гром здор 2013

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ
Громадське
ЗДОРОВ'Я
За редакцією академіка НАМИ України
В. Ф. Москаленка
Рекомендовано Міністерством освіти і науки,

молоді та спорту України та Центральним методич
ним кабінетом з вищої медичної освіти Міністер
ства охорони здоров’я України як підручник для
студентів вищих медичних навчальних закладів
IV рівня акредитації
Видання третє
Вінниця
Нова Книга
2013
УДК 614.2(075.8) Рекомендовано МОНмолодьспорт України (лист
ББК51.1я73 № 1/11-5634від 05.07.2011 р.)
Г 87 Рекомендовано Центральним методичним кабінетом
з вищої медичної освіти М ОЗ України (протокол № 1
від 17.03.2011 р. засідання науково-методичної Комі
сії з медицини МОНмолодьспорт України)
АВТОРСЬКИЙ В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій, Т. С. Грузєва, В. М. Лехан,

КОЛЕКТИВ: й . Першаген, Р. Хернандес, Л. І. Галієнко, С. М. Зоріна,
0 . Г. Назарова, Л. О. Прус, А. П. Чуйко.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Г. О. Слабкий, доктор медичних наук, професор, директор ДУ «Україн

ський інститут стратегічних досліджень МОЗ України»;
1. М. Солоненко, доктор медичних наук, професор кафедри управління охо
роною суспільного здоров’я Національної академії державного управління
при Президентові України, заслужений діяч науки і техніки України;
О. 3. Децик, доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри со
ціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з курсами
біостатистики, правознавства, історії медицини та підвищення квалі
фікації головних лікарів Івано-Франківського національного медичного
університету.
За редакцією академіка НАМИ України В. Ф. Москаїїенка
Громадське здоров’я : підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / В. Ф. Москаленко,
Г 87 О. П. Гульчій, Т. С. Грузєва [та ін.]. — Вид. 3. — Вінниця : Нова Книга, 2013. —560 с . : іл.
ІБВХ 978-966-382-468-0
Підручник «Громадське здоров’я» створено в Україні вперше відповідно до навчальної програми
з дисципліни, вимог європейської кредитно-трансферної системи та підручників нового покоління.
Видання підготовлено авторським колективом з міжнародною участю. Використано інноваційні
підходи до подання навчального матеріалу, оформлення та дизайну: структурування, наведення ключо
вих слів, сучасних викликів, основного тематичного змісту, врізок, які акцентують увагу на найголов
ніших положеннях, запитань та відповідей на виклики, списків рекомендованої літератури.
У підручнику висвітлено сучасні тенденції та особливості громадського здоров’я на глобальному,
регіональному та національному рівнях, методи та способи його аналізу й оцінки. Всебічно розкрито
цінності, цілі, принципи й функції систем охорони здоров’я, їхнє ресурсне забезпечення, у тому числі
кадрове та фінансове. Представлено умови досягнення стратегічних орієнтирів охорони здоров’я —
доступності та якості медичних послуг, медичної допомоги, медичного обслуговування. Традиційно-
класичні розділи видання доповнено новими, зокрема, «Правові засади охорони здоров’я», «Промоція
здоров’я та профілактика захворювань», «Екологічне здоров’я», «Міжнародне здоров'я. Біотероризм»,
«Менеджмент та лідерство в охороні здоров’я», «Електронна охорона здоров’я», «Майбутнє охорони
здоров’я».
Підручник містить іменний та предметний покажчики, 15 таблиць, 50 рисунків. Уперше до складу ви
дання включено глосарій з понад 100 термінами.
Для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації.
УДК614.2(075.8)
ББК51.1я73
© Авторський колектив, 2011

© Авторський колектив, 2013
ISBN 978-966-382-468-0 © Нова Книга, 2013
ЗМІСТ
ЗМІСТ
Перелік таблиць...................................................................................... 5
Перелік р и с у н к ів ................................................................................... 6
Перелік умовних скорочень................................................................. 9
Перелік умовних позначень................................................................12
В С ТУ П ...................................................................................................................................13
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І РОЗВИТОК НАУКИ ТА

НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
В. Ф. Москаленко, Т. С. Грузєва, О. П. Г ульчій ........................18
2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

В. Ф. Москаленко, Т. С. Грузєва .............................................................44
3. КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ, ЩО ЙОГО

ЗУМОВЛЮЮТЬ, МЕТОДИ ОЦІНКИ, ПОКАЗНИКИ
В. Ф. Москаленко, С. М. Зоріна .................................................................. 70
4. ПР0М0ЦІЯ ЗДОРОВ’Я ТА ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ

В. Ф. Москаленко, О.П. Гульчій ............................................................ 124
5. КОНЦЕПЦІЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ
СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
В. Ф. Москаленко, Т. С. Грузєва,
О. Г. Назарова, Л. І. Г алієнко ....................................................................142
6. ЕКОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я
Й. Першаген (Королівство Швеція) ......................................... 188
7. ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
Т. С. Грузєва ......................................................................................................... 202
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІ0ТЕР0РИЗМ

В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій, С. М. Зоріна .....................232
З
9. СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У СВІТІ
В. Ф. Москаленко ...............................................................................................254
10. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій,
Л. О. Прус, А. П. Чуйко, Л. І. Галієнко......................................... 308
11. ОХОРОНА МАТЕРИНСТВА ТА ДИТИНСТВА

O. П. Гульчій, Л. О. Прус, А. П. Ч у й к о ................................................. 396
12. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
В. М. Л е х а н .............................................................................. 444
13. ЕКСПЕРТИЗА ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Т. С. Грузєва, С. М. Зоріна, Л. І. Г алієнко .............................................. 472
14. МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЛІДЕРСТВО

В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
P. Хернандес ( США), О. П. Г ульчій ............................................................. 498
15. ЕЛЕКТРОННА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я

В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій ................................................................. 520
16. МАЙБУТНЄ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

В. Ф. Москаленко ................................................................................................... 532
ГЛОСАРІЙ..............................................................................................................................543
ІМЕННИЙ ПОКАЖ ЧИК................................................................................................... 553
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК............................................................................................554
СТИСЛІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТО РІВ.............................................................................559
4
ПЕРЕЛІК ТАБЛИЦЬ
ПЕРЕЛІК ТАБЛИЦЬ
Т а б л и ц я 3 . 1 . Групування факторів ризику та їхній вплив

на формування рівня здоров’я населення
(А. І. Robbins, 1980) ....................................................................... 73
Т а б л и ц я 3 . 2 . Основні тенденції складу населення
України (2005-2010 р р .) ..................................................................77
Т а б л и ц я 3 . 3 . Типи вікової структури населення .................. 78
Т а б л и ц я 3 . 4 . Порівняльна характеристика основних
методів вивчення захворюваності населення ......................... 102
Т а б л и ц я 3 . 5 . Структура Міжнародної класифікації
хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям,
Десятого перегляду (М КХ-1 0 ) .................................................... 105
Т а б л и ц я 3 . 6 . Класи хвороб, що зумовлюють основні
причини первинної інвалідності н а с е л е н н я ............................ 117
Т а б л и ц я 5 . 1 . Наслідки найважливіших хвороб для
громадського здоров’я ................................................................143
Т а б л и ц я 1 0 . 1 . Кількість закладів охорони здоров’я
на сільських лікарських дільницях у 2000—2010 рр................... 352
Т а б л и ц я 1 0 . 2 . Надання поетапної акушерсько-гінеко
логічної допомоги в сільській м ісцевості.................................. 357
Т а б л и ц я 1 1 . 1 . Рівні надання стаціонарної акушерсько-
гінекологічної та неонатологічної допомоги ......................... 417
Т а б л и ц я 1 1 . 2 . Типовий план профілактичних оглядів
і щеплень здорових дітей віком до трьох років .....................428
Т а б л и ц я 1 1 . 3 . Схема періодичності обов’язкових
медичних профілактичних оглядів учнів загально
освітніх навчальних за к л а д ів .......................................................435
Т а б л и ц я 1 2 . 1 . Характеристики якості з позицій
учасників процесу її забезпечення ...........................................446
Т а б л и ц я 1 2 . 2 . Моделі управління якістю медичної
допомоги в історичному аспекті ..............................................455
Т а б л и ц я 12 . 3 . Визначення змісту акредитації,
ліцензування та сертиф ікації.......................................................461
5
ПЕРЕЛІК РИСУНКІВ
Рис. 1.1. Складові предмета «громадське здоров’я » ........................21
Рис. 1. 2. Передісторія формування правових засад

охорони здоров’я ...............................................................................23
Рис. 2. 1. Етапи становлення права на охорону здоров’я

в документах міжнародного р і в н я .................................................49
Рис. 2. 2. Структура нормативно-правової бази України

з питань охорони здоров’я .............................................................57
Рис. 2. 3. Законодавство України з питань охорони

здоров’я ............................................................................................. 62
Рис. 3. 1. Динаміка основних демографічних показників

в Україні від 1970 до 2010 року (на 1000 населення)................... 81
Рис. 3. 2. Сумарний коефіцієнт відтворення в деяких

країнах світу (2005—2008 р р . ) ..........................................................84
Рис. 3. 3. Структура основних причин смертності

в Україні (2010 р., % ) .........................................................................89
Рис. 3. 4. Вікова періодизація першого року життя

дитини ............................................................................................... 93
Рис. 3. 5. Динаміка рівня смертності немовлят

в Україні від 1995 до 2010 року ( % с ) .............................................. 94
Рис. 3. 6. Вплив основних чинників на рівень

смертності н ем овлят.........................................................................95
Рис. 3. 7. Середня очікувана тривалість життя

населення окремих країн (роки, обидві с т а т і) ............................ 98
Рис. 3. 8. Динаміка рівнів поширеності та первинної

захворюваності населення України від 1995 до 2010 року
(на 1000 населення).......................................................................... 112
Рис. 3.9. Структура поширеності захворювань за класами хвороб

(2010 р .,% ) ......................................................................................... 113
6
ПЕРЕЛІК РИСУНКІВ
Рис. 3.10. Структура первинної захворюванності

за класами хвороб (2010 р., % ) .................................................. 113
Рис. 4. 1. Провідні чинники ризику для здоров’я ........................134
Рис. 4.2. Складові горизонтальної спрямованості

сучасної профілактичної стратегії............................................ 136
Рис. 4.3. Складові вертикальної спрямованості

сучасної профілактичної стратегії............................................... 136
Рис. 5. 1. Зміст профілактичних заходів щодо Х С К ........................147
Рис. 7.1. Законодавство України з питань охорони

навколишнього середовища та здоров’я ................................... 207
Рис. 7. 2. Категорії різних типів СЕС залежно

від чисельності населення ...........................................................217
Рис. 7. 3. Напрями організаційно-методичної роботи

обласних санепідстанцій ..............................................................219
Рис. 7. 4. Методи роботи лікарів-гігієністів і епідеміологів . . . 220
Рис. 7. 5. Обов’язки СЕС і медичних установ

щодо здійснення протиепідемічних з а х о д ів ............................. 221
Рис. 7. 6. Види адміністративно-правових а к т і в ............................. 224
Рис. 8. 1. Основні цілі, напрями дій і передумови

виконання програми «Здоров’я для всіх у XXI столітті»
в Європейському регіоні.................................................................234
Рис. 9. 1. Зв’язок між функціями і цілями системи

охорони здоров’я ............................................................................ 257
Рис. 9. 2. Пусковий механізм реформ у системі

охорони здоров’я ............................................................................ 263
Рис. 9. 3. Модель системи охорони здоров’я ................................... 267

Рис. 9. 4. Визначальні елементи державної системи охорони
здоров’я, побудованої на засадах моделі М. Семашка . . . . 269
Рис. 9. 5. Визначальні елементи державної (національної)
системи охорони здоров’я (системи У.Б е в е р ід ж а )...................270
Рис. 9. 6. Визначальні елементи системи О. Б ісм арка.................... 275
Рис. 9. 7. Визначальні елементи приватної системи

охорони здоров’я .............................................................................282
7
Рис. 9. 8. Видатки на охорону здоров’я в загальному
фонді зведеного бюджету (всі відомства, млн г р н ) ...............289
Рис 9. 9. ВВП на душу населення у світі, Європейському
регіоні ВООЗ та Україні (ПКС, тис. дол., 2009 р.) ...............292
Рис 9.10. Витрати на охорону здоров’я у світі, Європейському
регіоні ВООЗ та Україні (% від ВВП, 2008 р.) ........................293
Рис. 9.11. Витрати на охорону здоров’я в розрахунку
на душу населення у світі, Європейському регіоні ВООЗ
та Україні (ПКС, дол., 2008 р . ) .................................................. 294
Рис. 9.12. Країни з найменшою та найбільшою
чисельністю населення на одного л ік а р я .................................300
Рис. 9. 13. Забезпеченість населення Європейського
регіону ВООЗ лікарями (1990—2008 рр.,
на 10 тис. населення) ....................................................................300
Рис. 10. 1. Основні види медичної д о п о м о ги ................................... 310
Рис. 10. 2. Організаційні моделі роботи сімейних
лікарів (лікарів загальної практики)............................................ 318
Рис. 10. 3. Динаміка кількості закладів загальної
практики/сімейної медицини в Україні (2006—2010 рр.) . . . 322
Рис. 10. 4. Типова структура поліклініки
(поліклінічного відділення)...........................................................326
Рис. 10. 5. Типова структура стаціонару
багатопрофільної л ік а р н і..............................................................340
Рис. 11. 1. Типова структура жіночої консультації.......................... 408
Рис. 11.2. Типова структура стаціонару
пологового б у д и н к у .......................................................................415
Рис. 11. 3. Розділи та напрями роботи
дитячої поліклініки .......................................................................425
Рис. 11.4. Розділи та напрями діяльності
лікаря-педіатра дошкільного за к л а д у ......................................... 434
Рис. 12. 1. Процес безперервного підвищення я к о с т і.................... 458
Рис. 12. 2. Цикл аналізу діяльності лікувального
закладу (підрозділу) .......................................................................465
8
------ — ------------------------------------------------------------ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
CQI Continuous Quality Improvement (безперервне

підвищення якості медичної допомоги)
DALE Disability-Adjusted Life Expectancy (очікувана
тривалість життя, скорегована на інвалідність)
DOTS Directly Observed Therapy, Short-course (суворо
контрольоване лікування коротким курсом)
EFQM European Foundation for Quality Management
(Європейський фонд управління якістю)
ISO International Organization for Standardization
(Міжнародна організація стандартизації)
SARS Severe Acute Respiratory Syndrome
(тяжкий гострий респіраторний синдром)
UNAIDS Joint United Nations Programme on HIV/AIDS
(Об’єднана програма OOH з ВІЛ-інфекції/СНІД)
АЕД акушерсько-гінекологічна допомога
APT антиретровірусна терапія
АРУТЕОЗ Асоціація розвитку української телемедицини
та охорони здоров’я
БЗ біологічна зброя
ВАОЗ Всесвітня асамблея охорони здоров’я
ВВП внутрішній валовий продукт
ВІЛ/СНІД вірус імунодефіциту людини/
синдром набутого імунодефіциту
вм нз вищий медичний навчальний заклад
внз вищий навчальний заклад
ВРУ Верховна Рада України
вооз Всесвітня організація охорони здоров’я
гдк граничнодопустима концентрація
9
ГДР граничнодопустимий рівень
ГРВІ гострі респіраторні вірусні інфекції
Держ- Державний комітет у справах охорони
комкордон державного кордону
Держ Державний комітет стандартизації, метрології
стандарт та сертифікації
дсм к Державна служба медицини катастроф
ден Державний сане під нагляд
дтд довготривала допомога

дтп дорожньо-транспортна пригода
ЕМД екстрена медична допомога
ЕОЗ електронна охорона здоров’я
ЄРБ Європейське регіональне бюро
ЄС Європейський Союз
ІРЛП індекс розвитку людського потенціалу
1ХС ішемічна хвороба серця
КМУ Кабінет Міністрів України
КР клінічні рекомендації
лкк лікарсько-консультативна комісія
лш мд лікарня швидкої медичної допомоги
м ве Міністерство внутрішніх справ
мд медична допомога
Міноборони Міністерство оборони
МКХ-10 Міжнародна статистична класифікація хвороб
(Десятого перегляду)
м м сп Міжнародні медико-санітарні правила
мо медичне обслуговування
моз Міністерство охорони здоров’я
моп Міжнародна організація праці
10
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
мп медичні послуги
МСЕК медико-соціальна експертна комісія
МТБ матеріально-технічна база
НАМИ ЕІаціональна академія медичних наук
ннд Еіові незалежні держави
НПБ нормативно-правова база
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПД паліативна допомога
пкс паритет купівельної спроможності
пмд первинна медична допомога
псє Південно-Східна Європа
РАЦС реєстрація актів цивільного стану
РЄ Рада Європи
СБУ Служба безпеки України
СЕС санітарно-епідеміологічна станція
снд Співдружність Незалежних Держав
сотж середня очікувана тривалість життя
СРСР Союз Радянських Соціалістичних республік
США Сполучені Штати Америки
сш м д станція швидкої медичної допомоги
твп тимчасова втрата працездатності
тчх Товариство Червоного Хреста
ФАП фельдшерсько-акушерський пункт
ФРН Федеративна Республіка Німеччина
хск хвороби системи кровообігу
ЦРЛ центральна районна лікарня
ЧАЕС Чорнобильська атомна електростанція
ЮНІСЕФ Всесвітній дитячий фонд
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Виклик Найактуальніша проблема в рамках теми,

Відповідь що розглядається, відповідь на яку стає
на виклик зрозумілою після опанування матеріалу;
знайти її можна наприкінці розділу (відпо
відь на виклик).
Необхідно Найважливіша, необхідна для запам'ято
© запам'ятати вування інформація, що стосується визна

чень, класифікацій, важливих показників,
чинників, характеристик певних явищ, та
кож виділена окремо на полях.
0 Додаткова
інформація
Додаткова, але не менш важлива інформа
ція, на яку також слід звернути увагу.
0 Контрольні
питання
Питання, які дозволяють оперативно пере
вірити ступінь засвоєння прочитаного мате
ріалу (вони розташовані на полях).
12
ВСТУП
ВСТУП
Підручник «Громадське здоров’я» підготовлено в Україні

вперше міжнародним авторським колективом за участю про
відних фахівців України, США та Швеції. Попередні видання
підручників мали назву «Соціальна медицина та організація
охорони здоров’я». Згідно з рішенням наради завідувачів од-
нопрофільних кафедр вищих медичних навчальних закладів
IV рівня акредитації та кафедр медичних факультетів універ
ситетів України (2011 р.), назву навчальної дисципліни «соці
альна медицина та організація охорони здоров’я» було змінено
на «громадське здоров’я» відповідно до її змісту та практики
більшості країн світу.
Громадське здоров’я як наука і предмет викладання посідає
провідне місце в сучасній медичній науці та підготовці фахів
ців системи охорони здоров’я. Навчальна дисципліна «гро
мадське здоров'я» розкриває весь спектр фундаментальних
понять «здоров’я» та «охорона здоров’я», особливості їх фор
мування, сучасні тенденції трансформації та вплив на суспіль
ний розвиток.
Як універсальна цінність здоров’я посідає найвищі щаблі
в системі суспільних цінностей і пріоритетів поряд із поняття
ми щастя та благополуччя. Здоров’я розглядається як один із
ключових аспектів безпеки людини і займає важливе місце се
ред пріоритетів у сфері стійкого розвитку. В умовах глобаліза
ції, інтеграції, інтенсифікації, мобільності, появи нових ви
кликів і загроз демографічного, екологічного, епідеміологіч
ного, економічного, соціального та суспільно-політичного
характеру зростає значущість та переосмислюється сутність
категорії здоров’я та ролі систем охорони здоров’я у вирішенні
питань медичного обслуговування.
13
Нова парадигма здоров’я розглядається як органічна скла
дова комплексної системи «Здоров’я —добробут -- соціальне
благополуччя». При цьому сектор охорони здоров’я представ
лено не споживачем, а виробником суспільних ресурсів.
У соціальній політиці будь-якої держави проблеми охорони
здоров’я займають центральне місце. Системи охорони
здоров’я, відповідальні за збереження найбільшої цінності
суспільства і людини — здоров’я, а також за надання доступ
них та якісних медичних послуг особистого та громадського
характеру, мають ключове значення для суспільного прогресу.
У XXI ст. проблеми охорони здоров’я поставлено в ранг прі
оритетних і включено до порядку денного авторитетних між
народних форумів. Декларація тисячоліття ООН у галузі роз
витку, прийнята на Саміті тисячоліття ООН, включає ряд пи
тань, що безпосередньо стосуються зазначених проблем. Три з
восьми глобальних цілей, 8 з 18 завдань і 18 із 48 показників
спрямовані на поліпшення здоров’я населення.
Основна відповідальність за стан здоров’я населення покла
дається на національні системи охорони здоров’я. Ефектив
ність їх функціонування визначається чіткістю стратегічних
векторів розвитку, підтримкою з боку владних структур, усіх
секторів суспільства та громадськості, обгрунтованістю напря
мів і шляхів вирішення актуальних проблем у сфері охорони
здоров’я. Уряди несуть відповідальність за збереження і зміц
нення здоров’я населення.
Вирішення сучасних проблем надання медичної допомоги
та покращення здоров’я населення з огляду на багатофак-
торну природу здоров’я та вплив численних детермінант на
його формування вимагає комплексного міжсекторального
підходу.
З метою підвищення медико-соціальної та економічної
ефективності систем охорони здоров’я більшість країн здійс
нюють пошук і розробку їх оптимальних моделей, спромож
них при мінімальних фінансових ресурсах забезпечити макси
мальний рівень доступності та якості медичних послуг, медич
ної допомоги, медичного обслуговування. Ці завдання
14
ВСТУП
є актуальними для будь-якої системи охорони здоров’я в усі

часи. їхнє вирішення вимагає зміцнення національних систем
охорони здоров’я, дотримання основоположних принципів та
вивчення закономірностей діяльності, використання сучасних
інструментів політики у сфері охорони здоров’я.
Системи охорони здоров’я в III тисячолітті мають необхідні
можливості й потенціал для суттєвого поліпшення здоров’я
населення. Однак при неефективній організації та недостат
ньому фінансуванні вони можуть мати значні труднощі в до
сягненні кінцевих результатів. Успішна діяльність медичної
сфери передбачає чітке розуміння її цінностей, цілей, принци
пів і функцій.
У сучасних умовах перед системами охорони здоров’я по
стають нові складні завдання, вирішення яких вимагає глибо
кого розуміння всіма учасниками процесу збереження та зміц
нення здоров’я, закономірностей функціонування цієї склад
ної та багатогранної сфери, дотримання основоположних
засад її діяльності. Усе вищезазначене посилює вимоги до під
готовки нової генерації лікарів, здатних якісно виконувати за
вдання зі збереження, зміцнення та відновлення здоров’я.
Ефективна робота фахівців у нових умовах неможлива без гли
бокого засвоєння основ громадського здоров’я, його охорони
та підтримання.
У підручнику акцентується увага на вивченні залежності
здоров’я населення від різноманітних чинників, у тому числі
соціальних, на підходах до розробки та оцінки ефективності
заходів щодо поліпшення й удосконалення надання медичної
допомоги.
Метою вивчення громадського здоров'я є надання спеціа
лістам медичної сфери належного обсягу знань на основі віт
чизняного та зарубіжного досвіду, найновіших досягнень нау
ки, що дозволяє ефективно виконувати професійні обов’язки
та приймати необхідні виважені управлінські рішення.
Підвищення рівня підготовки фахівців для галузі охорони
здоров’я потребує перегляду змісту викладання даної навчаль
ної дисципліни. За результатами вивчення дисципліни «гро
15
мадське здоров’я» необхідно оволодіти методикою аналізу ста
ну здоров’я людини з урахуванням численних чинників його
формування, основами профілактики, організаційно-право
вими засадами діяльності системи охорони здоров’я за умов
трансформації суспільства. Саме такий підхід покладено
в основу підручника, що слугуватиме підготовці спеціалістів
відповідно до сучасних світових освітніх стандартів.
На сторінках підручника переосмислюються реалії ниніш
нього стану та перспективи розбудови системи охорони
здоров’я України в контексті глобальних тенденцій розвитку
медичної сфери.
Сучасний період характеризується складними, динамічни
ми змінами в суспільстві, що зумовило потребу в узагальненні
міжнародного й вітчизняного досвіду вирішення актуальних
проблем медичного забезпечення населення. На межі III тися
чоліття в умовах зміни парадигми здоров’я, епідеміологічного
переходу від інфекційного до переважно неінфекційного типу
патології, збільшення тягаря хвороб, появи нових викликів
і загроз глобального характеру істотно зростають потреби на
селення в послугах систем охорони здоров’я та очікування па
цієнтів щодо якості, доступності та ефективності, безпеки ме
дичного обслуговування. У зв’язку із цим значну увагу приді
лено питанням справедливості й рівності в охороні здоров’я,
доступності та якості, які завжди були й будуть ключовими ка
тегоріями в організації надання медичних послуг.
Згідно з вимогами часу було змінено назву навчальної дис
ципліни на «громадське здоров’я», застосовано інноваційні
підходи до формування структури, викладу матеріалу, дизайну
видання з урахуванням кращих зразків підручників та на
вчальних посібників із проблеми громадського здоров’я.
Особливістю підручника є включення до його складу нових
розділів, в яких розглядаються правові засади охорони
здоров’я, менеджмент і лідерство в цій системі; екологічне,
професійне, міжнародне, електронне здоров’я тощо.
Розділи підручника чітко структуровано, кожен із них почи
нається зі вступу, наведення ключових слів, питань для обго
16
ВСТУП
ворення та формулювання викликів; в основній частині розді

лів представлено аналіз відповідних проблем у світі, Європі та
в Україні. Складовими прикінцевими елементами кожного
розділу є контрольні запитання та відповідь на виклики. За
вершуються розділи ґрунтовними переліками рекомендованої
вітчизняної та зарубіжної літератури до теми. Оригінальне
оформлення й сучасний дизайн дають змогу читачеві тримати
в полі уваги найважливіші тези та визначення.
Підручник включає глосарій зі 107 ключовими поняттями
й термінами із проблем здоров’я та охорони здоров’я, пред
метний та іменний покажчики літератури, стислі відомості
про авторів, ілюстрований 15 таблицями та 50 рисунками.
Авторський колектив висловлює надію, що представлений
у підручнику матеріал стане вагомим підґрунтям для форму
вання світогляду, фахової підготовки майбутніх лікарів, вихо
вання в них відповідальності перед суспільством за результати
своєї праці та невід’ємною складовою розвитку професійної
компетенції для якісного виконання обов’язків зі збереження
та зміцнення здоров’я населення.
17
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
І РОЗВИТОК НАУКИ ТА
НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
У розділі представлені визначення навчаль
ної дисципліни та науки «громадське здоро
в’я», їхні дефініції в різних країнах світу; ме
тоди, теоретичні та організаційні принципи
та стисла історична довідка розвитку.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: назва та навчальна дисцип

ліна «громадське здоров’я»; об’єкт і предмет;
мета і завдання; громадське здоров’я; систе
ма охорони здоров’я.
ПИТАННЯ ДЛЯ З ’ЯСУВАННЯ
Значення навчальної дисципліни та науки «громадське

здоров’я» у забезпеченні потреб охорони здоров’я.
Особливості розвитку дисципліни у світі та в Україні.
Структура навчальної дисципліни, основні її розділи.
Дефініції навчальної дисципліни та предмета наукового
дослідження в різних країнах світу.
Методи науки «громадське здоров’я».
Основні теоретичні та організаційні принципи науки
«громадське здоров’я».
Етапи становлення та розвитку громадського здоров’я.
1.1. ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ,
СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Ц І Л І : Розкрити завдання громадського здоров’я, його складові.

Представити сучасні дефініції навчальної дисципліни.
Здоров’я населення є визначальним чинником поступального

розвитку суспільства, його перспектив у соціальній, економіч
ній, науковій, культурній та інших сферах життєдіяльності.
Вивченням здоров’я населення та системи його охорони за
ймається наука «громадське здоров’я». Оскільки здоров’я на
селення є багатофакторним за своєю природою, то дана наука
досліджує вплив соціальних, економічних, екологічних, пове-
дінкових, організаційних та інших чинників на формування
популяційного здоров’я з метою розробки профілактичних за Виклик
ходів щодо його поліпшення та оптимізації медичного обслу
говування.
Виникає необхід
На відміну від клінічних дисциплін, громадське здоров’я ність нового осмис
вивчає здоров’я не окремих індивідів, а соціальних груп і су лення змісту гро
спільства в цілому, встановлює зв’язок здоров’я з умовами мадського здоров'я
і способом життя населення, створює підгрунтя для форму як науки та предме
вання стратегії і тактики розвитку охорони здоров’я. Громад та викладання. Нові
ське здоров’я розглядає популяційне здоров’я як явище, обу виклики та загрози,
мовлене комплексним впливом різноманітних чинників нав зростання вимог до
колишнього природного та антропогенного середовища охорони здоров'я
і рівнем розвитку медичної допомоги. потребують удоско
налення методів
Вагоме значення для розбудови і становлення суспільства
оцінки стану здоро
має наявність вірогідної інформації про чисельність, статево-
в'я населення, об
вікову структуру населення, динаміку змін та прогнозні тен
ґрунтування сучас
денції, які досліджує медична демографія —один з підрозділів них стратегій та
громадського здоров’я. Наукові розробки з цих питань дозво програм розвитку,
ляють обгрунтувати програми соціально-економічного роз підвищення ефек
витку держави та медичної галузі, зокрема, визначити опти тивності діяльності
мальні шляхи забезпечення доступності і якості медичної до систем охорони
помоги, формування мережі закладів охорони здоров’я тощо. здоров'я.
19
У різних країнах назва навчальної дисципліни має особли
вості залежно від її тлумачення та ідентифікації проблем, осо
бистих поглядів і прихильності окремих представників, попе
редньої приналежності, історії та національних традицій, ін
ших обставин.
В англомовних країнах дану навчальну дисципліну частіше
називають «громадське здоров’я» чи «громадська охорона здо
е ров’я», «превентивна медицина».
Франкомовні країни у назві надають перевагу соціальній
До цього часу у світі медицині, медичній соціології.
назву предмета не У США поширеним є визначення предмета як «громадське
уніфіковано. здоров’я».
У Туреччині громадське здоров’я визначають як науку та
мистецтво профілактики захворювань, продовження життя та
пропаганди здоров’я через організовані зусилля суспільства.
В Ізраїлі поширене наступне трактування: якщо медицина
забезпечує потреби індивідуального здоров’я, то громадське
здоров’я має справу з потребами суспільства у здоров’ї в цілому.
У східноєвропейських країнах серед різних назв предмета
переважали «організація охорони здоров’я», «теорія і організа
ція охорони здоров’я», «соціальна гігієна», «соціальна гігієна
та організація охорони здоров’я». У Російській Федерації
з 1999 р. прийнято єдину дефініцію предмета — «громадське
Предмет вивчення здоров’я і охорона здоров’я».
науки «Громадське За Random House Dictionary1, громадське здоров’я —це по
здоров'я»: слуги з покращення здоров’я громади, включаючи санітарію,
імунізацію, профілактичну медицину.
■ методи вивчен
У Webster’s Dictionary2 визначено, що наука про громадське
ня, аналіз, оцінка
показників громад
здоров’я — це мистецтво і наука захисту та покращення здо
ського здоров'я та ров’я громади через організовані зусилля громади, які вклю
умов, які його фор чають профілактичну медицину, санітарію та соціальну науку.
мують; Об’єктом вивчення науки «громадське здоров’я» є здоров’я
■ методи вивчен різних груп населення та система охорони здоров’я.
ня, аналіз та оцінка Таким чином, громадське здоров’я — це наука, яка вивчає
діяльності системи закономірності формування здоров’я населення, організації
охорони здоров'я; і діяльності системи охорони здоров’я для розробки методів
■ аналіз і оцінка забезпечення високого потенціалу здоров’я населення як ви
ролі громадських рішального чинника розвитку суспільства.
систем життєзабез
печення у форму 'Random House dictionary of the English language, N. Y., 1987 by Stuart Berg
Flexner, Leonore Crary Hauck 2 nd edition of the Random House.
ванні здоров'я
2Webster’s Third New International Dictionary, Unabridged, 1961 by Philip
нації. Babcock Gove, Merriam-Webster Inc.
20
_______ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І РОЗВИТОК НАУКИ
ТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
Основна мета вивчення громадського здоров’я —досліджен

ня стану здоров’я населення у взаємозв’язку з чинниками
життя, якістю і доступністю медичної допомоги та розробка
рекомендацій з усунення шкідливого впливу чинників і вдо
сконалення медичного обслуговування.
Основні завдання навчальної дисципліни та науки:
■ вивчення впливу медико-соціальнихчинників, умов і спо
собу життя на здоров’я різних груп населення;
■ розробка науково обгрунтованих рекомендацій з поперед
ження та усунення несприятливих соціальних чинників
і умов, а також розробка оздоровчих заходів для підвищен
ня рівня здоров’я населення;
■ оцінка критеріїв громадського здоров’я та якості медичної
допомоги, їх оптимізація.
Структурно предмет поділяється на 3 розділи (рис. 1.1).
Які показники засто

совуються для оцінки
здоров'я населення?
Рис. 1.1. Складові предмета «громадське здоров’я»
Здоров ’я населення як багатоаспектне поняття оцінюється на

основі аналізу комплексу медичних показників: демографіч
них, захворюваності, інвалідності, фізичного розвитку.
Розділ «організація охорони здоров’я» включає в себе різнобіч
ну діїитьність щодо збереження, поліпшення, забезпечення та
зміцнення здоров’я різних груп населення. Охорона здоров’я
розглядається як система з єдністю цілей, взаємодією та на
ступністю профілактичних і лікувальних заходів, доступністю
та якістю кваліфікованої медичної допомоги, реальною гума
ністичною спрямованістю.
Вказані розділи включають наступні підрозділи:
■ історія охорони здоров’я;
■ теоретичні проблеми охорони здоров’я і медицини;
21
■ правові засади охорони здоров’я;
■ здоров’я населення і методи його вивчення;
■ умови і спосіб життя населення;
■ основи біостатистики;
■ системи охорони здоров’я;
■ організація медичної допомоги населенню;
■ економіка, планування, фінансування охорони здоров’я;
■ медичне страхування;
■ управління охороною здоров’я, менеджмент;
■ забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя;
■ міжнародна діяльність в охороні здоров’я: організації, на
прями співпраці.
1.2. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

НАУКИ ТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПІНИ
0
Передумови та при ЦІ Л І : Показати історію розвитку громадського здоров’я та його
чини виникнення правових засад у різних країнах і в Україні. Висвітлити етапи станов
громадського здо лення громадського здоров’я як навчальної дисципліни та предмета
ров'я як науки по викладання.
лягають у появі по
треби науково об
ґрунтованого пояс
нення природи здо
Охорона здоров’я —це соціальна функція суспільства та меди
ров'я та хвороби не
цини з охорони і зміцнення здоров’я.
лише окремих лю Елементи такої діяльності з’явилися в далекій давнині, коли
дей, але й груп, проявлялася турбота первісної громади, племені, роду про хво
спільнот, а також рих і про певні заходи попередження захворювань. Серед люд
у застосуванні отри ської спільноти виділялися ті, що мали життєвий досвід і по
маних знань для збавляли хворих від страждань у різний спосіб, у тому числі
поліпшення та охо методами народної медицини.
рони здоров'я, про Найпростіші елементи профілактики негативного впливу
філактики та ефек
несприятливих умов середовища можна розглядати як зачатки
тивної організації
гігієни. До них належать рекомендації з облаштування житла,
медичного обслуго
санітарно-гігієнічних споруд, обмеження вживання певних
вування.
рослин з лікувальною метою, продуктів харчування, викорис
22
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І РОЗВИТОК НАУКИ
ТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ'Я»
тання джерел питної води. З часом зароджувалися початкові

форми організації соціально-медичної допомоги хворим, які
поступово набували державного характеру та сприяли форму
ванню правових основ охорони здоров’я. Боротьба з інфекцій
ними хворобами, спрямована на їх лікування і попередження,
сприяла розвитку соціальної політики у сфері медицини.
З розвитком племінних союзів, князівств, міст, держав, їх ке
рівники приділяли увагу здоров’ю співгромадян. Вони сприяли
навчанню та підготовці лікарів, покладали на них обов'язки
з контролю за гігієнічними і санітарними заходами для попе
редження епідемічних хвороб. Релігійні громади турбувалися
про убогих, немічних, хворих. Держави, як правило, підтриму
вали церковні та монастирські лікарні.
Свідченням використання гігієнічного підходу до збережен
ня здоров’я населення є документи, датовані ще П І —I I тис.
дон.е. Зокрема, вимоги гігієнічного змісту, регламентація ізо
ляції хворих, надання лікарської допомоги містилися в «282
справедливих законах, які могутній та справедливий цар Хам-
мурапі встановив на користь і добро слабких, гноблених, вдів
і сиріт», виданих у Вавилоні близько 2 тис. років до н.е.
(рис. 1.2). У цьому найдавнішому пам’ятнику законодавства є
X ст. н.е.
Київська Русь
X ст. н.е.
Близький і Середній Схід
IV ст. до н.е.
Стародавня Греція, Древній Рим
X ст. до н.е.
Стародавня Індія
XX ст. до н.е.
Вавилон
Рис. 1.2. Передісторія формування правових засад охорони здоров’я
23
приписи, що стосувалися заохочень і стягнень щодо лікарів за
результати їхньої медичної діяльності. У законах враховувалися
прояви матеріальної нерівності пацієнтів і регламентувалася
диференціація в оплаті певних медичних процедур.
Зразки санітарно-технічного облаштування будівель,
у тому числі кімнат гігієни, лазень, каналізаційних і водо
стічних систем виявлено при розкопках древніх міст Індії, де
доведено існування планової забудови ще в III —II тисячоліт
тях до нашої ери.
Вимоги до особистої гігієни, фізичної культури відображено
в писемних джерелах Стародавньої Індії в І тисячолітті до на
шої ери, таких як закони Ману, Самхіти, Аюрведи.
У Стародавньому Єгипті за 1,5 тис. років до н.е. широко за
стосовувалися санітарні рекомендації та обмеження стосовно
вживання окремих продуктів харчування, особистої гігієни, ізо
ляції хворих, окурювання помешкань, застосування масажу,
водолікування, нагляду за місцями скупчення людей. Гігієнічні
заходи тут починають здійснювати в державному масштабі.
Розвиток громадської гігієни чітко прослідковується у ме
дичних трактатах Стародавнього Китаю, починаючи з середи
ни III тисячоліття до н.е. Широко відомі запобіжні заходи
проти інфекційних хвороб (варіоляція), рекомендації з плас
тичної гімнастики, інших оздоровчих видів спорту.
У країнах античного світу, зокрема в Греції та Римі, оздо
ровчі заходи набули значного поширення, а розвиток філо
софських і гігієнічних знань сприяв появі елементів санітар
ного законодавства.
Збірник медичних праць «Кодекс Гіппократа» присвячено
висвітленню питань про природу здоров’я та хвороб, роль зов
нішніх чинників та індивідуальної поведінки у формуванні
здоров’я. Серед гігієнічних заходів особлива увага приділялася
фізичним вправам, загартуванню, індивідуальній гігієні.
До цього періоду належить формування постанов санітар
ного характеру з благоустрою кладовищ, користування джере
Які тенденції ста лами питного водопостачання, введення посад спеціальних
новлення громадсь чиновників, які слідкували за дотриманням санітарних вимог
кого здоров'я при при продажі продуктів харчування, будівництві тощо. Заходи
таманні країнам державного характеру застосовувалися також у системі надан
Близького, Серед ня медичної допомоги. У містах було введено посади головних
нього Сходу та Єв лікарів, організовано медичну службу у війську.
ропи в період се У країнах Близького та Середнього Сходу медична наука на
редньовіччя? була розквіту в період середньовіччя. Всесвітньо відомим нау
ковим медичним трактатом став «Канон лікарської науки»,

написаний лікарем-ученим Ібн-Сіною (Авіценною). У видан
ні представлено гігієнічні рекомендації для різних груп насе
лення, які спрямовано на збереження здоров’я. У той час на
базі лікувальних закладів-притулків створювалися великі
шпиталі з медичними школами при них.
У Європі середні віки співпали з періодом занепаду санітарії.
Зростання міст, колонізаційний рух і хрестові походи сприяли
збільшенню скупченості, перенаселенню, забрудненості, по
ширенню епідемій. Масштаби епідемій вимагали застосуван Створення лікарень,
ня обмежувальних заходів. У ті часи почали застосовувати ка навчання лікарів
рантин, ізоляцію, вводити посади спеціальних санітарних до у медичних школах
глядачів, створювати лазарети як притулки для догляду за та університетах,
прокаженими. юридична регла
Проте аж до XVI ст. медична справа не підлягала юрисдикції ментація діяльності
центральної державної влади. медичних праців
Лише з часом, поступово починаються спроби об’єднання ників здійснювали
медичної справи, впорядкування санітарно-епідемічних заходів ся на місцевому та
регіональному рів
під егідою світської чи церковної влади. Зокрема, у 1348 р.
нях світською та
у Венеції було створено Санітарну раду для керівництва сані
церковною владою.
тарно-поліцейськими функціями й лікувальною допомогою У той самий час ще
бідним. У 1481 р. встановлено посади штадт-фізиків у ряді не існувало загаль
міст Німеччини. У 1685 р. було організовано медичну коле нонаціональних
гію як головний медичний орган на всій території країни, служб і систем охо
а в 1719 р. Фрідріх Вільгельм І заснував з цією метою санітар рони здоров'я.
ну колегію.
Зародження капіталізму та соціальний рух трудящих за свої
права сприяли закладенню підвалин наступної розбудови систем
охорони здоров я’ .
Французька буржуазно-демократична революція 1789—1794 рр.
підняла питання про здоров’я всіх громадян республіки та від
повідальність держави за здоров’я народу. У прийнятій тоді
«Декларації прав людини» та в інших документах здоров’я гро
0
Підвалини науково
мадян розглядалося як національне багатство. Комплексність
го осмислення соці
підходу до збереження та зміцнення здоров’я полягала у здійс
альних питань охо
ненні лікарняної реформи, перетворенні медичних шкіл рони здоров'я було
у школи здоров’я, відкритті кафедр гігієни. У Франції першу закладено фунда
реформу державного устрою та всіх її медичних інституцій ментальною пра
здійснено в 1822 р. При міністерстві внутрішніх справ було за цею Бернардо Ра-
сновано Вишу медичну раду, у провінціях створено відповідні маццині «Роздуми
комітети та комісії. Ця реформа та запропонована нею струк про хвороби реміс
тура медичного управління стали свого роду взірцем для ін- ників» (1700 р.).
25
ших країн Європи. Реформи торкнулися також лікування ін
фекційних хворих, допомоги в пологах тощо.
В Англії під впливом чартистського руху в 30-ті рр. XIX ст.
уряд провів низку реформ для забезпечення трудящих медич
ною допомогою. Було засновано Головне відомство громад
ського здоров’я та прийнято «Закон про громадське здоров'я»,
розпочато науковий аналіз статистичних відомостей, створено
санітарні ради, санітарні кодекси тощо. Ці заходи можна вва
жати першими кроками на шляху створення системи соціаль
ного страхування, яку згодом було вперше впроваджено в Ні
меччині.
Поряд зі становленням органів та інституцій, які опікували
ся на державному рівні питаннями організації та управління
охороною здоров’я, в Європі активно розвивалась наукова та
національна школа громадського здоров ’я.
Підвалини наукового осмислення соціальних питань охоро
ни здоров’я було закладено фундаментальною працею Бер-
нардо Рамаццині «Роздуми про хвороби ремісників» (1700 р.).
У країнах Західної Європи на медичних факультетах універ
ситетів у XVIII ст. почали включати в програму навчання ме
дичну поліцію як окремий розділ або у складі певної навчаль
ної дисципліни.
Систематизація матеріалів щодо санітарних заходів громад
ського характеру та проблем охорони здоров’я належить ав
стрійському лікарю-клініцисту та гігієністу Й. П. Франку. Він
обгрунтував ідею створення державної організації медичної
справи, необхідність формування санітарного законодавства,
відокремив питання громадської охорони здоров’я від судової
медицини. Й. П. Франк тривалий час працював у Росії, очо
люючи в 1805—1808 рр. Санкт-Петербурзьку медико-хірургіч-
ну академію.
Багатовікова історія гігієни та санітарії нерозривно пов’язана
з соціальними, науково-технічними, культурними, побутови
ми та іншими особливостями різних соціально-економічних
формацій. Зародження її проглядається ще в трипільській
культурі, яка датується VI тисячоліттям до нашої ери.
Свідченням існування глибоких традицій в охороні громад
ського здоров’я на українських землях є матеріали, датовані
Які особливості роз періодом Київської Русі, яка свого часу була осередком високо
витку медицини та го рівня санітарної культури населення. У народному побуті
гігієни часів Київ широко застосовувалися миття та лікування в лазнях. У містах
ської Русі? організовувалися водопостачання та каналізаційні мережі,
26
прокладалися дороги. Першим збереженим пам’ятником

древньослав'янської медичної літератури вважається стаття
в «Ізборніку» Святослава.
Гігієнічні настанови містяться в «Слові про помірність
і утримання», «Монастирських обходніках», «Книзі святих тайн
Єноховій» тощо. Огляд і лікування хворих здійснювали в Киє
во-Печерській лаврі та при інших монастирях.
Влада, як правило, підтримувала церковні та монастирські
лікарні, а знать навіть передавала монастирям і церквам кошти
на будівництво та утримання цих закладів. Через церкву світ
ська влада проявляла милосердя та опіку над хворими і каліка
ми, приділяла увагу попередженню епідемій, спостерігала за
санітарним станом ринків, джерел водопостачання тощо. По
ряд з народною активно розвивалася монастирська медицина.
Значним етапом підготовки до формування державної сис
теми охорони здоров’я стало введення земства.
Земська реформа 1864 р. в Росії охопила лише 34 губернії,
але стала важливим заходом з формування державної охорони
здоров’я. Вона торкнулася організації медичної допомоги
сільському населенню, яке до цього часу її практично не мало.
Реформа створила діючу структуру з її дільничністю, виїзною Для свого часу зем
лікарською допомогою, забезпеченням фельдшерами, елемен ська медицина була
тами безоплатності. досить прогресив
Відомими представниками земства були українські лікарі ною системою охо
рони здоров'я, не
М. С. Уваров, М. І. Тезяков, П. П. Кудрявцев, П. М. Діатро-
досяжною для біль
пов, С. М. Ігумнов, А. Л. Смідович і вчені-гігієністи В. А.Суб-
шості країн.
ботін, А. І. Якобій, Т. П. Скворцов, О. В. Корчак-Чепурків-
ський, В. В. Фавр.
Земська система співіснувала і співпрацювала з фабрично-
заводською медициною, яка отримала розвиток у 60-ті рр. XIX ст.
Постанова 1866 р. зобов’язувала власників промислових під
приємств за свій рахунок організовувати та утримувати лікарні
з розрахунку одне ліжко на 100 працівників. Ці та інші події в
післяреформеній Російській імперії позначилися на міській
медицині, де управління медичними, богоугодними та інши
ми установами було передано органам міського самоврядуван
ня. У 1737 р. в усіх губернських і найбільших повітових містах
ввели посади міських лікарів. Тоді саме заснували ці посади і
в 13 українських полках, які були в той час у Лівобережній Яке значення мало
Україні. Ці лікарі представляли державну охорону здоров’я. введення земства
До створення єдиної загальнодержавної системи охорони для організації охо
здоров’я справою громадського здоров’я займалися багато рони здоров'я?
27
відомств і установ. Серед них слід назвати громадські, держав
ні, приватні, благодійні, у тому числі Міністерство внутрішніх
справ, військове відомство, Червоний Хрест, установи фаб
рично-заводської, земської, страхової медицини тощо. Гро
мадський демократичний рух сприяв появі страхування гро
мадян, організації лікарняних кас, страхових кас тощо.
Подальший розвиток медико-соціального напряму в ме
дицині висвітлено в роботі І. Л. Данилевського, який у 1784 р.
захистив у Геттінгені дисертацію «Про державну владу як най-
досвідченішого лікаря», де обґрунтував потребу в поширенні
Уже в середині
санітарної освіти та необхідності встановлення відповідаль
XVIII ст. було усві
домлено необхід
ності держави за здоров’я громадян.
ність проведення Необхідність здійснення заходів з охорони громадського
спеціальних дослі здоров’я була зумовлена важкими умовами життя та низьким
джень здоров'я на рівнем здоров’я. На цьому наголошували професори Москов
селення, його охо ського університету С. Г. Забєлін, Ф. Ф. Керестурі. Тривалий
рони, відкриття спе період накопичення знань про заходи з охорони громадського
ціальних наукових здоров’я завершився створенням системи медичної поліції. Її
і навчальних викладання в медичних університетах слід розглядати як про
закладів. образ предмета «громадське здоров’я».
Протягом XVIII—XIX ст. здійснено медико-топографічні
дослідження санітарного стану окремих міст і губерній, у яких
аналізуються соціальні причини захворюваності та смертності.
У 1786 р. українським філософом, етнографом, лікарем і
істориком О. Ф. Шафонським було складено «Чернігівського
намісництва топографічний опис...». У 1852 р. київським гу
бернатором 1.1. Фундуклєєм написано працю «Статистичний
опис Київської губернії».
Праця видатного українського економіста та теоретика са
нітарної статистики Д. П. Журавського «Про джерела і вико
ристання статистичних відомостей», написана в 1846 р., за
Земськими лікаря клала основи наукового збору, обробки та аналізу статистич
ми відстоювалися них матеріалів з урахуванням соціальної зумовленості суспіль
необхідність органі
них явищ. Подібні медико-топографічні описи було складено
зації сільських лі
в багатьох губерніях. Вони стали первинними формами науко
карських дільниць,
вих статистичних досліджень, які в подальшому розвивалися в
стаціонарної систе
ми медичної допо
санітарно-статистичних роботах земських лікарів.
моги сільському на Ці питання обговорювалися на Пироговських з’їздах ліка
селенню, створення рів. Земськими лікарями Херсонської губернії було здійснено
санітарних станцій, комплексні соціально-гігієнічні дослідження праці та побуту
пропаганди гігієніч сільськогосподарських і фабричних робітників. За результата
них знань. ми аналізу було запроваджено нові форми медико-санітарного
28
забезпечення населення, у тому числі медико-продовольчі

пункти, пункти реєстрації прийшлих сільськогосподарських
робітників. Аналогічні дослідження та заходи було здійснено в
Катеринославській, Полтавській і Харківській губерніях. Вна
слідок соціально-гігієнічних досліджень було сформульовано
важливі положення про вплив соціальних факторів на
здоров’я населення, недостатність лише медичних заходів, не
обхідність вжиття соціальних заходів, залучення громадян до
вирішення питань охорони здоров’я та потребу в розвитку
профілактичної спрямованості медицини.
Одну з перших санітарних організацій було засновано
М. С. Уваровим на Херсонщині.
Цілісну систему санітарного нагляду за містами було запро
поновано професором В. А. Субботіним. Уже в 1888 р. органі
зовано Київське санітарно-статистичне бюро, а в 1891 р. —місь
ку санітарну станцію та хіміко-бактеріологічний кабінет. У 80-ті
роки XIX ст. створюються міські санітарні організації в Херсо
ні, Житомирі, Одесі, Полтаві, Катеринославі, Миколаєві, Ялті,
Чернігові та Сімферополі. Посада санітарного лікаря була ви
борною, на неї запрошувалися найдосвідченіші профілактики. У 1841 р. було роз
Дослідження земських і санітарних лікарів заклали основи почато підготовку лі
наукового аналізу проблем громадського здоров’я. карів на медичному
Проте до XX ст. не існувало окремих курсів, кафедр соціальної факультеті Універ
гігієни, не було спеціальних періодичних видань. Початок нау ситету Святого Во
лодимира в Києві.
ки охорони здоров’я як самостійної дисципліни покладено
в перші десятиліття XX ст. Спочатку в Німеччині, а потім і в ін
ших країнах сформувалася дисципліна, яка отримала назву «со
ціальна гігієна». З 1903р. молодий німецький лікар Альфред Гро-
тьян почав видавати журнал із соціальної гігієни, у 1905 р. засну
вав у Берліні наукове товариство з соціальної гігієни і медичної
статистики, а в 1912 р. почав викладати цей предмет.
У 1920р. вперше було організовано кафедру соціальної гігієни
в Берлінському університеті. Це стало одним із найбільш зна
чущих етапів в історії громадського здоров’я.
В Київському університеті Св. Володимира основи громад
ської медицини викладалися спочатку на медичному факуль
теті на кафедрі державного ведення лікарської справи. Ви
вчення соціально-медичних питань і статистики розпочалось
зі створенням у 1871 р. кафедри гігієни, медичної поліції, ме
дичної географії та статистики. О. В. Корчак-
У 1903 р. при кафедрі гігієни було створено доцентуру з епі Чепурківський
деміології та санітарної статистики. Приват-доцентом було (1857-1947 рр.)
29
обрано О. В. Корчака-Чепурківського, відомого своїми соці
ально-медичними та статистичними дослідженнями. Він від
значився плідною діяльністю на посаді земського лікаря
в різних губерніях, особливо в Херсонській. Розпочатий ним
курс лекцій відразу набув соціально-медичної спрямованості.
Ще в 1905 р. О. В. Корчак-Чепурківський опублікував програ
му курсу соціальної гігієни в «Трудах Общества киевских вра-
чей», а з 1906 р. читав курс «Основи соціальної гігієни і гро
мадської медицини», започаткувавши викладання предмета як
в Україні, так і загалом у Російській імперії.
Викладання таких курсів спочатку в Києві, а згодом і
в Санкт-Петербурзі (1908 р.) та Москві (1910 р.) розпочинало
ся у вищих навчальних закладах немедичного профілю. Зокре
ма, у Києві його викладали в 1906—1913 рр. у Комерційному
інституті, який відзначався певною демократичністю в побу
дові навчального процесу. З 1909 р. О. В. Корчак-Чепурків
ський читав громадську гігієну також у Київському політехніч
ному інституті майбутнім інженерам.
У 20-х рр. XX ст. формуються державні органи, шо зай
маються організацією охорони здоров’я. В Україні в 1918 р.
було створено одне із перших у світі Міністерство народного
здоров’я та опікування. Першим українським Міністром охо
У 1923 р. в Україні
рони здоров’я був В. Ю. Любинський.
було створено пер У 1923—1924 рр. було організовано кафедри соціальної ме
шу кафедру соці дицини (гігієни) у Харківському, Київському та Дніпропет
альної медицини ровському медичних інститутах.
в Харківському ме Своєрідність викладання соціальної гігієни полягала
дичному інституті в тому, що соціально-гігієнічні питання, окрім основного
на чолі з професо курсу, входили до складу курсів соціальних аспектів бороть
ром М. Г. Гуревичем. би з туберкульозом, венеричними хворобами, що викладали
Того самого року
ся при відповідних клініках, програм літнього практикуму,
в Одеському медич
стажування після закінчення вищого навчального закладу та
ному інституті ана
в тематику дипломних робіт, які захищалися після річного
логічну кафедру
стажування.
очолив професор
Л. В. Громашевсь- З 1923 р., коли скоротилися епідемії паразитарних тифів,
кий. У 1924 р. поча було започатковано масові санітарно-демографічні обсте
ла діяти кафедра ження населення для одержання наукових даних і розробки
соціальної медици на їх основі практичних оздоровчих заходів. З переходом від
ни в Київському ме боротьби з епідеміями до оздоровлення умов праці та побуту
дичному інституті змінювався зміст програм досліджень. Основним завданням
(завідувач - профе обстеження 1923 р. було одержання вірогідних даних про
сор С. С. Каган). розміри епідемій тифів у 1920—1922 рр.
30
ТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЕРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
Обстеження 1924 р. і 1925 р. включали вивчення сільських

помешкань, водопостачання, умов праці, харчування, санітар
ної грамотності тощо. При проведенні обстеження в 1923 р.
було застосовано запропонований О. М. Марзєєвим і С. А. То-
міліним анамнестичний метод, який згодом було розвинено та
науково обгрунтовано Г. А. Баткісом стосовно демографічних
досліджень. Обстеження 1923—1925 рр. стали основою для
розробки широких оздоровчих заходів і надали матеріал для
серйозних наукових узагальнень.
З метою проведення наукових досліджень було створено
науково-дослідні інститути медичного профілю, у більшості
з яких до 1925 р. було відкрито відділи соціальної патології та
гігієни, організовано науково-дослідні кафедри при вищих
медичних навчальних закладах, зокрема, профілактичної ме
дицини в Одесі, професійної та соціальної медицини в Харко
ві, теоретичної медицини в Києві. Це стало своєрідним під
сумком соціально-медичної діяльності практичної охорони
здоров’я.
У 1920—1930 рр. в Україні сформувалися два центри розвит
ку громадського здоров’я як науки та предмета викладання.
З них вийшли вчені, які суттєво збагатили даний науковий на
прям. Харківський центр на чолі з С. А. Томіліним висунув
М. Г. Гуревича, 3. А. Гуревича, І. Арнольді, А. М. Мєркова,
П. Т. Петрова, С. М. Єкеля та інших. Київський центр, який
очолював С. С. Каган, виховав Б. М. Шкляра, 1.1. Овсієнко,
К. Ф. Дупленка, Є. Я. Беліцьку, Л. Г. Лєкарєва та інших.
Особливістю цих років була тенденція до координації зу
силь усіх соціально-медичних закладів з метою поглиблення
досліджень.
Науковим обгрунтуванням питань практичної охорони здо
ров’я займався створений у Харкові в 1930 р. Український дер
жавний інститут охорони здоров’я, який з 1933 р. переймено До 1925 р. в Україні
вано у Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоро було сформовано
широку мережу на
в’я. Ця наукова установа здійснювала теоретичне обґрунту
укових, навчальних
вання заходів охорони здоров’я та стала методичним центром
і практичних соці
соціально-медичних досліджень. У 1934 р. в Українському де
ально-медичних за
мографічному інституті було створено відділ санітарної ста кладів, що стало
тистики, згодом заклад перейменовано в Інститут демографії передумовою інтен
і санітарної статистики. сивного розвитку
У 30-ті рр. XX ст. вийшли друком перші українські підруч громадського здо
ники з громадського здоров’я: С. С. Каган «Нариси з теорії со ров'я в Україні в на
ціальної гігієни» (1932 р.), С. А. Томілін та А. М. Мєрков «Со- ступні роки.
ЗІ
ціальна гігієна» (1933 р.), А. М. Мєрков «Загальна теорія сані
тарної статистики» (1935 р.), Л. А. Абрамович, М. І. Камінський,
П. Т. Петров «Практикум із санітарної статистики» (1940 р.).
До початку 30-х рр. XX ст. в Україні було накопичено знач
ний досвід розробки питань теорії та практики громадського
здоров’я.
Проте, починаючи з середини 30-х рр. XX ст., громадське
здоров’я як наука стало предметом жорсткої критики, яка су
проводжувалася недооцінкою значення соціально-гігієнічних
досліджень для теорії і практики охорони здоров’я. У 1934 р.
було ліквідовано низку науково-дослідних інститутів, у 1937 р.
закрито Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здо
ров’я, у 1938 р. —Інститут демографії і санітарної статистики.
З 1937 р. перестав виходити журнал «Профілактична медици
на», який видавався з 1922 р. У цей період було репресовано
ряд видатних фахівців громадського здоров’я.
У 1941 р. кафедри соціальної гігієни було перейменовано
в кафедри організації охорони здоров’я з відповідним скоро
ченням кола їхніх завдань.
Із 1966 р. громадське здоров’я було відновлено як науку та
предмет викладання, а кафедри перейменовано в кафедри со
ціальної гігієни та організації охорони здоров’я.
Із 1997 р. відновлено роботу провідної науково-дослідної
установи України з питань громадського здоров’я — Україн
ського інституту громадського здоров’я, який сьогодні має
назву «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ
України». Оскільки переважною дефініцією предмета в той
час була «соціальна медицина та організація охорони
здоров’я», відповідну назву в останні десятиліття XX ст. отри
мали кафедри у вищих навчальних закладах України. Із 2011 р.
змінено назву навчальної дисципліни з «соціальна медицина
та організація охорони здоров’я» на «громадське здоров’я»
згідно з рішенням наради завідувачів однопрофільних кафедр
вищих медичних навчальних закладів України та вищих на
вчальних закладів, у структурі яких є медичні факультети.
У сучасний період активно розпочато реформи системи охо
рони здоров’я, які визначено Програмою економічних реформ
України на 2010—2014 рр. «Заможне суспільство, конкуренто
спроможна економіка, ефективна держава». У вирішенні но
вих завдань наукового супроводу реформування системи охо
рони здоров'я важлива роль відводиться науковим установам
і кафедрам вищих медичних навчальних закладів.
32
1.3. МЕТОДИ НАУКИ «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»,

її ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
Ц І Л І : Розкрити сутність методів науки «громадське здоров’я».

Показати значення ВООЗ у вирішенні проблем охорони здоров’я
у світі.
Методологічною базою науки «громадське здоров’я» є комплекс

методів та методик. У наукових дослідженнях із соціальної ме
дицини застосовуються: історичний метод, методи динамічного
спостереження та описування, епідеміологічний, соціологіч
ний, економічний, експертний, експериментальний, моделю
вання, комплексних соціально-гігієнічних досліджень.
Історичний метод дозволяє досліджувати еволюцію явищ,
які вивчаються, порівнювати їх за різні часові проміжки, ви
значати прогнозні тенденції.
Експертний метод застосовується при вивченні якості та ре
зультативності медичної допомоги, її плануванні.
Важлива роль у наукових дослідженнях відводиться мето
дам математичної статистики.
В останні роки зростає значення соціологічних методів,
основаних на анкетуванні, інтерв’ю та опитуваннях.
Широке застосування знаходять економічні методи, які до
зволяють визначати ефективність певних заходів, програм
тощо.
Враховуючи складність структури громадського здоров’я та
системи охорони здоров’я, їхній взаємозв’язок з іншими сис У наукових дослі
темами, динамічність змін, що відбуваються, соціальна меди дженнях з громад
ського здоров'я
цина використовує системний підхід і системний аналіз.
широко використо
За допомогою методу організаційного експерименту апро
вуються методи, які
буються нові форми медичного обслуговування, нові типи за
застосовуються
кладів охорони здоров’я тощо. в соціології, мате
Дослідження, в яких застосовується комплекс перерахова матичній статистиці,
них та інших методів, відповідно до наукової методології при епідеміології, соці
йнято називати медико-соціальними дослідженнями. альній психології,
Важливу роль у розвитку науки про громадське здоров’я ві економіці, управ
діграють нормативно-правові акти міжнародного рівня, в яких лінні, інформатиза
регламентовано право на охорону здоров’я та медичну ції тощо.
33
допомогу. Визначальними з них є Загальна декларація прав
людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціаль
ні та культурні права (1966 р.) тощо.
Керівним і координуючим органом у міжнародній діяль
ності з охорони здоров’я є Всесвітня організація охорони
здоров’я (ВООЗ). Мета ВООЗ визначена в її статуті: «Досяг
нення всіма народами якомога вищого рівня здоров’я».
Основні завдання ВООЗ (статут ВООЗ):
■ коорд .дія міжнародної діяльності в галузі охорони
здоров’я;
■ надання державам відповідної інформації;
■ надання допомоги країнам у питаннях організації охорони
Статут
здоров’я;
ВООВ(1948 р.). Я сприяння та розвиток зусиль у боротьбі з епідемічними,
Преамбула ендемічними та іншими хворобами, а також в охороні пси
Здоров'я - це стан хічного здоров’я;
повного фізичного, В проведення спільних досліджень у галузі охорони здоров’я;
психічного і соці
ального благопо
Я сприяння в підготовці медичних кадрів.
луччя, а не лише
У кінці 70-х рр. XX ст. ВООЗ розпочала роботу зі створення
відсутність хвороб
концептуальної основи реалізації права на охорону здоров’я,
та фізичних дефек
яка б дозволила перейти від теоретичної постановки завдання
тів. Володіння най
вищим досяжним
до практичної реалізації. У 1978 р. на міжнародній конферен
рівнем здоров'я є
ції з первинної медико-санітарної допомоги, яка відбулася в
одним з основних Алма-Аті, було проголошено Концепцію «Здоров’я для всіх».
прав будь-якоїлю- В Алма-Атинській декларації вказується, що досягнення
дини, незалежно від здоров’я для всіх розпочинається з первинної медико-санітар
раси, релігії, полі ної допомоги, основаної на соціально прийнятних методах
тичних переконань, і технологіях, які повинні бути повсюдно доступні як окремим
економічного чи со людям, так і сім’ям у громадах при їх всебічній участі.
ціального станови На основі теоретичних розробок і практичного досвіду бага
ща. Уряди несуть тьох країн світу в 1984 р. було сформовано програму з охорони
відповідальність за
та зміцнення здоров’я населення під назвою «Здоров’я для
здоров'я своїх наро
всіх до 2000 року».
дів, і ця відпові
дальність вимагає
У 1998 р. ВООЗ переглянула існуючу й прийняла нову про
прийняття відповід
граму «Здоров’я для всіх у XXI столітті» з 21 пріоритетним за
них заходів соціаль вданням. У 2005 р. було оновлено стратегію досягнення
ного характеру, здоров’я для всіх, у якій відсутні загальні для всіх країн зав
а також у сфері охо дання, та підкреслено необхідність формування відповідних
рони здоров'я. завдань національного та субнаціонального рівня. Разом з
34
ТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЕРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я»
тим, в оновленій стратеги підкреслюється велике

Ключові принципи політики
значення 21 завдання політики «Здоров’я для всіх «Здоров'я для всіх»
у XXI столітті» як основних напрямів діяльності. у Європейському
Документ націлює країни на розбудову систем охо регіоні ВООЗ:
рони здоров’я на принципах етичного управління, ■ кінцева мета політики охо
основа ого на загальних цінностях. Країнам про рони здоров'я - повна реаліза
понується враховувати положення концепції ція всіма людьми наявного по
«Здоров’я для всіх» при розробці своїх власних стра тенціалу здоров'я;
тегій і планів. усунення відмінностей
Положення, викладені в програмі «Здоров ’я для всіх» у стані здоров'я між країнами
та інших програмних документах ВООЗ, значно і в межах країн;
зміцнили та поглибили ряд наукових положень со
Я участь населення - ключо
ціальної медицини та організації охорони здоров’я. ва умова для розвитку охорони
Вони окреслили вимоги та принципи побудови націо здоров'я;
нальних систем охорони здоров’я, сучасні проблеми
■ розвиток охорони здоров'я
громадського здоров'я та шляхи їх ефективного вирі
може бути забезпечено лише
шення. Зокрема, у них акцентовано увагу на існую
за допомогою міжгалузевих
чій нерівності в стані здоров’я населення різних стратегій і міжгалузевого та
країн і соціальних верств у межах кожної з них, що є міжсекторального інвестував
неприйнятним явищем і вимагає зусиль для її ско ня, спрямованого на поліпшен
рочення. Охорона та зміцнення здоров’я населення ня показників здоров'я;
розглядаються як невід’ємна частина економічного ■ кожен сектор суспільства
та соціального розвитку, важлива складова підви несе відповідальність за наслід
щення якості життя. Населення має брати участь ки своєї діяльності стосовно
у плануванні та здійсненні заходів щодо медико-са- впливу на здоров'я людей.
нітарного обслуговування.
Суспільні соціально-політичні та економічні про
цеси в багатьох країнах світу, зміни у стані громадського
здоров’я, технологічний розвиток, зростання очікувань грома
дян вимагають здійснення реформ систем охорони здоров’я.
Згідно з Люблянською хартією (1996 р.), в умовах Європей
ського регіону ВООЗ національні системи охорони здоров’я
повинні грунтуватися на етичних цінностях; бути націлені на
поліпшення здоров’я; спрямовані на задоволення потреб на На уряди країн по
кладається відпо
селення; націлені на поліпшення якості; основані на надійній
відальність за
системі фінансування та орієнтовані на первинну медико-са-
здоров'я своїх на
нітарну допомогу.
родів, я ке може
Система охорони здоров’я України функціонує та рефор бути забезпечене
мується відповідно до основних засад державної політики та шляхом втілення
з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій і світо в життя медико-
вого досвіду. Нормативно-правова база охорони здоров’я санітарних і соці
включає положення Конституції України, Основ законодав- альних заходів.
35
ства України про охорону здоров’я, закони України та підза-
конні акти.
У Конституції України (1996 р.) знайшли своє втілення біль
шість вимог Загальної декларації прав людини щодо забезпе
чення її здоров’я. У Статті 49 Конституції України проголошу
ється, шо кожен має право на охорону здоров’я, медичну
допомогу та медичне страхування; охорона здоров’я забезпечу
ється державним фінансуванням відповідних соціально-еко
номічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних
програм; держава створює умови для ефективного та доступно
го для всіх громадян медичного обслуговування; у державних
і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога
надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може
бути скорочена; держава сприяє розвитку лікувальних закладів
усіх форм власності; держава дбає про розвиток фізичної куль
тури та спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я
(1992 р.) є базовим законодавчим актом, який визначає пра
вові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони
здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини у цій сфері.
В документі викладено основні принципи охорони здоров’я:
■ визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом у ді
яльності суспільства і держави, одним з головних чинників
виживання та розвитку народу України;
■ дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі
охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними дер
жавних гарантій;
■ гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету
загальнолюдських цінностей над класовими, національ
ними, груповими або індивідуальними інтересами, підви
щений медико-соціал ьний захист найвразливіших верств
населення;
■ рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступ
ність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони
здоров’я;
■ відповідність завданням і рівню соціально-економічного
та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтова
ність, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість;
■ орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної до
помоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі
світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;
36
■ попереджувально-профілактичний характер, комплекс

ний, соціальний, екологічний та медичний підхід до охо
рони здоров’я;
■ багатоукладність економіки охорони здоров’я та багато-
канальність її фінансування, поєднання державних гаран
тій з демонополізацією та заохоченням підприємництва
і конкуренції;
■ децентралізація державного управління, розвиток само
врядування закладів і самостійності працівників охорони
здоров’я на правовій і договірній основі.
За час, що минув з прийняття даного законодавчого акту,
відбулися значні зміни у сфері соціально-економічних відно
син. Закладами охорони здоров’я набуто певний досвід роботи
в ринкових умовах. Це зумовило необхідність приведення по
ложень Основ законодавства України про охорону здоров’я
у відповідність із сучасними потребами.
У 2011 р. було внесено зміни та доповнення до Основ зако
нодавства України про охорону здоров’я з метою вдосконален
ня правової бази в ній сфері, створення ефективної системи
організації надання медичної допомоги населенню для забез
печення конституційного права громадян на охорону здоро
в’я, медичну допомогу.
Особливістю нових положень стало чітке розмежування рів
нів надання медичної допомоги та порядок направлення паці
єнтів у заклади охорони здоров’я. Законом визначено поняття
стандартизації у сфері охорони здоров’я, у тому числі державні
та галузеві (клінічний протокол, медичний стандарт, лікар
ський формуляр, табель оснащення) стандарти. Більш чітко,
порівняно з попередньою редакцією закону, врегульовано по
рядок створення та припинення діяльності закладу охорони
здоров’я, призначення керівників закладу тощо. Принципово
новими положеннями є визначення паліативної, реабілітацій
ної допомоги та екстреної медичної допомоги. У законі впер
ше введено поняття «пацієнт» та його дефініція.
В законі закріплено норми договірних відносин між замов
ником і надавачем медичних послуг.
Позитивним є передбачення в законі системи стимулюван
ня підвищення ефективності роботи медичних працівників
шляхом удосконалення оплати праці, запровадження заохо
чень за її результатами. Розширено повноваження лікарів за
кладів охорони здоров’я різних форм власності щодо прове-
37
дення експертизи тимчасової непрацездатності грома
Концепція розвитку дян.
охорони здоров'я Прийняття змін і доповнень до Основ законодав
населення України ства України про охорону здоров’я сприяє проведен
■ Вступ. ню системних змін у медичній сфері.
Державна політика у
Концепція розвитку охорони здоров’я населення
сфері охорони здоров'я.
України (2000 р.) — документ, затверджений Указом
Президента України і спрямований на реалізацію по
■ Реформування еконо
мічних засад системи охо
ложень Конституції та законів України щодо забезпе
рони здоров'я.
чення доступної кваліфікованої медичної допомоги
кожному громадянинові України, запровадження но
Реорганізація систе
ми управління у сфері
вих ефективних механізмів фінансування та управлін
охорони здоров'я. ня у сфері охорони здоров’я, створення умов для фор
мування здорового способу життя.
■ Створення умов для
здорового способу життя.
Відповідно до концепції в Україні розроблено М іж
галузеву комплексну програму «Здоров’я нації» на
■ Оптимізація діяльно
2002-2011 рр., яка впроваджувалася на державному
сті галузі охорони здоро
в'я.
та місцевому рівнях. В її основу було покладено між-
секторальний підхід до вирішення проблем охорони
■ Інноваційна і кадрова
здоров’я.
політика в системі охоро
ни здоров'я.
Програма включала комплекс заходів, спрямованих
на досягнення справедливості та рівності в питаннях
медичного забезпечення, пріоритетне вирішення
проблем охорони здоров’я та медичного забезпечення дітей
і матерів, молоді, працюючого населення, поліпшення медич
ного та медико-соціального обслуговування осіб похилого
Міжгалузева віку, інвалідів, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, впро
комплексна вадження нових форм і методів організації медичної допо
програма моги, які б сприяли більшому наближенню її до населення.
«Здоров'я нації» У реалізації програми брали участь різні міністерства та
на 2002-2011 рр. відомства, місцеві органи виконавчої влади, Національна та
■ 38 напрямів;
галузеві академії наук України, громадські організації.
Переосмислення цінності здоров’я, зміна парадигми пато
■ 360 груп захо
логії, поява нових демографічних, епідеміологічних, соціаль
дів;
но-економічних, екологічних та інших викликів і загроз, зрос
■ 28 міністерств і
таючі вимоги до якості здоров’я, технологічних і фінансових
відомств, місцеві
органи управління,
можливостей його забезпечення потребують критичного пере
підпорядковані їм
гляду існуючих механізмів реалізації політики в охороні
установи, організа здоров’я, розробки сучасних стратегій та програм розвитку
ції та заклади, за- медичної сфери.
діяні у виконанні У Талліннській хартії “Системи охорони здоров’я для здо
заходів. ров’я та добробуту” підкреслено, що здоров’я не тільки є
38
великою самостійною цінністю, але також завдяки своєму

впливу на економічний розвиток, конкурентоздатність і про
дуктивність праці, сприяє добробуту та соціальному благопо
луччю. Відомо, що охорона здоров’я є не тільки споживачем
ресурсів, але й сама забезпечує виробництво ресурсів, різно
манітних благ, тобто робить інвестиції в розвиток людського
капіталу.
В умовах нових глобальних та європейських тенденцій,
складного впливу на здоров’я нерівності в охороні здоров’я,
нерівномірних темпів прогресу в досягненні цілей охорони
здоров’я існує реальна потреба в новому підході до стратегіч
ного керівництва в інтересах здоров’я в XXI ст.
Загальне бачення політики «Здоров’я-2020» полягає в тому,
що Європейський регіон ВООЗ повинен бути таким, де для
всіх народів усіх країн створюються можливості і надається
підтримка для повної реалізації свого потенціалу здоров’я і до
сягнення благополуччя, де країни вживають заходів до скоро
чення нерівності стосовно здоров’я.
Основними цілями політики є спільна робота всіх країн- Цінності, які покла
членів ЄРБ ВООЗ для зміцнення здоров’я і благополуччя, за дено в основу по
лучення до неї інших секторів і партнерів; досягнення поліп літики «Здоров'я-
шення здоров’я, у тому числі збільшення числа років здорово 2020», включають:
го життя; підвищення якості життя людей з хронічними ■ загальне право
хворобами, скорочення несправедливості відносно здоров’я; на здоров'я та ме-
удосконалення стратегічного керівництва в інтересах охорони дико-санітарну до
здоров’я; постановка загальних стратегічних цілей; активізація помогу;
процесу обміну знаннями, інноваціями, підвищення рівня ■ соціальну спра
участі людей через організації громадянського суспільства. ведливість;
Відповідно до основних засад державної політики України ■ доступ до по
в охороні здоров’я, пріоритетних напрямів реформування ме слуг і можливості
дичного обслуговування, визначених Програмою економічних для поліпшення
реформ на 2010—2014 рр. «Заможне суспільство, конкуренто здоров'я;
спроможна економіка, ефективна держава», з урахуванням ■ солідарність;
рекомендацій впливових міжнародних та європейських орга стійкість;
нізацій, в Україні розроблено Концепцію Загальнодержавної ■ право брати
програми «Здоров’я-2020: український вимір», яку схвалено участь у прийнятті
розпорядженням Кабінету Міністрів України. рішень, які стосу
Документом передбачено шляхи та способи розв’язання іс ються здоров'я ок
нуючих проблем, які включають розробку новітніх технологій ремих громадян та
мінімізації чинників ризику та створення сприятливого для суспільства;
здоров’я середовища, формування відповідального ставлення ■ людську гід
населення до власного здоров’я, оптимізацію організації та ність.
39
фінансування медичної допомоги, підвищення якості кадро
вого забезпечення та професійної підготовки фахівців з пи
тань профілактики, впровадження результатів сучасних інно
ваційних розробок, проведення наукових досліджень з питань
профілактики захворювань та формування громадської систе
ми охорони здоров’я.
Метою програми є збереження та зміцнення здоров'я, про
філактика та зниження показників захворюваності, інвалід
ності та смертності населення, підвищення якості та ефектив
ності надання медико-санітарної допомоги, забезпечення со
ціальної справедливості та захисту прав громадян на охорону
здоров’я.
Отже, державна політика в охороні здоров’я України грун
тується на сучасних досягненнях науки «громадське здоро
в’я», враховує кращий світовий досвід, апробовані міжнарод
ні стратегії та спрямована на збереження, зміцнення і віднов
лення здоров’я як важливих складових високої якості життя.
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ
1. Структура навчальної дисципліни та науки «громадське

здоров’я», її об'єкт і предмет.
2. Сутність поняття «здоров’я», «громадське здоров’я», «систе
ма охорони здоров’я».
3. Методи науки «громадське здоров’я».
4. Основні етапи становлення науки та навчальної дисципліни
«громадське здоров’я» у світі.
5. Основні наукові школи громадського здоров’я. Процес ста
новлення і розвитку науки та навчальної дисципліни «гро
мадське здоров’я».
6. Документи, якими визначаються основні засади охорони
здоров’я в Україні.
7. Принципи охорони здоров’я в Україні.
8. Ключові принципи політики «Здоров’я для всіх» в Європей
ському регіоні ВООЗ та зміст програми «Здоров’я для всіх».
9. Основні цілі нової європейської політики «Здоров’я-2020».
10. Шляхи і способи розв’язання існуючих проблем, які визна
чено Концепцією Загальнодержавної програми «Здоров’я —
2020: український вимір».
40
0
Відповідь на виклик
Особливості і тенденції громадського здоров’я в XXI ст. зумов

лені глобалізацією, інтеграцією, інтенсифікацією, високою
мобільністю, глибокими змінами в демографічній структурі,
соціально-економічними проблемами, нерівністю в розподілі
матеріальних благ і доступності медичних послуг, урбаніза
цією, деградацією довкілля тощо. Вони характеризуються
збільшенням глобального тягаря хвороб, поширенням нових
збудників захворювань, чинників ризику, хронічних не інфек
ційних хвороб тощо.
Сучасне розуміння значущості здоров’я і базових цінностей
в охороні здоров’я, зростаючі потреби в її обсягах та ресурсах
медичного обслуговування зумовлюють зміну парадигми і по
силення вимог до національних систем охорони здоров’я, їх
зміцнення.
В умовах нових викликів для громадського здоров’я питання
обгрунтування стратегій і програм розвитку медичної сфери
набувають особливої актуальності. Науковим підгрунтям роз
робки стратегій, концепцій та програм розвитку охорони
здоров’я є дослідження закономірностей та особливостей
здоров’я населення, його визначальних детермінант, організа
ції та оцінки діяльності систем охорони здоров’я за допомогою
методів науки «громадське здоров’я». Оволодіння методоло
гією наукового аналізу здоров’я населення та систем охорони
здоров’я є важливою передумовою вирішення завдань удоско
налення та забезпечення успішного функціонування медичної
галузі, збереження і зміцнення здоров’я населення.
41
Список літератури
1. Алма-Атинская декларация / Международная конференция по

первичной медико-санитарной помощи, Алма-Ата, СССР, 6—
12 сентября 1978 г.
2. Біографічний словник завідувачів кафедр та професорів від ме
дичного факультету Університету Св. Володимира до Національ
ного медичного університету імені О. О. Богомольця 1841-2011:
У 2-х книгах: Книга 1. Вчені медичного факультету Університету
Св. Володимира —засновники вітчизняної медицини та вищої
медичної школи (1841—1919). Короткі біографічні нариси та біб
ліографія / За редакцією В. Ф. Москаленка. —К.: ВД «Авіцена»,
2011.-256 с.
3. Біографічний словник завідувачів кафедр та професорів від ме
дичного факультету Університету Св. Володимира до Національ
ного медичного університету імені О. О. Богомольця 1841—2011:
У 2-х книгах: Книга 2. Національний медичний університет імені
О. О. Богомольця: традиції розвитку (1921 —2011). Біографічний
словник / За редакцією В. Ф. Москаленка. —К.: ВД «Авіцена»,
2011.-340 с.
4. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах. —
Львів, 2004. —368 с.
5. Задачи по достижению здоровья для всех. Европейская политика
здравоохранения. Европейская серия «Здоровье для всех». —
№ 4. - Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1991. —322 с.
6. Здоровье 21. Основы политики достижения здоровья для всех
в Европейском регионе. Европейская серия «Здоровье для всех».
- № 6. - Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1999. - 310 с.
7. Конституція України. —К .: Алерта, 2011. —96 с.
8. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України. —Оде
са, 2001. —29 с.
9. Курс лекций по общественному здоровью и здравоохранению.
Часть Е Общественное здоровье. —М .: Медицина, 2001. —200 с.
10. Лисицын Ю. ГГ. Общественное здоровье и здравоохранение:
Учебник. - М .: ГЭОТАРМЕД, 2002. - 520 с.
11. Люблянская хартия по реформированию здравоохранения. Люб
ляны, Словения, июнь 1996 г.
12. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002—
2011 роки. - К .: ОВ, 2002. - 88 с.
13. Москаленко В. Ф. Здоровье и здравоохранение: ключевые им
перативы. —К.: ВД «Авіцена», 2011. —256 с.
14. Москаленко В. Ф. Принципи побудови оптимальної системи
охорони здоров’я: український контекст: Монографія. — К .:
Книга плюс, 2008. —320 с.
15. Москаленко В. Ф., ГрузєваТ. С., Іншакова Г. В. Право на охорону
здоров’я в нормативно-правових актах міжнародного та європей
ського рівня: Навчальний посібник. —X. : Контраст, 2006. - 296 с.
42
16. Москаленко В. Ф., Полякова І. М. Біографічний словник заві

дувачів кафедр та професорів Національного медичного уні
верситету імені О. О. Богомольця (1841—2006). —К. : Книга плюс,
2006. - 304 с.
17. Новая европейская политика здравоохранения Здоровье-2020.
Проект / Европейский региональный комитет. Шестьдесят пер
вая сессия. Док. EUR/RC61/Ina. Doc./4, Баку, Азербайджан, 12—
15 сентября 2011 г. —Копенгаген, ЕРБ ВОЗ, 2011. — 125 с.
18. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Електрон
ний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/2801-12
19. Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском
регионе ВОЗ. Обновление 2005 г. Европейская серия по достиже
нию здоровья для всех. —№ 7. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2005. —
99 с.
20. Програма економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне су
спільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держа
ва». —К.: Комітет з економічних реформ при Президентові Ук
раїни, 2010. —87 с.
21. Следующий этап проводимой Европейским региональным бюро
ВОЗ стратегии поддержки стран: укрепление систем здравоохра
нения. Европейский региональный комитет. Пятьдесят пятая
сессия. Бухарест, Румыния, 12—16 сентября 2005 г. —Копенгаген :
ЕРБ ВОЗ, 2005. - 26 с.
22. Сорокина Т. С. История медицины: Учебник для вузов. Изд. 7-е,
испр. —М.: ИЦ Академия, 2008. —650 с.
23. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я: під заг. ред.
Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. —Тернопіль : Укрмедкнига,
2000. - 680 с.
24. Талліннська хартія: Системи охорони здоров’я для здоров’я та
добробуту / http://www.euro.who.int/document/E91438r.pdf.
25. Тульчинский Т. Е, Варавикова Е. А. Новое общественное здраво
охранение: введение в современную науку. Иерусалим : Amutah
for education and Health, 1999. —1049 c.
26. Усовершенствованные системы здравоохранения спасают жизни.
Основы Европейской стратегии ВОЗ по развитию систем здраво
охранения. - Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2006. —15 с.
27. Эберхард-Метцгер К., Алексеева Л. В. История медицины. —М.:
Мир книги, 2008. —48 с.
28. The History of Medicine: A Very Short Introduction / By William
Bynum. —Oxford University Press, USA. —2008. —169 p.
43
2
ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я,
■ ' : V '.
У розділі обгрунтовано необхідність знань

правових основ діяльності галузі для майбут
ніх працівників охорони здоров’я, визначено
етапи становлення та розвитку права на охо
рону здоров’я в міжнародному та регіональ
ному законодавствах. Особливу увагу приді
лено системі правового забезпечення охоро
ни здоров’я в Україні, зокрема основним
положенням права на охорону здоров’я,
закріпленим у Конституції України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: соціальні права; право на

охорону здоров’я; нормативно-правові акти;
декларації, пакти, конвенції, конституції,
закони; норми, положення і механізми реа
лізації. .
■ Етапи становлення правових засад охорони здоров'я у світі.

* Право на охорону здоров'я як складову соціальних прав.
■ Роль міжнародних та регіональних організацій щодо регламен
тації права на охорону здоров'я.
■ Конституційні засади гарантій права на охорону здоров'я
в Україні.
2.1. ВИЗНАЧЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ
ПРАВА НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я Актуальність регламентації права
на охорону здоров'я зумовлена
Ц І Л І : Визначити сутність соціальних прав усвідомленням його як одного з
основних прав людини в демокра
та історію розвитку права на охорону здоров’я.
тичному суспільстві. Створення дер
жавою умов для реалізації права
людини на охорону здоров'я є за
порукою поступального розвитку
Для фахівців медичної галузі рівень правових в різних сферах життєдіяльності та
знань має особливе значення як з точки зору зміцнення національної безпеки.
формування загального правового світогляду,
так і з огляду досягнення відповідного профе
сійного рівня.
У своїй професійній діяльності медичні працівники мають
керуватися нормами багатьох видів права, у тому числі кон
ституційного, державного, адміністративного, цивільного, сі
мейного та кримінального. Знання та розуміння положень
і норм права на охорону здоров’я, які викладено в норматив Виклик
но-правових актах, є основою формування правового мислен
ня, попередження правопорушень, уміння відстоювати та за Виникає потреба
узгоджених дій
хищати працівниками охорони здоров’я права своїх пацієнтів
міжнародної спіль
і свої власні права.
ноти, урядів дер
Значущість права на охорону здоров’я дала поштовх актив жав, громадськості
ному розвитку нової галузі права —медичному праву. щодо забезпечення
Процес становлення демократичних засад та верховенства права на охорону
права в країні вимагає вдосконалення медичного законодав здоров'я. Законо
ства. Особливої гостроти знання основ медичного права набу давство у сфері охо
ває за умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, впро рони здоров'я по
вадження медичного страхування. требує врахування
Юридична та медична практика переконливо свідчать, що нових тенденцій
чим вища правова культура працівників охорони здоров’я та розвитку держав,
міцніші знання медичного законодавства, тим більш неухиль утом у числі децен
тралізації управлін
но, відповідально виконуються професійні обов’язки, тим
ня, зростання ролі
якіснішою та ефективнішою є медична допомога населенню,
місцевого самовря
тим реальніше забезпечуються права та законні інтереси гро дування, станов
мадян у сфері охорони здоров’я. лення ринкових
Правова освіта медичних працівників повинна включати відносин, впрова
опанування основ юридичних знань, змісту різних галузей су дження медичного
часного права, сутності окремих прав людини, з поглибленим страхування.
45
вивченням одного з найважливіших соціальних прав — права
на охорону здоров’я.
Терміном «соціальні права», як правило, позначають су
купність відповідних прав та свобод людини, які забезпечують
їй гідний рівень життя та необхідний соціальний захист. Со
ціальні права активно увійшли в політичний лексикон, пра
вову науку та практику в другій половині XX ст., виділилися
Розвиток законо
у відносно самостійний блок із ширшого поняття «права
давчої бази охорони
людини».
здоров'я є складо Право на охорону здоров ’я є одним із найважливіших соціаль
вою загальнодер них прав.
жавної правової ре Природа, походження, характер і особливості формування
форми, яка націле соціальних прав розглядаються з позицій так званих «трьох
на на забезпечення поколінь» прав людини.
еволюційного пере Права першого покоління, які першими отримали державне
ходу до нових форм визнання та юридичну формалізацію, включають право на
і методів здійснення
свободу думки, совісті, релігії, на участь в управлінні держа
державної політики
вою, на рівність перед законом і судом, на життя, свободу та
у сфері охорони здо
особисту безпеку тощо.
ров'я та проводить
ся з урахуванням
Вказані права вперше було закріплено в деклараціях про
здобутків правових
права людини, які з’явилися в епоху буржуазних революцій,
систем, що існують зокрема, вони отримали визнання у Франції, у Декларації
у розвинених краї прав людини та громадянина (1789 р.). Подальший розвиток
нах світового співто і закріплення громадянських і політичних прав відбувалися
вариства. у внутрішньодержавному законодавстві, а у XX ст. —у міжна
Д ж е р е л о : Концеп родно-правових актах, головним з яких став Міжнародний
ція розвитку охорони
здоров'я населення
пакт про громадянські та політичні права (1966 р.).
України (2000 р.) Ідея визнання за кожною людиною соціальних і економіч
них прав, а також необхідність їх захисту з боку держави, ви
никла в кінці XIX —на початку XX ст. У результаті боротьби
трудящих за поліпшення соціальних умов життя було сформу
льовано вимоги щодо надання таких прав, як право на працю
та забезпечення безпечних її умов, право на страйк, обмежен
ня робочого часу, право на відпочинок та інші соціальні права
та гарантії.
До початку XXI ст. соціальні права отримали всесвітнє «гро
мадянство», знайшли підтвердження в міжнародно-правових
актах і в законодавстві різних держав. Політичне визнання,
Права першого по конституційне закріплення та юридичний захист соціальних
коління - це грома прав стали своєрідним «лакмусовим папірцем» для кожної
дянські та політичні держави, яка вважає себе демократичною, правовою, соці
права. альною.
46
Незважаючи на регламентацію соціальних прав у міжнарод

ному та регіональному законодавстві, найгостріші соціальні
проблеми виникають з їх забезпеченням. Для реального забез
печення прав людини необхідне не тільки формування грома
дянського суспільства, а й створення спеціального механізму
розвитку соціальної сфери.
Колективні права, або права солідарності, стали формувати
ся після Другої світової війни. їхньою особливістю є те, що Соціальні права ра
вони можуть здійснюватися лише спільнотою, асоціаціями, зом з економічни
об’єднаннями тощо. До них належать право на розвиток, мир, ми правами стали
здорове довкілля, загальнолюдську спадщину, на комунікацію другим поколінням
тощо. прав людини.
Оскільки зміцнення і захист здоров’я є найважливішою
умовою для забезпечення благополуччя і гідного існування
людини, охорона здоров’я розглядається як важливе суспільне
завдання. Усі країни є відповідальними за здоров’я своїх гро
мадян. ї хоча вони не можуть гарантувати усім належний рі
вень здоров’я, проте повинні створити певні передумови для
його збереження і поліпшення, гарантуючи право на захист
від певних загроз для здоров’я, право не зазнавати ризику не
сприятливих чинників навколишнього середовища, право на
доступність медичної допомоги, забезпечення чистою питною
водою тощо. Третє покоління
Аналіз історичних передумов зародження та розвитку зако прав - це колектив
нодавства з питань охорони здоров’я свідчить, що пошук шля ні права, або права
хів забезпечення більшої відповідальності суспільства та дер солідарності.
жав за стан громадського здоров’я проводиться тривалий час.

З початком формування державності в Україні-Русі з ’явилися
перші зародки медичного законодавства, які стосувалися насам
перед кримінального права, тобто відповідальності за скоєне.
Перші кримінальні закони датовано періодом правління кня
зя Ярослава Мудрого в XI ст. Згідно з Законами Ярославови-
ми, за шкоду, заподіяну лікуванням, лікар ніс відповідальність
як за навмисний злочин.
У європейських країнах перші закони з охорони громадського
здоров’я з’явилися в XVII ст. Прийняття таких законів стало
поштовхом до створення медичної поліції, прообразу сучасної
санітарно-епідеміологічної служби.
Європейська промислова революція XIX ст. сприяла роз
витку системи охорони здоров’я в сучасному її вигляді. Рух Чим відрізняються
за громадську охорону здоров’я виник в Англії, де було роз між собою права
роблено та прийнято закон «Про бідняків», згідно з яким трьох поколінь?
47
передбачалося створення комісії для аналізу стану здоров’я
населення у взаємозв’язку зі станом навколишнього середови
ща та умовами життя. Ініціатором створення цього закону
став Едвін Чедвік, якого було обрано до складу спеціальної
комісії, відповідальної за підготовку звіту про стан здоров’я
населення. У 1842 р. було оприлюднено звіт цієї комісії, що
стало поштовхом для розробки і прийняття в 1848 р. закону
«Про громадську охорону здоров’я». Цим нормативно-право
вим актом передбачалося створення централізованої системи
департаментів охорони здоров’я, які займалися благоустроєм
населених пунктів, розвитком водопровідних і каналі
заційних мереж, створенням служби нагляду за громад
Основні міжнародні ським здоров’ям.
нормативно-правові Вказані тенденції були характерні також для ряду ін
документи
ших європейських країн.
стосовно права
на охорону здоров'я
■ Статут 00Н (1945 р.).

Загальна деклара 2.2. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВА НА ОХОРОНУ
ція прав людини (1948). ЗДОРОВ’Я В МІЖНАРОДНИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ
* Міжнародний пакт
про громадянські і по
НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТАХ
літичні права (1966 р.).
Міжнародний пакт Ц І Л І : Представити правові засади реалізації права на охо
про економічні, соці рону здоров’я в основних нормативно-правових документах
альні та культурні пра міжнародного та європейського рівнів.
ва (1966 р.).
Міжнародна кон
венція про ліквідацію Тільки в середині XX ст. право на охорону здоров’я було
всіх форм расової дис визнано офіційно. Його, як відомо, забезпечує система
кримінації (1966 р.). охорони здоров’я. Простежити еволюцію розвитку пра
■ Конвенція про лікві ва на охорону здоров’я можна на прикладі міжнародно
дацію усіх форм дис го законодавства з прав людини, міжнародного законо
кримінації жінок давства з даної проблеми галузевого напряму, інших до
(1979 р.).
кументів міжнародного рівня, діяльності міжнародних
Конвенція про пра організацій (рис. 2.1).
ва дитини (1989 р.).
Особливе значення для регламентації права на охоро
Всесвітня деклара ну здоров’я мають нормативно-правові акти Організації
ція про забезпечення Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони
виживання, захисту і
здоров’я, Міжнародної організації праці, Ради Європи,
розвитку дітей (1990 р.).
Європейського Союзу та інших організацій, присвячені
правам людини, що так чи інакше стосуються різних ас-
48
пектів здоров’я, а також і ті, які спеціально розроблені, при

йняті та відображають проблеми здоров’я саме в контексті
прав людини.
Утворення ВООЗ стало новим вагомим кроком у справі
формування сучасного ефективного правового поля з питань
охорони здоров’я. На міжнародній конференції в Нью-Йорку
представники 61 держави підписали відповідний Статут ВООЗ
(29.07.1946 р.), що набрав чинності тільки через два роки
(07.04.1948 р.). У його преамбулі міститься формулювання
права на здоров’я та принципи, які є обов’язковими для до
тримання державами-учасницями. Зокрема, у ньому вказуєть
ся, що доступність найвищих можливих стандартів здоров’я є
невід’ємним правом кожної людини, незалежно від раси, ві
росповідання, політичних переконань, матеріального або со Які міжнародні ор
ціального статусу в суспільстві. Підкреслюється, що нерівність ганізації регламен
тують право на охо
розвитку окремих країн у справі захисту здоров’я та контролю
рону здоров'я?
за інфекційними захворюваннями є загрозою усьому світово
му співтовариству, а здоров’я є суттєвим чинником дотриман
ня основних прав людини і гарантом особистої та державної
Рис. 2.1. Етапи становлення права на охорону здоров’я в документах

міжнародного рівня
49
безпеки. Наголошується на відповідальності урядів за здоров’я
своїх громадян і забезпечення нормальної діяльності організа
цій охорони здоров’я.
Загальна декларація прав людини, прийнята спеціальною
резолюцією Генеральної асамблеї ООН (10.12.1948 р.), відігра
ла вирішальну роль в утвердженні права на здоров’я як одного
з соціальних прав людини в міжнародному та європейському
законодавствах. Стаття 3 цього документа проголошує, що
кожна людина має право на життя, свободу та особисту недо
торканність. У статті 25 вказується, що кожна людина має
право на такий рівень життя, включаючи їжу, одяг, житло,
медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який
необхідний для забезпечення здоров’я та добробуту її самої
та її сім’ї, а також право на забезпечення в разі безробіття,
хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку
втрати засобів до існування через незалежні від людини об
ставини.
Важливими віхами на шляху утвердження права на охорону
здоров’я стали розробка в 1966 р. та введення в дію в 1976 р.
Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні
права, а також Міжнародного пакту про громадянські та по
літичні права.
У статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні
та культурні права, поряд з визначенням права кожного на
найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я,
регламентовано заходи, які необхідно вжити державам-учас-
ницям Пакту для досягнення цього права. Вони стосуються
забезпечення умов для скорочення мертвонароджуваності та
дитячої смертності, а також для здорового розвитку дитини,
поліпшення всіх аспектів гігієни навколишнього середовища
та гігієни праці; попередження та лікування епідемічних, ен
демічних, професійних, інших хвороб і боротьби з ними; ство
рення умов для забезпечення всіх медичною допомогою та ме
дичним доглядом у випадку хвороби.
Права на охорону здоров’я вразливих верств населення, зо
крема, жінок, дітей, біженців, іноземних робітників, представ
ників національних меншин, ув’язнених, розумово відсталих
і інвалідів, закріплено в низці документів міжнародного рівня,
у тому числі в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискриміна
ції щодо жінок (1979 р ), Конвенції про права дитини (1989 р ),
Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дис
кримінації (1965 р.).
50
Вказане право відстоюється також в інших документах Ор

ганізації Об’єднаних Націй, зокрема, у Декларації соціально
го прогресу і розвитку (1969 р.), Конвенції про захист прав
іноземних робітників і членів їх сімей (1990 р.), Мінімальних
стандартних правилах поводження з ув’язненими, конвенціях
Міжнародної організації праці.
Особливе значення для України як європейської держави
мають правові норми, прийняті Радою Європи. Ця організація
була створена в 1949 р. і зробила вагомий внесок у розвиток
правових основ забезпечення охорони здоров’я. Одним із най
важливіших правозахисних документів, своєрідним біллем
про права, є Європейська конвенція про захист прав і основ
них свобод людини, яку підписано в Римі в 1950 р. У Конвен
ції викладено основні громадянські та політичні права, тобто
так звані права першого покоління, зокрема право на життя,
механізми захисту основних прав і свобод, у тому числі шля
хом звернення до Європейського суду з прав людини. В на
ступні роки європейська спільнота схвалила низку протоколів
з доповненнями та поправками до Конвенції.
У 1991 р. Україна стала повноправним членом Ради Європи.
Ратифікація Парламентом України Конвенції про захист прав
і основних свобод людини та протоколів до Конвенції створи
ла можливість громадянам держави та особам без громадян
ства звертатися до Європейського суду з прав людини щодо
захисту своїх прав, якщо вони були порушені та не захищені
на національному рівні. Європейський суд з прав людини дає
тлумачення Конвенції з єдиних методичних підходів, про
довжує розвивати на її основі прецедентне право, яке є обо
в’язковим для національних судів.
Основоположними документами, які регламентують соці
альні права, у тому числі право на охорону здоров'я, стали Єв
ропейська соціальна хартія (прийнята в 1961 р., переглянута
в 1996 р.) і Додатковий протокол до неї ( 1998 р.).
Окрема стаття Хартії має спеціальну назву «Право на охоро
ну здоров ’я».
Зміст цієї статті свідчить про значущість і пріоритетність
вказаного права, про дотримання та посилення традицій
ВООЗ, інших міжнародних організацій з удосконалення рег
ламентації вказаного права, про широке юридичне визнання
права на охорону здоров’я.
Важливими актами правового регулювання питань охорони
здоров’я в Європейському регіоні стали прийняті в 1953 р.
51
Конвенція про соціальну та медичну допомогу, у 1974 р. —Єв
ропейська конвенція про правовий статус робітників-мігран-
тів, Європейський кодекс соціальної безпеки, у 1996 р. —Кон
венція про права людини та біомедицину.
Конвенцію про права людини та біомедицину прийнято Ра

дою Європи для захисту людської гідності у відповідь на зрос
тання кількості біологічних і медичних досліджень. У цьому
документі містяться спеціальні положення про свободу люди
ни, приватне життя та право на інформацію, про геном люди
ни, наукові дослідження, використання органів і тканин живих
організмів для трансплантації. У документі наголошується на
необхідності професійності втручань у сферу здоров’я, на
обов’язковості свідомої згоди людини на здійснення медично
го втручання, конфіденційності інформації про здоров’я гро
мадян. Конвенцією встановлюються обов’язки держави щодо
забезпечення рівного доступу до медичної допомоги належної
якості з урахуванням потреб і наявних ресурсів.
Особливу роль у формуванні правового поля
Європи відіграє законодавство Європейського
ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ
Союзу. Загальносвітові тенденції до глобаліза
(1996 р.)
ції та інтеграції, вступ до цієї організації біль
Стаття 11. шості європейських держав, розширення її
Право на охорону здоров'я
кордонів, делегування частини функцій окре
З метою забезпечення ефективного мих держав наднаціональним органам обумо
здійснення права на охорону здо вили необхідність удосконалення правового
ров'я сторони зобов'язуються само регулювання багатьох питань діяльності цього
стійно або у співробітництві з гро співтовариства.
мадськими чи приватними органі Вирішення проблем захисту основних прав
заціями вживати відповідних за
громадян Європейського Союзу покладалося
ходів для того, щоб, крім іншого:
на Хартію основних прав Європейського Со
усунути, у міру можливості, при
юзу, яку було прийнято в 2000 р. Хартія носить
чини слабкого здоров'я;
універсальний характер, оскільки містить усі
в забезпечити діяльність консуль групи основних прав і свобод, як політичних,
тативно-просвітницьких служб, які б
громадянських, так і економічних, соціальних
сприяли поліпшенню здоров'я та
і культурних.
підвищенню особистої відповідаль
Для фахівців охорони здоров’я з професій
ності за стан здоров'я;
ної точки зору, поряд з іншими розділами Хар
запобігати, в міру можливості,
тії, особливий інтерес становлять статті розді
епідемічним, ендемічним, іншим
лу четвертого — «Солідарність», які відобра
захворюванням, а також нещасним
випадкам.
жають доктрину соціальної солідарності та
співробітництва.
52
Стаття 35 «Охорона здоров’я» проголошує, що кожна люди

на має право на доступ до системи профілактичних заходів
у сфері охорони здоров’я та право на користування медичною
допомогою згідно з умовами, які передбачено національним
законодавством і практикою.
Правові норми цієї статті свідчать про відповідальність Єв
ропейського Союзу за підтримку високих стандартів захисту
здоров’я громадян.
Важливе значення для удосконалення європейського зако
нодавства, піднесення його на новий рівень мала розробка
Конституції Європейського Союзу (2004 р.). Проте документ
ще не ратифіковано усіма країнами-членами. Великий інтерес
становить частина II цього документа «Хартія Союзу про ос
новні права». У цій частині чітко зафіксовано необхідність
дотримання вже встановлених діючим законодавством Євро
пейського Союзу прав і свобод, а також можливості щодо їх
розширення.
Право на охорону здоров’я визначено в статті 11-95 «Охорона
здоров’я» Конституції Європейського Союзу.
У статті ІІІ-278 цього документа вказується, що при визна
ченні та здійсненні всіх напрямів політики і діяльності
Союзу забезпечується високий рівень охорони здоров’я
людей. КОНСТИТУЦІЯ
Діяльність Союзу, яка доповнює собою національну ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
політику, спрямована на поліпшення охорони здо (2004 р.)
ров’я, а також на профілактику хвороб і недуг людей,
Стаття 95.
на попередження причин, які створюють загрозу для
Охорона здоров'я
фізичного та психічного здоров’я. Ця діяльність вклю
чає боротьбу з глобальними катастрофами, сприяючи Кожен має право зверта
дослідженню їх причин, шляхів їх поширення та спо тися до профілактичних
заходів у сфері охорони
собів попередження, а також інформування та просвіту
здоров'я та користуватися
в питаннях охорони здоров’я; спостереження за сер
медичним обслуговуван
йозними транскордонними загрозами здоров’ю, раннє
ням на умовах, передба
попередження про їх появу та боротьбу з ними. чених національними
Велику роль у формуванні правових засад діяльності законодавствами і націо
медичних працівників і прав пацієнтів відіграє Все нальною практикою. При
світня медична асоціація. Прийнята нею в 1981 р. Ліса визначенні та здійсненні
бонська декларація про права пацієнта з поправками від всіх напрямів політики та
1995 р. та Декларація про розвиток прав пацієнтів у Єв діяльності Союзу забезпе
ропі, прийнята Європейською нарадою з прав пацієн чується високий рівень
тів у 1994 р., окреслюють коло прав пацієнтів при на охорони здоров'я людей.
данні медичної допомоги:
53
право на високоякісну медичну допомогу;
право на свободу вибору;
а право на інформовану згоду;
право запитувати думку іншого лікаря на будь-якій стадії;
право на самовизначення;
право на інформацію;
право на конфіденційність;
право на медико-соціальну просвіту;
право на гідність;
право на релігійну допомогу та сприяння.
Амстердамська декларація з прав пацієнтів містить розділи,
що стосуються прав пацієнтів, інформації, згоди, конфіден
ційності і приватності, лікування й організації медичної допо
моги, реалізації прав пацієнтів.
2.3. КОНСТИТУЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВА

НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я В НАЦІОНАЛЬНОМУ
ЗАКОНОДАВСТВІ ДЕЯКИХ КРАЇН СВІТУ
Ц І Л І : Розкрити відображення права на охорону здоров’я в кон

ституціях різних країн світу, у тому числі в Україні.
Хоча правове регулювання стосунків людини та суспільства

завжди стосувалося сфери охорони здоров’я та медичної діяль
ності, проте у конституціях різних країн це право стало перед
бачатися відносно недавно.
Кожна держава конституційно закріплює перелік прав і сво
бод, які відповідають міжнародним угодам і визначаються ха
рактером суспільного устрою, філософсько-світоглядними
основами конституціоналізму, рівнем економічного розвитку,
національними особливостями та історичними традиціями.
У результаті аналізу національних законодавств з питань
права на охорону здоров’я встановлено, що воно кодифікова
не у значній кількості національних конституцій і свідчить
54
про усвідомлення державами відповідальності за здоров’я

своїх громадян.
Визнання державами міжнародних нормативно-правових
актів обумовлює необхідність застосування заходів з їхньої
реалізації, зміну національного законодавства відповідно до
вимог міжнародних стандартів, внесення вказаних у них прав
в конституції та інші основні нормативно-правові акти.
Аналіз конституцій країн світу дозволяє розподілити їх за
принципом конкретизації норм, які забезпечують право на
здоров’я. Як правило, ранні конституції, прийняті до першої
половини XIX ст., не містять соціальних прав, у тому числі
права на охорону здоров’я, внаслідок відсутності їх науково-
теоретичного обгрунтування.
У зв’язку з цим частина європейських країн у конституціях
не закріплює право на охорону здоров’я. Зокрема, Конституції
Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Кіпру, Люк
сембургу, Мальти, Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Франції,
Швеції не містять права на охорону здоров’я. Кодекс основ
них законів Великої Британії, який визначає статус людини
у суспільстві, її права та свободи, також не містить прямого
згадування про право на охорону здоров’я. Це право регулю
ється спеціальним законом.
У конституціях інших європейських країн охороні здоров’я
присвячуються окремі статті (Албанія, Болгарія, Іспанія, Іта
лія, Ліхтенштейн, Португалія, Румунія, Туреччина, Угорщина,
Швейцарія).
Статті, які регламентують право на охорону здоров’я, існу
ють також у конституціях усіх європейських країн, які стали
самостійними протягом 90-х рр. XX ст.
Отже, визнання міжнародних нормативно-правових актів
державами зумовлює необхідність застосування заходів щодо
їх реалізації та зміну національних законодавств відповідно до
міжнародних стандартів.
Закріплення та регулювання відносин у сфері охорони
здоров’я конституційним правом є природним продовженням
їх регламентації в міжнародно-правових актах, важливою га
рантією їх реалізації, міжнародного контролю за їх здійснен
ням, вироблення єдиних стандартів якості медичної допо
моги.
Закони визначають політичну ситуацію в країні та стратегію
розвитку держави. Вони є політичним інструментом для про
ведення в життя програм і реформ.
55
2.4. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВА
НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ
Ц І Л І : Показати етапи та складові розбудови нормативно-право

вого поля в охороні здоров’я, зокрема в Конституції України.
Україна, як право
ва, демократична,
соціально орієнто З формуванням України як самостійної держави почався ак
вана держава, тивний процес законотворчої діяльності та еволюційних змін
з перших днів сво у правовому регулюванні системи охорони здоров’я.
го існування прого У 1992 р. було прийнято «Основи законодавства України
лосила права та з охорони здоров’я» (зі змінами і доповненнями в наступні
свободи людини роки).
найвищою цінністю Необхідною умовою розбудови законодавства є його гармо
і взяла на себе обо-
нізація з міжнародним і європейським законодавством
в'язокїх гарантува
(рис. 2.2). Закони повинні відповідати нормам міжнародного
ти. Вважається, що
права і основному закону —Конституції України.
сукупність прав
людини в націо
Основний Закон України утверджує рівність громадян
нальному законо у правах. Зобов’язання держави закріплено в Конституції,
давстві залежить стаття 3 якої містить положення, згідно з якими людина, її
від того, яку систе життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека
му цінностей і пріо визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
ритетів сповідує Статтею 9 Основного Закону України проголошено, що
суспільство. чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких на
дана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України. Укладання міжнародних договорів,
які суперечать Конституції України, можливе лише після вне
сення відповідних змін до Основного Закону держави.
Стаття 49 засвідчує відповідальність держави за реалізацію
громадянами права на охорону здоров’я та визначає гарантії
забезпечення цього права, які включають соціальні, економіч
ні, екологічні, медичні та інші заходи, що здійснюються на
У Конституції Ук
програмній основі.
раїни знайшов ві
дображення увесь
Конституційно закріплено, шо держава створює умови для
спектр громадянсь ефективного та доступного для всіх громадян медичного об
ких політичних, еко слуговування. Доступність для всіх громадян медичної допо
номічних, соціаль моги означає відсутність будь-яких територіальних, організа
них і культурних ційних, фінансових та інших перешкод в отриманні необхідної
прав. допомоги.
56
КОНСТИТУЦІЯ
З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
УКРАЇНИ
Стаття 49. Кожен

має право на охоро
Ратифіковані в Україні
ну здоров'я, медич
пріоритети і норми
міжнародного ну допомогу та ме
та європейського права дичне страхування.
Охорона здоров'я
забезпечується
державним фінан
Декларації, конвенції, угоди, Закони України
суванням відповід
резолюції ООН, ВООЗ, МОП
них соціально-еко
номічних, медико-
Постанови ВРУ
санітарних і оздо
ровчо-профілактич
Конвенції, угоди, декларації,
програми, рекомендації Ради Укази та розпорядження них програм. Дер-
Європи, ЄС, ЄРБ ВООЗ Президента України жава створює умо
ви для ефективного
Постанови та доступного для
та розпорядження КМУ
всіх громадян ме
Модельні рамкові закони, дичного обслугову
закони СНД Відомчі та міжвідомчі накази,
вання.
інструкції, розпорядження
У державних і кому
нальних закладах
Рис. 2.2. Структура нормативно-правової бази України
охорони здоров'я
з питань охорони здоров’я
медична допомога
надається безо
платно; існуюча ме
режа таких закладів
Забезпеченню та підвищенню доступності медичної до
не може бути
помоги сприяє широка мережа закладів охорони здоров’я.
скорочена. Держава
Фактично стаття 49 Конституції України відтворює від
сприяє розвиткові
повідні загальносвітові засади, які закріплено у статті 12
лікувальних закла
Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні дів усіх форм влас
права. ності. Держава дбає
Отже, у 49 статті Конституції України всебічно охаракте про розвиток фізич
ризовано та регламентовано право на охорону здоров’я. Згід ної культури та
но з цією статтею, держава зобов’язана забезпечити та ство спорту, забезпечує
рити рівні можливості для всіх громадян незалежно від рівня санітарно-епідеміч
матеріального добробуту, приналежності до певного соці не благополуччя.
ального прошарку, професії, службового становища тощо.
57
Право кожного на безпечне для життя та здоров’я довкілля
та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди
регламентовано статтею 50 Конституції України. Кожному
гарантується право вільного доступу до інформації про стан
довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,
а також право на її поширення. Така інформація ніким не
може бути засекречена.
Стаття 49 Конститу Забезпечення права на охорону здоров’я тісно пов’язано з ре
ції України визначає алізацією інших соціальних прав, закріплених Конституцією
право на охорону
України, зокрема з правом на життя (ст. 28), працю (ст. 43), від
здоров'я.
починок (ст. 45), соціальний захист (ст. 46), житло (ст. 47), до
статній життєвий рівень (ст. 48), освіту (ст. 53).
Правові положення про загальнодоступність і безоплатність
медичної допомоги населенню певною мірою повторюють
норми Конституції колишнього СРСР, які діяли в умовах пла
нової економіки та централізованого управління.
Разом з тим, реалізація даного права в сучасних умовах ре
формування соціальних і економічних засад суспільства зу
стрічає серйозні труднощі. їх причини полягають у відсутності
ефективного правового та економічного механізмів забезпе
чення реальних прав громадян.
Найважливішою рисою чинної в Україні системи медич
ного обслуговування є те, що вона формувалася як складова
планової соціалістичної економіки, де економічний механізм
охорони здоров’я зводився практично до прямого бюджетного
фінансування. Інші джерела фінансування не розглядалися,
оскільки за тих умов декларувалася безоплатність надання ме
дичної допомоги всім громадянам без винятку.
Водночас у статті 95 Конституції України встановлено:
«Виключно законом про Державний бюджет визначаються
будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, роз
мір і цільове спрямування цих видатків...» Постійне зростання
вартості медичного обслуговування робить проблематичним
надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги навіть
у країнах зі значно вищим рівнем економічного розвитку, ніж
Україна.
Які статті Конститу Частина перша статті 49 Конституції України закріплює
ції України стосую право кожного на медичне страхування. Запровадження дер
ться закріплення жавного медичного страхування не суперечить конституцій
права громадян на ному припису про надання безоплатної медичної допомоги
охорону здоров'я? в державних і комунальних закладах охорони здоров’я.
58
Положення про сприяння розвиткові лікувальних закладів

усіх форм власності робить правомірним можливість солі
дарної участі населення в додатковому фінансуванні галузі
охорони здоров’я, у тому числі шляхом створення лікарня
них кас (спілок, фондів), діяльність яких регулюється зако
нодавством.
Залежність права на охорону здоров’я від рівня соціально-
економічного розвитку суспільства, фінансових можливостей
держави породжує суттєві перешкоди в його реалізації.
Відносини, які виникають при реалізації права на охорону

здоров’я, пов’язані з різними галузями права, включаючи:
законодавство про працю (охорона праці, тривалість ро
бочого часу, часу відпочинку, охорона праці жінок і не
повнолітніх, охорона праці інвалідів тощо);
адміністративне законодавство (ухилення від обстеження,
лікування, вживання наркотичних засобів без призначен
ня лікаря, порушення санітарних норм і правил тощо);
В шлюбно-сімейне законодавство (шлюбний вік; заборона
реєстрації шлюбу між близькими родичами, між особами,
з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок
психічної хвороби чи розумової відсталості; обов’язок
батьків турбуватися про розвиток дітей тощо);
кримінальне законодавство (встановлена кримінальна
відповідальність за злочини проти життя, здоров’я, гід
ності особи та інше);
цивільне законодавство (відшкодування шкоди, запо
діяної здоров’ю особи при виконанні нею службових
обов’язків) тощо.
Для практичної реалізації права на охорону здоров’я роз

роблено цілий ряд законів і підзаконних актів.
Основи законодавства України про охорону здоров’я регла
ментують основні принципи національної політики в цій сфе
рі, які цілком відповідають міжнародним стандартам у галузі
прав людини та розвитку систем охорони здоров’я. Закон ви
значає права та обов'язки громадян у сфері охорони здоров’я',
основні принципи забезпечення права на охорону здоров’я;
підходи до формування та реалізації державної політики в цій
сфері.
59
Відповідні розділи та статті документа присвячені:
основам управління системою охорони здоров’я та поряд
ку її фінансування; механізмам державного контролю та
нагляду;
■ принципам забезпечення здорових і безпечних умов життя
населення;
■ основам організації медичної допомоги та медикаментоз
Визначальним за ного забезпечення;
конодавчим актом,
який регулює в дер ■ загальним умовам здійснення медичних втручань і забез
жаві відносини в га печення безпосередньо пов’язаних з ними та інших прав
лузі охорони здоро пацієнтів;
в'я, є Основи зако охороні здоров’я матері та дитини;
нодавства України
про охорону здоро ■ регламентації загальних принципів здійснення медичних
в'я, прийняті Вер експертиз;
ховною Радою Ук медичній і фармацевтичній діяльності;
раїни в 1992 р.
(у 2011 р. розробле професійним правам і обов’язкам медичних і фармацев
но і прийнято нову тичних працівників.
редакцію Основ).
У цьому законодавчому документі визначено, що кожен
громадянин має право на безоплатне отримання в державних
та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомо
ги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна
медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допо
мога, що надається за медичними показаннями у порядку,
встановленому центральним органом виконавчої влади у сфе
рі охорони здоров’я; третинна (високоспеціалізована) медич
на допомога, що надається за медичними показаннями в по
рядку, встановленому центральним органом виконавчої влади
у сфері охорони здоров’я; паліативна допомога, що надається
за медичними показаннями у порядку, встановленому цен
тральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги
в державних та комунальних закладах охорони здоров’я також
Які права та обо
за епідемічними показаннями та безоплатне проведення ме-
в'язки громадян дико-соціальної експертизи.
визначені Основа Законом визначено правові можливості для заняття індиві
ми законодавства дуальною підприємницькою діяльністю у сфері охорони здо
України про охорону ров’я; використання для фінансування системи охорони
здоров'я? здоров’я коштів державного та місцевих бюджетів, коштів
60
медичного страхування, благодійних фондів і будь-яких ін

ших, не заборонених законодавством джерел.
Цим законом проголошено, що держава має забезпечити
створення й функціонування системи медичного страхування
населення, яке повинно здійснюватися за рахунок бюджетних
коштів, коштів роботодавців і особистих коштів громадян
у порядку, що регламентується відповідним законодавством.
Акцентовано увагу на тому, що первинна медична допомога
як основна складова медико-санітарної допомоги повинна на
даватися переважно за територіальним принципом сімейними
лікарями чи іншими лікарями загальної практики.
Метою розробки нової редакції закону «Основи законодав
ства України про охорону здоров’я» (2011 р.) було приведен
ня нормативно-правового регулювання в медичній сфері
у відповідність до нових соціально-економічних умов, у тому
числі запровадження ринкових відносин.
Новий нормативно-правовий акт відобразив зміни взаємо
стосунків в охороні здоров’я і сприяв вирішенню стратегічних
завдань, які визначено Програмою Президента України
«Україна для людей», Програмою економічних реформ «За
можне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефек
тивна держава», а також Указами Президента України, поста
новами Кабінету Міністрів України.
Внесено зміни та доповнення до низки статей діючого за
кону «Основи законодавства України про охорону здоров’я»,
до назв та термінів, які відповідають сучасному національному
законодавству з урахуванням прийнятих протягом 1992—
2011 рр. законів України, та гармонізують його з міжнарод
ним. В документі наведено нові положення, у тому числі ті,
що визначено вперше, які стосуються регламентації рівнів та
видів медичної допомоги, питань стандартизації, договірних
і контрактних відносин у медичній сфері.
Принципово новим є визначення екстреної, первинної,
вторинної (спеціалізованої), третинної (вузькоспеціалізова-
ної), паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації.
Інноваційними положеннями є чітке розмежування рівнів на
дання медичної допомоги та порядок направлення пацієнтів
у заклади.
Законом визначено систему стандартів у сфері охорони
здоров’я, наведено дефініції галузевих стандартів, у тому числі
клінічного протоколу, стандарту медичної допомоги, лікарсь
кого формуляра, табеля матеріально-технічного оснащення.
61
Введено норму щодо обов’якового їх дотримання, що дозво
лить уніфікувати надання медичної допомоги та сприятиме
забезпеченню рівного доступу до них громадян.
Більш чітко врегульовано порядок створення та припинен
ня діяльності закладу охорони здоров’я, призначення та звіль
нення його керівника. Закріплено норми договірних відносин
між замовником і надавачем медичної допомоги, вперше дано
визначення поняття «пацієнт».
Документом передбачено систему стимулювання підви
щення ефективності роботи медичних працівників шляхом
удосконалення оплати праці, запровадження заохочень за її
результатами. Розширено повноваження лікарів закладів
Рис. 2.3. Законодавство України з питань охорони здоров’я
62
охорони здоров’я різних форм власності щодо проведення

експертизи тимчасової непрацездатності громадян.
У розвиток Конституції України та Основ законодавства
України про охорону здоров’я було прийнято низку законів.
Складові елементи нормативно-правового поля галузі охо
рони здоров’я України представлено на рис. 2.3:
До наглядових законів, спрямованих на забезпечення без

печних умов життя, належать закони України:
■ «Про охорону навколишнього природного середовища»;
■ «Про охорону атмосферного повітря»;
■ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо
луччя населення»;
■ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
■ «Про захист людини від іонізуючого випромінювання»;
■ «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої
сировини»;
■ «Про захист населення і територій від надзвичайних си
туацій техногенного та природного характеру»;
«Про питну воду та питне водопостачання».
Блок профілактичної спрямованості включає закони

України:
«Про запобігання захворюванню на синдром набутого іму
нодефіциту (СНІД) і соціальний захист населення»;
■ «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних
речовин і їх аналогів»;
«Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних за
собів, психотропних речовин і їх аналогів»;
«Про рекламу»;
■ «Про захист населення від інфекційних хвороб»;
«Про курорти»;
* «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»;
■ «Про заходи з попередження та зменшення споживання
тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я на
селення».
63
Вказана група законів визначає правові, організаційні, фі
нансові та інші засади щодо попередження та боротьби з особ
ливо небезпечними для життя і здоров’я людей хворобами,
попередження шкідливих звичок і формування та утверджен
ня здорового способу життя.
Серед законів, які захищають права громадян на охорону
здоров’я, слід виділити закони України:
■ «Про захист прав споживачів»;
■ «Про державні соціальні стандарти й державні соціальні
гарантії»;
■ Кримінальний кодекс.
До законів, що регламентують діяльність національної сис
теми охорони здоров’я, належать закони України:
■ «Про лікарські засоби»;
■ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльнос

ті» визначив, що ліцензуванню підлягає діяльність будь-яких
суб’єктів (фізичних і юридичних осіб будь-якої організаційної
форми діяльності та будь-якої форми власності), пов’язана з
наданням медичної допомоги.
Блок законів, які регулюють питання фінансування охоро
ни здоров’я, включає закони України:
■ «Про страхування»;
■ «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»;
в «Основи законодавства про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування».
Закон України «Про страхування» відкрив можливості для
здійснення та розвитку добровільного медичного страху
вання. У 1998 р. Верховною Радою України прийняті «Осно
ви законодавства про загальнообов’язкове державне соціаль
не страхування», де медичне страхування було визначено як
один з видів державного соціального страхування, і створено
правові передумови для розробки й прийняття відповідного
спеціального закону про загальнообов’язкове державне соці
альне медичне страхування.
64
Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за дер

жавні кошти» поширюється в тому числі й на медичне обслу
говування, фактично дозволяє оплачувати на договірній осно
ві медичні послуги за державні кошти (кошти Державного та
місцевого бюджетів, державні кредитні ресурси, кошти Націо
нального банку України, державних цільових фондів, Пенсій
ного фонду України, фондів соціального страхування) вироб
ника медичних послуг, незалежно від форми власності та ор
ганізаційної форми їх діяльності, як на конкурентній, так і
неконкурентній основі.
Окремі види медичної діяльності регулюють закони:
■ «Про донорство крові та її компонентів»;
■ «Про трансплантацію органів та інших анатомічних мате
ріалів людини»;
■ «Про символіку Червоного Хреста та Червоного П ів
місяця»;
■ «Про психіатричну допомогу»;
■ «Про імплантацію електростимуляторів»;
■ «Про заборону репродуктивного клонування людини».
Закон України «Про психіатричну допомогу» вперше в Украї
ні визначив правові та організаційні основи забезпечення гро
мадян психіатричною допомогою, виходячи з пріоритету прав
людини й громадянина; обов’язки виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування щодо організації надання психіа
тричної допомоги, правового й соціального захисту осіб, які
страждають на психічні розлади; права та обов’язки лікарів та
інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної
допомоги.
У 2004 р. набрали чинності нові Цивільний і Господарський У результаті нормо-
творчої діяльності
кодекси України. Цивільним кодексом передбачено, що договір
в Україні в цілому
про надання медичних послуг має характер публічного дого
було створено нор
вору, що є новим для українського законодавства. Господар мативно-правову
ським кодексом уперше передбачено можливість використан базу охорони здоро
ня такої форми господарської діяльності, як державне (кому в'я, яка складається
нальне) некомерційне підприємство. Передбачено також, що з більше ніж 1000
на послуги, які мають суттєве соціальне значення для насе нормативно-право
лення (у тому числі медичні послуги), а також на послуги вих актів держав
природних монополістів, встановлюються державні фіксовані ного рівня.
65
чи регульовані ціни. Перелік таких послуг повинен визнача
тися Кабінетом Міністрів України.
Законодавчі акти з питань охорони здоров’я стосуються
законодавчого затвердження програм та послуг для захисту
і поліпшення здоров’я населення, заборони здійснення шкід
ливих для здоров’я видів діяльності, регулювання забезпечен
ня системи охорони здоров’я ресурсами, у тому числі фінансо
вими, контролю якості медичного обслуговування, проблем
етики при наданні медичної допомоги.
Отже, ю. ' шими напрямами та пріоритетами, які визнача
ли розвиток законодавства України в сучасних умовах, стали
законодавче забезпечення проведення політичних, економіч
них і соціальних реформ, необхідність зміцнення державності
та створення демократичної, соціальної правової держави, за
безпечення прав і свобод людини, становлення громадянсько
го суспільства та ін.
Правотворча діяльність в охороні здоров’я України здій
снювалася на основі системного підходу з урахуванням пріо
ритетності проблем, що вимагали вирішення, досягнень пра
вових систем інших країн, сучасних міжнародно визнаних
стратегій організації охорони здоров’я.
Формування нормативно-правової бази спрямовувалося
на забезпечення конституційних прав громадян на охорону
здоров’я та соціальних гарантій, якісну і доступну медичну
допомогу, безпечні умови життя, профілактику захворювань
і формування здорового способу життя. Значна увага приді
лялася питанням урегулювання організації діяльності систе
ми охорони здоров’я та управління нею в нових умовах,
впровадження сучасних форм і технологій надання медичної
допомоги, ресурсного, у тому числі фінансового забезпечен
ня галузі та економічних відносин, оподаткування, пільг, ви
0
Перед системою
робництва ліків і виробів медичного призначення та забезпе
чення ними населення, відповідальності за правопорушення
у сфері охорони здоров’я, етичним проблемам.
У цілому нормативно-правова база України є придатною
України стоять важ для визначення і реалізації мультисекторальної комплексної
ливі завдання по державної політики у сфері охорони здоров’я.
дальшого розвитку Заходи з подальшого розвитку та удосконалення законодав
національного зако ства у сфері охорони здоров’я вимагають внесення змін до
нодавства в напрямі статті 49 Конституції України, розробки та прийняття спеці
його гармонізації альних законів про заклади охорони здоров’я, про організацію
з європейським. медичного обслуговування тощо.
66
Серед проблем удосконалення національного законодав

ства пріоритетною є розробка нових законів, зокрема, «Про
медичну діяльність та заклади охорони здоров’я», «Про
загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхуван
ня», «Про права пацієнтів»; класифікатора медичних послуг
з визначенням їхньої базової вартості. Передбачено подальшу
адаптацію українського законодавства до європейського, вне
сення змін до нормативно-правових актів у галузі охорони
здоров’я відповідно до європейських стандартів.
Гарантії реалізації одного з найважливіших соціальних
прав — права на охорону здоров’я — є визначальною умовою
стабільного існування правової держави в її демократичній
формі.
1. Необхідність знань правових основ охорони здоров’я.

2. Три покоління прав людини.
3. Перші законодавчі акти з охорони здоров’я.
4. Етапи становлення права на охорону здоров’я в міжнарод
ному законодавстві.
5. Регламентація права на охорону здоров’я в міжнародних до
кументах.
6. Сутність європейського законодавства щодо права на охо
рону здоров’я.
7. Право на охорону здоров’я в конституціях окремих країн.
8. Система правового забезпечення охорони здоров’я в Ук
раїні.
9. Право на охорону здоров’я та його детермінанти в Консти
туції України.
10. Закони, що регулюють питання охорони здоров’я насе
лення.
67
В умовах зростання поваги до прав людини у сфері охорони

здоров'я, підвищення вимогливості суспільства до якості ме-
дичної допомоги, бурхливого розвитку медичних технологій
знання правових засад охорони здоров’я є запорукою успіш
ної професійної діяльності сучасного лікаря. Вони є неза
мінними практичними орієнтирами, які дозволяють належ
ним чином організовувати надання медичної допомоги/по-
слуг, забезпечувати дотримання прав пацієнтів у закладах
охорони здоров'я, захищати права медичних працівників,
які нерідко порушуються.
Ознайомлення з нормативно-правовими актами медичної
практики, оволодіння теоретичними знаннями з питань ме
дичного права, а також практичними навичками для їх вико
ристання при здійсненні майбутньої професійної діяльності
має особливе значення як для формування загального право
вого світогляду, так і з огляду на досягнення відповідного про
фесійного рівня.
Оскільки в професійній діяльності медичні працівники
мають керуватися нормами багатьох видів права, розуміння їх
положень та норм права, які викладено в нормативно-право
вих актах, є основою формування правового мислення та по
передження правопорушень.
Правові засади є важливим теоретичним підґрунтям, що
сприяє розумінню процесів реформування охорони здоров'я
та готовності медичних працівників до таких змін.
1. Гагаринов А. В. Правовые основы здравоохранения. — М. :

Academia, 2006. —192 с.
2. Комаров 0 . 1. Основи права України. — К . : Здоров’я, 2004. —
304 с.
3. Конституційні акти Європейського Союзу. Частина Т / Упоряд
ник Г. Друзенко, за заг. ред. Т. Качки. - К . : Юстиніан, 2005. —
512с.
4. Конституція України. - К . : Алерта, 2011. - 96 с.
5. Москаленко В. Ф. Здоровье и здравоохранение: ключевые
императивы. —К.: ВД «Авіцена», 2011. —256 с.
6. Москаленко В. Ф. Концептуальні підходи до формування сучас
ної профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики
медичної до профілактики соціальної. Монографія. - К. : Авіце
на, 2009. —240 с.
7. Москаленко В. Ф. Объем и принципиальное содержание права
на здоровье в международных нормативно-правовых актах / / Ме
дицинское право. —2006. —С. 10-21.
8. Москаленко В. Ф. Право на здоров’я (охорону здоров’я) в основ
них міжнародних нормативно-правових актах / / Охорона здо
ров’я України. - 2003. - № 2(9). - С. 5-12.
9. Москаленко В. Ф. Право на охорону здоров’я в нормативно-
правових актах міжнародного та європейського рівня / В. Ф. Мос
каленко, Т. С. Грузєва, Г. В. Іншакова. — X .: Контраст, 2006. —
296 с.
10. Москаленко В. Ф. Формування та вдосконалення нормативно-
правової бази з питань охорони здоров’я, імплементація міжна
родних правових актів у національне законодавство / / Україн
ський стоматологічний альманах. —2001. —№ 5. —С. 10—16.
ний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/2801-12.
12. Право людини і професійні стандарти для юристів в документах
міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонської. - К . : Сфера,
1999.- 342 с.
13. Сергеев Ю. Д., Григорьев И. Ю., Григорьев Ю. И. Юридические
основы деятельности врача. Медицинское право. - М .: Гэотар
Медицина, 2006. - 258 с.
14. Сергеев Ю. Д., МоховА. А. Основы медицинского права Рос
сии. - М. : МИА, 2007. - 360 с.
15. Тобес Бриджит. Право на здоровье: Теория и практика. — М .:
Устойчивый мир, 2001. —370 с.
69
КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ’.
АСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ,
О ЙОГО ЗУМОВЛЮЮТЬ,
у .-
КИ,ПОКАЗНИК
3.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЗДОРОВ’Я»,
ЧИННИКИ ТА ПОКАЗНИКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ
ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ
Ц І Л І : Висвітлити різні підходи до визначення поняття «здоров’я»

населення та сучасне бачення головних чинників, що на нього впли
вають. Визначити джерела інформації, методи вивчення та основні
показники, що характеризують здоров’я населення.
Вивчення здоров’я населення, або громадського здоров’я, та

впливу на нього соціальних чинників потребує насамперед
визначення самого поняття «здоров’я». Існує багато визна
чень.
В. І. Даль у книзі «Толковый словарь живого великорусско
го языка» дає таке визначення: «Здоров’я або здравіє — стан
тваринного тіла (або рослини), коли всі системи життєдіяль
ності організму функціонують належним порядком; відсут
ність недуги, хвороби». Виклик
Згідно з Енциклопедичним словником Брокгауза та Ефро
на: «Здоров’я —це стан організму, всі частини якого нормаль Необхідність досяг
но розвинуті та правильно функціонують». нення соціальної
Encyclopedia Britanica дає таке визначення: «Здоров’я — це рівності в питаннях
стан фізичної міцності і благополуччя, при якому організм здоров'я в країнах
правильно виконує свої функції». з різним рівнем
Словник Grand Larousse Encyclopédique: «Здоров’я —стан ін економічного роз
витку, політичного
дивідуума, організм якого добре функціонує».
устрою, національ
М. М. Амосов визначає здоров’я як суму резервних потуж
них традицій обу
ностей організму.
мовлена тим, що в
За Ю . П. Лісіциним, здоров’я —це гармонійна єдність біо різних країнах світу
логічних і соціальних якостей, обумовлених вродженими та та серед різних про
набутими біологічними, соціальними чинниками, а хвороба є шарків населення
порушенням цієї єдності та гармонії. всередині кожної
За визначенням В. І. Казначеева, здоров’я —це процес збе країни мають місце
реження та розвитку біологічних, психологічних функцій, значні відмінності
оптимальної працездатності та соціальної активності людини в показниках стану
при максимальній тривалості життя. здоров'я.
71
є
Здоров'я - непере
січна цінність
Більшість наведених визначень стосуються або поняття
«здоров’я» в загальнофілософському плані, або здоров’я окре
мого індивідуума. У сучасних умовах найчастіше використо
вується визначення, наведене в Статуті Всесвітньої організації
охорони здоров’я (ВООЗ) ще в 1948 р.:
Здоров’я — це стан повного фізичного, психічного та соці
0 ального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань

і фізичних дефектів.
Здоров’я є однією з найважливіших людських цінностей.
Медичні показники, Право на охорону здоров’я є одним із соціальних прав люди
що характеризують ни. Здоров’я нації прийнято вважати своєрідним індикатором
здоров'я населення: економічного, екологічного та соціального благополуччя,
■ демографічні а в сучасних умовах, на думку експертів ВООЗ, — і ресурсом
(народжуваність, національної безпеки.
смертність, середня Єдиного критерію, за яким можна визначити стан здоров’я
очікувана тривалість населення, наприклад, регіону, країни, міста, не існує. У світо
життя тощо); вій статистиці прийнято використовувати комплексний підхід
■ захворюваність до визначення поняття «здоров’я населення» —це умовне ста
(загальна, інфекцій
тистичне поняття, яке досить повно характеризується комп
на, госпіталізована
лексом медичних показників.
тощо);
■ інвалідність (за
Велику роль у формуванні рівня здоров’я населення віді
гальна, первинна);
грають так звані фактори ризику захворювання чи смерті —це
■ фізичний розви ендогенний або екзогенний додатковий несприятливий вплив
ток (морфофункціо- на організм, який підвищує ймовірність виникнення захворю
нальний, біологіч вання чи смерті.
ний розвиток, гар Узагальнення результатів численних наукових досліджень
монійність). дозволяє провести умовну класифікацію груп факторів ризи
ку, що впливають на стан
здоров’я (табл. 3.1).
Із наведених у таблиці 3.1
Основні джерела інф ормації
даних можна зробити важли
при вивченні здоров'я населення:
вий висновок: провідними
■ офіційні звіти медичних закладів і органів охорони напрямами зусиль щодо збе
здоров'я, соціального забезпечення та статистичних ор реження та зміцнення здоро
ганів;
в’я населення є поліпшення
■ спеціально організований облік випадків захворю способу життя та стану нав
вань і смертей у медичних закладах виділених зон спо колишнього середовища.
стереження;
У документах ВООЗ зазна
■ дані державного соціально-гігієнічного моніторингу; чається, що бідність у XXI ст.
■ дані анкетування населення; тісно пов’язана з поганим
■ електронні бази даних. здоров’ям. Бідність призво
дить до незадовільного рівня
72
3. КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ,
ЩО ЙОГО ЗУМОВЛЮЮТЬ, МЕТОДИ ОЦІНКИ, ПОКАЗНИКИ
здоров’я, тому що позбавляє людей повноцінного та до

статнього харчування, безпечного довкілля, а також обмежує
можливості одержання адекватної та ефективної медичної до
помоги. Життя в бідності асоціюється з високою смертністю
немовлят, незадовільним репродуктивним здоров’ям, змен
шенням тривалості життя, що актуально для країн, де значна
частина населення перебуває за межею бідності.
Чинники, що впливають на здоров’я населення, взаємо
діють між собою, змінюються в часі, мають регіональні особ
ливості. Саме тому для вивчення громадського здоров’я про
водяться комплексні медико-соціальні дослідження, з ура
хуванням впливу та взаємозв’язку якомога більшого числа
чинників.
Т а б л и ц я 3 . 1 . Групування факторів ризику та їхній вплив на формування

рівня здоров'я населення (А. І. Robbins, 1980)
Групи Фактори ризику, Вплив на здоро

факторів що належать в'я, орієнтовна
ризику до даної групи питома вага, %
Спосіб Тютюнокуріння, незбалансова- 50

життя ність харчування, гіподинамія,
надмірне вживання алкоголю,
необгрунтоване вживання лі
ків, стресові ситуації, шкідливі
умови праці, несприятливі по
бутові умови тощо
Генетичні Спадковість, конституція орга 20

фактори нізму, вік, стать тощо
Стан Забруднення атмосферного 20

довкілля повітря, води, продуктів харчу
вання, грунту; рівень радіації,
електромагнітні поля тощо
Стан Неефективність профілактич 10

медичної них заходів, низька якість і до
допомоги ступність медичної допомоги
тощо
73
Для одержання вірогідної інформації про закономірності та
особливості формування сучасного типу патології населення
в останні десятиліття широко використовуються епідеміологіч
ні дослідження, що дозволяють встановити причини та особли
вості виникнення і поширення захворювань у часі, по терито
ріях, серед різних верств населення у взаємозв’язку з умовами,
способом життя, станом довкілля тощо.
Дослідження здоров’я населення дозволяє отримувати різ
нобічну інформацію, у тому числі передбачає розподіл насе
лення по групах здоров’я з переважним використанням даних
про захворюваність: здорові, практично здорові, особи з хроніч
ними хворобами з різним станом компенсації патологічного про
цесу (стан компенсації, субкомпенсації та декомпенсації).
Всесвітня організація охорони здоров’я серед найважливі
ших пріоритетів у глобальній стратегії «Здоров’я для всіх
у XXI столітті» визначає необхідність забезпечення рівних
прав з питань охорони здоров’я населення різних за соціаль
но-економічним розвитком країн.
3.2. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
Ц І Л І : Дати оцінку сучасного стану, тенденцій і прогнозу медико-

демографічних процесів у світі, у Європі та в Україні.
Основним джере Одним із основних завдань економічного та соціального роз

лом інформації про витку країни є проведення ефективної демографічної політи
чисельність і склад ки, спрямованої на збільшення тривалості життя, трудової ак
населення є пере тивності, збереження та зміцнення здоров’я населення. Ось
пис населення - це
чому серед медичних показників здоров’я населення важливу
широкомасштабне
роль відіграють демографічні показники.
статистичне дослі
дження, мета яко
Слово «демографія» походить від грецьких слів demos —на
го - встановити точ род і grapho — описувати.
ні дані про чисель Демографія — це наука про населення, чи статистика насе
ність і склад насе лення.
лення тієї чи іншої Статистика населення — найдавніша галузь статистичної
країни. науки.
74
3. КО НЦЕПЦІЯ ЗД О РО В'Я НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ,
ЩО ЙОГО ЗУМОВЛЮ Ю ТЬ, МЕТОДИ ОЦІНКИ, ПОКАЗНИКИ
Під населенням (народонаселенням) розуміють

сукупність людей, об’єднаних спільністю мешкання Для характеристики при
в межах тієї чи іншої країни або частини її території, родного руху населення
групи країн, світу в цілому. використовується група
показників, серед яких
основними є:
Статистичне вивчення населення проводиться за
двома основними напрямами: ■ народжуваність;
■ характеристика населення на певний час: його ■ смертність;
чисельність, склад (за віком, статтю, соціальни ■ природний приріст (або

ми та професійними групами, особливостями природний спад) населення.
розселення) —так звана статика населення; ■ У всіх країнах світу

окремо виділяють і аналізу
■ характеристика процесів зміни чисельності на
ють показники смертності
селення - динаміка, чи рух населення.
немовлят, або малюкову
смертність (смертність дітей
Зміни в чисельності населення можуть відбувати у віці до 1 року).
ся в результаті механічного руху під впливом пере
■ Основні показники при
селень — міграційних процесів. Крім того, кількіс
родного руху доповнюються
ний склад населення змінюється в результаті так
уточнюючими показника
званого природного руху —народжуваності та смерт ми: фертильності, материн
ності (відтворення населення). ської смертності, перина
Демографічні дані широко використовуються тально! смертності тощо.
у практиці охорони здоров’я з метою: 1) оцінки
стану здоров’я населення; 2) планування заходів
у галузі охорони здоров’я; 3) складання науково обґрунтова
них прогнозів і цілеспрямованої організації медичної допомо
ги; 4) вибору пріоритетів у галузі охорони здоров’я.
Одна з перших спроб обліку населення була здійснена в Ки
таї у 238 р. до н. е. Аналогічні відомості стосовно Палестини
неодноразово зустрічаються в Біблії.
Більш систематично перепис населення стали проводити
в період середньовіччя. Перші загальні переписи населення
у США організовано в 1790 р., а в Англії, Франції, Данії —
в 1801 р.
Перший перепис, що відповідав науковим принципам облі
ку населення, було проведено в Бельгії в 1846 р.
Перший і єдиний загальний перепис населення в Російській
імперії (до якої належала й більша частина України) був про
ведений у 1897 р. У сучасних умовах у світовій практиці пере
писи населення проводяться один раз на 5—10 років.
У XX ст. в СРСР переписи проводилися в 1920, 1926, 1939,
1959, 1970, 1979 і 1989 рр.
75
Останній за часом перепис населення України відбувся
в грудні 2001 р.
Поточна оцінка чисельності населення в роки між перепи
сами проводиться на підставі підсумків останнього перепису,
до яких щорічно додається число народжених і прибулих до
даної території та віднімаються числа померлих і вибулих з да
ної території. Крім того, розраховується середньорічна чи
сельність населення як середньоарифметичне з чисельності
населення на початок і кінець відповідного року за результа
тами поточних оцінок, що в подальшому використовується
в розрахунках показників відтворення населення.
3.2.1. Чисельність і склад населення
Заданими ООН, станом на 01.11.2011 р. чисельність населення

Землі досягла 7 мільярдів.
Абсолютний щорічний приріст населення Землі становить
приблизно 80 млн, головним чином за рахунок країн, що роз
виваються. Темпи щорічного приросту чисельності населення
в різних регіонах перебувають у межах 0,3—3 %. В економічно
розвинених країнах темпи зростання чисельності населення
найнижчі — 0,3 % за рік. Кожної години на планеті наро
джується близько 10 тис. дітей, щосекунди —троє дітей.
У цілому населення Землі за останні 100 років збіль
шилося на 4,43 млрд, або в 2,7 раза.
Найбільшими за чисель Населення Землі по континентах світу розподіляється
ністю населення є такі наступним чином: мешканці Азії —61 %, Європи та Аф
країни (2010 р.):
рики — по 13 %, Латинської Америки — 8 %, Північної
■ Китай - 1 , 3 млрд; Америки —5 %.
■ Індія - 1,1 млрд; Населення України станом на 1 січня 2011 р. налічувало
■ СШ А- 3 1 0 млн; 45 598 тис. осіб, з них 31186 тис. осіб (68,5 %) проживало
■ Індонезія - 237 млн; в міських поселеннях, а 14 412 тис. осіб (31,5 %) —у сіль
■ Бразилія - 193 млн;
ській місцевості.
За чисельністю населення Україна є шостою в Європі
■ Пакистан - 170 млн;
після Росії (142 млн), Федеративної Республіки Німеч
■ Бангладеш - 1 6 4 млн;
чини (82 млн),Франції (63,7 млн), Великої Британії
■ Нігерія - 158 млн;
(60 млн), Італії (58,1 млн).
■ Росія - 141 млн; Склад населення найчастіше характеризують за місцем
■ Японія - 127 млн. проживання, статтю та віком (табл. 3.2).
76
Т а б л и ц я 3 . 2. Основні тенденції складу населення України (2005-2010 рр.)
За місцем проживання Урбанізація

міське 68,5
сільське 31,5
За статтю Вирівнювання
чоловіки 46,0 статевої диспропорції
жінки 54,0
За віком Зменшення частки дітей
дитяче населення Збільшення частки осіб
(0-14 років) 17,2 старшого віку (постаріння
населення 60 років населення)
і старші 21,5
Д ж е р е л о : дані Державної служби статистики України
Співвідношення міського та сільського населення в Ук

раїні досить стале і характеризується переважанням ■ У 1900 р. в містах
у структурі міського населення, тобто має місце урбаніза світу проживало
ція —процес зростання ролі міст у розвитку суспільства. 13,6 % усього на
селення Землі,
В Україні переважання міського населення найхарак
в 1950 р. вже 29,2 % ,
терніше для промислових областей: Донецької, Дніпро
а до початку XXI ст. -
петровської, Луганської та Харківської. Разом з тим,
більше половини насе
у таких областях, як Твано-Франківська, Чернівецька, лення земної кулі.
Волинська, у структурі переважає сільське населення.
■ В економічно
Зростання чисельності міського населення має як по
розвинених країнах
зитивний, так і негативний вплив на здоров’я людей. До
Західної та Централь
негативних наслідків цього явища необхідно віднести за ної Європи, Північної
бруднення атмосфери, гіподинамію, нервово-психічне Америки, Японії до
перевантаження, які є серйозними факторами ризику початку XXI ст. в міс
зростання смертності городян від серцево-судинних за тах мешкало понад
хворювань, злоякісних новоутворень, нервово-психіч 8 0 % населення.
них захворювань, травм, погіршення санітарно-епіде ■ Питома вага місь
мічної ситуації. кого населення коли
Для більшості країн світу характерне зростання числа вається від 24 %
великих міст. у Бангладеш до 97 %
Найбільшими за чисельністю населення містами світу є у Кувейті.
Токіо, Мехіко, Сан-Паулу (Бразилія), Нью-Йорк.
77
В Україні 15 % населення мешкає в 5 містах-мільйонниках
(Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса).
Для аналізу демографічних процесів важливим є розуміння
статевого співвідношення населення. На великих популяціях
людей встановлено досить стале співвідношення числа наро
джень хлопчиків і дівчаток: на 100 дівчаток народжується 105—
о
Структура населен
106 хлопчиків. Переважання чоловіків спостерігається в моло
дому віці до 29 років включно, далі в наступних вікових групах
скорочення чисельності чоловічого населення відбувається
швидшими темпами, особливо у віці 60 років і старших.
ня за статтю зу Збройні конфлікти, унаслідок яких гине переважно демо
мовлена насампе графічно активна частина населення, також впливають на
ред різним рівнем співвідношення чоловіків та жінок. Крім того, у деяких регіо
смертності серед
нах на статевій структурі населення можуть позначатися пере
чоловіків і жінок,
важання розвитку тих чи інших галузей промисловості, еконо
на що впливають як
міки в цілому тощо.
біологічні,такі со
ціальні чинники.
Аналізуючи віковий склад населення, визначають у його
структурі питому вагу осіб 0—14, 15—49, 50 років і старших. Це
дає можливість визначити тип вікової структури населення.
Відповідно до розподілу населення за вказаними віковими
групами розрізняють прогресивний, регресивний і стаціонар
ний типи населення (табл. 3.3).
Україна відноситься до демографічно «старих» країн світу.
О
В Україні частка осіб у віці 65 років і старших у загальній
чисельності населення складає 14,7 % (2008 р.), що за класи
фікацією ООН відповідає населенню з високим ступенем ста
Для вікової струк ріння, а населення 60 років і старше складає 21,5 %, що за кла
тури населення сифікацією Е. Россета розцінюється як дуже високий рівень
України характерні демографічної старості.
дві найважливіші
тенденції:
■ зменшення
частки дітей, що по Т а б л и ц я 3 . 3 . Типи вікової структури населення
в'язане, головним
чином, зі знижен Питома вага населення (%)
ням народжу Тип вікової
ваності; структури
0 -14 років 50 років і старші
■ збільшення
частки населення Прогресивний Перевищує -
старших вікових
Регресивний - Перевищує
груп.
Стаціонарний Приблизно однакова
78
За прогнозом Міністерства економіки України, до 2025 р.

