МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

Луганський державний медичний університет

Кафедра загальної практики, сімейної медицини,

поліклінічної справи з курсом спортивної медицини та ЛФК

Шкала Л.В.
Левченко Г.Ф.

Сімейна медицина.
Загальні положення

Луганськ - 2008
УДК 61+314.6(035.3)
Ш 66
Автори:
Шкала Л.В. – д-р мед. наук, професор, зав. кафедри загальної
практики, сімейної медицини та поліклінічної справи з курсом
ЛФК Луганського державного медичного університету
Левченко Г.Ф. - канд. мед. наук, доцент кафедри загальної
практики, сімейної медицини та поліклінічної справи з курсом
ЛФК Луганського державного медичного університету

Рецензенти:
Волошина О.Б. – д-р мед. наук, професор, зав. кафедри зага-
льної практики і медичної реабілітації Одеського державного ме-
дичного університету;
Чухрієнко Н.Д. – д-р мед. наук, професор, зав. кафедри сімей-
ної медицини Дніпропетровської державної медичної академії
Затверджено Вченою радою ЛугДМУ “6” 03 2008 року, прото-
кол № 3

Шкала Л.В., Левченко Г.Ф. Сімейна медицина. Загальні по-

Ш 66 ложення: Монографія. – Луганськ: Луганський державний медич-
ний університет, 2008. – 200 с.
ISBN 966-687-034-7
Монографія присвячена загальним питання сімейної медицини. Розглядається
концепція первинного медико-санітарного забезпечення населення, наводяться по-
ложення про сімейного лікаря та сімейну медичну сестру, визначаються головні
напрямки щодо впровадження сімейної медицини, питання фінансування, осна-
щення, перелік нормативно-правових документів. Докладно освітлені питання спо-
стереження за пацієнтами в контексті сім’ї, а саме: особливості нагляду за підліт-
ками, вагітними та геронтологічними хворими. В даній монографії висвітлені фун-
кціональні обов’язки сімейного лікаря та сімейної медичної сестри, які складають
загальні та спеціальні знання та вміння, тобто професіограми.
Дана монографія може бути рекомендована для студентів медичних вузів, лі-
карів-інтернів, лікарів загальної практики, сімейних лікарів та організаторів охоро-
ни здоров’я.
УДК 61+314.6(035.3)

ISBN 966-687-034-7 © Луганський державний

медичний університет, 2008
© Шкала Л.В., Левченко Г.Ф., 2008

2
 Зміст
1. Вступ 5
2. Концепція первинного медико-санітарного забезпе- 8
чення населення за принципом сімейної медицини
3. Положення про сімейного лікаря 17
4. Положення про медичну сестру сімейної амбулаторії 21
5. Положення про менеджера сімейної медицини 25
6. Положення про менеджера сімейних медичних сес- 28
тер
7. Положення про амбулаторію (відділення) сімейних 31
лікарів
8. Професіограма сімейного лікаря, функціональні 38
обов’язки лікаря та медичної сестри сімейної амбула-
торії
9. Теоретичні основи сімейної медицини 51
10. Психосоціальні аспекти сімейної медицини 55
11. Пацієнти в контексті сім’ї 57
12. Первинна медико-санітарна допомога в сімейній 70
медицині
13. Поліклініка та поліклінічна терапія 76
14. Диспансеризація в практиці сімейного лікаря 82
15. Реабілітація в практиці сімейного лікаря 84
16. МСЕ в практиці сімейного лікаря 87
17. Сучасні класифікації та стандарти лікування най- 80
більш розповсюджених захворювань внутрішніх орга-
нів в практичній діяльності сімейного лікаря:
17.1 Пневмонія 93
17.2 Бронхіальна астма 94
17.3 Хронічні обструктивні захворювання легень 96
17.4 Хронічне легеневе серце 97
17.5 Міокардити 98
17.6 Перикардити 98
17.7 Ендокардит 99
17.8 Набуті вади серця 100
17.9 Кардіоміопатії – дилатаційна, гіпертофічна, рес- 105
триктивна
17.10 Ішемічна хвороба серця 107
17.11Аритмії серця 110
17.12 Артеріальна гіпертензія 113

3
 17.13 Пептична виразка шлунку та 12-типалої кишки 123
17.14 Функціональна диспепсія 124
17.15 Хронічна хвороба нирок 124
17.16 Пієлонефрит 127
17.17 Гломерулонефрит 128
18. Загальні положення, стан та перспективи впрова- 132
дження сімейної медицини в Україні
19. Нормативно-правова база впровадження засад зага- 136
льної практики – сімейної медицини в Україні, доку-
ментація сімейного лікаря
20. Література 198

4
 Світовий досвід, узагальнений в документах ВООЗ, свід-
чить, що одним з головних пріоритетів розбудови національ-
них систем охорони здоров’я в умовах дефіциту фінансових і
кадрових ресурсів, повинен бути розвиток первинної медико-
санітарної допомоги (ПМСД) на засадах загальної практики
(сімейної медицини).
Погіршення стану здоров’я населення, високі показники
смертності осіб працездатного віку, скорочення очікуваної
тривалості життя, яскраво виражена нерівність у доступності
медичної допомоги, зумовлена зокрема недоліками в органі-
зації охорони здоров’я, негативно впливають на економічний
і політичний розвиток держави, стримують процеси інтегра-
ції України в світове співтовариство.
В сучасній Західній Європі структуру громадських систем
охорони здоров’я складають первинна медико-санітарна до-
помога та вторинний рівень – спеціалізована допомога. При
цьому первинний рівень забезпечує 88% загальних обсягів
надання медичної допомоги за рахунок використання 50%
суспільних ресурсів галузі охорони здоров’я. Первинну до-
помогу надають в основному лікарі загальної практики – сі-
мейні лікарі, що складають до 50% всіх лікарів громадської
охорони здоров’я.
Таким чином, загальна практика (сімейна медицина)
спрямована на вирішення проблем збереження і зміцнення
здоров’я всього населення і є однією з найефективніших
стратегій підвищення результативності системи охорони
здоров’я вцілому, а також справедливого розподілу та раціо-
нального використання коштів у галузі.
ВСТУП
Перед охороною здоров’я України стоять відповідальні
завдання з профілактики захворювань і надання високоякіс-
ної амбулаторно-діагностичної та лікувальної допомоги на-
селенню. Необхідно створювати всі умови для плідної діяль-
ності лікарів первинної медико-санітарної допомоги, прово-
дити лінію на перехід до надання допомоги згідно формули
“Сімейного лікаря”.
Унікальність внутрішньої медицини полягає в її первин-
ному системному погляді на захворювання конкретної лю-
дини. Інтернист, який отримав добре клінічне виховання, ми-
5
слить закономірностями виникнення та еволюції захворю-
вання у індивідуума з його неповторним сполученням гене-
тичних, імунологічних, ензімологічних та конституційних
особливостей. В поліорганній патології він намагається ба-
чити симтомокомплекси єдиного страждання і лише тоді, ко-
ли це не вдається, він схиляється до діагностики декількох
захворювань у одного пацієнта.
На очах сучасного покоління лікарів відбулася дезінтег-
рація клініки внутрішніх хвороб, з якої виділилися кардіоло-
гія, ревматологія, пульмонологія, гастроентерологія, нефро-
логія, гематологія, ендокринологія та інші. Вузька спеціалі-
зація, як виявилося, має і негативні сторони. Лікар-
спеціаліст, який не має обґрунтованої загально-клінічної під-
готовки, часто “за деревами не бачить лісу”, лікує “свою па-
тологію”, виключає її з контексту поліморбідного страждан-
ня, не враховуючи фонову і супутню патологію, генотип та
фенотип, особисті акцентуації. Одночасно зі спеціалізацією
відбувається зворотній процес – намагання комплексно оці-
нити патологію хворої людини. Мова йде про повернення до
антропопатологічних підходів у лікуванні, що так блискуче
були аргументовані видатними терапевтами минулого: Д.Д.
Плетньовим, Б.Є. Вотчалом, І.О. Касирським, О.Л. М’ясни-
ковим.
Сімейний лікар є ведучою фігурою розвинутих країн. Він
спостерігає сім’ю цілком “від нуля і до кінця”, починаючи
від новонароджених і закінчуючи особами старечого віку. У
93% випадків усі медичні проблеми сім’ї вирішує цей спеці-
аліст.
Згідно до визначення, що запропонував О.Ф. Краснов, сі-
мейний лікар – це високопрофесійний інтернист: терапевт-
педіатр-геріатр з глибоким генетико-імунологічним підходом
до профілактики та лікування захворювань; спеціаліст, який
володіє необхідним обсягом знань і навичок у галузі спеціа-
лізованих видів медичної допомоги; особистість, яка здатна
вирішувати медико-соціальні та гігієнічні проблеми сім’ї на
базі міцної гуманітарної підготовки. Інтернологічний блок
знань є основним у підготовці і роботі сімейного лікаря.
Відновлення первинної медичної допомоги населенню з
уведенням у цей процес лікаря загальної практики вимагало
реформи вищої медичної освіти. При цьому додипломна під-
6
готовка дільничного лікаря, якою раніше займалися виклада-
чі усіх терапевтичних кафедр, була недостатньою. Щоб на-
близити студентів до поліклінічної амбулаторної справи, не-
обхідні були нові навчальні програми та поліклінічні бази. У
зв’язку з цим у Луганському державному медичному універ-
ситеті у 1986 році була створена кафедра поліклінічної тера-
пії з основами сімейної медицини (перша в Україні). Клінічні
бази були закріплені за великими міськими поліклініками,
добре обладнаними сучасною діагностичною апаратурою. За
цей тривалий час (більш 20 років) існування кафедри були
розроблені доволі досконалі методичні підходи до алгоритму
підготовки сімейного лікаря на додипломному етапі навчан-
ня. У процесі лекцій та практичних занять зі студентами 4-го
та 5-го курсів наголошується важливість первинної профіла-
ктики найбільш розповсюджених гострих та хронічних за-
хворювань легенів, захворювань серцево-судинної системи,
шлунково-кишкового тракту, нирок, печінки, жовчного мі-
хура, захворювань крові, деяких ендокринологічних захво-
рювань. Особлива увага приділяється оволодінню міжнарод-
ними стандартами діагностики і лікування з використанням
доказової медицини: сучасним діагностичним заходам, етап-
ним обстеженням, сучасним класифікаціям захворювань та
міжнародним стандартам лікування з акцентом на амбулато-
рно-поліклінічних етапах терапії. Студенти приймають акти-
вну участь у амбулаторно-поліклінічному прийомі хворих,
ведуть медичну картку амбулаторного хворого (форма 25-о -
навчальна), статистичні талони, картки диспансерного на-
гляду, заповнюють навчальні лікарняні листки непрацездат-
ності та інші документи сімейного лікаря та дільничного те-
рапевта, складають плани лікувально-реабілітаційних заходів
та диспансерного нагляду за хворими.
На 5-му курсі є елективні лекційні курси з циклу “Органі-
заційні основи сімейної медицини” та “Геронтологія в прак-
тичній роботі сімейного лікаря”.
На 6-му курсі на практичних заняттях наголос робиться
на синдромній діагностиці захворювань. Розглядаються такі
теми: синдром лихоманки, синдром болю у грудній клітині,
синдром артеріальної гіпертензії, синдром гострої та хроніч-
ної серцевої недостатності, синдром легеневої обструкції,
рестрикції, легенево-серцева недостатність, синдром болю у
7
животі, суглобовий синдром, сечовий та нефротичний синд-
ром, метаболічний синдром, синдром гепатоцелюлярної не-
достатності, холестазу, синдром анемії. На практичних за-
няттях розбираються тематичні хворі з амбулаторно-
поліклінічного прийому. Студенти 6-го курсу самостійно об-
слуговують хронічних хворих на дому, у яких оформлений
стаціонар на дому, з написанням історії хвороби.
Для іноземних студентів з 4-го по 6-й курси досвідчені
викладачі проводять практичні заняття та читають лекції ан-
глійською мовою. При цьому програма включає вивчення
принципів профілактики, реабілітації та диспансеризації за-
хворювань, найбільш розповсюджених у країнах їх мешкан-
ня. Також надаються алгоритми лікування згідно основ фар-
макотерапії, враховуючи існуючі лікарські засоби в їхніх
країнах.

КОНЦЕПЦІЯ
ПЕРВИННОГО МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЗА ПРИНЦИПОМ
СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Екстенсивний напрямок розвитку медичної допомоги з по-
стійним розширенням спеціалізованих служб не забезпечив на
належному рівні якісної профілактики, діагностики, лікування
і реабілітації, збереження і зміцнення здоров'я громадян Укра-
їни. Організація медичної допомоги великою кількістю спеці-
алістів вузького профілю не сприяла цілісному підходу до лі-
кування і оздоровлення.
Низький рівень системи первинного медико-санітарного
забезпечення, неналежні умови праці і побуту та забруднен-
ня навколишнього середовища негативно вплинули на збе-
реження генофонду, демографічні показники, зокрема серед-
ню тривалість життя громадян України.
Все це спонукало вчених та керівництво обласних і місь-
ких управлінь охорони здоров'я до пошуку і розробки нових
більш ефективних форм і методів організації та надання ме-
дичної допомоги. У 1988 році впровадження сімейної меди-
цини було підтримане і схвалене Міністерством охорони
здоров'я України і за його наказом розпочався експеримент
"Сімейний лікар".

8
 Мета і завдання сімейної медицини
Основною метою сімейної медицини є збереження і зміц-
нення здоров'я населення. Для її реалізації перед охороною
здоров'я ставляться такі завдання:
- розробити і впровадити систему медико-санітарного за-
безпечення, в якій сімейний лікар буде виступати інтеграто-
ром і основним організатором медико-санітарного забезпе-
чення кожного громадянина, всіх членів його сім’ї та насе-
лення закріпленої території в цілому,
- охорона материнства і дитинства;
- динамічне спостереження за станом здоров'я членів сі-
м'ї певної дільниці з проведенням необхідних профілактич-
них заходів;
- гігієнічне навчання та формування здорового способу
життя в сім'ях;
- надання амбулаторно-поліклінічної допомоги та органі-
зація стаціонарної допомоги в лікарнях, денних стаціонарах
поліклінік, домашніх стаціонарах;
- планування сімей:
- надання екстреної медичної допомоги;
- забезпечення певним обсягом спеціалізованих видів ме-
дичної допомоги;
- проведення експертизи працездатності.
Сімейна медицина в системі охорони здоров'я
Впровадження сімейної медицини передбачене Основами
законодавства України про охорону здоров'я, введеного в дію
Постановою Верховної Ради України 19 листопада 1992 ро-
ку. На неї покладається гарантоване державою надання дос-
тупної соціально прийнятної первинної лікувально-
профілактичної допомоги - основної частини медико-
санітарного забезпечення населення.
Основні принципи
Сімейна медицина у своїй діяльності орієнтується на реа-
лізацію національної політики охорони здоров'я громадян
України і доктрини Всесвітньої Організації Охорони Здоро-
в'я: "Здоров'я для всіх". Сімейна медицина є загальнодоступ-
ною для всіх громадян незалежно від становища в суспільст-
ві, віку і статі, стану фізичного і психічного здоров'я.
9
 Вона є науково обґрунтованою і орієнтується на сучасні
технології профілактики, діагностики, лікування і реабілітації.
Сімейна медицина в своїй діяльності орієнтується на вітчиз-
няні традиції, передовий власний досвід і досягнення науки, сві-
товий досвід в медицині й охороні здоров'я.
У своїй діяльності спеціалісти сімейної медицини дотриму-
ються комплексного соціального, медичного, екологічного і
психологічного підходу до охорони здоров'я.
Основний напрямок діяльності - профілактичний, збере-
ження здоров'я і формування здорового стилю життя.
Сімейна медицина виходить з багатоукладності економіки
охорони здоров'я і різних джерел її фінансування, включаючи
принцип страхування.
Медико-санітарне забезпечення сімей гарантується держа-
вою, не носить монопольного характеру і допускає здорову
конкуренцію.
Напрямки діяльності спеціалістів сімейної медицини
Згідно з принципами сімейної медицини діяльність спеці-
алістів спрямована на:
- Забезпечення організації та участь у проведенні заходів ме-
дико-санітарної допомоги сім'ям.
- Санітарно-гігієнічне навчання і формування здорового
стилю життя в сім'ях.
- Надання профілактичної, лікувально-діагностичної та ре-
абілітаційної допомоги (відповідно із встановленим гаранто-
ваним мінімумом).
- Організацію консультативної, спеціалізованої і вузькоспе-
ціалізованої медичної допомоги.
- Надання невідкладної допомоги і контроль за наданням
екстреної медичної допомоги.
- Диспансеризацію сімей за територіальним принципом (всіх
вікових груп, з різним станом фізичного і психічного здоров'я) із
залученням необхідних спеціалістів).
- Організацію стаціонарного лікування в лікарнях, домашніх
умовах, денних стаціонарах поліклінік (амбулаторій).
- Організацію патронажу за дітьми та вагітними, догляду за
особами похилого віку, важкохворими та певними континген-
тами населення (інвалідами, учасниками війни, репресованими).
- Експертизу працездатності.
- Впровадження нових форм і методів організації медико-
санітарного забезпечення, сучасних технологій діагностики:
лікування, профілактики і реабілітації.
10
 Форми і методи переходу до сімейної медицини
Перехід до медико-санітарного забезпечення за принципом
сімейної медицини передбачає різні форми і методи з ураху-
ванням місцевих особливостей, а також системи охорони здо-
ров'я в містах і сільській місцевості.
Він може бути одночасним і поетапним. При поетапному
переході під опіку сімейного лікаря поступово переходять діти
різних вікових груп:
1) з 7-річного віку;
2) з 3-х-річного;
3) від народження.
В значній мірі це зумовлюється обставинами, з урахуванням
вихідної спеціальності сімейного лікаря (дільничний терапевт,
дільничний педіатр або лікар іншого профілю). Спеціалісти сі-
мейної медицини поступово можуть оволодівати різними ви-
дами спеціалізованої медичної допомоги.
Діяльність сімейних лікарів може здійснюватись індивідуа-
льно, двома або групою сімейних лікарів. Вони можуть працю-
вати самостійно або разом з лікарями інших спеціальностей.
На постійне медико-санітарне забезпечення населення за
принципом сімейної медицини лікувально-профілактичні за-
клади переходять поступово в залежності від кількості підгото-
влених сімейних лікарів та їх медсестер.
Перехід територіальної дільничної служби (терапевтичної і
педіатричної) до сімейної медицини вимагає відповідних орга-
нізаційних змін з перерозподілом територіальних дільниць.
Спеціалісти сімейної медицини
Трудовий потенціал сімейної медицини формується з сімей-
них лікарів і їх помічників середнього і молодшого медичного
персоналу та менеджерів сімейної медицини. Підготовка сі-
мейних лікарів проводиться з випускників вищих медичних
навчальних закладів в трирічній інтернатурі за спеціальністю
"Загальна практика - сімейної медицини".
Перекваліфікація дільничних терапевтів і педіатрів, а та-
кож інших спеціалістів та середніх медичних працівників
здійснюється в інститутах (факультетах) вдосконалення ліка-
рів та медичних училищах підвищення кваліфікації середніх
медичних працівників на циклах спеціалізації за програмами,
затвердженими Міністерством охорони здоров'я України.

11
 Підготовка спеціалістів сімейної медицини здійснюється
у відповідності з кваліфікаційними характеристиками, за-
твердженими МОЗ України, з різними формами працевлаш-
тування (конкурсні, контрактні та інші), ліцензування права
діяльності і системою безперервного післядипломного на-
вчання, і регулярною атестацією.
Економіка сімейної медицини
Функціонування сімейної медицини може регулюватись
як адміністративними, так і економічними, в тому числі рин-
ковими методами, і визначається системою фінансування,
оподаткування і ціноутворення, а також формами власності
закладів (державні, комунальні, приватні, акціонерні й пари-
тативні).
Фінансування і штати
Джерелами фінансування можуть бути як державний бю-
джет, так і громадські страхові фонди, внески підприємств,
організацій, благочинних фондів і окремих громадян. Фінан-
сування сімейної медицини може здійснюватись за бюджет-
но-страховим принципом з різними формами страхування.
Штатний розклад амбулаторій (відділень) сімейних ліка-
рів складається на основі існуючих штатних нормативів, за-
тверджених Міністерствами фінансів і охорони здоров'я
України.
Посади сімейних лікарів (до впровадження нового штат-
ного розкладу) вводяться замість дільничних лікарів (терапе-
втів і педіатрів) або лікарів інших спеціальностей, які пере-
ходять на сімейну медицину.
Матеріально-технічне забезпечення
Матеріально-технічне забезпечення визначається формою
власності, а також об'ємом профілактичних, діагностичних,
лікувальних і реабілітаційних заходів, які надаються спеціа-
лістами сімейної медицини.
Управління сімейною медициною
Управління сімейною медициною здійснюється у відпові-
дності з чинним законодавством про охорону здоров'я. У ліку-
вально-профілактичних закладах керівництво роботою спеці-
12
алістів сімейної медицини покладається на заступників з ам-
булаторно-поліклінічної роботи і менеджерів сімейної меди-
цини (завідувачі сімейними лікарськими амбулаторіями або
відділеннями сімейних лікарів). Оцінка діяльності спеціалістів
сімейної медицини здійснюється на підставі системи показни-
ків обсягу і якості їх діяльності.
Статистичний облік і звітність проводяться у відпо-
відності до положень, затверджених Центральним стати-
стичним управлінням України та Міністерством охорони
здоров'я України.
Страхова медицина, можливості, варіанти
Стан охорони здоров'я в будь-якій країні відбиває рівень
благополуччя населення, ступінь його соціальної захищенос-
ті та є індикатором політико-економічної ситуації держави.
Тому зміна соціального строю повинна вести і до реформи
охорони здоров'я.
В даний час ми максимально наблизилися до реорганіза-
ції медичної допомоги. Десятиріччями в державі існувала
страхова монополія, і це не давало можливості для розвитку
альтернативної страхової медицини.
У сьогоденні важкій соціально-економічній ситуації пе-
рехідного періоду бажання мати безкоштовне, загальнодо-
ступне та висококваліфіковане медичне обслуговування при
надзвичайно мізерних фінансових можливостях держави є
зовсім нездійсненим. Безкоштовність не збільшує доступ-
ність медичної допомоги. Зниження цін збільшує попит на
медичні послуги, і вони стають більш дефіцитними.
Ще один важливий принцип — участь громадян в оплаті
витрат на підтримку власного здоров'я. Така участь стиму-
лює здоровий спосіб життя, робить здоров'я найважливішим
елементом конкуренції на ринку праці.
Система фінансування соціально позначеного обсягу ме-
дичної допомоги повинна бути збудована за принципами су-
спільної солідарності — багатий платить за бідного, здоро-
вий — за хворого.
Модель соціального страхування (за досвідом Голландії,
Японії), яка більш зорієнтована на особливості України, міс-
тить у собі:
1. Обов'язкове медичне страхування, що охоплює все на-
селення України.
13
 2. Страхувальниками є:
а) для населення, зайнятого на крупних і середніх підпри-
ємствах (з чисельністю більш 500 чоловік) — підприємство;
тобто категорія «А»;
б) для працюючих на дрібних підприємствах, державних
службовців, осіб вільних професій, пенсіонерів і осіб, що
мають право на пільгове медичне обслуговування, дітей і ін-
ших категорій непрацюючого населення — держава, тобто,
категорія «Б».
3. Джерела фінансування:
а) бюджетні асигнування;
б) асигнування підприємств у виді цільового податку з
включенням у структуру собівартості продукції;
в) особисті асигнування громадян.
З державного бюджету здійснюється фінансування дер-
жавних програм профілактичних щеплень; медичне обслуго-
вування хворих інфекційними, венеричними, психічними за-
хворюваннями і туберкульозом. Також з державного бюдже-
ту фінансується програма страхування безробітних.
Страховиками для категорії «А» є комерційні і некомер-
ційні організації; для категорії «Б» тільки некомерційні стра-
хові компанії.
Страховиків вибирають громадяни або страхувальники і
платять їм (страховикам) конкретну суму, що стимулює по-
шук найбільш ефективних виконавців.
При отриманні медичної послуги (за винятком первинної
допомоги) особа, що застрахована, сплачує 10% її повної ва-
ртості, що повинно забезпечити зацікавленість кожної особи
в збереженні і зміцненні свого здоров'я. Звільняються від та-
кої оплати пенсіонери, особи з низькими доходами і хронічні
хворі з декомпенсованими формами захворювань.
Ціни на медичні послуги встановлюються на основі дого-
вору між страховиками та лікувальними закладами, що за-
безпечує конкуренцію між медичними закладами за асигну-
вання страховиків.
Контроль якості медичної допомоги здійснюють медичні
асоціації та органи керування медичною допомогою. Конт-
роль оплати й обґрунтованість медичних витрат виконують
страхові компанії.

14
 Добровільне медичне страхування має мету не тільки
компенсування збитку, заподіяного захворюванням, але і на-
дання більшого асортименту медичних послуг, підвищення
їхньої комфортності, надання додаткових гарантій якості й
ефективності.
Медичне страхування включає:
- індивідуальне страхування;
- страхування родини;
- групове страхування (колективне);
- змішане страхування (частку суми вносить сам застра-
хований, значну частину — роботодавець).
У системі страхової медицини сімейному лікарю необхід-
но буде вирішувати комплексно обов'язки по збереженню
здоров'я окремого громадянина, членів його родини і суспі-
льства в цілому. Іноді сімейний лікар може опинитися віч-на-
віч із вимогами, що суперечать одне одному, оскільки паці-
єнт перекладає на свого домашнього лікаря різноманітні за-
дачі. Лікар повинний займатися проблемами здоров'я пацієн-
та не тільки компетентно у медичному відношенні, але й ви-
являти особисту участь. Він зобов'язаний дотримувати осо-
бистий інтерес пацієнта в системі охорони. Пацієнт часто
вимірює успіхи домашнього лікаря ступенем задоволення
своїх суб'єктивних потреб. Ці індивідуальні вимоги пацієнта
частково суперечать вимогам суспільства по забезпеченню
соціально-справедливої і доступної системи охорони здо-
ров’я. Існують критерії, за допомогою яких описуються ви-
моги до медичного обслуговування в сучасному індустріаль-
ній і соціальній державі. По-перше, кожен громадянин у
будь-який час і в будь-якому населеному пункті повинен ма-
ти доступ до системи охорони здоров’я. Оскільки рядовому
громадянину не під силу отримати повне уявлення про пос-
луги, які пропонує система охорони здоров'я, а тим більше
оцінити їх, необхідно, щоб для нього були доступні «вхідні
ворота з низьким порогом» — тобто домашній лікар, амбула-
торія або дільниця соціальної медичної допомоги.
Для цього необхідно, щоб громадянин на протязі всього
свого життя знаходився під опікою медичних закладів пер-
винного обслуговування. Медичне обслуговування повинно
бути всебічним, тобто охоплювати усі потреби пацієнта.

15
Держава повинна гарантувати задоволення цих вимог з боку
системи охорони здоров'я і одночасно забезпечувати фінан-
сування останнього шляхом обмеження витрат. Сімейний
лікар знаходить компроміс між цими, на перший погляд, су-
перечливими вимогами (наприклад, забезпечити високий рі-
вень обстеження і лікування з найменшими фінансовими ви-
тратами).
Так, у Німеччині, відповідно до визначень соціального
права, ефективність діяльності лікаря лікарняної каси вимі-
рюється, окрім інших показників, ступенем досягнення ком-
промісу між потребами свого пацієнта і можливостями фі-
нансування охорони здоров'я (нам теж ці ситуації відомі, зо-
крема, коли пацієнт - інвалід Великої Вітчизняної війни ви-
магає виписати безкоштовний рецепт на ліки, які дорого ко-
штують, а грошей у поліклініці мало або вже вичерпаний лі-
міт). У Німеччині для того, щоб сімейний лікар мав змогу
відповідати цим вимогам у повсякденній практиці, Цивіль-
ний кодекс надає йому більш широкі повноваження при ви-
значенні хвороби і нездоров'я, ніж пацієнту або лікарняним
касам і іншим фахівцям системи охорони здоров’я. У рамках
положення про фінансування сімейний лікар значною мірою
встановлює, яким повинен бути об’єм медичної допомоги і
цим забезпечується свобода терапевтичних дій лікаря, і, не в
останню чергу, він же визначає роль інших фахівців у дано-
му конкретному випадку. В той же час, через значні страхові
внески, пацієнти часто висувають вимоги, що перевищують
оптимально необхідні витрати в конкретному випадку. Сі-
мейний лікар повинний надавати або ініціювати тільки такі
послуги, що, відповідно до правил лікарської майстерності, є
НЕОБХІДНИМИ, ДОЦІЛЬНИМИ І ДОСТАТНІМИ.
Безумовно, цей ідеально замислений принцип не може
здійснюватися без проблем і конфліктів, що знаходить своє
відображення у великій кількості правових обмежень щодо
лікарських рішень, які у значній мірі визначають і усклад-
нюють взаємини «лікар-пацієнт». Але з досвідом приходить і
уміння знаходити в усьому золоту середину, тобто оптима-
льний варіант.

16
 ПОЛОЖЕННЯ ПРО СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
Загальні положення
Сімейний лікар - це спеціаліст з вищою медичною осві-
тою, який має юридичне право надавати первинну багатоп-
рофільну медико-санітарну допомогу населенню на закріп-
леній територіальній ділянці.
На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який прой-
шов підготовку в інтернатурі за спеціальністю "лікар загальної
практики" або лікар-терапевт, або лікар-педіатр, який пройшов
підготовку на циклі спеціалізації з сімейної медицини в інсти-
тутах (факультетах) удосконалення лікарів і отримав сертифікат
спеціаліста за спеціальністю "лікар загальної практики" або
"сімейна медицина".
Сімейний лікар здійснює свою діяльність:
- в державному медичному закладі (поліклініці, медсанча-
стині, міській або сільській лікарській амбулаторії);
- в недержавному медичному закладі (малому, акціоне-
рному, колективному підприємстві, кооперативі);
- в приватній лікарській амбулаторії.
Сімейний лікар може працювати індивідуально та в групі
сімейних лікарів.
Сімейний лікар працює за контрактом (угодою) з держав-
ними або муніципальними органами, страховими медичними
компаніями, медичними закладами.
Контингенти обслуговування, їх численність, формуються з
урахуванням права вільного вибору лікаря за територіально-
сімейним принципом і визначаються умовами контракту.
Сімейний лікар здійснює амбулаторний прийом і відвіду-
вання вдома, проведення комплексу профілактичних і оздо-
ровчих діагностично-лікувальних і реабілітаційних заходів у
всіх вікових групах, при всіх видах захворювань і пошко-
джень у відповідності до кваліфікаційної характеристики фа-
хівця із спеціальності "сімейна медицина", надає екстрену
медичну допомогу при невідкладних станах і травматичних
пошкодженнях, сприяє у вирішенні медико-соціальних про-
блем сім'ї.
За угодою сімейному лікареві можуть бути виділені ліка-
рняні ліжка в стаціонарі для ведення хворих. При необхідно-
сті сімейний лікар може організувати стаціонари вдома, ден-
17
ні стаціонари в амбулаторно-поліклінічних закладах.
Сімейний лікар працює разом з сімейною медичною сест-
рою, яка має спеціальну підготовку, а також за угодою з ор-
ганами соціального захисту - соціальними працівниками.
В своїй діяльності сімейний лікар керується даним поло-
женням, законодавчими та нормативними документами
України з питань охорони здоров'я.
Контроль за діяльністю сімейного лікаря здійснюється у
встановленому порядку органами охорони здоров'я за місцем
роботи лікаря.
Призначення і звільнення сімейного лікаря проводиться у
відповідності з чинним законодавством і умовами контракту.
Обов'язки сімейного лікаря
Основним обов'язком сімейного лікаря є надання первин-
ної медико-санітарної допомоги населенню у відповідності
до вимог кваліфікаційної характеристики і одержаного сер-
тифікату. Крім того, до функціональних обов’язків входять:
- проведення санітарно-освітньої роботи по вихованню
населення, пропаганді здорового способу життя, попере-
дженню розвитку захворювань;
- здійснення профілактичної роботи, направленої на вияв-
лення ранніх і прихованих форм захворювання і факторів ри-
зику;
- здійснення динамічного спостереження за станом здоро-
в'я членів кожної сім’ї закріпленого регіону з проведенням
необхідного обстеження і оздоровлення за індивідуальним
комплексом лікувально-оздоровчих заходів;
- надання оздоровчих заходів екстреної медичної допомо-
ги хворим і потерпілим при невідкладних станах незалежно
від місця проживання;
- своєчасна консультація і госпіталізація планових і урге-
нтних хворих у встановленому порядку;
- проведення лікувальних і реабілітаційних заходів в
об'ємі, який відповідає вимогам кваліфікаційної характерис-
тики;
- проведення експертизи тимчасової втрати працездатнос-
ті пацієнтів у відповідності з інструкцією "Про порядок ви-
дачі листків непрацездатності" і направлення до завідуючого
відділенням з 10 доби захворювання, та на ЛКК- через 30
днів;
18
 - здійснення своєчасної діагностики, раннього виявлення і
лікування інфекційних захворювань, надання екстреного по-
відомлення у санітарно-епідеміологічну станцію;
- проведення профілактичних щеплень та спостереження
за контактними особами щодо випадку інфекційного захво-
рювання;
- організація медико-соціальної і побутової допомоги спі-
льно з органами соціального захисту і службами “Червоного
хреста” одиноким, особам старечого віку, інвалідам, хроніч-
но хворим;
- ведення затверджених форм обліково-звітної докумен-
тації.
Надання консультативної допомоги сім'ї з питань:
-вигодовування, виховання дітей, підготовки їх до ди-
тячих дошкільних закладів, школи, профорієнтації;
-планування сім'ї, етики, психології, гігієни, соціаль-
них аспектів сімейного життя.
Сімейний лікар систематично підвищує свою професійну
кваліфікацію як шляхом самопідготовки, так і проходження
курсів удосконалення лікарів. Також проводить систематич-
ну роботу по підвищенню рівня медичних знань сімейної ме-
дсестри та молодшого медперсоналу.
Права сімейного лікаря
Сімейний лікар має право:
- контролювати роботу підпорядкованого йому середньо-
го і молодшого медперсоналу.
- купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися на
правах власності або повного господарського утримання ру-
хомого майна лікарської амбулаторії на основі умов угоди
(контракту з власником майна).
- укладати угоди на надання медичних послуг в рамках
програм обов'язкового і добровільного медичного страху-
вання з органами, підприємствами, за вкладами, страховими
компаніями в установленому порядку, а також з окремими
фізичними особами.
- одержувати плату за медичні послуги, не передбачені
умовами контракту, на основі додаткової угоди.
- вносити пропозиції з питань покращення організації і
якості медико-соціальної допомоги населенню.
19
 - брати участь в нарадах, науково-практичних конференці-
ях, семінарах з питань лікувально-профілактичної допомоги.
- використовувати медичні заклади для підвищення своєї
кваліфікації на договірних умовах з оплатою як за рахунок
коштів наймача, так і за власний рахунок.
- проводити у встановленому порядку експертизу якості
надання медичної допомоги пацієнту іншими спеціалістами.
- бути членом різних громадських і професійних органі-
зацій, діяльність яких не суперечить меті і завданням сімей-
ного лікаря.
- виставляти позиви в суді і арбітражі і відповідати по
них.
Взаємовідносини сімейного лікаря
При виконанні своїх функцій сімейний лікар вступає у
взаємовідносини:
з головним лікарем територіального лікувально-профілак-
тичного закладу, його заступниками, одержуючи від них до-
кументи та надаючи їм звіти про роботу;
з керівництвом спеціалізованих медичних закладів з ме-
тою надання пацієнтам різних видів спеціалізованої та вузь-
коспеціалізованої діагностичної та лікувально-профілактич-
ної допомоги;
зі станцією швидкої медичної допомоги з питань надання
деяких видів екстреної медичної допомоги;
з міськими лікарнями у вирішенні питань стаціонарної до-
помоги;
з міською (районною) санепідстанцією, одержуючи від неї
спеціальні вказівки з питань проведення поточного санітарного
нагляду, санітарно-протиепідемічних заходів;
з міською дезстанцією у вирішенні питань госпіталізації ін-
фекційних хворих, проведення протиепідемічних заходів у
вогнищах інфекцій;
з директорами шкіл, дитячих дошкільних закладів, що роз-
ташовані на території обслуговування при спільній роботі по
покращенню утримання дітей в дитячих садках, проведенні
профілактичних заходів, профоглядів, щеплень;
з аптеками при здійсненні медикаментозного забезпечення
хворих;
з іншими секторами народного господарства у вирішенні
питань охорони та зміцнення здоров'я населення.
20
 Відповідальність сімейного лікаря
Сімейний лікар несе відповідальність в межах своїх прав і
обов'язків за всі самостійно прийняті рішення.
Зокрема, за протиправні дії або бездіяльність, які наносять
збитки здоров'ю або призводять до смерті пацієнта, несе відпо-
відальність у встановленому законом порядку.

ПОЛОЖЕННЯ ПРО МЕДИЧНУ СЕСТРУ

СІМЕЙНОЇ АМБУЛАТОРІЇ
Загальні положення
Сімейна медична сестра - це спеціаліст із середньою ме-
дичною освітою, який допомагає сімейному лікареві надава-
ти первинну багатопрофільну медико-санітарну допомогу на
закріпленій територіальній дільниці.
На посаду сімейної медичної сестри призначається меди-
чна сестра, яка має досвід роботи на терапевтичній або педі-
атричній дільниці і за своїми знаннями і вміннями відповідає
вимогам кваліфікаційної характеристики сімейної медичної
сестри.
Сімейна медична сестра працює безпосередньо під керів-
ництвом і контролем сімейного лікаря.
Сімейна медична сестра може здійснювати свою діяль-
ність:
- в державному медичному закладі (поліклініці, медсан-
частині, міській або сільській лікарській амбулаторії та інш.);
- в недержавному медичному закладі (малому, акціонер-
ному, колективному підприємстві, кооперативі);
- в приватній лікарській амбулаторії.
Сімейна медична сестра може працювати індивідуально з
одним сімейним лікарем або в групі сімейних лікарів. В
останньому випадку вона підпорядковується також старшій
медичній сестрі.
Сімейна медична сестра працює за контрактом (угодою) з
державними або муніципальними органами, страховими ме-
дичними компаніями, приватними медичними закладами або
окремими сімейними лікарями чи їх групою.
Сімейна медична сестра є помічником сімейного лікаря в
проведенні комплекса профілактичних і оздоровчих, діагнос-

21
тично-лікувальних і реабілітаційних заходів, у вирішенні ме-
дико-соціальних проблем сім'ям територіальної дільниці.
Вона надає екстрену медичну долікарську допомогу хворим і
потерпілим при невідкладних станах.
В своїй діяльності сімейна медична сестра керується да-
ним положенням, законодавчими і нормативними докумен-
тами України з питань охорони здоров'я населення.
Призначення і звільнення сімейної медичної сестри про-
водиться у відповідності з чинним законодавством і умовами
контракту.
Обов'язки сімейної медичної сестри
Сімейна медична сестра здійснює підготовку до амбула-
торного прийому і допомагає сімейному лікарю при прийомі
хворих, а також в домашніх умовах.
Вона проводить:
вимірювання пацієнтам артеріального тиску, проведення
антропометрії, термометрії та інших обстежень за вказівкою
сімейного лікаря;
заповнення статистичних талонів, карт екстреного пові-
домлення, бланків направлень на лікувально-діагностичні
обстеження, посильних листів до МСЕК. санаторно-
курортних карт, виписок із індивідуальних карт амбулатор-
ного хворого, контрольних карт диспансерного спостере-
ження та інших форм медичної документації;
навчання хворих способам і порядку підготовки до лабо-
раторних, інструментальних і апаратних обстежень;
забор матеріалу для біохімічних і бактеріологічних об-
стежень у відповідності з призначенням лікаря;
Виконання лікарських призначень і медичних маніпуля-
цій хворим в поліклініці (амбулаторії) і вдома проводиться
сімейною медсестрою у відповідності з вимогами кваліфіка-
ційної характеристики.
Також сімейна медсестра надає екстрену медичну лікар-
ську допомогу при невідкладних станах і травмах, що загро-
жують життю хворого чи потерпілого.
Крім того, здійснює проведення допологового патронажу
вагітних жінок своєї територіальної дільниці.
Разом з сімейним лікарем відвідує новонароджених у пе-
рші три дні після виписки з пологового будинку.
22
 Проводить регулярне спостереження за здоровими і хво-
рими дітьми та виконує щеплення дітям згідно з графіком.
Здійснює профілактичну і санітарно-освітню роботу се-
ред населення з питань розвитку і виховання здорової дити-
ни, пропаганди здорового способу життя.
Профілактична робота із своєчасного виявлення туберку-
льозу, онкологічних та інших захворювань.
Контроль за виконанням хворими лікувальних і оздоров-
чих заходів та рекомендацій сімейного лікаря.
Приймає участь у реалізації протиепідемічних заходів на
сімейно-територіальній дільниці з веденням обліку роботи за
встановленою формою.
Проводить підготовку даних для складання статистичних
звітів.
Сімейна медична сестра підвищує свою професійну ква-
ліфікацію шляхом самопідготовки, на курсах удосконалення,
через вивчення передового досвіду організації роботи сімей-
ної медсестри, участь у конференціях і семінарах.
Права сімейної медичної сестри
Сімейна медична сестра має право:
- вимагати від адміністрації медичної установи, сімейного
лікаря дотримання угоди щодо створення необхідних умов
для забезпечення якісного виконання посадових обов'язків
сімейної медичної сестри;
- купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися на
правах власності або повного господарського утримання ру-
хомого майна лікарської амбулаторії на основі угоди (конт-
ракту) з власником майна;
- укладати договори щодо надання медичних послуг в ра-
мках програм обов'язкового і добровільного медичного стра-
хування з органами, підприємствами, за вкладами, страхови-
ми компаніями в установленому порядку;
- одержувати плату за медичні послуги, які не передбаче-
ні умовами контракту, на основі додаткової угоди;
- вносити пропозиції з питань поліпшення організації і
якості медико-санітарної допомоги населенню;
- брати участь в нарадах, науково-практичних конферен-
ціях, семінарах з питань лікувально-профілактичної допомо-
ги;
23
 - бути членом різних громадських і професійних організацій,
діяльність яких не суперечить меті і завданням сімейної меди-
цини;
- використовувати медичні заклади для підвищення своєї
кваліфікації на договірних умовах з оплатою як за рахунок ко-
штів наймача, так і за власний рахунок.
Взаємовідносини сімейної медсестри
При виконанні своїх функцій медична сестра вступає у взає-
мовідносини:
- із старшою (головною) медичною сестрою лікувально-
профілактичної установи, одержує від неї вказівки і подає їй
звіт про свою діяльність;
- міською (районною) санепідемстанцією та дезстанцією з
питань проведення поточного санітарного нагляду, санітарно-
епідеміологічних заходів;
- станцією швидкої медичної допомоги з питань госпіталі-
зації хворих з невідкладними станами;
- з працівниками Червоного Хреста, відділу соціального за-
безпечення;
- директорами та медпрацівниками шкіл, дитячих дошкіль-
них закладів, розташованих на території обслуговування, з пи-
тань проведення гігієнічного навчання, профоглядів, щеплень
та інших оздоровчих заходів;
- з молодшим медичним персоналом з питань організації
праці.
Відповідальність сімейної медсестри
Сімейна медична сестра несе відповідальність в межах своїх
прав і обов'язків за самостійно прийняті рішення.
За протиправні дії або бездіяльність, які наносять збитки
здоров'ю чи призводять до смерті пацієнта, сімейна медична
сестра несе відповідальність у встановленому законом порядку.

