Лекція №6

Відеопідсистеми. CRT і LSD монітори.

Плоскопанельні монітори. Відеоадаптери.
 План
1. Огляд та класифікація моделей моніторів.
2. Рідкокристалічні монітори.
3. Плоскопанельні монітори. Принцип дії,
основні переваги та недоліки.
4. Відеодаптери: призначення, функції та типи.
5. Режими роботи і характеристики
відеоадаптерів.
РК-монітори (LCD - Liquid Crystal Display) складають
основну частку ринку плоскопанельних моніторів з
екраном розміром 13-17". Перше своє застосування
рідкі кристали знайшли в дисплеях для калькуляторів і
в кварцових годинниках, потім їх стали
використовувати в моніторах для портативних
комп'ютерів.
Сьогодні в результаті прогресу в цій області
починають отримувати все більше поширення
LCD-монітори для настільних комп'ютерів.
Основним елементом РК-монітора є РК-екран,
що складається з двох панелей, виконаних зі
скла, між кото римі розміщений шар
рідкокристалічного речовини, яке знаходиться в
рідкому стані, але при цьому володіє деякими
ми властивостями, властивими кристалічним
тілам.
Молекули рідких кристалів під впливом електрики
можуть змінювати свою орієнтацію і внаслідок цього
змінювати властивості світлового променя, що
проходить крізь них.
Отже, формування зображення в ЖК-моніторах
засноване на взаємозв'язку між зміною електричного
напряж ення, прикладеного до рідкокристалічному
речовини, і зміною орієнтації його молекул.
РК-екран являє собою масив окремих осередків
(званих пікселями), оптичні властивості яких
можуть мінятися при відображенні інформації.
Панелі РК-монітора мають кілька шарів, серед
яких ключову роль грають дві панелі, виконані з
вільного від натрію і дуже чистого скляного
матеріалу, між якими і розташований тонкий
шар рідких кристалів
На панелях нанесені паралельні бороздки,
уздовж яких орієнтуються кристали. Панелі
розташовані так, що борозенки на підкладках
перпендикулярні між собою. Технологія
отримання борозенок полягає в нанесенні на
скляну поверхню тонких плівок з прозорого
пластика. Стикаючись з борозенками, молекули
в рідких кристалах орієнтуються однаково у всіх
осередках.
Рідкокристалічна панель висвітлюється
джерелом світла (залежно від того, де він
розташований, рідкокристалічні панелі
працюють на відбиття або на проходження
світла).
Для виведення кольорового зображення на
екран виконується під светка монітора ззаду,
так щоб світло породжувався в задній частині
РК-дисплея. Колір формується в результаті
об'єднання РК-осередків в тріади, кожна з
яких забезпечена світлофільтром, про пускає
один з трьох основних кольорів.
Недоліки РК-моніторів, що реалізують цю технологію,
пов'язані з
• низькою швидкодією;
• залежністю якості зображення (яскравості,
контрастності) від зовнішніх засвічень;
• значним взаємним впливом осередків;
• обмеженим рогом зору, під яким зображення добре
видно;
• низькими яскравістю і насиченістю зображення.
Розмір екрану РК-моніторів знаходиться в
межах від 13 до 16 ".
Яскравість - найважливіший параметр при
виборі РК-монітора. Типова яскравість РК-
монітора 150 - 200 кд / м
Електролюмінесцентні монітори (Electric
Luminiescent Displays - ELD) по своїй
конструкції аналогічні РК-моніторів.
Принцип дії електролюмінісцентних моніторів
заснований на явищі випущення світла при
виникненні тунельного ефекту та в
напівпровідниковому pn-переході. Такі монітори
мають високі частоти розгортки і яскравість світіння,
крім того, вони надійні в роботі. Однак вони
поступаються РК-моніторів по енергоспоживанню.
При яскравому освітленні кольору
електролюмінесцентних моні торів тьмяніють.
Монітори електростатичного емісії (Field Emission
Displays - FED) є поєднанням традиційної технології,
заснованої на використанні ЕПТ, і рідкокристалічної
технології. Монітори FED засновані на процесі, який
кілька схожий на той, що застосовується в ЕПТ-
монітори, оскільки в обох методах застосовується
люмінофор, що світиться під впливом електронного
променя.
В якості пікселів застосовуються такі ж зерна
люмінофора, як і в ЕПТ-монітори, що дозволяє
отримати чисті й соковиті кольори, властиві звичайним
моніторам. Проте активізація цих зерен проводиться не
електронним променем, а електронними ключами,
подібними до тих, що використовуються в РК-мо-
ніторю, побудованих за TFT-технології. Управління
цими ключами здійснюється спеціальної схемою,
принцип дії якої аналогічний принципу дії контролера
РК-монітора.
Органічні світлодіодні монітори (Organic Light-Emitting
Diode Displays - OLEDs), або LEP-монітори {Light
Emission Plastics - светоизлучающий пластик), за своєю
технологією схожі на РК-й ELD-монітори, але
відрізняються матеріалом, з якого изго тавлівается
екран: в LEP-моніторах використовується спеціальний
органічний полімер (пластик). При пропущенні
електричного струму такий матеріал починає світитися.
 Основні переваги технології LEP в
порівнянні з розглянутими:

• низьке енергоспоживання;
• простота конструкції і технології
виготовлення;
• тонкий (близько 2 мм) екран;
• мала інерційність.
До істотних недоліків цієї технології слід
віднести малу яскравість світіння екрану; малий
розмір екрану. LEP-монітори використовуються
поки тільки в портативних пристроях,
наприклад, в стільникових телефонах.
Вибір тієї чи іншої моделі монітора залежить від
характеру інформації, з якою буде працювати
користувач, і завдань, які він ставить перед
собою, а також від суми виділених коштів на
придбання монітора.
Відеоадаптер (відеокарта) є компонентом
відеосистеми ПК, виконуючим перетворення
цифрового сигналу, циркулюючого усередині
ПК, в аналогові електричні сигнали, що
подаються на монітор.
По суті, відеоадаптер виконує роль інтерфейсу
між комп'ютером і пристроєм відображення
інформації (монітором).
У міру розвитку ПК відеоадаптери стали
реалізовувати апаратне прискорення 2D- і ЗD-
графіки, обробку відеосігналів, прийом
телевізійних сигналів і багато іншого. Сучасних-
ний відеоадаптер, званий Super VGA (Super
Video Graphics Adapter), або SVGA, являє собою
універсальне графічний пристрій.
 Відеоадаптер визначає наступні
характеристики відеосистеми:

• максимальний дозвіл і максимальна

кількість відображуваних відтінків
кольорів;
• швидкості обробки і передачі
відеоінформації, що визначають
продуктивність відеосистеми і ПК в
цілому.
Принцип дії відеоадаптера полягає в
наступному.
Процесор формує цифрове зображення у вигляді
матриці NxM n-розрядних чисел і записує його в
відеопам'ять.
Ділянка відеопам'яті, відведена для зберігання
цифрового образу поточного зображення
(кадру), називається кадровим буфером.
Відеоадаптер послідовно зчитує (сканує) вміст
комірок кадрового буфера і формує на виході
відеосигнал, рівень якого в кожен момент часу
пропорційний значенням, що зберігається в окремій
клітинці. сканування відеопам'яті здійснюється
синхронно з переміщенням електронного променя по
екрану ЕПТ.
В результаті яскравість кожного пікселя на екрані
монітора пропорційна вмісту відповідної комірки
пам'яті відеоадаптера.
Після закінчення перегляду осередків, відповідних
одному рядку растра, відеоадаптер формує імпульси
рядкової синхронізації, які ініціюють зворотний хід
променя по горизонталі, а по закінченні сканування
кадрового буфер а формує сигнал, що викликає рух
променя знизу вгору. Таким чином, частоти рядкової і
кадрової розгортки монітора визначаються
швидкістю сканування вмісту відеопам'яті, тобто
відеоадаптером.
Режими роботи відеоадаптера, або відеорежими,
являють собою сукупність параметрів, що
забезпечуються відеоадаптером: дозвіл, колірна
палітра, частоти рядкової і кадрової розгортки, спосіб
адресації ділянок екрана та ін.
Графічний режим є основним режимом роботи
відеосистеми сучасного ПК, наприклад під
управлінням Windows. У графічному режимі на екран
монітора можна вивести текст, малюнок, фотографію,
анімацію або відеосюжет. У графічному режимі в
кожній клітинці кадрового буфера (матриці NxM n-
розрядних чисел) міститься код кольору відповідного
пікселя екрана. Дозвіл екрану при цьому також одно
NxM.
Адресуються елементом екрану є мінімальний
елемент зображення - піксель. З цієї причини
графічний режим називають також режимом АРА (All
Point Addressable - всі крапки адресується). Іноді
число п називають глибиною кольору. При цьому кол
ічество одночасно відображаються одно 2 ", а розмір
кадрового буфера, необхідний для зберігання
кольорового зображення з роздільною здатністю NxМ
і глибиною кольору п, становить N * M біт.
У текстовому (символьному) режимі, як і в
графічному, зображення на екрані монітора являє
собою безліч пікселів і характеризується дозволом
NхМ. Зображення символу в межах кожного
знакомісця задається точкової матрицею (Dot Matrix).
Розмір матриці залежить від типу відеоадаптера та
поточного видеорежима.
Чим більше точок використовується для відображення
символу, тим вища якість зображення і краще читається
текст. Точки матриці, що формують зображення
символу, називаються переднім планом, решта - заднім
планом, або фоном. На рис. 4.13 показана символьна
матриця 8 x 8 пікселів.
Допустивши, що темної клітці відповідає логічна
одиниця, а світлою - логічний нуль, кожен рядок
символьної матриці представимо у вигляді двійкового
числа. Отже, графічне зображення символу можна
зберігати у вигляді набору двійкових чисел. Для цієї
мети використовується спеціальне ПЗУ, розміщене на
платі ві -деоадаптера. Таке ПЗУ називають апаратним
знакоге н е р а т о р о м.
Сукупність зображень 256 символів називається
шрифтом. апаратний знакогенератор зберігає шрифт,
який автоматично використовується відеоадаптером
відразу ж після включення комп'ютера (зазвичай це
букви англійського алфавіту і набір спеціальних
символів). адресою комірки знакогенератора є
порядковий номер символу.
Головна особливість текстового режиму в тому, що
адресуються елементом екрану є не піксель, а
знакоместо. Іншими словами, в текстовому режимі не
можна сформувати довільне зображення в будь-якому
місці екрану - можна лише відобразити символи із
заданого набору, причому тільки у відведених
символьних позиціях.
Іншим істотним обмеженням текстового режиму є
вузька кольорова палітра – в даному режимі може бути
відображено не більше 16 кольорів.
Таким чином, в текстовому режимі надається значно
менше можливостей для відображення інформації, ніж
в графічному. Однак важлива перевага текстового
режиму - значно менші витрати ресурсів ПК на його
реалізацію.
Джерелом відеосигналу найчастіше є аналогове пристрій –
телевізійний тюнер, відеомагнітофон, відеокамера. Для передачі
на комп'ютер цифрового відео (наприклад, сигналу цифрових
відеокамер) використовується спеціальний циф ровой порт Fire
Wire. Однак цифрові відеокамери поки не набули широкого
поширення. Тому для комп'ютерної обробки сигналів аналогових
відеопристроїв необхідно виконати їх оцифровку, т. б.
перетворення з аналогової в цифрову форму. Для цього потрібні
карти введення / виводу, приймаючі входить аналоговий
відеосигнал і оцифровує його в реальному часі, потім ці дані
необхідно зберегти на жорсткому диску.
Після збереження оцифрованого зображення
виконують його редагування. Ці функції здійснює вуст
ройство захоплення відеосигналу.
Пристрій захоплення відеосигналу - видеобластер
(VideoBlaster) Являє собою видеоплату, звану також
захватчікомізображеній, пристроєм введення відео, ТВ-
граббером (Grab ~~ захоплювати), імідж-кепчерамі
(Image Capture - захоплення зображення), і забезпечує:
1. прийом низькочастотного відеосигналу (від
відеокамери, маг нітофона або телевізійного тюнера) на
один з програмно -вибирайте видеовходів;
2. відображення прийнятого відео в реальному часі в
мас штабіруемом вікні середовища Windows (VGA-
монітор можна використовувати замість телевізора);
3. заморожування кадру оцифрованого відео;
4. збереження захопленого кадру на вінчестері або
іншому до ступні пристрої зберігання інформації у
вигляді файлу в одному з прийнятих графічних
стандартів (TIP, TGA, PCX, GIF та ін.).
Відеодекодер забезпечує прийом сигналу з
одного з входів, його оцифровку, цифрове
декодування згідно телевізійного стандарту і
передачу отриманих YUV-даних
видеоконтроллеру.
Відеоконтроллер виконує організацію потоків
оцифрованих даних між елементами відеоплати,
здійснює необхідні цифрові перетворення даних
(наприклад, YUV в RGB, масштабування),
організовує їх зберігання в буфері власної
пам'яті, пересилання даних по шині комп'ютера
при збереженні на вінчестері, а також їх
передачу
 При виборі карти видеобластера
необхідно брати до уваги його основні
показники:

• дозвіл кадрів в збереженому відео потоці;

• можливість і типи апаратної компресії
(стиснення) відеоінформаціі в режимі
реального часу;
• можливість одночасного введення відео і
звукової інформації.
 Найбільш поширені такі карти

• відеобластера:
• масові карти початкового рівня;
• напівпрофесійні;
• професійні карти початкового рівня;
• професійні.
Масові картки початкового рівня здатні захоплювати і
зберігати на жорсткому диску відеопотік з роздільною
здатністю кадру, що не перевищує 352 х 288 крапок,
хоча для збереження окремих кадрів можливо вдвічі
більшу роздільну здатність.
Напівпрофесійні карти забезпечують дозвіл в 768 х 575
крапок, відповідне стандарту для відео у форматі PAL;
підтримують найпростіший тип апаратної компресії
відео M-JPEG, позволяющ ї зменшити обсяг, займаний
оцифрованих фільмом, в 100 разів. Однак звукового
входу ці карти не мають.
Професійні карти початкового рівня мають аудіовхід,
що дозволяє одночасно записувати на жорсткий диск
відео і звуковий супровід; забезпечують апаратну
компресію по типу M-JPEG і можуть бути використані
не тільки для введення, але і для виведення
відредагованого відеофільму з ПК на відеомагнітофон.
Для роботи з відео рекомендується
оснастити комп'ютер SCSI-вінчестером з
обсягом пам'яті не менше 20 Гбайт.
Після редагування і монтажу відеофільм
можна знову переписати на аналогову
відеокасету, скориставшись відео-входом тієї
ж карти, або піддати ще більш жорсткого
стисненню за алгоритмом MPEG-4 для
подальшого запису на CD-R.