Гостра непрохідність

кишечника

Підготувала:
студентка групи 10206
Шарікадзе Марія
План доповіді
Визначення Класифікація
01 02
Етіологія Патоморфологія/
03 04 патогенез

Принципи діагностики Принципи

05 06 консервативного та
хірургічного лікування
 Визначення
01
Кишкова непрохідність - синдром, що виникає при різних
захворюваннях шлунково-кишкового тракту і проявляється порушеннями
перистальтики і евакуаторної функції з морфологічними змінами
ураженої частини кишки.

Виявляється: болем у животі, блюванням, здуттям живота,

невідходженням газів і випорожнень із розвитком тяжких
ендотоксичних порушень органів та систем.

Захворювання зустрічається в будь-якому віці, (частіше 25-50р).

Чоловіки хворіють частіше (66,4 %) ніж жінки (33,6 %).
Летальність складає до 17 % і є найбільшою серед гострої
хірургічної патології органів живота.
За причиною виникнення 02 Класифікація
1. Вроджена а) вади розвитку кишкової трубки
б)вади розвитку кишкової стінки
2. Набута в) вади розвитку інших органів черевної порожнини

За механізмом виникнення
1. Динамічна (функціональна) непрохідність:
спастична, паралітична
2. Механічна:
Обтураційна (інтраорганна,
інтрамуральна, екстраорганна) - ТІЛЬКИ
ПОРУШЕННЯ ПРОСВІТУ
Странгуляційна (вузлоутворення, заворот,
защемлені грижі) - ПОРУШУЄТЬСЯ І
ПРОСВІТ І КРОВОПОСТАЧАННЯ
За перебігом За рівнем обструкції За ступенем
1. Гостра 1. Тонкокишкова:
2. Хронічна Висока (порожня кишка)
закриття
3. Рецидивна Низька (клубова кишка) просвіту
2. Товстокишкова 1. Повна
2. Часткова
 03 Етіологія

1. Причини обтураційної непрохідності.

Вроджені - аномалії кишкової трубки (атрезії, подвоєння, диверти кул Меккеля та ін.).
Набуті - злоякісні та доброякісні пухлини кишок, сторонні тіла, за пальні інфільтрати, спайки.
2. Причини странгуляційної непрохідності.
Вроджені - аномалії розвитку очёревини, брижі, кишок (глибок природні кишені очеревини в ділянці трейцевої звʼязки, надміхурової ямкі поліхосигма та ін.).
Набуті - грижові отвори, травматичні дефекти та рубцеві змін в брижах, спайки, особливо тяжеподібні, шнуроподібні.
3. Причини інвагінації:
Вроджені порушення іннервації й моторики кишок.
Набуті - інтоксикація, гострі та хронічні захворювання кишок (ентерит тощо), частіше в дітей.
4. Причини спайкової непрохідності
Вроджені - тяжі Денна, мембрани Джексона
Набуті - запальні, післятравматичні та післяопераційні спайки.
5 .Чинники динамічної непрохідності:
Спастичної - отруєння свинцем, глистна інвазія, істерія.
Паралітичної - аліментарні порушення, істерія, запальні процеси и черевній порожнині (перитоніт), післяопераційні парези та ін.
 Патоморфологія/
04 патогенез
Морфологічні ознаки динамічної кишкової непрохідності: стовщення кишкової стінки
(за значного парезу - стоншення), пухкість тканин (кишка легко рветься) та наявність
рідкого вмісту і газів у її просвіті. За механічної непрохідності завжди можна виявити
перешкоду: зрощення, пухлину, защемлення грижі, рубцеві стриктури, неправильно
введені дренажі, тампони тощо.
На місці стискання виявляють странгуляцію: петлі кишки вище странгуляції - розширені,
а розташовані дистальніше - спадаються.
 Патогенез

