ТЕМА: Економіко-географічна характеристика Європи.

Особливості економіко-географічного положення Європи

Термін «Європа» має різне значення. Поділ материка на дві частини світу – Європу і Азію –
склався у Стародавній Греції, де межею між ними вважали водний шлях від Середземного до
Азовського моря. Значно пізніше було встановлено сучасні східні та південно-східні межі Європи по
Уральських горах, річці Ембі, північному берегу Каспійського моря та Кума-Маницькій западині.
За геосхемою ООН, регіон Європа має вдвічі більшу площі й у зв’язку з включенням до його
складу Росії тягнеться через Північну Азію аж до берегів Тихого океану. У таких межах Європа за
площею є передостаннім (після Океанії) регіоном світу. Його територія становить 23 млн км², або
15,5 % суходолу. Тут проживає 742 млн осіб, тобто 9,9 % населення планети, а виробляється 25,2%
світового ВВП.

Геополітичне положення європейського регіону досить неоднозначне. Європа – великий політичний

центр світу. Всі європейські держави є членами ООН (крім Ватикану). У країнах Європи розміщено
сотні штаб-квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Парижі, Брюсселі,
Лондоні, Женеві та Відні.
На території Європи розташовані три ядерні держави: Велика Британія, Франція та Росія. Ці країни
покликані бути гарантами миру та безпеки в регіоні та світі. Проте політика великодержавного
шовінізму, імперіалізму, територіальної експансії, що її проводить нині уряд Росії стосовно сусідніх
країн, загрожує існуванню миру в європейському регіоні та світі в цілому.
Європа залишається політично нестабільною. Там існує багато осередків напруги. Етнічна або
релігійна ідентичність громадян окремих територій породжує культурний регіоналізм та навіть
радикальний сепаратизм. Через те політична карта Європи змінюється стрімкими темпами.

За класифікацією ООН, до регіону Європа відносять 45 країн. З них 44 є суверенними державами, в

т. ч. Росія, 2/3 площі якої розміщено у Північній Азії. Більшість країн Європи мають невеликі
розміри (крім Росії). Окрім найбільшої у світі країни за площею – Росії (17,1 млн км²), лише три
держави в регіоні можна віднести до великих за площею: Україну (603,7 тис. км²), Францію (551,6
тис. км²) та Іспанію (505,9 тис. км²).
Унікальну групу становлять європейські країни-карлики, площа яких не перевищує й 500 км²:
Андорра (468 км²), Мальта (316 км²), Ліхтенштейн (160 км²), Сан-Марино (61 км²), Монако (1,95 км²)
та найменша держава світу Ватикан (0,44 км²).
Вам уже відомо, що рівень економічного розвитку країни визначається насамперед показником
валового національного продукт (ВВП) на душу населення.
Комплексним показником, що визначає якість життя в країні, є індекс людського розвитку
(ІРЛ). Визначаючи типи країн також враховують їх роль у світовій економіці та міжнародному
політичному житті.
За класифікацією ООН, в Європі є два з чотирьох типів країн:

 високорозвинуті країни (35 держав)

 країни з перехідною економікою (9 держав)
 Природні умови та ресурси
Природні умови європейських країн є переважно сприятливими для господарського освоєння території. Там
немає велетенських гірських споруд, які розмежовували б країни, та занадто посушливих чи холодних
районів, які суттєво обмежували б розселення. Через те з давніх-давен в Європі оселялися та вели активну
господарську діяльність люди.

За особливостями рельєфу виокремлюють північну та східну, переважно рівнинні, частини Європи,

та південну – гірську. Близько 60 % поверхні Європи розміщується на висоті менше 200 м та лише 6 % –
понад 1000 м. Найбільші рівнини регіону лежать у межах давньої Східноєвропейської та молодої
Середньоєвропейської платформ. Значні площі на півночі Європи займають рівнини Фенноскандії, розміщені
на Балтійському щиті Східноєвропейської платформи, де її давній кристалічний фундамент виходить на денну
поверхню. Рівнини густо заселені та здавна освоєні людиною.

