1

КПІ ІМ. ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО

Кафедра теплотехніки та енергозбереження

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

КРЕДИТНИЙ МОДУЛЬ
„ОСНОВИ ТЕПЛОТЕХНІКИ ”

Розробила: Білоус І.Ю.,

к.т.н., ст. викладач каф. ТЕ ІЕЕ КПІ ім. Ігоря Сікорського
 2
РОЗДІЛ І. ТЕХНІЧНА ТЕРМОДИНАМІКА
Лекція 1

Предмет та задачі курсу «Основи теплотехніки»

Предмет курсу -основні закони і принципи отримання, перетворення,

використання та перенесення теплової енергії, вивчення та застосування яких є
надзвичайно важливим для вирішення інженерних задач.
Кредитний модуль складається з трьох основних складових: технічна
термодинаміка, теплообмін, промислова теплотехніки. В першому розглянуто
термодинамічні процеси з робочими тілами. В теорії теплообміну зроблено акцент
на питаннях теплопровідності, конвективного теплообміну та тепломасообміну,
тепловому випромінювання та інтенсифікації процесів теплопередачі.
Промислова теплотехніка охоплює питання типів теплообмінних апаратів, теорії
горіння, роботи нагнітачів, двигунів внутрішнього згорання, газотурбінних
установок.
Кредитний модуль «Основи теплотехніки» базується на дисциплінах, які
вивчалися раніше: вищої математики, фізики, хімії, електротехніки.
Студенти після засвоєння навчальної дисципліни повинні вміти
користуватися довідковою літературою з теплотехніки та володіти теплотехніч-
ною термінологією; знати основні одиниці виміру, грамотно формулювати на
інженерному рівні питання, пов’язані з теплотехнічними процесами, та
виконувати розрахунки; вирізняти головну проблему при аналізі теплових
процесів та теплотехнічного обладнання і робити оцінку та висновки відносно
їхнього застосування.

Тема 1. Технічна термодинаміка як розділ теоретичних основ теплотехніки.

Основні поняття та визначення термодинаміки

1.1 Предмет та метод ТД

Термодинаміка (ТД)– наука про енергію. ТД є фундаментальною загально-

інженерною наукою.
Історично термодинаміка виникла в XIX столітті в зв'язку з необхідністю
вивчення процесів перетворення теплоти в роботу в парових машинах. Основою
термодинаміки як нової науки можна вважати опублікований в 1824 р.
французьким військовим інженером Карно трактат «Роздуми про рухому силу
вогню та про машини, що можуть розвивати цю силу».
Залежно від кола питань, які розглядаються та цілей дослідження
термодинаміку підрозділяють на фізичну (або загальну), хімічну, технічну (ТЕЦ,
АЕС), термодинаміку біологічних систем, термодинаміку розчинів,
термодинаміку твердого тіла та ін.
Рух – форма існування матерії. Енергія - кількісна міра руху. Існує багато
форм руху: хаотичний, направлений, хімічний, внутрішньомолекулярний. Кожній
формі руху відповідає свій вид енергії: хаотичний рух – теплота, направлений –
 3
робота, в хімічних сполуках – хімічна енергія. Так як кожній формі руху
відповідає свій вид енергії, то вони вивчаються різними науками:
електротехніка - направлений рух електронів;
механіка - механічна форма руху, механічна енергія;
квантова механіка - рух малих частинок речовини;
хімічна термодинаміка – хімічна енергія.
Технічна термодинаміка - розглядає хаотичний і направлений рухи.
Хаотичним називається рух, під час якого молекули газу рухаються в різних
напрямках, і ні один із них не є переваж-ним.

Завдяки хаотичному рухові газ має такі дві властивості:

1. Він діє на всі стінки посудини, в якій він знаходиться, з однаковою силою.
2. Газ рівномірно заповнює весь об'єм, в якому він знаходиться.
Направлений рух – це рух, в якому мак-рочастини газу рухаються в певному
нап-рямку.

ТТД є важливою частиною теоретичних основ теплотехніки (рис.1).

Рис. 1 – Зв'язок фундаментальних напрямків теплотехніки

ТОТ – загальнотехнічна дисципліна, вивчає методи отримання,

перетворення та передачі теплоти, принцип дії та конструкції машин та апаратів,
призначених для цієї мети.
ТТД – наука про енергетитичні перетворення одних видів енергії в інші а
також про властивості тіл, що приймають учать в цих процесах.
ТМО (теплопередача) – наука про закономірності переносу теплоти.
ГГД – наука, що вивчає закони руху рідин та газів.
 4

Теплотехніка – комплексна наука про раціональне використання

первинних енергоресурсів (енергетичне і ядерне паливо, сонячна і геотермальна
енергія) для енергетичних, технологічних цілей, а також для теплопостачання.

Рис. 2 – Складові частини теплотехніки

Теплоенергетика – галузь енергетики, що вивчає методи отримання і

перетворення енергії за допомогою органічного палива та агрегати для цієї мети з
урахуванням якості енергії та потреб споживача.
Теплотехнології – вивчає сукупність методів перетворення вихідної
природної речовини в заданий товарний продукт на основі зміни теплового стану
матеріалу сировини та застосування ефективних технологій для енергетичних
установок.
Теплопостачання – сфера діяльності з виробництва, транспортування,
постачання теплоти на відстані згідно потреби споживача.

Технічна термодинаміка (ТТД) – напрямок термодинаміки, який вивчає

основні її закони (два основних закони) з метою їх застосування для створення
високоефективних технології та енергетичних установок.

Два основних закони термодинаміки (сформульовані в 1850 р. Клаузіусом

на основі ідей Карно, Майера і Джоуля) є науковим узагальненням
експериментальних даних, спостережень за явищами природи і роботою машин,
створених людиною. Ці закони служать базою для науково-обґрунтованого
аналізу всієї послідовності енергетичних перетворень у промисловості,
сільському господарстві і побуті. На них базуються розрахунок і проектування
турбін, парових котлів, теплових і атомних електростанцій, автомобільних,
суднових, авіаційних та ракетних двигунів, а також різного технологічного
обладнання - компресорних машин, сушильних і холодильних установок і т.д.

Перший закон термодинаміки встановлює кількісне співвідношення в

процесах взаємного перетворення енергії і являє собою додаток загального закону
збереження і перетворення енергії до теплових явищ (процесів).
 5
Складання і використання енергетичних балансів засноване на першому
законі термодинаміки - закон збереження енергії в застосуванні до теплових
двигунів:
Енергія не може бути ні створена, ні знищена, а може бути тільки
перетворена з одного виду в інший в різних фізичних та хімічних процесах.

Другий закон термодинаміки характеризує напрям природних (реальних)

процесів і визначає якісну відмінність теплоти від інших форм передачі енергії.
Цей закон пов'язаний з принципом існування ентропії.
Другий закон враховує особливості реальних процесів у зв'язку з їх
необоротністю. Зниження необоротності призводить до підвищення
енергетичної ефективності процесів, а значить до економії енергоресурсів.
Найбільш об'єктивно вплив незворотності враховується в сучасному методі
термодинамічного аналізу - ексергетичному, який розроблений на основі
спільного застосування першого і другого законів термодинаміки.

Третій закон термодинаміки - теплова теорема Нернста (1906 р.) про

поведінку ентропії в поблизу абсолютного нуля температури.

Метод термодинаміки – феноменологічний – коли робоче тіло

розглядається як макросередовище, без урахуванняструктури тіла
тамолекулярних взаємодій, або дедуктивний - від простого до складного,
заснований на застосуванні двох основних законів для вирішення приватних
завдань.

Рис. 3 – Метод термодинаміки

Переваги методу – простота та універсальність, що дозволяє одноманітно

вирішувати задачі.
Недоліки методу – не розкривається механізм енергетичних взаємодій і
перетворень (ТД не розглядає ніяких гіпотез про будову речовини).
 6
Для перетворення різних видів енергії необхідна співучасть різних тіл.
Сукупність фізичних тіл, які приймають участь у пере-творенні енергії, можуть
вступати в енерге-тичну взаємодію між собою, а також обмі-нюватися речовиною,
називаються термодинамічною системою.
Термодинамічні системи можуть мати фізичні або уявлені межі.
Термодинамічні системи бувають:
1. Ізольовані – системи, які не обмінюю-ться з навколишнім середовищем
ні енер-гією, ні масою;
2. Енергетично ізольована – обмінюється тільки масою;
3. Закритою – не обмінюється речовиною;
4. Відкритою – обмінюється і речовиною, і енергією;
Адіабатною – обмінюється речовиною та роботою, але не обмінюються
теплотою

1.2. Основні термодинамічні величини та їх одиниці вимірювання

Термодинамічний стан системи (робочого тіла) називається сукупність

фізичних властивостей, характерних для даної системи (робочого тіла).
В курсі технічної термодинаміки (ТТД), розрізняють:
- фізичні величини (їх ще називають основні термодинамічні величини), що
характеризують стан тіла - термічні параметри T , p , v і калоричні параметри
u ,h, s ;
- фізичні величини, що характеризують термодинамічний процес (теплота та
робота - Q та L ).
Макроскопічні величини (тобто величини, що характеризують робоче тіло в
цілому), які описують фізичні властивості робочого тіла в даний момент,
називаються термодинамічними параметрами стану.
Зокрема розглянемо одиниці вимірювання фізичних величин T , p , v .
Температура
а) в градусах Цельсія t , оС
б) в Кельвінах T,К
T  t  273,15
T2  T1  t 2  t1

Т t
Різниця температур в Кельвінах рівна різниці температур в градусах Цельсія.
T  t ( dT  dt ) 1K  1o C
Ціна поділок однакова, проте різний початок відліку.
t=0 oC T=273 K
T=0 К – абсолютний нуль – хаотичний рух молекул зупиняється

в) в Фаренгейтах
 7
t, F = 9/5 t, 0C+32
Тиск (визначення та вимірювання)

Рис. 3 – Визначення тиску

Надлишок тиску Вакуум

В ТТД в розрахунках використовуються поняття:
- абсолютний тиск pабс – середній результат силового тиску молекул на
стінки посудини, що рівне відношенню нормальної складової сили до площі, на
яку діє сила p  F / S . Дійсний тиск, який чинить речовина на стінки
посудини.
- барометричний тиск pбар - тиск навколишнього атмосферного повітря.
Прилад для визначення – барометр.
При pабс  pбар , вводиться поняття - надлишковий (робочий або
манометричний) тиск. Визначається манометром (прилад показує надлишковий
тиск pнадл )
pабс  pбар  pнадл ;

При pабс  pбар , вводиться поняття - вакууметричний тиск (речовина

знаходиться під вакуумом). Визначається вакуумметром (прилад показує
вакуумметричний тиск pвак , цей тиск ще називається вакуумом або
розрідженням)
pабс  pбар  pвак

Одиниці виміру тиску: Па, мм.рт.ст., мм.вод.ст., кгс/м2, бар.

 8
Густина та питомий об’єм

Маса: m=ρ*V, [кг=кг/м3*м3]

Питомий об’єм ν=1/ρ, [м3/кг]
ν=V/m м3/кг
Питомий об’єм при н.у. νн.у.=Vμ н.у./μ, [м3/кг],
де μ- [кг/кмоль], молярна маса газу.
ρн.у.=μ/Vμ н.у., [кг/м3=(кг/кмоль) / (м3/кмоль)]
Vμ н.у=22,4 м3/кмоль– молярний об’єм.
Моль (грам-молекула) - кількість речовини в грамах, що чисельно дорівнює
відносній молекулярній масі речовини. У нормальних умовах моль ідеального
газу займає об’єм 22,4 л.
Н.у. : 760 мм.рт.ст, температура 0 оС.
При н.у. один кіломоль займає об’єм 22,4 м3.

Зв'язок одиниць СІ з одиницями інших систем та з практичними одиницями.

а) Сила  МКГСС  кГ 1кГ=9,81 Н
б) Тиск
1) МКГСС [кгс/м2 = кГ/м2]
104 кГ/м2 =1 ат (техн. атм.)=0,981105 Па =10 м.в.ст.=104 мм. вод. ст.
НУ (нормальні умови): P  760 мм. рт. ст.  1 атм (фіз. атм.) , Т=0оС
1 тех. атм=735,1 мм.рт.ст
1 фіз. атм=760 мм.рт.ст
1 бар = 750 мм.рт.ст
2
2) СІ [Н/м ]=[Па]
105 Па = 1 бар = 0,1 МПа = 1,02 ат = 750 мм.рт.ст.
1МПа = 1106 Па, 1кПа = 1103 Па
в) Енергія
Робота, (механічна енергія) [кГм]
1) МКГСС  Теплота [ккал]

1ккал = 427 кГм=4279,81 Нм= 4187 Дж4,19 кДж

Робота, (механічна енергія)

 9

2) СІ  Енергія Дж
Теплота
1 МДж = 106 Дж, 1 кДж = 103 Дж

3600
1 кВтгод = 1000 Дж/с3600 с=3,6 106 Дж=3,6 МДж= 3600кДж= ккал=860ккал
4,19

г) Потужність
СІ  Теплова потужність (потік теплоти)
Механічна потужність (потік роботи) Вт

СІ  1 МВт = 106 Вт
1 кВт = 103 Вт = 860 ккал/год
 10
Лекція 2
1 закон термодинаміки. Теплота і робота і їхнє визначення.
1.Робота і теплота
При протіканні т/д процесів, у загальному випадку, тіла участвующие в
цьому процесі обмінюються між собою енергією. У результаті енергія одних тіл
зменшується, а інших -збільшується.
Теплота і робота – це дві форми передачі енергії. Вони є характеристиками
процесу, а не функціями стану.
Теплота – форма передачі енергії в мікросередовищі при взаємодії між
структурними частками речовини Q.
Фізично пов'язана з чи теплопровідністю тепловим випромінюванням.
Робота -форма передачі енергії в макросередовищі при переміщенні або
зміні об’єму тіла чи його частин L.
Оскільки L і Q є мірою переданої енергії, то їх кількість вимірюється в
одиницях енергії, тобто в джоулях.

Обчислення роботи процесу

Термодинаміка розглядає 3 види роботи:
1) Деформаційна (термодинамічна) - робота зміни об’єму L;
2) Робота переміщення чи наявна робота пов'язана зі зміною тиску Lп , Lр;
3) Технічна робота – Lт.
4)
Робота зміни обсягу
Це механічний ефект взаємодії тіла з навколишнім середовищем, зв'язаний
зі зміною об’єму, коли по всій поверхні діє рівномірно розподілений тиск
навколишнього середовища рівне тиску тіла.
Так, наприклад, якщо до газу, що займає об’єм V1 при тиску Р підвести
деяку кількість теплоти, то можна спостерігати збільшення об’єму до величини
V2. Кожен елементарний об’єм під дією тиску Р переміститься на деяку величину
х. Оскільки тиск завжди спрямований по нормалі до поверхні, то сила, яка діє на
 11
елементарну поверхню dF буде дорівнювати PdF, а елементарна робота на шляху
х
dL=P dF x=PdV, де dV=dF x – елементарний об’єм .
Очевидно, що повна робота для всієї поверхні тіла при зміні об’єму від V1
до V2 складе
2 2

L   dL   PdV P df dV
1 1

або для 1 кг газу V,F x

2

l   Pdv чи l  Pdv ,
1
L Дж
l [ ] - питома робота термодинамічного процесу.
m кг
Якщо ми знаємо функціональну залежність параметрів P і v у процесі або
рівняння виду P=f(v), то можна аналітично визначити роботу для будь-якого
рівноважного процесу в зазначених межах.
Термодинамічна робота розглядається як алгебраїчна величина.
Робота позитивна, якщо виконується безпоседньо робочим тілом ( розширення).
Робота негативна, якщо виконується зовнішнім середовищем ( стиснення). На
P-v діаграмі робота зображується площею, обмеженою кривою процесу, віссю
об’ємів і ординатами, що відповідають початку і кінцю процесу.

V2

P  dV
V1
1. dV>0, V↑ → l >0;

2. dV<0, V↓ → l <0;
3. dV=0, (V= const), l =0

V
V1 dv V2
 12
Робота переміщення або наявна робота – механічний ефект взаємодії
робочого тіла з навколишнім середовищем при переході з області з одним
тиском в область з іншим тиском. Нехай в каналі рухається газ.
I f II

P P+dP

m,кг/с
dx
dx
f- поперечний переріз каналу; w  - швидкість газового потоку ( м/с);
d
m – масова витрата, кг/с. F1 = P f ; F11 = -(P+d) f – сила, що діє в I і II перерізах.
Робота дорівнює силі помноженій на переміщення. Оскільки в даному
випадку розглядається рухоме середовище для якого задана масова витрата m, то
переміщення в 1 часу є не що інше, як швидкість. Тоді
dx
dLn = [ P –(P+d)] f  VdP ; f w= V [ м3/з] – об'ємна витрата.
d
2

Ln  VdP [ Дж/с]
1

Питома робота переміщення

Ln 2
 Дж  с Дж 
ln    vdP чи ln=-vd  с  кг  кг 
m 1  

Питома робота в Р-v координатах еквівалентнаі площі, що обмежена

кривою процесу, віссю тисків і двома абсцисами, що відповідають початку і
кінцю процессу 1. dP>0, P↑ → ln <0.
2. dP<0, P↓ → ln >0
3. dP=0, (Р=const), ln =0

P
P2

 VdP
P1
P1>P2

ln – величина алгебраїчна.
 13
1. dP>0, P↑ → ln <0.
2. dP<0, P↓ → ln >0
3. dP=0, (Р=const), ln =0
Для необоротних процесів отримані залежності для обчислення
термодинамічної роботи і роботи переміщення не справедливі.
Якщо процес необоротний ( внутрішня необоротність, наявність тертя), то
2

l  òPdv  l ЭП , де lЭП – енергетичні втрати.

1

l П    vdP  l ЭП
1

Робота, зменшена на величину lЭП, називається корисною чи ефективною

роботою.
Зв'язок між термодинамічною роботою і роботою переміщення
2 2

l   Pdv , l П    vdP , h = u+ Pv
1 1

Pv – потенційна енергія тиску, Pv=Π

Продиференцюємо даний вираз
d(Pv)= Pdv + vd P
2 2 2

 d ( Pv )  P2 v 2  P1v1     Pdv   vdP  l  l П

1 1 1

l =lП + Термодинамічна робота дорівнює роботі переміщення

плюс зміна потенційної енергії.
Технічна робота
Характеризує механічний ефект взаємодії робочого тіла з рухомими
твердими стінками каналу, має місце в газовому потоці. Ця робота пов'язана з
переміщенням робочого тіла з однієї висоти на іншу, коли відбувається зміна
тиску (втрата тиску внаслідок наявності сил тертя і місцевих опорів, при звуженні
і розширенні трубопроводу, наявності запірно- регулюючої арматури- вентилі,
засувки).
При переміщенні має місце зміна швидкості руху потоку.
I II
 14

ln l
W1 I II W2
Зміна кінетичної енергії потоку
2
w2 W 2 
k   d ( )  l iДЕЙСТ , dk  d   -властивість повного диференціала
1 2  2 

liДІЙСНА - сума робіт сил, діючих на потік

liДЕЙСТ = lП+ l ,
де lП - переміщення; lR - робота сил реакції
l R = -lТЕХН
lП-lТЕХН
lП = lТЕХН +
l = lП + lТЕХН +k + - загальний баланс робіт
Для нерухомої системи lт =0.
Визначення кількості теплоти
Якщо два тіла мають різну температуру, то вони обмінюються енергією.
Кількість енергії, переданої при теплообміні, називається кількістю теплоти.
Рушійною силою передачі теплоти є різниця температур.
Кількість теплоти передана (отримана) при взаємодії р.т. з навколишнім
середовищем можна визначити 2 способами:
1) з виразу для ентропії оборотного процесу:
Q  TdS
або для питомої кількості теплоти
q  Tds
q  Ts  ( s 2  s1 )T

Для скінченного процесу, у якому питома ентропія змінюється від s1 до s2,

загальний вираз питомої кількості теплоти має вид
s2

q   Tds
s1
 15
Оскільки абсолютна температура T величина завжди позитивна, то знак
теплоти визначається тільки знаком зміни ентропії. Процес збільшення питомої
ентропії (ds >0) означає підведення теплоти до р.т.
У T-s координатах питома теплота процесу q зображується площею,
обмеженою кривою процесу 1-2 і віссю абсцис, q дорівнює площі 12s 2 s1 1.

T C

2 2

1 1
Cm

S1 S2 S t1 t2 t
2) Кількість теплоти можна визначити на основі поняття теплоємності.
Теплоємністю тіла називається кількість теплоти, необхідна для нагрівання його
dQ dq
на 1 К. с= с=
dT dT
t
q1 2 2
cdt
с= 
t 2  t1 t1 t 2  t1
2 2

q   cdt   cdT ,
1 1

c -питома теплоємність.

Питома теплоємність буває: массовою 

кДж 
, мольною ( сμ) 
кДж 
  , об'ємною
 кг  К   кмоль  К 

(с/)  3  . Для визначення значень теплоемкостей досить знати величину однієї

кДж
м  К 

з них.

Теплоємності пов'язані між собою залежністю:

c c
с/ =  c н або с=  c /
22.4 
Для реальних газів теплоємність залежить від температури, природних
властивостей, характеру процесу, t, p. Величина теплоємності може змінюватись
 16
від +  до -  . Найбільше часто зустрічаються в практиці теплоємності в процесах
з незмінним тиском сР і незмінним об’ємом сv. Співвідношення цих величин для
ідеального газу визначаються формулою Майера:
cp
ср - сv = R Їх відношення позначають: k,
cv

де к- показник адіабати.
Для одно-, двох- і багатоатомних ідеальних газів:
5 7 9
k (1.67); (1.4); (1.29).
3 5 7
Якщо q - кількість теплоти, яка підводиться до одиниці кількості газу (чи
відводиться) від нього при зміні температури газу від t1 до t2 (чи від Т1 до Т2), то
q
сm = являє собою середню теплоємність.
t 2  t1

Границя цього відношення, коли різниця температур прямує до нуля, називається

істинною теплоємністю.
dq
с = dtlim .
0 dt

q  ct - при постійній теплоємності

Кількість енергії, отриманої тілом у формі теплоти, будемо наз. підведеною
теплотою, а кількість енергії, відданої тілом у формі теплоти – відведеною
теплотою. Підведена теплота- позитивна, а відведена –негативна.
Передача енергії у формі теплоти і роботи може відбуватися одночасно.

Математичні властивості теплоти і роботи

1.Теплота і робота є функціями процесу, а не функціями стану.
2. Теплота і робота з величини залежать від характеру ( шляху) процесу.
P T
1 1
а а
в у
2 2
V S
 17
3.Круговий інтеграл від диференціала теплоти і роботи не дорівнює нулю в
загальному випадку.

 q  0  l  0
4 Q і L не є повними диференціалами.

Тема 2. Теплоємність

Повна теплоємність

Теплоємністю тіла (системи) називається фізична величина, що дорівнює

кількості тепла, необхідного для нагріву тіла (системи) на один Кельвін.
Визначається як кількість теплоти в даному процесі ( х ), віднесена до зміни
температури в цьому ж процесі ( х ).
 Qx (1)
Сx 
dT x
dTx  dt x - безконечна мала зміна температури.
Теплоємність залежить від характеру процесу. У ТТД велике значення мають
теплоємності при постійному об'ємі і постійному тиску
У формулі (1) - індекс, вказує на характер процесу (p=const - ізобарний
процес і v=const - ізохорний процес)

Пригадаємо:
Величини, що відносяться до вмісту речовини, тобто такі, що являються
його мірою -1) маса, 2)кількість речовини, 3)об’єм при НУ.

Питома теплоємність

Теплоємність одиниці міри речовини (вмісту речовини) називається

питомою теплоємністю.

Повну теплоємність відносять до відповідної міри речовини (маса

[кг], кількості речовини [кмоль], об'єму при НУ [ м н3 ])
НУ: p  760 мм. рт .ст . T  273K ( 0 о С )

Наприклад, якщо віднести до маси m[кг] те отримаємо:

C
c x  x [Дж/(кгК)] - - питому масову теплоємність,
m
C  Дж 
і відповідно c x  x  - питому молярну теплоємність,
M  кмоль  К 
 18

Cx  Дж 
і відповідно c x/   3  - питому об'ємну теплоємність.
Vн м
 н  К 

Якщо врахувати, що Q  q  m ,
2
Питома теплота qx   cx dTx q x  c x dTx  c x dtх
1

Теплоємність не є постійною величиною. Вона змінюється із зміною

температури.
Для реального газу теплоємність є фун-кція тиску і температури. Для
ідеального газу теплоємність залежить тільки від тем-ператури. Ця залежність
може бути:
Криволінійною: c  a  bt  dt
2

Прямолінійною: c  a  bt

Не залежить від температури: c  const

Теплоємність визначається за таблицями, до 600 С можна вважати, що вона не

0

залежить від температури.

Розглядають теплоємність середню та істинну.

Залежно від інтервалу температур розрізняють:

а) дійсну теплоємність (віднесена до нескінченно малої зміни температури)
 qx
cx 
dt x
 19

dTx  dt x - безконечна мала зміна температури.

б) Середню теплоємність (віднесена до кінцевої зміни температури в даному
процесі  t x   T x )
t2
t
q x   c x d t x  c xm t 12 ( t 2  t 1 )  c xm 0t t 2  c xm 0t t 1
2 1

t1

qx c xm 0t 2 t 2  c xm 0t 1 t 1
t2
c xm  
t1
t x t 2  t1

в) Постійну теплоємність с  соnst

Теплоємність робочого тіла залежить від умов, під час яких підводиться теплота.
Розглядають теплоємність під час v  const та під час p  const .
cp  cv
cv  0 - ізохорна
c p  0 - ізобарна

Роберт Майєр показав, що:

 Дж 
c p  cv  R   - рівняння Майєра
 кгK 
Помножимо обидві частини рівняння на  
 Дж 
c p  cv    R  R  8314  
 кмоль  K 

Якщо повернутися на початок лекції то слід зазначити, що всі три типи

розрахунку теплоти повинні давати один і той же результат.
 кДж 
C (теплоємність тіла,
 K )
 
c c/ c
(питома (питома обємна
 20

 кДж   кДж   кДж 

масова
 кг  K  )  3 ) (питома молярна
 кмоль  K  )
   мн K   
ізобарна ізохорна ізобарна ізохорна ізобарна ізохорна
( p  const ) ( v  const ) ( p  const ) ( v  const ) ( p  const ) ( v  const )

cp cv c p/ cv/ c p =   c p cv =   cv
середня заданому діапазоні температур t1 та t 2

c pm cvm /
c pm /
cvm c  pm =   c pm cvm =   cvm

С c
Узагальнююче рівняння: с  c / vн  (1)
m 
Q Q
Середня теплоємність процесу Сm   , кДж/К,
T2  T1 t 2  t1
q q
Питома середня теплоємність процесу Сm   , кДж/кг*К.
T2  T1 t 2  t1

При с=соnst поняття середньої і дійсної теплоємностей ототожнюється і тоді

q  c  (t2  t1 ) .
Використовуючи молекулярно-кынетичну теорыю побудови речовини,
отримано наступну таблицю 1:
Таблиця 1
газ Мольна теплоємність, кДж/(кмоль·К)
с v с p

1-атомний 12,6 20,9

2-атомний 20,9 29,2
3- і багатоатомний 29 37,3
З даної таблиці можна вибрати мольну теплоємність, а потім по
розрахунковим залежностям (1) визначити масову чи об’ємну.
 21
Лекція №3.
Тема 2. Другий закон ТД і його формулювання

Трохи історії:
В 1850 г. Клаузіус на базі ідей Карно, Майера і Джоуля сформулював
обидва основних закони ТД. Він вперше дав кількісне формулювання І закону
ТТД у вигляді рівняння, що пов’язує величини теплоти, роботи та внутрішньої
енергії. При формулюванні ІІ закону Клаузіус ввів нову величину, яку назвав
спочатку «еквівалентом перетворення», а потім (1865 г.) ентропією.
І закон термодинаміки не визначає напрямку протікання процесу і не
встановлює умов, при яких можливе перетворення теплової енергії в механічну.
Тому для повного аналізу явищ і процесів закон про кількісні співвідношення між
різними видами енергії недостатній. ІІ закон встановлює якісні відмінності в
процесах взаємного перетворення теплоти і роботи.
Реальні фізичні процеси, що протікають у природі, ІІ закон ділить на групи:
1. Природні (самочинні) – протікають без додаткових витрат з боку
навколишнього середовища (вода тече зверху вниз, розширення газу, передача
теплоти від більш нагрітого тіла до менш нагрітого, перетворення роботи в
теплоту).
2. Несамочинні (компенсовані) – протікають при додаткових витратах з боку
навколишнього середовища (переміщення рідини знизу вгору, стиснення газу,
перетворення теплоти в роботу вимагає компенсації.

В основу формулювань ІІ закону ТТД покладені наступні постулати:

1) Самочинні процеси необоротні, тобто в зворотньому напрямку самочинно
не протікають.
2) Передача теплоти від тіл менш нагрітих до тіл більш нагрітих неможлива
без компенсації (без додаткових енергетичних впливів) (Клаузіус);
3) Кругові процеси перетворення теплоти в роботу завжди вимагають
наявності як мінімум двох зовнішніх джерел теплоти, що мають різні температури
(Планк);
4) Неможливий вічний двигун ІІ роду, тобто тепловий двигун, що
беззупинно виконує роботу тільки за рахунок підведеної теплоти, тільки за
рахунок одного джерела теплоти. Потрібне друге джерело, якому буде відведена
частина теплоти.
5) Природні процеси протікають убік більш ймовірних станів (Больцман).

Оборотні процеси, якими користується класична термодинаміка, в природі

не зустрічаються і їх треба розглядати як граничний випадок необоротних
процесів.

ІІ закон оснований на принципах:

1) Принцип існування ентропії dS  Q  Q r (1)
T
 22
Q  0 - зовнішній теплообмін;  Q r  0 - теплота тертя; T  0 - абсолютна
температура, К.
2) Принцип не зменшення ентропії (принцип зростання ентропії ізольованої
системи, в якій протікають реальні процеси).
n
Sіс   Si  0 (2)
i 1
i - кількість тіл ізольованої системи,
 S i зміна ентропії окремого тіла системи, яка може бути і менше 0, проте
завжди їх алгебраїчна сума завжди більше 0.
Нагадаємо: ІС - це сукупність тіл, які обмінюються енергією лише між
собою за відсутності енергообміну із зовнішнім середовищем.

Формулювання ІІ закону
1) Всі природні процеси необоротні.

2) Ентропія ізольованої системи не може зменшуватися.

З (2) можна виділити 3 ознаки протікання тепломеханических процесів.

а) S іс  0 - ознака протікання реальних (необоротних) процесів в ізольованих

системах (ІС).
Ентропія ІС, в якій протікають реальні процеси завжди збільшується
(народжується, виробляється, створюється).

Sіс  Sіс2  Sіс1   0 , тобто S іс 2  S іс1 , для реальних процесів.

У цьому і полягає однобічна спрямованість реальних процесів.
Твердження 2-го закону про однобічну спрямованість (їх необоротність) реальних
процесів в ізольованій системі є головним в 2-м законі.
Причини необоротності можна узагальнити, якщо ввести поняття
узагальненого тертя (механічне, гідравлічне, магнітне, теплове тертя), в результаті
якого всі форми руху переходять в теплову (хаотичну) форму руху, що
призводить до зростання ентропії ІС. Таке явище отримало назву дисипація
енергії (розсіювання), яку можна розглядати як виділення теплоти тертя .
Дисипація енергії, породжувана необоротностями, призводить до зниження
якості енергії, до зниження енергетичної ефективності протікання процесу, а
значить до перевитрати палива.
Боротьба з необоротностями - головне завдання теплотехніки .
В курсі виділяємо дві причини необоротності:
1. Тертя в РТ (механічне, гідравлічне, магнітне, теплове).
2. Теплообмін при кінцевій різниці температур між РТ і джерелом теплоти.

ПРИКЛАДИ НЕОБОРОТНОСТІ
Теплообмінники (ТО) поверхневого типа.
 23
Якщо хороша теплова ізоляція (адіабатна) то основними необратимостями
будуть:
А) тертя по ходу РТ; Б) теплообмін при кінцевій різниці температур між
потоками.

Адіабатні машини:
А) тертя в РТ
Б) друга необоротність виключається, оскільки процес протікає без ТО.
W1, m , h1, k1
1 H1
1
N тех  m  l тех
H3
W2W1 Q 2 H2
K=0 3

Q=0
2 W2, m , h2, k2
4
Qос=0 H4

б) S іс  0 - ознака протікання оборотних процесів в ізольованих системах

(ІС).
Sіс  Sіс2  Sіс1   0  S іс 2  S іс1 .
Ентропія ІС при протіканні в ній оборотних процесів не змінюється (немає
узагальненого тертя, немає узагальненого опору, немає переходу різних форм
впорядкованого руху в хаотичну теплову форму) .Реально здійснити оборотні
процеси не можливо. Це поняття є абстракцією.
Оборотні процеси у зв'язку з відсутністю в них узагальненого тертя мають
найвищу енергетичну ефективність. Тому в курсі вони розглядатимуться як
еталон для реальних процесів.

в) S іс  0 - ознака не можливих процесів в ізольованих системах (ІС).

Хаотичний рух у впорядкований рух сам по собі переходити не може.

Поняття про ексергію

Максимально можлива робота, яку може здійснити система, що складається
з джерела енергії і оточуючого середовища, називається ексергією.
Ех = Lmax.
Теплота не може повністю бути перетворена в енергію навіть теоретично,
тобто вона складається з перетворюваної частини (ексергії) і неперетворюваної
частини, яка називається анергією.
Тому другому закону т/д можна дати слідуюче формулювання: теплота
складається з ексергії і анергії.
 24
Ексергія Е теплоти Q теплового джерела з температурою Т визначається як
максимально можлива робота за умови, що нижнім джерелом є оточуюче
середовище з температурою Т0
T T
EQ  Qtk  Q(1  н.с )  Q(1  о ).
T T
. Кругові процеси або цикли. Цикл Карно
Перша і друга теореми Карно
Ідеальним циклом теплового двигуна є цикл, запропонований
французьким інженером Карно в 1824р. Найпростіший цикл Карно складається з
2-х ізотерм і 2-х адіабат.
P T1 T
1 q1 1 q1 2
2 T1
q=0
l q=0 q = q1- q2
4
q2 3 T2 4 3
T2 q2

V S
S1 S2
Рис. 4.1 а Рис. 4.1 б

З рис. 4.1 б випливає, що питома кількість теплоти, підведена в циклі:

q1= пл. 12 s2s1 1= T1 (s2 - s1),
а питома кількість відведеної теплоти
q2 = пл. 3 s2s1 43 = T2 (s2 - s1)
У циклі Карно виконуються умови оборотності: відсутність втрат на тертя,
втрат у навколишнє середовище, а р і T рівні й однакові у всьому об’ємі Р.Т.

Тоді термічний к.к.д. (або ТМК-тепломеханічний коефіцієнт) прямого циклу

Карно дорівнює
q2 T
tk  1  1 2
q1 T1
Ефективність зворотного циклу Карно оцінюється:
для ХУ – холодильним коефіцієнтом:
q2 T2
k   ><1;
q1  q 2 T1  T2
для ТНУ – опалювальним коефіцієнтом:
q1 T1
k   >1.
q1  q 2 T1  T2
 25
I теорема Карно: Ефективність циклу Карно не залежить від властивостей
робочого тіла, а визначається тільки початковою і кінцевою температурою циклу:
tk =f(T1, T2).

Введемо поняття еквівалентного ізотермічного процесу

У ряді випадків будь-який термодинамічний процес можна замінити
процесом ізотермічним, у якому теплота нового процесу буде дорівнювати
теплоті заданого.
T 1

Tm a b
2

S 12nm – теплота процесу 1-2 - q1-2

m S n

Еквівалентним ізотермічним процесом називається умовний процес,

теплота якого і зміна ентропії відповідно дорівнюють теплоті і зміні ентропії
заданого довільного процесу.
q1-2= qab Sabnm=S12nm (площі).
Tm - середня термодинамічна температура еквівалентного ізотермічного
процесу:
q
Tm 
s

Еквівалентний цикл Карно -це цикл, у якому температури підведення і

відведення теплоти рівні середнім термодинамічним температурам підведення і
відведення теплоти даного циклу. Ефективність циклу Карно дорівнює
ефективності даного циклу
Поняття еквівалентного циклу справедливо для прямих і зворотних циклів.

T
q1=qпід
T1m 1 а 2

T2m А В
4 b 3

q2=qвід S

S
Аавва- прямий, оборотний цикл.
 26
Кожний із двох довільних процесів замінимо двома еквівалентними
ізотермічними.
1234 -еквівалентний цикл Карно.
T1m – середня термодинамічна температура підведення теплоти;
T2m - середня термодинамічна температура відведення теплоти.
q T q q
 tAaBba  1  2  1  2 m   екв T1m  1 ;....T2 m  2
q1 T1m s AB s BА
Друга теорема Карно: У наявному інтервалі абсолютних температур джерел
теплоти неможливий цикл, що має ефективність більшу, ніж ефективність
відповідного циклу Карно.
Наявною різницею температур називається різниця між максимальною
температурою підведення теплоти і мінімальною температурою відведення
теплоти в даному довільному циклі.