частка населення у віці 60 років і старше зросте до ЗО %.
За останні десятиліття Україна за рівнем демографічного
старіння посідає в Європі п ’яте місце після Італії, ФРН, Шве
ції та Бельгії.
Збільшення у складі населення осіб похилого віку та пов’язане
з цим збільшення їхніх звертань по медичну допомогу висуває
перед органами та закладами охорони здоров’я низку важли
вих проблем, у першу чергу — посилення уваги до вказаних
контингентів з боку лікарів первинної медико-санітарної до
помоги, у тому числі сімейної медицини, а також необхідність
вирішення таких медико-соціальних проблем, як догляд за са
мотніми, госпіталізація хворих із тривалими хронічними за
хворюваннями тощо.
Зменшення частки дітей у структурі населення, з одного
боку, та збільшення частки осіб старших вікових груп, з іншо
го, призводить до зростання економічного (демографічного) на
вантаження на осіб працездатного віку. Розраховують показ
ник демографічного навантаження як співвідношення числа
дітей і осіб пенсійного віку до чисельності працездатного на
селення.
У країнах з високим ступенем старіння у зв’язку зі зменшен
ням частки дітей і зростанням частки осіб 60-ти років і стар
ших демографічне навантаження на осіб працездатного віку є
несприятливим, причому з року в рік воно зменшується за ра
хунок дитячого населення та збільшується за рахунок осіб пен
сійного віку.
3.2.2. Механічний рух населення
Розрізняють механічний рух населення, або міграцію — перемі

щення населення як у самій країні, регіоні, області, районі За територіальним
принципом мігра
(внутрішню міграцію), так і виїзд за межі держави — зовнішню
ція поділяється на:
міграцію: еміграцію (виїзд за межі даної країни на постійне
проживання) та імміграцію (в’їзд у дану країну на постійне ■ міждержавну
проживання). (у межах одного чи
У демографії міграційні процеси розрізняються за територі різних континентів,
альною ознакою і за тривалістю. між сусідніми дер
жавами);
За тривалістю міграція може бути: ■ у межах однієї
® постійною, тобто зі зміною постійного місця проживання; держави.
79
■ тимчасовою —переселення на досить тривалий, але об
межений термін;
■ сезонною —переміщення у певні періоди року;
маятниковою —регулярні поїздки до місця роботи чи на
вчання за межі свого населеного пункту.
Розрізняють також склад мігрантів залежно від напрямку
міграції — в місто чи в сільську місцевість. Найбільшого зна
чення набуває міграція в міста, промислові райони, що зумов
лює процес урбанізації.
Мігрує в основному чоловіча молода частина населення,
особливо під час масових переїздів. Це може позначатися на
демографічних показниках (народжуваності, смертності), змі
ні структури захворюваності.
Механічний рух населення має велике значення для сані
тарно-епідемічного стану країни, тому що може призводити
до перенесення інфекційних, появи та поширення інших за
хворювань (нервово-психічних, серцево-судинних тощо).
Природний рух, або 3.2.3. Природний рух населення

відтворення насе
лення, показує, чи Суттєве значення для оцінки здоров’я населення має природ
забезпечують існую ний рух населення —зміна його чисельності внаслідок взаємо
чі рівні народжува дії демографічних явищ: народжуваності та смертності.
ності та смертності Природний приріст в Україні до 1991 р. був позитивним, але
приріст населення. починаючи з 1991 р. в цілому в країні показники смертності
Різниця між показ почали перевищувати показники народжуваності, тобто було
никами народжу зафіксовано так званий негативний (від’ємний) природний
ваності та смертно приріст, або природний спад населення.
сті одержала назву
Депопуляція (скорочення чисельності населення) почалася
«природний при
з 1993 р. Протягом 1991—1992 рр., незважаючи на те, що в ці
ріст».
роки смертність перевищувала народжуваність, населення не
Для того щоб чи
зменшувалось за рахунок імміграції в Україну в перші роки
сельність населен
після розпаду СРСР.
ня не зменшува
лась, народжува
Як видно на рисунку 3.1, у 1991 р. вперше за післявоєнні
ність має бути ви роки криві смертності та народжуваності перетнулися: крива
щою за смертність, смертності різко пішла догори, а народжуваності — поповзла
тобто має бути по донизу.
зитивний природ Хоча процеси депопуляції тривають, в останні роки намі
ний приріст. тилась позитивна тенденція, а саме: починаючи з 2009 р.,
80
Роки
Смертність — Народжуваність
Рис. 3.1. Динаміка основних демографічних показників

в Україні від 1970 до 2010 року (на 1000 населення)
Д ж е р е л о : дані Державної служби статистики України
в кількох областях та у м. Києві народжуваність перевищила

смертність. Так, у 2010 р. у Волинській області народжуваність
становила 14,3 %с, смертність — 13,9 %о, у Закарпатській на
роджуваність - 14,7 %о, смертність - 12,0 %о, у Рівненській
відповідно 14,8 та 13,0 %о, у м. Києві — 11,5 та 10,3 %о.
У цілому в Україні негативний природний приріст скоро
тився майже удвічі — з 7,5 % о у 2000 р. до 4,4 % о у 2010 р.
Домінуючу роль у скороченні чисельності населення віді
грає перевищення смертності над народжуваністю. Проте
в останні десятиліття суттєвим чинником скорочення чисель
ності населення деяких країн Європейського регіону виступає
міграція, у тому числі трудова міграція.
Водночас у таких країнах, як Об’єднані Арабські Емірати,
Саудівська Аравія, Катар, має місце високий щорічний при
ріст населення.
Природний приріст населення не завжди відображає демо
графічну ситуацію в суспільстві, тому що однакова величина
приросту може бути одержана при різних показниках наро
джуваності та смертності.
81
Високий природний приріст може розглядатися як сприят
ливе демографічне явище тільки за умови низької смертності.
Негативний природний приріст у всіх випадках є свідчен
ням несприятливої ситуації в суспільстві.
3.2.3.1. Народжуваність
0
Народжуваність -
Для обліку народжуваності та розрахунку деяких демографіч
них показників важливо визначити, живою чи мертвою наро
дилася дитина.
У більшості країн, у тому числі в Україні, використовуються
це процес відтво
рення нових поко
критерії живонароджуваності та мертвонароджуваності, ви
лінь, обумовлений значені ВООЗ. Згідно з цими критеріями плід визначається
не тільки біологіч живонародженим при терміні вагітності 22 тижні та більше,
ними, а й соціаль масі тіла при народженні 500 г і більше, а також за наявності
но-економічними хоча б однієї ознаки життя (вдих, серцебиття, пульсація пупо
чинниками, умова вини, довільні скорочення мускулатури).
ми та способом Порядок реєстрації новонароджених має свої особливості
життя жінки та чо в різних країнах світу.
ловіка, традиціями, У дореволюційній Росії проводилася церковна реєстрація
утому числі релі
народжень і випадків смерті. У СРСР було введено цивільну
гійними, тощо.
реєстрацію таких актів громадянського стану, як народження,
смерть, шлюб, розлучення.
Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути по
дана в органи РАЦС не пізніше 1 місяця з дня народження ди
тини, а при народженні мертвої дитини —не пізніше 3-х діб за
місцем народження дитини чи місцем проживання батьків.
Для забезпечення реєстрації народження дитини заклад
охорони здоров’я видає «Медичне свідоцтво про народження»
(форма № ЮЗ/о). Цей документ видається будь-кому з батьків
Є
В Україні, відповід
або іншим особам, які проводитимуть реєстрацію народження
дитини, усіма закладами охорони здоров’я, де приймають по
логи.
У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я
но до Кодексу Украї
факт народження дитини підтверджується медичною довід
ни про шлюб і сім'ю
(2002 р.), народ
кою про перебування дитини під наглядом лікувального за
ження дитини реє кладу (форма № 103—1/о) та двома свідками. При багатоплід
струється в держав них пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється
них органах реє на кожну дитину окремо. У разі смерті дитини в період 0—6 діб
страції актів цивіль після народження заповнюється медичне свідоцтво про наро
ного стану (РАЦС). дження дитини (форма № ЮЗ/о) та лікарське свідоцтво про
82
перинатальну смерть (форма № 106—2/о). У разі мертвонаро-

дження видається лікарське свідоцтво про перинатальну
смерть, медичне свідоцтво про народження не видається.
Про кожну проведену реєстрацію народження дитини орга
ни РАЦС зобов’язані повідомити органи внутрішніх справ за
місцем проживання батьків, а також передати інформацію про
кількість народжених живими за поточний рік у територіальні
статистичні установи, де відбувається розрахунок відповідних
показників народжуваності.
Народжуваність, як і інші демографічні явища, визначають
за допомогою статистичних показників.
Показники народжуваності:
■ загальний (crude birth rate) —кількість народжених живими
за рік до середньорічної чисельності населення (у %с);
■ спеціальний (фертильності, fertility rate) — кількість наро
джених живими за рік до чисельності жінок фертильного
(15—49 років) віку (у %с);
■ сумарний коефіцієнт відтворення (totalfertility rate) —серед
ня кількість дітей, що їх народжує жінка протягом фер
тильного періоду;
■ брутто-коефіцієнт відтворення —середня кількість дівча
ток, народжених жінкою протягом фертильного періоду;
И нетто-коефіцієнт відтворення —кількість дівчаток, наро
джених у середньому однією жінкою за весь репродуктив
ний період її життя, що досягай дітородного віку.
0
Якщо сумарний кое
фіцієнт народжува
Рівень народжуваності в Україні в 1913 р. становив 42,9 %с, ності дорівнює 2,2,
у 2010 — 10,8 %о. Середня кількість дітей, народжених однією нетто-коефіцієнт - 1,
брутто-коефіцієнт —
жінкою в Україні в 1925—1926 рр., становила 5,4; у 1983—
1,2, то процес від
1987 рр. - 2-2,1; у 2002-2009 рр. - 1,2-1,3.
творення населення
Починаючи з повоєнних років, мало місце неухильне па оцінюють як стаціо
діння народжуваності. Із 2002 р. (рис. 3.1) динаміка наро нарний;
джуваності набула позитивного спрямування: загальний
показники, що пере
показник народжуваності за 2000—2010 рр. зріс від 7,8 до вищують зазначені
10,8 %о, тобто на 31,0 %. Аналіз народжуваності за місцем про рівні, визначають як
живання свідчить, що народжуваність серед сільського насе розширене відтво
лення дещо вища, ніж серед міського: відповідно 11,9 і 10,4 %с рення, а показники
(2010 р.). нижче вказаних
Відзначаються значні розбіжності показників народжува рівнів - звужене
ності в окремих областях України: від 9,1 %о у Луганській та відтворення.
83
Чернігівській до 14,8 %о у Рівненській та 14,7 %о у Закарпат
ській областях (2010 р.).
Значні коливання показників народжуваності мають місце
також і в різних країнах світу.
У більшості європейських країн ці показники не перевищу
ють 8—9 випадків на 1000 населення.
Серед 52 країн, що належать до Європейського регіону
ВООЗ, загальний рівень народжуваності за ЗО останніх років
скоротився майже на 40 %, особливо в Польщі, Румунії, Сло
Які тенденції харак
ваччині (на 50—56 %).
терні для показни Серед окремих європейських країн низькі рівні загального
ків народжуваності показника народжуваності притаманні Болгарії, Латвії, Литві,
в різних країнах? Словенії, ФРН (від 8,4 до 8,9 %с).
Найчастіше у світі для оцінки народжуваності використову
ється сумарний коефіцієнт відтворення. За цим коефіцієнтом
країни різко відрізняються (рис. 3.2).
У світі налічується 65 країн, з яких 43 належать до найрозви
неніших, де сумарний коефіцієнт народжуваності нижче рівня
простого відтворення — 2,1 дитини на жінку. Водночас
Країни
Україна
Росія
Японія
Франція
Китай
США
Бразилія
Індія
Сирія
Пакистан
Гана
Саудівська Аравія
Афганістан
Уганда
0 1 2 3 4 5 6 7 8
Середня чисельність дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду
Рис. 3.2. Сумарний коефіцієнт відтворення в деяких країнах світу

(2 0 0 5 -2 0 0 8 рр.)
Д ж е р е л о : дані ВООЗ
84
3. КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ: ЧІ/ІННИКИ,
у 127 країнах, з яких 126 відносяться до менш розвинених, він

складає 2,1 дитини на жінку й вище. У 35 країнах, ЗО з яких
належать до найменш розвинених, коефіцієнт народжуваності
Зниження народжу
перевищував 5 дітей на одну жінку.
ваності позначається
Серед європейських країн з низькими значеннями цього на родинному складі
показника (1,07-1,3) слід назвати Грузію, Україну, Російську населення. В Україні
Федерацію, Італію, Болгарію, Словенію, Грецію. налічується близько
Із європейських країн сприятливіша ситуація спостерігаєть 15 млн сімей. У міс
ся в Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Ірландії та Скан тах більше половини
динавських країнах, де сумарний показник народжуваності мають одну дитину,
варіює в межах 1,6—1,8 дитини на одну жінку. у селах - сім'ї
Регіони України за рівнем сумарного показника народжува з двома, трьома та
ності розподіляються на три групи: східні —з найнижчими по більшою кількістю ді
казниками (до 1,1 дитини), західні —з відносно високими по тей. Близько 1,5 млн
казниками (1,2—1,6 дитини) і решта регіонів, шо займають неповнолітніх дітей
виховуються в непов
проміжні позиції між західними та східними регіонами (1,1 —
них сім'ях, переваж
1,2 дитини). но матір'ю.
В останні роки зростає частка дітей, народжених поза
шлюбом: нині вона становить 21 % від загальної кількості на
роджень у порівнянні з 15 % у 1997 р. Де значно менше, ніж
у країнах Західної Європи, де народжені поза шлюбом ста
новлять 40—50 %.
Збільшення частки позашлюбних народжень обу
мовлене значною мірою зростанням кількості неза- Соціальні чинники,
що впливають
реєстрованих (консенсуальних) шлюбів, які нині
на зниження
стали досить поширеним явищем (12—15 % від за
народжуваності:
гальної кількості шлюбів).
Важливою особливістю народжуваності є те, що ■ активне залучення жі
найвищі її показники мають місце у молодих віко нок до суспільного життя
(в сучасних умовах 90 % ук
вих групах: переважна кількість дітей (до 80 % у
раїнських жінок працюють
2005 р.) народжується у жінок віком до 30 років.
або вчаться);
Найвищі показники народжуваності спостері
■ зменшення кількості
гаються у жінок віком 20—24 роки, у країнах Захід
шлюбів і збільшення кіль
ної Європи та Північної Америки — переважно
кості розлучень;
в наступній п ’ятирічній віковій групі.
■ незадовільний стан ре
Слід особливо відзначити вплив на зниження на
продуктивного здоров'я жі
роджуваності погіршення соціально-економічної си
нок;
туації —це вагомий чинник, що зумовлює рівні по
■ значний рівень абортів;
казників народжуваності. За даними соціологічних
опитувань більше 40 % жінок вказують на незадо ■ погіршення соціально-
вільний матеріальний рівень як причину відсутності економічної ситуації.
бажаної кількості дітей.
85
Ще один чинник спаду народжуваності — незадовільний
стан репродуктивного здоров’я жінок. Поширеною є екстраге-
нітальна патологія —у кожної третьої жінки виявляються ане
мія, хвороби системи кровообігу, сечостатевої системи тощо.
Гострою залишається проблема невиношування вагітності.
Однією з основних причин негативних тенденцій у стані ре
продуктивного здоров’я населення є аборти.
Операція аборту може мати серйозні наслідки для здоров’я
жінки. Ускладнення, що виникають внаслідок аборту, спосте
Для України, так рігаються в кожної третьої жінки, а у тих, хто завагітнів упер
само як і для бага ше, їх частка сягає 40 %.
тьох країн, аборт
За оцінками експертів ВООЗ, щорічно у світі здійснюється
залишається важ
від 36 до 53 млн абортів, тобто кожен рік близько 4 % жінок
ливою медико-соці-
фертильного віку роблять цю операцію (у середньому 35 із
альною проблемою.
кожних 1000 жінок). У багатьох країнах аборт легальний, тоб
то дозволяється законом. У більшості європейських країн
аборт може бути проведений у термін до 12 тижнів вагітності
(у Нідерландах —до 24 тижнів, у Швеції —до 18 тижнів). Лише
для 25 % жінок світу легальний аборт або недоступний, або об
межений рядом умов (вроджені вади, зґвалтування), в основ
ному в країнах з відчутним релігійним впливом або невеликою
чисельністю населення. Серед європейських країн операція
аборту офіційно заборонена в Ірландській Республіці, Північ
ній Ірландії та на Мальті.
Найвищі показники частоти абортів у розрахунку на 1000
За оцінками експер живонароджених серед країн Європейського регіону ВООЗ
тів, реально вплину відзначаються в Російській Федерації, Румунії, Білорусі. Най
ти на рівень абортів нижчий рівень цього показника серед 52 країн Європейського
можна шляхом охо регіону ВООЗ спостерігається в Таджикистані та Узбекистані.
плення сучасними В Україні виконання заходів національної програми поліп
методами контра шення репродуктивного здоров’я населення сприяло суттєво
цепції 4 0 -4 5 % жі му скороченню кількості абортів —від 27,3 на 1000 жінок фер
нок фертильного ві тильного віку в 2001 р. до 13,9 —у 2010 р.
ку. На сьогодні мож
Серед чинників, що сприяють підвищенню народжуваності,
на констатувати як
слід назвати матеріальне стимулювання сімей, що мають дітей,
недостатню обізна
а також надання пільг по соціальному та медичному забезпе
ність жінок України
щодо сучасних ме
ченню матері й дитини, розвиток служб планування сім’ї тощо.
тодів контрацепції, Позитивна динаміка показників народжуваності в Україні
такі недостатню до певного мірою зумовлена підвищенням матеріальної допомоги
ступність контраце сім’ям при народженні дитини.
птивів внаслідокїх Національні та пов’язані з ними релігійні традиції також
високої вартості. впливають на збільшення народжуваності. Пов’язано це
86
в першу чергу з тим, що будь-яка релігія негативно ставиться

до штучного аборту. Особливо непримиренні щодо аборту
країни з традиційно ісламською та католицькою релігійною
орієнтацією. Вплив цього чинника має місце також в Україні;
саме він у значній мірі зумовлює вищі показники народжува
ності в областях Західного регіону.
Політика, спрямована на зміни тенденції народжуваності,
має назву активної демографічної політики.
У країнах з високим рівнем народжуваності (Китай, Індія,
Індонезія, країни Африки та Латинської Америки) державами
здійснюються заходи, спрямовані на обмеження числа наро Які чинники най
більш суттєво впли
джень. Досягається це насамперед активною пропагандою та
вають на рівень
забезпеченням населення контрацептивами, а також матері
народжуваності?
альним заохоченням малодітних сімей (Китай). Водночас
у країнах, де має місце низька народжуваність, демографічна
політика спрямована на підвищення народжуваності, у першу
чергу за рахунок матеріальних стимулів і надання певних пільг
щодо медичного забезпечення матері та дитини.
3.23.2. Смертність
Важливим демографічним показником громадського здоров’я
є смертність, яка характеризує здоров’я населення з точки
зору поширення найтяжчої патології. Смертність населення
більше, ніж будь-який інший показник, впливає на середню
тривалість життя.
Реєстрація випадку смерті проводиться не пізніше трьох діб
з дня смерті, а в разі неможливості одержання документа ліку
вального закладу або висновку судово-медичної експертизи
чи прокурора —не пізніше п ’яти діб.
Відповідно до Кодек
Для забезпечення реєстрації смерті в органах РАЦС закла су України про шлюб
дом охорони здоров’я видається документ —лікарське свідо і сім'ю (2002 р.),
цтво про смерть (форма № 106-о). смерть підлягає обо
У сільських населених пунктах, де в закладах охорони в'язковій реєстрації
здоров’я працює тільки один лікар, у разі його відсутності в органах РАЦС за
(хвороба, відпустка тощо) видається фельдшерська довідка місцем проживання
про смерть (форма № 106-І/о). померлого, за міс
Відділи РАЦС, у свою чергу, передають інформацію про чи цем настання смерті,
сельність померлих на даній території до органів внутрішніх виявлення трупа чи
за місцем похо
справ, а також у відповідні статистичні органи, які здійснюють
вання.
розрахунок загальних і спеціальних показників смертності.
87
Показники смертності:
■ загальний (crude death rate) — кількість померлих за рік
до середньорічної чисельності населення (у %о);
■ повікові —кількість померлих в окремих вікових групах за
рік до середньорічної чисельності населення відповідного
0
Загальний показник
віку (у %с);
■ структура причин смертності —кількість померлих від да
ного захворювання до загальної кількості померлих (у %).
смертності в цілому В Україні за період 1955—1965 рр. загальна смертність насе
на планеті складає
лення становила 7,5—7,6 % о , тобто була на рівні так званих
9 %о, проте, так са
демографічно еталонних країн. У наступні роки смертність
мо як і для показни
ка народжуваності,
почала зростати: за період 1965—2010рр. (див. рис. 3.1)
показники по окре показник загальної смертності збільшився удвічі (до 15,2 %с),
мих країнах суттєво головним чином за рахунок населення працездатного віку,
відрізняються. в першу чергу чоловіків.
Смертність населення має регіональні особливості: найвищі
показники мають місце в Північно-Східному регіоні, далі —
у Центральному та Південно-Східному регіонах.
Смертність серед сільського населення майже в 1,5 раза
вища, ніж серед міського: у 2010 р. смертність сільського насе
лення становила 18,6 %с у порівнянні з 13,7 %с у міського на
селення.
Різниця у смертності сільського та міського населення знач
ною мірою зумовлена різницею в його віковій структурі (серед
сільського населення більше осіб старшого віку).
0
Вища смертність
Смертність населення за статтю та віком має досить
стабільні особливості, а саме: смертність чоловіків вища за
смертність жінок. Учені пояснюють цей феномен нижчою
чоловіків зумовле життєздатністю чоловіків. Різниця у смертності чоловіків
на не тільки біоло і жінок особливо проявляється у працездатному віці: якщо
гічними та генетич у 15—19-річних чоловіків смертність перевищує жіночу в 1,5
ними чинниками, раза, то в 40—49 років це перевищення становить 3,5 раза.
але й соціальними Чоловіки порівняно з жінками майже в 5,1 раза частіше
відмінностями
помирають від інфекційних і паразитарних хвороб, в 5 разів
у способі життя
частіше — від травм і отруєнь, у 2,4 раза — від хвороб орга
(більшим поширен
ням тютюнокуріння
нів дихання, в 1,6 — від хвороб органів травлення. Проте
та зловживанням жінки в 1,2 раза частіше помирають від хвороб системи кро
алкоголем), шкід вообігу.
ливими умовами Якщо окремо розглядати закономірності показників смерт
праці тощо. ності за віком, то найвищий ризик смерті має дитина в перші
88
години, дні, тижні життя. Чим старша дитина, тим менша

ймовірність її смерті.
Найнижчі показники смертності спостерігаються у віці від 5
до 14 років; перший різкий підйом відзначається після 50 ро
ків, другий —після 80 років, третій —після 85 років.
Найбільш відчутною демографічною проблемою України
є зростання смертності населення працездатного віку.
Структура причин смерті протягом останніх десятиліть
у цілому залишається незмінною: на першому місці —хворо
би системи кровообігу, на другому —новоутворення, на тре
тьому — травми, отруєння та інші зовнішні причини
(рис. 3.3). Вона відповідає структурі смертності розвинених
країн світу.
Провідне місце у структурі причин смертності населення
в економічно розвинених країнах посідають хвороби системи
кровообігу.
Загрозливою є тенденція значного зростання смертності від Чим обумовлені
нещасних випадків, травм, отруєнь, а також інших наслідків відмінності у показ
зовнішніх причин, особливо у працездатному віці. никах смертності за
Структура причин смертності чоловіків і жінок працездат віком, статтю, серед
ного віку має деякі відмінності. У чоловіків, так само як і населення різних
в жінок, на першому місці — хвороби системи кровообігу. країн?
66,5
§ Хвороби системи кровообігу (66,5) Ш Новоутворення (12,5)
9 Зовнішні причини смерті (6,2) ІШ Хвороби органів травлення (3,8)
І І Інші причини (11,0)
Рис. 3.3. Структура основних причин смертності в Україні (2010 р., %)

Д ж е р е л о : дані Центру медичної статистики МОЗ України
89
На другому місці у чоловіків - нещасні випадки, травми та
отруєння; у жінок — злоякісні новоутворення. Третє місце
займають відповідно: у чоловіків — злоякісні ново
Показник дожиття утворення, у жінок —нещасні випадки, травми, отруєння.
відображає відсо На основі рівнів смертності у статево-вікових групах розра
ток людей, які до ховується ще один статистичний показник, який розкриває
жили до запропоно
причини формування смертності в різних вікових групах: це
ваних В003 вікових
показник дожиття до основних життєвих рубежів.
рубежів:
В Україні показники дожиття до основних життєвих рубе
■ до 1 року;
жів у чоловіків та жінок мають суттєву різницю, яка збільшує
■ до 15 років; ться з віком. Так, до 45 років доживає 93,8 % жінок і 83,1 % чо
■ до 45 років; ловіків, до 65 років —відповідно 77 % жінок і лише 46,7 % чо
■ до 65 років. ловіків.
У міжнародній практиці використовується інтегральний по
казник, що пов’язує смертність від окремих причин із потен
ційною втратою років життя.
Показник потенційно втрачених років життя за період
0—65 років серед чоловіків майже втричі вищий, ніж серед жі
нок, що помирають у значно старшому віці.
3.2.33. Материнська смертність
© Особливу роль для оцінки стану здоров’я жінок відіграє рівень

материнської смертності.
Згідно з визначен
ням В003, під ма
теринською смерт Випадки материнської смертності поділяють на дві групи:
ністю розуміють
смерть жінки під
■ безпосередньо пов'язані з акушерськими причинами —ці
час вагітності чи
випадки смерті є результатом акушерських ускладнень ва
протягом 42 днів гітності, а також втручань, недогляду, помилок у лікуванні;
після її закінчення, ■ опосередковано пов'язані з акушерськими причинами —
незалежно від три
внаслідок хвороби, яка була в жінки раніше чи розвину
валості та локаліза
лась під час вагітності, але не викликана безпосередньо
ції вагітності, від
будь-якої причини,
акушерськими причинами, проте була ускладнена вагіт
пов'язаної з вагіт
ністю.
ністю чи обтяженої
нею, або з її веден Показник материнської смертності дозволяє оцінити всі ви
ням, але не від не падки смерті вагітних (від абортів, позаматкової вагітності, від
щасного випадку чи акушерської та екстрагенітальної патології), роділь і породіль
з інших причин. протягом 42 днів після закінчення вагітності.
90
Показник розраховується по окремих територіях (регіонах,

містах, районах), а в лікувальному закладі, де сталася смерть,
проводиться всебічний аналіз кожного випадку з метою їх по
передження.
Оцінка материнської смертності здійснюється на основі по
казників:
О
Основними причи
нами материнсь
■ загального —кількості померлих вагітних (з початку вагіт
кої смертності є
ності), роділь і породіль протягом 42 днів після закінчення токсикози вагітно
вагітності до кількості новонароджених (на 100 тис.); сті, аборти, у пер
■ структури —кількості померлих жінок від окремих при шу чергу, ті, що
проводяться поза
чин до загальної кількості померлих жінок від усіх причин
лікувальними зак
(У% ).
ладами, кровотечі
З метою удосконалення обліку материнської смертності, під час вагітності
безпосередньо пов’язаної з акушерськими причинами, у ви та пологів, поза
маткова вагітність.
падках, якщо смерть сталася пізніше ніж через 42 дні після по
Більшість причин
логів, Всесвітньою організацією охорони здоров’я було введе
материнської
не додаткове поняття: «пізня материнська смертність». смертності є керо
«Пізньою материнською смертністю» вважається смерть ваними.
жінки від безпосередньої акушерської причини або причини,
опосередковано пов’язаної з вагітністю, шо перевищує термін
42 дні після пологів, але не більше ніж через рік після пологів.
Реєстрація та облік материнської смертності здійснюється
за тими ж правилами, що й загальної смертності. Рівень її
в різних країнах суттєво відрізняється. Якщо в країнах, шо
розвиваються, показник може сягати 800—850, то в економіч
но розвинених країнах материнська смертність зазвичай не
перевищує 10 на 100 тис. народжених живими.
У таких країнах, як Австрія, ФРН, Італія, Португалія, Шве
ція, протягом останніх десятиліть материнська смертність не
перевищує 5,0 на 100 тис. новонароджених.
0
Які тенденції при
В Україні коефіцієнт материнської смертності за останні 25 таманні показни
років суттєво знизився: якщо в 1980-ті роки цей показник кам материнської
складав 40,0—50,0 на 100 тис. народжених живими, то за роки смертності в Украї
незалежності він скоротився з 19,8 (на 100 тис. народжених ні та зарубіжних
країнах?
живими) у 2003 р. до 13,0 у 2010 р.
Майже третина материнських втрат виникає внаслідок екс-
трагенітальної патології (21—29% всіх причин), що свідчить
про низький рівень соматичного здоров’я жінок до вагітності.
Ранні пологи також є фактором ризику материнської смерт
ності.
91
3.23.4. Дитячо смертність
Дитяча смертність належить до важливої групи показників,

які визначають демографічну ситуацію в тому чи іншому
регіоні.
Показники дитячої смертності:

■ смертність немовлят (малюкова смертність) —смертність
дітей на першому році життя;
■ смертність дітей у віці до 5 років;
■ смертність дітей до 15років.
Смертність немовлят (малюкова смертність) —один з віко

вих показників смертності, що характеризує частоту смерті
дітей на першому році життя.
ВООЗ використовує показник смертності немовлят не тільки
як показник здоров’я населення, але й для оцінки соціально-
економічного благополуччя, поряд з такими показниками, як
ВВП на душу населення, загальні витрати на охорону здоров’я
від ВВП тощо.
В Україні рівень смертності немовлят визначається за мето
дикою, рекомендованою ВООЗ. Ця методика передбачає роз
рахунок рівня смертності окремо для дітей, що померли у віці
© до 1 року, з покоління поточного та попереднього років, від
носно дітей, що народилися живими в попередньому та по
Смертність немов точному роках.
лят вважають кри
терієм, який чутли
во реагує на зміни
в соціально-еконо
Формула розрахунку рівня смертності немовлят
мічному та санітар за методикою ВООЗ:
ному становищі кра
їни, медичному об Кількість померлих Кількість померлих
слуговуванні і спосо у віці до 1 року у віці до 1 року
бі життя різних 3 покоління поточного з покоління минулого
Рівень р о к у х 1000 , р о к у х 1000
верств населення смертності =
відповідних країн. немовлят Кількість дітей, Кількість дітей,
що народилися що народилися
живими в поточному живими в минулому
році році
92
Показники смертності немовлят

(малнжової смертності) за віком:
рання неонатальна — смертність на першому тижні
(7 днів, або в перші 168 годин) життя;
■ пізня неонатальна - смертність на 2—4-му тижні життя;
неонатальна —смертність у перші 4 тижні (28 днів) життя;
■ постнеонатальна —смертність з 29 дня життя до одного
року.
Вказані показники розраховуються відносно числа наро
джених живими в поточному році. При розрахунку постнео-
натальної смертності від числа народжених живими в поточ
ному році віднімається число померлих у перші чотири тижні
життя.
Рівень і тенденції смертності немовлят великою мірою ви
значаються перинатальною смертністю.
Перинатальним вважають період, який починається з 22 пов
ного тижня (154 дня) внутрішньоутробного життя плода і за
кінчується після 7 повних днів (168 годин) після народження.
Він складається з трьох періодів:
■ антенатального —з 22 тижня вагітності до початку пологів; Які вікові особ
■ інтранатального —період пологів; ливості малюко
вої смертності ви
■ постнатального —перші 7 днів (168 годин) життя.
знаєте?
Таким чином, перші 7 днів життя враховуються як при роз
рахунку смертності немовлят, так і перинатальної смертності.
СМЕРТНІСТЬ НЕМОВЛЯТ
НЕОНАТАЛЬНИЙ
РАННІЙ ПІЗНІЙ
|_
о 7 ДНІВ ПОСТНЕОНАТАЛЬНИЙ
с;
Від 22 тижня [2 (168 годин
вагітності життя)
А
І V4 и -------------------- 6
<
аз’
Постнатальний
X 28 днів 1 рік
Із
X
X
-0
АНТЕ
іл
—з
НАТАЛЬНИЙ лз
X
лз
о_
і—
X
Рис. 3.4. Вікова періодизація
ПЕРИНАТАЛЬНИЙ першого року життя дитини
93
Показник перинатальної смертності розраховується як спів
відношення кількості мертвонароджених і кількості дітей, що
померли протягом перших 7 днів життя, до кількості дітей, що
народилися живими та мертвими (у % о ) .
Слід зазначити, що серед померлих у перші чотири тижні
життя дві третини (60—70 %) становлять випадки смерті
в ранньому неонатальному періоді, тобто в перші 7 днів життя.
У свою чергу, питома вага померлих у неонатальному періоді
(4 тижні життя) у більшості країн становить 50—60 % до за
гальної кількості померлих на першому році життя, а в деяких
країнах сягає 70 %.
Показники смертності немовлят є високими в країнах Аф
рики, Латинської Америки, Західної частини Тихого океану.
о
Показники смерт
Наприклад, у країнах Африканського континенту смертність
немовлят коливається в межах 76—130, у країнах Південно-
Східної Азії —від 30 до 100 на 1000 живонароджених.
Відносно низькі показники смертності немовлят реєстру
ються в країнах Євросоюзу та Північної Європи —відповідно
ності немовлят сут
тєво відрізняються 4,5 % с і 3,7 % о (2007 р.). У деяких країнах Західної Європи по
по регіонах і окре казники коливаються в межах від 3,2 до 5 % о (Фінляндія,
мих країнах. Франція, ФРН, Австрія, Нідерланди).
В Україні має місце стійка тенденція до зниження показни
ків смертності немовлят, яка в 2010 р. становила 9,1 % о
(рис. 3.5), хоча цей показник перевищує аналогічний показ
ник країн Європейського Союзу.
% 0
Рис. 3.5. Динаміка рівня смертності немовлят в Україні від 1995 до 2010 року (%с)
94
При проведенні порівняльної оцінки рівнів смертності не

мовлят у різних країнах вчені висловили припущення, що
нижчі її рівні реєструються в країнах з низькими показниками
0
народжуваності. Ця залежність обумовлена соціально-еконо У структурі причин
мічними, біологічними та іншими чинниками. Вказана зако смертності немов
номірність характерна також і для України, де найнижчі по лят провідну роль
казники смертності немовлят реєструються в регіонах з най відіграють (2010 р.):
нижчими показниками народжуваності. ■ стани, що ви
До причин смертності, що виникли в перинатальному пе никли у перина
ріоді, належать ускладнення з боку плаценти, пуповини та тальному періоді
оболонок плода, ускладнення вагітності в матері (токсикози (52,7 %о);
другої половини вагітності, передчасне вилиття навколоплід ■ вроджені вади
них вод); захворювання чи стани дитини (плода), що стали (23,8 %о);
причиною смерті (асфіксія, респіраторні стани, у тому числі травми, отруєн
вроджена пневмонія) та вроджені аномалії тощо. ня та інші наслідки
У країнах з низькими показниками смертності немовлят зовнішніх дій
частка станів, що виникли в перинатальному періоді, складає (5,8 %о);
від 64 до 80 % усіх випадків смерті дітей у віці до одного року. хвороби органів
Водночас у країнах, що розвиваються, у структурі смертності дихання (3,1 %о);
немовлят велику частку становлять інфекційні та паразитарні
■ інфекційні та
хвороби, серед яких переважають сепсис та кишкові інфекції. паразитарні хворо
На формування рівня смертності немовлят впливає значна би (2,8 %о).
кількість чинників (рис. 3.6).
Серед біологічних чинників, що впливають на смертність не
мовлят, найбільш статистично вірогідним є вплив статі дитини:
діти чоловічої статі помирають на ЗО % частіше, ніж жіночої.
ОСНОВНІ ГРУПИ ЧИННИКІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ

ФОРМУВАННЯ РІВНЯ СМЕРТНОСТІ НЕМОВ
X
а: о X
х 5 X
х о О. X
то а аТ та
Сї О н- та
то с г V- >4
та й
_о ° а_ 2-
н х ТО ‘-4.
ІГ X о
'2 х
== 5 С
О
2 Які групи чинників
впливають на ма-
Рис. 3.6. Вплив основних чинників на рівень смертності немовлят люкову смертність?
95
Експертами Всесвітнього Дитячого фонду (ЮНІСЕФ) вста
новлено, шо зі зростанням валового внутрішнього продукту
(ВВП) смертність немовлят зменшується.
Була виявлена також зворотна кореляційна залежність між
смертністю немовлят і зростанням добробуту громадян.
Велику роль у заходах щодо зниження смертності немовлят
відіграє стан акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомо
ги. Саме забезпеченням належного рівня організації цих видів
о
допомоги в Україні значною мірою пояснюється позитивна
тенденція зниження рівня смертності немовлят упродовж ба
гатьох років.
Крім показників смертності немовлят, у міжнародній прак
Коефіцієнт смертно тиці прийнято розраховувати коефіцієнт смертності дітей
сті дітей у віці до 5
віком до 5 років відносно кількості дітей, народжених живими
років запропоновано
(в % о ) .
ЮНІСЕФ як особливо
важливий показник
За даними ООЕІ, у більшості економічно розвинутих країн
становища дітей
показник смертності дітей у віці до 5 років коливається в ме
у різних країнах, як жах 5—8 %ос (2005 р.).
своєрідний індикатор В Україні цей показник знизився з 12,3 у 2003 р. до 11,0%о
благополуччя дитя у 2010 р.
чого населення. В Україні рівні смертності дітей у віці до 5 років є одними
з найнижчих серед нових незалежних держав на території ко
лишнього СРСР, проте значно перевищують відповідні показ
ники розвинених країн Європи, Японії та СІЛА.
Значно вищим є зазначений показник у країнах Близького
Сходу, Африканського регіону, Південно-Східної Азії: в Ін
дії —98 % о , Судані - 102 %о, Уганді — 131 % о , Гвінеї — 181 % о ,
Нігерії — 187 %о, Замбії —202 %о, Анголі —295 %о (2007 р.).
Третьою групою при вивченні дитячої смертності є показ
ники смертності дітей протягом періоду від Одо 15років.
В Україні цей показник у 2007 р. становив 9,3 на 10 тис. ди
тячого населення, у тому числі в містах 8,9, у сільській місце
вості —9,7.
Вищий рівень смертності дітей, що проживають у сільській
місцевості, є наслідком меншої доступності для них медичної
допомоги. У структурі причин смертності дітей від 0 до 15 ро
ків перше місце посідають травми, отруєння та інші наслідки
зовнішніх чинників; на другому місці —вроджені аномалії; на
третьому та четвертому місцях відповідно — хвороби органів
дихання та хвороби нервової системи.
Існують відмінності в рівнях смертності дітей за статтю.
В Україні показник смертності дівчаток у 1,4 раза нижчий, ніж
хлопчиків. У хлопчиків у 1,7 раза вища смертність від вродже

них вад; у 1,3 раза —від перинатальних причин; у 1,5 раза —від
хвороб органів дихання; у 1,4 раза —від травм і отруєнь.
3.23.5. Середня очікувано тривалість життя
Серед демографічних показників є ще один показник, який

використовується для інтегральної оцінки здоров’я населен
ня, —середня очікувана тривалість життя (СОТЖ).
На показник середньої очікуваної тривалості життя особ
ливо впливає зростання смертності серед дітей, молоді та
0
Середня очікувана
осіб працездатного віку. Ось чому цей показник має більше тривалість життя -
практичне значення, ніж рівень загальної смертності, який середня кількість ро
у країнах з перехідною економікою значною мірою зумовле ків, яку належить
прожити поколінню,
ний високим рівнем і питомою вагою смертності населення
що народилося (ро
працездатного віку. Показник СОТЖ дозволяє не тільки ха
весникам певного
рактеризувати здоров’я населення, але й опосередковано оці
віку), за умови, якщо
нювати ефективність організації медичної допомоги та в ціло протягом їхнього на
му соціально-економічну ситуацію по країнах та регіонах. Цей ступного життя ста
показник є тим індикатором, за яким можна порівнювати рі тево-вікові показни
вень життя населення різних країн. ки смертності будуть
За інформацією ООН, для населення планети СОТЖ такими ж, як і в роки,
у 2003 р. не перевищувала 64 років. для яких робилися
Аналіз матеріалів глобальної стратегії ВООЗ «Здоров’я для розрахунки.
всіх у ХХТ столітті» свідчить про чіткий взаємозв’язок між
СОТЖ і показником ВВП на душу населення.
У залежності від значення ВВП на душу населення було ві
дібрано дві групи країн: найбідніші — з показником менше
1000 доларів США —та найбагатші, в яких ВВП на душу насе
лення становив більше 20 000 доларів США (за класифікацією
ООН відповідно найменш розвинуті країни та країни з розви
неною ринковою економікою). Серед 26 найбідніших країн
СОТЖ для населення в цілому становила 50,6 років. У цій са
мий групі є 4 країни, де цей показник був нижчим за 40 років
(Гвінея-Бісау, Замбія, Мозамбіці Руанда).
У групі країн із середнім ВВП на душу населення понад
20 тис. доларів США показник СОТЖ у цілому становив 78,1,
у тому числі для чоловіків - 75,1, для жінок — 81,3 років, що
значно перевищує показники найбідніших країн (рис. 3.7).
За оцінками ВООЗ, СОТЖ для населення 52 країн Євро
пейського регіону в цілому становила 73,7 років, а для насе-
97
Роки
90 -
Рис. 3.7. Середня

очікувана тривалість життя населення окремих країн
(роки, обидві статі)
Д ж е р е л о : Demographic Yearbook; ООН (2005 р.)
лення країн-членів Євросоюзу — 78,4 років, у тому числі для

жінок —81,4 років, для чоловіків —75,2 років (різниця стано
вить 6,2 років).
Показник СОТЖ в Україні становив у 2010 р. для обох ста
тей 68 років, у тому числі для чоловіків — 62,5, для жінок —
З метою комплекс 74,3 років. Різниця в показниках СОТЖ для чоловіків і жінок
ної оцінки стану збільшується і становить близько 12 років.
здоров'я населення Як відомо, найбільший вплив на показники середньої очі
та визначення того, куваної тривалості життя спричиняє смертність від хвороб
наскільки повно до системи кровообігу, новоутворень і зовнішніх причин (авто
сягаються цілі сис
транспортні травми, отруєння алкоголем, убивства тощо).
теми охорони здо
Показник середньої очікуваної тривалості життя, скорего
ров'я, В003 запро
понувала визначати
ваний на інвалідність (DALE), означає кількість років, про
показник середньої
житих без інвалідності.
очікуваної трива Перевагою показника DALE є те, що він піддається прямо
лості життя, скоре му порівнянню з очікуваною тривалістю життя, розрахованою
гованої на інвалід за допомогою тільки показника смертності, та легко порів
ність, - DALE. нюється по всіх групах населення.
98
Згідно з оцінками ВООЗ, у 50 % країн-членів ВООЗ показ

ник DALE становить 60 років, у тому числі в найбагатших кра
їнах він перевищує 70 років, а в найбідніших — не перевищує
40 років.
У цілому по країнах-членах ВООЗ різниця між показниками
DALE та СОТЖ без корегування на інвалідність становить
7 років, при цьому питома вага років, прожитих з інвалідніс
тю, у країнах з найкращими показниками становить 9 %,
а в країнах з найгіршими показниками —перевищує 14 %.
Організація Об’єднаних Націй і Всесвітній Банк з метою су
купної оцінки соціально-економічного розвитку у світі та по
окремих країнах використовують інтегральний показник —
індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП).
За підсумком усіх складових ІРЛП визначається рейтинг тієї
чи іншої країни.
Країни, що посідають за рейтингом ІРЛП перші 48 місць,
визначаються як країни з високим рівнем розвитку людського
потенціалу, серед них перші 9 місць посідають Норвегія, Ав
стралія, Канада, Швеція, Бельгія, США, Ісландія, Нідерлан
ди, Японія.
О
ІРЛП розраховується
Країни, в яких значення ІРЛП оцінюється вище середнього,
на підставі:
посідають місця з 49 по 74. До цієї групи країн належать, зо
крема: Білорусь —53 місце, Російська Федерація —55, Ліван — ■ середньої очікува
65, Бразилія —69, Україна — 74місце. ної тривалості життя;
Середній рівень ІРЛП оцінюється в країнах, які посідають ■ досягнутого рівня
за рейтингом місця з 75 по 100. Це, зокрема, Туреччина, Ки освіти - рівня гра
тай, Йорданія, Іран, Сирія, Алжир. мотності дорослого
Нижче середнього рівень розвитку людського потенціалу населення (старше
мають країни, що займають за рейтингом ІРЛП місця від 101 15 років) і сукупної
по 126 — це Індонезія, Єгипет, Нікарагуа, Марокко, Індія, частки учнів почат
кових, середніх на
Рана, Кенія, Конго.
вчальних закладів
Країни з низьким рівнем розвитку людського потенціалу за
і студентів вузів;
ймають за рейтингом ІРЛП місця від 127 по 162. До них, зо
крема, належать: Пакистан, Ємен, Нігерія, Судан, Уганда, ■ скорегованого до
ходу на душу насе
Замбія, Ангола, Ефіопія.
лення в одиницях па
Комплекс демографічних характеристик, таких як питома
ритету купівельної
вага осіб старше 60 років, тип вікової структури населення, рі спроможності (ПКС)
вень і структура загальної смертності, рівень смертності не у доларах США, що
мовлят, середня очікувана тривалість життя, дозволяють ви розраховується з
значити в будь-якій країні тип патології населення. урахуванням обмін
Розрізняють неепідемічний, епідемічний і проміжний типи них курсів валют
патології. і рівня цін.
99
В економ ічно розвинених країнах має місце неепідемічний
тип патології, для якого характерні: низькі рівні загальної
смертності та смертності немовлят, висока середня очікувана
тривалість життя, регресивний тип вікової структури населен
ня, значні тем пи постаріння населення.
У недостатньо економ ічно розвинених країнах відзначаю ть
ся епідемічний і проміжний типи патології, для яких характерні:
середні та високі рівні загальної смертності та смертності не
мовлят, низька середня очікувана тривалість життя, прогре
сивний і о ціонарний типи вікової структури населення,
низькі та середні темпи постаріння населення.
3 .3. ЗАХВОРЮ ВАНІСТЬ
ЦІ ЛІ : Розкрити медико-соціальне значення захворюваності як

показника здоров’я населення. Дати порівняльну оцінку основних
методів вивчення захворюваності в Україні та зарубіжних країнах.
3.3.1. Методика вивчення захворюваності
У ком плексі медичних показників здоров’я захворю ваність за

ймає особливе місце. Її медико-соціальне значення визначається
тим, гцо саме захворю вання є основною причиною смерті, тим
О
Захворюваність на
часової та стійкої втрати працездатності, щ о у свою чергу
призводить до великих економічних втрат суспільства, нега
тивного впливу на здоров’я майбутніх поколінь і скорочення
чисельності населення.
селення -зб ір н е Н аявність інф орм ації про рівень і структуру захворю ваності
поняття, що вклю
в різних регіонах, а також в окремих статево-вікових групах,
чає в себе показни
особливо в динаміці за ряд років, є основою для визначення по
ки, які характери
треби населення в окрем их видах медичної допомоги, а також
зують рівень поши
рення різних захво
планування розвитку мережі медичних закладів і підготовки
рювань і їх структу м едичних кадрів.
ру серед усього на Важливо також , що показники захворю ваності — одні з най-
селення чи окремих інф орм ативніш их критеріїв оцінки якості роботи лікарів, ме
його груп наданій дичних закладів, системи охорони здоров’я в цілому за умови
території. однакових підходів до обліку та аналізу захворюваності.
100
3. КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ,
Нарешті, вивчення рівнів, структури і тенденцій захворюва

ності дозволяє визначати шляхи проф ілактики тих чи інш их за
хворювань.
Захворю вання може мати нечітко визн ачений початок і та
кою ж мірою невизначене у часі заверш ення. М ожуть спосте
рігатися «стерті» ф орм и захворю вань, бацилоносійство, іноді
0
У чому полягає ме-
важко буває відрізнити захворю вання від морфологічних, дико-соціальне зна
ф ункціональних та інш их змін в організмі. Н аселення не зав чення показників
жди звертається по медичну допомогу. Захворю вання в біль захворюваності?
шості випадків стає доступним для реєстрації лиш е тоді, коли
хворий звертається до медичних закладів. Внаслідок цього
повнота даних про захворюваність у першу чергу залежить від
обсягу та характеру медичної допомоги, її доступності та якості.
К ож ен метод вивчення захворю ваності має позитивні сто
рони та недоліки, які необхідно знати і враховувати у практич
0
Основні методи
ній діяльності. Ж оден з них не дає вичерпного уявлення про
вивчення
захворю ваність населення. Тільки використання їх у п оєд н ан захворюваності:
ні дозволяє одержати досить повну інф орм ацію (табл. 3.4).
В Україні найчастіш е інф орм ацію про захворю ваність одер ■ звертання по лі
карську допомогу до
жують на підставі звертань по медичну допомогу. Це п о в’язано
з обов’язковою реєстрацією захворю вань, що здійсню ється медичних закладів;
■ медичні огляди
у державних медичних закладах за допомогою облікових форм.
окремих груп насе
Попередні м едичні огляди проводять при влаш туванні на
лення;
роботу чи навчання з метою визначення відповідності стану
■ причини смерті;
здоров’я вимогам проф есії чи навчання, а також виявлення за
опитування на
хворю вань, ш о можуть загостритися та прогресувати в умовах
селення;
роботи з проф есійним и ш кідливим и чи н н и кам и або в процесі
■ спеціальні вибір
навчання.
кові дослідження.
Визначено список захворю вань, щ о є протипоказанням и до
роботи чи навчання по окремих професіях.
Періодичні медичні огляди проводяться з метою д инам ічно
го спостереж ення за станом здоров’я працюючих.
Цільові медичні огляди проводяться для раннього виявлен
ня ряду захворю вань (туберкульозу, злоякісних новоутворень,
хвороб системи кровообігу, органів дихання, гінекологічних
захворю вань тощ о).
0
У практиці охорони здоров’я існують і інш і види оглядів, Профілактичні
наприклад, водіїв власного та громадського транспорту, влас медичні огляди
поділяються на:
ників зброї тощо. Крім того, з метою проведення первинного
відбору осіб, щ о потребують поглибленого обстеж ення, для ■ попередні;
ф орм ування груп ризику визначеної патології проводиться ■ періодичні;
скринінг — масове обстеж ення населення та виявлення осіб ■ цільові.
101
Т а б л и ц я 3 . 4 . Порівняльна характеристика основних методів
вивчення захворюваності населення
Найменуван- Переваги Недоліки

ня методу методу методу
Реєстрація ■ Доступність для різ- ■ Неповний облік

звертань них верств населення хронічних захворю
по медичну вань, початкових та
■ Безперервність
допомогу безсимптомних стадій
і динамічність спо
і форм хвороб
стереження за станом
здоров’я населення ■ Неповний облік за
хворювань у випадках:
■ Оперативність об
недостатньої доступ
ліку захворювань
ності медичної допо
■ Найповніший облік моги, недостатньої
гострих захворювань повноти реєстрації
захворювань, ступеня
■ Можливість виді
спеціалізації медичної
лення вперше зареє
строваних протягом допомоги, низької
санітарної культури
року захворювань
населення
■ Більша економіч
ність ■ Ймовірність не
повного обліку при
обслуговуванні у при
ватних медичних
установах
Дані медич- ■ Достатньо повний ■ Неможливість об

них оглядів облік хронічних захво- ліку гострих захворю
рювань вань
■ Виявлення захво- ■ Охоплення тільки
рювань на початкових окремих груп населен
стадіях ня: дітей, учнівської
молоді, працівників
■ Незалежність
деяких професій
результатів оглядів від
0
Які види профілак
доступності медичної
допомоги, санітарної
культури населення
■ Досить висока вар
тість
тощо
тичних медичних
оглядів ви знаєте?
102
з підозрою на захворю вання або з початковим и ознакам и за

Попередні
хворювань.
та періодичні
Вивчення захворю ваності за даними про причини смерті є д о
медичні огляди
датковим до зазначених вищ е. М етод особливо актуальний для
проводяться
обліку тих захворю вань, які м ож на зареєструвати тільки при
для наступних
звертанні за одерж анням лікарського свідоцтва про смерть контингентів:
(якщ о хворі раніш е не зверталися до м едичних закладів і п о
■ працівників
мерли вдома). Й деться також про випадки раптових хвороб,
підприємств, ор
які дають високу летальність (інф аркт, інсульт, травми), але не
ганізацій і установ,
були виявлені за життя лікувальними закладами. що мають контакт
Я кщ о в попередні роки в Україні та ряді інш их країн Східної із професійними
Європи методи вивчення захворю ваності за д аним и звертань шкідливими чин
і медичних оглядів були провідними, то в сучасних умовах, никами;
з появою значного числа недерж авних медичних установ, ■ осіб, професія
а особливо при впровадж енні елементів страхової м едицини, яких може сприя
найповніш а інформ ація про захворю ваність може бути отри ти поширенню за
мана з залученням даних спеціальних вибіркових досліджень хворювань серед
і опитування населення. населення (пра
Перевагою методу опитування є можливість обліку захворю цівники харчових,
вань, з яки м и населення не зверталося по медичну допомогу дитячих і деяких
з тих чи інш их причин, а також з ’ясувати думку лю дини щодо комунальних уста
нов);
її захворю вання, визначити побаж ання лю дини.
Водночас методу опитування властива певна суб’єктивність, ■ дітей усіх віко
пов’язана з самодіагностикою захворювань, а також пом илко вих груп, підлітків,
вими відповідями на запитання анкети. учнів середніх
спеціальних на
Спеціальні вибіркові дослідження, у тому числі й захворю ва
вчальних закла
ності населення, дозволяю ть отримати більш детальну та я к іс
дів, студентів.
ну інф орм ацію в коротш і терм іни та з м енш им и витратами.
Такі дослідж ення в У країні є частиною програми поглиблено
го вивчення здоров’я населення, щ о передбачається при п р о
веденні переписів населення.
У більшості зарубіжних країн для характеристики захворю
ваності населення використовується вибіркове вивчення доку
ментації медичних закладів, головним чином, стаціонарів,
і опитування вибіркових груп населення із застосуванням а н
кетного методу. Л иш е в деяких країнах вивчення загальної за
хворю ваності проводиться з залученням даних лікарів загаль
ної практики, страхових м едичних організацій тощ о.
У Великій Британії, де існує в осн овн ом у держ авна си сте
0
Які особливості ви
м а охорони зд о р о в’я, дослідж ення загальної захворю ваності вчення захворюва
проводяться н а основі докум ен тац ії лікарів загальної п р а к ності в окремих
тики. країнах?
103
Більш ість економ ічно розвинутих країн використовує
з цією метою інше джерело інф орм ації — опитування
(інтерв’ю) вибіркових груп населення.
Вивчення захворю У США перм анентні дослідж ення стану здоров’я населення,
ваності з викорис починаю чи з 1958 р., вклю чаю ть вивчення захворю ваності на
танням окремо вибірковій сукупності родин за допомогою анкети, щ о містить
кожного із вказаних
понад 40 питань щодо кож ного члена родини, їх захворю вань,
методів не дає ви
отрим аної м едичної допом оги, використаних медикам ентів
черпного уявлення
тощ о. М етодика проведення таких дослідж ень у СШ А з р о к а
про дійсну пошире
ність патології. Цим
м и вдосконалю ється, їх координацією займ ається кілька сп е
завданням найпов ціалізованих Ц ентрів контролю за захворю ваністю , які, крім
ніше відповідають безпосереднього опитування населення, використовую ть те
спеціальні вибірко леф онні інтерв’ю, а також виїзди спеціальних бригад для про
ві поглиблені до ведення лабораторних та інструментальних обстежень.
слідження. При їх У Японії проводяться вивчення захворюваності методом опи
проведенні визна тування населення спеціально відібраних районів. У ході дослі
чають регіональні, джень реєструються відповіді респондентів про перенесені за
статево-вікові особ хворювання, що мали місце не раніше ніж за два місяці до про
ливості захворюва
ведення опитування.
ності при різних
Дослідж ення захворю ваності населення, проведені в Данії
рівнях медичного
та Франції, також базуються, головним чином, на опитуванні
забезпечення.
населення за спеціально розробленим и анкетами.
Н еодм інною умовою при вивченні здоров’я населення, зо
крем а захворю ваності, є уніф ікація підходу лікарів різних кра
їн світу до визначення та ф ормулю вання діагнозів хвороб, щ о
дає можливість порівню вати дані про захворю ваність у д и н а
Проект міжнарод міці та в різних регіонах.
ної класифікації за Існує близько 5000 діагностичних терм інів, що застосову
хворювань уперше ються лікарям и у практичній діяльності. П риродно, щ о ста
був затверджений тистична розробка даних про захворю ваність немож лива без
у 1900 р. на Міжна раціонально побудованого групування, тобто без класиф ікації
родній статистичній
та ном енклатури хвороб.
конференції
П ри розробці даних про захворюваність у більшості країн,
в Парижі.
у тому числі в Україні, використовується М іжнародна класифі
У подальшому кла
кація хвороб, травм і причин смерті (М КХ), яка періодично пе
сифікації час від
реглядається та затверджується спеціальним комітетом експертів
часу переглядалися
з медичної статистики Всесвітньої організації охорони здоров’я.
та змінювалися від
повідно до прогресу М іж народна класиф ікація хвороб — це система групування
медичної науки. хвороб і патологічних станів, що відображає сучасний етап
Відбувається такий розвитку медичної науки. М КХ є одним з основних норм атив
перегляд приблиз них документів при вивченні здоров’я населення в країнах-
но кожні 10 років. членах ВООЗ.
104
Міжнародна статистична класифікація хвороб останнього, Десятого перегля

ду (МКХ-10) була затверджена сорок третьою Асамблеєю ВООЗ 1 січня 1993 р.
Документ має нову назву «Міжнародна статистична класифікація хвороб
і проблем, пов'язаних зі здоров'ям», хоча зручна абревіатура МКХ збережена.
МКХ-10 включає 19 класів хвороб і два додаткових розділи (табл. 3.5).
Основними принципами МКХ є спільність етіології чи патогенезу захворю
вання, або поєднання локально-етіологічного чи локально-патогенетичного
принципів.
Т а б л и ц я 3 . 5 . Структура Міжнародної класифікації хвороб і проблем,

пов'язаних зі здоров'ям, Десятого перегляду (МКХ-10)
№ Назви класів хвороб

I Інфекційні та паразитарні хвороби
II Новоутворення
III Хвороби крові та кровотворних органів і окремі порушення
із залученням імунного механізму
IV Ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення
обміну речовин
V Розлади психіки та поведінки
VI Хвороби нервової системи
VII Хвороби ока та його придаткового апарату
VIII Хвороби вуха та соскоподібного відростка
IX Хвороби системи кровообігу
X Хвороби органів дихання
XI Хвороби органів травлення
XII Хвороби шкіри та підшкірної клітковини
XIII Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини
XIV Хвороби сечостатевої системи
XV Вагітність, пологи та післяпологовий період
XVI Окремі стани, що виникають у перинатальному періоді
XVII Природжені вади розвитку, деформації та хромосомні
аномалії
XVIII Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявля
ються при клінічних і лабораторних дослідженнях,
не класифіковані в інших рубриках
XIX Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх
чинників
Додаткові розділи
О
XX Зовнішні причини захворюваності та смертності
XXI Фактори, що впливають на стан здоров’я та звертання У чому полягає зна
до закладів охорони здоров’я чення МКХ для ліка
рів світу?
105
3.3.2. Види захворюваності
У даний час в Україні існує система обліку декількох видів за

хворюваності, щ о дозволяє реєструвати практично всі випадки
захворю вань, виявлених при звертанні до медичних закладів
і при проведенні медичних оглядів:
■ загальна захворюваність — облік усіх захворю вань
(гострих і хронічних), зареєстрованих в ам булаторно-по
ліклінічних закладах серед населення певної території
за певний період;
■ інфекційна захворюваність —спеціальний облік гострих ін
ф екційних захворю вань, п о в’язаний з необхідністю про
Загальна захворю
ведення протиепідем ічних заходів;
ваність враховує
поширеність усіх ■ захворю ваність на найважливіші соціально значущі захво
хвороб серед усього рювання підлягає спеціальном у обліку внаслідок її епіде
населення в цілому міологічного та соціального значення (туберкульоз, вене
та окремих захво ричні, психічні захворю вання, злоякісні новоутворення
рювань серед пев тощ о);
них його груп на да
■ захворю ваність госпіталізованих хворих (госпіталізована
ній території за ре
захворю ваність) дає можливість визначити склад хворих,
зультатами звер
тань по медичну які лікувалися в стаціонарі, та еф ективність їх лікування;
допомогу. ■ захворю ваність із тимчасовою втратою працездатності
виділяється внаслідок її соціального та економ ічного зн а
чення.
Кож ний із цих видів захворю ваності вивчається за певними
обліковими документами та оціню ється за різним и показн и
О
Джерела інформа
ками.
ції про загальну

3.3.2.1. Загальна захворюваність
захворюваність-
два документи: П оказн и ки загальної захворю ваності даю ть можливість оц ін и
■ «Статистичний ти рівні та структуру захворю вань, виявлених і зареєстрованих
талон для реєст в ам булаторно-поліклінічних закладах протягом календарного
рації заключних року.
(уточнених) діагно Загальна захворю ваність вивчається на основі поточної реє
зів» (ф.№ 025-2/о); страції всіх первинних звертань хворих.
■ «Талон амбула При гострих захворю ваннях, що можуть мати місце кілька
торного пацієнта» разів протягом року, враховується перш е звертання з приводу
(ф. № 025-7/О). кожного випадку однієї і тієї самої нозології.
106
П ервинним звертанням при хроніч

них захворю ваннях вважається перше Показники загальної захворюваності:
звертання в даному році. ■ рівень первинної захворюваності
На кож ен випадок гострого захво (incidence) - рівень уперше зареєстрованих за
рю вання заповню ється окрем ий «Ста хворювань за календарний рік; при цьому
тистичний талон для реєстрації за враховуються всі гострі та вперше виявлені
клю чних (уточнених) діагнозів» з п о протягом року хронічні захворювання;
значкою «+». У «Талоні амбулаторного ■ рівень загальної захворюваності або по
пацієнта» при гострих захворю ваннях ширеність захворювань (prevalence) - рівень
поряд з назвою діагнозу позначається усіх зареєстрованих захворювань за календар
код «1». Таким чином у однієї лю дини ний рік: гострих і хронічних (зареєстрованих
протягом року може бути зареєстрова при першому звертанні в поточному році,
а виявлених як у поточному, так і в попередні
но кілька випадків гострого захворю
роки);
вання.
Діагнози хронічних захворю вань реє ■ структура первинної та загальної захворю
струються лише один раз протягом ваності населення.
року. Я кщ о діагноз встановлено впер

ше в житті хворого — ставиться п о
значка «+» у «Статистичному талоні...» або код «2» у «Талоні
амбулаторного пацієнта». Я кщ о діагноз хронічного захворю
вання було встановлено раніш е, то при перш ому відві
дуванні лікаря кожного наступного року в «Статистичному
талоні...» ставиться позначка «—» або код «З» у «Талоні амбу
латорного пацієнта». У цьому документі передбачено при хро
нічних захворю ваннях спеціальним кодом позначати повторні
відвідування протягом року.
0
У чому полягає різ
П оказники первинної та загальної захворю ваності розрахо ниця між поширені
вуються відносно до середньорічної чисельності населення, стю та первинною
а структури захворю ваності — до кількості всіх (або вперше) захворюваністю?
зареєстрованих захворювань.
33.2.2. Інфекційна захворюваність

Усі інфекційні захворювання, що підлягають спеціальному
обліку, можна поділити на такі групи:
■ карантинні хвороби — інф екційні захворю вання, щ о ха
рактеризую ться високою контагіозністю та високою л е
тальністю, до яких застосовуються міжнародні карантинні
обмеження відповідно до міжнародних санітарних правил;
107
о
Обов'язковій реєстрації та
■ захворювання, про кож ен випадок як и х необхідно
повідом ляти в м ісцеві органи Д ерж санепіднагляду
з наданням детальної інформації (черевний тиф , пара
тиф и й інші сальмонельози, дизентерія, ентерити, д и
спеціальному обліку під
тячі інф екції, правець, поліомієліт, сказ, рикетсіози,
лягають інфекційні захво
м алярія, лептоспіроз, сепсис у дітей 1-го м ісяця ж и т
рювання на всій території
тя, геморагічні лихом анки, орнітоз і інш і);
України незалежно від
місця зараження та гро ■ захворю ван н я, щ о реєструю ться я к найважливіші
мадянства хворого.
соціально значущі хвороби систем ою сп ец іал ізо в а
Список обов'язкових для н и х м едичних закладів (туберкульоз, трахом а, о н
повідомлення інфекцій кологічні, венеричні, грибкові тощ о) з одночасним
них захворювань визна
о б о в ’язк о в и м п о від о м л ен н ям орган ів Д ерж авного
чається Міністерством
сан ітарно-епідем іологічного нагляду;
охорони здоров'я України.
■ захворювання, про які м едичні заклади надаю ть тіль
ки сумарну (цифрову) інф орм ацію до органів Д ерж
санепіднагляду та які за М К Х -10 не належать до класу
інфекційних захворю вань (грип, ГРВІ).
0 Екстрене повідом лення про виявлене інф екційне за

хворю вання протягом 12 годин має бути направлене до
Документом для вивчен
санітарно-епідем іологічної станції, котра забезпечує еп і
ня інфекційної захво
деміологічне обстеж ення осередку інф екційного захво
рюваності є «Екстрене
рю вання за місцем його ви явл ен н я (незалеж но від м ісця
повідомлення про ін
фекційне захворювання,
прож иванн я хворого).
гостре харчове, профе
сійне отруєння, незви
Для аналізу інфекційної захворюваності використо
чайну реакцію на щеп
вують такі показники:
лення» (ф. № 058/о).
Особливий облік перед ■ частота виявлених захворю вань (віднош ення їх кіль
бачений для виявлення кості до чисельності н асел ен н я д ан ої території; п о
ВІЛ-інфікованих та хво казн и ки розраховую ться на 100 тис. населення);
рих на СНІД, що регла
ментується спеціальни ■ сезонність (за основу прийм аю ть дані про кількість
ми інструктивно-мето захворю вань по м ісяцях року, п о к а зн и к и сезонних
дичними документами. коливань — це віднош ення даних за м ісяць до серед
ньорічних);
частота госпіталізації та п овнота охоп лен н я нею

(у перш ому випадку —це віднош ення кількості госпі
талізованих до чисельності населення, у другому —до
кількості виявлених захворю вань, у відсотках);
108
■ частота захворю вань за віком , статтю , проф есією
в
(віднош ення числа захворю вань у відповідній групі
до чисельності даної групи);
■ кількість виявлених бацилоносіїв на 1000 обстежених.
Для реєстрації най

важливіших соціально
3.3.23. Захворюваність на найважливіші значущих захворювань
соціально значущі захворювання заповнюються наступні
документи:
Спеціальному облікові підлягаю ть деякі захворю вання:
■ «Повідомлення про
злоякісні новоутворення, психічні хвороби, венеричні
хворого з уперше в житті
хвороби, туберкульоз, тяж кі м ікози тощо.
встановленим діагнозом
Н еобхідність спеціального обліку цих захворю вань обу
активного туберкульозу,
мовлена значним рівнем пош ирення; високою летальніс трихофітії, мікроспорії,
тю при деяких з них; епідеміологічною значимістю ; соці фавусу, корости, трахо
альною обумовленістю . ми» (ф. № 089/о);
Я к правило, при цих захворю ваннях необхідне раннє
■ «Повідомлення про
виявлення, всебічне обстеж ення хворих, активне д и н а випадок захворювання
мічне спостереж ення за ним и, спеціальне лікування та на сифіліс, гонококову,
виявлення осіб, які контактували з хворими. хламідійну інфекцію,
Лікарі всіх медичних закладів, які вперше встановили за урогенітальний міко-
значені захворю вання, заповню ю ть відповідні реєстраційні плазмоз і трихомоніаз»
документи та передають їх до профільних спеціалізованих (ф . № 089-1/О );
диспансерів (протитуберкульозних, онкологічних, дермато- ■ «Повідомлення про

венерологічних тощ о), які проводять облік і аналіз захво хворого з уперше в житті
рюваності, кож ний за своїм профілем, розраховуючи п о встановленим діагнозом
казники частоти і структури виявленої патології в цілому та раку або іншого злоякіс
по окремих класах, групах, нозологічних формах. ного новоутворення»
(ф. № 090/о).
3.3.2.4. Захворюваність госпіталізованих хворих

(госпіталізована захворюваність)
Цей вид захворю ваності дозволяє проводити облік хво
рих, ш о лікувалися у стаціонарі протягом року, тобто тяж
ких випадків або тих, щ о потребують спеціального м едич
ного обстеж ення та лікування.
Інф орм ація про захворю ваність госпіталізованих хво
рих дозволяє зробити висновки про своєчасність, трива
лість госпіталізації, результати лікування, обсяг наданої
лікарської допом оги тощо.
109
Дані про захворю ваність госпіталізованих хворих врахо
вуються при плануванні ліж кового фонду, визначенні потреби
в різних видах стаціонарної допомоги.
@ Захворюваність госпіталізованих хворих вивчається за та

Джерелом інформа кими показниками:
ції про кожен випа
■ частота госпіталізації (віднош ення кількості госпіталізо
док госпіталізації є
ваних із приводу певного захворю вання або всіх госпіталі
«Статистична картка
зованих до чисельності населення, що прож иває на даній
хворого, що вибув
зі стаціонару»
території);
(ф. № 066/о). ■ рівень госпіталізації за статтю, віком, місцем прож ивання
Документ заповню (віднош ення кількості госпіталізованих хворих даної гру
ється лікуючим лі пи до чисельності населення даної групи);
карем при оформ
ленні «Медичної ■ структура випадків госпіталізації (питома вага кожного за
картки стаціонарно хворю вання серед загальної чисельності госпіталізованих
го хворого» в день за статтю, віком, місцем прож ивання);
його виписки чи
■ середня тривалість лікування в днях (співвіднош ення кіль
в разі смерті.
кості ліж ко-днів, проведених усіма хворими у стаціонарі,
до кількості вибулих хворих); цей п о к а зн и к доцільно
п ов’язувати з віком хворих, діагнозами, результатами ліку
вання та аналізувати окрем о для виписаних зі стаціонару
та померлих хворих.
3.3.2.5. Захворюваність
із тимчасовою втратою працездатності
Захворю ваність працю ю чих призводить до значних економ іч
них втрат суспільства, чим обумовлене велике соціально-еко
номічне значення даної проблеми.
Захворюваність працюючих із тимчасовою втратою праце

здатності (ТВП) аналізується за основними показниками:
■ кількість випадків ТВП на 100 працюю чих;
■ кількість календарних днів ТВП на 100 працюючих;
■ середня тривалість одного випадку ТВ П (у днях);
■ структура захворюваності з ТВП (у випадках і днях у %).
ПО
Д ля з ’ясування впливу умов праці на здоров’я працюю чих,

оцінки ефективності оздоровчих заходів, переважно на вели
ких підприємствах проводиться поглиблений облік захворюва
ності із тимчасовою втратою працездатності.
0
Захворюваність із
В основу його покладено поособовий облік захворю вань
тимчасовою втра
працю ю чих, який передбачає заведення на кож ного п рацівни
тою працездатності
ка картки, щ о містить інф орм ацію про всі випадки втрати пра
вивчається серед
цездатності протягом року з їх основним и характеристиками:
працюючих і вра
діагноз, тривалість лікування, місце видачі листка непраце ховує випадки за
здатності. хворювань, резуль
татом яких є неви
Такий облік дозволяє одержати додаткову інформацію про: хід на роботу. Цей
вид захворюванос
■ тих, хто часто і тривало хворів протягом року;
ті складає від 25 до
■ питому вагу осіб, які хворіли протягом року; 75 % первинних
■ питому вагу працю ю чих, які не хворіли протягом кален звертань по ме
дарного року (індекс здоров’я). дичну допомогу.
Критерії для визначення групи часто і тривало хворіючих: Обліковим доку

ментом для реєст
часто хворіючі: рації кожного ви
■ 4 та більше випадків етіологічно п о в’язаних захворю вань падку тимчасової
за поточний рік; непрацездатності
■ 6 і більше випадків захворю вань за поточний рік. працівника протя
гом року є листок
тривало хворіючі: непрацездатності.
■ хворіли більше 40 днів у зв’язку з етіологічно п о в’язаним и
захворю ваннями;
■ хворіли 60 днів і більше за поточний рік.
3.3.3. Сучасний стан і основні тенденції захворюваності

населення України
За даним и звертань по медичну допомогу протягом останніх

десятиліть рівні поширеності всіх захворювань перебувають
у межах 1100—1800 на 1000 населення, рівні первинної захворю
ваності відповідно 600—700 %о (рис. 3.8).
За період 1995—2010 рр. пош иреність усіх хвороб серед д о
рослого населення зросла на 45 %. У той же час рівень первин
ної захворю ваності збільш ився на 12 %.
111
Кількість випадків на 1000 населення
1995 1997 2000 2005 2006 2007 2008 2009 2010

Роки
— ■ — Первинна захворюваність Поширеність
Рис. 3.8. Динаміка рівнів поширеності та первинної захворюваності на

селення України від 1995 до 2010 року (на 1000 населення)
Найвищі рівні поширеності захворювань відзначаю ться при

хворобах систем и кровообігу, органів дихання та органів трав
лення. У структурі пош иреності захворю вань на три вищ евка
зані класи припадає 60,9 % (рис. 3.9).
Серед уперше зареєстрованих протягом року захворю вань
найвищ і рівні відзначаю ться при хворобах органів дихання,
хворобах системи кровообігу, а також при травмах і отруєн
нях. У структурі первинної захворю ваності дорослого н аселен
ня три зазначені класи охоплюю ть 58 % уперш е зареєстрова
них протягом року захворю вань (рис. 3.10).
Щ о стосується динаміки показників пош иреності та п ерви н
ної захворю ваності, то за останні роки спостерігається їх зрос
тан н я по багатьох класах хвороб.
Зокрем а, від 2000 до 2009 року значно підвищ илася пош и ре
ність хвороб системи кровообігу (на 38,4 %), сечостатевих ор
ганів (на 25,3 %), органів травлення (на 22 %), новоутворень
(на 17 %) тощ о.
П ідвищ ення показників первинної захворю ваності мало
місце найбільш е при хворобах сечостатевих органів, усклад
неннях вагітності, пологів та післяпологового періоду, н о во
утвореннях.
112
■ хвороби системи кровообігу (30,6)
§ хвороби органів дихання (20,6)
■ хвороби органів травлення (9,7)
■ хвороби сечостатевої системи (5,4)
■ хвороби кістково-м'язової системи (5,4)
інші (28,3)
Рис. 3.9. Структура поширеності захворювань за класами хвороб (2010 р., %)

Д ж е р е л о : дані МОЗ України
хвороби органів дихання (44,1)

хвороби системи кровообігу (7,2)
травми, отруєння та інші
наслідки зовнішніх причин (6,7)
хвороби сечостатевої системи (6,5)
хвороби шкіри та підшкірної
клітковини (5,8)
інші (29,7)
Рис. 3.10. Структура первинної захворюваності за класами хвороб (2010 р., %)

Водночас за 2000—2009 рр. відбулося зниж ення первинної

захворю ваності на деякі інф екційні та паразитарні хвороби,
хвороби органів дихання, розлади харчування та поруш ення
обміну речовин, природж ені вади розвитку.
Існую ть досить значні розбіж ності за віком як показників
пош иреності, так і первинної захворю ваності.
Н айвищ і рівні поширеності захворю вань реєструються серед
осіб літнього віку і серед дітей 0—14 років. Щ о стосується
113
Основні чинники, що впли первинної захворю ваності, то найвищ і рівні харак
вають на зростання рівнів терні для дітей 0—14 років, трохи нижчі серед підліт
загальної захворюваності ків 15—17 років, осіб працездатного та літнього віку.
у країнах з перехідною Н изький показник первинної захворюваності се
економікою: ред осіб літнього віку пов'язаний зі зм енш енням
■ поширення факторів ри звертань по медичну допомогу, на що суттєво впли
зику захворювань (тютюно ває відсутність потреби в одержанні листка непраце
куріння, вживання алкоголю, здатності для більшої частини осіб пенсійного віку.
наркотиків тощо); У структурі пош иреності серед дитячого населення
■ постаріння населення та перш е місце посідають хвороби органів дихання, на
пов'язане з цим зростання другому місці — хвороби органів травлення, на тре
множинної патології; тьому —хвороби ока та його придаткового апарату.
■ соціально-економічний Серед уперш е виявлених у дітей захворю вань на
та екологічний стан; перш ому місці —хвороби органів дихання, на друго
■ зростання рівнів захво
му — хвороби ш кіри та підш кірної клітковини, на
рюваності малозабезпечених третьому —деякі інф екційні захворю вання.
верств населення; Загальні тенденції рівнів первинної захворюваності
■ організація медичної до
серед чоловіків і жінок майже однакові, а пошире
помоги на первинному рівні ність хвороб серед жінок виш а, ніж серед чоловіків.
з урахуванням стану здоров'я О днак по окремих класах, групах і нозологічних
пацієнта; формах маю ть місце суттєві відмінності за статтю як
■ пізнє звертання по ме
за показникам и пош иреності, так і первинної захво
дичну допомогу (запущені рю ваності. Серед чоловіків захворю ваність на ту
випадки захворювань, беркульоз у 3 рази перевищ ує аналогічні показники
ускладнення); серед ж інок, на інф аркт міокарда — у 2 рази, на пси
■ інформованість населен хічні розлади і травми — в 1,8 раза, на бронхіальну
ня з питань здоров'я та чин астму —у 1,5 раза.
ників, що його визначають; Рівні захворю ваності міських і сільських жителів
■ повноцінність заповнен також суттєво відрізняю ться. За д аним и звертань по
ня облікових документів при медичну допомогу показн и ки пош иреності та п ер
реєстрації захворювань. винн ої захворю ваності в міського населення вищ і,
ніж сільського, щ о зумовлено рівнем, доступністю ,
обсягом і якістю допом оги останнім.
0
На розбіжності рівнів захворю
Тенденції захворюваності з тимчасовою
втратою працездатності (ТВП)
ваності в окремих регіонах сут
тєво впливають: статево-віковий На рівень захворю ваності з тимчасовою втратою
склад населення; повнота реє працездатності впливаю ть різні чинники.
страції захворювань; поєднаний В сучасних умовах при аналізі різного походж ен
вплив різних факторів ня захворю ваності із ТВП слід враховувати особли
навколишнього середовища. вості її формування.
114
З різних о б ’єктивних і суб’єкти вн и х п ри ч и н сам

хворий, особливо при відносно легком у перебігу за
хворю вання, виріш ує п и тан н я про те, звертатися по
л и сто к непрацездатності чи ні. Ця обставина в ум о
О
Основні чинники
вах зростаю чого безробіття, простоїв або зм ен ш ен н я захворюваності з ТВП:
обсягів виробництва значною мірою впливає на р і ■ санітарно-гігієнічні умови
вень захворю ваності з тим часовою втратою п р ац е праці;
здатності. ■ організація виробничих
Серед захворю вань у цілому по всіх галузях найвищ і процесів;
рівні тим часової непрацездатності реєструю ться при ■ умови побуту;
хворобах органів дихання (в основном у за рахунок ■ організація та якість ме
гострих респіраторних інф екцій і грипу). Наступні дичного обслуговування;
місця за числом випадків посідають травми, отруєння ■ якість лікарської експер
та інш і наслідки зовніш ніх причин, запальні захво тизи працездатності;
рю вання ж іночих статевих органів, гіпертонічна хво ■ склад працюючих за ві

ком, професією, стажем ро
роба.
боти.
П ротягом останніх років в Україні відбувається не
значне скорочення показників числа випадків та к а Додаткові чинники,
лендарних днів непрацездатності в розрахунку на 100 що впливають
працюючих. У той же час середня тривалість одного на захворюваність із ТВП:
випадку трохи збільшується. ■ особливість законодавчо
го регулювання галузі соці
ального страхування;
■ розмір оплати при тимча
совій непрацездатності;
■ розмір середньомісячно
го заробітку;
■ система оплати праці;
3.4. ЗАХВОРЮ ВАНІСТЬ ЗІ СТІЙКОЮ ВТРАТОЮ
■ ритмічність роботи під
ПРАЦЕЗДАТНОСТІ (ІНВАЛІДНІСТЬ) приємства;
■ плинність робочих кадрів
ЦІ ЛІ : Дати визначення поняття «інвалідність». Розкрити тощо.
основні причини та показники, що характеризують інвалід
ність.
Інвалідність є одним із найваж ливіш их показників

здоров’я населення, що має не тільки м едичне, але
й соціально-економ ічне значення.
За твердж енням експертів ВООЗ, особи з обмеж е
ними м ож ливостям и складаю ть близько 10 % н асе
лен н я зем ної кулі, з них понад 100 млн дітей.
115
Інвалідність як статистичне поняття —це сукупність показ
ників, які характеризують частоту стійкої втрати працездат
ності населення та склад інвалідів на даній території за віком,
Інвалідність статтю, професійними групами, причинами тощо.
(disability) - пору В становлення інвалідності передбачає п рипинення роботи
шення здоров'я лю або зміну умов і характеру праці та призначення різних видів
дини зі стійкими держ авного соціального забезпечення (пенсія, працевлаш ту
розладами функцій вання, проф есійне навчання, протезування тощ о), гарантова
організму, що при ного законодавством.
зводить до обме
Інвалідність тісно п ов’язана з захворю ваністю і, по суті,
ження життєдіяль
дуже часто є її результатом. Інвалідність прийнято називати
ності і виражається
також захворю ваністю зі стійкою втратою працездатності.
в повній або частко
вій втраті здатності
до самообслугову
Виділяють наступні порушення функцій організму, що при
вання, пересування, зводять до інвалідності:
орієнтації, спілку ■ поруш ення вищих психічних функцій (розумові поруш ен
вання, контролю за ня, інші психологічні поруш ення, м овні поруш ення);
своєю поведінкою,
■ п оруш ен н я органів чуття (зорові, слухові, вестибулярні
а також можливості
займатися трудо
поруш ення тощ о);
вою діяльністю. ■ рухові поруш ення;
■ розлади обміну речовин, харчування;
■ поруш ення, щ о спотворю ю ть зовніш ність.
Л ю дині, щ о втратила працездатність на тривалий час, вста

новлю ється певна група інвалідності: І, II, III.
В изнання лю дини інвалідом можливе тільки при проведен
ні м едико-соціальної експертизи, яку здійсню ю ть м едико-со-
ціальні експертні комісії (М С Е К ).
Ці комісії визначаю ть ступінь обмеж ення ж иттєдіяльності,
причину і час ви н и кн ен н я інвалідності, розробляю ть індивіду
альні програми реабілітації й адаптації інвалідів до нових умов
їхнього життя.
Реабілітація інвалідів — це система медичних, психологіч
них, педагогічних, соціально-економ ічних заходів, спрям ова
них на усунення або по можливості повніш у ком пенсацію об
м еж ення ж иттєдіяльності, викликаного поруш енням здоров’я
зі стійким розладом ф ункцій організму.
П ро організацію роботи МСЕК , критерії підходу до визначен
ня причин та груп інвалідності йдеться в окремому розділі під
ручника (розділ 13).
116
П ричини інвалідності досить різноманітні. До них нал е

жать: загальне захворю вання, проф есійне захворю вання, тру
дове каліцтво; інвалідність з дитинства; інвалідність у військо
Основні показники
вослужбовців; інвалідність внаслідок аварії на ЧАЕС. інвалідності:
О сновні причини інвалідності дорослого населення та дітей
відрізняю ться (табл. 3.6). ■ загальна інва
лідність (континген
ти інвалідів) - від
ношення загальної
кількості осіб, які
Т а б л и ц я 3 . 6 . Класи хвороб, що зумовлюють основні причини первинної
отримують пенсії че
інвалідності населення рез інвалідність, до
загальної чисельно
сті населення (у %о);
Основні причини інвалідизації .
■ первинна інва
дорослого населення дітей лідність (інваліди-
зація) - відношен
ня кількості осіб,
■ Хвороби системи крово- ■ Фізичні аномалії
уперше визнаних
обігу (вади розвитку)
інвалідами, до за
■ Новоутворення ■ Хвороби нервової системи гальної чисельності
населення (у %о);
■ Цереброваскулярні ■ Розлади психіки та поведінки
■ структура при
порушення чин загальної інва
лідності - відно
шення кількості
осіб, які отримують
пенсії через інвалід
В Україні в органах соціального захисту на обліку перебуває ність певної групи,
близько 2,7 м лн інвалідів — понад 5 % загальної чисельності виду, причини, до
населення, 68 % з них маю ть інвалідність внаслідок загального загальної кількості
захворю вання, 10 % — інваліди з числа військовослужбовців, інвалідів (у %);
12,3 % —діти-інваліди. ■ структура при
П ростеж ується тенденція до зниж ення рівнів інвалідності чин первинної інва
в країні. Т ак, у 2010 р. в Україні п о казн и к первинної інвалід лідності - відно
ності становив 46,0 на 10 тис. дорослого населення у порів шення кількості
осіб, уперше визна
н ян н і з відповідним показником 2008 р. 48,5 на 10 тис. дорос
них інвалідами да
лого населення.
ної групи, виду,
Закон У країни «Про основи соціальної захищ еності гром а
причини, до загаль
дян» передбачає систему гарантованих держ авою економ іч ної кількості осіб,
них, соціальних і правових заходів, як і забезпечують інвалідам уперше визнаних
рівні з інш им и гром адянам и м ож ливості участі в житті су інвалідами вдано
спільства. му році (у % ).
117
3.5. ФІЗИЧНИИ РОЗВИТОК
ЦІ ЛІ : Розкрити підходи до визначення поняття «фізичний розви

ток», критерії для вивчення біологічного та морфофункціонального
розвитку. Визначити сучасні тенденції показників фізичного роз
витку.
В сучасних умовах ф ізичний розвиток розглядається як один

з основних критеріїв здоров’я окрем ої лю дини та населення
загалом.
Існує кілька підходів до визначення поняття «фізичний

розвиток», а саме:
■ ф ізи ч н и й ро зви то к — ком плекс ф ункціональних
Значення та широке
використання по
і м орфологічних властивостей організму, яки й у підсумку
казників фізичного і визначає запас його ж иттєвих сил (І. С. Случанко);
розвитку полягає ■ ф ізи ч н и й розви ток — сукупність м орф ологічних
в тому, що вони є
і ф ун кц іон ал ьн и х ознак, як і характеризую ть р о зви
прямими, позитив
ток та ф орм уван н я організм у в процесі його росту
ними характеристи
(В. В. Є рм аков зі співавторами).
ками здоров'я.
Більш вичерпним є визначення фізичного розвитку

Є. Я. Беліцькою як сукупності ознак, що характеризують рі
вень і динамічні зміни ряду морфологічних, ф ункціональних
властивостей окремого індивіда і колективів людей, виражених
у вигляді загальних і групових характеристик (стандартів ф і
зичного розвитку).
Інф орм ація про ф ізичний розвиток використовується
Показники фізично у практичній діяльності лікарів різного фаху, у перш у чергу
го розвитку, особли педіатрів і спеціалістів у галузі гігієни дітей і підлітків.
во у поєднанні з по
С постереж ення за ф ізичним розвитком починається з м о
казниками наро
менту народж ення дитини. У подальш ому воно ведеться в д и
джуваності, смерт
ності, захворювано
тячих поліклініках, дош кільних закладах і ш колах, середніх
сті, є не тільки кри і вищ их навчальних закладах, під час призову на військову
теріями здоров'я службу, при проведенні цільових і періодичних медичних
населення,але й оглядів, а також при спеціальних вибіркових дослідж еннях
критеріями ефек стану здоров’я різних груп населення.
тивності лікуваль
но-оздоровчих за Розрізняю ть біологічний і морфофункціональний розвиток
ходів. особи.
118
ЩО ЙОГО ЗУМОВЛЮЮТЬ, МЕТОДИ ОЦІНКИ. ПОКАЗНИКИ
Біологічний розвиток оцінюють за допомогою

таких критеріїв: Стан фізичного розвитку
можна розглядати як ре
■ зріст (довж ина тіла стоячи);
зультат взаємодії внутріш
■ динам іка м аси тіла протягом року; ніх (ендогенних) чинників:
■ термін зміни молочних зубів на постійні;
■ спадковість, здоров'я
■ осиф ікація кисті за даним и рентгенограми; батьків;
■ ступінь розвитку вторинних статевих ознак; ■ фізичний стан батьків;
■ термін перш ої менструації у дівчат. ■ особливості внутрішньо-
За вказаним и критеріями для кож ного віку роз утробного розвитку
робляю ться стандарти біологічного розвитку, та зовнішніх (екзогенних)
з яким и порівню ю ть ф актичні дані конкретної осо чинників:
би. Після цього проводиться оцінка біологічного роз ■ природно-кліматичних;
витку в порівнянні з паспортними даними за три ■ соціально-економічних
бальною шкалою: відстає, відповідає, випереджає. (економічний розвиток су
спільства, умови праці та по
З метою оцінки морфофункціонального розвитку
буту, характер професії тощо).
особи використовуються критерії:
■ зріст (довж ина тіла стоячи);
■ маса тіла; При проведенні масових
■ розмір грудної клітки; медичних обстежень за
■ відповідність вказаних ознак одна одній. стосовується комплекс
ознак для оцінки фізично
За означеним и параметрам и також розробляю ть го розвитку:
ся статево-вікові стандарти для країни в цілому та
■ антропометричні-зріст
окремих регіонів. З ними порівню ю ться одержані
стоячи, маса тіла, розмір
дані та проводиться оцінка м орф оф ункціонального грудної клітки; при поглибле
розвитку за трибальною шкалою: гармонійний, дис них дослідженнях - додатко
гармонійний і різко дисгармонійний. во зріст сидячи, розміри голо
С татистична обробка одержаних матеріалів про ви, довжина плеча, перед
водиться методами варіаційної статистики шляхом пліччя, гомілки, стегна;
складання варіаційних рядів, рівнянь регресії тощо. ■ функціональні, фізіомет-
Аналіз одержаних даних проводиться за д оп ом о ричні - життєва ємність ле
гою: сигмальної оцінки; індивідуальної оцінки за гень (спірометрія), м'язова
ш калою регресії. О станній метод вичерпніш ий, бо сила кисті (динамометрія);
дає можливість врахувати різні ознаки у взаєм о ■ соматоскопічні - будова
зв'язку, виділити осіб з гарм онійним і дисгарм оній тіла, розвиток м'язів, форма
ним розвитком. грудної клітки, ніг, вираже-
Ф ізичний розвиток має чітку соціальну обумов ність вторинних статевих
леність: на показниках ф ізичного розвитку позна ознак, пульс, артеріальний
чається рівень соціального благополуччя населен тиск тощо.
ня, у перш у чергу дітей.
119
У сучасних умовах показники фізичного розвитку дітей поміт
но погіршились: збільш илася частка дітей з надлиш ковою м а
сою тіла (близько 20 % в економ ічно розвинених країнах),
майж е 50 % дітей маю ть істотні відхилення або невідповідність
одного чи кількох показників стандартам. Разом з тим, внаслі
док нераціонального харчування та дефіциту ж иттєво важ ли
вих ком понентів, у багатьох країнах зростає число дітей з д е
В останні десятиліт
ф іцитом маси тіла. Ці діти маю ть вищ і показники захворю ва
тя у багатьох еконо
ності практично по всіх класах хвороб, за винятком хвороб
мічно розвинених
країнах спостеріга
системи кровообігу та ендокринної системи, на які найчасті
ється стагнація - ше хворіють діти з надлиш ковою масою тіла.
призупинення про Акселерація найбільш наочно проявилася в другій половині
цесів акселерації XX ст. За д аним и учених Російської Ф едерації, подвоєння
(від лат. accelera маси тіла та зам іна молочних зубів на постійні почали відбува
tion - прискорен тися раніш е, ніж у 40-х рр. XX ст. Суттєво зм інилися терміни
ня), означає при статевого дозрівання: знизився вік настання м енструації у дів
скорення росту та чаток. Відзначається також прискорення розвитку вторинних
розвитку дітей і під статевих ознак.
літків порівняно з
Н аслідком прискореного розвитку дітей і підлітків стало д о
попередніми поко
сягн ен н я більш их кінцевих розм ірів тіла у дорослих, збіль
ліннями.
ш ення тривалості ф ертильного періоду.
У 80-х рр. XX ст. почали з ’являтися повідом лення про стабі
лізацію процесів акселерації. Спочатку цю тенденцію відзна
чили вчені Н орвегії, Ф Р Н , Чехії, Італії, Я понії, а потім і інш их
економ ічно розвинених країн.
П ровідні спеціалісти ВООЗ вказую ть, щ о вже на початку
XXI ст. в економ ічно розвинених країнах відбувається помітне
уповільнення акселерації (з’явився навіть терм ін, щ о характе
ризує явищ е, зворотне акселерації, — деселерація), однак
у країнах, щ о розвиваю ться, очікується продовж ення акселе
рації.

1. П ровідні групи ч инників, ш о впливаю ть на здоров’я н асе
лення.
2. О сновні тенденції процесу відтворення населення.
3. О собливості патології, притам анні населенню різних регіо
нів України і окремих країн.
120
ЩО ЙОЕО ЗУМОВЛЮЮТЬ, МЕТОДИ ОЦІНКИ, ПОКАЗНИКИ
©
П одолання соціальної нерівності у показниках здоров’я насе

лен н я різних країн, а також серед різних прош арків населення
кож ної країни, може бути досягнуте шляхом:
■ впровадж ення моніторингу відмінностей у стані здоров’я
між різними країнам и та соціальним и групами;
■ забезпечення для всіх більшої доступності таких найважли
віших передумов здоров’я, як належне харчування, житлові
умови, доступність і якість медичної допомоги;
■ зб ільш ення уваги країнам та регіонам , щ о перебуваю ть
у найм енш сприятливих умовах.
1. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка:

В 4 т. - СПб., 1863 - 1866.
2. Демографічна криза в Україні. Проблема дослідження, витоки,
складові, напрямки протидії / НАН України. Інститут економіки;
за ред. В. Стешенко. —К., 2001. —560 с.
3. Демографічні перспективи України до 2026 року / В. Стешенко;
О. Рудницький, О. Хомра; А. Стефановський. —К .: Інститут еко
номіки, 1999. —60 с.
4. Демографічні чинники бідності (колективна монографія): за ред.
Е. М. Лібанової. — К.: Інститут демографії та соціальних дослі
джень НАН України, 2009. — 184 с.
5. Доклад о развитии человека за 2001 год. - Нью-Йорк, Оксфорд,
2001.- 264 с.
6. Доклад о развитии человека. Что кроется за нехваткой водных ре
сурсов. Власть, бедность и глобальный кризис. — ПРООН. Изд.
«Весь мир», 2006. —422 с.
7. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе, 2002 / Регио
нальные публикации ВОЗ, Европейская серия. № 97. —Копенга
ген, 2003. — 156 с.
8. Доклад о состоянии здравоохранения в мире. 2000. —ВОЗ, Жене
ва, 2001.-231 с.
121
9. Европейская база данных «Здоровье для всех». — Копенгаген:
ЕРБ ВОЗ, январь 2011 г. / / http: www. euro. who. inf.
10. Здоровье-21. Основы политики достижения здоровья для всех
в Европейском регионе / / Европейская серия достижения здоро
вья для всех. № 6. —Копенгаген : ВОЗ ЕРБ, 1998. —310 с.
11. Здоровье населения России в социальном контексте 90-х годов:
проблемы и перспективы / Под редакцией В. И. Стародубова,
Ю. М. Михайловой, А. Е. Ивановой. — М. : Медицина, 2003. —
288 с.
12. Здоров’я та охорона здоров’я населення України: Європейський
вимір (Атлас) / За загальною редакцією чл.-кор. АМН України
проф. В. Ф. Москаленка. —К., 2009. —240 с.
13. Лисицын Ю. П. Общественное здоровье и здравоохранение. —
М„ 2009.- 512 с.
14. Медик В. А., Юрьев В. К. Курс лекций по общественному здоро
вью и здравоохранению. Ч. I. Общественное здоровье. - М.: Ме
дицина, 2003. - 363 с.
15. Мировая статистика здравоохранения 2010,— Женева : ВОЗ. —
С. 113-126.
17. Москаленко В. Ф. Здоров’я населення і проблеми охорони
здоров’я у світі та Європі: стан питання та тенденції. Охорона
здоров’я України. —2003. —4(11). —Є. 5—9.
медичної до профілактики соціальної. Монографія. — К. : ВД
«Авіцена», 2009. —240 с.
охорони здоров’я: український контекст. Монографія. —К. : Кни
га плюс, 2008. —320 с.
20. Населення України 2005. Демографічний щорічник. —К. : Держ-
комстат України, 2006. —400 с.
21. Общественное здоровье и здравоохранение : под ред. В. А. Ми
няева, Н. И. Вишнякова. — [3-є изд., испр.]. — М.: МЕДпресс-
информ, 2004. —520 с.
22. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охоро
ни здоров’я в Україні за 2005—2006 роки. —К., 2007. —306 с.
122

ни здоров’я в Україні за 2008—2009 pp. — К., 2010. —328 с.
26. Положение детей в мире, 2000 г. — Кэрол Беллами, ЮНИСЕФ,
2001 г.- I l l с.
27. Регіональні системи охорони здоров’я України (монографія
у 2 -х т.)/3 ар ед . 3. М. Митника, Г. О. Слабкого. Ч. 1. —К., 2010. —
393 с.
28. Руководство по социальной гигиене и организации здравоохра
нения: В 2 томах. Т. 1/ Ю. П. Лисицын, Е. Н. Шиган, И. С. Слу-
чанко и др. ; под ред. Ю. П. Лисицына. —М. : Медицина,1987. —
432 с.
29. Смертність населення України у трудовому віці (колективна мо
нографія : відпов. ред. Е. М. Лібанова. —К. : Інститут демографії
та соціальних досліджень НАН України, 2007. —211с.
30. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я : під заг. ред.
Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. —Т. : Укрмедкнига, 2000. —
680 с.
31. Страны мира. Информационно-аналитический справочник
ЦРУ. —Екатеринбург : У-Фактория, 2001. —672 с.
32. Тульчинський Т. Г., Варавикова Е. А. Новое общественное здраво
охранение: введение в современную науку. —Иерусалим : Amutah
for education and Health, 1999. — 1049 c.
33. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення України та
санітарно-епідемічну ситуацію, 2005 р. —К., 2006. —235 с.
санітарно-епідемічну ситуацію, 2007 р. - К., 2008. —282 с.
санітарно-епідемічну ситуацію, 2008 р. - К., 2009. —360 с.
38. Demographic Yearbook, 1998 / Departement of Economic and Social
Affairs. —New York : United Nations, 2000 —610 p.
39. www.president.gov.ua.
40. Winslow C.-E. A. The Untilled Fields of Public Health. Science 54
(1306): 23-33. DOElO.l 126/ Science. 51.1306.23. PM1D 1783889.
123
У розділі представлено значення промоції
здоров’я та профілактичних заходів у широ
кому розумінні та зокрема в охороні громад
ського здоров’я; розглянуто концепцію чин
ників ризику, як основу розробки різних ви
дів профілактичних програм.
К л ю ч о в і с л о в а : промоція здоров’я;
профілактика; чинники ризику; профілак
тичні програми; санітарна просвіта.
Роль промоції та профілактики в підтриманні та збереженні

здоров'я населення і запобіганні захворюванням.
Методи та засоби санітарної просвіти, найдоцільніші для актив
ного формування здорового способу життя.
Ц І Л І : Дати характеристику промоції здоров’я, різних рівнів і видів
профілактики та профілактичних програм на національному, регіо
нальному та міжнародному рівнях, представити методи, засоби са
нітарної просвіти щодо формування здорового способу життя.
4.1. ПРОМОЦІЯ ЗДО РО В’Я
Загальновідомо, щ о сама по собі м едична допомога не може

забезпечити підтримки здоров’я.
Д ля д осягнення й збереж ення здоров’я система організації
медичної допом оги м ає не тільки забезпечувати лікування, а й
проф ілактику захворю вань та стратегію пром оції здоров’я.
Обидві сторони — клінічна і проф ілактична — маю ть підтри
мувати одна одну.
К онцепція пром оції здоров’я та проф ілактики захворю вань
базується на розум інні ф акторів ризику, які п о в ’язані з лю ди
ною, чинником або н авкол и ш нім середовищ ем.
Ф актори ризику та їхній вплив оціню ю ться через вивчення
дії певного чи н н и ка та її наслідків. Л иш е за підтвердж ення
відповідного взаєм озв’язку можуть розроблятися заходи для
покращ ення способу життя. Д ля протидії провідним ч и н н и
кам ризику можуть бути протиставлені заходи клініко-тера-
певтичного та поведінкового плану, що оптимізуватимуть
стиль життя.
Адекватна охорона громадського здоров’я вклю чає всі види Виклик
послуг, пов’язаних зі здоров’ям , для мінімізації факторів р и зи
ку та їхніх негативних проявів. Це сприяє проф ілактиці неін- Успішність реаліза
ф екційних захворю вань, контролю за спалахами й п ош и рен ції профілактичних
програм в охороні
ням інф екційних хвороб.
здоров'я неможли
Кінцевою метою о б ’єднаних зусиль є покращ ання здоров’я
ва лише в межах
населення.
однієї країни. Про
Ф орм ування мотивації бути здоровим, вести здоровий сп о філактичні стратегії
сіб ж иття може досягатися по-різном у. П оведінка може бути повинні здійснюва
м одиф ікована завдяки навчальним , освітнім програмам , р оз тися на регіональ
робленим для окрем их популяційних груп ризику. У випадку з ному, міжрегіо
курінням цигарок, промоція здоров’я має на меті ф ормування нальному та міжна
знань та умінь для запобігання курінню або його припинення. родному рівнях.
125
Вона також вклю чає зм енш ення або п рипинення реклами, за
стосування ф інансових механізмів, таких я к підвищ ення оп о
даткування, щ о використовується для зм енш ення купівлі ц и
гарок.
К лініко-терапевтичні заходи загалом представлені трьома
Низка проектів та
видами проф ілактики.
програм ВООЗ були
С відченням великого значення, щ о надається питанням
розроблені та впро
ваджені в практику
сп ри ян н я здоров’ю та його ролі в житті ниніш ніх і майбутніх
охорони здоров'я - поколінь, є прийняття в 1986 р. О ттавської Хартії зі зм іцнення
це «здорові міста здоров’я. Багато країн ратиф ікували її, а також приєдналися
і села», «здорові до Д ж акартської Д екларації щодо продовж ення діяльності зі
острови», «школи, зм іцнення здоров’я в XXI ст.
що сприяють здоро С пеціальний глосарій з пром оції здоров’я був створений
в'ю», «лікарні, що ВООЗ у 1982 р., переглянутий і доповнений у 1998 р. Глосарій
сприяють здоров'ю», містить найваж ливіш і терм іни та визначення.
так само як і плани В икористання термінів залеж ить від конкретної ситуації
дій ВООЗ щодо вжи
і формується за допомогою переважаю чих соціальних, куль
вання алкоголю та
турних та економ ічних чинників. О кремі поняття та визн ачен
тютюнокуріння, здо
ня, які були прийняті в глосарії, відображаю ть мовні та куль
рового постаріння.
турні преф еренції автора.
Промоція здоров’я
Промоція здоров'я (підтримка здоров'я, сприяння здоров'ю)

являє собою процес, щ о дозволяє лю дям підвищ ити кон т
роль над здоров’ям і покращ ити стан свого здоров'я.
Д ж е р е л о : Оттавська Хартія зі зміцнення здоров 'я.
ВООЗ, Женева, 1986 р.
П ідтрим ка здоров’я являє собою всеосяж ний соціальний

і політичний процес, щ о охоплює не тільки дії, спрям овані на
зм іцнення навичок і можливостей окрем их осіб, але й дії,
спрямовані на зміну соціальних, екологічних та економ ічних
умов, з тим щ об полегш ити їхній вплив на громадське та інди
О
Які основні стратегії
відуальне здоров’я. П ідтрим ка здоров’я — це процес, щ о д о
зволяє лю дям збільш ити контроль над детермінантами
здоров'я, і тим самим поліпш ити своє здоров'я.
Оттавська Хартія виділяє три основні стратегії для підтрим
підтримки здоров'я
ки здоров’я. Це є захист здоров’я для створення основних,
представлені в
найбільш значущ их умов для здоров'я; надання можливості
Оттавській Хартії?
всім людям досягти і повністю реалізувати свій потенціал
здоров'я; о б ’єднання різних інтересів суспільства в досягненні
здоров'я.
126
4. ПРОМОЦІЯ ЗДОРОВ’Я ТА ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ
Ці стратегії підтримуються п ’ятьма пріоритетними напрямами

дій, щ о викладено в Оттавській Хартії зі зм іцнення здоров’я:
■ розробка «здорової громадської політики»;
■ створення сприятливих умов і ф акторів середовищ а для
здоров'я; П'ять пріоритетів
■ зм іц н ен н я суспільної активності на ком унальном у рівні Джакартської
діяльності в інтересах здоров'я; Декларації
щодо продовження
■ розвиток особистих навичок і умінь;
діяльності
■ переорієнтація служб охорони здоров'я.
зі зміцнення
Дж акартська Декларація щодо продовження діяльності зі здоров'я у XXI ст.:
зм іцнення здоров’я в XXI ст., щ о прийнята в липні 1997 р., під
■ посилення соці
твердила, щ о ці стратегії та напрям и діяльності актуальні для
альної відповідаль
всіх країн. ності за здоров'я;
■ збільшення ін
Оцінка промоціїздоров’я вестицій на розви
ток охорони здоро
Оцінка промоції здоров’я — це оцінка того ступеня, у яком у
в’я;
дії та заходи щодо підтримки здоров’я сприяю ть д осягн ен
ню оціню ваного кінцевого результату. ■ розширення парт
нерських зв'язків
Те, у якій мірі підтримка здоров’я дозволяє окрем им особам і контактів з метою
чи громадам здійсню вати контроль над їхнім здоров'ям , являє підтримки здоров'я;
собою центральний елемент оцінки підтримки здоров’я. ■ збільшення по
У багатьох випадках важко простежити ш лях, щ о пов'язує тенціальних можли
конкретні дії у сф ері підтримки здоров’я з кінцевим резуль востей громад та
татом. розширення мож
ливостей окремих
Результати ДІЯЛЬНОСТІ 3 промоції здоров’я громадян;
■ забезпечення
Результатами промоції здоров’я є зміни особистісних ха
необхідної інфра
рактеристик, вмінь і навичок, та/аб о соціальних норм і дій,
структури для під
та/або організаційної практики й держ авної політики, які тримки здоров'я.
пов'язані з діяльністю щодо підтримки здоров’я.
Н аслідки пром оції здоров’я являю ть собою безпосередні ре
зультати підтримки здоров’я і, як правило, спрям овані на зм і
ну детермінант здоров'я, щ о можуть модиф ікуватися. До них
належать обізнаність у питаннях здоров'я та ф орм ування від
повідної держ авної політики в галузі охорони здоров'я.
Ц ілями охорони здоров'я є визначення конкретних кроків,
0
Якими є пріоритети
які можуть бути здійснені для досягнення поставлених за Джакартської Дек
вдань. В изначення цільових показників також забезпечує єд и ларації з лідерства
ний підхід до оцінки прогресу щодо певної політики в галузі промоції здоров'я?
127
здоров’я або програм, ш ляхом визначення точки відліку, від
© яко ї прогрес може бути вим іряний. П остановка завдань вим а

гає наявності відповідного п оказника здоров'я та інф орм ації
про розподіл цього п оказника в популяції. Вона також вим а
Цілі, як правило, ба гає оцінки майбутніх тенденцій розвитку.
зуються на конкрет
них і вимірюваних
Інфраструктура підтримки здоров’я
змінах в остаточних
або проміжних ре Це ті лю дські й матеріальні ресурси, організаційні та адм іні
зультатах для досяг
стративні структури, закони, правила, а також стимули, шо
нення здоров'я.
відповідаю ть за організовані зусилля, які сприяю ть забезпе
ченню організованого, у плані зм іцнення здоров’я, відгуку,
реагування на питання і проблем и громадського здоров’я.
Така інфраструктура може складатися з різних організацій
них структур, у тому числі сектора первинної м едико-санітар-
ної допом оги, урядових органів, закладів держ авного і приват
ного секторів, неурядових організацій, організацій сам одопо
моги, а також організацій і ф ондів, присвячених підтримці
здоров’я.
Партнерство з метою підтримки здоров’я
©
Лікарні, які спри
П артнерство з метою підтримки здоров’я є добровільною
угодою між двом а або більше партнерами по співпраці один з
яють здоров'ю, одним для отрим ання загальних результатів у сфері охорони
мають на меті: здоров’я.
Такі партнерства можуть бути частиною м іж секторального
■ створення в лі
співробітництва в області охорони здоров'я або основою
карнях умов для
альянсів пром оції здоров’я.
здорового перебу
вання медичних
працівників і паці Лікарні, що сприяють здоров’ю
єнтів;
Лікарні, що сприяють промоції здоров’я, не тільки забезпе
■ впровадження
чують високу якість різном анітних м едичних послуг,
реабілітаційних про
а й розробляю ть корпоративний стиль, як и й вклю чає цілі
грам;
підтримки здоров’я, розвиваю ть організаційні структури та
■ заохочення вза
культуру здорового способу ж иття, що сприяю ть зм іцненню
ємодії медичних
здоров’я, а також створю ю ть сприятливе середовищ е для
працівників і персо
здоров’я при активній взаємодії з місцевою спільнотою ,
налу;
вклю чаю чи активну участь пацієнтів і співробітників у цьо
■ поширення ін
му процесі.
формації і порад Д ж е р е л о : Будапештська Декларація щодо лікарень,
з питань здоров'я. які сприяють зміцненню здоров'я. ВООЗ (ЄРБ), Копенгаген, 1991.
128
Школи, що сприяють здоров’ю

12 критеріїв ВООЗ для школи,
Школи, що сприяють промоції здоров’я, що сприяє здоров'ю:
можуть бути охарактеризовані як ш коли, щ о 1) активізація почуття власної
постійно розвиваю ть і зм іцню ю ть свій по гідності всіх учнів через мож
тенціал, як заклади, щ о забезпечую ть здоро ливість кожного зробити свій
ві умови і можливості для ж иття, навчання і внесок у життя школи;
роботи. 2) розвиток гарних відносин між
Д ж е р е л о : Підтримка здоров'я в школах. вчителями й учнями, між
Доповідь Комітету експертів ВООЗ учнями в щоденному житті
щодо всебічної шкільної освіти
школи;
зі здоров'я та сприяння здоров'ю. Серія технічних
доповідей ВООЗ №870. ВООЗ, Женева, 1997 р. 3) роз'яснення для штату й учнів
соціальних цілей школи;
4) стимулювання всіх учнів через
широкий діапазон діяльності;
Для досягн ен н я цієї мети ш кола, що сприяє
промоції здоров’я, залучає фахівців освіти 5) використання кожної можли
вості для поліпшення фізично
і охорони здоров’я, вчителів, учнів, батьків
го середовища школи;
і керівників ком унально-суспільного рівня до
6) розвиток гарних зв'язків між
діяльності зі зм іц н ен н я здоров’я.
школою, домом і суспільством;
Глобальна ініціатива ВООЗ з охорони
7) розвиток гарних зв'язків між
здоров'я в ш колах має на меті допом огти всім
початковими і середніми шко
ш кільним закладам стати ш колам и «пром оції
лами заради планування по
здоров’я». Це вклю чає заохочення й п ідтри м слідовної підтримки здоров'я;
ку м іж народних, нац іон альн и х та субнаціо-
8) активна пропаганда здорово
нальних м ереж ш кіл пром оції зд оров’я, а та го способу життя і здоров'я
кож допом огу у створенні в країні в ітч и зн я школи;
ного потенціалу в області зм іц н ен н я здоров’я 9) визначення ролі вчителів у ви
в школах. рішенні проблем, пов'язаних зі
К онцепція ш коли, що сприяє зм іцненню здоров'ям;
здоров’я, — відносно нова. Т ака ш кола має за 10) визначення додаткової ролі
мету залучити до здорового способу ж иття аб шкільного харчування (якщо
солю тно всіх ш колярів ш ляхом створення має місце) у навчальному пла
сприятливого середовищ а. Вона пропонує ні з охорони здоров'я;
можливості і вимагає зоб ов’язання щодо умов 11) реалізація потенціалу послуг
з забезпечення соціального і ф ізичного навко фахівця щодо порад і підтрим
лиш нього середовищ а, яке сприяло б збере ки навчання з охорони здо
ров'я;
ж енню і зм іцненню здоров’я (ВО О З, 1993 р.).
Ш кола визначається я к повноцінне середови 12) розвиток навчального потенці
алу служб охорони здоров'я
ще, де численні сф ери, такі я к організація, ха
школи.
рактер, культура, розташ ування, впливаю ть на
здоров’я учнів і персоналу.
129
4 .2. ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ФОРМИ САНІТАРНОЇ
ПРОСВІТИ У ФО РМ УВАНН І ЗДОРОВОГО
СПОСОБУ Ж И ТТЯ
Санітарна просвіта — це розділ охорони здоров’я, змістом

якого є гігієнічне навчання та виховання населення.
П ідвищ ення рівня санітарної та медичної культури населен
н я, здійснення заходів, які сприяю ть збереж енню та зм іцнен
ню його здоров’я, маю ть ґрунтуватися на науковій основі,
бути правдивим и та о б ’єктивним и, цілеспрям ованим и, послі
довним и, систематичним и.
О дним із найваж ливіш их напрям ів санітарної просвіти є а к
Інформаційно-про тивне ф ормування здорового способу життя. Д ля здійснення
світницьку роботу цієї мети засоби санітарної просвіти передбачають:
на захист здоров'я
необхідно проводи ■ заб езп еч ен н я н асел ен н я необхідною ін ф орм ацією , яка
ти в усіх секторах д і стосується я к ч и н н и ків , щ о сприяю ть збереж енню та
яльності суспіль зм іцненню здоров’я, так і чинників, щ о негативно п о зн а
ства, в усіх напря чаю ться на здоров’ї: зловж ивання алкоголем , вж ивання
мах політики, широ наркотиків, тю тю нокуріння, нездорове харчування, м ало
ко пропагуючи дії рухомий спосіб життя;
з поліпшення соці
альних детермінант ■ стим улю вання діяльності держ авних органів та гром ад
здоров'я та обґрун ських організацій до створення умов для здорового сп о
товуючи безальтер- собу життя населення;
нативність інвесту
■ заохочення всіх медичних працівників до санітарно-про
вання в здоров'я.
світницької роботи та виховної діяльності.
М едичні працівники повинні кваліф іковано використову
вати всі доступні та необхідні засоби і методи гігієнічного н а
вчання та виховання.
Розрізняю ть три основні методи санітарної просвіти: усний,
письмовий (друкований), образотворчий (наочний), а також
їхнє поєднання.
Термін «засоби» (форм и) о б ’єднує сукупність конкретних
прийом ів роботи, наприклад, газетна публікація, кінодем он-
страція, плакат тощ о, які використовую ться в процесі індиві
дуального, групового чи масового впливу на населення.
Д о засобів усного просвітництва належ ать засоби, при ви ко
ристанні яких має місце безпосередній контакт з аудиторією
(лекція, бесіда, вечір запитань та відповідей, диспут), а також
засоби, при використанні яких безпосередній контакт з ауди-
130
торією відсутній (виступ по радіо, по телебаченню , запис в и

ступів, лекцій в аудіо- чи відеоформаті).
М етод усної просвітницької роботи є одним із провідних
і найеф ективніш им з методів ф орм ування здорового способу
життя.
Метод друкованої просвітницької діяльності вклю чає засо
би: брошуру, буклет, бю летень, ж урнал, календар, статтю,
книгу, листівку, плакат, стіннівку тощ о. Ц ей метод дає більше
можливостей для п ош ирення гігієнічних знань, методів інди
відуальної та групової проф ілактики захворю вань, оздоров Методи усної
лення довкілля серед ш ироких верств населення. просвітницької
М етод друкованої просвіти поділяється на: роботи:
а) друковане гасло, брошуру, п а м ’ятку, листівку, газетні та
■ л е к ц ія - н а й
журнальні публікації;
поширеніший ме
б) дош ки запитань та відповідей, санітарні стіннівки, статті тод висвітлення од
в періодичних виданнях тощ о. нієї теми, одного
М етод образотворчої (наочної) санітарно-просвітницької питання за певний
період часу у формі
діяльності передбачає:
монологу;
■ п л о щ и н н і засоби: плакат, м алю нок, схему, кресл ен н я,
■ б есіда-до зв о
план, діаграму, фотовиставку, слайд великом асш табний,
ляє встановити тіс
серію слайдів, діаф ільм , відеофільм тощ о;
ний контакт з ауди
■ о б ’єм ні засоби: муляж, макет, модель, ф антом , діораму, торією за рахунок
скульптуру тощо; невеликої кількості
■ натуральні об’єкти: макропрепарат, мікропрепарат, зразок учасників
рослинного або тваринного світу, виробу тощо; (ДО 2 5 - 3 0 ) ;
■ ком біновані засоби: агітбригади, л ялькови й театр, театр ■ вечір запитань

тощо; та відповідей - та
сама бесіда, але тут
■ технічні засоби: ф ільм оскоп, кіноапарат, епідіаскоп, м аг
задає питання ауди
нітоф он, відеомагнітофон, програвач, к о м п ’ютер тощо.
торія, а ведучий
відповідає;
Н аочний метод — найбільш численний за кількістю ви к о
■ дискусія - ак
ристовуваних засобів.
тивна проробка те
О станнім часом усе більш ої популярності та ефективності
ми в достатньо під
набувають електронні носії інф орм ації просвітницьких м ате
готовленій аудито
ріалів та їх пош ирення з використанням інтернет-технологій. рії, передбачає по
Розглянуті вищ е методи та засоби санітарно-просвітницької глиблене вивчення
роботи є інструментом для виконання важливого завдання — матеріалу на певну
гігієнічного навчання та виховання населення, активного ф о р тему.
мування здорового способу життя.
Ін ф орм ац ій н о-роз’ясню вальна діяльність в інтересах здо
ров’я повинна стати ком бінацією індивідуальних і суспільних
дій, метою яких є забезпечення політичної прихильності, стра-
131
тегічної підтримки, прийняття суспільством та інфраструктур-
на підтримка певних цілей і програм у сфері охорони здоров’я.
Головним пріоритетом при цьому має бути створення умов
ж иття, сприятливих для здоров'я й формування здорового сп о
собу життя.
Н адзвичайно важливою складовою проф ілактичної діяль
ності є її підтримка на рівні громади, колективів, сім ’Ї.Том у п о
літика в охороні здоров’я повин на спрямовуватися на ф орм у
вання й розвиток солідарних громад, на систематичну роботу
з усіма їх Си дорами з метою зм енш ення негативного впливу
ч и нників ризиків для здоров’я, на розвиток оздоровчого п о
тенціалу в конкретних ж иттєвих умовах, зокрем а, школах, л і
карнях, на робочих місцях, та на створення для всіх членів гро
мад можливостей для реалізації свого повного потенціалу.
4.3 . ЗНАЧЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ

В СИСТЕМІ ГРОМАДСЬКОГО ЗДО РО В’Я
П роф ілактика завжди усвідомлю валась як реальний механізм

забезпечення підтримки високого рівня здоров’я та поперед
ж ення захворю вань.
В умовах нових викликів для громадського здоров’я, гло
бальної економ ічної кризи та обмеж еності ресурсів у всіх сф е
рах, у тому числі в охороні здоров’я, питання проф ілактики н а
бувають особливої актуальності.
Зміст поняття «профілактика» та конкретні ф орми її здій
снення зм іню вались на різних етапах історії людства залеж но
від умов соціального устрою, паную чого світогляду та рівня
розвитку науки. У сучасному світі з розвитком глобалізації зн а
чення різнобічної проф ілактики у ш ироком у розумінні буде
тільки посилю ватись.
П роф ілактика в ш ироком у розумінні означає заходи щодо
створення оптим альних умов, спрямованих на зм іцнення здо
0
р о в’я, підвищ ення трудової активності та довголіття людей,
вклю чаю чи умови праці, відпочинку, ж итлово-побутові умови,
розвиток ф ізичної культури тощ о, тобто сукупність заходів з п о
Які види профілакти передж ення й усунення причин захворю вань лю дей, а також за
ки ви знаєте? безпечення всебічного розвитку їхніх ф ізичних та духовних сил.
132
П роф ілактика може здійсню ватися на індивідуальному та

громадському рівні.
Індивідуальна профілактика вклю чає заходи щодо поперед
ж ення хвороб, збереж ення й зм іцнення здоров’я, які здійсню є
сама лю дина, і практично означає дотрим ання норм здорового
способу життя.
Громадська профілактика вклю чає систему політичних,
соціальних, економ ічних, виховних, санітарно-технічних, са
нітарно-гігієнічних, протиепідем ічних і медичних заходів, які
здійсню ю ться держ авним и інститутами й громадськими орга
нізаціям и з метою забезпечення всебічного розвитку ф ізичних
і духовних сил гром адян, усунення чинників, які негативно
впливаю ть на здоров’я населення.
Загалом проф ілактику в системі охорони здоров’я визн ача
ють я к систему заходів м едичного і немедичного характеру,
спрямованих на попередж ення, зм енш ення ризику розвитку
відхилень у стані здоров’я і захворю вань, на запобігання або
уповільнення їх прогресування, зм енш ення їх несприятливих
наслідків.
Розрізняю ть первинну, вторинну й третинну профілактику.
Первинна профілактика — це систем а соціальних, м едич
них, гігієнічних і виховних заходів, сп рям ован и х на п оп еред
ж ення захворю вань ш ляхом усунення причин та умов їх ви
н и к н ен н я і розвитку, а також н а підви щ ен н я стійкості
організм у до впливу несприятливих ч и н н и ків навколиш нього
природного, виробничого, побутового середовищ а. П р и к л а
дами такої проф ілактики є вакц и н ац ія, боротьба з тю тю ноку
рінням тощ о.
Вторинна профілактика — це виявлення та ефективне ліку
вання ранніх стадій хвороб для попередж ення їх розвитку
і вини кнен ня серйозних ускладнень, хронізації, загострень,
обмеж ення ж иттєдіяльності. П рикладом заходів вторинної
проф ілактики є своєчасне виявлення і лікування діабету та
проф ілактика очних і серцевих захворю вань, ниркової недо
статності тощо.
Третинна профілактика передбачає запобігання рецидивам,
ускладненням та інвалідності, відновлення оптимальних ф унк
цій організму, соціального і професійного статусу. Прикладами
заходів третинної профілактики є реабілітація хворих після ін
сульту, спостереження за хворими з серцевою недостатністю
після інфаркту міокарда тощо.
133
4.4 . КОНЦЕПЦІЯ ЧИННИКІВ РИЗИКУ
В РОЗРОБЦІ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ПРОГРАМ
Науковою базою проф ілактики є концепція ч и нників ризику,

які відіграють значну роль у формуванні громадського здоров’я,
підвищ ую чи йм овірність розвитку захворю вань, ускладн ен ь
їхнього перебігу, прогресування патологічного процесу та не
сприятливого результату.
Ч и н н и ки ризику можуть мати поведінкову, біологічну, гене
тичну, екологічну природу, діяти ком плексно, сприяти р о з
витку н изки захворю вань (рис. 4.1).
П ереваж на більшість досягнень у боротьбі з хворобами на
міжнародному та національном у рівнях пов’язана зі зм енш ен
ням дії чинників ризику та їх ліквідацією . У сучасних умовах
в Європейськом у регіоні ВООЗ, у тому числі в Україні, най
більш значущ им и чинникам и ризику є підвищ ений кров’яний
тиск, підвищ ений вміст холестерину в крові, тю тю нокуріння,
зловж ивання алкоголем, надмірна маса тіла, малорухомий сп о
сіб життя, щ о необхідно враховувати при формуванні проф ілак
тичних програм.
ПРОВІДНІ ЧИННИКИ РИЗИКУ III тисячоліття
■■■■■ підвищений кров'яний тиск
■■■■м тютюнопаління
шштш зловживання алкоголем
■■■■■ високий вміст холестерину в крові
яш я^ш ожиріння
■■■■■ недостатня фізична активність
■ н м небезпечний секс
небезпечна питна вода та незадовільні санітарно-гігієнічні умови
дим всередині приміщень
н н м недостатність харчування та залізодефіцитна анемія
Рис. 4.1. Провідні чинники ризику для здоров’я

Д ж е р е л о : The world health report 2002: Reducing Risks,
Promoting Healthy life. - WHO, 2002. - 248 p.
134
Для країн, щ о розвиваю ться, провідним и ч и нникам и ризику

є бідність, низька маса тіла, забруднена вода, погані санітарно-
гігієнічні умови, небезпечний секс, залізодеф іцитна анемія,
дим у прим іщ еннях від спалю вання твердих видів палива.
На глобальному рівні певні чинники ризику, притам анні
економ ічно розвин еним країнам , асоцію ю ться з багатством
і надмірністю спож ивання, у країнах, щ о розвиваю ться, —з бід
ністю, злидням и, незадовільним и умовами життя і праці.
О сновним и ч и нникам и ф орм ування відмінностей у здоров’ї
населення є соціально-економ ічні детермінанти.
Групи населення з різним рівнем матеріального добробуту
відрізняю ться за показникам и захворю ваності, інвалідності,
смертності.
Вказані відмінності вимагають розробки і впровадж ення
ком плексу заходів, спрям ованих на поліпш ення рівня якості
життя, скорочення бідності, забезпечення рівного доступу різ
О
Вертикальні,
або автономні, са
них верств населення до якісн ої і доступної м едичної д о п о мостійні профілак
моги. тичні програми пе
В сучасних умовах досягти реальних успіхів у попередж енні редбачають вирі
та зм енш енні пош иреності багатьох хвороб мож на лиш е ш ля шення конкретної
хом впровадж ення ш ироких проф ілактичних програм і заходів проблеми охорони
на національном у, регіональному та міжнародному рівнях. здоров'я шляхом
Для виріш ення проблем громадського здоров’я в багатьох застосування кон
країнах використовую ться вертикальні та горизонтальні п р о кретних заходів.
філактичні програми. Горизонтальні,
Враховуючи переваги та недоліки кож ного з цих видів про або інтегровані -
грам, успіш но поєдную ться їхні елем енти в інтегрованих моде спрямовуються на
лях проф ілактичних заходів. вирішення загаль
них проблем на
Горизонтальна спрям ованість проф ілактики передбачає охо
довгостроковій ос
плення всіх причетних до ф орм ування здоров’я населення сек
нові через служби
торів суспільства, вклю чаю чи промисловість, сільське госпо
охорони здоров'я.
дарство, транспорт, енергетику, будівництво, освіту, культуру,
науку, релігію тощ о (рис. 4.2).
Вертикальна спрям ованість проф ілактичних заходів вклю
чає їх реалізацію на рівні окрем ої лю дини, сім ’ї, громади, су
спільства в цілому та держ ави (рис. 4.3).
П оєднання вертикальних і горизонтальних напрямів у реалі
зації проф ілактичних програм забезпечуватиме глобальну то
тальну ком плексну інтегральну м іж секторальну міжгалузеву
взаємодію на всіх рівнях і в усіх суспільних структурах, ш о д о
зволить еф ективно попереджувати негативні зруш ення в здо
ров’ї та позитивно впливати на активне довголіття населення.
135
^ о-етн °м іч н іц №о%;
Виробниче Зайнятість
середовище Водо
Освіта постачання
і санітарія
Сільське \
господарство \ СЛУЖБИ
і виробництво ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
продуктів харчування ж иття. Ос(
Житло
ЗДОРОВ'Я
Рис.4.2. Складові горизонтальної спрямованості сучасної профілактичної

стратегії
Д ж е р е л о : Dahlgren, G & Whitehead, М. Policies and strategies
to promote social equity in health, 1991
Рис. 4.3. Складові вертикальної спрямованості сучасної профілактичної

стратегії
136
Така проф ілактична стратегія є актуальною на всіх етапах р оз

витку суспільства, а також в різні вікові періоди ж иття лю дини,
в усіх сферах буття, тобто повин на мати тотальний характер.
У зв ’язку із цим надзвичайно важ ливим є принципове розу
м іння необхідності переходу від проф ілактики вузьковідомчо
го медичного характеру до ш ирокої глобальної м едико-соці-
альної проф ілактики в громадському здоров’ї, яка охоплює
діяльність у всіх секторах економ іки і суспільства в цілому, щ о
здійсню ється тотально і постійно, за п ринципом «скрізь і зав
жди», а головне — із систем них держ авних позицій. Розум іння
цього вже демонструю ть ВООЗ і багато країн світу, у тому числі
Велика Б ританія, Ф Р Н , Ф ранція, СШ А , Ш веція, Російська
Ф едерація та ін.
Глобальність проф ілактики, щ о передбачає здійснення її на
міжнародному, м іж регіональному та внутріш ньорегіонально-
му рівнях, обумовлена активним и процесам и глобалізації, ін
теграції, інтенсиф ікації, підвищ ення мобільності, кон ц ен тра
ції в просторі й часі, розм иванням кордонів і необхідністю
залучення до проф ілактичної діяльності всіх суб’єктів світової
спільноти.
П рикладом успіш ної реалізації інтегрованих п р о ф іл ак ти ч
них програм на м іж народном у рівні може бути діяльність
ВО О З з п и тан ь боротьби з ін ф ек ц ій н и м и захворю ванням и.
С еред осн овн и х д о сягн ен ь в охороні зд о р о в’я вн аслід ок
впровадж ення пр оф іл акти ч н и х програм — ліквідація нату
ральної віспи (1979 р.), зм ен ш ен н я на 99 % захворю ваності
на п оліом ієліт (1988—2006 рр.), ви яв л ен н я та ліквідація ати
пової п н евм он ії SARS (2003 р.).
ВООЗ у своїй багатогранній діяльності на 2011—2016 рр. п е
редбачає ш ість напрям ів роботи, серед яких значна увага п р и
діляється проф ілактиці:
1) пріоритетну увагу приділяти заходам щ одо зм іц н ен н я
здоров’я незамож них, неблагополучних та вразливих груп
н асел ен н я, зваж аю чи н а те, щ о в бідних країнах значні
групи населення не мають доступу до медичної допомоги;
2) поєднати спільні зусилля країн для протидії новим загро
зам м іж народної безпеки в галузі громадського здоров’я,
зокрем а спалахам нових, раніш е невідомих хвороб, а та
кож хвороб, здатних викликати епідемії;
3) пош ирю вати діяльність служб охорони зд оров’я н а всі
верстви населен н я, для чого необхідне зм іц н ен н я їх к а
дрового, матеріального й ф інансового потенціалу;
137
4) використовувати результати наукових дослідж ень провід
них наукових центрів як ф ундамент для визн ачення п рі
оритетів, стратегій та оцінки діяльності системи охорони
здоров’я, зокрем а в галузі проф ілактичної діяльності;
0 5) зм іцню вати партнерство та співробітництво з урядовими

й неурядовими організаціями, ООН та інш ими м іж народ
ним и і гром адським и організаціями;
Обґрунтування та
розробка профілак
6) покращ увати еф ективність та результативність діяльності
тичних програм по медичного персоналу в окрем их країнах, а також на між
винні здійснювати народному рівні шляхом застосування засобів зацікавле
ся на надійній нау ності та підвищ ення м отивації до роботи.
ковій основі, з оцін
П роблема проф ілактики неінф екційної патології переважно
кою фактичних да
них, використанням
стосується населення економ ічно розвинених країн, зокрем а
систематичних Є вропейського регіону ВООЗ, де вона зумовлю є 86 % смертей
оглядів, визначен та 77 % тягаря хвороб. Є вропейською стратегією проф ілакти
ням економічної ки й боротьби з неінф екційним и захворю ванням и (2006 р.)
ефективності передбачено основні напрям и ком плексного інтегрованого
та дієвості певних підходу до цієї проблеми:
заходів.
■ активна цільова проф ілактична робота з групами високого
ризику;
■ розробка та впровадж ення програм проф ілактики захво
рю вань на популяційном у рівні;
■ м аксим альне охоплення населення еф ективним и м едич
ними заходами.
4.5 . НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

ПРОФІЛАКТИЧНИХ ПРОГРАМ ОХОРОНИ
ГРОМАДСЬКОГО ЗДО РО В’Я В УКРАЇНІ
В Україні проф ілактичний напрям є одним із базових п р и н ц и

пів системи охорони здоров'я, щ о закріплю ється в Конституції
У країни та Законі У країни «Основи законодавства України про
охорону здоров’я». В Україні прийнято закони, шо регулюють
різні питання проф ілактичної діяльності в охороні здоров’я.
До найважливіших слід віднести наступні Закони України:
■ «П ро запобігання захворю ванню на синдром набутого
імунодефіциту (С Н ІД ) та соціальний захист населення»
(2010 р.);
138
■ «Про ф ізичну культуру та спорт» (1993 р.);

■ «Про забезпечення санітарного та протиепідемічного бла
гополуччя населення» (2009 р.);
■ «Про заходи протидії незаконном у обігу наркотичних за
собів, психотропних речовин і прекурсорів та зловж иван
ню ними» (1995 р.);
■ «Про захист лю дини від впливу іонізую чого випром іню
вання» (2009 р.);
■ «Про захист населення від інф екційних хвороб» (2000 р.);
■ «Про боротьбу із захворю ванням на туберкульоз» (2009 р.);
■ «Про заходи щодо попередж ення та зм енш ення вж ивання
тю тю нових виробів і їх ш кідливого впливу на здоров’я н а
селення» (2009 р.).
П роф ілактичний вектор розвитку охорони здоров’я було
закладено в основу М іжгалузевої ком плексної програми «Здо
ров’я нації» на 2002—2011 роки, яка створена відповідно до
Є вропейської стратегії ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI столітті»
і дозволяє ком плексно ро зв’язувати міжгалузеві проблеми охо
рони здоров’я, у то м у числі проф ілактики захворю вань, здоро
вого способу ж иття, поліпш ення якості і доступності медичної
допомоги.
У спіш ній реалізації проф ілактичних програм і стратегій
сприятимуть зм іцнення м іж народного, дво- та багатосторон
нього співробітництва, ш ирокий обмін інф орм ацією , інтелек
туальна й технічна співпраця, нарощ ування потенціалу, п р о
ведення наукових дослідж ень із проблеми проф ілактики та
впровадж ення їх результатів, м оніторинг ситуації з поперед
ж ення негативного впливу на здоров’я ч и нників ризику, п о
ліпш ення детермінантів здоров’я і міжсекторальні заходи з під
вищ ення ефективності діяльності щодо зм іцнення здоров’я.
З огляду на значущ ість проф ілактики, вона повинна стати
пріоритетною в реалізації політики збереж ення й зм іцнення
здоров’я населення. Базисом її ф орм ування маю ть бути страте
гічні напрям и програмних документів м іж народного рівня, п е
редусім ВООЗ, зокрема, Рам кової програми вдосконалення
систем охорони здоров’я, Б ангкокської хартії зі зм іцнення
здоров’я, Т алліннської хартії «Системи охорони здоров’я для
здоров’я та добробуту», Л ю блянської хартії з реф орм ування
охорони здоров’я, програм «Здоров’я для всіх», «Курс на оздо
ровлення. Є вропейська стратегія проф ілактики й боротьби
139
з н еінф екційним и захворю ваннями» тощ о. Структурно п р о ф і
лактичні стратегії мають охоплю вати питання інф орм аційно-
р о з’ясню вальної роботи (адвокації), п ош и рен н я й ви кори стан
ня знань, заснованих на доказах, регулю вання та ф інансування,
ф орм ування потенціалу, організації медичного обслуговуван
ня й підтримки на рівні громад.
1. Роль ВООЗ в розробці та зд ійсненні проф ілактичних п р о

грам на національному, м іж регіональному та м іж народному
рівнях.
2. Засоби санітарної освіти в ф орм уванні здорового способу
життя в сучасних умовах.
3. Складові сучасних профілактичних стратегій горизонтальної
та вертикальної спрямованості.
В сучасних умовах для виріш ення проблем и поліпш ення гро

м адського здоров’я необхідним є перехід від м едичної до соці
альної проф ілактики, до системи м іж секторальної міжгалузе
вої багаторівневої проф ілактики.
140
1. ВОЗ за 60 лет: хронология основных событий в области обще

ственного здравоохранения. —ВОЗ, 2008. —5 с.
2. Здоровье — 21: Основы политики достижения здоровья для всех
в Европейском регионе ВОЗ / Глоссарий ВОЗ. — Копенгаген:
ВОЗ, 1999.- 311 с.
3. Курс на оздоровление. Европейская стратегия профилактики и
борьбы с неинфекционными заболеваниями. —Копенгаген : ЕРБ
ВОЗ, 2006. - 62 с.
4. Лисицын Ю. П. Общественное здоровье и здравоохранение. —
М„ 2009.- 512 с.
5. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002—2011
роки (За ред. В. Ф. Москаленка, В. М. Пономаренка, Ю. В. Во
роненка та ін.) — К.: 2002. —88 с.
6. Москаленко В. Ф. Здоровье и здравоохранение: ключевые импе
ративы. —К.: ВД «Авіцена», 2011. —256 с.
7. Москаленко В. Ф. Концептуальні підходи до формування су
часної профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профі
лактики медичної до профілактики соціальної. Монографія. —К.:
ВД «Авіцена», 2009. —240 с.
8. План действий по осуществлению Европейской стратегии про
филактики и борьбы с инфекционными заболеваниями (2011—
2016 гг.). Всемирная организация здравоохранения. Европейское
региональное бюро, Копенгаген, Дания, 27 октября 2010. — 14 с.
9. Программа работы ВОЗ. http://www.who.int/about/agenda/ru/
index/html 05.03.2011
10. Работа во имя здравоохранения. Одиннадцатая общая программа
работы ВОЗ на 2006—2015 годы. Глобальная повестка дня в обла
сти здравоохранения. - ВОЗ, 2006. - 49 с.
11. Тульчинский Т. Г, Варавикова Е. А. Новое общественное здраво
охранение: введение в современную науку. — Иерусалим : Amutah
for education and Health. 1999. — 1028 c.
12. Health Promotion Glossary. — World Health Organization, 1998. —
37 p.
13. Health Promotion, Foundation for Practice. Jennil Naidroo and Jane
Wills. —Second Edition. —420 p.
14. Kuehlein T., Sghedoni D., Visentin G., Gervas J., Iamoule M.
Quaternary prevention: a task of the general practitioner. Primary
Care. - 2010. - V. 10 (18). - P. 350-4.
141
.
і ІШШШВШШ
КОНЦЕПЦІЯ
НАЙВАЖЛИВІШИХ
СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ
ЗАХВОРЮВАНЬ ■
■- м
У розділі представлено підходи до виділення %
групи найважливіших соціально значущих
захворювань, тенденції, прогноз їх розпо
всюдження; проаналізовані проблеми орга
нізації медичної допомоги. Головна увага ■
звертається на характеристику хронічних
неінфекційних хвороб (хвороб системи кро
вообігу, цукрового діабету, новоутворень);
травм, психічних розладів, алкоголізму, ні-
котиноманії, наркоманії, а також інфекцій
них хвороб, особливо туберкульозу і ВІЛ-
інфекції/СНІДу.
К л ю ч о в і с л о в а : хвороби системи кро

вообігу; цукровий діабет; новоутворення;
інфекційні та паразитарні хвороби; туберку
льоз; ВІЛ-інфекція/СНІД; психічні розлади;
наркоманії; травми.
■ Сучасні погляди на найважливіші соціально значущі захворю

вання.
■ Характеристика захворювань, найбільш значущих у XXI ст.
■ Формування адекватної відповіді системи охорони здоров'я
на розповсюдження найважливіших соціально значущих
захворювань.
С учасний період розвитку лю дства відзначається бурхливим
розвитком науково-технічного прогресу та появою нових гло
бальних викликів. Зазнала трансф орм ації структура популя
ційного здоров’я. Виклик
У найбільш розвинутих країнах, де середня очікувана три
валість ж иття перевищ ила 70 років, більш ість населення Адекватність реагу
вання системи охоро
пом ирає від серцево-судинних і онкологічних захворю вань,
ни здоров'я на най
а також травм. У країнах, де середня тривалість ж иття вдвічі
важливіші соціально
ниж ча, основна частина населення пом ирає від інф екційних
значущі захворюван
і паразитарних хвороб, а також від голоду. ня, що потребує ре
В останні десятиріччя у структурі причин смертності н асе організації всіх рівнів
лен н я всього світу зростає питом а вага травм і психічних р оз медичної допомоги,
ладів. Ш ироко розповсю дж ую ться нарком анії. підготовки фахівців
Все це потребує значних змін пріоритетів медичного обслу і вдосконалення пра
говування різних верств населення. Тому актуальним є виді вових відносин.
лення групи найважливіш их соціально значущ их захворю вань,
до якої відносять: хвороби системи кровообігу, новоутворен
ня, травми, психічні розлади, нарком анії та інф екційні хворо
би. Значення цих хвороб у XXI сторіччі зростає я к для кож ної
країни, так і для кож ної сім ’ї та для кож ної лю дини (табл. 5.1).
Т а б л и ц я 5 . 1 . Наслідки найважливіших хвороб для громадського здоров'я
Медико-демографічні Соціальні Економічні
Людина Фізичні страждання, за Звуження міжосо- Підвищення витрат на

гострення хронічних за бистісних контактів, медикаменти, лікування
хворювань, передчасна соціальної активнос та реабілітацію
смерть ті, професійних і осо
бистих можливостей
Сім’я Розпад сімей. Зниження соціально Зниження доходів, погір

Вдівство. Сирітство го статусу шення побутових умов
Країна Зниження народжувано Погіршення гено Зниження продуктив

сті, підвищення смертно фонду нації, зрос ності праці та якості
сті, підвищення захворю тання злочинності, продукції, зменшення
ваності, особливо з тим насильства, травма чисельності працездат
часовою втратою праце тизму, соціального ного населення, підви
здатності, інвалідизація, напруження. Погір щення витрат на охоро
зменшення чисельності шення громадського ну здоров’я і соціальне
населення. Погіршення здоров’я забезпечення
громадського здоров’я
143
5.1. ХРОНІЧНІ НЕЕПІДЕМ ІЧНІ ЗАХВОРЮ ВАННЯ
ЦІ ЛІ : Проаналізувати тенденції та прогноз розповсюдження хвороб

системи кровообігу, цукрового діабету та новоутворень. Охаракте
ризувати основні проблеми організації медичної допомоги хворим.
5.1.1. Хвороби системи кровообігу
Велике м едико-соціальне значення хвороб системи кровообі