24
 ПОЛОЖЕННЯ
ПРО МЕНЕДЖЕРА СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Загальні положення
Менеджер сімейної медицини - це спеціаліст з вищою медич-
ною освітою і спеціальною підготовкою з організації та управ-
ління, який має відповідну підготовку з сімейної медицини і
менеджменту, на якого покладається керівництво діяльністю
спеціалістів сімейної медицини.
Основною метою роботи менеджера сімейної медицини є за-
безпечення ефективної діяльності сімейних лікарів, їх помічни-
ків, середнього та молодшого медичного персоналу в справі на-
дання первинної медико-санітарної допомоги, збереження та
зміцнення здоров'я населення закріпленої території.
Обсяг діяльності визначається статусом закладу охорони
здоров'я, яким він керує (самостійна лікарська амбулаторія або
відділення сімейних лікарів поліклініки).
Призначення на посаду або звільнення менеджера сімейної
медицини відбувається шляхом трудової угоди з керівником
закладу охорони здоров'я.
В своїй діяльності менеджер сімейної медицини керується
"Положенням про амбулаторію (відділення) сімейної медици-
ни", "Положенням про сімейних лікарів", "Положенням про
сімейну медичну сестру", "Положенням про менеджера сімейних
медсестер", цим положенням та іншими нормативними докуме-
нтами Міністерства охорони здоров'я України, обласного та мі-
ського відділу управління охороною здоров'я, а також наказами
і розпорядженнями закладів охорони здоров'я, яким підпоряд-
ковується ввірена йому установа.
Обов’язки
З метою виконання своїх функцій менеджер сімейної меди-
цини зобов'язаний:
- планувати роботу амбулаторії (відділення) сімейної меди-
цини та забезпечувати виконання складених планів;
- здійснювати контроль за обсягом та якістю профілактич-
ної, діагностичної, лікувально-оздоровчої та реабілітаційної
роботи сімейних лікарів, а також реалізації заходів первинно-
го медико-санітарного забезпечення населення сімейно-
територіальних дільниць;
25
 - консультувати хворих, а при необхідності залучати для
цієї роботи спеціалістів інших лікувально-профілактичних
закладів;
- координувати різні види діяльності сімейних лікарів,
враховуючи їх кваліфікацію та навантаження;
- забезпечити правильність експертизи працездатності
працюючих;
- проводити тимчасову заміну сімейних лікарів у зв'язку з
їх відпусткою;
- організовувати стаціонарне лікування хворих в лікар-
нях, денних стаціонарах поліклінік та домашніх умовах;
- впроваджувати в практику роботи нові форми та методи
профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, науко-
вої організації праці;
- здійснювати контроль за проведенням на сімейно-
територіальних дільницях комплекса профілактичних, про-
тиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів, направлених
на зниження захворюваності та травматизму;
- співпрацювати з іншими лікувально-профілактичними
закладами в питаннях організації та навчання спеціалізова-
ним видам медичної допомоги та профілактики щодо онко-
логічних, ендокринологічних, легеневих, венеричних та ін-
ших найбільш соціально значимих захворювань;
- доводити до відома сімейного лікаря, середнього та мо-
лодшого медичного персоналу нові нормативні документи
Міністерства охорони здоров'я України, накази та розпоря-
дження обласного та міського відділу управління охороною
здоров'я, закладів охорони здоров'я, у підпорядкуванні яких
знаходиться амбулаторія (відділення);
- аналізувати стан здоров'я населення територій, діяльно-
сті амбулаторії сімейних лікарів та роботи всіх її працівни-
ків;
- забезпечити якісне ведення первинної медико-
статистичної документації, своєчасне складання статистич-
ної звітності і належне збереження форм статистичного облі-
ку та звітності;
- підвищувати свою кваліфікацію як по спеціальності так
і з організації та управління охороною здоров'я.
Менеджер сімейної медицини є матеріально відповідаль-
ним за майно структурного підрозділа.
26
 Права
Менеджер сімейної медицини має право:
- Займатись медичною діяльністю відповідно до кваліфі-
кації.
- Готувати проекти наказів для керівництва закладів охо-
рони здоров'я.
- Брати участь у підборі і розстановці кадрів, спеціалістів
сімейної медицини.
- Вимагати від сімейних лікарів, середнього та молодшо-
го медперсоналу виконання своїх функціональних обов'язків та
дотримання правил внутрішнього розпорядку медичного за-
кладу.
- Контролювати діяльність персоналу амбулаторії (відді-
лення) сімейних лікарів.
- Представляти до заохочення кращих працівників підпо-
рядкованого підрозділу.
- Виходити з пропозиціями до органів місцевої влади щодо
реалізації заходів первинної медико-санітарної допомоги, збе-
реження та зміцнення здоров'я населення.
- Організувати соціологічні дослідження серед пацієнтів з
метою одержання їх думки про надання різних видів послуг.
- Керувати виробничою практикою студентів медичних
вузів та коледжів, учнів медичних училищ.
Оцінка роботи і відповідальність
Робота менеджера сімейної медицини оцінюється на підставі
системи показників обсягу та якості наданих медичних послуг,
гігієнічного навчання та формування здорового способу життя,
а також коефіцієнтів динаміки здоров'я населення закріпленої
території.
Оцінка його діяльності може здійснюватись керівниками
вищого рівня управління, а також самим персоналом амбулато-
рії (відділення) сімейних лікарів в умовах самостійних методів
управління та господарювання.
Менеджер сімейної медицини відповідає за неякісну роботу
ввіреного медичного колективу і допущені помилки, за бездія-
льність і неприйняття необхідних управлінських рішень, які ви-
ходять з його функціональних обов'язків і компетенції, а також
за порушення діючих законів і несе відповідальність згідно
чинного законодавства.
27
 ПОЛОЖЕННЯ ПРО МЕНЕДЖЕРА
СІМЕЙНИХ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР
Загальні положення
Менеджер сімейних медсестер - спеціаліст з середньою або
вищою медичною освітою, який має відповідну підготовку з ме-
дико-санітарного забезпечення населення за сімейним принци-
пом та менеджменту і на якого покладається керівництво діяль-
ністю медсестер і молодшого медичного персоналу амбулаторій
(відділень поліклінік) сімейної медицини.
Основною метою роботи менеджера сімейних медсестер є ор-
ганізація ефективної діяльності помічників сімейного лікаря (се-
реднього і молодшого медперсоналу) в справі надання населен-
ню закріпленої території первинної медико-санітарної допомо-
ги, збереження та зміцнення його здоров'я.
Обсяг діяльності менеджера визначається статусом закладу
охорони здоров'я (структурного підрозділу), в якому здійсню-
ється керівництво ввіреним середнім і молодшим персоналом.
Основним видом роботи менеджера сімейних медсестер є
керівництво працею середнього і молодшого персоналу в осе-
редках сімейної медицини і на сімейно-територіальних діль-
ницях.
Призначення на посаду або звільнення менеджера сімейної
медсестри здійснюється шляхом угоди з керівництвом закладу
охорони здоров'я.
Менеджер сімейних медсестер безпосередньо підпорядкову-
ється менеджеру сімейної медицини - головному лікарю амбу-
латорії сімейних лікарів або завідувачу відділенням сімейних
лікарів.
У своїй діяльності менеджер сімейних медсестер керується
"Положенням про сімейну медицину"; "Положенням про амбу-
латорію (відділення) сімейних лікарів", даним положенням, на-
казами та іншими офіційними документами МОЗ України, муні-
ципальних органів охорони здоров'я і діючим законодавст-
вом.
Обов’язки
Менеджер сімейних медсестер здійснює контроль за якістю
та обсягом профілактичної, діагностичної, лікувально-оздо-
ровчої та реабілітаційної роботи медичних сестер, а також реа-
лізації заходів первинної медико-санітарної допомоги насе-
ленню.
28
 Крім того, менеджер сімейних медсестер:
- складає графіки роботи працівників і веде табель "обліку
використаного робочого часу" амбулаторій (відділень полік-
лінік) сімейної медицини;
- забезпечує підбір кадрів середнього та молодшого медпер-
соналу;
- слідкує за дотриманням правил внутрішнього розпоряд-
ку амбулаторії (відділень поліклінік) його працівниками і па-
цієнтами;
- здійснює контроль за станом обладнання робочих місць лі-
карів та медичних сестер;
- здійснює зв'язок між головним лікарем, завідувачем полік-
лініки, завідувачем відділення, менеджером сімейної медицини
і сімейними медсестрами, молодшим медперсоналом та інши-
ми спеціалістами сімейної медицини;
- забезпечує своєчасну відправку в санітарно-епідеміологічну
станцію екстрених повідомлень про інфекційні захворювання,
харчові, гострі та професійні отруєння, незвичайні реакції на
щеплення. Проводить облік інфекційних вогнищ на закріпленій
території діяльності амбулаторії (відділення) сімейного ліка-
ря;
- забезпечує належний санітарно-гігієнічний стан медичного
закладу;
- здійснює контроль за правильністю зберігання лікарських
препаратів, особливо сильнодіючих і наркотичних речовин;
- бере участь у забезпеченні сімейного лікаря, середнього і
молодшого медперсоналу медико-статистичною, науковою і
фармацевтичною інформацією;
- слідкує за виконанням призначень сімейного лікаря, забо-
ром біологічного матеріалу для аналізу і відправкою його в ла-
бораторію, своєчасним одержанням результатів та занесенням
їх в амбулаторну карту пацієнта (базу даних комп'ютера);
- здійснює контроль за правильністю ведення медичної ста-
тистичної документації, своєчасним формуванням звітів та їх
аналізом;
- аналізує роботу середнього і молодшого медперсоналу,
та дає оцінку його професійним і діловим якостям.
Менеджер сімейних медсестер є матеріально відповідаль-
ним за майно амбулаторії (відділення) сімейних лікарів.
Він систематично підвищує свою кваліфікацію і активно
сприяє росту професійної кваліфікації підлеглих.
29
 Права
Менеджер сімейних медсестер має право:
- вносити пропозиції адміністрації щодо підбору і розста-
новки середнього і молодшого медперсоналу з урахуванням
потреб, досвіду роботи і ставлення до праці;
- отримувати нормативну та іншу інформацію, необхідну
для виконання своїх обов'язків, а також підпорядкованого се-
реднього і молодшого персоналу;
- брати участь у вирішенні питань винесення адміністратив-
них стягнень, прийому середнього і молодшого персоналу;
- віддавати розпорядження і вказівки підлеглому медпер-
соналу і контролювати наявність його роботи;
- бути членом сестринської (фельдшерської) та інших рад,
комісій охорони здоров'я;
- представляти медичних сестер сімейної медицини, а та-
кож молодший і медичний персонал для нагородження за якіс-
не виконання своїх функцій.
- брати участь в нарадах, конференціях, семінарах, диспутах
та інших заходах, на яких розглядаються питання, що належать
до сфери діяльності менеджера сімейної медсестри, функціо-
нування амбулаторій (відділень) сімейної медицини.
Оцінка роботи
Діяльність менеджера сімейної медсестри оцінюється на
основі системи показників обсягу та якості надання медичних
послуг, гігієнічного навчання та формування здорового спо-
собу життя.
Оцінка роботи менеджера сімейної медсестри здійснюєть-
ся керівниками лікарських амбулаторій (відділень) сімейних
лікарів.
Відповідальність
Менеджер сімейних медсестер відповідає за якість роботи
середнього і молодшого медичного персоналу амбулаторій
(відділень) сімейних лікарів та своєчасне усунення недоліків і
наслідків помилок медичних сестер сімейної медицини згідно з
професійно-посадовими вимогами і чинним законодавством.

30
 ПОЛОЖЕННЯ ПРО АМБУЛАТОРІЮ (ВІДДІЛЕННЯ)
СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ
Загальні положення
Основною метою організації амбулаторії (відділення) сі-
мейних лікарів є надання первинної медико-санітарної допо-
моги населенню всіх вікових груп сімейно-територіальної
дільниці, надання повного обсягу кваліфікованої лікувально-
профілактичної допомоги всім членам сім'ї, що має забезпе-
чити збереження та зміцнення їх здоров'я.
Амбулаторія сімейних лікарів може бути організована:
- як самостійний амбулаторно-поліклінічний заклад дер-
жавного органу охорони здоров'я;
- як підрозділ державного амбулаторно-поліклінічного
закладу;
- як недержавний медичний заклад (мале, акціонерне, ко-
лективне підприємство, кооператив);
- як приватна лікарська амбулаторія.
В одній амбулаторії сімейних лікарів можуть працювати
3-5 сімейних лікарів.
Амбулаторія сімейних лікарів як самостійна юридична
особа організується за дозволом виконавчого комітету місь-
кої (районної) Ради народних депутатів.
Амбулаторія сімейних лікарів, яка входить до складу по-
ліклініки або лікарні, а також відділення сімейних лікарів
амбулаторно-поліклінічної установи організуються територі-
альними органами охорони здоров'я.
Сімейні лікарі в амбулаторії (відділенні) працюють за ко-
нтрактом з державними або муніципальними органами, стра-
ховими медичними компаніями, медичними закладами.
Межі сімейно-територіальної дільниці формуються з ура-
хуванням права вільного вибору лікаря і визначаються умо-
вами контракту.
Приміщення амбулаторії сімейних лікарів може бути
приватним, за орендою, або знаходитись у власності закладу
охорони здоров'я, до складу якого входить амбулаторія.
Працівники амбулаторії (відділення) сімейних лікарів во-
лодіють, користуються і розпоряджаються майном на правах
власності або повного господарського утримання рухомого
майна амбулаторії (відділення) на основі контракту з власни-
ком майна.
31
Основні завдання амбулаторії (відділення) сімейних лікарів
Для досягнення основної мети амбулаторія (відділення)
сімейних лікарів вирішує наступні завдання:
- Здійснення своєчасного кваліфікаційного медико-
санітарного забезпечення населення всіх вікових груп на те-
риторії обслуговування як в поліклініці, так і вдома.
- Організація та проведення комплексу профілактичних
заходів серед дитячого та дорослого населення, спрямованих
на зниження захворюваності, інвалідизації та смертності на-
селення.
- Організація та здійснення диспансеризації дитячого на-
селення, підлітків, осіб з підвищеним ризиком хронічних та
онкологічних захворювань.
- Організація та проведення заходів по санітарно-
гігієнічному вихованню населення, пропаганді здорового
способу життя та питанню планування сім'ї.
- Надання невідкладної та екстреної медичної допомоги.
- Організація стаціонарного лікування хворих в лікарнях,
ведення хворих в денних стаціонарах поліклініки та в стаціо-
нарах вдома.
- Співпраця з жіночою консультацією поліклініки по своє-
часному виявленню та спостереженню за вагітними жінками.
- Організація патронажного спостереження за дітьми пер-
шого року життя.
- Експертиза тимчасової та стійкої втрати працездатності,
видача та продовження листків непрацездатності, спрямуван-
ня на МСЕК осіб з ознаками стійкої втрати працездатності.
- Відбір на санаторно-курортне лікування.
- Співпраця з СЕС з питань імунопрофілактики серед всіх
вікових груп, зниження інфекційної захворюваності.
- При необхідності проведення консиліумів з лікарями спеці-
алізованих кабінетів.
Структура і штати
амбулаторії (відділення) сімейних лікарів
Амбулаторія сімейних лікарів в своєму складі повинна мати:
- реєстратуру;
- оглядовий кабінет;
- кабінети лікарського прийому;

32
 - експрес-лабораторію;
- кабінет функціональної діагностики;
- маніпуляційну;
- операційно-перев’язувальний блок;
- стерилізаційну;
- кімнату психологічного розвантаження.
Структура відділення сімейної медицини:
Поліклінічне відділення сімейної медицини складається з
кабінетів сімейних лікарів та менеджера сімейної медицини. В
ньому розгортаються діагностичні кабінети, маніпуляційна та
кімната психологічного розвантаження. Кількість інших
структурних підрозділів визначається керівництвом медич-
ного закладу.
Штатна чисельність медперсоналу амбулаторії визначається
чисельністю обслуговуваного населення:
- один сімейний лікар на 800 чол.;
- на кожного сімейного лікаря одна медична сестра;
- медсестра-реєстратор;
- молодший медперсонал;
- інший персонал визначається особливостями діяльності
амбулаторії.
Амбулаторію сімейних лікарів очолює завідувач амбулаторії
(менеджер сімейної медицини), що призначається з числа най-
більш досвідчених сімейних лікарів.
Відділення сімейних лікарів очолює менеджер сімейної ме-
дицини (завідувач відділенням), який підпорядковується голо-
вному лікарю лікувально-профілактичного закладу.
Амбулаторія (відділення) сімейних лікарів забезпечується
медичним і господарським обладнанням згідно з нормативами.
Оснащення амбулаторії сімейних лікарів
медичною технікою і апаратурою
Амбулаторія сімейних лікарів обладнується медичною тех-
нікою і апаратурою у відповідності до необхідності забезпечен-
ня виконання сімейним лікарем (медичною сестрою) професій-
них вмінь і практичних навичок, передбачених кваліфікаційною
характеристикою.
Амбулаторія повинна мати наступне обладнання:
Апарат для вимірювання артеріального тиску. Апарат для
33
вимірювання венозного тиску (апарат Вальдмана). Стетофо-
нендоскоп.
Набір медикаментозних засобів для надання невідкладної
медичної допомоги.
Кушетка, пеленальний столик, ростомір, медична вага для
дорослих і дітей, м'яка метрова лінійка. Кутомір. Термометр.
Настільна лампа.
Гінекологічне крісло. Акушерський стетоскоп. Вимірювач
розмірів тазу. Вагінальні дзеркала.
Неврологічний молоток.
Таблиці для визначення гостроти і поля зору. Офтальмо-
скоп. Кольоротест.
Отоскоп. Дзеркало для риноскопії. Камертон. Шпатель.
Набір сироваток для визначення груп крові і резус-фактора,
предметні скельця, пробірки, водяна баня, секундомір.
Таблиці диференціації діагностики, алгоритми діагностики
основних захворювань та невідкладних станів, таблиці гене-
тичних захворювань.
Обладнання операційної та перев'язочної і набір інструмен-
тарію для місцевої анестезії та виконання малих операцій та
перев'язок.
Хірургічні рукавички, набір катетерів для катетеризації се-
чового міхура.
Набір шин та інших засобів транспортної іммобілізації пе-
реломів.
Мікроскоп, набір для забору матеріалу для цитологічного і
бактеріологічного дослідження. Набір для лабораторії експрес-
діагностики невідкладних станів.
Набори для венесекції, пункції підключичної вени, пункції
грудної і легеневої порожнини, люмбальної пункції.
Електрокардіограф. Фонокардіограф. Дефібрилятор.
Апарат штучної вентиляції легенів, набір для трахеотомії,
пункції трахеї, набір одноразових внутрішньосудинних катете-
рів і набір інтубаційних трубок.
Набір одноразових шприців, систем та штативів для пере-
ливання крові і кровозамінників.
Набір шлункових і дуоденальних зондів та стимуляторів се-
креції шлунку.
Спірограф. Пневмотахометр. Негатоскоп. Флюороскоп.

34
 ДОКУМЕНТАЦІЯ СІМЕЙНОЇ АМБУЛАТОРІЇ
Додаток 1
до наказу МОЗ України
від 12.07.2001 № 283
Облікова медична документація
закладу загальної практики/сімейної медицини
Найменування форм №
форми
Карта хворого денного стаціонару поліклініки, 003-2/о
стаціонару вдома
Медична карта амбулаторного хворого 025/о
Вкладний листок № 1 до ф. № 025/о (дані -
профілактичного огляду)
Вкладний листок № 2 до ф. № 025/о (щорічний -
епікриз на диспансерного хворого)
Вкладний листок на підлітка до медичної карти 025-1/о
амбулаторного хворого
Статистичний талон для реєстрації заключних 025-2/о
(уточнених) діагнозів
Талон на прийом до лікаря 025-4/о
Направлення на консультацію та допоміжні 028/о
кабінети
Контрольна карта диспансерного нагляду 030/о
Книга запису викликів лікарів додому 031/о
Журнал запису пологової допомоги вдома 032/о
Книга реєстрації листків непрацездатності 036/о
Відомість обліку відвідувань в поліклініці 039/о
(амбулаторії), диспансері, консультації вдома
Картка попереднього запису на прийом до лікаря 040/о
Карта звернення за антирабічною допомогою 045/о
Екстрене повідомлення про інфекційне захворю- 058/о
вання, гостре професійне отруєння, незвичну реак-
цію на щеплення
Журнал обліку інфекційних захворювань 060/о
Карта профілактичних щеплень 063/о
Карта імунізації 063-1/о
Журнал обліку профілактичних щеплень 064/о
Журнал запису амбулаторних операцій 069/о

35
 Довідка для одержання путівки 070/о
Зведена відомість обліку захворювань та причин 071/о
смерті в даному лікувальному закладі серед дітей до
14 років включно
Зведена відомість обліку захворювань та причин 071-1/о
смерті в даному лікувальному закладі серед дорос-
лого та підліткового населення
Зведена відомість обліку вперше зареєстрованих 071-2/о
травм та отруєнь в даному лікувальному закладі
Санаторно-курортна карта 072/о
Санаторно-курортна карта для дітей і підлітків 076/о
Путівка в дитячий санаторій 077/о
Медична довідка на учня, який від'їжджає в оздо- 079/о
ровчий табір
Направлення на МСЕК 088/о
Направлення на обов'язковий попередній медич- 093/о
ний огляд працівника
Довідка про тимчасову непрацездатність 095/о
Довідка про термін тимчасової непрацездатності 094-1/о
для подання до страхової організації
Лікарське свідоцтво про смерть 106/о
Рецепти 107-108/о
Індивідуальна карта вагітної і породіллі 111/о
Історія розвитку дитини 112/о
Зошит обліку роботи вдома дільничної 116/о
(патронажної) медичної сестри (акушерки)
Список осіб, які підлягають періодичному медич- 122/о
ному огляду
Журнал обліку померлих 151/о
Журнал обліку новонароджених 152/о
Направлення на аналіз 200/о-
207/о

Облікові документи інших структурних підрозділів сі-

мейної амбулаторії (стоматологічний, фізіотерапевтичний
кабінети, лабораторія та інші) ведуться згідно затверджених
форм наказами МОЗ України та альбомів їх зразків, виданих
Центром медичної статистики та Українського інституту
громадського здоров'я МОЗ України.

36
 Додаток 1
До наказу МОЗ України
Від 08.01.2004 № 1
Перелік облікової медичної документації закладу
загальної практики-сімейної медицини
1. Карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціо-
нару вдома ф. 00З-2/о
2. Медична карта амбулаторного хворого ф. 025/о
3. Талон амбулаторного пацієнта в закладі загальної прак-
тики-сімейної медицини - ф. 025-6-1/о
4. Посімейний журнал дільниці сімейного лікаря ф. 025-8-
1/о
5. Направлення на консультацію в діагностичні кабінети,
в лабораторії та результати обстежень ф. 028-1/о
6. Контрольна карта диспансерного нагляду ф. 030/о
7. Книга запису викликів лікарів додому ф. 031/о
8. Журнал запису пологової допомоги вдома ф. 032/о
9. Книга реєстрації листків непрацездатності ф. 036/о
10. Відомість обліку відвідувань в поліклініці (амбулато-
рії), диспансері, консультації вдома ф. 039/о
11. Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання,
харчове, гостре професійне отруєння, незвичну реакцію на
щеплення ф. 058/о
12. Журнал обліку інфекційних захворювань ф. 060/о
13. Карта профілактичних щеплень ф. 063/о
14. Журнал обліку профілактичних щеплень ф. 064/о
15. Журнал запису амбулаторних операцій ф. 069/о
16. Довідка для одержання путівки ф. 070/о
17. Зведена відомість обліку захворювань та причин сме-
рті в даному лікувальному закладі серед дітей до 17 років
включно ф. 071/о
18. Зведена відомість обліку захворювань та причин сме-
рті в даному лікувальному закладі серед дорослого населен-
ня ф. 071-1/о
19. Зведена відомість обліку вперше зареєстрованих
травм та отруєнь в даному лікувальному закладі ф. 071-2/о
20. Санаторно-курортна карта ф. 072/о
21. Санаторно-курортна карта для дітей і підлітків ф.
076/о
37
 22. Путівка в дитячий санаторій ф. 077/о
23. Медична довідка на учня, який від'їжджає в оздоров-
чий табір ф. 079/о
24. Направлення на МСЕК ф. 088/о
25. Направлення на обов'язковий попередній медичний
огляд працівника ф. 093/о
26. Довідка про термін тимчасової непрацездатності для
подання до страхової організації ф. 094-1/о
27. Лікарське свідоцтво про смерть ф. 106/о-95
28. Індивідуальна карта вагітної і породіллі ф. 11 1/о
31. Журнал обліку померлих ф. 151/о
32. Журнал обліку новонароджених ф. 152/о
33. Рецепти ф.1, ф.2
Фінансування
Фінансування здійснюється з державного та місцевого
бюджету, із страхових фондів, внесків підприємств і організа-
цій, а також окремих громадян.
В амбулаторіях (відділеннях) сімейних лікарів можуть впро-
ваджуватись економічні методи діяльності.
Управління
Керівництво амбулаторією (відділенням) сімейних лікарів
покладається на менеджера. Самостійна амбулаторія користу-
ється правом юридичної особи, має круглу печатку, штамп і
рахунок в банку.
В амбулаторії (відділенні) у відповідності до встановлених
ЦСУ інструкцій ведеться первинно-облікова медико-статис-
тична документація і статистична звітність.
ПРОФЕСІОГРАМА СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ,
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ’ЯЗКИ ЛІКАРЯ
ТА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ СІМЕЙНОЇ АМБУЛАТОРІЇ
Сімейний лікар - це спеціаліст з вищою медичною освітою,
який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю "лікар
загальної практики" або лікар-терапевт, або лікар-педіатр, який
пройшов підготовку на циклі спеціалізації з сімейної медицини
в інституті (факультеті) вдосконалення лікарів і отримав сер-
тифікат спеціаліста за спеціальністю "лікар загальної практи-
ки" або "сімейна медицина".
38
 Дана кваліфікаційна характеристика є державним докумен-
том, який встановлює кваліфікаційні вимоги до сімейного ліка-
ря у виконанні ним організаційних, профілактичних, діагности-
чних, лікувальних, консультативних та реабілітаційних заходів
стосовно всієї родини від новонародженого до людини похи-
лого віку. Кваліфікаційна характеристика забезпечує уніфіка-
цію до підготовки і роботи сімейного лікаря, визначає гаран-
тований об'єм медико-соціальної допомоги сім'ї.
У відповідності до вимог спеціальності сімейний лікар по-
винен мати міцні загальні і спеціальні знання, володіти наступ-
ними загальними і спеціальними вміннями та практичними на-
вичками.
Загальні знання
Нижче наведений спектр обов’язкових знань сімейного лі-
каря.
Основи законодавства з охорони здоров'я, нормативні до-
кументи, які регламентують діяльність органів та установ охо-
рони здоров'я. Теоретичні основи соціальної медицини, орга-
нізації та управління охороною здоров'я.
Санітарна статистика. Основні показники стану здоров'я та
демографічної структури населення. Володіння технологією
аналізу та оцінки показників здоров'я населення та основних
чинників ризику здоров'я.
Основи педагогіки, медичної психології, лікарської етики і
деонтології. Принципи співпраці з іншими спеціалістами, меди-
чними і соціальними службами.
Організація та управління первинним медико-санітарним
забезпеченням населення та надання різних видів медичної
допомоги дорослим і дітям: амбулаторно-поліклінічної, ста-
ціонарної спеціалізованої, санаторно-курортної, швидкої та
невідкладної медичної допомоги.
Організація фінансово-економічного забезпечення в охо-
роні здоров'я.
Основи адміністративного, трудового, сімейного і кримі-
нального права в охороні здоров'я.
Основні питання анатомії, фізіології, патофізіології орга-
нів і систем організму, біохімії, імунології, генетики та ін-
ших загальномедичних дисциплін. Особливості у дорослих,
дітей і людей похилого віку.

39
 Класифікація захворювань, травм і причин смерті, за-
тверджена Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я.
Сучасні методи клінічної, функціональної, параклінічної
(лабораторної, інструментальної, апаратної) діагностики ос-
новних вроджених і набутих захворювань і патологічних
станів.
Основні скринінгові системи та їх використання у вияв-
ленні найбільш розповсюджених соціально значимих захво-
рювань серцево-судинної і дихальної систем, психічних, он-
кологічних, ендокринологічних, алергологічних, інфекцій-
них і дерматовенерологічних захворювань, організація дис-
пансеризації дорослого і дитячого населення.
Основи фармакотерапії у дітей та дорослих, механізм дії
різних груп лікарських засобів, покази і протипокази до їх
вживання, сумісність лікарських препаратів, ускладнення від
їх застосування.
Немедикаментозні і нетрадиційні методи лікування. Ос-
нови дієтотерапії, фізіотерапії, лікувальної фізкультури.
Основи реабілітації: медичної, трудової, професійної, со-
ціальної та сімейної.
Організація медичної служби медицини катастроф в над-
звичайних ситуаціях. Основи профілактики радіаційного і
екологічного забруднення.
Загальні питання асептики і антисептики, засоби дезин-
фекції та дезинсекції.
Основи загальної гігієни. Основні методи санітарно-ос-
вітньої роботи. Основи формування здорового способу життя.
Організація санітарно-протиепідемічної роботи на тери-
торіальній дільниці. Профілактика інфекційних захворювань.
Імунопрофілактика.
Профілактика венеричних та заразних шкірних захворю-
вань, синдрома набутого імунодефіциту.
Питання охорони праці та техніки безпеки в медицині.
Основи медичної інформатики.
Форми планування та обліково-звітної документації.
Загальні вміння
Відповідно до функціональних обов’язків сімейний лікар
повинен володіти наступними вміннями:
Організація кабінету (амбулаторії) сімейного лікаря, пла-
нування його діяльності. Ведення ділової, статистично-облі-
кової і звітної документації.
40
 Здійснення збору інформації, аналізу і оцінки здоров'я ін-
дивідуума і сім'ї, здоров'я населення територіальної дільниці.
Збирання анамнезу у хворої і здорової дитини чи дорослої
людини, або членів сім'ї, використовуючи психодеонтологі-
чні закономірності спілкування, вміння користуватись мето-
дом психотерапевтичного впливу на хворого.
Застосування необхідних сучасних методів отримання
інформації про стан організму, функції органів і систем. Оці-
нка фізичного, статевого, нервово-психічного розвитку ди-
тини та дорослої людини.
Диференціальна діагностика основних захворювань у ді-
тей, підлітків, дорослих, людей похилого віку, формулюван-
ня діагнозу (основного, супутнього, ускладнень).
Вміння зробити забір матеріалу для бактеріологічного,
серологічного, цитологічного та інших видів досліджень.
Вміння користуватись діагностичною і лікувальною апа-
ратурою та інструментарієм, які повинні використовуватись
сімейним лікарем у відповідності з переліком практичних
навичок. Вміння дати оцінку результатам лабораторних,
морфологічних, функціональних, рентгенологічних, ультраз-
вукових і інших спеціальних методів дослідження.
Складання комплексу лікувально-оздоровчих заходів і
організація їх реалізації. Залучення при необхідності консу-
льтацій спеціалістів вузького профілю. Визначення строків і
місця госпіталізації хворих.
Надання кваліфікованої лікарської допомоги при невідкла-
дних станах, що загрожують життю хворого чи потерпілого,
визначення об'єму і послідовності реанімаційних заходів.
Цілеспрямована пропаганда і формування здорового спо-
собу життя. Виявлення та усунення факторів умов праці, по-
буту, оточуючого середовища (в т.ч. і сім'ї, які негативно
впливають на стан здоров я дитини чи дорослої людини.)
Проведення експертизи тимчасової непрацездатності.
Використання персональних ЕОМ в роботі сімейних лі-
карів.
Організація вивчення громадської думки щодо задоволе-
ності населення територіальної дільниці медичною допомо-
гою.
Складання атестаційних звітів, формулювання висновків
та розробка заходів щодо подальшого поліпшення медико-
санітарного забезпечення.
41
 Спеціальні знання
Спеціалізація сімейного лікаря передбачає наявність спе-
ціальних знань, які перераховані далі:
Нормативні документи, що визначають і забезпечують
функціонування сімейної медицини, основні її принципи.
Форми і методи переходу до медико-санітарного забезпечен-
ня населення за принципом сімейної медицини. Організація
сімейно-територіальних дільниць.
Структура і розвиток сім'ї. Оцінка функціонування здоро-
вої сім’ї та її дисфункцій. Фази життєвого циклу сім'ї, взає-
мини в сім'ї. Вплив хвороби та шкідливих звичок на функціо-
нування сім'ї. Соціально-генетичні питання сім'ї. Проблеми пла-
нування сім'ї, статевого виховання, фертильності, контрацепції,
сексуальності, перебігу вагітності та інших питань статевого
життя.
Діагностика вагітності різних строків. Клініка, діагностика і
лікування ранніх і пізніх токсикозів вагітності, первинної слаб-
кості пологової діяльності, асфіксії новонароджених, післяполо-
гових септичних захворювань. Біомеханізм пологів при різних
видах передлежання. Недоношеність і переношеність вагітності.
Медичні покази до переривання вагітності.
Етіологія, патогенез, клініка і діагностика порушень менст-
руального циклу, запальних захворювань жіночих статевих ор-
ганів, позаматкової вагітності, клімактеричного синдрома, дис-
гормональних і запальних захворювань та раку молочної зало-
зи.
Профілактика, діагностика, клініка та лікування захворю-
вань новонароджених і дітей раннього віку: спадкові, хромосо-
мні та генні хвороби, первинні і вторинні імунодефіцитні стани,
синдром адаптації новонароджених, анемія, жовтяниця, перина-
тальні енцефалопатії, внутрішньоутробні інфекції, дистрофії,
локальні гнійно-запальні захворювання і сепсис, діатези, рахіт
і гіповітамінози.
Організація патронажу і догляду за новонародженими та ді-
тьми раннього віку. Порядок і участь в медичному забезпеченні
підготовки дітей до навчання в дитячих дошкільних закладах і
школах.
Етіологія патогенез, клініка, діагностика, лікування і реабі-
літація соматичних захворювань у дітей і дорослих:

42
 Захворювань системи кровообігу: гіпертонічної хвороби,
атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, вроджених та набутих
вад серця, нейроциркуляторної дистонії, симптоматичних гіпер-
тензій, порушень серцевого ритму та провідності, інфекційних
ендокардитів, міокардитів, перикардитів, кардіоміопатій, гост-
рої та хронічної недостатності кровообігу, ревматизму і систем-
них захворювань сполучної тканини (червоного вовчку, скле-
родермії, вузлового периартеріїту).
Захворювань органів дихання: гострих респіраторних за-
хворювань, гострого бронхіту і пневмоній, плевритів, пневмо-
тораксу, гідротораксу, хронічного бронхіту, бронхоектатичної
хвороби, бронхіальної астми, емфіземи легенів та легеневого
серця, тромбоемболії легеневої артерії та її гілок, абсцесу та
раку легень, туберкульозу легенів і плеври, хронічної легеневої
недостатності, професійних захворювань легенів.
Захворювань системи травлення: езофагіту, гриж стравохі-
дного отвору діафрагми, кровотеч з варикозно розширених вен
стравоходу, опіку стравоходу і шлунка кислотами та лугами,
гастритів (гострих і хронічних), виразкової хвороби, ентериту,
коліту, функціональних захворювань системи травлення, не-
специфічного виразкового коліту, хвороби Крона, злоякісних і
доброякісних пухлин товстої і тонкої кишки, гепатитів та ци-
розу печінки, холециститу і холангіту, жовчнокам'яної хвороби,
дискінезій жовчновивідних шляхів і жовчного міхура, парази-
тарних хвороб печінки, панкреатитів, раку стравоходу і шлун-
ка, печінки та підшлункової залози.
Захворювань сечовидільної і статевої систем: гострого та
хронічного гломерулонефриту і пієлонефриту, нефротичного
синдрому і амілоїдозу нирок, нирковокам'яної хвороби, гос-
трої та хронічної недостатності нирок, циститу, уретриту,
злоякісних пухлин сечової, статевої систем, вроджених анома-
лій нирок і сечовивідних шляхів, простатиту, аденоми простати,
фімозу, парафімозу, крипторхізму, енурезу.
Захворювань ендокринної системи та обміну речовин: ди-
фузного токсичного і вузлового зобу, тиреотоксикозу, гіпоти-
реозу, тиреоїдитів. раку щитовидної залози, цукрового діабе-
ту, діабетичної та гіпоглікемічної коми, акромегалії, нецукро-
вого діабету та синдрому Іценко-Кушинга, феохромоцитоми,
гострої та хронічної недостатності наднирників, ожиріння,
подагри, гіповітамінозів.
43
 Захворювань системи кровотворення: В12-фолієводе-
фіцитних, залізодефіцитних. гіпопластичних та гемолітич-
них анемій, агранулоцитозу, гострих і хронічних лейкозів,
поліцитемії, геморагічних діатезів, мієломної хвороби, лім-
фогрануломатозу, ДВЗ-синдрома.
Пневмоконіозів та алергозів: професійної бронхіальної
астми: гемолітичної анемії, вібраційної та променевої хворо-
би, медикаментозної алергії, кандідомікозу, дисбактеріозу та
харчової алергії.
Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування і
профілактика:
1. Інфекційних захворювань: грипу та інших гострих рес-
піраторних вірусних інфекцій, харчових токсикоінфекцій,
сальмонельозу, ботулізму, черевного тифу, амебіазу, лямблі-
озу, гельмінтозів, бруцельозу, дизентерії, орнітозу, жовтої
гарячки, токсоплазмозу, лейшманіозу, сапу, ящуру, сибірки,
натуральної віспи, чуми, сказу, менінгококової інфекції, бе-
шихи, правцю, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, кору, скар-
латини, вітряної віспи, інфекційного мононуклеозу, інфек-
ційного паротиту, вірусного гепатиту, СНІДу. Термін ізоляції
хворих при різних інфекціях, термін карантину.
2. Захворювань на туберкульоз різних органів, систем і
кісток.
3. Онкологічних захворювань різних органів та систем,
передракових станів, методи дослідження, наслідки та ускла-
днення променевої терапії та хіміотерапії.
4. Неврологічних та психічних захворювань: інсультів та
інших порушень кровообігу мозку, радикулопатій та спонди-
логенних уражень периферичної нервової системи, уражень
серединного, променевого, ліктьового та лицевого нервів,
плекситів, енцефаліту, арахноїдиту, розсіяного склерозу, ве-
тетативно-ендокринних порушень гіпоталамічної локалізації,
мікроенцефалій, гідроцефалій, дитячого церебрального пара-
лічу, травматичних пошкоджень головного і спинного мозку,
психозів, шизофренії та маніакально-депресивного синдрома,
епілепсії, неврастенії, неврозів, істерії, психопатії, розумової
відсталості, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, психосо-
матичних захворювань.
5. Шкірних і венеричних хвороб: стрепто- і стафілодер-
мій, епідермофітій, кандидомікозів. мікроспорії, паразитар-
44
них захворювань шкіри, вошивості, вірусних захворювань,
псоріазу, екземи, вітіліго, алергічного контактного дермати-
ту, нейродерматозів, вульгарної пухирчатки, себореї та чер-
воних вугрів, новоутворів та передракових захворювань шкі-
ри, сифілісу, гонореї, трихомоніазу та хламідіозу.
6. Захворювань органу зору: міопії, гіперметропії, астиг-
матизму, співдружної косоокості, запальних захворювань
повік, кон'юнктивіту, кератиту, ірідоцикліту, катаракти, гла-
укоми, спазму акомодації, пухлин повік, кон'юнктиви та рай-
дужної оболонки і пошкоджень органу зору.
7. Оториноларингологічних захворювань: відмороження
вушної - раковини, зовнішнього та середнього отиту, хворо-
би Меньєра, фурункула носа, гострих і хронічних ринітів,
гайморитів, фронтитів, ангін, хронічного тонзиліту, гострих і
хронічних фарингітів та ларингітів, носових кровотеч, сто-
ронніх тіл дихальних шляхів.
8. Стоматологічних захворювань: карієсу, гінгівітів, па-
родонтозу, остеомієлітів, стоматитів, строки зміни молочних
зубів, ускладнення, які виникають при цьому. Основи раціо-
нальної гігієни порожнини рота.
9. Хірургічних захворювань: гнійно-запальних захворю-
вань (фурункулу, карбункулу, абсцесу і флегмони, панари-
цію, лімфаденіту, остеомієліту, гематогенного і травматич-
ного сепсису), доброякісних новоутворів шкіри і підшкірної
клітковини; гострої артеріальної непрохідності (емболій і
тромбозів), облітеруючого ендартеріїту, варикозного розши-
рення вен, флебіту і тромбофлебіту; гострих захворювань
органів черевної порожнини: гострого апендициту, перфора-
тивної виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, гострого
холециститу і панкреатиту, кишкової непрохідності, перито-
ніту; гриж (пахвових, пупкових, діафрагмальних, післяопе-
раційних) та їх ускладнень (защемлення); пілоростенозу,
хвороби Гіршпрунга; геморою, тріщин і випадіння прямої
кишки, парапроктиту; сторонніх тіл шлунково-кишкового
тракту.
10. Захворювань і травм опорно-рухового апарату: дисп-
лазій і аномалій розвитку, порушень постави, плоскостопос-
ті, остеохондрозів і артрозів, міозитів, контрактур, бурситів,
тендовагінітів, синовіїтів; переломів і вивихів; опіків.

45
 Спеціальні вміння
Кожен сімейний лікар повинен вміти рзпізнати стани, які
загрожують життю пацієнта, та провести своєчасне лікуван-
ня.
Діагностика, надання екстреної лікарської допомоги та
транспортування в спеціалізовані стаціонари здійснюється за
показами хворих і потерпілих з наступними невідкладними
станами:
1. Гостра серцева недостатність (зупинка серця, серцева
астма, набряк легенів), гостра судинна недостатність (непри-
томність, колапс), гострі порушення серцевого ритму та про-
відності, гіпертонічна і гіпотонічна кризи та порушення моз-
кового кровообігу, болі в ділянці серця та інфаркт міокарда,
кардіогенний шок.
2. Гостра дихальна недостатність, раптова зупинка ди-
хання, тромбоемболія легеневої артерії, астматичний статус,
гострий стеноз дихальних шляхів (круп), пневмо-, гідро-, ге-
моторакс, гіпоксична кома, кровохаркання та легенева кро-
вотеча.
3. Печінкова кома. Гостра ниркова недостатність, уреміч-
на кома, еклампсія.
4. Ниркова коліка і гостра затримка сечі.
5. Діабетична та гіпоглікемічна кома.
6. Тиреоксична криза.
7. Гостра надниркова недостатність.
8. Гострі алергічні стани (анафілактичний шок та інші).
9. Алкогольна кома, психомоторне збудження, гострий
психоз, судомні стани, епілептичний статус.
10. Мозковий інсульт, динамічне порушення мозкового
кровообігу. набряк мозку.
11. Гострі хірургічні захворювання і травми органів жи-
вота, шлунково-кишкові кровотечі; черепно-мозкова травма,
переломи, вивихи.
12. Опіки (хімічні і термічні), відмороження, утоплення,
ураження електричним струмом, блискавкою, гострі отруєн-
ня токсичними речовинами
Також до спеціальних вмінь належать:
Інфузійна терапія при різних патологічних станах, корек-
ція кислотно-лужної рівноваги.

