавства та аналіз практики його
застосування;
– проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень стосовно
механізмів удосконалення правового регулювання медичної діяльності та забезпечення
широкого впровадження їх результатів у практику;
– удосконалення механізму науково-методичного та навчального забезпечення з
питань правового регулювання медичної діяльності;
– запровадження дисципліни «Медичне право» в навчальні плани підготовки
фахівців із вищою медичною та юридичною освітою;
– запровадження спеціалізації з медичного права в рамках навчальних програм
ВМНЗ України;
– створення дієвої системи управління ЯМД з урахуванням міжнародного досвіду;
– розвиток стандартизації медичної допомоги;
– забезпечення участі представників медичної громадськості та пацієнтів у
реалізації заходів із реформування правового забезпечення галузі;
– сприяння розвитку професійного лікарського самоврядування;
– внесення змін до законодавства, спрямованих на оновлення форм і методів
мотивації, стимулювання та заохочення медичних працівників;
– впровадження страхових механізмів відшкодування шкоди, завданої внаслідок
лікарської помилки;
– удосконалення нормативного регулювання вимог професійної етики медичних
працівників, підстав і процедури притягнення до відповідальності за її порушення;
– удосконалення законодавчого регулювання механізму позасудового захисту
прав пацієнтів;
– інформування громадськості про діяльність, пов’язану з удосконаленням
медичного обслуговування населення;
– розвиток міжнародного співробітництва у сфері організації та правового
регулювання медичного обслуговування населення.
193
Формування нормативної бази охорони здоров’я відповідно до принципів і

перспективних напрямів, визначених концепцією розвитку галузі медичного права,
сприятиме систематизації медичного права, усуненню фрагментарності правового
регулювання, підвищить ефективність заходів, спрямованих на забезпечення захисту прав
пацієнтів і медичних працівників, підвищить ефективність роботи з адаптації
національного законодавства до правової системи ЄС, забезпечить зростання рівня
задоволення населення якістю та доступністю медичного обслуговування.
Аналіз чинного законодавства доводить, що сучасна нормативно-правова база
охорони здоров’я в цілому формується відповідно до принципів державної політики
охорони здоров’я, визначених Конституцією України, Основами законодавства про
охорону здоров’я та іншими прийнятими відповідно до них актами законодавства, які
регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я. Проте без належного правового
регулювання залишаються питання:
– формування правових, організаційних, економічних і соціальних засад охорони
здоров’я з урахуванням сучасних тенденцій розвитку суспільно-політичного життя та
пріоритетних напрямів реформування галузі;
– забезпечення солідарної участі держави, роботодавців і територіальних громад у
фінансуванні медичної допомоги;
– урегулювання на законодавчому рівні умов і порядку надання платних медичних
послуг у державних і комунальних ЗОЗ;
– впровадження сучасних механізмів ефективного та раціонального використання
кадрових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів галузі;
– підвищення престижності праці медиків, рівня заробітної плати в охороні
здоров’я, встановлення медичним працівникам надбавок за вислугу років, сумлінну
працю, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення;
– забезпечення оптимізації та децентралізації системи управління в охороні
здоров’я, автономізації медичних закладів;
– впровадження дієвої системи управління якістю та контролю ефективності
медичної допомоги з урахуванням міжнародного досвіду;
– стимулювання пріоритетного розвитку ПМСД і стаціонарозамінних технологій;
– впровадження прогресивних форм господарювання ЗОЗ і ринкових відносин у
медичній галузі.
Належному нормативно-правовому врегулюванню зазначених питань сприятиме
розробка за участю представників органів державної влади, організацій роботодавців,
профспілок, наукових установ і громадських об’єднань й подання на розгляд Верховної Ради
України законопроектів «Про лікарське самоврядування», «Про загальнообов’язкове
державне соціальне медичне страхування», «Про заклади охорони здоров’я та медичне
обслуговування», а також розробка та затвердження КМУ, центральними та місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування низки підзаконних
нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію положень, визначених Законами
України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо
удосконалення надання медичної допомоги» та «Про порядок проведення реформування
системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».
194
Проект Закону України «Про лікарське самоврядування» має забезпечити

визначення принципів побудови системи лікарського самоврядування шляхом створення
єдиної всеукраїнської самоврядної лікарської організації, удосконалення механізмів
управління системою охорони здоров’я України, підвищення авторитету медичної
професії в суспільстві та ролі медичної громадськості в питаннях забезпечення якості
медичної діяльності. У переважній більшості країн світу організації лікарського
самоврядування спільно з органами державної влади здійснюють управління системою
охорони здоров’я як рівноправні партнери. У цих країнах принципи діяльності, функції та
обсяг повноважень національної самоврядної лікарської організації врегульовуються на
законодавчому рівні. До компетенції національних організацій лікарського
самоврядування входять такі найважливіші види діяльності, як ведення реєстру лікарів,
своєчасне забезпечення лікарів необхідною медичною інформацією, атестація й
сертифікація медичних фахівців, ліцензування лікарської діяльності, захист прав та
інтересів медичних працівників, розробка медичних стандартів, обрання головних
фахівців із медичних спеціальностей, контроль за рекламою лікарських засобів і медичних
засобів, участь в акредитації медичних закладів, організація підвищення кваліфікації
медичного персоналу, захист національних виробників медичної техніки й лікарських
засобів тощо.
При цьому основними завданнями національних лікарських організацій є
формування правових механізмів, відповідно до яких лікар несе персональну
відповідальність перед національною лікарською організацією за відповідність
результатів своєї діяльності встановленим стандартам, а національна лікарська організація
– за результати діяльності лікаря перед пацієнтами і державою. Такі відносини сприяють
якісно новому рівню захисту прав пацієнтів і лікарів, якого сьогодні в Україні немає.
Основні завдання проекту Закону України «Про лікарське самоврядування»:
– застосування принципу забезпечення участі громадськості в управлінні
системою охорони здоров’я шляхом впровадження інституту лікарського самоврядування
в системі охорони здоров’я;
– передача частини державних функцій щодо регулювання професійної медичної
діяльності всеукраїнській організації лікарського самоврядування;
– визначення на законодавчому рівні організаційно-правових засад створення і
функціонування всеукраїнської організації лікарського самоврядування в Україні, її
правового статусу, обсягу повноважень і відповідальності;
– визначення принципів діяльності та функцій всеукраїнської організації
лікарського самоврядування у сфері регулювання медичної діяльності та забезпечення її
якості на національному й регіональному рівнях;
– урегулювання правовідносин між суб’єктами, які представляють всеукраїнську
організацію лікарського самоврядування, органами державної влади, ЗОЗ, медичними
працівниками та пацієнтами;
– впровадження системи корпоративної відповідальності за результати лікарської
діяльності;
– встановлення єдиних принципів організації та функціонування національних і
територіальних органів лікарського самоврядування;
195
– захист професійних прав лікарів, боротьба з корупцією в системі охорони

здоров’я України та захист прав пацієнтів;
– впровадження постійного моніторингу громадської думки стосовно процесів і
результатів реформування галузі, відстеження негативних наслідків перетворень та
оперативне реагування на них.
Даний законопроект забезпечить сучасне визначення ролі та місця лікарської
професії в Україні відповідно до міжнародних вимог і стандартів ЄС, кращих світових
традицій та досвіду.
Прийняття даного законопроекту сприятиме децентралізації функцій існуючої
системи УОЗ, забезпечить розвиток і зміцнення елементів громадянського суспільства,
тим самим забезпечить динамічний розвиток і конструктивну взаємодію державної та
громадської системи управління у сфері охорони здоров’я населення, сприятиме
підвищенню рівня професійності та відповідальності медичних працівників, що приведе
до відновлення довіри в стосунках між лікарями та пацієнтами, підвищить суспільну
значущість професії лікаря, відновить її престиж. Створення саморегульованої
національної системи лікарського самоврядування забезпечить вагомий внесок у
формування механізму забезпечення відповідальності лікарів за здоров’я громадян,
надасть реальну можливість розвитку цивілізованого ринку медичних послуг і створить
умови для надання якісної та доступної медичної допомоги населенню, дасть змогу
зміцнити соціально-правовий захист лікаря і лікарської професії.
Впровадження системи лікарського самоврядування дасть змогу значно скоротити
тіньовий обіг фінансових ресурсів в охороні здоров’я, убезпечить пацієнтів від послуг
псевдомедичних організацій і забезпечить контроль за медичною рекламою, забезпечить
оновлення форм і методів мотивації, стимулювання та заохочення медичних працівників і
ЗОЗ до надання ЯМД, дасть практичне обґрунтування доцільності функціонування тих чи
інших ЗОЗ, визначить потребу в лікарях різних спеціальностей та сприятиме вирішенню
проблеми кадрового забезпечення галузі, дасть змогу вести ефективний реєстр медичних
працівників і рейтинг їхньої професійної діяльності, дасть можливість сформувати
систему страхування професійної відповідальності лікарів, успішно вирішувати інші
важливі медико-соціальні проблеми, сприятиме запобіганню кризових явищ у системі
охорони здоров’я.
Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне
страхування» має забезпечити підвищення соціального захисту населення України
шляхом встановлення гарантій для захисту прав громадян на отримання гарантованого
рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному
законодавством обсязі на засадах соціальної рівності й доступності незалежно від віку,
статі, стану здоров’я за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального
медичного страхування. Забезпечення солідарної участі держави, роботодавців,
територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні медичних
послуг, розширення джерел фінансування охорони здоров’я має здійснюватись шляхом
запровадження страхових внесків роботодавців у вигляді нарахувань на фонд оплати
праці найманих працівників, залучення коштів самозайнятого населення, коштів Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
196
захворювань України, а також коштів державного і місцевих бюджетів на сплату

страхових внесків за відповідні категорії застрахованих осіб.
На законодавчому рівні мають бути визначені принципи функціонування системи
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, категорії осіб, які
підлягають загальнообов’язковому державному соціальному медичному страхуванню, та
страхувальників, зобов’язаних здійснювати страхові внески за відповідні категорії
застрахованих, види медичної допомоги, які фінансуються за кошти
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, права та
обов’язки застрахованої особи, страхувальника, ЗОЗ, які надають медичну допомогу
застрахованим особам, зміст та умови укладання договорів про надання медичної
допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням.
Законопроект має визначати функції та повноваження страховика – Фонду
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України.
Зазначений фонд має функціонувати як державна установа на підставі положення,
затвердженого КМУ. Державне управління системою загальнообов’язкового державного
соціального медичного страхування забезпечить оперативне управління системою та
належний контроль за порядком збору, обліку та розподілу коштів медичного
страхування, сприятиме оптимізації витрат на адміністрування цієї діяльності, дасть змогу
створити потужну систему контролю та експертизи за якістю надання медичної допомоги,
використанням страхових коштів на початковому етапі впровадження цього виду
страхування. У законопроекті доцільно визначити систему органів виконавчої влади,
відповідальних за контроль над дотриманням страхувальниками, і Фондом медичного
страхування України законодавства у сфері загальнообов’язкового державного
соціального медичного страхування, встановити обсяг їх повноважень і процедуру
прийняття рішень.
Для забезпечення нагляду за додержанням Фондом медичного страхування вимог
законодавства України, виконанням завдань, що стоять перед Фондом, і цільовим
використанням його коштів у проекті закону доцільно визначити порядок формування
Наглядової ради та її повноваження.
У подальшому після налагодження механізму управління системою соціального
медичного страхування, враховуючи закордонний досвід, можна прогнозувати доцільність
передачі функцій страховика некомерційній самоврядній організації, управління якою
здійснюватиметься на паритетних засадах представниками від застрахованих осіб,
роботодавців і держави.
Передумовою запровадження системи медичного страхування є реалізація
комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих на оптимізацію мережі ЗОЗ,
організаційне та законодавче розмежування ПМСД, ВМД і ТМД, забезпечення переходу
від утримання державних і комунальних ЗОЗ до оплати наданих ними послуг за
договорами про медичне обслуговування населення, затвердження медичних стандартів і
клінічних протоколів, затвердження Державного класифікатора медичних послуг;
методики оцінки вартості медичних послуг; типових статутів державного (комунального)
ЗОЗ, який здійснює господарську діяльність.
197
Реалізація положень законопроекту потребує затвердження КМУ нормативно-

правових актів щодо:
– порядку визначення представників держави у складі Наглядової ради та
правління Фонду медичного страхування;
– здійснення державного нагляду за діяльністю Фонду медичного страхування;
– визначення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне
соціальне медичне страхування;
– проведення організаційних заходів для забезпечення функціонування Фонду
медичного страхування.
Проект Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне
обслуговування» має створити правове підґрунтя для проведення структурної
реорганізації системи медичного обслуговування, запровадження нових підходів щодо
планування мережі ЗОЗ та оновлення механізмів фінансування ЗОЗ, розширення
повноважень керівників ЗОЗ державної та комунальної форми власності щодо управління
фінансовими ресурсами, підвищення конкуренції в системі охорони здоров’я.
Необхідність розробки та прийняття цього закону обумовлюється положеннями
статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я та набуттям чинності з
01.01.2015 р. абзацу четвертого пункту 7 та пункту 14 розділу І Закону України «Про
внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення
надання медичної допомоги» (від 07.07.2011 р. № 3611-VI), відповідно до яких, порядок
створення, припинення ЗОЗ, особливості діяльності та класифікація закладів
визначаються законом.
Законопроект має визначити класифікацію ЗОЗ залежно від форми власності,
організаційно-правової форми та виду медичної допомоги, яка надається закладом. Також
потребують законодавчого визначення поняття «стандартизація медичної допомоги»,
«сертифікація у сфері охорони здоров’я», «обсяг медичної допомоги», «медична
практика», «медична послуга», «акредитація», «оцінка якості медичної допомоги» тощо.
У проекті закону необхідно визначити, що ключовими показниками, які слід
враховувати при формуванні мережі державних і комунальних ЗОЗ, є поточні та
прогнозовані потреби населення в різних видах медичної допомоги належної якості
відповідно до державних соціальних нормативів і галузевих стандартів у сфері охорони
здоров’я з урахуванням регіональних демографічних, соціально-економічних, клімато-
географічних, медико-соціальних особливостей, стану та перспектив розвитку
транспортної інфраструктури. Мережа ЗОЗ, які надають ПМСД, має формуватися
відповідно до нормативу забезпеченості мережею АЗП/СМ – підрозділів центрів ПМСД,
який встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров’я. Обсяг надання стаціонарної ВМД і ТМД,
який враховується при визначенні потреб населення в цих видах медичної допомоги, має
розраховуватися за кількістю пролікованих випадків за методикою, яка затверджується
МОЗ. Кількість медичних послуг, наданих у формі консультативно-діагностичної
допомоги ЗОЗ, які надають амбулаторну ВМД і ТМД, має враховуватись при плануванні
мережі цих ЗОЗ.
198
Для нагляду за дотриманням прав і безпеки пацієнтів, забезпеченням якості

медичної допомоги, якості проведення навчального процесу та наукових досліджень на
базі ЗОЗ та додержанням етичних і правових принципів фінансово-господарської
діяльності, у законопроекті необхідно передбачити створення в ЗОЗ незалежного
колегіального органу – наглядової ради. Порядок утворення та провадження діяльності
наглядової ради ЗОЗ має затверджуватись КМУ. Затвердження Типового положення про
наглядову раду входить до компетенції МОЗ. Наглядова рада має формуватись із
працівників ЗОЗ, які не входять до адміністрації відповідного ЗОЗ, представників
професійних громадських організації медичних працівників, які не знаходяться у
трудових чи цивільно-правових відносинах із відповідним ЗОЗ, а також родинних
стосунках із керівництвом ЗОЗ, представників громадських об’єднань, статутна
діяльність яких пов’язана зі сферою охорони здоров’я, релігійних, благодійних та інших
організацій.
Враховуючи міжнародний досвід, в організації діяльності наглядових рад
доцільно встановити обмеження щодо кількості працівників ЗОЗ, які можуть входити до
наглядової ради в межах 1/3 її складу, а термін виконання повноважень наглядовою
радою – не менше 5 років.
До компетенції наглядової ради слід віднести розгляд:
– пропозицій щодо внесення змін до установчих документів ЗОЗ;
– звітів про використання коштів ЗОЗ і виконання договірних зобов’язань ЗОЗ,
який щорічно має доповідатися керівником закладу на засіданні наглядової ради;
– скарг громадян на неналежне медичне обслуговування, у тому числі на дії
(бездіяльність) конкретних медичних працівників і керівників ЗОЗ.
У законопроекті доцільно передбачити можливість ініціювання наглядовою
радою дострокового припинення контракту з керівником ЗОЗ або звільнення з посади
інших працівників закладу. Рішення ради обов’язково слід враховувати при укладанні
трудового контракту з керівником ЗОЗ та його заступниками.
Регулювання відносин між розпорядником бюджетних коштів та суб’єктом
господарювання у сфері охорони здоров’я має здійснюватись відповідно до
нормативних положень, встановлених Законом «Про заклади охорони здоров’я та
медичне обслуговування», та умов, визначених договором про медичне обслуговування
населення. До істотних умов такого договору слід віднести предмет договору; вид та
обсяг медичної допомоги, що надається за договором; обсяг видатків на забезпечення
надання ЯМД та умови оплати; результативні показники діяльності ЗОЗ, які мають бути
досягнуті протягом терміну дії договору; права та обов’язки сторін, їх відповідальність;
строк дії договору.
Для забезпечення підвищення ефективності роботи та вдосконалення
професійного рівня лікарів у законопроекті слід передбачити запровадження
індивідуального ліцензування лікарів. Необхідність індивідуального ліцензування
лікарів зумовлена світовим досвідом і реальними потребами системи охорони здоров’я,
зокрема, необхідністю встановлення чітких підстав набуття, припинення або обмеження
права здійснювати медичну діяльність на території України особам із медичною
199
освітою, що, своєю чергою, підвищить відповідальність і професійний рівень медичних

працівників, а також забезпечить захист безпеки пацієнтів.
Окрема частина законопроекту має бути присвячена нормативному врегулюванню
механізму фінансового забезпечення ЗОЗ, якою має передбачатися перехід від утримання
державних і комунальних ЗОЗ до оплати наданих ними послуг за договорами про медичне
обслуговування населення. Втілення ринкових механізмів у державну систему охорони
здоров’я робить її більш ефективною та економічною і, як результат, сприятиме
зміцненню державної системи охорони здоров’я та збереженню уособлених у ній
соціальних цінностей.
Фінансування медичних послуг за бюджетні кошти повинно здійснюватись із
застосуванням методів планування та оплати медичної допомоги, орієнтованих на
результат шляхом запровадження договірних відносин між розпорядниками бюджетних
коштів відповідного рівня та суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я,
виходячи з потреб населення в певних видах медичної допомоги.
Планування видатків за видами медичної допомоги при укладанні договорів про
медичне обслуговування населення має проводитись на основі показників,
затверджених МОЗ.
У законі необхідно передбачити, що планування та розрахунок обсягу
фінансування ЗОЗ, які надають ПМСД, здійснюється на основі подушного
фінансування з урахуванням коштів на фінансування витрат для досягнення
результативних показників якості роботи закладу, передбачених договором про
медичне обслуговування населення. Подушне фінансування здійснюється на основі
визначення обсягу фінансових ресурсів для надання ПМСД, що розраховується
шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів для надання цього виду
допомоги на кількість населення чи споживачів послуг ПМСД із коригуючими
коефіцієнтами показників смертності населення відповідно до віку і статі.
Діяльність щодо планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення ЗОЗ,
які надають стаціонарну ВМД і ТМД, має здійснюватись на основі базової ставки за
кількістю пролікованих випадків відповідно до діагностично-споріднених груп.
Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення пролікованих випадків, які не
увійшли до діагностично-споріднених груп, повинні здійснюватись за планом формування
і використання фінансових ресурсів за скороченою економічною класифікацією видатків
бюджету із розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки.
Планування та розрахунок обсягу фінансового забезпечення ЗОЗ, які надають
амбулаторну ВМД і ТМД, доцільно проводити на основі базової ставки фінансування
консультативно-діагностичної допомоги за кількістю одиниць обсягу медичної допомоги з
консультування та діагностики.
Фінансове забезпечення надання ЕМД має здійснюватися на основі кількості
викликів бригад ШМД і собівартості медичних послуг, проведених під час її надання.
Впровадження нового механізму фінансування ЗОЗ потребує розробки та
затвердження МОЗ:
– методики визначення обсягу надання медичної допомоги, яка надається згідно з
договором про медичне обслуговування населення;
200
– методики визначення базової ставки фінансування лікування та базової ставки

фінансування консультативно-діагностичної допомоги;
– методики розрахунку вартості діагностично-споріднених груп;
– базової ставки фінансування лікування та базової ставки фінансування
консультативно-діагностичної допомоги;
– примірного договору про медичне обслуговування населення та порядку його
укладання із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я.
Прийняття вищезазначених законопроектів створить належне підґрунтя для
розробки та затвердження КМУ, центральними та місцевими органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування низки підзаконних нормативно-правових актів, які
забезпечать урегулювання механізмів реалізації визначених на законодавчому рівні
пріоритетних напрямів реформування системи охорони здоров’я України.
7.3. Аналіз ходу реформування сфери охорони здоров’я в пілотних регіонах
Дніпропетровська область
Показники та оцінка реформи і подальшого розвитку первинної медико-

санітарної допомоги
За даними моніторингу 2013 р., в області функціонувало 53 центри ПМСД, із них
30 – у містах, 23 – у сільських районах.
У 53 центрах ПМСД забезпечено реалізацію права пацієнтів на вільний вибір
лікаря первинної ланки. За даними центрів ПМСД області, правом вільного вибору лікаря
скористались близько 2,8 млн осіб, що становило 90,3%, із них змінили лікаря 14,2 тис.
осіб, або 0,5% прикріпленого населення.
Протягом 2013 р. 100-відсотково укладено договори з органами місцевої влади на
фінансування центрів ПМСД.
В області первинна меддопомога надавалася в центрах ПМСД 1497 лікарями
(відповідно, які обіймали 2089,50 штатної та 1838,00 зайнятої посади), укомплектованість
штатних посад лікарями фізичними особами – 71,6%.
У містах у центрах ПМСД працювало 1089 лікарів, у сільських районах – 408
(відповідно 1465,25 і 624,25 штатної посади; 1356,25 і 481,75 зайнятої).
Укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами в містах становила
74,3%, сільських районах – 65,4% (рис. 7.3.1).
У 2013 р. кількість фізичних осіб ЛЗП/СЛ становила 1068 (відповідно, які обіймали
1478,75 штатної та 1274,75 зайнятої посади), у т.ч. в містах – 697 (відповідно
912,50 штатної та 840,25 зайнятої посади), сільських районах – 371 (відповідно
566,25 штатної та 434,50 зайнятої посади). Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ
фізичними особами в області – 72,22%, у т.ч. в містах – 76,38%, сільських районах –
65,52% (табл. 7.3.1). Порівняно з 2012 р. показник укомплектованості штатних посад
ЛЗП/СЛ фізичними особами зріс на 4,82% (з 67,40% до 72,22%).
201
Кадрове забезпечення лікарями, Укомплектованість штатних посад лікарями

які надавали ПМСД фізичними особами
2089,5
76 74,3
2500
1838,0
74
1465,25
71,6
1497,0
1356,25
2000 72
1089,0
1500 70
624,25
68
481,75
1000 65,4
408,0
66
500 64
62
0
60
Усього У містах У сільських Усього У містах У сільських районах
районах
Кількість штатних посад лікарів, які надавали ПМCД, одиниць Укомплектвоаність штатних посад лікарів загальної практики
Кількість зайнятих посад лікарів, які надавали ПМCД, одиниць /сімейних лікарів фізичними особами лікарями загальної
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали ПМCД, осіб практики / сімейними лікарями
Рис. 7.3.1. Кадрове забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги у 2013 р.
Кадрове забезпечення надання первинної медико-санітарної допомоги у 2013 р.
У сільських
Показник Усього У містах
районах
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали
1497 1089 408
ПМСД
Кількість фізичних осіб ЛЗП/СЛ 1068 697 371
Укомплектованість штатних посад лікарів, які
71,60 74,30 65,40
надавали ПМСД, фізичними особами лікарями, %
Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ
72,22 76,38 65,52
фізичними особами ЛЗП/СЛ, %
В області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 404 у 2011 р. до 1068 у 2013 р., або в
2,6 разу. Порівняно з 2012 р. цей показник зріс на 48,00% (з 721 до 1068). Намітилася
тенденція зростання фізичних осіб ЛЗП/СЛ на 10 тис. населення (зріс з 1,22 у 2011 р. до
3,20 у 2013 р.).
ПМСД в області надавалася переважно ЛЗП/СЛ, питома вага яких у загальній
кількості лікарів, які надавали ПМСД, становила 71,3%.
У загальній кількості лікарів, які займалися лікувальною справою, (без керівників
та їхніх заступників, стоматологів, статистиків, методистів) 42,3% становили ЛЗП/СЛ
(1068 із 2478 лікарів, зайнятих лікувальною справою).
В області ЛЗП/СЛ надавали ПМСД 59,4% населенню.
Аналіз рівня навантаження на лікарів, які надавали ПМСД, засвідчив, що фактичне
навантаження в розрахунку на одного лікаря перевищувало нормативні показники як у
містах, так і в сільських районах. Зокрема, рівень навантаження на одного лікаря в містах
становив 2126 осіб (перевищення нормативу в 1,42 разу); у сільських районах – 2127
(перевищення нормативу в 1,77 разу). Порівняно з 2012 р. дещо знизилося навантаження
на лікарів у містах (на 94 особи), у сільських районах – зросло (на 263 особи), (табл. 7.3.2).
На рис. 7.3.2 наведено рівні навантаження на ЛЗП/СЛ, терапевтів, педіатрів, які
працювали в центрах ПМСД у містах і сільських районах.
202
Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів,
які працювали в центрах первинної медико-санітарної допомоги
в містах та сільських районах, у 2012–2013 рр.
2013 р. 2012 р. Зміни 2013/2012 рр.
Показник сільські сільські сільські
міста міста міста
райони райони райони
Середня кількість
прикріпленого
населення на одну 2126 2127 2032 2390 -94 263
фізичну особу лікаря,
усього
населення на одну
1947 2165 1849 2431 -98 266
фізичну особу лікаря
загальної практики /
сімейного лікаря
фізичну особу
дільничного терапевта
населення на одну 1174 1286 1085 1132 -89 -154
дільничного педіатра
1174 1286
Середня кількіст ь прикріпленого населенняна одну фізичну особу
дільничного педіат ра
3177 2193
Середня кількіст ь прикріпленого населення на одну фізичну
особу дільничного т ерапев т а
1947 2165
особу лікаря загальної практ ики-сімейного лікаря
2126 2127
особу лікаря, в сього
931 1163
Середня кількіст ь прикріпленого населення на одну шт ат ну
посаду дільничного педіат ра
2478 4193
посаду дільничного т ерапев т а
1380 1241
Середня кількіст ь прикріпленого населенняна одну шт ат ну
посаду лікаря загальної практ ики-сімейного лікаря
1568 1374
посаду лікаря, в сього
У містах У сільських районах
Рис. 7.3.2. Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів,

терапевтів, педіатрів, які працювали в центрах первинної медико-санітарної допомоги
в містах та сільських районах, у 2013 р.
Як видно з рис. 7.3.2, найвищі рівні навантаження лікарів у сільських районах

перевищили аналогічні в містах, за винятком дільничних терапевтів, (2193 особи на
одного лікаря). Один ЛЗП/СЛ у містах обслуговував у середньому 1947 осіб
203
прикріпленого населення, у сільських районах – 2165 осіб. У містах найвищі рівні

навантаження в дільничних терапевтів – відповідно 3177 осіб на одну фізичну особу
дільничного терапевта.
Значна увага приділялася підвищенню кваліфікації та атестації сімейних лікарів.
В області здійснювалася цілеспрямована робота щодо підготовки та перепідготовки
медичних кадрів для забезпечення потреб первинної ланки. Зокрема, відкрито
34 регіональні навчально-тренінгові центри, де підготовлено 3288 медичних працівників,
у т.ч. 1124 (74,20%) лікарі та 2164 (79,70%) медичні сестри для ПМСД.
У 2013 р. за фахом «Загальна практика / сімейна медицина» підготовлено
400 лікарів (362 – спеціалізація, 38 – в інтернатурі) та 523 медичні сестри. В інтернатурі за
цим фахом навчалося 194 лікарі-інтерни, у т.ч. 91 (другий рік навчання) і 103 (перший рік
навчання).
У 2013 р. 1425 медичних працівників ПМСД пройшли тренінги з окремих питань:
опрацювання практичних навичок при введенні в дію та використання медичного
обладнання, отриманого у 2012 р. за кошти субвенції з державного бюджету в обласному
навчально-методичному центрі (126 сімейних лікарів); профілактики та лікування ВІЛ-
інфекції (115 сімейних лікарів); профілактики та лікування туберкульозу (308 сімейних
лікарів); із посилення контролю за туберкульозом в області (13 тренінгів – 488 медичних
працівників); планування сім’ї (123 сімейні лікарі); формування ЗСЖ (97 медичних
працівників ПМСД); тематичне удосконалення з питань ведення фізіологічної вагітності
(56 сімейних лікарів); навчання на постійно діючому семінарі з питань надання медичної
допомоги дітям в обласній дитячій лікарні (100 медичних працівників ПМСД);
передатестаційний цикл із питань ЗП/СМ 58 сімейних лікарів).
У 2013 р. кількість фізичних осіб молодших медичних працівників із медичною
освітою становила 3095 (відповідно, які обіймали 3743,25 штатної та 3477,75 зайнятої
посади), у т.ч. в містах – 1756 (відповідно 2242,00 штатної та 2103,25 зайнятої посади),
сільських районах – 1339 (відповідно 1501,25 штатної та 1374,50 зайнятої посади).
Співвідношення посад лікарів ПМСД до посад молодших працівників із медичною
освітою в закладах ПМСД становило 1:1,6 (табл. 7.3.3).
Чисельність та укомплектованість молодшими медичними працівниками з медичною освітою
в закладах, які надавали первинну медико-санітарну допомогу, у 2013 р.
районах
Кількість штатних посад молодших медичних
працівників із медичною освітою, які надавали 3743,25 2242,00 1501,25
ПМСД
Кількість зайнятих посад молодших медичних
ПМСД
Кількість фізичних осіб молодших медичних
працівників із медичною освітою, які надавали 3095 1756 1339
ПМСД
Кількість фізичних осіб, які працювали з лікарями
925
в сільській місцевості
204
районах
Кількість фізичних осіб, які працювали
в структурних підрозділах на первинному рівні 414
самостійно в місцевості
Укомплектованість фізичними особами
молодших медичних працівників із медичною
освітою, які надавали ПМСД, штатних посад 82,70 78,30 89,20
освітою, які надавали ПМСД, %
Укомплектованість зайнятими посадами
освітою, які надавали ПМСД, штатних посад 92,90 93,80 91,60
Коефіцієнт співвідношення кількості посад
лікарів до посад молодших медичних працівників із
1:1,6
медичною освітою, які працювали з лікарями на
первинному рівні
Укомплектованість штатних посад молодших медичних працівників із

медичною освітою, що надавали ПМСД, фізичними особами в області становила
82,70%, у т.ч. в містах – 78,30%, у сільських районах – 89,20%. Укомплектованість
зайнятими посадами молодших медичних працівників із медичною освітою, які
надавали ПМСД, штатних посад молодших медичних працівників із медичною
освітою, які надавали ПМСД, в області становило 92,90%, у т.ч. в містах – 93,80%, у
сільських районах – 91,60%.
В абсолютному вираженні чисельність фізичних осіб, які працювали в
структурних підрозділах самостійно в сільській місцевості, практично не змінилася
(414) при одночасній стабілізації показника чисельності молодших медичних
працівників із медичною освітою, які працювали з лікарями в сільській місцевості
(925), (табл. 7.3.4).
Динаміка змін окремих показників відносно молодших медичних працівників із медичною
освітою в закладах, які надавали первинну медико-санітарну допомогу, у 2011–2013 рр.
Рік
Показник
2011 2012 2013
1342 920 925
Кількість фізичних осіб, які працювали в структурних
412 411 414
підрозділах самостійно в сільській місцевості
Співвідношення посад лікарів ПМСД до штатних посад
1:1,98 1:1,9 1:1,6
молодших працівників із медичною освітою в закладах ПМСД
Щодо доступності лікарських засобів для сільського населення, то 94,8% (621 із

655) СЛА і ФАПів мали пункти реалізації лікарських засобів у загальній кількості СЛА
і ФАПів (2011 р. – 43,50%, 2012 р. – 62,50%), тобто збільшено мережу пунктів
реалізації лікарських засобів порівняно з 2012 р. на 32,30%, а відносно 2011 р. – більше
ніж у 2 рази (табл. 7.3.5).
205
Показники доступності лікарських засобів у 2011–2013 рр.
Рік
Показник
2011 2012 2013
Кількість СЛА і ФАПів, які мали пункти реалізації лікарських
259 378 621
засобів
Загальна кількість СЛА і ФАПів 595 605 655
Питома вага СЛА і ФАПів, які мали пункти реалізації
43,50 62,50 94,80
лікарських засобів у загальній кількості СЛА і ФАПів
У 2013 р. збережено позитивну тенденцію щодо поліпшення матеріально-

технічного забезпечення центрів ПМСД. Зокрема, за даними моніторингу, у сільських
районах 38,30%, містах 71,90% центрів ПМСД оснащені відповідно до табеля
оснащення. Усі центри ПМСД стовідсотково оснащені засобами зв’язку і
транспортними засобами.
Підрозділи ЗОЗ, які надавали ПМСД, забезпечені комп’ютерами в сільських
районах на 44,60%, а в містах – на 99,40%. Динаміку змін показників забезпеченості
центрів ПМСД у 2011–2013 рр. подано в табл. 7.3.6.
Динаміка змін показників моніторингу щодо оснащення
центрів первинної медико-санітарної допомоги у 2011–2013 рр.
Період проведення моніторингу
Показник
2011 р. 2012 р. 2013 р.
У сільських районах
Питома вага центрів ПМСД, оснащених відповідно до
табеля матеріально-технічного оснащення медичним 13,04 26,10 38,30
обладнанням у загальній кількості таких закладів
транспортними засобами 47,83 73,90 100,00
засобами зв’язку 100,00 100,00 100,00
комп’ютерами 17,39 52,20 44,60
У містах
табеля матеріально-технічного оснащення медичним 30,00 33,30 71,90
засобами зв’язку 100,00 100,00 100,00
комп’ютерами 73,33 80,00 99,40
У 2013 р. завершувалося впровадження електронного реєстру пацієнтів. У центрах

ПМСД на 382 комп’ютерах встановлено програму «УкрМедСофт: поліклініка», 2,8 млн
реєстраційних форм пацієнтів внесено до зазначеної програми, що становило 91,2%
населення, прикріпленого до центрів ПМСД області.
Щодо забезпечення житлом, то у 2013 р. потребувало забезпечення житлом 44 лікарі
та 47 молодших медичних працівників із медичною освітою. У містах потребувало
забезпечення житлом 22 лікарі та 27 молодших медичних працівників із медичною освітою, у
сільських районах – відповідно 22 і 20. За 2013 р. виділено 14 квартир (сільські райони – 4,
міста – 10) для цих категорій медичних працівників (табл. 7.3.7).
206
Забезпечення житлом лікарів і молодших медичних працівників із медичною освітою,
зайнятих у закладах первинної медико-санітарної допомоги, у 2012–2013 рр.
2012 р. 2013 р.
Показник сільські сільські
міста міста
райони райони
Кількість лікарів ПМСД, не забезпечених житлом,
20 26 22 22
усього
Кількість молодших медичних працівників
із медичною освітою, які працювали в закладах 27 33 27 20
ПМСД і не забезпечені житлом, усього
Кількість виділених квартир для вказаної категорії 2 0 4 10
Видатки на надання ПМСД у розрахунку на одного жителя становили 237,8 грн.

У зведеному бюджеті (загальний бюджет і спеціальний фонд) області витрати на ПМСД
становили 18,53% (питома вага витрат на ПМСД загального фонду зведеного бюджету
дорівнювала 19,16%, спеціального фонду – 6,10%).
Показники та оцінка реформи і подальшого розвитку екстреної медичної

допомоги
Реалізація Закону України «Про екстрену медичну допомогу» в області у 2013 р.
здійснювалася відповідно до Регіонального плану, затвердженого розпорядженням голови
ОДА від 13.02.2013 р. № Р-82/0/3-13 «Про затвердження регіонального плану з реалізації
Закону України» у Дніпропетровській області на 2013 рік».
В області створено Територіальний центр ЕМД та медицини катастроф
(функціонує з 2002 р.) і 6 СШМД – юридичних осіб. Заклади, які надають ЕМД,
фінансуються з обласного бюджету, що дає змогу досягти принципу екстериторіальності
та створити єдину систему надання ШМД населенню області.
Створено 63 пункти постійного та 36 тимчасового базування (план виконання –
100%).
З метою реалізації Національного проекту «Вчасна допомога» – утворення єдиних
регіональних оперативно-диспетчерських служб із використанням сучасних GPS-
технологій для зменшення часу прибуття бригад ШМД до пацієнта, у Дніпропетровській
області завершено ремонтно-будівельні роботи з реконструкції будівлі Єдиної
регіональної оперативно-диспетчерської служби ШМД; створено підсистему робочих
місць диспетчерів із прийому-передачі виклику «103»; придбано меблі, обладнання,
інвентар.
Дев’яносто фельдшерів-диспетчерів пройшли навчання для роботи з програмним
забезпеченням встановленої операційної системи «Навіс»; обладнано учбові робочі місця
для підвищення рівня знань диспетчерів. Здійснено ряд організаційних заходів для
реалізації можливості проведення комунікацій від ПАТ «Укртелеком» до будівлі Єдиної
регіональної оперативно-диспетчерської служби (зокрема, аудит стану готовності
приміщень та комунікацій для підключення, консультації із спеціалістами ПАТ
«Укртелеком»).
207
Чисельність бригад ШМД порівняно з 2012 р. не змінилася (282 бригади ШМД).

Однак у 2013 р. відбулися зміни в чисельності бригад за окремими їх типами. Зокрема,
ЕМД надавалася 181 фельдшерською бригадою (64,20% від загальної чисельності),
91 лікарською бригадою, питома вага яких становила 32,30%, та 10 спеціалізованими
бригадами (3,35%), (табл. 7.3.8). На 10 тис. населення – 0,85 бригади.
Динаміка змін чисельності станцій швидкої медичної допомоги у 2011–2013 рр.
Показник
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Кількість бригад ШМД, усього,
277 282 282
у т.ч.:
фельдшерських 173 185 181/-4
лікарських 93 85 91/+6
спеціалізованих 12 12 10/-2
Питома вага фельдшерських бригад ШМД
62,50 65,60 64,20
в їх загальній кількості
Питома вага лікарських бригад ШМД
33,60 34,30 32,30
У ЗОЗ, які надавали ЕМД, працювало 426 лікарів (фізичних осіб), (2012 р. – 451),
які обіймали 571,75 посади (кількість штатних посад – 571,75). Рівень укомплектованості
штатних посад фізичними особами лікарів становив 57,70% (2011 р. – 56,00%, 2012 р. –
57,70%), штатних посад зайнятими – 77,50% (2011 р. – 78,10%, 2012 р. – 76,90%).
У ЗОЗ, які надавали ЕМД, зайнято 1635 молодших медичних працівників із
медичною освітою (2011 р. – 1548 осіб, 2012 р. – 1582) на 1753,00 посади (кількість
штатних посад – 1878,25). Укомплектованість штатних посад молодших медичних
працівників із медичною освітою в ЗОЗ, які надавали ЕМД, зайнятими – 93,30% (2011 р.
– 83,90%, 2012 р. – 91,70%); укомплектованість штатних посад фізичними особами –
87,05% (2011 р. – 87,80%, 2012 р. – 86,30%).
У 2013 р. в області 100% лікарів ШМД пройшли спеціалізацію за фахом
«Медицина невідкладних станів», 100% молодших спеціалістів із медичною освітою
забезпечено підготовкою та підвищенням кваліфікації. Пройшли навчання 849 (100%)
водіїв та 244 диспетчери ШМД із психології, питань дотримання етики та деонтології.
Забезпечено виконання заходів щодо своєчасності надання ШМД. У сільській
місцевості 90,20% (2011 р. – 91,40%, 2012 р. – 92,60%) викликів ШМД здійснено з
доїздом до пацієнта до 20 хв., у містах – 91,30% (2011 р. – 92,10%, 2012 р. – 92,70%)
викликів ШМД забезпечено з доїздом до пацієнта у 10-хвилинний термін.
Здійснено 862 494 виклики ЕМД, що становило 261,01 на 1000 населення області.
Закінчились летально 12 042 виїзди бригад ШМД, із них смерть до приїзду настала в
93,5% випадків (абсолютне число – 11 255), у присутності бригад ШМД – 6,50% випадків
(787 випадків в абсолютному вираженні).
Протягом 2013 р. здійснювався постійний моніторинг роботи бригад ШМД,
завдяки чому відсоток передачі викликів ШМД стосовно хронічних хворих за рік
збільшився з 54,00% до 74,00%.
208
Зменшилася кількість виїздів бригад ШМД на технологічні виклики (з 2,40% у

2011 р. до 0,70% у 2013 р.); удвічі скоротилася кількість виїздів на непрофільні виклики
(з 6,00% у 2011 р. до 3,00% у 2013 р.).
Фінансування одного виклику ШМД збільшено у 8 разів та забезпечено в розмірі
25 грн, що дало змогу вчасно та ефективно надавати пацієнтам медичну допомогу на
догоспітальному етапі, проводити тромболізис (2011 р. – 11, 2012 р. – 81, 2013 р. –
245 тромболізісів).
В області 344 автомобілі ШМД, з них 187, або 54,00% від наявних, забезпечено
навігаційним та радіозв’язком. За 2013 р. нові автомобілі не придбавалися.
Показники та оцінка реформи і подальшого розвитку вторинної медичної

допомоги
Модернізація ВМД в області почала проводитися з 2012 р., коли всі ЗОЗ, які
надавали ВМД, були прийняті на обласний бюджет. Це дало змогу забезпечити принцип
екстериторіальності та привести видатки на медикаменти і харчування до єдиних
нормативів та збільшити їх понад удвічі. Так, у 2013 р. на медикаменти профінансовано 78,2
млн грн (2011 р. – 43,4 млн грн); на харчування – 43,2 млн грн (2011 р. – 24,1 млн грн).
Відповідно до постанови КМУ від 24.10.2012 р. № 1113 «Про затвердження
Порядку створення госпітальних округів у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій
областях та м. Києві», видано розпорядження голови ОДА від 13.06.2013 р. № Р-488/0/3-
13 «Про створення робочої групи щодо підготовки плану-схеми госпітальних округів та
планів перспективного розвитку закладів охорони здоров’я, що надають вторинну
(спеціалізовану) медичну допомогу, у Дніпропетровській області». Громадською
організацією «Громадянська платформа з питань медичної реформи», за участю обласної
ради, громадських організацій, у квітні 2013 р. проведено круглий стіл, за результатами
обговорення підтримано План-схему госпітальних округів області. У червні 2013 р. –
обговорення з громадськістю за формою публічних громадських обговорень «Створення
госпітальних округів» шляхом електронних консультацій.
Затверджено План-схему 12 госпітальних округів і плани перспективного розвитку
ЗОЗ, які надавали ВМД: 14 багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, у т.ч.
2 дитячі, 7 лікарень інтенсивного лікування І рівня, 5 лікарень інтенсивного лікування
ІІ рівня.
Незважаючи на значну організаційну роботу щодо створення в області
госпітальних округів, їх фактичне формування у 2013 р. не відбулося.
Станом на 31.12.2013 р. в закладах, які надавали ВМД, загальна чисельність ліжок
становила 20 706 (2011 р. – 21 588, 2012 р. – 21 013), тобто скорочено 307 ліжок. Порівняно з
2011 р. скорочено 882 ліжка, або 4,09% від загального ліжкового фонду ВМД у 2011 р.
Забезпеченість ліжками на 10 тис. населення дорівнювала 62,66 (2011 р. – 64,80, 2012 р. –
63,40), що пов’язано з подальшими процесами розмежування первинного і вторинного рівнів
надання медичної допомоги та оптимізацією мережі ЗОЗ, які надавали ВМД.
У заклади, які надавали ВМД, госпіталізовано 639 980 осіб (2011 р. – 700 016 осіб,
2012 р. – 649 112), показник госпіталізації на 100 жителів у цілому по області становив
19,37 (2011 р. – 21,00, 2012 р. – 20,70), дитячого населення – 18,75 (2011 р. – 19,90, 2012 р.
209
– 19,00), тобто порівняно з попередніми роками зменшилися показники госпіталізації

як дорослого, так і дитячого населення.
Показник оперативних втручань, проведених в АПЗ (включаючи «хірургію одного
дня»), становив 360,30 на 10 тис. населення, або 44,00% від загальної кількості
оперативних втручань. У цілому по області показник оперативних втручань у стаціонарах
становив 597,70 на 10 тис. населення при наданні термінової хірургічної допомоги –
31,67 на 10 тис. населення.
Показник летальності дорівнював 1,51, добової летальності – 0,35 (2012 р. – 0,34),
післяопераційної летальності – 0,66 (2012 р. – 0,58), тобто загалом служби хірургічного
профілю спрацювали на рівні попереднього року.
Оцінка ефективності та якості медичної допомоги, ефективність

використання бюджетних коштів
Протягом 2013 р. у середньому один лікар, який надавав ПМСД, (дільничний
терапевт, дільничний педіатр, ЛЗП/СЛ), обслуговував 2126 осіб.
Взято на облік у 2013 р. з уперше встановленим діагнозом 15,60% хворих із
занедбаними формами ЗН серед загальної кількості хворих із візуальними формами ЗН
(2012 р. – 15,10%).
Питома вага хворих на занедбані (фіброзно-кавернозний) форми туберкульозу
серед усіх форм туберкульозу легень становила у 2013 р. 1,40% (2012 р. – 1,40%).
Донецька область

За даними моніторингу змін у чисельності закладів, які надавали ПМСД у 2013 р.
порівняно з 2012 р., не відбулося – 72 центри ПМСД, із них у містах – 55, у сільських
районах – 17.
лікаря первинної ланки, що обумовило збільшення довіри пацієнта до лікаря. Протягом
вересня 2013 р. в області успішно проведено кампанію з реалізації права пацієнта на
вільний вибір лікаря первинної ланки. Усього звернулись із метою зміни лікаря первинної
ланки 71,2 тис. осіб, що становило 1,70%, із них близько 80% – із причин зміни місця
проживання.
Упродовж року стовідсотково укладено договори з органами місцевої влади на
фінансування центрів ПМСД.
В області ПМСД надавалася в центрах ПМСД 1938 лікарями (відповідно
2916,00 штатної та 2248,00 зайнятої посади), укомплектованість штатних посад
лікарями фізичними особами становила 66,50% (2011 р. – 67,40%, 2012 р. – 65,30%). У
містах у центрах ПМСД працювало 1647 лікарів, у сільських районах – 291 (відповідно
2429,50 і 486,50 штатної посади; 1917,25 і 330,75 зайнятої). Укомплектованість
штатних посад лікарями фізичними особами в містах дорівнювала 67,80%, у сільських
районах – 59,80% (рис. 7.3.3).
210

2916,0
70
3500,0 67,8
2429,5
68 66,5
2248,0
1917,25
3000,0
1938,0
66
1647,0
2500,0
64
2000,0
62
1500,0 59,8
60
330,75
486,5
291,0
1000,0
58
500,0
56
0,0
54
Усього У містах У сільських
Усього У містах У сільських районах
районах
Кількість штатних посад лікарів, які надавали ПМСД, одиниць Укомплектвоаність штатних посад лікарів загальної практики /
Кількість зайнятих посад лікарів, які надавали ПМСД, одиниць сімейних лікарів фізичними особами лікарями загальної
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали ПМСД, осіб практики / сімейними лікарями
1250 штатної та 922 зайнятої посади), у т.ч. в містах – 635 (відповідно 865,75 штатної та
668,25 зайнятої посади), сільських районах – 232 (відповідно 384,25 штатної та
283,75 зайнятої посади). Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами в
області – 69,36%, у т.ч. в містах – 73,40%, сільських районах – 60,40% (табл. 7.3.9).
Порівняно з 2012 р. показник укомплектованості штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними
особами зріс на 5,46% (з 63,90% до 69,36%).
районах
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали ПМСД 1938 1647 291
66,50 67,80 59,80
69,36 73,40 60,40
В області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 452 у 2011 р. до 867 у 2013 р., або майже
удвічі. Порівняно з 2012 р. цей показник підвищився на 43,30% (з 605 до 867). Намітилася
тенденція збільшення фізичних осіб ЛЗП/СЛ на 10 тис. населення (зріс з 1,03 у 2011 р. до
2,03 у 2013 р.).
Питома вага ЛЗП/СЛ у загальній кількості лікарів, які надавали ПМСД, становила
44,70%.
та їхніх заступників, стоматологів, статистиків, методистів) 33,90% займали ЛЗП/СЛ (867
із 2555 лікарів, зайнятих лікувальною справою).
навантаження в розрахунку на одного лікаря перевищувало нормативні показники як у
211
містах, так і в сільських районах. Однак рівні навантаження лікарів у сільських районах
були досить значними і, зокрема, для дільничних терапевтів. Рівень навантаження на
одного лікаря в містах становив 2205 осіб (перевищення нормативу в 1,47 разу); у
сільських районах – 2216 (перевищення нормативу в 1,85 разу). Найвищі рівні
навантаження на дільничних терапевтів були як у містах, так і в сільських районах
(відповідні нормативи перевищені в 1,7 і 2,2 разу).
1098 1389
3046 3977
2152 2060
2205 2216
782 926
1791 2362
1578 1244
1495 1323
Рис. 7.3.4. Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів,
які працювали в центрах первинної медико-санітарної допомоги в містах та сільських районах,
протягом 2013 р.
Один ЛЗП/СЛ у містах обслуговував у середньому 1578 осіб прикріпленого

населення, у сільських районах – 2060 осіб. У сільських районах найвищі рівні
навантаження були в дільничних терапевтів – відповідно 3977 осіб на одну фізичну особу
дільничного терапевта.
У табл. 7.3.10 наведено динаміку змін навантаження на лікарів, які надавали
ПМСД. Порівняно з 2012 р. незначно зросли рівні навантаження на дільничних терапевтів
і педіатрів у сільських районах при одночасному зниженні для ЛЗП/СЛ, дільничних
терапевтів і педіатрів у містах.
Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів, які
працювали в центрах первинної медико-санітарної допомоги в містах та сільських районах,
протягом 2012–2013 рр.
2013 р. 2012 р. Зміни 2013/2012 рр.
1578 1244 2261 1904 -683 -660
фізичну особу ЛЗП/СЛ
212
2013 р. 2012 р. Зміни 2013/2012 рр.


посади), у т.ч. в містах – 3200 (відповідно 4077,50 штатної та 3425,00 зайнятої посади), у
освітою в закладах ПМСД становило 1:1,6 (табл. 7.3.11).
Чисельність та укомплектованість молодшими медичними працівниками із медичною освітою
в закладах, які надавали первинну медико-санітарну допомогу у 2013 р.
районах
3996,00 3425,00 571,00
працівників з медичною освітою, які надавали ПМСД
3743 3200 543
працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД
підрозділах на первинному рівні самостійно в 431
511
4660,00 4077,50 582,50
працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД
Коефіцієнт співвідношення кількості посад лікарів
до посад молодших медичних працівників із
1:1,6
медичною освітою, які працювали з лікарями на
первинному рівні
Укомплектованість зайнятими посадами молодших
медичних працівників із медичною освітою, які
надавали ПМСД, штатних посад молодших 85,80 84,00 93,20
надавали ПМСД, %
Укомплектованість фізичними особами молодших
213
Укомплектованість штатних посад молодших медичних працівників із медичною

освітою, які надавали ПМСД, фізичними особами в області – 80,30%, у т.ч. в містах –
78,50%, сільських районах – 93,20%. Укомплектованість зайнятими посадами молодших
медичних працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД штатних посад
молодших медичних працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД, в області
становила 85,80%, у т.ч. в містах – 84,00%, сільських районах – 93,20%.
В абсолютному вираженні чисельність фізичних осіб, які працювали в структурних
підрозділах самостійно в сільській місцевості, знизилася (431). Це також стосується
чисельності молодших медичних працівників із медичною освітою, які працювали з
лікарями в сільській місцевості (511), (табл. 7.3.12).
Динаміка змін окремих показників відносно молодших медичних працівників
із медичною освітою в закладах, які надавали первинну медико-санітарну допомогу,
за 2011–2013 рр.
Рік
Показник
2011 2012 2013
779 763 511
484 521 431
молодших працівників із медичною освітою в закладах 1:2,3 1:2,14 1:1,6
ПМСД
Щодо доступності лікарських засобів для сільського населення, то 37,10% (або

215 із 580) СЛА і ФАПів мали пункти реалізації лікарських засобів у загальній кількості
СЛА і ФАПів (2011 р. – 39,30%, 2012 р. – 47,60%), тобто мережа пунктів реалізації
лікарських засобів зменшилася порівняно з 2012 р. на 10,50%, а відносно 2011 р. – на
3,00% (табл. 7.3.13).
Рік
Показник
2011 2012 2013
Кількість СЛА і ФАПів, які мали пункти реалізації
221 275 215
лікарських засобів
39,30 47,60 37,10
лікарських засобів, у загальній кількості СЛА і ФАПів
У 2013 р. намітилася позитивна тенденція щодо поліпшення матеріально-

технічного забезпечення центрів ПМСД. Зокрема, за даними моніторингу, у сільських
районах 82,00%, містах 84,00% центрів ПМСД оснащені відповідно до табеля
оснащення. Усі центри ПМСД на 84,00% у сільських районах і 80,20% у містах оснащені
транспортними засобами; відповідно – на 96,10% і 83,60% засобами зв’язку.
214

районах на 93,50%, у містах – 72,95%. Динаміка змін показників забезпеченості центрів
ПМСД у 2012–2013 рр. подана в табл. 7.3.14.
центрів первинної медико-санітарної допомоги за 2012–2013 рр.
Показник
2012 р. 2013 р.
табеля матеріально-технічного оснащення медичним 82,0
транспортними засобами 35,30 84,00
засобами зв’язку 70,60 96,10
комп’ютерами 70,60 93,50
У містах
табеля матеріально-технічного оснащення медичним 3,60 84,00
Щодо забезпечення житлом, то у 2013 р. потребувало забезпечення житлом

11 лікарів і 19 молодших медичних працівників із медичною освітою. У містах
потребувало забезпечення житлом 6 лікарів і 17 молодших медичних працівників із
медичною освітою, у сільських районах – відповідно 5 і 2. За 2013 р. виділено 9 квартир
(сільські райони – 4, міста – 5) для цих категорій медичних працівників (табл. 7.3.15).
Рік
2012 2013
Показник
сільські сільські
10 33 5 6
усього
Видатки на надання ПМСД у розрахунку на одного жителя становили 201,70 грн1.

становили 17,80% (відсоток витрат на ПМСД загального фонду зведеного бюджету –
17,50%, спеціального фонду – 0,30%).
1 Попередні дані
215

допомоги
В області створено єдину службу ЕМД, яку передано до обласної комунальної
власності і централізовано для фінансування з обласного бюджету. Введено в
експлуатацію нову будівлю обласного центру ЕМД і медицини катастроф, де створено
умови для функціонування всіх необхідних підрозділів, завершено реконструкцію служби.
Також укладено договір на проведення робіт із реконструкції приміщень для розміщення
центральної диспетчерської служби. З 01.05.2013 р. почав функціонувати єдиний
обласний центр ЕМД та медицини катастроф з 11 відокремленими структурними
підрозділами – СШМД і 60 підстанціями ШМД.
Тривало створення оперативно-диспетчерської служби в рамках виконання плану
заходів Національного проекту «Вчасна допомога». Зокрема, проведено оплату проекту зі
створення єдиної диспетчерської служби та її оснащення мобільним зв’язком,
стаціонарними телефонами, комп’ютерами, меблями, електрогенераторними установками,
укладено договір на закупівлю машин, придбання медичного одягу для медпрацівників.
Створено 72 пункти постійного/тимчасового базування (план виконання –
94,70%).
Чисельність бригад ШМД порівняно з 2012 р. дещо зросла (+9,25 бригад) як у
цілому, так і за окремими їх типами. Зокрема, ЕМД надавали 166,50 фельдшерської
бригади (46,25% від загальної чисельності), 151,50 лікарської бригади, питома вага яких
становила 42,08%, і 42,00 спеціалізованої бригади (11,67%) (табл. 7.3.16). На 10 тис.
населення – 0,80 бригади.
Показник
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Кількість бригад ШМД усього,
350,75 350,75 360,00
у т.ч.:
фельдшерських 149,25 147,50 166,50
лікарських 155,50 160,00 151,50
спеціалізованих 46,00 43,00 42,00
Питома вага фельдшерських бригад ШМД
42,60 42,00 46,25
Питома вага лікарських бригад ШМД
44,30 45,60 42,08
Питома вага спеціалізованих бригад ШМД
13,10 12,30 11,67
Закінчуються ремонтні роботи та оснащення відділень ЕМД у 10 лікарнях області.

У ЗОЗ, які надавали ЕМД, працювало 509 лікарів (фізичних осіб), які обіймали
697,75 посади (кількість штатних посад – 1020,50). Рівень укомплектованості штатних
посад фізичними особами лікарів становив 49,90 (2012 р. – 53,50%), штатних посад
зайнятими – 68,40 (2012 р. – 83,50%).
216
У ЗОЗ, які надавали ЕМД, 2208 молодших медичних працівників із медичною

освітою зайнято на 2379,50 посади (кількість штатних посад – 2432,50).
освітою ЗОЗ, які надавали ЕМД, зайнятими становила 97,80% (2012 р. – 98,20%);
штатних посад фізичними особами – 90,80% (2012 р. – 89,73%).
Показник забезпеченості лікарями на 10 тис. населення дорівнював 1,20; СМП –
відповідно 5,00.
Забезпечено екстериторіальність надання ЕМД населенню, що сприяло
поліпшенню своєчасності прибуття бригад ШМД до хворих. Забезпечується виконання
заходів щодо своєчасності надання ШМД. У сільській місцевості здійснено 84,80%
(2011 р. – 81,00%, 2012 р. – 86,80%) викликів ШМД із доїздом до пацієнта до 20 хв., у
містах 86,10% (2011 р. – 91,10%, 2012 р. – 85,00%) викликів ШМД забезпечено з доїздом
до пацієнта у 10-хвилинний термін.
Здійснено 1023 128 викликів ЕМД, що становило 232,70 на 1000 населення
області. Закінчились летально 13 303 виїзди бригад ШМД, із них смерть до приїзду
настала у 92,30% випадків (абсолютне число – 12 274), у присутності бригад ШМД –
7,70% (1029 випадків в абсолютному вираженні).
В області 525 автомобілів ШМД, із них 271, або 51,60% від наявних, забезпечено
навігаційним і радіозв’язком. За звітний період придбано 11 нових автомобілів.
Кількість непрофільних викликів ШМД зменшилася на 25,00%; на 1,70% зросла
питома вага хворих на інсульт, госпіталізованих у перші 3 год. від початку захворювання;
на 1,30% зросла питома вага хворих на ГІМ, госпіталізованих у першу добу від початку
розвитку захворювання.

допомоги
Протягом 2011–2013 рр. в області проведено оптимізацію ліжкової мережі ЗОЗ
вторинного рівня надання медичної допомоги відповідно до дійсної потреби населення.
Організаційно-правова форма ЗОЗ Донецької області протягом зазначеного періоду не
змінилася.
В області відпрацьовано регіональні критерії створення госпітальних округів,
розміщені на сайті ОДА та обговорені з громадськістю. Проведено обговорення щодо
плану перспективного розвитку ЗОЗ вторинного рівня з головами міських рад,
райдержадміністрацій, керівниками зазначених медичних закладів. Розроблено план-
схему госпітальних округів (усього 39).
З метою відпрацювання механізму створення госпітальних округів, визначення
можливих ризиків при реорганізації закладів вторинного рівня, створено
експериментальний Добропільсько-Олександрівський госпітальний округ, який запланований
до функціонування з січня 2014 р. До його складу увійшли три адміністративних території:
м. Добропілля, Добропільський та Олександрівський райони із загальною чисельністю
населення 102,3 тис. і протяжністю 90 км. Центральна міська лікарня м. Добропілля
реорганізована в лікарню інтенсивного лікування з приєднанням в якості структурних
підрозділів Білозерської та Білицької МЛ, Олександрівська ЦРЛ реорганізована в лікарню
217
планового лікування. Проведена державна реєстрації реорганізованих ЗОЗ, затверджені їх

статути, проінформовано профспілкові організації про проведену реорганізацію, тривають
заходи щодо прийому-передачі майна.
У закладах, які надавали ВМД, загальна чисельність ліжок становила 26 391,
забезпеченість ліжками на 10 тис. населення – 60,50.
До закладів, які надавали ВМД, госпіталізовано 750 678 осіб (2011 р. – 535 375 осіб,
2012 р. – 712 115), показник госпіталізації на 100 жителів становив 17,20 (2011 р. – 12,50),
дитячого населення – 19,70.
Показник оперативних втручань, проведених в амбулаторно-поліклінічних
умовах (включаючи «хірургію одного дня»), становив 418,40 на 10 тис. населення.
Показник оперативних втручань області дорівнював 49,50% від загальної кількості
оперативних втручань.

терапевт, дільничний педіатр, ЛЗП/СЛ), обслуговував 2226 населення.
У 2013 р. взято на облік з уперше встановленим діагнозом 19,20% хворих із
занедбаними формами ЗН серед загальної кількості хворих із візуальними формами ЗН.
Питома вага хворих на занедбані форми (фіброзно-кавернозний) туберкульозу
серед усіх форм туберкульозу легень дорівнювала у 2013 р. 2,50% (2012 р. – 2,90%).
Вінницька область

За даними моніторингу, у 2013 р. в області функціонувало 33 центри ПМСД, із
них у містах – 6, сільських районах – 27. Кількість центрів порівняно з 2012 р. зменшилася
на 2 заклади в містах, і відповідно також зменшилося їх загальне число (2012 р. –
35 центрів ПМСД).
лікаря первинної ланки.
Протягом 2013 р. було стовідсотково укладено договори з органами місцевої влади
на фінансування центрів ПМСД.
В області ПМСД надавалася в центрах ПМСД 910 лікарями (відповідно, які
обіймали 1138,75 штатної та 928,25 зайнятої посади), укомплектованість штатних посад
лікарями фізичними особами становила 80,00%.
У містах у центрах ПМСД працювало 533 лікарі, у сільських районах – 408 377
(відповідно 589,25 і 549,50 штатної посади; 563,25 і 365 зайнятої). Укомплектованість
штатних посад лікарями фізичними особами в містах дорівнювала 90,50%, у сільських
районах – 68,60% (рис. 7.3.5).
218

1138,75
100,0 90,5
90,0 80,0
928,25
1200
910,0
80,0
68,6
1000 70,0
589,25
563,25
60,0
800
549,5
533,0
50,0
377,0
365,0
600
40,0
400 30,0
200 20,0
10,0
0
0,0
Усього У містах У сільських
Усього У містах У сільських районах
районах
961,25 штатної та 759,50 зайнятої посади), у т.ч. в містах – 398 (відповідно 441,25 штатної
та 429,25 зайнятої посади), у сільських районах – 352 (відповідно 520,00 штатної та 330,25
зайнятої посади). Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами в
області дорівнювала 78,00%, у т.ч. в містах – 90,20%, у сільських районах – 68,00% (табл.
7.3.17). Порівняно з 2012 р. показник укомплектованості штатних посад ЛЗП/СЛ
фізичними особами зріс на 2,70% (з 75,30% до 78,00%).
районах
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали
910 533 377
ПМСД
80,00 90,50 68,60
78,00 90,20 68,00
В області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 607 у 2011 р. до 750 у 2013 р., або в
1,2 разу. Порівняно з 2012 р. цей показник зріс на 16% (з 646 до 750). Намітилася
тенденція зростання фізичних осіб ЛЗП/СЛ на 10 тис. населення (зріс з 3,73 у 2011 р. до
4,63 у 2013 р.).
В області ПМСД населенню надавалася переважно ЛЗП/СЛ, питома вага яких в
загальній кількості лікарів, які надавали ПМСД, становила 82,40%.
та їхніх заступників, стоматологів, статистиків, методистів), 80,04% займали ЛЗП/СЛ (750
з 937 лікарів, зайнятих лікувальною справою).
219

навантаження в розрахунку на одного лікаря практично відповідало нормативним
показникам, за винятком ЛЗП/СЛ у сільських районах. Зокрема, рівень навантаження на
одного лікаря в містах становив 1368 осіб; у сільських районах – 2312 (перевищення
нормативу в 1,93 разу). Порівняно з 2012 р. дещо зросло навантаження на дільничних
терапевтів і педіатрів у містах (табл. 7.3.18).
Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів,
які працювали в центрах первинної медико-санітарної допомоги
в містах і сільських районах, протягом 2012–2013 рр.
2013 р. 2012 р. Зміни 2013/2012 рр.
прикріпленого населення
1484 2312 1520 2053 -36 259
на одну фізичну особу
лікаря, усього
1559 2175 1850 2155 -291 20
ЛЗП/СЛ
1750 1812 1530 1795 220 17
861 710 690 772 171 -62

861 710
1750 1812
1559 2175
1484 2312
830 760
1388 1750
1575 1890
1368 1685

в містах і сільських районах, протягом 2013 р.
220
Як видно з рис. 7.3.6, рівні навантаження лікарів у сільських районах були вищими
за аналогічні в містах, за винятком дільничних терапевтів і педіатрів. Один ЛЗП/СЛ у
містах обслуговував у середньому 1559 осіб прикріпленого населення, у сільських
районах – 2312 осіб. У містах найвищі рівні навантаження були в дільничних терапевтів,
відповідно 1750 осіб, у сільських районах – у ЛЗП/СЛ (2175 осіб).
посади), у т.ч. в містах – 933 (відповідно 968,50 штатної та 949,00 зайнятої посади), у
освітою у закладах ПМСД становило 1:2,6 (табл. 7.3.19).
районах
ПМСД
ПМСД
працівників із медичною освітою, які надавали 2820 933 1887
ПМСД
1887
Кількість фізичних осіб, які працювали
в структурних підрозділах на первинному рівні 1126
самостійно в місцевості
Укомплектованість фізичними особами молодших
Укомплектованість зайнятими посадами молодших
Коефіцієнт співвідношення кількості посад
лікарів до посад молодших медичних працівників
1:2,6
із медичною освітою, які працювали з лікарями
на первинному рівні, %

освітою, які надавали ПМСД, фізичними особами в області – 95,10%, у т.ч. в містах –
96,30%, у сільських районах – 94,50%. Укомплектованість зайнятими посадами молодших
221
медичних працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД штатних посад

молодших медичних працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД, в області
становило 98,50%, у т.ч. в містах – 98,00%, у сільських районах – 98,80%.
В абсолютному вираженні чисельність фізичних осіб, які працювали в структурних
підрозділах самостійно в сільській місцевості, дещо зменшилася (1126) при одночасному
збільшенні показника чисельності молодших медичних працівників із медичною освітою,
які працювали з лікарями в сільській місцевості (1887), (табл. 7.3.20).
Динаміка змін окремих показників відносно молодших медичних працівників із медичною
освітою в закладах, які надавали первинну медико-санітарну допомогу, у 2011–2013 рр.
Рік
Показник
2011 2012 2013
1409 1042 1887
1065 1387 1126
молодших працівників із медичною освітою в закладах 1:2,47 1:4,4 1:2,6
ПМСД
Щодо доступності лікарських засобів для сільського населення, то 65,30% (або

786 із 1204) СЛА і ФАПів мали пункти реалізації лікарських засобів у загальній кількості
СЛА і ФАПів (2011 р. – 26,00%, 2012 р. – 29,20%), тобто збільшено мережу пунктів
реалізації лікарських засобів порівняно з 2012 р. на 36,10%, а відносно 2011 р. – більше
ніж у 3 рази (табл. 7.3.21).
Рік
Показник
2011 2012 2013
Кількість СЛА і ФАПів, які мали пункти реалізації
239 269 786
лікарських засобів
26,00 29,20 65,30
лікарських засобів у загальній кількості СЛА і ФАПів
У 2013 р. збережено тенденцію до поліпшення матеріально-технічного

забезпечення центрів ПМСД. Зокрема, за даними моніторингу в сільських районах
60,70%, містах – 56,50% центрів ПМСД оснащені транспортними засобами;
стовідсотково – засобами зв’язку як у містах, так і в сільських районах.
районах на 98,00%, у містах – 100%. Динаміку змін показників забезпеченості центрів
ПМСД у 2012–2013 рр. подано в табл. 7.3.22.
222
Динаміка змін показників моніторингу щодо оснащення центрів
первинної медико-санітарної допомоги у 2012–2013 рр.
Показник
2012 р. 2013 р.
табеля матеріально-технічного оснащення медичним
У містах
Щодо забезпечення житлом, то у 2013 р. потребувало забезпечення житлом

48 лікарів і 101 молодший медичний працівник із медичною освітою. У містах
потребувало забезпечення житлом 11 лікарів і 26 молодших медичних працівників із
медичною освітою, у сільських районах – відповідно 37 і 75. За 2013 рр. виділено
4 квартири (сільські райони – 4, міста – 0) для цих категорій медичних працівників
(табл. 7.3.23).
зайнятих у закладах первинної медико-санітарної допомоги, протягом 2012–2013 рр.
Рік
2012 2013
Показник
сільські сільські
47 7 37 4
усього
Видатки на надання ПМСД у розрахунку на одного жителя становили 218,63 грн.

становили 22,40% (питома вага витрат на ПМСД загального фонду зведеного бюджету –
21,70%, спеціального фонду – 29,30%).
223

допомоги
Створено ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф» із 6 СШМД, які функціонують у статусі окремих юридичних осіб,
та 31 підстанціями ШМД.
Створено 50 пунктів постійного/тимчасового базування (план виконання –
100%).
Єдина регіональна оперативно-диспетчерська служба ЕМД не створена.
Чисельність бригад ШМД порівняно з 2012 р. зросла (+7) – 120 бригад ШМД.
Відбулися зміни у чисельності бригад за окремими їх типами. Зокрема, ЕМД надавалася
71 фельдшерською бригадою (59,20% від загальної чисельності), 40 лікарськими
бригадами, питома вага яких становила 33,30%, і 9 спеціалізованими бригадами (7,50%),
(табл. 7.3.24). На 10 тис. населення – 0,74 бригади.
Показник
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Кількість бригад ШМД, усього,
105 113 120
у т.ч.:
фельдшерських 54 60 71
лікарських 42 44 40
спеціалізованих 9 9 9
Питома вага фельдшерських бригад ШМД в їх загальній
51,40 53,10 59,20
кількості
Питома вага лікарських бригад ШМД в їх загальній
40,00 38,90 33,30
кількості
Питома вага спеціалізованих бригад ШМД в їх загальній
8,60 8,00 7,50
кількості
У ЗОЗ, які надавали ЕМД, працювало 254 лікарі (фізичні особи), які обіймали
312,50 штатної та 269,75 зайнятої посади. Рівень укомплектованості штатних посад
фізичними особами лікарів становив 81,30% (2012 р. – 78,90%), штатних посад зайнятими
– 86,30% (2012 р. – 85,40%).
освітою зайнято на 803,75 посади (кількість штатних посад – 828,00).
освітою ЗОЗ, які надавали екстрену медичну допомогу, зайнятими дорівнювала 97,10%;
укомплектованість штатних посад фізичними особами – 99,90% (на рівні 2012 р.).
Показник забезпеченості лікарями становив 1,57 на 10 тис. населення, СМП – 5,10
на 10 тис. населення.
Забезпечується виконання заходів щодо своєчасності надання ШМД. У сільській
місцевості здійснено 83,60% (2011 р. – 81,00%, 2012 р. – 79,70%) викликів ШМД із
доїздом до пацієнта до 20 хв. У містах 88,70% (2011 р. – 91,10%, 2012 р. – 86,40%)
викликів ШМД забезпечено з доїздом до пацієнта в 10-хвилинний термін.
224
Здійснено 367 436 викликів ЕМД, що становило 227 на 1000 населення

області. Закінчились летально 4905 виїздів бригад ШМД, із них смерть до приїзду
настала у 95,30% випадків (абсолютне число – 4673), у присутності бригад ШМД –
4,70% (232 випадки в абсолютному вираженні).
В області 160 автомобілів ШМД, із них 65, або 40,6% від наявних, забезпечені
навігаційним і радіозв’язком. За звітний період нові автомобілі не придбавалися.
В області відновлено польоти санітарної авіації із залученням вертольота МІ – 2
на базі Вінницького авіаремонтного заводу. За поточний рік здійснено 13 польотів, із
них 2 – за межі області.

допомоги
У 2013 р. ОДА затверджено План-схему госпітальних округів, План етапності
впровадження створення закладів нового типу на базі існуючих ЦРЛ на 2013–2015 рр. і
Плани перспективного розвитку закладів охорони здоров’я вторинного рівня надання
медичної допомоги.
Затверджено План-схему 3 госпітальних округів, які, за даними моніторингу,
представлено як створені, створено 3 багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування з
відділеннями ЕМД (Бершадська, Могилів-Подільська, Крижопільська – усі першого
рівня); 5 лікарень планового лікування; 3 діагностично-консультативні центри в складі
лікарень інтенсивного лікування.
Оснащеність лікарень інтенсивного лікування відповідно до табеля оснащення в
Бершадській лікарні інтенсивного лікування становила 52,00%, Могилів-Подільській –
38,00%, Крижопільській – 75,00%.
Забезпеченість лікарень планового лікування відповідно до табеля оснащення в
Муровано-Куриловецькій лікарні становила 83,40%, Піщанській – 82,00%, Теплицькій
– 94,00%, Чернівецькій – 88,90%, Чечельницькій – 83,30%.
Станом на 31.12.2013 р. в закладах, які надавали ВМД, загальна чисельність
ліжок становила 6531 (2011 р. – 7808, 2012 р. – 7073), у т.ч. в лікарнях інтенсивного
лікування – 650 ліжок, лікарнях планового лікування – 494. Забезпеченість
ліжками на 10 тис. населення – 40,30 (2011 р. – 47,80, 2012 р. – 43,47), у лікарнях
інтенсивного лікування – 22,80, лікарнях планового лікування – 40,00.
До лікарень інтенсивного лікування госпіталізовано 25 653 особи (рівень
госпіталізації на 100 жителів – 1,60); госпіталізовано дітей – 5065 (рівень госпіталізації
на 100 дітей – 1,80). До лікарень планового лікування госпіталізовано 20 193 особи
(рівень госпіталізації на 100 жителів – 1,20), госпіталізовано дітей – 3970 (рівень
госпіталізації на 100 дітей – 1,40).
Кількість проведених оперативних втручань у лікарнях інтенсивного лікування
становила 35,20 на 10 тис. населення, при наданні термінової хірургічної допомоги –
Післяопераційна летальність в лікарнях інтенсивного лікування становила
0,50%, добова летальність – 0,30%. Летальність лікарнях планового лікування – 1,20%.
225
Показник оперативних втручань, проведених в амбулаторно-поліклінічних

умовах (включаючи «хірургію одного дня») становив 575,40 на 10 тис. населення.
Показник оперативних втручань області або 59,40% від загальної кількості
оперативних втручань.

Показник добової летальності в області становив 0,90, післяопераційної
летальності – 0,30.
Кількість проведених оперативних втручань в лікарнях області дорівнювала
597,30 на 10 тис. населення, при наданні термінової хірургічної допомоги – 28,50 на 10
тис. населення.
Обіг ліжка в лікарнях інтенсивного лікування становив 39,50, середня тривалість
перебування хворого на ліжку – 8,30 дня. Обіг ліжка в лікарнях планового лікування –
35,60, середня тривалість перебування хворого на ліжку – 10,80 дня.
Місто Київ

За даними моніторингу, у 2013 р. в столиці завершено формування центрів ПМСД
в усіх районах, крім пілотних Дарницького і Дніпровського. Станом на 31.12.2013 р.
функціонувало 28 центрів ПМСД, із них у пілотних районах – 9, в інших – 19. Усі центри
ПМСД отримали господарський статус – комунальні некомерційні підприємства.
На відміну від інших пілотних регіонів, у столиці опрацьовано нову
організаційну форму лікувального закладу – комунальне некомерційне підприємство,
що дасть змогу ЗОЗ більш ефективно та гнучко визначати свою організаційну
структуру, встановлювати оптимальну чисельність працівників, керуючись нормами
Господарського Кодексу України.
Завершується впровадження електронного реєстру пацієнтів. Кількість
пацієнтів, внесених до реєстру, – 88,10% від загальної кількості населення і 98,50% від
кількості наданих згод.
Первинна медична допомога у 2013 р. надавалася в центрах ПМСД 1427
лікарями (відповідно, які обіймали 2028,50 штатної та 1751,00 зайнятої посади),
укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами дорівнювала 70,40%
(рис. 7.3.8).
226

80
2028,5
2028,5
2500 70,4 70,4
70
1751,0
1751,0
2000 60
1427,0
1427,0
50
1500
40
1000 30
20
500
10
0 0
Усього У містах Усього У містах
747,25 штатної та 591,25 зайнятої посади). Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ
фізичними особами – 67,30% (табл. 7.3.25). Показник укомплектованості штатних посад
ЛЗП/СЛ фізичними особами практично не змінився (2012 р. – 67,50%).
Показник Усього
Кількість фізичних осіб лікарів, які надавали ПМСД 1427
Кількість фізичних осіб ЛЗП/СЛ 503
Укомплектованість штатних посад лікарів, які надавали ПМСД фізичними
70,40
особами лікарями, %
Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами ЛЗП/СЛ, % 67,30
Чисельність ЛЗП/СЛ збільшилася з 241 у 2011 р. до 503 у 2013 р., або в 2,1 разу.
Порівняно з 2012 р. цей показник зріс на 40,50% (з 358 до 503). Намітилася тенденція
збільшення фізичних осіб ЛЗП/СЛ на 10 тис. населення (зростання з 0,87 у 2011 р. до 1,80
у 2013 р.).
Питома вага ЛЗП/СЛ у загальній кількості лікарів, які надавали ПМСД, становила
35,30%.
та їхніх заступників, стоматологів, статистиків, методистів) 13% займали ЛЗП/СЛ (503 із
3860 лікарів, зайнятих лікувальною справою).
У місті ЛЗП/СЛ надавали ПМСД 38,60% населенню (1102 933 жителям міста).
навантаження в розрахунку на одного лікаря перевищувало нормативні показники.
Зокрема, навантаження на одного ЛЗП/СЛ становило 2193 особи (перевищення нормативу
– в 1,5 разу); дільничного терапевта – 2859 (перевищення нормативу – в 1,6 разу),
дільничного педіатра – 1076 (перевищення нормативу – в 1,3 разу).
227
Порівняно з 2012 р. дещо знизилося навантаження на ЛЗП/СЛ (у середньому на

50 осіб) і педіатрів (у середньому на 80 осіб) при зростанні рівня навантаження на
дільничних терапевтів (у середньому на 207 осіб) (табл. 7.3.26).
Навантаження на лікарів загальної практики / сімейних лікарів,
в містах та сільських районах, протягом 2012–2013 рр.
Зміни
Показник 2013 р. 2012 р.
2013/2012 рр.
Середня кількість прикріпленого населення
2193 2243 -50
на одну фізичну особу ЛЗП/СЛ
2859 2652 +207
на одну фізичну особу дільничного терапевта
1079 1159 -80
на одну фізичну особу дільничного педіатра

працювали в центрах ПМСД.

1076

2859

2193

806

1976
1
посаду лікаря загальної практ ики-сімейного лікаря 1476
У містах

в містах та сільських районах, протягом 2013 р.
Як видно з рис. 7.3.9, зафіксовано найвищі рівні навантаження дільничних

терапевтів (2859 осіб на одного лікаря).
Продовжується виконання Плану підготовки кадрів для реформ у сфері медицини в
пілотних регіонах до 2015 р. У 2013 р. пройшли курси спеціалізації за фахом «Загальна
практика / сімейна медицина» 186 лікарів.
Для забезпечення первинної ланки лікарськими кадрами діє Міська цільова
програма підготовки лікарських кадрів для ЗОЗ м. Києва на 2011–2017 рр., за якою
коштом місцевого бюджету в Національному медичному університеті імені
О.О. Богомольця навчаються додатково до державного замовлення 140 лікарів для роботи
в сімейних амбулаторіях та інших ЗОЗ.
228

освітою становила 1944 (відповідно, які займали 2858,00 штатної та 2360,25 зайнятої
посади). Співвідношення посад лікарів ПМСД до посад молодших працівників із
медичною освітою в закладах ПМСД становило 1:1,42 (табл. 7.3.27).
Показник Усього
Кількість штатних посад молодших медичних працівників
2858,00
із медичною освітою, які надавали ПМСД
Кількість зайнятих посад молодших медичних працівників
2360,25
Кількість фізичних осіб молодших медичних працівників
1944
Укомплектованість фізичними особами молодших медичних
працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД,
68,00
штатних посад молодших медичних працівників із медичною
Укомплектованість зайнятими посадами молодших медичних
працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД,
82,40
штатних посад молодших медичних працівників із медичною
Коефіцієнт співвідношення кількості посад лікарів до посад
молодших медичних працівників із медичною освітою, 1:1,42
які працювали із лікарями на первинному рівні

освітою, які надавали ПМСД, фізичними особами становила 68,00%. Укомплектованість
зайнятими посадами молодших медичних працівників із медичною освітою, які надавали
ПМСД штатних посад молодших медичних працівників із медичною освітою, які
надавали ПМСД, дорівнювала 82,40%.
Щодо матеріально-технічного забезпечення центрів ПМСД, то в місті всі центри
стовідсотково забезпечені відповідно до табеля оснащення засобами зв’язку;
транспортними засобами, комп’ютерами – на 38,80% (табл. 7.3.28).
центрів первинної медико-санітарної допомоги у 2013 р.
Показник 2013 р.
Питома вага амбулаторій, оснащених відповідно до
транспортними засобами 100,00
засобами зв’язку 100,00
комп’ютерами 38,80
229
Щодо забезпечення житлом, то у 2013 р. потребували забезпечення житлом

141 лікар і 94 молодші медичні працівники з медичною освітою. За 2013 р. виділено
5 квартир (табл. 7.3.29).
Рік
Показник
2012 2013
Кількість лікарів ПМСД,
107 141
не забезпечених житлом, усього
із медичною освітою,
120 94
які працювали в закладах ПМСД
і не забезпечені житлом, усього
Кількість квартир, виділених для вказаної
5 5
категорії
Видатки на надання ПМСД у розрахунку на одного жителя становили 184,89 грн. У

зведеному бюджеті (загальний бюджет і спеціальний фонд) міста витрати на ПМСД
дорівнювали 13,60% (питома вага витрат на ПМСД загального фонду зведеного бюджету
становила 14,30%, спеціального фонду – 5,00%).

допомоги
Згідно із Законом України «Про екстрену медичну допомогу», у місті проведено
заходи щодо реформування системи ЕМД. У столиці розділено швидку та невідкладну
медичну допомогу для дорослого та дитячого населення, а спеціалізовані психіатричні
бригади передано до складу профільного закладу.
Київрадою затверджено правила виклику бригад ШМД.
Створено Територіальний центр ЕМД та медицини катастроф та 1 СШМД –
юридична особа та 16 підстанцій ШМД.
У 2013 р. на базі КНП «Консультативно-діагностичний центр Дніпровського
району м. Києва» відкрито відділення об’єднаної диспетчерської служби
невідкладної медичної допомоги УОЗ Дніпровської районної в місті Києві державної
адміністрації – 1 із 10 пунктів невідкладної медичної допомоги, запланованих
відкрити в районах м. Києва. Єдина оперативно-диспетчерська служби в місті
створена (перша черга). Протягом року проведена робота щодо впровадження другої
черги Національного проекту «Вчасна допомога» – підключення до Єдиної
оперативно-диспетчерської служби міста Києва на базі Центру ЕМД і медицини
катастроф міста Києва централізованих диспетчерських невідкладної медичної
допомоги 9 районів столиці та створення умов щодо виклику бригад ШМД за єдиним
телефонним номером «103».
Створено 29 пунктів постійного/тимчасового базування (план виконання – 100%).
230
Загальна чисельність бригад ШМД – 123,50, у т.ч. 10,50 фельдшерської,

13,00 спеціалізованої та 100,00 лікарської, які в структурі всіх бригад займали
відповідно 8,50%; 10,50%; 81,00% (без змін порівняно з 2012 р.). Кількість бригад –
У ЗОЗ, які надавали ЕМД, працював 361 лікар (фізична особа), (2012 р. – 416),
який обіймав 589,75 посади (кількість штатних посад – 589,75). Рівень
укомплектованості штатних посад фізичними особами лікарів – 61,30% (2012 р. –
61,40%), штатних посад зайнятими – 100% (2012 р. – 94,90%).
освітою зайнято (2012 р. – 1022) на 1018,75 посади (кількість штатних посад –
1018,75). Укомплектованість штатних посад молодших медичних працівників із
медичною освітою ЗОЗ, які надавали ЕМД, зайнятими становила 100% (2012 р. –
99,90%); укомплектованість штатних посад фізичними особами – 96,10% (2012 р. –
95,10%).
Забезпеченість лікарями – 1,30 на 10 тис. населення, СМП – 3,40 на 10 тис.
населення.
Забезпечено виконання заходів щодо своєчасності надання ЕМД – 87,00%
(2011 р. – 52,60%, 2012 р. – 52,30%) екстрених викликів ШМД здійснено з доїздом до
пацієнта в 10-хвилинний термін.
Здійснено 485 048 викликів ЕМД, що становило 169,7 на 1000 населення.
Закінчились летально 5788 виїздів бригад ШМД, із них смерть до приїзду настала у
86,97% випадків (абсолютне число – 5034), у присутності бригад ШМД – 13,03%
(754 випадки в абсолютному вираженні).
У місті 148 автомобілів ШМД, які на 100% забезпечені навігаційним і
радіозв’язком. За звітний період нові автомобілі не придбавалися.

