Лекц.1 Основні Поняття Термодинаміки

Лекція №1
Тема: Основні поняття та визначення термодинаміки

Навча Лекція №1
Тема: Основні поняття та визначення термодинаміки

Навчальні питання
1. Вступ: історичні етапи формування термодинаміки як науки
2. Предмет та основні поняття термодинаміки
3. Термодинамічні параметри
Головною проблемою, яка стояла перед вченими і інженерами XIX і початку XX

століття було створення теорії роботи теплових машин, яка дозволила б поставити на
наукову основу розрахунок і проектування поршневих парових машин, парових турбін,
двигунів внутрішнього згорання, холодильних машин і так далі. Основу термодинаміки як
нової науки заклав французький фізик Саді Карно в опублікованому в 1824 р.
трактаті Роздуми про рушійну силу вогню і про машини, здатні розвивати цю силу.
У своїй роботі Карно дотримувався панівної в той час теорії теплецю, згідно з якою
теплота була деякою субстанцією (флюїдом) під назвою теплець, здатною вбиратися
тілами залежно від їх маси і температурних умов, і його кількість у всіх процесах
залишається незмінною. Отримання роботи в тепловій машині, згідно з теорією теплецю,
пояснювалося падінням теплецю з більш високого температурного рівня на нижчий,
аналогічно принципу роботи водяних турбін.
Основним змістом роботи Карно було дослідження умов найвигіднішої роботи теплових
двигунів за наявності двох джерел постійних температур . У міркуваннях, що містять
рішення цієї задачі, Карно розвиває ідею про кругові процеси (цикли), розробляє схему
циклу, що носить його ім'я, вводить поняття об зворотних процесах і приходить до такого
висновку: Рушійна сила тепла не залежить від агентів (робочих тіл), узятих для її
розвитку; її кількість виключно визначається температурами тіл, між якими, кінець
кінцем, робиться перенесення теплецю.
У середині XIX століття, незабаром після публікації роботи Карно уявлення про теплець
були остаточно залишені. Нищівний удар по теорії теплецю був завданий ще наприкінці
XVIII століття дослідами Бенджаміна Томпсона і Гамфрі Деві, але більшість фізиків
протягом півстоліття не бажали відмовлятися від теорії теплецю. Бенджамін
Томпсона і Гамфрі Деві довели, що виділення тепла при терті відбувається не за рахунок
запозичення його з довкілля, як помилково пояснювала теорія теплецю, а за рахунок
витраченої роботи[6]. Близько 1830 р. Саді Карно відмовився від теорії теплецю і уперше
виразно сформулював принцип еквівалентності тепла і роботи, а також приблизно
встановив величину теплового еквіваленту роботи.
У період 1842—1850 рр. цілий ряд дослідників майже одночасно встановлює величину
теплового еквіваленту роботи:
• Юліус Роберт фон Маєр в 1842 р.— по різниці теплоємностей газів при постійному
тиску і постійному об'ємі, на основі переконань про збереження сили (енергії);
• Д.П. Джоуль в 1841—1843 рр. і Е. Ленц в 1844 р.— по тепловиділенню в ланцюзі
електричного струму;
• А. Кольдинг і Д.П. Джоуль в період 1843—1850 рр.— по тепловиділенню при терті і
таке інше.
Встановлення принципу еквівалентності теплоти і роботи було останньою ланкою на
шляху математичного оформлення першого закону термодинаміки як загального закону
збереження енергії. Сучасне формулювання першого закону термодинаміки для оборотних
процесів і подальші побудови принципових положень класичної термодинаміки, до
другого закону термодинаміки включно, виконані Рудольфом Клаузіусом (1850—1865)рр.
і Вільямом Томсоном (лордом Кельвіном) Зусиллями цих учених було зроблено
узгодження висновків Карно, зроблених на базі теорії теплецю, (теореми Карно) з першим
законом термодинаміки. Окрім цього, P. Клаузіус отримав нові результати, що склали
зміст другого закону термодинаміки.
Найважливішим моментом у побудові першого закону, що стався услід за відкриттям
принципу еквівалентності, є введення поняття внутрішньої енергії тіл (В. Томсон, 1851 г).
Внутрішня енергія тіл спочатку розглядалася як сума внутрішнього тепла і внутрішньої
роботи тіла (Р. Клаузиус, «Механічна теорія тепла», гл. I), проте, подібне визначення нині
не може бути прийняте, оскільки, очевидно, що ні тепло, ні робота в тілі не містяться.
Тепло і робота, отримані тілом ззовні, підвищують його внутрішню енергію і, навпаки, за
рахунок зменшення внутрішньої енергії тіла від нього можуть бути отримані тепло і
робота у рамках однієї і тієї ж суми, але в різних співвідношеннях.
Основним змістом термодинаміки XIX століття було дослідження термодинамічних
циклів з точки зору їх коефіцієнта корисної дії і пошуку шляхів його підвищення,
вивчення властивостей парів і газів, розробка термодинамічних діаграм для
теплотехнічних розрахунків. У XX столітті важливим завданням стала розробка теорії
течії і витікання пари і газів у зв'язку з тією роллю, яку почали грати парові і газові
турбіни. Тут видатну роль зіграли праці Г. Лоренца і Л. Прандтля. Цей напрям розвитку
науки здобув назву — технічна термодинаміка. Істотний внесок у розвиток технічної
термодинаміки внесли В. Ранкін, Д.Стретт, Р. Мольє, і Л. Рамзін.
На межі XIX і XX віків почалася ревізія побудов класичної термодинаміки, яка стосується
головним чином до проблеми другого закону термодинаміки (М. Шиллер, 1900; К.
Каратеодорі, 1909; Т. Афанасьєва-Еренфест, 1925; М. Планк). Вона продовжилася в працях
К.А. Путілова, М.О. Леонтовича, О.А. Гухмана та М.І. Білоконя. XX століття
характеризується активним проникненням термодинаміки в інші науки. Виникають нові
напрями в термодинаміці, такі як фізична або загальна термодинаміка, хімічна
термодинаміка, біологічна термодинаміка (теорія клітини), термодинаміка електричних і
магнітних процесів, релятивістська, квантова, космічна термодинаміки і так далі.
Засновники термодинаміки