Переважно високі та середньовисотні молоді сейсмічно активні гори тягнуться поясом на півдні:
Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати, Кримські гори. У формуванні рельєфу цих гір значну роль
відіграли водна ерозія, карстові процеси, давнє й сучасне заледеніння, вулканізм. Давніми
зруйнованими горами єСкандинавські, Уральські, Центральноєвропейський пояс гір,
Північношотландське нагір’я. Суттєвих перепон для господарського освоєння території вони не
спричиняють. Гірські масиви є об’єктами лікувального та гірськолижного туризму, розвитку гідроенергетики.

Своєрідним рельєфом вирізняється Ісландія, яка розміщена на межі літосферних плит. Там представлені
різновисотні базальтові плато з конусами згаслих і діючих вулканів, нерідко вкриті льодовиками.

Європейський регіон простягається від субарктичного кліматичного поясу на півночі до субтропічного

на півдні. Основна його частина лежить у межах помірного поясу зі сприятливим температурним режимом.
На більшій частині помірного поясу річна кількість опадів перевищує випаровуваність, тому зволоження є
достатнім або надмірним. У цілому річна кількість атмосферних опадів зменшується з просуванням з заходу
на схід: від 1 000 – 2 000 мм у приатлантичних районах до 200 мм на Прикаспійській низовині. На півночі
освоєння території стримується нестачею тепла. Там землеробство можливе лише в закритому ґрунті.

Для середземноморського узбережжя в умовах субтропіків характерні велика кількість тепла та нестача
вологи. Виявляється чітко виражений максимум опадів узимку й мінімум улітку. Оскільки на півдні й сході
Європи відчувається гостра нестача вологи влітку, там виникає потреба у штучному зрошенні. Там
культивують теплолюбні посухостійкі рослини.

Отже, на території Європи можна вирощувати широкий набір сільськогосподарських культур помірного та
субтропічного поясів: швидкостиглі зернові культури, овочі і кормові трави на півночі, цитрусові, оливки,
інжир і навіть бавовник на півдні.

Більша частина країн регіону забезпечена водними ресурсами. Основні річки Європи: Дунай, Волга, Дніпро,
Вісла, Одра, Рейн, Ельба, мають також важливе значення для розвитку водного транспорту.

У регіоні значні запаси кам’яного вугілля є в Німеччині (Рурський і Саарський басейни), Центральному масиві
Франції, Бельгії (район Льєжа на кордоні з Лілльським басейном Франції), на півночі Іспанії, на півночі Англії
та Шотландії (Велика Британія), у Польщі (Верхньосілезький басейн), в Чехії. Буре вугілля мають Німеччина
(Кельнський басейн і Саксонія), Іспанія, Чехія, Болгарія та Угорщина.

Значні поклади залізної руди є у Франції, Іспанії; поліметалічні руди — у Німеччині та Ірландії; олово — у
Великій Британії (півострів Корнуолл); боксити — у Франції (на узбережжі Середземномор’я); уран — у Франції
(Центральний масив, де знаходяться найбільші в Європі за- паси). Рудні багатства має Швеція, більша частина
території якої є виходом на поверхню кристалічного фундаменту та його порід.

Більша частина родовищ мінеральної сировини є значно вичерпаними, внаслідок тривалого та інтенсивного
використання.

Населення Європи
Чисельність населення Європи, уключаючи жителів європейської частини Росії та Туреччини, становить понад
739 млн осіб.

Найкращі показники з природного приросту населення в Європі в незначної кількості країн — Ірландії,
Ісландії, Албанії, Кіпру та Люксембургу, де природний приріст — +4 та більше осіб на тисячу мешканців. У
багатьох країнах Європи він незначний (Швейцарія, Словаччина, Нідерланди — менше 1), нульовий
(Німеччина, Швеція), а то й від’ємний (Болгарія, Латвія, Сербія, Литва — –4,5 і нижчий). На терени Європи
посилюється міграція з африканських та ісламських країн. Тут налічується вже понад 20 млн іноземних
робітників і частина осіб, що мігрували з усього світу, яких не можна точно пора- хувати. У більшості країн
Західної Європи, де спостерігається незначний природний приріст населення, здійснюється політика стимуляції
народжуваності за допомогою виплат родинам, які мають дітей.