допомоги
Проведено заходи щодо реформування ВМД. Затверджено План-схему
госпітальних округів м. Києва (усього – 3) і плани перспективного розвитку ЗОЗ.
Внесено відповідні зміни до Концепції розвитку системи охорони здоров’я міста.
Передбачено створення 5 клінічних багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування
для дорослих і 2 – для дітей, розроблено плани їх перспективного розвитку, визначено
11 лікарень планового лікування для дорослих із відділеннями відновного,
спеціалізованого лікування та паліативної допомоги за територіальним принципом.
У рамках проведення реформ амбулаторної ВМД створено 13 консультативно-
діагностичних центрів: 5 – у пілотних Дарницькому та Дніпровському районах м.
Києва, а у 2013 р. 8 таких центрів в інших 8 районах столиці.
Відповідно до рішень Київської міської ради від 17.04.2013 р. і 22.05.2013 р.,
завершено організаційно-правові заходи щодо створення трьох ТМО: «Фтизіатрія»,
«Психіатрія», «Дерматовенерологія», затверджено їх статути та завершено роботу
щодо їх державної реєстрації як юридичних осіб. Завершено організаційно-правові
заходи щодо створення ТМО «Санаторного лікування дитячого населення».
231
Станом на 31.12.2013 р. в закладах, які надавали ВМД, загальна чисельність ліжок

становила 18 243 (2012 р. – 18 393), тобто скорочено 150 ліжок. У 2011–2013 рр. шляхом
оптимізації діяльності стаціонарного сектору та реструктуризації потужностей ліжкового
фонду скорочено 655 ліжок. Забезпеченість ліжками на 10 тис. населення – 63,80
(2011 р. – 67,30, 2012 р. – 64,90). Таким чином, забезпеченість ліжками зменшилась на
5,20%, що пов’язано з подальшими процесами розмежування первинного і вторинного
рівнів надання медичної допомоги та оптимізацією мережі ЗОЗ, які надавали ВМД.
До закладів, які надавали ВМД, госпіталізовано 538 128 осіб (2012 р. – 526 780),
показник госпіталізації на 100 жителів у цілому становив 18,80 (2011 р. – 18,40, 2012 р. –
18,60), дитячого населення – 13,80 (2012 р. – 12,30). Середній термін лікування хворого в
стаціонарі скоротився на 3,60% (з 11,0 дня у 2011 р. до 10,6 дня у 2013 р.).
Показник оперативних втручань, проведених в АПЗ (включаючи «хірургію одного
дня»), становив 530,40 на 10 тис. населення, або 47,20% від загальної кількості
оперативних втручань. У цілому показник оперативних втручань у стаціонарах становив
593,40 на 10 тис. населення при наданні термінової хірургічної допомоги – 38,20 на
10 тис. населення.
Показник летальності становив 1,53, добової летальності – 18,00% (від усіх
померлих у стаціонарі) (2012 р. – 17,50%), післяопераційної летальності – 0,75 (2012 р. –
0,79), тобто загалом служби хірургічного профілю працювали на рівні 2012 року.

Протягом 2013 р. в середньому один лікар, який надавав ПМСД, (дільничний
Скоротився радіус обслуговування АЗП/СМ від 2–7 км до 0,5–0,7 км; збільшилось
охоплення жінок скринінговими обстеженнями з 78,20% до 84,50%; на 4,00% зменшилась
кількість викликів до хронічних хворих і на непрофільні виклики2.
Порівняння показників моніторингу реформування

між пілотними проектами за 2013 р. та їх оцінка
Закінчено процеси розмежування первинного і вторинного рівнів надання медичної

допомоги та створення центрів ПМСД (усього – 186, 2012 р. – 169, 2011 р. – 159). У
2013 р. в м. Києві створено 19 центрів ПМСД у не пілотних районах міста (крім
Дарницького і Дніпровського районів, в яких у 2012 р. створено 9 таких закладів). Також
змінилася чисельність центрів ПМСД у Вінницькій області (у містах їх кількість
зменшилася на 2 од.), (табл. 7.3.30).
2 За даними Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації.
232
Кількість центрів первинної медико-санітарної допомоги в пілотних регіонах у 2013 р.
Показник Дніпропетровська Донецька Вінницька м. Київ
Кількість створених
30 55 6 28
центрів ПМСД зі статусом
юридичної особи в містах
Кількість створених
центрів ПМСД зі статусом
23 17 27 х
юридичної особи в
сільських районах
Кількість центрів ПМСД –
міста/сільські райони в
53 72 33 28
розрізі кожного пілотного
регіону, усього
Кількість центрів ПМСД у
186
пілотних регіонах, усього
У Дніпропетровській та Донецькій областях більшість центрів ПМСД створено в

містах, у Вінницькій – у сільських районах. Це пов’язано з адміністративно-
територіальним устроєм цих областей та географічними особливостями розселення
населення.
Особливістю створення та функціонування центрів ПМСД у м. Києві є їх
господарський статус – у формі комунальних неприбуткових підприємств. В інших
пілотних регіонах центри ПМСД створені та функціонують як бюджетні установи.
Кадровий потенціал для надання ПМСД у пілотних регіонах:
– у Дніпропетровській області ПМСД надавалася 1497 лікарями,
укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами становила 71,60%. У
містах у центрах ПМСД працювало 1089 лікарів, у сільських районах – 408,
укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами в містах дорівнювала
74,30%, у сільських районах – 65,40%.
Чисельність ЛЗП/СЛ становила 1068, у т.ч. в містах – 697, у сільських районах –
371. Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами в області – 72,22%, у
т.ч. в містах – 76,38%, у сільських районах – 65,52%.
– у Донецькій області ПМСД в області надавалася у центрах ПМСД
1938 лікарями, укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами – 66,50%.
У містах у центрах ПМСД працювало 1647 лікарів, у сільських районах – 291,
укомплектованість штатних посад лікарями фізичними особами в містах дорівнювала
67,80%, у сільських районах – 59,80%.
Чисельність ЛЗП/СЛ становила 867, у т.ч. в містах – 635, у сільських районах – 232.
Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами в області дорівнювала
69,36%, у т.ч. в містах – 73,40%, у сільських районах – 60,40%.
– у Вінницькій області ПМСД надавалася 910 лікарями, укомплектованість штатних
посад лікарями фізичними особами дорівнювала 80,00%. У містах у центрах ПМСД
працювало 533 лікарі, у сільських районах – 408 377, укомплектованість штатних посад
лікарями фізичними особами в містах дорівнювала 90,50%, у сільських районах – 68,60%.
233
Чисельність ЛЗП/СЛ становила 750, у т.ч. в містах – 398, у сільських районах – 352.
Укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ фізичними особами в області дорівнювала
78,00%, у т.ч. в містах – 90,20%, у сільських районах – 68,00%.
– у м. Києві ПМСД надавалася 1427 лікарями, укомплектованість штатних посад
лікарями фізичними особами дорівнювала 70,40%.
Чисельність ЛЗП/СЛ становила 503, укомплектованість штатних посад ЛЗП/СЛ
фізичними особами дорівнювала 67,30% (табл. 7.3.31).
Лікарські кадри, які надавали первинну медико-санітарну допомогу
в центрах первинної медико-санітарної допомоги, за 2013 р.
Дніпропетровська
Вінницька
Вінницька
Вінницька
Донецька
Донецька
Донецька
м. Київ
м. Київ
Показник
усього міста сільські райони

Кількість фізичних
осіб лікарів, які 1497 1938 910 1427 1089 1647 533 1427 408 291 377
надавали ПМСД
Кількість фізичних
1068 867 750 503 697 935 398 503 371 232 352
осіб ЛЗП/СЛ
Укомплектованість
штатних посад
лікарів, які надавали 71,60 66,50 80,00 70,40 74,30 67,80 90,50 70,40 65,40 59,80 68,60
ПМСД, фізичними
особами лікарями, %
Укомплектованість
штатних посад
72,20 69,40 78,00 67,30 76,38 73,40 90,20 67,30 65,50 60,40 68,00
ЛЗП/СЛ фізичними
особами ЛЗП/СЛ, %
Рівень укомплектованості штатних посад лікарів фізичними особами у 2013 р. був

найнижчим, як і в попередні роки, в Донецькій області (66,50%), найвищим – у
Вінницькій (80,00%), а ЛЗП/СЛ був найнижчим у м. Києві (67,30%), найвищим – у
Вінницькій (78,00%) області.
Аналіз отриманих даних із реформування ПМСД у пілотних областях засвідчив, що
намітилися певні позитивні зрушення щодо поліпшення рівня кадрового забезпечення:
– у Дніпропетровській області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 404 у 2011 р. до 1068
у 2013 р., відповідно на 10 тис. населення з 1,22 у 2011 р. до 3,20 у 2013 р.;
– у Донецькій області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 452 у 2011 р. до 867 у 2013 р.,
відповідно на 10 тис. населення з 1,03 у 2011 р. до 2,03 у 2013 р.;
– у Вінницькій області чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 607 у 2011 р. до 750 у
2013 р., відповідно на 10 тис. населення з 3,73 у 2011 р. до 4,63 у 2013 р.;
– у м. Києві чисельність ЛЗП/СЛ зросла з 241 у 2011 р. до 503 у 2013 р.,
відповідно на 10 тис. населення з 0,87 у 2011 р. до 1,8 у 2013 році.
234
У Дніпропетровській області ПМСД надавалася сімейними лікарями 71,30%

населенню, питома вага ЛЗП/СЛ у загальній кількості лікарів, які займалися лікувальною
справою, становила 42,30%; у Донецькій – відповідно 44,70% і 33,90%; у Вінницькій –
відповідно 82,40% і 80,04%; у м. Києві – відповідно 35,30% і 13,00%.
Первинна медична допомога у Дніпропетровській області надавалася сімейними
лікарями 59,40% населенню; у Донецькій – 43,20%; у Вінницькій – 86,80%; у м. Києві –
38,60% населенню, тобто охоплення цим видом медичної допомоги населення було
найвищим у Вінницькій області, а найнижчим – у м. Києві.
Аналіз рівня навантаження на лікарів, які надавали ПМСД, засвідчив, що у всіх
пілотних регіонах фактичне навантаження в розрахунку на одного лікаря (фізичну особу)
перевищувало нормативні показники як у містах, так і в сільських районах, особливо це
стосувалося дільничних терапевтів (особливо в сільських районах Донецької області – до
4 тис. на одного лікаря, містах Дніпропетровської та Донецької областей – відповідно
3177 та 3046). Найнижчі рівні навантаження на дільничних педіатрів у містах і сільських
районах Вінницької області – відповідно 861 та 710 осіб (табл. 7.3.32).
Зокрема, рівень навантаження на одного ЛЗП/СЛ:
– у Дніпропетровській – у містах – 1947 осіб, у сільських районах – 2165 осіб;
– у Донецькій – у містах – 2152 особи, у сільських районах – 2060 осіб;
– у Вінницькій – у містах – 1559 осіб; у сільських районах – 2175 осіб;
– у м. Києві – 2193 особи.
Навантаження на лікарів, які надавали первинну медико-санітарну допомогу, за 2013 р.
Дніпропетровська Донецька Вінницька м. Київ
міста міста міста усього
населення на одну 1947 2165 2152 2060 1559 2175 2193
ЛЗП/СЛ
3177 2193 3046 3977 1750 1812 2859
дільничного
терапевта
1174 1286 1098 1389 861 710 1076
дільничного
педіатра
Стосовно забезпеченості первинної ланки молодшими медичними працівниками з

медичною освітою, то найбільшу чисельність фізичних осіб молодших медичних
працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД, зафіксовано в Дніпропетровській
і Донецькій областях (відповідно 3095 і 3743 особи), (табл. 7.3.33).
235
Найвищі показники укомплектованості фізичними особами штатних посад

молодших медичних працівників із медичною освітою, які надавали ПМСД,
зареєстровано у Вінницькій (95,10%) області, найнижчі – у м. Києві (68,00%); у
Дніпропетровській і Донецькій – відповідно 82,70% і 80,30%.
Укомплектованість зайнятими посадами молодших медичних працівників із
медичною освітою, які надавали ПМСД, штатних посад встановлено найвищу в
Дніпропетровській та Вінницькій областях (відповідно 92,90% і 98,50%), а в Донецькій
і м. Києві – 85,80% і 82,40%. За даними моніторингу, якщо величина цього показника в
містах і сільських районах Дніпропетровської та Вінницької областей практично була
однаковою, то в Донецькій – рівень цього показника в центрах ПМСД сільських районів
перевищив аналогічний у містах.
Співвідношення штатних посад лікарів ПМСД до штатних посад молодших
працівників із медичною освітою в закладах ПМСД було найвищим у Вінницькій
області (1:2,6), в Дніпропетровській та Донецькій областях воно дорівнювало 1:1,6, а в
м. Києві – 1:1,42.
У Вінницькій області виявлено найвищий показник молодших медичних
працівників із медичною освітою, які самостійно працювали в структурних підрозділах
сільської місцевості, – 1126 осіб, тоді як у Дніпропетровській області – 414, у Донецькій –
431 (табл. 7.3.34).
Навантаження на лікарів, які надавали первинну медико-санітарну допомогу, за 2013 р.
Показник Дніпропетровська Донецька Вінницька
Кількість фізичних осіб, які
працювали з лікарями в сільській 925 511 1887
Кількість фізичних осіб, які
працювали в структурних підрозділах
414 431 1126
на первинному рівні самостійно в
У сільських районах рівні оснащення центрів ПМСД транспортними засобами були

найвищими в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 100% і 84,00%),
комп’ютерами – у Вінницькій та Донецькій (93,50% і 98,00%); у містах рівні оснащення
транспортними засобами були найвищими у Дніпропетровській області та м. Києві (на
100%), а комп’ютерами – у Дніпропетровській і Вінницькій областях (99,40% і 100%),
(табл. 7.3.35).
Щодо доступності лікарських засобів для сільського населення, у 2013 р. в
Дніпропетровській і Вінницькій областях збільшено мережу пунктів реалізації
лікарських засобів (у Дніпропетровській – 94,80%; у Вінницькій – 65,30% від їх загальної
чисельності), у Донецькій – мережа СЛА і ФАПів, які мали пункти реалізації лікарських
засобів, скоротилася порівняно з 2012 р. на 10,50% і становила 37,10% (табл. 7.3.36).
За даними моніторингу, у 2013 р. квартири виділено у всіх пілотних регіонах, за
винятком Вінницької області (табл. 7.3.37).
236
Забезпеченість первинної ланки молодшими медичними працівниками з медичною освітою за 2013 р.
Дніпропетровська Донецька Вінницька м. Київ
усього міста усього міста усього міста усього
райони райони район
Кількість штатних посад
молодших медичних працівників із
3743,25 2242,00 1501,25 4660,00 4077,50 582,50 2966,25 968,50 1997,75 2858,00
медичною освітою, які надавали
ПМСД
Кількість зайнятих посад
3477,75 2103,25 1374,50 3996,00 3425,00 571,00 2922,00 949,00 1973,00 2360,25
ПМСД
Кількість фізичних осіб молодших
медичних працівників із медичною 3095 1756 1339 3743 3200 543 2820 933 1887 1944
освітою, які надавали ПМСД
Укомплектованість фізичними
особами молодших медичних
працівників із медичною освітою,
які надавали ПМСД штатних посад 82,70 78,30 89,20 80,30 78,50 93,20 95,10 96,30 94,50 68,00
ПМСД, %
Укомплектованість зайнятими
посадами молодших медичних
які надавали ПМСД, штатних 92,90 93,80 91,60 85,80 84,00 93,20 98,50 98,00 98,80 82,40
посад молодших медичних
які надавали ПМСД, %
Оснащення центрів первинної медико-санітарної допомоги за 2013 р.
Питома вага центрів ПМСД,
оснащених відповідно до табеля
матеріально-технічного оснащення 38,30 82,00
медичним обладнанням у загальній
кількості таких закладів
засобами зв’язку 100,00 96,10 100,00
комп’ютерами 44,60 93,50 98,00
У містах
Питома вага центрів ПМСД,
оснащених відповідно до табеля
матеріально-технічного оснащення 71,90 84,00
медичним обладнанням у загальній
кількості таких закладів
транспортними засобами 100,00 80,20 56,50 100,00
засобами зв’язку 100,00 83,60 100,00 100,00
комп’ютерами 99,40 72,95 100,00 38,80
Доступність лікарських засобів для сільського населення за 2013 р.
Показник Дніпропетровська Донецька Вінницька
Кількість СЛА і ФАПів, які мали пункти 621 215 786
реалізації лікарських засобів
Питома вага СЛА і ФАПів, які мали
пункти реалізації лікарських засобів 94,80 37,10 65,30
у загальній кількості СЛА і ФАПів
Забезпечення медичних працівників первинної медико-санітарної допомоги житлом
за 2013 р.
Дніпропетровська Донецька Вінницька
м.
міста міста міста Київ
Кількість лікарів
ПМСД, не
22 22 5 6 37 4 141
забезпечених житлом,
усього
Кількість молодших
медичних працівників
із медичною освітою,
які працювали в 27 20 2 17 75 11 94
закладах ПМСД і не
забезпечені житлом,
усього
Кількість виділених
квартир для вказаної 4 10 4 5 4 0 5
категорії
238
Найвищі рівні видатків на надання первинної медичної допомоги в розрахунку на

одного жителя зафіксовано в Дніпропетровській області (237,8 грн), а найнижчі – у
м. Києві (184,89 грн). На ПМСД від зведеного бюджету (загальний бюджет і спеціальний
фонд) у Вінницькій області спрямовано 22,40% видатків, у м. Києві – 13,60% (табл. 7.3.38).
Видатки на надання первинної медичної допомоги за 2013 р.
Видатки на надання ПМСД у
237,80 201,70 218,63 184,89
розрахунку на одного жителя, грн
Відсоток витрат на ПМСД від
зведеного бюджету (загальний 18,53 17,80 22,40 13,60
бюджет і спеціальний фонд)
Відсоток витрат на ПМСД
загального фонду зведеного 19,16 17,50 21,70 14,30
бюджету
Відсоток витрат на ПМСД
спеціального фонду зведеного 6,10 0,30 29,30 5,00
бюджету
Затверджено Плани-схеми госпітальних округів (у Дніпропетровській області

планується створити 12 округів; у Донецькій – 39; у Вінницькій та м. Києві – по 3) та
плани перспективного розвитку ЗОЗ.
У пілотних регіонах у 2013 р. продовжено роботу щодо оптимізації ліжкового
фонду. У всіх пілотних регіонах, за винятком Вінницької області, забезпеченість ліжками
зафіксовано від 60,50 на 10 тис. населення в Донецькій до 63,80 – у м. Києві.
У Вінницькій області в амбулаторно-поліклінічних умовах (включаючи «хірургію
одного дня») проведено 59,40% оперативних втручань від їх загальної кількості, у
Донецькій – 49,50%, м. Києві – 47,20%, Дніпропетровській – 44,00%.
Найвищий рівень летальності та післяопераційної летальності зафіксовано в
м. Києві (відповідно 1,53 і 0,75), а найнижчий – у Вінницькій області (відповідно 0,90 і
0,30), (табл. 7.3.39).
Окремі показники, які характеризували надання вторинної (спеціалізованої)
медичної допомоги, за 2013 р.
Загальна чисельність ліжок 27706 26391 6531 18243
Забезпеченість ліжками на 10 тис.
62,66 60,50 40,30 63,80
населення
Рівень госпіталізації
19,37 17,20 15,90 18,80
на 100 жителів, усього
Рівень госпіталізації дитячого
18,75 19,70 14,80 13,80
населення на 100 дітей
Летальність, усього по області 1,51 н/д 0,90 1,53
Післяопераційна летальність 0,66 н/д 0,30 0,75
Кількість оперативних втручань,
поведених в амбулаторно-
поліклінічних умовах (включаючи 360,30 418,40 575,40 530,40
«хірургію одного дня»), на 10 тис.
населення
239

Питома вага оперативних втручань,
проведених в амбулаторно-
поліклінічних умовах (включаючи 44,00 49,50 59,40 47,20
«хірургію одного дня») у загальній
кількості оперативних втручань
Центри ЕМД та медицини катастроф функціонували у всіх пілотних регіонах та у

м. Києві. Тривало створення оперативно-диспетчерської служби у Дніпропетровській,
Донецькій та вінницькій областях. У м. Києві створена Єдина оперативно-диспетчерська
служба (перша черга), проведена робота щодо впровадження другої черги Національного
проекту «Вчасна допомога» – підключення до Єдиної оперативно-диспетчерської служби
міста Києва на базі Центру ЕМД та медицини катастроф міста Києва.
У Дніпропетровській області створено 99 пунктів постійного/тимчасового базування
(план виконання – 100%); у Донецькій – 72 пункти (план виконання – 94,70%); Вінницькій – 50
пунктів (план виконання – 100%); у м. Києві – 29 пунктів (план виконання – 100%).
У Дніпропетровській області забезпеченість населення бригадами ШМД становила
0,85; у Донецькій – 0,80; у Вінницькій – 0,74; у м. Києві – 0,40 бригади на 10 тис. населення.
У Дніпропетровській та Вінницькій областях медична допомога надавалася
фельдшерськими бригадами ШМД, частка яких в їх загальній чисельності становила
відповідно 64,20% та 59,20%. У м. Києві та Донецькій області – переважно лікарськими
бригадами (включаючи спеціалізовані) ( відповідно 89,5 і 53,75%) (табл. 7.3.40).
Характеристика типів і структури бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги за 2013 р.
Кількість бригад швидкої
медичної допомоги 282 360 120 123,5
всього, у т.ч.:
фельдшерських 181,00 166,50 71,00 10,50
лікарських 91,00 151,50 40,00 100,00
спеціалізованих 10,00 42,00 9,00 13,00
фельдшерських бригад
64,20 46,25 59,20 8,50
ШМД в їх загальній
кількості
Питома вага лікарських
бригад ШМД в їх 32,30 42,08 33,30 81,00
загальній кількості
спеціалізованих бригад
3,50 11,67 7,50 8,50
ШМД в їх загальній
кількості
У ЗОЗ, які надавали ЕМД населенню пілотних регіонів, укомплектованість

штатних посад лікарями-фізичними особами була найвищою у Вінницькій області
(81,30%), найнижчою – у Донецькій (49,90%); укомплектованість штатних посад лікарів
зайнятими була найвищою в м. Києві (100%), найнижчою – у Донецькій (68,40%) області.
За рівнем укомплектованості штатних посад молодших медичних працівників із
медичною освітою фізичними особами «лідируючі» позиції займали Вінницька область
(99,90%) та м. Київ (96,10%), (табл. 7.3.41).
240
Дані щодо кадрового забезпечення надання екстреної медичної допомоги за 2013 р.
Кількість фізичних осіб лікарів 426 509 254 361
Укомплектованість фізичними
57,70 49,90 81,30 61,30
особами лікарями штатних посад, %
Укомплектованість зайнятими
77,50 68,40 86,30 100,00
посадами лікарів штатних посад, %
Кількість фізичних осіб молодших
медичних працівників із медичною 1635 2208 827 979
освітою, усього
Укомплектованість штатних посад
87,10 90,80 99,90 96,10
медичною освітою фізичними
особами, %
Укомплектованість штатних посад
молодших медичних працівників із 93,30 97,80 97,10 100,00
медичною освітою зайнятими, %
Забезпечувалося виконання заходів щодо своєчасності надання ШМД. Зокрема у:

– Дніпропетровській області 90,20% викликів ШМД у сільській місцевості
здійснено з доїздом до пацієнта до 20 хв.; у містах 91,30% викликів ШМД забезпечено з
доїздом до пацієнта у 10-хвилинний термін;
– Донецькій – 84,80% викликів ШМД у сільській місцевості здійснено з доїздом
до пацієнта до 20 хв.; у містах 86,10% викликів ШМД забезпечено з доїздом до пацієнта у
10-хвилинний термін;
– Вінницькій – 83,60% викликів ШМД у сільській місцевості здійснено з доїздом
до пацієнта до 20 хв.; у містах 88,70% викликів ШМД забезпечено з доїздом до пацієнта у
10-хвилинний термін;
– м. Києві – 87,00% екстрених викликів швидкої медичної допомоги забезпечено
з доїздом до пацієнта у 10-хвилинний термін.
Питома вага викликів ШМД становила у Дніпропетровській області 261,01 на
1000 населення, Донецькій – 232,70 на 1000 населення; Вінницькій – 227,00 на 1000
населення; м. Києві – 169,70 на 1000 населення.
Дані щодо виїздів бригад ШМД, які закінчились летально, подано у табл. 7.3.42.
Виїзди бригад екстреної (швидкої), які закінчились летально, за 2013 р.
Кількість виїздів бригад екстреної
12042 13303 4905 5788
(швидкої), що закінчились летально
з них смерть до приїзду, абс./% 11255/93,50% 12274/92,30% 4673/95,30% 5034/86,97%
смерть у присутності бригад
787/6,50% 1029/7,70% 232/4,70% 754/13,03%
екстреної (швидкої), абс./%
Щодо забезпечення автомобілями ШМД, то відсоток автомобілів, забезпечених

навігаційним і радіозв’язком, був найвищим у м. Києві (100%), а найнижчим – у
Вінницькій області (40,60%).
У 2013 р. придбано нові автомобілі лише в Донецькій області (табл. 7.3.43).
241
Кількість автомобілів швидкої медичної допомоги
та їх оснащення навігаційним і радіозв’язком за 2013 р.
Кількість автомобілів ШМД, усього 344 525 160 148
Кількість автомобілів ШМД,
забезпечених радіозв’язком і 187/54,00% 271/51,60% 65/40,60% 148/100%
навігаційними приладами, абс./%
Найвищі показники чисельності населення, яке в середньому обслуговував один

лікар ПМСД (дільничний терапевт, дільничний педіатр, ЛЗП/СЛ), зафіксовано в
Донецькій (2225 осіб), а найнижчі – у Вінницькій (1754) області.
Найвища питома вага хворих із занедбаними формами ЗН серед загальної кількості
хворих із візуальними формами ЗН, взятих на обліку у 2013 р. з уперше встановленим
діагнозом, виявлена в Донецькій (19,20%), а найнижча – у Вінницькій (5,60%) області.
Найвищий відсоток хворих на занедбані форми (фіброзно-кавернозний)
туберкульозу серед усіх форм туберкульозу легень встановлено в Донецькій (2,50%) і
Вінницькій (1,80%) областях.
Показник проведених оперативних втручань у стаціонарах був практично
однаковим у всіх пілотах (на рівні 593,40–597,70 на 10 тис. населення).
Щодо кількості проведених оперативних втручань у стаціонарах, при наданні
термінової хірургічної допомоги на 10 тис. населення, то величина цього показника була
найвищою у м. Києві (38,20%) і Дніпропетровській області (31,67%).
7.4. Фінансування та економічні механізми управління галуззю

в умовах її реформування
В умовах інтеграції України до світової економічної спільноти забезпечення

населення країни ЯМД значно залежить від рішень таких складних економічних завдань,
як визначення можливих і необхідних обсягів бюджетного фінансування, розвиток
платних медичних послуг, підготовка кваліфікованих кадрів, впровадження нових
медичних технологій, забезпечення інноваційної політики у сфері охорони здоров’я.
Ефективне рішення відповідних завдань можливо тільки при створенні адекватної
економічної системи, що дозволятиме об’єктивно аналізувати та оцінювати потреби у
фінансових ресурсах, планувати та оптимізувати потоки їх формування та використання.
Мета фінансування охорони здоров’я – надання в розпорядження фінансових ресурсів і
встановлення відповідних фінансових стимулів для постачальників послуг, які можуть
забезпечити гарантії щодо рівного доступу до медичних послуг.3
Основними джерелами фінансування системи охорони здоров’я в Україні є кошти
державного та місцевих бюджетів і соціального страхування, приватні кошти домашніх
господарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують
домогосподарства; кошти міжнародних донорських організацій, спрямовані в систему
охорони здоров’я України (так звані «кошти іншого світу» за класифікацією НРОЗ).
3 Національні рахунки охорони здоров’я (НРОЗ) України у 2012 році: Статистичний бюлетень/ Державна служба
статистики України. К. : 2014. – С. 4.
242
Зі зведеного бюджету України на охорону здоров’я спрямовано у 2013 р.

61 569,50 млн грн (зростання видатків на 5,30% порівняно з 2012 р.), у тому числі з
державного бюджету – 12 879,20 млн грн (зростання на 13,40%); з місцевих бюджетів –
48 690,30 млн грн (зростання на 3,40%)4, (табл. 7.4.1).
Видатки на охорону здоров’я в Україні за 2009–2013 рр.
Рік
Показник
2009 2010 2011 2012 2013
Видатки зведеного бюджету на
36564,90 44745,40 48961,60 58453,90 61569,50
охорону здоров’я5 (млн грн)
Видатки на охорону здоров’я у
загальному фонді зведеного бюджету 33127,50 40489,00 43075,10 51972,40 56407,40
(млн грн), у т.ч.:
видатки на охорону здоров’я у
загальному фонді державного 3349,10 4397,00 4862,00 9646,20 11141,20
бюджету МОЗ України
видатки на охорону здоров’я у
загальному фонді місцевих 27037,50 33347,50 34527,10 42326,20 45266,20
бюджетів
Видатки на охорону здоров’я в
720,80 884,50 941,00 1138,90 1241,70
розрахунку на одного жителя (грн)
Частка державних витрат на охорону
3,60 3,70 3,30 3,70 4,20
здоров’я від номінального ВВП
Аналіз динаміки номінальних обсягів зведеного бюджету на охорону здоров’я6 за

період 2009–2013 рр. засвідчив щорічне їх зростання порівняно з базовим 2009 р. на
68,30%. Якщо врахувати рівень інфляції, то ці обсяги змінювалися практично
пропорційно щорічному зростанню видатків на оплату працю працівників, витрат на
енергоносії та комунальні послуги, лікарські засоби (табл. 7.4.2).
Динаміка змін видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я порівняно
з основними макроекономічними показниками у 2009–2013 рр.
Рік
Показник
2010/2009 2011/2010 2012/2011 2012/2013
Зміни обсягів видатків зведеного
бюджету на охорону здоров’я 122,40 109,40 119,40 105,30
(% порівняно з попереднім роком)
Зміни видатків зведеного бюджету на
охорону здоров’я з урахуванням рівня
113,30 104,80 119,20 104,80
інфляції
(% порівняно з попереднім роком)
Зміна обсягу ВВП у постійних цінах
104,10 105,20 100,20 100,00
(% до попереднього року)7
Зміни споживчих цін (% грудень до
109,10 104,60 99,80 100,50
грудня попереднього року)8
4 Показники виконання Зведеного та Державного бюджетів України за січень-грудень 2012–2013 років (дані
Міністерства фінансів України).

5 Загальний і спеціальний фонди.
6 Зведений бюджет охорони здоров’я.
7 Основні показники економічного та соціального розвитку України (станом на 31.03.2014 р.) (дані Міністерства
економічного розвитку і торгівлі України /

http://www.me.gov.ua/Documents/MixedList?tag=OsnovniPokaznikiEkonomichnogoISotsialnogoRozvitkuUkraini).
243
Дані аналізу щодо частки загальних витрат на охорону здоров’я від номінального
ВВП засвідчили, що у світі в цілому вони становили 10,10% (2011 р.), Європейському
регіоні – 9,10%9, Україні – 7,70% (2012 р.)10, (рис. 7.4.1).
12
10,4 10,4 10,1
9,7 9,7 9,7
10 8,7 8,4 8,8 9,1
8 7,82 7,83 7,70
7,35
6 6,41 6,37
0
2006 2007 2009 2010 2011 2012
У світі в цілому Європейський регіон Україна
Рис. 7.4.1. Загальні витрати на охорону здоров’я як відсоток від номінального ВВП в Україні
порівняно з Європейським регіоном і світом у цілому (2006–2012 рр.)
Частка загальних витрат на охорону здоров’я у відсотках від ВВП в Україні була
нижчою за аналогічний показник у «старих» країнах ЄС, та майже на рівні країн (7,00–
8,00%), які стали членами ЄС після 2004 р., і навіть перевищувала показники таких витрат
в окремих країнах (Польщі, Румунії, Естонії), (табл. 7.4.3).
Загальні витрати у процентах до ВВП, державні та приватні витрати на охорону здоров’я
у процентах до загальних витрат на охорону здоров’я в окремих країнах (2011 р.)
Приватні витрати на Державні витрати на
Загальні витрати на охорону здоров’я, охорону здоров’я,
Країна охорону здоров’я (% до загальних (% до загальних
(% до ВВП) витрат на охорону витрат на охорону
здоров’я) здоров’я)
Болгарія 7,30 44,70 55,30
Румунія 5,80 19,80 80,20
Польща 6,70 28,80 71,20
Словакія 8,70 36,20 63,80
Чеська Республіка 7,40 16,50 83,50
Угорщина 7,70 35,20 64,80
Німеччина 11,10 24,10 75,90
Естонія 6,00 21,10 78,90
Іспанія 9,40 26,40 73,60
Данія 11,2 14,8 85,20
Україна (2012 р.) 7,7011 42,60 57,20
8 Основні показники соціально-економічного розвитку України (січень–грудень 2013 р.). Державна служба статистики
України / http://www.ukrstat.gov.ua/
9 Дані за 2011 р.
10 За даними Global Health Observatory Data Repository, 2011 р. / http://apps.who.int/gho/data/view.main.1880?lang=en;
Україна – за даними НРОЗ за 2012 р.

11 Державні та приватні витрати разом з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення.
244
Однак при цьому виявлено відмінності у структурі загальних витрат на охорону

здоров’я в європейських країнах та Україні. За даними табл. 7.4.3, у більшості країн
основна частина витрат на охорону здоров’я приходилася на державні витрат (у
середньому в Європейському регіоні – 74,00%), водночас, як в Україні виявлено значний
рівень приватних витрат (42,60%). На думку експертів, така ситуація, коли основна
частина витрат покривається за рахунок держави, може свідчити про високу
пріоритетність сфери охорони здоров’я або про неспроможність держави стримувати
зростання витрат внаслідок обмеження гнучкості бюджету12.
Серед країн колишнього Радянського Союзу рівень витрат на охорону здоров’я
значно коливався від 2,70% у Туркменістані до 13,30% від ВВП у Республіці Молдова. До
трійки лідерів за рівнем загальних витрат від ВВП, як і в попередні роки, увійшли
Республіка Молдова, Грузія та Україна (відповідно 13,30%; 9,90%; 7,70% ВВП),
(табл. 7.4.4).
Загальні витрати в процентах до ВВП, державні та приватні витрати
на охорону здоров’я в процентах до загальних витрат на охорону здоров’я
в країнах колишнього Радянського Союзу (2011 р.)
Приватні витрати на Державні витрати на
Загальні витрати на охорону здоров’я охорону здоров’я
Країна охорону здоров’я (% до загальних (% до загальних
(% до ВВП) витрат на охорону витрат на охорону
здоров’я) здоров’я)
Туркменістан 2,70 39,20 60,80
Вірменія 4,30 64,20 35,80
Республіка Казахстан 3,90 42,10 57,90
Азербайджан 5,20 78,50 21,50
Республіка Білорусь 5,30 29,30 70,70
Узбекистан 5,40 48,60 51,40
Російська Федерація 6,20 40,30 59,70
Таджикистан 6,20 70,40 29,60
Україна 7,70 42,60 57,20
Грузія 9,90 77,90 22,10
Киргистан 6,30 40,30 59,70
Республіка Молдова 13,30 54,40 45,60
Щодо державних видатків на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення

відносно обмінного курсу національної валюти, то цей показник в Україні у 2013 р.
становив 1241,70 грн, або 155,30 дол. США13 (для порівняння: у світі в цілому вони
становили 1029,60 дол. США (2011 р.), Європейському регіоні – 2373,40 дол. США).
Якщо порівнювати цей показник з аналогічним у країнах Європи, то він коливався від
521,50 дол. США в Болгарії до 9120,80 дол. – у Швейцарії (табл. 7.4.5).
12 Sarah Thomson, Thomas Foubister, Elias Mossialos Финансирование здравоохранения в Европейском союзе Проблемы и
стратегические решения. Всемирная организация здравоохранения 2010 г., от имени Европейской обсерватории по
системам и политике здравоохранения. – С. 24.
13 Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України, середній за період становив
799,3000 грн за 100 доларів США (Джерело: Статистичний бюлетень (електронне видання) [Електронний документ].
– Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=57897. – Назва з екрана).
245
Державні видатки на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення відносно обмінного курсу
національної валюти в окремих країнах Європи
Видатки, дол. Видатки, дол.
Країна Країна
США США
Австрія 5280,40 Польща 899,00
Бельгія 4962,50 Португалія 2310,60
Болгарія 521,50 Румунія 499,70
Греція 2864,20 Словенія 2218,50
Данія 6647,70 Словенія 3026,70
Сполучене Королівство Британії
Естонія 986,90 і Північної Ірландії 3608,60
Ізраїль 2426,10 Турція 696,20
Італія 3435,60 Угорщина 1084,80
Латвія 840,90 Фінляндія 4325,50
Литва 875,40 Франція 4952,00
Нідерланди 5995,00 Чеська Республіка 1506,90
Німеччина 4875,00 Швейцарія 9120,80
Норвегія 8987,30 Швеція 5330,80
Якщо порівнювати цей показник з аналогічним у країнах колишнього Радянського

Союзу, то Україну випередили Російська Федерація (806,70), Казахстан (454,90),
Азербайджан (356,90), Білорусь (307,10), Грузія (328,30), Республіка Молдова (223,60 дол.
США), (табл. 7.4.6).
Державні видатки на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення відносно обмінного курсу
національної валюти в країнах колишнього Радянського Союзу
Країна Видатки, дол. США
Російська Федерація 806,70
Казахстан 454,90
Азербайджан 356,90
Білорусія 307,10
Грузія 328,30
Республіка Молдова 223,60
Вірменія 141,50
Туркменістан 129,10
Узбекистан 88,40
Киргистан 71,30
Таджикистан 54,10
МОЗ виступає найбільшим адміністратором (розпорядником бюджетних коштів)

центрального бюджету, тоді як решта коштів розподіляється НАМН та іншими
центральними урядовими органами (Міністерством інфраструктури, МО, МВС, іншими
фінансовими посередниками, з числа органів державного управління), (табл. 7.4.7).
Видатки державного бюджету України порівняно з 2012 р. збільшились на 13,40%,
або на 1520,70 млн грн, рівень виконання річного плану зі змінами в 2013 р. становив
91,70%. Тобто спостерігалося зростання видатків за функцією «Охорона здоров’я» за
функціональною класифікацією (вищі за середній рівень, ніж за іншими функціями).
246
14
Видатки державного бюджету України, 2013 р.
Найменування згідно з програмною класифікацією видатків та кредитування бюджету Видатки, усього, У т.ч. загальний фонд,
і в розрізі головних розпорядників млн грн млн грн
І. Функціонування поліклінік і амбулаторій, швидку та невідкладну допомогу 1639,40 1501,70
Міністерство охорони здоров’я України
Бюджетна програма (далі – БП) «Спеціалізована консультативна амбулаторно-поліклінічна та
стоматологічна допомога, що надається вищими навчальними закладами, науково-дослідними 112,10 96,70
установами та загальнодержавними закладами охорони здоров’я»
БП «Розвиток служби екстреної медичної допомоги (придбання медичного автотранспорту) для
913,40 913,40
закладів охорони здоров’я України»
Міністерство внутрішніх справ України
БП «Медичне забезпечення працівників, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх
564,00 441,70
справ та військовослужбовців внутрішніх військ»
Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України
БП «Заходи щодо створення єдиних регіональних оперативно-диспетчерських служб з використанням
49,90 49,90
сучасних GPS-технологій»
Функціонування лікарень та санаторно-курортних закладів 6621,70 5672,90
БП «Спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога, що надається загальнодержавними
1087,20 999,40
закладами охорони здоров’я»
БП «Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних
технологій у закладах охорони здоров’я науково-дослідних установ та в вищих навчальних медичних 520,50 473,70
закладах МОЗ України»
БП «Санаторне лікування хворих на туберкульоз та дітей і підлітків з соматичними захворюваннями» 561,30 509,60
Міністерство внутрішніх справ України
БП «Медичне забезпечення працівників, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх
564,00 441,70
справ та військовослужбовців внутрішніх військ»
БП «Стаціонарне лікування військовослужбовців внутрішніх військ МВС України у власних
31,40 18,60
медичних закладах»
Державне управління справами
14 Дані Міністерства фінансів України
247
БП «Надання медичних послуг медичними закладами» 399,90 349,90
Міністерство соціальної політики України
БП «Спеціалізована протезно-ортопедична та медично-реабілітаційна допомога інвалідам у клініці
11,10 11,10
Науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності»
БП «Санаторно-курортне лікування ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність законів
України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських 108,60 100,70
переслідувань» та інвалідів»
Міністерство інфраструктури України
БП «Медичне обслуговування працівників та пасажирів залізничного транспорту» 1154,60 751,60
Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України
БП «Заходи щодо створення мережі регіональних перинатальних центрів, забезпечених
244,90 244,90
інноваційними технологіями та сучасним обладнанням»
Служба безпеки України
БП «Медичне обслуговування і оздоровлення особового складу та утримання закладів дошкільної
257,10 149,70
освіти Служби безпеки України»
Національна академія медичних наук України
БП «Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних
технологій, спеціалізована консультативно-поліклінічна допомога, що надається науково-дослідними 1300,50 1184,30
установами НАМН України»
БП «Будівництво, реконструкція, капітальний ремонт та придбання обладнання для об’єктів, що
536,70 536,70
відносяться до сфери управління НАМН України»
Служба зовнішньої розвідки України використано кошти
БП «Медичне обслуговування та оздоровлення особового складу Служби зовнішньої розвідки
1,90 1,90
України»
Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату
Європи 2012 з футболу та реалізації інфраструктурних проектів
БП «Реконструкція, ремонт та оснащення будівель по вул. Амосова, 5 у м. Києві з метою розміщення
53,00 53,00
структурних підрозділів Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського»
БП «Будівництво сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої
145,00 145,00
спеціалізованої лікарні «Охматдит»
Санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади 1069,30 821,20
Міністерством охорони здоров’я
248
БП «Діяльність установ Державної санітарно-епідеміологічної служби та заходи по боротьбі з
1068,60 821,20
епідеміями»
Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони здоров’я 331,20 235,80
Національна академія медичних наук України
БП «Фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за
державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері профілактики і лікування
319,50 224,20
хвороб людини, підготовка наукових кадрів, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури
та об’єктів, що становлять національне надбання»
Інша діяльність у сфері охорони здоров’я 3217,70 2909,60
БП «Керівництво та управління у сфері охорони здоров’я» 29,60 28,50
БП «Виконання боргових зобов’язань за кредитами, залученими ДП «Укрмедпостач» під державні
150,70 150,70
гарантії для реалізації інвестиційних проектів»
БП «Організація і регулювання діяльності установ та окремі заходи у системі охорони здоров’я», у
265,70 140,10
т.ч. для патронажної служби Товариства Червоного Хреста України
БП «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів
2161,60 1998,10
програмного характеру»
БП «Заходи із реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч у Міжнародній клініці відновного
12,60 12,60
лікування»
БП «Керівництво та управління у сфері лікарських засобів» 83,70 83,70
БП «Керівництво та управління у сфері санітарно-епідеміологічної служби» 331,30 331,30
БП «Керівництво та управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним
3,10 3,10
захворюванням»
БП «Удосконалення заходів протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально-небезпечним
3,40 3,40
захворюванням в Україні»
Міністерство з надзвичайних ситуацій України
БП «Комплексне медико-санітарне забезпечення та лікування онкологічних захворювань із
застосуванням високовартісних медичних технологій громадян, які постраждали внаслідок 49,50 49,50
Чорнобильської катастрофи»
Державна служба України з контролю за наркотиками
БП «Керівництво та управління у сфері контролю за наркотиками» 8,80 8,80
249
Також зафіксовано значне зростання видатків на медикаменти та перев’язувальні

матеріали у 2013 р. порівняно з 2012 р. – на 13,40% до 3625,10 млн грн (за даними
Міністерства фінансів України).
Видатки на забезпечення медичних заходів окремих державних програм і
комплексних заходів програмного характеру профінансовано в обсязі 2161,60 млн грн,
більшість яких спрямована на придбання лікарських засобів, виробів медичного
призначення і медичного обладнання.
Також у рамках фінансування за бюджетною програмою «Діагностика і лікування
захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у ЗОЗ,
НДУ та у ВМНЗ МОЗ України» 9,50 млн грн коштів спрямовано на медикаментозне
забезпечення онкохворих у рамках реалізації Загальнодержавної програми боротьби з
онкологічними захворюваннями; 5,20 млн грн – на виконання заходів із медикаментозного
забезпечення онкохворих дітей; 9,00 млн грн – на виконання медичних заходів із
запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворюваньТакож МОЗ
України використано бюджетні кошти за бюджетними програмами на забезпечення
наукових досліджень та підготовку і підвищення кваліфікації медичних та
фармацевтичних працівників:
 «Дослідження, наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за
державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка та підвищення
кваліфікації наукових кадрів у сфері охорони здоров’я, фінансова підтримка розвитку
наукової інфраструктури» у сумі 90,30 млн грн, у тому числі за загальним фондом –
52,10 млн гривень;
 «Підготовка і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та
науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації» у
сумі 2057,10 млн грн, у тому числі за спеціальним фондом – 1319,30 млн гривень;
 «Підготовка медичних і фармацевтичних кадрів вищими навчальними закладами
І і ІІ рівнів акредитації» у сумі 42,30 млн грн, у тому числі за загальним фондом – 7,30 млн
гривень;
 «Методичне забезпечення діяльності медичних (фармацевтичних) вищих
навчальних закладів та закладів післядипломної освіти» за загальним фондом у сумі
1,2 млн гривень.
Як і в попередні роки, найсуттєвішу роль у розподілі коштів на охорону здоров’я
відіграли регіональні та місцеві органи управління, які здійснювали пряме фінансування в
охорону здоров’я коштом місцевих бюджетів, які в 3,78 разу перевищували кошти з
державного бюджету (у 2014 р. цей показник становив 4,14, у 2011 р. – 3,80 разу). Місцеві
урядові структури у 2013 р. розподілили 79,1% суспільних фондів (для порівняння: у
2010 р. – 75,10%, 2011 р. – 79,10%, 2012 р. – 80,60%).
У 2013 р. кінцеве споживання фінансових коштів системи охорони здоров’я з
місцевих бюджетів забезпечувалося переважно на рівні двох основних постачальників
медичних послуг: лікарень (67,50%; для порівняння: 2009 р. – 76,90%, 2010 р. – 77,20%,
2011 р. – 76,80%, 2012 р. – 70,26%) і закладів, що надавали амбулаторно-поліклінічну,
швидку та невідкладну медичну допомогу (23,26%; для порівняння: 2009 р. – 15,50%,
2010 р. – 15,48%, 2011 р. – 15,20%, 2012 р. – 18,41%), тобто можна говорити про
250
закріплення тенденції останніх двох років щодо зміщення структури видатків у сторону
фінансування амбулаторно-поліклінічної допомоги.
Виділення окремої функції «Центри первинної медичної (медико-санітарної
допомоги)» у функціональній класифікації видатків і кредитування бюджету дало змогу
простежувати дані про обсяги видатків на надання ПМСД у центрах ПМСД. У цілому
видатки на їх фінансування становили 8,09% від загального обсягу фінансування
охорони здоров’я з місцевих бюджетів, практично зросли практично вдвічі порівняно з
2012 р. (4,33%).
Якщо враховувати повне розмежування фінансування надання ПМСД і ВМД у
пілотних регіонах, то можна стверджувати, що на фінансування надання тільки ПМСД у
Вінницькій області спрямовано 22,40% зведеного бюджету області на охорону здоров’я
(2012 р. – 21,96%), у Дніпропетровській та Донецькій – відповідно 18,53% (2012 р. – 17,96%) і
17,80% (2012 р. – 16,81%). У м. Києві частка видатків на їх фінансування у зведеному
бюджеті міста на охорону здоров’я становила 13,60%.
Слід зазначити, що продовжила зростати частка видатків у зведеному бюджеті
областей на фінансування ЕМД за функцією «Станції швидкої та невідкладної допомоги» до
5,10% (2012 р. – 3,43%; 2011 р. – 2,70%). Це пов’язано з продовженням реформування
системи ЕМД та реорганізацією ЗОЗ та їх структурних одиниць, які входять до їх складу.
Щодо економічної класифікації видатків ЗОЗ, які фінансувалися із загального фонду
місцевих бюджетів, у їх структурі переважали видатки на оплату праці з нарахуваннями
(2009 р. – 71,80%; 2010 р. – 72,00%; 2011 р. – 75,00%, 2012 р. – 73,50%, 2012 р. – 74,40%).
Стосовно видатків на комунальні послуги та енергоносії, їх частка дещо зменшилася порівняно
з попередніми роками (2009 р. – 8,80%; 2010 р. – 8,50%; 2011 р. – 9,00%, 2012 р. – 8,70%,
2013 р. – 8,10%). Водночас, щорічно зменшувалася частка видатків у загальному обсязі
фінансування з місцевих бюджетів на медикаменти та перев’язувальні матеріали (2009 р. –
8,60%; 2010 р. – 7,90%; 2011 р. – 7,80%, 2012 р. – 7,50%, 2013 р. – 7,10%) і харчування (2009 р. –
3,20%; 2010 р. – 3,00%; 2011 р. – 2,70%, 2012 р. – 2,30%, 2013 р. – 2,20%).
Обсяг видатків у розрахунку на одного жителя з місцевих бюджетів становив
996,50 грн (2012 р. – 915,70 грн). При цьому в Дніпропетровській, Донецькій областях і
м. Києві цей показник був найвищим (відповідно 1067,80, 1162,80, 1120,20 грн), найнижчим –
у Волинській (882,90 грн), Закарпатській (829,50 грн), Одеській (784,60 грн), Херсонській
(934,70 грн) і Чернівецькій (91,20% грн) областях.
У розрахунку на одного жителя на придбання медикаментів з місцевих бюджетів у
2013 р. спрямовано в середньому 66,18 грн. Найвищі показники зафіксовано у м. Києві
(82,28 грн), Дніпропетровській (94,69 грн), Закарпатській областях (113,92 грн), а найнижчі –
у Чернігівській (38,17 грн), Кіровоградській (49,53 грн) і Рівненській (46,26 грн) області.
На харчування в розрахунку на одного жителя з місцевих бюджетів виділено в
середньому 21,55 грн. Найвищі показники зареєстровано в Дніпропетровській (29,3 грн),
Закарпатській (28,23 грн), Київській (24,78 грн), Миколаївській (30,49 грн) і Хмельницькій
(32,77 грн); найнижчі – у м. Севастополі, Запорізькій та Рівненській (відповідно 15,77 грн,
16,92 грн, 15,56 грн).
Структура видатків за економічною класифікацією ЗОЗ із місцевих бюджетів у 2013 р.
наведена в табл. 7.4.8.
251
15
Структура видатків за економічною класифікацією закладів охорони здоров’я з місцевих бюджетів у 2013 р.
Адміністративно-
2110 2120 2220 2230 2250 2270 2280 3000 Інші Разом
територіальна одиниця
АР Крим 59,06 20,90 5,36 2,48 0,12 7,63 0,05 0,00 4,40 100
Область
Вінницька 42,11 14,69 5,36 2,08 0,13 7,87 21,36 0,00 6,21 100
Волинська 58,60 20,40 5,55 2,19 0,15 7,59 0,01 0,00 4,49 100
Дніпропетровська 40,50 14,56 6,58 2,75 0,05 8,82 19,49 0,00 4,97 100
Донецька 50,19 17,62 8,87 2,06 0,03 7,35 0,01 10,49 5,58 100
Житомирська 57,92 19,87 6,67 2,20 0,15 7,95 0,01 0,00 4,94 100
Закарпатська 53,29 18,90 6,97 3,17 0,15 6,07 0,01 0,00 5,64 100
Запорізька 58,00 20,66 12,78 1,68 0,05 8,47 0,01 0,00 4,10 100
Івано-Франківська 58,22 20,28 7,04 2,00 0,17 7,31 0,90 0,00 3,51 100
Київська 56,38 19,95 7,61 2,53 0,12 9,92 0,01 0,00 4,19 100
Кіровоградська 59,02 21,03 6,90 1,84 0,13 9,13 0,01 0,00 3,89 100
Луганська 56,04 20,13 4,96 1,82 0,12 9,13 0,03 0,00 6,93 100
Львівська 57,05 19,93 5,81 2,00 0,11 7,88 1,69 0,00 4,69 100
Миколаївська 55,12 19,72 6,66 3,19 0,08 8,05 0,02 0,00 5,97 100
Одеська 61,27 21,45 7,85 2,04 0,05 8,20 0,06 0,00 6,04 100
Полтавська 57,27 20,05 0,88 1,89 0,11 9,06 0,01 0,00 6,53 100
Рівненська 59,72 21,10 5,08 1,66 0,10 8,50 0,01 0,00 3,96 100
Сумська 57,78 20,59 4,94 1,99 0,24 8,53 0,06 0,00 4,82 100
Тернопільська 59,53 21,03 5,99 1,83 0,12 7,88 0,01 0,00 4,01 100
Харківська 54,80 19,47 5,60 1,83 0,03 9,79 0,01 0,00 6,01 100
Херсонська 58,05 20,73 8,05 2,13 0,11 8,75 0,07 0,00 4,52 100
Хмельницька 54,35 18,60 5,64 3,40 0,21 8,52 0,09 0,00 5,94 100
Черкаська 54,99 18,96 8,88 2,53 0,21 9,69 0,01 0,00 5,89 100
Чернівецька 57,51 20,66 7,73 1,96 0,15 7,65 0,02 0,00 5,71 100
Чернігівська 57,77 20,16 6,35 2,02 0,16 9,82 0,02 0,00 6,42 100
Місто
Київ 59,22 21,30 7,34 1,78 0,00 6,85 0,01 0,00 3,50 100
Севастополь 59,60 21,46 6,36 1,55 0,05 6,69 0,02 0,00 4,27 100
Україна 54,82 19,36 6,64 2,16 0,09 8,25 2,37 1,17 5,13 100
15 2110 – Оплата праці працівників бюджетних установ; 2120 – Нарахування на оплату праці; 2220 – Медикаменти та перев’язувальні матеріали; 2230 – Харчування; 2250 – Видатки на
відрядження; 2270 – Оплата комунальних послуг та енергоносіїв; 2280 – Дослідження і розробки, видатки державного (регіонального) значення; 3000 – Капітальні видатки.
У 2013 р. бюджетні ЗОЗ, які фінансувалися з місцевих бюджетів, отримали власні

надходження в сумі 19 564,10 млн гривень.
Дані про власні надходження в розрахунку на одного жителя наведено в табл. 7.4.9.
Власні надходження в розрахунку на одного жителя у 2013 р.
Надходження в розрахунку на одного жителя, грн
Адміністративно- від надання
від надання
територіальна від благодійних платних усього власні
платних медичних
одиниця внесків немедичних надходження
послуг
послуг
АР Крим 197,62 402,95 509,53 707,15
Область
Вінницька 93,94 140,10 248,72 342,66
Волинська 127,75 336,66 466,14 593,88
Дніпропетровська 167,17 115,87 185,72 352,89
Донецька 154,80 164,97 230,24 385,04
Житомирська 75,96 142,00 354,02 429,98
Закарпатська 68,80 49,93 94,45 163,25
Запорізька 129,14 193,91 421,49 550,63
Івано-Франківська 87,78 79,22 214,69 302,47
Київська 302,21 140,46 225,85 528,07
Кіровоградська 32,24 189,00 269,53 301,76
Луганська 113,72 130,53 233,99 347,71
Львівська 91,18 108,19 152,97 244,16
Миколаївська 84,16 180,67 225,2 309,36
Одеська 126,66 119,07 237,69 364,35
Полтавська 145,28 146,79 387,85 533,13
Рівненська 83,15 120,54 278,95 346,51
Сумська 135,88 148,65 227,79 363,67
Тернопільська 104,44 211,61 347,13 451,57
Харківська 95,30 172,95 220,77 316,07
Херсонська 119,65 174,16 351,61 471,26
Хмельницька 84,96 204,96 329,02 413,98
Черкаська 126,91 148,01 283,55 410,45
Чернівецька 95,60 116,26 261,64 357,24
Чернігівська 131,40 0,00 240,79 372,19
Місто
Київ 182,27 422,23 582,95 765,21
Севастополь 64,79 160,50 195,92 260,71
Лідируючі позиції щодо залучення власних надходжень зафіксовано у м. Києві

(765,21 грн) та АР Крим (707,15 грн), найменше коштів – Львівській і Закарпатській
областях (відповідно 244,16 і 163,25 грн).
Найбільше коштів залучено від надходження за надання платних медичних
послуг в АР Крим (197,62 грн), Київській (302,21 грн), Дніпропетровській (167,17 грн),
Донецькій (154,80 грн), Полтавській (145,28 грн), м. Києві (182,27 грн); найменше – у
Закарпатській (68,80 грн), Кіровоградській (32,24 грн), Закарпатській (68,80 грн),
м. Севастополі (64,79 грн).
253
Щодо надходження за рахунок благодійних внесків, то пересічний мешканець АР

Крим, Волинської області та м. Києві відповідно внесли до ЗОЗ по 402,95, 336,66 і 422,23
грн Незначні суми внесено жителями Івано-Франківської та Закарпатської областей
(відповідно 79,22 і 49,93 грн).
Ще одним із додаткових джерел фінансування є кошти ЛК. В Україні у 2013 р.
зареєстровано і функціонувало 189 ЛК (2011 р. – 212, 2012 р. – 196)16, тобто їх чисельність
щорічно зменшується (табл. 7.4.10).
Динаміка розвитку лікарських каса та окремих показників,
які характеризують рівень доходів населення, у 2009–2013 рр.
Обсяг Доходи
Кількість Номінальна
Кількість ЛК залучених розрахунку на
Рік членів ЛК заробітна плата
(од.) коштів одну особу
(тис. осіб) (грн)
(млн грн) (грн)
2009 236 779,30 59,70 14 372,80 1806,33
2010 224 751,30 80,10 18 485,60 1905,87
2011 212 695,90 88,70 21 637,90 2239,18
2012 196 624,30 95,90 23 931,60 3025,62
2013 189 554,60 96,00 …. 3265,00
Загальна чисельність членів ЛК становила 554,60 тис. осіб, що на 69,70 тис. осіб
менше порівняно з 2012 р. За період 2009−2013 рр. чисельність членів ЛК зменшилася на
28,80%.
Найбільша кількість членів ЛК виявлена в Житомирській (217,10 тис. осіб),
Чернігівській (61,90 тис. осіб), Миколаївській (50,00 тис. осіб) та Полтавській (49,50 тис.
осіб) областях.
У структурі членів ЛК, як і в попередні роки, у 2013 р. переважало працююче
населення (відповідно 63,10%, 2012 р. – 62,60%; 2011 р. – 62,40%), питома вага
пенсіонерів становила 19,30% (2011–2012 рр. – 20,80%); дітей – 8,80% (2012 р. – 7,90%,
2011 р. – 8,20%) інших категорій населення – 8,80% (2012 р. – 8,90%, 2011 р. – 8,40%).
Сумарний обсяг коштів, акумульованих ЛК у 2013 р., становив 96,00 млн грн.
Найбільші суми надійшли до ЛК Житомирської (41,10 млн грн), Полтавської (8,90 млн
грн) та Чернігівської (8,60 млн грн) областей.
Питома вага коштів підприємств, установ та організацій у загальних надходженнях
до ЛК становила 2,30% (2,20 млн грн).
Сума витрат коштів ЛК у цілому по Україні за 2013 р. становила 95,80 млн грн
(2012 р. – 90,20 млн грн), у тому числі на придбання медикаментів – 74,90 млн грн
(78,20%); виробів медичного призначення – 0,70 млн грн (0,80%); ведення справ та
утримання ЛК – 17,0 млн грн (17,70%); інші витрати – 3,20 млн грн (3,30%).
За рахунок ЛК медикаменти отримали 212,5 тис. осіб, або 38,3% від загальної
кількості членів ЛК. Витрати на медикаменти в розрахунку на одного члена ЛК, який їх
отримав, дорівнювали 352,20 гривень.
16 За даними Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України
254
У середньому з розрахунку на одного члена ЛК надходження становили 173,00 грн,

витрати – 172,70 гривень.
Проведення суттєвих змін у медичній галузі та її подальший розвиток неможливі
без проведення заходів щодо соціального захисту медичних працівників. Продовжено
роботу щодо підвищення рівня заробітної плати працівників галузі та поліпшення їх
соціального захисту, у тому числі шляхом прийняття низки важливих нормативних актів
із вказаних вище питань, а саме:
 постанови КМУ від 27.03.2013 р. № 199 «Деякі питання оплати праці
медичних працівників системи екстреної медичної допомоги», відповідно до якої,
медичні працівники центрів ЕМД з 01.10.2013 р. отримали право на надбавки за
особливий характер праці та особливі умови праці в розмірі до 20% та отримання
матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного
посадового окладу на рік;
 постанови КМУ від 20.03.2013 р. № 174 «Умови та розміри оплати праці
працівників протитуберкульозних закладів», відповідно до якої продовжено роботу щодо
підвищення розміру заробітної плати працівників туб закладів.
 постанов КМУ від 20.05.2013 р. № 395 «Деякі питання оплати праці медичних
працівників, що надають первинну медичну допомогу та є учасниками пілотного проекту
з реформування системи охорони здоров’я», від 30.12.2013 р. № 977 «Деякі питання
оплати праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу» з метою
удосконалення та спрощення порядку встановлення надбавок за обсяг та якість медичним
працівникам, що надають ПМСД. Дія останньої поширюється на медичних працівників,
що надають ПМСД і в інших областях (з 01.10.2014 р.), крім пілотних (Вінницької,
Дніпропетровської, Донецької областей та м. Києва), де відповідні надбавки запроваджені
з 2012 р. після прийняття постанови КМУ від 05.03.2012 р. № 209 «Деякі питання оплати
праці медичних працівників закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного
проекту з реформування системи охорони здоров’я», в яку двічі внесено зміни в частині
зміни підходів до надбавок за якість, а також порядку формування фонду оплати праці.
Слід зазначити, що проблеми в оплаті праці працівників галузі не вирішені,
оскільки спостерігається постійне відставання рівня середньої заробітної плати в галузі
від працівників інших секторів економіки України, у тому числі промисловості та освіти.
Заробітна плата працівників охорони здоров’я була і залишається однією з
найнижчих серед працівників інших галузей економіки (табл. 7.4.11), хоча спостерігається
позитивна динаміка її зростання.
Завдяки вжитим заходам, рівень заробітної плати лікарів порівняно з 2009 р. зріс в
1,70 разу, СМП – у 2,03 разу, молодшого медичного персоналу – у 1,50 разу. При цьому
порівняно з 2012 р. заробітна плата практично не змінилася.
У пілотних регіонах із реформування системи охорони здоров’я медичні
працівники ЗОЗ, які надавали ПМСД, відпрацьовували перехід на оплату праці з
урахуванням надбавок за обсяг та якість виконаної роботи.
Середній розмір заробітної плати працівників центрів ПМСД та їх структурних
підрозділів у пілотних регіонах з урахуванням виплати надбавок за обсяг та якість
виконаної роботи наведено в табл. 6.6.12.
255
Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності
у 2009–2013 рр. у розрахунку на одного штатного працівника17
2009 2010 2011 2012 2013 Дол. США за
Вид діяльності курсом НБУ
грн
201118/2012/2013
Галузі економіки, усього
1906 2247 2639 3026 3619 378,7/329,9/452,77
у т.ч.:
промисловість 2117 2584 3123 3500 4115 390,4/437,9/514,83
освіта 1611 1893 2087 2527 2918 260,9/316,2/365,07
охорона здоров’я та соціальна
1307 1633 1780 2201 2726 222,5/275,4/341,05
допомога, усього, з них:
лікарів 2055,3 2618 2658 3632 3573 332,3/454,5/447,02
СМП 1190 1775 1817 2516 2413 227,1/314,9/301,89
молодшого медичного персоналу 1130,38 1298 1368 1738 1729 171,0/217,5/216,31
Співвідношення заробітної плати (разів)
У промисловості до охорони здоров’я 1,62 1,58 1,75 1,59 1,51 х
У галузях економіки до охорони
1,17 1,38 1,48 1,37 1,33 х
здоров’я
Динаміка середньої заробітної плати працівників центрів первинної медико-санітарної допомоги
та їх структурних підрозділів у пілотних регіонах з урахуванням виплати надбавок за обсяг та
якість виконаної роботи у 2011–2013 рр.
Підвищення
Назва Середній розмір зарплати, грн порівняно з попереднім
періодом, %
2011 2012 2013 2012/2011 2013/2012
Вінницька
лікарі, які надавали ПМСД 2750,0 3587,3 4917 30,4 37,1
СМП, які надавали ПМСД 1832,0 2522,2 3310 37,7 31,2
Донецька
м. Київ
Усього
Запровадження стимулюючих надбавок за обсяг та якість працівникам ЗОЗ, які

надавали ПМСД та були учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони
здоров’я, дало змогу збільшити рівень заробітної плати лікарям у середньому на 26,80% і
СМП центрів ПМСД – на 35,30%.
17 Динаміка середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності у 2008–2013 роках в розрахунку на
одного штатного працівника (Джерело: Економічні та фінансові показники України НБУ [Електронний документ]. –
Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрана).
18 Офіційний курс гривні щодо долара США, середній за рік грн за 100 дол. США: 2013 р. – 799,30 (Джерело: Економічні
та фінансові показники України НБУ [Електронний документ]. – Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36728. – Назва з екрана).
256
Переважно в структурі стимулюючих надбавок переважала надбавка за обсяг

виконаної роботи (Вінницька – 45,90%, Дніпропетровська – 61,70%, Донецька – 89,30%,
м. Київ – 52,00%). Однак можна відзначити, що у 2013 р. з’явилася тенденція щодо зміни
в структурі стимулюючих надбавок практично у всіх пілотних регіонах щодо збільшення
частки виплат за якість.
Таким чином, у 2013 р. продовжувалася реалізація пілотного проекту щодо
реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій
областях та м. Києві, яка передбачала апробацію нового фінансового механізму в охороні
здоров’я шляхом:
 розмежування видатків між місцевими бюджетами на охорону здоров’я за видами
медичної допомоги;
 перерозподілу ресурсів між ЗОЗ пілотних регіонів, які надавали ПМСД, ВМД,
ТМД та ЕМД;
 застосування елементів програмно-цільового методу в бюджетному процесі на
рівні місцевих бюджетів у частині видатків на охорону здоров’я за відповідними видами
медичної допомоги;
 фінансове забезпечення ЗОЗ за видами медичної допомоги відповідно до
договорів про медичне обслуговування.
Питання в частині створення більш потужного пулу коштів для надання ПМСД
вирішено з прийняттям Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI із
внесенням змін до ст. 89, в якій визначено, що видатки районних бюджетів та бюджетів
міст республіканського АР Крим і обласного значення враховуються при визначені обсягу
міжбюджетних трансфертів на охорону здоров’я (ПМСД). З 2013 р. з обласного бюджету
фінансується ЕМД.
Постановою КМУ від 08.12.2010 р. № 1149 «Деякі питання розподілу обсягу
міжбюджетних трансфертів» введено коефіцієнт коригування частки обсягу видатків
місцевих бюджетів відповідно до розподілу видатків за видами медичної допомоги, який
застосовується для визначення обсягу видатків для бюджетів міст обласного значення та
районів.
Для надання гнучкості у використанні фінансових ресурсів при переході від
фінансування за кошторисами до фінансування за скороченою економічною класифікацією
видатків бюджету, прийнято постанову від 08.02.2012 р. № 86 «Про внесення змін до
Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів
бюджетних установ». Зазначені зміни дали змогу фінансувати ЗОЗ, які надавали ПМСД у
пілотних регіонах за двома кодами економічної класифікації видатків: КЕКВ 1172 «Окремі
заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку» та
КЕКВ 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».
Урядом прийнято рішення з 01.01.2014 р. (постанова КМУ від 19.06.2013 р. № 465
«Про внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до
виконання кошторисів бюджетних установ») запровадити порядок фінансування за двома
кодами економічної класифікації видатків у:
 ЗОЗ пілотних регіонів, які надають ВМД та ЕМД;
 ЗОЗ, які надають ПМСД на всій території України.
257
З метою розробки моделі фінансового забезпечення у сфері охорони здоров’я, що

забезпечить перехід від утримання державних та комунальних ЗОЗ до оплати наданих ними
послуг за договорами про медичне обслуговування населення, затверджено Концепцію
розвитку системи фінансового забезпечення у сфері охорони здоров’я (розпорядження КМУ
від 18.09.2013 р. № 776-р.).
Для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних
коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до
функцій держави та місцевого самоврядування та забезпечення єдиного підходу до всіх
учасників бюджетного процесу з точки зору виконання бюджету за пропозиціями МОЗ
України, Міністерством фінансів України видано наказ від 12.03.2012 р. № 333 «Про
затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та
Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету», зареєстрований у
Міністерстві юстиції України 27.03.2012 р. за № 456/20769.
Для запровадження укладення договорів про медичне обслуговування населення МОЗ
України розроблено примірний договір про медичне обслуговування населення, форма якого
затверджена наказом МОЗ України від 01.11.2011 р. № 742 «Про затвердження примірного
договору про медичне обслуговування населення» (зі змінами від 28.12.2011 р. № 992).
З метою складання та виконання місцевих бюджетів за програмно-цільовим методом
МОЗ України спільно з Міністерством фінансів затверджено наказ від 21.09.2012 р.
№ 728/1015 «Про затвердження Типового переліку бюджетних програм та їх
результативних показників у галузі «Охорона здоров’я» для пілотних регіонів», який
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2012 р. за № 1650/21962.
Відпрацьовано різні підходи щодо створення та функціонування центрів ПМСД,
оскільки особливістю створення та функціонування центрів ПМСД у м. Києві є їх
господарський статус – у формі комунальних неприбуткових підприємств, які в своїй
діяльності керуються вже нормами та положеннями Господарського кодексу України. В
інших пілотних регіонах центри ПМСД створені та функціонують як бюджетні установи.
Продовжено роботу щодо створення пулів фінансових ресурсів шляхом об’єднання
коштів на ТМД, ВМД та ЕМД на рівні обласних бюджетів (Дніпропетровська область –
переважно всі заклади ВМД передано на обласний бюджет; Вінницька область – заклади ВМД
у районах передано на обласний рівень, за винятком м. Вінниці; Донецька область – заклади
ВМД не передано на обласний рівень, в результаті заклади залишились на тому рівні, на якому
вони були традиційно, для м. Києва – це питання не було актуальним, оскільки вся система
надання як ПМСД, так і ВМД та ЕМД фінансується з міського бюджету).
У цілому, фінансово-економічні механізми, які відпрацьовуються на рівні пілотних
регіонів, зокрема, перерозподіл ресурсів між ЗОЗ, які надають ПМСД, ВМД, ТМД та ЕМД,
розмежування видатків між місцевими бюджетами на охорону здоров’я за видами медичної
допомоги і формування більш потужних пулів для фінансування медичної допомоги
населенню, запровадження стратегічних завдань медичної допомоги на основі договорів,
застосування елементів програмно-цільового методу в бюджетному процесі на рівні
місцевих бюджетів у частині видатків на охорону здоров’я за відповідними видами
медичної допомоги, відповідають даним найкращого світового досвіду, який базується на
фактичних даних із питань здоров’я, що містяться в мережі Health Evidence – HEN та
258
Європейській мережі ВООЗ із науково обґрунтованої політики (EVIPNet), інших базах

фактичних даних міжнародних організацій (ВООЗ, Світового банку, ООН).
Однак залишаються проблемні питання в частині подальших кроків щодо
модернізації надання медичної допомоги. Наприклад, існує ризик незабезпеченості видатків
на заробітну плату працівників ЗОЗ, які надають ВМД та ЕМД (особливо це важливо для
міст Дніпропетровської та Донецької областей). Це пов’язано як з величиною коефіцієнту
коригування при визначенні обсягу видатків для бюджетів міст обласного значення на
надання ПМСД (для бюджетів міст обласного значення дорівнює 0,28), так і з тим фактом,
що значна частина вузьких спеціалістів залишається в центрах ПМСД і формує їх штатний
розпис і, відповідно, видатки на виплату заробітної плати з нарахуванням, які мають
найбільшу питому вагу в загальній сумі видатків на охорону здоров’я, що, своєю чергою,
спричиняє «відтік» частини видатків на надання ВМД і ЕМД.
Реформування ВМД практично загальмоване, хоча організаційно визначені плани-
схеми формування госпітальних округів і плани перспективного розвитку ЗОЗ, проведена
робота щодо оптимізації ліжкового фонду.
Наявна незгода місцевих органів влади (міст, районів) передавати заклади ВМД на
обласний рівень, хоча формування більш потужних пулів для фінансування є звичайною
практикою європейських країн, що слугує основою для забезпечення рівності доступу до
медичної допомоги і збільшує економічну ефективність використання ресурсів.
Не врегульовані питання щодо законодавчого визначення підстав і порядку
застосування певних засобів регуляторного впливу держави, зокрема, надання комунальним
неприбутковим підприємствам відповідних пільг (зокрема, пільги із сплати податку на
землю), компенсацій, та створення інших сприятливих умов для діяльності. Також
проблемним питанням є відсутність статусу неприбутковості в комунальних некомерційних
підприємствах та установах.
7.5. Аналіз результатів інвентаризації високовартісного обладнання

у закладах охорони здоров’я вторинного та третинного рівня
надання медичної допомоги в Україні
На виконання Порядку проведення інвентаризації обладнання в державних та

комунальних ЗОЗ, які надають ВМД і ТМД, затвердженого постановою КМУ від
14.08.2013 р. № 711 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації обладнання в
державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають вторинну
(спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу», МОЗ України
проведено інвентаризацію високовартісного обладнання із застосуванням автоматизованої
інформаційно-аналітичної системи ресурсного забезпечення ЗОЗ.
Встановлено, що станом на 01.11.2013 р. на балансі ЗОЗ, які надавали ВМД,
знаходилося 179 888 одиниць високовартісного обладнання на загальну суму
8692 636,66 тис. грн, на балансі ЗОЗ третинного рівня – 81 403 одиниці високовартісного
обладнання на загальну суму 6225 582,58 тис. грн. У цілому в ЗОЗ вторинного та
третинного рівнів надання медичної допомоги знаходилася 261 291 одиниця
високовартісного обладнання на загальну суму 14 918 219,25 тис. гривень.
259
Аналіз даних кількісно-вартісних показників забезпеченості ЗОЗ вторинного рівня

показав:
 найбільш забезпечені високовартісним обладнанням Донецька (22 260 од.),
Дніпропетровська (12 251 од.) області та м. Київ (15 330 од.);
 середній рівень забезпеченості – у Львівській, Харківській, Луганській областях
(відповідно 8675 од., 11 038 од., 11 154 од.);
 в інших регіонах його рівень нижчий за середній по Україні.
У Кіровоградській області встановлено найвищий рівень забезпеченості
високовартісним обладнанням за вартісним показником (загальна вартість обладнання у
ЗОЗ вторинного рівня надання медичної допомоги – 1739 893,64 тис. грн) при кількості
обладнання, що нижче за середній рівень (2652 одиниці) по Україні (рис. 7.5.1).
Рис. 7.5.1. Кількість і вартість високовартісного обладнання в закладах охорони здоров’я

вторинного рівня надання медичної допомоги регіонів України у 2013 р.
Для ЗОЗ, які надавали ТМД, рівень забезпеченості високовартісним обладнанням

(кількісно-вартісні показники) у 2013 р. був таким:
 найбільш забезпечені Донецька (6756 од.), Дніпропетровська (4547 од.) області
та м. Київ (2730 од.);
 кількість високовартісного обладнання в Полтавській (3682 од.), Львівській
(3898 од.), Харківській (5571 од.), Київській (4165 од.), Луганській (4763 од.), Запорізькій
(3869 од.) областях була вищою за середній рівень забезпеченості по Україні, але вартість
такого обладнання значно нижча за середні показники вартості по Україні;
 в інших регіонах його рівень був нижчим за середній по Україні (рис. 7.5.2).
260
Рис. 7.5.2. Кількість і вартість високовартісного обладнання в закладах охорони здоров’я

третинного рівня надання медичної допомоги регіонів України у 2013 р.
Виявлено ознаки недостатньої забезпеченості високовартісним обладнанням ЗОЗ

вторинного рівня в переважній більшості регіонів. Зокрема, в пілотних регіонах за
результатами інвентаризації спостерігалися ознаки недостатньої забезпеченості
високовартісним обладнанням ЗОЗ як вторинного, так і третинного рівнів у Вінницькій
області.
За даними аналізу щодо експлуатаційного стану обладнання по ЗОЗ вторинного
рівня встановлено, що найгірший експлуатаційний стан медичного обладнання
відзначався в м. Києві (74,9%), Кіровоградській (77,9%), Сумській (78%), Житомирській
(84,3%) і Запорізькій (74,0%) областях. Найвищий рівень обладнання в задовільному
експлуатаційному стані спостерігався в Чернівецькій (94,4%), Херсонській (95,4%),
Полтавській (95,5%), Львівській (96,5%), Донецькій (92,4%) і Тернопільській (96,4%)
областях (рис. 7.5.3).
Значно гіршою була ситуація щодо експлуатаційного стану обладнання в ЗОЗ
третинного рівня. У процесі аналізу з’ясовано, що найнижчі показники високовартісного
обладнання в задовільному експлуатаційному стані спостерігалися в м. Києві (81,7%),
Дніпропетровській (86,6%), Одеській (84,4%), Кіровоградській (67,5%), Сумській (79%),
Івано-Франківській (74,7%), Луганській (81,8%) та Запорізькій (75,6%) областях.
Найкращі показники виявлено в Донецькій (91,1%) області (рис. 7.5.4).
261
Рис. 7.5.3. Відносна кількість (від загальної кількості) і вартість високовартісного обладнання в
задовільному експлуатаційному стані, яке знаходилося на балансі закладів охорони здоров’я
вторинного рівня надання медичної допомоги у 2013 р.
Рис. 7.5.4. Відносна кількість (від загальної кількості) і вартість високовартісного обладнання
в задовільному експлуатаційному стані, яке знаходилося на балансі закладів охорони здоров’я
третинного рівня надання медичної допомоги у 2013 р.
Стосовно ступеня використання високовартісного обладнання в задовільному

експлуатаційному стані з’ясовано, що ознаки неповноцінного використання
високовартісного обладнання, що знаходилося на балансі ЗОЗ вторинного рівня, у 2013
р. відмічалися в Полтавській, Львівській, Вінницькій, Луганській та Закарпатській
областях (рис. 7.5.5).
262
Рис. 7.5.5. Дані щодо використання обладнання в задовільному стані

по закладах охорони здоров’я вторинного рівня надання медичної допомоги у 2013 р.
За вищезазначеними критеріями, ознаки неповноцінного використання

високовартісного обладнання, що знаходилося на балансі ЗОЗ третинного рівня, у 2013 р.
спостерігалися в Полтавській, Львівській, Вінницькій та Волинській областях (рис. 7.5.6).
Рис. 7.5.6. Дані щодо використання обладнання в задовільному стані

по закладах охорони здоров’я третинного рівня надання медичної допомоги у 2013 р.
Загалом за кількісно-вартісними показниками використання високовартісного

обладнання по ЗОЗ вторинного рівня до переліку регіонів із найвищим рівнем
невикористання обладнання увійшли міста Київ (13,1%) і Севастополь (18,9%),
Винницька (16,6%), Одеська (10,2%), Харківська (8,1%), Сумська (8,2%), Луганська
(8,4%), Хмельницька (10,4%), Житомирська (8,7%), Запорізька (9,8%) та Черкаська (9,9%)
області (рис. 7.5.7).
263
Рис. 7.5.7. Відносна кількість і вартість обладнання, яке не використовувалося

в закладах охорони здоров’я вторинного рівня надання медичної допомоги, у 2013 р.
За вищезазначеними критеріями в ЗОЗ третинного рівня, до переліку регіонів з

найвищим рівнем невикористання обладнання увійшли Львівська (11,8%),
Дніпропетровська (7,9%), Одеська (14,1%), Кіровоградська (11,3%), Рівненська (9,7%),
Харківська (6,9%), Івано-Франківська (6,8%), Тернопільська (9,4%), Чернігівська (8,6%),
Волинська (11,7%), Київська (8,5%), Житомирська (7,0%) та Запорізька (10,1%) області
(рис. 7.5.8).
Рис. 7.5.8. Відносна кількість і вартість обладнання, яке не використовувалося

в закладах охорони здоров’я третинного рівня надання медичної допомоги, у 2013 р.
З огляду на викладені факти, особливо складна ситуація щодо використання

високовартісного обладнання в ЗОЗ вторинного рівня склалася у містах Києві і
Севастополі, Вінницькій, Одеській, Харківській, Сумській, Луганській, Хмельницькій,
Житомирській, Запорізькій та Черкаській областях (високий рівень невикористання
264
обладнання на тлі низького рівня забезпеченості обладнанням), що може негативно

впливати на якість надання спеціалізованої медичної допомоги.
Аналогічна ситуація з високовартісним обладнанням у ЗОЗ третинного рівня
спостерігалася в Одеській, Кіровоградській, Рівненській, Івано-Франківській,
Тернопільській, Чернігівській, Волинській та Житомирській областях (високий рівень
невикористання обладнання на тлі низького рівня забезпеченості обладнанням), що могло
негативно впливати на якість надання високоспеціалізованої медичної допомоги.
Результати інвентаризації щодо використання високовартісного обладнання в
пілотних регіонах (Дніпропетровській, Донецькій, Візницькій областях і м. Києві)
засвідчили:
1. На тлі найвищого рівня забезпечення високовартісним обладнанням ЗОЗ
м. Києва встановлено низькі показники забезпеченості обладнанням у задовільному
експлуатаційному стані та відповідно низькі показники використання обладнання.
2. Аналогічна ситуація, але лише в закладах третинного рівня, виявлена в
Дніпропетровській області.
3. На тлі найнижчого (порівняно з іншими пілотними регіонами) рівня
забезпеченості високовартісним обладнанням у Вінницькій області зафіксовано ознаки
неповноцінного використання високовартісного обладнання в задовільному
експлуатаційному стані.
Аналіз причин невикористання високовартісного обладнання за кількісними
показниками показав, що основними причинами невикористання медичного обладнання в
усіх регіонах стали, так звані, «інші причини» (розміщення обладнання в непристосованих
приміщеннях, відсутність приміщень для розміщення обладнання, нераціональне
постачання, відсутність зацікавленості керівників і медичного персоналу ЗОЗ у
застосуванні інноваційних методів діагностики і лікування, відсутність контролю
адміністрації ЗОЗ щодо використання обладнання тощо), (рис. 7.5.9).
Рис. 7.5.9. Відносна кількість обладнання в закладах охорони здоров’я вторинного рівня
надання медичної допомоги за причинами невикористання
(% від загальної кількості обладнання) у 2013 р.
265
Утім, виявлено досить високий показник невикористання високовартісного

обладнання в ЗОЗ третинного рівня в Львівській та Житомирській областях унаслідок
відсутності витратних матеріалів, у Дніпропетровській області – унаслідок відсутності
персоналу (рис. 7.5.10).
Рис. 7.5.10. Відносна кількість обладнання в закладах охорони здоров’я

третинного рівня надання медичної допомоги за причинами невикористання
(% від загальної кількості обладнання) у 2013 р.
Причинами невикористання «найбільш високовартісного» медичного обладнання у