Термодинаміка – наука, яка вивчає процеси закономірності перетворення енергії,
властивості тіл і систем, що беруть участь в цих процесах.
Об'єктами вивчення термодинаміки (ТД) є різні термодинамічні системи (ТДС), які
являють собою сукупність макроскопічних матеріальних тіл, що обмінюються енергією або
речовиною між собою і навколишнім (зовнішнім) середовищем (НС), яке лежить поза його
межами. Окреме тіло може розглядатися як ТДС. Поверхня, яка відокремлює ТДС від НС,
називається контрольною.
ТДС поділяються на (рис. 1.1):
Закриті – немає обміну речовиною з навколишнім середовищем через контрольну
поверхню (m=const). Наприклад, продукти згоряння двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ)
в процесі розширення.
Відкриті – є обмін речовиною і енергією з навколишнім середовищем через
контрольну поверхню (m≠const). Наприклад, процес виштовхування відпрацьованих газів в
ДВЗ.
Ізольовані – не обмінюються енергією і речовиною з навколишнім середовищем
(m=const ).
Адіабатні або теплоізольовані – відсутній теплообмін з навколишнім середовищем
(наприклад, газ знаходиться в посудині (ємності, стінки якої вкриті ідеальною тепловою
ізоляцією, що виключає теплообмін з навколишнім середовищем).
В закритій ТДС енергетичні взаємодії між частинами якої (або з іншими системами)
обмежуються механічною роботою або теплообміном. Відкриті ТДС більш складні але
основні положення термодинаміки справед-ливі для обох типів систем.
Рис. 1.1. Закрита (а), відкрита (б) та адіабатна (в) ТДС.
Q поршень
Q Зовнішнє середовище
m=const m≠const Q=0

потік
речовини
контрольна
поверхня поверхня вакуум
а) б) в)
Екосистема - це сукупність організмів і неживих компонентів, які вза-ємодіють
разом і пов’язані потоками речовини і енергії.
До екосистеми входять фізичне середовище Землі (біотоп), біоценоз (включає в себе

всі популяції на певній ділянці) і нооценоз (людське суспільство зі своїми засобами праці і
продуктами праці). Це рівноправні компоненти, які взаємно впливають на властивості один
одного і необхідні для існування та функціонування системи.
Найбільша на Землі екосистема - це біосфера - сфера життя. Біосфера охоплює

заселені живими організмами нижню частину атмосфери (до грани-ці озонового шару), всю
гідросферу і верхню частину літосфери.
Всі екосистеми є термодинамічними відкритими системами: вони отримують і
віддають енергію і речовину.
В ТД розглядаються головним чином системи, за допомогою яких відбувається
взаємне перетворення теплоти і роботи. Цей розділ термодинаміки відносять до технічної
термодинаміки.
В теплових двигунах перетворення теплоти в роботу здійснюється за допомогою так
званого робочого тіла. Робочим тілом називається фізична речовина – носій енергії. В якості
робочого тіла використовуються гази і па-
ра, які здатні значно змінювати свій об'єм при зміні зовнішніх умов. Наприклад, в двигунах
внутрішнього згоряння та газотурбінних установках (ГТУ) розглядаються процеси, в яких
робочим тілом є газ. В парових двигунах роз-глядаються процеси, де робочим тілом є пара,
яка легко переходить з паро-подібного стану в рідкий і навпаки.
Сукупність властивостей робочого тіла називається термодинамічним станом.