Крім зовнішньої міграції, у країнах Європи спостерігається посилення внутрішніх мі- граційних потоків. З
країн, які нещодавно ввійшли до складу ЄС і НАТО й ще не досягли високого рівня розвитку та зарплат,
молодь намагається переселитися до високорозвине- них західноєвропейських країн спочатку на навчання
чи заробітки, а потім і на постійне місце проживання. Українці їдуть навчатися та працювати в Польщу,
Словаччину, Чехію та Угорщину, а мешканці цих країн прямують до Німеччини, Великої Британії,
Люксем- бургу. Значний внутрішній міграційний потік спрямовано з Португалії та Іспанії до країн
Бенілюксу.

Для Європи, як і для світу загалом, у статевій структурі населення характерна чисельна перевага жінок (від 52
до 54 %, особливо у віці понад 50 років), що пов’язано з більшою тривалістю їхнього життя та відносно
вищою смертністю чоловіків.

У цілому для населення Європи характерний процес старіння. Процентне співвідношен- ня дітей у більшості
європейських країн зменшується й не перевищує 20–25 %, а частка людей похилого віку постійно зростає. Це
пов’язано з високим загальним рівнем життя населення розвинутих країн Європи, високим рівнем розвитку
медицини й медичного обслуговування та сприятливою екологічною ситуацією в більшості країн. За даними
Всесвітньої організації здоров’я (ВОЗ) на 2016 р., у десятці країн — світових лідерів за тривалістю життя —
п’ять країн Європи: Швейцарія, Монако, Сан-Марино, Ісландія, Андорра. І це при тому, що тільки Швейцарія
є в списку країн–світових лідерів за витратами на охорону здоров’я.

Висока тривалість життя в цих країнах визначається як високим його рівнем, так і спри- ятливою екологічною
ситуацією.

Більшість європейських народів належать до індоєвропейської мовної сім’ї. Виняток становлять угорці, фіни,
саамі, естонці, баски, турки та мальтійці. На півночі й у центрі Європи живуть народи германської мовної
групи (німці, шведи, данці, ісландці, голланд- ці, норвежці). У центрі, на півдні й південному сході мешкають
представники мов, які ве- дуть свій родовід від латини (французи, іспанці, португальці, італійці, румуни,
молдовани). У центрі цієї частини світу, а також на півдні та сході живуть слов’яномовні народи (поляки,
чехи, словаки, українці, словенці, серби, хорвати, македонці, болгари, росіяни й білоруси). Складна
багатовікова історія Європи призвела до того, що слов’яномовні болгари мають тюркське походження,
росіяни — угро-фінське, а білоруси — балтійське. Треба зазначити, що в Європі є країни, у яких на
державному рівні визнано дві та більше мов, наприклад: у Молдові — молдавська та румунська; у
Нідерландах — нідерландська та західнофризька; у Люксембурзі — люксембурзька, французька та німецька; у
Бельгії — нідерландська, фран- цузька та німецька; у Швейцарії — німецька, французька, італійська та
ретороманська.

Зважаючи на особливості етнічного складу населення в Європі, можна виокремити два типи держав: 1)
однонаціональні (Білорусь, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Литва, Норве- гія, Португалія); 2) з домінуванням
однієї нації зі значною кількістю національних меншин (Велика Британія, Франція, Іспанія, Фінляндія,
Швеція, Україна, Бельгія, Нідерланди, Бос- нія і Герцеговина, Швейцарія).

Особливості розселення визначаються різними чинни- ками: природними, історичними, економічними,

екологічними та політичними. Значні за площею регіони мають нині середню густоту населення понад 1000
осіб/км2, а майже 16 % суші планети практично не заселені. Середня густота населення світу вже давно
перевищила 50 осіб/км2. За цим показником окремі материки й частини світу істотно відрізняються.