всіх регіонах також стали «інші причини» (розміщення обладнання в непристосованих
приміщеннях, відсутність приміщень для розміщення обладнання, нераціональне
постачання, відсутність зацікавленості керівників і медичного персоналу ЗОЗ у
застосуванні інноваційних методів діагностики і лікування, відсутність контролю
адміністрації ЗОЗ щодо використання обладнання тощо).
Утім виявлено досить високий показник невикористання високовартісного
обладнання в ЗОЗ третинного рівня надання медичної допомоги в Харківській області
внаслідок відсутності дозволу на експлуатацію та відсутності витратних матеріалів, в
Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Херсонській, Вінницькій, Тернопільській,
Чернігівській, Житомирській та Черкаській областях – унаслідок відсутності дозволу на
експлуатацію, у Дніпропетровській, Львівській, Рівненській, областях і місті Києві –
унаслідок відсутності витратних матеріалів.
Основною причиною невикористання «найбільш високовартісного» обладнання в
ЗОЗ вторинного рівня Дніпропетровської області була відсутність персоналу (рис. 7.5.11).
Аналіз інтеграційних даних відповідності оснащення ЗОЗ табелям оснащення по
регіонах (рис. 7.5.12, 7.5.13) засвідчив, що у 2013 р. оснащеність ЗОЗ жодного регіону не
відповідала на 100% затвердженим табелям оснащення за інтеграційними показниками.
На підставі цього можна зробити висновок як щодо необхідності проведення роботи на
містах стосовно переоснащення ЗОЗ, так і щодо проведення фахової експертної оцінки та
можливого перегляду затверджених табелів оснащення.
266
21477,50 21454,16
20000,00
19172,87 19022,08
17413,46
Відсутність вит-
ратних матеріалів
Відсутність дозволу на експлуатацію
15304,82
Відсутність
Вартість обладнання, тис. грн.
15000,00 персоналу
14297,80
Не введено
13848,51 в експлуатацію
Інші причини
11214,96
10713,22
10323,10
10059,91
10000,00 9593,76
9143,25
8721,70 8684,49
8096,70
7727,61 7848,80
7090,42
6430,09 6441,80 6328,95
5915,00
5525,35
5179,58 5068,51
4958,44
5000,00
4423,41
3842,77
3337,50
2786,09 2896,19
2373,53 2420,17
2194,88
1803,69 1851,36 1735,12
1239,61 1239,61 1239,61
771,93 1390,00
281,66
0,00
Рис. 7.5.11. Вартість обладнання, яка не використовувалася в закладах охорони здоров’я

третинного рівня надання медичної допомоги, за причинами невикористання у 2013 р.
Рис. 7.5.12. Відповідність закладів охорони здоров’я,

які надавали вторинну медичну допомогу, табелю оснащення ресурсного забезпечення
(% від необхідної кількості згідно з табелем оснащення) у 2013 р.
Рис. 7.5.13. Відповідність закладів охорони здоров’я,

які надавали третинну медичну допомогу, табелю оснащення ресурсного забезпечення
(% від необхідної кількості згідно з табелем оснащення) у 2013 р.
267
У 2013 р. найнижчий рівень відповідності оснащення ЗОЗ табелям оснащення

спостерігався в Луганській області (40,7% – у ЗОЗ вторинного рівня, 27,9% – у ЗОЗ
третинного рівня).
Найвищий рівень відповідності оснащення ЗОЗ табелям оснащення в ЗОЗ
третинного рівня був в м. Києві (89,5%). Але така висока оцінка показника нівелювалася
встановленими за результатами інвентаризації фактами щодо незадовільного
експлуатаційного стану такого обладнання і низького ступеня його використання.
Найвищий рівень відповідності оснащення ЗОЗ табелям оснащення ЗОЗ
вторинного рівня спостерігався в Одеській області (87,97%). Однак при цьому виявлено
високий рівень невикористання обладнання на фоні низького рівня забезпеченості
обладнанням у ЗОЗ області, які надавали ВМД.
Показники відповідності оснащення ЗОЗ табелям оснащення, нижчі за середні по
Україні, у ЗОЗ вторинного рівня були у Львівській, Тернопільській, Чернігівській,
Волинській, Луганській, Черкаській областях та АР Крим.
Відповідно для ЗОЗ третинного рівня аналогічні показники спостерігалися у
Львівській, Дніпропетровській, Сумській, Чернігівській, Волинській, Київській,
Луганській, Хмельницькій, Житомирській областях та АР Крим.
Порівняльний аналіз показників відповідності оснащення ЗОЗ відповідним табелям
із кількісно-вартісними показниками забезпеченості ЗОЗ Львівської (у ЗОЗ вторинного та
третинного рівнів), Дніпропетровської (у ЗОЗ третинного рівня) та Луганської (у ЗОЗ
вторинного рівня) областей показав низький рівень кореляції між такими показниками.
З огляду на це можна зробити висновок щодо нераціональності затверджених табелів
оснащення.
Крім того, у процесі проведення інвентаризації виявлено типи закладів, для яких не
розроблено табелів оснащення. Додаткові труднощі викликані відсутністю методології
визначення рівня надання медичної допомоги ЗОЗ, які містили у своєму складі структурні
підрозділи, що відносилися до різних видів надання медичної допомоги: наприклад, одне
терапевтичне відділення (вторинний рівень надання медичної допомоги), два відділення
ЕМД, одне нейрохірургічне відділення (третинний рівень надання медичної допомоги).
Процес інвентаризації високовартісного обладнання ускладнився тим, що на період
проведення інвентаризації в Україні не було розроблено національного класифікатора
медичного обладнання. У подальшому така ситуація може привести до значних труднощів
при проведенні аналізу забезпеченості закладів певними категоріями обладнання
(наприклад, у довідниковій базі автоматизованої інформаційно-аналітичної системи
ресурсного забезпечення ЗОЗ відсутня така категорія обладнання, як «кардіохірургічне
обладнання»). Також у подальшому це може ускладнити процес аналізу потреби в
дооснащенні ЗОЗ.
Законодавством визначено, що нижня межа вартості високовартісного обладнання
становить 2500 грн. Це приводить до перенавантаження спеціалістів ЗОЗ при внесенні
зайвої для прийняття управлінських рішень інформації.
Існуючі табелі оснащення містять позиції обладнання, яке не може бути
віднесено до поняття високовартісного обладнання (наприклад, малоцінні
швидкозношувані предмети). При цьому виникає логічне запитання, яку інформацію
268
фахівці ЗОЗ мають вносити до автоматизованої інформаційно-аналітичної системи

ресурсного забезпечення ЗОЗ: усе обладнання, для того щоб показати високий рівень
відповідності забезпечення закладів табелям оснащення, або тільки високовартісні
основні засоби (інформація щодо яких, власно кажучи, потрібна на центральному та
регіональному рівнях).
Результати інвентаризації високовартісного обладнання у відомчих ЗОЗ
засвідчили:
1. За даними МВС України, на балансі ЗОЗ, підпорядкованих міністерству,
знаходиться 3364 одиниці високовартісного обладнання на загальну суму 108 302,0 тис.
грн. При цьому 91,78% обладнання використовується, а 8,22% на загальну суму
19 999,3 тис. грн тимчасово не використовується, із них 0,84% – внаслідок відсутності
витратних матеріалів, 1,76% – відсутності персоналу, 0,55% – не введення в експлуатацію,
5,93% – з інших причин. За аналізом даних експлуатаційного стану обладнання закладів
МВС України, 88,70% обладнання знаходиться в задовільному стані, 4,10% на загальну
суму 5606,9 тис. грн потребує поточного ремонту, 1,98% на загальну суму 967,0 тис. грн
потребує капітального ремонту, 3,98% на загальну суму 14 095,8 тис. грн ремонту не
підлягає. Відповідність оснащеності ЗОЗ табелям оснащення становить 91,8%. Усі ЗОЗ
МВС України належать до закладів, які надають ВМД.
2. За даними Міністерства інфраструктури України, на ЗОЗ, підпорядкованих
міністерству, знаходиться:
 у закладах вторинного рівня 4337 одиниці обладнання на суму 114 608,0 тис.
грн, із них не використовується 8,31% обладнання на суму 10 041,6 тис. грн (у тому числі
внаслідок відсутності витратних матеріалів – 0,13%, відсутності дозволу на експлуатацію
– 0,10%, відсутності персоналу – 0,50%, не введено в експлуатацію – 0,20%, з інших
причин не використовується – 7,41%);
 у закладах третинного рівня 1875 одиниць обладнання на суму 132 208,0 тис.
грн, із них не використовується 10,40% обладнання на суму 5793,0 тис. грн (у тому числі
внаслідок відсутності персоналу – 0,03%, не введено в експлуатацію – 0,77%, з інших
причин не використовується – 9,57%).
За даними аналізу експлуатаційного стану обладнання ЗОЗ Міністерства
інфраструктури України:
 у ЗОЗ вторинного рівня 89,33% обладнання на загальну суму 101 091,0 тис. грн
знаходиться в задовільному стані, 3,65% обладнання на загальну суму 4350,4 тис. грн
потребує поточного ремонту, 1,50% обладнання на загальну суму 2124,0 тис. грн потребує
капітального ремонту, 5,50% обладнання на загальну суму 7042,8 тис. грн ремонту не
підлягає;
 у ЗОЗ третинного рівня 88,95% обладнання на загальну суму 124 235,0 тис.
грн знаходиться в задовільному стані, 2,09% обладнання на загальну суму 3547,96 тис.
грн потребує поточного ремонту, 0,54% обладнання на загальну суму 650,0 тис. грн
потребує капітального ремонту, 8,41% обладнання на загальну суму 3774,8 тис. грн
ремонту не підлягає. Рівень відповідності забезпеченості табелям оснащення в ЗОЗ
вторинного рівня надання медичної допомоги – 76,53%, у ЗОЗ третинного рівня
надання медичної допомоги – 73,81%.
269
З огляду на викладене необхідно:

1. Якомога швидше почати роботу над розробкою національного класифікатора
медичного обладнання.
2. На основі даних проведеного аналізу розробити методологію визначення ЗОЗ
рівня надання медичної допомоги та внести зміни до чинних нормативно-правових
актів щодо визначення ЗОЗ без певного рівня надання медичної допомоги (наприклад,
інформаційно-аналітичні центри, центри «Здоров’я», бюро судово-медичної
експертизи).
3. Внести зміни до Порядку проведення інвентаризації обладнання в державних
та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) та
третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затвердженого постановою КМУ
від 14.08.2013 р. № 711 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації
обладнання в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають
вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу» щодо
відокремлення процесу щорічної інвентаризації, яка проводиться відповідно до
Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-
матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої
наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 «Про Інструкцію по
інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків».
4. На рівні МОЗ України залучити експертів для проведення оцінки, перегляду
та, за необхідності, внесення змін до існуючих та розробки необхідних табелів
оснащення
7.6. Аналіз міжнародного співробітництва та партнерства
У 2009–2013 рр. міжнародна діяльність у сфері охорони здоров’я

спрямовувалась на залучення міжнародного технічного ресурсу для вирішення
стратегічних завдань розвитку галузі, серед яких: організаційне і фінансове
реформування галузі з метою поліпшення доступу населення до надання якісних
медичних послуг; запобігання поширенню інфекційних хвороб і боротьба з особливо
небезпечними соціальними інфекційними хворобами (туберкульозом, СНІДом);
охорона материнства і дитинства.
З цією метою МОЗ України підтримувало і розширювало співпрацю з
традиційними міжнародними дво- та багатосторонніми партнерами: Світовим банком,
ВООЗ, іншими агенціями ООН (Дитячим фондом ООН, Програмою розвитку ООН,
Програмою ООН з ВІЛ/СНІДу, Фондом народонаселення ООН), Європейською
комісією, агентствами міжнародного розвитку зарубіжних країн, зокрема США,
Канади, ФРН, Швейцарії (табл. 7.6.1).
У 2013 р. співробітництво України з ВООЗ було одним із важливих напрямів
міжнародної співпраці, яке здійснювалося у форматі міжнародної технічної допомоги
відповідно до основних положень, визначених дворічними угодами про
співробітництво між МОЗ України та ЄРБ ВООЗ.
270
Перелік діючих проектів міжнародної технічної допомоги станом на 01.01.2014, зареєстрованих в установленому законодавством порядку,
де бенефіціаром виступає Міністерство охорони здоров’я України
Номер державної Координатор

Термін
№ реєстрації проекту, Назва проекту Донор
виконання проекту
вартість проекту
1. 2625-05 Здоров’я жінок України 01.10.2011– Уряд США через Агентство Департамент реформ та
30.09.2016 США з міжнародного розвитку розвитку медичної допомоги
МОЗ України
8 200 000 дол. США
2. 2692-02 Підтримка системи 30.09.2010– Уряд США через Центри Державна служба України з
моніторингу й оцінки 29.09.2015 профілактики та боротьби із питань протидії ВІЛ-
Міністерства охорони захворюваннями (CDC) інфекції/СНІДу та інших
1 600 000 дол. США здоров’я України Департаменту охорони здоров’я соціально небезпечних
та соціального забезпечення захворювань
США (DHHS)
3. 2577-01 Програма здоров’я матері та 01.05.2011– Уряд Швейцарської Департамент реформ та

дитини 30.04.2015 Конфедерації через розвитку медичної допомоги
Швейцарське агентство з МОЗ України
6 235 077 розвитку та співробітництва
швейцарських
франків
4. 2634 Грант Фонду інституційного 26.09.2011– Міжнародний банк ДУ «Український інститут

розвитку (ФІР) для пілотних 26.09.2014 реконструкції та розвитку стратегічних досліджень МОЗ
проектів підтримки України»
300 000 дол. США реформування системи
охорони здоров’я України
Номер державної Координатор
Термін
№ реєстрації проекту, Назва проекту Донор
виконання проекту
вартість проекту
6. 2878 Консультування з ВІЛ/СНІДу 01.01.2013 – Уряд Федеративної Республіки Реципієнт:

та підтримка інституцій 31.12.2015 Німеччина через Федеральне Державна установа
Міністерство економічного «Український центр контролю за
3 500 000 євро співробітництва та розвитку соціально небезпечними
Німеччини (BMZ) хворобами Міністерства
охорони здоров’я України»
7. 2752 Широкомасштабне 30.12.2011– Європейський Союз Реципієнт:

впровадження ефективних 29.12.2014 Міжнародний благодійний фонд
стратегій профілактики ВІЛ «Міжнародний Альянс з
473 217 євро серед найбільш уразливих ВІЛ/СНІД в Україні»
груп в країнах Східної Європи
8. 2809 Зміцнення Національної ради 08.01.2013– ПРООН Реципієнт:

з питань протидії ВІЛ- 31.12.2014 Державна служба України з
інфекції/СНІДу питань протидії ВІЛ-
214 514 дол. США
інфекції/СНІДу та інших
соціально небезпечних
захворювань
Основними напрямами співпраці на період 2012–2014 рр. визначено:

 Зміцнення систем охорони здоров’я, зокрема, служб ПМСД.
 Пожвавлення діяльності у сфері охорони громадського здоров’я, включно з
поліпшенням епіднагляду, профілактикою захворюваності та зміцненням здоров’я.
 Вплив на поведінкові детермінанти здоров’я та фактори ризику.
 Боротьба з неінфекційними захворюваннями, такими як кардіологічні,
онкологічні захворювання та діабет.
 Протидія захворюваності на інфекційні хвороби з особливим акцентом на
поліомієліт, ВІЛ/СНІД, МЛС-ТБ, кір та малярію.
 Впровадження Міжнародних медико-санітарних правил.
 Забезпечення високого рівня готовності до надзвичайних ситуацій.
 Забезпечення прогресу в реалізації напрямку «Навколишнє середовище та
здоров’я»; сприяння гармонізації інформаційних систем охорони здоров’я та обміну
знаннями в усьому регіоні.
МОЗ України тісно співпрацює з ВООЗ. Представники МОЗ України беруть участь
у роботі щорічних сесій Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я та сесіях Європейського
регіонального комітету ВООЗа постійній основі ведеться робота щодо узгодження та
підписання двосторонніх угод у сфері охорони здоров’я та медичної науки із низкою країн
світу. Наразі триває підготовка до підписання Дворічної угоди про співробітництво між
МОЗ України та Європейським регіональним бюро Всесвітньої організації охорони
здоров’я на 2014–2015 роки.
Об`єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) заснована в 1995 р. відповідно
до резолюції Ради з економіки та соціальної сфери ООН і розпочала роботу в січні
1996 року.
Об’єднана Програма ООН з ВІЛ/СНІДу – це інноваційний проект ООН, який
використовує можливості й ресурси 10 агенцій системи ООН та координує їхні колективні
дії проти епідемії ВІЛ/СНІДу.
В Україні ЮНЕЙДС працює з 1996 р. через Тематичну Групу ООН з питань
ВІЛ/СНІДу, яка складається з керівників усіх засновників ЮНЕЙДС, що знаходяться в
Україні, представників урядового сектору та неурядових організацій. Розширена
Тематична Група, яка спільно очолюється МОЗ України і головою Тематичної Групи
ООН, включає усіх зацікавлених партнерів, членів Уряду, громадських організацій та
людей, що живуть з ВІЛ/СНІД. Координатор ЮНЕЙДС в Україні уповноважений
надавати практичну підтримку та координувати дії агентств-спонсорів ЮНЕЙДС, інших
членів Тематичної Групи ООН з ВІЛ/СНІД, а також сприяти Уряду і громадянському
суспільству в реалізації їх стратегічних планів із протидії епідемії.
На постійній основі триває робота з виконання плану заходів щодо реалізації
Рамкової Угоди між КМУ та Урядом США про співробітництво у сфері протидії
ВІЛ/СНІД у 2011–2015 роках.
Реалізація заходів Рамкової Угоди українською стороною, відповідно до
домовленостей, відбувається в рамках виконання заходів Загальнодержавної програми
забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-
інфікованих та хворих на СНІД на 2009–2013 рр., затвердженої Законом України від
19.02.2009 р. № 1026-VI.
273
Пріоритети ЮНЕЙДС в Україні:

 Лідерство та пропаганда ефективних дій у відповідь на епідемію та досягнення
цілей універсального доступу до профілактики, лікування, догляду та підтримки.
 Посилення планування, фінансування, технічної підтримки та координації на всіх
рівнях для сталої міжсекторальної відповіді на епідемію ВІЛ-інфекції/СНІДу.
 Стратегічна інформація для цілеспрямованих зусиль на боротьбу з ВІЛ/СНІДом і
технічна підтримка.
 Відстеження, моніторинг та оцінка епідемії та заходів протидії.
 Залучення громадського суспільства та розвиток партнерства.
 Мобілізація ресурсів у підтримку ефективної протидії епідемії.
Секретаріат ЮНЕЙДС надає технічну підтримку (фінансову та експертну) Уряду
України у таких сферах:
 Розробка заявок України до Глобального фонду боротьби зі СНІДом,
туберкульозом та малярією з метою отримання грантів.
 Проведення комплексних незалежних зовнішніх оцінок національної відповіді на
епідемію ВІЛ/СНІД.
 Залучення потенціалу громадського суспільства до національних консультацій,
нарад, круглих столів, до процесу прийняття рішень, розробки політик, стандартів,
національної програми.
 Надання фінансової підтримки національним фахівцям для участі в міжнародних
тренінгах, консультативних та експертних нарадах із питань протидії ВІЛ/СНІД.
Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА) – одна з провідних агенцій системи ООН,
яка надає допомогу у сфері репродуктивного здоров’я та народонаселення.
ЮНФПА надає технічну допомогу Україні відповідно до Програми допомоги
Україні з боку ЮНФПА та відповідного плану дій, підписаного між Фондом
Народонаселення ООН і Міністерством економічного розвитку та торгівлі України.
Програма має три основні напрями:
– репродуктивне здоров’я;
– народонаселення та розвиток;
– гендерна рівність.
Фонд Народонаселення ООН співпрацює з МОЗ України з 1997 р. Технічна та
гуманітарна допомога з боку ЮНФПА надається через спільні проекти, спрямовані
передусім на підтримку діяльності МОЗ України в напрямку реалізації національних
програм із репродуктивного здоров’я та планування сім’ї.
У рамках співпраці МОЗ України та ЮНФПА в Україні створено та розбудовано
систему обласних центрів і районних кабінетів охорони репродуктивного здоров’я та
планування сім’ї. Для підтримки діяльності названих центрів ЮНФПА протягом 2013 р.
запланував професійне навчання персоналу з широкого кола актуальних питань охорони
репродуктивного здоров’я, надання навчального та медичного обладнання та матеріалів,
організацію гуманітарної поставки сучасних контрацептивних засобів, забезпечення
освітньою, інформаційною та методичною літературою спеціалістів і відвідувачів центрів.
Загальні принципи гігієни харчових продуктів установлюються Спільною комісією
ФАО/ВООЗ із зводу харчових продуктів Кодекс аліментаріус. Ця Комісія створена в
274
1961–1962 рр. конференцією Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН й

Всесвітньої асамблеєю охорони здоров’я (ФАО/ВООЗ) та впроваджує загальну програму
стандартів на харчові продукти. Метою програми є захист здоров’я споживачів і
забезпечення справедливих методів у торгівлі харчовими продуктами. Кодекс
аліментаріус – це загальноприйняті в міжнародній практиці стандарти на харчові
продукти, представлені в однаковому виді.
Членство України в Спільній комісії ФАО/ВООЗ із зводу харчових продуктів
Кодекс аліментаріус було однією із умов вступу України до СОТ.
Україна є членом Кодексу аліментаріус з вересня 2004 р. Законом України «Про
безпечність та якість харчових продуктів» (ст. 8) передбачено функціонування
Національної Комісії України з Кодексу аліментаріус.
Постановою КМУ від 03.07.2006 р. № 903 «Питання Національної комісії України з
Кодексу аліментаріус» затверджено Положення про Національну комісію України з
Кодексу аліментаріус. Положенням визначено, що Національна комісія України з Кодексу
аліментаріус бере участь у засіданнях спільної комісії Продовольчої
сільськогосподарської організації та ВООЗ із зводу харчових продуктів Кодекс
аліментаріус та її комітетів. Організаційно-технічне забезпечення роботи Національної
комісії здійснюють МОЗ України, Міністерство аграрної політики і продовольства та
Держспоживстандарт.
Національна комісія із зводу харчових продуктів Кодекс аліментаріус є
координуючим органом у сфері нормування, регламентації і стандартизації харчових
продуктів за показниками їх якості та безпеки для здоров’я населення і виконання
зобов’язань, що випливають із членства України у спільній комісії ФАО/ВООЗ із зводу
харчових продуктів Кодекс аліментаріус.
Національна комісія розробляє пропозиції щодо гармонізації міжнародного і
вітчизняного законодавства з питань нормування, регламентації та стандартизації
харчових продуктів із метою охорони здоров’я населення та безпечної торгівлі
продовольчою сировиною і харчовими продуктами.
МОЗ України постійно співпрацює з Кодекс аліментаріус, зокрема, до МОЗ
України постійно безкоштовно надходять матеріали Кодексу аліментарус (стандарти,
інструкції) щодо харчових продуктів, харчових добавок, пестицидів.
Так, у вересні 2013 р. у м. Пулави (Польща) делегація України взяла участь у
Регіональній Консультації ФАО щодо зміцнення потенціалу з аналізу ризиків безпеки
харчових продуктів і посилення участі у роботі Кодексу та Міжнародній конференції з
Аналізу ризиків.
Результатом участі делегації України у згаданій сесії є врахування позиції України
під час внесення змін щодо соняшникової олії до стандарту Кодексу щодо поіменованих
рослинних олій.
Україна приєдналась до Роттердамської конвенції про процедуру попередньої
обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин і пестицидів у
міжнародній торгівлі, прийнятої 10.09.1998 р. (Закон України № 169-IV від 26.09.2002 р.).
У період з 28 квітня по 10 травня 2013 р. у м. Женеві (Швейцарська Конфедерація)
відбулося 6-те засідання Конференції сторін Роттердамської конвенції про процедуру
275
попередньої обґрунтованої згоди щодо окремих небезпечних хімічних речовин і пестицидів

у міжнародній торгівлі (у цьому заході взяли участь представники МОЗ України).
У рамках згаданого заходу проведено 2-гу позачергову спільну нараду
конференції сторін згаданої конвенції, присвяченої обговоренню бюджету та плану
спільних дій на 2014–2015 роки.
Основним документом, який регулює відносини Міжнародної Федерації Товариств
Червоного Хреста і Червоного Півмісяця і України, «Угода між Урядом України та
Міжнародною Федерацією Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця про
юридичний статус Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного
Півмісяця та її Представництва у місті Києві, підписана 06.02.1997 р. в Женеві.
З 1993 р. Товариство Червоного Хреста України є Членом Міжнародної Федерації
Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Основні напрями діяльності:
– допомога і догляд вразливих категорій населення (самітні хворі люди похилого
віку із низькими статками; одинокі хворі, прикуті до ліжка; багатодітні сім’ї; інваліди
праці і війни; діти-сироти, діти вулиць; хворі на СНІД і ТБ);
– залучення міжнародних донорів до фінансування гуманітарних програм;
– допомога населенню, що постраждало внаслідок природних і техногенних
катастроф;
– Міжнародна Чорнобильська програма гуманітарної допомоги і реабілітації;
– профілактика інфекційних захворювань (ТБ, ВІЛ/СНІД та інші); догляд і
підтримка ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, туберкульоз; профілактика ВІЛ/СНІДу серед
СІН;
– навчання населення першій допомозі;
– пропаганда безоплатного донорства.
Відповідно до статті 35 Статуту Міжнародної Федерації Товариств Червоного
Хреста і Червоного Півмісяця, прийнятого у 2007 р. та затвердженого Сесією Генеральної
Асамблеї Женева (Швейцарія), «кожне Національне Товариство має сплачувати щорічний
внесок до Міжнародної Федерації відповідно до градації внесків, визначених Фінансовою
Комісією та затверджених Генеральною Асамблеєю, а також відповідно до часових меж,
визначених Генеральною Асамблеєю».
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Товариство Червоного Хреста України»,
починаючи з 1993 р., Товариство Червоного Хреста України отримує фінансову підтримку
з державного бюджету на сплату внеску до Міжнародної Федерації Товариства Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця.
Верховною Радою України прийнято Закон України «Про ратифікацію Угоди між
Урядом України та Міжнародною Федерацією Товариств Червоного Хреста і Червоного
Півмісяця» від 11.01.2013 р. № 20-VII.
МОЗ України співпрацює з Німецьким товариством міжнародного співробітництва
(GIZ) у рамках реалізації Німецько-Українського проекту з профілактики ВІЛ/СНІД.
Мета проекту – поліпшення доступу та якості пропонованих послуг у напрямах
профілактики, тестування, лікування, догляду та зменшення наслідків ВІЛ/СНІД в Україні
шляхом довгострокового співробітництва та постійного обміну досвідом між німецькими
276
та українськими експертами і спеціалізованими установами із залученням регіональних

профільних закладів та міжнародних організацій.
За допомогою Міжнародного банку реконструкції та розвитку, МОЗ України
реалізує проект «Грант Фонду інституційного розвитку (ФІР) для пілотних проектів
підтримки реформування системи охорони здоров’я в Україні».
Метою проекту є зміцнення спроможності МОЗ України й органів урядування
областей у визначенні, плануванні і впровадженні пов’язаних з охороною здоров’я
реформ.
У співпраці з Урядом США через Агентство США з міжнародного розвитку, МОЗ
України реалізує проект «Здоров’я жінок України».
Змістом проекту «Здоров’я жінок України» є захист репродуктивного здоров’я
жінок і пар шляхом поліпшення відповідального і ефективного використання сучасних
методів контрацепції як альтернативи небажаній вагітності і аборту.
МОЗ України співпрацює з Урядом США через Центри профілактики та боротьби
із захворюваннями (CDC), Департамент охорони здоров’я та соціального забезпечення
США (DHHS) у рамках проекту «Підтримка системи моніторингу й оцінки Міністерства
охорони здоров’я України».
Метою проекту є зміцнення спроможності та продуктивності роботи систем МОЗ
України з моніторингу й оцінки, епідемічного нагляду, безпеки донорської крові та
лабораторної мережі.
Україно-Швейцарська програма «Здоров’я матері та дитини» спрямована на
підвищення якості, ефективності та наявності належного рівня послуг охорони здоров’я
матері та дитини в партнерських регіонах.
У рамках угоди між МО США і МОЗ України стосовно співробітництва у галузі
запобігання розповсюдженню технологій, патогенів та знань, які можуть бути використані
для розробки біологічної зброї, та Угоди між Україною і США щодо надання допомоги
Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї масового знищення від 25.10.1993 р. діють
проекти технічної допомоги: «Зменшення біологічної загрози в Україні» та
«Впровадження електронної системи спостереження за захворюваннями та системи
контролю патогенів в Україні в рамках програми Зменшення біологічної загрози».
З метою розвитку і введення національної системи контролю якості у відділеннях
променевої терапії онкологічних диспансерів та центрів України, заснованої на
впровадженні сучасних технологій, а також на навчанні й стажуванні медичних фізиків і
технічного персоналу, залученого до процесу проведення променевої терапії, за
допомогою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) діє проект МТД
«Розробка та впровадження національної системи контролю якості шляхом зміцнення
знань та компетенції медичних фізиків у відділеннях променевої терапії».
Інтеграція України до ЄС зумовила активну участь у здійсненні заходів, які
випливають із рішень Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, а саме:
підвищення безпеки продуктів харчування, спрощення торгівлі шляхом модернізації
санітарної та фітосанітарної сфери; поліпшення системи охорони здоров’я та посилення
епідеміологічної безпеки в Україні відповідно до законодавства ЄС.
277
У рамках процесу реалізації пріоритетних напрямів Порядку денного Асоціації

Україна-ЄС на замовлення Центру адаптації державної служби до стандартів ЄС
Головного управління державної служби України групою аналізу політики, МОЗ
розроблено політичну пропозицію «Профілактика та контроль за інфекційними
захворюваннями, зокрема ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, інфекціями, що передаються
статевим шляхом, та гепатитами В і С». Обговорено проект Концепції реалізації
державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним
обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011–2015 роки.
МОЗ України є членом Ради із співробітництва в галузі охорони здоров’я СНД і
постійним учасником її робочих засідань. У рамках зазначеного органу міждержавного
галузевого співробітництва МОЗ бере участь у визначенні напрямків та створенні
правових засад співпраці з питань охорони здоров’я в межах СНД. На даний час
розглянуто та прийнято рішення з 24 питань, зокрема, щодо внесення змін і доповнень до
нормативно-правових документів, ухвалених на рівні глав урядів СНД.
Вагомим інструментом фінансової підтримки загальнонаціональних заходів
протидії епідемії ВІЛ/СНІДу були кошти грантів, які, відповідно до заявок України,
надавав Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. На всіх етапах
координувався процес складання заявок України на отримання грантів і залучалися до
нього міжнародні експерти.
Наразі в Україну продовжують надходити кошти другого гранту Глобального
фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Зазначені кошти спрямовуються
на продовження фінансування заходів щодо забезпечення розширеного доступу до
лікування, догляду та підтримки хворих на СНІД, проведення профілактичної, освітньої
роботи та моніторингових програм.
З Глобальним фондом підписано грантову угоду, якою передбачено виділення
Україні 95 млн дол. США на підтримку національних заходів протидії туберкульозу. Ці
кошти спрямовуватимуться на розвиток сучасної мережі лабораторної діагностики
туберкульозу, підвищення якості медичних послуг із діагностики та лікування для
уразливих груп населення, діагностику та лікування хворих на мультирезистентний
туберкульоз і туберкульоз, поєднаний з ВІЛ-інфекцією.
Продовжено роботу в рамках Угоди між МОЗ України та МО США стосовно
запобігання поширенню патогенів і знань, які можуть використовуватися при розробці
біологічної зброї. З червня 2010 р. функціонує тимчасова Центральна референт-
лабораторія на базі Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І.І.
Мечнікова (м. Одеса). У рамках виконання Угоди підготовлено до відкриття першу
діагностичну лабораторію на базі Вінницької обласної СЕС.
Активізувалася діяльність, спрямована на розширення договірно-правової бази
міжнародної співпраці у галузі охорони здоров`я.
МОЗ України проведено роботу з підготовки до підписання Угоди про
співробітництво держав-учасниць СНД щодо створення сумісних національних
телемедичних систем та подальшого їх розвитку і використання.
Положення угоди мають на меті створити правовий і технологічний простір для
розвитку та використання телемедичних послуг відповідно до світових стандартів та з
урахуванням рекомендацій ВООЗ.
278
ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України» тісно

співпрацює зі штаб-квартирою ВООЗ, ЄРБ ВООЗ, бере участь у виконанні міжнародних
проектів і програм, у тому числі проектів Ради Європи, міжнародних проектів ВООЗ
«Здорові міста», «Європа без тютюну», «Обстеження стану здоров’я населення за
допомогою опитувань» (EUROHIS), Міжгалузевої програми ВООЗ «Health for All»
(«Здоров’я для всіх»), європейських програм TACIS.
Згідно з принципами програми «Здоров’я для всіх» та з урахуванням стратегії
Оттавської Хартії зміцнення здоров’я (1986), ВООЗ з 1986 р. здійснює довгостроковий
проект «Здорові міста», який має на меті посилити вплив програми «Здоров’я для всіх»
серед місцевих адміністрацій, окремих міст, залучити їх до розвитку нових моделей
політики суспільства в галузі охорони здоров’я. З 1994 р. Україна бере активну участь у
цьому проекті, а інститут виконує роль національного координатора міжнародного
проекту ВООЗ «Здорові міста».
Чотири фази цього проекту закінчено. Починаючи з 2009 р., ВООЗ реалізовує п’яту
фазу проекту. Проект розглядає міста як складний організм, що живе, росте і постійно
змінюється. У концепції «Здорові міста» важливим є не тільки кінцевий результат, але й
сам процес. «Здоровим містом» необов’язково є місто, в якому показник потенціалу
здоров’я мешканців досяг певного рівня, а те, в якому проблема здоров’я усвідомлюється
як проблема соціуму і де її намагаються вирішити. Будь-яке місто або окремий район
великого міста можуть стати учасником проекту, якщо вони візьмуть на себе певні
зобов’язання стосовно здоров’я мешканців. Участь міст України в цьому русі, починаючи
з першої фази, сьогодні може і має стати інструментом у руках органів державної влади та
територіального самоврядування щодо створення більш здорових міст. Мета участі
кожного конкретного міста (району міста, окремої громади, окремого підприємства) має
випливати з реального стану та концепції його розвитку, а також з уявлення про те, яким
воно може стати. Децентралізація впливу щодо виконання завдань ЗДВ в умовах
конкретного місця є надзвичайно важливим етапом, оскільки люди на місцевому рівні
мають змогу активно вирішити проблеми з урахуванням місцевих особливостей. Якщо
помножити цей потенціал на різні політичні, економічні та соціальні групи, з’явиться
безліч інноваційних рішень, які можна швидко розвивати.
Поки що в Україні є лише 6 міст, які працюють за програмою «Здорові міста»:
Славутич, Дніпропетровськ, Миргород, Ніжин, Ужгород та Івано-Франківськ. Серед них
кращим слід назвати м. Славутич, в якому у 90-х роках створено демонстраційну модель
моніторингу потенціалу здоров’я мешканців за причинно-наслідковим підходом із
використанням комп’ютерної програми «Паспорт здоров’я», накопичено базу даних,
аналіз яких став підставою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Саме у
Славутичі забезпечено загальнодоступність мешканців до наявних ресурсів здоров’я,
зокрема, 14 фізкультурно-оздоровчих комплексів, 17 басейнів, 12 спортзалів,
10 спортивних майданчиків, відкрито велосипедну доріжку на 12 км та стежку здоров’я
1500 м. Цікаво, що люди власним прикладом показали ставлення до здоров’я: почали
регулярно займатися фізичною культурою.
Безумовно, у недалекому майбутньому в Україні функціонуватиме більша національна
мережа міст здоров’я як нових великих і малих соціополісів, в яких запроваджуватимуться
279
системи моніторингу потенціалу здоров’я мешканців, створюватимуться інформаційно-

аналітичні бази даних щодо здоров’я різних верств населення, пов’язуючи їх з умовами життя
та поведінковими навичками. Всебічна інформація стосовно здоров’я буде цінною для
політичних діячів, керівників держадміністрацій, усіх інших осіб, які приймають рішення на
місцевому та державному рівнях, слугуватиме інструментом управління здоров’ям населення,
сприятиме спрямуванню поєднаних міжвідомчих зусиль на мінімізацію або повне усунення
впливу несприятливих чинників для здоров’я та факторів і підсилення дії сприятливих.
З 1995 р. в Україні реалізується міжнародний проект «Європейська мережа шкіл
сприяння здоров’ю» (ЄМШСЗ). Цей проект не існує ізольовано, а є складовою програми
ЗДВ-21 (завдання 13 – «Умови здорового середовища»).
Одним із ключових положень програм Європейського регіонального бюро ЗДВ є
визначення того, що всі ідеї, концепції, конкретні програми та проекти щодо здоров’я
підростаючого покоління повинні практично реалізуватися в конкретних умовах, в яких
дитина, підліток, молода людина живе (сім’я), навчається (заклади освіти), відпочиває
(позашкільні заклади освіти), оздоровлюється та лікується. У матеріалах програм
Європейського регіонального бюро ЗДВ визначено, що заклади освіти усіх рівнів – це
перші громадські заклади щоденного відвідування, де закладається фундамент розвитку
особистості, проводиться професійна підготовка і створюються умови для формування,
охорони, зміцнення та сприяння здоров’ю молоді. Тобто проект ЄМШСЗ стосується
здоров’я усіх верств підростаючого покоління і реалізується в місцях їх організованого
навчання, виховання, дозвілля та оздоровлення  у дошкільних, загальноосвітніх,
позашкільних, інтернатних закладах освіти, технічно-професійних училищах, вузах тощо
(усіх типів, видів акредитації та форм власності). Враховуючи, що в Україні близько 8 млн
дітей, учнів і студентів виховуються, навчаються та здобувають професійну освіту на базі
40,9 тис. закладів освіти, важко переоцінити значущість реалізації проекту ЄМШСЗ.
З метою вивчення діяльності ШСЗ, підвищення їхнього престижу, активізації
участі органів місцевої влади, громадськості у вирішенні питань здоров’я дітей та
підлітків тощо вперше започатковано Всеукраїнський конкурс-захист сучасної моделі
навчального закладу – ШСЗ. Відповідно до положення, конкурс-захист проводився у три
етапи: місцевий, регіональний та всеукраїнський. У заключному ІІІ етапі взяли участь 179
навчальних закладів  ШСЗ, у тому числі 32 дошкільні, 142 загальноосвітні, 5
позашкільних. На жаль, зовсім не були представлені професійно-технічні училища та вищі
навчальні заклади.
МОЗ України проводить організаційно-методичну роботу щодо вдосконалення
моніторингу виконання політики ЗДВ в Україні, зокрема, для створення системи
регулярної оцінки здоров’я та якості життя населення України, адаптованої до
Європейської програми «EUROHIS». На основі аналізу статистичної звітності в
Україні підготовлено рекомендації щодо поліпшення моніторингу ЗДВ за
статистичними показниками, розроблено пропозиції щодо поліпшення моніторингу
ЗДВ в Україні за індикаторами ЗДВ, які вивчаються за програмою «EUROHIS», а
також у результаті соціологічних досліджень отримано дані за низкою показників ЗДВ,
які вивчаються за вказаною програмою. На основі програми ОСА створено базу даних
соціологічних досліджень тощо.
280
Співробітники ДУ «Український інститут стратегічних досліджень» беруть активну

участь у міжнародних проектах, основними з яких є проекти ЮНІСЕФ ООН «Ліквідація
йодного дефіциту в Україні», програма «Підготовка сімейних лікарів світу», проект ЄС
«Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні», проект USAID «Здоров’я
матері і дитини”. За сприяння проекту USAID в ЛПЗ 20 регіонів України впроваджено
сучасні, рекомендовані ВООЗ, принципи антенатальної та перинатальної допомоги,
розроблено і затверджено відповідними наказами МОЗ України 47 КП за спеціальностями
«Акушерство і гінекологія», «Неонатологія» і «Клінічний протокол медичного догляду за
здоровою дитиною до 3 років», медико-організаційні технології яких ґрунтуються на
засадах ДМ; розроблено проект нового наказу «Про удосконалення амбулаторної
акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні». Виконується проект USAID «Про
впровадження стратегії інтегрованого ведення хвороб дитячого віку». За сприяння
проекту адаптовано стратегію ВООЗ «Інтегроване ведення хвороб дитячого віку» та
розпочато її впровадження в пілотних закладах Житомирської, Івано-Франківської та
Донецької областей. Розроблено і затверджено МОЗ України методичні рекомендації
«Основні аспекти планування та моніторингу ранньої фази впровадження стратегії
інтегрованого ведення хвороб дитячого віку (ІВХДВ)». Ведеться активна співпраця з
Європейською академією сімейної медицини (EURACT), два наукові співробітники є
членами Ради цієї організації.
Таким чином, міжнародне співробітництво та партнерство сприяло подальшому
вирішенню стратегічних завдань розвитку системи охорони здоров’я України, її
інтеграції в ЄС.
281
8. АНАЛІЗ СТАНУ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ

НАСЕЛЕННЮ УКРАЇНИ
8.1. Мережа закладів охорони здоров’я та основні показники діяльності
Погіршення стану здоров’я населення приводить до об’єктивного зростання потреб

у медичній допомозі. Існуюча система охорони здоров’я не задовольняє ні пацієнтів, ні
медичних працівників. Саме тому керівництво держави акцентує увагу на модернізації
сфери охорони здоров’я.
Виконання основного стратегічного завдання діяльності системи охорони
здоров’я – збереження й зміцнення здоров’я населення та поліпшення ЯМД, розробка
конкретних лікувальних і профілактичних заходів, форм та методів роботи окремих
спеціалізованих служб не можливі без аналізу основних характеристик стану та тенденцій
розвитку мережі ЗОЗ в Україні.
Станом на кінець 2013 р. продовжувалося упорядкування та перепрофілювання
мережі, структури й функції медичних закладів, реорганізація ПМСД на засадах ЗП/СМ,
реструктуризація ВМД і ТМД.
У 2013 р. мережа ЗОЗ України складалася з 1587 лікарняних закладів, із них 27 ОЛ,
29 дитячих ОЛ, 390 МЛ, 88 дитячих МЛ, 14 міських лікарень ШМД, 33 госпіталів для
ІВВВ, 122 спеціалізованих лікарень (у тому числі 23 інфекційних лікарень для дорослих,
6 інфекційних лікарень для дітей, 36 туберкульозних лікарень для дорослих,
3 туберкульозних лікарень для дітей, 3 офтальмологічних лікарень, 11 лікарень
відновного лікування, 8 центрів боротьби зі СНІДом та 32 інших), 471 ЦРЛ, 101 РЛ,
104 ДЛ, 88 пологових будинків, 17 клінік НДІ і ВМНЗ, 84 психіатричних лікарень,
5 наркологічних лікарень, 7 лікарень «Хоспіс», 2 госпрозрахункових лікарень,
1 лепрозорію та 4 інших лікарняних закладів.
За останні п’ять (2009–2013) років мережа лікарняних закладів системи МОЗ
України значно скоротилася із 2487 у 2009 р. до 1587 у 2013 р. (36,2%).
Скорочення загальної кількості лікарняних закладів відбулося із регіональними
відмінностями (табл. 8.1.1). Загалом протягом зазначеного періоду мережа лікарняних
закладів скоротилася на 36,2%; цей показник коливався від 56,9% у Вінницькій області до
6,2% у м. Києві.
Усі зміни в структурі ліжкового фонду відбувалися з урахуванням потреб
населення в медичній допомозі і не перешкоджали наданню допомоги та роботі
лікарняних ліжок.
Забезпеченість населення України стаціонарними ліжками зменшилася з 86,8 на
10 тис. населення у 2009 р. до 72,03 у 2013 р. У країнах ЄС цей показник у середньому
становив 55,0. Кількість стаціонарних ліжок значно скоротилася в усіх областях
(табл. 8.1.2).
У цілому по Україні забезпеченість лікарняними ліжками на 10 тис. населення
зменшилася на 17%: найбільше скорочення зафіксовано в Чернівецькій (26,2%),
Вінницькій (23,7%), Дніпропетровській (23,6%) і Луганській (21,9%) областях; найменше
– у м. Києві (7,7%), Харківській (10,8%) та Житомирській (12,0%) областях.
282
8. Аналіз стану лікувально-профілактичної
допомоги населенню України
Мережа закладів охорони здоров’я системи МОЗ України у 2009–2013 рр.
Динаміка
скорочення
2009 2010 2011 2012 2013 (%)
АР Крим 82 81 74 78 69 15,9
Область
Вінницька 116 115 56 57 50 56,9
Волинська 56 56 50 50 43 23,2
Дніпропетровська 172 168 110 122 104 39,5
Донецька 208 204 161 169 138 33,7
Житомирська 73 73 62 65 55 24,7
Закарпатська 65 64 49 53 43 33,8
Запорізька 96 92 78 81 61 36,5
Івано-Франківська 78 78 61 74 58 25,6
Київська 96 94 80 88 66 31,3
Кіровоградська 77 74 56 61 40 48,1
Луганська 151 150 109 123 96 36,4
Львівська 122 122 102 118 102 16,4
Миколаївська 61 62 51 44 39 36,1
Одеська 125 123 100 96 73 41,6
Полтавська 118 110 74 80 51 56,8
Рівненська 69 69 56 59 41 40,6
Сумська 70 69 56 63 45 35,7
Тернопільська 64 63 54 59 51 20,3
Харківська 120 121 88 98 80 33,3
Херсонська 66 65 57 58 33 50,0
Хмельницька 79 78 66 65 39 50,6
Черкаська 93 88 72 72 60 35,5
Чернівецька 65 59 46 51 25 61,5
Чернігівська 87 86 74 80 55 36,8
Місто
Київ 65 65 60 66 61 6,2
Севастополь 13 13 9 12 9 30,8
Україна 2 487 2 442 1 911 2 042 1 587 36,2
Динаміка забезпеченості населення України лікарняними ліжками
у 2009–2013 рр. (на 10 тис. населення)
Адміністративно- Рік Динаміка
територіальна скорочення
2009 2010 2011 2012 2013
одиниця (%)
АР Крим 86,7 85,9 83,1 81,61 72,4 16,5
Область
Вінницька 84,0 84,2 79,8 75,37 64,1 23,7
Волинська 80,9 80,9 79,8 79,12 71,5 11,6
Донецька 81,8 81,9 79,0 77,73 68,8 15,9
Житомирська 75,0 74,6 74,1 73,69 66,0 12,0
Закарпатська 78,8 77,8 75,3 72,75 65,6 16,8
Запорізька 87,8 87,7 85,9 84,83 72,3 17,7
Київська 84,7 84,1 82,2 80,46 71,7 15,3
Кіровоградська 93,4 93,6 91,4 86,57 77,1 17,5
Луганська 99,8 99,0 90,0 89,19 77,9 21,9
Львівська 90,8 90,9 89,2 88,77 77,3 14,9
Миколаївська 80,1 80,5 80,1 79,06 69,2 13,6
Одеська 84,5 84,2 79,3 76,85 68,7 18,7
Полтавська 84,4 84,2 82,2 81,52 70,7 16,2
Рівненська 87,0 87,3 82,6 81,58 69,7 19,9
Сумська 92,8 93,2 91,2 87,68 77,5 16,5
283
Адміністративно- Рік Динаміка

територіальна скорочення
2009 2010 2011 2012 2013
одиниця (%)
Область
Тернопільська 89,6 89,7 88,2 85,88 76,6 14,5
Харківська 78,5 78,7 77,4 76,52 70,0 10,8
Херсонська 84,1 83,8 82,5 81,01 71,3 15,2
Хмельницька 87,8 88,0 84,0 83,17 73,6 16,2
Черкаська 86,8 86,4 83,9 82,53 71,1 18,1
Чернівецька 88,8 85,2 78,8 78,28 65,5 26,2
Чернігівська 113,3 114,0 110,6 109,99 93,6 17,4
Місто
Київ 77,1 76,7 76,6 74,15 71,2 7,7
Севастополь 78,9 78,9 78,8 78,32 68,1 13,7
Україна 86,8 86,5 83,0 81,47 72,03 17,0
Середньорічна зайнятість ліжка – це один із вагомих показників ефективності

використання ліжкового фонду, оцінювання доступності, якості та ефективності
діагностичної й лікувальної роботи спеціалістів відділень вторинної медичної
допомоги ЛПЗ.
Аналіз динаміки показників використання ліжкового фонду ЗОЗ протягом 2009–
2013 рр. вказав на несуттєве зменшення середнього числа днів зайнятості (роботи)
(табл. 8.1.3).
Кількість днів роботи ліжка (в днях) за 2009–2013 рр.
Адміністративно- Рік Динаміка змін
територіальна 2013 /
2009 2010 2011 2012 2013
одиниця 2009 рр. (%)
АР Крим 332,96 329,21 320,31 331,13 326,53 -1,93
Область
Вінницька 333,87 335,50 330,79 336,64 338,92 +1,51
Волинська 341,01 346,13 343,00 341,69 342,46 +0,43
Дніпропетровська 332,50 337,14 334,59 339,32 334,23 +0,52
Донецька 333,26 335,95 335,74 334,93 331,84 -0,43
Житомирська 320,85 328,17 326,34 326,29 333,84 +4,05
Закарпатська 318,13 322,80 315,06 322,25 316,83 -0,41
Запорізька 321,04 324,82 317,66 322,64 319,67 -0,43
Івано-Франківська 317,56 322,41 309,21 316,13 318,58 +0,32
Київська 323,04 328,34 323,87 325,21 328,81 +1,79
Кіровоградська 336,76 347,65 338,83 344,34 342,71 +1,77
Луганська 336,16 335,03 339,37 341,91 337,67 +0,45
Львівська 331,39 335,01 332,95 335,40 334,82 +1,04
Миколаївська 344,60 341,58 330,79 337,94 331,46 -3,81
Одеська 321,74 323,13 325,20 331,35 329,70 +2,47
Полтавська 309,79 316,61 308,53 310,11 304,85 -1,59
Рівненська 333,90 336,43 340,72 336,04 336,13 +0,67
Сумська 315,32 319,21 318,87 328,70 327,47 +3,85
Тернопільська 337,51 341,22 337,33 335,40 336,69 -0,24
Харківська 323,45 323,42 318,87 316,15 315,15 -2,57
Херсонська 333,61 333,19 329,12 335,44 326,66 -2,08
Хмельницька 321,45 326,70 334,74 331,98 337,29 +4,93
Черкаська 325,28 329,92 328,33 335,49 335,31 +3,08
Чернівецька 332,75 344,70 350,98 348,58 344,31 +3,47
Чернігівська 328,36 324,42 325,65 330,83 332,07 +1,13
Місто
Київ 292,71 294,95 299,61 305,84 308,56 +5,41
Севастополь 329,73 331,98 320,99 311,88 305,79 -7,26
Україна 326,62 329,43 326,91 330,11 328,58 +0,6
284
Лише в Чернівецькій (344,31), Черкаській (335,31), Хмельницькій (337,29),

Сумській (327,47), Одеській (329,70) та Житомирській (333,84) областях зафіксовано
показники роботи ліжка вищі за середні по Україні.
Дещо нижчі за середньоукраїнські показники середньорічної зайнятості ліжка
відмічено у м. Севастополі (305,79), Херсонській (326,66), Харківській (315,15) та
Миколаївській (331,46) областях.
Як альтернатива стаціонарним ліжкам широко впроваджувалися денні стаціонари
та стаціонари вдома, що є досить ефективним стосовно використання ресурсів і надання
медичної допомоги як міському, так і сільському населенню (табл. 8.1.4, табл. 8.1.5).
Робота денних стаціонарів у 2013 р.
Адміністративно- Денні стаціонари при амбулаторно-поліклінічних закладах
територіальна кількість число ліжок проліковано хворих
одиниця закладів усього у т.ч. дітей усього у т.ч. дітей
АР Крим 77 1853 403 124 959 16 770
Область
Вінницька 59 3842 146 132 991 6822
Волинська 40 1452 85 55 683 3424
Дніпропетровська 116 4864 353 178 454 14 721
Донецька 155 6789 500 299 288 16 323
Житомирська 158 3041 206 161 243 9797
Закарпатська 106 1629 153 71 746 10 113
Запорізька 63 2659 397 78 186 9889
Івано-Франківська 188 2299 77 100 999 5403
Київська 98 2959 132 84 461 3782
Кіровоградська 72 2310 143 70 588 4873
Луганська 91 5724 554 145 166 13 367
Львівська 224 2328 183 95 714 8537
Миколаївська 56 2184 144 86 231 6693
Одеська 98 3391 181 189 793 5786
Полтавська 69 2327 146 79 708 4027
Рівненська 51 1854 62 76 744 5855
Сумська 60 2233 150 74 482 4378
Тернопільська 131 1683 235 107 764 14 006
Харківська 97 5112 474 195 942 13 458
Херсонська 37 1691 190 60 814 7572
Хмельницька 54 2224 269 110 829 15 624
Черкаська 193 2349 167 98 303 5151
Чернівецька 41 1508 253 71 590 9055
Чернігівська 55 1528 226 73 126 10 648
Місто
Київ 47 1772 477 129 650 21 917
Севастополь 10 339 72 8633 2434
Україна 2446 71 944 6378 2963 087 250 425
Загалом по Україні у 2013 р. медичну допомогу у 2446 денних стаціонарах при

АПЗ загальною потужністю 71 944 ліжка отримало 2963 087 пацієнтів, із них 6378 дітей.
Кількість таких закладів та їх потужність у різних регіонах була різною.
Також слід закцентувати увагу на показники діяльності стаціонарів вдома.
Незважаючи на те, що їх кількість загалом по Україні лише за рік скоротилась на 41,75%
із 3885 до 2263, медичну допомогу в таких закладах у 2013 р. отримали 2307 088
285
пацієнтів, що на 2,8% більше, ніж у 2012 р., (табл. 8.1.5). Загальна кількість стаціонарів
вдома скоротилася за рахунок значного зменшення їх кількості в Чернівецькій (із 174 до
31 закладу – на 65,1%), Волинській (із 114 до 37 закладів – на 67,54%) і Запорізькій (із 192
до 69 закладів – на 64,06%) областях. Проте значне скорочення кількості таких закладів не
мало негативного впливу на їх діяльність, зокрема, на кількість населення, якому
надавалася відповідна медична допомога.
Діяльність стаціонарів вдома у 2012–2013 рр.
Адміністративно- Стаціонари вдома
територіальна число закладів динаміка проліковано хворих динаміка
одиниця 2012 р. 2013 р. змін (%) 2012 р. 2013 р. змін (%)
АР Крим 95 28 -70,53 19 715 27 417 +39,07
Область
Вінницька 41 37 -9,76 78 003 80 051 +2,63
Волинська 114 37 -67,54 23 942 21 867 +8,67
Дніпропетровська – 46 – – 19 959 –
Донецька 74 73 -1,35 199 202 212 911 +6,88
Житомирська 222 143 -35,59 92 169 93 435 +1,37
Закарпатська 276 111 -59,78 65 702 65 301 -0,61
Запорізька 192 69 -64,06 73 843 73 572 -0,37
Івано-Франківська 170 175 +2,94 75 857 83 054 +9,49
Київська 267 230 -13,86 63 667 62 364 -2,05
Кіровоградська 133 63 -52,63 59 126 57 910 -2,06
Луганська 157 64 -59,24 107 124 111 220 +3,82
Львівська 268 266 -0,75 191 870 195 225 +1,75
Миколаївська 78 27 -65,38 50 909 49 667 -2,44
Одеська 219 75 -65,75 105 858 106 318 +0,43
Полтавська 204 59 -71,08 96 426 95 614 -0,84
Рівненська 94 38 -59,57 46 416 54 496 +17,41
Сумська 149 59 -60,40 73 843 71 548 -3,11
Тернопільська 188 120 -36,17 88 212 89 817 +1,82
Харківська 91 89 -2,20 202 603 201 762 -0,42
Херсонська 84 79 -5,95 34 662 34 516 -0,42
Хмельницька 180 53 -70,56 72 604 74 299 +2,33
Черкаська 190 191 +0,53 89 254 89 504 +0,28
Чернівецька 174 31 -82,18 43 138 44 156 +2,36
Чернігівська 149 52 -65,10 55 493 57 776 +4,11
Місто
Київ 69 41 -40,58 286 264 288 861 +0,91
Севастополь 7 7 0 111 86 11 161 -0,22
Україна 3885 2263 -41,75 2307 088 2373 781 +2,89
Отже, незважаючи на поступове впорядкування мережі закладів, існуюча система

охорони здоров’я не задовольняє в повному обсязі потребу населення в доступній,
високоякісній та ефективній медичній допомозі. Попередні реформи у сфері охорони
здоров’я не дали бажаного результату через непослідовний, переважно фрагментарний
характер, що не дозволило адаптувати систему медичної допомоги до ринкових відносин.
Одночасне виконання значного числа державних цільових програм в охороні
здоров’я привело до розпорошеності ресурсів галузі.
У зв’язку з цим виникла потреба в подальшому вдосконаленні організації та
управління системою охорони здоров’я. Необхідно забезпечити оптимізацію та
286
реструктуризацію мережі ЗОЗ, пріоритетний розвиток ПМСД на засадах ЗП/СМ, розвиток

ЕМД, формування мережі закладів реабілітаційної, паліативної допомоги, впровадження
сучасних медичних технологій профілактики, діагностики, лікування та реабілітації,
медичних стандартів, КН, КП надання медичної допомоги.
Сьогодні необхідно змістити акценти з лікувальної роботи на профілактичну та
усунути диспропорції в розвитку і наданні амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної
медичної допомоги, а саме сприяти подальшому вдосконаленню державної політики в
охороні здоров’я шляхом впровадження нової стратегії та програми розвитку галузі
відповідно до вимог документу «Здоров’я-2020: Основи Європейської політики в
підтримку дій всієї держави і суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя»,
прийнятого на 62-й сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ, через застосування
загальнодержавного підходу та залучення усього суспільства до вирішення питань
охорони здоров’я, формування системи громадського здоров’я, посилення профілактичної
спрямованості, вплив на визначальні детермінанти, запровадження стратегічного
управління та розширення державно-приватного партнерства, підвищення якості життя
населення.
8.2. Характеристика стану первинної медико-санітарної допомоги

в регіональному аспекті
Протягом 2013 р. у сфері охорони здоров’я основні зусилля були спрямовані на

модернізацію системи медичного обслуговування населення.
Згідно з планом реформування в пілотних регіонах, пріоритетом був розвиток
ПМСД зі створенням мережі закладів, із комплектацією їх сучасним оснащенням і
сімейними лікарями.
Відповідно до плану модернізації ПМСД, в Україні повинно бути створено
493 центри ПМСД як юридичних осіб.
Станом на 31.12.2013 р. закінчилися процеси розмежування первинного і
вторинного рівнів надання медичної допомоги і створення центрів ПМСД у пілотних
регіонах. Створено 33 центри ПМСД у Вінницькій, 53 – у Дніпропетровській, 72 – у
Донецькій областях, що становило 100% від запланованого, та 27 – у м. Києві.
За даними моніторингу в Дніпропетровській та Донецькій областях, більшість
центрів ПМСД створено в містах, у Вінницькій – у сільських районах, що пов’язано з
адміністративно-територіальним устроєм цих областей та існуючими географічними
особливостями розселення населення.
Усі елементи нової моделі ПМСД повинні бути відпрацьовані і впроваджені
найближчим часом.
Загалом, станом на кінець 2013 р. ПМСД в Україні надавалася у 6457 (у 2012 р. –
6095) АЗП/СМ, у сільській місцевості розташовано 3860 (у 2012 р. – 3824) таких закладів,
у містах та поселеннях міського типу – 1008 (у 2012 р. – 1046) амбулаторій – структурних
підрозділів центрів ПМСД і 1589 (у 2012 р. – 1225) амбулаторій – відокремлених
структурних підрозділів центрів ПМСД (табл. 8.2.1 та 8.2.2, рис. 8.2.1).
287
Кількість закладів загальної практики / сімейної медицини (2009–2013 рр.)
Адміністративно- Усього Усього в сільській місцевості Усього в містах та поселеннях міського типу
2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.
одиниця
АР Крим 180 183 190 228 230 156 159 164 158 160 24 24 26 70 70
Область
Вінницька 258 261 177* 276 302 252 255 * 225 234 6 6 * 51 68
Волинська 100 103 104 127 120 86 89 90 88 85 14 14 14 39 35
Дніпропетровська 185 212 377* 383 399 145 169 * 185 187 40 43 * 198 212
Донецька 202 214 618* 445 453 106 109 * 114 117 96 105 * 331 336
Житомирська 238 239 239 280 272 195 197 199 198 197 43 42 40 82 75
Закарпатська 280 282 277 292 266 267 269 266 251 249 13 13 11 41 17
Запорізька 103 109 118 285 313 90 96 105 140 148 13 13 13 145 165
Ів.-Франківська 134 139 143 164 29 127 131 133 125 12 7 8 10 39 17
Київська 221 230 239 272 294 199 218 215 211 230 22 12 24 61 64
Кіровоградська 112 110 111 150 165 104 102 103 103 104 8 8 8 47 61
Луганська 106 136 132 278 256 54 118 64 89 82 52 18 68 189 174
Львівська 253 265 275 262 262 190 200 206 153 153 63 65 69 109 109
Миколаївська 135 135 149 217 214 117 117 131 142 142 18 18 18 75 72
Одеська 161 164 230 252 246 143 146 208 185 177 18 18 22 67 69
Полтавська 252 270 282 316 313 220 238 249 234 234 32 32 33 82 79
Рівненська 111 116 122 165 168 109 113 119 114 113 2 3 3 51 55
Сумська 138 143 141 183 196 117 121 119 140 136 21 22 22 43 60
Тернопільська 192 193 197 208 220 187 188 193 171 172 5 5 4 37 48
Харківська 325 324 66 487 516 307 307 50 258 253 18 17 16 229 263
Херсонська 102 105 110 203 163 90 92 96 132 123 12 13 14 71 40
Хмельницька 158 174 169 207 216 143 155 149 135 136 15 19 20 72 80
Черкаська 145 146 154 – 211 122 126 133 0 149 23 20 21 0 62
Чернівецька 157 165 173 185 178 148 156 164 155 155 9 9 9 30 23
Чернігівська 125 126 127 193 194 112 113 114 113 110 13 13 13 80 84
Місто
Київ 23 29 99* – 257 0 0 * – – 23 29 * – 257
Севастополь 8 8 8 37 4 0 0 0 5 – 8 8 8 32 2
Україна 4404 4581 5373* 6095 6457 3786 3984 3375* 3829 3860 618 597 727* 2271 2597
Мережа амбулаторій загальної практики / сімейної медицини (2013 р.)
Амбулаторії, розташовані в містах
Амбулаторії,
і поселеннях міського типу
розташовані в
Амбулаторії – відокремлені
сільських Амбулаторії – структурні
структурні підрозділи
населених пунктах підрозділи центрів ПМСД
Адміністративно- центрів ПМСД
територіальна прикріплене прикріплене
амбулаторій
одиниця населення населення
кількість
кількість
кількість
прикріплене у т.ч. у т.ч.
населення сільське сільське
усього усього
(приписні (приписні
дільниці) дільниці)
АР Крим 160 547 606 41 712 602 65 714 29 202 984 9151
Область
Вінницька 234 634 987 29 433 776 125 555 39 371 539 61 650
Волинська 85 272 376 15 274 573 137 495 20 218 112 67 175
Дніпропетровська 187 445 261 69 1125 589 46 689 143 1571 223 26 137
Донецька 117 318 996 121 1737 762 53 789 215 2229 947 33 324
Житомирська 197 388 308 27 534 561 112 932 48 337 922 30 573
Закарпатська 249 768 644 4 346 787 7319 13 135 858 14 077
Запорізька 148 358 166 61 778 957 46 154 104 618 058 86 110
Ів.-Франківська 12 55 118 12 204 296 9445 5 55 583 17 062
Київська 230 574 912 23 485 891 93 882 41 318 682 45 878
Кіровоградська 104 256 346 34 468 137 96 572 27 221 376 16 096
Луганська 82 176 166 46 681 201 59 537 128 885 527 38 109
Львівська 153 470 117 62 722 264 110 387 47 398 982 62 063
Миколаївська 142 325 712 27 363 070 46 252 45 447 878 8447
Одеська 177 495 441 32 592 251 69 062 37 163 798 18 415
Полтавська 234 634 947 36 658 686 97 849 43 362 756 43 328
Рівненська 113 414 199 32 442 827 129 512 23 252 145 61 596
Сумська 136 294 981 28 491 356 40 108 32 278 527 24 881
Тернопільська 172 402 986 17 303 334 133 923 31 297 284 58 001
Харківська 253 447 640 72 844 390 43 092 191 1350 190 47 444
Херсонська 123 362 247 17 589 943 25 932 23 124 728 26 341
Хмельницька 136 393 753 42 579 686 129 491 38 292 432 64 179
Черкаська 149 423 105 42 687 844 112 044 20 154 310 19 801
Місто
Київ 0 0 76 1010 449 0 181 1733 373 0
Севастополь 2 18 424 0 0 0 2 18 424 18 424
Україна 3860 10 181 406 1008 15 604 554 1952 124 1589 13 580 496 965 023
6095 6095
7000 5373
4404 4581
6000
5000
4000
3000
2000
1000
0
2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 8.2.1. Розвиток мережі закладів первинної медичної допомоги у 2009–2013 рр. (абс.)
289
Показник забезпеченості АЗП/СМ на 10 тис. населення в середньому по Україні

становив 0,96 у містах (коливався від 0,37 у Київській до 1,86 у Чернігівській області) та
3,05 у сільській (від 1,6 у Львівській до 5,08 у Чернігівській областях).
Загалом АЗП/СМ охоплено 89,7% населення в Україні: від 88,8% у міських
поселеннях до 91,7% у сільській місцевості (табл. 8.2.3). Слід зазначити, що цей показник
не є рівномірним у розрізі регіонів. Стовідсотково охоплене населення у Донецькій,
Херсонській та Черкаській областях. Найнижчий показник виявлено в Івано-Франківській
– 22,4%, Одеській – 61,9% і Чернівецькій – 76,4% областях.
Охоплення населення у 2013 р.
Прикріплене населення
сільська місцевість міські поселення
% охоплення
Адміністративно- % охоплення
% охоплення
одиниця Усього
усього дитяче доросле усього дитяче доросле
АР Крим 1697519 86,7 649098 87,7 116439 532659 1048421 86,0 146577 901844
Область
Вінницька 1596521 99,1 811571 100 147583 663988 784950 974 143578 641172
Волинська 765061 73,7 477046 95,2 117745 359301 288015 53,6 64356 223659
Дніпропетровська 3142073 95,6 518087 95,4 89129 428958 2623986 95,6 441422 2182564
Донецька 4362557 100 414312 100 56908 357404 3948245 100 493653 3454592
Житомирська 1260791 99,8 531063 100 105647 425416 729728 98,9 136630 593380
Закарпатська 1251289 99,8 790040 99,7 183981 606059 461249 99,9 100995 360254
Запорізька 1677537 94,5 407787 99,5 72379 335319 1269929 93,0 207583 1062278
Ів.-Франківська 308776 22,4 75 404 9,6 16638 58766 233372 39,2 42160 191212
Київська 1490337 86,7 671549 100 122042 561302 826703 78,1 162640 649833
Кіровоградська 945859 96,4 369014 100 59596 309418 576845 94,2 103640 473205
Луганська 1742635 78,0 273812 92,7 40265 233547 1468823 75,8 192149 1276674
Львівська 1967956 78,1 728854 73,1 161806 674844 1240596 81,5 293603 1014424
Миколаївська 1134946 97,2 378767 100 68134 310633 756179 95,7 141494 614685
Одеська 1476793 61,9 714826 89,4 141759 572971 761967 48,1 85688 676193
Полтавська 1434684 99,0 575390 100 83684 491206 858294 96,8 77781 678985
Рівненська 1109171 95,8 602219 98,8 167996 434213 506952 92,5 108583 398369
Сумська 1064864 94,2 359970 99,2 52123 307847 704894 91,9 85391 619503
Тернопільська 1037325 97,0 596509 99,5 109342 485183 410716 87,3 45180 364723
Харківська 2642220 97,1 538176 99,9 85072 453104 2104044 96,4 341619 1762425
Херсонська 1076918 100 420591 100 84239 336359 656327 100 112935 543267
Хмельницька 1265871 97,1 587423 100 106306 481117 678448 93,8 125693 552755
Черкаська 1265259 100 555586 100 93894 461692 709673 100 115302 594371
Чернівецька 691890 76,4 523421 100 108572 414066 168469 43,9 32792 135779
Чернігівська 1052220 99,5 394781 100 60008 334773 657439 97,9 91786 565653
Місто
Київ 2740533 96,9 - - - - 2740533 96,9 462225 2281597
Севастополь 381380 99,3 23601 98,7 4010 19591 357779 99,8 56937 300842
Україна 40582985 89,7 12988897 91,7 2455297 10649736 27572576 88,8 4412392 23114238
Також помітними були темпи проросту кількості штатних посад сімейних

лікарів. До штатного розпису закладів ПМСД введено 15 885 посад і збільшено
кількість фізичних осіб лікарів, які ці посади обіймали, із 8367 у 2009 р. до
11 349 лікарів у 2013 р. (рис. 8.2.2).
290
11349
2013
15885
2012
9917
13839,25
8794
2011
11944,5
2010
8621
11008,3
8367
2009
10512,3
Кількість штатних посад Кількість фізичних осіб
Рис. 8.2.2. Кількість штатних посад і фізичних осіб лікарів загальної практики / сімейних лікарів
у 2009–2013 рр.
Більш детально слід зупинитися на кадровому забезпеченні закладів ПМСД.

Питома вага ЛЗП/СЛ у загальній кількості лікарів первинної ланки загалом по Україні
становила близько 75%, що нижче за відповідний показник у 2009 р., проте ці зміни
можна пояснити значним збільшенням штатних посад сімейних лікарів.
Укомплектованість штатних посад ЗП/СМ фізичними особами коливалася від
53,27% у Херсонській до 89,40% у Закарпатській областях (табл. 8.2.4).
Укомплектованість штатних посад сімейних лікарів фізичними особами у 2009–2013 рр. (%)
2009 2010 2011 2012 2013
одиниця
АР Крим 79,73 76,89 73,80 55,59 68,72
Область
Вінницька 80,84 79,94 77,04 75,18 78,02
Волинська 72,70 75,73 71,68 73,94 64,70
Донецька 69,10 69,13 70,21 65,70 68,05
Житомирська 81,64 80,03 76,64 72,53 70,55
Закарпатська 87,25 85,46 87,97 93,56 89,40
Запорізька 77,02 77,61 77,32 76,21 71,02
Київська 77,20 75,07 70,11 54,10 63,84
Кіровоградська 67,27 66,26 70,22 54,81 57,54
Луганська 75,11 74,55 70,94 75,64 58,40
Львівська 96,38 94,92 93,55 89,25 89,25
Миколаївська 73,67 70,20 65,41 48,97 59,21
Одеська 75,98 74,09 72,47 65,26 68,58
Полтавська 79,72 76,38 75,76 65,19 77,22
Рівненська 77,90 81,71 78,90 78,74 67,90
Сумська 79,20 75,33 72,93 66,78 69,38
Тернопільська 84,59 85,14 86,52 89,20 87,53
Харківська 74,85 72,88 71,90 68,77 69,74
Херсонська 77,82 76,10 67,68 63,62 53,27
Хмельницька 86,94 86,49 86,88 85,90 82,76
Черкаська 76,18 75,81 71,27 – 66,20
Чернівецька 82,17 79,83 76,23 94,05 86,08
Чернігівська 81,89 79,20 80,32 78,44 66,44
Місто
Київ 83,58 81,76 59,87 – 68,50
Севастополь 88,63 83,00 77,99 75,17 76,72
Україна 79,59 78,31 76,46 71,66 71,44
291
Одним із показників, які характеризують якість та ефективність надання ПМСД на

засадах ЗП/СМ, є навантаження на одного лікаря.
Відповідно до нормативів навантаження на одного ЛЗП/СЛ кількість
прикріпленого населення повинна становити 1200 осіб у сільській місцевості та 1500 осіб
у містах і міських поселеннях.
Проте середньоукраїнський показник навантаження на одного ЛЗП/СЛ у сільській
місцевості становив 1487,90 особи, він коливався від 2605,24 у Чернігівській до
914,25 особи у Львівській областях і наближався до нормативного в Запорізькій (1214,56)
та Полтавській (1117) областях (рис 8.2.3).
2605,24
2186,12
2800
2234,0
Норматив
2000,0
1802,26
1783,24
2400
1709,12
1665,27
1602,12
1685,0
1642,3
1495,95
1473,87
1577,0
1536,0
1503,0
1372,79
1466,0
2000
1455,0
1451,0
1086,04
1214,56
1037,66
1293,0
1117,0
914,25
1600
1200
558,0
800
400
а
ли а
Ві ька
на
им
а
а
он а
ка
нк а
а
а
вн ка
ка
ка
по а
Од а
ь
во ська
ка
а
ка
ка
к
ьк
ьк
к
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ол
ьк
к
сь
сь
сь
аї
зь
сь
сь
Че нсь
сь
сь
сь
Хм есь
Кр
иц
иц
с
ец
вс
ьс
нс
вс
ас
ец
мс
вс
оп
кр
ів
ат
ир
ан
рі
ів
їв
ів
ад
н
ів
іл
ро
нн
рк
ів
аї
ьн
та
со
е
Р
ст
Су
ан арк
Ки
іг
рп
ьв
уг
ом
гр
оп
ол
А
рн
ол
ет
Че
ел
рн
ер
ра
Во
ва
Д
За
Л
ка
Рі
ит
Х
рн
ик
оп
Че
П
Х
Ф
Се
За
ро
Ж
М
Те
пр
о-
Кі
ні
Ів
Д
Рис. 8.2.3. Навантаження на одного сімейного лікаря в сільській місцевості у 2013 р.
Щодо показника навантаження на одного ЛЗП/СЛ у містах і поселеннях міського

типу, то його середнє значення становило 1464,11 особи, що було значно нижче за
норматив, а значення коливалося від 2312,00 особи в Чернівецькій до 791,79 у Львівській
областях, наближеним до нормативного він був у Дніпропетровській (1523,00), Донецькій
(1479,71), Сумській (1523,00) та Черкаській (1448,46) областях (рис 8.2.4).
2312,0
2500 Норматив
1888,0
1832,0
1451,27
1455,02
1443,92
1508,58
1597,41
1419,0
1440,4
1479,71
1566,56
1309,11
1448,6
1487,47
1319,91
1616,1
1225,71
1604,1
1368,0
1306,0
1358,0
1197,75
1251,8
2000
1258,0
1523,0
1523,0
1500
791,79
1000
500
0
а
Ук а
а
нн а
ка
їв
ка
а
по а
ка
Че ька
а
а
а
м
а
ка
а
а
а
а
ка
ь
їн
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ьк
ме ськ
к
к
ол
и
Ки
сь
Се иць
зь
сь
сь
ць
ць
сь
сь
Кр
ра
вс
мс
вс
вс
ро атс
вс
ец
ьс
нс
ас
нс
вс
нс
М топ
рі
де
їв
ен
о- рад
ир
ів
ов
не
ни
іг і
кі
рк
ві
аї
Кі піл
та
со
га
ів
ли
Су
Ки
нк
Р
п
вн
тр
До
ом
ол
с
ль
Ль
ар
рн
А
ол
Лу
рн
ар
г
ер
Во
ва
Ві
За
о
ра
во
пе
Рі
Х
ик
ит
рн
Че
к
П
Че
Х
Ф
За
ро
Ж
Х
Те
іп
ан
Дн
Ів
Рис. 8.2.4. Навантаження на одного сімейного лікаря в містах та поселеннях міського типу у 2013 р.
292
Для забезпечення ЯМД важливим є рівень матеріально-технічного забезпечення

закладів ПМСД.
Загалом по Україні станом на 31.12.2013 р. у 29,0% (1119) АЗП/СМ у сільській
місцевості та 50,4% (1269) АЗП/СМ у містах і поселеннях міського типу розташовані в
приміщеннях, що потребують капітального ремонту, зокрема, в Херсонській області із
123 АЗПСМ, які функціонують у сільській місцевості, та 39 – у містах і поселеннях
міського типу, усі потребують капітального ремонту (табл. 8.2.5).
Стан будівель та споруд у 2013 р.
Амбулаторії в сільських населених пунктах Амбулаторії в містах та СМТ
у т.ч. такі, що потребують у т.ч. такі, що потребують
Адміністративно капітального ремонту капітального ремонту
усього
територіальна % АЗП/СМ, % АЗПСМ,
усього
одиниця прикріплене що кіль- прикріплене що
кількість
населення потребують кість населення потребують
ремонту ремонту
АР Крим 160 51 153 040 31,9 70 45 617 170 64,3
Область
Вінницька 234 40 114 870 17,1 68 22 226 795 32,4
Волинська 85 21 71 344 24,7 35 16 192 289 45,7
Дніпропетровська 187 46 100 128 24,6 212 67 1079 137 31,6
Донецька 117 34 105 934 29,1 336 130 1600 807 38,7
Житомирська 197 42 78 560 43,3 75 31 505 752 41,3
Закарпатська 249 48 167 145 19,3 17 5 185 849 29,4
Запорізька 152 53 147 653 34,9 127 81 900 118 63,8
Івано-Франківська 12 6 29 479 50,0 16 15 229 669 93,8
Київська 230 41 241 870 17,8 48 17 434 071 35,4
Кіровоградська 104 22 70 502 21,2 61 17 270 387 27,9
Луганська 82 52 117 872 63,4 174 116 954 030 66,7
Львівська 147 53 263 221 36,1 88 67 1047 047 76,1
Миколаївська 142 30 73 060 21,1 72 19 182 584 26,4
Одеська 176 53 254 599 30,1 69 32 422 687 46,4
Полтавська 234 95 303 135 40,6 79 54 777 049 68,4
Рівненська 113 29 99 314 25,7 55 26 361 461 47,3
Сумська 136 26 61 184 19,1 60 35 490 018 58,3
Тернопільська 173 61 151 460 35,3 46 36 446 864 78,3
Харківська 253 85 193 860 33,6 263 160 1196 624 60,8
Херсонська 123 123 362 247 100 40 39 714 671 97,5
Хмельницька 136 30 81 336 22,1 80 41 464 971 51,3
Черкаська 149 18 61 017 12,1 62 36 508 640 58,1
Чернівецька 155 48 144 258 31,0 23 4 46 515 17,4
Чернігівська 110 12 31 411 10,9 83 32 396 520 38,6
Місто
Київ 0 0 0 0 257 126 1545 261 49,0
Севастополь 2 0 18 424 0 1 0 16 969 0
Україна 3858 1119 3496 923 29,0 2517 1269 15 813 955 50,4
Оснащеними медичним обладнанням інструментами та інвентарем згідно з табелем

оснащення було лише 14% (у 2012 р. відповідний показник становив 8,87%),
автоматизованими робочими місцями – 16% (у 2012 р. – 9,96%), автомобілями – 44,7%
(у 2012 р. – 44,2%) амбулаторій в Україні.
Показник оснащення АЗП/СМ був нерівномірним у розрізі регіонів, зокрема, не
виявлено жодної відповідно оснащеної АЗП/СМ у Житомирській, Закарпатській,
Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській та Черкаській
областях (табл. 8.2.6). Відсутній автотранспорт на первинній ланці в Запорізькій, Івано-
Франківській та Херсонській областях.
293
Стан оснащеності амбулаторій, що входять до складу центрів первинної медико-санітарної
допомоги, у 2013 р.
Кількість амбулаторій у центрі ПМСД,
оснащених відповідно до табеля оснащення
медичним
обладнанням автоматизованими
територіальна одиниця автомобілями
інструментами та робочими місцями
інвентарем
абс. % абс. % абс. %
АР Крим 6 2,6 21 9,1 59 25,7
Область
Вінницька 6 2,0 21 7,0 59 19,5
Волинська 9 7,5 18 15,0 104 86,7
Дніпропетровська 208 52,1 177 44,4 399 100
Донецька 315 69,5 362 79,9 364 80,4
Житомирська 0 – 17 6,3 92 33,8
Закарпатська 0 – 54 20,3 123 46,2
Запорізька 0 – 0 – 0 –
Івано-Франківська 0 – 3 10,3 0 –
Київська 55 18,7 8 2,7 189 64,3
Кіровоградська 10 6,1 6 3,6 98 59,4
Луганська 0 – 0 – 89 34,8
Львівська 81 30,9 9 3,4 98 37,4
Миколаївська 0 – 43 20,1 103 48,1
Одеська 0 – 2 0,8 178 72,4
Полтавська 19 6,1 67 21,4 150 47,9
Рівненська 9 5,4 33 19,6 56 33,3
Сумська 0 – 2 1,0 71 36,2
Тернопільська 81 36,8 20 9,1 103 46,8
Харківська 0 – 56 10,9 154 29,8
Херсонська 0 – 0 – 0 –
Хмельницька 2 0,9 6 2,8 64 29,6
Черкаська 0 – 0 – 40 19
Чернівецька 31 17,4 2 1,1 126 70,8
Чернігівська 2 1,0 14 7,2 76 39,2
Місто
Київ 72 28,0 91 35,4 90 35
Севастополь 0 – 0 – 0 –
Україна 906 14,0 1032 16,0 2885 44,7
Для надання ПМСД належної якості необхідно привести у відповідність

приміщення, розташовані АЗП/СМ, та оснастити їх відповідно до вимог чинного
законодавства. Для вирішення цього слід забезпечити виділення коштів як із державного,
так і з місцевих бюджетів.
Проблемними питаннями при створенні центрів ПМСД і повноцінному
функціонуванні закладів ПМСД надалі залишаються відсутність приміщень, штатного
розпису клініко-діагностичних центрів самостійних поліклінік, розгорнутих у містах;
обмежене фінансування галузі охорони здоров’я; недостатня кількість санітарного
транспорту й пально-мастильних матеріалів; недостатня укомплектованість лікарських
кадрів, низька оснащеність центрів медичною апаратурою та обладнанням тощо.
294
8.3. Характеристика стану, проблем та оптимізації спеціалізованої

та високоспеціалізованої медичної допомоги
Сучасний етап реформування охорони здоров’я характеризується подальшою