46
 Надання кваліфікованої лікарської допомоги при захво-
рюваннях і патологічних станах, вказаних вище.
Прийом неускладнених пологів та надання первинної до-
помоги новонародженим.
Розпізнання аномалій прилягання плаценти, вставлення
голівки плоду та його направлення положення і транспорту-
вання породіллі до пологового будинку.
Професійні практичні навички
Щоденна робота cімейного лікаря можлива за умови
володіння наступними практичними навичками:
Всі види ін'єкцій. Проведення внутрішньошкірних діагно-
стичних і алергологічних проб.
Реанімаційні заходи при зупинці серця і дихання: закри-
тий масаж серця, штучна вентиляція легенів внутрішньосер-
цеве введення лікарських препаратів.
Визначення артеріального і венозного тиску, реєстрація і
шифрування електро- і фонокардіограми.
Встановлення групової і видової приналежності крові.
Визначення часу зсідання та часу кровотечі. Техніка інфузії
крові та кровозамінників. Кровопускання.
Спірометрія. Пневмотахометрія. Дренаж трахеобронхіа-
льного дерева, аспірація вмісту з дихальних шляхів. Трахеос-
томія, інтратрахеальне введення ліків.
Промивання шлунка, зондування шлунка і дванадцятипа-
лої кишки. Пальцеве дослідження прямої кишки. Очищення
кишкового каналу.
Зовнішнє і внутрішнє акушерське обстеження, визначен-
ня серцебиття плоду, ведення фізіологічних родів. Кольпос-
копія.
Оцінка стану новонародженого, його рефлексів, боротьба
з асфіксією, проведення первинного туалету новонароджено-
го, обробка пупкової рани.
Місцева інфільтративна анестезія. Первинна хірургічна
обробка ран, зупинка кровотечі, активна і пасивна імунізація
проти правця. Накладання і зняття швів.
Накладання всіх видів пов'язок. Транспортна іммобіліза-
ція при переломах кісток.
Катетеризація сечового міхура. Пальцеве обстеження
простати.
47
 Визначення цукру і ацетону в крові і сечі експрес-
методами. Забір матеріалу для цитологічного і бактеріологі-
чного дослідження.
Обстеження моторики м'язів (тонус, контрактура, атро-
фія). Визначення шкірної чутливості, обстеження сухожиль-
них рефлексів, оцінка координації рухів.
Зовнішній огляд очей, повік, кон'юнктиви. Пряма і зворо-
тна офтальмоскопія. Визначення гостроти зору і поля зору,
кольоровідчуття. Видалення поверхневих сторонніх тіл з
кон'юнктиви і рогівки. Промивання кон'юнктивального міш-
ка.
Проведення зовнішнього огляду і ендоскопічні дослі-
дження ЛОР-органів: передня і задня риноскопія, фарингос-
копія, пряма і непряма ларингоскопія, отоскопія. Визначення
дихальної і нюхової функції носа. Передня і задня тампонада
носа. Зондування і промивання лакун мигдаликів. Пальцеве
дослідження носоглотки. Аудіометрія. Визначення прохідно-
сті слухової труби. Видалення сірчаної пробки вуха, сторон-
нього тіла носа.
Вимоги до присвоєння сімейному лікареві
кваліфікаційних категорій
Друга кваліфікаційна категорія присвоюється сімейному
лікареві, який володіє передбаченим кваліфікаційною харак-
теристикою обсягом теоретичних знань, вмінь і практичних
навичок, опанував основи сімейної медицини, має досвід ро-
боти за цим фахом не менше 5 років і склав кваліфікаційний
іспит після закінчення передатестаційного циклу в інституті
(факультеті) вдосконалення лікарів.
Він повинен:
- вміти організувати первинну медико-санітарну допомо-
гу населенню сімейно-територіальної дільниці, здійснити
аналіз та оцінку стану його здоров'я;
- знати етіологію, патогенез, клініку основних соматич-
них захворювань, володіти сучасними найбільш поширеними
методами їх профілактики, діагностики, лікування і реабілі-
тації, знати особливості у людей різних вікових груп (особ-
ливо у дітей);
- бути знайомим з основною патологією з суміжних спе-
ціальностей;
48
 - вміти логічно обґрунтовувати діагноз і лікувальну так-
тику, кваліфіковано провести диференціальну діагностику;
- знати фізіологію і патологію вагітності: вміти встанови-
ти терміни вагітності, здійснити зовнішнє і внутрішнє аку-
шерське обстеження та комплекс диспансерних заходів, ви-
значити найбільш доцільну тактику проведення пологів,
прийняти фізіологічні пологи і надати допомогу новонаро-
дженому;
- знати фізіологію і патологію новонароджених, клініку,
діагностику і лікування захворювань у дітей раннього і ста-
ршого віку, основи їх профілактики, дитячі інфекції і парази-
тарні захворювання, які найчастіше зустрічаються;
- володіти методикою експертизи тимчасової і стійкої
втрати працездатності;
- володіти методикою відбору на санаторно-курортне лі-
кування;
- володіти сучасними методами інтенсивної терапії та ре-
анімації, що застосовуються на догоспітальному етапі при
різних критичних станах, зумовлених гострими захворюван-
нями, травмами та нещасними випадками;
- брати участь у підвищенні кваліфікації середнього ме-
дичного персоналу;
- володіти педагогічними і психологічними методами
впливу на сім'ю, корекції її стилю життя;
- володіти професійними практичними навичками, пе-
редбаченими для лікаря-спеціаліста, а також наступними:
дефібриляцією, венесекцією, діагностичними та лікувальни-
ми пункціями плевральної і черевної порожнин, інтубацією,
рН-метрією шлунка, регіонарною і провідниковою анестезі-
єю, біопсією пухлинних утворів і лімфовузлів, виправленням
вивихів; розкриттям шкірного і підшкірного панариція і па-
нарихія, невеликих абсцесів і флегмон, видаленням врослого
нігтя.
Перша кваліфікаційна категорія присвоюється сімейному
лікареві, який крім того, що добре володіє всіма теоретични-
ми знаннями, вміннями і практичними навичками, передба-
ченими для сімейного лікаря другої кваліфікації, має стаж
практичної роботи не менше 7 років і повинен:
- володіти технологією впровадження інновацій та пере-
дових методів організації медичної допомоги населенню;
49
 - вміти забезпечити керівництво роботою підлеглого ме-
дичного персоналу, співпрацю з іншими секторами народно-
го господарства і громадськими організаціями у справі збе-
реження та зміцнення здоров'я населення сімейно-терито-
ріальної дільниці;
- ефективно здійснювати ранню діагностику, активне ви-
явлення захворювань та високоефективну диспансеризацію;
- мати поглиблені знання з фундаментальних дисциплін
медицини: фізіології і патофізіології, психофізіології, біохімії
і імунології, генетики та інших дисциплін;
- досконало знати питання етіології і патогенезу гострих
захворювань у дітей і дорослих, їх класифікацію, володіти
сучасними методами діагностики і лікування;
- мати добрі теоретичні знання і володіти вміннями і
практичними навичками з суміжних спеціальностей;
- добре знати показання і протипоказання до застосуван-
ня променевої, гормональної і хіміотерапії, хірургічного,
комбінованого і комплексного лікування хворих, в т.ч. онко-
логічних;
- знати останні досягнення в галузі медичної науки і
практичної охорони здоров'я;
- поглиблено знати фармакокінетику та фармакодинаміку
препаратів, що найчастіше використовуються в практиці сі-
мейного лікаря;
- володіти в повному обсязі всіма способами інтенсивної
терапії і реанімації при невідкладних станах;
- вільно орієнтуватися у будь-яких розділах медичного
законодавства і компетентно вирішувати конфліктні ситуації
з урахуванням медичної етики і деонтології;
- брати участь у підготовці і підвищенні кваліфікації лі-
карів, виступати з доповідями на науково-практичних кон-
ференціях;
- володіти професійними практичними навичками, пе-
редбаченими для лікаря-спеціаліста другої кваліфікаційної
категорії, а також наступними: тимчасовою електрокардіос-
тимуляцією, пункцією підключичної вени, ручним обстежен-
ням матки, виділенням плаценти при матковій кровотечі,
люмбальною спинно-мозковою пункцією, діагностичною
пункцією верхньощелепної пазухи, тимпанопункцією і пара-
центезом барабанної перетинки.
50
 Вища кваліфікаційна категорія присвоюється сімейному
лікареві, який крім того, що добре володіє всіма теоретични-
ми знаннями, вміннями і практичними навичками, передба-
ченими для сімейного лікаря першої кваліфікаційної катего-
рії, має досвід практичної роботи за цим фахом не менше 10
років і повинен:
- досконало володіти організацією і управлінням сімей-
ною медициною на сучасному рівні в рамках міжсектораль-
ної праці, забезпечувати відповідний рівень здоров'я, працез-
датності і довголіття;
- досконало знати соматичну патологію та її особливості
у дітей і підлітків, дорослих і осіб старшого віку, мати гли-
бокі знання з усіх суміжних дисциплін;
- систематично впроваджувати сучасні високоефективні
методи діагностики, лікування, реабілітації та профілактики
захворювань як у дорослих, так і у дітей, добиватись високих
показників медичної, соціальної та економічної ефективності
своєї діяльності;
- володіти принципами і методами наукового аналізу і
узагальнення результатів лікування і профілактики захворю-
вань, мати наукові публікації у спеціальній літературі, ви-
ступати на науково-практичних конференціях, семінарах;
- володіти методикою підготовки молодих лікарів-
спеціалістів (інтернів) та підвищення кваліфікації сімейних
лікарів.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Загальні положення
Теоретичні основи сімейної медицини нерозривно
пов’язані з загальною медициною, яка є довгостроковим ме-
дичним обслугованням здорових та хворих людей незалежно
від віку і статі, при якому значна увага приділяється всебічно-
му вивченню особистості, сімейного і соціального оточення.
Загальна медицина включає в себе широке обслуговування
всіх боків нездоров’я пацієнта з урахуванням умов його жит-
тя, його уявлень при хворобу і здоров’я, а також відношення
до лікувального процесу (бажання приймати в ньому участь
або пасивність чи відхілення від лікування). Важливою скла-
довою роботи в загальній медицині поряд з медичними аспек-
тами взаємовідносень «лікар-пацієнт» є суб’єктивність прий-
няття лікарем рішень, яіа випливають з цих відносень.
51
 Часткові визначення:
а) Загальна медицина займається хворобами, які найчас-
тіше відносяться до інших, конкретних розділів медицини,
тобто лікар загальної практики повинен в певній мірі знати
про все, що відноситься до здоров’я та нездоров’я пацієнтів.
б) Загальна медицина виконує сортировочну функцію,
відділяючи «банальні» захворювання від тяжких. Пацієнти
при необхідності направляються до спеціалістів.
в) Загальна медицина виконує координуючу і консульта-
тивну функцію у всій системі медичного обслуговування.
Під цим розуміється, що лікар загальної практики консультує
свого пацієнта і координує його лікування, навіть якщо хво-
рий одержує лікування в стаціонарі або в іншого фахівця.
Лікар загальної практики є радником і консультантом за всі-
ма медичними питаннями.
г) Лікар загальної практики - це домашній і сімейний лі-
кар. Часто він обслуговує всю родину, знає її проблеми, а з
деякими членами родини він знайомий роками і десятиріч-
чями. Причини хвороб, переживань і страждань залежать від
сімейних або суспільних відношень членів родини. Лікар за-
гальної практики є співрозмовником і радником з питань, що
виходять далеко за рамки медицини. Ця функція в діяльності
лікаря загальної практики розглядається як центральна.
д) Загальна медицина відрізняється безперервним обслу-
говуванням - незалежно від того, хворіє людина або ні. Це
визначення тісне пов'язано з попереднім, однак акцент ста-
виться не на відношеннях у родині. Головним в цьому є те,
що загальна медицина обслуговує не тільки хворих, але і
здорових людей, прикладом може служити профілактика або
допомога в організації здорового способу життя.
Епідеміологічні та біостатичні аспекти
сімейної медицини
Епідеміологія – це наука, що вивчає розповсюдженість
захворювань серед населення. Класична епідеміологія займа-
ється інфекційними хворобами. Сьогодні, найчастіше, епіде-
міологія вивчає розповсюдженість неінфекційних захворю-
вань. Лікар загальної практики повинен аналізувати свою ро-
боту, вивчаючи основні епідеміологічні показники.

52
 Під біостатикою або біометрією розуміють наукове вико-
ристання статистичних методів з урахуванням певних зако-
номірностей, що витікають з біології досліджуваних фено-
менів. Статистичні показники, які застосовує у своїй роботі
дільничний терапевт, повинні використовуватися і при аналі-
зі роботи сімейного лікаря.
Клінічна картина та показання до лікування
в загальній медицині
У загальній медицині лікар, в основному, приймає суб'єк-
тивне рішення про необхідність того чи іншого методу об-
стеження або лікування, виходячи зі своєї компетенції в да-
ному конкретному випадку, і свого відношення до пацієнта.
Проте пацієнт може одержати, згодом, незалежну експертну
оцінку дій лікаря, і при некомпетентному або неграмотному
прийнятті рішення у лікаря можливі і неприємності. Мора-
льна оцінка своїх дій, а також обставини, зазначені вище,
примушують сімейного лікаря постійно підвищувати свою
кваліфікацію, регулярно працювати для покращання своєї
професійної майстерності.
Вивчаючи спектр захворювань у загальній медицині (на
прикладі країн Західної Європи), можна зробити наступні
висновки:
а) Захворювання, які мало зустрічаються в сфері амбула-
торного обслуговування, також украй рідкі.
б) Психічні розлади і психосоматичні захворювання скла-
дають до 50% звернень до лікаря.
в) Для типового пацієнта загальномедичної практики ха-
рактерно сполучення хвороб.
г) У загальній медицині однозначне етіологічне роз'яснення
і діагностична прив'язка бувають можливі далеко не завжди.
д) Обсяг роботи в загальномедичній практиці за даними
закордонної літератури:
Консультації (амбулаторний прийом) 45% часу
Відвідування вдома 2%
Заповнення лікарняних листків 8% часу
Направлення до спеціалістів 5-6%;
Профогляд 13%
Розшифровка ЕКГ 5%
Інтенсивна терапія 11%
Фізіотерапія 7%
Перев'язки 3%

53
 є) Загальна медицина знаходиться в зоні малого ризику
захворювань, що потребують спеціального діагностування,
ніж інші галузі медицини. Клінічна картина хвороби виявля-
ється найчастіше в легких формах. Проте ступінь ефективно-
сті медичних дій у загальномедичній практиці має централь-
не значення.
Діагностична ефективність
Діагностичні методи ефективні, якщо вони допомагають
лікарю ідентифікувати пошукову хворобу або інше патологі-
чне відхилення. Під чутливістю тесту розуміють його «на-
дійність» при ідентифікації хворого як такого.
істинопозитивний результат
ЧУТЛИВІСТЬ = --------------------------------------------------
істинопозитивний + псевдонегативний
(усі хворі)

істинонегативний результат
СПЕЦИФІЧНІСТЬ = --------------------------------------------
істинонегативний + псевдопозитивний
(усі здорові)

Більшість лабораторних тестів і медичних досліджень ха-

рактеризується тим, що їхня специфічність (негативні ре-
зультати) знаходяться між 90 і 99%, (наприклад, мамографія,
флюорографія органів грудної клітини та інші).
Резюме:
а) чем вище ймовірність існування пошукової хвороби,
тим більш вірогідні результати діагностичного дослідження.
б) щоб підвищити вірогідність діагностичного дослі-
дження, слід призначати його селективно, індивідуально, ро-
блячи акцент на анамнезі, симптоматиці, даних фізикальних
методів, а не по заготовленій програмі обстеження.
При терапевтичній ефективності враховується:
а) міра ефективності;
б) очевидність доказу ефективності;
в) вираження ефективності.

54
Критерії (результати лікування суб'єктивні й об'єктивні):
- поліпшення;
- значне поліпшення;
- без зміни;
- погіршення;
- прогресуюче погіршення;
- смерть.
Лабораторні критерії (рівень цукру в крові або в сечі, рі-
вень холестерину і ін.) - зменшення, або збільшення тих чи
інших параметрів.
ПСИХОСОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОЇ
МЕДИЦИНИ
Сімейна медицина е частиною загальної медицини. Вона
передбачає лікарське і оздоровлювальне обслуговування
сімей в соматичному, психічному і соціальному аспектах.
Важливою умовою здійснення цих завдань є знання
взаємовідносин членів сім’і та їх ставлення до навколишньо-
го світу, вивчення індивідуального та сімейного анамнезу.
Родина — це біологічна, духовна та матеріальна
спільність декількох близьких людей в єдиному життєвому
просторі. Традиції, культура, релігія і правові норми ство-
рюють і зовнішні контури. Спадковість, виховання, загальна
і професійна освіта визначають індивідуальні якості,
поведінку членів сім’ї та їх стосунки. Сімейний лікар,
оцінюючи кожного пацієнта, бачить в ньому не тільки
індивідуальну особистість, але і те, що пов'язує його з житте-
вим простором.
Життевий цикл сім’ї складається з таких основних
периодів: нова пара; народження першої дитини; сім’я з
дітьми шкільного віку; з дорослими дітьми; початок розді-
лення сім’ї; батьки без дітей (найтриваліша в життєвому
циклі фаза); пенсійний вік подружжя, самотне старіння.
Функції сім’ї: відтворювання; спільне господарювання,
дозвілля, зняття стресів і взаємодопомога, освіта, соціа-
лізація і соціальне інтегрування (розвиток особистості).
Типи сім’ї: відкрита (екстравертна); закрита (інтра-
вертна); орієнтована на матір, батька, бабу, діда або дитину;
велика, мала; молода, стара; орієнтована в професійному на-

55
прямку; авторитарна або антиавторитарна; раціональна, релі-
гійна, художня, спортивна; сім’я, що веде здоровий спосіб
життя; асоціальна; кримінальна; невротична; сім’я нарко-
манів.
Ставлення сім’і до здоров’я. Під час оцінки терапевтич-
них можливостей слід враховувати ставлення сім’ї до здо-
ров’я: до проблем його підтримки; до хвороб, лікарів,
цілителів.
Зони ризику в житті сім’ї поділяють на два типи:
передбачувані і непередбачувані (переходи в життєвому
циклі).
До передбачуваних належать народження першої дитини;
початок і закінчення навчання; перше кохання дитини;
канікули без опіки батьків; одруження (заміжжя) дітей тощо.
Непередбачувані — це народження неповноцінної дити-
ни; втрата члена сім’ї, роботи; скоєння злочину, ув’язнення;
інвалідність; розлучення; наркоманія, алкоголізм.
Допомога і джерела допомоги в сім’ї Благополучна
сім’я є найкращим джерелом самодопомоги. Це стосується
усунення конфліктів і напруженості; позитивного емоційного
впливу; урівноваженого сексуального життя; обслуговування
хворих; ставлення до питань здоров’я; фінансовоі допомоги;
отримання життєвого простору як шансу на відновлення
(відродження) навіть у разі явної безнадії, алкоголізму,
наркоманії або деградації іншого плану.
Насильство і злочинні дії в сім’ї. Про факти насильства
в родині сімейний лікар часто дізнається з прохань
потерілого про надання медичного висновку. Для докумен-
тування наслідків травм рекомендовано робити миттєві
фотознімки, а їх опис надиктовувати на магнітну плівку, на-
віть якщо в цей момент потерпілий не звертається з прохан-
ням про медичний висновок.
Психоемоційні варіанти нездоров’я. Хвороба завжди
порушує стабільність повсякденного життя пацієнта. Вона
загрожує його фізичному стану, адекватному самосприйнят-
тю, відносинам з близькими, друзями і колегами. Якісні ха-
рактеристики такої дестабілізації різноманітні. Якщо хвороба
спричиняє відхилення від нормальних процесів у людському
організмі, то це є нездоров’я в соціальному житті. Відомо,
що захворювання починається не з встановлення діагнозу, а з

56
певних симптомів. У процесі їх виявлення і пошуку допомо-
ги виділяють 6 етапів: 1) суб’єктивна оцінка та інтерпретація
помічених симптомів; 2) самолікування; 3) повідомлення
оточенню (що викликає соціальні реакції і зумовлює стан не-
здоров’я); 4) пошук допомоги в рамках власної самодіяльної
системи (потреба в інформації та емоційній підтримці); 5)
залучення системи професійного медичного обслуговування
(тільки після особистих спроб зарадити біді); 6) подолання
хвороби як засіб збереження або відновлення соціальної
відповідальності.
ПАЦІЄНТИ В КОНТЕКСТІ СІМ’Ї
Сімейному лікареві необхідно мати чіткі знання про віко-
ві особливості розвитку патології, адже він «веде» родину від
«нуля й до кінця», починаючи від немовлят (в ідеальному
варіанті) і закінчуючи старими.
Особливості нагляду за пацієнтами підлітками
Пубертатний, старший шкільний період починається з
формування вторинних статевих ознак і закінчується досяг-
ненням біологічної статевої зрілості. Початок і тривалість
періоду залежить від генетичних особливостей індивідуума,
клімату, харчування й інш. Пубертатний період не є жорстко
пов'язаним з пубертатним віком, закінчення пубертатного
періоду зливається з юнацьким віком, у якому закінчується
розвиток змін, що почалися в попередньому періоді.
У зв'язку з акселерацією вікові зміни зрушуються убік
більш молодших вікових періодів. Можуть бути відхилення у
вигляді запізнювання або занадто раннього досягнення ста-
тевого дозрівання, передчасного розвитку молочних залоз у
дівчинок, гінекомастії у хлопчаків і т.інш.
У пубертатному періоді можуть мати місце явища, що є
межовими між нормою й патологією. Вони пов'язані з кон-
ституціональними варіаціями функцій гормональних залоз і
рядом екзогенних впливів, що тимчасово порушують гормо-
нальний розвиток організму. Спостерігаються акромегалоїд-
ні зміни кінцівок, підвищений зріст, різке схуднення або
ожиріння, яке є аналогічним клініці псевдоадіпозогенітальної
дистрофії або адипозогігантизму, нейроциркуляторна дисфу-
нкція, надмірна рухливість і нестійкість вегетативної нерво-
вої системи, психіки й поведінки; відхилення з боку ендок-

57
ринних залоз - пубертатний зоб; тенденція до спонтанних
гіпо- і гіперглікемії; лабільність у мінеральному обміні та ін.
Нерідко мають місце випадки порушення діяльності сер-
цево-судинної системи (ювенільна гіпертонія, «юнацьке сер-
це» та інш.), зміни з боку шкіри (вугри, себорея, гіпергідроз),
збільшення або різке зниження апетиту. Можливі порушення
опорно-рухового апарату (сколіози, плоскостопості, Х-
подібні ноги та інш.)
Пубертатному періоду властиві дві групи захворювань:
1) патологія статевої та ендокринної систем (ненормаль-
не раннє або пізнє статеве дозрівання, повна або часткова
його відсутність; інтерсексуалізм, гермафродитизм, трансве-
ртизм та інш.;
2) захворювання, що зустрічаються й в інших вікових пе-
ріодах, але мають специфічну для даного віку клініку й під-
вищену частоту розповсюдженості (цукровий діабет, тубер-
кульоз, ревматизм та інш.).
Для пубертатного періоду є характерним прискорений
зріст, середній приріст дорівнює 10 см на рік, що відповідає
інтенсивності зросту дволітньої дитини. Максимальне зрос-
тання довжини тіла відбувається на початку полюцій і менс-
труацій. У дівчат зріст і вага в 11-15 років у середньому бі-
льше, ніж у хлопчиків. У цей період остаточно розвиваються
ознаки статевого диморфізму, індивідуальні й типологічні
особливості зовнішності та пропорції тіла. Граничне зрос-
тання довжини тіла настає на рік пізніше, ніж нижніх кінці-
вок. І тільки наприкінці юнацького віку завершується морфо-
функціональний розвиток організму. На виразність показни-
ків морфо-функціонального розвитку значною мірою впли-
вають конституційні особливості організму. Причому розхо-
дження в показниках у крайніх конституціональних типів
може бути досить різким. Це визначає розбіжність строків
хронологічного й біологічного віків.
Клімактеричний період
Грецьке слово klimaсterium - ступінь, віковий переломний
момент – означає фізіологічний період переходу від статевої
зрілості до періоду припинення репродуктивної функції.
Клімактеричний період у жінок охоплює проміжок часу
від 45 до 60 років і характеризується поступовим припинен-
58
ням менструальної функції, а потім і гормональної функції
яєчників на тлі загальних вікових змін організму. Клімакте-
ричний період нерозривно пов'язаний із процесом старіння
як коркових нервових центрів, так і гіпоталамічних структур,
що здійснюють регуляцію діяльності гіпофіза і яєчників.
Клімактеричний період у чоловіків визначається віковими
інволюційними процесами, що відбуваються в статевих зало-
зах, і найчастіше наступає у віці 50-60 років. Зниження ін-
креторної функції яєчок відіграє роль так званого пускового
фактору в порушенні механізмів регуляції системи гіпотала-
мус-гіпофіз-гонади. У результаті виникають складні нейро-
ендокринні зміни, що включають порушення функцій
центральної нервової системи. У значної кількості чоловіків
вікове згасання функції статевих залоз не супроводжується
якими-небудь клінічними проявами, але іноді мають місце
прояви чоловічого клімаксу Клінічні прояви патологічного
клімаксу в чоловіків характеризуються серцево-судинними,
психоневрологічними й сечостатевими порушеннями. Сер-
цево-судинні порушення виявляються відчуттям напливів до
голови, раптовим почервонінням обличчя й шиї, серцебит-
тям, больовими відчуттями в ділянці серця, задишкою, під-
вищеною пітливістю, запамороченням й інш. Іноді виникає
непостійна артеріальна гіпертензія. Психоневрологічні від-
чуття можуть бути слабко або різко вираженими (збудли-
вість, головний біль, стомлюваність, м'язова слабкість). Ма-
ють місце дизурічні розлади й імпотенція.
І в жінок, і в чоловіків виявлення патологічного клімаксу
виділяють в клімактеричний синдром - особливий клінічний
симптомокомплекс. Типовими ознаками клімактеричного
синдрому є приливи жару до обличчя, голови, верхньої по-
ловини тіла, серцебиття, пітливість, запаморочення, пору-
шення сну, слабкість, стомлюваність, підвищена емоційна
лабільність, психічні розлади. Ці прояви, різні по тяжкості,
спостерігаються більш ніж у третини жінок після 45 років; у
чоловіків ці явища вдвічі рідше.
Клімактеричний синдром нерідко поєднується з гіперто-
нічною хворобою, атеросклерозом й іншими захворювання-
ми.
Для клімактеричного синдрому характерна підвищена
збудливість гіпоталамічних структур, а виявлення приливів
59
жару в цьому періоді обумовлено безпосереднім функціона-
льним зв'язком між структурами гіпоталамусу, що прийма-
ють участь у регуляції циклічного виділення гонадотропних
гормонів, і центрами, що мають відношення до виникнення
вегетоневротичних проявів при ускладненому перебігу клі-
мактерію. Приливи жару у хворих із клімактеричним синд-
ромом розглядають як пароксизмальні вегетативні симпати-
котонічні прояви; в періоди між приливами відзначається де-
яка вегетативна рівновага. Значна лабільність гіпоталамічно-
го відділу центральної нервової системи поєднується з помі-
тним зниженням стійкості до різних ендо- і екзогенних впли-
вів, у тому числі й до метеорологічних факторів, які можуть
сприяти появі або загостренню вазомоторних вегетативних
порушень.
Клінічна картина характеризується появою «приливів»,
які найчастіше відзначаються у весняний або осінній періоди
року. Крім того, можливе виникнення головного болю, осту-
ди, болю у суглобах, шуму у вухах й інших вестибулярних
симптомів, свербіжа полових органів.
За тяжкістю перебігу клімактеричний синдром розрізня-
ють:
- легкого ступеня;
- середнього ступеня;
- важкого ступеня.
До легкої форми відносять захворювання з відносно неве-
ликим числом «приливів» на день (до 10) при непорушеному
загальному стані й працездатності хворих. Для середнього
ступеня важкості характерні 10-20 «приливів» у день, голов-
ний біль, запаморочення, погіршення сну й пам'яті, що зни-
жує працездатність і погіршує загальний стан хворих. При
важкому перебігу клімактеричного синдрому спостерігається
повна або майже повна втрата працездатності. Значна лабі-
льність пульсу та АТ, порушення судинних ортостатичних
рефлексів. Особливе місце серед проявів займає так звана
клімактерична кардіоміопатія, що характеризується виник-
ненням болю в ділянці серця, частіше в III-IV міжребер’ї лі-
воруч від грудини, які ірадиюють у ліву лопатку або ліву ру-
ку. Болям передують нудота, приливи жару до обличчя, рук;
остуда або холодний піт; оніміння кінцівок; відчуття нестачі
повітря. Болі в ділянці серця не зникають від прийому нітро-

60
гліцерину, при суворому постільному режимі. На ЕКГ зубець
Т знижений або навіть негативний. Амплітуда його колива-
ється від 1-20 мм, фіксується в багатьох відведеннях.
Психічні розлади є постійними і в багатьох випадках ви-
ступають на перший план у клінічній картині (психоендок-
ринний клімактеричний синдром - невроз тривоги). Психічні
порушення є різноманітними й неспецифічними: нестійкість
афективної сфери, розумової працездатності й потягів. Особ-
ливо нестійким стає настрій. Діапазон його змін коливається
від дратівливості, невдоволення оточенням, причепливості й
примхливості до виражених станів немотивованої тривоги й
побоювань, тужливості, внутрішнього занепокоєння, беззмі-
стовних страхів. Характерна немотивованість змін настрою.
психопатії, часто - істеричні психопатії. У цілому, психічні
порушення при клімактеричному синдромі подібні таким при
гіпертиреозі. Нерідко відзначається підвищення функції щи-
товидної залози. Діагноз клімактеричного синдрома ґрунту-
ється на виявленні типових ознак і хроногенного зв’язку їх-
нього виникнення із клімактеричними змінами статевої фун-
кції. Значні труднощі виникають при встановленні діагнозу
клімактеричного синдрома, що розвився на тлі хронічних
соматичних захворювань. У таких пацієнтів захворювання
протікає важко й нетипово, а перебіг соматичних захворю-
вань загострюється. При вивченні анамнезу приділяють ува-
гу захворюванням, що були перенесені раніше, визначаючи
серед них ті, які можуть сприяти ускладненому перебігу клі-
мактеричного синдрома (хронічні захворювання, інфекції,
неврологічна патологія), захворювання серцево-судинної си-
стеми - атеросклероз, гіпертонічна хвороба й інші.
Із спеціальних методів дослідження використовують тес-
ти функціональної діагностики стану яєчників, кількісне ви-
значення стероїдних гормонів, гонадотропинів; детально ви-
вчають стан серцево-судинної системи.
Питання про лікування хворих з легкою формою клімак-
теричного синдрома вирішується в процесі спостереження.
Показаннями для лікування є клімактеричний синдром пере-
бігу середньої важкості та важкий. Хворим рекомендується
раціональна дієтотерапія, режим праці й відпочинку, лікува-
льна фізкультура, аеробіка. Застосовують фізіотерапію - га-
льванічний комір, електрофорез лікарських препаратів на
шийну та шийно-лицьову дільниці.
61
 Щодо медикаментозних препаратів, то використовують,
зокрема нейролептики, особливо пиперазинові похідні фено-
тиазинового ряду в малих дозах (френолон, метеразин, три-
фтазин). Лікування починають з малої дози препарату, оці-
нюючи лікувальний ефект через два тижні, після чого або
продовжують прийом тієї ж дози, або підвищують удвічі при
відсутності ефекту. З появою ознаків передозування (сонли-
вість, млявість, апатія, сухість слизових оболонок) дозу зни-
жують у два рази у порівнянні з початковою. Лікування про-
довжують до досягнення терапевтичного ефекту, після чого
прийом препарату поступово припиняють. Повторні курси
лікування призначають при рецидивах, вони менш тривалі та
меншими дозами. При показаннях призначають серцеві засо-
би. Хворим з ускладненим клімактеричним синдромом, що
протікає з вираженими порушеннями з боку серцево-
судинної системи, у тому числі з наявністю клімактеричної
кардіоміопатії, призначають гормонотерапію, метаболіти й
антиоксиданти. При наявності психічних розладів рекомен-
дується психотерапія, седативні засоби, снотворні, антидеп-
ресанти, а в деяких випадках - невеликі дози нейролептиків
(резерпін, аміназин).
Найбільш задовільні результати лікування спостерігають-
ся у хворих, що отримали комплексне лікування в ранній те-
рмін появи клімактеричного синдрома.
Особливості нагляду за пацієнтами геротологічного віку
Старість - заключний період вікового розвитку. Старіння
є біологічний руйнівний процес, який неминуче розвивається
з віком, що призводить до обмеження адаптаційних можли-
востей організму. Він характеризується розвитком вікової
патології й збільшенням ймовірності смерті. Геронтологія
займається вивченням закономірностей старіння живих істот,
у тому числі людини; а геріатрія - вивченням хвороб людей
літнього й старечого віку.
Між старінням і старістю існують причинно-наслідкові
відносини. Час наближення старості надзвичайно умовний, зі
збільшенням тривалості життя уявлення про нього зміню-
ються. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, вік від 45 до 59
років вважається середнім; 60-74 — літнім; 75-90 — старим,
а понад 90 років — довгожителі. Одна з найважливіших де-
62
мографічних особливостей XX століття складається в про-
гресивному постарінні населення багатьох країн світу. Пос-
таріння населення — соціальне явище. У цей час воно влас-
тиво розвиненим країнам, проте тенденція до постаріння на-
селення відзначається й у країнах третього світу. По даним
ООН (департаменту з економічних і соціальних питань), чи-
сельність осіб у віці 60 років і більше на 2000 рік складала
близько 585 мільйонів чоловік. Старіння населення обумов-
лене особливостями його відтворення (співвідношення ди-
наміки народжуваності й смертності), досягненнями медици-
ни, інтенсивністю міграції населення, санітарно-демогра-
фічними наслідками війн. Постаріння населення впливає на
економічну політику, структуру й функції родини, ставить
важливі завдання перед лікарями загальної практики й охо-
роною здоров'я в цілому.
Сімейному лікареві необхідно при спостереженні пацієн-
тів цієї категорії надавати рекомендації з раціонального ви-
користання (у пенсіонерів) вільного часу із включенням
оздоровчих заходів з позитивним емоційним фактором. Осо-
бливе значення необхідно приділяти пропаганді активного
рухового режиму, раціонального харчування, з антисклеро-
тичною спрямованістю дієти.
Основні закономірності розвитку старіння
У процесі старіння розвиваються закономірні обмінні,
структурні, функціональні зміни в організмі. Змінюється зо-
внішній вигляд, психіка, поведінка людини. Шкіра стає тон-
кою, її еластичність знижується, з'являються зморшки й піг-
ментні плями. Волосся сивіє, стає рідким й ламким. Ока губ-
лять свій звичайний блиск, виникають старечий ектропіон
(виворіт вік) і птоз, атрофія м'язів й стоншення підшкірної
жирової клітковини, що призводить до утворення безлічі
шкірних складок. Може зменшуватися зріст людини, нерідко
з'являється кіфоз. Рухи витрачають плавність, обмежується
рухливість суглобів, хода стає повільною і невпевненою.
Зменшується сила м'язів, знижується працездатність, швид-
ше настає втомлення. Всі прояви старіння розділяють на
хронобіологічні й онтобіологічні. Хронобіологічні (остеопо-
роз, склероз судин й інш.) збігаються з календарним віком.
Онтобіологічні прояви старіння (молекулярно-генетичні
зрушення, зміни серцево-судинної системи, нейрогумораль-
63
ної регуляції й інш.) збігаються з темпом старіння, тобто з
так званим біологічним віком.
При наявності загальних закономірностей, старіння хара-
ктеризується значними індивідуальними особливостями. У
зв'язку із цим виділяють наступні синдроми старіння: гемо-
динамічний, нейрогенний, ендокринний і відносно гармоніч-
ний - уповільнений, сприятливий довголіттю.
Вікова патологія — це, у першу чергу, атеросклероз, цук-
ровий діабет, злоякісні новоутворення.
З віком у крові зростає кількість ліпідів і ліпідоподібних
речовин, особливо холестерину. При цьому змінюється роз-
поділ холестерину між фракціями ліпопротеїдів, зростає кі-
лькість ліпопротеїдів низької й дуже низької щільності, зме-
ншується кількість ліпопротеїдів високої щільності й альфа-
холестерину. З віком збільшується кількість осіб з II, III й IV
типом гіперліпопротеїдемії. У крові зростає вміст триглице-
ридів, неетерифікованих жирних кислот. Все це спричиняє
розвиток загального атеросклерозу.
Найважливіші прояви старіння людини (зміни психіки,
вищої нервової діяльності, зрушення в поведінкових й емо-
ційних реакціях, порушення пам'яті, зниження розумової й
фізичної працездатності, рухової активності, репродуктивної
здатності й інш.) пов'язані з віковими змінами центральної
нервової системи. Проте часто зберігається високий рівень
інтелектуальної діяльності, здатності до узагальнень, до кон-
центрації уваги в роботі. Крім того, тривала підтримка інте-
лектуальної діяльності ґрунтується на здатностях справляти-
ся із широким колом завдань на основі багатого життєвого
досвіду.
У той же час зростають зміни в діяльності аналізаторів,
послабляється вібраційна, тактильна, температурна й больова
чутливість, обоняння, зменшується гострота зору й сила ако-
модації ока, прогресує пресбіопія, поступово знижується
верхня границя слуху. На ЕЕГ - уповільнення серцевого рит-
му. Відзначаються порушення трофіки тканин. В ендокрин-
ній системі переважають атрофічні й склеротичні зміни, що
сприяє розвитку цукрового діабету та іншої ендокринної па-
тології.
Обмеження адаптаційних можливостей старіючого орга-
нізму багато в чому визначається віковими змінами серцево-
64
судинної системи. Уже після 60 років зменшується вага сер-
ця, відзначається розширення його порожнин, стовщення ен-
докарда. Внутрішня оболонка кровоносних судин еластично-
го й еластично-м’язового типу потовщується. Підвищується
систолічний, кінцевий, ударний, пульсовий АТ, і в меншому
ступені, середній динамічний й діастолічний АТ. Ритм сер-
цевих скорочень трохи сповільнюється, стає менш лабіль-
ним; створюються передумови для розвитку порушень сер-
цевого ритму. Істотно змінюється гемодинаміка й кардіоди-
наміка: зменшується хвилинний й ударний об’єм серця, сер-
цевий індекс, індекс скоротливості, систолічний тиск у ліво-
му шлуночку, максимальна швидкість зростання внутріш-
ньошлуночкового тиску, змінюється тривалість фаз серцево-
го циклу. На ЕКГ часто відзначається зменшення зубців Р, S,
Т, помірні порушення провідності, помірне розширення ком-
плексу QRS.
Істотні зміни настають й у судинному руслі - зростає за-
гальний периферийний тиск. Зміни судин нижніх кінцівок
виражені сильніше, ніж верхніх. Відзначається перікапіляр-
ний набряк.
Дихальна система в процесі старіння теж перетерплює
зворотних змін: атрофічні процеси в слизовій оболонці орга-
нів дихання, склероз у стінках бронхів. Знижується резерв-
ний обсяг вдиху та видиху, зменшується життєва ємкість ле-
генів й їхня максимальна вентиляція. Знижується дифузійна
здатність легенів, знижується кисневе насичення артеріаль-
ної крові - розвивається артеріальна гіпоксемія. У підсумку
знижуються адаптаційні можливості дихальної системи.
У процесі старіння в органах шлунково-кишкового тракту
збільшуються атрофічні зміни епітелію. У слизовій оболонці
шлунка зменшується кількість обкладових клітин. Створю-
ються несприятливі умови для переварювання їжі. Зовніш-
ньосекреторна функція підшлункової залози слабшає, знижу-
ється вміст ліпази, трипсину, амілази в панкреатичному соці.
Слабшає перистальтика кишечника, що нерідко буває при-
чиною старечих запорів. Порушення секреторної функції й
моторики призводить до розмноження в шлунково-
кишковому тракті мікрофлори, іноді патогенної. Детоксика-
ційна функція печінки слабшає й знижується евакуаційно-
моторна функція жовчного міхура.
65
 Сечовивідна система: з віком істотно редукується нирко-
вий кровообіг, знижується клубочковий плазмо- і кровообіг,
швидкість клубочкової фільтрації, екскреторна й водовивід-
на функція клубочків, канальцева реабсорбція, виділення ря-
ду електролітів. Проте, завдяки мобілізації адаптаційних ме-
ханізмів, можуть тривало підтримуватися концентраційна й
азотовивідна функція, здатність клубочків реагувати на вазо-
активні речовини.
У кістково-суглобному апараті - старечий остеопороз й
остеохондроз, у скелетних м'язах - атрофія.
Хвороби геронтологічного віку: ішемічна хвороба серця,
артеріальна гіпертонія, серцева недостатність, паркінсонізм,
онкозахворювання. Психічні хвороби: астенічний синдром,
іпохондрічний синдром, маніакальний синдром, маревні пси-
хози. У геронтологічній психіатрії, як й у геріатрії взагалі,
індивідуальне й персональне знаходять велику кількість пси-
хічних і соматичних переломлень (хвороба Альцгеймера, Пі-
ка й інші).
Щодо психотерапевтичних засобів, велике значення на-
дають родинній психотерапії. Реабілітація геронтологічних
пацієнтів побудована на вмілому стимулюванні їх психічних
і фізичних можливостей, у першу чергу, за допомогою тих
форм діяльності, які раніше були найбільш звичними й важ-
ливими, на дотриманні виробленого в минулому життєвого
стереотипу, з необхідною корекцією (усе в зменшених дозу-
ваннях), на попередження й своєчасне лікування інтеркурен-
тних захворювань.
Особливості нагляду за вагітними
Сімейний лікар у своїй практиці повинен вести курацію
вагітних, що проживають на його територіальній ділянці, аж
до моменту пологів. У зв'язку з цим, ми особливо виділяємо
даний розділ, підкреслюючи його важливість і специфічність.
Вагітність - фізіологічний процес, при якому із заплідненої
яйцеклітини в жіночому організмі розвивається плід. За гада-
ною щоденністю цього процесу ховаються видимі й невидимі
труднощі, які так важливо розпізнати сімейному лікареві.
У життєвому циклі родини цей момент є найбільш важ-
ливим. Народження родини - «нова пара» - у наш час найчас-
тіше з'являється тільки тоді, коли вже очікують на дитину.
Таким чином, народження першої дитини являє собою най-
важливіший переломний момент у житті родини.

66
 У цей момент жінка має потребу в постійному спостере-
женні сімейного лікаря. Для цього необхідно пам'ятати, як
розвивається нормальна (фізіологічна) вагітність. В організмі
жінки при вагітності виникають численні й складні зміни. Ці
фізіологічні зміни створюють умови для внутрішньоутроб-
ного розвитку плода, підготовляють організм жінки до родо-
вого акту й грудного вигодовування немовляти. У процесі
вагітності між матір'ю й плодом виникає комплекс взаємоза-
лежних імунологічних реакцій.
У перші місяці спостерігається зниження збудливості ко-
ри головного мозку, а надалі (у другій половині вагітності)
підвищується й залишається підвищеною до кінця вагітності.
Значні зміни відбуваються в залозах внутрішньої секреції.
Жовте тіло яєчника до IV місяця продукує гормони (прогес-
терон, і в меншій мірі - естроген), а з IV місяця жовте тіло
в'яне й установлюється гормональна функція плаценти. Нею
виділяється хоріальний соматомаммотропний гормон
(ХСМГ) або хоріоничний соматотропний плацентарний лак-
тоген, який за своїми хімічними та імунологічними власти-
востями наближається до гормону росту передньої долі гіпо-
фіза й пролактину. Плацентарний лактоген, завдяки своїй
антиінсуліновій дії, здійснює вплив на посилення глюконео-
генезу в печінці, зниження толерантності до глюкози, поси-
лення ліполізу. Плацента продукує також ряд інших білково-
пептидних гормонів (меланоцитостимулюючий гормон, ти-
реотропний гормон, релаксин, вазопресин й інш.).
Між плацентою й плодом існує функціональна залеж-
ність, яка розглядається як єдина ендокринна система - «фе-
топлацентарна одиниця», що володіє деякою автономністю,
здатна підтримувати синтез усіх біологічно активних стерої-
дних гормонів. Крім того, у вагітних змінюється діяльність
гіпофіза, щитоподібної залози (збільшується в 40% жінок),
надниркових залоз. У зв'язку з цим обмін речовин при вагіт-
ності має значні зміни. Основний обмін і потреба кисню під
час вагітності зростає. Після IV місяця основний обмін під-
вищується до 20%. Змінюється білковий обмін (відбувається
накопичення азоту; затримка азоту - 1,84 г у день, починаю-
чи з 17 тижнів). Із сечею виділяється менше норми сечовини;
аміаку й амінокислот - більше норми. Концентрація цукру в
крові натще звичайно нормальна, проте зниження толерант-
ності до глюкози відзначається в 40% вагітних. Відбувається

67
накопичення ліпідів. Змінюється мінеральний і водний обмі-
ни. Відбувається значне накопичення заліза (у зв'язку з чим
вагітна повинна одержувати 4-5 мг заліза до самих пологів).
Іде накопичення неорганічних речовин, що викликає затрим-
ку води в організмі. Зростає потреба у вітамінах (А, В1, Д, Є,
К, РР й особливо С).
При нормальній вагітності має місце підвищення потреби
до роботи серця й судинної системи, що пов'язано зі збіль-
шенням обсягу циркулюючої крові, підвищенням перифе-
рийного тиску, збільшенням об’єму матки й розвитком по-
тужної системи матково-плацентарного кровообігу. Серце
вагітної поступово звикає до навантаження: відбувається фі-
зіологічна гіпертрофія лівого шлуночка, збільшується хви-
линний об”єм, відзначається деяке підвищення судинного
тонусу й почастішання пульсу. Серце здобуває горизонталь-
не положення, у зв'язку із цим можуть з'явитися функціона-
льні шуми. Артеріальний тиск при фізіологічно нормальній
вагітності змінюється мало. Важливо враховувати не стільки
абсолютні цифри АТ, як відсоток приросту його до вихідної
величини (до вагітності). Підвищення систолічного АТ на
30% до вихідного рівня варто розцінювати як патологічний
симптом. Дуже важливо враховувати динаміку діастолічного
й пульсового тиску: при вагітності, що нормально протікає,
воно не повинно перевищувати 75-80 мм рт. ст. При норма-
льній вагітності дихання не змінюється, і тільки в останні
місяці стає глибшим й частішим, підсилюється газообмін.
Органи травлення й сечовивідна система при нормальній
вагітності не зазнають істотних функціональних змін.
Розпізнавання вагітності
Ймовірні ознаки - припинення менструації в жінки діто-
родного віку, збільшення молочних залоз, поява молозива,
цианоз слизової оболонки піхви й шийки матки, збільшення
розмірів матки.
Лабораторні тести - реакція Амгейма-Цондека, реакція
Галлі-Майнині, реакція Фридмана, а також імунологічні ме-
тоди, засновані на реакції між хоріоничним гонадотропіном
сечі вагітних та антисироваткою.
У другій половині вагітності достовірні ознаки - рух пло-
да, вислуховування серцевих тонів плода, ехографія (УЗД).
Користуючись даними анамнезу, розмірами матки можна
68
визначити строк вагітності досить ретельно. В останні місяці
використають формулу Сокульського.
Сімейний лікар повинен регулярно здійснювати курацію
вагітної. Вагітність не вимагає внесення особливих змін у
загальний режим. Проте вагітні звільняються від нічних чер-
гувань, важкої фізичної роботи, роботи, пов'язаної з вібраці-
єю тіла або несприятливим впливом на організм хімічних ре-
човин.
Інфекційні хвороби у вагітних можуть протікати більш
важко. Наслідком інфікування плода можуть бути загибель
плодового яйця або плода, аборт, передчасні пологи, мертво-
народження, захворювання немовляти. Захворювання грипом
небезпечно й для вагітної, й для плода. Профілактика грипу у
вагітної є найважливішим завданням сімейного лікаря, Ліку-
вання грипу таке ж, як і без вагітності. При інших інфекцій-
них захворюваннях госпіталізація вагітної обов'язкова.
Захворювання серцево-судинної системи у вагітних вима-
гають особливого підходу в кожному конкретному випадку.
Серед причин материнської смертності від екстрагенітальних
захворювань перше місце займають вади серця. При обсте-
женні вагітним, що страждають на ваду серця, необхідно
встановити форму вади, стан міокарда, ступінь недостатності
кровообігу. Вагітну з підозрою на ваду серця необхідно об-
стежити в спеціалізованому стаціонарі.
Вагітність можна доношувати:
1. При наявності недостатності тільки мітрального кла-
пана, або перевазі у хворої із поєднаною вадою серця недо-
статності; при цьому необхідною умовою є відсутність явищ
порушення кровообігу колись і тепер.
2. Хворим з аортальним пороком серця при відсутності
явищ порушення кровообігу.
Переривання вагітності показане при активному ревмати-
чному процесі або загостренні його й виниклої недостатності
кровообігу на початку вагітності; при звуженні лівого атріо-
вентрікулярного отвору Ш стадії й вище, навіть при умовах
компенсації кровообігу; при рестенозі після комісуротомії;
при вроджених вадах серця «синього» типу.
При лікуванні вагітних з ревматичною вадою серця приз-
начають серцеві, антиревматичні, седативні засоби, які не
протипоказані при вагітності й лактації.
69
 Гіпертонічна хвороба. Під час вагітності діагноз гіперто-
нічної хвороби ґрунтується на наступних ознаках:
1. Раннє (у перші 4 місяці) підвищення АТ;
2. Підвищений АТ при відсутності протеїнурії в другій
половині вагітності.
Терапія ґрунтується на індивідуальних даних і залежить
від стадії захворювання й строків вагітності. При тривалих
спостереженнях після пологів було встановлено, що захво-
рювання прогресує у хворих з III стадією захворювання.
Токсикози вагітних - патологічний стан, що виникає у зв'я-
зку з вагітністю й після її завершення повністю ліквідується.
До найбільш частих форм раннього токсикозу вагітних відно-
сяться: блювота, слинотеча, дерматози. До пізніх - водянка
вагітних, нефропатія вагітних, прееклампсія й еклампсія. При
виникненні патологічних ускладнень необхідна госпіталізація
вагітної у стаціонар до клінічного зникнення симптомів.
ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА
В СІМЕЙНІЙ МЕДИЦИНІ
Основною задачею первинної медико-санітарної допомо-
ги (ПМСД) є збереження та зміцнення здоров’я населення.
Перед лікувально-профілактичними закладами та їх співро-
бітниками ставиться задача виконання цієї місії на адмініст-
ративній території, яка закріплена за ними, шляхом надання
багатобічної безперервної інтегрованої медичної допомоги,
зміцнення і збереження максимально можливого рівня здо-
ров’я, працездатності й творчого довголіття.
Реалізація цієї цілі потребує рішення наступних задач:
1. Моніторинг стану здоров’я, всіх показників, які його
формують, а також реалізація профілактичних заходів з оці-
нкою їх ефективності.
2. Навчання елементам гігієни, веденню здорового спосо-
бу життя, прийомам надання само- й взаємодопомоги.
3. Залучення до рішення проблем охорони здоров’я насе-
лення санітарного активу, який був підготовлений для цього,
суспільних організацій, роботодавців, органів міського само-
врядування.
4 Забезпечення на території гарантованого об’єму пер-
винної медико-санітарної допомоги.
5. Надання швидкої та невідкладної допомоги при станах,
що погрожують життю, травмах й отруєннях кожній особі
70
незалежно від міста проживання, національності, віроспові-
дання та економічного стану.
6. Проведення профілактичної роботи, яка направлена на
зниження факторів ризику, виявлення латентних і ранніх
форм захворювань.
7. Динамічне спостереження за станом здоров’я кожного
громадянина території та членів його сім’ї на протязі всього
життя, а також осіб із інших дільниць за їхнім бажанням.
8. Активна участь в реалізації програм, що сприяють охо-
роні здоров’я сімей, в особливості жінок та дітей.
9. Організація надання всіх інших, крім первинної, видів
медичної допомоги (спеціалізованої та вузькоспеціалізова-
ної) у різних спеціалістів поліклінік та в умовах стаціонару.
10. Участь в наданні медико-соціальної допомоги інвалі-
дам, особам похилого віку та іншим соціально незахищеним
групам населення.
Схема оптимальної структури системи охорони здоров’я
Національні інститути і Центри основних видів Організації
охорони здоров’я та медичної допомоги
Формування політики охорони здоров’я, розробка
МОЗ нормативно-правових актів, наукове та організацій-
України но-методичне забезпечення функціонування систем
основних видів медичної допомоги
Обласна лікарня. Центри, диспансери, територіально-
медичні управління
Третій Консультативно- Стаціонари
рівень діагностичні поліклініки
Висококваліфіковані спеціалізовані та вузькоспеціа-
лізовані види медичної допомоги, територіально-
медичні управління
Міські, центральні, районні лікарні,
Другий Консультативно- Денні, домашні,
рівень діагностичні поліклініки цілодобові стаціонари
Спеціалізовані та основні види вузькоспеціалізованої
медичної допомоги
Первинна ланка системи охорони здоров’я
Перший Відділення сімейної Амбулаторія Денні, до-
рівень медицини сімейної меди- машні
цини стаціонари
Первинна медико-санітарна допомога
Сімейно-територіальні дільниці