12341 – еквівалентний прямий цикл Карно,

аbcdа – оборотний прямий цикл Карно.
T1 -максимальна температура підведення теплоти;
T2 – мінімальна температура відведення теплоти.
Tнаявна=T1-T2
T= idem (однаковий) для обох циклів

Порівняємо ефективність цих двох циклів

q екв.к T
Еквівалентний цикл Карно:  tABА  1  2   t  1  2m ;
q1 T1m
q T
Оборотний цикл Карно:  t об .к  1  2 k  1  2
q1k T1
T1>T1m ; T2 <T2m;
 об
t
.к
  t АВА   tекв.к.
Отриманий висновок справедливий і для зворотних циклів.

6.2. Оборотний цикл Карно

 27
Французький вчений Саді Карно (1892 р.) вперше запропонував і
проаналізував найбільш економічний оборотний термодинамічний цикл, що
отримав згодом його ім'я.
Оборотний цикл Карно: простий цикл, що має два джерела теплоти з
постійними ( TГ , TХ  const ) температурами, причому TГ  TХ . Він складається
з двох ізотермічних і двох изоентропних процесів і є еталоном для прямих циклів
по граничній ефективності в однаковому інтервалі абсолютних температур
джерел тепла (2-я теорема Карно).
Аби мати цикл, ізотермічні процеси підведення і відведення тепла мають
бути замкнуті двома процесами без теплообміну (адіабатними, Q  0 ), які
Q  Qr
також є і оборотними, тобто ізоентропними ( Q  0 , Qr  0 , dS  (
T
S  const ))
Цикл може бути використаний як еталон для порівняння з ним ефективності
інших циклів з двома джерелами теплоти з постійними температурами.
За визначенням оборотного циклу:
а) Всі процеси протікають без тертя по ходу РТ (рівноважні);
б) Теплообмін протікає при нескінченно малій різниці температур між РТ і
зовнішнім джерелом.
Оборотний прямий цикл Карно

Tг  T1 ( T1 - температура РТ в процесі 4-1); Tx  T2 ( T2 - температура РТ в процесі 2-3)

Цикл 1-2-3-4 оборотний прямий цикл Карно:
(4-1) підведення теплоти до РТ від ГД; т.як теплообмін оборотний, звідси TГ  T1
;
T (1-2) Ізоентропнє розширення РТ;
Sг>0
(2-3) Відведення теплоти від РТ к ХД; т.як
3 2 теплообмін оборотний  Tx  T2 ;
Qг
Qг (3-4) Ізоентропне стиснення РТ.
N
Оборотний зворотний цикл Карно
Qx
TГ  T1 ( T1 - температура РТ в процесі 2-3)
Qx T x  T2 ( T2 - температура РТ в процесі 4-1)
4 1

Sx<0

S S
 28

а) Холодильна установка (ХУ). Оборотний холодильний цикл Карно.

Qx Qx Tx  S
   
N QГ  Qx TГ  S  Tx  S
Tx T2
 0.К    О .К  1 ;
TГ  Tx T1  T2
б) Теплонасосна установка (ТНУ). Оборотний теплонасосный цикл
Карно.
QГ QГ TГ  S
   
N QГ  Qx TГ  S  Tx  S
TГ T1
 0б .К    1 завжди
TГ  TХ T1  T2
ВИСНОВКИ:
а)  ,
Об .К 0 б .К
визначаються температурами джерел і не залежать від
властивостей РТ.
2) оборотний зворотний цикл Карно є еталоном по енергетичній
ефективності для циклів ХУ і ТНУ.

Ідеальний цикл
Довільний прямий ідеальний цикл
Ідеальний - внутрішньо оборотний, всі процеси відбуваються без тертя -
рівноважні, але є зовнішня необоротність, що пов'язана з теплообміном.
 29
T Tг

a
Qп=QГ=Q1 Tmax Ообо-
T1m ротний
Екв. цикл (Tmin цикл
1 2 Карно
T2m Карно Tmax)
Tmin
b


Qв=QХ=Q2

Tx

S S S
1-а-2-b-1 - довільний ідеальний цикл складається з рівноважних процесів. Точки
1,2-крайні точки циклу, тоді:
1-а-2-підведення теплоти до РТ від ГД;
2-b-1-відведення теплоти від РТ до ХД.
T1т , T2 т - - відповідно середня ТД температура РТ в процесі тепловідводу або тепловідводу.

N T
Ефективність ідеального циклу: t    tЕкв .Карно  1  2 т  1
Qг T1т

ТМК довільного ідеального циклу можна визначити по середніх термодинамічних

температурах РТ в процесі зовнішнього теплообміну ( T1т , T2 т ). Звідси назва -
еквівалентний цикл Карно (еквівалентний або рівний по ефективності
ідеальному циклу).
 t : T1т  Tг ;T2 т  Tx
Для підвищення ТМК ідеального циклу  t необхідно T1т и T2 т наближати
до температур джерел Tг и Tх , тобто розширювати границі прямого ідеального
циклу. При цьому зменшуються зовнішні необоротності, що пов'язані з
теплообміном між РТ і джерелами тепла (ДТ).
Практично досягти Tг и Tх досить складно, оскільки температури РТ
можуть бути обмежені в циклі. Наприклад Tmax РТ у циклі, як правило,
обмежуються властивостями металу. Тоді в заданому інтервалі температур Tmin ,
Tmax маємо:
T
 Tmin , Tmax   1  тin
Tтax
ТМК реального циклу позначається як  i (є внутрішні та зовнішні необоротності)
і завжди менше ТМК ідеального циклу:
i  t із-за наявності додатково внутрішніх необоротностей
 30

T2т T T
i  t  tЕкв .Карно  1     Tmin ,Tmax   1  тin  k0   гран  1  x  1
T1т Tтax Tг

6.3.2. Довільний ідеальний зворотний цикл.

T
b T1m>TГ
T1m
TГ
Tг Qв=QГ=Q1 QГ
1 Екв. цикл
2 Карно N
Tx Qп=QХ=Q2
T2m
QХ
a Tх
T2 m <Tх
s = s
s

Qx T2 т
 ид     Екв .Карно
N T1т  T2 т
а) Холодильна установка (ХУ):
QГ T1m
б) Теплонасосна установка (ТНУ):  Ід     Екв .К
N T1m  T2 m

Для підвищення ефективності зворотних ідеальних циклів (  ,  )

необхідно щоб: Т 2 m  TХ Т1m  TГ , тобто Т 2 m  , а Т 1m 

При цьому зменшується зовнішня необоротність, що пов'язана з

теплообміном при кінцевій різниці температур ( T ). Але на відміну від прямих
циклів інтервал температур ( Т 1 m , Т 2 m ) потрібно зменшувати.
 31
Лекція 3

Тема 3. Термодинамічні властивості та процеси ідеальних робочих тіл

3.1 Термічне рівняння стану ідеального газу

Технічна термодинаміка вивчає властивості робочих тіл, які беруть участь в

термодинамічних процесах. Як відомо, до робочих тіл можна віднести тверді тіла,
рідини та гази. ТТД досліджує газоподібні робочі тіла. У залежності від
властивостей газу розглядаються гази реальні та ідеальні.
Ідеальними газами називаються газоподібні речовини, в яких відсутня сила
взаємодії (зчеплення) між молекулами і не враховується об’єм самих молекул. Ї
Вивчення ідеального газу має велике практичне значення, оскільки дозволяє
одержати прості аналітичні залежності між його параметрами. З трьох
розглянутих параметрів стану P V T будь-які два є незалежними, такими, що
визначають значення всіх інших параметрів стану.
Рівняння, що зв’язує будь-який термодинамічний параметр тіла (системи) з
параметрами, прийнятими як незалежні змінні, називаються рівнянням стану.
Рівняння, що зв’язує абсолютний тиск, питомий об’єм і абсолютну
температуру, тобто термічні параметри стану, називається термічним рівнянням
стану.
F  p, v , T   0 - загальний вигляд рівняння стану газу.
pv  RT (1) справедливо для 1 кг.
p, v, T – термічні параметри; p – абсолютний тиск, [p] = Па
v – питомий об’єм, [v] = м3/кг; T – термодинамічна температура, [Т] = К
 H м3 

pv  м 2 кг Дж 
R   
T  К кг  К 

 

R – питома газова стала (для даного конкретного ідеального газу)
R  Дж
кг  К
R - молярна (універсальна) газова стала (для будь-якого ідеального газу)
Дж
R  8314
кмоль  К
Зв'язок між R  та R :
R 8314 Дж
R  
  кг  К
кг
 - молярна маса    - показує яка маса 1 кмоля.
кмоль
О2  16  2  32 кг / кмоль ;  N 2  14  2  28 кг / кмоль
CО2  12  32  44 кг / кмоль ; повітря  29 кг / кмоль
 32
Помножимо ліву і праву частини рівняння (1) на 
pv  RT  pv   R T - (2)- рівняння стану для 1 кмоля
 м3 кг м3 
v         - молярний об’єм
 кг кмоль кмоль 
3
В 1 м газу може міститись різна кількість газу в залежності від параметрів.
Тому вводиться поняття нормальні умови (НУ):
760
p  760 мм . рт .ст .   10 5  101325 Па  1 ,01325 бар
750
T  273K ( 0 о С )
м3
Об’єм 1 кмоля всіх газів при НУ v  Н  22 ,4136
кмоль
pv  101325  22 ,4136 Н м3 Дж 
R  R    8314  2  
T 273 ,15  м кмоль  K кмоль  К 
V
v  (питомий об’єм.)  в (1)
m
pV  mRT (3)- рівняння стану для m кг ІГ
В теплотехніці використовують 3 міри речовини (особливо для ІГ):
1. Маса m [м].
2. Кількість речовини M [кмоль]
3. Об’єм при нормальних умовах (НУ) V Н [ мн3 ].
Зв’язок між масою та кількістю речовини
V
M - кількість речовини, кмоль;
v
V V
m - маса речовини, кг m  Н
v vН
Мv = vm = V
Mv 
m  M зв'язок між масою та кількістю речовини  (3)
v
pV  MR T (4)- рівняння стану для M кмоль ІГ
Таким чином, отримали:
pv  RT (1) рівняння стану для 1 кг ІГ
pV  mRT (3)- рівняння стану для m кг ІГ
pv   R T - (2)- рівняння стану для 1 кмоля
pV  MR T (4)- рівняння стану для M кмоль ІГ
 33

3.2. Рівняння стану для суміші ідеальних газів

Вивчення рівняння стану було б неповним, якби воно не стосувалося

сумішей ідеальних газів. Суміші ідеальних газів широко використовуються в
теплообмінній апаратурі як гарячі теплоносії, в сушильних установках при сушці
димовими газами та в інших технологічних процесах.

Рівняння стану можна використати і для суміші ідеальних газів. При цьому
треба пам’ятати, що сумішшю ідеальних газів називаються ідеальні гази, що
знаходяться в одному об’ємі та не вступають у хімічні взаємодії.

Величини, які характеризують суміші ідеальних газів:

- Температура суміші Т,
- Тиск суміші – Р,
- Парціальний тиск компонента суміші – Рі,
- Об’єм суміші – V,
- Приведений (парціальний) об’єм компонента суміші - Vі,
- Склад суміші, який задано частками:
1. Масовими -  і ,
2. Об’ємними -  і ,
3. Молярними - х і .
- Умовна молекулярна маса суміші (маса 1 кмоля суміші) - сум
- Газова стала суміші - Rсум ,
- Густина суміші -  сум ,
- Питомий об’єм суміші -  сум
Парціальний тиск.
Кожен газ, що входить у суміш, поводить себе так, ніби-то в суміші немає
інших газів, розповсюджуючись у всьому об’ємі суміші. Тиск, який мав би
кожний компонент суміші, якщо б він один займав увесь об’єм при температурі
суміші, називається парціальним - Рі. Згідно з законом Дальтона тиск уміші
дорівнює сумі парціальних тисків газів, що входять у суміш:
n
Р   Рі
і 1
Парціальний об’єм компонента суміші – об’єм, який займав би цей
компонент при тиску Р і температурі Т суміші – Vі. Об’єм суміші ідеальних газів
дорівнює сумі парціальних об’ємів його окремих компонентів:
n
V   Vі
і 1
Використовуючи поняття парціального об’єму, а також рівняння стану
ідеального газу, можна одержати наступне співвідношення, відоме як закон
Бойля:
 34
РіV  PVi
Склад суміші – кількісне співвідношення окремих газів,що входять до
суміші, може бути задане масовими, об’ємними і молярними частками.
Масова частка компонента суміші – це відношення маси і-го компонента
суміші до маси всієї суміші.
m
i  i .
m
n
Оскільки m  m1  m2  m3  ...  m i ...  mn   mi , то
i 1
n
 i  1
i 1
Об’ємна частка компонента суміші – це відношення парціального об’єму
і-го компонента суміші до об’єму всієї суміші.
V P
i  i  i .
V P
n
 i  1
i 1
Молярною часткою називається відношення числа кіломолей і-го
компонента суміші до загального числа кіломолей суміші:
ni
хi 
n,
Оскільки
Vi V
ni  n V  V i
Vi , V , (за законом Авогадро), то
ni Vi

n V .
Тобто
хi   i
Тому склад суміші зазвичай задається в масових і об’ємних частках або
відсотках. Наприклад:
 N 2  70 %,  O 2  30 %,
При заданих температурі і тиску суміші всі інші характеристики є
функціями cкладу цієї суміші.
Таблиця для розрахунку газових сумішей в залежності від їх складу
показано в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Основні залежності для визначення параметрів суміші
Величина, що Позначення Знаходження за відомими частками
визначається масовими об’ємними
1. Масова і -- і і
частка  і  n
 i i
і 1
 35
2. Об’ємна і і /  і --
частка і  n
 i /  i
і 1
3. Умовна сум 1 n
молекулярна  сум   сум    i  i
in i 1
маса 
i 1  i
4. Густина і  сум 1 n
питомий  сум   сум    i  i
n i i 1
об’єм 
i 1  i 1
 сум 
 сум 1  сум
сум 
 сум
5. Парціаль- Рi Ri Pi   i Р
ний тиск Pi   i Р
Rсум
6. Газова Rсум n 1
стала Rсум   i Ri Rсум 
i 1 n i

i 1 Ri

3.3. Рівняння стану через витратні характеристики

Часто рівняння ідеального газу використовують при визначенні витратних

характеристик: масової і об’ємної витрати, які позначають тими ж символами, що
і масу та об’єм робочого тіла.
Масова витрата - m , [кг/с]. Це кількість речовини, кг, що проходить
через площу поперечного перерізу каналу за одиницю часу, с.
м3 м
3
Об’ємна витрата - V , [м /с]. V  w  f ,   м2
с с
Масова і об’ємна витрати ідеального газу зв’язані між собою рівнянням
стану, яке запишеться в наступному вигляді: PV  m RT
V m
V  m  
Де ,  , - час, секунди.
Основні закони ідеальних газів
1. Рівняння стану ідеального газу
Для 1 кг рv=RT,
m кг pV = m RT
1 кмоля pvμ= Rμ T
 36

p –тиск, Па; V – об’єм, м3; m – маса газу , кг; v- питомий об’єм, м3/кг; v - об’єм 1
кмоля газу, м3/кмоль; Rμ – універсальна газова стала, Дж/(кмоль К);  - маса 1
кмоля газу, кг.
2. Закон Джоуля
для ізохорного процесу v=const
δq=du
δq=cVdT, du= cVdT – справедливо для будь-якого процесу
для ізобарного процесу р=const
δq=dh
δq=cРdT, dh=cpdT – справедливо для будь-якого процесу
3. Закон Майера
h=u +pv або h=u+RT h=f(T)
dh =du+RdT
cpdT= cvdT + RdT
сp – cv=R або μcp - μcv= R
Для всіх процесів встановлюється загальний метод дослідження, який
полягає у наступному:
1. записується рівняння процесу;
2. встановлюється залежність між основними параметрами р.т. на початку і в
кінці процесу;
3. визначається:
а) зміна Δu за формулою, яка справедлива для всіх процесів
при cv ≠ const
2
u  u 2  u1   cv dt  cv m t  cv m t01 t1
t2
0 2
1

і при cv = const
u2 –u1 = cv ( t2 –t1)
б) обчислюється робота зміни об’єму газу за основною формулою
v2

l= 
v1
рdv;
 37
в) визначається кількість теплоти, яка приймає участь у процесі, за формулою
t2

q1 2   c x dt c xm t  c xm t01 t1
t2
0 2
t1

г) визначається зміна ентальпії в процесі за формулою

при cр ≠ const

h2  h1  c pm t2
t  c pm t01 t1
0 2

і при cP = const
h2  h1  c p (t 2  t1 )

д) обчислюється зміна ентропії ідеального газу за формулами

T2 v T2 p
s 2  s1  cv ln  R ln 2 ; s 2  s1  c p ln  R ln 2
T1 v1 T1 p1
Розглянуті процеси вважаються оборотними.

1. Ізохорний процес
З рівняння стану ідеального газу pv=RT при v=const одержуємо
p R
  f (v)  const . Це співвідношення називається законом Шарля.
T v

Відповідно до закону Шарля, при v=const тиск газу змінюється прямо

пропорційно абсолютним температурам: р 2 T 2

p1 T1 1
 +q
p2 T 1 v s
s1 s2

Зовнішня робота газу при v=const дорівнює нулю, тому що dv=0. Отже,
v2

l 
v1
pdv  0

Наявна (корисна ) зовнішня робота l Н дорівнює

p2

l Н    vdp  v( p 2  p1 )
p1

Основне рівняння 1 закону термодинаміки при dl=0 приймає вид

δ q  du  cv dt
 38
Кількість теплоти, яка підводиться у процесі при постійній теплоємності
дорівнює
q  cv (t 2  t1 )  u 2  u1
при змінній теплоємності
q v   cv dt  cvm t  cvm t01 t1  u 2  u1 ,
t2
0 2

якщо в процесі приймає участь m кг або V м3 газу, то:

Qv  U v  mcvm t 2  t1   Vн c / vm t 2  t1 
Vн –кількість газу в м3 за н.у. ( Р=101,325 кПа, T=273,15 К)
Оскільки в 1 м3 газу міститься в залежності від параметрів його стану різна
кількість газу, то прийнято відносити 1 м3 газу до н.у.
Зміна ентропії визначається з рівняння
T2 v T p
s 2  s1  cv ln  R ln 2  cv ln 2  cv ln 2 , v  const
T1 v1 T1 p1

2. Ізобарний процес

З рівняння стану ідеального газу для ізобарного процесу знаходимо:

v R
   ( p)  const .
T p
Це співвідношення називається законом Гейлюсака. Об’єм газу змінюється
пропорційно абсолютним температурам.
v1 T1  2
 
v2 T2 1

Питома робота зміни об’єму при цьому знаходиться за наступним

рівнянням
v2

l  p  dv  p (v 2 v1 )або...l  R(T2  T1 )  R (t 2  t1 )

v1

2
Наявна ( корисна) зовнішня робота l Н    vdp
1

Кількість теплоти, яка приймає участь в ізобарному процесі при сР=const,

дорівнює
t2

q p   c p dt  c p (t 2  t1 )  h2  h1
t1

Якщо в процесі приймає участь m кг або V м3 газу, то

Qv  uv  mcvm (t 2  t1 )  Vн cvm (t 2  t1 )
 39
Зміна ентропії визначається з рівняння
T2 p T v
s 2  s1  c p ln  R ln 2  c p ln 2  c p ln 2
T1 p1 T1 v1

3. Ізотермічний процес
Для ізотермічного процесу ідеального газу pv=const
p1 v 2
чи p 1v1=p2 v2 і 
p 2 v1

При постійній температурі об’єм газу змінюється обернено пропорційно

його тиску ( закон Бойля-Маріотта).
Основне рівняння першого закону при T=const має простий вид
dq=dl q1-2 =l1-2
Кількість підведеної до робочого тіла теплоти чисельно дорівнює роботі
зміни об’єму.
Питома робота зміни об’єму дорівнює, враховуючи, що p v=p1 v1
v2 v2
dv v
l  pdv  p1v1 
v1 v1
v
 p1v1 ln 2  q
v1

Питома наявна зовнішня робота визначається по формулі

p2
dp p
l Н    vdp  p1v1   p1v1 ln 1
p1
p p2

Тобто в ізотермічному процесі ідеального газу ця робота дорівнює роботі зміни

об’єму l =lнаявна
Теплоємність в ізотермічному процесі дорівнює
dq dq
cT      , а ентальпія і внутрішня енергія ідеального газу не
dt 0

змінюються, тобто dh=0 і du=0

Зміна ентропії в процесі дорівнює:
T2 v v p
s 2  s1  cv ln  R ln 2  R ln 2  R ln 1
T1 v1 v1 p2

Теплота в ізотермічному процесі дорівнює

q=T(s2-s1).
 40

4. Адіабатний процес
Процес, що протікає без підведення і відведення теплоти, тобто при
відсутності теплообміну тіла з навколишнім середовищем, називають адіабатним.
Для одержання адіабатного процесу необхідною й обов'язковою умовою є q=0, і
отже, q=0.
Оборотний адіабатний процес можна здійснити в циліндрі з абсолютно
нетеплопровідними стінками при нескінченно повільному переміщенні поршня.
Виведемо рівняння адіабати. З рівнянь 1 закону термодинаміки маємо
при dq=0, s=const
du+dl=0 чи c vdT+pdv=0
dh+dlн =0 чи cpdT-vdp=0
cvdT =- pdv
cpdT = vdp
cp vdp dv dp v p
k; k ; k   ;.... k ln 2   ln 2
cv pdv v p v1 p1

p1v1k=p2v2k
pvk= const
k 1
k k 1
P2  v1  T2  P2  k T2  v1 
  ;   ;  
P1  v 2  T1  P1  T1  v 2 

Питома робота зміни об’єму, здійснена тілом над навколишнім середовищем при
рівноважному адіабатному процесі, може бути обчислена за рівнянням адіабати.
p1v1k
p
vk
v2
dv p1v1k 1 k p1v1k  1 1  1  p1v1k p 2 v 2k 
чи l   p1v1k  v 2  v1
1 k
      
k  1  v1k 1 v 2k 1  k  1  v1k 1
 k 1 
v1 vk 1 k v2 
1
l  p1v1  p 2 v2 
k 1

Наявна зовнішня робота буде в k раз більше величини роботи зміни об’єму.
 41
dv dp
k   ...або..  vdp  kpdv, т.б...l p  kdl
v p

Для оборотного адіабатного процесу dq=0, тому

dq
ds   0...и..s 2  s1  const
T
У такий спосіб адіабатний процес є одночасно ізоентропним.

5. Політропні процеси
Процес ідеального газу, у якому теплоємність є постійною величиною,
називається політропним.
З визначення політропного процесу випливає, що основні процеси –
ізохорний, ізобарний, адіабатний і ізотермічний, якщо вони протікають при
постійній теплоємності, є окремими випадками політропного процесу.
У політропному процесі + ∞ < cп < -∞.
Кількість теплоти, отримана в політропному процесі, може бути визначена
q= cп (t1 –t2) і δq=cп dt
Рівняння політропного процесу виводиться на підставі рівняння першого
закону термодинаміки:
dq= спdT= cpdT- vdp і dq=спdT=cvdT+pdv
dq=cпdT=cpdT-vdP
dq=cпdT=cvdT+pdV
З цих рівнянь знайдемо
cп  с p vdp

c п  cv pdv

Позначимо вираз лівої частини рівняння через n, одержимо

dv dp
n 
v p

або.... pv n  const

Отримане рівняння є рівнянням політропного процесу.

 42
Оскільки рівняння політропи відрізняється від рівняння адіабати тільки
величиною показника, n, то, мабуть, усі співвідношення між основними
параметрами можуть бути представлені формулами, аналогічними адіабатному
процесу:
n 1
n n 1
p 2  v1  T2  v1  T p  n
  ;   ;... 2   2 
p1  v 2  T1  v 2  T1  p1 

Теплоємність політропного процесу визначається з формули

cп  c p
n
с п  cv
звідки
nk
c п  сv
n 1
Політропний процес – це узагальнюючий процес. Можна показати, що всі
розглянуті процеси – його окремі випадки. Дійсно, рівняння 4-х основних
процесів одержують з рівняння політропного процесу.
Якщо підставити значення n для окремих випадків, то одержуємо теплоємності
розглянутих процесів:
Ізохорний n= +∞; pv   const сп=сv;
ізобарний n=0; pv 0  p  const ; сп= kсv =ср;

Ізотермічний n= 1; pv  const сп= +∞;

адіабатний n=к; pvk  const . сп=0.
Рівняння роботи має аналогічний вид з рівнянням роботи в адіабатному
процесі, тобто
1
l  p1v1  p 2 v2 
n 1

Наявна робота в політропному процесі дорівнює

p2
n
l н    vdp   p1v1  p 2 v2   n RT1  T2 
p1
n 1 n 1

Політропний процес у T-s p-v координатах має вид

 43
Процес q L lp
P=const, n=0 Δh=cpΔT pΔV=R(T2 –T1) 0

T=const, n=1 TΔs=l=lp P1v1ln(v2 /v1) q=l

S=const, n=k 0 1
 p1v1  p2 v2   l p   h  c p T 
k
 p1v1  p 2 v2  
n 1 k 1
 u  cv T1  T2   k 1

k  p2  k 
 p1v1 1   
k 1   p1  
 

V=const, n= Δu=cvΔT 0 V(p1-p2)

C=const, n=1 nk 1 n
cv  T  p1v1  p 2 v2  lh   p1v1  p 2 v2 
n 1 n 1 n 1
 44
Лекція 5

Тема 4. Термодинамічні властивості та процеси реальних робочих тіл.

Реальні гази і процеси з ними.
4.1 Рівняння стану реального газу

Реальним називається газ, у якого мають місце сили зчеплення між

молекулами, а самі молекули займають певний об’єм.
Для реального газу рівняння стану ідеального газу не дійсне, тому
знаходити параметри стану для реального газу за цим рівнянням неможливо.
Багато вчених працювало над створенням рівняння стану для реального газу, але
всі запропоновані варіанти є достатньо складними, і тому неможливо їх
використовувати в інженерних розрахунках. Через це розрахунки для водяної
пари, як для робочого тіла, ведуть із використанням таблиць та діаграм.
Представляє інтерес, виходячи з молекулярно-кінетичних підстав, знайти
якісне пояснення поведінці реального газу. Для цього необхідно відмовитися від
допущень, прийнятих для ідеального газу, оскільки реальний газ поводиться
відмінно від ідеального саме тому, що великий вплив мають сили взаємодії між
молекулами і їх властивий об'єм. Це означає, що в рівняння стану ідеального газу
потрібно ввести фізично обґрунтовані поправки, що враховують вплив обох
чинників, який зникає при малій густині. Найпростіше це було зроблено в 1873 р.
голландським фізиком Ван-дер-Ваальсом. Міркування, покладені їм в основу при
складанні рівняння стану неідеального (реального) газу:
Із-за кінцевих розмірів молекул не весь об'єм судини, займаний газом,
доступний для руху молекул, тому зіткнення молекул відбуваються частіше, ніж в
ідеального газу, так само як і їх удари об стінки судини
Друга поправка до рівняння ідеального газу обумовлена силами
притягання між молекулами. Сили притягання сприяють зближенню молекул,
унаслідок чого тиск, що передається на стінки судини, буде за інших рівних умов
менший, ніж в ідеального газу.
Рівняння стану для реального газу Ван-дер-Ваальса найпростіше і є
найбільш наближеним до рівняння стану ідеального газу:
 a
 p  2 v  b  RT
 v  ,
де p – зовнішній тиск, під яким знаходиться робоче тіло;
a і b – коефіцієнти, які розраховуються за окремими формулами;
a
v – питомий об’єм газу; T – абсолютна температура; v 2 – молекулярний тиск
p мол , який обумовлений силами зчеплення між молекулами, і тому діє у тому ж
напрямку, що і зовнішній тиск. Тому в рівнянні перед ним стоїть знак „+”.
v  b  – об’єм, у якому рухаються молекули; b - загальний об’єм усіх молекул.
 45

4.2. Визначення параметрів РГ

ІГ РГ
1) pv  RT 1) pv  RT ; Термічне рівняння для РГ у вигляді F  p , v ,T   0 -
дуже складне, і для практичних цілей не може бути точно виражено.
pv Z Реальный газ
Z   1 ; где Z - коефіцієнт стисливості;
RT 1
Идеальный газ
Рис.1
B T  C T  DT  p
Z  1  2  3  ... ; где: B ,C , D -
v v v
віріальні (силові) коефіцієнти; визначаються за допомогою теорії і
експерименту для однорідного РГ. Найчастіше це рівняння записується у
вигляді:
Z  1  B / T  p  C / T  p 2  D / T  p 3  ... якщо p  0 , то
РГ  ИГ ( pv  RT ).
2) dh  c p dT 2) h  h p ,T  или h  hT , v 
h  hT 
3) du  cv dT 3) u  uT , v  або u  u p ,T 
u  uT 
закон Джоуля
4) c  c T  4) c  c  p ,T  або c  c T , v  ; c визначається спільно за допомогою
c p  cv  R теорії і експерименту. c p  cv  R
Вихідними рівняннями для визначення h,u,s є диференціальні рівняння.
При їх інтегруванні використовують термічне рівняння у віріальній формі.
Отримані дані по термічних і калоричним параметрам зводять в таблиці або
будують масштабні діаграми. Наше завдання - навчитися по двох незалежних
параметрах (частіше p ,T ) навчитися визначати всі інші.

4.3 Фазова діаграмма р-Т

Проведемо експеримент: при постійному

p тиску підводитимемо тепло до речовини
(робочому тілу), що міняє свій агрегатний стан
(реальний газ). Початковий стан - тверда фаза.
Речовина поміщена в циліндр з поршнем,
певної постійної ваги (для забезпечення
постійного тиску). При підводі теплоти,
Tпл(p) Ts(p)=Tн(p) T температура РГ, що знаходиться в твердій
фазі буде збільшуватися.

Рис.2
 46
Відзначимо на p  v діаграмі (див. рис.2) точку, що відповідає початку
плавлення і відповідну температуру Tпл  p (температура плавлення). Поки
речовина повністю не розплавиться і не перетвориться на рідину, його
температура не змінюватиметься. Температура рідкої фази збільшуватиметься до
появи першої парової бульбашки. Відзначимо на p  T діаграмі цю точку, що
відповідає початку кипіння і відповідну температуру Ts  p  Tн  p -
температура кипіння (насичення) при даному тиску. В цьому випадку говорять,
що рідина знаходиться в стані кипіння або насичення. При подальшому
підведенні теплоти відбувається процес власне пароутворення. Подальше
підведення теплоти викличе підвищення температури пари. Виконавши
експеримент при різних тисках, об'єднаємо характерні точки.

p Закритическая область p>pкр

C K pкр
Ж p<pкр

Т Г
A
Д

Tпл(p) TА Ts(p)=Tн(p) T
Рис.4
Області фазових станів:
Тверде тіло – (Т)
Рідина – (Р)
Газоподібне тіло – (Г).

Області рівноважного співіснування цих фазових станів:

СА - крива плавлення. Будь-яка точка на цій лінії - рівноважне співіснування Т і
Р.
ДА – крива сублімації. Будь-яка точка на цій лінії - співіснування Т і Г.
АК – крива паротворення. Будь-яка точка на цій лінії - співіснування Р і Г.

При даному тиску p  const процес паротворення протікає при

постійній температурі T  const .
т. А – потрійна точка (співіснують три фази Т, Р та Г).
Параметри потрійної точки для води:
PA  610 Па
t A  0 ,010 C
 47

Для енергетики представляє інтерес область праворуч від t  t A ; p  p A (див.

область, що обмежена червоними пунктирними лініями).
т.К – критична крапка. (у ній зникає відмінність між рідиною і парою).
Для воды:
Pкр  22 ,13 МПа
t кр  374 0 C

Якщо p  p кр (закритична область)- відсутня відмінність між рідиною і

газом.
На лінії АК співіснують дві фази Р + Г. Суміш називається вологою насиченою
парою (ВНП).
Паром зазвичай називають РГ в області його рівноваги з рідиною (лінія
АК), а також газоподібний стан, близький до АК.
Область зліва від лінії АК - рідина, недогріта до температури насичення при
даному тиску.Область праворуч від лінії АК - перегріта пара. Міра перегріву -
t  t s  p  при даному тиску.

4.4 Фазова t  v диаграма водяної пари

Проведемо експеримент:
Візьмемо 1 кг води (РГ) при t a  t A  0 ,010 C (приблиз. 00С) і помістимо в циліндр з
0

поршнем, певної постійної ваги (для забезпечення постійного тиску в діапазоні

PA  P  Pкр , наприклад p  1бар ). При такому тиску і температурі стан води -
недогріта рідина, оскільки тиску p  1 бар відповідає температура насичення
t s  p  t н  p  99 ,6 0C  100 0C (легко запам'ятати! ). Підводитимемо тепло.
Розглянемо 3 стадії переходу недогрітої рідини в перегріту пару в координатах
t  v (рис 5) та p  v (рис. 6):
В координатах t  v (процес p  const )

Рис.5

I-я стадия: ( 1  2 ) – нагрівання рідини від холодного стану до стану киплячої рідини (КР)..
II-я стадия: ( 2  4 ) – пароутворення t  t s  const при P  const .
 48
III-я стадия: ( 4  5 ) - перегрів пари.

Рис.6
7.5 Фазова p  v диаграма водяної пари

Рис.1 p-v діаграма водяної пари

Стани води та водяної пари:
НВ – недогріта вода,
КВ- кипляча вода,
ВНП – волога насичена пара,
СНП – суза насичена пара,
ПП – перегріта пара.
 49
І, ІІІ – однофазне середовище: І – вода; ІІІ – пар;
ІІ – двофазне середовище (суміш СНП та киплячої води);

Характерні лінії (криві)

A / E будь-яка точка на цій лінії - холодна рідина при температурі
t  t A  0 ,010 C , тобто A / E - ізотерма, t  t A  const ; лінія майже вертикальна,
оскільки об'єм рідини мало залежить від p при t  const .
A / K - нижня погранична крива. Будь-яка точка на цій лінії - КВ (кипляча
вода, або насичена рідина) при даному p .
A // K - верхня погранична крива. Будь-яка точка на цій лінії - СНП (суха
насичена пара) при даному p . Крива дуже полога і відображає існуючу
залежність об'єму газоподібного стану від тиску.
Якісний аналіз:
На діаграмі pv можна виділити області:
- при p  p кр - закритична область (немає відмінності між рідиною і парою).
- при pA  p  pкр -докритична область:

Стадії процесу
I-я стадія: ( a0  a / ) – нагрів рідини від стану холодного стану ( a 0 ) до стану
киплячої води КВ – ( a / ). При підводі теплоти температура рідини
підвищуватиметься до досягнення температури кипіння (насичення) при даному
тиску. - a / (насичена (кипляча) рідина.)
Проміжний стан між a 0 и a / - недогріта вода (НВ) до t s рідина при даному P .
II-я стадія: ( a /  a // ) – власне пароутворення t  t s  const при P  const .
Кожному тиску відповідає своя температура пароутворення (кипіння).
Процес пароутворення продовжується до тих пір, поки не википить остання
крапля рідини.
В точці a // отримаємо пару, що не містить рідкої фази, але що має температуру
t  t s  p  - суха насичена пара (СНП).
У проміжку a /  a // - суміш ВНП - волога насичена пара.

Для визначення стану вологої пари введене поняття ступеня сухості, який являє
собою масову частку сухої насиченої пари у вологій парі :
 50

mс.н.п m
х  с .н.п.
mс.н.п.  mк .в mв .н.п. , [кг СНП/кг ВНП]
де mс.н.n – маса сухої насиченої пари;
mк.в. – маса киплячої води;
mв.н.n. – маса вологої насиченої пари.
m
Аналогічно: 1  x  снп - міра вологості.
x
В точці a / x0 (НЖ)
В точці a // x 1 (СНП)
Між a /  a // 0  x 1 (ВНП)

III-я стадія: ( а   а ) – власне пароутворення t  t s  const при P  const .