Фізичні величини, які однозначно визначають стан ТДС, називають-ся термодинамічними
параметрами або функціями стану та поділяються на інтенсивні (незалежні від маси
робочого тіла), наприклад, температура та тиск, і екстенсивні – пропорційні масі робочого
тіла, наприклад, об’єм.
Термодинамічні параметри
Термічні Калоричні
U кДж
р Абсолютний тиск Па Внутрішня енергія
u кДж/кг
H кДж
v Питомий об’єм м3/кг Ентальпія
h кДж/кг
S кДж/К
Т Абсолютна температура К
s Ентропія кДж/кг.К
Всі термодинамічні параметри введені людиною для зручності вивчен-ня
навколишнього світу. Однак не всі параметри піддаються вимірюванню приладами.
Термічні параметри піддаються безпосередньому вимірюванню прос-тими
технічними засобами.
Питомим об'ємом v однорідної речовини – називається об'єм, який займає одиниця
маси даної речовини:
V
v= m [ м 3/кг ],
де V - об'єм довільної кількості речовини, м3;
m - маса даної речовини, кг.
Густина тіла визначається як маса одиниці об’єму:
ρ= m = 1  кг/м3  .
V v  
Абсолютний тиск обумовлений взаємодією молекул робочого тіла з поверхнею
посудини, в якій міститься газ, і чисельно дорівнює силі, яка діє на одиницю площі
поверхні по нормалі до неї.
В системі СІ тиск вимірюється в Па. 1Па =1Н/м2, 1кПа=103Па; 1 МПа = 106Па. Крім
одиниць СІ в техніці використовуються й інші одиниці виміру тиску (див. таблицю Д1).
Вимірювання тиску в техніці засноване на показах різних приладів, що діють за

принципом відображення на шкалі величини, чисельно рівної різниці тисків у місці виміру
і тиску навколишнього середовища.
В техніці для вимірювання тиску застосовують прилади: барометри, манометри і
вакуумметри. Барометрами вимірюють атмосферний тиск рАТМ.
Манометрами – тиск, який перевищує атмосферний, тобто так званий надлишковий тиск
рНАД. Для вимірювання розрідження застосовують вакуумметри
рВАК .
Термодинамічним параметром є тільки абсолютний тиск.
При визначенні абсолютного тиску розрізняють 2 випадки (рис.1.2):
1.Коли тиск в апараті більше рАТМ. рАБС = рНАД + рАТМ.
2.Коли тиск в апараті менше рАТМ. рАБС = рАТМ – рВАК.
Надлишковий тиск
pНАД
pАТМ
pАТМ pАБС pВАК Вакуум

pАТМ
pАБС
p=0
Рис. 1.2. Визначення абсолютного тиску.

Температурою називається фізична величина, яка характеризує ступінь нагрівання
тіла. Згідно з молекулярно-кінетичною теорією абсолютна температура T є мірою
інтенсивності теплового руху молекул тіла і визначається середньою кінетичною енергією
руху молекул газу. Безпосередньо виміряти кінетичну енергію руху молекул практично
неможливо. Тому для вимірювання температури використовують залежність від неї якої-
небудь властивості речовини (наприклад, теплове розширення, електричний опір,
інтенсивність випромінювання).
Кожний прилад для вимірювання температури відградуйований у від-повідності з
встановленою температурною шкалою. Чисельне значення температури залежить від
обраної шкали температур. Поняття шкали температур включає 2 елементи: нуль відліку і
значення 1 градуса. Універсальною шка-лою температур, яка не залежить від яких-небудь
властивостей термометричної речовини є абсолютна термодинамічна шкала
температур – шкала Кельвіна, що має єдину експериментальну, реперну (опорну) точку -
температуру потрійної точки води (стан рівноваги льоду, води і пари), якій приписується
числове значення 273,16 К. За нуль відліку – Tmin = 0 К (практично недосяжний стан спокою
молекул).
Термодинамічна шкала температур лежить в основі Міжнародної практичної
температурної шкали - шкали Цельсія, за нуль відліку в якій прийнята температура танення
льоду, а за 1000С – температура кипіння води за рнорм =101,325 кПа (760 мм рт.ст.).
Температурі потрійної точки води 273,16К відповідає 0,010С.
Перерахунок температур з шкали Цельсія в шкалу Кельвіна проводять за рівнянням:
T [ K ]= t [oС]+ 273,15.
Вимірювання температури здійснюється за допомогою контактного та