71
 Схема чітко виділяє положення ПМСД як перший рівень
в системі, її основу, яка повинна мати головну роль в меди-
ко-санітарному забезпеченні населення. При цьому вона по-
винна задовольняти 80-90% всіх звернень населення до ме-
дичних закладів. Ефективне функціонування первинної лан-
ки може бути здійснено тількі тоді, коли вона буде сформо-
вана як окрема структура в системі охорони здоров’я зі сво-
им статусом, матеріальним забезпеченням, штатним розкла-
дом, матеріально-технічною базою, а також нормативно-
правовим статусом.
Другий рівень - це консультативно-діагностичні поліклі-
ніки (територіальні медичні об’єднання) зі стаціонаром. Во-
ни повинні надавати спеціалізовані та вузькоспеціалізовані
види медичної допомоги.
Медичні заклади третього рівня складаються з консульта-
тивно-діагностичних поліклінік, диспансерів і стаціонарів,
центрів або медичних об’єднань, які забезпечують надання
висококваліфікованої спеціалізованої та вузькоспеціалізованої
медичної допомоги.
Крім того, в країні функціонують національні інституції -
Національний інститут здоров’я, науково-дослідні інститути,
центри з різноманітними профілями медичної допомоги, ос-
новна діяльність яких - формування політики охорони здо-
ров’я і медичного забезпечення у своєму напрямку, розробка
нормативно-правових актів, наукове та організаційно-
методичне керування.
Основні принципи функціонування сімейної медицини:
— орієнтація на реалізацію національної політики охоро-
ни здоров’я громадян України;
— доступність для всіх громадян незалежно від грома-
дянства, віку і статі, стану фізичного і психічного розвитку;
— використання науково обгрунтованих сучасних мето-
дів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, які
базуються на вітчизняних традиціях, передовому досвіді та
досягненнях науки охорони здоров’я;
— проведення комплексного, соціального, медичного,
екологічного та психологічного підходу до охорони здоров’я.
— профілактична корекція та формування здорового спо-
собу життя;
72
 — финансування із різних джерел, включаючи страхові
фонди;
— державні гарантії медико-санітарного забезпечення
сімей, відсутність монопольності, можливість здорової
конкуренції.
Становлення сучасної системи охорони здоров’я в Украї-
ні передбачає подолання структурних диспропорцій в сфері
формування потребної ПМСД, яка базується на інституції
лікарів приватної практики та сімейних лікарів. Цей процес
повинен проходити без порушення позитивного досвіду,
який вже досягнутий, в існуючому медико-санітарному за-
безпеченні населення, з поступовим поетапним переходом і
використанням різних перехідних форм й методів, а також
моделей функціонування сімейної медицини, що були
вибрані.
Однією з важливих проблем переходу до медико-
санітарного забезпечення населення, згідно принципів
сімейної медицини, є проблема підготовки спеціалістів
сімейної медицини. Найбільш оптимальною є первинна
підготовка сімейного лікаря та його помічника — медичної
сестри - в навчальних закладах. Особливо актуальна
організація безперервної системи післядипломної освіти. Ре-
зультати соціологічних досліджень показали, що оптималь-
ною формою підготовки спеціалистів сімейної медицини є
очно-заочна форма, якій віддають перевагу серед опитаних
89,5% лікарів, 68,2% середніх медичних робітників, 98,1%
організаторів охорони здоров’я.
Реформа системи охорони здоров’я України з впроваджен-
ням первинного медико-санітарного забезпечення за сімейним
принципом принудила переглянути навчальні плани та про-
грами викладання методів ПМСД у медичних ВУЗах, зокрема
на кафедрі загальної практики, сімейної медицини, полікліні-
чної справи Луганського державного медичного університету.
В системі охорони здоров’я багатьох країн світу існують
різні форми організації роботи спеціалістів сімейної медици-
ни. Серед моделей роботи сімейної медицини основних видів
лікарської практики є сольний, парний та груповий.
При сольному варіанті лікар може працювати в окремій
амбулаторії, що розташована на сімейній територіальній ді-
льниці, в самостійному кабінеті, у приміщенні амбулаторії
73
сімейної медицини або у своєму кабінеті, який розташований
в районній поліклініці, сільській чи міській лікарні.
При другому варіанті разом працюють два сімейних ліка-
ря, один з яких більш спеціалізується в педіатрії, інший – в
терапії.
Групова сімейна практика в організаційному аспекті пе-
редбачає роботу в центрі сімейної медицини різної кількості
сімейних лікарів, які мають повну самостійність та почали
свою діяльність у філії поліклініки, лікарні або медичному
центрі. Група сімейних лікарів може також працювати в по-
ліклініці та, якщо їх не більш 5-7 чоловік, формуватися у від-
ділення.
Функціонування групи сімейних лікарів може здійснюва-
тися на різних рівнях:
1) вони працюють тільки як сімейні лікарі та мають
СТД, яка їм надана;
2) крім роботи сімейним лікарем, вони мають спеціалі-
зацію і надають медичну допомогу в різних напрямках меди-
цини;
3) третій варіант залежить від кількості лікарів в цій гру-
пі і може бути представлений двома формами:
а) група лікарів невелика і вони охоплюють додатково,
крім сімейної практики, і основні види: терапію, педіатрію,
акушерство та гінекологію, хірургію з травматологією,
б) це велика група, більш ніж 7-9 чоловік, кожен з яких
спеціалізується в наданні різних видів спеціалізованої медич-
ної допомоги.
Всі моделі мають як плюси, так й мінуси, але вибір моде-
лі для впровадження в практику залежить від напруженості
та міста розташування медичного закладу, яке бажає здійс-
нити перехід до медико-санітарного забезпечення за принци-
пом сімейної медицини, матеріально-технічної і фінансово-
економічної бази, а також рівня підготовки лікарів та їх ба-
жання працювати, в тому чи іншому аспекті.
Поодинокий і спарений варіанти є кращими для населен-
ня, тому що в цих випадках центри сімейної медицини роз-
ташовані безпосередньо на СТД. Цей варіант більш підхо-
дить до сільскої місцевості, проте відмінно зарекомендував
себе і в великих містах високорозвинутих країн.
Групова сімейна практика може бути рекомендована як в
74
великих містах, так й в невеликих населених пунктах. Проте,
з економічної точки зору, більш вигідна й ефективна модель
функціонування сімейної медицини, при який сімейні лікарі
надають і спеціалізовані види медичної допомоги. При існу-
ванні будь-якого з варіантів домінуючим залишається ві-
льний вибір пацієнтом свого сімейного лікаря, незважаючи
на те, що за ним закріплюється визначена територія обслуго-
вування. Про вибір іншого лікаря пацієнти повинні попере-
дити дільничного сімейного лікаря, а в подальшому між ци-
ми лікарями повинна здійснюватися передача повної
інформації, особливо про інфекційні та венерічні хвороби.
Таким чином, вибір моделі функціонування сімейної ме-
дицини повинен виходити з конкретних умов з урахуванням
багатьох економічних, соціальних, медичних та інших
факторів. Рішення приймається безпосередньо самим насе-
ленням та органами місцевого самоврядування при активній
допомозі керівництва органів й закладів охорони здоров’я,
прерогативою яких є розробка та удосконалення програм
ПМСД на рівні сімейної медицини.
Всі види моделей сімейної медицини повинні функціону-
вати в тісній співпраці з діагностично-консультативними,
лікувальними й реабілітаційними центрами, дитячими і жі-
ночіми консультаціями та пологовими будинками, а також
структурами соціального забезпечення.
В перспективі, коли сімейні лікарі будуть жити безпосе-
редньо на теріторії дільниці, що закріплена за ними, і будуть
прийняті відповідні нормативні документи, їм необхідно бу-
де надавати цілодобову швидку та невідкладну медичну до-
помогу. Для цього необхідно буде забезпечити матеріально-
техничну базу, навчання лікарів і медичних сестер, а також
фінансово-економічні розрахунки за виконану роботу.
Досвід систем охорони здоров’я багатьох країн і сімейна
медична практика засвідчує, що сімейні лікарі можуть на ви-
сокому професіональному рівні забезпечити надання насе-
ленню термінової допомоги на СТД, що закріплені за ними.
Вони більш серйозно та відповідально відносяться до
диспансеризації хронічних хворих, мають в три-чотири рази
меншу кількість викликів додому в вечірній і нічний час, ніж
в системах медичного забезпечення, де функціонує лікарська
швидка допомога у виді окремого структурного підрозділу.

75
Як існуюча, так і минула система охорони здоров’я не може
забезпечити майбутнього в роботі між станцією швидкої до-
помоги та дільничними службами територіальних поліклінік.
За включення в обов’язки сімейним лікарям надання
швидкої допомоги мешканцям закріплених теріторій гово-
рить також те, що вони гарно знають своїх пацієнтів,
функціональний стан їх органів і систем, раніш перенесені
захворювання, генетичний статус, переносимість тих чи
інших препаратів. Сімейний лікар зможе поставити своїм пі-
длеглим діагноз швидше, ніж лікар швидкої допомоги, який
їх бачить вперше, а для надання швидкої та невідкладної до-
помоги час має дуже велике значення. Надання населенню
територіальних дільниць спеціалистами сімейної медицини
цього виду медико-санітарного забезпечення має високий
медичний, соціальний і економічний ефект. В теперішній час
він реалізується в умовах сільскої охорони здоров’я лікарями
приватної практики, фельдшерами, акушерками, медичними
сестрами сільских амбулаторій.
Ефективне функціонування всіх моделей сімейної меди-
цини можливе тільки в умовах відповідного психологічного і
соціального забезпечення. Спеціалісти сімейної медицини
повинні мати відповідний соціально-правовий статус, а нова
форма організації і надання медико-санітарної допомоги по-
винна активно підтримуватися органами місцевого самовря-
дування, депутатськими комісіями з охорони здоров’я та ши-
рокими масами громадськості.
ПОЛІКЛІНІКА ТА ПОЛІКЛІНІЧНА ТЕРАПІЯ
Поліклінічна терапія
Поліклінічна терапія - дисципліна, що вивчає наступні
питання:
- ранньої діагностики захворювань внутрішніх органів і
преморбідних станів;
- профілактики та лікування захворювань на догоспіталь-
ному етапі;
- диспансеризації та реабілітації хворих;
- забезпечення етапності лікування хворих: поліклініка -
стаціонар – санаторій;
- надання невідкладної допомоги на догоспітальному
етапі;
- питання експертизи працездатності.
76
 Відомо, що більше 75% хворих терапевтичного профілю
починають і закінчують лікування в поліклініці. З кожним
роком усе ширше впроваджуються форми позалікарняної ре-
абілітації як більш доступної, економічної, доцільної.
Усі знають, що легше попередити захворювання, чим лі-
кувати. Тому пріоритетним напрямком в охороні здоров'я є
профілактичне. А поліклініка і є ведучою ланкою в системі
охороні здоров'я, що покликана здійснювати профілактику
захворювань.
На жаль, поліклініка на теперішній час не може викону-
вати в повному обсязі покладені на неї функції, що пов'язано
з економічними, соціальними питаннями, але орієнтири су-
часної охорони здоров'я на амбулаторно-поліклінічну медич-
ну допомогу не втратили свого значення.
Важливість амбулаторно-поліклінічного етапу медичної
допомоги доведена життям і в нашій країні, й за кордоном.
Адже у всіх випадках легкого перебігу хвороби та середньої
важкості хворий звертається в поліклініку до дільничного
лікаря, звертається і на початку важкої хвороби. І тільки во-
лодіючи алгоритмами діагностики, лікування, надання невід-
кладної допомоги на догоспітальному етапі, бригада лікарів
поліклініки може забезпечити злагоджену чітку роботу.
Поліклініка
Поліклініка – це лікувально-профілактичний заклад, у
якому надається кваліфікована лікарська допомога здоровим
пацієнтам і хворим, що приходять на прийом або яких лікар
відвідує вдома.
Розрізняють поліклініки по контингентах населення, що
обслуговуються:
• міські (для дорослих і підлітків);
• центральні районні;
• для працівників залізничного транспорту; міліції та
інших,
• курортні.
Також існують консультативно-діагностичні поліклініки
на базі обласних, республіканських лікарень і ВУЗів.
Крім того, функціонують спеціалізовані поліклініки:
• стоматологічні;
• фізіотерапевтичні;
• при психоневрологічних і кардіологічних диспансерах.
77
 При цьому виявляють п'ять категорій поліклінік по поту-
жності в залежності від кількості лікарів, кількості обслуго-
вуючого населення, кількості відвідувань у зміну і кількості
відділень.
Підрозділи поліклініки
Поліклініка має наступні підрозділи:
9 Керівництво (адміністрація) поліклініки: головний
лікар, заступник головного лікаря з медичної частини, по ек-
спертизі непрацездатності й економіці, головна медсестра,
які організують та забезпечують надання медичної допомоги
населенню;
9 Реєстратура: реєстратори, які здійснюють розподіл
потоку хворих, запис на прийом, прийом викликів;
9 Відділення профілактики: медична сестра кабінету
передлікарняного прийому (вимір температури тіла, росту,
ваги, артеріального тиску); фельдшер або акушерка для пер-
винного огляду в жіночому кабінеті;
9 Терапевтичні або педіатричні відділення;
9 Хірургічне відділення або кабінет;
9 Стоматологічне відділення або кабінет;
9 Спеціалізоване відділення: лор, окуліст, уролог, дер-
матолог, невролог, інфекціоніст, підлітковий;
9 Жіноча консультація;
9 Процедурний;
9 Маніпуляційний;
9 Стерилізаційна;
9 Кабінет функціональної діагностики або відділення
(УЗД, ЕКГ, ЕЕГ, рН - метрія);
9 Рентгенологічне відділення;
9 Лабораторія;
9 Фізіотерапевтичне відділення;
9 Відділення медичної статистики.
В основі амбулаторно-поліклінічної допомоги населенню,
що здійснюється поліклінікою, покладений дільничний
принцип.
Що це значить? Весь район обслуговування поліклінікою
розділений на територіальні дільниці в залежності від кіль-
кості населення, що мешкає. За кожним закріплений один
дільничний лікар. Це дає можливість:
78
 y забезпечити спостереження хворого одним лікарем;
проводити ефективну диспансеризацію;
y вчасно виявляти преморбідні стани і ранні форми за-
хворювань, постійно контактуючи з закріпленими пацієнта-
ми;
y робити вдома кваліфіковану медичну допомогу.
Головним диригентом є дільничний лікар-терапевт або
лікар-педіатр, що повинний забезпечувати:
y кваліфіковану терапевтичну допомогу населенню сво-
єї дільниці і на амбулаторному прийомі, і вдома;
y організовувати консультації фахівців за показаннями;
y здійснення санітарно-епідемічногоконтролю.
Крім того, в обов'язки дільничного лікаря входить:
y проведення профілактичних оглядів,
y диспансерне спостереження,
y експертиза працездатності,
y госпіталізація хворих у стаціонар,
y проведення санітарно-освітньої роботи серед насе-
лення дільниці.
На перший погляд може показатися, що робота дільнично-
го лікаря набагато легше, вона менш відповідальна - адже го-
ловне - лікування в стаціонарі. Але ця думка помилкова. Саме
від грамотності і професіоналізму дільничного лікаря іноді
залежить життя хворого. Як важко буває лікарю на виклику в
хворого відразу правильно зорієнтуватися в діагнозі, без уся-
кої допомоги оцінити важкість стану хворого і визначити так-
тику його ведення. Не менш важливо призначити повне і сво-
єчасне обстеження для уточнення діагнозу, що в більшості
випадків дає можливість з'ясування правильного діагнозу, та,
в решті решт, скорочує терміни непрацездатності.
Завжди важче бути лікарем загальної практики, ніж вузь-
ким спеціалістом. Ви запитаєте - чому?
Тому що, простіше вивчити кілька захворювань одного
органа, ніж знати всі можливі захворювання, синдромосхідні
стани, у короткі терміни проводити диференціальний діагноз
і лікувати на сучасному рівні, використовуючи останні дося-
гнення медицини.
Дільничний лікар повинний чітко знати показання до ур-
гентної госпіталізації, включаючи і випадки терапевтичної
патології, і інфекційні захворювання. Якщо ж необхідно, то
79
він організує стаціонар удома з активними відвідуваннями
(без виклику хворого). У випадку планової госпіталізації
хворого при загостренні хронічної патології дільничний лі-
кар видає листа на госпіталізацію з випискою результатів об-
стеження хворого. Після виписки зі стаціонару хворий з епі-
кризом повертається до дільничного лікаря, який проводить
реабілітацію і вторинну профілактику загострення захворю-
вання. Дільничний лікар заповнює паспорт дільниці, у якому
відбивається санітарно-демографічна характеристика діль-
ниці, стан захворюваності, контингенти диспансеризації.
Уже міцно ввійшла в практику система денних стаціона-
рів, що організуються і у поліклініках, і у лікарнях. У них
хворий впродовж дня проходить обстеження і лікування, а
на ніч іде додому.
Це створює додаткові позитивні моменти (поліпшує пси-
хічний стан хворого, він щодня контактує з родиною). При
цьому хворий може одержати лікування в повному обсязі і
щодня бути під спостереженням лікаря. Крім того, це дозво-
ляє раціонально використовувати ліжковий фонд.
У денний стаціонар можуть направлятися наступні кате-
горії хворих:
- хворі з відомим діагнозом, лікування яких не вимагає
цілодобового перебування в стаціонарі (наприклад, з гострим
бронхітом);
- хворі, діагноз у яких остаточно не встановлений, і пот-
рібно тривале лабораторно - інструментальне обстеження;
- хворі, що вимагають стаціонарного лікування, але немає
можливості надати його через відсутність місць у відділенні
стаціонару (наприклад, з гіпертонічною хворобою, кризою, з
приступом бронхіальної астми);
- хворі, що вимагають продовження лікування після ста-
ціонару;
- хворі, що вимагають вторинної профілактики захворю-
вань в умовах відділення реабілітації поліклініки.
Проте, якщо стан хворого важкий і потребує цілодобово-
го спостереження і лікування, то хворий повинний бути гос-
піталізований у стаціонар.
Для яких хворих призначений стаціонар удома?
Для хворих, що не вимагають цілодобового спостережен-
ня, із установленим діагнозом і необхідністю дотримання по-
80
стільного режиму. При цьому, дільничний лікар здійснює
регулярно огляди хворого, при необхідності організує консу-
льтації фахівців удома. Для виконання призначень дільнич-
ного лікаря необхідно щоденне відвідування хворого дільни-
чною медсестрою.
Дільничний лікар займається не тільки хворими, але і
здоровим населенням своєї дільниці. Для здійснення профі-
лактичного напрямку роботи поліклініки проводиться диспа-
нсеризація.
Важливим моментом є проведення профілактичних огля-
дів при надходженні на роботу з метою вирішення питання
професійної придатності і профілактики розвитку професій-
них захворювань. При цьому обов'язково необхідно врахову-
вати перелік захворювань, наявність яких протипоказана до
роботи зі шкідливими умовами праці.
Проводиться профілактичний огляд усіма спеціалістами
абітурієнтів із заповненням форми 086/о, яка засвідчує мож-
ливість подальшої праці, що вибрав майбутній фахівець.
Облік роботи лікарів поліклініки проводиться, насампе-
ред, по обліку відвідувань статистичним відділом. Кожне ві-
двідування хворого відбивається в амбулаторній карті, а та-
кож заповнюється статистичний талон (форма 025/о).
У цілому лікарі поліклініки здійснюють дуже велику та
багатогранну роботу. Аналіз роботи лікарів поліклініки здій-
снюється за основними показниками:
І. Показники захворюваності:
- захворюваність – число уперше виявлених випадків за-
хворювань за календарний рік х 1000, співвіднесених до чи-
сельності населення;
- поширеність – число випадків усіх захворювань, вклю-
чаючи і уперше виявлені, х 1000, співвіднесених до чисель-
ності населення;
- структура захворювань – відсоткове відношення числа
захворювань по окремим нозологіям до всіх захворювань.
II. Показники організації роботи:
- дільничність – процентне відношення числа відвідувань
жителів даної дільниці до загального числа відвідувань. Да-
ний показник розраховується і на амбулаторному прийомі, і
при обслуговуванні викликів удома;
81
 - активність лікарської допомоги вдома – процентне від-
ношення активних викликів до усіх;
- навантаження на прийомі – відношення числа відвідувань
у поліклініку до кількості відпрацьованих годин прийому;
- навантаження вдома – відношення кількості обслуго-
ваних викликів до часу, визначеного на обслуговування ви-
кликів;
- функція лікарської посади – навантаження в годину х кі-
лькість годин на прийомі у день х кількість робочих днів на
місяць х кількість робочих місяців у році;
III. Показники якості діагностики і лікування:
- частота збігу діагнозів (зі стаціонаром);
- відсоток помилкових діагнозів;
- летальність удома;
- середня тривалість непрацездатності;
IV. Показники якості профілактичної роботи:
- повнота охоплення періодичними профілактичними
оглядами, у тому числі ІВВВ, УВВВ, учасників ліквідації
аварії на ЧАЕС;
- повнота охоплення цільовими оглядами (на туберкульоз,
онкопатологію, цукровий діабет, гіпертонію);
V. Показники ефективності динамічного спостереження:
Показники, що визначаються серед хронічних хворих, які
знаходяться на диспансерному обліку по 3-й групі:
- частота загострень захворювання;
- захворюваність з тимчасовою втратою працездатнос-
ті (по основному захворюванню);
- вихід на первинну інвалідність;
- смертність.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО

ЛІКАРЯ
Диспансеризація – комплекс лікувально–профілактич-
них, санітарно–гігієнічних і соціально–економічних заходів.
Диспансеризація містить у собі активне спостереження за
населенням закріпленої дільниці, виявлення передзахворю-
вань і ранніх форм захворювань, а також попередження за-
хворювань.
82
 Етапи диспансеризації:
I етап. Відбір контингентів для диспансеризації. Обов'яз-
ковому спостереженню підлягають:
• Діти до 14 років;
• Підлітки і допризовники;
• Учні ПТУ, студенти ВУЗів;
• Працівники дитячих закладів;
• Жінки у віці понад 30 років;
• Інваліди ВВВ, учасники ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС;
• Медичні працівники.
Також диспансеризації підлягають хронічні хворі з захво-
рюваннями внутрішніх органів, ендокринної системи, онко-
логічною патологією і т.п.
II етап. Здійснення диспансерного спостереження, а саме –
виконання плану заходів, який розроблений при доборі на
диспансерне спостереження. Огляди хворих і здорових необ-
хідно проводити активно (здорових – 1 раз у рік, хворих у ста-
дії ремісії – 2 рази і більше).
III етап. Аналіз якісних показників ефективності диспан-
серизації.
Для ефективного і якісного проведення диспансеризації
необхідно:
- активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворю-
вань;
- добір контингентів для динамічного спостереження;
- систематичне спостереження хронічних хворих з визна-
ченими нозологічними формами;
- широке проведення санітарно-освітньої роботи;
- систематичне спостереження за пацієнтами, що працю-
ють у шкідливих умовах праці, а також розробка заходів що-
до поліпшення гігієни праці;
- вивчення ефективності диспансерного спостереження.
Виділяють три групи диспансерного спостереження:
I група – здорові люди, що не пред'являють скарг і не
мають у минулому захворювань;
II група – практично здорові, котрі вказують в анамнезі
на перенесені захворювання або мають фактори ризику і
працюють в умовах впливу “професійних речовин”.
83
 III група – хворі: у стадії компенсації, субкомпенсації і
декомпенсації, хронічні хворі.
Що стосується динамічного спостереження за хворими,
що знаходяться під диспансерним наглядом, то, згідно нака-
зу МОЗ України № 507 від 2003 р., розроблені зразкові схеми
огляду з залученням фахівців, визначена кратність оглядів у
році, стандарти лабораторно – інструментальних досліджень
і лікувально-оздоровчих заходів у залежності від нозологіч-
ної форми, стадії й активності процесу.
Якість диспансерного спостереження залежить від чіткості
оформлення медичної документації. Основні документи – ін-
дивідуальна карта амбулаторного хворого (форма 025/о) і кон-
трольна карта диспансерного спостереження (форма 030/о).
Для кожного пацієнта, узятого під диспансерне спостере-
ження, розробляється індивідуальний план лікувально-
оздоровчих заходів. Наприкінці кожного року складається
епікриз і проводиться аналіз щодо виконання плану.

РЕАБІЛІТАЦІЯ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

Сімейними лікарями здійснюється не менш важливий
комплекс заходів - реабілітація.
У поняття медичної реабілітації входить комплекс ліку-
вально-оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення здо-
ров'я хворого, його функціональних можливостей і працезда-
тності, повернення інвалідів до праці.
Дуже важливо для успішної реабілітації як можна раніше
розпочати проведення реабілітаційних заходів при активно-
му лікуванні. При цьому обов'язкова наступність і послідов-
ність реабілітації на всіх етапах.
Виділяють 3 періоди медичної реабілітації:
1. Рання реабілітація (стабілізація) – це сучасна діагно-
стика і раннє інтенсивне лікування, режим, дієтхарчування.
2. Пізня реабілітація (мобілізація) – проведення відбу-
довного лікування у відділеннях реабілітації лікарень, полік-
лінік, із проведенням ЛФК, фізіотерапією, рефлексотерапією.
3. Реадаптація – в умовах санаторію, в спеціалізованих
реабілітаційних центрах, у профілакторіях з використанням
вище перерахованих факторів реабілітації і технічних спосо-
бів для відновлення працездатності хворого.
84
 ВООЗ визначає реабілітацію як процес, метою якого є
профілактика інвалідності під час лікування захворювань і
допомога хворому в досягненні максимальної фізичної, пси-
хічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності,
на яку він буде здатний у рамках даного захворювання.
Принципи реабілітації:
; Рання діагностика захворювання, активне лікування з
проведенням реабілітаційних заходів;
; Органічна єдність лікування і реабілітації;
; Безперервність, послідовність і наступність у реабілі-
тації на всіх етапах;
; Комплексний підхід до реабілітації хворого або інва-
ліда з використанням усіх її видів;
; Складання комплексного плану реабілітаційних захо-
дів з урахуванням індивідуальних особливостей захворюван-
ня;
; Психологічна переорієнтація хворих;
; Повернення хворих і інвалідів до праці, раціональна
організація їх до роботи в залежності від функціональних
можливостей.
До етапів реабілітації відносяться:
• Поліклініка з проведенням постійного спостереження
за хворими;
• Стаціонар – для досягнення стабілізації захворювання
• Відділення медичної реабілітації при лікарнях, науко-
во-дослідних інститутах;
• Санаторій місцевого значення
• Санаторій-профілакторій
Найбільш чітко в нас проводиться реабілітація хворих пі-
сля інфаркту міокарда. Так, хворий з реанімаційного блоку
переводиться в палату інфарктного відділення після гострого
періоду, де активно проводиться реабілітаційні заходи (діаг-
ностика, лікування, дієтхарчування). Далі кардіологічне від-
ділення – для продовження повного лікувального комплексу,
а для відновлення функціональних можливостей і адаптації
хворого до навколишнього середовища продовжується реа-
білітація в умовах санаторію в Слов'янську. Нарешті, диспа-
нсерне спостереження дільничного лікаря і кардіолога в по-
ліклініці.

85
 Добре налагоджена також система реабілітаційних захо-
дів для хворих після травм кісток і суглобів з використан-
ням місцевої водолікарні і всього арсеналу кабінетів відбу-
довного лікування поліклініки.
У поняття реабілітації входить не тільки медична, але й
психологічна і професійнаскладова (зв'язані з підготовкою
хворого до продовження трудової діяльності, можливою пе-
рекваліфікацією). Також соціальна реабілітація, котра особ-
ливо важлива при збереженні в хворого обмеження рухів у
зв'язку з протезами і т.п., що здійснюється для подолання по-
чуття соціальної неповноцінності.
Якщо хворий – підліток, то має важливий момент педаго-
гічна реабілітація, що включає заняття в спеціальних шко-
лах-інтернатах. У цілому, ми говоримо про медико-соціальну
реабілітацію, у якій обов'язкове проведення медичних ліку-
вально-відбудовних заходів.
Важливе місце в системі оздоровчих заходів займає сана-
торно-курортне лікування. В обов'язки дільничного лікаря й
інших лікарів поліклініки входить проведення добору хворих
на санаторно-курортне лікування з видачею довідки на сана-
торне лікування за формою 070/о і заповненням санаторно-
курортної карти ( форма 072/о).
Курорт – місцевість із природними лікувальними факто-
рами, що має визначені бальнеотехничні, гідротехнічні спо-
рудження і мережу лікувально-профілактичних закладів. На
Україні близько 100 курортів.
Існують санаторії: кліматичні, бальнеологічні, грязьові.
Це Трускавець, Моршин, Миргород, Березівські мінеральні
води, Поляна Квасова, в яких використовуються природні
фактори кліматотерапії, також із застосуванням мінераль-
них вод, сольових шахт, брудів, у ряді випадків у поєднанні
з фізіотерапією, ЛФК. Виділяють профільні санаторії: для
лікування хворих із захворюваннями серцево-судинної, тра-
вної, опорно-рухової, нервової, дихальної систем.
Важливим моментом є добір хворих на санаторно-
курортне лікування і терміни його проведення – можливе
лікування тільки в період ремісії захворювання.
Обов'язково враховувати тяжкість хронічного захворю-
вання – якщо поїздка на курорт може зашкодити здоров'ю –
використовують місцеві санаторії.
86
 Потрібно провести необхідне обстеження перед запов-
ненням санаторно-курортної карти: клінічний аналіз крові,
сечі, ЕКГ, ФГ органів грудної клітки, при захворюванні ор-
ганів травлення – ФГДСК, копрологія, рН-метрія для визна-
чення кислотності шлункового соку, огляд гінеколога – для
жінок та інші обстеження – за показниками.
Обов'язково враховувати протипоказання для напрямку в
санаторій, тому що у випадку повернення хворого лікар
оплачує усі витрати (проїзд, путівку) і одержує стягнення.
Протипоказання для санаторно-курортного лікування:
9 Системні захворювання крові;
9 Хвороби внутрішніх органів при наявності органної
або системної недостатності;
9 Паразитарні й інфекційні захворювання;
9 Психічні хвороби;
9 Гострі інфекції;
9 Наркоманія;
9 Хронічні захворювання в стадії загострення;
9 Злоякісні пухлини (іноді після радикальної операції
можливе лікування в місцевому санаторії)
9 Патологічна вагітність;
9 Усі вагітні для лікування на бальнео- і грязе курортах;
9 Після аборту (до 1ї менструації);
9 Гостропрогресуючі форми туберкульозу легенів і ту-
беркульозу в період дисемінації,
9 Кахексія різного походження.
Якщо важка гіпертонія, часті кризи, порушення ритму сер-
цевої діяльності - санаторно-курортне лікування не показане.
МСЕ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
В обов'язки сімейного лікаря входить проведення експер-
тизи працездатності.
При звертанні хворого до сімейного лікаря, він повинний
виставити діагноз, призначити лікування й обстеження і ви-
значити непрацездатність. При цьому необхідно пам'ятати
про об'єктивне проведення експертизи, тому що помилки мо-
жуть дорого коштувати і хворому і державі. Наказом МЗ Ук-
раїни № 455 визначений порядок видачі лікарняних листків.
Потрібно враховувати також при виписці хворого з лікар-
няного листка чи наступило видужання, тому що рання ви-
87
писка може привести до повторного випадку або розвитку
ускладнень.
Також потрібно враховувати рід занять (професію). При
важкій роботі з несприятливими умовами праці – переохоло-
дження і т.п. можлива при виписці через ЛКК видача довідки
на раціональне працевлаштування, тобто полегшена праця на
2 тижні.
Крім того, дільничний лікар повинний чітко знати: де
тимчасова, а де стійка втрата працездатності, тому що в
останньому випадку хворого потрібно вчасно направити на
МСЕК для встановлення групи інвалідності. Також потрібно
враховувати терміни непрацездатності. У випадках, коли
хворий непрацездатний безупинно 4 місяці або з перервами
по одному захворюванню - 5 місяців -він підлягає огляду на
МСЕК при завчасному напрямку, при туберкульозі – цей те-
рмін – 10 місяців. Згідно висновку МСЕК, в разі визначення
тимчасової непрацездатності – лікарняний лист продовжу-
ється, а в разі стійкої непрацездатності – визначається група
інвалідності.
Дільничний лікар при первинному звертанні хворого і
встановленні непрацездатності може одноосібно видати лі-
карняний лист на термін до 5 днів з наступним продовжен-
ням його у залежності від тяжкості захворювання - до 10
днів. Далі при продовженні захворювання – лікарняний лист
продовжується лікарем разом із завідувачем відділення - до
30 днів з оглядом кожні 10 днів, а далі – через лікарсько-
консультативну комісію (ЛКК) – також 1 раз на 10 днів.
У випадку тимчасової втрати працездатності, обумовле-
ної захворюванням або травмою внаслідок алкогольного
сп'яніння, чи дії наркотиків, що визначає ЛКК у порядку
огляду на предмет стану сп'яніння, видається лікарняний
лист із вказівкою в ньому стану сп'яніння.
Якщо хворий сьогоднішній день відробив, то лікарняний
лист може бути виданий з наступного дня.
Якщо хворий не з'явився на прийом у призначений день, а
він ще непрацездатний – лікарняний лист продовжується з
відміткою про порушення в лікарняному листі.
Якщо хворий був оглянутий фельдшером і визнаний не-
працездатним, а далі спрямований у поліклініку, лікарняний
лист видається з моменту огляду фельдшером при непраце-
88
здатності, а якщо визнаний працездатним – видається лікар-
няний лист тільки до кінця робочої зміни, а далі довідка.
Якщо тимчасово непрацездатний хворий направляється в
інший лікувальний заклад на дообстеження – лікарняний
лист видається через ЛКК.
При тимчасовій непрацездатності студентів ВУЗів і ПТУ
– видається довідка (форма 095/о).
Якщо при звертанні в поліклініку хворий визнаний праце-
здатним – видається довідка про відвідування з указівкою
дати, часу, діагнозу.
Для догляду за хворою дитиною до 14 років лікарняний
лист видається на період, упродовж якого дитина вимагає
догляду, але не більш 14 днів.
Якщо хворіє дитина більше 14 днів, то далі видається до-
відка (форма 138/о) по догляду.
Якщо в родині хворіють одночасно двоє дітей, то по до-
гляду видається один лікарняний лист. А при хворобі дітей у
різний час – лікарняний лист видається по кожному випадку.
Коли після виписки дитини в дитячий садок або школу, у
нього виникають ускладнення захворювання – то через ЛКК
визначається продовження захворювання і видається довідка.
Якщо дитина виписана зі стаціонару і має потребу у до-
гляді для доліковування, то лікарняний лист продовжується
або видається загальним терміном (можливо, був лікарняний
лист і по стаціонару) на 14 днів.
Якщо стаціонарне лікування дитини до 6 років, то лікар-
няний лист по догляду видається на весь період лікування в
стаціонарі.
При важкій хворобі дитини в стаціонарі від 6 до 14 років і
необхідності за ним індивідуального догляду за рішенням
ЛКК лікарняний лист видається на необхідний час. Для до-
гляду за хворою дитиною, потерпілою унаслідок аварії на
ЧАЕС – лікарняний лист видається на весь період хвороби, а
при відправленні дитини на санаторно-курортне лікування за
необхідністю догляду – також видається лікарняний лист.
У випадку стаціонарного лікування дитини з ВІЛ- інфек-
цією або потерпілого від аварії на ЧАЕС лікарняний лист ви-
дається на весь період стаціонарного лікування.
Якщо ж мати (або інші члени родини) перебувають у від-
пустці по навчанню, творчій відпустці, у відпустці по догля-
89
ду за дитиною старше 3 років чи у відпустці без оплати – то
лікарняний лист видається з того дня, коли мати повинна
приступити до роботи.
Для догляду за дитиною старше 14 років при амбулатор-
ному лікуванні лікарняний лист видається на 3 дні, у винят-
кових станах (важка травма) лікарняний лист ЛКК продляє
до 7 днів.
Для догляду за дитиною-інвалідом до 16 років при поїздці
в санаторій видається лікарняний лист одному з батьків на
період лікування в санаторії та проїзду в обидва кінці через
ЛКК.
У випадку хвороби матері, що знаходиться у відпустці по
догляду за дитиною до 3 років, лікарняний лист видається
іншому члену родини на весь період необхідного догляду.
Якщо дитина занедужала поза місцем постійного прожи-
вання, лікарняний лист по догдяду видається з дозволу голо-
вного лікаря.
Довідка про відвідування лікувального закладу з пе-
чаткою видаються:
- при проходженні обстеження для встановлення причини
захворювання з умовами праці, перелік захворювань затвер-
джує Кабінет Міністрів;
- при напрямку слідчих органів;
Довідка з підписом завідувача відділенням і печаткою
видається:
- при тимчасовій непрацездатності пацієнта – безробітного;
- по напрямку військкоматів;
Довідка з підписом лікуючого лікаря видається:
- при самостійному звертанні хворого на консультацію.
Видається лікарняний лист через ЛКК на санаторно-
курортне лікування на додаткові дні до основної відпустки
щодо терміну путівки + дні на проїзд в обидва кінці.
Лікарняний лист видається іногородньому (поза постій-
ним місцем проживання) хворому при непрацездатності з до-
зволу головного лікаря.
При втраті лікарняного листка через ЛКК видається «ду-
блікат» при наявності довідки з місця роботи про відсутність
лікарняного листка.
Якщо хворий бажає здати лікарняний лист до оплати, то
лікарняний лист закривається з позначкою «продовжує хво-
ріти» і далі видається продовження лікарняного листа.
90
 Лікарняний лист НЕ ВИДАЄТЬСЯ:
- Заднім числом.
- Працездатним.
- Під час відпустки без оплати.
- Пацієнтам, що знаходяться під арештом і проходять су-
дово-медичну експертизу.
Лікарняний лист по догляду не видається:
- за хронічним захворюванням дитини у період ремісії;
- за хворою дитиною в період чергової відпустки;
- за здоровою дитиною в період карантину;
- при хворобі дитини старше 14 років у стаціонарі, коли
не потрібний індивідуальний догляд (не важка хвороба).
У випадку конфліктних ситуацій направляється на ЛКК.
Через ЛКК видається:
- довідка про звільнення від екзаменів за станом здоров'я;
- про академічну відпустку.
Для рішення ряду клініко-експертних питань у лікуваль-
ному закладі створюються ЛКК – Лікарсько - Консультатив-
на Комісія.
На ЛКК направляються:
- при конфлікті з питаннь працездатності;
- для продовження лікарняного листа понад 30 днів;
- для видачі лікарняного листа на санаторно-курортне лі-
кування;
- для видачі довідки на раціональне працевлаштування;
- для видачі довідки на полегшену працю на термін – 2
тижні після загострення хронічної хвороби, після пневмонії
та інш.
- для напрямку на МСЕК для огляду та надання групи ін-
валідності і на повторний огляд;
- для видачі довідки про необхідність надання академіч-
ної відпустки;
- для видачі лікарняного листа і довідки у догляді за хво-
рим членом родини.
ЛКК здійснює контроль обґрунтованості видачі лікарня-
них листків лікарями.
Для встановлення групи інвалідності, визначення трива-
лої чи стійкої втрати працездатності організовані МСЕК –
Медико-Соціальні Експертні Комісії.

91
 На МСЕК оформляє сімейний або дільничний лікар після
повного обстеження при наявності стійких незворотних да-
них втрати працездатності із заповненням посилкового листа
через напрямок на ЛКК.
Після огляду МСЕК видає довідку хворому, у пенсійний
фонд, у лікувальний заклад, що направив хворого, повідом-
лення за місцем роботи.
МСЕК установлює групу інвалідності з дня надходження
документів. Якщо хворий не може за станом здоров'я з'яви-
тися на МСЕК – проводиться огляд удома.
Відповідно до інструкції про встановлення груп інвалід-
ності, затвердженої МОЗ України від 1991 р., існує 3 групи
інвалідності:
¾ I група інвалідності
У пацієнта різко виражене обмеження життєдіяльності.
Потрібен сторонній догляд та допомога. Виконання раціона-
льної роботи можливе тільки при компенсації або корекції
хвороби (анатомічних дефектів) , створенні спеціальних умов
вдома або на виробництві.
¾ II група інвалідності
У пацієнта різке обмеження життєдіяльності і соціальної
адаптації. Але хворі не вимагають сторонньої допомоги. В
окремих випадках можуть виконувати полегшену роботу.
¾ III група інвалідності
У пацієнта обмеження життєдіяльності, значне зниження
соціальної адаптації внаслідок значного утруднення в на-
вчанні, пересуванні, участі в трудовій діяльності.
Таким чином, робота дільничного лікаря є ключовою в
роботі поліклініки. Від правильності дій лікаря залежить в
цілому робота всього закладу.
Більшість з випускників будуть працювати дільничними,
сімейними лікарями, тому в даний час головні орієнтири
ВУЗів спрямовані на підготовку лікаря загальної практики.
Це і складніше і цікавіше. Стояти на початку завжди відпові-
дально, тому що який шлях буде обраний – такий і результат.

92
 СУЧАСНІ КЛАСИФІКАЦІЇ
НАЙБІЛЬШ РОЗПОВСЮДЖЕНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ
В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
Пневмонія
Визначення. Пневмонія — гостре інфекційне захворю-
вання переважно бактеріальної етіології, яке характеризуєть-
ся вогнищевим ураженням респіраторних відділів легенів та
наявністю внутрішньоальвеолярної ексудації.
Розрізняють:
— негоспітальну пневмонію (НП) («позалікарняна»,
«розповсюджена», «амбулаторна»), яка виникла поза лікува-
льним закладом;
— нозокоміальну пневмонію («госпітальна», «внутрішньо-
лікарняна»), яка виникла через 48 годин і пізніше після госпі-
талізації хворого до стаціонару за відсутності будь-якого ін-
фекційного захворювання в інкубаційному періоді на час гос-
піталізації хворого;
— аспіраційну пневмонію;
— пневмонію в осіб з тяжкими дефектами імунітету (вро-
джений імунодефіцит, ВІЛ-інфекція, ятрогенна імуносупре-
сія).
Залежно від тяжкості перебігу розрізняють пневмонії
o легкого перебігу;
o середньотяжкого;
o тяжкого.
НП з тяжким перебігом —це особлива форма захворю-
вання різної етіології, яка проявляється вираженою легене-
вою недостатністю та/або ознаками тяжкого сепсису або сеп-
тичного шоку, характеризується несприятливим прогнозом
та потребує інтенсивної терапії.
Виділяють малі та великі критерії тяжкого перебігу НП.
Малі критерії:
частота дихання 30/хв. та більше, порушення свідомості,
сатурація кисню менш ніж 92% (за даними пульсоксиметрії),
РаС2<60 мм рт. ст., систолічний АТ<90 мм рт. ст., двобічне
або багаточасткове ураження легенів, порожнини розпаду,
плевральний випіт.

93
 Великі критерії:
потреба у штучній вентиляції легенів, швидке прогресу-
вання вогнищево-інфільтративних змін в легенях — зростан-
ня розмірів інфільтрації більше ніж на 50% протягом най-
ближчих 2 діб, септичний шок або необхідність уведення ва-
зопресорів більше 4 год., гостра ниркова недостатність (кіль-
кість сечі менш ніж 80 мл за 4 год. або рівень креатиніну си-
роватки крові більш ніж 0,18 ммоль/л, або рівень сечовини
більш ніж 9,0 ммоль/л) за відсутності хронічної ниркової не-
достатності.
Про тяжкий перебіг свідчить наявність у хворого не мен-
ше 2 малих або 1 великого критеріїв, кожен з яких достовір-
но підвищує ризик розвитку летального наслідку.
Всі пацієнти з негоспітальною пневмонією розподіляють-
ся на 4 групи (категорії):
- І група (нетяжкий перебіг НП без супутньої патології та
інших модифікуючих факторів);
- II група (нетяжкий перебіг НП за супутньої патології
та/або інших модифікуючих факторів). У 20% хворих мож-
лива потреба в госпіталізації через неефективність амбулато-
рного лікування та/або загострення супутніх захворюв'ань;
- III група (нетяжкий перебіг, який потребує госпіталіза-
ції у терапевтичне відділення за медичними або соціальними
показаннями);
- IV група (госпіталізовані у палати інтенсивної терапії
або реанімаційне відділення з тяжким перебігом НП).
Бронхіальна астма
Визначення. Бронхіальна астма (БА) —- хронічне запа-
льне захворювання дихальних шляхів, яке спричинене знач-
ною кількістю клітин та медіаторів запалення і призводить
до гіперреактивності бронхів, що проявляється рецидивую-
чими симптомами свистячого дихання, ядухи, скутості у
грудній клітині, кашлю, особливо вночі та рано вранці. Ці
епізоди звичайно пов'язані з розповсюдженою, але варіабе-
льною бронхіальною обструкцією, яка зворотна спонтанно
або під впливом терапії.