Якщо до СНП підводити теплоту при даному P  const , то температура T
збільшується:
t a  t s  p   t - ступінь перегріву
Три стадії отримання пари розглядають і мають сенс лише в до критичній
області PA  P  Pкр

Пари
PA  P  Pкр

Насичені Перегріті
t  t s  p  t н  p t  t s  p  t н  p

ВНП CНП
0 x1 x1
 51
Вода та водяна пара (продовження)

Аналіз стадій процесу отримання пари PA  P  Pкр

ao a/ a // a
Перша стадія – Друга стадія - Третя стадія –
a0  a /
a a
/ //
a //  a
нагрев рідини пароутворення перегрів пари
ХВ НВ КВ ВНП СНП ПП
(холодна (недогріта (кипляча (волога насичена (суха (перегріта пара)
вода) вода) вода) пара) насичена
Однофазний Однофазний стан Однофаз- Суміш КВ та пара) Однофазний
стан
t  ts  p ний стан СНП Однофаз- стан
t  t0  t А х0 двуфазний стан ний стан
v0  v  v /
t  ts  p 0 x1 х1 t  ts  p
v0 t  ts  p
h0  h  h / / t  t s  p  t н  p
v
h0 s0  s  s / v //
h/ v /  v  v //
s0 h /  h  h // h //
s/ s /  s  s // s //
q I  h /  h0 а) q II  h //  h /  r q I  h  h //
б) q II  Ts ( s //  s / )

Характеристики стану, які відносяться до

- стану Холодної Води позначаються індексом «0»;
- стану киплячої води (КВ) - одним штрихом,
- стану СНП - двома штрихами,
- стану ВНП - індексом «x».
- параметри недогрітої води і перегрітої пари, а так само параметри
надкритичного тиску позначаються відповідними символами (буквами) без
індексів і штрихів.
Теплота пароутворення (r, кДж/кг) - кількість теплоти, яку необхідно
передати 1-у кг насиченої рідини, аби при p=const перетворити її на СНП,

4.6 Водяна пара. Основні визначення

Пароутворенням називається фазовий перехід від рідинного стану речовини

до парового стану, який протікає при сталій температурі насичення і постійному
тиску з підведенням теплоти. Процес є одночасно ізобарним і ізотермічним.
 52
Випаровування – це пароутворення, яке протікає з поверхні рідини за будь-
якої температури.
Кипінням називають пароутворення, яке протікає у всьому об’ємі рідини, але
тільки при температурі кипіння (насичення).
Конденсація – це процес зворотній до процесу кипіння.

Розглянемо декілька станів водяної пари.

Насиченим називають стан пари, яка знаходиться у динамічній та термічній
рівновазі з рідиною, з якої вона утворена. Сили зчеплення молекул, які
знаходяться на поверхні води, направлені назовні і складають вільну енергію
поверхні. Підведемо теплоту. Рідина почне нагріватись, будуть збільшуватись
швидкості руху молекул. Відповідно, збільшуватиметься і їх кінетична енергія.
Окремі молекули починають вириватися у так звану парову фазу. Вони там теж
рухаються хаотично, деякі з них, наближаючись до поверхні води, захоплюються
вільними силами молекул рідини і повертаються назад у рідинну фазу. Стан, коли
кількість молекул, які переходять з рідинного стану у паровий, дорівнює кількості
молекул, які повертаються з парової фази у рідинну, називається станом
динамічної рівноваги. Стан пари під час цієї рівноваги називається насиченою
парою. А температура, під час якої відбувається ця рівновага, – температурою
насичення (кипіння).

Розглядають два стани насиченої пари:

- суха насичена пара;
- волога насичена пара.
Сухою насиченою парою називається пара, яка не має у своєму складі крапель
води.
Вологою насиченою парою називають пару, яка є сумішшю сухої насиченої
пари і крапельок води, які рівномірно розподілені у всьому об’ємі пари.
У стані насичення кожному тиску відповідає строго визначена температура.
Тобто, якщо тиск 1 атмосфера, то t  1000 C . Зі зростанням тиску температура
кипіння підвищується.
Якщо рідина вся випарується і буде суха пара, то з підвищенням температури
пара нагріватиметься. Процес нагріву сухої пари під час сталого тиску
називається процесом перегріву пари.
Пара, яка має температуру вище температури насичення при даному тиску
називається перегрітою парою. Різниця між температурою перегрітої пари і сухої
насиченої пари під час одного і того ж тиску називається ступенем перегріву
пари.

4.7 Основні процеси водяної пари та їх енергетичні результати

Розрахунки і аналіз процесів, які протікають в установках, включає:

 53
1) Визначення параметрів реальних РТ в початковому і кінцевому стані, а
також u , h, s . Для цього використовують таблиці та діаграми
p  v ,T  s , h  s .
2) Визначаються характеристики процесів (теплоти та різних форм роботи за
рівняннями І та ІІ закону ТТД.
3) Графічне зображення процесів на діаграмах.

Основними процесами водяної пари являються:

- ізохорний процес;
- ізобарний процес;
- ізотермічний процес;
- адіабатний процес.
Формули для розрахунку зміни внутрішньої енергії, роботи та теплоти в
процесах приведенні в таблиці.
Таблиця
Процес u q l lн
р=const u  u 2  u1 q=h l=p(v2-v1) lн=0
u 2  h2  pv2 р-[кПа], тоді
l - [кДж],
u1  h1  pv1
v=const u  u 2  u1 q=u l=0 lн=v(p1-p2)
u 2  h2  p2 v р-[кПа], тоді
lн - [кДж],
u1  h1  p1v
T=const u  u 2  u1 q=T(s2-s1), l=q-u lн=q-h
u=f(p,t) u 2  h2  p2 v2 Т-[К]
u1  h1  p1v1
s=const u  u 2  u1 q=0 l=-u lн=-h
(q=0) u 2  h2  p2 v2 l=u1-u2 lн=h1-h2
u1  h1  p1v1

Формули для заповнення таблиці:

I закон робота
q=u+l l   pdv q   Tds
q=h+lн l н   vdp u  h  pv

4.8 Використання та робота з ентропійними діаграмами

T-s діаграма
 54

Рис. 2 T-s діаграма води і водяної пари

В T-s діаграмі площа між лінією рівноважного процесу і віссю абсциси

еквівалентна теплоті цього процесу, підвід теплоти ( q  0 ) супроводжується
зростанням ентропії ( ds  0 ).
І-а стадія: ( a0  a / ) – нагрів рідини від холодного стану ( a 0 - t a  t A  0 ,010 C
0

, T0  273 K ) до стану насиченої рідини (НР)– ( a ). ( q  0 , ds  0 , dt  0 ).

/

ІІ-а стадія: ( a /  a // ) – відповідно пароутворення t  t s  const при p  const .

q  0 , ds  0 , T  Ts ( p )  const , qaa  Ts s  s  r .
ІІІ-я стадія: ( a //  a ) – перегрів пари.
Якщо до СНП підводити теплоту при p  const , то температура T буде
збільшуватися при даному p ( q  0 , ds  0 , dt  0 )
A/ K - нижня погранична крива (КВ, х=0).
A // K верхня погранична крива (СНП, х=1)
Ентропія рідини залежить в основному від температури. Саме тому ізобари
підігріву води знаходяться близько одна від іншої і майже зливаються на лінії
АК .
Ізохори в області ВНП - випуклі криві, а в області перегрітої пари
знаходяться крутіше , ніж ізобари.
Лінія h  const - по мірі зниження тиску наближаються до горизонтальної
ліні, при цьому, h  h( T )  тобто властивості водяної пари наближаються до
властивостей ідеального газу.
 55
h-s діаграма
pb >pa

st
v1

n
v2 <

co
кр

р
pк
p>p

pa =
h

t
ns
h

co
v1 =
st
t=con

t2=ts(pb)>t1
//
b t1=ts(pa)=const
//
a
st
K ) =con x=1 tA=0,01 oC
ts (p a
st , t 1= A
//

con x1 <1
p a=
/
x2
b
0 x3
x=
/
a0 a
/
A

s0 s / s
//
s
Рис.3 h-s діаграма властивостей води та водяної пари

I-я стадія: ( a0  a ) – нагрівання до температури насичення при р=const і Т↑;

/

II-я стадія: ( a  a ) – пароутворення при р=const і Т=Tнас=Тs(p)=const;

/ //

( a  a ) – перегрів пари при р=const і Т↑.

//
III-я стадія:

В області недогрітої рідини ізобари – криві, що вигинаються.

В області ВНП ізобари зображуються нахиленими прямими лініями,
оскільки Т=Тн=Тs(P)=const (чим більше T, тим крутіше ізобара), а в області
перегрітої пари – плавно загинаються.
Ізотерми в області ВНП співпадають з ізобарами до х=1, а в області
перегрітої пари наближаються при зниженні тиску до горизонтальних ліній. В
термодинамічних розрахунках використовують h-s діаграму, яку називають
робочою.

4.9 Рівняння Клапейрона – Клаузіуса

Для елементарного кругового процесу 1-2-3-4-1 кількість роботы за цикл

буде відповідати на p  v діаграмі площі фігури 1-2-3-4-1, яку вможна вважати
прямокутником:
l0ц   l i  ( v  v )dp ,
 56
а кількість теплоти за цикл на T  s діаграмі - площі фігури 1-2-3-4-1, (також
прямокутник):
q0ц   qi  ( s  s )dT
Враховуючи, що для кругового процесу   qi    l i , то для елементарного
кругового процесу 1-2-3-4-1  ( v  v )dp  ( s  s )dT 
dp s  s r
  -Рівняння Клапейрона – Клаузіуса
dT v   v  T v   v  

Рівняння надає можливість розраховувати зміну калоричних параметрів не

прямими вимірами, а розрахунковим шляхом, по виміряним термічним
параметрам.

З T  s діаграмми випливає, що з підвищенням тиску чи температури Tн

теплота пароутврення r  h  h зменшується і при критичних парметрах (т. K ),
дорівнює 0.
Рис. До виводу рівняння Клапейрона – Клаузіуса
p K p1 p
T 2
K

1 2
dp

dT
1
4 3
x=0

0 4 3
x=
x=
l0ц   l i  ( v   v  )dp x=
1 1
q0ц   qi  ( s  s )dT
s
v
 57
Лекція 6
Вологе повітря.
Основні поняття і визначення.

Парогазові суміші являють собою ідеальний газ з тією особливістю, що в

розглянутій температурній області один з компонентів суміші може
конденсуватися, у зв'язку з чим він називається «пара». Інші компоненти
визначаються поняттям «газ». Прикладом може служити вологе повітря - суміш
сухого повітря і водяної пари.
Вологим повітрям називається парогазова суміш, яка складається з сухого
повітря і водяної пари, яка в свою чергу, може бути у насиченому стані (ВНП,
СНП) та перегрітому стані (ПП).
Атмосферне повітря не буває абсолютно сухим, в ньому завжди певна
кількість водяної пари. Вологе повітря широко використовується в техніці,
наприклад, при сушінні матеріалів як робоче тіло. Знання його властивостей
необхідне для розрахунку систем вентиляції, кондиціонування, опалення і
процесів сушіння.
Сухим повітрям називається повітря, що не містить водяної пари. В
атмосферному повітрі завжди є деяка кількість водяної пари.
Вологим повітрям називається суміш сухого повітря з водяною парою.
Суміш сухого повітря і насиченої водяної пари називають насиченим вологим
повітрям. Суміш сухого повітря і перегрітої водяної пари називають ненасиченим
вологим повітрям:
СП+ВНП=насичене вологе повітря,
СП+ПП=ненасичене повітря.
В атмосферному повітрі, як правило, пара знаходиться під невеликим
парціальним тиском і в перегрітому стані. Тому вологе повітря можна розглядати
як суміш ідеальних газів, за винятком того, що за певних умов у ній відбувається
конденсація водяної пари (фазове перетворення).
Згідно із законом Дальтона для газових сумішей загальний тиск
атмосферного повітря (процеси у вологому повітрі найчастіше проходять під час
значень тиску, близьких до атмосферного):

р  р с.пов.  рп , (1)

де р с.пов. , р п - парціальний тиск, відповідно, сухого повітря і водяної пари.

При цьому:
V V с.пов. Vп , (2)
Т Т с.пов. Т п , (3)
де V с.пов., Vп - об’єм, відповідно, сухого повітря і водяної пари, м3,;
Т с.пов., Т п - температура, відповідно, сухого повітря і водяної пари, К.
 58
Рівняння матеріального балансу:

m mс.пов. mп , (4)

де mс.пов. , mп - маса, відповідно, сухого повітря і водяної пари, кг.

Оскільки в процесах з вологим повітрям (підігрів, охолодження) кількість
сухого повітря не змінюється, доцільно всі питомі величини відносити до 1 кг
сухого повітря.

Основні параметри вологого повітря

1. Абсолютною вологістю повітря  , кг/м3, називається кількість водяної пари

mп, кг, що міститься в 1 м3 вологого повітря Vв.пов , тобто:

mп
 . (5)
Vв.пов

2. Відносною вологістю повітря  , %, називається відношення абсолютної

вологості  п , кг/м3, до максимально можливої  max , кг/м3, коли при даному тиску
і температурі повітря насичене водяною парою:

  п 100 , (6)
 max
Відносна вологість може змінюватися від φ=0 (сухе повітря) до φ=100%
(вологе насичене повітря) і характеризує ступінь насичення повітря водяною
парою відносно стану повного насичення при тій же температурі.
Для ідеальних газів відношення густин компонентів суміші можна замінити
відношенням парціальних тисків, тому:
рп р
  п, (7)
р max р н
де рп – парціальний тиск водяної пари у вологому повітрі, Па;
рmax – максимально можливий парціальний тиск водяної пари, Па;
рн – тиск насичення, Па.
Відносна вологість повітря є одним з основних його параметрів, тому
визначення її є необхідним для різних технічних розрахунків (наприклад, вибору
режиму вентиляції).

3. Вологовмістом вологого повітря d , г/кг, називають відношення маси водяної

пари mп , г, що міститься у вологому повітрі, до маси сухого повітря m с .пов. , кг:
 59

mп
d . (8)
mc.пов
При введеному допущенні про ідеальність водяної пари і сухого повітря
можна записати:
для пари
р пVп  mп RпTп ,

для сухого повітря

рс.повVс.пов.  mс.пов. Rс.пов.Tс.пов. ,
де Rп=462 Дж/кг·К – питома газова стала для пари;
Rс.пов.=287 Дж/кг К – питома газова стала сухого повітря.
З рівняння (2) та (3): Vп=Vс.пов. і Tп=Tс.пов..
З рівняння (7): рп =φрн.
Підставляючи дані в рівняння (8), одержуємо:
m R p 287 p п p pп
d  п  с.пов. п   0,622 п  0,622
mс.п. Rп pс.пов. 462 pс.пов. pс.пов. р  рп
Якщо врахувати з рівняння (7), що:
р р
  п  п , а рп  рн ,
р max р н
то
р н
d  0,622 . (9)
р  р н
Значення d, виражені в кг пари на 1 кг сухого повітря, малі; тому в
практичних розрахунках вологовміст d виражають у г/кг сухого повітря.

4. Ентальпія вологого повітря

Ентальпію вологого повітря hв.пов., кДж/кг, відносять до 1 кг сухого повітря
визначають як суму ентальпій 1 кг сухого повітря і х кг водяної пари на кг сухого
повітря:

hв.пов.=hс.пов.+d hп=срt+hп х,
hс.пов.=cpt≈1∙t,
де ср – питома ізобарна теплоємність сухого повітря, що дорівнює
1кДж/(кг·К),
х – вологовміст повітря, що вимірюється в кг вологи на 1 кг сухого повітря.
 60
Ентальпія 1 кг сухої насиченої пари при малих тисках може бути визначена
за емпіричною формулою:

hп=2500+1,96 tн, (10)

де ср=1,96кДж/(кг·К) – питома ізобарна теплоємність водяної пари;

r≈2500 кДж/кг – питома теплота пароутворення.

Тоді ентальпія вологого повітря, кДж/кг сухого повітря:

hв.пов.=t+(2500+1,96tн) х. (11)

5. Точка роси
Температура, при якій вологе повітря даного стану, охолоджуючись при
постійному вологовмісті, стає насиченим, називається точкою роси tр.
Якщо відомий тиск, за таблицями теплофізичних властивостей води і
водяної пари можна знайти температуру точки роси.

6. Температура мокрого термометру

Температура, при якій повітря, охолоджуючись за умови постійної
ентальпії, стає насиченим, називається температурою мокрого термометра tм
або границею охолодження вологих тіл. Це температура, при якій встановлюється
динамічна рівновага між водою і повітрям.

h-d діаграма вологого повітря

Найбільш просто і швидко параметри вологого повітря можна визначати

графічним шляхом за допомогою h-d діаграми, запропонованої проф. Л.К.
Рамзіним у 1918р. У діаграмі представлена залежність основних параметрів
повітря при заданому барометричному тиску. Для зручності (збільшення площі
діаграми) вісь абсцис спрямована під кутом 135о до осі ординат. Тому лінії
h=const виявляються нахиленими під кутом 45о до горизонту див. рис.1.1. На
кожній ізотермі (t=const) знаходять точки з однаковими значеннями відносної
вологості повітря φ. З'єднавши їх, одержують сітку кривих φ=const. Крива φ=100%
зображує стан вологого насиченого повітря і є граничною. Вона розділяє область
ненасиченого вологого повітря (зверху) і область перенасиченого повітря (знизу),
у якій волога частково знаходиться в краплинному (чи твердому – сніг, лід) стані.
Лінії φ =const піднімаються до ізотерми 99,4 оС (tн при р=99кПа), після чого
стають майже вертикальними, тому що при t>tн відносна вологість повітря
залежить тільки від вологовмісту d (див. дод. 1).
 61
У нижній частині діаграми побудована лінія парціального тиску рп=f(d).
Стан вологого повітря можна визначати за якими-небудь двома параметрами
після чого легко знайти інші. Наприклад, положення т.1 визначається
температурою сухого термометра tc=t1 і відносною вологістю ϕ1, а далі графічно
визначаємо: вологовміст d1, ентальпію h1. Якщо з точки 1 провести вертикаль
(d=const) до перетину з лінією φ=100%, тоді ізотерма, що проходить через точку
перетину 2, буде відповідати температурі точки роси tр. Процес зволоження
повітря без підведення та відведення теплоти буде проходити при постійній
ентальпії h1=const (процес 1-3). На перетині ліній h1=const та ϕ=100% (точка 3)
знаходимо температуру мокрого термометру tм. У ненасиченому вологому повітрі
температура мокрого термометру менше температури сухого термометру: tм<tс.
Парціальний тиск водяної пари знаходимо, проводячи з точки 1 лінію d1=const до
перетину з лінією парціального тиску, рп1=рп2. Різницю температур tс–tм=∆tпс
називають психрометричною, а (tс– tр)=∆tгм - гігрометричною.
Вертикальна лінія, проведена через будь-яку точку в h-d діаграмі, при
перетині з кривою парціальних тисків дозволить визначити парціальний тиск рп
водяної пари в повітрі даного стану.

Рис. 1.1 – Визначення параметрів за h-d діаграмою

ОБЛАСТІ НА ДІАГРАМІ:
- над лінією φ=100% - ненасичене вологе повітря (водяна пара -в стані ПП),
- φ=100% - лінія насичення (водяна пара – в стані СНП),
- нижче лінії φ=100% - перенасичене вологе повітря, область туману (крім
СНП, в повітрі крапельки води).
 62

Таким чином, за допомогою h-d діаграми можна встановити наступні

параметри вологого повітря:
- температура сухого повітря tс, °С;
- відносна вологість φ, %;
- ентальпія h, кДж/кг (ккал/кг);
- вологовміст d, г/кг сухого повітря;
- парціальний тиск водяної пари рп, кПа;
- температура мокрого термометра tм, °С;
- температура точки роси tр, °С.

Процеси нагріву, охолодження і зволоження повітря

За допомогою h-d діаграми можна визначити параметри повітря при

зволоженні водяною парою і обчислювати кількість теплоти для нагріву
(охолодження) повітря від стану, що характеризується величинами t1,  1, d1 до
стану з t2,  2, d2. Для цього необхідно визначити ентальпію повітря в точках 1, 2
(рис. 1.2). Кількість теплоти можна знайти через різницю ентальпій h2-h1
(тепловмісту):

Q  mп (h2  h1 ) , (12)
де mп - кількість повітря, що нагрівається, кг.
2
2
h
t2 h 2 =const

1
1 h1- h 2
t1
h 1 =const
d
Рис. 1.2 – Визначення зміни тепловмісту повітря

Нагрів повітря в системах вентиляції частіше здійснюється в холодний

період року, коли тепловитрати приміщення перевищують надходження теплоти
або коли необхідно поповнити обсяг видаляємого повітря зовнішнім, а без
підігріву це зробити неможливо.
При цьому спостерігаємо зміну стану повітря, що характеризується зміною
параметрів: температура зростає від t1 до t2 ; ентальпія зростає від h1 до h2;
вологовміст d1=d2=const; відносна вологість спадає від  1 до  2. Зображення
процесу нагріву повітря при постійному вологовмісті показано на рис. 1.3.
 63
h 2
2
t2 h2

1

t1 1 h1

d
Рис. 1.3 – Нагрів повітря при постійному вологовмісті

Процес охолодження при постійному вологовмісті відбувається тоді, коли

температура охолодженої поверхні t1>tпов>tр1. У процесі спостерігаємо:
зменшення температури від t1 до t2; зменшення ентальпії від h1 до h2; збільшення
відносної вологості від  1 до заданої  2; вологовміст d1=d2=const. Зображення
процесу охолодження повітря при постійному вологовмісті показано на рис. 1.4.
h 1
1
t1 h1

2

t2 2 h2

d
Рис. 1.4 – Процес охолодження при постійному вологовмісті

Якщо процес охолодження відбувається нижче температури точки роси

t2<tр1, процес на діаграмі зображується так, як показано на рис. 1.5. При цьому
починається процес конденсації водяної пари з вологого повітря і процес йде по
лінії  =100% в сторону зменшення вологовмісту (тобто відбувається осушка
повітря).
h 1
1
t1 h 1 

tp

t2
2 h2
d
Рис. 1.5 – Процес охолодження повітря нижче температури точки роси
 64
При підмішуванні водяної пари у кількості G1, кг/с, до повітря початкового
стану (h1, d1) з витратами Мс.пов., кг/с, параметри кінцевого стану знаходяться
наступним шляхом.
Вологовміст кінцевого стану, г/кг:

d 2  d1  (G1  10 3 ) / М с.пов. (13)

На h-d діаграмі будуємо т.1 (початковий стан). Процес зволоження
ізотермічний, тоді т.2 знайдемо на перетині ліній t1=const і d2=const. У цій точці
знаходимо h2. Зображення процесу зволоження повітря показано на рис. 1.6.
h
2
t
c on s
1 t= h2
t1 h1 d2
d1

d
Рис. 1.6 – Процес зволоження повітря водяною парою

Способи та прилади для вимірювання вологості повітря

Вологість повітря вимірюють спеціальними приладами –психрометром та

гігрометром (рис. 1.6-1.9).

Одним із способів визначення вологості

повітря є метод точки роси. Визначити точку роси
можна за допомогою гігрометра - пристрою, що має
дзеркальну поверхню (рис. 1.6). Цю поверхню
охолоджують під час випаровування леткої
рідини типу ефіру і це зумовлює конденсацію пари
в шарах повітря, що прилягають до дзеркальної
Рис. 1.6
поверхні.
За виміряним термометром значенням
точки роси знаходять густину пари, що відповідає абсолютній вологості.
Густину насиченої пари при температурі досліду ρн знаходять за
психрометричними таблицями. Абсолютна вологість збільшується із
підвищенням температури повітря. Відносна вологість з підвищенням
температури зменшується, вона менша влітку та більша взимку.
 65
У межах України відносна вологість, в середньому, 65-75%.

Рис. 1.7 Рис. 1.8

Психрометр (рис. 1.7, 1.8) складається з двох

термометрів: резервуар одного з них, який показує
температуру повітря, залишається сухим, резервуар другого
оточений тканиною, опущеною у воду. Вода випаровується
і термометр охолоджується. Чим більша φ, тим менш
інтенсивне випаровування і тим вищу температуру показує
термометр, оточений вологою тканиною. За різницею
температур термометрів і спеціальною таблицею можна
визначити φ повітря. Рис. 1.9
Вимірюють вологість також за допомогою волосяного гігрометра, дія якого
ґрунтується на властивості волосини змінювати свою довжину у вологому повітрі.
Унаслідок збільшення вологості її довжина зростає, а зі зменшенням вологості
волосина коротшає (рис. 1.9).
 66
Лекція 7
РОЗДІЛ ІІ
ТЕПЛООБМІН
Тема 1. Основні поняття і визначення

Згідно II закону термодинаміки самочинний процес передачі енергії у

формі теплоти може здійснюватися лише при наявності нерівномірного
температурного поля.
У процесі теплообміну переноситься кількість теплоти Q [Дж].

Тепловий потік (потужніть теплового потоку) -це кількість теплоти,

яка передана в одиницю часу:
Q [Дж /с = Вт].
Густина теплового потоку- це кількість теплоти, яка передається в
одиницю часу через одиничну поверхню:
Q
q [ Вт/м2 ]
F
(потрібно нагадати, що в термодинаміці q, Дж/кг – питома кількість теплоти)

Основні способи передачі теплоти

Розрізняють 3 способи передачі теплоти:
 теплопровідність;
 конвекція;
 теплове випромінювання.
1) Теплопровідність – це перенос теплоти, що здійснюється в результаті
теплового руху структурних елементів речовини (атомів, молекул,
електронів) при безпосередньому контакті речовин з нерівномірним
температурним полем. Може протікати у твердих тілах, рідинах і газах.
У газах - внаслідок зіткнень молекул з різною швидкістю теплового руху. У
металах – вільні електрони. У рідинах - теплота переноситься шляхом
безпосередньої передачі теплового руху молекул і атомів сусіднім частинкам у
формі пружних коливань.

2) Конвекція – це перенос теплоти при переміщенні молярних об’ємів

рідини чи газу відносно один одного під дією сил різної природи (у газах
і рідинах) .
Процес передачі теплоти конвекцією і теплопровідністю називається
конвективним теплообміном.
Тепловіддача – це теплообмін між рідиною й обмежуючою її поверхнею.
q= α (Tс –T р ), Вт/м2;
α – коефіцієнт тепловіддачі, Вт/м2С;
Теплопередача -це передача теплоти між рідинами, через розділяючу їх
поверхню.
 67
q= K(T р1 – T р2), Вт/м2;
К- коефіцієнт теплопередачі, Вт/м2С;

3) Теплове випромінювання- це перенос внутрішньої енергії тіл за

допомогою електромагнітних коливань. Процес можливий і у вакуумі,
тобто при відсутності середовища між окремими тілами. Носіями енергії
при теплообміні випромінюванням є фотони, що випромінюються та
поглинаються тілами, що приймають участь у теплообміні.

Звичайно перенос теплоти здійснюється одночасно різними способами

(складний теплообмін). Так, конвективний перенос теплоти завжди
супроводжується теплопровідністю. Конвективна тепловіддача від стінки до газу
майже завжди супроводжується випромінюванням (прилади опалення).

Способи переносу маси

Дифузія – маса переноситься лише за рахунок руху атомів та молекул.
Найбільш інтенсивно протікає в газах, так як молекули більш рухомі, ніж в
рідинах і твердих тілах.
Конвективний масоперенос – відбувається за рахунок переміщення
макроскопічних об’ємів. (сушка).

2. Теплопровідність
2.1 Визначення
В основний закон теплопровідності входить ряд математичних понять,
визначення яких доцільно пояснити.
1. Температурне поле- це сукупність значень температури у всіх точках
досліджуваного тіла в даний момент часу.
У загальному випадку рівняння температурного поля має вид:
t = f (x, y, z, τ), (1)
де
t – температура; x,y,z -координати точки; - час.
Розрізняють нестаціонарне t = f (τ) і стаціонарне температурне поле, коли
температура не залежить від часу
t
t=f (x,y,z); 0 (2)

Температура може бути функцією однієї, двох і трьох координат; відповідно
температурне поле буде одно-, двох-, і трьохмірним.

2. Ізотермічна поверхня - це геометричне місце точок, температура яких

однакова. Ізотермічні поверхні не перетинаються; усі вони або замикаються на
себе, або закінчуються на границі тіла.
 68
3. Градієнт температур ( grad t) - це вектор, спрямований по нормалі до
ізотермічної поверхні убік зростання температури і чисельно рівний похідній від
температури по нормалі n.
dt
grad t = град/м (3)
dn

4. Закон Фур'є- основний закон теплопровідності (1822)

Згідно гіпотезі Фур’є кількість теплоти dQ, яка проходить через елементарну
ізотермічну поверхню dF за проміжок часу d пропорційна градієнту
температури:
t
dQ   dFd (4)
n
Тоді густина теплового потоку теплопровідністю в одиницю часу через
одиницю ізотермічної поверхні:
 dQ dt
q    grad t   (5)
dFd dn
«-» враховує протилежність напрямків векторів gradt і dq, тобто потік
направлений в сторону найбільшого зменшення температури.

5. Коефіцієнт теплопровідності
Коефіцієнт теплопровідності  [Вт/м К]- фізичний параметр речовини, який
характеризує її здатність проводити теплоту. Чим вище , тим краще
теплопровідні властивості тіла.
В порядку збільшення :
- Гази,
- Рідини,
- Вогнеупори,
- Метали.
Порядок величин коефіцієнта теплопровідності:
- гази 0,006 -0,06;
- краплинні рідини 0,07 - 0,7;
- будівельні і теплоізоляційні матеріали 0,02-3;
- метали 2 - 418 (418-срібло, золото -302, алюміній – 210).
 69

Для багатьох речовин  залежить від температури. У практиці інженерних

розрахунків для врахування залежності f(t), часто використовують лінійний
закон:
  0 1  bt  ,
де  - коефіцієнт теплопровідності при t=00С.
Числові значення коефіцієнтів теплопровідності при різних температурах
наведені в довідкових таблицях.

2.2 Диференційне рівняння теплопровідності

Виділемо в об’ємі тіла елементарний об’єм і розглянемо процес, що
відбувається в ньому на протязі часу dτ.

Зв'язок між величинами, що беруть участь у процесі теплопровідності,

встановлюється диференціальним рівнянням теплопровідності.
t    2t  2t  2t 
 a 2 t      -диференціальне рівняння
 c  x 2 y 2 z 2 
 2t  2t  2t
2
 2
 2
  2 t -оператор Лапласа
x y z
T
c   2 t


a , м2/с
c
а, м2/с - коефіцієнт температуропровідності, що характеризує теплоінерційні
властивості матеріалу.
Це рівняння описує явища теплопровідності в загальному вигляді. Для того
щоб можна було застосувати його до розв’зку конкретної задачі необхідно знати:
1. початкові умови (розподіл температур у початковий момент часу);
2. геометричну форму і розміри тіла;
3. фізичні параметри тіла і середовища;
4. граничні умови, що характеризують розподіл температур на поверхні тіла чи
взаємодію досліджуваного тіла з навколишнім середовищем.
Усі ці умови плюс диференціальне рівняння, називаються умовами
однозначності чи крайовими умовами і представляє собою повне математичне
формулювання задачі.
 70
Процес передачі теплоти в тілах теплопровідністю можливий при:
- граничних умовах I роду - коли заданий розподіл температури по
поверхні тіла для будь-якого моменту часу;
tс  f x, y, z, 

- граничних умовах II роду, коли задається густина теплового потоку в

кожній точці поверхні тіла для будь-якого моменту часу;
qс  f x, y, z, 

- граничних умовах III роду, коли задається температура навколишнього

середовища і закон теплообміну між поверхнею і навколишнім
середовищем – закон Ньютона-Ріхмана. (теплопередача);
q   tс  tж 

- граничних умовах ІV роду – умови спряження (сопряжения), задається

закон теплообміну на границі розподілу двох тіл:
 t1   t 
1    2  2 
 n c  n c

2.3 Теплопровідність через плоску одношарову стінку (ГУ І роду)

Рис. Теплопровідність однорідної плоскої стінки

Найпростішою і дуже розповсюдженою задачею, яка розв'язується теорією
теплообміну, є визначення густини теплового потоку, що передається через
плоску стінку товщиною δ, на поверхні якої підтримуються температури tс1 і tс2,
температура змінюється тільки по товщині.
 71
Оскільки задача одномірна, то рівняння стаціонарної теплопровідності для
плоскої стінки має вигляд, згідно з законом Фур’є
t t
q    
x х
Густина теплового потоку q незмінна по товщині стінки.
Після розділу змінних і інтегрування по t від tс1 до tс2 і по х від 0 до δ
одержимо:

q ( t1  t 2 ) , Вт/м2,

тобто в стаціонарних умовах густина теплового потоку незмінна по товщині
стінки. Тоді

t2 =t1 – q ,

де r = δ/λ - внутрішній термічний опір.

1) геометричні умови lx <<ly, lx <<l z , lx =δ;

2) фізичні умови - задано (знаходять у довідниках при середній температурі
tсер=(t1+t2)/2.
t
3) початкові умови- 0

4) граничні умови: при x=0 t=t с1, при х=δ t=t с2.

Якщо ми знаємо q, то можна обчислити і величину теплового потоку:

Q =q F

2.4 Теплопровідність через плоску багатошарову стінку (ГУ І роду)

Для кожного шару:

 72

1 
q1  (t c1  t c 2 )  t c1  t c 2  q1 1
1 1
 
q2  2 (t c 2  t c3 )  t c 2  t c3  q2 2
2 2
 
q3  3 (t c3  t c 4 )  t c3  t c 4  q3 3
3 3
t c1  t c 4 t c1  t c ( n 1)
q , або q 
1  2  3 n i
  
1 2 3 i 1 i
де n – кількість шарів і стінці.
При стаціонарному режимі тепловий потік, який проходить через будь-яку
ізотермічну поверхню неоднорідної стінки, один і той самий.

Загальна формула для визначення температури будь-якого шару:

n
t c n 1  t c1  q  r i ,
i 1
n i
r   - питомий термічний опір окремих шарів стінки:, м2·К/Вт.
i 1 i
R - термічний опір опір окремих шарів стінки: К/Вт:
n n  t
R   R i   i 
i 1 i 1 i F Q
Приклад:
Густина теплового потоку через тришарову стінку складає 10 Вт/м2.
Склад конструкції:
- штукатурка товщиною 2 мм, теплопровідність 0,9 Вт/мК,
- цегла товщиною 5см, теплопровідність 0,6 Вт/мК,
- штукатука зовнішня 1 см, теплопровідність 0,05 Вт/мК.
Знайти розподіл температур в стінці, якщо температура на внутрішній поверхні
складає 20 оС:
1 0,02
t c 2  t c1  q  20  10  19 ,78С
1 0,9
  0,02 0,5
t c 3  t c1  q ( 1  2 )  20  10 (  )  11,4С
1 2 0,9 0,6
   0,02 0,5 0,1
t c 4  t c1  q ( 1  2  3 )  20  10 (   )  8,5С
1 2 3 0,9 0,6 0,05
 73
Лекція 8
Тема 3 Теплопередача
3.1. Теплопередача через плоску стінку (ГУ ІІІ роду)

Теплообмін між двома теплоносіями через тверду поверхню (стінку), що їх

відокремлює, називається теплопередачею.
При ГУ III роду відомими величинами є температура навколишнього
середовища і закон теплообміну між поверхнею і навколишнім середовищем
dQ =  (tc -tр) dFd,
q =(tc-tp),
2
де  (Вт/м К) - коефіцієнт тепловіддачі що враховує умови й особливості
теплообміну.
Процес передачі теплоти від нагрівальної рідини з температурою tр1 до
рідини, що нагрівається, з температурою tр1 буде складатися з таких процесів:
- конвективного теплообміну між нагрівальною рідиною з температурою
tр1 і стінкою з температурою tс1;
- передачі теплоти теплопровідністю через стінку завтовшки δ,
- конвективного теплообміну між стінкою з температурою tс2 і рідиною,
що нагрівається з температурою tр2.

Для кожного процесу можна записати:

1
q  1 (t p1  t c1 ) t p1t c1  q
1
 
q (t c1 t c 2 )  t c1  t c 2  q
 
1
q   2 (t c 2  t p 2 )  t c 2  t p 2  q
2
t p1  t p 2
q ;.....q  k (t p1  t p 2 )
1  1
 
1   2
1
Тут k 
1  1
 
1  2
 74
Тут k (Вт/м2К) - коефіцієнт теплопередачі, що враховує умови й особливості
теплообміну.
1 1  м2К
r 1  ;...r 2  ;...r  ,
1 2  Вт
1 1  1 м2К
R    ,
k  1   2 Вт

Теплопровідність через циліндричну одношарову стінку (ГУ І роду)

Розглянемо однорідну циліндричну стінку завдовжки l з коефіцієнтом

теплопровідності λ=const. Температура змінюється по радіусу.
Для розв’язку цієї задачі диференційне рівняння зручно записати в
циліндричній системі координат. Маємо трубу з внутрішнім діаметром d1 і
зовнішнім – d2. Температура змінюється лише вздовж радіуса. Виділемо на
відстані радіуса r кільцевий шар dr.

