Урок №5 Інтернет речей

Інтернет речей (Internet of Things – скорочено IoT) – це глобальна мережа

підключених до Інтернету фізичних пристроїв – «речей», оснащених
сенсорами, датчиками і пристроями передачі інформації.

Ці пристрої об'єднані за допомогою підключення до центрів контролю,

управління і обробки інформації. Гаджет може під’єднуватись до глобальної
мережі Інтернет або ж «співпрацювати» з іншими приладами, що знаходяться
поряд. Так виникають системи «розумного» будинку або ж цілого «розумного»
міста.

Умовно можна розділити всі IoT-проекти на дві групи в залежності від

типу комунікації пристроїв: масові (Massive MTC) і критичні (Critical MTC).
Перед кожним типом стоять свої завдання, і кожен з них має свої вимоги до
мережі. Масові IoT-проекти – це «розумні» будинки, лічильники, рішення для
відстеження вантажоперевезень або сільського господарства тощо.

Такі рішення передбачають передачу невеликої кількості даних від

величезної кількості сенсорів. Також ці рішення характеризуються
некритичністю гарантованої передачі-отримання інформації. Якщо один раз з
якої-небудь причини інформацію з лічильника не отримали – нічого страшного,
оскільки дані будуть оновлені під час наступного сеансу передачі.

Основні вимоги тут – низька вартість пристроїв і їх мінімальне

енергоспоживання.

Що стосується рішень на основі «критичної» машинної комунікації, у них

абсолютно інші запити. Насамперед – це ультранизька затримка передачі
сигналу (менше 5 мсек) і надвисока надійність мережі.

Такі додатки не дарма називають «критичними», адже при їх реалізації від

роботи мережі залежить безпека і навіть життя користувача. Прикладами таких
додатків можуть бути автономні автомобілі, керування транспортними
потоками, віддалена хірургія або управління промисловим обладнанням. Ці
рішення поки що існують у вигляді прототипів або тестових зразків, оскільки
для їх реалізації потрібні мережі наступного покоління – 5G.

Австралії вже зараз за допомогою переносних датчиків лікарі можуть

віддалено відслідковувати стан здоров'я пацієнтів і реагувати в режимі
реального часу. А мобільний оператор AT&T у США розробив систему,
покликану вирішити одну з найнебезпечніших проблем для літніх людей -
несподівані падіння.
 Невеликий пристрій автоматично визначає різку зміну положення тіла
власника і зв'язується з колл-центром для надання негайної допомоги. Навіть
таке «нішеве» IoT-рішення істотно покращує якість життя людей.

Спектр «розумних» пристроїв дуже широкий. Це можуть бути побутові

прилади: пральна машина, якою можна керувати онлайн, або холодильник, що
сам напише список продуктів і замовить доставку. Ще один варіант – гаджети,
які можна носити: фітнес-трекери, «розумні» годинники. Також до Інтернету
речей відносять автомобілі та інший транспорт із системою автопілота – такий,
що може їздити без водія.

Сьогодні винахідники розробляють стартапи, у яких пропонують сміттєві

баки, що можуть сповіщати міські служби про необхідність їх очищення від
сміття; «розумні» кондиціонери, які можуть відстежувати місце розташування
свого власника і вмикатися, коли той прямує додому, та домашні
холодильники, які «стежать» за кількістю та асортиментом продуктів. Уявіть,
що ви зайшли до магазину і робите покупки та не пам’ятаєте точно, які
продукти у вас залишилися в холодильнику. Немає проблем: за допомогою
смартфоні вмикаємо камеру в холодильнику і переглядаємо його вміст.

Та Інтернет речей – це не тільки побутові рішення. Це і сенсори для

худоби, і автоматизоване керування сільськогосподарськими угіддями або
навіть нафтовими комплексами.

Прилади, котрі можна віднести до Інтернету речей, зазвичай мають чотири

характерні елементи: ідентифікатор, датчики, інструменти для зв’язку з іншими
приладами та вбудований мікрокомп’ютер.

Ідентифікатор – це унікальне «ім’я» кожного приладу.

Датчики і сенсори потрібні, щоб отримати інформацію із зовнішнього

середовища. Наприклад, фітнес-трекер зчитує інформацію про пульс людини.
Також прилади можуть отримувати інформацію від інших приладів та з мережі,
підключаючись до неї за допомогою Bluetooth або Wi-Fi.

Для обробки всіх отриманих даних і виконання програм

використовується , як правило, вбудований мікрокомп’ютер.

Мікрокомп’ютер – це спеціалізований програмний прилад, що

використовується в системах передавання даних та керування технологічними
процесами. Зазвичай він має мініатюрний розмір і розміщується на одній платі.

Д/З підручник, стор. 43-46.