94
 Класифікація бронхіальної астми за тяжкістю перебігу
Характер- Показники
Ступінь ристика Характеристика функції
захворю- перебігу клінічних даних зовнішнього
вання захворю- дихання
вання
Короткотривалі загострення. ПШВ або об'єм
Напади ядухи або його еквіва- форсованого ви-
ленти рідше 1 на тиждень. диху в першу
І Інтермітуюча Короткочасні, легкі, не розго- секунду (ОФВ1)
БА рнуті. Нічні напади (інші сим- >80%. Добовий
птоми астми) не частіше 2 на розмах ПШВ
місяць. У період між нападами <20%.
симптоми захворювання від-
сутні.
Симптоми постійні, але коро- ПШВ або ОФВ1
ткочасні: від 1 на тиждень до 1 >80% від належ-
II Легка перси- на день. Нічні симптоми час- них. Добовий
стуюча БА тіше 2 на місяць. Загострення розмах ПШВ та
порушують активність і сон. ОФВ1 збіль-
шуються до 20-
30%.
Щоденні симптоми астми, ПШВ або ОФВ1
Середньої нічні симптоми частіше 1 на >60% — <80%.
III важкості тиждень. Фізична активність Добовий розмах
персистуюча обмежена. Нічний сон суттєво ПШВ перевищує
БА порушений. Необхідність що- 30%.
денно β2-агоністів.
Постійні тривалі денні та нічні ПШВ або ОФВ1
симптоми астми. Виражена <60% від належ-
Важка пер- обмеженість фізичної актив- них. Добовий
IV систуюча ності. Часті загострення, що розмах ПШВ
БА загрожують життю хворого. >30%.
Збереження симптомів у пері-
од між нападами.
I ступінь — інтермітуюча БА;
II ступінь — легка персистуюча БА;
III ступінь — середньої тяжкості персистуюча БА;
IV ступінь — важка персистуюча БА.
Виділяють 4 ступеня тяжкості загострення бронхіальної астми:
- І — легкий;
- II — середньо важкий;
- III — важкий;
- IV — загроза зупинки дихання.
95
 Хронічні обструктивні захворювання легенів
Визначення. Хронічні обструктивні захворювання леге-
нів (ХОЗЛ)— це хворобливий стан, що характеризується об-
меженням повітряного потоку дихальних шляхів, яке не є
повністю зворотним. Обмеження повітряного потоку зазви-
чай прогресує і пов'язане з незвичайною для запального ха-
рактеру відповіддю легенів на шкідливі частки або гази.
Стадія та сту-
пінь тяжкості Ознаки ХОЗЛ
перебігу
ХОЗЛ
І, ОФВ1 >80% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ <70%.
легкий Звичайно, але не завжди, хронічний кашель, виді-
лення мокротиння.
50%< ОФВ1 <80% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ
ІІ, <70%. Симптоми прогресують, з'являється задиш-
помірний ка на тлі фізичного навантаження та під час загос-
трень.
III, 30%< ОФВ1 <50% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ
тяжкий <70%. Збільшення задишки, повторні загострення,
що погіршує якість життя.
ОФВ1 <30% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ <70% або
IV, хронічна легенева недостатність, правошлуночко-
дуже тяжкий ва серцева недостатність. Подальше прогресуван-
ня симптомів, якість життя значно погіршена, за-
гострення можуть загрожувати життю
У визначенні дихальних порушень слід використовувати
термін «легенева недостатність».
Легенева недостатність (ЛН) — це нездатність легенів
забезпечити нормальний газовий склад артеріальної крові в
стані спокою та/або за помірних фізичних навантажень.
Поділяється ЛН на три ступені важкості:
І — хворий помічає появу задишки, якої раніше не було,
під час звичного фізичного навантаження (рівень звичного
навантаження є індивідуальним для кожного пацієнта і за-
лежить від фізичного розвитку);
II задишка з'являється під час незначного фізичного нава-
нтаження (ходьба по рівній місцевості);
III — задишка турбує в стані спокою.

96
 За Anthonisen N.R. та співавт. (1987) розрізняють 3 типи
загострень хронічного обструктивного бронхіту:
Тип І — наявність 3 симптомів: зростання задишки, збі-
льшення продукції мокротиння, підвищення ступеня гнійно-
сті мокротиння.
Тип II — наявність 2 симптомів із 3: зростання задишки,
підвищення ступеня гнійності мокротиння.
Тип III — наявність 1 симптома із 3: зростання задишки,
збільшення продукції мокротиння, підвищення ступеня гній-
ності мокротиння у сполученні не менше як з одною ознакою
із наступних: інфекція верхніх дихальних шляхів (біль у гор-
лі, виділення з носа) протягом останніх 5 днів, лихоманка без
інших видимих причин, зростання числа свистячих хрипів,
посилення кашлю, або підвищення частоти дихання, або ско-
рочень серця на 20% порівняно із стабільним станом.
Хронічне легеневе серце
Визначення. Хронічне легеневе серце (ХЛС) («емфізема-
тозне серце», «легенева хвороба серця»)— це гіпертрофія
і/або дилатація правого шлуночка, що розвивається внаслі-
док захворювань, які вражають структуру або тільки функ-
цію легенів, за винятком первинних уражень серця.
Класифікація.
На підставі наявності або відсутності ознаків застою у ве-
ликому колі кровообігу розрізняють компенсоване і деком-
пенсоване ХЛС.
Нормальний середній тиск у легеневій артерії складає у
спокої 14±3 мм рт.ст. Легенева гіпертензія встановлюється в
разі підвищення тиску у легеневій артерії понад 20 мм рт.ст.
у спокої або вище 30 мм рт.ст. під час помірного фізичного
навантаження.
За ступенем вираженості тиску у легеневій артерії розріз-
няють 4 стадії легеневої гіпертензії:
I ступінь — тиск у легеневій артерії складає до 50 мм
рт.ст.;
II ступінь — 50 - 75 мм рт.ст.;
ІІІ ступінь — 75 - 100 мм рт.ст.;
IV ступінь — вище 100 мм рт.ст.

97
 Міокардити
Визначення. Міокардит — ураження серцевого м’язу пе-
реважно запального характеру, обумовлене безпосереднім
або опосередкованим через імунні механізми впливом інфек-
ції, паразитарної чи протозойної інвазії, хімічних і фізичних
факторів; також виникають за алергічних, автоімунних за-
хворювань і трансплантації серця.
Класифікація.
1. Гострий:
а) зі встановленою етіологією (інфекційні, бактеріальні,
паразитарні, за інших хвороб);
б) не уточнений.
2. Хронічний, не уточнений.
3. Міокардіофіброз.
4. Поширеність:
а) ізольований (вогнищевий);
б) інший (дифузний).
5. Перебіг: легкий, середній, тяжкий.
6. Клінічні варіанти: аритмія, порушення реполяризації,
кардіалгія тощо.
7. Серцева недостатність (СН0-ІІІ ст.)
Перикардити
Визначення. Перикардит – ураження серозної оболонки
серця переважно запального характеру, зумовлене інфекцій-
ними, імунними, токсичними або механічними факторами.
Останнім часом часто виникають перикардити через але-
ргічні, автоімунні метаболічні порушення при системних ен-
докринних захворюваннях, після променевого впливу та
операцій на серці.
Класифікація перикардитів МКХ 10:
І. Етіологічна характеристика:
132.0 - перикардит при бактеріальних інфекціях
132.1 - перикардит при інфекційних і паразитарних хво-
робах
132.8 - перикардит при інших хворобах
131.9 - перикардит не уточнений.
ІІ. Патогенетичні і морфологічні варіанти:
131.0 - хронічний адгезивний

98
 131.0 - хронічний конструктивний,
в тому числі кальциноз перикарда 131.2 - гемоперикард
перикардиальний випіт (не запальний) - гідроперикард,
в тому числі хілоперикард.
ІІІ. Характер перебігу:
- гострий,
- хронічний,
- прогресуючий
IV.Оцінка ступеня вираженості перикардіального випоту,
за даними ультразвукових та інших методів дослідження
- незначна,
- середня,
- велика.
V. Серцева недостатність (СН О-ІІІ ст.).
Ендокардити
Визначення. Ендокардит – запальне ураження ендокарда
з можливістю залучення у процес ендокарда клапанів (валь-
вуліт), а іноді й серцевих порожнин, сухожильних ниток,
трабекул та папілярних м’язів.
При наявності інфекційного ґенезу виділяють неспецифі-
чні ендокардити та специфічні (при туберкульозі, бруцельозі
та інш.)
Класифікація ендокардитів МКХ-10:
І. Активність процесу:
- активний,
- неактивний.
II. Ендокардит природніх клапанів:
1) первинний,
2) вторинний (набуті вади серця, вроджені вади серця,
травма, сторонніі тіла).
Ендокардит протезний.
III. Локалізація:
- аортальний клапан,
- мітральний клапан,
- трикуспідальний клапан,
- клапан легеневої артерії,
- ендокард передсердь або шлуночків.
IV. Збудник (грам +, грам -, L-форми, рикетсії, гриби).
V. Стадія клапанної вади; стадія серцевої недостатності.
VI. Ускладнення.
99
 Набуті вади серця
Визначення. Набутими вадами серця називають аномалії
та деформації клапанів серця, отворів або перетинок між ка-
мерами, судин, що відходять від нього, які впливають на по-
рушення внутрішньосерцевої та системної гемодинаміки,
призводять до виникнення гострої або хронічної недостатно-
сті кровообігу.
Вади вважають комбінованими за наявності стенозу та
недостатності, які спостерігаються на одному клапані; вади
вважають поєднаними за ураження кількох клапанів.
Класифікація:
I. Етіологія: ревматична; неревматична (з уточненням).
II. Локалізація: (клапан) мітральний; аортальний; трикус-
підальний; клапан легеневої артерії.
III. Характер ураження клапану: стеноз; недостатність;
комбіновані вади клапана.
IV. Стадії: І, II, III, IV, V.
Класифікація за локалізацією вади МКХ-10
Мітральний стеноз:
105.0 — ревматичний
134.2 — неревматичний (з уточненням етіології)
Мітральна недостатність:
105.1 — ревматична
І34.0 — неревматична (з уточненням етіології)
105.2. Комбінована ревматична мітральна вада (ревма-
тичний стеноз з недостатністю)
Аортальний стеноз:
І06.0 — ревматичний
І35.0 — неревматичний (з уточненням етіології)
Аортальна недостатність:
106.1 — ревматична
135.1— неревматична (з уточненням етіології)
Комбінована аортальна вада:
106.2 — ревматичний аортальний стеноз з недостатністю
135.2 — неревматичний аортальний (клапанний) стеноз з
недостатністю (з уточненням етіології)
Трикуспідальний стеноз:
107.0 — ревматичний
136.1 — неревматичний (з уточненням етіології)
100
 Трикуспідальна недостатність:
107.1 — ревматична
136.1 — неревматична (з уточненням етіології)
Комбінована трикуспідальна вада:
107.2 — ревматичний трикуспідальний стеноз з недостат-
ністю
136.2 — неревматичний стеноз трикуспідального клапану
з недостатністю
137.0 — Клапанний стеноз легеневої артерії
137.1 — Недостатність клапана легеневої артерії
137.2 — Комбінована вада клапана легеневої артерії
Поєднані ураження:
108.0 — поєднане ураження мітрального та аортального
клапанів
108.1 — поєднане ураження мітрального і трикуспідаль-
ного клапанів
108.2 — поєднане ураження аортального і трикуспідаль-
ного клапанів
108.3 — поєднане ураження мітрального, аортального,
трикуспідального клапанів.
Класифікація набутих вад серця
за О.М. Бакулєвим та О.А. Дамір з уточненнями
та доповненнями (Книшов Г.В., Бендет Я.А., 1997)
Мітральний стеноз
I стадія — компенсації. Скарги відсутні, але виявляють-
ся ознаки мітрального стенозу під час аускультації, ФКГ та
ехоКГ. На ЕКГ — лише ознаки перевантаження лівого пе-
редсердя (Р-mitrale); рентгенологічно — помірне збільшення
лівого передсердя та легеневої артерії. На ехоКГ площа міт-
рального отвору більше за 2 см2. Хірургічне лікування не по-
казане.
II стадія — легеневого застою. Скарги на задишку на тлі
фізичного навантаження. З'являються ознаки гіпертензії у
малому колі кровообігу. Нерідко розвиваються ускладнення
— кровохаркання, напади ядухи, набряк легенів. Працездат-
ність обмежена. Правошлуночкова компенсація відсутня. Під
час аускультації, ФКГ — типові ознаки мітрального стенозу;
акцент ІІ тону на легеневій артерії. Рентгенологічно — збі-

101
льшення лівого передсердя, легеневої артерії, легеневий за-
стій. На ЕКГ — Р- mitrale, у частини хворих — ознаки гіпер-
трофії правого шлуночка. На ехоКГ — площа мітрального
отвору 1,5—2 см2, паралельний та П-подібний рух стулок
мітрального клапана. Хірургічне лікування показане.
III стадія — правошлуночкової недостатності. Харак-
теризується стійкою гіпертензією в малому колі кровообігу з
утворенням «другого бар'єра». В результаті перенавантажен-
ня правого шлуночка розвивається його недостатність. Скле-
розування легеневих судин, зниження легеневого кровотоку
зменшують частоту виникнення або зникнення нападів сер-
цевої астми, набряків легенів. Попередні об'єктивні показни-
ки доповнюються більшою вираженістю задишки, блідістю
шкіри, ціанозом, ознаками правошлуночкової декомпенсації,
підвищенням венозного тиску. Фіксують значне розширення
порожнин правого шлуночка та передсердя, ЕКГ - ознаки
правошлуночкової гіпертрофії. На ехоКГ площа мітрального
отвору становить 1—1,5 см2. Хірургічне лікування показане.
IV стадія — дистрофічна. Проявляється помітними озна-
ками порушення кровообігу в малому та великому колі, вира-
женість яких до певної міри зменшується на короткий термін
під впливом лікування. Прогресування склеротичних змін в
легеневих судинах. Розширення правого шлуночка сприяє ди-
лятації фіброзного кільця трикуспідального клапана з наступ-
ним формуванням його відносної недостатності. Розлади пе-
риферичного кровообігу, гіпоксія призводять до порушень
паренхіматозних органів. Ознакою цієї стадії є порушення ри-
тму, перш за все фібриляція передсердь, що погіршує гемоди-
наміку. Клінічні, ФКГ-, ЕКГ-, ехоКГ- та рентгенологічні дос-
лідження виявляють прогресування патологічних змін, пору-
шення функції нирок, печінки. На ехоКГ виявляють кальциноз
клапана, тромбоз лівого передсердя. Хірургічне лікування
можливе.
V стадія — термінальна. Незворотні розлади кровообігу,
що відповідають НКІІІ. Характерні трофічні розлади, кардіо-
мегалія, наявність під час аускультації шумів, що зумовлено
дилятацією фіброзних кілець, порушення ритму. Хворі жи-
вуть нетривалий час. Хірургічне лікування не показане.

102
 Мітральна недостатність
І стадія — компенсації. Порушень гемодинаміки немає.
Клінічно спостерігається невеликий систолічний шум на вер-
хівці серця, незначне збільшення лівого передсердя. На
ехоКГ незначна (до +) регургітація на мітральному клапані.
Хірургічне лікування не показане.
II стадія — субкомпенсації. Проявляються ознаки диля-
тації лівого передсердя та гіпертрофії лівого шлуночка. Фі-
зична активність хворих обмежена незначно, задишка вини-
кає лише під час значного фізичного навантаження. Ауску-
льтативно — систолічний шум на верхівці середньої інтен-
сивності. Рентгенологічно —- збільшення та посилення
пульсації лівих відділів серця. На ЕКГ — відхилення елект-
ричної вісі серця вліво, іноді — ознаки перевантаження ліво-
го шлуночка. На ехоКГ — регургітація на мітральному кла-
пані в межах 2+. Хірургічне лікування не показане.
ІІІ стадія — правошлуночкової декомпенсації. Спосте-
рігаються дилатація лівого шлуночка, періодично декомпен-
сація серцевої діяльності, що усувається медикаментозне.
Під час фізичного навантаження виникає задишка. Аускуль-
тативно — грубий систолічний шум, що проводиться в аксі-
лярну ділянку. Спостерігається пульсація грудної стінки в
ділянці серця. На ЕКГ — ознаки гіпертрофії лівого шлуноч-
ка. Рентгенологічно — збільшення та пульсація лівих відді-
лів серця. На ехоКГ регургітація на мітральному клапані по-
над 2+. Хірургічне лікування показане.
IV стадія — дистрофічна. Проявляється ознаками пра-
вошлуночкової недостатності. Під час огляду — посилення
верхівкового поштовху, пульсація венозних судин на шиї.
Аускультативно — грубий систолічний шум регургітації, а
також шуми, зумовлені недостатністю трикуспідального кла-
пана. На ЕКГ — ознаки гіпертрофії шлуночків, порушення
ритму, найчастіше фібриляція передсердь. Рентгенологічно
— серце значно розширене; ознаки застою в малому колі
кровообігу. Усі наведені ознаки відображаються на ехоКГ.
Спостерігаються різної вираженості порушення функції пе-
чінки та нирок. Хірургічне лікування показане.
V стадія — термінальна. Відповідає НКІІІ. Хірургічне лі-
кування не показане.

103
 Аортальний стеноз
І стадія — повної компенсації. Скарги відсутні, вада
проявляється аускультативною картиною, а на ехоКГ — не-
великим градієнтом систолічного артеріального тиску (САТ)
на аортальному клапані в межах 26—30 мм рт.ст. Хірургічне
лікування не показане.
II стадія — прихованої серцевої недостатності. Скарги
— підвищена втомлюваність, задишка під час фізичного на-
вантаження, запаморочення. Рентгенологічні та ЕКГ дані ди-
лятації та гіпертрофії лівого шлуночка. На ехоКГ — помір-
ний градієнт САТ на аортальному клапані (до 50 мм рт. ст.).
Хірургічне лікування показане.
III стадія — відносної коронарної недостатності. Скар-
ги на болі стенокардитичного характеру, прогресуючу зади-
шку. Визначається збільшення розмірів серця за рахунок лі-
вого шлуночка. На ЕКГ — ознаки гіпертрофії лівого шлуно-
чка, гіпоксії міокарда. На ехоКГ — градієнт САТ вищий за
50 мм рт. ст. Хірургічне лікування показане.
IV стадія — вираженої лівошлуночкової недостатнос-
ті. Відзначається прогресування симптомів, характерних для
І та II стадії, а також запаморочення та втрата свідомості під
час фізичного навантаження, періодичні напади пароксизма-
льної нічної задишки, серцевої астми, набряки легенів, збі-
льшення печінки. Рентгенологічно — збільшення усіх відді-
лів серця, застійні явища в малому колі кровообігу. ЕКГ —
порушення коронарного кровообігу, миготлива аритмія. На
ехоКГ — погіршення скоротливої функції лівого шлуночка,
значний градієнт САТ на аортальному клапані, часто каль-
циноз клапана. Питання щодо хірургічного лікування вирі-
шується індивідуально, з урахуванням ефективності передо-
пераційної підготовки.
V стадія — термінальна. Проявляється прогресуванням
недостатності лівого та правого шлуночків. Важкий загаль-
ний клінічний стан, лікування безуспішне. Хірургічне втру-
чання не показане.

104
 Аортальна недостатність
I стадія — повної компенсації. Скарги відсутні. На
ехоКГ — незначна регургітація (в межах 1+) на аортальному
клапані. Хірургічне лікування не показане.
II стадія — прихованої серцевої недостатності. Відзна-
чаються зниження працездатності, підвищення пульсового
тиску, рентгенологічне — помірне збільшення та посилення
пульсації лівого шлуночка. На ЕКГ — ознаки помірної гіперт-
рофії лівого шлуночка. На ехоКГ — регургітація на аорталь-
ному клапані в межах 2+. Хірургічне лікування не показане.
III стадія — субкомпенсації. Зниження фізичної актив-
ності, стенокардитичні болі. Посилена пульсація сонних ар-
терій, мінімальний тиск становить менше половини макси-
мального. Рентгенологічно — дилатація та посилена пульса-
ція лівого шлуночка та аорти. Діастоличний шум. На ЕКГ —
виражені ознаки гіпоксії міокарда, гіпертрофії лівого шлуно-
чка, на ехоКГ — значна (3+ та більше) регургітація на аорта-
льному клапані. Хірургічне лікування показане.
IV стадія — декомпенсації. Проявляється нападами за-
дишки, ангінозного болю під час незначного фізичного нава-
нтаження, вираженою дилятацією серця, ознаками відносної
мітральної недостатності; ознаки серцевої астми, збільшення
печінки. Медикаментозне лікування сприяє тимчасовому по-
ліпшенню стану. Хірургічне лікування показане.
V стадія — термінальна. Прогресування недостатності
лівого та правого шлуночків, глибокі дегенеративні зміни у
життєво важливих органах. Медикаментозна терапія неефек-
тивна. Хірургічне лікування не показане.
Кардіоміопатії
1. Нозологічна форма:
— дилатаційна кардіоміопатія;
— гіпертрофічна кардіоміопатія;
— рестриктивна кардіоміопатія;
— аритмогенна кардіоміопатія правого шлуночка;
— особливі кардіопатії (системні хвороби, м'язові дис-
трофії, нейро-м'язові порушення, перипортальні);
— алкогольна кардіоміопатія;
— метаболічна кардіоміопатія;
— кардіоміопатія, обумовлена ліками та іншими зовніш-
німи факторами;
105
 — кардіоміопатія за інфекційних та паразитарних хвороб,
в т. ч. дифтерії.
2. Клінічний варіант: аритмія, кардіалгія тощо.
3. Серцева недостатність (СН0-ІІІ ст.)
Дилатаційна кардіоміопатіп (ДКМП)
Це захворювання міокарда невідомої етіології, доміную-
чими ознаками якого є кардіомегалія, зниження скоротливої
здатності міокарда, розвиток застійної серцевої недостатнос-
ті, порушення серцевого ритму, тромбоемболії. Уражаючи
осіб найбільш працездатного віку, ДКМП відрізняється зна-
чною важкістю перебігу, високим рівнем інвалідізації та
смертності.
Гіпертрофічна кардіоміопатія (ГКМП)
Це первинне захворювання міокарда неясної етіології, яке
проявляється асиметричною гіпертрофією міокарда лівого
шлуночка та значними змінами діастолічного наповнення за
відсутності дилатації його порожнини та причин, які викли-
кають гіпертрофію серцевого м’яза.
Класифікація ГКМП
Класифікація за морфологією
1. Гіпертрофія базальних відділів міжшлуночкової пере-
тинки.
2. Тотальна гіпертрофія міжшлуночкової перетинки.
3. Тотальна гіпертрофія перетинки та вільної стінки лі-
вого шлуночка.
4. Гіпертрофія верхівки з можливим розповсюдженням
на вільну стінку.
Класифікація ГКМП за клінічними проявами
1. Малосимптомний варіант.
2. Вегетодистонічний варіант.
3. Інфарктоподібний варіант.
4. Кардіалгічний варіант.
5. Аритмічний варіант.
6. Декомпенсаційний варіант.
7. Псевдоклапанний варіант.
8. Змішаний варіант.
9. Блискавичний варіант.
106
 Метаболічна кардіоміопатія
Визначення. Метаболічна кардіоміопатія — захворюван-
ня серця, викликане порушенням метаболізму у міокарді.
Стадії розвитку кардіоміопатії:
I стадія — нейрофункціональна (істотні відхилення від
норми відсутні);
II стадія — обмінно-структурна (органічні зміни);
III стадія — стадія серцевої недостатності.
Рестриктивна кордіоміопотія
За рестриктивної кардіоміопатії значно змінюється струк-
тура міокарда, він втрачає здатність до діастолічного розтя-
гування, внаслідок чого обмежується наповнення лівого
шлуночка, знижується ударний об'єм та підвищується тиск
наповнення лівого шлуночка. До цієї кардіоміопатії призво-
дять інфільтративні захворювання міокарда: амілоїдоз, гемо-
хроматоз, ідіопатична еозинофілія, карциноїдний синдром,
саркоїдоз, ендокардіальний фіброеластоз.
Ішемічна хвороба серця
Визначення. Ішемічна хвороба серця — гостре або хро-
нічне ураження серця, викликане зменшенням або припи-
ненням доставки крові до міокарда в зв'язку з атеросклероти-
чним процесом в коронарних судинах, що призводить до не-
відповідності між коронарним кровообігом та потребою міо-
карда в кисні.
Клінічна класифікація ішемічної хвороби серця
1. Раптова коронарна смерть:
1) раптова клінічна коронарна смерть з успішною реані-
мацією;
2) раптова коронарна смерть (летальний випадок).
2. Стенокардія:
1) стабільна стенокардія напруги:
а) із зазначенням функціональних класів (ФК) за канадсь-
кою класифікацією;
б) за ангіографічно інтактних судин (коронарний синд-
ром);
2) вазоспастична стенокардія (ангіоспастична, спонтанна,
варіантна, Принцметала);
107
 3) нестабільна стенокардія;
а) стенокардія, що виникла вперше до 28 діб (напади сте-
нокардії, що виникли вперше, з транзиторними змінами на
ЕКГ);
б) прогресуюча стенокардія (виникнення стенокардії спо-
кою, нічних ангінозних нападів у хворого зі стенокардією
напруження, підвищення ФК стенокардії, прогресуюче зни-
ження толерантності до фізичного навантаження, транзитор-
ні зміни на ЕКГ у стані спокою);
в) рання постінфарктна стенокардія (з 3 до 28 діб).
3. Гострий інфаркт міокарда (ІМ):
1) гострий інфаркт міокарда з наявністю зубця Q (транс-
муральний, великовогнищевий);
2) гострий інфаркт міокарда без зубця Q (дрібновогнище-
вий);
3) гострий субендокардіальний інфаркт міокарда;
4) гострий інфаркт міокарда (невизначений);
5) рецидивуючий інфаркт міокарда (від 3 до 28 діб);
6) повторний інфаркт міокарда (після 28 діб).
Ускладнення гострого інфаркту міокарда:
— гостра серцева недостатність (класи за Кіlір I-IV);
— порушення серцевого ритму та провідності;
— розрив зовнішній (з гемоперикардитом) і внутрішній
(дефект міжпередсердної перетинки, дефект міжшлуночкової
перетинки, розрив сухожильної хорди, розрив папілярного
м'язу);
— тромбоемболії різної локалізації;
— тромбоутворення в порожнинах серця;
— синдром Дреслера;
— постінфарктна стенокардія (від 72 годин після розвит-
ку інфаркту міокарда до 28 діб).
4. Кардіосклероз:
1) вогнищевий кардіосклероз (із зазначенням форми та
стадії серцевої недостатності, характеру порушення ритму та
провідності, кількості перенесених інфарктів, їх локалізації
та часу виникнення);
2) вогнищевий кардіосклероз (без зазначення в анамнезі
ІМ);
3) аневризма серця хронічна;
4) дифузний кардіосклероз (із вказівкою на стадію серце-
вої недостатності, порушення ритму та провідності);
108
 5 Безбольова форма ішемічної хвороби серця (на підста-
ві тестів з фізичним навантаженням, Холтерівського моніто-
рування ЕКГ з верифікацією, за даними коронарографії, сци-
нтіграфії міокарда 201ТІ, стрес-ЕхоКГ).
Стабільна стенокардія напруги
Визначення. Стенокардія — це біль або дискомфорт в
грудній клітці, пов'язаний з ішемією міокарда, коли потреба
кисню перевищує його доставку.
Канадська класифікація стабільної стенокардії напруги
Функ- Обмеження
ціона- звичайної фі-
Умови виникнення стенокардії
льний зичної актив-
клас ності
І Підвищене фізичне навантаження Не обмежена
Значне фізичне навантаження: хода по Обмежена
рівній дорозі більше 500 м; підйом вище незначно
першого поверху. Вірогідність виникнен-
II ня нападів стенокардії збільшується в
холодну та вітряну погоду, за емоційного
збудження або в перші години після сну
Незначне фізичне навантаження: хода по Значно
ІІІ рівній дорозі на відстані 100-500 м, під- обмежена
йом на І поверх
Мінімальне фізичне навантаження: хода Неможливість
IV до 100 м. Характерні напади стенокардії в виконувати
спокої будь-яку фізи-
чну роботу
Гострі коронарні синдроми
Визначення. Гострі коронарні синдроми — стани, що
виникають внаслідок порушення коронарного кровообігу за
нестабільності атеросклеротичної бляшки (тріщина, утво-
рення бляшки) з локальним тромбоутворенням і змінами су-
динної реактивності та відповідними клінічними симптома-
ми (больовий синдром, аритмія, серцева недостатність, зупи-
нка кровообігу) за наявності або відсутності змін ЕКГ (дина-
міка сегменту SТ та/або зубця Т, гостра блокада лівої ніжки
пучка Гіса).
109
 Гострі коронарні синдроми включають нестабільну сте-
нокардію, інфаркт міокарда з формуванням зубця Q, інфаркт
міокарда без зубця Q, гостру оклюзію коронарної артерії піс-
ля інвазивних втручань (наприклад, після балонної ангіопла-
стики або ротаційної атеромектомії).
Аритмії серця
Визначення. Серцеві аритмії — зміни нормальної часто-
ти, регулярності, джерела збудження серця, нормальної пос-
лідовності або зв'язку між активацією передсердь та шлуноч-
ків.
Класифікація порушень ритму і провідності серця
(Затверджена на VI Національному конгресі кардіологів
України, 2000 р.)
І. Порушення утворення імпульсу
КодиМКХ
X перегляду
149.8 — синусова тахікардія (більше 90 комплексів за хвилину)
— синусова брадикардія (менше 60 комплексів за хвилину)
— синусова аритмія
145.5 — зупинка (відмова) синусового вузла
149.8 —вислизуючі ком- — передсердні — повільні
плекси та ритми: — з АВ-з'єднання — прискорені
— шлуночкові
145.8 — АВ-дисоціації
149.8 — міграція надшлуночкового водія ритму
Екстрасистолія (синонім — передчасна деполяризація)
149.1 — передсердна (атріальна);
149.2 — передсердно-шлуночкова (атріовентрикулярна);
149.3 — шлуночкова — поодинока (до 30 за годину)
— часта (30 і більше за годину)
— алоритмія (бі-, три-, квадригеменія)
— поліморфна
— парна
— рання (R на Т)
Тахікардії
надшлуночкові:
- сино-передсерд- - реципрокні - хронічні
на (синоатріальна) - вогнищеві (ектопі- - пароксизмальні
- передсердна (ат- чні)
ріальна)

110
147.1 - передсердно- - вузлова - звичайного типу
шлуночкова (атрі- - з додатковими - незвичайного
овентрикулярна) шляхами проведення типу
- ортодромна
- антидромна
шлуночкові:
147.2 - нестійка (від 3 - мономорфна
шлуночкових ком- - поліморфна
плексів до 30 се-
кунд)
147.2 — стійка (більше
ніж 30 секунд)
147.0 — постійно-зво- — пароксизмальна — брадисистолі-
ротна (ритм відновлюється чна (частота шлу-
самостійно в межах ночкових скоро-
48 годин) чень менше 60 за
хвилину)
148.0 — фібриляція і — персистуюча (для — тахісистолічна
тріпотіння перед- відновлення ритму (частота шлуноч-
сердь необхідне втру- кових скорочень
чання) більше 90 за хви-
— постійна (коли лину)
синусовий ритм від-
новити неможливо
або недоцільно)
148.0 - фібриляція і тріпотіння шлуночків
ІІ. Порушення проведення імпульсу
145.5 - синоаурикулярні блокади;
- атріовентикулярні блокади
144.0 I ст.
І типу
144.1 II ст. ІІ типу
144.2 II ст.
- внутрішньошлуночкові блокади
Однопучкові:
145.0 — блокада правої ніжки пучка Гіса
144.4 — блокада передньоверхнього розгалуження лівої ніжки
пучка Гіса
144.5 — блокада задньонижнього розгалуження лівої ніжки пуч-
ка Гіса
Двопучкові:
145.2 — блокада лівої ніжки пучка Гіса
— блокада правої ніжки пучка Гіса та передньоверхнього
розгалуження лівої ніжки пучка Пса
— блокада правої ніжки пучка Гіса та задньонижнього
розгалуження лівої ніжки пучка Гіса
145.3 Трипучкові

111
 III. Комбіновані порушення
утворення і проведення імпульсу
149.4 — парасистолія - передсердна
- з АВ-з'єднання
- шлуночкова

IV. Захворювання, синдроми і феномени

149.8 — ідіопатичні форми аритмій
— синдроми та ЕКГ феномени передзбудження шлуночків:
- синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта
- синдром скороченого інтервалу РR (Лауна-Ганонга-
Лівайна)
149.8 — синдром ранньої реполяризації шлуночків
149.8 — синдром скороченого інтервалу QТ:
- вроджений
- набутий
149.5 — синдром слабкості синусового вузла
146.9 — синдром Морганьї-Адамса-Стокса
149.8 — аритмогенна дисплазія правого шлуночка
149.8 — синдром Бругада
149.0; — синдром Фредеріка
145.3
Вказується за можливості:
146.1 — раптова серцева смерть (аритмічна) — фібриляція шлу-
(смерть, що настала протягом 1 години ночків
після появи перших симптомів захво-
рювання або суттєвого погіршення
стану хворого на тлі стабільного хро-
нічного перебігу захворювання)
— з відновленням серцевої діяльності — асистолія
— раптова серцева смерть (незворотна) — електромеханічна
дисоціація
— зупинка серця (смерть, що настала
більш ніж через 1 годину після появи
чи посилення симптомів захворюван-
ня)
145.0 — з відновленням серцевої діяльності
146.9 — зупинка серця (незворотна)

112
 V. Аритмії за нормальної або порушеної
функції кардіостимуляторів різного типу
Артеріальна гіпертензія
Визначення. Під артеріальною гіпертензією (АГ) розумі-
ють "підвищення артеріального тиску (АТ) — систолічного
(САТ) і/або діастолічного (ДАТ). За рекомендаціями ВООЗ,
підвищеним вважається САТ, що дорівнює або перевищує 140
мм рт. ст., ДАТ — 90 мм рт. ст. і вище.
Класифікація АГ за рівнем артеріального тиску
Категорії САТ, мм рт. ст. ДАТ, мм рт. ст.
Нормотензія:
Оптимальний < 120 < 80
Нормальний < 130 < 85
Високий нормальний 130-139 85-89
Гіпертензія:
1 ступінь (м'яка АГ), 140-159 90-99
в т. ч. межова 140-149 90-94
II ступінь (помірна АГ) 160-179 100-109
111 ступінь (тяжка АГ) > 180 > 110
Ізольована систолічна, > 140 <90
В т. ч. межова 140-149 <90
Артеріальна гіпертензія включає:
- первинну (ессенціальну або гіпертонічну хворобу (ГХ).
- вторинну (симптоматичну) артеріальну гіпертензію.
Класифікація АГ за ураженнями органів-мішеней
Стадія І Об'єктивні ознаки органічних ушкоджень органів-
мішеней відсутні.
Стадія ІІ Об'єктивні ознаки органічних ушкоджень органів-мі-
шеней з наявністю з їх боку та порушенням функції.
Гіпертрофія лівого шлуночка (за даними ЕКГ, Ехо-КГ, рентгенгог-
рафії), або Генералізоване звуження артерій сітківки, або Мікроа-
льбумінемія чи протеїнурія, та/або помірне збільшення концентра-
ції креатиніну в плазмі (1,2-2,0 мг/дл або до 177 мкмоль/л).
Стадія III Є об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней
з симптомами з їх боку та порушенням функції.
Серце Інфаркт міокарда
Серцева недостатність ІІА-ІІІ ст.

113
 Мозок Інсульт
Транзиторна ішемічна атака
Гостра гіпертензивна енцефалопатія
Хронічна гіпертензивна енцефалопатія III стадії
Судинна деменція
Очне дно Крововиливи та ексудати в сітківці з набряком
диску зорового нерва або без нього (ці ознаки
патогномонічні також для злоякісної фази ар-
теріальної гіпертензії)
Нирки Концентрація креатиніну в плазмі > 2,0 мг/дл
(>177 мкмоль/л)
Судини Розшаровуюча аневризма аорти
Класифікація гіпертензивних кризів
Залежно від наявності чи відсутності ураження органів-
мішеней і необхідності термінового зниження АТ, виділя-
ють:
• ускладнені кризи (з гострим або прогресуючим уражен-
ням органів-мішеней, становлять пряму загрозу життю хво-
рого, потребують негайного, протягом однієї години, зни-
ження АТ);
• неускладнені кризи (без гострого або прогресуючого
ураження органів-мішеней, становлять потенційну загрозу
життю хворого, потребують швидкого, протягом кількох го-
дин, зниження АТ).
Ускладнені гіпертензивні кризи
1. Інфаркт міокарда.
2. Інсульт.
3. Гостра розшаровуюча аневризма аорти.
4. Гостра недостатність лівого шлуночка.
5. Нестабільна стенокардія.
6. Аритмії (пароксизми тахікардії, миготливої тахіаритмії,
шлуночкова екстрасистолія високих градацій).
7. Транзиторна ішемічна атака.
8. Еклампсія.
9. Гостра гіпертензивна енцефалопатія.
10. Кровотеча.

114
 Неускладнені гіпертензивні кризи
1. Церебральний неускладнений криз.
2. Кардіальний неускладнений криз.
3. Підвищення САТ до 240 мм рт.ст. або ДАТ до 140 мм
рт.ст.
4. Значне підвищення тиску в ранньому післяоперацій-
ному періоді.
Ускладнені гіпертензивні кризи. Перебіг характеризується
клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження
органів-мішеней. Останнє може бути органічним (інфаркт
міокарда, інсульт, розшаровуюча аневризма аорти) або фун-
кціональним (нестабільна стенокардія, гостра недостатність
лівого шлуночка та інш.). Такі кризи завжди супроводжу-
ються появою або посиленням симптомів з боку органів-
мішеней. Вони загрозливі для життя хворого і потребують
зниження тиску у проміжок часу з кількох хвилин до однієї
години. Лікування здійснюється в умовах палати інтенсивної
терапії застосуванням парентерального введення антигіпер-
тензивних препаратів. До цієї категорії зараховують також
випадки значного підвищення артеріального тиску, коли за-
гроза для життя виникає не через ураження органів-мішеней,
а через кровотечу, найчастіше - в післяопераційному періоді.
Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуються від-
сутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ура-
ження органів-мішеней, проте вони становлять потенційну
загрозу життю хворого, оскільки несвоєчасне надання допо-
моги може призвести до появи ускладнень і смерті. Такі кри-
зи супроводжуються, як правило, появою чи посиленням
симптомів з боку органів-мішеней (інтенсивним головним
болем, болями у ділянці серця, екстрасистолією) або з боку
вегетативної нервової системи (вегетативно-судинні пору-
шення, тремтіння, часте сечовиділення).
Гіпоталамічні пароксизми (діенцефально-вегетативні кри-
зи) є проявом церебрального кризу.
Вторинні (симптоматичні) артеріальні гіпертензії
Нефрогенні:
1. Реноваскулярні (за стенозу ниркової артерії внаслідок
фібромускулярної дисплазії, атеросклерозу, аортоартеріїту
— хвороби Такаясу, тромбозу, травми);
2. За сечокам'яної хвороби, хронічного пієлонефриту, ін-
терстиціального нефриту, гідронефрозу;
115
 3. За перенхіматозних уражень нирок, хронічного гло-
мерулонефриту, нефросклерозу;
4. Ураження нирок за туберкульозу, сепсису, дифузних
захворювань сполучної тканини — вузликовому периартерії-
ті, системного червоного вовчака; пухлини;
5. За вроджених аномалій нирок — дистопії, полікістозу,
гіпоплазії;
6. За діабетичних нефропатій, гломерулосклерозу Ким-
мельстила-Уілсона, амілоїдозу, післярадіаційного нефро-
склерозу;
7. За гормональної рениноми (гемангіоперицитоми).
Ендокринні:
1. Гіперальдостеронізм:
а) первинний (синдром Кона) — альдостеронпродукуюча
пухлина кори наднирників;
б) псевдопервинний — ідіопатична гіперплазія кори над-
нирників;
в) глюкокортикозалежний;
2. Синдром Іценко-Кушинга;
3. Феохромоцитома, феохромобластома, парагангліома;
4. Акромегалія.
Гемодинамічні (кардіоваскулярні):
1. Атероклероз, недостатність аортального клапана, бра-
дикардія, повна атріовентрикулярна блокада — переважно
систолічна;
2. За коарктації аорти;
3. Ішемічні та застійні, за ІХС, мітральної вади;
4. За еритремії, реологічних порушень крові;
5. За гіперкінетичного синдрому, гіпертиреозу, анемії.
Нейрогенні:
1. За судинних захворювань та пухлин мозку;
2. За запальних захворювань ЦНС, енцефалітів, менінгі-
тів, поліомієліту, дифтерії;
3. За посткомоційного та контузіонного синдрому;
4. За поліневритів (бері-бері, порфирії, отрути талієм).
Екзогенні:
1. Медикаментозні (застосування глюкокортикостерої-
дів, протизаплідних препаратів, кореня солодки);
2. Аліментарні (тирамін тощо).
116
 Хронічна серцева недостатність
Визначення. Серцева недостатність (СН) – синдром, при
якому дисфункція міокарда призводить до нездатності сер-
цевого м’язу підтримувати метаболізм організму на адекват-
ному рівні. СН розвивається, як правило в результаті дії де-
кількох факторів і найчастіше має хронічний характер.
Шифр за МКХ-Х: / 50,/ 50.0
Клінічні стадії: І; II А; II Б; III.
¾ СН І - відповідає І стадії ХНК за класифікацією
М.Д.Стражеска - В.Х. Василенка
¾ СН IIА - відповідає IIА стадії ХНК за класифікацією
М.Д.Стражеска - В.Х. Василенка
¾ СН II Б - відповідає IIБ стадії ХНК за класифікацією
М.Д.Стражеска - В.Х. Василенка
¾ СН III - відповідає III стадії ХНК за класифікацією
М.Д.Стражеска - В.Х. Василенка
Типи СН: лівосерцева,
правосерцева,
сполучена.
Лівосерцевий тип СН характеризується транзиторною або
постійною гіперволемією малого кола кровообігу, яка зумов-
лена насосною недостатністю лівих відділів серця.
Правосерцевий тип СН характеризується транзиторною
або постійною гіперволемією великого кола кровообігу, яка
зумовлена насосною недостатністю правих відділів серця.
Сполучений тип СН характеризується сполученням кри-
теріїв ліво- та правосерцевої недостатності.
Варіанти: систолічний;
діастолічний;
невизначений.
1. Систолічний - порушення гемодинаміки зумовлене,
головним чином, недостатністю систолічної функції лівого
шлуночка.
Основний критерій - величина фракції викиду лівого
шлуночка < 40%.
2. Діастолічний - розлад гемодинаміки зумовлений, го-
ловним чином; порушенням діастолічного наповнення лівого
(або правого) шлуночків.

117
 Основний критерій - наявність клінічних ознак серцевої
недостатності, застійних явищ у малому колі (або малому та
великому колах) кровообігу при збереженій (> 50 %) фракції
викиду недилатованого лівого шлуночка.
Додаткові критерії:
- зменшення кінцево-діастолічного об’єму (індексу кін-
цево-діастолічного об'єму) порожнини лівого або правого
шлуночків (за даними ехокардіографії);
- величина відношення максимальних швидкостей ран-
нього та пізнього діастолічного наповнення (Е/А) <1 (за да-
ними допплер-ехокардіографічного дослідження трансмітра-
льного кровотоку).
3. Невизначений - наявність клінічних ознак СН при ве-
личині ФВ ЛШ в межах > 40 < 50 %

Функціональні класи кардіологічних пацієнтів

за критеріями Нью-Йоркської Асоціації серця
Функціональний клас І- пацієнти із захворюванням сер-
ця, в яких виконання звичайних фізичних навантажень не
викликає задишки, втом або серцебиття.
Функціональний клас II - пацієнти із захворюванням се-
рця та помірним обмеженням фізичної активності. Задишка,
втома, серцебиття спостерігаються при виконанні звичайних
фізичних навантажень.
Функціональний клас III - пацієнти із захворюванням се-
рця та вираженим обмеженням фізичної активності. В стані
спокою скарги відсутні, але навіть при незначних фізичних
навантаженнях виникають задишка, втома, серцебиття.
Функціональний клас IV - хворі із захворюванням серця,
в яких будь - який рівень фізичної активності викликає за-
значені вище суб’єктивні симптоми. Останні виникають і в
стані спокою.