реорганізацією спеціалізованої служби з метою раціоналізації її діяльності, збереження
доступності для населення спеціалізованої медичної допомоги, підвищення її якості та
ефективності.
Це досягається шляхом подальшого упорядкування відповідно до медичних потреб
населення інфраструктури та ліжкового фонду спеціалізованих медичних закладів різного
рівня, удосконалення їх ресурсного забезпечення та інтенсифікації діяльності, підвищення
рівня надання населенню медичної допомоги на основі запровадження новітніх
організаційних і медичних технологій, стандартів якості надання спеціалізованої та
високотехнологічної медичної допомоги, медичних протоколів тощо.
Основну частку ЗОЗ, які надають ВМД, становили МЛ (390), ЦРЛ (471), ДЛ (104)
та РЛ (101). З таблиці 8.3.1 видно, що в МЛ (10,4), ЦРЛ (9,8) та РЛ (10,4) спостерігалися
показники середнього перебування на ліжку значно нижчі за середньоукраїнські (12,3).
Середнє перебування хворого на ліжку та обіг ліжка у міських, центральних районних
та районних лікарнях у 2012–2013 рр.
Міські лікарні Центральні районні лікарні Районні лікарні
середнє середнє середнє
перебування перебування перебування
територіальна обіг ліжка обіг ліжка обіг ліжка
хворого на хворого на хворого на
одиниця
ліжку ліжку ліжку
2012 2013 2012 2013 2012 2013 2012 2013 2012 2013 2012 2013
АР Крим 11,2 11,2 29,8 29,3 9,9 10,0 32,5 32,2 11,9 11,3 29,0 30,6
Область
Вінницька 10,5 9,9 31,2 33,1 9,2 8,7 36,2 38,7 – – – –
Волинська 10,8 10,7 32,7 33,3 9,4 9,4 35,7 36,4 10,7 10,5 32,3 32,8
Дніпропетровська 10,6 10,2 33,1 33,6 9,7 9,4 32,6 32,4 10,2 9,6 27,0 28,9
Донецька 10,4 10,4 32,1 31,9 10,1 10,2 32,6 32,6 – – – –
Житомирська 8,7 8,6 37,3 38,2 8,7 8,7 36,2 37,1 11,0 10,8 30,2 30,5
Закарпатська 10,3 9,7 34,4 36,9 9,7 9,7 29,8 30,4 10,0 9,8 32,4 33,1
Запорізька 11,5 11,3 29,7 30,1 10,8 10,6 28,7 28,8 11,1 10,8 29,0 28,7
Івано-Франківська 10,6 10,4 30,8 31,6 9,9 9,9 32,2 32,8 10,7 10,6 28,0 29,3
Київська 10,4 10,3 32,6 33,5 9,7 9,6 33,7 34,5 10,5 9,8 30,9 33,4
Кіровоградська 10,1 10,1 33,7 34,3 9,8 9,6 34,0 35,2 – – – –
Луганська 10,9 11,0 31,9 31,7 10,9 10,9 32,2 32,1 10,7 10,1 28,2 34,8
Львівська 10,9 10,6 31,5 32,1 10,8 10,7 30,4 30,6 11,6 11,3 29,8 30,1
Миколаївська 11,1 11,0 30,7 31,7 9,7 9,5 34,6 35,4 – – – –
Одеська 11,6 11,5 28,9 29,6 10,7 10,7 30,3 30,7 10,1 9,7 31,3 31,3
Полтавська 9,6 9,4 33,1 33,5 9,7 9,6 30,6 30,4 9,7 8,9 18,2 35,3
Рівненська 10,4 10,4 33,3 33,7 9,6 9,5 34,7 35,6 9,9 9,8 34,0 35,0
Сумська 10,7 10,8 31,1 30,9 10,1 10,2 32,6 32,6 0,0 11,1 0,0 23,8
Тернопільська 10,6 10,1 32,1 34,2 10,3 10,0 32,5 33,5 10,4 10,3 31,9 32,2
Харківська 9,9 10,0 33,1 32,8 9,8 9,8 32,6 32,8 – – – –
Херсонська 10,5 10,3 32,9 33,2 9,4 9,5 34,2 33,9 – – – –
Хмельницька 9,7 9,6 33,0 34,4 9,3 9,1 35,7 37,2 10,8 10,9 31,5 31,6
Черкаська 10,7 10,8 31,1 31,5 9,2 9,1 36,0 36,7 10,4 10,4 32,7 33,5
Чернівецька 10,6 10,1 35,5 35,7 9,8 9,8 34,4 35,2 – – – –
Чернігівська 11,6 11,4 29,0 30,2 11,2 11,0 29,2 29,8 11,8 11,6 29,1 27,9
Місто
Київ 10,3 10,2 31,0 31,6 – – – – – – – –
Севастополь 9,4 9,5 31,9 31,2 – – – – – – – –
Україна 10,5 10,4 31,9 32,1 9,9 9,8 33,0 33,5 10,7 10,4 30,7 31,7
295
У ЦРЛ середній показник перебування хворих на ліжку (9,8) значно був меншим,
ніж по Україні (12,6), він наближався до середнього в ЄС (9,2).
В усіх інших областях зареєстровано хоча і набагато нижчі показники за
загальноукраїнські, проте вищі за середньоєвропейські.
У МЛ показник середнього перебування хворих на ліжку становив 10,4, що також
було набагато нижчим за середній по Україні, але вищим за середньоєвропейський
стандарт.
Найвищим показником характеризувалося використання ліжкового фонду в РЛ –
середнє перебування хворого на ліжку становило 10,4 дня.
Відносно тривалі терміни перебування пацієнтів у ЦРЛ і МЛ безпосередньо
вказали на незадовільну організацію та низьку якість надання ВМД.
В організації надання медичної допомоги в ЗОЗ вторинного рівня виявлено такі
недоліки:
– надлишкову кількість лікарняних закладів і госпітальних ліжок при їх надмірній
спеціалізації;
– високу питому вагу госпіталізованих до спеціалізованих стаціонарів при
необґрунтовано тривалих термінах перебування в стаціонарі;
– відсутність диференціації ліжкового фонду залежно від інтенсивності лікування
при низькій ЯМД.
Намічені плани з реформування та модернізації системи охорони здоров’я України
стосувалися не лише ПМСД, але й ТМД – важливої та високозатратної ланки в наданні
медичної допомоги населенню, що ґрунтується на фундаментальних знаннях галузей
медицини, об’єднаних практичним досвідом.
Модернізація і збільшення ефективності функціонування ПМД та ЕМД стали
фундаментом для подальшого вдосконалення медичної допомоги на вторинному рівні.
Урядом прийнято постанову щодо порядку створення госпітальних округів у
пілотних регіонах. Тут розроблено та затверджено плани-схеми госпітальних округів і
проведено підготовчі заходи для створення багатопрофільних лікарень інтенсивної
допомоги.
Для оцінки стану матеріально-технічного забезпечення ЗОЗ вторинного і
третинного рівнів здійснено комплексну інвентаризацію, яка сприятиме визначенню
потреби в коштах для належного оснащення ЗОЗ нового типу, які будуть створені в
пілотних регіонах.
З метою удосконалення надання ВМД населенню, МОЗ України 27.05.2013 р.
проведено міжвідомчу нараду з питань забезпечення повного приведення КП лікування у
відповідність з європейськими стандартами та питань кадрового забезпечення галузі,
аналізу кадрового потенціалу за допомогою інформаційно-аналітичної системи «Облік
медичних кадрів України». За рішенням наради, головним позаштатним спеціалістам МОЗ
України доручено переглянути положення про службу, нормативно-правові акти за своїм
напрямом, привести їх у відповідність до європейських стандартів і провести аналіз
кадрового потенціалу служби за своїм напрямом.
З метою удосконалення надання спеціалізованої медичної допомоги населення за
напрямами відповідно до курації відділу, підготовлено низку нормативно-правових актів.
296
Надання медичної допомоги хворим з ендокринологічними захворюваннями

Для надання якісної та доступної медичної допомоги хворим з ендокринологічними
захворюваннями активно працює Координаційна рада при МОЗ України, затверджена
наказом МОЗ України від 04.10.2011 р. № 642, з питань надання медичної допомоги хворим
на ЦД, на засіданнях якої розглядаються нагальні питання ендокринологічної служби.
З метою підвищення якості санітарно-просвітницької роботи серед населення з
питань запобігання розвитку захворювання на ЦД, налагоджена співпраця з Українською
Діабетичною Федерацією, Міжнародною Діабетичною Асоціацією, Європейською
Асоціацією діабетологів, регіональними громадськими організаціями «Діабетик». Залучені
ЗМІ, навчальні заклади і громадські організації з інформування населення щодо питань
діагностики, лікування та профілактики ЦД і його ускладнень. Питання ЦД висвітлюються
в популярних статтях у газетах, журналах, у виступах спеціалістів по радіо та телебаченню.
Щорічно проводяться на державному рівні Всесвітні дні діабету для пацієнтів, хворих на
ЦД, їхніх родин, за участю медичної громадськості, керівництва державних установ.
Щорічно Дні діабету проводяться і в регіонах України за участю представників міських та
обласних державних адміністрацій. Такі заходи сприяють позитивному вирішенню ряду
медично-соціальних проблем хворих на ЦД на державному рівні.
Отже, робота ендокринологічної служби України направлена:
– на поліпшення первинної профілактики розвитку діабету через активне
інформування населення про можливості профілактики небезпечної хвороби та її
ускладнень, проведення інформаційно-пропагандистських компаній, розповсюдження
популярних матеріалів для населення щодо ЗСЖ, здорового харчування та фізичної
культури для попередження розвитку ожиріння та ЦД;
– на поліпшення вторинної профілактики: раннє виявлення ЦД – введено
обов’язкове щорічне вимірювання рівня глюкози крові в людей віком понад 40 років при
зверненні до лікувальних закладів різного рівня та під час профілактичних медичних
оглядів; проводяться скринінгові обстеження та профілактичні медичні огляди з
консультацією ендокринолога осіб, що входять до групи ризику захворювання на ЦД, а
також обстеження вагітних для виявлення та своєчасного лікування гестаційного діабету;
– на забезпечення ефективності та безпечності лікування людей із ЦД для
попередження розвитку ускладнень ЦД, згідно з протоколами надання медичної допомоги
та наказів МОЗ України від 27.04.2006 р. № 254, від 05.08.2009 р. № 574 та від
23.03.2011 р. № 160, впроваджено контроль рівня компенсації ЦД та звітності про
ефективність цукрознижувальної терапії за рівнем глікованого гемоглобіну, забезпечення
своєчасного призначення препаратів інсуліну хворим на ЦД 2-го типу для попередження
розвитку ускладнень. Наказом МОЗ України від 21.12.2012 р. № 1118 «Про затвердження
та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги
при цукровому діабеті 2 типу» затверджено адаптовану клінічну настанову «Цукровий
діабет 2 типу» та уніфікований клінічний протокол первинної та вторинної
(спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 2 типу».
Згідно з наказом МОЗ України від 15.04.2013 р. № 303 «Про створення
мультидисциплінарних робочих груп із розробки медичних стандартів (уніфікованих
клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини в 2013 році»,
297
забезпечено розробку проектів медико-технологічних документів із тем, затверджених у

пункті 1 цього наказу, відповідно до наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. № 751,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.11.2012 р. за № 2001/22312.
Розроблені та розміщені на офіційному сайті МОЗ України для громадського
обговорення проекти медико-технологічних документів: адаптована клінічна настанова,
заснована на доказах «Цукровий діабет І типу», уніфікований клінічний протокол
екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої)
медичної допомоги «Цукровий діабет І типу», уніфікований клінічний протокол екстреної,
первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної
допомоги «Цукровий діабет І типу у дітей».
З метою удосконалення надання медичної допомоги хворим на ЦД у ЗОЗ, для
підвищення ефективності та безпечності інсулінотерапії, попередження розвитку і
прогресування ускладнень ЦД затверджено наказ МОЗ України від 18.07.2013 р. № 618
«Про затвердження Методичних рекомендацій щодо призначення та забезпечення хворих
на цукровий діабет препаратами інсуліну».
З метою поліпшення надання медичної допомоги дітям, хворим на ЦД,
затверджено наказ МОЗ України від 07.10.2013 р. № 864 «Про внесення змін до протоколу
надання медичної допомоги дітям, хворим на цукровий діабет».
З метою розробки проекту розпорядження КМУ «Про затвердження Концепції
Державної цільової соціальної програми «Цукровий діабет на період до 2018 року»,
наказом МОЗ України від 12.08.2013 р. № 717 затверджено склад робочої групи. На
сьогодні фахівцями робочої групи підготовлено проект розпорядження, який після
опрацювання, погодження та отримання юридичного висновку буде подано на розгляд до
КМУ відповідно до регламентних вимог.
У рамках виконання розпорядження КМУ від 05.03.2009 р. № 247-р «Деякі
питання забезпечення хворих на цукровий діабет препаратами інсуліну» МОЗ вжито
низку заходів щодо запровадження рецептурної системи і як наступний крок МОЗ
України підготовлено, а Урядом 14.08.2013 р. прийнято постанову КМУ № 732 «Про
реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на
препарати інсуліну», якою передбачено з 01.12.2013 р. реалізацію пілотного проекту
щодо запровадження державного регулювання цін на препарати інсуліну, а з
01.02.2014 р. обіг препарату інсуліну, зокрема, їх закупівля за кошти місцевих бюджетів,
буде здійснюватися після декларування зміни оптово-відпускної ціни на такі препарати,
яка не повинна перевищувати встановлений МОЗ України граничний рівень оптово-
відпускних цін на них.
Реалізація пілотного проекту не змінила Порядку призначення лікарями
препаратів інсуліну та Порядку їх відпуску, а спрямована на запровадження державного
регулювання цін.
Постановою передбачено встановлення граничних рівнів оптово-відпускних цін на
препарати інсуліну з використанням механізму порівняльних (референтних) цін у таких
країнах: Молдові, Туреччині, Росії, Албанії, Румунії, Болгарії, а в разі відсутності в цих
країнах відповідних препаратів, то в Угорщині, Литві, Латвії, Чехії, Словацькій
Республіці, Польщі.
298
Норми прийнятої постанови дали змогу:

– встановити граничні рівні цін на препарати інсуліну, рівень яких не може бути
перевищений при здійсненні державних закупівель і відпуску їх з аптечних закладів за
пільговими рецептами, з урахуванням встановлених Урядом надбавок;
– не допустити закупівлю препаратів інсуліну за різними цінами в різних регіонах
України;
– приведе (за експертними оцінками) до зниження цін у середньому в діапазоні
4– 21%;
– сприятиме зростанню рівня забезпеченості хворих на діабет препаратами
інсулінами в межах наявних асигнувань бюджетних коштів;
– приведе до економії та раціонального використання бюджетних коштів, які
можна буде спрямувати на закупівлю таблетованих цукрознижувальних препаратів,
глюкагону, тестучих засобів.
Крім того, розроблено та впроваджено програми, спрямовані на підвищення якості
санітарно-просвітницької роботи серед населення з питань профілактики розвитку ЦД і
його ускладнень та забезпечення належного рівня обізнаності населення проблемами ЦД,
залучення ЗМІ, навчальних закладів і громадських організацій до інформування населення
з питань профілактики, діагностики та лікування ЦД та його ускладнень, проведення
щороку на державному й регіональному рівнях Всесвітнього дня діабету (14 листопада).
Загалом, по Україні проведено масові скринінгові обстеження громадян: у
поліклініках, на підприємствах, на вулицях, у відвідувачів аптек проведено благодійні
акції від «Серця до серця» по збору коштів для дітей хворих на ЦД, зокрема на інсулінові
помпи, впроваджено концепцію «Людина з діабетом», а не «Інвалід» і концепцію
підвищення відповідальності пацієнта за власне здоров’я, через ЗМІ проведено
інформаційно-пропагандистську кампанію щодо ЗСЖ, харчування та фізичної культури
для попередження розвитку ожиріння та ЦД, удосконалено існуючі, апробовано
розроблені технології виробництва цукрозамінників та інших харчових добавок, а також
рецептур продуктів дієтичного харчування для хворих на ЦД. Виходячи з технічного
оснащення підприємства ЗАТ «АВК», асортименту існуючих кондитерських виробів в
Україні та з урахуванням вікових груп споживачів продукції, визначено напрями розробки
нових рецептур кондитерських виробів спеціального призначення ЗАТ«АВК». З метою
удосконалення існуючої дієтичної продукції виробництва ЗАТ «Житомирські ласощі»,
проведено апробацію продуктів харчування для хворих на ЦД, налагоджено випуск і
реалізацію апробованих продуктів у спеціалізованих магазинах дієтичного харчування.
У м. Києві на веб-сайті ДОЗ оновлено сторінку, присвячену ЦД у «Пам’ятці
здоров’я» для киян. Також у рубриці «Здоров’я киян» розміщено інформацію щодо
самоконтролю для пацієнтів із ЦД.
Постійна співпраця була проведена у 2013 р. з Київським Благодійним Фондом
«Діабетик».
На апаратній нараді МОЗ України 31.05.2013 р. заслухано звіт щодо стану виконання
завдань і заходів Державної цільової програми «Цукровий діабет» на 2009–2013 роки з
висновками щодо ефективності реалізації за участю головного позаштатного спеціаліста МОЗ
України зі спеціальності «Ендокринологія» (М.В. Гульчій) та головного позаштатного
спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Дитяча ендокринологія» (Н.Б. Зелінської).
299
МОЗ України, згідно з планом організаційних заходів МОЗ України та реєстром

з’їздів, конгресів, симпозіумів, науково-практичних конференцій, наукових семінарів і
пленумів МОЗ і НАМН України, проведених у 2013 р., поінформувало, що 14.11.2013 р.
відбулася науково-практична конференція з нагоди Всесвітнього дня діабету. Відповідно
до реєстру медичних виставок, проведених в Україні у 2013 р., 22–25 жовтня відбулася
ХХІІ міжнародна виставка «Охорона здоров’я – 2013».
У м. Києві 22.11.2013 р. відбувся круглий стіл із питань організації та проведення
масової і групової йодної профілактики в Україні та 26–27 листопада 2013 р. у
м. Миргороді відбувся семінар для лікарів-ендокринологів областей України, які
працюють у кабінетах для навчання хворих на ЦД самоконтролю стосовно розширення в
лікувальних установах кабінетів навчання хворих на ЦД самоконтролю та з метою
зменшення частоти тяжких ускладнень у хворих на ЦД, які пройшли навчання
самоконтролю, зменшення частоти госпіталізації хворих із приводу невідкладних станів і
для поліпшення життя хворих на ЦД.
На виїзній колегії МОЗ України 13.12.2013 р. в м. Полтаві розглянуто стан
реалізації Державної цільової програми «Цукровий діабет» на 2009–2013 роки та шляхи
удосконалення медичної допомоги хворим.
За результатами проведеної колегії МОЗ України, робота стосовно формування та
забезпечення реалізації державної політики з розвитку практичної ендокринології,
медичного забезпечення хворих з ендокринною патологією визнана такою, що потребує
подальшого удосконалення. Пріоритетними напрямами діяльності визнані: проведення з
урахуванням кращого досвіду української та світової медицини профілактичної роботи
серед широких верств населення щодо раннього виявлення ендокринних захворювань і
розвиток ендокринологічної служби в рамках програми реформування системи медичного
обслуговування, позитивного досвіду апробації механізмів та заходів; удосконалення
системи безкоштовного забезпечення хворих з ендокринною патологією ліками,
необхідними за життєвими показами.
Надання медичної допомоги хворим з онкологічними захворюваннями
З метою широкого запровадження новітніх ядерних технологій у медичну практику
та науку розроблено та затверджено розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції
розвитку ядерної медицини на 2013–2017 роки» від 13.03.2013 р. № 130-р, результатом
реалізації якої буде: розвиток ядерної медицини у всіх напрямах – діагностичному,
лікувальному, науковому; аудит наявного парку та переоснащення застарілого обладнання
в існуючих клінічних підрозділах ядерної медицини та відділеннях для лікування
радіоактивними ізотопами; створення міжрегіональних центрів відповідно до потреб у
діагностичному та терапевтичному обладнанні; створення та організація серійного
випуску доступної конкурентоспроможної радіологічної діагностичної апаратури у
майбутньому; розробка, доклінічні та клінічні випробування, організація вітчизняного
виробництва радіофармпрепаратів.
З метою розробки конкретних завдань і заходів щодо реалізації Концепції розвитку
ядерної медицини в Україні на період до 2017 р., розроблено проект розпорядження КМУ
«Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції розвитку ядерної медицини на
2013–2017 роки».
300
За результатами реалізації плану заходів очікується підвищення якості діагностики

та лікування хворих, підтримка і збереження вітчизняного науково-технічного потенціалу,
включаючи виробництво конкурентоспроможної радіологічної апаратури та
радіофармпрепаратів, приведення у відповідність до міжнародних кваліфікаційних
стандартів спеціальностей радіологічного профілю та створення єдиної системи
безперервної післядипломної підготовки, тренінгових центрів і навчальних програм для
підготовки та перепідготовки спеціалістів у галузі ядерної медицини, створення
додаткових робочих місць для зазначених фахівців, а також удосконалення системи
охорони здоров’я і підвищення якості життя населення в цілому.
З метою розробки конкретних завдань і заходів щодо створення та впровадження в
лікувальний процес центру адронної (протонної) променевої терапії, розроблено проект
розпорядження КМУ «Про затвердження плану заходів щодо створення та впровадження
в лікувальний процес центру адронної (протонної) променевої терапії».
Заходи щодо реалізації цього акту забезпечать розвиток ядерної медицини в
Україні, адже протонна терапія є одним з найперспективніших методів променевої терапії.
Особливо ефективне використання протонної променевої терапії на ранніх стадіях раку,
коли вона може застосовуватися як єдино можливий і радикальний метод лікування.
Створення та впровадження в лікувальний процес центру адронної (протонної)
променевої терапії забезпечить помітні соціально-економічні ефекти, серед яких:
збільшення шансів на одужання хворих; зниження побічних ефектів; виключення
пошкодження здорових тканин біля пухлини; розширення можливостей лікування;
виведення радіологічної служби на світовий рівень.
07.11.2013 р. відбулася нарада під головуванням Грищенка К.І. з питань
доопрацювання проекту постанови КМУ щодо можливості виробництва ізотопів
державними ЗОЗ для використання в ПЕТ-діагностиці в приватних клініках.
З метою усунення порушень акту Рахункової палати України, за результатами
перевірки виконання Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними
захворюваннями на період до 2016 р., затверджено наказ МОЗ України від 14.11.2013 р.
№ 974 «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров’я України щодо
усунення порушень та недоліків, виявлених під час аудиту Рахункової палати України»,
затверджено «План заходів Міністерства охорони здоров’я України щодо усунення
порушень та недоліків, зазначених в Акті Рахункової палати України аудиту використання
коштів Державного бюджету України, виділених МОЗ України на виконання у 2012–
2013 рр. заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями
на період до 2016 року», відповідно до якого МОЗ вживаються заходи для усунення
порушень і недоліків, виявлених під час аудиту Рахункової палати України.
18.10.2013 р. у МОЗ України відбулася апаратна нарада за участю провідних фахівців
у галузі онкології та директора Національного інституту раку МОЗ України, на якій заслухано
стан надання медичної допомоги онкологічним хворим в Україні за період реалізації
Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 р.
та пропозиції щодо усунення порушень і недоліків, зазначених в Акті Рахункової палати
України за результатами аудиту використання коштів Державного бюджету України,
виділених МОЗ України у 2012–2013 рр. на виконання заходів Загальнодержавної програми
боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року.
301
На виконання підпункту 6 пункту 7 витягу з Протоколу № 13 засідання КМУ від

18.02.2013 р. та підпунктів 4, 5, 7 пункту 1, підпункту 7 пункту 2 додатку до
Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до
2016 р., затвердженої Законом України «Про затвердження Загальнодержавної програми
боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», для поліпшення
надання медичної допомоги онкологічним хворим, прийнято наказ МОЗ України від
12.04.2013 р. № 298 «Про проведення перевірок закладів охорони здоров’я, що надають
медичну допомогу онкологічним хворим, стосовно їх матеріально-технічного стану,
забезпечення необхідними лікарськими засобами та виробами медичного призначення»,
згідно з графіком, проведено виїзні комісійні перевірки закладів охорони здоров’я, що
надають медичну допомогу онкологічним хворим, в АР Крим, Київській, Волинській,
Дніпропетровській, Донецькій, Кіровоградській, Львівській, Рівненській та Херсонській
областях та м. Києві. За результатами роботи підготовлено довідки із пропозиціями.
14.08.2013 р. у м. Києві відбулась колегія про стан надання медичної допомоги
онкологічним хворим у Києві та в Україні в цілому, на якій розглянуто основні проблемні
питання онкологічної служби.
Для надання якісної та доступної медичної допомоги хворим з онкологічними
захворюваннями відповідно до європейських стандартів:
1. Затверджено наказ МОЗ України від 08.10.2013 р. № 866 «Про затвердження та
впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при
неходжкінських лімфомах та лімфомі Ходжкіна».
2. Розроблено проекти наказів МОЗ України «Про затвердження та впровадження
медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при дисплазії та
раку шийки матки», «Про затвердження та впровадження медико-технологічних
документів зі стандартизації медичної допомоги при раку передміхурової залози» та «Про
затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації
медичної допомоги при лімфомах».
3. Затверджено наказ МОЗ України «Про систему онкологічної допомоги населенню
України» від 01.10.2013 р. № 845, який опрацьовується із Міністерством юстиції України.
Надання паліативної допомоги
З метою вирішення питання поліпшення доступності населення до
знеболювальних лікарських засобів, зокрема, проблем доступності при наданні
паліативної допомоги пацієнтам у домашніх умовах наркотичними знеболювальними
засобами, реалізовано такі кроки:
1. Затверджено постанову КМУ від 13.05.2013 р. № 333 «Про затвердження Порядку
придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я», розроблену
Державною службою України з контролю за наркотиками спільно з МОЗ України.
Зазначена постанова спрямована на розширення можливості доступу до
знеболювальних препаратів шляхом спрощення процедури призначення наркотичних і
психотропних засобів, а саме:
– вилучення необхідності створювати велику кількість комісій, які фактично діяли
формально та не були дієвим механізмом контролю та попередження витоку в незаконний обіг;
302
– збільшення термінів можливості зберігання запасів наркотичних і психотропних

препаратів у ЗОЗ;
– удосконалення можливості лікування в домашніх умовах із застосуванням
наркотичних і психотропних лікарських засобів.
2. Розроблено проект Концепції державної політики у сфері забезпечення
населення лікарськими засобами, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини,
прекурсори, сильнодіючі та отруйні речовини, недопущення їх витоку в незаконний обіг
на 2014–2015 рр., якою передбачено аналіз обігу в Україні лікарських засобів, що містять
підконтрольні речовини, попередження фактів зловживання ними та запровадження таких
заходів контролю за ними, які не впливають на доступність населення України до них.
3. Відпрацьовано комплекс заходів, спрямованих на мінімізацію витрат,
пов’язаних з отриманням дозвільних документів, які регламентують порядок обігу
знеболювальних лікарських засобів, прозорості в прийнятті рішення щодо їх призначення,
та визначення шляхів знищення їх залишків у разі припинення використання за
призначенням тощо.
4. З метою усунення невиправдано складних вимог до приміщень, які
використовуються в аптечних і лікувально-профілактичних закладах для зберігання
знеболювальних лікарських засобів, МОЗ запропоновано внести зміни до наказу МВС
України від 15.05.2009 р. № 216 «Про затвердження Вимог до об’єктів і приміщень,
призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, прекурсорів та зберігання вилучених з незаконного обігу таких засобів і
речовин».
Зокрема, запропоновано виключити норму, яка встановлює окремі вимоги до
підлоги, стелі, стін, вікон та ін., натомість передбачено, що кімната, в якій планується
зберігати знеболювальні препарати, «має бути обладнана сейфами або металевими
шафами; вхідні двері повинні бути добре підігнані під дверну коробку, металеві або
дерев’яні повнотілі, товщиною не менше 40 мм, мати не менше двох врізаних не
самозамикальних замків; віконні отвори приміщень з внутрішнього боку чи між рамами
мають бути обладнані металевими ґратами. Допускається використання декоративних ґрат
чи жалюзі, які за міцністю не повинні поступатися зазначеним вище ґратам».
Запропоновані зміни підтримані Держпідприємництвом.
5. Розроблено проект наказу «Про затвердження змін до Порядку обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров’я
України», яким, окрім приведення у відповідність чинного наказу МОЗ України від
21.01.2010 р. № 11 до вимог постанови КМУ від 13.05.2013 р. № 333 «Про затвердження
Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я»,
передбачено спрощення процедури знищення порожніх ампул із-під використаних
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виключено необхідність
створення комісії для контролю за порядком придбання, приймання, зберігання, видачі,
використання і обліку рецептурних бланків №3 (Ф-3), їх знищення після 5 років
зберігання та журналів їх обліку. Натомість вказаний контроль рекомендовано покласти
на керівника ЛПЗ.
303
6. Розроблено методику розрахунку потреби в лікарських засобах, що містять

наркотичні засоби, психотропні речовин та прекурсори, метою створення якої є якомога
об’єктивний розрахунок потреби України в зазначених засобах і запровадження важелів
впливу на ситуацію, пов’язану з їх призначенням лікарями.
З метою вирішення проблемних питань у сфері забезпечення пацієнтів
наркотичними знеболювальними засобами проведено низку нарад:
 7 червня 2013 р. – міжвідомча нарада стосовно доцільності здійснення
державного замовлення на закупівлю знеболювальних лікарських засобів, зокрема
наркотичних, що виробляються на вітчизняних підприємствах, та розробки відповідної
загальнодержавної програми.
 31 жовтня 2013 р. – нарада МОЗ України з питань удосконалення забезпечення
населення України знеболювальними лікарськими засобами за участю заступників
структурних підрозділів із питань охорони здоров’я, головних обласних позаштатних
спеціалістів із спеціальності «Наркологія», заступників головних лікарів із лікувальної
роботи обласних наркологічних диспансерів та лікарів сайтів замісної підтримувальної
терапії, де обговорено можливі шляхи розширення доступу до знеболювальних лікарських
засобів, питання удосконалення взаємодії лікарів-наркологів і ЛЗП/СЛ, лікарів інших
спеціальностей у розширенні доступу до знеболювальних лікарських засобів.
 9 грудня 2013 р. – селекторна нарада МОЗ України за допомогою
телеконференцзв’язку з питань застосування пероральних форм знеболювальних
лікарських засобів, підвищення доступу населення до знеболення, раціонального
використання препаратів замісної підтримувальної терапії, за участю заступників
керівників структурних підрозділів із питань охорони здоров’я, фахівців із спеціальностей
«Наркологія», «Онкологія», «Загальна практика / сімейна медицина». На селекторній
нараді обговорено проблемні питання регіонів щодо забезпечення населення
пероральними формами знеболювальних лікарських засобів і вирішення подальших
кроків роботи МОЗ України в цьому напрямі.
Надання медичної допомоги наркологічним хворим
1. Протягом 2013 р. завершено роботу над Національним річним звітом щодо
наркотичної ситуації 2013 р. (за даними 2012 р.). Інформацію оприлюднено 15.11.2013 р.
та розміщено на сайті (www.DAmonitoring.net.ua).
Документ складено у повній відповідності до методології та Інструкції щодо
написання річних звітів для всіх країн-членів ЄС і керівництва Європейського
моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності (EMCDDA).
Наведено оцінку розповсюдженості вживання наркотиків, у тому числі ін’єкційним
шляхом, системи лікування наркологічних захворювань, злочинності, пов’язаної з
нелегальним обігом наркотиків тощо. Окремі розділи присвячено профілактиці вживання
наркотичних засобів і психотропних речовин, зменшенню шкоди та реабілітації
наркозалежних осіб.
2. З метою виконання пункту 15 Плану заходів щодо реалізації Концепції
створення системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі та
населення територій, на яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства,
що перебувають у стадії ліквідації (консервації), затвердженого розпорядженням КМУ від
304
29.04.2013 р. № 353-р, підготовлено наказ МОЗ України від 17.07.2013 р. № 611 «Про
затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров’я України з протидії вживанню
алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин та з охорони здоров’я населення
регіонів, на території яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства,
що перебувають у стадії ліквідації (консервації)». Виконання зазначеного плану
передбачено протягом проведення заходів із ліквідації (консервації) вугледобувних і
вуглепереробних підприємств на території Волинської, Донецької, Луганської та
Львівської областей. На виконання цього наказу структурними підрозділам охорони
здоров’я Волинської, Донецької, Луганської та Львівської обласних державних
адміністрацій затверджено обласні та регіональні плани заходів із протидії вживанню
алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин на 2013–2014 рр. в регіонах, на
території яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства, що
перебувають у стадії ліквідації (консервації).
Крім того, у 2013 р. представники МОЗ України включені до складу науково-
експертної ради, створеної при Державній службі України з контролю за наркотиками, яка
діятиме на громадських засадах і братиме участь в експертно-аналітичному забезпеченні
роботи ДСКН України, вивченні, системному аналізі й прогнозуванні процесів у сфері
обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх
незаконному обігу, розглядатиме актуальні питання реалізації державної політики в
зазначеній сфері тощо.
Протягом 2013 р. фахівці МОЗ України взяли участь у Міжнародному круглому
столі на тему: «Впровадження рідкого метадону».
Надання медичної допомоги пульмонологічним хворим
Для надання якісної та доступної медичної допомоги хворим з пульмонологічними
захворюваннями відповідно до європейських стандартів, підготовлено та затверджено:
1. Наказ МОЗ України від 27.06.2013 р. № 555 «Про затвердження та
впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при
хронічному обструктивному захворюванні легень».
2. Наказ МОЗ України від 08.10.2013 р. № 868 «Про затвердження та
впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги
при бронхіальній астмі», який дає змогу надання медичної допомоги хворим із
бронхіальною астмою.
Надання медичної допомоги офтальмологічним хворим
Для надання якісної та доступної медичної допомоги хворим з офтальмологічними
захворюваннями відповідно до європейських стандартів, підготовлено та затверджено
наказ МОЗ України від 14.05.2013 р. № 372 «Про систему офтальмологічної допомоги
населенню України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25.06.2013 р. за
№ 1051/23583.
Судово-медична експертиза
Для удосконалення надання якісної судово-медичної експертизи населенню у
зв’язку з введенням до Національного класифікатора України ДК 003:2010,
затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання
305
та споживчої політики від 28.07.2010 р. № 327 (зміна № 1), нових назв професій
експертів судово-медичної експертизи: «експерт-імунолог судовий», «експерт-
токсиколог судовий» «експерт-цитолог судовий», з метою приведення штатних
нормативів посад бюро судово-медичної експертизи у відповідність до згаданого
національного класифікатора України, видано:
1. Наказ МОЗ України від 21.08.2013 р. № 745 «Про внесення змін до наказу МОЗ
України від 23 лютого 2000 р. № 33 (зі змінами)».
2. Наказ МОЗ України від 12.08.2013 р. № 720 «Про внесення змін до Довідника
кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я».
Зазначені накази дадуть змогу зайняти низку експертних посад бюро судово-
медичної експертизи фахівцями як із медичною, так і немедичною освітою, що, своєю
чергою, значно поліпшить ситуацію з кадровим забезпеченням бюро судово-медичної
експертизи і, відповідно, покращить діяльність судово-медичної експертизи в Україні.
З метою організації атестації зазначених фахівців, підготовлено проект наказу МОЗ
України «Про атестацію професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у
бюро судово-медичної експертизи», що проходить повторне візування в зацікавлених
структурних підрозділах МОЗ України.
У зв’язку з введенням до Національного класифікатора України ДК 003:2010,
затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та
споживчої політики від 28.07.2010 р. № 327 (зміна № 1), нової професійної назви роботи
«експерт-психолог судовий» та з метою удосконалення кадрового забезпечення та
правничої регламентації роботи зазначених фахівців, які працюють у центрах судово-
психіатричної експертизи (відділеннях; психіатричних закладах, де проводиться судово-
психіатрична експертиза)», підготовлено проект наказу МОЗ України «Про унесення змін
до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона
здоров’я», який проходить повторне візування в зацікавлених структурних підрозділах
МОЗ України. Прийняття зазначеного наказу дасть змогу поліпшити кадрове
забезпечення та нормативно-правову регламентацію роботи експертів психологів судових,
які не мають вищої медичної освіти та працюють у центрах судово-психіатричної
експертизи (відділеннях; психіатричних закладах, де проводиться судово-психіатрична
експертиза).
Крім того, з метою приведення у відповідність низки нормативно-правових актів
МОЗ України до вимог державної реєстрації, підготовлено проекти наказів МОЗ України,
які опрацьовуються:
1. «Про затвердження Правил проведення судово-медичних експертиз у бюро
судово-медичної експертизи».
2. «Про затвердження Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро
судово-медичної експертизи».
3. «Про затвердження Положення про кваліфікаційні класи лікарів – судово-
психіатричних експертів».
Прийняття згаданих наказів дасть змогу привести нормативно-правові акти МОЗ
України, які регламентують діяльність судово-медичної та судово-психіатричної
експертиз, у відповідність до вимог законодавства України.
306
Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Реалізація проекту Закону України «Про затвердження Загальнодержавної
програми «Здоров’я – 2020: український вимір».
МОЗ України розроблено проект Закону України «Про затвердження
Загальнодержавної програми «Здоров’я – 2020: український вимір» з метою реалізації
завдань і заходів у галузі охорони здоров’я, визначених Указом Президента України від
12.03.2012 р. № 187/2012 «Про затвердження Національного плану дій на 2012 рік щодо
впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», на виконання розпорядження
КМУ від 31.10.2011 р. № 1164-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми
«Здоров’я – 2020: український вимір», який погоджено заінтересованими органами та
регіональними органами виконавчої влади.
Проект закону схвалено на засіданні КМУ від 18.09.2013 р. та доопрацьовано з
урахуванням зауважень Міністерства юстиції України спільно з Міністерством фінансів
України, у частині доповнення положенням щодо здійснення фінансування зазначеної
програми у межах відповідних коштів, передбачених у державному бюджеті на поточний рік.
Зазначена програма спрямована на збереження та зміцнення здоров’я,
профілактику захворювань, зниження рівнів захворюваності, інвалідності і смертності
населення, підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги, забезпечення
соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров’я.
Головними стратегічними пріоритетами визнані профілактика ХНІЗ, мінімізація
впливу факторів ризику їх розвитку на основі міжсекторального підходу, створення
сприятливого для здоров’я середовища, формування відповідального ставлення громадян
до особистого здоров’я та мотивації населення до ЗСЖ, оптимізація організації надання
медичної допомоги та поліпшення ресурсного забезпечення галузі.
Послідовна реалізація на комплексній міжгалузевій основі завдань, окреслених
програмою, забезпечить реалізацію права громадян на здоров’я та охорону здоров’я,
поліпшення стану здоров’я та підвищення якості їх життя, створення дієвої системи
охорони громадського здоров’я, спроможної забезпечити задоволення медичних потреб
населення на рівні чинних стандартів, збільшення трудових ресурсів та покращення
міжнародного співробітництва у сфері охорони здоров’я.
На сьогодні проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної
програми «Здоров’я – 2020: український вимір» схвалено Урядом України та подано
11.12.2013 р. № 3748 на розгляд Верховною Радою України.
Організація надання медичної допомоги хворим із серцево-судинними та
судинно-мозковими захворюваннями
У січні 2013 р. МОЗ України проведено колегію з питань організації надання
медичної допомоги хворим із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями.
На виконання рішення колегії МОЗ України від 22.01.2013 р. МОЗ України спільно
із НАМН України розроблено та затверджено накази, які пройшли державну реєстрацію:
– від 11.03.2013 р. № 193/20 «Про систему кардіохірургічної допомоги в Україні»,
який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.03.2013 р. за № 481/23013;
– від 18.03.2013 р. № 211/24 «Про організацію і роботу системи з
рентгеноендоваскулярної діагностики та лікування у закладах охорони здоров’я в
307
Україні», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 р. за

№ 532/23064;
– від 31.07.2013 р. № 670/65 «Про організацію та роботу системи функціональної
діагностики у закладах охорони здоров’я в Україні», який зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 20.08.2013 р. за № 1437/23969;
– від 24.07.2013 р. № 621/60 «Про систему кардіологічної допомоги у закладах
охорони здоров’я в Україні», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України
09.08.2013 р. за № 1365/23897.
Реалізація цих заходів сприятиме: удосконаленню організації невідкладної
допомоги особам. хворим на гострий інфаркт та інсульт, шляхом відкриття
кардіохірургічних центрів (відділень) і центрів (відділень) рентгеноендоваскулярної
діагностики та лікування в кожній області; розвитку і підтримці мережі регіональних
кардіохірургічних центрів; наближенню доступності високоспеціалізованої медичної
допомоги цим хворим; реформуванню високоспеціалізованої медичної допомоги
пацієнтам із серцево-судинною патологією.
Удосконалення системи надання психіатричної допомоги
Видано наказ МОЗ України від 31.07.2013 р. № 667 «Про затвердження форми
висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього
догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок
його надання», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26.09.2013 р. за
№ 1666/24198.
Прийнято наказ МОЗ України від 29.05.2013 р. № 437 «Про затвердження Плану
заходів Міністерства охорони здоров’я України щодо запобігання випадків, що призвели
до рішення Європейського суду з прав людини М. проти України».
Наказом МОЗ України від 29.11.2013 р. № 1033 створено Міжвідомчу
координаційну раду з питань удосконалення системи надання психіатричної допомоги в
Україні, а в грудні проведено перше засідання.
На виконання пункту 2 статті 3 Указу Президента України від 16.12.2011 р. № 1163
наказом МОЗ України від 18.11.2013 р. № 981, зареєстрованим в Міністерстві юстиції
України 05.12.2013 р. за № 2067/24599, затверджено Порядок видачі висновку лікарсько-
консультативної комісії закладу охорони здоров’я про наявність у батька, матері дитини
тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов’язків.
На виконання статей 8, 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я та з
метою організації надання паліативної допомоги невиліковним хворим, наказом МОЗ
України від 21.01.2013 р. № 41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні»,
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.02.2013 р. за № 229/22761, затверджено
Порядок надання паліативної допомоги і Перелік медичних показань для надання
паліативної допомоги.
Затвердження Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та
іншими засобами
На виконання постанови КМУ від 03.12.2009 р. № 1301 «Про затвердження
Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами» МОЗ
України видано наказ від 12.02.2013 р. № 109 «Про затвердження форм первинної
308
облікової документації та звітності з питань забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів

технічними та іншими засобами та інструкцій щодо їх заповнення», який погоджено із
Державною службою статистики України та зареєстровано в Міністерстві юстиції України
18.04.2013 р. за № 642/23174.
Реалізація Закону України «Про трансплантацію органів та інших
анатомічних матеріалів людині»
Відповідно до пункту 1.7. Підготовка проектів постанов КМУ та забезпечення їх
прийняття, підпунктом 1.7.10 передбачено внесення змін до постанови КМУ від
24.04.2000 р. № 695 «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію
органів та інших анатомічних матеріалів людині».
Завдання виконано – прийнято постанову КМУ від 05.06.2013 р. № 402 «Про
внесення змін до переліку державних та комунальних закладів охорони здоров’я і
державних наукових установ, які мають право провадити діяльність, пов’язану з
трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині».
Відповідно до пункту 1.11. Підготовка наказів МОЗ України та забезпечення їх
затвердження, прийнято такі нормативно-правові акти з питань трансплантації:
– наказ МОЗ України від 12.03.2013 р. № 194 «Про затвердження Порядку
застосування ксенотрансплантатів», зареєстрований у Міністерстві юстиції України
22.03.2013 р. за № 478/23010;
– наказ МОЗ України від 23.09.2013 р. № 821 «Про затвердження Діагностичних
критеріїв смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини», зареєстрований
у Міністерстві юстиції України 14.10.2013 р. за № 1757/24289.
Сучасний стан надання кардіохірургічної допомоги хворим із серцево-судинними
захворюваннями в Україні
Серцево-судинні захворювання спричиняють глобальні соціально-економічні
втрати населення багатьох країн світу, включаючи й Україну, та посідають перше місце в
структурі хвороб, зумовлюють майже дві третини всіх випадків смерті та третину причин
інвалідності.
Серцево-судинні захворювання – основна причина смертності серед населення
України. Вони становлять 66% у структурі смертності наших громадян (приблизно
460 тис. осіб помирають щороку через захворювання серця та судин), цей показник є
одним із найвищих в Європі.
В Україні кількість дорослих, які мають ХСК, сягає 26,4 млн, або 57,5% населення,
із них 9,6 млн осіб працездатного віку.
Такі високі показники захворюваності та смертності є інтегральним показником
економічного, соціального, культурного стану суспільства та перспективи його розвитку, у
зв’язку з чим вкрай важливою є розробка заходів із подолання цих негативних тенденцій.
На сьогодні в Україні допомога хворим із ССЗ надається:
– на центральному рівні: у високоспеціалізованих центрах з надання кардіологічної
та кардіохірургічної допомоги;
– на територіальному рівні: в обласних центрах кардіологічної та кардіохірурічної
допомоги, кардіологічних, кардіохірурічних відділеннях ОЛ, кардіодиспансерах;
– на місцевому рівні: в кардіологічних відділеннях РЛ, МЛ.
309
Кардіохірургія – галузь медицини, яка може безпосередньо впливати на рівень

поширеності серцевих хвороб і на смертність від них, радикально виліковувати пацієнтів і
повертати їх до активного соціального життя.
В Україні щороку народжується близько 5000 дітей із вродженими аномаліями
системи кровообігу, 40% з них знаходяться в критичному стані з перших днів і місяців життя.
Стратегія дитячої кардіохірургії спрямована на ранню діагностику патології та
своєчасну корекцію вади для забезпечення високої ефективності лікування.
Зниження смертності від вроджених аномалій систем кровообігу у хворих дитячого
віку можливо досягнути за умови їх своєчасної діагностики, термінової госпіталізації до
спеціалізованих центрів та надання невідкладної кваліфікованої допомоги в
спеціалізованих центрах.
Розрахункова потреба в операціях на серці в країні становить 35 тис. на рік (без
урахування «хірургічного боргу», який сягає 150 тис. пацієнтів). Річна потреба в, так
званих, «малоінвазивних» методиках (коронарографії, стентування судин) становить
близько 200 тис. на рік.
Україна має достатньо потужностей у центральних і регіональних кардіохірургічних
центрах (відділень) для проведення близько 50 тис. коронарографій та 20 тис. стентувань за
умов повноцінного фінансування (або забезпечення витратними матеріалами).
Але є певні системні проблеми, які гальмують розвиток вітчизняної кардіохірургії.
Для боротьби з «навалою» серцевих захворювань зусиль медиків недостатньо.
Необхідно активно залучити такі елементи гуманітарної політики держави, як соціальна
реклама, підвищення рівня життя населення, пропаганда здорового харчування і ЗСЖ.
Ситуація з ССЗ на сьогодні стає загрозливою для країни на національному рівні,
тому Уряд прийняв рішення взяти під контроль дане питання.
МОЗ України 22.01.2013 р. проведено колегію з питань організації надання
медичної допомоги хворим із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями
та подальшого її удосконалення, створення єдиної системи надання допомоги хворим із
серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями шляхом відкриття
кардіохірургічних, нейрохірургічних центрів (відділень), центрів (відділень)
рентгенендоваскулярної діагностики та лікування у кожній області, що дасть змогу
удосконалити організацію невідкладної допомоги хворим на гострий інфаркт та інсульт,
наблизити доступність високоспеціалізованої медичної допомоги цим хворим та сприяти
реформуванню високоспеціалізованої медичної допомоги пацієнтам із серцево-судинною
та судинно-мозковою патологією.
Пріоритетним напрямом є профілактика серцево-судинних і судинно-мозкових
захворювань серед населення, розвиток і підтримка мережі регіональних
кардіохірургічних центрів, у тому числі кадрова (утворення кафедр кардіохірургії у ВМНЗ
IV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти, стажування спеціалістів у
зарубіжних клініках), матеріально-технічна (забезпечення високовартісним обладнанням,
розхідними матеріалами), чітка система надання допомоги хворим із серцево-судинними
та судинно-мозковими захворюваннями за єдиними підходами та стандартами.
З урахуванням відповідного кадрового та матеріально-технічного забезпечення
ВМНЗ утворені та функціонують кафедри кардіохірургії в Луганському державному
310
медичному університеті, НИАПО ім. П.Л. Шупика, Харківській та Запорізькій медичних

академіях післядипломної освіти.
Пропускна здатність кафедр закладів післядипломної освіти МОЗ України дає
змогу забезпечити підготовку цих фахівців у повній відповідності до потреб регіонів.
Враховуючи викладене, МОЗ України вважає за доцільне створити додаткові
кафедри кардіохірургії у ВМНЗ IV рівня акредитації одночасно із розширенням у регіонах
мережі потужних кардіохірургічних центрів, які потребуватимуть збільшення обсягів
підготовки відповідних фахівців, у тому числі спеціалізованої поглибленої підготовки
фахівців із функціональної та рентгеноендоваскулярної діагностики.
Стандартизація медичної допомоги хворим із серцево-судинними захворюваннями
МОЗ України, з урахуванням міжнародного та вітчизняного досвіду сучасних
підходів до лікування ГІМ, зокрема, методів інтервенційної кардіології, розроблено
медико-технологічні документи із стандартизації медичної допомоги на засадах ДМ
хворим із ССЗ.
З метою удосконалення спеціалізованої медичної допомоги хворим на гострі
коронарні синдроми та хронічну ІХС, МОЗ України створено робочу групу (наказ від
02.11.2012 р. № 251-Адм.) за участю головних позаштатних спеціалістів МОЗ України
зі спеціальностей: «Кардіологія», «Хірургія серця і магістральних судин», фахівців
НАМН України.
Мультидисциплінарною робочою групою за участю фахівців НАМН України
(наказ МОЗ України від 30.08.2011 р. № 550) з опрацювання медико-технологічних
документів, розроблених згідно з уніфікованою методикою, з урахуванням сучасних
підходів до лікування ГІМ, розроблено на засадах ДМ за темою «Гострий коронарний
синдром» КН та УКПМД «Гострий коронарний синдром з елевацією сегмента ST
(екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована медична допомога)», які на стадії
завершення (затвердження заплановано на січень 2014 р.).
Відповідно до наказу МОЗ України від 15.04.2013 р. № 303, у 2014 р. заплановано
опрацювання медико-технологічних документів за темою «Ішемічна хвороба серця».
МОЗ України спільно із НАМН України розроблено та затверджено накази, які
пройшли державну реєстрацію:
– наказ МОЗ України та НАМН України від 11.03.2013 р. № 193/20 «Про систему
кардіохірургічної допомоги в Україні», зареєстрований у Міністерстві юстиції України
22.03.2013 р. за № 481/23013 (опрацьовуються проекти наказів про затвердження плану
заходів з удосконалення надання кардіохірургічної допомоги населенню та про
затвердження складу робочої групи для розробки нормативно-правових актів служби);
– наказ МОЗ України та НАМН України від 18.03.2013 р. № 211/24 «Про
організацію і роботу системи з рентгеноендоваскулярної діагностики та лікування у
закладах охорони здоров’я в Україні», зареєстрований у Міністерстві юстиції України
01.04.2013 р. за № 532/23064;
– розроблено та затверджено наказ МОЗ України та НАМН України від 01.10.2013 р.
№ 847/80 «Про затвердження Плану заходів Міністерства охорони здоров’я України з
удосконалення організації надання ренгеноендоваскулярної допомоги в Україні»;
311
– наказ МОЗ Україні від 20.09.2013 р. № 819 «Про утворення та затвердження

складу робочої групи для розробки нормативно-правових актів з рентгеноендоваскулярної
діагностики та лікування», проведено засідання робочої групи 30.09.2013 р. з розробки
нормативно-правових актів;
– наказ МОЗ України та НАМН України від 31.07.2013 р. №670/65 «Про
організацію та роботу системи функціональної діагностики у закладах охорони здоров’я в
Україні», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20.08.2013 р. за № 1437/23969;
– наказ МОЗ Україні від 27.06.2013 р. № 146-Адм «Про затвердження складу
робочої групи для розробки нормативних документів з функціональної діагностики»,
проведено засідання робочої групи 09.07.2013 р. з розробки нормативно-правових актів;
– наказ МОЗ України та НАМН України від 24.07.2013 р. № 621/60 «Про систему
кардіологічної допомоги у закладах охорони здоров’я в Україні», зареєстрований у
Міністерстві юстиції України 09.08.2013 р. за № 1365/23897 (на опрацюванні проекти
наказів про затвердження плану заходів з удосконалення надання кардіологічної допомоги
населенню та про затвердження складу робочої групи для розробки нормативно-правових
актів служби).
У Законі України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» у межах
бюджетної програми за КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих
державних програм та комплексних заходів програмного характеру» на виконання заходу
«Централізовані заходи із запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових
захворювань», передбачено видатки у сумі 263 981,0 тис. грн, із них на закупівлю виробів
медичного призначення для лікування хворих із серцево-судинними та судинно-
мозковими захворюваннями – 216 464 420 гривень.
Протягом останніх двох років Урядом збільшено майже вдвічі фінансування на
централізовану закупівлю лікарських засобів і виробів медичного призначення для
лікування хворих із серцево-судинною патологією: у 2013 р. виділено 263, 9 млн грн (у
2011 р. – 113,9 млн грн).
Це дало змогу забезпечити пацієнтів із ССЗ необхідними високовартісними
лікарськими засобами (тромболітиками, рентгенконтрастними речовинами) та іншими
кардіовиробами при невідкладних станах для проведення оперативних втручань.
МОЗ України за останній період суттєво знижено ціни на окремі вироби
кардіохірургічного призначення при проведенні централізованих закупівель та відповідно
збільшено кількість закуплених наборів для коронарографії, стентів, оксигенаторів,
клапанів та інших кардіовиробів, які розподілено до усіх регіонів України, що дало змогу
забезпечити більше пацієнтів із ССЗ необхідним оперативним лікуванням.
Очікувана вартість закупівлі виробів медичного призначення для стентування
коронарних судин відповідно до узагальнених заявок територіальних управлінь охорони
здоров’я становила у 2013 р. 102 млн грн, що дало змогу закупити майже 5 тис. стентів,
9 тис. наборів для коронарографії, що склало 30% від потреби.
Видатки для централізованої закупівлі МОЗ України обладнання для забезпечення
ЗОЗ для лікування хворих із серцево-судинними і судинно-мозковими захворюваннями у
2013 р. не передбачалися.
312
У ряді областей України є проблемні питання з надання невідкладної медичної

допомоги хворим на ССЗ у зв’язку з відсутністю ангіографічного обладнання, зокрема в м.
Севастополі. Також потребують дооснащення ангіографами для проведення діагностичних та
лікувальних процедур хворим із ГІМ Волинська, Рівненська, Дніпропетровська і
Тернопільська області.
За інформацією регіонів, потреба в дооснащенні ангіографами ЗОЗ у 2014 р.
становить 55 одиниць (542 млн грн). Станом на 03.01.2013 р. працювало 20 ангіографів,
що становило 36% від потреби.
Проте залишається ряд проблемних питань:
– відсутність матеріально-технічної базі та дефіцит оснащення в регіональних
спеціалізованих ЗОЗ, що формує обмеженість доступу до сучасних методів лікування
основних ССЗ, у тому числі з гострими станами;
– багаторічна штучна централізація надання кардіохірургічної допомоги
сформована за рахунок централізації фінансування провідних кардіохірургічних центрів;
– відсутність спеціалізованих кардіохірургічних центрів у переважній більшості
областей України (у Донецькій та Львівській областях кількість операцій на відкритому
серці перевищує 500 на рік, що становить лише 10% від потреби; в Одесі,
Дніпропетровську, Запоріжжі, Харкові, Луганську та в Хмельницькому кількість операцій
не перевищує 200 на рік, що складає 3–7% від потреби; в інших областях є лише «мала
кардіохірургія»: стентування і встановлення кардіостимуляторів);
– відсутність спеціалізованої підготовки кадрів у галузі кардіохірургії на рівні
медичних університетів (українські студенти практично не мають змоги вивчати
кардіохірургію на практиці через відсутність кафедр кардіохірургії);
– дефіцит законодавчої бази: необхідно прийняти закон про медичне та соціальне
страхування, внести зміни до закону «Про трансплантацію органів та тканин людини»,
ввести нову спеціальність «Рентгеноендоваскулярна діагностика та лікування»;
– недостатність бюджетного фінансування для закупівлі витратних матеріалів,
обладнання для забезпечення медичною допомогою хворих із ССЗ.
8.4. Аналіз діяльності служби охорони матері і дитини в Україні
8.4.1. Організаційні аспекти діяльності служби охорони здоров’я матері і дитини

Охорона здоров’я матері і дитини в Україні – це система державних і громадських
профілактичних та лікувальних заходів, які забезпечують попередження і лікування
захворювань у жінок, антенатальну охорону плода, профілактику захворювань дитини, її
всебічний фізичний і розумовий розвиток та зміцнення здоров’я.
Створення умов для зростання рівня народжуваності, охорони материнства і
дитинства, зміцнення інституту сім’ї – це пріоритетні соціальні завдання в Україні. Вони
мають ключове значення для сьогодення і майбутнього нашої держави і потребують
системної, узгодженої роботи органів влади всіх рівнів і суспільства, і громадян, роботи,
яка повинна мати єдині цілі і чіткі, зрозумілі критерії їх досягнення.
Глибока соціально-економічна криза, яка охопила всі галузі економіки і сфери
людського буття в Україні, обумовила значні незворотні демографічні втрати. Погіршення
313
кількісних і особливо якісних показників відтворення населення набуло характеру стійкої

тенденції. Помітно погіршилося соціальне становище матерів і дітей – майбутнього нашої
країни. Тому якщо протягом багатьох століть піклування про здоров’я матерів і дітей
розглядалось як особиста проблема, то у XX ст. воно було поставлено в основу суспільних
інтересів людства. Так, проблеми здоров’я матері та дитини визначені одним із
пріоритетів суспільної охорони здоров’я. На початку XXI ст. ці проблеми були включені
ООН у «Цілі розвитку тисячоліття».
А зусилля сектору охорони здоров’я матері і дитини були спрямовані на
подальший розвиток служб репродуктивного здоров’я, удосконалення структури
родопомічних і дитячих закладів та першочергове оснащення їх лікувально-
діагностичною апаратурою, розробку і впровадження сучасних всесвітньо визнаних
медико-організаційних технологій із доведеною ефективністю, підвищення ефективності
та поліпшення якості, доступності та профілактичної спрямованості медичної допомоги
дітям і матерям, забезпечення раціонального використання наявних ресурсів.
Відповідно до тенденцій розвитку сфери охорони здоров’я службою охорони
здоров’я жінок і дітей розроблено науково обґрунтовані нормативи ресурсного
забезпечення служби охорони здоров’я матері і дитини. Затверджені відповідними
наказами МОЗ України нормативи, на відміну від колишніх, базуються на забезпеченні
сталого рівного доступу жінок і дітей до медичних послуг у закладах різного рівня
надання медичної допомоги залежно від потреб.
Концептуальні основи реформування служби охорони матерів і дітей як складової
сфери охорони здоров’я передбачають удосконалення нормативно-правових засад
охорони материнства і дитинства, переорієнтацію амбулаторної ланки служби на ПМСД
на засадах ЗП/СМ, підвищення її якості та доступності, подальший розвиток служб
репродуктивного здоров’я, удосконалення структури родопомічних і дитячих закладів та
першочергове оснащення їх лікувально-діагностичною апаратурою, регіоналізацію
перинатальної допомоги, впровадження у діяльність закладів служби сучасних медико-
організаційних технологій і систем, які сприятимуть забезпеченню народження здорових
дітей, збереженню та зміцненню здоров’я жінок і дітей.
Наразі в Україні в цілому сформовано нормативну і законодавчу базу щодо
забезпечення прав та інтересів жінок і дітей. Проведена робота з підготовки нормативної
бази закріплена в законах, прийнятих Верховною Радою України, указах Президента
України, постановах КМУ та інших нормативно-правових актах. Лише у 2013 р.
спеціалістами служби охорони здоров’я матері і дитини розроблено накази МОЗ України:
від 15.02.2013 р. № 127 «Про моніторинг надання медичної допомоги дітям, хворим на
ендокринологічні захворювання»; від 29.01.2013 р. № 59 «Про затвердження уніфікованих
клінічних протоколів медичної допомоги дітям із захворюваннями органів травлення»; від
25.07.2013 р. № 640 «Про затвердження Примірних табелів оснащення перинатальних
центрів II рівня»; від 25.07.2013 р. № 641 «Про затвердження Примірного положення про
Перинатальний центр ІІ рівня»; від 29.11.2013 р. № 1030/102 «Про удосконалення системи
планування сім’ї та охорони репродуктивного здоров’я в Україні», затверджено в
Міністерстві юстиції України 20.12.2013 р. за № 2162/24694; від 29.11.2013 р. № 1031
«Про затвердження порядку обліку та розгляду випадків смерті жінок під час вагітності,
314
пологів та у післяпологовому періоді», затверджено в Міністерстві юстиції України

23.12.2013 р. за № 2171/24703; від 09.10.2013 р. № 871 «Про внесення змін до Примірного
положення про Перинатальний центр ІІ рівня, затвердженого наказом МОЗ України від
25.07.2013 р. № 641»; від 13.12.2013 р. № 1090 Про затвердження плану заходів щодо
впровадження проекту «Комплексна медична допомога під час небажаної вагітності» на
національному рівні»; від 24.05.2013 р. № 423 «Про затвердження Порядку надання
комплексної медичної допомоги вагітній жінці під час небажаної вагітності, форм
первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення», затверджено в
Міністерстві юстиції України 27.06.2013 р. за № 1095/23627; від 28.11.2013 р. № 1024
«Про затвердження Порядку транспортування новонароджених дітей високого
перинатального ризику в Україні», затверджено в Міністерстві юстиції України
13.12.2013 р. за № 2110/24642; від 09.09.2013 р. № 787 «Про затвердження Порядку
застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», затверджено в
Міністерстві юстиції України 02.10.2013 р. за № 1697/24229; від 01.08.2013 р. № 679 «Про
затвердження Порядку утворення медичної консультативної комісії з підтвердження
факту народження жінкою дитини поза закладом охорони здоров’я та положення про неї».
Відомо, що прогрес у соціальному розвитку матерів і дітей, стані їхнього здоров’я,
додержання прав та інтересів, прямо залежить як від стабільності та порядку в державі,
так і від фінансування програм підтримки материнства та дитинства.
Фінансування заходів щодо охорони материнства та дитинства здійснюється за
програмно-цільовим методом. Щороку обсяг фінансування збільшується. Загальний обсяг
фінансування за програмами з Державного бюджету протягом 2007–2013 рр. зріс у
3,1 разу (з 306,1 млн грн до 965,05 млн грн), (рис. 8.4.1).
965,05
788,3
306,1
2007 2012 2013
Рис. 8.4.1. Фінансове забезпечення державних програм

та централізованих заходів для дітей, млн грн, 2007, 2012, 2013 рр.
У цілому обсяг цільового фінансування заходів охорони материнства та дитинства

за рахунок фінансування державних програм становить 32,3% від усього доведеного
МОЗ бюджету.
У повному обсязі у 2013 р. здійснено фінансування Державної програми
«Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року» (табл. 8.4.1).
315
Фінансування Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року»
з державного бюджету у 2013 р.
(використано), (млн грн)

відповідно до тендерних
України про Державний
Видатки за Програмою
затверджений Законом
(зі змінами), (млн грн)

2013 р., затверджений
% від плану видатків

закупівель у 2013 р.
Бюджет Програми,
Держказначейства
Бюджет Програми
бюджет 2013 р.
КМУ у 2006 р.
(млн грн)
у 2013 р.
Заходи Державної програми
Забезпечення закупівлі тест-систем для

обстеження груп ризику населення на
7,0 6,8 6,8 100
TORCH-інфекції та інші інфекції, що
передаються статевим шляхом
Забезпечення закупівлі препаратів для
лікування дихальних розладів 3,0 13,1 13,1 100
новонароджених
Забезпечення закупівлі антирезусного
імуноглобуліну для запобігання 1,9 2,1 2,1 100
гемолітичній хворобі новонароджених
Забезпечення акушерських відділень
препаратами для надання невідкладної 10,4 10,4 10,4 100
медичної допомоги в разі кровотеч
Безоплатне забезпечення
контрацептивами жінок із тяжкими
1,3 1,3 1,3 100
захворюваннями, внаслідок яких
вагітність і пологи загрожують життю
Загалом, млн. гривень 23,6 33,8 33,8 100
Незважаючи на значне фінансування програм, його обсяги не дали змоги повною

мірою забезпечити дітей та матерів медикаментами і витратними матеріалами ні під час
амбулаторного лікування, ні під час лікування в стаціонарних умовах на рівні регіонів.
Програмно-цільове управління службою охорони здоров’я матері і дитини
супроводжувалося структурними змінами, що відповідали як стану демографічної
ситуації, так і впровадженню сучасних міжнародно-визнаних стратегій охорони
громадського здоров’я з переорієнтацією клінічної практики на засади ДМ, ПМСД на
засади ЗП/СМ, розвитком стаціонарозамінних технологій, служб планування сім’ї,
переорієнтацією. Сформована за останні десятиріччя служба охорони здоров’я матері та
дитини стала багатофункціональним комплексом, який включає широку мережу ЗОЗ –
амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних, кадрових і науково-дослідних, учбових різного
рівня акредитації, спеціалізованих центрів, санаторіїв і будників дитини.
Структурна перебудова на первинному рівні полягає у створенні різних ЗОЗ і
структурних підрозділів ПМСД, зокрема, АЗП/СМ, відділень і дільниць ЗП/СМ у складі
ДЛ, РЛ, ЦРЛ, АПЗ. З 2011 р. розпочато організацію центрів ПМСД – закладів, які надають
ПМСД населенню певної адміністративно-територіальної одиниці. Вони акумулюють у
собі діяльність АЗП/СМ і закладів долікарської медичної допомоги (ФАПи та ФП).
316
В АЗП/СМ застосовуються як індивідуальна практика ЛЗП/СЛ, так і групова, доцільність

якої обґрунтована за даними наукових досліджень. До складу практикуючої групи, крім
ЛЗП/СЛ, входить лікар-педіатр і лікар-акушер-гінеколог, які на перехідному періоді
виконують подвійну функцію: забезпечують належну ЯМД дітям і жінкам
репродуктивного віку і водночас виступають консультантами та «тренерами» для ЛЗП/СЛ
із відпрацювання практичних діагностичних і лікувальних навичок при наданні медичної
допомоги дітям і матерям.
Спеціалістами МОЗ України розроблено примірні посадові інструкції для
акушерки ФАПу та ЛЗП/СЛ із надання акушерсько-гінекологічної допомоги, маршрути
пацієнтів, учбова програма підготовки ЛЗП/СЛ із надання акушерсько-гінекологічної
допомоги.
Організаційні аспекти реорганізації акушерсько-гінекологічної допомоги
здійснювалися відповідно до концепції регіоналізації перинатальної допомоги.
Мета регіоналізації перинатальної допомоги – підвищення якості, доступності
перинатальної допомоги з урахуванням: раціонального використання можливостей
існуючої системи надання медичної допомоги жінкам репродуктивного віку, вагітним,
роділлям, породіллям, новонародженим; зниження рівня захворюваності новонароджених;
створення можливості безпечного родорозрішення вагітних із високим ступенем
перинатального ризику та виходжування дітей із малою та дуже малою масою тіла при
народженні, що сприятиме зниженню материнської, малюкової смертності та
попередженню дитячої інвалідності.
8.4.2. Ресурсне забезпечення служби охорони здоров’я матері і дитини

Існуюча в Україні мережа ЗОЗ, які надають лікувально-профілактичну допомогу
жінкам і дітям, у цілому достатня для надання їм медичної допомоги на всіх трьох рівнях.
До складу закладів акушерсько-гінекологічної служби входять 88 пологових будинків, в
яких функціонує 85 жіночих консультацій. Крім того, 417 ЗОЗ мають жіночі консультації,
1023 – акушерсько-гінекологічні кабінети, 1228 – оглядові кабінети, 98 – планування сім’ї
та репродукції особи, 904 – медико-генетичні консультації. Мережа ЗОЗ, які надають
медичну допомогу дітям, включає Українську спеціалізовану лікарню «ОХМАТДИТ» та
28 обласних дитячих лікарень, 88 дитячих міських, 6 інфекційних і 3 туберкульозні
лікарні для дітей, 44 будинки дитини, 138 санаторіїв для дітей. У 2013 р. в усіх
стаціонарах країни налічувалось 51 382 ліжка для дітей, 21 762 ліжка для вагітних та
роділь і 18 072 – для гінекологічних хворих.
У 2013 р., як і в попередні роки, в службі охорони материнства і дитинства
продовжувалися структурні зміни. Вони, безумовно, пов’язані із соціально-економічним
процесами і диктувалися демографічною ситуацією. Водночас, ці зміни здебільшого
визначалися основними напрямами реформування сфери охорони здоров’я та заходами
державних програм стосовно охорони материнства і дитинства. З 2009 р. скорочено
74 жіночі консультації, 194 акушерсько-гінекологічні кабінети, 1059 оглядових кабінетів,
9 відділень (кабінетів) планування сім’ї та репродукції людини, 2 медико-генетичні
кабінети (табл. 8.4.2).
317
Динаміка мережі закладів охорони здоров’я,
що надають акушерсько-гінекологічну допомогу в Україні, за 2009–2013 рр.
Відділення (кабінети)
Пологові будинки
в амбулаторно-поліклінічних закладах
гінекологічні
консультацій
консультації
акушерсько-
репродукції
планування
генетичні
оглядові
жіночих
Рік
медико-
людини
сім’ї та
усього
жіночі
у них
2009 87 88 494 1223 2287 107 92

2010 87 88 499 1191 2444 108 92
2011 88 87 462 1190 2138 107 96
2012 86 86 443 1171 1979 103 94
2013 88 85 417 1029 1228 98 90
Останніми роками зафіксовано зміни кількості родильних ліжок як у зв’язку з

демографічною ситуацією, так і відповідно до принципів регіоналізації перинатальної
допомоги стосовно скорочення пологових відділень із кількістю пологів нарік менше 400, як
таких, що не можуть забезпечити безпечні пологи. Чисельність їх зменшилась із 232,90 тис. у
2009 р. до 21,80 тис. у 2013 р., і наразі в середньому на 1000 пологів припадає 44,01
родильного ліжка, а на 1000 жінок фертильного віку – 1,93. У 2013 р. висока забезпеченість
ліжками (понад 50,00 на 1000 пологів при понад 2,00 на 1000 жінок фертильного віку)
утримувалася в Луганській, Тернопільській та Київській областях. Адекватне співвідношення
забезпеченості ліжками відповідно до кількості пологів та числа жінок фертильного віку
спостерігалося лише в м. Києві (28,20 та 1,20) і Закарпатській (31,06 та 1,76) області.
Кількість гінекологічних ліжок за останні п’ять років зменшилася з 20,7 тис. до
18,30 тис., і забезпеченість ними у 2012 р. становила 4,04 при орієнтовному нормативі
З позицій доказового менеджменту вагоме значення для забезпечення ефективної
перинатальної допомоги, «здорового старту» немовлят, їх подальшого психоемоційного та
інтелектуального розвитку і стану здоров’я людини в наступні роки має ініціатива ВООЗ і
ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини», започаткована ще у 1991 р. Ключовими
компонентами Розширеної Ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до
дитини» на ПМСД є важливість консультування та запровадження підходів,
доброзичливих до дитини, матері і всієї родини. В Україні сертифікація ЗОЗ на статус
«Лікарня, доброзичлива до дитини» розпочата ще у 2001 р. І наразі Розширена Ініціатива
«Лікарня, доброзичлива до дитини» є невід’ємною частиною правової та політичної бази
України у сфері охорони материнства і дитинства.
За підтримки Дитячого фонду ООН/ЮНІСЕФ у 2007 р. на базі Національної
дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» МОЗ України створено Методично-
організаційний моніторинговий центр Розширеної Ініціативи «Лікарня, доброзичлива до
дитини», основними завданнями якого визначені:
– методичне забезпечення, моніторинг, оцінка та координація діяльності органів і ЗОЗ
стосовно роботи регіональних центрів підтримки грудного вигодовування «Лікарня
доброзичлива до дитини» та центрів (відділень) медико-соціальної допомоги дітям і молоді
«Клініка дружня до молоді»;
318
– розробка національної стратегії і тактики, включаючи питання планування,

моніторингу і оцінки, подальшого розвитку заходів щодо вигодовування немовлят і дітей
раннього віку, а також здоров’я і розвитку дітей та підлітків в Україні.
Відповідно до наказу МОЗ України від 28.10.2011 р. № 715, у кожному регіоні
України працюють регіональні організаційно-методичні моніторингові центри, створені з
метою координації роботи щодо подальшого впровадження та розвитку програм,
направлених на охорону здоров’я матерів та дітей (передусім Розширеної Ініціативи
«Лікарня, доброзичлива до дитини» в Україні» та впровадження медичної допомоги
підліткам та молоді на основі «дружнього підходу»). Найбільш активно працюють такі
центри в Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Донецькій та Сумській областях.
У червні 2013 р., за підтримки Дитячого Фонду ООН/ЮНІСЕФ, Фонду
Народонаселення ООН в Україні, проведено нараду з питань подальшого впровадження
«дружніх до молоді» медичних послуг та Розширеної Ініціативи «Лікарня, доброзичлива
до дитини» для головних педіатрів МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із питань
охорони здоров’я обласних (міських) державних адміністрацій та керівників регіональних
організаційно-методичних моніторингових центрів.
За даними Методично-організаційного моніторингового центру Розширеної
Ініціативи «Лікарня, доброзичлива до дитини», станом на 31.12.2013 р. статус «Лікарня,
доброзичлива до дитини» мають 465 ЗОЗ (табл. 8.4.3). У 2013 р. даний статус присвоєно
37 ЗОЗ, підтверджено – 125.
Характеристика сертифікації закладів охорони здоров’я на статус
«Лікарня, доброзичлива до дитини» та їх діяльності в розрізі регіонів, 2013 р.
Кількість ЗОЗ
ЗОЗ, Питома вага
які надають допомогу сертифіковані на сертифікованих
матерям та дітям відповідність статусу ЗОЗ
усього
«Лікарня, доброзичлива
до дитини»
Перинатальний центр ІІІ рівня 19 16 84,2
Перинатальний центр ІІ рівня
8 5 62,5
(на базі родильних відділень)
Пологовий будинок 67 59 88,1
Жіноча консультація самостійна 3 1 33,3
Обласна дитяча лікарня 28 20 71,4
Міська дитяча лікарня 84 50 59,5
Дитяча поліклініка самостійна 32 12 37,5
Лікарня для дорослого населення (обласна,
міська, районна), до складу якої входять 530 199 37,5
акушерські та дитячі підрозділи
акушерські підрозділи
дитячі підрозділи
Центри первинної медико-санітарної
448 21 4,4
допомоги
Разом 1358 465 34,2
319
Як видно із табл. 8.4.3, у 2013 р. в цілому сертифіковано 34,2% закладів і

структурних підрозділів, які надавали медичну допомогу матерям і дітям, у тому числі
88,1% пологових будинків, 84,2% перинатальних центрів ІІІ рівня, 71,4% обласних та
59,52% міських дитячих лікарень.
Усе ще недостатнім залишається охоплення сертифікацією на статус «Лікарня,
доброзичлива до дитини» самостійних дитячих поліклінік (37,5%) і лікарень для
дорослого населення (обласна, міська, районна), до складу якої входять акушерські та
дитячі підрозділи, що зумовлено тим, що сертифікація закладів і структурних підрозділів
із надання педіатричної допомоги розпочата лише у 2011 році.
В усіх сертифікованих акушерських стаціонарах створено індивідуальні
та сімейні пологові зали, орієнтовані на проведення партнерських пологів
і впровадження сучасних перинатальних технологій (тривалий шкірний контакт, початок
грудного вигодовування протягом першої години життя, дотримання теплового
ланцюжка, участь родини у догляді). У дитячих стаціонарах створено умови для спільного
перебування матері та дитини, а також умови перебування для матерів, які тимчасово
розлучені з дитиною. Це дає змогу зберігати і підтримувати лактацію та контактувати з
хворою дитиною. Налагоджено систематичну роботу медичного персоналу з матерями та
членами їх родини з підтримки лактації та грудного вигодовування, у тому числі в
складних ситуаціях.
Як і в попередні роки, зберігається диспропорція в охопленні у м. Севастополі в
розрізі регіонів. Повністю у 2013 р. сертифіковані ЗОЗ, які надавали медичну допомогу
дітям і матерям, у м. Севастополі (100%), достатньо повно – у Чернігівській (80,0%),
Львівській (62,9%) і Дніпропетровській (62,4%) областях. При цьому найменша питома
вага сертифікованих ЗОЗ зафіксована в Харківській (9,1%) і Чернівецькій (13,9%)
областях (табл. 8.4.4).
Характеристика сертифікації закладів охорони здоров’я на статус
«Лікарня, доброзичлива до дитини» та їх діяльності в розрізі регіонів, 2013 р.
Кількість ЗОЗ, в яких Кількість закладів охорони
надається допомога здоров’я, які мають статус %
матерям та дітям «Лікарня, доброзичлива до дитини»
АР Крим 63 23 36,5
Область
Вінницька 64 13 20,3
Волинська 33 15 45,4
Дніпропетровська 133 83 62,4
Донецька 141 28 19,8
Житомирська 27 12 44,4
Закарпатська 16 8 50
Запорізька 47 11 23,4
Ів.-Франківська 24 14 28,3
Київська 32 7 21,8
Кіровоградська 30 7 21,3
Луганська 89 16 17,9
Львівська 54 34 62,9
Миколаївська 57 22 38,6
Одеська 52 8 15,3
320
Кількість ЗОЗ, в яких Кількість закладів охорони

надається допомога здоров’я, які мають статус %
матерям та дітям «Лікарня, доброзичлива до дитини»
Полтавська 69 28 40,5
Рівненська 33 10 33,3
Сумська 22 12 54,5
Тернопільська 33 7 21,2
Харківська 74 7 9,4
Херсонська 44 16 36,3
Хмельницька 52 11 21,1
Черкаська 30 14 46,6
Чернівецька 43 6 13,9
Чернігівська 30 24 80,0
Місто
Київ 60 20 33,3
Севастополь 7 7 100
НДСЛ «ОХМАТДИТ» 1 1 100
Приватні заклади 1
охорони здоров`я
Разом 1360 465 34,2
Кількість народжених у ЗОЗ, «доброзичливих до дитини», збільшилася в

середньому по Україні з 1,8% у 2001 р. до 70,4% у 2012 р. та 73,3% у 2013 р. (рис. 8.4.2).
90
75 69,8 70,4 73,3

63,0
60 55,6
45,6
45
33,2 35,8
30 21,0
17,0
15 9,4
1,8 4,5
0
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Рис. 8.4.2. Питома вага новонароджених, народжених у закладах охорони здоров’я,

сертифікованих на статус «Лікарня, доброзичлива до дитини» в Україні, у 2001–2013 рр. (%)
Останніми роками у м. Севастополі всі діти народжувалися в перинатальному

центрі, сертифікованому на статус «Лікарня, доброзичлива до дитини», в інших регіонах
діапазон коливань питомої ваги народжених у закладах, сертифікованих на статус
«Лікарня, доброзичлива до дитини», коливався від 100% у Дніпропетровській, 93,4% у
Волинській та Чернігівській областях до 43,5% у Київській, 45,7% у Луганській областях.
При позитивній динаміці цей показник значно був нижчим за передбачений індикаторами
Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про
права дитини» на період до 2016 року» – 90%.
Питома вага партнерських пологів збільшилась до 81,9% проти 79,1% у 2012 р., що
привело до зменшення використання медикаментозного знеболення.
Враховуючи, що діти підліткового віку сприятливі для формування здорового
способу життя, а більшість проблем можуть бути вирішені, і ризики зменшені шляхом
321
організації та проведення такої форми роботи з підлітками, яка дасть змогу їм отримати
консультації, медичну й психологічну допомогу, інформацію щодо збереження здоров’я, в
Україні впроваджена Резолюція Глобальних консультацій ВОЗ по «дружніх до молоді»
службах. За підтримки Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні у 2002 р. розпочата
робота щодо створення та розвитку мережі «дружніх до молоді» центрів, відділень,
кабінетів медичної допомоги підліткам та молоді.
Основними завданнями «Клінік, дружніх до молоді» стало забезпечення комплексної
медичної, соціальної та психологічної допомоги підліткам і молоді, яке реалізується шляхом:
надання інформаційно-консультативних послуг підліткам і молоді з питань збереження
здоров’я; профілактика ЗПСШ (особливо ВІЛ-інфекції), незапланованої вагітності та
ризикової поведінки, діагностики та лікування захворювань репродуктивної системи,
комплексного супроводу відвідувачів «Клінік, дружніх до молоді», які, крім медичних,
отримують психологічні, соціально-педагогічні та юридичні послуги на всіх етапах роботи з
ними, а цільовою групою – діти віком 10–18 років і молоді люди до 24 років.
Перша «Клініка, дружня до молоді» в Україні створена у 1998 р. на базі поліклініки
дитячої лікарні № 6 м. Києва. Станом на 31.12.2013 р. в Україні функціонує 147 «Клінік,
дружніх до молоді», із них 90 кабінетів, 45 відділень, 10 центрів і 2 мережі кабінетів
(рис. 8.4.3).
24
2012 19
13
2010 18
16
2008 11
9
2006 22
8
2004 4
2 Кількість КДМ
1998 1
0 5 10 15 20 25
Рис. 8.4.3. Динаміка створення «Клінік, дружніх до молоді» в Україні за 1998-–2013 рр. (од.)
Лише у 2013 р. створено 24 нові «Клініки, дружні до молоді». Наразі «Клініки, дружні
до молоді» створені і працюють в усіх регіонах України. Найбільша кількість «Клінік,
дружніх до молоді» функціонує в Чернівецькій (916), Миколаївській (15), Дніпропетровській,
Донецькій та Івано-Франківській (по 10) областях. Лише по одній «Клініці, дружній до
молоді» функціонує у Вінницькій, Київській, Кіровоградській та Рівненській областях.
З метою розширення доступу до послуг, «дружніх до молоді», у тому числі серед
молоді, яка проживає в сільській місцевості, а також у місцевостях, віддалених від
наявних «Клінік, дружніх до молоді», здійснювались заходи щодо інтеграції послуг,
«дружніх до молоді», у надання послуг шкільної, сімейної медицини та служб планування
сім’ї. У 2013 р. збільшилась кількість «Клінік, дружніх до молоді» в сільській місцевості.
Наразі в структурі ЦРЛ працює 106 «Клінік, дружніх до молоді» проти 82 у 2012 р., у
центрах ПМСД працює 10 «Клінік, дружніх до молоді» проти 6 у 2012 році.
322
Для підвищення якості, доступності перинатальної допомоги з урахуванням

раціонального використання можливостей існуючої системи надання медичної допомоги
жінкам репродуктивного віку, вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим;
створення можливості виходжування дітей із малою та дуже малою масою тіла при
народженні в Україні в рамках виконання заходів проекту «Нове життя – нова якість
охорони материнства та дитинства» у 2011 р. започатковано організацію перинатальних
центрів ІІІ і ІІ рівнів. Світовий досвід свідчить, що приблизно 17% пологів потребують
вчасного лікування як акушерських, так і неонатальних проблем у перинатальному центрі
ІІІ рівня надання допомоги. У ННД визначено орієнтовний показник долі пологів у цих
закладах близько 20–30%. Таким чином, близько 17–20% пологів у кожному регіоні має
відбуватися саме в перинатальному центрі ІІІ рівня надання допомоги.
Наразі в Україні функціонує 12 перинатальних центрів ІІІ рівня, створених за
сприянням Національного проекту «Нове життя – нова якість охорони материнства та
дитинства»: в АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій,
Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій
областях і м. Києві, а також Криворізький міжрегіональний центр ІІ рівня
Дніпропетровської області. У цілому протягом 2013 р. в перинатальному центрі ІІІ рівня
прийнято 40 653 пологи, що становило 15,2% від загальної кількості пологів у регіонах, де
функціонували перинатальні центри. При цьому достатні, які відповідали орієнтовним
розрахункам, показники питомої ваги пологів у перинатальному центрі ІІІ рівня
зареєстровано в Житомирській (24,30%), Рівненській (19,20%), Кіровоградській (16,94%),
Полтавській (15,60%) областях, м. Києві (19,30%) і АР Крим (16,27%), – а нижчі за
орієнтовні, що потребували вивчення розширення існуючих або відкриття нових
перинатальних центрів ІІІ рівня, – у Донецькій (10,36%) та Дніпропетровській (11,02%)
областях. Украй низький показник у Запорізькій (0,65%), Луганській (3,20%) та
Хмельницькій (6,35%) областях зумовлений тим, що перинатальні центри ІІІ рівня в них
відкрито у 2013 р. Надвисокий показник долі пологів у перинатальних центрах ІІІ рівня
Харківської області (37,47%) зумовлений тим, що в регіоні відкриті й функціонують
2 непередбачені Національним проектом перинатальні центри ІІІ рівня (рис. 8.4.4).
Харківська
40
Запорізька Хитомирська
30
Луганська 20 Рівненська
10
Хмельницька 0 м. Київ
Донецька АР Крим
Дніпропетровська Кіровоградська
Полтавська
Кількість пологів
Рис. 8.4.4. Доля пологів у перинатальних центрах ІІІ рівня у 2013 р.

до загальної кількості пологів у регіоні (%)
323
З 2012 р. в Україні започатковано організацію центрів репродуктивної медицини, де

поряд із консервативними і хірургічними методами лікування безпліддя стало можливим
застосовувати допоміжні репродуктивні технології. Нині в Україні створені і функціонують
6 центрів репродуктивної медицини на засадах державної та комунальної власності в
м. Києві (2), Донецькій, Харківській, Івано-Франківській та Одеській областях, а також
Український державний інститут репродуктології НМАПО ім. П.Л. Шупика, який став не
лише консультативно-діагностичним, але й науковим, освітнім і методичним центром.
Структурна перебудова сфери охорони здоров’я в цілому, переорієнтація на ПМСД
з організацією центрів ПМСД та тлі зменшення чисельності дитячого населення сприяли
скороченню за 2010–2013 рр. кількості самостійних поліклінік із 48 у 2010 р. до 32 у
2013 р., дитячих міських лікарень, дитячих інфекційних та ортопедо-травматологічних
кабінетів, дитячих відділень (кабінетів), кабінетів лікувальної фізкультури в АПЗ і
дитячих міських лікарень і дитячих санаторіїв (табл. 8.4.5).
Динаміка мережі закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу
дитячому населенню України, за 2010–2013 рр.
Рік
Заклади
2010 2013
Самостійні дитячі поліклініки 48 32
інфекційні кабінети 302 253
ортопедо-травматологічні 315 251
дитячі (відділення) 2437 1349
лікувальної фізкультури 328 247
Дитячі обласні лікарні 29 29
Дитячі міські лікарні 94 88
Дитячі інфекційні лікарні 6 6
Дитячі туберкульозні лікарні 3 3
Будинки дитини 47 44
Дитячі санаторії 139 138
При цьому не змінилася кількість дитячих обласних лікарень, дитячих інфекційних

і туберкульозних лікарень.
Структурна перебудова на первинному рівні полягає у створенні різних закладів і
структурних підрозділів ПМСД, зокрема центрів ПМСД, АЗП/СМ, відділень та дільниць
ЗП/СМ у складі ДЛ, РЛ, ЦРЛ, поліклінік. За даними моніторингу розвитку сімейної
медицини, в Україні кількість закладів і структурних підрозділів ЗП/СМ збільшилася з 4404 у
2009 р. до 6457 у 2012 р., а штатних посад ЛЗП/СЛ – з 9037,3 до 15 441,0 відповідно.
Паралельно зі зміною мережі АПЗ та їхніх структурних підрозділів
продовжувалася реструктуризація ліжкового фонду для дітей. За період 2009–2013 рр.
скорочено 2,4 тис. дитячих ліжок.
Реструктуризація ліжкового фонду для дітей здійснювалась відповідно до потреби в
госпіталізації переважно за 1991–2007 рр., коли кількість соматичних ліжок зменшилася у
2,1 разу, інфекційних – у 1,9, спеціалізованих – у 1,3 разу, психіатричних, отоларингологічних,
загальнохірургічних – в 1,3 разу. Водночас, число нейрохірургічних ліжок збільшилося у 2,2
разу, алергологічних – в 1,8, гнійної хірургії – у 1,2 разу. Протягом останніх п’яти років зміни
ліжкового фонду для дітей та забезпеченості ліжками були несуттєвими (рис. 8.4.5).
324
26,97 27,25 27,08 27,11 26,88
40
25,07 25,12 24,97 24,64 24,31
30
20
13,68 13,71 13,48 13,34 13,48
10
2009 2010 2011 2012 2013
Cоматичні ліжка Інфекційні ліжка Спеціалізовані ліжка
Рис. 8.4.5. Динаміка реструктуризації ліжкового фонду для дітей в Україні

за 2009–2013 рр. (на 10 тис. дітей віком 0–17 років)
В усіх стаціонарах країни у 2013 р. налічувалось 51 382 ліжка для дітей.