Ішемічний механізм Обтураційний механізм

Загальні порушення мікроциркуляції + вплив на кровообіг кишкової

(через компресію судин))
гіпертензії

Зменшення артеріального припливу і венозного відтоку

Волемічні і гідродинамічні зміни

БАР

Ішемічний параліч прекапілярних м’язів-замикачів

ін и
кін
ні
ан ин м ін Стаз і агрегація форменних елементів крові
Тк іст а
та г

Збільшення проникності тканинної стінки

+ Ішемія = ДЕСТРУКЦІЯ КИШКОВОЇ

Інтерстиційний набряк + Ендотоксини СТІНКИ З НЕКРОБІОЗОМ
КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ Частіше захворювання починається раптово та швидко прогресує,
особливо в разі странгуляційної непрохідності.
Основними симптомами кишкової непрохідності є біль, блювання,
затримка випорожнень і газів.
Біль у животі зʼявляється на початку захворювання і є постійною
ознакою. Інтенсивність його залежить від розмірів і ступеня
оклюзії кишок та залучення в процес брижі. Зазвичай біль має
нападоподібний характер з ірраліацією в підчеревну ділянку, у
поперек, пах, промежину, спину, куприк. Часто він настільки
інтенсивний, що хворий стогне, кричить, змінює положення в
ліжку.
При обтураційний непрохідності біль незначний, наростає
поступово. Через 4-6 год, моторна функція кишок слабшає,
зʼявляється парез кишки, і біль трохи вщухає.
Блюваня зʼявляється майже одночасно з болем і має
рефлекторний характер.
Затримка випорожнень і газів є патогномонічною ознакою
кишкової не-прохідності. Повну затримку спостерігають
приблизно у 85% випадків.
Об’єктивне дослідження
Язик: на початку захворювання язик незмінений, вологий; при наростанні
явищ кишкової непрохідності він стає сухим, обкладений нальотом
коричневого кольору.
Живіт: здуття живота
Рівномірне здуття всього живота з випинанням його вперед характерне для
непрохідності на рівні нижнього відділу тонкої кишки.
Бочкоподібне здуття живота з переважним випинанням лівого бокового
відділу свідчить на користь обструкції на рівні нижнього відділу товстої
кишки.
Здуття, найбільш виражене в правій половині живота, є ознакою
непрохідності висхідної або поперечної ободової кишки.
"Косий живіт", коли здуття живота призводить до його асиметрії, переважно
по осі "праве підреберʼя - ліва клубова ділянка", характерний для завороту
сигмоподібної кишки.
Більш рівномірне здуття живота зазвичай спостерігається при обтураційній
непрохідності кишечника.
Странгуляційна непрохідність частіше призводить до нерівномірного
здуття живота.
 Чітко відмежована розтягнута
кишкова петля, що контурується
через черевну стінку, є ранньою
ознакою гострої непрохідності
кишечника (симптом Валя).
СПЕЦИФІЧНІ СИМПТОМИ
• Симптом Валя - відносно стійке асиметричне здуття живота, що не
переміщається, помітне на око та визначається на дотик
• Симптом Склярова - вислуховування «шуму плескоту» над петлями
кишечника
• Симптом Спасокукоцького-Вільмса «шум краплі, що падає»
• Симптом Ківуля – посилений тимпанічний звук із металевим
відтінком над розтягнутою петлею кишки.
• Симптом Обухівської лікарні - балонноподібне здуття порожньої
ампули прямої кишки
• "Мертва (могильна) тиша" - відсутність звуків перистальтики
В клінічному перебігу кишкової непрохідності виділяють три фази:

“Ілеусного крику”

Інтоксикації

Термінальну – стадія перитоніту.

Період “ілеусного крику” (початкова стадія)
триває від 2 до 12 годин. Він характеризується гострим, нападоподібним,
періодично повторюваним болем. У "світлі" проміжки при відсутності болю
стан хворих значно не страждає. Ці "світлі" проміжки й можуть бути
причиною діагностичної помилки під час огляду хворого в цей період.

