МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Матеріал (медіапрезентація) призначено для вивчення курсу

«Географія: регіони та країни» в 10 класі. Методичний аппарат відображає
задуми розвивального, компетентнісного й особистісно орієнтованого
навчання, сприяє ефективному засвоєнню матеріалу.

Відповідає сучасній концепції навчання географії України в основній і

старшій школі та чинній програмі з географії (10 клас).
Складено до підручників: «Географія» (рівень стандарту) для 10 класу
закладів загальної середньої освіти (автори: Бойко В. М., Брайчевський
Ю.С., Яценко Б.П.; Безуглий В.В., Лисичарова Г.О.; Довгань Г.Д.,
Стадник О. Г.).

В розробці медіапрезентації використано матеріали авторів підручників

«Географія», офіційних сайтів вітчизняних і міжнародних компаній та
організацій, інших вільних джерел Інтернету.

Викладені матеріали можуть бути використані під час підготовки до ЗНО,

а також будуть корисними для студентів ВНЗ, учителів географії, учнів та
всіх, хто цікавиться предметом.
Мета уроку: сформувати в учнів знання про особливості економіко-
географічного положення Європи, з’ясувати форми державного правління і
територіального устрою країн Європи; виявити типи країн Європи за рівнем
економічного розвитку; дати уявлення про склад регіону.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Очікуванні результати навчально пізнавальної діяльності учнів

Знаннєвий компонент: називають склад регіону; розрізняють форми

державного правління і територіального устрою країн Європи; наводять
приклади різних типів та підтипів країн Європи за рівнем економічного
розвитку; кількісних та якісних змін на політичній карті регіону; показують на
карті: субрегіони Європи; країни Європи.

Оцінно-ціннісний компонент: роблять висновки про причини

нерівномірності економічного розвитку країн і субрегіонів Європи.
 1

5
Ви дізнаєтеся про:

 особливості ЕГП, склад субрегіонів і ситуацію на сучасній політичній карті

Європи, прояви сепаратизму;
 типологію країн за низкою ознак і тенденції інтеграційних процесів у Європі;
 риси природних умов та ресурсів Європи;
 особливості демографічних процесів, структуру й розміщення населення
європейських країн;
 структуру та спеціалізацію секторів економіки країн Європи, місце в ній
України.

Ви навчитеся:

 аналізувати політичну карту Європи: виокремлювати субрегіони, їхній

склад, типи країн за ознаками державного правління, територіального
устрою та рівня економічного розвитку;
 визначати місцеположення основних районів видобування мінеральних
ресурсів, лісозаготівлі, рекреації;
 характеризувати риси демографічних та урбанізаційних процесів у країнах і
субрегіонах Європи.
1.

• Економіко-географічне положення.

Термін «Європа» має різні значення. Поділ материка на дві частини

світу - Європу та Азію - склався у Стародавній Греції, де межею між
ними вважали водний шлях від Середземного до Азовського моря.
Значно пізніше було встановлено сучасні східні та південно-східні межі
Європи по Уральських горах, річці Ембі, північному берегу
Каспійського моря та Кумо-Маницькій западині.

За геосхемою ООН, регіон Європа має вдвічі більшу площу й у зв'язку

з включенням до його складу Росії тягнеться через Північну Азію аж
до берегів Тихого океану. У таких межах Європа за площею є
передостаннім (після Океанії) регіоном світу. Його територія становить
23 млн км2, або 15,5% суходолу. В Європі проживає 742 млн осіб
(9,9% населення планети), а виробляється 25,2% світового ВВП.
Площа Європи - близько 10 млн км2, площа островів - 730 тис. км2.
Економіко-географічне положення Європи визначається такими
основними особливостями:

 безпосередньою близькістю (географічною, історичною,

суспільно-політичною) до більшості інших частин світу (Азії,
Африки, Америки);

 зручним і здебільшого добросусідським положенням

європейських країн одна щодо одної;

 вигідним транспортно-географічним положенням (ТГП);

 зручним приморським положенням (на заході Європи немає

місця, що віддалене від моря на понад 480 км, на сході - на 600
км). До внутрішньоконтинентальних країн належать усього 9 із 44
держав;

 європейські країни розміщені відносно близько до найважливіших

джерел дешевої сировини, робочої сили та ринків збуту товарів і
послуг.
 На поч. XXI ст. у Європі
налічують 44 незалежні
держави, що належать до
4 субрегіонів (мал. 7).
Західна Європа налічує 9
держав і межує з усіма
іншими регіонами Європи.

Південна Європа налічує

15 суверенних держав і
одну залежну територію -
Мал. 7. Субрегіони Європи Гібралтар (належить
Великій Британії).

До складу Північної Європи, окрім традиційних Скандинавських

країн, нині відносять ще 5 країн (Велику Британію, Ірландію, Естонію,
Латвію і Литву).
До регіону Східної Європи нині належить 10 держав, зокрема й уся
Росія, величезна територія якої лежить у двох частинах світу - Європі
та Азії.
 2.

