Версаль.

Архітектура
класицизму
 Версальський палац – приклад класичної
архітектури:

Версаль – палацово-парковий комплекс

епохи “Короля-Сонця” розмістився в
передмісті Парижа. Спочатку
його було задумано як місце
мисливських утіх Людовика XIII, проте
згодом його син – Людовик XIV
загорівся ідеєю перетворити Версаль
у розкішну королівську резиденцію, яка
б за розмахом і шиком перевершувала
Лувр і Палац Тюїльрі.
Людовик XIV
Історія будівництва:
Будівництво палацу почалося в 1661 року і в роботах було
задіяно понад 30 тис. будівельників (щоб збільшити
кількість робочих, Людовик заборонив все приватне
будівництво в околицях міста, а в мирний час на
будівництво відправляли солдатів і матросів). Незважаючи
на те, що під час будівництва економили буквально на
всьому в результаті була витрачена величезна сума грошей -
25725836 ліврів (1 лівр відповідав 409 г срібла), що в
загальному рахунку становило 10 500 тонн срібла або 456
мільйонів гульденів по 243 г срібла. Виходячи з купівельної
спроможності тодішнього гульдена як 80 євро, будівництво
обійшлося в 37 мільярдів євро. Ставлячи витрати на
побудову палацу у співвідношення з державним бюджетом
Франції в XVII столітті, виходить сучасна сума в 259 560 000
000 євро. Ці витрати розподілилися на 50 років, І це, до того
ж, що будівельні матеріали королю продавали за
найнижчими розцінками, а витрати виконавців, якщо ті
перевищували кошторис, не оплачувалися.
Незважаючи на те, що офіційно він був відкритий
в 1682 році, будівельні роботи на цьому не
зупинилися, і палацовий комплекс постійно
розростався за рахунок зведення нових будівель
аж до французької революції 1789 року. Першим
архітектором цього унікального пам`ятника
архітектури стилю класицизм був Луї Ліво, якого
згодом змінив Жюль Ардуен-Монсар. За
оформлення парків, яке проводилося одночасно
зі зведенням палацу, відповідав Андре Ленотр, а
за внутрішню обробку - королівський художник
Лебрен. Роботи були складними: спершу
необхідно було осушити болота, засипати їх
землею, піском і камінням, після чого вирівняти
грунт і створити тераси.
 Паралельно з цим йшли роботи в садах. З огляду на
те, що Людовика XIV називали «королем-сонце»,
Ленотр так спланував парк Версаля, щоб його алеї,
якщо дивитися на них з верхніх поверхів палацу,
розходилися з центру, подібно сонячним променям.
На початковому етапі робіт потрібно було вирити
канали та побудувати водопровід, який спочатку
призначався для підведення води до фонтанів і
штучних водоспадів. З огляду на те, що забезпечити
водою потрібно було понад п`ятдесят фонтанів і
ставків, робота ця була непроста - і акведука, який
спочатку був побудований, виявилося недостатньо.
Зрештою, після численних спроб і намагань була
створена гідравлічна система, в яку вода надходила з
плинної неподалік Сени.
 Ансамбль Версаля фактично став вираженням ідей абсолютної
монархії, коли двір короля став єдиним центром життя
королівства, а король практично його не полишав. Ідея порядку,
єдності та централізованої системи вираженої завдяки чіткому
та величному класичному стилю мали бути протиставлені
небезпекам феодальної вольниці. До палацу, як до короля —
центру держави, мали сходитись всі головні магістралі нового
міста і всі головні алеї парку.
Одночасно палацовий комплекс мав символізувати могутність,
велич та багатство нової Франції епохи абсолютної монархії.
Три проспекти, що ведуть до замку мали бути не тільки
завершенням палацової перспективи, але й продемонструвати
досягнення у розвитку транспортної системи
королівства. Дзеркальна галерея мала втілити не тільки нові
художні рішення або підкреслити велич короля, але й показати
високі досягнення скляної промисловості королівства. А велика
кількість фонтанів Версальського саду мала продемонструвати
високі технічні, особливо у важливій для тогочасної економіки
гідравліці, досягнення.
 Людовик XIV помер, не добудувавши свою будову, в 1715
році, після його смерті Людовик XV, якому виповнилося
тоді лише п`ять років, а з ним і весь двір на якийсь час
виїхав до міста Париж. Через сім років повернувся у
Версаль і через деякий час наказав продовжити
будівельні роботи. Однією з істотних змін, які він вніс у
планування, було знесення Сход послів, єдиної
церемоніальної дороги, яка веде в Великі Королівські
покої - це він зробив для того, щоб спорудити кімнати для
своїх дочок. Він завершив роботи над оперним залом і за
наполяганням своєї фаворитки мадам Помпадур
побудував Малий Тріанон. В останні роки життя Людовик
XV зайнявся реконструкцією фасадів: по одному проекту
це повинні були бути роботи з боку внутрішніх дворів
замку, по-іншому - передбачалося створити фасади в
класичному стилі з боку міста. Треба зауважити, що цей
проект втілювався дуже довго і був завершений лише в
кінці минулого століття.