Найвищий рівень урбанізації в Європі мають Бельгія та Мальта (95 %), Сан-Марино й Ісландія (94 %),
Нідерланди та Люксембург (90 %). Урбанізація Монако становить 100 %. У цілому в містах проживає майже
75 % населення Європи, і лише в Молдові — менше 50 %, Боснії і Герцеговині — приблизно 40 %, а в
Ліхтенштейні — 14,3 %. Активно розвиваються процеси субурбанізації та джентрифікації.

Господарство Європи
Первинний сектор

За основними видами сільськогосподарської про- дукції більшість країн регіону забезпечує свої потреби.
Окремі європейські країни в значних обсягах експортують зерно (у першу чергу пшеницю). Серед інших
культур важливе зна- чення мають картопля, ріпак, овочі (томати, баклажани, перець, цибуля, огірки
тощо) та фрукти, а на півдні — цитрусові й маслини. Регіон відомий як найбільший виробник мо- лока та
експортер молочних продуктів, він забезпечує себе буряковим цукром, більшістю видів м’яса та
м’ясопродуктів.

Високого рівня розвитку сільське госпо- дарство досягло у високорозвинених країнах Європи. У їхніх
аграрних відносинах (у сис- темі землеволодіння та землекористування) відбувся перехід від дрібного
селянського гос- подарства до великого спеціалізованого висо- котоварного господарства. У більшості
країн переважає тваринництво, а фермерству нада- ють допомогу.

У країнах Східної Європи з найбільш роз- виненим сільським господарством (наприклад Чехія,
Словаччина, Польща) тваринництво переважає над рослинництвом. В інших кра- їнах більше
продукції виробляє рослинництво. Їхнє сільське господарство здебільшого менш продуктивне, а
рівень механізації, хімізації та електрифікації є нижчим.

Розвитку тваринництва в регіоні сприяють природні умови, завдяки яким можливий три- валий період
випасання, в окремих країнах — із кінця березня до початку грудня. Луки й пасовища — головна
база тваринництва — займають значну частину сільськогосподарських угідь. За спеціалізацією
тваринництва можна виділити такі райони поширення:

молочне скотарство (скандинавські країни, Фінляндія, країни Балтії, Велика Британія, Ірландія,
гірські райони Швейцарії, Німеч- чини, Австрії);

молочне та м’ясо-молочне скотарство (біль-

шість країн Західної Європи);

свинарство (Німеччина, Данія, Велика Бри- танія, Нідерланди, Польща, Україна, Росія), беконний
напрямок характерний для країн Західної Європи, Угорщини, Чехії, країн Балтії (Латвія, Литва,
Естонія), м’ясо-саль- ний і сальний — для України, Польщі, Сло- ваччини, Росії, Білорусі;

птахівництво (Франція — переважно великі сучасні ферми, Нідерланди, Бельгія, Данія);

вівчарство (Велика Британія, Ірландія, окремі гірські райони Іспанії, Швейцарії, Німеччини,
Австрії).

Значне переважання рослинництва харак терне лише для Південної Європи. Хоча найбільше вирощують
зернові культури, але між- народна спеціалізація визначається насамперед виробництвом фруктів,
цитрусових, винограду, маслин, горіхів, ефіроолійних культур.

Серед паливних корисних копалин велике значення в ре- гіоні традиційно мало вугілля. Зараз його роль
зменшилася через збільшення використання нафти й природного газу, вироблення кращих пластів,
високу собівартість, скорочення ви- трат коксу при виплавці чавуну, конкуренцію більш дешевого
вугілля зі США, Південної

Африки, Австралії та інших країн.

У значних обсягах вугілля видобувають у Німеччині, Польщі, Росії, Чехії, Україні, Іспанії. Польща
видобуває кам’яне вугілля, родовища якого зосереджені на півдні краї- ни — у Верхній Силезії.
Частина цього басей- ну припадає і на територію сусідньої Чехії. Велика Британія розробляє
родовища нафти й природного газу на шельфі Північного моря (мал. 1). Країні належить майже 50
% цієї території. Разом із Великою Британією в знач- них обсягах видобуток природного газу та на-
фти здійснює Норвегія (друге місце в регіоні

Серед паливних корисних копалин велике значення в ре- гіоні традиційно мало вугілля. Зараз його роль
зменшилася через збільшення використання нафти й природного газу, вироблення кращих пластів,
високу собівартість, скорочення ви- трат коксу при виплавці чавуну, конкуренцію більш дешевого
вугілля зі США, Південної

Африки, Австралії та інших країн.