безконтактного методів. До приладів, в яких реалізовано контактний метод вимірювання,
відносяться рідинні термометри, термометри опору, термоелектричні термометри
(термопари). Тепловізори та пірометри реалізують безконтактний метод вимірювання
температури.
Лекція №2
Тема: Термодинамічні процеси

4. Термодинамічний процес
5. Оборотні і необоротні процеси
6. Робоче тіло
1. Термодинамічний процес
Розрізняють рівноважні і нерівноважні стани.

Під рівноважним станом тіла розуміють такий, при якому у всіх точ-ках
його об'єму тиск, температура, питомий об'єм і всі інші фізичні властиво-сті
однакові. Це стійкий стан і за відсутності зовнішніх дій може зберігатися
довго.
Термодинамічним процесом (т/д) називається послідовна зміна стану
робочого тіла, що відбувається в результаті його енергетичної взаємодії з
навколишнім середовищем. В термодинамічному процесі обов'язково змі-
нюється хоча б один параметр.
Процес зміни стану системи може бути рівноважним і нерівноважним.
Якщо процес протікає так, що він проходить через рівноважні стани, то він
називається рівноважним. Рівноважний процес можна здійснити при нескін-
ченно повільній зміні зовнішніх умов або коли зміни параметрів, що характе-
ризують стан системи, нескінченно малі в порівнянні із значенням самих па-
раметрів.
Рівноважні процеси зміни стану термодинамічної системи можна зо-
бражати графічно. В термодинаміці частіше використовуються системи ко-
ординат p-v і T-s. На рис. 1.3 показані рівноважні стани (А, А/, А//) і рівнова-
жний процес АВ.
p A p
A/ 1
A//
B
v v
Рис. 1.3. Рівноважний та круговий процес.
2. Оборотні і необоротні процеси
Оборотним процесом називається такий т/д процес, який протікає че-

рез одні і ті ж рівноважні стани в прямому (А-В) і зворотному (В-А) напря-
мах так, що в робочому тілі і оточуючому середовищі не відбувається залиш-
кових змін.
Процеси, що не задовольняють цій умові, називаються необоротними.
Умови здійснення оборотного процесу:
1. Умова зовнішньої оборотності – теплова і механічна рівновага, тобто
рівність температур і тиску робочого тіла і навколишнього середовища в
кожному стані процесу.
2. Умова внутрішньої оборотності – відсутність тертя, завихрення і
інших односторонньо направлених процесів.
Оборотні процеси в чистому вигляді в природі і техніці не
зустрічають-ся, оскільки реальні процеси завжди протікають з кінцевими
швидкостями і з кінцевими різницями температур і в робочому тілі не
встигають встановлю-ватися рівноважні стани. Проте, вивчення оборотних
процесів грає важливу роль, оскільки багато реальних процесів близькі до
них. Крім того, оборотні процеси приводять до максимальної ефективності
перетворення енергії в теплових машинах і слугують мірою порівняння і
оцінки реальних необорот-них процесів.
Найпростішими, або основними, т/д процесами (рис.1.4) є:
• v = const – ізохорний;
• р = const – ізобарний;
• T = const (рv = const) – ізотермічний;
• dq=0 та q=0 (рvk = const) – адіабатний.
р 1 T 2
р 1 T
k
p=const 2 рv = const 1 v=const 2
T= const
p=const
1 2 1 2
T= const k 1
v=const 1 2 2 рv = const 2
1
v v s s
Рис. 1.4. Термодинамічні процеси.
3. Робоче тіло
Спрощеною моделлю робочого тіла (р.т.) є ідеальний газ. В ідеальних

газах відсутні сили взаємного притягання і відштовхування між молекулами,
а об'ємом самих молекул можна знехтувати, вважаючи його нескінченно ма-
лою величиною в порівнянні з об'ємом, в якому вони розміщені. Ідеальні гази
підпорядковані законам Бойля-Маріотта, Гей-Люссака і Шарля:
рv = const – Бойля-Маріотта,
v1 = T1 - Гей-Люссака (р = const), p1 = T1 - Шарля (v = const).