гу (Х СК) було визнано ще в XX ст., коли вони зайняли перше
місце в структурі причин смертності населення цивілізованих
країн світу, ф ормуванні високих рівнів захворю ваності, інва
лідності, у витратах на охорону здоров’я.
Які особливості хво
роб системи крово
За визн анням експертів ВООЗ, Х С К є «вбивцею № 1» у р оз
обігу? винених країнах світу. У загальній структурі смертності в Є в
ропі та П івнічній А мериці Х С К становлять 4 0 -5 0 %. П оказ
ни ки смертності від Х С К у країнах Є вропейського регіону
з 70-х рр. XX ст. знижую ться. Водночас у країнах з перехідною
економ ікою Х С К займаю ть у загальній структурі смертності
60—70 %, що перевищ ує середньоєвропейські показники.
Особливості
В Україні серцево-судинна та судинно-м озкова патологія
захворюваності зумовлю є дві третини всіх випадків смерті та одну третину
населення Украї причин інвалідності. К лю човим и нозологіям и є артеріальна
ни на хвороби гіпертензія та гіпертонічна хвороба. У структурі причин см ерт
системи ності від Х С К перш і м ісця займаю ть іш ем ічна хвороба серця
кровообігу: (ІХ С) та цереброваскулярні захворю вання. Ці захворю вання
досі утримують перш і позиції серед причин смертності
■ високі рівні
смертності, насам
в Україні. У С Ш А пош иреність ІХС — 3,7 %, в Україні — 5,7 %,
перед серед сіль а у Великій Б ританії частота ви н и кн ен н я стенокардії — 213 в и
ських мешканців падків на 100 тис. населення. П ри цьому смертність від
і чоловіків праце серцево-судинних захворю вань в Україні перевищ ує п ок азн и
здатного віку; ки в країнах Є С у 3,5 раза, а для чоловіків віком 30—59 років та
■ «омолоджен ж інок віком 45—59 років —у 5 разів.
ня» контингенту На ризик виникнення патології впливаю ть керовані та неке-
хворих; ровані фактори. Серед населення У країни 63 % страждають на
■ переважаюче Х С К, кількість лю дей без ф акторів ризику становить 15%,
значення керова тих, що маю ть один ф актор ризику, - 34 %, два — 28 %, три та
них факторів ри більше — 23 %. Третина дорослого населення (від 18 до 65 р о
зику виникнення ків) хворіють на гіпертонію і п ’ята частина — на ож иріння. Ці
захворювань ХСК. захворю вання є клю човим и ф акторами розвитку ХСК.
144
Спосіб ж иття є найвагом іш им ф актором ризику розвитку

ХСК. Розробка реком ендацій та методів дієвого впливу на
спосіб ж иття пацієнта залиш ається одним з актуальних зав
дань сьогодення.
На рівні захворю ваності та смертності від Х С К також суттє
во впливаю ть екологічні фактори.
Н айваж ливіш им и ф акторам и ризику розвитку гіпертонічної
Фактори,
хвороби є неповна сім ’я, старш ий вік, недостатнє матеріальне
що провокують
забезпечення, проф есійні ш кідливості, незадовільне харчу
виникненняХСК:
вання, недостатній сон, ш кідливі звички. Відомо, щ о сучасні
■ вік;
методи лікування більше впливаю ть н а зниж ення артеріально
го тиску до безпечних рівнів, ніж можливість корегувати над В стать;
мірність м аси хворих чи недостатність ф ізичної активності. В спадковість;
Умовою ефективного лікування є їх раннє виявлення та участь В спосіб життя.
у прийнятті ріш ень щодо методів лікування. А ктуальним зав
данням є залучення пацієнта до самостійного керування п ере
бігом хронічної ХКС. Фактори способу
Гострі поруш ення м озкового кровообігу — розповсю дж ена життя, що зумов
причина смерті при Х СК. Смертність від інсульту в Україні люють ХСК:
корелює з захворю ваністю , проте між окрем им и регіонам и В надмірна маса;
різниця в рівнях захворю ваності в 5 разів, а смертності — у 20. В шкідливі
П ричиною різниці є різні рівні еф ективності надання м едич звички;
ної допомоги. Госпітальний етап є визначальним при наданні В недостатня фі
м едичної допомоги хворим на інсульт. Д ля п окращ ення м е зична актив
дичної допом оги необхідно створення інсультних відділень ність;
з палатами інтенсивної терапії з мультидисциплінарною б ри
В нераціональне
гадою лікарів та цілодобовою візуалізацією (ком п ’ютерною харчування
томографією , м агнітно-резонансною том ограф ією , ультразву (надмірне спо
ковою діагностикою , ангіографією ). В інсультних центрах за живання солі,
короткий час пацієнт має бути оглянутий неврологом, кардіо насичених жи
логом, нейрохірургом та повин но бути виріш ено питання ви рів, надкало-
бору тактики лікування (тромболітична терапія, нейрохірургія). рійноїїжі);
Д ля оцінки організації медичної допом оги пацієнтам з ін В нездоровий ре
сультом застосовую ть такі показники: жим роботи та
■ забезпеченість н ей росудинним и ліж кам и на 10 тис. н а відпочинку.
селення;
■ наявність інсультних відділень;
■ частка хворих на інсульт, госпіталізованих у межах «тера
певтичного вікна»;
■ частка хворих на інсульт, яки м проведена к о м п ’ю терна
томографія;
145
■ кількість проведених тром болізисів при іш ем ічном у ін
сульті;
■ лікарн ян а летальність у спеціалізованих відділеннях;
■ наявність відділень реабілітації для пацієнтів з наслідками
інсульту.
У багатьох країнах світу система надання м едичної допом о
ги хворим на інсульт базується на реком ендаціях Є вропейської
інсультної організації, А м ериканської асоціації інсульту та
Гельсінборгської декларації, в основі яких — створення спеціа
лізованих інсультних відділень.
В Україні впровадж ена етапна модель організації м едичної
допом оги хворим на інсульт:
■ надання п ервинної М Д при зверненні до служби ПІМ Д
відповідно до затверджених клінічних протоколів (наказ
М О З України від 17.08.2007 р. № 487);
■ госпіталізація до інсультних відділень для над ан н я вто
ринної допом оги відповідно до наказу М ОЗ У країни від
30.07.2002 р. № 297;
■ госпіталізація в обласний (міський) високотехнологічний
інсультний центр.
Д ерж авною програмою запобігання та лікування серцево-
судинних та судинно-м озкових захворю вань на 2006—2010 рр.
було визначено актуальні завдання організації кардіологічної
допом оги в Україні:
■ організація та проведення постійного моніторингу за р оз
повсю дж енням вказаної патології;
Система кардіоло ■ координація своєчасності та якості надання м едичної д о
гічної допомоги помоги на всіх етапах її забезпечення;
в Україні характе
ризується поетап
■ підвищ ення рівня знань населення щодо ф акторів ризику
ною організацією. розвитку кардіологічної патології та сучасних м ож ливос
тей її лікування.
Згідно з програмою , первинну медичну допом огу при Х С К

надаю ть лікарі загальної п рактики — сім ейні лікарі, що реалі
зують і проф ілактичні заходи та забезпечую ть своєчасність
звертань пацієнтів до спеціалістів. Спеціалісти на вторинному
і третинному рівнях кардіологічних кабінетів поліклінік вирі
ш ують питання діагностики, л ікування, д испансерного
спостереж енн я, аналізую ть кардіологічну захворю ваність
146
у районі, взаєм одію ть з кардіологічним и відділенням и л ік а

рень і центрів.
У стаціонарах великих міст організовано кардіологічні відді
лення з блоками реанім ації та інтенсивної терапії. П ерспекти
вою є системи передавання ЕК Г телеф оном — «теле-кард»
(ЕКГ через м обільний зв ’язо к під час транспортування хворо
го до кардіологічного відділення), а також створення багато-
проф ільної телемедичної мережі.
На основі інноваційних технологій можливе значне підви
щ ення ефективності безперервного моніторингу стану кардіо
логічних хворих завдяки використанню телеметричних ф ун к
цій імплантів — електрокардіостимуляторів та ім плантованих
кардіовертерів-дефібриляторів.
У підвищ енні ефективності реабілітаційних заходів провідну
роль відіграють санаторно-курортні заклади, які забезпечують
медичну реабілітацію — відновне лікування, що спрям овані на
відновлення поруш ених ф ункцій організму, виявлення та а к
тивізацію ком пенсаторних можливостей організму з метою
створення умов для повернення до норм альної ж иттєдіяльно
сті та проф ілактику ускладнень і рецидивів ХСК.
В исокоспеціалізовану кардіологічну допомогу надають
у кардіологічних центрах і науково-дослідних закладах.
П р о ф іл ак ти к а ви зн ан а н ай д ієвіш и м способом контролю за
ХСК (рис. 5.1).
ПЕРВИ Н Н А ВТО РИ Н Н А ТРЕТИ Н Н А

спрямована на реа спрямована на за орієнтована на по
лізацію інформацій безпечення своєчас передження інвалі-
ного забезпечення ної та якісної медич дизації, скорочення
населення та форму ної допомоги, що тривалості непра
вання зацікавленос потребує: якісної цездатності, профе
ті громадян у здоро підготовки фахівців, сійну реадаптацію
вому способі життя забезпечення до пацієнтів, що потре
ступності кардіоло бує використання
гічної допомоги, новітніх інновацій
в тому числі шляхом них кардіологічних
регулювання нор технологій
мативно-правових
відносин
Рис. 5.1. Зміст профілактичних заходів щодо ХСК
147
П одальш е подолання Х СК п ов’язано з:
■ забезпеченням рівня медичної культури населення;
■ доступністю ранньої діагностики та сучасних методів л і
кування ХСК;
■ розробкою та впровадж енням стандартів надання кардіо
Які заходи профі
логічної допом оги на всіх її етапах;
лактики ХСК необ
хідно проводити на ■ посиленням взаємодії органів і закладів охорони здоров’я
різних рівнях на з органам и та закладам и інш их м іністерств і відомств,
дання допомоги? у перш у чергу освіти, соціальної п олітики, у реалізації
проф ілактичних програм різної соціальної спрямованості,
ф ормуванні здорового способу життя населення.
5.1.2. Цукровий діабет
Стрімке поширення цукрового діабету (ЦД) є однією з ак ту

ал ьн и х проблем сучасної м едицини.
За даним и М іж народної діабетичної федерації, кількість
хворих на цукровий діабет у світі становить майже 250 м лн —
понад 6 % усього дорослого населення світу. П рогнозується
подальш е збільш ення числа хворих.
Експерти європейських країн звертаю ть увагу на поєднання
розвитку діабету та серцево-судинної патології. У пацієнтів
з коронарним атеросклерозом часто спостерігається асим п-
том ний діабет, або предіабет, у зв ’язку з чим усі пацієнти з діа
бетом потребують обстеж ення на наявність коронарного ате
росклерозу.
Цукровий діабет — це тяж ка, прогресуюча хвороба, яка має
високий ризик інвалідизуючих мікросудинних і серцево-
судинних ускладнень (ВООЗ).
Захворю ваність на хвороби ендокринної системи зростає як
у світі загалом, так і в Україні. У 2009 р. зареєстровано всього
на 100000 відповідного населення більше 8000 захворю вань
ендокринної системи, розладів харчування та поруш ення об
міну речовин, у тому числі з діагнозом , встановленим уперше
в житті, —більше 1000.
У 2010 р. загальна захворю ваність на цукровий діабет стано
вила 2667,6, а первинна — 249,8 на 100 000.
Спостерігається тенденція до зростання захворюваності на
діабет серед усіх вікових груп населення. «Помолодш ання»
148
випадків —характерна риса сьогодення та особлива турбота л і

карів.
П оказники п ервинної захворю ваності населення підвищ и
лися я к на генетично зумовлений цукровий діабет І типу, так і
цукровий діабет II типу. Рівень захворю ваності з 2000 р. по
2008 р. зріс на 73,3 %; зростання кількості хворих, які потребу
ють інсулінотерапїї, становить 24,7 % (річний приріст таких
хворих —9 %).
У країні оф іційно зареєстровано близько 1 м лн хворих на
цукровий діабет, кількість яких збільш ується переваж но за р а
хунок цукрового діабету II типу. Розвиток ЦД II типу базуєть
ся на формуванні інсулінорезистентності клітин та недостат
ній секреції інсуліну. Головним ф актором ризику розвитку ЦД
II типу є інсулінорезистентність, особливо в сполученні з ч и н
никам и ож иріння, дисліпідемії, літнього віку. Л ікування хво
Епідемічне зростан
рих на ЦД вим агає ком плексності, спрям ованості на корекцію
ня кількості хворих
не тільки глікемії, але й артеріального тиску, показників ліпід на цукровий діабет
ного обміну, маси тіла, реологічного стану крові. К ом п л екс (ЦД) пов'язане з
ний підхід на 50 % знижує імовірність розвитку ретинопатій, сучасними особли
неф ропатій та кардіоваскулярної патології. О станнім часом востями способу
в Україні підвищ ується кількість вагітних із цукровим діабе життя, які є факто
том II типу, щ о потребує використання ком плексу медичних рами ризику ЦД
заходів: консультування, діагностики, лікування, д испансер II типу: гіподинамія,
ного спостереж ення, допологової та післяпологової підтрим постійні стреси,
вживання жирних
ки. Сучасна тактика лікування ЦД полягає в ранньом у ак
страв.
тивном у початку ком плексної м едикам ентозної терапії для
д осягнення адекватного глікемічного контролю . П ри
адекватному лікуванні Ц Д можливе зн иж ення загальної
смертності до 20 %.
С оціально-економ ічним и наслідкам и цукрового діабету
є високі збитки, особливо при його ускладненнях. Ретинопа
тії, діабетична стопа та інш і ускладнення знижую ть якість
і скорочую ть тривалість ж иття хворих на цукровий діабет.
П ричиною є недостатній ф арм акотерапевтичний контроль за
підвищ енням рівня глю кози в крові після прийом у їжі.
Д ля запобігання тяж ким ускладненням хвороби, щ о розви Яка роль спеціалістів
ваю ться у 38 % хворих на Ц Д , на базі ендокринологічних д и с різних фахів, у тому
пансерів, обласних, міських лікарень організовані лікувально- числі сімейних ліка
діагностичні кабінети з ранньої діагностики ЦД. О днак їхня рів, у медичному за
кількість і оснащ ення не відповідаю ть потребам. Відкриття безпеченні хворих на
кабінетів «діабетична стопа» сприяло зм енш енню на 22 % ам ЦД?
путацій кінцівок, п о в’язаних із захворю ванням.
149
Основними методами профілактики ТІЛ є модифікація спо
Провідні заклади собу життя — дотримання низькокалорійної дієти, регулярні
з проблем цукро
фізичні навантаження, медикаментозний контроль глікемії
вого діабету
(підтримка нормоглікемії).
в Україні:
Системний підхід до удосконалення медичної допомоги при
■ Інститут ендо цукровому діабеті закладений у спільному наказі МОЗ
кринології та обміну
і НАМИ України від 2006 р. за № 175/23 «Про вдосконалення
речовин ім. В. П. Ко-
організації спеціалізованої ендокринологічної допомоги насе
місаренка;
ленню України, організаційно-методичної, науково-практич
■ Інститут ендо ної та лікувально-консультативної роботи в закладах охорони
кринної патології
здоров’я ендокринологічного профілю».
ім. В. Я. Данилевсь-
кого; Підвищення ефективності медичної допомоги хворим за
■ Український на безпечується:
уково-практичний ■ функціонуванням оперативного реєстру хворих на цукро
центр ендокринної вий діабет;
хірургії, трансплан
■ реалізацією Програми «Цукровий діабет»;
тації ендокринних
органів і тканин ■ створенням регіональних ендокринологічних центрів;
МОЗ України. ■ удосконаленням системи забезпечення хворих препара
тами інсуліну, засобами самоконтролю і медикаментами
для глікемічного контролю.
5.1.3. Ожиріння
Однією з важливих медико-соціальних проблем XXI ст. є

ожиріння. Ожиріння —хронічна хвороба, що веде до підвище
ного ризику виникнення цукрового діабету, інфаркту міокар
да, жовчнокам’яної хвороби, розладів репродуктивної сфери
тощо. Останнім часом захворюваність на ожиріння в еко
номічно розвинених країнах різко зростає, що зумовлює
збільшення загальної захворюваності та смертності населення.
На початку XX ст. ожиріння було рідкісним явищем, проте
в 1997 р. ВООЗ визнала ожиріння глобальною епідемією.
У 2005 р. за оцінками ВООЗ принаймні 400 млн дорослих (близь
ко 10 % усього населення землі) хворіли на ожиріння. Дана
патологія більш поширена в осіб жіночої статі, аніж у чоловічої.
Рівень ожиріння також збільшується з віком до 50—60 років.
За даними наукових досліджень, поширеність ожиріння
в різних країнах Європи коливається від 5 до 23 % серед чоло
віків і від 7 до 30 % серед жінок.
150
Щороку в США приблизно 300 тис. смертей пов’язують

з ожирінням, причому тільки смертність від куріння переви
щує смертність від надмірної маси та ожиріння.
Особливе занепокоєння викликають прояви та темпи зрос
тання надмірної маси тіла та ожиріння серед дітей. В європей
ських країнах надмірну масу мають у підлітковому віці від 24
до 34 % дітей.
Актуальною є проблема надмірної маси тіла та ожиріння
для України, де надмірну масу тіла мають близько ЗО % жінок
та близько 15 % чоловіків, а ожиріння зареєстровано в 20 %
жінок та 11 % чоловіків.
Виділяють основні чинники, що сприяють зростанню гло
бальних показників надмірної маси тіла та ожиріння:
■ зміна харчування, що характеризується підвищеним спо
живанням продуктів із високим умістом цукру та жирів
і водночас низьким умістом вітамінів та мікроелементів;
■ зниження фізичної активності, що пов’язано із сидячим
характером багатьох видів діяльності, зміною способів пе
ресування та зростанням урбанізації;
■ психологічні порушення харчової поведінки, що призво
дять до розладу прийому їжі (наприклад, психогенне пере
їдання);
■ схильність до стресів, недосипання, вживання психоак-
тивних речовин тощо.
Результати наукових досліджень свідчать, що зниження ма
си тіла в пацієнтів із надмірною масою сповільнює прогресу
вання атеросклерозу, знижує ризик захворюваності та смерт
ності від ішемічної хвороби серця, сприяє зниженню показ
ників артеріального тиску, покращенню балансу цукру
в крові. За даними голландських дослідників, ожиріння скоро
чує життя людини в середньому на 7 років.
Існує різноманітний досвід боротьби з ожирінням у різних
країнах. Зокрема, у Франції введено податок на рекламу газо-
ваних напоїв, заборонені торгові автомати в школах. У Данії
запроваджено програму, що передбачає збільшення в раціоні
харчування споживання фруктів на робочих місцях і в школах.
У Греції заборонено розміщення закладів швидкого харчуван
ня в школах. В Ірландії дітям надається безоплатне харчування
в школах відповідно до медичних рекомендацій.
151
Медико-соціальна значущість проблеми ожиріння зумовила
прийняття в 2006 р. Європейської Хартії боротьби
з ожирінням, що передбачає активне формування здорового
способу життя, зокрема, навичок здорового харчування
й адекватної фізичної активності.
5.1.4. Злоякісні новоутворення
Злоякісні новоутворення —одна з найскладніших науково-ме

дичних і соціально-економічних проблем людства. У XX ст.
вони отримали назву «вбивці номер два».
Медико-соціальне значення цих хвороб посилюється з се
редини минулого сторіччя внаслідок постаріння населення,
підвищення середньої тривалості життя, зниження рівня ін
фекційних захворювань.
Сьогодні злоякісні новоутворення щорічно забирають до
10 млн життів. За прогнозом до 2020 р., ця цифра зростатиме
як за рахунок розвинутих країн, так і за рахунок країн, що розви
ваються. Проблема онкологічних захворювань актуальна для
всього світу. ВООЗ розробила глобальну стратегію профілак
тики раку і програму лікування хворих на злоякісні пухлини.
Урозвинутих країнах створені бази даних або реєстри онко
логічних хворих, організовані онкологічні центри та удоскона
люються наукові стратегії профілактики і лікування. Коорди
націю наукового вивчення канцерогенезу, інформаційного за
безпечення населення, організацію епідеміологічних дослі
джень, а також профілактичних і лікувальних заходів очолює
Міжнародне агентство з вивчення раку, до складу якого вхо
дить 20 держав-членів.
Постійний аналіз онкопатології населення Європейського
У структурі смертно регіону свідчить про те, що вона викликає 20% смертності
сті населення зло
(ВООЗ, 2009). Смертність чоловіків значно вища, ніж жінок.
якісні новоутворен
У віці 65+ смертність від злоякісних новоутворень у 10 разів
ня займають друге
місце після захворю
вища, ніж у молодому віці.
вань серцево-судин В Україні кількість нових випадків злоякісних новоутворень
ної системи; розпо- (ЗН) становить 912,8 (2010 рік), зареєстрована поширеність
всюдженість цієї па онкологічної патології —4072,4 на 100 тис. населення. Кожен
тології продовжує рік від злоякісних новоутворень помирає близько 90 тис. лю
зростати. дей, з них 35 % —працездатного віку.
152
У чоловіків у структурі онкологічної захворюваності перева

жають пухлини органів дихання, шлунка, передміхурової за
лози, тоді як у жінок —рак молочної залози, тіла матки, обо
дової кишки та шлунка, шийки матки.
За останні 10 років підвищилася захворюваність на злоя
кісні новоутворення передміхурової залози, яєчників, прямої
кишки, тіла матки, ротової порожнини, шкіри, молочної за
Найвагоміші
лози. Знизилась захворюваність на рак шлунка, стравоходу,
фактори розвитку
легень.
злоякісних
Основними причинами смерті в чоловіків є рак трахеї та новоутворень:
бронхів, шлунка, прямої кишки, у жінок — молочної залози,
шлунка, ободової та прямої кишок, яєчників та шийки матки. некеровані:
Зросла смертність від раку молочної залози, тіла матки, перед В стать;
міхурової залози, від меланоми. ■ вік;
Коливання рівнів ураження населення різних країн зале ■ спадковість;
жить від розбіжностей статево-вікової структури населення,
ступеня урбанізації, кліматичних та екологічних особливостей керовані:
конкретної території. Я спосіб життя;
На виникнення новоутворень впливають численні фактори ■ екологія.
екзогенного і ендогенного характеру, як керовані, так і некеровані.
Комплексний (поєднаний) вплив різних чинників викликає
різні форми ЗН, обумовлює тяжкість і агресивність перебігу
хвороб.
Спосіб життя конкретної людини визнаний одним з основ
них керованих факторів розвитку новоутворень. Спосіб життя
може зумовити від ЗО % до 63 % загального впливу всіх факто
рів, у тому числі тютюнокуріння —від 7 % до ЗО %.
Зміни способу життя людей, особливо міських мешканців
економічно розвинутих країн, супроводжуються
постійними стресами, гіподинамією, зменшен
ням споживання продуктів рослинного похо Медико-соціальні
дження та зростанням уживання насичених жи особливості поширення
рів і рафінованих вуглеводів. злоякісних новоутворень:
Продовжується вивчення впливу вірусів на про В тенденція до зростання
цес розвитку раку. Виявлення регіонів із цирку показників смертності та за
ляцією вірусу певного типу дозволяє пов’язати хворюваності, що прогресує
виникнення відповідної онкологічної патології у XXI ст.;
на певних територіях. В поступове «омолодження»
Серед екзогенних факторів впливу все більшої контингентів хворих;
актуальності набуває екологія, яка зумовлює 10 % В віково-статеві відмінності.
захворюваності на ЗН (особливо при захворю
ванні на рак шкіри та меланому).
153
Серед чоловічого населення найбільш поширений рак легень.
Щорічно у світі реєструють близько 1 млн нових випадків цьо
го захворювання. Рак легень займає перше місце у структурі
смертності чоловічого населення.
Частота захворюваності чоловіків на рак шлунка більша за рівні
захворюваності жінок. Серед чоловіків старше 50 років
у структурі смертності переважають злоякісні новоутворення ста
тевих органів, у першу чергу — передміхурової залози. Серед жі
нок на першому місці —рак молочної залози та рак шийки матки.
В Україні система обліку онкологічних захворювань започат
кована в XX ст. та постійно удосконалюється. При діагно
стуванні онкологічного захворювання вперше в житті лікар
поліклінічної ланки заповнює відповідну облікову форму
(ф. № 090/о).
Усі випадки аналізуються в обласних диспансерах і по
даються у «Звіті про захворюваність на злоякісні новоутворен
ня». Статистичні дані стосовно онкологічної патології ви
вчаються в Українському Центрі раку, де з метою оцінки ефек
тивності профілактичних і лікувальних заходів, а також для
наукового прогнозування створено Національний канцер-
реєстр України.
Медична допомога онкологічним хворим в Україні розвива
Підрозділи лась з другої половини XX ст. Організація надання допомоги
онкологічного
хворим з онкологічною патологією грунтується на положен
диспансеру:
нях «Основ законодавства України про охорону здоров’я», Де
■ поліклінічне від кларації прав онкологічних хворих (1991 р.), Паризькій хартії
ділення, в якому ве (2000 р.), які гарантують право хворих вести повноцінне життя
дуть прийом хірург, в умовах, що забезпечують їх цінність і гідність, ранню діа
гінеколог, оторино- гностику і спеціальне лікування, медичну, психологічну, соці
ларингологта інші альну і трудову реабілітацію, а також паліативну допомогу та
спеціалісти;
адекватне знеболювання.
■ стаціонарне від У державі є Національний інститут раку (центр), який
ділення; об’єднав спеціалістів Інституту онкології та радіології НАМИ
■ рентгенкабінет, України, Інституту експериментальної патології, онкології та
лабораторія; радіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України, Інституту медич
■ організаційно-ме ної радіології ім. С. П. Григор’єва. Центр очолив і об’єднав ро
тодичний кабінет; боту регіональних науково-практичних центрів в містах Одесі,
■ пансіонат для Донецьку, Сімферополі та Львові, що дозволило покращити
тимчасового перебу онкологічну допомогу населенню, забезпечити доступність
вання пацієнтів під сучасної діагностики та лікування онкохворих. Працюють де
час діагностичного сятки закладів онкологічного профілю, у тому числі науково-
обстеження. дослідні інститути, диспансери, лікарні. Функціонально в цю
154
систему включені клініка Інституту онкології НАМИ України,

а також онковідділення Інститутів нейрохірургії, урології.
У поліклінічних закладах діють оглядові кабінети, у лікар
нях — онкологічні відділення чи окремі онкологічні ліжка.
У сучасних умовах на базах онкологічних закладів створені
відділення вузької спеціалізації: для лікування раку молочної
залози, голови —шиї, торакальні.
Провідним закладом надання спеціалізованої онкологічної
допомоги в Україні є онкологічний диспансер.
Основні завдання діяльності диспансеру:
■ організація та проведення первинної профілактики;
■ рання діагностика, організація та контроль профілактич
них оглядів населення;
■ лікування хворих;
■ диспансерне спостереження за хворими;
■ організаційно-методичне забезпечення діяльності медич
них закладів.
Для поліпшення діяльності диспансерів є актуальним вве
дення посади психотерапевта або медичного психолога. Зни
женню та призупиненню захворюваності сприяють виконання
програм: «Загальнодержавна програма боротьби з онкологіч
ними захворюваннями на 2007—2016 роки» і «Дитяча онко
логія» на період до 20Юр». Програми спрямовані на
підвищення ефективності профілактики та якості надання он
кологічної допомоги, збільшення питомої ваги повного оду
Які фактори зумо
жання дітей до 70—80 % і дорослих до 65—70 %, зниження за вили одне з провід
хворюваності на рак деяких локалізацій на 10 %. них місць онколо
Ефективність системи онкологічної допомоги в різних гічної патології
регіонах світу оцінюють за показниками: в структурі захво
рюваності та смерт
■ стану здоров’я населення (поширеність, у тому числі за ності? Який прогноз
окремими нозологіями, первинна захворюваність, рівні розповсюдженості
смертності різних груп населення, розподіл за ступенем злоякісних новоут
тяжкості хвороби); ворень в Україні та
світі?
■ кадрового та матеріального забезпечення онкологічної допо
моги (медичний персонал, кількість закладів і ліжок онко
логічного профілю), а також матеріальних та кадрових ре
сурсів для психологічної, соціальної і правової підтримки
онкологічним хворим;
155
■ діяльності онкологічної служби: діагностичних заходів
(комплексності обстежень, частки морфологічно підтвер
джених діагнозів, питомої ваги виявлених онкологічних
хворих на профілактичних оглядах; лікувальних заходів
(частки хворих, що охоплені спеціалізованим лікуванням;
частки хворих, що прожили перші 5 років після діагносту
вання ракового захворювання).
5.2 . НАРКОМАНІЇ
ЦІ Л І : Охарактеризувати сучасні погляди на проблему наркоманій,

Наркоманія («біла
тенденції та перспективи організації медичної допомоги.
смерть») - уже
давно оцінена
00Н як глобальне
явище. Наркоманії —«ейфорикоманії» —це неконтрольований потяг
до речовин, що впливають на центральну нервову систему
і викликають стан штучного психологічного та фізичного за
доволення, аналгезії, сп’яніння, аж до наркотичного сну.
Наркоманії — не тільки медична, а й біопсихосоціальна
проблема, що суттєво впливає на громадське здоров’я, яка
торкається, за приблизними оцінками, майже 100 млн людей
Причини в усьому світі.
наркоманій Існують географічні відмінності вживання різних наркотич
Соціальні: них речовин. Перше місце за поширенням наркоманій займа
■ кризові періоди ють СІНА, де майже половина населення старше 12 років
розвитку країн; хоча б раз спробувала наркотики. Серед країн Західної Європи
■ дестабілізація широко розповсюджена наркоманія у Великій Британії, Ір
суспільства. ландії, Нідерландах, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії. У ба
Біологічні: гатьох країнах Європи вживають амфетаміни й екстазі.
■ вік; У країнах Близького Сходу поширене вживання опіуму, кана-
■ стать. бісу. У країнах Центральної Америки поширене зловживання
Психологічні: леткими розчинниками, у Південно-Східній Азії вживають
■ тип вищої нер комбінації кількох наркотиків.
вової діяльності; Існують віково-статеві відмінності ризику виникнення нар
■ стійкість нерво котичної залежності. Найвищий ризик прилучення до нарко
вої системи; тиків — 13—19 років. Серед чоловіків наркоманія зустрічається
■ наявність психо- частіше, ніж серед жінок (3:1), але останнім часом вона швид
патій. кими темпами поширюється серед дівчат.
156
Токсикоманія — небезпечний вид наркоманії, який викли

кається речовинами, шо є у вільному продажу й не належать
до наркотичних. Часто токсикоманами стають алкоголіки,
бомжі, особи літнього віку, а також підлітки.
0
Які географічні особ
Особливостями поширення наркоманії та токсикоманії ливості поширено
в Україні є зміна соціального статусу хворих. Якщо 10 років сті наркоманій?
тому наркоманією і токсикоманією були уражені лише бідні
верстви населення, переважно чоловіки, то сьогодні це —
підлітки з родин із високим рівнем забезпеченості. Особли
во тривожним є поширення ін ’єкційної наркоманії та нар
команії з використанням синтетичних препаратів остан
нього покоління, що застосовуються в місцях скупчення
молоді (школи, дискотеки, спортклуби). Занепокоєння су
спільства викликає високий рівень ВІЛ-інфікування спо
живачів наркотиків. Для попередження розповсюдження
ВІЛ-інфекції /С Н ІД у серед наркоманів дієвим визнаний
метод замісної підтримуючої терапії для споживачів
ін’єкційних наркотиків. Серед країн колишнього СРСР за-
місна терапія використовується в Литві, Латвії, Естонії,
Молдові, Киргизстані, Азербайджані, Грузії. В Україні реа
лізуються програми замісної підтримуючої терапії для спо
живачів ін’єкційних опіоїдних наркотиків. Це один з ефек
тивних методів призупинення розповсюдження ВІЛ-ІН-
фекції /С Н ІД у серед ін ’єкційних опіоїдних наркоманів.
Проблемою є їх ресоціалізація.
В Україні медичну допомогу наркозалежним надають нар
кологічні диспансери. Останнім часом формується мережа
центрів соціальної реабілітації наркоманів. Ефективною є
діяльність нових об’єднань «Анонімних наркоманів». Позитив
ними результатами у виліковуванні хворих відзначаються релі
гійні об’єднання. Безцінним є досвід хворих, що вилікувалися,
0
В Україні основним
покінчили зі згубною звичкою, їх вплив на хворих наркоманів закладом з надан
дуже позитивний —це те, що дає надію. ня медичної допо
моги наркозалеж
В Україні створена (2011 р.) служба контролю за наркоти
ним є наркологіч
ками.
ний диспансер. Це
Україна поділяє положення та ініціативи Європейського
організаційно-ме
Союзу у сфері контролю над наркотиками, що спрямовані на тодичний центр на
зниження як пропозиції, так і попиту на наркотичні речовини. дання соціальної та
Найефективнішими щодо контролю наркоманій є тривалі за медичної допомоги
гальнодержавні та суспільні заходи формування здорового хворим на алкого
способу життя населення, що спрямовані в першу чергу на ді лізм, наркоманію,
тей, підлітків і молодь. токсикоманію.
157
5.2.1. Алкоголізм
Провідне місце у проблемі наркотизації людства належить ал

коголізації, з якою пов’язано багато проблем — політичних,
економічних, суспільних, медичних, етичних, психологічних
тощо.
Алкоголізм — це хронічне захворювання, що характери
зується хворобливою пристрастю до алкоголю (фізична і пси
За оцінками експер хічна залежність) і алкогольним ураженням внутрішніх орга
тів ВООЗта ООН,
нів. При цьому виникають специфічні зміни особистості та
темпи зростання
поведінки, з ’являються соматичні та нервово-психічні пору
виробництва алко
гольних напоїв уже
шення, що супроводжуються соціальними конфліктами.
перевищили темпи
У світі відзначається феномен «алкоголізації» — тенденція
росту народонасе зростання виробництва та споживання алкогольних напоїв.
лення світу. Повної інформації про виробництво та споживання алкоголю
немає в жодній країні світу, але безумовним є зростання кіль
кості вироблених і спожитих алкогольних напоїв.
У процес алкоголізації втягуються все нові верстви населен
ня — жінки, діти та підлітки, що швидко призводить до фор
мування прошарку хронічних алкоголіків, погіршення гро
мадського здоров’я.
Якщо дорослій людині для формування залежності потрібно
7—10 років зловживання, то в жінок і дітей процес займає 1—
2 роки.
В рамках ООН було створено Комітет боротьби зі зловжи
ванням алкоголем, ВООЗ присвятила проблемі алкоголізації
серію своїх сесій.
Кількість хронічних алкоголіків збільшується швидкими
темпами в усіх країнах світу. Така тривожна тенденція негатив
но впливає на національний розвиток і підвищує напруження
©
В003 рекомендує
в суспільстві.
У структурі смертності від алкогольних отруєнь постійно
зростає питома вага жінок, сягаючи 20 %, що збігається зі сві
такі сучасні напря
товими тенденціями «фемінізації» алкоголізму. Максимум при
ми у профілактиці
алкоголізму, як
падає на вікову групу 40—49 років, хоча прогресує тенденція до
зменшення необ омолодження контингенту хворих. Відзначаються регіональні
хідності в алкоголь відмінності захворюваності та смертності від алкоголізму.
них напоях і зни Класифікують вживання алкоголю за різними критеріями.
ження дози їх спо Найрозповсюдженішими критеріями є періодичність і доза
живання. вживання. На їх основі виділяють такі поняття:
158
■ тверезість — споживання нерегулярне, нижче безпечної

дози (стандартна доза —12,8г чистого етилового спирту);
■ помірне вживання —не частіше трьох разів на місяць із со
ціально детермінованих причин;
■ доза «відносної безпеки»: для чоловіків — менше 14-ти
стандартних доз на тиждень, для жінок —менше 9-ти стан
дартних;
■ зловживання:
— без алкоголізму —регулярне вживання безпечних доз без
сильного сп’яніння,
— початковий алкоголізм —регулярне вживання з утратою
контролю та сильним сп’янінням;
— алкоголізм —вживання, що супроводжується абстинент-
Алкоголізм -
ним синдромом (найхарактернішою ознакою алкогольної проблема,
залежності). що має наслідки:
Медико-соціальні наслідки алкоголізму на міжнародному рів ■ медико-соціальні;

ні вимірюються: ■ економічні;
■ смертністю від алкоголізму; ■ медико-біологічні;
■ кількістю нещасних випадків; ■ соціальні.
■ кількістю людей, яких затримали в нетверезому стані;
■ рівнем госпіталізації хворих на алкоголізм.
Економічні наслідки пов’язані зі зниженням якості та про
дуктивності праці на виробництві, підвищенням травматизму,
зменшенням кількості працездатного населення.
Медико-біологічні наслідки зумовлені зниженням середньої
тривалості життя на 10—20 років, зниженням народжуваності,
підвищенням материнської та дитячої смертності, підвищен
ням захворюваності населення, загальним погіршенням гено
фонду нації.
Соціальні наслідки зумовлені зростанням злочинності,
вбивств, крадіжок, зниженням загального інтелектуального рів Сьогодні розробле
ні та застосовують
ня суспільства, моралі та духовності (розпад сімей), сирітства.
ся методики меди
Організація медичної допомоги хворим на алкоголізм
каментозного, ста
у різних країнах базується на різних підходах —від цілком ано ціонарного та амбу
німного, добровільного до жорстко-регламентованого приму латорного лікуван
сового. В СРСР, США, Франції, Польщі, Чехословаччині ня алкоголізму я к у
у XX ст. були апробовані «сухий закон», примусове лікування державних, так і в
в спецустановах відкритого та закритого типів, остракізм. Од приватних клініках
нак ефекту, як правило, досягти не вдавалося. більшості країн.
159
Ефективність лікувальних заходів усе ще недостатня. Гаран
тія повного видужання відсутня, незважаючи на постійне
зростання вартості лікування, що вимірюється десятками ти
сяч доларів.
Історичний досвід
свідчить, що приму Організація медичної та медико-соціальної допомоги:
совий шлях вкрай
■ стаціонарну допомогу надають спеціалізовані відділення
неефективний.
психіатричних і наркологічних лікарень;
■ амбулаторну допомогу —наркологічні кабінети поліклі
нік, диспансери;
■ центри «Соціотерапія»;
■ кабінети анонімної допомоги;
■ центри рятування від алкогольної залежності.
В останні роки активізовані програми організації анонімних
алкоголіків, діють анонімні групи підтримки.
Залежно від особливостей менталітету в кожній країні шля
Найдієвішими хи подолання алкоголізму відрізняються. Проблема алкоголіз
у профілактиці ал му в першу чергу світоглядна, тому її вирішення повинне базу
коголізму визнані ватися на формуванні чітких моральних орієнтирів і системи
комплексні тривалі духовних цінностей особистості.
загальнодержавні, Первинна профілактика алкоголізму спрямована на форму
виховні та освітні
вання негативної установки в підлітків.
заходи щодо фор
Вторинна профілактика полягає в максимально ранньому
мування здорового
способу життя в по
виявленні людей із групи ризику та корекції їх поведінки.
єднанні з застосу
Третинна профілактика передбачає попередження прогре
ванням сучасних сування стадії хвороби, інвалідизації та передчасної смерті.
психотерапевтич Тільки комплексний підхід з боку державної влади та влад
них методів впливу них структур, міністерств і відомств, установ охорони здоров'я
на особистість. й освіти, фізичної культури та спорту щодо формування здо
рового способу життя нації здатний знизити гостроту пробле
ми алкоголізму в Україні, контролювати рамки поширення
цього явища.
5.2.2. Тютюнокуріння
Найбільш розповсюдженим видом наркоманії є куріння тю
тюну — тютюнокуріння, чи нікотиноманія. З історії розвитку
цієї наркоманії відомо, що найбільшого поширення вона на
160
була у XX ст. Рівень тютюнокуріння у світі оцінюється ВООЗ

як 18 %.
Тютюн визнаний фактором ризику понад 25 захворювань,
які є причинами смертності населення, в тому числі захво В003 підкреслює,
рювань системи кровообігу та злоякісних новоутворень. Се що прийняття дер
ред країн Європейського регіону Україна займає 6 місце за жавних законодав
рівнем тютюнокуріння. За прогнозом, у XXI ст. внаслідок чих актів, послідов
тютюнової епідемії загине один мільярд людей. У США з тю ність і комплекс
ність боротьби з тю
тюнокурінням пов'язують до ЗО % смертей. За прогнозом
тюнокурінням, а та
ВООЗ, у 2020 р. тютюнокуріння може викликати понад 22 %
кож пропаганда
смертей. здорового способу
Найнебезпечнішим є поширення тютюнокуріння серед під життя здатні забез
літків. У Північній Європі дівчата курять більше, ніж хлопці. печити істотний
Протилежна ситуація у східноєвропейських країнах. У краї прогресу подоланні
нах, де більшість учнів курять регулярно, майже всі вони по нікотиноманії.
чали курити в ранньому віці (11 —13 років), переважно хлоп
чики. Прогресує тенденція «омолодження» нікотиноманії.
В останні роки тенденціями розповсюдженості тютюноку
ріння в Україні є «фемінізація» та «омолодження», що харак
терно для всіх регіонів світу. Серед працездатного населення
курять 42 % чоловіків і близько 26 % жінок. Матеріали укра
їнських кардіологів свідчать, що в 15 років 24% чоловіків
і 8 % жінок починають курити, від 15 до 24 років —відповідно
67 і 60%. З чим пов'язаний
Особливо негативним є той факт, що серед жінок у віці 20— вплив тютюнокурін
39 років курять 25—30 %, хоча відомо, що з тютюнокурінням ня на здоров'я насе
пов'язані такі патологічні стани, як токсикоз вагітності, пато лення?
логічний перебіг пологів, передчасні пологи, синдром гіпоксії
та недоношеності плода.
Епідемія тютюнокуріння поділяється на два етапи: період
з 1995 до 2003 р. характеризувався тенденціями «омолоджен
ня» та «фемінізації», а період з 2004 до 2011 р. — процесами
втягування чоловічого населення старшого віку в тютюнову
залежність.
Проблема боротьби з тютюнопалінням займає одне з пріо
ритетних місць у сучасній національній політиці у сфері охо
рони здоров'я багатьох країн світу, у тому числі в країнах Єв
ропейського регіону ВООЗ.
У 1987 р. Європа — перша з усіх регіонів ВООЗ — висунула
ініціативу здійснення п'ятирічного плану дій «За регіон без
тютюну». Основні напрямки антитютюнової діяльності та де
тальні стратегії з досягнення цілей «Європа без тютюну» були
161
визначені Мадридською Хартією на Першій європейській
конференції з політики щодо тютюну (1988). Прийняті в Єв
ропі три плани дій щодо боротьби з тютюном окреслили низку
завдань з основних аспектів антитютюнової політики. Для по
© силення цих дій та забезпечення довгострокового прогресу
Значна частина тих, у сфері антитютюнової роботи було розроблено Європейську
хто курить (понад стратегію боротьби проти тютюну, затверджену 52-ю сесією
90 % ), знають, що ЄРБ ВООЗ у 2002 р.
це - шкідлива Всеосяжним документом міжнародного рівня, що охоплює
звичка, але 7 0 % не питання регламентації дій з контролю над тютюном, є Рамко
можуть самостійно ва конвенція ВООЗ з боротьби проти тютюну (2005 р.). Кон
кинути курити. венція, до якої нині приєдналася переважна більшість країн
світу, свідчить про рішучість світового співтовариства розпо
чати активні дії боротьби проти тютюну і визначає ключові за
ходи цієї боротьби. У Доповіді ВООЗ про глобальну тютюнову
епідемію (2008 р.), було представлено план боротьби з тютю
ном «MPOWER», що включає 6 наступних стратегій:
Monitor —моніторинг споживання тютюну і стратегій профі
лактики; Protect —захист людей від тютюнового диму; Offer —
пропозиція допомоги з метою припинення вживання тютюну;
Warn — попередження про небезпеку, пов'язану з тютюном;
Enforce —введенння заборони на рекламу, стимулювання про
дажу й спонсорство тютюнових виробів; Raise — підвищення
податків на тютюнові вироби. Це фактично план дій з надання
країнам допомоги в дотриманні взятих ними на себе
зобов'язань, які випливають з «Рамкової конвенції ВООЗ з бо
ротьби проти тютюну».
Ці напрями визначено пріоритетними і для України.
У 2006 р. Україна ратифікувала «Рамкову конвенцію ВООЗ
з боротьби проти тютюну», тим самим взявши на себе зобо
в'язання послідовно боротися з поширенням куріння і його
негативними наслідками. Політика контролю над тютюном
здійснюється в рамках національного законодавства, яке
включає закони України: «Про заходи щодо попередження та
зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого
впливу на здоров'я населення»; «Про рекламу»; «Про держав
не регулювання виробництва і обігу спирту етилового, ко
ньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виро
бів»; «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»; «Про
захист суспільної моралі»; а також Митний тариф України;
Митний кодекс України; Кримінальний кодекс України; Ко
декс України про адміністративні правопорушення тощо.
162
У 2009 р. Постановою Кабінету Міністрів України було за

тверджено Державну цільову соціальну програму зменшення
шкідливого впливу тютюну на здоров’я населення на період
до 2012 р., реалізація якої сприяла підвищенню ефективності
профілактики та боротьби з тютюнопалінням, зокрема, скоро
ченню поширеності вживання тютюнових виробів, зменшен
ню шкідливого впливу тютюну на здоров’я, поширеності тю-
тюнозалежних хвороб та негативних економічних наслідків
тютюнопаління.
З метою контролю поширення нікотиноманії є необхідним
подальше удосконалення відповідної законодавчої бази, роз
робка нових лікувальних препаратів і заходів, профілактичні
освітні програми, що повинні впроваджуватися з дитячого
віку.
5.3. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ
ЦІ Л І : Показати актуальність і складність проблеми психічного

здоров’я, основні завдання організації адекватної медичної допо
моги. Проаналізувати шляхи підвищення ефективності надання ме
дичної допомоги при психічних розладах.
Проблема погіршення психічного здоров’я людства набуває

все більшої актуальності в X X I ст. Психічне благополуччя
є найважливішою складовою високого рівня якості життя, яка
дозволяє людині вважати своє життя повноцінним і значу
щим, бути активним і творчим членом суспільства. Внаслідок
психічних розладів частка років життя у непрацездатному ста
Високий рівень пси
ні, за даними Всесвітнього банку, зростає з 8 % (1993 р.) до
хічного здоров'я на
15 % (2020 р.) Проблема психічного здоров’я пов’язана зі
селення є важли
значним поширенням психічних розладів, особливо депресій.
вим фактором соці
У Європі поширеність психічних розладів — 4,6 на 100 000 альної єдності, про
(2009 р., ВООЗ). дуктивності праці,
Ситуація у світі спонукала ВООЗ до прийняття програми суспільного спокою,
«Нації за психічне здоров’я». У 2005 р. на конференції ВООЗ що сприяє еконо
була прийнята Європейська Декларація з охорони психічного мічному розвитку
здоров’я, що зобов’язує всі країни, ЄЄ і Раду Європи поліп суспільства.
163
шити показники психічного здоров’я та підвищити інвестиції
на рівні окремих країн і рівень міжнародного співробітництва
у сфері охорони психічного здоров’я.
До соціальних і економічних втрат у зв’язку
з поширенням психічних розладів належать:
О
До яких втрат при
■ втрати виробництва внаслідок короткочасної чи тривалої
втрати працездатності;
■ втрати у зв’язку зі зниженням працездатності людей, що
працю;, п> у хворобливому стані;
зводять психічні
розлади? ■ втрати виробництва від передчасних смертей внаслідок
суїцидів;
■ збитки від нещасних випадків і аварій, що виникають вна
слідок наявності у людей психічних розладів;
■ зростання залежності осіб, які страждають на психічні роз
лади, від служб соціальної підтримки.
Ефективність надання психіатричної допомоги залежить від:

■ врегульованості правових засад діяльності психіатричної
служби;
■ належного кадрового забезпечення (недостатня участь
медичних психологів, психотерапевтів, соціальних пра
цівників);
■ достатньої взаємодії психіатричної служби із взаємо
пов’язаними галузями: освіти, органів соціального забез
печення, охорони праці та іншими;
■ доступності високоякісної первинної медико-санітарної
допомоги для осіб із проблемами психічного здоров’я.
В Україні запроваджена Державна програма зміцнення пси
хічного здоров’я та попередження виникнення психічних роз
ладів, до основних завдань якої належать:
■ забезпечення доступності та якості спеціалізованої
психіатричної допомоги шляхом інтеграції психіатричних
послуг у систему первинної медико-санітарної допомоги,
підвищення рівня виявлення хворих на психічні розлади,
своєчасного та ефективного впливу на перебіг психічних
захворювань;
■ підвищення обізнаності населення у питаннях зміцнення
психічного здоров’я, подолання негативного ставлення до
164
осіб із психічними захворюваннями, формування пози

тивної громадської думки щодо психічних хворих, поваги
до їх честі та гідності;
■ формування та підтримка здорового способу життя в усіх
верствах населення України;
■ розвиток комплексної системи профілактики психічних
розладів у дорослих і дітей за участю органів і закладів охо
рони здоров’я, соціального, юридичного захисту та освіти.
Основні напрями покращення медичної допомоги
при психічних розладах:
■ подолання негативного ставлення до психічно хворих;
■ розробка та впровадження у практичну діяльність прото
колів (стандартів) надання психіатричної допомоги. До
тримання вимог протоколу забезпечує юридичний захист
усіх осіб, які беруть участь у наданні допомоги;
Диференційований
■ розробка нормативних документів щодо засад діяльності
характер психіатри-
закладів охорони здоров’я та соціального захисту у сфері
ної допомоги перед
надання психіатричної допомоги; бачає надання ціле
■ навчання фахівців соціального захисту, освіти з питань спрямованих послуг
надання психіатричної допомоги та охорони психічного дітям, підліткам і
здоров’я; особам похилого
віку.
■ розробка та реалізація системи соціальних і медичних за
ходів, що спрямовані на запобігання самогубств населен
ня та психічно хворих;
■ забезпечення доступності психіатричної допомоги, на
основі інтеграції психіатричних послуг у систему первин
ної медичної допомоги, а також спеціалізованої медичної
допомоги.
Необхідне розгортання психотерапевтичних кабінетів, кабі
нетів консультативного прийому лікарями-психіатрами на базі
районних і міських поліклінік, денних стаціонарів психоневро
логічного профілю, психоневрологічних амбулаторій, спеціа
лізованих психосоматичних відділень, психоневрологічних
палат багатопрофільних загальносоматичнихлікарень.
Важливе значення має налагодження ефективних з в ’язків між
службами первинної та вторинної (спеціалізованої) психіатрич
ної медичної допомоги.
За дослідженнями, проведеними ВООЗ, близько однієї тре
тини хворих, які звертаються в систему первинної медичної
165
допомоги, мають психосоціальні проблеми. У зв’язку з цим лі
карі ПМСД повинні бути дієвою ланкою щодо виявлення
найпоширеніших психічних розладів, які не усвідомлюються
пацієнтами як психіатричні проблеми. Ці лікарі беруть активну
о
Метою змін діяль
ності служб охорони
участь у паданні психіатричної допомоги за місцем проживання.
Важливим завданням первинної медичної допомоги є також
попередження самогубств.
Система комплексних превентивних заходів
щодо самогубств серед населення повинна включати:
психічного здоров'я
у Європейському ■ навчання персоналу систем первинної та вторинної ме
регіоні є забезпе дичної допомоги, соціальних працівників методам оцінки
чення соціальної ступеня ризику самогубств і курації пацієнтів із суїцидаль-
інтеграціїлюдей із ними намірами;
психічними розла
■ створення закладів термінової психолого-психотерапев-
дами та дотриман
тичної допомоги та медико-реабілітаційної спрямованості
ня принципу
справедливості.
для надання допомоги особам, які перебувають у кризових
станах, і тих, які є жертвами насильства, стихійних лих
і катастроф;
■ виявлення та підтримку окремих верств населення, що
складають групу підвищеного ризику щодо самогубства
(самотніх людей похилого віку, малозабезпечених, соці
ально невлаштованих).
Подальше удосконалення системи надання психіатричної
допомоги населенню України дозволить цивілізовано впрова
дити соціальну інтеграцію хворих на психічні розлади та до
тримання прав і свобод людини, підвищити якість надання
медичної допомоги цій категорії хворих.
5.4. ТРАВМ АТИЗМ

Ц І Л І : Охарактеризувати тенденції та причини розповсюдження
травматизму у світі та в Україні, основні напрями удосконалення
медичної допомоги травмованим.
Травматизм — сукупність травм, що виникають у певної час

тини населення за певний відрізок часу.
У більшості країн світу різко зростає рівень смертності від
травматизму. Регіональні коливання рівнів смертності станов
166
лять від 84 до 186 на 100 тис. Явище ескалації травматизму

пов’язують із глобальними природними, соціальними факто
рами та стрімким розвитком техніки.
Динаміка смертності від травматизму у світі і в Україні за
останні десять років негативна. Майже 10 % причин смерт
ності пов’язані з цим класом хвороб, близько 10 % людей ста Прогноз експертів
ють інвалідами внаслідок травм, хоча в структурі захворюва щодо пандемічно
ності травматизм займає незначне місце. го розповсюджен
Найбільш розповсюдженим видом травматизму в Україні є по ня травматизму
бутовий, але найвища смертність спостерігається при дорож в XXI ст., з підви
ньо-транспортному травматизмі (на 100 дорожньо-транспорт щенням рівня
них аварій припадає 15 смертельних випадків). смертності від ньо
Частота дорожньо-транспортних пригод в Україні вища, ніж го, справджується.
у багатьох країнах Європи, що пов’язують з економічними та Це явище отрима
ло назву «епідемія
соціальними факторами.
травматизму», що
Чітко виражені статево-вікові розбіжності рівнів травматиз
пов'язано з роз
му. У чоловіків та літніх людей смертність від травматизму витком техніки та
вища у 2—4 рази. соціальними фак
У структурі травматизму дорослого населення переважа торами.
ють такі його види, як побутовий і вуличний. Постійної уваги
потребує виробничий травматизм, у тому числі дорожньо-
транспортний.
Основними напрямами удосконалення організації
медичної допомоги постраждалим від травм є:
У рейтингу смерт
■ наближення кваліфікованої спеціалізованої медичної ності та інвалід
допомоги до місця травми (мобільні варіанти реані ності населення
маційних палат, палат інтенсивної терапії, хірургічних травми, отруєння
відділень); та інші наслідки дії
зовнішніх чинни
■ створення високоспеціалізованих центрів (лікарень швид ків займають третє
кої медичноїдопомоги, відділень ортопедії і травматології); місце, поступаю-
чись тільки хворо
■ підготовка лікарів і середніх медичних працівників сіль
бам системи кро
ської та сімейної медицини щодо основ екстреної та не
вообігу та ново
відкладної медичної допомоги. утворенням.
Необхідно також забезпечити навчання волонтерів, праців

ників МВС і широких верств населення основам само- та
взаємодопомоги.
Суттєве зниження травматизму можливе тільки при реалі
зації широкомасштабних державних комплексних програм, Які особливості трав
координації зусиль усіх міністерств і відомств. матизму в Україні?
167
5.5. ІНФЕКЦ ІЙ НІ ТА ПАРАЗИТАРНІ ХВОРОБИ
ЦІ Л І : Ознайомити з сучасним станом проблеми інфекційних і па

разитарних хвороб. Розглянути найбільш значущі тенденції розвитку
ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, можливості підвищення ефек
тивності медичної допомоги хворим та інфікованим.
Завдяки успіхам мікробіології, вірусології, імунології, епі

деміології у XX ст. були ліквідовані та локалізовані спалахи
особливо небезпечних хвороб — віспи, чуми, холери. Значно
зменшилася поширеність дитячих інфекцій, керованих засо
бами імунопрофілактики. Розвиток санітарії та гігієни забез
Інфекційні та пара печив переривання основного механізму передачі кишкових
зитарні хвороби, які інфекцій, які завдяки успіхам медицини в лікуванні новими
були основною високоефективними антибіотиками та сульфаніламідами
загрозою людству в більшості розвинутих країн світу вже не входять до 10 пер
протягом тисячо ших причин смерті населення. Проте цілий ряд інфекцій, пе
літь, у першій поло реважно вірусної етіології (ВІЛ-інфекція/СНІД, грип, вірусні
вині XX ст. поступи гепатити), набувають усе більшого розповсюдження.
лися першим міс
Тенденції скорочення темпів розповсюдження більшості
цем у смертності
вивчених інфекційних хвороб протистоять нові тенденції дру
населення розвину
гої половини XX ст. —виникнення збудників нових інфекцій
тих країн перед хро
нічними неепіде-
них хвороб, трансформація збудників відомих хвороб, хроні-
мічними хво зація процесів, формування латентних, безсимптомних і ати
робами. пових форм інфекційних уражень. Тільки за останні 20 років
відкрито понад 50 нових, раніш невідомих, патогенних для
людини збудників інфекційних хвороб (пріонів, вірусів, хламі-
дій, бактерій, найпростіших). Прогрес медицини сприяв тому,
що деякі соматичні хвороби (виразку шлунка, злоякісні ново
утворення, атеросклероз, ішемічну хворобу серця) також мож
© на віднести до інфекційної патології. 111вилко поширюються

вірусні хвороби. Основні причини зміни показників — В1Л-
інфекція та туберкульоз.
Знижується повнота
Смертність від інфекційних хвороб в Європі знижувалася з
реєстрації інфекцій
них хвороб в ре
1950 р. до мінімуму у 1990 р. (10,1 на 100 000), але вже з 1996 р.
зультаті появи ла смертність з цих причин зросла на 40 %.
тентних, атипових, На тлі зниження зареєстрованої інфекційної захворюваності
хронічних, персис- з 1996р. підвищується смертність, що вказує на зростання ме-
туючихта мікст- дико-соціального значення інфекційної патології для всіх роз
форм інфекцій. винутих країн світу. У країнах, що розвиваються, високий
168
5. КОНЦЕПЦІЯ НАИВАЖЛИВІШИХ
рівень інфекційних захворювань постійно підтримується, го

ловним чином за рахунок інфекцій з фекально-оральним
механізмом розповсюдження, а також паразитарних хвороб,
ендемічних для конкретної місцевості.
За даними Колумбійського університету, глобальне потеп
ління призведе до масштабного розповсюдження відомих ін Кожен рік у світі в
фекційних захворювань, а також до переносу малярії в раніш 2 млрд людей реє
недоступні регіони; зміниться також характер епідемії грипу, струються інфекцій
на який мешканці Північної Америки, Азії та Європи можуть ні та паразитарні
хворіти протягом усього року. Дослідження Мічіганського уні хвороби. Смерть
верситету свідчать про можливі епідемії туберкульозу та киш кожної третьої лю
кових інфекцій внаслідок глобального потепління. дини у світі зумов
лена інфекційними
Інфекційні хвороби —одна з головних причин економічних
та паразитарними
збитків у всіх країнах світу, пов’язаних із лікуванням хворих,
хворобами. Щороку
реабілітацією, тимчасовою втратою працездатності та велики три найважливіші
ми коштами, що витрачаються на здійснення програм первин інфекції: ВІЛ-інфек-
ної профілактики (імунізація населення, протиепідемічні, са ція/СНІД, туберку
нітарно-гігієнічні, санітарно-технічні заходи тощо). льоз, малярія -
В Україні інфекційні хвороби — одна з п ’яти головних причин забирають 6 млн
загальної захворюваності населення. Частота вперше зареє життів.
строваних випадків інфекційних і паразитарних захворювань
у 2010 р. становила 2611,2 на 100 тис. населення. Поширеність
інфекційної патології серед усього населення — 3948,7 на
100 тис. населення.
Серед жінок інфекційні хвороби реєструють частіше, ніж
серед чоловіків. Є певні регіональні відмінності: захворюва
ність мешканців села вища, ніж мешканців міста.
Серед населення працездатного віку реєструється більше
випадків інфекційних хвороб у жінок, ніж у чоловіків. Насе
лення старше працездатного віку має значно нижчі показники
ураження (у 1,5 і 3,8 раза для жінок і чоловіків відповідно).
Найбільшу загрозу інфекційні та паразитарні хвороби станов
лять для дітей, поширеність інфекційних захворювань серед
них майже вдвічі вища, ніж серед усього населення.
На початок XXI ст. в Україні відзначається тенденція
зниження захворюваності на деякі інфекційні захворювання:
■ кишкові інфекції, інфекції тифо-паразитарної групи, шиге-
льози. Рівні знизилися за останнє десятиріччя. Захворюва Які світові тенден
ність дітей віком до 2 років вища, ніж у всього населення, ції притаманні су
майже в 15 разів. Але в 2011 р. спостерігається протилежна часній інфекцій
тенденція; ній патології?
169
■ кашлюк, епідемічний паротит —за рахунок покращення
0
Які особливості ін
імунопрофілактики рівень захворюваності знижується;
■ кір —у 2010 р. порівняно з 1996 р. захворюваність значно
знизилась. Особливістю сучасного кору є те, що більшість
фекційної захворю хворих становлять особи у віці понад 14 років, тобто кір
ваності в Україні? «старшає».
В Україні, на відміну від Росії, Індії й Таджикистану та де
яких країн Європейського регіону, досі немає випадків захво
рювань на поліомієліт. Відповідно до стратегії щодо ліквідації
© поліомієліту в світі, особливе значення для України в сучасних

умовах набуває проблема епідеміологічного нагляду за гостри
ми в’ялими паралічами.
У структурі інфек
ційної захворю Захворюваність на деякі інфекційні захворювання в Україні
ваності провідні має тенденцію до зростання, це стосується;
місця займають:
■ грипу та гострих інфекцій верхніх дихальних шляхів, які
■ грип і гострі ін становлять першу причину звертань по медичну допомогу.
фекції верхніх ди Зростання захворюваності на грип пов’язане з біологічними
хальних шляхів; чинниками, високими темпами урбанізації населення, при
■ вірусні гепатити, скоренням міграційних процесів, розвитком транспортних
гострі кишкові ін сполучень, а також чинниками, пов’язаними з імунним стату
фекції; сом населення.
■ інфекції, керовані Вирішальна роль стосовно попередження циклічних підйо
засобами специфіч мів захворюваності належить заходам імунопрофілактики; зо
ної профілактики; крема, попередженню епідемічного розповсюдження грипу
■ туберкульоз; у 2007—2008 рр. в Україні сприяли ефективні протиепідемічні
заходи, введення карантину, імунізація населення;
■ ВІЛ-інфекція/СНІД;
■ інфекції, що пе ■ вірусних гепатитів —ситуація із захворюваністю залиша
редаються статевим ється досить складною. У 2003—2009 рр. спостерігалося зни
шляхом. ження захворюваності на вірусний гепатит А. Попередження
гепатиту В гарантується широкомасштабною вакцинацією не
мовлят. Проблемою залишається розповсюдженість гепати
ту С (летальність серед хворих сягає 50 %) і недостатня його
0 реєстрація. Удосконалення обліку гепатиту С передбачене

в національній цільовій програмі невідкладних заходів з про
філактики розповсюдження гепатитів в Україні;
Які прогнози та на
прямки відповіді Ш малярії — ситуація у світі все загрозливіша, щороку реє
суспільства на епі струється понад 300 млн нових випадків малярії, понад 1 млн
демії та пандемії хворих помирає, серед померлих 80 % — діти, які живуть
різних інфекційних у країнах Африки, на південь від Сахари. Економічні втрати
хвороб? африканців від малярії — 12 млн доларів на рік. Трагізм ситуа
170
ції в тому, шо для боротьби з малярією існують ефективні ме

дичні препарати та засоби попередження. На реалізацію цих
заходів не вистачає фінансових ресурсів країн цього регіону.
0
Інфекційні захворю
Прогнозується подальше розповсюдження хвороби. вання залишаються
В Україні, починаючи з 1991 р. і до 2010 р., визначається загрозою людству
тенденція до зростання захворюваності: і у XXI ст., що вже
■ на малярію —за рахунок міграційних процесів; визнано лідерами
провідних країн сві
■ менінгококової інфекції —захворюваність залишається на
ту. В рамках гло
відносно високому рівні. Особливу занепокоєність викликає
бальних ініціатив
підвищення захворюваності на генералізовані форми інфекції, саміт «Великої ві
а також випадки захворювань у немовлят; сімки» розробив
■ кліщового весняно-літнього енцефаліту, геморагічної лихо програму фінансу
манки, сказу — інфекційні хвороби з тяжким перебігом, загро вання боротьби з ін
за яких продовжує діяти в природних вогнищах України, особ фекційними та па
разитарними хворо
ливо в Криму, Карпатах, Поліссі;
бами в усьому світі.
■ лептоспірозу — захворюваність зростає, що свідчить про
необхідність регулярних широкомасштабних дератизаційних
заходів і контролю за природними вогнищами цього захворю
вання.
В сучасних умовах
Щороку в Україні реєструють понад 500 тис. паразитозів, санітарна охорона
80 % хворих становлять діти. кордонів від заносу
В умовах інтенсивних зв’язків із країнами Азії, Африки, та поширення ка
Південної Америки, де існують природні вогнища чуми, жов рантинних і особли
тої гарячки, геморагічних гарячок Ебола, Марбурга тощо, за во небезпечних ін
лишається реальною загроза занесення цих хвороб у нашу фекцій набуває дер
жавного значення.
країну.
Новою проблемою для охорони здоров’я є
зростання рівня внутріиіньолікарняних інфек
цій, чому сприяли зміни технології стаціо
нарного лікування хворих, формування
у стаціонарах високопатогенних, нечутливих Останнім часом стали виявляти нові для
до багатьох антибіотиків і дезінфектантів населення України нозологічні форми:
штамів мікроорганізмів. Кількість захворю ■ паразитози - філяріози;
вань швидко зростає, найчастіше в хірургіч ■ трихостронгільози;
них і травматологічних відділеннях. У струк В пневмоцистози;
турі цих хвороб переважають гнійно-септич в балантидіози;
ні інфекції. У відділеннях для лікування В бластоцистози тощо.
хворих з ВІЛ-інфекцією розповсюджуються Діагностика та лікування цих захворю
мультирезистентні штами туберкульозних вань ставить нові завдання перед си
мікобактерій. стемою охорони здоров'я.
171
5.5.1. Туберкульоз
Туберкульоз є соціально небезпечною хворобою, яку викли

кає мікобактерія туберкульозу, що найчастіше уражує легені.
Хвороба відома більш як 1000 років. З середини XX ст. по
чалося стрімке зниження смертності та захворюваності на
туберкульоз, завдяки появі ефективних протитуберкульозних
ліків, розробці та впровадженню протитуберкульозної вакци
нації. Але успіх виявився тимчасовим.
На початку 90-х рр. минулого століття стався переломний
момент в епідемічній ситуації з туберкульозом: розпочалося
зростання захворюваності та смертності. У 2008 р. захворюва
ність на туберкульоз у світі оцінена ВООЗ як 170,0 на 100 тис.
населення.
Погіршення епідемічної ситуації у світі свідчить про новий
етап розвитку епідемії. На початок 2009 р. не менше 10 млн
людей щорічно хворіють на туберкульоз і 2 млн помирають від
нього. Особливо тривожним є розповсюдження мультирезис-
тентного туберкульозу, 85 % випадків якого припадає на 27
країн; на п’ятому місці серед них знаходиться Україна. У світі
зареєстровано близько 0,5 млн випадків туберкульозу з мно
жинною медикаментозною резистентністю.
Така ситуація визначена Всесвітньою організацією охорони
0
Туберкульоз - по
здоров’я як епідемія туберкульозу. За прогнозом ВООЗ, якщо
теперішня ситуація не зміниться, за період до 2020 р. число
тубінфікованих зросте до 1 млрд, 150 млн будуть мати клінічні
ширена інфекційна симптоми хвороби і 36 млн можуть померти.
хвороба, яка посі В різних регіонах світу ситуація з захворюваністю та смерт
дає перше місце за ністю від туберкульозу має суттєві розбіжності. Найвищі рівні
смертністю людей ураженості населення Південно-Західної Азії та Африки.
від інфекційної па У Європейському регіоні захворюваність та смертність склали
тології у багатьох
відповідно 51,0 та 7,0 на 100 тис. населення (2007 р.).
країнах світу.
Становище у світі експерти пов’язують
з такими основними чинниками:
■ пристосування збудника туберкульозу до старих антиту-
беркульозних препаратів (шляхом набуття резистентності
та розповсюдження мультирезистентних форм);
■ зниження опірності організму людей внаслідок поши
рення імунодефіцитиих станів, викликаних пандемією
ВІЛ/СНІДу;
172
5. КОНЦЕПЦІЯ НАІ/ІВАЖЛИВІШИХ
■ несприятливими екологічними умовами та нездоровим

способом життя;
■ низькою ефективністю медикаментозної терапії та мето
дів лікування хворих, що також пов’язано зі специфікою
контингентів хворих.
©
Визначення В003
Захворюваність, поширеність і смертність від усіх форм ак туберкульозу як
тивного туберкульозу в Україні до 2010 р. мала негативну ди «глобальної загрози
наміку. У 2010 р. смертність знизилась на 20 %. для людства» акту
Найвища захворюваність на всі форми туберкульозу реє альне сьогодні
струється у вікових групах 50—59 років, переважно серед чоло і в Україні.
віків. Тривожною ознакою є підвищення рівня захворюваності
на активний туберкульоз дітей віком 0—14 років включно.
За останні роки мають місце несприятливі тенденції показ
ників інвалідності внаслідок туберкульозу, а саме: зростання
числа вперше визнаних інвалідами, особливо суттєве у праце
здатному віці.
Епідемії туберкульозу за охопленням різних контингентів
умовно поділяються на типи:
■ перший —охоплює 30—50 % усіх хворих; це туберкульоз,
що піддається лікуванню основними препаратами;
■ другий —від ЗО до 40 % хворих мають хіміорезистентний «Групою ризику» за
туберкульоз, що є складною проблемою в усьому світі; хворювання на ту
беркульоз є діти,
■ третій — туберкульоз серед ВІЛ-інфікованих (до 30 %
а також ті, хто по
ВІЛ-інфікованих уражені мікобактеріями туберкульозу), вернувся з місць
мультирезистентний (комбінація туберкульозу та ВІЛ є позбавлення волі,
смертоносною, тому що кожний із збудників посилює дію мігранти, злидарі,
іншого). наркомани, алкого
ліки, ВІЛ-інфіковані,
Фактори підвищення захворюваності завзяті курці.
та смертності від туберкульозу:
■ зниження якості життя внаслідок погіршення матеріаль
ного стану населення;
■ поширення ВІЛ/СНІДу;
■ зростання чисельності осіб групи підвищеного ризику
ураження туберкульозом (безробітних, наркоманів, ал
коголіків тощо);
■ недостатня підготовка лікарів загальної мережі до ранньо
го виявлення і профілактики туберкульозу.
173
Організація медичної допомоги
хворим на туберкульоз
Надання спеціалізованої медичної допомоги хворим на тубер

кульоз у світі має давню історію. Розвиток сучасних медичних
закладів було започатковано відкриттям у 1887 р. в Шотландії
протитуберкульозного диспансеру.
Згодом були організовані диспансери в Німеччині, Франції,
а з 1904 р. —в Росії та Україні. З 1918 р. диспансерний метод
став головним у боротьбі з туберкульозом. Почалося роз
гортання широкої мережі протитуберкульозних диспансерів,
туберкульозних відділень лікарень або спеціалізованих тубер
кульозних лікарень і санаторіїв.
Умовою ефективної боротьби з туберкульозом була і зали
шається участь усіх закладів охорони здоров’я та державна
і громадська підтримка.
Історичний досвід України свідчить про ефективність тради
ційних принципів диспансеризації, які двічі, у 1932 і 1947 рр.,
дозволили взяти під контроль та ліквідувати епідемії туберку
льозу.
В Україні медична
допомога хворим Етапність у розв’язанні проблеми поширення туберкульозу:
на туберкульоз ■ перший етап —контроль епідемії туберкульозу;
здійснюється на
■ другий етап —стабілізація епідеміологічних показників
засадах:
туберкульозу (інфікованість, захворюваність, летальність,
■ безкоштовності; смертність);
■ доступності; ■ третій етап —поступове зниження епідеміологічних по
■ дільничності; казників.
■ спеціалізації;
Для цього необхідне дотримання загальнодержавної страте
■ диспансеризації. гії боротьби з туберкульозом у сучасних умовах, а саме —реалі
зація комплексу поетапних дій, що стосуються профілактики,
діагностики, лікування, соціальної допомоги хворим, пропа
ганди здорового способу життя.
Важливе значення у вирішенні проблеми туберкульозу має
профілактика.
Медична профілактика передбачає вакцино- та хіміопрофі-
лактику.
Вакцинація та ревакцинація дозволяють створити тривалий,
стійкий протитуберкульозний імунітет і, відповідно, знизити
частоту тяжких, дисемінованих і прогресуючих форм туберку
льозу, а також захворюваність і смертність від цієї недуги.
174
Ефективність щеплення збільшується при дотриманні кален

даря і правил вакцинації та ревакцинації.
Для попередження туберкульозу в осіб, для яких існує най
більша небезпека зараження та захворювання, рекомендується
хіміопрофілактика.
0
У відповідності до
Санітарно-протиепідемічна профілактика туберкульозу Глобальної програ
включає проведення поточної та заключної дезінфекції в осе ми боротьби проти
туберкульозу про
редках туберкульозної інфекції, систематичну санітарно-
ведено перегляд та
освітню роботу, а також реалізацію таких заходів:
корекцію всіх наці
■ госпіталізація всіх хворих-бактеріовиділ ювачів і лікування ональних програм
їх аж до припинення бактеріовиділення; боротьби з тубер
кульозом
■ госпіталізація 95 % хворих із загостренням та прогресу
(ВООЗ, 1990 р.).
ванням хронічних форм туберкульозу;
■ ізоляція дітей від хворих-бактеріовиділювачів шляхом
направлення їх до дитячих закладів із проведенням про
філактичного лікування;
■ регулярне обстеження контактних із проведенням їм
хіміопрофілактики;
■ проведення поточної та заключної дезінфекції у вогнищах
туберкульозної інфекції;
■ дотримання правил допущення хворих на активний тубер
кульоз до деяких видів робіт згідно з чинним законодав
ством.
Соціальна профілактика туберкульозу спрямована на
зниження захворюваності, поширеності та смертності від
туберкульозу за рахунок вирішення соціальних проблем
у суспільстві. В Україні реалізується проект «Зупинимо ту
беркульоз» благодійного Фонду «Розвиток України». Про
ект включає всі етапи боротьби з туберкульозом: від профі
0
Види профілактики
лактики, виявлення, лікування — до соціальної допомоги туберкульозу:
хворим, підготовки лікарів-фтизіатрів, проведення науко
■ медична: вак-
вих досліджень тощо.
цинопрофілактика,
Актуальним завданням проекту є забезпечення своєчасності хіміопрофілактика;
виявлення туберкульозу як при звертаннях по медичну допо
■ санітарно-про
могу, так і під час профілактичних медичних оглядів шляхом
філактична;
покращення діагностики.
Проект передбачає створення Національної референс-лабо- ■ соціальна.
раторії та реорганізацію мережі діагностичних туберкульозних

лабораторій за рекомендаціями ВООЗ.
175
Основним завданням проекту є розширення стратегії
Українах з високою активного виявлення та лікування хворих (DOTS) та без
захворюваністю перервність спеціалізованої медичної допомоги.
на туберкульоз Безперервність допомоги полягає у виявленні осіб
В003 рекомендує: з підозрою на туберкульоз лікарями, які видають хворим
■ робити щеплення направлення на подальше обстеження.
вакциною БЦЖне ■ На районному рівні лікар-фтизіатр протитуберкульоз
мовлятам після наро ного диспансеру діагностує хворобу і направляє на стаціо
дження чи протягом нарне лікування.
першого року життя;
■ Інтенсивне лікування проводиться в стаціонарах про
■ зупинити вико титуберкульозних диспансерів або обласних протитубер
ристання туберкулі-
кульозних лікарень, які мають стандартні протоколи ліку
ношкірних проб для
вання.
прийняття рішення
про ревакцинацію; ■ Підтримуюче амбулаторне лікування хворий отримує
за місцем проживання в амбулаторних відділеннях проти
■ впровадити стра
тегію DOTS (активного
туберкульозних диспансерів, у туберкульозних кабінетах
виявлення та ліку поліклінік, кабінетах DOTS у поліклініках.
вання хворих).
У багатьох країнах розповсюджується мультирезистент-
ний туберкульоз. Особливо актуальним є застосування
стандартизованих рецептурних режимів для лікування
хворих (за протоколом, що грунтується на керівних принци
пах ВООЗ 2008 р.).
Складним завданням надання допомоги хворим є тестуван
ня на ВІЛ усіх хворих на туберкульоз та осіб з підозрою на ту
беркульоз, у тому числі тих, які мають чутливість та резистент
ність до ліків. Хоча відомо, що туберкульоз є першою причи
ною смерті людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні.
Оперативне виявлення туберкульозу здійснюють ВІЛ-
сервісні організації. Надання медичної допомоги таким хво
рим потребує тіснішої співпраці з програмами боротьби з В1Л-
Представниками інфекцією/СНІД. Зменшення тягаря туберкульозу для людей,
уряду, громадських що живуть з ВІЛ/СНІДом, шляхом раннього виявлення, про
організацій і бізнесу
філактичного лікування та інфекційного контролю, а також
підписано Мемо
тягаря ВІЛ для хворих на туберкульоз шляхом тестування,
рандум «Україна
без туберкульозу»,
зниження шкоди, профілактичного лікування є актуальним
яким передбачаєть
завданням охорони здоров’я України.
ся об'єднати зусил При посиленні протитуберкульозних заходів відповідно до
ля всіх сторін «Основ законодавства України про охорону здоров’я» (1992 р.)
і ефективно управ та Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміч
ляти процесом бо ного благополуччя населення» (1994 р.) і виконання Закону
ротьби з епідемією. України «Про затвердження Загальнодержавної програми
176
протидії захворюванню на туберкульоз у 2007—2011 роках»

(2007 р.) та створенні сприятливого соціального, політичного
та медичного середовища через адвокацію, комунікацію та со
ціальну мобілізацію у сфері боротьби з туберкульозом, можли У чому сутність різ
ве покращення ситуації в Україні. них видів профілак
тики туберкульозу?
5.5.2. ВІЛ-інфекція та синдром набутого імунодефіциту

(СНІД)
Небезпеку для здоров’я людства епідемії нової хвороби

(СНІД) уперше визнано ще наприкінці XX ст. Збудник хворо
би був відкритий у 1983 р., а вже через чотири роки ООН при
святила сесію глобальній загрозі ВІЛ/СНІДу, що пандемічно
розповсюдився у світі. У 1987 р. ВООЗ визначила проблему
СНІДу пріоритетною для охорони здоров’я людства та при
йняла Глобальну програму боротьби зі СНІДом (1987 р.). Мета
програми ВООЗ —подолання розповсюдження ВІЛ/СНІДу —
набуває все більшої актуальності у XXI ст. для всіх країн світу.
Кількість людей, що живуть з ВІЛ, невпинно зростає.
У 2009 р. в кожній країні світу виявлено нові випадки ВІЛ/
СНІДу — близько 3 млн людей первинно ВІЛ-інфіковані та
2 млн людей померли від СНІДу. У світі загальна кількість лю
дей з ВІЛ-інфекцією/СНІД перевищила 50 млн. Згідно з допо
віддю «Епідемія СНІД, грудень 2008», випущеною Об’єдна
ною Програмою ООН з ВІЛ-інфекції/СНІД (ООН —СНІД) та
ВООЗ, у світі ВІЛ-інфекція/СНІД розповсюджена вкрай не
рівномірно.
Від початку епідемії Африка випереджає всі інші регіони за
кількістю випадків ВІЛ-інфекції/СНІДу. Жодна країна в Аф
риці не вільна від ВІЛ/СНІДу, і, незважаючи на масштаби ВІЛ-інфекція/СНІД -
смертності, кількість ВІЛ-інфікованих людей в Африці про найбільш соціально
довжує зростати. За кількістю випадків і рівнем ураження на детермінована хво

роба, що демонст
селення наступні місця займають Південна та Південно-Схід
рує розбіжності рів
на Азія, Східна Європа та Центральна Азія, Латинська Амери
нів ураження різних
ка. У Європі майже 2,4 млн людей живуть з ВІЛ. соціальних верств
Надії на швидкий успіх у подоланні пандемії не справдили населення, окремих
ся. На міжнародному рівні з 1994 р. ООН утворила окрему статево-вікових, про
спеціальну міжнародну інституцію — об’єднану програму з фесійних груп, різ
ВІЛ-інфекції/СНІДу ООН (UNAIDS), за підтримки якої сьо них за місцем про
годні реалізуються національні програми боротьби у багатьох живання.
177
країнах світу, в тому числі
Соціальними причинами виникнення пандеміїСНІДу в Україні. Державна політика
експерти ВООЗ вважають підвищення темпів міграції на в Україні з 1991 р. була спря
селення, особливо в Африці; широке розповсюдження мована на системну реаліза
у розвинутих країнах світу шкідливих звичок, наркоманії цію мети і завдань усіх націо
та проституції, а також, як парадокс, - успіхи медицини: нальних програм профілак
широке застосування внутрішньовенних маніпуляцій, пе тики, лікування, догляду та
реливання крові та препаратів крові, нові методи забору, підтримки хворих на ВІЛ/
зберігання та переробки людської крові; розширення об СНІД, зосереджена на вико
сягу оперативних медичних втручань, їх доступність для нанні;
широкого загалу.
■ Національної програми по забезпеченню профілактики ВІЛ-

інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованихіхворих
на СНІД на 2009—2013 рр.;
■ Концепції стратегії дій Уряду з попередження розповсюджен
ня ВІЛ-інфекціїї/СНІДу, на період до 2011 р., затвердженої
Постановою Кабінету Міністрів України від 04. 04. 2004 р.
№ 264.
Зо оцінками експертів ВООЗ, проблема не може бути виріше
на в найближчі десятиліття. Розповсюдження ВІЛ-інфекції/
СНІДу у світі спричинило великі збитки, які можна поділити
на: соціально-економічні, медичні, демографічні.
Соціально-економічні наслідки вибухового розвитку пандемії
величезні. У регіонах, найураженіших епідемією ВІЛ/СНІДу,
ВІЛ і СНІД за своїм у кілька разів збільшилась смертність, особливо серед людей
впливом на всі сто молодого (репродуктивного) віку. Цей «вибірковий удар» по
рони життя суспіль молоді та особах середнього віку викликає тяжкі наслідки
ства переважили всі в економіці, руйнування багатьох соціальних інститутів, за
епідемії минулого. грозу національному розвитку.
ВІЛ-інфекція/СНІД Медичні наслідки ВІЛ/СНІДу являють собою підвищення за
змінила уявлення хворюваності, смертності, інвалідності, значне зростання на
про роль і можли
вантаження на системи охорони здоров’я.
вості медицини,
Демографічні наслідки —падіння народжуваності, зростання
вплинула на право,
економіку, політику,
смертності, зменшення чисельності працездатного населення,
мораль, релігію.
падіння репродуктивного потенціалу, депопуляція.
ВІЛ-інфекцію/СНІД На відміну від більшості хвороб, ВІЛ-інфекція/СНІД уражує
визначають як полі- головним чином молодих людей, які є найактивнішими в соці
тико-соціальнета альній, економічній і політичній діяльності в усіх країнах.
медико-біологічне На рівні галузі охорони здоров’я феномен ВІЛ/СНІДу ви
явище. світлив нові медичні та етичні проблеми. Найважливіша
178
проблема —це забезпечення прав на якісне доступне медичне

обслуговування та догляд. Актуальними є права ВІЛ-інфіко-
ваних на освіту, роботу, житло. У медичних закладах — право
на недоторканність, підтверджена згода на обстеження, обо
Які наслідки при
в’язок лікарів зберігати таємницю.
таманні пандемії
Складним завданням для систем охорони здоров’я більшос
СНІДу?
ті країн стало визначення ВІЛ-статусу хворого. Для встанов
лення діагнозу ВІЛ-інфекція/СНІД, за міжнародними підхо
дами, необхідне проведення тестування крові хворого. За ре
комендаціями ВООЗ, тестування базується на принципах: до
бровільності, доступності, анонімності та безкоштовності.
В Україні створена розгалужена мережа ВІЛ-діагностичних ла
бораторій, які відповідають вимогам ВООЗ.
Основні медико-соціальні особливості

розповсюдження ВІЛ/СНІДу
Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні (6 громадян України) за

реєстровані в 1987 р., коли почалася так звана «повільна хви
ля» гетеросексуального шляху ВІЛ. Другий етап —початок епі
демії з 1995 р., коли інфекція вийшла з вузького кола ураже
них і почала розповсюджуватись, охопивши тисячі людей за
рахунок ін’єкційних споживачів наркотиків. Третій етап по
чався у 1999 р. з активізації статевого (гетеросексуального)
шляху передачі інфекції та формування переходу ВІЛ із середо
вища споживачів наркотиків до широких верств населення.
Сучасному періоду притаманне поєднання всіх шляхів переда
чі ВІЛ-інфекції, у 2010 р. 45 % інфіковані статевим шляхом.
Інфікованість різних контингентів населення змінюється зі
зміною характеру розвитку епідемії: до 1995 р. максимальні
показники реєструвалися серед працівників секс-бізнесу, піс
ля 1995 р. — серед осіб, що вживали наркотики ін’єкційно. За оцінками експер
Із 2000 р. швидко зростає вроджена інфікованість дітей, що тів ВООЗ, у всіх краї
нах має місце
народилися у ВІЛ-позитивних матерів і людей, які заразилися
неповна реєстрація
при гетеросексуальних стосунках. У 2008 р. частка дітей, наро
ВІЛ-інфекції/СНІДу,
джених ВІЛ-інфікованими жінками, становила 19,2 %. пов'язана з недо
Із 1987 р. до 01.01.2009 р. в Україні офіційно зареєстровано статньою діагности
141 277 ВІЛ-інфікованих громадян. Під диспансерним нагля кою ранніх клініч
дом перебуває 91 717 ВІЛ-інфікованих осіб, у тому числі 10 410 них проявів, не
хворих на СНІД. Поширеність ВІЛ-інфекції/СНІДу — обізнаністю лікарів,
198,6/22,5 на 100 тис. населення відповідно. Найвищі рівні неповним обліком.
179
поширеності у Дніпропетровській, Одеській, Донецькій об
0
Основні групи
ластях. Зростає показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію
(в 2008 р. —40,9 на 100 тис. населення, а у 2006 р. — 34,4). За
період 2002—2010 рр. захворюваність на СНІД зросла з 2,8 до
ризику щодо
12,8 на 100 тис. населення. Вперше в Україні було зареєстро
ВІЛ-інфекції/СНІДу: вано деяке зниження рівня захворюваності на СНІД, що
пов’язують із впровадженням широкомасштабної антиретро-
■ наркомани;
вірусної терапії (APT), яку 53 % дорослих та дітей з прогре
■ працівники суючою ВІЛ-інфекцією отримали в 2010 р.
комерційного сексу;
За оцінками ВООЗ, у державі інфіковано майже 1,5 % до
■ ув'язнені; рослого населення. Зростання кількості ВІЛ-інфікованих ва
■ Діти; гітних і народжених ними дітей відбувається в усіх регіонах.
■ медичні праців Збільшення гетеросексуального шляху передачі та кількості
ники. ВІЛ-інфікованих жінок дітородного віку призвело до збіль
Середній вік ВІЛ-ін- шення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими мате
ф ік о в а н и х -20-39 рями. Офіційна реєстрація не дає повної картини ураження.
років, але постійно У країнах Європейського регіону у найближчі 10 років прогно
виявляються підліт зується подальший розвиток епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, який
ки 13-16 років, що може відбуватися в різних варіантах, що залежить від комп
свідчить про тенден лексу соціальних, економічних і медичних факторів.
цію «омолодження» Експерти-соціологи та економісти вважають, що розвиток
СНІДу. епідемії суттєво змінить багато демографічних, економічних
і тендерних показників. До 2014 р. загальна кількість ВІЛ-
інфікованих може сягнути 480—820 тис., що призведе, за песи
містичним сценарієм, до 30 % смертей чоловіків і 60 % —жі
нок у віці 15—49 років. Очікувана тривалість життя зменшить
ся на 2—4 роки серед чоловіків і на 3—5 років — серед жінок.
Прогнозується зниження народжуваності та підвищення
смертності, зростання чисельності сиріт, інвалідів.
Юридичні та правові засади боротьби з ВІЛ/СНІДом роз
робляються з 1991 р., постійно вдосконалюючись. Питання
взаємовідносин суспільства та уражених, основні права хворих
Останнім часом відображені у багатьох документах, основним з яких є:
зростає кількість
ВІЛ-інфікованих ■ Закон України «Про запобігання захворюванню на СНІД
жінок, тому особ та соціальний захист населення» (1991 р., 1998 р.).
ливої актуальності
набуває ВІЛ-єтатус
Згідно з Законом «Про запобігання захворюванню на СНІД та
вагітних.
соціальний захист населення», інфіковані ВІЛ мають право на
поважне та гуманне ставлення суспільства, збереження в таєм
ниці відомостей про стан їх здоров’я, професійну діяльність за
обраним фахом, безкоштовне забезпечення ліками та проїзд
до місця лікування, користування ізольованим житлом.
180
Постановою від 1998 р. затверджені також «Правила медично

го огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфіко-
ваних і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними», де за
значено, що медичний працівник зобов’язаний: проконсуль
тувати особу, яка обстежується, стосовно процедури
обстеження, його ймовірних результатів, шляхів розповсю
Основні права та
дження ВІЛ-інфекції та засобів індивідуальної профілактики; норми поведінки,
попередити про кримінальну відповідальність за свідоме зара що стосуються хво
ження ВІЛ іншої особи; дотримуватися конфіденційності ін рих на ВІЛ-інфек-
формації про ВІЛ-статус особи. цію/СНІД, можуть
Медичний огляд вагітних за їх згодою проводиться під час бути зведені до по
взяття їх на облік або перед пологами шляхом обстеження на ваги до людини,
наявність антитіл до ВІЛ. У разі, коли дані про медичний милосердя, право
огляд вагітної відсутні або дитина народжена ВІЛ-інфікова- суддя та захисту
людей від нанесен
ною жінкою, дослідженню на антитіла до ВІЛ підлягає пупо-
ня їм шкоди інши
винна кров. У подальшому обстеження цієї дитини прово
ми.
диться з інтервалом у три місяці від дня народження протягом
18 місяців. Наявність антитіл до ВІЛ протягом цього терміну є
підставою для встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції в дитини.
У разі зникнення антитіл до ВІЛ-інфекції в період до 18 міся
ців дитини, її обстежують додатково через 3 місяці; якщо ан
титіла не виявлено, дитина вважається неінфікованою.
Організація медичної допомоги

хворим на СНІД і ВІЛ-інфікованим
В Україні існує розгалужена медична інфраструктура, яка
успішно використовується і для лікування хворих на ВІЛ/
СНІД, але бракує багатьох нових типів медико-соціальних
закладів. Основною структурною одиницею надання спеціалі
зованої медичної допомоги є спеціалізовані центри профілак
тики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. Український Центр профі
лактики та боротьби зі СНІДом МОЗ України надає організа
ційно-методичну допомогу мережі міських і обласних центрів. Залежно від роз
витку національної
Центри здійснюють: системи охорони
■ первинне обстеження та реєстрацію хворих з уперше здоров'я, організа
в житті встановленим діагнозом; ція та форми ме
дичної допомоги
■ медичну допомогу, проведення APT, моніторинг лікування; хворим на СНІД у
■ забезпечення планової, невідкладної та консультативної країнах світу значно
допомоги чи направлення на госпіталізацію. відрізняються.
181
0 На базі центрів працюють кабінети «Довіра».
Кабінети «Довіра» проводять анонімне кваліфіковане обсте
ження та діагностику ВІЛ/СНІДу, диспансеризацію, психоло
Стратегія гічну допомогу і направляють до стаціонару.
поліпшення орга Проблемою є розширення доступу до якісної медичної до
нізації допомоги помоги для всіх ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Адекват
хворим на ВІЛ/СНІД
ної відповіді на цей виклик сучасності ще не мають системи
в Україні:
охорони здоров’я більшості країн світу. Основними недоліка
■ визначення об ми є недостатній рівень співпраці різних медичних і медико-
сягу лікувальної до соціальних закладів, громадських організацій у медичному об
помоги; слуговуванні, догляді та підтримці хворих на ВІЛ/СНІД.
■ впровадження Якісне покращення організації медичної допомоги В ІЛ-інфі ко
національних про ваним полягає у збереженні різних елементів чинної в Україні
токолів з APT (анти- системи та функціональному об’єднанні нових структур:
ретровірусної тера
■ на першому рівні — це дільничні лікарні, лікарські ам
пії) дорослих, під
булаторії, амбулаторії сімейних лікарів з функцією на
літків і дітей;
дання первинної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим
■ навчання ме
і профілактики ВІЛ-інфекції;
дичних працівників
підходам до APT
■ на другому рівні —спеціалізовані центри СН ІДу;
у Регіональному ■ на третьому рівні —заклади медико-соціальної допомоги
навчально-інфор хворим на СНІД у термінальній стадії, хоспіси тощо.
маційному центрі
APT для країн Євра Проблемами є і недостатня обізнаність лікарів первинної
зії із сертифікацією; ланки, особливо сімейних лікарів, санологів у питаннях діа
■ бригадний ме гностики, лікування та профілактики ВІЛ/СНІДу. Недостат
тод навчання: лікар, нім є охоплення APT усіх ВІЛ-інфікованих. Актуальною є під
медична сестра, со готовка достатньої кількості медичних працівників для роботи
ціальний працівник з хворими, навчання соціальних працівників і волонтерів.
(волонтер).
Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу
Основним шляхом боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом є про

філактика. Напрями профілактичних втручань змінюються за
0
У чому сутність
лежно від особливостей різних етапів епідемії ВІЛ/СНІДу.
Дієвим і результативним профілактичним підходом в Украї
ні є безпека донорства шляхом обов’язкового контролю всіх
співпраці різних ме зразків донорської крові на антитіла до ВІЛ. Щорічно тесту
дичних закладів ється на ВІЛ мільйон аналізів донорської крові. Позитивна на
стосовно допомоги ВІЛ кров відразу утилізується. Введена «карантинізація» крові,
хворим на ВІЛ- що дає можливість виключити переливання під час «серокон-
інфекцію/СНІД? версійного вікна», коли реакція на ВІЛ ше негативна, а люди-
182
на вже уражена ВІЛ. Щороку виявляють більше тисячі проб

ВІЛ-позитивної донорської крові, а спеціалісти прогнозують
зростання кількості таких зразків на 15 % кожен рік.
Розроблено та впроваджено окремі профілактичні програми
для осіб із груп ризику (діти, хворі на туберкульоз, працівники
секс-бізнесу, наркомани). Ефективним напря
В Україні з 2001 р. розпочалося раннє обстеження вагітних мом профілактики
на ВІЛ, що зумовило ранній початок антиретровірусної тера в Україні є поперед
пії. APT і всі інші профілактичні заходи суттєво знизили час ження передачі ВІЛ
тоту передачі ВІЛ від матері до дитини. від матері до дити
Реалізація національної програми профілактики вертикаль ни, що є основним
ної трансмісії ВІЛ на 2001—2003 рр. попередила інфікування елементом Націо
10 % новонароджених. нальної програми
Україна, як і багато країн світу, приєдналася до «Декларації профілактики роз
повсюдження ВІЛ-
підтримки справи боротьби з ВІЛ/СНІДом». Реалізація поло
інфекції, допомоги
жень Декларації показала:
та лікування ВІЛ-ін-
■ програмами профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на робо фікованих і хворих
чих місцях, що відповідають вимогам ООН, забезпечені наСНІДта Держав
лише 18 % обстежених підприємств України; ної програми «Ре
продуктивне здоро
■ вчителі загальноосвітніх шкіл не підготовлені до роботи в'я нації на період
щодо профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на основі жит до 2015 року».
тєвих навичок;
■ дві третини молодих людей знають про основи профілак
тики ВІЛ-інфекції/СНІДу, але тільки близько 40 % з них
практикують безпечну поведінку.
Вирішення проблеми ВІЛ/СНІДу

є пріоритетом держави
В Україні за час епідемії успішно реалізовані державні націо

нальні програми профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом.
У 2008 р. зреалізована вже п’ята Національна програма профі
лактики ВІЛ-інфекції, забезпечення допомоги та лікування
ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004—2008 рр. Програма
була стратегічно спрямована на:
■ попередження розповсюдження;
■ розширення доступу до медичної допомоги — забез
печення лікування, догляду та підтримки хворих і ВІЛ-
інфікованих.
183
Держава прийняла концепцію стратегії дій уряду щодо по
передження розповсюдження ВІЛ/СНІДу до 2011 р., спрямо
вану на:
■ заходи з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу;
■ заходи з лікування ВІЛ-інфекцп/СНІДу відповідно до
міжнародних стандартів;
■ соціальний захист і підтримку хворих і членів їхніх сімей.
Стримувати епідемію в Україні дозволяє системна протидія
уряду, всіх міністерств і відомств, недержавних і благодійних
організацій і міжнародна співпраця.
Таким чином, аналіз проблеми найважливіших соціально
значущих захворювань свідчить про актуальність уваги 0 0 Н,
ВООЗ, багатьох міжнародних і європейських агенцій і урядів
усіх країн світу до цієї проблеми.
Ці хвороби викликають трансформаційні процеси в популя
ційному здоров’ї, які призводять до великих економічних
втрат, становлять суттєву загрозу національному розвитку, де
мографічному стану країн, підривають репродуктивне здоро
в’я та посилюють навантаження на системи охорони здоров’я.
Прогноз поширення найважливіших соціально значущих за
хворювань ставить нагальне питання адекватних змін пріори
тетів медичного обслуговування населення. У всіх країнах іс
нує багато недоліків у правовому забезпеченні хворих і лікарів,
організації і наданні відповідної якісної медичної допомоги
при соціально значущих захворюваннях. Актуальним питан
ням є підготовка сучасних фахівців, створення нових типів
медичних закладів, удосконалення матеріально-технічного за
безпечення існуючих закладів первинного і вторинного рівня,
міжнародна співпраця у стандартизації підходів до діагности
ки, лікування та профілактики цих захворювань.
Реалізації політики протидії соціально значущим захворю
ванням сприяє впровадження низки глобальних, національ
них і державних програм.
184
1. Основні тенденції розповсюдження найважливіших соціаль

но значущих захворювань у світі та в Україні.
2. Проблеми медичного забезпечення при соціально значущих
захворюваннях.
3. Сутність взаємодії системи охорони здоров’я з різними служ
бами та відомствами стосовно заходів профілактики найваж
ливіших хвороб.
Для найбільш адекватного реагування сфери охорони здоров’я

на найважливіші соціально значущі захворювання, що потре
бують підвищення рівня медичної допомоги населенню, роз
роблені та впроваджуються в життя низка програм, спрямова
них на захист населення від інфекційних хвороб, особливо
туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, а також найбільш зна
чущих неінфекційних хвороб: серцево-судинних та судинно-
мозкових захворювань, злоякісних новоутворень, психічних
розладів, травм та профілактику наркоманій.
Профілактика розповсюдження соціально значущих захво
рювань пов’язана з формуванням здорового способу життя,
подоланням шкідливих звичок, підвищенням рівня духовності
та моралі в суспільстві, удосконаленням правових відносин.
185
1. Державна політика України у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом //

Ліки України. —2002. —№ 3. —С. 4—6.
2. Доклад о глобальной эпидемии СПИД К)НЭЙДС/04.16Я, -
2004,- ЮНЭЙДС /ВОЗ, Женева.
3. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе, 2005 г. Действия
общественного здравоохранения в целях улучшения здоровья де
тей и всего населения. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ.—168 с.
4. Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту насе
лення від інфекційних хвороб на 2009—2015 роки.
5. Лисицын Ю. П. Общественное здоровье и здравоохранение. Учеб
ник. —М .: ЕЭОТАР-Мед, 2002. —520 с. (Серия «XXI век»).
7. Москаленко В. Ф. Концептуальні підходи до формування сучасної
профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики ме
дичної до профілактики соціальної. Монографія. —К .: ВД «Авіце
на», 2009. —240 с.
8. Москаленко В. Ф. Принципи побудови оптимальної системи охо
рони здоров’я: український контекст. Монографія. —К. : Книга
плюс, 2008. —320 с.
9. Національна програма «Забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції,
допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-
2008 рр.»
нию здоровья для всех. - № 7. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2005. —
99 с.
11. Пересмотренные правила Службы общественного здравоохране
ния США в отношении тактики после контактов работников
здравоохранения с ИВУ, НСУ и ВИЧ и рекомендации в отношении
постконтактной профилактики. http://www.hivmssia.org/pdfs/
00000129рсіґ
12. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони
здоров’я в Україні за 2008—2009 роки. —К., 2010. —328 с.
13. Проблема ожирения в Европейском Регионе ВОЗ и стратегия ее
решения. Резюме. - Копенгаген: ВОЗ, 2007. —77 с.
14. Развитие эпидемии СПИДа: декабрь 2005/ 05.191С- ЮНЭЙДС /
ВОЗ, Женева.
186
15. Рекомендации по профилактике трансмиссии ВИЧ-инфекции

в условиях медицинских учреждений, http://weandyou.org.ra/info/
prof/print.phtml?p=002.phtml
16. Руководящие принципы по разработке ключевых показателей.
Мониторинг выполнения Декларации приверженности делу
борьбы с ВИЧ/СПИД. - ЮНЭЙДС, 2002,- 70 с.
17. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред.
Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. —Т. : Укрмедкнига, 2000. —
680 с.
санітарно-епідемічну ситуацію 2008 р. —К., 2009. —360 с.
санітарно-епідемічну ситуацію. 2009 р. —К., 2010. —447 с.
20. ЮНЭЙДС/ ВОЗ (2005). Прогресе на пути предоставления гло
бального доступа к антиретровирусной терапии при ВИЧ : Инфор
мация по выполнению инициативы «3 к 5». — ЮНЭЙДС/ВОЗ,
Женева.
21. Grund, JP et al.(2005). QUO VADIS? Role of Injecting Drug Users in
the Development of the Epidemic of HIVInfection in Ukraine (Rus.). —
Ukrainian AIDS Centre, Kiev.
22. http://www.cindi.org.za
23. http://www.evro/who. int/ aids/surveillance
24. http://www.healthua.com/articles
25. http://www.moz.gov.ua/ua/main/siterubr
26. http://www.rosoncoweb.ru
27. http://www.who.int/topics/cancer/en/
28. http://www.who.int/topics/gubstance/terminology/who lexicon/en
29. http://www.who.int/topics/tuberculosis/en/index.html
30. http://www.who.int/topics/injuries/en/index.html
31. http://www.who.int/topics/obesity/ru/index.html
32. National Institute for Health and Clinical Excellence (NICE). National
Health Services/NHS/2006. Retrieved April 8, 2009.
33. Romero Corral A., Mortori W. M., Somers V. K. Association of
bodyweight wirh total mortality and with cardiovascular events coronary
artery disease a systematic review of corhort studies. Lancet. —2006. —
V. 368. - P. 666-678.
187
ЕКОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я
й• ш
Ш-МШШ
У розділі висвітлено вплив чинників довкіл

ля на здоров’я населення, наведено основні
шкідливі чинники, які можуть спричиняти
формування певних видів патології. Визна м
чено роль ВООЗ у вирішенні проблем еколо -
гічного здоров’я. -■з
К л ю ч о в і с л о в а : довкілля; забруднен
ня: повітря, грунту, води, їжі; стан здоров’я; і '. '
Європейський регіон ВООЗ.

'
V ■
- -У
Ш
й ; ■" • ■
■ Вплив провідних шкідливих чинників довкілля на стан здоров'я

населення.
■ Основні проблеми екологічного здоров'я, що притаманні краї
нам Європейського регіону ВООЗ.
Ц І Л І : Ознайомити з впливом основних чинників довкілля на стан
здоров’я. Висвітлити сучасні особливості впливу екологічних чинни
ків різного походження на розвиток окремих патологічних станів на
селення великих міст. Визначити роль ВООЗ в діяльності з вирішення Виклик
проблем екологічного здоров’я в Європейському регіоні.
Негативний вплив
на здоров'я може
здійснювати забруд
нення повітря, ґрун
Екологічне здоров’я — це сукупність усіх фізичних, хімічних ту, води, їжі, дія
і біологічних чинників, які впливають на людину ззовні, а та радіації, шуму. У су
кож усіх пов’язаних з ними факторів, які впливають на пове часних умовах ри
дінку людини. Для забезпечення екологічного здоров’я необ зики для здоров'я,
хідно здійснювати оцінку та контроль тих екологічних чинни зумовлені станом
ків, які можуть потенційно впливати на здоров’я. довкілля, мають
Довкілля впливає на здоров’я та благополуччя людини. тенденції до зрос
Певні фактори довкілля можуть спричинити значну негативну тання.
дію на здоров’я населення. Вдихання повітря, яке містить час

точки забруднень, головним чином тих, що походять із ви
хлопних газів автотранспорту, спричиняє майже 300 000 перед
часних смертей населення Європи щорічно. Важливо усвідо
мити, що окремі шкідливі речовини, які знаходяться у повітрі,
воді та ґрунті, можуть перевищувати граничнодопустимі кон
центрації та створювати підвищені ризики для здоров’я. Це
означає, що шкідливі фактори довкілля мають контролювати
ся, головним чином, у відповідності до законів та інструкцій,
прийнятих на національному рівні або міжнародними конвен
ціями. У різних країнах проводяться заходи щодо попереджен
ня або зниження негативного впливу дії різних забруднювачів.
Але в певних випадках особиста поведінка також має вирі
шальне значення, наприклад, перебування в забруднених тю
тюновим димом помешканнях.
У різних частинах світу, окремих країнах і регіонах ризики
для здоров’я, зумовлені незадовільним станом навколишнього
середовища, відрізняються.
Час від часу з’являються нові чинники. Це потребує постій
ного корегування знань щодо гігієни навколишнього середо
вища та відповідно щодо змін стану здоров’я населення.
189
6.1 . ЗАБРУДНЕННЯ П О ВІТРЯ
Емісія окису вуглецю, пов’язана зі згорянням різних видів паль

ного, насамперед нафти, впливає на посилення «парникового
ефекту», а емісія хлорофторовуглеводнів (фреонів) прискорює
вичерпання захисного озонового шару у стратосфері. У цьому
0
Забруднення повіт
зв’язку загальна сума емісій на всій планеті має вирішальне
значення для цього ефекту. Ця глобальна ознака є серйозною
загрозою здоров’ю людини, наприклад, через те, що сприяє
ря розподіляється
довгим періодам спеки та збільшенню повеней. Для контролю
в атмосфері без
емісії парникових газів були укладені міжнародні угоди, але
огляду на націо емісія оксиду вуглецю продовжує збільшуватися. З іншого
нальні кордони. боку, емісії хлорофторовуглеводнів завдяки міжнародним уго
дам значно зменшилися.
Ризики для здоров’я, спричинені забрудненням повітря,
є проблемою у щільно заселених районах, де місцеві джерела
забруднення мають найбільше значення. Рух автотранспорту
є головним джерелом забруднення міських районів часточка
ми завислих речовин, окисами азоту, моноокисом вуглецю та
деякими іншими агентами.
Озон виробляється при широкомасштабних хімічних про
цесах в атмосфері із окисів азоту та вуглеводнів. На відміну від
інших забруднювачів повітря, які розглядаються в цьому роз
ділі, рівні озону в атмосфері мають тенденцію до зниження
у міських районах порівняно з сільськими.
Двоокис азоту впливає на функцію легень і в значних кон
центраціях викликає збільшення реактивності бронхів, у тому
числі в осіб, які страждають на астму. Двоокис азоту може за
гострювати симптоми у зв’язку із вдиханням холодного повіт
ря, квіткового пилу та інших алергенів або у зв’язку з фізич
ним навантаженням. У деяких дослідженнях відзначається,
що довгострокове піддавання забрудненню міського повітря,
О
Забруднювачами
яке вміщує двоокис азоту, може збільшити ризик захворюван
ня нижніх дихальних шляхів у дітей.
Вплив озону до деякої міри подібний до впливу двоокису
азоту. Але вплив на функцію легень головним чином проявля
повітря, які мають
найбільший згуб
ється кашлем та дихальною недостатністю, а запалення є ти
ний вплив на здо повим компонентом цих впливів. Епідеміологічні досліджен
ров'я, е двоокис ня вказують на кореляцію між підвищеними рівнями озону та
азоту, озон та час розладами дихання, порушеннями функції легень, збільшен
точки завислих ре ням обсягів госпіталізації хворих на астму та інші респіраторні
човин. захворювання.
190
Часточки, які переносяться повітрям, бувають різні за похо

дженням та хімічним складом. У міських районах головним
чином автотранспорт спричиняє найбільшу емісію речовин,
що містять часточки, особливо тих, що походять із дизельних
двигунів, але в масштабах певної місцевості може мати зна
чення і суспензований дорожній пил.
У великій кількості епідеміологічних досліджень було вияв
лено зв’язок між короткотерміновими епізодами підвищеного
забруднення повітря часточками і захворюваністю та смерт
ністю через респіраторні та серцево-судинні порушення.
Вважають, що більшість шкідливих впливів на здоров’я
пов’язана з вдиханням аерозолів, які містять наддрібні час
точки. На що впливають
Повітря з такими часточками, яке вдихає людина, може дрібні та наддрібні
впливати на виникнення інфаркту міокарда, аритмій та заго часточки різних ре
стрення ішемії міокарда. При проведенні як експерименталь човин, які вдихає
них досліджень на тваринах, так і спостережень за людьми від людина з повітрям?
значалися зміни у діяльності вегетативної нервової системи,
а саме — збудження симпатичної нервової системи або по
слаблення дії вагуса після впливу забрудненого часточками
повітря. Часточки завислих речовин у зовнішньому повітрі
також можуть бути пов’язані з системними реакціями, вклю
чаючи підвищення у крові рівнів маркерів запалення. Потре
бує подальших досліджень довгостроковий вплив забруднено
го зовнішнього повітря на здоров’я.
Сучасні оцінки ризику шкідливих впливів на здоров’я, по
в’язаних з довготривалою дією часточок забрудненого повітря,
базуються головним чином на американських дослідженнях.
В Європі відчувається недостатність подібних досліджень
щодо довгострокових впливів забруднення повітря.
У багатьох дослідженнях показано підвищений ризик довго
тривалого впливу дрібних часточок у виникненні хвороб сер
цево-судинної системи та смертності від них.
Забруднення повітря канцерогенами, головним чином,
спричиняється згорянням. Існує зворотна залежність між емі
сією та повнотою згоряння. Найпоширенішими джерелами за
бруднення є згоряння деревини, а також пального у двигунах
автотранспорту. Значення мають як поліциклічні ароматичні
вуглеводні, так і газоподібні вуглеводи, такі як етилен, бутадієн
та бензол. Поліциклічні ароматичні вуглеводні головним чи
0
Від чого залежить
ном можуть впливати на виникнення раку легень, а бензол — забруднення
на лейкемію. повітря?
191
6.2. П О ВІТРЯ ВН УТРІШ Н ІХ ПРИМІЩ ЕНЬ
Повітря внутрішніх приміщень включає зовнішнє повітря, яке

містить забруднюючі речовини від потоку автотранспорту або
промислових підприємств. При проходженні через приточну
систему вентиляції деякі з забруднюючих речовин зовнішньо
го повітря відокремлюються, але в той же час повітря може
бути забруднене часточками, волокнами та речовинами із
компонентів фільтрів, внутрішньої ізоляції, бруду, що накопи
чились у вентиляційних каналах, тощо.
Наявність вологи в системі може сприяти росту бактерій та
плісняви, які можуть забруднити приточне повітря. Побутова
Які забруднення
діяльність людей, така як прибирання, приготування їжі, та
повітря внутріш
кож сприяє забрудненню, а користування душем та прання
ніх приміщень
підвищують вологість повітря. До забруднення може призвес
становлять знач
ний ризик для
ти утримання домашніх тварин та куріння в житлових примі
здоров'я людей? щеннях. Забруднення може також походити з відкритого вог
ню, будівельних матеріалів та меблів, офісного обладнання тощо.
Ситуація ускладнюється тим, що забруднюючі речовини
можуть поглинатися поверхнями та виділятися ними. У повіт
рі внутрішніх приміщень відбуваються хімічні перетворення,
і часточки речовин відкладаються на підлозі та знов підні
маються у повітря під час різних видів побутової діяльності.
Високі рівні радону в житлових та інших приміщеннях є од
ним з головних ризиків для здоров’я. Радон виділяється голов
ним чином із грунту, але також може виділятися з будівельних
матеріалів та води. У більшості поселень радон, що має відно
шення до житлових приміщень, є основним джерелом іонізу
ючої радіації. Радіоактивний інертний газ радон і його вторин
ні часточки при радіоактивному розпаді можуть ушкоджувати
бронхіальний епітелій та викликати рак легень, особливо в по
єднанні з курінням.
Куріння тютюну є значним фактором ризику у внутрішніх
приміщеннях, і рівні впливу залежать від концентрації сига
ретного диму, ефективності вентиляції, розміру кімнат тощо.
Вдихання тютюнового диму в середовищі проживання лю
дини має гостру подразнюючу дію і може викликати напади
астми у чутливих до нього осіб. Довготривалий вплив збільшує
ризик розвитку астми в дитинстві.
192
Різко виражений шкідливий вплив тютюнового диму у се

редовищі проживання людини потребує заборони куріння тю
тюну на робочому місці та в громадських місцях, а також у за
кладах громадського харчування. Для попередження та скоро
чення куріння у житлових приміщеннях більш дієвою є
інфор пічна просвітницька діяльність, наприклад, серед ва
гітних жінок та батьків новонароджених дітей.
6.3. ЗАБРУДНЕННЯ ҐРУН ТУ
Проблема забруднених ділянок землі привертає в останні роки

значну увагу. Ці ділянки часто пов'язуються із припиненням
виробничої діяльності в часи, коли стічні води виливали без
посередньо в найближчі ріки, і відходи звалювали чи накопи
чували поблизу підприємства. Люди можуть безпосередньо за
знавати дії хімічних речовин, які забруднюють землю та воду,
через травний тракт, при контакті зі шкірою чи при вдиханні
виділеної пари або часточок у завислому стані.
Необхідно також взяти до уваги опосередкований вплив че
рез вживання овочів або риби із забруднених ділянок. До гру
пи ризику належать маленькі діти, тому що вони, граючись
надворі, можуть проковтнути часточки землі. Середнє значен
ня споживання землі малими дітьми було оцінено як 0,1—0,2 г
на день, але діти, які особливо схильні брати речі до рота, мо Які особливості різ
жуть споживати значно більше. Оцінка ризиків для здоров’я, них джерел питної
води?
пов’язана із забрудненою землею, ґрунтом, є досить склад
ною.
6.4. ЗАБРУДН ЕН Н Я ВОДИ
У великих містах поверхнева вода використовується як питна

після обробки та хлорування. Багато споживачів користуються
муніципальними джерелами води, яка постачається безпосе
редньо з поверхневих водних дренажів, а інколи з джерел по
верхневої води, які пройшли через шари гравію та інші грун Інфікування при
тові води. Як правило, ґрунтова вода не обробляється і не хло споживанні питної
рується. Крім того, існують приватні колодязі постійних води може бути
мешканців або рекреаційні пристосування. Найбільшими за викликане бакте
грозами щодо якості підґрунтової води як джерела питної ріями, вірусами,
води, окрім дефектів конструкції колодязів, окиснення, про- паразитами.
193
сочування поживних речовин із ґрунтів сільськогосподарсько
го призначення, є близьке розташування до занедбаних відва
лів, забруднених грунтів промислового призначення та просо
чування з каналізаційних труб. Просочування солоної води
може бути проблемою в прибережних районах. Ризик забруд
нення водних дренажів дизельним пальним або іншими хіміч
ними речовинами внаслідок автокатастроф слід враховувати
при плануванні будівництва водних дренажів та доріг.
Багато спалахів інфекції відбувається у невеликих громадах
і, як правило, трапляється через технічні дефекти, що призво
дить до просочування стічних вод до систем постачання пит
ної води.
Окремі колодязі також піддаються ризику інфекційного за
бруднення через просочування із розташованих поруч канав
зовнішньої каналізаційної мережі тощо. Особливим випадком
передачі інфекції через воду є хвороба легіонерів, коли бакте
рії виростають у трубах гарячого водопостачання і можуть ви
кликати пневмонію, формуючи аерозолі в душових кімнатах
чи вентиляційних системах.
Мало місце багато дискусій щодо ризику дезінфекції питної
води, тому що при хлоруванні через реакцію з гумусом, що
міститься у воді, утворюються небажані побічні продукти. Такі
речовини включають тригалометани, особливо хлороформ,
деякі з яких при проведенні експериментів на тваринах вияви
лись канцерогенними. Були також помічені мутагенні речови
ни, хоча в таких випадках роль хімічних сполук була тільки
частковою. Проте епідеміологічне підтвердження ризику для
здоров’я, яке може спричинити хлорування, недостатньо вмо
тивоване. Безперечно, будь-які ризики для здоров’я при хло
руванні необхідно порівнювати із користю від нього.
У природних умовах фториди існують у поверхневому шарі
грунту і можуть міститись у високій концентрації у колодязях,
пробурених у скелястій породі. Фториди накопичуються в зуб
ній емалі у дитинстві, але навіть тоді, коли їх рівень відповідає
оптимальному для профілактики карієсу, флюороз зубної ема
лі може проявлятись у формі білих плям на зубах, які можуть
пізніше знебарвитись. При їх високих рівнях існує ризик
остеофлюорозу, який може спричинити ушкодження кісток.
Досить розповсюдженим є високий рівень нітратів у коло
дязях, розташованих у сільськогосподарських районах, через
Які речовини у пит застосування гною та штучних добрив. В організмі нітрати пе
ній воді можуть ретворюються у нітрити, які можуть викликати метгемоглобі-
шкодити здоров'ю? немію у немовлят та призвести до нестачі кисню. Важливим
194
фактором є ризик формування канцерогенних нітрозамінів

у шлунково-кишковому тракті. Іншим важливим джерелом
споживання нітратів є овочі. Проблема присутності залишків
пестицидів у питній воді, як правило, не видається важливою.
Але в деяких випадках можуть мати місце ризики, коли джере
лом водопостачання є копаний колодязь у місці сільськогос
подарського виробництва або коли колодязь розташовано на
землі, де застосовувались пестициди.
6.5. ЗАБРУДНЕННЯ ЇЖ І
їжа має вирішальне значення у підданні впливу забруднюю

чих речовин, особливо стійких речовин та речовин, які мо
жуть бути накопичені у «харчовому ланцюжку». До цього часу
найбільшу увагу привертал и хлоровані органічні сполуки, такі
як діоксини, поліхлоровані біфеніли, важкі метали, включаю
чи кадмій та ртуть. Мало відомо про емісії, шляхи розподілу та
вплив на людей стійких органічних речовин.
Згадані впливи є важкими для розпізнавання, тобто це впли
ви на імунну систему, нервову систему, репродуктивність та
розвиток плода. Для вивчення багатьох із цих впливів немає
відповідних експериментальних моделей на тваринах. Вплив
забруднюючих речовин на гормональну систему є малоосвоє-
ною сферою; у той же час потенційні ризики є серйозними.
Необхідно підтримувати захист від них на високому рівні та
уникати зайвих добавок.
Застосування кадмію у різних сферах зменшилось після
заборони його вживання для деяких цілей. Проте в акумулято
рах його застосування збільшується. Емісія кадмію найбільше
притаманна металообробній промисловості, при згорянні ви
копних видів палива та застосуванні фосфорних добрив. Кад
мій поглинається корінням рослин, і для осіб, що не курять, як
правило, найбільше споживання кадмію відбувається при спо
живанні їжі, зокрема виробів із пшениці та овочів.
Особи, що курять, споживають його з тютюном. Кадмій ста
новить ризик для здоров’я тому, що накопичується у нирках, де
період його напіврозпаду триває дуже довго. Він також суттєво
впливає на печінку. Які основні шкідли
Риба у багатьох озерах має високий вміст метилртуті в ре ві для здоров'я ре
зультаті викидів заводів з виробництва хлористих лугів, оброб човини можуть міс
ки целюлози та ін. Постійне окиснення погіршує ситуацію. титися в їжі?
195
У результаті загрозливого впливу метилртуті уражується цен
тральна нервова система. Найбільшим є ризик для плода, що
росте; у цьому випадку ризик приймає форму порушення психо
моторних та неврологічних функцій у дітей дошкільного віку.
Багато потенційних проблем зі здоров’ям, пов’язаних із за
бруднюючими речовинами в їжі, тобто з бактеріями, поліцик-
лічними вуглеводнями ароматичного ряду, грибковими.токси-
нами та мутагенами, на поверхні смаженого м’яса можуть
частково бути віднесені до проблем обробки. Поширеність
«природні:"’ зинів» у їжі не є власне проблемою довкілля,
але може призвести до важких інтоксикацій.
6.6. ШУМ
Шум визначається як небажаний звук і впливає практично на

кожного. Майже половина населення Європи зазнає впливу
шуму дорожнього руху, рівні якого перевищують рекомен
дований рівень шуму в 55 дБ. Хоча шум дорожнього руху
є головним джерелом шуму, значними є також і шуми від по
льотів літаків та від руху залізничного транспорту.
Невдоволення через комунальний шум широко розповсю
джене серед громадян: у деяких європейських країнах 20—25 %
населення роздратовані шумом дорожнього руху, 2—15 % —
шумом літаків та 2—4 % — шумом залізничного транспорту.
Очікуване значне збільшення транспортних сполучень, що
призведе до підвищення впливу шуму, вимагає ефективних
профілактичних заходів.
Шум може порушувати сон та відпочинок людей, заважаючи
їм заснути та погіршуючи якість сну, що може також впливати
на їх повсякденне життя. Окрім цього, шум може утруднювати
концентрацію уваги, проведення бесіди, слухання радіо та пе
регляд телепередач. Надто сильний шум може повністю або
частково зруйнувати орган слуху. Відчуття «шуму у вухах»
і тимчасові порушення слуху є частими наслідками впливу ви
соких рівнів шуму, і такі порушення можуть стати постійними.
Епідеміологічні дослідження щодо дії шуму та його впливу
на кров’яний тиск проводились головним чином на робочих
місцях з високим рівнем шуму. Тільки обмежена кількість до
сліджень стосувалась впливу шуму у населеному пункті чи ра
йоні. Деякі з цих досліджень вказують на зв’язок між шумом
У чому полягає вплив автотранспорту та кров’яним тиском, і подібні результати спо
шуму на здоров'я? стерігались після епізодів впливу шуму літаків.
196
Відчутним може бути вплив шуму на гіпертензію як важли

вий чинник ризику серцево-судинних хвороб, таких як інфаркт
міокарда та інсульт. Але це потребує подальших досліджень.
Експериментальні дослідження, які стосуються можливих біо
логічних механізмів впливу шуму на здоров’я, демонструють,
шо цей чинник може започаткувати реакції фізіологічного
стресу, збуджуючи симпатичну нервову систему, викликаючи
збудження нейроендокринної системи.
Значні гострі впливи притаманні не тільки високим рівням
шуму на робочих місцях, але мають місце і при низьких рівнях
шуму в домашніх помешканнях, особливо коли порушуються
такі види діяльності, як зосередження уваги, відпочинок або
сон. Виділення гормонів стресу спричиняє різні гострі гемоди-
намічні та метаболічні наслідки, такі як підвищений кров’яний
тиск, агрегація тромбоцитів та виділення вільних жирних кис
лот у кровоток. Більше того, висловлено припущення, що дов
готривалий вплив шуму може призвести до хронічного розба-
лансування механізмів стресу.
6.7. РАДІАЦІЯ
Іонізуюча радіація може безпосередньо викликати іонізацію

біологічного матеріалу, що призводить до ушкодження тка
нин. Це виникає як через природні джерела (космічна радіа
ція, радіоактивні речовини у людському організмі та радон),
так і через створені діяльністю людини, такі як рентгеноло
гічне обладнання та ядерні реактори. Неіонізуюча радіація не
може ушкодити біологічний матеріал іонізацією. Але вона
може викликати ушкодження через інші процеси, наприклад,
фототехнічні реакції та підвищення температури. Неіонізуюча
радіація включає ультрафіолетову радіацію, мікрохвильовий
діапазон, радіохвильовий, низькочастотні електричні та маг
нітні поля. Населення страждає внаслідок гострих ушкоджень
від іонізуючої радіації, якщо дози радіації настільки високі, як
у випадках катастроф або неналежного управління потужним
джерелом радіації, створеним діяльністю людини.
Вплив дії радону у місцях проживання є головним джерелом
іонізуючої радіації у більшості популяцій, але дози не є на У чому полягає
стільки високими, щоб спричиняти гостре радіаційне ушко можливий вплив
дження. Рак легень є головним ризиком для здоров’я після радіації на здоров'я
тривалого впливу радону. популяції?
197
Поширеність злоякісної меланоми швидко підвищується
у багатьох частинах світу. Це підвищення пояснюється сучас
ною модою засмагати на сонці. За існуючими оцінками, уль
трафіолетова радіація спричиняє 80 —90% усіх випадків зло
якісної меланоми і також є причиною інших видів раку,
наприклад, плоскоклітинного (епідермоїдного) раку.
Ризики для здоров’я, пов’язані з роботою атомних електро
станцій та захороненням радіоактивних відходів, як правило,
дуже невеликі. Але потенційні ризики, пов’язані з катастрофа
ми, війною та саботажем, є значними. Радіологічне середови
ще підлягає екстенсивному та постійному моніторингу, вста
новленому головним чином для того, щоб збільшити нашу го
товність до катастроф на АЕС.
У декількох дослідженнях вказується на зв’язок між дією
магнітних полів та раком, особливо лейкемією у дітей. Меха
нізми таких наслідків лишаються неясними, але існує стала
думка, що це не є головною проблемою з точки зору громад
ського здоров’я. Поширене останнім часом застосування мо
більних телефонів також викликає тривогу, але ризики для
здоров’я від тривалого користування ними поки що неясні.
6.8. Д ІЯЛ ЬН ІСТЬ ВООЗ У С Ф Е Р І ЕКОЛОГІЧНОГО

ЗДО РО В’Я У ЄВРО ПЕЙ СЬКО М У РЕГІОНІ
Особливу увагу при вирішенні проблем екологічного здоров’я

Європейське регіональне бюро ВООЗ приділяє ситуації, що
складається у нових незалежних державах на теренах колиш
нього СРСР (ННД) та в країнах Південно-Східної Європи
(ПСЄ). До складу ННД входять всі країни колишнього СРСР,
за винятком Литви, Латвії та Естонії. До складу країн ПСЄ
увійшли Албанія, Боснія та Еерцеговина, Македонія, Сербія,
Хорватія, Чорногорія, Туреччина та Ізраїль (ці дві країни та
кож належать до Європейського регіону ВООЗ).
Проблемі вивчення впливу стану довкілля на здоров’я насе
лення було присвячено кілька конференцій та нарад на між
урядовому рівні, що відбулися у Бішкеку у листопаді 2008 р. та
у жовтні 2009 р. для ННД, а також у Белграді у вересні
2009 р. —для країн ПСЄ. У 2010 —2011 рр. значна увага приді
лялась організації моніторингу результатів діяльності по ско
роченню несприятливих наслідків впливу екологічних загроз
для здоров’я населення країн Європейського регіону.
198
У ННД та країнах ПСЄ були розповсюджені анкети, оброб

ка яких дозволила провести оцінку національних стратегій
у вирішенні актуальних питань екологічного здоров’я. У ре
зультаті було представлено інформаційно-довідковий доку
мент під назвою «Здоров’я та довкілля у Європі —оцінка про
гресу» (Health and the environment in Europe — progress
assessment). Джерелом додаткової інформації було опитування
в режимі онлайн, присвячене цій проблемі.
У вищевказаних документах визначено кілька пріоритетних
напрямів дій у сфері екологічного здоров’я та його охорони.
1. Важливою проблемою охорони здоров’я у Європейському
регіоні, особливо у сільській місцевості, продовжує залишати
ся ризик для здоров’я, пов’язаний з обмеженим доступом до
якісних систем водопостачання та водовідведення. В 10 ННД
45—85 % сільських мешканців жили в приміщеннях, не під
ключених до якісних систем водопостачання. У країнах ПСЄ
ситуація була відносно кращою: цей показник становив 13—
35 %. Звертає на себе увагу той факт, що ситуація в деяких
ННД суттєво погіршилася за період 1990—2006 рр.
2. Вплив забруднювачів повітря на здоров’я в країнах ПСЄ
є одним із найвищих у Європейському регіоні, а саме: близько
95 % населення живе у містах, де концентрація шкідливих ре
човин в атмосферному повітрі у 2—3 рази перевищує
граничнодопустимі рівні, рекомендовані ВООЗ. Опосередко
вана та неповна інформація з ННД дозволяє припустити, що
в цих державах забруднення повітря у містах також суттєво
впливає на здоров’я населення.
3. Ризики для здоров’я, пов’язані з забрудненням повітря
у приміщеннях, викликані використанням твердих видів па
лива та оточуючим тютюновим димом, також є предметом за
непокоєння громадськості. Близько 60 % дітей у більшості
ННД та країнах ПСЄ перебувають під впливом тютюнового
диму як всередині, так і поза приміщеннями, а більше ніж у
третині будинків у деяких із цих країн для приготування їжі та
опалення використовуються тверді види палива.
4. Поступове припинення використання етилованого бен
зину у більшості ННД та країн ПСЄ призвело до значного
зниження рівня впливу свинцю на здоров’я населення, проте
етилований бензин усе ще застосовується в ряді країн. Інфор
мація стосовно України, Росії, Сербії та Македонії свідчить
про те, що в цих країнах реєструються високі рівні забруднен
ня довкілля свинцем на територіях, прилеглих до великих
199
промислових підприємств, що викликає занепокоєння віднос
но впливу цього чинника на здоров’я населення.
У ННД та країнах ПСЄ проводиться активна діяльність
з охорони екологічного здоров’я. У країнах ПСЄ це значною
мірою зумовлено підготовкою до вступу у Європейський Союз
(ЄЄ), що у свою чергу потребує приведення національного за
конодавства у відповідність із законодавством ЄЄ. Однак і
в НД близько 50 % стратегічних документів з гігієни довкілля
також було створено або оновлено в 2004—2009 рр. У деяких
ННД плануються або вже реалізовані реформи, що мають пря
ме відношення до екологічного здоров’я. Наприклад, санітар
ні санкції щодо порушень нормативів безпечності питної води
частіше використовуються в ННД, ніж в інших країнах.
Підходи до реалізації існуючих стратегій охорони довкілля
відрізняються між країнами, при цьому в ННД та країнах ПСЄ
порівняно з країнами ЄЄ частіше використовуються такі захо
ди, як санкції та штрафи, і рідше здійснюються плани дій
щодо покращення ситуації. У ННД системи охорони здоров’я,
як правило, несуть більшу відповідальність за дотримання та
реалізацію санітарного законодавства з питань охорони до
вкілля та зменшення негативного впливу шкідливих чинників
навколишнього середовища на здоров’я населення.
У рекомендаціях ВООЗ зазначається, що саме показники
здоров’я населення мають бути ключовими критеріями визна
чення ефективності заходів зі зниження рівнів забруднення
довкілля та вкладення інвестицій у цій галузі.
1. Найактуальніші проблеми екологічного здоров’я в Україні.