У значних обсягах вугілля видобувають у Німеччині, Польщі, Росії, Чехії, Україні, Іспанії. Польща
видобуває кам’яне вугілля, родовища якого зосереджені на півдні краї- ни — у Верхній Силезії.
Частина цього басей- ну припадає і на територію сусідньої Чехії. Велика Британія розробляє
родовища нафти й природного газу на шельфі Північного моря (мал. 1). Країні належить майже 50
% цієї території. Разом із Великою Британією в знач- них обсягах видобуток природного газу та на-
фти здійснює Норвегія (друге місце в регіоні
Серед рудних корисних копалин найбільше значення мають залізні руди, видобуток яких у значних
обсягах ведеться в Україні, Росії, Швеції, Франції. У Швеції видобуток здійсню- ють переважно за
допомогою підземних розробок у гірських районах. Серед руд кольорових металів виділяється
видобуток мідних (Поль- ща, Болгарія), бокситів (Греція, Франція, Хор- ватія, Боснія і Герцеговина,
Угорщина), свин- цево-цинкових (Німеччина, Ірландія, Польща, Сербія, Болгарія, Італія). Значні
запаси руд кольорових металів розташовані в Росії, але здебільшого в азіатській частині.

Із нерудних корисних копалин слід назвати видобуток калійної солі (Білорусь, Росія, Німеч- чина), сірки
(Польща, Україна), апатитів (Росія).

Вторинний сектор

Сучасна електроенергетика Європи ха- рактеризується переважанням теплових електро- станцій, хоча
порівняно з іншими регіонами їхня частка в загальному виробництві електроенергії менша. Більше
половини з них працюють на вугіллі, значною є частка газових ТЕС, особли- во в Росії (65 %) і
найменшою — тих, що працюють на мазуті (виробляють із нафти).

Європа є світовим лідером за значенням атомних електростанцій, на які припадає май-же третина
виробленої електроенергії. Серед окремих країн найбільше значення АЕС мають у Франції, Бельгії,
Україні, Великій Британії, Словаччині, Угорщині, Швеції.

Десяту частину електроенергії виробля- ють на ГЕС, у трьох країнах із гірськими районами — Норвегія,
Швеція, Швейцарія — це основний вид електростанцій.

Місцева чорна металургія пережила важкий період, коли обсяги виробництва не зростали, а іноді
знижувалися. Зараз у частині європейських країн родовища заліз- ної руди та коксівного вугілля
виснажені, і ви- добуток сировини скоротився в багато разів (наприклад у Франції) або майже
припинився (Німеччина, Велика Британія). Поєднання за- лежності від імпортної сировини та
орієнтація на продаж частини високоякісної продукції за кордон зумовили будівництво великих
підпри- ємств у портових містах (Італія, нові заводи Франції, Німеччини та Великої Британії) або в
районах вугільних басейнів,пов’язаних зручними шляхами з морем (Німеччина).

Орієнтація на сировинні ресурси залиша- ється в Росії, Україні, Польщі, Чехії. В Укра- їні це залізні та
марганцеві руди Придніпров’я, у Росії — залізні руди Курської магнітної ано- малії, Уралу, Західного
та Східного Сибіру.

Зараз високорозвинені країни спеціалізу- ються на високоякісних та спеціальних, а тому дорогих видах
сталі. Також вони намагаються позбутися найбільш брудних, початкових ста- дій виробництва. Країни із
перехідною еконо- мікою здебільшого виробляють дешевші, ма- сові види сталі.

До світових лідерів із виробництва та екс- порту сталі належать Росія, Німеччина, Украї- на, Італія,
Франція.