118
 Класифікація хвороб серця згідно з МКХ-10 перегляду
Клас Нозологічна форма Шифр
IX Гострий ревматизм (ревматична гаряч- 100-102
ка)
Хронічні ревматичні хвороби серця 105-109
Гострий перикардит 130
Інші хвороби перикарда 131
Перикардит при хворобах, класифіко-
ваних в інших рубриках 132
Гострий та підгострий ендокардит 133
Неревматичні ураження клапанів 134-137
Ендокардит клапанний, неуточнений 138
Ендокардит та порушення клапанів се-
рця при хворобах, класифікованих в
інших рубриках
Гострий міокардит 139
Міокардит при бактеріальних хворобах, 140
класифікованих в інших рубриках
Кардіоміопатія
Міокардит, неуточнений 141
Дегенерація міокарда 142-143
Соматоформна вегетативна дисфункція 151.4
V Кардіогенний невроз 151.5
(розлади Нейроциркуляторна дистонія 45.3
психіки та
поведінки)

119
 Систематизація некоронарогенних хвороб та уражень
серця по етіологічному та патогенетичному механізмах
розвитку позиції оптимального вибору лікування
(на основі номенклатури та класифікації ВООЗ)
Групи хвороб та уражень серця
II. Метабо- III. Запальні
лічні та де- (в т.ч. інфек- IV. Морфологі-
І. Функціональні генеративні*
(дистро- ційні, парази- чні*
тарні)*
фічні)
- Соматоформна - Ендокринні - Перикардит - Неревматичні
(соматогенна) ве- хвороби, роз- (130-132) ураження (134),
гетативна дисфун- лади харчу- - Ендокардит в т. ч. Пролапс
кція (45.3) вання та (133, 139), в т.ч. мітрального
- Кардіогенний метаболічні вальвуліт клапана (134.1)
невроз (функціо- порушення -Міокардит (140, -Набуті вади
нальна кардіоміо- (143.1-2) 141, 151.4) серця, окрім
патія) - Тіреотокси- - Ревматизм ревматичних
- Нейроциркуля- чна хвороба (101) та хронічні (134-137, 151.1-
торна астенія (дис- серця (143.8) ревматичні хво- 3)
тонія) - Подагричне роби (вади) сер- - Вроджені
серце (143.8) ця, в т.ч. пролапс вади серця
- Міокардіо- мітрального кла- (XVIІQ 20.28)
фіброз** пана (105-109) -Кардіоміопатії
(151.4) - Ревматичні (142) дилата-
- Амілоїдоз хвороби з запа- ційна (142.0),
серця тощо льними та імун- обструктивна
(143.8) ними механізма- та інші гіперт-
- Алкогольна ми розвитку рофічні кирдіо-
кардіоміопа- (М 05.3 патії (142.1,
тія (142.6) М 32.1) 142.2), рестрик-
- Кардіопатія - Прямі вірусні, тивна (142.3-5),
спричинена інфекційні та аритмогенна
дією лікарсь- паразитарні ура- (142.8)
ких засобів та ження (141, - Пухлини сер-
інших (алер- 141.1, 141.2, 143) ця
гічних і ток- - Опосередковані - Інші (142.8,
синних) фак- ураження, пов'я- 142.9)
торів (142.7) зані з інфекцій-
- Дегенерація ними факторами
міокарда** (14.1.8)
(151.5) -
- Інші (142.8-
142.9)
* в т.ч. визначені в МКХ та ВООЗ, як кардіоміопатії серця.
** зараховані до ускладнень та неточно позначених хвороб.
120
 I. Стандарти і критерії діагностики функціональних
уражень серця
• Клінічні прояви: зміни стану нервової системи та ве-
гетативного тонуса, наявність кардіалгії, респіраторного син-
дрома, порушень ритму серця.
• Фізикальні дані: зміни відсутні, можливо послаблен-
ня 1 тону серця та систолічний шум.
• ЕКГ: зміни відсутні, незначні неспецифічні пору-
шення (процесів реполяризації, суправентрикулярні екстра-
систоли).
• Рентгенологічне обстеження: зміни серця відсутні.
• Ехокардіографія: відсутні зміни клапанного апарату
та морфофункціонального стану серця, можлива наявність
пролапса мітрального клапана.
II. Стандарти і критерії діагностики метаболічних і
дегенеративних (дистрофічних) уражень серця
• Клінічні прояви: біль в області серця, серцебиття та
порушення ритму серця.
• Фізикальні дані: розширення границь серця, приглу-
шеність тонів, можлива наявність систолічного шума.
• ЕКГ: порушення процесів реполяризації зі змінами
сегмента ST, зубця T.
• Проби з навантаженням: відсутні критерії ішемії.
• Добове (холтеровське) моніторування ЕКГ: відсутні
критерії ішемії.
• Рентгенологічне обстеження: неспецифічне збіль-
шення розмірів серця.
• Ехокардіографія: відсутність органічних змін кла-
панного апарату, можливе поширення камер серця та зни-
ження скоротливої функції серця.
• Коронарографія: проводять у випадках необхідності
диференційної діагностики з ІХС.
III. Стандарти і критерії діагностики запальних ура-
жень серця
• Клінічні прояви: біль в області серця, серцебиття та
порушення ритму серця, ознаки серцевої недостатності, в
тому числі застойної, збільшення температури тіла, можливі
системні прояви (ураження судин. нирок, печінки ).
• Фізикальні дані: розширення границь серця, приг-
лушеність тонів, можлива наявність шумів.
121
 • ЕКГ: різноманітні порушення процесів збудливості,
провідності, реполяризації.
• Рентгенологічне обстеження: неспецифічне збіль-
шення розмірів серця, характерні ознаки у випадках перика-
рдита та вад серця.
• Ехокардіографія: збільшення всіх або окремих камер
серця, можлива наявність вальвуліту або вегетацій (за інфек-
ційним ендокардитом) органічні зміни клапанів (при ревма-
тизмі), наявність випоту (при перикардиті) , зниження скоро-
тливої фінкції серця.
• Пункція перикарда з наступним аналізом вмісту рі-
дини у випадку перикарду.
• Бактеріологічне дослідження для підтвердження на-
явності збудника запального процесу або його персистування
у організмі.
• Біохімічні дослідження: специфічні маркери систем-
ного або локального запалення.
• Імунологічні дослідження: специфічні тести з анти-
генами тканин серця.
• Терапія ex juvantibus позитивні зміни при
використанні протизапальних засобів.
IV. Стандарти і критерії діагностики захворювань се-
рця з первинними морфологічними ураженнями
• Клінічні прояви: біль в області серця, порушення ри-
тму серця, ознаки прогресуючої серцевої недостатності, ре-
зистентність до терапії (у випадку ділатаційної кардіоміопа-
тії).
• Фізикальні дані: специфічне та неспецифічне розши-
рення границь серця, наявність різних органічних шумів.
• ЕКГ: порушення процесів збудливості, провідності,
реполяризації.
• Рентгенологічне обстеження: специфічні ознаки
вад серця та окремих кардіоміопатій та збільшення розмірів
серця.
• Ехокардіографія: характерні зміни клапанного апара-
ту та окремих камер при вадах серця, порушення симетрії
серця, його камер і стінок без органічного ураження клапан-
ного апарату при кардіоміопатіях (за винятком рестриктив-
ної).

122
 Пептична виразка шлунку та дванадцятипалої кишки
Визначення. Пептична виразка (ПВ) — патологічний
процес, в основі якого лежить запалення слизової оболонки
гастродуоденальної зони з формуванням локального ерозив-
ного ушкодження здебільшого інфекційного або неінфекцій-
ного походження як відповіді на порушення ендогенного ба-
лансу між місцевими чинниками «агресії» та «захисту».
Класифікація
Згідно з МКХ 10 використовується термін «пептична ви-
разка». У МКХ-10 представлені такі розділи:
К25 Виразка шлунка включно з ерозіями (гострі) шлунка:
— пілоричного відділу — шлунка
К26 Дуоденальна виразка включно з ерозіями (гострі) ДПК:
— ДПК — постпілоричні
К28 Гастроєюнальна виразка включно з виразками або
ерозіями:
— анастомозу — гастроєюнальна
— гастроколька — єюнальна
— гастроінтестінальна — маргінальна
— виразка стоми
Локалізація пептичної виразки:
— виразка шлунка;
— виразка ДПК (постбульбарна, цибулини);
— виразка шлунка та ДПК (сполучення);
— гастроєюнальна виразка (виразка анастомозу).
Етіологія:
— Нр-позитивна виразка;
— Нр-негативна виразка:
— медикаментозна;
— стресова;
— при ендокринних захворюваннях (синдром Золлінгера-
Еллісона, гіперпаратиреоз);
— при хворобі Крона, лімфомі або саркоїдозі;
— при захворюваннях внутрішніх органів (серцева недо-
статність, цироз печінки, ХОЗЛ);
— ідіопатична;
— змішана (Нр + інший встановлений етіологічний фак-
тор).
123
 Стадія виразкового процесу:
— активна (гостра, свіжа);
— рубцювання;
— стадія рубця;
— при тривалій відсутності рубцювання.
Супутні морфофункціональні зміни:
— локалізація і активність гастриту і дуоденіту;
— наявність та ступінь вираженості атрофії слизової обо-
лонки;
— наявність кишкової метаплазії;
— наявність ерозій, поліпів;
— наявність гастроезофагеального або дуоденогастраль-
ного рефлюксів;
— характеристика секреторної та моторної функцій.
Ускладнення:
o кровотеча,
o перфорація,
o пенетрація,
o стеноз,
o малігнізація.
Функціональна диспепсія
Визначення. Синдром функціональної диспепсії (ФД) —
відчуття болю чи дискомфорту (важкість, переповнення,
раннє насичення), локалізоване у підложечній ділянці ближ-
че до серединної лінії.
Класифікація ФД
(Римські критерії, 1999)
1. Виразкоподібний варіант
2. Дискінетичний варіант
3. Неспецифічний варіант
Хронічна хвороба нирок
У 2002 р. в межах співпраці Natіопа1 Кіdпеу Fоundаtіоп
(NKF,США) експертами (нефрологами, дитячими нефроло-
гами епідеміологами, спеціалістами з клінічної лабораторної
діагностики, дієтології, геронтології, соціального захиста сі-
мейної медицини) був досягнутий консенсус і визначене по-
няття - хронічне захворювання нирок (ХЗН).
124
 Класифікація за критеріями визначення
хронічного захворювання нирок
Критерії Характеристики
1. Ураження нирок тривалістю >3міс., проявами якого
є структурні або функціональні порушення органу
з/без зниженням ШКФ*.
Ураження маніфестує:
-патоморфологічними змінами ниркової тканини;
-змінами у крові або сечі
2. ШКФ*<60мл/хв/1,73м2 тривалістю більше 3-х мі-
сяців, при відсутності інших ознак ураження нирок
ШКФ- швидкість клубочкової фільтрації.

Класифікація за показників ШКФ

Рівень креати- ШКФ
Стадія Характеристика ХНН (мл/хв/
ніну плазми
1,73м2)
Наявність факто-
І рів ризику 0 > 0,123 ммоль/л >90
Ураження нирок з
нормальною або 0 > 0,123 ммоль/л >90
збільшеною ШКФ
Ураження нирок з > 0,1 23 < 0,1 76
II помірним змен- І ммоль/л 60-89
шенням ШКФ

Середній ступінь > 0,1 76 < 0,352

III II 30-59
зниження ШКФ ммоль/л

Значний ступінь > 0,352 < 0,528

IV зниження ШКФ III ммоль/л 15-29

Ниркова недостат- <15 (поча-

V IV > 0,528 ммоль
ність ток діалізу)
Для визначення показника ШКФ можна також користува-
тися формулою Cockroft D.W. та Gautl:
140-вік(роках) х маса тіла(кг)
ШКФ = -----------------------------------------------------
креатинін крові (мкмоль /л) х 0,8

125
 Більш об'єктивним підходом для визначення ШКФ є спо-
сіб, який враховує екскреторну функцію нирок, кліренс сечо-
вини та креатиніну і стандартизується до площі поверхні тіла:
V сечі U сечі Cr сечі 1,73
ШКФ = --------- х ( ----------------- + --------------- ) х ----------
2t U сироватки Сг сироватки ППТ
де:
t - час збору сечі, хв. (доцільно застосовувати показник за
добу)
V - об'єм сечі в мл;
U - концентрація сечовини;
Сг- концентрація креатиніну;
ППТ - площа поверхні тіла, яку можна визначати за номо-
грамою або за формулою Gehan та George:
ППТ (м2) = 0,0235 х вага (кг)0,51456 х зріст (см)0,42246.
Класифікація ступенів ХНН згідно наказу
МОЗ та АМН України № 65/462 від 30.09.2003
Ступені Рівень клубочкової Рівень креатиніну
фільтрації плазми
1 ступінь <90 мл/хв. > 60 мл/хв. > 0,123 < 0,176 ммоль/л
II ступінь <60 мл/хв. > З0 мл/хв. >0, 176 < 0,352 ммоль/л
III ступінь <30 мл/хв. > 15 мл/хв. > 0,352 < 0,528 ммоль/л
ІУ ступінь <15 мл/хв. або лікування > 0,528 ммоль
термінальний методами діалізу
Експертами NKF окремо виділені фактори ризику розвит-
ку та прогресування ХЗН. Усі фактори поділені на:
незмінні:
o вік,
o стать (чол.),
o раса,
o вроджене зменшення кількості нефронів,
o генетичні фактори
фактори, які потенційно можна модифікувати:
o активність основного захворювання (за рівнем про-
теїнурії);
o зменшення кількості функціонуючих нефронів (гі-
пертрофія, гіперфільтрація, внутрішньогломерулярна
гіпертензія);

126
 o системна артеріальна гіпертензія;
o гіперактивність симпатичної нервової системи;
o вживання високобілкової дієти;
o дисліпопротеїдемія;
o наявність в нирках солей кальцію, фосфору, уратів;
o супутні захворювання (інфекції, обструкція сечової
системи, ожиріння);
o вагітність;
o надмірне вживання анальгетиків,
o нефротоксичних препаратів та речовин,
o тютюнопаління.
В Україні ми продовжуємо користуватися класифікацією,
де в першу чергу виділяємо нозологічну форму захворюван-
ня, синдром, фазу та стадію.
Пієлонефрит
Визначення. Пієлонефрит (ПН) — запальне захворюван-
ня нирки або нирок неспецифічного інфекційного походжен-
ня з переважною локалізацією процесу в інтерстиції, обов'яз-
ковим ураженням чашково-мискової системи та подальшим
поширенням процесу на судини і клубочки.
Розрізняють гострий (ГПН) та хронічний (ХПН) пієлоне-
фрит.
Класифікація гострого пієлонефриту
Клінічні форми:
І. Гострий серозний пієлонефрит.
ІІ. Гострий гнійний пієлонефрит.
Варіанти:
1) апостематозний нефрит;
2) карбункул нирки;
3) абсцес нирки.
Форми:
1) найгостріша — хвороба проходить важко, із загальною
картиною сепсису та незначними місцевими проявами;
2) гостра - характеризується переважанням місцевих сим-
птомів на фоні загальної інтоксикації та гарячки з ознобом;
3) підгостра (або вогнищева) — на перший план виступа-
ють місцеві прояви захворювання, ознаки загальної інтокси-
кації виявляються незначно;

127
 4) латентна — загальні та місцеві прояви незначні, однак
небезпека полягає у віддалених наслідках.
ІІІ. Некротичний папіліт.
IV. Пієлонефрит вагітних.
Класифікація хронічного пієлонефриту
За локалізацією:
o однобічний;
o двобічний.
За походженням:
o первинний;
o вторинний.
За шляхом проникнення інфекції:
o гематогенний;
o уриногенний.
Клінічні форми:
o латентна,
o рецидивуюча,
o гіпертензивна,
o анемічна,
o азотемічна.
Фаза хвороби:
o загострення;
o неповна ремісія;
o ремісія.
Ускладнення:
o хронічна ниркова недостатність (ХНН);
o анемія.
Гломерулонефрит
Визначення. Гломерулонефрит (ГН) — двобічне захво-
рювання нирок імунно-запального характеру з переважним
ураженням ниркових клубочків і втягненням до патологічно-
го процесу ниркових канальців, інтерстицію та судин нирок.
Класифікація
I. Гострий гломерулонефрит.
Варіанти:
а) з сечовим синдромом;
б) з нефротичним синдромом.
Додаткові характеристики: гіпертензія; гематуричний
компонент; перебіг — затяжний, рецидивуючий.

128
 II. Підгострий (злоякісний) гломерулонефрит.
III. Швидко прогресуючий гломерулонефрит.
IV. Хронічний гломерулонефрит.
Варіанти:
а) з сечовим синдромом;
б) з нефротичним синдромом.
Стадії:
а) ангіпергензивна;
б) гіпертензивна;
в) недостатність нирок:
І ступінь (початкова),
II ступінь (явна),
III ступінь (важка),
IV ступінь (термінальна).
Фаза:
а) ремісія;
б) загострення.
Основними клінічними синдромами ГН є:
1. Сечовий:
а) протеїнурія, за якої добова екскреція білка більше 50 мг.
б) гематурія, коли в полі зору більше 3 еритроцитів у за-
гальному аналізі сечі та більше 1000 еритроцитів в 1 мл сечі
у дослідженні за методикою Нечипоренка;
в) циліндрурія (гіалінові, зернисті, воскоподібні);
2. Нефротичний: масивна протеїнурія — втрата нирками
білка не менше 3,5 г на добу, гіпоальбумінемія, гіперхолес-
теринемія, набряки.
3. Гіпертензивний.
Анемії
Визначення. Анемія – патологічний стан, зумовлений
зниженням концентрації гемоглобіну та еритроцитів на оди-
ницю об’єму крові за умови нормального об’єму циркулюю-
чої крові.
Класифікація анемій (за етіопатогенезом):
I. Постгеморагічні ( унаслідок крововтрати)
II. Анемії, зв'язані з порушенням утворення еритроцитів і
гемоглобіну:

129
 1.Залізодефіцитна
2.Сидероахрестична (зв'язана з порушенням синтезу гема)
3.Залізоперерозподільна (порушення реутилізації заліза)
4.Мегалобласні (зв'язані з порушенням синтезу ДНК)
- В12 дефіцитна і
- фолієводефіцитна
5. Гіпопластична (апластична анемія)
6. Метапластична
- при гемобластозах
- при метастазах раку в кістковий мозок
III. Анемії, внаслідок посиленого кроворуйнування (гемо-
літичні):
1. Спадкові
2. Набуті
Класифікація анемій за величиною еритроцитів та на-
сиченістю їх гемоглобіном (кольоровим показником (КП)
1. мікроцитарні, яким притаманні мікроцитоз, гіпохро-
мія (КП<0,86).
2. нормоцитарні, при яких величина еритроцитів і їх на-
сиченість гемоглобіном нормальні (КП=0,86-1,1).
3. макроцитарні, що супроводжуються збільшенням ро-
змірів еритроцитів до макроцитів, мегалоцитів
(КП>1,1).
Гіпохромні анемії:
• Залізодефіцитна;
Залізоперерозподільна
• сидероахрестична;
• при гіпотиреозі, але іноді нормохромна;
• талассемія.
Нормохромні анемії:
• при ХНН, але іноді і гіпохромна;
• гіпопластична;
• при променевій хворобі;
• при коллагенозах;
• при гепатитах, цирозах;
• гемолітичні (крім талассемії)
• гостра постгеморагічна
Гіперхромні анемії:
В 12 дефіцитна;
Фолієводефіцитна.

130
 За регенераторною здатністю кісткового мозку, яку
оцінюють за кількістю ретикулоцитів анемії поділяють на:
- гіпорегенераторні,
- гіперрегенераторні,
- норморегенераторні.
В нормі концентрація гемоглобіну для жінок становить
120-140 г/л, для вагітних – 110-130 г/л, для чоловіків – 130-
160 г/л.
Залізодефіцитні анемії
Визначення. Залізодефіцитна анемія (ЗДА) (сидеропенія)
— це захворювання, за якого внаслідок дефіциту заліза в ор-
ганізмі порушується синтез гемоглобіну і розвиваються тро-
фічні зміни в тканинах.
Класифікація ЗДА відповідно до МКХ-10
Д 50 - Залізодефіцитні анемії (сидеропенічні, гіпохромні).
Д 50.0 - Залізодефіцитні анемії вторинні внаслідок кровов-
трати (хронічні).
Д50.1 - Сидеропенічна дисфагія.
Д 50.8 - Інші Залізодефіцитні анемії.
Д 50.9 - Залізодефіцитна анемія неуточнена.
Класифікація А.Б. Альперіна (1983)
ЗДА розглядається:
— за формою — аліментарна, постгеморагічна, внаслідок
підвищеної втрати заліза, внаслідок резорбтивної недостат-
ності заліза, порушення його транспорту тощо;
— за стадіями: латентний залізодефіцит, ЗДА;
— за ступенем важкості: легка анемія (Нb 110-90 г/л),
середньоважка анемія (Нb 70-90 г/л), важка анемія (Нb мен-
ше 70 г/л).
Виділяють 3 фази дефіциту заліза в організмі:
1. Прелатентний залізодефіцит — втрата заліза тільки з
депо зі збереженням транспортного і гемоглобінового фонду
(встановлюється за допомогою лабораторних методів).
2. Латентний залізодефіцит (передзалізодефіцитна анемія)
- близько 70%.
3. Залізодефіцитна анемія (маніфестний залізодефіцит).
131
 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ,
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ
СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ
Процес розвитку сімейної медицини на державному рівні
в Україні ініційований та підтримується Президентом та Ка-
бінетом Міністрів України в рамках Програми розвитку кра-
їни “Український прорив”. Одним з пріоритетів в охороні
здоров'я визначено розвиток інституту сімейного лікаря.
За період з початку прийняття Постанови № 989, тобто з
2000 р. кількість закладів, що працюють на засадах сімейної
медицини, збільшилась вп'ятеро, штатних посад сімейних
лікарів — в 9 разів, фізичних осіб сімейних лікарів майже в 8
разів.
За даними моніторингу, сучасним станом кількість закла-
дів, що працюють на засадах сімейної медицини, становить
біля 3000, з яких близько 85% розташовані у сільській місце-
вості.
При аналізі даних з регіонів слід відмітити, що найбільша
кількість працюючих сімейних лікарів в Харківській, Закар-
патській, Львівській, Житомирській, Полтавській областях, а
найменша в Херсонській та Луганській областях.
Забезпеченість лікарями загальної (сімейної) практики в
Україні становить 0,97 на 10 тис. населення, найвищі показ-
ники спостерігаються у Закарпатській, Харківській, Жито-
мирській, Тернопільській, Полтавській, Івано-Франківській
областях. Найменша забезпеченість сімейними лікарями у
Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Херсонській об-
ластях та м. Києві.
Медичну допомогу у сімейних лікарів отримує 20% насе-
лення України. В різних областях цей показник коливається
в широких межах: якщо у Закарпатській області це 58% на-
селення, у Харківській — 50%, Житомирській — 43%, Тер-
нопільській — 40%, то у Луганській — лише 3%, Дніпропет-
ровській — 4%, а у місті Києві—5%.
На сучасному етапі МОЗ України основними напрямками
перетворень в системі охорони здоров'я визнано наступні
пріоритети:
1. Узгодження обсягів державних гарантій щодо надання
медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи охо-
рони здоров'я.
132
 2. Структурна реорганізація системи медичного обслуго-
вування з першочерговим розвитком первинної медико-
санітарної допомоги на принципах сімейної медицини.
3. Перехід від адміністративно-командної моделі управ-
ління медичним обслуговуванням до постачання медичної
допомоги на договірних (контрактних) умовах.
4. Зміцнення фінансової бази охорони здоров'я.
5. Формування системи забезпечення і підтримки якості
медичної допомоги.
6. Здійснення раціональної фармацевтичної політики на
макро- та мікрорівні.
7. Здійснення активної кадрової політики.
8. Управління перетвореннями в галузі охорони здоров'я.
При цьому слід зазначити, що найважливішим та найпрі-
оритетнішим напрямком перетворень є структурна реоргані-
зація системи медичного обслуговування з першочерговим
розвитком первинної медико-санітарної допомоги на прин-
ципах сімейної медицини.
Основними кроками щодо її реалізації повинні стати на-
ступні дії:
• передача на комунальний рівень відомчих медичних за-
кладів та забезпечення територіальної інтеграції лікарень рі-
зної підлеглості;
• інтенсифікація реорганізації первинної медико-сані-
тарної допомоги на принципах загальної практики - сімейної
медицини та прискорення формування мережи загальнолі-
карських практик в сільській місцевості, містах;
• зміна порядку формування контингенту осіб, що обслу-
говується лікарем первинної ланки, з територіально-діль-
ничного принципу на вільний вибір пацієнтами лікаря, який
повинен оформлятися документально і представляти своєрі-
дну форму договору між пацієнтом і лікарем;
• наділення в законодавчому порядку лікаря первинної
ланки функцією організатора медичного маршруту пацієнта,
що передбачає використання системи обов'язкових направ-
лень лікаря загальної практики - сімейної медицини (за ви-
ключенням екстрених випадків) для отримання пацієнтом
медичної допомоги більш високого рівня (спеціалізованої
амбулаторної або стаціонарної) тощо.

133
 - Відомо, що вплив системи охорони здоров'я на стан здо-
ров'я населення і відповідно ефективність використання ная-
вних ресурсів у галузі охорони здоров'я знаходяться на низь-
кому рівні. Неналежний розвиток первинної допомоги (зок-
рема, повільне запровадження загальної практики - сімейної
медицини) зумовив втрату комплексності та наступності у
наданні медичної допомоги, нехтування профілактичною та
диспансерною роботою на користь лікування та агресивних
медичних втручань.
- На сьогодні в Україні первинній ланці медичної допомо-
ги властиві системні недоліки, а саме:
• недостатність наукового обґрунтування функціонування
і розвитку первинної медико-санітарної допомоги, зумовлена
інституційною слабкістю науково-методичного забезпечен-
ня;
• недостатність нормативно-правової бази для регулю-
вання діяльності ПМСД і її взаємодії з іншими рівнями ме-
дичної допомоги;
• відсутність чіткого функціонального, структурного, ре-
сурсного і фінансово-економічного визначення рівнів медич-
ної допомоги, зокрема первинної;
• відсутність дійової системи управління ПМСД;
• відсутність належного кадрового забезпечення;
• низька доступність ПМСД для населення (передусім в
сільській місцевості), зумовлена нераціональною інфрастру-
ктурою, віддаленістю закладів ПМСД від місця проживання
населення, недостатністю кадрового забезпечення;
• низька якість медичної допомоги, зумовлена її некеро-
ваністю, невідповідністю вимогам часу системи взаємовідно-
син між фінансуючою стороною і виконавцями медичних
послуг, відсутністю стандартів, системи мотивації працівни-
ків, системи оцінки якості послуг медичної допомоги з боку
споживачів, технологічною відсталістю закладів первинної
ланки.
В свою чергу, адаптація системи охорони здоров'я до рин-
кової моделі економіки, зокрема на рівні ПМСД, обумовлює
необхідність впровадження нових для нашого суспільства
компенсаторних заходів. В країнах з ринковою економікою і
демократичним суспільним устроєм обов'язковими компонен-
тами регуляції у всіх сферах є інституційно й функціонально
134
забезпечена участь громадськості в управлінні. Оскільки в
Україні немає уставлених традицій щодо цього, необхідні
спеціальні заходи з боку держави і органів місцевого самовря-
дування щодо активізації участі громадськості в управлінні
галуззю охорони здоров'я і сприяння розбудові системи.
Для досягнення цього необхідно реалізувати комплекс за-
ходів, який передбачає:
• розбудову мережі амбулаторій загальної практики - сі-
мейної медицини, наближення її до місць проживання гро-
мадян, особливо на селі;
• матеріально-технічне оснащення амбулаторій загальної
практики - сімейної медицини;
• створення належних соціально-побутових умов (житло)
для медичних працівників, особливо в сільській місцевості;
• забезпечення якісної підготовки та підвищення кваліфі-
кації достатньої кількості лікарів, медсестер, менеджерів та
іншого персоналу для первинної лікувально-профілактичної
допомоги;
• розробку стандартів та критеріїв оцінки якості первин-
ної медико-санітарної допомоги;
• впровадження поетапної зміни юридичного статусу за-
кладів первинної медико-санітарної допомоги з лікувально-
профілактичних закладів на підприємстві;
• впровадження договірних відносин між замовником і
надавачем медичних послуг, при цьому провідною моделлю
ПМСД поступово стане приватний сімейний лікар, який пра-
цює на договірних засадах;
• впровадження ефективних методів фінансування закла-
дів і підрозділів ПМСД;
• запровадження методів заохочення медпрацівників з ме-
тою підвищення якості і ефективності роботи;
• впровадження системи оцінки задоволення якістю ме-
дичних послуг з боку споживачів.
Слід відзначити, що МОЗ України інтенсивно працює для
реалізації намічених завдань, тому протягом останніх років
було здійснено ряд заходів.
Протягом останніх років проведена значна робота по
впровадженню загальної лікарської практики в нашій країні.
Відкрито кафедри сімейної медицини при медичних універ-
ситетах, академіях, факультетах післядипломної освіти, під-
готовлено велику кількість сімейних лікарів. Реформування

135
системи охорони здоровя ставить високі вимоги до рівня ро-
боти сімейних лікарів, що в свою чергу вимагає ліквідації
недоліків та пошуку нових шляхів підвищення якості їх про-
фесійної підготовки.
Розроблено Проект державної програми розвитку пер-
винної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної ме-
дицини на період до 2011 року, спрямований на налагоджен-
ня ефективного функціонування системи надання населенню
доступної і високоякісної первинної допомоги.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ -
СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ.
ДОКУМЕНТАЦІЯ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ
Міністерством охорони здоров'я України з метою ство-
рення відповідних умов для прискорення впровадження за-
сад сімейної медицини у діяльність закладів первинної меди-
ко-санітарної допомоги був розроблений і затверджений па-
кет нормативних документів, які регламентують технології
впровадження сімейної медицини.
Перелік нормативних документів,
що регламентують впровадження засад
загальної практики - сімейної медицини в Україні:
1. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
22.06.95 р. № 114 “Про затвердження переліку закладів охо-
рони здоров'я, переліку лікарських посад і переліку посад
фармацевтичних працівників”
2. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
19.12.97 р. № 359 “Про подальше удосконалення атестації
лікарів”
3. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
23.02.2000 р. №33 “Про штатні нормативи та типові штати
закладів охорони здоров'я”
4. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
11.04.2000 р. № 73 “Про проведення позачергової атестації
лікарів, переведених на посади лікарів загальної практики-
сімейних лікарів”
5. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
10.05.2000р. №101 “Про внесення доповнень до наказів МОЗ
Укра'іни від 23.11.93 №239 та від 19.12.97 № 359”
136
 6. ПОСТАНОВА Кабінету Міністрів України від 20 чер-
вня 2000 р. № 989 “Про комплексні заходи щодо впрова-
дження сімейної медицини в систему охорони здоров'я”
7. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
11.09.2000р. № 214 “Про затвердження плану поетапного пе-
реходу до організації первинної медико-санітарної допомоги
на засадах сімейної медицини”
8. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
29.12.2000р. № 372 «Про внесення доповнень до переліку
закладів охорони здоров'я»
9. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
01.02.2001 р. № 39 “Про внесення доповнень до номенклату-
ри спеціальностей середніх медичних працівників”
10. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
23.02.2001 р. № 72 “Про затвердження окремих документів з
питань сімейної медицини”
11. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
25.06.2001 р. № 244 “Про проведення моніторингу реоргані-
зації первинної медико-санітарної допомоги на засадах сі-
мейної медицини”
12. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
12.07.2001 р. № 283 “Про затвердження медичної облікової
документації щодо діяльності закладів загальної практики /
сімейної медицини”
13. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
23.07.2001 р. № 303 “Про організацію роботи закладів (під-
розділів) загальної практики - сімейної медицини”
14. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
12.10.2001 р. № 406 “Про створення науково-методичного
центру загальної практики - сімейної медицини”
15. НАКАЗ Президента України від 06.12.2005 р. №
1694/2005 “Про невiдкладнi заходи щодо реформування сис-
теми охорони здоров'я населення”
16. НАКАЗ Міністерства охорони здоров'я України від
08.01.2004 № 1 «Про удосконалення моніторингу первинної
медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини та
уніфікації відповідної облікової медичної документації»
17. ПОСТАНОВА Кабінету Міністрів України від 13 чер-
вня 2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану
розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року»
137
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 22.06.95 р. №114
Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я,
переліку лікарських посад і переліку посад
фармацевтичних працівників
На підставі пункту 4 Положення про Міністерство охоро-
ни здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 12.08.92. № 469 (469-92-п), та з метою
забезпечення державної політики щодо створення закладів
охорони здоров'я і заняття медичною і фармацевтичною
діяльністю НАКАЗУЮ:
1. Затвердити:
1.1. Перелік закладів охорони здоров'я.
1.2. Перелік лікарських посад (додається).
1.3. Перелік посад фармацевтичних працівників.
Керівникам органів і закладів охорони здоров'я привести
у відповідність з цими переліками назви закладів охорони
здоров'я, лікарських посад і посад фармацевтичних
працівників.
Витяг з додатку до наказу
МОЗ України від 22.06.95 №114
Перелік лікарських посад
1. Лікар-дієтолог
2. Лікар-епідеміолог
3. Лікар-ендокринолог
4. Лікар-ендокринолог дитячий
5. Лікар-ендоскопіст
6.Лікар загальної практики - сімейний лікар
7. Лікар з загальної гігієни
8. Лікар-імунолог
9. Лікар-імунолог клінічний
10 Лікар-імунолог дитячий
11. Лікар-імунолог - лаборант
12. Лікар-інфекціоніст дитячий
13. Лікар-інфекціоніст

138
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 19.12.97 р. № 359
Про подальше удосконалення атестації лікарів
З метою подальшого удосконалення атестації лікарів
Н А К А З У Ю:
1. Затвердити:
1.1 Положення про порядок проведення атестації лікарів .
1.2 Номенклатуру лікарських спеціальностей (додається).
2. Начальникам головних управлінь і управлінь
Міністерства охорони здоров'я України, Міністру охорони
здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам
управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, голов-
ним державним санітарним лікарям областей, міст Києва та
Севастополя, керівникам установ, закладів і організацій
республіканського підпорядкування переглянути до 1 лютого
1998 року склад атестаційних комісій.
3. Головному управлінню закладів освіти, ректорам ви-
щих медичних закладів освіти 3-4 рівнів акредитації, що ма-
ють факультети післядипломної освіти, та ректорам закладів
післядипломної освіти:
3.1. Організувати протягом 1998 року передатестаційні
цикли за спеціальностями згідно з номенклатурою лікар-
ських спеціальностей.
4. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від
21.11.91 № 168 "Про подальше удосконалення атестації
лікарів" зі змінами і доповненнями до нього (накази МОЗ
України від 09.06.93 № 130, від 01.06.95 № 97, від 19.02.96 №
32) вважати таким, що втратив чинність.
5. Контроль за виконанням даного наказу покласти на за-
ступника Міністра Богатирьову Р.В.

Міністр А.М. Сердюк

139
 Витяг з додатку до наказу
МОЗ України від 19.12.97 №359
НОМЕНКЛАТУРА ЛІКАРСЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
1. Дитяча алергологія 16. Дитяча патологічна
анатомія
2. Дитяча анестезіологія 17. Дитяча психіатрія
3. Дитяча гастроентероло- 18. Дитяча пульмонологія
гія
4. Дитяча гематологія 19. Дитяча стоматологія
5. Дитяча гінекологія 20. Дитяча урологія
6. Дитяча дерматовенеро- 21. Дитяча фтизіатрія
логія
7. Дитяча ендокринологія 22. Дитяча хірургія
8. Дитяча імунологія 23. Дитячі інфекційні хво-
роби
9. Дитяча кардіоревмато- 24. Дитяча нейрохірургія
логія
10. Дитяча неврологія 25. Дієтологія
11. Дитяча нефрологія 26. Ендокринологія
12. Дитяча онкологія 27. Ендоскопія
13. Дитяча ортопедія 28. Епідеміологія
і травматологія
14. Дитяча отоларингологія 29. Загальна гігієна
15. Дитяча офтальмологія 30. Загальна практика -
сімейна медицина
НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 23.02.2000 р. №33
Про штатні нормативи та типові штати
закладів охорони здоров'я
Частина 2
Посади лікарів загальної прагктики - сімейних лікарів
можуть уводитись за рішенням органу охорони здоров'я в
межах штатної чисельності лікарів дільничної служби (ліка-
рів-терапевтів дільничних та лікарів-педіатрів дільничних) з
розрахунку 1 посада на 1500 чоловік дорослого і дитячого
населення у міських поселеннях і на 1200 чол. - у сільській
місцевості.
Посади дільничних медичних сестер установлюються з
розрахунку 2 посади на посаду лікаря загальної практики.
140
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 11.04.2000 р. № 73
Про проведення позачергової атестації лікарів, переведених
на посади лікарів загальної практики-сімейних лікарів
На виконання Протокольного рішення Кабінету Міністрів
України від 27.02.97 № 7 "Про заходи щодо реформування
системи охорони здоров'я в Україні" та забезпечення впрова-
дження первинної медико-санітарної допомоги на принципах
сімейної медицини НАКАЗУЮ:
Присвоювати лікарям, які пройшли первинну спеціалі-
зацію за спеціальністю "Загальна практика - сімейна медици-
на", мають сертифікати лікаря-спеціаліста з цієї спеціаль-
ності та зараховані на посади лікарів загальної практики -
сімейних лікарів, кваліфікаційні категорії за спеціальністю
"Загальна практика - сімейна медицина" аналогічні кваліфі-
каційним ктегоріям, які вони мають за спеціальностями: "Пе-
діатрія", "Терапія", "Підліткова терапія" та "Медицина не-
відкладних станів", без додаткового проходження атестації за
умови, що кваліфікаційні категорії з цих спеціальностей були
присвоєні у 1996-2000 роках включно.
Позачерговій атестації підлягають спеціалісти, в яких не-
прострочений термін дії категорії з вищезазначених спеціаль-
ностей і категорія за спеціальністю "Загальна практика – сі-
мейна медицина" присвоюється на термін дії категорії з на-
званих спеціальностей.
Позачергову атестацію лікарів (випускників за спе-
ціальностями: "лікувальна справа", та "педіатрія"), які
зараховані на посади лікарів загальної практики - сімейних
лікарів до 01.04.2000 року з дотриманням вищезазначених
вимог, здійснити протягом першого півріччя 2000 року з
присвоєнням категорій за спеціальністю "Загальна практика -
сімейна медицина" аналогічних категоріям, які вони мають з
будь-якої лікарської спеціальності передбаченої номенклату-
рою.

Міністр В.Ф. Москаленко

141
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 10.05.2000 р. №101
Про внесення доповнень до наказів МОЗ України
від 23.11.93 №239 та від 19.12.97 № 359
Відповідно до Указу Президента України від 17.08.98 за
№ 884/98 "Про Положення про Міністерство охорони здо-
ров'я України" та з метою впровадження моделей організації
медико-санітарної допомоги населенню на засадах сімейної
медицини та створення умов для укомплектування їх медич-
ними кадрами НАКАЗУЮ:
1. Доповнити пункти 1.1.2 та 1.1.8 у графі 2 "Наймену-
вання посад" розділу V "Надбавки" Інструкції про порядок
обчислення заробітної плати працівників закладів охорони
здоров'я та соціального захисту населення, затвердженої на-
казом МОЗ України від 23.11.93 № 229 та зареєстрованого
Міністерством юстиції України 27.12.93 за № 198, посадами
"лікарі загальної практики - сімейні лікарі".
2. Доповнити пункт 3.11 розділу 3 "Атестація на при-
своєння кваліфікаційної категорії" Положення про порядок
проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ
України від 19.12.97 № 359 та зареєстрованого Міністерством
юстиції України 14.01.98 за № 14/2454, абзацом такого змісту:
"До стажу роботи для атестації за спеціальністю "Загальна
практика-сімейна медицина" зараховується період роботи за
спеціальностями "Педіатрія", "Терапія", "Підліткова терапія",
"Медицина невідкладних станів".
3. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки
Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адмініс-
трацій забезпечити:
3.1. Уведення посад медичного персоналу з сімейної ме-
дицини в межах фактичної штатної чисельності, затверд-
женої закладу за штатним розписом.
3.2. Виплату надбавки за тривалість безперервної роботи
медичному персоналу із сімейної медицини в межах за-
твердженого фонду оплати праці закладу.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
міністра Картиша А.П.
Міністр В.Ф. Москаленко
142
 ПОСТАНОВА
Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 989
Про комплексні заходи щодо впровадження
сімейної медицини в систему охорони здоров'я
З метою зміцнення здоров'я населення України, поліпшення
демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності ме-
дичних послуг, наближення кваліфікованої медико-санітарної
допомоги до кожної сім'ї, раціонального використання ресурсів
охорони здоров'я Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити комплексні заходи щодо впровадження сімей-
ної медицини в систему охорони здоров'я.
2. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській та Севастопольській міським державним адміністра-
ціям розробити і за погодженням з Міністерством охорони здо-
ров'я затвердити в двомісячний термін після прийняття цієї по-
станови регіональні комплексні заходи щодо впровадження сі-
мейної медицини в систему охорони здоров'я.
3. Витрати на реалізацію комплексних заходів щодо впро-
вадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я, які
мають здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету,
проводити в межах асигнувань, які щорічно виділяються Мініс-
терству охорони здоров'я за відповідними галузями.
Рекомендувати Раді міністрів Автономної Республіки Крим,
обласним, Київській та Севастопольській міським державним
адміністраціям вирішити питання про виділення в установле-
ному порядку коштів з республіканського бюджету Автономної
Республіки Крим та місцевих бюджетів на здійснення зазначе-
них заходів.
4. Міністерству охорони здоров'я за підсумками роботи га-
лузі за рік інформувати Кабінет Міністрів України про хід ви-
конання комплексних заходів, затверджених пунктом і цієї пос-
танови, починаючи з 2001 року.
5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Ки-
ївській та Севастопольській міським державним адміністраціям
щорічно з урахуванням реформування первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини подавати Міні-
стерству охорони здоров'я України пропозиції щодо змін і допов-
нень до комплексних заходів, затверджених пунктом і цієї поста-
нови. Координацію робіт, пов'язаних з виконанням зазначених
комплексних заходів, узагальнення пропозицій про внесення до
них змін та доповнень покласти на Міністерство охорони здоров'я.
Прем'єр-міністр України В. ЮЩЕНКО
143
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 11.09.2000 р. № 214
Про затвердження плану поетапного переходу
до організації первинної медико-санітарної допомоги
на засадах сімейної медицини
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від
20.06.2000 р. № 989 "Про Комплексні заходи щодо впровад-
ження сімейної медицини в систему охорони здоров'я"
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити план поетапного переходу до організації
первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної
медицини .
2. Затвердити склад Координаційної ради з впровадження
сімейної медицини при МОЗ.
3. Головному управлінню освіти, медичної науки та
інформаційно-аналітичного забезпечення (Вороненко Ю.В.),
Головному управлінню економіки (Баранова Т.Ф.) при
розробці структури та штатного розпису Українського
інституту соціальної медицини та охорони здоров'я передба-
чити створення головного науково-методичного центру
загальної практики/сімейної медицини.
4. Українському інституту громадського здоров'я (Поно-
маренко В.М.), Головному управлінню організації медичної
допомоги населенню (Гойда Н.Г.), Головному управлінню
медичних кадрів та державної служби (Мельник Ю.В.), Го-
ловному управлінню економіки (Баранова Т.Ф.) до 1.01.2001
доопрацювати і подати на затвердження пакет нормативних
документів, що регламентують діяльність закладів
(підрозділів) загальної практики/сімейної медицини та їх
працівників, і необхідних для реалізації Комплексних заходів
щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони
здоров'я.
5. Головному управлінню організації медичної допомоги
населенню (Гойда Н.Г.), Головному управлінню медичних
кадрів та державної служби (Мельник Ю.В.) протягом 2000
року внести пропозиції про доповнення номенклатури
закладів охорони здоров'я у зв'язку з впровадженням
сімейної медицини.
6. Головному управлінню економіки (Баранова Т.Ф.):
144
 6.1. До 01.07.2002 року розробити методику диференційо-
ваного розподілу коштів за рівнями надання медичної допо-
моги з урахуванням потреб первинної медико-санітарної до-
помоги на засадах сімейної медицини.
6.2. Спільно з Головним управлінням організації медич-
ної допомоги населенню (Гойда Н.Г.) до 01.04.2001 року
внести пропозиції щодо системи матеріального заохочення
лікарів та середнього медичного персоналу закладів (підроз-
ділів) загальної практики/сімейної медицини.
6.3. При формуванні пропозицій до проекту Державного
бюджету щорічно передбачати кошти на здійснення Ком-
плексних заходів щодо впровадження сімейної медицини в
систему охорони здоров'я.
7. Українському інституту громадського здоров'я (Поно-
маренко В.М.):
7.1. До 01.07.2001 року розробити моделі надання первин-
ної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медици-
ни у містах і сільській місцевості.
7.2. Протягом IV кварталу 2000 року - I кварталу 2001 ро-
ку розробити проект концепції інформаційного забезпечення
первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної
практики/сімейної медицини.
7.3. Постійно здійснювати методичне забезпечення та
проводити моніторинг виконання комплексних заходів щодо
впровадження сімейної медицини в систему охорони
здоров'я в регіонах.
8. Управлінню медичного страхування, нових медичних
технологій та експлуатації медичних закладів (Григорович
В.Р.) протягом I півріччя 2001 року сформувати заявку на
розробку типових проектів та індивідуальних проектів
закладів (підрозділів) загальної практики/сімейної медицини
9. Центру медичної статистики МОЗ (Голубчиков М.В.)
спільно з Українським інститутом громадського здоров'я
(Пономаренко В.М.), Головним управлінням організації
медичної допомоги населенню (Гойда Н.Г.) протягом I
півріччя 2001 року розробити та подати на затвердження ме-
дичну облікову документацію щодо діяльності закладів
загальної практики/сімейної медицини.
10. Міністерству охорони здоров'я Автономної Рес-
публіки Крим, управлінням охорони здоров'я обласних, Київ-
ської та Севастопольської міських державних адміністрацій:

145
 10.1. Забезпечити реалізацію плану МОЗ щодо поетапно-
го переходу до організації первинної медико-санітарної до-
помоги на засадах сімейної медицини у визначені терміни.
10.2. До 01.10.2000 року завершити розробку, погодження
з Міністерством охорони здоров'я України та затвердження
регіональних комплексних заходів щодо впровадження
сімейної медицини в систему охорони здоров'я.
10.3. Протягом 2001-2005 років апробувати і впровадити
розроблені МОЗ моделі надання первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини у містах і
сільській місцевості.
10.4. Постійно проводити оптимізацію мережі закладів
охорони здоров'я у зв'язку з переходом до надання первинної
медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.
10.5. Спільно з Державним Українським об'єднанням
"Політехмед" (Девко В.Ф.) та підприємством "Укрмедпо-
стач" (Петренко М. Я.) здійснювати матеріально-технічне
забезпечення закладів (підрозділів) загальної практи-
ки/сімейної медицини.
10.6. Постійно заслуховувати на колегіях та апаратних
нарадах органів охорони здоров'я питання про стан впровад-
ження сімейної медицини в діяльність закладів охорони
здоров'я.
10.7. Інформацію про реалізацію Комплексних заходів
щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони
здоров'я щоквартально подавати до Головного управління
організації медичної допомоги населенню не пізніше 10-го
числа послідуючого за кварталом місяця.
10.8. При формуванні місцевих бюджетів в обов'язковому
порядку передбачати кошти на здійснення Комплексних
заходів щодо впровадження сімейної медицини в систему
охорону здоров'я.
11. Про хід виконання Постанови Кабінету Міністрів
України від 20.06.2000 р. № 989 "Про Комплексні заходи
щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони
здоров'я" щорічно заслуховувати на апаратних нарадах МОЗ.
Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
Міністра Картиша А.П.
Міністр В.Ф. Москаленко
146
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 29.12.2000 р. №372
Про внесення доповнень до переліку закладів
охорони здоров'я
З метою забезпечення виконання постанови Кабінету
Міністрів України від 20.06.2000 № 989 "Про комплексні за-
ходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охо-
рони здоров'я" НАКАЗУЮ:
1. Доповнити підрозділ 1.4 "Амбулаторно-поліклінічні
заклади" розділу I "Лікувально-профілактичні заклади"
переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом
МОЗ України від 22.06.95 № 114 "Про затвердження
переліку закладів охорони здоров'я, переліку лікарських по-
сад і переліку посад фармацевтичних працівників", який
зареєстрований в Міністерстві юстиції 02.11.95 за № 399/935,
словами: "Амбулаторія загальної практики - сімейної меди-
цини".
2. Начальнику Головного управління медичних кадрів та
державної служби (Мельник Ю.В.) довести наказ до відома
Міністра охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,
начальників управлінь охорони здоров'я обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій.