2. Сучасні підходи до вирішення проблем екологічного здоров’я
у XXI ст.
Необхідні розробка та суворе дотримання санітарного законо

давства на національному, регіональному та міжнародному
рівнях з метою суттєвого зниження впливу шкідливих чинни
ків довкілля на здоров’я населення.
200
1. Москаленко В. Ф. Здоровье и здравоохранение: ключевые императи

вы. —К.: БД «Авіцена», 2011. —256 с.
профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики медич
ної до профілактики соціальної: Монографія. — К.: ВД «Авіцена»,
2009. - 2 4 0 с.
3. Отчет Регионального директора о работе ВОЗ в Европейском регионе,
2010 —2011 гг., ЕРБ, Баку, Азербайджан, 12—15 сентября 2011 г. —24 с.
4. Aircraft noise and incidence of hypertension-gender specific effects / Eriksson
C., Bluhm G., Hilding A., Ostenson C. G., Pershagen G. / / Environ Res. -
2010 Nov. - V. 110 (8). - P. 764-72.
5. Long-term exposure to urban air pollution and myocardial infarction /
Rosenlund M., Berglind N., Pershagen G., Hallqvist J., Jonson T , Bellander
T. / / Epidemiology. - 2006 Jul. - V. 17 (4). - P. 383-90.
6. Long-term exposure to road traffic noise and myocardial infarction / Selander
J., Nilsson M. E., Bluhm G., Rosenlund M., Lindqvist M., Nise G.,
Pershagen G. et al. / / Epidemiology. - 2009 May. —V. 20 (2). —P. 272-9.
7. OECD (2007) Policies for a better environment, Progress in Eastern Europe,
Caucasus and Central Asia. Paris, Organization for Economic Cooperation
and Development.
8. Traffic-related air pollution and childhood respiratory symptoma, function
and allergies / Nordling E., Berglind N., Melen E., Emenius G., Hallberg J.,
Nyberg E, Pershagen G. et al. / / Epidemiology. —2008 May. —V. 19 (3). -
P. 401-8.
9. UNECE (2009) Руководящие принципы разработки национальных
стратегий использования мониторинга качества воздуха как средства
экологической политики. Женева, Европейская экономическая ко
миссия Организации Объединенных Наций (ЕСЕ/СЕР/2009/10)
(h t t p : / / w w w . u n e c e . o r g / e n v / d o c u m e n t / 2 0 0 9 / E C E / C E P / e c e .
сер.2009.10.r.pdf, по состоянию на 17.02.2010 г.)
10. WHO (2005) Управление качеством атмосферного воздуха на основе
факторов здоровья в странах Восточной Европы, Кавказа и Централь
ной Азии. Отчет о консультативном совещании ВОЗ. Москва. Россий
ская Федерация, 30-31 мая 2005 г. Копенгаген, Европейское регио
нальное бюро ВОЗ. (http://www.euro.who.int/Document/Al/
healthbasis_AQ_r.pdf, по состоянию на 17.02.2010)
11. WHO (2008) Роль систем здравоохранения в обеспечении химической
безопасности в странах Восточной Европы, Кавказа и Центральной
Азии. Отчет о совещании, проведенном 20—22 февраля 2008 г. в Мин
ске, Беларусь. Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ.
( / http://w w w .euro.w ho.int/D ocum ent/C M S /health_system s_chen_
safety_r.pdf, по состоянию на 17.02.2010 г.)
12. http://www.who.inf/topics/environmental health/en/ index.html
201
ш ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
У розділі розкрито суть міжнародних нор

•. V . ■
тивно-правових документів, що регламе
тують право на здорове довкілля, а також за
конодавче забезпечення в Україні здорових
умов життя та праці людей. Розглянуто
принципи та напрями діяльності державної
санітарно-епідеміологічної служби, порядок
проведення державного санітарно-епідеміо
логічного нагляду. Висвітлено повноважен
ня, права та обов’язки посадових осіб.
7.1. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАВА НА ЗДОРОВЕ ДОВКІЛЛЯ
В МІЖНАРОДНОМУ, ЄВРОПЕЙСЬКОМУ
ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
ЦІЛІ: Визначити основні завдання, які стосуються збереження та

покращення здоров’я залежно від екологічних чинників. Представи
ти підходи до формування правових засад охорони навколишнього
середовища та їх сутність.
Здоров’я населення значною мірою формується під дією еко

логічних чинників, сила впливу яких в останні роки має тен
денцію до зростання. Розвиток науки, технологічний прогрес
та впровадження науково-технічних розробок у виробництво,
окрім суспільних благ, створює також певні загрози для люд
ства. Вони пов’язані з появою нових забруднювачів довкілля,
збільшенням кількості шкідливих викидів, зростанням наван Виклик
таження на екосистему тощо. Важливу роль у забезпеченні
У сучасний період
здорових умов життя, праці, відпочинку та в попередженні не
особливої актуаль
гативного впливу чинників навколишнього середовища на
ності набувають пи
здоров’я населення відіграє санітарно-епідеміологічна служба. тання забезпечення
Згідно з законодавством України, кожен громадянин держа здорових і безпеч
ви має право на охорону здоров’я, безпечне для життя та них ум ов стану до
здоров’я навколишнє середовище; санітарно-епідемічне бла вкілля, ум ов праці
гополуччя територій і населених пунктів, безпечні та здорові та побуту. Суттєво
умови праці, навчання, побуту та відпочинку. підвищилися ви м о
Забезпечення реалізації цього права має вирішальне значен ги до якості дер
ня для громадського здоров’я, зважаючи на негативний вплив жавного санітарно-

епідеміологічного
шкідливих чинників довкілля на здоров’я населення.
нагляду. Потребує
Відомо, що рівень популяційного здоров’я на 20 % визна
удосконалення вза
чають екологічні чинники. Науково-технічний прогрес, ство
ємодія санепідем-
рення нових речовин, технологічні зміни, поява нових забруд служби та інших
нювачів навколишнього середовища, збільшення кількості служб і відомств
шкідливих відходів, негативні наслідки урбанізації призводять стосовно забезпе
до зростання техногенного навантаження на екосистему. чення санітарного
Вивчення впливу екологічних чинників на здоров’я населен і епідемічного бла
ня Європейського регіону свідчить, що високі концентрації гополуччя.
203
завислих речовин у повітрі є причиною передчасної смерті
500 тис. осіб, а також 4—5 млн нових випадків захворювань на
бронхіт. У світі щорічно помирають 1,5 млн дітей внаслідок
причин, пов’язаних з поганою якістю води та незадовільними
санітарно-гігієнічними умовами.
Актуальність забез
У зв’язку з цим серед 10 найголовніших чинників ризику
печення здорових
виникнення хвороб Всесвітня організація охорони здоров’я
ум о в жи ття досить визначила небезпечну воду та незадовільні санітарно-гігієніч
чітко регламентова ні умови, в яких перебуває досить значна чисельність населен
на у міжнародному ня. Аналіз стану навколишнього середовища в Україні свід
законодавстві. Пра чить про значні рівні забруднення атмосферного повітря,
во на здоров'я та води, ґрунту. Більше третини населення (17 млн) відчувають
здорове довкілля негативний вплив забрудненого повітря. П ’ята частина насе
визначено багатьма лення проживає на територіях з небезпечним рівнем забруднен
нормативно-право
ня довкілля. Забруднення квадратного метра ґрунту в Україні
вим и документами,
майже у 3,2 раза вище, ніж у країнах Європейського Союзу.
ОСНОВНИМИ З ЯКИХ €
Стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні
Статут В003 (1948 р.),
М іжнародний пакт
та культурні права містить заходи, які повинні здійснюватися
про економічні, со
державами-учасницями Пакту, для повної реалізації права на
ціальні і культурні здоров’я, зокрема поліпшення всіх аспектів гігієни навколиш
права (1966 р.), нього середовища та професійної гігієни, попередження та лі
Конвенція про пра кування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб.
ва дитини (1989 р.). На Саміті тисячоліття, який проходив під егідою ООН
у 2000 р., прийнято Глобальні цілі тисячоліття у сфері розвит
ку, однією з яких є забезпечення сталого розвитку довкілля.
Питання охорони навколишнього середовища та здоров’я
також відображено в багатьох інших документах, що прийняті
на міжнародних конференціях і нарадах, зокрема в Європейсь
О
Право на здоров'я
кій хартії з навколишнього середовища та розвитку, прийня
тій на І Європейській конференції (Франкфурт-на-Майні,
1989 р.), Порядку денному на XXI ст., схваленому Конферен
цією ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-
та здорове навко Жанейро, 1992 р.); Плані дій з гігієни навколишнього середо
лиш нє середовище
вища, прийнятому IV Європейською конференцією з навко
відображено в Є в
лишнього середовища та охорони здоров’я (Будапешт,
ропейській соціаль
2004 р.), Пармській декларації з навколишнього середовища
ній хартії, перегля
нутій у 1996 р., Хар
та охорони здоров’я, прийнятій на V Міністерській конферен
тії Європейського
ції з навколишнього середовища та охорони здоров’я (Парма,
Союзу про основні 2010 р.), Резолюціях нарад Європейського комітету з навко
права (2000 р.), Кон лишнього середовища та охорони здоров’я (Хельсінкі, 2005 р.,
ституції Європейсь Единбург, 2005 р., Дублін, 2006 р., Мадрид, 2008 р., Париж,
кого Союзу. 2008 р., Люксембург, 2009 р., Бонн, 2009 р.).
204
7. ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
Завдання 10 Основ політики досягнення здоров’я для всіх

у Європейському регіоні ВООЗ визначає, що до 2015 р. насе
лення Регіону повинно жити в умовах безпечного фізичного
Одним із пріоритет
середовища, не зазнаючи впливу шкідливих для здоров'я за
них завдань політи
бруднювачів. ки ВООЗ «Здоров'я
Завдання 13 «Умови здорового середовища» ставить за мету для всіх у XXI століт
досягнення до 2015 р. населенням Європейського регіону кра ті» є забезпечення
щих можливостей для того, щоб знаходитись у здоровому фі здорового та без
зичному та соціальному середовищі в себе вдома, у школі, на печного фізичного
робочому місці та в місцевій громаді. середовища.
Принципи, викладені в різних міжнародних документах,
втілюються в життя в Україні у ряді національних і державних
комплексних програм і заходів щодо охорони здоров’я, зокре
ма у Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров’я нації» на
2002—2011 роки. Основу норматив
У статті 50 Конституції України визначено, що кожен має но-правової бази,
право на безпечне для життя та здоров’я довкілля та відшкоду яка регламентує ді
вання завданої порушенням цього права шкоди, а також право яльність санітарно-
вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість епідеміологічної
харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація не служби України що
може бути засекречена. до забезпечення

санітарно-епідеміч
В Основах законодавства України про охорону здоров’я
ного благополуччя,
питання санітарно-епідемічного благополуччя населення роз
становлять Консти
глядаються в розділі IV «Забезпечення здорових і безпечних
туція України (1996);
умов життя». Основи законодав
Згідно зі статтею 26 цього документа держава забезпечує ства України про
охорону навколишнього природного середовища як важливої охорону здоров'я
передумови життя та здоров’я людини. (1992); Закон Украї
Стаття 27 регламентує забезпечення санітарно-епідеміч ни «Про забезпе
ного благополуччя територій та населених пунктів. чення санітарного
На створення сприятливих для здоров’я умов праці, навчан та епідемічного бла
ня, побуту та відпочинку спрямована стаття 28, на збережен гополуччя населен
ня генофонду народу України —стаття 29, на запобігання ін ня» (1994), законо
давчі акти м едич
фекційним захворюванням, небезпечним для населення, —
ного та екологічного
стаття ЗО.
права, Положення
З метою охорони здоров’я населення організуються профі
про державну сані
лактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, пра тарно-епідеміоло
цівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими гічну службу (2011),
та цебезпечними умовами праці, військовослужбовців і осіб, Положення про дер
професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуван ж авний санітарно-
ням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. епідеміологічний на
Перелік категорій населення, які повинні проходити обо- гляд (2002) та інші.
205
в’язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування
та порядок цих оглядів визначені статтею 31 Основ.
Відповідно до статті 32 Основ, держава сприяє утверджен
ню здорового способу життя населення шляхом поширення
наукових знань з питань охорони здоров’я, організації медич
ного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів,
спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення,
створення необхідних умов, у тому числі медичного контро
лю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток
мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз
відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу зі шкід
ливими для здоров’я людини звичками, встановлення системи
соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоро
вий спосіб життя.
Базовим законом У розвиток положень статті 50 Конституції України та
у сфері охорони до розділу IV Основ законодавства України про охорону здоров’я
вкілля є Закон Ук прийнято ряд законів України, які визначають механізми за
раїни «Про забезпе безпечення права на охорону здоров’я та здорове довкілля
чення санітарного (рис. 7.1).
та епідемічного
Статті Закону України «Про забезпечення санітарного та
благополуччя насе
епідемічного благополуччя населення» згруповані в шість
лення» (1994 р.).
розділів:
Законом ви зн аче
но, що санітарне та I. Загальні положення.
епідемічне благо II. Права та обов’язки громадян, підприємств, установ і ор
получчя населення
ганізацій щодо забезпечення санітарного та епідемічного
- ц е стан здоров'я
благополуччя населення.
населення та
середовища ж и ттє
II І. Державне регулювання і вимоги щодо забезпечення сані
діяльності людини, тарного та епідемічного благополуччя населення.
при яко м у показни IV. Державна санітарно-епідеміологічна служба.
ки захворюваності
V. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд.
перебуваю ть на
усталеному рівні VI. Відповідальність за порушення санітарного законодав
для даної території, ства.
ум ови проживання
Реалізація законодавства України, спрямованого на забез
сприятливі для на
селення, а парамет
печення санітарного та епідемічного благополуччя населення,
ри факторів середо
здійснюється відповідно до підзаконних актів, Положення
вищ а ж и ттєд іял ь
про державний санітарно-епідеміологічний нагляд (2002 р.),
ності знаходяться Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу
в межах, ви зн аче (2011р.).
них санітарними Згідно з українським законодавством, санітарне та епідеміч
нормами. не благополуччя населення — це оптимальні умови життє-
206
Рис. 7.1. Законодавство України з питань охорони навколишнього середовища та здоров’я
діяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності,

відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів
навколишнього середовища, а також умов для виникнення
і поширення інфекційних захворювань.
Санітарні норми і правила, гігієнічні нормативи (санітарні
норми) є обов’язковими для виконання нормативними доку
ментами, шо визначають критерії безпеки та (або) нешкідли
вості для людини факторів навколишнього середовища і ви
моги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов
життєдіяльності.
Небезпечним чинником вважається будь-який хімічний, фі
зичний, біологічний чинник, речовина, матеріал або продукт,
0
Які закони України
що впливає або за певних умов може негативно впливати на гарантують охорону
здоров’я людини. довкілля?
207
Ефективність заходів із забезпечення санітарного та епіде
мічного благополуччя залежить від достатнього правового під
ґрунтя та наявності розвинутого санітарного законодавства.
Санітарне законодавство —це сукупність законів і підзакон-
них актів, які регулюють суспільні відносини у сфері охорони
здоров’я населення. Санітарне законодавство базується на
Основах законодавства України про охорону здоров’я і скла
дається з закону України «Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення», інших актів законо
давства та санітарних норм.
Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
грунтується на дотриманні санітарно-гігієнічних і протиепіде
мічних норм і правил, виконанні певних обов’язків з боку під
приємств, установ, організацій, громадян.
7.2. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН

І КЕРІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ
І ОРГАНІЗАЦІЙ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ
ЦІЛІ: Показати, що забезпечення санітарного та епідемічного

благополуччя населення ґрунтується на дотриманні санітарно-гігіє
нічних і протиепідемічних норм і правил. Згідно з діючим законодав
ством, громадяни, підприємства, установи, організації мають широкі
права, але не менш важливим є виконання тих обов’язків, які на них
покладаються.
Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення», грома
дяни мають право на:
■ безпечні для здоров’я та життя продукти харчування, пит
ну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпо
чинку та навколишнє природне середовище;
■ участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі
проектів програм і планів забезпечення санітарного та епі
демічного благополуччя населення, внесення пропозицій
з цих питань до відповідних органів;
■ відшкодування збитків, завданих їх здоров’ю внаслідок
порушення підприємствами, установами, організаціями,
208
громадянами санітарного законодавства; достовірну та

своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я
населення, а також про наявні та можливі фактори ризику
для здоров’я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані
також інші права щодо забезпечення санітарного та епідеміч
ного благополуччя.
Права підприємств, установ і організацій полягають
в одержанні від органів виконавчої влади, місцевого самовря
дування, а також відповідних органів і закладів охорони
здоров’я інформації про стан здоров’я населення, санітарну та
епідемічну ситуацію, нормативно-правові акти з питань забез
печення санітарного та епідемічного благополуччя населення
та санітарні норми; відшкодування збитків, завданих їм вна
слідок порушень санітарного законодавства підприємствами,
установами, організаціями та громадянами.
Поряд з правами на громадян покладаються обов’язки:
■ піклуватися про своє здоров’я, здоров’я та гігієнічне вихо
вання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
■ брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних
заходів;
■ проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплен
ня у передбачених законодавством випадках;
■ виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб
державної санітарно-епідеміологічної служби при здійс
ненні ними державного санітарно-епідеміологічного на
гляду;
■ виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством
про забезпечення санітарного та епідемічного благопо
луччя.
Підприємства, установи та організації зобов’язані:
■ за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епі
деміологічної служби розробляти, здійснювати санітарні
та протиепідемічні заходи;
■ забезпечувати лабораторний контроль за виконанням ви
мог санітарних норм щодо безпеки використання (збе
рігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров’я
речовин і матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності
викидів, скидів, відходів і факторів, а також готової про
дукції;
209
■ на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміо
логічної служби надавати безоплатно зразки використо
вуваних сировини та матеріалів, а також продукції, що
випускається чи реалізується, для проведення державної
санітарно-гігієнічної експертизи;
■ виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб
державної санітарно-епідеміологічної служби при здійс
ненні ними державного санітарно-епідеміологічного на
гляду;
■ усувати за поданням відповідних посадових осіб державної
санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання,
відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збуд
ників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для
оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в кон
о
Д ерж авна санітар
но-епідеміологічна
такті з такими хворими, з виплатою у встановленому по
рядку допомоги із соціального страхування, а також осіб,
які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або
щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється
Міністерством охорони здоров’я України;
служба є централь
негайно інформувати органи, установи та заклади держав
ним органом вико
ної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні
навчої влади, яка події, ситуації, що становлять загрозу здоров’ю населення,
реалізує державну санітарному та епідемічному благополуччю;
політику у сфері за ■ відшкодовувати у встановленому порядку працівникам
безпечення санітар і громадянам збитки, завдані їх здоров’ю внаслідок пору
ного та епідемічно
шення санітарного законодавства.
го благополуччя на
селення та спрям о
вує свою діяльність
на профілактику ін 7.3. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ
фекційних хвороб, САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
професійних захво
рювань, масових не-
ЦІЛІ: Розкрити поняття і засади державної санітарно-епідеміоло
інфекційних захво
гічної служби, охарактеризувати мету, завдання, функції служби,
рю вань (отруєнь),
основні завдання державного санітарно-епідеміологічного нагляду
радіаційних ура
(запобіжного, поточного).
ж е н ь людей, запобі
гання ш кідливом у
впливу на стан їх
здоров'я та ж иття Важливу роль у забезпеченні права на здорове довкілля та охо
факторів середови рону здоров’я відіграє діяльність державної санітарно-епіде
ща життєдіяльності. міологічної служби.
210
Поступовий розвиток санепідслужби, зміни в суспільних

відносинах поставили питання про подальше удосконалення
цієї важливої сфери охорони здоров’я. Діяльність санепід-
служби є складовою «санітарно-епідеміологічної справи».
Поняття «санітарно-епідеміологічна справа» включає:
■ державні та суспільні протиепідемічні, санітарно-гігієніч
ні та оздоровчі заходи;
■ санітарне законодавство;
■ практичну діяльність органів і закладів;
■ науково-дослідну роботу з гігієни, епідеміології, організа
ції санітарно-епідем іологічної справи;
■ систему підготовки, підвищ ення кваліф ікації кадрів сан-
епідслужби, підготовку працівників медичної мережі з п и
тань епідеміології та гігієни;
Я гігієнічне виховання населення.
Заклади Держсанепідслужби України:
■ Ц ентральна санітарно-епідеміологічна станція;
■ К ри м ська республіканська санітарно-епідем іологічна
станція;
■ Ц ентральна санітарно-епідем іологічна станція н а заліз
н и ч н ом у тран сп орті, сан ітарн о-еп ід ем іологіч н і станції
на залізницях, лін ій н і санітарно-епідем іологічні станції
на залізницях;
■ Ц ентральна санітарно-епідеміологічна станція на вод н о
му транспорті, санітарно-епідем іологічні станції водних
басейнів і портів;
В Ц ентральна санітарно-епідем іологічна станція н а п о
вітряном у транспорті;
■ обласні, м іські, м іж районні, районні санітарно-епідем іо
логічні станції;
В санітарно-епідем іологічні станції о б ’єктів з особливим
реж им ом роботи;
■ дезінф екційні станції;
Які органи, заклади
В сан ітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти);
та установи пред
В спеціалізовані заклади М О З України, утворені для бороть ставляю ть Д ер ж ав
би з особливо небезпечним и (у тому числі карантинним и) ну санепідемслужбу
і небезпечним и інф екційним и хворобами; України?
211
В К ом ітет з п и тан ь гігієн ічн ого р егл ам ен туван н я М О З
України;
В наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю .
Основні завдання санітарно-епідеміологічної служби:

В участь у реалізації держ авної політики у сфері забезпечен
Принципи діяль
ня санітарного та епідемічного благополуччя населення,
ності Державної
санітарно-епідеміо безпеки для здоров’я та ж иття лю дини середовищ а ж и т
логічної служби: тєдіяльності;
■ державний
В узагальнення практики застосування законодавства у сф е
характер санітарно- рі забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
епідеміологічної ді населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення
яльності; актів законодавства;
В науково-плано В ви зн ач ен н я перш очергових заходів щ одо проф ілактики
ва основа санітар
інф екційних хвороб, проф есійних захворю вань, масових
но-гігієнічних і сані
н еінф екційних захворю вань (отруєнь), радіаційних ура
тарно-протиепіде
мічних заходів;
ж ень лю дей, запобігання ш кідливом у впливу н а стан їх
здоров’я та ж иття ф акторів середовищ а життєдіяльності;
єдність санітар
но-гігієнічних і сані В забезпечення санітарно-епідеміологічного норм ування;
тарно-протиепіде
В аналіз п р и ч и н і умов ви н и к н ен н я ситуацій санітарного
мічних заходів;
та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій
В єдність запо
щ одо запобіж них заходів і контроль за їх проведенням;
біжного та поточно
го санітарного на В участь у координації діяльності органів виконавчої влади
гляду; у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благо
В участь різних получчя населення;
служб і відомств, В координація роботи з проведення гігієнічного виховання
організацій, підпри населення.
єм ств, установ і гро
мадян у проведенні С ан ітарно-епідем іологічна служба здійсню є держ авний
санітарних і проти санітарно-епід ем іологічний нагляд, метою якого є зап об іган
епідемічних захо н я, ви явл ен н я та п р и п и н ен н я поруш ень санітарного за к о н о
дів; давства.
В участь у м іж н а
родному співробіт
Основні завдання державного санітарно-епідеміологічного
ництві по забезпе
нагляду:
ченню санітарно- В контроль за виконанням санітарного законодавства, сані
епідемічного благо тарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів, а та
получчя населення. кож приписів, постанов і вимог, викладених у висновках,
щ о видаю ться головним держ авним санітарним лікарем
(далі —висновки);
212
Я санітарно-карантинний контроль у пунктах пропуску че

рез державний кордон;
■ контроль за санітарною та епідемічною ситуацією на те
Д ержавна санітар
риторії України; но-епідеміологічна
■ проведення санітарних та епідеміологічних розслідувань, служба проводить
спрямованих на встановлення причин і умов виникнення свою діяльність
у взаєм одії з інш и
та поширення інфекційних хвороб, професійних захво
ми спеціально
рювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь)
уповноваж еними
і радіаційних уражень людей; органами, що здій
■ розроблення пропозицій щодо проведення санітарних снюють державний
і протиепідемічних (профілактичних) заходів: нагляд і контроль,
■ здійснення державного санітарно-епідеміологічного нор з підприємствами,
мування; установами та орга

нізаціями, громад
И проведення державної санітарно-епідеміологічної експер
ськими організація
тизи; ми, діяльність яких
■ державна реєстрація небезпечних для здоров’я та життя спрямована на про
людини факторів середовища життєдіяльності; філактику захворю
■ статистичне спостереження у сфері забезпечення санітар вань, охорону здо
ного та епідемічного благополуччя населення, державний ров'я населення,
облік інфекційних хвороб, професійних захворювань, ма довкілля, захист
сових неінфекційних захворювань (отруєнь) і радіаційних прав громадян та

безпечні умови їх
уражень людей у зв’язку зі шкідливим впливом факторів
середовища життєдіяльності;
■ вжиття заходів для припинення порушень санітарного
законодавства та притягнення до відповідальності осіб,
винних у вчиненні таких правопорушень.
Державний сані
Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служ
тарно-епідеміоло
би здійснюють нагляд у межах відповідних адміністративних
гічний нагляд здійс
територій, на транспорті та інших об’єктах, а посадові особи нюється головними
державної санітарно-епідеміологічної служби інших органів держ авним и сані
виконавчої влади —на територіях, на які поширюється їх діяль тарними лікарями,
ність, підпорядкованих їм об’єктах, у підрозділах. їх заступниками, ін
Основне місце в роботі санепідстанцій займає запобіжний шими посадовими
і поточний санітарно-епідеміологічний нагляд. особами, а також
установами та за
Запобіжний санепіднагляд, залежно від рівня установи (за
кладами держ авної
кладу) санепідслужби, —це:
санітарно-епідеміо
■ гігієнічне та епідеміологічне нормування потенційно не логічної служби
безпечних для здоров’я людини факторів; в порядку запобіж
Ш державна санітарно-гігієнічна (санітарно-епідеміологіч ного та поточного
на) експертиза, спрямована на визначення відповідності нагляду.
213
нової діяльності, технології, продукції, сировини норма
тивному документу, проектній, технічній, інструктивно-
методичній документації тощо;
■ видача передбачених законодавством висновків та дозво
лів;
■ проведення перевірки стану будівництва та видачі ви
сновків на відповідність вимогам санітарних норм об’єктів
і споруд, що вводяться в експлуатацію;
■ контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм
і правил при проектуванні, будівництві, реконструкції
різних об’єктів.
Складові запобіжного санепіднагляду:
■ облік об’єктів і споруд;
0
Які завдання та сут
■ систематичний контроль за будівництвом або ре конструк
цією тощо.
Запобіжний санепіднагляд поширюється на охорону атмо
ність запобіжного сферного повітря, водоймищ, джерел водопостачання та ґрун
нагляду? ту і передбачає:
■ детальний облік усіх підприємств, виробничих і побутових
джерел, які їх забруднюють;
■ систематичне вивчення санітарно-гігієнічного стану шля
хом проведення лабораторного контролю;
■ розробку і подання відповідних завдань до міністерств,
відомств, організацій, підприємств і т. ін. щодо поперед
ження забруднень.
Важливою складовою діяльності закладів санепідслужби є
поточний санепіднагляд за численними об’єктами, розміще
ними на конкретній території.
Поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд
здійснюється шляхом обстеження та перевірки об’єктів нагля
ду щодо дотримання, реалізації вимог безпеки для здоров’я та
життя людини.
Обстеження та перевірки об’єктів нагляду проводяться
за планами. Періодичність обстежень та перевірок об’єктів на
гляду встановлюється з урахуванням ступеня їх впливу на стан
здоров'я та життя людини.
Результати обстежень та перевірок оформлюються відповід
ними актами, на підставі яких виносяться приписи, постанови
тощо.
214
Рішення та дії посадових осіб Державної санітарно-епіде

міологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епі
деміологічний нагляд, можуть бути оскаржені в термін, вста
новлений законодавством.
Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.
У разі ухилення від виконання рішення орган або посадова Метою поточного
особа об’єкта нагляду несе відповідальність, а головний дер санепіднагляду є
жавний санітарний лікар (його заступник) вживає заходів згід контроль за дотри
но з законодавством. м ан ням санітарно-
Головний державний санітарний лікар протягом 10 днів роз гігієнічних і проти
глядає скаргу та приймає відповідне рішення, яке є обов’язко епідемічних норм
вим для виконання. і правил на діючих
Провадження справ про порушення санітарного законодав підприємствах, в
ства здійснюється відповідно до Кодексу України про адміні установах, органі

заціях, на спорудах
стративні правопорушення та в порядку, встановленому го
різного призначен
ловним державним санітарним лікарем України.
ня, в житлових і
Голова державної санітарно-епідеміологічної служби —го
громадських примі
ловний державний санітарний лікар України здійснює ке щеннях, медичних
рівництво державною санітарно-епідеміологічною службою закладах, дитячих
країни. закладах.
В Автономній Республіці Крим керівництво здійснює голов
ний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим.
Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ
бою областей, міст Києва та Севастополя, інших міст, районів
здійснюють відповідно головні державні санітарні лікарі облас
тей, міст Києва та Севастополя тощо.
Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ
бою на водному, залізничному, повітряному транспорті здій
снюється відповідно головним державним санітарним лікарем
водного, залізничного та повітряного транспорту.
Головні державні санітарні лікарі областей, міст, районів за
посадою виконують також обов’язки головних лікарів відпо
відних санітарно-епідеміологічних станцій.
Державну санітарно-епідеміологічну службу Міноборони
України, МВС України, Держкомкордону України, СБУ очо
лює головний державний санітарний лікар цього центрально
го органу виконавчої влади. Головні державні санітарні лікарі
вказаних структур підпорядковуються безпосередньо керів
никові відповідного органу виконавчої влади, а з питань дер
0
У чому полягає сут
жавного санітарно-епідеміологічного нагляду — головному ність поточного са
державному санітарному лікарю України згідно з законодав нітарно-епідеміоло
ством. гічного нагляду?
215
7.4. ВИДИ, КАТЕГОРІЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ
СТАНЦІЙ. ВИДИ, ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ САНІТАРНО-
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ
ЦІЛІ: Показати критерії до визначення виду та категорій санітар

но-епідеміологічних станцій, описати їх структуру та повноваження
працівників санепідслужби щодо забезпечення санітарно-епідеміч
ного благополуччя населення.
Санітарно-епідеміологічні станції (СЕС) різних рівнів управ

ління поділяються на категорії (І, II, III) залежно від чисель
ності населення на території обслуговування (рис. 7.2).
Структура СЕС ускладнюється з підвищенням рівня управ
ління. Найменш диференційована структура СЕС сільського
району, де функціонують санітарно-гігієнічний та епідеміоло
гічний відділи.
У міській СЕС, на відміну від сільської, санітарно-гігієніч
ний відділ має окремі відділення комунальної гігієни, гігієни
праці, гігієни дітей і підлітків, радіологічну групу, а також ла
бораторію з відповідними відділеннями. Епідеміологічний
відділ, окрім лабораторій, включає протиепідемічне та парази-
тологічне відділення. Відокремлюється в окрему структуру
дезінфекційний відділ.
Обласна СЕС, крім трьох відділів, наявних на міському рівні,
має також організаційний відділ і відділ особливо небезпечних
інфекцій. Ускладнюється структура епідеміологічного відділу,
куди додатково вводиться відділення профілактики СНІДу та
вірусологічна лабораторія.
У структурі всіх СЕС Типовим закладом дезінфекційної служби як складової сан
передбачаються са епідслужби є дезінфекційна станція. Категорії дезінфекційних
нітарно-гігієнічний станцій визначаються чисельністю населення, яке вони обслу
відділ, епідеміоло говують: І категорія —від 500 тис. до 1 млн; II категорія —від
гічний відділ з бак
200 до 500 тис.; III категорія —до 200 тис. Крім дезінфекційних
теріологічною лабо
станцій, існують об’єднання «Меддезінфекція» та «Профдез-
раторією, дезінфек
ційним відділен
інфекція».
н ям і госпрозрахун
Штати та кадри СЕС визначаються за їх типом і категорією.
ковим відділенням Штати дезстанції залежать від категорії.
профілактичної дез Слід зауважити, що діючі штатні нормативи є орієнтовни
інфекції, дезінсекції ми. У зв’язку з розширенням прав керівників медичних закла
та дератизації. дів структура, чисельність кадрів і штатний розклад санітарно-
216
Рис. 7.2. Категорії різних типів СЕС залежно від чисельності населення
Які підрозділи вхо

епідеміологічних закладів затверджуються ними в межах уста д ять до складу СЕС
новленого фонду оплати праці. різних типів?
Разом з тим головні лікарі СЕС усіх рівнів управління мо

жуть корегувати організаційну структуру, змінювати в межах
фонду заробітної платні чисельність співробітників і штати за
кладів, профіль спеціалістів залежно від соціально-економіч
них, санітарно-гігієнічних та епідеміологічних умов і особли Штат СЕС складають
востей конкретних територій. управлінський пер
На даний період штатні посади СЕС повністю не укомплек сонал (головний лі
товано. Найбільший дефіцит лікарських кадрів відчувається кар, завід увачі від
у первинних ланках державної санепідслужби, тобто в район ділів, відділень, ла
них СЕС сільських районів. бораторій, заступ

ник головного ліка
Провідне місце в діяльності санепідстанцій — СЕС сіль
ря з економічних
ських районів і міських СЕС — займає контрольна робота.
питань), лікарі, по
Водночас міські СЕС з районним поділом і обласні СЕС здій
м ічники лікарів, ла
снюють її вибірково, залежно від значущості об’єктів держав боранти, молодші
ного санепіднагляду чи конкретної ситуації. медичні сестри, м е
Фахівці районних і міських СЕС значну частину робочого дичні статистики,
часу проводять на об’єктах державного санітарно-епідеміоло інженери, техніки,
гічного нагляду, в осередках інфекційних захворювань. Вони економісти, бухгал
здійснюють запобіжний і поточний санепіднагляд, беруть тери тощо.
217
Напрями діяльності державної санепідслужби:
■ Контрольний - здійснення державного запобіжного та поточного сан-
епіднагляду.
В Консультативний - проведення консультацій з питань охорони до

вкілля, профілактики інфекційних захворю вань, організації належних
ум ов життя, побуту, праці, навчання, відпочинку, надання юридичним
і фізичним особам інформації про санітарно-епідемічну ситуацію.
В Організаційно-методичний - координація закладами санепідслужби

діяльності підприємств, установ, організацій з дотримання санітарно-гігіє
нічних, протиепідемічних норм і правил; розробка, затвердження, узго
дження інструктивно-методичних матеріалів щодо дій органів і закладів
санепідслужби щодо забезпечення санітарного та епідемічного благо
получчя.
В Науково-практичний - проведення поглибленого вивчення впливу

факторів довкілля та способу ж иття на здоров'я населення з метою роз
робки заходів з його покращення.
В Нормативний - розробка та затвердження (узгодження) санітарних

правил, гігієнічних нормативів, проведення санітарно-гігієнічної експер
тизи.
участь в організації періодичних профілактичних оглядів, до

помагають санітарному активу, консультують працівників тех
ніки безпеки підприємств, здійснюють або контролюють забір
проб (матеріалів) для лабораторних досліджень, проводять
окремі інструментальні дослідження.
У працівників обласних СЕС здійснення контрольних
функцій займає менше часу. їх діяльність у більшій мірі сто
сується організаційно-методичної роботи, у тому числі оцінки
стану здоров’я населення та санепідситуації, складання уза
гальнюючих документів, розробки санітарно-гігієнічних
і протиепідемічних заходів.
Організаційно-методична робота здійснюється за кількома
напрямами (рис. 7.3).
Лі карі-гігієністи та епідеміологи у своїй діяльності застосо
Які особливості ді вують різні методи (рис. 7.4).
яльності фахівців Вказані методи дозволяють визначати санітарно-гігієнічний
різних типів СЕС? і протиепідемічний стан території, об’єктів, здоров’я окремих
218
Рис. 7.3. Напрями організаційно-методичної роботи обласних

санепідстанцій
груп населення, прогнозувати зміни стану об’єктів ДСН,

окремих показників здоров’я. На основі отриманих даних роз Спрямованість і об
робляють профілактичні заходи, які мають проводити заклади сяг різних видів ро
санепідслужби, медичні заклади, різні служби та відомства боти конкретних СЕС
(рис. 7.5). їх включають до цільових програм, що здійснюють залеж ать від бага
ся як на державному, так і на регіональних рівнях. тьох передумов.
Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя за Крім соціально-еко
лежить від узгоджених дій закладів охорони здоров’я різних номічних, медико-
географічнихта епі
служб і відомств та органів влади.
деміологічних особ
Виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних заходів
ливостей території,
потребує співпраці з владними структурами, органами по здій
на інтенсивність ді
сненню нагляду та контролю за дотриманням законодавства яльності СЕС впли
з питань охорони навколишнього середовища, прав спожива вають чисельність,
чів, законів і підзаконних актів у різних галузях господарства тип, стан об'єктів
тощо. державного сан-
Органи, установи та заклади державної санепідслужби епіднагляду (ДСН)
співпрацюють з екологічною та ветеринарною інспекціями, і довкілля.
219
Рис. 7.4. Методи роботи лікарів-гігієністів і епідеміологів
Держспоживстандартом, Держатомнаглядом, Комітетом з пи

тань захисту прав споживачів, з санепідслужбами інших мініс
терств і відомств. Розмежування сфер діяльності, повнова
жень, відповідальності відображено в діючих інструкціях (по
ложеннях).
Спільна робота органів і закладів санепідслужби, інших ві
домств і служб потребує чіткого розмежування функцій, прав
і обов’язків сторін.
Це стосується також узгодження дій різних закладів системи
охорони здоров’я. Наприклад, здійснення протиепідемічних
заходів вимагає визначення відповідальності та обов’язків ме
дичних установ і СЕС.
У разі порушень санітарно-гігієнічних норм і правил, перед
бачених законодавством, визначається дисциплінарна, адміні
стративна чи кримінальна відповідальність.
Працівники підприємств, установ, організацій, дії яких
призвели до порушення санітарного законодавства, невико
нання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадо
вих осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, підля
гають дисциплінарній відповідальності згідно з законодав
ством.
220
МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ
Облік інфекційних захворювань Рання діагностика інфекційних захворювань
Аналіз інфекційної захворюваності Забезпечення ізоляції інфекційних хворих

(при необхідності - госпіталізація їх)
Епідеміологічне обстеження вогнища

інфекційного захворювання Лікування хворих удома (якщо це доцільно)
Лабораторне обстеження контактних осіб Своєчасне направлення до СЕС

екстреного повідомлення
Евакуація інфекційних хворих

Спостереження за особами, що контактували
з інфекційним хворим
Контроль проведення профілактичних щеплень
Організація поточної дезінфекції

Постачання препаратів для профілактичних
щеплень, контроль за їх належним
зберіганням і використанням Проведення профілактичних щеплень
Проведення поточної та заключної дезінфекції Проведення дегельмінтизації населення

у вогнищах інфекційних захворювань
Контроль за дотриманням у стаціонарах

протиепідемічного режиму
Рис. 7.5. Обов’язки СЕС і медичних установ щодо здійснення протиепідемічних заходів
Дисциплінарна відповідальність щодо осіб, які допустили

порушення санітарного законодавства, може застосовуватися
керівником підприємства, установи, організації за поданням
головного державного санітарного лікаря чи його заступника.
До дисциплінарних стягнень належать:
В догана;
В сувора догана;
В відсторонення від роботи;
В переведення на роботу з меншою платнею.
221
Кримінальна відповідальність настає у випадку санітарних
правопорушень, які викликали чи могли викликати масові
захворювання, отруєння та смерть людей. При цьому засто
совуються різні види позбавлення волі, виправні роботи без
позбавлення волі, позбавлення права займати певні посади,
конфіскація майна.
Адміністративна відповідальність передбачає накладення
штрафу на посадових осіб і громадян, винних у порушеннях
санітарного законодавства чи невиконанні постанов, розпоря
джень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ
і закладів державної санепідслужби.
Перелік порушень у галузі охорони праці та здоров’я насе
лення та охорони природи визначено Кодексом України про
адміністративні правопорушення.
Встановлюється також економічна відповідальність за по
рушення санітарного законодавства. Крім штрафів, які накла
даються на підприємства та організації при порушеннях сані
тарного законодавства, останні мають відшкодувати витрати
медичних закладів і санітарно-профілактичних закладів на на
дання медичної допомоги хворим, на проведення санітарно-
протиепідемічних заходів.
З метою припинення порушень санітарного законодавства
головні державні санітарні лікарі відповідно до статті 42 За
кону про забезпечення санітарного та епідемічного благопо
луччя можуть застосовувати такі заходи:
а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльнос
ті підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого
призначення, технологічних ліній, машин і механізмів,
виконання окремих технологічних операцій, користуван
ня плаваючими засобами, рухомим складом і літаками
в разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;
б) обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівни
цтва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами,
що не мають позитивного висновку за результатами дер
жавної санітарно-гігієнічної експертизи та в разі відступу
від затвердженого проекту;
в) тимчасова заборона виробництва, заборона використан
Які заходи спрямо
ня та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування,
вані на припинення технологічного устаткування, будівельних матеріалів,
порушення санітар біологічних засобів, товарів народного споживання,
ного законодавства? джерел іонізуючих випромінювань у разі відсутності їх
222
гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також

якщо вони визнані шкідливими для здоров’я людей;
г) обмеження, зупинення чи заборона викидів забруднюю
чих речовин за умови порушення санітарних норм;
д) зупинен ня чи припинення інвестиційної діяльності у ви
падках, установлених законодавством;
е) внесення власникам підприємств, установ, організацій
або уповноваженим ними органам подання про відсторо
нення при потребі від роботи чи іншої діяльності певних
осіб;
є) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для
здоров’я хімічних і радіоактивних речовин, біологічних
матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством;
ж) заборона виробництва або обігу, а також вилучення з обі
гу харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів,
дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки
харчових продуктів, а також допоміжних засобів та мате
ріалів для виробництва та обігу харчових продуктів на під
ставах та у порядку, що встановлені законами України.
Інші посадові особи органів, установ і закладів державної

санітарно-епідеміологічної служби можуть використовувати
повноваження, застосовувати заходи для припинення пору
шення санітарних норм, передбачені пунктом «а» (в частині
обмеження, тимчасової заборони діяльності підприємств,
установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення, техно
логічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих техно
логічних операцій, користування плаваючими засобами, рухо
мим складом і літаками в разі невідповідності їх вимогам сані
тарних норм), пунктами «в», «г», «е», «є» цієї статті.
За вимогою посадових осіб органів, установ і закладів дер
жавної санітарно-епідеміологічної служби, виконання заходів
для припинення порушень санітарного законодавства в необ
хідних випадках здійснюється із залученням працівників орга
нів внутрішніх справ.
При здійсненні санепіднагляду органи та заклади санепід-
служби складають документи дозвільного та розпорядчого ха
рактеру, а також документи адміністративного примусу. Вони
є адміністративно-правовими чи індивідуальними актами
управління (рис. 7.6).
223
Рис. 7.6. Види адміністративно-правових актів
Для припинення порушень санітарного законодавства

застосовують різні адміністративно-запобіжні заходи:
■ обмеження;
■ тимчасова заборона;
■ заборона;
■ припинення;
■ зупинення.
Порядок застосування державною санепідслужбою України
адміністративно-запобіжних заходів визначено відповідною
інструкцією.
Передбачені законодавством заходи проводяться на підставі
винесення відповідних постанов. Постанова зобов’язує поса
дову особу чи громадянина, котрому її надіслано, виконати
в установлений термін вимоги, викладені в цьому документі.
У постанові обов’язково вказуються:
обставини, внаслідок яких виноситься постанова;
■ нормативний акт, який передбачає винесення постанови:
■ конкретна дія, яку особа повинна здійснити чи від якої
повинна утриматися;
■ термін виконання постанови;
■ порядок оскарження;
в попередження про відповідальність за невиконання по
станови.
224
Постанова складається в трьох примірниках за встановле

ною формою. Постанову вручають під розписку громадянину
чи посадовій особі. У випадку їх відмови від підпису робиться
відповідний запис. Один примірник постанови зберігається
у справах посадової особи, яка її винесла.
Виконання постанови може бути забезпечено шляхом опе
чатування чи опломбування джерел енергії, сировини, примі
щень, агрегатів, механізмів, засобів транспортування тощо.
Про цю дію сповіщають власника (керівника) об’єкта. Адміні
страції об’єкта пропонується припинити чи зупинити відпо
відні технологічні процеси, при необхідності вивести людей
з приміщень. Після накладення пломби (печатки) складається
відповідний акт у двох примірниках, один з яких передається
на об’єкт, а другий залишається у посадової особи держсан-
епідслужби.
Нормативними документами передбачено також вилучення
з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров’я продуктів
харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних
матеріалів.
Постанова про вилучення з реалізації (конфіскацію) зобо
в’язує посадову особу, громадянина в установлений термін
знищити або направити на переробку чи здати на зберігання
предмети, небезпечні для здоров’я.
Підставою для її складання є акти, доповідні записки, прото
коли лабораторно-інструментальних досліджень, результати
державної санітарно-гігієнічної експертизи.
Постанову складають у двох примірниках за встановленою
формою. Копію постанови вручають під розписку посадовій
особі чи громадянину, які відповідають за її виконання. По
станова зберігається у справах посадової особи, яка її винесла.
Вилучені предмети здаються власником на переробку (об
робку) з метою наступної реалізації або безоплатно пере
даються для певних потреб, що не створюють небезпеки для
здоров’я людини, або передаються на тимчасове зберігання до
вирішення питання про спосіб виконання постанови.
Суми, отримані від реалізації вилучених предметів, зали
шаються попередньому власнику.
Предмети, стосовно яких винесено постанову про конфіс
кацію, підлягають знищенню термічним, хімічним, механіч
ним чи іншим шляхом.
Знищення повинно виконуватися з дотриманням вимог
техніки безпеки, санітарного законодавства України та зако-
225
нодавства України про охорону навколишнього природного
середовища. Про фактичне знищення предмета складається
акт у двох примірниках, один з яких надається для контролю
посадовій особі, що винесла постанову. Присутність представ
ника держсанепідслужби при знищенні предметів є обов’яз
ковою.
Підприємства, установи, організації, підприємці, які пору
шили санітарне законодавство, несуть таку відповідальність:
а) за передачу замовникові або у виробництво та застосу
вання конструкторської, технологічної та проектної до
кументації, що не відповідає вимогам санітарних норм,
розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 %
вартості розробки;
б) за реалізацію продукції, забороненої посадовими особа
ми органів, установ і закладів державної санітарно-епіде
міологічної служби, підприємство, підприємець, установа,
організація сплачує штраф у розмірі 100 % вартості реалі
зованої продукції;
в) за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушен
ня вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для
життя та здоров’я людей, підприємство, підприємець,
установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 % ви
пущеної або реалізованої продукції;
г) за реалізацію на території України імпортної продук
ції, яка не відповідає вимогам стандартів щодо безпеки
для життя та здоров’я людей, санітарних норм, що діють
в Україні, підприємство, підприємець, установа, органі
зація сплачує штраф у розмірі 100 % вартості реалізованої
продукції;
д) за ухилення від пред’явлення посадовим особам державної
санітарно-епідеміологічної служби продукції, яка підлягає
контролю, підприємство, підприємець, установа, органі
зація сплачує штраф у розмірі 25 % вартості продукції.
0
За які порушення
Вартість документації та продукції, розроблених, виготовле
них і реалізованих (переданих) з порушенням вимог, передбаче
них пунктами цієї статті, обчислюється за цінами їх реалізації.
санітарного законо
Одним із видів адміністративної відповідальності за пору
давства несуть від шення санітарного законодавства є накладання штрафів.
повідальність під У разі встановлення такого порушення або невиконання
приємства, устано розпоряджень посадових осіб державної санепідслужби відпо
ви, організації, під відно до законодавства може бути накладено штраф у таких
приємці? розмірах:
226
■ на посадових осіб —від 6 до 25 неоподатковуваних Постанова про

мінімумів доходів громадян; застосування
■ на громадян —від 1до 12 неоподатковуваних міні адміністративно-
мумів доходів громадян. запобіжних заходів
у місячний термін
При накладанні штрафу здійснюється:
може бути оскаржена:
■ констатація факту порушення діючих норм і пра ■ головного д ер ж ав
вил або невиконання розпоряджень санітарних лі ного санітарного лікаря
карів або лікарів-епідеміологів щодо проведення У к р а їн и - в Кабінеті М і
санітарно-протиепідемічних заходів; ністрів України чи в суді;
■ виявлення осіб, що несуть відповідальність за ці ■ головних державних
дії, та встановлення їх провини в даному випадку; санітарних лікарів інших

міністерств, відом ств -
■ порушення справи про санітарне правопорушен
у головного державного
ня; санітарного лікаря Украї
■ розгляд справи. ни чи в суді;
■ інших головних дер
Порушення справи починається зі складання прото
ж авних санітарних ліка
колу про порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-
рів і посадових осіб
протиепідемічних правил. Підставою для цього можуть держсанепідслужби -
бути акти санітарного обстеження, доповідні записки, у головного державного
протоколи лабораторно-інструментальних досліджень. санітарного лікаря вищ о
Протокол складають посадові особи, які здійснюють го рівня чи в суді.
державний санепіднагляд. У протоколі зазначають: Оскарження постанови
■ суть адміністративного правопорушення; не припиняє її дії.
■ нормативний акт, що передбачає відповідальність

за дане правопорушення;
■ пояснення особи, яка здійснила це порушення.
П ротокол повинні підписати особа, щ о його склала, і та, яка
Є
відповідає за дане поруш ення. У разі відмови від підпису
в ньому робиться відповідна позначка.
П ротокол складається не пізніш е 5 днів після встановлення
факту поруш ення. Н а його підставі виноситься постанова про Постанову про на
кладання штрафу за
накладання штрафу.
порушення м ож уть
П ри винесенні постанови, згідно з К одексом про адм іні
видавати головні
стративні правопоруш ення, враховується його характер, особа
державні санітарні
поруш ника, ступінь його вини, м айновий стан і обставини, лікарі та їх заступ
які п о м ’якш ую ть або ускладню ю ть відповідальність. ники, а в деяких ви
Вона складається у трьох прим ірниках: один зберігається падках - інші поса
у посадових осіб, щ о винесли цю постанову, другий вручається дові особи (при не
особі, на яку накладено ш траф (не пізніш е трьох діб з моменту виконанні їх розпо
винесення постанови); один прим ірник надсилається держ ав- ряджень).
227
ній виконавчій службі за місцезнаходженням підприємства,
підприємця, організації (для контролю за надходженням
штрафу).
Якщо штраф не сплачено протягом 15 діб з дня видання по
станови, його стягує в обов’язковому порядку державна вико
навча служба.
Постанова в 10-денний термін з дня її винесення може бути
оскаржена вищій посадовій особі чи в суді. При поданні скар
ги виконання постанови призупиняється до моменту її роз
гляду чи пр"' сту прокурора.
Сплата штрафів не звільняє порушників від економічної
відповідальності. Підприємства, установи, організації, під
приємці та громадяни зобов’язані відшкодувати збитки грома
дянам, підприємствам, установам, організаціям; компенсува
ти додаткові витрати органів та закладів охорони здоров’я на
проведення санітарних, протиепідемічних заходів і витрати на
надання медичної допомоги потерпілим.
Відповідальні та багатопланові завдання, що стоять перед
санепідслужбою, обумовлюють необхідність планування сані
тарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів для різних служб,
відомств, підприємств, організацій. Це обумовлює складання
планів-завдань для певних об’єктів з метою забезпечення та
кої їх діяльності, яка б не створювала небезпеки для здоров’я
населення.
За часом виконання плани можуть бути поточні та пер
спективні, за принципами розробки —функціонально-галузе
ві та проблемно-тематичні.
При плануванні роботи СЕС частіше застосовують функ
ціонально-галузевий підхід, розробляючи конкретні заходи по
кожному підрозділу, з деталізацією строків виконання.
За обсягом і спря Плани-завдання розробляють для окремих об’єктів у випад
мованістю розріз ку, коли потрібно передбачити проведення санітарно-техніч
няють такі види них заходів, які вимагають певних асигнувань.
планів: плани, які
Комплексні плани складаються як проблемно-тематичні,
розробляються в
оскільки в їх виконанні мають брати участь заклади санепід-
СЕС, - по санепід-
служби, медичні заклади, підприємства різних галузей тощо.
службі; комплексні
плани санітарно-гі
Комплексні плани затверджує керівник місцевого органу охо
гієнічних і протиепі рони здоров’я чи відповідний орган виконавчої влади.
демічних заходів; Планування вимагає дотримання певних вимог, а саме: ак
плани-завдання туальності, визначення головних завдань, конкретності та чіт
для окремих значу кості формулювань із зазначенням відповідальних за виконан
щих об'єктів. ня та термінів здійснення заходів.
228
Велику роль у досягненні ефективності санітарно-епідеміо

логічного нагляду займає інформаційне забезпечення санепід-
с.іужби на основі розгалуженої, багаторівневої автоматизова
ної інформаційної системи:
■ збирання, обробка, аналіз інформації про стан здоров'я
населення та місця його проживання; прогнозування та
моделювання ситуацій, пов'язаних із зміною в показниках
здоров'я залежно від зміни чинників місця існування;
■ збирання, обробка, аналіз інформації про діяльність уста
нов служби.
Для реалізації цих завдань на державному рівні установами
та закладами Державної санітарно-епідеміологічної служби
України спільно з органами виконавчої влади та місцевого са
моврядування проводиться державний соціально-гігієнічний
О
Завдання, покладе
моніторинг, що дозволяє забезпечити: ні на держ авну сані
тарно-епідеміоло
■ виявлення та оцінку шкідливих факторів, які впливають
гічну службу, перед
на здоров’я людини;
бачаю ть зм енш ення
■ прогнозування стану здоров’я населення та середовища тягаря екозалежних
життєдіяльності людини; хвороб, зниж ення
■ визначення невідкладних і довгострокових заходів щодо антропогенного тис

ку чинників середо
попередження та усунення впливу шкідливих факторів се
вища на населення,
редовища життєдіяльності людини на здоров’я населення;
підвищ ення рівня
■ підготовку рішень щодо проведення заходів, спрямова екологічної свідо
них на поліпшення здоров’я населення та середовища мості суспільства та
життєдіяльності людини; забезпечення його
■ інформування державних органів, органів місцевого само сталого розвитку.
врядування, організацій незалежно від їх організаційно-

правової форми, а також громадян про результати, отри
мані в ході моніторингу.
1. Міжнародні та європейські регіональні документи, які рег

ламентують право на здорове довкілля.
2. Зміст законів України з охорони навколишнього середови
ща.
3. Роль органів і закладів санепідслужби в координації та ор
ганізації здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідеміч
них заходів.
229
4. Права і обов’язки громадян та підприємств, установ і орга
нізацій щодо забезпечення санепідблагополуччя.
5. Організаційна структура санітарно-епідеміологічної служ
би України (органи, установи, заклади та підрозділи).
6. Посадові особи санітарно-епідеміологічної служби.
7. Структура санепідстанцій різних рівнів та їх основні зав
дання.
8. Запобіжний та поточний санепіднагляд.
9. Повноваження головних державних санітарних лікарів та
інших посадових осіб санепідслужби з питань забезпечення
санітарно-епідем ічного благополуччя.
10. Види відповідальності посадових осіб і громадян за пору
шення санітарного законодавства.
11. Плани діяльності санепідслужби щодо забезпечення сані
тарно-епідемічного благополуччя населення.
Забезпечення конституційного права громадян на безпечне

для життя та здорове довкілля можливе за умови успішного
функціонування санітарно-епідеміологічної служби. Знання
санітарного законодавства, усвідомлення відповідальності за
його порушення, чітке розуміння напрямів діяльності та зав
дань, що стоять перед санепідслужбою, здійснення санітарно-
епідеміологічного нагляду є запорукою забезпечення санітар
но-епідемічного благополуччя населення, безпечних умов
життя та праці, попередження захворювань і травм, форму
вання здорового способу життя.
1. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе, 2002 г. —Копен
гаген : ЕРБ ВОЗ, 2003. - 156 с.
2. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе, 2009 г. —Копен
гаген: ЕРБ ВОЗ, 2009. —205 с.
3. Европейский план действий по гигиене окружающей среды:
II европейская конференция по окружающей среде и охране
здоровья, Хельсинки, Финляндия, 20—22 июня 1994 г. —Копенга
ген : ЕРБ ВОЗ, 1994. - 134 с.
230
4. Законодавство України про охорону здоров’я. — К. : ОВ, 1999. —

135с.
5. Здоровье 21. Основы политики достижения здоровья для всех в
Европейском регионе. Европейская серия «Здоровье для всех»
№ 6. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1999. —310 с.
6. Конституція України. —К. : Алерта, 2011. —96 с.
7. Международные медико-санитарные правила (2005 г.). Второе
издание. —Женева: ВОЗ, 2008. —82 с.
8. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002—
2011 роки. - К. : ОВ, 2002. - 88 с.
медичної до профілактики соціальної: Монографія. — К. : ВД
«Авіцена», 2009. —240 с.
10. Москаленко В. Ф., ЕрузєваО. В. Пріоритетні напрями поліпшен
ня здоров’я і довкілля / / Науковий вісник Національного медич
ного університету імені О. О. Богомольця. —2007. —№ 1. —С. 68—
73.
11. Москаленко В. Ф., Грузєва T. С., Іншакова Г. В. Право на охорону
здоров’я у нормативно-правових актах міжнародного та європей
ського рівня: Навчальний посібник. —X. : Контраст, 2006. —296 с.
12. Пармская декларация по окружающей среде и охране здоровья:
Пятая министерская конференция по окружающей среде и охра
не здоровья, Парма, 10—12 марта 2010 г. —Копенгаген: ЕРБ ВОЗ,
2010. - И с.
13. Положення про державний санітарно-епідеміологічний на
гляд. —К., 2002. — 11 с.
14. Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу. —
К., 2 0 1 1 .- 11 с.
15. Профилактика болезней путем создания здоровых окружающих
условий. Оценка экологического компонента бремени болезней.
Резюме. —Женева: ВОЗ, 2006. — 14 с.
16. Хартия по транспорту, окружающей среде и охране здоровья: Тре
тья конференция на уровне министров по окружающей среде и
охране здоровья, Лондон, 16—18 июня 1999 г. — Копенгаген : Ев
ропейское региональное бюро ВОЗ, 1999 г. - 43 с.
17. Хью Бартон, Катерина Цуру. Здоровое городское планирование.
Методическое руководство ВОЗ. —М.: Центр поддержки проекта
«Здоровые города» в России, 2004. —204 с.
18. Цілі розвитку тисячоліття. Україна. —К. : Матеріали Мінекономі
ки України, 2003. - 21 с.
19. Четвертая конференция на уровне министров по окружающей
среде и охране здоровья / / ЕРБ ВОЗ, Будапешт, Венгрия, 23—
25 июня 2004 г. —29 с.
231
і ' іа іч іц тя и ііп гіі і іііШ іу ііі|Щ |І|Р Ш |И іііі^ іД Ш Ііі!ір |і'|І)(І||ііМ»
І і
- 4
У розділі представлено концепцію міжнарод
ного здоров’я, викладену в глобальній стра
тегії ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI столітті», ІІІІІ
на прикладі Європейського регіону. Основну
увагу приділено питанням поліпшення здо
ров я найменш соціально захищених верств
населення і зменшення захворюваності та
смертності від найпоширеніших у Європі за
хворювань. Розглянуто глобальні загрози
міжнародному здоров’ю у XXI ст. та заходи
колективної безпеки щодо усунення цих за
гроз. Біотероризм розглядається як один із
найбільш серйозних викликів громадському
здоров’ю в сучасному світі.
Ключові слова: ВООЗ; глобальна

стратегія; здоров’я населення; здоровий
спосіб життя; медична допомога; глобальні
загрози; пандемії; аварії; біологічна зброя;
біотероризм.
Основні загрози міжнародному здоров'ю в XXI ст.

Основні тенденції змін стану здоров'я населення
в динаміці та по країнах.
8.1. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОГО ЗДОРОВ'Я
ЦІЛІ: Висвітлити актуальні проблеми міжнародного здоров'я на

прикладі Європейського регіону.
Міжнародне здоров’я включає основні характеристики здо

ров’я населення світу в цілому, окремих регіонів та груп країн.
Міжнародне здоров’я охоплює також проблеми охорони здо
ров’я, що виходять за межі національних та які найкраще ви
рішуються спільними зусиллями різних країн.
Вирішальну роль у питаннях поліпшення здоров’я населен
ня світу відіграє Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).
Для координації міжнародної діяльності у сфері охорони
здоров’я ВООЗ на початку 80-х років було розроблено гло
бальну програму «Стратегія досягнення здоров’я для всіх до
2000 року», яка з 1998 р. отримала назву «Здоров’я для всіх
у XXI столітті».
Основною її метою є «досягнення всіма жителями Землі та
кого рівня здоров’я, який дасть їм змогу вести життя повноцінне
в соціальному та економічному відношенні». Виклик
Кожне із шести Регіональних бюро ВООЗ розробляє цю
стратегію відповідно до особливостей регіону. Наводимо кон Глобалізація віднос
цепцію глобальної стратегії «Здоров’я для всіх у XXI столітті» но міжнародного
для Європейського регіону. У 1980 р. вперше на сесії Європей здоров'я, з одного
ського регіонального бюро (ЄРБ) ВООЗ були затверджені боку, посилює соці
основні положення «Європейської стратегії досягнення здо альну нерівність у
ров’я для всіх», а в 1991 р. держави-члени ЄРБ ВООЗ ухвалили показниках здоро
остаточний варіант політики для країн Європи. в'я населення різ
них країн та різних
Основними цілями Європейської програми є: верств населення
■ досягнення справедливості та рівних прав з питань охоро кожної з них, а з ін
ни здоров’я для населення різних європейських країн; шого - з н а ч н о ю м і
рою зум овлю є ви
■ зміцнення здоров’я найвразливіших груп населення (інва
никнення нових за
лідів; осіб похилого віку; дітей; молоді; жінок; осіб з хро
гроз громадському
нічними захворюваннями);
здоров'ю в XXI ст.,
■ значне зменшення найпоширеніших захворювань (сер найбільш серйозна
цево-судинних, злоякісних новоутворень, травматизму, серед яких - біоте-
психічних, інфекційних). роризм.
233
—АДосягнення справедливості
та рівноправності у питаннях
о
Основні чинники,
'Поліпшення здоров'я
найвразливіших груп
^населення (дітей, інвалідів,'
людей похилого віку)
що зумовлюють
Профілактика і скорочення
відмінності в найпоширеніших захворювань
стані здоров'я (серцево-судинних, онкологічних,
населення: інфекційних тощо)
■ стреси на ро Залучення Забезпечення

боті та в побуті; населення Оздоровлення відповідною
до здорового довкілля медико-санітар-
■ неадекватна
способу життя ною допомогою
доступність м е
дичної допомоги;
їх / Забезпечення
Управлінська Розвиток
■ поведінка, широкої соціаль
>- ? / Інформаційне інфра- кадрових
яка шкодить здо Й § / забезпечення ної підтримки
структура ресурсів
ров'ю. та партнерства
с= “ /
Рис. 8.1. Основні цілі, напрями дій і передумови виконання програми

«Здоров’я для всіх у XXI столітті» в Європейському регіоні
Д ж е р е л о : матеріали ЄРБ ВООЗ
Для досягнення вказаних цілей передбачено певні дії та не

обхідні передумови (рис. 8.1).
О
До найвразли-
Причинами, шо спонукають до досягнення рівних прав у сфері
охорони здоров’я, є досить велика різниця між показниками
стану здоров’я населення різних країн Європейського регіону,
різних груп населення в межах однієї країни. Так, у різних
віших груп насе країнах Європи значно коливаються показники смертності
лення належать:
немовлят. Середня очікувана тривалість прийдешнього життя
■ інваліди; становить від 63 до 79 років. Серед населення з низькими при
■ люди похилого бутками 42 % страждають від хронічних захворювань, а серед
віку; населення з високими прибутками —18 %.
■ діти та молодь; Програма «Здоров’я для всіх у XXI столітті» передбачає
■ жінки; скорочення різниці в показниках здоров’я шляхом:
■ особи з хроніч ■ впровадження моніторингу відмінностей у показниках між
ними захворю ван різними країнами та соціальними групами в межах кожної
нями. з них;
234
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІОТЕРОРИЗМ
■ забезпечення для всіх більшої доступності таких соціаль

них умов: належне харчування, житлові умови, освіта,
медико-санітарна допомога;
Однією з провідних
■ більша увага та допомога країнам, що перебувають у най-
цілей Європейської
несприятливіших умовах. стратегії досягнення
Близько 10 % населення Європи —майже 87 млн —стражда здоров'я для всіх
ють від інвалідності. Програма передбачає створення для інва у XXI ст.'є профілак
лідів повноцінного в соціальному, економічному та психоло тика та скорочення
гічному плані життя шляхом підвищення рівня їхніх фізичних, числа найпоширені
соціальних та економічних можливостей. ших і соціально зн а

чущих груп захво
Заходи щодо поліпшення становища інвалідів: рювань, насам пе
■ сприяння позитивному ставленню до інвалідів у суспіль ред серцево-судин
стві; них, злоякісних но
■ сприяння максимальній їх незалежності за допомогою воутворень, травм,
реабілітації та соціальної підтримки; психічних захворю
■ надання спеціальної допомоги не лише інвалідам, але й вань і самогубств,
тим, хто про них піклується. інфекційних захво

рювань.
Питома вага людей у віці 60 років і старших в Європі досить
значна і в 2007 р. становила 20,2 %. Середня очікувана трива
лість життя (СОТЖ) становить 64—74 років для чоловіків і 69—
81 років для жінок. Передбачається досягнення показника для
обох статей — 75 років: мінімального показника для чолові
ків —67, для жінок —74 років.
Суттєвим є перенесення акценту з загального подовження
СОТЖ на збільшення активного, повноцінного, вільного від хво
роб та інвалідності життя для осіб 65років і старших.
Відзначається, що виконання поставлених завдань стосовно
інвалідів та осіб похилого віку буде можливим лише при спіль
них зусиллях закладів охорони здоров’я, місцевих територі
альних служб і служб соціальної допомоги.
Діти та молодь у Європі становлять більше п’ятої частини
населення. Поліпшення їхнього здоров'я — це найцінніше
капіталовкладення в майбутнє. Шляхи його реалізації такі:
■ суворе дотримання основних положень Конвенції ООН
з прав дитини (1989 р.);
■ організація систематичного спостереження за здоров’ям
Є
Які групи населення
дітей та молоді, у тому числі надання високоякісної допо в Європейському ре
моги вагітним, удосконалення служби охорони здоров’я гіоні належ ать до
дітей дошкільного та шкільного віку; найвразливіших
■ посилення пропаганди здорового способу життя серед у медико-соціаль-
дітей та молоді; ному відношенні?
235
■ особлива соціально-економічна та психологічна підтрим
Найефективніші ка дітей та їх сімей, що мають несприятливі умови життя.
підходи для ви
рішення проб
Здоров’я та соціальний стан жінок порівняно з чоловіками
леми зниження з огляду на виконання ними репродуктивної функції викликає
смертності велику занепокоєність. Вона пов’язана також з вищим рівнем
населення від захворюваності та безробіття жінок, нижчими їх прибутками
серцево-судин і потребує детального розгляду в широкому контексті.
них захворю Особи, що страждають на хронічні захворювання (серцево-
вань: судинні, неврологічні, алергічні, хронічні обструктивні захво
■ активне за рювання легень та діабет) також належать до найвразливіших
охочення до здо категорій населення.
рового способу
Для зниження показників захворюваності та інвалідності
ж и ття (насампе
ред попереджен
від цих хвороб потрібні насамперед:
ня куріння серед ■ створення досконалої первинної медико-санітарної допо
тих, хто тільки по моги',
ча в курити, та ■ спільні дії служб охорони здоров’я, соціального забезпе
скорочення па чення для підтримки як хворих, так і тих, що піклуються
ління серед кур про них;
ців «зі стаж ем »); ■ створення спеціалізованих центрів з надання соціальної до
пропаганда зба
помоги особам, що страждають на хронічні захворювання.
лансованого хар
чування і фізич
Смертність від серцево-судинної патології серед осіб до 65
ної активності; років становить 35 % всіх випадків смерті у чоловіків і ЗО % —
серед жінок, а у віці 65 і старших —відповідно 54 % у чоловіків
■ забезпечення
доступності для
і 60 % —у жінок (2005—2009 рр.).
хворих еф ектив
Ці хвороби спричиняють одну третину всіх випадків інва
них методів діа лідності серед населення Європейського регіону. Відмінності
гностики та ліку в рівнях смертності серед населення до 65 років становлять від
вання; 70 до 256 на 100 тис. населення у чоловіків і від 22 до 104 —се
Я комплексна
ред жінок, а у віці 65 років і старших розбіжності сягають
медико-соціаль- 3—4 рази у чоловіків і 3—5 разів у жінок.
на допомога, Злоякісні новоутворення посідають друге місце серед усіх
у т о м у числі фі причин смерті населення Європи. Рівні смертності мають діа
зична, психоло пазон коливань у різних країнах —у чоловіків віком до 65 ро
гічна та соціальна ків від 67 до 175 і в жінок —від 56 до 107 на 100 тисяч населен
реабілітація, а та ня.
кож рекомендації Збільшення загальної смертності від злоякісних пухлин зумов
щодо зм іни пове
лено передусім у чоловіків захворюванням на рак легень
дінки та зм е н
(1/3 всіх випадків смерті), у жінок —на рак молочної залози.
ш ення дії факто
На інфекційні захворювання щорічно хворіє майже третина
рів ризику.
населення Європи. Особливе занепокоєння викликає зрос
тання темпів чисельності ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.
236
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІ0ТЕР0РІ/ІЗМ
Очікується, зокрема, що на початку XXI ст. в Європі кіль

кість ВІЛ-інфікованих досягне 1,5 млн.
Серед першочергових завдань по зниженню захворюва Скорочення показників
інвалідності та смертнос
ності на інфекційні хвороби програмою предбачено най
ті від травм передбача
ближчими роками ліквідувати спорадичні випадки поліо
ється досягти за рахунок
мієліту, дифтерії, правцю новонароджених; зменшити
спільних дій дорожньо-
смертність від пневмонії та діарейних хвороб у дітей. Вико транспортних, інженер
нанню цього завдання сприятиме забезпечення обов’я зко них, медичних, освітніх,
вої вакцинації відповідних контингентів. юридичних служб.
Значною проблемою для країн Європи є травматизм.
Про це свідчать, зокрема, такі дані: одна третина всіх ви
падків смерті серед населення 15—24 років обумовлена до
рожньо-транспортним травматизмом, пов’язаним знач
ною мірою з вживанням алкоголю. Програма передбачає
Велике занепокоєння викликає зростання поширення такі шляхи зниження
смертності від зло
психічних захворювань.
якісних пухлин:
У Європі не менше 5 % населення мають серйозні пси
хічні розлади (неврози, функціональні психози), ше 15% ■ активізація боротьби
з курінням (у чоловіків
потерпають від менш серйозних, але потенційно інваліди-
воно м ає тенденцію до
зуючих психічних порушень.
зм енш ення, у ж інок -
Збільшується кількість самогубств: вони спричиняють
навпаки);
15% випадків смерті серед підлітків і молодих чоловіків
■ впровадж ення авто
у віці від 15 до 24 років і 19 % — у віці від 25 до 34 років;
матизованих регістрів ін
у жінок питома вага самогубств становить у цих вікових
формації про хворих на
групах відповідно 12 і 14 %. Рівень самогубств у осіб 65 ро
злоякісні новоутворення,
ків і старше перевищує показник в інших вікових групах. я к найбільш ефективно
Ця проблема буде поглиблюватись разом із процесом ста го способу планування,
ріння населення. управління та оцінки за
Заходи щодо зменшення числа психічних захворювань ходів боротьби з ними;
і самогубств: ■ забезпечення до
■ розвиток всебічних служб психічного здоров’я на міс ступності для хворих
цевому територіальному рівні з підвищенням ролі та ефективних методів діа

гностики та лікування;
участі в них первинної медико-соціальної допомоги;
■ запровадження скри-
■ розробка спеціальних освітніх програм для категорій
нінгу та подальшого лі
населення, яких безпосередньо торкаються кризи, без
кування хворих на рак
робіття, соціальна ізоляція;
молочної залози і рак
■ розробка та впровадження на національному, регіо шийки матки, як най
нальному та місцевому рівнях спеціальних програм із ефективніших засобів
попередження самогубств; зниження новоутворень
■ забезпечення та розвиток гуманних форм надання цих локалізацій.
допомоги психічним хворим і перехід від надання їм
237
допомоги у спеціальних медичних закладах до обслу
говування на місцевому територіальному рівні.
Стратегія заохочення до здорового способу життя по
Причини збільшення
винна опиратися на державну політику, що сприяє зміц
числа самогубств:
ненню здоров’я. Цьому в багатьох країнах заважають еко
■ стресовий спосіб жит номічні інтереси деяких монополій з виробництва тютю
тя в сучасному світі; нових і алкогольних виробів. Зокрема, в країнах Євро
■ послаблення сімей пейського Союзу їм виділяють державні субсидії. У СІНА
них зв 'язк ів , що веде до державні субсидії на виробництво тютюнових виробів
зм енш ення соціальної становлять 1,5 млрд дол. на рік.
підтримки та зростання
соціальної ізоляції; ВООЗ пропонує такі механізми державного регулю
■ безробіття протягом вання політики заохочення населення до здорового
тривалого часу; способу життя:
■ зростання соціально ■ спрямування державних субсидій на виробництво то
го насильства, проявом варів і продуктів, що сприяють підтримці здорового
якого є збільш ення числа способу життя;
навмисних убивств.
■ контроль за рекламою шкідливих для здоров’я про
дуктів і виробів: алкогольних напоїв, тютюну тощо;
■ контроль експорту та імпорту продукції, що може
мати шкідливий вплив на здоров’я;
■ удосконалення практики ціноутворення та оподат
Для досягнення спра кування на споживчі товари, що полегшить вибір на
ведливості та рівнопра користь здоров’я;
в'я в питаннях охорони
■ сприяння пріоритетному субсидіюванню виробни
здоров'я населення різ
цтва товарів і продуктів, що сприяють зміцненню
них європейських країн,
поліпшення здоров'я йо
здоров’я: свіжі овочі, фрукти, безалкогольні напої,
го найвразливіш их груп
товари гігієнічного призначення та для занять фізич
і зм енш ення числа най ною культурою.
поширеніших захворю Крім державної політики, здоровому способу життя
вань програма передба повинні сприяти конкретні умови на виробництві, в сім 7,
чає такі напрями дій: школі. Наприклад, у школярів слід виховувати почуття від
■ заохочення населен повідальності за власне здоров’я. На виробництві робото
ня до здорового способу давець має дбати про задоволення працівників своєю пра
життя; цею.
■ оздоровлення навко З метою активнішого заохочення до здорового способу
лишнього середовища; життя пропонується забезпечити населення доступною ін
■ забезпечення насе формацією. Це треба зробити передусім за рахунок пере
лення відповідною ме- орієнтації системи медичної просвіти у напрямі перенесен
дико-санітарною допо ня акценту з вивчення впливу негативних факторів поведінки
могою. та шкідливих умов середовища на показ переваг, які забез-
238
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІ0ТЕР0РИ ЗМ
печує здоровий спосіб життя в особистому, соціальному та еко

номічному плані, адже виробники алкогольної та тютюнової
продукції вміють подати шкідливий спосіб життя у при
вабливому світлі, використовуючи засоби масової інформації.
Особлива увага надається проблемі куріння. З ним безпосе
редньо пов’язують рак легень, ішемічну хворобу серця, хроніч Здоровий спосіб
ний бронхіт і емфізему; низьку масу новонароджених у мате життя передбачає:
рів, що курять.
■ відсутність ш кід
Європейська статистика свідчить, що більше 1 млн осіб на
ливих звичок;
континенті щорічно вмирають від хвороб, пов’язаних із курін
■ достатню ф ізич
ням. Згідно з прогнозом експертів ВООЗ, якщо у найближчі
ну активність;
роки не буде вжито жорстких заходів щодо куріння, воно стане
■ збалансоване ра
причиною смерті понад 20 % населення Європи.
ціональне харчуван
Оздоровлення навколишнього середовища — один із най
ня;
важливіших напрямів стратегії «Здоров’я для всіх у XXI століт
ті». З дією шкідливих факторів навколишнього середовища ■ вм іння справля
тися зі стресами;
пов’язують такі захворювання, як рак, серцево-судинні, респі
раторні, алергічні, порушення опорно-рухового апарату, ре ■ здоровий спосіб
продуктивної функції, психічні, неврологічні, травми та не сексуального життя.
щасні випадки внаслідок аварій.

Шкідливі чинники довкілля, діючи одночасно з генетични
ми та біологічними, підсилюють їх ризик. Навіть незначне під
вищення рівня того чи іншого негативного чинника нав
колишнього середовища може суттєво позначитися на рівнях
патології саме тому, що їх дія спрямована на велику кількість
людей.
Основні шляхи оздоровлення навколишнього середовища

(Європейська Хартія з охорони навколишнього середовища
та здоров'я, 1989 р.):
■ забезпечення населення адекватними джерелами водопостачання;
■ зниж ення небезпеки, п о в'язан о їз хім ічним , мікробним і радіаційним

забрудненням продуктів харчування;
■ поліпшення якості атмосферного повітря з метою усунення загрози для

здоров'я людини;
0
Які основні пробле
■ розробка та запровадж ення ефективних систем знеш кодж ення твер ми активного фор
дих відходів і знезараж ення ґрунту; м ування здорового
■ забезпечення в населених пунктах необхідних ум ов для зміцнення способу життя акту
здоров'я. альні для сучасного

періоду в Україні?
239
о
Заходи щодо скоро
Велика увага приділяється здоров’ю працюючого населення,
зниженню його захворюваності, інвалідності. У Європі протя
гом останніх років щорічно реєструють 10,6 млн нещасних ви
падків на виробництві, з яких 21000 закінчується смертю.
чення вживання Професійна захворюваність становить 1,85 на 1000 працюю
тютюнових виробів: чих. Звертає на себе увагу те, що не все працююче населення
■ законодавчі та має змогу одержувати медичну допомогу безпосередньо за
фінансові (підви місцем роботи, особливо на невеликих підприємствах.
щення цін та скоро
чення виробництва);
Основні заходи щодо поліпшення здоров’я працюючих:
■ скорочення та
■ переважне надання первинної медико-санітарної допо
жорсткі обм еж ення
моги за місцем роботи;
на рекламу; ■ особлива увага до жінок, які становлять майже половину
■ збільш ення всіх працюючих;
вільних від куріння ■ покращення умов праці.
місць перебування
людей;
Забезпечення населення відповідною медико-санітарною
допомогою — третій напрям дій у стратегії досягнення здо
■ економічний
аналіз наслідків ско
ров’я для всіх у Європейському регіоні. Населення всіх країн
рочення виробни
повинне мати доступ до високоякісної медико-санітарної до
цтва тютюнових ви помоги трьох рівнів: первинної, спеціалізованої (вторинної),
робів. високоспеціалізованої (третинної).
У попередні десятиліття від 3 до 10 % валового національно
го продукту європейських країн витрачалось на охорону
здоров’я, з них три чверті —на стаціонарну допомогу.
Стратегія досягнення здоров’я для всіх у XXI ст. відводить
основне місце первинній медико-санітарній допомозі. Вона за
довольняє основні потреби пацієнтів на місцевому рівні,
0
Критерії ефектив
є службою першого контакту, першою ланкою перед направ
ленням на інші рівні. Її надають сімейні, дільничні лікарі та
медичні сестри, патронажні сестри, акушерки, логопеди, ме
дичні сестри по догляду за психічними хворими, спеціалісти-
ності медико-сані дієтологи та фізіотерапевти.
тарної допомоги: До первинної медичної допомоги належать також служби
■ показники здо для осіб з особливими потребами:
ров'я пацієнтів; ■ інвалідів;
■ ступінь задово ■ хворих, що потребують довгострокового лікування;
лення потреб насе
лення;
■ людей похилого віку зі слабким здоров’ям;
■ економічна ефек
■ хворих на термінальній стадії;
тивність медичних ■ тих, що перебувають у несприятливихумовах (бездомних,
заходів. самотніх, безробітних).
240
Служби спеціалізованої та вузькоспеціалізованої допомоги

повинні діяти у випадках складних у лікувально-діагностично
му плані захворювань, або тих хвороб, які рідко зустрічаються,
а також, якщо допомога пацієнтам не може бути надана на
первинному рівні. Це буде можливим лише за умов контакту
між ними — з одного боку, та службами первинної медико-
санітарної допомоги, а також територіальними службами соці
альної допомоги — з другого, на до- та післягоспітальному
етапах.
Основними
До пріоритетних напрямів наукових досліджень віднесено
передумовами
вивчення: виконання
■ причин відмінностей у стані здоров’я населення, методик програми ВООВ
їх оцінки; «Здоров'я
■ стереотипів поведінки та їх впливу на здоров’я; для всіх
у XXI столітті»
■ механізмів заохочення населення до здорового способу визначено:
життя;
■ високий рівень
■ організаційних і управлінських аспектів надання медичної наукових дослі
допомоги на різних рівнях; дж ень у найбільш
■ моделей виділення ресурсів (співвідношення державних пріоритетних на
і приватних джерел ресурсів) та їх розподілу між різними прямках медичної

науки та організації
рівнями допомоги;
охорони здоров'я;
■ ефективності систем підготовки кадрів, медичних техно
■ формування
логій, діяльності служб охорони здоров’я.
систем інформацій
Саме за результатами науково-дослідних розробок перед ного забезпечення

по основних з а в
бачено створення таких інформаційних систем:
даннях та н апрям
■ прогнозування майбутніх потреб і проблем охорони ках дій, передбаче
здоров’я; них програмою;
■ популяційних реєстрів з окремих хронічних захворювань ■ наявність опти
(злоякісні новоутворення, серцево-судинні хвороби); м альн ої управлін
■ методів оцінки впливу шкідливих факторів навколишньо ської структури та
го середовища та факторів ризику на здоров’я; системи підготовки

медичних кадрів;
■ співвідношення методів оцінки виділених ресурсів і ефек
■ розвиток парт
тивності одержаних результатів у сфері охорони здоров'я.
нерства в діяльнос
Для поліпшення управління галуззю передбачається розвиток ті різних служб і ор
широкого партнерства органів і закладів охорони здоров’я ганізацій для до
з міжнародними організаціями, міністерствами, відомствами, сягнення цілей
місцевими органами самоврядування, профспілковими та гро стратегії.
мадськими організаціями.
241
Новою тенденцією в розвитку партнерства визнається залу
чення парламентаріїв до процесу прийняття рішень, а також
участь глав урядів у формуванні політики у сфері охорони
Провідні кадрові
здоров’я.
проблеми в галузі
Важливу роль у виконанні програми відіграє удосконалення
у європейських системи підготовки медичних кадрів.
країнах: Система медичної освіти в більшості країн Європи базуєть
ся на знаннях з біологічних і медичних дисциплін; менше
■ незбалансова-
уваги приділяється соціально-економічним та іншим дисцип
ність забезп ечен
лінам, тцо мають безпосереднє відношення до здоров’я насе
ня медичним и ка
лення. Наприклад, проблеми СНІДу, наркоманії мають роз
драми;
глядатись комплексно: в медичному, психологічному, юридич
■ посилення м і
ному та соціальному аспектах.
граційних проце
Програма удосконалення системи підготовки медичних
сів медичного
персоналу;
кадрів передбачає також необхідність прищеплювати студен
там вищих медичних навчальних закладів навички управлін
■ надмірна спеці
ня, розвивати в них лідерські якості, вміння застосовувати ко
алізація;
мандні методи роботи та співробітництва зі спеціалістами з ін
■ недостатньо ших галузей, а не тільки з медиками.
ефективне викорис
Важливою складовою програми «Здоров’я для всіх у XXI
тання спеціалістів.
столітті» в Європейському регіоні є регулярний моніторинг
і оцінка ефективності її виконання в кожній країні та в усьому
регіоні. Матеріали цих оцінок використовуються в країнах-
учасницях передусім на національному рівні, для корегування
подальших дій. Вони вносяться у глобальний оціночний звіт
В останні десятиліт з ефективності виконання програми. Результати моніторингу
тя в усьом у світі показують, що розрив у соціально-економічному становищі та
зросли масштаби показниках здоров’я населення між країнами східної і західної
міграції медичних
частин Європейського регіону продовжує зростати.
працівників, особ
Водночас досвід Західної Європи показав, що комплексні
ливо з країн із
програми зміцнення здоров’я населення та профілактики за
низьким и рівням и
добробуту.
хворювань дають позитивні результати, про що, зокрема, свід
У зв 'я з к у з цим
чать стійка тенденція до зростання середньої тривалості жит
ВАОЗ у 2010 р. при тя, суттєве зниження показників дитячої та материнської
йняла Глобальний смертності.
Кодекс ВООЗ щодо У Європейському регіоні започатковано нову стратегію охо
практики м іж рони здоров’я «Здоров’я-2020», розгляд і обговорення якої ви
народного найму несено на порядок денний 62-ї сесії Європейського регіональ
персоналу в охоро ного комітету ВООЗ».
ні здоров'я.
242
8.2. ГЛОБАЛЬНІ ЗАГРОЗИ МІЖНАРОДНОМУ

ЗДОРОВ’Ю У XXI ст.
ЦІЛІ: Розкрити основні проблеми глобальної безпеки у сфері гро

мадського здоров’я у XXI ст.
Серед численних загроз, з якими стикається сучасний світ,

особливе місце посідають загрози громадському здоров’ю, гцо
спонукає до колективних зусиль у пошуку шляхів забезпечен
ня міжнародної безпеки у сфері охорони здоров’я.
У 1951 р. ВООЗ уперше розробила юридичні правила, спря
мовані на попередження розповсюдження захворювань у між
народному масштабі. Відтоді у світі відбулися суттєві зміни.
У сучасних умовах до 3 млн людей щоденно вирушають на
літаках в інші міста, країни та на інші континенти. Кожен
день мільйони тонн вантажів перевозяться по світу повітря
ним, наземним та морським транспортом.
При такому постійному переміщенні людей і товарів ство
рюється можливість як ніколи раніше стрімкого поширення
дуже небезпечних хвороб та інших загроз.
Спалах або епідемія захворювання в одній частині світу уже
через кілька годин стає неминучою загрозою в інших країнах.
Інфекційні захворювання не тільки швидше поширюються,
вони і з’являються швидше, ніж будь-коли. Починаючи з
70-х рр. XX ст., нові інфекції реєструються з не баченою досі
частотою —по одній та більше за рік. У сучасних умовах існує
майже 40 захворювань, не відомих попереднім поколінням.
Глобальні загрози у сфері громадського здоров’я можна
згрупувати таким чином:
■ захворювання, здатні викликати епідемії;
■ захворювання, пов’язані з забрудненням харчових про ©
дуктів; У сучасних умовах
■ випадкові або навмисно викликані спалахи хвороб; достатньо кількох
■ аварії, пов’язані з токсичними хімічними речовинами; годин, щоб несподі
■ радіаційні аварії; вана криза для гро

мадського здоров'я
■ екологічні катастрофи.
в одному регіоні
Саме з цими змінами та загрозами був пов’язаний перегляд світу викликала над
у 2005 р. Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП), звичайну ситуацію
в яких визначено глобальні загрози громадському здоров’ю в інш ому регіоні.
243
в сучасному світі та передбачено можливі механізми досягнен
ня максимальної безпеки у сфері охорони здоров’я.
У другій половині XX ст. внаслідок проведення широко
масштабних профілактичних програмних заходів зменшилась
0 загроза спалахів інфекційних захворювань, які поступово пе
У XXI ст. з'яви ли сь
рестали розглядатися як серйозні проблеми для систем охоро
нові загрози гло
ни здоров’я, що у свою чергу призвело до скорочення інвести
бальному здоров'ю. цій та державного фінансування. Прикладом може бути змен
Це передусім біоте- шення виділення ресурсів на боротьбу з трансмісійними
роризм у вигляді хворобами в африканських країнах на південь від Сахари.
навмисного поши У результаті протягом наступних 20-ти років такі тяжкі транс
рення збудників не місійні захворювання, як африканський трипаносомоз, гемо
безпечних хвороб. рагічна лихоманка Денге, малярія, з’явились у нових районах
або повернулися в райони, де вони раніше спостерігались.
У 1998 р. лихоманка Денге викликала пандемію, в ході якої
56 країн інформували ВООЗ про 1,2 млн випадків захворю
вань.
Прикладом відсутності у багатьох країнах адекватного епі
деміологічного моніторингу може бути стрімке поширення
в 70-ті рр. XX ст. в глобальних масштабах ВІЛ/СНІДу в краї
нах, що розвиваються. Занепокоєність міжнародної громад
ськості виникла із запізненням, лише після появи перших ви
падків СНІДу у Сполучених Штатах Америки.
Існує ще ряд чинників, які можуть призвести до негативних
наслідків. Наприклад, у 2003 р. в Північній Нігерії була поши
рена інформація про небезпечність оральної протиполіоміє-
літної вакцини, внаслідок чого було призупинено або суттєво
скорочено вакцинацію в кількох штатах країни. Це призвело
до значного спалаху поліомієліту на півночі Нігерії та до по
вторного інфікування населення вільних до цього від поліо
мієліту районів на півдні країни. У результаті спалах хвороби
призвів до ураження тисяч дітей в Нігерії та перекинувся з пів
ночі країни на 19 вільних від поліомієліту країн.
У 2001 р. у Сполучених Штатах Америки через поштове ві
©
У 2003 р. було зареє
домство були відправлені листи зі спорами сибірської вираз
ки. Окрім людських жертв — загинуло п’ятеро з 22 інфікова
них —цей теракт спричинив до значних соціальних та еконо
стровано перше тяж
мічних втрат.
ке інфекційне захво Епідеміологи висловили припущення, що віспа, яка вважа
рювання XXI с т .- т я ж лася ліквідованою як захворювання людини з 1979 р., через
кий гострий респіра десятиліття може бути також використана з метою біотеро-
торний синдром. ризму. Масова вакцинація проти віспи після її ліквідації була
244
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІОТЕРОРІЛЗМ
припинена. Ось чому неімунізоване населення виявляється

сприйнятливим до цього захворювання. Крім того, нове поко
ління лікарів не має клінічного досвіду його лікування.
На прикладі тяжкого гострого респіраторного синдрому —
SARS (Severe Acute Respiratory Syndrome, або атипова пневмо
нія) було визначено властивості, що надають захворюванню
можливості широкого розповсюдження, а саме: передача
збудника від людини до людини, інкубаційний період триває
більше тижня, захворювання імітує симптоми інших хвороб,
поширюється на різних контингентах тощо. Ці особливості
призводять до легкого розповсюдження захворювання марш
рутами міжнародних повітряних шляхів, наражаючи на небез
пеку будь-яке місто, в якому є міжнародний аеропорт.
Серйозну загрозу громадському здоров’ю становить поши
рення резистентних до протимікробних препаратів збудників
деяких інфекційних хвороб; при цьому особливу занепокоє
ність викликає широке розповсюдження резистентних форм
туберкульозу. Медикаментозна резистентність зустрічається
також у випадках діарейних захворювань, внутрішньолікарня-
них інфекцій, малярії, менінгіту, інфекцій дихальних шляхів Небезпека появи
та інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також у су нових, раніше не ві
часних умовах формується у ВІЛ-інфікованих. домих інфекцій по
Захворювання, пов’язані з мікробним забрудненням харчо лягає у тому, що
вих продуктів, протягом 50 років також викликають занепо жодна країна не
коєння медичної спільноти. Незважаючи на те, що безпеч м ає надійної проти
ність харчових продуктів різко підвищилась, спалахи захворю дії ні від появи но
вань харчового походження, викликані мікробним уражен вих хвороб на своїй

території, ні від тих
ням, токсинами чи хімікатами, спостерігаються у багатьох
наслідків, до яких
країнах. Міжнародна торгівля подібними продуктами збіль
вони м о ж уть при
шує ризик виникнення спалахів захворювань. Крім того, гло
звести. Той факт, що
бальною загрозою є поява нових захворювань харчового похо розповсюдження
дження, наприклад, нової форми хвороби Крейтцфельдта — тяжкого гострого
Якоба, пов’язаної з енцефалопатією великої рогатої худоби. респіраторного син
ВООЗ оцінює також потенційні надзвичайні ситуації у сфе дрому вдалося зу
рі охорони громадського здоров’я, найбільш значущою з яких пинити менш ніж за
залишається можливість виникнення пандемії грипу. чотири місяці, є
Було проведено розрахунки, згідно з якими, виходячи з до безпрецедентним
свіду минулих років, пандемія грипу в сучасних умовах може досягненням сис
охопити 25 % населення планети — близько 1,5 млрд людей. тем охорони здоро
в'я у глобальному
Висловлюється впевненість у тому, що навіть при помірному
масштабі.
перебігу захворювання пандемія грипу призведе до значних
негативних наслідків в економічній та соціальній сферах.
245
Прикладом ефективного міжнародного співробітництва
в галузі попередження потенційної небезпеки виникнення
пандемій можуть бути численні заходи, спрямовані на зни
0
Серед глобальних
ження ризику пандемії пташиного грипу: в 10 країнах, де були
зареєстровані випадки інфікування вірусом H5N 1 людей та/
або птахів, працювали групи реагування ВООЗ і ше понад ЗО
загроз міжнародно
груп — для оцінки потенційної загрози появи вірусу H5N1
го значення у XXI ст в інших країнах. До травня 2007 р., коли 12 країн повідомили
особливе місце по про 308 випадків захворювання людей, у тому числі про 186
сідають аварії різ померлих, майже всі країни розробили плани забезпечення
ного походження, готовності до пандемії пташиного грипу. Незважаючи на те,
зокрема пов'язані що протягом останніх років зустрічаються лише поодинокі ви
з токсичними х ім іч падки захворювання людей, вчені одностайні у тому, що не
ними речовинами.
безпека пандемії, викликаної вірусом Н5М1, зберігається.
У Західній Африці в 2006 р. сталася аварія в результаті вики
ду приблизно 500 тонн нафтохімічних продуктів у 15 населе
них пунктах міста Абдижана в Кот д’Івуарі, під час якої заги
нуло восьмеро людей та ще 90 тис. звернулися по медичну до
В003 наголошує, помогу. Ще один приклад: у Південній Європі в 1981 р.
що багатьох над 203 особи померло внаслідок вживання кулінарного жиру,
звичайних ситуа в який потрапила технічна рапсова олія. У цьому випадку по
цій, пов'язаних страждало 15 тис. осіб, проте засобів лікування, які б надійно
з охороною гро
усували негативні наслідки отруєння, так і не було знайдено.
мадського здоров'я
Велику небезпеку громадському здоров’ю становлять радіа
в глобальному ви
мірі, м ож на було б
ційні аварії, найбільшою з яких в історії ядерної енергетики
уникнути або взяти
є Чорнобильська катастрофа. Вибух на ЧАЕС призвів до радіа
під дієвий конт
ційного зараження навколишнього середовища на великій
роль за ум ови б іл ь території України, Білорусі та Російської Федерації, що потре
ш о ї потужності та бувало евакуації понад 336 тис. людей. Хмара з радіоактивни
еф ективності си ми опадами після аварії на ЧАЕС пройшла над західними ре
стем охорони здо гіонами колишнього СРСР, Східною та Західною Європою,
р ов'я. Жодна краї Скандинавією, Великою Британією та Північною Ірландією,
на не м о ж е сам о а також східною частиною Північної Америки.
стійно попереджа У 2011 р. на атомній електростанції Фукусіма в Японії ста
ти, ви являти або
лася великомасштабна аварія, яка ще раз підкреслила актуаль
реагувати на всі за
ність вирішення проблем енергозабезпечення за рахунок аль
грози громадсько
тернативних джерел.
м у здоров'ю . Вони
вим агаю ть ефек
Екологічні катастрофи — ще одна із загроз глобальному
ти вн о ї координації здоров'ю у XXI ст. У Європі в 2003 р. внаслідок сильної спеки,
зусиль на м іж н а що була спричинена екстремальними погодними умовами
родному рівні. в інших частинах світу, загинуло 35 тис. людей. Тільки за
2006 р. стихійні лиха в різних регіонах світу призвели до заги
246
белі 21,3 тис. людей; ще 134,6 млн постраждали. Наслідками

катастроф, викликаних природними явищами, можуть бути
епідемії інфекційних захворювань, зубожіння та міграція на
селення, гострі психічні розлади, загострення хронічних за
хворювань, для протидії яким потрібні надійні та добре орга
нізовані системи охорони здоров’я.
За перші 5 років XXI ст. ВООЗ провела перевірку 1100 епі
демічних подій у всьому світі. Найбільша кількість їх була за
реєстрована в Африканському регіоні, країнах Східного Серед
земномор’я та Західної частини Тихого океану.
Перша спроба створення Міжнародних санітарних правил
була здійснена ВООЗ у 1951 р.; згодом у 1969 р. вони були змі
нені на Міжнародні медико-санітарні правила (ММСП), які
стали основою ефективної глобальної системи попередження
епідемій та реагування на них. Наступний перегляд ММСП
відбувся у 2005 р.
На базі концепції глобального міжнародного партнерства
була створена Глобальна мережа інформування про спалахи
хвороб та відповідні дії, яка нині охоплює понад 60 країн.
Існує також мережа активного епіднагляду в межах Глобаль
ної ініціативи з метою ліквідації поліомієліту.
У 2002 р. ВООЗ створила систему оповіщення про хімічні
інциденти. У 2006 р. ця система охопила інші санітарно-еко
логічні надзвичайні ситуації, у т.ч. пов’язані, наприклад, з по
рушенням роботи служб водопостачання та його санітарного
захисту, радіаційними аваріями тощо.
У разі виникнення надзвичайної ситуації у сфері охорони
громадського здоров’я міжнародного значення, держави ма
ють інформувати ВООЗ навіть у поодиноких випадках захво У Міжнародних ме-
рювань, що можуть загрожувати глобальній безпеці: віспи, дико-санітарних пра
грипу людини, викликаного новим підтипом вірусу; поліоміє вилах (ММСП), при
літу, тяжкого гострого респіраторного синдрому тощо. йнятих у 2005 р., над
звичайна ситуація
Важливою особливістю ММСП (2005 р.) є перенесення ак
визначається як «ек
центу від оперативних заходів в аеропортах, морських портах
страординарна подія,
та на кордонах до стратегії активного управління ризиками
яка може поширити
з метою виявлення надзвичайних ситуацій на ранньому етапі
ся в міжнародному
та їх попередження до того, як вони стануть глобальною загро масштабі або потре
зою. Велику роль у цьому відіграють новітні засоби зв’язку. буватиме скоор
Спираючись на міжнародні мережі зв’язку, сучасні технології, динованих м іж н а
правові зобов’язання, країни здатні спільними зусиллями реа родних зусиль для її
гувати на надзвичайні ситуації у сфері міжнародного здоров’я подолання».
та попереджати їх розповсюдження.
247
8.3. БЮТЕРОРИЗМ
Ц І Л І : Розкрити проблему біотероризму як серйозну загрозу люд

ству в XXI ст.
Тероризм, який набув поширення в останні десятиріччя XX та

на початку XXI ст., викликає необхідність об’єднання зусиль
усієї світової спільноти.
Біотероризм — один з різновидів тероризму. Біотероризм
має передусім політичне та ідеологічне підґрунтя. Біотеро
ризм —той же терор, тільки як інструмент використовують
ся не автомати та вибухівка, а збудники особливо небез
печних інфекцій.
Реалізація цілей терористів можлива шляхом застосування
чи загрози застосування одного з видів зброї масового уражен
ня: ядерного, хімічного чи біологічного.
Створення різними державами цих видів зброї та подальша
розробка у військових цілях нових, більш ефективних їхніх
різновидів, у тому числі за спрощеною технологією виробни
цтва, можуть призвести до втрати контролю над ними та по
ставити людство перед новою і дуже серйозною небезпекою.
За останні десятиріччя кілька десятків держав стали реаль
ними володарями ядерної зброї та засобів її доставки, більше
сотні держав здійснюють наукові та виробничі програми,
пов’язані із захистом від особливо небезпечних інфекцій.
Декілька видів хвороботворних збудників, таких як бацили
сибірської виразки, палички чуми, віруси віспи чи лихоманки
Ебола, рикетсії Ку-лихоманки, в разі їх застосування підпа
дають під визначення біологічної зброї (БЗ), включаючи будь-
У боротьбі за владу які їх генетичні модифікації. Всі вони заборонені міжнарод
та політико-еконо- ним законодавством.
мічний вплив теро
До біологічної зброї належить рецептура виготовлення хво
ристи XXI ст. перед
роботворних мікроорганізмів і засобів їх доставки до цілі.
бачаю ть вдаватися
до здійснення гло
Засобами доставки є ракети, авіаційні бомби, артилерійські
бальних акцій, здат
снаряди, генератори аерозолів і спеціальні контейнери. Най
них надзвичайно ефективнішим засобом застосування БЗ є її розпилювання за
серйозним чином допомогою наземних або авіаційних засобів. Біологічна зброя
впливати на насе здатна викликати небезпечні масові захворювання серед лю
лення та уряди різ дей і тварин на великих територіях і використовується для
них країн. ведення біологічної війни.
248
Саме біологічна зброя та її компоненти в сучасних умовах

для терористів є найбільш доступними. Ця доступність пояс Біологічна зброя
нюється кількома чинниками: є засобом масового
■ природні вогнища особливо небезпечних інфекцій зустрі ураження людей,

сільськогосподарсь
чаються в різних регіонах світу;
ких тварин і рослин,
■ наявністю лабораторій контролю за санітарно-епідеміо її дія ґрунтується на
логічним станом з необхідним устаткуванням; використанні хво
роботворних м ікро
■ існує можливість переобладнання будь-якого мікробіоло бів, бактерій, віру
гічного виробництва, включаючи пивзаводи, для вирощу сів, грибків, а також
вання великих кількостей мікроорганізмів-збудників. токсинів, що вироб
ляю ться деяким и
У той же час за ефективністю дії біологічна зброя нітрохи не бактеріями.
поступається ядерній або хімічній.
У США провели модельний експеримент і встановили, що
одна вміло проведена операція з розпилюванням над містом
рецептури сибірської виразки цілком здатна знищити стільки
ж людей, скільки вибух атомного боєзапасу середньої сили.
Крім прямих людських втрат, біологічна зброя має ще одну
дію — вона здатна викликати масштабну паніку, причому для
досягнення цієї мети зовсім не треба влаштовувати широко
масштабних епідемій. Потрібно просто продемонструвати всім
наявність такої загрози та незахищеність від неї.
Є ще один аспект, який абсолютно точно враховується біо-
терористами при виборі зброї. Біологічна зброя, на відміну від
ядерної чи хімічної, має властивість після проведеної первин
ної атаки розповсюджуватися вже без участі конкретних вико
навців.
Таким чином, за сукупністю параметрів можна впевнено
стверджувати, що біологічна зброя обирається терористами не
випадково, а як така, що найбільше відповідає досягненню їх
цілей.
Біологічні засоби у військових цілях застосовували ще в се
редні віки. Так, за наказом хана Золотої Орди Тохтамиша в ко
лодязі та інші водні джерела під час облоги генуезької фортеці
Кафа в Криму закидали трупи людей і тварин, що загинули від
бубонної чуми. Під час колонізації Америки серед індіанських
племен за допомогою заражених ковдр була поширена віспа,
що призвело до загибелі мільйонів людей, які не мали імуніте
0
У чом у полягають
ту до цього захворювання. особливості вико
Інтенсивні дослідження по розробці засобів і методів веден ристання біологіч
ня біологічної війни розгорнулись у XX ст. Так, у ході Першої ної зброї?
249
світової війни німці здійснили кілька спроб застосування біо
Система захисту від логічної зброї проти Росії та інших країн Антанти.
БЗ, окрім специфіч Під час Другої світової війни німецько-фашистське коман
них засобів індиві
дування намагалося розповсюдити висипний тиф серед насе
дуального та колек
лення окупованої території СРСР, готувалося до широкого за
тивного захисту, пе
редбачає надання
стосування біологічної зброї у військових цілях. Розробку біо
спеціалізованої ме
логічної зброї вела також Японія. Для цього в Маньчжурії було
дичної допомоги створено спеціальний підрозділ —військову частину С731, де
в інфекційних лікар розроблялася біологічна зброя та випробовувалася на військо
нях та інфекційних вополонених. Ця зброя була застосована в Китаї проти мирно
відділеннях багато- го населення.
профільних ліка Біологічні рецептури були застосовані американськими вій
рень, а за наявності ськами в ході збройного конфлікту на Корейському півострові
комбінованих ура у 1953—1956 рр.
жень - у багатопро- Крім характерних властивостей біологічної зброї, про які
фільнихлікарнях.
вже згадувалося, треба вказати на так званий відстрочений
Усі зазначені вище
ефект дії, пов’язаний з наявністю у більшості інфекцій певно
лікувальні заклади
переводяться на ро
го інкубаційного періоду.
боту з дотриманням
Відстрочений ефект перешкоджає своєчасному виявленню
суворого протиепі біологічної атаки, особливо якщо йдеться про ендемічні для
демічного режиму. даної місцевості хвороби. Це, у свою чергу, дає можливість за
перечувати факт застосування БЗ.
Таким чином, використання бактеріологічної зброї
і у XXI ст. є небезпечною загрозою для населення різних країн
та потребує скоординованих дій на міжнародному рівні для
своєчасного виявлення та подолання.
1. Основні цілі Європейської стратегії «Здоров’я для всіх» та

розробка нової Європейської політики охорони здоров’я
«Здоров’я 2020».
2. Нові загрози міжнародному здоров’ю у XXI ст.
3. Біотероризм як різновид тероризму. Проблема біотероризму
в сучасному світі.
250
8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІ0ТЕР0РІ/ІЗМ
Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує такі напря

ми першочергових дій з метою поліпшення здоров’я населен
ня різних країн:
■ активне формування здорового способу життя;
■ оздоровлення навколишнього середовища;
■ забезпечення населення доступною та високоякісною ме
дичною допомогою.
Ефективна координація зусиль на міжнародному рівні до
поможе попереджати, виявляти та реагувати на загрози гро
мадському здоров’ю у XXI ст.
Подолання такої серйозної загрози людству, як біотеро-
ризм, може бути досягнуто лише за умови спільних рішучих
дій урядів і громадських організацій різних країн.
1. Всемирный день здоровья 2009. Спасем жизни. Обеспечим безо

пасность больниц в чрезвычайных ситуациях. — Копенгаген :
ВОЗ, 2009. - 23 с.
2. Глобальная сеть оповещения о вспышках болезней и ответных
действиях. [Электронный ресурс] /1іПр/\У\\'\\'.ШІЮ.ІПС/С5Г/
outbreaknetwork/m/i пбех. іпі т 1.
3. Гульчій О. П. Роль міжнародного співробітництва у підготовці
іноземних студентів / / Медична освіта. —2002. —№ 2. —С. 21—23.
4. Доклад о состоянии здравоохранения в мире, 2007 г. Более
безопасное будущее. Обзор. ВОЗ. 2008. —20 с.
5. Европейская министерская конференция ВОЗ по системам здра
воохранения «Системы здравоохранения —Здоровье —Благосо
стояние». На пути создания кодекса практики по международно
му найму работников здравоохранения. Таллинн, Эстония,
25—27 июня 2008 г.
251
6. Європейський Регіональний комітет ВООЗ 2011 р. — Електро
нний ресурс. —Режим доступу: 25. http://www.euro.who.int/ru/
who-we-are/governance/regional-committee-for-europe/past-se-
ssions/sixty-first -session
7. Задачи по достижению здоровья для всех. Европейская политика
здравоохранения. Европейская серия «Здоровье для всех». -
№ 4. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1991. —322 с.
- № 6. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1999. —310 с.
9. Международные медико-санитарные правила 2005 г. Второе из
дание. Всемирная ассамблея здравоохранения, резолюция WEIA
58.3. [Електронний ресурс]. — 73 с. — Режим доступу:
http:www.who/int/gb/ebwha/pdf_ffles/WHA58/WH A58_3ru.p.d.f.
10. Москаленко В. Ф., ГрузєваТ. С., Галієнко Л. Е Безпека медичних
закладів у надзвичайних ситуаціях —пріоритетний напрям у охо
роні здоров’я. Охорона здоров’я України. — 2009. —№ 1 (33) -
С. 8-14.
11. Москаленко В. Ф., Гульчій О. П., Кольцова Н. І. Міжнародне
здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я / / Соціальна
медицина і охорона здоров’я (Громадське здоров’я) : за ред.
В. Ф. Москаленка. —К.: Книга плюс, 2009. —С. 303—311.
медичної до профілактики соціальної. Монографія. — К.: ВД
«Авіцена», 2009. —240 с.
охорони здоров’я: український контекст. Монографія. — К.:
Книга-плюс, 2008. —320 с.
15. Москаленко В. Ф. Сучасні ризики для здоров’я у XXI ст.// Охоро
на здоров’я України. —2008. —№ 4(32). —С. 5—8.
нию здоровья для всех. —№ 7. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2005. —
99 с.
17. Отчет Регионального директора о работе ВОЗ в Европейском ре
гионе, 2010 —2011 гг., ЕРБ, Баку, Азербайджан, 12-15 сентября
2011 г .-2 4 с.
252
нения. Европейский региональный комитет. Пятьдесят пятая

сессия. Бухарест, Румыния, 12—16 сентября 2005 г. —Копенгаген :
ЕРБ ВОЗ, 2005. - 2 6 с.
19. Третяков Л. М. Біобезпека — складова національної безпеки / /
Санітарно-епідеміологічна служба (науково-практичне видан
ня). - 2005. - № 2. - С. 12-14.
20. Тульчинский Т. Е, Варавикова Е. А. Новое общественное здраво
охранение: введение в современную науку. —Иерусалим: Amutah
for education and Health, 1999. —1049 c.
21. Усовершенствованные системы здравоохранения спасают жизни.
Основы Европейской стратегии ВОЗ по развитию систем здраво
охранения. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2006. —15 с.
22. Фролов А. Ф. Бактеріологічна зброя: наслідки ураження / / Сані
тарно-епідеміологічна служба (науково-практичне видання). —
2006. - № 1 .-С . 22-24.
23. Хайтович А. Б., Кнрьякова Л. С , Шеарсалон Н. К., Хайтович А. Е
Современные проблемы и подходы в противодействии биотерро
ризму в Украине / / Профілактична медицина. — 2010. — № 2
(10).- С . 71-79.
24.The world health report: 2007: a safer global public heat security in the
21st century. —WHO, 2007. —72 p.
253
СИСТЕМИ ОХОРОНИ
В ю Р О В ’Я У СВІТІ
У розділі представлено історію становлення,

цілі, цінності та принципи побудови систем
охорони здоров’я, особливості різних моде
лей, їх переваги та недоліки. Висвітлено за
сади системи охорони здоров’я України, її
структуру та ресурси, напрями реформу
вання.
К л ю ч о в і с л о в а : типи та моделі систем

охорони здоров’я (державна, страхова, при
ватна); функції та цілі систем охорони здо
ров’я; фінансування; управління; мережа
медичних закладів; кадри.
■ Розвиток систем охорони здоров'я у світі.

■ Особливості різних систем, їхні переваги та недоліки.
■ Фінансування систем охорони здоров'я.
■ Кадрове забезпечення охорони здоров'я.
9.1. ХАРАКТЕРИСТИКА
СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І : Представити основні характеристики, стратегічні цілі

та провідні завдання систем охорони здоров’я, висвітлити
їх становлення та розвиток, виділити основні типи існуючих
систем.
Система охорони здоров’я виконує важливу функцію

соціального захисту, знижує ризики для здоров’я та фі В иклик
нансові ризики, здійснюючи внесок у соціальне та еко
номічне благополуччя. У сучасному світі системи
охорони здоров'я стикаються
У сучасних умовах інтенсифікації суспільного роз
з численними проблемами
витку, інноваційного поступу, глобалізації та інтеграції,
для здоров'я, у тому числі
особливої актуальності набувають питання розбудови
з поширенням чинників ри
та вдосконалення національних систем охорони здо зику, постарінням населення,
ров’я. Пильна увага до проблем їх організації та функ збільшенням потреб у послу
ціонування пояснюється визначальною роллю, яку гах охорони здоров'я, зрос
вони відіграють у збереженні, зміцненні та відновленні танням їх вартості, підвищен
здоров’я населення. ням вимог до доступності та
Вивчення існуючого зарубіжного та вітчизняного до якості медичної допомоги. Це
свіду щодо запровадження та розвитку певних моделей загрожує відходом від основ
охорони здоров’я, їх організаційно-управлінських та них цінностей - загального
нормативно-правових засад, критеріїв діяльності є важ охоплення медичним об
слуговуванням, дотримання
ливою основою для обгрунтування еволюційних або
принципів соціальної спра
реформаторських змін у національних системах охоро
ведливості відносно фінансу
ни здоров’я. вання та доступності послуг.
Охорона здоров’я є одним із найважливіших компо
нентів соціальної політики будь-якої країни. У процесі При розбудові систем охоро
ни здоров'я різних країн до
розвитку різні суспільства, різні країни з урахуванням
цільно враховувати існуючий
своєї специфіки формували власну модель організації
досвід і особливості їх роз
медичної допомоги та охорони здоров’я.
витку. Ця проблема є акту
Система охорони здоров’я —це сукупність усіх орга альною для України, яка пе
нізацій, інституцій і ресурсів, головною метою діяль ребуває в процесі трансфор
ності яких є зміцнення, підтримка або відновлення здо мації суспільства, реформу
ров’я населення (Доповідь про стан охорони здоров’я вання соціальної сфери,
у світі, 2000 р. «Системи охорони здоров’я: поліпшення утом у числі галузі
діяльності»). охорони здоров'я.
255
Успішна діяльність медичної сфери передбачає чіт
СИСТЕМА ОХОРОНИ ке розуміння основних її цінностей, цілей, функцій
ЗДОРОВ'Я: і принципів. Базовими цінностями охорони здоров’я
є право людини на здоров’я і медико-санітарну до
Цінності: помогу, загальне охоплення медичним обслугову
■ право людини на здо ванням, дотримання принципів солідарності та соці
ров'я та медико-санітарну альної справедливості щодо фінансування, рівності
допомогу; доступу до медичної допомоги та високої якості
■ справедливість; медичного обслуговування, стійкість, право брати
■ солідарність; участь у прийнятті рішень, повага до людської гіднос
■ стійкість; ті, відсутність дискримінації, прозорість, підзвітність.
■ участь населення Основними цілями функціонування системи охо
в прийнятті рішень; рони здоров’я є поліпшення здоров’я всього населен
я повага людської гід ня, відповідність запитам і потребам людей, забез
ності;
печення справедливості в розподілі фінансів, до
Я відсутність дискримі ступності всіх до наявних ресурсів. Реалізація цілей
нації;
можлива за умови формування відповідної норма
Я прозорість;
тивно-правової бази, наявності комплексу фінансо
Я підзвітність. вих, кадрових, матеріально-технічних ресурсів, на
Цілі: лежного управління, сучасних технологій тощо. При
я поліпшення здоров'я цьому основоположними цінностями політики збе
всього населення; реження і зміцнення здоров’я є справедливість, солі
Я відповідність запитам дарність, участь населення та етичний підхід до роз
і потребам людей; витку систем.
Я забезпечення спра Належним чином організовані системи охорони
ведливості в розподілі фі здоров’я —це такі системи, які здійснюють ефектив
нансових ресурсів, досту ні, безпечні і якісні медико-санітарні заходи індиві
пу всіх до ресурсів. дуального і громадського характеру тим, хто їх потре
Умови успішного бує, там і тоді, де і коли вони є необхідними при міні
функціонування: мальних витратах ресурсів.
Я нормативно-правова
Прогрес у досягненні основних цілей систем охо
база; рони здоров’я безпосередньо залежить від ефектив
я комплекс ресурсів, ного виконання ключових функцій, таких як спрямо
включаючи: вуюче керівництво, формування ресурсів, фінансу
Я фінансові; вання та надання послуг (рис. 9.1).
Я кадрові; У Статуті ВООЗ представлено основні принципи
Я матеріально-технічні; охорони здоров’я, дотримання яких створює перед
Я управління і керівни умови для її успішної діяльності. Вони передбачають
цтво; розуміння здоров’я як стану повного фізичного, ду
Я технології. ховного і соціального благополуччя, а не тільки від
сутність хвороб і фізичних дефектів, усвідомлення
фактором першорядної важливості здорового розвит-
256
9. СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я У СВІТІ
Охорона здоров'я -
Рис. 9.1. Зв’язок між функціями і цілями системи охорони здоров’я
найважливіший
Д ж е р е л о : Доповідь про стан охорони здоров’я у світі, 2000 р.
«Системи охорони здоров'я: поліпшення діяльності» елемент національ
ної безпеки будь-
якої держави, особ
ливо в епоху глоба
лізації та інтеграції.
ку дитини, а також визнання володіння найвищим досяжним
рівнем здоров’я одним з основних прав людини, незалежно
від раси, релігії, політичних переконань, економічного та со
ціального стану. Важливими принципами є осмислення здо
ров’я основним фактором забезпечення миру і безпеки, а до
сягнення країн щодо його поліпшення і збереження розгля
дається як цінність для всіх. При цьому спільною небезпекою
є нерівномірний розвиток у різних країнах заходів у сфері охо
рони здоров’я. Відповідальність урядів за здоров’я своїх наро
дів вимагає прийняття відповідних заходів соціального харак
теру, надання можливості користування всіма досягненнями
медицини, освіти та співпраці з боку суспільства.
Європейською політикою «Здоров’я-2020» визначено
основні принципи для охорони здоров’я Європейського регіо
ну, які включають зміцнення прихильності загальним ціннос
тям, скорочення відмінностей в показниках здоров’я між
країнами, поліпшення співпраці у вирішенні найважливіших
257
проблем в охороні здоров’я, адекватне відображення система
ми інформації та знань про можливу нерівність у здоров’ї та її
причини, обгрунтованість напрямів політики охорони здоро
в’я та первинної медико-санітарної допомоги на кращих фак
Питання збережен тичних даних, зміцнення альянсів і спільних платформ для ве
ня основоположних дення досліджень, а також узгодженості й співробітництва між
цінностей - головне різними секторами, дисциплінами, фахівцями, населенням,
питання для будь-
підвищення якості функціонування системи охорони здоро
якої системи охоро
в’я. Радою ЄС прийнято «Заяву щодо загальних цінностей
ни здоров'я (націо
нальної системи
і принципів», які лежать в основі систем охорони здоров'я
охорони здоров'я).
в усіх державах-членах. Дотримання вказаних принципів —
обов’язкова умова поступального розвитку медичної сфери.
Проблеми медичного забезпечення існують у державах як з
низьким, так і з високим рівнем доходів людей. У деяких роз
винених країнах великі групи населення не мають доступу до
медичної допомоги внаслідок несправедливої організації со
ціального захисту, в інших країнах ведеться боротьба проти
зростання цін через неефективне використання ресурсів.
Щоденно життя мільйонів людей залежить від діяльності
медичних служб. З моменту народження дитини до досягнен
ня людиною похилого віку системи охорони здоров’я несуть
постійну відповідальність перед населенням. Діяльність сис
тем охорони здоров’я є пріоритетною в будь-яких заходах
Організація ефек
з поліпшення здоров’я населення.
тивної системи охо
рони здоров'я (на Протягом століть відбувалася еволюція систем охорони
ціональної системи здоров’я, проходили різні етапи їх становлення та реформу
охорони здоров'я) - вання.
ключова проблема
будь-якої держави. Елементи систем охорони здоров’я існують з того моменту,
коли люди зробили спробу захистити своє здоров’я та лікувати
хвороби. Цілителі, знахарі, шамани здавна використовували
знання народної медицини для лікування хворих. Традиційна
практика, часто пов’язана з духовним наставництвом, як про
філактичного, так і лікувального характеру, існує уже тисячі
років. Створені згодом окремі медичні школи, церковні, мо
настирські і світські лікарні, гігієнічні приписи та карантинні
заходи тощо були лише передумовами формування системи
охорони здоров’я. З другої половини XIX ст. лікарні у пере
важній більшості перебували під опікою благодійних організа
цій і функціонували здебільшого як притулки для сиріт, калік
і психічно хворих. Не існувало практики направлення на кон
сультації та захисту від фінансових ризиків внаслідок втрати
258
здоров’я. Навіть 100 років тому спеціально організованих сис

тем охорони здоров’я в сучасному розумінні цього терміна
майже не існувало. Переважна частина населення не мала до
ступу до малочисельних лікарень. Більшість людей народжу
валися у великих сім’ях, у дитинстві їм загрожував цілий ряд
потенційно смертельних хвороб, таких як кір, віспа, малярія,
поліомієліт, інші небезпечні інфекційні хвороби. Показники
малюкової та материнської смертності були надзвичайно ви
сокими, а середня очікувана тривалість життя — дуже корот
кою. Навіть 50 років тому вона в середньому складала лише
48 років.
Охорона здоров’я як система пройшло тривалий період ста
новлення від зачатків надання простої само- та взаємодопомо
ги в первісному суспільстві до формування складних, технічно
оснащених, ресурсоємних інституцій національного й міжна
родного масштабу. Кожна епоха привносила свої зміни в сис
тему профілактики захворювань і надання медичної допомоги. Якими є основні
Громада, релігійні, благодійні організації, а пізніше професій етапи розвитку сис
ні спілки та державні структури формували медичні установи, тем охорони здо
згодом об’єднані в струнку структуру охорони здоров’я. Ста ров'я?
новлення системи проходило шляхом розвитку монастир
ської, земської, світської, цехової, страхової медицини.
Формування систем охорони здоров’я у сучасному їх розу
мінні, як комплексу соціально-економічних і медичних захо
дів, метою яких є збереження і підвищення рівня здоров’я на
селення, в окремих країнах відбувалося у різні періоди, пере
важно в другій половині XIX —на початку XX ст.
Промислова революція кінця XIX ст. змінила життя людей,
сприяла розумінню значущості тягаря хвороб, смерті, інвалід
ності і спонукала до пошуку заходів з їх попередження й орга
нізації медичної допомоги, у першу чергу працюючим членам
суспільства. Окрім страждань людей внаслідок хвороб і смер
тей, спостерігалася втрата продуктивності праці. Намагаючись
вирішити цю проблему, власники компаній почали надавати
медичну допомогу своїм робітникам. Здоров’я працюючих
ставало все більше політичним питанням в умовах зростання
активності робітничого руху. У 1883 р. Німеччина ввела зако
нодавство, яке вимагало від роботодавця внеску на страхуван
ня здоров’я працівників, що мали низькі доходи. Спочатку це
стосувалося лише окремих професій, перелік яких згодом роз
ширився. Це стало першим прикладом соціальної моделі стра
хування, керованої державою. Популярність такого законо-
259
давства серед робітників привела до прийняття аналогічних
актів у Бельгії (1904 р.), Норвегії (1909 р.), Великій Британії
(1911р.), Японії (1922р.), Данії (1935 р.), Нідерландах
(1943 р.).
У Росії після революції 1917 р. було проголошено право усіх
на безоплатну загальнодоступну медичну допомогу, яка за
безпечувалася широкою мережею закладів охорони здоров’я,
існувала за рахунок оподаткування і була повністю централізо
ваною та контрольованою з боку держави моделлю. Вона про
існувала ма;і е 80 років.
Охорона здоров’я як інституційне утворення в Україні має
давню історію. Її становлення відбулося в кілька періодів і тіс
но пов’язано з тим, у складі яких країн перебували українські
землі, а саме: Росії, Польщі, Австро-Угорщини та ін. Історія
бере свої витоки ше з Київської Русі, коли законодавчо було
прописано багато положень із надання медичної допомоги.
Величезну роль у розвитку монастирської медицини зіграла
Києво-Печерська Лавра. Прогресивною формою медико-сані-
тарного забезпечення стало введення земської медицини,
принципи якої були згодом використані при формуванні дер
жавної системи охорони здоров’я. У цілому, починаючи
з X ст., виділяють кілька періодів з характерними для кожного
з них особливостями, включаючи народну медицину, монас
тирську, засновану в XI ст., земську, світську (міську), держав
ну систему охорони здоров’я.
Після розпаду Російської імперії Українська Центральна
Рада, наслідуючи приклад Тимчасового уряду Росії, створила
Крайову лікарську санітарну Раду —перший орган управлін
ня медико-санітарною справою автономної України. Із про
голошенням у січні 1918 р. незалежності України в структурі
нового уряду — Ради Народних міністрів, було створено Де
партамент охорони здоров’я. Другий етап у формуванні цен
тральних органів управління медичною справою, який три
вав сім місяців, був ознаменований створенням одного з пер
ших у світі Міністерства Народного Здоров’я і Опікування.
Третій етап — це період правління уряду Директорії. У цей
час було засновано перший радянський централізований ор
ган управління охороною здоров’я - народний Комісаріат
охорони здоров’я України, декрет про який було видано
21 січня 1919 року.
Із грудня 1922 р. після І Всесоюзного з’їзду Рад і входження
України до складу СРСР розбудовувалася державна система
260
охорони здоров’я, в основу якої було покладено концепцію

М. О. Семашка. Після 1991 р. система охорони здоров’я Украї
ни функціонує на принципах державної моделі і реформується
відповідно до нових економічних умов.
Друга світова війна спричинила руйнування і значні збитки
для систем охорони здоров’я, відстрочила у часі реалізацію ба
гатьох планів. Після її закінчення розпочався період активно
го впровадження державних моделей систем охорони
здоров’я. У 1948 р. у Великій Британії було створено систему,
в якій кожна людина незалежно від наявних коштів, віку, статі
чи професії має рівні можливості для отримання кращих Протягом XX ст. було
і найсучасніших видів медичних та пов’язаних з ними послуг. побудовано різні на
Вказані види допомоги є комплексними і безоплатними, ціональні системи
охорони здоров'я,
сприяють зміцненню здоров’я і забезпечують лікування хво
в основу яких було
роб. Національні моделі охорони здоров'я було впроваджено
покладено страхову
у Новій Зеландії (1938 р.), Коста-Ріці (1941р.), Мексиці
чи державну мо
(1943 р.), Південній Африці (1944 р.). Після Другої світової дель.
війни національні системи охорони здоров’я утвердилися
в європейських країнах соціалістичного табору, а також
у Норвегії, Швеції, Чилі та інших.
Існуючі сьогодні системи охорони здоров’я моделюються
відповідно до однієї або декількох схем, які виникли і вдоско
налювалися, починаючи з кінця XIX ст.
Отже, організовані та ефективні громадські заходи з охоро
ни здоров’я можливі лише за умови консолідації суспільства
і наявності дієвої державної влади. За її відсутності охорона
здоров’я здійснюється фрагментарно, відособлено на окремих
регіональних чи місцевих рівнях. Рівень охорони
Вирішення більшості проблем громадського здоров’я забез здоров'я, як прави
печує первинна медико-санітарна допомога (ПМСД). З другої ло, відповідає рів
половини XX ст. її розвиток має магістральний напрям у ме ню розвитку дер
дичному забезпеченні основних потреб населення. В останні жави.
десятиліття XX ст. відбулося поступове зрушення в напрямі
універсалізму, що означає забезпечення всіх верств населення
високоякісною доступною медичною допомогою.
У сучасних умовах зросли очікування населення стосовно
діяльності систем охорони здоров’я.
Попри незаперечні успіхи медичної науки і практики в пла
ні збереження здоров’я і надання якісної медичної допомоги,
у сучасному світі існують значні ризики для здоров’я, які ма
ють суттєві відмінності у різних країнах. Для країн, що розви
ваються, чинниками ризику є бідність, недостатнє харчування,
261
небезпечна практика сексу, неякісна питна вода, погані сані
тарно-гігієнічні умови, недостатність заліза, задимленість по
вітря тощо. Ці чинники провокують появу значного числа
хвороб, у тому числі інфекційних, які лягають подвійним тяга
рем на здоров’я та економіку бідних країн. Натомість населен
ня економічно розвинених (багатих) країн страждає від нездо
рового споживання харчових продуктів з надмірним вмістом
солі, цукру, жирів, зловживання алкоголем, тютюнокуріння,
що призводить до підвищеного кров’яного тиску, високого
рівня холестерину, ожиріння та багатьох хронічних хвороб.
Із трансформацією домінуючого типу патології населення
з інфекційного на неінфекційний протягом XX ст. змінилася
парадигма здоров’я з переважно епідемічної на дегенеративну.
Це зумовило зміну пріоритетів боротьби з інфекційними хво
робами на скорочення та попередження багатьох соціально
зумовлених хвороб ендогенного характеру, таких як серцево-
судинні, онкологічні, ендокринні, психічні тощо.
Ситуація ускладнюється появою нових загроз здоров’ю,
таких як наслідки змін клімату, деградація довкілля, техногенні
катастрофи та надзвичайні ситуації, біотероризм, військові
конфлікти, постаріння населення, активізація старих та поява
нових інфекційних хвороб, у тому числі ВІЛ/СНІДу, туберку
льозу, атипової пневмонії, пташиного грипу, збільшення ре
зистентності збудників хвороб до ліків.
Усе це призводить до значних медико-соціальних та еконо
З якими новими за мічних збитків для суспільства. За таких умов відбувається
грозами стикаються переосмислення здоров’я не тільки як медичної, але й як еко
сучасні системи охо номічної категорії. Адже із загальних витрат у зв’язку з хворо
рони здоров'я? бами 48 % становлять медичні витрати, а 52 % — соціально-
економічні, такі як втрата індивідуальних та громадських до
ходів у зв’язку з захворюваністю і передчасною смертністю.
Сучасні демографічні тенденції, технологічні інновації, зру
шення в стані популяційного здоров’я під впливом комплексу
соціально-політичних, економічних та екологічних чинників,
зростаючі очікування населення щодо доступності і якості ме
дичного обслуговування призводять до збільшення вартості
Кожна система охо
рони здоров'я (на
медичних послуг. Водночас, випереджаючий темп зростання
ціональна система витрат на медичну допомогу порівняно з темпами збільшення
охорони здоров'я) ВВП країн, кризові явища у багатьох регіонах обумовлюють
повинна мати опти пошук шляхів скорочення витрат та раціонального викорис
мально-мінімальне тання наявних ресурсів. При цьому завжди може виникати
фінансування. певний конфлікт інтересів у системах охорони здоров’я між
262
моральним імперативом, принципами солідарності і соціаль

ної справедливості, з одного боку, та бюджетно-фінансовим
імперативом —з іншого, що є стимулом для пошуку альтерна
тивних стратегій більш ефективного та справедливого фінан У чому полягає кон
сування і медичного обслуговування (рис. 9.2). флікт інтересів у си
стемах охорони здо
ров'я?
Ціль політики
Максимально високий рівень доступності
та якості медичної допомоги, медичного
обслуговування, медичних послуг
і- а
К о н ф л ікт
ін те р е сів
----------------
Перегляд моделі
системи охорони здоров'я
Пошук альтернативних стратегій щодо більш
ефективного та справедливого фінансування
та медичного обслуговування (обмеження
фінансування на макро/мікрорівнях)
Рис. 9.2. Пусковий механізм реформ у системі охорони здоров'я
Ефективність роботи системи забезпечується наданням

високоякісних послуг, захистом громадян від фінансових ри
зиків, пов’язаних із хворобою, задоволенням потреб у належ
ній медичній допомозі.
Системи охорони здоров’я у світовому масштабі стикаються
з однією спільною проблемою: постійно зростаючою вартістю
послуг охорони здоров’я. Уряди країн прагнуть до того, щоб
зростаючі витрати не ставили під загрозу основні цінності —
загальне охоплення медичним обслуговуванням, дотримання
принципів соціальної справедливості стосовно фінансування
та доступності послуг.
263
Зміцнення систем охорони здоров’я і їх функціону
ЛЮБЛЯНСЬКА ХАРТІЯ вання на більш справедливій основі визнано основни
ми загальносвітовими стратегіями боротьби з бідністю
В умовах Європейського і сприяння суспільному розвитку, підвищенню якості
регіону системи охорони
життя населення.
здоров'я повинні бути:
Кінцева відповідальність за загальне функціонуван
■ основані на етичних ня системи охорони здоров’я в багатьох країнах-лежить
цінностях, що передба на урядах, як проголошено Статутом ВООЗ. Поряд з
чає підтримку гідності
цим, важливим є правильне управління охороною
людини, справедливість,
здоров’я в регіонах, муніципальних округах і окремих
солідарність, професійну
медичних установах.
етику;
Системи охорони здоров’я реформуються у напрямі
■ спрямовані на поліп
підвищення ефективності діяльності. Основні напрями
шення здоров'я;
реформ та вимоги до системи охорони здоров’я в Європі
■ спрямовані на задо визначено Люблянською Хартією (1996 р.).
волення потреб населен У XXI ст. з новою силою перед системами охорони
ня, поряд із взяттям на
здоров’я постали проблеми фінансової стійкості і отри
себе громадянами част
мання вартості. У будь-якому суспільстві доступні ре
ки відповідальності за
своє здоров'я;
сурси обмежені. Але новітні дані свідчать про те, шо
системи охорони здоров’я є не проблемою бюджету,
■ націлені на поліп
а вигідною сферою вкладення коштів у здоров’я насе
шення якості медичної
лення та економічне зростання. Системи охорони здо
допомоги;
ров’я для здоров’я і благополуччя нерозривно пов’яза
■ основані на надійній
ні низкою динамічних відносин, які взаємопосилюють
системі фінансування;
одна одну. Нова парадигма, яка передбачає розуміння
■ орієнтовані на пер охорони здоров’я не як споживача ресурсів, а як ви
винну медико-санітарну робника різноманітних благ, потужного інвестора
допомогу.
в економіку країн, пропонує можливість для фунда
ментальної переоцінки ролі систем охорони здоров’я
у суспільстві.
Розширенню уявлень про вплив систем охорони здоров’я
населення на рівень громадського здоров’я, а відтак на еконо
мічне зростання і соціальне благополуччя, було присвячено
Європейську міністерську конференцію з систем охорони
здоров’я: «Системи охорони здоров’я для здоров’я і благопо
луччя», яка відбулася 25—27 червня 2008 р. в Таллінні (Есто
нія). У ній взяли участь міністри охорони здоров’я та міністри
фінансів 53 країн-членів ЄРБ ВООЗ. На форумі відбувся стра
тегічний діалог з аналізу сучасної ролі систем охорони
здоров’я, вироблення раціональних, цілеспрямованих реко
мендацій стосовно політики з урахуванням різноманітності
потреб регіону. Конференція зробила прорив у сфері громад
264
9. СИСТЕМІ/! ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я У СВІТІ
ського здоров’я, вперше надавши платформу для обговорення

дуже вразливих, політично гострих питань охорони здоров’я.
Найважливішим підсумком Конференції стало підписання
Європейської хартії з систем охорони здоров’я «Талліннська
хартія: системи охорони здоров’я для здоров’я і добробуту». На початку III тися
Документом підтверджено прихильність усіх країн Європей чоліття системи
ського регіону ВООЗ до конкретних дій зі зміцнення систем охорони здоров'я у
багатьох країнах
охорони здоров’я з метою підвищення ступеня їх відповідаль
мають необхідний
ності перед населенням своїх країн і міжнародним співтовари
потенціал для за
ством.
безпечення подаль
Хартія визначила ключові дії, які є необхідними для зміц шого поліпшення
нення систем охорони здоров’я, у тому числі втілення в життя здоров'я як складо
загальних цінностей солідарності, справедливості і громад вої добробуту лю
ської участі, інвестування в системи охорони здоров’я і спри дини.
яння інвестиціям в інші сфери, причетні до здоров’я; розвиток
атмосфери відкритості і прозорості, підвищення рівня підзвіт
ності стосовно систем охорони здоров’я, збільшення відпо
відності систем охорони здоров’я потребам, запитам та очіку
ванням людей, залучення усіх зацікавлених сторін у процес
формування і реалізації політики, сприяння міжнародному
обміну досвідом, розвиток співробітництва у сфері плануван
ня і здійснення реформ, забезпечення готовності систем охо
рони здоров’я до ефективного подолання кризових ситуацій.
Вирішенню проблем удосконалення діяльності систем охо
рони здоров’я сприяли міжнародні заходи, проведені під
егідою ВООЗ у 2010 р.: Міжнародний форум з питань охорони
здоров’я (Монтре, Швейцарія) та Міжнародна міністерська
©
Чинниками, які зу
конференція з питань фінансування систем охорони здоров’я мовлюють наяв
(Берлін, Німеччина). ність тієї чи іншої
У «Доповіді про стан охорони здоров’я у світі за 2010 р.» на моделі системи охо
ведено основні перешкоди для досягнення загального охо рони здоров'я, є
плення населення медико-санітарною допомогою та важливі суспільний устрій,
рекомендації і поради з питань збільшення фінансових ресур політичне станови
сів на охорону здоров’я, у тому числі шляхом підвищення збо ще, загальний рі
вень соціально-еко
ру доходів, зміни бюджетних пріоритетів, пошуку інновацій
номічного розвитку
них джерел, їх справедливого розподілу та фінансового захис
країни, соціальна
ту вразливих контингентів населення, а також підвищення
політика держави
ефективності медичного обслуговування. з охорони здоров'я
Різноманітність існуючих у країнах світу систем організації населення, історич
охорони здоров’я викликає необхідність їх типологізації. Чин ні, культурні, націо
никами, які зумовлюють наявність того чи іншого типу систе нальні, релігійні
ми охорони здоров’я, є суспільний устрій, політичне станови- традиції тощо.
265
ше, загальний рівень соціально-економічного розвитку краї
ни, соціальна політика держави з охорони здоров’я населення,
територія, щільність населення, демографічні, епідеміологічні
особливості, історичні, культурні, національні, релігійні тра
диції тощо. Сьогодні не існує досить чіткої їх типології. Систе
ми охорони здоров’я можна класифікувати відповідно до до
мінуючого способу фінансування та управління тощо:
За даними ВООЗ, з точки зору організаційно-фінансових
особливостей існує три типи систем охорони здоров’я:
■ державна (національна) система, яка найчіткіше представ
лена у Великій Британії; різновид державної системи —
модель М. О. Семашка;
■ страхова система, що найбільш повно та чітко представ
лена в Німеччині та Франції;
■ ліберальна (приватна) система, яка найбільш характерна
для охорони здоров’я США.
За рівнями управління системи охорони здоров’я підрозді
ляються на централізовані, в яких центральним органам
управління підпорядковуються усі заклади охорони здоров’я,
децентралізовані, коли заклади функціонують на основі стату
тів, а вказівки центральних і місцевих органів охорони
здоров’я для них не є обов’язковими, та частково децентралі
зовані, коли місцеві органи охорони здоров’я та заклади не
підпорядковуються центральним органам.
За типологією М. Фонтакі системи розподіляються за кри
теріями рівнів соціального розвитку й способів управління со
ціальною сферою на універсалістські, соціального страхуван
ня або континентальні, «південні», інституціональні або соці
ально-демократичні, ліберальні, консервативні корпоративні,
латиноамериканські, системи охорони здоров’я індустріаль
них країн Східної Азії, системи країн із перехідною економі
кою.
Для універсалістської моделі основним джерелом фінансу
вання слугують загальні податкові надходження національних
бюджетів. Вказаний тип моделі функціонує у Великій Британії,
Ірландії, Данії. Модель соціального страхування, або модель
Бісмарка, протягом багатьох років результативно працює у Ні
меччині, Австрії, Франції, Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі,
її фінансове забезпечення відбувається в основному за раху
нок страхових внесків. Для «південної моделі» характерним є
змішаний тип фінансування, який реалізується в Іспанії, Пор
266
тугалії, Греції, Італії. Особливістю інституціональної, чи соці-

ал-демократичної моделі, найповніше представленої у Швеції
і Фінляндії, є переважне фінансування через податкові надхо
дження регіональних бюджетів. У ліберальних моделях домі
нують приватні джерела фінансування, що яскраво демон
струється у США, Південній Кореї, деяких інших країнах.
Представником країни з консервативною корпоративною мо
деллю фінансування на базі вислуги є Японія. Основним дже
релом фінансування там є обов’язкові відрахування, пов’язані
з рівнем доходів.
У багатьох країнах існують і розвиваються змішані системи
та різні моделі, організаційні форми охорони здоров’я.
Модель визначається цілями, принципами та співвідношен
ням елементів системи, а також суспільним устроєм, політич
ним і соціально-економічним становищем, традиціями, куль
турою, історією, релігією... (іншими чинниками) та системою Які існують класифі
спеціальних компенсаторів, характерною для кожної окремої кації систем охоро
країни (рис. 9.3). ни здоров'я?
Рис. 9.3. Модель системи охорони здоров’я
267
У сучасних системах охорони здоров’я можуть переважати
певні форми, оскільки не існує систем у чистому вигляді, без
елементів інших систем.
У всіх країнах з державною системою охорони здоров’я іс
нують приватні організації та установи, які здійснюють добро
0 вільне, приватне медичне страхування.
У країнах з приватною та страховою медициною є державні,
бюджетні установи охорони здоров’я. Тобто, різним країнам
Чим відрізняються
різні моделі систем притаманні переважання того чи іншого фінансового джерела
охорони здоров'я? забезпечення охорони здоров’я всього населення чи більшості
жителів, особливості управління системою, співвідношення її
складових тощо.
9.2. РОЗВИТОК І ОСОБЛИВОСТІ РІЗНИХ СИСТЕМ

ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І : Визначити принципи, особливості та складові систем охоро

ни здоров’я: державної (національної), страхової, приватної.
Семашко Микола
Олександрович
(1874-1949 рр.) - Державна (національна) система охорони здоров’я. Типовим
лікар, один з орга прикладом державної служби охорони здоров’я є система охо
нізаторів системи рони здоров’я Великої Британії. Така система охорони здо
охорони здоров'я в ров’я отримала розвиток також у Греції, Данії, Ірландії, Іспа
СРСР, народний ко нії, Італії, Канаді, Норвегії, Португалії, Швеції. Національна
місар Народного ко система охорони здоров’я існувала з 20-х до початку 90-х рр.
місаріату охорони XX ст. в СРСР та країнах Східної Європи і відома як модель
здоров'я.
М. О. Семашка.
Основні характеристики національної системи охорони
здоров’я:
■ охоплення всього населення послугами охорони здоров’я;
Я медичні послуги розглядаються як суспільне благо, від
На які органи управ
користування яким у виграші залишаються усі грома
ління покладено
дяни;
функції визначення основний постачальник медичних послуг —держава;
політики в охороні
■ рівна доступність медичної допомоги для всіх жителів;
здоров'я, організа
ції медичного ■ фінансування із засобів загального оподаткування;
обслуговування? ■ управління урядовими органами.
268
МОДЕЛЬ М. СЕМАШКА
1923 р. - проголошено принципи державної системи охорони здоров'я.
О С О Б Л И В О С Т І:
■ загальна доступність послуг охорони здоров'я;
■ профілактична спрямованість;
■ всеохоплююча роль держави в організації діяльності галузі;
■ надцентралізація управління;
■ переважно державне фінансування;

■ невисокий рівень пріоритетності охорони здоров'я серед інших галузей.
Рис. 9.4. Визначальні елементи державної системи охорони

здоров’я, побудованої на засадах моделі М. Семашка
Модель М. О. Семашка характеризується всеосяжною роллю

держави в організації охорони здоров'я та надмірною центра
лізацією управління. Медичні працівники та адміністрації ме
дичних установ, як правило, були обмежені у функціях управ
ління, а сама система була непідзвітна населенню. її фінансу
вання здійснювалося за залишковим принципом (рис. 9.4).
Система охорони
В умовах планової економіки системи охорони здоров’я,
здоров'я Великої
побудовані на основі моделі М. О. Семашка, змогли досягти
Британії:
певних успіхів у збереженні і зміцненні здоров’я населення.
Проте в умовах переходу до ринкової економіки вони вияви ■ 3 рівні управ
лися неефективними, що зумовило необхідність проведення ління (центральний,
реформ. регіональний, міс
цевий);
У результаті проведеної в 1948 р. реформи охорони здоров’я
у Великій Британії було створено загальнонаціональну службу ■ 3 сектори (поза-
охорони здоров’я, яка надає послуги практично всьому насе лікарняний, лікар
няний, медико-
ленню (рис. 9.5). Її концептуальні основи було закладено анг
соціальний);
лійським економістом Уільямом Беверіджем у 1942 р.
Національна система охорони здоров’я, шо грунтується на ■ центральні ор
принципах бюджетного фінансування, має два можливі варіанти гани управління ви
значають політику
фінансування:
в охороні здоров'я;
■ шляхом створення державних страхових фондів, ресурси
■ регіональні та
яких надалі використовуються для фінансування медич
місцеві органи вла
них установ; ди організовують та
■ за допомогою прямого фінансування медичних установ, планують діяльність
оминувши державні страхові фонди. медичних закладів.
269
СИСТЕМА У. БЕВЕРІДЖА
В 1942 р. - лордом У. Беверіджем запропоновано концепцію цієї систе
ми охорони здоров'я;
Які складові дер
жавної системи охо В 1948 р .-с и с те м у введено в дію;
рони здоров'я у Ве ■ концепція забезпечення загального та обов'язкового захисту грома
ликій Британії? дян;
В основним постачальником медичних послуг є держава;
В фінансування за рахунок оподаткування;
В пріоритет - первинна медико-санітарна допомога;
В контроль з боку парламенту;
В управління урядовими органами;
В рівнодоступність допомоги;
В притаманна Великій Британії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Ка
наді, Норвегії, Португалії, Швеції
Рис.9.5. Визначальні елементи державної (національної) системи

Уільям Генрі
охорони здоров’я (системи У. Беверіджа)
Беверідж
(1879-1963 рр.)- У Великій Британії, як і в інших країнах з національною
англійський еконо
системою охорони здоров’я, визначення політики у сфері охо
міст, президент Ко
ролівського статис
рони здоров’я та відповідальність за фактичне забезпечення
тичного товариства, медичної допомоги є завданням Міністерства охорони здо
член парламенту. ров’я. Організацією забезпечення населення медичними по
слугами займаються національна служба охорони здоров’я та
її місцеві відділення.
Служба охорони здоров’я надає практично всьому населенню
безкоштовну медичну допомогу, зі збереженням 4—5 % платних
лікарняних ліжок для бажаючих отримати лікування у ком
фортніших умовах, із символічною оплатою ліків за рецепта
ми за однаковою ціною незалежно від їх вартості, оплатою
протезів, окулярів тощо. Медичні послуги, як і вся діяльність
медичних установ, на 85—87 % забезпечуються державним бю
У чому полягає без
джетом. Решта коштів надходить із приватних джерел і джерел
посередня участь добровільного медичного страхування.
громадян у фінан Бюджет формується з податків на підприємства та грома
суванні охорони дян, розподіляється урядом відповідно до рішень парламенту
здоров'я у Великій через центральний орган управління —Міністерство (департа
Британії? мент) охорони здоров’я.
270
У британській моделі охорони здоров’я виділяють 3 рівні:

центральний, регіональний, місцевий. Міністерству охорони
здоров’я безпосередньо підпорядковані регіональні управлін
ня охорони здоров’я, а їм, у свою чергу, підпорядковуються
місцеві управління.
У національних системах охорони здоров’я функції цен
трального уряду та органів управління на місцях, як правило,
чітко розмежовані. Пріоритети та шляхи розвитку охорони
здоров’я знаходяться в компетенції центральних органів
управління, а організація та планування діяльності медичних
закладів на місцях здійснюються місцевими органами влади.
Згідно з даними Європейської обсерваторії з систем і полі
тики охорони здоров’я, система охорони здоров’я Великої
Британії складається з трьох секторів:
■ позалікарняна допомога (лікарі загальної практики, фар
мацевти, зубні лікарі, амбулаторно-поліклінічні заклади,
аптеки, тобто персонал і заклади системи первинної ме-
дико-соціальної допомоги);
■ лікарняна допомога (лікарі госпіталів, лікарняних служб,
амбулаторій при госпіталях, інший персонал стаціонарів);
0
Недоліки націо
■ медико-соціальні служби, підвідомчі муніципалітетам (са
нітарно-гігієнічні, допомога патронажних медичних сес нальних (бюджет
тер тощо). них) моделей охо
рони здоров'я:
Кожен сектор при загальному контролі і координації діяль
ності з боку центрального відомства з охорони здоров’я має ■ схильність до мо
специфічні механізми, структури, організації, управління. нополізму;
Більше третини лікарів працюють в системі загальної прак ■ недостатня мож

тики, третина —в лікарнях, інші —в муніципальних установах. ливість контролю
Ланку первинної медичної допомоги представлено загаль якості послуг спожи
вачами;
ними лікарськими практиками, які є незалежними некомер-
ційними структурами. У більшості випадків лікар або група лі ■ недостатня орієн
карів володіє приміщенням і обладнанням, що належить йому тація на пацієнта;
на праві власності, та наймає інший персонал. Лікарі загальної ■ бюрократизація
практики працюють на умовах індивідуального контракту та авторитарність
з місцевим управлінням охорони здоров’я. управління;
У Великій Британії, як і в ряді інших країн, поширена гру ■ нерівність в отри
пова практика, тобто добровільне об’єднання кількох лікарів, манні послуг по тери
що працюють в одному приміщенні. Населення вільно обирає торіях;
лікаря загальної практики (сімейного лікаря). Як правило, ■ залежність фінан
один лікар обслуговує 3,0—3,5 тис. пацієнтів. Робочий день сування від зміни по
лікарів не лімітований, лікар зобов’язаний прийняти пацієнта літичних пріоритетів.
271
або відвідати його вдома в будь-який час. Консультації фахів
ців проводяться в амбулаторіях лікарень. На консультації та
стаціонарне лікування направляють лікарі загальної практики.
Сектор первинної медико-санітарної допомоги підконт
рольний багатьом опікунським комітетам, що функціонують
у кожному районі й складаються з представників адміністра
ції, профспілок, медичної галузі, громадських організацій.
Вторинна медична допомога, у тому числі спеціалізована
амбулаторна, надається в госпіталях. Діяльність стаціонарів
контролюється лікарняними радами, комітетами або траста-
ми, які існують в районах і регіонах. Муніципальний сектор
підпорядковується місцевій владі.
Система швидкої і невідкладної допомоги в країні працює
якісно і безвідмовно. Уряд вважає її розвиток пріоритетним.
Існують деякі відомчі заклади в системах Мініс
терства праці, Міністерства оборони тощо.
Основні характеристики У лікарнях і в місцевих службах персонал отри
системи регульованого мує фіксовану заробітну плату відповідно до норм
медичного страхування: і тарифів. У секторі загальної практики оплата про
■ ґрунтується на принципі водиться за кожну «приписану» до лікаря чи групи
солідарності; лікарів особу суворо за тарифом, який встановлено
■ тісно пов'язана з усією
законом.
системою соціального страху
Бюджетні системи фінансування охорони
вання і регулюється єдиним здоров’я позитивно зарекомендували себе впро
законодавством; довж більше 50 років існування. У Великій Британії
■ загальне охоплення насе
лише близько 12% жителів країни користуються
лення; послугами приватного медичного страхування, за
рахунок якого фінансується незначна кількість
■ участь трьох сторін: на
специфічних хірургічних операцій, стоматологічні
йманих працівників, підпри
ємців і держави у фінансуван
та офтальмологічні послуги. Більшість же медич
ні страхових фондів; них послуг у рамках державної системи медичного
страхування надаються безкоштовно. Частково
■ контроль за діяльністю
страхових медичних організа
оплачуються тільки деякі види медичних послуг,
цій, за використанням коштів;
наприклад, виписка рецепта і профілактичний
огляд. Виняток становить стоматологічна допомо
■ вільний вибір лікаря та лі
га, 80 % вартості якої, як правило, оплачує пацієнт.
карняного закладу;
Частка самоучасті в оплаті медичних послуг
■ узгодження тарифів на
є значно нижчою, ніж в інших країнах Європей
медичні послуги;
ського Союзу, наприклад, в Італії, де подібна фор
■ контроль якості медичної ма покриття витрат достатньо поширена. У Вели
допомоги. кій Британії звільнення від доплат має досить ши
роке коло громадян. Це вагітні жінки, діти,
272
отримувачі соціальної допомоги та допомоги з безробіття, хво

рі на хронічні захворювання, пенсіонери, інваліди війни.
Національна система охорони здоров’я надає населенню
суттєві пільги в купівлі ліків. Для дітей і підлітків у віці до
16 років, студентів до 18 років і тих, кому за 80, медикаменти
надаються безплатно. Для пенсіонерів передбачено систему
знижок, які визначаються розміром пенсії і рівнем добробуту.
Незважаючи на відносно низькі витрати на потреби охоро
ни здоров’я, у цій країні порівняно з іншими країнами Євро
пейського Союзу досягнуто позитивних результатів, а за низ
кою показників вони навіть кращі, ніж у деяких європейських
країнах.
Модель національної охорони здоров’я на відміну від
страхових систем характеризується достатньо високою еко
номічністю, що проявляється насамперед у низькому рівні
адміністративних витрат та більших можливостях щодо ско
рочення витрат на медичне обслуговування через заоща
дження коштів на придбання та використання високовар-
тісної техніки.
Проте бюджетним моделям властиві певні недоліки: суттєвою
слабкістю є схильність до монополізму. Наслідком цього є зни
ження якості медичних послуг через відсутність можливості
контролювати діяльність медичних закладів з боку споживачів
медичних послуг та посилення дефіциту медичних послуг, що
призводить до тривалого очікування в наданні певних їх видів.
0
Необхідність вве
Модель характеризується недостатньою орієнтацією на пацієн дення страхової ме
та. Досить часто лікарі вважають за краще працювати в закла дицини була зумов
дах охорони здоров’я, а не за місцем проживання пацієнта. лена наявністю ши
Бюджетна модель відрізняється зайвою бюрократизацією та ав рокого приватного
торитарністю управління. Переважання суспільної власності сектора в охороні
в охороні здоров’я призводить до обмеження вільного ринку здоров'я з високи
медичних послуг. Незважаючи на широке охоплення населен ми цінами на ме
ня медичними послугами, моделі властива нерівність у розподі дичні послуги. Тому,
поряд з політични
лі медичної допомоги між різними адміністративними територі
ми та соціальними
ями. Це виявляється в концентрації ресурсів охорони здоров’я
причинами введен
у столицях і великих містах.
ня страхової меди
До недоліків моделі Беверіджа належить велика залежність цини, важливу роль
фінансування від зміни політичних пріоритетів. в ії появі відіграла
З метою усунення цих недоліків останніми роками в країні ідея забезпечення
проводиться реформа, відповідно до якої здійснюється децен більшої доступності
тралізація, демонополізація, розширюються фінансові й адмі медичних послуг
ністративні права керівників госпіталів, організується допуск для населення.
273
коштів медичного страхування, передбачається інтеграція сек
торів, особливо первинної медико-санітарної допомоги та ста
ціонарів, створюються довірчі (трастові) ради, підвищується
рівень самоврядування лікарень.
Отто фон Бісмарк
Система страхової медицини. Страхова система охорони
(1815-1898 рр.) -
політик, держав
здоров’я (модель О. Бісмарка) поширена у багатьох країнах
ний діяч, перший світу. У Європейському регіоні страхова система представлена
канцлер Німецької в Німеччині, Австрії, Бельгії, Нідерландах, Франції та ін. За
імперії. гальні принципи цієї моделі закладено в кінці XIX ст. у Німеч
чині канцлером О. Бісмарком, який запропонував основи
прогресивного для того часу соціального законодавства, шо
надалі стало взірцем для інших індустріальних держав. Саме
тоді було створено три галузі соціального страхування, що іс
нують у німецькій системі соціального захисту й до цього часу:
Я страхування осіб похилого віку та інвалідів;
Принцип соціаль ■ страхування від хвороби;
ної солідарності ■ страхування від нещасних випадків на виробництві.
Солідарність озна Наприкінці XIX — на початку XX ст. у багатьох європей
чає, що фінансові ських країнах було прийнято закони про обов’язкове медичне
внески окремих осіб страхування. Необхідність реалізації ідей соціальної солідар
на медичне страху ності у сфері охорони здоров’я, з одного боку, та дефіцит кош
вання, як мінімум,
тів на оплату медичної допомоги, з іншого, вимагали втручан
не залежать від ста
ня держав у процес організації та контролю обов’язкового
ну їхнього здоров'я,
страхування.
а визначаються їх
ньою платоспромож
Солідарність в охороні здоров’я передбачає зведення воєди
ністю. Проте медич но усіх видів ризиків здоров’я. Вона включає будь-які заходи,
на допомога нада за допомогою яких медичні витрати покриваються самими
ється не відповідно пацієнтами, а люди, які в даний період часу є здоровими, на
до платоспромож дають фінансову підтримку тим, хто захворів і користується
ності, а відповідно послугами служб охорони здоров’я.
до потреб у медич Принцип солідарності доповнюється принципом субсидар-
ному обслуговуван ності, з тим щоб застрахований усвідомлював власну відпові
ні. При цьому відбу
дальність за своє здоров’я. Організація діяльності страхових
вається перерозпо
установ побудована так, щоб проблеми по можливості вирішу
діл коштів від більш
валися із залученням застрахованих.
високооплачуваних
до менш забезпече
Моделі страхової системи охорони здоров’я базуються на
них, від молодих принципі професійної солідарності, що передбачає існування
і сам о тн іх-д о не страхових фондів, якими керують на паритетних засадах най
молодих і осіб, що мані працівники та підприємці (рис. 9.6). Ці фонди акумулю
мають великі сім'ї. ють соціальні відрахування із заробітної плати, з яких і здійс
нюються страхові виплати.
274
СИСТЕМА СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ (0. БІСМАРКА)

■ 1845 р. - систему законодавчо введено у Прусії, в 1883 р. - у всій Ні
меччині;
■ пов'язана з виникненням профспілок і партій; Як здійснюється фі
нансування охорони
■ ґрунтується на принципі солідарності;
здоров'я за модел
В роль уряду обмежена, він визначає: перелік послуг застрахованим; лю Бісмарка в окре
групи, які страхуються; величину страхового внеску; спірні питання; мих країнах?
основні правила функціонування системи;
В охоплює країни: Німеччину, Нідерланди, Австрію, Францію, Бельгію,
Японію, Швейцарію.
Рис. 9.6. Визначальні елементи системи О. Бісмарка
Переваги моделі
Оплата страхових внесків відбувається в різних пропорціях. 0. Бісмарка:
У Німеччині це співвідношення однакове як для працівників,
■ адресність, ці
так і для працедавців, а у Франції значну частину витрат у фі льова спрямова
нансуванні страхових фондів бере на себе працедавець. У ряді ність коштів;
випадків фінансування охорони здоров’я доповнюється з бю
■ можливість
джетних коштів. В моделі страхової медицини така практика
контролю якості ме
застосовується в окремих випадках дефіциту страхових фондів. дичної допомоги і
В основі моделі лежить принцип залежності величини стра використання стра
хових відрахувань, у першу чергу від розмірів доходів. Ліміта хових коштів з боку
ція відрахувань здійснюється в межах граничної заробітної страховиків і за
плати. Розмір страхових внесків у різних країнах встановлений страхованих;
у межах від 1 до 19 % заробітної плати. ■ вільний вибір
Для визначення розміру внеску необхідною умовою є вста лікаря і закладу для
новлення рівня доходів. Для підприємців, фермерів, ремісни застрахованих;
ків, дрібних торгівців тощо діють особливі правила страхуван ■ свобода вибору
ня, не такі як для осіб, що працюють за договором найму. страхових фондів;
Оплата лікування частково здійснюється за рахунок особис ■ можливість ви
тих коштів пацієнта. Також застраховані повністю або частко користання страхо
во оплачують лікування зубів, протезування, виписування ре вих надходжень на
цептів, придбання ліків, консультації у спеціалістів, деякі місцевому рівні для
види фізіотерапевтичного лікування тощо. фінансування міс
Крім оплати медичної допомоги, застраховані мають право цевих програм;
на одержання грошової допомоги у випадку тимчасової втрати ■ здатність забез
працездатності. Умови одержання цієї допомоги в різних краї печення більшого
нах різні, але для всіх цих країн характерним є період «очіку притоку коштів
вання», що передує виплаті такої допомоги. у систему.
275
Акумуляція зібраних коштів у моделі О. Бісмарка здійс
нюється в неурядових неприбуткових фондах, які виконують
роль посередника між застрахованими і постачальниками ме
дичних послуг. У ряді країн Європейського Союзу страхові
фонди організуються на різних засадах: професійних, терито
ріальних, релігійних, політичних. Управління цими організа
ціями здійснюється представниками застрахованих.
У сучасних умовах існування соціальних держав у Європі
з їх широкою мережею соціальних програм модель О. Бісмар
ка не завжди грунтується тільки на принципі солідарної участі
в оплаті медичних послуг найманих працівників і роботодав
ців. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають
можливості отримувати медичні послуги з ряду причин
(наприклад, внаслідок відсутності необхідного страхового ста
жу), національна солідарність реалізується через системи соці
альної допомоги.
Незважаючи на існування принципу обов’язковості со
ціального страхування, в різних країнах він дотримується не
повною мірою. У деяких країнах страхуванням охоплено
практично все населення (Бельгія, Франція, Австрія), а в де
Недоліки яких з кола осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню,
страхової моделі виключаються ті, хто має доходи більше законодавчо вста
охорони здоров'я: новленого рівня. Участь у програмах добровільного страху
вання можлива за умови перевищення граничних рівнів за
■ висока вартість
робітної плати.
системи;
Страхові системи оплати медичної допомоги порівняно з бю
■ обмеженість
джетними мають ряд переваг. Оскільки страхові фонди фор
ресурсів для охоро
муються на цільовій основі та розраховані на певне коло осіб,
ни громадського
здоров'я, профілак
то й страхова медицина теж стає адресною та цільовою. Це ви
тики і санітарної
являється в її більшій, ніж у бюджетній моделі, орієнтації на
просвіти; пацієнта: лікар як первинна інстанція в системі охорони
здоров’я бере на себе відповідальність за забезпечення всіх не
■ складність уп
равління та коорди
обхідних медичних послуг.
нації діяльності си Перевагою моделі О. Бісмарка є той факт, шо частина стра
стеми охорони здо хових надходжень залишається, як правило, на місцевому рів
ров'я; ні. Ці надходження є джерелом фінансування різних місцевих
■ загроза скоро
програм охорони здоров’я.
чення страхових У страхових системах є можливість для страховиків і за
фондів у разі суттє страхованих здійснювати контроль за використанням стра
вих змін в еконо хових коштів і якістю медичної допомоги, можливість вибо
мічній і демогра ру лікаря і лікувального закладу для застрахованих, свобода
фічній ситуації. вибору страхових фондів для працівників і підприємців, що
276
сприяє конкуренції між різними страховими компаніями.