Кольорова металургія регіону в значних обсягах використовує руди та їхні концентрати,

які переважно надходять з Африки та Амери- ки. Основні виробники алюмінію — Росія, Норвегія,
Франція, Німеччина, Греція, Руму- нія. Виробництво здебільшого орієнтоване на споживачів та
джерела дешевої електроенергії (Норвегія, частково Франція, Росія). На власній руді алюмінієва
промисловість працює в Гре- ції, Хорватії, Чорногорії. Боснії і Герцеговині, свою й імпортну
сировину використовує Ру- мунія. Мідь виробляють у Росії, Великій Бри- танії, Франції, Німеччині,
Бельгії, Польщі, Сербії, Болгарії, свинець і цинк — у Росії, Німеччині, Бельгії, Польщі, Франції,
Сербії, Болгарії, Італії.

На країни Європи при- падає понад третина продукції світового ма- шинобудування. У регіоні розвинені всі
основні виробництва, але деякі з них мають особливу роль. У загальному машинобудуванні це верста-
тобудування; виробництво обладнання промис- лових роботів, сільськогосподарської техніки. Так, тут
зосереджено близько 40 % світового виробництва верстатів і ковальсько-пресового обладнання. Великі
виробники верстатів, як й іншої продукції загального машинобудуван- ня, — Італія та Швейцарія (85 %
продукції цієї країни йде на експорт). Трохи нижчими є об- сяги виробництва в Іспанії, Франції, Чехії, Ні-

дерландах, Росії, Швеції.

Високого рівня розвитку досягло сільсько- господарське машинобудування регіону. Тут

виробляють високоякісну техніку, зокрема комбайни, трактори, обладнання для тварин- ницьких
ферм. Серед основних виробників — Італія, Німеччина, Нідерланди, Велика Бри- танія, Франція.

Провідне місце в транспортному маши- нобудуванні посідає автомобілебудування. До трійки світових

лідерів входять заводи про- відних фірм: «Фольксваген» (Німеччина), «Ре- но-Ніссан» (Франція).

Серед країн-лідерів — Німеччина, де що- річно виробляють понад 6 млн автомобілів, Іспанія —
близько 3 млн, по 1,5—2,5 млн — у Франції, Італії та Великій Британії, по 1—1,5 млн — у
Росії, Чехії та Словаччині.

За останні десятиліття Європа втратила колишні лідируючі позиції в суднобудуванні, поступившись

першістю азіатським країнам (Південна Корея, Китай і Японія). Зараз у ре- гіоні будують переважно
спеціальні, технічно складні судна та великі пасажирські лайнери. За тоннажем морських суден, які
спускають на воду, лідерами в регіоні є Німеччина (вхо- дить до шістки найбільших експортерів
суден), Данія, Іспанія, Італія, Фінляндія, Росія (мал. 1). Так, фінські корабели орієнтуються на бу-
дівництво круїзних лайнерів, поромів, кри- голамів, суден для арктичних платформ, які
використовують для видобутку нафти та при- родного газу на морському шельфі.

Для розвитку авіакосмічного виробництва надзвичайно важливим є науковий чинник. Велике

значення мають кваліфікація трудових ресурсів та наявність фінансових ресурсів. Для виробництва
найбільш сучасних та дорогих зразків техніки (наприклад літаків «Аеробус», мал. 2) об’єднують
свої зусилля навіть висо- корозвинені країни. Виробництво «Аеробусів» зосереджене в чотирьох
країнах: Франція, Ні- меччина, Велика Британія, Іспанія. Остаточне складання авіалайнерів
здійснюють у Тулузі (Франція) та Гамбурзі (Німеччина).

Лідер у ракетно-космічній техніці — Франція. Її ракету «Аріан» використовують для запуску

супутників ЄС та інших країн. Кон- курентоспроможне авіакосмічне виробництво є і в Україні.