• Склад регіону та його політична карта.

Сучасна політична карта Європи формувалася протягом тривалого

часу. Ще у XVIII ст. виникли і досягли економічного розквіту потужні
централізовані держави (Англія, Франція, Іспанія, пізніше Італія,
Німеччина, Росія).

Завдяки політичним, соціально-економічним, історико-географічним і

науково-технічним особливостям європейським державам належав
пріоритет у Великих географічних відкриттях і в освоєнні природних
ресурсів Африки, Азії, Америки, Австралії та Океанії.

У подальшому після двох світових війн політична карта Європи значно

змінилася, колишні метрополії позбулися всіх колоніальних володінь.
Наприкінці XX ст. розпочався новий етап трансформації політичної
карти Європи. Це було пов’язано з розпадом СРСР у 1991 р. і
утворенням 15 незалежних держав, об’єднанням двох німецьких
держав (НДР і ФРН в єдину Федеративну Республіку Німеччина),
«оксамитовими революціями» в країнах Східної Європи (поділом
Чехословаччини на Чехію і Словаччину), громадянською війною в
Югославії й подальшим розпадом її на 6 самостійних країн тощо.
Після краху соціалістичних режимів більшість країн колишнього
«соціалістичного табору» переорієнтувалися на західні структури.
Нині понад половина держав Європи є членами ЄС і НАТО, решта
прагнуть потрапити туди щонайскоріше.

Країни Європи дуже різняться за площею, кількістю населення,

формою правління та формою державного устрою, рівнем
економічного розвитку (табл. 1).
 Розподіл країн за групами
Кількісні характеристики складу
Ознаки Розміри території (площа)
1 - гігант (Росія);
3 - значні (Україна, Франція, Іспанія);
12 - середні (Швеція, Німеччина, Фінляндія, Норвегія, Польща, Італія, Велика
Британія, Румунія, Білорусь, Греція, Болгарія, Ісландія);
21 - малі (Угорщина, Португалія, Сербія, Австрія, Чехія, Ірландія тощо);
1 - невелика (Люксембург);
6-карлики(Андорра, Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Мальта, Ватикан)

Ознаки Чисельність населення (на 2017 р.)

1 - гігант (Росія);
6 - великі (ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Україна);
2 - середні (Польща, Румунія);
25 - малі (Нідерланди, Бельгія, Португалія, Греція, Чехія, Угорщина тощо);
10 - карлики (Естонія, Чорногорія, Люксембург, Мальта, Ісландія, Андорра,
Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Ватикан)
 Якісні характеристики складу
Ознаки Форма державного правління (ФДП)
12 - монархій (Ватикан - теократична; Швеція, Норвегія, Данія, Велика Британія,
Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Монако, Ліхтенштейн, Іспанія, Андорра -
конституційні);

32 - республіки різного типу

Ознаки Форма державного устрою (ФДУ)

6 - федерацій (Росія, ФРН, Бельгія, Австрія, Боснія і Герцеговина, Швейцарія -
фактично, юридично є конфедерацією),

38 – унітарні

Ознаки Рівень економічного розвитку

30 - економічно розвинені:
країни «Великої сімки» - ФРН, Франція, Велика Британія, Італія; економічно
розвинені невеликі країни Європи - Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія,
Швейцарія, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Андорра, Сан-Марино,
Монако, Ліхтенштейн, Ватикан;
 Кількісні характеристики складу
Ознаки Розподіл країн за групами
країни середнього рівня економічного розвитку - Іспанія, Португалія, Греція,
Ірландія, Мальта, а також Словенія, Словаччина, Чехія, Естонія, Латвія, Литва -
постсоціалістичні країни, які на початку XXI ст. перейшли до групи розвинених
країн;

14 - країн з перехідною економікою, у тому числі:

10 індустріальних або індустріально-аграрних країн Східної і Південної Європи -

Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Чорногорія,
Польща, Румунія, Македонія, Сербія;

4 пострадянські - Росія, Білорусь, Україна, Молдова.

Ознаки Індекс людського розвитку (ІЛР), на 2017 р.
33 - дуже високий (більшість країн);

7 - високий (Білорусь, Болгарія, Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина,

Македонія, Україна);

1 - середній (Молдова)
3.

• Державний лад.
Нині в Європі переважна більшість країн є республіками:
 парламентські — Італія, Німеччина, Словаччина, Угорщина,
Швейцарія та ін.;
 президентські — Білорусь, Кіпр. Прикладами змішаних
республік є Литва, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Україна,
Франція.
Єдиною абсолютною і водночас теократичною монархією в
Європі є папська держава Ватикан, в якій політична влада належить
духовенству і главі церкви. Більшість монархій Європи є
конституційними, їх часто називають парламентськими
демократіями. Це князівства Андорра, Ліхтенштейн, Монако та
королівства Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Нідерланди,
Норвегія, Швеція, а також Велике Герцогство Люксембург.