v T p T
2 2 2 2
Параметри стану р,v,T однорідного тіла в рівноважному стані пов'язані

між собою функціональною залежністю (p, v, T) =0, яка називається
термічним рівнянням стану.
Найпростішим рівнянням стану є рівняння Клапейрона – Менделєєва
для ідеального газу:
pv=R T,
де р - абсолютний тиск; vµ- об'єм 1 кмоля газу; T – абсолютна темпера-
тура.
R = 8314 Дж/кмоль К – універсальна газова стала однакова для всіх
газів.
Якщо обидві частини рівняння розділити на молярну масу , то отри-
маємо рівняння для 1 кг ідеального газу:
pv= RT ,
де R = R / = 8314/  - питома газова стала, залежна від хімічної струк-
тури газу і має для кожного газу своє значення, Дж/кг К.
Фізичний зміст питомої газової сталої – це робота розширення 1 кг газу
при нагріванні його на 1 градус:
pvμ  Hм3 10325  22,4 Дж
Rμ =  2 = =8314 .
T  м кмольК  273 кмольК
Для m кг газу рівняння стану має вигляд:
pV = mRT.
Лекція №4
Тема: Рівняння стану та теплоємність газів

7. Ідеальний газ
8. Рівняння стану ідеального газу
9. Теплоємність
1. Ідеальний газ
Ідеальний газ з позиції молекулярно-кінетичної теорії являє собою
теоретичну (математичну, фізичну) модель газу.
Іншими словами.
Ідеальний газ - спрощена модель робочого тіла (р.т.). В ідеальних газах
відсутні сили взаємного притягання і відштовхування між молекулами,
а об'ємом самих молекул можна знехтувати, вважаючи його нескінченно ма-
лою величиною в порівнянні з об'ємом, в якому вони розміщені.
У класичній термодинаміці під ідеальними газами маються на увазі
гіпотетичні (реально не існуючі) гази, що строго підкоряються рівнянню
газового стану Клапейрона.
2. Рівняння стану ідеального газу

Рівняння стану ідеального газу може бути виведене теоретичним
шляхом при деяких припущеннях на основі кінетичної теорії газів: ідеальний
газ є система вільних матеріальних точок, не схильних до дії сил взаємного
тяжіння, відштовхування і так далі.
Рівняння Клапейрона:
pV=m/MRT, де
V — об'єм газу,
M — молярна маса газу,
m — маса газу,
p — абсолютний тиск,
T — абсолютна температура,
R — універсальна газова стала
Или
рVղ = RT, где
Vղ – молярный объем газа.
R – молярная (универсальная газовая постоянная, численно равная
работе, совершенной одним молем идеального газа при изобарном
повышении температуры на 1 градус
R – 8,31•103 Дж/кмоль•К = 8,31Дж/моль•К
Ідеальні гази підпорядковані законам Бойля-Маріотта, Гей-Люссака і Шарля:

рv = const – Бойля-Маріотта,
v1 = T1 - Гей-Люссака (р = const), p1 = T1 - Шарля (v = const).

v T p T
2 2 2 2
Параметри стану р,v,T однорідного тіла в рівноважному стані пов'язані

між собою функціональною залежністю (p, v, T) =0, яка називається
термічним рівнянням стану.
Найпростішим рівнянням стану є рівняння Клапейрона – Менделєєва
для ідеального газу:
pv=R T,
де р - абсолютний тиск;
vµ- об'єм 1 кмоля газу;
T – абсолютна температура.
R = 8314 Дж/кмоль К – універсальна газова стала однакова для всіх

газів.
Якщо обидві частини рівняння розділити на молярну масу , то отри-
маємо рівняння для 1 кг ідеального газу:
pv= RT ,
де R = R / = 8314/  - питома газова стала, залежна від хімічної струк-
тури газу і має для кожного газу своє значення, Дж/кг К.
Фізичний зміст питомої газової сталої – це робота розширення 1 кг газу
при нагріванні його на 1 градус:
pvμ  Hм3 10325  22,4 Дж
Rμ =  2 = =8314 .
T  м кмольК  273 кмольК
Для m кг газу рівняння стану має вигляд:

pV = mRT.
3. Теплоємність
Теплоємність. При теплообміні змінюються внутрішня енергія та