 Фахівці стверджують, що палац Версаль являв
собою місце, де монархи, а з ними і королівський двір,
відпочивали з великим розмахом, плели інтриги,
змови і створювали численні таємниці Версаля.
Традицію цю заснував Людовик XIV - і вона успішно
була продовжена його нащадками, а особливих
розмахів досягла при Марії-Антуанетті, яка дуже
любила розважатися з придворними і творити
історію Франції, інтригуючи і створюючи таємниці
Версаля.
В остаточному варіанті загальна площа палацових
приміщень, не включаючи парку склала близько 67
тисяч квадратних метрів. У ньому було
встановлено 25 тисяч вікон, 67 сходів, 372 статуї.
Марія - Антуанетта
 Композиція замку:
Архітектори Версальського палацу виходили у створенні фасадів
(особливо західного, флігелів та Тріанонів) з італійського стилю,
т.зв. Великого ордеру, який наповнювався французьким
звучанням. Наприклад, Лебренстворив т.зв. «французький
ордер», особливістю якого було прикрашення
капітелей колон емблемами короля Людовика XIV — лілією та
сонцем. Архітектура фасадів має чіткий репрезентативний
характер, маскуючи призначення різних частин будівлі, їх
господарське або житлове призначення. Довжина садового
фасаду дорівнювала 500 метрів, що стало ознакою гігантоманії в
побудові як палацу, так і парку в Версалі.
Перед головним фасадом замку знаходиться Плас д'Арм або
Площа Зброї, від якої розходяться три
спроектовані Ленотром проспекти, що названі на честь трьох
головних резиденцій-міст Короля-Сонце — Паризький, Сен-
Клу та Ско, будівництво яких було надихнуте римським міським
плануванням. Ці проспекти продовжуючи перспективу
палацового комплексу одночасно сходяться до нього, чим
відрізняються від римських, що розходяться від площі дель
Пополо. Проспекти утворюють між собою кут в 30°.
 Між проспектами Мансар у 1679-1686 рр. побудував Великі та Малі королівські стайні.
Тепер у Великих стайнях розташований Музей карет заснований королем Луї-Філіппом.
Він викупив велику кількість екіпажів, що мали велику історичну цінність спеціально
для нього. Серед них є найціннішими: карети, які належали двору Наполеона —
наприклад, 7 весільних берлінів, збудованих спеціально для весілля імператора
та Марії-Луїзи у 1810 р., коронаційна карета Карла Х, збудована архітетором Персьє
для Людовика XVIII, але так ним і не використана.
За Плас-д'Арм починаються палацові двори. Першим з них
є Почесний двір, по боках якого знаходяться Міністерські
флігелі побудовані у 1671-1679 рр. за проектом Ардуен-
Мансара. Вхід до Почесного двору прикрашає кована
ажурна огорожа на воротох якої зображено королівський
герб, а на флангах стоять скульптурні групи «Перемоги
короля над Імперією і Іспанією» та «Мир і Достаток». Після
Почесного йде Королівський двір, який починається між
флігелями Габріеля та Дюфура. До Великої французької
революції між двома цими дворами існувала огорожа, яка
була зненсена, а на її місці у 1837 р. була встановлена
відома кінна статуя Людовика XIV. В'їзджати до
Королівського двору мали право лише принци крові та інші
особи, яким були надані т.зв. «Почесті Лувру». А за
Королівським двором, на підвищенні з 5 сходинок,
знаходиться Мармуровий двір, який отримав свою назву
через те, що його підлога вимощена мармуром. На цей двір
виходять вікна королівських покоїв, а сам він зберігся від
замку Людовика ХІІІ.
 Сходи
послів

Раніше з першого поверху на бельетаж двоє параднів сходів — Сходи послів (які вели у Великі королівські
апартаменти) та Мармурові сходи (ведуть до Великих покоїв королеви). Посольські сходи були зруйновані
у 1752 р. за наказом Людовика XV і єдиними сходами, що вели до парадними покоїв залишились Сходи
королеви або Мармурові сходи.
Внутрішнє планування замку концентрувалось навколо королівської родини, чиї покої знаходились у центрі
палацу, в т.зв. Старому замку. Чим далі знаходились інші покої від королівських покоїв, тим менш
престижними вони були. У великих крилах жили придворні.
Основні апартаменти знаходяться парадному (другому) поверсі. Всі зали та кімнати підкорені анфіладному
плануванню внутрішнього розташування апартаментів, навіть королівські покої підпорядковані йому.
 ВЕЛИКИЙ ТРІАНОН:
Замок в класичному стилі, облицьований рожевим
мармуром. Монархи використовували для
найрізноманітніших цілей: починаючи від зустрічей з
фаворитками і закінчуючи полюванням.