За державним устроєм більшість країн Європи є унітарними.

Водночас, існує шість федеративних держав: Австрія, Бельгія,
Боснія і Герцеговина, Німеччина, Швейцарія, Росія.
 4.

• Зміни на політичній карті Європи.

Новітній період змін на політичній карті Європи

поділяється на три етапи.

На першому етапі (1918-1945 рр.) з політичної карти зникли деякі

імперії (Австро-Угорщина, Османська, Російська) та в результаті цього
на карті з'явилися нові незалежні країни:
Польща, Фінляндія, Чехословаччина, Югославія тощо. Розширили свої
колоніальні володіння Великобританія, Франція, Бельгія, Японія.

Відбувся розкол світу на дві системи — капіталістичну (держави

ринкової економіки та їхні колонії) та соціалістичну (країни з
планово-адміністративним регулюванням економіки). Остання була
представлена двома державами — СРСР та Монголією.
На другому етапі (1945 – початок 90-х років XX ст.) після розгрому
німецького нацизму та японського мілітаризму продовжувала
формуватися світова система соціалізму, до якої, крім СРСР та
Монголії, у 1944-1945 рр. увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина,
Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія, Німецька
Демократична Республіка (НДР, 1949 р.) в Європі, Корейська Народно-
Демократична Республіка (КНДР) та Демократична Республіка В'єтнам
(ДРВ), Китай (1949 р.) в Азії, Куба (1959 р.) в Америці.

У 1976 р. з Південного В'єтнаму в результаті перемоги національних

сил були виведені війська США, і відбулося об'єднання його з ДРВ у
єдину країну — Соціалістичну Республіку В'єтнам. В цьому ж році до
соціалістичних країн приєднався Лаос. Таким чином сформувалася
соціалістична система, яка мала чималий вплив на перебіг світових
подій.
Значні зміни на політичній карті світу відбулися внаслідок краху
колоніальної системи. У 1945 р. в колоніях та напівколоніях
проживало 2/3 людства. Наприклад, у колоніальних володіннях
Великобританії у 1945 р. проживало 431,8 млн.. осіб, а площа
володінь становила 15,7 млн.. км кв..

У другій половині 40-х років та у 50-ті роки здобули незалежність

більшість колоній в Азії. У 60-ті роки посилилась національно-
визвольна боротьба в Африці. Якщо у 1955 р. лише чотири країни
були незалежними (Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Лівія), то у 1960 р.
вибороли суверенітет 17 колоній.

У 60-70-ті роки стали незалежними чимало країн Латинської Америки

(Гайана, Тринідад і Тобаго, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне
Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі га ін.). В Європі незалежною стала
Мальта. Упродовж другого етапу на політичній карті з'явилося
близько 100 незалежних держав.
На початку 90-х років XX ст. розпочався третій етап новітнього
періоду, характеризується розпадом світової соціалістичної системи.

У 1990 р. об'єдналися дві німецькі держави, НДР увійшла до складу

Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Західний Берлін перестав
існувати як окрема політична одиниця, знову ставши частиною
єдиного Берліну (з 1991 р. — столиця ФРН).

У 1989-1990 рр. відбулися переважно мирні, народно-демократичні

революції в країнах Центральної Європи, які викликали перехід цих
країн до ринкової економіки.

У 1991 р. розпався СРСР: у вересні стали незалежними республіки

Прибалтики, а наприкінці року і решта 12 республік. У цьому ж році
відбувся розпад Югославії. Стали незалежними Словенія, Хорватія
(1991р.), Боснія і Герцеговина, Македонія (1992 р.), Югославія (1992
р.).
Гостра політична криза у країнах колишньої Югославії викликала
громадянську війну і міжнаціональні конфлікти. Складові частини
Чехословаччини — Чехія та Словаччина — спочатку проголосили
автономію, а з 1993 р. стали незалежними країнами.
 5.

• Типи країн

За рівнем економічного розвитку країни Єропи належать до двох

основних типів — розвинені та країни з перехідною економікою
(табл. 5). Ключовими для цього поділу є показники ВВП на душу
населення, відносна частка третинного сектору у структурі економіки,
а також індекс людського розвитку.

До країн з перехідною економікою належать країни Європи, що

структурно перебудовуються з моделі планового регулювання
господарства на ринкову.

Якщо впродовж 1990-х рр. до цієї групи належали всі

постсоціалістичні країни, то після успішного курсу політичних та
економічних реформ низка держав Східної Європи та прибалтійські
увійшли до ЄС і тепер перебувають у групі економічно розвинених.
1. Опрацювати текст та ілюстрації §3 «Субрегіони
Європи та їхні політико-географічні особливості».

2. Підготуватися до тестового контролю знань

(вивчити ключові терміни та поняття, конспект
заняття.

3. Виконати, письмово, на сторінці 18 ЗАПИТАННЯ І

ЗАВДАННЯ