В.о. Міністра О.О. Бобильова

147
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 01.02.2001 р. №39
Про внесення доповнень до номенклатури
спеціальностей середніх медичних працівників
З метою забезпечення виконання постанови Кабінету Мі-
ністрів України від 20.06.2000 № 989 "Про комплексні захо-
ди щодо впровадження сімейної медицини в систему охоро-
ни здоров'я", плану поетапного переходу до організації пер-
винної медико-санітарної допооги на засадах сімейної меди-
цини, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я
від 11.09.2000 № 214, НАКАЗУЮ:
1. Доповнити додаток 2 "Номенклатура спеціальностей
середніх медичних працівників" до наказу Міністерства охо-
рони здоров'я України від 23.10.91 № 146 "Про атестацію
середніх медичних працівників" словами: "Медична сестра
загальної практики - сімейної медицини".
2. Начальнику Головного управління медичних кадрів та
державної служби (Мельник Ю.В.) довести наказ до відома
міністра охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,
начальників управлінь охорони здоров'я обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Міністр В.Ф. Москаленко

148
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 23.02.2001 р. № 72
Про затвердження окремих документів з питань
сімейної медицини
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від
20.06.2000 № 989 "Про комплексні заходи щодо впрова-
дження сімейної медицини в систему охорони здоров'я",
плану поетапного переходу до організації первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, затвер-
дженого наказом МОЗ від 11.09.2000 № 214, НАКАЗУЮ:
1. Затвердити
- Примірне положення про лікаря загальної практики -
сімейної медицини (додаток 1),
- Примірне положення про медичну сестру загальної
практики - сімейної медицини (додаток 2),
- Примірне положення про відділення загальної прак-
тики - сімейної медицини (додаток 3),
- Примірне положення про денний стаціонар (додаток 4),
- Примірне положення про стаціонар вдома (додаток 5),
- Кваліфікаційну характеристику лікаря із
спеціальності "Загальна практика - сімейна медицина" (дода-
ток 6),
- Кваліфікаційну характеристику медичної сестри із
спеціальності "Загальна практика - сімейна медицина" (дода-
ток 7).
2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки
Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адмі-
ністрацій:
2.1 Забезпечити діяльність первинної медико-санітарної
допомоги на засадах сімейної медицини з урахуванням за-
тверджених положень.
2.2 Продовжити нарощування мережі закладів охорони
здоров'я загальної практики - сімейної медицини, відкриття
відділень загальної практики - сімейної медицини в складі
лікувально-профілактичних закладів та забезпечити їх робо-
ту відповідно до затверджених нормативних документів.

149
 2.3 Починаючи з 2001 року проводити атестацію лікарів
загальної практики - сімейної медицини та медичних сестер
загальної практики - сімейної медицини відповідно до за-
тверджених даним наказом кваліфікаційних характеристик.
2.4 Продовжити відкриття денних стаціонарів та
організацію стаціонарів вдома і забезпечити їх функціону-
вання з урахуванням положень, затверджених даним нака-
зом, та статутів лікувально-профілактичних закладів, в
складі яких вони організовані.
2.5 Забезпечити наступність в роботі денних стаціонарів,
стаціонарів вдома та інших підрозділів лікувально-профілак-
тичних закладів.
3. Головному управлінню медичних кадрів та державної
служби (Мельник Ю.В.) розробити і подати на затвердження
нормативні документи щодо врегулювання обчислення ста-
жу медичним сестрам загальної практики - сімейної медици-
ни під час проведення їх атестації до 01.03.2001 року.
4. Головному управлінню організації медичної допомоги
населенню (Гойда Н.Г.) спільно з Державним Українським
об'єднанням "Політехмед" (Девко В.Ф.) розробити та подати
на затвердження табель оснащення амбулаторії загальної
практики - сімейної медицини та відділення загальної прак-
тики - сімейної медицини, табель оснащення сумки-укладки
лікаря загальної практики - сімейної медицини та сумки-
укладки медичної сестри загальної практики - сімейної ме-
дицини.
I квартал 2001 року
5. Головному управлінню організації медичної допомоги
населенню (Гойда Н.Г.) спільно з Українським інститутом
громадського здоров'я (Пономаренко В.М.) протягом 2001
року організувати та забезпечити проведення регіональних
нарад, семінарів, круглих столів з питань впровадження
сімейної медицини.
Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
Міністра Картиша А.П.
Міністр В.Ф. Москаленко

150
 Додаток 6
до наказу МОЗ України
від 23.02.2001 № 72
Кваліфікаційна характеристика лікаря
зі спеціальності «загальна практика - сімейна медицина»
Загальні знання:
Згідно з вимогами фаху лікар загальної практики – сімей-
ної медицини повинен знати:
- Основи законодавства України про охорону здоров'я та
нормативні документи, які регламентують діяльність органів
та закладів охорони здоров'я - правові аспекти діяльності
лікаря загальної практики - сімейної медицини,
- Основні показники здоров'я населення,
- Загальні питання організації надання медичної допомоги
населенню на засадах загальної практики - сімейної медицини,
- Організацію роботи амбулаторно-поліклінічних та
лікарняних закладів,
- Організацію роботи швидкої та невідкладної медичної
допомоги,
- Нормальну та патологічну анатомії, топографічну ана-
томію,
- Фізіологію та патофізіологію систем кровотворення,
кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої секреції
та інших органів і систем організму,
- Особливості анатомії і фізіології дитячого організму у
різні вікові періоди,
- Особливості функціонування організму в похилому віці
- Фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяполо-
гового періоду,
- Водно-електролітний обмін, кислотно-лужний баланс,
- Основи фармакотерапії,
- Основи мікробіології, вірусології,
- Основи імунології, медичної генетики,
- Основи клініко-діагностичного та патогенетичного під-
ходу до проведення лікування найбільш поширених захво-
рювань,
- Міжнародну класифікацію хвороб X перегляду, класи-
фікації захворювань, розроблені ВООЗ, класифікації захворю-
вань, затверджені відповідними вітчизняними з'їздами,

151
 - Основи дієтотерапії, фізіотерапії, бальнеотерапії, лікува-
льного масажу та лікувальної фізкультури,
- Показання та протипоказання до санаторно-курортного
лікування,
- Основи експертизи тимчасової і постійної втрати праце-
здатності,
- Організацію диспансерного нагляду за хворими та па-
тронажу за вагітними і новонародженими,
- Правила асептики і антисептики, основні документи, які
регламентують заходи з підтримання санітарно-епідеміо-
логічного режиму у лікувально-профілактичних закладах,
- Форми і методи санітарно-освітньої роботи,
- Принципи організації надання медичної допомоги насе-
ленню в екстремальних ситуаціях,
- Організацію протиепідемічних заходів при виникненні
осередку інфекції,
- Основи роботи з комп'ютером.
Спеціальні знання:
Етіопатогенез, клініка, діагностика, диференційна
діагностика, лікування, реабілітація, профілактика симптомів
і захворювань.
Терапія. Хвороби серцево-судинної системи. Ревматичні
хвороби. Хвороби органів дихання. Хвороби органів трав-
лення. Хвороби нирок та сечовивідних шляхів. Хвороби
крові та органів кровотворення. Хвороби ендокринної систе-
ми. Професійні захворювання. Основи геронтології і
геріатрії.
Педіатрія. Хвороби органів кровообігу. Хвороби органів
дихання у дітей. Ревматичні захворювання. Хвороби органів
травлення. Принципи раціонального харчування здорових та
хворих дітей. Захворювання нирок та сечовивідної системи.
Хвороби крові та органів кровотворення. Ендокринні захво-
рювання у дітей. Дитячі інфекційні хвороби, туберкульоз.
Проблеми профілактики вродженої та спадкової патології.
Інтенсивна терапія та реанімація в педіатричній практиці.
Акушерство і гінекологія. Невиношування вагітності.
Екстрагенітальні захворювання та вагітність. Кровотечі в
акушерсько-гінекологічній практиці. Шок і термінальні ста-
ни. Гестози. Гінекологічні захворювання. Гінекологія дитя-
152
чого віку. Клімакс. Запальні та септичні стани в акушерстві
та гінекології. Гострий живіт. Застосування психотерапії і
психопрофілактики в акушерстві. Антенатальна охорона
здоров'я плоду та перинатальна патологія.
Планування сім'ї та репродуктивне здоров'я населення.
Законодавчі акти з питань планування сім'ї в Україні. Кон-
сультування населення з питань планування сім'ї. Методи
сучасної контрацепції. Захворювання, що передаються стате-
вим шляхом і планування сім'ї. Неплідний шлюб. Методи
природного планування сім'ї.
Хірургія. Закриті та відкриті ушкодження грудної клітки.
Гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини.
Закриті та відкриті ушкодження органів черевної порожнини.
Тактика надання медичної допомоги хворим з черепно-
мозковою травмою. Лікування ран. Хвороби периферійних
судин. Захворювання вилочкової залози. Травми та хвороби
прямої кишки. Опікова хвороба. Діагностика після-
операційних ускладнень і тактика їх лікування. Після-
операційна реабілітація хворих. Обладнання, устаткування
операційно-перев'язувального блоку, призначення хірургіч-
ного інструментарію.
Травматологія та ортопедія. Найбільш поширені набуті та
вроджені захворювання опорно-рухового апарату. Діагнос-
тика зламів, вивихів та надання першої медичної допомоги
при них.
Урологія. Ниркова коліка. Розлади сечовиведення.
Гематурія. Неспецифічні запальні захворювання органів
сечостатевої системи. Варикоцелє. Аномалії яєчка. Загальні
питання сексопатології.
Онкологія. Сучасні принципи профілактики і раннього
виявлення злоякісних пухлин. Рак щитовидної залози. Рак
легень. Пухлини шлунково-кишкового тракту. Пухлини
жіночих статевих органів. Пухлини молочної залози. Пухли-
ни нирок. Пухлини шкіри.
Офтальмологія. Запальні захворювання ока. Захворюван-
ня захисного та допоміжного апарату ока. Глаукома. Травми
та пошкодження органу зору і допоміжного апарату. Нагляд
за розвитком органу зору в дитячому та підлітковому віці.
Хвороби вуха, горла, носа. Запальні захворювання ЛОР-

153
органів. Пухлини ЛОР-органів. Травми ЛОР-органів та
невідкладна допомога при них.
Стоматологія. Профілактика стоматологічних захворю-
вань. Особливості перебігу та лікарська тактика при запаль-
них процесах та пухлинах і пухлиноподібних захворюваннях
щелепно-лицьової дільниці. Зміни порожнини рота при за-
хворюваннях внутрішніх органів.
Нервові хвороби і нейрохіругрія. Захворювання перифе-
ричного відділу нервової системи. Судинні захворювання
головного та спинного мозку. Запальні захворювання голов-
ного та спинного мозку. Неврозоподібні стани. Пухлини і
травми головного та спинного мозку. Принципи немедика-
ментозних методів лікування в неврології
(голкорефлексотерапія, мануальна терапія та інш.).
Невідкладні стани в неврології.
Психіатрія. Невідкладні стани в психіатрії. Масковані
депресії в лікарській практиці. Алкоголізм. Наркоманія.
Токсикоманія. Корекція особистості.
Інфекційні хвороби. Особливо небезпечні інфекції.
Кишкові інфекційні захворювання. Вірусні гепатити. Захво-
рювання, які передаються повітряно-крапельним шляхом.
Менінгококові захворювання. Зоонозні захворювання.
Лептоспіроз. Інфекційні захворювання, які передаються че-
рез кров. Хвороби, які передаються статевим шля-
хом.Туберкульоз. ВІЛ-інфекція. СНІД.
Дерматовенерологія. Екзема. Атопічний дерматит.
Піодермії. Дерматозоонози. Лишаї. Псоріаз. Грибкові хворо-
би. Сифіліс. Суспільна та особиста профілактика, організація
боротьби з поширенням сифілісу. Гонорея. Негонорейні за-
хворювання сечостатевих органів.
Променеві ушкодження, принципи та методи їх
діагностики і терапії. Організація диспансерного нагляду за
особами, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Значен-
ня радіонуклідних, радіоімунних, ультразвукових та інших
методів дослідження для виявлення патологічних змін при
радіаційному опроміненні. Національний реєстр України.
Немедикаментозні методи лікування. Дієтотерапія та лі-
кувальний голод. Лікувальна фізкультультура. Фізіотерапія
та санаторно-курортне лікування. Фітотерапія. Мануальна
терапія. Рефлексотерапія.
154
 Тенденції інфекційної захворюваності на території обслу-
говування населення. Епідеміологія і профілактика дизен-
терії, вірусних гепатитів, поліомієліту, сальмонельозу та
лептоспірозу, ієрсініозів, дифтерії, менінгококової інфекції,
туберкульозу. Санітарно-протиепідемічні заходи у вогнищі
інфекції. Проведення дезінфекції та дезінсекції в домашніх
умовах. Активна та пасивна імунопрофілактика. Календар
щеплень. Перелік протипоказань до щеплень. Терміни
ізоляції хворих при різних інфекційних захворюваннях.
Тривалість медичного спостереження за контактними особа-
ми. Диспансерний нагляд за особами, які перехворіли на
інфекційне захворювання. Реабілітація реконвалесцентів.
Показання та протипоказання до призначення методів
лабораторної, інструментальної та апаратної діагностики.
Показання до госпіталізації вагітних жінок і хворих при
різних захворюваннях.
Загальні навики:
Проведення аналізу стану здоров'я населення сімейно-
територіальної дільниці.
Оцінка стану здоров'я дорослих та дітей. Розподіл насе-
лення дільниці за групами здоров'я. Виділення осіб з факто-
рами ризику. Вікові показники маси тіла, росту, фізичного,
нервово-психічного і статевого розвитку. Шкільна зрілість.
Збір анамнезу життя і захворювання.
Застосування об'єктивних методів обстеження. Загальний
огляд, перкусія, аускультація органів та систем, виявлення
загальних та специфічних ознак захворювань і ускладнень
вагітності. Зовнішнє та внутрішнє акушерське обстеження.
Визначення необхідного обсягу лабораторних, інструмен-
тальних, апаратних досліджень. Показання та протипоказан-
ня до обстеження. Підготовка хворого до обстеження.
Інтерпретація результатів досліджень крові, сечі, мокротин-
ня, калу, спинномозкової рідини, кислотно-лужного балансу,
даних функціонального дослідження органів дихання, серце-
во-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, печінки,
нирок та інших внутрішніх органів і систем, даних ультра-
звукового та рентгенологічного дослідження, організація їх
своєчасного виконання.
Виявлення ранніх ознак вагітності, визначення її
термінів, положення плоду. Визначення характеру перебігу

155
вагітності. Виявлення ознак ранньої та пізньої патології
вагітності. Екстрагенітальні захворювання вагітних. Скла-
дання плану лікарського нагляду за вагітною і проведення
його корекції в динаміці.
Встановлення клінічного діагнозу, визначення тактики
ведення хворого.
Обгрунтування плану медикаментозного і оперативного
лікування хворих, показань до проведення операції з ураху-
ванням стану хворого, передопераційної підготовки хворих
та застосування методів знеболення. Спостереження за хво-
рими в післяопераційному періоді. Застосування методів
реабілітації.
Організація консультування хворих профільними спеціа-
лістами. Визначення показань до госпіталізації хворих та її
організація. Організація стаціонарного лікування хворого
вдома.
Забезпечення наступності щодо обстеження і лікування
хворих.
Проведення аналізу ефективності диспансеризації.
Здійснення експертизи тимчасової та стійкої
непрацездатності, заповнення необхідних документів на ЛКК
та медико-соціальну експертну комісію.
Збір епіданамнезу. Проведення протиепідемічних заходів
на дільниці.
Виявлення факторів ризику захворювань та проведення
профілактики захворювань.
Проведення пропаганди здорового способу життя і
профілактики захворювань.
Оформлення обліково-звітної медичної документації.
Складання річного звіту про роботу дільниці та його
аналіз.
Спеціальні навики:
Інфузійна терапія та гемотрансфузія. Проведення замін-
ного переливання крові.
Вимірювання артеріального тиску на верхніх та нижніх
кінцівках. Вимірювання венозного тиску. Внутрішньо-
серцеве введення ліків. Техніка дефібриляції серця. Закритий
масаж серця. Запис ЕКГ, ФКГ та оцінка результатів. Прове-
дення функціональних, медикаментозних проб та проб з
фізичним навантаженням, їх оцінка.
Відсмоктування слизу з верхніх дихальних шляхів. Дре-
156
наж трахеобронхіального дерева. Пункція трахеї та
внутрішньотрахеальне введення лікарських речовин. Накла-
дання пов'язки при пневмотораксі (відкритому, закритому,
клапанному). Проведення оксигенотерапії. Проведення
штучного дихання, проведення трахеотомії, накладання тра-
хеостоми. Користування апаратом для інгаляцій, електровід-
сосом, дихальним мішком "Амбу", кисневим пакетом,
інтубаційними трубками, апаратом Боброва. Лаваж трахео-
бронхіального дерева. Проведення та оцінка результатів спі-
рометрії.
Огляд порожнини рота за допомогою дзеркала, зонду,
пінцету. Проведення антисептичної обробки порожнини ро-
та. Промивання шлунку. Шлункове та дуоденальне зонду-
вання та оцінка їх результатів. Пальцеве обстеження прямої
кишки. Дослідження прямої кишки ректальними дзеркалами.
Дослідження прямої кишки аноскопом. Приготування розчи-
ну для ентеральної регідратації. Консультування населення з
питань раціонального, лікувально-профілактичного і
дієтичного харчування, вигодовування дітей.
Зовнішній огляд ока: у фокальному освітленні, біфокаль-
ному освітленні, рухливість ока, визначення положення ока в
орбіті. Визначення гостроти зору, поле зору. Визначення оч-
ного тиску: тонометрія по Маклакову, пальпаторний метод.
Офтальмоскопія. Лікувальні маніпуляції: промивання
кон'юнктивальної порожнини, закапування крапель, накла-
дання пов'язки, масаж повік, розтин абсцесу повік.
Проведення зовнішнього огляду та ендоскопічного до-
слідження ЛОР-органів: передня та задня риноскопія, паль-
цеве обстеження носоглотки, фарингоскопія, непряма
ларингоскопія, отоскопія, визначення дихальної та нюхової
функції носа, передня тампонада носа, розтин абсцесів глот-
ки, видалення сірчаної пробки із вух, видалення неускладне-
ного стороннього тіла з носа та з вуха, промивання лакун
піднебінних мигдаликів, взяття мазків із носу та глотки.
Проведення зовнішнього та внутрішнього акушерського
обстеження, визначення фази перебігу пологів, положення
плоду, визначення ступеню зрілості шийки матки.
Призначення гормональної контрацепції, бар'єрних
методів, сперміцидів, методу лактаційної аменореї. Введення
та виведення внутрішньоматкової спіралі.
157
 Дослідження рефлекторно-рухової системи. Дослідження
різних видів чутливості. Дослідження координації рухів.
Тимчасова та постійна іммобілізації при переломах різної
локалізації, вправлення вивихів. Накладання транспортних
шин.
Первинна хірургічна обробка ран. Дренування абсцесів,
флегмон, парапроктитів, панариціїв, карбункулів, фурун-
кулів.
Складання календаря щеплень. Організація поточної
дезінфекції вдома у інфекційного хворого. Своєчасне
повідомлення СЕС про інфекційне захворювання. Проведен-
ня профілактичних щеплень. Постановка туберкулінових
проб, оцінка результатів.
Використання індивідуальних та колективних засобів за-
хисту в середовищі дії іонізуючого випромінювання.
Приготування фітозборів, настоїв, відварів. Зберігання та
постановка п'явок. Застосування примочок, дерматологічних
компресів, паст, збовтуваних сумішей, пластирів лаків,
аерозолів.
Невідкладна допомога.
При набряковому синдромі новонароджених, крупі, спон-
танному пневмотораксі, приступі бронхіальної астми, гострій
дихальній недостатності, задусі, гострій серцево-судинній
недостатності, гіпертензивних та гіпотензивних кризах, гос-
трих порушеннях серцевого ритму і провідності, клінічній
смерті (зупинка серця, зупинка дихання), печінковій та
нирковій коліках, гострій нирковій недостатності, гострій
печінковій недостатності, гострій наднирниковій
недостатності, струсі мозку, забитті і стисненні головного
мозку, набряку головного мозку, психомоторному збудженні,
нейротоксикозі, менінгококцемії, судомах, ексикозі, при
синдромі раптової смерті, коматозних станах, всіх видах шо-
ку, гострих алергозах, гіпертермічному синдромі, травмах,
отруєннях, опіках, відмороженнях, потопанні, ураженнях
електричним струмом, ураженні блискавкою, суїцидних
спробах. Тимчасова зупинка зовнішніх та внутрішніх крово-
теч. Невідкладна допомога при вагітності та пологах та
транспортування вагітної до спеціального закладу. Допомога
постраждалим від дії іонізуючого випромінювання.

158
 Маніпуляції.
Підшкірні, внутрішньом'язові та внутрішньовенні ін'єкції,
промивання шлунку, пункція плевральної порожнини,
пункція черевної порожнини, катетеризація сечового міхура,
надлобкова пункція сечового міхура, кольпоскопія, поста-
новка клізм, введення газовивідної трубки.
Лікар загальної практики - сімейної медицини II кваліфі-
каційної категорії повинен володіти вищезазначеними знан-
нями та навиками. Крім того, він повинен знати і вміти:
- Методи екстракорпоральної детоксикації,
- Досконало володіти технікою накладання судинного
шва.
Проводити:
- венесекцію,
- пункцію і катетеризацію підключичної вени,
- шийну вагосимпатичну блокаду,
- паранефральну блокаду,
- блокаду міжреберних нервів,
- лікувальний масаж.
Знати принципи організації і проведення інтенсивної
терапії і реанімації в амбулаторних умовах.
Брати активну участь у поширенні медичних знань серед
населення.
Вміти узагальнювати науково-практичну медичну
літературу.
Знати сучасну літературу за фахом.
Знати форми планування і звітності своєї роботи.
Лікар загальної практики - сімейної медицини I кваліфі-
каційної категорії поряд з вищезазначеним повинен:
Проводити аналіз якісних показників роботи відділення, а
також виявляти причини недоліків в роботі, давати висновки
щодо покращання діяльності відділення.
Вміти виконати люмбальну пункцію.
Вміти накладати епіцистостому.
Проводити ректороманоскопію.
Вміти вводити зонд Блекмора-Сингстекена.
Проводити діагностику захворювань у складних випад-
ках, розробляти відповідні сучасним вимогам програми
лікування хворих.

159
 Досконало знати терапію, педіатрію, хірургію, акушерст-
во і гінекологію.
Знати сучасні напрямки розвитку медицини.
Сприяти підвищенню кваліфікації середніх медичних
працівників.
Лікар загальної практики - сімейної медицини вищої
кваліфікаційної категорії поряд з вищезазначеним повинен:
Знати зміст основних наказів та інструкцій, що стосують-
ся надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини і використовувати їх в роботі.
Знати показники здоров'я населення та показники роботи
служби загальної практики - сімейної медицини на території
медичного обслуговування, правильно трактувати їх і вміти
визначити основні завдання, спрямовані на вдосконалення
надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини.
Вміти узагальнювати досвід роботи відділення або
медичної установи.
Кваліфіковано проводити огляд хворих, клінічний розбір
випадків захворювань, консиліуми.
Досконало знати суміжні спеціальності (гастроенте-
рологію, пульмонологію, кардіологію тощо).
Володіти методикою підготовки молодих спеціалістів (ін-
тернів, лікарів, які атестуються, середніх медпрацівників).
Брати участь у з'їздах, конференціях, семінарах, нарадах,
товариствах, які проводяться за фахом.
Знати сучасну вітчизняну та іноземну літературу з питань
загальної практики - сімейної медицини.
Мати друковані статті за результатами роботи.

160
 Додаток 7
до наказу МОЗ України
від 23.02.2001"№ 72
Кваліфікаційна характеристика медичної сестри
зі спеціальності "Загальна практика - сімейна медицина"
Фахівець з цієї спеціальності повинен мати високу теоре-
тичну і практичну підготовку, знати:
- Основи законодавства України з охорони здоров'я ,
нормативні документи, які визначають діяльність органів і
закладів охорони здоров'я.
- Загальні питання організації первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, амбула-
торно-поліклінічної, швидкої медичної допомоги. Вміти
організувати надання медичної допомоги населенню в екст-
ремальних ситуаціях.
- Основні демографічні показники, показники доров'я на-
селення.
- Знати анатомо-фізіологічні особливості жіночого орга-
нізму, дітей різних вікових груп та осіб похилого віку.
- Знати фізіологію вагітності, пологів та післяпологового
періоду. Вміти проводити діагностику вагітності, визначення
терміну вагітності, володіти методами обстеження вагітних
жінок.
- Знати діагностику та лікування токсикозів I-II половини
вагітності, післяпологових захворювань. Володіти знаннями
щодо методів планування сім'ї. Знати сучасні засоби конт-
рацепції.
- Мати знання з етіології, клініки, діагностики, лікування
та профілактики найбільш поширених захворювань і невід-
кладних станів.
- Володіти прийомами реанімації. Вміти надати першу
медичну допомогу при травматичному ушкодженні, крово-
течі, опіку, колапсі, анафілактичному шоці, алергічному ста-
ні, обмерзанні, при електричному ураженні.
- Знати фармакологічну дію найбільш розповсюджених
медичних препаратів, їх сумісність, дозування, методику вве-
дення та правила виписування.
- Володіти технікою введення ліків підшкірно, внутріш-
ньом'язево, внутрішньосудинно. Вміти ставити банки, гірчи-
чники, клізми, крапельниці. Вміти правильно накласти по-
в'язку, транспортну шину.
161
 - Вміти забезпечити підготовку до прийому лікарем ам-
булаторних хворих, володіти необхідними знаннями щодо
особливостей організації роботи денних стаціонарів та стаці-
онарів вдома.
- Володіти навиками операційної сестри.
- Володіти методикою підготовки хворого до досліджень
(лабораторних, інструментальних, апаратних).
- Знати основи асептики і антисептики, методику перед-
стерилізаційної очистки медичного інструментарію і його
стерилізацію, підготовку до стерилізації перев'язувальних
засобів.
- Вміти забезпечити належний догляд за хворими, в тому
числі знати особливості догляду за післяопераційними хво-
рими.
- Знати правила вигодовування доношених і недоношених
дітей.
- Брати активну участь у проведенні заходів щодо профі-
лактики захворювань населення дільниці та його
диспансеризації.
- Проводити протиепідемічну роботу на дільниці. Знати
тактику дій медичного персоналу при виявленні хворого, що
підозрюється на особливо небезпечні інфекції.
- Проводити санітарно-освітню роботу. Пропагувати
медичні і санітарно-гігієнічні знання серед населення діль-
ниці. Брати активну участь у пропаганді здорового способу
життя.
- Брати участь у впровадженні передових методів діаг-
ностики і лікування.
- Знати обліково-звітну документацію по розділах своєї
роботи.
- Знати основи медичної етики та деонтології.
- Знати основи техніки безпеки та охорони праці.
- Знати основи медичної інформатики.
Друга кваліфікаційна категорія надається медичній
сестрі загальної практики - сімейної медицини, яка має хо-
рошу теоретичну та практичну підготовку. Крім вищезазна-
чених знань та навиків вона вміє виміряти гостроту зору, за-
капати очі, закласти за віко мазі. Вміє виміряти внут-
рішньоочний тиск. Вміє видалити сірчану пробку, чистити
зовнішній слуховий прохід. Володіє технікою взяття мазків
із зіву, носа. Вміє поставити банки, гірчичники, клізми,

162
п'явки, компреси, провести промивання шлунку, сечового
міхура м'яким катетером. Володіє методикою введення
газовивідної трубки.
Володіє методикою підготовки хворих до різних обсте-
жень.
Вміє виконувати забір, транспортування і зберігання
зібраного матеріалу для досліджень крові (з пальця і вени) та
сечі. Вміє провести визначення ШОЕ, лейкоцитів та
гемоглобіну в крові, часу зсідання крові, тривалості
кровотечі, визначення групи крові та резус-фактора.
Визначає в сечі вміст амілази, за допомогою експрес-методів
- вміст білка, глюкози, ацетону, кетонових тіл. Вміє приготу-
вати мазок крові на малярійний плазмодій, взяти зскрібок і
провести лабораторне дослідження калу на ентеробіоз. Про-
водить забір матеріалу виділень із статевих органів для
цитологічного і бактеріологічного дослідження. Проводить
визначення фізичних властивостей сечі, пробу Зимницького.
Знає показники загального та біохімічного аналізів крові і
сечі в нормі.
Вміє знімати ЕКГ, має уявлення про типові зміни елект-
рокардіограми, фонокардіограми, проводить спірометрію.
Володіє технікою стерилізації шприців, інструментів та
матеріалів.
Знає методи обробки лабораторного посуду, обладнання і
відпрацьованого матеріалу з метою профілактики
внутрішньолабораторного зараження СНІДом, сироватковим
гепатитом.
Знає основи дисмургії та травматології. Володіє технікою
непрямого масажу серця та штучного дихання.
Вміє надати першу медичну допомогу при загрозливих
для життя людини станах.
Володіє методами обстеження, направленими на вияв-
лення новоутворень молочних залоз і жіночих статевих
органів.
Знає перелік обладнання сумки-укладки медичної сестри
загальної практики - сімейної медицини.
Вміє проводити діагностику вагітності, визначати її
термін, володіє методами обстеження вагітних жінок, знає
неправильні положення плоду. Знає токсикози I-II половини
вагітності. Знає психопрофілактичну підготовку вагітної до
пологів, методи лікувальної фізкультури для вагітних жінок.

163
Знає післяпологові захворювання та організацію акушерсько-
гінекологічної допомоги. Проводить патронаж вагітних
жінок і новонароджених. Знає питання планування сім'ї, за-
соби контрацепції.
Вміє провести антропометричні виміри, дати оцінку
фізичному та нервово-психічному розвитку дитини, зробити
профілактичний масаж дітям різних вікових груп, провести
інгаляції. Знає принципи раціонального вигодовування і до-
гляду за доношеними і недоношеними дітьми, методи загар-
тування, фізичного виховання дітей. Вміє навчити матір пра-
вилам догляду за дитиною. Знає основні принципи
організації лікувально-профілактичної допомоги дітям.
Знає призначення хірургічного інструментарію. Вміє
комплектувати набори хірургічного інструментарію за вида-
ми операцій. Знає методику стерилізації інструментарію та
перев'язувальних засобів. Вміє готувати і стерилізувати шов-
ний матеріал, знає строки реалізації стерильного шовного
матеріалу. Вміє підготувати анестезіологічний столик. Знає
особливості догляду за хворими в післяопераційному періоді.
Уміє забезпечити догляд за дренажною системою, трахео-
стомою.
Знає основи експертизи тимчасової втрати працездат-
ності, диспансерного спостереження.
Вміє вираховувати основні якісні показники роботи.
Знає основи профілактики виробничого і побутового
травматизму.
Знає календар щеплень, правила їх проведення і протипо-
казання до них.
Знає тактику дій медичного персоналу при виявленні
хворого, що підозрюється на особливо небезпечні інфекції.
Знає методи та засоби пропаганди здорового способу
життя, бере активну участь в пропаганді санітарно-
гігієнічних знань серед населення.
Володіє методами роботи в соціально-неблагонадійних
сім'ях.
Вміє проводити повну санітарну обробку хворих, транс-
портування, сповивання, зміну ліжкової та натільної білизни.
Знає основи дієтичного харчування. Знає лікувальні дієти
різного призначення.
Систематично підвищує свої професійні знання.
164
 Перша кваліфікаційна категорія надається медичній
сестрі загальної практики - сімейної медицини, яка має високий
рівень теоретичної та практичної підготовки, хороші показники
роботи, постійно удосконалює свої знання, відповідає вимогам,
що ставляться перед медичною сестрою загальної практики -
сімейної медицини II категорії. Крім вищезазначених знань та
навиків вона знає організацію терапевтичної, педіатричної,
хірургічної, акушерсько-гінекологічної допомоги.
Знає клініку та діагностику найбільш поширених захво-
рювань з терапії, педіатрії, хірургії, акушерства, гінекології,
інфекційних захворювань.
Надає першу медичну допомогу хворому і потерпілому на
долікарняному етапі.
Здійснює забір крові та проведення аналізу крові на ви-
значення гемоглобіну, ШОЕ, лейкоцитів, часу зсідання, три-
валості кровотечі. Уміє проводити збір, доставку, зберігання
зібраного матеріалу для бактеріологічного дослідження. Вміє
користуватись експрес-тестами. Проводить лабораторне до-
слідження калу на яйця гельмінтів.
Знає підготовку хворого до різних видів обстеження.
Вміє працювати і знає апаратуру фізіотерапевтичного ка-
бінету, кабінету функціональної діагностики. Вміє працюва-
ти на апараті ультрафіолетового опромінення.
Володіє елементами інтерпретації ЕКГ. Знає ЕКГ - ознаки
загрозливих для життя людини станів.
Знає основи фармакотерапії засобів, які застосовуються
для анестезії, дію і сполучення найбільш поширених препа-
ратів, методику їх введення. Знає правила виписування, облі-
ку, зберігання та видачі лікарських засобів.
Знає основи дисмургії, асептики і антисептики. Під на-
глядом лікаря здійснює переливання крові і проводить внут-
рішньосудинні вливання. Вміє підготувати анестезіологічний
столик. Вміє готувати хірургічний інструментарій для прове-
дення малих операцій. Проводить місцеве знеболення, дає
внутрішньовенний наркоз. Знає обсяг хірургічного втручання
під час малих операцій. Асистує лікарю при проведенні
операцій малої хірургії. Знає особливості догляду за хворими
в післяопераційному періоді, з дренажем, трахеостомою.
Знає діагностику раптових ускладнень під час наркозу в
післяопераційному періоді. Вміє робити перев'язки. Вміє на-
кладати пов'язки та транспортні шини.

165
 Володіє методами піхвового дослідження здорових жінок,
пальпацією молочних залоз, методами зовнішнього і внут-
рішнього акушерського дослідження. Вміє діагностувати ва-
гітність і визначати її терміни, здійснювати патронаж
вагітних, виявляти ранні ускладнення вагітності. Проводить
санітарно-освітню роботу щодо гігієни харчування вагітної,
профілактики незапланованої вагітності. Виконує вказівки
лікаря щодо спостереження за жінками з патологічним
перебігом вагітності. Знає симптоми прееклампсії (еклам-
псії), вміє надати долікарську допомогу при них. Знає методи
медикаментозного та психопрофілактичного знеболення
пологів. Знає правила гігієни жінки в період вагітності і після
пологів. Вміє виявляти перші ознаки післяпологових захво-
рювань і надати своєчасну долікарську медичну допомогу.
Уміє читати результати гістологічного висновку.
Володіє всіма методами піхвових лікувальних процедур,
методикою проведення онкопрофогляду щодо виявлення
пухлин на ранніх стадіях гінекологічних захворювань.
Знає анатомо-фізіологічні особливості дитячого віку, нер-
вово-психічний та фізичний розвиток дітей, основи
психології здорової та хворої дитини. Знає основні положен-
ня щодо раціонального харчування хворих дітей в залежності
від їх віку і характеру захворювання. Володіє навиками году-
вання дітей природним шляхом (з ложки, пляшки, піпетки),
штучним (через зонд, гастростому).
Вміє забезпечити належний догляд за важкими хворими,
здійснює догляд за самотніми хворими вдома.
Знає основи дієтотерапії. Вміє підрахувати хімічний
склад та калорійність раціонів, скласти дієтичне меню.
Знає основи лікувальної фізкультури, масажу. Знає осно-
ви фізіо- та бальнеотерапії.
Знає основи промислового травматизму, проведення
протиепідемічних заходів в осередку інфекції та профілак-
тику інфекційних захворювань. Знає календар профілактич-
них щеплень, правила їх проведення і протипоказання до
них.
Бере участь у пропаганді медичних та санітарно-гігіє-
нічних знань серед населення. Уміє в межах своєї спе-
ціальності організувати і провести комплекс протиепіде-
мічних заходів у вогнищі інфекції. Ознайомлена з санітарно-
166
гігієнічними вимогами, що ставляться до дитячих закладів і
місць перебування дітей.
Знає основи здорового способу життя. Знайома з принци-
пами проведення санітарно-освітньої роботи з дітьми та
батьками. Вміє організувати разом з лікарем громаду, залу-
чити її до проведення оздоровчих заходів на дільниці. Здатна
організувати використання територіальних засобів масової
інформації для пропаганди різних аспектів здорового спосо-
бу життя.
Знає основні показники якості надання медичної допомо-
ги населенню дільниці. Вміє проводити кількісний і якісний
аналіз своєї роботи. Обізнана зі всіма директивними доку-
ментами щодо ведення обліковозвітної документації.
Має навики роботи з комп'ютером на рівні користувача.
Бере активну участь у впровадженні і застосуванні нових
методів діагностики і лікування. Постійно підвищує свій про-
фесійний рівень.
Вища кваліфікаційна категорія надається медичній
сестрі загальної практики - сімейної медицини, яка має
глибокі теоретичні та практичні знання, володіє організа-
ційними здібностями, відрізняється високим професіона-
лізмом. Активно використовує і впроваджує нові передові
методи надання медичної допомоги населенню, має хороші
показники в роботі, є наставником молодих спеціалістів, про-
пагандистом медичних та гігієнічних знань.
Вона відповідає вимогам, що ставляться перед медичною
сестрою загальної практики - сімейної медицини I категорії.
Крім того, вона знає (вміє):
Основи терапії, педіатрії, хірургії, акушерства, гінекології
інфекційних хвороб, травматології, урології та інших спе-
ціальностей.
Володіє методикою надання долікарської медичної допо-
моги в екстремальних випадках (кома, шок, обмороження,
опік, електричне ураження, гостра серцево-судинна недоста-
тність, утоплення, повішання, розлад водноелектролітного,
кислотно-лужного балансу, алергічні стани, отруєння, гостра
недостатність нирок і печінки, травматичне ушкодження,
відмороження, колапс тощо). Знає клінічну і електрокардіо-
графічну діагностику загрозливих для життя станів, має по-
няття про фібриляцію, зупинку серця, порушення серцевого
ритму.
167
 Вміє комплектувати набори інструментарію за видами
операцій. Знає методику стерилізації інструментарію та
перев'язувальних засобів. Вміє готувати і стерилізувати шов-
ний матеріал, знає строки реалізації стерильного шовного
матеріалу. Знає обсяг хірургічного втручання під час прове-
дення операцій, послідовність дій хірурга при проведенні
операцій, небезпеку і ускладнення, які можуть виникнути під
час операції та дії, направлені на їх усунення. Вміє асистува-
ти лікарю під час проведення амбулаторних операцій і
складних маніпуляцій. Знає особливості догляду за хворими
після операцій.
Знає фармакологічну дію найбільш поширених лікарсь-
ких речовин, їх сумісність, дозування, методику введення в
організм, володіє правилами виписування та зберігання
лікарських речовин груп "А" і "Б". Знає дію фармакологічних
засобів, які застосовуються в анестезії та інтенсивній терапії,
показання і протипоказання до їх застосування.
Під наглядом лікаря проводить трахеотомію, катетери-
зацію підключичної вени.
Володіє основами голкорефлексотерапії, фітотерапії.
Володіє технікою огляду шийки матки за допомогою
дзеркал. Вміє своєчасно діагностувати вагітність, виявляє на
ранніх стадіях ускладнення вагітності, проводить психо-
профілактичну підготовку вагітної до пологів, знає методи
лікувальної фізкультури для вагітних жінок та
гінекологічних хворих, володіє технікою медикаментозного
та психопрофілактичного знеболення пологів. Вміє асистува-
ти при піхвовому обстеженні вагітної і породіллі з оцінкою
пологових шляхів (ступінь розкриття маткового зіву,
цілісність плідного міхура, характер передлежачої частини і
види передлоги).
Знає післяпологові захворювання. Веде роботу з питань
планування сім'ї, знає сучасні контрацептивні засоби.
Вміє організувати належний догляд за хворими.
Знає основи експертизи тимчасової непрацездатності,
диспансеризації населення.
Володіє методикою проведення профілактичних щеплень,
знає протипоказання до них, методи проведення протиепі-
демічних заходів в осередку інфекції. Знає тактику дій ме-

168
дичного персоналу при виявленні хворого, який підозрілий
на особливо небезпечні інфекції.
Керується в своїй роботі нормативними документами з
додержання санітарно-протиепідемічного режиму.
Забезпечує проведення санітарно-освітніх заходів на
території обслуговування, вміє організувати через засоби
масової інформації пропаганду здорового способу життя.
Веде передбачену обліково-звітну документацію.
Вміє аналізувати статистичну інформацію.
Бере участь у роботі науково-практичних конференцій з
питань організації надання медичної допомоги населенню на
засадах загальної практики - сімейної медицини. Активно
підвищує кваліфікацію шляхом виступів з доповідями, рефе-
ративними оглядами медичної літератури.
За своїми знаннями і організаційними здібностями може
забезпечити кваліфіковане керівництво з даної спеціальності
як головна медична сестра амбулаторії (відділення) загальної
практики - сімейної медицини.