Період інтоксикації (проміжна стадія)

триває від 12 до 36 годин. У цей період біль втрачає нападоподібний
характер і стає постійним, розвивається типова картина гострої
непрохідності кишечника. Зʼявляються здуття й асиметрія живота.
Жвава перед цим перистальтика зникає. Зʼявляється часта
блювота або зригування. Затримка випорожнень і газів повна,
зʼявляється шум плескоту.
Втрата рідини з блювотою і набряк кишки - зневоднення організму -
гемоконцентрація, зниження ОЦК, почастішання пульсу і дихання,
порушення водно-електролітного балансу.
Період перитоніту (пізня стадія)
розвивається через 36 годин після початку
захворювання.
Зʼявляються характерні ознаки системної відповіді
на запалення.
Живіт різко здутий, перистальтика не
вислуховується.
У черевній порожнині чітко визначається вільна
рідина.
Періодично зʼявляється калова блювота.
Артеріальний тиск низький, пульс частий, слабкого
наповнення. Виявляються типові ознаки перитоніту.
Розвивається олігурія.
Метаболічні зрушення в організмі різко виражені у
звʼязку з розвитком поліорганної недостатності.
 ДІАГНОСТИКА
05 5.1. Лабораторна діагностика
Лабораторне обстеження відіграє допоміжну роль
Лабораторні дані: лейкоцитоз, нейтрофільоз з ядерним зсувом вліво. Розвиваються: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпопротемія,
диспротеінемія. Характерним для кишкової непрохідності є гуморальний синдром Самаріна: гіпопротемія, гіпокаліємія,
гіпохлоремія, гіповітаміноз і гіпоксія.
3 метою диференційної діагностики з гострим панкреатитом досліджують ліпазу або амілазу сироватки крові.
Перелік обовʼязкових (рутинних) лабораторних обстежень:
загальний аналіз крові (обовʼязково з розгорнутою формулою);
сечовина;
загальний білок;
цукор крові і сечі;
коагулорама;
загальний аналіз сечі;
група крові та резус-приналежність;
серологічне обстеження на сифіліс.
 ДІАГНОСТИКА
05 5.2. Інструментальна діагностика

Першим і найбільш поширеним методом інструментальної

діагностики ГНК є оглядова рентгенографія черевної порожнини
на
наявність чаш Клойбера
кишкових аркад
чи симптому керкрінгових складок (симптому перистості).
Чаші Клойбера – роздуті ділянки кишки, заповнені рідиною у
горизонтальному положенні (пацієнт при цьому перебуває у
вертикальному положенні) і газом. Газ знаходиться над рідиною, на
рентгені проявляється картинкою у вигляді перевернутої чаші.
 Механічна непрохідність тонкої кишки
Ширина чаш Клойбера більше ніж її висота
Роздуті газом петлі товстої і тонкої кишок
з горизонтальними рівнями
рідини
Ультразвуковими ознаками формування механічної кишкової
непрохідності є:
розширення просвіту кишки більше 2 см з наявністю
феномена "секвестрації рідини* у просвІт кишки;
наявність зворотно-поступальних рухів хімусу;
потовщення стінки тонкої кишки понад 4 мм;
більшення висоти керкрінгових складок понад 5 мм і
збільшення відстані між ними понад 5 мм;
гіперпневматизація кишечника в привідному відділі
Сонографічні ознаки динамічної кишкової непрохідності:
феномен секвестрації рідини в просвіт кишки;
відсутність зворотно-поступальних рухів хімусу;
невиражений рельєф керкрінгових складок;
гіперпневматизація кишечника у всіх відділах
Для встановлення причини товстокишкової непрохідності
доцільно застосовувати фіброколо-носкопію або іригографію.
 Принципи
06 консервативного та
Протягом перших 1,5-2 год після госпіталізації хворого в стаціонар проводять
комплексну консервативну терапію. Вона спрямована на запобігання
хірургічного лікування ускладненням, повʼязаним із больовим шоком, корекцію гомеостазу та
водночас є спробою ліквідувати кишкову непрохідність неоперативними
методами.
1. Заходи, спрямовані на боротьбу з абдомінальним больовим шоком:
проведення нейролептаналгезії, паранефральної новокаїнової
блокади та введення спазмолітиків.
2. Ліквідація гіповолемії з корекцією електролітного, вуглеводного та
білкового обміну : уведенням сольових кровозамінників, 5-10% р-ну
глюкози, желатинолю, альбуміну та плазми крові.
3. Корекція гемодинамічних показників, мікроциркуляції та
дезінтоксикиційна терапія: внутрішньовенна інфузія розчинів
декстранів.
4. Для декомпресії травного тракту вводять назогастральний зонд і
здійснюють промивання шлунка, а також ставлять сифонну клізму.