Забезпеченість дитячого населення стаціонарними ліжками зменшилася з 65,72 на 10 тис.
дитячого населення у 2009 р. до 64,3 у 2013 р. за рахунок незначного зменшення
забезпеченості дітей інфекційними ліжками (13,68 на 10 тис. дітей у 2009 р. і 13,11 у
2013 р.) соматичними (25,12–24,31) і спеціалізованими (26,97–26,88 відповідно). За
даними спеціального аналізу, кількість дитячих ліжок зменшилася за рахунок закриття
малопотужних міських дитячих лікарень, кількість яких скоротилася з 97 до 88, та однієї
дитячої туберкульозної лікарні.
Як і в попередні роки, у 2013 р. забезпеченість дитячими лікарняними ліжками
мала територіальні відмінності і коливалася від 81,45 на 10 тис. дітей у Чернігівській
області, 78,90 у Запорізькій областях, 78,71 у м. Києві до 45,25 у Рівненській, 50,11 у
Волинській, 50,24 у Закарпатській областях.
Однією з важливих складових діяльності охорони здоров’я є кадрове забезпечення
галузі. Незважаючи на зменшення кількості жіночого населення в Україні, число
акушерів-гінекологів майже не змінилося – 12,25 тис. у 2009 р. і 12,31 тис. у 2013 р., а
забезпеченість ними була на рівні 4,94–5,01 на 10 тис. жіночого населення. Як і в
попередні роки, у 2013 р. забезпеченість населення акушерами-гінекологами коливалася
від 6,75–6,11 у м. Києві, Івано-Франківській, Львівській областях до 4,00 у
Кіровоградській, Миколаївській і Тернопільській областях (рис. 8.4.6).
8
6,75
6,41
6,31
6,02
7
5,78
5,59
5,54
5,34
5,35
5,04
5,05
5,02
4,86
4,86
6
4,82
5,1
4,61
4,61
4,58
4,39
4,32
4,22
4,16
4,07
3,86
5
3,9
3,9
3,56
0
а
ка
Во аїн а
а
ка
им
ка
а
ка
ка
а
он а
оп ка
ка
ка
Че ька
їв
ка
ка
ол ка
ра ька
ка
ар ка
ьк
Рі цьк
ьк
ьк
к
ьк
м е ц ьк
ит ськ
ол
сь
Ки
сь
сь
ь
ь
сь
зь
ь
сь
сь
сь
сь
ь
сь
сь
Кр
Се иц
вс
ец
нс
ьс
нс
вс
с
вс
вс
оп
р
ів
ат
ир
рі
ни
в
пр иїв
ів
ен
ум
ад
он
де
е
м.
Ук
іл
ро
кі
нн
рк
аї
ів
та
га
ли
ві
нк
Р
по
ст
іг
рп
ом
гр
ль
вн
О
рс
С
рн
К
Ль
Лу
ол
ет
рн
Ві
Д
ва
За
ка
во
Хе
Х
рн
ик
оп
Че
П
Ф
Че
За
ро
Х
М
Те
о-
м.
Кі
ан
ні
Ів
Д
Рис. 8.4.6. Забезпеченість населення акушерами-гінекологами

(на 10 тис. жіночого населення), 2013 р.
325
Переорієнтація сфери охорони здоров’я на засади сімейної медицини сприяла

зменшенню загальної кількість педіатрів із 12,61 тис. у 2009 р. до 11,32 у 2013 р., а
забезпеченості ними – з 1,54 до 1,42 на 1000 дитячого населення відповідно. Як і в минулі
роки, у 2013 р. спостерігався діапазон коливань забезпеченості дитячого населення
педіатрами: від 2,34 у м. Києві, 1,93 у м. Севастополі, 1,95–0,69 у Закарпатській, 0,97 у
Рівненській, 0,93 у Волинській областях (рис. 8.4.7).
Україна
м.Севас тополь 2,5 АР Крим
Чернігівсь ка 2 Волинська
Чернівецька 1,5 Дніпропетровсь ка
Хмельницька 0,5 Житомирська
Херсонська 0 Закарпатсь ка
Сумська К иївсь ка
Рівненсь ка Кіровоградська
Полта вська Луга нс ька
М иколаївська
Рис. 8.4.7. Забезпеченість дитячого населення педіатрами у 2013 р.

(на 1000 дитячого населення)
Відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи

охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», у
2013 р. переорієнтація галузі охорони здоров’я мала проводитися повсюдно лише в
пілотних регіонах. В інших регіонах амбулаторно-поліклінічна допомога дитячому
населенню надавалася за дільничним принципом, і забезпечення якості та доступності
медичних послуг на цьому етапі можливе лише при достатньому забезпеченні дитячого
населення дільничними педіатрами. Кількість дільничних педіатрів міських зменшилася з
5,4 тис. у 2009 р. до 4,6 тис. у 2013 р. а забезпеченість ними – з 10,2 до 5,7 на 10 тис. дітей
(табл. 8.4.6).
Динаміка чисельності дільничних педіатрів
та забезпеченості ними дитячого населення за 2009–2013 рр.
Адміністративно- Забезпеченість на 10 тис. міського
Абсолютне число
територіальна дитячого населення (0–17 років)
одиниця 2009 2010 2011 2012 2013 2009 2010 2011 2012 2013
АР Крим 216 215 207 213 198 10,96 10,95 10,50 6,30 5,80
Вінницька 124 119 97 83 73 8,25 7,96 6,50 2,80 2,50
Волинська 110 106 107 105 104 9,98 9,60 9,70 4,50 4,40
Дніпропетровська 478 462 32 321 189 10,37 10,12 0,70 5,80 3,40
Донецька 599 578 545 478 436 9,79 9,62 9,20 7,20 6,60
Житомирська 153 130 132 133 127 10,70 9,22 9,40 5,40 5,20
Закарпатська 78 70 62 61 33 7,81 7,03 6,20 2,10 1,20
Запорізька 234 240 230 236 220 10,73 11,17 10,80 8,20 7,60
Івано-Франківська 184 151 189 193 219 15,49 12,85 16,30 6,80 7,80
Київська 190 188 192 190 165 10,16 10,09 10,30 6,20 5,40
326
Адміністративно- Забезпеченість на 10 тис. міського

Абсолютне число
територіальна дитячого населення (0–17 років)
одиниця 2009 2010 2011 2012 2013 2009 2010 2011 2012 2013
Область
Кіровоградська 99 97 93 93 84 9,33 9,32 9,10 5,40 4,90
Луганська 323 316 313 308 285 10,73 10,72 10,80 9,20 8,50
Львівська 287 287 278 255 236 10,01 10,14 9,90 5,30 4,90
Миколаївська 92 108 101 89 75 6,86 8,18 7,70 4,30 3,60
Одеська 313 314 280 266 238 12,17 12,20 10,90 6,10 5,40
Полтавська 142 149 155 149 151 9,60 10,22 10,80 6,20 6,40
Рівненська 117 125 121 123 115 10,31 11,01 10,70 4,50 4,20
Сумська 103 103 99 103 103 8,08 8,25 8,10 5,70 5,80
Тернопільська 129 133 134 137 116 14,09 14,68 14,90 6,60 5,60
Харківська 262 270 269 284 279 8,00 8,34 8,30 6,90 6,70
Херсонська 111 102 110 107 102 9,56 8,91 9,70 5,40 5,20
Хмельницька 164 165 179 181 191 11,99 12,16 13,30 7,50 7,90
Черкаська 124 128 130 129 122 10,19 10,76 11,10 6,10 5,80
Чернівецька 60 68 55 52 52 8,63 9,83 7,90 2,80 2,80
Чернігівська 106 104 103 106 108 9,47 9,39 9,40 6,20 6,40
Місто
Київ 505 514 512 495 503 11,61 11,70 11,50 10,90 10,70
Севастополь 49 49 52 56 53 8,86 8,83 9,30 9,10 8,40
Україна 5352 5291 4777 4 946 4577 10,22 10,20 9,30 6,20 5,70
У 2013 р. порівняно з 2009 р. чисельність педіатрів і забезпеченість ними знизилася

в усіх регіонах. Більш інтенсивний темп убутку педіатрів виявлено в пілотних регіонах,
Вінницькій – у 3,3 разу, Дніпропетровській – у 3,1 разу, Закарпатській – у 6,5 разу,
Чернівецькій – у 3 рази, Рівненській – у 2,5 разу, Волинській – у 2,2 разу. На жаль, дані
державної статистики не дали змоги оцінити фактичну забезпеченість дитячого населення
медичними кадрами для надання ПМСД.
Якщо до 2007 р. зменшення чисельності педіатрів супроводжувалося зростанням
кількості спеціалістів педіатричного профілю, то останніми роками кількість «вузьких»
спеціалістів скоротилася. Вірогідно, це наслідок ряду причин: штучна заборона прийому
на роботу молодих фахівців на вакансії, зайняті сумісниками; висока міра спеціалізації,
при якій молодий фахівець не завжди може виявити свої інститутські знання; рівень
заробітної плати, що не дає змоги керівникові ЗОЗ зацікавити висококласних фахівців, які
працюють у ній. За цей період збільшилася лише кількість дитячих нейрохірургів,
анестезіологів, інфекціоністів, педіатрів-неонатологів.
При цьому обсяги державного замовлення на підготовку дитячих лікарів
враховують майбутню потребу в цих лікарях, які з 2020 р. працюватимуть лікарями-
консультантами – орієнтовно на 2 сімейні лікарі планується до однієї посади педіатра та
працюючу мережу стаціонарних ЗОЗ (дитячі ОЛ і МЛ, пологові будинки, перинатальні
центри, центри ПМСД тощо).
Загальновизнано, що сьогодні кадровий дефіцит в Україні викликаний
міграційними процесами, зростаючою соціальною мобільністю медиків, рівнем заробітної
плати, що не задовольняє спеціалістів, відсутністю достатнього обсягу програм
соціального захисту медпрацівників. Кадровий дефіцит має високий рівень територіальної
диспропорції. Педіатричні спеціальності сьогодні входять до групи високого кадрового
дефіциту. В окремих малопотужних РЛ здебільшого немає акушерів-гінекологів.
327
Професійний рівень спеціалістів служби охорони здоров’я матері і дитини

останніми роками був достатнім, на що вказали дані атестації. Так, частка атестованих
акушерів-гінекологів за останні п’ять років була на рівні 81,20–83,20%. При цьому
діапазон коливань частки атестованих акушерів-гінекологів порівняно з минулими роками
зменшився і у 2013 р. становив від 90,70% у Миколаївській, 88,20% у Донецькій, 89,60% у
Дніпропетровській областях до 70,04% у м. Києві, 71,30% у м. Севастополі, 71,97% у
Сумській області (рис. 8.4.8).
Україна Україна
С евасто поль 90 АР Крим Севасто поль 90 АР Крим
Київ Вінницька Київ Вінницька
Ч ернігівська В олинська Ч ернігівсь ка Волинськ а
Чернівецька 70 Дніпро петро вська Чернівецька 80 Дніпро петровська
Черкаська Д онецька Черкаська Донецька

50 70
Хмельницька Жито мирська Хмельницька Жито мирська
Хе рсонська 30 Закарпатська Херсонська 60 Закарпатська
Харківська Запорізька Харківська Запорізька
Терно пільська Івано-Франківська Терно пільська Івано-Фр анківська
Сумська Київська Сумська Київська

Рівненська К ірово граська Рівненсь ка Кірово граська
По лтавська Луганська По лтавська Луганська
Одеськ а Л ьвівська Одес ька Л ьвівська
Миколаївська Микол аївська
Педіатри Акушери-гінекологи
Рис. 8.4.8. Питома вага атестованих педіатрів та акушерів гінекологів у 2013 р.
Частка атестованих лікарів-педіатрів останніми роками зменшилася з 76,40%

у 2009 р. до 73,40% у 2012 р. та 73,50% у 2013 році.
Із загальної кількості атестованих педіатрів вищу категорію мали 4116 осіб,
І категорію – 3172, або відповідно до загальної кількості педіатрів з атестаційними
категоріями – 49,59% і 38,10%. Більш високий рівень атестації педіатрів у 2013 р.
зареєстровано у Волинській (88,10%), Донецькій (85,80%), Херсонській (81,90%) та
Луганській (81,10%) областях. Порівняно низьким (до 60%) був показник атестації в
м. Києві та Сумській області. Більш повно, при негативній динаміці, охоплені атестацію
дільничні педіатри (79,80% – у 2009 р., 75,10% – у 2013 р.).
8.4.3. Організація акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні

У сучасних умовах збільшення соціальної неоднорідності суспільства, високої
диференціації населення за рівнем прибутків, низького стану репродуктивного здоров’я
вкрай необхідно розробити ефективні заходи щодо зменшення несприятливого впливу
процесів соціальної та майнової диференціації на здоров’я матері і дитини.
Останніми роками в Україні спостерігається активна реорганізація системи
охорони здоров’я, зокрема, акушерсько-гінекологічної допомоги. Розвивається сімейна
медицина, впроваджується чітке розмежування рівнів надання медичної допомоги,
регіоналізація перинатальної допомоги, розробляються нові методи діагностики та
лікування в акушерстві, гінекології та неонатології, засновані на засадах ДМ. Все це
328
спрямоване на наближення акушерсько-гінекологічної допомоги до населення та

поліпшення її якості.
Основними завданнями акушерсько-гінекологічної та неонатологічної служб є
надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги жінкам, вагітним, роділлям,
породіллям, недоношеним і хворим новонародженим, а також спостереження і догляд
за здоровими новонародженими. Значною мірою саме організація акушерсько-
гінекологічної допомоги визначає ефективність цього виду допомоги. Важливим
компонентом системи охорони здоров’я матері і дитини є перинатальний догляд,
оскільки під час вагітності, пологів і післяпологового періоду існує небезпека
раптового розвитку небезпечного для життя стану, пов’язаного з порушенням життєво
важливих функцій організму як матері, так і дитини.
Одним із найважливіших періодів у житті жінки, сім’ї і суспільства є вагітність.
Тому в системах ПМСД більшості країн антенатальній допомозі приділяється особлива
увага. Метою допологової допомоги є запобігання проблемам, пов’язаним зі здоров’ям
як у немовляти, так і в матері, а також забезпечення здорового початку життя кожній
новонародженій дитині. Ефективна робота антенатальної служби сприяє вирішенню
завдань, спрямованих на збереження репродуктивного здоров’я, забезпечення
планування сім’ї, зниження материнських і перинатальних втрат. Це вказує на
актуальність пошуку нових підходів до допологового спостереження та
консультування, забезпечення нормального розвитку плода від зачаття до народження,
найбільш інформативних, неінвазивних методів раннього виявлення та своєчасного
лікування соматичних захворювань і ускладнень вагітності, своєчасного виявлення і
корекції акушерської патології та порушень розвитку плода.
У 2013 р. амбулаторно-поліклінічна допомога акушерсько-гінекологічного
профілю надавалася 24 409,9 тис. жінкам, у т.ч. 3 215,1 тис. дівчаткам віком до 14
років, 667,9 тис. дівчатам 15–17 років і 11 273,9 тис. жінкам фертильного віку.
З огляду на основні завдання амбулаторно-поліклінічної ланки акушерсько-
гінекологічного профілю, здійснюються систематичний, кваліфікований лікарський,
фельдшерський профілактичний нагляд за жінками, своєчасна діагностика і лікування
акушерської та гінекологічної патології, широка інформаційно-просвітницька робота з
питань репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, підготовки батьків до пологів.
Ефективність заходів, які проводяться в жіночих консультаціях із питань
охорони здоров’я вагітних і антенатальної охорони плода, найбільш висока, якщо їх
починають у ранніх термінах вагітності. Отже, раннє (до 12 тижнів вагітності) взяття
вагітних на облік є одним із важливих розділів роботи жіночих консультацій.
Протягом останніх п’яти років в Україні спостерігалася позитивна динаміка охоплення
вагітних раннім (до 12 тижнів вагітності) диспансерним наглядом (90,50% – у 2009 р.,
90,70% – у 2010 р., 91,80% – у 2013 р.).
При цьому лише в Житомирській, Сумській, Рівненській, Херсонській областях
раннє охоплення вагітних медичним наглядом було достатнім (понад 96%). Низький
рівень (менше 90%) раннього охоплення вагітних диспансерним наглядом залишився в
АР Крим, Миколаївській, Вінницькій, Івано-Франківській, Полтавській, Харківській
областях і м. Києві (рис. 8.4.9).
329
Україна
Севастополь 100 АР Крим
Київ Вінницьк а
80
Черкаська Донецька
Рівненська Кіровограська
Одеськ а Львівськ а
Миколаївськ а
Рис 8.4.8. Раннє охоплення вагітних диспансерним наглядом, 2013 р.

(до 12 тижнів вагітності)
Більш повного охоплення вагітних своєчасним медичним наглядом можна досягти

шляхом залучення до цієї роботи первинної ланки медичної допомоги, зокрема ЛЗП/СЛ,
що передбачено наказом МОЗ України від 15.07.2011 р. № 417 «Про організацію
амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні».
Важливе значення для зменшення негативного впливу стану здоров’я матері на
розвиток плода має своєчасний (до 12 тижнів вагітності) огляд вагітних лікарем-
терапевтом, особливо зважаючи на низький стан здоров’я жіночого населення, у тому
числі вагітних. В Україні останнім часом зафіксовано достатній (90,47% – у 2009 р.,
92,89% – у 2013 р.) рівень своєчасного огляду вагітних терапевтом із незначним
діапазоном коливання у 2013 р. в різних регіонах від 83,20% в АР Крим до 99,28% у
Херсонській, 99,80% у Сумській областях. Характерно, що, за даними статистичних звітів,
як у цілому по Україні, так і в більшості регіонів частота своєчасного огляду вагітних
терапевтом перевищила частоту охоплення вагітних своєчасним медичним наглядом, що
може бути зумовлено некоректністю цих даних і потребує аналізу головними акушерами-
гінекологами областей.
На тлі високого рівня захворюваності вагітних на ЗПСШ, захворюваності і
смертності новонароджених від ПВР актуальним питанням є своєчасне і повне обстеження
вагітних жінок на сифіліс і СНІД, альфафетопротеїн, проведення УЗД стану плода.
Слід зазначити, що останніми роками в усіх регіонах України спостерігалося
достатнє охоплення вагітних обстеженням на сифіліс, ВІЛ/СНІД. Це зумовлено
вирішенням питання закупівлі тест-систем для обстеження на ВІЛ-інфекції вагітних
коштом державного бюджету. Утримувалася позитивна динаміка охоплення УЗД вагітних
із 95,70% у 2009 р. до 96,44% у 2013 р. У 2013 р. лише в АР Крим, Вінницькій, Київській,
Черкаській, областях і м. Сімферополі УЗД охоплено до 95% вагітних.
Доцільність повного охоплення вагітних УЗД зумовлена високим рівнем
смертності немовлят від ПВР. Останніми роками в Україні щорічно від ПВР помирає
понад 1200 немовлят, крім того, щорічно переривається вагітність майже 2000 вагітним, в
яких при УЗД виявлено ПВР.
330
Регламентною системою надання акушерської допомоги передбачено обстеження

вагітних і групи перинатального ризику на альфафетопротеїни. Протягом останніх п’яти
років охоплення цим методом зросло з 26,50% до 36,94%. За даними наукових
досліджень, немає єдиної точки зору стосовно обов’язкового обстеження усіх вагітних на
альфафетопротеїни. Однак досвід засвідчив, що в результаті охоплення вагітних цим
дослідженням можна значно зменшити частоту народження дітей з аненцефалією та
спиномозковою килою. Адже в 0,82% обстежених на альфафетопротеїни вагітних
виявлено відхилення. Доцільність збільшення охоплення вагітних обстеженням на
альфафетопротеїни зумовлена тим, що цей тест є маркером тяжких інвалідизуючих
захворювань у дітей. У 2013 р. скринінгом на альфафетопротеїни охоплено від 81,70%
вагітних у Вінницькій, 71,67% у Черкаській, 67,73% у Львівській, 67,42% у
Дніпропетровькій областях до 5,80% у Рівненській області.
Суттєвим резервом зниження перинатальної патології стало виявлення груп ризику
вагітних щодо перинатальної патології з проведенням диспансерного нагляду за ними.
Негативні тенденції стану здоров’я дівчат-підлітків і жінок фертильного віку зумовили
збільшення частоти екстрагенітальних захворювань у вагітних (табл. 8.4.7).
Динаміка частоти окремих захворювань у вагітних за 2009–2013 рр. в Україні (на 100 вагітних)
Рік
Патології
2009 2010 2011 2012 2013
Анемія 26,51 26,41 25,14 24,77 25,12
Хвороби системи кровообігу 6,09 6,19 6,16 6,43 6,36
Хвороби сечостатевої системи 15,10 14,63 14,19 13,46 13,66
Прееклампсії та еклампсії 2,74 2,53 н/д 2,06 2,00
Гестози 7,02 6,65 6,02 5,83 5,77
Останніми роками спостерігалася незначна тенденція до збільшення частоти ХСК

(6,09 на 100 вагітних у 2009 р. і 6,36 у 2013 р.) та позитивні тенденції частоти анемій
(26,51 на 100 вагітних у 2009 р. та 25,12 у 2013 р.) і хвороб сечостатевої системи (15,10 і
13,66 відповідно). При незначній позитивній динаміці все ще в кожної четвертої вагітної
відмічалася анемія, майже у кожної сьомої – хвороби сечостатевої системи. За даними
вітчизняних учених, розвиток цих хвороб зумовлений погіршенням умов життя, хімічним
і радіаційним забрудненням природного та виробничого середовища території України.
За даними наукових досліджень, частота патології вагітності залежить як від рівня
екстрагенітальних захворювань, так і від якості роботи жіночих консультацій. Впровадження
регламентованих клінічними протоколами сучасних медико-організаційних технологій із
доведеною ефективністю в діяльність жіночих консультацій зумовило позитивну динаміку
частоти патології вагітності – гестозів із 7,02 на 100 вагітних у 2009 р. до 5,57 – у 2013 р.,
прееклампсій та еклампсій – з 2,74 до 2,00 відповідно. Найбільша частота гестозів вагітних у
2013 р. зареєстрована у Чернівецькій (9,87), Київській (7,99), Дніпропетровській (7,44),
Одеській (7,36) областях, а частота прееклампсій та еклампсій вагітних – у Чернівецькій
(3,87), Дніпропетровській (2,62), Одеській (2,59) областях). Відносно низька частота гестозів
(менше 4,0) та прееклампсій і еклампсій (менше 1,6) вагітних зареєстрована у поточному році
лише в Рівненській та Сумській областях.
331
Впровадження сучасних перинатальних технологій та скорочення акушерських

ліжок вплинули на інтенсивність їх роботи при збереженні якісних показників. У цілому
по Україні середня зайнятість акушерських ліжок зросла з 243,52 дня у 2009 р. до
253,78 дня – у 2013 р. при зменшенні середньої тривалості перебування на ліжку з 7,85 до
7,66 відповідно (рис. 8.4.9).
10 260
7,85 7,75 7,63
7,85 7,66
8 255
255,6 253,78
6 250
248,39
4 245,8 245
243,52
2 240
0 235
2009 2010 2011 2012 2013
Середня тривалість перебування на ліжку

Середнє число роботи ліжка
Рис. 8.4.9. Динаміка показників роботи родильних ліжок

(включаючи ліжка патології вагітності) в Україні за 2009–2013 рр.
Як і в попередні роки, у 2013 р. середнє перебування пацієнток на акушерських

ліжках коливалося від 5,55 дня в Закарпатській області до 10,07 дня в Луганській. Середня
зайнятість акушерських ліжок була достатньою лише в м. Києві (301,60 дня), АР Крим
(279,36), Чернігівській (284,34), Одеській (280,52), Кіровоградській (276,82) та Волинській
(276,37) областях, а низькою (до 230 днів) – у Запорізькій, Полтавській, Сумській і
Чернігівській областях. У цілому виявлено низьку інтенсивність роботи акушерських
ліжок (низька середня зайнятість ліжок при високому середньому перебуванні на ліжку,
обіг ліжка – менше 30,0) була в Луганській, Полтавській, Сумській і Чернівецькій
областях. Як і в попередні роки, найбільш інтенсивною у 2013 р. була робота родильних
ліжок лише в м. Києві, де при низьких показниках забезпеченості ліжками на 1000 пологів
(28,2, Україна – 44,01) та середньої тривалості перебування на ліжку (6,46) показник
середнього числа роботи ліжка становив 301,36 дня, а обіг ліжка – 46,63. Достатньо
інтенсивною у 2013 р. була робота акушерських ліжок (обіг ліжка – понад 38) у
Волинській, Закарпатській, Рівненській і Чернівецькій областях. Враховуючи, що
збільшення обігу акушерських ліжок приводить до збільшення їх простою, доцільно
переглянути нормативи середньорічної зайнятості акушерських ліжок. У цілому протягом
останніх п’яти років інтенсивність роботи акушерських ліжок була недостатньою.
Останніми роками середня зайнятість гінекологічних ліжок коливалася від 325,69 у
2009 р. до 332,64 у 2013 р. при середньому перебуванні на ліжку 8,66 та 7,66 відповідно. При
цьому зменшився діапазон коливань цього показника в розрізі регіонів. Понаднормативна
(більше 340 днів на рік) робота ліжок у 2013 р. спостерігалась у 8 областях (Волинській,
Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській та
Черкаській областях). Все ще недостатньо у 2013 р. використовувався ліжковий фонд ЗОЗ
гінекологічного профілю (середня зайнятість ліжка – до 320 днів) у Харківській, Полтавській,
Запорізькій, Закарпатській областях, АР Крим і м. Севастополі.
332
На тлі несприятливої демографічної ситуації в Україні останніми роками

абсолютна кількість пологів зменшилася з 505,45 тис. у 2009 р. до 494,6 тис. у 2013 р.
Загальновизнано, що оптимальним для пологів є вік матері 18–35 років.
Останніми роками вікові коефіцієнти народжуваності майже не змінилися –
найбільша частота народжуваності була в перспективній для народження здорового
покоління віковій групі 18–34 роки 75,30 на 1000 відповідного населення у 2009 р. і 75,58
у 2013 р. Частота пологів у цій старшій віковій групі жінок (35–49 років) зросла з 7,26 на
1000 відповідного населення у 2009 р. до 9,20 у 2013 р. (рис. 8.4.10).
12 80
9,84 10,03 10,15
9,61 9,14 79
10 9,2
79,45
7,9 78
8 7,26
77
6
76
4
75,89 75
75,3 75,58
2 74
0 73
2010 2011 2012 2013
15-17 років 35-49 років 18-34 років
Рис. 8.4.10. Динаміка частоти пологів в окремих вікових групах в Україні

за 2010–2013 рр. (на 1000 відповідного населення)
Показник народжуваності в групі юних жінок 15–17 років коливався за останні

п’ять років у межах 9,84–10,15 на 1000 відповідного населення.
Впровадження рекомендованих ВООЗ перинатальних технологій із доведеною
ефективністю, зокрема, родопомочі, орієнтованої на участь сім’ї, демедикалізації пологів,
ведення партограми тощо, сприяло збільшенню частоти нормальних пологів із 63,20% у
2009 р. до 68,33% у 2013 р. Частка ускладнених пологів за цей період зменшилася з
36,80% до 31,67%, переважно за рахунок зменшення частоти аномалій пологової
діяльності, прееклампсій та еклампсій, а також екстрагенітальної патології (рис. 8.4.11).
75
60 66,7 68,5 69,3 68,33

63,2
45
31,67
30 36,8
33,3 31,5 30,7
15
2009 2010 2011 2012 2013
Нормальні пологи Ускладнені пологи
Рис. 8.4.11. Динаміка частота нормальних та ускладнених пологів

в Україні за 2009–2013 рр. (на 100 пологів)
333
Зменшення частоти ускладнених і збільшення частоти нормальних пологів

протягом 2009–2013 рр. зафіксовано в усіх регіонах.
Як і в попередні роки, спостерігалася поляризація показника ускладнених пологів
від 38,75% в Одеській, 36,65% у Запорізькій, 35,14% у Вінницькій областях до близько
27% у Закарпатській, Львівській, Рівненській та Черкаській областях (табл. 8.4.8).
Динаміка частоти ускладнених пологів у закладах охорони здоров’я,
що перебувають у сфері управління МОЗ України, за 2009–2013 рр. (на 100 пологів)
територіальна одиниця 2009 2010 2011 2012 2013
АР Крим 37,66 31,06 29,30 27,60 30,62
Область
Вінницька 39,79 37,78 39,57 37,28 35,14
Волинська 27,25 27,58 31,08 27,81 29,73
Донецька 32.55 32,52 29,80 28,24 30,00
Житомирська 32,49 30,29 32,61 32,56 34,53
Закарпатська 32,18 30,15 27,86 31,54 26,27
Запорізька 30,20 29,36 29,27 30,01 36,65
Київська 41,54 35,66 32,67 31,49 33,69
Кіровоградська 37,83 33,31 28,25 27,74 33,40
Луганська 39,38 38,53 35,03 32,10 30,97
Львівська 26,83 27,16 26,46 27,04 27,74
Миколаївська 37,85 32,20 30,89 32,86 30,23
Одеська 48,98 45,91 39,65 37,60 38,72
Полтавська 38,06 36,43 27,56 27,77 27,37
Рівненська 35,55 23,25 28,67 24,36 27,08
Сумська 36,82 28,85 25,25 31,76 32,92
Тернопільська 39,49 37,04 28,56 24,84 29,17
Харківська 34,07 33,55 34,42 31,76 32,67
Херсонська 41,83 36,12 35,25 35,46 33,81
Хмельницька 36,77 35,77 38,15 35,25 34,10
Черкаська 33,31 27,27 26,82 26,39 26,02
Чернівецька 33,88 32,63 31,33 30,18 28,53
Чернігівська 32,43 30,92 30,26 30,50 30,04
Місто
Київ 55,89 43,28 34,18 32,19 32,17
Севастополь 41,08 33,78 34,87 30,62 32,82
Україна 36,70 33,19 31,45 30,66 31,67
Частим і тяжким ускладненням вагітності та пологів, яке очолює так звану велику
п’ятірку причин материнської смертності в усьому світі, у тому числі в Україні, є
акушерські кровотечі. Результатом ефективності системи впровадження технології
клінічного протоколу «Нормальні пологи» стосовно запропонованого Міжнародною
федерацією акушерів-гінекологів ведення третього періоду пологів є зменшення частоти
акушерських кровотеч із 22,60 на 1000 пологів у 2009 р. до 17,82 у 2013 р., а частоти
кровотеч у послідовому і післяродовому періодах – з 12,34 до 8,19 відповідно (рис. 8.4.12).
334
30
22,6 20,52
24 18,59 26,0 17,82
18 12,34
10,51 19,0 8,55 8,19
12
0
2009 2010 2011 2012 2013
Кровотеча Кровотеча в послідовому і післяродовому періодах
Рис. 8.4.12. Динаміка акушерських кровотеч в Україні за 2009–2013 рр. (на 1000 пологів)
При позитивній динаміці частоти акушерських кровотеч і частоти кровотеч у

послідовому та післяродовому періодах в цілому по Україні такі показники були все ще
високими (вище 13,00 на 1000 пологів) у ЗОЗ Житомирської (13,86), Київської (15,58),
Херсонської (16,48) та Черкаської (13,13) областей. Лише в ЗОЗ м. Києві та Львівської
області зафіксовано низькі показники кровотеч у послідовому і післяродовому періодах
(4,41), (рис. 8.4.13).
Україна
м.Севастополь 17 АР Крим
Чернігівська Волинська
12
7
Черкаська Донецька
Херсонська -3 Закарпатська
Частота кровотеч у послідовому і післяродовому перодах

Частота кровотеч із крововтратою 1000 мл і більше
Рис. 8.4.13. Частота кровотеч у послідовому і післяродовому періодах та кровотеч у послідовому

і післяродовому періодах із крововтратою 1000 мл і більше, 2013 р., (на 1000 пологів)
Усе ще високою у 2013 р. була частота післяпологових кровотеч із крововтратою

1000 мл і більше: 2,80 на 1000 пологів із коливанням від 4,47–4,73 у Чернівецькій,
Житомирській областях і м. Києві до 0,76 у Львівській, 1,58 в Івано-Франківській, 1,70 у
Закарпатській областях. У середньому по Україні на одні пологи з крововтратою 1000 мл і
більше припадало троє пологів із кровотечею в послідовому і післяродовому періодах.
Характерно, що в областях із великою частотою післяпологових кровотеч із крововтратою
1000 мл і більше цей показник був значно меншим за середній по Україні (1,01 – у
м. Києві, 1,45 – у Чернівецькій області, 1,5 – в АР Крим), що може бути зумовлено
335
некоректною реєстрацією кровотеч у послідовому і післяродовому періодах та потребує

додаткового вивчення шляхом проведення клінічних аудитів.
За даними досліджень, впровадження сучасних перинатальних технологій сприяє
зниженню таких тяжких ускладнень пологів і післяпологового періоду, як розриви матки,
промежини та родовий сепсис і розлита післяродова інфекція. Однак після суттєвого
зниження цих ускладнень у 2000–2003 рр., останніми роками стабілізувалися показники
розривів промежини ІІІ–ІV ступенів на рівні 0,09–0,05 на 1000 пологів, розривів матки –
0,01–0,05, родового сепсису і розлитої післяродової інфекції – 0,05–0,02 (рис. 8.4.14).
0,14
0,12
0,1
0,08
0,06
0,04
0,02
0
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Розрив матки 0,03 0,02 0,03 0,02 0,02 0,03 0,03 0,04 0,03 0,05 0,04 0,01 0,02 0,01
Розрив промежини ІІІ-ІVступенів 0,1 0,05 0,05 0,04 0,06 0,05 0,1 0,09 0,06 0,02 0,04 0,08 0,05 0,07
Родовий сепсис і розлита післяродова 0,1 0,13 0,1 0,07 0,08 0,04 0,1 0,04 0,05 0,04 0,02 0,03 0,03 0,03
інфекція
Рис. 8.4.14. Динаміка розриву матки, розриву промежини ІІІ–ІV ступенів, родового сепсису
і розлитої післяродової інфекції в Україні за 2000–2013 рр. (на 1000 пологів)
Незважаючи на впровадження медико-організаційних технологій клінічних

протоколів (зокрема, щодо ведення нормальних пологів і кесаревого розтину), які
сприяють зменшенню частоти пологів шляхом кесаревого розтину, в Україні останніми
десятиріччями рівень кесаревих розтинів зріс і становив у 2009 р. 160,99 на 1000 пологів, а
у 2013 р.– 172,00 (рис. 8.4.15).
175 0,07
0,06
170
0,06 0,05
165
0,03 0,03 0,04
160
0,02 0,02 0,03
0,02
155
0,01
160,99 160,33 161,49 164,62 172,0
150 0
2009 2010 2011 2012 2013
Кесарів розтин Летальність після кесаревого розтину
Рис. 8.4.15. Динаміка кесаревого розтину та летальності після кесаревого розтину

в Україні за 2008–2012 рр. (на 1000 пологів)
Як і в попередні роки, у 2013 р. відмічалася поляризація цього показника від 216,97

на 1000 пологів у Харківській, 204,94 в Івано-Франківській, 200,08 в Одеській областях до
143,10 у Запорізькій, 141,79 у Житомирській, 132,00 у Львівській областях. Збільшення
числа розроджень шляхом кесаревого розтину вказало на недостатнє використання різних
336
медичних технологій, які полегшують процес пологів, зокрема, передбаченого КП «Тазове

передлежання плода» повороту плода з тазового передлежання на головне.
Про своєчасність і якість проведення операції кесаревого розтину засвідчили
показники частоти перитоніту і летальних випадків після проведених операцій. У цілому
по Україні летальність при кесаревих розтинах знизилася з 0,04% у 2009 р. до 0,02% у
2013 році.
На достатньо низькому рівні утримувалася частота накладання акушерських
щипців при пологах (2008 р. – 1,87 на 1000 пологів; 2013 р. – 1,53) і плодоруйнівних
операцій (0,24–0,16), потребують виявлення причини значного збільшення вакуум-
екстракцій (3,94–8,39 відповідно).
В умовах низького рівня народжуваності особливої значущості набуває якість
здоров’я нових поколінь новонароджених. За роки незалежності в Україні сформована
система медичної допомоги новонародженим, яка ґрунтується на сучасних всесвітньо
визнаних технологіях із доведеною ефективністю. Відповідно до світових стандартів, на
виконання Конвенції ООН про права дитини і рекомендації ВООЗ про забезпечення
можливості зіставлення міжнародних і вітчизняних статистичних даних, наказом МОЗ
України від 29.03.2006 р. № 179 «Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв
перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації
живонароджених і мертвонароджених з 01.01.2007 р.» в Україні регламентовано єдиний
порядок реєстрації цих станів у терміні після 22 тиж. вагітності.
Відповідно до демографічної ситуації протягом останніх п’яти років
продовжувалося збільшення кадрового і матеріально-технічного потенціалу
неонатологічної служби. Так, кількість педіатрів-неонатологів зросла з 1711 у 2009 р. до
1859 у 2013 р. при забезпеченості ними 3,74 на 1000 народжених живими до 3,59
відповідно. Низькою (яка не відповідала рівню народженості) була забезпеченість
педіатрами-неонатологами в Миколаївській (1,85 на 1000 народжених живими),
Волинській (2,01), Херсонській (2,30), Чернігівській (2,60) областях при оптимальній
забезпеченості ними в Івано-Франківській області (5,97), м. Севастополі (5,41) та
Львівській (5,2) області. Збільшилася і кількість ліжок для недоношених і хворих
новонароджених із 2384 у 2009 р. до 2538 у 2010 р. при забезпеченості ними 3,68 на
10 тис. народжених живими та 3,83 відповідно, а відділення для недоношених і хворих
новонароджених функціонували в усіх регіонах країни. Недостатньою була забезпеченість
цими ліжками в Рівненській (1,54), Кіровоградській (2,12), Чернігівській (2,17) та
Київській (2,15) областях і м. Севастополі (1,84). Значно вищою за середній показник по
Україні була забезпеченість ліжками для недоношених і хворих новонароджених у
Запорізькій (6,85), Донецькій (5,79) і Харківській (5,8) областях.
За даними державної статистики, у 2013 р. в Україні народилося живими 496 979
немовлят, що на 10,1 тис. менше, ніж у 2009 р. Серед народжених живими переважали
новонароджені з масою тіла при народженні 3000–3499 г (38,87%), 3500 г і більше
(40,32%) і 2500–2999 г (15,33%). Недоношені немовлята становили 4,67% із загальної
кількості народжених живими у 2013 році.
Вагоме значення для оцінки коректності реєстрації перинатальних втрат має аналіз
народжуваності живими і мертвими з низькою масою тіла при народженні. За даними
337
ВООЗ, у структурі усіх народжених живими і мертвими частка новонароджених із вагою

500–999 г і 1000–1499 г повинна становити по 1–1,5%. За даними проведених у Росії
спеціальних досліджень, серед загальної кількості народжених частота народжених
живими і мертвими з масою тіла при народженні 500–999 г становила 0,96%, а з масою
тіла 1000–1499 г – 0,57%. В Україні ці показники відповідно дорівнювали до
впровадження нових критеріїв перинатального періоду 0,78% і 0,39%, а після
впровадження у 2007 р. – 0,32% і 0,52%. Протягом останніх п’яти років кількість
народжених живими і мертвими з дуже малою масою тіла поступово збільшилася і у
2013 р. дорівнювала відповідно 0,36% і 0,59%.
Позитивна тенденція частоти дітей із дуже малою масою тіла при народженні (500–
1499 г) є позитивним показником, який свідчить про більш ретельну реєстрацію дітей з
дуже малою масою тіла при народженні, зміну існуючої практики щодо ведення
передчасних пологів і виходжування недоношених дітей зазначеної вагової категорії.
Проте в цілому значне зменшення частки народжених живими і мертвими з масою
тіла 500–999 г не відповідає біологічним закономірностям. Некоректність даних щодо
народжуваності за масою тіла підтверджена даними виживаності новонароджених, що
мали низьку масу тіла при народженні. В економічно розвинутих країнах (наприклад,
США) виживання новонароджених із масою тіла 500–999 г становить лише 30%,
новонароджених із масою тіла 1000–1499 г – лише 70%, а для пострадянських країн
виживання новонароджених, за даними ВООЗ, реально може коливатись у межах 10–15%
і 50% відповідно.
В Україні при недостатній забезпеченості лікувально-діагностичною апаратурою
для виходжування глибоко недоношених дітей виживаність недоношених із масою тіла до
500–999 г становила у 2006 р. 36,4% до впровадження критеріїв ВООЗ щодо визначення
перинатального періоду, а після впровадження критеріїв ВООЗ у 2007 р. підвищилася в
1,4 разу і становила 50,27% із подальшим зростанням до 63,80% у 2013 р. (рис. 8.4.16).
90 84,1 84,9 85,21 84,83 87,39 87,34 87,74 89,7

80
70 63,8
55,03 55,19 56,27 57,58 57,82
60 50,27
50
36,4
40
30
20
10
0
2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
500-999 г 1000-1499 г
Рис. 8.4.16. Виживаність новонароджених із низькою масою тіла при народженні (менше 1500 г)
після перших 168 год. життя за 2006–2013 рр. (на 100 народжених живими)
При цьому виживаність немовлят, народжених із масою тіла при народженні 1000–
1499 г, зросла з 84,83% до 89,70% відповідно. Збільшення виживаності немовлят із
низькою і дуже низькою масою тіла при народженні останніми роками може бути
зумовлена впровадженням технологій клінічних протоколів медичного догляду за
338
новонародженою дитиною із малою масою тіла при народженні, порядку транспортування

новонароджених дітей високого перинатального ризику в Україні та переорієнтацією на
регіоналізацію перинатальної допомоги.
Удосконалення системи медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям і
новонародженим, переорієнтація акушерсько-гінекологічної та неонатологічної служб на
медико-організаційні технології з доведеною ефективністю сприяли поліпшенню здоров’я
новонароджених (табл. 8.4.9).
Динаміка частоти народжених хворими і захворілих новонароджених, які при народженні
мали вагу 500 г і більше, в Україні за 2009–2013 рр. (на 1000 народжених живими)
Усього Доношені Недоношені
на 1000 на 1000 на 1000
Рік
абс. народжених абс. народжених абс. народжених
живими живими живими
2009 82202 162,10 64985 133,91 17217 788,25
2010 78012 158,13 60912 129,19 17100 782,64
2011 75999 153,74 58889 124,76 17110 767,51
2012 76998 149,80 58928 120,11 18070 773,25
2013 74508 149,92 57056 120,43 17452 752,47
За даними Державної статистики, частота народжених хворими і захворілих

новонароджених із масою тіла 500 г і більше в цілому по Україні зменшилася з 162,10 на
1000 народжених живими у 2009 р. до 149,92 у 2013 р. При цьому частота народжених
хворими і захворілих недоношених новонароджених у 2009 р. була в 4,9 разу вищою, ніж
доношених, а у 2013 р. – у 5 разів. Частота народжених хворими і захворілих доношених
новонароджених за цей період знизилася на 10,10%, а недоношених – на 4,50%, що
зумовлено складністю виходжування новонароджених з малою і дуже малою масою тіла
при народженні. Як і в попередні роки, у 2013 р. зареєстровано найбільшу частоту
народжених хворими і захворілих новонароджених у Рівненській області (223,39), у
м. Києві (181,95 на 1000 народжених живими), м. Севастополі (167,95) а найменшу – у
Львівській та Миколаївській областях (101,73 і 104,00 відповідно).
Зменшення частоти народжених хворими і захворілих новонароджених у цілому по
Україні зумовлено зниженням рівнів захворюваності новонароджених на окремі стани
перинатального періоду – на 13,86%, у тому числі внутрішньочерепну родову травму – на
66,70%, внутрішньоматкову гіпоксію та асфіксію в пологах – на 38,25% (табл. 8.4.10).
Динаміка захворюваності новонароджених, які при народженні мали вагу 500 г і більше
за окремими хворобами в Україні, за 2009–2013 рр. (на 1000 народжених живими)
Рік 2013 р.
Патології до 2009 р.
2009 2010 2011 2012 2013
(%)
Гострі респіраторні інфекції 0,01 0,01 0,03 0,01 0,01 100,0
Інфекції шкіри та підшкірної
0,02 0,08 0,02 0,01 0,02 100,0
Природжені вади розвитку 21,69 22,33 22,8 22,94 23,48 108,25
Окремі стани перинатального
181,98 169,67 161,43 157,14 156,59 86,04
періоду
Недостатність живлення плоду 30,81 28,55 25,8 23,49 22,11 71,76
339
Рік 2013 р.
Патології до 2009 р.
2009 2010 2011 2012 2013
(%)
Внутрішньочерепна родова травма 0,06 0,06 0,03 0,02 0,02 33,3
Внутрішньоматкова гіпоксія
31,38 26,56 24,66 21,97 19,41 61,85
та асфіксія у пологах
Синдром респіраторного розладу та
11,00 10,92 10,95 10,66 11,51 104,63
інші респіраторні стани
За даними вітчизняних дослідників, зростання частоти спадкової патології, зокрема

фенілкетонурії, гіпотиреозу, муковісцидозу, приводить до запізнілого виявлення цих
захворювань, коли в організмі дитини настають незворотні зміни, які спричиняють
інвалідність та смерть. В Україні останніми роками впроваджено у практику скринінгові
методики діагностики фенілкетонурії, гіпотиреозу і муковісцидозу. Цим скринінгом у
2013 р. охоплено 97,15%, 97,30% і 93,68% новонароджених відповідно. Системний підхід
до вирішення проблем спадкової патології, запровадження скринінгових програм дали
змогу сформувати реєстри хворих на основні нозології спадкової патології, а відповідно, і
управляти процесом диспансеризації в автоматизованому режимі.
Рівень загальної смертності новонароджених зменшився з 3,34 на 1000 народжених
живими новонароджених з екстремально низькою масою тіла у 2009 р. до 2,60 у 2013 р.,
за рахунок зменшення смертності як недоношених новонароджених із 52,60 до 39,40, так і
доношених із 1,20 до 0,79. Така ситуація відбулася на тлі збільшення рівня смертності та
зумовлювала впровадженням сучасних медико-організаційних технологій у
перинатальному періоді.
Смертність новонароджених зменшилася за рахунок зниження її рівня майже від
усіх причин смертності, у тому числі від гемолітичної хвороби в 4 рази, розладів
дихальної системи – в 1,75 разу, природжених пневмоній – в 1,5 разу, внутрішньоматкової
гіпоксії та асфіксії – в 1,4 разу, природжених аномалій – в 1,4 разу при стабілізації
смертності від інфекцій, специфічних для перинатального періоду (рис. 8.4.17).
0,55 0,56
0,6
0,45
0,5 2009 2013
0,38
0,4 0,32 0,31
0,29 0,28
0,25
0,3 0,21
0,2
0,09
0,09
0,1 0,01 0,00 0,04 0,01
0
І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII
I – природжені аномалії V – природжені пневмонії

II – внутрішньочерепна родова травма VI – інфекції, специфічні для перинатального періоду
III – внутрішньоматкова гіпоксія та асфіксія VII – сепсис новонароджених
IV – синдром респіраторного розладу VIII – гемолітична хвороба
Рис. 8.4.17. Причини смерті доношених новонароджених у лікарняних стаціонарах

у 2009, 2013 рр. (на 1000 народжених живими)
340
Позитивна динаміка захворюваності та смертності новонароджених підтверджена

зменшенням долі дітей, переведених з акушерських стаціонарів до неонатологічних відділень
обласних (міських дитячих лікарень) – 7,0–6,0%.
Вагоме значення для забезпечення сталого доступу матерів і новонароджених із
перинатальним ризиком до високоспеціалізованої перинатальної допомоги має організація
перинатальних центрів ІІІ рівня, започаткована в Україні з 2012 р. за сприянням Національного
проекту «Нове життя» – нова якість охорони материнства та дитинства». Наразі функціонуючі
перинатальні центри мають достатню матеріально-технічну базу, яка відповідає наданню
високоспеціалізованої перинатальної допомоги. В цілому оснащеність перинатальних центрів
ІІІ рівня сучасним медичним обладнанням для надання адекватної медичної допомоги
відповідно до табелів оснащення коливається від 100% у Полтавській, Хмельницькій,
Харківській областях до 83–90% у Донецькій, Житомирській областях і м. Києві.
Відповідно до наказу МОЗ України від 15.08.2011 р. № 514 «Про затвердження
Примірного статуту Перинатального центру зі стаціонаром та Примірного положення про
Перинатальний центр у складі закладу охорони здоров’я», у перинатальних центрах III рівня
створюється дистанційний консультативно-діагностичний центр із телемедичними
технологіями. Наразі такі центри функціонують у Дніпропетровській, Донецькій,
Кіровоградській, Рівненській і Хмельницькій областях. При цьому в клінічних відділеннях
Дніпропетровського перинатального центру налагоджено цілодобове скайп-консультування
пацієнтів родопомічних закладів області, в актовій залі Донецького перинатального центру
встановлено відповідне обладнання для проведення телеконференцій зі зворотним зв’язком. За
2013 р. у дистанційно консультативно-діагностичних центрах цих областей проведено
відповідно 12 і 21 консультацію, а в Кіровоградській – 27.
З метою зняття соціальної напруги, яка є наслідком оптимізації мережі закладів
перинатальної допомоги та закриття малопотужних пологових відділень, спеціалістами МОЗ
України розроблено алгоритм проведення роз’яснювальної роботи серед населення, яким
передбачено отримання кожною жінкою репродуктивного віку інформації про місце та обсяг
амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги з приводу вагітності та пологів, доведення до
широкої громадськості невідповідності малопотужних пологових відділень принципам
безпечного материнства. В усіх регіонах, за винятком Запорізької області, розроблено
регіональні програми освіти населення з питань репродуктивного здоров’я, створено відповідні
розділи на веб-сайтах обласних УОЗ.
Однією з основних складових діяльності Національного проекту є кваліфікація і
достатня кількість медичного персоналу. Наразі в усіх перинатальних центрах ІІІ рівня є
можливості для цілодобового забезпечення вагітних, роділь, породіль і новонароджених
консультаціями профільних спеціалістів відповідно до критеріїв функціональних можливостей
закладів перинатальної допомоги ІІІ рівня, діють системи безперервного навчання медичного
персоналу відповідним їх посаді видам високоспеціалізованої перинатальної допомоги. За
даними моніторингу, доля медичних працівників перинатального центру ІІІ рівня,
підготовлених із питань адекватної медичної допомоги жінкам і новонародженим із
перинатальним ризиком, коливається від 95–93% у Полтавській, Харківській, Житомирській
областях до 77–90% у м. Києві, Рівненській, Хмельницькій областях.
Запорукою високої якості надання медичної допомоги матерям і дітям у
перинатальному центрі є дотримання визначених стандартів, які складаються з чіткого
341
дотримання нормативно-правової бази – покрокового виконання клінічних протоколів, а

також постійного підтримання професійного рівня усіх учасників як процесу медичного
супроводу вагітної, так і догляду за новонародженими. Для забезпечення виконання цих
умов необхідно розробити локальні протоколи і постійно проводити роботу в навчальних
тренінгових центрах різних рівнів. За даними 2013 р., в усіх перинатальних центрах ІІІ
рівня були локальні протоколи з маршрутами пацієнтів, в АР Крим, Дніпропетровській,
Донецькій, Харківській областях при перинатальних центрах створені і функціонують
регіональні ресурсні (симуляційно-тренінгові) центри.
Особлива увага в сучасній перинатології приділяється профілактиці перинатальних
ускладнень у жінок із важкою екстрагенітальною патологією. Наразі доведено, що перенесення
акценту лікування жінок з екстрагенітальними захворюваннями в стаціонари ІІІ рівня
перинатальної допомоги є резервом зниження материнської смертності в країні. Спеціалістами
МОЗ України відпрацьовано стандарти медичного супроводу вагітних із природженими і
набутими вадами серця, ХСК, ЦД, захворюваннями щитовидної залози. За даними вітчизняних
науковців, впровадження цих стандартів у практику закладів, які забезпечують перинатальну
допомогу різного рівня, дасть змогу знизити материнську та перинатальну захворюваність і
смертність до середньоєвропейського рівня.
За даними 2013 р., у перинатальному центрі ІІІ рівня розроджено 57,00% вагітних із
природженим вадами серця і 35,90% із ХСК при орієнтовних значеннях цих показників не
менше 50,00% і не менше 25–30% відповідно. При цьому відмічалися коливання частки
розроджених вагітних із природженим вадами серця в перинатальному центрі ІІІ рівня від
100% у Рівненській, 99,52% у Харківській до 5,60% у Дніпропетровській, 25,24% у Донецькій
областях. Оптимальним цей розділ роботи перинатального центру ІІІ рівня щодо забезпечення
маршруту вагітних із природженим вадами серця можна вважати в АР Крим (67,90%),
Житомирській (67,70%) області та м. Києві (52,90%), (табл. 8.4.11). Низькі коефіцієнти
концентрації вагітних із перинатальним ризиком зафіксовано в перинатальних центрах ІІІ рівня
Запорізької, Луганської та Хмельницької областей , що зумовлено коротким терміном їх
функціонування.
Моніторингові показники доступності високоспеціалізованої перинатальної допомоги вагітним,
роділлям і породіллям у перинатальних центрах ІІІ рівня за 2013 р.
(% до загальної кількості в регіоні обслуговування)
Розроджено
Розроджено Розроджено
Розроджено Розроджено вагітних із
Адміністративно- вагітних вагітних з
вагітних із вагітних важкими
територіальна із хворобами антенатальною
природженими із цукровим формами
одиниця системи загибеллю
вадами серця діабетом прееклампсії,
кровообігу плода
еклампсії
АР Крим 67,97 51,10 65,45 54,88 55,41
Дніпропетровська обл. 5,61 21,67 4,31 36,94 13,85
Донецька обл. 25,24 12,29 19,75 13,50 37,59
Житомирська обл. 67,74 20,00 93,75 44,12 30,91
Запорізька обл. 0,00 1,27 5,77 1,59 2,44
Кіровоградська обл. 71,43 59,32 88,00 57,89 45,83
Луганська обл. 29,17 9,20 51,11 22,22 12,90
Полтавська обл. 72,00 68,87 100 81,97 33,78
Рівненська обл. 100 39,48 38,89 35,83 27,45
Харківська обл. 99,52 72,93 95,65 54,55 61,31
Хмельницька обл. 41,54 13,52 36,84 13,51 19,44
м. Київ 52,87 26,74 14,71 45,91 13,89
Усього 57,00 35,90 34,30 33,30 31,30
342
За даними моніторингу, проблеми із забезпеченням доступності

високоспеціалізованою медичною допомогою вагітних із ХСК виявлено лише в
перинатальних центрах ІІІ рівня Луганської, Донецької, Хмельницької областей, де
розроджено відповідно лише 9,20%, 12,30–13,52% вагітних із цією патологією при
середньому показнику по пілотних регіонах 35,90%.
Згідно з розробленим спеціалістами МОЗ України алгоритмом ведення вагітних із
перинатальним ризиком, родорозрішення вагітних із ЦД має здійснюватися лише у ЗОЗ
ІІІ рівня, або в Інституті педіатрії акушерства та гінекології НАМН України, а вагітних із
прееклампсією, еклампсією та антенатальною загибеллю плода – у ЗОЗ ІІ–ІІІ рівнів
перинатальної допомоги.
За даними моніторингу, 33,30% у середньому по пілотних регіонах вагітних з
еклампсією важкого ступеня і 34,30% вагітних із ЦД розроджено в перинатальних центрах ІІІ
рівня. При цьому в ЗОЗ ІІ рівня перинатальної допомоги розроджено 47,10% вагітних з
еклампсією важкого ступеня та 41,50% вагітних із ЦД. Таким чином, діяльність
перинатальних центрів ІІІ рівня щодо забезпечення маршруту вагітних із ЦД та еклампсією
важкого ступеня можна оцінити позитивно. Більш повно (100,0–88,0%) забезпечено
родорозрішення вагітних із ЦД у перинатальних центрах ІІІ рівня Кіровоградської,
Полтавської, Житомирської та Харківської областей, а вагітних з еклампсією важкого ступеня
– у Полтавській (81,97%), Кіровоградській (57,89%) областях та АР Крим (54,88%).
У цілому в перинатальному центрі ІІІ рівня родорозрішено 31,30% вагітних з
антенатальною загибеллю плода, а в ЗОЗ ІІ рівня перинатальної допомоги – 40,90%, що
також є достатнім. Більш повно забезпечено доступ до висококваліфікованої
перинатальної допомоги вагітних з антенатальною загибеллю плода в АР Крим (55,41%),
Харківській (61,31%) і Кіровоградській (45,83%) областях.
Важливою функцією перинатального центру ІІІ рівня є проведення заходів щодо
забезпечення доступності висококваліфікованої медичної допомоги новонародженим,
особливо народженим живими немовлят із малою і дуже малою тіла при народженні.
Згідно з переліком показань до направлення вагітних у заклади ІІІ рівня перинатальної
допомоги, відносяться стани новонародженого з недоношеністю до 32 тижнів, масою тіла
при народженні до 1500 г. Актуальність проблеми концентрації дітей із малою і дуже
малою масою тіла при народженні в заклади перинатальної допомоги ІІІ рівня зумовлена
тим, що вже в перші дні життя часто вирішується питання про їх життєздатність. Тому
врятувати життя цих дітей можна тільки в умовах обслуговування їх
висококваліфікованим персоналом. Щонайменші погрішності в медичному догляді і
вигодовуванні можуть привести до тяжких, іноді безповоротних, наслідків. За даними
проекту MOSAIC – організація акушерської допомоги при вкрай передчасних пологах в
Європі – частка новонароджених із малою та дуже малою масою тіла при народженні, що
народилися у відділеннях III рівня допомоги, становить від 63–64% у Данії та Польщі до
понад 80% у Бельгії, Німеччині, Італії та Португалії.
За даними 2013 р., у середньому в ЗОЗ ІІІ рівня перинатальної допомоги народжено
живими з масою тіла при народженні 500,0–999,0 г 68,80% немовлят із загальної кількості
народжених із даною масою тіла в регіоні, а в перинатальних центрах ІІІ рівня – 59,0%, із
масою тіла 1000,0–1499,0 г – відповідно 57,20% і 50,50% (табл. 8.4.12).
343
Моніторингові показники доступності новонароджених до високоспеціалізованої
перинатальної допомоги в перинатальних центрах ІІІ рівня у 2013 р.
(% до загальної кількості в регіоні обслуговування)
природженим
1000–1499 г
1500–2499 г
Народжено
Народжено
Народжено
Народжено
Народжено
масою тіла
масою тіла
масою тіла
масою тіла
500–999 г
живими з
живими з
живими з
живими з
живими з
и вадами
розвитку
>2500 г
одиниця
АР Крим 87,50 75,86 34,01 14,91 29,45

Донецька обл. 30,13 33,33 23,34 9,69 13,90
Житомирська обл. 80,65 71,93 47,04 23,14 34,46
Запорізька обл. 10,87 2,83 1,82 0,57 2,94
Луганська обл. 28,21 24,30 10,06 2,73 5,71
Полтавська обл. 76,32 68,33 45,49 13,96 41,69
Рівненська обл. 32,56 57,83 33,69 18,70 19,45
Харківська обл. 85,33 77,58 63,74 36,15 51,11
Хмельницька обл. 57,14 43,59 9,30 6,00 13,63
м. Київ 65,79 48,44 33,53 18,85 26,12
Усього 59,00 50,50 31,00 15,40 27,00
У цілому роботу Національного проекту стосовно забезпечення доступності

високоспеціалізованої медичної допомоги новонародженим із малою та дуже малою
масою тіла при народженні можна оцінити позитивно. Більш повний доступ народжених
живими з малою та дуже малою масою тіла при народженні до високоспеціалізованої
перинатальної допомоги забезпечено в перинатальних центрах ІІІ рівня АР Крим,
Житомирської, Кіровоградської, Харківської та Полтавської областей і м. Києва, де у
2013 р. народжено живими з масою тіла при народженні 500,0–999,0 г 91,67–65,79%, а з
масою тіла 1000,0–1499,0 г – 80,33–48,4%. Дуже низькі показники роботи в перинатальних
центрах ІІІ рівня щодо концентрації цих категорій новонароджених у Запорізькій та
Луганській областях зумовлені менш тривалим терміном їх роботи.
До медичних показів для госпіталізації пацієнтів до перинатальних центрів ІІІ рівня
належать ПВР немовлят. За матеріалами ВООЗ, близько 4–5% усіх дітей з’являються на
світ із тією чи іншою ПВР, основні принципи методології діагностики якої визначені
глобально і у світі, і в Україні. У розвинених країнах із метою зниження смертності та
інвалідності новонароджених забезпечується своєчасна хірургічна корекція ПВР в умовах
перинатальних центрів ІІІ рівня, що можливо лише за умови народження дітей із цією
патологією в таких ЗОЗ. Наразі в Україні в умовах перинатальних центрів ІІІ рівня
народжується 27,0% дітей із ПВР при поляризації цього показника від 51,10% у
Харківській, 45,52% у Кіровоградській, 41,69% у Полтавській до 20% у Донецькій,
Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Рівненській і Хмельницькій областях.
Показники процесу ефективності заходів Національного проекту, які залежать від
методичного регулювання організації перинатальної допомоги в регіоні обслуговування,
вивчалися і за даними частоти кесаревого розтину, переведених із закладів перинатальної
допомоги І–ІІ рівнів до перинатальних центрів ІІІ рівня пацієнтів і проведених
дистанційних та виїзних консультацій у перинатальних центрах ІІІ рівня.
344
За даними надійних досліджень, збільшення частоти кесаревого розтину понад

12,0% не впливає на зниження перинатальної патології та смертності, при цьому цей
показник напряму залежить від рівня закладу перинатальної допомоги – найнижчий у
закладах первинної перинатальної допомоги, а найвищий – у закладах третинної
перинатальної допомоги. Аналогічна закономірність виявлена за даними моніторингу –
частота кесаревого розтину в закладах первинного рівня перинатальної допомоги
становила 12,13%, вторинного – 16,87%, третинного – 26,22% і в перинатальних центрах
ІІІ рівня – 25,58% (табл. 8.4.13).
Характеристика частоти пологів шляхом кесаревого розтину у 2013 р. (%)
У т.ч. у
Усього Усього Усього Усього перинатальних
в регіоні на І рівні на ІІ рівні на ІІІ рівні центрах у рамках
одиниця
Нацпроекту
АР Крим 15,37 12,14 15,63 23,82 23,82
Донецька обл. 19,29 10,81 18,17 34,12 31,92
Житомирська обл. 14,07 12,22 19,85 19,85
Запорізька обл. 14,32 14,32 14,13 30,83 31,36
Луганська обл. 16,40 14,91 14,61 30,06 41,29
Полтавська обл. 14,94 9,77 14,56 31,76 31,76
Рівненська обл. 15,73 11,97 16,15 27,51 27,51
Харківська обл. 21,74 12,96 17,83 29,29 29,29
Хмельницька обл. 18,15 15,56 22,60 28,05 28,05
м. Київ 18,59 19,33 15,49 15,49
Усього 17,05 12,13 16,87 26,22 25,58
У перинатальних центрах ІІІ рівня цей показник коливався від 15,49% у м. Києві,
19,85% у Житомирській, 20,65% у Дніпропетровській до понад 30% у Луганській,
Полтавській, Кіровоградській, Запорізькій та Донецькій областях. У цілому по пілотних
регіонах цей показник був високим і становив 17,05%. Потребують вивчення з проведенням
клінічного аудиту високі показники частоти кесаревого розтину в Харківській (21,74%),
Донецькій (19,29%), Хмельницькій (18,5%) областях та м. Києві (18,59%).
Визнано, що чим менше переведень пацієнтів зі стаціонарів І–ІІ рівнів перинатальної
допомоги, тим вища ефективність проведення методичного регулювання діяльності закладів
перинатальної допомоги регіону перинатальними центрами ІІІ рівня. Усього за 2013 р. в
перинатальних центрах ІІІ рівня переведено лише 28 вагітних (роділь, породіль), у тому числі
27 пацієнток до перинатальних центрів ІІІ рівня Кіровоградської області, 21 –
Дніпропетровської області, по 8 – Житомирської і Рівненської, 7 – Харківської, 5 –
Полтавської, 2 – Хмельницької областей.
Якщо до впровадження регіоналізації перинатальної допомоги із пологових
стаціонарів до інших ЗОЗ переводилося близько 6% новонароджених, то за 2013 р. – лише
2,97% із коливанням цього показника від 7,45% у Житомирській, 7,32% у Запорізькій, 5,35%
у Рівненській областях, 5,01% у м. Києві до менш як 2% у Полтавській, Луганській та
Донецькій областях (рис. 8.4.18).
345
Житомирська
8
Полтавська Запорізька
6
Донецька 4 Рівненська
Луганська 0 Хмельницька
Дніпропетровська Харківська
АР Крим м. Київ
Кіровоградська
Рис. 8.4.18. Частка переведених із пологових стаціонарів новонароджених у 2013 р, (%)
За цей період у перинатальних центрах ІІІ рівня переведено 131 новонародженого,

що становило 0,08% від загальної кількості новонароджених у перинатальних закладах І–
ІІ рівнів. Водночас, у 2013 р. із перинатальних центрів ІІІ рівня до відділень патології
новонароджених дитячих обласних (міських) лікарень переведено 433 новонароджені, що
дорівнювало 1,05% від загальної кількості новонароджених у перинатальних закладах І–
ІІ рівнів. Потребують вивчення причини значної частки переведених новонароджених із
перинатальних центрів ІІІ рівня до дитячих відділень дитячих обласних лікарень у
Житомирській (2,33%), Харківській (1,80%), Рівненській (1,57%) областях та м. Києві
(1,57%), адже, згідно з концепцією перинатальної допомоги, в умовах перинатальних
центрів ІІІ рівня має бути забезпечений повний комплекс медичного догляду
новонароджених.
Одним із компонентів діяльності Національного проекту є проведення
перинатальними центрами ІІІ рівня для закладів перинатальної допомоги І–ІІ рівнів
виїзних і дистанційних консультацій пацієнток. За даними 2013 р., найбільшу кількість
консультацій вагітним, роділлям і породіллям проведено перинатальними центрами
ІІІ рівня Харківської (1395 консультацій), Донецької (904), Кіровоградської (58) областей,
а новонародженим у перинатальних центрах ІІІ рівня – у Дніпропетровській (523),
Полтавській (204), Луганській (86) областях і м. Києві (262). Аналіз виїзних консультацій
у цілому ускладнений тим, що в більшості регіонів виїзні консультації здійснюються
центрами ЕМД із залученням спеціалістів перинатальних центрів ІІІ рівня.
Загальновизнано, що для досягнення позитивних результатів показників якості
впровадження медико-організаційних технологій, які вивчаються за даними коефіцієнтів
виживаності новонароджених, неонатальної та материнської смертності, потрібний більш
тривалий термін впровадження, ніж для досягнення позитивних результатів показнику
процесу. Доведено, що виживаність новонароджених залежить як від маси тіла при
народженні, так і від рівня кваліфікації й оснащення медичним обладнанням закладів
перинатальної допомоги. Очікувано найнижчий рівень виживаності новонароджених має
бути в закладах І рівня перинатальної допомоги, найвищий – у перинатальних центрах ІІІ
рівня, що підтверджено даними моніторингу (рис. 8.4.19).
346
99,89
99,64
98,71
98,68
99,94
95,2
99,9
95,29
120
91,74
91,94
91,5
74,78
100
65,75
65,1
59,81
80
50,0
60
40
20
0
500-999 1000-1499 1500-2499 >2500
І ІІ ІІІ ПЦ
Рис. 8.4.19. Залежність виживаності новонароджених у перші 168 годин

від маси тіла при народженні та рівнів закладів у 2013 р. (%)
Як видно з рис. 8.4.19, виживаність новонароджених у перші 168 год. життя з

масою тіла при народженні 500,0–999,0 г по регіонах, де функціонують перинатальні
центри ІІІ рівня, коливалася від 50,00% у ЗОЗ І рівня надання перинатальної допомоги,
59,81% у ЗОЗ ІІ рівня, 65,1% у ЗОЗ ІІІ рівня та до 65,75% у перинатальних центрах
ІІІ рівня, виживаність новонароджених із масою тіла при народженні 1000,0–1499,0 г
відповідно становила 74,78%, 91,94%. 91,74% і 91,50%. Значно менше залежала
виживаність новонароджених від рівня надання перинатальної допомоги з масою тіла при
народженні понад 1500,0 г.
Аналіз виживаності новонароджених залежно від маси тіла при народженні в
розрізі регіонів, де функціонують перинатальні центри ІІІ рівня, засвідчив, що
виживаність новонароджених у перші 168 год. життя з масою тіла при народженні 500,0–
999,0 г коливалася в цілому по регіонах від 44,4–57,05% в АР Крим, Кіровоградській,
Рівненській, Донецькій до понад 71,05% у м. Києві, 89,47% у Полтавській області при
середньому показнику 63,10%. Вищим був середній показник виживаності
новонароджених у перші 168 год. життя з масою тіла при народженні 500,0–999,0 г у
перинатальних центрах ІІІ рівня – 65,8% і коливався від 39,39% у Кіровоградській області,
46,94% в АР Крим, до 81,82–86,21% у Луганській та Полтавській областях (табл. 8.4.14).
Характеристика виживаності новонароджених із масою тіла
при народженні 500,0–999,0 г у 2013 р. (%)
У т.ч. у
одиниця
АР Крим 44,64 25,00 33,33 46,94 46,94
Донецька обл. 57,05 100,00 48,21 60,42 57,45
Житомирська обл. 61,29 33,33 68,00 68,00
Запорізька обл. 58,70 20,00 63,89 60,00 60,00
Кіровоградська обл. 44,44 100,00 39,39 39,39
Луганська обл. 66,67 50,00 57,14 66,67 81,82
347
У т.ч. у
одиниця
Полтавська обл. 89,47 100,00 86,21 86,21
Рівненська обл. 55,81 61,11 18,18 78,57 78,57
Харківська обл. 68,00 0,00 55,56 71,88 71,88
Хмельницька обл. 65,71 62,50 85,71 60,00 60,00
м. Київ 71,05 69,23 72,00 72,00
Усього 63,10 50,00 61,20 65,10 65,80
Достовірно вищою порівняно з виживаністю новонароджених із масою тіла при

народженні 500,0–999,0 г була виживаність новонароджених із масою тіла при народженні
1000,0–1499,0 г, яка в середньому по регіонах становила 90,38% із меншим діапазоном
коливань від 70,0% до 85,70% у Житомирській до понад 93% у Дніпропетровській,
Полтавській областях та м. Києві, а у перинатальних центрах ІІІ рівня – від 83,61% у
Кіровоградській до понад 93% у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях і
м. Києві (табл. 8.4.15).
Характеристика виживаності новонароджених із масою тіла при народженні
1000,0,0–1499,0 г у 2013 р. (%)
У т.ч. у
одиниця
АР Крим 88,28 95,45 92,31 86,36 86,36
Донецька обл. 85,04 33,33 85,00 90,16 89,74
Житомирська обл. 85,96 81,25 87,80 87,80
Запорізька обл. 93,40 100,00 92,22 100,00 100,00
Луганська обл. 90,65 50,00 92,68 94,83 96,15
Полтавська обл. 93,33 89,47 95,12 95,12
Рівненська обл. 91,57 78,95 100,00 93,75 93,75
Харківська обл. 90,30 50,00 87,10 92,97 92,97
Хмельницька обл. 87,18 83,33 93,75 82,35 82,35
м. Київ 96,88 96,97 96,77 96,77
Усього 90,38 74,80 91,94 91,74 91,50
За даними ВООЗ, в економічно7 розвинених країнах виживаність новонароджених

у перші 168 год. життя з масою тіла при народженні 500,0–999,0 г становить 30,0%, а
новонароджених із масою тіла при народженні 1000,0–1499,0 г – лише 70%. Тому високі
показники виживаності новонароджених із малою і дуже малою масою тіла при
народженні потребують вивчення їх коректності шляхом проведення клінічних аудитів.
Виживаність новонароджених із масою тіла при народженні 1500,0–2499,0 г та
понад 2500,0 г можна оцінити позитивно. і відмінність цих показників у розрізі регіонів і
перинатальних центрів ІІІ рівня несуттєва.
Основною метою вітчизняної перинатології з моменту її створення вважалося
зниження репродуктивних втрат – неонатальної, перинатальної та материнської
смертності, які є основними критеріями якості та рівня організації роботи перинатальних
348
закладів, ефективності впровадження наукових досягнень у практику охорони здоров’я.