Безперечною перевагою децентралізованого фінансування
у страхових системах є також можливість забезпечення біль
шого притоку коштів підприємств і працівників, зацікавлених
в отриманні медичної допомоги. Ця обставина зумовлена
прозорістю фінансування страхової медицини, а також пря Який обсяг медич
мим формуванням фондів (на відміну від бюджетного фі ної допомоги гаран
нансування охорони здоров’я). тує страхова меди
Проте дана перевага часто породжує проблеми, пов’язані зі цина в Німеччині?
збільшенням вартості лікування, що, у свою чергу, призводить
до дефіциту коштів страхових фондів і, як наслідок, до збіль
шення ставок страхових внесків підприємців і працівників.
З цієї точки зору модель О. Бісмарка виявляється високовартіс-
ною: у відсотках від ВВП її вартість майже вдвічі вища, ніж моде
лі державної системи охорони здоров’я. Висока вартість страхо
вої моделі зумовлюється значними адміністративними
витратами, які пов’язані з обробкою фінансових звітів; специфі
кою діяльності лікарів, зацікавлених у наданні дорожчих і часто
не потрібних пацієнтові послуг; збільшенням витрат на марке
тинг і рекламу за умов конкуренції з боку страхових компаній.
Недоліками моделі страхової медицини є також переважне
використання ресурсів на лікувально-діагностичні цілі з об
меженням можливостей охорони громадського здоров’я та
санітарної просвіти і недостатністю фінансових можливостей
для здійснення медичної профілактики, існують певні труд
нощі в управлінні та координації діяльності системи, можли
ве скорочення страхових фондів при певних економічних та
демографічних змінах. За організаційними принципами систе
ми медичного страхування можна поділити на централізовані,
децентралізовані та змішані.
При централізованій системі на страхову організацію по
кладаються функції страхування всіх громадян країни, які за
лучаються до участі у системі. Її перевагою є відносна просто
та управління, низькі адміністративні видатки.
Інша організаційна схема передбачає участь багатьох страхови
ків, які діють за територіальним принципом або за професійною
Постійна увага при
належністю застрахованих. При цьому базові умови функціо діляється контролю
нування страхових організацій та вимоги до страхових програм ефективності вико
визначаються на основі загальнонаціонального законодавства. ристання страхових
За умов обмежених ресурсів зростає потреба у жорсткому коштів і діяльності
плануванні ресурсів і наданні переваги централізованим схе медичних установ
мам організації систем медичного страхування. та окремих лікарів.
277
У країнах з децентралізованими системами існує стійка тен
денція до координації діяльності страхових організацій, шо
проявляється у створенні регіональних і національних страхо
вих асоціацій. Прикладом децентралізованої системи медич
ного страхування є система, яка функціонує у ФРН.
Німеччина. Страхова медицина розвивається з 1883 р., почи
наючи з ухвалення відповідного закону О. Бісмарка. Медичне
страхування є частиною загальнодержавної системи соціаль
ного страхування, що забезпечує медичну допомогу в разі за
хворювання, догляду за хворим, нещасного випадку, допомогу
породіллям, стоматологічну допомогу, забезпечення медика
ментами тощо. На медичне страхування припадає понад 8 %
валового національного продукту.
Фонди медичного страхування складаються з трьох джерел:
внесків застрахованих, внесків працедавців, дотацій держави.
Фінансування охорони здоров’я забезпечується на 60 % і біль
ше за рахунок соціального страхування, на 10 % — із засобів
приватного (добровільного) страхування, на 15 % —державни
ми асигнуваннями і на 15 % — особистими внесками грома
дян. З усіх джерел на охорону здоров’я в розрахунку на одну
людину витрачається понад 3500 доларів на рік.
У країні існує понад 250 страхових лікарняних кас, об’єд
0 наних в асоціації, які контролюють діяльність кас і їхні витра

ти. Функціонує декілька видів кас:
■ місцеві (переважно для тих членів сімей застрахованих,
Існує багато видів
соціального страху
що не працюють), розташовані за місцем проживання;
вання, зокрема, де ■ виробничі (за місцем роботи);
кілька видів стра ■ на водному транспорті, гірничі, сільськогосподарські;
хування на випадок
хвороби, тимчасо
■ для державних службовців.
вої непрацездатно
сті, нещасного ви Контроль і управління їх діяльністю проводить урядове
падку, вагітності та агентство. Обов’язковим медичним страхуванням охоплено
пологів тощо, які
понад 90 % населення країни.
охоплюють не мен
Близько 3 % платоспроможних громадян зазвичай корис
ше 75 % усіх витрат
на охорону здоро
туються добровільним страхуванням. Урядами земель разом із
в'я. Решта витрат
федеральним урядом встановлюються граничні розміри внес
компенсується ків у лікарняні каси, що посилює контроль за витратою кош
приватними кош тів. Для проведення єдиної політики фінансування
тами, добровіль створюються регіональні і федеральні асоціації лікарняних
ним медичним кас, встановлюються загальнонаціональні стандарти медичної
страхуванням. допомоги.
278
Лікарськими та страховими асоціаціями встановлюються на

конкретний термін тарифи на певні медичні послуги в умов
них одиницях або пунктах, які періодично переглядаються.
Лікарі та страхові організації не повинні виходити за межі
тарифу.
Структура управління охороною здоров’я та організації ме
дичної допомоги складається з 3-х рівнів. Загальнонаціональ
ний контроль здійснює Федеральне міністерство охорони
здоров’я та соціальної допомоги. У регіонах є відповідні мініс
терства, їх органи та заклади. Муніципальні заклади є підві
домчими місцевим органам влади, відповідним радам, коміте
там тощо. Усі медичні установи працюють на федеральному,
регіональному, місцевому адміністративних рівнях. Медична
адміністрація не поширює свою юрисдикцію на страхові каси
та їх асоціації, хоча працює в тісному контакті з ними. Крім
профспілок, лікарських асоціацій, асоціацій страхових кас,
контроль за страховими організаціями здійснюють міністер
ства праці, науки, охорони здоров’я тощо.
У Німеччині з 2009 р. введено закон, яким внесено суттєві
зміни у чинну модель обов’язкового медичного страхування.
Створено єдиний Фонд охорони здоров’я, куди надходять
внески працедавців, найманих робітників та допоміжні кошти
з держбюджету. Страхові каси отримують кошти від фонду,
а не безпосередньо від страхувальників. Касам, яким не ви
стачає виділених Фондом коштів, дозволено покривати витра
ти за рахунок застрахованих осіб, але не більше 1 % від зарпла
ти. За новим законом, медичне страхування є обов’язковим
для всіх громадян; члени державних та приватних кас мають
право на однакове медичне страхування.
Франція. В країні функціонує централізована форма обо
в’язкового медичного страхування. Система охорони здоров’я
Франції, побудована на принципах страхової медицини, є од
нією з найуспішніших. У 2000 р. за визначенням ВООЗ вона
стала «кращою системою надання медичної допомоги у світі»
серед аналогічних систем 191 країни. При цьому враховували
ся такі критерії, як ефективність, доступність, відповідність
потребам населення. За результатами рейтингу було встанов
лено, що саме у Франції —найкращі лікарні, найбільш компе
тентні кадри, найсучасніше обладнання, до якого мають до Який порядок ком
ступ усі прошарки населення. Законодавство передбачає за пенсації витрат на
безпечення цілого ряду різних всеохоплюючих прав громадян медичну допомогу
у медичній галузі. Майже для 96 % мешканців терапевтичні у Франції?
279
послуги безоплатні або повністю покриваються. Існує право
вибору між медичними закладами незалежно від рівня доходів
і величини страхового внеску. Практично відсутні черги на
очікування певних втручань у стаціонарах. Соціальна група
з найнижчими доходами має безплатний універсальний до
ступ до медичного забезпечення, яке повністю фінансується
податками.
Медичне страхування у Франції бере початок з XX ст., коли
вперше були організовані товариства взаємодопомоги, які на
давали допомогу своїм членам у випадку втрати роботи, хво
роби або виходу на пенсію. Деякі з них утримували центри
здоров’я, наймали лікарів, але найчастіше відшкодовували ви
трати пацієнта на візити до приватних лікарів.
З 1928 р. фонди взаємодопомоги перетворено у страхові
компанії. Однак через незначну кількість застрахованих вони
були малоефективними. Реформою 1948 р. утворено численні
каси, які знаходилися під урядовим контролем і були побудо
вані за професійним принципом. Після незначної реорганіза
ції була відновлена єдина ієрархія страхових кас під загальним
управлінням національної страхової організації, діяльність
якої, у свою чергу, контролюється міністерством соціального
забезпечення і праці.
У країні медичне страхування є гілкою системи соціального
забезпечення. Воно фінансується за рахунок податків на заро
бітну плату, непрямих оподаткувань алкогольних і тютюнових
виробів. Джерелами фінансування медичної допомоги є внес
ки працедавців, застрахованих та урядові асигнування з держ
бюджету.
Системою соціального страхування в країні охоплено 98 %
населення. Система включає понад 90 страхових компаній.
Ціна медичних послуг регулюється урядом і постійно пере
глядається. Витрати за медичну допомогу в системі соціаль
ного страхування компенсуються не повністю. Як правило,
пацієнт при зверненні до лікаря сплачує всі послуги чи їх
частину, потім 75 % вартості медичних послуг і 70—90 % вар
тості медикаментів повертаються пацієнтові страховими ор
ганізаціями.
0
Які риси притаманні
Контроль за діяльністю страхових організацій та медичних
працівників здійснюють, як і в Німеччині, загальнонаціональ
на страхова організація, асоціації страхових компаній (кас)
приватній системі і лікарські профспілки, міністерства праці, соціального захис
охорони здоров'я? ту, охорони здоров’я тощо.
280
Організація та управління страховою медициною у Франції

має структуру, подібну до інших європейських держав, і вклю
чає міністерство охорони здоров’я та сім’ї, департаменти
охорони здоров’я в регіонах, муніципальні органи, інспекції
в районах.
Медичні установи відносяться до трьох адміністративних
рівнів: загальнонаціонального, регіонального та місцевого. Дві
третини всіх установ, ліжка в них, медичний персонал пра
цюють у регіональних і місцевих закладах, приватній, індиві
дуальній або груповій практиці. Основною фігурою охорони
здоров’я Франції вважається приватний лікар загальної прак
тики —сімейний лікар.
Окрім названих установ, у Франції збережено численні това
риства взаємодопомоги, які здійснюють додаткові види страху
вання. Кожне товариство взаємодопомоги забезпечує своїм
членам визначений комплекс послуг. Франція має розвинену
мережу приватних страхових компаній, що спеціалізуються на
страхуванні життя, здоров’я в повному обсязі і здійснюють до
даткове страхування на випадок інвалідності, катастроф тощо.
Підтвердженням високої ефективності французької моделі
охорони здоров’я є високий рівень здоров’я нації та щорічне
підвищення середньої очікуваної тривалості життя насе
лення.
Приватна чи ліберальна система охорони здоров’я. Най
повніше ця система представлена у США. Система характери
зується децентралізацією, високим розвитком інфраструктури
страхових організацій і відсутністю державного регулювання.
Для більшості населення страхування здоров’я є приватною
справою кожного. Під впливом орієнтованих на ринок кон
цепцій медичне обслуговування розглядається як товар, який
може вільно купуватися і продаватися в умовах відкритого
ринку. Основним постачальником медичних послуг є приват
ний сектор. Проте така концепція не прийнята в жодній євро
пейській країні. Населення через страхові компанії, які
об’єднують приватних лікарів, купує поліси приватного ме
0
У приватних чи лі
дичного страхування. При цьому обсяг і якість медичної допо
беральних системах
моги визначається фінансовими можливостями людини, охорони здоров'я
оскільки кожен платить сам за себе. Цим відрізняється при провідне місце на
ватне страхування від соціального, де діє принцип соціальної лежить організаці
солідарності. Провідна форма медичного обслуговування — ям добровільного
добровільне приватне медичне страхування, яким охоплено медичного стра
понад 80 % населення (рис. 9.7). хування.
281
ПРИВАТНА (ЛІБЕРАЛЬНА) СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
■ діє в умовах практично вільного ринку;
■ медичні послуги розглядаються як товар;

■ велику роль відіграють медичні асоціації;
■ роль держави незначна;
■ найвищі у світі витрати при недостатньо високих показниках
здоров'я;
■ різний ступінь охоплення медичним страхуванням;

■ найповніше представлена у США.
Рис. 9.7. Визначальні елементи приватної системи охорони здоров’я
У країні функціонує понад 2000 страхових медичних компа

ній, з яких дві найбільші — «Синій Хрест» і «Синій щит», що
займаються переважно страхуванням лікарняної та позалікар-
няної допомоги. Вони працюють на некомерційній основі. До
бровільне медичне страхування потребує значних коштів від
застрахованих осіб, на нього витрачається суттєва частина за
робітку (близько 10—12 %).
За рахунок добровільного страхування оплачується більше
третини всіх медичних послуг, у тому числі дороговартісних,
лікарняних (більше 35 %) і майже половина вартості позалі-
карняної лікарської допомоги.
Більше 20 % складають особисті внески громадян, а також
УСША немає єдиної внески різних релігійних, добродійних фондів і організацій.
системи добровіль
США витрачають на охорону здоров’я з усіх джерел понад
ного медичного стра
15 % ВВП —більше 7 тис. доларів на людину на рік.
хування. Існує де
кілька його видів -
У США, навіть якщо особа застрахувалася на всі види ме
на лікарняну допо дичного забезпечення, це не гарантує 100 % відшкодування
могу, лікарську, сест витрат на медичну допомогу. Частину прямих виплат повинні
ринську, амбулатор здійснювати застраховані.
ну, хірургічну тощо. Однією з причин масового поширення добровільного стра
хування є його підтримка працедавцями, які з метою скоро
чення податків і утримання робочої сили виплачують досить
суттєві суми на страхування своїм робітникам і службовцям
(до 80 % страхових внесків). Ці виплати включаються у собі
вартість продукції.
282
Разом з тим, 17 % населення не застраховано, хоча більшість

громадян вважають за краще страхуватися, оскільки ціна ме
дичних послуг непомірно висока і катастрофічно зростає,
значно випереджаючи зростання цін на споживчі товари та
інші послуги. За таких умов певною альтернативою добровіль
ному страхуванню останніми роками стало створення стра
хових організацій з дешевшим страхуванням, переважно за
основними видами позалікарняної, найбільш масової допомо
ги, за підтримки багатьох громадських асоціацій, місцевих ад
міністрацій та спонсорів. Цим видом страхування охоплено
понад 35 млн громадян.
Координацію діяльності галузі на державному рівні
здійснює Департамент охорони здоров’я і соціального
Функції
забезпечення США. У ньому є 9 регіональних відділів,
Департаменту
які керують регіональними медичними службами. охорони здоров'я
На регіональному рівні в урядах штатів є департамен і соціального
ти охорони здоров’я, яким підпорядковано більшість забезпечення США
медичних закладів, зокрема, психіатричні, акушерсько- (державний рівень):
гінекологічні, педіатричні, інфекційні, бактеріологічні
■ контроль за діяль
лабораторії, амбулаторно-поліклінічні центри тощо. ністю регіональних ме
Установи регіонального та федерального рівнів склада дичних служб;
ють не менше 3/4 усієї матеріально-технічної бази охо
В санітарна охорона
рони здоров’я. кордонів; контроль за
У кожному штаті є свій центр охорони здоров’я, санепідситуацією;
функціями якого є організація: в контроль якості
■ санітарно-протиепідемічного захисту населення; продуктів харчування,
ліків і косметичних за
■ медичної просвіти; собів;
■ контролю за здоров’ям школярів; в організація медич
В служби охорони материнства та дитинства; них служб цивільної
В боротьби з інфекційними, венеричними, психічни оборони;
ми захворюваннями та туберкульозом. В надання медичної
допомоги певним кате
Медичні заклади мають різні форми власності. Май
горіям громадян;
же половина всіх лікарняних установ — приватні. Ціна
в зовнішні медичні
медичних послуг у цих закладах надзвичайно висока
зв'язки;
і доступна лише для дуже багатих людей.
У США діє значна частина доброчинних, місіонер В організація науко
ських, релігійних медичних закладів, які існують на вих досліджень;
кошти конфесій і меценатів. В координація ме

Пільгову медичну допомогу отримують головним чи дичних установ.
ном малозабезпечені, безробітні, що підпадають під дію
283
програми «Медікейд», і літні й старі люди, які отримують ме
дичну допомогу за програмою «Медікер». Проте далеко не всі
потенційні користувачі цими пільгами дійсно отримують їх.
Вони доступні лише половині бідних верств населення та лю
дей похилого віку. У 2010 р. в США було прийнято закон,
яким передбачено реформування національної системи охо
0
За рахунок держави
рони здоров’я, підвищення доступності обов’язкового медич
ного страхування, охоплення ним понад ЗО млн жителів.
Загалом, у США переважають організації добровільного ме
у США забезпечуєть
дичного страхування. Величезні кошти, що витрачаються на
ся надання медич охорону здоров’я, дозволяють розробляти та впроваджувати
ної допомоги: ефективні медичні технології, досягати високої якості медич
ної допомоги, розгортати наукові дослідження. Проте рівень
■ державним служ
здоров’я населення не повністю адекватний значним витратам
бовцям;
на його підтримку. Наприклад, за показником малюкової
■ особовому скла смертності США знаходяться на 20-му місці у світі. Ці та інші
ду збройних сил; причини примушують шукати шляхи скорочення витрат, під
■ ветеранам воєн; вищення ефективності медичної допомоги для задоволення
■ американським вимог бідних прошарків населення.
індіанцям.
Охорона здоров’я населення в країнах,

що розвиваються
В країнах, що розвиваються, системи охорони здоров’я міс

тять елементи різних моделей. Багато мешканців більшості
країн світу не мають можливості користуватися сучасною ква
ліфікованою медичною допомогою. Уряди не в змозі надавати
безоплатну медичну допомогу всім, а значна частина населен
ня не може одержати медичні послуги через бідність. У цих
країнах є приватні, позабюджетні медичні установи, якими
користуються заможні громадяни.
У таких країнах, як правило, є центральний орган управлін
ня державними службами охорони здоров’я та контролю за
діяльністю недержавних медичних установ, а саме: міністер
ство охорони здоров’я чи інше міністерство, департамент,
рада з охорони здоров’я, соціальної допомоги тощо. У регіонах
(провінціях) країн, що розвиваються, діють відповідні депар
таменти, ради, інспекції, підпорядковані міністерству охорони
здоров’я та місцевим органам влади.
Основною медичною установою є лікарня з амбулаторією
чи без неї. На місцевому рівні працюють невеликі пункти чи
284
центри охорони здоров’я з середнім і молодшим медичним

персоналом. Центри, як правило, мають у поселеннях медичні
пости, де працюють медсестри, санітари та надається пере
важно перша допомога.
Основу служб охорони здоров’я складають з а к л а д и п е р в и н н о ї
м е д и к о - с а н іт а р н о ї д о п о м о ги — здоровпункти, центри, пости,
Внаслідок недостат
тобто переважно долікарські амбулаторно-поліклінічні заклади. нього соціально-
Більшість лікарень, крім приватних, фінансуються з дер економічного роз
жавного бюджету. Відрахування з бюджету в десятки-сотні ра витку країнам, що
зів менші порівняно з економічно розвиненими країнами, де розвиваються, при
на охорону здоров’я з усіх джерел витрачається в останні роки таманні недостатня
більше 2000 доларів на людину в рік. забезпеченість охо
В економічно розвинених країнах витрати на охорону рони здоров'я за
здоров’я швидко зростають і складають 9—11 % внутрішнього кладами, кадрами,
валового продукту. У країнах, що розвиваються, усі основні сучасними техноло
гіями, обладнан
показники матеріально-технічної бази охорони здоров’я та
ням, медикамента
кож у кілька разів менші, ніж у розвинених, а саме: забезпече
ми. Низькими є до
ність лікарняними ліжками відповідно становить 10—30 ліжок ступність та якість
проти 60-120 на 10 тис. населення. На одного лікаря припадає медичної допомоги.
від 5 тис. до 50 тис. населення проти 500—1500 осіб у розвине
них країнах.
Бідність, невисокий рівень загальної та медичної культури
в країнах, що розвиваються, слабкий розвиток охорони
здоров’я та інші негативні чинники призводять до незадовіль
ного стану здоров’я — високої загальної смертності, дитячої
(особливо смертності немовлят), материнської, значної поши
реності інфекційних захворювань, хвороб, пов’язаних з недо
статністю харчування, низької середньої очікуваної тривалості
життя.
Стратегічними завданнями для країн, шо розвиваються,
є зміцнення систем охорони здоров’я, ефективне використан
ня наявних ресурсів, пріоритетний розвиток первинної меди
ко-санітарної допомоги для забезпечення доступності до най-
необхідніших медичних послуг, профілактика і лікування
інфекційних та хронічних хвороб, охорона здоров’я дітей і ма
терів.
Система охорони здоров’я в Україні, організація та управ
ління. О х о р о н а з д о р о в ’я н а с е л е н н я в У к р а їн і є о д н іє ю з н а й в а ж л и
в іш и х ф у н к ц ій д е р ж а в и . Які медичні заклади
Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне переважають у краї
страхування проголошено Конституцією України. Система нах, що розвива
охорони здоров’я побудована на основі державної моделі. ються?
285
Управління й координація її діяльності забезпечуються Мініс
терством охорони здоров’я України, яке відповідає за реаліза
о
Управління та коор-
динація діяльності
цію державної політики у сфері охорони здоров’я, нормотвор-
чу діяльність тощо. Переважна більшість медичних закладів
перебуває у комунальній власності і підпорядкована місцевим
органам влади, які відповідають за організацію їх діяльності та
забезпечення населення послугами охорони здоров’я.
Окремі центральні органи виконавчої влади, зокрема Мініс
системи охорони
терство оборони України, Міністерство внутрішніх справ
здоров'я на дер
жавному рівні за
України тощо, мають власні медичні служби, що забезпечують
безпечуються Міні медичними та профілактичними послугами відповідні кате
стерством охорони горії службовців і членів їхніх сімей. Медична служба Держав
здоров'я України, на ного департаменту з питань виконання покарань є відпові
регіональному- дальною за організацію медичних і профілактичних послуг
Міністерством охо у закладах пенітенціарної системи. Міністерство праці та соці
рони здоров'я Авто альної політики України є відповідальним за забезпечення
номної Республіки медичного обслуговування громадян, що перебувають у підпо
Крим, управління рядкованих йому будинках-інтернатах (пансіонатах) для осіб
ми охорони здоро
похилого віку та інвалідів, а також здійснює державний нагляд
в'я 24 обласних,
за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного соці
Київської та Севас
топольської міських
ального страхування.
державних адміні Основними завданнями управління охороною здоров’я є:
страцій.
■ забезпечення реалізації державної політики в галузі охо
■ прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров’я
для забезпечення населення медико-санітарною допомо
гою;
■ здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфек
ційним захворюванням, епідеміям і на їх ліквідацію;
■ організація надання медико-санітарної допомоги насе
ленню, роботи органів медико-соціальної експертизи,
закладів судово-медичної та судово-психіатричної екс
пертизи;
■ забезпечення виконання нормативно-правових актів у га
0
Якою є організацій
лузі охорони здоров’я.
Питання розробки політики охорони здоров’я та її реаліза
ції регламентовано Основами законодавства України про охо
на структура систе рону здоров’я.
ми охорони здоро Складовою частиною політики охорони здоров’я в Україні є
в'я України? регіональні та місцеві комплексні та цільові програми, які відо
286
бражають специфічні потреби охорони здоров’я населення,

що проживає на відповідних територіях.
Реалізація державної політики охорони здоров’я покла
дається на органи державної виконавчої влади.
Гарантом права громадян на охорону здоров’я виступає Пре
зидент України, який через систему органів державної вико
навчої влади забезпечує виконання законодавства про охорону
здоров’я, проводить у життя державну політику у цій сфері та
здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення
комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює
економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють
ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я, забезпечує
розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжуря
дові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань
охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює
інші повноваження, покладені на органи державної виконав
чої влади в галузі охорони здоров’я.
Діючими органами системи охорони здоров’я є:
■ н а н а ц іо н а л ь н о м у р ів н і — Міністерство охорони здоров’я
України, яке є головним (провідним) органом у системі Основи державної
органів виконавчої влади із забезпечення реалізації дер політики в охороні
жавної політики охорони здоров’я, та заклади охорони здоров'я визначає
Верховна Рада Ук
здоров’я державної власності, що належать до сфери йото
раїни шляхом
управління;
закріплення
■ н а р е г іо н а л ь н о м у р ів н і —Міністерство охорони здоров’я Ав конституційних і за
тономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я конодавчих засад
обласних, Київської та Севастопольської міських держав охорони здоров'я,
них адміністрацій, що відповідають за забезпечення реалі визначення її мети,
зації державної політики охорони здоров’я на відповідних принципів і пріори
територіях, і передані їм в управління рішеннями вищих тетів, встановлення
органів державної влади та районними чи обласними ра нормативів і обсягів

бюджетного фінан
дами (тобто рішеннями органів самоврядування) заклади
сування, створення
охорони здоров’я відповідно державної власності та за
системи кредитно-
клади охорони здоров’я, що перебувають у спільній влас фінансових, подат
ності територіальних громад (республіканські Автономної кових, митних та ін
Республіки Крим та обласні лікарні, діагностичні центри ших регуляторів,
тощо); затвердження пере
■ н а р а й о н н о м у т а м іс ц е в о м у ( к о м у н а л ь н о м у ) р ів н я х —районні ліку загальнодер
державні адміністрації, районні, міські, районні у містах, жавних програм
селищні та сільські органи місцевого самоврядування охорони здоров'я.
287
(ради) та належні їм на праві комунальної власності за
клади охорони здоров’я сільських районів, міст, районів
у містах, селищ та сіл, у функції яких входить безпосереднє
надання медико-санітарної допомоги населенню.
З метою координації роботи закладів охорони здоров’я, що

належать до сфери управління міністерств, інших централь
них та місцевих органів виконавчої влади, ефективного ви
користання і концентрації матеріально-технічних ресурсів,
поліпшення якості надання медичної допомоги населенню
Постановою Кабінету Міністрів України при Міністерстві
охорони здоров’я України створено Міжвідомчу координа
ційну раду з питань взаємодії закладів охорони здоров’я, яку
очолює Міністр охорони здоров’я України.
П е р е в а ж н а б іл ь ш іс т ь м е д и ч н и х і п р о ф іл а к т и ч н и х п о с л у г н а
с е л е н н ю з а б е з п е ч у є т ь с я з а к л а д а м и о х о р о н и з д о р о в ’я , щ о п е р е б у
в а ю т ь у д е р ж а в н ій в л а с н о с т і а б о у в л а с н о с т і м іс ц е в и х гр о м а д
( к о м у н а л ь н ій в л а с н о с т і) , де м ед и чн е о б слуговуван ня безко ш
т овне.
Фінансування системи охорони здоров’я в Україні здійсню
ється переважно з коштів державного та місцевих бюджетів.
Р о л ь с т р а х о в и х о р г а н із а ц ій , що забезпечують добровільне
медичне страхування, є н е з н а ч н о ю через високу для абсолют
ної більшості населення вартість послуг комерційних страхо
вих компаній, що працюють на ринку добровільного медично
го страхування.
Видатки зведеного бюджету України на охорону здоров’я,
починаючи з 1999 р., постійно зростають (рис. 9.8).
Проте більша частина коштів витрачається на покриття за
робітної плати (60—70 %) та комунальних платежів (10—13 %).
У загальному фонді зведеного бюджету видатки на охорону
здоров’я з державного бюджету становлять близько 1/3 усіх
видатків на охорону здоров’я, місцеві бюджети —2/3.
Медичне обслуговування — диференційоване за рівнями.
На первинному рівні надається первинна медико-санітарна
допомога, на вторинному — спеціалізована, на третинному —
високоспеціалізована.
Мережа закладів охорони здоров’я в 2010 р. нараховувала
2,8 тис. л ік а р н я н и х з а к л а д ів , у яких розгорнуто понад 420 тис.
ліжок, 9,0 тис. закладів, які надають а м б у л а т о р н о - п о л ік л ін іч н у
д о п о м о гу , з яких 5,2 тис. мають у своїй структурі денні стаціо
нари, де розгорнуто 69,0 тис. ліжок.
288
40100,0
М
лнг
рн 39410,5
8792,6
7263,9
42000 ■
29046,2
35000 -
6467,0
28000 -
21000 ■
14000 ■
5159,8 6014,0
3808,7 4398,1
7000 -
481,0 718,1
358,4 562,9
3450,3 ■ 3835,2 § 4678,8 Я 5295,9 Я 6598,4 | 7807,2 Я ^ 8 4 2 ,2 Я 13368 і 15659,3 1 2 2 5 7 9 ,2 |2 6 1 3 6 ,9

~ ~ Г ~ - ~ Г ~ І —г- І ~т~ ~ ~ Г ~ “ 1-----------1
1999 2001 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2
011(п
лан
)
Р
оки
Державний бюджет Місцевий бюджет
Рис. 9.8. Видатки на охорону здоров’я в загальному фонді зведеного

бюджету (всі відомства, млн грн)
Протягом 1991—2010 рр. здійснювалася структурна реорга

нізація системи надання медичної допомоги. Кількість лікар
няних закладів була значно скорочена, в основному за рахунок
малопотужних дільничних лікарень, з реорганізацією їх в лі
карські амбулаторії, кількість яких суттєво зросла. Оптимізо-
вано рівень забезпечення населення стаціонарними ліжками,
який становив у системі МОЗ України у 2010 р. 86,5 на 10 тис.
Подальшого розвитку набули стаціонарозамінні форми ме
дичної допомоги, чисельність пролікованих у денних стаціо
нарах хворих щорічно перевищує 2,6 млн.
В охороні здоров’я України працюють 224,9 тис. лікарів
і 466,8 тис. середніх медичних працівників. Забезпеченість на
селення лікуючими лікарями є близькою до середнього зна
чення в Європі і становить близько 30,0 на 10 тис. Підготовку/
перепідготовку фахівців галузі здійснюють 15 вищих медичних
(фармацевтичних) навчальних закладів, заклади післядиплом-
ної освіти, факультети класичних університетів та приватних
вмнз. Які заклади форму
Пріоритетом галузі визначено первинну медико-санітарну ють мережу систе
допомогу на засадах сімейної медицини. Протягом 1999— ми охорони здоро
2010 рр. відкрито понад 4,6 тис. закладів сімейної медицини, в'я в Україні?
289
а кількість дільниць зросла до 10,5 тис. За сімейним принци
пом працюють понад 8,1 тис. лікарів. Підготовка фахівців із
сімейної медицини здійснюється на додипломному та після-
дипломному етапах.
З метою вирішення найактуальніших проблем охорони
здоров’я та ефективного використання наявних коштів у краї
ні широко застосовується програмно-цільовий метод. Вико
нується понад 20 національних, державних цільових програм
та заходів в охороні здоров’я, спрямованих на захист здоров’я
дітей, профї штику і боротьбу з соціально небезпечними та
соціально значущими хворобами тощо.
Незважаючи на певні зрушення в реформуванні системи
охорони здоров’я в нових умовах функціонування держави,
які стосуються розвитку нормативно-правової бази, децентра
лізації управління, пріоритету первинної медичної допомоги,
започаткування багатоукладності, впровадження програмно-
цільового планування, реструктуризації тощо, потребують ви
рішення принципові питання розбудови галузі щодо форму
вання оптимальної моделі системи охорони здоров’я з ураху
ванням потреб населення, існуючих можливостей, історичних
0
У чому полягає зна
особливостей та міжнародного досвіду.
В Україні розпочато реалізацію Програми економічних ре
форм на 2010—2014 рр., складовою якої є реформа медичного
чущість питань
обслуговування. Її головною метою є поліпшення здоров’я на
фінансування для селення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх
успішної діяльності громадян до медичних послуг належної якості. Досягнення
системи охорони мети передбачає вирішення стратегічних завдань підвищення
здоров'я? доступності і якості медичних послуг, ефективності державно
го фінансування, створення стимулів для здорового способу
життя.
9.3. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І : Розкрити значення фінансового забезпечення для успішного

функціонування медичної сфери, охарактеризувати його механізми,
основні показники.
Система охорони здоров’я є досить ресурсоємною галуззю,

оскільки вимагає значних вкладень в її розвиток, постійного
оновлення кадрових і матеріально-технічних ресурсів. Досяг
290
нення цілей системи щодо підвищення рівня громадського

здоров’я, відповідності очікуванням громадян та справедли
вим їх фінансовим внескам тісно пов’язано з функціями сис
теми, головними з яких є керівництво, забезпечення ресурсів, Скільки «коштує» си
надання послуг та фінансування. стема охорони здо
Умовою успішного функціонування системи є наявність ров'я (національна
достатніх фінансових коштів, які необхідно вкладати у спору система охорони
здоров'я)?.. Це не
ди і обладнання, нові технології, заробітну плату персоналу,
обхідно знати полі
в оплату ліків та витратних матеріалів. Фінансування охорони
тикам, владі, сус
здоров’я є основоположним елементом взаємостосунків між
пільству.
постачальниками медичних послуг і споживачами, тобто гро
мадянами. Метою фінансування охорони здоров’я є забез
печення наявності фондів, а також встановлення правильних
фінансових стимулів для постачальників, щоб зробити доступ
ним і якісним медичне обслуговування. Важливими завдан
нями в забезпеченні належного фінансування охорони здоро Фінансові функції
в’я є організація збору доходів, створення фондів і управління системи охорони
ними. Особливе значення має зведення воєдино необхідних здоров'я:
технічних, організаційних і законодавчих заходів, так щоб ця
■ збір коштів;
взаємодія змогла найбільш справедливо захистити людей у фі
нансовому плані, а також створити стимули для постачальни ■ формування
ків, які будуть їх вмотивовувати —поліпшувати здоров’я насе пулу (загального
фонду коштів);
лення і підвищувати готовність системи до відповідних дій.
У кожній країні ці завдання виконуються з урахуванням різ ■ розподіл ре
них принципів та підходів. Проте більшість країн відчуває по сурсів.
стійні труднощі, пов’язані зі зростанням витрат і обмеженістю

ресурсів, що зумовлює пошук більш ефективних механізмів
фінансування. Можливими шляхами вирішення проблем є
отримання витрат, збільшення фінансування охорони здо
ров’я і підвищення її ефективності. Головна ціль будь-
Виходячи з передумов досягнення доступності та високої якої системи охоро
якості медичного обслуговування, які передбачають відповід ни здоров'я (націо
не фінансове забезпечення, економічні аспекти функціону нальної системи
вання системи охорони здоров’я набувають особливого зна охорони здоров'я) -
при мінімальному
чення. У сучасному світі існують значні відмінності у фінансо
фінансуванні досяг
во-економічному становищі окремих країн, які безпосередньо
ти максимально
впливають на можливості систем охорони здоров’я виконува
можливого рівня
ти завдання, які перед ними поставлено. доступності і якості
Найважливішими показниками, які характеризують рівень медичних послуг,
економічного благополуччя, є обсяг ВВП та показник ВВП медичної допомоги,
у розрахунку на душу населення, які впливають на обсяги ви медичного обслуго
трат на охорону здоров’я. За величиною ВВП усі країни світу вування.
291
можна умовно поділити на 3 групи. До першої групи країн, об
сяг ВВП в яких перевищує 1 трлн дол., входять США, Японія,
Німеччина, Китай, Велика Британія, Франція, Італія, Канада,
Іспанія, Бразилія. До групи країн, ВВП яких вимірюється
мільярдами доларів, входять 180 країн, у тому числі Україна,
яка у 2010 р. мала ВВП на рівні 294,4 млрд дол. США і за пари
Основні економічні
показники, які ви
тетом купівельної спроможності посідала 40 місце у світі. До
значають діяльність
третьої групи входять 23 країни, які мають валовий внутрішній
охорони здоров'я: продукт менше 1 млн дол. Проте різні країни, внаслідок від
мінностей у чисельності населення, мають різні показники ве
■ величина ВВП; личини ВВП на душу населення. Україна за цим показником
■ обсяг ВВП у роз у 2009 р. зайняла 134 місце у світі. У розрахунку на душу насе
рахунку на душу на лення ВВП складає в Україні 6,3 тис. дол. Для порівняння,
селення; в цілому у світі показник досягає 10,4 тис. дол., в країнах Єв
■ % від ВВП на ропейського регіону ВООЗ —29,9 тис. дол. (рис. 9.9).
охорону здоров'я;
■ рівень видатків Тис. дол.
29,9
на охорону здоров'я
у розрахунку на од
ного жителя;
Рис. 9.9. ВВП на душу
■ частка держав
населення у світі, Євро
них витрату струк
пейському регіоні ВООЗ
турі загальних вит
рат на охорону здо
та Україні (ПКС, тис.
дол., 2009 р.)
ров'я;
■ частка держав
них витрат на охо
рону здоров'я у
структурі усіх дер
жавних витрат.
Для різних країн характерним є своєрідний вибір націо
нальних пріоритетів, у тому числі в соціальній політиці. Він
обумовлює відмінності у виділеній величині частки валового
внутрішнього продукту на охорону здоров’я, що відображає
ставлення держави до медичної галузі. У зв’язку з цим вказа
ний показник оцінюється до певної міри як політичний.
Лише у двох країнах світу витрати на охорону здоров’я пере
вищують 15,0 % від ВВП, зокрема у США. Від 10,0 % до 13,0 %
від ВВП виділяється на медичну галузь у Швейцарії, Німеччи
ні, Франції, Ісландії, Сербії, Португалії. Україна посідає у цьо
му рейтингу 78 місце у світі. Середній валовий показник пито
мої ваги видатків на охорону здоров’я у % від ВВП становить у
світі 6,3, у Європі —7,1 % (рис. 9.10).
292
% від ВВП
Рис. 9.10. Витрати на охо

рону здоров'я у світі,
Європейському регіоні
ВООЗ та Україні (% від
ВВП, 2008 р.)
Всесвітньою організацією охорони здоров’я визначено ре

комендований розмір видатків на медичну сферу на рівні 5 %
від ВВП. При цьому критичною межею вважається величина
видатків в обсязі 3 % від ВВП, нижче якої система охорони
здоров’я стає нежиттєздатною. Даний показник в Україні ста
новить 3,6 % від ВВП.
Серед 53 країн Європейського регіону ВООЗ Україна зай
має 32 місце за величиною видатків на охорону здоров’я у %
від ВВП. Умовно усі європейські країни за цим показником
можна розділити на 5 груп. У першу групу країн входять ті,
частка видатків на медичну галузь в яких перевищує 10 %,
а саме — Швейцарія, Франція, Ісландія, Сербія і Португалія.
Друга група охоплює 16 країн, в яких % ВВП на охорону
здоров’я знаходиться в межах 7,5—10 %. До третьої групи мож
на віднести країни з показниками 5,0—7,5 %, до четвертої — в
якій частка видатків з ВВП на охорону здоров’я перебуває
в межах 3,0—5,0 %, у п’яту —менше 3,0 %.
Найповніше відображає можливості країн у плані ресурсно
го забезпечення медичної галузі рівень видатків на охорону
здоров’я у розрахунку на одного мешканця. За даними ВООЗ,
цей показник становив в Україні 475,0 дол. на душу населення
у перерахунку за паритетом купівельної спроможності (ПКС).
Для порівняння, у США на одного мешканця витрачається
в цілому понад 7,3 тис. дол., у Люксембурзі — 5,7 тис., Швей Які рекомендації
царії —4,4 тис., Норвегії —4,8 тис., Данії —3,5 тис., Австрії — ВООЗ щодо обсягів
3,8 тис., Швеції —3,3 тис., Німеччині —3,6 тис. дол. видатків на охорону
З урахуванням паритету купівельної спроможності на охо здоров'я у % від
рону здоров’я одного мешканця в Європі припадає в серед- ВВП?
293
Дол.
2000 - і
Рис. 9.11. Витрати на охо

рону здоров’я в розрахунку
на душу населення у світі,
Європейському регіоні
ВООЗ та Україні (ПКС,
дол., 2008 р.)
ньому 1900,7 дол. С111А (рис. 9.11). Цей показник охоплює ви
датки на охорону здоров’я, що виділяються для різних галузей,
тобто для медичної, освітньої, сфери культури, інших ві
домств, на вирішення ними проблем, пов’язаних зі здоров’ям.
У різних країнах світу спостерігаються суттєві відмінності
в показниках частки державних і суспільних витрат у загальній
структурі витрат на охорону здоров’я, які у більшості країн
0
Які особливості та
світу є вищими за 70 %. Так, понад 85 % витрат на охорону
здоров’я покривається за рахунок державних суспільних ко
штів у Чехії, Словаччині, Люксембурзі. Від 70 % і більше цей
показник досягає у більшості європейських країн. У Швейца
закономірності уча рії частка державних суспільних витрат на охорону здоров’я
сті держави у фінан
сягає 56 %, у Нідерландах — 63 %. Менше за 50 % державні
суванні охорони
кошти складають у Мексиці (48 %), США (44 %). У цілому
здоров'я в окремих
країнах?
в Європі державні та суспільні витрати у структурі загальних
витрат на охорону здоров’я становлять близько 70,0 %, в
Україні —56,1 %.
Різні системи охорони здоров’я суттєво відрізняються у зборі
внесків, формуванні пулу і закупівлі послуг охорони здоров’я.
Збір фінансових ресурсів здійснюється через загальне опо
даткування, внески в систему обов’язкового медичного стра
хування, внески в систему добровільного приватного медич
ного страхування, оплату готівкою і пожертвування. Більшість
країн з високим рівнем доходів фінансують систему охорони
здоров’я або за рахунок загального оподаткування, або за ра
хунок внесків у систему обов’язкового медичного страхуван
ня. У країнах з низьким рівнем доходів фінансування охорони
здоров’я здійснюється переважно за рахунок готівки. За дани
ми ВООЗ, у 60 % країн з доходом менше 1000 дол. США на
душу населення оплата медичних послуг готівкою становить
294
40 % від усіх видатків на охорону здоров’я, тоді як у країнах

із середнім і високим рівнем доходів ця частка становить ЗО %.
У більшості систем соціального страхування і добровільного
приватного медичного страхування збір податкових надхо
джень і створення загального пулу інтегрується в одній органі
зації і в одному процесі закупівлі. У системах, що ґрунтуються
на оподаткуванні, збір здійснюється міністерством фінансів,
і виділення коштів для міністерства охорони здоров’я відбу
вається через державний бюджет.
Створення пулу є процесом акумуляції податкових надхо
джень і управління ними таким чином, щоб забезпечити необ
хідність оплати медичних послуг усіма членами пулу, а не
кожним вкладником індивідуально. Створення пулу передба
чає об’єднання зусиль у покритті фінансових ризиків, пов’я
заних з діяльністю служб охорони здоров’я, необхідність
в яких є невизначеною. У цьому відношенні пул відрізняється
від збору внесків, який дозволяє індивідуумам продовжувати
оплачувати свої власні ризики з власних коштів.
Створення пулів зменшує відчуття невизначеності як у гро
мадян, так і в постачальників. Збільшуючи і стабілізуючи по
требу та рух ресурсів, пули можуть збільшувати ймовірність
того, шо пацієнти зможуть скористатися послугами, і більший
обсяг послуг виправдає нові інвестиції з боку постачальників.
Закупівля послуг є процесом, за допомогою якого засоби
пулу виплачуються постачальникам для проведення ними
конкретних дій. Закупівля може здійснюватися пасивно і стра
тегічно. Пасивна закупівля означає дотримання попередньо
визначеного бюджету або просто оплату рахунків у міру їх над Є
ходження. Стратегічна закупівля включає у себе постійний Принципово необ
пошук найкращих шляхів підвищення результативності діяль хідно розділити дві
ності системи охорони здоров’я шляхом прийняття рішень проблеми. Перша -
про те, які види діяльності необхідно купити, яким чином це об'єктивна ре
і в кого. Це означає активний вибір дій з метою досягнення альна «ціна» здоро
кращих результатів як у відношенні окремих осіб, так і насе в'я, тобто вартість
сучасної ефективної
лення в цілому за допомогою селективних схем контрактів
моделі системи охо
і стимулів.
рони здоров'я (на
У кожній європейській країні функціонує власна система ціональної системи
фінансування охорони здоров’я. При цьому в чотирьох західно охорони здоров'я).
європейських країнах охорона здоров’я фінансується, голов Д р у га -ц е фактичні
ним чином, із внесків соціального обов’язкового страхування витрати на утри
(Франція, Німеччина, Нідерланди, Люксембург). Бельгію мання реально іс
і Швейцарію, як правило, відносять до країн із системами нуючої системи.
295
соціального медичного страхування, а Грецію — до країн, де
охорона здоров’я фінансується з податків, проте у всіх цих
трьох країнах діє поєднання соціального медичного страху
вання і оподаткування. У дев’яти країнах охорона здоров’я фі
нансується переважно з податкових надходжень (Данія, Фін
ляндія, Ірландія, Італія, Норвегія, Португалія, Іспанія, Шве
ція, Велика Британія).
У ряді країн Центральної і Східної Європи і колишнього
СРСР охорона здоров’я фінансується переважно з податкових
надходжень (Албанія, Казахстан, Російська Федерація, Украї
на), в інших —за рахунок соціального медичного страхування
(Латвія, Молдова, Чехія, Хорватія, Естонія, Угорщина, Сло
ваччина, Словенія).
У деяких країнах (Вірменія, Азербайджан, Грузія, Таджики
стан) системи попередньої оплати повністю зруйновано,
а охорона здоров’я фінансується переважно шляхом прямих
платежів із кишені споживача.
В цілому, прямі платежі з власних коштів під час отримання
медичної допомоги вважаються суттєвою перешкодою на
шляху до загального охоплення населення медичними послу
гами. Незважаючи на те, що внески пацієнтів заохочуються як
спосіб зменшення надмірного використання послуг, вони час
то залишаються великими для малозабезпечених прошарків
населення, що є причиною незвертань по медичну допомогу
і пов’язаних з цим ускладнень, хронізації патології, здорож-
чання наступного лікування, зубожіння населення тощо.
Отже, економічний розвиток країн багато в чому визначає
можливості фінансування галузі охорони здоров’я. Ефектив
ність функціонування медичної сфери визначається успішніс
тю виконання трьох взаємопов’язаних функцій: мобілізації
коштів, об’єднання ресурсів і закупівлі послуг. Основні проб
леми фінансування охорони здоров’я полягають у недостат
ності ресурсів, залежності від прямих платежів і неефективно
го використання коштів. Найприйнятнішим є підхід до фінан
сування, заснований на принципах солідарності, рівності й
справедливості.
Країни світу суттєво відрізняються за економічними можли
востями, про що свідчать разючі відмінності в обсягах ВВП,
величині ВВП на душу населення. Як правило, заможніші кра
їни виділяють значно більші ресурси на охорону здоров’я по
рівняно з менш заможними, як у відносному, так і в абсолют
ному виразі. Витрати на охорону здоров’я у % від ВВП пере
296
важно свідчать про ставлення держави до галузі охорони

здоров’я і тому не завжди відображають її економічні можли
вості. Цей показник треба оцінювати більше як політичний,
ніж як економічний. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, на ме
дичну сферу повинно виділятися не менше 5 % від ВВП, а кри
тичною межею вважається величина у розмірі 3 % від ВВП,
0
Сучасна формула
нижче якої галузь стає неспроможною виконувати свої функції. фінансування сис
Найчіткіше характеризує фінансові можливості медичної тем охорони здоро
галузі будь-якої країни показник витрат на охорону здоров’я в'я передбачає по
у розрахунку на одного мешканця. Важливу роль у забезпечен криття не менше
ні належного рівня фінансування сфери охорони здоров’я ві 70 % витрат з гро
діграє показник частки державних і суспільних витрат у за мадських фондів,
гальній структурі витрат на охорону здоров’я, який у більшості включаючи податки
розвинених країн знаходиться на рівні 70—75 %. При цьому та внески обов'яз
кового медичного
частка прямих платежів не повинна перевищувати 15—20 %.
страхування, мен
Ця формула не є абсолютним рецептом, враховуючи відмін
ше 5 % - приватно
ності в моделях систем охорони здоров’я. Проте вона дозволяє
го страхування, не
обгрунтовувати оптимальні схеми їхнього фінансування з ура більше 15—20 % —
хуванням сучасних тенденцій соціально-економічного розвит прямих платежів
ку, і узагальнити найуспішніший практичний досвід. та ін.
Здоров’я і добробут посилюють одне одного. Системи охо
рони є каталізатором як для здоров’я, так і для добробуту.
Суспільства можуть робити вибір відносно того, скільки
коштів і як саме вкладати в системи охорони здоров’я за раху
нок інших, конкуруючих за ресурси секторів. Правильне ін
вестування в системи охорони здоров’я є ефективним спосо
бом поліпшення здоров’я і збільшення добробуту.
9.4. КАДРОВІ РЕСУРСИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І : Показати стан і проблеми кадрового забезпечення охорони Сучасні тенденції

в кадровому забез
здоров’я у світі, Європейському регіоні та Україні.
печенні охорони
здоров'я в цілому
Ефективність діяльності системи охорони здоров’я значною
у світі характеризу
мірою визначається її ресурсним забезпеченням, у першу чер ються глобальним
гу —кадровим. дефіцитом медич
Працівники охорони здоров’я, які мають глибокі знання ного персоналу, дис
й необхідні навички, є важливою складовою медичної сфери, балансом його роз
несуть відповідальність за охорону здоров’я й надання послуг. поділу, некерова-
Потреба в медичних кадрах постійно зростає. ною міграцією тощо.
297
Стан кадрового потенціалу галузі, його кількісні і якісні ха
рактеристики, включаючи чисельність, структуру, рівень про
фесійної підготовки, трудову мотивацію і стан здоров’я медич
них працівників, є основою функціонування медичної сфери,
запорукою виконання завдань щодо якості і доступності по
слуг охорони здоров’я. Забезпечення реалізації права на охо
©
Збільшення право
рону здоров’я та досягнення цілей розвитку, сформульованих
у Декларації тисячоліття, у програмі ВООЗ «Здоров’я для всіх
у XXI столітті», можливе лише за наявності в країнах достатньої
вого поля пацієнтів
чисельності медичного персоналу, високого рівня його освіти
і медичного персо
і підготовки, адекватного розподілу, управління і мотивації.
налу-запорука
підвищення якості
І хоча у світі росте розуміння вирішальної ролі медичних
та ефективності і
працівників, кадрові проблеми охорони здоров’я належать до
розвитку системи числа найскладніших, і їх вирішення пов’язане з багатьма
охорони здоров'я труднощами. Усі країни стикаються з хронічними проблемами
(національної сис відсутності цілісного планування кадрових ресурсів, їх браку,
теми охорони незбалансованого розподілу, міграції, низької продуктивності
здоров'я). і поганих умов праці. Тривалість підготовки кадрів, необхід
ність безперервної освіти протягом усього професійного жит
тя, складність і напруженість праці, неспіврозмірної з винаго
родою, посилюють їх недостатність і дисбаланс.
Медичні працівники як найцінніший ресурс будь-якої сис
теми охорони здоров’я знають її проблеми й зацікавлені в їх
вирішенні, проте часто підходять до їх здійснення з урахуван
ням своїх корпоративних інтересів. У зв’язку з цим стратегії й
концепції вдосконалення медичної сфери включають враху
вання інтересів медичного персоналу, підвищення його моти
вації, створення коаліцій підтримки.
Сьогодні існує недостатність та значна нерівномірність роз
поділу ресурсів охорони здоров’я. При середньому показнику
забезпеченості на рівні 9,3 на 1000 населення, в країнах Афри
канського континенту цей показник становить 2,3, в країнах
Америки —24,8 відповідно.
Дефіцит кадрів призводить до того, що 1,3 млрд населення
планети не мають доступу до медичної допомоги.
У 2006 р., за даними ВООЗ, у світі нараховувалося 59,8 млн
працівників охорони здоров’я. З них дві третини є надавачами
медичних послуг, а одна третина —адміністративний і допоміж
ний персонал. Даний розподіл має суттєві розбіжності в окре
мих регіонах ВООЗ. Так, провайдери медичних послуг склада
ють 82,8 % медичних кадрів в Африці і 57,3 % - в Америці.
Частка адміністративних працівників і допоміжного персона
298
лу в країнах Америки становить майже половину усіх кадрів

охорони здоров’я, в країнах Африки —не сягає і п’ятої частини.
Склад медико-санітарних бригад у національних системах
охорони здоров’я має свої особливості. Кожен член такої бри
гади робить певний внесок згідно з функціями і навичками.
Співвідношення чисельності молодшого медичного персоналу Пильна увага до
та чисельності лікарів варіює в межах від 8 до 1 в Африкан проблем кадрового
ському регіоні ВООЗ; від 1,5 до 1 в регіоні Західної частини забезпечення зу
Тихого океану. В Канаді і США на одного лікаря припадає мовлена прогноза
ми очікуваного де
4 медсестри; в Мексиці, Перу, Сальвадорі і Чилі —менше од
фіциту медичних
нієї медсестри. Певні диспропорції характерні для всього
кадрів у багатьох
спектра основних професій медичних працівників, зокрема, країнах світу. Дефі
у багатьох країнах спостерігається гостра нестача спеціалістів цит медичних сес
громадської охорони здоров’я і керівних кадрів медичної галузі. тер у США прогно
Непропорційність у складі медичних працівників за статтю зується у 2015 р. на
проявляється у переважанні серед лікарів представників силь рівні 500 тис.
ної статі (70 %), а серед молодшого медичного персоналу —жі
нок (70 %). Більше двох третин працівників охорони здоров’я
працюють у державному секторі, одна третина —у приватному.
Міграція медичних кадрів у світі протягом 1970—2000 рр.
збільшилася вдвічі. Наприклад, у країнах Європи один із трид
цяти п’яти фахівців охорони здоров’я є вихідцем з іншої краї
ни, в економічно розвинених країнах —один із десяти.
Основними причинами міграції медичних працівників є
пошук кращих можливостей для навчання, роботи, професій
ного росту та якості життя. Шляхи міграції пролягають від
країн з низьким економічним розвитком до економічно роз
винених, із сіл —у міста, з державного сектора охорони здо
ров’я —у приватний тощо.
Найкраща забезпеченість лікарями та найменше наванта
ження на одного лікаря спостерігаються в країнах Європи. Зо
крема, у Бельгії, Білорусі, Греції, Грузії, Італії, Литві, Росій
ській Федерації на одного лікаря припадає менше 260 осіб.
Водночас, наприклад, у Нігерії один лікар обслуговує
33.3 тис., у Непалі — відповідно 25,0 тис., Новій Гвінеї —
14.3 тис., Сенегалі —11,1 тис. населення (рис. 9.12).
Показник забезпеченості населення України лікарями
близький до середньоєвропейського (30 лікуючих лікарів на
10 тис. населення).
Загальна забезпеченість населення лікарями в країнах Євро
пейського регіону ВООЗ поступово зростала з 30,4 на 10 тис.
у 1990 р. до 32,7 —у 2008 р., тобто на 7,6 % (рис. 9.13).
299
Найменша чисельність населення, Найбільша чисельність населення,
що припадає на одного лікаря що припадає на одного лікаря
Країни Країни
Білорусь Нігер
Греція Непал
Італія Папуа-Нова Гвінея
РФ Сенегал
Литва Мадагаскар
Бельгія Ємен
Грузія Камбоджа
Ізраїль М'янма
Казахстан Шрі-Ланка
Словаччина В'єтнам
Азербайджан 3. Берег
Ісландія Ірак
Швейцарія Коста-Ріка
Болгарія Алжир
Чехія Сирія
0 100 200 300 0 10000 20000 30000 40000

Чисельність населення на 1 лікаря Чисельність населення на 1 лікаря
Рис. 9.12. Країни з найменшою та найбільшою чисельністю населення

на одного лікаря
Д ж е р е л о : Мире цифрах - 2005. / Пер. с англ. - М .: ЗАО Олимп-Бизнес, 2005. -272 с.
Рис. 9.13. Забезпеченість населення Європейського регіону ВООЗ

лікарями (1990—2008 рр., на 10 тис. населення)
300
Значне «постаріння» медичних кадрів є несприятливим у Серед чинників, які

прогностичному плані чинником. Частка лікарів до 40 років суттєво впливають
скоротилася у Франції протягом 1985—2000 рр. з 55 % до 23 %. на європейський
У Данії, Ісландії, Норвегії, Франції і Швеції середній вік мед ринок медичних
сестер сягає 41—45 років. У Великій Британії майже 50 % мед трудових ресурсів,
сестер мають вік 40 років і старше, 20 % —старше 50 років, які необхідно виділити
вийдуть на пенсію в найближчі 10—15 років. зміни в політичній,
Характерною тенденцією кадрового забезпечення охорони соціально-економіч
ній і демографічній
здоров’я є збільшення частки жінок-лікарів у загальній струк
ситуаціях, зокрема
турі лікарських кадрів. Це опосередковано свідчить про змен
постаріння населен
шення престижу лікарської професії. ня та пов'язану з
Для окремих країн характерні власні традиції і особливості ним зміну потреби
розподілу лікарів між різними ланками медичної допомоги. у певних видах до
Понад 75 % фахівців зайнято в стаціонарах у Великій Британії, помоги, відповід
Австрії, Данії, Португалії, Швеції. Водночас менше 33 % за них фахівцях, появу
гальної кількості лікарів працюють в стаціонарах у Чеській нових сучасних тех
Республіці, Франції, Італії, Мальті. В Україні цей показник нологій діагностики
складає 44 %. і лікування, процеси
Забезпечення первинної ланки охорони здоров’я має суттєві глобалізації та інте
грації на європейсь
відмінності в європейських країнах, від більш як 16 лікарів за
кому просторі, ре
гальної практики на 10 тис. населення у Фінляндії та Франції,
формування секто
до менше 2 - у Казахстані й Азербайджані. Рівень забезпече
ра охорони здоро
ності вказаними спеціалістами становить в Україні 3,4 на в'я, його правових
10 тис. населення, в середньому у країнах Європейського регіо і фінансових основ.
ну ВООЗ - 6,5 на 10 тис., у країнах ЄС —8,9 на 10 тис.
Ефективність лікувально-профілактичної роботи значною
мірою залежить від середнього медичного персоналу. Показ
ник забезпеченості населення медичними сестрами складає
в середньому в Європейському регіоні 67,0 на 10 тис. Відмін
ності в рівнях забезпечення медичними сестрами населення
окремих країн становлять 7 і більше разів.
У період 1998—2008 рр. чисельність медичних сестер збіль
шилася в Європейському регіоні ВООЗ на 6,3 %, в країнах
ЄС —на 12,7 %, в СНД —зменшилася на 2,5 %.
Є
Доступність медич
Стан кадрового забезпечення охорони здоров’я в Європі та
ної допомоги ви
його негативні тенденції вимагають розробки системи заходів
значається набли
щодо поліпшення ситуації. женістю її до насе
Стратегічні напрями діяльності, рекомендовані ВООЗ, лення, наявністю
включають створення надійної системи збору та аналізу дока достатньої кількості
зової бази даних про кадрові ресурси; їх оцінювання і визна кадрів у первинній
чення потреб у них; формування програм планування кадрів; ланці охорони здо
допомогу країнам у розвитку національного потенціалу, ство- ров'я.
301
рення мережі експертів, установ і центрів співпраці, обґрунту
вання політики і стратегії кадрового забезпечення.
Кадрові ресурси системи охорони здоров’я України нарахо
вують понад 1 млн осіб. Переважна більшість лікарських кад
рів (88,0 %) сконцентрована у системі МОЗ України. Серед
працівників установ і організацій, підпорядкованих Міністер
ству охорони здоров’я України, 197,1 тис. осіб складають ліка
рі, 428,7 тис. —середній медичний персонал.
Починаючи з 2000 р., характерною тенденцією є збільшення
частки лікарів, зайнятих у приватному секторі охорони здо
ров’я, яка перевищила 4,0 %.
Забезпеченість населення лікарями системи МОЗ України з
1991 р. до 2010 р. збільшилася на 6,6 % і складає 43,2 на 10 тис.
65 % лікарів безпосередньо займаються наданням медичної
допомоги. Забезпеченість ними населення України становить
близько ЗО на 10 тис.
Загалом забезпеченість кадрами охорони здоров’я в Україні є
близькою до середньоєвропейського показника, проте суттєвою
проблемою є укомплектованість штатних посад лікарів в окре
мих регіонах, а також закладах. У сучасний період показник
укомплектованості становить у цілому в державі 80,8 %. Дефі
цит лікарських кадрів сягає більше 20 тис.
Першочергового ви
рішення вимагає
Потребує удосконалення розподіл кадрів відповідно до ре
проблема забезпе
альних потреб окремих територій з урахуванням демографіч
чення лікарськими них, соціально-економічних та інших чинників. Нагальним
кадрами медичних завданням є підготовка лікарів загальної практики —сімейних
закладів сільської лікарів, менеджерів, економістів, соціальних працівників для
охорони здоров'я, медичної галузі, оптимізація співвідношення «лікарі —медич
первинної ланки ме ні сестри» та перерозподіл функцій між ними, підвищення мо
дичної допомоги, тивації вибору медичних професій та соціального захисту пра
фтизіатричної, лабо цівників охорони здоров’я.
раторної, рентгено
Важливим питанням є постаріння медичних кадрів, що може
логічної служби, де
суттєво вплинути на кадрову забезпеченість системи в най
існує найбільший
ближчій перспективі. У 2010 р. особи пенсійного віку станови
дефіцит. Необхідним
є прискорення під
ли понад 20 % серед усіх лікарів, 15,8 % —усіх молодших спе
готовки фахівців за ціалістів з медичною освітою. Близько 3,0 % медичних праців
спеціальністю «за ників щорічно вибувають із галузі з різних причин.
гальна практика - Підготовка медичних кадрів здійснюється з урахуванням
сімейна медицина» потреб. В останні роки щорічно до вищих медичних (фарма
та забезпечення їх цевтичних) навчальних закладів за усіма напрямами та форма
працевлаштування. ми підготовки вступає близько 13 тис. осіб. Підвищенню якос
ті підготовки кадрів охорони здоров’я сприяє впровадження
302
нових навчальних технологій, у тому числі кредитно-модуль

ної системи навчального процесу.
Половина випускників вищих медичних навчальних закла
дів, підготовка яких здійснювалася за державним замовлен
ням, скеровується на роботу в сільську місцевість та в первин
ну ланку охорони здоров’я.
Важливим кроком у реформуванні післядиштомної медич
ної освіти є модернізація інтернатури та розширення до стан
дартів ЄС переліку лікарських спеціальностей, а також запро
вадження в подальшому резидентури та системи безперервно
го професійного розвитку лікаря, який повинен володіти усіма
сучасними медичними технологіями.
Заходи з реформування системи охорони здоров’я спрямо Які особливості кад
вано на поліпшення планування та підготовки медичних кад рового забезпечен
рів на рівні європейських освітніх стандартів, їх розподіл згід ня системи охорони
но з потребами, підняття престижу медичної спеціальності, здоров'я в регіонах
світу та в Україні?
забезпечення належних умов праці та підвищення соціального
захисту. Здійснення запланованих заходів дозволить проводи
ти якісну підготовку фахівців, оптимально використовувати
наявний кадровий потенціал, підвищувати ефективність
функціонування системи охорони здоров’я та задовольняти
очікування громадян від діяльності медичної галузі.
1. Визначення поняття «система охорони здоров’я».

2. Цінності, цілі, функції та умови успішного функціонування
системи охорони здоров’я.
3. Історичні етапи розвитку систем охорони здоров’я.
4. Вимоги до системи охорони здоров’я, визначені Люблян-
ською хартією.
5. Сучасні виклики та загрози для систем охорони здоров’я.
6. Ключові дії для зміцнення систем охорони здоров’я, визна
чені Талліннською хартією.
7. Типи системи охорони здоров’я.
8. Основні риси, переваги і недоліки національної (державної)
системи охорони здоров’я.
9. Основні риси, переваги і недоліки системи охорони здоров’я
на принципах страхової медицини.
10. Основні принципи, переваги і недоліки приватної (лібераль
ної) системи охорони здоров’я.
303
11. Модель системи охорони здоров’я України.
12. Розподіл функцій управління в системі охорони здоров’я
України.
13. Фінансування охорони здоров’я України.
14. Основні напрями реформування охорони здоров’я України.
15. Значення кадрових ресурсів для діяльності системи охорони
здоров’я.
16. Тенденції кадрового забезпечення охорони здоров’я у світі
та Україні.
17. Завдання з удосконалення кадрового забезпечення системи
охорони здоров’я України.
Реалізація головної мети діяльності системи охорони здоро

в’я —збереження і зміцнення здоров’я населення — можлива
за умов їх належної організації, стійкості та здатності проти
стояти численним загрозам, які пов’язані з демографічними,
епідеміологічними зрушеннями, поглибленням соціально-
економічної нерівності, дефіцитом ресурсів, розвитком техно
логій та зростаючими потребами людей.
Знання базових цінностей, цілей, принципів побудови та
основних характеристик систем охорони здоров’я є необхід
ним для успішної роботи фахівців медичної галузі, а також для
здійснення реформ з метою її оптимізації.
Важливе значення має розуміння основоположних засад
формування різних типів та моделей систем охорони здоров’я,
'їх сильних і слабких сторін, переваг і недоліків.
Забезпечення доступності та якості медичної допомоги, які
є базовими цінностями системи охорони здоров’я, вимагає
глибокого осмислення ключових функцій системи: надання
послуг, фінансування, формування ресурсів і спрямовуючого
керівництва.
Теоретичні знання з різнобічних питань організації та функ
ціонування систем охорони здоров’я дозволять належним чи
ном організовувати лікувально-діагностичний процес, надава
ти якісні медичні послуги населенню, обґрунтовувати стратегії
і програми розвитку медичної сфери, підвищити результатив
ність та ефективність її діяльності.
304
1. Бойко Ю. П., Комаров Г. А., Меламед Л. А. Концептуальные

подходы к реформированию систем охраны здоровья в мире / /
Проблемы управления здравоохранением. — 2005. — № 2. —
С. 5-14.
2. Доклад о развитии человека 2006 г. / ПРООН. — Изд-во «Весь
мир», 2006. - 422 с.
3. Доклад о развитии человека 2007/2008 / ПРООН. —Изд-во «Весь
мир», 2007. - 384 с.
4. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе 2002 г. — ЕРБ
ВОЗ. - Региональные публикации ВОЗ, Европейская серия.
№ 97. - 156 с.
5. Доклад о состоянии здравоохранения в мире, 2000 г.: системы
здравоохранения: улучшение деятельности. - ВОЗ, Женева,
2000. - 232 с.
6. Доклад о состоянии здравоохранения в мире, 2005 г. Не оставим
без внимания каждую мать, каждого ребенка. — ВОЗ, 2005. -
264 с.
7. Доклад о состоянии здравоохранения в мире. Финансирование
систем здравоохранения. Путь к всеобщему охвату населения
медико-санитарной помощью. —ВОЗ, 2010. — 129 с.
8. Кучеренко В. 3., Антропов В. В. Системы финансирования здра
воохранения в странах Европейского Союза / / Экономика здра
воохранения. - 2005. —№ 7. —С.8-13.
9. Лисицын Ю. П. Общественное здоровье и здравоохранение:
Учебник. - М .: ЕЭОТАР-МЕД, 2002. - 520 с.
10. Медичні кадри та мережа закладів охорони здоров’я системи
МОЗ України за 2008—2009 роки. —К., 2010. —67 с.
11. Міграція кадрів охорони здоров’я в Європейському регіоні: ана
ліз на прикладі конкретних країн і стратегічні наслідки / Євро
пейське регіональне бюро ВООЗ, Копенгаген, Данія, 2006. - 1 9 с.
12. Москаленко В. Ф., ЕрузеваТ. С. Сравнительная оценка кадрового
обеспечения здравоохранения / / Проблемы социальной гигиены,
здравоохранения и истории медицины. —2008. - № 3. - С. 44—47.
императивы. —К.: ВД «Авіцена», 201 1. —256 с.
медичної до профілактики соціальної. Монографія. — К. : ВД
«Авіцена», 2009. —240 с.
305
15. Москаленко В. Ф. Об оптимальной модели здравоохранения
Украины / / Экономика здравоохранения. - 2008. - № 5 (126). -
С. 5-15.
охорони здоров’я: український контекст. Монографія. —К . : Кни
га плюс, 2008. —320 с.
17. Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’я в
Україні / Під заг. ред. В. М. Лехан, В. М. Рудого. —К. : Вид-во Ра-
євського, 2005. — 168 с.
18. Панорама охорони здоров’я населення України / За заг. ред.
А. В. Підаєва, О. Ф. Возіанова, В. Ф. Москаленка. —К .: Здоров’я,
2003. - 395 с.
ни здоров’я в Україні за 2008—2009 роки. - К., 2010. - 329 с.
20. Салтман Р. Б., Фигейрас Дж. Реформы системы здравоохранения
в Европе. Анализ современных стратегий: Пер. с англ. — М. :
Гэотар Медицина, 2000. —432 с.
21. Системы здравоохранения: время перемен / Европейская обсер
ватория по системам и политике здравоохранения. — ЕРБ ВОЗ,
Копенгаген, Дания, 2004 г. —242 с.
22. Системы здравоохранения на переходном этапе. Соединенное
королевство / Европейский центр координации систем здравоох
ранения. - ЕРБ ВОЗ, Копенгаген, Дания, 1999 г. - 115 с.
нения / Европейский региональный комитет. Пятьдесят пятая
сессия, Бухарест, Румыния, 2006 г. —29 с.
24. Спільна робота на благо здоров’я / Доповідь про стан охорони
здоров’я у світі, 2006 р. —Всесвітня організація охорони здоров’я,
Женева, Швейцарія, 2006. — 18 с.
25. Усовершенствованные системы здравоохранения спасают жизни
/ Основы Европейской стратегии ВОЗ по развитию систем здра
воохранения. - Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 2005. — 13 с.
26. Фонтаки Марианна. Сочетание общественного/государственно-
го и частного в Российской системе здравоохранения в свете
международного опыта / / Сб. «Общественное и частное в здраво
охранении и медицинском страховании (состояние, проблемы,
перспективы)». —М., 1999. - С. 8—11.
306
27. Figueras J., McKee M., Lessof S. et al. Системы здравоохранения,

здоровье и благосостояние: оценка аргументов в пользу инвести
рования в здоровье / Справочный документ. Европейская минис
терская конференция ВОЗ «Системы здравоохранения — здоро
вье — благосостояние», 25—27 июня 2008 г., Таллинн. — ВОЗ,
2008. - 91 с.
28. FTuman resources for health in the WHO European Region/WHO
Regional Office for Europe, 2006, Denmark. —55 p.
29. The health workforce: current challenges. World Health Organization —
2005, Geneva, Switzerland.
30. The world health report 2002: reducing risks, promoting healthy life. -
WHO, 2 0 0 2 .- 248 p.
31. The world health report 2003: shaping the future. - WHO, 2003. —
193 p.
32. The world health report 2007: a safer future: global public health security
in the 21st century. —WHO, 2007. —72 p.
33. Tomson S., FoubisterT., Mossialos E. Финансирование здравоохра
нения в Европейском Союзе. Проблемы и стратегические реше
ния. —ВОЗ, от имени Европейской обсерватории по системам и
политике здравоохранения, 2010. —241 с.
307
-. ■ •
Ш$і І .'V
&
V.“ .
И В
?> -'ЧгЛ^.7
- '■ ;;
ш ■ ■
■ ■
гм
-
ОРГАНІЗАЦІ Ш Ш ї
, - /-, "
ЕДИЧНОІ ДОПОМОГИ
У розділі розкрито сутність і значення основ

них принципів медичної допомоги. Висвіт
лено роботу закладів охорони здоров’я різ
них видів цієї допомоги. Викладено теоре
тичні та організаційні засади розвитку
екстреної, первинної, вторинної (спеціалізо
ваної), третинної (високоспеціалізованої) і?.
медичної допомоги. Розглянуто організацію
роботи амбулаторно-поліклінічних, стаціо
нарних закладів охорони здоров’я, медичне
обслуговування сільського населення, літніх
людей, постраждалих від аварії на ЧАЕС, на
V
дання паліативної допомоги.
К л ю ч о в і с л о в а : медична допомога:
екстрена; первинна; вторинна; третинна; ме
дична реабілітація; паліативна.
■ Види медичної допомоги.

■ Особливості надання первинної, вторинної та третинної допо
моги.
■ Завдання та можливості різних моделей первинної медичної
допомоги (ПМД).
■ Роль амбулаторно-поліклінічної допомоги в забезпеченні ефек
тивної діяльності системи охорони здоров'я.
■ Чинники, що визначають ефективність стаціонарної допомоги.
Заходи щодо раціонального використання ліжкового фонду.
■ Особливості медичної допомоги сільському населенню на різ
них етапах її надання.
■ Особливості надання екстреної медичної допомоги в повсяк
денних умовах і умовах надзвичайних ситуацій.
■ Досвід різних країн у наданні медико-соціальноїта паліативної
допомоги.
■ Завдання та обсяги медико-соціальної допомоги потерпілим від
Чорнобильської катастрофи на різних рівнях медичного забез
печення.
0
Виклик
10.1. ВИДИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЗАСАДИ її НАДАННЯ

Виникає необхід
ність обґрунтовано
Ц І Л І : Ознайомити із засадами, видами та організацією медичної го розмежування
допомоги на різних рівнях її надання. Розкрити сутність діяльності видів медичної до
окремих закладів охорони здоров’я. помоги (позалікар-
няноїта лікарняної)
на різних рівнях її
надання. Нецільове
Медична допомога (МД) є важливою складовою охорони та, певною мірою,
здоров’я населення, в якій працює більша частина медичних неефективне вико
працівників. На її функціонування виділяються значні кошти ристання різних за
з асигнувань, передбачених на охорону здоров’я загалом. кладів охорони здо
Заклади та працівники цієї сфери виконують провідну ров'я вимагає ре
функцію системи охорони здоров’я, займаючись попереджен структуризації, зм і
ням, виявленням хвороб, формуванням здорового способу ни їхніх завдань.
309
життя, забезпечуючи лікування та реабілітацію хворих, надаю
чи їм різні види медичної допомоги (рис. 10.1).
Медична допомога —це комплекс заходів, спрямованих на
запобігання захворюванням, ранню діагностику, допомогу
особам з гострими та хронічними захворюваннями, на реа
білітацію хворих та інвалідів з метою продовження їх ак
тивного довголіття.
У залежності від ступеня складності розрізняють первинну,

вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану)
медичну допомогу, що визначено Основами законодавства
України про охорону здоров’я (1992 р., зі змінами станом на
07.07.2011 р . № 3611-17).
Основні види медичної допомоги за особливостями її надання
Амбулаторно-поліклінічна Стаціонарна Екстрена
надається особам, які потре надається хворим, які потре надається хворим при рапто
бують періодичного медич бують постійного медичного вих захворюваннях із тяж
ного спостереження, ліку спостереження, застосуван ким перебігом і постражда-
вання на догоспітальному ня складних методів обсте лим від нещасних випадків,
етапі та проведення профі ження та інтенсивного ліку забезпечується закладами
лактичних заходів. її отриму вання, а також оперативних охорони здоров'я в макси
ють безпосередньо у відпо втручань, що не можуть бути мально можливому обсязі за
відному закладі чи вдома виконані в амбулаторних місцем виклику, під час
умовах транспортування та госпіта
лізації
Види медичної допомоги за складністю
Первинна Вторинна Третинна

(спеціалізована) (високоспеціалізована)
передбачає консультацію надається лікарями відпо надається за направленням
лікаря загальної практики відних спеціальностей за лікуючого лікаря з надання
(сімейного), діагностику та направленням лікаря за первинної чи вторинної ме
лікування основних найпо гальної практики, передба дичної допомоги лікарями
ширеніших хвороб, направ чає кваліфіковане консульту (або їх групами), які мають
лення пацієнта для надання вання, діагностику, лікуван відповідну підготовку в галу
спеціалізованої допомоги, ня, реабілітацію та профілак зі складних для діагностики
проведення профілактичних тику хвороб та лікування хвороб, а також
заходів хвороб, що рідко зустріча
ються
Рис. 10 .1. Основні види медичної допомоги
310
Провідні принципи розвитку медичної допомоги як важливої

складової охорони здоров’я:
■ доступність медичної допомоги;
■ висока якість медичного обслуговування;
■ послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги (за
необхідністю);
■ відповідальність медичних працівників за професійну
діяльність;
■ дотримання прав пацієнтів;
■ незалежність медичного персоналу (за винятком обме
жень, які визначаються етико-деонтологічними положен
нями).
Слід зазначити, що функції первинної медичної допомоги
розширились, у багатьох країнах створені та розвиваються різ
ні структури цієї допомоги, які покликані забезпечити безпе
рервну допомогу на засадах всебічного охоплення населення
за умови профілактичної спрямованості та високої якості.
Заклади охорони здоров’я, що надають МД, розподіляються
по кількох рівнях на основі територіальних особливостей та
історичних традицій, притаманних різним країнам.
У багатьох країнах до центрального рівня МД відносяться за
гальнодержавні та міжрегіональні потужні лікарні, лікуваль
но-консультативні та діагностичні центри, клініки, які часто є
клінічними базами медичних факультетів університетів або
академій та науково-медичних центрів.
На регіональному рівні (в областях, провінціях, округах, шта
тах) функціонують лікарні різних форм власності, диспансери
різних профілів, консультативні поліклініки та центри.
Заклади місцевого рівня (сільських районів, міст) досить різ
номанітні. До них відносяться комунальні та приватні лікарні,
поліклініки, а також підрозділи ПМД (амбулаторії, центри
здоров’я), заклади долікарської допомоги (фельдшерсько-аку
шерські пункти в сільській місцевості).
В амбулаторіях і центрах здоров’я медичну допомогу нада
ють лікарі однієї чи різних спеціальностей. В основному в цих
закладах працюють тільки лікарі загальної практики/сімейні
лікарі.
У поліклініках (поліклінічних відділеннях лікарень), які Яке призначення
в сучасних умовах можуть виконувати функції консультатив основних медичних
но-діагностичних центрів, допомогу здійснюють медичні пра- закладів?
311
цівники багатьох спеціальностей. Проте дотепер за умови різ
ного ступеня розвитку структур ПМД в поліклініках надається
також первинна допомога відповідному населенню.
Значення поліклінік і амбулаторій визначається їх наближе
ністю до населення, а також можливістю оптимальної участі
в медичному забезпеченні переважної більшості населення.
Ці заклади займають провідне місце у профілактичній роботі
системи охорони здоров'я. Працівники закладів виявляють
фактори ризику серед відповідних контингентів, інфекційні та
соціально значущі захворювання, беруть участь у наданні
значного обсягу МД.
Частина амбулаторно-поліклінічних закладів входить до
складу різних лікарень і диспансерів, проте число самостійних
поліклінік (за винятком стоматологічних) і амбулаторій також
значне.
Певна частина населення потребує стаціонарного лікування
в лікарнях різного профілю та підпорядкування.
Лікарня — це заклад для постійного перебування пацієнтів
з травмою, тим чи іншим захворюванням або підозрою на ньо
го, в якому забезпечується короткочасне чи довготривале лі
карське обслуговування, а саме —спостереження, встановлен
ня діагнозу, лікування та відновлення працездатності. Лікарня
може забезпечувати стаціонарну або стаціонарну та амбула
торно-поліклінічну допомогу.
У лікарнях можуть лікуватися хворі з різними патологічни
ми станами або з однією певною патологією.
В Україні передбачається спеціалізація лікарень, яка буде
здійснюватись у межах госпітальних округів, розрахованих на
150—500 тис. мешканців. Такий округ буде об’єднувати міста
обласного значення та кілька навколишніх сільских районів.
Відповідно до інтенсивності медичної ДОПОМОГИ ДОЦІЛЬНО
розрізняти такі лікарні (заклади):
■ багатопрофільну лікарню інтенсивної допомоги хворим
із гострими станами;
■ заклади для проведення планового лікування;
■ заклади для реабілітаційного (відновлювального) ліку
вання;
■ заклади для надання паліативної допомоги та психологіч
ної підтримки (хоспіси) термінальним (безнадійно) хво
рим;
■ заклади медико-соціальної допомоги.
312
У госпітальному окрузі мають діяти консультативний діа

гностичний центр і станція швидкої допомоги.
Високоспеціалізована медична допомога надається на
третинному рівні обласними лікарнями, клініками ВМНЗ
IV рівня акредитації та науково-медичними центрами.
Заклади охорони здоров’я, у тому числі ті, що надають МД,
можуть бути державними, комунальними та приватними. Від Державна акреди
повідно до затверджених переліків закладів охорони здоров’я тація закладу охо
до медичних закладів належать (наказ МОЗ України від рони здоров'я будь-
25.10.2002 р. № 385 зі змінами): якої форми влас
■ лікарняні заклади (багатопрофільні, однопрофільні, спе ності - це офіційне
визнання його ста
ціалізовані, особливого типу);
тусу, за наявності
■ амбулаторно-поліклінічні; в ньому умов для
■ заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної надання певного
допомоги; рівня медико-сані-
тарної допомоги,
■ санаторно-курортні.
підтвердження його
Внаслідок упорядкування мережі закладів охорони здоров’я відповідності вста
протягом 2005—2010 рр. у системі МОЗ України кількість за новленим критері
кладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, збіль ям і гарантії високої
шилася з 6692 до 6869. якості професійної
Кількість лікарень за цей період скоротилася з 2636 до 2487 діяльності.
переважно за рахунок перепрофілювання частини їх у лікарсь
кі амбулаторії; у 2010 р. —становила 86,5 на 10 тис. населення1.
На тлі незначних коливань забезпеченості лікарями загалом
у 2005—2010 рр. у межах 42,3—43,2 на 10 тис. населення, забез
печеність практикуючими лікарями досягає 30,0.
Кількість відвідувань до лікарів на одного мешканця протя
гом 2005—2010 рр. перебуває в межах 10—11, рівень госпіталі
зації становить 21,6—22,9 % на 100 мешканців1.
Всі заклади охорони здоров’я підлягають акредитації.
Акредитація закладів охорони здоров’я дозволяє визначити
відповідність їхньої діяльності встановленим стандартам, нор
мам і правилам. Вона є підтвердженням того, шо певний за
клад або фізична особа відповідають конкретним вимогам, які
дозволяють їм здійснювати належні функції.
1 Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здо

ров’я в Україні Які завдання акре
за 2008-2009 рр. - К„ 2010. - 328 с. дитації медичних
за 2009—2010 рр. —К., 2011. —329 с. закладів?
313
В системі охорони здоров’я розробляють і застосовують різ
ні види стандартів.
Після проведення акредитації видається сертифікат вста
новленого зразка, до якого додається ліцензія із зазначенням
конкретних видів допомоги, які заклад може надавати.
Робота медичних
Ліцензія - державний документ, який дає власнику (ліцен-
служб має на меті зіату) дозвіл на здійснення певної діяльності з урахуванням
досягнення доступ кваліфікації спеціалістів, їх післядипломної підготовки, а та
ності медичної до кож діючих положень із сертифікації.
помоги, задоволе Проголошення охорони здоров’я пріоритетним принципом
ності населення за діяльності суспільства та держави, що утверджують законодав
умови належної
ства багатьох країн, ставить питання про налагодження взає
чутливості та висо
модії між різними службами охорони здоров’я та іншими сфе
кої якості медично
го обслуговування.
рами (службами, відомствами).
Пошуки компромісного рішення між потребами покращен
ня медичного обслуговування та стримуванням витрат прита
манні всім діючим нині системам охорони здоров’я. Вирішен
ня цієї проблеми значною мірою пов’язане з певним обмежен
ням зростання обсягу спеціалізованої та вузькоспеціалізованої
допомоги за умови належного достатньо ефективного медич
ного обслуговування на первинному рівні та взаємодії за необ
хідності всіх рівнів МД.
Узгодження багатопланових дій, спрямованих на покра
шення здоров’я, може забезпечити досягнення належного
його рівня на основі адекватного фінансування. Проте дер
жави, громадськість і населення зацікавлені в певному
стримуванні витрат на охорону здоров’я. Це тим більш важ
ливо, оскільки навіть у багатих країнах з розвинутою еконо
мікою надання безоплатної медичної допомоги для всіх
верств населення недосяжне, зважаючи на зростання вар
тості медичних послуг, зумовлене поступальним розвитком
медичних технологій, демографічною ситуацією в багатьох
країнах.
Потреби забезпечення соціальної справедливості та рівно
сті у медичному обслуговуванні населення на основі надання
йому доступної МД у різних закладах охорони здоров’я обу
мовили необхідність розробки та втілення в життя заходів,
спрямованих на приведення діяльності системи охорони
здоров’я у відповідність до запитів і можливостей су
спільства. При цьому значно зросла роль саме первинної
медичної допомоги.
314
10.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРВИННОЇ

МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Виклик
Ц І Л І : Ознайомити з організацією ПМД на засадах сімейної медици
ни з висвітленням досвіду різних країн і України. Охарактеризувати Потребують визна
організаційні моделі роботи сімейних лікарів (лікарів загальної прак чення обсяги робо
тики), а також переваги та недоліки при наданні допомоги населенню ти, завдання сімей
окремо сімейними лікарями та дільничними терапевтами. них лікарів і лікарів
різного фаху щодо
медичного забезпе
чення різних верств
Поняття «первинне медичне обслуговування» введено у світову
населення (жінок,
практику з початку 60-х років XX ст., що призвело до зростан
дітей, осіб похилого
ня ролі первинної медичної (медико-санітарної) допомоги.
віку та постражда-
Термін ПМСД набув широкого розповсюдження з 70-х ро лих від авари на
ків XX ст. після обговорення потреби і засад розвитку медич ЧАЕС).
ного забезпечення населення з метою досягнення рівності та
справедливості його надання.
Основний внесок у визначення сутності та принципів
ПМСД було зроблено на конференції ВООЗ в Алма-Аті
(1978 р., Казахстан), її засади набули визнання та були закріп
лені в нормативно-правових документах різних країн.
Забезпечення ПМСД можливе при дотриманні основних
принципів, визначених ВООЗ (Алма-Атинська конферен
ція, 1978 р.):
■ належність до національної системи охорони здоров’я та
первинність у контакті окремої особистості чи родини
з системою охорони здоров’я країни;
■ максимальна наближеність до місця проживання та робо
ти людини;
■ максимальна доступність (за рівнем, обсягом, техноло Відповідно до змін
гіями та терміном надання допомоги); до Основ законо
давства України про
■ відповідність професійної підготовки спеціалістів і мате
охорону здоров'я
ріально-технічної бази її потребам; (редакція від 07.07.
■ забезпечення потреб особливо вразливих груп населення 2011 р.) запропоно
(жінок, дітей, осіб, що мають шкідливі умови праці) вано термін «меди-
■ регламентація обов’язків держави та громадськості щодо ко-санітарна допо
мога» замінити сло
ПМД відповідними нормативними документами.
вами «первинна
ПМД передбачає надання інтегрованих і доступних послуг медична допомога»
у сфері охорони здоров’я лікарями, які відповідають за забез- (ПМД).
315
печення багатьох потреб пацієнтів на основі партнерських
стосунків з ними і співпраці з родиною та громадськістю.
ПМ Д — це не тільки лікування поширених захворювань
Фундаментальні і травм основними засобами, але й сприяння в організації ра
засади ПМД: ціонального харчування, забезпеченні доброякісною водою,
■ безперервність проведенні санітарно-оздоровчих заходів; охорона здоров’я
допомоги; матері та дитини, імунізація проти основних інфекційних хво
■ профілактична роб, профілактика ендемічних хвороб і боротьба з ними, сані
спрямованість; тарна просвіта населення.
■ всеохоплюючий Система ПМД створюється за місцем проживання в межах
підхід; певних муніципальних територіальних одиниць.
■ невіддільність Досвід створення та розвитку структур ПМД у багатьох
від проблем сім'ї; країнах довів її ефективність, при цьому важливою особливіс
■ висока якість. тю цієї допомоги є забезпечення наступності між різними рів
Основи законо нями медичного забезпечення на основі вертикальної інтегра
давства України
про охорону здоров'я
ції, як зазначено також у програмі ВООЗ «Здоров’я для всіх».
Розвиток ПМД дозволяє ліквідувати диспропорції в охороні
здоров’я, що викликані значним розвитком спеціалізованої
допомоги —як амбулаторної, так і стаціонарної.
Як вважають деякі вчені, до ПМД можна віднести першу
медичну долікарську допомогу. Саме поняття ПМД є збірним.
Формування струк На Алма-Атинській конференції воно було визначено як зона
тур ПМД має здій
первинного контакту населення та медико-санітарних служб.
снюватись на заса
Значущість загальної практики як основи ПМД відзначена
дах вільного вибору
пацієнтом лікаря
в Хартії з загальної практики/сімейної медицини в Європі
первинноїланки, (1995 р.), в якій окреслено, що загальна практика здатна за
економічної неза пропонувати:
лежності закладів ■ доступність і прийнятність обслуговування для пацієнтів;
ПМД, керованості ■ справедливий розподіл ресурсів охорони здоров’я;
медичною допомо
■ інтегроване та скоординоване забезпечення відповідних
гою з боку сімейно
лікувальних, паліативних і профілактичних послуг і за
го лікаря, при цьо
ходів щодо зміцнення здоров’я;
му на всі інші рівні
та до інших закла ■ раціональне використання технологій другого рівня на
дів пацієнт може дання медичної допомоги та лікарських засобів;
потрапляти за на ■ збільшення ефективності з урахуванням вартості послуг.
правленням цього
лікаря. Проте мож
Орієнтація на ПМД підтверджена також у Дюблянській
ливе також само Хартії з питань реформування охорони здоров’я (1996 р.)
стійне звернення до і в Талліннській хартії, прийнятій на Європейській міністер
відповідного спеціа ській конференції ВООЗ у 2008 р.
ліста у визначених Первинна медична допомога є основною, найбільш набли
випадках. женою до населення ланкою медичної допомоги, яка передба
316
чає консультацію лікаря, забезпечує діагностику та лікування

найпоширеніших хвороб, травм, отруєнь та інших станів, про
ведення індивідуальних санітарно-гігієнічних і протиепідеміч
них заходів, медичної профілактики захворювань, гігієнічного
виховання та санітарної просвіти населення, реалізацію прав
людини щодо охорони здоров’я дитини, матері та батька, а та
кож направлення пацієнтів на отримання вторинної, третин
ної медичної допомоги та санаторно-курортного лікування.
Первинна медико-санітарна допомога в Україні надається
переважно лікарями загальної практики/сімейними лікарями
або дільничними терапевтами та педіатрами.
Незалежно від особливостей визначення поняття про ПМД
в окремих країнах і системах охорони здоров’я головною
діючою особою в ПМД є лікар загальної практики/сімейний
лікар.
Сімейний лікар — це дипломований медичний працівник,
який особисто надає первинну медико-санітарну та безпе
рервну допомогу окремим хворим, сім’ям і населенню дільни
ці, незалежно від віку, статі та виду захворювання. Він допома
гає хворим у своєму кабінеті, за місцем проживання, іноді в лі
карнях. Йому належить пріоритет у розв’язанні всіх проблем
пацієнтів. Сімейний лікар постійно спостерігає за хворими
з хронічними, рецидивними та невиліковними хворобами
у співпраці з різними структурами паліативної допомоги. Три
валий контакт з ними дозволяє відстежувати ситуацію, нала
годжувати добрі стосунки, побудовані на довірі. Відповідаль
ність за все населення базується на співпраці з колегами ме
дичної і немедичної сфер, обсяги та сутність якої визначає
саме сімейний лікар, який керує подальшими маршрутами
пацієнта. Первинну медичну
Керованість медичною допомогою має значні переваги допомогу в окре
в порівнянні з вільним доступом до фахівців. Ці переваги мих країнах, у тому
пов’язані зі зростанням відповідальності лікарів загальної числі у країнах СНД,
надають численні
практики за пацієнтів, можливістю визначення потрібних
заклади: самостійні
консультацій і оптимальних маршрутів пацієнтів. Проте слід
амбулаторії, полі
зважати на зміни патології населення у зв’язку з постарінням
клініки та поліклі
та її можливу множинність. До того ж зростають вимоги до нічні відділення лі
якості медичної допомоги. У зв’язку з цим може виникати не карень, жіночі кон
задоволення пацієнтів у разі необхідності більш-менш трива сультації, дитячі по
лого очікування вторинної та третинної допомоги. ліклініки, заклади
Створення та удосконалення структур ПМД на основі за долікарської та
гальної практики потребує вивчення досвіду тих країн, у яких швидкої допомоги.
317
ця допомога надається тривалий період (Велика Британія, Ка
нада, Німеччина тощо). При цьому доцільно оцінювати ус
пішність діяльності ПМД з урахуванням діючих моделей її на
дання, навантаження лікарів, організацію взаємодії із заклада
Вивчення досвіду
ми, які надають вторинну та третинну допомогу. Моделі
різних країн щодо
організації ПМД на
роботи лікаря загальної практики (сімейного) досить різнома
засадах сімейної
нітні (рис. 10.2).
медицини вказує на
різноманітність під
ходів до регламенту
та форм їх діяльно
сті.
Індивідуальна або Об'єднання кількох Індивідуальна чи

групова практика групових практик групова практика
в самостійному за- у центрах здоров'я в діючих полікліні-
кладі (амбулаторії) ках
Рис. 10.2. Організаційні моделі роботи сімейних

лікарів (лікарів загальної практики)
В окремих країнах може переважати та чи інша модель.

Індивідуальна практика частіше зустрічається в Австрії,
Бельгії, Данії.
Групова практика переважає у Великій Британії, США.
Центри здоров я розповсюджені у Скандинавських країнах.
Ці моделі можуть співіснувати.
Надання медичної допомоги сімейними лікарями на базі
діючих поліклінік найбільш прийнятне для деяких країн Схід
ної Європи та держав, що утворилися на теренах колишнього
Радянського Союзу. Це доцільно з огляду на вже існуючу ши
року мережу поліклінік, яка дозволить заощадити кошти на
будівництво нових закладів. Впровадження сімейної медици
ни за таких умов потребує лише суттєвої зміни організаційних
форм їхньої діяльності.
В Італії первинну допомогу дітям до 14 років надають пе
діатри.
У Чехії в наданні ПМД, крім лікарів запільної практики, бе
Які особливості ПМД руть участь також педіатри. Лікарі запільної практики мають
окремих країн? встановлені години роботи, за потреби пацієнти звертаються
318
до центрів швидкої допомоги первинної ланки охорони

здоров’я.
У Данії сімейні лікарі також надають медичну допомогу про
тягом визначеного денного часу, а після завершення прийому
сімейного лікаря за потреби населення може звертатися по
швидку допомогу.
Одна з моделей ізраїльської системи охорони здоров’я перед
бачає діяльність центрів здоров’я. Участь у наданні ПМД бе
руть лікарі загальної практики, педіатри, психологи, соціальні ©
працівники, дієтологи, фахівці з санітарної просвіти та епіде На вибір відповід
міологи. Значна роль належить медичним сестрам, які ної моделі ПМД
причетні до планування роботи, впровадження нових програм впливають як
і методик. об'єктивні, так і су
Як зазначалося вище, надання ПМД у центрах здоров’я ха б'єктивні чинники,
рактерне для Скандинавських країн. У Фінляндії нараховується а саме: умови роз
більше 200 центрів здоров’я, кожен з яких обслуговує близько селення населення,
особистість лікаря,
Ю тис. населення (у районах з малою щільністю проживання
структура медич
населення це число може бути меншим). До складу центру
них закладів, ство
здоров’я, крім лікарських амбулаторій, входять: відділ охоро рених на поперед
ни здоров’я матері та дитини, стаціонар загального профілю, ніх етапах розвитку
клінічна лабораторія тощо. системи охорони
З 90-х років XX ст. медична громадськість частіше підтри здоров'я.
мує групову практику, визнаючи, що за такої моделі заклади
ПМД краще забезпечують взаємозв’язок різних служб охоро
ни здоров’я та інших секторів, беручи активну участь у форму
ванні їхньої злагодженої діяльності.
Концепція групової практики підтримана в Хартії з загальної
практики/сімейної медицини в Європі ( 1995 р.) і у Всесвітній
декларації з питань охорони здоров ’я (1998р.).
Групова практика надає можливість лікарям:
■ замінювати один одного на час відпустки чи захворю
вання;
■ економніше використовувати кошти на матеріально-тех
нічне забезпечення;
Взаємовідносини
■ консультуватись один з одним при виникненні складних між лікарями ПМД
проблем; і спеціалістами,
■ підвищувати свій фаховий рівень, стати радником своїх а також лікарнями
та іншими служба
колег;
ми визначаються на
■ забезпечити надання допомоги у вечірній і нічний час; основі відповідних
І вивільнити час для наукової роботи тощо. контрактів.
319
Навантаження лікарів загальної практики коливається в до
сить значних межах: від 850 пацієнтів (Австралія) до 1800—
2000 (Велика Британія) і навіть 2400 (Швеція).
Час, який витрачається на прийом одного пацієнта, стано
вить не менше 8—9 хвилин. Середня кількість відвідувань па
цієнтами лікарів загальної практики коливається в межах 4—6
за годину, близько 10 % з них —це відвідування вдома.
Фінансування ПМД досить часто відбувається на основі по
душних розрахунків, частково на гонорарній основі.
У країнах з розвинутою ПМД в її структурах працюють
35—50 % і навіть 60 % усіх лікуючих лікарів, при цьому питома
вага направлень пацієнтів і самостійних звертань населення
до лікарів-спеціалістів не перевищує 10%. На фінансуван
ня ПМД, як правило, виділяють від 30 до 40 % усіх витрат на
охорону здоров’я.
У країнах Східної Європи та нових незалежних державах,
які виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, пер
винна медична допомога надається за дільнично-територіаль
ним принципом і поєднується з організацією допомоги на за
садах сімейної медицини.
За цим принципом в Україні працюють терапевти, педіатри,
акушери-гінекологи, стоматологи, фтизіатри.
Дільнично-територіальний принцип має свої переваги, обу
мовлені простотою формування дільниць, доступністю допо
моги вдома, проте при вільному доступі населення до лікарів-
спеціалістів зменшується відповідальність дільничних лікарів
за стан здоров’я населення дільниці.
Розвиток ПМД в Україні в її сучасному розумінні почався
з кінця 80-х років XX ст.
У державі була розроблена Концепція реформування пер
винної медико-ссшітарноїдопомоги (2001 р.).
Подальша розбудова ПМД окреслена в Загальнодержавній
програмі розвитку первинної медико-санітарної допомоги на
період до 2011 р., затвердженій Законом України від 22 січня
2010 р. № 1841-VI.
Цією програмою затверджено завдання та заходи ПМД,
прогнозні обсяги та джерела фінансування.
З метою оптимізації первинної медико-санітарної допомоги
рекомендується створення Центрів ПМД для надання первин
ної лікарської та долікарської допомоги населенню певного
сільського району або міста чисельністю від 30 до 100 тис. на
селення. До складу Центрів ПМД входять:
320
у сільській місцевості:
■ фельшерсько-акушерські пункти;
В медичні пункти;
В амбулаторії з навантаженням 1200 осіб на одного лікаря;
у містах:
Ш амбулаторії, у кожній з яких можуть працювати 2—4 лікарі
з навантаженням 1500 осіб на одного лікаря.
Центру ПМД можуть підпорядковуватись приватно практи
куючі лікарі ЗП/СМ.
До завдань основного закладу ПМД — амбулаторії загаль
ної практики/сімейної медицини віднесено:
В проведення профілактичних заходів;
В надання хворим кваліфікованої первинної МД в умовах
амбулаторії та вдома;
В за наявності показань направлення хворих на консульту
вання та госпіталізацію до інших медичних закладів;
надання невідкладної медичної допомоги;
В дотримання наступності в роботі з іншими медичними за
кладами щодо обстеження та лікування хворих;
В забезпечення динамічного спостереження за станом
здоров’я населення, проведення лікувально-оздоровчих
заходів;
експертизу тимчасової втрати працездатності;
В направлення осіб з ознаками стійкої втрати працездатнос
ті на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК);
проведення профілактичних щеплень;
В навчання пацієнтів методам зміцнення здоров’я та плану
вання сім’ї.
Амбулаторія у своєму складі включає:
реєстратуру;
І кабінет лікарського прийому;
операційно-перев’язувальний блок;
лабораторію;
фізіотерапевтичний кабінет;
денний стаціонар;
допоміжні приміщення.
321
У закладах і підрозділах ПМД активно розвивається стаціо-
нарозамінна допомога (денні та домашні стаціонари).
Протягом останніх років зростала мережа закладів (підроз
ділів) сімейної медицини (рис. 10.3).
Кількість
закладів
Всього закладів Заклади Заклади

ЗП/СМ на селі в містах
Рис. 10.3.Динаміка
кількості закладів загальної практики/сімейної
медицини в Україні (2006—2010 рр.)
Активніше розвивається сімейна медицина на селі, де роз

ташована переважна більшість закладів загальної практики/
сімейної медицини.
Широке впровадження ПМД на засадах сімейної медицини
потребує вирішення багатьох проблем, які стосуються належ
ного ресурсного забезпечення закладів ПМД (фінансового,
кадрового, матеріально-технічного, технологічного), чіткого
322
розмежування між ними та іншими закладами охорони

здоров’я та забезпечення за потреби взаємодії між ними.
Розвиток ПМД в умовах реформування охорони здоров’я
потребує урахування досвіду інших країн і узагальнення влас
ного досвіду, набутого в процесі впровадження в деяких ре
гіонах країни запропонованих МОЗ України рекомендацій.
1. Організація системи загальної практики/сімейної медицини

в окремих країнах.
2. Проблеми розвитку ПМД в Україні.
10.3. ОРГАНІЗАЦІЯ АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНОЇ

ДОПОМОГИ М ІСЬКОМ У НАСЕЛЕННЮ НА РІЗНИ Х
РІВ Н Я Х її НАДАННЯ
Ц І Л І : Розглянути основи та принципи організації надання амбу

латорно-поліклінічної допомоги населенню як провідної ланки ме
дичного забезпечення населення. Ознайомити з сутністю та зміс
том основних розділів роботи поліклініки/поліклінічного відділення
лікарні. Показати значення та завдання проведення диспансеризації
населення, реабілітації хворих, а також різних організаційних форм
стаціонарозамінної медичної допомоги.
Робота амбулаторно-полі клінічних закладів відчутно впливає

на діяльність інших закладів охорони здоров’я: лікарень,
Виклик
служби швидкої допомоги.
Від ефективної роботи цієї ланки медичної допомоги суттє Потребує розмежу
во залежать рівень і тривалість тимчасової втрати працездат вання забезпечення
ності, частота ускладнень захворювань і наслідки їхнього пе первинної, вторин
ребігу, рівень госпіталізації, тривалість перебування хворих ної, третинної допо
у стаціонарах і раціональне використання ліжок, а також оцін моги залежно від
ка населенням діяльності всієї системи охорони здоров’я. рівня її надання.
323
Основні завдання міської поліклініки/відділення:
надання первинноїта вторинної (спеціалізованої) медич
ної допомоги амбулаторно та вдома;
проведення диспансерного спостереження за різними
контингентами;
■ проведення лікарської експертизи працездатності;
Ш організація та проведення профілактичних заходів, вклю
чаючи й протиепідемічні;
Яка роль поліклінік/ В гігієь ' виховання населення;
поліклінічних відді
лень у наданні вто
вивчення показників здоров’я населення.
ринної (спеціалізо У період реформування системи охорони здоров’я робота
ваної) допомоги поліклінік повинна бути спрямована на суттєве підвищення
в сучасний період якості лікування населення, повне комплексне обстеження
і в майбутньому? його соціально значущих груп, повноцінну реабілітацію.
Ці заходи спрямовані на зменшення сучасного досить висо
кого рівня госпіталізації та забезпечення обґрунтованого на
правлення хворих на стаціонарне лікування.
У подальшому планова спеціалізована допомога має нада
ватись за направленнями лікарів первинної ланки. Проте, як
уже зазначалося, можливе самостійне звертання пацієнтів до
відповідних (визначених) спеціалістів.
Обсяг роботи поліклінік значний, види їх діяльності різно
манітні.
До профілактичних заходів відносяться як суто профілак
тичні (первинні), так і потенційно профілактичні (вторинні).
Первинні заходи:
щеплення;
гігієнічне виховання населення;
диспансерний нагляд за здоровими та особами з фактора
Основні розділи ми ризику;
роботи поліклініки: санітарно-протиепідемічні заходи.
В профілактична, Вторинні заходи:
включно з проти своєчасне виявлення інфекційних захворювань і пові
епідемічними захо домлення про інфекційного хворого в санітарно-епіде
дами; міологічну станцію;
В лікувально-діа організація ізоляції хворих, нагляд за контактними та оду
гностична; жуючими;
В організаційно- оздоровчі та лікувальні заходи з метою попередження за
методична. гострень і ускладнень захворювань;
324
Лікувально-діагностична робота передбачає:

■ раннє виявлення захворювань та повноцінне своєчасне
обстеження хворих;
■ лікування хворих в поліклініках і вдома, у тому числі
в денних стаціонарах і стаціонарах удома, із застосуванням
відповідного комплексу методів відновного лікування;
■ надання невідкладної медичної допомоги при раптовому
погіршенні стану здоров’я хворого;
■ обстеження, відбір і направлення хворих на госпіталіза
цію;
■ відбір і обстеження хворих для санаторно-курортного лі
кування;
■ проведення експертизи тимчасової втрати працездатності;
■ відбір і направлення хворих з ознаками стійкої втрати пра
цездатності до медико-соціальних експертних комісій.
Організаційно-методична робота передбачає:
■ аналіз стану здоров’я населення;
■ оцінку діяльності поліклініки, її підрозділів і персоналу;
■ впровадження у практику нових ефективних методів і за
собів профілактики, діагностики, лікування, а також ор
ганізаційних форм і методів роботи;
■ організацію та забезпечення підвищення кваліфікації ме
дичного персоналу (направлення на післядипломну під
готовку та стажування в стаціонарах, проведення науково-
практичних конференцій і семінарів).
До складу поліклініки входять різні підрозділи (рис. 10.4).
З удосконаленням первинної медичної допомоги та запро
вадженням загальної практики (сімейної медицини) співвідно
шення різних спеціалістів буде змінюватися.
Забезпеченість населення лікарями окремих спеціальностей
зменшиться; збільшиться обсяг роботи сімейних лікарів.
Ефективність діяльності поліклініки залежить від правиль
ної організації роботи всіх її підрозділів і медичного персоналу.
Важливу роль відіграє робота реєстратури.
Завдання реєстратури:
■ довідково-інформаційне забезпечення;
■ попередній та невідкладний запис на прийом і викликів
додому —телефонних та за безпосередніми заявками па
цієнтів;
325
Рис. 10.4.Типова структура поліклініки (поліклінічного відділення)
регулювання інтенсивності потоку людей (направлення

при потребі в долікарський кабінет, відділення профілак
тики тощо) з метою створення рівномірного навантажен
ня лікарів;
оформлення та зберігання медичної документації;
Для дотримання ■ своєчасний підбір і доставка до лікарських кабінетів ме
дільничного дичної документації, зокрема медичних карт амбулатор
принципу потрібні них хворих (якщо вони зберігаються в поліклініці, а не
такі умови:
у жителів).
■ оптимальна чи
сельність населен Організація роботи поліклінік стосується насамперед роз
ня дільниці (1700 робки оптимальних графіків роботи лікарів, регулювання по
осіб); току відвідувачів.
■ укомплектова Вимоги до графіка роботи лікарів поліклініки:
ність поліклініки
Ш змінність;
дільничними ліка
рями; фіксованість за початком прийому кожного дня тижня;
■ наявність і до ■ динамічність за тривалістю, що залежить від необхідності
тримання змінного виділення часу для обслуговування викликів додому та для
графіка роботи лі профілактичної роботи, від сезонного збільшення поши
карів. реності певних захворювань тощо.
326
З метою зменшення кількості необгрунтованих відвідувань

лікарів у поліклініках працюють долікарські кабінети, завдан
ням яких є видача направлень на обстеження, заповнення
паспортної частини деяких документів, вимірювання артері
ального тиску, антропометрія. До роботи в долікарських кабі
нетах залучаються досвідчені медичні сестри.
У значній більшості випадків населення звертається насам
перед до дільничного чи сімейного лікаря. Дільничний лікар-те-
рапевт надає медичну допомогу населенню за дільнично-тери
торіальним принципом.
Суть його полягає у спостереженні за закріпленими кон
тингентами територіальної дільниці, наданні їм кваліфікова
ної лікарської допомоги.
Дільничний терапевт проводить прийом хворих у полікліні
ці, відвідує їх удома за викликами чи з власної ініціативи, за
безпечує диспансерне спостереження за контингентами, що
його потребують, здійснює експертизу працездатності.
При проведенні прийому хворих у поліклініці лікар з’ясовує
дані анамнезу, проводить фізикальне та інструментальне об
стеження, дає рекомендації, здійснює експертизу працездат
ності, робить відповідні записи в медичній карті амбулаторно
го хворого.
Крім своєчасного виявлення порушень стану здоров’я та
Підвищення якості
надання необхідної медичної допомоги населенню своєї діль
медичної допомо
ниці, лікар повинен у разі потреби надати екстрену допомогу ги значною мірою
при раптових погіршеннях стану, травмах незалежно від місця залежить від мож
проживання пацієнтів. ливостей її надання
До обов ’язків дільничного терапевта входить також організа вдома. На обсяг
ція, у разі необхідності, своєчасної госпіталізації хворих після цієї допомоги
всебічного обстеження їх у поліклініці. впливають склад
Якщо хворому потрібна консультація завідувача відділення населення за віком
чи інших лікарів-спеціалістів, то терапевт повинен її призна і статтю, особли
чити та зробити все необхідне для своєчасного проведення. вості захворюва
Значне місце в роботі дільничного терапевта/сімейного лі ності, можливість
проведення лабо
каря займає профілактична робота (профілактичні огляди,
раторних та інстру
диспансеризація окремих груп населення, гігієнічне вихован
ментальних дослі
ня тощо). джень удома, своє
На дільничного терапевта покладені обов’язки своєчасного часність надання
виявлення інфекційних захворювань і повідомлення про це в са допомоги та якість
нітарно-епідеміологічну станцію. Він також організовує ізо лікування, терито
ляцію хворих і поточну дезінфекцію в осередку інфекційного ріальне розташу
захворювання, забезпечує лікування хворих удома, спосте- вання дільниць.
327
реження за контактними, проводить (чи організовує) диспан
серне спостереження за одужуючими.
Після відвідування хворого вдома в день надходження ви
клику лікар у подальшому може при необхідності відвідувати
його зі своєї ініціативи (активне відвідування). Після покра
На обсяг і якість ро щання стану здоров’я хворого направляють на відповідні про
боти лікаря впли цедури чи на повторне обстеження до поліклініки.
вають нерівномір
При потребі лікар організовує його лікування в умовах домаш
ність навантажен
нього стаціонару, залучаючи для цього дільничну медичну сес
ня, звертання паці
тру, яка виконує відповідні призначення, спостерігає за ста
єнтів, яким на мо
мент звернення до
ном здоров’я пацієнта.
помога лікаря не Здійснюючи організаційно-методичну роботу, дільничний
потрібна. Нерівно терапевт вивчає та аналізує стан здоров’я населення, показни
мірність наванта ки своєї роботи.
ження визначаєть Організація та якість роботи дільничного персоналу знач
ся сезонними особ ною мірою формує думку населення про медичну допомогу
ливостями захво взагалі. Ефективна діяльність цієї ланки амбулаторно-поліклі
рювань терапевтич нічної допомоги відчутно впливає на задоволення потреби
ного профілю, коли у медичному забезпеченні.
ваннями кількості
Складні та відповідальні функції дільничної служби потре
відвідувань у різні
бують планування та координації її взаємодії з різними підроз
дні тижня та години
протягом доби.
ділами поліклініки. Цю роботу забезпечує завідувач терапев
тичного відділення.
Важливим структурним підрозділом поліклініки є відділення
профілактики.
Основні завдання відділення профілактики:
■ проведення профілактичних медичних оглядів з метою
раннього виявлення хворих і осіб з високим ризиком за
хворювань;
■ організація, облік і контроль за проведенням диспансери
зації;
■ участь у розробці заходів первинної і вторинної профілак
тики;
■ поширення гігієнічних знань.
У цьому відділенні на постійній основі працює переважно
середній медичний персонал. Керує його роботою завідувач
відділення —лікар-терапевт. До роботи у відділенні профілак
тики залучають лікарів інших спеціальностей, виділяючи в їх
графіку певний час для проведення профілактичних оглядів.
Якщо на базі поліклініки розміщена жіноча консультація,
то вона забезпечує профілактичні огляди жінок. В іншому
328
випадку в структурі поліклініки є оглядовий кабінет, в якому

працює одна акушерка в зміну. Вона має бути підготовлена за
фахом з онкології, гінекології та проктології.
Важливою складовою профілактичної роботи поліклініки є
диспансеризація.
Завдання диспансеризації:
■ збереження здоров’я здорових;
■ раннє виявлення факторів ризику та початкових форм за
хворювань; Які особливості реа
лізації завдань дис
■ повноцінне обстеження та лікування хворих, оздоровлен пансеризації?
ня осіб групи ризику;
■ зниження захворюваності з тимчасовою втратою праце
здатності та інвалідності;
підвищення продуктивності праці.
Здійснення диспансеризації потребує певної послідовності.
Етапи диспансеризації:
■ активне виявлення та формування контингентів для дис
пансерного спостереження;
■ облік контингентів диспансеризованих;
■ комплексне обстеження осіб, що підлягають диспансери
зації;
■ активне динамічне спостереження та оздоровлення відпо
відних контингентів;
■ оцінка ефективності диспансеризації та проведення орга
нізаційно-методичних заходів покращення її організації та
якості.
Відбір осіб для диспансерного спостереження проводиться як Відбір контингентів
за медичними, так і за соціальними показаннями. для диспансерного
спостереження
До контингентів дорослого населення, що підлягають дис
проводиться
пансерному спостереженню за медичними показаннями, відно
за допомогою:
сяться:
В хворі на окремі хронічні захворювання; ■ звертань до ме
дичних закладів;
особи, що мають фактори ризику;
■ масових та інди
В часто та три вал о хворіючі.
відуальних профі
За соціальними показаннями диспансерному спостереженню лактичних оглядів;
підлягають:
■ обстежень осіб,
В ті, хто працюють у шкідливих і небезпечних умовах; контактних з інфек
працівники харчових, комунальних і дитячих закладів; ційними хворими.
329
Ш вчителі загальноосвітніх шкіл;
■ особи з факторами ризику соціального характеру;
Профілактичні
■ діти та підлітки;
огляди бувають ін ■ вагітні жінки.
дивідуальними та
У медичних закладах проводяться цільові, попередні та пе
масовими. Масові
огляди (періодичні
ріодичні медичні огляди.
та цільові) прово Проведення періодичних медичних оглядів передбачене
дяться серед орга стосовно різнопланових контингентів, вони здійснюються пе
нізованих груп на реважно за рахунок бюджетних коштів.
селення. Форми їх Проведення медичних оглядів осіб, що працюють на харчо
проведення для вих підприємствах, підприємствах санітарно-гігієнічного об
різних груп насе слуговування населення, а також водіїв індивідуальних транс
лення можуть бути
портних засобів здійснюється за господарським розрахунком
різними за часто
або за рахунок спеціальних коштів.
тою та складом.
Після медичного огляду проводиться аналіз його результатів,
оглянуті отримують необхідні рекомендації. За оцінкою стану
здоров’я вони розподіляються на відповідні групи здоров'я.
До І групи —здорових - відносять осіб, що не мають в анам
незі хронічних захворювань або порушень функцій окремих
органів і систем. При обстеженні у них не знайдено відхилень
від норми.
До II групи — практично здорових — включають осіб, які
в анамнезі мають гостре чи хронічне захворювання, що не впли
ває на функції життєво важливих органів і на працездатність.
До III групи належать хворі на хронічні захворювання. їх
розподіляють на хворих із:
Б компенсованим перебігом захворювання, нетривалими
втратами працездатності;
Б субкомпенсованим перебігом, частими загостреннями та
тривалими втратами працездатності;
■ декомпенсованим перебігом, стійкими патологічними
Методи медичної
реабілітації:
змінами, що призводять до інвалідності.
■ лікувальна фіз
В усіх етапах диспансеризації беруть участь заклади або під
культура; розділи ПМД, якщо вони входять до складу поліклініки, діль
ничні терапевти, відповідні спеціалісти.
■ фізіотерапія;
У поліклініці проводиться реабілітація хворих і тих, що оду
■ психотерапія;
жують. В її проведенні в переважній більшості випадків задія-
■ механотерапія; на система первинної медико-санітарної допомоги, проте
■ трудотерапія. в цій роботі беруть участь і лікарі-спеціалісти.
330
Згідно з визначенням комітету експертів ВООЗ, під реабілі

тацією розуміють процес, метою якого є запобігання інвалід
ності в період лікування захворювань і допомога хворому в до
сягненні максимальної фізичної, психічної, професійної,
соціальної та економічної повноцінності, на яку він спромож
ний при наявному захворюванні.
Ефективність реабілітації значною мірою залежить від
комплексного підходу до її проведення. У ній беруть участь
різні відомства та служби (адміністративні, освітні, профспіл
кові), але закладам охорони здоров’я належить провідна роль.
Розрізняють соціальну, професійну та медичну реабілітацію.
Основними завданнями соціальної реабілітації є адаптація
до самообслуговування та умов життя в суспільстві, допомога
у виборі нової професії. Поняття соціальної реабілітації вклю
чає соціально-правову допомогу у зв’язку з захворюванням
або інвалідністю, допомогу в працевлаштуванні, у виборі но
вої професії, побутову реадаптацію.
Професійна реабілітація включає лікарсько-трудову та психо
логічну експертизу, професійне навчання, працевлаштування.
Основним завданням медичної реабілітації (відновного ліку
вання), яка технологічно спрямована на вторинну профілак
тику, є максимальне відновлення працездатності людини. її
потребують переважно особи працездатного віку з метою від
новлення працездатності та самообслуговування, запобігання
інвалідності.
Відновне лікування проводиться у відповідному відділенні,
до складу якого входять різні кабінети: фізіотерапевтичний,
лікувальної фізкультури, масажу, голкотерапії, механотерапії,
трудотерапії, басейн.
Направляють хворих до відділення завідувачі структурних
підрозділів поліклініки, а прийом і лікування проводять як те
рапевти, так і лікарі інших спеціальностей.
Поліклініка разом із СЕС проводить комплекс протиепіде
мічних заходів, у здійсненні яких беруть участь усі лікувально-
діагностичні підрозділи та насамперед дільнична служба чи
підрозділи ПМД.
Повноцінній протиепідемічній роботі сприяє діяльність ка
бінету інфекційних захворювань.
Основні завдання кабінету інфекційних захворювань:
■ забезпечення своєчасного виявлення інфекційних захво
рювань і організація лікування інфекційних хворих;
331
■ надання консультативної допомоги хворим, вирішення
питання про місце лікування, призначення;
В лікування та визначення профілактичних заходів;
■ надання консультативної допомоги лікарям з діагностики
та лікування інфекційних захворювань;
■ організація профілактичних щеплень;
■ підвищення кваліфікації медичного персоналу з питань
інфекційної патології;
■ аналіз інфекційної захворюваності;
■ розробка заходів профілактики інфекційних хвороб.
Ефективність роботи поліклінік значною мірою залежить
від злагодженої діяльності всіх її підрозділів і медперсоналу.
Важливу роль у наданні медичної допомоги належного рів
ня відіграє робота лікарів усіх спеціальностей, які мають за
безпечити діагностику, повноцінне лікування та реабілітацію
У денних стаціо
переважної частини хворих у поліклініці, диспансеризацію,
нарах можна
проведення експертизи працездатності та профілактичних
лікувати хворих оглядів.
у випадках: Доцільним і можливим є також перенесення окремих видів
медичної допомоги зі стаціонарів до закладів первинної ме
■ прийому дея
дичної допомоги. Цьому сприяє створення організаційних
ких медикаментів,
форм стаціонарозамінноїмедичної допомоги, до яких належать:
що потребує спо
стереження за ста ■ денні стаціонари в поліклініках;
ном пацієнта про ■ стаціонари вдома.
тягом певного
часу; До денного стаціонару направляють хворих, здатних до ак
тивного пересування, при відсутності протипоказань для ліку
■ при внутріш
ньовенному кра
вання в позалікарняних умовах і потреби суворого постільно
пельному введен
го режиму.
ні ліків; Робота цього підрозділу спрямована на активне планове
оздоровлення та лікування диспансерних хворих, часто і три
■ при підготовці
хворого до склад
вало хворіючих, на скорочення термінів тимчасової непраце
них діагностичних
здатності у працездатному віці, проведення в поліклінічних
обстежень; умовах деяких діагностичних досліджень, на розширення
обсягу хірургічних втручань. Все це сприяє раціональному ви
■ за потреби не
відкладної допо
користанню ліжкового фонду.
моги з приводу До складу денного стаціонару входять такі кабінети та палати:
раптового погір кабінет завідувача відділення, кабінет лікаря, палати, кімната
шення стану під для прийому їжі, кабінет психологічного розвантаження та
час перебування відпочинку хворих, процедурний кабінет. Забезпеченість ліж
в поліклініці. ками денних стаціонарів зростає.
332
Стаціонар вдома організовується для хворих із гострими та

хронічними захворюваннями, які за станом здоров’я не потре
бують госпіталізації або якщо вона неможлива внаслідок різ
них обставин.
Діяльність домашніх стаціонарів потребує подальшого удо
сконалення. Для їх повноцінного функціонування слід забез
печити хворому кваліфікований медсестринський догляд, не
обхідні дослідження, належні методи та методики лікування,
соціальну підтримку, корекцію харчування тощо, долучити до
цієї роботи за необхідності соціальних працівників.
У разі погіршення стану здоров’я пацієнтів при лікуванні
в домашніх або денних стаціонарах їх терміново госпіталізу
ють до стаціонарних відділень лікарні.
Для своєчасного оздоровлення хворих, покращення доступ
ності та якості медичної допомоги, а також з метою раціональ
ного використання різних структур закладів охорони здоров’я
здійснюється переорієнтація та розширення обсягу надання
кваліфікованої допомоги саме в поліклінічній ланці.
Прикладом може бути організація відділень (центрів) хірургії
одного дня, в яких здійснюється хірургічна обробка ран, вида
лення доброякісних пухлин шкіри, сторонніх тіл, видалення
папілом і атером тощо.
В умовах великих міст сучасні поліклініки надають багато-
профільну спеціалізовану медичну допомогу по 18—20 спеціаль
ностях, обсяг якої залежить від їхньої потужності, розподілу Основні завдання
відповідних відділень і спеціалістів. кардіологічного
Наприклад, до спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної кабінету:
допомоги належить кардіологічна, значущість якої визначаєть
■ надання спеціа
ся винятковим впливом хвороб системи кровообігу на форму
лізованої діагнос
вання показників здоров’я. тичної та лікуваль
Кардіологічний кабінет поліклініки є важливою ланкою на ної допомоги паці
дання допомоги хворим із серцево-судинною патологією, єнтам із захворю
в якому працюють лікар-кардіолог та медична сестра. Його ваннями системи
функції, види та обсяг діяльності регламентуються спеціаль кровообігу;
ними наказами МОЗ України. ■ направлення па
На консультацію до лікаря-кардіолога хворих направляють цієнтів у разі необ
дільничні терапевти (сімейні лікарі) та інші спеціалісти. Прак хідності до кардіо
тику самозапису хворих на консультацію до кардіолога слід логічних відділень,
вважати необгрунтованою та недоцільною. центрів;
До лікаря-кардіолога направляють хворих із невстановле- ■ проведення ор
ним або сумнівним діагнозом, для вирішення питань щодо ганізаційно-методи
госпіталізації, направлення на медико-соціальну експертну чних заходів.
333
комісію, після виписки зі стаціонару, після лікування з приво
ду інфаркту міокарда та інших гострих і підгострих форм іше
мічної хвороби серця, резистентних до проведеного лікуван
ня, тощо.
Після консультації, уточнення діагнозу та призначення не
обхідного лікування хворі повертаються до терапевта/сімей-
ного лікаря, який при потребі знову направляє їх до кардіоло
га для подальшого лікування і диспансерного спостереження.
Лікар кардіологічного кабінету разом із дільничними тера
певтами (сімейними лікарями) відбирає хворих для лікування
у спеціалізованих кардіологічних відділеннях стаціонарів. Він
також направляє деяких хворих на доліковування в місцеві са
наторії (після гострого інфаркту міокарда, хірургічних втру
чань з приводу аневризми серця, аорто-коронарного шунту
вання та стентування, з нестабільною стенокардією).
Після повернення хворих зі стаціонару чи з реабілітаційного
відділення санаторію кардіолог забезпечує їхнє подальше ліку
вання та диспансерне спостереження. Він координує та
контролює діяльність ряду підрозділів поліклініки щодо вияв
лення та якісного обліку хворих із захворюваннями системи
кровообігу, а також осіб з відповідними факторами ризику.
Для надання невідкладної допомоги хворим вдома та при
звертаннях до поліклініки з 19-ї до 8-ї години та у вихідні дні
в поліклініках працюють пункти/відділення невідкладної ме
дичної допомоги.
Пункт (відділення) невідкладної медичної допомоги (далі -
Пункт) є структурним підрозділом територіальних поліклінік/
поліклінічних відділень, який надає невідкладну медичну до
помогу вдома хворим і потерпілим, стан яких не становить
безпосередню загрозу їхньому життю чи здоров’ю, але по
требує невідкладних дій щодо полегшення страждань, термі
нового амбулаторного лікування чи активного медичного на
гляду.
Основні функції пункту (відділення) невідкладної медичної
допомоги:
■ термінове обстеження та надання у встановлених обся
гах невідкладної медичної допомоги хворим, які її потре
бують;
■ призначення термінового амбулаторного лікування та ви
писування рецептів для придбання необхідних медика
ментів;
334
■ виконання призначених процедур лікування вдома та при

безпосередньому звертанні в час, коли процедурні кабіне
ти поліклінік не працюють;
■ активне відвідування вдома хворих, яким за станом
здоров’я призначено нагляд іншими лікарями;
■ надання медичної допомоги хворим і потерпілим неза
лежно від їх віку, які самостійно звертаються до Пункту та
потребують термінової допомоги, у тому числі проведення
реанімаційних заходів;
а направлення на термінову госпіталізацію хворих, стан
яких загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
Я виклик бригад швидкої медичної допомоги до хворих,
стан яких загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
■ викликдо хворих додому дільничних лікарів і лікарів-спе-
ціалістів поліклінік для вирішення питань щодо подаль
шого їх лікування та нагляду за станом їхнього здоров’я;
■ забезпечення наступності в наданні невідкладної медичної
допомоги, планового амбулаторного лікування та спосте
реження за станом здоров’я;
■ інформування санітарно-епідеміологічних станцій і ке
рівництва поліклінік про виявлені випадки інфекційних
захворювань.
Пункт створюється та функціонує з метою ефективного ви
користання ресурсів поліклінік для досягнення найкращих ре
зультатів у наданні невідкладної медичної допомоги вдома на У медичному забез
селенню території, що обслуговується однією чи кількома по печенні населення
ліклініками. важлива роль нале
Лікарські штати Пункту формуються з розрахунку цілодо жить підрозділам:
бового функціонування в усі дні тижня та чисельності меш лікувально-допоміж
канців, що обслуговуються. ним (відділенням
Для дорослого населення - один цілодобовий лікарський фізіотерапевтично
пост терапевта з невідкладних станів передбачено на ЗО тис. му, лікувальної фіз
культури) та діагно
дорослих мешканців, для дитячого населення — один цілодо
стичним (лабора
бовий лікарський пост педіатра невідкладних станів на 15 тис.
торії, рентгенівсько
дітей віком до 18 років. му відділенню, ка
У штаті Пункту повинні бути передбачені також посади фельд бінетам: функціо
шера (медсестри)-диспетчера, процедурної медсестри та санітар нальної діагности
ки з урахуванням цілодобового функціонування в усі дні тижня. ки, ендоскопії, уль
Пункт не проводить систематичного лікування, планових тразвукового дослі
процедур лікування, шо не потребують невідкладної допомо- дження).
335
ги, в час роботи поліклінік і процедурних кабінетів, госпіталі
зації хворих своїми силами та засобами. Пункт забезпечується
санітарним автотранспортом залежно від потреби та режиму
роботи.
Діяльність лікувально-допоміжних і діагностичних підроз
ділів відчутно впливає на якість діагностики та лікування. Об
сяг виконуваної ними роботи досить значний, у зв’язку з роз
витком медичних технологій він постійно збільшується.
З метою покращення організації праці, збільшення обсягу
досліджень, підвищення їхньої якості та впровадження нових
методів у клініко-діагностичних лабораторіях використовують
затверджені МОЗ України уніфіковані методи лабораторної
діагностики по окремих розділах (загальноклінічні, гематоло
гічні, біохімічні, імунологічні, мікробіологічні).
Впровадження цих методів дозволяє порівнювати результа
ти досліджень різних лабораторій, зменшити їхнє дублювання,
упорядкувати забезпечення лабораторій готовими наборами
реактивів, обладнанням тощо.
Для раціональної праці лікарів і лаборантів впроваджено
розрахункові норми часу на виконання клініко-діагностичних
аналізів.
Організація третинної поліклінічної допомоги
Як уже зазначалося, за умови суттєвого зростання мережі зак

ладів і підрозділів ПМД має відбутись трансформація поліклі
нік, на основі яких можуть діяти консультативно-діагностичні
центри.
Організаційні засади та форми надання вузькоспеціалізова-
ної допомоги досить різноманітні. Медичного обслуговування
такого рівня потребує незначна кількість пацієнтів, проте зна
чущість його непересічна. Досить часто цей рівень допомоги
є визначальним стосовно долі хворого.
До закладів охорони здоров’я третинного рівня в Україні на
Які заклади беруть
лежать спеціалізовані центри, диспансери загальнодержавно
участь у забезпе го підпорядкування, консультативні підрозділи обласних
ченні третинної і спеціалізованих лікарень.
поліклінічної до Значна вартість вузькоспеціалізованої допомоги уже в су
помоги? часний період, а також зростання її в подальшому, ставить пи
336
тання про розмежування функцій між закладами різних рівнів

З досвіду роботи зарубіжних клінік відомо, що при них
створюють амбулаторні (поліклінічні) відділення для здійс
нення відповідних консультацій. Такі підрозділи діють на базі
потужних лікарень, особливо багатопрофільних. В Україні Направлення хво
у великих містах також функціонують лікувально-діагностич рих на третинний
ні центри та консультативні поліклініки при науково-дослід рівень мають здійс
них інститутах. нювати, як правило,
Розвитку різних видів третинної допомоги сприяють роз переважно спеціа
робка та впровадження відповідних програм, наприклад, Дер лісти другого рівня
жавної програми запобігання та лікування серцево-судинних (крім випадків, що
і судинно-мозкових захворювань. потребують надан
Для координації діяльності щодо профілактики та лікуван ня допомоги саме
на вказаному рівні
ня захворювань серця, організації надання медичної допомоги
за екстреними по
населенню з кардіологічною, кардіохірургічною, неврологіч
казаннями).
ною та нейрохірургічною патологією, координації первинної
медико-санітарної допомоги та спеціалізованої медичної до
помоги в закладах охорони здоров’я створено Всеукраїнський
центр серця та судин (2007р.).
На різних адміністративних рівнях (область, місто) функ
ціонують ендокринологічні, опікові, пульмонологічні та інші спе
ціалізовані центри.
Створення спеціалізованих центрів на різних рівнях зале
жить від необхідності надання спеціалізованої медичної допо
моги окремим контингентам населення, ресурсного забез
печення, регіональних особливостей адміністративних тери
торій.
Звітні форми, які використовуються для належної оцінки
діяльності закладів охорони здоров’я:
■ звіт лікувально-профілактичного закладу (ф. № 20);
■ звіт про число захворювань, зареєстрованих у хворих, які
проживають в районі обслуговування лікувального закла
ду (ф. № 12).
За даними звіту лікувально-профілактичного закладу
(ф. № 20) і облікових документів можна обчислити та оцінити:
■ середню кількість відвідувань лікарів на одного мешканця; Для оцінки діяль
ності амбулаторно-
■ питому вагу профілактичних відвідувань (%); поліклінічних за
■ повноту охоплення профілактичними оглядами різних кладів визначають
контингентів населення (окремо по кожній групі) (%); низку показників.
337
■ повноту охоплення диспансеризацією відповідних
осіб (%);
■ своєчасність взяття хворих під диспансерне спостережен
ня (%);
■ поділ осіб, за якими здійснюється диспансерне спостере
ження, по групах здоров’я (%) і переведення їх з однієї до
іншої групи здоров’я (%);
■ частоту загострень захворювань у хворих із диспансерних
груп (на 100 осіб).
Для поглибленого аналізу діяльності амбулаторно-поліклі
нічних закладів використовують дані експертних оцінок. Це
тим більш важливо, оскільки робота цих закладів відчутно
впливає на діяльність інших служб.
1. Шляхи забезпечення злагодженої роботи підрозділів полі

клініки.
2. Можливі зміни функцій поліклініки в сучасний період.
10.4. ОРГАНІЗАЦІЯ СТАЦІОНАРНОЇ ДОПОМОГИ

М ІСЬКОМ У НАСЕЛЕННЮ
Ц І Л І : Висвітлити основні засади надання стаціонарної допомоги

міському населенню, резерви для ефективного використання ліжко
вого фонду та покращення якості стаціонарної допомоги, тенденції
в реформуванні цього виду допомоги.
В організації медичної допомоги міському населенню важливе

місце займає стаціонарна допомога.
Навіть за умов запланованого значного збільшення обсягу та
поліпшення якості амбулаторно-поліклінічної допомоги певна
338
частина хворих потребує і буде потребувати саме стаціонарної

допомоги.
З різних видів медичної допомоги стаціонарний етап є най
більш економічно витратним. У структурі витрат на надання ме
дичної допомоги на стаціонарне лікування припадає понад
6 0 %.
В останні роки в Україні проведено реструктуризацію ліжко
вого фонду (скорочено мережу, реорганізовано малопотужні,
економічно нерентабельні заклади). Крім державних, відкрито Функції сучасної лі
заклади для надання стаціонарної допомоги інших форм влас карні (за рекомен
даціями В003):
ності.
Передбачена спеціалізація лікарень з урахуванням різної ін ■ лікувально-
тенсивності роботи закладів охорони здоров’я. Подальше зрос відновлювальні
тання обсягу стаціонарозамінної допомоги, розширення участі (діагностика та ліку
закладів медико-соціальної допомоги у медичному забезпе вання захворювань,
ченні населення зумовить раціональніше використання ліжко медико-соціальна
реабілітація, невід
вого фонду і призведе до зниження досить значного рівня гос
кладна медична до
піталізації.
помога);
Значний рівень госпіталізації зумовлюють: ■ профілактичні

(профілактика ін
■ неадекватне лікування на різних рівнях амбулаторно-по фекційних захво
ліклінічної допомоги; рювань, запобіган
■ недостатня наступність лікування (поліклініка —стаціо ня переходу го
нар, лікарі загальної практики —лікарі-спеціалісти); стрих хвороб у хро
нічні, зниження за
■ пізнє звертання по медичну допомогу; хворюваності з
■ постаріння населення, недостатня організація надання як тимчасовою непра
медичної, так і соціальної допомоги людям похилого віку; цездатністю та ін
валідності);
■ недостатній розвиток стаціонарозамінної медичної допо
■ навчальні (під
моги.
готовка медичного
Госпіталізація здійснюється за направленнями лікарів амбу персоналу та підви
латорно-поліклінічних закладів і служби швидкої медичної щення кваліфікації
допомоги, а також за безпосереднім звертанням пацієнтів при медичних праців
наявності екстрених показань. ників);
Потреба в стаціонарній допомозі залежить від регіональних ■ науково-дослід
особливостей захворюваності, можливостей повноцінного за ницькі.
безпечення амбулаторною допомогою, вікової структури насе
лення.
Провідною ланкою в наданні стаціонарної допомоги місь
кому населенню є багатопрофільна лікарня. Вона забезпечує
спеціалізовану допомогу по основних профілях.
339
Основні завдання стаціонару міської лікарні:
Ш надання спеціалізованої цілодобової стаціонарної допо
моги в достатньому обсязі;
В апробація та впровадження сучасних методів діагностики,
лікування, профілактики;
Ш комплексне відновне лікування;
Ш експертиза непрацездатності.
Певна частина міських стаціонарів об’єднана з поліклініка
ми, проте на сучасному етапі в умовах децентралізації управ
ління охороною здоров’я функціонують також лікарні, в яких
надається тільки стаціонарна допомога.
До складу стаціонару входять різні підрозділи (рис. 10.5).
Лікувально-
Спеціалізовані допоміжні та
Приймальне Інші
лікувальні діагностичні
відділення підрозділи
відділення підрозділи
Харчоблок Архів Патологоанатомічне відділення
Рис. 10.5. Типова структура стаціонару багатопрофільної лікарні

Показання для на
правлення пацієн
та до цілодобового Важливу роль у роботі стаціонару відіграє приймальне відді
стаціонару: лення. Воно може бути централізованим і децентралізованим.
■ наявність невід Централізоване приймальне відділення забезпечує структур
кладних або екстре ний розподіл хворих по всій лікарні, децентралізоване — по
них показань; окремих відділеннях (інфекційному, акушерському тощо).
■ застосування ін Основні завдання приймального відділення:
тенсивних методів
лікування;
■ реєстрація хворих, що поступають до стаціонару та випи
суються, заповнення паспортної частини медичної карти
■ необхідність
стаціонарного хворого;
проведення склад
них діагностичних Ш встановлення (уточнення) діагнозу;
досліджень. ■ обгрунтування госпіталізації;
340
■ надання при потребі невідкладної допомоги;

■ санітарна обробка пацієнтів;
■ взяття матеріалу для лабораторних досліджень, експрес-
діагностика, рентген- та функціональні дослідження; У чому полягає
■ визначення профілю спеціалізованого відділення та на наступність між
правлення до нього; поліклінікою та
стаціонаром?
■ реєстрація відмов у госпіталізації з визначенням причини;
■ надання довідкової інформації про госпіталізованих хво
рих.
При плановій госпіталізації хворого повинні всебічно об

стежити в амбулаторно-поліклінічних умовах. Це дозволяє до Які особливості
сить швидко визначити профіль відділення та сприяє своєчас структури сучас
ному початку лікування і зменшенню терміну перебування них стаціонарів?
в лікарні.
Між амбулаторно-поліклінічними та стаціонарними закла
дами розвинута наступність. Із поліклініки хворий приносить
направлення, де відображені результати діагностичних дослі
джень, попередній діагноз захворювання, дані про проведене
лікування. Лікарі поліклінік, у свою чергу, одержують реко
мендації щодо подальшого ведення пацієнтів після стаціонар
ного лікування.
Це забезпечує послідовність в організації надання медичної
допомоги населенню.
У міських багатопрофільних лікарнях можуть бути розгор
нуті різні спеціалізовані відділення (7—12 профілів), що зале
жить від потужності лікарні, наявності в місті інших лікарень,
від розподілу відділень, наприклад, між міською та централь
ною районною лікарнями.
У складі багатопрофільних лікарень створюють відділення
реабілітації, що є особливо необхідними при захворюваннях
системи кровообігу, у тому числі при хірургічних втручаннях
на серці; лікуванні наслідків травм і хвороб опорно-рухового
апарату, хвороб органів дихання (хронічних неепідемічних за
хворювань легень).
Структура відділень залежить від специфіки лікувального
процесу.
Стаціонарне лікувальне відділення складається з палат і різ
них приміщень медичного та господарчого призначення за
лежно від профілю (операційний блок, перев’язувальна, мані-
пуляційний кабінет, ординаторська, кабінети завідувача відді-
341
лення та старшої медичної сестри, допоміжні приміщення
тощо). Палати переважно розраховані на 2—4 ліжка. В ін
фекційних лікарнях для забезпечення ізоляції хворих пе
Кардіологічні відділення редбачені бокси.
функціонують у міських, Кількість ліжок на одну посаду лікаря за профілем відді
обласних лікарнях, кліні
лень різна —від 12 (гематологія) до 40 (туберкульозне для
ках. Останнім часом від
хворих на кістково-суглобовий туберкульоз).
бувається розгортання
За орієнтовними нормативами на одну посаду ордина
кардіологічних, кардіохі-
рургічнихта інсультних
тора у багатьох відділеннях припадає в середньому 25 лі
центрів із сучасним об жок.
ладнанням для надання Стаціонарного лікування, спостереження потребують
у повному обсязі спеціа також пацієнти, стан здоров’я яких не загрожує життю,
лізованої медичної допо але вимагає проведення протирецидивних курсів, підтри
моги в разі гострих сер муючої терапії. Для цього створюють відділення сестрин
цево-судинних і судинно- ського догляду для надання медичної допомоги хронічним
мозкових захворювань. хворим і особам похилого віку в умовах лікарняного ста
Невідкладного вирішен ціонару.
ня потребує питання ор Для надання медичної допомоги невиліковним хворим
ганізації допомоги при у світовій практиці набули поширення хоспіси.
цереброваскулярних за
У процесі реформування охорони здоров’я може зміню
хворюваннях. Проведен
ватись роль міських багатопрофільних лікарень у наданні
ня комплексу заходів з
спеціалізованої стаціонарної допомоги.
реанімації та інтенсивно
го лікування при загроз
Підвищення вимог до цього виду медичного забезпе
ливих для життя станах чення, розвиток медичної науки, поява нових технологій
зумовило організацію зумовили необхідність створення низки спеціалізованих
підрозділів анестезіології центрів різних типів і підпорядкованості. Такі центри до
та реанімації для хворих, цільно створювати у складі потужних багатопрофільних
госпіталізованих брига лікарень на базі відповідних відділень або як самостійні
дою швидкої допомоги заклади (центри - кардіологічний, репродуктивних тех
за екстреними показан нологій, раку).
нями, післяопераційних
хворих і переведених зі Основні завдання центрів:
спеціалізованих відді
лень у зв'язку з погір
■ забезпечення науково-методичного та організацій
шенням стану. ного керівництва медичною допомогою відповідного
профілю;
Ш надання консультативно-діагностичної та лікувальної
допомоги прикріпленому населенню;
■ запровадження сучасних методів діагностики, лі
кування та профілактики в роботу спеціалізованих
профільних відділень і кабінетів закладів охорони
здоров’я;
342
■ проведення підвищення кваліфікації лікарів певного про

філю (на курсах, семінарах, безпосередньо на робочих міс
цях);
Для надання спе
■ здійснення заходів щодо підвищення рівня знань лікарів ціалізованої медич
суміжних спеціальностей. ної допомоги при
окремих захворю
Медичну допомогу забезпечують також диспансери.
ваннях створюється
Диспансер — це заклад, в якому надається амбулаторна та мережа самостій
стаціонарна допомога при певних захворюваннях (туберку них спеціалізованих
льоз, венеричні хвороби, психічні, ендокринні захворювання закладів - диспан
тощо), а також постраждалим від Чорнобильської аварії. серів.
Диспансери за територіальним принципом поділяються на
районні, міські та обласні.
До складу диспансеру входять поліклінічне відділення та
стаціонар цілодобового перебування, а також денний стаціо
нар (при потребі).
Основні завдання диспансеру:

■ участь у активному виявленні хворих;
■ обстеження та уточнення діагнозу;
■ призначення відповідного лікування;
■ активне динамічне спостереження за хворими та контакт
ними;
■ проведення оздоровчих заходів;
■ вивчення захворюваності в районі діяльності;
■ розробка запобіжних заходів щодо виникнення патології;
■ проведення організаційно-методичної роботи;
■ надання консультативної допомоги лікарям інших медич
них закладів;
■ контроль повноти обліку та своєчасності сигналізації при
виявленні хворого.
При організації роботи цих закладів враховуються особли

вості кожного диспансеру. Вони визначаються етіологією, клі
нікою, епідеміологією конкретних захворювань.
Роль різних закладів охорони здоров’я у наданні спеціалізова
ної стаціонарної допомоги відрізняється як за обсягом, так і за
рівнем, т о залежить, крім іншого, й від типу відповідного
закладу.
343
Напрями діяльності конкретних закладів і підрозділів, обсяг
і види медичної допомоги, відповідні контингенти, порядок
відбору та направлення на консультацію, обстеження, ліку
вання, взаємозв’язки між спеціалізованими закладами та під
розділами тощо визначаються відповідними положеннями.
На посаду завідува
У стаціонарних відділеннях працюють завідувач, лікарі-
ча стаціонарного від ординатори, старша медична сестра, медичні сестри, сестра-
ділення признача господарка та молодший медичний персонал.
ють найбільш квалі Завідувач відділення контролює лікувально-діагностичну ро
фікованого спеціалі боту підрозділу, бере участь у проведенні експертизи тимчасо
ста, який має знач вої непрацездатності, в патологоанатомічних конференціях,
ний досвід практич перевіряє повноту та якість ведення відповідних облікових до
ної роботи та підго кументів, систематично аналізує ефективність роботи відді
товку з питань ме лення, вирішує питання про переведення хворого до іншого
неджменту в охоро
відділення.
ні здоров'я.
Лікар-ординатор у першу чергу оглядає хворих, що поступи
Д ж е р е л о : Наказ
МОЗ України від
ли, проводить і призначає потрібні діагностичні обстеження,
29.03.2002 р. №117 складає план лікування та забезпечує його виконання.
«Довідник кваліфіка Старшій медичній сестрі відводиться активна роль в органі
ційних характерис
тик професій праців зації роботи підпорядкованих їй медичних сестер і молодшого
ників» медичного персоналу. Ця посада вимагає досвіду та високої
кваліфікації. Старша сестра складає графіки роботи середньо
го та молодшого персоналу, відповідає за постачання у відді
лення медикаментів, інструментарію тощо, організацію харчу
вання хворих, дотримання санітарно-гігієнічних та проти
епідемічних норм і правил, допомагає завідувачу відділення
у веденні облікових документів.
Безпосередній догляд хворих здійснюють палатні медичні
сестри, які спостерігають за станом здоров’я пацієнтів, вико
Спостереження за
нують відповідні призначення лікаря.
станом хворих, їх лі В умовах дефіциту фінансових ресурсів у країні проблема
кування здійснює лі- ефективного їх використання набуває особливого значення
кар-ординатор. в будь-якій галузі, у тому числі й в охороні здоров’я.
Це є однією з найважливіших проблем галузі, яка потребує
вирішення на всіх рівнях управління. Враховуючи неможли
вість здійснення фінансування охорони здоров’я за рахунок
держави в повному обсязі, виникає необхідність ефективних
перетворень системи фінансування медичних закладів, а та
кож зміни надання допомоги на різних етапах.
Що стосується стаціонарної допомоги, то на даному етапі її
забезпечення пропонується віддати перевагу двом взаємопо
в’язаним завданням:
344
■ зменшенню госпіталізації шляхом заміни відносно доро

гого стаціонарного лікування на ефективніші види медич
ної допомоги в амбулаторних умовах;
■ підвищенню ефективності роботи ліжкового фонду.
Це зобов’язує менеджерів, усіх медичних працівників роз
робляти та запроваджувати заходи щодо раціонального вико Ефективність
стаціонарного
ристання ліжкового фонду.
лікування зале
Резерви для ефективного використання ліжкового фонду та жить від багатьох
покращення якості стаціонарної допомоги: чинників, а саме:
■ запровадження ефективної системи фінансування ста ■ відповідності