Згідно із законом Фур’є за одиницю часу через

виділений шар dr проходить теплота в кількості:
dt dt
Q   F  2rl ;..де..F  2rl
dr dr
Після інтегрування отримаємо:
t t
Q  c1 c 2
1 d
l ln 2
2 d1

Оскільки внутрішня і зовнішня поверхні циліндричної труби різні, то

вводять поняття лінійної густини теплового потоку, віднесеної до 1м довжини
труби:
Q
q l  , тоді
l
t t
q l  c1 c 2
1 d
ln 2
2 d1
1 d
rl  ln 2 - лінійний термічний опір теплопровідності циліндричної стінки,
2 d1
(мК/Вт).
Розподіл температури в стінці циліндричної труби являє собою
логарифмічну криву. Тепловий потік визначається заданими граничними умовами
і залежить від d 2/d 1.
 75
Теплопровідність через циліндричну багатошарову стінку
(ГУ І роду)
Для багатошарової циліндричної стінки

t c1  t c 2
ql  n
1 d
 ln i 1
2i di

3.2 Теплопередача через циліндричну одношарову стінку

(ГУ IІІ роду)

За стаціонарного режиму теплота передається від рідини, яка протікає

всередині труби, до рідини, котра омиває її зовні. Температура рідини всередині
труби tр1, а зовні – tр2. Маємо трубу з внутрішнім діаметром d1 і зовнішнім – d2.
Температура змінюється лише вздовж радіуса.
Визначимо лінійну густину теплового потоку ql, тобто відношення
теплового потоку до 1 м довжини труби.
Можна записати систему рівнянь, відповідно:
- теплота, яка віддається від гарячої рідини до стінки,
- теплота, що передається через стінку,
- теплоту, що віддається від стінки в зовнішнє середовище (повітря або
рідина, що омиває трубу зовні):

1
ql  1d1 (t p1  t c1 )  t p1  t c1  ql
1d1
t c1  t c 2 1 d
ql   t c1  t c 2  ql ln 2
1 d 2 d1`
ln 2
2 d1
1
ql   2d 2 (t c 2  t p 2 )  t c 2  t p 2  ql
 2d 2
Тоді густина теплового потоку за рахунок теплопередачі:
 76
t p1  t p 2
ql 
1 1 d 1
 ln 2 
1d1 2 d1  2d 2
ql  k l (t p1  t p 2 )
1 1 1 d 1
Rl    ln 2  - лінійний термічний опір теплопередачі,
k l  1d1 2 d1  2d 2
(мК/Вт);
kl – лінійний коефіцієнт теплопередачі (Вт/мК).
πd1 і πd2 -площі зовнішньої і внутрішньої поверхонь циліндричної стінки
довжиною 1 м.

3.3 Критичний діаметр ізоляції

Тепловою ізоляцією називають покриття гарячої поверхні, що сприяє
зниженню втрат теплоти в навколишнє середовище та забезпечення відповідних
умов праці. Для теплової ізоляції можуть бути використані будь-які матеріали з
низьким коефіцієнтом теплопровідності – азбест, пробка, шлакова, скляна іи
мінеральна вата, вовна, тирса, пінополістирол, пінопласт й ін.
За санітарними умовами температура на поверхні ізоляції не має
перевищувати 45…48 оС та 60 оС на відкритому повітрі.

Рис.13.7.б.
Нехай циліндрична труба покрита одношаровою ізоляцією. При постійних
значеннях 1, d1, 1, 2, 2 ,d2, t1, t2 розглянемо, як буде змінюватися повний
термічний опір при зміні товщини ізоляції.
У рівнянні повного термічного опору теплопередачі циліндричної стінки
(2 шари):
1 1 d 1 d 1
Rl   ln 2  ln 3  .
 1d1 21 d1 2 2 d 2  2d 3
при збільшенні зовнішнього діаметра ізоляції d3 збільшується опір шару ізоляції
1 d3
(член ln ), але одночасно зменшується опір тепловіддачі на зовнішній
22 d2
1
поверхні ізоляції (член ).
 2d 3
d ( Rl )
Досліджуючи на екстремум, отримаємо в екстремальній точці
d (d 3 )
 77
2із
d кр із.
2
При dіз=d3=dкр із Rl проходить через мінімум.
dкр із - характеристика даного роду ізоляції, що залежить від  та α2 і не залежить
від геометричних розмірів трубопроводу.
Так як dіз=d2÷ , можливі два випадки: (рис. вручную)

Виходить, для ефективної роботи ізоляції необхідно, щоб критичний

діаметр був менше зовнішнього діаметра неізольованого трубопроводу, щоб
d кр із < d 2
Таким чином, для того щоб ізоляція викликала зменшення тепловтрат
циліндричної стінки в порівнянні з неізольованим трубопроводом при даному
зовнішньому діаметрі труби d2 і заданому коефіцієнті тепловіддачі α2, необхідно
 d
із  2 2
2
d кр із – деяка характеристика даного виду ізоляції, яка залежить від роду
ізоляції (λіз) і інтенсивності теплообміну на іі поверхні (α2).
d кр із не залежить від геометричних характеристик трубопроводу.

Приклад.
Для ізоляції трубопроводу діаметром 30 мм є шлакова вата з коефіцієнтом
теплопровідності λіз =0,1 Вт/м гр.; коефіцієнт тепловіддачі α2 = 4,0 Вт/м2 0С. Чи
доцільно застосовувати в даному випадку як ізоляцію шлакову вату?
2из 2  0,1
Критичний діаметр ізоляції d кр    0,05м  50 мм
2 4
Так як dкр>d2, то шлакову вату застосовувати в розглянутому випадку
недоцільно. Для нашої задачі λ повинна бути менше:
4  0.03
із   0,06Вт / мК → вибираємо за таблицями.
2
 78

3.4 Інтенсифікація процесів теплопередачі. Оребрення поверхні

Теплопередача – перенос теплоти від однієї рідини до іншої через

одношарову чи багатошарову стінку.
t p1  t p 2
Q  qF  F , Вт
1  1
 
1  2
Q  kFt , Вт
1 2
k , Вт/(м К) – коефіцієнт теплопередачі.
R
1  1
R   2
, (м К)/Вт– опір теплопередачі.
1   2
Для інтенсифікації процесів необхідно:
1. Збільшити різницю температур Δt. Підвищення Δt звичайно
використовують в енергетичних установках. Однак, у технологічних
пристроях збільшення Δt обмежено властивостями матеріалів, які
використовуються. Для рідини це температура кипіння, для твердих тіл –
жароміцність, електропровідність.
2. Збільшення коефіцієнта тепловіддачі α1,2. Звичайно для збільшенні α
використовують вимушену течію чи краплинну рідину.
3. Збільшення коефіцієнта теплопровідності λ
4. Зменшення товщини δ .
Збільшення λ і зменшення δ застосовують практично завжди. Корпуса
енергетичних пристроїв роблять металевими, а товщина стін береться з
умов міцності.
5. Застосовують збільшення площі поверхні (оребрення поверхні).
Q  kFt
6. Збільшення коефіцієнтом теплопередачі К,


Вважаємо, що δ невелика, а коефіцієнт λ великий (  0 ). Тоді:

1
k .
1 1

1 2
Помножимо послідовно вираз на α1 і α2 в чисельнику і знаменнику.
1 2
k  
 
1 1 1 2
2 1
Простежимо цю залежність на чисельних прикладах. Приймемо α1 <<α2
α1=40 , α2=1000 Вт/м2гр
К1=38,5; <α1
α1=40, α2= 1000 К2 =39,8<α1
 79
α1=80, α2= 5000 К3= 78,7<α1
Висновок:
1. Коефіцієнт теплопередачі К не може бути більше, ніж найменший з
коефіцієнтів тепловіддачі α1.
2. Збільшення більшого з коефіцієнтів тепловіддачі в 5 разів практично не дає
збільшення коефіцієнта теплопередачі К.
Збільшення меншого з коефіцієнтів тепловіддачі в 2 рази дає збільшення
коефіцієнта К майже в стільки ж раз. У випадку рівності коефіцієнтів
тепловіддачі, збільшення К можливо за рахунок збільшення кожного з α.

Оребрення поверхні

Інтенсифікація теплопередачі при збільшенні поверхні пов'язана з оребренням

поверхні.
Розглянемо плоску стінку товщиною δ, на одній стороні якої є ребра при ГУ III
роду. Температура гладкої поверхні tс1, температура поверхні ребер і простінків
між ними приймається в першому наближенні рівній постійній величині tс2.
Стінка і ребра виконані з одного матеріалу з високим коефіцієнтом
теплопровідності λ.
Коефіцієнт тепловіддачі на гладкій стороні –α1.
Коефіцієнт тепловіддачі на ребристій α2пр (на ребрі - αр, між ребрами – αс).
Площа гладкої поверхні –Fгл, площа поверхні ребер і проміжків між ними Fор.
Температура гарячого середовища tр1, холодного - tр2.

Тоді для стаціонарного режиму можна написати три рівняння теплового

потоку
Q= α1Fгл(tр1- tc1)
Q= λ/δ Fгл (tc1- tc2)
Q= α2прFор(tc2- tp2)
Розв’язуючи ці три рівняння відносно різниці температур і складаючи,
одержуємо:
t p1  t p 2
Q
1  1
 
1 Fгл Fгл  2 пр Fор
Q= kp(t p1- t p2),
звідки коефіцієнт теплопередачі для ребристої стінки дорівнює
 80
1
kр 
1  1
 
1 Fгл Fгл  2 пр Fор
Відношення оребренної поверхні Fор до гладкої Fгл називається коефіцієнтом
оребрення
φ =Fор/Fгл
Якщо тепловий потік віднести до одиниці гладкої поверхні, то:
1
k гл  ; q=kгл(tp1-tp2)
1  1
 
1   2 пр
Якщо тепловий потік віднести до одиниці оребреної поверхні, то

1
k ор  ; q=kор(tp1-tp2)
1  1
(  ) 
1   2 пр
Необхідно відзначити, що при використанні методу оребрення потрібно
керуватися наступними міркуваннями:
Якщо α1<<α2, то оребрювати поверхню з боку α1 слід доки, поки α1 F1 не
досягне значення α2 F2. Подальше збільшення площі поверхні F1 малоефективно.
Якщо α1 ≈ α2, то ребра доцільно наносити на обидві поверхні.
 81
Лекція 9
Тема 2. Конвективний теплообмін

Спільний процес переносу теплоти конвекцією і теплопровідністю

називають конвективним теплообміном.
Конвекція може бути:
- вільною (природною)
- вимушеною.
Якщо рух викликаний різницею густини холодних і нагрітих макрооб’ємів
у полі дії гравітаційних сил, то його називають вільним (вільна конвекція).
Вимушений рух створюється зовнішнім джерелом (насосом, вентилятором).

2.1 Основний закон теплообміну (закон Ньютона-Рихмана)

В основу вивчення конвективного теплообміну покладений закон

Ньютона–Ріхмана:
Кількість теплоти, переданої шляхом тепловіддачі від поверхні тіла до
рідини, прямо пропорційно проміжку часу d, елементарній площі dF і різниці
температур між стінкою і рідиною:
dQ   t р  t с dFd
де tр– температура навколишнього середовища (рідини), 0С;
tст – температура поверхні тіла (стінки), 0С;
 коефіцієнт тепловіддачі, Вт/(м2 оС).
Коефіцієнт тепловіддачі  характеризує інтенсивність теплообміну між
поверхнею тіла і навколишнім середовищем і показує кількість теплоти,
переданої через одиницю поверхні тіла в одиницю часу при різниці температур
між стінкою і рідиною в 10С:
q   t р  t с    t
dQ q
q , Вт / м 2 ; 
dFd t

Коефіцієнт тепловіддачі α не є фізичною властивістю рідини, а залежить

від великої кількості параметрів (форми, розмірів, швидкості руху рідини,
властивостей рідини)
  f ( Ф, lx, ly, lz, W,    , ср, tс, t р).
Основна задача конвективного теплообміну – визначення коефіцієнта
тепловіддачі.

Явища конвективного теплообміну ( тепловіддачі як часткового випадку)

описуються системою диференціальних рівнянь у часткових похідних.
1. Рівняння енергії.
2. Рівняння нерозривності (суцільності) (m=ρwf)
3. Рівняння руху ( Навьє-Стокса)
 82
Аналітичне рішення цієї системи рівнянь може бути знайдено тільки з
урахуванням спрощующих умов. Крім аналітичного способу, може бути знайдене
чисельне рішення цієї системи з використанням комп'ютерної техніки, але не для
усіх випадків.
У практиці інженерних розрахунків для визначення коефіцієнта
тепловіддачі звертаються до експерименту, де  визначають експериментальним
шляхом на моделях з наступним перенесенням результату розрахунку на
натурний зразок, використовуючи теорію подібності.
При цьому велика кількість змінних величин, що ускладнюють визначення
 замінюються на безрозмірні комплекси чи критерії, тобто розмірні величини
замінюються на безрозмірні. При цьому незалежні безрозмірні комплекси
називаються визначальними критеріями, а ті які ми шукаємо – визначуваними
критеріями.
Збіг чисельних значень безрозмірних комплексів говорить про те, що
розглянуті явища подібні.

Експериментальні дані можна обробити у вигляді безрозмірних комплексів

(критеріїв) і отримані залежності будуть справедливі для всієї безлічі подібних
процесів.
У конвективному теплообміні ми будемо розглядати наступні критерії та
числа подібності:

4.2 Основні числа подібності

Для вивчення процесів теплообміну і спрощення завдання отримання
надійних даних щодо величини коефіцієнтів теплообміну велике значення має
теорія подібності фізичних процесів і теорія теплового моделювання.
У теорії подібності фізичних процесів розглядаються умови подібності
фізичних явищ. Для встановлення подібності і моделювання таких явищ окремі
фізичні розмірні величини об'єднують в безрозмірні комплекси, так звані критерії
подібності, розглядаючи які як нові змінні, можна отримати дослідні залежності,
опиняються дійсними і за межами проведеного експерименту.
Відповідно до теорії подібності при правильно обраній структурі критеріїв
подібності вони мають властивість зберігати одне значення для групи подібних
явищ. Інакше кажучи, якщо фізичні процеси подібні, то однойменні критерії
подібності цих процесів мають однакову величину. Найбільш часто в рівняннях
конвективного теплообміну використовуються критерії (комплекси) подібності,
наведені в табл., яким присвоєно імена видатних учених у галузі теплопередачі та
гідродинаміки.

Таблиця. Основні критерії подібності та їх фізичний зміст

Назва Величини, що
Формула Значення критерію
критерія входять в критерій
d Критерій  – швидкість Характеризує
Re  Рейнольдса потоку, м/с; гідродинамічний
v
 83
(критерій d – еквівалентний режим руху, будучи
режиму діаметр каналу; мірою відносини сил
руху v – коефіцієнтінерції та в'язкості.
рідини) кінематичної При малих силах
в'язкості, м2/с. інерції і великих силах
в'язкості рух
ламінарний, в проти-
лежному випадку -
турбулентний.
gl 3 t Критерій 1  Характеризує
Gr  Грасгофа  – коефі- гідродинамічну
v2  T
(критерій цієнт об'ємного подобу при вільному
підйомної розширення, К-1; русі рідини;
сили) 1 відображає
  – для ідеаль- співвідношення між
T
ного газу; t – підйомної силою, що
різниця температур примушує спливати
потоку і стінки, К. нагріті частки
теплоносія (сила
Якщо  р та  с –
Архимеда), і силою
щільності рідини та в’язкісного тертя, що
стінки в двох точках перешкоджає підйому
системи, то цих частинок. Чим
р  с вище Gr , тим рух
 t .
р більш інтенсивний.
 l Критерій  – коефіцієнт Характеризує
Nu  Нуссельта конвективної відношення між

(критерій тепловіддачі, інтенсивністю
тепло- Вт/(м2К), тепловіддачі і
віддачі) l – геометричний температурним полем
розмір, м; в прикордонному шарі
 – коефіцієнт потоку. Чим Nu вище,
теплопровідності тим інтенсивніше
рідини, Вт/(мК) процес конвективного
теплообміну.
v  c p Критерій c p – теплоємність Характеризує фізичні
Pr   Прандтля властивості рідини і
 рідини при
(критерій постійному тиску, здатність
v
 фізичних Дж/(кгК); розповсюдження
a властиво- теплоти в рідині. Для

стей a – газів Pr  0,67...1,0 і
cp 
рідини) залежить тільки від
коефіцієнт атомности, для рідин
температуро- Pr  1,0...2500 , для
 84
провідності, м2/с рідких металів
Pr  0,005...0,05 .
d Критерій Те саме Характеризує
Pe   Re Pr
a Пекле співвідношення
(критерій теплопровідного і
теплової конвективного
подібності) переносу теплоти в
потоці

Критеріальним рівнянням називають залежність між яким-небудь

визначуваним критерієм подібності й іншими визначальними критеріями
подібності.
Числа подібності і критерії – безрозмірні.
Тоді в загальному вигляді критеріальне рівняння конвективного
теплообміну може бути представлено:
Nu=f(Re, Pr,Gr)
Pr  1 - крапельні рідини при середній температурі;
Pr  1 - гази і крапельні рідини при високій температурі.

Досвід показує, що залежність між числами подібності у визначених

межах зміни аргументу може бути представлена у вигляді степеневої функції
Nu  c Re n Pr m
де коефіцієнти с, n, m – залежать від конкретних умов, при яких був
проведений експеримент.
Наприклад, для турбулентного руху рідини усередині труби:
0, 25
0,8 0, 43 
Pr 
Nu  0,021Re Pr  
Pr
 c
Pr - критерій, що визначається при температурі рідини tp;
Prc - критерій, що визначається при температурі стінки tс.
Інтенсивність переносу теплоти при конвективному теплообміні
залежить від наступних факторів:
1. від природи виникнення руху ( вільне чи вимушене)
2. від режиму течії рідини чи газу
3. від фізичних властивостей теплоносія
4. від форми і розмірів тепловіддаючої і теплосприймаючої поверхонь.
У 1884 р. англійський вчений Рейнольдс встановив 2 режими течії рідини
при вимушеній конвекції, що підкоряються різним законам:
Ламінарна течія - плавний рух потоку без пульсацій, перемішування,
частинки рухаються по паралельним траєкторіям і ці траєкторії паралельні осі
каналу.
Турбулентна течія характеризується безупинним перемішуванням усіх
шарів рідини, частинки переміщуючись уздовж каналу, роблять різні рухи
перпендикулярні осі каналу.
 85
Рейнольдс встановив, що характер руху рідини в каналі визначається
безрозмірним комплексом, який назвав критерієм Рейнольдса
wd wl
Re  
 
Для значень числа Re< 2000 має місце чисто ламінарний рух. При
збільшенні числа Re настає перехідний, нестійкий режим. При значенні числа Re
> 2300 режим течії турбулентний.
Re =2300 – критичне число Рейнольдса.

2.3 Теплообмін в умовах природної конвекції

Природна конвекція має місце біля нагрітих стін печей, трубопроводів, у

батарей центрального опалення, у холодильниках при охолодженні продуктів і ін.
Цей вид теплообміну відіграє велику роль як у промисловості, так і в побуті.
Розрізняють теплообмін при вільній конвекції в необмеженому просторі й в
обмеженому просторі (прошарки, щілини, заповнені рідиною чи газом).
Якщо тіло має більш високу температуру, ніж оточуюча його рідина
(газ), то шари рідини (газу), нагріваючись від тіла, стають легшими і під дією
виникаючої підйомної сили піднімаються нагору, а на їхнє місце надходять з
навколишнього простору більш холодні шари. Тому виникає природна конвекція.
Розглянемо теплообмін при вільній конвекції у необмеженому просторі
біля вертикальної плити.
В нижній частині пластини спостерігається ламінарний рух з поступово
зростаючою товщиною ламінарного шару. На деякій відстані від нижнього краю
по її висоті ламінарний шар починає руйнуватися, виникає локоноподібний рух
рідини, що поступово підсилюється і переходить у розвинутий турбулентний рух
з ламінарним підшаром у безпосередній близькості до поверхні плити.
Z
Турбулентна
область
(вихрова)

Перехідна
область
tc
=f(Z)

tр Ламінарна
область


Відповідно до зміни товщини приграничного шару і характеру руху рідини

змінюється і коефіцієнт тепловіддачі. В міру збільшення ламінарного шару, від
нижнього краю пластини, коефіцієнт тепловіддачі зменшується. В області
 86
локоноподібного руху коефіцієнт тепловіддачі поступово зростає і приймає
найбільше постійне значення в області розвинутого турбулентного руху.
Шар рідини, у якому швидкість руху змінюється від 0 біля стінки до 0 на
відстані від неї називається гідродинамічним граничним шаром (ГГШ).
Шар рідини, у якому температура рідини змінюється від температури
стінки tc до температури рідини tр вдалині від стінки називається
температурним граничним шаром (ТГШ).
ГГШ є термічним опором, що перешкоджає конвективному теплообміну.
Основна його частина припадає на ламінарний шар (підшар).

Загальний вид критеріального рівняння для вільної конвекції в

необмеженому просторі
0, 25
nPr 
Nu  с(Gr Pr)  
Pr
 c
Оскільки граничний шар при вільній конвекції залежить від вертикальної
координати, то визначальним розміром є вертикаль( для горизонтальних труб –
діаметр).
Режими течії в залежності від Gr Pr
Режим Gr Pr c n
-5
Плівковий <10 0,4 0
Ламінарний 10-500 1,18 0,125
9
Перехідний 500-10 0,54 0,25
9
Турбулентн >10 0,13 0,33
ий
l0 – визначальний розмір.
Якщо циліндрична труба l0=d
t0 – визначальна температура
t c t p
t0  tm 
2
У загальному випадку коефіцієнт тепловіддачі буде залежати від напрямку
теплового потоку (від стінки чи до стінки). Напрямок теплового потоку
0,25
 Pr 
враховується множником   .
 Prc 
0,25
 Pr   Pr 
Якщо рідиною є гази, то   ≈1    =1.
 Prc   Prc 
Якщо рідиною є гази, то коефіцієнт об'ємного розширення
1 1
 ,  
m   

Вільна конвекція у великому обсязі

Природна конвекція (вільний рух теплоносія) у великих обсягах
спостерігається при опаленні приміщень, віддачі теплоти в навколишнє
 87
середовище від нагрітих поверхонь теплообмінних апаратів (парогенераторів,
теплообмінників), а також при нагріванні рідин у великих посудинах. Характер
руху рідини у разі природної конвекції в необмеженому просторі зображений на
рис. 3.3.

Рис. 3.3. Характер руху рідини у разі природної конвекції в

необмеженому просторі: а - нагріванні вертикальної стінки; б - нагріванні
горизонтальної стінки зверху; в - нагріванні горизонтальної стінки знизу; г
- нагріванні горизонтальної труби зсередини; 1-3 - відповідно ламінарна,
локоноподібна і турбулентна ділянки руху рідини

Теплота, яка надходить від джерела, створює різницю температур в

рухомому середовищі, що обігрівається, внаслідок чого виникають градієнти
щільності середовища, які формують гравітаційні підйомні сили.
В необмеженому просторі можуть бути три режими руху рідини (див. рис.
3.3, а): ламінарний 1, локоноподібний 2 і турбулентний 3. Перехід з першого
режиму в третій відбувається в міру прогріву рідини і в зв'язку з цим потовщення
прикордонного шару. Зі зміною характеру руху змінюється і величина. На ділянці
1 внаслідок збільшення товщини прикордонного шару його термічний опір
зростає і зменшується, на ділянці 2 коефіцієнт різко зростає, досягаючи
постійного значення при турбулентному режимі (ділянка 3). Таким чином, при
тепловіддачі в необмеженому просторі головну роль грає протяжність поверхні, а
не її геометрична форма.
У загальному випадку для визначення можна користуватися критеріальним
рівнянням М.А. Міхєєва (табл. 3.4):

Nu  C Gr  Pr  , (3-7)
m

Рівняння (3-7) застосовується для тіл будь-якої форми у разі омивання їх

будь-якими крапельними рідинами і газами для Pr  0,7 . За визначальну
температуру беруть середню температуру прикордонного шару t m  0,5t р  t с , за
визначальний геометричний розмір: для труб і куль - їх діаметр, для вертикальних
плит - їх висоту, для горизонтальних плоских поверхонь - найменший
горизонтальний розмір.

Таблиця 3.4. Залежність констант C і m в рівнянні (3-7) від значення добутку

критеріїв Gr  Pr
 88
Константа 10-3…5∙102 5∙102…2∙107 2∙107…1013
C 1,18 0,54 0,135
m 0,125 0,25 0,33

Для горизонтальних плоских поверхонь, рух теплоносія біля яких відповідає

схемам, показаним на рис. 8.2, б і д, отримане з рівняння (3-7) значення
коефіцієнта тепловіддачі треба збільшити на 30%, а для схем, показаних на рис.
8.3, в и г - зменшити на 30%.

Рис. 8.8. Рух теплоносія поблизу горизонтальних плоских поверхонь

Тепловіддача плоских поверхонь, які складають з вертикаллю кут  , також

може бути оцінена за допомогою рівняння (3-7) шляхом введення в нього
поправки, що залежить від кута  . Коефіцієнт тепловіддачі похилої поверхні
визначається як коефіцієнт тепловіддачі вертикальної поверхні, помножений на
поправочний множник cos  для поверхонь, звернених вгору, і cos  для
0 , 25 0 , 25

поверхонь, звернених вниз.

Вільна конвекція в обмеженому обсязі
Тепловіддача в замкнутому обмеженому просторі не може розвиватися
вільно, тому умови теплообміну в цьому випадку визначаються формою і
розмірами простору (рис. 3.4). Розрахувати такий теплообмін дуже важко. Для
спрощення розрахунку складний процес теплообміну замінюють
теплопровідністю шляхом введення поняття еквівалентного коефіцієнта
теплопровідності
 (3-7)
екв  Q ,
t  F
де  - товщина (ширина) замкнутого простору (див. рис. 3.4).
 89

Рис. 3.4. Характер природного руху рідини, що знаходиться в обмеженому

просторі:
а - горизонтальний прошарок при нагріванні зверху, б - горизонтальний прошарок
при нагріванні знизу; в - вертикальний прошарок різної ширини; г - циліндричні
щілини при обігріві зсередини і зовні

Вплив конвекції враховується коефіцієнтом конвекції, що є відношенням екв

екв
до  того ж середовища при середній її температурі: к   f Gr  Pr .

Дослідне дослідження тепловіддачі в замкнутому просторі показало, що
незалежно від форми прошарку коефіцієнт конвекції можна визначити з рівняння:
 к  C Gr  Pr  , (3-8)
n

Таблиця 3.5. Залежність констант C і n в рівнянні (3-8) від значення добутку

критеріїв Gr  Pr
Константа 103…106 106…1010 <103
C 0,105 0,4
к 1
n 0,3 0,2
У разі Gr  Pr  103  k  1, тобто циркуляція відсутня, і теплота передається
тільки теплопровідністю. У рівнянні (3-8) за визначальну обрана середня
температура теплоносія, що дорівнює напівсумі температур стінок, а за
визначальний розмір – товщина прошарку  .
Після цього визначаються екв   к  і q  екв t .

2.4 Тепловіддача при вимушеній течії в трубах

Інтенсивність теплообміну в прямих і гладких трубах залежить від режиму

течії. При Re<Reкр режим ламінарний. Розвинений турбулентний режим течії
встановлюється при значеннях Re >104; інтервал значень Re = 2 103…1 104
відповідає перехідному режиму. При ламінарному русі відбувається зміна
температури рідини по всьому перерізу каналу, а також і відповідні зміни її
густини. Максимальна швидкість спостерігається на осі труби і для ламінарного, і
для турбулентного режимів.
 Зрізана парабола
90

парабола

d W0
W0
Re<2*103 Re>1*104


W W
Re<Reкр –ламінарна течія (швидкість максимальна – на осі, зміна
температури по всьому перерізу),
Re = 2 103…1 104 - перехідний режим;
Re >104 – турбулентний режим.
В інженерних розрахунках для визначення середнього коефіцієнта
тепловіддачі при вимушеній ламінарній течії рідини в трубах використовують
рівняння М.А.Міхєєва
0,25
 Pr 
Nu  0,17 Re 0,33
Gr  Pr
0,1 0,43
   R L
 Prc 
Для визначення середнього по довжині труби коефіцієнта тепловіддачі при
розвиненому турбулентному русі (Re>104)рекомендується наступне рівняння:
0,25
 Pr 
Nu  0, 021 Re Pr 0,8 0,43
  L
 Prc 
 R - враховує кривизну труби;  R  1 , якщо труба пряма;  l - враховує зміну
α на початковій ділянці l/d >50   l  1 (стабілізаційна ділянка).
Коефіцієнт тепловіддачі змінюється по довжині каналу. Він буде більше
біля входу в канал і стабілізується на відстані від входу рівному 50d. Як
визначальний розмір прийнятий діаметр труби, як визначальну температуру –
середня температура потоку. Для труб, що мають l/d < 50, необхідно значення α
помножити на середній поправковий коефіцієнт  l з таблиці.
l/d 1 2 5 0 15 20 30 40 50
l 1,9 1,7 1,44 1,28 1,18 1,13 1,05 1,02 1
 91
Лекція 10
Теплообмін при зміні агрегатного стану (кипіння та конденсація)

Кипіння
Кипінням називається процес переходу речовини з рідкого стану в
пароподібний. Кипіння можливе у всьому температурному інтервалі між
потрійною і критичною точками для даної речовини. При кипінні (при фазовому
перетворенні «рідина-пар») поглинається теплота пароутворення, тому процес
завжди зв'язаний з підведенням теплоти до киплячої рідини. Розрізняють:
1. Кипіння в об’ємі рідини. При такому кипінні парова фаза виникає
мимовільно безпосередньо в об’ємі рідини у вигляді окремих бульбашок
пари.
2. Кипіння у потоці – це кипіння у рухомій рідині, коли поверхнею
теплообміну є стінки каналу, у якому рухається рідина.

Для процесу кипіння необхідне виконання двох умов:

1) наявність перегріву рідини відносно температури насичення tн; tp >tн;
2) наявність центрів пароутворення.
Перегрів рідини має максимум безпосередньо у поверхні, що обігрівається.
На ній же знаходяться центри пароутворення у вигляді шорсткостей поверхні
нагрівання, бульбашок газу, частинок пилу. Кипіння, при якому пара утворюється
у вигляді парових бульбашок, що періодично зароджуються і ростуть, називається
бульбашковим кипінням.

Під час кипіння процес теплообміну між рідиною і поверхнею нагріву

супроводжується перетворенням рідини в пару. Зміна температури по товщині
шару рідини, що кипить у великому обсязі без вимушеного руху за умови
нормального тиску, показано на рис. 12.1 ( l - відстань від поверхні нагрівання).

Рис. 12.1. Зміна температури під час кипіння у великому обсязі

Пара, що знаходиться над поверхнею киплячої рідини, має температуру
насичення. За товщиною шару киплячої рідини температура змінюється слабо, за
винятком ділянки, безпосередньо прилеглої до стінки. Велика частина рідини має
температуру, яка тільки на 0,4÷0,8оС перевищує температуру насичення.
 92

Рис. 12.2. Створення пухиря під час кипіння

а – поверхня, що змочується
б – поверхня, що не змочується
У пристіночному шарі рідина перегрівається: її температура вище
температури насиченої пари. Перегрів рідини у районі стінки виявляється
можливим тому, що тут немає постійної поверхні розподілу рідини і пари, а
процес пароутворення може відбуватися тільки після виникнення парових
бульбашок. Такі бульбашки виникають в центрах пароутворення.
Ймовірність виникнення парових бульбашок збільшується з ростом ступеня
перегріву рідини. Тому найбільш сприятливі умови для виникнення бульбашок
створюються на поверхні нагрівання. При цьому центрами пароутворення
служать шорсткості поверхні нагрівання, а також бульбашки повітря або пари, що
виділяються з рідини або твердої стінки. Пар має меншу теплопровідність, ніж
рідина, тому районі бульбашки перегрів рідини на поверхні нагрівання
збільшується. Розміри бульбашки швидко ростуть, і під впливом підйомної сили і
конвективних струмів він відривається від стінки і піднімається до вільної
поверхні рідини. Цей процес періодично повторюється.
Бульбашка, що зародилася в центрі пароутворення, знаходиться під дією
підйомної сили, зумовленої різницею щільності рідини і пари, гідродинамічної
сили, обумовленої рухом рідини і сили поверхневого натягу. Дві перші сили
прагнуть відірвати бульбашку від поверхні нагрівання, а остання сила
перешкоджає цьому.
У процесі росту бульбашки співвідношення між силами змінюється на
користь підйомної і гідродинамічної сил. Момент відриву одиничної бульбашки у
великому обсязі нерухомої рідини може бути встановлений з умови рівності
підйомної сили силі поверхневого натягу. Для діаметра парової бульбашки в
момент відриву d 0 отримана наступна теоретична формула:
 (12-1)
d 0  0,02  ,
    g
де  – коефіцієнт поверхневого натягу;  – крайовий кут, що характеризує
змочування поверхні рідиною;      – різниця густин рідини і пари; g –
прискорення сили тяжіння.
Парові бульбашки, що проходять через рідину, перемішують її, що
призводить до інтенсифікації тепловіддачі. Тому частота відриву бульбашок і
число діючих центрів пароутворення визначають інтенсивність теплообміну під
час кипіння.
 93
Спостереження за процесом кипіння води показує, що близько 95% пари
утворюється під час руху бульбашок і тільки 5% - під час перебування їх на
поверхні нагрівання.
Величина температурного напору t  tст  t  tст  tн , (де t н - температура
насиченої пари) визначає механізм пароутворення та інтенсивність теплообміну.
На рис. 12.3 зображена типова залежність коефіцієнта тепловіддачі і
теплового навантаження (щільності теплового потоку) від температурного напору
t  t ст  t н . За умови невеликих температурних напорів кількість бульбашок, що
відокремлюються від поверхні нагрівання, невелика, і вони не здатні ще
викликати істотне перемішування рідини. У цих умовах інтенсивність
тепловіддачі визначається тільки вільним рухом рідини, і коефіцієнт тепловіддачі
слабо збільшується з ростом t . Такий режим кипіння називається конвективним
(зона А на рис. 12.3). Для води за умови абсолютного тиску p  1 бар
конвективний режим спостерігається до t  5о С, а теплове навантаження досягає
близько 6000 Вт/м2.

Рис. 12.3. Режими кипіння

За умови збільшення температурного напору зростає число діючих центрів

пароутворення, дещо збільшується частота відриву бульбашок. Коли пухирці
викликають інтенсивне перемішування рідини, наступає режим розвиненого
бульбашкового кипіння, під час якого коефіцієнт тепловіддачі і теплове
навантаження різко зростають (зона В).
Безперервне пароутворення на поверхні теплообміну супроводжується
надходженням рідини до цієї поверхні. Спливаючі бульбашки пара ускладнюють
підхід рідини до центрів пароутворення. За умови деякої величини теплового
навантаження завдяки великому числу діючих центрів пароутворення і
відтісняючого впливу бульбашок на рідину парові бульбашки об'єднуються в
плівку, яка покриває спочатку окремі ділянки поверхні, а потім повністю
відокремлює рідину від поверхні нагрівання. Плівка безперервно руйнується і
відходить від поверхні нагрівання у вигляді великих бульбашок. Замість
 94
зруйнованої парової плівки виникає нова. Таке кипіння називається плівковим. У
цих умовах теплота передається від поверхні нагрівання до рідини шляхом
теплопровідності, конвективного переносу і випромінювання, а випаровування
відбувається з поверхні плівки. Так як теплопровідність пара значно менше
теплопровідності рідини, то поява парової плівки призводить до різкого
зменшення коефіцієнта тепловіддачі. Теплове навантаження при цьому також
зменшується (зона С). Коли плівка покриває всю поверхню нагріву, умови
теплообміну стабілізуються і під час подальшого збільшення t коефіцієнт
тепловіддачі залишається практично незмінним, а теплове навантаження
збільшується пропорційно (зона D). При цьому коефіцієнт тепловіддачі в 20÷30
разів менше його максимального значення.
В області перехідного бульбашкового кипіння в плівкове залежність
q  f t  має максимум. Режим, що відповідає максимальному значенню
теплового навантаження, називають критичним режимом. Критичні величини
температурного напору, коефіцієнта тепловіддачі і теплового навантаження
залежать від природи рідини і тиску, під яким рідина знаходиться. Наприклад, для
води при атмосферному тиску t кр  25 о , а  кр  5,8  10 4 Вт/(м2К) і
q кр  1,45  10 6 Вт/м2, тобто в цих умовах тепловий потік більше, ніж на початку
розвиненого бульбашкового кипіння у 250 разів.
За умови збільшення тиску критичне теплове навантаження спочатку
збільшується, потім зменшується. Наприклад, для води максимум критичного
теплового навантаження досягає при абсолютному тиску близько 80 бар, а її
значення в 3,2 рази більше, ніж при атмосферному тиску. Аналіз дослідних даних
показує, що максимум критичного теплового навантаження отримується для
p  0,3  0,4  p кр , де p кр – тиск, при якому питомі обсяги киплячої рідини та
сухої насиченої пари однакові.
Перехід від бульбашкового кипіння до плівкового супроводжується різким
збільшенням температури поверхні нагрівання і зменшенням теплового потоку і
може привести до аварії. Тому для отримання високої інтенсивності теплообміну
в експлуатації бажано реалізувати температурні напори дещо менше критичних,
але близькі до них.
Для кріогенних рідин, що мають низьку температуру насичення, плівкове
кипіння не пов'язано з надмірним підвищенням температури поверхні
теплообміну і небезпекою її руйнування. З іншого боку, низькі значення
коефіцієнтів тепловіддачі під час плівкового кипіння сприяє зменшенню втрат
рідини в процесі мимовільного кипіння. Тому для кріогенних рідин режими
плівкового кипіння представляють практичний інтерес.
Слід зауважити, що величини критичного теплового навантаження під час
переходу від бульбашкового кипіння до плівкового q кр1 і за умови зворотного
переходу q кр2 виходять різними. Величина q кр1 значно більше, ніж q кр2 . Надалі
розглядається тільки критичне теплове навантаження, яке відповідає переходу від
бульбашкового кипіння до плівкового.
 95
Складність процесу тепловіддачі під час кипіння, статистичний характер
основних параметрів, що визначають процес кипіння (число діючих центрів
пароутворення, частота відриву бульбашок, діаметр бульбашки в момент
відриву), дозволяють описати системою диференціальних рівнянь тільки
найбільш ймовірне протікання цього процесу за умови певної його схематизації.
Для узагальнення дослідних даних по тепловіддачі під час бульбашкового
кипіння можливі різні системи чисел подібності. Найбільш широко відомі
рівняння подоби, запропоновані Г.Н. Кружиліним, Д.А.Лабунцовим і С.С.
Кутателадзе спільно з В.М. Борішанським.
Розглянемо результати узагальнення дослідних даних по тепловіддачі під час
бульбашкового кипіння та по величині критичного теплового навантаження на
основі системи чисел подібності, запропонованих Д.А.Лабунцовим.
Узагальнення дослідних даних по тепловіддачі під час бульбашкового
кипіння різних рідин призвело до наступного рівняння:
1 (12-2)
n
Nu  cK Pr , 3
де
 l q l (12-1)
Nu  ; K ;
 r     v
де r – теплота випаровування рідини; l – характерний розмір, величина
якого пропорційна діаметру бульбашки в момент зародження і визначається
формулою
  Ts     cp (12-1)
l ;
 r 2
( Ts – температура сухої насиченої пари,   і c p – щільність і теплоємність
киплячої рідини).
Рівняння (12-2) узагальнює дослідні дані при K s  10 5  10 4 і Prs  0,86  7,6
. При K s  10 2 необхідно приймати c  0,125 , n  0,65 ; при K s  10 2 c  0,0625 ,
n  0,5 . Всі фізичні параметри рідини в рівнянні (12-2) вибираються за Ts .
Для конкретних рідин розрахункові формули істотно спрощуються.