Водночас, вони є інтегруючим показником здоров’я жінок репродуктивного віку і
відображають популяційний підсумок взаємодій економічних, екологічних, культурних,
соціально-гігієнічних і медико-організаційних чинників.
Концентрація госпіталізації пацієнток із ризиком перинатальної патології у
перинатальних центрах ІІІ рівня зумовлює більш високий рівень показників
перинатальної, неонатальної та материнської смертності в цих закладах. Об’єктивним
критерієм забезпечення маршрутів пацієнток із високим перинатальним ризиком є
показник концентрації плодово-малюкових і материнських втрат у закладах перинатальної
допомоги ІІІ рівня і перинатальних центрах ІІІ рівня. Регіоналізація перинатальної
допомоги привела до значного зниження частки новонароджених і померлих
перинатальному і неонатальному періодах у родопомічних закладах I (21,28% і 21,90%) та
II рівнів (35,63% і 29,10%). Очікувано частка плодово-малюкових втрат у перинатальних
центрах ІІІ рівня з їх загальної кількості в регіоні обслуговування при ефективному
методичному регулюванні організації перинатальної допомоги в регіоні має наближатися
до 60–70%. Наразі за показниками перинатальних і неонатальних втрат до цих критеріїв
можна віднести лише діяльність перинатальних центрів ІІІ рівня АР Крим, де за період
дослідження частка перинатальних втрат із загальної кількості загиблих у регіоні
становила 52,86%, а неонатальних – 68,57%, і Харківську область, де ці показники
відповідно дорівнювали 58,52% і 73,61% (рис. 8.4.20).
73,61
68,57
80
65,0
58,52
52,86
51,85
49,15
47,73
43,75
60
40,48
38,89
42,0
37,04
37,6
31,87
31,15
29,83
29,85
27,21
28,7
40
21,24
21,28
20,0
20
4,44
0
ка
а
а
ка
а
ка
а
а
ка
їв
им
ка
ьк
ьк
ьк
ьк
к
Ки
сь
ь
сь
зь
ць
ь
кр
вс
дс
вс
ц
нс
нс
ів
рі
р
не
ни
та
м.
ро
а
ми
не
га
Р
к
по
гр
До
А
ль
вр
ол
Лу
ет
в
о
За
во
Рі
ме
ит
П
оп
ро
Ж
Х
р
Кі
іп
Дн
Перинатальні втрати Неонатальні втрати
Рис. 8.4.20. Порівняльна характеристика частки перинатальних

і неонатальних втрат у перинатальних центрах ІІІ рівня, 2013 р.
(% від загальної кількості втрат у регіоні обслуговування)
Вкрай низька, яка потребує вивчення, частка перинатальних втрат у перинатальних

центрах ІІІ рівня Дніпропетровської (21,24%), Рівненської (27,21%), Полтавської (29,85%)
областей та м. Києва (31,15%), а втрат у неонатальному періоді – у Рівненській (21,28%),
Донецькій (28,70%), Дніпропетровській (31,87%) областях. При цьому все ще значна
частка померлих у неонатальному періоді новонароджених і перинатальних втрат у
закладах перинатальної допомоги І рівня Рівненської (63,80% і 49,66%), Житомирської
(52,40% і 62,96%) і Кіровоградської (50,00% і 49,60%) областей.
349
За попередніми оперативними даними, у пілотних регіонах виявлено 29 випадків

материнської смертності, у тому числі 9 – у Донецькій області, 5 – у Дніпропетровській,
по 3 – у Запорізькій і Харківській, по 2 – у Хмельницькій областях і м. Києві, по 1 – у
Житомирській, Луганській, Полтавській, Рівненській областях та АР Крим. Не
зареєстровано жодного випадку материнської смертності лише в Кіровоградській області.
Із загальної кількості материнських втрат у 6 (20,70%) смерть наступила в ЗОЗ І рівня
перинатальної допомоги, у 10 (34,50%) – ІІ рівня, у 13 (44,80%) – ІІІ рівня, із них 5
(17,20%) – у перинатальних центрах ІІІ рівня (табл. 8.4.16).
Характеристика материнських втрат за місцем смерті у 2013 р. (абс.,%)
У т.ч. у
одиниця
АР Крим 1 0 1 0 0
Дніпропетровська обл. 5 1 1 3 1
Донецька обл. 9 2 3 4 0
Житомирська обл. 1 0 1 1
Запорізька обл. 3 2 0 1 0
Кіровоградська обл. 0 0 0 0 0
Луганська обл. 1 0 0 1 0
Полтавська обл. 1 0 1 0 0
Рівненська обл. 1 1 0 0 0
Харківська обл. 3 0 1 2 2
Хмельницька обл. 2 0 2 0 0
м. Київ 2 0 1 1 1
Усього 29 6 10 13 5
У відсотках 100,0 20,7 34,5 44,8 17,2
Потребують вивчення причини значної частки материнських втрат у ЗОЗ І рівня

перинатальної допомоги в Донецькій, Запорізькій та Рівненській областях.
8.4.4. Медична допомога дитячому населенню

Перед службою охорони здоров’я дітей стоять складні завдання щодо збереження
позитивних наробок вітчизняної системи охорони здоров’я дітей при поступовій адаптації
до ринкового типу господарювання та переорієнтації на посімейне обслуговування
пацієнтів. При цьому слід забезпечити умови для розвитку і вдосконалення педіатричної
допомоги, впровадження всесвітньо визнаних низьковитратних технологій.
Основними закладами, які надають догоспітальну допомогу дитячому населенню, є
центри ПМСД та їх структурні підрозділи, дитячі поліклініки (відділення, консультації,
кабінети). На ці заклади покладено відповідальні завдання щодо посилення профілактики
захворюваності, інвалідності, формування потреб дитини в ЗСЖ, надання медичної та
медико-соціальної допомоги дітям, які її потребують, і сім’ям високого соціального ризику.
Існуюча система амбулаторно-поліклінічної допомоги як в умовах дитячих
поліклінік, так і закладів сімейної медицини функціонує за принципом територіальних
дільниць і передбачає профілактичну спрямованість, доступність, справедливість, якість і
повну відповідальність дільничного педіатра (сімейного лікаря) за стан здоров’я
350
опікуваних пацієнтів. З 2009 р. у діяльність АПЗ запроваджено регламентовану наказом

МОЗ України від 20.03.2008 р. № 149 «Про затвердження клінічного протоколу медичного
догляду за здоровою дитиною до 3 років» нову технологію надання медичної допомоги
дітям раннього віку, яка базується на рекомендаціях ВООЗ і передбачає пріоритетність
профілактичних закладів при здійсненні медичного догляду за дитиною та залучення сім’ї
з метою забезпечення всебічного розвитку дитини.
Нині в Україні проживає 7990,3 тис. дітей віком до 17 років, у т.ч. 517,3 тис. дітей
першого року життя. За період із 2009 р. чисельність дитячого населення щорічно
зменшується на 195,9 особи як за рахунок низького рівня народжуваності, внаслідок чого
щорічно виповнюється 17 років значно більшій кількості дітей, ніж їх народжується, так і
міграційних процесів. Зростання рівня народжуваності протягом 2002–2013 рр. не сприяє
призупиненню негативних тенденцій щодо чисельності дитячого населення.
Негативні кількісні характеристики дитячого населення супроводжуються
погіршенням стану його здоров’я. На тлі зменшення чисельності дитячого населення рівні
захворюваності та поширеності хвороб залишаються високими. Поширеність хвороб на
1000 дітей відповідного віку у 2009 р становила 1938,90, у 2013 р. – 1920,34, а
захворюваність – 1393,90 і 1394,40 відповідно. Останніми роками вже при народженні в
кожного шостого–сьомого новонародженого відмічалися відхилення в стані здоров’я.
Після народження частота хворих дітей збільшувалася. Вже на першому році життя
частота хворих дітей у 2013 р. становила 1450,71 на 1000 дітей відповідного віку, дітей у
віці до 6 років – 1790,24, 7–14 років – 1969,05, 15–17 років – 2159,60 відповідно.
Така ситуація зумовлює необхідність посилення профілактичної спрямованості
педіатричної служби в частині як формування, так і збереження та зміцнення здоров’я
підростаючого покоління.
Однією з важливих ланок профілактичної роботи акушерсько-педіатричної служби
і основою досягнення найвищого рівня фізичного здоров’я та психоемоційного розвитку
немовлят є забезпечення грудного вигодовування. За даними наукових досліджень,
природне вигодовування є запорукою досягнення оптимального розвитку дітей і
адекватного стану їхнього здоров’я. Грудне молоко є кращою їжею для грудних дітей.
Воно повністю забезпечує унікальні потреби дитячого організму в харчових компонентах
у перші шість місяців життя. Незважаючи на розвиток індустрії дитячого харчування,
альтернативи грудному вигодовуванню сьогодні немає. Адже грудне годування – це не
лише природно, дешево, стерильно і просто, але й серйозний інструмент для контролю
демографічної ситуації, оскільки під час годування грудьми жінка, як правило, досить
тривалий період не може завагітніти. При правильному його використанні він ефективний
у 98% випадків. За даними державної доповіді ЮНІСЕФ про дітей світу – 2011 р., по
всьому світу народжується 136,70 млн немовлят, і тільки 32,60% із них знаходяться на
виключно грудному вигодовуванні в перші шість місяців життя.
На пожвавлення зусиль із заохочення, захисту і підтримки належного годування
дітей грудного і раннього віку націлена затверджена П’ятдесят п’ятою сесією Всесвітньої
асамблеї охорони здоров’я в резолюції WHA 55.25 від 18.05.2002 р. Глобальна стратегія
щодо годування дітей грудного та раннього віку.
351
У ході виконання заходів Глобальної стратегії в Україні вдалося досягти позитивної

динаміки частоти дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні. За даними офіційної
статистики МОЗ України, частка дітей, які закінчили грудне вигодовування в три і шість
місяців, становила у 2013 р. 26,33% і 54,10%, а у 2009 р. – 30,77% і 47,26%. При цьому у
2013 р. понад 35% дітей закінчили грудне вигодовування у тримісячному віці в
Закарпатській, Рівненській, Львівській, Одеській, Тернопільській та Харківській областях, а
понад 65% немовлят першого року закінчили грудне вигодовування у шість місяців у
Вінницькій, Волинській, Сумській, Черкаській, областях та м. Севастополі. Достатньо
активно проводилася робота щодо забезпечення грудного вигодовування немовлят лише в
Житомирській та Луганській областях, де закінчило грудне вигодовування у три місяці
13,49% і 7,84%, а в шість місяців – 15,67% і 26,69% відповідно (рис. 8.4.21).
Україна
Севастополь 80 АР Крим
Київ Вінницька
Чернівець ка Дніпропетровська
Черкаська 40 Донець ка
Сумсь ка Київська
Р івненська Кіровограська
До шести місяців До трьох місяців
Рис. 8.4.21. Характеристика грудного вигодовування немовлят

на різних територіях України у 2013 р. (%)
Водночас, вибіркові дослідження, проведені раніше, виявили вищі, ніж за даними

МОЗ України, показники. Слід зазначити, що дані державної статистики не включають
рекомендованих ВООЗ і необхідних для розробки стратегії охорони здоров’я дітей даних
щодо частоти виключно грудного вигодовування при виписці немовлят із пологового
стаціонару, у віці шість місяців та охоплення грудним вигодовуванням дітей, що досягли
одного року життя.
Одним із основних питань Розширеної Ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ «Лікарня,
доброзичлива до дитини» є питання підтримки грудного вигодовування. Наразі доведено,
що частота і тривалість грудного вигодовування, у тому числі виключно грудного,
залежать від своєчасності прикладання новонародженого до грудей матері. За даними
моніторингу Розширеної Ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини»,
у пологових стаціонарах, сертифікованих на цей статус лікарні, в першу годину після
народження прикладено до грудей 91,40% новонароджених у 2012 р. і 92,80% – у 2013 р.,
а виписано з пологового будинку на виключно грудному вигодовуванні 94,70% і 94,40%
відповідно. Рівень виключно грудного вигодовування до шести місяців у закладах,
сертифікованих на статус лікарні, доброзичливої до дитини, у 2013 р. становив 62,90%,
352
що було на рівні 2012 р. та відповідало показнику, передбаченому Загальнодержавною

програмою «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на
період до 2016 р. (60,00%). При цьому питома вага дітей, які отримували грудне молоко у
віці 12 місяців, збільшилася до 30,90% проти 27,90% в 2012 році.
Актуальною проблемою сучасної медицини є захворюваність на інфекційну
патологію. Людство завдячує науковій медичній спільноті можливістю керувати
захворюваністю на певні інфекційні хвороби. Завдяки створенню вакцин стали
можливими профілактика багатьох інфекційних хвороб і ліквідація такого тяжкого
захворювання, як натуральна віспа. Нині перелік тяжких інфекцій, які можна
контролювати засобами імунопрофілактики, поступово збільшується. Щороку завдяки
вакцинації вдається врятувати близько 3 млн дітей, а у 750 тис. – запобігти тяжким
ускладненням інфекційних захворювань. Результати останніх наукових досліджень
свідчать про те, що вакцини дають змогу запобігти розвитку близько 60 інфекційних
захворювань. Нині існує багато протиріч щодо доречності та безпечності проведення
специфічної імунопрофілактики (вакцинації) населення. У ЗМІ повідомляють про жахливі
випадки «можливих» поствакцинальних реакцій і ускладнень, які не завжди є
обґрунтованими та доведеними. Однак, на думку більшості спеціалістів (педіатрів,
імунологів, алергологів), щеплення якісними вакцинами, проведене кваліфікованим
медичним персоналом відповідно до встановлених правил, здоровій на момент вакцинації
дитині є цілком доцільним і безпечним. Особливо це стосується диференційованої
вакцинації проти «керованих» інфекцій (кір, краснуха, паротит, кашлюк тощо). І, навпаки,
повна відмова від щеплення внаслідок батьківської чи лікарської некомпетентності у
подальшому приводить до важких наслідків: тяжкий перебіг інфекцій у дорослому віці з
розвитком ускладнень із боку різних органів і систем, розвиток непліддя, сліпоти,
розумової відсталості, паралічів тощо.
Широкомасштабна реалізація програм імунізації в останні 30 років дає змогу
досягти значних успіхів, які впливають на питому вагу інфекційних захворювань у
структурі дитячої смертності. Так, із 2002 р. Європейський регіон ВООЗ є вільним від
поліомієліту, в останнє десятиліття кількість випадків кору зменшилась більш ніж на 90%
від 200 тис. випадків.
Наразі доведено значний економічний ефект специфічної імунопрофілактики. Так,
дослідження, проведені в 11 країнах Західної Європи, показали, що вартість лікування
одного випадку захворювання на кір становить 209–480 євро; тоді як витрати на
вакцинацію проти кору і контроль – 0,17–0,97 євро на людину.
За даними надійних досліджень, виражений епідемічний ефект відзначається лише
при охопленні щепленнями не менш ніж 95% населення. Вагоме значення має і
своєчасність імунізації, яка оцінюється за показником охоплення вакцинацією у визначені
календарем профілактичних щеплень терміни. Тому Законом України «Про затвердження
Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних
хвороб на 2009–2015 роки» від 21.10.2009 р. № 1658-VI визначено забезпечення не менше
95% охоплення профілактичними щепленнями дітей до 1 року проти дифтерії, правця,
кашлюку, гемофільної інфекції типу b, дифтерії, правця, кашлюку, гемофільної інфекції
типу b, БЦЖ, кору, краснухи, гепатиту B.
353
Календар профілактичних щеплень, затверджений наказом МОЗ України від

16.09.2011 р. № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та
контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», розроблено за
міжнародно визнаними принципами, відповідно до рекомендації ВООЗ, з урахуванням
актуальності інфекційних захворювань, епідеміологічної ситуації та не має принципової
різниці у схемах імунізації, запропонованих в Європейських країнах, таких як Австрія,
Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Литва, Польща.
В Україні, починаючи з 1990 р., показник охоплення дітей, які досягли одного
року, первинною вакцинацією проти туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця, гепатиту,
поліомієліту, перевищував середній по країнах Європейського регіону ВООЗ і становив
98,0–99,0%. Однак, починаючи з 2008 р., ці позиції були втрачені, і у 2013 р. охоплення
дітей вакцинацією БЦЖ знизилося до 88,0%, АКДП – 79,4%, проти поліомієліту – 81,8%,
проти гепатиту В – 55,2% (рис. 8.4.22).
110
90
70
50
30
10
2009 2010 2011 2012 2013
БЦЖ 95,7 91,5 89,9 92,1 88
АКДП 81 52,2 45,9 75,8 79,4
ГепатитВ 68,1 48,2 21,6 51,2 55,2
Поліомієліт 80,6 57,3 54,3 73,7 81,8
Рис. 8.4.22. Динаміка охоплення вакцинацією керованих інфекцій у дітей,

що досягли одного року життя, в Україні за 2009–2013 рр. (%)
Така ситуація зумовлена не послабленням діяльності ЗОЗ, а неповним і неритмічним

забезпеченням імунобіологічними препаратами за рахунок державного бюджету.
Одним із основних напрямів педіатричної служби є профілактика порушень
здоров’я дітей. Посилення заходів із профілактики захворювань дітей зумовлено тим, що
серед дітей залишається високою поширеність провідних чинників ризику хронічних
захворювань, а особливості зростаючого організму посилюють вплив цих чинників. А
профілактичні огляди дітей є своєрідним барометром стану їхнього здоров’я населення і,
водночас, дієвим показником діагностичної спроможності системи охорони здоров’я,
зокрема, її первинної ланки, на плечі якої лягає основний тягар профілактичної роботи.
Профілактичні огляди – система заходів, спрямованих на виявлення ранніх стадій
захворювань, коли вони ще не проявилися, а також своєчасна лікувально-профілактична
робота щодо збереження і зміцнення здоров’я. Періодичність і технологія проведення
профілактичних оглядів регламентовані наказами МОЗ України від 20.03.2008 р. № 149
«Клінічний протокол медичного огляду за здоровою дитиною до 3 років» та від
16.08.2010 р. № 682 «Про здійснення медичного обслуговування учнів». На відміну від
попередньої системи профілактичних оглядів дітей, останніми роками, за даними ДМ,
зменшено частоту обов’язкових лабораторних аналізів крові сечі калу, оглядів
354
спеціалістами педіатричного профілю; введено щорічну перевірку гостроти зору, слуху,

постави та плантографії; передбачено розмежування долікарського і лікарського етапів,
присутність батьків або інших законних представників при проведенні профілактичного
огляду, можливість проведення обов’язкових медичних профілактичних оглядів учнів
загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості, медичними
працівниками республіканських, ОЛ, ЦРЛ, МЛ, які забезпечують медичну допомогу
дітям, на базі територіальних ЗОЗ ІІ–ІІІ рівнів надання медичної допомоги за наявності в
них умов для виконання цієї роботи.
Новий підхід до діагностики стану здоров’я дітей при проведенні профілактичних
оглядів, заснований на використанні системи показників психічного і фізичного здоров’я,
передбачає спільну роботу спеціалістів ЗОЗ І–ІІ рівнів надання медичної допомоги. Проте
потребують подальшого вдосконалення шляхи підвищення діагностичної ефективності
планових медичних оглядів дітей за рахунок удосконалення системи первинного
скринінгу, застосування кількісної оцінки ризику патологічних станів і
диференційованого визначення обсягів подальшого медичного супроводу дитини залежно
від результатів скринінгу.
Отримані під час проведення профілактичних оглядів відомості про вікову
структуру хронічної патології в дітей і підлітків можуть слугувати методологічною базою
для розробки нових методів профілактики порушень здоров’я, а також корекції обсягу і
характеру профілактичних заходів.
Моніторинг повноти охоплення профілактичними оглядами дітей віком 0–17 років,
які перебували під наглядом дитячих ЗОЗ, засвідчив, що вона була достатньою і становила
в цілому по Україні останніми роками 97,4–98,27%. При цьому у 2013 р. повне (понад
99%) охоплення профілактичними оглядами дітей забезпечено в 15 регіонах, а у
Волинській, Полтавській і Рівненській областях упродовж останніх років
профілактичними оглядами охоплено 100,0% дітей. Лише у Вінницькій, Запорізькій
областях і м. Києві охоплення профілактичними оглядами дітей становило менше 97%, а у
Львівській області – 88,72%.
Повнота профілактичних оглядів підтверджена достатнім виявленням патології.
Так, у 2013 р. виявлено 15 556 дітей зі зниженням слуху 1,95 на 1000 оглянутих (2009 р. –
2,32), 384 099 – зі зниженням зору (48,12 і 52,91), 147 856 – зі сколіозом (19,52 і 22,20),
346 889 – із порушенням постави (43,46 і 48,71), (рис. 8.4.23).
52,95
52,91
50,72
48,68
48,61
48,12
60
49,3
45,31
43,46
46,1
50
40
21,73
19,97
19,33
20,18
18,75
19,07
19,45
19,29
22,2
18,52
30
20
2,32
2,23
2,14
2,03
1,95
10
0
2009 2010 2011 2012 2013
Зниження гостроти зору Порушення осанки

Дефекти мови Сколіоз
Зниження гостроти слуху
Рис. 8.4.23. Результати профілактичних оглядів дітей віком 0–17 років в Україні
за 2009–2013 р. (на 1000 оглянутих)
355
Підтвердженням ефективності профілактичних оглядів дітей є те, що динаміка

частоти виявлення під час профілактичних оглядів патології співпадає з динамікою
захворюваності та поширеності хвороб у дітей – зростання у 2009–2010 рр. і зниження у
2011–2013 роках.
Як і в попередні роки, частота окремих видів виявленої патології також суттєво
коливалася в розрізі регіонів: зниження гостроти зору – від менше 34,00 на 1000
оглянутих в АР Крим, Закарпатській, Чернівецькій до понад 60,00 в Житомирській,
Київській, Кіровоградській областях та м. Севастополі, гостроти слуху – від менше 1,50 у
Волинській, Дніпропетровській, Чернігівській областях і м. Києві до понад 2,80 у
Вінницькій, Житомирській і Черкаській областях; сколіозу – від менше 10,00 в
Закарпатській, Кіровоградській і Чернігівській областях та м. Києві до понад 22,00 у
Донецькій, Вінницькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Черкаській областях,
порушення постави – від менше 35,00 у Чернівецькій, Львівській, Запорізькій,
Закарпатській, Дніпропетровській областях та АР Крим до понад 55,00 у Київській,
Вінницькій, Тернопільській областях, містах Києві і Севастополі (рис 8.4.24). Значні
коливання виявленої при профілактичних оглядах патології в дітей потребують
додаткового вивчення їх причин профільними спеціалістами.
АР Крим
м,Севастополь Вінницька
м,Киї в 90 Волинська
Чернігівська Дніпропетровська
Чернівецька 60 Донецька
Черкаська Житомирська
30
Хмельницька Закарпатська
Херсонська 0 Запорізька
Харківська Івано-Франківська
Тернопільська Киї вська

Сумська Кіровоградська
Р івненська Луганська
Полтавська
Сколіоз Порушення осанки
Рис. 8.4.24. Рівень виявлення дітей 0–17 років із порушеннями постави та сколіозами
під час обов’язкових медичних оглядів в Україні у 2013 р. (на 1000 оглянутих)
Загальновизнано, що своєчасне виявлення і корекція порушень постави в дітей

сприяє зменшенню частоти сколіозів. При співвідношенні частоти порушень постави і
сколіозів у дітей в середньому по Україні 2,33, у Запорізькій, Донецькій, Полтавській,
областях цей показник становив менше 1,6, що, можливо, зумовлено недостатнім
виявленням порушень постави в цих регіонах (рис. 8.4.25).
Така ситуація потребує аналізу та оцінки повноти виявлення порушень постави і
сколіозу та їх корекції в цих регіонах. Водночас, у м. Севастополі та Кіровоградській
області цей показник становив понад 5,00 при значно нижчій, ніж у середньому по
Україні, частоті сколіозів у м. Севастополі та Кіровоградській області, що може бути
зумовлено як своєчасним виявленням і корекцією порушень постави, так і
гіподіагностикою сколіозу.
356
8,98
9
8
5,69
6
4,92
4,86
4,37
4,15
4,15
5
3,24
4
2,78
2,69
2,74
2,41
2,35
2,28
2,29
2,24
2,24
2,25
2,26
3
1,93
1,79
2,0
1,72
1,65
2,0
1,52
1,28
1,4
2
1
0
л ь ьк а
Ж ган а
О ка
М кі в а
а
ом ьк а
ол ьк а
Ки к а
ка
Т е лаї а
їв
кі а
а
о- У к а
вн к а
Су а
а
рн ьк а
іл а
тр ка
а
А ька
До ь ка
ь
Че им
Ль к а
ва ьк а
Лу ськ
н їн
к
Во ськ
к
ьк
к
Х цьк
ьк
ка ськ
во ськ
ьк
ол
Ки
сь
ь
рн всь
сь
пе ць
сь
сь
ь
ра
сь
с
Кр
вс
с
ц
ец
вс
Че о нс
с
ьс
с
з
оп
а
Се д с
Х в ів
м
ен
їв
ат
ир
м.
ро і гі в
ни
де
н
не
рі
р о нни
ов
рк
ів
та
ли
ст
а
Р
по
рп
с
ар
гр
оп
ер
н
о
Ві
ра
За
Рі
р
ик
ме
ит
Че
П
Х
Ф
За
м.
Кі
іп
ан
Дн
Ів
Рис. 8.4.25. Співвідношення порушення постави до сколіозу в дітей у розрізі регіонів за 2013 р.
На розвиток патології суттєво впливають умови перебування дітей у дошкільних і

загальноосвітніх навчальних закладах, особливо обмеження фізичної активності,
предметна система виховання, недостатнє природне освітлення тощо. Реформування
шкільного навчання без урахування стану здоров’я школярів приводить до збільшення
різних видів патології у дітей. Учбовий процес зазнає суттєвої інтенсифікації внаслідок
обновлення форм і методів навчання, технічного переоснащення шкіл, створення нових
моделей загальноосвітніх шкіл і навчально-виховних комплексів. Водночас, навчальна
діяльність не адаптується до особливостей розвитку і стану здоров’я сучасних школярів,
педагоги мають недостатню підготовку з питань збереження і зміцнення здоров’я
вихованців, все ще зберігається пасивна реакція сім’ї і самих дітей щодо власного
здоров’я.
Так, за період перебування дітей у дошкільних закладах і школах у них
зменшується лише частота дефектів мови, а значно зростає частота іншої патології:
сколіозів – у 22,1 разу, порушень постави – у 5,5, зниження гостроти зору – у 3,9, слуху –
у 2,4 разу (рис. 8.4.26).
55,8 56,5
60
50
37,8
35,4
40
30
18,8
20
13,8
10 2,5 2,6 1,1 2,6

0
Дефекти мови Сколіоз Порушення Зниження Зниження
постави гостроти слуху гостроти зору
Діти дошкільного віку

Діти, передані під нагляд поліклінік для дорослх
Рис. 8.4.26. Частота виявленої патології в дітей дошкільного віку та тих,

що передані під нагляд поліклінік для дорослих, у 2013 р. (на 1000 оглянутих)
357
Високий рівень поширеності захворювань та інвалідизації серед дітей вказує на

необхідність посилення медико-соціальної допомоги, впровадження сучасних ефективних
і водночас низьковитратних медико-організаційних технологій. Ускладнює організацію
медико-соціальної допомоги хворим дітям зростання серед них поєднаної патології,
хронічних захворювань. Широке застосування сучасних діагностичних технологій
зумовило більш своєчасне і повне виявлення різних захворювань у дітей.
Важливою складовою діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів є організація
лікувально-діагностичної роботи. Необхідність посилення медико-соціальної допомоги,
впровадження сучасних ефективних і водночас низько витратних медико-організаційних
технологій зумовлена високим рівнем поширеності захворювань серед дітей та їх
інвалідизації. У 2013 р. продовжена робота щодо забезпечення сталого доступу до служб
амбулаторно-поліклінічної ланки усіх верств дитячого населення.
Загальновизнано, що на амбулаторну ланку ЗОЗ припадає близько 80% медичної
допомоги населенню. В педіатричній службі ця частка значно вища, оскільки
стаціонарним лікуванням охоплюється протягом останніх років лише 11,4–11,7% випадків
хвороб, а в амбулаторних умовах – 88,6–88,3%.
Однією із всесвітньо визнаних низькозатратних стаціонарозамінних форм
медичного забезпечення є денні стаціонари. За даними зарубіжних і вітчизняних авторів, в
умовах денних стаціонарів може бути проліковано понад 30% хворих, які потребують
стаціонарного лікування. Досвід роботи провідних дитячих поліклінік свідчить, що при
правильній організації роботи в умовах денних стаціонарів може бути проліковано
близько 17,2–26,0% хворих дітей.
За аналізований період кількість ліжок денних стаціонарів для дітей збільшилась на
35,90%, а число пролікованих хворих дітей – на 65,60%. Усього за 2013 р. у денних
стаціонарах України проліковано 250 425 хворих дітей, що становило 251,60 на 1000
дитячого населення. В усіх регіонах України розгорнуто 6378 ліжок денних стаціонарів,
забезпеченість ними становила 7,98 на 10 тис. дитячого населення і коливалася від 2,27–
2,73 в Рівненській та Івано-Франківській областях до 16,57–13,43 в Луганській,
Чернігівській і Запорізькій областях (рис. 8.4.27).
90 17
80
70 14
60 11
50
8
40
30 5
20
10 2
0 -1
а
ка
рп ка
ка
тр м
ва ька
аї в
г р ль
ом ка
ол ька
ка
Ві ька
Су ка
ка
а
со а
оп ка
ка
За ька
Во ька
нк а
ьк
Ки а
а
Че ька
ї
ьк
ьк
ьк
к
ри
к
ьк
Х раїн
ьк
ьк
сь
Ки
сь
сь
ь
о
ць
сь
сь
сь
сь
сь
сь
иц
За ільс
ец
нс
ц
вс
вс
з
нс
вс
ро топ
нс
вс
ас
мс
К
ад
ов
ир
рі
ів
м. он е
їв
ів
ен
м.
ат
Те ни
де
нн
к
ві
ли
ів
рк
га
кі
та
іп АР
по
іг
У
вн
О
ол
ль
рн
Ль
рн
ар
Д
Лу
ер
во
ра
пе
ме
ка
ит
Рі
ик
рн
Х
Че
П
Се
Че
Ф
ро
Ж
М
о-
Кі
ан
Дн
Ів
Проліковано дітей на 1 ліжку

Проліковано дітей на 1000 захворювань
Забезпеченість ліжками на 10000 дитячого населення
Рис. 8.4.27. Характеристика роботи денних стаціонарів у 2013 р.
358
Останніми роками утримувався достатній (близько 30,0 на 1000 захворювань)

рівень госпіталізації в денні стаціонари лише в Тернопільській, Хмельницькій та
Чернігівській областях. Украй недостатньо використовувалася ця стаціонарозамінна
форма лікування (менше 8,0) у Київській, Одеській та Волинській областях.
Існуючі форми державної статистики не дають змоги повною мірою оцінити
інтенсивність роботи ліжок денних стаціонарів. Однак навіть за показником середньої
кількості пролікованих за рік на одному ліжку можна вважати інтенсивною (65,0 і більше)
у 2013 р. роботу ліжок денних стаціонарів у Закарпатській, Рівненській, Івано-
Франківській областях і такою, що потребує посилення (менше 30,0), – у Київській,
Луганській, Сумській, Запорізькій, Полтавській і Харківській областях.
Існуючий у попередні десятиріччя екстенсивний стан розвитку охорони здоров’я
змінився за роки суверенності України на більш ефективний і водночас економічно
вигідний. Зміни матеріально-технічного потенціалу стаціонарів, що відбулися за останні
десятиріччя, зумовлені політичними, соціально-економічними реформами,
демографічними процесами та стратегічними напрямами служби охорони материнства і
дитинства. Так, із метою підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги
дитячому населенню здійснено низку реорганізаційних заходів: упорядкування мережі
лікарень та їх ліжкового фонду переважно за рахунок скорочення малопотужних,
економічно нерентабельних лікарень, скорочення потужності ліжкового фонду за рахунок
«непрацюючих» ліжок; перегляд нормативно-штатної бази лікарень і, відповідно,
лікарських функцій; упровадження тимчасових галузевих уніфікованих стандартів якості
надання стаціонарної медичної допомоги дитячому населенню; розробка порядку
акредитації ЗОЗ і ліцензування стаціонарної медичної допомоги; опрацювання системи
організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини.
Унаслідок реорганізаційних управлінських заходів за період 2000–2013 рр. скорочено
14 дитячих лікарень.
Останніми роками стаціонарна медична допомога дітям в Україні надається
переважно при найбільш тяжких захворюваннях, що потребують комплексного підходу до
діагностики і лікування, застосування найбільш складних методів обстеження і лікування
з використанням найновіших медичних технологій, навіть дуже дороговартісних, у тому
числі оперативного втручання, постійного лікарняного спостереження та інтенсивного
догляду. У рамках стаціонарної медичної допомоги традиційно вирішуються
відповідальні державні завдання щодо зниження рівня малюкової та дитячої смертності,
інвалідності, стосовно боротьби з прогресуючим перебігом хронічних захворювань.
Слід зазначити, що лікарня була і залишається сьогодні основною клінічною базою,
де проводять підготовку майбутніх лікарів, СМП. У великих клінічних лікарнях у клініках
ВМНЗ і НДІ підвищують свою кваліфікацію або отримують вузьку спеціалізацію уже
дипломовані лікарі.
За роки суверенності України основні зміни кількості та структури ліжкового
фонду для дітей відбулися переважно за 1991–1997 рр. За цей період скоротилося
30 342 ліжка, здебільшого за рахунок зменшення педіатричних соматичних (19 269),
інфекційних (7345), психіатричних (1003) та отоларингологічних (883) ліжок. За цей
359
період забезпеченість ліжками дитячого населення зменшилася до 64,90, що відповідало

тимчасовим орієнтовним нормативам у стаціонарній медичній допомозі дітям.
У подальшому здійснювалося приведення їх кількості ліжок для дітей до
орієнтовних, регламентованих наказом МОЗ України № 74/98, нормативів забезпечення
дитячого населення стаціонарною допомогою. Ідеологія їх розробки будувалася з
розрахунку на максимальне охоплення хворих дітей, особливо раннього віку,
стаціонарною допомогою. За цими нормативами, рекомендувалося мати 64,5 дитячого
ліжка на 10 тис. дітей. Здійснена за цей період реструктуризація ліжкового фонду для
дітей проводилась з урахуванням як орієнтовних нормативів забезпечення дитячого
населення стаціонарною допомогою, так і забезпечення гарантованого обсягу
госпіталізації дітей за рівнями лікарняних закладів.
За даними спеціального аналізу, існуюча кількість і структура ліжкового фонду за
рівнями надання медичної допомоги (обласний, міський, районний) відповідає потребам
дитячого населення в сучасний період у госпіталізації і дає змогу забезпечити однакову
доступність для сільського і міського населення послуг стаціонарної допомоги і достатню
якість медичної допомоги.
Станом на 31.12.2013 р. в Україні функціонувало 51 382 стаціонарні ліжка для
дітей, а забезпеченість дитячого населення стаціонарними ліжками становила 64,30 на
10 тис. дітей віком, що відповідає орієнтовним нормативам. При цьому в 12 регіонах – АР
Крим, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Харківській,
Херсонській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, містах Києві та Севастополі
утримувалася наднормативна забезпеченість дитячими ліжками. Низькою (близько 45,0–
50,0) останніми роками була забезпеченість дитячого населення ліжками для дітей у
Рівненській та Закарпатській областях. Як і в попередні роки, у 2013 р. стаціонарна
медична допомога дитячому населенню в закладах, підпорядкованих МОЗ України,
надавалася за 32 спеціальностями педіатричного профілю з коливаннями в розрізі регіонів
від 22–25 спеціальностей у Закарпатській, Житомирській, Кіровоградській областях та
м. Севастополі до 31–32 – у Львівській та Дніпропетровській областях. При цьому
кардіохірургічні ліжка функціонували лише в 5 регіонах (Львівській, Дніпропетровській,
Донецькій, Одеській областях і м. Києві), стоматологічні – у 13, опікові – у 17.
Доцільність проведеної реструктуризації ліжкового фонду для дітей
підтверджується достатньою результативністю їх роботи. Протягом останніх років
досягнута позитивна динаміка результативності роботи педіатричного профілю.
Збільшена інтенсивність використання дитячих ліжок при збереженні якості і доступності
медичної допомоги. У цілому середнє число днів роботи дитячих ліжок збільшилось з
295,80 у 1998 р. до 313,83 у 2009 р. та 316,61 у 2013 р., а середня тривалість лікування
хворого на ліжку зменшилась із 13,30 до 10,25 і 9,57 відповідно (табл. 8.4.17).
При позитивній динаміці середньої зайнятості дитячого ліжка, цей показник ще не
досягнув нормативного. У 2013 р. порівняно з 2009 р. зменшилася середня зайнятість
кардіоревматологічних, пульмонологічних, інфекційних, нейрохірургічних, туберкульозних
ліжок і ліжок торакальної хірургії при зменшенні тривалості перебування хворих на
цих ліжках.
360
Динаміка інтенсивності роботи дитячих ліжок у розрізі спеціальностей у 2009, 2013 рр.
Середнє число зайнятості ліжка Середня тривалість
Профіль ліжок за рік перебування хворих на ліжку
2009 р. 2013 р. 2008 р. 2013 р.
Усі дитячі ліжка, у т.ч.: 312,83 316,61 10,25 9,57
педіатричні соматичні 316,34 317,89 10,37 9,73
кардіоревматологічні 322,65 316,20 12,00 10,37
ревматологічні 289,31 314,14 10,18 8,77
пульмонологічні 330,75 324,64 11,13 10,49
гастроентерологічні 320,42 321,39 11,99 11,60
алергологічні 292,14 311,82 11,63 10,84
ендокринологічні 304,63 309,72 11,88 10,92
гематологічні 311,31 318,85 17,7 16,95
нефрологічні 323,31 329,63 12,98 12,25
інфекційні 288,07 282,59 7,8 7,24
хірургічні 305,93 309,70 6,97 6,30
нейрохірургічні 300,88 289,52 9,25 7,67
торакальної хірургії 267,17 265,26 10,83 9,39
гнійної хірургії 307,25 314,63 8,14 7,35
травматологічні 330,65 344,46 11,77 11,07
ортопедичні 324,39 330,40 13,76 13,12
урологічні 317,78 321,86 8,84 8,00
стоматологічні 306,15 313,48 7,46 6,79
онкологічні 327,83 387,32 16,79 16,13
неврологічні 327,60 340,90 13,04 11,41
психіатричні 292,56 316,12 27,64 26,48
офтальмологічні 314,85 337,35 7,7 7,00
отоларингологічні 318,73 335,80 8,09 7,23
дерматовенерологічні 330,86 305,84 17,35 16,35
відновного лікування 310,93 329,38 15,07 14,82
туберкульозні 289,73 281,28 83,35 81,02
У цілому недостатньо інтенсивно протягом останніх років використовувались

інфекційні ліжка (середня зайнятість – менше 290 днів), торакальної хірургії (267,17–
265,26 дня), нейрохірургічні (300,88–289,52 дня). Нормативною у 2013 р. була робота
травматологічних, неврологічних, офтальмологічних ліжок, а наднормативною –
онкологічних. Підвищення інтенсивності лікування хворих, впровадження сучасних
методів діагностики і лікування зумовили позитивну динаміку середнього перебування
хворих на ліжку за всіма профілями.
Моніторинг інтенсивності використання ліжкового фонду для дітей у розрізі
регіонів засвідчив позитивну її динаміку в усіх регіонах. Проте достатньої інтенсивності
роботи ліжок протягом останніх років (середнє число днів роботи ліжка 320 і більше днів,
середня тривалість перебування на ліжку – до 9,50) досягнуто лише у Вінницькій,
Дніпропетровській, Житомирській, Сумській, Хмельницькій та Черкаській областях.
Найнижча інтенсивність роботи дитячих ліжок при майже нормативній забезпеченості
ними у 2013 р. відмічалася в м. Києві (середня зайнятість дитячих ліжок – 287,59, середня
тривалість перебування на ліжку – 10,49 дня), Запорізькій (293,38 і 9,92), області.
Враховуючи, що забезпеченість дитячими лікарняним ліжками в цих областях значно
вища за орієнтовно нормативну (78,93–78,71), а поширеність захворювань нижча за
пересічну, доцільно переглянути необхідність збереження в цих регіонах наявної кількості
361
ліжок для дітей. Недостатньо інтенсивно (середнє число роботи ліжка менше 315 днів),
працювали ліжка у Волинській, Закарпатській, Луганській, Запорізькій, Одеській,
Полтавській, Харківській областях і м. Севастополі.
Зайнятість педіатричних соматичних ліжок коливалась із 316,34 дня у 2009 р. до
317,89 у 2013 р., а середня тривалість перебування на ліжку – 10,97 і 9,73 відповідно. Більш
раціонально (робота ліжка 330 і більше днів, середня тривалість лікування – до 9,50 дня)
працювали педіатричні соматичні ліжка у Вінницькій, Київській, Миколаївській, Рівненській
і Сумській областях. Вкрай недостатньо, при середній зайнятості ліжка менше 300 днів,
працювали педіатричні соматичні ліжка в Запорізькій, Полтавській областях та м. Києві.
Сезонність госпіталізації найбільш характерна для дітей з інфекційними
захворюваннями, що зумовлює низьку зайнятість інфекційних ліжок, яка протягом
останніх п’яти років не перевищувала 290 днів. Однак у цілому роботу цих ліжок не
можна вважати нераціональною, оскільки середня тривалість перебування хворих
зменшилась із 7,80 до 7,24, а летальність – із 0,02% до 0,01%. У 2013 р. 300 і більше днів
на рік працювали інфекційні ліжка у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Львівській,
Рівненській і Хмельницькій областях. Недостатньо були навантажені (робота ліжка менше
240 днів) дитячі інфекційні ліжка в Запорізькій, Одеській, Херсонській, Чернігівській
областях та м. Києві, що зумовлено більш низьким рівнем госпіталізації хворих з
інфекційними та паразитарними хворобами і підтверджується достатньо високим, який
наближається до середнього по Україні, рівнем захворюваності дітей на цю патологію.
Потреба в стаціонарній допомозі та госпіталізації дітей залежить від рівня
захворюваності та поширеності хвороб. На тлі зменшення захворюваності та поширеності
хвороб, особливо в дітей раннього віку, частота госпіталізації хворих дітей до лікарняних
стаціонарів зросла з 239,60 на 1000 дітей у 2009 р. до 287,63 у 2013 р. Проведений нами
аналіз співвідношення поширеності хвороб дитячого населення та частоти госпіталізації
хворих дітей до лікарняних стаціонарів засвідчив суттєві коливання цього показника від
5,15 у Закарпатській, 5,67 у Херсонській областях до 11,98–9,93 у Київській та
Чернігівській областях при середньому по Україні 6,68 (табл. 8.4.18).
Поширеність хвороб дитячого населення та рівні госпіталізації дітей
до лікарняних стаціонарів у розрізі регіонів за 2013 р. (на 1000 дітей)
Адміністративно- Поширеність Рівень Співвідношення поширеності
територіальна одиниця захворювань госпіталізації захворювань та рівня госпіталізації дітей
АР Крим 1721,61 237,30 7,25
Область
Вінницька 2095,34 254,19 8,24
Волинська 1835,54 226,02 8,12
Дніпропетровська 1879,58 200,69 9,37
Донецька 2063,38 225,35 9,16
Житомирська 2033,17 235,89 8,62
Закарпатська 1360,74 263,97 5,15
Запорізька 1683,09 188,13 8,95
Івано-Франківська 2130,97 250,44 8,51
Київська 2410,53 201,20 11,98
Кіровоградська 1760,80 231,94 7,59
Луганська 1840,08 264,13 6,97
Львівська 1889,88 273,65 6,91
362
Адміністративно- Поширеність Рівень Співвідношення поширеності

територіальна одиниця захворювань госпіталізації захворювань та рівня госпіталізації дітей
Область
Миколаївська 1599,92 213,53 7,49
Одеська 1709,99 270,04 6,33
Полтавська 1801,94 218,50 8,25
Рівненська 1992,41 243,17 8,19
Сумська 1609,23 203,45 7,91
Тернопільська 1824,02 276,10 6,61
Харківська 2125,49 227,89 9,33
Херсонська 1573,09 277,20 5,67
Хмельницька 1861,40 234,08 7,95
Черкаська 2041,46 254,34 8,03
Чернівецька 1653,30 268,91 6,15
Чернігівська 2161,76 217,70 9,93
Місто
Київ 2473,71 279,32 8,86
Севастополь 1745,11 226,74 7,70
Україна 1920,34 287,63 6,68
Отримані дані засвідчили необхідність розширення лікувально-діагностичних

заходів на догоспітальному етапі в регіонах із низьким співвідношенням поширеності
хвороб дитячого населення і рівнів госпіталізації дітей до лікарняних стаціонарів
(Закарпатська, Луганська, Львівська, Одеська, Тернопільська, Херсонська,Чернівецька
області) і проведення в них аналізу доцільності наявних рівнів госпіталізації в розрізі
окремих захворювань.
У структурі вибулих хворих, як і в минулі роки, протягом 2013 р. провідні місця
посіли пацієнти, вибувши із соматичних відділень (24,65%), інфекційних (15,96%),
загальнохірургічних (3,05%), (рис. 8.4.28).
Інші; 47,35 Педіатричні;

35,97
Для недоношених
дітей; 1,67
Офтальмологічні;
2,07
Неврологічні; 2,35
Інфекційні; 15,96
Хірургічні; 3,05 ЛОР; 2,9
Рис. 8.4.28. Структура вибулих хворих дітей за профілями ліжок, Україна, 2013 р. (%)
Підвищення інтенсивності роботи дитячих лікарняних ліжок супроводжувалося

поліпшенням якості їх роботи. Останніми роками прискорено розвивалися такі види
спеціалізованої допомоги дітям, як кардіохірургія, онкологія, гематологія, ендокринологія. У
2013 р. тільки в ЗОЗ системи МОЗ України проведено 276 165 операцій, з них 2613 – на серці.
У структурі оперативних втручань у стаціонарних умовах провідні місця посіли
операції на органах вуха, горла, носа (25,77%), шкірі (20,63%), органах травлення
(16,24%), (рис. 8.4.29).
363
На нервовій системі;
Інші; 17,41 1,05
На органах зору; 8,77
ЛОР; 25,77
На шкірі; 20,63
На серці; 0,95
На кістково-м’язовій На органах
системі; 9,16 травлення; 16,24
Рис. 8.4.28. Структура проведених операцій у стаціонарах за 2013 р. (%)
Усього за 2013 р. в стаціонарних умовах проведено 276 165 операцій у дітей, що

становило 34,56 на 1000 дитячого населення. Охоплення оперативним втручанням
дитячого населення коливалося в розрізі регіонів від 62,87 і 52,08 на 1000 дитячого
населення в містах Севастополі і Києві до 19,7 у Закарпатській, 22,3 у Івано-Франківській,
22,62 в Одеській областях.
Останніми роками частота післяопераційної летальності в середньому по Україні
становила 0,15%. При цьому високі, тому потребують вивчення причин, у 2013 р. були
показники післяопераційної летальності в Закарпатській (0,28%) та Львівській (0,29%)
областях. На відносно низькому рівні (0,03–0,06%) утримувалися показники
післяопераційної летальності в Сумській, Закарпатській, Дніпропетровській, Полтавській
та Чернівецькій областях. Впровадження технологій клінічних протоколів сприяло
зниженню у 2013 р. порівняно з 2009 р. показників післяопераційної летальності дітей при
операціях на головному мозку (4,58% – у 2009 р., 2,61% – у 2013 р.), нервовій системі
(3,59% і 2,30%), на серці (2,64% і 2,49%),
Поліпшення якості стаціонарної допомоги дітям підтверджено позитивною
тенденцією середньої тривалості перебування на ліжку з 10,25 у 2009 р. до 9,28 у 2013 р.,
летальності до одного року – 1,30% та 0,97% при збереженні низьких показників загальної
летальності (0,18% – у 2009р., 0,25% – у 2012 р., 0,23% – у 2013 р.), (табл. 8.4.19).
Летальність дітей віком 0–17 років у 2013 р. порівняно з 2009 р. знизилася в усіх
регіонах зі зменшенням діапазону його коливань у розрізі регіонів із 11,42–8,77 до 10,24–
7,93 відповідно. При цьому середня тривалість перебування на ліжку у 2013 р. до 9 днів
зареєстрована у 8 регіонах, а понад 10 днів – лише в Херсонській і Чернігівській областях
із діапазоном коливань цього показника у 2012 р. від 7,91 дня в м. Севастополі, 8,53 у
Житомирській до 11,82 у Чернігівській, 10,82 у Херсонській областях.
Показник летальності дітей віком 0–17 років летальності знизився за цей період
лише у Волинській, Закарпатській, Миколаївській, Полтавській областях та
м. Севастополі з його коливанням у 2013 р. від 0,13% у м. Севастополі, 0,14% у
Полтавській, 0,15% у Сумській та Черкаській областях до 0,34% у Закарпатській, 0,29% у
Донецькій, 0,28% у Львівській та 0,27% у Рівненській областях. Звичайно, така різниця
показників летальності в розрізі регіонів зумовлена і якістю медичної допомоги, і
частотою пацієнтів із хворобами, яким притаманна висока летальність.
364
Характеристика деяких показників якості стаціонарної допомоги дітям
у 2009, 2013 рр. (на 100 дітей)
Середня тривалість Летальність
Адміністративно- Летальність до 1 року
перебування на ліжку. 0–17 років
2009 р. 2013 р. 2009 р. 2013 р. 2009 р. 2013 р.
АР Крим 10,11 8,96 0,13 0,22 1,04 0,93
Область
Вінницька 10,02 8,98 0,13 0,20 0,89 0,83
Волинська 9,54 8,67 0,27 0,22 0,87 0,79
Донецька 9,99 9,43 0,18 0,29 1,34 1,31
Житомирська 8,77 8,30 0,21 0,20 0,82 0,72
Закарпатська 10,41 9,20 0,39 0,34 1,48 0,92
Запорізька 10,68 9,86 0,16 0,23 1,13 0,93
Київська 10,26 9,43 0,15 0,17 0,93 0,71
Кіровоградська 10,89 9,79 0,16 0,23 1,19 1,11
Луганська 11,02 9,61 0,18 0,19 1,30 0,82
Львівська 10,56 9,73 0,21 0,28 1,38 1,37
Миколаївська 10,39 9,32 0,23 0,20 0,96 0,89
Одеська 10,26 9,49 0,17 0,28 1,02 0,97
Полтавська 9,65 8,68 0,17 0,14 0,88 0,57
Рівненська 10,25 8,79 0,22 0,27 1,10 1,01
Сумська 9,90 9,23 0,14 0,15 0,98 0,62
Тернопільська 10,45 9,68 0,13 0,19 0,98 1,22
Харківська 9,94 8,85 0,17 0,18 1,15 0,90
Херсонська 10,90 10,24 0,16 0,25 1,16 1,09
Хмельницька 9,86 9,08 0,24 0,17 1,20 0,75
Черкаська 9,43 9,28 0,14 0,15 0,97 0,63
Чернівецька 11,11 9,43 0,15 0,23 1,37 1,08
Чернігівська 11,42 10,13 0,11 0,17 0,90 0,78
Місто
Київ 10,84 9,85 0,24 0,33 1,18 1,36
Севастополь 8,77 7,93 0,18 0,13 0,79 0,50
Україна 10,25 9,28 0,18 0,23 1,13 0,97
У цілому показники летальності серед дітей віком 0–17 років у стаціонарах

сформувалися за рахунок померлих від окремих станів, що виникають у перинатальному
періоді (48,98%), ПВР (23,52%), деяких інфекційних та паразитарних хвороб (4,37%),
травм, отруєнь та деяких інших наслідків дії зовнішніх чинників (4,98%), новоутворень
(5,05%), (рис. 8.4.30).
Ддеякі інфекційні та
6,57 4,37
5,05 паразитарні хвороби
4,98
4,77 Новоутворення
2,53
23,52
Окремі стани,що виникають у

ПВР
48,98
Травми, отруєння
Інші
Рис. 8.4.30. Структура основних причин смерті хворих дітей

у стаціонарах України за 2013 рр. (%)
365
На дитячі лікарні традиційно покладаються відповідальні завдання зі зниження

дитячої та малюкової смертності. За даними державної статистики, близько 83% дітей
першого року життя помирають у стаціонарних умовах. Як видно з рис. 8.4.28, зменшення
показника лікарняної летальності дітей до одного року переважно визначило зниження
рівня малюкової смертності в країні (рис. 8.4.31).
9,6 10,0 9,1 9,08 2
8,5 1,8
8,8
1,6
8 7,9
1,4
7,2 1,13 1,08
1,06 1,06 1,2
6,4 1
2009 2010 2011 2012 2013
Малюкова смертність Лікарняна летальність
Рис. 8.4.31. Динаміка малюкової смертності та лікарняної летальності дітей до одного року
в Україні за 2009–2013 рр. (на 1000 народжених живими)
Рівень лікарняної летальності дітей першого року життя скоротився на тлі

зниження захворюваності цієї вікової групи дітей, що зумовлено переорієнтацією служби
охорони здоров’я матері і дитини на всесвітньо визнані перинатальні технології з
доведеною ефективністю. У структурі летальності дітей першого року життя перші
провідні місця посіли окремі стани, що виникають у перинатальному періоді (61,72%),
ПВР (24,40%) і хвороби нервової системи (3,55%).
8.4.5. Діяльність будинків дитини

До важливих функцій педіатричної служби належить медико-соціальне
забезпечення дітей сиріт та дітей, що залишилися без батьківської опіки. Адже вони є
однією з незахищених, уразливих верств населення, які постійно потребують підвищеного
піклування з боку держави та суспільства. У мікросередовищі цієї частини дитячого
населення відсутній найважливіший для дитини соціальний інститут – сім’я. З сім’ї
починається світ кожної людини, без неї стає неможливим повноцінний розвиток дитини,
її соціалізація. У батьківському домі закладається моральне і фізичне здоров’я,
психологічна стійкість, працездатність, теплота і милосердя до людей, життєздатність і
цілеспрямованість.
Згідно з Конвенцією ООН про права дитини, яка набула чинності для України з
1981 р., «кожна дитина має право на користування найбільш досконалими послугами
системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я, а дитина,
що тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий
захист і допомогу, яка надається державою».
Проблема сирітства є актуальною в усіх країнах світу, а стан медико-соціального
забезпечення дітей-сиріт може бути індикатором світоглядно ціннісної орієнтації
суспільства та рівня економічного розвитку держави, а також цілісної орієнтації
суспільства, рівня економічного розвитку держави, а відносна кількість дітей-сиріт
366
свідчить про ступінь дезорганізації родини і тенденції в сімейно-шлюбних відносинах.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування в Україні, – це не тільки
найбільш соціально незахищена частка населення, але й контингент, який
характеризується низькими показниками психосоматичного здоров’я, викривленням
особистості, неадекватною психосоціальною адаптацією. Необхідність створення дітям-
сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, оптимальних умов побуту,
виховання і медичного забезпечення зумовлена гіршим станом їхнього здоров’я, ніж серед
загальної популяції дитячого населення. Адже переважна більшість цих дітей
народжується в соціально неблагополучних сім’ях.
Система медико-соціальних послуг цій категорії дітей в Україні зберегла основні її
риси в колишньому СРСР. За роки суверенності в Україні сформована нормативно-
правова база медико-соціального забезпечення дітей-сиріт і механізми її реалізації.
Останніми роками пріоритетність державної опіки над дітьми сиротами зазнає певних
змін, зростає орієнтація на створення та підтримку сімейних форм піклування, які на
сьогодні вважаються більш гуманними і переважають за частотою в країнах далекого
зарубіжжя.
Теперішня державна система опіки та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, включає заклади МОЗ, МОН та Міністерства праці і
соціальної політики.
Вона включає будинки дитини, в яких виховуються діти з перших днів життя до 3–
4 років, дитячі будинки для дітей дошкільного, шкільного віку, змішаного та сімейного
типу, дитячі будинки-інтернати, школи-інтернати та спеціальні школи-інтернати,
професійно-технічні училища для сиріт, а також прийомні сім’ї.
Враховуючи, що здоров’я людини формується ще до народження і в перші три
роки життя, а в наступні лише зберігається і зміцнюється, роль будинків дитини, де
виховуються діти раннього віку, у формуванні особистості дітей-сиріт вкрай важлива.
Поєднання дії таких факторів, як негативні явища в сім’ях дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, недоліки в системі утримання та виховання цих
дітей приводять до формування відхилень стану соматичного і психічного їх здоров’я.
Тому роль будинків дитини, де виховуються діти раннього віку, в формуванні особистості
дітей-сиріт вкрай важлива.
Лише створення оптимальних умов перебування дітей у будниках дитини,
виховання, раціонального харчування, повного і своєчасного комплексу відновного
лікування дає змогу забезпечити належний їх фізичний і психічний розвиток, зміцнити
стан соматичного здоров’я.
В Україні діяльність будинків дитини регулюється «Типовим положенням про
будинок дитини», затвердженим МОЗ України. Вони поділяються на будинки дитини
загального типу та спеціалізовані будинки дитини. Загального типу – для медико-
соціального захисту здорових дітей-сиріт, а також дітей із затримкою розумового та
фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання. Спеціалізований будинок
дитини – для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, включаючи дітей із ДЦП; з
порушенням функції опорно-рухового апарату; з порушенням слуху та мови; з
порушенням зору (сліпі, слабкозорі); тубінфікованих, хворих із малими та згасаючими
формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.
367
Питання щодо удосконалення системи медико-соціального захисту дітей, які

опинилися у складних життєвих обставинах, існуючої системи утримання вказаної
категорії дітей із пріоритетною орієнтацією на сімейні форми виховання залишаються
актуальними. При цьому необхідно обов’язково враховувати наявність категорії
залишених хворих дітей, які на певних етапах виховання не зможуть бути усиновленими
або виховуватися в прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу, оскільки
потребують постійного медичного спостереження та відповідних лікувально-
діагностичних і реабілітаційних заходів. Саме функцію реабілітаційних закладів для таких
дітей на етапах реформування в подальшому повинні виконувати будинки дитини, які
мають професійний кадровий потенціал, відповідну матеріально-технічну базу, у тому
числі реабілітаційне обладнання, та інші необхідні умови для надання дітям
кваліфікованої медичної допомоги.
У зв’язку зі зміною завдань і функцій будинків дитини виникає необхідність
створення їх нової організаційно-структурної моделі з урахуванням особливостей та
потреб регіонів. Саме такий підхід забезпечить реалізацію найгуманнішої політики –
забезпечення гарантованого права кожній дитині проживати та виховуватися в родині. Він
також доцільний та економічно обґрунтований у частині створення в структурі будинків
дитини медико-соціальних центрів.
За 2009–2013 рр. кількість будинків дитини зменшилася з 47 до 44 (табл. 8.4.20).
Діяльність будинків дитини в Україні за 2009–2013 рр.
Кількість Число Число З них З числа вибулих (на 100 вибулих)
Рік будинків місць у дітей на дітей- передано на
взято батьками
дитини них кінець року сиріт усиновлення
2009 47 5409 3661 2279 47,35 19,38
2010 47 5288 3601 2100 48,92 22,06
2011 47 5044 3433 н/д 44,66 22,20
2012 44 4764 3126 1767 43,49 27,47
2013 44 4438 2725 1548 41,04 27,25
Розширення усиновлення, опіки (піклування), а також впровадження нових форм

виховання дітей, які залишились без батьківської опіки, зокрема прийомних сімей,
дитячих будинків сімейного типу, сприяли зменшенню кількості місць у будинках дитини
з 5409 у 2009 р. до 4438 у 2013 р. а кількості вихованців – з 3661 до 2725 відповідно.
Останніми роками збільшилася кількість ліжок в ізоляторах та карантинних
відділеннях, що пов’язано з підвищенням за цей період плинності дітей у будинки дитини.
Протягом останніх п’яти років питома вага ліжок у карантинних відділеннях та ізоляторах
зросла з 12,90% до 17,81%. Нині всі будинки дитини мають карантинні відділення та
ізолятори для хворих дітей, за винятком Волинського будинку дитини, де немає ліжок в
ізоляторі.
Слід зазначити, що якщо до 2009 р. чисельність вихованців у будинках дитини
Луганської та Чернівецької областей ще була вищою за кількість місць, то останніми
роками в усіх регіонах число місць будинків дитини значно перевищило кількість
вихованців. Проведення заходів державної політики щодо захисту прав дітей, реалізації
Конвенції ООН про права дитини сприяли позитивній динаміці повернення дітей до
368
біологічних батьків. У 2013 р. кількість дітей, взятих батьками, зросла до 27,25% проти
19,38% у 2009 р., однак знизилась питома вага усиновлення (з 47,35% до 41,04%), що
може бути зумовлено зменшенням дітей-сиріт (2779 – у 2009 р., 1548 – у 2013 р.). Якщо до
2009 р. щорічно в акушерських стаціонарах відмовлялося від дітей близько 2% дітей, то
починаючи з 2009 р. цей показник становив 1,5–1,1%.
Створення належних умов перебування дітей у будинках дитини, виховання,
раціонального харчування, своєчасного і повного комплексу відновного лікування дає
змогу забезпечити їм достатній фізичний і психічний розвиток, зміцнити стан
соматичного здоров’я.
Аналіз захворюваності вихованців будинків дитини засвідчив тенденцію до
зменшення її рівня з 130,51 у 2009 р. на 100 вихованців до 126,29 у 2013 р. Серед усіх
зареєстрованих вперше в житті захворювань упродовж останніх років перше місце посіли
ХОД, друге – хвороби нервової системи, третє – розлади психіки та поведінки, четверте –
природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії, п’яте – ендокринні
хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин. Найбільш високі рівні
захворюваності вихованців будинків дитини (160,0 і вище) у 2013 р. зареєстровано в АР
Крим, Волинській, Київській, Чернігівській областях та м. Севастополі, а відносно низькі
(менше 100,0) – у Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Львівській, Сумській
області та м. Києві. При цьому загальний рівень захворюваності вихованців будинків
дитини, незважаючи на її зростання, все ще не перевищував аналогічного показника серед
відповідної групи загальної популяції дітей.
Поширеність хвороб вихованців будинків дитини за цей період зросла з 251,58 до
293,98 на 100 вихованців (рис. 8.4.32).
126,29
2013 293,98
126,22
2012 251,81
129,03
2011 252,86
128,68
2010 245,39
130,51
2009 251,58
50 100 150 200 250 300
Рис. 8.4.32. Динаміка поширеності хвороб та захворюваності вихованців будинків дитини

в Україні за 2009–2013 рр. (на 100 вихованців)
Високий рівень поширеності хвороб вихованців будинків дитини зумовлений

значною частотою у них рівнів хронічних хвороб. Так, останніми роками поширеність
хвороб нервової системи вихованців будинків дитини майже у 18 разів перевищила таку
серед відповідної групи дітей загальної популяції, ПВР – у 7 разів. Найвищі рівні
поширеності хвороб у 2013 р. зареєстровано в будинках дитини Дніпропетровської
(388,41 на 100 вихованців), Донецької (352,41). Київської (347,95) областей; нижчі за
середні по Україні – у Закарпатській (105,56), Чернівецькій (123,26) областях та м. Києві
(148,03), (рис. 8.4.33).
369
Україна
Севастополь АР Крим
Київ 360 Вінницька
160
Хмельницька Житомирська
110
Тернопільська Ів.-Франківська
Р івненська Кіровоградська
Рис. 8.4.33. Характеристика захворюваності та поширеності хвороб

вихованців будинків дитини у 2013 р. (на 100 вихованців)
Високі рівні поширеності хвороб вихованців будинків дитини зумовлені переважно

значно вищою, ніж у загальній популяції населення, поширеністю таких хронічних
захворювань, як природжені вади нервової системи, хромосомні аномалії, ДЦП, розумова
відсталість. Ці тяжко хворі діти не можуть бути усиновленими або виховуватися в
прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу через надважкий стан здоров’я і
потребують застосування низки лікувальних і реабілітаційних заходів.
Створення належних умов перебування дітей у будинках дитини, підвищення
ефективності медичного догляду за ними сприяли позитивній динаміці смертності дітей
(2009 р. – 0,98%, 2013 р. – 0,66%). При цьому в будинках дитини 9 регіонів (Вінницька,
Волинська, Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька,
Чернігівська області та м. Севастополь) у 2013 р. не зареєстровано жодного випадку
смертності, а в будинках дитини Волинської, Івано-Франківської,, Рівненської та
Тернопільської областей не встановлено жодного випадку смертності вихованців протягом
останніх двох років. Високі рівні смертності вихованців будинків дитини у 2013 р.
зафіксовано в АР Крим (2,07%), Харківській (1,57%) та Київській (1,17%) областях.
Таким чином, у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,
існують значні проблеми зі здоров’ям. Привертає увагу низький рівень здоров’я цього
контингенту, значна поширеність нервових, психічних хвороб, дисгармонійного
фізичного розвитку, а також те, що більш тяжка і прогностично несприятлива патологія
частіше зустрічається в осіб чоловічої статі. Порушення санітарно-гігієнічних умов
передусім пов’язані з недостатнім фінансуванням закладів і недоліками роботи персоналу
щодо виконання санітарно-гігієнічних нормативів. Аналізуючи стан медичного
забезпечення дітей-сиріт, слід зазначити, що сьогодні немає регламентуючих документів і
стандартів із різних питань для дитячих будинків. Потребує розробки клінічний протокол
медичного догляду вихованців будинків дитини.
На виконання цих заходів спрямована Концепція реформування будинків дитини
на період до 2017 р., затверджена наказом МОЗ України від 20.02.2010 р. № 70, що
передбачає реформування будинків дитини в принципово нову організаційну модель, яка
370
має включати два основні структурні підрозділи: закритого типу – будинок дитини в
сьогоднішньому понятті, де виховуються діти-сиріти та діти, позбавлені батьківського
піклування віком до чотирьох років, а також відкритого типу – центр медико-соціальної
реабілітації, що створюється у складі будинків дитини, а також удосконалення системи
профілактики соціального сирітства шляхом забезпечення медико-соціального захисту
дітей із сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, забезпечення
гарантованого права кожній дитині, незважаючи на її соціальне походження, вік, стан
психічного та фізичного здоров’я, проживати та виховуватися в родині.
Аналіз діяльності служби охорони здоров’я матері і дитини України засвідчив, що
за складних соціально-економічних умов служба забезпечила достатній доступ до
медичних послуг жіночого і дитячого населення на всіх рівнях їх надання при збереженні
основних її якісних характеристик. Впроваджені всесвітньо визнані медико-організаційні
технології з доведеною ефективністю – переорієнтація ПМСД жінкам і дітям на засади
ЗП/СМ, регіоналізація перинатальної допомоги. Продовжена реструктуризація ліжкового
фонду служби охорони здоров’я матері і дитини, підвищена ефективність його
використання при поліпшенні якості стаціонарної медичної допомоги.
Зусиллями медичних працівників служби охорони здоров’я матері і дитини
збережена профілактична спрямованість медичної допомоги жінкам і дітям: збільшено
охоплення вагітних своєчасним медичним наглядом і обстеженням на СНІД,
ультразвуковим дослідженням, профілактичними оглядами дитячого населення,
охоплення дітей первинною вакцинацією дітей першого року життя. Закріплена позитивна
динаміка небажаної вагітності, частоти нормальних пологів і хворих новонароджених,
материнської перинатальної, малюкової і дитячої смертності.
З метою закріплення позитивних наробок служби охорони здоров’я матері і дитини
доцільно зберегти відпрацьовану систему діяльності, координації та управління службою
на всіх етапах її надання, продовжити впровадження зорієнтованої на сім’ю моделі
акушерського догляду та госпіталізацію дітей із акцентом на збереження сімейних
зв’язків, провести регіоналізацію перинатальної допомоги, забезпечити розвиток денних
стаціонарів, реабілітаційно-відновних центрів, розробити та впровадити нові сучасні
медико-організаційні технології громадського здоров’я, що базуються на доказах.
Необхідно продовжити роботу з планування і регулювання спеціалізації дитячого
ліжкового фонду. В основу цього процесу слід покласти певні принципи, а саме: наукове
обґрунтування спеціалізації дитячого ліжкового фонду; її економічну рентабельність,
відповідність регіональної патології з урахуванням прогностичних оцінок, демографічної
ситуації, потреби населення в лікарській допомозі; при цьому потрібно уникати
дублювання дитячих спеціалізованих ліжок, особливо на територіях із населенням до
1,5 млн осіб.
Зрозуміло, що для реалізації завдань служби охорони здоров’я матері і дитини
необхідна активна допомога громадських організацій, збереження і зміцнення
міжнародних зв’язків, а також прийняття на державному рівні заходів, спрямованих на
забезпечення прав жінок і дітей в усіх діях держави, оздоровлення і оновлення
екосистеми, забезпечення адекватної соціальної допомоги дітям, створення сприятливих
умов для їх виховання і навчання.
371
7.5. Стан, основні проблеми та перспективи розвитку системи

паліативної та хоспісної допомоги в Україні
7.5.1. Актуальність проблеми розвитку системи паліативної та хоспісної

допомоги в Україні
Починаючи з 60-х років ХХ ст., у більшості розвинених країн світу, а з початку
ХХІ ст. – в Україні, проблема розвитку системи паліативної та хоспісної допомоги
(ПХД) населенню стає однією з найбільш актуальних медико-соціальних та
гуманітарних проблем суспільства. Це зумовлено низкою як об’єктивних, так і
суб’єктивних чинників: політичних, соціально-економічних, демографічних, медичних
тощо. В Україні це – несприятлива медико-демографічна ситуація, що склалася
впродовж останніх десятиліть і характеризується швидким постарінням населення,
тривалою депопуляцією, високим рівнем захворюваності та смертності від
онкологічних і тяжких ускладнень ХНІЗ, у тому числі уражень серцево- і
церебросудинної системи, органів дихання і сечовидільної системи, ЦД і порушення
обміну речовин тощо. Крім цього, слід додати значне поширення захворювання на
ВІЛ-інфекцію/СНІД, вірусні гепатити В і С, мультирезистентний ТБ, наслідки аварії на
Чорнобильській АЕС тощо.
Концепція ПХД полягає в тому, що ефективний контроль болю, оптимальне
вирішення психологічних, соціальних чи духовних проблем інкурабельних пацієнтів
набувають першорядного значення в діяльності служб охорони здоров’я та соціального
захисту населення, а метою ПХД стає досягнення максимально можливої якості життя
паліативних пацієнтів, а також підтримка родичів інкурабельного хворого під час
хвороби та після його смерті.
Україна, ставши на шлях інтеграції в Європейське та світове співтовариство, має
враховувати міжнародні принципи і підходи щодо запровадження й розвитку ПХД. В
країні повинна бути створена сучасна та ефективна система ПХД, відповідно до
міжнародних стандартів.
7.5.2. Потреби населення України у паліативній та хоспісній допомозі

Щороку в Україні помирають близько 700 тис. осіб, з них майже 85 тис. – від
онкологічних захворювань. За останні 5 років рівень захворюваності на злоякісні пухлини
в нашій країні зріс з 333 до 349 на 100 тис. населення. За прогнозними оцінками експертів,
до 2020 р. рівень захворюваності на ЗН в Україні збільшиться на 15% і може становити
близько 370 на 100 тис. населення. Протягом останніх 5 років щорічно реєструвалося
понад 160 тис. нових випадків ЗН. Якщо у 1990 р. в Україні на обліку перебувало 670 тис.
осіб із діагностованими онкологічними захворюваннями, то на кінець 2013 р. їх кількість
вже перевищувала 1 млн, у тому числі близько 5,5 тис. – це діти.
Викликає занепокоєння значний відсоток пацієнтів, в яких діагностують
інкурабельні стадії онкологічних захворювань. Тому ЗН як причина смерті посідають 2-
ге місце в структурі смертності населення нашої країни після ССЗ. Понад 80% хворих,
які помирають від злоякісних новоутворень, страждають внаслідок інтенсивного
372
хронічного больового синдрому. Майже 100% таких пацієнтів у термінальній стадії

захворювання потребують кваліфікованої мультидисциплінарної ПХД.
Одним із найбільш вагомих чинників, що зумовлюють зростання потреби в ПХД
в Україні, є невпинне постаріння населення. Це супроводжується збільшенням у його
структурі кількості самотніх немічних людей похилого і старечого віку, які зазвичай
страждають на невиліковні тяжкі прогресуючі захворювання. В Україні понад 20%
населення становлять літні люди. Майже 3 млн громадян України це люди – старші за
75 років. Якість життя таких пацієнтів суттєво знижується – більшість людей похилого
та старечого віку мають по декілька тяжких невиліковних захворювань, відчувають
неспроможність до самообслуговування через хворобу Альцгеймера та інші
дегенеративні ураження головного і спинного мозку, периферійної нервової системи й
опорно-рухового апарату, захворювання серцево-судинної та дихальної систем,
ускладнення ЦД, які супроводжуються тяжкими фізичними, психічними та
когнітивними розладами, хронічним больовим синдромом та іншими порушеннями
життєдіяльності, високою інвалідизацією. Більшість із них потребують тривалого
медико-соціального догляду або ПХД як у стаціонарних ЗОЗ, так і вдома.
Крім цього, щороку стрімко збільшується серед населення кількість хворих на
ВІЛ-інфекцію, вірусні гепатити В і С, мультирезистентний туберкульоз, які в
термінальній стадії зазначених захворювань потребують стаціонарної або
амбулаторної ПХД.
Отже, сьогодні близько 560 тис. пацієнтів та майже 2 млн членів їхніх родин
щороку потребують ПХД. Згідно з міжнародними рекомендаціями і стандартами, на 45
млн населення України потрібно забезпечити близько 4,5 тис. стаціонарних ліжок для
паліативних хворих у закладах ПХД, що дасть змогу щороку надавати кваліфіковану
ПХД та професійний догляд близько 75 тис. пацієнтам і понад 250 тис. їхнім родичам.
Ще майже 500 тис. паліативних хворих і близько 1,5 млн членів їхніх родин щороку
потребують паліативної допомоги вдома. Це ставить перед системою охорони здоров’я
нові наукові, організаційні та фінансові проблеми щодо удосконалення та розвитку
ефективної та доступної системи медико-соціальної допомоги паліативним пацієнтам.
Сьогодні, за експертними даними, тільки 5–10% людей помирають у медичних
закладах, де отримують необхідну спеціалізовану медичну допомогу, адекватне
знеболення і професійний догляд, близько 85% пацієнтів помирають вдома. Менше як
10% пацієнтів у термінальній стадії захворювань отримують професійну ПХД у
медичних закладах і вдома. Через це мільйони наших громадян змушені витрачати
власний робочий час для догляду за помираючими рідними, що завдає державі значних
економічних втрат і зумовлює необхідність залучення до надання ПХД вдома лікарів і
СМП закладів ПМСД.
Світовий досвід свідчить, що саме ПХД, застосовуючи комплексний
мультидисциплінарний підхід, адекватно реагує на потреби паліативних хворих та
їхніх рідних, сприяє підвищенню якості життя, що зумовлює велике соціально-
економічне та гуманітарне значення цього інноваційного напрямку охорони здоров’я
та соціального захисту населення.
373
7.5.3. Аналіз ситуації щодо забезпечення населення паліативною та хоспісною

допомогою
Нормативно-правова база, що регулює надання паліативної та хоспісної допомоги
населенню
Розвитку системи ПХД в Україні у 2013 р. сприяла діяльність МОЗ України,
Мінсоцполітики України та фахових громадських організацій щодо удосконалення
нормативно-правової бази, що регулює надання ПХД населенню. Надзвичайно важливим
досягненням зусиль громадськості та фахівців стало те, що у 2011 р. у Законі України
«Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо
удосконалення надання медичної допомоги» вiд 07.07.2011 р., № 3611-VI, у Статті 35-4
«Паліативна допомога» була «узаконена» як вид медичної допомоги.
Сьогодні надання ПХД в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів.
Зокрема, це – Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з
онкологічними захворюваннями на період до 2016 року» від 23.12.2009 р., яким
передбачаються завдання щодо розвитку системи надання допомоги інкурабельним
онкологічним хворим: розширення мережі та розробка стандартів надання ПХД в умовах
хоспісів.
Наказ МОЗ України від 21.01.2013 р. № 41 «Про організацію паліативної допомоги в
Україні», яким затверджено «Порядок надання паліативної допомоги» і «Перелік медичних
показань для надання паліативної допомоги», включає в себе розроблені вперше основні
медико-юридичні дефініції ПХД (паліативний пацієнт, паліативне лікування тощо); порядок
надання паліативної допомоги (у тому числі завдання та організація надання ПХД); перелік
медичних показань для надання паліативної допомоги) тощо. Це, безперечно, дасть змогу
надати новий імпульс розвитку системи ПХД в Україні. Чинним є наказ МОЗ України від
03.07.2007 р. № 368 «Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги,
симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД».
На виконання Закону України «Про порядок проведення реформування системи
охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві»
від 07.07.2011 р. № 3612-VI видано наказ МОЗ України від 07.11.2011 р. № 768 «Про
затвердження табелів матеріально-технічного оснащення та примірних штатних
нормативів закладу охорони здоров’я «Хоспіс», виїзної бригади з надання паліативної
допомоги «Хоспіс вдома», паліативного відділення», що дало змогу активізувати
діяльність органів та закладів охорони здоров’я щодо розвитку системи ПХД у пілотних
регіонах. Наказом МОЗ України від 15.07.2011 р. № 420 «Про затвердження Методичних
рекомендацій щодо розрахунку потреби населення у медичній допомозі» для визначення
потреби населення у ПХД для інкурабельних хворих затверджено коефіцієнт «0,8» від
кількості померлих за минулий рік.
Також наказом МОЗ України від 04.11.2011 р. № 755 «Про затвердження
Положення про центр та амбулаторію первинної медичної (медико-санітарної) допомоги
та положень про його підрозділи» визначено, що одними з основних завдань ЛЗП/СЛ у
центрах та амбулаторіях ПМСД є надання паліативної допомоги пацієнтам на останніх
стадіях перебігу невиліковних захворювань, у тому числі виконання знеболювальних
заходів із використанням наркотичних речовин. Наказом МОЗ України від 25.04.2012 р.
374
№ 311 затверджено «Уніфікований клінічний протокол паліативної медичної допомоги

при хронічному больовому синдромі», розроблений на основі адаптованої клінічної
настанови «Контроль болю», в якому визначено дії медичних працівників щодо контролю
болю в паліативних пацієнтів.
Як результат спільної роботи представників різних державних установ, медичних
та правоохоронних органів, практикуючих лікарів, а також представників громадських
організацій підготовлено проект постанови КМУ від 13.05.2013 р. № 333 про «Порядок
придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я». Ця постанова
суттєво спрощує застосування лікарських наркотичних засобів на практиці, покращує
доступність пацієнтів до знеболення, особливо в амбулаторних умовах. Для того щоб
норми зазначеної постанови повністю вступили в дію на практиці, потрібно прийняти ряд
відомчих актів МОЗ України. Якнайшвидше прийняття таких документів сприятиме
подоланню низки нормативних перешкод і поліпшить доступність ефективного
знеболення, що зменшить страждання сотень тисяч інкурабельних пацієнтів із хронічним
больовим синдромом.
І, безсумнівно, вагомим кроком на шляху поліпшення доступності до знеболення
паліативних пацієнтів в Україні є наказ МОЗ України від 01.02.2013 р. № 77 «Про
державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін у реєстраційні
матеріали», яким до Переліку зареєстрованих лікарських засобів, які вносяться до
Державного реєстру лікарських засобів України, внесено морфіну сульфат у таблетках. У
липні 2013 р. препарат надійшов в аптечну мережу і лікувальні заклади України.
Отже, українське законодавство сьогодні поки що не має спеціальних законів та
інших нормативно-правових актів, які б повною мірою забезпечували право
інкурабельних пацієнтів та членів їхніх родин на доступну ПХД. В Україні до сьогодні
відсутні відповідні стандарти й протоколи надання ПХД.
Стаціонарні заклади паліативної та хоспісної допомоги
Станом на кінець 2013 р. спеціалізована стаціонарна ПХД надавалася пацієнтам у
12 хоспісах і центрах ПХД, в яких розгорнуто понад 450 ліжок. Сюди включено
недержавні хоспіси, створені благодійними релігійними й неурядовими організаціями. У
68 відділеннях паліативної медицини при багатопрофільних лікувальних закладах,
онкологічних, психоневрологічних, геріатричних, протитуберкульозних диспансерах,
центрах ВІЛ-інфекції/СНІД разом розгорнуто близько 1650 ліжок для паліативних хворих
(за мінімальної потреби – 4,5 тис. ліжок). Хоча поки МОЗ України не затвердить
стандарти та вимоги до закладів, що надають ПХД, стверджувати про точне число таких
закладів не можна, оскільки багато з них не відповідають сучасним вимогам. Крім того, за
оціночними даними українських експертів, матеріально-технічна база більшості діючих в
Україні закладів ПХД ще не відповідає міжнародним стандартам, а умови перебування
хворих у цих закладах є незадовільними.
Слід зазначити діяльність кращих закладів ПХД, зокрема, Івано-Франківського
обласного клінічного центру паліативної медицини «Хоспіс»; Волинської обласної лікарні
«Хоспіс»; Львівської комунальної міської лікарні «Хоспіс»; Харківського обласного
центру паліативної медицини «Хоспіс»; Херсонської обласної лікарні «Хоспіс»; «Хоспісу
375
Святої Олени», м. Коростень (Житомирської обл.); Благодійного закладу «Хоспіс

«Архангела Михаїла», м. Запоріжжя, а також створеного у 2013 р. першого в Україні
хоспісу для дітей, м. Надвірна (Івано-Франківська обл.); паліативне відділення Шпиталю
імені А. Шептицького, м. Львів; відділення паліативної медицини Севастопольського і
Київського міських онкологічних центрів; відділення паліативної медицини Київської
МКЛ № 2, Львівської МЛ № 4, Донецької МЛ № 21 і Харківської МЛ № 17; відділення
паліативної допомоги Виноградівської ЦРЛ з виїзною бригадою ПХД удома
(Закарпатська обл.); хоспісу Дубненського медичного коледжу (Рівненської обл.);
відділення паліативної медицини в протитуберкульозних диспансерах у м. Севастополі і
м. Херсоні та у психіатричних лікарнях у м. Смілі (Черкаської області) та м. Чернігові;
паліативні палати та ліжка у Центрах профілактики та боротьби зі СНІД у м. Києві і
м. Полтаві та інших.
Сьогодні в Україні, як показують результати досліджень, проведених експертами
Державного навчально-науково-методичного центру паліативної медицини НМАПО імені
П. Л. Шупика і Української Ліги, сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги,
заклади ПХД вкрай обмежені в ресурсах і не мають можливості забезпечити хворих навіть
найнеобхіднішим: ефективними знеболювальними та лікарськими засобами для контролю
симптомів захворювань у стадії декомпенсації або в термінальній фазі, функціональними
ліжками, протипролежневими матрацами, концентраторами кисню, сучасним
обладнанням для миття хворих та іншим обладнанням і засобами медичного призначення.
У деяких регіонах не створено жодного хоспісу або відділення паліативної
медицини. Досі не створено хоспіси у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій,
Закарпатській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській,
Полтавській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, АР
Крим та м. Києві.
Надання паліативної допомоги вдома
Сьогодні в Україні практично відсутня служба паліативної допомоги вдома, тому
мешканці багатьох міст, і особливо сільської місцевості, поки що взагалі не можуть
отримати кваліфіковану ПХД. Лише в деяких регіонах створено виїзні бригади
паліативної допомоги вдома як у державних ЗОЗ, так і благодійними і громадськими
організаціями, але вони поки що не задовольняють потребу населення в амбулаторній
паліативній допомозі, що не сприяє забезпеченню права інкурабельних хворих на гідне
завершення біологічного життя та, відповідно, якості життя їхніх родин.
Результати вивчення досвіду організації надання ПХД пацієнтам удома в Польщі,
Словаччині, Молдові, Угорщині та інших країнах засвідчили про значне поширення цієї
форми надання паліативної допомоги як найбільш доступної та економічно обґрунтованої.
Певний досвід щодо організації паліативної допомоги вдома пацієнтам похилого віку є в
Російській Федерації, який засвідчив свою ефективність як у медичних та соціальних
аспектах, так і щодо економічної доцільності.
Родичі паліативних пацієнтів, якщо вони є і готові взяти на себе піклування про
хворого, не завжди можуть надати таку допомогу через те, що вони самі перебувають у
важкому психоемоційному та матеріальному становищі, іноді вони просто не можуть
376
залишити роботу і повністю присвятити себе догляду за хворим, іноді у них не

вистачає досвіду, знань та навичок. Тому медичні працівники ПМСД, зокрема ЛЗП/СЛ,
повинні приділяти увагу як інкурабельним хворим, так і їхнім близьким, надавати
медичну допомогу, навчати правилам догляду, спілкуватися з членами родини
помираючих хворих.
Неминуча близька смерть рідної людини ставить інших членів родини в кризове
становище, тому необхідне лікування та підтримку мають отримувати також члени сім’ї
паліативного хворого, у тому числі після смерті родича. Робота з сім’ями складна, забирає
багато часу, але вкрай необхідна, адже це дасть змогу підвищити рівень та якість життя
паліативного хворого та його родини, що є найголовнішим завданням ПХД.
Доступ до знеболення
Застосування ефективних опіоїдних анальгетиків поки що не набуло в Україні
належного поширення, що зумовлено недосконалістю нормативно-правової бази,
технічними причинами, зокрема, надзвичайно недостатньою кількістю аптек, в яких хворі
можуть придбати необхідні знеболювальні лікарські засоби з групи наркотичних
анальгетиків, а також недостатньою професійною підготовка та навіть «морфінофобією» в
багатьох медичних працівників, особливо закладів ПМСД. У реаліях це означає, що
десятки тисяч інкурабельних пацієнтів не мають доступу до адекватного знеболення і
страждають від інтенсивного хронічного больового синдрому.
Незважаючи на те, що понад 75% інкурабельних пацієнтів потерпають від болю
різної інтенсивності, в Україні, згідно зі Звітом Міжнародного Комітету з контролю за
наркотиками ООН (2012, 2013), лише 15% від загальної кількості пацієнтів, які
потребують знеболення, мають доступ до ефективних знеболювальних засобів. Україна
залишається серед країн із найменшими показниками споживання наркотичних
анальгетиків у медичних цілях. Так, медичне споживання морфіну за 2010 р. в Україні
становило 29 кг, або 0,65 мг/на душу населення, а у 2011 р. ці показники дорівнювали
відповідно 27 кг, або 0,59 мг/на душу населення, водночас як середній світовий показник
становив 5,99 мг, а в країнах Європи – 12,43 мг/на душу населення. У Звіті Міжнародного
Комітету з контролю за наркотиками (2011) зазначено, що у 2000–2009 рр. рівень
споживання опіоїдних анальгетиків в Європі значно зріс. Проте виявлено значні
відмінності між країнами. Так, у Німеччині та Австрії добове споживання опіоїдів
становило 16–20 тис. СУДД (статистично умовні добові дози) на 1 млн населення на добу.
У більшості країн Європи цей показник дорівнював 1–10 тис. СУДД на 1 млн осіб на добу.
У Білорусі, Румунії та Росії споживання опіоїдних анальгетиків – менше ніж 200 СУДД на
1 млн осіб на добу. В Албанії, Македонії, Молдові та Україні споживання опіоїдних
анальгетиків становило менше ніж 100 СУДД, що «вкрай недостатньо». Таким чином, у
2010 р. за показником споживанням морфіну в медичних цілях на душу населення Україна
посіла 79-те місце серед 152 країн світу і 36-те – серед 49 країн Європейського регіону.
Введення з 01.01.2013 р. в дію Закону України «Про екстрену медичну допомогу»
позбавило інкурабельних пацієнтів із хронічним больовим синдромом можливості
отримувати знеболювальні препарати через службу ШМД. Медичні працівники ШМД
тепер не мають права доставляти морфін в ампулах для ін’єкцій до важкохворих
377
пацієнтів, які перебувають вдома. Знеболення пацієнта, який перебуває вдома, має
забезпечити дільничний або сімейний лікар, видавши рецептурний бланк № 3 (ф3) або ж
забезпечивши пацієнта опіоїдними анальгетиками з медичного закладу, що обслуговує
хворого. Але аналіз звернень до правозахисників щодо захисту прав пацієнтів протягом
січня–березня 2013 р. показав, що майже 80% пацієнтів, які отримували знеболення вдома
через систему ШМД, перестали його отримувати на період від 1 тижня до 3 місяців.
Таким чином, в Україні поки що відсутня чітка національна політика щодо
забезпечення адекватного доступу до контрольованих лікарських засобів для пацієнтів, які
їх потребують. На жаль, авторитету лікаря, який призначає такі препарати, протистоять
контролюючі органи, ефективність роботи яких досі оцінюють за показниками відкриття
кримінальних справ щодо порушення обігу наркотичних речовин в медичних закладах, що
не відповідає сучасним цивілізованим міжнародним підходам до організації системи ПХД.
Підготовка кадрів, залучених до надання паліативної та хоспісної допомоги
Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів – лікарів і СМП із питань надання
ПХД, разом із формуванням державної політики, спрямованої на розвиток і впровадження
ПХД на всіх рівнях медичної допомоги, та доступністю адекватних лікарських засобів, у
тому числі наркотичних анальгетиків, для паліативних пацієнтів є однією з трьох
основоположних умов успішного розвитку ПХД в Україні.
В останні десятиліття в Україні склалися певні демографічні та медико-соціальні
умови, які визначають якісно нові вимоги до організації й здійснення підготовки кадрів у
ВМНЗ із питань надання ПХД. До надання ПХД різним контингентам населення повинні
залучатися лікарі різних спеціальностей, а також фельдшери сільських ФАПів та інші
СМП. Їм часто доводиться виступати і в ролі психолога, який здійснює психологічну
підтримку членів родини в період адаптації до нової життєвої ситуації. Медичним
працівникам необхідні педагогічні уміння та навички, щоб навчити пацієнта і його
родичів елементам догляду, гігієни та контролю симптомів. Знання етики і деонтології,
навички ефективного спілкування, поєднані з високим професіоналізмом, гуманізмом,
чуйністю та співчуттям, сприяють успішному подоланню труднощів, які виникають у
хворих наприкінці життя, та дають змогу забезпечити гідне завершення біологічного
життя, без болю й страждань.
Останніми роками в Україні накопичено певний досвід до- і післядипломної
підготовки медичних кадрів із питань надання ПХД населенню, яка активізувалася
завдяки співпраці МОЗ України, Всеукраїнської Ліги сприяння розвитку паліативної та
хоспісної допомоги, Державного навчально-науково-методичного центру і кафедри
паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти
ім. П. Л. Шупика, Івано-Франківського національного медичного університету,
Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського,
Черкаського, Дубенського, Львівського медичних коледжів, інших ВМНЗ і НУО.
Новим етапом у післядипломній підготовці кадрів із питань ПХД стало відкриття у
грудні 2009 р. на базі НМАПО імені П.Л. Шупика кафедри паліативної та хоспісної
медицини. Станом на кінець 2013 р. професорсько-викладацьким складом кафедри
підвищено кваліфікацію понад 900 сімейних лікарів, дільничних терапевтів, онкологів,
378
хірургів, анестезіологів, геріатрів, лікарів центрів СНІД і СМП, проведено виїзні цикли
тематичного удосконалення для лікарів міст Донецька, Чернігова, Переяслав-
Хмельницького, Житомира та Житомирської області, Черкас та Черкаської області,
Дніпровського, Деснянського та Солом’янського районів м. Києва. З 2013 р.
співробітники кафедри залучені до підготовки лікарів-інтернів і спеціалізації лікарів за
спеціальністю «Загальна практика / сімейна медицина».
Починаючи з 2009 р., курси паліативної допомоги включено до навчальних планів
підготовки лікарів і молодших медичних спеціалістів ВМНЗ і медичних коледжів,
зокрема, Івано-Франківського національного медичного університету, Черкаського
медичного коледжу, Полтавського медичного коледжу, Тернопільського державного
медичного університету ім. І.Я. Горбачевського та ін.
Вивчення стану підготовки студентів у ВМНЗ України з питань надання ПХД
населенню засвідчило, що факультативний курс, впроваджений у деяких медичних
університетах і академіях, не відповідає сучасним вимогам до лікарів стосовно знань і
навичок, необхідних для лікування й догляду паліативних пацієнтів як на рівні ПМСД, так
і в стаціонарних закладах вторинного і третинного рівнів. Якщо клінічні аспекти
допомоги інкурабельним хворим розглядаються при вивченні онкології, хірургії, терапії,
гематології, педіатрії, неврології, психіатрії тощо, то ознайомлення з організацією і
моделями надання ПХД на різних рівнях медичної допомоги в Україні, принципами і
філософією ПХД, формування в студентів практичних навичок із питань надання
паліативної медичної допомоги інкурабельним пацієнтам, спілкування з ними та членами
їхніх сімей, ефективної співпраці в рамках мультидисциплінарних команд тощо потребує
тривалої комплексної професійної підготовки з перших років навчання.
У цьому аспекті можна вважати актуальним та ефективним підхід співробітників
Івано-Франківського національного медичного університету, які розробили у 2013 р.
«Типову наскрізну навчальну програму з питань паліативної та хоспісної допомоги» для
додипломної підготовки студентів медичних факультетів ВМНЗ IV рівня акредитації.
Дещо краща ситуація з підготовкою студентів медичних училищ, коледжів та
інститутів медсестринства з питань надання ПХД. Є затверджені МОЗ України навчальні
програми, розроблені співробітниками Львівського державного медичного коледжу імені
А. Крупинського, зокрема, «Медсестринство в геронтології, геріатрії та паліативній медицині.
Програма для вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів І–ІІІ рівнів акредитації
за спеціальністю 5.12010102 «Сестринська справа», викладається курс ПХД для студентів-
бакалаврів і магістрів у Тернопільському інституті медсестринства тощо.
З метою підготовки фахівців для надання ПХД населенню належної якості слід
розпочати викладання наскрізних або окремих курсів «Паліативна та хоспісна медицина»
для студентів ВМНЗ І–ІV рівнів акредитації України, що потребує розробки та
затвердження типових навчальних програм, удосконалення й розробки сучасного
навчально-методичного забезпечення та професійної підготовки викладачів із питань
ПХД на базі відповідних кафедр закладів післядипломної освіти.
Залишається вкрай недостатнім навчально-методичне забезпечення підготовки
майбутніх лікарів із питань надання ПХД населенню. Навчальний посібник для студентів
V–VI курсів, лікарів-інтернів і сімейних лікарів «Паллиативная медицинская помощь»,
379
розроблений авторським колективом під керівництвом Г. В. Бондаря (Г. В. Бондар,

