Рецензія Остапенко Дар’ї , ЯА-31.

Галина Пагутяк "Слуга з Добромиля"

Моя оцінка цій книзі досить неоднозначна.

Не можу сказати, що ця книга мені сподобалась,
бо вона мене не «зачепила». Але в ній нема нічого
настільки поганого, щоб не рекомендувати її
читати. Тож в цій рецензії я хочу не просто дати
загальний коментар, а розповісти які моменти мені
не сподобалися, або навіть дратують мене, а які
моменти настільки сподобались, що змусили після
прочитання подумати о їх значеннях.
Тож не будемо робити переказ, а одразу
почну з опису моментів.
Що сподобалося:
Найбільше мені сподобалося те, що на початку
я зовсім не розуміла, чи реально Слуга є
божевільним і це все він вигадує, чи це реальна історія дхампіра. Це ніби
перетворило книгу на детектив, де ти намагаєшся впіймати хоч якусь заціпку,
щоб розгадати загадку. Це ніби сцени з фільму «Inception» Крістофера
Нолана, але перед нами не Леонардо ДіКапріо, а Слуга купця з Добромиля. І
мені дуже подобається, коли книга не
відноситься до одного жанру, коли в ній ти
знаходиш і історичний твір, і детектив, і
фентезі, і фантастику.
Дуже зачепила мене сцена, де описано
як Олексій Іванович відкриває двері
монастирської церкви і бачить «…образ Божої
Матері з отвором від кулі між бровами, що
поцілила в образ ще десять років тому. З очей
Богоматері тече кров. Під іконою – калюжа
крові. Насправді це кров пораненого
повстанця Ілька, який із дружиною і малою
дитиною переховується у церкві. Та капітан
втрачає здоровий глузд і від споглядання
кривавих сліз Божої матері переживає
тваринний жах». Як людина віруюча, я з
великим трепетом відношуся до образів святих, і читаючи як з ікони Божої
Матері йде кров, я відчула біль, розпач і страх. Я вважаю, що відчувати будь-
які емоції читаючи книгу, навіть такі «нехороші», ми бачимо справжній
професіоналізм автора. І доповню, що мені подобається те, як Слуга
відноситься до Бога, він говорить що Бог не в іконі, не на небі, він всюди, в
травинці, в тваринці, в людині- всюди.
І останнє, що мені дуже подобається, це як головний герой розповідає
про людей і світобудову. Він живе вже 700 років, він бачив безліч людей і
поколінь, бачить безліч вчинків, безліч характерів. Тобто він існує достатньо
багато, щоб сказати, що є добро і зло, що є наслідки і причини. Я виписала
гарну цитату, і стовідсотково буду нею користуватися: «Ніщо не вмирає
остаточно, все в світі перероджується і повертається, але люди живуть так
мало, що не завжди можуть це помітити. Смерть-не кінець. В цьому світі
взагалі немає нічого остаточного, він постійно в русі, постійно змінюється».
Що не сподобалося:
Особисто мені не дуже подобається, коли в
фентезі книгах описують реальних історичних
персонажів. Так, це наша історія, і історія
описаного в книзі часу, але написано ну дуже
детально і ще й з власними коментарями. Ще й з
непростими коментарями, а з засудженням
реальної історичної особи. Наприклад: «Роман
Мстиславович теж був катюга, яких світ не
бачив: закопував галицьких лицарів живцем у
землю, садовив на палю, і витратив усю
жорстокість свого роду …» Я не заперечую, і не
вважаю що це просто вигадка, але я не бачу в
цьому сенсу.
І мені не сподобалося, що в такому невеликому обсязі тексту описано
так багато «занять та професій» головного героя. Він і служить ордену, і
купцю, і переписує церковні тексти, і…, і…, і… Я не встигала розуміти хто ж
він і що йому до душі. Не змогла написати йому характеристику. Можливо
це через те, що раніше я читала лише книги, в яких у головного героя є одна
ціль і мета, і він вірний лише їй,навіть якщо він живе 800 років. Але я
вважаю, що у такого персонажа має бути головна мета, не така загальна як
просто пом’якшувати зло і виправляти кривду.
Читати рекомендую, дякую за увагу!