До точного машинобудування відносять електроніку, електротехніку й приладобуду вання. Невелика

група високорозвинених дер- жав — Німеччина, Велика Британія, Фран- ція, Італія — є найбільшими
виробниками дорогих електротехнічних виробів. Це по- тужні генератори (у тому числі для
парових, газових і гідравлічних турбін), трансформа- тори, електричні машини, електродвигуни
різної потужності. Так, компанія «Сіменс» (Німеччина) випускає енергосилове, медичне й військове
обладнання, «Асеа—Браун, Бо- вері» (Швейцарія-Швеція) — енергосилове й електронне
обладнання.
Європа — один зі світових центрів хімічної промисловості. На регіон припадає чверть усієї
продукції і до третини експорту. Тому не дивно, що серед найбільших ТНК світу широко
представлені компанії високорозвинених країн. Серед них «БАСФ» і «Байєр» (Німеччина),
«Імперіел кемікл індастріз» (Велика Британія), «Монтедісон» (Італія).

В останні десятиліття в регіоні спостері- гається вповільнення темпів зростання вироб- ництва окремих
видів продукції нафтохімії та основної хімії. Основні причини: скорочення попиту на деякі «традиційні»
хімікати, згортання шкідливих виробництв, збільшення ім порту хімікатів за нижчими цінами. Разом із
цим зростає значення промисловості органічного синтезу, фармацевтики, парфумерії, хімії побутового
призначення. Серед високорозвинених країн найбільші потужності мають ті, що володіють великими
запасами нафти й природного газу (Велика Британія, Нідерланди), або мають сприятливе положення для
підве- зення цих видів сировини й потужну промисловість (Німеччина, Італія, Франція).

В останні роки виробництво ліків зростає значно швидше, ніж іншої продукції хімічної
промисловості. Це пояснюється розробкою та успішним упровадженням нових лікарських засобів,
зростанням попиту, пов’язаним зі старінням населення й поширенням ряду хвороб. Усі шість
світових лідерів — високорозвинені держави, п’ять із яких європейські: Німеччи- на, Швейцарія,
Велика Британія, Бельгія та Франція.

У країнах із перехідною економікою спочатку будували переважно великі підприємства основної

хімії (особливо з випуску мінеральних добрив). Найбільших успіхів досягли Росія, Україна, Польща,
Білорусь, Румунія, Сербія, Болгарія, Угорщина, які використовували як місцеву, так й імпортну
сировину. Надалі в ряді країн випереджальними темпами розвивалася хімія органічного синтезу
(виробництво пластмас, хімічних волокон), у тому числі на базі імпортованих нафти й природного
газу. Зараз значення основної хімії збереглося в Росії, Україні, Польщі та Білорусі. Виробництво
паперу та іншої продукції з деревини зосереджене переважно в скандинавських країнах,
Фінляндії, Росії та Німеччині.

Найдавнішим виробництвом у регіоні є легка промисловість. Зараз вона переживає не найкращі

часи. Це пов’язане з тим, що ви- робництво трудомістких виробів масового попиту, особливо
верхнього одягу, тканин і по- всякденного взуття, перемістилося до країн Азії. У
високорозвинених країнах регіону зберігаються виробництва, що спеціалізуються на синтетичних та
дорогих (особливо вов- няних) натуральних тканинах, престижному одязі та взутті, виробах із
хутра, окремих ви- дах ковдр. Зростає виробництво трикотажних і нетканих матеріалів,
виготовлення яких менш трудомістке.

Значення харчової промисловості регіону полягає в необхідності забезпечити населення

різноманітними продуктами харчування. Є відмінності між високорозвиненими країнами й тими
країнами із перехідною економікою, які дещо відстають за рівнем купівельної спроможності
населення. Для перших характерним є широкий асортимент різноманітної висококісної продукції,
значна частина якої має тваринне походження; широке використання напівфабрикатів, призначених
для швидкого приготування в домашніх умовах; перевага здорової їжі, наприклад низькокалорійних
продуктів. Інші країни йдуть шляхом високорозвинених держав, але це відбувається поступо- во й
залежить від рівня економічного розвитку. Регіон є світовим лідером серед виробників ряду
продуктів глибокої переробки, наприклад масла, сиру, йогурту, молочних жирів. Так, у країнах ЄС
виробляють 47 % сиру від загального обсягу.