Начальник Головногоуправління
організації медичної допомоги населенню Н.Г. Гойда

169
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 25.06.2001 р. №244
Про проведення моніторингу реорганізації первинної
медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від
20.06.2000 № 989 "Про комплексні заходи щодо впровадження
сімейної медицини в систему охорони здоров'я" НАКАЗУЮ:
1. Затвердити форми тимчасової оперативної інформації
про розвиток мережі закладів (підрозділів) первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини (додаток 1)
і про діяльність закладів (підрозділів) первинної медико-са-
нітарної допомоги на засадах сімейної медицини (додаток 2).
2. Міністерству охорони здоров'я Автономної Республіки
Крим, управлінням охорони здоров'я обласних державних ад-
міністрацій, Головному управлінню охорони здоров'я та ме-
дичного забезпечення Київської міської державної адмініст-
рації та управлінню охорони здоров'я Севастопольської місь-
кої державної адміністрації подавати до науково-методично-
го центру загальної практики - сімейної медицини факсом
(253-25-16) або електронною поштою:
(E-mail: fammc@moz.gov.ua) оперативну інформацію:
- за додатком 1 за півріччя накопичувальним підсумком
щорічно 2002 - 2005 рр. до 15.07 та 25.01;
- за додатком 2 по кожному закладу окремо за півріччя
15.07 та 25.01 накопичувальним підсумком щорічно 2002-
2005 рр.
(Пункт 2 в редакції Наказу МОЗ № 49 від 06.02.2003)
3. Науково-методичний центр загальної практики – сімейної
медицини Українського центру науково-медичної інформації та
патентно-ліцензійної роботи МОЗ України (Латишев Є.Є.).
(Пункт 3 в редакції Наказу МОЗ N 49 від 06.02.2003)
4. Головному управлінню організації медичної допомоги
населенню (Гойда Н.Г.) разом з Українським інститутом гро-
мадського здоров'я (Пономаренко В.М.) і Центром медичної
статистики (Голубчиков М.В.) провести робочу нараду з пи-
тань організації та проведення моніторингу реорганізації
ПМСД на засадах сімейної медицини.
II квартал 2001 р.
5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступни-
ка Міністра Картиша А.П.
Міністр Москаленко В.Ф.
170
 НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 12.07.2001 р. №283
Про затвердження медичної облікової документації
щодо діяльності закладів загальної практики /сімейної
медицини
Відповідно до плану поетапного переходу до організації
первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної
медицини, затвердженого наказом Міністерства охорони
здоров'я України від 11.09.2000 р. № 214 "Про затвердження
плану поетапного переходу до організації первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини", з метою
упорядкування обліку діяльності закладів загальної практи-
ки/сімейної медицини НАКАЗУЮ:
1. Затвердити:
1.1. Перелік облікової медичної документації в закладі
загальної практики/сімейної медицини. (Додаток № 1)
1.2. Інструкцію про особливості заповнення облікової
медичної документації в закладі загальної практики/сімейної
медицини. (Додаток № 2)
1.3. Експериментальну тимчасову медичну документацію
в закладі загальної практики/сімейної медицини:
1.3.1. Журнал(картка) медичної допомоги сім'ям - форма
№ 074-1/о. (Додаток № 3)
1.3.2. Відомість обліку відвідувань до лікаря загальної
практики/сімейного лікаря мешканців населених пунктів
сімейної сільської лікарської дільниці (додаток до форми
039/о) - форма № 039-10/о. (Додаток № 4)
1.3.3. Медичний паспорт сім'ї - форма № 025-8/о. (Дода-
ток № 5)
2. Міністру охорони здоров'я Автономної республіки
Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адмініст-
рацій забезпечити облік роботи закладів загальної практи-
ки/сімейної медицини згідно затвердженої медичної доку-
ментації та інструкцій по її заповненню.
3. Центру медичної статистики МОЗ (Голубчиков М.В.)
забезпечити контроль за станом обліку, згідно затвердженої

171
медичної документації в закладах загальної практики/сімей-
ної медицини.
4. Українському інституту громадського здоров'я (Поно-
маренко В.М.) опрацювати методику аналізу діяльності зак-
ладів загальної практики/сімейної медицини до 01.12.2001 р.
5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
Міністра Картиша А.П.
Міністр В.Ф. Москаленко
НАКАЗ
Міністерства охорони здоров'я України
від 08.01.2004 р. № 1
Про удосконалення моніторингу первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини
та уніфікації відповідної облікової медичної документації
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від
20.06.2000 р. № 989 "Про комплексні заходи щодо впрова-
дження сімейної медицини в систему охорони здоров'я" та з
метою упорядкування обліку діяльності закладів загальної
практики-сімейної медицини НАКАЗУЮ:
1. Затвердити перелік облікової медичної документації
закладу загальної практики-сімейної медицини.
2. Затвердити зразки облікових форм, якими доповнено
перелік.
3. Визнати такими, що є необов’язковими для ведення в
закладах загальної практики-сімейної медицини форми облі-
кової документації (додаток 1).
4. Затвердити форми оперативної інформації моніторингу
закладів загальної практики-сімейної медицини стосовно ро-
звитку мережі, кадрового забезпечення, показників діяльнос-
ті та ресурсного забезпечення.
5. Центру медичної статистики МОЗ України (Голубчи-
ков М.В.):
5.1. Внести зміни в форми статистичної звітності № 17
“Звіт про медичні кадри”, № 20 “Звіт лікувально-про-
філактичного закладу” та № 47 “Звіт про мережу, кадри та
діяльність медичних закладів” з урахуванням особливостей
діяльності закладів загальної практики-сімейної медицини
протягом 2004 р.
5.2. Забезпечити інструктаж щодо ведення облікових та

172
звітних статистичних форм закладами загальної практики-
сімейної медицини.
5.3. Контролювати ведення в закладах загальної практи-
ки-сімейної медицини форм облікової та звітної документа-
ції, яка затверджена в установленому порядку МОЗ України.
6. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки
Крим, начальникам управлінь охорони здоров’я обласних, Се-
вастопольської міської, Головного управління охорони здо-
ров’я та медичного забезпечення Київської міської державних
адміністрацій:
6.1. Забезпечити облік роботи закладів загальної практи-
ки-сімейної медицини відповідно до затвердженого переліку
облікової медичної документації, починаючи з 2004 р.
6.2. Сприяти впровадження уніфікованого програмного
продукту "Сімейна амбулаторія" в діяльність закладів зага-
льної практики-сімейної медицини, який отримав сертифікат
МОЗ України.
6.3. Подавати до науково-методичного центру сімейної
медицини МОЗ України оперативну інформацію за кожне
півріччя до 01.08 та 01.02 електронною поштою та поштою
(01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 7).
7. Науково-методичному центру сімейної медицини МОЗ
України (Латишев Є.Є.):
7.1. Проводити аналіз оперативної інформації моніторин-
гу закладів загальної практики-сімейної медицини в місяч-
ний термін після її отримання.
7.2. Розробити методичні рекомендації щодо формування
оперативної інформації моніторингу закладів загальної прак-
тики-сімейної медицини, затвердити їх в установленому по-
рядку та забезпечити ними територіальні управління охорони
здоров’я до 01.01.2004 р.
8. Вважати такими, що втратили чинність накази Мініс-
терства охорони здоров’я України від 25.06.2001 р. № 244
“Про проведення моніторингу реорганізації первинної меди-
ко-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини” та від
12.07.2001 № 283 “Про затвердження медичної облікової до-
кументації щодо діяльності закладів загальної практики-сі-
мейної медицини”.
9. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника
Міністра Орду О.М.
В.о. Міністра В.В. Загородній
173
 Додаток 1
до наказу МОЗ України
від 08.01.2004 № 1

Перелік необов’язкової для ведення

в закладі загальної практики-сімейної медицини
облікової медичної документації
1. Вкладний листок №1 до ф.025/о (дані профілактично-
го огляду).
2. Вкладний листок №2 до ф.025/о (щорічний епікриз на
диспансерного хворого).
3. Вкладний листок на підлітка до медичної карти амбу-
латорного хворого – ф.025-1/о.
4. Статистичний талон реєстрації заключних (уточне-
них) діагнозів – ф.025-2/о (за умови переходу на талон
амбулаторного пацієнта у закладі загальної практики-
сімейної медицини – ф.025-6-1/о).
5. Талон на прийом до лікаря – ф.025-4/о.
6. Медичний паспорт сім’ї – ф.025-8/о.
7. Відомість обліку відвідувань до лікаря загальної
практики//сімейного лікаря мешканців сільських населе-
них пунктів дільниць – ф.039-10/о.
8. Картка попереднього запису на прийом до лікаря –
ф.040/о.
9. Карта звернення за антирабічною допомогою –
ф.045/о.
10. Карта імунізації – ф.063-1/о.
11. Журнал (картка) медичної допомоги сім’ям –
ф.074-1/о.
12. Довідка про тимчасову непрацездатність – ф.095/о.
13. Зошит обліку роботи вдома дільничної (патронажної)
медичної сестри (акушерки) - ф. 116/о
14. Направлення на аналіз – ф.200/о-207/о.

174
 УКАЗ
Президента України
від 6 грудня 2005 року N 1694/2005
Про невідкладні заходи щодо реформування
системи охорони здоров'я населення
З метою забезпечення ефективного розвитку системи
охорони здоров'я, збереження генофонду нації, проведення
глибоких структурних змін у медичній галузі, запровадження
європейських стандартів забезпечення права громадян на ме-
дичну допомогу постановляю:
І. Кабінету Міністрів України:
1) розробити та подати в установленому порядку до 1 січ-
ня 2006 року проект Плану дій з реформування системи охо-
рони здоров'я населення, в якому передбачити, зокрема, за-
ходи щодо-підвищення якості та доступності медичного об-
слуговування населення, впровадження обгрунтованих дер-
жавних гарантій надання населенню безоплатної медичної
допомоги, ефективної та прозорої моделі фінансування галу-
зі, що орієнтована на реальні потреби пацієнтів, розробки та
впровадження в діяльність закладів охорони здоров'я станда-
ртів медичної допомоги, раціоналізації використання ресур-
сів у цій сфері, удосконалення системи управління галуззю,
оптимізації мережі державних, комунальних і відомчих за-
кладів охорони здоров'я, поліпшення підготовки медичних
працівників та умов оплати їх праці, спрощення «дозвільної
системи в галузі, оновлення матеріально-технічної бази за-
кладів охорони здоров'я;
2) забезпечити розроблення в установленому порядку та
внести на розгляд Верховної Ради України:
а) загальнодержавні програми щодо:
- попередження серцево-судинних та судинно-мозкових
захворювань - до 1 січня 2006 року; протидії захворюванню
на туберкульоз - до 15 лютого 2006 року;
- боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007 -
2016 роки - до 15 травня 2006 року; розвитку сімейної меди-
цини в Україні - до 1 червня 2006 року;
б) законопроект про медичне обслуговування та заклади
охорони здоров'я - до 15 лютого 2006 року;
175
 3) забезпечити розроблення в установленому порядку та
затвердити державні програми: створення єдиної системи
надання екстреної медичної допомоги - до 1 березня 2006
року; інформатизації галузі охорони здоров'я - до 1 червня
2006 року;
4) передбачати під час доопрацювання проекту Закону
України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та під
час розроблення проектів законів про Державний бюджет
України на 2007 та наступні роки видатки на реалізацію
Плану дій з реформування системи охорони здоров'я насе-
лення, державних цільових програм у галузі охорони здоро-
в'я, спрямованих, зокрема, на боротьбу з ВІЛ-інфек-
цією/СНІДом, туберкульозом, серцево-судинними та судин-
но-мозковими, онкологічнимі-захворюваннями, а також на
соціальну рекламу;
5) створити до 1 липня 2006 року Всеукраїнський центр
охорони здоров'я матері і дитини, здійснивши в установле-
ному порядку заходи щодо визначення його організаційної
структури, напрямів діяльності, фінансування та кадрового
забезпечення;
6) забезпечити реалізацію заходів щодо підготовки та по-
дання Президентові України щорічної доповіді про стан здо-
ров'я населення України, санітарно-епідемічну ситуацію;
7) вжити заходів щодо запровадження сучасних економі-
чних механізмів у діяльність закладів охорони здоров'я, чіт-
кого розмежування бюджетних асигнувань на первинну, вто-
ринну та третинну лікувально-профілактичну допомогу.
ІІ. Утворити при Президентові України Національну раду
з питань охорони здоров'я населення як консультативно-
дорадчий орган (далі - Національна рада).
Установити, що основним завданням Національної ради є
сприяння формуванню та реалізації державної політики у
сфері охорони здоров'я населення.
ІІІ. Главі Секретаріату Президента України забезпечити
підготовку за участю відповідних органів виконавчої влади,
громадських організацій та внести у місячний строк:
- проект положення про Національну раду;
- пропозиції щодо персонального складу Національної
ради.

176
 ІV. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автоном-
ної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольсь-
кій міським державним адміністраціям вирішити в установ-
леному порядку питання про передачу з Державного бюдже-
ту України місцевим бюджетам цільових субвенцій на вико-
нання державних програм у галузі охорони здоров'я.
V. Заснувати з 1 січня 2006 року 200 щорічних стипендій
Президента України для видатних діячів галузі охорони здо-
ров'я.
Кабінету Міністрів України подати у двомісячний строк
проект положення про порядок призначення зазначених сти-
пендій та передбачати починаючи з 2006 року у проектах
Державного бюджету України видатки на їх виплату.
VІ. Міністерству охорони здоров'я України розробити та
внести на розгляд в установленому порядку:
Національний перелік основних лікарських засобів - до 1
березня 2006 року;
проект положення про клінічну базу вищого медичного
навчального закладу IV рівня акредитації (університетську
клініку) - до 1 лютого 2006 року.
VІІ. Міністерству охорони здоров'я України, Раді мініст-
рів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Се-
вастопольській міським державним адміністраціям:
невідкладно здійснити комплекс заходів щодо підвищен-
ня рівня забезпечення населення медичною допомогою та
лікарськими засобами, особливо у сільській місцевості, виді-
лення приміщень для сільських лікарських амбулаторій та
вдосконалення системи профілактичних медичних оглядів
населення;
вирішувати в установленому порядку питання забезпе-
чення медичних працівників житлом, службовим автомобі-
льним транспортом та засобами зв'язку.
VІІІ. Державному комітету телебачення і радіомовлення
України забезпечити висвітлення заходів, пов'язаних із реалі-
зацією даного указу.

177
 РОЗПОРЯДЖЕННЯ
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
від 24 липня 2006 р. N 421-р
Київ
Про схвалення Концепції Державної програми розвитку
первинної медико-санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини на період до 2010 року
1. Схвалити Концепцію Державної програми розвитку пе-
рвинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної ме-
дицини на період до 2010 року, що додається.
Визначити МОЗ замовником Програми.
2. МОЗ розробити та подати до 1 листопада 2006 р. Кабі-
нетові Міністрів України проект Державної програми розви-
тку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімей-
ної медицини на період до 2010 року.
Прем'єр-міністр України Ю. ЄХАНУРОВ
Додаток 1
до листа МОЗ України
від___06.07р. № 3.09-13/93
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Загальнодержавну програму розвитку
первинної медико-санітарної допомоги
на засадах сімейної медицини на період до 2011 року
Верховна Рада України постановляє:
1. Затвердити Загальнодержавну програму розвитку пер-
винної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної ме-
дицини на період до 2011 року, що додається.
2. Кабінету Міністрів України:
- щороку включати завдання, показники і заходи зазначе-
ної Програми до відповідних розділів Державної програми
економічного і соціального розвитку на відповідний рік;
- враховувати під час складання проекту Державного бю-
джету України відповідний рік обсяги видатків на реалізацію
завдань та заходів Загальнодержавної програми розвитку пе-
рвинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної ме-
дицини на період до 2011 року у складі бюджетних програм.
3. Цей Закон набирає чинності з_____________2007 року.
Президент України В. ЮЩЕНКО

178
 Додаток 2
до листа МОЗ України
від___06.07р. № 3.09-13/93
Проект
Загальнодержавна програма розвитку
первинної медико-санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини на період до 2010 року
Мета
Погіршення стану здоров'я населення, яке проявляється у
несприятливих демографічних показниках, скороченні сере-
дньої тривалості життя, потребує суттєвого покращання ор-
ганізації охорони здоров'я, в першу чергу ліквідації нерівно-
сті у доступності медичної допомоги, та підвищення її ефек-
тивності та якості.
Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, свідчить, що розви-
ток первинної допомоги на засадах сімейної медицини є
найефективнішим засобом досягнення справедливого розпо-
ділу і раціонального використання коштів, підвищення ре-
зультативності роботи галузі охорони здоров'я.
У більшості країн світу первинна медико-санітарна допо-
мога (далі — первинна допомога) при ефективній її організа-
ції забезпечує до 90 відсотків загального обсягу медичної
допомоги. Кількість лікарів загальної практики — сімейної
медицини (далі — сімейна медицина) становить від З0 до 50
відсотків кількості усіх лікарів, що працюють у галузі охоро-
ни здоров'я.
В Україні первинна допомога представлена роздробленими
структурами, що функціонально, організаційно та фінансово
поєднані зі спеціалізованою амбулаторною допомогою. Впро-
довж тривалого часу увага в основному приділялася розвитку
дорогих видів спеціалізованої та швидкої медичної допомоги.
Фінансове забезпечення первинної допомоги становить менше
10 відсотків коштів, виділених на охорону здоров'я, що не до-
зволяє досягти оптимального розподілу обсягів роботи між
рівнями медичної допомоги. В Україні на первинному рівні
починають і закінчують лікування лише до 30% пацієнтів у
містах і до 50% пацієнтів у сільській місцевості.
Нераціональна організація первинної допомоги та її недо-
статнє фінансування призвели до втрати комплексності та
наступності у поданні медичної допомоги, формального під-

179
ходу до здійснення профілактики та диспансерної роботи. Як
наслідок спостерігаються високі показники пізнього вияв-
лення тяжких хвороб та ускладнень хронічних захворювань,
що зумовлює надмірну потребу у дорогому спеціалізованому
лікуванні.
В існуючих умовах управління первинною допомогою,
особливо це стосується використання економічних важелів,
практично неможливе.
Зазначені та інші проблеми первинної допомоги спричи-
нені:
- нераціональною інфраструктурою;
- низькою доступністю первинної допомоги для населен-
ня, особливо у сільській місцевості;
- недостатньою якістю первинної допомоги внаслідок те-
хнологічної відсталості закладів, відсутністю мотивації пра-
цівників, стандартів лікування та такими, що не відповідають
сучасним умовам, принципами фінансування закладів охоро-
ни здоров'я;
- неналежним кадровим забезпеченням;
- відсутністю дієвої системи управління первинною до-
помогою;
- недостатністю наукового обґрунтування та нормативно-
правової бази для функціонування і розвитку первинної до-
помоги.
Проблеми розвитку первинної допомоги потребують їх
комплексного розв'язання шляхом розроблення і виконання
Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-
санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період
до 2011 року (далі — Програма).
Метою Програми є забезпечення зниження рівня захво-
рюваності, інвалідності та смертності населення шляхом фо-
рмування та налагодження ефективного функціонування си-
стеми подання населенню доступної і високоякісної первин-
ної допомоги на засадах сімейної медицини.
Шляхи та способи розв'язання проблеми
Розв'язання проблеми недостатньо ефективної роботи га-
лузі охорони здоров'я, зумовленої, зокрема, низькою, нерів-
ною доступністю первинної допомоги для населення та її не-
належною якістю передусім лежить в площині формування
національної моделі первинної допомоги та її поетапного
впровадження на всій території України. Цей процес базува-
180
тиметься на створенні нормативно-правових підвалин, які
окреслять структурні, фінансово-економічні, функціональні
та інші складові перспективної моделі первинної допомоги, а
також визначать кроки поетапної перебудови амбулаторно-
поліклінічної ланки.
Наріжним каменем створення перспективної моделі пер-
винної допомоги є структурно-організаційне та фінансово-
економічне розмежування первинної та спеціалізованої до-
помоги з поступовим збільшенням обсягів фінансування пе-
рвинної допомоги. Правовою основою цього буде внесення
змін до Бюджетного кодексу України щодо окремого визна-
чення видатків на первинну медичну допомогу у місцевих
бюджетах та ухвалення закону „Про організацію медичного
обслуговування та заклади охорони здоров'я".
Процес розмежування первинної та спеціалізованої допо-
моги матиме певні відмінності у сільських районах та вели-
ких містах, що пов'язані з нинішньою структурною побудо-
вою амбулаторно-поліклінічної допомоги.
У сільських районах, де первинна допомога дорослим і
дітям надається поліклініками районних лікарень, процес ро-
змежування здійснюватиметься у два етапи. На першому
етапі планується формування структурних підрозділів ліка-
рень з субрахунком - центрів первинної медико-санітарної
допомоги, на другому - надання зазначеним центрам статусу
юридичних осіб. Формування центрів первинної медико-
санітарної допомоги зі статусом підрозділів районних ліка-
рень має бути завершене до кінця 2008 року, а юридичне са-
мостійних закладів з подання первинної допомоги в сільсь-
ких районах — до кінця 2009 року.
У великих містах, де первинна допомога дітям та дорос-
лим переважно надається різними закладами, на першому
етапі планується утворення центрів первинної допомоги на
засадах сімейної медицини окремо для дорослого та дитячо-
го населення у складі дорослих/дитячих поліклінік або полі-
клінічних відділів об'єднаних лікарень для дорослих/дітей з
відкриттям для них субрахунків. На другому етапі - реорга-
нізація зазначених центрів шляхом виділення їх зі складу по-
ліклінік/лікарень та об'єднання з утворенням центрів первин-
ної допомоги на засадах сімейної медицини, які подавати-
муть первинну допомогу як дорослому, так і дитячому насе-
ленню.
181
 Одночасно у містах має формуватися мережа амбулаторій
сімейного лікаря, територіально наближених до місць про-
живання населення, яке вони обслуговуватимуть. Спершу
такі амбулаторії будуть підрозділами поліклінік, надалі - під-
розділами юридично незалежних центрів первинної допомо-
ги. Формування у поліклініках підрозділів первинної допо-
моги на засадах сімейної медицини з субрахунками повинно
бути завершено до кінця 2008 року, створення центрів пер-
винної допомоги у містах як юридичних осіб - до кінця 2009
року. На основі застосування соціальних нормативів первин-
ної медико-санітарної допомоги, затверджених Кабінетом
Міністрів України, здійснюватиметься планування розвитку
мережі амбулаторій сімейного лікаря, а їх створення відбува-
тиметься впродовж всього терміну Програми і триватиме пі-
сля її завершення по мірі розвитку населених пунктів.
Виокремлення первинної допомоги у сільській місцевості
і в містах передуватиме процесу зміни юридичного статусу
закладів охорони здоров'я з бюджетних установ на комуна-
льні підприємства. Останнє тісно пов'язане з загальними змі-
нами у системі охорони здоров'я, що полягатимуть у систем-
ному впровадженні державних закупівель послуг з охорони
здоров'я і потребуватимуть утворення органів управління
охорони здоров'я на районному рівні (а також у невеликих
містах, де таких органів немає), які виступатимуть в якості
замовників медичних послуг з охорони здоров'я та здійсню-
ватимуть функцію контролю за дотриманням надавачами по-
слуг договірних умов щодо кількості та якості медичних по-
слуг, наданих населенню.
Формування органів управління має відбутися впродовж
2007 - 2009 років.
Основним суб'єктом подання населенню первинної меди-
ко-санітарної допомоги у результаті реалізації Програми має
стати автономний або юридично незалежний медичний за-
клад - центр первинної допомоги з кількістю обслуговувано-
го населення приблизно З0 тис., до складу якого на правах
підрозділів входитимуть амбулаторії сімейної медицини, в
яких практикуватимуть один (переважно на сільській місце-
вості) або декілька (переважно у містах) лікарів сімейної ме-
дицини. Така форма організації первинної допомоги дозво-
лить забезпечити фінансову сталість медичних закладів пер-
винного рівня та рівність у поданні первинної допомоги. На-

182
даватиметься сприяння отриманню сімейними лікарями лі-
цензій МОЗ на здіснення медичної практики з подальшим
укладенням з такими лікарями договорів на подання насе-
ленню первинної допомоги. Таким чином, в результаті реалі-
зації Програми первинна допомога населенню України нада-
ватиметься юридично самостійними суб'єктами господарю-
вання комунальної або іншої форми власності - центрами пе-
рвинної допомоги та амбулаторіями сімейного лікаря, на за-
садах договору з замовником, в якості якого виступатиме те-
риторіальний орган управління охорони здоров'я, а у разі
введення загальнообов'язкового соціального медичного стра-
хування — підрозділами страхового фонду. У системі взає-
мовідносин між надавачами первинної допомоги і населен-
ням буде реалізовано механізм вільного вибору сімейного
лікаря та/або його зміни.
Наступним компонентом перспективної моделі первинної
допомоги є подушний принцип фінансування із застосуван-
ням коригуючих коефіцієнтів та часткового фондотримання.
Запровадження зазначених механізмів базуватиметься на ві-
дповідних рішеннях Кабінету Міністрів України, прийнятих
за поданням МОЗ та опрацьованих спільно МОЗ, Мінфіном,
Мінекономіки та Мін'юстом. Подушний принцип фінансу-
вання первинної допомоги запроваджуватиметься з 2008 ро-
ку. Вдосконалення системи застосування коригуючих коефі-
цієнтів та часткового фондотримання відбуватиметься пос-
тійно з накопиченням практичного досвіду та його наукового
аналізу. Цей захід разом з впровадженням механізму вільно-
го вибору лікаря стане фактором утворення конкурентного
середовища у первинній ланці медичної допомоги і одним з
потужних регуляторів її якості.
Повномасштабне впровадження керованості спеціалізова-
ної медичної допомоги, тобто організації доступу пацієнтів до
спеціалізованої допомоги через направлення сімейним (діль-
ничним) лікарем за винятком випадків, що потребують подан-
ня невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, розпоч-
неться у 2009-2010 роках по мірі формування конкурентного
середовища надавачів первинної допомоги та створення умов
для реалізації права пацієнтів на вибір сімейного лікаря.
Структурне оформлення та впровадження прогресивних
механізмів фінансування надасть первинній допомозі влас-
тивостей підсистеми галузі охорони здоров'я та створить

183
стимули до збільшення обсягів і покращання якості роботи.
Система управління якістю базуватиметься на впровадженні
стандартів надання первинної допомоги та методів моніто-
рингу їх дотримання і впроваджуватиметься по мірі їх розро-
бки, починаючи з 2008 року.
Здатність первинної допомоги взяти на себе додаткові об-
сяги медичної допомоги з дотриманням стандартів визнача-
тиметься, крім обсягів і механізмів фінансування, також на-
лежним матеріально-технічним оснащенням закладів та ква-
ліфікацією кадрів.
Оснащення закладів та підготовка кадрів сімейних лікарів
відбуватиметься впродовж всього терміну виконання Про-
грами. На фінансування цих заходів передбачаються кошти у
державному бюджеті. Пріоритет надаватиметься принципу
„одночасного охоплення кожної окремої території", який пе-
редбачатиме надання підтримки у повному задоволенні пот-
реб мережі первинної допомоги з державного та регіонально-
го рівнів, і буде стимулом для органів державної влади та мі-
сцевого самоврядування до створення умов для впроваджен-
ня перспективної моделі первинної допомоги та засобом по-
долання конфліктів інтересів, що супроводжуватимуть реалі-
зацію Програми.
Система кадрового забезпечення виконання Програми
матиме кількісну і якісну складову. Необхідна кількість ліка-
рів загальної практики та молодших спеціалістів з вищою
освітою для первинної допомоги забезпечуватиметься за ра-
хунок формування державного замовлення на науково об-
ґрунтовані обсяги підготовки зазначених спеціалістів.
Належна якість підготовки забезпечуватиметься шляхом
реалізації положень Болонської декларації щодо додиплом-
ної та післядипломної підготовки спеціалістів для первинної
допомоги з одночасним розширенням в освітніх програмах
складових з оволодіння практичними навичками. Важливим
чинником підвищення якості підготовки має бути формуван-
ня науково-педагогічних кадрів за спеціальністю "загальна
практика-сімейна медицина", це досягатиметься шляхом вве-
дення відповідної наукової спеціальності (2007 р.), а отже,
аспірантури і докторантури.
Інституційною основою для збільшення обсягів підготов-
ки та перепідготовки з акцентом на практику зокрема, ста-
нуть навчально-практичні центри сімейної медицини у ра-

184
йонних центрах та містах, які візьмуть на себе функцію орга-
нізації підготовки та перепідготовки спеціалістів для пер-
винної допомоги без відриву від виробництва на договірних
засадах з вищими навчальними закладами.
Керованість розвитку первинної допомоги на засадах сі-
мейної медицини забезпечуватиметься багаторівневою систе-
мою управління. На державному рівні впровадження Програ-
ми здійснюватиме Координаційна рада, в якій будуть предста-
влені усі основні інституції - міністерства та відомства, місце-
ве самоврядування (Асоціація міст та громад України), меди-
чні неурядові організації (Асоціація сімейної медицини). Ко-
ординаційна рада здійснюватиме свою роботу у тісній взаємо-
дії з МОЗ та Інститутом сімейної медицини, на який буде пок-
ладено функцію моніторингу виконання Програми, координа-
ції її науково-методичного супроводу та підготовки керівних
кадрів (менеджерів). для первинної допомоги.
Планування розвитку мережі первинної допомоги, визна-
чення черговості територій, які мають отримати підтримку з
державного та регіонального рівнів на матеріально-технічне
та кадрове забезпечення впровадження сімейної медицини,
виконання завдань Програми на територіях буде покладено
на управління охорони здоров'я облдержадміністрацій та
МОЗ АР Крим, в яких мають бути утворені підрозділи і вве-
дені посади з повноваженнями щодо організації розвитку і
функціонування первинної допомоги населенню.
Безпосереднє управління розвитком та функціонуванням
первинної допомоги та впровадження сімейної медицини по-
кладається на органи управління охорони здоров'я райдержа-
дміністрацій та міських або районних у містах рад, які буду-
ватимуть свою роботу у тісній взаємодії з громадськістю,
особливо у питаннях оцінки суспільством функціонування та
змін у галузі охорони здоров'я.
Впровадження Програми суттєво змінить систему подан-
ня медичної допомоги. У зв'язку з цим важливим чинником її
успішної реалізації є отримання позитивної оцінки з боку на-
селення, на що спрямовуватимуться заходи інформаційного
супроводу Програми. Планування та здійснення зазначених
заходів забезпечуватиметься за рахунок максимальної мобі-
лізації партнерів серед ЗМІ, НУО, міжнародних організацій.
Формуванню позитивного ставлення населення та медичної
185
корпорації до реформування первинної допомоги сприятиме
ознайомленню з досвідом інших країн, особливо пострадян-
ських, які реалізували або реалізовують подібні програми. На
це, а також на розв'язання проблем якості підготовки кадрів,
здійснення спільних наукових розробок, проведення форумів
щодо розвитку первинної допомоги на засадах сімейної ме-
дицини буде спрямоване міжнародне співробітництво в рам-
ках Програми.
Очікувані результати виконання Програми
Виконання Програми дасть змогу:
- підвищити ефективність роботи галузі охорони здоров'я
та сприяти подоланню несприятливих демографічних тенде-
нцій, що позначиться на зниженні показника глобального тя-
гаря хвороб до кінця 2010 року на 3-5%.
- сформувати систему подання населенню доступних та
високоякісних медичних послуг на засадах сімейної медици-
ни, що забезпечить зменшення потреби у дорогих видах ме-
дичної допомоги;
- збільшити питому вагу послуг первинної медико-
санітарної допомоги, що надаються лікарями сімейної меди-
цини, щороку на 7—10 відсотків з тим, щоб цей показник
становив 85—90 відсотків у містах і 95—100 відсотків у
сільській місцевості;
- створити умови для повномасштабної реалізації прин-
ципу організації та координації лікарем сімейної медицини
надання пацієнтам спеціалізованої амбулаторної та стаціона-
рної медичної допомоги;
- збільшувати питому вагу звернень по медичну допомо-
гу, що починаються і закінчуються на рівні первинної допо-
моги, щороку на 5—7 відсотків з тим, щоб до кінця 2010 ро-
ку цей показник досягнув 50—60 відсотків у міській і 65—80
відсотків у сільській місцевостях.
Фінансове забезпечення виконання Програми
Фінансування Програми здійснюватиметься за рахунок
державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборо-
нених чинним законодавством.
Необхідний обсяг фінансування Програми з державного
бюджету визначається щороку, виходячи з конкретних за-
вдань та наявності коштів.

186
 ПОСТАНОВА
Кабінету міністрів України
від 13 червня 2007 р. № 815 м. Київ
Про затвердження Національного плану розвитку
системи охорони здоров'я на період до 2010 року
Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Національний план розвитку системи охо-
рони здоров'я па період до 2010 року (далі — Національний
план), що додається.
2. Центральним органам виконавчої влади, відповідаль-
ним за виконання Національного плану, Раді міністрів Авто-
номної Республіки Крим, обласним, Київській та Севасто-
польській міським державним адміністраціям, Академії ме-
дичних наук інформувати Міністерство охорони здоров'я про
результати роботи щокварталу до 15 числа наступного міся-
ця.
Міністерству охорони здоров'я проводити моніторинг
стану виконання Національного плану та подавати відповід-
ну інформацію Кабінетові Міністрів України до 25 числа мі-
сяця, що настає за звітним кварталом.
Прем’єр-міністр України В. ЯНУКОВИЧ

187
 ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 13 червня 2007 р. №815

НАЦIОНАЛЬНИЙ ПЛАН
розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року
Стратегічні напрямки:
1.Зміцнення фінансової бази та забезпечення сталого фі-
нансування галузі охорони здоров'я.
2.Забезпечення надання населенню безоплатної медичної
допомоги в обсягах,гарантованих державою.
3.Оптимізація мережі закладів охорони здоро'я відповідно
до потреб населення.
4.Формування ефективної системи контролю та управлін-
ня якістю медичної допомоги.
5.Оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони
здоров'я.
6.Проведення раціональної фармацевтичної політики.
7.Удосконалення кадрової політики.
8.Програмно-цільовий підхід до розвитку галузі охорони
здоров'я.
9.Удосконалення інноваційної політики та підвищення
ефективності використання наукового потенціалу.

188
 ПЕРЕЛІК ЗАВДАНЬ І ЗАХОДІВ
ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ
РОЗВИТКУ ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПО-
МОГИ НА ЗАСАДАХСІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ
НА ПЕРІОД ДО 2011 РОКУ

Найменування завдання Найменування заходу

Завдання 1.
Сформувати нормативно-пра-
вові, організаційно-структурні
та матеріально-технічні основи
функціонування національної
моделі первинної медико-сані-
тарної допомоги на засадах
сімейної медицини
Захід 1.1 Розробка та подання в
установленому порядку пропози-
цій про внесення змін до Ст.22
п.1 пп. 3; Ст.51 п.7; Ст.71 п.2;
Ст.88 п.1 пп. 3; Ст.89 п.1 пп. 3;
Ст.90 п.1 пп. 3 (б, в, г); Ст.93 п.2;
Ст.107 Бюджетного кодексу Ук-
раїни щодо чіткого розмежуван-
ня бюджетних асигнувань на на-
дання первинної медико санітар-
ної допомоги та медичної допо-
моги інших рівнів.
Захід 1.2 Подання до Кабінету
Міністрів України пропозиції
щодо внесення змін до Формули
розподілу обсягу міжбюджетних
трансфертів (дотацій вирівню-
вання та коштів, що передаються
до Державного бюджету) між
Державним бюджетом та міс-
цевими бюджетами щодо опти-
мізації розподілу фінансових ре-
сурсів між рівнями медичної до-
помоги, з урахуванням посту-
пового збільшення фінансування
первинної медико-санітарної до-
помоги до не менш ніж 25% від
загальних обсягів фінансування
галузі.
Захід 1.3 Внесення до Кабінету
Міністрів України пропозицій
щодо затвердження нормативів
надання населенню первинної
медико-санітарної допомоги.

189
 Захід 1.10 Виділення приміщень
для створення амбулаторій сі-
мейної медицини на перших по-
верхах багатоповерхових житло-
вих будинків та в інших будів-
лях, що можуть бути використані
з цією метою, а також в житло-
вих масивах малоповерхової за-
будови.
Захід 1.8 Сприяння створенню
приватних лікарських практик на
рівні первинної медико-санітар-
ної допомоги шляхом надання в
оренду та оснащення приміщень
для здійснення практики, в пер-
шу чергу вивільнених приміщень
існуючих медичних закладів.
Захід 1.11 Впровадження. надан-
ня первинної медико-санітарної
допомоги населенню лікарем за-
гальної практики — сімейної ме-
дицини з наданням пріоритету
принципу одночасного охоплен-
ня кожної окремої території
(сільського району, міста або ра-
йону у місті).
Захід 1.12 Оснащення закладів
первинної медико-санітарної до-
помоги медичним обладнанням,
інвентарем та засобами зв'язку
відповідно до табелів оснащення.
Захід 1.13 Оснащення закладів
первинної медико-санітарної до-
помоги спеціалізованим транс-
портом відповідно до табелів
оснащення.

190
Захід 1.7 Поетапна реструктури-
зація амбулаторно-поліклінічних
закладів /підрозділів/ зі структу-
рним і юридичним розмежуван-
ням первинної медико-санітарної
та інших рівнів медичної допо-
моги на підставі нормативної ба-
зи, затвердженої МОЗ України,
отримання закладами охорони
здоров'я, що надають первинну
медико-санітарну допомогу на-
селенню, юридичного статусу
медичних неприбуткових підп-
риємств (комунальної і держав-
ної форм власності).
Захід 1.4 Розробка та подання
Кабінету Міністрів України про-
позиції щодо порядку організації
закупівлі медичних послуг за
кошти державного та місцевого
бюджетів у рамках державних
гарантій забезпечення населення
безоплатною медичною допомо-
гою, типових договорів про дер-
жавну закупівлю медичних пос-
луг у процесі надання населенню
первинної медико-санітарної до-
помоги та єдиної методики ви-
значення вартості медичних пос-
луг.
Захід 1.5 Внесення Кабінету Мі-
ністрів України пропозицій щодо
запровадження фінансування
об’єктів надання первинної ме-
дико-санітарної допомоги за по-
душним принципом з урахуван-
ням відповідних коригуючих ко-
ефіцієнтів, поетапний перехід до
застосування моделі часткового
фондотримання на рівні первин-
ної медико-санітарної допомоги.

191
 Захід 1.6 Зміна умов оплати пра-
ці медичних працівників первин-
ної ланки, залежно від якості, об-
сягу роботи.
Захід 1.17 Впровадження систе-
ми персоніфікованого електрон-
ного обліку пацієнтів на основі
використання Єдиного держав-
ного реєстру фізичних осіб.
Захід 1.20 Розробка та впровад-
ження механізмів реалізації пра-
ва пацієнтів вільно вибирати лі-
каря загальної практики - сімей-
ної медицини або в установлено-
му порядку його змінювати.
Захід 1.21 Розробка та впрова-
дження механізмів забезпечення
організації доступу пацієнтів до
спеціалізованої допомоги через на-
правлення лікаря загальної прак-
тики - сімейного лікаря (дільнич-
ного лікаря) за винятком випадків,
що потребують надання невідкла-
дної спеціалізованої медичної до-
помоги (керованість спеціалізова-
ної медичної допомоги).
Захід 1.15 Перегляд з метою вдо-
сконалення умов та критеріїв лі-
цензування загальнолікарської
практики та акредитації суб'єктів
надання первиної меднко-сані-
тарної допомоги населенню.
Захід 1.16 Розробка, затвердження
в установленому порядку та впро-
вадження в практику діяльності
суб'єктів первинної допомоги сис-
теми медичних стандартів, засно-
ваних на принципах доказової ме-
дицини (пріоритет у розробці ста-
ндартів для тих станів та захворю-
вань, які найчастіше зустрічаються
у роботі лікаря загальної практики
— сімейної медицини).

192
 Захід 1.22 Проведення техніко-
економічного обгрунтування
створення підстанцій швидкої
медичної допомоги на базі сіль-
ських лікарських амбулаторій
(амбулаторій загальної практики
— сімейної медицини), віддале-
них від закладів/підрозділів шви-
дкої медичної допомоги.
Завдання 2. Захід 2.1 Визначення науково
Забезпечити службу первинної обгрунтованої потреби в лікарях
медико-санітарної допомоги загальної практики — сімейної
кадровими ресурсами та нау- медицини та молодших спеціалі-
ково-методичною підтримкою. стах з медичною освітою.
Захід 2.2 Розробка та затвер-
дження перспективного плану
підготовки лікарів загальної
практики — сімейної медицини
та молодших спеціалістів з меди-
чною освітою, виходячи з потре-
би в них закладів первинної ме-
дико-санітарної допомоги.
Захід 2.3 Формування державно-
го замовлення на підготовку лі-
карів загальної практики — сі-
мейної медицини та молодших
спеціалістів з вищою освітою на
середньостроковий період (до
2010 року).
Захід 2.4 Забезпечення підготов-
ки лікарів загальної практики —
сімейної медицини відповідно до
рекомендацій Болонської декла-
рації. Внесення змін до планів і
програм на додипломному та пі-
сляднпломному рівнях з переорі-
єнтацією їх на збільшення пито-
мої ваги годин для оволодіння
практичними навичками.

193
 Захід 2.5 Створення мережі на-
вчально-практичних центрів за-
гальної практики — сімейної ме-
дицини для забезпечення органі-
зації безперервного (без відриву
від виробництва) навчання сі-
мейних лікарів, молодших спеці-
алістів з медичною освітою, ме-
неджерів первинної медико-са-
нітарної допомоги.
Захід 2.6 Забезпечення підви-
щення кваліфікації лікарів та мо-
лодших працівників з медичною
освітою первинної медико-са-
нітарної допомоги на засадах за-
гальної практики — сімейної ме-
дицини відповідно до потреб га-
лузі.
Захід 2.7 Створення системи під-
готовки науково-педагогічних
кадрів за фахом "загальна прак-
тика — сімейна медицина" з вве-
денням наукової спеціальності і,
відповідно, аспірантури, докто-
рантури із загальної практики —
сімейної медицини та відкриттям
спеціалізованих рад для захисту
дисертаційних робіт.
Захід 2.8 Створення Інституту
сімейної медицини з покладан-
ням на нього функцій:
а) координації та моніторингу реа-
лізації Державної програми розви-
тку первинної медико-санітарної
допомоги на засадах сімейної ме-
дицини; б) науково-дослідної та
навчально-методичної роботи за
напрямком - первинна медико-
санітарна допомога.

194
 Захід 1.14 Забезпечення належних
соціально-побутових умов для
працівників закладів первинної
медико-санітариої допомоги на
засадах сімейної медицини, забез-
печення їх житлом, у т.ч. шляхом
реконструкції під житло для мед-
працівників приміщень і будівель
закладів охорони здоров'я, що не
використовуються за основним
призначенням, надання пільгових
кредитів на будівництво, першо-
чергового виділення ділянок для
забудови житла, пільгових умов
оплати комунальних послуг.
Завдання 3. Захід 3.1 Створення міжгалузевої
Забезпечити керованість діяль- координаційної ради з питань
ності і реформування первин- розвитку первинної медико-са-
ної медико-санітарної допомо- нітарної допомоги на засадах сі-
ги. мейної медицини.
Захід 3.2 Розроблення та подання
до Кабінету Міністрів України
пропозицій щодо Типового поло-
ження про відділ охорони здоров'я
районної державної адміністрації,
внесення змін до Типового поло-
ження про МОЗ АР Крим, управ-
ління охорони здоров'я обласних,
Київської та Севастопольської мі-
ських державних адміністрацій,
закріпивши за ними право на здій-
снення закупівлі медичних послуг
та внести до їх складу структури і
посади, відповідальні за організа-
цію і розвиток первинної медико--
санітарної допомоги.
Захід 3.3 Розроблення та затвер-
дження в установленому порядку
регіональних (обласні, районні,
міські) програм розвитку пер-
винної медико-санітарної допо-
моги на засадах сімейної меди-
цини та формування мережі лі-
карських амбулаторій на засадах
сімейної медицини.
195

Завдання 4.
Забезпечити інформаційну пі-
дтримку і супровід перетво-
рень та міжнародну співпрацю
щодо сприяння змінам у галузі
охорони здоров'я, зокрема роз-
витку первинної медико-сані-
тарної допомоги на засадах
загальної практики — сімейної
медицини.
196
Захід 3.4 Розробка та впрова-
дження системи моніторингу ви-
конання Програми та комплекс-
ної оцінки діяльності первинної
медико-санітарної допомоги в
регіонах.
Захід 3.5 Впровадження сучасних
інформаційних та телемедичних
технологій в діяльність первинної
медико-санітарної допомоги.
Захід 3.6 Розробка та впрова-
дження механізмів участі гро-
мадськості в управлінні охоро-
ною здоров'я на первиному рівні.
Захід 4.1 Розробка стратегії ін-
формаційного супроводу реалі-
зації Програми.
Захід 4.2 Створення дорадчих
груп з редакторів впливових ЗМІ
на національному, регіональному
та місцевому рівнях для реаліза-
ції завдань Програми щодо інфо-
рмаційного забезпечення.
Захід 4.3 Виготовлення та поши-
рення рекламно-інформаційної
продукції (плакати, листівки, бу-
клети, ролики, фільми тощо).
Захід 4.4 Забезпечення розміщен-
ня матеріалів щодо ходу вико-
нання Програми та її інформацій-
ного супроводу в засобах масової
інформації державної, комуналь-
ної та інших форм власності.
Захід 4.5 Проведення спільно зі
Спілкою журналістів (за згодою)
та професійною асоціацією сі-
мейних лікарів (за згодою) наці-
онального конкурсу на краще
висвітлення питань реформуван-
ня охорони здоров'я, впрова-
дження сімейної медицини.
Захід 4.6 Щорічне проведення
наукових форумів щодо пробле-
мних аспектів реалізації Програ-
ми та практичної діяльності ліка-
рів загальної практики - сімейної
медицини (семінари, конферен-
ції, симпозіуми, конгреси, з'їзди).
Захід 4.7 Налагодження міжна-
родного співробітництва з метою
вивчення та поширення в Україні
кращого світового досвіду орга-
нізації первинної медико-
санітарної допомоги на засадах
сімейної медицини шляхом реа-
лізації спільних проектів у галузі
охорони здоров'я, освіти та роз-
витку місцевого самоврядування.

197
 ЛІТЕРАТУРА:
1. Концепція Програми розвитку первинної медико-
санітпрної допомоги на засадах загальної практики/сімейної
медицини на 2006-2010 роки.
2. Матеріали ІІ з’їзду лікарів загальної (сімейной) прак-
тики України. - Харків, 25-26 жовтня 2005 // Міжнародний
медичний журнал. Спеціальний випуск. – 2005. –– 236 с.
3. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конфе-
ренції з міжнародною участю “Актуальні питання сімейної
медицини в Україні: стан та перспективи розвитку”. – Київ,
4-5 жовтня 2007 // Сімейна медицина. Спеціальний випуск. -
2007. – № 3 – 100 с.
4. Матеріали та тези Всеукраїнської конференції сімей-
них лікарів “Сімейна медицина в Україні – наукові розробки
та практика впровадження” - м. Київ, 9-10 листопада 2006 //
Сімейна медицина. – 2006. - № 4 – 114 с.
5. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конфе-
ренції “Підготовка сімейних лікарів та моделі впровадження
сімейної медицини в Україні” - м. Чернівці, 13-14 квітня
2005 // Буковинський медичний вісник. – 2005. – Т.9, № 3 –
185 с.
6. Левченко Г.Ф. Семейная медицина. Учебное пособие.
–Луганськ: Из-во ВУГУ, 2000. – 260 с.
7. Сучасні класифікації та стандарти лікування розпо-
всюджених захворювань внутрішніх органів / За ред. д.мед.н.,
проф. Ю.М. Мостового. – 6-е вид., доп. і перероб. – Вінниця,
2004. – 463 с.
8. Поліклінічна справа і сімейний лікар / За ред. Є.Я.
Склярова, І.О. Мартинюка, Б.Б. Лемішка. – К.: “Здоров’я”,
2003. – 636 с.
9. Поликлиническая терапия / Под ред. В.А. Галкина –
Москва: Медицина, 2000. – С. 21-25.
10. Проект Державної програми розвитку первинної ме-
дико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на
період до 2011 року // Сімейний лікар. – 2007. – № 2 (4). – С.
37-48.

198
 Монографія

Шкала Любов Володимирівна

Левченко Галина Федорівна

Сімейна медицина. Загальні положення

Відповідальний за видання - В.І. Лузін

Редактор – Т.В. Сівач
Комп’ютерний дизайн – Т.В. Сівач

199
 ДК № 609 від 21.09.01

Підписано до друку 05.06.08. Формат 60х841/16. Папір офсетний. Друк RISO.

Гарнітура «Таймс». Умов.-друк. арк.11,62. Обл.-вид. арк. 12,62. Наклад 100 прим.
Замов. № 621. Ціна договірна.

Луганський державний медичний університет

91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1-г

200