І. С. Вітенко, О. Ю. Попович, С. В. Налетов) і виданий ще у 2006 р., та деякі інші
посібники, видані ВМНЗ, недостатньо висвітлюють питання організації та філософії ПХД,
психологічної, соціальної та духовної підтримки невиліковно хворих та їхніх родин,
особливостей комунікацій із близькими інкурабельного пацієнта та іншими фахівцями,
залученими до надання ПХД, зокрема, медичними і соціальними працівниками,
волонтерами, представниками органів місцевої влади та громад, громадських і
благодійних організацій, священнослужителями тощо. Посібник, розроблений
співробітниками Житомирського інституту медсестринства, потребує суттєвого
удосконалення. МОЗ України має оголосити конкурс на створення підручника
«Паліативна та хоспісна медицина» для студентів ВМНЗ І–ІІІ і ІV рівнів акредитації.
Велике значення для підвищення якості надання ПХД і мотивації медичних
працівників до післядипломної освіти має введення в номенклатуру спеціальностей
лікарів і молодших медичних спеціалістів медичної спеціальності або спеціалізації
«Паліативна медицина», про що свідчить досвід багатьох країн світу.
Наукові дослідження у галузі паліативної та хоспісної допомоги
Завдяки створенню у 2008 р. ДП «Інститут паліативної та хоспісної медицини МОЗ
України», який у 2013 р. реорганізовано в Державний навчально-науково-методичний
центр паліативної та хоспісної медицини як структурний підрозділ НМАПО
ім. П.Л. Шупика, та співпраці його фахівців з експертами Української Ліги сприяння
розвитку паліативної допомоги, значно активізувалися наукові дослідження в галузі ПХД.
Сьогодні нагальним завданням є проведення у взаємодії з фахівцями профільних НДІ
МОЗ, НАН та НАМН України і ВМНЗ відповідних наукових досліджень, спрямованих на
створення науково-доказової бази в галузі ПХД і початок підготовки фахівців вищої
кваліфікації з цього напрямку.
У 2013 р. завдяки співпраці МОЗ України, НАМН України, ВМНЗ, Української Ліги
сприяння розвитку паліативної допомоги та інших громадських організацій та підтримці
МБФ «Відродження» організовано та проведено науково-практичні конференції, семінари,
тренінги, круглі столи тощо, видано три збірника наукових праць. Зокрема, 26–27 вересня
2013 р. у м. Івано-Франківську відбулася Міжнародна науково-практична конференція
«Впровадження стандартів надання паліативної допомоги», яка була організована МОЗ
України, Івано-Франківським національним медичним університетом, Департаментом
охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА та ВГО «Українська ліга сприяння розвитку
паліативної та хоспісної допомоги» за підтримки МБФ «Відродження», Івано-
Франківського обласного клінічного центру паліативної медицини.
10–11 жовтня 2013 р. у м. Києві відбулась Міжнародна науково-практична
конференція на тему «Місце народної і нетрадиційної медицини в паліативній допомозі»,
присвячена Всесвітньому Дню паліативної та хоспісної допомоги та організована МОЗ
України, ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» і
ВГО «Асоціація фахівців з народної і нетрадиційної медицини».
20–21 листопада 2013 р. у м. Києві відбулась Друга Всеукраїнська науково-
практична конференція «Актуальні питання надання паліативної та хоспісної допомоги в
380
Україні. Медико-юридичні та фармацевтичні аспекти», організована Державним

навчально-науково-методичним центром паліативної та хоспісної медицини і кафедрою
паліативної та хоспісної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика та ВГО «Українська ліга
сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги».
11–12 квітня 2013 р. в м. Ужгороді в рамках програми транскордонного
співробітництва «HUSCROUA/1001» за ініціативи «Ротарі-клубу Ужгород» та підтримки
ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» і кафедри
паліативної та хоспісної медицини НМАПО ім. П.Л. Шупика відбулася Міжнародна
науково-практична конференція «Напрямки, проблеми та перспективи розвитку
паліативної та хоспісної допомоги населенню Закарпатської області» та семінар «Розвиток
волонтерського руху в паліативній допомозі на Закарпатті». Учасниками конференції та
семінару були лікарі закладів ПХД і представники Ротарі-клубів м. Ужгород, м. Сату-
Маре (Румунія) та м. Рожнява (Словаччина), керівництво Департаменту охорони здоров’я
Закарпатської ОДА та медичні працівники, духовенство, науковці, представники Ліги та
НУО Закарпатської області.
12 лютого 2013 р. в м. Виноградові, Закарпатської області, у рамках реалізації
проекту за сприяння «Програми Транскордонного Співробітництва Польща-Білорусь-
Україна 2007–2013» відбулася Міжнародна конференція «Перспективи інституційної
співпраці в сфері надання паліативної допомоги».
Адвокаційні заходи та співпраця з громадськими і благодійними організаціями
Значним бар’єром для розвитку системи ПХД в Україні є відсутність у багатьох
керівників охорони здоров’я, медичних працівників і пересічних громадян сучасної
достовірної інформації стосовно актуальності розвитку ПХД, яка повинна стати
невід’ємною інтегрованою складовою медичного обслуговування та соціальної опіки.
Необхідно ширше заохочувати благодійність, розвиток волонтерського руху та суспільну
небайдужість до чужого горя. Враховуючи це, МОЗ України спільно з НУО і, зокрема
ВГО «Українська Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги», провели у
2013 р. низку інформаційно-адвокаційних заходів. Так, 11.10.2013 р. в рамках Тижня
паліативної та хоспісної допомоги на базі Київського міського клінічного онкологічного
центру відбулася нарада з питань стану, проблем і перспектив розвитку паліативної
допомоги в Україні під керівництвом Віце-прем’єр-міністра України К. І. Грищенка за
участю керівників регіональних медичних закладів і ряду громадських організацій.
У лютому 2013 р. в містах Дніпропетровську та Кривому Розі, а у березні 2013 р. –
у м. Вінниці представники ВГО «Українська Ліга сприяння розвитку паліативної та
хоспісної допомоги» спільно органами місцевої влади провели громадсько-політичні
заходи «Жити до останнього подиху», присвячені питанням формування служби
паліативної допомоги у регіоні. 12.11.2013 р. на базі Харківського обласного центру
паліативної допомоги «Хоспіс» відкрито Тренінговий центр із паліативної допомоги за
фінансового сприяння МБФ «Відродження». 04.02.2013 р. відбулася презентація звіту
українських правозахисних організацій щодо дотримання прав паліативних пацієнтів в
Україні. Ця презентація – підсумок трирічної діяльності правозахисних організацій міст
Харкова, Рівного та Сімферополя з надання правової допомоги тяжко хворим пацієнтам і
документування порушень їхніх прав.
381
Завдяки співпраці та фінансовій підтримці МБФ «Відродження» стала можливою

участь українських фахівців у галузі ПХД у 13-му Світовому Конгресі Європейської
асоціації паліативної допомоги, який відбувся з 30.05. по 02.06.2013 р. у Празі, та у VI
Міжнародній конференції «Паліативна допомога дітям в країнах Східної та Центральної
Європи», яка відбулася 21–23 листопада 2013 р. у Мінську. Це дало змогу ознайомитись із
досвідом організації та моделей надання паліативної допомоги в різних країнах,
сучасними підходами до знеболення, особливостями комунікації та реабілітації,
методиками визначення потреб у ПХД населенню, у тому числі дітям.
7.5.4. Проблеми розвитку системи паліативної та хоспісної допомоги в Україні

Головною нагальною проблемою розвитку системи ПХД в Україні є порушення
права паліативних пацієнтів одержати, за потреби, ПХД, яка повинна бути доступною
цілодобово і надаватися в обсязі відповідно до затверджених стандартів і клінічних
протоколів. Як вже зазначалося вище, в Україні вкрай не вистачає спеціалізованих
закладів ПХД (центрів, хоспісів або відділень паліативної медицини), паліативних ліжок
для інкурабельних хворих. Потреба в стаціонарній та амбулаторній ПХД задовольняється
лише стосовно незначної частки пацієнтів. У результаті – сотні тисяч пацієнтів у
термінальній стадії онкологічних і багатьох хронічних невиліковних захворювань, які
потребують ПХД, помирають вдома наодинці, страждаючи від болю, депресії, інших
симптомів захворювань, за відсутності ефективного знеболення, догляду, психологічної,
соціальної та духовної підтримки.
Одне з нагальних питань розвитку системи ПХД в Україні – термінове розроблення
національних стандартів паліативної допомоги, протоколів, методичних рекомендацій та
інструкцій для фахівців, які надають паліативну та хоспісну допомогу в ЗОЗ та вдома.
Подальший розвиток системи ПХД в Україні потребує відповідних змін ринку
фармацевтичних послуг, розширення асортименту лікувальних засобів, необхідних для
адекватного знеболення. Наприклад, у Польщі, Словаччині, Угорщині широко
застосовуються, крім пероральних таблетованих опіоїдних анальгетиків, також
трансдермальні, інтраназальні, інгаляційні та інші форми.
Результати досліджень свідчать, що причиною недоступності паліативних
пацієнтів до ефективного знеболення є не лише недосконалість нормативно-правової бази,
яка регулює обіг наркотичних і психотропних лікарських засобів, але й, як зазначалося
вище, «морфінобобія» у ЛЗП/СЛ і дільничних лікарів, що зумовлена недостатніми
знаннями та навичками застосування опіоїдних анальгетиків для контролю хронічного
больового синдрому в паліативних хворих.
Аналіз стану надання ПХД населенню в Україні в 2013 р. засвідчив, що
незадовільний стан розвитку системи ПХД значною мірою спричинений такими
чинниками:
– відсутністю сучасної науково обґрунтованої економічно доступної моделі
системи надання паліативної та хоспісної допомоги населенню;
– недосконалістю нормативно-правової бази, яка регулює надання ПХД пацієнтам
з різними нозологічними формами захворювань як в амбулаторних умовах, у тому числі
382
вдома, так і в стаціонарних ЗОЗ, у тому числі в закладах і установах різної форми
власності та підпорядкування;
– відсутністю міжвідомчої та міжсекторальної координації та співпраці з питань
надання ПХД ЗОЗ та соціального захисту як на центральному, так і на місцевому рівнях;
– незадовільною міждисциплінарною та міжсекторальною співпрацею фахівців
при наданні ПХД як у стаціонарних, так і в амбулаторних умовах, а також як у містах, так
і в сільській місцевості;
– невідповідностями в нормативно-правовій базі щодо призначення та
застосування в паліативних пацієнтів опіоїдних та інших психотропних анальгетиків,
особливо в амбулаторних умовах, у тому числі вдома;
– недостатністю у медичних працівників необхідних знань та навичок щодо
підходів і методів надання ПХД інкурабельним пацієнтам із різними нозологічними
формами захворювань, застосування адекватних методів знеболення та
усунення/зменшення розладів функцій органів і систем та інших фізіологічних і
психоемоційних проблем, особливо в термінальний період життя, соціальної, духовної та
моральної підтримки;
– відсутністю у медичних працівників належної мотивації до роботи у закладах ПХД,
а також надання паліативної допомоги пацієнтам вдома, що зумовлено значним фізичним і
морально-психологічним навантаженням при догляді за помираючими пацієнтами, низькою
заробітною платою та недостатніми іншими засобами матеріального та морального
заохочення, відсутністю спеціалізації з паліативної та хоспісної медицини тощо;
– недосконалістю системи підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації
медичних працівників із питань надання ПХД населенню.
Якщо вирішити зазначені проблеми, то в Україні можна сформувати протягом 10–
15 років оптимальну та ефективно діючу систему ПХД.
7.5.5. Пропозиції щодо сприяння розвитку системи паліативної та хоспісної

допомоги в Україні
1) МОЗ України спільно з НУО необхідно удосконалювати нормативно-правову
базу щодо забезпечення населення ПХД, що ґрунтується на кращих міжнародних підходах
і стандартах, здійснювати координацію та консолідацію зусиль державного й приватного
секторів, а також організацій громадянського суспільства; спільно з НУО розробити
проект Державної програми розвитку паліативної допомоги в Україні та подати її для
затвердження до КМУ в установленому чинним законодавством порядку; розробити та
затвердити стандарти й вимоги до закладів, які надають ПХД.
2) МОЗ України, Мінсоцполітики України та департаменти/управління охорони
здоров’я і соціального захисту населення ОДА повинні ввести у щорічні форми
статистичної звітності дані про потребу населення в стаціонарній та амбулаторній ПХД.
3) МОЗ України необхідно ввести до переліку головних позаштатних спеціалістів
посаду головного позаштатного спеціаліста з напрямку «Паліативна і хоспісна допомога»
для координації та підвищення ефективності діяльності регіональних органів охорони
здоров’я з питань розвитку системи ПХД.
383
4) МОЗ України та Мінсоцполітики України необхідно провести оптимізацію

штатних розписів закладів ПХД відповідно до міжнародних рекомендацій та стандартів,
впроваджувати ефективні засоби матеріальної та моральної мотивації медичних кадрів,
які надають ПХД хворим та членам їхніх родин, зокрема, встановлення надбавок до
заробітної плати, збільшення тривалості відпусток, пільгового пенсійного стажу тощо, що
підвищить інтерес медичних працівників працювати в системі ПХД і сприятиме
залученню кадрів.
5) МОЗ України необхідно провести аналіз наявної мережі аптечних закладів, що
мають ліценцію на здійснення діяльності, пов’язаної зі зберіганням, обігом, продажем,
наркотичних засобів, у кожній області та зобов’язати департаменти/управління охорони
здоров’я ОДА забезпечити діяльність в кожному районі хоча б одного аптечного закладу,
що має ліценцію на здійснення діяльності, пов’язаної зі зберіганням, обігом, продажем,
наркотичних засобів для забезпечення права пацієнта на отримання сильнодіючих
знеболювальних засобів за рецептом суворої звітності №3 (ф3).
6) Просити КМУ ввести до рейтингових показників соціального розвитку регіонів
забезпеченість та доступність населення до надання паліативної і хоспісної допомоги та
поновити діяльність Координаційної Ради з паліативної допомоги при МОЗ України.
7) Просити МОЗ України підтримати заходи ВГО «Українська Ліга сприяння
розвитку паліативної та хоспісної допомоги» та інших партнерських організації щодо
проведення заходів до відзначення Всесвітнього дня паліативної та хоспісної допомоги –
щорічно, у жовтні.
384
9. Стан інформатизації системи охорони здоров’я
та впровадження телемедичних технологій
9. СТАН ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕЛЕМЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Регіональний розвиток інформатизації охорони здоров’я

Згідно з Програмою інформатизації Донецької області на 2010–2012 рр.
(затвердженою рішенням Донецької обласної ради від 14.05.2010 р. №5/28-874, термін дії
продовжено на 2013 р.), проведено розгортання інформаційно-аналітичної системи
«Єдина медична картка» (розробник – комунальне підприємство «Донецький обласний
центр інформатизації», м. Донецьк). На кінець 2013 р. модулі системи встановлено в
48 медичних установах Донецької області:
 Донецькому обласному протипухлинному центрі та 5 міських онкологічних
диспансерах;
 Донецькій обласній клінічній туберкульозній лікарні та 14 міських
протитуберкульозних диспансерах;
 Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері та 13 міських
шкірно-венерологічних диспансерах,
 12 психоневрологічних лікарнях;
 обласній дитячій клінічній лікарні.
Для всіх установ впроваджено електронну реєстратуру (з можливістю
автоматизованого попереднього запису пацієнта на прийом до лікаря з однієї установи в
іншу), картотеку. У Донецькому обласному протипухлинному центрі автоматизовано
роботу лікарів поліклініки, фахівців цитологічної лабораторії та статистичного відділу.
При цьому всі установи працюють у межах єдиного інформаційного простору.
На кінець 2013 р. в електронних реєстрах інформаційних систем цих медичних
установ зареєстровано 516,2 тис. пацієнтів.
Для вказаних вище установ організовано локальні мережі, з’єднані в єдину
регіональну мережу для їхньої інформаційної взаємодії, встановлено комп’ютери та
друкувальну техніку.
У Донецькому обласному протипухлинному центрі забезпечено технічні умови для
встановлення телемедичного обладнання в 4 хірургічних відділеннях (для демонстрації
проведення операцій у режимі телемосту).
Інформатизація охорони здоров’я в Київській області протягом останніх років
проведена згідно з Програмою інформатизації Київської області (від 19.08.2010 р. № 779-
33-V).
Заклади охорони здоров’я області включено до єдиної системи обміну медичними
даними між ЗОЗ: окремі заклади області включено до інформаційно-аналітичної системи
МОЗ України щодо моніторингу забезпеченості області лікарськими засобами, виробами
медичного призначення в системі Health.Net; у всіх закладах області сформовано
статистичні звіти, реєстри та бази даних в єдиних електронних форматах, які
функціонують як на рівні закладу, обласному рівні, так і на рівні МОЗ України. У
лікувальних закладах області впроваджено захищену багатоточкову систему проведення
селекторних нарад у режимі телеконференцій.
385
Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно–епідемічну ситуацію
У Луганській області в рамках розвитку інформатизації охорони здоров’я

проведені:
 модернізація програмно-технічної бази з використанням сучасних програмних і
технічних засобів та розвиток комп’ютерних мереж;
 удосконалення методів і технологій поширення інформації на основі
використання Інтернету;
 впровадження уніфікованих програмних продуктів у діяльність ЗОЗ;
 підготовка спеціалістів із питань впровадження та використання сучасних
інформаційних і комунікаційних технологій.
Останніми роками поповнено та модернізовано парк комп’ютерної техніки
(у 2011 р. придбано 271 комп’ютер, у 2012 р. – 218, у 2013 р. – 384). Станом на
31.12.2013 р. в ЗОЗ області налічувалося 3487 комп’ютерів.
Кількість ЗОЗ, підключених до Інтернету, у 2011 р. становила 154, у 2012 р. – 156,
станом на 31.12.2013 р. – 217 закладів, що дало змогу за допомогою програми Skype
створити мережу аудіо- та відеозв’язку та організувати проведення обласних семінарів у
режимі відео-конференції.
Крім того, за допомогою програми Skype фахівцями обласного кардіологічного
диспансеру в режимі відеозв’язку проведено консультації з лікарями ЗОЗ області. Для
дистанційної консультації хворих в обласному кардіодиспансері створено центр,
спеціалісти якого цілодобово приймали електрокардіограми з будь-якого населеного
пункту області.
З 2012 р. розпочато роботу щодо впровадження «Електронного реєстру листків
непрацездатності» на базі програмного забезпечення «УкрМедіаСофт-Поліклініка» та
«УкрМедіаСофт-Стаціонар». Станом на 31.12.2013 р. в 195 ЗОЗ встановлено зазначене
програмне забезпечення та його складову частину «Листки непрацездатності». Проведено
серію навчальних семінарів для спеціалістів лікарень із питань експлуатації програмного
забезпечення «Листки непрацездатності» і протягом 2012–2013 рр. забезпечено його
дослідну експлуатацію.
З метою висвітлення роботи ЗОЗ, в області створено 31 самостійний веб-сайт, у
тому числі «Регіональний інформаційний медичний портал», а також задіяно ресурси
сайтів міських і районних адміністрацій (31 веб-сторінка).
При Департаменті охорони здоров’я Луганської ОДА у відділі скарг і звернень
відкрито on-line «гарячу лінію», яка працює через Інтернет у відео-режимі.
На регіональному інформаційному медичному порталі організовано консультацію
в обласних спеціалістів, де можна було поставити запитання і отримати відповідь на
адресу своєї електронної пошти.
Миколаївською ОДА, за поданням УОЗ ОДА, до МОЗ України та Адміністрації
Президента України направлено пропозиції щодо можливості включення до
Національного плану дій на 2014 р. пункту стосовно відпрацювання в Миколаївській
області інтегрованої моделі надання медичної допомоги та нового фінансового механізму
на основі локального реєстру пацієнтів і клінічних протоколів з урахуванням досвіду,
отриманого у Вознесенському районі (лист від 12.02.2014 р. № 254/22-05-1/6-14). На
даний час пропозиція розглядається.
386
Регіональна програма інформатизації охорони здоров’я Тернопільської області

затверджена 02.02.2006 р., заходи з її реалізації у 2012–2015 рр. затверджені в січні 2012 р.
У рамках виконання регіональної програми «Реформування системи охорони
здоров’я Збаразького району через впровадження інноваційної моделі надання медичних
послуг населенню в закладах сімейної медицини» здійснено такі заходи:
 сформовано команду працівників – безпосередніх виконавців проекту;
 визначено кількість робочих місць і працівників, які будуть взаємодіяти з
програмним комплексом (заст. головного лікаря з медобслуговування населення, зав.
Інформаційно-аналітичним відділом Збаразької центральної районної комунальної
лікарні, інженер-програміст, сімейні лікарі та середні медичні працівники сімейної
медицини).
 з грудня 2013 р. відповідно до нормативно-правових актів у сфері державних
закупівель проводився тендер на придбання і встановлення програмного забезпечення,
комп’ютерної техніки.
 12.08.2012 р. відділом охорони здоров’я Зборівської РДА видано наказ № 34,
яким затверджено заходи на виконання районної програми інформатизації охорони
здоров’я. Її основні завдання:
 організація підрозділу інформаційних технологій;
 щорічна інвентаризація комп’ютерів та комп’ютерних програм;
 забезпечення придбання та використання ліцензованих комп’ютерних програм;
 придбання нової комп’ютерної техніки;
 встановлення контролю за використання наявних програм і закріплення
відповідальних працівників за їх експлуатацією;
 підключення до Інтернету.
У Чернівецький області ГУОЗ ОДА видано наказ від 02.03.2009 р. № 90 «Про
затвердження галузевої програми «Електронна система реєстрації та обміну медичної
інформацією між закладами, установами і організаціями системи охорони здоров’я
області», згідно з яким, розроблено заходи щодо впровадження вищезгаданої програми та
створено координаційну раду і постійно діючу робочу групу. Розроблено комплекс
заходів відповідно до потреб щодо впровадження галузевої програми «Електронна
система реєстрації та обміну медичної інформацією між закладами, установами і
організаціями системи охорони здоров’я області». Проведено моніторинг стану виконання
в області зазначеної програми та її результатів.
Департаментом охорони здоров’я та цивільного захисту населення видано наказ від
30.11.2012 р. № 81 «Про удосконалення роботи сучасних інформаційних технологій в
закладах охорони здоров’я Чернівецької області».
Головним управлінням охорони здоров’я спільно з обласним відділенням фонду
соціального страхування введено в дослідну експлуатацію єдиний електронний реєстр
листків непрацездатності в підпорядкованих ЗОЗ області.
З метою поліпшення обміну медичною інформацією в ЗОЗ впроваджено єдину
централізовану систему реєстрації електронних адрес у відповідних зареєстрованих
доменах районів області та м. Чернівці.
387
У роботу ЗОЗ впроваджено в повному обсязі стандартні статистичні форми в

електронному вигляді.
Спільно з Буковинським державним медичним університетом започатковано
використання серверного обладнання, зовнішніх каналів зв’язку, оптично-волоконних
каналів (близько 10 км) і локальних мереж ЗОЗ міста та області.
Заклади охорони здоров’я області оснащено обладнанням, необхідним для
забезпечення електронної реєстрації та обміну медичною інформацією з іншими ЗОЗ
регіону та України.
Впровадження телемедичних технологій
Впровадження телемедичних технологій у Вінницькій області в ЗОЗ розпочато за
такими напрямами:
– у міждержавній системі ContentNet (www.content.net.ua) зі створенням сайтів для
кожного закладу, підпорядкованого ДОЗ та ОДА і Моніторингу;
– Українсько-Швейцарська програма «Здоров’я матері та дитини» на базі
телемедичної Інтернет-платформи ІРАТН:
До телемедичної мережі залучено регіональні медичні навчальні заклади, установи
національного рівня (Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України, НАМН
ім. П.Л. Шупика), приватні та державні клініки з різних регіонів України, а також із
закордону. Сервер, на якому функціонує телеплатформа, обслуговується Асоціацією
розвитку української телемедицини та електронної охорони здоров’я (АРУТЕОЗ) у
м. Донецьку (www.telemed.org.ua). Можливості телеплатформи дають змогу створювати
дискусійні групи за певними напрямками або спеціальностями. Розгорнуто роботу у всіх
районах області. Це – 30 РЛ і 8 ОЛ. Закуплено обладнання в рамках Українсько-
Швейцарської Програми «Здоров’я матері та дитини» на 2008 тис. грн для 27 ЗОЗ
(комп’ютери, МФУ, принтери, сканери тощо). За 2011–2013 рр. надано понад 120
телемедичних консультацій, розроблено графік чергування лікарів-неонатологів на
телемедичній платформі.
У Донецькій обласній клінічній туберкульозній лікарні відкрито нову телемедичну
мережу, якою охоплено протитуберкульозні ЗОЗ Донецької області.
У телефтизіатричну мережу об’єднано 5 протитуберкульозних закладів Донецької
області, в яких надається допомога пацієнтам з мультирезистентним туберкульозом. До
складу мережі включено: обласну клінічну протитуберкульозну лікарню м. Донецька,
обласні протитуберкульозні диспансери у містах Маріуполі, Краматорську, Горлівці та
Шахтарську. Інфраструктура: закрита швидкісна мережа обміну даними; власний сервер;
системи електронного документообігу; програмні засоби відеоконференц-зв’язку.
У режимі он-лайн надано консультативну, організаційну допомогу більш 1000 хворим на
хіміостійкий туберкульоз у протитуберкульозних закладах Донецької області.
У середньому 60% пацієнтів, що потребували направлення на ХРТБ-консиліум,
спрямовано за телемедичною формою.
У КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер. м. Шахтарська» для
проведення ХРТБ-консіліумів використано обладнання: негатоскоп, фотоапарат,
комп’ютер та його складові, веб-камеру, принтер-сканер. Проведено 165 консультацій.
388
У КЛПУ «Донецький обласний науково-практичний центр реабілітації

церебрального паралічу і органічних захворювань нервової системи з порушеннями
психіки у дітей» використано комп’ютери, приєднані до Інтернету, обладнані веб-
камерами та мікрофонами, здійснено on-line відеоконсультування хворих (за 2011–
2013 рр. – 50 відеоконсультацій), крім того, забезпечено off-line консультування за
медичною документацією хворих (за 2011–2013 рр. – 470 консультацій).
Акушерське відділення пренатального центру м. Макіївка повністю оснащено
обладнанням для участі в програмі «Телемедицина». Відділення обладнано ПК з
відповідним програмним забезпеченням, МФП (принтер-сканер-копір), веб-камерою,
Інтернет-зв’язком. Заклад, який надавав телемедичну допомогу, – ДРЦОМД.
За допомогою телемедицини в дитячому педіатричному об’єднанні м. Макіївки за
2011–2013 рр. проведено 338 телемедичних консультації.
У хіміотерапевтичному відділенні МЛ № 2 м. Макіївки через мережу Інтернет
проведено консультації з Київським центром трансплантації кісткового мозку (зав.
відділення Караменешт Е.Е.), Київським інститутом раку (зав. відділення системної
онкогематології Крячек І.А.). Проведено 85 консультацій.
У КЛПУ «Протитуберкульозний диспансер» м. Краматорська надано телемедичну
допомогу у формі телемедичних консультацій, реєстрації випадків МРТБ та ризику МРТБ,
призначення та уточнення схеми лікування хворих. У 2013 р. проведено 282 телемедичні
консультації.
В області створено «Телекард». У 2013 р. здійснено близько 950 телекардіологічних
консультацій (рис. 9.1).
1950*
2000
1500
753 755
1000
500
0
2011 2012 2013
* з них 950 – «Телекард»
Рис. 9.1. Кількість наданих телемедичних послуг у Донецькій області за 2011–2013 рр.
У Житомирській області продовжено роботу дистанційно-діагностичних

комплексів «Телекард» і «Тредекс», встановлених у 20 ЦРЛ і ЦМЛ області, лікарській
амбулаторії с. Слобода-Романівська Нов.-Волинського р-ну та ДЛ с. Троянів
Житомирського р-ну. За 2013 р. прийнято з районів 367 ЕКГ, що на 41 менше, ніж у
2012 р. Використано дану систему в таких районах: Червоноармійському – 76 ЕКГ,
Любарському – 53, Романівському – 45, Черняхівському та Володар-Волинському –
44 ЕКГ. Однією з причин недостатнього використання системи була періодична
несправність апаратури.
389
Спеціалістами клініко-діагностичної лабораторії обласного медичного

консультаційно-діагностичного центру проведено телеконсультації препаратів пунктату
щитовидної залози та інших поверхнево розташованих органів із лікарями цитологами
Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України. За
звітний період проведено 10 консультацій.
У 2013 р. продовжено співпрацю обласного спеціалізованого будинку для дітей-
сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, Житомирської обласної ради та
Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України і
Державного клінічного науково-практичного центру телемедицини МОЗ України в
проекті «Телемедична кардіологічна допомога – у будинок дитини» в частині діагностики
та подальшого лікування дітей із природженими вадами серця та судин.
На базі Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні з 2011 р. відкрито
телемедичний центр. Обладнання телемедичного кабінету: комп’ютер, підключений до
Інтернету; плазмовий телевізор; відеокамера; мікрофон, що дало змогу забезпечити якісне
проведення відеолекцій та телемедичних консультувань. У 2013 р. проведено
11 відеолекцій за участю 105 лікарів (у 2012 р. – 88) із НМАПО та Державного
телемедичного центру МОЗ України. Лекції та слайди представлено провідними
спеціалістами МОЗ України. Усі проведені відеолекції та телемедичні консультації
обліковано у вигляді протоколів.
У 2012 р. на телемедичній платформі iPath в області зареєстровано всього
200 лікарів ЗОЗ області, у тому числі 20 спеціалістів з ОДКЛ. Але платформа у 2013 р.
працювала з перервами через несправність центрального серверу програми. У 2013 р.
проведено 77 телемедичних консультувань (у тому числі 58 – у реальному часі,
проконсультовано 59 дітей).
У Львівській області до відомчої інформаційної системи телемедичної мережі
центру ЕМД та медицини катастроф підключено 26 ЗОЗ.
Телемедична мережа структурно складається з регіонального телемедичного
консультаційного центру та телемедичних консультаційних центрів, між якими засобами
інформаційних мереж забезпечується обмін медичною інформацією з метою надання
кваліфікованої медичної консультаційної допомоги на відстані.
Регіональний телемедичний консультаційний центр створено в м. Львові на базі
Львівського обласного центру ЕМД та медицини катастроф. Телемедичні консультаційні
центри створено на базі обласних, міських і районних стаціонарних ЗОЗ.
Функції регіонального телемедичного консультаційного центру: координація та
диспетчеризація роботи телемедичних консультаційних центрів регіону; прийняття
викликів на консультацію; обирання консультанта серед лікувальних установ області
залежно від нозології, переадресація їм медичних даних пацієнтів; контроль за наданням
та отриманням висновків від консультантів; облік та аналіз ефективності діяльності з
телеконсультування.
Функції телемедичних консультаційних центрів у районах: обстеження пацієнтів;
ведення через спеціалізоване програмне забезпечення електронної історії хвороби
пацієнтів та оцифровка медичних даних; ініціювання сеансів телеконсультування з
регіонального телемедичного консультаційного центру та в межах телеконсультації
390
пересилання медичних даних через мережу Інтернет у цьому центрі, отримання з центру
рекомендації лікарів консультантів і проведення відповідного лікування пацієнтів.
Для розбудови телемедичної мережі прийнято концепцію її розвитку, якою
передбачено:
 поетапну розбудову відомчої телемедичної мережі шляхом створення
регіональної ієрархічної інформаційної мережі телемедичних консультаційних центрів у
складі центрального серверного вузла регіонального телемедичного консультаційного
центру та локальних серверних вузлів;
 підключення до серверних вузлів телемедичних робочих станцій;
 створення корпоративного інформаційного середовища, шляхом розробки та
впровадження в дію корпоративної інформаційної системи, для об’єднання в одне
інформаційне середовище всіх телемедичних вузлів регіону;
 створення засобів взаємодії між користувачами корпоративної інформаційної
системи, фахівцями, які не є користувачами системи та пацієнтами з використанням
Інтернет-технологій.
На виконання цієї концепції здійснено:
 розгортання центрального серверного вузла в регіональному телемедичному
консультаційному центрі;
 поставку програмно-апаратних комплексів телемедичних консультаційних
центрів для оснащення регіонального телемедичного консультаційного центру та
районних телемедичних консультаційних центрів;
 розробку та впровадження спеціалізованого корпоративного програмного
комплексу «Телемедичний термінал»;
 розгортання представництва системи в Інтернеті у вигляді веб-порталу системи
www.telemed.lviv.ua.
На даний час телемедичні термінали, апаратура для яких закуплена у 2007–
2010 рр., встановлено у таких РЛ Львівської області: комунальному закладі Львівської
обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги ти медицини
катастроф», Дрогобицькій МЛ № 1 (відділі охорони здоров’я Дрогобицької міської ради),
Новояворівській РЛ № 1, Червоноградській та Трускавецькій МЛ, Буській, Бродівській,
Городоцькій, Золочівській, Жидачівській, Самбірській, Старосамбірській, Стрийській,
Сколівській, Миколаївській, Мостиській, Радехівській та Турківській ЦРЛ.
З усіма вказаними районами та містами Львівським обласним центром ЕМД та
медицини катастроф проведено додаткові налаштування апаратури, підготовку персоналу,
тестові консультації та відеоконференції. Програмне забезпечення заплановано
встановити на робочих місцях лікарів-консультантів в ендокринологічному диспансері,
обласній дитячій лікарні (анестезіологічному відділенні, хірургічному відділенні),
обласному кардіоцентрі.
У 2013 р. встановлено третю доопрацьовану версію програмного забезпечення
телемедичного консультування, проведено обласний семінар із фахівцями, задіяними у
впровадженні системи.
Кількість наданих телемедичних консультацій у Миколаївській області наведено
у табл. 9.1.
391
Таблиця 9.1
Кількість телемедичних консультацій, наданих у Миколаївській області, у 2011–2013 рр.
Заклад охорони здоров’я
Кривоозерська
Веселинівська
лікарня ШМД
Братська ЦРЛ
Вознесенська
Рік Усього
ЦРЛ
ЦРЛ
ЦРЛ
2011 63 – 64 28 – 155
2012 51 – 43 32 – 126
2013 43 – 34 46 – 123
Усього 157 6 141 106 168 578
У Рівненській області телемедичну допомогу надано в Рівненському обласному

онкологічному диспансері і КЗ «Рівненський обласний перинатальний центр».
Телемедичні консультації здійснено у форматі конференцій та передачі даних. У 2013 р.
надано 4021 телемедичну консультацію.
Управлінням охорони здоров’я Сумської ОДА на виконання наказу МОЗ України
від 26.03.2010 р. № 261 «Про впровадження телемедицини в закладах охорони здоров’я»
видано відповідний наказ від 11.05.2010 р. № 404/2, яким затверджено примірне
положення про телемедичний центр (кабінет) та взаємодію телемедичних центрів.
Станом на 31.12.2013 р. в області телемедичні центри (кабінети) ще не створені у
зв’язку з браком коштів. Водночас, у відділенні променевої діагностики обласного
психоневрологічного диспансеру проведено роботу зі створення, так званого, «Мосту
здоров’я» на основі медико-інформаційної системи «Доктор Елекс», яка автоматизує
документообіг, зберігає і систематизує інформацію про пацієнта. Використано 17 кілометрів
волоконно-оптичного кабелю для з’єднання всіх робочих місць та обладнання в єдину
інформаційну систему закладу. У подальшому це дасть змогу здійснювати Інтернет-
конференції в режимі on-line та отримувати консультації з провідними медичними
інститутами. За допомогою системи «Доктор Елекс» забезпечено попередній запис до
фахівців, створено електронну базу даних пацієнтів, які пройшли обстеження.
Одним із заходів Національної програми «Попередження смертності та
інвалідності населення внаслідок серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань»
стала розробка та впровадження телеметричних і телемедичних технологій дистанційного
контролю за станом хворих на ССЗ і надання їм невідкладної допомоги з використанням
сучасних засобів зв’язку.
У 2013 р. в області працювало 2 центральні станції дистанційно-діагностичної
мережі «Телекард»: в Сумському обласному кардіологічному диспансері та в
Кролевецькій ЦРЛ, які приймали електрокардіограми від 28 датчиків, розподілених по
районах області.
За 2013 р. по системі «Телекард» передано 1249 ЕКГ-стрічок (2012 р. – 990, 2011 р.
– 783). Це дало змогу в 3–9 разів скоротити час із моменту появи перших симптомів
захворювання до надання кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі, що в
багатьох випадках сприяє збереженню життя й здоров’я пацієнтів.
392
У Тернопільській області за допомогою терміналу «Тредекс» у ЦРКЛ у 2011 р.

надано 9 консультацій, у 2012 р. – 0 (не працювали через поламки), у 2013 р. – 12.
Введено систему «Тредекс» у Борщівському ЦРКЛ у відділенні анестезіології та
інтенсивної терапії. Кількість телеметричних консультацій у 2011 р. становила 5, у 2012 р.
– 4, у 2013 р. – 0 (апарат потребує ремонту).
З метою використання Інтернету для надання медичних послуг і консультацій в
поліклінічному відділенні Бучацької ЦКРЛ підготовлено медичного працівника та
придбано комп’ютерну техніку для попереднього запису на консультацію в обласні
медичні заклади через Інтернет.
У Бучацькій ЦКРЛ створено систему «Телекард», надано у 2011 р. 29 телефонічних
консультацій, у 2012 р. – 14, у 2013 р. – 15.
Для забезпечення своєчасного виявлення та уточнення діагностичного виникнення
гострих ССЗ, невідкладних консультацій стану пацієнта за допомогою засобів
телемедицини, у Харківській області у 2013 р. для ЦРЛ шляхом передачі з обласного
районному бюджету Харківської області цільових субвенцій, було 478 шт.
транстелефонних цифрових 12-канальних ЕКГ-комплексів «Телекард».
Устаткування призначено для знімання та передачі ЕКГ по будь-яких каналах
зв’язку, зокрема за стандартними телефонними лініями, мобільних каналах зв’язку,
каналах радіозв’язку будь-якого діапазону і телефонних каналах стандарту DECT.
Забезпечено передачу 12-канальної електрокардіограми цифрової якості тривалістю 15 с із
периферійного пристрою на віддалений приймальний дистанційно-діагностичний центр із
подальшою консультацією фахівця в режимі одного телефонного дзвінка.
Завдяки комплексу використано цифрову передачу сигналу по акустичному каналу,
що забезпечило гарантовано високу якість ЕКГ і дало змогу вести професійну діагностику
будь-яких кардіологічних захворювань (ІХС, ГІМ, аритмії різної етіології тощо).
У Херсонській дитячій ОКЛ, ОКЛ, обласних кардіологічному та
протитуберкульозному диспансерах, обласній психіатричній лікарень проведено
телемедичні консультації із застосуванням Skype, True Conf.
У Херсонській дитячій ОКЛ разом із науково-практичним центром дитячої
кардіології та кардіохірургії МОЗ України у 2011 р. проведено 38 консультацій, у 2012 р. –
37, у 2013 р. – 46; разом із генетичним центром «ОХМАТДИТ» у 2011 р. – 3, у 2012 р. – 2,
у 2013 р. – 3. На місцевому рівні відділення реанімації новонароджених та офтальмології
за допомогою Skype проведено консультації хворих.
У Херсонському обласному кардіологічному диспансері впроваджено цифрову
систему передачі ЕКГ «Телекард». За 2011 р. передано із районів області до Херсонського
обласного кардіологічного диспансеру 823 ЕКГ, у 2012 р. – 1026 ЕКГ, у 2013 р. – 1171 ЕКГ.
У 2011–3013 рр. Херсонський обласний протитуберкульозний диспансер та всі
ЦРЛ області оснащено комп’ютерами, а також підключено до єдиного електронного
реєстру хворих на туберкульоз e-TB Manager.
У Хмельницькому обласному онкологічному диспансері розгорнуто комплекс
обладнання для телемедицини RADVIZION (у співпраці з благодійним фондом «Розвиток
України»), що дало змогу відеоспілкування (трансляції засідань, операцій, проведення
консультацій тощо). Телемедичні консультації у 2013 р. не впроваджені.
393
Останніми роками центральна цитологічна лабораторія обласного онкодиспансеру

співпрацювала з інститутом ендокринології ім. Комісаренка в м. Києві (консультація
цитологічних мазків, матеріал для яких отримано під час пункції утворень щитовидної
залози). У 2012 р. проведено 4 такі консультації, у 2013 р. – 2.
У Деражнянській ЦРЛ у 2012 р. запроваджено телемедичні технології, з цією метою
закуплено ноутбук, веб-камеру, підведено Інтернет у стаціонарне відділення ЦРЛ, що дало
змогу проводити телемедичні консультації з Хмельницьким обласним шкірвендиспансером.
Лікарі Деражнянської ЦРЛ зареєстровані на порталі телемедицини www.i-med.tv та
www.esemi.org, що дало їм можливість брати участь у відеоконференціях.
У Хмельницькій ОЛ у 2010 р. закуплено відповідну апаратуру, налагоджено локальну
мережу, проведено підключення до швидкісного Інтернет-зв’язку. За допомогою
телемедичних технологій спеціалісти ОЛ консультувалися з Національним інститутом
серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова, Національним інститутом хірургії та
трансплантології ім. О.О. Шалімова.
В обласній дитячій лікарні проведено телеконсультування за результатами біологічних
рідин, виписок з історій хвороби, світлин. У 2011 р. надано 2 телемедичні консультації, у
2012 р. – 4, у 2013 р. – 3.
В обласному центрі ЕМД, до складу якого увійшли всі підрозділи ШМД, наприкінці
2013 р. придбано 25 ЕКГ «ЮКАРД-100» з функцією телеметричної передачі даних і
телеметричний центр «UNET-1» на загальну суму 452 тис. гривень.
В обласному кардіологічному диспансері, усіх 20 ЦРЛ і 2 МЛ встановлено систему
«Телекард».
У кардіодиспансері надано телемедичну консультаційну допомогу лікарям МЛ,
ЦРЛ і РЛ щодо розшифрування ЕКГ, корекції медикаментозного лікування у випадках
діагностування чи підтвердження гострих та підгострих форм ІХС, а також інших гострих
і підгострих хвороб серця (проведено консультацій: у 2011 р. – 354, у 2012 р. – 248,
у 2013 р. – 210).
У Черкаській області телемедичні кабінети не створені. Водночас, останніми роками
активно використовувався пристрій «Телекард» для надання консультацій (табл. 9.2).
Таблиця 9.2
Використання системи «Телекард» у Черкаській області у 2011–2013 рр.
Кількість проведених консультацій
ЗОЗ
2011 р. 2012 р. 2013 р.
Черкаський обласний кардіологічний центр 139 145 157
Чигиринська ЦРЛ 12 9 11
Христинівська ЦРЛ 10 13 14
Ватутінська МЛ 5 12 13
Лисянська ЦРЛ - 12 11
Чорнобаївська ЦРЛ - 10 14
З метою поглиблення міжнародного співробітництва в галузі телемедицини за

2013 р. проведено низку заходів. У квітні 2013 р. в Донецькій області проведено чергову
міжнародну конференцію «Телемедицина – досвід та перспективи», в якій взяли участь
майже 200 представників із 9 областей України, а також доповідачі з Бельгії та Росії.
394
До наукової програми конференції увійшло майже 50 доповідей, майстер-класів і медіа-

стендів. Продовжено плідне співробітництво з Міжнародним товариством телемедицини
та електронної охорони здоров’я (www.isfteh.org), зокрема, у галузі науки та навчання
лікарів методикам застосування телемедицини. Досвід роботи обласної телефтизіатричної
мережі узагальнено у вигляді моделі кращої практики, офіційно затвердженої
Міжнародним товариством телемедицини та електронної охорони здоров’я.
У хіміотерапевтичному відділенні МЛ № 2 м. Макіївки через мережу Інтернет
проведено консультації з Російським інститутом онкології ім. Блохіна Н.С. (м. Москва),
Московським гематологічним центром.
У м. Макіївці проведено консультації лікарів травматологічного відділення МЛ
№ 2 з центром спортивної медицини, ортопедії та травматології (Кароліна, Польща), з
приватною медичною клінікою «Вілла Стюарт» (Італія).
У м. Львові 28–29 листопада 2013 р. відбулась міжнародна конференція
«Телемедицина та інформаційні технології» за участю представників ВООЗ, МОЗ
України, Росії, Польщі, Німеччини, Норвегії та ряду інших країн.
Впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в систему
охорони здоров’я, у тому числі в лікування та обслуговування хворих, забезпечення
лікарськими препаратами, консультацію, діагностику тощо
У Донецькій області для онкологічних, протитуберкульозних та шкірно-
венерологічних диспансерів впроваджено систему автоматизованого попереднього запису
пацієнта на прийом до лікаря (при направлені на обслідування) з однієї медичної установи
до іншої. Ефектом цього заходу стало скорочення черг у реєстратурах, а також відсутність
необхідності очікування в чергах перед реєстратурами медичних закладів для пацієнтів,
які приїжджають до медичного закладу з інших населених пунктів.
Кількість наданих послуг автоматизованого запису на прийом пацієнтів у розрізі
спеціалізації установ наведено в табл. 9.3.
Таблиця 9.3
Кількість наданих послуг автоматизованого попереднього запису на прийом
з одного медичного закладу до іншого в Донецькій області за 2011–2013 рр.
Рік
Спеціалізація медичних закладів
2011 2012 2013
Онкологічні (6 медичних установ) 367 451 467
Туберкульозні (15 медичних установ) 0 0 273
Шкірно-венерологічні (14 медичних установ) 0 2 34
Усього 367 453 774
На виконання наказу МОЗ від 30.08.2012 р. № 666 «Про затвердження Порядку

ведення електронного реєстру пацієнтів Вінницької, Дніпропетровської, Донецької
областей та м. Києва» у 2013 р. продовжено створення реєстру пацієнтів на рівні центрів
ПМСД. На даний час до реєстру включено 4 млн 52 тис. пацієнтів (92,9% від усього
населення). Для створення реєстру використано 1979 ПК. У 371 АЗП/СМ створено
локальні мережі, до Інтернету підключено 388 АЗП/СМ. У кожній амбулаторії – міні-
сервер, на рівні центру дані не об’єднуються через відсутність комплексної системи
захисту інформації.
395
За 2013 р. в Обласному центрі медико-соціальної експертизи продовжено роботу з

удосконалення комп’ютерної програми «База даних інвалідів», яка дає змогу в
автоматичному режимі отримувати весь статистичний матеріал, звітні форми,
контролювати заплановані реабілітаційні заходи, проводити моніторинг виконання
індивідуальних програм реабілітації інвалідів. За допомогою оновленої програми
інформація про пацієнтів щодня надходить з усіх комісій на сервер, що знаходиться в
центрі. Структура програми дозволяє створити єдину інформаційну систему МСЕК-
УПСЗН, у тому числі з метою наповнення централізованого банку даних із проблем
інвалідності. У 2013 р. кожне місце лікаря-реабілітолога оснащено комп’ютером, 80%
комісій отримали доступ до Інтернету. Створено єдину комп’ютерну мережу, яка
об’єднала всі МСЕК області.
У дитячій ОКЛ Житомирської області проведено чотири on-line майстер-класи з
оперативних втручань дітям з НДІ невідкладної допомоги дитячої хірургії і травматології,
м. Москва. У межах безкоштовної дистанційної програми безперервного навчання лікарів
(Медінфосервіс) трансльовано 4 лекції провідних науковців Російської Федерації.
У Львівській області кількість медичних послуг, наданих за допомогою ІКТ, зросла з
176 у 2011 р. до 409 у 2013 р. Найбільше зростання зареєстровано за рахунок обласного
державного кардіологічного центру, де за останні три роки кількість наданих телемедичних
консультацій становила 585. Телемедичні послуги переважно включали в себе питання
діагностики та лікування хворих. Крім кардіоцентру, телемедичними діагностично-
консультаційними послугами охоплено ЗОЗ міст Дрогобича, Трускавця, Червоногрода,
Буського, Золочівського, Сколівського, Старосамбірського та Турківського районів.
Швидкість підключення для обміну даними з медичними закладами Миколаївської
області поліпшено, що сприяло якісному використанню системи ЗБСТ як основи для
подальшого впровадження телекомунікаційних технологій у медицині. Проте
впровадження системи призупинено у зв’язку з недостатнім фінансуванням.
В області останніми роками забезпечено функціонування ІАС за допомогою
використання програм «Медстат», «Кадри», «Національний реєстр України список-
талон», «Лікарняний канцер-реєстр», «Популяційний канцер-реєстр», «Всеукраїнський
реєстр хворих на туберкульоз».
Впроваджено перехід на електронний документообіг.
Подальше розгортання інформаційно-телекомунікаційних технологій, у тому числі
створення електронного реєстру пацієнтів та запровадження програм з обчислення
вартості надання медичної послуги для лікування й обслуговування хворих, загальмоване
правовим вакуумом у даній сфері, проте технічне підґрунтя для надання таких послуг в
області поступово створюється.
Станом на 31.12.2013 р. в ЗОЗ Сумської області налічувалося 2159 комп’ютерів, із них:
 сучасні моделі (5Х86, 5К86, Pentium тощо) – 1531 од. (71%);
 застарілі моделі (РС ХТ або АТ 286, 386, 486 тощо) – 628 од. (29%).
Проведено перехід до широкого використання обчислювальної техніки за рахунок
закупівлі закладами сучасних ПЕОМ. Протягом 2013 р. з різних джерел фінансування
придбано 142 комп’ютери (у 2012 р. – 96, у 2011 р. – 174).
396
По відділах ЗОЗ найбільша кількість комп’ютерів припала на бухгалтерії та

економічні відділи.
Серед програмного забезпечення, використовуваного в ЗОЗ: бухгалтерські
програми (36%), облік кадрів (10%), ведення медичної статистики та аналізу діяльності
ЗОЗ (статистична система «Медстат» – 8%), контроль обліку медикаментів, діагностичні
та інші програми (43%), інформаційно-пошукові системи типу «Поліклініка» і
«Стаціонар» (3%).
У ЗОЗ області впроваджено уніфіковані бази даних та реєстри, які відповідають
єдиним стандартам і розповсюджуються МОЗ України:
 «Національний канцер-реєстр»;
 «Національний реєстр України»;
 «СинаДіаб» (реєстр хворих на ЦД та його ускладнення);
 «Медичні Кадри» (реєстр медичних працівників);
 База даних ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД;
 «МедСтат» (статистична система);
 «УКРВАК» (база даних щодо стану імунізації та охоплення населення
імунопрофілактикою);
 Державний реєстр хворих на туберкульоз.
В області продовжено впровадження (проте повільно через брак коштів)
інформаційно-пошукових систем «Поліклініка» і «Стаціонар», зокрема, у Кролевецькій,
Конотопській, Тростянецькій, Сумській ЦРЛ та ОЛ: кардіологічному диспансері, дитячій
клінічній лікарні, перинатальному центрі, госпіталі для ІВВВ, Сумській міській дитячій
клінічній лікарні.
Крім цього, у Кролевецькій ЦРЛ створено єдиний інформаційний простір лікарні
на основі інформаційно-пошукової системи «Поліклініка» і «Стаціонар». У закладі
проведено локальну мережу, що об’єднує комп’ютери в поліклініці та стаціонарі. Це дає
можливість комплексної автоматизації діяльності закладу. Персоніфікований облік
наданих медичних послуг дозволяє формувати електронну амбулаторну карту пацієнта.
Вона поєднує всі інформаційні потоки між структурними підрозділами лікарні.
Встановлено автоматизовані робочі місця лікарів у відділеннях стаціонару та поліклініки,
а також автоматизовані робочі місця клінічної лабораторії, реєстратури.
За 2013 р. в обласному протитуберкульозному диспансері впроваджено
електронний реєстр хворих на туберкульоз.
Протягом 2013 р. в КУ «Сумська міська дитяча клінічна лікарня Святої Зінаїди»
завершено роботу щодо забезпечення корпусів доступом до Інтернету, з об’єднанням їх до
єдиної локальної мережі ЗОЗ. У головному корпусі стаціонару прокладено локальну
комп’ютерну мережу, яка об`єднала відділення, діагностичні служби та адміністрацію
лікарні (50 активних робочих місць із доступом до Інтернету). У грудні 2013 р.
впроваджено програмне забезпечення інформаційної системи «Стаціонар» ТОВ
«Медіасофт».
До Інтернету станом на 31.12.2013 р. підключено 74 ЗОЗ області (у 2011 р. – 70):
ОЛ – 33 (100%), ЦРЛ – 18 (100%), МЛ м. Суми – 8 (100%), центрів ПМСД – 6, інших МЛ
у районах області – 9.
397
Але в більшості закладів доступ до Інтернету можливий лише на рівні приймалень

головних лікарів і бухгалтерій.
Обмін інформацією між лікувальними закладами області здійснювався в межах
документообігу.
Серед інформаційних ресурсів охорони здоров’я Сумської області створено сайт
УОЗ Сумської ОДА, ОКЛ, інфекційної лікарні, наркологічного диспансеру,
Шосткінського дитячого протитуберкульозного санаторію, психіатричної лікарні № 1
м. Ромни, відділу охорони здоров’я Сумської міської ради, МКЛ № 5, поліклініки № 3,
Кролевецької та Тростянецької ЦРЛ, Сумського медичного коледжу, Глухівського,
Конотопського, Лебединського та Шосткінського медичних училищ. Крім цього, на сайті
Сумської ОДА розміщено веб-сторінку УОЗ.
У центрі ШМД Тернопільської області створено консультативно-інформаційну
службу, яка надає населенню міста консультативно-інформаційну лікарську допомогу
телефоном і проводить відповідну санітарно-просвітню роботу. КІС надає населенню
лікарські поради телефоном про першу медичну допомогу при захворюваннях і травмах,
правильну та швидку орієнтацію у виборі лікувальних установ, про можливість та правила
прийому лікарських препаратів.
В онкологічному диспансері ще у 2009 р. запропоновано запозичену з літератури
методику використання спеціалістами лікарні елементів телемедичного консультування
хворих у ЦРЛ області та м. Тернополі. Придбано відповідне технічне оснащення
(комп’ютери достатньої потужності, відеокамери, швидкісний Інтернет тощо), проведено
заняття із заступниками головного лікаря, завідувачами відділень та ординаторами
закладу щодо технології проведення телемедичних консультації та документального
оформлення їх результатів згідно з наказом МОЗ України «Про впровадження
телемедицини у закладах охорони здоров’я». У кожну ЦРЛ і міське УОЗ направлено
3 листи з інформацією про недостатнє використання можливостей телемедичного
консультування хворих у лікувальних закладах області.
Для налагодження двостороннього телемедичного зв’язку службовим листом від
27.12.2012 р. № 03/7796 їм запропоновано направити на електронну адресу
оргметодконсультативного відділу лікарні Skype-адресу установи, вказано аналогічні
адреси підрозділів, які цілодобово готові надавати такі консультації: інсультне відділення,
відділення інтенсивної терапії.
Ці можливості використовувалися щотижнево неврологами, реаніматологами
лікувальних закладів області як у телефонному режимі, так і через Skype.
Для спрощення запису хворих на прийом до лікарів КЗ ТОР «Тернопільська
університетська лікарня», а також професорів і доцентів Тернопільського державного
медичного університету створено систему запису та самозапису пацієнтів на
консультацію або обстеження до спеціалістів через Інтернет. Вона дає змогу
записатися на прийом до вибраного пацієнтом лікаря в зручний день і час за
електронною адресою www.medicine.te.ua з будь-якого комп’ютера, підключеного до
Інтернету. На запис до лікаря через систему електронного запису витрачається 1–2
хвилини. Це стало першим етапом у створенні і встановленні веб-інтегрованої
телекомунікаційної системи в цьому закладі.
398
На базі кардіологічного відділення КЗ ТОР «Тернопільська університетська

лікарня» створено дистанційний консультативний центр («Тредекс»), пов’язаний
телефонним дротовим зв’язком із ЕКГ-передавачами, встановленими у ЦРЛ області.
Принцип роботи полягає в транстелефонній передачі ЕКГ із ЦРЛ у КЗ ТОР
«Тернопільська університетська лікарня» для оцінки результатів обстеження фахівцем-
кардіологом. Це дає змогу швидко і якісно провести ЕКГ-діагностику кардіальної
патології з метою надання спеціалізованої медичної допомоги, ранньої профілактики
серцево-судинних ускладнень.
Останніми роками в ЗОЗ регіону здебільшого використовувалися локальні
комп’ютерні мережі на базі операційних систем Windows ХР. Усі заклади мали
поштові скриньки, що дало змогу обмінюватися інформацією та оперативно
вирішувати нагальні питання, використовувати глобальну мережу передачі даних
Інтернету.
Але ще не створена єдина інформаційна мережа ЗОЗ. Зараз відбувається
побудова VPN-мереж, що дає змогу об’єднати існуючі інформаційні системи.
У Харківському обласному інформаційно-аналітичному центрі медичної
статистики розгорнуто локально-обчислювальну мережу та створено головний сервер,
на якому збираються, оброблюються, накопичуються та аналізуються наявні банки
даних: БД «Кадри», «Медична статистика, Обіг наркотичних засобів, Використання
бланків тимчасової непрацездатності, По виконанню Національних програм
(«Цукровий діабет», «Діти України», Репродуктивне здоров’я нації, Здоров’я нації,
Здоров’я матері та дитини); 1С: Бухгалтерія, Медок, Казна. Створення та
впровадження електронні цифрові підписи в систему бухгалтерського обліку;
Моніторинг забезпеченості лікарськими засобами, виробами медичного призначення та
медичним обладнанням.
Створено електронний реєстр листків непрацездатності у складі Єдиного
електронного реєстру пацієнтів у ЗОЗ на базі програмного продукту «Укрмедсофт».
Більшість ЗОЗ підключено до Інтернету за технологією ADSL. Усі ЗОЗ
підключено до Інтернету.
За допомогою Інтернету лікарні проводили електронний запис на прийом для
госпіталізації в спеціалізовані відділення через веб-сайт. Для запису пацієнту
необхідно заповнити анкету на сайті. Лікарні проводили щотижневі заочні
телеконсультації фахівців у режимі on-line: кардіолог, невропатолог, психіатр,
нейрохірург, серцево-судинний хірург, рентгенолог, лікар функціональної діагностики.
Для телеконсультацій також залучалися професорсько-викладацький склад кафедр
ХМАПО.
З метою створення системи навігаційного моніторингу, контролю та зв’язку, для
всієї служби ШМД Харківської області та служби медицини катастроф науково-
дослідним інститутом радіотехнічних вимірювань «Радмир» для ОКЛ – центру ЕМД та
медицини катастроф розроблено та впроваджено «Дистанційну систему
автоматизованого обслуговування викликів служби швидкої та невідкладної медичної
допомоги Харківської області». Поставлено комп’ютерне і супутникове обладнання на
суму 5584 250,00 гривень.
399
Автоматизована система стала запатентованою вітчизняної авторською

розробкою, в якій взяли участь Департамент охорони здоров’я та соціальних питань
Харківської міськради, співробітники Харківської МКЛ швидкої та невідкладної
медичної допомоги ім. О.І. Мещанінова, кафедри медицини невідкладних станів і
медицини катастроф Харківської медичної академії післядипломної освіти і компанії
«Ескейп», яка спеціалізується в області медичних інформаційних систем. Ця система
активована в цілому по регіону.
Департамент охорони здоров’я Харківської ОДА та Харківський обласний
інформаційно-аналітичний центр медичної статистики відповідно до заяв підключено
до інформаційно-телекомунікаційної системи МОЗ України «HealthNet».
У ЗОЗ Хмельницької області проведено комп’ютерну обробку рентгенограм
(15 закладів), флюорограм (26), спірограм (19), ехоелектроенцефалограм (14),
реовазоенцефалограм (15), ЕКГ-досліджень (22), УЗД (24), лабораторних досліджень
(14), велоергометрій (2). Комп’ютерну томографію запроваджено у 2 закладах.
400
10. Стан та шляхи формування здорового способу життя
та профілактики неінфекційних захворювань
10. СТАН ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

ТА ПРОФІЛАКТИКИ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Впровадження ЗСЖ різні дослідники розглядають як важливу складову сучасної

стратегії протидії ХНІЗ і соціально небезпечним хворобам. Сукупний вплив тільки
поведінкових факторів ризику в розвитку ХНІЗ дуже значний: від 61% при серцево-
судинної патології до 35% при новоутвореннях. Загалом, ВООЗ вважає формування ЗСЖ
як одну з найбільш ефективних стратегій профілактики захворювань (табл. 10.1).
Таблиця 10.1
Ефективність стратегій профілактики захворювань (ВООЗ)
Період, за який
Внесок у зниження % від усіх витрат на
Стратегії очікується досягнення
смертності (%) охорону здоров’я
ефекту (роки)
Формування ЗСЖ 50,0 10,0 5–10
Стратегія високого ризику
20,0 20,0 2–4
(диспансеризація)
Вторинна профілактика
30,0 60,0 3–4
(лікування)
Досвід багатьох країн засвідчив, що протягом 10–20 років можна удвічі та більше
знизити рівень смертності шляхом проведення профілактичних заходів.
Наразі в Україні поширеність таких факторів ризику, як куріння, гіподинамія,
ожиріння, дуже значний (табл. 10.2).
Таблиця 10.2
Поширеність факторів ризику хронічних неінфекційних захворювань в Україні (%)
Фактор ризику Поширеність
Куріння 21,8 (2012 р.)
Ожиріння 16,0 (2013 р.)
Низький рівень фізичної активності
(частка населення віком 18 років і старші,
яке займається фізкультурою не менше 1 разу на тиждень):
жінки 22,5 (2013 р.)
чоловіки 36,4 (2013 р.)
Унаслідок поширеності цих факторів показник СОТЖ в Україні значно

поступається аналогічному показнику не тільки країн ЄС, але й Європейського регіону,
хоча наразі після 2006 р. СОТЖ поступово збільшується (табл. 10.3).
Таблиця 10.3
Середня очікувана тривалість життя в Україні порівняно з Європейським регіоном і країнами
Євросоюзу у 2005 р. та 2011 р. (останній можливий для порівняння)
2005 р. 2011 р.
Країни/регіони обидві у тому числі обидві у тому числі
статі чоловіки жінки статі чоловіки жінки
Україна 67,3 61,52 73,37 71,12 66,04 76,0
Європейський регіон 74,65 70,78 78,62 76,70 73,07 80,29
Країни ЄС 78,68 75,57 81,71 80,24 77,27 83,11
401
Різноманітна робота ЗОЗ щодо гігієнічного виховання підростаючого покоління та

формування ЗСЖ серед широких верств населення у 2013 р., як і в попередні роки,
проводилася за такими напрямами:
 гігієнічне навчання в процесі загальноосвітнього та професійного навчання;
 професійна гігієнічна підготовка за цільовим призначенням;
 гігієнічне навчання за медико-оздоровчими показами;
 гігієнічне навчання в процесі культурологічної та пропагандистської роботи.
Валеологічна освіта (health adduction по ВООЗ) в процесі загальноосвітнього навчання
підростаючого покоління в сучасних умовах є провідною в напрямку «Гігієнічне виховання
дітей, підлітків та молоді». Таким чином, реалізується стратегія «Здоров’я через освіту».
Світовий досвід засвідчив, що охорона здоров’я та освіта взаємопов’язані. Освіта сприяє
зміцненню здоров’я та навпаки. Здорові учні вчаться краще. Достойність проекту в тому, що
проблеми здоров’я, освіти та розвитку в ньому взаємопов’язані, забезпечується цілісний
підхід до їх вирішення, робота проводиться регулярно протягом довготривалого часу.
В інтегрованому курсі «Основи здоров’я», який входить до державного компоненту
освіти, для учнів 5–9-х класів відбулися деякі позитивні зміни. З 1 вересня 2013 р. поступово
впроваджуються навчальні програми базової загальної середньої освіти за новим Державним
стандартом базової та повної загальної середньої освіти. Зміст програми обсягом 35 год.
структуровано за чотирма розділами:
1. Здоров’я людини.
2. Фізична складова здоров’я.
3. Психічна і духовна складові здоров’я.
4. Соціальна складова здоров’я.
Сприяє гігієнічному вихованню підростаючого покоління в загальноосвітніх закладах
реалізація міжнародного проекту ЄМСШЗ, що базується на стратегіях зміцнення здоров’я. За
даними різних джерел, кількість загальноосвітніх закладів, які беруть участь у цьому проекті,
коливається від 2,5 до 4,0 тис. шкіл. Внесок ЄМСШЗ у справу зміцнення здоров’я
підростаючого покоління залишається відкритим.
Професійна гігієнічна підготовка за цільовим призначенням так званих декретованих
контингентів у 2013 р. практично не змінилася. Однак слід зазначити, що у 2013 р. у зв’язку з
новими правилами значно зменшилася кількість піднаглядових харчових об’єктів, тому
загальне число декретованих контингентів, які підлягали обов’язковій гігієнічній підготовці,
зменшилося порівняно з попередніми роками майже удвічі (табл. 10.4).
Недоліки цієї форми гігієнічного навчання декретованих груп населення неодноразово
висвітлювалися в попередніх щорічних доповідях про результати діяльності системи охорони
здоров’я України. Однак основний недолік полягає в тому, що вона не може забезпечити
запобігання виникненню централізованих спалахів кишкових інфекційних захворювань серед
населення. Тільки у 2013 р. за інформацією ДЗ «Український центр контролю та моніторингу
захворювань МОЗ України» зареєстровано 38 спалахів кишкових інфекційних захворювань, у
тому числі в 11 дошкільних навчальних закладах, 1 школі-інтернаті, на 2 підприємствах
(завод «Леоні» у Львівській області і ТОВ «Інтерпайп» у Дніпропетровській області), на 24
підприємствах ресторанного господарства і торгівлі (об’єктах громадського харчування).
402
Таблиця 10.4
Охоплення гігієнічним навчанням декретованих груп населення у 2011–2013 рр.1
2011 р. 2012 р. 2013 р.
охоплено охоплено охоплено
гігієнічному
гігієнічним гігієнічним гігієнічним
навчанню
навчанню
навчанню
підлягало
підлягало
підлягало
Контингенти навчанням навчанням навчанням
усього всього усього
абс. % абс. % абс. %
Усього, 931944 906943 97,3 890362 857483 96,3 634094 584774 92,2
у тому числі:
Працівники
торговельно-
185485 175629 94,7 172682 159422 92,3 115593 101350 87,7
продовольчої
мережі
громадського 144074 136414 94,7 136025 128007 94,1 99143 87493 88,2
харчування
23155 22320 96,4 18975 17957 94,6 15030 14208 94,5
молокозаводів
9474 9213 97,2 8995 8309 92,3 5090 4347 85,4
МТФ
м`ясної 17417 17041 97,8 15567 15169 97,4 13120 12610 96,2
промисловості
харчової 78487 73948 94,2 72091 65863 91,3 53284 46736 87,7
промисловості
Працівники ЖКГ 97517 97185 99,7 89148 88148 98,9 62674 59636 95,2
Працівники ДДЗ 321025 320034 99,7 329292 326919 99,3 239080 228904 95,7
Постійно
працюють
55310 55159 99,7 45550 45519 99,9 26416 24634 93,2
з отруто-
хімікатами
Навчання пацієнтів за медико-оздоровчими показаннями (факультативна гігієнічна

підготовка окремих груп та контингентів населення), яке проводилося силами медичних
працівників, у 2013 р. кількісно домінувало серед інших напрямів гігієнічного виховання
населення (табл. 10.5).
Недоліки такого гігієнічного навчання, як і в попередні роки, не змінилися: воно
ґрунтується тільки на вербальних методах через відсутність будь-яких наочних і
популярних санітарно-освітніх матеріалів, у медиків немає мотивації до якісного його
проведення, переважна більшість медичних працівників не має відповідної підготовки з
методики гігієнічного навчання населення тощо. Крім того, її високі показники
викликають певну недовіру.
Як і в попередні роки, ЗМІ залишаються одним із найбільш масових і
доступних джерел інформування населення з питань профілактики захворювань і
ЗСЖ. Показники використання ЗМІ в інтересах формування ЗСЖ і профілактики
захворювань наведено у рис. 10.1.
1 Дані Ф.18 за 2011–2013 рр.
403
Таблиця 10.5
Охоплення факультативним гігієнічним навчанням окремих контингентів населення
у 2010–2013 рр. (узагальнена форма № 51-здоров)2
Рік
2010 2011 2012 2013
% від осіб, які

підлягають
навчанню
навчанню
навчанню
навчанню
Контингенти
усього усього усього усього
(абс.) (абс.) (абс.) (абс.)
6,38 5,32 5,03 5,33

Реконвалесценти 79,4 76,6 75,8 76,7
млн млн млн млн
484,9 427,2 431,2 423,6
Вагітні 95,5 95,1 94,6 95,9
тис. тис. тис. тис.
457,8 411,4 398,6 384,5
Породіллі 98,8 97,8 96,4 96,9
438,7 432,5 378,9 369,0
Матері дітей 1-го року 96,7 95,4 95,9 96,6
Матері, які
госпіталізовані з 213,2 220,1 224,3 230,5
92,8 93,8 94,0 94,4
хворою грудною тис. тис. тис. тис.
дитиною
100 2010 р. 2011 р. 2012 р. 2013 р.

80
60
40
20
0
1 2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 3
Обласні 14,2 11 22,3 15,5 10,7 22,9 14,1 9,7 28,3 17,4 11,3 32,4
Міські 18,4 23,8 33,4 16 24,6 42,1 17,4 20,4 42,3 17,7 20,8 33,4
Відомчі, багатотиражки - 48,5 3,6 - 46,3 5,3 - 42,1 4,4 - 30,3 2,4
Усього 32,6 83,3 59,3 31,5 81,6 70,3 31,5 72,2 75 35,1 62,4 68,2
1– телепередачі, 2 – радіопе6редачі, 3 – публікації
Рис. 10.1. Інформування населення про ЗСЖ та профілактику захворювань через ЗМІ
у 2010–2013 рр. (кількість заходів, тис.)
У 2013 р. тенденції у використанні ЗМІ для пропаганди ЗСЖ і профілактики

захворювань, що спостерігалися останніми роками, збереглися:
 серед обласних ЗМІ найвагомішу роль відіграло телебачення;
 обласне та міське телебачення за інтенсивністю інформування населення з
питань ЗСЖ і профілактики захворювань практично були на однаковому рівні;
2 * По всіх контингентах дані по м. Києву за 2012–2013 рр. відсутні.
** Дані щодо гігієнічного навчання породіль, матерів дітей 1-го року навчання та матерів, госпіталізованих із хворою
грудною дитиною, по Київській обл. за 2012 р. відсутні.
***Дані щодо гігієнічного навчання породіль і матерів дітей 1-го року життя по Львівській обл. за 2013 р. відсутні.
404
 інтенсивність використання радіо як джерела інформації з питань охорони

здоров’я знизилася; це стосувалося практично усіх її ланок, насамперед, локальної
(відомчої) радіомережі, а також обласного, міського (районного);
 тенденція щодо збільшення обсягу інформації з питань ЗСЖ і профілактики
захворювань збереглася щодо обласної ланки преси;
 міські ЗМІ як джерело інформації превалювали у пресі тощо;
 значущість багатотиражок як джерело інформації зі здоровоохоронної тематики
зменшилася і досягла найнижчого рівня порівняно з 2010 р. тощо.
Якість публікацій зі здоровоохоронної тематики в регіональній пресі досі не
вивчається. У 2013 р. ДУ «Український інститут громадського здоров’я МОЗ України»
провів контент-аналіз 285 публікацій з охорони здоров’я в регіональній пресі, який
засвідчив таке.
Статистична інформація в публікаціях для обґрунтування актуальності тих чи
інших заходів використовувалася явно недостатньо: понад 40,0% проаналізованих статей
зі здоровоохоронної тематики. У тих випадках, коли вона була використана, акцент
робився на світову (європейську) чи загальноукраїнську, а регіональна була представлена
скоріше як виняток. Основні недоліки статистичної інформації полягали у: використанні
застарілих, сумнівних чи недостовірних статистичних даних, які не відповідали реаліям
сьогодення; маніпулюванні цифрами для обґрунтування запропонованих заходів;
констатації тільки самого факту зростання патології замість конкретних даних; приведенні
порівняння з поширеністю іншої патології замість конкретних фактів поширення тієї чи
іншої патології тощо.
Слід зазначити, що рекомендації читачам насамперед мають бути конкретними,
простими для виконання, відповідати реаліям сьогодення, не потребувати значних
зусиль,часу, витрат тощо. Однак вони часто не відповідали цим вимогам. За наявними
недоліками їх можна класифікувати таким чином:
 не брався до уваги менталітет, культурні та духовні цінності читачів, тому для
частини з них могли стати не прийнятними загалом: «Включите в меню еженедельные
вегетарианские дни» («Немного о гипертонии»); «І обов’язково включіть у свій раціон
проростки (наприклад, пшениці, вівса або сої) і соєві продукти…» («Кожному віку – своя
дієта»); «Змініть свій раціон … Потім слід повністю відмовитися від солі, цукру, чорного
перцю, білого хліба, булок, кави, чорного чаю і всіх консервів промислового виробництва»
(«Від пухлин врятують відмова від цукру й солі та фітотерапія»);
 не враховувався матеріальний стан більшості населення України:
«…рекомендовані … м’ясо кролика» («Зайві» кілограми загрожують нашому здоров’ю та
життю»); «Нерка на гриле – 500 МЕ» («Чудотворец по имени D или витамин с силой
гормона»); «Непогано включити в своє меню продукти, які перешкоджають засвоєнню
жирів: ананас, ківі, помідори» («Кожному віку – своя дієта»);
 абстрактні за своєю суттю: « Обмежте споживання солінь та солоної їжі. Замість
солі краще використовувати трави та приправи» (стаття «Здоровий спосіб життя – головна
профілактика раку»);
 інколи читачів внаслідок неконкретності наданих рекомендацій опосередковано
орієнтували на самодіагностику та самолікування: «Але якщо ви схильні до дефіциту
405
якогось вітаміну чи мікроелемента, обирайте комплекс зі збільшеною дозою того

елемента, якого організму не вистачає» («Навесні частіше засмагайте»);
 іноді рекомендації за своїм змістом скоріше стосувалися спеціаліста, ніж
пересічного читача, тому скористатися цими порадами досить складно: «...при численних
укусах – циркулярна інфільтраційна новокаїнова блокада місць укусів» («Перша допомога
при укусах тварин та комах»).
Статті з медичної тематики для населення іноді використовувалися як джерела для
рекламування (прямо чи опосередковано) тих чи інших лікарських засобів, що
неприпустимо за жодних обставин: «Общественная организация «Диабет и жизнь»
совместно с представителями компании ООО «Долфи-Украина» уже дважды
безвозмездно вручали николаевским семьям, у которых больны диабетом и взрослые, и
дети, глюкометры BIONIME GM 550, одни из самых точных в Украине…» («Диабет:
образование, профилактика и акции») тощо.
Для привернення уваги населення до актуальних проблем охорони здоров’я в
України, як і в попередні роки, у 2013 р. в регіонах проводилися пропагандистські акції,
присвячені як знаменним датам, так і у зв’язку з епідситуацією. Кількість проведених
акцій у регіонах коливалася досить широко: від 6–10 (у Волинській, Сумській областях),
11–20 (у Вінницькій, Донецькій, Київський, Полтавській, Рівненській, Харківській,
Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях та в м. Києві) до 21–30 (у Житомирській,
Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Тернопільській,
Чернівецькій областях та в м. Севастополі) і навіть більше (37 – в Івано-Франківській, 42 –
у Дніпропетровській, 46 – в АР Крим, 84 – у Закарпатській областях). Ефективність таких
пропагандистських акцій не вивчена.
У 2013 р. спостерігалася позитивна тенденція до зростання активності населення
щодо одержання інформації з питань ЗСЖ і профілактики захворювань через різні
джерела консультування (табл. 10.6).
Таблиця 10.6
Охоплення населення консультаціями з питань охорони здоров’я
та профілактики захворювань у 2008–2013 рр.
Рік
Джерело консультації
2008 2009 2010 2011 2012 2013
Телефон довіри 94225 92356 95690 130251 147478 135653
Письмові консультації 19039 11952 11066 39226 45252 45826
Телефон «гаряча лінія» 58191 109540 71319 85110 64624 103678
Однак в окремих регіонах, як і в попередні роки, телефонна консультативна служба

використовувалася незадовільно: не функціонували телефон довіри або телефон «гаряча
лінія» (відповідно в містах Києві та Севастополі, Черкаській області та м. Києві). У деяких
регіонах кількість громадян, які зверталися до телефонного консультування, була
мізерною (до 100 осіб): телефон довіри – 25 осіб на Житомирщині та 45 – на
Хмельниччині; телефон «гаряча лінія» – 14 осіб на Івано-Франківщині, 80 – на
Чернігівщині, 94 – у Чернівецькій області. Слід враховувати те, що відсутність телефону
«гаряча лінія» або обмеженість його функціонування певною мірою знижує ефективність
пропагандистських кампаній, насамперед у період епіднеблагополуччя.
406
Важливим засобом інформування населення наразі залишається популярна

санітарно-освітня література. Необхідність її полягає в тому, що відсутність або обмаль
такої літератури унеможливлює здійснення будь-яких інтервенцій з різноманітних питань
ЗСЖ, які повинні здійснюватися в закладах ПМСД, насамперед, щодо відмови від
куріння, зменшення вживання алкоголю, додержання норм раціонального харчування,
своєчасне проходження профілактичних обстежень, своєчасного щеплення тощо.
Останніми роками кількість найменувань і загальний обсяг популярної літератури зі
здоровоохоронної тематики були стабільно низькими: 2011 р. – 1,9 тис. найменувань
загальним накладом 1,4 млн прим., 2012 р. – майже 2,0 тис. найменувань тиражем понад
1,0 млн, 2013 р. – більше 2,7 тис. найменувань накладом 1,23 млн прим. Таким чином,
загальний обсяг одного найменування популярної санітарно-освітньої літератури для
населення в регіонах за останні 3 роки (2011–2013 рр.) становив 700 прим., 512 прим. та
449 прим. відповідно. Такий обсяг популярних санітарно-освітніх матеріалів унеможливив
достатнє інформування населення будь-якого регіону навіть з однієї найбільш актуальної
регіональної проблеми. Тим самим, в усіх без винятку регіонів спостерігався гострий
дефіцит такої літератури. Слід зазначити, що у 2 областях (Черкаській і Чернівецькій) такі
матеріали не видавалися взагалі, а ще у 3 областях (Миколаївській, Одеській та
Полтавській) та в м. Севастополі загальний наклад виданих матеріалів навіть не досягав
10,0 тис. примірників.
Якість видаваних на місцях пам’яток, буклетів, листівок тощо не завжди була
належної якості. У 2013 р. ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ
України» провів контент-аналіз 373 видань для населення (пам’яток, санбюлетенів,
буклетів тощо) із 21 регіону, який засвідчив, що в значній кількості популярних виданнях
не додержуються вимог до їхнього тексту (табл. 10.7).
Таблиця 10.7
Додержання вимог у текстах друкованих видань (2013 р.)
Кількість % від загальної
Вимоги до тексту Є/ немає
видань кількості
Наявність заголовків і підзаголовків є 299 80,2
Виділення окремих речень немає 74 19,8
Виділення жирним шрифтом окремих слів є 306 82,0
Пояснення щодо медичних термінів немає 67 18,0
Пояснення щодо абревіатур
є 224 60,0
(медичних, хімічних)
Статистичні дані використовуються лише у 24% видань, причому здебільшого

ігнорується регіональна статистика (табл. 10.8).
Таблиця 10.8
Використання статистичних даних у виданнях (2013 р.)
Є
з них
Відсутні
усього світова / загально- з літературних
регіональна
європейська українська джерел
283 913 37 33 7 34
3 В одному виданні одночасно статистичні дані можуть бути як світові,так й загальноукраїнські тощо
407
Водночас, недостатня увага в популярних виданнях приділялася окремим дуже

важливим порадам/рекомендаціям (табл. 10.9).
Таблиця 10.9
Рекомендації, яким у виданнях приділялася недостатня увага (2013 р.)
Рекомендації
звертання до лікаря систематичне адреси і телефони
пересторога від при перших проходження додержання правил медзакладів, куди
самолікування ознаках профілактичних особистої гігієни можна звертатися
захворювання медоглядів по допомогу
абс. % абс. % абс. % абс. % абс. %
36 9,4 112 29,2 33 8,6 43 11,2 48 12.5
Суттєвим недоліком діяльності галузі з формування ЗСЖ є те, що дотепер

недостатня увага приділяється вивченню її ефективності, насамперед шляхом
встановлення рівня поінформованості різних верств населення з питань ЗСЖ і первинної
профілактики захворювань, мотивів поведінки, ставлення населення до заходів органів
охорони здоров’я тощо. Так, у 2013 р. за даними узагальненої форми № 51-здоров «Звіт
про роботу центру здоров’я і лікувально-профілактичного закладу з питань формування
здорового способу життя, гігієнічного виховання населення» такі соціологічні
дослідження взагалі не проводилися у 8 регіонах (м. Києві, Волинській, Закарпатській,
Кіровоградській, Одеській, Харківській, Черкаській та Чернівецькій областях). А там, де
проводилися, то мали ряд недоліків. Насамперед при їх проведенні не додержувалися
вимог щодо репрезентативності: кількість респондентів на одне опитування була менше
100 (у 5 регіонах: Вінницькій, Житомирській, Львівській, Рівненській та Сумській
областях), 101–200 осіб (у 3 регіонах), 201–300 опитаних (у 3 регіонах), 301–400
респондентів (у 3 регіонах). Тільки в 5 регіонах (Івано-Франківській, Хмельницькій, АР
Крим тощо) кількість опитаних на одне дослідження перевищувала 400 осіб.
Стосовно інструментарію дослідження, то майже всі анкети/опитувальники не в
повному обсязі відповідали вимогам соціології. Насамперед у них, як правило, не було
пояснень щодо мети такого дослідження, не акцентувалася увага респондентів на
анонімності опитування, не роз’яснювалося, яку кількість підказок слід підкреслити у
кожному питанні тощо. Стосовно структури анкет, то в них переважно не дотримувалися
вимог про винесення анкетних даних респондентів на кінець опитувальника:
 анкета з вивчення задоволеності населення медичним обслуговуванням;
 анкета з вивчення обізнаності населення щодо пілотного проекту запровадження
державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною
хворобою тощо.
Як правило, запитання формулювалися не в нейтральному вигляді, що не могло не
вплинути на об’єктивність отриманої соціологічної інформації:
 «Чи зверталися Ви до медичного закладу упродовж останнього року?» (анкета з
вивчення обізнаності населення щодо пілотного проекту запровадження державного
регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою);
 «Чи були Ви поінформовані про закриття або перепрофілювання Вашого
медичного закладу?» (анкета користувача медичних послуг);
408
 «Следует ли опасаться общения в быту с людьми, зараженными ВИЧ?» (анкета

по изучению уровня медико-гигиенических знаний учащихся Колледжа строительства,
экономики и права ко Всемирному дню борьбы со СПИДом) тощо.
Досить поширеним недоліком у деяких анкетах була відсутність змоги ухилитися
від конкретної відповіді шляхом відповіді-підказки «важко відповісти»: анкети щодо
вивчення рівня медико-гігієнічних знань студентів ліцеїв стосовно профілактики куріння,
студентської молоді з питань профілактики туберкульозу, населення з питань
профілактики ВІЛ/СНІДу, вивчення думки населення про вплив реформ у галузі охорони
здоров’я на якість отримання громадянами медичної допомоги тощо.
Недоліки в роботі ЗОЗ із формування ЗСЖ (дефіцит популярної літератури для
населення, обмежений обсяг вивчення ефективності роботи з формування ЗСЖ, недостатнє
використання соціальної реклами в інтересах формування ЗСЖ тощо) пояснюється тим, що
дотепер діяльність із гігієнічного виховання населення не має усталеного механізму
фінансування. Відсутність будь-яких нормативів фінансування таких заходів сприяє
довільному їх фінансуванню, що на практиці приводить до нерівномірності розвитку послуг
із формування ЗСЖ по регіонах тощо. Водночас, ВООЗ звертає увагу громадськості на
доцільність і необхідність використання з цією метою різноманітних податків, що
запроваджується в різних країнах світу (табл. 10.10).
Таблиця 10.10
Використання національних податків для збору коштів
із метою поліпшення здоров’я населення в різних країнах світу
Країна Розмір податку На які цілі направляється податок
1,5% на прибуток після сплати податків
тих компаній, На медичне обслуговування незаможних
Габон
які займаються грошовими переказами; груп населення
10,0% на операторів мобільного зв’язку
Перераховує у свою національну систему
Гана 2,5% від ПДВ
медичного страхування
2,0% надбавки до акцизного податку на Використовується для фінансування
Таїланд
алкоголь і тютюн зміцнення здоров’я населення
Перераховується безпосередньо Корпорації
медичного страхування Філіппін для
2,5% додаткових доходів від акцизів на досягнення і підтримки цільового
алкогольну і тютюнову продукцію показника загального охоплення
Філіппіни національною програмою медичного
страхування
Зараховується на рахунок МОЗ і йде до
2,5% додаткових доходів цільового фонду програми профілактики
захворювань
Чилі 1% від свого ПДВ На фінансування охорони здоров’я
28 країн Виділяють частину доходів від оподаткування тютюну на цілі,
(ВООЗ, 2009 р.) пов’язані з охороною здоров’я
Більш того, останнім часом у деяких країнах посилюється аргументація на користь

заходів скорочення споживання цукру і жирів у міру виходу на перший план
стурбованості з приводу швидко зростаючої поширеності ожиріння серед населення як
розвинених, так і країн, що розвиваються. З цією метою деякі країни почали вводити
спеціальні податки («солодкі» та «жирні») тощо (табл. 10.11).
409
Таблиця 10.11
Приклади введення податків у деяких країнах
Країна Харчові продукти, на які введені податки
Фінляндія З 2011 р. запроваджений «солодкий податок»
З 2011 р. введені «жирні податки» на вершкове масло, молоко, сир, піцу,
Данія м’ясо, олію та оброблені харчові продукти, якщо вони містять понад
2,3% насичених жирів
На жаль, в Україні подібні податки не застосовуються. Крім того, запровадження