Таким чином, процес кипіння характеризується двома лінійними

параметрами.

1. Критичний радіус бульбашки Rкр.

У момент утворення бульбашки на неї діє сила тиску Рр оточуючої її рідини
і сила поверхневого натягу на поверхні бульбашки. Умова механічної рівноваги
сил для парової бульбашки сферичної форми визначається рівнянням Лапласа.
2
р  р п  р р 
Rкр
Рп – тиск пари усередині бульбашки; Рр – тиск рідини; σ – коефіцієнт
поверхневого натягу [Н/м ] ; Rкр – критичний радіус бульбашки.
 96
2
Rкр 
P
Утворення бульбашки з критичним радіусом можливо лише в тому випадку,
якщо навколишня рідина буде перегріта, тобто якщо її температура Tр буде
перевищувати Tн ( при тиску рідини)
Поверхневий натяг- це сила, під дією якої вільна поверхня рідини намагається
скоротися. Ця сила діє по дотичній до поверхні.
2. Відривний діаметр бульбашки d0.
Народжена парова бульбашка росте, внаслідок підведення теплоти, до
відривного діаметра do, потім відривається від поверхні нагрівання і спливає,
захоплюючи за собою деяку кількість рідини з пристінної області в основний
об’єм. Простір, що звільнився на поверхні нагрівання, заповнюється рідиною й
у центрі пароутворення знову зароджується парова бульбашка.
Значення відривного діаметра бульбашки залежить, зокрема, від того,
змочується поверхня рідиною чи ні.

Пара >900C
0 Змочується не змочується
Пара
<90 C

Змочуюча здатність рідини характеризується крайовим кутом θ,який

утворюється між стінкою і вільною поверхнею рідини. Чим більше θ, тим
гірше змочуюча здатність рідини. Θ – залежить від природи рідини, матеріалу,
стану і чистоти поверхні.

Ці лінійні параметри входять в складні критеріальні рівняння для

розрахунку бульбашкового кипіння.
У практичних розрахунках використовуються залежності для
5
бульбашкового кипіння води в інтервалі тисків (1...40)10 Па
  3,14q 0,7 р 0,15 , або
  46t 2,33 р 0,5
де q- [Вт], p- [ бар].

При плівковому кипінні між стовпом рідини і твердою поверхнею

знаходиться парова подушка ( шар пари), у якому механізм переносу теплової
енергії відповідає вільній конвекції. Для цього випадку критеріальне рівняння
буде мати вигляд:
Nu=c (Gr Pr)n
1. Критичне значення добутку Gr Pr дорівнює 10-7.
2. Для турбулентного режиму, що найбільше часто має місце при плівковому
кипінні с=0,25 , n=0,33.
Визначальна температура t0 =tср – парової подушки.
α при плівковому кипінні на порядок нижче, ніж α бульбашкового кипіння.
 97
5.2 Конденсація
Конденсація – процес переходу пари (газу) у рідкий чи твердий стан. При
конденсації пари відбувається виділення теплоти фазового переходу, тому процес
конденсації пов'язаний з теплообміном. Конденсація може відбуватися як в
об’ємі, так і на охолоджуваній поверхні теплообміну. В інженерній практиці
частіше зустрічається другий варіант.
Необхідною умовою конденсації є наступна температурна умова:
ts >tc
ts – температура насичення; tc - температура стінки ( теплообмінника).
У розрахунках звичайно вважають, що температура пари дорівнює
температурі насичення tп = ts >tc
В результаті конденсації на поверхні може утворитися або рідка плівка
конденсату, або окремі краплі.
Плівкова конденсація можлива, якщо рідина змочує поверхню, краплинна –
якщо не змочує.
При краплинній конденсації водяної пари тепловіддача може бути в багато
разів більше, ніж при плівковій, тому що плівка конденсату має великий
термічний опір.

При зіткненні пара зі стінкою, температура якої нижче температури

насичення, відбувається конденсація. Конденсат випадає на стінці у вигляді
крапель або плівки, тобто конденсація може мати крапельний або плівковий
характер. Можлива і змішана конденсація, коли частина поверхні покрита
плівкою, а частина – крапельками конденсату.Найбільш часто в технічних
установках зустрічається плівкова конденсація. Крапельна конденсація
спостерігається тільки у випадках, коли рідина не змочує поверхню.
Теплота, що звільняється під час конденсації, передається холодній поверхні.
Під час плівкової конденсації пар, відділений від стінки шаром конденсату, який
створює значний термічний опір тепловому потоку. У разі краплинної конденсації
можливий безпосередній контакт пари зі стінкою, і тому теплообмін протікає в
багато разів інтенсивніше, ніж при плівковій конденсації.
На рис. 12.5 показано температурне поле під час плівкової конденсації
перегрітої пари близько до вертикальної стінки, рух плівки по якій має
ламінарний характер. Як видно з малюнка, температура поверхні конденсату
трохи нижче температури насиченої пари. Для водяної пари за умови
атмосферного тиску ця різниця становить 0,02÷0,05оС.

Рис. 12.5. Температурне поле під час плівкової конденсації

 98
Ламінарна течія плівки спостерігається тільки у верхній частині вертикальної
стінки. Потім на поверхні плівки виникають мікрохвилі, завдяки яким середня
товщина стінки і її термічний опір зменшуються. Однак сама плівка на деякій
ділянці поверхні залишається ламінарною. При подальшому збільшенні товщини
мікрохвилі призводять до виникнення турбулентних пульсацій, і течія в плівці
стає турбулентним.
Перехід від ламінарної течії до турбулентної визначається критерієм Рейнольдса
4 w
для плівки Re  ,

де w – середня швидкість плівки в розглянутому перерізі;
δ – товщина плівки.
Як лінійний розмір прийнятий еквівалентний діаметр плівки
4b
d 'экв   4 , b- ширина плівки.
b
Витрата конденсату визначається за виразом при ширині плівки b=1 м
G= wδρb

Розглянемо спочатку тепловіддачу під час конденсації насиченої пари і

ламінарному течії плівки. Нехтуючи конвективним перенесенням теплоти в
плівці, запишемо наближено теплове навантаження формулою теплопровідності:

q t s  t  .

На основі формули Ньютона
q   t s  t  .
Тут  – товщина плівки;  – коефіцієнт теплопровідності конденсату;  -
коефіцієнт тепловіддачі.
Отже,
 (12.8)
 .

З цієї формули видно, що зменшення товщини плівки конденсату може
служити засобом інтенсифікації теплообміну. Наприклад, постановка
конденсатовідводних ковпачків на вертикальну трубу через кожні 10 см
призводить до збільшення коефіцієнта тепловіддачі в 2÷3 рази.
Розрахункові формули для визначення коефіцієнта тепловіддачі у разі
ламінарного руху плівки можуть бути отримані теоретичним і
експериментальним шляхом. Теоретичне вирішення завдання грунтується на
визначенні товщини плівки з умови рівноваги сил тертя, тяжіння, поверхневого
натягу та інерції для елементарного об'єму конденсату з наступним визначенням
коефіцієнта тепловіддачі за формулою (12.8). Вперше таке рішення для
ламінарної плівки отримано Нуссельта в 1916 р.
П.Л. Капіца показав, що середній коефіцієнт тепловіддачі завдяки
хвилеутворенню збільшується на 21% в порівнянні з його величиною,
розрахованою за формулою Нуссельта. З урахуванням цієї поправки теоретичні
формули задовільно узгоджуються з експериментом.
 99

Вимушений рух пара впливає на величину коефіцієнта тепловіддачі. Рух

пари уздовж вертикальної поверхні вниз збільшує швидкість течії плівки,
зменшує її товщину і збільшує коефіцієнт тепловіддачі. Коли напрямки руху пари
і плівки протилежні, то у разі невеликої швидкості пар гальмує плівку і погіршує
інтенсивність теплообміну, але за умови подальшого збільшення швидкості
плівка здувається паром, і коефіцієнт тепловіддачі збільшується. За умови
збільшення тиску вплив швидкості пари на коефіцієнт тепловіддачі під час
конденсації посилюється.
Значно складніший механізм має тепловіддача у разі конденсації пари, що
рухається всередині труби. В цьому випадку усередині труби мають місце два
потоки – потік пари і потік конденсату, взаємовплив яких залежить від напрямків
їх руху та швидкості пари. У разі вертикального положення труби ці напрямки
можуть бути однаковими або протилежними. У разі горизонтального положення
труби рух конденсату може визначатися тільки взаємодією його з потоком пари,
тільки силами тяжіння або одночасним впливом цих факторів.
Швидкість пари під час руху його по трубі зменшується; у разі повної
конденсації пари його швидкість на виході дорівнює нулю. Режим течії пари
може бути ламінарним або турбулентним, причому турбулентна течія через
зменшення швидкості на деякій відстані від входу може перетворитися в
ламінарну. Плівка також може мати ламінарний і турбулентний режим течії.
Складність явища і різноманіття можливих ситуацій не дозволили поки
отримати повне вирішення цієї проблеми. Але окремі питання цієї проблеми
вирішені. Так, для турбулентного режиму течії плівки конденсату в умовах, коли
рух плівки визначається її взаємодією з рухомим паром, Є.П. Ананьєв, Г.М.
Кружилін і Л.Д. Бойко запропонували теоретичну формулу, отриману на основі
зв'язку між тертям і тепловіддачею. Для місцевого коефіцієнта тепловіддачі
  
Nu  0,023 Re 0,8 Pr 0, 4 1    1 x .
   
Тут
d 4Gсм
Nu  ; Re  ,
f d f
де Gсм – масова витрата суміші;   і   – щільність рідини і пари; x –
масовий паровміст в перерізі, що розглядається;  і  – коефіцієнт
теплопровідності і динамічний коефіцієнт в'язкості рідини.
 100
Лекція 11
Тема 3. Теплообмін випромінюванням

3.1. Основні поняття та визначення

Відмінною рисою теплового випромінювання є те, що всі тіла постійно

випускають енергію випромінювання.
Теплове випромінювання – результат перетворення внутрішньої енергії тіл
в енергію електромагнітних коливань.

Випромінюванням називається передача енергії електромагнітними

коливаннями, мимовільно (спонтанно), які виникать в тілі в результаті руху
електрично заряджених мікрочастинок (електрони, протони, іони). Теплове
випромінювання приходиться на широкий діапазон довжин хвиль, але основна
частина випромінювання відбувається в діапазоні (0,3 100 мкм).

Зразкова класифікація електромагнітного випромінювання як функція

довжини хвилі
№ Вид випромінювання Діапазон
1 Космічне випромінювання 0,05 10-6 мкм
2 γ- випромінювання (0,5-1,0)10-6 мкм
3 Рентгенівське випромінювання 10-6-20 10-3 мкм
4 Ультрафіолетове випромінювання 20 10-3-0,38 мкм
5 Видиме випромінювання 0,38-0,76 мкм
6 Інфрачервоні промені (теплове випромінювання) 0,8мкм-0,8мм
7 Радіохвилі Від 1 до ∞

Більшість твердих і рідких тіл випромінюють енергію всіх довжин хвиль в

інтервалі від 0 до , тобто мають суцільний спектр випромінювання.
Гази мають селективний спектр випромінювання (випромінюють енергію
тільки у визначеному інтервалі довжин хвиль).
Тверді тіла випромінюють і поглинають енергію поверхнею, а гази –
об’ємом.

Потік випромінювання Q, Вт,- сумарне випромінювання, що проходить

через довільну поверхню F в одиницю часу.
Поверхнева густина потоку випромінювання Е, Вт/м2 - потік
випромінювання, що проходить через одиницю поверхні:
dQ
E [Вт/м2]
dF
Інтенсивність випромінювання І, Вт/м3 - густина випромінювання
віднесена до одиниці довжини хвилі:
dE
I [Вт/м3]
d
 101
Інтенсивність випромінювання залежить від властивостей тіла, що
випромінює.
Реальні тіла поглинають не всю падаючу на них енергію. Частково вона
поглинається ними, частково відбивається і частково проходить крізь них.
Більшість твердих тіл є непрозорими у видимій і інфрачервоній області спектра.

Види теплового випромінювання

ЕПОГЛ
ЕПАД

ЕВІДБ
ЕПРОП
ЕЕФ=Ео+Евідб

ЕО

Епад - густина падаючого потоку випромінення,

Епогл - густина поглиненого потоку,
Епроп – густина пропущеного потоку,
Евідб – густина відбитого потоку,
Ееф – густина ефективного потоку випромінювання,
Ео – густина потоку власного випромінювання.

Коефіцієнт поглинання А - відношення поглиненого потоку

випромінювання до падаючого:

Коефіцієнт відбиття R – відношення відбитого потоку випромінювання

до падаючого:

Коефіцієнт пропускання D - відношення пропущенго потоку

випромінювання до падаючого:
.
Епогл+Евідб+Епроп=Епад, або А+R+Д =1
Абсолютно чорне тіло (А=1) поглинає всі падаючі на нього промені.
Сіре тіло – тіло, для яких 0<А<1 і не залежить віл довжини хвилі
випромінювання.
Абсолютно біле тіло (R=1) розсіює променисту енергію випромінювання в
усіх напрямках. У природі абсолютно чорних і білих тіл не існує.
Прозоре тіло (D=1) пропускає всі падаючі на нього промені. Приклад:
тонкі шари сухого повітря, шари одноатомних газів.
Тіла, у яких 0<D<1 , наз. напівпрозорими (скло, кварц).
Для непрозорих тіл A+R=1, тому що Д=0.
 102

Власне випромінювання Ео - випромінювання, що визначається природою

даного тіла і його температурою. Це кількість енергіїї, що випромінюється
одиницею поверхні в одиницю часу для всіх довжин хвиль від λ=0 до λ=∞.

З боку інших тіл на тіло падає промениста енергія в кількості Епад. Частина
падаючого випромінювання в кількості А Епад, поглинається тілом. Інше в
кількості (1-А) Епад відбивається:
Епогл= А Епад ,
Евідб=(1-А)Епад

Сума енергії власного і відбитого випромінювання складає ефективне

випромінювання тіла, тобто це фактичне випромінювання тіла:
Ееф =Ео+Евідб= Ео+RЕпад

Променистий теплообмін між тілами визначається потоком результуючого

випромінювання, яке являє собою різницю між променистими потоками, яке
отримує тіло, і яке воно посилає в оточуюче середовище.
Ерез =Ео -Епогл
Для АЧТ Ееф =Ео.
Ефективне випромінювання залежить не тільки від фізичних властивостей і
температури даного тіла, але і від фізичних властивостей, температури і спектра
випромінювання навколишніх тіл, форми, розмірів і відносного розташування тіл
у просторі. Внаслідок цього фізичні властивості ефективного і власного
випромінювання неоднакові, і спектри їхнього випромінювання різні.

3.2 Основні закони випромінювання

Закон Віна
Добуток довжини хвилі, яка Ес
відповідає максимальному Т3
власному випромінюванню тіла Т2 T3>T2>T1
на його абсолютну температуру є
постійною величиною: Т1
 maxT  2.898 10-3 К м
Зі збільшенням температури тіла,
яке випромінює, максимум
випромінювання переміщується в область 
більш коротких довжин хвиль. max 3 max 2 max 1
 103
Закон Стефана-Больцмана
Власне випромінювання абсолютне чорного тіла пропорційно 4-ому
ступеню абсолютної температури, тобто:
Ео  Т 4 Е АЧТ
-8 2 4
де = 5,67 10 Вт/м К – постійна
Стефана-Больцмана. Ео
Ео сер
Для технічних розрахунків застосовується:
Ео  Со (Т / 100) 4 ,
де С0 =σ0 108 – коефіцієнт випромінювання АЧТ.

Цей закон справедливий для АЧТ, але його можна застосувати і до сірих
тіл, тобто до тіл, що випромінюють також на всіх довжинах хвиль, але слабкіше.

Ступенем чорноти тіла називається відношення випромінювання даного

тіла до випромінювання абсолютно чорного тіла.
E

E0
Він залежить від фізичних властивостей тіла. Ступінь чорноти сірих тіл
завжди  < 1. Більшість реальних твердих тіл з визначеним ступенем точності
можна вважати сірими тілами, а їх випромінювання - сірим випромінюванням.
Значення ε важливих матеріалів наведені в таблицях.
Енергія випромінювання сірого тіла дорівнює
4
 T 
E  E o  C o  
 100 
 T  4
  C  , де С  C o - коефіцієнт випромінювання, його
 100 
значення визначається природою тіла, його станом.
Закон Кірхгофа

Припустимо, що є сіра поверхня з температурою Т і кофеіцієнтом

поглинання А та абсолютно чорна поверхня з температурою То та коефіцієнтом
поглинання Ао=1. Поверхні розташовані паралельно одна одній на такій відстані,
що випромінювання кожної з них обовязково потрапляє на другу.
 104
Енергію, яку випромінює сіре тіло Е буде повністю поглинати чорне тіло.
Енергію, що випромінюєтьсяабсолютно чорним тілом (Ео) частково (у кількості
АЕо) буде поглинати сіре тіло, а частково (у кількості (1-А)Ео) вона, відбившись,
потраплятиме на АЧТ і поглинатиметься тілом.
Енергетиичний баланс матиме вигляд:
Е=q=Е-АЕо – вихідний потік енергії
У разі Т=То будемо мати термодинамічну рівновагу між поверхнями. Якщо
q=0, рівняння матиме вигляд:
E
 E0
A
Це співвідношення справедливе для будь-яких тіл і можна записати закон
Кірхгофа:
При термодинамічній рівновазі відношення випромінюючої здатності до
поглинальної для всіх тіл однаково і дорівнює випромінювальній здатності
абсолютно чорного тіла за тої самої температури:
E1 E 2 E
      0  E0  f (T )
A1 A2 A0
Враховуючи, що енергію випромінювання кожного тіла Е можна
представити через ступінь чорноти:
E
 ;  E  E0
E0
E0 1 E0 2
      E0
A1 A2
1 2
      1; звідси  1  A1 ;  2  A2
A1 A2
Звідси можна записати перший наслідок закону Кірхгофу:
1) при термодинамічній рівновазі поглинаюча здатність і ступінь чорності
тіла чисельно рівні між собою.
 T  4  T  4 С С
З іншої сторони, так як 1  C1   ,  2  C2   , то: 1  2  Со
 100   100  А1 А2
Звідси другий наслідок закону Кірхгофа:
2) відношення коефіцієнту випромінювання до коефіцієнту поглинання для всіх
тіл одне й те саме і дорівнює коефіцієнтувипромінбвання АЧТ.
Із закону Кірхгофа випливає, що випромінююча здатність тіл тим більше,
чим більше їх поглинаюча здатність. Тіла, що добре відбивають променисту
енергію, самі випромінюють дуже мало (наприклад, випромінювальна здатність
АБТ дорівнює нулю).
Якщо зменшити втрати теплоти будь-якою поверхнею, то її обробляють
так, щоб вона мала найменше значення  . Значення  , А залежать від
температури. Для металів вони з підвищенням температури зростають, а для
деяких неметалів – знижуються.
 105

3.3. Теплообмін випромінюванням між твердими тілами з сірою поверхнею,

розділеними прозорим середовищем

Розглянемо випадок теплообміну випромінюванням між двома

паралельними пластинами (сірими тілами) розділеними прозорим середовищем.
Площі поверхні пластин досить великі в порівнянні з відстанню між ними.
Температури пластин T1 і T2 , причому T1>T2, коефіцієнти поглинання А1 і А2,
власна випромінююча здатність Е1 і Е2. E1
Перша пластина випромінює на другу T1 T2
E еф1
променисту енергію. Друга пластина частину цієї F1 F2
енергії поглинає, а частину відбиває назад на C1 C2
першу, де знову перша пластина частину поглинає і A1 E еф2
A2
частину випромінює назад на другу і т.д.
E2

T1>T2 qp

Сумарний променистий потік першої пластини, складає з власного

випромінювання Е1 і відбитого випромінювання другої пластини (1-А1) Е2еф
знаходимо з рівняння:
Е1еф =Е1 +(1-А1)Е2еф
Аналогічно сумарне випромінювання другої пластини:
Е2еф =Е2 +(1-А 2 )Е 1еф
Променистий тепловий потік, який одержує 2-га пластина:
q= Е1еф -Е2еф
У результаті рішення 3-х останніх рівнянь одержуємо
E1 A2  E2 A1
q ,
A1  A 2  A1 A2
Для сірих тіл А1=1; А 2= 2 має місце не лише при т/д рівновазі ( з-н
Кірхгофа), а і в умовах променевого теплообміну при T1 T2
Тому, якщо врахувати, що
4 4
 T   T 
E1  1CO  1  , a E2   2CO  2 
 100   100 
4 4
 T1   T2 
1CO    2   2CO   1
q  100   100  1 2 ,
1   2  1 2
 106

 T  4  T  4 
або q   пр C o  1    2   ,
 100   100  
1
де  пр  – приведений ступінь чорноти системи тіл.
1 1
 1
1 2
Таким чином, для зниження променистих теплових потоків необхідно:
знижувати ступінь чорноти поверхні ( полірувати і наносити дзеркальне
покриття).

3.4 Теплообмін між тілами з екраном

У різних областях техніки досить часто зустрічаються випадки, коли

потрібно знизити передачу теплоти випромінюванням. Наприклад, потрібно
відгородити робітників від дії теплових променів у цехах, де маються поверхні з
високими температурами. В інших випадках необхідно відгородити дерев'яні
частини будинків від променистої енергії з метою запобігання запалення і т.п.
Тому завжди, коли необхідно зменшити передачу теплоти випромінюванням,
прибігають до установки екранів. Звичайно екран являє собою тонкий металевий
лист із великою відбивною здатністю і теплопровідністю. Температури обох
поверхонь екрана можна вважати однаковими.

Розглянемо дію екрана між двома плоскими безмежними паралельними

поверхнями, причому передачею теплоти конвекцією будемо зневажати.
Температури поверхонь стінок T1 і T2 підтримуються постійними (T1>Tе>T2), де
Те. Допускаємо, що коефіцієнти випромінювання стінок і екрана рівні між собою.
Тоді приведений коефіцієнт випромінювання між поверхнею без екрана, між 1-ої
поверхнею й екраном, екраном і 2-ою поверхнею рівні між собою, тобто:
С1ек  Сек 2  С12 , та 1ек   ек 2  12 .
Тепловий потік, переданий від першої поверхні до другої (без екрана):
 T  4  T  4 
q12   12 C12  1    2   (1)
 100   100  
Тепловий потік, переданий від 1-ої поверхні до екрана:
 T  4  T  4 
q1ек   1ек C1ек  1    ек   (2)
 100   100  
Тепловий потік, переданий від екрана до 2-ої поверхні:
 107

 T  4  T  4 
q ек 2   ек 2 C ек 2  ек    2   (3)
 100   100  
У разі сталого теплового режиму потоки рівні , тому
 T  4  T  4   T  4  T  4 
 1ек C1ек  1
  ек
  =  ек 2 C ек 2  ек    2   ,
 100   100    100   100  

1  T1   T2  
4 4 4
 Т ек 
звідки        
 100  2  100   100  
Підставляючи значення отриманий вираз в рівняння (2), отримаємо:
1  T  4  T  4  1  T  4  T  4 
q(12) ек   1ек C1ек  1
  2
  =  12 C12  1    2  
2  100   100   2  100   100  
1
q(12)ек  q12
2
Тобто, за умови наявності екрана того ж ступеня чорноти, що й у поверхні,
одержимо зниження теплового потоку в 2 рази.
За умови наявності n екранів
1
q(12) ек  q12
n 1
Густина потоку результуючого випромінювання зменшується в (n+1) раз.
Значний ефект зменшення теплообміну випромінюванням виходить при
застосуванні екрана з полірованого металу. Екрани широко застосовують у тих
випадках, коли треба знизити руйнівний вплив теплових променів на поверхні
(наприклад, обмуровка топок парових котлів).
 108
Лекція 12
Розділ ІІІ. Промислова теплотехніка
Тема 1. Теплообмінні апарати

1.1. Класифікація ТО

Теплообмінні апарати – це пристрої, у яких тепло переходить від одного

середовища до іншого.
Класифікація теплообмінників:
1) За принципом дії:
- поверхневі (процес передачі теплоти здійснюється через теплообмінну
поверхню);
- змішувальні (пристрої, у яких процес передачі теплоти відбувається при
безпосередньому контакті гарячого і холодного теплоносіїв - наприклад градирні
ТЕС. Ці ТО простіше конструктивно, проте їх застосування обмежується тими
випадками, коли технологічні умови виробництва не допускають змішування
робочих середовищ);
- теплообмінники з внутрішніми джерелами енергії (пристрої з одним
теплоносієм, що відводить тепло, виділене в самому апараті – наприклад, ядерний
чи хімічний реактор, електронагрівач).
Схема поверхневого теплообмінника
m1, t1″

Гарячий Холодний
теплоносій теплоносій
m1, t1´ m2, t2´

m2, t2″
Штрихом зверху позначають параметри теплоносія на вході в
теплообмінник, двома штрифами – на виході з апарату.
Схема змішувального теплообмінника

Гарячий
теплоносій
m1, t1´

Суміш Холодний
робочих тіл теплоносій
(m1+m2), t1″= t2″ m2, t2´

2) Залежно від технологічного призначення:

 109
− нагрівачі та охолоджувачі;
− холодильники;
− випаровувачі;
- конденсатори;
− парогенератори;
− бойлери.
3) Залежно від агрегатного стану телоносія:
− газ-газ (підігрівач повітря за рахунок теплоти відхідних газів, утилізатор
теплоти вентиляційного повітря);
− паро-газові (парові підігрівачі для повітря);
− газо-рідинні (холодильники для газов);
− паро-рідинні (конденсатори);
− рідинно-рідинні (водо-водяні підігрівачі системи опалення).
Розглянемо детальніше поверхневі підігрівачі. Вони діляться на:
- регенеративні (теплоносії поперемінно омивають насадку (поверхню
теплообміну з високою теплоємністю), яка нагрівається по черзі гарячим і
холодним теплоносієм. Тепловий потік та температура в кожній точці насадки
змінюються з часом. Процес теплообміну в таких ТО нестаціонарний);
- рекуперативні (теплоносії з різною температурою рухаються одночасно у
просторі, розділеному стінкою з теплопровідного матеріалу, при цьому тепловий
потік в кожній точці поверхні стінки має один і той же напрямок і значення.
Витрати тепоносія в таких ТО залишаються постійними, а процес теплообміну –
стаціонарним).
Найбільш розповсюджені – рекуперативні ТО. Їх класифікують за
наступними ознаками:
1) по напрямку руху теплоносія:
- прямотокові (теплоносії рухаються в одному напрямку),
- протитокові (телпоносії рухаються назустріч один одному),
- перехресного чизмішаного току (теплоносії рухаються у
взаємоперпендикулярних чи різних напрямках);
2) по формі теплообмінної поверхні:
- трубчасті,
- спіральні,
- пластинчасті,
- рубашкові;
3) по способу компенсації температурних напруг:
- без компенсації (жорстка конструкція);
- з компенсацією упругими елементами (напівжорстка конструкція);
- з компенсацією за рахунок вільних змін (ТО з плаваючоюголовкою).
Класификацію ТО за принципом дії за конструктивними
особливостями можна показати у вигляді схеми. .
 Спіральні

Пластинчасті

з листа
З поверхнею
Рубашкові

Із скла

Графітові
з неметалів
З поверхнею
Рекуперативні

Фторопластові

Погружні
Поверхневі ТО

Змійовикові
Теплообмінні апарати

Зрошувальні
Класифікація теплообмінників

Труба в трубі
З поверхнею з труб

Кожухотрубчасті

Регенеративні

Змішувальні

З внутрішніми джерелами теплоти

(реактори)
110
 111
1.2 Приклади конструкцій

Рис. 1 - Кожухотрубчастий одноходовий (ліворуч) та багатоходовий

(праворуч) теплообмінники:
1 - корпус (обичайка); 2 – трубні решітки; 3 –труби; 4 – кришки; 5 –
перегородки в кришках; 6 – перегородкив між трубному просторі.

Рис.2. Загальний вигляд кожухотрубного теплообмінника

Призначені для роботи з теплоносіями газ-рідина, рідина-рідина, рідина-
пара. За кількістю ходів можуть бути 1, 2 ,4 6 – ходові. В більшості випадків
пара вводиться в між трубний простір, а рідина, що нагрівається, тече трубами.
Конденсат з між трубного простору відводиться через штуцер знизу.
Процес теплообміну відбувається через поверхню труб, закріплених в трубній
решітці.
 112

Рис. 3 – Теплообмінник типу «труба в трубі»

1 – внутрішні труби, 2 – зовнішні труби, 3 – калач, 4 – патрубок.

З високими коефіцієнтами теплопередачі працюють теплообмінники

«труба в трубі», де кожен з прямолінійних ділянок труби укладений в трубу
більшого діаметра. Завдяки малим перетинах внутрішньої труби і кільцевого
зазору навіть при невеликих витратах теплоносіїв досягаються високі
швидкості потоку рідини (від 1 до 2,5 м/с). Однак теплообмінники типу «труба
в трубі» громіздкі і більш металоємні, ніж кожухотрубні. Їх використовують
для теплообміну між двома рідинами і між рідиною і паром, що конденсується.

Рис.4- Змійовиковий теплообмінник

Для відносно малих теплових навантажень використовують змієвикові

теплообмінники, що виготовляються з труб, згорнутих у спіралі і поміщених у
кожух. Ці теплообмінники мають невелику поверхню. Їх застосовують для
охолодження і нагріву конденсату, а також для конденсації пари.
Внаслідок великого обсягу корпусу, в якому знаходиться змійовик,
швидкість рідини в корпусі незначна, що зумовлює низькі значення коефіцієнта
тепловіддачі. Разом з тим в деяких випадках великий об'єм рідини, що
заповнює корпус, має і позитивне значення, так як забезпечує більш стійку
роботу теплообмінника при коливаннях режиму. Теплообмінники такого типу
працюють при низьких теплових навантаженнях. Перевага: простота пристрою,
 113
дешевизна, доступність для очищення та ремонту, а також зручність роботи
при високому тиску і в хімічно активних середовищах. Вони застосовуються
при поверхнях нагріву до 10-15 м2. Вода в змійовику рухається зі швидкістю
до1 м/с.

Рис.5- Пластинчастий теплообмінник

У пластинчастих теплообмінниках поверхню теплообміну утворюється

гофрованими паралельними пластинами. Рідини, що обмінюються теплом,
рухаються в каналах між суміжними пластинами, омиваючи протилежні бічні
сторони кожної пластини. Внаслідок високої швидкості руху рідини між
пластинами досягається високе значення коефіцієнта теплопередачі при малому
гідравлічному опорі.Для запобігання витоків і перемішування рідин
застосовують подвійне резинове ущільнення.
Пластинчасті теплообмінники набули поширення в якості нагрівачів,
холодильників, а також комбінованих теплообмінників для пастеризації та
стерилізації в молочному, пивоварному, виноробному, консервному
виробництві.
Пластина (рис.б) має на передній поверхні три прокладки. Велика
прокладка 1 обмежує канал для руху рідини I між пластинами, а також отвори 2
і 3 для входу рідини I в канал і виходу з нього; дві малі кільцеві прокладки 4
ущільнюють отвори 5 і 6, через які надходить і видаляється рідина II, що
рухається протитечією.
На рис. а рух рідини I показано схематично пунктирною лінією, а рідини
II - суцільною лінією. Рідина I надходить через штуцер 3, рухається по
непарних каналах (рахуючи справа наліво) і віддаляється через штуцер 4.
Рідина II подається через штуцер 5, рухається по парним каналам і видаляється
через штуцер 6. Пакет пластин затискається між нерухомою плитою 7 і
рухомою плитою 8 допомогою гвинтового затиску 9.
Пластинчасті теплообмінники легко розбираються і очищаються від
забруднень. До їх недоліків відносяться: неможливість роботи при високих
тисках і труднощі вибору еластичних хімічно стійких матеріалів для прокладок.
Конструкція дозволяє модифікувати ТО, збільшувати потужність ТО за
рахунок збільшення кількості пластин.
 114

Рис. 6 – Оребрений теплообмінник

Застосування оребрения з боку теплоносія, що відрізняється низькими

значеннями коефіцієнтів тепловіддачі (гази, в'язкі рідини) дозволяє значно
підвищити теплові навантаження апаратів.
Крім трубчастих теплообмінників з трубами, що мають поперечні ребра
прямокутного (рис. 21, а) або трапецієподібного перерізу (рис. 21, б),
розроблені конструкції з поздовжними, плавниковими, дротяними, голчастими
безперервними спіральними ребрами.

При нагріванні повітря зазвичай застосовують насичений водяний пар, що

надходить в колектор 1 і далі в пучок оребрених труб 2. Конденсат відводиться
з колектора 3. Іноді використовуються поздовжні ребра, які для турбулізації
пограничного шару (що особливо важливо при ламінарному перебігу
теплоносія) на певній відстані надрізають.
Конструкції оребрених теплообмінників різноманітні. Схема сучасного
пластинчато-ребристого теплообмінника, що працює за принципом протитечії,
наведена на рис. 23. Теплообмінники такого типу використовуються,
наприклад, в низькотемпературних установках для розділення повітря (в
системах вентиляції).

Рис. 7 – Пластинчасто-ребристий теплообмінник

 115

Рис. 8 – Змішувальний теплообмінник з трубою Вентурі

1 – дифузор; 2 – сепараційна камера; 3 – відбійник; 4 – патрубок з соплом для
підведення рідини; 5 –патрубок для зливу рідини; 6 – патрубок для відведення
газу; 7 – пітрубок доля підведення газу

Рис.9 - Регенератор Юнгстрема

Рис. 10 - Змішувальний теплообмінник з насадками

 116

Рис. 11 – Теплообмінник спірального типу

Компактними теплообмінниками з малим гідравлічним опором є
спіральні теплообмінники. У них поверхня теплообміну утворюється двома
металевими листами, згорнутими по спіралі. У спіральних каналах
противотоком рухаються теплоносії. Їх використовують для теплообміну між
рідинами і газами, між рідинами зі зваженими частками (наприклад, для
охолодження бражки на спіртоперегонних заводах).
Спіральні ТО перехресного току застосовуються в основному для
нагрівання та охолодження газів і конденсації парів. Вони компактні, працюють
при при невеликих швидкостях теплоносіїв (1-2м/с для рідин) і мають менший
гідравлічний тиск, ніж трубчасті ТО різних типів. Але вони складні у
виготовленні і працюють при обмежених надлишкових тисках, так як
намотування спіралей утруднюється із збільшенням товщини листів.