температура системи (тіла). При цьому одна й та сама
передана кількість теплоти нагріває одні тіла сильніше, а інші слабше. Тож
різні тіла мають не однакову здатність до нагрівання, котра кількісно
визначається теплоємністю тіла C0 (Дж/К):
C0=δQ/dT (Дж/К),
де δQ – отримана кількість теплоти і dT – зміни температури тіла.
Другими словами, теплоемкостью называются физическая
величина, численно равная колличеству теплоты δQ, которое необходимо
сообщить телу для нагревания его на один градус.
Теплоемкость тела зависит от его массы, химического состава,
термодинамического состоянияя тела и вида того процесса, в котором телу
передается энергия в форме теплоты.
Величина C0 характеризує задане тіло. Але для теорії важливо знати
теплові властивості не конкретного тіла, а речовини, з якої воно
складається. Для цього уводяться молярна та питома теплоємності
речовини.
Молярною теплоємністю «С» називається теплоємність одного моля даної
речовини:
де δQm=δQ/ν – кількість теплоти, що припадає на 1 моль, ν – кількість

молів речовини, що міститься в тілі.
Отже,
C=C0/ν або C=MC0/m,
де М - молярна маса речовини, т - маса тіла. Одиницею молярної
теплоємності є 1 Дж/(моль·К).
Питома теплоємність «с» - це теплоємність одиниці маси речовини:
c=C0/m=δQ/mdT.
Вона вимірюється у Дж/(кг·К) і пов’язана з молярною

теплоємністю очевидним співвідношенням:
c=C/M (5.2)
Слід враховувати, що в різних процесах заданій зміні внутрішньої

енергії та температури тіла відповідає не однакова кількість теплоти.
Тому, як і кількість теплоти,
теплоємність є функцією процесу.
Це означає, що теплоємність залежить не лише від властивостей
речовини, а й від способу передачі тілу теплової енергії термодинамічній
системі (“тілу”). Це випливає з першого начала термодинаміки й добре
легко прослідковується в ізобарному та ізохорному процесах. Так, при
наданні системі однакової кількості теплоти зміна внутрішньої енергії,
тож і температури, в ізохорному процесі буде більшою, ніж в ізобарному,
оскільки при незмінному об’ємі на нагрівання йде все надане тепло, а при
сталому тиску – лише його частина. Інша ж частина витрачається на
роботу при розширенні (зміні об’єму) тіла. Тому для збільшення
температури тіла на 1 К в ізобарному процесі треба витратити більше
тепла, ніж в ізохорному. Отже, для будь-якої системи теплоємності при
сталому тиску CP та при сталому об’ємі CV, є не однакові, причому CP > CV.
Проте, на практиці ця різниця істотна лише для газів, оскільки зміна
об’єму й робота розширення при нагріванні рідин і твердих тіл є
несуттєвою. Тому для рідин і твердих тіл CP і CV не розрізняють, і в
довідкових таблицях їхні теплоємності наводять без указівки на процес.
Теплоємності ідеального газу CV і CP. Внутрішня енергія
ідеального газу залежить тільки від температури. Тому його молярні
теплоємності CV і CP, які посідають важливе місце в теорії, легко
визначаються з першого начала термодинаміки. Згідно з означенням (5.1)
та другими виразами, маємо:
Cv=δQv/dT=dU/dT (5.3)
і
Cp=δQp/dT=dU/dT+PdV/dT (5.3а)
Зміна внутрішньої енергії, що відповідає заданій зміні температури тіла,
не залежить від процесу, то ж вираз CP можна переписати так:
Cp=Cv+P·dV/dT, (5.4)
де другий доданок визначає роботу, яку виконує 1 моль ідеального газу при
ізобарному нагріванні на 1 К. Цю роботу легко визначити з рівняння
Клапейрона з урахуванням умови P = const:
dV/dT=R/P ⇒ P·dV/dT=R.
Отже, робота одного моля ідеального газу при його ізобарному
нагріванні на 1 К чисельно дорівнює універсальній газовій сталій. Таким
чином, між молярними теплоємностями ідеального газу є універсальне
співвідношення, яке називається рівнянням Майєра:
Cp=Cv+R або Cp−Cv=R. (5.5)

Що ж до самих теплоємностей, то вони залежать лише від кількості
ступенів свободи молекул газу.
Cv=R·i/2 і Cp= R· (i+2)/2 (5.6)

