1.

Слова
Ідіостиль – система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих
творам окремого автора.
Побачила в підручнику з лексикографії.
Деструктив – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до
цього ставлення поведінка.
Дуже подобається пісня з такою назвою. Чомусь не задумалась, що деструктив і
деструктивна поведінка якось пов’язані...
Мансарда – житлове приміщення на горищі з похилою стелею або стіною.
Побачила це слово в книжці.
Оповідач – дійова особа, зображена у творі як суб’єкт розповіді, а саме — як герой, від
особи якого у творах епічного чи ліро-епічного роду літератури ведеться розповідь і який
виступає в них у функції уявного автора.
Розповідач – дійова особа, яка виступає у творі і як суб’єкт, і як об’єкт (безпосередній або
опосередкований) розповіді, тобто як герой, що є учасником або має безпосереднє
відношення до тих подій, про які він розповідає.
Тільки нещодавно дізналась, що це два різні терміни, які необхідно відрізняти.
2. Життя в Україні під час війни
Війна. Лише одне слово, лише п’ять букв. І скільки болю. 24 лютого 2022 року.
Напевно, кожен українець пам’ятає той день так добре, ніби це було тільки вчора. День, який
змінив наші життя, який змусив страждати та ненавидіти. День, який ми ніколи не забудемо.
З того часу пройшло вже більше, як півтора року. За цей період кожен українець
пережив немало складнощів: сидіння в укриттях, звуки вибухів, обстріли, загибель рідних,
пристосування до нового життя в чужих містах та країнах. Хтось пішов воювати, хтось став
волонтером, хтось почав просувати українську культуру… Росія намагається зламати нас вже
більше року, але… Чи можна зламати народ країни, де в перші ж дні війни військкомати були
переповнені? Чи можна зламати народ, де діти й літні люди стояли на морозі й робили
“бандера-смузі”? Чи можна зламати народ, який замість страху і відчаю тільки посміхається
й жартує?
Сучасність кожного українця наповнена страхом і тривожністю. Ніхто не знає, що буде
в майбутньому і чи виживемо ми. Вибухи і звуки дронів прямо над дахами будинків
продовжують лякати, та на сигнали тривоги вже не звертають уваги. Більше майже ніхто не
сидить в укриттях, і часто ми сміємося з того, про що нормальні, психічно здорові люди не
жартують. Ми звикли. Ми звикли до війни, ми звикли до повітряної тривоги, ми звикли
навіть до періодичних вибухів. І це лякає. Бо варто тільки задуматися про події в Україні
трохи глибше – хочеться плакати. Хочеться опустити руки і забути про все. Ніби нічого й не
було. Але ми не можемо собі це дозволити. Бо інакше все, чого ми досягли, буде зруйновано.
І тому ми продовжуємо жити і навіть насолоджуватися життям. Ми беремо від нього все
можливе, ми сміємося в очі ворогу і палаємо ненавистю і люттю. Однак ні за що не
опускаємо руки. Ми боремося. Кожен день, кожну хвилину. Бо ми хочемо жити. Вільно жити.
Колись настане день і війна закінчиться. Колись ми оговтаємося від усіх її наслідків.
Колись ми знову будемо щасливі. Головне не здаватися. Впевнено йти до своєї мети. До
вільної України.
 3. Есе на тему: «Письменник і світ»
Відомо, що довкільний світ має неабиякий вплив на формування особливості та її
талантів. Особливо це стосується творчих людей, які часто є більш чуттєвими до
навколишнього середовища.
Це явище прекрасно відображається в біографічному романі Ірини Власенко "Саша",
де головною героїнею постає Олександра Куліш, дружина Пантелеймона Куліша, яка творила
під псевдонімом Ганна Барвінок. Ще змалечку середовище Саші було цілком відповідним для
формування її письменницького таланту. Вона росла в обізнаній родині, де її члени володіли
декількома мовами. Вони любили співати українські пісні, а брати Олександри ще й
захоплювалися збиранням пісень і казок. Саме з цієї причини Саші так добре давалося
творити про народну літературу, адже вона була знайома з цим з дитинства. Протягом довгого
періоду життя Ганна Барвінок писала листи й щоденники, але по-справжньому вона
спробувала себе у письменництві тільки коли остаточно зійшлася зі своїм чоловіком і
зустріла в їхній подорожі слугу Остапа. Останній настільки сильно вразив її своєю
нещасливою долею, що став героєм її першого роману під назвою "Жидівський кріпак". Та
навіть після першої проби пера її творчий шлях не особливо добре складався. Саша була
дуже невпевненою в собі й своїй здібності гарно писати через гострі судження свого
чоловіка, його сором за дружину, зверхнє ставлення до неї й до її розумових навичок.
Олександра намагалася наздогнати Пантелеймона Куліша, але її страхи й сумніви все
руйнували. Не допомагало й те, що вона так сильно любила чоловіка, в той час, як той
неодноразово зраджував її та постійно грубив. Ці безупинні стрес і хвилювання призвели до
того, що врешті-решт Ганна Барвінок важко захворіла і мала великі проблеми з емоційним
станом. Знову писати вона змогла лише через багато років.
Тож можна говорити про те, що довкілля має суттєвий вплив на формування та
розвиток творчих здібностей особистості, як це виявлено у житті Ганни Барвінок. Попри її
талант і потенціал, негативне середовище, в якому вона перебувала, спричинило внутрішні
конфлікти, стрес та психологічні проблеми, що значно утруднили її творчий шлях.