ціонарної допомоги; обсягів фінансуван
■ здійснення обгрунтованого відбору амбулаторно-поліклі ня достатньому за
нічними закладами хворих, своєчасна їх госпіталізація до безпеченню ліку-
вально-діагностич-
відділення відповідного профілю;
ного процесу;
■ всебічна підготовка планових хворих до госпіталізації;
■ належної мате
■ своєчасна організація консультацій; ріально-технічної
■ створення або розширення мережі денних та домашніх бази;
стаціонарів для хворих, які не потребують цілодобового ■ компетентності
спостереження; та рівня кваліфіка
■ встановлення чітких взаємозв’язків між поліклініками, ції спеціалістів;
стаціонарами та закладами медико-соціальної допомоги; ■ організаційних
■ поліпшення якості надання ПМД; заходів, спрямова
них на оптимізацію
■ інтенсифікація діагностичного та лікувального процесів роботи стаціонару.
у стаціонарах;
■ організація диференційованого стаціонарного лікування
(з урахуванням стану здоров’я хворого, обсягу надання до
помоги та догляду);
■ впровадження комплексної системи контролю якості ро
боти стаціонару;
■ належне технологічне забезпечення лікувально-діагнос
тичного процесу;
■ дотримання вимог клінічних протоколів;
■ розширення системи медико-соціальної допомоги насе
ленню;
■ розширення надання допомоги окремим контингентам
хворих у спеціалізованих закладах (хоспіс, лікарні для Які важливі чинни
наркозалежних пацієнтів, із ВІЛ/СНІД-захворюваннями ки ефективності ро
тощо). боти стаціонарів?
345
Важливою передумовою розвитку стаціонарного сектора
є концентрація висококваліфікованої та високотехнологічної
допомоги в окремих закладах охорони здоров’я.
Враховуючи участь усіх підрозділів лікарні в єдиному проце
сі обстеження, лікування, догляду за хворими, особливо важ
Для ефективнішого ливим є підвищення ефективності праці персоналу, пов’язане
використання ліж з виконанням функціональних обов’язків, які повинні чітко та
кового фонду пе
якісно виконувати всі медичні працівники.
редбачається функ
Раціональному використанню стаціонарів сприяють також
ціональний розпо
заміщення стаціонарної допомоги амбулаторно-поліклінініч-
діл лікарень за сту
пенем інтенсивності
ною, розвиток системи довгострокового домашнього догляду,
лікування і догляду. насамперед для хворих похилого віку та інвалідів.
Стаціонари вдома широко розвинені в країнах Європи, Пів
нічної Америки. У США, Росії давно функціонують денні ста
ціонари на базі лікарняних закладів.
Аналіз результатів медичної допомоги показує, що у певній
частині лікарень пацієнти госпіталізуються без належних по
казань, має місце дублювання діагностичних досліджень, гос
піталізація без попереднього обстеження, відсутність пацієн
тів певний час у стаціонарі.
Незайнятість ліжок, які обслуговуються надмірним штатом
з неповним робочим навантаженням, ще більше сприяє не
З метою підвищен
ефективності роботи закладу охорони здоров’я.
ня ефективної ро Все це свідчить про те, що стаціонари надають послуги до
боти стаціонару та сить значній кількості пацієнтів, які б могли лікуватися в ам
забезпечення ра булаторно-поліклінічних умовах або вдома.
ціонального вико
ристання ліжкового Оцінка діяльності стаціонарів здійснюється за даними звіту
фонду необхідно лікувально-профілактичного закладу (ф. № 20), за яким
аналізувати показ визначають такі показники:
ники його діяль
И середньорічна зайнятість ліжка (дні);
ності.
■ середня тривалість перебування хворого в лікарні (дні);
- обіг ліжка, тобто середнє число хворих, які перебували на
одному ліжку (протягом певного періоду).
Наведені показники є індикаторами процесу.
Показники обчислюються загалом для стаціонару, а також
для всіх його відділень.
Проводять також аналіз показників летальності (загального,
для відділень, при окремих захворюваннях).
Аналізують середню тривалість перебування в стаціонарі та
летальність за класами захворювань для певних вікових груп.
346
З метою аналізу хірургічної роботи стаціонару оцінюють

такі показники:
■ середня кількість операцій на одну зайняту посаду хірурга;
■ кількість оперативних втручань загалом і по окремих видах
на 100 хірургічних ліжок;
■ структура оперативних втручань (%);
■ використання апаратури при операціях (лазерної, кріо
генної, ендоскопічної).
Оцінка термінової хірургічної допомоги проводиться за да
ними показників пізньої госпіталізації від початку захворю
вання.
Окремо визначають післяопераційну летальність.
Післяопераційну летальність доповнюють відповідними по
казниками при окремих операціях, а також летальністю опе
рованих хворих при загальній анестезії.
Визначають також летальність серед оперованих і неоперо-
ваних хворих, доставлених у стаціонар своєчасно чи з запіз
ненням.
Показники летальності застосовують як індикатори резуль
тату. Важливого значення набув економічний аналіз діяль
ності закладів охорони здоров’я, метою якого є визначення
певних вартісних показників: вартості утримання одного ліж
ка на рік, одного ліжко-дня, одного хворого.
Діяльність стаціонарів аналізується також за даними екс
пертних оцінок, які дозволяють визначити співпадіння діагно
зів (при направленні на лікування і в стаціонарі; клінічного та
патологоанатомічного), обгрунтованість госпіталізації, повно
ту обстеження на догоспітальному етапі та використання клі
нічних протоколів.
1. Тенденції розвитку стаціонарної допомоги населенню Ук

раїни.
2. Особливості надання спеціалізованої стаціонарної допомо
ги, проблеми її покращення.
347
10.5. ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
Ц І Л І : Ознайомити з чинниками, які впливають на особливості ме

дичного забезпечення сільського населення. Розглянути організацію
медичної допомоги на різних етапах, завдання, роль окремих зак
ладів охорони здоров’я. Висвітлити перспективи розвитку забезпе
чення медичною допомогою сільського населення.
Медична допомога сільському населенню надається на загаль

них засадах, проте здійснення лікувальних і профілактичних
заходів в оптимальному обсязі та на достатньому рівні усклад
Які чинники впли нюється низкою обставин, які потрібно враховувати при її ор
вають на організа ганізації.
цію медичної допо Серед них можна виділити:
моги сільському на
селенню?
В соціально-економічні умови;
В медико-демографічні особливості;
В стан захворюваності та інвалідності;
В природні умови;
розвиток інфраструктури загалом і мережі медичних за
кладів зокрема.
Особливості розселення сільського населення, як і його пи
тома вага, в окремих країнах і в Україні відрізняються досить
відчутно. Це притаманно також і різним регіонам нашої краї
ни: якщо в Україні частка сільського населення становить
Система закладів майже третину, то в західних областях вона коливається
охорони здоров'я, в межах 50—63 %, а у південно-східних — 10—17 % (див. роз
які обслуговують діл 3).
сільське населення, Поселення в різних регіонах відрізняються за компактністю
складалася протя (середнім числом жителів у селі), яка коливається у досить
гом тривалого часу.
відчутних межах.
Дільничний прин
Відстань між селами та особливо до пунктового села, в яко
цип надання пер
винної медичної
му знаходиться лікарський медичний заклад, має значні роз
допомоги був запо біжності, що доводиться враховувати при створенні мережі
чаткований в Украї медичних закладів первинного рівня.
ні земською меди Поглиблюється постаріння сільського населення, що відбу
циною в 60-х рр. вається не тільки внаслідок зниження народжуваності, але й
XIX ст. тому, що тривають процеси урбанізації. Все це впливає на
348
10. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДІ/ІЧНОІ ДОПОМОГИ
зростання демографічного навантаження, яке на селі значно

вище, ніж у містах.
Доступність медичної допомоги ускладнюється особливос
тями розселення сільського населення, які значною мірою зу
мовлюють низькі рівні захворюваності за даними звертань.
Число відвідувань лікаря та рівень загальної захворюваності
зменшуються при збільшенні відстані від села до сільської
дільничної лікарні (амбулаторії). У той самий час показники
«вичерпаної» захворюваності, встановлені в результаті поглиб
лених спеціальних вибіркових досліджень, досить значні.
Зростає тягар хронічних захворювань, а можливості забез
печення якісного диспансерного нагляду певним чином об
межені.
Рівні інвалідності високі; цьому сприяє, поряд з іншими
чинниками, недостатня доступність вторинної та третинної
медичної допомоги, несвоєчасні діагностика та лікування, не
регулярність диспансерного нагляду, недостатнє за обсягом Етапи медичної
допомоги сільсь
відновне та протирецидивне лікування тощо.
кому населенню:
Протягом тривалого часу укомплектованість посад медич
них працівників у закладах, які забезпечують первинну медич I е т а п -сіль сь к а лі
ну допомогу сільському населенню, недостатня. Досить нега карська дільниця
тивно впливають соціальні умови життя в сільській місцевос забезпечує первин
ну медико-санітар-
ті, недостатність транспортних засобів, низький рівень оплати
ну допомогу;
праці медичних працівників.
Вказані особливості на тлі загальних проблем забезпечення II етап - районні
населення медичною допомогою достатнього обсягу та належ медичні заклади
ної якості вимагають постійного відслідковування стану роз надають в основ
витку МД і здійснення виважених управлінських рішень. ному вторинну (спе
ціалізовану) допо
Мережа сільських дільниць досить інтенсивно розбудовува
могу (первинна до
лася до 40-х рр. XX ст. Значна увага цьому надавалась також
помога на цьому
у повоєнні часи. етапі надається ли
Поступово в міру розбудови мережі та зростання забезпече ше мешканцям ра
ності медичним персоналом у її формуванні набув чинності йонного центру та
принцип етапності. Організація медичного забезпечення на прилеглих до нього
таких засадах зумовлена не тільки особливостями розселення сіл - приписної
сільських жителів, сіле й нагальними потребами надання, крім дільниці);
первинної, ще й вторинної та третинної медичної допомоги. III етап - обласні
Поряд з традиційними трьома етапами в сучасних умовах лікарні та диспансе
сформувався ще й IV етап, який представлений спеціалізова ри забезпечують
ними центрами. Крім того, в наданні медичної допомоги сіль вузькоспеціалізова-
ському населенню значну участь беруть і міські заклади охоро ну високотехноло-
ни здоров’я. гічну допомогу.
349
Залучення до медичного забезпечення сільського населення
міських і обласних закладів дозволяє певною мірою зменшити
розбіжності в рівнях забезпеченості міських і сільських меш
канців (особливо це стосується стаціонарної допомоги).
Фактично рівні госпіталізації сільського та міського насе
При впровадженні лення досить значні й майже однакові, вони коливаються в
сімейноїмедицини межах 20—22 %.
на селі повинна Проблеми розвитку стаціонарної допомоги сільському насе
бути збережена ленню стосуються переважно раціонального розміщення спе
етапність у органі ціалізованих ліжок на різних етапах медичної допомоги та по
зації медичної до кращення якості.
помоги при зміні Значно складніше забезпечити сільське населення амбула
функцій медичних торно-поліклінічною допомогою, з огляду на те, що помітну
закладів. Вона по
роль у ній відігравали та продовжують відігравати середні ме
винна відбуватися
дичні працівники. За даними останніх років, до лікарів було
поступово з ураху
ванням регіональ
здійснено менше половини всіх звертань. Це свідчить про на
них особливостей
гальну потребу зміцнення ПМД, необхідність активнішого за
і забезпеченням на провадження засад сімейної медицини, яка досить значними
самперед оптиміза- темпами розвивається у сільській місцевості, де працюють
ції діяльності всієї 86 % закладів загальної практики сімейної медицини (див.
мережі закладів підрозділ 9.2).
охорони здоров'я. Розвиток ПМД на засадах сімейної медицини набув значно
го поширення в Житомирській, Закарпатській, Полтавській,
Львівській, Харківській областях.
У сучасний період реформування ПМД відпрацьовується за
пілотним проектом у деяких областях.
Сільська лікарська дільниця
Сільська лікарська дільниця організовується для надання ме

дичної допомоги мешканцям поселень, віддалених від район
ного центру. її заклади (а саме: дільнична лікарня, амбулато
рія, фельдшерсько-акушерські пункти) виконують відповідні
функції.
На більшості дільниць ПМД надають самостійні лікарські
амбулаторії, а на частині —дільничні лікарні, до складу яких
входять і лікарські амбулаторії.
Долікарську медичну допомогу сільським жителям забезпе
чують фельдшерсько-акушерські пункти, кількість яких у 2010 р.
становила 14 934. Слід відзначити недостатню їх укомплекто
ваність середнім медичним персоналом. Це стосується також
350
лікарських посад в амбулаторіях. До того ж, значна частина сіл

взагалі не має медичних закладів, що зумовлено малою чи
сельністю населення.
Вказані обставини спонукають до пошуку різних організа Завдання сільської
ційних форм, а саме: виїзних і пересувних видів медичної до лікарської дільниці:
помоги.
Змінюється роль лікарняних закладів у забезпеченні сіль ■ надання медич
ної допомоги насе
ського населення стаціонарною допомогою.
ленню (амбулатор
Поступове зменшення забезпеченості населення України
ної, вдома, стаціо-
лікарняними ліжками протягом три Всілого часу відбувалося за нарозамінної, на
рахунок лікарень обласних, центральних, районних. деяких дільницях -
Суттєво скоротився ліжковий фонд дільничних лікарень, стаціонарної);
його скорочення супроводжується створенням денних стаціо
■ проведення про
нарів і стаціонарів вдома у закладах ПМД. тиепідемічних захо
Дільничні лікарні малопотужні, їх кадрове та матеріально- дів;
технічне забезпечення недостатнє. Внаслідок зростання вимог
■ проведення за
до якості медичної допомоги населення тяжіє до закладів, які
ходів з охорони здо
надають спеціалізовану та більш якісну допомогу. Рівень гос ров'я матері та ди
піталізації сільського населення до дільничних лікарень ско тини, здійснення по
ротився, водночас зросла частота госпіталізації на вторинний точного санітарного
і третинний рівні. нагляду за терито
До сільських дільничних лікарень певну частину хворих гос рією, різними об'єк
піталізують не стільки за медичними, скільки за соціальними тами, освітніми та
показаннями (одинокі люди похилого віку, шо потребують до виховними закла
гляду та проведення підтримуючого лікування). дами;
Передбачається перепрофілювання цих лікарень у заклади ■ вивчення стану
медико-соціальної допомоги за наявності належних умов. здоров'я населення;
Зважаючи на значущість амбулаторно-поліклінічної допо ■ проведення за
моги, важливим завданням є збільшення її обсягу, шо вимагає ходів щодо гігієніч
не тільки збереження, але й розширення мережі відповідних ного виховання на
закладів; саме це й відбувається в державі. За останні роки за селення.
гальна кількість лікарських закладів на сільських дільницях
збільшилась за рахунок лікарських амбулаторій (табл. 10.1).
До амбулаторії як складової дільничої лікарні входять реє
стратура, кабінети лікарів, маніпуляційний, перев’язувальний
кабінети. Якщо на дільниці діє самостійна лікарська амбула
торія, до її складу мають входити фізіотерапевтичний кабінет
і клінічна лабораторія. Який обсяг медич
Обсяг і якість амбулаторної допомоги на сільській дільниці ної допомоги має
залежать від укомплектування штатних посад, кваліфікації забезпечувати сіль
медперсоналу, матеріально-технічного забезпечення, налаго ська лікарська діль
дження взаємозв’язків із закладами наступних етапів. ниця?
351
Т а б л и ц я 1 0 . 1 . Кількість закладів охорони здоров'я на сільських
лікарських дільницях у 2000-2010 рр.
Д ІЗ а к л а д и охорони зд о р о в 'хІІІЗ
Сільські лікарські амбулаторії

щЗ 2408
:
3076 3452
Дільничні лікарні 943 668 521
Фельдшерсько-акушерські пункти 16 113 15 459 14 934
Разом 19 464 19 203 18 907
Особливої уваги заслуговує складання графіка прийому ліка

рів та інших працівників з урахуванням сезонності виробничої
діяльності. У графіку мають бути передбачені консультативні
прийоми лікарів-спеціалістів центральної районної лікарні
Які особливості ді (ЦРЛ). Частота виїздів спеціалістів ЦРЛ для надання консуль
яльності закладів
тативної допомоги сільському населенню встановлюється від
сільської лікарської
повідно до потреби з урахуванням можливостей лікарні.
дільниці?
У графіку повинен бути виділений час для роботи лікарів
дільниці на фельдшерсько-акушерських пунктах (ФАП).
На сільській лікарській дільниці обслуговування викликів
здійснюють переважно лікарі, проте у віддалених від пункто-
вого села поселеннях до цього залучають і середній медичний
персонал.
Активне лікарське спостереження за хворими в домашніх
умовах ускладнене, тому до цієї роботи також залучають се
редніх медичних працівників.
Медичний персонал ФАПів забезпечує:

■ надання населенню долікарської медичної допомоги;
Важливе значення
у медичному забез ■ здійснення комплексу профілактичних, оздоровчих, про
печенні сільського тиепідемічних заходів;
населення нале И проведення поточного санітарного нагляду;
жить фельдшерсько-
акушерським пунк ■ забезпечення ранього виявлення інфекційних захворю
там (ФАПам). вань.
352
ФАПи надають первинну медико-санітарну допомогу знач

ній частині сільських жителів.
При формуванні мережі ФЛПів враховують чисельність насе
лення в конкретному поселенні, а також відстань від нього до
пунктового села.
Покращення медичного забезпечення сільського населення
потребує збільшення обсягу лікарської допомоги, що можливе
при належному укомплектуванні сільських дільниць лікарями
і здійсненні ними систематичних прийомів хворих на ФАПах
і медичних пунктах.
На базі ФАПів, які обслуговують значну кількість населен
ня (1000 осіб і більше), створюються сільські лікарські амбула
торії.
Районні заклади охорони здоров’я
Провідними закладами II етапу надання медичної допомоги

сільському населенню є центральні районні лікарні (ЦРЛ),
у яких розміщена чверть ліжкового фонду.
ЦРЛ забезпечує надання вторинної спеціалізованої кваліфі
кованої допомоги населенню району та є центром організацій
Вторинна спеціалі
но-методичної роботи, оскільки здійснює керівництво всіма зована медична до
медичними закладами на території району, несе відповідаль помога сільському
ність за організацію та якість медичної допомоги. населенню надаєть
Поряд з організацією спеціалізованої амбулаторно-поліклі ся в районних ме
нічної допомоги всьому населенню району, поліклініка ЦРЛ дичних закладах.
надає також первинну амбулаторно-поліклінічну допомогу
населенню райцентру та приписної дільниці.
Виконання цих складних і багатопланових задавдань покла
дено на відповідні структурні підрозділи, а саме:
■ поліклініку (відділення, кабінети з 15—17 спеціальностей);
■ стаціонар (відділення з 7—9 профілів);
■ інші підрозділи (лікувально-допоміжні та діагностичні);
■ відділення швидкої та невідкладної допомоги.
У багатьох районах зі значною чисельністю населення ЦРЛ
виконують і будуть виконувати функції лікарень інтенсивної
допомоги хворим із гострими станами. Поряд з цим у сільсь
ких районах доцільно планувати створення лікарень цілодо
бового або денного перебування для лікування хронічних
хворих.
353
Основні завдання ЦРЛ:
■ надання спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної допо
моги всьому населенню району;
надання спеціалізованої стаціонарної допомоги всьому
населенню району;
■ забезпечення швидкою та невідкладною медичною допо
могою населення району;
■ впровадження в практику роботи медичного закладу райо
ну сучасних методів і засобів профілактики, діагностики
та лікування;
■ організація консультативної допомоги;
■ організаційно-методичне керівництво роботою всіх закла
дів району, а також контроль за їх діяльністю;
в розробка та впровадження заходів, спрямованих на підви
щення якості медичного забезпечення;
■ розробка, організація та здійснення заходів щодо підви
щення кваліфікації медичних кадрів та раціонального
використання медичних кадрів і матеріально-технічних
ресурсів;
■ планування, фінансування та організація матеріально-тех
нічного забезпечення закладів охорони здоров’я району.
Управління охороною здоров’я в районі потребує співпраці
численних посадових осіб закладів охорони здоров’я на основі
відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення, яким
займаються інформаційно-аналітичні відділення ЦРЛ.
Функції інформаційно-аналітичного відділення:

Ш централізований збір медико-статистичної та адміністра
тивної інформації від медичних закладів району та підроз
ділів центральної лікарні (поліклініки), обробка та аналіз
інформації щодо стану здоров’я населення, обсягів і якості
надання медичної допомоги, ресурсів охорони здоров’я та
їх використання;
Ш надання консультативної та організаційно-методичної
допомоги закладам охорони здоров’я району та відділен
ням центральної лікарні (поліклініки) щодо використання
статистичної інформації, вдосконалення статистичного
обліку, запровадження автоматизованого статистичного
обліку;
354
10. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДІ/ІЧНОІ ДОПОМОГИ
Співробітники відділення беруть участь у:

■ організаційно-методичному забезпеченні проведення
медичних рад, лікарських нарад, конференцій, семінарів,
навчання середнього медичного персоналу;
■ наданні медичним закладам району та структурним під
розділам центральної районної лікарні (поліклініки) ста
тистичної інформації; Основні завдання
обласної лікарні:
■ формуванні банку даних щодо стану здоров’я населення,
діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони ■ забезпечення
здоров’я району. населення області
у повному обсязі
Безпосередньою організацією медичної допомоги з окремих високоспеціалізова-
спеціальностей займаються районні (головні) спеціалісти, обо ною стаціонарною
в’язки яких виконують досвідчені лікарі (переважно завідувачі та консультативною
відділень ЦРЛ). Районні спеціалісти здійснюють організацій поліклінічною до
но-методичне керівництво диспансеризацією, а також беруть помогою;
безпосередню участь у її проведенні. ■ організація
і надання екстреної
та консультативної
Обласні заклади медичної допомоги
на території області;
Провідними закладами третього етапу медичного забезпечен
ня населення області, у тому числі й сільського, є обласні лі ■ впровадження
карні, в яких надається високоспеціалізована, високотехноло- у практику роботи
гічна допомога третинного рівня. лікарні сучасних
методів і засобів д і
Поряд із безпосередньою участю в забезпеченні стаціонар
агностики, лікуван
ної та консультативної поліклінічної допомоги обласна лікар
ня, досвіду роботи
ня є базою для підвищення кваліфікації лікарів і середнього кращих закладів охо
медичного персоналу закладів області. рони здоров'я;
Для надання консультативної поліклінічної допомоги посади
■ підвищення
лікарів передбачені з 19—20-ти та більше спеціальностей. Кіль
кваліфікації лікарів
кість посад лікарів у спеціалізованих відділеннях стаціонару і середнього ме
залежить від їх потужності. З окремих спеціальностей встанов дичного персоналу
люють додаткові посади у зв’язку з необхідністю забезпечення медичних закладів
екстреною допомогою населення області (крім передбаченої області;
кількості ліжок у відділенні). Ш розробка захо
Реалізацію цих завдань забезпечують численні підрозділи, дів, спрямованих на
відділення по 15—20 спеціальностей. підвищення якості
медичного забез
Важливим структурним підрозділом обласної лікарні є кон
печення і на покра
сультативна поліклініка, до функцій якої відносяться: щення здоров'я на
а надання висококваліфікованої консультативної допомоги селення.
хворим за направленнями медичних закладів області;
355
■ вирішення питань про подальше лікування проконсульто
ваних хворих з визначенням медичної технології та місця;
■ залучення до консультації висококваліфікованих лікарів-
спеціалістів лікарні та інших закладів охорони здоров’я,
а також працівників науково-дослідних інститутів і ме
До медичного забез дичних вузів;
печення сільського ■ направлення до закладів, які направили на консультацію
населення залучаю хворих, висновків із зазначенням установленого в поліклі
ться міжобласні або ніці діагнозу, проведеного та рекомендованого лікування;
державні центри -
клінічні установи, які
Ш розробка для закладів області рекомендацій (пам’яток)
можуть входити до про порядок та показання для направлення хворих до
складу відповідних консультативної поліклініки;
науково-дослідних Ш систематичний аналіз по районах області випадків роз
інститутів, вузів або біжностей діагнозів між закладами, які направили хворих
потужних міських на консультацію, та консультативною поліклінікою;
і деяких обласних лі
карень.
■ аналіз помилок, допущених лікарями закладів при обсте
женні та лікуванні хворих перед направленням їх до кон
сультативної поліклініки;
■ складання оглядів та інформаційних листків про стан і рі
вень лікувально-діагностичної роботи в районах і закладах
охорони здоров’я області.
Остання з перелічених функцій здійснюється разом з пра

цівниками інформаційно-аналітичного відділу. Цей підрозділ
збирає та аналізує дані про роботу всіх структурних підрозділів
обласної лікарні, планує та організовує виїзні консультації лі-
карів-спеціалістів до закладів районів, вивчає та розповсю
джує передовий досвід роботи, організовує підвищення квалі
фікації медичних працівників районних і дільничних закладів.
Особливості медичної допомоги жінкам і дітям

у сільській місцевості
Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога в сільській

місцевості надається згідно з визначеною етапністю, мета до
помоги на певних етапах відрізняється (табл. 10.2).
Сільському населенню комплексну лікарську допомогу також
надають виїзні бригади, до складу яких можуть входити: акушер-
гінеколог, педіатр, терапевт, стоматолог, лаборант.
356
Завдання акушера-гінеколога, який входить до складу виїз

ної бригади:
■ проведення профілактичних оглядів жінок із необхідним
обсягом обстежень;
■ обстеження вагітних і гінекологічних хворих;
■ консультування з питань планування сім’ї;
■ надання необхідної медичної допомоги;
■ проведення інформаційно-просвітницької роботи з пи
тань збереження репродуктивного здоров’я.
Т а б л и ц я 1 0 . 2 . Надання поетапної акушерсько-гінекологічної допомоги

в сільській місцевості
Етапи Зміст медичного забезпечення

Перший ■ Профілактичний характер, з ме
■ ФАП тою попередження ускладнень вагіт
■ Лікарська амбулаторія ності та виникнення гінекологічних
■ Дільнична лікарня (без захворювань
лікаря-акушера-гінеколога) ■ Жінки спостерігаються 6—8 разів
за весь термін вагітності
Другий ■ Спостереження за вагітними без
Районні заклади ускладненого перебігу вагітності.
Спостерігаються не менше 6—8 разів
на допологовому етапі
■ Спостереження за вагітними ви
сокого ступеня акушерського та пе
ринатального ризику проводиться
постійно акушером-гінекологом
Третій ■ Забезпечується належне вико
Обласні лікарні нання обсягу медичного обстежен
ня, який не може бути здійснений
на попередніх етапах. Складається
індивідуальний план спостережень
для медичного персоналу перших
двох етапів
■ Вагітні вкрай високого ступеня
ризику перебувають під динаміч
ним спостереженням спеціалістів
III етапу
357
Допомога при пологах надається здебільшого на II етапі,
тобто в акушерському відділенні ЦРЛ, пологовому будинку,
меншою мірою — на сільській лікарській дільниці.
За наявності у вагітної екстрагенітальних захворювань або
високого ризику перинатальної патології її можуть госпіталі
зувати на III етап до обласної лікарні. Стаціонарне лікування
жінок із гінекологічною патологією забезпечується заклада
ми II та III етапів медичного забезпечення сільського насе
лення.
Медична допомога дітям надається в закладах різних ета
пів медичного забезпечення:
■ фельдшерсько-акушерський пункт;
■ амбулаторія дільничної лікарні або лікарська (сімейна)
Медичне обслугову
амбулаторія;
вання дітей, які Я педіатричне відділення районної та центральної районної
мешкають у сіль лікарні;
ській місцевості,
■ консультативна поліклініка обласної лікарні;
здійснюється на за
гальних засадах. ■ багатопрофільні та спеціалізовані дитячі лікарні.
Важливе значення має розвиток пересувних і виїзних форм
обслуговування дітей, організацію яких забезпечує центральна
районна лікарня (ЦРЛ). Спеціалісти ЦРЛ виїздять на сільські
лікарські дільниці згідно з графіками.
В умовах недостатнього укомплектування сільських лікар
ських дільниць лікарями-педіатрами лікувально-профілактич
ну роботу серед дітей здійснюють сімейні лікарі (або дільничні
терапевти) та середні медичні працівники.
Обов’язки середнього медичного персоналу з медичної до
помоги дитячому населенню на сільських лікарських діль
ницях:
■ щорічний перепис дітей віком до 18 років при подвірних
обходах;
Ш патронажні відвідування новонародженого:
у перші 2 дні після виписки з пологового будинку;
у 2 тижні та у віці одного місяця, щомісячне спостережен
ня протягом першого року (число спостережень залежить
від стану здоров’я дитини);
■ контроль за фізичним розвитком дітей (систематичне зва
жування та вимірювання);
358
■ систематичний патронаж дітей, які перебувають під дис

пансерним наглядом з приводу хронічних і гострих захво
рювань, недоношених і дітей, що перебувають на штучно
му вигодовуванні або ранньому прикормі;
■ обладнання «Куточка дитини», де мають бути терези, рос
томір, стіл для сповивання, виставка предметів догляду за Які особливості ме
дитиною та санітарно-освітня література; дичного забезпе
■ своєчасне проведення профілактичних щеплень та їх облік; чення жінок і дітей
у сільській місцево
■ лікувально-профілактична та санітарно-протиепідемічна сті?
робота в дошкільних закладах і школах;
■ санітарно-освітня робота.
Спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну допомогу дітям у ЦРЛ
забезпечують в основному спеціалісти, які обслуговують дорос
ле населення. їм виділяють певні години для прийому дітей.
Стаціонарну допомогу дітям із сільської місцевості надають
переважно на II етапі - в ЦРЛ і районних лікарнях, де функ
ціонують педіатричні відділення. Спеціалізовану допомогу
з різних профілів можуть забезпечувати відділення ЦРЛ,
у яких лікують доросле населення.
Високоспеціалізовану допомогу надають на III етапі в дитя
чих обласних або обласних лікарнях.
Залучають до медичного обслуговування дітей також різні
спеціалізовані центри, в яких створюють відповідні відділен
ня, а також перинатальні центри, Український центр дитячої
кардіології та кардіохірургії.
Важлива роль у організації медичної допомоги дітям у сіль
ській місцевості належить районному педіатру.
Функції районного педіатра:
■ консультативна допомога працівникам дитячих закладів
районного центру, сільських лікарських дільниць з питань
організації медичної допомоги дітям;
■ відвідування ФАПів і сільських лікарень, амбулаторій,
дошкільних дитячих закладів, огляд здорових і консуль
тування хворих дітей, перевірка своєчасності проведення
профілактичних щеплень;
■ контроль за проведенням диспансерного спостереження
за дітьми, насамперед, першого року життя;
■ складання спільно із СЕС плану протиепідемічних захо
дів, участь у його виконанні;
359
■ організація профілактичних щеплень дітям;
■ організація та контроль здійснення заходів щодо медич
ного забезпечення підготовки юнаків до 17 років включно
до призову на військову службу;
■ організація впровадження нових медико-організаційних
технологій у діяльність педіатричної служби;
■ аналіз звітів дитячих лікувальних закладів, оцінка стану
здоров’я дітей сільського району та діяльності медичного
закладу, розробка конкретних заходів щодо підвищення
якості медичної допомоги.
Напрями розбудови МД сільському населенню
Покращання діяльності всіх закладів медичної допомоги сіль

ському населенню потребує обгрунтованих управлінських рі
шень щодо визначення їх ролі та місця на всіх етапах, доціль
ності відповідного розміщення, мети використання ліжкового
фонду.
При формуванні в районі інфраструктури закладів охорони
Чим викликані по
здоров’я слід індивідуально вирішувати питання про скоро
треби реорганізації чення мережі дільничних лікарень з урахуванням багатьох
МД сільському на чинників і збереження оптимальної забезпеченості сільського
селенню? населення стаціонарною допомогою.
Особливості різних регіонів потребують при скороченні
ліжкового фонду дільничних лікарень заміни звичної триетап-
ної системи надання стаціонарної допомоги (дільничні, ра
йонні, обласні лікарні) двоетапною (районні, обласні лікарні).
Скорочення ліжок у дільничних лікарнях можна компенсу
вати певним чином за рахунок стаціонарозамінної допомоги —
денних стаціонарів. Доцільно також мати певну кількість ліжок
у сільській амбулаторії (3—5 ліжок) для тимчасової госпіталіза
Реформування ме
ції хворих, що потребують стаціонарного лікування на наступ
них етапах.
сільському населен
ню має проводи
Скорочення стаціонарної допомоги на першому етапі має
тись з урахуванням бути компенсоване збільшенням обсягу лікарської амбулатор
наступності та вза ної допомоги та її наближенням до сільських жителів, що мож
ємодії закладів охо ливе за умови поступової заміни фельдшерських закладів лі
рони здоров'я усіх карськими.
етапів і раціональ Покрашення якості медичної допомоги вимагає подальшо
ного розподілу ре го розвитку швидкої та невідкладної допомоги, яка забезпечу
сурсів між ними. ється на II етапі районними лікарнями.
360
Управлінські рішення повинні бути спрямовані на збере

ження належної мережі закладів лікарської допомоги, оскіль
ки від цього залежить її доступність.
Завершуючи розгляд організації медичної допомоги сіль Реорганізація систе
ському населенню, слід відзначити необхідність інформацій ми медичної допо
но-аналітичного забезпечення злагодженої діяльності всієї моги сільському на
системи охорони здоров’я. селенню повинна
Очолює цю діяльність та безпосередньо займається нею ін відбуватись посту
формаційно-аналітичний центр медичної статистики управ пово. Ліжка діль
ління охорони здоров’я обласної держадміністрації. ничних лікарень
можуть використо
Основні завдання інформаційно-аналітичного центру: вуватись як меди-
ко-соціальні і відді
■ формування єдиного медичного інформаційного простору лення сестринсько
на адміністративних територіях; го догляду, тобто
■ проведення інформаційного супроводу реалізації націо важлива переорієн
тація стаціонарної
нальних та регіональних програм в охороні здоров'я;
допомоги на нові
■ організаційно-методичне забезпечення підготовки і про організаційні фор
ведення акредитації та ліцензування медичних закладів ми, доцільні з точки
незалежно від відомчого підпорядкування та форм влас зору економічної
ності; ефективності та со
■ організаційно-методичне забезпечення підготовки і за ціально-психологіч

них позицій. З цим
безпечення проведення атестації організаторів охорони
пов'язано ставлен
здоров'я, фахівців служби медичної статистики та іншого
ня населення до ре
медичного персоналу, сприяння пошуку та запроваджен організації медич
ню сучасних технологій діагностики та лікування; ного обслуговуван
■ здійснення обробки інформації та аналізу показників ня, сприйняття ним
щодо стану здоров'я населення, ресурсів охорони здоров'я, змін у системі охо
діяльності медичних закладів; рони здоров'я.
■ підготовка та видання збірок, довідників і аналітичних

оглядів стану здоров’я, ресурсів охорони здоров’я та їх
використання, діяльності медичних закладів; медико-
соціальне обґрунтування економічних показників діяль
ності галузі.
1. Завдання закладів сільської лікарської дільниці.

2. Особливості реорганізації медичного обслуговування сіль
ського населення.
361
10.6. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСТРЕНОЇ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Ц І Л І : Ознайомити із завданнями екстреної медичної допомоги

(ЕМД), можливостями та особливостями її надання в різних ситуа
ціях; показати організацію швидкої допомоги, розглянути організа
цію медичного забезпечення при надзвичайних станах та функції
закладів ЕМД.
Екстрена медична допомога населенню України в повсяк

денних умовах на догоспітальному етапі (коли екстремальна
ситуація склалася вдома, за місцем роботи, в громадських
місцях) надається цілодобово системою швидкої медичної
допомоги та невідкладної допомоги територіальних закладів
охорони здоров’я. У робочий час цих закладів певною мі
рою додатково включаються поліклініки, стаціонари, травм
пункти.
Госпітальний етап екстреної медичної допомоги забезпе
чується лікарнями швидкої медичної допомоги (де вона є),
відділеннями відповідного профілю багатопрофільних ліка
рень, що чергують в ургентному режимі, токсикологічними
центрами та центрами травми.
Терміни надання медичної допомоги при будь-якому виді
суттєво впливають на її ефективність, а при невідкладних ста
нах вони є визначальними для її наслідків.
Екстрена медична допомога є дуже високовартісним видом
Фінансування витрат на ЕМД передбачається в Державному
та місцевих бюджетах.
За рахунок незначної частини населення, для якої витрати
передбачені умовами добровільного медичного страхування,
на етапі стаціонарної ЕМД можливе відшкодування страхових
сум до бюджету чи лікувального закладу. Особи, які достатньо
матеріально забезпечені, можуть користуватися за власний ра
хунок приватними закладами та викликати приватну бригаду
швидкої медичної допомоги.
На догоспітальному етапі ЕМД надається через систему
первинної медичної допомоги в мережі державних і комуналь
них амбулаторно-поліклінічних медичних закладів міст і сіл,
а також через систему екстреної медичної допомоги.
362
Станція швидкої медичної допомоги (СШМД) є медичним

закладом, що надає цілодобову екстрену медичну допомогу
дорослому та дитячому населенню на догоспітальному етапі
при нещасних випадках і станах із загрозою життю чи
здоров’ю.
Екстрена медична допомога надається при потребі всім па Екстрена медична
цієнтам за місцем виклику, при транспортуванні до лікувальних допомога (ЕМД) на
закладів, при безпосередньому зверненні. Рівень її надання ви дається хворим або
значається медико-економічними стандартами. постраждалим, стан
Станція функціонує в режимі цілодобового чергування та го яких визначається
товності до надання екстреної медичної допомоги населенню як невідкладний
визначеної території обслуговування, а в разі виникнення над (стан організму лю
звичайних ситуацій —і за її межами. дини, який безпосе
редньо загрожує
Станція має статус юридичної особи, а також може входити
життю чи призво
до складу об’єднання швидкої медичної допомоги чи терито
дить до значного
ріального центру екстреної медичної допомоги.
погіршення здо
ров'я при відсутнос
Основні функції станції швидкої медичної допомоги: ті або запізненні
■ прийом від населення викликів і їх забезпечення; адекватної медич
ної допомоги).
■ надання екстреної медичної допомоги хворим і потерпі
лим на догоспітальному етапі згідно з медико-економіч
ними стандартами;
■ перевезення хворих і потерпілих, що потребують медич
ного супроводу, до стаціонарів закладів охорони здоров’я;
■ підготовка та направлення виїзних бригад поза межі тери
торії обслуговування для участі в ліквідації медико-сані-
тарних наслідків надзвичайних ситуацій; Україна гарантує та
■ ведення обліку вільних ліжок у стаціонарах медичних за фактично забезпе
кладів і визначення місць екстреної госпіталізації; чує цілодобову до
ступну для всіх
■ діагностично-консультативні та довідково-інформаційні і безоплатну ЕМД
послуги населенню по телефону; на догоспітально
■ накопичення та оновлення запасів медикаментів, му, госпітальному
перев’язувального матеріалу, виробів медичного призна (стаціонарна екс
чення, укладок-наборів тощо для роботи в повсякденних трена допомога)
умовах і при виникненні надзвичайних ситуацій; етапах, незалежно
від місця прожи
■ забезпечення взаємодії з іншими закладами охорони вання або реєстра
здоров’я, правоохоронними органами, пожежними час ції як громадянам
тинами, службою екстреної медичної допомоги при над України, так і іно
звичайних ситуаціях, іншими рятувальними та оператив земцям та особам
но-ремонтними службами; без громадянства.
363
■ забезпечення послідовності та взаємозв’язку з медичними
закладами при наданні екстреної медичної допомоги;
■ оперативне інформування органів управління охорони
здоров’я та інших зацікавлених організацій про нещасні
випадки, катастрофи, надзвичайні та інші визначені си
туації тощо.
■ відмовляти населенню у ви ■ видавати листки непра

кликах, які є необгрунто цездатності;
ваними для станції ШМД
■ виписувати рецепти на
згідно з її профільністю, та
медикаменти;
передавати при потребі ви
клики до амбулаторно-по ■ проводити експертизу
ліклінічного закладу після алкогольного чи нар
попередження абонента; котичного сп’яніння;
■ видавати усні або пись
■ направляти бригади ШМД мові довідки про стан
Базовим медичним тільки до певних місць, які здоров'я пацієнтів без
закладом служби не становлять загрозу для офіційного запиту юри
швидкої медичної життя чи здоров’я членів дичної особи;
допомоги на догос-
бригади (пацієнт знаходить
пітальному етапі ■ виконувати призначен
е станція ШМД, на
ся у водоймі, на кризі, в шах
ті, на висоті). Бригада надає ня медичних працівни
госпітальному -
лікарня швидкої допомогу тільки після при ків інших закладів охо
медичної допомоги буття рятувальних служб, які рони здоров’я;
(ЛШМД). зобов’язані доставляти паці ■ виконувати консульта
єнта до безпечного місця; тивні обстеження;
■ перевозити затриманих
■ госпіталізувати пацієнтів у
осіб до закладів охоро
разі загрози їх життю до най
ни здоров’я без супро
ближчого медичного закла
воду працівників пра
ду незалежно від наявності
воохоронних органів;
вільних ліжок, підпорядко
ваності та форм власності. ■ перевозити трупи.
364
Створюються СШМД в містах і сільських адміністративних

регіонах і поділяються залежно від чисельності населення, що
проживає на території обслуговування, на 5 категорій (5-та ка
тегорія - до 50 тис. населення, перша —від 1 млн від 2 млн на
селення) та некатегорійна — станція, що обслуговує понад
2 млн населення.
Станції обласних центрів і м. Севастополя є організаційно-
методичними закладами. Республіканським організаційно-
методичним центром є Київська міська станція швидкої ме
дичної допомоги.
У структурі виїздів бригад перше місце займають виїзди при
раптових захворюваннях, друге — інші захворювання, третє —
нещасні випадки.
Станція повинна забезпечити прибуття виїзної бригади
до місця виклику у 10-хвилинний термін з моменту їх над
ходження в містах і 20-хвилинний термін — у сільській міс
цевості.
Для дотримання вказаного терміну прибуття бригади швид
кої медичної допомоги до місця виклику у містах створюють
підстанції (пункти) швидкої допомоги.
Останнім часом відбувається зменшення кількості звертань
на 1000 населення за наданням швидкої медичної допомоги
частково за рахунок участі приватних служб ЕМД; зменшення
непрофільних звертань завдяки активізації ПМД.
Інформаційно-довідкова служба СШМД цілодобово теле
фоном надає довідки про місцеперебування пацієнтів, яким
було надано медичну допомогу, без зазначення діагнозу (лі
карська таємниця).
Консультативно-інформаційна служба «Здоров'я» станції
цілодобово по телефону надає населенню поради лікаря про
надання першої допомоги при захворюваннях і травмах.
Відповідно до ст. 183 Кодексу України про адміністративні
правопорушення завідомо хибний виклик швидкої медичної
допомоги тягне за собою накладення штрафу.
Для аналізу роботи станцій швидкої допомоги використо

вуються показники:
■ забезпеченість бригадами (на 10 тис. населення):
лікарськими (загальнопрофільними, спеціалізованими);
фельдшерськими;
365
■ частота викликів бригад швидкої допомоги (усього, за
профілем бригад, з приводу раптових захворювань, не
щасних випадків) на 1000 населення;
■ своєчасність надання швидкої медичної допомоги (%);
■ питома вага непрофільних виїздів (%);
Основні завдання
СШМД:
■ питома вага виїздів швидкої допомоги до хворих з хроніч
ними захворюваннями (%);
■ надання ЕМД
на місці пригоди;
■ розподіл викликів бригад по місяцях року, годинах про
тягом доби (%);
■ екстрена госпі
талізація до стаціо ■ частота запізнень прибуття бригади до місця виклику (%);
нару відповідного ■ частота госпіталізації пацієнтів, доставлених бригадами
профілю;
швидкої допомоги (на 1000 населення);
■ перевезення
■ летальність хворих і постраждалих на етапі надання швид
до стаціонару хво
рих, які потребу
кої медичної допомоги (%);
ють медичного су ■ додобова летальність після надання допомоги бригадою
проводу при тран (%);
спортуванні;
■ частота відмовлень у госпіталізації хворим, направленим
■ участь у лікві за екстреними показаннями (відсутність місць у стаціона
дації медико-сані-
рі, відмова пацієнта, відсутність показаньдо госпіталізації
тарних наслідків
тощо) (%).
надзвичайних си
туацій.
Аналіз звернень населення до станцій швидкої допомоги
показує, що частина з них не є показаними для обслуговуван
ня саме станцією (хронічні хворі, відсутність загрози життю
тощо). Виходячи з інтересів раціонального використання на
явних людських і матеріальних ресурсів охорони здоров’я, по
кращення взаємодії та послідовності на різних етапах надання
медичної допомоги, невідкладну допомогу доцільно надавати
в пунктах (відділеннях) амбулаторно-поліклінічних закладів.
Збільшується надання швидкої медичної допомоги хворим
і постраждалим, а також доставка їх до стаціонару фельдшер
ськими бригадами.
Така тенденція характерна для багатьох країн світу.
Деякі автори відзначають негативні сторони такої тенденції:
Яким чином можна
велика частина хворих екстрено госпіталізується, що пов’я
забезпечити своє зано з уточненням діагнозу, нерідко допомога надається не в
часність обслугову повному обсязі, виявляються діагностичні й тактичні помил
вання виклику ки, необгрунтованість госпіталізації взагалі чи невідповідність
ШМД? профілям відділень стаціонарів.
366
Для надання екстреної медичної допомоги створюються виїзні бригади,

які поділяються на лікарські та фельдшерські.
До складу лікарської бригади, крім лікаря, входять фельдшер (медич
на сестра), санітар і водій машини; до фельдшерської, крім фельдшера,
входять санітар і водій машини. Виклик бригади швидкої медичної допо
моги здійснюється по телефону шляхом набору спеціального номера або
при безпосередньому зверненні.
Для осіб з вадами слуху чи мови здійснюється прийом викликів за до
помогою БМБ-повідомлень (електронної пошти, факсимільних пові
домлень).
При зверненні абонента диспетчер відповідає «Швидка допомога. Ско
рая помощь» і називає свій особистий номер. Після отримання повних
відповідей від абонента на поставлені запитання диспетчер повинен за
кінчити розмову, повторити абоненту адресу виклику словами: «Виклик
прийнято, чекайте швидку» та назвати свій особистий номер.
Станція приймає виклики для надання екстреної медичної допомоги
у випадках:
■ втрати свідомості;
■ судом;
■ раптового розладу дихання;
■ гострого болю в животі;
■ сильної кровотечі всіх видів;
■ усіх видів травм (поранення, переломи, вивихи, опіки, тяжкі забої,
травми голови тощо);
■ ураження електричним струмом, блискавкою, теплових ударів, пере
охолоджень, асфіксії всіх видів (утеплення, попадання сторонніх предме
тів у дихальні шляхи);
■ ушкодження при надзвичайних ситуаціях (дорожньо-транспортні
пригоди, авари на виробництві, стихійні лиха тощо);
■ ознак усіх видів отруєнь, укусів тварин, змій тощо;
■ порушення нормального перебігу вагітності (передчасні пологи, кро
вотеча);
■ транспортування пацієнтів з дому, з амбулаторно-поліклінічних за
кладів у лікарняні заклади винятково за викликом лікаря та у разі на
явності медичних показань для екстреної госпіталізації (пацієнт потре
бує транспортування на ношах, проведення інтенсивної терапії під час
транспортування, супроводу медичних працівників). Медичний праців
ник, який здійснює виклик, зобов'язаний дочекатися бригаду, заздале
гідь оформити направлення на госпіталізацію та відповідні медичні до
кументи.
367
Основні функції Досвід роботи станцій швидкої медичної допомоги показує,
лікарні ш видкої що при відповідній підготовці фельдшерів (медичних сестер-
допомоги: бакалаврів), вони можуть замінити лікаря там, де достатньо
■ цілодобовий проведення синдромної діагностики (гострий живіт, деякі
прийом і госпіталі травми, або коли завчасно відомо, що лікарська допомога не
зація хворих, до потрібна, біль у хворих з онкозахворюваннями тощо).
ставлених бригада Заміна лікарських бригад на фельдшерські повинна прохо
ми ШМД, іншим
дити поетапно з урахуванням реформування всієї системи
транспортом і тих,
охорони здоров’я, починаючи з посилення ролі ПМД і закін
хто звернувся без
посередньо в при
чуючи організацією екстреної медичної допомоги.
ймальне відділення Важливого значення набула екстрена стаціонарна допомога,
та за направленням яку забезпечують лікарні швидкої медичної допомоги (ШМД).
медичних закладів; Лікарня ШМД —це медичний заклад, призначений для ціло
■ екстрена висо добового надання стаціонарної екстреної допомоги населен
кокваліфікована та ню при гострих захворюваннях, травмах, нещасних випадках,
спеціалізована ме отруєннях у повсякденних умовах і надзвичайних ситуаціях.
дична допомога Лікарні ШМД створюються в обласних центрах і містах із
хворим і потерпі
населенням не менше 300 тис. за встановленим порядком
лим, медичне сор
і функціонують як самостійні заклади або входять до складу
тування потерпілих
при їх масовому
об’єднання швидкої медичної допомоги.
надходженні до лі Надання стаціонарної екстреної медичної допомоги здійс
карні; нюється всім, хто її потребує, незалежно від громадянства,
в невідкладний місця проживання, роботи та інших обставин.
лікарський огляд Науково-методичним і навчальним центром з питань екс
хворих і потерпілих, треної допомоги в Україні є Київська міська клінічна лікарня
що поступили в швидкої медичної допомоги (КМКЛ ШМД).
приймальне відді
Лікарня має все потрібне для надання ургентної допомоги,
лення, їх госпіталі
зокрема, функціонують декілька відділень: хірургічні, нейро
зація за показання
ми незалежно від
хірургічні, травматологічні, політравматичні, судинні, ін
наявності вільних
фарктні, токсикологічні, невідкладних станів, інтенсивної те
місць; рапії, екстракорпоральної детоксикації, ендоскопічної діа
В переведення гностики, малоінвазивної хірургії, ультразвукової діагностики,
хворих і потерпілих променевої діагностики та інші.
для подальшого Виконуючи функціїбагатопрофільноїлікарні, КМКЛ ШМД
стаціонарного ліку є базою підвищення кваліфікації лікарів і середнього медич
вання та реабіліта ного персоналу, а також базою проходження інтернатури з хі
ції в інші медичні
рургії, нейрохірургії, анестезіології, патанатомії, медицини не
заклади міста для
відкладних станів.
забезпечення опе
ративного викорис
Лікарні ШМД активно взаємодіють зі станціями ШМД
тання ліжкового і службами медицини катастроф, з різними медичними та не-
фонду. медичними закладами у випадках виникнення надзвичайних
ситуацій.
368
У світі періодично виникають різні надзвичайні ситуації,

передбачити які практично неможливо. В Україні, як і в інших
країнах світу, можуть виникати різноманітні види надзвичай
них ситуацій (НС).
Надзвичайна ситуація —це неочікувані, раптові обставини,

пов’язані з промисловими аваріями, катастрофами, стихій
ним та екологічним лихом із притаманними їм невизначе
ністю, складністю прийняття рішень, людськими жертва
ми, значними економічними збитками.
Відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан» ( 1992р.),

правовий режим надзвичайного стану спрямований на забез
печення безпеки громадян при стихійних лихах, аваріях і ката
строфах, епідеміях і епізоотіях тощо.
Надзвичайні ситуації потребують великих людських зусиль,
матеріальних витрат і багато часу для ліквідації.
Надзвичайна ситуація вимагає нагальної зміни в організації
звичного режиму роботи закладів охорони здоров’я, додатко
вого залучення інших відомств, сусідніх адміністративних те
риторій і допомоги державних органів охорони здоров’я.
В Україні за останні роки поряд із удосконаленням швидкої
допомоги, зміцненням її матеріально-технічної бази вирішу
вались також організаційні питання ліквідації наслідків ката
строф.
Прийнято різні правові та директивні акти, якими окреслює
ться організація надання екстреної медичної допомоги при НС.
Основні завдання Державної служби медицини катастроф

(ДСМК):
в надання постраждалим у надзвичайних ситуаціях при
родного і техногенного характеру безоплатної медичної
допомоги на догоспітальному та госпітальному етапах;
■ організація та проведення комплексу санітарно-гігієніч
них і протиепідемічних заходів у районах НС;
В координація роботи закладів охорони здоров’я, системи
зв’язку та оповіщення медичних і спеціалізованих форму
вань і закладів ДСМК при діях в екстремальних ситуаціях;
в забезпечення збереження здоров’я персоналу, який бере
участь у ліквідації наслідків НС;
369
Ш участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на
яких відповідно до законодавства покладається надання
медичної допомоги у випадках виникнення НС.
Для виконання цих завдань ДМСК створена на двох рівнях
управління: державному та територіальному.
До складу дер
Сили та засоби державного рівня функціонально підпоряд
жавного рівня
ковані МОЗ і беруть участь у ліквідації наслідків НС, при яких
ДСМК включені:
можливості територіальних органів і закладів охорони
■ медичні брига здоров’я не відповідають існуючим потребам і необхідно залу
ди ДСМК постійної чати додаткові сили.
готовності першої Сили та засоби територіального рівня здатні самостійно
черги;
здійснити ліквідацію медико-санітарних наслідків за допомо
■ спеціалізовані гою власної державної служби медицини катастроф, куди вхо
бригади ДСМК по дять заклади різного підпорядкування.
стійної готовності Головним закладом на цьому рівні є територіальний центр
другої черги;
екстреної допомоги та медицини катастроф.
■ спеціалізовані При вирішенні питання про включення до цього центру лі
ліжка медичних кувальних закладів, розташованих на даній території, врахо
закладів мініс
вується їх можливість розгорнути додатковий ліжковий фонд
терств, відомств і
при надзвичайних ситуаціях.
органів управління
адміністративних
Існуюча система надання медичної допомоги при НС пе
територій. редбачає етапне лікування постраждалих.
При НС, незалежно від їх масштабу, першими для надання
медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і почи
нають працювати бригади швидкої медичної допомоги (ШМД),
які обслуговують населення даної території в повсякденних
умовах. Бригада надає першу лікарську (фельдшерську) допо
могу постраждалим, проводить медичне сортування та ева
куює їх до стаціонару медичного закладу за планом станції
швидкої допомоги.
Якщо ліквідувати наслідки НС силами штатної ШМД не
можливо, розгортаються сили першого етапу евакуації, додат
ково направляються медичні бригади постійної готовності
першої черги територіального рівня (при необхідності —й дер
жавного рівня).
На другому етапі медичної евакуації розгортаються лікуваль
Яка сутність взає
ні заклади, які повинні забезпечити надання кваліфікованої та
модії різних служб спеціалізованої медичної допомоги всім постраждалим.
і закладів при ви Спеціалізовані бригади звичайно є вузькопрофільними: ней
никненні надзви рохірургічні, комбустіологічні, політравматичні, терапевтичні,
чайних ситуацій? гематологічні, реанімаційні, акушерсько-гінекологічні тощо.
370
Спеціалізовані бригади, як правило, позаштатні і створю

ються при лікарнях швидкої медичної допомоги, міських,
центральних районних лікарнях, які надають ургентну медич
ну допомогу в системі ЕМД території, при відомчих лікуваль
них закладах і провідних клініках науково-дослідних інститу
тів, університетів.
Після надання медичної допомоги на першому етапі медич
ної евакуації найдоцільнішою є госпіталізація постраждалого
до лікарні, де йому буде надано допомогу в повному обсязі.
Нетранспортабельні постраждалі госпіталізуються до най
ближчого стаціонару, де їм буде надано кваліфіковану допо
могу, а потім (при необхідності) переведено до іншого закладу
для проведення подальшого лікування.
1. Напрями реорганізації системи швидкої /екстреної медичної

допомоги.
2. Особливості екстреної допомоги в повсякденних умовах.
10.7. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА

НАСЕЛЕННЮ ЛІТНЬОГО ВІКУ
Ц І Л І : Ознайомити з проблемами, які виникли у світі у зв’язку зі

зміною демографічної ситуації в різних країнах, у тому числі в Украї
ні, внаслідок високого рівня постаріння населення. Показати тенден
ції та прогнози в подальших вікових змінах населення, його здоров’я,
організації медичної допомоги, соціального обслуговування, що ба
зуються на принципах ООН стосовно людей похилого віку в наданні
довготривалої допомоги (ДТД).
У світі немає єдиного підходу до визначення понять: людина

похилого, старечого віку, літня.
За офіційними даними та даними деяких зарубіжних ви
дань, сьогодні кожна десята людина планети старша 60 років,
а у найближчі 60 років їх кількість подвоїться. Загальносвіто-
371
вий процес постаріння населення є характерним і для Украї
ни, де кожна п’ята людина —у віці 60 років і старше, до 2050 р.
очікується збільшення їх частки до 38 %.
Враховуючи значний контингент соціально незахищених
громадян (літні люди, інваліди, особи з тяжкими хронічними,
Згідно з міжнарод
соціально значущими захворюваннями: онкологічні, психічні,
ними критеріями наркозалежні тощо), актуальним є надання їм не тільки ме
(00Н ), населення дичної допомоги, але й соціальної підтримки з боку держави.
країни вважається Це призводить до збільшення витрат держави не тільки на
старим, якщо пито пенсійне забезпечення, але й на медико-соціальне обслугову
ма вага людей вання, до зниження якості життя значного контингенту гро
у віці 65 років мадян країни та виникнення соціальних проблем.
і старше перебіль Соціально незахищені контингенти потребують довготри
шує 7 % . За цим по
валого лікування та обслуговування.
казником Україну
Виникає ряд складних проблем: нерентабельність, недо
можна віднести до
таких країн.
цільність використання високовартісних ліжок стаціонару для
лікування тривало хворіючих пацієнтів з хронічними захворю
ваннями, серед яких значна частина людей літнього віку, які
не потребують інтенсивного лікування.
Вирішення питання може бути тільки комплексним, із залу
ченням різних зацікавлених державних і недержавних струк
тур, пов’язаних з наданням як медичної, так і медико-соціаль
ної допомоги.
Медико-соціальна Для надання медико-соціальної допомоги функціонує ряд
допомога - це особ закладів:
ливий вид профе Я геріатричні лікарні (відділення медико-соціальної допо
сійної діяльності моги);
міждисциплінарно
Я госпіталі для ветеранів війни;
го характеру, спря
мований на надан Я хоспіси;
ня медико-реабілі- Я лікарні (відділення) сестринського догляду;
таційної, правової,
Ш будинки-інтернати (відділення милосердя).
психологічної та со
ціально-побутової У наданні медико-соціальної допомоги беруть участь як лі
допомоги визначе
карі та медичні сестри, так і психологи, юристи, соціальні
ному контингенту
працівники.
населення.
Організація надання допомоги літнім людям у різних краї
нах базується на принципах ООН, якими передбачено забез
печення людям похилого віку незалежності, надання їм досту
пу до продовольства, води, житла, одягу та медичного обслу
говування, можливості працювати і самим визначати терміни
та форми припинення трудової діяльності.
372
У 2002 р. в Мадриді (Іспанія) відбулася друга Всесвітня

асамблея з питань старіння, де було прийнято Мадридський
міжнародний план дій (ММПД). Після цього Генеральна Асамб
лея Об’єднаних Націй затвердила так звану дорожню карту
для здійснення Мадридського плану, в якій підкреслено, що
саме уряди країн відповідальні за здійснення цього плану. Вка Людям похилого
зується, що проблему старіння можна вирішувати тільки віку повинні бути
в рамках відповідних комплексних національних програм, забезпечені догляд
особливо програм, що пов’язані з розвитком країни, а не тіль і захист з боку роди
ки з постарінням. ни та громади, до
В окремих країнах існують урядові програми, національні ступ до медичного
плани щодо проблем постаріння населення (Індія, Шрі- обслуговування
Ланка, Маврикій, Нова Зеландія, Австралія та інші). з метою підтримки
На даний час в Україні не існує спеціальної державної про чи відновлення
оптимального рівня
грами, присвяченої літнім людям, але в Міжгалузевій комп
фізичного, психіч
лексній програмі «Здоров’я нації» на 2002—2011 рр. є розділ,
ного та емоційного
що стосується цієї проблеми. У Постанові Верховної Ради благополуччя.
України гарантується забезпечення надання якісної медичної
та соціальної допомоги ветеранам війни, але її потребують та
кож пенсіонери за віком і ветерани праці.
В Україні затверджено Стратегію демографічного розвитку
в період до 2015 р., одним із завдань якої є подолання негатив
них наслідків постаріння населення.
За даними спеціальних досліджень, потреби людей похилого
віку у наданні медичної допомоги на 50 % більші порівняно
з населенням середнього віку, а потреба в госпіталізації серед
60-річних і старших майже в 3 рази перевищує середню потре
бу в популяції.
Характерним для літніх людей є збільшення самотності,
зменшення здатності до самообслуговування. Кожна четверта
людина 70 років і старше не виходить за межі своєї квартири.
Підвищується рівень інвалідизації.
Все це потребує довготривалої сторонньої медико-соціаль-
ної допомоги.
Довготривала допомога (ДТД) —комплексна складова сис
теми охорони здоров’я та соціального захисту населення (за
визначенням ВООЗ).
Для надання ДТД потрібні зусилля щодо об’єднання та ко
ординації дій різних служб, і це необхідно враховувати на кож
ному етапі проведення реформування існуючих систем охоро
ни здоров’я та соціального захисту населення.
373
Основні принципи розвитку ДТД вдома:
Збільшення в структурі
населення осіб старших
Н інтеграція ДТД до системи первинної медичної до
вікових груп супровод помоги там, де це можливо й доцільно;
жується зростанням за Ш використання місцевих структур і засобів поєднання
хворюваності з хроніч допомоги вдома з роботою фахівців поліклінік, реа
ною патологією, мно білітаційних відділень, денних стаціонарів, служб
жинною патологією соціальної допомоги й інших підрозділів;
(кожна літня людина має
В забезпечення злагодженої роботи всіх секторів,
5 -6 захворювань, поши
реність психічних розла включаючи державний, суспільний і приватний;
дів у осіб старше 60 років Ш фінансове забезпечення та розробка механізмів фі
складає 10-25 % ). Серед нансування;
захворювань перші міс
В формування законодавчих механізмів служби ДТД
ця займають хвороби
вдома;
системи кровообігу, ор
ганів дихання, онколо розробка показників оцінки якості надання ДТД
гічні, опорно-рухового вдома;
апарату, цукровий діабет. Ш створення на базі місцевих адміністрацій спеціаль
них служб сприяння надання ДТД вдома, що вирі
ДТД включає допомо шують на комплексній основі її проблеми, включно
гу, що надається: до надання відпочинку особам, які доглядають за
■ неформальними
хворим.
особами (членами роди
Рівень потреби в допомозі літнім людям в окремих
ни, друзями, сусідами);
країнах визначають за різними показниками.
■ формальними струк Враховуючи основні критерії методів, що були вико
турами (професіональ
ристані для вивчення потреб людей літнього віку у від
ним та допоміжним пер
повідних видах медико-соціальної допомоги, в тому
соналом державних ме
числі ДТД, в Інституті геронтології НАМИ України іме
дичних і соціальних уста
нов);
ні Д. Ф. Чеботарьова розроблена та використана в епіде
міологічних дослідженнях програма АЕСКОЗ (автома
■ некомерційними ор
тизована експертна система кількісної оцінки залежнос
ганізаціями;
ті літньої людини від допомоги).
■ традиційними до
бровільними службами Це дозволило оцінити потреби в ДТД залежно від віку
медико-соціальної допо (в %):
моги; ■ 60—69 років —2,7;
■ благодійними фон ■ 70—79 років — 11,8;
дами;
В 80 і старші —24,3.
■ громадськими орга
нізаціями, у тому числі Аналогічні показники притаманні також іншим краї
волонтерами. нам, де спостерігається високий рівень постаріння насе
лення. Заданими прогнозів різних авторів, найближчим
374
часом кожна третя літня людина буде мешкати окремо від ді
тей та інших родичів, а це потребує допомоги по догляду
як у випадках захворювання, так і в повсякденному житті.
Основне навантаження у наданні допомоги літнім людям Які особливості здо
припадає на медичних працівників, а єдиної стратегії ограні- ров'я людей похи
запії такої допомоги до цього часу немає. лого віку?
Сучасна підготовка лікарів до цієї діяльності як на додип-
ломному, так і на післядипломному етапах є недостатньою. Це
стосується також підготовки середніх медичних працівників,
зважаючи на те, що розширення обсягу геронтологічної допо
моги значною мірою здійснюється цим персоналом.
Як в Україні, так і в багатьох країнах не розроблено профе
сійної моделі лікаря-геронтолога, геронтологічної медсестри, Згідно з рекоменда
не визначене їх місце в наданні медичної і соціальної допомо ціями В003, в осно
ги на різних рівнях. ву всіх заходів від
Враховуючи значущість високої захворюваності усього на носно до літніх лю
селення та особливо людей літнього віку на хвороби системи дей слід застосову
вати кількісний по
кровообігу, які серед визнаних інвалідами складають понад
казник для прак
80 %, слід забезпечити належну медичну допомогу при вказа
тичної роботи -
них захворюваннях. прикутість до замк
У літніх людей збільшується кількість порушень мозкового неного простору
кровообігу, переломів стегна, хвороби Альцгеймера, вираже (особи, що вільно
ного остеохондрозу тошо. З урахуванням цього й повинна переміщуються;
здійснюватись профілізапія лікарень, геріатричних відділень, прикуті додому,
відділень сестринської допомоги з окремою патологією. кімнати; прикуті до
У інвалідів пенсійного віку більша потреба в соціально-по ліжка).
бутових послугах, в різних видах догляду.
Амбулаторно-поліклінічної допомоги потребує близько
80 % осіб літнього віку, стаціонарної в закладах загального
типу —майже 40 %, а в стаціонарах спеціалізованих закладів —
28%.
Особливе місце в наданні допомоги людям похилого віку
відводиться сімейним лікарям/дільничним терапевтам. їх роль
Новим проектом
визначається потребою людей похилого віку у тривалому ліку
Еврокомісії«Тем-
ванні та догляді у зв’язку з особливостями старіючого організ
пус» « Модернізація
му. На прийомах у цих спеціалістів значну частину пацієнтів
додипломної ме
складають люди похилого віку. дичної освіти у краї
Дільничний терапевт/сімейний лікар — це геріатр першого нах Східного Сусід
рівня. ства» передбачено
Крім лікарів-геронтологів, дільничних/сімейних лікарів, розробку навчаль
глибоких знань в області геріатрії потребують медичні праців ної програми з ге
ники будь-якої клінічної спеціальності, зважаючи на необхід- ронтології.
375
ність правильного підходу до профілю та лікування хвороб
у людей похилого віку.
Для отримання необхідної медичної допомоги населенню
важливо забезпечити доступність, наближеність цієї допомо
ги, а для людей літнього віку це має першочергове значення.
Лікар-геріатр - це
Отримати навіть ПМСД буває практично складно міському
лікар-клініцист, він
населенню, якщо медичний заклад знаходиться за декілька зу
повинен знати біо пинок місцевого транспорту, та особливо сільському населен
логію старіння, доб ню — де часто це кілька кілометрів без транспорту, а то й по
ре розбиратися бездоріжжю.
в медико-психосоці- Медична допомога хворим людям похилого віку надається
альних, правових ас в різних закладах (відділеннях, кабінетах):
пектах, клінічній ге-
■ поліклініки, лікарські амбулаторії;
ронтологічній фар
макології, вміти оці ■ стаціонари вдома;
нювати якість життя ■ денні стаціонари;
своїх пацієнтів і ви
■ відділення медико-соціальної допомоги та реабілітаційні
рішувати питання їх
відділення поліклініки;
реабілітації.
■ лікарні загального профілю;
■ геріатричні відділення лікарень;
■ відділення сестринського догляду;
■ хоспіси;
■ геріатричні відділення психіатричних лікарень;
■ геронто-психіатричні кабінети психоневрологічних дис
пансерів;
■ госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни;
■ станції швидкої медичної допомоги;
■ Інститут геронтології НАМИ України імені Д. Ф. Чебота-
рьова.
Проблеми організації адекватної медичної та соціальної до
помоги актуальні для багатьох країн світу у зв’язку з тим, що
заклади геріатричного профілю неспроможні повністю задо
ВООЗ переорієнту
вольнити їх потреби. Це пов’язано насамперед з недостатнім
вала пріоритетність
фінансуванням, яким опікується держава або муніципалітети.
медичного забезпе
чення на перене
Благодійні фонди, церкви, громадські організації, медичне
сення допомоги страхування теж не покривають усіх витрат.
хворим літнього ві В Україні медичну допомогу вдома немобільним людям на
ку з лікувальних за дають дільничні (сімейні) лікарі, патронажні медичні сестри,
кладів і будинків- фахівці різного профілю районних поліклінік. В окремих полі
інтернатів додому. клініках створюються медико-соціальні відділення, які, крім
376
надання допомоги самотнім хворим, об’єднують зусилля всіх

служб, що беруть участь у наданні такої допомоги. У такому
відділенні працюють лікар-терапевт (педіатр), сімейний лікар
або медичні сестри (патронажна, маніпуляційна, фізіотера
певтична), сестри милосердя Товариства Червоного Хреста
(ТЧХ) та соціальні працівники. Соціально-побутову
При вирішенні питань надання допомоги особам літнього допомогу громадя
віку паралельно з медичними аспектами виникає досить бага нам літнього віку
то медико-психологічних, соціально-побутових проблем. надають служби со
ціального захисту
Медико-соціальну та соціально-побутову допомогу
населення.
в Україні надають у:
Така допомога часто
■ територіальних центрах соціального обслуговування пен здійснюється дер
сіонерів; жавою. В системі
■ відділеннях надомного обслуговування самотніх непра соціального захисту
цездатних громадян; створена служба со
■ медико-соціальних центрах ТЧХ; ціально-побутового
■ будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інва обслуговування при
лідів; кутих до ліжка літ
■ будинках-інтернатах для психічних хворих; ніх хворих.
■ житлових будинках з комплексом соціально-побутових Соціальний праців
послуг; ник в Україні обслу
■ центрах волонтерського руху на базі місцевих ветеран говує 10-12 осіб
ських організацій. літнього віку в місті
та 4 - 6 у сільській
При наданні допомоги вдома особливої значущості набирає місцевості.
роль організацій ТЧХ. Зараз їх патронажна служба налічує по
над 3000 медичних сестер і молодших сестер. Потреба в їх по
слугах постійно зростає, оскільки на обліку в організаціях
ТЧХ перебувають майже 500 тис. самотніх громадян, із котрих
більше 30 тис. прикуті до ліжка. У складі ТЧХ України для
хронічних хворих літнього віку та інвалідів організовані лікар
ні, госпітальні палати, денні стаціонари.
Крім надання допомоги самотнім людям, ТЧХ веде підго
товку серед самого населення, волонтерів, працівників, залу
чених із центрів зайнятості (сестер-доглядальниць) щодо
особливостей догляду за хворими літнього віку.
Новим напрямом у організації надання допомоги самотнім
людям є створення на базі ветеранських організацій, ТЧХ та Як забезпечується
інших громадських організацій волонтерської служби. Волон медико-соціальна
тери надають реальну підтримку та допомогу немічним пен та соціально-побу
сіонерам. Розгорнуто мережу пунктів прокату засобів догляду това допомога літ
за хворими. нім людям?
377
У розвинених країнах, зокрема країнах Західної Європи, на
копичено значний досвід роботи волонтерів-пенсіонерів.
В Україні створено центри «Пенсіонер — пенсіонерові»
В Україні працює у Раді організації ветеранів України, на базі місцевих ветеран
близько ЗО благо ських організацій.
дійних фондів з на Прообраз таких об’єднань, як «рівний —рівному», доводить
дання допомоги ефективність цієї роботи. Це особливо важливо в сільській
вдома непрацюю місцевості, враховуючи те, що на даний період не в усіх селах є
чим людям старше медичні працівники.
працездатного віку
З 1999 р. в Україні працює програма «Домашня опіка» на
та інвалідам.
базі благодійних організацій «Карітас», що має багато центрів
у містах України. Ця програма має на меті доповнити стаціо
нарні послуги, які надаються державними закладами.
Агенція «Карітас» надає при домашньому догляді такі по
слуги, які не в змозі забезпечити сам хворий, члени його роди
ни або інші люди, які здійснюють догляд. Послуги дуже різно
манітні —від медичного обслуговування та догляду за хворими,
прокату допоміжних засобів для догляду, до надання допомоги
У службі соціально в домашньому господарстві та організації харчування.
го захисту населен У більшості церковних приходів України створені групи па
ня працюють будин- рафіян, які надають допомогу вдома бідним, тяжкохворим,
ки-інтернати для літнім громадянам та інвалідам.
пристарілих та інва
До державних і приватних форм довготривалої допомоги
лідів, психоневро
належать архітектурно-пристосовані житла з комплексом ме-
логічні інтернати,
пансіонати для ве
дико-сопіальних послуг для людей літнього віку (Данія, Ні
теранів війни та
меччина, Нідерланди, Швеція, СШ Ата інші країни). Ці житла
праці, спеціальні можуть бути державними чи приватними, з різним рівнем об
будинки-інтернати слуговування.
для пристарілих та В Україні також функціонують такі будинки.
інвалідів, які звіль При наданні медико-соціальної допомоги вдома немічним
няються з місць по людям літнього віку, як альтернативи стаціонарної допомоги
збавлення волі. та будинків-інтернатів, потребує вирішення низка завдань:
■ розробка програми інтеграції допомоги в діяльності дер
жавних і недержавних структур, благодійних фондів, гро
мадських організацій;
^ підготовка фахівців різного профілю для надання допо
моги вдома;
■ розробка технологій геріатричного догляду;
У наданні допомоги
літнім людям осно ■ забезпечення спеціальним устаткуванням та пристосуван
вою була та зали ням, шо допомагають самому хворому та особам, які його
шається родина. доглядають.
378
Особливої уваги потребують невиліковні хворі, якими

мають опікуватися заклади і структури паліативної допомоги.
У родині, де є людина похилого віку, зменшуються фінан
сові можливості, часто погіршується психологічний клімат. Заклади, які нада
Отже, потрібно вирішувати проблему щодо програми під ють допомогу літнім
тримки родини, розподілу відповідальності між родиною та людям, у країнах
суспільством. світу значною мі
У ряді країн Європи, в Австралії, Японії, Новій Зеландіїта ін рою варіюють за
ших розроблена законодавча система фінансування установ, завданнями та рів
нем надання допо
які надають підтримку сім’ї.
моги.
В Англії допомога надається в лікарнях, будинках для при
У розвинутих краї
старілих (будинки добровільних організацій, приватних аген
нах для надання до
цій, сестринського догляду, для інвалідів), притулках-гурто-
помоги людям літ
житках для людей з порушенням психіки.
нього віку створю
У Франції система охорони здоров’я базується на принципах ються спеціальні
повного державного забезпечення пацієнтів необхідним лі служби.
куванням. Проте у зв’язку з різким постарінням населення,
збільшенням тяжких хронічних захворювань, необхідності
тривалого догляду, стандартне медичне обслуговування не
може забезпечити кваліфіковану медичну допомогу у повному
обсязі значній частині населення країни. Створена багато
функціональна система амбулаторних і стаціонарних геронто-
Надання високо
логічних центрів для профілактики та лікування хронічної па
ефективної довго
тології, пристосування до самообслуговування.
тривалої допомоги
Такі центри мають багатофункціональний персонал (лікарі,
хворим літнього
лікарі-координатори, психологи, соціальні працівники, реабі- віку можливе тіль
літологи та інші). Це допомагає повністю або частково зберег ки при чіткій коопе
ти нормальне життя членам сім’ї літньої хворої людини. рації та координації
У США медико-соціальна допомога надається особам похи зусиль різних за
лого віку відповідно до державної програми «Медікер». Орга кладів і структур,
нізовано спеціалізовані центри, які об’єднують стаціонар, по- а також при спеці
залікарняну службу, будинок сестринського догляду, допомо альній підготовці
гу вдома, денний стаціонар. В країні ще з кінця XIX ст. були персоналу, задіяно-
створені служби домашньої опіки, у тому числі Національна го в наданні цієї до
помоги (дільничні
асоціація домашньої опіки. Нині функціонують понад 20 тис.
лікарі, сімейні ліка
таких агенцій. При цьому надання тривалої допомоги хворим
рі, лікарі-фахівці
значною мірою здійснюється середнім медичним персоналом. поліклініки, що на
Медичні сестри стали лідерами у наданні медичної допомоги дають консульта
хворим літнім людям. тивну допомогу, ре-
У Німеччині є шість основних організацій, які надають по абілітологи, лікарі
слуги з домашньої опіки вже понад 100 років. Дуже потужною геріатричних відді
є благодійна організація «Карітас». лень стаціонарів).
379
Країни різко відрізняються щодо практики догляду вдома.
Перспектива Заданими різних авторів, в Австралії, Німеччині, Ірландії, Іс
основних змін панії, Італії, Португалії догляд вдома отримує не більше 5 %
в організації людей похилого віку, а в Англії, Данії, Норвегії, Швеції —біль
медичної ше 10 %. У США близько 95 % немічних людей, що прожи
допомоги літнім вають вдома, одержують основну частину допомоги з боку ро
людям:
дичів, друзів.
■ реформування Заслуговує на увагу досвід Польщі, де частина стаціонарів
первинноїланки була реорганізована в медико-соціальні заклади і ними стало
медичної допомоги; опікуватися Міністерство соціальної політики та праці. У цих
■ розширення об закладах уже не потрібний лікар на 20 пацієнтів і йому не по
сягу діяльності се трібно оглядати хворих щоденно. У таких закладах значно
реднього медично збільшується кількість середнього та молодшого медичного
го персоналу; персоналу. Перебування в стаціонарі протягом 2—3 і більше
■ підтримка ро місяців частково відшкодовується пацієнтами (з їх пенсії) або
дині у наданні дов за них платять родичі.
готривалої допо В Україні створено Державний навчально-методичний ге
моги;
ріатричний центр як базова структура підготовки медико-
■ реструктуриза соціальних кадрів для всієї системи геріатричної допомоги
ція ліжкового фонду з урахуванням потреб людей літнього віку.
стаціонарів з ураху Геріатричний центр координує до- та післядипломне на
ванням особливос
вчання з геріатрії не тільки медичних, а й соціальних праців
тей захворювання
ників, соціологів, психологів, працівників організацій вете
літніх людей;
ранського руху. Усі, хто надає медико-соціальну допомогу
■ координація та особам похилого віку, повинні працювати за відповідними
кооперація зусиль
протоколами та стандартами.
різних відомств,
Медична допомога людям літнього віку в XXI ст. потребує
громади, комерцій
них і волонтерських
нових сучасних підходів до організації і здійснення диспансер
організацій; ного спостереження, а особливо лікування, враховуючи со
ціально-економічні, екологічні, побутові проблеми нашого
■ формування су
суспільства. Це важлива медико-соціальна проблема нашої
часної державної
системи геріатрич
держави.
ної допомоги насе Вирішення напільних проблем, пов’язаних зі старінням на
ленню України та селення та наданням медико-соціальної допомоги літнім лю
наближення її до дям, в Україні можливе тільки при забезпеченні законодавчої
європейських стан бази щодо підвищення соціальної захищеності людей шляхом
дартів. поліпшення матеріального добробуту та умов життя, забезпе
чення гарантованих Конституцією України їх прав, юридич
ного захисту та соціально-побутової допомоги, розширення
ступеня відповідальності дітей за непрацездатних батьків,
а також координації дій усіх причетних до надання медико-
соціальної допомоги літнім людям.
380
1. Особливості медико-соціальної допомоги людям похилого

віку в різних країнах.
2. Перспективи покращення медичної допомоги літнім людям.
10.8. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ.

ХОСПІСИ
Ц І Л І : Розглянути засади паліативної допомоги (ПД) та стан її

розвитку в різних країнах. Охарактеризувати існуючі організаційні
форми ПД.
Особливості демографічної ситуації, пов'язані з постарінням

населення, зміною структури родин, типу патології з подаль
шим поширенням хронічних захворювань призвели до суттє
вого збільшення кількості людей, які потребують ПД. Це сто
сується часом людей не тільки літнього віку.
Паліативна допомога - це напрям медичної допомоги та
соціальної опіки, що застосовується відносно пацієнтів
з важкими невиліковними хворобами в активній фазі розвитку
та обмеженою тривалістю (прогнозом) життя. Головними
суб’єктами отримання паліативної допомоги є пацієнти в ак Паліативна допо
тивній фазі розвитку онкологічних, церебро- та серцево-су мога в багатьох
динних хвороб, термінальних стадіях СНІДу, туберкульозу, країнах є важливою
цукрового діабету, хворі на нейродегенеративні сенільні хво складовою системи
роби (WHO Définition of Palliative Care. WHO, 2002). охорони здоров'я та
Допомога стражденним людям —один із найвищих проявів соціального захисту
гуманізму, свідчення цивілізованості суспільства. громадян. ПД спря
ПД спочатку пов'язували з проблемами медико-соціальної мована на забезпе
чення реалізації
допомоги хворим на злоякісні новоутворення. Проте невдовзі
прав людини на
виникла необхідність забезпечити такою допомогою хворих
охорону здоров'я,
з іншою патологією (хронічна серцево-судинна та ниркова не покращення якості
достатність, цироз печінки тощо). життя, максималь
Активному формуванню ПД, починаючи з другої половини не зменшення болю
90-х рр. XX ст., сприяли розвиток медикаментозної терапії та страждань хво
та сучасних медичних технологій, створення професійних рого при його на
і непрофесійних організацій, включення цієї допомоги в наці ближенні до кінця
ональні системи охорони здоров’я в різних країнах. життя.
381
Узагальнення досвіду європейських країн показало розбіж
ності підходів до організації ПД, притаманних окремим дер
жавам.
Суттєвий внесок у розробку науково-методичних та органі
заційних підходів до проблем ПД з урахуванням положень
численних міжнародних конвенцій, хартій і декларацій здійс
нено Радою Європи. Це знайшло втілення в Рекомендаціях
REC (2003 р.), запропонованих країнам-учасницям щодо ор
ганізації надання паліативної допомоги. У Рекомендаціях
представлено основні засади розвитку ПД, пропозиції стосов
но прийняття політичних, законодавчих та інших заходів, не
обхідних для узгодженості, послідовності національної полі
тики щодо розвитку системи ПД з урахуванням національних
особливостей країн.
У рекомендаціях урядам держав-учасниць висвітлені загальні
положення, історичний огляд, деякі дані про розвиток і стан
паліативної допомоги в європейських країнах, визначені ос
новні принципи ПД, форми її надання, штатні нормативи тощо.
Сформульована ціль паліативної допомоги — досягнення
якомога кращої якості життя хворого та членів його сім'ї.
Визначення поняття «паліативна допомога» (palliative care)
удосконалювалось протягом багатьох років з розвитком цієї
дисципліни в різних країнах, було прийняте ВООЗ у 1990 р.
і переглянуте в 2002 р. В основу цього визначення покладена
оцінка передбачуваного прогнозу та у зв'язку з цим —конкрет
ні потреби кожного хворого і членів його сім'ї незалежно від
віку хворого, виду патології.
Принципи паліативної допомоги, проголошені у Рекомен
Розмаїття розвитку даціях REC:
структур ПД пов'я ПД має бути необхідною та невід'ємною частиною систе
зане з напрямами ми охорони здоров'я;
політики щодо роз особа, яка потребує паліативної допомоги, повинна мати
витку охорони здо можливість отримати її;
ров'я, з традиціями
ПД потребує участі міждисциплінарної та міжпрофесійної
та особливостями
команди;
різних громад. Пев
В доступ до служб паліативної допомоги базується на клі
ним чином впливає
сутність єдиного
нічних показаннях, а не на нозологічній формі захворю
підходу до визна вання;
чення поняття «па Ш медичні працівники, які надають ПД, повинні поважати
ліативна допомога», права пацієнтів, виконувати професійні обов'язки з до
до засад та органі триманням стандартів допомоги і діяти тільки в інтересах
зації її надання. хворого.
382
У наданні ПД беруть участь спеціалісти різного про

філю. Для її забезпечення створюють різні організацій
ні структури.
Розмаїття організаційних форм пов’язане не тільки Паліативна допомога - ак
з можливостями або уподобаннями різних країн, але й тивна всебічна допомога па
зі змінами розуміння з боку суспільства проблем цієнтам, які страждають від
хворих у термінальних стадіях, їх родин і близьких, із тяжкого, значно прогресую
чого захворювання. Вона
розвитком медичних технологій. Аналіз здійснення
спрямована на усунення
дослідницького проекту «Палліум» (2002 р.), реалізо
болю та інших симптомів, на
ваного в 7 країнах Західної Європи, показав значне
вирішення психологічних, со
переважання допомоги вдома (Велика Британія, Ні ціальних і духовних проблем.
меччина, Нідерланди), менше поширена ПД у стаціо
нарних відділеннях (Бельгія, Іспанія). Розповсюджено
також залучення до ПД хоспісів (Велика Британія,
Швеція). Досить значна кількість служб ПД розгорну
та у Польщі та Російській Федерації.
Організаційні
В окремих країнах розвиток ПД починався і продов
форми ПД:
жується з ініціативи національних систем охорони
здоров’я (Іспанія, Італія, Нідерланди). ■ допомога вдома;
У таких випадках зобов'язанням держави є забезпе ■ стаціонари у спеціа
чення гарантії доступної паліативної допомоги як па лізованих або традицій
цієнтам з невиліковними захворюваннями та обмеже них медичних закладах;
ним прогнозом життя, так і їх сім'ям. ■ денні стаціонари;
Очевидно, що формування ПД на основі єдиної мо ■ поліклініки, амбула
делі не доцільне, та й неприйнятне, проте базовий торії;
принцип — орієнтованість на задоволення індиві
■ заклади невідклад
дуальних потреб кожного хворого, його рідних, —
ної допомоги;
є універсальним.
■ «допомога вихідного
Відповідно до принципів біоетики лікарі та інші
дня» (тимчасова госпіта
спеціалісти повинні поважати право пацієнта прийма
лізація з метою дати
ти рішення стосовно свого лікування, зважувати його
можливість відпочити
переваги та можливі негативні наслідки. особам, які доглядають
У зв'язку з особливостями перебування хворого на за хворим удома);
межі між життям і смертю постають питання про без
в хоспіси;
перервність, відкритість, довіру та надійність взаємин
між пацієнтом і всіма особами, які спілкуються з ним В геріатричні відділен
у цей складний час. ня соматичних стаціона
рів;
Це стосується як медичних спеціалістів, так і спе
ціалістів інших фахів (психологів, юристів, волонте В відділення паліатив
рів, соціальних працівників тощо). ної допомоги в будинках
Усі особи, які беруть участь у ПД, повинні бути від для осіб літнього віку.
повідно підготовлені для її надання.
383
Важливим є підвищення обізнаності населення в питаннях
ПД, особливо рідних і близьких хворого. Необхідно навчити їх
надавати всебічну підтримку хворому, а також підготувати до
тяжкої втрати.
Потрібно зважувати бажання пацієнта бути поінформова
ним щодо свого стану та ставлення його до активного лікуван
ня. Незважаючи на різні ситуації соціального та психологічно
го характеру, ПД повинна надаватись у повному обсязі.
Вся інформація про пацієнта та його рідних має бути відома
персоналу, який надає допомогу та спілкується між собою. Ця
інформація є професійною таємницею.
До провідних засад паліативної допомоги належать:

■ полегшення болю та інших симптомів захворювання;
Які особливості спіл ■ поєднання медичних, психологічних і духовних аспектів
кування хворих догляду за пацієнтом;
у термінальних ста ■ якомога довша підтримка повноцінного активного життя
діях з медичними та пацієнтів;
іншими працівника
ми ПД? ■ навчання членів родини пацієнтів правилам полегшення
страждань близької людини та надання допомоги після
смерті пацієнта, щоб подолати горе, пов'язане з втратою;
■ використання досвіду та спілкування між пацієнтами та
надавачами послуг (лікарі, медичні сестри, члени його
сім'ї тощо) для забезпечення оптимального поєднання
необхідних втручань і медикаментів;
■ утвердження життя та розуміння смерті як природного про
цесу;
■ неможливість прискорити або відстрочити смерть.
Паліативна допомога є комплексом медичних, соціальних,

психологічних та духовних заходів, спрямованих на покра
щення якості життя пацієнтів, які мають невиліковну хворобу
та обмежений прогноз життя, а також членів їхніх сімей. Го
ловні завдання паліативної допомоги —позбавлення від болю,
усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших
важких проявів хвороби, догляд, психологічна, соціальна та
духовна допомога пацієнту та його рідним, як в умовах спеціа
лізованого медико-соціального закладу —хоспісу, так і вдома
(Проект Концепції Державної цільової програми розвитку па
ліативної та хоспісної допомоги на 2010-2014 роки).
384
Медична складова ПД:

■ контроль фізичного стану хворого;
■ систематичне лікування патологічних проявів хвороби;
■ надання консультації та навчання близьких і членів сім'ї
навичкам догляду за хворим.
Соціальний компонент І ІД:
■ забезпечення задовільних побутових умов.
Психологічний компонент ПД:

■ полегшення психологічного стану;
■ подолання стресу, тривожності, депресії хворих, а також
їх оточення, персоналу;
■ допомога близькому оточенню хворого під час і після важ
Які складові паліа
кої втрати. тивної допомоги?
Духовна підтримка:
■ спілкування з представником релігійної конфесії за ви
бором хворого;
■ забезпечення можливості здійснення при потребі релігій
них обрядів.
Принципи паліативної допомоги в найповнішому обсязі

реалізуються в хоспісах.
Слово «хоспіс» - англійського походження (hospice), пере
кладається як притулок. Такі будинки були в далекому мину
лому при монастирях.
Слово «хоспіс» етимологічно не пов'язане зі смертю. Адже
перші хоспіси, крім монастирів, розташовувались уздовж до
ріг, якими проходили головні маршрути християнських про
чан. Це були притулки для виснажених і хворих людей.
В діяльності хоспісів у сучасному розумінні враховуються
дві складові: медико-технічна та філософська. Остання є на
віть важливішою. Ідея філософії хоспіса: безнадійний хворий
потребує особливої допомоги, йому повинні допомогти пере
йти через межу життя і смерті.
Система хоспісів дуже поширена в усьому світі, де її ви
знають гуманною та необхідною. Вона допомагає гідно завер
шити земне життя, а також надає підтримку членам сім'ї на
період хвороби та втрати близького.
385
У Європі «хоспіс» асоціювався з допомогою хворим, які
помирають: у Ліоні (Франція) у 1842 р., в Ірландії (Дублін)
у 1870-х і потім у Лондоні в 1905 р.
Розвиток сучасної хоспісної допомоги у Великій Британії
відбувався завдяки Сесилії Сандерс, медичній сестрі, соціаль
ному працівнику, яка визнана у світі засновницею сучасного
хоспісного руху. Після роботи в хоспісі Святого Джозефа про
тягом кількох років (Лондон) вона засновує у 1967 р. в Лондо
ні хоспіс Святого Крістофера. Цей хоспіс включає виїзну
службу длг • *ання допомоги вдома хворим у термінальній
стадії захворювання, денний стаціонар, до якого привозять
хворих з дому (як правило, це роблять волонтери), цілодобо
вий стаціонар.
Медичні працівники з багатьох континентів училися в хос
пісі Святого Крістофера, а потім поширювали набуті знання
В які часи почався
у своїх країнах.
розвиток хоспісів?
У Великій Британії діє найбільша кількість хоспісів, розви
ток яких відбувається поза національною системою охорони
здоров'я, у стаціонарах на 14—15 ліжок. Англійські спеціалісти
вважають, що ліжок не повинно бути більше 20—25, а середня
тривалість перебування хворих у стаціонарі має тривати 10—
11 днів. Це вказує на те, що допомога паліативним хворим
у більшості випадків повинна надаватися вдома.
Такий підхід можливий тоді, коли у багатьох невиліковних
хворих прийнятні соціально-побутові умови, налагоджена
ефективна діяльність патронажної служби хоспісів, а також
забезпечена належна доступність таблетованих форм знебо
лювальних препаратів, у тому числі опіатів.
У США перший хоспіс було організовано у 1974 р. ПД па
цієнтам надає міждисциплінарна команда, надання допомоги
особам старше 65 років з невиліковними хворобами здійс
нюється безкоштовно.
У Російській Федерації перший хоспіс заснували в 1990 р.
у Санкт-Петербурзі за ініціативою англійського журналіста
В. Зорза та лікаря-психотерапевта О. В. Гнездилова. У Москві
він почав діяти в 1994 р. для онкологічних хворих.
У Росії створено близько 200 закладів та підрозділів паліа
тивної допомоги (хоспіси, кабінети протибольової терапії, від
ділення паліативної допомоги в багатопрофільних лікарнях).
В Україні, як і в інших країнах Європи, значна частина літніх
людей, особливо у віці 65 років і старше (майже 3 млн) потре
бує медико-соціального догляду та паліативної допомоги.
386
Тому було започатковано створення системи паліативно-

хоспісної допомоги. Перший хоспіс було організовано
у м. Львові у 1998 р., хоча в той період такого закладу ще не
було у номенклатурі закладів охорони здоров'я МОЗ України.
Хоспіс утримувався за рахунок міського бюджету, проте не за
боронялося приймати благодійні внески, пожертви органі
зацій, підприємств, громадян. Впроваджена модель хоспіса
довела свою медичну, соціальну й економічну ефективність.
Зокрема, роботу цього закладу схвалили 93 % опитуваних ме
дичних працівників та членів сімей невиліковних хворих. На
казом МОЗ України від 28 жовтня 2002 р. № 385 хоспіс було
введено до номенклатури закладів охорони здоров’я до рубри
ки «Заклади особливого типу».
Протягом останніх років в Україні збільшується кількість
закладів, які надають хоспісну та ПД: відкрились хоспіси
Для активного роз
в містах Києві, Харкові, Івано-Франківську, Херсоні, Луган
витку ПД потрібно:
ську, Луцьку, Запоріжжі, Донецьку. У багатьох регіонах ство
рюються ініціативні групи, координаційні ради місцевого рів ■ розробити та при
ня, запроваджуються регіональні програми надання паліатив йняти нормативно-
ної допомоги. правові акти щодо
організації ПД, поло
Водночас, за експертними оцінками, реальна потреба в та
ження про структури,
ких закладах набагато більша.
де повинна надавати
Важливою подією було створення Інституту паліативної ся ця допомога;
та хоспісної медицини (1998 р.), що став базовим науково-
■ підготувати про
методичним і лікувальним закладом з питань хоспісної допо
фесійні кадри;
моги пацієнтам з невиліковними хворобами. Працюють Все
українська Асоціація паліативної допомоги, Всеукраїнська ■ створити достат
ню мережу спеціалі
Рада захисту прав та безпеки пацієнтів, які співпрацюють з те
зованих медичних
риторіальними центрами соціального обслуговування самот
закладів;
ніх малозабезпечених пенсіонерів та інвалідів.
Територіальні центри тісно співпрацюють з благодійними ■ вирішити питан
ня фінансування,
організаціями. Всеукраїнська благодійна організація «Асоціа
доступності опіоїд-
ція паліативної допомоги» перераховує для ПД значні кошти,
ниханальгетиків.
передає закладам спеціальне обладнання (матраци протипро-
лежневі, сидіння для ванн, ходунки, каталки тощо).
На базі частини приміщень, які займає Товариство Черво
ного Хреста України, розташовуються мультидисциплінарні
виїзні бригади паліативно-хоспісної допомоги. Створена
«Всеукраїнська Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспіс
ної допомоги», мета якої — привернути увагу громадян до
проблем надання паліативної допомоги, залучити до співпраці
церкви всіх конфесій, формувати волонтерський рух.
387
Належної уваги потребує підготовка кадрів. Розробляються
програми паліативної допомоги для додипломної підготовки,
післядипломна підготовка проводиться на базі Національної
медичної Академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.
Медичні працівники беруть участь у профільних семінарах, кон
ференціях за участю експертів з Польщі, Франції, Угорщини.
МОЗ України періодично проводить зустрічі спеціалістів
різного фаху з питань розвитку паліативної допомоги. Мініс
терством охорони здоров'я за підтримки Міністерства праці та
соціальної політики України була створена Координаційна
Рада з розвитку паліативної та хоспісної допомоги (2008 р.).
Цією Радою розроблено проект концепції Державної програ
ми розвитку паліативної та хоспісної допомоги в Україні на
2010-2014 рр.
Вдосконаленню медико-соціальної допомоги невиліковним
хворим в Україні сприятиме налагодження співпраці держав
них, комунальних, муніципальних і громадських структур
у вирішенні завдань належного забезпечення паліативною до
помогою відповідних контингентів населення.
1. Чинники, які впливають на потребу в паліативній допомозі.

2. Організаційні форми/структури ПД в різних країнах і в Ук
раїні.
10.9. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПОТЕРПІЛИХ ВІД АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС
Ц І Л І : Показати медичні наслідки Чорнобильської трагедії для

здоров’я населення після аварії та в подальшому. Розкрити підходи
до оцінки ситуації як на міжнародному рівні, так і в Україні. Розгля
нути особливості медичного забезпечення потерпілих.
Найбільш постраждалими країнами після аварії на ЧАЕС ста

ли Україна, Білорусь, Росія.
Це була найбільша техногенна катастрофа XX ст., наслідки
якої відчутні й натепер.
388
В Україні статус постраждалих мають більше 2,5 млн грома

дян країни, утому числі понад 610 тис. дітей.
Чорнобильська трагедія призвела до тяжких змін здоров’я
значної частини населення, а це вимагає від органів охорони
здоров’я постійної роботи, спрямованої на здійснення меди-
ко-санітарного забезпечення цього контингенту.
У лютому 1991 р. було прийнято Закон України «Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор
нобильської катастрофи».
Цей закон грунтується на основних положеннях щодо реалі
зації конституційного права громадян на охорону життя та
здоров’я і створює єдиний порядок визначення категорій зон
радіаційного забруднення територій, умов проживання та тру
дової діяльності, соціального захисту потерпілого населення.
Було також вказано, що держава бере на себе відповідаль
ність за пов’язані з аварією збитки громадянам та їхнім дітям Відповідно до за
конодавства Украї
і зобов’язується відшкодувати за:
ни виділено чотири
■ пошкодження здоров’я чи втрату працездатності громадя зони радіаційного
нами та їх дітьми; забруднення:
■ втрату годувальника; ■ зона відчуження;
■ матеріальні втрати. ■ зона безумов
ного (обов'язково
На державу покладено зобов’язання щодо:
го) відселення;
■ визначення доз опромінення, своєчасного медичного об
■ зона гарантова
стеження, лікування;
ного добровільного
■ організації та проведення медико-соціальної експертизи відселення;
втрати працездатності;
■ зона посиленого
■ затвердження переліку спеціалізованих медичних закладів радіаційного конт
щодо забезпечення лікування постраждалих, створення ролю.
належних умов для їх роботи.
Виконання заходів, передбачених цими зобов’язаннями,

може бути забезпечене на основі розпоряджень органів влади.
Інформація про зазначеного в державному реєстрі (ДР) гро
мадянина (постраждалу особу) є лікарською таємницею і не
може бути використана проти його інтересів. ©
Медична допомога постраждалим надається на різних Які обов'язки дер
рівнях. жави стосовно по
терпілих від Чор
Первинна медична допомога надається в амбулаторно-поліклі нобильської ката
нічних закладах дільничними (сімейними) лікарями. строфи?
389
Основні функції первинного рівня медичної допомоги:
щорічний облік постраждалих;
■ надання медичної допомоги в поліклініці та вдома;
З метою найбільш
ефективного вирі ■ направлення на стаціонарне, санаторно-курортне, реабі
шення проблем ме- літаційне лікування;
дико-соціального за ■ направлення на консультацію до спеціалізованих медич
безпечення визначе
них закладів;
них осіб в Україні діє
Державний реєстр проведення диспансерного спостереження за постражда-
(ДР) - єдина інфор лими;
маційна система з оформлення документів щодо зв’язку захворювання з на
соціологічним, дози слідками аварії на ЧАЕС і направлення на МСЕК.
метричним і медич
ним підреєстрами. У районних (міських) медичних закладах призначається
Головне завдання лігсар-організатор, який постійно веде облік переміщення по
Д Р-здійсненн я кон терпілого контингенту по окремих закладах охорони здоров’я,
тролю за станом здо проводить аналіз здоров’я потерпілих, контролює правиль
ров'я та вивчення ність оформлення оперативної документації, своєчасно вно
найближчих і відда сить у Державний реєстр дані про зміни в стані здоров’я
лених медичних на постраждалих, інформує дільничних (сімейних) лікарів про
слідків Чорнобиль
недоліки в нагляді та лікуванні хворих, організовує щорічний
ської катастрофи.
медичний огляд прикріпленого контингенту за повною про
грамою диспансеризації.
Спеціалізовані медичні заклади
(диспансери радіаційного захисту):
■ надають кваліфіковану консультативну допомогу по-
страждалим за направленням медичних закладів;
■ координують заходи щодо диспансерного спостереження
за потерпілими;
Ш впроваджують в роботу медичних закладів нові методи
діагностики та лікування постраждалих, проводять ана
ліз організації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної
допомоги потерпілому населенню.
Для встановлення причинного зв’язку захворювань і смерті
з впливом наслідків аварії на ЧАЕС організовано спеціалізовані
лікувально-консультативні комісії (ЛКК).
Пройшло більше 25 років після Чорнобильської аварії, але й
натепер ця трагедія залишається безпрецедентною за наслід
ками дії радіаційних речовин на значну частину населення
(учасників ліквідації наслідків аварії, мешканців, які прожива
390
ли або й зараз проживають на радіаційно забруднених терито

ріях).
Змінюються підходи до оцінки Чорнобильської катастрофи
та відзначається тенденція до зняття проблеми її медичних на У регіонах найбіль
слідків з порядку денного як на міжнародному рівні (про що шого зосередження
свідчать результати Чорнобильського форуму у Відні 2005 р.), потерпілих від на
слідків аварії на
так і в Україні (зменшення державних видатків на спеціалізо
ЧАЕС створюються
вану медичну допомогу і наукові дослідження з цієї тематики).
спеціалізовані цен
Не має сумніву, що аварія на ЧАЕС призвела до трагедії, ве три, у тому числі
личезних матеріальних збитків, але реально оцінити негативні дитячі, для обсте
наслідки на здоров’я населення та підрахувати кількість по ження, лікування,
мерлих, пов’язаних саме з Чорнобилем, а не з іншими причи соціально-психоло
нами, дуже складно. гічної реабілітації та
При проведенні в різних областях України обстеження осіб профорієнтації.
групи ризику щодо наявності раку щитоподібної залози серед
населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської ката
строфи, у тому числі осіб, які на момент аварії на ЧАЕС були
в дитячому віці, майже у половини оглянутих виявлено ту чи
іншу патологію щитоподібної залози.
Захворюваність ліквідаторів на цю патологію згодом пере
вищила національний показник більше ніж у 5 разів, евакуйо
ваних —більше ніж у 4 рази.
Враховуючи віддаленість у часі аварії, постраждале населен
ня перейшло у старші вікові групи. Частка визнаних здорови
ми серед ліквідаторів становить лише 5 %, аналогічна ситуація
й серед інших груп спостереження. Тільки 20 % дітей визнано
здоровими серед евакуйованих із м. Прип’яті та тридцятикіло-
метрової зони ЧАЕС.
Відзначається тенденція зростання числа випадків лейкемій.
Значна частина людей, що перенесли гостру променеву хво
робу, померли, незважаючи на постійний медичний контроль,
проведення підтримуючої терапії, реабілітаційних заходів, а ті,
шо залишилися живими, мають множинну хронічну патоло
гію —від 5 до 12 діагнозів одночасно.
Особливо зросла захворюваність на хвороби органів дихан
ня, шлунково-кишкового тракту, щитоподібної залози.
Збільшилась частота синдрому хронічної втоми. Які особливості здо
Стреси, радіофобія, відмова від споживання окремих про ров'я постраждало
дуктів харчування (наприклад, молока) поглиблюють імуноло го населення?
гічні розлади.
Актуальною проблемою сьогодення продовжують залиша
тись розлади нервово-психічної сфери.
391
Що стосується репродуктивних втрат у жінок, які прожи
вають на забруднених територіях, встановлено підвищення
ризику виникнення мимовільних викиднів, безплідності.
Узагальнені статистичні дані свідчать, що за час після ката
строфи відбувається повсюдне зростання смертності населення
0
За даними ряду
радіаційно забруднених територій, зумовлене соматичними за
хворюваннями, у першу чергу хворобами системи кровообігу.
Темпи приросту загальної смертності населення значно
проведених дослі вищі у радіаційно забруднених областях України порівняно з
джень видно, що контрольними, менш забрудненими областями.
загальна захворю На даному етапі тривають роботи з консервації ЧАЕС, орга
ваність та інвалід нізації сховища відходів ядерного палива в зоні відчуження,
ність населення,яке створення завода з дезактивації відпрацьованого ядерного па
проживає на радіа лива тощо.
ційно забруднених
В умовах перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно
територіях, вищі по
безпечну систему на етапі зняття з експлуатації Чорнобиль
рівняно з відносно
ської АЕС, де робота вважається зоною підвищеного ризику
чистими зонами.
для здоров’я, спеціалізовані медичні заклади з профілактич
ною метою проводять попередні та періодичні огляди праців
ників підприємств зони відчуження, «самоселів», які прожи
вають на забрудненій території.
Відомим і зрозумілим є те, що Чорнобильська трагедія
вплинула на здоров’я населення, викликала збільшення захво
рюваності на окремі хвороби, але об’єктивно оцінити ступінь
впливу аварії дуже складно, зважаючи на вплив численних
факторів (зміни соціально-економічної ситуації, природного
радіаційного фону, збільшення використання хімічних речо
вин тощо).
По-різному складається ситуація в окремих регіонах Украї
ни, але основне кредо радіобіології — немає нешкідливих доз
іонізуючої радіації.
Треба зважати на те, що радіаційна ситуація в Україні зале
жить не тільки від дії атомних реакторів на АЕС, а й від під
приємств, які працюють з радіоактивними відходами, займа
ються видобуванням та переробкою уранових руд, застосо
вують радіоізотопні прилади, проводять наукові дослідження.
Важливим питанням залишається використання чи збері
гання джерел іонізуючого випромінювання з терміном вико
ристання, що закінчився.
Чорнобильська катастрофа стала для України національною
трагедією. За роки, що пройшли після аварії, було здійснено
значний обсяг робіт щодо подолання її наслідків.
392
Незважаючи на все зроблене, є ще багато невирішених проб

лем. Це стосується як питань науки, технологічних можливос
тей, так і питань подолання медичних та багатьох інших на
слідків аварії. Проте продовжуються науковий пошук, заходи
щодо удосконалення медичної допомоги цій категорії по-
страждалих. Консолідація дій держави, недержавних організа
цій, суспільства є необхідною умовою для оцінки і подолання
віддалених медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
1. Зобов’язання держави щодо реєстру постраждалих від Чор

нобильської катастрофи.
2. Проблеми медичного та соціального забезпечення потерпі
лих від аварії на Чорнобильській АЕС.
Організація медичної допомоги населенню за сучасними ви

могами спрямована на забезпечення доступності, соціальної
справедливості, рівності.
Це потребує визначення значущості ролі різних закладів
у наданні медичної допомоги належної інтенсивності та висо
кої якості у міській і сільській місцевостях. Потрібно посили
ти роль амбулаторно-поліклінічних закладів шляхом суттєвого
зростання обсягів первинної медико-санітарної допомоги.
Активна розбудова сімейної медицини має супроводжува
тись налагодженням співпраці із закладами вторинної та тре
тинної медичної допомоги на основі чіткого розмежування їх
функцій.
Удосконалення організації медичної допомоги з викорис
танням світового досвіду повинне торкатися всіх верств насе
лення, у тому числі жінок і дітей, сільських жителів, осіб літ
нього віку, а також постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС.
Цьому має сприяти впровадження в систему охорони здоров’я
сучасних інформаційних технологій.
Реалізація вказаних завдань вимагає належного матеріально-
кадрового забезпечення та науково-методичного супроводу.
393
1. Алма-Атинская конференция по первичной медико-санитарной
помощи: Хроника ВОЗ. - 1980. —Т. 33, № 3. —С. 123-126.
2. Введение в паллиативную медицину / Модников О. П., Шара
футдинов М. Г., Емельянцев H. Е. и соавт. —Ульяновск, 2004. —
47 с.
3. Громадське здоров'я в Україні. Основні статистичні показники за
2010 рік / За заг. ред. В. Ф. Москаленка. Укладачі: T. С. Грузєва,
Л. І. Галієнко, Г. В. Іншакова. —К : Книга плюс, 2011. —39 с.
4. Европейская база данных «Здоровье для всех», Копенгаген : ЕРБ
ВОЗ. —Январь 2011 //http:www.euro.who.inf
5. Законодавчі підходи до вирішення питань, пов'язаних зі старін
ням населення в Україні. (Матеріали семінару Верховної Ради
України, 11—12 січня 2006 р.). —К., 2006. —81с.
6. Здоровье и системы здравоохранения: [доклад о состоянии здра
воохранения в Европе, 2009 г.]. —Женева: ВОЗ, 2009. —178 с.
7. Здоров'я та охорона здоров'я населення України: європейський
вимір [Атлас] / За заг. ред. В. Ф. Москаленка. Авторський колек
тив: В. Ф. Москаленко, Л. 1. Галієнко, T. С. Грузєва. —К., 2009. —
240 с.
8. Латышев Є. С. Формування системи сімейної медицини в Украї
ні. - К., 2005. - 176 с.
9. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров'я: ук
раїнський вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко.—
К., 2009.- 50 с.
10. Миллионщикова В. В., Лопанов П. Н., Полишкис С. А. Хоспи
сы. - М., 2003. - 280 с.
11. Мировая статистика здравоохранения 2010. — Женева, ВОЗ. —
С. 113-126.
12. Міжгалузева комплексна програма «Здоров'я нації». 2009/МОЗ
України, Український інститут стратегічних досліджень: за ред.
3. М. Митника, Г. О. Слабкого. —К., 2010. —153 с.
14. Москаленко В. Ф., Грузєва Т. С., Іншакова Г. В. Право на охорону
здоров'я у нормативно-правових актах міжнародного та європей
ського рівня. —X.: Контраст, 2006. —296 с.
ної профілактичної стратегії в охороні здоров'я: від профілактики
медичної до профілактики соціальної. — К.: ВД «Авіцена»,
2009. - 288 с.
охорони здоров'я: український контекст. Монографія. —К.: Кни
га плюс, 2008. —320 с.
394
17. Организация и оценка качества лечебно-профилактической по

мощи населению: уч. пособие /Под ред. В. 3. Кучеренко. — М.:
ГЭОТАР - Медиа, 2008. - 560 с.
show/2801-12.
ни здоров’я в Україні за 2008 —2009 рр. —К., 2010. —328 с.
21. Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров'я
/ За ред. Ю. В. Вороненка. —К.: Здоров'я, 2002. —359 с.
22. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку пер
винної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медици
ни на період до 2011 року: Закон України № 1841VI від 22.01.2010
[Електронний документ]. — Режим доступу: http ://zakon l.rada.
gov.ua/cgibin/laws/main.cgi.
23. Регіональні системи охорони здоров'я України: монографія у
2-х ч. / За ред. 3. М. Митника, Г. О. Слабкого. —К., 2010. —Ч. І. —
399 с.—Ч .II.-392 с.
24. Рекомендации по организации паллиативной помощи. Рекомен
дации REC (2003)24 Комитета министров Совета Европы
государствам-участникам по организации паллиативной помо
щи. —31 с.
25. Сімейна медицина / За ред. проф. В. Б. Гощинського, проф.
Є. М. Стародуба. —ТДМУ, Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. —810 с.
26. Сімейна медицина : Підручник. Книга 1. Організаційні основи
сімейної медицини / За ред. В. Ф. Москаленка, О. М. Гиріної. —
Медицина, 2007. —392 с.
27. Совместная работа на благо здоровья. Доклад о состоянии здра
воохранения в мире. 2006. Обзор. —ВОЗ, 2006. - 43 с.
28. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / Під заг.
ред. Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. —Тернопіль : Укрмед
книга, 2000. - 680 с.
29. Талліннська хартія: Системи охорони здоров’я для здоров'я та до
бробуту / http://www.euro.who.int/document/E91438r.pdf
30. Хетагурова А. К. Паллиативная помощь: медико-социальные,
организационные и этические принципы. —М., 2003. —239 с.
31. Щорічна доповідь про результата діяльності системи охорони
здоров'я України. 2009 рік. - К., 2010. - 602 с.
32. Щорічна доповідь про стан здоров'я населення України та
санітарно-епідемічну ситуацію. 2009 рік. —К., 2010. —447 с.
395
ПИТАННЯ ДЛЯ З ’ЯСУІ
■ Комплекс заходів щодо зміцнення ____
впливу різних чинників.

шшшщй
■ Стан репродуктивного здоров'я та здоров'я дітей їЛЛ
■ Організація акушерсько-гінекологічної допомоги ПІ ^

допомоги дітям на різних етапах і рівнях її на^
11.1. МЕДІ/ІКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ
ЗДОРОВ’Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ.
РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І : Ознайомити зі значенням охорони здоров’я матері та дитини

в покращенні здоров’я нації, у тому числі репродуктивного здоров’я
чоловіків і жінок, із сучасним станом правового забезпечення за
ходів, спрямованих на формування належного здоров’я. Висвітлити
організацію медичного забезпечення жінок і дітей, перспективи її
подальшого удосконалення, упровадження новітніх технологій.
Медико-соціальне значення системи охорони здоров’я матері та

дитини визначається її провідною роллю в збереженні та по
ліпшенні здоров’я населення, зниженні материнської та ма-
люкової смертності, вихованні здорового, гармонійно розви
неного покоління.
Охорона здоров’я матері та дитини — це комплекс держав
них, громадських і медичних заходів, спрямованих на зміцнен
ня здоров’я жінок і дітей та покращення демографічної ситуа Виклик
ції, на забезпечення здорового всебічного розвитку молоді та

■ Забезпечення на
дітей.
лежного рівня ре
Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у відтворенні та
продуктивного здо
збереженні повноцінного людського потенціалу. ров'я;
Значущість системи охорони здоров’я матері та дитини зрос
■ покращення здо
тає з огляду на складну демографічну ситуацію в Україні, по
ров'я дітей;
гіршення стану здоров’я жінок, дітей і підлітків.
■ розвиток різних
Завдання служби охорони здоров’я матері та дитини: видів медичної до
помоги жінкам і д і
■ соціальний захист сім’ї, матері та дитини;
тям на відповідних
■ адресне надання соціальної допомоги; рівнях її надання;
■ розвиток мережі закладів охорони здоров’я і оздоровчих ■ співпраця дер
закладів; жавних, громадсь
■ реорганізація діючої системи медичної допомоги; ких, медико-соціаль-
них органів і закла
■ антенатальна (допологова) багатопланова охорона плода дів щодо охорони
за участю закладів охорони здоров’я та інших служб; здоров'я матері та
■ впровадження сучасних ефективних медичних технологій; дитини.
397
профілактика захворювань, що передаються статевим
шляхом, імунопрофілактика;
■ формування здорового способу життя;
Мета системи
охорони здоров'я ■ планування сім’ї;
матері та дитини: ■ впровадження затверджених стандартів надання акушер
сько-гінекологічної та неонатологічної допомоги;
■ покращання
здоров'я дітей і ма
■ застосування клінічних протоколів у практичній діяльнос
терів, утому числі ті лікаря;
репродуктивного; ■ надання медико-генетичної допомоги хворим зі спадко
■ організація вою патологією;
більш доступної та В забезпечення медичної допомоги жінкам і дітям на основі
менш затратної принципів, які базуються на концепції ВООЗ щодо фі
кваліфікованої пер зіологічного ведення вагітності, пологів і фізіологічного
винної медичної догляду за дитиною з обмеженням медичних втручань без
допомоги матері та належних показань.
дитині;
Основні елементи державної служби охорони материнства
■ попереджен
та дитинства:
ня небажаної ва
гітності; В охорона праці жінок і підлітків;
■ широке впро В соціальне страхування вагітної жінки та жінки-матері;
вадження прин В матеріальна та моральна підтримка материнства та дитин
ципів В003 щодо ства;
медичного обслу
В суспільне виховання та навчання дітей і підлітків;
говування під час
вагітності, пологів В гарантії громадянських прав жінки-матері та дитини;
і післяпологового В медична допомога жінкам і дітям.
періоду;
■ допомога в по Здійснення численних державних, громадських, медико-со-

логах, орієнтована ціальних заходів повинне відбуватися на основі засад, перед
на участь сім'ї; бачених відповідними законодавчими актами.
■ застосування
Законодавча база охорони здоров'я жінок і дітей в Україні
сучасних ефектив створена та розвивається з урахуванням міжнародних норма
них технологій фі тивно-правових актів, а саме Статуту ВООЗ (1948 р.), Загаль
зіологічного до ної декларації прав людини (1948 р.), міжнародних конвенцій.
гляду за новона У Статуті ВООЗ визначена першочергова важливість здоро
родженими; вого розвитку дитини, здатності жити гармонійно в умовах се
■ зниження мате редовища, що змінюється.
ринської та маніо Генеральна Асамблея ООН (1948 р.) прийняла та проголосила
кової смертності. «Загальну декларацію прав людини», де сказано: «Материн
ство та дитинство мають право на особливе піклування та до
помогу. Всі діти, народжені в шлюбі або поза шлюбом, повин
ні користуватися однаковим соціальним захистом» (стаття 25).
398
Питання соціального захисту матері та дитини відображені

також в інших міжнародних документах:
■ Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні
права (1966 р., стаття 10).
■ Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової
дискримінації (1969 р., стаття 5). Тільки дієва соці
альна політика, на
■ Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
лежний рівень на
жінок (1979 р., стаття 11).
дання медичної до
В Конвенція про права дитини (1989 р., стаття 24). помоги за умови
активної участі вла
Міжнародна організація праці (МОП) ухвалила низку норма дних структур мо
тивно-правових актів стосовно охорони матері та дитини: жуть забезпечити
В Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечен ефективність охоро
ня № 102 (1952 р.), в якій розділ VIII присвячений допо ни здоров'я матері
мозі в зв’язку з вагітністю та пологами (статті 46-52). та дитини.
В Конвенція про охорону материнства № 103 (1952 р.), що

визначає права щодо можливості поєднувати функції
материнства з зайнятістю жінок на промислових, непро-
мислових і сільськогосподарських роботах, а також надом
ниць.
У 1990 р. на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах
дітей, яка відбулася в ООН, ухвалили «Всесвітню декларацію
про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей».
Були визначені завдання та зобов’язання, які взяли на себе
політичні лідери всіх держав світу в інтересах дітей, щоб забез
печити кожній дитині краще майбутнє.
Важливою метою європейської спільноти у сфері охорони
здоров’я є розвиток європейської політики з урахуванням
етичних засад на основі зближення трьох сфер:
У захисту прав людини;
■ соціальної згуртованості;
■ захисту здоров’я різних верств населення.
В Європейській соціальній хартії (1996р.) зазначена необхід
ність дотримання численних прав і свобод щодо умов праці ді Які нормативно-
тей, охорони материнства працюючих жінок, соціальної та ме правові документи
дичної допомоги. визначають сут
Законодавче підгрунтя прав і свобод людини знайшло на ність забезпечення
лежне відображення в документах Європейського союзу, а охорони материн
саме в Хартії Співтовариства про основні соціальні права пра- ства та дитинства?
399
цівників (1989 р.), включаючи захист дітей і підлітків, а також
у Хартії основних прав Європейського Союзу (2000 р.). В остан
ньому документі визначено рівність чоловіків і жінок (стаття
23), права дитини (стаття 24), заборону дитячої праці та захист
молодих людей на робочому місці (стаття 32).
Світовий досвід гарантій прав і свобод людини, у тому числі
у сфері охорони материнства та дитинства, знайшов належне
відображення в Конституції України (1996р.), у 24 статті якої
закріплено рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах жит
тя. Реалізація задекларованої рівності може бути реально за
безпечена лише належними соціально-економічними умовами.
Подальшого розвитку це положення набуло в Законі України
«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чолові
ків» (2005 р.).
У цьому документі визначено, що тендерна рівність — рів
ний правовий статус жінок і чоловіків і рівні можливості для
його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну
участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Рівність прав жінки та чоловіка забезпечується:

■ наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у гро
мадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті осві
У чому сутність ген
ти та професійної підготовки, праці та винагороді за неї;
дерного рівноправ'я?
■ спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я
жінок;
■ створенням умов, які надають жінкам можливість поєд
нувати працю з материнством;
■ правовим захистом, матеріальною та моральною під
тримкою материнства та дитинства, включаючи надання
оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і
матерям.
Багатопланові заходи щодо охорони здоров’я матері та ди

тини проголошені Основами законодавства України про охорону
здоров'я. У VIII розділі Основ передбачено заохочення та га
Забезпечення ген
дерного рівноправ'я
рантії охорони здоров’я матері та дитини, забезпечення ме
в плані репродуктив
дичною допомогою вагітних і новонароджених, а також дітей
ного здоров'я зали від народження до 18 років за участю медичних і виховних
шається невиріше- закладів, громадських організацій, контроль за охороною
ною проблемою для здоров’я дітей як у процесі виховання та навчання, так і в умо
багатьох країн. вах праці.
400
У різних документах обговорюється також медична діяль

ність щодо планування сім’ї та регулювання репродуктивної
функції людини.
Принцип найкращого забезпечення інтересів матері та ди
тини закріплено у відповідних Кодексах України (Сімейному,
Цивільному, Кримінальному тощо). Яке місце та роль
Заходи щодо охорони здоров’я матері та дитини знайшли системи охорони
належне місце в Концепції розвитку охорони здоров’я населення материнства та ди
України (2000 р.) та Міжгалузевій комплексній програмі тинства у відтво
«Здоров’я нації» на 2002—2011 рр. Розроблені відповідні про ренні поколінь?
грами, наприклад: «Профілактика передачі ВІЛ-інфекції від
матері до дитини та забезпечення медико-соціальною допомо
гою ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД дітей», а також програ
ма «Від лікарні до лікарні», метою якої є поліпшення якості
медичного обслуговування дітей за допомогою залучення фі
нансових, технологічних та інтелектуальних ресурсів, віт
чизняних і іноземних добродійників.
Міжнародні програми охорони материнства та дитинства, які
діють в Україні, спрямовані на вдосконалення системи. Між
П'ять основних
народну допомогу в їх здійсненні надають установи ООН
аспектів охорони
(ВООЗ, ЮНІСЕФ), Європейський Союз, уряди США, Німеч
репродуктивного
чини, Канади, Великої Британії, Франції тощо, а також між здоров'я
народні фонди та неурядові організації. Україною підписана
1. Покращення пе-
партнерська угода про здійснення міжнародного проекту ринатальної, поло
«Тривога плюс» у 2006—2009 рр. між Асоціацією акушерів-гі- гової, післяполого
некологів України та Товариством акушерів-гінекологів Кана вої допомоги та до
ди, що спрямована на розширення можливостей Асоціації помоги новонаро
акушерів-гінекологів України в покращанні якості невідклад дженим.
ної акушерської допомоги. 2. Надання високо
У березні 2006 р. на конференції «Партнерство заради якісних послуг в
здоров’я», організованій Міжнародним благодійним фондом області планування
«Україна 3000», зазначено, що найкращі державні медичні сім'ї.
програми просто не в змозі вирішити всі проблеми. Сучасна 3. Ліквідація небез
система охорони здоров’я неможлива без підтримки приват печних абортів.
них коштів — від компаній, приватних осіб, недержавних 4. Боротьба з інфек
структур, просто людей, які хочуть щось зробити для того, ціями, які передаю
щоб врятувати життя дитині. ться статевим шля
Конкретні заходи щодо охорони материнства та дитинства, хом, включаючи
терміни та відповідальні виконавці визначені численними ВІЛ-інфекцію.
програмами. 5. Зміцнення сексу
Відповідно до рекомендацій і вимог міжнародних норма ального здоров'я.
тивно-правових актів Законом України від 5 березня 2009 р.
401
було затверджено загальнодержавну програму «Національний
план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на
період до 2016 р. Програмою передбачено здійснення заходів з
охорони здоров’я, фізичного виховання, освіти та соціального
захисту дітей. Значна кількість законодавчих документів і дер
жавних програм так чи інакше спрямовані на захист репродук
тивної функції жінки.
Проблема репродуктивного здоров’я —це проблема всіх країн
світу, вона має значення для окремих особистостей, родини, а
також для соціально-економічного розвитку країни.
Саме тому одним з провідних Комітетів ВООЗ є Комітет з
політики та координації спеціальної програми наукових дослі
джень, розробок і підготовки наукових кадрів у сфері репро
дукції населення, до складу якого вперше в 2000 р. був обра
ний представник України як репрезентант Європейського ре
Що таке репродук гіону. Ним став ректор Національного медичного університету
тивне здоров'я? Які
імені О. О. Богомольця, академік НАМИ України професор
його тенденції?
В. Ф. Москаленко.
Репродуктивне здоров’я —це стан повного фізичного, розу
мового та соціального благополуччя, а не просто відсутність
хвороб репродуктивної системи чи порушення її функції, тоб
то репродуктивне здоров’я означає можливість задовільної та
безпечної здатності до відтворення (за визначенням ВООЗ).
Стан здоров’я жінки в період вагітності суттєво впливає на
перебіг самої вагітності, її результати, перебіг пологів і після
пологового періоду, а також на стан здоров’я новонароджено
го. Тому часто зустрічається термін «репродуктивний потен
ціал» жінки.
Репродуктивний потенціал — рівень фізичного та психічно
го здоров’я, який дозволяє при досягненні соціальної зрілості
відтворювати здорове покоління.
Сучасне визначення репродуктивного здоров’я включає
право чоловіків і жінок на інформацію та доступ до безпечних,
ефективних, прийнятних за вартістю методів планування сім’ї
та інших обраних ними методів регулювання народжуваності,
а також право на доступ до відповідних послуг з охорони здо
ров’я, які дають змогу жінці безпечно перенести вагітність і
пологи, а батькам —створити найкращі умови для народження
здорової дитини.
В Україні здійснюється Державна програма «Репродуктивне
здоров’я нації» на період до 2015 р., затверджена Постановою
402
Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1849. Реа

лізація передбачених Програмою заходів дозволила досягти
покращення деяких важливих показників здоров’я жінок.
Знизились материнська смертність та смертність немовлят.
Однак пі показники ще у 2—3 рази вищі порівняно з аналогіч
ними показниками в розвинених країнах (2009 р.). До цього
часу не вдалося досягти позитивних зрушень щодо низки по
казників здоров’я жінок. Зросла в цілому захворюваність жі
нок старших 15 років. Спостерігається також тенденція до
збільшення ускладнень у пологах.
Залишається важливою проблема безплідності, яка зале
жить як від чоловіків, так і від жінок. Важливими
Безплідною подружньою парою є та, в якої при бажанні мати проблемними
дитину, при активних статевих стосунках без використання питаннями
контрацептивних засобів, зачаття не настає протягом 12 місяців. залишаються:
Рівень безпліддя в Україні сягає 15—20%. материнська та
Значний вплив на репродуктивне здоров’я має штучне пере малюкова смерт
ривання вагітності (аборт), а пов’язані з ним ускладнення ність;
призводять до смерті майже кожної десятої жінки. високий рівень
Це оперативне втручання здійснюється в акредитованих абортів;
закладах охорони здоров’я за висновками комісії, на підставі
Е невиношува-
наявності яких можливе штучне переривання вагітності. Вис
ність вагітності;
новок готується згідно з заявою вагітної жінки та відповідни
Ш значна кількість
ми документами.
ускладнень вагіт
За даними ВООЗ у світі за рік реєструється близько 46 млн
ності та пологів;
абортів, 500 тис. жінок помирає від ускладнень після аборту.
Однією з причин такої ситуації є низький рівень поінфор поширеність жі
ночої та чоловічої
мованості жінок з питань планування сім’ї та ризиків усклад
безплідності;
нень абортів. Практикуючі лікарі недостатньо звертають увагу
на медичні аспекти після проведеного аборту (гіпоталамічний онкозахворюва-
стрес, безпліддя, запальні процеси статевих шляхів тощо). ність репродуктив
ної сфери;
Одним з аспектів якісної медичної допомоги жінкам до ви
никнення небажаної вагітності та після аборту є популяриза запальні проце
ція, правильний підбір і користування контрацептивами. си як у жінок, такі
На сталому рівні знаходиться частота передчасних пологів. у чоловіків;
Передчасні пологи — це пологи зі спонтанним початком, аномалії роз

прогресуванням пологової діяльності та народженням плода витку статевої
масою більш як 500 г у терміни вагітності з 22 до 37 тижнів. системи;
З такими пологами пов’язані значні рівні захворюваності та ранній жіночий

смертності недоношених дітей. і чоловічий клімакс;
Рівень репродуктивного здоров’я залежить від впливу бага проблеми по
тьох чинників, які стосуються способу життя, стану довкілля, тенції.
403
біологічних факторів і медичної допомоги. Погіршення со
ціально-економічного стану, зростання забруднення довкілля,
порушення тендерної рівності жінок і чоловіків (працевлашту
вання, заробітна плата), безвідповідальне ставлення частини
Медичні чинники,
населення до власного здоров’я негативно впливають на різні
які впливають
на репродуктивне
складові як популяційного, так і репродуктивного здоров’я.
здоров'я: В сучасний період великою проблемою для лікарів усіх спе
ціальностей, у тому числі акушерів та педіатрів, є епідемія
інфекції, що пе СНІДу. Особливість її в тому, що з кожним роком спостеріга
редаються статевим
ється все більша фемінізація, тобто збільшення інфікованих
шляхом, а також
жінок, і серед них значна частина у репродуктивному віці.
ВІЛ/СНІД;
Кількість ВІЛ-інфікованих збільшується, так само як і ризик
■ підвищений рі передачі ВІЛ-інфекції новонародженим.
вень онкозахворю-
Для подолання негативних наслідків цього стану здійс
ваності;
нюються активні заходи щодо попередження передачі ВІЛ-
■ недостатнє та інфекції від матері до дитини; ефективність їх вагома.
неякісне проведен Значних зусиль потребують заходи щодо покращення здо
ня профілактичних
ров’я дітей. Поширеність захворювань серед дітей, особливо
оглядів жінок;
в ранньому віці, виша, ніж у дорослих.
■ штучне перери Перше місце в її структурі належить хворобам органів ди
вання вагітності
хання, досить високою є питома вага хвороб шкіри та підшкір
(особливо при пер
ної клітковини, деяких інфекційних та паразитарних хвороб.
шій вагітності в мо
У багатьох країнах також значна частка інфекційних захво
лодому віці);
рювань, рівень яких суттєво зменшується за умови достатньо
■ недостатня ефек
повної імунізації дітей.
тивність медичної
Залишається сталим рівень уродженої патології, зокрема вад
допомоги в родопо
серця та судин, що потребує кваліфікованого високовартісно-
мічних закладах;
го лікування.
■ несвоєчасне ви
Серед дітей досить поширений травматизм, частота якого
явлення осіб із вро
вища серед хлопчиків. Більше половини випадків відноситься
дженою та спадко
вою патологією та
до побутового травматизму.
недостатня органі
Особлива група ризику —підлітки, серед яких часто спосте
зація надання ме рігається певне протиріччя між біологічною та соціальною зрі
ди ко-генетичної до лістю. Поширеність захворювань серед них зростає.
помоги. Ранній сексуальний досвід на тлі недостатньої культури сек
суальних стосунків призводить до небажаної вагітності, до
зростання рівня хвороб, які передаються статевим шляхом.
Проблемою є також дисгармонійний розвиток частини ді
тей і підлітків, серед яких у 20—25 % випадків спостерігається
надлишкова маса тіла, поряд з цим відзначений і дефіцит маси
Які особливості здо тіла. Одним із негараздів стану здоров’я дітей є народження їх
ров'я жінок і дітей? з низькою масою тіла.
404
Привертає увагу інвалідність дітей, у структурі якої провід

не місце (майже 60 % від усіх причин) займають хвороби нер
вової системи, психічні розлади, вроджені вади.
Щодо впливу різних чинників на здоров’я дітей, то необхідно
відзначити важливість правильного їхнього харчування. Це Згідно з викладени
стосується недоліків штучного вигодування та забезпечення ми в «Деклараціїти
сячоліття» цілями,
адекватного харчування дітей як вдома, так і у виховних
Україна взяла на
закладах. себе зобов'язання
Негативний вплив можуть здійснювати умови навчання, (до 2015 р.):
а також виробничої діяльності, до якої все більше залучаються
діти та підлітки. ■ зменшити рівень
материнської смерт
Особливої уваги потребують соціально незахишені діти,
ності на три чверті;
кількість яких значна.
^ зменшити рівень
Зобов’язання, взяті Україною щодо стану здоров’я жінок та
смертності немовлят
дітей, зумовлюють необхідність пошуку нових підходів до на дві третини проти
справи покращення репродуктивного здоров’я. її нинішнього рівня;
Медична допомога жінкам і дітям грунтується на загальних § зупинити поши
принципах організації медичної допомоги, проте має більш рення і досягти по
виражену профілактичну спрямованість і надається поетапно: ступового скорочен
I етап —медична допомога майбутній матері та підготовка її ня епідемії ВІЛ/СНІДу,
до материнства; малярії та інших хво
роб, що загрожують
II етап — комплекс заходів з антенатальної охорони плода, людству;
здійснюваних спеціалізованими акушерсько-гінекологічними II сприяти станов
закладами, загальною мережею медичних закладів, санаторія ленню тендерної рів
ми для вагітних; ності та підвищенню
III етап —інтранатальна охорона плода —забезпечення допо суспільної ролі жінки
моги при пологах в акушерських відділеннях пологових будин шляхом боротьби
ків чи багатопрофільних лікарень, або в дільничних лікарнях; з бідністю, недоїдан
ням та поширенням
IV етап —лікувальна допомога новонародженим у відділен хвороб.
нях новонароджених пологових будинків і відділеннях ново
народжених дитячих лікарень;
V етап —охорона здоров’я дітей дошкільного віку, здійснен
ня профілактичних заходів;
VI етап —охорона здоров’я дітей шкільного віку.
Існуюча мережа закладів охорони здоров’я, які надають
медичну допомогу жінкам і дітям, у цілому може забезпечити Назвіть складові
надання медичних послуг на всіх етапах. Штатні посади вста комплексу захо
новлюють згідно з чинними штатними нормативами. Забезпе дів щодо зміц
ченість лікарями-акушерами-гінекологами та педіатрами є до нення здоров'я
статньою. жінок і дітей.
405
1. Значення соціально-економічних, соціально-психологічних,

медико-соціальних заходів щодо покращення здоров’я жінок
і дітей.
2. Роль комплексного підходу в реалізації державних та регіо
нальних програм охорони материнства та дитинства.
11.2. ОРГАНІЗАЦІЯ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ

ДОПОМОГИ
Ц І Л І : Висвітлити організацію догоспітальної акушерсько-гінеколо

гічної допомоги жінкам у всі періоди їхнього життя; організацію ста
ціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатальної допомоги, яка
базується на концепції ВООЗ щодо раціонального ведення пологів,
надання допомоги новонародженим. Представити сучасні принципи
надання акушерсько-гінекологічної допомоги.
Акушерсько-гінекологічна допомога (АГД) може надаватися як

у самостійних медичних закладах — пологових будинках і жі
ночих консультаціях, так і у відповідних відділеннях різних лі
карень, поліклінік або медико-санітарних частин, в Україн
ському консультативно-діагностичному центрі матері та дити
ни, центрах планування сім’ї, перинатальних центрах,
медико-генетичних центрах/консультаціях.
У наданні цього виду допомоги беруть участь також заклади
ПМСД: амбулаторії загальної практики (сімейні); фельдшер
сько-акушерські пункти, працівники яких переважно прово
Вкажіть можливі дять профілактичні заходи щодо вагітних, які мешкають на те
варіанти організації риторії сільських дільниць.
акушерсько-гінеко Найвищий рівень АГД може бути наданий у перинатальних
логічної допомоги центрах, у Центрі реабілітації репродуктивної функції жінки,
на різних етапах Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМИ України
і рівнях її надання.
(м. Київ).
Основні завдання окремих закладів, а також функції, обо
в’язки, права персоналу, які надають допомогу жінкам, відпо
відно до діючого законодавства, затверджені в примірних по
ложеннях наказів МОЗ України від 28.12.2002 № 503 «Про
406
удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної до

помоги в Україні», від 29.12.2003 р. № 620 «Про організацію
надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та нео-
натальної допомоги», від 31.12.2003 р. № 641/84 «Про удоско
налення медико-генетичної допомоги в Україні». Наказ
№ 641/84 затверджений спільно МОЗ і НАМИ України.
11.2.1. Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога
Амбулаторна АГД здійснюється в жіночих консультаціях,

гінекологічних кабінетах центральних районних лікарень,
сільських лікарських амбулаторіях, амбулаторіях загальної
практики/сімейної медицини, медико-санітарних частинах,
перинатальних центрах, центрах планування сім’ї, закладах
медико-генетичного консультування, оглядових кабінетах по
ліклінік.
Амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога передбачає:
■ забезпечення правового захисту жінок згідно з діючим за
конодавством, а в разі необхідності - за участю юрискон
сульта;
■ консультування сімей з питань планування сім’ї, про
ведення роботи з питань контрацепції та профілактики
абортів;
■ профілактику та лікування безпліддя;
■ антенатальну охорону плода;
■ проведення заходів щодо профілактики ускладнень вагіт
ності, пологів, післяпологового періоду та гінекологічних
захворювань;
■ лікування акушерсько-гінекологічної патології;
■ впровадження в практику сучасних технологій діагности
ки та лікування вагітних, гінекологічних хворих і осіб груп
ризику;
■ диспансеризацію жінок з окремими гінекологічними за
хворюваннями.
Важливою передумовою забезпечення безпечного материн
ства, профілактики захворювань є організація допомоги вагіт
ним у жіночих консультаціях, до структури яких входять різні
підрозділи (рис. 11.1).
При першому звертанні вагітної до акушера-гінеколога за
повнюються обов’язкові облікові документи «Індивідуальна
407
Кабінети прийому пацієнтів Управління Реєстратура Інші під розділи
Рис. 11.1. Типова структура жіночої

консультації
карта вагітної і породіллі» (ф. № 11 I/o) і «Обмінна карта

(ф. № ИЗ/о).
Вагітна (за її згодою) заповнює «Анкету вагітної», де, крім
паспортних даних, є розділи відносно здоров’я жінки, дані про
сім’ю, хірургічні втручання, соціальний анамнез (куріння,
вживання алкоголю, наркотиків), дані про статеве життя, мен
струації, застосування протизаплідних методів тощо.
Вагітна приносить виписку з медичної карти амбулаторного
хворого (форма № 025/о), яка видається дільничним терапевтом
(сімейним лікарем), де вказані перенесені захворювання, наяв
ність туберкульозу в родині, спадковість, шкідливі звички тощо.
Анамнез і аналіз заповнених документів дозволяють акуше-
ру-гінекологу визначити чинники, які можуть вплинути на пе
408
ребіг вагітності, технологію ведення, спостереження за

вагітною та передбачити результати даної вагітності. Групи динамічного
спостереження
При виявленні шкідливих або тяжких умов праці
за вагітними
жінці видається довідка затвердженої форми «Лікар
/група (Д] - здорові) - ва
ський висновок про переведення вагітної на іншу ро
гітні, у яких відсутні екс-
боту» (ф. № 084/о).
трагенітальні та гінеколо
Вагітній призначаються лабораторні обстеження:
гічні захворювання, які
клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, визна доношують вагітність до
чення групи крові та резус-фактора, аналіз крові на терміну 38-42 тижні за
сифіліс, ВІЛ-інфекцію (за згодою жінки), бактеріо- відсутності факторів ризи
скопічне дослідження мазків з піхви, цервікального ку перинатальної патоло
каналу, уретри. гії, а функціональні зміни
Додатково (за показаннями) призначається дообсте- окремих органів або сис
ження: дослідження крові на гепатити В і С, дослі тем не викликають будь-
дження на інфекції перинатального періоду (токсо яких ускладнень протягом
плазмоз, краснуху, цитомегаловіруси, герпес), біохі усього терміну вагітності.
мічні дослідження ТОЩ О. II група (Д2 - практично

Визначається група динамічного спостереження здорові) - вагітні без екс-
трагенітальних і гінеколо
кожної вагітної з урахуванням критеріїв оцінки здоро
гічних захворювань. Су
в’я вагітної.
марна оцінка виявлених
Критерії оцінки здоров’я вагітної: у них факторів ризику від
■ наявність або відсутність акушерської та екстра- повідає низькому ступеню
можливого розвитку пе
генітальної патології;
ринатальної або материн
■ належність жінки до тієї чи іншої групи ризику ської патології, а функціо
перинатальної патології; нальні порушення окре
■ фізичний розвиток вагітної; мих органів або систем
не викликають будь-яких
■ функціональний стан основних систем її орга
ускладнень протягом
нізму;
усього періоду вагітності.
■ фізичний і функціональний стан плода. III група (Д3 - хворі) - ва
Важливим питанням для акушера-гінеколога є ви гітні із встановленим д іа
ділення трьох груп вагітних з підвищеним ризиком ін гнозом екстрагенітально-
фікування та захворюваності на туберкульоз. го захворювання або аку
шерської патології. Су
Вагітність і пологи можуть загострити перебіг ту
марна оцінка виявлених
беркульозного процесу, а туберкульоз може усклад
у них факторів ризику
нювати перебіг вагітності (загроза переривання вагіт відповідає високому чи
ності, передчасні пологи, кровотечі тощо). вкрай високому ступеню
Враховуючи групи ризику, вирішують питання про можливого розвитку пе
обов’язкове виконання тесту Манту, огляд фтизіатра ринатальної або мате
в ранні терміни вагітності та застосування допоміж ринської патології.
них методів діагностики, можливість виношування
409
вагітності та проведення терапії протитуберкульозними пре
паратами, доцільність проведення лікувально-профілактичних
курсів протитуберкульозними препаратами в умовах спеціалі
зованого акушерського стаціонару чи обсерваційного відді
лення.
В окремих випадках виникає потреба у профілактиці та ран
ній діагностиці спадкової та вродженої патології плода. Вагіт
на направляється на один із рівнів надання медико-генетичної
допомоги.
Показання до направлення на медико-генетичне консуль
тування:
вік вагітної 35 років і більше;
вік чоловіка 40 років і більше;
В наявність у одного з подружжя хромосомної перебудови
чи вади розвитку;
патологія плода, виявлена при ультразвуковому дослі
дженні;
В звичне невиношування вагітності невстановленого генезу;
В наявність в анамнезі дітей зі спадковими хворобами.
Виходячи з того, що на медико-генетичне консультування
жінка може бути направлена лікарями різного фаху, лікаря-
ми-генетиками або ж звернутися самостійно, реєстрація
вперше в житті встановленого діагнозу спадкової та вродже
ної патології здійснюється виключно в закладах охорони
здоров’я загального профілю за місцем проживання у «Тало
ні для реєстрації заключного (уточненого) діагнозу» (форма
№ 025-2/о) після діагнозу, встановленого в медико-генетич-
ному закладі.
Диспансерне спостереження за такими пацієнтками здій
снюється в закладах, які надають медико-генетичну допомогу
за регіональним принципом згідно з затвердженими нормати
вами надання медико-генетичної допомоги.
Рівні надання медико-генетичної допомоги:
І рівень
В міжрайонні медико-генетичні кабінети/консультації, які
забезпечують активне виявлення осіб із підозрою на спад
кову патологію та своєчасно скеровують таких хворих на
вищий рівень надання медико-генетичної допомоги;
Ш міжрайонні медико-генетичні кабінети на базі ЦРЛ і місь
ких лікарень (структурні підрозділи цих лікарень);
410
■ міжрайонні медико-генетичні кабінети на територіях із

населенням 300 тис. і більше;
II рівень
■ обласні (міські) медико-генетичні центри/консультації
(ОМГЦ) в обласних містах, м. Києві та м. Севастополі,
координують діяльність міжрайонних медико-генетичних
кабінетів;
■ ОМГЦ створюються на базі обласних (міських) лікарень,
діагностичних центрів;
III рівень
В спеціалізовані медико-генетичні центри;
■ високоспеціалізована медико-генетична допомога на
дається в інститутах НАМИ та МОЗ України.
Інформацію про необхідні обстеження та їх результати ва
гітна отримує від медичних фахівців тієї жіночої консультації,
де вона спостерігається. У випадках, коли вагітна не була під
спостереженням жіночої консультації та поступила на пологи
з невідомим ВІЛ-статусом, обстеження за її згодою прово
диться за допомогою швидких тестів.
З метою запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ в Україні
проводиться медикаментозна профілактика відповідно до
протоколу, рекомендованого ВООЗ, і в залежності від терміну
звертання ВІЛ-інфікованої жінки за схемою:
окремо для вагітних, що звернулися до та після 28 тижнів
вагітності;
■ для роділь, яким не проводилася медикаментозна профі
лактика;
В для породіль, пологи в яких відбувалися поза лікарняними
закладами.
В Україні кількість ВІЛ-інфікованих вагітних зростає; збіль
шується кількість вагітностей, які закінчуються пологами, та
кількість дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями.
Впровадження заходів профілактики передачі ВІЛ від матері
до дитини дозволяє зменшити рівень вертикальної трансмісії
до 8—10 %.
Проводиться ультразвукове обстеження в терміни вагітності
9-11 і 16—20 тижнів. За показаннями (синдром затримки роз
витку плода, патологічні зміни на кардіотомограмі тощо) про
водиться третє УЗ-обстеження в терміни 32—36 тижнів. За пе
ріод спостереження в жіночій консультації вагітна повинна
411
відвідати її в середньому 13—15 разів (у термін вагітності до
ЗО тижнів — 1 раз на місяць, а після ЗО тижнів — 1 раз на
2 тижні).
Крім акушера-гінеколога, жінок з екстрагенітальними за
хворюваннями спостерігає лікар-терапевт.
Серед завдань, які
Акушери-гінекологи особливу увагу звертають на стан роз
вирішує жіноча кон витку плода (його положення, передлежання, очікувану масу
сультація, є вияв тіла тощо).
лення у вагітної ВІЛ- При жіночих консультаціях створюють денні стаціонари,
інфекції. Згідно з куди акушери-гінекологи направляють вагітних з певними за
нормативними до хворюваннями: анемія вагітних, блювання вагітних легкого
кументами, обсте ступеня, загроза переривання вагітності без кров’янистих ви
ження на ВІЛ-інфек- ділень із статевих шляхів або для продовження лікування та
цію вагітних за їх ких жінок після стаціонарного лікування тощо.
згодою проводиться
При виникненні ускладнень жінка госпіталізується до відді
двічі: під час взяття
лення (палати) патології вагітних пологового будинку чи до
на облік вагітних
і перед пологами.
спеціалізованого акушерського стаціонару. При необхідності
лікування вагітних з екстрагенітальною патологією госпіталі
зація проводиться до відділення за профілем захворювання.
У жіночих консультаціях організовуються «Школи відпові
дального батьківства», в яких майбутні батьки навчаються
правилам особистої гігієни та готуються до майбутнього бать
ківства.
Фізіопрофілактична підготовка вагітної до пологів прово
диться дільничним (сімейним) лікарем або лікарем жіночої
консультації, спеціально підготовленою акушеркою.
Жінки з термінами вагітності 12—32 тижні можуть направ
лятися до санаторію, санаторію-профілакторію.
У зв’язку з пологами вагітні звільняються від роботи на
70 днів до пологів і 56 днів після пологів (разом на 126 днів),
Після детального у деяких випадках і після пологів можуть бути звільнені на 70
обстеження вагіт
днів.
ної, визначення
групи акушерсько Перелік ускладнень пологів і післяпологового періоду, що
го та перинатально потребують продовження відпустки до 70 днів:
го ризику, виснов
ків терапевта та ін багатоплідні пологи;
ших лікарів-спеціа-
И передчасні пологи (якщо жінка виписалася з живою ди
лістів (за показан
тиною);
нями) вирішується
питання про мож Ш пологи, шо супроводжувались оперативними втручан
ливість виношу нями (кесарів розтин, накладання акушерських щипців,
вання вагітності. ручне відділення та видалення посліду тощо);
412
■ кровотеча, що обумовлює необхідність переливання крові;