де і – кількість ступенів свободи молекул, яка визначається виразом.
Корисно відмітити, що, згідно з отриманим виразом CV внутрішня
енергія ідеального газу виражається, як
U=ν·Cv· T і Um=Cv ·T (5.7)
У теорії часто використовується величина
γ=Cp/Cv, (5.8)
яка називається показником адіабати. З (5.6) випливає, що для
ідеального газу
γ=(i+2)/i. (5.8а)
Зважаючи на останній вираз, у відповідних формулах замість кількості
ступенів свободи і можна оперувати показником адіабати g. Наприклад,
формули теплоємностей та внутрішньої енергії ідеального газу можна
подати у вигляді:
CV=R/(γ−1), CP=γR/(γ−1); (5.9)
U=νRT/(γ−1)=m/M⋅RT/(γ−2); (5.10)
U=PV/(γ−1). (5.11)
Примітка.
Показник адіабати ще може мати позначку «k».
Лекція №5
Тема: Перший закон термодинаміки

1. Вступ. Відкриття 1 закону.
2. Внутрішня енергія і способи її зміни.
3. Перший закон термодинаміки.
4. Який вигляд має перший закон термодинаміки для ізопроцесів
1. Вступ. Відкриття 1 закону.
Один із фундаментальних законів природи — закон збереження та

перетворення енергії. Уперше до відкриття цього закону дійшов німецький
лікар і фізик Юліус Роберт фон Маєр (1814-1878). Як це не дивно, на
відкриття вченого наштовхнули спостереження над зміною кольору крові в
людей. Маєр помітив, що венозна кров у тих, хто живе в тропіках, світліша,
ніж у жителів його країни, і кольором нагадує артеріальну. Він зробив
висновок, що різниця в кольорі зумовлена кількістю споживання кисню, або
«силою процесу згоряння», який відбувається в організмі. Незалежно від
Маєра й зовсім інакше до закону збереження енергії дійшли англійський
промисловець і вчений Джеймс Прескотт Джоуль (1818-1889) і німецький
фізик, фізіолог і психолог Герман Людвіґ Фердинанд фон Ґельмґольц (1821-
1894).
Закон збереження та перетворення енергії керує всіма явищами природи,
невідомо жодного випадку, коли б цей закон не виконувався.
Відкриття першого закону термодинаміки відноситься до середини XIX

століття, а його основоположниками вважають Р.Майера і Д.Джоуля.
I-ий закон ТД є частковим випадком загального закону збереження і

перетворення енергії стосовно до процесів, що протікають у ТДС.
Закон збереження і перетворення енергії говорить, що в ізольованій

системі сума усіх видів енергії є величиною постійною.
2. Внутрішня енергія і способи її зміни.
Для описування теплових процесів є важливим не стільки значення

внутрішньої енергії, як її зміна. У ході теплових процесів хімічна енергія, а
також внутрішньоатомна і внутрішньоядерна енергії практично не
змінюються. Саме тому внутрішня енергія в термодинаміці визначається як
сума кінетичних енергій хаотичного (теплового) руху частинок речовини
(атомів, молекул, йонів), з яких складається тіло, і потенціальних енергій їх
взаємодії.
Внутрішню енергію позначають символом U.
Одиниця внутрішньої енергії в СІ – джоуль: [U] = 1 Дж.

Внутрішню енергію можна змінити двома способами: виконанням
роботи і теплообміном.
Процес теплообміну можливий тільки в разі наявності різниці
температур. Довільно внутрішня енергія завжди передається від більш
нагрітого тіла до менш нагрітого.
Кількість теплоти Q – це фізична величина, що дорівнює енергії, яку тіло
одержує (або віддає) в ході теплообміну.
Одиниця кількості теплоти в СІ – джоуль: [Q] = 1 Дж.
У разі відсутності теплообміну з довкіллям, якщо над газом виконується
додатна робота, то внутрішня енергія газу збільшується; якщо газ сам
виконує роботу, його внутрішня енергія зменшується.
При ізобарному процесі роботу газу можна визначити за формулою A = pΔV,
при ізохорному процесі робота газу дорівнює нулю: А = 0.
3. Перший закон термодинаміки
У термодинаміці розглядаються системи, механічна енергія яких при

переході з одного термодинамічного стану в інший не змінюється. У такому
разі, якщо зовнішні сили виконали роботу А' й одночасно системі передано
певну кількість теплоти Q, то вся енергія йде на зміну внутрішньої енергії
системи (ΔU). Закон збереження та перетворення енергії в такому випадку
називають першим законом (началом) термодинаміки:
Зміна внутрішньої енергії системи (ΔU) при переході з одного

термодинамічного стану в інший дорівнює сумі роботи А' зовнішніх сил і
кількості теплоти Q, переданої системі або переданої системою
навколишнім тілам у процесі теплообміну:
ΔU = A' + Q
Зверніть увагу! Якщо система одержує певну кількість теплоти, то в