МАЛИЙ ТРІАНОН:
Палац являє собою перехід від стилю рококо до
класицизму і був побудований за ініціативою однієї з
фавориток Людовика XV, маркізи де Помпадур. Правда,
вона померла за кілька років до закінчення будівництва,
а тому в ньому жила інша фаворитка, графиня Дюбаррі.
Коли королем став Людовик XVI, він передав замок
Марії-Антуанетти, де вона відпочивала від палацового
життя (навіть король не мав права прийти сюди без її
дозволу). Через деякий час поруч з цим палацом
королева побудувала невелике село з будиночками з
солом`яного даху, вітряком - словом, так як вона собі
уявляла життя селян.
 Палац включає в себе величезний садово-парковий ансамбль, закладка якого відбувалася з математичною
точністю і підпорядковувалася симетрії, тому всі ландшафтні елементи мають строгі геометричні форми.
Ідеально круглі фонтанні комплекси, виконані у вигляді візерунків барвисті квітники і абсолютно рівні алеї
йшли ідеї чіткого планування.
Величезні парки Версаля спроектував відомий ландшафтний архітектор Ленотр. Пишна зелена огорожа
створювала справжні лабіринти і коридори, в яких ховалися мармурові скульптури античних богів.
Вважається, що тим самим була покладена мода на ідеально рівні парки Версаля в класичному французькому
стилі, наче розкреслені строго по лінійці з підкресленим розбиттям на дзеркальну симетрію.
 Особливу атмосферу урочистості надають малі архітектурні
елементи, розташовані в парку – містки, пандуси та сходи. А
буйна рослинність незвично виглядає крізь прозорі струмені
працюючих фонтанів. По всій території помпезного парку
протікали штучно створені кілометрові канали. Барвисті газони
були прикрашені геометричними малюнками, викладеними з
квітів. Ленотр об'єднав палац і садово-парковий комплекс в
єдиний ансамбль, що стало важливою особливістю Версаля.
Архітектор врахував особливості барокових садів Голландії і
використовував трипроменеву композицію, яка складалася з
прямих алей, що розходяться в різні сторони. На їх перетині
перебували мальовничі пейзажі, і здавалося, ніби вони
тягнуться на кілька кілометрів. Ленотр, мріяв показати
відсутність замкненого простору. Він використовував ефект
зворотної перспективи, що дозволяє при віддаленні від серця
парку бачити наростання деяких елементів з укрупненням їх
малюнка. Талановитий француз тонко продумав послідовність
візуального сприйняття загальної композиції ансамблю.
Прекрасний парк Версаль (Франція), за станом якого стежили
близько тисячі працівників, було чудово видно з будь-якого
вікна королівської резиденції.
 Не можна не захопитися видом, що відкривається на
Великий канал, площа якого перевищує 20 гектарів.
Створений за проектом Ленотра, він символізує
морську перевагу флотилії Франції. Під час барвистих
свят, так улюблених Людовіком, різнокольорові вогні
феєрверків висвітлювали темний канал.
У часи правління «короля-сонце» була створена
спеціальна флотилія, що складається з копій
військових кораблів, яхт і баркасів. Знаючи особливу
любов Людовика, венеціанські дожі подарували йому
гондолу, яка стала справжньою окрасою колекції.
Прибували на переговори дипломати здалеку, бачили
щогли на кораблях, що курсують по водній гладі каналу,
яка взимку застигала, перетворюючись на каток. Вид з
відкритих терас Версаля дивував усіх особливим
візуальним ефектом, яким так любив користуватися
Ленотр: складалося оманливе враження, що канал
перебуває зовсім поруч.
 Дзеркальна галерея:
З 1679 по 1689 р. над декором нової галереї працювали численні бригади
майстрів декораторів під керівництвом Шарля Лебрена. У 1679 р. стіни були
покриті мармуром, у 1680 р. були встановлені скульптури, а з 1681 по 1684 р.р.
Лебрен виконує роботи по розмальовуванню стелі. Навпроти сімнадцяти
вікон знаходяться стільки ж дзеркальних арок. Плафонний розпис Лебрена
зображує перемоги та реформи короля у перший період його царювання
(1661-1678).
Дзеркальна галерея слугувала місцем урочистих аудієнцій та прийомів:
у 1685 р. тут відбувся розкішний прийом на честь генуезького дожа,
знаменитий прийом послів Сіаму у 1686 р. та у 1715 р.
прийом перських послів. Тут відбувались розкішні бали на честь укладення
шлюбів принцами крові, дітьми та онуками Франції. Навіть після Великої
Французької революції у галереї відбувались важливі для історії Франції та
всієї Європи події. Так, під час коронаційних урочистостей Наполеона папа
Пій VII з'являвся на лоджії палацу, щоб благословити людей зібраних на
терасі перед ним. А у 1871 р. Вільгельм I був проголошений саме тут
імператором новоствореної Німецької імперії. 28 червня 1919 р. у
Дзеркальній галереї Версальського палацу був підписаний Версальський
мирний договір (1919).