■ розрив шийки матки чи промежини III ступеня;
■ ускладнення післяпологового періоду (перитоніт, флебіт
або тромбофлебіт, гнійний мастит тощо);
■ пологи з екстрагенітальною патологією, що супрово
джуються порушенням функції органів або систем
(захворювання серця та судин).
Допологовий патронаж здійснює акушерка (медсестра ліка
ря загальної практики —сімейного лікаря).
Крім медичної допомоги вагітним, акушери-гінекологи жі
ночих консультацій забезпечують медичну допомогу гінекологіч
ним хворим, частка яких є досить значною. Гінекологічні за
хворювання виявляють при звертанні пацієнтів, проведенні Показання
профілактичних оглядів з використанням сучасних діагнос для направлення
тичних методів. до санаторію:
У проведенні профілактичних оглядів беруть також участь
Ш юні вагітні (мо
оглядові кабінети поліклінік (поліклінічних відділень) і амбу
лодші 18 років),
латорій, у яких працюють акушерки. Значна частина гінеколо літні першовагітні
гічних захворювань виявляється за даними звертань. (старші ЗО років);
Акушери-гінекологи жіночої консультації здійснюють від
вагітні, які пра
бір хворих на госпіталізацію, забезпечують їх повноцінне об цюють в умовах, що
стеження (частина хворих може лікуватися в амбулаторних не відповідають са
умовах). нітарно-гігієнічним
Після виписки в жіночій консультації продовжується по нормам;
дальше спостереження, відновне лікування із залученням не вагітні, які про
обхідних спеціалістів. живають на радіа
ційно забруднених
територіях;
Спеціалізована амбулаторна акушерсько-гінекологічна
допомога надається: В звичне невино-
шування вагітності;
при в умовах анемія вагітних
невиношуванні І ступеня;
жіночої консультації, в якій
вагітності; патологічний стан
є 8 і більше акушерських
плода;
гінекологічних ендо дільниць;
екстрагеніталь-
кринних порушеннях;
діагностичного центру; на патологія (серце
патології шийки матки; центру планування сім’ї та во-судинні захворю
вання, ендокринні
безплідді; репродукції людини;
хвороби,хвороби
плануванні сім’ї; консультативної поліклініки. нирок тощо).
413
11.2.2. Стаціонарна акушерсько-гінекологічна допомога
Стаціонарна акушерсько-гінекологічна допомога здійс

нюється в:
■ районних, центральних районних, міських, обласних лі
На диспансерному карнях;
спостереженні по В міських пологових будинках;
винні перебувати:
В перинатальних центрах;
тривало та час В медичних закладах відомчого підпорядкування та медич
то хворіючі на за
них закладах недержавної форми власності (при наявності
пальні захворюван
в їх структурах пологового стаціонару);
ня матки та придат
ків; В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (ШАГ)
НАМИ України (м. Київ).
хворі з пору
шенням менстру
ального циклу;
Невідкладна акушерсько-гінекологічна допомога надається
пацієнтам незалежно від місця їх проживання.
хворі на ерозію
Планова госпіталізація здійснюється за направленнями лі
та поліпи шийки
карів закладів охорони здоров’я, акушерок, фельдшерів або
матки;
медичних сестер ФАПів, де відображаються результати обсте
5 хворі та проопе
ження на догоспітальному етапі.
ровані з приводу
В ургентних випадках госпіталізація здійснюється за на
пухлин жіночої ста
правленням лікаря та самозвертанням жінки з визначенням
тевої сфери;
показань до госпіталізації лікарем приймального відділення.
хворі на без
Госпіталізація вагітних проводиться з урахуванням стану
пліддя.
здоров’я жінки, терміну вагітності та ступеня ризику (низько
го чи високого).
Пологовий будинок — самостійний заклад охорони здоров’я,
який забезпечує надання акушерсько-гінекологічної допомоги
вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим і гінекологіч
ним хворим і має відповідні підрозділи (рис. 11.2).
Під час госпіталізації вагітної (роділлі) до акушерського ста
Загальні принципи ціонару лікар-акушер-гінеколог на основі даних анамнезу, об
організації стаціо
мінної карти, загального огляду, епідеміологічного анамнезу,
нарної акушерсько-
згідно з показаннями скеровує пацієнтку до відповідного від
гінекологічної та
неонатологічної до
ділення.
помоги базуються
Акушерська допомога вагітним, роділлям і породіллям з ін
на концепції В003 фекційними захворюваннями, ВІЛ-інфекцією/СНІДом, за
щодо раціонального хворюваннями на туберкульоз надається в спеціалізованих лі
ведення пологів, карнях (обсерваційних відділеннях).
концепції безпечно Персонал стаціонарів забезпечує належний режим, дотри
го материнства. мання деонтологічних вимог, морально-етичних норм і пра
414
вил, оскільки багато питань стосується інтимних сторін життя

жінки та її оточуючих.
Медична допомога жінкам і новонародженим здійснюється
згідно з затвердженими нормативами надання акушерсько-
гінекологічної та неонатологічної допомоги.
Нормативи надання медичної допомоги населенню є, по
суті, стандартом для лікаря. При цьому враховується забезпе
чення медичної допомоги з урахуванням удосконалення пер
винної медичної допомоги та її основного компонента — про
філактичного.
У структурі нормативів виділяються: шифр МКХ-10, профі
лактичні заходи (для жіночої консультації), діагностичні захо
ди, показання для госпіталізації, лікувально-реабілітаційні
заходи, критерії ефективності лікування, тривалість диспан
серного спостереження та критерії зняття з обліку (для жіно
чої консультації), середня тривалість госпіталізації (для ста
ціонару).
Лікар при окремих станах (періодах) за кожною нозологіч
ною одиницею вибирає відповідний обсяг заходів, маніпуля-
415
цій та процедур, які в обов’язковому порядку повинні бути
надані пацієнтці.
Згідно з нормативами надання допомоги затверджені клініч
У разі ускладнень
ні протоколи з основних патологічних станів, догляду за здоро-
перебігу вагітності
вою новонародженою дитиною.
в терміни до 22
тижнів, а також пе
Використання протоколів дозволяє стандартизувати та уні
реривання вагітнос фікувати діагностику та лікування, алгоритми ведення па
ті за показаннями цієнтки, новонародженого, складені з максимальним викори
в пізніх термінах станням положень доказової медицини.
жінку госпіталізують Зазначена технологія враховує особливості національної
до гінекологічного системи охорони здоров’я на різних рівнях надання медичної
відділення, після 22 допомоги (табл. 11.1).
тижнів вагітності - За результатами анамнезу, даних обмінних карт і проведен
до відділення пато
ня обстеження заповнюється історія пологів (форма № 096/о),
логії вагітності; ж і-_.
і пацієнтка направляється до фізіологічного чи обсерваційно
нокзекстрагені-
тальною патологією
го пологового відділення.
- д о відділення па
Відповідно до отриманих результатів встановлюються фак
тології вагітності чи тори і ступінь перинатального та акушерського ризику, роз
до профільного ста робляється та записується в історію пологів план ведення по
ціонару. логів, що є важливим моментом для прогнозування обсягу на
дання акушерської допомоги.
В Україні впровадження ефективних перинатальних техно
логій проекту «Здоров’я матері і дитини» спрямоване на по
крашення якості надання медичної допомоги роділлі та ново
народженому.
У 20 пілотних лікувальних закладах 11 регіонів проект вті
лювала Корпорація Джон Сноу спільно з МОЗ України. За
цим проектом відпрацьовані сучасні перинатальні технології,
які широко застосовуються в розвинених країнах.
Сучасні технології дозволяють знизити ризик інфікування
Клінічний прото умовно-патогенною мікрофлорою в акушерських стаціонарах.
кол -за гал ьн о
Основні заходи:
прийнята процеду
ра обстеження та ■ організація індивідуальних пологових залів;
надання медичної
■ використання для породіллі та новонародженого гігієніч
допомоги з чітко
них пакетів, памперсів, домашньої білизни та одягу;
визначеними етапа
ми, що рекомендо ■ проведення щеплень і всіх необхідних процедур у палатах
вана групою спеціа- спільного перебування матері та дитини;
лістів-експертів
■ дотримання вимог «теплового ланцюжка» при переміщен
і являє собою послі
довність установле
ні новонародженого;
них дій. ■ рання виписка із пологового будинку.
416
Т а б л и ц я 1 1 . 1 . Рівні надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної

та неонатологічної допомоги
Перший
■ Районні лікарні ■ Розродження вагітних з низь

ким ступенем акушерського та
■ Центральні районні та перинатального ризику розвитку
міські лікарні, в яких відсут ускладнень
ні відділення анестезіології
та інтенсивної терапії ■ Надання допомоги гінеколо
гічним хворим
Другий
■ Районні лікарні ■ Розродження вагітних низько

го та високого ступеня акушер
■ Центральні районні лі ського та перинатального ризику
карні та акушерські відділен
ня міських лікарень ■ Надання допомоги гінеколо
гічним хворим, крім спеціалізо
■ Міські пологові будинки, ваної
в яких є відділення анесте
зіології та інтенсивної тера ■ Надання допомоги новонаро
пії, а також черговий неона- дженим з масою тіла >1800 г (тер
толог цілодобово мін гестації > 34 тижні), які мають
захворювання без значних пору
шень життєвих функцій
Третій
■ Міські, обласні полого ■ Розродження вагітних вкрай

ві будинки, перинатальні високого та високого ступеня аку
центри та центри репродук шерського та перинатального ри
тивного здоров’я, які є клі зику з тяжкою екстрагенітальною
нічними базами кафедр аку патологією
шерства та гінекології
■ Спеціалізована допомога гіне
■ Пологові відділення об кологічним хворим
ласних лікарень, які мають у
■ Надання медичної допомо
структурі відділення акушер
ги новонародженим з масою тіла
ської реанімації та інтенсив
< 1800 г і терміном гестації < 33
ної терапії новонароджених
тижні незалежно від наявної па
■ Інститут педіатрії, аку тології
шерства та гінекології НАМИ
України
417
Статус «Лікарня, доброзичлива до дитини» може призна
чатися закладам, які надають допомогу жінці та новона
родженому (пологовий будинок, жіноча консультація,
Сучасні перинатальні тех дитяча лікарня/поліклініка). Цей статус заклади отриму
нологи передбачають:
ють після проведення оцінки їх діяльності національни
ведення партогра- ми експертами відповідно до положень Глобальних кри
ми - графічного запису теріїв ВООЗ/ЮНІСЕФ і затвердження результатів оцін
перебігу пологів, стану ки Координаційною Радою МОЗ України.
роділлі та плода;
Організація лікарні, доброзичливої до дитини, спря
Ш визначення(за пока мована на:
заннями) біофізичного
■ реалізацію сучасних принципів ведення післяполо
профілю плода:
гового періоду;
- 9-1 2 балів - задо
вільний стан плода, в виконання 10 принципів підтримки грудного виго
довування, що зазначені в спільній декларації ВООЗ/
- 7 -8 балів - сумнів
ний тест (повторення
ЮНІСЕФ (1989 р.).
через 2 -3 дні після ліку Відповідно до Закону України «Про охорону дитин
вання), ства», Конвенції ООН про права дитини, Глобальної
- 6 балів і н и ж ч е -п а стратегії ВООЗ/ЮНІСЕФ щодо вигодовування немовлят
тологічна оцінка (вирі та дітей раннього віку, Європейської стратегії ВООЗ
шення питання про тер «Здоров’я і розвиток дітей та підлітків», а також галузевої
мінове розродження); програми «Підтримка грудного вигодовування дітей
впровадження спіль в Україні на 2006—2010 рр.», з метою покращення стану
ного перебування матері здоров’я жінок та дітей наказом МОЗ України (2006 р.)
та дитини; затверджено принципи підтримки грудного вигодовування.
організація грудного До основних заходів належать:
вигодовування;
■ систематичне навчання медичного персоналу щодо
■ практика «індивіду впровадження та підтримки грудного вигодовуван
альних і сімейних полого ня;
вих залів»;
■ інформування та навчання вагітних, матерів та чле
Ш забезпечення запасу
нів їх родин щодо переваг та методів грудного виго
медикаментів для надан
довування;
ня невідкладної медичної
допомоги; ■ навчання вагітних, матерів та членів їх родин, як го
дувати грудьми та як зберегти лактацію в складних
із рекомендації щодо
післяпологового та піс-
ситуаціях, у тому числі якщо вони тимчасово від
ляабортного консульту окремлені від своїх дітей;
вання; ■ підтримка виключно грудного вигодовування до
Ш надання закладам охо шестимісячного віку дитини за винятком випадків,
рони здоров'я статусу «Лі зумовлених медичними та соціальними показання
карня, доброзичлива до ми, і продовження грудного вигодовування до 1-го
дитини». року і більше із своєчасним введенням прикорму;
418
■ забезпечення цілодобового спільного перебування мате

рів з дітьми в палатах пологових будинків і участі матері
(членів родини) у здійсненні догляду за дитиною;
■ заохочення матерів до грудного вигодовування на вимогу
дитини за відсутності медичних протипоказань;
■ відмова від використання у дітей, які знаходяться на груд
ному вигодовуванні, сосок, пустушок.
Значна частина родопомічних закладів України виконали ці
завдання та отримали звання «Лікарня, доброзичлива до
дитини».
В Україні активно виконуються програми щодо грудного
вигодовування, починаючи з 1995 р., коли була прийнята пер
ша галузева програма підтримки грудного вигодовування, що
увійшла складовою частиною до Національної програми «Діти
України».
Забезпечення дітей грудним вигодовуванням є одним із сут
тєвих компонентів організації неонатологічної допомоги.
З цього приводу виникають певні проблеми, обумовлені на
ступними чинниками:
■ недостатньою поінформованістю батьків про переваги
грудного вигодовування;
■ родинними традиціями;
■ низькою обізнаністю медичного персоналу щодо допо
моги в проблемних випадках тощо.
Грудне вигодовування треба починати якомога раніше —
протягом першої години після народження, коли дитина про
являє ознаки готовності до початку годування та знаходиться з
матір’ю в контакті «шкіра до шкіри».
Важливим розділом роботи медичних закладів, які здійс
нюють стаціонарну акушерсько-гінекологічну допомогу, є на
дання допомоги новонародженим дітям.
З метою покрашення здоров’я дітей, застосування сучасних,
ефективних технологій догляду за новонародженими затвер
джено «Протокол медичного догляду за здоров’ям новонаро
дженої дитини» (наказ МОЗ України від 4 квітня 2005 р.
№ 152), в якому визначено елементи роботи медичного персо
налу, дій, починаючи з перших хвилин народження. У подаль
шому затверджено протоколи відносно медичного забезпечен
ня новонароджених з окремими видами патології та з малою
масою тіла.
419
Впровадження сучасних технологій догляду за ново
народженими передбачає застосування технології «теплового
ланцюжка».
Первинна оцінка стану здоров’я новонародженого відразу
після народження в пологовій залі проводиться лікарем-пе-
діатром-неонатологом, перед переведенням матері з дити
ною до палати спільного перебування або до відділення
неонатального догляду та лікування новонароджених.
Основні завдання відділення:
Ш забезпечення кваліфікованою медичною допомогою
хворих новонароджених;
■ надання консультативної та практичної допомоги по
Десять кроків «теп
роділлям з питань догляду за новонародженими, груд
лового ланцюжка»:
ного вигодовування в палатах спільного перебування
■ тепла пологова матері та дитини;
кімната; ■ догляд за здоровими новонародженими, які не можуть
■ негайне обсушу перебувати з матір’ю в палаті;
вання дитини; ■ переведення новонароджених до палати спільного пе
■ контакт «шкіра ребування з матір’ю, до відділення інтенсивної терапії
до шкіри» з перших пологового будинку чи до спеціалізованих відділень
хвилин після наро дитячих та інших лікарень;
дження;
Ш своєчасне скерування пацієнтів на вищий рівень на
■ грудне вигодову дання медичної допомоги.
вання;
У подальшому огляд лікаря проводиться щоденно та
відкласти зважу обов’язково в день виписки зі стаціонару. Дитина може
вання та купання; бути виписана з пологового стаціонару на третю добу жит
правильно одяг тя. У перші дві доби після виписки додому всі новонаро
нути та загорнути ди джені оглядаються вдома лікарем-педіатром дільничним
тину; (сімейним лікарем).
цілодобове спіль Акушерська допомога вагітним/роділлям з вкрай висо
не перебування мате ким ступенем прогнозованого перинатального та акушер
рі та дитини; ського ризику надається в акушерських стаціонарах III рів
транспортування ня. До таких закладів відносять перинатальний центр.
в теплих умовах; Перинатальний центр — самостійний заклад охорони
підвищення рів здоров’я, який створюється для надання ефективної ви
ня підготовки та сококваліфікованої консультативної та медичної допомо
знань медичних пра ги шляхом об’єднання діяльності акушерської, неонато-
цівників щодо дотри логічної та педіатричної служб.
мання «теплового До складу центру входять три блоки: консультативно-
ланцюжка»; діагностичний, представлений жіночою консультацією,
■ оцінка заходів. акушерсько-гінекологічний блок, неонатологічний блок,
420
а також служби: лабораторно-діагностична та адміністратив

но-господарча.
Як зазначалося, всі заклади охорони здоров’я на території
України, незалежно від форми власності та підпорядкування,
зобов’язані проводити реєстрацію живонароджених і мертво-
народжених згідно з відповідною інструкцією (див. розділ 3).
Видані медичними працівниками документи підлягають об
ліку в органах реєстрації актів цивільного стану.
На основі звітних даних (ф. № 21-А та ф. № 2) і облікових
документів обчислюють і аналізують показники організації
АГД і стану здоров’я жінок та новонароджених.
Відносно вагітних, роділь і породіль:
■ своєчасне взяття вагітних на облік (%);
■ частота обстеження терапевтом жінок, у яких закінчилась
вагітність (%);
■ повнота проведення досліджень на реакцію Вассермана,
УЗД, ВІЛ-інфекції (%);
■ середнє число відвідувань вагітними консультації;
■ частота екстрагенітальних захворювань (%);
■ частота пізніх токсикозів (%);
■ охоплення 3-разовим ультразвуковим скринінгом вагіт
них (%);
■ частота пологів (усього, у тому числі в терміни вагітності
22—27 тижнів, 28 тижнів і більше) (%);
■ частота ускладнень пологів післяпологового періоду (%);
■ частота нормальних пологів (%);
■ частота партнерських пологів (%);
В частота кесаревих розтинів (%).
Відносно новонароджених:
■ частка дітей, народжених з різною масою тіла при народ
женні (%);
В частка дітей, шо померли з різною масою тіла при наро
дженні (всього й у тому числі у віці 0 -6 діб) (%);
Ш захворюваність новонароджених у перші 168 годин життя
всього та при окремих захворюваннях серед народжених
з різною масою тіла (%);
В рання неонатальна смертність (у перші 168 годин після
народження з різною масою тіла) (%);
421
■ охоплення новонароджених вакцинацією БЦЖ в полого
вому будинку (на 100 народжених живими).
За даними звіту лікувально-профілактичного закладу (фор
ма № 20) визначають тип закладу, підпорядкування, потуж
ність, використання ліжкового фонду (середньорічну зайня
тість ліжка, середню тривалість перебування вагітної, роділлі,
породіллі, хворої на гінекологічні захворювання).
1. Значущість впровадження ефективних перинатальних тех

нологій у діяльність закладів акушерсько-гінекологічної та
педіатричної мережі.
2. Організація акушерсько-гінекологічної допомоги жінкам.
11.3. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ДИТЯЧОМУ НАСЕЛЕННЮ
Ц І Л І : Ознайомити із завданнями медичного обслуговування дітей,

з принципами та організацією надання медичної допомоги в закла
дах первинної медичної допомоги, у дитячих поліклініках і стаціо
Україна має істо
ричний досвід орга
нарах.
нізації педіатричної
допомоги та розви
нуту мережу закла Медична допомога дітям є невід’ємною складовою охорони
дів медичного об материнства та дитинства.
слуговування дітей У наданні цієї допомоги беруть участь медичні заклади різ
та підлітків. них рівнів, заклади освіти та соціального забезпечення, а саме:
У сучасних умовах будинки дитини, школи-інтернати, дитячі будинки, інтернати
розвитку системи для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку.
Етапи надання медичної допомоги дітям:
країни виникає пи
тання - чи продо
И антенатальна охорона плода;
вжувати розвивати ■ інтранатальна охорона плода;
цей вид медичної ■ медична допомога:
допомоги, чи об'єд новонародженим;
нати її в єдиний дітям дошкільного віку;
комплекс ПМСД. дітям шкільного віку.
422
У Програмі ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI столітті»

(1998 р.) однією з важливих цілей проголошено доступність до
високоякісних служб охорони здоров’я матері та дитині.
У зв’язку з цим передбачено створення інтегрованого секто
ра охорони здоров’я за умови забезпечення ПМСД для сімей,
що підтримується гнучкими та одночасно стабільними систе
мами лікарняної допомоги, з урахуванням особливих потреб
дітей та інтеграцією закладів первинного, вторинного та тре
тинного рівнів.
Важливе значення у зміцненні здоров’я дітей належить реа
лізації програм покращення харчування, подолання діареї та
респіраторних хвороб, які можна попередити за допомогою
вакцин, проте у багатьох країнах ці програми не виконані.
11.3.1. Амбулаторно-поліклінічна допомога дітям
У загальній системі медичних заходів, спрямованих на охоро

ну здоров’я дітей з урахуванням реформування галузі охорони
здоров’я з переорієнтацією на первинну допомогу, провідне
місце займає амбулаторно-поліклінічна допомога, яку забезпе
чують дитячі поліклініки самостійно або на правах структур До складу дитячої
них підрозділів міських, районих лікарень, а також структури поліклініки вхо
ПМД (амбулаторії сімейних лікарів, центри ПМД). дять підрозділи:
Основні принципи амбулаторно-поліклінічної допомоги управління;

дітям: Ш реєстратура;
■ безкоштовне, систематичне, кваліфіковане, доступне лі ■ кабінети:
карське, фельдшерське, сестринське спостереження за - лікарів-педіат-
здоровими дітьми; рів і спеціалістів,
■ первинна та вторинна профілактика захворювань; - інфекційних за
■ раннє виявлення та своєчасне лікування хворих дітей; хворювань,
■ реабілітація хворих; - щеплень,

- здорової ди
■ просвітницька робота з питань виховання здорової дити
тини,
ни, забезпечення її нормального фізичного та психічного
розвитку. - підлітковий;
У дитячих поліклініках проводять комплекс заходів, спря лікувально-діа

мованих на запобігання та раннє розпізнавання патології, гностичні кабінети;
зниження захворюваності та смертності дітей, особливо не денний ста
мовлят. ціонар.
423
На сучасному етапі дитячі поліклініки надають медичну до
помогу дітям від народження до 18 років (17 років 11 місяців
29 днів) у поліклініці, вдома, в дошкільних закладах і школах,
професійно-технічних училищах, середніх спеціальних на
вчальних закладах.
Сучасні дитячі поліклініки забезпечують проведення комп
лексу профілактичних, лікувальних, оздоровчих та інших захо
дів (рис. 11.3). Структура поліклінік формується відповідно до
їх завдань.
Чіткість роботи поліклініки значною мірою залежить від ді
яльності реєстратури.
Основні завдання реєстратури ідентичні для поліклінік, що на
дають допомогу дорослому населенню, вони описані в розділі
«Організація амбулаторно-поліклінічної допомоги міському на
селенню».
Одним із принципів охорони здоров’я, який має особливе
значення в педіатричній практиці, є її профілактичний характер.
У здійсненні профілактичних заходів беруть участь фахівці
кабінетів (відділень) здорової дитини, де працюють лікар і до
свідчені медичні сестри.
Завдання кабінету здорової дитини:
■ допомога дільничним (сімейним) лікарям у проведенні за
нять шкіл молодих батьків;
■ індивідуальні та колективні бесіди з батьками дітей ран
нього віку;
■ навчання батьків методиці догляду за дітьми, режиму, ма
сажу, годування (стенди, методичні матеріали, посібники);
робота по профілактиці рахіту у дітей;
■ індивідуальна підготовка дітей до вступу в дошкільний за
клад (спільно з дільничним педіатром/сімейним лікарем).
Кабінет здорової дитини батьки з дітьми повинні відвідувати:
В до 1-го року життя —щомісячно;
И 2-го року —4 рази на рік;
■ 3-го року —2 рази на рік;
■ 4 роки та старші —не менше 1 разу на рік і перед оформ
ленням дитини до дошкільного чи загальноосвітнього на
вчального закладу.
Яке значення про
філактичних заходів Заходи щодо попередження розповсюдження інфекційних
у медичному забез хвороб починаються з долікарського огляду дітей медичною
печенні дітей? сестрою в кабінеті фільтра після направлення реєстратора за
424
наявності підозри на інфекційне захворювання. У кабінеті ви

значається необхідність ізоляції та за потреби забезпечується
госпіталізація хворої дитини. Відповідна інформація подається
до санітарно-епідеміологічної станції, у дошкільний навчаль
ний заклад.
Рис. 11.3. Розділи та напрями роботи дитячої поліклініки
425
При наданні медичної допомоги лікарі повинні користува
тися клінічними протоколами, розробленими на основі нау
ково-доказової медицини та затвердженими наказами МОЗ
України відповідно до нормативів надання медичної допомоги
дітям.
Після виписки новонародженого з пологового будинку діль
ничний педіатр, дільнична медична сестра та працівники кабі
нету здорової дитини приділяють особливу увагу грудному ви
годовуванню.
Досить часто через 1—1,5 місяця після пологів, у жінок може
наступати так званий «лактаційний криз», тобто короткочасне
зменшення об’єму лактації. Це фізіологічне явище, при до
триманні певних умов лактація відновлюється.
Відповідні рекомендації, розроблені ВООЗ і ЮНІСЕФ, пе
редбачають тимчасове збільшення числа годувань до 10—12 ра
зів на добу, прикладання дитини до обох грудей при кожному
годуванні, обов’язкове нічне годування, застосування за пока
заннями лактогенних медичних препаратів тощо.
Працівники кабінету здорової дитини та дільничний мед
персонал повинні навчити жінку відповідним діям і проконт
ролювати їх виконання. Як свідчить досвід Інституту педіатрії,
акушерства та гінекології НАМИ України, пі дії в багатьох ви
падках (близько 85 %) дозволяють подолати лактаційний криз
і продовжити грудне вигодовування.
Повноцінне забезпечення дітей медичною допомогою та
якісне виконання профілактичних заходів значною мірою за
лежать від дільничної служби /служ би сімейної медицини.
Саме дільничний і сімейний лікарі представляють медицину як
галузь, з якою контактують численні контингенти батьків, здо
Розділи роботи
рових і хворих дітей, до них насамперед звертаються за порадою,
дільничного
сподіваються на їхню допомогу. Якраз тому суспільство предяв
лікаря-педіатра:
ляє високі вимоги до дільничної педіатричної служби.
■ профілактич
ний;
Головні завдання в роботі дільничного педіатра полягають
у формуванні, збереженні та зміцненні здоров’я дітей, подаль
Ш лікувально-
шому зниженні захворюваності та смертності, забезпеченні
діагностичний;
оптимального фізичного та нервово-психічного розвитку за
організаційний; рахунок широкого впровадження комплексу профілактичних
санітарно- заходів.
просвітній; Дільничний педіатр здійснює постійний зв’язок із жіночою
■ звітно- консультацією, забезпечує антенатальний патронаж, що має
статистичний. особливо важливе значення для вагітних жінок із групи ризику.
426
Допологовий патронаж спрямований на підготовку родини

до появи новонародженого. Його частіше здійснює дільнична
медична сестра (2 рази) у встановлені терміни, вона проводить
патронаж вагітних із груп ризику після отримання відомостей
про них з жіночої консультації. Медична сестра знайомиться
з соціальними умовами родини, надає поради стосовно харчу
вання та побуту вагітної жінки.
При потребі в проведенні допологового патронажу бере
участь дільничний педіатр (наявність у вагітної екстрагені-
тальної патології, токсикозу, ускладненого акушерського
анамнезу, несприятливих соціально-побутових умов).
Важливим розділом діяльності дільничного педіатра є про
філактичне спостереження за здоровими дітьми. Основні ре
комендації щодо цього були затверджені наказом МОЗ Украї
ни від 20.03.2008 р. № 149 «Про затвердження клінічного про
токолу медичного догляду за здоровою дитиною віком до Основні положення
трьох років». клінічного
протоколу:
Протокол визначає мінімальний пакет медичного спостере
ження, необхідного кожній дитині. цілісний підхід
до догляду за дити
ною;
І. Профілактичні огляди інтегрована ме

дична допомога (од
Наказ не регламентує консультацій лікарів-спеціалістів для на команда медич
здорової дитини від народження і до трьох років життя. Кон них спеціалістів);
сультації лікарів-спеціалістів проводяться тільки за направ обмежена кіль
ленням педіатра на основі чітких показань. Це повинно бути кість обов'язкових
обгрунтовано письмово в «Історії розвитку дитини (ф. № 112) профілактичних ме
за умови поінформованості батьків (опікунів). дичних оглядів;
Періодичність профілактичних оглядів і обстежень здоро раціональне
вих дітей залежить від віку дитини. Вони пов’язані з часом харчування та виго
проведення профілактичних щеплень або з певними важливи довування;
ми періодами в розвитку дитини (шість місяців, коли вводять введення моні
прикорм тощо). торингу фізичного
Наказом передбачена кількість профілактичних медичних розвитку дитини та
оглядів після виписки з пологового будинку, а саме: 19, у тому графіків фізичного
числі 13 —огляди педіатра та 6 —медичної сестри (табл. 11.2.). розвитку;
З лабораторних досліджень рекомендується тільки визна відмова від зай
чення гемоглобіну у віці 9 місяців. вих оглядів і лабо
При кожному профілактичному огляді потрібно нагадувати раторних аналізів;
батькам про синдром раптової дитячої смерті. Батьки по зростання ролі
винні навчитися розпізнавати небезпечні симптоми, у разі їх матері.
427
Т а б л и ц я 1 1 . 2 . Типовий план профілактичних оглядів і щеплень здорових
дітей віком до трьох років
І И Ї Т д л ч 11?еіггп Ч ІШ З З З ІТ ::
У пологовому будинку БЦЖ + гепатит В1
2 день після виписки педіатр,

3 пологового будинку медична сестра
2 тижд. педіатр
3 тижд. медична сестра
1 міс. педіатр гепатит В,
2 міс. педіатр
3 міс. педіатр КДП, + поліомієліт.
4 міс. педіатр КДП,+ поліомієліт2
5 міс. педіатр КДП,+ поліомієліт,
6 міс. педіатр гепатит В,
7 міс. медична сестра
12 міс. педіатр кір, краснуха, паротит
18 міс. педіатр КДП + поліомієліт
Д ж е р е л о : наказ МОЗ України від 16.09.20 7 7р. №595

«Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні
та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»
428
виявлення негайно звертатися до лікаря, а дитину направляти

до стаціонару.
Згідно із затвердженим протоколом, група здоров’я дитини
та група ризику не визначаються. Група ризику визначається в
разі виявлення якихось відхилень у здоров’ї дитини. Тоді пе
діатр розробляє індивідуальний план оглядів таких дітей.
II. Раціональне харчування та вигодовування
Рекомендації:
■ грудне вигодовування виключно до шести місяців без вве
дення води, соків чи будь-яких продуктів;
введення адекватного прикорму у віці шести місяців (м’ясо,
риба, яйця, каші, овочі, жири). Страви повинні бути на
лежної густоти та багаті на калорії;
■ годувати дитину грудьми на її вимогу вдень і вночі (не менше
8 разів на добу);
■ дитину заохочувати, але ніколи не примушувати їсти.
III. ФІЗИЧНИЙ р о зв и то к
Критерії комплекс
Оцінка та моніторинг фізичного розвитку проводиться під ної оцінки стану
час кожного профілактичного медичного огляду. Результати здоров'я дітей:
огляду позначаються на спеціально розроблених графіках
наявність або
(зважування, вимірювання довжини/зросту, обводу голови). відсутність хроніч
них захворювань
IV. Психомоторний розвиток у момент обстежен
ня;
Оцінку проводять педіатри, сімейні лікарі, патронажні ме
рівень функціо
дичні сестри. Під час огляду оцінюються рефлекси ново нального стану ос
народженого, перевіряються слухові та зорові аналізатори, новних систем орга
набуті навички. нізму;
Педіатр при необхідності направляє дітей на консультацію ступінь опірно
до лікарів-спеціалістів, на лабораторні дослідження та спе сті організму не
ціальну комісію для встановлення протипоказань до щеплень сприятливим впли
на певний строк або постійно, разом із медичною сестрою вам (резистентність
дільниці планує їх проведення. і реактивність);
Основні елементи роботи лікаря-педіатра (дільничного): рівень досягну

того фізичного роз
В щоденне спостереження за хворими першого року життя; витку та ступінь
відвідування хворих дітей вдома в день прийому виклику; його гармонійності.
429
в направлення на лікування до стаціонару;
■ повідомлення СЕС про інфекційних хворих;
В відбір дітей для санаторного лікування;
И санітарно-просвітня робота;
В організація обстеження та оздоровлення дітей перед всту
пом у дошкільні заклади та школи;
В забезпечення медичної підготовки юнаків до призову на
військову службу.
Профілактичну роботу з дітьми в амбулаторно-поліклініч
них умовах у різні періоди життя дитини оцінюють за даними
акушерського анамнезу, генеалогічного анамнезу та стану
здоров’я батьків, соціального статусу сім’ї, оцінки фізичного
розвитку, наявності знаку БЦЖ і його оцінки, діагностики та
оцінки нервово-психічного розвитку, функціонального стану
органів і систем, огляду дитини по органах і системах, огляду
спеціалістів, оцінки результатів лабораторних та інших дослі
джень, визначення групи ризику.
Розподіл дітей і підлітків залежно від стану здоров’я:
В здорові, хронічна патологія відсутня, функціональний
стан без відхилень;
В практично здорові, хронічна патологія відсутня, але є
функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також
знижена опірність;
В діти, хворі на хронічні захворювання в стадії компенсації зі
збереженими функціональними можливостями організму,
захворювання не часті, не тяжкі за перебігом;
В діти, хворі на хронічні захворювання в стадії субкомпен-
сапії зі зниженими функціональними можливостями ор
ганізму, частими загостреннями основних хронічних за
хворювань;
В діти, хворі на хронічні захворювання в стадії декомпенса
Питання про ліку ції зі значно зниженими функціональними можливостями
вання вдома дітей організму, із частими тяжкими загостреннями основних
раннього віку вирі хронічних захворювань, частими гострими захворюван
шує дільничний пе нями.
діатр спільно із за
відувачем педіа Після проведення аналізу за всіма вказаними параметрами
тричного відділення розробляються рекомендації для батьків щодо санітарно-гігіє
чи головним ліка нічних умов, режиму, харчування та вигодування, виховання,
рем поліклініки. проведення профілактичних щеплень, лабораторних дослі
430
джень, немедикаментозних і медикаментозних методів корек

ції відхилень у стані здоров’я дитини (за їх наявності).
Слід зазначити, шо за здоровими дітьми лікарі повинні про
водити спостереження безпосередньо в поліклініці. У разі го
строго перебігу захворювань або загострень хронічних хвороб
лікування дитини та її обстеження лікар проводить у домашніх
умовах.
Причини виклику лікаря додому різноманітні. Це гостре ін
фекційне захворювання чи підозра на нього, тяжкий стан ди
тини, первинне захворювання, виписка дитини зі стаціонару,
контакт дитини з хворими на інфекційні захворювання, на
дання напередодні швидкої чи невідкладної медичної допомо
ги. У такому разі лікар враховує стан і вік дитини, захворюван
ня та його перебіг, а також домашні умови.
Під час першого відвідування хворої дитини вдома педіатр
призначає лікування, рекомендує режим і характер харчуван
ня, дає поради батькам щодо догляду дитини. При потребі ди
тині надають невідкладну допомогу, тому лікар повинен мати
відповідний набір медикаментів.
Частоту відвідувань дітей трохи старшого віку визначає лі-
кар-педіатр, враховуючи характер і перебіг захворювань.
Хворих дітей першого року лікують переважно в стаціонарі.
Якщо стан здоров’я та умови життя дозволяють лікувати їх
удома, дітям виписують рецепти на безкоштовну видачу ліків
на весь курс лікування. Педіатр і медична сестра ведуть що
денне спостереження за хворими дітьми цього віку до їх оду
жання, забезпечують здійснення необхідних лікувальних і діа
гностичних процедур.
Забезпечення лікарськими засобами лікування дітей в ста
ціонарі вдома може здійснюватися за рахунок асигнувань ме
дичного закладу, при якому він створений. У випадку неспри Для надання квалі
ятливого перебігу захворювання хворого госпіталізують до фікованої медичної

допомоги в домаш
профільного відділення лікарняного закладу.
ніх умовах може
Серед профілактичних заходів значне місце займає проти
бути організовано
епідемічна діяльність. стаціонар вдома,
Основними розділами протиепідемічної роботи при відсутності не
на педіатричній дільниці є: обхідності чи не
можливості госпіта
Ш облік дітей, котрі підлягають щепленням, планування цієї
лізації, за умови
роботи; щоденного забезпе
■ специфічна імунізація дітей —проведення щеплень відпо чення медичного
відно до рекомендованих термінів; спостереження.
431
В підготовка до щеплень дітей, які часто хворіють, при на
явності в анамнезі алергічних реакцій на введення вакцин;
Ш підготовка матеріалів щодо протипоказань до проведення
щеплень для обговорення на комісії, виконання рекомен
дацій цієї комісії;
В контроль за дітьми після проведення щеплень, облік не
звичайних реакцій, профілактика та лікування ускладнень
після щеплень;
аналіз ефективності щеплень на дільниці.
Профілактичні щеплення в містах здійснюють у відповідних
кабінетах дитячих поліклінік, а в сільській місцевості — в ме
дичних закладах сільських лікарських дільниць чи в поліклі
нічних відділеннях районних лікарень. Щеплення дітям, які
відвідують дитячі дошкільні заклади та школи, проводять
у цих закладах.
Основні функції кабінету профілактичних щеплень:
В планування щеплень разом із педіатром;
організація профілактичних щеплень;
В заповнення карт профілактичних щеплень (ф. № ОбЗ/о);
Ш постановка імунологічних реакцій;
Ш контроль за проведенням щеплень у дитячих дошкільних
закладах і школах;
організація та проведення занять з підвищення кваліфіка
ції медичного персоналу;
В комісійне вирішення питань про терміни проведення
щеплень для дітей з протипоказаннями.
Перед направленням на щеплення педіатр оглядає дитину.
Щеплення проводять у маніпуляційному кабінеті, де роблять
відповідний запис до журналу обліку профілактичних
щеплень.
Патронажна сестра дільниці вносить відповідні відомості до
історії розвитку дитини, а медична сестра кабінету щеплень,
яка веде картотеку, робить запис у карті профілактичних щеп
лень.
Організацію та проведення профілактичних щеплень систе
матично контролює санітарно-епідеміологічна станція.
Дитяча поліклініка повинна забезпечити протиепідемічні
заходи спільно зі спеціалістами санітарно-епідеміологічної
служби.
432
У поліклініці організовується кабінет інфекційних захворю

вань, який повинен мати окремі вхід і вихід.
Основні завдання кабінету інфекційних захворювань:
■ лікувально-діагностична та консультативна допомога ін
фекційним хворим, утому числі ВІЛ-інфікованим і хво
рим на СНІД;
Я диспансерне спостереження за дітьми, які перехворіли на
інфекційні хвороби, а також ВІЛ-інфікованими та хвори
ми на СНІД;
В навчання лікарів і середнього медичного персоналу з пи
тань інфекційних захворювань, у тому числі СН ІДу;
Я проведення санітарно-просвітницької роботи;
Я аналіз динаміки інфекційної захворюваності, розробка за
ходів щодо її зниження.
Заходи індивідуальної підготовки дітей до вступу
в дошкільний заклад:
Я робота з батьками (спілкування дитини з іншими дітьми Важливим розді
та дорослими, максимальне наближення домашнього ре лом у роботі лікаря-
жиму до режиму дошкільного закладу); педіатра та медич
Я проведення курсу оздоровчих заходів (дітям, які відстають ної сестри дільниці
€ підготовка дітей
у фізичному та нервово-психічному розвитку, страждають
до вступу в до
на рахіт, анемію);
шкільні заклади.
Я консультації психоневролога та інших спеціалістів (для
дітей груп ризику);
Я завершення проведення щеплень (не пізніше як за місяць
до вступу в дошкільний або шкільний заклад).
Медична допомога дітям, які відвідують дошкільні заклади,
надається працівниками дошкільно-шкільного відділення
(рис. 11.4).
Велике значення у вихованні здорового покоління має ме
дичне обслуговування школярів, адже саме у цьому віці продов
жується розвиток дитини.
Організм дитини в цей час дуже пластичний, значно гострі
ше та швидше порівняно з дорослим реагує на вплив різних
чинників. Досить значна частина патологічних змін виникає
саме в шкільні роки (короткозорість, порушення постави, рев
матизм). Це стосується також передумов виникнення атеро
склерозу, цукрового діабету та іншої ендокринної патології,
злоякісних новоутворень і особливо гіпертонічної хвороби.
433
Рис. 11.4. Розділи та напрями діяльності лікаря-педіатра дошкільного
закладу
Які основні обов'яз Немає сумніву в тому, що виснаження нервової системи

ки педіатра та ме у шкільному віці внаслідок порушення правил психогігієни
дичної сестри до також залишить свій слід на все життя.
шкільних та шкіль Формування здоров’я дітей у шкільному віці потребує конт
них закладів? ролю, проведення якого передбачено наказом МОЗ України
434
від 16 серпня 2010 р. № 682 «Про удосконалення медичного

обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів».
Періодичність і зміст обов’язкових профілактичних оглядів
учнів визначені відповідною схемою (таблиця 11.3).
Т а б л и ц я 1 1 . 3 . Схема періодичності обов'язкових медичних профілактичних оглядів

учнів загальноосвітніх навчальних закладів
ікар загал ьн
Досліджень
6 років (перед 1 раз на рік Дитячий хірург Аналіз крові

вступом до Ортопед-травматолог дитячий (гемоглобін) та
загальноосвіт Офтальмолог дитячий інші за показан
нього навчаль Стоматолог нями
ного закладу) Інші спеціалісти
за показаннями
7, 8, 9, 10 років 1 раз на рік За показаннями За показаннями
11 років 1 раз на рік Дитячий хірург Аналіз крові
Ортопед-травматолог дитячий (гемоглобін) та
Офтальмолог дитячий інші за показан
Стоматолог нями
Інші спеціалісти за показан
нями
12, 13 років 1 раз на рік За показаннями За показаннями
14, 15 років 1 раз на рік Стоматолог Флюорографія
Гінеколог дитячого та підліт Аналіз крові
кового віку (за показаннями) (гемоглобін) та
Дитячий хірург інші за показан
Ендокринолог дитячий нями
Психолог (за показаннями)
16, 17 років 1 раз на рік Стоматолог Флюорографія
Терапевт у разі Гінеколог дитячого та підліт
обслуговування кового віку (за показаннями)
в студентській
поліклініці
Щороку перевірка гостроти зору, слуху, постави проводиться молодшим спеціалістом
з медичною освітою
435
Огляди потрібно проводити в присутності батьків або інших
законних представників учнів. Обстеження школярів можна
здійснювати також під час їх стаціонарного лікування.
До оглядів учнів шкіл у сільській місцевості планується за
лучати медичних працівників різних медичних установ.
Важливим завданням поліклініки є медичне забезпечення
підлітків і підготовка юнаків до первинної постановки на вій
ськовий облік і призову на військову службу, участь у якому
беруть всі лікарі цього закладу.
ПІДЛІТКИ
Аналізуючи показники здоров’я дітей-підлітків 15—17 років,

можна констатувати збільшення захворюваності.
Підлітковий вік має свої специфічні особливості: значний рі
вень хронічної патології, шкідливі звички, поведінкові особ
ливості, що потребує більшої уваги та зумовлює особливості
їх обслуговування.
До 75% причин смерті підлітків становлять не захворюван
ня, а травми та отруєння, тобто проблема не стільки медична,
скільки соціальна.
В останні роки має місце тенденція до зростання онкозахво-
рювань та вроджених патологій.
У підлітковому віці виникає багато захворювань, але й під
літки, і їх батьки не приділяють цьому належної уваги.
Важливим є проведення профілактичних оглядів підлітків
вузькими спеціалістами в умовах поліклініки.
На здоров’я підлітків впливають не тільки нейроендокринні
зміни в організмі, але й соціальні фактори: гіподинамія,
комп’ютери, телевізори, шкідливі звички, якість середовища,
в якому живе дитина, рівень і умови освіти, її реформування,
медичне забезпечення тощо.
Найсуттєвішими з них є:
■ великий обсяг навчальних навантажень;
■ інтенсифікація процесу навчання;
■ нераціональне харчування;
■ шкідливі звички;
■ ранній початок статевих стосунків. Свій перший статевий
досвід більшість юнаків і дівчат отримують у період на
вчання у школі.
436
Проблемними є питання статевої поведінки, які досить час

то не обговорюються ні з лікарем, ні з учителем. Це призво
дить до того, що підлітки не підготовлені до статевого життя,
не обізнані з питанням запобігання вагітності, переривання
вагітності, народження дитини в ранньому віці.
У чинній системі медичної допомоги педіатри та сімейні лікарі
не можуть задовольнити всі медико-соціальні потреби під
літків.
Досвід зарубіжних країн підтверджує необхідність створен
ня служб, здатних вирішувати проблеми ризикової поведінки
сучасних підлітків. Прикладом такої служби в Україні є «Кліні
ка, дружня до молоді», створена на базі лікарні Охматдит.
На сьогодні в Україні працює вже понад 40 таких клінік,
у яких діти від 10 до 18 років і молодь до 24 років отримують
медичні, психологічні, соціально-педагогічні та юридичні по
слуги.
Особлива увага звертається на відвідувачів груп ризику:
■ ВІЛ-позитивні;
■ «діти вулиці»;
■ молодь, що залучена до секс-бізнесу; Відновне лікування
■ молодь з нетрадиційною сексуальною орієнтацією; дітей в амбулатор
■ молодь, що зазнала насильства; но-поліклінічних
■ молодь з обмеженими функціональними можливостями; умовах є тривалим
і складається з ба
В підлітки та молоді люди, що перебувають у стресовому
гатьох курсів. Його
стані. найчастіше потре
Консультативна допомога також надається батькам або ро бують діти із захво
дичам підлітка в разі звернення з питань здоров’я останнього. рюваннями органів
дихання (хронічна
Важливими умовами в роботі таких клінік є:
пневмонія, бронхіт,
В анонімність;
бронхіальна астма),
В конфіденційність; нервової системи
В безвідмовність. (дитячий цереб
Для надання медичної допомоги хворим дітям, за відсутнос ральний параліч,
неврити), з приро
ті показання до цілодобового лікарського спостереження, ор
дженими та набути
ганізовується денний стаціонар. Лікування дітей у денному
ми хворобами
стаціонарі здійснюється з використанням лікувальної та діа
опорно-рухового
гностичної бази медичного закладу, у складі якого він органі апарату (переломи,
зований. природжені вивихи
Відбір хворих для денного стаціонару здійснюється лікаря- стегна, дисплазія
ми-педіатрами дільничними та іншими лікарями-спеціаліста- кульшового сугло
ми (з урахуванням протипоказань). ба, кривошия).
437
У разі необхідності (погіршення стану, відсутність позитив
ної динаміки) хвора дитина підлягає госпіталізації до профіль
ного відділення стаціонару.
Важливим для повноцінної медичної допомоги дітям є від
новне лікування, що являє собою комплекс лікувально-оздо
ровчих і виховних заходів, спрямованих на усунення змін
в організмі дитини, пов’язаних із захворюванням, відновлення
втрачених функцій, якнайшвидше повернення дитини до
умов життя, адекватних її віку.
Відновне лікування не повинне обмежуватися роботою полі
клініки. Його слід продовжувати вдома, забезпечуючи належ
ний лікувальний режим, масаж і відповідні гімнастичні вправи.
Відновне лікування проводять у самостійних відділеннях
дитячих поліклінік, де застосовуються лікувальна гімнастика,
плавання, механотерапія, гідрокінезотерапія, фізіотерапія, ін
галяція аерозолів, масаж, лікувальна хореографія. Такі відді
лення можуть обслуговувати дітей тільки одного адміністратив
ного району міста чи кількох районів або навіть усього міста.
Певна зміна завдань дитячих поліклінік, зростання медико-
соціальних потреб сім’ї, дітей, підлітків, молоді обумовлюють
необхідність залучення інших спеціалістів. У штаті поліклі
ніки доцільно мати посади підліткового лікаря-терапевта, ме
Заклади, які нада дичного психолога, соціальних працівників, а також лікаря-
ють стаціонарну неонатолога, про що свідчить специфіка здоров’я новонаро
допомогу дітям: джених дітей, які потребують спеціальної допомоги та
дитячі лікарні компетентності.
соматичні та спеціа Інтенсивного розвитку набувають служби сімейної медици
лізовані різного рів ни, суттєвою складовою діяльності яких є забезпечення орга
ня (республіканські, нізації медико-профілактичної допомоги дітям і підліткам.
обласні, міські,
районні);
дитячі відділен
ня загальнодержав 11.3.2. Стаціонарна допомога дітям
них і регіональних
закладів (медичних Погреба у стаціонарній допомозі виникає при необхідності
центрів); постійного лікарського спостереження за хворою дитиною,
дитячі відділен проведення комплексного інтенсивного лікування та дослі
ня територіальних лі джень, які неможливо здійснити в амбулаторно-поліклінічних
карень; умовах.
■ лікувально-діа Основним завданням дитячої лікарні (відділення), центру
гностичні центри для є надання висококваліфікованої допомоги в достатньому об
дітей. сязі та належної якості.
438
До структури стаціонару входять

різні відділення/підрозділи, а саме:
■ відділення:
приймальне;
лікувальні соматичні;
На сучасному етапі
лікувальні спеціалізовані; важливим є створен
ня необхідних підроз
Ш інші підрозділи:
ділів для надання ме
лікувально-допоміжні; дичної допомоги но
діагностичні. вонародженим.
Основними З НИХ €
У потужних стаціонарах створюють відділення для недо
відділення недоно
ношених і хворих новонароджених дітей.
шених, патологи но
Наявність спеціалізованих відділень та їх профіль (кардіо-
вонароджених, нео-
хірургія, торакальна хірургія, імунологія тощо) визначають натальної неврології
на підставі місцевих умов, особливостей захворюваності, ві та хірургії, інтенсивної
кового складу дітей і раціональної диференціації лікарняних терапії.
ліжок.
Важливу роль в організації роботи стаціонару відіграє при
ймальне відділення.
Лікар приймального відділення оглядає пацієнта, направляє
його у відповідне відділення, записує до медичної карти ста
ціонарного хворого дані анамнезу, призначає режим і дієту.
У відділенні слід передбачити все для надання невідклад Завдання
ної допомоги дітям, які поступають до стаціонару у тяжкому приймального
стані. Приймальне відділення здійснює облік руху хворих, відділення:
забезпечує зв’язок лікарні з поліклінікою, СЕС, батьками. ■ медичний огляд,
Планова госпіталізація передбачає наявність виписки з іс уточнення діагнозу,
торії розвитку дитини, з зазначенням тривалості та особли направлення дітей до
вості захворювання, проведеного лікування, аналізів, відо відповідних відді
мостей про контакт дитини з інфекційними хворими. При лень;
виявленні в приймальному відділенні інфекційного захво ізоляція дітей, які
рювання заповнюють екстрене повідомлення (ф. № 058/о) і були в контакті з ін
направляють його до СЕС. фекційними хворими;
Прийом кожної дитини бажано проводити ізольовано, що надання невід
можливо при наявності боксів. Із загальної кількості боксів кладної допомоги;
І/З використовується для прийому хворих дітей, а 2/3 —для Ш санітарна обробка;
ізоляції. облік руху хворих
Лікувальні відділення розраховані на 40—60 ліжок з ізольо у стаціонарі;
ваними одна від одної палатними секціями на 20—30 ліжок. ■ довідково-інфор
Палати мають бути невеликими, на 3—4 ліжка, що дозво маційні функції, ви
ляє заповнювати їх одночасно з урахуванням віку та захво- писка зі стаціонару.
439
рювання дитини. У багатьох лікарнях створено палати для
спільного перебування матері та дитини.
У відділенні для недоношених і хворих новонароджених по
винен працювати спеціально підготовлений персонал, обізна
ний з віковими особливостями дітей, навичками вигодовуван
ня таких дітей та догляду за ними.
Всі інші відділення дитячої лікарні незалежно від віку дітей
повинні мати можливість ізолювати хворих у 1—2-ліжкові па-
лати-напівбокси.
Заповнюючи палати, слід дотримуватися принципу одномо-
ментного прийому хворих для попередження одночасного пе
ребування в них дітей, щойно госпіталізованих до лікарні, і та
ких, що одужують.
У відділеннях для старших дітей передбачено їдальні, кімна
ти для ігор, шкільних занять. Це важливо насамперед у тих
відділеннях, де діти проходять тривале лікування (ревматоло
гічне, нефрологічне тощо).
У дитячих лікарнях створюють також реанімаційні відділення
чи палати інтенсивної терапії, в тому числі для новонародже
У чому полягають
них. Лікування в цих підрозділах потребує постійного контро
особливості госпіта
лю за показниками організму дитини, за умови достатнього
лізації хворих дітей
та організації ліку
обсягу експрес-методів біохімічних досліджень, належного
вального процесу
оснащення.
в стаціонарі? У будь-якому відділенні дитина перебуває під спостережен
ням лікаря-ординатора, який обстежує її, встановлює діагноз,
визначає план лікування, перевіряє правильність та своєчас
ність виконання всіх призначень медичною сестрою, прово
дить санітарно-просвітницьку роботу. Він бере участь в обході
хворих разом із завідувачем відділення.
Тяжкохворі діти, незалежно від віку, потребують індиві
дуального режиму для підтримання емоційного тонусу, що
сприятливо впливає на перебіг хвороби.
У великих лікарнях вводяться посади педагогів-методистів,
які проводять і організують виховну роботу.
Керує всією роботою відділення завідувач, який контролює
роботу лікарів-ординаторів, розглядає з ними всі складні для
діагностики та лікування випадки, скликає консиліум. Під
його керівництвом і за його участю підвищують кваліфікацію
лікарі та середній медичний персонал. Завідувач оглядає щой
но госпіталізованих і тяжкохворих, здійснює щоденний обхід
і розбір інформації щодо окремих хворих з ординаторами від
ділення, організовує обговорення кожного випадку леталь-
440
ності у відділенні, аналізує історії хвороби всіх виписаних

хворих і показники обсягу та якості роботи підрозділу.
Багатогранна діяльність закладів охорони здоров’я, які на
дають медичну допомогу дітям, потребує детальної оцінки,
яку здійснюють за даними різних звітів.
Аналіз даних, представлених у звіті про медичну допомогу

дітям (ф. № 31-здоров), дозволяє визначити:
■ охоплення антенатальним патронажем (%);
■ охоплення новонароджених лікарським спостереженням
у перші 2 дні після виписки з пологового будинку (%);
■ систематичність або безперервність спостереження ліка
рем дітей у віці до 1 року (%);
■ захворюваність дітей (%);
■ частку дітей, що знаходились на грудному вигодовуванні
окремо до трьох і шести місяців (%);
■ частоту патології, виявленої при профілактичних огля
дах (%);
■ показник ефективності диспансеризації дітей (кількість
дітей, які мали рецидиви захворювань)(%).
Ці показники обчислюють відносно всіх дітей у віці до 18

років включно, а також окремо у дітей дошкільного віку та
учнів 2—8 класів.
Крім перелічених показників, при аналізі здоров’я дітей та
організації медичної допомоги використовують показники,
які обчислюють за даними звіту лікувально-профілактичного
закладу (ф. № 20), звіту про кількість захворювань, зареє
строваних у хворих, які проживають у районі обслуговування
лікувального закладу (ф. № 12), і звіту про профілактичні
щеплення (ф. № 5).
1. Тенденції розвитку та організація педіатричної допомоги

в Україні.
2. Відмінності організації педіатричної допомоги та надання
допомоги дорослому населенню різних видів складності на
різних етапах їх організації.
441
Покращення репродуктивного здоров’я та здоров’я дітей по

требує проведення багатопланових заходів у системі охорони
здоров’я на основі впровадження сучасних медичних техноло
гій. Здійснення таких комплексних заходів спонукає до нала
годження узгоджених дій медичних закладів різних рівнів, за
кладів освіти та соціального забезпечення на основі усвідом
лення пріоритетності охорони материнства та дитинства.
Оцінка ефективності медичного забезпечення жінок і дітей
має здійснюватись на основі індикаторів якості. При цьому зі
ставляються реально досягнуті результати з існуючими стан
дартами (пороговими значеннями).
Досягнення позитивних результатів можливе за умови по
силення профілактичних заходів, спрямованих на формуван
ня здорового способу життя, активного диспансерного спо
стереження за здоров’ям матері та дитини, дотримання сані
тарного законодавства щодо охорони довкілля та умов праці
батьків.
Ефективність охорони здоров’я матері та дитини залежить
від належної інформованості населення щодо свідомого вико
нання рекомендацій медичного, соціального, у тому числі по-
ведінкового характеру.
1. Акушерсько-гінекологічна допомога в Україні за 2006—2008 роки.

МОЗ України. - К., 2009. - 238 с.
2. Громадське здоров’я в Україні. Основні статистичні показники за
2009 рік / За заг. ред. В. Ф. Москаленка. Укладачі: Т. С. Грузєва,
Л. І. Галієнко, Г. В. Іншакова. —К .: Книга плюс, 2010. —39 с.
3. Доклад о состоянии здравоохранения в мире, 2005. Не оставим
без внимания каждую мать, каждого ребенка. ВОЗ, 2005. - 266 с.
4. Досвід виконання Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я
нації» на 2002—2011 роки / За ред. Ю. В. Поляченка, В. М. Поно-
маренка. —К., 2006. —240 с.
5. Европейская база данных «Здоровье для всех», Копенгаген : ЕРБ
ВОЗ. —Январь 2011 //http:www.euro.who.inf
6. Здоров’я та охорона здоров’я населення України: європейський

вимір [Атлас] / За заг. ред. В. Ф. Москаленка. Авторський колек
тив: В. Ф. Москаленко, Л. І. Галієнко, Т. С. Грузєва. —К., 2009. —
240 с.
7. Мировая статистика здравоохранения 2010. ВОЗ.—С. 23—31.
8. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації». 2009/МОЗ
України, Український інститут стратегічних досліджень; за ред.
3. М. Митника, Г. О. Слабкого. —К., 2010. —153 с.
медичної до профілактики соціальної. К.: ВД «Авіцена», 2009. —
288 с.
10. Москаленко В. Ф. Право на охорону здоров’я у нормативно-
правових актах міжнародного та європейського рівня / В. Ф. Мо
скаленко, Т. С. Грузєва, Г. В. Іншакова. —X. : Контраст, 2006. —
296 с.
охорони здоров’я: український контекст. Монографія. —К .: Кни
га плюс, 2008. - 320 с.
12. Организация и оценка качества лечебно-профилактической по
мощи населению; уч. пособие / Под ред. В. 3. Кучеренко. —М.:
ГЭОТАРМедиа, 2008. —560 с.
14. Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоро
в’я / За ред. Ю. В. Вороненка. —К .: Здоров’я, 2002. —359 с.
15. Регіональні системи охорони здоров’я України: [монографія
у 2-х ч.] / За ред. 3. М. Митника, Г. О. Слабкого. Ч. І. - К., 2010. —
399 с.
16. Регіональні системи охорони здоров’я України: [монографія
у 2-х ч.] / За ред. 3. М. Митника, Г. О. Слабкого. Ч. II. —К., 2010. —
392 с.
17. Сольский Я. П. Развитие охраны материнства и родовспоможе
ния в Украине. / Я. П. Сольский, Н. Г. Гойда, Т. Ф. Татарчук. - К.:
Заповіт, 2008. —400 с.
18. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг.
ред. Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. —Тернопіль : Укр-
медкнига, 2000. —680 с.
19. Стан здоров’я дітей 0—17 років включно в Україні та надання їм
медичної допомоги. За 2006—2008 роки. МОЗ України. — К.,
2009. - 192 с.
20. Щорічна доповідь про результати діяльності системи охорони
здоров’я України. 2009 рік. —К., 2010. —602 с.
санітарно-епідемічну ситуацію. 2009 рік. —К., 2010. —447 с.
443
вуванн
лено міжнародний досвід забезпечення
ЦЦистемі охорони ЗДОрО^М”
о в і с л о в а : якість медичної до
и; доказова медицина; стандартизац ід§1
хороні здоров’я; управління якістю; оції
якості; ліцензування; акредитац
: У--. : • ■-
І
■ •
■ Якість медичної допомоги та її характеристи
■ Наукова база медичної практики. Доказова м
аа и
■ Стандартизація в охороні здоров'я.
■ Управління якістю медичної допомоги. Концептуальні N
Ш Програма безперервного підвищення якості медичної д
■ Оцінка якості медичної допомоги.
цр
;г:
Ш Національні стратегії забезпечення якості
12.1. ЯКІСТЬ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ТА її ХАРАКТЕРИСТИКИ
Ц І Л І : Дати визначення окремих понять, які характеризують якість

медичної допомоги; розкрити характеристики якості з позиції учас
ників процесу її забезпечення. Розкрити основні положення доказо
вої медицини та стандартизації в системі охорони здоров’я.
Виклик
Існує декілька визначень поняття «якість медичної допомоги».
Найадекватніше сучасним уявленням визначення, сформу Традиційно при роз
льоване експертами ВООЗ М. Ремером та С. Монтойя Агіляр робці політики
(1988): у сфері охорони здо
ров'я головна увага
Якість медичної допомоги — це належне проведення всіх приділялася фінан
заходів, що використовуються в даному суспільстві, які є суванню медичного
безпечними, прийнятними з точки зору коштів і впливають обслуговування.
на захворюваність, інвалідність, смертність. Однак немає прямої
залежності між об
Сьогодні Європейське регіональне бюро ВООЗ визначає сягами фінансуван
якісне медичне обслуговування як обслуговування, при якому ня охорони здоров'я
ресурси організуються таким чином, щоб з максимальною та результатами її
ефективністю і безпекою задовольняти медико-санітарні по діяльності. Існують
треби тих, хто найбільше потребує допомоги, проводити про великі розбіжності
філактику і лікування без непотрібних витрат і відповідно до результатів ме
вимог найвищого рівня.
між країнами та ре
Множинність параметрів якості залежить від того, під яким
гіонами однієї краї
кутом зору розглядається ця проблема: з позицій споживача
ни, а також між ок
медичних послуг і/або його сім’ї, з позицій постачальника ме ремими закладами
дичних послуг, з позицій адміністрації установи чи фінан та лікарями. Вияв
суючої сторони (табл. 12.1). лена недоцільність
і нерентабельність
Основні характеристики якості медичної допомоги: значної частки клі
нічних процедур.
■ адекватність — застосування заходів, технологій і вико
Рівень значної кіль
ристання ресурсів, в якісному та кількісному відношенні
кості медичних
достатніх для досягнення поставлених цілей;
втручань у світі, Єв
■ технологічне виконання —ступінь дотримання медични ропейському регіоні
ми працівниками та установами технічних вимог якості та в Україні недо
(дотримання стандартів); статній.
445
■ доступність —відсутність при отриманні медичної допо
моги географічних, економічних, соціальних, культурних,
організаційних або мовних бар’єрів;
■ наступність і безперервність — надання послуг одним
і тим же спеціалістом впродовж усього курсу лікування
Складність і багато- (спостереження), відповідний і своєчасний зв’язок між
аспектність пробле постачальниками послуг і споживачами;
ми якості медичної
допомоги є причи ■ дієвість —можливість медичних втручань впливати на по
ною множинності Гї ліпшення здоров’я в контрольованих умовах, наприклад,
параметрів. у рамках рандомізованих, контрольованих клінічних ви
пробувань;
результативність —можливість медичних втручань впли
вати у звичайних практичних умовах або ступінь досяг
нення бажаного результату;
Я ефективність — співвідношення одержаних результатів
і витрачених заради їх досягнення ресурсів;
Ш безпечність —ступінь мінімізації ризиків травм, інфіку
вання або інших побічних ефектів лікування і небажаних
наслідків у процесі надання медичної допомоги.
Т а б л и ц я 1 2 . 1 . Характеристики якості з позицій учасників процесу

її забезпечення
Споживач медичних Зацікавленість, ввічливість персоналу;

послуг і/або члени полегшення симптомів захворювання;
його сім’ї функціональне поліпшення
Постачальник ме Відповідність медичної допомоги сучас

дичних послуг (ме ному технічному оснащенню, свобода
дичний персонал) дій на користь пацієнта
Адміністрація (фі- Ефективне використання наявних

нансуюча сторона) фондів охорони здоров’я, відповідне
Якими є визначення використання медичних ресурсів,
та основні характе максимальний внесок у зниження
ристики якості ме непрацездатності
дичної допомоги?
446
Окрім цього, з якістю медичної допомоги пов’язані такі ха

рактеристики:
■ постійне удосконалення та поліпшення —управлінська ді
яльність щодо безперервного вивчення та удосконалення
Існує набір характе
процесів надання медичної допомоги з метою задоволен
ристик, за наявності
ня потреб пацієнтів та інших споживачів; яких надана допо
■ особистісні стосунки між постачальниками послуг і спо мога може розгля
живачами - наявність довіри, пошани, конфіденційності, датися як якісна,
чуйності, партнерства; але об'єктивна оцін
ка цих характерис
■ інфраструктура та комфорт —зовнішній вигляд установи,
тик дотепер зали
чистота, привабливість;
шається головною
■ вибір —при необхідності можливість вибору споживачем проблемою науко
постачальників медичних послуг; вих досліджень.
■ законність — відповідність соціальним перевагам, вира
женим в етичних принципах, законах, нормах і правилах;
■ справедливість —відповідність принципу, який визначає,
що є обгрунтованим при розподілі медичної допомоги та
пільг серед населення.
Наукова база медичної практики / Показова медицина
У своїй професійній діяльності лікар зустрічається з досить

різними проблемами та захворюваннями, приймає безліч рі
шень. Ці рішення та їх наслідки зумовлені, з однієї сторони,
індивідуальними особливостями хворого, з іншої сторони —
знаннями та досвідом лікаря. Більшість клініцистів при прий В003 пропонує
чотири складових
нятті медичних рішень покладаються на інтуїцію та загально
поліпшення
прийняту практику.
якості медичної
Постіндустріальне інформаційне суспільство поставило пе допомоги:
ред медичною наукою та практикою багато проблем. Як лави
на, збільшується обсяг медичної інформації (за існуючими ■ наукова база
оцінками сьогодні у світі видається близько 40000 біоме- медичної практики;
дичних журналів, у яких публікується приблизно 4 млн статей И стандартизація

щорічно), розробляються наукоємні медичні технології, зрос в охороні здоров'я;
тають вимоги пацієнтів до якості медичної допомоги. Разом § управління які
з тим відчувається обмеженість ресурсів охорони здоров’я на стю медичного об
віть в економічно розвинених країнах. слуговування;
Формується розуміння, що погляди медичних авторитетів, охорона здоро
які традиційно бралися до уваги при прийнятті лікарями рі в'я з орієнтацією на
шень, значно відрізняються. В результаті виникає необхід- пацієнта.
447
ність об’єктивної підтримки лікарських рішень на основі най
Основні постула новішої та достовірної інформації про найбільш ефективні,
ти доказової
безпечні та економічні підходи до діагностики, лікування,
медицини:
профілактики, які б сприяли вибору оптимального варіанта
Ш кожне рішення рішення в кожному конкретному випадку.
лікаря повинне ба
зуватися на науко
Доказова медицина — концепція використання в медичній
вих даних;
практиці науково обгрунтованих фактів, отриманих у ході
коректно проведених досліджень; добросовісне, точне та
■ вага кожного
усвідомлене використання найкращих результатів клініч
факту тим більша,
чим суворішою є
них досліджень (випробувань) для вибору лікування кон
методика наукового кретного хворого.
дослідження, в про У концепції доказової медицини погляди авторитетних фа
цесі якого його хівців, традиції, особистий досвід не вважаються переконли
отримано. вими науковими підставами для прийняття клінічних рішень.
Процес прийняття клінічних рішень у науково обгрунтованій
медичній практиці спирається тільки на найсучасніші та до
стовірні з наукового погляду факти. Головною метою концеп
ції доказової медицини є поступове перетворення лікарської
діяльності з мистецтва в науку.
Методологічною основою доказової медицини є клінічна
Розвиток ідей кри
тичної оцінки ме
епідеміологія — наука, яка дає можливість надавати науко
дичної інформації
во обгрунтовані висновки стосовно дієвості та результатив
призвів до виник ності медичних втручань, зводячи до мінімуму вплив система
нення в кінці 80-х тичних і випадкових помилок на результати дослідження.
років XX ст. концеп Головним методом клініко-епідеміологічних досліджень
ції доказової меди є рандомізовані контрольовані дослідження.
цини.
12.2. СТАНДАРТИЗАЦІЯ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
Ц І Л І ; Обгрунтувати необхідність стандартизації в охороні здоров’я

та основні вимоги, на яких базується розробка стандартів. Навести
класифікацію різних видів стандартів.
У широкому понятті
«стандарт» с зраз
ком, еталоном, мо
деллю, які прийма Стандарт —це документ, розроблений на основі консенсусу та
ються як вихідні затверджений визнаним органом, у якому встановлюються
об'єкти для порів для загального і багатократного використання правила, за
няння з іншими по гальні принципи або характеристики, що стосуються різних
дібними об'єктами. видів діяльності або їх результатів.
448
Стандартизація поширилася на сферу надання медичних послуг з кінця

XIX - початку XX ст. Особлива активність діяльності щодо розробки та вико
ристання стандартів у сфері медичної допомоги в другій половині XX ст.
пов'язана з процесами спеціалізації в медицині та бурхливим розвитком
медичних технологій. Сьогодні у більшості країн створено національні ін
ститути стандартизації, які тісно взаємодіють з відповідними професійни
ми об'єднаннями медиків і медичними навчальними закладами. У 1963 р.
Міжнародна організація стандартів заснувала спеціальний технічний комі Стандартизація є
тет, що координує діяльність національних організацій стандартизації пріоритетним на
в стоматології. В 2001 р. Міжнародна організація стандартизації запропо прямом сучасного
нувала для запровадження в європейських країнах стандарти якості ме розвитку охорони
дичного обслуговування. здоров'я в більшос
ті економічно роз
винених країн світу.
Стандартизація в охороні здоров’я —це діяльність, спрямо

вана на досягнення оптимального ступеня впорядкування
в охороні здоров’я шляхом розробки та встановлення ви
мог, норм, правил, характеристик умов, продукції, техно
логій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров’я.
Необхідність стандартизації визначається цілою низкою

тенденцій у сучасній охороні здоров’я.
По-перше, це неухильно зростаюча вартість медичної допо
моги, що обумовлено вдосконаленням (і, відповідно, подо
рожчанням) медичних технологій, постарінням населення та
підвищенням рівня вимог пацієнтів.
По-друге, це бурхливий розвиток доказової медицини та Вимоги щодо роз
велика кількість різнорідної інформації стосовно медичних робки стандартів:
технологій і лікарських засобів, що ускладнює процес прий
няття клінічних та управлінських рішень. об'єктивне ві
дображення опти
По-третє, це схильність лікарів до стереотипізації лікар мального шляху ви
ської діяльності, виходячи з власного досвіду. рішення поставле
них завдань;
Водночас слід враховувати, що можливості держави задо можливість
вольняти потреби населення в медичній допомозі обмежені практичного вико
у всіх країнах світу, хоча й різною мірою. Розробка та впрова нання завдань;
дження у медичну практику стандартних уніфікованих підхо динамічність
дів, які дозволяють чітко розподіляти пацієнтів згідно з їх по в організації ліку
требами у різних видах медичних послуг, повинні сприяти ра вально-діагностич
ціональному витрачанню ресурсів. ного процесу.
449
До об’єктів стандартизації в охороні здоров’я належать:
■ організаційні технології;
В медичні послуги;
В технології виконання медичних послуг;
В технічне забезпечення виконання медичних послуг;
В кваліфікація медичного, ф арм ацевтичного, допоміж ного
персоналу;
В економ ічні аспекти охорони здоров'я;
В виробництво, умови реалізації, якість лікарських засобів
і медичної техніки;
В обліково-звітна документація, що використовується в сис
темі охорони здоров’я та медичного страхування;
В інф орм аційні технології.
Залеж но від поставлених завдань у практиці використовую ть
ся різні класиф ікації медичних стандартів:
за обов’язковістю виконання:
Ш реком ендаційні стандарти;
В законодавчі стандарти;
за рівнем у загальній ієрархії та галуззю застосування:
В національні стандарти;
В міжнародні стандарти;
за видами:
В стандарти на ресурси охорони здоров’я;
В організаційні стандарти;
В технологічні стандарти;
В стандарти програм медичної допомоги;
Ш ком плексні стандарти.
Стандарти на ресурси охорони здоров'я містять вимоги до
кваліф ікації медичних спеціалістів, до нерухомості та устатку
вання медичних установ, до м едикаментів і матеріалів. П ри
кладом таких стандартів є кваліф ікаційні вимоги до спеціаліс
тів, їхніх програм навчання та атестації.
Організаційні стандарти містять вимоги до систем організа-
Які чинники зумов- Ц ІЇ, еф ективного та безпечного використання ресурсів охоро-
люють необхідність ни здоров’я. Вони стосуються систем управління, організації
стандартизації лікувального процесу, інф орм аційного забезпечення, програм
в охороні здоров'я? контролю якості тощо.
450
Технологічні стандарти регламентують процес надання ме

дичної допомоги. Незважаю чи на індивідуальний характер
цього процесу, в ньому можна виявити деякі постійні основні
компоненти:
■ клінічне обстеж ення хворого;
■ збір анамнезу;
■ низка діагностичних і лікувальних процедур;
■ послуги з догляду та реабілітації тощо.
Кож на з названих складових є «технологічною одиницею »
процесу надання медичної допомоги і виконується відповідно
до встановлених традицій або письмових правил.
Стандарти програм медичної допомоги регламентую ть прове
дення комплексу медичних заходів, що здійсню ю ться для пев
них груп пацієнтів, о б ’єднаних за характером захворю вання,
віком, статтю, соціальним статусом, проф есією тощ о. О стан
німи роками до таких програм стали виявляти великий інтерес
страховики, які намагаю ться організувати системи контролю
за зростанням цін на медичні послуги.
Комплексні стандарти — це набір структурно-організацій
них, технологічних стандартів і стандартів конкретних про
грам, що регламентують діяльність певної медичної спеціаль
ності чи служби.
Стандарт якості медичної допомоги — реально досяжний
і нормативно затверджений на певний період рівень медичної до
помоги.
Провідні тенденції процесів стандартизації в охороні
При перевірці якості
здоров’я на сучасному етапі:
медичної допомоги
■ розробка та впровадж ення у повсякденну медичну прак часто використову
тику клінічних алгоритмів, клінічних реком ендацій, клі ють стандарт яко
нічних протоколів; сті. Основу стандар
■ гармонізація медичних стандартів з міжнародною систе ту якості медичної

допомоги склада
мою стандартизації;
ють:
■ перехід від неформ алізованої експертної думки до ф орм а
Ш обсяг обстежен
лізованих оцінок і м едицини, що грунтується на доказах;
ня хворого;
■ використання методів економ ічного аналізу для вибору
■ обсяг лікуваль
оптимальних технологій (аналіз «витрати - ефективність»,
но-реабілітаційних
«мінімізація витрат» та ін.). заходів;
В сучасних умовах лікарю складно приймати адекватні клініч ■ стан хворого
ні рішення, оскільки йому доводиться вибирати із значного чис- при виписці.
451
ла наявних альтернатив, а з кожним днем кількість таких
альтернатив збільшується. Спеціаліст потребує достовір
ної інформації, яка б дозволила йому обирати найефек
тивніші методи діагностики та лікування і найефективні
Сьогодні зусилля більшості ші лікарські препарати в умовах дефіциту часу.
вчених і практикуючих ліка П роцес вибору ускладню ється також і тим, шо серед
рів концентруються насампе лікарів нерідко немає одностайності стосовно еф ек
ред на розробці технологіч тивності тих чи інш их методик. Вклю чення тієї чи ін
них стандартів, до яких нале шої технології в стандарт діагностики, проф ілактики
жать клінічні алгоритми, клі
та лікування ф актично означає визнання доцільності її
нічні рекомендації та клінічні
застосування і звільняє лікаря від трудомісткого пош у
протоколи.
ку доказів її ефективності та безпеки.
Провідні фахівці у світі, роботи яких присвячені
проблемам забезпечення якості медичної допомоги,
віддають перевагу таким методам прийняття клінічних
ріш ень, як алгоритми.
Клінічні алгоритми відображають логіку послідов
ності процесу прийняття ріш ення на основі даних ре
зультатів діагностичних досліджень, аналізу вірогід
Основу стандартів якості ме
ності проявів особливостей перебігу захворю вання,
дичної допомоги на сучасно
му етапі розвитку охорони
в тому числі при внесенні змін у лікувально-діагнос
здоров'я складають дані про тичний процес.
наукові докази ефективності Згідно з визначенням Інституту медицини Н аціо
та безпечності медичних нальної академії наук СШ А , клінічні рекомендації — це
втручань, отримані у прове положення, які систематично доопрацьовуються з м е
дених за єдиною методикою тою допомоги лікарю та пацієнту при прийнятті рі
клініко-епідеміологічних до шень, що стосуються медичної допомоги при певному за
слідженнях. хворюванні та при певних обставинах (1990р.)
Клінічні реком ендації (К Р) адресовані практикую
чим лікарям . М етою їх підготовки є пош ирення н ай
кращ их стандартів клінічної практики для підвищ ення
якості проф ілактики, діагностики та лікування хворих.
Застосування клінічних рекомендацій високої м ето
дологічної якості дозволяє істотно підвищ ити якість
медичного обслуговування. Водночас КР, підготовлені
Одним із найважливіших ін
неналеж ним способом , можуть принести більше ш ко
струментів підвищення якос
ті медичної допомоги є за
ди, ніж користі. Розробка якісних КР - процес трива
провадження сучасних керів лий (розробка КР з однієї теми триває близько 12 міс.)
ництв із клінічної практики - і витратний. Тому набуває пош ирення міжнародне
клінічних рекомендацій співробітництво в цій сфері.
(синонім - клінічні керівни В останні роки у світовій медичній спільноті сф ор
цтва). мувався консенсус стосовно того, яким вимогам
452
повинні відповідати якісні КР. О сновою для консенсу

су став міжнародний запитник A G REE (Appraisal of
Guidelines Research and Evaluation, або опитни к з екс
пертизи та атестації реком ендацій), розроблений у рам
ках проекту міжнародної співпраці дослідників і керів У 2002 р. була створена М іж
ників для поліпш ення якості та ефективності клінічних народна мережа розробників
рекомендацій. М етодологія A G REE використовується клінічних рекомендацій -
як при розробці нових, так і при оцінці існуючих КР Guidelines International Net
work, до якої ввійшли 42 ор
з метою адаптації їх до національних умов.
ганізації з 23 країн з усіх кон
Для того щоб забезпечити систематичність п ош и
тинентів.
рення найкращ ої практики, клінічні реком ендації н е
Одним із завдань цієї органі
обхідно переглядати та оновлю вати з певною періо зації є створення міжнародно
дичністю залеж но від накопичення нових даних сто го реєстру (бази даних) роз
совно ефективності втручань. роблених і запланованих до
розробки КР для запобігання
У цілому запровадження КР у клінічну практику до
дублювання зусиль.
зволяє:
■ полегш ити лікарям прийняття клінічних рішень;
■ обм еж ити необгрунтовані варіації в клінічній
практиці;
■ поліпш ити ком унікації та навчання м едичного
персоналу;
■ забезпечити захист прав лікарів у конф ліктних си Клінічні протоколи - це вста
туаціях. новлені уповноваженими ор
ганами положення про обсяг
Ще одним видом технологічних стандартів є клінічні допомоги хворому та поря
протоколи. док реалізації етапів надання
П ротоколи адресовані в першу чергу адміністрато медичної допомоги, які без
рам і організаторам охорони здоров’я. На їхній основі посередньо пов'язані з клі
встановлюються м інімально допустимі вимоги до об нічними рекомендаціями,
сягу та якості медичної допомоги в рамках державних розробленими на принципах
доказової медицини.
гарантій.
Призначення клінічних протоколів виходить далеко за
межі впорядкування лікувально-діагностичного про
цесу. Вони є інструментом багатоцільового викорис
тання та можуть сприяти виріш енню наступних задач:
■ організація безперервного лікування;
Н д о сягн ен н я балансу якості та еф ективності (ви
явлення надмірних діагностичних і лікувальних
втручань, визначення витрат на ці аналізи та ме Яке призначення клінічних
дикам енти); протоколів?
453
■ контроль за використанням ресурсів (аналіз своєчасності
початку повноцінного лікування, можливість зміни місця
надання медичної допомоги тощ о);
■ стратегічне планування.
Загалом, впровадж ення у практику науково обґрунтованих
клінічних реком ендацій і протоколів повинне сприяти посту
повому витісненню малоефективних і небезпечних втручань,
активніш ом у запровадж енню нових втручань з доведеною д о
цільністю їх використання, раціональном у витрачанню ресур
сів і зниж енню витрат на охорону здоров'я при одночасному
підвищ енні якості медичної допомоги.
12.3. УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМ ОГИ.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ МОДЕЛІ
Ц І Л І : Показати можливості використання моделей управління якіс

тю в охороні здоров’я на різних стадіях розвитку суспільства, а також
впровадження програм безперевного підвищення якості медичної
допомоги.
Способи управління якістю медичної допом оги є відображ ен

ням історії розвитку як загальної системи управління, так і
управління системою охорони здоров’я, і тому не можуть роз
глядатися у відриві від цієї історії.
Професійна модель забезпечення якості ставить в центр
уваги високий кваліф ікаційний рівень лікаря та розглядає
його як єдиного гаранта якості допом оги, що надається цим
лікарем. У рамках проф есійної моделі адміністрація лікарні не
несе відповідальності за наслідки лікування, вона лиш е п о
кликана створю вати лікарю необхідні технічні умови для р о
боти.
Бюрократична модель забезпечення якості ґрунтується на
Якими є основні системі контролю , коли на законодавчому рівні від кож ної л і
моделі управління карні вимагається сертиф ікат і/або ліцензія держ авного зраз
якістю в охороні ка. У рамках цієї моделі руйнується м онопольний контроль
здоров'я? лікарів над високою чи низькою якістю. Д ерж авна система
454
Т а б л и ц я 1 2 . 2 . Моделі управління якістю медичної допомоги

в історичному аспекті
Існують три ОСНОВНІ

Професійна модель моделі управління
якістю в охороні
Стародавні ча- Визначення мінімально- Аналіз клінічних здоров’я, які послі
си — середина то стандарту можливос- випадків довно розвивалися:
XX ст. тей. Якість медичної до професійна, бюро
помоги — це відсутність кратична та індуст
дефектів і відповідність ріальна (табл. 12.2).
стандартам
Бюрократична модель
Середина Якість медичної допо- Статистичні по-
XX ст. —80-ті моги —досягнення опти- казники деталь-
роки XX ст. мального результату, ме- ності, частоти
дична обґрунтованість, ускладнень, стан-
низькі значення негатив- дарти.
них показників (деталь- Метод експертних
ності, частоти усклад оцінок
нень тощо), відповідність
стандартам та очікуваним
результатам
Індустріальна модель
80-ті роки Якість медичної допомо- Оцінка потреб
XX ст. —до ги — результат якісного і ступеня задово-
теперішнього процесу. Якість медичної леності пацієнтів
часу допомоги — це послуги, медичною допо-
що виконані професійно могою. Індикато-
3 клінічної точки зору, ри якості. Якість
клінічно ефективні, до- життя пацієнта.
ступні та задовольняють Клінічні реко-
пацієнта мендації, клінічні
протоколи. По
єднання статис
тичного аналізу та
методу експертних
Дайте характерис
оцінок
тику підходам до
Д ж е р е л о : Тульчинский Т X. Новое общественное здравоохранение: введение в забезпечення якості
современную на уку/ Т. X. Тульчинский, Е. А. Варавикова. - Иерусалим, 1999. - 1049 с. медичної допомоги.
455
надання медичної допомоги активно втручається в діяльність
медичних працівників шляхом створення органів ліцензуван
ня і акредитації медичних установ — з ’являється зовніш ній
контроль. Через відсутність відповідних норм ативно-правових
актів, що захищ аю ть права споживачів, роль пацієнта незнач
на. В англомовній літературі цей підхід називаю ть «оцінка
якості — Quality Control — QC» і «забезпечення якості — Quality
Підходи до забез Assurance — QA».
печення та оцінки
Індустріальна модель. Н акопичений досвід управління
якості:
якістю промислового виробництва призвів до розуміння необ
і? структурний; хідності використання в охороні здоров’я системного підходу.
■ процесуальний; Статистичний моніторинг виробничого пронесу витісняє ви
В за результа біркові інспекції, обмежуючи їх місце лиш е спеціальним и п о
тами. казанням и.
К ом п ’ютеризація та запровадж ення нових технологій вим а
гають розробки спеціальних інф орм аційних технологій і сп е
ціальних аналітичних знань персоналу. Починаючи з 1970-х рр.,
ідея тотального управління якістю у сфері охорони здоров’я
все більше пронизує ф ункціоную чу систему. П риродно, що
у практичній охороні здоров’я зростає роль управлінської д і
яльності, а пацієнт стає активним учасником процесу надання
медичної допомоги. Послідовні та безперервні зміни в системі
Безперервне під надання медичної допомоги зумовили еволюцію стандартиза
вищення якості ції в охороні здоров’я.
передбачає комп Ф ункціоную чі сьогодні системи охорони здоров’я були
лексний, інтегрова створені не відразу, а розвивалися поступово відповідно до н а
ний і динамічний ціональних вимог і можливостей. О сновою всіх раніш е діючих
підхід до підвищен
та існуючих сьогодні систем якості медичної допомоги є п о
ня якості, спрямо
няття про три підходи до її забезпечення та оцінки, які були
ваний на поліпшен
запропоновані A. Donabedian і надалі розвинуті R. Н. Brook
ня результатів робо
ти системи в цілому
і К. Lorn, Н. Hoffman [19].
шляхом постійної Структурний підхід забезпечує та оціню є якість ресурсів
модифікації та вдо (фінансових, трудових, матеріальних), стан об ’єкта, його інф ра
сконалення самої структуру, організаційні ф орми медичної допомоги. В основі
системи, а не шля цього підходу леж ить переконання, що ресурси є базою для
хом виявлення та надання повноцінної медичної допомоги.
покарання праців Процесуальний підхід передбачає забезпечення якості та
ників, практика чи оцінку власне процесу надання медичної допомоги. Виді
результати роботи
ляю ться дві основні складові:
яких не відповіда
ють встановленим ■ «методи» надання медичної допомоги (технології або набір
нормам. відповідних процедур) і «технічна якість» медичної допо-
456
моги (чисто технічні сторони роботи лікаря, шо залежать

від його знань, умінь, а також від його майстерності);
■ взаєм ини між лікарем і пацієнтом.
Підхід, що базується на оцінці якості допомоги за результа

тами , вклю чає оцінку наслідків надання медичної допомоги
пацієнтам; змін у стані здоров’я певних контингентів, захво
рюваності чи смертності населення, його трудового потенціа
лу, а також оцінку задоволеності спож ивачів допомоги. При
Яка сутність кон
цьому мають на увазі, що результати допомоги підсумовують
цепції безперерв
вплив багатьох чинників. Вони можуть розглядатися на трьох ного підвищення
рівнях — на рівні країни (чи її адм іністративно-територіальної якості медичної до
одиниці), на місцевому рівні (певного закладу) та на рівні помоги в охороні
окрем ого пацієнта. здоров'я?
У світі постійно відбувається пош ук еф ективних стратегій
і моделей управління якістю медичної допомоги.
В рамках індустріальної моделі управління якістю пош ирен
ня набула стратегія, що довела свою еф ективність у ряді країн
і була реком ендована ВООЗ для впровадж ення - розробка
програм безперервного підвищення якості медичної допомоги
(continuous quality im provem ent — CQ I). С инонім ом безперерв
ного покращ ення якості вважається термін загальне управлін
ня якістю (total quality m anagem ent). Безперервне
Безперервне підвищення якості медичної допомоги — управлін підвищення
ська діяльність по безперервному вивченню та удосконаленню якості медичної
процесів надання медичної допомоги з метою задоволення потреб допомоги базуєть
пацієнтів і інших споживачів. ся на таких прин
ципах:
Ідеологія безперервного підвищення якості базується на
двох основних положеннях: чітке визначен
ня цілей підвищен
■ велика частка проблем якості медичного обслуговування ня якості;
пов’язана не з невдачами окремих співробітників, а зумов
■ встановлення,
лена недоліками системи охорони здоров'я;
поширення та за
■ зусилля по удосконаленню системи повинні орієнтуватися стосування най
насамперед на потреби пацієнтів, а не на потреби м едич кращих результа
них закладів. тів (найкраща
практика);
Програми безперервного підвищ ення якості медичної д о п о
моги повинні діяти на всіх рівнях системи охорони здоров’я, постійна профе
сійна самооцінка та
в них повинні бути задіяні різні категорії медичних працівни
саморегулювання;
ків —як лікарі, так і середній медичний персонал.
У провадження програм безперервного підвищ ення якості участь у програ
медичної допомоги дозволяє порівню вати кінцеві результати, мах пацієнтів.
457
досягнуті в аналогічних закладах охорони здоров’я, встанов
лювати та пош ирю вати приклади найкращ ої практики (етало
ни), зацікавлю вати в їх використанні.
Найбільш оптим ально оціню вати та контролю вати якість
медичної допомоги здатний медичний персонал. К онцепція
безперервного підвищ ення якості передбачає участь виробни
ків медичних послуг у розробці політики, прийнятті ріш ень
і відповідальність за їх реалізацію.
Сучасна модель процесу безперервного підвищ ення якості
медичної допомоги складається з восьми етапів (рис. 12.1).
Оцінка якості ме

є одним з найваж
ливіших завдань
управління діяль
ністю медичних
установ і визначає
відповідність нада
ної медичної допо
моги встановленим
на даний час стан
дартам, очікуван
ням і потребам
окремих пацієнтів
і груп населення.
Рис. 12.1. Процес безперервного підвищення якості
458
— ______— ....... ...... ...... ............................................12. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
12.4. ОЦІНКА ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Ц І Л І : Показати необхідність і можливість поєднання різних видів

контролю якості медичної допомоги.
Система оцінки якості забезпечується поєднанням відомчого

(внутріш нього) і позавідомчого (зовніш нього) контролю .
Внутрішня експертиза якості є оцінкою роботи медичного
персоналу особам и, які задіяні в процесі надання медичної д о
помоги, — колегам и/м едичним и асоціаціям и або адміністра Основні форми
цією медичного закладу. позавідомчого
Зовніш ній (позавідом чий) контроль передбачає контроль за контролю:
дотрим анням встановлених вимог органом, який не є складо ліцензування;
вою системи охорони здоров’я. Завданням цього контролю за акредитація;
діяльністю установ охорони здоров’я та ф ізичних осіб, що на
сертифікація.
дають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на
отрим ання медичної допомоги належ ної якості.
Ліцензування — це процес оцінки відповідності медичної
установи мінімуму вимог щодо структури та ресурсів, які мо
жуть забезпечити безпечне надання медичної допомоги.
Центральною ідеєю ліцензування є визнання того факту, що
існує рівень якості медичної допомоги, нижче за який діяль
ність немож лива і повинна бути припинена. М едична практи
ка може здійсню ватися суб’єктами господарю вання на основі
ліцензії на певний вид практики за умови дотрим ання ними
кваліф ікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог,
встановлених ліцензійним и умовами.
Ліцензійні умови — це нормативно-правовий акт, положен
ня якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, техно
логічні та інші вимоги для здійснення певного виду діяльності.
Основні загально-організаційні умови ліцензування: Ліцензія на здій
9 наявність прим іщ ень, які відповідають встановленим са снення медичної
нітарним нормам і правилам; практики - доку
■ наявність приладів, оснащ ення, устаткування відповідно мент державного
зразка, який засвід
до табеля оснащ ення; всі засоби вим ірю вальної техніки
чує право ліцензіата
повинні бути метрологічно перевірені;
впродовж встанов
Ш відповідність медичного персоналу кваліф ікаційним ви леного терміну за
могам, щ о засвідчується диплом ом про медичну освіту, йматися вказаним
сертиф ікатом лікаря-спеціаліста, посвідченням про п ри у ньому видом ме
своєння відповідної лікарської категорії за фахом. дичної діяльності.
459
Л іцензійним и умовами встановлю ється також ряд спеціаль
них і особливих вимог до суб’єктів господарю вання, що здійс
нюють медичну практику, зокрем а, обов’язкове ведення від
повідної медичної документації, подача у встановлені терміни
звітів до територіальних органів медичної статистики тощо.
Якщ о ліцензування — це перевірка наявності в медичній
установі мінімально необхідних умов для роботи, то акредита
ція є оцінкою можливостей цієї установи здійсню вати ліку
вально-проф ілактичну роботу на рівні, що відповідає досяг
ненням медичної науки і практики.
Сучасна методика акредитації базується на системному під
ході, суть якого полягає в тому, що якість медичного обслуго
вування є результатом взаємодії різних підсистем закладу по
забезпеченню медичного обслуговування пацієнта.
Акредитація проводиться періодично та передбачає екс
пертну оцінку всього процесу діяльності закладів охорони
здоров’я з погляду його відповідності певним стандартам
(умовам) акредитації, вимірю вання та оцінку результативності
Акредитація - це медичної допомоги та прогнозування на певний термін забез
офіційне визнання печення високого рівня якості діяльності.
статусу закладу охо Акредитація — це система зовніш ньої проф есійної перевір
рони здоров'я, на ки медичних установ щодо відповідності їх діяльності визн а
явності в ньому ченим спеціалістами стандартам організаційних, правових,
умов для надання клінічних технологій і вимог, виконання яких забезпечує ви
певного рівня ме-
сокий рівень діяльності всього закладу (див. розділ 10).
дико-санітарної до
Участь медичних закладів у акредитації може бути обов’я з
помоги, підтвер
ковою чи добровільною . У міжнародній практиці акредитація
дження його відпо
відності встановле
звичайно базується на принципі добровільної участі. Проте
ним критеріям і га жорстка позиція страхових ком паній, які не оплачують м едич
рантії високої якості ні послуги, надані неакредитованим и медичними установами,
професійної діяль і не укладаю ть з ними контрактів, призвела до того, що акре
ності. дитація стала ф актично об ов’язковою процедурою.
Усі наведені ф орми позавідомчого контролю (табл. 12.3) за
безпечують попередню оцінку медичної діяльності закладу,
тобто оцінку до початку його діяльності, що створює певний
комплекс гарантій якості медичного обслуговування в м едич
них установах будь-якої ф орми власності та організаційної
форми діяльності.
Внутрішній контроль реалізується за допомогою порівнян
ня ф актичних результатів з наперед встановленими вимогами
у сфері організації, надання, забезпечення, результативності,
адекватності та ефективності медичної допомоги.
460
Т а б л и ц я 1 2 . 3 . Визначення змісту акредитації, ліцензування та сертифікації
Державні Заклади Відповідність прийня Встановлюються

або недер тим стандартам, оцін на максимально
жавні орга ка на місці, відповід досяжному рів
.5 о
=Г V©
сз О
нізації, що ність вимогам є (при ні для того, щоб
х ° викорис обов'язковій акреди стимулювати по
з 2 товують тації) або не є (при ліпшення якості
§■ 1 встанов добровільній акреди впродовж певно
< .5 лені методи тації) обов'язковою за го проміжку часу
£2
О
о. законодавством та/або
ю
о інструкціями
X
Державні Медичні Приписи щодо забез Встановлюються

органи праців печення мінімальних на мінімальному
ники стандартів, перевірки рівні, для того
?± <и
СС знань або докази ком щоб забезпечи
5 о петентності ти якнаймен
сс
о>> 5 ший ризик для
X 22 здоров’я і гаран
<и о
XЮ
п З Види Приписи щодо забез тувати безпеч
медичної печення мінімальних ність медичної
практики стандартів, перевірки допомоги
на місцях
Уповнова Медичні Оцінка наперед визна Встановлюються

жені органи, праців чених вимог, додатко спеціалізовани
як державні, ники вого навчання/ підго ми комітетами
так і недер товки, демонстрація або професійни
жавні компетентності за фа ми групами
хом
Заклади Демонстрація того, що Наприклад, стан

або під заклад надає додаткові дарти ІБО 9000
розділи послуги, має передові
технології або кадро
вий потенціал
461
Система відомчого (внутрішнього) контролю включає,
як правило,наступні елементи:
■ експертизу процесу надання медичної допомоги;
■ вивчення задоволеності пацієнтів їх взаємодією з систе
мою охорони здоров'я;
Відомчий (внут
■ розрахунок і аналіз показників, що характеризують якість
ріш ній) контроль
і еф ективність медичної допомоги;
проводиться з ме
тою визначення ■ виявлення та аналіз дефектів, лікарських пом илок та ін
ступеня відповід ших ф акторів, що спричиняю ть негативний вплив і п ри
ності діяльності та зводять до зниж ення якості та ефективності медичної д о
конкретних резуль помоги;
татів роботи медич
■ підготовку реком ендацій щодо попередж ення лікарських
ного закладу за
пом илок і дефектів у роботі і поліпш ення якості та еф ек
гальноприйнятим
тивності медичної допомоги;
стандартам з по
дальшою корекцією Ш вибір найраціональніш их управлінських ріш ень і прове
механізму забезпе дення оперативних корегуючих заходів;
чення якості медич ■ контроль за реалізацією управлінських рішень.
них послуг.
Експертиза якості медичної допомоги

Експертна оцінка втручань є надзвичайно важливим елем ен
том у характеристиці якості медичної допомоги.
Експертна оцінка якості медичної допомоги повинна
відповідати наступним вимогам:
■ проводитися за загальноприйнятою (уніфікованою ) мето
дикою ;
■ бути індивідуальною стосовно діяльності окремого лікаря
Слово «експерт»
(враховувати відповідність його дій вимогам сертиф іката
походить від ла
спеціаліста);
тинського «досвід
чений». ■ базуватися на аналізі інформ ації, отрим аної в ході обсте
До експертизи слід
ж ення та лікування пацієнтів;
залучати найбільш ■ враховувати йм овірність пом илок інструментальних і л а
кваліфікованих спе бораторно-діагностичних досліджень.
ціалістів, здатних
до аналізу та роз
Експертиза процесу надання медичної допомоги може
робки конструктив здійсню ватися як на рівні медичного закладу, так і відповідни
них заходів, спря ми органами управління, яким ці заклади підпорядковую ться.
мованих на поліп У багатьох країнах оцінка якості делегована медичним асоціа
шення якості ме ціям, що забезпечує, з погляду спеціалістів, неупередженість
дичної допомоги. експертизи.
462
Вивчення задоволеності пацієнтів їх взаємодією з системою

охорони здоров’я здійсню ється за допомогою соціологічних
досліджень.
Для проведення соціологічного дослідж ення ступеня задо
воленості пацієнтів розробляється анкета, до якої вклю чаю ть
ся наступні характеристики:
■ доступність медичної допомоги (організаційні аспекти);
■ умови надання медичної допомоги;
■ дотримання медичним персоналом етичних і деонтологіч-
них норм і правил; Задоволеність паці
єнтів медичним об
■ медикам ентозне забезпечення тощ о.
слуговуванням є не
Соціологічні дослідж ення можуть проводитися з викорис від'ємною складо
танням одноразового або поточного збирання інформ ації, су вою характеристики
цільним або вибірковим способом. якості медичної до
Для оцінки показників діяльності використовую ться різн о помоги.
манітні індикатори, які можуть виступати у вигляді статистич
них показників або показників, отрим аних під час експертної
оцінки.
Індикатор — це точно визначена вимірювана змінна величина,
пов язана з трьома провідними напрямами роботи по забезпе
ченню якості медичної допомоги — структурою, процесом або
результатом.
Індикатори структури відображають характеристики о сн а
щ ення, персоналу та інших ком понентів структури та д озво
ляю ть об ’єктивно оціню вати наявність реальних можливостей
для забезпечення необхідної якості медичної допомоги.
©
Оцінка діяльності
Наприклад: «Лікарі кардіологічного відділення мають сп е щодо забезпечення
ціальну підготовку і сертиф ікат спеціаліста з кардіології». якості медичної до
помоги проводить
Індикатори процесу характеризують лікувально-діагностич ся на основі системи
показників, які ви
ні заходи (оцінка лікування, технічні аспекти проведення л і
користовуються
кування, усунення ускладнень, обгрунтованість призначеного
в охороні здоро
лікування тощ о).
в'я, - це сукупність
Прикладами індикаторів процесу можуть слугувати: взаємопов'язаних
■ терм іни очікуван н я та терм іни надходж ення до ста ц іо кількісних і якісних
нару; характеристик, що
об'єктивно відобра
■ кількість повністю обстежених хворих на догоспітальному
жають основні ас
етапі з числа направлених на планову госпіталізацію; пекти розвитку охо
■ частота відмов у госпіталізації; рони здоров'я.
463
■ частота повторних випадків госпіталізацій у календарному
році по відповідних нозологічних формах;
■ обгрунтованість показань до госпіталізації;
Я показники роботи ліж ка (середньорічна зайнятість ліж ка,
середня тривалість перебування на ліжку, наднормативні
терміни перебування в стаціонарі, обіг ліж ка).
Індикатори результ ат у характеризують результати та

ускладнення внаслідок надання медичної допомоги.
Н априклад:
В загальний п оказник летальності по стаціонару;
Я показник післяопераційної летальності;
Я летальність по спеціалізованих підрозділах;
Я частота внутріш ньолікарняних інфекцій.
Визначення контрольних меж значень індикаторів

якості надання медичної допомоги
При роботі з показникам и, що характеризують якість і резуль

тативність роботи, необхідно враховувати кілька обставин.
Контроль та оцінка По-перше, з обережністю ставитися до інтерпретації показ
за індикаторами ників здоров’я (смертності, інвалідності, захворю ваності по
повинна реагувати окрем их нозологічних формах). Для статистично невеликих
тільки на достовір сукупностей отрим ання того чи інш ого негативного результа
но значущі відхи ту (смерть, інвалідність) може мати випадковий характер. Н а
лення; для цього дійність, статистична достовірність показників забезпечується
встановлюються лиш е при певному о б ’ємі сукупності, при достатній (з погляду
контрольні межі репрезентативності) чисельності відповідних явищ і насе
для кожного інди
лення.
катора.
По-друге, більш ість індикаторів якості медичного обслуго
Рекомендується ви
вування взаєм опов’язані між собою. Н айтісніш ий зв ’язок про
значати значення
стежується між індикаторами структури та процесу організації
контрольних меж
діяльності з результуючими індикаторами (показникам и
індикаторів на під
ставі даних літера
здоров’я). Тобто, досягнення певних показників структури та
тури та конкретного процесу організації роботи є однією з необхідних передумов
досвіду лікувальної отрим ання бажаних кінцевих результатів.
установи відповід П оказники діяльності лікувального закладу (підрозділу)
но до поставлених оціню ю ть шляхом порівняння з норм ативам и, оптим альними
завдань. та досягнутими показникам и, порівняння з показникам и ін-
464
ших закладів; аналізом у динаміці по роках спостереж ення

з подальш ими висновками щодо ефективності роботи.
Набір показників, обсяг і характер аналізу повинні бути чіт
ко орієнтовані на виріш ення або оцінку певної проблеми (зав
дання).
Аналіз показників діяльності проводиться за певним ц и к
лом (рис. 12.2).
Встановлення
Розробка
Виконання Аналіз факторів Впровадження
_ заходів щодо _
певного обсягу показників і причин, що розроблених
усунення
роботи ^4 , _ сформували заходів
недоліків
показник
і
Зворотний зв'язок
Рис. 12.2. Цикл аналізу діяльності лікувального закладу (підрозділу)
Сама процедура аналізу складається з наступних елементів:

■ розрахунку за певною методикою показника, що характе
ризує один із розділів роботи;
■ п орівн ян н я розрахованого п о казн и ка з п оказн и кам и ,
прийнятим и за еталон (базовим и показникам и). Етало
ном можуть виступати параметри роботи визнаних лідерів
галузі, нормативні чи середні величини. Рекомендується
порівнювати показник з найвищ ими чи середніми даними
в установах, на територіях;
■ виявлення комплексу чинників, що впливаю ть на ф орм у
вання величини показника, спрямованості впливу ч и н н и
ка на показник і впливу чинника як ізольовано, так і при
взаємодії з інш ими чинникам и.
465
12.5. НАЦІОНАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
(МІЖ НАРОДНИЙ ДОСВІД)
Ц І Л І : Привернути увагу до вирішення проблеми забезпечення

якості медичної допомоги в окремих країнах світу, у тому числі
в Україні, та показати конкретні напрями покращення медичного
обслуговування населення.
Усі країни стикаю ться з проблемами забезпечення доступнос

ті, рівності, безпеки при наданні м едичної допом оги, а також
удосконалення навичок і умінь, технологій і впровадж ення
доказової медицини при наявних ресурсах.
У Бельгії, у 1944 р., уряд ввів стандарти на устаткування та
персонал, а в 1987 р. було введено законодавство з питань за
безпечення якості медичної допомоги. Для підтримки гаран
тій якості медичної допомоги законодавчо були встановлені
універсальні ю ридичні норм ативи для лікарень, визначена
відповідальність старш их лікарів і медичної ради за якість ме
дичних послуг, що надаю ться.
У Нідерландах робота з забезпечення якості в лікарнях поча
лася в 1976 р. з ф орм альної декларації Н аціональної організа
ції спеціалістів про те, що лікарі в лікарнях ще не здатні ви к о
нувати задачі, п ов’язані з ф орм альним забезпеченням якості.
У 1979 р. була створена «Н аціональна організація якості в Ні
дерландах». її роль полягала у виконанні таких ф ункцій, як
технічна допомога, підготовка кадрів, обговорення проблем,
ф ункції рахункової палати тощ о. Ця організація стала зразком
для створення подібних структур в інш их країнах Європи.
В Іспанії, в університетській лікарні м. Барселони в 1981 р.
була введена програма по забезпеченню якості, робота якої ба
зувалася на пропозиціях клінічних комітетів, скаргах і пропо
зиціях пацієнтів. У розробці цієї програми брали участь лікарі
та медсестри. Завданням и програми були: аналіз проблем
Поліпшення ЯКОСТІ
якості та класиф ікація їх за допомогою незалеж них спостері
для більшості країн гачів, а також вивчення впливу внесених змін на стан хворих.
€ однією з основних У Німеччині забезпечення якості медичної допомоги органі
стратегій реформи зовано на федеральному рівні. У 1989 р., окрім програм зі спе
системи охорони ціальностей, були розроблені спеціальні програми щодо забез
здоров'я. печення якості для амбулаторної та стаціонарної допомоги.
466
В Англії Д епартам ент охорони здоров’я для забезпечення

якості медичної допомоги разом з лікарям и загальної практи
ки розробив для Комітетів сім ейної практики спеціальні цир
куляри. До них увійшли цілі та завдання роботи лікарів загаль
ної практики, а також заходи, спрям овані на забезпечення
якості м едичної допомоги в цілому.
У Швеції контроль якості медичної допомоги здійсню ється
у вигляді ліцензування за участю Н аціональної ради охорони
здоров’я та Н аціонального комітету з медичного страхування
Ш ведської національної системи реєстрації ліків. Н ими ви
значена ш кала дисциплінарної відповідальності медичних
працівників.
К омплексні програми дій по забезпеченню якості допомоги
в лікарнях Центральної та Східної Європи розроблялися на
основі наукових досліджень, які визначили умови, необхідні
для забезпечення хворим такого лікування, яке дало б я к н а й
кращі результати.
В лікарнях Латинської Америки та країн Карибського басейну
гарантії якості підтримую ться за допомогою процесу акреди
тації, який базується на жорстких стандартах якості структури,
процесу та результатів. Н ормативи встановлені для кож ної л і
карняної служби, перш очерговим завданням є підвищ ення
якості підготовки медичного персоналу.
У США відповідальність за систему забезпечення якості н е
суть федеральний уряд, уряди штатів і приватний сектор. Значущість пробле
У 1997 р. було створено К онсультативний комітет при П рези ми забезпечення
денті з питань захисту прав спож ивачів і якості індустрії м е якості призвела до
дичного обслуговування. С творено ради з поліпш ення якості того, що в 1986 р.
за участю представників держ авного та приватного секторів було організоване
і груп консультантів. У 1997 р. у СШ А було прийнято білль Міжнародне това
риство по забезпе
з прав споживачів.
ченню якості в охо
В Україні з 1997 р. запровадж ена держ авна акредитація за
роні здоров'я з цен
кладів охорони здоров’я всіх форм власності, яка передбачає
тром в Австралії.
оцінку відповідності їх діяльності визначеним умовам (стан
Після цього, на 38-й
дартам). Протягом 2000-2001 рр. були прийняті нормативні
сесії Європейського
акти, спрямовані на підвищ ення ролі ліцензування медичної
регіонального комі
практики в забезпеченні передумов до надання якісн ої медич
тету В003, обгово
ної допомоги: Закон «Про ліцензування» та «Ліцензійні умови рювалося питання
провадження господарської діяльності з м едичної практики». забезпечення якості
Активно ведеться робота з розробки медичних стандартів/ роботи служб охо
клінічних протоколів, більш ість з яких традиційно для вітчиз рони здоров'я
няної практики формується групами авторитетних спеціаліс- в країнах Європи.
467
тів, у вигляді стандартних наборів діагностичних і лікувальних
заходів при різних діагнозах.
У 1998 р. були затверджені «Тимчасові галузеві уніфіковані
стандарти медичних технологій лікувально-діагностичного
процесу стаціонарної допомоги», протягом 2003—2006 рр. —
клінічні протоколи за певним и спеціальностям и (сімейна м е
дицина, терапія, хірургія, акуш ерство та гінекологія, неф роло
Регіональний комі
гія, нейрохірургія тощ о).
тет В003 прийняв У 2007 р. зроблено перш ий крок у напрямі забезпечення
стратегію «Здоро- управління ■ лстю медичною допомогою на державному рів
в'я-21 - здоров'я ні — у складі М ОЗ України організовано спеціальний Д епарта
для всіх у XXI сто мент, на який покладено ф ункції організаційно-м етодичного
літті» (ЗДВ) і 21 за забезпечення управління якістю медичного обслуговування
вдання як мірило в країні.
оцінки ходу робіт
і досягнень щодо
поліпшення та охо
рони здоров'я. Про
ект нової програми «ЗДОРОВ'Я-21 - ЗДОРОВ'Я ДЛЯ ВСІХ У XXI СТОЛІТТІ»
«Здоров'я-2020»,
Завдання 16. «Керівництво і забезпечення якості
ініціатором якої ви
медико-санітарної допомоги»
ступив Європейсь
До 2010 р. держави-члени повинні добитися такого становища, щоб
кий регіон ВООЗ,
управління сектором охорони здоров'я - від орієнтованих на населення
також передбачає
програм до індивідуальної допомоги окремим хворим на клінічному рів
встановлення ці
ні - було орієнтовано на кінцеві результати.
лей - кінцевих ре
зультатів у трьох Це передбачає:
напрямах: 16.1. Оцінку ефективності основних стратегій громадської охорони
В основний тягар здоров'я з точки зору результатів діяльності медико-санітарних служб
хвороб і фактори і рішень стосовно альтернативних стратегій для вирішення окремих проб
ризику; лем на основі зіставлення результатів лікування та їх економічної ефек
тивності.
здоров'я насе
лення на різних ета 16.2. Наявність у всіх країнах національного механізму для безперервно
пах життя (нерів го моніторингу і вдосконалення якості медико-санітарної допомоги при
ність, благополуччя, наймні відносно 10 основних захворювань, з оцінкою результатів ліку
вразливі групи); вання, економічної ефективності і ступеня задоволення пацієнтів.
16.3. Результати лікування принаймні п'яти з вищезазначених хвороб по
процеси і мето
винні вказувати на значне поліпшення, а проведені опитування - свідчи
ди щодо цінностей
ти про зростання задоволеності пацієнтів якістю медико-санітарного об
стратегічного керів
слуговування і про повагу прав самих пацієнтів.
ництва й систем
468
Європейське регіональне бюро ВООЗ активно сприяє забезпе

ченню якості медичного обслуговування. П ідвищ енню якості
медичного обслуговування присвячене спеціальне завдання
ЗДВ «К ерівництво і забезпечення якості м едико-санітарної
допомоги», в якому критерієм ефективності цієї роботи визна
чено досягнення конкретних результатів медичного обслуго Розвиток концепції
вування як на індивідуальному, так і на популяційному рівнях. якості стосовно сис
З 2001 р. в європейських країнах стали запроваджуватися тем охорони здоро
у практику систем охорони здоров’я моделі, запропоновані в'я с поетапним
Є вропейським ф ондом управління якістю (ЕЕО М ) і стандарти і тривалим проце
якості, розроблені М іж народною організацією стандартизації сом, що вимагає об
(150). Є вропейська комісія схвалила ріш ення про викорис ґрунтованого пере
тання моделі ЕБОМ при проведенні європейської політики гляду сформованих
стосовно якості медичного обслуговування. стереотипів якості
та підходів до ре
Н айскладніш им завданням є зведення воєдино у ф ормі за
формування систем
гальної стратегії на національном у та місцевому рівнях інте
ресів клю чових зацікавлених сторін (медичних працівників,
органів і закладів охорони здоров’я, пацієнтів і платників ме
дичних послуг) з урахуванням того, що кожна з цих груп має
власне уявлення про якість і переслідує п ов’язані з ним очіку
вання. Інші непрості завдання стосуються труднощ ів отри
мання о б ’єктивних результатів вимірю вання параметрів якості
та проведення їх моніторингу, отрим ання достовірної інф ор
мації та ухвалення належних політичних ріш ень, незважаючи
на неадекватні, неповні чи суперечливі ф актичні дані, що має
місце сьогодні.
Інструменти та методи, шо визнані еф ективним и та вико
ристовуються у світі для поліпш ення якості медичного обслу
говування, можуть застосовуватися в окрем о взятій країні
з урахуванням національних пріоритетів і ресурсів.
1. Охарактеризуйте провідні напрями покращ ення якості ме

дичного обслуговування.
2. Охарактеризуйте організацію оцінки якості медичної д оп о
моги. Наведіть приклади вирішення проблеми з питань якос
ті медичної допомоги у провідних країнах світу.
469
З метою покращ ення якості м едичної допомоги необхідно за

безпечити стандартизацію всіх скдадових системи охорони
здоров’я (структури, процесів, результатів):
Я розробку / адаптацію клінічних реком ендацій на основі
найбільш надійних наукових даних;
Я створення програм безперервного підвищ ення якості ме
дичного обслуговування;
Я використання для оцінки якості позавідомчого та відом
чого контролю ;
Я забезпечення доступу пацієнтів і гром адян до належ ної
інформ ації, яка дозволить їм брати участь у ріш еннях, що
стосуються їхнього здоров’я та медичного забезпечення.
1. Бащинский С. Е. Разработка клинических практических руко

водств с позиций доказательной медицины. — М. : Медиасфера,
2004. - 135 с.
2. Власов В. В. Введение в доказательную медицину. — М. : Медиа
сфера, 2001. —270 с.
3. Глоссарий — Качество медицинской помощи. — Россия —США,
1999.-61 с.
4. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе 2002 г. - Копенга
ген : ЕРБ ВОЗ, 2002. - 156 с.
5. Конгстведт П. Р. Управление медицинской помощью. Практи
ческое руководство: в 2 т. / Под общей ред. О. П. Щепина: Пер.
с англ. —М .: Геотар Медицина, 2000. —743 с.
6. Методологические основы и механизмы обеспечения качества
медицинской помощи / Щепин О. П., Стародубов В. И., Лин-
денбратен А. Л., Галанова Г. И. —М .: Медицина, 2002. — 176 с.
7. Назаренко Г. И., Полубенцева Е. И. Управление качеством меди
цинской помощи. - М .: Медицина, 2000. —368 с.
8. Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’я в
Україні / Під. заг. ред. В. М.Лехан, В. М. Рудого. — К. : Вид-во
Раєвського, 2005. — 168 с.
470
9. Посібник для розробників клінічних рекомендацій/ медичних

стандартів/Заг. ред. Г. Росс, О. Новічкова/ NICARE. —К., 2006. —
166 с.
10. Руководство по повышению качества клинической работы в рам
ках преобразования российской системы здравоохранения
(Stanley J.Tillinghast). Программа ЗдравРеформ. —Россия, 1996. —
161 с.
11. Руководство по разработке стратегий обеспечения качества и без
опасности с позиции систем здравоохранения / / Европейское ре
гиональное бюро Всемирной организации здравоохранения,
2008.- 86 с.
12. Руководство по управлению качеством. Межправительственная
российско-американская комиссия по экономическому и техно
логическому сотрудничеству. —М., 2000. —87 с.
13. Салтман Р. Б., Дж. Фигейрас. Реформы системы здравоохранения
в Европе. Анализ современных стратегий: Пер. с англ. —М.: Гео
тар Медицина, 2000. —432 с.
14. Тульчинский Т. Г., Варавикова Е. А. Новое общественное здраво
охранение: введение в современную науку. —Иерусалим : Amutah
for edication and Health, 1999. — 1049 c.
15. Управление здравоохранением: Учебник/Под ред. В. 3. Кучерен
к о .- М .:Т Е И С , 2001.-448 с.
16. Флетчер R, Флетчер С., Вагнер Э. Клиническая эпидемиология.
Основы доказательной медицины. Пер. с англ. —М .: Медиа Сфе
ра, 1998.- 352 с.
17. Шоу Ч. Д., Кало И. Основы для разработки национальных стра
тегий по усовершенствованию качества в системах здравоохране
ния. —Копенгаген : ЕРБ ВОЗ. —2002. —67 с.
18. Field М. J., Lohr К. N. Institute of Medicine Committee to Advise the
Public Health Service on Clinical Practice Guidelines. Clinical Practice
Guidelines: Directions for a new Program. - Washington DC: National
Academy Press, 1990. —97 p.
19. Quality in Health Care / Ed. N. O. Graham. — Gaithersburg,
Maryland:Aspen Publication, 1995. — 135 p.
20. WHO Europe. Health 21 —health for all into the 21st century. European
Health for All series No. 5. —Copenhagen: WHO, 1999. —310 p.
471
шш
іРШТклади, що їх здійснюють. І Іредставле ш
методику проведення медико-соціально
експертизи тимчасової та стійкої втрати пра
цездатності з визначенням основних виді
непрацездатності, критеріїв оцінки, спеціа
лістів, які беруть участь у її проведенні.
К л ю ч о в і с л о в а : види медичних екс

пертиз; медико-соціальна експертиза; тим
часова втрата працездатності; стійка втрата
працездатності; листок непрацездатності;
лікарсько-консультативна комісія; медико-
соціальна експертна комісія.
■ р — _______
ПИТАННЯ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ
■ Зміни, які відбулися в методиці та організації е кс п е р т іД д

тимчасової непрацездатності за останні роки.
■ Причини інвалідності, що безпосередньо пов'язані з умовами
праці, погіршенням екологічної ситуації.
13 .1. ВИДИ МЕДИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ
Ц І Л І : Дати визначення медичних експертиз і характеристику

особливостей кожної з них.
Згідно з Основами законодавства України про охорону

здоров’я, існують такі види медичної експертизи:
■ м едико-соціальна експертиза втрати працездатності;
■ військово-лікарська експертиза;
■ судово-медична та судово-психіатрична експертиза.
Виклик
Медико-соціальна експертиза втрати працездатності прово
диться для визначення наявності факту, ступеня, причини
Нові умови перехо
тимчасової та стійкої втрати працездатності, необхідності ду до ринкової еко
звільнення у зв ’язку з цим від роботи. Цей вид експертизи номіки, поява під
здійсню ється м едичними закладами в разі тим часової н епра приємств і організа
цездатності та м едико-соціальним и експертним и ком ісіями цій різних форм
(М С Е К ) —у разі стійкої непрацездатності. власності можуть
призвести до змін
Військово-лікарська експертиза проводиться, щ об визначити у трудовому зако
придатність до військової служби призовників і військо нодавстві, утому
возобов’язаних, встановити причинний зв ’язок захворю вань, числі пов'язаному
з соціальним стра
поранень і травм із несенням військової служби. Вона здій
хуванням у випад
сню ється військово-лікарським и комісіями при військових
ках тимчасової
комісаріатах, закладах М іністерства оборони України, Служби
втрати праце
безпеки України тощ о. здатності, що,
у свою чергу, позна
Судово-медична та судово-психіатрична експертизи при зн а читься на методиці
чаються особам, стосовно яких проводять д ізнання, а органі проведення меди-
заційне керівництво їх проведенням здійсню є М іністерство ко-соціальної екс
охорони здоров’я України (М О З). пертизи.
473
13.2. МЕДІ/ІКО-СОЦІАЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА
ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Ц І Л І : Показати місце медико-соціальної експертизи втрати пра

цездатності серед інших видів медичних експертиз.
о
Основою для визна
Непрацездатність — це стан здоров’я (ф ункцій організму)
лю дини, обумовлений захворю ванням, травмою тощ о, який
унемож ливлю є виконання роботи визначеного обсягу, п роф е
сії без ш коди для здоров’я.
чення виду непра Існує тим часова та стійка втрата працездатності.
цездатності є клі Тимчасова непрацездатність — це немож ливість виконувати
нічний і трудовий роботу у зв ’язку із захворю ванням, травмою чи інш ими п ри
прогноз, тобто пе чинам и протягом нетривалого часу.
редбачення перебі Стійка непрацездатність, або інвалідність, - це тривала чи
гу хвороби й термі
постійна втрата працездатності внаслідок хронічного захворю
ну можливого від
вання чи травми, які призвели до значних поруш ень функцій
новлення праце
здатності.
організму.
Залежно від ступеня втрати працездатності її поділяють

на повну і часткову:
■ у разі повної непрацездатності лю дина не може викону
вати ж одної роботи і потребує спеціального лікувального
режиму;
■ у разі часткової непрацездатності лю дина може виконува
ти ту саму чи іншу роботу не в повному обсязі чи в інших
умовах.
П роведення м едико-соціальної експертизи втрати праце
Проведення експер
здатності зумовлене наявністю в країні системи державного
тизи працездатності соціального страхування, яка передбачає соціальний захист
зумовлене значним громадян у разі непрацездатності та є одним із прав, гаранто
впливом захворю ваних К онституцією України, Кодексом законів про працю
ваності з тимчасо України та інш ими законами України.
вою та стійкою не Загальнообов’язковому державному соціальному страху
працездатністю на
ванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності під
здоров'я населення,
лягають:
економічними втра
тами суспільства та ■ громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома
пов'язане з юридич дянства, які проживаю ть в Україні та працюю ть на умовах
ними аспектами. трудового договору (контракту) на підприємствах, в уста-
474
новах, організаціях незалеж но від форм власності та гос

подарю вання чи у ф ізичних осіб, у тому числі в іноземних
диплом атичних представництвах і консульських устано
вах;
■ особи, обрані на виборні посади до органів держ авної
влади, місцевого самоврядування та інш их органів, утом у
числі громадських організацій;
■ члени колективних підприємств, сільськогосподарських
та інш их виробничих кооперативів;
■ гром адяни У країни, які працю ю ть на умовах трудового
договору (контракту) за меж ами території України і не
застраховані в системі соціального страхування країни,
в якій вони перебувають;
■ особи, які забезпечую ть себе роботою сам остійно (о со
би, які займ аю ться підп ри єм н и ц ькою , адвокатською ,
нотаріальною , творчою та інш ою діяльністю , пов’язаною
з одерж анням доходу безпосередньо від цієї діяльності,
в тому числі члени творчих спілок, творчі прац івн и ки ,
які не є членами творчих спілок).
13.3. ЕКСПЕРТИЗА ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Ц І Л І : Визначити порядок проведення медико-соціальної експер

тизи тимчасової втрати працездатності залежно від причини, виду
та тривалості.
У разі тим часової непрацездатності втрачений заробіток ком

пенсується працівникові з фонду соціального страхування за
леж но від страхового стажу.
До страхового стажу зараховуються періоди роботи, протя
гом яких сплачувалися страхові внески до Фонду соціаль
ного страхування з тимчасової втрати працездатності:
■ періоди тим часової втрати працездатності;
■ перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
■ час перебування застрахованої особи у відпустці для д о
гляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
475
Розмір ком пенсації відповідно до Закону України «Про за
гальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку
з тимчасовою втратою працездатності та витратами,
зумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 р.
№ 2240 залеж но від страхового стажу становить:
■ до 5 років — 60 %,
■ 5—8 років — 80 %,
■ понад 8 років — 100 % середньої заробітної плати.
Згідно зі статтею 51 Закону України № 2240, документом
для призначення матеріального забезпечення за загально
обов’язковим держ авним соціальним страхуванням у зв’язку
з тим часовою непрацездатністю є листок непрацездатності.
Листок непраце Зразок листка непрацездатності та інструкцію про порядок
здатності - це його заповнення затверджено спільним наказом М іністерства
документ: охорони здоров’я У країни, М іністерства праці та соціальної
політики У країни, Ф онду соціального страхування з тим часо
обліковий - для
проведення обліку
вої втрати працездатності У країни, Ф онду соціального страху
та аналізу захворю вання від нещ асних випадків на виробництві та проф есійних
ваності з тимчасо захворю вань України від 03.11.2004 р. № 532/274/13 6 -о с /1406.
вою втратою пра Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують
цездатності; тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом
Ш юридичний- М ОЗ України від 13.01.2001 р. № 455; зміни до неї, затвердже
виправдовує неви ні наказом М ОЗ У країни від 06.12.2011 р. № 882.
хід на роботу; Крім листків непрацездатності, тимчасову непрацездатність
фінансовий - можуть засвідчувати довідки, які є ю ридичною підставою для
дає право на одер звільнення працівника від роботи чи навчання.
жання грошових ви Довідка встановленої форми видається у випадках:
плат із фонду дер
■ тим часової непрацездатності студентів вищ их навчальних
жавного соціально
закладів 1—IV рівнів акредитації та учнів проф есійно-тех
го страхування.
нічних навчальних закладів (ф. № 095/о);
Я закінчення м аксим ального терміну листка непрацездат
ності по догляду за хворою дитиною до повного одужання
дитини від гострого захворю вання чи досягнення ремісії
в разі загострення хронічного захворю вання (ф. № 138/о).
Довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лі
каря та печаткою лікувально-профілактичного закладу, ви
дається:
Я з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання
з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом
М іністрів України;
476
■ у разі тим часової непрацездатності гром адян, які перебу

ваю ть на обліку в службі зайнятості, враховуючи період
їхньої проф есійної підготовки та перепідготовки;
■ особам, які проходять обстеж ення в медичних закладах за
направленням слідчих органів, прокуратури, суду та вій
ськових комісаріатів.
Особам, які самостійно звернулись по консультативну допо
могу, видається довідка довільної форми за підписом лікую чо
го лікаря, засвідченим печаткою лікувально-проф ілактичного
закладу, з об ов’язковим зазначенням часу проведеної консуль
©
Право видавати
тації.
листки непраце
Основними завданнями медичних закладів під час прове здатності
дення медико-соціальної експертизи є: надається:
■ експертиза тим часової непрацездатності;
■ лікуючим ліка
■ своєчасне виявлення стійкої непрацездатності та направ рям закладів охоро
лення хворого на м едико-соціальну експертну комісію; ни здоров'я неза
■ реком ендації щ одо працевлаш тування працівників, лежно від форми
власності та ліка
котрі не мають ознак інвалідності.
рям, що провадять
Види тимчасової непрацездатності (ст. 35 Закону України господарську діяль
№ 2240): ність з медичної
■ захворю вання (травма); практики як фізичні
особи-підприємці;
■ догляд за хворим членом сім ’ї;
■ догляд за хворою дитиною ;
рям стаціонарів
■ догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною -інвалідом протезно-ортопеди
віком до 18 років у разі хвороби матері чи інш ої особи, яка чних установ сис
доглядає за цією дитиною ; теми Міністерства
■ у зв ’язку з вагітністю та пологами; праці та соціальної
політики України;
■ у зв ’язку з санаторно-курортним лікуванням ;
■ у зв ’язку з карантином ;
рям туберкульоз
■ тимчасове переведення на іншу роботу в разі туберкульозу них санаторіїв;
та проф есійного захворю вання; фельдшерам:
■ протезування в умовах стаціонару протезно-ортопедичної у місцевостях, де
установи; відсутній лікар,
а також на плаваю
■ інвазивні методи обстеж ення та лікування.
чих суднах (список
Важливим завданням у разі проведення експертизи тим ча цих фельдшерів за
сової непрацездатності є призначення хворому режиму (амбу тверджується що
латорного, домаш нього, стаціонарного, санаторного), а також року органами охо
надання реком ендацій відповідно до умов праці та професії. рони здоров'я).
477
До порушень режиму, вказаного лікарем у листку непраце
здатності, належать:
■ відсутність хворого вдома при призначенні йому дом аш
нього режиму;
И відсутність без поважних причин для відвідин лікарів л і
карсько-консультативної ком ісії (Л К К ) у п ризначений
день;
■ прихід на прийом у нетверезому стані;
■ вихід на роботу без санкції лікаря;
■ виїзд до інш ої місцевості без дозволу Л К К .
Право видачі листків непрацездатності надається:
■ лікуючим лікарям держ авних і комунальних закладів охо
■ лікую чим лікарям стаціонарів протезно-ортопедичних
установ М іністерства праці та соціальної політики;
■ лікую чим лікарям туберкульозних санаторно-курортних
закладів;
■ фельдш ерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на
плаваючих суднах (список цих фельдшерів затверджується
щ ороку органами охорони здоров’я);
Ш лікую чим лікарям закладів охорони здоров’я незалеж но
від форм власності та лікарям , що провадять господарську
діяльність з м едичної практики як ф ізичні особи-під-
приємці.
Не мають право видавати листки непрацездатності:
■ лікарі:
— станцій (відділень) ш видкої м едичної допомоги;
— станцій переливання крові;
— закладів судово-медичної експертизи;
— бальнеогрязелікувальних, косм етологічних і ф ізіо
терапевтичних лікарень та курортних поліклінік;
— будинків відпочинку;
— туристичних баз;
— зубопротезних поліклінік (відділень);
— санітарно-проф ілактичних закладів;
■ лікуючі лікарі медичних закладів усіх форм власності при
косметологічних втручаннях без медичних показань.
478
Листок непрацездатності не видається в наступних випадках:

■ особам , які видаю ть себе за хворих або навм исно за п о
діяли шкоду своєму здоров’ю, шоб ухилитися від роботи
чи інших обов’язків;
■ особам , тим часова непрацездатність яких п о в ’язан а
з травмою , отрим аною під час скоєння злочину;
■ на час примусового лікування за ріш енням суду (крім
психічних хворих);
■ на час перебування під ареш том і на час проведення
судово-медичної експертизи.
Видача та продовж ення документів, шо засвідчують тим ча

сову непрацездатність, здійсню ється тільки після особистого
огляду хворого лікуючим лікарем (ф ельдш ером), про що ро
биться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи
стаціонарного хворого з обґрунтуванням тим часової н епра
цездатності.
Л исток непрацездатності (довідка) видається і закривається
в одному лікувально-проф ілактичном у закладі, крім випадків
доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-ку
рортних закладів. За наявності показань для подальш ого ліку
вання інш им лікувально-проф ілактичним закладом видається
новий листок непрацездатності (довідка) як продовж ення п о
переднього.
Л исток непрацездатності (довідка) в ам булаторно-поліклі
нічних закладах видається лікую чим закладом (фельдш ером)
переважно за місцем прож ивання чи роботи. У разі вибору
громадянином лікуючого лікаря та лікувально-проф ілактич
ного закладу не за місцем прож ивання чи роботи, документи,
що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються при
наявності заяви-клопотання громадянина, погодженої з голов
ним лікарем обраного лікувально-проф ілактичного закладу,
засвідченої його підписом і круглою печаткою лікувально-
проф ілактичного закладу.
Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза по
стійним місцем проживання (під час відрядж ення, санаторно-
курортного лікування, відпустки), листок непрацездатності
(довідка) видається за місцем їх тим часового перебування
з дозволу головного лікаря лікувально-проф ілактичного за
кладу на число днів непрацездатності.
479
Основними 1 3 .3 .1 . Порядок проведення експертизи тимчасової
завданнями ЛКК є: непрацездатності в разі захворювання та травми
■ вирішення
складних і конфлікт
Л исток непрацездатності в разі захворю вання та травми ви
них питань експер дається на весь період тимчасової непрацездатності, що об
тизи непрацездат числю ється в календарних днях, до її відновлення чи встанов
ності; лення групи інвалідності м едико-соціальною експертною
■ видача листка
комісією (М С Е К ).
непрацездатності Право видачі листка непрацездатності в разі амбулаторного
в разі захворюван лікування надається лікуючому лікарю на термін до 5 днів
ня чи травми на з максим альним продовж енням при потребі ще на 5 днів, ра
весь період тимча зом 10 календарних днів.
сової непрацездат Я кщ о непрацездатність триває понад 10 календарних днів,
ності до її віднов продовження листка непрацездатності до ЗО днів проводиться
лення чи до вста
лікую чим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі
новлення групи ін
лікарсько-консультативною комісією (Л К К ), яка призначає
валідності медико-
ться керівником лікувально-проф ілактичного закладу, після
соціальною екс
пертною комісією
комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше одного
(МСЕК); разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для н а
правлення на М СЕК.
Ш видача листка
непрацездатності
В окремих випадках, коли захворю вання вимагає тривалого
на санаторно-ку лікування, наприклад, у разі тяж ких травм або туберкульозу,
рортне лікування; періодичність оглядів Л К К з продовж енням листка непраце
здатності може бути не рідше одного разу на 20 днів залежно
■ видача листка
непрацездатності
від тяжкості перебігу хвороби.
при переведенні на Лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) створю ється за на
іншу роботу при ту явності в штаті не менш е ніж 15 лікарів, які ведуть амбулатор
беркульозі та про ний прийом. Вона складається з голови Л К К (заступника
фесійному захворю головного лікаря з експертизи працездатності, а за його від
ванні; сутності — головного лікаря), завідувача відповідного відділен
■ направлення ня, лікуючого лікаря.
хворих на медико- У лікувально-проф ілактичних закладах з одним лікарем
соціальну експертну (у сільській місцевості, віддалених районах) останньому надано
комісію; право особисто видавати листки непрацездатності до 14 днів
■ видача листка з наступним направленням хворого до лікарсько-консульта
непрацездатності тивної комісії (Л К К ) у разі його тимчасової непрацездатності.
для лікування в ін Ф ельш ер (за спеціальним дозволом органу охорони здо
шому місці. р о в’я) має право видавати листки непрацездатності особисто
та одночасно на терм ін не більш е 3 днів з наступним нап рав
лен н ям хворого до лікаря в разі його тим часової н еп рац е
здатності.
480
Я кщ о призначено стаціонарне лікування , листки непраце

здатності на весь час госпіталізації хворого видаються лікую
чим лікарем спільно з завідувачем відділення.
У разі потреби продовж ення лікування в амбулаторних ум о
вах листок непрацездатності може бути продовжено на термін
до 3 календарних днів з об ов’язковим обґрунтуванням у ме
дичній карті стаціонарного хворого та витягу з неї.
Н аправлення хворого для огляду до м едико-соціальної е к с
пертної комісії (М С Е К ) здійсню ю ть Л К К медичних закладів
за місцем прож ивання чи лікування:
■ за наявності стійкого чи необоротного характеру захворю
вання;
■ у разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом
4 місяців безперервно з дня настання тимчасової непра
цездатності чи протягом 5 місяців у зв ’язку з одним і тим
самим захворю ванням або його ускладненням за останні
12 календарних місяців;
■ у разі туберкульозу та проф есійного захворю вання ці тер
міни становлять відповідно 10 і 12 місяців з дня настання
непрацездатності.
Після зазначених вище термінів Л К К направляє хворого на

М СЕК з листком непрацездатності та направленням , оф орм
леним у встановленому порядку.
У тому разі, якщ о М С ЕК не має підстав вважати хворого ін
валідом, за її санкцією листок непрацездатності продовжує л і
кувально-проф ілактичний заклад.
Л исток непрацездатності у зв ’язку зі штучним перериванням
вагітності за бажанням ж інки видається на перші 3 дні. У разі
ускладнень його продовжують на весь термін перебування
у стаціонарі.
При захворю ванні працівника під час відпустки за власний
рахунок листок непрацездатності не видається.
Працю ю чим інвалідам листок непрацездатності видають на
термін не більше 2 місяців безперервно і не більше 3 місяців
протягом календарного року.
Л исток непрацездатності особам, направленим на консуль
тацію , обстеж ення, лікування до медичних закладів за межі
адміністративного району , видається за ріш енням Л К К на не
обхідну кількість календарних днів з урахуванням проїзду.
©
За яких умов хво
На період проведення інвазивних методів обстеження та л і рого направляють
кування (ендоскопія з біопсією , хіміотерапія за інтермітуючим до МСЕК?
481
методом, гемодіаліз тощ о) в амбулаторних умовах листок не
працездатності видається лікуючим лікарем згідно з ріш енням
лкк.
Згідно з Порядком У разі тим часової непрацездатності, зумовленої захворю
розслідування та ве ванням або травмою , внаслідок алкогольного, токсичного
дення обліку нещас
с п ’яніння чи дії наркотиків видається листок непрацездатнос
них випадків, про
ті з обов’язковою позначкою про це в ньому та в медичній
фесійних захворю
карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.
вань і аварій на
виробництві, затвер Л К К , а в разі її відсутності — лікую чий лікар з дозволу го
дженим Постановою ловного лікаря, може призначити непрацездатному внаслідок
Кабінету Міністрів проф есійного захворю вання згідно з П остановою Кабінету
України від 25.08. М іністрів України від 08.11.2000 р. № 1662 «Про затвердження
2004 р. №1112, ви переліку проф есійних захворювань», або захворю вання на ту
робничими вважа беркульоз, тимчасове переведення на іншу роботу з видачею
ються травми, що листка непрацездатності на період до 2 місяців з дотрим анням
сталися з працівника терміну одночасного продовж ення на 10 днів.
ми під час виконання
П ереведення рекомендується, якщ о хворий, непрацездат
трудових(посадових)
ний за своїм основним місцем роботи, може повноцінно ви
обов'язків, утому
числі у відряджен
конувати іншу роботу без поруш ення процесу лікування.
нях, а також під час: У разі потреби переведення на легку роботу у зв ’язку з ін
ш ими захворю ваннями видається висновок Л К К . Л исток
■ перебування на
непрацездатності в цьому випадку не видається.
робочому місці, на
території підприєм
При направленні хворого на доліковування до реабілітацій
ства, в іншому місці них відділень санаторно-курортних закладів безпосередньо зі
роботи протягом ро стаціонарів, згідно з висновком Л К К , листок непрацездатнос
бочого часу; ті продовжується лікуючим лікарем та завідувачем відділення
проїзду на робо санаторно-курортного закладу на весь термін, необхідний для
ту чи з роботи на закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуван
транспорті підпри ням проїзду, але не більше терміну, встановленого для направ
ємства; лення на М СЕК .
проведення ро Л исток непрацездатності в разі побутової чи виробничої
біт в інтересах під травми видається з дня встановлення непрацездатності.
приємства, де пра Постановою Кабінету М іністрів України від 22.03.2001 р.
цює потерпілий; № 270 затверджено порядок розслідування та обліку нещ асних
■ прямування випадків невиробничого характеру. Цим П орядком регулю єть
працівника до/м іж ся розслідування та облік нещ асних випадків, які трапилися
об'єктами обслугову зокрема:
вання за затвердже ■ по дорозі на роботу чи з роботи;
ними маршрутами
чи до будь-якого
■ під час в и к о н ан н я гром адського о б о в’язку з рятування
об'єкта за доручен людей;
ням власника. ■ під час виконання донорських ф ункцій;
482
■ під час участі в спортивних іграх на оф іційних змаганнях.
При тимчасовій непрацездатності, що настала внаслідок

травми, для виріш ення питання оплати листка непрацездат
ності необхідно скласти відповідний акт:
■ у разі травм и, одерж аної на виробництві, — акт про
нещ асний випадок (форм а Н-1);
■ у разі травми невиробничого характеру —акт розслідуван
ня обставин нещ асних випадків невиробничого характеру
(форм а НТ).
Я кщ о працівник одержав виробничу травму або невиробни

чу травму, акти за ф ормою Н-1 і НТ складаю ться комісією , до
якої входять керівник служби охорони праці підприємства, ке
рівник структурного підрозділу, представник проф спілкової
організації.
Затвердж ений власником підприємства акт за ф ормою Н-1
надсилається потерпілому, керівникові цеху чи інш ого струк
турного підрозділу за місцем нещ асного випадку для здійснен
ня запобіжних заходів.
Для відш кодування потерпілому ш коди, заподіяної внаслі
док дорож ньо-транспортної пригоди, лікувально-проф ілак
тичним закладом видається довідка про термін тим часової не
працездатності для подання до страхової організації.
13.3.2. Порядок видачі листків непрацездатності

по догляду за хворим
По догляду за дорослим хворим членом сім ’ї листок непраце
здатності видається лікуючим лікарем одному із працюю чих
членів сім ’ї чи іншій працюю чій особі, що ф актично здійсню є
догляд.
Л исток непрацездатності по догляду за дорослим хворим,
членом сім ’ї та хворою дитиною , старш ою 14 років, при ліку
ванні в амбулаторно-поліклінічних умовах видається не більше
ніж на 3 дні, а у виняткових випадках за ріш енням Л К К , Який порядок вида
а в разі її відсутності — головного лікаря, подовжується, але не чі листка непраце
більше ніж на 7 календарних днів загалом. здатності по догля
Л исток непрацездатності по догляду за хворою дитиною ві ду за двома дітьми,
ком до 14років видається лікуючим лікарем одному з працю ю що хворіють одно
чих членів сім ’ї чи іншій працю ю чій особі, що ф актично часно?
483
здійсню є догляд за дитиною . Право виріш увати, на кого
оф ормляти листок непрацездатності по догляду за хворою ди
тиною (на матір, батька чи іншу працюю чу особу, яка здійс
нює догляд за дитиною ), надається лікую чому лікарю й зале
жить від віку дитини та її стану.
Л исток непрацездатності по догляду за хворою дитиною ві
Листок непраце
ком до 14років видається на період не більше 14 календарних
здатності
днів, а по догляду за хворою дитиною -інвалідом та дитиною ,
не видається
постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, — на весь період її
по догляду:
хвороби, вклю чаю чи санаторно-курортне лікування.
Ш за хронічним На перші 5 календарних днів та з 6-го по 10-й день листок
хворим у період ре непрацездатності видається одноосібно лікарем -педіатром (сі
місії; м ейним лікарем ), а з 11-го по 14-й день — разом із завідувачем
■ за хворою дити відділення.
ною в період щоріч Я кщ о дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійсню є д о
ної чергової (основ гляд за хворою дитиною , після закінчення м аксим ального тер
ної чи додаткової) міну непрацездатності видається довідка по догляду за хворою
відпустки матері
дитиною (ф .№ 138/о) до одужання дитини при гострому за
без збереження за
хворю ванні чи настанні ремісії при загостренні хронічного за
робітної плати, час
тково оплачуваної
хворю вання. За цією довідкою допомога не оплачується, але
відпустки по догля довідка є підставою для звільнення працівника від роботи.
ду за дитиною до З Я кщ о в сім ’ї хворіють двоє чи більше дітей одночасно, то
років; для догляду за ними видається один листок непрацездатності.
Ш у разі встанов
Я кщ о під час звільнення від роботи згідно з листком
лення карантину непрацездатності по догляду за перш ою дитиною захворіла
в дитячій установі; друга, то на другу дитину видається листок непрацездатності
після закриття перш ого, на дні, які залиш илися з початку за
■ за хворим,
старшим 14 років,
хворю вання другої дитини, сіле не більше ніж на 14 днів.
при стаціонарному У разі вини кнен ня захворю вання у дітей в різний час листок
лікуванні. непрацездатності та довідка про догляд за хворою дитиною
видаються в кожному конкретному випадку окремо.
У разі стаціонарного лікування дітей віком до 6 років одному
із працю ю чих членів сім ’ї чи іншій працючій особі, яка здійс
нює догляд за дитиною , видається листок непрацездатності на
весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною .
У разі стаціонарного лікування тяжкохворих дітей віком
6—14 років листок непрацездатності видається одному із пра
цюючих членів сім ’ї чи іншій працюю чій особі, яка здійсню є
догляд за дитиною , на період, коли, за висновком Л К К , д и ти
на потребує індивідуального догляду.
У разі стаціонарного лікування дітей віком до 14 років, ВІЛ-
інфікованих і хворих на СНІД, або хворих на онкологічні та онко-
484
гематологічні захворювання, а також постраждалих внаслідок

аварії на ЧАЕС, листок непрацездатності видається на весь пе
ріод перебування дитини в стаціонарі одному з працюю чих
членів сім ’ї чи іншій працю ю чій особі, що здійсню є догляд за
дитиною .
Я кщ о мати чи інш а працю ю ча особа, яка доглядає за хво
рою дитиною , перебуває в цей час у щ орічній (основній або
додатковій) відпустці у зв ’язку з навчанням або творчій від
пустці, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку, відпустці без збереж ення заробітної плати, то
листок непрацездатності видається з дня, коли мати чи інш а
працю ю ча особа, що ф актично здійсню є догляд за хворою д и
тиною , повинна стати до роботи.
Л исток непрацездатності видається працю ю чій особі, яка
здійсню є догляд за дитиною віком до 3 років, за д итиною -ін-
валідом віком до 18 років, у випадку пологів або хвороби матері
(чи інш ої особи, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною
до 3 років, виховує дитину-інваліда до 18 років) на період, коли
за висновком лікаря вона не може здійсню вати догляд за д и
тиною , а також у випадку необхідності догляду за другою хво
рою дитиною . Підставою для видачі лікарем -педіатром (сі
мейним лікарем ) листка непрацездатності є довідка з поліклі
ніки чи стаціонару, що засвідчує захворю вання матері.
У разі захворю вання дитини поза постійним місцем прож и
вання листок непрацездатності та довідка по догляду за нею
видаються за місцем тимчасового перебування дитини терито
ріальним лікувально-проф ілактичним закладом з дозволу го
ловного лікаря та мають бути засвідчені його підписом і круг
лою печаткою.
13.3.3. Порядок видачі документів, що засвідчують

тимчасову непрацездатність у разі карантину
Н а період тим часового відсторонення від роботи осіб, робота
яких п о в’язана з обслуговуванням населення, які були в к о н
такті з інф екційним и хворими чи є бактеріоносіями (у разі
немож ливості тимчасового переведення за їх згодою на іншу
роботу, не п ов’язану з ризиком пош ирення інф екційних хво
роб), видається листок непрацездатності лікарем -інф екціоні-
стом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміо-
лога територіальної санітарно-епідеміологічної станції (СЕС).
485
Слід зазначити, що особі, яка доглядає дитину, звільнену від
відвідування дош кільного закладу, а також особі, звільненій
від навчання, видається довідка про карантин.