Рис. 12 - Апарат з рубашкою

а - апарат з паровою рубашкою; б - рубашка з анкерними зв'язками
(деталь);
1 - корпус; 2 - рубашка; 3 - штуцери для введення пари; 4 - штуцер для
відведення конденсату
Для обігріву та охолодження реакційних і інших середовищ застосовують
різні пристрої, в яких поверхню теплообміну утворюється стінками самого
 117
апарату. До числа найбільш поширених пристроїв відносяться сорочки
(автоклави). Теплоносій подається в порожнину між апаратом і рубашкою. При
охолодженні апарату теплоносій вводиться знизу вгору, а при нагріванні паром
введення здійснюється зверху, конденсат ж віддаляється знизу. Поверхня
теплообміну в цих теплообмінних пристроях обмежується розмірами апарату, а
застосовуваний тиск не перевищує 6-10 кгс / см2.

1.3 Тепловий розрахунок теплообмінників

Проектні (конструктивні) теплові розрахунки виконуються при

проектуванні нових апаратів, метою розрахунку є визначення поверхні
теплообміну.
Перевірочні теплові розрахунки виконуються у випадку, якщо відома
поверхня нагрівання теплообмінного апарата і потрібно визначити кількість
переданої теплоти та кінцеві температури робочих рідин.
Тепловий розрахунок теплообмінних апаратів зводиться до спільного
розв’язку рівнянь теплового балансу і теплопередачі. Ці два рівняння лежать в
основі будь-якого теплового розрахунку.

Рівняння теплового балансу, за умови відсутності теплових втрат:

Q=G1(h´1 –h´´1)=G2(h´´2 –h´2),

G – масова витрата теплоносія, кг/с;

h – питома ентальпія, Дж/кг.
Індекси 1, 2 відноситься відповідно до гарячого і холодного теплоносія,
індекси ′,″ - до параметрів рідини на вході в апарат і на виході з нього.
При відсутності кипіння чи конденсації рівняння можна записати у виді:
Q=G1cp1(t′р1 –t′′р1) = G2 cp2(t″р2 -t′р2),
де ср1 і ср2 – середні теплоємності теплоносіїв.

Рівняння теплопередачі
Q =k F(tр1 – tр2)
так як температури рідин не залишаються постійними, рівняння приймає
вигляд :
Q =k F·Δtср
де k – середній коефіцієнт теплопередачі теплообмінника;
Δtср – середній температурний напір в теплообміннику.
Дане рівняння за відомими значенням k і Δtср дозволяє визначити площу
теплопередаючої поверхні.
Для плоскої стінки, наприклад, коефіцієнт теплопередачі знаходиться з
рівняння:
1
k .
1  1
 i 
1 i  2
 118
Коефіцієнти тепловіддачі α1 і α2 можуть враховувати не тільки
конвективну тепловіддачу, але і тепловіддачу випромінюванням. У цьому
випадку, наприклад,
α1 = α1к + α1р
Розділяюча стінка може бути як багатошаровою, так і однорідною.
При розгляді теплообмінних апаратів з температурою теплоносіїв, яка
безупинно змінюється, варто розрізняти апарати з різними схемами руху
телпоносіїв:

Рис. 1- Схеми руху теплоносіїв:

а – прямотокова;
б – протитокова;
в – перехресна;
г – змішана.

Якщо гарячий і холодний теплоносії рухаються паралельно в одному

напрямку, то така схема руху називається прямотоком (рис.1а)
Якщо теплоносії рухаються паралельно, але в протилежних напрямках, то
така схема руху називається протитоком (рис.1б).
Якщо рідини рухаються у взаємно перпендикулярних напрямках, то
схема руху називається перехресною (рис.1в).
При виводі рівняння теплопередачі приймалося, що температури гарячого
і холодного середовища не змінюються. Насправді температури робочих рідин
змінюються, причому на зміну температур впливає схема руху теплоносіїв і
величини водяних еквівалентів.
Якщо по осі абсцис відкласти значення поверхні апарата, а по осі ординат
– значення температур в різних точках поверхні, то температурні графіки для
апаратів з прямотоком і протитоком.

t1/ C1  C2 t1/ t 2/
t1// t 2//
Δtб Δtм
t 2//

t2/ t2/

У випадку прямотоку кінцева температура холодного теплоносія завжди

нижче кінцевої температури гарячого теплоносія.
 119
У випадку протитоку кінцева температура холодної рідини може бути
значно вище кінцевої температури гарячої рідини.
Тобто в апаратах з протитоком можна нагріти холодне середовище, при
однакових початкових умовах, до більш високої температури, ніж в апаратах з
прямотоком.
Значення температурного напору для прямотоку та протитоку
називається середнім логарифмічним.
t  t м
t ср.  t  б ;
t б
ln
t м
Δt б - більша різниця температур; Δtм – менша різниця температур.
При Δtб/Δtм<1,7 середній логарифмічний напір може бути заменений
середньою арифметичною різницею температур:
Δtср = 0,5(Δtб+Δtм).
Для схем перехресного току й інших більш складних схем руху
теплоносіїв середній температурний напір визначається за виразом:
Δtср = έ Δtпрот,
де έ – поправка, яку знаходять за допоміжними графіками.
Порівняння середніх температурних напорів показує, що при однакових
температурах теплоносіїв на вході в апарат і виході з нього найбільший
температурний напір буде в теплообміннику з противотоком, найменший – із
прямотоком, завдяки чому поверхня першого виявляється менше, ніж другого.

При перевірочному розрахунку теплообмінників поверхня теплообміну

задана. Відомі початкові температури рідин і їх теплоємності.
Шукаються кінцеві температури і переданий тепловий потік. У наближених
розрахунках приймають, що температури робочих рідин змінюються за
лінійним законом.

1.4 Гідромеханічний розрахунок теплообмінних апаратів

Чим вище швидкість теплоносіїв, тим вище коефіцієнт теплопередачі і

тем компактніше для заданої теплової продуктивності теплообмінник, а отже,
менше капітальні витрати. Але при цьому росте опір потоку і зростають
експлуатаційні витрати. Значить необхідно шукати оптимальне співвідношення
між конструкційними й експлуатаційними витратами.
Основною задачею гідромеханічного розрахунку теплообмінника є
визначення втрат тиску теплоносія при проходженні його через апарат. Тому
що теплообмін і гідравлічний опір у теплообміннику зв'язані зі швидкістю руху
теплоносіїв, то вона повинна вибиратися у визначених оптимальних межах,
обумовлених:
1. вартістю поверхні теплообмінника даної конструкції;
2. вартістю витраченої енергії при експлуатації цього апарата.
 120
Повний напір, необхідний при русі теплоносія через теплообмінник:
P   Pт.   Pм.о.   Pпр   Pc
ΔРт. – сума опорів тертя на всіх ділянках поверхні теплообмінника;
ΔРм.о. – сума втрат напору в місцевих опорах;
ΔРпр – сума втрат напору, обумовлених прискоренням потоку;
ΔРс – сумарна витрата напору на подолання самотяги (змушеному руху
нагрітої рідини на спадних ділянках протидіє підйомна сила, спрямована
нагору).

Потужність, необхідна для переміщення рідини (на валу насоса чи

вентилятора):
Vр Gр
N  , Вт
 
V – об'ємна витрата, м3/с;
G – масова витрата, кг/с;
Δр – повний опір, Н/м2;
ρ – густина;
 - коефіцієнт корисної дії насоса.
 121
Лекция 13

Тема 2. Паросилові установки. Цикл Ренкіна

Паросилові установки (ПСУ) – промислові установки, які слугують для

перетворення теплоти згорання природного палива в роботу і використовують в
якості робочого тіла воду та водяну пару. Основне призначення цих установок
– виробництво електроенергії.
Електростанції, що працюють за циклом Ренкіна, називають
конденсаційними (КЕС). Суттєвим недоліком КЕС є значні втрати теплоти з
охолоджуючою водою в конденсаторі.

Для підвищення ефективності використання теплоти використовують

комбіноване виробництво електричної і теплової енергії (теплофікацію).
Електростанції, що здійснюють теплофікацію промислових підприємств та
житлових мікрорайонів, називаються ТЕЦ (теплоелектроцентралями). ТЕЦ від
КЕС відрізняються тим, що в них встановлені теплофікаційні турбіни, що
працюють з протитиском або з теплофікаційними відборами пари. Турбіна з
протитиском працює за вільним тепловим і вимушеним електричним графіком.
В паросилових установках робочим тілом служить пара якої-небудь рідини
(зазвичай водяна пара).
В якості основного циклу ПСУ зазвичай застосовують цикл Ренкина, який
має ряд особливостей:
- можливість використання перегрітої пари, отриманої в ізобарному
процесі підведення теплоти;
- повна конденсація відпрацьованої пари в ізобарно-ізотермічному
відведенні теплоти;
- підвищення тиску рідини (води) за допомогою насоса.
Нижче розглянемо детальніше схему ПТУ, що працює за циклом Ренкіна.

Схема ПТУ, що працює за циклом Ренкіна

Спрощена схема паротурбінної установки (ПТУ), що працює за циклом
Ренкіна, зображена на рис. 1. Вода під підвищеним тиском надходить до
парогенератору, який умовно можна представити з трьох складових елементів:
водяного економайзеру, що призначений для підігріву води до стану кипіння;
котельної установки, що слугує для отримання сухої насиченої пари;
пароперегрівача – для отримання перегрітої пари необхідної температури.
Перелічені процеси відбуваються за рахунок теплоти (q1), що виділяється
під час спалювання органічного палива з нижчою робочою теплотою згорання
Qнр в парогенераторі. Після парогенератора пара з заданими параметрами
надходить у турбіну, де, адіабатно розширюючись, виконує роботу (l). На валу
турбіни знаходиться електрогенератор. Відпрацьована в турбіні пара, що має
тиск і температуру значно нижче, ніж перед турбіною, надходить до
конденсаційної установки, що є теплообмінним апаратом, призначеним для
перетворення вологої насиченої пари на воду. Теплота (q2), що виділяється під
 122
час конденсації пари, відводиться за рахунок охолоджувальної води. Після
конденсаційної установки вода має практично температуру насичення. Після
живильного насосу відбувається адіабатне підвищення тиску, після чого вода
знову надходить до парогенератору.

Рис. 1 – Схема ПТУ, що працює за циклом Ренкіна

Позначення:
Т – турбіна;
Г – електрогенератор;
К – конденсаційна установка;
ЖН – живильний насос;
ВЕ – водяний економайзер;
КУ – котельна установка;
ПП – пароперегрівач;
ПГ – парогенератор.

Параметри в точках:
Т.1 – ПП (перегріта пара);
Т.2 – ВНП (0<х<1, волога насичена пара);
Т.3 – КВ (х=0, кипляча вода);
Т.4 – НВ (недогріта вода);
Т.5 – КВ (х=0, кипляча вода);
Т.6 – СНП (х=1, суха насичена пара).

Процеси циклу:
1-2 – адіабатне розширення пари в турбіні (q=0);
2-3 – відведення теплоти в конденсаційній установці (р=const, t=const, t3≈tн(p2));
3-4 – адіабатне підвищення тиску в насосі (v3=v4, р4>р3);
4-5-6-1 – підведення теплоти в парогенераторі (р=сonst, р4=р5=р6=р1);
4-5 – нагрів води в економайзері, t4<tн(р2), t5=tн(р1);
5-6 – процес пароутворення (р=const, t=const; р5=р6=р1, t5=t6=tн(р1);
6-1 – процес утворення перегрітої пари.
 123
Нижче на рис. 2 на p-v і T-s діаграмах показані вищезазначені
процеси для 1 кг робочого тіла у вигляді циклу 1-2-3-4-5-6-1.

Рис. 2- Цикл ПТУ в p-v Т-s і h-s діаграмах

 124

2.1 Розрахункові залежності

2.1.1 Питомі характеристики

1) Теплота підводу(процес 4-1) в парогенераторі, кДж/кг:

q1  h  h1  h4  h1  h2 , (1)
h4  h2  h3 ,

де q1  q1  q1  q1 – теплота, що підводиться парогенераторі, кДж/кг;

h1 – ентальпія перегрітої пари на вході в турбіну, кДж/кг;
h4 – ентальпія живильної води на вході в парогенератор, кДж/кг;
h2  св  t2 – ентальпія конденсату з параметрами р2, t2 на виході з
конденсаційної установки, кДж/кг;
h3 – ентальпія робочого тіла після конденсаційної установки, кДж/кг.

Утворення перегрітої пари у парогенераторі складається з трьох процесів, а

саме:
- нагрів води до температури насичення у водяному економайзері:
q 45  q1  h5  h4 ; (2)
- пароутворення в котельній установці:
q56  q1  h6  h5  h  h  T s6  s5  ; (3)
- перегів пари відносно температури насичення в пароперегрівачі:
q61  q1 h1  h6 ; (4)
де q 45  q1 – теплота, що підводиться до робочого тіла у водяному
економайзері, кДж/кг;
q56  q1 – теплота, що підводиться до робочого тіла у котельній установці,
кДж/кг;
q61  q1 – теплота, що підводиться до робочого тіла в пароперегрівачі,

кДж/кг;
h5 – ентальпія робочого тіла на виході з економайзеру, h5  h( р1 ) , кДж/кг;
 125
h6 – ентальпія робочого тіла на виході з котельної установки,

h6  h( р1 ) , кДж/кг;
Т – абсолютна температура робочого тіла в котельній установці,
Т=Т5=Т6=Тн(р1), К;
s5, s6 – ентропія робочого тіла відповідно на вході та виході з котельної
установки, кДж/(кг·К).

2) Теплота відводу ( процес 2-3) в конденсаційній установці, кДж/кг:

q2  h2  h2 , (5)
де h2 – ентальпія робочого тіла на виході з турбіни та вході в
конденсаційну установку, кДж/кг.

3) Робота циклу, кДж/кг:

lц  lтурб  lнас ,

де lтурб  h1  h2 – робота, яку виконує пара в турбіні («+»), кДж/кг;

lнас  h2  h4 – робота підвищення тиску в насосі («–»), кДж/кг;

l нас  l турб , приймаємо l нас  0  h4  h2 ,

тоді
lц  lтурб  h1  h2 . (6)

4) Термічний ККД ПТУ:

lтурб h1  h2
t    1. (7)
q1 h1  h2

5) Зміна ентропії робочого тілу в конденсаційній установці, кДж/(кг·К):

q 2 h2  h2
s к   , (8)
T2 T2
де Т2 – абсолютна температура робочого тіла в конденсаційній установці,
Т2=Т3=Тн(р2), К.
 126

6) Теплота пароутворення, кДж/кг:

r  h  h  h6  h5 , (9)

7) Ентальпію пари після розширення в турбіні для реального циклу

h2д,кДж/кг, знаходимо графічно за допомогою h-s діаграми.
Знаючи відносний внутрішній ККД проточної частини турбіни oi , можна
визначити значення ентальпії в точці 2д:
lд h1  h2 д
 oi    h2 д ,
lтурб h1  h2

де lд – питома робота турбіни реального циклу (дійсна робота), кДж/кг.

Для того, щоб визначити параметри на виході з турбіни для реального

процесу, потрібно графічно визначити точку 2д. З цією метою проводимо
ізоентропу і знаходимо перетин ліній h2д і Р2  точка 2д.
На робочій h-s діаграмі можна показати лише частину циклу, що
відповідає перегрітій і насиченій парі при великих значеннях ступеню сухості х
(див. рис.3).

Рис. 3 – Графічне знаходження ентальпії пари після турбіни реального процесу

 127

2.1.2 Енергетичні баланси

1) Енергетичний баланс турбіни:

D  lтурб   оел  N ел , (10)

де D – витрата пари на турбіну, кг/с;

Nел – потужність електрогенератора, кВт;
ηоел – відносний електричний ККД:
 оел   оі   м   г , (11)
де ηоі – внутрішній відносний ККД проточної частини турбіни;
ηм – механічний ККД, який враховує витрати на тертя в підшипниках та ін.;
ηг – ККД електрогенератора.

Питома витрата пари d, кг/кДж, з рівняння (10):

D 1
d  . (12)
N ел lтурб   оел

 кг  с кг 
Аналіз одиниць виміру рівняння (13):   .
 с  кДж кДж 

У випадку, якщо прийняти ηоел=1, останнє рівняння приймає вигляд:

1 1
d  . (13)
lтурб h1  h2

2) Енергетичний баланс парогенератора:

B  Qнр   ПГ  D  q1 , (14)
де В – витрата палива, кг/с;
Qнр – нижча робоча теплота згорання 1 кг палива, кДж/кг;
 ПГ – ККД парогенератора.
Витрата пари на турбіну, D, кг/с визначаємо з рівняння (10):
 128
N ел
D . (15)
l   оел
Підставляючи отримане значення з рівняння (15) в рівняння (14),
отримуємо:
N ел
B  Qнр   ПГ   q1 .
l   оел
Так як:
l q 1
t   1 ,
q1 l t
тоді:
N ел
B  Qнр   ПГ   B  Qнр   ПГ   оел   t  N ел .
l   оел

3) Енергетичний баланс ПТУ:

B  Qнр   уст  N ел , (16)

де  уст – ККД паротурбінної установки:

 уст   ПГ   t   оел   ПГ   t   oi   м   г  (17)

Питома витрата палива, кг/кДж:

B 1
b  р . (18)
N ел Qн  уст
 129
2.2 Принципова схема ТЕЦ з теплофікаційною турбіною

Принципова теплова схема блоку з теплофікаційною турбіною

Т-100/120-130.
ПП – пароперегрівач; ПК – паровий котел; ВЕ – водяний економайзер;
ПГ – парогенератор; ЦВТ- циліндр високого тиску; ЦСТ- циліндр серед-
нього тиску; ЦНТ- циліндр низького тиску; ЕГ – електрогенератор; К -
конденсатор; ПНТ- підігрівачі низького тиску; Д - деаератор; ПВТ- підігрі-
вачі високого тиску; МП –мережеві підігрівачі; С – споживач; ЖН – живи-
льний насос; МН – мережевий насос; КН – конденсатний насос.

Котлоагрегат має П - подібне компонування і складається з топкової

камери, яка є висхідним газоходом, поворотної камери та опускної
конвективної шахти, яка розділена на два газоходи. Каркас котла
складається з сталевих колон, зв’язаних розкосами і балками, і слугує для
сприйняття навантажень від ваги елементів котла. Обмурівка на котлі
щитова багатошарова з зовнішньою металевою обшивкою.
130
131
 132
Лекція 15

Тема 3. Газотурбінні установки

Загальні відомості
Газотурбінні установки відрізняються від поршневих двигунів тим, що корисна
робота проводиться в них за рахунок кінетичної енергії рухомого з великою
швидкістю газу. Як робоче тіло в газотурбінних установках є продукти згоряння
рідкого і газоподібного палива. Робоче тіло, що має високі температуру і тиск, з
камери згоряння направляється в сопло, в якому воно розширюється і з великою
швидкістю надходить на лопатки газової турбіни, де використовується його
кінетична енергія для отримання механічної роботи.
Основним недоліком поршневих двигунів внутрішнього згоряння є обмеженість
їх потужності і неможливість адиабатного розширення робочого тіла до
атмосферного тиску. Ці недоліки відсутні в газотурбінних установках. Крім цього
газотурбінні установки мають ще й поруч техніко-економічних переваг, а саме:
мала вага і малі габарити установки при більшій потужності; відсутність
кривошипно-шатунного механізму; рівномірність ходу і можливість
безпосереднього з'єднання з споживачами роботи (відцентрові компресори,
електрогенератори і т.д.); простота обслуговування.
Вельми ефективним є застосування газових турбін для приводу повітродувок на
підприємствах, де горючі або нагріті гази є відходами виробництва, наприклад на
нафтоочисних заводах, в доменному виробництві і т.д.
Широке поширення газотурбінних установок стало можливим лише після
рішення двох основних проблем: створення газового компресора з високим ККД
(Турбокомпресора) і отримання нових жароміцних сплавів металу, здатних
тривалий час працювати при температурах 650 – 750 С.
ГТУ можуть працювати зі згорянням палива при постійному тиску і при
постійному обсязі. Відповідні їм ідеальні цикли поділяються на цикли з
підведенням теплоти в процесі при постійному тиску і постійному обсязі.

Цикл з згорянням при p  const

Схема найпростішої ГТУ відкритого типу з згорянням при постійному тиску

зображена на рис. Компресор 1 засмоктує з атмосфери повітря, стискає його до
заданого тиску і подає в відкриту камеру згоряння 4. Туди ж за допомогою
паливного насоса 3 безперервно впорскується через форсунку 5 паливо, яке
змішується з повітрям і згоряє. Утворилися газоподібні продукти згоряння
спрямовуються в газову турбіну 8. Тут слід зазначити, що 20 - 40% подається
компресором повітря вводиться в активну зону горіння і бере участь в процесі
горіння. Це так званий первинний повітря. Решта 60 - 80% повітря додаються вже
після активної зони. Змішуючись з продуктами згоряння, ця частина повітря
(вторинний або охолоджуючий повітря) дає можливість вирівняти і знизити
температуру газів перед турбіною до заданої величини. Справа в тому, що для
забезпечення інтенсивного і найбільш повного згоряння палива температура в
активній зоні камер згоряння зазвичай підтримується на рівні 1800 - 2300 К, тоді як
 133
допускається в даний час за умовами надійності і довговічності лопаточного
апарату температура газу на вході в газову турбіну для ГТУ , розрахованих на
тривалий термін служби, становить приблизно 900 - 1100 К

У газовій турбіні теплова енергія газів перетворюється в механічну енергію

обертання її. Потужність, що розвивається турбіною 8, частково витрачається на
привід компресора 1 і інших допоміжних механізмів, а решта (надлишкова) частина
передається споживачеві, наприклад перетворюється в електричну енергію в
генераторі 2.
Запуск ГТУ виробляється пусковим електродвигуном 7, а запалювання палива
здійснюється зазвичай тільки при запуску за допомогою встановленої в камері
згоряння електричної свічки.
Як видно, що розглядається двигун складається з двох агрегатів:
турбокомпресора і відповідно турбіни внутрішнього згоряння. Домовимося весь
агрегат у цілому називати газотурбінної установкою.
З опису його роботи встановлюємо, що робоче тіло не робить замкнутого
процесу; в двигуні відбувається необоротне згоряння палива і властивості робочого
тіла змінюються.
 134
Для термодинамічної розгляду такого циклу треба ідеалізувати процеси, з
якою метою припустимо, що в циклі бере участь незмінна кількість робочого тіла.
Цикл уявімо собі протікає так: в циклі компресора (в цьому випадку зручніше
уявляти собі стиснення в поршневому, а не турбокомпресорі, що для процесів
зміни стану значення не має) знаходиться 1 кг ідеального газу, спочатку
відбувається стиснення його по адіабати 1-2 (рис . 13-2). При цьому витрачається
робота, яка вимірюється площею 1-2-5-6-1. Потім від нескінченної низки джерел
при p  const робоче тіло нагрівається (процес 2-3) і при цьому воно здійснює
роботу, що вимірюється площею 5-2-3-8-5. Далі відбувається розширення по кривій
3-4 з вчиненням роботи відповідно площі 3-4-7-8-3. Після використання на
лопатках робочого колеса кінетичної енергії газу, отриманого при розширенні,
робоче тіло надходить в холодний джерело. Тут воно віддає тепло при p  const
нескінченному ряду холодних джерел; при цьому витрачається робота, яка
вимірюється площею 4-1-6-7-4 (процес 4-1). Далі цикл повторюється знову.
Описаний процес зміни стану 1 кг робочого тіла є замкнутий оборотний процес і
як такий може бути нами розглянуто.
Характеристиками циклу є: ступінь підвищення тиску   p2 p1 і ступінь
попереднього розширення   3 2 .
У -діаграмме цикл ідеального газотурбінного агрегату представлений на рис. 13-
3. Тепло до робочого тіла підводиться по лінії 2-3 і за змістом -діаграмми
вимірюється площею 2-3-5-6-2;

Визначення параметрів робочого тіла в усіх характерних точках циклу.

У точці 2
p2  p1 .

1
p  k
 2  1  1   11
 p2  k
k 1
k 1
p  k
T2  T1  2   T1 k

 p1 
В точці 3
p3  p2  p1 .


3   2   1 1
k
k 1

T3  T2 3  T1 k

2
В точці 4
p4  p1 .
 135
1 1
 p k   p1  k
 4  3  3   1 1    1
 p4  k
p
 1 

4 
T4  T1  T1 1  T1
1 1

Визначення зовнішніх теплот

Теплота q1 , підведена в процесі 2-3:
q1  c p T3  T2  . (b)

Підставляючи отримані вище температури в точках 2 та 3:

 k 1 k 1
 k 1
q1  c p  T1   T1   c pT1 k   1 .
 k k 
(b)
 

Теплота q2 , відведена в процесі 4-1:

q2  c p T4  T1  . (b)

Аналогічно, підставляючи температури в T4 і T1 , отримаємо:

q2  c p T1  T1   c pT1   1 . (b)

Визначення роботи циклу

Різниця між підведеною і відведеною теплотами визначає корисну теплоту в
циклі, що перетворюється на корисну роботу. Відповідно:
k 1
 k 1

l  q1  q2  c pT1 k
  1  c pT1   1  c pT1   1  k
 1 . (b)
 

Визначення термічного к.к.д. циклу

Термічний к.к.д. циклу визначається за загальною формулою:

q2
t  1  . (b)
q1

Подставляючи отримані значення теплот в рівняння для термічного к.к.д. циклу,

отримаємо:
c pT1   11 1
t  1  k 1
1 k 1 .
c pT1 k
  12  k

Як видно з формули , термічний к.к.д. газотурбінного агрегату, що працює по

цьому циклу, залежить тільки від ступеня підвищення тиску  . Графічно
функціональна залежність приведена на рис 12-4. З графіка видно, що з
підвищенням  термічний к.к.д. росте.
 136

Цикл з згорянням при   const

Розглянемо інший цикл, в якому на відміну від щойно описаного згорання

відбувається при постійному обсязі. Газотурбінний агрегат, що працює за таким
циклу, в спрощеному вигляді представлений на рис. 13-18. Він складається з
камери згоряння 1 з клапанами 2, 3 і 8; через перший з них надходить повітря, а
через другий - паливо; на загальному валі сидять турбінне колесо 4, компресор 5 і
паливний насос 6. Повітря перш ніж вступити в камеру згоряння (їх може бути
декілька) надходить в резервуар 7, призначення якого - згладжувати
нерівномірності тиску. Таким чином, компресор завжди працює на постійний тиск,
що існує в резервуарі. Опис роботи газотурбінного агрегату почнемо з того
моменту, коли робоча суміш заповнила камеру згоряння; клапани 2, 3 і 8 закриті.
Від стороннього джерела відбувається займання горючої суміші; остання миттєво
згорає, і продукти згоряння сприймають виделевшегося тепло; тиск підвищується;
клапан 8 піднімається, і гази через сопло надходять на лопатки турбіни. Закінчення
з сопла відбувається при що знижується тиск в камері згоряння 1, ніж цей випадок
відрізняється від усіх розглянутих досі випадків закінчення, в яких тиск газу перед
соплом залишалося весь час постійним. Як тільки тиск в камері згоряння знизиться
до тиску, існуючого в резервуарі 7, відкриваються клапани 2 і 3 і в камеру починає
надходити нова порція повітря і пального; з цього моменту в ній тиск залишається
постійним, так що подальше витікання продуктів згоряння в насадці 9 відбувається
вже при постійному тиску в камері згорянняАвитік. В цей час як відбувається
заповнення камери згоряння нової порції суміші, залишки продуктів згоряння
проходять через колесо і залишають агрегат. До того моменту, коли всі продукти
згоряння вийдуть з камери, вона знову заповнюється новою порцією; клапани 2, 3,
8 закриваються, і відбувається новий цикл.
 137

Для термодинамічної розгляду описаний цикл потрібно замінити оборотним, як це

було зроблено в попередньому випадку; p -діаграмма такого циклу представлена
на рис. 13-19. На ній 1-2 - стиснення в компресорі, 2-3 - нагрівання від верхніх
джерел тепла, 3-4 - адіабатичне розширення, 4-1 - охолодження за допомогою
холодних джерел тепла.

Про адіабатичне розширення 3-4 потрібно сказати наступне: частина його 3-2
'відбувається при закритих клапанах 2, 3 і 8, так що в цій частині витікання газів
відбувається при що знижується тиск в камері 1; в точці 2 'відбувається відкриття
клапанів, і з цього моменту при подальшому закінчення тиск в камері залишається
постійним, рівним p2 .

Як параметри циклу вибирають ступінь підвищення тиску   p2 p1 і ступінь

p3
попереднього підвищення тиску   .
p2

Визначення параметрів робочого тіла в усіх характерних точках.

У точці 2

p2  p1 .
 138
1
 p k 
 2  1  1   11
 p2  k
k 1
k 1
p  k
T2  T1  2   T1 k

 p1 
В точці 3
1
3   2  1
.
 k

p3  p2  p1

k 1 k 1
 p3   p  
T3  T2    T1 
  k  1
  T1 
 k
p
 2 p
 1 

В точці 4
p4  p1 .

1 1
 p k   p1  k 1
 4  3  3   11    1 k
 p4  k  p1 

 1k 
     1
T4  T1  4   T1  1   T1
k

 1   1 
 

Визначення зовнішніх теплот.

Теплота q1 , підведена в процесі 2-3:
q1  c T3  T2  . (b)

Подставляючи температури T3 и T2 , отримаємо:

 k 1 k 1
 k 1
q1  c  T1   T1   cT1 k   1 .
 k k 
(b)
 

Теплота q2 , відведена в процесі 4-1, визначиться за формулою:

q2  c p T4  T1  . (b)

Аналогічно, підставляючи отримані температури T4 и T1 , отримаємо:

 1   1 
q2  c p  T1k  T1   c pT1  k  1 . (b)
   
   

Визначення роботи циклу.

 139
Корисна работа цикла:
k 1
 1
  k 1
 1

l  q1  q2  cT1 k
  1  c pT1 k  1  cT1  k   1  k  k  1  . (b)
    

Визначення термічного к.к.д. циклу.

Термичний к.к.д. циклу :
q2
t  1  . (b)
q1

Подставляючи отримані значення теплот в рівняння для термічного к.к.д. циклу,

отримаємо:
 1 
c pT1   k  1 1

  1 k  1 .
k
t  1  
k 1 k 1
cT1 k   1  k   1
Ця формула ще раз переконує нас, що основним фактором, що впливає на
економічність двигуна, є ступінь підвищення тиску  . Крім того, на  t циклу
пульсуючого двигуна впливає і величина  , що характеризує кількість підведеного
тепла в циклі.
При збільшенні  термічний к.к.д. циклу зростає. Але так як кількість
підведеного тепла не можна сильно збільшити, то і  не можна вибрати довільно
великим.

Газотурбінні установки, що працюють по замкнутому циклу

Ми до сих пір мали на увазі такі дійсні установки, в яких робочим тілом є
продукти згоряння палив, які вилітають із установку після здійснення роботи в ній.
Такі установки називають працюючими по відкритому циклу.
У цьому випадку продукти згоряння безпосередньо контактують з робочими
лопатками турбіни, наслідком чого може з'явитися їх передчасний знос. Тому в
газотурбінних установках, що працюють по розімкненому циклу, застосовуються
тільки такі види палива, які містять мінімальну кількість зважених твердих
частинок - золи, оксидів, сірки і т.д., тобто в основному рідке або газоподібне
паливо.
Застосування твердого палива або низькосортного рідкого палива можливо при
замкнутому циклі газотурбінної установки, в якому в якості робочого тіла
використовується чисте повітря або інший газ, одна і та ж порція якого проходить
через турбіну і поверхневі теплообмінники, в результаті чого виходить замкнуте
процес робочого тіла.
 140

Схема газотурбінної установки, що працює по замкнутому циклу, представлена

на рис. 12-44, на якій 1 - турбіна, 2 - компресор, 3 - нагрівач, 4 - регенератор, 5 -
підігрівач. Нагрівання робочого газу, наприклад повітря, проводиться в нагрівачі
(газовому котлі) гарячими продуктами згоряння, що утворюються при спалюванні
палива в спеціальній топці. З термодинамічної точки зору замкнутий цикл не
вносить ніяких змін, так як саме з однією і тією ж порцією робочого тіла
термодинаміка має справу в розглянутих нею циклах.
Замкнутий цикл, крім можливості використання твердого палива, володіє ще й
іншими перевагами. Так, наприклад, в цьому циклі найнижча тиск необов'язково
має дорівнювати атмосферному, але може бути значно більше його. Тому при тих
же ступенях збільшення тиску можлива робота з більш високими тисками, що
призводить до зменшення обсягу газу, а отже, і габаритів установки. Крім повітря,
в цих умовах можна застосовувати в якості робочих тіл також і більш важкі гази.
Перевагою замкнутої схеми є також краще регулювання установки при роботі на
змінному режимі. У газотурбінних установках із замкнутою схемою як робоче тіло
можуть застосовуватися і низкокипящие речовини, наприклад вуглекислота. В
цьому випадку знижується робота на стиснення; замість компресора можна
користуватися насосом, і вся установка в цілому може розглядатися як
паротурбінна.
Недоліком газотурбінної установки, що працює за замкнутою схемою, є
наявність порівняно громіздкого газового котла, а також великі габарити
теплообмінників.
 141
Лекція 15
Тема 4. ПАРОГАЗОВІ І ГАЗОПАРОВІ УСТАНОВКИ ДЛЯ
ВИРОБНИЦТВА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ І ТЕПЛА

Один з основних напрямів підвищення економічності теплоенергетичного

устаткування - застосування комбінованих установок з паровими і газовими
турбінами. Вже створені і експлуатуються установки, ККД яких помітно перевищує
50 %. У міру розвитку цих установок їх ККД неухильно підвищуватиметься. Зараз
розробляються і будуються установки різних теплових схем, які мають принципові
розбіжності (рис.1.). Установки можна розділити на три види: парові, газові і
парогазові (комбіновані).
ПАРОГАЗОТУРБІННА УСТАНОВКА (ПГТУ) - енергетична установка, в
якій комбінуються цикли парових і газових турбін. Як робочі середовища на ПГУ
використовують продукти горіння палива і підігріте повітря (в газовій турбіні),
пари (в паровій турбіні) або парогазову суміш в одній турбіні.
За принципом взаємодії робочих тіл всі комбіновані установки розділяються
на дві групи: установки з роздільними контурами робочих тіл і установки із
змішаним робочим тілом, тобто контактні установки.
Зараз основною технологією сумісного виробництва електричної і теплової
енергії є паротурбінна технологія (Пт-технологія), що реалізується на базі
паротурбінних установок. Проте ці установки мають ряд недоліків, до яких, перш
за все, відносяться великі потужності реалізуючих їх енергетичних виробництв
теплоелектроцентралей (ТЕЦ) і висока вартість 1 кВт встановленої потужності.
Великі потужності вимагають надмірно високу централізацію теплопостачання з
розгалуженою мережею теплопроводів (в Києві їх довжина досягла на початок
1998 р. 783 км), що приводить до великих транспортних втрат тепла і зростання
експлуатаційних витрат трубопровідної мережі. Все це разом з високою вартістю
енергетичного устаткування ТЕЦ привело до високої вартості теплової енергії.
Тому в світовій енергетиці останніми роками все більш широко застосовуються
газотурбінна і газопаротурбінна технології.
Газотурбінна технологія (Гт-технологія) сумісного виробництва електричної і
теплової енергії реалізується за допомогою газотурбінної установки ГТУ, в якій
після газової турбіни встановлюється котел-утилізатор (КУ), в якому за рахунок
енергії газів, які відпрацювали, генерують пару або гарячу воду, які
використовують для технологічних і теплофікаційних потреб. Для збільшення к.к.д.
установки в схему може бути включено допалюючий пристрій.
Комбіновані установки з роздільними контурами робочих тіл виконуються
або з котлом-утилізатором, в якому пара генерується в основному за рахунок
теплоти відхідних газів з газової турбіни, або з парогенератором, в якому пара
генерується за рахунок теплоти палива.
В установках із звичайним парогенератором основна частина потужності (до
70-80% від загальної потужності) генерується в паровому контурі, тому такі
установки слід називати парогазовими і позначати «ПГУ». Парогенератор в ПГУ
працює з мінімальним надлишком повітря, звичайно не перевищує 1,05-1,1.
Відносна витрата пари в таких установках значна.
 Газотурбіні установки - ГТУ Паротурбінні установки - ПТУ

ПТУ з регенерацією ПТУ з протитиском

ГТУ з опалюванням ГТУ з регенерацією
палива ПТУ з промисловим відбором

Комбінованя установки

Установки з роздільними Установки зі смішаними

потоками пари та газу потоками пари та газу

Установки з котлом Установки з

Упорскування пари в
утилізатором - ГПУ парогенератором -
камеру згоряння
ПГУ

ГПУ без опалювання ПГУ з високонапірним Установки типу Установки з конденсацією

палива (БГПТУ) парогенератором „STIG” води у циклі („Водолій”)

Рис.1 Теплосилові установки.