Третинний сектор
У Європі розвинені всі види транспорту, а у структурі пасажирообігу та внутрішнього вантажообігу
найбільшою є роль автомобільного. Це не дивно, адже відстані на значній частині території невеликі,
густота, мобільність і платоспроможність населення високі, а автомобіль залишається найбільш
маневреним засобом пересування. У регіоні багато магістралей міжнародного сполучення, деякі йдуть за
його межі, наприклад, Лондон— Франкфурт-на-Майні—Відень—Белград—Стам- бул. Разом із
другорядними дорогами вони утворюють єдині транспортні системи, посту- пово перетворюючись на
регіональну автотранспортну систему.

У Європі зосереджена значна частина за- лізниць світу. Більше третини з них електрифі- ковано
(електровози перевозять половину па- сажирів і вантажів). Хоча роль залізничного транспорту
зменшується, а мережа скорочуєть- ся, він характеризується значними обсягами перевезених
вантажів і високими швидкостями руху, особливо пасажирських потягів.

Найбільше значення мають мережа трубопроводів у Північному морі та прибережних країнах

(Норвегія, Ве- лика Британія, Нідерланди); газопроводи й наф- топроводи, які з’єднують Росію з
іншими кра- їнами регіону (у тому числі ті, що проходять через Україну).

У зовнішній торгівлі зберігає своє значен- ня морський транспорт. Частина країн Європи мають великий
торговельний флот, а на їх берегах розташовані великі порти: Роттердам, Антверпен, Лондон, Гамбург,
Генуя, Марсель, Гавр, Барселона.

Найважливішими судноплавними річковими системами є Дунай, Волга та Рейн (усі із суд- ноплавними
притоками). Багато річок сполуче- ні між собою каналами.

Європа — світовий центр фінансових операцій. Тут розміщена майже третина всіх фінансових ресурсів.
Приблизно половина капіталів пере- тікає з одних високорозвинених європейських країн до інших.
Проте останнім часом зроста- ють інвестиції в економіку країн із перехідною економікою (членів ЄС).
Приблизно третина капіталів іде за межі регіону (Китай, нові ін- дустріальні країни).

Найбільш масштабні міжнародні фінансові операції здійснюють у Великій Британії, Ні- меччині та
Нідерландах. До світових фінансо- вих центрів належать Лондон, Париж, Цюрих, Амстердам,
Франкфурт-на-Майні.

Упровадження комп’ютерної техніки та Інтернету в усі сфери життя зумовило бурхливий розвиток
особливого виду послуг — інформаційно-технологічних (ІТ). Провідними європейськими виробниками
та експортерами продукції комп’ютерного програмування є Німеччина, Велика Британія, Франція,
Ірландія, Україна, Росія, Іспанія, Білорусь.

Зовнішньоєкономічні зв’язки
Країни Європи займають важливе місце у міжнародних економічних зв’язках, на їх долю припадає понад 23%
світового експорту та імпорту товарів і послуг. Лідерами за об’ємами торгівельних операцій є ФРН, Франція,
Велика Британія, Нідерланди, Італія.

Країни Європи експортують різноманітні напівфабрикати, металопрокат, широкий асортимент машин та

обладнання, в тому чисті висототехнологічного, війскову техніку, добрива, фармацевтичну продукцію,
полімери, лаки та фарби, продукти харчування, одяг та взуття.

Серед імпортованих товарів переважають мінеральні ресурси, в тому числі паливні, машини та обладнання,
продукція хімічної промисловості, тканини, одяг.

Європейський регіон має важливі позиції на ринку фінансових, медичних, освітніх та туристичних послуг.

Використана література:

1. Довгань Г.Д., Стадник О.Г., Масляк П.О. «ГЕОГРАФІЯ

(ПРОФІЛЬНИЙ РІВЕНЬ)» підручник для 10 класу закладів загальної
середньої освіти. Харків. «Ранок» 2018 р.

2. Гільберг Т.Г., Савчук І.Г., Совенко В.В. ГЕОГРАФІЯ Рівень стандарту

Підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти.
Київ, УОВЦ «Оріон» 2018 р.

3. Масляк П. О., Капіруліна С. Л., Бродовська О. Г. Географія (рівень

стандарту : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. Київ.
«Грамота» 2018 р.

4. Сайт https://geografiamozil2.jimdofree.com/
Країни Європи.