у зв’язку з вагітністю та пологами
Л исток непрацездатності у зв ’язку з вагітністю та пологами
видається за місцем спостереж ення за вагітною з ЗО тиж ня ва
гітності одноразово на 126 днів (70 календарних днів до перед
бачуваного дня пологів і 56 — після).
У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення
ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді на
підставі записів в історії пологів та обмінній карті вагітної, за
свідчених підписом головного лікаря та печаткою лікувально-
проф ілактичного закладу, де відбувалися пологи, за місцем
спостереж ення за вагітною додатково видається листок непра
цездатності на 14 календарних днів, тобто тривалість післяпо
логової відпустки становить 70 днів, а загалом тривалість від
пустки у зв ’язку з вагітністю та пологами становить 140 днів.
Ж інкам , які належать до І—IV категорії постраждалих вна
слідок аварії на ЧАЕС, видається листок непрацездатності
у зв ’язку з вагітністю та пологами з 27 тиж ня вагітності трива
лістю 180 календарних днів (90 днів на період допологової від
пустки та 90 — на період післяпологової відпустки).
Якщо вагітна не спостерігалася з приводу вагітності до дня
пологів, листок непрацездатності видається лікувально-про
філактичним закладом, де відбувались пологи, з дня пологів
на період тривалості післяпологової відпустки: на 56 днів при
ф ізіологічних пологах, а в разі виникнення ускладнень під час
пологів, передчасних або багатоплідних пологів — на 70 днів.
При передчасних пологах до ЗО тижнів вагітності листок
непрацездатності у зв ’язку з вагітністю та пологами видається
лікувально-проф ілактичним закладом, де відбувались пологи,
в разі народження живої дитини — на 140 календарних днів,
а у випадку мертвонародження при таких пологах — на 70 ка
лендарних днів.
Особам, які всиновили дитину, лікарем ж іночої консульта
ції на підставі свідоцтва про народження дитини та ріш ення
суду про її усиновлення видається листок непрацездатності на
період з дня всиновлення до закінчення післяпологової від-
486
пустки тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів

у разі одночасного всиновлення двох і більше дітей, 90 к а
лендарних днів —для ж інок, віднесених до І—IV категорії осіб,
постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС), що відраховується
з дня народж ення дитини, зазначеного у свідоцтві про наро
дж ення.
У зв ’язку з операцією штучного переривання вагітності за ба
жанням жінки (у тому числі міні-аборту) листок непрацездат
ності видається на 3 дні з урахуванням дня операції, а в разі
вини кнен ня ускладнень під час операції чи в післяоперацій
ному періоді — на весь період тим часової непрацездатності.
У випадках переривання вагітності з інших причин, у тому
числі за медичними або соціальним и показанням и, листок н е
працездатності видається з дня госпіталізації ж інки на весь пе
ріод непрацездатності.
Ж інкам , які не підлягають загальнообов’язковом у держ ав
ному страхуванню , видається довідка ф орм и № 147/о «Довідка
для призначення і виплати держ авної допомоги у зв ’язку з ва
гітністю та пологами ж інкам , які не застраховані в системі
загальнообов’язкового держ авного соціального страхування»,
затверджена наказом М ОЗ України від 18.03.2002 р. № 93, за
реєстрованим у М іністерстві ю стиції України 09.04.2002 р. за
№ 346/6634.

на період санаторно-курортного лікування
На період санаторно-курортного лікування, необхідність я к о
го встановлена Л К К лікувально-проф ілактичного закладу за
місцем спостереж ення, видається листок непрацездатності на
термін лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу
і назад, але з урахуванням термінів щ орічної (основної та
додаткової) відпустки. Якщ о хворий направляється до санато
рію на доліковування безпосередньо зі стаціонару лікуваль
ного закладу після деяких хвороб (гострий інф аркт міокарда,
нестабільна стенокардія, аорто-вентрикулярне ш унтування,
стентування, виразкова хвороба шлунка чи дванадцятипалої
киш ки та іи.), листок непрацездатності видається на весь час
перебування в санаторії.
Хворим на туберкульоз, направленим на лікування до
протитуберкульозного санаторію , листок непрацездатності
487
видається лікую чим лікарем спеціалізованого медичного за
кладу на кількість днів, потрібних для проїзду до санаторію , та
продовжується лікуючим лікарем санаторію .
Для окремих категорій громадян, які постраждали внаслідок
аварії на ЧАЕС, передбачено одерж ання листка непрацездат
ності на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих
лікувальних закладах з урахуванням проїзду туди й назад, з ви
платою допомоги з фонду держ авного страхування незалежно
від того, ким і за чий рахунок видано путівки.
Листок непрацездатності видається до від’їзду в санаторій
при наявності:
■ путівки;
■ довідки з місця роботи про тривалість відпустки —основ
У МСЕКз метою ви ної та додаткової;
явлення компенса
■ картки санаторно-курортного відбору.
торно-адаптивних
можливостей про
ходять огляд гро Тимчасова непрацездатність при протезуванні
мадяни, які част
ково чи повністю У разі протезування у стаціонарах протезно-ортопедичних
втратили здоров'я підприєм ств М іністерства соціальної політики України листок
внаслідок захворю непрацездатності видається на час протезування та проїзду до
вань, травм, вро стаціонару і назад. Його видає лікар стаціонару спільно
джених дефектів, з головним лікарем медичного відділу протезно-ортопедично
що обмежують їх
го підприємства.
життєдіяльність, а
також ті, що за
чинним законодав
ством мають право 13.4. ЕКСПЕРТИЗА СТІЙКОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
на соціальну допо
могу.
Ц І Л І : Показати медико-соціальне значення та порядок проведення
експертизи стійкої втрати працездатності (інвалідності).
Експертизу стійкої непрацездатності проводять м ед и ко-со-

ціальні експертні ком ісії (М С Е К ), підпорядковані М О З
У країни.
Залеж но від рівня, структури захворю ваності та інвалідності
утворюю ться такі м едико-соціальні експертні комісії: загаль
ного профілю , спеціалізованого профілю для огляду хворих на
туберкульоз, осіб із психічними розладами, захворю ваннями
органа зору, системи кровообігу, постраждалих від наслідків
аварії на ЧАЕС тощ о.
488
М іські, районні комісії створюються з розрахунку одна к о

місія на 100 тис. населення віком 16 років і старших; між
районні — в районах, містах з м енш ою чисельністю населення.
О бласна, центральна міська комісія створю ється з розра
хунку на п ’ять міських, м іж районних, районних комісій.
13.4.1. Склад і завдання медико-соціальних експертних

комісій (МСЕК)
Направлення для огляду хворого у М СЕК видають лікарсько-
консультативні комісії (Л К К ) відповідного медичного закладу
за формою , затвердженою М ОЗ України, після клінічних обсте
жень, що підтверджують стійкий або незворотний характер за
хворю вання, та в тому разі, коли хворий був звільнений від ро Постановою
боти безперервно протягом 4 місяців з дня настання тимчасової Кабінету
непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв’язку з одним і тим Міністрів України
від 03.12.2009 р.
же захворю ванням або його ускладненнями за останні
№ 1317 причинами
12 місяців. При туберкульозі цей термін становить 10 місяців.
інвалідності
М С ЕК проводить огляд хворих за місцем прож ивання чи визначено:
лікування при пред’явленні паспорта чи інш ого документа, що
посвідчує особу, листка непрацездатності та відповідного н а ■ загальне захво
правлення, не пізніш е 7 днів. Я кщ о хворий за станом здоров’я рювання;
не може з ’явитися на М С ЕК , огляд проводять вдома або професійне за

в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні. хворювання;
Хворого, якого направляю ть на м едико-соціальне експертне трудове
обстеження вперш е, представляє голова Л К К закладу охорони каліцтво;
здоров’я. Для розв’язання соціальних питань запрош ую ть ■ інвалідність з ди
представників власника підприємства, установи, організації, тинства;
де працює хворий, або уповноваж еного ним органу та п роф ■ інвалідність до
спілкового комітету. початку трудової ді
При недоцільності продовж ення терміну тим часової непра яльності;
цездатності, л ікарняний листок непрацездатності закриваю ть
Ш поранення,
датою огляду.
контузії, каліцтва,
У разі визнання хворого інвалідом інвалідність встановлю захворювання,
ють з дня надходження до М С ЕК документів. одержані під час
МСЕК встановлює: виконання
обов'язків вій
■ ступінь обм еж ення ж иттєдіяльності лю дини, стан п ра
ськової служби, та
цездатності, групу, причину та час настання інвалідності
у постраждалих від
внаслідок загального чи професійного захворю вання, тру
наслідків Чорно
дового каліцтва; бильської ката
Ш ступінь втрати працездатності ( у відсотках); строфи.
489
Ш при ч и н н и й з в ’язо к інвалідності колиш ніх військово
служ бовців з перебуванням на ф ронті чи з виконанням
інших об ов’язків військової служби;
■ п ри чинний з в ’язок інвалідності з захворю ванням чи
каліцтвом, що виникли в дитинстві, вродженим дефектом;
■ ступінь втрати здоров’я, групу, причину, зв ’язок і час н а
стання інвалідності гром адян, які постраждали внаслідок
політичних репресій;
■ ступінь втрати здоров’я, групу, причину, зв ’язок і час н а
стання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок
Ч орнобильської катастрофи;
■ ступінь стійкої втрати працездатності для направлення
хворих до будинків пристарілих та інвалідів;
■ медичні показання та протипоказання на право одерж ан
ня інвалідами автомобілів з ручним керуванням.
Основні завдання МСЕК:
■ виявлення причин інвалідності;
■ встановлення груп інвалідності;
■ надання трудових рекомендацій інвалідам;
■ сан кц іон уван н я продовж ення листка непрацездатності
для заверш ення лікування.
13.4.2. Основні причини та види інвалідності

О сновними причинами інвалідності в Україні є хвороби систе
ми кровообігу (перш е місце), злоякісні новоутворення (друге
місце) та травми (третє місце). Її структура повторю є структу
ру загальної смертності населення.
Найчастішим видом інвалідності є інвалідність від загаль

ного захворювання, яка встановлюється за двох умов:
■ якщ о захворю вання не було пов’язане з проф есійною д і
яльністю;
■ якщ о до інвалідності призвела побутова травма.
Причиною інвалідності внаслідок професійного захворю

Чим відрізняється ін
валідність з дитин
вання є:
ства від інвалідності захворю вання, яке виникло під впливом несприятливих
до початку трудової ф акторів, властивих даній проф есії, чи несприятливих
діяльності? умов праці;
490
■ захворю вання, перебіг якого ускладнився під впливом

проф есійного фактора.
Віднесення захворю вання до проф есійного проводиться

відповідно до переліку проф есійних захворю вань, затвердже
ного П остановою Кабінету М іністрів України від 08.11.2000 р.
Наказом МОЗ Украї
№ 1662 «Про затвердження переліку проф есійних захворю
ни, Міністерства
вань».
України з питань
Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати
надзвичайних ситу
остаточний діагноз проф захворю вань, переглядається через ацій і в справах за
кожні п ’ять років і затверджується М ОЗ України. хисту населення від
Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється наслідків Чорно
на підставі акта про нещ асний випадок, складеного за місцем бильської катастро
роботи, чи ріш ення суду про ф акт травмування на вироб фи від 30.05.97
ництві. № 166/129 затвер
джено «Положення
Інвалідність внаслідок трудового каліцтва може бути ре про систему експер
зультатом травми, яку отримано: тизи по встанов
■ безпосередньо на робочому місці; ленню причинного
зв'язку хвороб, ін
■ поза місцем роботи при виконанні виробничого завдання
валідності та смерті
чи під час відрядження при виконанні виробничого зав з дією іонізуючого
дання; випромінення та ін
■ по дорозі на роботу чи з роботи; ших шкідливих
чинників внаслідок
■ в разі виконання держ авних або громадських об ов’язків;
аварії на Чорно
■ у разі виконання дій по рятуванню лю дського життя, охо бильській АЕС».
роні правопорядку.
Інвалідність з дитинства встановлю ється підліткам до 16 ро

ків (учням до 18 років), якщ о захворю вання, що призвело до
інвалідності, виникло до цього віку та до початку роботи за
наймом.
П ричинний зв ’язок інвалідності з хворобами, перенесени
ми в дитинстві, встановлю ється за наявності відповідних д о
кументів лікувально-проф ілактичних закладів, що свідчать
про початок захворю вання чи травму, перенесену до 16-річно-
го віку (для тих, хто навчається, —до 18-річного віку).
Найчастіш ою причиною інвалідності з дитинства є приро
0
Яка основна мета
джені дефекти розвитку та травми. проведення меди-
ко-соціальної екс
Інвалідність внаслідок поранень, контузій, каліцтва, захво пертизи постражда-
рювання встановлю ється в учасників бойових дій у період лим від наслідків
Великої Вітчизняної війни, а також бойових дій на території аварії на ЧАЕС?
491
інш их держав. До цієї групи віднесено поранення, контузії,
каліцтва, захворю вання, одержані в період проходження служ
би в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні,
органах та підрозділах М іністерства надзвичайних ситуацій.
До цієї групи віднесені також захворю вання, пов’язані
з впливом радіаційного опром інення внаслідок Ч орнобиль
ської катастрофи.
З метою проведення експертизи стійкої втрати працездат
ності постраждалими від наслідків аварії на ЧАЕС передбаче
но створення спеціальних експертних комісій:
■ для дорослих — Центральна та регіональні міжвідомчі екс
пертні комісії в містах: Вінниці, Дніпропетровську, Д он е
цьку, Києві, Л ьвові, Харкові; обласні (міські) спеціалізо
вані медико-соціальні експертні комісії (облспецМ С ЕК )
та обласні спеціалізовані лікарсько-консультативні комісії
(облспецЛ КК );
■ для дітей — Ц ентральна дитяча та дитячі обласні (міські)
спеціалізовані лікарсько-консультативні ком ісії (дитячі
облспецЛ КК).
До складу вказаних вище комісій входять:
■ експертно-консультативна група висококваліф ікованих
фахівців з різних медичних спеціальностей, які пройш ли
підготовку з радіаційної м едицини;
Ш безпосередньо члени експертної комісії з досвідчених ф а
хівців закладів Міністерства охорони здоров’я України, які
пройш ли підготовку з радіаційної медицини.
Склад експертів-консультантів і членів комісії затверджують

М ОЗ України і М іністерство України з питань надзвичайних
ситуацій.
Протягом двох років склад членів експертних комісій пови
нен оновлю ватись на ЗО %, а експертно-консультативна група
має бути замінена.
Розгляд медичних справ експертним и комісіями проводить
ся за особистим зверненням і направленням спеціалізованого
медичного закладу при наявності посвідчення постраждалого
внаслідок Ч орнобильської катастрофи.
Експертиза медичних документів повинна здійсню ватись
після повного та всебічного медичного обстеження постраж
далого, проведення необхідних досліджень, визначення кліні-
ко-ф ункціонального діагнозу.
492
Висновки експертних комісій про причини захворю вань

постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС є підставою для
підприємств, установ, організацій, незалежно від форм влас
ності та видів їх діяльності, для надання цим особам пільг, пе
редбачених чинним законодавством.
Встановлення групи інвалідності регулюється Інструкцією
про встановлення групи інвалідності, затвердженою наказом
М ОЗ України від 07.04.2004 р. № 183, а також П остановою
КМ У від 03.12.2009 р. № 1317, згідно з яким и розрізняю ть три
групи інвалідності. Найважчою з них є перша - вона встанов
лю ється особам з постійною чи тривалою втратою працездат
ності, які потребують постійного стороннього нагляду, догля
ду чи допомоги.
Розрізняю ть підгрупи А та Б І групи інвалідності. До підгру
пи А належать особи з виклю чно високим ступенем втрати
здоров’я, що спричиняє повну нездатність до самообслугову
вання та повну залеж ність від інш их осіб. До підгрупи Б нале
жать особи з високим ступенем втрати здоров’я, що сп ри чи
няє значну залеж ність від інш их осіб у виконанні життєво
важливих соціально-побутових ф ункцій та часткову нездат
ність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Друга група встановлю ється особам, що також мають значні
функціональні порушення та практично повну непрацездат
ність, але не потребують сторонньої допомоги, нагляду, тобто
здатні обслуговувати себе самостійно.
Встановлення третьої групи інвалідності передбачає мож
ливість продовження трудової діяльності. Вона стосується
осіб з обмеж еною працездатністю в таких випадках:
■ при значном у утрудненні в здобутті проф есії чи
у працевлаш туванні, утом у числі в осіб, які раніше ніколи
не працю вали та не мають професії;
■ при необхідності значного зм ен ш ен н я (більш е ніж на
25 %) обсягу трудової діяльності;
■ при значном у зниж енні кваліфікації чи втраті професії;
■ при значном у утрудненні у викон ан н і проф есійних
об ов’язків внаслідок анатом ічних дефектів, що наведені
у затвердженому М ОЗ України переліку дефектів.
Кож на група інвалідності визначається на певний термін із
зазначенням строку переосвідчення.
Переогляд інвалідів з нестійким и, оборотним и м орфологіч
ними змінами та розладами ф ункцій органів і систем орга-
493
нізму для визначення ефективності відновного лікування
та реабілітаційних заходів, стану здоров’я та соціальної адап
тації проводиться через 1—3 роки. Н аправлення на переогляд
раніш е зазначеного терміну може бути лиш е у випадку необ
хідності перегляду групи внаслідок погірш ення стану хворого.
Досить часто група інвалідності встановлюється без зазначен
ня терміну переосвідчення, тобто безстроково. Це буває в разі:
■ пенсійного віку інваліда;
■ наявності стійких незворотних м орфологічних
і ф ункціональних поруш ень;
■ неефективності реабілітаційних заходів;
■ несприятливого клінічного та трудового прогнозу.
Реабілітація інвалідів передбачає медичну, соціальну, проф е
сійну реабілітацію, а також спеціальну реабілітаційну підго
товку дітей.
Відповідно до індивідуальної програми реабілітації МСЕК
розробляє для кож ного інваліда реком ендації за участю лікую
чого лікаря.
М С ЕК визначає сприятливі для кож ного інваліда за станом
здоров’я види трудової діяльності та умови праці для віднов
лення поруш ених ф ункцій організму, перевіряє відповідність
умов праці інвалідів своїм висновкам.
У разі незгоди гром адянина з ріш енням районної, м іж район
ної, міської М С ЕК він має право подати протягом місяця пись
мову заяву до К рим ської республіканської, обласної, ц ен
тральної м іської М С ЕК або до М С ЕК , у якій він проходив
огляд, або до відповідного управління охорони здоров’я.
Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здо
ров’я надсилає у триденний термін з дня одерж ання заяви всі
наявні документи разом із заявою на розгляд К рим ської рес
публіканської, обласної, центральної м іської М С ЕК , які про
тягом місяця (з дня подання заяви) проводять повторний
огляд хворого та прийм аю ть відповідне ріш ення.
Ріш ення М С ЕК може бути оскарж ене в судовому порядку.
Документація МСЕК:
■ акт освідчення у М СЕК;
■ книга протоколів засідань М СЕК;
■ статистичний талон до акта освідчень у М СЕК ;
■ щ орічний звіт обласної, центральної, м іської М С Е К
(ф. № 37-здоров).
494
Основні показники, що характеризують інвалідність:

■ рівень інвалідності (контингент інвалідів) — кількість усіх
інвалідів на перше січня поточного року в розрахунку на
1000, 10 тис. середньорічного населення;
■ рівень первинної інвалідності (інвалідизації) —число осіб,
уперше визнаних інвалідами, на 10 тис. середньорічного
населення;
■ структура інвалідності (за п ричинам и, групами, віком ,
статтю тощ о).
Основні показники роботи МСЕК:

■ еф ективність реабілітаційних заходів;
■ розбіж ність у ріш еннях Л К К і М СЕК.
Протягом останніх років у структурі інвалідності відбулися

суттєві зм іни, а саме: тенденція до «омолодження» інвалідно
сті та збільш ення питомої ваги інвалідів III групи, що зумов
лено впливом як суто медичних, так і соціальних чинників. Як
і в минулі роки, найвищ ий рівень інвалідності спостерігається
в осіб похилого віку.
Про основні тенденції показників інвалідності в Україні за
останні роки йдеться в розділі 3.
1. С истема державного соціального страхування при тим ча

совій непрацездатності в Україні. П орядок і умови оплати
по листках непрацездатності.
2. Заклади, відповідальні за проведення м едико-соціальної
експертизи працездатності.
3. П роблеми, що виникаю ть при організації м едико-соціаль
ної експертизи втрати працездатності в сучасних умовах.
495
В ідповідь на виклик
З метою усунення недоліків при проведенні експертизи ти м

часової втрати працездатності необхідно налагодити систем а
тичний контроль з боку керівників медичних закладів за об
ґрунтованістю видачі та правильністю заповнення листків
непрацездатності.
П окращ енню організації м едико-соціальної експертизи
стійкої втрати працездатності у першу чергу має сприяти по
силення співпраці лікарсько-консультативних комісій м едич
них закладів і м едико-соціальних експертних комісій.
496
1. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.11.2004 р.
№ 565 «Про встановлення груп інвалідності».
№ 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі доку
ментів, шо засвідчують тимчасову непрацездатність громадян».
№ 532/274/ІЗбос/1406 «Про затвердження Інструкції про поря
док заповнення листка непрацездатності».
№ 189 «Про затвердження положення про експертизу тимчасової
втрати працездатності».
№ 882 «Про затвердження змін до Інструкції про порядок видачі
документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність грома
дян».
show/2801-12.
ни здоров’я України за 2008 —2009 рр. —К., 2010. —328 с.
8. Програмні тестові питання з соціальної медицини та організації
охорони здоров’я / За ред. Ю. В. Вороненка. — Вид. друге, пере-
робл. та доп. —Т .: Укрмедкнига, 2001. —316 с.
9. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За заг. ред.
Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка. - Т. : Укрмедкнига, 2000. —
С. 477- 493.
10. Тимчасова непрацездатність. Урядовий портал.- http:/www.kmu.
gov.ua/control/publish/article?art id=6199808
497
часного уявлення про менеджмент, зокрема
Л Н ІУ ІД "
мент охорони здоров’я; плануванн
нізація; контроль; кадри.
В Ш ^Н
З !. І.. г Щ
И И в і а р ї
й;Ь-Т7-:— =5? ^
ПИТАННЯ ДЛЯ о
Характеристика і критерії оцінки менеджер.

Види управлінських систем та забезпечення належ
їх застосування.
Характеристика особистісних особливостей менеджерів о
Ш
рони здоров'я, необхідних для виконання керівних фу Ш ш
Ц І Л І : Розкрити використання методу оцінки питань щодо діяль
ності закладів охорони здоров’я і процесів стратегічного та опера
тивного планування. Визначити основні риси організаційного плану,
розробка якого входить в обов’язки менеджера. Окреслити функції
контролю та оцінки, необхідні в їх організації. Усвідомити роль мене
джера та вплив його особистісних характеристик на управлінську
діяльність.
14 .1. ВИЗНАЧЕННЯ М ЕНЕД Ж М ЕНТУ,

ЙОГО ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ. ІСТОРІЯ
РОЗВИТКУ ШКІЛ М ЕН ЕД Ж М ЕНТУ
Щ о таке менеджмент? Існує кілька визначень цього поняття.

За авторським визначенням П. Д рукера, менеджмент є га
луззю наукового управління, С. П. Роббінза та М. Коултер —
процесом координації та о б ’єднання діяльності людей для за
безпечення її ефективності та результативності.
Визначальним у процесі управління є досягнення високої
ефективності та результативності.
Ефективність — це одерж ання м аксим ального результату
при мінімальних використаних ресурсах. Еф ективність часто
визначаю ть як вміння «робити все, як вимагають».
Результативність — показник того, наскільки організації
вдалося досягти поставлених цілей, часто визначаю ть як
«вміння робити так, як треба».
Менеджер — член організації, який об’єднує та координує ро
боту інших її членів, забезпечуючи досягнення цілей організації.
М енеджери, координую чи діяльність своїх співробітників,
використовую ть чітко визначені об ов’язки.
Ще на початку XX ст. ф ранцузький пром исловець Анрі Виклик
Ф айоль обгрунтував 5 ф ункцій управління: планування, ор
Невідповідність між
ганізацію, керівництво, координацію , контроль. У середині потребами галузі
1950-х рр. було видано перший підручник з менеджменту, охорони здоров'я
в якому виділялись наступні основні ф ункції управлінського у фахівців з ме
персоналу: планування, організація, робота з персоналом , ке неджменту та їх
рівництво та контроль. підготовкою.
499
П ланування — ф ункція управління, що вклю чає визначення
цілей, розробку стратегії, складання планів координації різних
видів діяльності.
Організація - ф ункція управління, п ов’язана з визн ачен
ням завдань, які потрібно виконати, осіб, які будуть їх викону
вати; групування завдань; створення структури звітності та
рівня, на яком у будуть прийм атися ріш ення.
Керівництво — ф ункція управління, що вклю чає стимулю
вання підлеглих, спрямування їх дій, вибір найеф ективніш их
каналів взаєм озв’язку та залагодження конф ліктів у колективі.
Контроль —функція управління, п о в’язана зі спостереж ен
Які основні функ
ням за перебігом робіт з тим , щоб вони виконувались відпо
ції управління ви
відно до плану та намічених стандартів, а також з усуненням
знаєте?
будь-яких суттєвих відхилень.
Сучасна теорія менеджменту бере початок у 1911 році, коли
було видано твір Ф редеріка Тейлора «П ринципи наукового
менеджменту», де описана теорія наукової організації управ
лін н я, яка грунтується на чотирьох принципах:
■ в організації кож ного виду робіт необхідно застосувати
науковий підхід;
В на науковій основі відбирати, адаптувати і навчати кадри;
В тісна співпраця менеджерів з працівниками;
В рівном ірний і справедливий розподіл робіт і відповідаль
Наукова організація ності між менеджерами та працівниками.
управління (scienti
fic management) - К онцепції та принципи підвищ ення ефективності управлін
застосування науко
ня, запропоновані Ф. Тейлором, набули пош ирення у СШ А,
вого методу для ви
Ф ранції, Німеччині, Росії, Японії, вони і сьогодні активно ви
значення «одного
користовую ться. П оряд з цим використовую ться теорії та ідеї
найбільш ефектив
ного засобу» вико
ще однієї ш коли — адміністративного управління.
нання роботи. Найбільш відомі представники цієї ш коли —Анрі Ф айоль та
Ф. І.Тейлор
М акс Вебер. А. Ф айоль доводив, що менеджмент має відно
ш ення до усіх сфер лю дської діяльності: бізнесу, управління
державою тощ о. Він сформулю вав 14 принципів управління,
тобто фундам ентальних правил, які використовую ться як н а
вчальний матеріал у бізнес-ш колах та університетах.
М. Вебер всебічно вивчав діяльність організацій та визначив
тип ідеальної, з його точки зору, організації, яку назвав бю ро
кратією, — форма організації, для якої характерні чіткий розпо
діл праці, ієрархія, наявність детальних правил та інструкцій.
500
14. МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЛІДЕРСТВО В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
Сф ери лю дської діяльності, п ов’язані з плануванням, орга

нізацією , керівництвом та контролем , існують уже багато
років.
Значну роль у підвищ енні ефективності процесу управління
відіграла школа наукового управління або кількісного підходу,
яка базувалась на застосуванні в менеджменті статистичних
методів, моделей оптим ізації, інф орм аційних моделей та ме
тодів ком п ’ютерного моделю вання з метою оптим ізації проце
су прийняття рішень.
Д ослідж енням и, п ов’язаним и з поведінкою людей на робо
ті, займаю ться представники школи організаційної поведінки.
Зокрем а, один із представників цієї ш коли Е. М ейо довів, шо
колектив справляє величезний вплив на поведінку кож ної л ю
дини, що матеріальні стимули менш ою мірою впливаю ть на
еф ективність праці, ніж колективні стандарти, наявність під
трим ки та захищ еності. Ці висновки призвели до ф ормування
нового погляду на роль лю дської поведінки у роботі організа
цій та відносини між людьми у досягненні поставлених перед
ними цілей.
З 1960-х рр. дослідники почали аналізувати діяльність орга
нізацій з точки зору системного підходу, концепції, запозиче
ної з ф ізичної науки.
Система — це набір взаєм опов’язаних та взаємозалежних
елементів, організованих у єдине ціле. Існують два типи си с
тем —закриті та відкриті.
Закриті системи не взаємодію ть і не підпадають під вплив
середовищ а, в яком у існують.
Відкриті системи — це системи, котрі динамічно взаємодіють
із середовищем, в якому вони знаходяться. Зрозуміло, що охо
рону громадського здоров’я слід розглядати як відкриту систему.
Школа так званого ситуативного підходу у менеджменті ба
зується на тому, що всі організації відрізняю ться між собою,
опиняю ться в різних ситуаціях (ситуативних обставинах),
отже, потребують різних управлінських ріш ень та дій. В изна
чено чотири основні групи ситуаційних обставин, що впли
вають на діяльність управлінського персоналу:
В розмір організації (кількість працівників, тип організацій

ної структури);
В ш аблонність технологій, що використовую ться для вико

нання завдань;
501
■ невизначеність оточуючого середовищ а (наявність полі
тичних, технологічних, економ ічних, соціально-культур
них змін);
■ ч и н н и ки індивідуальних розбіж ностей працівників (за
рівнем сам остійності, прагнення проф есійного росту,
толерантності тощ о).
14.2. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ М ЕНЕД Ж М ЕНТУ У XXI ст.
Головними тенденціям и розвитку менеджменту в сучасних

умовах, що будуть визначати його розвиток у майбутньому, є:
■ глобалізація;
■ етичні проблеми;
■ різноманітність трудових ресурсів;
розвиток підприєм ництва;
Б м енедж м ент у сфері електронного бізнесу, н авчання,
управління якістю.
Глобалізація. Важливість врахування цього процесу п ов’я

зана з тим, що діяльність різних організацій не обмежується
межами однієї країни. З інш ого боку, внаслідок глобалізації
країни стають більш відкритими, а отже, більш вразливими до
проявів конф ліктів, що грунтуються на політичних та культур
них відмінностях між ними.
Різноманітність діяльності організацій зумовлює ви н и кн ен
ня низки ет ичних проблем. У сучасних умовах приділяється
велика увага розробці та використанню м орально-етичних ко
дексів, тренінгових програм такого спрям ування, спеціальній
підготовці працівників для допомоги у виріш енні етичних
проблем.
Одним із найскладніш их завдань, що постануть перед мене
джерами у XXI ст., є координація виробничої діяльності членів
організації з дуже різними характеристиками для досягнення
спільної мети. Сучасні організації визначаються виклю чною
різноманітністю трудових ресурсів , тобто складаються з л ю
502
дей, що відрізняються за статтю, етнічною приналежністю , ві

ком та інш ими характеристиками. Якщ о раніше вважалося, що
люди, які відрізняються один від одного, у більшості будуть
асимілю ватися, то сьогодні відмінності між членами колективу
визнаються як належне, а завдання менеджера полягає у тому,
щоб організація адаптувалась до прийому працівників з різни
ми характеристиками, такими як спосіб життя, сімейні потре
би, стиль у роботі тощо.
Все більш ого пош ирення у сучасному світі набуває під
приємництво. Це поняття вклю чає в себе відкриття сприят
ливих можливостей та пош ук ресурсів для їх реалізації. П ід
приєм ництво грунтується на трьох важливих засадах:
■ постійному пошуку нових можливостей;
■ використанні новаторських методів та підходів для веден
ня бізнесу;
■ постійному бажанні до росту та розш ирення бізнесу.
Електронний бізнес — ш ироке поняття, що визначає, як о р

ганізації діють, використовую чи електронні (на основі
Internet) засоби зв ’язку для більш еф ективного та результатив
ного досягнення намічених цілей.
У сучасних умовах менеджерам доводиться працювати за
умов безперервних зм ін, що зумовлює необхідність оператив
ного реагування на них. О рганізації повинні мати розвинену
здатність до постійного навчання та адаптації до змін. Для
того щоб забезпечити працівників усіма можливостями для
навчання на всіх рівнях, необхідно вважати знання ресурсом не
менш важливим, ніж ф інанси, сировина, оф існе обладнання
тощо.
Менеджмент знань полягає у створенні та підтримці куль
тури постійного навчання, збагаченні своїх знань та їх розпо
всюдженні серед колег для досягнення вищ ої продуктивності.
У 1980—1990 рр. набув пош ирення новий напрям — загальне Підприємництво -
процес, в результаті
управління якістю (Total Quality Management — TQM), осн ов
якого приватна осо
ними представниками якого були американці Е. Дем інг та
ба або група осіб ко
Д. Ю ран. ристуються сприят
TQM — це ф ілософія менеджменту, спрям ована на постійне ливими можливос
вдосконалення якості та швидку реакцію на зміни у потребах тями для розвитку
та очікуваннях спож ивачів послуг. Мета реалізації програм своєї справи, задо
TQM полягає у створенні організацій, які постійно удоскона волення потреб та
люю ться. запитів споживачів.
503
14.3. М ЕНЕДЖМ ЕНТ У СИСТЕМ І ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Поступове впровадження в галузі охорони здоров’я елементів

ринкових відносин створює передумови для формування ме
дичного менеджменту, а отже, наявності якісно нового спеціа
ліста-менеджера охорони здоров’я (медицини).
Менеджмент охорони здоров’я відіграє важливу роль у за
безпеченні здоров’я населення та окремих хворих. Це важлива
діяльність, часто непомітна для громадськості. Послуги охо
рони здоров’я можуть надаватись ефективним та належним
чином тоді, коли обов’язки надавачів медичних послуг добре
«Керівника можна визначені, результати роботи розраховані і належним чином
вважати найкра винагороджені і відповідно функціонуючі системи послуг мо
щим тоді, коли люди
жуть виконувати свої завдання, маючи небагато проблем. Але
майже не знають
проблеми будь-якого компоненту системи управління медич
про його існування».
ною допомогою можуть мати серйозні наслідки для хворих,
Лао-Цзи
для якості отриманої допомоги та витрат на надання медичних
послуг. Забезпечення належного застосування відповідних
систем та їх чіткої роботи залежить від менеджменту. Ефектив
ний менеджер не виконує роботу інших та не примушує їх ви
конувати їхню роботу (вимогами). Він спрямовує діяльність
працівників у напрямку виконання рішень, а також структу-
рує завдання та умови праці для забезпечення максимальної
інтенсивності роботи.
14.4. ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗ
Менеджери охорони здоров’я відповідають за визначення

майбутніх напрямів роботи їхніх організацій та проміжних
завдань, або віх, які повинні бути досягнуті закладом у його
розвитку. Вони мають вміти проводити довгострокове плану
вання того, як їхня організація може найкращим чином від
повідати сучасним потребам населення, яке обслуговує. Одно
Довгострокове стра
тегічне планування
часно вони потребують реалістичного відчуття короткостро
має поєднуватися кових дій, необхідних для руху у напрямку бажаного
з короткостроковим майбутнього стану. Стратегічне планування надає довгостро
та визначенням кову схему для виконання стратегічного мислення, окреслен
оперативних подро ня напряму та визначення дій, які можуть забезпечити отри
биць. мання запланованих результатів через кілька років. Опера
504
тивне планування перетворює цей довгостроковий план

в оперативні подробиці, які можуть бути виконані у найближ
чому майбутньому.
Стратегічне планування стосується позиціонування закла
ду відносно його оточення та конкурентів для того, щоб досяг
ти вирішення основних завдань з метою ефективної діяльності Що є головним
закладу (Д. Шендель та Ч. Хофер, 1979 р.; У. Льюк, П. Велстон обов'язком мене
та М. Т. Пламмер, 2003 р.) і є головним обов’язком менеджера джера?
охорони здоров’я.
Одним із компонентів процесу є оцінка теперішнього стану
закладу. Спочатку увага повинна бути зосереджена на громаді,
яку зараз обслуговує заклад, для визначення медичних напря
мів із використанням епідеміологічних показників. Іншим
елементом оточення, яке потрібно вивчити, є визначення ке
рівників органу охорони здоров’я, головних акціонерів їхньої
установи (у випадку її приватної приналежності) та їх праг
нень.
Аналіз конкурентів дає загальне розуміння потенційних ру
хів конкурентів, які загрожуватимуть становищу установи. Ре
зультатом цих аналізів є перелік можливостей визначених дій Визначення місії за
і розвитку загроз для довкілля. Можливості є змінами ситуації кладу охорони здо
та оточення, які відбуваються і які заклад охорони здоров’я ров'я є суттєвою
може використати у позитивному напрямі, в той час як загро складовою оцінки
зи є тенденціями або ситуаціями, які можуть перешкоджати місця, ролі та пер
виконанню закладом охорони здоров’я його місії. спективи розвитку
Після закінчення аналізу необхідно розробити стратегіч закладу.
ний напрям діяльності закладу охорони здоров’я або пере
глянути його місії, бачення та стратегічні завдання. Місія
є докладно визначеним, але стійким викладом мети, яка від
різняє цей заклад від інших установ такого типу. Вона може
включати цінності або філософію закладу, послуги, які він
надає, та географічний регіон, який він обслуговує. Вона по
винна бути основою для прийняття всіх рішень, забезпечую
чи те, щоб запланована діяльність наближала установу до
мети, задля якої вона існує. Виклад бачення формулює те,
якою хочуть бачити установу споживачі, коли вона виконує
свої завдання, тобто врахувати цінності споживача. Він є ви
словленням надії на майбутнє. Стратегічні завдання окрес
люють більш специфічний напрям для установи, але повинні
бути достатньо широкими, щоб дозволити формулювання
річних оперативних завдань для усього закладу охорони
здоров’я та його окремих підрозділів.
505
Організаційний аналіз є важливою функцією менеджера.
Він надає інформаційну основу, на якій формулюються мета,
завдання, плани дій. Аналіз повинен грунтуватися на питан
нях з позиціями, вилученими з великої кількості джерел ін
формації. Як правило, аналіз зосереджується на питаннях, ви
значених у стратегічному плані, оперативному плані та у спе
цифічних виробничих проблемах, які виникають
у повсякденній діяльності установи. Ці питання можуть від
кривати короткострокові можливості у діяльності установи.
Вони можуть бути серйозними загрозами життєздатності уста
Метод питань «що нови. Вони можуть бути виробничими проблемами, які необ
до діяльності» є хідно скорегувати.
ефективним інстру Перелік питань може бути підібраний при використанні да
ментом організа них анкетування топ-менеджерів стосовно важливих проблем,
ційного аналізу та які будуть стояти перед закладом у наступному році, за спеці
розробки оператив
альними методиками.
них планів.
Альтернативно, збори групи, які використовуватимуть такі
методи, як «мозковий штурм» або запланований метод, яким
користується група, дозволять визначити перелік питань.
Коли перелік питань буде сформовано, то вони мають бути
розташовані у порядку черговості так, щоб керівна команда
погодилась на вирішення у найближчому майбутньому від 3 до
6 питань. Розташування у порядку черговості потрібно органі
зувати так, щоб кожен член команди вибрав 3 найважливіші
питання, і найважливіше з них отримало б 3 умовних бали, на
ступне за важливістю —2 бали і третє за важливістю — 1 бал.
Резюме виваженого підрахунку балів від усіх членів команди
надасть можливість розставити за ступенем важливості питан
ня, які розглядаються установою як найважливіші, а тільки на
трьох —шести питаннях буде зосереджена увага щодо особли
вих дій.
Потім важливі питання будуть аналізуватись так, щоб керів
на команда погодилась щодо наступного:
В того, як точно визначене питання;
яка інформація щодо питання наявна і яку потрібно зі
брати, щоб вирішити питання;
В фактори, які спровокували появу проблеми;
результати, необхідні для вирішення питання.
Застосування цього методу надасть команді менеджерів ін

формацію, необхідну для розробки оперативних планів.
506
Оперативне планування надає стисло визначене формулю

вання того, що заклад охорони здоров’я пропонує виконати
у найближчій перспективі, як це відбудеться, які часові рамки
передбачаються і хто буде відповідальним за виконання. Воно
зосереджене на роботі, термін якої не перевищує одного року
і, як правило, розробляється до кінця фінансового року. Цен Оперативне плану
тром уваги оперативного плану є головні результати, визначе вання підпорядко
ні з найважливіших проблем, які виникають під час організа ване плану страте
ційного аналізу. Визначені показники інтенсивності роботи гічного розвитку
потрібно включити до кожної сфери досягнень головних ре і є чітко визначеним
зультатів. Ці показники дозволяють контролювати у часі їх ви за термінами, по
конання і надають наявний фактичний матеріал, коли досяг казниками, досяг
нуто бажаного результату. Вони є основою для формулювання неннями та фінан
оперативних завдань та плану дій. суванням.
Оперативні завдання являють собою результати, яких по
трібно досягнути під час планового періоду, і походять із рані
ше розглянутих показників інтенсивності роботи.
Ці завдання визначають єдиний конкретний результат, який
є особливим і піддається кількісному вимірюванню. Ним вста
новлюється дата досягнення результату. Завдання повинне
безпосередньо підтримати стратегічний план закладу охорони
здоров’я або скерувати зусилля на важливі проблеми вико
нання роботи. План дій визначає точні кроки, необхідні для
виконання оперативного завдання. Плани дій включають
особливі часові рамки для виконання проміжних та заключ
них етапів роботи, необхідні ресурси, визначають відповідаль
ну особу та механізми зворотного зв’язку, які будуть інформу
вати вище керівництво про досягнення проміжних та заключ
них етапів.
Заключним етапом оперативного планування є розробка
фінансового кошторису. Фінансові кошториси допомагають
керівництву закладів охорони здоров’я визначити рівень ре
сурсів, необхідних закладу для успішного виконання організа
ційних завдань. Вони допомагають у виробленні оперативних
планів, розкриваючи рівень фінансових ресурсів, виділених
для установи. Вироблення фінансового кошторису визначає
структуру для подальшої планової діяльності. Воно потребує
визначення передбачених прибутків, витрат, потреб у капіталі
та руху реальних коштів для організаційних структур. Вико
нання роботи може бути значною мірою заплановане, оцінене
та контрольоване відповідними центрами, визначеними під
час роботи зі складання кошторису.
507
Складання кошторису також гарантує поінформованість ко
манди менеджерів охорони здоров’я та керівництво лікарів про
фінансовий стан установи.
14.5. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА
Ц І Л І : Розкрити значення та особливості організаційної структури

закладів охорони здоров’я з забезпечення їх ефективної діяльності.
Визначення відповідної структурної організації закладу є од

нією з найважливіших функцій менеджера охорони здоров’я. Ця
діяльність не має «кінцевої точки», яку може мати архітектур
ний проект. Коли вперше створюється установа, розробляєть
ся попередня структура щодо зв'язків підзвітності, інформа
Організаційна
ційних потоків та розподілу осіб по структурних підрозділах.
структура закладів
Але залежно від змін та досягнення остаточної конфігурації
має відповідати закладу, або коли потреби оточення потребують різних резуль
мінливим потребам татів, план організації може змінюватись. Коли заклад пере
суспільства. глядає зміни своєї майбутньої місії та заплановані результати,
він повинен переглянути й свою структуру, організувати свою
діяльність для виконання місії та досягнення цих результатів.
Структура організації є остаточною і впливає на інші голов
ні організаційні процеси. Через те що встановлюється, які по
сади є важливими, нею визначається, яка інформація повинна
надходити до осіб, що займають ці посади, так, щоб можна
було приймати рішення на основі інформації. Вона впливає на
те, як оцінюється і винагороджується робота співробітників.
Інформація на основі показників роботи може використовува
тись при оцінці та зворотному зв’язку, щоб допомогти плану
вати майбутні напрями розвитку закладу.
Структуру можна визначити як загальну суму шляхів, якими
її робота розподіляється на різні завдання, а потім досягається
координація цих завдань (Г. Мінтцберг, 1979 р.). Але основна
діяльність пов’язана із структурою та визначенням посад,
об’єднанням посад у робочі групи зі спільним керівництвом та
вибором методів поліпшення зв’язку і координації між підроз
ділами. Посади створюються на основі ступеня спеціалізації
та формалізації окремих робочих місць і необхідного для робо
ти на цій посаді рівня підготовки. Робоче місце з високою спе-
508
ціанізацією —це таке, де кількість завдань, які має виконувати

особа, є мінімальними у порівнянні з кількістю завдань, за які
вона може бути відповідальною. Цей вид спеціалізації дозво
ляє повторення, що сприяє навчанню та розвитку навичок для
виконання складних завдань. Формалізація належить до рів
ня, де служать формальні правила чи протоколи для керуван
ня поведінкою працівника. Заклади розробляють описання
функціональних обов’язків, які повинні виконувати праців
ники на окремих посадах (посадова інструкція або контракт).
Описання функціональних обов’язків також визначає кваліфі
кацію, яку повинен мати працівник на цій посаді, включаючи
вид та рівень освіти і підготовки, необхідні для успішного ви
конання роботи.
Наступним важливим питанням структури є визначення Базовими підхода
того, як будуть формуватись робочі групи. Розподіл медичних ми до визначення
працівників різних типів по окремих підрозділах чи робочих внутрішньої орга
групах є важливим, тому що він передбачає призначення для нізаційної структу
них спільного керівника. Виконання ними роботи може бути ри закладів охоро
оцінене спільними ступенями виконання роботи. Окрім цьо ни здоров'я є функ
го, медичні працівники, які в одному структурному підрозділі ціональне та рин-
розташовані близько один до одного, можуть зустрічатись для кове/сервісне бло
кування.
вирішення спільних проблем та координації своєї роботи.
Для створення структури робочої групи є два основних варі
анти: функціональне блокування та рннкове/сервісне блокування.
Функціональне блокування передбачає, шо більшість працівни
ків у підрозділі мають однакову професійну компетентність чи
підготовку. Наприклад, всі лікарі у поліклініці великого міста
можуть бути підзвітні головному лікарю, відповідальному за
медичні служби; всі медсестри можуть бути підзвітні головній
медичній сестрі або заступнику головного лікаря з медсест-
ринства. Всі фінансові працівники підзвітні головному бухгал
теру (фінансовому директору).
Цей вид структури сприяє тому, щоб працівники досягали
більшого рівня спеціалізації, бо в такому разі вони можуть
зосередитись на удосконаленні своїх професійних навичок.
Це встановлює шлях для побудови кар’єри у сфері їх компе
тентності. Крім того, спеціалістами керує «людина з їхнього
середовища», яка розуміє їх професійні потреби.
Навпаки, робочі групи, які зосереджуються на «ринкових або
сервісних» принципах, об’єднують співробітників, які обслуго
вують певний тип ринку. Наприклад, одна поліклініка, яка
обслуговує велике місто, може створювати підрозділи своїх
509
працівників, що обслуговують різні райони або різні категорії
пацієнтів. Чотири групи можуть бути пов’язані з однією гру
пою, відповідальною за хворих із північного регіону, інші чо
тири —за південний, треті —за східний, четверті —за західний.
Кожна з чотирьох підгруп буде очолюватись лікарем, який від
повідає за всіх лікарів та сестер, що обслуговують хворих пев
ного регіону. Крім того, цей головний лікар буде відповідати
за бюджет підгрупи і всі фінансисти будуть підзвітні йому.
Технічний персонал (прибиральниці) будуть також під його
контролем. Кожна підгрупа зможе пристосувати свої послуги
для груп населення, які вона обслуговує. Вони можуть розроб
ляти різні схеми кількості персоналу та години прийому для
задоволення різних потреб людей їх регіону. Взаємозв’язки
підлеглих у цій конфігурації дуже відрізняються від функціо
нальної структури. Лікар, відповідальний за район або катего
рію пацієнтів, також відповідає за послуги, що надаються, за
використання бюджету та роботу працівників.
Засоби зв’язку є додатковим посиленням структури, тому
що вони надають можливості зв’язку, незважаючи на відстань
між відділами. Постійні комітети є відповідно постійними
угрупованнями осіб із різних підрозділів, які регулярно обго
ворюють спільні питання чи проблеми. Спеціальні комітети
або комітети з вивчення певного питання створюються для
вирішення певних проблем, а потім розформовуються.
Організаційний контроль та оцінка. Вироблення кошторису
було одним із перших методів планування, які використовува
лись компаніями на постійній основі. Бюджети є фінансови
ми планами закладів, висловленими у монетарній терміноло
гії. Раннє планування виникло понад 60 років тому і було, го
ловним чином, проекцією з минулого у майбутнє, виконаною
фінансовими менеджерами. Нині бюджети — це не тільки за
соби планування, але також засоби контролю діяльності через
нагляд за витратами, а також за ефективністю використання
ресурсів. Головною функцією бюджету є допомога менеджеру
охорони здоров’я в успішному запровадженні організаційних
Бюджете інформа
стратегій разом з плануванням, координацією та контролем
ційним, фінансовим
та організаційним
оперативної діяльності в закладі. Для звітності щодо отрима
інструментом для них та витрачених коштів, гарантоване виконання фінансових
планування та настанов організації, забезпечення належного використання
контролю діяльнос фінансових ресурсів, а також допомога менеджерам здійсню
ті закладів охорони вати та вдосконалювати керівництво закладом —це є життєво
здоров'я. необхідним.
510
Бюджети надають необхідну фінансову інформацію ддя

прийняття рішення та організаційного контролю, для обгово
рення та моніторингу контрактів стосовно керованої медичної
допомоги, а також допомоги менеджменту у загальному фінан
совому плануванні. В оперативному плані бюджети надають
закладу вихідні дані для порівняльної оцінки задля регулярно
го аналізу фінансових результатів, оцінки відхилень від вста
новлених завдань та проведення, за необхідності, відповідних
оперативних змін. Далі, бюджет служить мотиватором для
співробітників у встановленні фінансових завдань та керівни
цтвом щодо бюджетних витрат (Т. Фабріціо та Д. В. Герц,
2005 р.).
14.6. М ЕНЕДЖМ ЕНТ КАДРІВ
Ц І Л І : Розкрити роль менеджерів у системі охорони здоров’я,

вимоги до них.
Менеджмент кадрів є важливою функцією, яку використо

вують менеджери охорони здоров’я для контролю завдань.
Кількість працівників, зайнятих у наданні медичної допо
моги, та різноманітність професійної практики потребують
розуміння керівниками медичного закладу факторів, що впли
вають на роботу працівників, які надають медичні послуги;
факторів, пов’язаних з набором та відбором, підготовкою та
розвитком, оцінкою роботи та винагородою за працю.
Для роботи в медичних закладах необхідно підбирати та
відбирати відповідний персонал, проводити аналіз службових
обов’язків для визначення завдань, що потребують виконан
ня, та кваліфікації осіб, які будуть достатньо компетентні, щоб
Швидкі зміни тех
їх виконувати. Потрібні критерії для передбачення ефектив
нічного прогресу та
ності співробітника, обґрунтовані та надійні інструменту від
стрімкий розвиток
бору. Ці кроки підвищать можливість того, що для виконання медицини вимагає
поставлених завдань будуть відібрані справжні професіонали. постійного профе
Діяльність із підготовки та розвитку необхідна для поліп сійного розвитку
шення навичок та можливостей наявного персоналу. Зміни менеджерів та про
оточення, пов’язані з технічним прогресом, що відбувається фесіоналів охорони
у медицині, потребують постійного поновлення знань медич- здоров'я.
511
них працівників. Зростання компетентності персоналу медич
них організацій надає значні переваги у роботі. Незалежно від
того, яку стратегію проводить керівництво, ефективний кад
ровий менеджмент потребує запровадження систем оцінюван
ня роботи та відповідного винагородження.
Оцінка виробничої поведінки співробітника здійснюється
систематично згідно з критеріями, що аналізують діяльність,
пов’язану з виконанням службових обов’язків, для визначен
ня ступеня їх виконання. Надійні системи оцінки роботи мо
жуть визначити співробітників, які заслуговують підвищення
та відзнак. Вони можуть також визначити недоліки, що потре
Нові вимоги у сфері
бують усунення і врахування, зокрема, при створенні навчаль
забезпечення якості
них програм. Ці системи мають важливе значення для забез
медичної допомоги
та безпеки пацієнта
печення належних компенсацій та винагороди працівникам,
визначають участь які цього заслуговують. Надійні компенсаційні системи мо
менеджерів у роз жуть мати мотиваційний характер шляхом винагородження
робці концептуаль працівників за хорошу роботу.
них схем. Якісний догляд за хворими та їх безпека потребують участі
менеджерів вищої ланки. Ці менеджери повинні розробляти
концептуальні схеми якості та обговорювати їх зі співробітни
ками. Така схема потребує збору фактів, на основі яких вироб
ляється оцінка якості. Найбільше використоізуються такі види
критеріїв, як структурні критерії, критерії процесів та критерії
результатів (А. Донабедіан, 1966 р.). Сфери клінічної та мене
джерської роботи можуть бути включені ДО ЦИХ видів якості.
Структурні критерії якості базуються на організаційних ри
сах, які впливають на якість. Вони можуть включати кількість
персоналу операційного залу та його кваліфікацію, кількість
та види спеціального устаткування у закладі та наявність ради
Критеріями оцінки з питань поліпшення якості. Ці критерії вважаються суттєви
якості менеджмен ми для забезпечення якості послуг.
ту у закладі охорони
Структурним критерієм щодо менеджменту може бути ква
здоров'я можуть
ліфікація команди менеджерів, що керує медичним закладом.
слугувати коефіцієн
ти плинності персо Критерії процесів грунтуються на діяльності щодо надання
налу або досягнен медико-санітарної допомоги. Вони можуть включати ступінь
ня зайнятості. помилок щодо призначення ліків у лікарні, коефіцієнт вну-
трішньолікарняної інфекції у лікарні або пов’язані з ними
критерії. Критерії оцінки менеджменту можуть включати спів
відношення співробітників до кількості зайнятих лікарняних
ліжок. Дуже високе або дуже низьке співвідношення може
сигналізувати про проблеми з якістю роботи. Критерії резуль
тату роботи стосуються змін у об’єктах зацікавленості Зміни
512
у медичному статусі хворого (наприклад, смертність,

пов’язана зі складністю випадку, зміни у функціональному
стані здоров’я) є критеріями результатів якості клінічної робо
ти. Коефіцієнт плинності персоналу або досягнення зайнятос
ті є критеріями якості менеджменту в закладі.
Структурні критерії є відповідними, якщо вони ведуть до
ефективних дій надавачів послуг та до кращих клінічних ре
зультатів. Критерії результатів вважаються найбільш відповід
ними до потреб аналізу, тому що вони концентрують у собі
кінцеві досягнення. Але досить часто трапляється, що при хо
рошій клінічній роботі досягають недостатніх результатів, або
навпаки. Менеджери охорони здоров’я повинні уважно відби
рати показники якості та усвідомлювати обмеженість обраних
критеріїв.
Роль менеджерів та складу їхньої особистості
Описання сфери відповідальності менеджерів з оцінки, плану

вання та контролю представлене вище, але питання про роз
поділ та використання їх робочого часу не зовсім розкрите.
Менеджери відповідають за забезпечення адекватної діяльнос
ті з питань оцінки, планування та контролю і витрачають дея
кий обмежений час на спостереження за цими функціями: як
інші в їх закладі виконують ці завдання. їхня робота як керів
ників організації потребує, щоб вони виконували функції,
пов’язані з міжособистісними стосунками, інформацією, при
Менеджер закладу
йняттям рішень (Г. Мінтцберг, 1990 р.). Міжособистісні сто
сунки включають діяльність, пов’язану зі взаємодією з інши має виконувати
ми людьми. Працівники охорони здоров’я повинні інколи функції, пов'язані
діяти як «номінальні голови» і представляти їхній заклад гро з міжособистісним
мадськості. У цій ролі вони стають «обличчям» закладу, коли спілкуванням та
вони презентують його цінності. Ця роль також потребує, щоб прийняттям рішень.
вони були керівниками у закладах охорони здоров’я. Вони є
лідерами не тільки тому, що мають формальну владу, але також
тому, що подають приклад поведінки, якої очікують від осіб,
пов’язаних із закладом. Вони також діють як зв’язкова ланка
між їхнім та іншими закладами. Менеджери охорони здоров’я
повинні використовувати навички зв’язку для підтримування
зовнішніх та внутрішніх контактів.
Інформаційна роль включає низку різних видів діяльності.
Важливим є моніторинг зовнішньої інформації для визначен
513
ня тенденцій та основних подій. Спостереження за внутрішні
ми даними дозволяє проводити моніторинг проблемних тен
денцій та швидкого запровадження корегуючих дій. Ця роль
потребує творчості та застосування інтелектуального потенці
алу. Розповсюдження інформації включає передання зовніш
ніх даних до відповідних груп у закладі. Як представник закла
ду, менеджер інформує керівні органи або власників акцій,
якщо це приватний заклад охорони здоров’я, здійснює лобію-
вання на користь установи. Роль особи, шо приймає рішення,
найчастіше пов’язана з менеджером. Як підприємець, мене
джер розробляє нові види послуг для закладу. Підприємницькі
рішення включають:
визначення початку впровадження нової діяльності;
■ визначення виду нових послуг;
■ встановлення відповідальних за їх надання.
Діяльність щодо залагодження конфліктів включає роз

в’язування суперечок, що виникають між такими групами, як
пацієнти, співробітники та публічні особи.
Як розподілювач ресурсів менеджер вирішує, як розподіли
ти ресурси (кошти, робочий час персоналу та обладнання) се
ред різних структурних підрозділів закладу. Як «переговірник»
менеджер представляє установу у відносинах з іншими закла
дами і приймає рішення щодо передачі деяких ресурсів іншій
установі, чи їх відстоювання. На додаток до важливої ролі, яку
менеджери охорони здоров’я відіграють всередині закладу,
вони повинні мати і розвивати такі риси: рефлективність, ана-
літичність, світоглядність, схильність до співробітництва та
схильність до дій (Д. Гослінгта Г. Мінтцберг, 2003 р.).
Рефлективність передбачає, що менеджери охорони здоро
в’я зупиняться і обдумають дії, до яких вони були причетні.
Для них це означає сконцентруватись на роботі, закладі в пла
ні того, як вони приймають рішення, діють, керують і що ду
«Знання інших - це мають про події минулого. Суттю є досягнення кращого розу
інтелігентність. міння самих себе так, щоб досягти нового значення для знайо
Знання себе - це мих речей, що оточують їх. Уявлення речей у перспективі може
справжня мудрість». дати менеджеру охорони здоров’я краще розуміння ролі, яку
Лао-Цзи відіграє його заклад у цілому суспільстві, і як повинно бути ор
ганізоване надання послуг. Це розуміння починається з ін-
троспективи.
Аполітичність є необхідною рисою для менеджера охорони
здоров’я щодо прийняття складних рішень. Це потребує ста
514
тистичного аналізу зібраного кількісного та якісного матеріалу

в процесі моніторингу епідеміологічних тенденцій, визначен
ня результатів роботи, проведення досліджень преференцій
хворих та співробітників з інших видів діяльності. Це також
означає вихід за межі наявних даних для розуміння цінностей
вибору, що лежить в основі. Це потребує розуміння того, як
здійснюється аналіз і як він впливає на організацію медичної
допомоги.
Схильність до світогляду, що охоплює весь світ, відрізняється
від глобального світогляду. Під глобальним світоглядом розу
міють об’єднуючі мотиви щодо пошуку подібностей у части
нах світу. Вишукується універсальність, яка може бути засто
сована всюди. Схильність до світогляду, шо охоплює увесь
світ, навпаки, визнає та поважає унікальні культури та тради
ції. Цей погляд підносить (звеличує) різноманітність ціннос
тей та перспектив. Світогляд, що охоплює увесь світ, потребує
від менеджера заглиблення у різні культури, які аналізуються
так, щоб зрозуміти, наскільки вони є одночасно взаємозалеж
ними, подібними і все ж таки різними. Ця риса може допомог
ти менеджеру поважати різноманітність груп і розробити
принципи роботи та організаційну практику для кращого об
слуговування різних громад.
Колегіальність означає, що менеджери усвідомлюють, що не
вони виконують більшість дій, які здійснюються в їхній уста
нові. Вони засновують структуру, формують відношення і їх
культуру, створюють ситуації, завдяки яким відбуваються не
обхідні дії. Ці менеджери сприяють співробітництву з іншими
всередині установи, а не командують та диктують. Цей склад
розуму створює структуру, в якій відповідальність менеджера
природно перетікає до тих, хто може брати на себе ініціативу
та виконувати роботу.
Схильність до дій —це не тільки здійснення змін, а також ро
зуміння громади, закладу охорони здоров’я та працівників
у самій установі так, що енергійна діяльність може бути зосе
реджена на тих сферах, які потрібно реформувати, зберігаючи
цілісність інших сфер. Схильність до дій приводить до появи
людей, що мають відчуття послідовності, в той час як удоско
налення проводяться у сфері надання послуг. Зміна в установі
не є зміною власне заради неї. Це є ретельний відбір сфер, що
потребують поліпшення. Зміна не буде успішною, якщо вона
підпорядковується жорсткому механістичному графіку. Скорі
ше вона потребує деякого часу на роздуми.
515
Ролі та особистісні риси менеджера не є дискретними кате
горіями. Безумовно, має місце часткове співпадіння ролей, які
виконує менеджер, коли він займається міжособистісною
діяльністю як номінальний голова закладу охорони здоров’я
або коли поширює відібрану інформацію як представник її
при веденні переговорів щодо прийняття рішень або контрак
тів стосовно надання послуг з іншими групами. Обговорення
цих ролей окремо дає розуміння щодо роботи успішного ме
неджера охорони здоров’я. Подібним чином ці інтелектуальні
якості переплітаються у повсякденній діяльності медичної
установи. Ми можемо уявити собі ці прояви як нитки, що
сплітаються у тканину. Без наявності всіх ниток на своєму
місці «тканина» менеджера втрачає міцність, необхідну для
успішної роботи медичної установи. Потрібно, щоб менедже
ри медицини «були рефлективно колаборативними (колегі
альними)», а також мали аналітичний світогляд, що охоплює
весь світ, якщо вони повинні запровадити ефективні зміни
(Д. Гослінгта Г. Мінтцберг, 2003 р., стор. 62).
В Україні ефективно діє система післядипломної підготовки
управлінських кадрів у сфері охорони здоров’я, що передбачає
навчання на факультетах (кафедрах) підвищення кваліфікації
вищих навчальних медичних закладів та в академіях (інститу
тах) післядипломної освіти.
У Національному медичному університеті імені О. О. Бого
мольця та Національній медичній академії післядипломної
освіти імені П. Л. Шупика розпочато підготовку професійних
управлінців, що здійснюється за навчальною 18-місячною
програмою з очно-заочною формою підготовки. Ця програма
відповідає стандартам Всесвітньої федерації медичної освіти
та Європейського регіонального бюро ВООЗ. Підготовлені
кадри за фахом «Управління охороною здоров’я» можуть бути
зараховані на посади начальників головних управлінь охорони
здоров’я, управлінь охорони здоров’я місцевих державних ад
міністрацій, головних лікарів (та заступників) закладів охоро
ни здоров’я, що надають високоспеціалізовану (третинну) лі
кувально-профілактичну допомогу.
Також діє двомісячна програма спеціалізації для інших ка
тегорій управлінців. Упродовж своєї професійної діяльності
з метою забезпечення безперервного навчання управлінці
мають змогу підвищувати свій рівень теоретичних і практич
них знань на передатестаційних циклах та циклах тематичного
удосконалення, що формують систему знань з організації та
516
управління охороною здоров’я, поліпшення якості медичної

допомоги, організації та управління діяльністю лікарняних
кас, медичної етики та деонтології у сфері організації медич
ної допомоги, удосконалення управлінських комунікативних
навичок.
Резюме
Таким чином, заклади охорони здоров’я потребують хороших

аналітичних, планових, структурних та контрольних систем
для успішної роботи. Менеджери охорони здоров’я несуть від
повідальність за належне розміщення та функціонування цих
систем. Крім того, необхідні особливі ролі та риси складу ро
зуму цих особистостей для виконання керівної функції. Ці
ролі та риси складу розуму менеджерів медицини повинні
бути цілісними та поєднаними, і використовуватися ними для
виконання важливої керівної роботи, яка потрібна в сучасній
системі надання медичних послуг, що змінюється.
1. Роль менеджера в закладах охорони здоров’я.

2. Відмінності стратегічного та оперативного планування.
3. Визначення місії закладу охорони здоров’я.
4. Особливості організаційної структури закладу охорони здо
ров’я.
Створення цілісної системи підготовки менеджерів охорони

здоров’я повинно здійснюватися з урахуванням можливостей
додипломного навчання, післядипломної підготовки — пер
винної та вторинної спеціалізації і безперервного удоскона
лення фахівців. Це може бути реалізовано за умови створення
шкіл менеджменту охорони здоров’я, побудованих з урахуван
ням новітніх надбань світової науки та освіти у сфері мене
джменту.
517
1. Менеджмент в охороні здоров’я: структура та поведінка організа

цій охорони здоров’я: Під ред. С. Шортелла і А. Калюжного; Пер.
з англ. —К .: Основа, 1998. —560 с.
2. Москаленко В. Ф., Гульчій О. П. Менеджмент охорони здоров’я
в Україні: підготовка фахівців, реалії, виклики та перспективи
/ / Науковий вісник Національного медичного університету імені
О. О. Богомольця. —2006. —№ 4. —С. 7—8.
3. Програма післядипломної підготовки керівників закладів охоро
ни здоров’я за спеціальністю «Управління охороною здоров’я»
за загальною редакцією Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка,
О. М. Новікової. —К., 2009. —44 с.
4. Роббинз, Стивен П., Коултер, Мэри. Менеджмент. 8-е издание:
Пер. с англ. —М .: Издательский дом «Вильямс», 2007. — 1056 с.
5. Томсон мл., Артур А., А. Дж. Стрикленд. Стратегический ме
неджмент: концепции и ситуации для анализа; Пер. с англ. 12-е
изд. —М .: Издательский дом «Вильямс», 2002. —928 с.
6. Финансирование систем здравоохранения. Путь к всеобщему
охвату населения медико-санитарной помощью. — ВОЗ, 2010. —
106 с.
7. Bird Р. «Time Management». —London, Hodder Arnold, 2003.
8. Colvin. «Managing in the Info Era», Fortune, March 6, 2000, p.
F6—F9; A. Harrington, «The Big Ideas», Fortune, November 22,
1999.- P . 152-153.
9. Gray M. «Evidence-based Health care and Public Health, 3rd ed.
(Oxford: Churchill Livingstone Elsevies, 2009).
10. George C. S., Jr., The History of Management Thought, 2nd ed.
(Upper Saddle River, NJ: Prentice Hall, 1972). —P. 4.
11. Leigh «The Secrets of Success in Management». —Edinburgh: Pearson,
2009.
12. Magee M. «Health Politics: Power, Populism and Health». — New
York: Spencer Books, 2005.
13. Taylor W. Principles of Scientific Management (New York: Harper,
1911).-P .4 4 .
14. Walshe K., Smith J. «Healthcare Management». Berkshire: Open
University Press, 2006.
15. www.williamspublishing.com
518
519
B,aodotf£ иносіохо юнносіїяаі/а
[HHawtfeaodua e i jhgodcod Â £ 0 0 8 qi/od
B,aodotf£ MHodoxo ioHHodi>iai/0 яізшіАз
BHHV8A0B.e BLftf BHHV1HU
ЯШ
15.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, СФ ЕРИ
ЗАСТОСУВАННЯ ТА ЦІЛІ ВПРОВАДЖ ЕННЯ
ЕЛЕКТРОННОЇ ОХОРОНИ ЗДО РО В’Я (ЕОЗ)
Ц І Л І : Показати актуальність впровадження та висвітлення про

блем Е О З в документах міжнародних організацій, зокрема ВООЗ.
Електронна охорона здоров’я передбачає використання сучас

них інформаційно-комунікаційних технологій для розвитку
громадської охорони здоров’я, що сприятиме покращанню
якості життя людей, зміцненню їх здоров’я та поліпшенню ор
ганізації медико-санітарної допомоги.
Розвиток ЕОЗ був викликаний появою та стрімким зростан
ням у другій половині XX ст. інформаційно-комунікаційних
технологій у багатьох сферах життя, які відкрили перед країна
ми сприятливі можливості і водночас поставили перед ними
цілий ряд проблем, що знайшло своє відображення у «Цілях
тисячоліття в галузі розвитку» Організації Об’єднаних Націй,
де наголошується: «У співробітництві з приватним сектором
розробляти заходи для того, щоб усі могли користуватися здо
бутками нових технологій, особливо інформаційно-комуніка
ційних».
Провідну роль в координації міжнародного співробітництва
у використанні інформаційно-комунікаційних технологій
у сфері організації медико-санітарної допомоги відіграє Все Виклик
світня організація охорони здоров’я (ВООЗ).
Ще в грудні 1997 р. на міжнародній консультативній нараді, У різних країнах іс
присвяченій розробці стратегії ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI нують нерівнознач
столітті» були визначені напрями діяльності, пов’язані з по ні умови доступу
ширенням реклами, торгівлі та збуту товарів медичного при до користування та
впровадження ін
значення через Інтернет.
формаційно-кому
Електронні системи в охороні здоров’я були одним із пи
нікаційних техноло-
тань, які обговорювались на Всесвітньому саміті, присвячено гій, зокрема в сис
му сучасному інформаційному суспільству (Женева, грудень темі управління
2003 р.). охороною здоров'я
Секретаріатом ВООЗ розроблено проект стратегії у сфері та організації меди
ЕОЗ, який стане основою для координації політики в цій галу ко-санітарної допо
зі на міжнародному рівні. У проекті визначено основні цілі, моги.
521
а також конкретні напрями діяльності та засоби підтримки
держав-членів ВООЗ у використанні систем електронної охо
рони здоров’я у таких сферах:
■ статистика здоров’я населення;
■ організація медико-санітарної допомоги;
■ фінансування та управління галуззю;
■ організація наукових досліджень та економічної діяльності;
■ медична освіта, медична література.
Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій
відкриває значні можливості перед країнами з різним рівнем
економічного розвитку. Основними цілями впровадження
електронних систем в охороні здоров’я є:
■ підвищення доступності медичної допомоги, особливо
для населення віддалених регіонів; для інвалідів та літніх
людей;
■ покращення якості надання медичної допомоги;
■ зниження вартості та стандартизація медичних послуг за
рахунок розробки глобального підходу до обробки потоків
медичних даних.
Необхідними умовами успішної інтеграції ЕОЗ в медико-са-
нітарну систему різних країн є:
■ обізнаність про переваги електронної охорони здоров’я на
національному рівні;
■ довгострокові зобов’язання урядів відповідно до страте
гічних планів;
■ наявність кваліфікованих кадрів.
15.2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ ВООЗ

У СФ ЕРІ ЕОЗ
ЦІЛІ: Розкрити напрями, завдання та організаційні заходи, які планує

ВООЗ в галузі впровадження Е О З у світі.
З якою метою впро
ваджуються інфор
Провідними напрямами стратегії ВООЗ у сфері ЕОЗ є:
маційно-комуніка
ційні технології в ■ розробка нормативів, стандартів, керівних принципів,
системі охорони інформаційних та навчальних матеріалів, сприяння у їх
здоров'я? використанні;
522
■ включення програм електронної охорони здоров’я до

систем організації медичної допомоги з метою покрашен
ня їх діяльності;
■ зміцнення партнерських стосунків міждержавним та при
ватним секторами у проведенні наукових досліджень при
розробці програм ЕОЗ;
■ забезпечення технічної підтримки та керівництва у питан
нях впровадження прикладних програм ЕОЗ;
■ вивчення та аналіз впливу на здоров’я населення соціаль
них та економічних заходів, пов’язаних з інформаційно-
комунікаційними технологіями;
■ підвищення медико-санітарної грамотності населення та
сприяння поширенню здорового способу життя за допо
могою електронних засобів навчання.
ВООЗ планує створити глобальний центр для спостережен
ня та аналізу тенденцій, обгрунтування політики та практики
розвитку ЕОЗ в різних країнах з підготовкою регулярних до
повідей з цих питань.
На 58 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (ВАОЗ)
у травні 2005 р. було представлено доповідь про сучасний стан
ЕОЗ у світі, яка визнана економічно ефективною та надійною
формою використання інформаційно-комунікаційних техно
логій в різних галузях медицини та охорони здоров’я.
У рішеннях 58 сесії ВАОЗ перед країнами-членами ВООЗ
поставлено наступні завдання:
■ налагодити міжсекторальне співробітництво для розроб
ки стандартів, норм, еталонних рішень у галузі ЕОЗ, які
з відповідними модифікаціями могли б бути впроваджені
в національних центрах;
■ сприяти інтеграції ЕОЗ в системи та служби охорони
здоров’я, у тому числі в інфраструктуру телемедицини та
системи підготовки спеціалістів-медиків у країнах з недо
статньою доступністю медико-санітарної допомоги;
■ удосконалювати інфраструктуру інформаційно-комуні
каційних технологій у сфері охорони здоров’я, продовжу
вати співробітництво з приватними та некомерційними
установами з метою зменшення витрат на телекомуніка
ційні послуги;
■ створити національні центри та мережі передових техно
логій з метою визначення найефективніших видів їх прак
тичного застосування;
523
■ розробляти національні стандартизовані системи інфор
мації у сфері охорони громадського здоров’я з метою по
легшення ефективного обміну інформацією між держава
ми, особливо при виникненні надзвичайних ситуацій та
інших глобальних загроз здоров’ю населення.
15.3. ПРАВОВІ ТА ЕТИЧНІ ПИТАННЯ

ВПРОВАДЖ ЕННЯ ЕОЗ
Ц І Л І : Розкрити нові правові проблеми, що їх породжує ЕО З.
Вказані питання виникають у зв’язку з нерівністю в доступі до

інформаційно-комунікаційних технологій та користуванні
ними в різних країнах.
Етичні питання стосуються конфіденційності інформації,
поваги до гідності людини та недоторканності її приватного
життя.
Електронна охорона здоров’я породжує також нові правові
проблеми. Головною з них є те, що, на відміну від інших ас
пектів медико-санітарного забезпечення населення, форми
впровадження систем ЕОЗ ще досі не врегульовані на законо
давчому рівні.
В сучасних умовах актуальною є розробка законодавства,
яке б регламентувало питання конфіденційності, недоторкан
ності, доступу та відповідальності при використанні потоків
медичної інформації як всередині країн, так і за їх межами.
15.4. ПРИКЛАДИ
ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЕОЗ У СВІТІ
Ц І Л І : Показати можливості практичного використання Е О З у де

яких країнах, зокрема в Україні.
Загальновизнаним у світі є положення про те, що застосуван

ня інформаційно-комунікаційних технологій у медицині та
охороні здоров’я дозволяє зробити медичні послуги більш
персоніфікованими, покращити їх якість, а також дає можли
524
вість зменшити обсяг витрат на медичне обслуговування за ра

хунок підвищення результативності управління та ефективно
го розподілу ресурсів. Майже ЗО років відповідні програми ре
алізуються у багатьох європейських країнах та США, де цим
займаються найбільші корпорації - Oracle, Microsoft, HP,
IBM, General Electric. Які переваги впро
У березні 2010 p. в Барселоні (Іспанія) відбулась конферен вадження
ція та проходив глобальний інноваційний форум у зв’язку електронної охоро
з 20-річчям офіційної підтримки Єврокомісією програми роз ни здоров'я?
витку електронної охорони здоров’я «Health».
На конференції та форумі зазначалося, що електронні сис
теми в охороні здоров’я вже посіли чільне місце в країнах Єв-
росоюзу та інших найбільш економічно розвинених країнах.
Саме ці системи дозволили суттєво покращити якість та без
печність медичного обслуговування, модернізувати націо
нальні системи охорони здоров’я у напрямку їх найбільшої
ефективності та найкращої адаптації до потреб пацієнтів, лі
карів і суспільства в цілому. У сучасний період плануються
розширення систем ЕОЗ та їх глобалізація. Розгортання пілот-
ного проекту глобальної програми «Health» передбачено у Ки
таї на кошти ВООЗ, ЄС та Китаю.
На конференції та форумі в Барселоні були продемонстро
вані досягнення в застосуванні інформаційно-комунікаційних
технологій в Іспанії. Кожен громадянин країни має електрон
ну картку здоров’я, яка містить персональну інформацію про
пацієнта, а також результати лікарських оглядів, діагностич
них обстежень, консультацій спеціалістів, усі види призначень
пацієнтові, включаючи медикаментозні, тощо. Лікар місцевої
лікарні підключає до термінала комп’ютерної мережі пласти-
кову картку з мікрочіпом пацієнта, що до нього звернувся, та
свою пластикову картку медичного працівника (UZI-card).
Коли обидві картки ідентифіковані, на дисплеї комп’ютера лі
каря з’являється вся інформація з електронної амбулаторної
історії хвороби пацієнта.
Національна система обміну медичною інформацією в Іспа
нії діє таким чином, що медичні працівники можуть замовля
ти необхідну для призначення адекватного лікування інфор
мацію про пацієнта з будь-якого комп’ютера, що знаходиться
в даній країні, та передавати дані про пацієнта іншим спеціа
лістам.
У Нідерландах було підраховано, що від неправильного
призначення хворим лікарських препаратів країна втрачає на
525
рік приблизно 35 млн євро. З метою зменшення цих витрат
було створено новий проект National Switching Point, який
став основою національної системи електронного обліку па
цієнтів, розробленої Національним інститутом інформаційно-
комунікаційних технологій для Міністерства охорони здоро
в’я. За допомогою проекту медичним закладам у Нідерландах
була надана можливість швидкого обміну інформацією про
пацієнтів, при цьому з гарантією конфіденційності. На базі
проекту National Switching Point було створено метасистему
обміну медичними даними, що об’єднує інформаційні систе
ми аптек, лікарень, університетських клінік, лікарів загальної
практики.
У Нідерландах на ринку електронної охорони здоров’я є три
системи —Cache, Ensemble та Health Share, що являють собою
єдину технологічну систему. Якщо Cache та Ensemble призна
чені для мережі та окремих лікарень, то Health Share є осно
вою для побудови регіональних та національної систем охоро
ни здоров’я.
За дослідженнями, проведеними в Австралії, лікар загальної
практики витрачає від ЗО секунд до 11 хвилин для оформлення
висновку про стан здоров’я пацієнта для програми Федераль
ного уряду щодо реєстру даних про здоров’я населення.
Середня тривалість оформлення однієї довідки складає
5 хвилин. Пацієнт має дати поінформовану згоду на те, щоб
нова інформація про його здоров’я була додана до бази даних.
Оскільки протягом одного робочого дня навантаження на лі
каря може зрости до 75 хвилин, Австралійська медична асоці
ація звертає увагу на необхідність додаткового фінансування
через Програму підтримки інновацій у центрах загальної
практики.
У Росії системи електронних медичних карток в сучасних
умовах використовуються у деяких корпораціях — «Газпром»,
«ЗИЛ», «Татнефть», а також у міністерствах надзвичайних си
туацій, внутрішніх справ тощо.
В Україні також широко впроваджується телемедицина, яка
може слугувати прикладом електронно-аналітичних систем.
Телемедицина —це сучасний напрям розвитку інформатизації
медицини, який передбачає використання інформаційних
і телекомунікаційних технологій для дистанційної діагностики
та лікування захворювань, надання допомоги у надзвичайних
та екстрених ситуаціях, підвищення кваліфікації медичних
працівників.
526
Телемедицина є одним із прикладних напрямів медичної

науки і надзвичайно швидко розвивається. Головною метою
телемедицини є створення умов, при яких допомога високо
кваліфікованих спеціалістів-медиків стане доступною не лише
мешканцям великих міст, але й тим пацієнтам, шо живуть
далеко від спеціалізованих медичних центрів і не мають мож
ливості особисто бути присутніми на консультації того чи
іншого лікаря. Ця проблема є актуальною для багатьох країн
світу, оскільки невідкладне медичне консультування є необ
хідною складовою організації медичної допомоги населенню.
Як приклад: так організовуються сеанси телемедичного
консультування з питань педіатрії з використанням новітніх
телекомунікаційних технологій, які є економічно виправдани
ми і достатньо ефективними з медичної точки зору.
Розроблено оригінальний матеріальний носій для медично
го електронного паспорта (МЕП), сформовано та обгрунтова
но основні медико-технічні вимоги до його програмного за
безпечення. Запропоновано для включення до МЕП оцінку
індивідуального здоров’я людини, механізми формувань ризи
ків захворювань, відображення їх динаміки тощо.
В Україні накопичено досвід побудови електронних аналі
тичних систем у фармацевтичній галузі.
Уряд України схвалив проект угоди про співробітництво
держав-учасниць СНД щодо створення спільних національ
них телемедичних систем та подальшого їх розвитку і вико
ристання.
У майбутньому підписання цієї угоди дасть можливість уря
дам країн-учасниць СНД спільно й ефективно використовува
ти національні телемедичні системи для підвищення рівня
охорони здоров’я громадян, а також удосконалення систем
охорони здоров’я на основі сучасних наукових технологій та
інновацій.
Основними завданнями щодо створення спільних націо
нальних телемедичних систем є: забезпечення доступності та
якості медичної допомоги; надання якісної медичної допомо
ги населенню незалежно від місця проживання; забезпечення
ефективної системи підготовки та перепідготовки медичних
кадрів; розвиток наукових і промислових сфер, пов’язаних із
телемедициною; підготовка, підвищення кваліфікації та сер
тифікація спеціалістів у галузі телемедицини.
Джерелами фінансування заходів є Державний бюджет, бю
джети місцевих органів виконавчої влади, кошти міжнародних
527
організацій та інші джерела, не заборонені чинним законодав
ством.
В Україні організовано Асоціацію розвитку української те-
лемедицини та електронної охорони здоров’я (АРУТЕОЗ)
(Association for Ukrainian Telemedicine and Health Develop
ment), яка є національним членом міжнародної організації —
International Society for Telemedicine and Health (1STH), а та
кож асоційованим членом European Association of Health care it
managers.
Основні напрями роботи АРУТЕОЗ:
розвиток регіональних, міжрегіональних та національних
телеметричних мереж;
розробка і підтримка стандартів і протоколів у сфері теле-
медицини та ЕОЗ;
І медичне та наукове забезпечення телеметричної діяльнос
ті в Україні;
■ розробка організаційних, клінічних, економічних, ін
женерних, юридичних рішень щодо використання теле-
медицини та ЕОЗ в Україні.
Центром медичної статистики МОЗ розроблено програму
впровадження електронного реєстру пацієнтів і єдиного
електронного реєстру листків непрацездатності в закладах
охорони здоров’я, яка пройшла успішну апробацію у трьох
областях: Івано-Франківській, Одеській і Харківській. Ухва
лено рішення впровадити їх і в інших регіонах, що дасть
можливість формування єдиного електронного медичного
простору в Україні.
Таким чином, використання інформаційно-комунікацій
них технологій відкриває унікальні можливості для розвитку
та підвищення ефективності національних систем охорони
здоров’я.
1. Труднощі, шо виникають при впровадженні інформаційно-

комунікаційних технологій в різних країнах.
2. Оцінка ефективності ЕОЗ.
3. Шляхи впровадження ЕОЗ в Україні.
528
Для забезпечення справедливого доступу до системи ЕОЗ не

обхідно розробляти та удосконалювати інфраструктуру інфор
маційно-комунікаційних технологій у сфері охорони здоров’я
у тісному співробітництві з приватними та некомерційними
інформаційними і телекомунікаційними організаціями та
установами.
1. Гульчій О. П., Зоріна С. М. Електронна охорона здоров’я / / Схід

ноєвропейський журнал. —2011. - № 1 (13). —С. 109—110.
2. Інформатизація галузі —необхідна умова реформування системи
охорони здоров’я / Москаленко В. Ф., Майоров О. Ю., Гор
бань Є. М. |та ін.] / / Проблеми медичної науки та освіти. —2000. —
№ 4. - С. 5-8.
3. Козлов С. М. Інформаційно-аналітична система закладів охоро
ни здоров’я «Електронна лікарня» / С. М. Козлов, Ю. В. Моісеєв
/ / Медична інформатика та інженерія. —2008. - № 1. —С. 72-78.
4. Мінцер О. П. Информационная основа медицины третьего
тысячелетия — Электронный паспорт / О. П. Мінцер / / Медич
ний всесвіт. - 2002. —Т. 2, № 1-2. - С. 150-160.
5. Мінцер О. П. Концепция создания информационной системы на
основе медицинской электронной документации. — Авторське
Свідоцтво ПА № 4525 від 23.07.01.
6. Назаренко Г. И., Гулиев Я. И., Ермаков Д. Е. Медицинские
информационные системы: теория и практика: под ред. Г. И. На
заренко, Г. С. Осипова. —М.: ФИЗМАТ-ЛИТ, 2005. - 320 с.
7. Осташко В. Г., Слабкий Г. О., Голубчиков М. В., Коваленко О. С.
Організаційно-управлінські аспекта створення телеметричної
мережі. йПр:// esemi.org.ua/ ик/ асЙуфеБ/риЬНсайопз/ 24-2009-06-
23-09-39. Мгле
8. Рекомендації І Міжнародної конференції «Телемедицина: міфи
та реальність» / Український журнал телемедицини та медичної
телематики. —2008. —Т. 6, № 1.
9. Стан інформатизації охорони здоров’я / Москаленко В. Ф., Во
роненко Ю. В., Лихотоп Р. Й. [та ін.] / / Стан здоров’я населення
529
України та діяльність медичної галузі (2001 р.). Щорічна допо
відь. - К„ 2002. - С. 349-353.
10. Хвищук А. І., Качмар В. О., Бунь Р. А. Принципи формування
єдиної медичної інформаційної системи великого м іста// Луган
ський інформаційний вісник. —2008. —№ 1. —С. 192—194.
11. AhemDK, KreslakeJM, Phalen JM. «What IseH ealth(6): Perspectives
on the Evolution of e-Health Research» J Med Internet Res 2006:
8(l):e4.
12. Atlas e-Health country profiles. WHO. —2011. —244 p.
13. Ball MJ, Lillis J. E-health: transforming the physician/patient
relationship. Int J Med Inform. 2001 Apr;61(1): 1-10.
14. «e-Health-mcguintv-review». CBC News. 2009-05-28. Retrieved
2009-08-26.
15. Eysenbach G., Diepgen TL. The role of e-health and consumer health
informatics for evidence-based patient choice in the 21st century. Clin
Dermatol. 2001 Jan-Feb; 19( 1): 11-7.
16. «HIMSS SIG develops proposed e-health definition» HIMSS News,
13(7): 12.
17. International Telecommunication Union (2008). «Implementing
e-Health in Developing Countries: Guidance and Principles».
18. Linkslakovidis I., Purcarea O., e-Health in Europe: from Vision to
Reality, Stud Health Technol Inform. 2008; 134:163-8.
19. Oh et ai «What Is e-Health: A Systematic Review of Published
Definitions.» J Med Internet Res 2005:7(1 ):el.
20. Pagliari C., Sloan D., Gregor P, Sullivan F., Detmer P, Kahan JP,
Oortwijn W, MacGillivrav S. «What Is e-Health (4): A Scoping
Exercise to Map the Field» J Med Internet Res 2005:7(1 ):e9.
21. www.telemed.org.ua/ARUTEOZ/aruteoz.html
530
531
Я З’ЯСУВАННЯ
І Основні засади систем охорони здоров

у світі та в Україні у XXI ст.
І Принципи та підходи до реформування
системи охорони здоров'я в Україні.
16.1. ПРОГНОЗУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО
У СФ ЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Погляд у майбутнє є важливою складовою сьогодення, оскіль

ки від адекватного прогнозування залежить ефективність по
передження розвитку подій за песимістичним сценарієм.
У сфері охорони здоров’я кількісний та якісний аналіз
тенденцій та чинників (соціальних, технологічних, еколо
гічних та політичних) є основою для розробки політики
і планування охорони здоров’я. Погляд у майбутнє необхід
ний тому, що сучасні проблеми охорони здоров’я можуть
бути актуальними не лише для окремих країн, але й для різ
них регіонів і континентів. Під впливом глобалізації такі
проблеми, як поширення небезпечних інфекцій і охорона
довкілля та економічні загрози, набувають усе більшого
значення як на державному, так і на міжнародному рівнях.
Наявна ситуація у сфері громадського здоров’я характери
зується швидкими змінами майже в усіх аспектах життя та
новими загрозами й можливостями, що спонукає до пошуку
способів посилення контролю і зменшення невизначеності
щодо майбутнього.
Методики прогнозування майбутнього існують з середини
XX ст. і об’єднують низку аналітичних методів та підходів, що
моделюють різні сценарії майбутнього. Нові, широкодоступні
цифрові технології, шо забезпечують спосіб доступу до інфор
мації, який не мав аналогів в історії, —в останні роки підтри
мали розвиток досліджень майбутнього в нових напрямах,
у тому числі в охороні здоров’я.
Прогнозування у сфері охорони здоров’я має на меті визна
чення основних напрямів, головних проблем, можливих сце
наріїв розвитку подій, основних чинників впливу на громад
ське здоров’я, зокрема, таких як:
■ соціальні чинники (демографічні, освітні, соціальна не
рівність тощо);
■ технологічні (розвиток інформаційних технологій, теле-
комунікацій та медичних технологій);
533
■ економічні (динаміка попиту та пропозицій, зайнятість,
доходи населення та їх розподіл, інфляція та споживчі ви
трати на засоби охорони здоров’я);
■ екологічні (моделі використання ресурсів та їхні наслідки);
■ політичні (стабільність уряду, політичні пріоритети тощо).
Основними методиками прогнозування у світі є: аналіз тен
денцій, горизонтальне сканування, аналіз перехресних впли
вів, метод «Делфі», стратегічні обговорення, симуляція та моде
лювання, аналіз рішень, аналіз впливу обраних напрямів дій.
Майбутнє охорони здоров’я нерозривно пов’язано з іннова
ціями в галузі зв’язку та діагностичних технологій. У сучасно
му суспільстві вже випробувано багато видів медичної допо
моги, про які люди колись могли тільки мріяти, наприклад,
діагностичні послуги, які можуть бути доставлені з будь-якого
місця, навіть із різних країн.
Останніми роками в багатьох країнах спостерігається інтен
сивне зростання використання Інтернету з питань охорони
здоров’я та перегляду медичних сайтів, що суттєво поширює
доступ до медичної інформації.
Важливою науковою інновацією у галузі охорони здоров’я є
нанотехнології. Сферою їх застосування, наприклад, у краї
нах, що розвиваються, можуть бути методи знезараження
води, виробництво дешевих медикаментів, що сприятиме зни
женню захворюваності, оздоровленню умов життя та праці на
селення.
Нанотехнології мають у своєму арсеналі також методи більш
досконалого виявлення причин захворювань, засобів їхньої
діагностики та лікування.
Нові технології та їх швидке поширення дозволить більшій
кількості людей отримати доступ до комп’ютерно-опосеред-
кованої консультації лікарів та соціальної підтримки, домаш
нього моніторингу стану здоров’я, контролю особистої історії
хвороби, що у свою чергу дозволить більш свідомо брати на
себе відповідальність за власне здоров’я.
У XXI ст. продовжиться і поглибиться процес глобалізації,
що вже призвів до серйозних змін у соціальній і економічній
діяльності людства. Прикладом цього може бути серія велико
масштабних стихійних лих в останні роки, поява нових хвороб
людей і тварин.
Однією з найзначущіших науково-технічних розробок
у людській історії є відображення генома людини. Пов’язане із
цим відкриттям застосування генної терапії та генної інжене
534
рії дозволяє суттєво зміцнити характер життя людей, але вод

ночас ставить перед суспільством найскладніші етичні, право
ві, соціальні та релігійні питання.
У сучасних умовах розробкою майбутніх сценаріїв розвитку
систем охорони громадського здоров’я займаються науково-
дослідні установи в США, Канаді, Великій Британії, Швеції
тощо, міжурядові та міжнародні організації (ВООЗ та Органі
зація країн економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР),
а також окремі дослідницькі групи (наприклад, Американська
Рада Університету ООН).
Загальним висновком численних досліджень є те, що в умо
вах усе більш інтегрованого світу майбутнє у сфері охорони
здоров’я буде характеризуватися більш широким спектром
взаємопов’язаних проблем та ризиків. Найважливішими
проблемами громадської охорони здоров’я в майбутньому
визначені: постаріння населення, поява нових хвороб, соці
альна нерівність та нерівність стосовно здоров’я, погіршення
стану навколишнього середовища, використання інформацій
них технологій та комунікацій з метою покращення організа
ції охорони громадського здоров’я.
16.2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ГРОМАДСЬКОГО

ЗДОРОВ’Я В XXI СТ. СТРАТЕГІЯ РЕФ ОРМ УВАННЯ
СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДО РО В’Я В УКРАЇНІ
У XXI ст. головною метою соціального розвитку кожної краї
ни є збереження здоров’я, активного довголіття та збільшення
тривалості життя населення, оскільки у системі людських цін
ностей здоров’я має особливе значення — при його втраті або
суттєвому погіршенні все інше втрачає свій сенс. Здоров’я
громадян є одним із ключових соціальних критеріїв ступеня Виклик
прогресу та благополуччя суспільства.
У III тисячолітті до проблем охорони здоров’я прикута увага Чинна модель сис
теми охорони здо
найавторитетніших міжнародних організацій.
ров'я в Україні не
Декларація тисячоліття, прийнята на Саміті тисячоліття Ор
повністю відповідає
ганізації Об’єднаних Націй, визначила Цілі розвитку тисячо сучасним реаліям
ліття (ЦРТ), які 189 країн-учасниць Саміту зобов’язалися до переходу від цен
сягти до 2015 р.: З з 8 глобальних цілей, 8 із 18 завдань та 48 тралізованого пла
показників безпосередньо спрямовані на поліпшення здоров’я нування до ринко
населення. вої економіки.
535
Глобальна стратегія ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI столітті»
для Європейського регіону передбачила досягнення трьох
цілей:
Чинники ризику для ■ забезпечення справедливості та рівноправ’я в питаннях
здоров'я, прита охорони здоров’я для населення різних країн та окремих
манні розвиненим соціальних груп всередині кожної країни;
країнам, набувають
■ особлива увага до покращення здоров’я найвразливіших
в сучасних умовах
груп населення (інвалідів, дітей, людей похилого віку, жі
поширення в краї
нок, осіб, що страждають на хронічні захворювання);
нах, що розвива
ються, створюючи ■ зниження захворюваності та смертності від найбільш по
подвійний тягар до ширених у Європі захворювань (серцево-судинних, зло
інфекційних захво якісних новоутворень, травм, цукрового діабету, психіч
рювань. них тощо).
У сучасному світі фактори ризику для здоров’я мають суттє
ві відмінності для населення країн з різним рівнем соціально-
економічного розвитку. Для країн, що розвиваються, основ
ний тягар хвороб зумовлений бідністю населення, недостатнім
харчуванням, неякісною питною водою, поганими санітарно-
гігієнічними умовами тощо. Для населення економічно розви
нених країн провідними факторами ризику є споживання
Глобалізація та інте
продуктів з підвищеним вмістом солі, цукру, жирів, зловжи
грація неодмінно вання алкоголем, тютюнокуріння, які призводять до підви
приведуть до уні щення артеріального тиску, гіперхолестеринемії, ожиріння та
версальності та оп- багатьох хронічних захворювань.
тимальності систем Глобального поширення набувають такі тенденції, як швид
охорони здоров'я. ка та незапланована урбанізація, нездоровий спосіб життя
і постаріння значної частини населення, що у свою чергу
є причиною суттєвого зростання хронічних захворювань.
Хоча найбільшою мірою від чинників ризику страждає на
селення бідних країн, водночас окреслюється загальна тен
денція для країн з різним рівнем економічного розвитку: біль
шість чинників ризику для здоров’я виявляються серед мало
забезпечених груп населення, осіб з невисоким рівнем освіти
та представників непрестижних професій.
Одна з головних
У документах авторитетних міжнародних організацій
проблем охорони
здоров'я у світі -
(ВООЗ, Всесвітній банк) зазначається, що у III тисячолітті
відсутність рівно бідність значної частини населення, зумовлена несприятли
сті для населення вою соціально-економічною ситуацією, є одним із найважли
різних країн та різ віших чинників негативного впливу на здоров’я населення,
них груп населен а отже, й на економічне та соціальне благополуччя країн.
ня в межах однієї У XXI ст. з’явилися нові глобальні загрози громадському
країни. здоров’ю. У сучасному більш відкритому, більш мобільному,
536
взаємозалежному та взаємопов’язаному світі створюються

сприятливі умови для швидкого поширення інфекційних хво
роб. Крім того, відомі раніше інфекційні хвороби нагадують
про себе з новою силою. Виникли такі нові захворювання, як Головна мета будь-
тяжкий гострий респіраторний синдром, пташиний та свиня якої системи охоро
чий грип. Глобальними загрозами для людства є також над ни здоров'я - до
звичайні ситуації техногенного та природного походження. ступність і якість
медичної допомоги,
Нові виклики та загрози, а також ті, що існували раніше, при
медичних послуг,
зводять до значного погіршання популяційного здоров’я, зни
медичного обслуго
ження якості життя населення. вування.
Основну відповідальність за стан здоров’я населення покла
дено на національні системи охорони здоров’я.
У світі існують різні моделі систем охорони здоров’я. Вони
о
відрізняються цілями, принципами побудови, співвідношен
ням окремих елементів системи, принципами фінансування.
Від ефективності роботи систем охорони здоров’я залежить
життя мільйонів людей, бо з моменту народження до досяг
нення людиною похилого віку системи охорони здоров’я від Ключове завдання
повідальні за стан здоров’я людини. будь-якої системи
Основною метою будь-якої моделі охорони здоров’я та охорони здоров'я -
в будь-якій країні, незалежно від політичного устрою й стану як за мінімальні ре
сурси досягти мак
економіки, є забезпечення доступності та якості медичної до
симально високого
помоги, тобто відповідність її потребам населення, а також су
рівня медичних по
часному рівню розвитку медичної науки та практики. слуг, медичної до
Підвищення рівня доходів громадян, покращання якості помоги, медичного
життя в багатьох країнах зумовили підвищення вимог насе обслуговування.
лення до якості медичної допомоги. У той же час впроваджен
ня інноваційних високовартісних технологій та ліків збільшує
потреби у фінансових ресурсах та спонукає до пошуку додат
кових, а також альтернативних джерел фінансування, що ще
більше загострює проблему адаптації систем охорони здоров’я
до нових умов та обґрунтовує необхідність їх реформування.
У процесі реформування систем охорони здоров’я усі краї
ни постали перед вибором — як забезпечити задоволення
зростаючих потреб населення в доступній та якісній медичній
допомозі, та як стримати стрімке збільшення витрат на охоро
о
Не існує ідеальної
системи охорони
ну здоров’я.
здоров'я (національ
Аналіз сучасного стану та основних тенденцій розвитку сис ної системи охорони
тем охорони здоров’я у світі та Європі свідчить про відсутність здоров'я), яка задо
єдиної універсальної та оптимальної моделі системи охорони вольнила б усі очі
здоров’я, так само як і не існує абсолютно і однозначно кра кування населення
щих стратегій реформування цієї системи. (пацієнтів).
537
Стратегія реформування охорони здоров’я в різних країнах
повинна відображати національні особливості, організаційні
структури, доступність ресурсів, очікування громадян та пра
цівників охорони здоров’я.
Особливої актуальності питання проведення реформ в охо
Будь-які рефор роні здоров’я набувають для України, оскільки діюча модель
ми повинні системи охорони здоров’я, яка пристосована до функціону
бути підтримані
вання в умовах планової економіки, не відповідає умовам по
населенням.
будови ринкової економіки. Це пов’язано зі змінами соціаль
но-політичного устрою країни, переходом до ринкових відно
син, недостатнім фінансовим забезпеченням, обмеженими
можливостями утримання надмірної мережі закладів і дублюю
чих структур, неефективними методами управління, нераціо
нальним використанням ресурсів, зростаючими вимогами на
селення до якості медичного обслуговування, новими викли
ками та загрозами для громадського здоров’я.
Найпріоритетнішою проблемою охорони здоров’я України,
гцо потребує першочергового вирішення, є визначення май
бутньої оптимальної моделі вітчизняної системи охорони здо
ров’я, здатної ефективно функціонувати в реаліях XXI ст.
Вивчення зарубіжного досвіду систем охорони здоров’я та
наукові розробки вітчизняних учених дозволили сформувати
основні підходи до проведення системних реформ в охороні
здоров’я. За визначенням ВООЗ, надання послуг охорони здо
ров’я на індивідуальному та громадському рівнях повинне за
безпечувати:
Нові моделі систе Я отримання високоякісної медико-профілактичної допо
ми охорони здоро моги з особливою увагою до вразливих груп населення;
в'я (національної си
стеми охорони здо ■ створення можливості для населення вибору на користь
ров'я) обов'язково здорового способу життя та підвищення мотивацій до нього;
повинні проходити ■ використання найбільш адекватних технологій для висо
громадську і профе
кої ефективності та безпеки втручань;
сійну експертизу.
■ повагу до особистості, гідності та дотримання конфіден
ційності у взаємостосунках медичного персоналу з па
цієнтами;
■ інтеграцію цільових програм боротьби з конкретними хво
робами в існуючі структури і служби охорони здоров’я;
■ цілісний підхід до надання медичної допомоги, вклю
чаючи профілактику, діагностику, лікування, реабілітацію,
538
координацію дій між різними надавачами послуг, закла

дами та установами як у державному, так і у приватному
секторі.
Формування оптимальної моделі системи охорони здоров’я
повинне здійснюватися за наявності політичної волі і під
тримки керівництва держави. Про наявність такої підтримки
свідчить прийняття Програми економічних реформ Пре
зидента України на 2010—2014 рр. та затвердження планів-
графіків її реалізації, зокрема реформи медичного обслугову Перевірка дієвості
вання. та ефективності за
У програмі економічних реформ Президента України на пропонованої про
2010—2014 рр. метою реформування системи охорони здоров’я грами реформу
вання здійснюється
визначено поліпшення здоров’я населення та забезпечення
в пілотних регіо
рівного і справедливого доступу усіх громадян до медичних
нах з метою апро
послуг належної якості.
бації визначених
підходів, виявлення
Для досягнення цієї мети передбачено основні завдання невідомих факторів
реформування галузі: ризику та заходів
■ підвищення ефективності функціонування системи охо щодо їх нейтраліза
рони здоров’я; ції до впроваджен
ня на загальнодер
■ підвищення якості медичного обслуговування; жавному рівні.
в підвищення доступності лікарських засобів;
■ впровадження соціального медичного страхування;
■ впровадження професійного менеджменту;
■ моніторинг та аналіз показників здоров’я, доступності та
ефективності медичної допомоги.
З метою підвищення ефективності функціонування системи

охорони здоров’я буде проведено структурну реорганізацію
з чітким розмежуванням первинної та вторинної медичної
допомоги, а саме: допомога на цих рівнях буде надаватися різ Успішне функціону
ними закладами, так само як і фінанси будуть надходити з різ вання моделі систе
ми охорони здоро
них джерел. Передбачено подальший розвиток інституту сі
в'я залежить від
мейної медицини та створення розгалуженої мережі закладів
співпраці з зацікав
первинного рівня: крім відомих амбулаторій запільної практи леними сторонами
ки (сімейної медицини), передбачено організацію нового типу та партнерами,
закладу - центру первинної медико-санітарної допомоги. Па максимальної до
цієнту буде надано право вільного вибору лікаря первинної ступності інформа
ланки. ції тощо.
539
Програма реформування охорони здоров’я передбачає для
надання спеціалізованої вторинної та третинної медичної до
помоги створення системи госпітальних округів, до складу
Чим складніший яких увійдуть багатопрофільні лікарні інтенсивної терапії,
сектор - тим важ заклади для планового лікування хронічних хворих, для від
че проводити ре новного лікування, хоспіс, станція швидкої медичної допомо
форми. ги тощо.
Програмою реформування охорони здоров’я передбачено
змінити оплату праці медичних працівників, а саме: передба
чено дві складові матеріальної винагороди медичного праців
ника: постійну —базовий посадовий оклад та змінну —залеж
Усі реформи - при
но від обсягу та якості виконаної роботи.
клад пошуку опти- З метою підвищення якості медичного обслуговування про
мальності систем грама реформ передбачає широке застосування клінічних ре
охорони здоров'я. комендацій та уніфікованих клінічних протоколів на основі
сучасних наукових даних, удосконалення умов ліцензування
й акредитації медичних закладів та атестації медичного персо
налу, розробку та впровадження механізмів мотивації медич
ного персоналу до підвищення якості медичної допомоги.
Значною мірою ефективність функціонування галузі визна
чається належним фінансовим забезпеченням, що вимагає
збільшення асигнувань на охорону здоров’я. Перспективним
Не існує універсаль шляхом вирішення цього питання є запровадження загально
ної системи охорони
обов’язкового державного медичного страхування, яке дозво
здоров'я (націо
лить забезпечити належний рівень контролю за якістю медич
нальної системи
охорони здоров'я),
них послуг відповідно до стандартів, дотримання прав пацієн
але в той же час на тів і медичного персоналу.
зріла необхідність Процес реформування системи охорони здоров’я — це три
створення опти валий процес, він буде супроводжуватися широкою роз’яс
мальної (базової) нювальною роботою щодо цілей, завдань, змісту та очікуваних
системи моделі охо результатів серед представників органів влади, медичних пра
рони здоров'я (на цівників та широких верств населення.
ціональної системи Вирішення складного багатоаспектного завдання охорони
охорони здоров'я), здоров’я можливе лише за наявності широкого партнерства
і це є одним із клю в суспільстві між органами і закладами охорони здоров’я та
чових завдань усьо
органами виконавчої влади всіх рівнів, працедавцями, комер
го світового співто
ційними та некомерційними установами, громадськими,
вариства.
профспілковими організаціями, засобами масової інформації
тощо.
Успіх і темпи реформування системи охорони здоров’я тіс
но взаємопов’язані з розвитком та позитивними зрушеннями
в соціально-економічному розвитку держави.
540
Майбутнє охорони здоров’я України визначається прак

тичною реалізацією програми реформування галузі, яка до
зволить забезпечити право кожного громадянина на охорону
здоров’я, на одержання у разі потреби доступної високоякіс
ної медичної допомоги, підвищити якість життя громадян та
рівень благополуччя суспільства.
1. Причини, що зумовлюють необхідність реформування сис

теми охорони здоров’я в Україні.
2. Мета, завдання та основні положення програми реформу
вання охорони здоров’я в Україні.
Реформування системи охорони здоров’я України є неодмін

ною умовою успішного функціонування галузі у XXI ст.
541
1. Декларація тисячоліття ООН у сфері розвитку. — Нью-Йорк,
2000. - 23 с.
—№ 6. — Копенгаген : ЕРБ ВОЗ, 1999. —310 с.
3. Москаленко В. Ф., ГалієнкоЛ. І., ГрузєваТ. С. Здоров’я та охорона
здоров’я населення України: європейський вимір [Атлас]: за заг.
ред. В. Ф. Москаленка. — К., 2009. —240 с.
4. Москаленко В. Ф. Здоровье и здравоохранение: ключевые импе
ративы. —К.: ВД «Авіпена», 2011. —256 с.
профілактичної стратегії в охороні здоров’я: від профілактики ме
дичної до профілактики соціальної. Монографія. —К .: ВД «Авіпе-
на», 2009. —240 с.
6. Москаленко В. Ф. Принципи побудови оптимальної системи охо
рони здоров’я: український контекст. Монографія. — К. : Книга
плюс, 2008. —320 с.
7. Реформування охорони здоров’я: стратегія, тактика, ризики / /
Український медичний часопис. —2010. —№ 5 (79). —С. 7—9.
8. http:www.niss.gov.ua
9. Public Health Practice in Australia: The Organised Effort. Contributors:
Vivian Lin —author, James Smith — author, Sally Fawkes - author,
Priscilla Robinson —author, Susan Chaplin —author. Publisher: Allen &
Unwin. Place of Publication: Crows Nest. N. S. W. Publication...
10. The world health report 2007: a safer future: global public health security
in the 21st century/ —WHO/ 2007/ —72 p.
11. www.president.gov.ua
542
ГЛОСАРІЙ
ГЛОСАРІЙ
Акредитація — офіційне визнання статусу закладу охорони

здоров’я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-
санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим
критеріям і гарантії високої якості професійної діяльності.
Акселерація (від лат. acceleration — прискорення) — прискорення
росту та розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми покоління
ми.
Алкоголізм - захворювання, що характеризується алкогольною
(фізичною та психічною) залежністю, при якій виникають специфіч
ні зміни особистості та поведінки, з’являються соматичні та нервово-
психічні порушення, що супроводжуються соціальними конфліктами.
Амбулаторія —медичний заклад для надання первинної медичної
допомоги хворим, що не потребують цілодобової допомоги, з однієї
або кількох основних лікарських спеціальностей.
Безплідна подружня пара —та, в якої при бажанні мати дитину, при
активних статевих стосунках без використання контрацептивних за
собів, зачаття не настає протягом 12 місяців.
Біологічна зброя —засіб масового ураження людей, сільськогоспо
дарських тварин і рослин, заснований на застосуванні хвороботвор
них мікробів, комах, токсинів.
Біотероризм — терор, при якому використовуються збудники
небезпечних інфекцій.
Бюджет — фінансовий документ, в якому визначені у грошових
сумах прибутки та витрати.
ВІЛ-інфекція/СНІД — хвороби, викликані Т-лімфотропним
ретровірусом імунодефіциту людини.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) —макроекономічний показ
ник, що характеризує сукупну вартість у ринкових цінах кінцевого
продукту (товарів, робіт, послуг), створеного протягом року в країні,
а також враховує обсяг експорту та імпорту.
ВВП на душу населення —кількісний вираз кінцевого продукту,
створеного протягом року в країні, у розрахунку на одного жителя.
Витрати на охорону здоров’я у % від ВВП - частка відрахувань на
охорону здоров’я у відсотках від ВВП.
543
Витрати на охорону здоров’я у розрахунку на душу населення —
кошти, які виділяються на охорону здоров’я, в середньому на одного
жителя.
Тендерна рівність — рівний правовий статус жінок і чоловіків та
рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей
брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Громадське здоров’я - це наука, яка вивчає закономірності форму
вання здоров’я населення, організації і діяльності системи охорони
здоров’я для розробки методів забезпечення високого потенціалу
здоров’я населення як вирішального чинника розвитку суспільства.
Демографія —наука про населення чи статистика населення.
Державні витрати на охорону здоров’я у % від загальних витрат на
охорону здоров’я —частка державних витрат на охорону здоров’я у за
гальній структурі витрат на охорону здоров’я країни.
Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсане-
підслужба України) —центральний орган виконавчої влади, діяльність
якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України
через Міністра охорони здоров’я України, входить до системи органів
виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та утворюється для забез
печення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідеміч
ного благополуччя населення.
Диспансер —заклад, в якому надається амбулаторна та стаціонарна
допомога при певних захворюваннях (туберкульоз, венеричні хворо
би, психічні, ендокринні захворювання тощо), а також постраждалим
від Чорнобильської аварії.
Доказова медицина - концепція використання в медичній практи
ці науково обгрунтованих фактів, отриманих у ході коректно проведе
них досліджень; добросовісне, точне та усвідомлене використання
найкращих результатів клінічних досліджень (випробувань) для ви
бору лікування конкретного хворого.
доте —стандартизована ВООЗ стратегія інтенсивного лікування
хворих на туберкульоз під безпосереднім наглядом медичного персо
налу.
Еміграція —виїзд за межі даної країни на постійне проживання.
Живонародження —повне вигнання чи вилучення продукту зачат
тя з організму матері, незалежно від терміну вагітності, який після
такого відокремлення дихає чи виявляє інші ознаки життя, такі як
серцебиття, пульсація пуповини.
Закон —це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу,
приймається вищим представницьким органом державної влади (пар
ламентом; в Україні — Верховною Радою) або безпосередньо насе
ленням (референдумом) і який регулює найважливіші суспільні
відносини.
544
ГЛОСАРІЙ
Заклад охорони здоров’я —юридична особа будь-якої форми влас

ності та організаційно-правової форми або її відокремлений підроз
діл, основним завданням яких є забезпечення медичного обслугову
вання населення на основі відповідної ліцензії та професійної
діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Захворюваність населення —збірне поняття, що включає в себе по
казники, які характеризують рівень поширення різних захворювань
і їх структуру серед усього населення чи окремих його груп на даній
території.
Захворюваність загальна або поширеність захворювань (preva
lence) —рівень усіх зареєстрованих захворювань за календарний рік:
гострих і хронічних (зареєстрованих при першому звертанні в поточ
ному році, а виявлених як у поточному, так і в попередні роки).
Захворюваність первинна (incidence) —рівень уперше зареєстрова
них захворювань за календарний рік; при цьому враховуються всі го
стрі та вперше виявлені протягом року хронічні захворювання.
Здоров’я (health) —стан повного фізичного, психічного та соціаль
ного благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.
Здоров’я індивіда —стан повного соціального, біологічного та пси
хічного благополуччя, коли функції всіх органів та систем урівнова
жені з навколишнім середовищем, відсутні захворювання, хворобливі
стани чи фізичні дефекти.
Здоров’я населення (громадське, популяційне) — умовне стати
стичне поняття, яке характеризується комплексом показників: демо
графічних, захворюваності, інвалідності, фізичного розвитку, частоти
донозологічних станів.
Здоров’я репродуктивне —стан повного фізичного, розумового та
соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб репродук
тивної системи чи порушення її функції (за визначенням ВООЗ).
Імміграція —в’їзд у країну на постійне проживання.
Інвалідність (disability) —порушення здоров’я людини зі стійкими
розладами функцій організму, шо призводить до значного обмеження
Інвалідність загальна —співвідношення загальної кількості осіб,
які отримують пенсії через інвалідність, до загальної чисельності на
селення (на 1000, 10 тис. осіб).
Інвалідність первинна (інвалідизація) - співвідношення кількості
осіб, уперше визнаних інвалідами, до загальної чисельності населення
(на 1000, 10 тис. осіб).
Кабінет «Довіра» —спеціалізований структурний підрозділ центру
з профілактики та боротьби зі СНІДом або іншого закладу охорони
здоров'я, який проводить анонімне кваліфіковане обстеження та діа
545
гностику ВІЛ/СНІДу, диспансеризацію, надає психологічну допомогу
та направляє до стаціонару.
Клінічна лікарня - лікувально-профілактичний заклад, в якому лі
кування поєднується з педагогічною та науково-дослідною роботою.
Клінічні протоколи — встановлені уповноваженими органами
положення про обсяг допомоги хворому та порядок реалізації за
ходів надання медичної допомоги, які безпосередньо пов’язані з
клінічними рекомендаціями, розробленими на принципах доказо
вої медицини.
Клінічні рекомендації —положення, спрямовані на допомогу ліка
рю при прийнятті рішень, що стосуються медичної допомоги при пев
ному захворюванні та при певних обставинах.
Коефіцієнт відтворення брутто —кількість дівчаток, народжених
у середньому однією жінкою протягом фертильного періоду.
Коефіцієнт відтворення нетто — кількість дівчаток, народжених
у середньому однією жінкою за весь репродуктивний період її життя,
що досягли дітородного віку.
Лікарня —заклад для постійного перебування пацієнтів із захворю
ванням або травмою чи підозрою на них, у якому забезпечується ко
роткочасне чи довготривале лікарське обслуговування.
Лікарня багатопрофільна —заклад, який забезпечує стаціонарною
допомогою хворих з різними патологічними станами. Профіль відді
лень визначається залежно від поширеності певних захворювань, від
наявності в містах або районах різних лікарень.
Лікарня спеціалізована —заклад для надання стаціонарної допо
моги хворим з однією певною патологією (інфекційною, психічною
тощо).
Лікарня швидкої медичної допомоги - заклад для цілодобового на
дання стаціонарної екстреної допомоги населенню при гострих за
хворюваннях, травмах, нещасних випадках, отруєннях у повсякден
них умовах і надзвичайних ситуаціях.
Медична допомога за видами: екстрена, первинна (несгіе-
ціалізована), вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізо-
вана), паліативна, реабілітація.
Ліцензування - процес оцінки відповідності медичної установи мі
німуму вимог щодо структури та ресурсів, які можуть забезпечити без
печне надання медичної допомоги.
Медична допомога —діяльність професійно підготовлених медич
них працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування
та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патоло
гічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.
Медичне обслуговування —діяльність закладів охорони здоров’я та
фізичних осіб-підприємців, що зареєстровані та одержали відповідну
546
ГЛОСАРІЙ
ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я,

що не обов’язково обмежується медичною допомогою.
Мертвонародження —смерть продукту зачаття до його повного ви
гнання чи вилучення з організму матері незалежно від тривалості ва
гітності.
Механічний рух населення (міграція) - переміщення населення як
у самій країні, регіоні, області, районі (внутрішня міграція), так і виїзд
за межі держави (зовнішня міграція).
Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) —система групування
хвороб і патологічних станів, що відображає сучасний етап розвитку
медичної науки.
Надзвичайна ситуація —неочікувані, раптові обставини, пов’язані
з промисловими аваріями, катастрофами, стихійним та екологічним
лихом.
Наркоманії (ейфорикоманії) —неконтрольований потягло речо
вин, що впливають на центральну нервову систему і викликають стан
штучного психологічного та фізичного задоволення, аналгезії,
сп’яніння.
Непрацездатність стійка, або інвалідність, —тривала чи постійна
втрата працездатності внаслідок хронічного захворювання чи травми,
які призвели до значних порушень функцій організму.
Непрацездатність тимчасова —неможливість виконувати роботу
у зв’язку із захворюванням, травмою чи іншими причинами протягом
нетривалого часу.
Нормативно-правовий акт —офіційний письмовий документ, ви
даний у певному порядку компетентним державним органом, у якому
встановлюються, змінюються або скасовуються загальнообов’язкові
правила поведінки (норми права), шо забезпечується державними
примусовими заходами.
Органи охорони здоров’я - установи, які забезпечують управління
охороною здоров'я (Міністерство охорони здоров’я, обласні та міські
управління охорони здоров’я, центральні районні лікарні).
Охорона здоров’я - система заходів, спрямованих на забезпечення
збереження і розвитку фізіологічних та психологічних функцій, опти
мальної працездатності та соціальної активності людини при макси
мальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Охорона здоров’я громадського —система заходів, спрямованих на
забезпечення, збереження та розвиток фізіологічних і психологічних
функцій, соціальної активності та максимальної працездатності лю
дини.
Охорона здоров’я електронна —використання інформаційно-ко
мунікаційних технологій у сфері охорони здоров’я.
547
Охорона здоров’я матері та дитини —комплекс державних, гро
мадських і медичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я жі
нок і дітей.
Паліативна допомога —комплекс заходів, спрямованих на полег
шення фізичних і емоційних страждань пацієнтів, а також надання
психосоціальної та моральної підтримки членам їх сімей.
Паритет купівельної спроможності (ПКС) - метод стандартизації об
мінного валютного курсу країни, що базується на зіставленні суми гро
шей у валюті країни, необхідної для закупівлі одного і того самого репре
зентативного «кошика» товарів і послуг, із валютою країни, з якою
здійснюється зіставлення.
Первинна медична допомога (ПМ Д) - лікування поширених за
хворювань і травм основними засобами, сприяння в організації раці
онального харчування, проведення санітарно-оздоровчих заходів,
охорона здоров’я матері та дитини, імунізація проти основних інфек
ційних хвороб, санітарна просвіта населення. Надається лікарем за
гальної практики / сімейним лікарем.
Перинатальний центр —самостійний медичний заклад, який ство
рюється для надання ефективної висококваліфікованої консультатив
ної медичної допомоги шляхом об’єднання діяльності акушерської,
неонатологічної та педіатричної служб.
Показник народжуваності загальний (crude birth rate) - співвідно
шення кількості дітей, народжених живими за рік, до середньорічної
чисельності населення (в % о ) .
Показник народжуваності спеціальний (фертильності, fertility
rate) —співвідношення кількості дітей, народжених живими за рік, до
чисельності жінок фертильного (15—49 років) віку (в % о ) .
Показник смертності загальний (crude death rate) - співвідношен
ня кількості померлих за рік до середньорічної чисельності населення
(В % о ) .
Показник материнської смертності —співвідношення кількості по
мерлих вагітних (з початку вагітності), роділь і породіль протягом 42
днів після закінчення вагітності до кількості дітей, народжених живи
ми (на 100 тис.).
Показник перинатальної смертності —співвідношення кількості
мертвонароджених і дітей, що померли протягом перших 7 днів жит
тя, до кількості дітей, що народилися живими та мертвими (в %с).
Поліклініка —медичний заклад для надання медичної допомоги
хворим з багатьох основних лікарських спеціальностей, які не потре
бують цілодобового спостереження.
Право — це система правових норм, які обумовлюють загально
обов’язкові правила поведінки, що встановлені або санкціоновані
державою, і забезпечуються всіма доступними їй примусовими захо
дами.
548
ГЛОСАРІЙ
Право на медичну допомогу —закріплена в законодавстві та гаран

тована державою можливість кожної людини отримувати в закладі
охорони здоров’я чи лікаря приватної практики, які здійснюють про
фесійну діяльність відповідно до чинного законодавства, допомогу,
що спрямована на профілактику, діагностику, лікування і реабіліта
цію, з метою збереження, зміцнення, розвитку та, у разі порушення,
відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного
стану людського організму.
Право на охорону здоров'я як загальносоціальне (природне) право
людини —можливість людини використовувати усі соціальні, насам
перед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, роз
виток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рів
ня фізичного і психічного стану її організму.
Право на охорону здоров’я як суб’єктивне юридичне право —за
кріплена у законодавстві та гарантована державою можливість кожної
людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби,
спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення,
відновлення максимально досяжного рівня фізичного і психічного
стану її організму.
Право охорони здоров’я як комплексна галузь законодавства -
система нормативно-правових актів, які регулюють комплекс суспіль
них відносин, що виникають у процесі соціально-економічних, ме
дичних, правових, морально-етичних та екологічних заходів, які
мають на меті збереження, зміцнення, розвиток і відновлення здо
ров'я кожної людини.
Працівник охорони здоров’я —особа, яка працює в системі охоро
ни здоров’я, незалежно від того, є вона фахівцем чи ні, у т.ч. особа, що
працює безкоштовно на добровільних засадах.
Природний рух населення —зміна його чисельності внаслідок вза
ємодії демографічних явищ: народжуваності та смертності.
Промоція здоров’я («Health promotion») —сприяння здоров’ю, що
грунтується на основних профілактичних засадах і здоровому способі
життя.
Профілактика первинна —система соціальних, медичних, гігієніч
них і виховних заходів, спрямованих на попередження захворювань
шляхом усунення причин та умов їх виникнення і розвитку, а також на
підвищення стійкості організму до впливу несприятливих чинників
навколишнього природного, виробничого, побутового середовища.
Профілактика вторинна — попередження подальшого розвитку
хвороби, запобігання появі ускладнень і інвалідності.
Пул —одна з форм угод між господарюючими агентами, при якій
прибуток надходить у загальний фонд і розподіляється згідно з квота
ми, попередньо встановленими учасниками пулу.
549
Реабілітація —заходи, спрямовані на запобігання інвалідності та
досягнення максимальної фізичної, психічної, професійної, соціаль
ної, економічної повноцінності.
Реабілітація інвалідів —система медичних, психологічних, педаго
гічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на усунення або
якомога повнішу компенсацію обмеження життєдіяльності, виклика
них порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму.
Реформа —перетворення, що вводяться законодавчим шляхом.
Розвиток фізичний —сукупність морфологічних і функціональних
ознак, які характеризують розвиток і формування організму в процесі
його росту.
Санітарна просвіта —заходи, спрямовані на гігієнічне навчання та
виховання населення.
Санітарне та епідемічне благополуччя населення —це стан здоров’я
населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показ
ники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної тери
торії, умови проживання сприятливі для населення, а параметри фак
торів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених
санітарними нормами.
Середовище життєдіяльності людини —сукупність об'єктів, явищ
і факторів навколишнього середовища (природного і штучно створе
ного), що безпосередньо оточують людину і визначають умови її про
живання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо.
Санітарно-епідемічна ситуація —стан середовища життєдіяльності
та обумовлений ним стан здоров'я населення на певній території
в конкретно визначений час.
Санітарно-епідеміологічний норматив (гігієнічний норматив, епі
деміологічний показник, протиепідемічний норматив) —встановлене
дослідженнями припустиме максимальне або мінімальне кількісне та
(або) якісне значення показника, шо характеризує фактор середови
ща життєдіяльності за медичними критеріями (параметрами) його
безпечності для здоров'я людини та здоров'я майбутніх поколінь, а та
кож стан здоров'я населення за критеріями захворюваності, пошире
ності хвороб, фізичного розвитку, імунітету ТО Щ О .
Санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи - комплекс
організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медичних,
нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, спрямова
них на усунення або зменшення шкідливого впливу на людину фак
торів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поши
ренню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань
(отруєнь) та їх ліквідацію.
Середня очікувана тривалість життя —середня кількість років, яку
належить прожити ровесникам певного віку за умови, якщо протягом
550
ГЛОСАРІЙ
їх наступного життя статево-вікові показники смертності будуть таки

ми ж, як і в роки, для яких робилися розрахунки.
Система охорони здоров’я - сукупність усіх організацій, інститутів
і ресурсів, головною метою яких є зміцнення, підтримка або віднов
лення здоров’я.
Скринінг —масове обстеження населення з метою виявлення осіб
з високим ризиком захворювання або з початковими ознаками захво
рювань.
Смертність немовлят (малюкова смертність) —один з вікових по
казників смертності, т о характеризує рівень смерті дітей на першому
році життя.
Смертність неонатальна —смертність у перші 4 тижні (28 днів)
життя.
Смертність рання неонатальна — смертність на першому тижні
(7 днів, або в перші 168 годин) життя.
Смертність постнеонатальна - смертність з 29 дня життя до одного
року.
Стандартизація в охороні здоров’я - діяльність, спрямована на до
сягнення оптимального ступеня впорядкування в охороні здоров’я
шляхом розробки та встановлення вимог, норм, правил, характерис
тик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, шо застосовуються
в охороні здоров’я.
Стандарт якості медичної допомоги —реально досяжний і норма
тивно затверджений на певний період рівень медичної допомоги.
Страхова медицина —система товарно-ринкових відносин у систе
мі охорони здоров’я.
Токсикоманія —небезпечний вид наркоманії, який викликається
речовинами, що є у вільному продажу і не належать до наркотичних.
Хоспіс —медичний заклад для надання паліативної допомоги не
виліковним хворим.
Якість медичної допомоги —належне проведення заходів, що ви
користовуються в даному суспільстві, які є безпечними, прийнятними
з точки зору коштів і впливають на захворюваність, інвалідність,
смертність.
551
1. Глоссарий. — Качество медицинской помощи. — Россия —
СШ А,1999. - 6 1 с.
2. Глоссарий терминов, используемых в серии по достижению здо
ровья для всех (№ 9). ВОЗ, Женева, 1984 г.
3. Оттавская хартия укрепления здоровья. B03/HPR/HEP/95.1.
ВОЗ, Женева, 1986 г.
4. Nutbeam, D. Health Promotion Glossary (original Health promotion
glossary). In: Health Promotion Journal 1.1, 113427, 1986.
5. Last, J.M. Dictionary of Epidemiology. Oxford University Press, UK,
1988.
6. Sundsvall Statement on Supportive Environments for Health. ВОЗ/
HPR/HEP/95.3. ВОЗ, Женева, 1991 г.
7. Будапештская декларация о больницах, способствующих укре
плению здоровья. Европейское региональное бюро ВОЗ, Копен
гаген. 1991 г.
8. Терминология для Европейской конференции «Здоровье, обще
ство и алкоголь»: глоссарий с эквивалентами на нем., рус., фран.
яз. Европейское региональное бюро ВОЗ, Копенгаген, 1995 г. (на
англ. яз.).
9. Обновление стратегии достижения здоровья для всех: руководя
щие принципы и основные вопросы разработки политики обес
печения справедливости, солидарности и здоровья. ВОЗ, Жене
ва, 1995 г. (на англ. яз.).
10. Communication, Education and Participation: a Framework and
Guide to Action. WHORegional Office for the Americas/Pan American
Sanitary Bureau, Washington, 1996.
11. Equity in Health and Health Care. WHO/ARA/96.1. WHO, Geneva,
1996.
12. What Quality of Life? The WHOQOL Group. In: World Health Forum,
vol. 17, p.354-356,WHO, Geneva, 1996.
13. Health and Environment in Sustainable Development. Five Years after
the Earth Summit.WHO/EHG/97.8. WHO, Geneva, 1997.
14. Intersectoral Action for Health: a Cornestone for Health for All in the
21st Century.WHO/PPE/PAC/97.6. WHO, Geneva, 1997.
15. Джакартская декларация о продолжении деятельности по укре
плению здоровья в 21-ом столетии. HPR/HEP/4ICHP/BR/97.4,
WHO, Geneva, 1997.
552
ІМЕННИИ ПОКАЖЧИК
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
Brook R. H. 456 Кудрявцев П. П .27

Donabcdian A. 456 Лао-Цзи 504, 514
Hoffman H. 456 Лекарев Л. Г. 31
Lorn K. 456 Л1сщин Ю. П. 71
Robbins A. I. 73 Льюк У. 505
Абрамович Л. A. 32 Любинський В. Ю. 30
Амосов M. M. 71 Марзеев О. М. 31
Арнолып I. 31 Мейо Е. 501
BaTKic Г. A. 31 Мерков А. М. 31
Беверщж У. 269, 270 Мштцберг Г. 513, 514, 516
Белщька G. Я. 31, 118 Монтойя Агиляр С. 445
Бюмарк O. 274 Овсеенко I. I. 31
Вебер M. 500 Пламмер М. Т. 505
Вел сто h П . 505 Петров П. Т. 31, 32
Герц Д. B. 511 Рамацциш Б. 25, 26
Гнездилов O. B. 386 Ремер М. 445
Гослшг Д. 514, 516 Роббшз С. П. 499
Громашевський Л. В. 30 Россет Е. 78
Гротьян А. 29 Сандерс С. 386
Гуревич 3. А. 31 Семашко М. О. 261, 268
Гуревич М. Г. 30, 31 Скворцов I. П .27
Даль В. I . 71 Случаи ко I. С. 118
Данилевський I. Л. 28 Смщович А. Л .27
Демшг Е. 503 Субботш В. А. 27, 29
Д1атропов П. М .27 Тезяков М. 1.27
Донабед1ан А. 512 Тейлор Ф. 500
Друкер П. 499 Том ш н С. А. 31
Дупленко К. Ф. 31 Уваров М. С. 27, 29
Скель С. М. 31 Фабрщю Т. 511
Срмаков В. В. 118 Фавр В. В. 27
Журавський Д. П .28 Ф айольА. 499, 500
Забелш С. Г. 28 Ф ранк Й. П. 26
Зорз В. 386 Фундуклей I. 1.28
1бн-Сша (Авщена) 25 Хофер Ч. 505
Iгумнов С. М. 27 Чедвш Е. 48
Каган С. С. 30, 31 Ш афонський О. Ф. 28
Казначеев В. I. 71 Шсндель Д. 505
Камшський M. 1.32 Ш кляр Б. М. 31
KepecTypi Ф. Ф. 28 Юран Д. 503
Корчак-Чепурювський О. В. 27, 29, 30 Якобш А . 1.27
Коултер М. 499
553
пред м етн и й п о ка ж чи к
Аборт 86, 87, 401, 403, 407

Акредитація 313, 444, 459, 460, 467, 543
Акселерація 120, 543
Алкоголізм 158, 159, 160, 543
Амбулаторія 272, 311, 321, 357, 358, 543
Біологічна зброя 232, 248, 249, 250, 543
Біотероризм 232, 244, 248, 543
Бюджет 266, 270, 272, 273, 295, 543
Відділення профілактики 328
ВІЛ-інфекція/СНІД 142, 168, 169, 177, 178, 180, 181, 182, 183, 184, 185, 543
ВООЗ 34, 134, 139,144, 148, 150, 152,158, 160, 163, 165, 172, 175, 184, 198,
203, 232, 243, 256, 264, 266, 293, 297, 298, 315, 339, 376, 381, 398, 402, 418,
423, 426, 445, 487, 520, 535, 538
Тендерна рівність 400, 544
Глобалізація 233, 502, 525
Громадське здоров’я як наука і навчальна дисципліна 18
Демографія 19, 74, 544
Депопуляція 80, 178
Державна служба медицини катастроф 369
Диспансер 109, 154, 160,174, 176, 343, 390, 410, 544
Диспансеризація 146, 174, 182, 324, 327, 329, 330, 334, 355, 359, 407, 410
Довготривала допомога 373
Доказова медицина 444, 447, 448, 544
ДОТС 176, 544
Експертиза втрати працездатності 472, 473, 475, 477, 480, 488
Еміграція 79, 544
Живонародження 82, 544
Заклади охорони здоров’я 66, 266, 286, 311, 408, 414, 421, 438
Законодавство у сфері охорони здоров’я 35, 45
Захворюваність:
• види 105, 106
• методика вивчення 100, 101, 102
• тенденції 111, 112, 113
Здоров’я: 14,19
• громадське, популяційне 19, 545
• індивіда 545
• репродуктивне 184, 397, 403, 404, 545
Земська медицина 27
Імміграція 79, 80, 545
Інвалідність: 98, 115, 545
• види 490
• показники 117
Індекс здоров’я 111
554
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Індекс розвитку людського потенціалу 99

Кабінет:
• «Довіра» 182, 545
• здорової дитини 423, 424, 426
• інфекційних захворювань 331, 433
• профілактичних щеплень 432
Кадрове забезпечення охорони здоров’я 297
Клінічні:
• протоколи 452, 453, 455, 467, 468, 546
• рекомендації 452, 453, 546
Коефіцієнт відтворення:
• брутто 83, 546
• нетто 83, 546
• сумарний коефіцієнт 84
Листок непрацездатності: 472,476, 477, 478, 479
• на період санаторно-курортного лікування 477, 487, 488
• по догляду за хворим 477, 483, 484, 485
• при протезуванні в умовах протезно-ортопедичного
підприємства 477, 488
• у зв’язку з вагітністю та пологами 477, 486, 487
• у разі захворювання (травми) 477, 480, 482
• у разі карантину 477, 485
Лікар:
• геріатр 375, 376
• загальної практики/сімейний 61, 103, 271, 281, 317, 318, 319, 321
• ординатор 344, 440
• педіатр —дільничний 358, 424, 426, 427, 429, 430
• терапевт - дільничний 315, 317, 320, 326, 327, 330, 333
Лікарня:
• багатопрофільна 312, 339, 546
• доброзичлива до дитини 418
• клінічна 546
• спеціалізована 313, 384, 414, 546
• швидкої медичної допомоги 167, 362, 368, 371, 546
• яка сприяє здоров’ю 128
Лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) 390, 472, 478, 480, 481, 482, 484
Ліцензування 64, 454, 456, 459, 460, 467
Медико-генетичне консультування 407, 410
Медико-соціальна допомога 372
Медико-соціальна експертна комісія 472, 473, 480, 482, 488, 489, 494
Медична допомога:
• акушерсько-гінекологічна 356, 406, 407, 414, 438
• амбулаторно-поліклінічна 308, 309, 310, 323, 423
• вторинна (спеціалізована) 272, 300, 310, 353, 423
• дітям 357, 396, 422, 423, 424,433
555
• екстрена (швидка) 308, 362, 369, 546
• паліативна допомога 381
• первинна 61, 270, 288, 308, 310, 315, 316, 320
• постраждалим від аварії на ЧАЕС 388
• санаторно-курортна 317, 325, 390
• сільському населенню 27, 348, 349, 356, 360
• стаціонарна 308, 310
• третинна (високоспеціалізована) 147, 160, 308, 3/0
Менеджмент у охороні здоров’я 504
Мергвонародження 82, 486, 547
Міграція 79, 81, 195, 247, 299
Міжнародна класифікація хвороб 105, 547
Моделі управління якістю медичної допомоги 455
Навантаження економічне (демографічне) 79
Надзвичайні ситуації 245, 247, 262, 369
Наркоманії 142, 143, 156, 157, 160
Народжуваність:
• показники 82,83, 85
• спеціальний показник 548
• тенденції 87
• чинники 85
Населення (народонаселення):
• перепис 75, 103, 358
• рух механічний 79, 547
• рух природний 80, 549
• склад 75, 76, 77, 78, 114
• чисельність 76, 300
Непрацездатність:
• стійка 473, 474, 488
• тимчасова 474, 479
Новоутворення злоякісні 89, 90, 109, 152, 168, 236
Органи охорони здоров’я 236, 547
Охорона здоров’я 22
Охорона здоров’я громадського:
• концепція розвитку 36, 37, 38, 42
• організація 21
• основні принципи 36
Охорона здоров’я електронна 520, 521, 524, 547
Охорона здоров’я матері та дитини 316, 397, 548
Оцінка діяльності
• амбулаторно-поліклінічних закладів 337
• закладів охорони здоров’я з надання медичної допомоги дітям 441
• МСЕК 495
• станцій ШМД 365
• стаціонарів 346
556
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Первинна медико-санітарна допомога 270, 316, 317, 389, 390, 548

Перинатадьний центр 420, 548
Планування
• довгострокове стратегічне 504,505
• оперативне 504, 505, 507
Поліклініка 323, 324, 326, 331, 548
Політика ВООЗ «Здоров’я для всіх» 35
Пологовий будинок 4/4
Постаріння населення 77, 100, 114, 152, ЗОЇ, 371
Право на охорону здоров’я 45, 46, 48, 54, 56
Промоція здоров’я 124,125,126
Профілактика:
• вторинна 133, 160, 549
• громадська 133
• індивідуальна 133, 181
• первинна 133, 160, 549
• третинна 133, 160
Профілактичні огляди: 330, 427
• періодичні 330, 392, 435
• попередні 330, 392
• цільові 328, 329, 330
Профілактичні програми 124, 134, 138,183
Психічні захворювання 77, 109, 143, 163, 283
Реабілітація:
• медична 116, 133, 330, 331, 341
• професійна 331
• соціальна 236, 331
Реформування охорони здоров’я 316, 322, 324, 342, 350, 360, 537, 539,
540, 541
Розвиток біологічний 119
Розвиток фізичний 70, 72, 118, 119, 120, 358,409, 429
Санітарна просвіта 124, 130, 316, 550
Санітарне законодавство 208, 211, 225
Санітарно-епідеміологічна служба 206, 209, 210, 212
Санітарно-епідеміологічна справа 211
Санітарно-епідеміологічний нагляд: 212
• запобіжний 213, 214, 218
• поточний 213, 214, 218
Санітарно-епідеміологічні станції: 2 16
• напрями діяльності 218
• планування роботи 228
• штати та кадри 216
Сертифікація 459
Системи охорони здоров’я: 14
• державна 27, 254, 271, 273, 277
557
• приватна 254, 281, 282
• страхова 254, 274
Сільська лікарська дільниця 349, 350
Скринінг 101, 237, 421, 551
Смертність: 72, 75, 77, 80, 87
• показники 88, 89, 90
• тенденції 89
• чинники 89, 90
Смертність дитяча 92, 96
Смертність материнська 90, 91, 285, 403
Смертність немовлят (малюкова): 45, 92
• тенденції 93, 94
• чинники 95
Спеціалізовані медичні центри 336, 342
Стандарт якості медичної допомоги 55, 451, 551
Стандартизація в охороні здоров’я 444, 445, 448, 449, 551
Станція швидкої медичної допомоги 363, 364, 365, 368, 540
Стаціонар:
• вдома (домашній) 332, 346, 376
• денний 332, 360, 376
• цілодобового перебування 340,344, 346, 353
Страхова медицина 273, 274, 276, 278, 551
Типи патології 99, 100
Токсикоманія 157, 551
Травматизм 88, 96, 112, 142, 159, 166, 167, 233, 237, 239, 341, 367, 368,
480, 490
Тривалість життя:
• показник середньої очікуваної тривалості життя,
скорегований на інвалідність (DALE) 98
• середня очікувана 72, 97, 98, 143
Туберкульоз 63, 101, 108, 109, 139, 142,169, 172, 173, 174, 175
Тютюнокуріння 73, 88,114, 125, 126, 133, 134, 153, 162, 160, 161, 162,
239, 240, 262
Урбанізація 77
Фельдшерсько-акушерський пункт 352, 353, 357, 358
Хвороби системи кровообігу 88, 98, 105,112, 113, 117, 142, 144, 145,
146, 147, 333
Хоспіс 312, 345, 381, 383, 384, 385, 386, 387, 388, 551
Центральна районна лікарня 352, 353, 354, 358, 359
Цукровий діабет 142, 148, 149, 150
Чинники ризику 73, 124, 134, 135, 255, 536
Школа, що сприяє здоров’ю 129
Якість медичної допомоги 445, 454, 459, 462, 464, 466
• оцінка якості медичної допомоги 462
• стратегії якості медичної допомоги 466
558
СТИСЛІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ
СТИСЛІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ
Москаленко Віталій Федорович, доктор медичних наук, про

фесор, віце-президент НАМИ України, академік НАМН України,
член-кореспондент НАГІН України, заслужений діяч науки і техніки
України, заслужений лікар України, ректор Національного медичного
університету імені О. О. Богомольця, завідувач кафедри соціальної
медицини та охорони здоров’я;
Гульчій Олеся Петрівна, доктор медичних наук, професор, заслу
жений працівник охорони здоров’я України, завідувач кафедри ме
неджменту охорони здоров’я Національного медичного університету
імені О. О. Богомольця;
Грузєва Тетяна Степанівна, доктор медичних наук, професор
кафедри соціальної медицини та охорони здоров’я Національного
медичного університету імені О. О. Богомольця;
Лехан Валерія Микитівна, доктор медичних наук, професор,
завідувач кафедри соціальної медицини, організації та управління
охороною здоров’я Дніпропетровської державної медичної академії;
Першаген Порай, доктор філософії в медицині, професор, керів
ник відділу епідеміології навколишнього середовища Інституту меди
цини навколишнього середовища Каролінського інституту (Королів
ство Швеція);
Хернандес Роберт, доктор громадського здоров’я, професор,
директор програм з докторантури у сфері управління служби охорони
здоров’я Університету Алабами в Бірмінгемі (США);
Галієнко Людмила Іванівна, кандидат медичних наук, доцент
Зоріна Світлана Миколаївна, кандидат медичних наук, доцент
Назарова Оксана Григорівна, кандидат медичних наук, доцент
Прус Любов Олександрівна, кандидат медичних наук, доцент
кафедри соціальної медицини та охорони здоров'я Національного
Чуйко Алла Петрівна, кандидат медичних наук, доцент кафедри
соціальної медицини та охорони здоров’я Національного медичного
університету імені О. О. Богомольця.
559
Навчальне видання
Москаленко Віталій Федорович

Гульчій Олеся Петрівна
Грузєва Тетяна Степанівна та ін.
Г Р О М А ДС Ь КЕ З Д О Р О В ’Я
ПІ ДР УЧ Н ИК
За редакцією академіка НАМИ України

В. Ф. Москаленка
Редактор Марчук О. В.
Коректор Шутова Л. Я.
Комп’ютерна верстка: Пешков Г.А.
Підписано до друку 04.03.13. Формат 70x100/16. Папір офсетний.

Гарнітура ЫешЮпС. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 45,50.
Наклад 1500 пр. Зам. № 692.
ПП «Нова Книга»
21029, м. Вінниця, вул. Квятека, 20
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК № 2646 від 11.10.2006 р.
Тел. (0432) 52-34-80, 52-34-82. Факс 52-34-81
E-mail: info@novaknyha.com.ua
www.novaknyha.com.ua

гром здор 2013

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

гром здор 2013

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки,

АВТОРСЬКИЙ В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій, Т. С. Грузєва, В. М. Лехан,

РЕЦЕНЗЕНТИ: Г. О. Слабкий, доктор медичних наук, професор, директор ДУ «Україн­

За редакцією академіка НАМИ України В. Ф. Москаїїенка

© Авторський колектив, 2011

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І РОЗВИТОК НАУКИ ТА

2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

3. КОНЦЕПЦІЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ: ЧИННИКИ, ЩО ЙОГО

4. ПР0М0ЦІЯ ЗДОРОВ’Я ТА ПРОФІЛАКТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ

8. МІЖНАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я. БІ0ТЕР0РИЗМ

10. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

11. ОХОРОНА МАТЕРИНСТВА ТА ДИТИНСТВА

12. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.

13. ЕКСПЕРТИЗА ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

14. МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЛІДЕРСТВО

15. ЕЛЕКТРОННА ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я

16. МАЙБУТНЄ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІМЕННИЙ ПОКАЖ ЧИК................................................................................................... 553

СТИСЛІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТО РІВ.............................................................................559

Т а б л и ц я 3 . 1 . Групування факторів ризику та їхній вплив

Рис. 1.1. Складові предмета «громадське здоров’я » ........................21

Рис. 1. 2. Передісторія формування правових засад

Рис. 2. 1. Етапи становлення права на охорону здоров’я

Рис. 2. 2. Структура нормативно-правової бази України

Рис. 2. 3. Законодавство України з питань охорони

Рис. 3. 1. Динаміка основних демографічних показників

Рис. 3. 2. Сумарний коефіцієнт відтворення в деяких

Рис. 3. 3. Структура основних причин смертності

Рис. 3. 4. Вікова періодизація першого року життя

Рис. 3. 5. Динаміка рівня смертності немовлят

Рис. 3. 6. Вплив основних чинників на рівень

Рис. 3. 7. Середня очікувана тривалість життя

Рис. 3. 8. Динаміка рівнів поширеності та первинної

Рис. 3.9. Структура поширеності захворювань за класами хвороб

Рис. 3.10. Структура первинної захворюванності

Рис. 4. 1. Провідні чинники ризику для здоров’я ........................134

Рис. 4.2. Складові горизонтальної спрямованості

Рис. 4.3. Складові вертикальної спрямованості

Рис. 5. 1. Зміст профілактичних заходів щодо Х С К ........................147

Рис. 7.1. Законодавство України з питань охорони

Рис. 7. 2. Категорії різних типів СЕС залежно

Рис. 7. 3. Напрями організаційно-методичної роботи

Рис. 7. 5. Обов’язки СЕС і медичних установ

Рис. 7. 6. Види адміністративно-правових а к т і в ............................. 224

Рис. 8. 1. Основні цілі, напрями дій і передумови

Рис. 9. 1. Зв’язок між функціями і цілями системи

Рис. 9. 2. Пусковий механізм реформ у системі

Рис. 9. 3. Модель системи охорони здоров’я ................................... 267

Рис. 9. 6. Визначальні елементи системи О. Б ісм арка.................... 275

Рис. 9. 7. Визначальні елементи приватної системи

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

CQI Continuous Quality Improvement (безперервне

дтд довготривала допомога

Виклик Найактуальніша проблема в рамках теми,

Необхідно Найважливіша, необхідна для запам'ято­

© запам'ятати вування інформація, що стосується визна­

Підручник «Громадське здоров’я» підготовлено в Україні

є актуальними для будь-якої системи охорони здоров’я в усі

ворення та формулювання викликів; в основній частині розді­

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назва та навчальна дисцип­

ПИТАННЯ ДЛЯ З ’ЯСУВАННЯ

Значення навчальної дисципліни та науки «громадське

РЕЦЕНЗЕНТИ: Г. О. Слабкий, доктор медичних наук, професор, директор ДУ «Україн

Необхідно Найважливіша, необхідна для запам'ято

© запам'ятати вування інформація, що стосується визна

ворення та формулювання викликів; в основній частині розді

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назва та навчальна дисцип

Основна мета вивчення громадського здоров’я —досліджен

Які показники засто

■ попереджувально-профілактичний характер, комплекс

Особливості і тенденції громадського здоров’я в XXI ст. зумов

16. Москаленко В. Ф., Полякова І. М. Біографічний словник заві

Незважаючи на регламентацію соціальних прав у міжнарод

пектів здоров’я, а також і ті, які спеціально розроблені, при

Вказане право відстоюється також в інших документах Ор

Конвенцію про права людини та біомедицину прийнято Ра

Стаття 35 «Охорона здоров’я» проголошує, що кожна люди

Ц І Л І : Розкрити відображення права на охорону здоров’я в кон

Ц І Л І : Показати етапи та складові розбудови нормативно-право

Для практичної реалізації права на охорону здоров’я роз

медичного страхування, благодійних фондів і будь-яких ін

До наглядових законів, спрямованих на забезпечення без

Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльнос

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за дер

Серед проблем удосконалення національного законодав

здоров’я, тому що позбавляє людей повноцінного та до

Групи Фактори ризику, Вплив на здоро

Генетичні Спадковість, конституція орга 20

Стан Неефективність профілактич 10

Основним джере Одним із основних завдань економічного та соціального роз