В установках з котлом-утилізатором велика частина потужності виробляється

142
 143
в газовому контурі, тому такі установки слід називати газопаровими і позначати
«ГПУ». Витрата палива в цих установках в основному доводиться на газовий
контур, тому ГПУ працює з великим надлишком повітря, яке звичайно більше 2,5.
ГПУ характеризується низькою відносною витратою пари, віднесеною до витрати
повітря через компресор, його величина часто не перевищує 0,16-0,18.
Відносно невисокі питомі витрати металу і капітальних вкладень, висока
економічність в поєднанні з хорошими маневреними якостями створюють
об'єктивні умови для широкого використовування ГПУ в енергетиці і в різних
технологічних процесах. Більшість комбінованих установок, які випускаються в
даний час, і запланованих до випуску в майбутньому - це установки газопарові.

6 1
1 2 3 4

8
10
9
5

3
T
4 c
4/
2
5
b
1

a d

6 f 7 8 e S
Рис. 2. Схема і цикл газопаротурбінної установки роздільної схеми (Бінарна
установка).
1-електрогенератор; 2-компресор; 3-система паливоподачі; 4-газова турбіна; 5-
камера згоряння ГТУ. 6-парова турбіна; 7-котел-утилізатор; 8-водяний підігрівач;
9-насос; 10-конденсатор.

Серед газопаротурбінних технологій основною в даний час є бінарна

 144
газопаротурбінна технологія (БГПТ-технологія) (рис. 2), яка реалізується
бінарною газопаротурбінною установкою з паротурбінним теплоутилізируючим
контуром.
Сумісне виробництво електричної і теплової енергії БГПТ-технологією
відповідає вимогам сезонного споживання теплоти і має високий електричний
ККД. До недоліків БГПТ-технології відноситься низька питома маса теплової
енергії, яка не перевищує 89 кВт на 1 кг повітря, яке поступає в компресор ГТД, і
суттєве падіння електричної потужності і електричного ККД в опалювальний
сезон. Газопарові установки з котлом-утилізатором при початковій температурі
газу Тн=1500 К і тиском пари р = 10 МПа мають високу термічну ефективність, а їх
ККД знаходиться на рівні 50-50,5 %.
Збільшити ексергію теплоти, що утилізована (підняти ККД можна двома
способами: за рахунок деякого підвищення температури пари, що генерується, без
залучення стороннього джерела теплоти і при введенні в котел-утилізатор
спеціального допалюючого пристрою, який дозволить підняти температуру пари,
що генерується, до прийнятного рівня. Для подальшого підвищення КПД ГПУ
застосовують два контури низького тиску пари або три, а рівень цього тиску
визначається оптимізаційними розрахунками, при яких величина тиску варіюється.
Успішно вирішити задачу підвищення ексергії теплоти, що утилізована,
можна за рахунок підвищення її потенціалу при змішуванні пари з високонагрітими
продуктами згоряння, як це робиться в контактних газопаротурбінних установках
(КГПТУ) Самою простою схемою КГПТУ є установка з введенням води або пари з
котла- утилізатора в камеру згоряння (КЗ) ГТ (рис.3.). Простота технологічної
схеми забезпечує низьку вартість виробленої електроенергії, що і зумовило
великий інтерес до них як у нас, так і за кордоном, де цикл їх роботи отримав
назву «STIG» або за наявності проміжного охолоджування повітря в компресорі
«ISTIG». В перших варіантах пара вводилася в КЗ в незначній кількості лише для
зниження утворення оксидів азоту (так зване екологічне упорскування пари), а
потім стала складати значну частину робочого тіла (енергетичне упорскування
пари), яке дало можливість підняти ККД і питому потужність ГТУ. Зараз пара, яка
виробляється в КУ повністю використовується в тракті ГТ - як робоче тіло і для
охолоджування високотемпературного апарату лопатки ГТ. Останнє забезпечує
можливість підвищення КПД установки до 51-56 %.

2 3 4 1

6 7
5
а)
 145

2 3 4 1
T 1
d
2 e
4 b c
g
8
5 3 a
8 k

6 7 n 5 m h f S

7 6
б)

Рис.3. Схема установки із змішаними потоками пари і газу і упорскуванням

в камеру згоряння:
а – води;
б - пари (установка типа “STIG”).
1-електрогенератор; 2-компресор; 3-система паливоподачі; 4-газова турбіна; 5-
камера згоряння ГТУ. 6- насос; 7- хімводоочищення; 8- котел-утилізатор.

Вартість виробництва електроенергії на ПГУ, які працюють за циклом «ISTIG»

буде на 10-12% нижче, ніж на БГПУ і на 20-25% нижче, ніж на звичайних типових
паротурбінних електростанціях з турбінами К-300-240. Це в 3-4 рази знижує термін
окупності капіталовкладень.
Не виглядаючи на перераховані достоїнства цикл «STIG» має суттєві недоліки.
Перший з них обумовлений високою температурою пари, яка обумовлена
максимальною термодинамічною ефективністю циклу ПГУ, що генерується. Це не
дозволяє добитися глибокої утилізації теплоти відпрацьованих газів. Проте, якщо
поглибити утилізацію теплоти відпрацьованих газів, то термодинамічна
ефективність КГПТУ підвищиться.
Другий недолік зв'язаний з тим, що водяна пара, як компонент робочого тіла,
відпрацювавши в суміші з продуктами згоряння в газовій турбіні і пройшовши
газовий тракт котла-утилізатора, викидається разом з продуктами згоряння в
атмосферу. Таким чином, при реалізації схеми циклу «STIG» мають місце
безповоротні витрати води. Слід зазначити, що безповоротні витрати води в ПГУ
істотно менші, ніж на звичайних паротурбінних електростанціях і складають
0,95...1.1 кг/кВт.год проти 2,3 кг/кВт.год для ПГУ. Поповнення витрат ведеться
 146
хімічно очищеною водою, експлуатаційні витрати на підготовку якої складають
5-6 % паливної складової вартості електроенергії.
Останнім часом вимоги екологічних служб в питанні використання річкових і
підземних вод для енергетичних установок стають більш
жорсткі, а у ряді районів вода для використання в технологічних цілях зовсім
відсутня. В цих умовах, реалізація ПГУ без конденсації пари з відпрацьованих газів
не має термодинамічного сенсу.
Принципова схема ГПТУ з конденсацією води в циклі типу "Водолій"
наведена на рис. 4. Вона побудована на принципово нових теоретичних основах і
здатна прийняти на себе оновлення всіх напрямів енергетичної області, до яких,
перш за все, слід віднести: виробництво електричної і теплової енергії на ТЕЦ,
виробництво електричної енергії на ТЕС з використанням комбінованого палива
(вугілля і природного газу), виробництво електричної і теплової енергії за рахунок
вторинних енергоресурсів, як на промислових підприємствах, так і на
компресорних станціях (КС), для подовження ресурсу АЕС і тому подібне.
9 10

теплопостачання 8
11

7
гаряче 6
водопостачання

12

3 4

1
2

Рис. 4. Принципова схема установки з конденсацією води в циклі.

1-електрогенератор; 2-компресор; 3-система паливоподачі; 4-газова турбіна; 5-
камера згоряння ГТУ. 6-котел-утилізатор; 7- теплообмінник гарячої води; 8- бак-
накопичувач конденсату; 9-контактный конденсатор з сітчастою насадкою; 10-
охолоджувач; 11- теплообмінник теплопостачання; 12- теплообмінник гарячого
водопостачання
 147
Установка складається з блоку газотурбінного двигуна, допрацьованого
під упорскування водяної пари в камеру згоряння, автоматизованого котла-
утилізатора (парогенератора) 6, теплообмінника гарячої води 7, контактного
конденсатора-газоохолоджувача 9, електрогенератора 1, теплообмінників
теплопостачання 11 і гарячого водопостачання 12, охолоджувача води 10, також
устаткування, яке забезпечує роботу установки. В парогенераторі 6 завдяки теплоті
газів, які виходять з ГТД, виходить пара з тиском 2,5 МПа і температурою 600 0С,
яка упорскується в камеру згоряння ГТД як екологічне і енергетичне робоче тіло.
Також в камеру згоряє подається паливо і повітря з компресора 2. Утворений в
камері згоряння 5 парогазовий потік з паровмістом 0,18-0,2 поступає в турбіну, де
його енергія перетворюється на механічну роботу. Після турбіни 4 парогазовий
потік подається в парогенератор 6, де його температура знижується до 450-460 К.
Після котла-утилізатора відпрацьовані гази йдуть на теплообмінник гарячої води 7,
де віддають тепло воді, яка циркулює по замкнутих контуром між ним і
теплообмінниками теплопостачання 11 і гарячого водопостачання 12, і далі - в
контактний конденсатор-газоохолоджувач 9, де охолоджується в процесі прямого
контакту з упорскуваною в конденсатор водою. При цьому температура
парогазового потоку знижується до температури конденсації, а пара конденсується
і у вигляді конденсату з охолоджуваною водою зливається самопливом в бак-
накопичувач конденсату 8 і далі в охолоджувач 10, звідки 3-4 % її витрати
використовується для живлення парогенератора, а 97-96% після охолоджування в
охолоджувачі водо-водяного типу повертається для подачі в систему
охолоджування парогазового потоку.
Повний термодинамічний цикл ПГУ складається з двох циклів: газового (1-
2-8-3-4-1) і парового (а-b-с-d-e-g-к-а) (рис.3). Розрахунки показують, що термічний
к.к.д. комбінованого циклу збільшується в порівнянні з окремо узятими к.к.д.
парового і газового циклів і дає економію палива до 15 %.
Ефективний к.к.д. цієї установки рівний:
L  L
 ÏÃÓ  ,
Q

де LГ і LH корисна робота газової і парової частини циклу на 1 кг палива;

В- витрата палива в парогазовій установці на 1 кг палива, кг/к Дж;
Q рн – теплота згоряння палива, кДж/кг.
 148

Лекція 16

Тема 5. Двигуни внутрішнього згорання

Під двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) маються на увазі теплові машини,

службовці для перетворення теплової енергії в механічну роботу, в яких процес
згоряння палива здійснюється безпосередньо всередині циліндра двигуна і робочим
тілом є газоподібні продукти згоряння.
Класифікація ДВС представлена в табл. 1.

Класифікуючий признак Тип двигуна

По способу сумішеутворення Із зовнішнім та внутрішнім сумішеутворенням
По способу займання робочої З іскровим запалюванням
суміші З запалюванням від стискування
По роду палива На легкому рідкому паливі
На важкому рідкому паливі
На газовому паливі
По способу заповнення Чотиритактні
циліндру Двотактні
По циклу Ізохорний
Змішаний
комбінований
По швидкості поршня Тихоходні (менше 6,5 м/с)
Швидкоходні
По конструктивному Рядні
розташуванню циліндра Вертикальні
Горизонтальні
V-образні
W-образні
H-образні
X-образні
зіркообразні
По призначенню стаціонарні
судові
тепловозні
тракторні
автомобильні
авиаційні
мотоциклетні
спеціальні

У двигунах внутрішнього згоряння усередині циліндра поршень має зворотно-

поступальний рух. При цьому в циліндрі послідовно здійснюється круговий
процес. Для забезпечення безперервної роботи двигуна необхідно за кожен цикл
 149
заповнити циліндр газо-повітряною сумішшю, стиснути її, зробити розширення
і видалення продуктів згоряння. Частина кругового процесу, що відбувається за
один хід, називають тактом. Двигуни внутрішнього згоряння бувають
четирехтактнимі і двотактними.
У чотиритактному двигуні весь круговий процес відбувається за чотири ходи
поршня, тобто за два оберти колінчастого вала, в двотактному двигуні - за два ходи
поршня, тобто за один оборот колінчастого валу. Крайні положення поршня при
зворотно-поступальному русі називаються мертвими точками. Верхнє положення
поршня відповідає верхній мертвій точці (в.м.т.), а нижня - нижній мертвій точці
(н.м.т.). Обсяг, описуваний поршнем всередині циліндра, називається робочим
об'ємом.
ДВС працюють тільки на рідкому або газоподібному паливі, яке в свою чергу
запалюється або від стиснення, або від іскрового запалювання. У першому випадку
пальне періодично впорскується в камеру згоряння двигуна і запалюється без
стороннього джерела запалювання. Таке явище відбувається завдяки тому, що в
камері згоряння в цей момент знаходиться стиснене повітря, температура якого
вища за температуру самозаймання даної палива. Найдрібніші частинки палива,
потрапляючи в таку гарячу середу стисненого повітря, швидко нагріваються і
запалюються. У двигунах з іскровим запалюванням займання палива здійснюється
від стороннього джерела запалювання - зазвичай від електричної іскри.З
запалюванням від стиснення працюють дизелі і турбопоршневий комбіновані
двигуни, з іскровим запалюванням - карбюраторні і газові двигуни.

У двотактних двигунах процес випуску і зарядка двигуна свіжим повітрям

здійснюються в кінці розширення і початку стиснення. Для зарядки і очищення
циліндра від продуктів згоряння в двотактних двигунах необхідно мати попередньо
стиснений до певного тиску свіже повітря. Для цього двигун забезпечується
особливим повітряним продувальним насосом (нагнітачем) 1 (рис. 3-4, а), що подає
повітря під абсолютним тиском приблизно 1,2 - 1,5 бар в ресивер продувочного
повітря 4 і далі в циліндр. Як продувочного насоса в основному застосовуються
ротаційні і відцентрові нагнітачі. На рис. 3-4 наведена схема двотактного двигуна з
ротаційним нагнітачем. У двотактному двигуні з щілинним продуванням як для
випуску відпрацьованих газів, так і для впуску свіжого повітря і продувки циліндра
по периметру нижньої частини втулки циліндра є випускні і продувні вікна. При
цьому зазвичай випускні вікна мають велику висоту, ніж продувальні.
150
 151
Принцип роботи чотиритактного двигуна з іскровим запалюванням

Перший такт - впуск або зарядка. В карбюраторних і газових чотиритактних

двигунах на відміну від двигунів із запалюванням від стиснення в циліндр
засмоктується не чистий повітря, а горюча суміш. У карбюраторних двигунах
горюча суміш складається з повітря і горючого газу. Горюча суміш попередньо
готується в особливому пристосуванні (в карбюраторних двигунах - в карбюраторі,
в газових - в змішувачі), змонтованому на всмоктуючому трубопроводі.
Другий такт - стиск. Горюча суміш і залишкові гази при русі від НМТ до ВМТ
стискаються, і тиск в циліндрі підвищується до 10 - 18 бар, а температура - до 470 -
680 К. Щоб не сталося детонаційного згоряння, тобто виникнення вельми сильних
ударів хвиль в камері згоряння, які можуть привести до передчасного виходу
двигуна з ладу, температура заряду в кінці стиску повинна бути нижче температури
самозаймання палива, так як тут стискається не чистий повітря, а горюча суміш.
Тому верхня межа ступеня стиснення в цих двигунах є суворо обмеженим і
залежить від властивостей застосовуваного палива, форми камери згоряння, числа
обертів двигуна і від матеріалу камери згоряння.
Третій такт - горіння і розширення. Для запалювання заряду в головку двигуна
монтується спеціальна запальний свічка. Між контактами свічки в потрібний
момент (приблизно 15 - яка запалює
горючу суміш. Полум'я швидко поширюється по всій камері згоряння, тиск газів в
циліндрі підвищується до 25 - 50 бар і температура - до 1950 - 2700 К. Далі при
низхідному русі поршня відбувається розширення газів: тиск і температура
падають, і до кінця розширення тиск знижується до 3, 0 - 4,0 бар і температура - до
950 - 1500 К.
Четвертий такт - випуск. Випуск і виштовхування в карбюраторних і газових
двигунах відбувається так само, як і в двигунах із запалюванням від стиснення.

Принцип роботи двотактного двигуна з іскровим запалюванням

У двотактних карбюраторних двигунах на відміну від дизелів продування

робочого циліндра проводиться не чистим повітрям, а горючою сумішшю, що
викликає втрати палива в процесі продувки, в зв'язку з чим ці двигуни мають більш
низький коефіцієнт корисної дії. В іншому процеси випуску та продувки аналогічні
цим процесам в двотактних дизелях, а процеси стиснення, запалювання і згоряння
горючої суміші принципово не відрізняються від таких процесів в чотиритактних
карбюраторних двигунах.
Двотактні карбюраторні двигуни використовуються тільки для малопотужних
установок і з кривошипно-камерної продувкою (мотоциклетні, човнові, дрібні
пересувні зарядні станції), де вирішальним є не економічність установки, а малі
габарити і простота конструкції.
У двотактних газових двигунах продування здійснюється, як і в дизелях, чистим
повітрям. Газове паливо під тиском вдувається в циліндр двигуна в кінці продувки і
на початку стиснення. Таким чином, в процесі стиснення горючий газ змішується з
повітрям, і до кінця стиснення газове паливо більш-менш рівномірно
 152
розподіляється в середовищі повітря. Запалювання горючої суміші, як і в
чотиритактних газових двигунах, здійснюють від електричної свічки.
Потужні газові двигуни в двотактному виконанні широко поширені в
промислових теплоенергетичних установках і газоперекачувальних компресорних
станціях.

Загальний метод термодинамічного дослідження циклів

Термодинамічний метод дослідження перетворення теплоти в роботу при

здійсненні різних циклів полягає в тому, що справжні процеси, що протікають в
тепловому двигуні, замінюються оборотними термодинамічними процесами.
Складений з термодинамічних оборотних процесів цикл досліджується щодо
величини  t , роботи, параметрів і т.д. К.к.д. дійсного двигуна відрізняється від
термічного к.к.д. теоретичного циклу, бо в останньому не враховуються втрати на
тертя, тепловіддача нагрітих деталей двигуна, насосні втрати, зміна складу робочої
суміші і т.д. Крім того, в дійсному двигуні робоче тіло, строго кажучи, бере участь
в незамкнутому процесі.
Незважаючи на це, дослідження теоретичних циклів має велике значення, так як
воно дозволяє визначити максимальне з термодинамічної точки зору значення
к.к.д. в даних умовах, і ті фактори, які впливають на економічність двигуна. Ці дані
в поєднанні з досвідченими даними дозволяють намітити правильні шляхи
поєднання економічності двигуна з великою його працездатністю.
Незважаючи на відмінність термодинамічних циклів теплових агрегатів,
термодинамічні дослідження циклів виробляють єдиним методом:
- за умовами і характером роботи двигуна будується діаграма циклу в PV- і TS-
коордінатах;
- визначаються параметри робочого тіла в типових точках на підставі формул,
що виражають співвідношення між параметрами для процесів, що утворюють
даний цикл;
- визначаються теплоти і робота циклу;
- визначається термічний к.к.д. циклу;
-- виявляються фактори, що впливають на термічний к.к.д. циклу, і
визначаються шляхи підвизщення  t .

Термодинамічні цикли двигунів внутрішнього згоряння

Для оцінки ступеня досконалості процесів, що становлять різні термодинамічні

схеми, а також ступеня досконалості дійсних процесів, що протікають в двигуні,
розглядають спочатку термодинамічні цикли, де виключені всі втрати, крім
неминучої віддачі тепла холодильника, без якої неможливе перетворення теплоти в
механічну роботу. Термодинамічні цикли, представляючи спрощену теплову схему,
полегшують теоретичне дослідження різних теплосилових установок і дають
можливість зіставляти економічність циклів теплових двигунів.
При розгляді термодинамічних циклів ДВЗ робляться такі чотири допущення:
 153
1) цикли замкнуті. Насправді ж продукти згоряння видаляються в атмосферу,
а на їх місце надходить нове робоче тіло;
2) хімічний склад робочого тіла постійний. Тим самим процес згоряння палива
замінюється процесом підведення тепла ззовні і, отже, не враховуються втрати, що
виникають при згорянні палива в циліндрі двигуна.
3) процеси стиснення і розширення протікають оборотно, тобто без теплообміну
з навколишнім середовищем.
4) робочим тілом є ідеальний газ. Теплоємність робочого тіла не залежить від
температури.
При таких передумовах можна вважати, що двигуни внутрішнього згоряння
працюють по оборотним термодинамічним циклам. Термодинамічні цикли, як
можна бачити, не відображають повністю дійсних процесів, що відбуваються в
двигунах. Тому вони недостатні для вирішення всіх питань, що стоять перед
теорією двигунів, і не відображають залежності робочого процесу від згоряння
палива, конструктивних розмірів двигуна, числа оборотів і ряду специфічних явищ,
характерних для різних типів реальних двигунів. Однак вивчення термодинамічних
циклів дає можливість встановити відносний вплив особливостей виду кругового
процесу, ступеня стиснення, ступеня підвищення тиску, ступеня попереднього
розширення, ступеня проміжного охолодження та інших факторів на основні
показники двигуна. Термодинамічні дослідження циклів, як правило,
супроводжується графічним зображенням їх в PV і TS-діаграммах.
В результаті дослідження термодинамічних циклів виявляється можливість
максимального підвищення економічності теплового двигуна, встановлюються
найбільш вигідні схеми перетворення теплоти в механічну роботу і визначаються
бажані напрямки розвитку теплових двигунів.
Для сучасних двигунів внутрішнього згоряння найбільший інтерес
представляють змішаний, Ізохоричний і узагальнений комбінований
термодинамічні цикли. Ці три цикли в основному охоплюють термодинамічні
схеми всіх сучасних двигунів внутрішнього згоряння. По змішаному циклі
розраховуються дизелі у яких згоряння палива здійснюється поступово при
постійному тиску, по ізохорно - все двигуни з іскровим запалюванням, які
характеризуються швидким миттєвим згоряння палива при постійному обсязі, а з
комбінованого - турбопоршневий двигуни у яких згоряння палива здійснюється
частково за сталого об'єму і частково при постійному тиску.
Основними характеристиками або параметрами будь-якого циклу двигуна
внутрішнього згоряння є наступні безрозмірні величини:
ступінь стиснення
1
 . (2-1)
2

що представляє собою відношення початкового питомої обсягу робочого тіла до

його питомій обсягом в кінці стиснення;
ступінь підвищення тиску
p3
 . (2-1)
p2
 154
представляє відношення тисків в кінці і на початку ізохоричного процесу
підведення теплоти;
ступінь попереднього розширення
3
 . (2-1)
2
що представляє собою відношення обсягів в кінці і на початку ізобарного
процесу підведення теплоти.

Цикл з підведенням теплоти в процесі   const

Розглянемо ідеальний термодинамічний цикл двигуна з ізохорним підведенням

теплоти, що складається з двох изохор і двох адіабати.

На рис. 17-2 і 17-3 представлений цикл в Pv- і TS-діаграммах, який здійснюється

в такий спосіб.
Ідеальний газ з початковими параметрами p1 , 1 и T1 , і стискається по адіабати 1-2
до точки 2. За Ізохор 2-3 робочому тілу повідомляється кількість теплоти q1. Від
точки 3 робоче тіло розширюється по адіабати 3-4. І, нарешті, по Ізохор 4-1 робоче
тіло повертається в первісний стан, при цьому відводиться теплота q2 в
теплоприймач.
Характеристиками циклу є:
- ступінь стиснення   1 2
- ступінь підвищення тиску   p3 p2 .
Визначаємо термічний к.к.д. цього циклу, вважаючи, що теплоємність c і k
величина постійні.
Термічний к.к.д. циклу
q1  q 2 q
t   1 2 .
q1 q1

Кількість підведенної теплоти

 155
q1  c T3  T2  ,

А кількість відведеної теплоти

q2  c T4  T1  ,

Термічний к.к.д. цикла дорівнює

q2 c T  T  T T
t  1  1  4 1 1 4 1 .
q1 c T3  T2  T3  T2

Параметри робочого тіла у всіх характерних точках цикла:

В точці 2:
1
2  ; (2-1)


 
k (2-1)
p2  p1  1   p1 k ;
 2 
k 1
 
T2  T1  1   T1 k 1
 2 
В точці 3:
1
3   2  ; (2-1)


p3  p2   p1 k  ; (2-1)

p 
T3  T2  3   T2  T1 k 1
 p2 
В точці 4:
4  1 ; (2-1)

 
k
  p
k (2-1)
p4  p3  3   p3  2   k3  p1 ;
 4   1  

k 1 k 1
    T3 T1 k 1
T4  T3  3   T3  2     T1
 4   1   k 1  k 1
Подставляючи знайдені значення температур в рівняння термічного к.к.д. цикла:
T4  T1 T1  T1 1
t  1  1  1  k 1 . (2-1)
T3  T2 T1   T1
k 1 k 1

Термічний к.к.д. циклу з підведенням теплоти при постійному об»ємі
1
t  1  . (17-1)
 k 1
 156

На рис. 11-5 цикл 1-2-3-4 – цикл Отто і цикл 1-5-3-6-1 – цикл Карно в даному
інтервалі температур. К.к.д. цикла Карно для прийнятих позначень
T3  T1 T
 tK   1 1 . (17-1)
T3 T3

Знайдемо T3 T1 . З адіабати стиснення маємо:

k 1
T2  1 
    0k 1 . (17-1)
T1   2 
Ізохора 2-3 дає співвідношення
T3  p3 
 . (17-1)
T2  p 2 

Перемножив вирази, отримаємо:

T3
  0k 1 . (17-1)
T1

Поставляючи це значення в формулу (), отримаємо для цикла Карно:

1
 tK  1  . (17-1)
 0k 1

Так як завжди   1 , то в одних і тих же межах температур

 tK   t . (17-1)

Порівняльна вигодність циклів Отто і Карно безпосередньо видна з Ts -діаграми.

Для цикла Карно
пл.7538  пл.1687 пл.1687
 tK   1 . (17-1)
пл.7538 пл.7538
Для цикла Отто
 157
пл.7238  пл.7148 пл.7148
t   1 . (17-1)
пл.7238 пл.7238
Так як
пл. 7-1-6-8 < пл. 7-1-4-8.
(17-1)
пл. 7-5-3-8 > пл. 7-2-3-8
Тобто.
 tK   t . (17-1)

З рівняння (17-1) випливає, що термічий к.к.д. циклу Отто залежить від ступеню
стиснення  и показника адіабати k чи від природи робочего тіла. К.к.д.
збільшується з збільшенням  и k . Від ступеню підвищення тиску  термічний
к.к.д. не залежить.
На Ts -діаграмі (рис. 17-3) к.к.д. визначаємо ізспіввідношення площ:
q1  q2 пл.6235  пл.6145 пл.1234
t    . (17-1)
q1 пл.6235 пл.6235

При рівності площ підведеної теплоти в двох циклах, пл. 67810 = пл. 6235, але
при різних ступенях стиснення к.к.д. буде більше у циклу з більшею ступеню
стиснення, так як в теплоприемник відводиться менша кількість теплоти, т.е. пл.
61910 < пл. 6145.
При рівності площ відведеної теплоти в двох циклах (рис. 11-4), пл. А14В, к.к.д.
буде більше у цикла з більшим ступенем стиснення, так як температура кінца
стиснення вище: T2  T2 . Буквы a, b, c вимірюють площадки, в яких вони стоять.
Тоді к.к.д. цикла 1-2-3-4
(b  c)  c c
1   1 . (17-1)
bc bc
Для цикла 1-2'-3'-4-1
(a  b  c)  c c
2   1 . (17-1)
abc abc
Порівнюючи формули бачимо, що
abc  bc. (17-1)
А тому
 2  1 . (17-1)
Однак збільшення ступеня стиснення обмежується можливістю передчасного
самозаймання горючої суміші, що порушує нормальну роботу двигуна. Крім того,
при високих ступенях стиснення швидкість згоряння суміші різко зростає, що може
викликати детонацію, яке різко знижує економічність двигуна і може привести до
поломки його деталей. Тому для кожного палива повинна застосовуватися певна
оптимальна ступінь стиснення. Залежно від роду палива ступінь стиснення в
досліджуваних двигунах змінюється від 4 до 9.
 158
Таким чином, дослідження показують, що в двигунах внутрішнього згоряння
з підведенням теплоти при постійному обсязі не можна застосовувати високі
ступеня стиснення. У зв'язку з цим розглядаються двигуни мають відносно низькі
ККД
Теоретична корисна робота 1 кг робочого тіла залежить від взаємного
розташування процесів розширення і стиснення робочого тіла. Збільшення
середньої різниці тисків між лініями розширення і стиснення дозволяє зменшити
розміри циліндра двигуна. Якщо позначити середній тиск через, то теоретична
корисна робота 1 кг робочого тіла складе
t  l расш  lсж  pi 1   2  . (17-1)

Величину називають середнім індикаторним тиском, тобто це умовне постійний

тиск, під дією якого поршень протягом одного ходу робить роботу, рівну роботі
всього теоретичного циклу.
Для циклу з підведенням теплоти при середнє індикаторне тиск визначиться за
формулою

pi 
l
 p1
 
 k     1
. (17-1)
1  2 k  1  1

З цієї формули випливає, що зростає зі збільшенням, і.

З іншого боку, теоретична корисна робота, яку виробляє 1 кг робочого тіла за
один цикл, дорівнює різниці робіт розширення і стиснення:
1
l   l расш  lсж   p33  p44   1  p22  p11  . (17-1)
k 1 k 1

Цикл Стірлінга

У двигуні Стірлінга зовнішній підвід теплоти здійснюється через

теплопроводящую стінку. Робоче тіло знаходиться в замкнутому просторі і під час
роботи не замінюється. Робота двигуна Стірлінга умовно може бути розділена на
чотири термодинамічних процесу (рис. 1.30, г). У процесі 1-2 холодну робоче тіло
стискається при такому інтенсивному відведенні теплоти q2 , що температура його
не змінюється (процес ізотермічний). У процесі 2-3 поршень-витіснювач переміщує
робоче тіло з холодної порожнини в гарячу так, що 2  const , а температура
збільшується від T2 до T3 за рахунок підведення теплоти q1 . У процесі T3  const 3-4 в
зв'язку з одночасним підведенням теплоти q1 і розширенням від 3 до 4 .
 159

Потім поршень-витіснювач, переміщаючись в зворотному напрямку, виштовхує

робоче тіло з гарячою порожнини в холодну при обсязі 4  1  const . Особливістю
двигуна Стірлінга є переміщення робочого тіла з холодною порожнини в гарячу і
назад через регенератор, який, здійснюючи повну регенерацію, періодично то
нагрівається, сприймаючи теплоту від робочого тіла, то охолоджується, віддаючи
теплоту робочому тілу.
У циклі відбувається корисна робота
lц  q1  q1  q2  q2 .

Зміна ентропії при ізотермічних процесах

 
s3 4  R ln 4 
 3 

 
s1 2  R ln 1 
 2 

Так як 1  4 і 2  3 s3 4  s1 2  sT , т.е. лінії ізохорних процесів цикла

Стірлінга в Ts -діаграмі еквідістантни. Відповідно, q1  q2 при ідеальному
регенераторі (без урахування втрат). З урахуванням викладеного:
lц  q1  q2  T3s3 4  T1s1 2  T3  T1 sT .

Питома кількість теплоти, що передається робочему тілу від зовнішнього

джерела
q1  T3sT .

Термічний к.к.д. циклу Стірлінга

lц lц T3  T1 sT T
t    1 1 .
q1 q1 T3sT T3

Таким чином, термічний к.к.д. циклу Стірлінгу дорівнює термічному к.к.д.

циклу Карно – важлива властивість циклу Стірлінга.
 160

ДВЗ - роздавальний матеріал

Р Р q//1
4 5 4
Рабочий ход 5

Нижняя q /1
мертвая
3 точка
Сжатие
Верхняя
мертвая 3
точка 6
Рат Выхлоп 7
6
2 q2
1
Рабочий ход
2 7
vc vh v 1
va , ,
7
4 v7

3
5
1
6
2 7 8

9 Вода
Рис.1 Схема 4-х тактного ДВС. 1-цилидр; 2-впускной клапан; 3-свеча зажигания/и
форсунка; 4-выпускной клапан; 5-поршень; 6-шатун; 7-кривошип; 8-вал; 9-система охлаждения.
va – полный объем цилиндра, vc –объем камеры сгорания, vh –рабочий объем цилиндра
Порівняння циклов ДВС
T T
p=Const
3 3/ Тmax 3 Тmax
v=Const 3/
2 Т1v= Т1p 2 Т1p
//
2 Т1v
/
2 p=Const 2/ v=Const

4/ 4
4 Т2p Т2v= Т2p
Тmin Тmin
v=Const
Т2v 1
1 v=Const
s s

цикл Отто 12341, цикл Дизеля 123/4/1 цикл Отто 12/341, цикл Дизеля 12341.
цикл Тринклера 12//3/341,
 1

Циклы со смешанным подводом теплоты (циклы Тринклера).

Р q//1 T
3 4
3 4
q/1
2

2
5
5
q2

1
1

v s

Циклы с подводом теплоты при постоянном объеме (циклы Отто).

Р T
3
v=Const 3
q1
2

2
4
4
q2
v=Const
1
1

v s

Циклы с подводом теплоты при постоянном давлении (циклы Дизеля).

Р T

q1 p=Const 3
3 2
1 2/ v=Const

4 4
q2
v=Const
1
1

v s
 2

Лекція 17
Тема 6 Паливо та основи горіння

6.1 Хімічний склад твердого та рідкого палива

Паливом називається горюча речовина, що використовується в якості джерела

отримання теплоти в енергетичних, промислових і опалювальних установках. В
залежності від типу реакцій, в результаті яких виділяється теплота палива,
розрізняють органічне і ядерне паливо.
На сьогодні органічне паливої є основним джерелом енергії для промислового
виробництва.
В органічних паливах теплота виділяється в результаті хімічної реакції
окислення його горючих частин за участю кисню, а в ядерних паливах – в результаті
розпаду ділення ядер важких елементів (урану, плутонію).
Класифікація палива:
- по походженню – природні і штучні,
- по хімічному складу – вуглеводні і невуглеводні,
- по агрегатному стану – газоподібні, рідкі, тверді;
- залежно від області застосування (по ГОСТ).
Класифікація марок палив залежно від області застосування згідно з
нормативною базою (ГОСТ 4.25-83):
- Бензин – авіаційний (А), автомобільний (Б);
- Газотурбінне паливо – реактивне, судове;
- Дизельне: дистилятне, сумішеве;
- Мазут: флотський, топковий, мартенівський;
- Побутове: пічне, керосин.

Класифікація органічних палив по агрегатному стану:

Агрегатний стан
Паливо
Тверде Рідке Газоподібне
Дрова, торф, буре і
Природний газ, супутні
камяне вугілля антрацит,
Природне Нафта гази при виробництві
паливні сланці, відходи
нафти й інших копалин
сільського господарства.
Водень, гази нафтовий,
Мазут, газ, керосин,
Деревне вугілля, кокс, коксовий, крекінговий,
бензин, солярова олія,
Штучне вугільні торфяні брикети, генераторний,
газойль, пічне паливо,
пилоподібне паливо. доменний, газ
спирти
підземної газіфікації

Тверді і рідкі палива складаються з горючих (вуглецю -С, водню –Н, сірки -
S) і негорючих (азоту –N, і кисню -O) елементів і баласту (золи -A, вологи -W).
 3

При вивченні характеристик твердих і рідких палив та їх складу розрізняють

робочу, суху і горючу масу. Склад робочої, сухої і горючої маси позначається
відповідно індексами «р», «c», «г» і виражається наступними равенствами:
C р  H р  S р  N р  O р  Aр  W р  100%
горюча негорюча баласт

C с  H с  S с  N с  O с  Aс  100%

C г  H г  S г  N г  O г  100%

Робоча маса – паливо в тому вигляді, в якому воно надходить до споживача.

Горюча – без баласту.
Суха – зневоднена маса.

Вуглець і водень – найцінніша частина палива.