навіть податків на «шкідливі звички» викликає великий супротив із боку влади. Адже в
такому разі доведеться гарантовано виділяти певний відсоток відрахувань (0,5–1,0%) від
акцизів на алкогольні вироби та тютюн, що, на їхню думку, може негативно вплинути на
бюджет країни.
Висновки
На сучасному етапі розвитку України впровадження ЗСЖ є важливою складовою
сучасної стратегії протидії ХНІЗ і соціально небезпечним хворобам.
У 2013 р. відбулися деякі позитивні зміни в системі валеологічної підготовки в
процесі загальноосвітнього навчання. А в процесі гігієнічного навчання за медико-
оздоровчими показами та професійної гігієнічної підготовки за цільовим призначенням
декретованих контингентів таких змін не зафіксовано.
У регіонах недостатньо уваги приділялося питанню вивчення ефективності роботи
з різноманітних аспектів ЗСЖ. Якість соціологічного інструментарію, який
використовувався, була не найкращою, що негативно позначилося на якості отримуваної
соціологічної інформації.
В усіх без винятку регіонах спостерігався гострий дефіцит популярних матеріалів
зі здоровоохоронної тематики. Система централізованого видання таких матеріалів ще не
відновлена.
Популярні матеріали (пам’ятки, буклети тощо) для населення мали багато
недоліків: недостатня увага приділялася таким рекомендаціям, як пересторога від
самолікування; необхідність звертання до лікаря при перших проявах захворювання;
необхідність систематичного проходження профілактичних медичних оглядів населенням,
додержання правил особистої гігієни в побуті тощо. У тексті відмічалася значна кількість
помилок, не було пояснень щодо застосованих медичних термінів і абревіатур, а
статистична інформація (в основному це світова чи загальноукраїнська)
використовувалася недостатньо (лише у третини).
Підготовка медичних кадрів (студентів, курсантів) із методики гігієнічного
виховання населення була недостатньою, на що вказали суттєві недоліки в змісті
популярних видань і публікацій з охорони здоров’я для населення, також спостерігалася
низька якість розробки соціологічного інструментарію (анкет, опитувальних листів) для
вивчення різноманітних аспектів ЗСЖ тощо.
410
11. Політика щодо контролю над тютюном в Україні
11. ПОЛІТИКА ЩОДО КОНТРОЛЮ НАД ТЮТЮНОМ В УКРАЇНІ
Державна політика з контролю над тютюном в Україні у 2013 р. визначена:

1. Рамковою Конвенцією ВООЗ із боротьби проти тютюну (РКБТ).
2. Законом України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання
тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» та іншими
законодавчими актами.
У 2013 р. поширеність тютюнокуріння в Україні зменшилася. Така тенденція
засвідчила, що заходи контролю над тютюном, проведені в Україні останніми роками,
були ефективними.
Динаміка поширеності куріння в Україні

Державна служба статистики України провела в жовтні 2013 р. чергове щорічне
вибіркове опитування домогосподарств. У звіті про опитування наведено дані щодо
тютюнокуріння серед населення у віці 12 років і старшому. У 2013 р. загальна
поширеність куріння зменшилася до 21,3% порівняно з 21,8% у 2012 р. (табл. 11.1).
Таблиця 11.1
Поширеність куріння по Україні в цілому та її регіонах зокрема у 2008–2013 рр. (%)1
Рік
Показник
2008 2009 2010 2011 2012 2013
Серед населення 12 років і старше
25,6 23,5 22,4 22,3 21,8 21,3
в цілому
Східний регіон 26,6 24,3 23,3 24,3 23,8 21,5
Донецький регіон 29,2 27,5 28,1 25,9 26,0 24,5
Придніпровський регіон 30,6 26,1 27,1 25,5 23,8 24,0
Причорноморський регіон 25,7 23,9 22,0 24,0 23,0 23,6
Подільський регіон 20,8 18,2 18,4 16,5 18,2 15,4
Центральний регіон 23,6 22,9 21,2 21,1 19,8 20,6
Карпатський регіон 23,6 21,6 19,8 19,3 19,0 18,7
Поліський регіон 21,8 20,4 16,2 18,7 18,3 18,6
Загальна кількість курців, тис. осіб 10069 9180 8706 8595 8355 8104
Зменшення поширеності тютюнокуріння у 2013 р. спостерігалося в Східному,

Донецькому, Подільському та Карпатському регіонах України (табл. 11.1). В інших
регіонах поширеність куріння у 2013 р. трохи зросла, проте в кожному з них поширеність
у 2013 р. була меншою, ніж у 2011 році.
Загалом у 2008–2013 рр. кількість курців в Україні, за даними Держкомстату,
скоротилася з 10,1 млн осіб до 8,1 млн осіб, або на 20%, за п’ять років.
Це скорочення вже дало конкретні результати для здоров’я населення. За даними
того ж опитування Держкомстату, частка опитаних, які повідомили, що мають хронічні
1Східний (Харківська, Полтавська, Сумська), Донецький (Донецька, Луганська);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська); Причорноморський (АР Крим, Одеська,
Миколаївська, Херсонська, Севастополь), Подільський (Винницька, Хмельницька, Тернопільська);
Центральний (Київ, Київська, Черкаська); Карпатський (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька),
Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська)
411
серцеві захворювання, зменшилася з 29,8% у 2012 р. до 27,0% у 2013 р., або на 9% за рік.
Таке зменшення захворюваності могло бути, серед іншого, зумовлене звільненням
закладів громадського харчування та інших місць від тютюнового диму, яке відбулося у
2013 р., що засвідчили набагато вищі темпи скорочення захворюваності серед міського
населення (12%), ніж серед сільського населення (3%). Подібне зменшення
захворюваності спостерігалося і в інших країнах, які запроваджували серйозні заходи
щодо звільнення громадських і робочих місць від тютюнового диму.
Також скоротилася смертність від хвороб органів дихання: у 2013 р. від цих хвороб
померло 16 402 людини (на 539 менше людей, ніж у 2012 р.). Також у 2013 р. зафіксовано
на 473 менше смертей від новоутворень.
Законодавство України з контролю над тютюном

Наприкінці 2012 р. набули чинності суттєві зміни до законодавчих актів щодо
контролю над тютюном в Україні.
Заборона тютюнової реклами
Верховна Рада України 22.09.2011 р. ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України» (щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання
продажу тютюнових виробів), який набрав чинності 16.09.2012 року.
Цим законом передбачено майже повну заборону реклами, стимулювання продажу
та спонсорства тютюнових виробів. Він став продовженням виконання Україною
зобов’язань, взятих на себе відповідно до РКБТ. Чинне законодавство майже повністю
заборонило рекламу, стимулювання продажу й спонсорство тютюнових виробів, проте
дозвіл реклами тютюнових виробів у мережі Інтернет на веб-сайтах, призначених для
повнолітніх осіб, стало прямим порушенням положень статті 13 РКБТ.
Проведений у 2012–2013 рр. моніторинг виконання законодавства щодо заборони
тютюнової реклами виявив значну кількість прикладів стимулювання продажу тютюнових
виробів за допомогою використання спеціальної викладки пачок тютюнових виробів у
місцях продажу (кіоски, магазини, супермаркети, ресторани), а саме:
– розміщення пачки в спеціальній рамці або на дисплеї;
– підсвітка окремих пачок;
– виставлення пачок на тлі особливих фонових малюнків;
– використання збільшеної пачки.
У пункті 13 Керівних принципів щодо втілення Статті 13 Рамкової Конвенції
зазначено: «Для забезпечення такого положення, при якому в пунктах продажу
тютюнових виробів не буде ніяких стимулюючих продаж елементів, Сторонам слід
впровадити повну заборону на будь-яке зображення і видимість тютюнових виробів у
пунктах продажу». Запровадження в Україні, за прикладом Норвегії, Ірландії, Фінляндії,
Росії та інших країн, заборони видимого розміщення тютюнових пачок у місцях
роздрібної торгівлі сприятиме захисту населення України від стимулювання продажу
тютюнових виробів.
Також під час моніторингу виявлено значну кількість консультантів і промоутерів,
які займалися стимулюванням продажу тютюнових виробів, що вказало на порушенням
412
законодавства України. Такі промоутери діяли не лише на вулиці біля кіосків, але й у
приміщенні магазинів, супермаркетів і закладів ресторанного господарства. Хоча статтею
156-3 КУАП передбачено штраф за здійснення фізичними особами реклами або іншої
діяльності із рекламування тютюнових виробів, але в КУАП не визначено відповідальних
органів, які можуть складати протокол на це порушення. Доцільно надати повноваження
органам МВС складати протоколи за порушення статті 156-3 КУАП.
Звільнення робочих та громадських місць від тютюнового диму
16 грудня 2012 р. набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законів
України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових
виробів» № 4844-VI.
За 9 місяців 2013 р. працівниками Державної інспекції України з питань захисту
прав споживачів перевірено понад 2 тис. суб’єктів господарювання щодо дотримання
ними вимог «антитютюнового» законодавства. Порушення встановлено у 17,7% від
перевіреної кількості закладів – усього 360 випадків, у тому числі (% від усіх виявлених
порушень):
1) розміщення попільничок або куріння в приміщеннях закладів ресторанного
господарства – 64,2%;
2) невідведення спеціальних місць для куріння, необладнання їх витяжною
вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму – 25,6%;
3) порушення заборони щодо реклами, стимулювання продажу та спонсорства
тютюнових виробів – 9,7%.
Загальна сума фінансових санкцій, застосованих до підприємств, за 2013 р.
становила близько 2 млн. гривень.
Протягом січня 2013 р. активісти Коаліції «За вільну тютюнового диму Україну»
здійснили моніторинг закладів ресторанного господарства в 13 обласних центрах України,
у Києві та містах АР Крим. Метою моніторингу було оцінити реальний рівень виконання
Закону № 4844, яким повністю заборонено куріння в приміщеннях закладів ресторанного
господарства. Активісти відвідали 1133 заклади – ресторани, бари, кафе та нічні клуби.
Моніторинг показав, що закон повноцінно працює у 93% випадків, а порушення не носять
систематичного характеру. Протягом листопада 2013 р. активісти Коаліції провели
наступний етап моніторингу і відвідали 886 закладів ресторанного господарства у Києві,
найбільших містах АР Крим та у 12 обласних центрах. Цей етап підтвердив, що рівень
виконання закону залишається достатньо високим – у 91% закладів жодного порушення
не виявлено.
Чинне законодавство України не повністю відповідає вимогам Статті 8 РКБТ
«Захист від впливу тютюнового диму». Стаття 8 РКБТ зобов’язує забезпечити захист від
впливу тютюнового диму на всіх робочих місцях усередині приміщень. Між тим, чинна
редакція Закону України № 2899 не тільки дозволяє (частина третя статті 13) спеціальні
місця для куріння в приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності
(крім перерахованих у частині другій статті 13, таких як школи, ресторани тощо), але й
фактично змушує відводити такі місця, бо стаття 20 Закону України № 2899 передбачає
штраф для суб’єктів господарювання за «невідведення спеціальних місць для куріння».
413
Чинне законодавство дозволяє спеціальні місця для куріння в приміщеннях готелів та

аналогічних засобів розміщення громадян, хоча ці приміщення також є робочими місцями.
Деякі рекомендації Керівних принципів щодо виконання Статті 8 РКБТ,
ухвалених Конференцією сторін РКБТ у 2007 р., також не реалізовані. У Принципі 1
Керівних принципів зазначено, що використання спеціальних зон для куріння (як з
окремими вентиляційними схемами, так і без них) неодноразово довело свою
неефективність. Між тим, статтею 20 Закону України № 2899 передбачено штраф за
необладнання спеціальних місць для куріння витяжною вентиляцією чи іншими
засобами для видалення тютюнового диму.
Відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна»,
затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1442, термін «приміщення»
визначено як «частину внутрішнього об’єму будівлі, обмежену будівельними елементами,
з можливістю входу і виходу». Таке визначення дало змогу його досить широко
трактувати.
У пункті 19 Керівних принципів рекомендовано, щоб термін «приміщення» був
застосований для будь-якого простору, який має дах і обмежений однією або декількома
стінами або перегородками, незалежно від матеріалу, який використано для даху, стін або
перегородок, і незалежно від того, чи є конструкція постійною або тимчасовою.
Чинне законодавство містить суперечливі норми щодо прав органів місцевого
самоврядування. Стаття 9 Закону № 2899 надає їм право визначати вільні від куріння
місця, а Стаття 13 того ж Закону дозволяє їм заборонити або обмежити куріння
тютюнових виробів лише на час проведення масових заходів у межах відповідної
адміністративної території. Доцільно надати органам місцевого самоврядування право
забороняти куріння в тих місцях у межах відповідної адміністративної території, які не
охоплені національним законодавством, як то на пляжах, у парках тощо. Це буде
відповідати положенням Статті 8 РКБТ про активне сприяння прийняттю і здійсненню
ефективних законодавчих, виконавчих, адміністративних і/або інших заходів на всіх
рівнях юрисдикції, що забезпечують захист від впливу тютюнового диму … у відповідних
випадках в інших громадських місцях.
Акцизне оподаткування тютюнових виробів
У грудні 2012 р. Законом № 5503 запроваджено нові ставки акцизу, які набули
чинності 01.01.2013 р. Мінімальну специфічну ставку акцизу на сигарети з фільтром
збільшено з 3,69 грн до 4,35 грн за пачку, а враховуючи ПДВ, мінімальний податок на
пачку становив близько 5,50 грн. Мінімальну ставку на пачку сигарет без фільтру
збільшено з 1,41 грн до 1,91 грн. Проте зменшено адвалерну ставку акцизу з 25% (для
сигарет з фільтром) і 20% (для сигарет без фільтру) до 12%. Наслідком цього стало
зменшення суми акцизу на сигарети з фільтром ціною понад 11 грн за пачку.
Зміна ставок акцизу на початку 2013 р. вплинула на збільшення роздрібних цін
тільки на дешеві сигарет, тоді як сигарети преміум сегменту мали здешевіти. Але цього не
відбулося. Наприклад, ціна на пачку сигарет марки Winston з липня 2012 р. по листопад
2013 р. зросла з 10,50 грн до 13,50 грн. При цьому зростання суми акцизного збору і
вартості акцизної марки становило лише 0,41 грн і зумовило лише 14% зростання
414
роздрібної ціни. Але безподаткову частку ціни підвищено на 2,22 грн за пачку, завдяки
чому сума ПДВ зросла на 0,37 коп. Ціна дешевих сигарет типу «Прима срібна» зросла за
цей час із 7 до 9 грн за пачку, і збільшення акцизу і вартості марки зумовило менше
половини цього підвищення. На сигарети Parliament ціна зросла з 16 до 19 грн за пачку, а
сума акцизу навіть зменшилася. Отже, основною причиною зростання роздрібних цін на
сигарети всіх видів протягом 2013 р. стало підвищення безподаткової ціни на сигарети,
яке відбулося виключно з ініціативи виробників і мало на меті максимізацію та
збільшення прибутку від кожної пачки в умовах скорочення споживання тютюнових
виробів населенням. Протягом 2013 р. індекс споживчих цін на всі товари і послуги
(інфляція) становив 100,5%, а індекс споживчих цін на тютюнові вироби – 114,4%, тобто
за 12 місяців реальні ціни на сигарети зросли на 14%.
Законом № 5503 запроваджено авансові платежі з уплати тютюнових акцизів, тому
помісячні дані надходжень до бюджету від акцизів на тютюнові вироби в 2013 р.
перестали відповідати обсягу сигарет, реалізованих виробниками та імпортерами
протягом попереднього місяця, як це було в минулі роки. Авансові платежі також
створили ілюзію зростання надходжень до бюджету, бо в перші місяці 2013 р. суми
надходжень значно зросли.
Доходи державного бюджету від тютюнових акцизів у січні-травні 2013 р.
(5 місяців) дорівнювали 8,7 млрд грн, що на 2,65 млрд грн більше, ніж у січні-травні
2012 р. (за рахунок авансових платежів), а в червні-грудні (7 місяців) 2013 р. – 9,2 млрд
грн, що на 1,3 млрд грн менше, ніж у червні-грудні 2012 р. У 2012 р. бюджет отримав
16,6 млрд грн від реалізації (у грудні 2011 р. – листопаді 2012 р.) 85 млрд сигарет:
середній акциз – 3,9 грн на пачку. У 2013 р. середній акциз становив 4,3 грн, реалізовано
приблизно 75 млрд сигарет (на 10 млрд менше, ніж у 2012 р.), тобто доходи 2013 р. від
тютюнових акцизів мали бути: 75 * 4,3 / 20 = 16,1 млрд грн, що менше, ніж у 2012 р.
Фактична сума надходжень від акцизів у 2013 р. склала 17,9 млрд грн, але перевищення
рівня 2012 р. на 1,3 млрд грн пояснюється виключно авансовими платежами.
19 грудня 2013 р. Верховна Рада за скороченою процедурою ухвалила
законопроект № 3757 щодо ставок окремих податків, який не передбачав жодних змін до
ставок тютюнових акцизів у 2014 р., хоча ще 16 грудня з’явилася інформація про
готовність уряду до значного підвищення акцизів, зокрема, на тютюн – до 40%. Акцизи на
сигарети з 01.01.2014 р. збільшилися лише на 6,5%, відповідно до перехідних положень
Податкового кодексу, ухвалених ще в 2012 р. З 01.01.2014 р. акциз на пачку сигарет із
фільтром зріс на 34 копійки, що мало підвищити середню ціну сигарет лише на 4%. Таке
підвищення не здатне ні суттєво наповнити бюджет 2014 р., ні зменшити рівень
споживання шкідливої для громадського здоров’я продукції.
Заходи з контролю над тютюном, які проводилися в системі охорони здоров’я

Допомога в припиненні куріння
Повне припинення куріння, як правило, позитивно впливає на здоров’я: знижується
ризик пов’язаних із курінням захворювань (для ряду з них через деякий час цей ризик не
перевищує такого серед людей, які ніколи не палили); полегшується перебіг багатьох
415
захворювань і підвищується ефективність їх лікування; зменшується вірогідність

летального кінця серед людей, які страждають на певні захворювання. Припинення
куріння виправдано при будь-якому стані здоров’я, при будь-якому стажі куріння.
Медичні працівники всіх спеціальностей повинні сприяти припиненню куріння серед
своїх пацієнтів.
Наказом МОЗ № 746 від 26.09.2012 р. ухвалено «Методичні рекомендації для
медичних працівників закладів охорони здоров’я з надання лікувально-профілактичної
допомоги особам, які бажають позбутися залежності від тютюну». Ці рекомендації мають
бути використані медичними працівниками всіх спеціальностей для допомоги тим, хто
прийме рішення стати вільним від тютюну.
У підрозділах наркологічної служби Житомирської, Закарпатської, Запорізької,
Івано-Франківської, Кіровоградської, Одеської, Сумської, Чернівецької, Чернігівської та
інших областей запроваджено надання допомоги в припиненні тютюнокуріння.
У медичних закладах м. Луцька створено кабінети, де надають спеціалізовану допомогу в
припиненні куріння. На жаль, в інших областях така робота проводиться
несистематичною. У Сімферополі, Києві, Чернівцях, Житомирі, Запоріжжі, Ужгороді та
деяких інших містах організовано роботу телефонних ліній з допомоги у припиненні
куріння. Також в Україні створено приватні організації, які надають психологічну
підтримку для тих, хто бажає відмовитись від куріння, наприклад, центри Алена Карра
(у Києві та Сімферополі).
Дані опитувань свідчать, що далеко не всі медичні працівники радять своїм
пацієнтам відмовитися від куріння. Для вивчення ставлення лікарів до консультування
пацієнтів у липні 2012 р. в м. Києві проведено анкетування 190 лікарів поліклінік і
600 пацієнтів відповідних закладів, які є теперішніми або колишніми курцями. За даними
опитування, 91% лікарів уточнювали статус пацієнтів щодо куріння, проте відзначали його
в медичній документації не більше 25–30%; 64% лікарів зазначили, що дають пораду
припинити курити кожному пацієнту-курцю, і ще 28% – якщо хвороба пацієнта пов’язана з
тютюнокурінням. На думку лікарів, після поради припинити курити 53% пацієнтів-курців
кажуть, що подумають про припинення куріння, 35% обіцяють відмовитися від
тютюнокуріння, а 7% кидають курити і дякують лікарям за надану їм допомогу і підтримку.
Тільки 5% хворих у відповідь на рекомендації жодним чином на них не реагують або
стають дратівливими, заперечуючи вплив тютюнокуріння на власне здоров’я.
Опитування пацієнтів-курців, проведене в межах того ж дослідження, засвідчило
те, що 82% пацієнтів лікарі ставили запитання про статус куріння. Але набагато менше
респондентів сказали, що їм детально пояснювали пов’язані з курінням ризики (55%) і
рекомендували відмовитися від куріння (48%).
Отримані дані зіставлені з аналогічним опитуванням, виконаним Київським
міським центром здоров’я у 2004 р. У 2012 р. порівняно з 2004 р. майже вдвічі збільшився
час, який лікарі приділяли наданню рекомендацій щодо припинення тютюнокуріння: такі
консультації тривали у середньому 3–5 хв. Кожен четвертий лікар сімейної медицини
вказав на те, що тривалість такої розмови з пацієнтом становила понад 5 хв., що дало
змогу припустити надання не тільки загальних рекомендацій, але й обговорення питання
416
необхідності відмови від тютюнокуріння конкретного пацієнта. У 2012 р. порівняно з

2004 р. ставлення самих лікарів до проведеної ними профілактики та лікування
тютюнокуріння істотно змінилося: у 3 рази зменшилася частка лікарів, які вважали таку
діяльність лікаря неефективною, у 8 разів стало менше лікарів, які вважали, що ця
робота не входить у коло обов’язків лікаря. У середньому 8 з 10 опитаних лікарів у
2012 р. вважали, що перешкоди для того, щоб лікарі надавали допомогу пацієнтам під
час прийому, відсутні, тоді як у 2004 р. таких було лише половина. Порівняно з
попереднім опитуванням кількість курців, які підтвердили мінімальне втручання з
метою зменшення тютюнокуріння, збільшилася в 2 рази, однак тільки 4% вказали на те,
що лікар обговорював призначення дати припинення куріння.
Таким чином, проведене дослідження продемонструвало підвищення
поінформованості лікарів із питань надання допомоги у відмові від тютюнокуріння і
збільшення їх активності в консультуванні пацієнтів-курців. Однак, як і 8 роками тому,
більшість рекомендацій носили формальний характер. 62% лікарів вказали на відсутність
спеціальних знань із цього питання. Отримані результати підтвердили затребуваність
лікувально-консультативної допомоги на первинному етапі: 56–60% лікарів відзначали,
що пацієнти зверталися до них у пошуку підтримки в припиненні тютюнокуріння.
Інформаційно-пропагандистські заходи
Активну роботу з профілактики тютюнокуріння проведено медичними
працівниками, обласними центрами здоров’я та наркологічними диспансерами. Спільно
з громадськими організаціями здійснено низку заходів щодо профілактики
тютюнокуріння, пропаганди ЗСЖ, подолання наслідків вживання тютюну, до ЗОЗ
областей надіслано інформаційні листи, для розміщення попереджувальної інформації
залучено ЗМІ. Крім того, видано плакати, буклети і пам’ятки про шкідливість
тютюнокуріння.
У різних регіонах України проведено різноманітні інформаційні заходи.
Обласними центрами здоров’я до Всесвітнього дня без тютюну (31 травня) та
Міжнародного дня відмови від куріння (21 листопада) проведено різноманітні заходи:
цикли бесід про шкідливість куріння в навчальних закладах із наданням інформаційно-
методичних матеріалів антитютюнової спрямованості, підготовлено та розповсюджено у
ЗОЗ плакати та методичні рекомендації для медичних працівників і педагогів. Наприклад,
на Театральному майдані в м. Луцьку проведено акцію до Всесвітнього дня без тютюну, а
на 30 білбордах і сіті-лайтах Волинської області розміщено антитютюнову рекламу.
На веб-сайтах обласних і міських УОЗ розміщено інформаційно-просвітницькі
матеріали щодо ЗСЖ, наприклад, на сайті УОЗ Миколаївської області розміщено відео-
ролик «Кинь курити!».
У 2013 р. успішно пройшла загальнонаціональна рекламна кампанія з
позитивним повідомленням для населення «Дякую, що не курите!» на підтримку
заборони куріння в місцях громадського харчування. Міністерство курортів і туризму
АР Крим у серпні 2013 р. презентувало соціальний ролик із серії «Міністерство
курортів і туризму інформує гостей Криму», в якому глава відомства Олександр Лієв
закликав туристів не курити на пляжах.
417
Результати діяльності в сфері контролю над тютюном в Україні узагальнено МОЗ

України в Другому національному звіті «Контроль над тютюном в Україні», який
опубліковано на офіційному сайті МОЗ http://www.moz.gov.ua/docfiles/Zvit-tutun-
control2.pdf.
Висновки
В Україні протягом 2008–2013 рр. суттєво зменшилася поширеність куріння:
загалом на 20% за п’ять років. Законодавчі акти про заборону тютюнової реклами та
куріння в громадських місцях, а також запровадження великих попереджень на
тютюнових упаковках, які набули чинності наприкінці 2012 р., зменшити поширеність
куріння в Україні протягом 2013 р. на 3%. Однак для посилення цієї тенденції потрібно
більш суттєво підвищити тютюнові акцизи та запровадити систему надання допомоги в
припиненні куріння.
418
12. Стандартизація у сфері охорони здоров’я України
та контроль якості медичної допомоги
12. СТАНДАРТИЗАЦІЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТА КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ
Розвиток стандартизації та удосконалення якості у сфері охорони здоров’я

населення України у 2013 р. відбувся на виконання низки нормативно-правових актів:
– Закону України «Основи Законодавства України про охорону здоров’я» від
19.11.1992 р. № 2801-ХІІ;
– Закону України «Про Державні соціальні стандарти та державні соціальні
гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ;
– Доручення Президента України від 06.03.2003 р. № 1-1/252;
– Указу Президента України від 06.12.2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні
заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення»;
– постанови КМУ від 09.08.2001 р. № 960 «Про затвердження заходів щодо
виконання Концепції розвитку охорони здоров’я населення України»;
– Доручення Прем’єр-міністра України від 12.03.2003 р. № 14494;
– наказу МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454 «Про затвердження Концепції
управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до
2020 року»;
– наказу МОЗ України від 19.09.2011 р. № 597 «Про затвердження Галузевої
програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року» та ін.
З метою забезпечення реалізації положень вищенаведених документів, у 2013 р.
спеціальними наказами МОЗ України створено робочі групи для розробки УКПМД і
медичних стандартів. Так, наказом МОЗ України від 27.11.2013 р. № 1022 створено
мультидисциплінарну робочу групу для розробки УКПМД первинної, вторинної
(спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Ко-інфекція
туберкульоз/ВІЛ».
Наказом МОЗ України від 15.04.2013 р. № 303 сформовано мультидисциплінарні
робочі групи з опрацювання у 2013 р. УКПМД на засадах ДМ за темами:
1. Аутизм.
2. Вірусний гепатит С.
3. Гострі отруєння.
4. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції.
5. Епілепсія.
6. Загальноваріабельний (первинний) імунодефіцит.
7. Залізодефіцитна анемія.
8. Ішемічна хвороба серця.
9. Катаракта.
10. Мукополісахаридоз.
11. Особливості гемокомпонентної терапії в новонароджених і дітей першого року
життя.
12. Перитонеальний діаліз у дорослих.
13. Порушення рефракції та акомодації.
14. Рекурентні депресивні розлади.
419
15. Саркоїдоз.
16. Синдром кашлю (підхід щодо здоров’я легенів).
17. Фенілкетонурія.
18. Хвороба Гоше.
19. Цукровий діабет І типу.
20. Шизофренія.
Наказом МОЗ України від 18.09.2013 р. № 810 доповнено перелік
мультидисциплінарних робочих груп для розробки медичних стандартів (УКПМД)
медичної допомоги на засадах ДМ у 2013 р., а саме за темами:
1. Акушерські кровотечі.
2. Вірусний гепатит В.
3. Внутрішньовенна інфузійна терапія.
4. Множинна мієлома.
5. Спадкові коагулопатії.
6. Хронічний лімфоїдний лейкоз.
7. Хронічний мієлоїдний лейкоз.
Наказом МОЗ України від 02.12.2013 р. № 060 затвердження складу міжвідомчої
мультидисциплінарної робочої групи для розробки медичних стандартів (клінічного
протоколу) з питань передачі ВІЛ від матері до дитини.
Нормативно-правова база стандартизації у сфері охорони здоров’я поповнилась
УКПМД і медичними стандартами:
Наказом МОЗ України від 29.01.2013 р. № 59 затверджено:
1. УКПМД дітям із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.
2. УКПМД дітям із функціональною диспепсією.
3. УКПМД дітям із хронічним гастритом.
4. УКПМД дітям із хронічним гастродуоденітом.
5. УКПМД дітям із виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки.
6. УКПМД дітям із функціональними розладами жовчного міхура та сфінктера
Одді.
7. УКПМД дітям із хронічним холециститом.
8. УКПМД дітям із жовчнокам’яною хворобою.
9. УКПМД дітям із захворюваннями підшлункової залози.
10. УКПМД дітям із хворобою Крона.
11. УКПМД дітям із виразковим колітом.
12. УКПМД дітям із хронічним неспецифічним невиразковим колітом.
13. УКПМД дітям із синдромом подразненого кишечнику.
14. УКПМД дітям із целіакією.
15. УКПМД дітям із лактазною недостатністю.
16. УКПМД дітям із муковісцидозом.
17. УКПМД дітям із функціональними гастроінтестинальними розладами.
18. УКПМД дітям із хронічним вірусним гепатитом В.
19. УКПМД дітям із хронічним вірусним гепатитом С.
420
Наказом МОЗ України від 15.02.2013 р. № 126 затверджено КП лікування хворих

на мультирезистентний туберкульоз у рамках реалізації гранту 9 раунду Глобального
фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією за компонентом
«туберкульоз».
Наказом МОЗ України від 09.04.2013 р. № 286 затверджено уніфікований КП
ПМСД, ВМД і ТМД та медичної реабілітації «Церебральний параліч та інші органічні
ураження головного мозку у дітей, які супроводжуються руховими порушеннями»,
розроблений на основі адаптованої клінічної настанови «Церебральний параліч та інші
органічні ураження головного мозку в дітей, які супроводжуються руховими
порушеннями».
Наказом МОЗ України від 08.10.2013 р. № 866 затверджено уніфікований КП
ПМСД, ВМД, ТМД «Неходжкінські лімфоми та лімфома Ходжкіна», розроблений на
основі адаптованої КН «Діагностика і лікування лімфом у дорослих». Цей КП розроблено
на виконання підпункту 6 пункту 2 додатка до Загальнодержавної програми боротьби з
онкологічними захворюваннями на період до 2016 року, затвердженої Законом України
«Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними
захворюваннями на період до 2016 року», пункту 18 Плану заходів щодо виконання
завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними
захворюваннями на період до 2016 року, затвердженого наказом МОЗ України та НАМН
України від 14.05.2010 р. № 409/36, пунктів 2, 3 та 13 Плану заходів МОЗ України з
реалізації Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року,
затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 р. № 597.
Наказом МОЗ України від 08.10.2013 р. № 868 затверджено уніфікований клінічний
протокол ПМСД, ВМД «Бронхіальна астма», уніфікований клінічний протокол ПМСД,
ВМД «Бронхіальна астма у дітей», розроблені на основі адаптованої КН «Бронхіальна
астма».
Наказом МОЗ України від 31.10.2013 р. № 943 затверджено уніфікований клінічний
протокол ПМСД, ВМД «Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба», розроблений на основі
адаптованої КН «Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба».
Наказом МОЗ України від 16.08.2013 р. № 731 внесено змін до уніфікованого
клінічного протоколу ПМСД, ВМД і ТМД «Туберкульоз», затвердженого наказом МОЗ
України від 21.12.2012 р. № 1091.
Наказом МОЗ України від 07.10.2013 р. № 864 внесено зміни до протоколу надання
медичної допомоги дітям, хворим на ЦД, затвердженого наказом МОЗ України від
27.04.2006 р. № 254.
Наказом МОЗ України від 01.06.2013 р. № 460 затверджено протоколи медичної
сестри (фельдшера, акушерки) з догляду за пацієнтом та виконання основних медичних
процедур і маніпуляцій, а саме:
1. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з оцінки функціонального
стану пацієнта.
2. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з узяття матеріалу для
лабораторних досліджень.
421
3. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з надання допомоги в

підтриманні пацієнтом особистої гігієни.
4. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з годування пацієнта.
5. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) із застосування лікарських
засобів – мазей.
засобів – крапель.
засобів сублінгвально.
засобів перорально.
9. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) із виконання ін’єкцій.
10. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) із виконання зондових
процедур.
11. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з катетеризації сечового
міхура.
12. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) із застосування газовивідної
трубки.
13. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з постановки клізм.
14. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з оксигенотерапії.
15. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з виконання найпростіших
фізіотерапевтичних процедур.
16. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з догляду за пацієнтом зі
зниженою рухомістю (нерухомого).
17. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) зі зміни положення пацієнта.
18. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з переміщення пацієнта.
19. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з піднімання пацієнта.
20. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з підтримування пацієнта.
21. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з повертання пацієнта.
22. Протокол медичної сестри (фельдшера, акушерки) з розміщення пацієнта.
Наказом МОЗ України від 11.10.2013 р. № 875 затверджено протоколи провізора
(фармацевта). Їх розробка здійснювалась відповідно до Закону України «Про лікарські
засоби», на виконання пункту 5.2.1 Плану основних організаційних заходів МОЗ України
на 2013 рік, затвердженого МОЗ України від 28.01.2013 р. № 02.04.26/45/2410, підпунктів
9.4, 9.5 пункту 9 Плану заходів МОЗ України, спрямованих на удосконалення реалізації
пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби
для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, затвердженого наказом МОЗ України від
23.08.2013 р. № 755, із метою уникнення неконтрольованого споживання лікарських
засобів.
Вищезазначеним наказом МОЗ України від 11.10.2013 р. № 875 затверджено
протоколи провізора (фармацевта) при відпуску безрецептурних лікарських засобів для
таких видів діяльності:
1. Симптоматичне лікування алергії.
422
2. Симптоматичне лікування болю в горлі.

3. Симптоматичне лікування діареї.
4. Симптоматичне лікування кашлю.
5. Симптоматичне лікування опіків.
6. Симптоматичне лікування поверхневих закритих травм.
7. Симптоматичне лікування поверхневих ран.
8. Симптоматичне лікування стресу.
9. Сприяння відмові від тютюнокуріння.
10. Попередження захворювання та сприяння прихильності до лікування при
туберкульозі.
11. Попередження захворювання та сприяння прихильності до лікування при
ВІЛ/СНІД.
12. Формування домашньої аптечки першої допомоги.
13. Формування аптечки першої допомоги для немовлят.
14. Формування аптечки першої допомоги для подорожей.
15. Формування аптечки першої допомоги для службових приміщень.
16. Симптоматичне лікування безсоння.
17. Симптоматичне лікування болю в м’язах та спині.
18. Симптоматичне лікування герпетичного ураження губ.
19. Симптоматичне лікування головного болю.
20. Симптоматичне лікування запору.
21. Симптоматичне лікування корости.
22. Симптоматичне лікування педикульозу.
23. Симптоматичне лікування печії.
24. Симптоматичне лікування підвищеної температури тіла в дітей віком до 15
років.
25. Симптоматичне лікування підвищеної температури тіла в дітей з 15 років та в
дорослих.
26. Симптоматичне лікування риніту.
27. Профілактика захворювання на грип та ГРВІ.
28. Профілактика захворювання на остеопороз.
29. Профілактика захворювань, спричинених йодною недостатністю.
30. Профілактика і симптоматичне лікування вугрів.
31. Профілактика і симптоматичне лікування остеоартрозу.
32. Симптоматичне лікування зубного болю.
33. Симптоматичне лікування ферментативної недостатності підшлункової залози.
34. Симптоматичне лікування порушення функції жовчного міхура і
жовчовивідних шляхів.
Цим же наказом МОЗ України від 11.10.2013 р. № 875 затверджено Протокол
провізора (фармацевта) при отриманні інформації про випадки побічних реакцій та/або
відсутності ефективності лікарських засобів і Протокол провізора (фармацевта) при
відпуску за рецептом лікарських засобів для лікування осіб із гіпертонічною хворобою,
вартість яких підлягає частковому відшкодуванню.
423
Наказом МОЗ України від 10.09.2013 р. № 793 затверджено нормативи

забезпеченості мережею АЗП/СМ – підрозділів центрів ПМСД. Ці нормативи визначають
пропорцію між кількістю населення та кількістю АЗП/СМ з урахуванням характеру
розселення. Вони використовуються при плануванні розвитку мережі АЗП/СМ у регіонах
України на період до 2020 р. з метою досягнення рівної доступності ПМСД та
моніторингу й оцінки цього процесу. Зазначені нормативи розроблено на виконання
підпункту 22.1 пункту 22 розділу ІІІ Національного плану дій на 2013 рік щодо
впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство,
конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента
України від 12.03.2013 р. № 128.
Наказом МОЗ України від 27.12.2013 р. № 1150 затверджено Примірний табель
матеріально-технічного оснащення центру ПМСД та його підрозділів. Його розроблено з
метою реалізації завдань і заходів у сфері охорони здоров’я, визначених Указом
Президента України від 12.03.2013 р. № 128 «Про Національний план дій на 2013 рік
щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне
суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», та на виконання
підпункту 6.10 підпункту 6 пункту 4 Положення про МОЗ України, затвердженого Указом
Президента України від 13.04.2011 р. № 467.
У 2013 р. продовжилась діяльність з удосконалення управління ЯМД населенню.
МОЗ України прийнято два важливі накази, які доповнили нормативно-правову базу у
сфері безпосереднього управління ЯМД населенню (№ 693 і № 795).
Так, наказом МОЗ України від 06.08.2013 р. № 693 «Про організацію клініко-
експертної оцінки якості медичної допомоги» затверджено Положення про КЕК МОЗ
України, Положення про КЕК МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із питань охорони
здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
Положення про медичну раду ЗОЗ.
Відповідно до цього наказу, КЕК МОЗ України є постійно діючим органом, що
утворюється для колегіального розгляду клініко-експертних питань діагностики,
лікування та реабілітації в ЗОЗ незалежно від форми власності та підпорядкування і в
фізичних осіб-підприємців, які провадять господарську діяльність із медичної практики
щодо надання медичної допомоги й медичних послуг.
КЕК МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із питань охорони здоров’я обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій проводить клініко-
експертну оцінку якості та обсягів медичної допомоги і медичних послуг шляхом
експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації, наявності відповідної
кваліфікації спеціалістів за напрямом надання медичної допомоги і медичних послуг.
Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги і медичних послуг
проводиться протягом 30 календарних днів із дня надходження запиту чи звернення
фізичних і юридичних осіб. У разі неможливості прийняття рішення за цей час строк
розгляду може бути продовжений на 15 календарних днів.
За результатами проведеної клініко-експертної оцінки якості та обсягів
медичної допомоги й медичних послуг КЕК становить відповідний висновок за
затвердженою формою.
424
Медична рада ЗОЗ створюється з метою залучення працівників ЗОЗ незалежно від
форми власності та підпорядкування до діяльності з проведення оцінки якості та обсягів
медичної допомоги і медичних послуг. Склад медичної ради затверджується наказом
керівника ЗОЗ. Основні завдання медичної ради:
 Координація діяльності структурних підрозділів ЗОЗ щодо впровадження заходів
з управління та контролю якості та обсягів медичної допомоги і медичних послуг.
 Участь у моніторингу ефективності управління і контролю якості та обсягів
медичної допомоги та медичних послуг у ЗОЗ.
 Розробка пропозицій та планування заходів щодо поліпшення ЯМД і медичних
послуг у ЗОЗ.
 Здійснення експертизи відповідності наданої медичної допомоги та медичних
послуг вимогам клінічних настанов і протоколів у сфері охорони здоров’я.
 Підготовка та подання документації для розгляду КЕК із рецензією щодо
допущених порушень і помилок під час надання медичної допомоги та медичних послуг і
рекомендаціями щодо унеможливлення таких помилок надалі.
Медична рада розглядає питання та надає пропозиції керівництву ЗОЗ щодо:
– безперервного підвищення професійного рівня спеціалістів ЗОЗ;
– забезпечення прав і безпеки пацієнтів;
– динаміки показників діяльності ЗОЗ, його структурних підрозділів і клінічних
індикаторів ЯМД;
– випадків смерті;
– повторної госпіталізації з одного і того самого захворювання протягом року;
– розбіжності діагнозів;
– скарг пацієнтів або їхніх близьких осіб.
Одержувати в установленому порядку від структурних підрозділів ЗОЗ необхідні
матеріали та інформацію.
Медичній раді надано права:
 Подавати керівництву ЗОЗ пропозиції щодо створення (у разі потреби)
тимчасових комісій, експертних та робочих груп, залучення в установленому порядку до
їх роботи спеціалістів ЗОЗ, представників громадських організацій (за згодою).
 Вносити пропозиції МОЗ АР Крим, структурним підрозділам із питань охорони
здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі
– відповідний орган охорони здоров’я) щодо поліпшення ЯМД і медичних послуг.
 Запрошувати на засідання посадових осіб відповідного органу охорони здоров’я,
спеціалістів ЗОЗ, НДУ, ВМНЗ, інших підприємств, установ, організацій (за згодою).
 Заслуховувати на своїх засіданнях керівників структурних підрозділів ЗОЗ стосовно
виконання покладених на них завдань із питань управління ЯМД і медичних послуг.
 Приймати рішення з питань, які входять до компетенції медичної ради, та
здійснювати моніторинг їх виконання.
Наказом МОЗ України від 11.09.2013 р. № 795 «Про моніторинг клінічних
індикаторів якості медичної допомоги» затверджено Порядок моніторингу клінічних
індикаторів ЯМД. Цей порядок визначає механізм кількісної оцінки клінічної та медико-
економічної ефективності медичної допомоги і сприяє внутрішньому управлінню якістю в
425
ЗОЗ, оцінки досягнення рівня медичної допомоги, визначеного медико-технологічними

документами, шляхом моніторингу клінічних індикаторів ЯМД. Дія цього порядку
поширюється на МОЗ АР Крим, структурні підрозділи з питань охорони здоров’я
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ЗОЗ
незалежно від форми власності та підпорядкування. Цей порядок спрямований на
забезпечення одержання пацієнтами медичної допомоги відповідно до вимог медико-
технологічних документів, виявлення організаційних проблем та відхилень і проведення
подальших організаційних заходів (корекції умов, ресурсного забезпечення, дій
медичного персоналу), спрямованих на поліпшення ЯМД.
Таким чином, у 2013 р. відбувся подальший розвиток стандартизації у сфері
охорони здоров’я та удосконалення управління ЯМД, що надається населенню. Це
забезпечено насамперед завдяки прийняттю низки УКПМД, заснованих на засадах ДМ,
протоколів діяльності медичної сестри та провізора, нормативів забезпеченості мережею
АЗП/СМ, примірного табеля матеріально-технічного оснащення центру ПМСД та його
підрозділів. Ці стандарти у сфері охорони здоров’я, затверджені відповідними
нормативно-правовими актами, суттєво доповнили існуючий інструментарій управління
якістю у вітчизняній медичній галузі.
Вагоме значення для подальшої розбудови системи управління ЯМД мало
затвердження положень про КЕК МОЗ України, МОЗ АР Крим, структурних підрозділів із
питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій, положення про медичну раду ЗОЗ. Зазначені інституції вже певний час
існували в системі охорони здоров’я України. Прийняті у 2013 р. документи створили
нормативно-правове підґрунтя лише для удосконалення діяльності КЕК і медичних рад,
які входять до інституційного механізму управління ЯМД. За рахунок цього очікується
підвищення ефективності регулювання ЯМД шляхом цілеспрямування і упорядкування
роботи КЕК і медичних рад.
Як свідчать результати аналітичних досліджень, тих заходів, які вживаються
системою державного управління сферою охорони здоров’я України і спрямовані на
підвищення ЯМД, на сьогодні недостатньо. Проблема забезпечення ЯМД надалі
продовжує гостро стояти серед пріоритетів діяльності галузі, незважаючи на достатньо
розвинені нормативно-правовий та інституційний механізми її державного регулювання1.
За даними соціологічних опитувань населення, ці два механізми не зумовлюють суттєвого
поліпшення стану здоров’я. Про це свідчить показник питомої ваги осіб, які оцінюють
власний стан здоров’я як поганий: за період з 2005 до 2013 рр. він знизився з 12,3% лише
до 9,4%. Питома вага осіб, які вважають власне здоров’я добрим, зросла за цей же період
із 40,3% до 50,4%.
Тобто проблема ЯМД має вирішуватись комплексно, із залученням усіх можливих
механізмів державного управління: нормативно-правового, інституційного, організаційного,
кадрового, матеріально-технічного, фінансового та інформаційного.
1 Довідково: нормативно-правовий механізм функціонує з 90-х років ХХ століття і базується на таких програмних
документах, як Концепція управління ЯМД у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року, Галузева програма
стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року, багаточисельних медичних стандартах та УКПМД.
Інституційний механізм розпочав функціонування з початку цього століття і на сьогодні він сформований з
Департаменту з питань якості медичної та фармацевтичної допомоги МОЗ України, управлінь охорони здоров’я МОЗ
АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, КЕК та медичних рад.
426
Стосовно забезпечення подальшого розвитку стандартизації медичної допомоги,

пріоритетні завдання на короткострокову перспективу передбачають:
 Створення координаційної ради з питань стандартизації при МОЗ України.
 Створення державного центру ДМ.
 Перегляд чинних державних стандартів надання медичної допомоги та УКПМД,
затверджених понад 5 років тому, з метою осучаснення їх змісту та доповнення даними
ДМ.
 Забезпечення фінансування процесу стандартизації, у тому числі передбачення в
бюджеті видатків на оплату праці розробників стандартів надання медичної допомоги та
УКПМД.
 Панування бюджету на охорону здоров’я з урахуванням вимог діючих державних
стандартів надання медичної допомоги та УКПМД.
427
БІБЛІОГРАФІЯ
1. А.с. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на літературний письмовий

твір наукового характеру № 53937 від 05.03.2014 р. Методичні рекомендації щодо
підготовки проекту Плану підвищення доступності та якості первинної медичної
допомоги у регіоні на 2014–2016 роки / М. В. Шевченко, Ю. Б. Ященко, К. О. Надутий,
А. В. Купліванчук, Н. Ю. Кондратюк (Україна).
2. А.с. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на літературний письмовий
твір наукового характеру № 53936 від 05.03.2014 р. Формування діагностично-
споріднених груп (ДСГ) / М.В. Шевченко (Україна).
3. А.с. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 51515 від
02.10.2013 р. Методичні рекомендації щодо визначення необхідних ресурсів для
досягнення цілей модернізації охорони здоров’я та напрямів їх використання : метод.
посібник / К. О. Надутий, В. М. Лехан, М. В. Шевченко (Україна).
4. Анализ ДТП в 2013 г. в Украине и странах мира (причины, география, динамика)
[Электронный ресурс]. – Режим доступа :http://obozrevatel.com/Infographic/ 91827-analiz-
dtp-v-ukraine-i-stranah-mira-2013-prichinyi-geografiya-dinamika.htm – Название с экрана.
5. Аналіз законодавства України та окремих країн ЄС та СНД щодо законодавчого
врегулювання надання платних послуг населенню у сфері охорони здоров’я /
М. В. Шевченко, Є. М. Матюшко, О. О. Дорошенко, С. В. Істомін // Україна. Здоров’я
нації. – 2013. – № 1. – С. 120–124.
6. Вагомий чинник – поведінка пацієнта // Молодь України. – 6 серпня 2013. – С. 14.
7. Всемирная организация здравоохранения. Рамочная Конвенция ВОЗ по борьбе
против табака. Руководящие принципы осуществления. Статья 5.3; Статья 8; Статья 11;
Статья 13. – Женева : ВОЗ, 2009. – 72 с.
8. Глобальная стратегия по питанию, физической активности и здоровью. – Женева
: ВОЗ, 2004 г. – 18 с.
9. Глобальное бремя болезней: обновленная информация 2004 г. – Женева : ВОЗ,
2008.
10. Григоренко А. А. Методичні рекомендацій для медичних працівників закладів
охорони здоров’я з надання лікувально-профілактичної допомоги особам, які бажають
позбутися залежності від тютюну / А. А. Григоренко, К. С. Красовський. – К. : МОЗ, 2012.
– С. 27 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://moz.gov.ua/ua/portal/dn_20120926_
746.html. – Назва з екрана.
11. Демографічна ситуація в Україні у січні–листопаді 2013 року : експрес-випуск
від 15.01.2014 №7/0/10.2 вн-14 / Державна служба статистики України.
12. Доклад ВОЗ о глобальной табачной эпидемии, 2008 г. Комплекс мер MPOWER.
– Женева : ВОЗ, 2008. – 332 с.
13. Доклад о ситуации в области неинфекционных заболеваний в мире, 2010 г. –
Женева : ВОЗ, 2013. – 170 с.
14. Дудіна О. О. Вплив впровадження сучасних перинатальних технологій на
здоров'я немовлят // О. О. Дудіна, А. В. Терещенко // Східноєвроп. журн. громад. здоров’я.
– 2013. – № 1 (21). – С. 137–138.
428
Бібліографія
15. Дудіна О. О. Досягнення, проблеми та шляхи вирішення питань в охороні

здоров'я матерів і дітей. Результати діяльності галузі охорони здоров’я: 2012 рік /
О. О. Дудіна. –К, 2013. – С. 37–51.
16. Дудіна О. О. Оптимізація перинатальної допомоги як найважливіший чинник
збереження здоров’я населення України / О. О. Дудіна, А. В. Терещенко // Матеріали
Міжнар. наук.-практ. конф., м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. –
С. 50–54.
17. Дудіна О. О. Сучасний стан захворюваності вагітних і новонароджених /
О. О. Дудіна // Здоров’я нації. – 2013. – № 2. – С. 9–15.
18. Ермакова Т. С. Особенности работы Европейской Сети Школ Содействия
Здоровью (сравнительный анализ) / Т. С. Ермакова // Педагогика, психология и медико-
биологические проблемы физического воспитания и спорта. – 2013. – № 10. – С. 87–90.
19. Європейська база даних «Здоров’я для всіх» (онлайнова база даних). –
Копенгаген : ЄРБ ВООЗ, 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.euro.
who.int/hfadb (останнє оновлення – липень, 2013 р.). – Назва з екрана.
20. Європейська база даних «Здоров’я для всіх» [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.euro.who.int/hfadb?language=Russian. – Назва з екрану.
21. Здоров’я населення та діяльність галузі охорони здоров’я України в 1990-1999
роках (статистично-аналітичний довідник) / за ред. В. Ф. Москаленка. – К. : ЦМС МОЗ
України, 2000. – 208 с.
22. Здоровье-2020: основы европейской политики в поддержку действий всего
государства и общества в интересах здоровья и благополучия // ЕРК ВОЗ (Мальта, 10-13
сент. 2012 г.). – 18 с.
23. Зріз алкогольної ситуації в Україні 2013 (дані 2012 р.) / Український медичний
та моніторинговий центр з алкоголю та наркотиків МОЗ України. – К., 2013.– 24 с.
24. Исполнительный комитет Содружества независимых государств. Стратегия
«Здоровье народов содружества независимых государств» (проект). – 2013. – 23 с.
25. Карамзіна Л. А. Тактика лікаря первинної ланки надання медичної допомоги
населенню щодо профілактики та раннього виявлення злоякісних новоутворень молочної
залози / Л. А. Карамзіна, Н. Ю. Кондратюк, І. Е. Заболотна // Актуальні питання формування
здорового способу життя та використання оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-
практ. конф., м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. 71–74.
26. Кваша О. О. Участие врачей в профилактике и лечении табачной зависимости /
О. О. Кваша, О. О. Стойка // Здоров’я України. – 2012. – № 22. – C. 42–43.
27. Коваленко О. О. Стратегія розвитку профілактики неінфекційних захворювань /
О. О. Коваленко // Актуальні питання формування здорового способу життя та
використання оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Херсон,
30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. 80–84.
28. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Редакція від
21.09.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/
80731-10/card4# Current. – Назва з екрана.
29. Кондратюк Н. Ю. Профілактика передпухлинних та злоякісних новоутворень
шийки матки серед жінок к роботі сімейного лікаря / Н. Ю. Кондратюк, Ю. Б. Ященко,
429
І. Е. Заболотна // Актуальні питання формування здорового способу життя та використання

оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Херсон, 30–31 травня
2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. 87–89.
30. Коннов В. Алкогольный террор на Украине [Электронный ресурс] / В. Коннов.
– Режим доступа : http://konnov. Name/alkogolnyj-terror-na-ukraine. – Название с экрана.
31. Контроль над тютюном в Україні. Другий національний звіт /
К. С. Красовський, Т. І. Андрєєва, А. А. Григоренко [та ін.]. – К. : МОЗ України, ДУ «УІСД
МОЗ України», 2014. – 128 с.
32. Курс на оздоровление. Европейская стратегия профилактики и борьбы с
неинфекционными заболеваниями. – Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2006. – 62 с.
33. Лехан В. М. Методичні основи визначення необхідних ресурсів для досягнення
цілей модернізації охорони здоров’я / В. М. Лехан, К. О. Надутий, М. В. Шевченко //
Україна. Здоров’я нації. – 2013. – 2 (26). – С. 67–71.
34. Линник С. О. Впровадження сучасних принципів грудного вигодовування дітей
в Україні / С. О. Линник, О. О. Дудіна, А. В. Терещенко А. В. // Україна. Здоров’я нації. –
2013. – № 1. (25). – С. 7–14.
35. Линник С. О. Впровадження в Україні глобальної стратегії ВООЗ щодо
профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом та боротьби з ними /
С. О. Линник, Н. Ю. Кондратюк // Актуальні питання формування здорового способу
життя та використання оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.,
м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. С. 109–110.
36. Матюха Л. Ф. Стан модернізації первинної медичної допомоги в Україні /
Л. Ф. Матюха, К. О. Надутий, Н. Ю. Кондратюк // Україна. Здоров’я нації. – 2013. – 2 (26).
– С. 76–83.
37. Методика визначення обсягів фінансування закладів охорони здоров’я за
видами медичної допомоги у пілотних регіонах (373/37/12) / М. В. Шевченко,
О. О. Дорошенко, О. І. Левицький [та ін.] // Реєстр галузевих нововведень. – 2012. – Вип.
37. – С. 27–28.
38. Методика встановлення надбавок за обсяг і якість виконаної роботи
працівникам закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу та є
учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я (284/39/13) /
М. В. Шевченко, В. М. Лехан, Г. О. Слабкий [та ін.] // Реєстр галузевих нововведень. –
2013. – Вип. 38–39. – С. 7–8.
39. Методичні підходи до розрахунку коригуючих коефіцієнтів впливу вікового
фактору для визначення потреби у первинній медичній допомозі для окремих віко-
статевих груп населення (287/39/13) / М. В. Шевченко, О. О. Дорошенко, Л. А. Карамзіна,
В. К. Рибальченко // Реєстр галузевих нововведень. – 2013. – Вип. 38–39. – С. 9–10.
40. Мировая статистика здравоохранения. 2012 год. – Женева : ВОЗ, 2013. – 176 с.
41. Московская декларация: Первая глобальная министерская конференция по
здоровому образу жизни и неинфекционным заболеваниям (Москва, Российская
Федерация, 28-29 апр. 2011 г.). – Женева : ВОЗ, 2011.
42. Мы и Они. Штрафы в пользу потерпевших, «идиотен-тест» и парковки на
детских площадках [Электронный ресурс] // Эксклюзив. – 2013. – 7 сент. – Режим доступу
430
: http://inpress.ua/ru/society/15926‐my‐i‐oni‐shtrafy‐v‐polzu‐poterpevshikh‐idiotentest‐i‐parkovki‐
na‐ detskikh ‐ploschadkakh. – Название с экрана.
43. Надутий К. О. Методичні основи визначення необхідних ресурсів для
досягнення цілей модернізації охорони здоров’я / К. О. Надутий, В. М. Лехан, М. В.
Шевченко // Україна. Здоров’я нації – 2013. – № 2. – С. 67–71
44. Надутий К. О. Методичні рекомендації щодо визначення необхідних ресурсів
для досягнення цілей модернізації охорони здоров’я та напрямків їх використання
(81.13/140.13) / К. О. Надутий, В. М. Лехан, М. В. Шевченко. – К., 2013. – 23 с.
45. Наркотики и психотропные вещества все чаще распространяют через интернет
/ МВД. – 2014. – 31 янв. – Режим доступу : http://podrobnosti. Ua/criminal/2014/ 01/31/
956377.html. – Название с экрана.
46. Населення України 2009 : демографічний щорічник. – К. : Державний комітет
статистики України, 2010. – 449 с.
47. Населення України 2012 : демографічний щорічник. – К. : Державна служба
статистики України, 2010. – 449 с.
48. Національний звіт щодо наркотичної ситуації 2013 (дані 2012 року) для
Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності. Україна /
ДУ УММЦАН МОЗ України. – К., 2013. – 90 с.
49. Нова модель надання первинної медико-санітарної допомоги – досвід пілотних
регіонів / В. М. Лехан, В. Г. Гінзбург, Л. В. Крячкова, М. В. Шевченко // Wiadomosci
lekarskie. – 2014. – №2, т. LXVII. – С. 210–214.
50. Новая европейская политика здравоохранения Здоровье – 2020 // Шестьдесят
первая сессия Всемирной ассамблеи здравоохранения. EUR/RC61/Inf.Doc./4 (Баку,
Азербайджан, 12–15 сент. 2011 г.). – Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2011. – 129 с.
51. Обґрунтування нормативів навантаження на лікарів стаціонарних відділень
оториноларингологічного профілю лікарень інтенсивного лікування / Лехан В. М.,
Гінзбург В. Г., Ламза О. Є., Шевченко М. В. // Україна. Здоров’я нації. – 2013. – 2 (26). –
С. 35–39.
52. Орда О. М. Смертність населення України від хвороб органів дихання:
регіональні аспекти / О. М. Орда // Україна. Здоров’я нації. – 2012. – № 2–3 (22–23) – С.
245–250.
53. Основные показатели здоровья в Европейском регионе ВОЗ. 2013: В центре
внимания – неинфекционные заболевания. – Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2013. – 10 с.
54. Основные причины кровавых ДТП в Украине [Электронный ресурс]. – Режим
доступа : http:// www. Segodnya.ua /ukraine/ Osnovnye-prichiny-krovavyh-DTP-462495.html.
– Название с экрана.
55. Перелік нових бюджетних програм та їх індикативних показників на основі
програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів в системі
охорони здоров’я (378/37/12) / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко [та ін.] //
Реєстр галузевих нововведень. – 2012. – Вип. 37. – С. 31–32.
56. Петр Лазарев «Сможет ли Украина вырваться из объятий «белой смерти»?»
[Электронный ресурс] / Лазарев Петр. – 2013. – 20 дек. – Режим доступа :
http://www.Inpress.ua. – Название с экрана.
431
57. Пити? Це дуже дорого // Україна молода. – 2013. – №172 (4612). – 22-23 лист. – С. 2.
58. Підвищення акцизів на алкоголь і тютюн – 2,5 млрд до держбюджету
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/
povyshenie-akcizov-na-alkogol-i-tabak-25-mlrd-k-gosbudjetu-221407. – Назва з екрана.
59. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI // Офіц. вісник України.
– 2010. – 10 грудня. – № 92, Т. 1. – С. 9, стаття 3248, код акту 53775/52010.
60. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в
Україні за 2011-2012 роки. – К. : ЦМС МОЗ України, 2013. – 328 с.
61. Предотвращение хронических болезней: жизненно важное вложение средств /
Доклад ВОЗ. – Канада : Агенция общественного здоровья, 2005. – 33 с.
62. Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих
положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів : Закон України
від 24.05.2012 р. № 4844-VI // Офіц. вісник України. – 2012. – 25 червня, № 46. – С. 65,
стаття 1805, код акту 62088/2012..
63. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони
реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів : Закон України від
22.09.2011 р. № 3778-VI // Офіц. вісник України. – 2012. – 26 березня, № 21. – С. 7, стаття
787, код акту 60795/2012.
64. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок
деяких податків і зборів : Закон України від 20.11.2012 р. № 5503-VI // Офіц. вісник
України. – 2013. – № 1. – стор. 36, стаття 5, код акту 65227/2013.
65. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році : Щорічне Послання
Президента України до Верховної Ради України. – К. : НІСД, 2013. – 576 с.
66. Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і
їх шкідливого впливу на здоров’я населення : Закон України від 22.09.2005 р. № 2899-IV //
Офіц. вісник України. – 2005. – 2 листопада, № 42. – С. 51, стаття 2642, код акту
34098/32005.
67. Про соціально-економічне становище України за 2013 рік / Державна служба
статистики України. – К., 2014. – 83 с.
68. Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну // Офіц. вісник України. –
2006. – № 13. – С. 128, ст. 861.
69. Регіональна диференціація смертності населення України за типом поселення,
статтю та причинами смерті / Чепелевська Л. А., Любінець О. В., Орда О. М., Риков С. О.
// Україна. Здоров’я нації. – 2012. – № 2–3 (22–23) – С. 139–144.
70. Реклама алкогольной продукции в Украине: изъяны законодательства
[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.syutkin‐partners.com/index.php/
ru/all-articles/item/406-reklama-alkogolnoj-produktsii-v-ukraine-iz-yany-zakonodatelstva.html.
– Название с экрана.
71. Романова Н. Ф. Ставлення студентської молоді до здорового способу життя:
стан, мотивація та знання державної політики / Н. Ф. Романова, Д. К. Степанченко
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mzz.com.ua/stavlennya-studentskoї-
molodi-do-zdorovogo-sposobu-zhittya-stan-motivaciya-ta-znannya-derzhavnoї-politiki.html#more-
2181. – Назва з екрана.
432
72. Сайт Державної служби статистики України Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2007/gdn/sns/dod_1_06.htm. – Назва з екрану.
73. Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів
медичної допомоги у 2013 році (за даними вибіркового опитування домогосподарств у
жовтні 2012 року). – К. : Державна служба статистики України. – К., 2014. – 149 с.
74. Слабкий Г. О. Сучасні механізми фінансування системи охорони здоров’я
(383/37/12) / Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко, О. О. Заглада // Реєстр галузевих
нововведень. – 2012. – Вип. 37. – С. 34–35.
75. Смертність населення від зовнішніх причин у побуті у 2013 р. : експрес-випуск
від 19.02.2014 р.№45/0/10.2 вн.-14 / Держслужба статистики України.
76. Степанченко Д. К. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.mzz.
com.ua/stavlennya-studentskoї-molodi-do-zdorovogo-sposobu-zhittya-stan-motivaciya-ta-znannya-
derzhavnoї-politiki.html#more-2181. – Название с экрана.
77. Стойка О. О. Розробка шляхів оптимізації медико-соціальної технології
профілактики тютюнокуріння та оцінка її ефективності. 14.02.03 – соціальна медицина:
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук /
О. О. Стойка. – К., 2007. – 28 c.
78. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні / Л. А. Чепелевська, О. М. Орда,
О. П. Рудницький, О. В. Любінець // Щорічна доповідь про стан здоров’я населення та
санітарно-епідемічну ситуацію. 2010 рік. – К., 2011. – С. 10–33.
79. Таллиннская хартия: Системы здравоохранения для здоровья и благосостояния
[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.euro.who.int/document/E91438r.pdf. –
Название с экрана.
80. Томенко та ІТК зупинили телерекламу алкогольних настоянок, трансльовану в
денний час [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/pravo/2013-
11-11/87465. – Назва з екрану.
81. Торжевська О. М. Формування здорового способу життя як пріоритет діяльності
галузі охорони здоров’я / О. М. Торжевська // Актуальні питання формування здорового
способу життя та використання оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-практ.
конф., м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. 219–222.
82. Украина заняла третье место в мире по объёмам потребления водки
[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rus.newsru.ua/ukraine/18jun2013/
tajdenos.html. – Название с экрана.
83. Украина прощается со статусом мирового производителя алкоголя
[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://inpress.ua/ru/economics/23736-ukraina-
proschaetsya-so-statusom-mirovogo-proizvoditelya-alkogolya. – Название с экрана.
84. Форум зацікавлених сторін схвалив проект Гармонізованого звіту України
щодо основних показників протидії ВІЛ-інфекції за 2012-2013 роки [Електронний ресурс].
– Режим доступу : http://dssz.gov.ua/index.php/golovna/97-novyny/2120-forum-zatsikavlenikh-
storin-skhvaliv-proekt-garmonizovanogo-zvitu-ukrajini-shchodo-osnovnikh-pokaznikiv-protidiji
-vil-infektsiji-za-2012-2013-roki. – Назва з екрану.
85. Чепелевская Л. А. Гендерные особенности заболеваемости и распространенности
болезней среди взрослого населения Украины в 2008–2012 гг. / Л. А. Чепелевская,
433
А. А. Крапивин // Актуальные проблемы теоретич. и клин. медицины. – 2013. – № 3. –

С. 33–36.
86. Чепелевская Л. А. Особенности заболеваемости и распространенности болезней
среди взрослого населения Украины / Л. А. Чепелевская, А. А. Крапивина // Сб. Материалов
І Междунар. форума [«Активное долголетие»], (Алматы, 3–4 июня 2013 г.). – С. 49.
87. Чепелевська Л. А. Вплив системи охорони здоров’я та міжгалузевої взаємодії
на зниження смертності населення України / Л. А. Чепелевська, О. В. Любінець //
Матеріали наук.-практ. конф. [«Актуальні питання формування здорового способу життя
та використання оздоровчих технологій»], (Херсон, 26–27 трав. 2011 р.). – Херсон, 2011. –
С. 140–143.
88. Чепелевська Л. А. Динаміка смертності населення України на сучасному етапі:
регіональний аспект / Л. А. Чепелевська, Ю. Б. Ященко // Україна. Здоров’я нації. – 2013.
– 2 (26). – С. 30–34.
89. Чепелевська Л. А. Новітні регіональні тенденції смертності населення України
/ Л. А. Чепелевська, О. М. Орда // Україна. Здоров’я нації. – 2011. – № 2 (18). – С. 68–73.
90. Чепелевська Л. А. Прогнозні тенденції смертності населення України /
Л. А. Чепелевська, О. В. Любінець // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України. –
2009. – № 3. – С. 10–15.
91. Чепелевська Л. А. Регіональні особливості смертності населення України за
основними причинами смерті в динаміці за 10 років (1995-2004 рр.) / Л. А. Чепелевська,
Г. І. Баторшина, О. В. Любінець // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України. –
2007. – № 4. – С. 5–12.
92. Чепелевська Л. А. Регіональні особливості смертності населення України: стан
та прогноз / Л. А. Чепелевська, О. В. Любінець // Сх.-Європ. журн. громад. здоров’я. –
2010. – № 1: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому дню
здоров’я [«Урбанізація і здоров’я»] , (Київ, 7–8 квіт. 2010 р.). – С. 255–256.
93. Чепелевська Л. А. Роль хвороб органів травлення в структурі причин
смертності в регіонах України / Л. А. Чепелевська, О. М. Орда // Вісн. соц. гігієни та орг.
охорони здоров’я України. – 2011. – № 4. – С. 42–49.
94. Чепелевська Л. А. Смертність населення України від хвороб органів травлення:
регіональні особливості / Л. А. Чепелевська О. В. Любінець // Вісн. соц. гігієни та орг.
охорони здоров’я України. – 2009. – № 2. – С. 11–14.
95. Чепелевська Л. А. Сучасні особливості і смертності населення від новоутворень
в регіонах України / Л. А. Чепелевська, О. М. Орда // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони
здоров’я України. – 2011. – № 3. – С. 28–34.
96. Чепелевська Л. А. Тенденції смертності населення від хвороб системи
кровообігу в регіонах України / Л. А. Чепелевська , С. О. Риков, О. М. Орда // Україна.
Здоров’я нації. – 2011. – № 3 (19). – С. 35–42.
97. Чепелевська Л. А. Тенденції смертності працездатного населення в Україні /
Л. А. Чепелевська // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [«Підвищення якості медичної
допомоги: наукові засади та практичні результати»], (Київ, 22 жовт. 2010 р.); за ред.
О. М. Орди, Д. Д. Дячука, М. Ю. Коломійця. – К., 2010. – С. 152–154.
434
98. Чепелевська Л. А. Вплив системи охорони здоров’я та міжгалузевої взаємодії

на зниження смертності населення України / Л. А. Чепелевська , О. В. Любінець //
Матеріали наук.-практ. конф. [«Актуальні питання формування здорового способу життя,
використання оздоровчих технологій»], (Херсон, 26-27 трав. 2011 р.). – Херсон, 2011. – С.
140–143.
99. Чепелевська Л. А. Гендерні особливості смертності населення України на
сучасному етапі / Л. А. Чепелевська // Матеріали нак.-практ. конф. [«Актуальні питання
формування здорового способу життя та використання оздоровчих технологій»], (Херсон,
30–31 трав. 2013 р.). – С. 226–229.
100. Чепелевська Л. А. Динаміка смертності населення України на сучасному етапі:
регіональний аспект / Л. А. Чепелевська, Ю. Б. Ященко // Україна. Здоров’я нації. – 2013.
– № 2 (26) – С. 30–34.
101. Чепелевська Л. А. Особливості смертності населення України від окремих
хвороб органів травлення / Л. А. Чепелевська, А. А. Крапівіна // Україна. Здоров’я нації. –
2013. – № 1 (25) – С. 54–58.
102. Чепелевська Л. А. Регіональна диференціація смертності населення України від
інфекційних та паразитарних хвороб й новоутворень / Л. А. Чепелевська, О. В. Любінець
// Україна. Здоров’я нації. – 2008. – № 3–4 (7–8). – С. 15–18.
103. Чепелевська Л. А. Смертність населення від новоутворень: сучасні та
прогнозні тенденції, регіональні аспекти / Л. А. Чепелевська , О. М. Орда // Сх.-Європ.
журн. громад. здоров’я. – 2011. – № 1 (13).
104. Чепелевська Л. А. Сучасні гендерні особливості смертності населення України /
Л. А. Чепелевська, А. А. Крапівіна // Україна. Здоров’я нації. – 2013. – № 4 (28) – С. 172–173.
105. Чепелевська Л. А. Сучасні проблеми медико-демографічної ситуації в Україні
/ Л. А. Чепелевська, О. В. Любінець // Охорона здоров’я України. – 2008. – № 1 (29) : Тези
доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 60-річчю ВООЗ, Всесвітньому дню здоров’я
2008 [«Залежність здоров’я від змін клімату»]. – С. 249–250.
106. Чепелевська Л. А. Сучасні проблеми смертності населення України від хвороб
системи кровообігу / Л. А. Чепелевська, О. П. Рудницький // Сх.-Європ. журн. громад.
здоров’я. – 2013. – № 1 (21). – С. 275–276.
107. Чепелевська Л. А. Смертність населення України від травматизму: сучасні
проблеми, регіональні аспекти / Л. А. Чепелевська, О. М. Орда // Україна. Здоров’я нації. –
2011. – № 4.
108. Чібісова М. Попередити VS лікувати: проф. досвід сусідів / М. Чібісова //
Ваше здоров’я. – № 01–02 (1232–1233), 10.01.2014. – С. 16–17.
109. Шевченко М. В. Методичні підходи щодо запровадження програмно-
цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів в системі охорони здоров’я
у пілотних регіонах (Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях, м. Києві)
(372/37/12) / М. В. Шевченко, М. М. Максимчук, А. А. Климак // Реєстр галузевих
нововведень. – 2012. – Вип. 37. – С. 27.
110. Шевченко М. В. Підходи до визначення соціальних норм і стандартів у сфері
охорони здоров’я та їх фінансового забезпечення / М. В. Шевченко // Україна. Здоров’я
нації. – 2014. – № 1. – С. 95–101.
435
111. Шевченко М. В. Порівняльний аналіз забезпеченості медичним обладнанням у

країнах з високим рівнем доходів та вище за середній / М. В. Шевченко // Впровадження
сучасних інноваційних технологій при малоінвазивних лазерних втручаннях: клінічні,
економічні та технічні аспекти : матеріали наук.-практ. конф., м. Черкаси, 14–15 березня
2014 р. – Черкаси, 2014. – С. 298–300.
112. Шевченко М. В. Результати оптимізації вторинної (спеціалізованої) медичної
допомоги у пілотних регіонах у 2012 р. / М. В. Шевченко, Ю. Б. Ященко // Східноєвроп.
журн. громад. здоров’я : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому
Дню здоров’я 2013, м. Київ, 04–05.04.2013 р. – 2013. – № 1 (21). – С. 288–289.
113. Шевченко М. В. Стан реформування екстреної медичної допомоги у пілотних
регіонах у 2012 р. / М. В. Шевченко, Ю. Б. Ященко // Східноєвроп. журн. громад. здоров’я
: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому Дню здоров’я 2013,
м. Київ, 04–05.04.2013 р. – 2013. – № 1 (21). – С. 291.
114. Шевченко М. В. Деякі аспекти реформи системи охорони здоров’я /
М. В. Шевченко, О. Г. Шекера // Медичні перспективи. – 2013. – Т. ХVIII, № 2, ч. 1. – С. 8–15.
115. Шевченко М. В. Заохочувальні виплати медичним працівникам первинної
ланки у пілотних проектах, виходячи з обсягу та якості виконаної роботи: переваги та
недоліки / М. В. Шевченко, О. О. Дорошенко, Л. А. Карамзіна // Україна. Здоров’я нації. –
2012. – № 4 (24). – С. 153–157.
116. Шевченко М. В. Результати ходу реформування первинної ланки надання
медичної допомоги населенню у пілотних регіонах / М. В. Шевченко, Ю. Б. Ященко //
Східноєвроп. журн. громад. здоров’я : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої
Всесвітньому Дню здоров’я 2013, м. Київ, 04–05.04.2013 р. – К., 2013. – № 1 (21). – С.
289–290.
117. Ященко Ю. Б. Порядок проведення аудиту стану надання екстреної медичної
допомоги та інвентаризації її ресурсного забезпечення (291/39/13) / Ю. Б. Ященко,
М. В. Шевченко, Н. Ю. Кондратюк // Реєстр галузевих нововведень. – 2013. – Вип. 38–39.
– С. 14–15.
118. Ященко Ю. Б. Стан реформування екстреної медичної допомоги у пілотних
регіонах у 2012 році регіонах / Ю. Б. Ященко, М. В. Шевченко // Східноєвроп. журн.
громад. здоров’я : матеріали між нар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому дню
здоров’я 2013 р. : тези доп. – 2013. – № 1 (21). – С. 291.
119. Ященко Ю. Б. Динаміка захворюваності та смертності внаслідок хвороб
системи кровообігу в Україні (регіональний аспект) / Ю. Б. Ященко, Н. Ю. Кондратюк //
Україна. Здоров’я нації. – 2013. – 1 (25). – С. 20–27.
120. Ященко Ю. Б. Заходи з організації інформування населення та консультування
пацієнтів з питань формування здорового способу життя та профілактики неінфекційних
захворювань / Ю. Б. Ященко, Г. А. Самелюк, О. С. Тищенко // Актуальні питання
формування здорового способу життя та використання оздоровчих технологій : матеріали
С. 258–261.
121. Ященко Ю. Б. Профілактична робота лікаря первинної ланки надання
медичної допомоги з раннього виявлення передпухлинних та пухлинних захворювань
436
товстої та прямої кишки / Ю. Б. Ященко, Н. Ю. Кондратюк, Г. А. Самелюк // Актуальні

питання формування здорового способу життя та використання оздоровчих технологій :
матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. –
Херсон, 2013. – С. 265–268.
122. Ященко Ю. Б. Результати оптимізації вторинної (спеціалізованої) медичної
допомоги у пілотних регіонах у 2012 році / Ю. Б. Ященко, М. В. Шевченко // Східноєвроп.
журн. громад. здоров’я : матеріали між нар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому
дню здоров’я 2013 р. : тези доп. – 2013. – № 1 (21). – С. 288–289.
123. Ященко Ю. Б. Результати ходу реформування первинної ланки надання
медичної допомоги населенню у пілотних регіонах / Ю. Б. Ященко, М. В. Шевченко //
Східноєвроп. журн. громад. здоров’я : матеріали між нар. наук.-практ. конф., присвяченої
Всесвітньому дню здоров’я 2013 р. : тези доп. – 2013. – № 1 (21). – С. 289–290.
124. Ященко Ю. Б. Стратегія забезпечення населення раціональним та
збалансованим здоровим харчуванням / Ю.Б. Ященко, Л. В. Ященко // Актуальні питання
формування здорового способу життя та використання оздоровчих технологій : матеріали
С. 268–270.
125. Ященко Ю. Б. Тактика лікаря первинної ланки надання медичної допомоги
населенню щодо профілактики та раннього виявлення хвороб системи кровообігу /
Ю. Б. Ященко, Н. Ю. Кондратюк, М. В. Гуляєва // Актуальні питання формування здорового
способу життя та використання оздоровчих технологій : матеріали Міжнар. наук.-практ.
конф., м. Херсон, 30–31 травня 2013 р. : тези доп. – Херсон, 2013. – С. 261–265.
126. Busse R. Editorial: hospital case payment systems in Europe / R. Busse,
J. Schreyögg, P. C. Smith // Health Care Management Science. – 2006. – Vol. 9. – Р. 211–213.
127. Evans D.B. Universal health coverage and universal access / D. B. Evans, J. Hsu,
T. Boerma // Bulletin World Health Organization. – 2013. – Vol. 91. – Р. 546–546.
128. Health Facility Assessment Technical Working Group. The signature domain and
geographic coordinates: a standardized approach for uniquely identifying a health facility. –
Chapel Hill : University of North Carolina, Carolina Population Center; 2007 (MEASURE
Evaluation Working Paper Series WP-07-91).
129. Health worker remuneration in WHO Member States / P. Hernandez-Peña,
J. P. Poullier, C. J. M. van Mosseveld [et al.] // Bulletin World Health Organization. – 2013. –
№ 91. – Р. 808–815.
130. Hervey T. EU law and national health policies: problem or opportunity / T. Hervey
// Health Economics, Policy and Law. – 2007. – Vol. 2 (1). – Р. 1–6.
131. Mathauer Inke Hospital payment systems based on diagnosis-related groups:
experiences in low- and middle-income countries / Inke Mathauer, Friedrich Wittenbecher //
Bulletin World Health Organization. – 2013. – Vol. 91. – Р. 746–756.
132. Mathers C. D. Updated projections of global mortality and burden of disease, 2002-
2030: data sources, methods and results / C. D. Mathers, D. Loncar. – Женева : ВОЗ, 2005. – 130 с.
133. Maynard A. Health service reform. Seven years of feast, seven years of famine:
boom to bust in the NHS? / A. Maynard, A. Street // British Medical Journal. – 2006. – Vol. 332.
– Р. 906–908.
437
134. McDaid D. Как могут европейские системы здравоохранения помочь в

инвестировании в стратегии охраны и укрепления здоровья населения и в их реализации? /
D. McDaid, M. Drummond., M. Suhrcke. – ЕРБ ВОЗ, Европ. обсерватория по системам и
политике здравоохр., 2008. – 32 с.
135. Monitoring and surveillance of chronic noncommunicable diseases: progress and
capacity inhigh-burden countries / Ala Alwan, David R MacLean, Leanne M Riley [еt al.] // The
Lancet. – 2010. – Vol. 376, № 9755. – P. 1861–1868.
136. Monitoring service delivery for universal health coverage: the Service Availability
and Readiness Assessment / K. O’Neill, M. Takane, A. Shefel [et al.] // Bulletin World Health
Organization. – 2013. – Vol. 91. – Р. 923–930.
137. Monitoring the building blocks of health systems: a handbook of indicators and their
measurement strategies. – Geneva : WHO, 2010 [Electronic resource]. – Access mode :
http://www.who.int/healthinfo/systems/monitoring/en/index.html. – Title from screen.
138. Nadytiy K. O. Methodical recommendations сoncerning the necessary resources to
achieve goals of health сare modernization and directions of their usage (81.13/140.13) /
K. O. Nadytiy, V. M. Lekhan, M. V. Shevchenko. – К., 2013. – 76 p.
139. Ritsatakis A. Улучшение здоровья населения. Анализ развития стратегий
борьбы с неинфекционными болезнями в европейских странах / A. Ritsatakis, P. Makara. –
Женева : ВОЗ, 2009. – 265 с.
140. Tan C. E. Association between Smoke-Free Legislation and Hospitalizations for
Cardiac, Cerebrovascular, and Respiratory Diseases: A Meta-Analysis / C. E. Tan, S. A. Glantz
// Circulation. – 2012. – Vol. 126. – P. 2177–2183 [Electronic resource]. – Access mode :
http://circ.ahajournals.org/content/126/18/2177.long. – Title from screen.
141. The Global Health Workforce Alliance 2012 annual report: making health workers
count. – Geneva : WHO, 2012 [Electronic resource]. – Access mode : http://www.who.int/
workforcealliance/knowledge/resources/annualreport2012/en/index.html. – Title from screen.
142. The world health report 2002: reducing risks, promoting healthy life. – Geneva :
WHO, 2002. – 248 p.
143. The world health report: health systems fnancing: the path to universal coverage. –
Geneva : WHO, 2010 [Electronic resource]. – Access mode : http://whqlibdoc.who.int/whr/
2010/9789241564021_eng.pdf. – Title from screen.
144. Thomson Sarah Финансирование здравоохранения в Европейском союзе.
Проблемы и стратегические решения / Sarah Thomson, Thomas Foubister, Elias Mossialos. –
Всемирная организация здравоохранения от имени Европейской обсерватории по
системам и политике здравоохранения, 2010. – 270 с.
438

Щорічна доповідь.2014

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Щорічна доповідь.2014

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДУ «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та

Щорічну доповідь підготовлено відповідно до нормативно-правових документів, які

Видається за рішенням Вченої ради ДУ «Український інститут стратегічних

Головний редактор: Мусій О.С.

Заступники головного редактора: Салютін Р.В., Толстанов О.К.

Шумило О.В., Ратаніна О.М. – літературні редактори

Адреса редколегії: 02099, м. Київ, пров. Волго-Донський, 3;

ISBN © Міністерство охорони здоров’я України,

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ............................................................................. 6

1. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ (Чепелевська Л.А.,

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ................ 35

3. СТРАТЕГІЇ СКОРОЧЕННЯ ПОШИРЕНОСТІ ХРОНІЧНИХ

4. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

5. ХАРАКТЕРИСТИКА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

6. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЛІКАРСЬКИХ

7. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНИХ ЗАВДАНЬ

8. АНАЛІЗ СТАНУ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДОПОМОГИ

8.3. Характеристика стану, проблем та оптимізації спеціалізованої

9. СТАН ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

10. СТАН ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

11. ПОЛІТИКА ЩОДО КОНТРОЛЮ НАД ТЮТЮНОМ В УКРАЇНІ

12. СТАНДАРТИЗАЦІЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА КОНТРОЛЬ

БІБЛІОГРАФІЯ ................................................................................................................... 428

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЕМД – Екстрена медична допомога

МОЗ – Міністерство охорони здоров’я

Серед пріоритетних напрямів діяльності центральних та регіональних органів

У 2014 р. завершується реалізація пілотного проекту реформування сфери охорони

1. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

1.1. Динаміка чисельності населення

На початок 2014 р., за оцінкою Державної служби статистики, чисельність

Скорочення чисельності населення України відбувається в основному через стійке

Рис. 1.1.1. Динаміка загальних коефіцієнтів народжуваності та смертності населення України

1 Всі дані до розділу надані за розрахунком Державної служби статистики України

Зменшення чисельності населення в Україні відзначалось і раніше – у роки Першої

нейтралізувати вплив несприятливих структурних змін, внаслідок чого зростання

За роки незалежності помітні зміни відбулися у динаміці міського та сільського

Формування чисельності міського та сільського населення у 2009–2013 рр.

Серед регіонів України за чисельністю населення виділяються Донецька область

Чернівецька та Закарпатська) чисельність населення станом на 31.12.2013 р. зберігалася

1.2. Зрушення у статево-віковій структурі населення

Статево-віковий склад населення – це узагальнене відображення демографічних

На 5 грудня 2001 р. На 31 грудня 2013 р.

Тис.чоллвік Тис. чоловік

Серйозну проблему становлять економічні наслідки сучасних структурних вікових

Найістотнішою рисою довготривалих змін у статево-віковому складі населення

Прискорене старіння населення на тлі низької народжуваності та депопуляції є

1.3. Тенденції народжуваності населення

Після тривалого етапу обвального падіння народжуваності, на початку поточного

припливу «демографічної хвилі» (мається на увазі вступ у дітородний вік більш

Коефіцієнт сумарної народжуваності (підсумкове число народжень на одну жінку)

Міські та сільські поселення Міські поселення Сільські поселення

Однією з характерних структурних змін у народжуваності, які в Україні найбільш

Рис. 1.3.2. Повікові коефіцієнти народжуваності жінок України (‰) 49

Як видно з рис. 1.3.2, у першій половині минулого десятиліття «зсув» кривої

Привертає увагу, що частка позашлюбних народжень у сільській місцевості країни

Міські поселення Сільська місцевість

Рис. 1.3.4. Частка дітей, народжених жінками України у 1991–2013 рр.,

Нова повікова та шлюбна/позашлюбна модель народжуваності формується під

Адміністративно- Кількість народжених на 1000 населення

1.4. Тенденції смертності населення

Найсерйознішою проблемою в Україні, як і раніше, залишається високий рівень