Вуглець міститься в значній кількості в паливі всіх видів: деревині і торфі 50 -
58%, в бурих і кам'яних вугілля 65-80%, в антрацитах 90-95%, в сланцях 61 - 73% в
мазуті 84-87% (цифри дані у відсотках на горючу масу палива). Чим більше вуглецю
в паливі, тим більше паливо виділяє тепла при згорянні.
Водень є другою найважливішою частиною кожного палива. В паливі водень
частково знаходиться у зв'язаному з киснем вигляді, складаючи внутрішню вологу
палива, внаслідок чого знижується теплова цінність палива. Водень відіграє велику
роль в утворенні летючих речовин, що виділяються при нагріванні палива без
доступу повітря. До складу летких водень входить в чистому вигляді і у вигляді
вуглеводневих та інших органічних сполук.
Вміст водню у відсотках від горючої маси палива складає: в дровах і торфі до
6, бурих кам'яних вугіллі 3,8 - 5,8, горючих сланцях до 9,5, в антрациті 2 і в мазуті
10,6 - 11,1.
Кисень міститься в твердому паливі, є баластом. Кисень знижує теплоту його
згоряння. Вміст кисню в органічній масі палива з його віком знижується з 41% для
деревини до 2,2% для антрациту.
Азот також є баластної інертною складової твердого палива, знижує
процентний вміст у ньому горючих елементів. При згорянні палива азот в продуктах
згоряння міститься як у вільному вигляді, так і у вигляді оксидів азоту NОх. Оксиди
азоту відносяться до шкідливих складових продуктів згоряння, кількість яких має
бути лімітованою.
Сірка міститься в твердому паливі у вигляді органічних сполук Sо і колчедана
SК, що об'єднуються в летючу сірку SЛ.
Sо+SК=SЛ.
Присутність сірки значно знижує теплоту згоряння палива. Високий вміст
сірки призводить до сильного забруднення продуктів згоряння палива сірчистим
ангідридом SO2. При наявності надлишкового повітря відбувається часткове
окислення SО2 до SО3 (з'єднуючись з Н2О, утворюють Н2SО4). Н2SО4 викликає
корозію поверхні нагрівання, руйнує метал котельного обладнання, потрапляючи в
 4

атмосферу, шкідливо діють на живі організми і рослинність. Зміст окислів сірки в

продуктах згоряння значно підвищує температуру точки роси (іноді до 140 - 150°С),
що обмежує можливу глибину охолодження димових газів за умовами корозії і тим
самим знижує економічність котлових агрегатів, а також можливість використання
додаткового обладнання для використання теплоти димових газів . Тому сірка -
вкрай небажаний елемент для палива.
Зола палива являє собою баластову суміш різних мінеральних речовин, що
залишаються після повного згоряння всій горючої частини палива. Зола палива
впливає на якість згоряння палива негативно, може налипати на поверхні нагрівання
котла, порушуючи нормальний режим його роботи (шлакування).
Волога палива складається з зовнішньої, або механічної, викликаної
поверхневим зволоженням шматків палива і заповненням вологою пор і капілярів, і
гігроскопічною, яка встановлюється в матеріалі при тривалому зіткненні з
навколишнім повітрям. Якщо W>60% - спалювання стає неможливим. При
зростанні W – відбувається корозія, налипання золи, втрат з відхідними газами.

У даних формулах вміст елементів дано у відсотках на 1 кг палива.

Коефіцієнти перерахунку складу палива з однієї маси в іншу наведено в табл. 1.

Коефіцієнти перерахунку на масу

Заданая маса палива
робочу горючу суху

100 100
Робоча 1

100  A р  W р  100  W р

Горюча

100  A р  W р  1
100  A с
100 100

100  W р 100  A с
Суха 1
100 100

Приклад
Перерахувати склад палива на робочу масу (%): C г  89,0 ; H г  4,2 ; N г  1,5 ;
O г  2,1 ; S г  3,2 ; W р  4,5 ; A с  18,0 (на суху масу!).
1. Перерахунок зольності палива з сухої маси на робочу:
р
р с 100  W 100  4,5
A A   18   17 ,2 .
100 100
2. Рабочий состав (%) оплива рассчитываем по формуле:
р
E E 

г 100  W  A
р р

 Eг 
100  4,5  17 ,2 
 E г  0,783 .
100 100
р г
C  C  0,783  89,0  0,783  69,69 .
H р  H г  0,783  4,2  0,783  3,29
 5

N р  N г  0,783  1,5  0,783  1,17

O р  O г  0,783  2,1  0,783  1,64
S р  S г  0,783  3,2  0,783  2,51
A р  17 ,2
W р  4,5
Разом 100%

При зміні процентної долі одного з компонентів від D (%) до D (%)

перерахунок нового складу E i (%) маси палива по вихідному E i (%), відбувається за
формулою:
100  D  (5-2)
E i'  E i
100  D
Середній склад суміші двох твердих чи рідких палив, заданих масовими
долями, визначається за рівняннями:
р
E см  g1 E1р  1  g1 E 2р (5-3)

де масова доля g1 одного з палив в суміші знаходиться за формулою:

G1 (5-4)
g1  .
G1  G2

де G1 і G2 - маси палив, що входять до суміші, кг.

Газоподібне паливо являє собою суміш горючих і негорючих газів.

Горюча частина складається з вуглеводнів, водню Н2, окису вуглецю СО, і
сірчистого водню (Н2S).
До складу негорючих елементів входить азот (N2), вуглекислий газ (СО2) і
кисень (О2).
Склади природного і штучного газоподібних палив різні. Природний газ
характеризується високим вмістом метану (СH4), а також невеликої кількості інших
вуглеводнів: етану (С2H6), пропану (С3H8), бутану (С4H10), етилену (С2H4), і
пропілена (С3H6). У штучних газах вміст горючих складових (водню та окису
вуглецю) досягає 25-45%, в баласті переважають азот і вуглекислота - 55-75%.
Склад газоподібного палива задається в об'ємних частках і в загальному
вигляді можна записати наступним чином:
|СnH2n+2 + СnH2n + Н2 + СО + Н2S| + |О2 + N2 + CО2|= 100%
горюча частина негорюча частина

де СnH2n+2 - граничні вуглеводні; СnH2n - ненасичені вуглеводні; Н2S -

сірчистий водород; СО - окис вуглецю; CО2 - вуглекислий газ.
6.2 Властивості палива
6.2.1 Тверде паливо
 6

Всі види твердого палива нашої планети своїм походженням зобов'язані

сонячної енергії та хлорофілу - особливій речовині, що міститься в листках та інших
зелених частинах рослин, які створюють складні органічні речовини, а в
подальшому перетворюються в паливо. У своїх перетвореннях речовина палива
послідовно проходить стадії:
торф→ буре вугілля → кам'яне вугілля→ антрацит.
Деревина – тверде паливо, використовується зазвичай у невеликих котельнях.
Широко використовуються відходи деревообробки: тріска, стружки, тирса, кора та
ін.
Вологість сухих дров не перевищує 25%, напівсухих - 35%, свіжозрубаних -
50%. Тирса зазвичай має вологість 45-60%. До напівсухим відносять дрова весняної
заготовки, що пролежали не менше 6 місяців після рубки, в тому числі не менше
двох літніх місяців. До сухим відносять дрова, що пролежали після рубки близько
року в лісі і вологість яких не перевищує 30%.
Дрова як паливо характеризуються високим виходом летких горючих речовин
- до 85% і незначним вмістом золи - в середньому до 1%. При зниженій теплоті
згоряння дрова мають переваги: легку займистість, відсутність сірки і малу
зольність, що дозволяє обмежуватися простими топковим пристроями, що
працюють ефективно. Торф як паливо за своїми властивостями близький до дров.
Теплота згоряння Qнр = 3511÷4492 ккал/кг.
Викопне вугілля поділяють на буре та антрацити.
Марка вугілля – по виходу летючих та ступенем спікаємості;
Група вугілля – по зольності;
Клас – по крупності шматків вугілля.
Розрізняють такі марки вугілля: Д (довгополум'яне), Г (газові), Ж (жирні), КЖ
(коксові жирні), К (коксові), С (спікаємі), Т (тощі), СС (що слабо спікаються).
Сланці є місцевим паливом, при спаленні велика кількість золи.
Робоча теплота згоряння Qнр = 2500 ккал/кг.
Буре вугілля містить багато вологи, з'єднується легко з киснем повітря і при
тривалому зберіганні на повітрі сильно вивітрюється і розсипається в порошок. Крім
того, самозаймисте. За своєю структурою відрізняється підвищеним вмістом баласту
і незвично високою гігроскопічністю, внаслідок чого вологість бурого вугілля
WР=17÷55%. Бурі вугілля не спікається, відрізняються великим виходом летючих,
високим вмістом сірки (S=0,6-6%). Теплота згоряння Qнр = 4200 ккал/кг.
Кам'яне вугілля застосовують безпосередньо як паливо або переробляють на
кокс. Кам'яні вугілля досить щільні і малопористі, зміст зовнішньої вологи в них
значно нижче, ніж в бурому вугіллі. Підвищена механічна міцність: в зберіганні
вони більш стійкі, менше схильні до самозаймання.
Теплота згоряння Qрн = 5097 - 6700 ккал/кг.
Антрацит відрізняється великою твердістю, важко загоряється, горить
коротким полум'ям, добре витримує перевантаження і перевезення. Перехідним між
кам'яними вугіллям і антрацитом є полуантраціт.
Теплота згоряння Qнр=5800÷6500 ккал/кг.
6.2.2 Нафта
 7

Нафта – горюча масляниста родина, що добувається з надр землі, від темно-

бурого до ясно-жовтого кольору з характерним запахом. Нафта – суміш рідких
вуглеводнів, атоми вуглецю яких складають основу складних молекул, зєднаних з
воднем і між собою у ланцюгові, кільцеві, та інші форми, у якій розчинені
газоподібні і тверді вуглеводні.
Склад нафти і властивості нафти залежать від родовища і можуть мати різні
складові. У нафті утримується 82…87%, вуглецю, 10…14% водню і до 5% інших
елементів (сірка, кисень і азот). Має різну густину, температуру застигання від плюс
26 до мінус 60 С, температуру спалаху 0С, температуру самозаймання –вище 500 С,
теплоту згорання до 46 МДж/кг (16760 ккал/кг). Видобуток нафти здійснюється у
трьох нафтогазоносних районах – Прикарпатському, Дніпровсько-Донецькому,
Причорноморському.
В Україні власні потреби задовольняються лише частково – по природному
газу – на 22%, по нафті – на 11%. Нафта, що видобувається, містить розчинені гази,
механічні домішки у вигляді піску і глини, воду та сіль.
Нафта дялиться на 3 класи залежно від масовоїчастки сіри, а залежно від
густини на 3 типи (легкі, середні, важкі). Груповий склад визначається
вуглеводними, щовходять до її складу. З ростом молекулярної маси збільшуються
густина, в’язкість, температура плавлення і кипіння вуглеводнів.

6.3 Теплота згоряння палива

Теплотою згоряння палива називають кількість теплоти в кДж, що виділяється
при повному згорянні 1 кг твердого (рідкого) або 1 м3 газоподібного палива.
Оскільки кількість виділеної теплоти залежить від кінцевого стану продуктів
згоряння, зокрема від того, в якому агрегатному стані знаходиться волога (у вигляді
пари або води), розрізняють вищу (кДж / кг) і нижчу (кДж / кг) теплоту згоряння
палива.
Різниця між ними полягає в тому, що вища теплота згоряння палива враховує
теплоту, яка виділяється при конденсації водяної пари (волога в продуктах
згоряння знаходиться у вигляді води), а нижча цю теплоту не враховує. Величини
вищої і нижчої теплоти згорання робочої, горючої і сухої маси твердого (рідкого)
палива пов'язані виразами:
Qвр  Qнр  225H р  25W р ;

Тверде і рідке паливо

При відсутності дослідних даних наближене значення для твердого (рідкого)
палива може бути визначене за формулою, запропонованою Д.І. Менделєєвим:

Qнр  339C р  1030H р  109 O р  S р  25W р  кДж/кг

 
Qнр  81C р  246H р  26 O р  S р  6W р ккал/кг

де C р , H р , O р , S р , W р - зміст відповідно вуглецю, водню, кисню, сірки, вологи

в робочій масі палива,%.
1 ккал/кг=4,19 кДж/кг
 8

Газоподібне паливо
Для газоподібного палива нижча теплота згоряння підраховується за складом
газу і теплоті згоряння окремих його горючих складових:


Qнр  0,01 CO  QCO  H 2  QH 2  H 2 S  QH 2S   C m H n  QCm H n 
де CO , H 2 , H 2 S , Cm H n - об’ємний склад в паливі компонентів, %; QCO , QH 2 ,
3
QH 2 S , QCm H n - теплоти згорання газів, кДж/м .

Теплоти згорання окремих газів, кДж/м3.

QCO QH 2 QH 2 S QCH 4 QC2 H 6 QC3H8 QC4 H10 QC5 H12 QC6 H 6

12640 10800 23650 35839 63765 91272 118695 146119 140300

Вища теплота згорання газоподібного палива:

 n 
Qвр  Qнр  4,83 H 2  2CH 4   C m H n  H 2 S 
 2 

Переведення одиниць палива. Умовне паливо

Паливо умовне - одиниця обліку органічного палива, застосовувана для
зіставлення ефективності різних видів палива та сумарного обліку їх. В якості
одиниці умовного палва приймається 1 кг палива з теплотою згоряння 7000ккал/кг
(29,3 МДж/кг).
ккал
Q нр  7000 - теплота згорання умовного палива.
кг
Співвідношення між умовним паливом і натуральним виражається

формулою:
By— маса еквівалентної кількості умовного палива, кг;
нижча теплота згорання даного натурального топлива, ккал/кг або ккал/м3;

- калорійний еквівалент.
ккал ккал кДж кДж
Q нр  7000 Q нр  7000  7000  4 ,19  29330 
кг кг кг кг
МДж
р  кДж  р  МДж   29 ,33
Qн  , Qн  -? кг
 кг 
 кг  
 9

ПЕРЕВІДНІ КОЕФІЦІЄНТИ
1000 куб.м природного газу = 1,16 туп;
1 Гкал теплової енергії = 0,143 туп;
1000 кВт.год. електроенергії = 0,351 туп;
1 т вугілля = 0,75 туп;
1 куб.м дров (у щільному вимірі) = 0,266 туп;
1 т паливного торфу = 0,29 туп;
1 т скрапленого газу = 3,2 туп;
1 т мазуту топкового = 1,46 туп;
1 т бензину моторного = 1,49 туп;
1 т дизпалива = 1,45 туп;

1000 куб.м природного газу = 8,11 Гкал теплової енергії = 3305 кВт.год.
електроенергії = 1,55 т вугілля = 4,36 куб.м дров;

1000 кВт.год. електроенергії = 303 куб.м природного газу = 2,45 Гкал теплової
енергії = 0,468 т вугілля = 1,32 куб.м дров;

1 Гкал теплової енергії = 407 кВт.год. електроенергії = 123 куб.м природного газу =
0,191 т вугілля = 0,54 куб.м дров.

6.4 Тепловий баланс котельного агрегату

Ефективність використання палива в котлоагрегаті визначається двома

факторами:
- повнота процесу спалювання палива;
- глибина охолодження продуктів згорання.
Більша частина теплоти, яка вноситься в котельний агрегат сприймається
поверхнями нагріву і передається робочому тілу. За рахунок цієї теплоти
відбувається нагрів води до температури кипіння, випаровування і перегрів пари.
Це – корисно використана теплота.
Решта теплоти, що складає приблизно 6…20%, не використовується на
отримання та перегрів пари. Це пояснюється різного роду втратами теплоти, що
супроводжують роботу котла.
Розподіл корисної теплоти та внесеної в котлоагрегат проводиться шляхом
складання теплового балансу котла.
Тепловий баланс – рівність між кількістю енергії, що наявна і її
розподіленням.
В загальному вигляді рівняння теплового балансу котла:
Qнр=Q1+Q2+Q3+Q4+Q5+Q6, кДж/кг або кДж/м3;
 10

де Qнр– наявна теплота на 1 кг (1 м3) робочого палива,

Q1– корисно використана теплота,
Q2– втрати теплоти з відхідними газами,
Q3– втрати теплоти від хімічної неповноти згорання,
Q4– втрати теплоти від механічної неповноти згорання,
Q5– втрати теплоти в навколишнє середовище через огородження котла,
Q6– втрати з фізичною теплотою шлаку.
Якщо обидві частини рівняння розділити на Qнр, то отримаємо:
q1+q2+q3+q4+q5+q6=100%.
Відношення корисної теплоти до наявної називається коефіцієнтом корисної
дії (за прямим балансом):
Q1/Qнр=q1=ηk (1)
ККД котла може бути визначений за прямим та за зворотним балансом.
Рівняння (3.3) є визначенням за прямим балансом у загальному вигляді, ККД за
зворотним балансом визначається за формулою
ηk=100−(q2+q3+q4+q5+q6) (2)
ККД котла показує наскільки ефективно (повно) використовується наявна
теплота. Для сучасних (не конденсаційних) котлів ККД сягає 98%. Часто із
збільшенням типорозміру котла ККД збільшується. Крім того ККД залежить від
виду палива та умов експлуатації котлоагрегату.
В наведеному вище показнику не враховані експлуатаційні витрати, що
супроводжують роботу котла, наприклад, витрати електроенергії на насоси,
вентилятори, димососи тощо. Тому такий ККД називається ККД брутто котла.
Якщо врахувати всі витрати під час роботи котла можна отримати показник
ККД нетто котла.
ККД нетто < ККД брутто
Витрата палива:

6.5 Екологічні аспекти

Газоподібні продукти згоряння палива прийнято називати димовими газами.
Маючи відносно великі швидкості, димові гази забирають в атмосферу різні
домішки (склад димових газів див. рис.).

'З усіх речовин безпечними для живого організму є лише водяні пари, азот,
вуглекислий газ і кисень. Решта-оксиди сірки, (SOx = SO2 + SO3) і азоту (NOx = NO +
NO2), чадний газ СО, сажа, зола, п'ятиокис ванадію V2O5 - є в тій чи іншій мірі
 11

токсичними речовинами, шкідливо впливають на органи дихання, шкіру людини і

тварин, рослини.
Дуже небезпечними є NOx, СО та SO3.
Зазвичай, наводяться дані про гранично допустимих концентраціях ГДК
(мг/м³) шкідливих речовин у повітрі, що утворюються при спалюванні органічного
палива. Для зниження викидів золи використовують інерційні та вологі
золоуловлювачі, а також електрофільтри.
Для зниження викидів оксидів азоту знижують температуру у зоні горіння.

Екологічні характеристики котлів заводи–виробники можуть надавати у

відсотках до об’єму, в ppm, в мг/м3, в мг/(кВтгод) та інш. Для правильного
проведення розрахунків валових викидів необхідно привести величини, що входять
у формулою (8.2), до відповідних одиниць виміру.
При отриманні даних по екологічних характеристикам котлів необхідно
з’ясовувати, при яких умовах вони були отримані (=?, O2=?).
Співвідношення одиниць:
1%=104 ррm; 1 ppm = 10–4 %
Для спрощення розрахунків (при α=1):
СО: 1ppm відповідає 1,25 мг/м3.
NO2: 1ppm відповідає 2,05 мг/м3.
При О2>0% (тобто α>1) враховують коефіцієнт перерахунку h.

Співвідношення одиниць питомих викидів забруднюючих речовин наведено в

таблиці.
Таблиця
Од. вим. мг/(кВт·год) г/(кВт·год) г/ГДж кг/ГДж г/Гкал
мг/(кВт·год) 1 10 3 0,27 0,27·10 3 1,163
г/(кВт·год) 10 3 1 0,27·10 3 0,27 1,163·10 3
г/ГДж 3,6 3,6·10 3 1 10 3 4,189
кг/ГДж 3600 3,6 10 3 1 4,189·10 3
г/Гкал 0,86 0,86·10 3 0,24 0,24·10 3 1

Приклад 1.
Концентрації СО в продуктах згоряння наведені у % і складають 0,005% (при
21 р
О2=6%, тобто h   1,4 ). Нижча робоча теплота згоряння палива Qн =46,15
21  6
МДж/кг.
С=1,4=0,005104=50 ррm, що відповідає 501,25 = 62,5 мг/м3.
21
С 1  С 1, 4  h  62,5   87 ,5 мг / м 3 .
21  6
 12

Лекція 18

Тема 7. Нагнітаюче обладнання. Гідравлічні машини. Насоси і

вентилятори

7.1 Насоси

Гідравлічні машини призначені для створення або використання потоків

рідкого середовища як носія енергії. Це насоси, гідродвигуни та гідроперетворники.
Гідроприводи є комбінацією цих машин. Усі гідромашини поділяють на динамічні
та об’ємні.
Насос ― це машина для створення потоку рідини. В динамічному насосі
рідина рухається під силовою дією на неї в камері, яка постійно сполучається зі
входом та виходом насоса. В об’ємному насосі рідина рухається за рахунок
періодичної зміни об’єму камери, що поперемінно сполучається з входом та
виходом насоса.
Гідродвигун призначений для перетворення енергії потоку рідини в енергію
вихідної ланки. Динамічні гідродвигуни ― це гідротурбіни, а об’ємні ― це
гідроциліндри, поворотні гідродвигуни та гідромотори. Гідроциліндр забезпечує
зворотно-поступальний рух вихідної ланки ― штока або плунжера, поворотний
гідродвигун ― обмежений поворотний рух вихідної ланки ― вала. Гідротурбіна та
гідромотор забезпечують необмежене обертання вала.
Класифікація насосів
Всі насосне обладнання, призначене для перекачування рідини, можна
поділити на два види залежно від характеру впливу робочих органів насоса на
рідину: насоси динамічнв та насоси об'ємні.
Насоси динамічні підрозділяються на насоси:
• відцентрові
• осьові,
• вихрові,
• шнекові, черпакові,
• струменеві.
Насоси об'ємні підрозділяються на насоси:
• поршневі приводні, в тому числі мембранні,
• поршневі парові і пневмонасоси,
• гвинтові,
• шестеренні, шиберні, поршневі,
• ручні
По принципу роботи (центробіжні, вихрові,осьові)

Основи розрахунку гідромашин

Напір насоса Н визначається як
р
Н (1)
g
 13

де р ― тиск насоса.
Обчислюється Н з рівняння Бернуллі
2 2
pвих  pвх  вих  вх
Н  ( z  z вх )   , (2)
вих g 2g
або
2 2
p ман  pвак  вих  вх
Н  z   (3)
g 2g
де zвх та zвих ― висота центру тяжіння перерізу входу та виходу з насоса; рвих та рвх ―
тиск на виході та вході в насос; вих та вх ― швидкість рідини на виході та вході в
насос; рман та рвак ― тиск на виході та вакуум на вході в насос; z ― відстань по
вертикалі між точками підключення вакуумметра і манометра (рис.1).

рман
h

рвак z

hвс

Рис. 1.
Тиск насоса р визначається з формули
 2 2
р  рвих  рвх  ( вих   вх )  g ( z вих  z вх ) (4)
2

Витрату рідини насосом Q називають об’ємною подачею. Ідеальна подача

насоса Qі ― це сума об’ємної подачі та об’ємних втрат насоса, визначається:
для динамічних насосів

Q³  kR2 n, (7)

де k ― конструктивний параметр; R2 ― радіус робочого колеса на виході потоку

рідини; n ― частота обертання робочого колеса;
 14

для об’ємних насосів

Q³  V0 n, (8)

де V0 ― робочий об’єм насосу.

Корисна потужність насосу Nк ― потужність, що передається рідині

Nê  pQ  gQH . (9)

Потужність, що споживається насосом N:

N  M (10)
де М ― крутний момент на валу насоса;  ― кутова швидкість обертання
вала.
Ефективність насосу
N к gQY pQ
   (11)
N M M
Втрати потужності в гідромашинах ділять на три види, відповідні ККД (для
насосів):
― гідравлічний ККД г ― відношення корисної потужності до суми корисної
та витраченої на долання гідравлічних опорів в насосі;
― механічний ККД м ― це відносна частка механічних втрат в насосі;
― об’ємний ККД О ― відношення корисної потужності насоса до суми
корисної та витраченої з витоками.
ККД будь-якої гідромашини ― це добуток цих ККД
   г м о (12)

Відцентрові насоси належать до групи динамічних лопатевих насосів, як і

осьові, в яких рідина рухається через робоче колесо в напрямку його осі. На рис.
24.2 зображена схема одноступінчатого відцентрового насоса консольного типа: 1
― вхід; 2― робоче колесо; 3 ― спіральний вихід (равлик); 4 ― дифузор. Робоче
колесо складається з двох дисків, між якими знаходяться лопаті, зігнуті у напрямку,
протилежному обертанню колеса. Відцентрова сила відкидає рідину у спіральний
відвід із збільшенням її швидкості та тиску. У відводі та дифузорі кінетична енергія
рідини перетворюється на потенціальну (енергію тиску).
 15

Рис. 2.

В робочому колесі рідина рухається разом з колесом та її швидкість и

перпендикулярна до радіуса колеса, а також уздовж лопатей з відносною швидкістю
w, яка за умови нескінченної кількості лопатей спрямована по дотичній до профілю
лопаті.
Робочими характеристиками насоса є залежність напору Н, потужності N,
доп
ККД  та припустимої вакууметричної висоти всмоктування hвак (див. hвс на рис 1)
від подачі (витрати) Q. Всі ці характеристики визначають дослідним шляхом (рис 3).
Н,м

,% 20
50
16
Н
40
N, кВт 12
8 30
N
8
6 20
äî ï
4 äî ï
hâàê ,ì
10
h
âàê
4 7
0 6
2 5

0 20 40 60 80 100 120 140

Q, м3/год
Рис. 3
 16

Поршневі насоси належать до об’ємних гідромашин. Їх різновид ―

плунжерні насоси ― служать наприклад, для подачі палива в двигуни внутрішнього
згоряння. Найбільш простим є насос односторонньої дії (рис.5).

4 b 1 2
 r

х
3 h = 2r
h
hвс

0 a a 0

Рис. 5.

Рух поршня 2 вправо збільшує об’єм замкненої камери 1, в ній утворюється

вакуум, що відкриває всмоктувальний клапан 3. Рідина заповнює камеру 1.
Зворотний рух поршня збільшує тиск в камері, відкривається нагнітальний клапан 4,
рідина потрапляє до напірного трубопроводу.
Насос двосторонньої дії (рис. 6) не має недоліку цього насоса ― зупинки
подачі під час всмоктування. Рух поршня вправо супроводжується заповненням
рідиною лівої робочої камери та виштовхування рідини з лівої камери, та навпаки.

dш
d
D

D
hвс

Рис. 6. Рис. 7.
 17

Насос диференціальної дії (рис.7) відрізняється від попереднього тим, що

всмоктувальний трубопровід під’єднаний тільки до лівої камери, а на виході із
правої камери немає нагнітального клапана. Всмоктування відбувається як в насосі
односторонньої дії, а під час витискання рідина одночасно потрапляє до
нагнітального трубопроводу та правої камери. Всмоктування до лівої камери
супроводжується витисканням з правої камери. Таким чином, подача (витрата)
відбувається за подвійний хід поршня, а всмоктування ― за один хід.
Ідеальна подача насоса
Vо n
Qід  (13)
60
де V0 ― робочий об’єм; n ― частота обертання вала за хвилину.
Реальна подача
Vо n
Qр  о (14)
60

де О ― об’ємний ККД.
На рис. 8 наведено графіки подачі насосів:
а) односторонньої дії;
b) двосторонньої дії;
c) тристоронньої дії із зміщенням фаз робочих циклів на 120о.

Q
Qmax
а)
Qід
0
Q
Qmax
b) Qід

0
Q
Qmax
c)

0
  3 2 
2 2
Рис. 8.
 18

Нерівномірність подачі визначається коефіцієнтом нерівномірності 

Qmax  Qmin
 (15)
Qід
де Qmax та Qmin ― відповідно максимальна та мінімальна витрати насосу.
Для варіантів а)  = 3.14; b)  = 1.57; c)  = 1.05.

Роторні насоси та гідромотори. Роторна гідромашина є об’ємною, її робочі

органи мають обертальний, а можливо й зворотно-поступальний рух. Найбільш
розповсюдженими є шестеренні гідромашини (рис. 9), які мають працювати в
режимі насоса або гідромотора. Під час обертання шестерень насоса рідина, яка
заповнює їх западини, переходить із зони всмоктування до зони нагнітання (на
рис.24.9 ― догори). В режимі гідромотора рідина крутить шестерні.

Рис. 9.

Робочий об’єм шестеренної гідромашини

V0  2m 2 zb  2Dí mb, (16)

де m ― модуль зачеплення; z ― кількість зуб’ів; b ― ширина шестерні; Dн ―

діаметр кола впадин зуб’ів.
Подача шестеренного насоса

Q  V0 nO  2m2 zbnO , (17)

де О ― об’ємний ККД; О = 0,7…0,95.

 19

Приклад діаграми для вибору насосу

 20

7.2 Вентилятори

Вентилятори - механічні пристрої, що служать для переміщення повітря по

воздуховодам, або безпосередньої подачі або забору повітря з приміщення.
Переміщення повітря відбувається через створення перепаду тиску між входом і
виходом вентилятора.
Вентиляторами називають повітродувні машини для подачі повітря за умови
витрат напору в мережі не більше 15 кПа. Машини для створення більших напорів
― повітродувки та компресори ― суттєво відрізняються від вентиляторів по
конструкції,
Класифікації вентиляторів

Вентилятори класифікуються за багатьма параметрами, такими як:

а) конструкція і принцип дії: можуть бути осьовими, радіальними і діаметральними;
б) в залежності від величини повного тиску: можуть бути низького (до 1 кПа),
середнього (до 3 кПа) і високого тиску (до 12 кПа)
в) залежно від напрямку обертання робочого колеса: можуть бути правого (за
годинниковою стрілкою) і лівого обертання (проти годинникової стрілки);
г) залежно від складу переміщуваного середовища:
звичайні ― для повітря ( газів) з температурою до 80 ° С;
корозійностійкі ― для корозійних середовищ;
термостійкі ― для повітря з температурою вище 80 ° С;
вибухобезпечні ― для вибухонебезпечних середовищ;
пилові ― для запиленого повітря (тверді домішки в кількості понад 100 мг/м3) .
д) за місцем установки: звичайні, що встановлюються на спеціальній опорі (рамі,
фундамент і т.д.); канальні, що встановлюються безпосередньо в повітроводі;
дахові, що розміщуються на покрівлі.
е) за з'єднанням крильчатки вентилятора на електродвигуні:
- з безпосереднім з'єднанням з електродвигуном;
- із з'єднанням еластичною муфтою;
- з кліноременною передачею ;
- з регулюючої безступінчатим передачею.

Основними характеристиками вентиляторів є наступні параметри:

• витрата повітря, м3/год;
• повний тиск, Па;
• частота обертання, об/хв;
• споживана потужність, що витрачається на привід вентилятора, кВт;
• ККД - коефіцієнт корисної дії вентилятора, що враховує, механічні втрати
потужності на різні види тертя в робочих органах вентилятора, об'ємні втрати в
результаті витоків через ущільнення та аеродинамічні втрати в проточній частині
вентилятора;
• рівень звукового тиску, дБ.

Найбільш розповсюджені типи вентиляторів

 21

• Осьові
• Стельові
• Відцентрові
• Канальні
• Витяжні
• Вибухозахищені
• Побутові
• Промислові
• Дахові
• Вентилятори димовидалення
• Припливні
• Тангенціальні
• Віконні (настінні)
Промислові вентилятори застосовуються в системах вентиляції квартир,
офісів, котеджів, виробництв тощо, тобто, там, де необхідно подавати в приміщення
або видаляти з приміщення досить великі об'єми повітря. Продуктивність
промислових вентиляторів може досягати 75000 м3/год. Промислові вентилятори
виготовляються з металу.
Побутові вентилятори призначені забезпечення витяжки або припливу
повітря в приміщеннях невеликого об'єму, таких як, ванна кімната, санвузол,
котельня, підвал, підсобні приміщення і т.п. Вентилятори можуть бути оснащені
системою автоматики, яка в залежності від виконання може включати їх по сигналу
від таймера, гігростата, датчика руху і т.д. Як правило, вони виготовляються з
пластика. Побутові вентилятори також поділяються за видами виконання на
відцентровані, осьові, віконні, вентилятори для посилення камінної тяги і т.д.
Стельові вентилятори - це осьові вентилятори з широкими лопатями. Вони
підвішуються до стелі і призначені перемішування повітря в приміщеннях, таких як,
торгові центри, павільйони, криті спортивні майданчики та стадіони, ангари, офіси,
квартири і т.п.
Найчастіше вентилятори розділяють на відцентрові та осьові, в обох
конструкціях тиск створюється закручуванням та стисканням повітря колесом, що
обертається.
Узагальненою характеристикою обох типів вентиляторів є критерій
швидкості

Q1 2 n
nï èò  C ,
 p 
34

де Q ― об’ємна продуктивність; n ― число обертів; р ― тиск;  ― густина повітря.

Коефіцієнт пропорційності С залежить від системи одиниць та стандартів на
повітря, відповідає максимальному ККД вентилятора. Він має одиниці числа
обертів, тому більш точна його назва ― питоме число обертів. Загалом осьові
вентилятори мають більше nпит, ніж відцентрові.
 22

Усі параметри, що входять до (25.1) Q , n та р (через ) ― пов’язані із

числом Re, але в практичних підрахунках це число враховується посередньо через
вказані та інші параметри вентиляторів. Для попередніх обрахунків рекомендована
наближена формула:

Відцентровий вентилятор ― це колесо з лопатями (ротор), розміщений в

кожусіравлику (рис. 10). Повітря під час обертання ротора проходить шлях від
вхідного до вихідного отвору стискається за рахунок відцентрової сили. Результат
― підвищення тиску, потрібне для долання гідравлічних опорів вентиляторної
системи.
Витяжний
Робоче
канал
колесо Равлик

Всмоктуючий
патрубок

Електро-
двигун

Рис. 10.

Відцентрові вентилятори поділяють на вентилятори низького (до 1кПа),

середнього (до 3кПа) та високого (до 15 кПа) тиску. Якщо їх застосовують для
транспортування димових газів ― це димососи, повітря з механічними домішками
― це пилові вентилятори.
Радіальний (відцентровий) вентилятор складається з обертового ротора, який
складається з лопатей особливої спіральної форми. Через вхідний отвір ротора
повітря засмоктується всередину, де набуває обертальний рух. Спіральні лопаті і
виникла відцентрова сила направляють повітряний потік у вихідний отвір
спірального кожуха. При цьому потік повітря входить по осі обертання ротора, а
виходить у радіальній площині. Радіальні вентилятори, якщо порівнювати їх з
осьовими вентиляторами, створюють потік повітря з великим тиском, так як
переміщуються повітряним масам передається додаткова енергія при переході від
радіуса входу до радіусу виходу. Тому такі вентилятори найчастіше використовують
при створенні вентиляційних систем. Радіальні вентилятори можуть бути низького,
середнього і високого тиску; по швидкості обертання – великої, середньої і малої
швидкості (невеликі діаметри вхідних отворів, вузьке робоче колесо).

Осьовий вентилятор ― це лопатеве колесо у циліндричному корпусі (рис.

11). Лопаті переміщують повітря в осьовому напрямку, збільшуючи його тиск. На
 23

відміну від відцентрових, осьові вентилятори є реверсивними, особливо якщо лопаті

мають симетричний профіль. В аеродинамічному відношенні більш досконалими є
лопаті із раціональним несиметричним профілем.
Контури та розміри кожуха не впливають суттєво на роботу осьового
вентилятора, тому достатньо розрахувати тільки колесо. Лопаті не утворюють цього
разу каналів між собою, а працюють як окремі крила.

δ
. D

1 2 3 4 5

Рис. 11. 1 ― вхідний отвір; 2 ― циліндричний кожух; 3 ― колесо з лопатями; 4

― дифузор; 5 ― випускний отвір.

Радіальний (відцентровий) Осьовий вентилятор Канальний вентилятор

Рис. 12 – Конструкції вентиляторів

Вентилятори осьові можуть використовуватися як для безпосередньої

установки в канал воздуховода, так і для настінної установки. Вентилятори осьові
мають просту конструкцію: корпус, в якому поміщається осьовий робоче колесо з
лопатками, і двигун, що забезпечує обертання. Ці вентилятори легко регулювати і
забезпечувати більшу продуктивність шляхом направлення повороту лопаток.
 24

Вентилятори осьові мають ряд переваг: невелика площа для монтажу, можливість
управління обертанням, мала потужність споживання енергії. Може
експлуатуватися при температурі від + 40 ° C до -40 ° C. Він створює спрямовані
повітряні потоки вздовж осі обертання, забезпечуючи примусову циркуляцію
повітря.
Канальний вентилятор призначений для безпосередньої установки в
прямокутний канал систем кондиціонування повітря і вентиляції промислових і
громадських будівель. Канальний вентилятор може використовуватися для
переміщення повітря без твердих, волокнистих і абразивних матеріалів, а також
інших невибухонебезпечних газових сумішей. Допустима температура
переміщуваного повітря від -30 ° С до + 40 ° С. Канальний вентилятор може бути
прямокутним, квадратним і круглим.

Характеристики відцентрових та осьових вентиляторів ― це зв’язок між

основними параметрами їх роботи. Повна характеристика вентилятора за
постійного числа обертів n ― це залежність між продуктивністю Q, тиском р,
потужністю N та ККД .
Усі ці залежності р(Q), N(Q) та (Q) будують на одному графіку (рис.13).
Повна характеристика наочно відбиває особливості роботи даного типу
вентиляторів та дозволяє обрати для конкретного повітропроводу найбільш
економічний вентилятор.
Сучасний стан аеродинаміки не дозволяє побудувати повну характеристику
вентилятора розрахунковим способом, тому ці залежності одержують в
лабораторних умовах за допомогою спеціальної вимірювальної апаратури.
р, N N, , %
Па кВт

Q, м3/с
Рис. 13