наведеній формулі Q беруть зі знаком «+», якщо віддає, то зі знаком «-».
На практиці частіше розглядають не роботу зовнішніх сил А', а роботу А, яку

виконує дана система проти зовнішніх сил. З огляду на те що А' = -А (рис.
38.1), перший закон (начало) термодинаміки можна сформулювати так:
Кількість теплоти Q, передана системі, йде на зміну внутрішньої енергії

системи (ΔU) та на виконання системою роботи А проти зовнішніх сил:
Q = ΔU + A
В дійсності в академічній науці існує цілих чотири формулювання суті

даного закону:
▪ Енергія нізвідки не з’являється і ні куди не пропадає, вона лише
переходить з одного виду в інший (закон збереження енергії).
▪ Кількість теплоти, отриманої системою, йде на здійснення її роботи
проти зовнішніх сил і зміну внутрішньої енергії.
▪ Зміна внутрішньої енергії системи при переході її з одного стану в інший
дорівнює сумі роботи зовнішніх сил і кількості теплоти, переданої
системі, і не залежить від способу, яким здійснюється цей перехід.
Зміна внутрішньої енергії неізольованою термодинамічною системою
дорівнює різниці між кількістю теплоти, переданої системі, і роботою
Згідно з першим законом термодинаміки неможливо створити вічний
двигун першого роду — циклічний пристрій, який виконував би механічну
роботу без споживання енергії ззовні (рис. 38.2, а) або виконував би роботу
більшу, ніж споживана ним енергія (рис. 38.2, б).
Рис. 38.2. Циклічні процеси, які неможливі з точки зору першого закону
термодинаміки
4. Який вигляд має перший закон термодинаміки для ізопроцесів

Також перший закон термодинаміки має свої нюанси залежно від наявних
термодинамічних процесів, які можуть бути ізохронними і ізобарними, і
нижче ми детально опишемо кожний з них.
Розглянемо, якого вигляду набуде перший закон термодинаміки у

випадках, якщо ідеальному газу незмінної маси передавати деяку кількість
теплоти таким чином, що один із макроскопічних параметрів газу (V, р або T)
залишатиметься незмінним.
• Ізохорний процес (рис. 38.3). У ході цього процесу об’єм газу не

змінюється (ΔV = 0) і газ роботу не виконує (А = 0), тому рівняння першого
закону термодинаміки має вигляд:
Q = ΔU.
Рис. 38.3. Ізохорне нагрівання газу: m = const; V = const; Q = ΔU
При ізохорному процесі вся передана газу кількість теплоти витрачається

на збільшення внутрішньої енергії газу.
Якщо газ ідеальний одноатомний, то кількість теплоти, передана газу,

дорівнює:
• Ізотермічний процес (рис. 38.4). У ході цього процесу температура, а отже,

і внутрішня енергія газу не змінюються (ΔU = 0), тому рівняння першого
закону термодинаміки має вигляд:
Q = A.
Рис. 38.4. Ізотермічне розширення газу: m = const; Т = const; Q = ΔU

При ізотермічному процесі вся передана газу кількість теплоти йде на
виконання механічної роботи.
• Ізобарний процес (рис. 38.5). У ході цього процесу виконується робота і

змінюється внутрішня енергія газу, тому рівняння першого закону
термодинаміки має вигляд:
Q = ΔU + A.
Рис. 38.5. Ізобарне розширення газу: m = const; р = const; Q = ΔU + А
При ізобарному процесі передана газу кількість теплоти йде і на збільшення

внутрішньої енергії газу, і на виконання механічної роботи.
• Які особливості має адіабатний процес
Адіабатний процес — це процес, який відбувається без теплообміну з

навколишнім середовищем.
При адіабатному процесі кількість теплоти Q, передана системі, дорівнює

нулю, тому перший закон термодинаміки має вигляд:
ΔU + Α = 0, або А = -ΔU.
У ході адіабатного розширення газ виконує додатну роботу за рахунок

зменшення внутрішньої енергії, при цьому температура газу зменшується.
• Доведіть, що в ході адіабатного стиснення внутрішня енергія і

температура газу збільшуються.
Оскільки p = nkT, у разі адіабатного стиснення тиск газу зростає набагато

швидше, ніж у разі ізотермічного, адже одночасно зі збільшенням
концентрації молекул газу збільшується і його температура (рис. 38.6).
Аналогічно в разі адіабатного розширення тиск падає швидше, ніж у разі
ізотермічного, адже одночасно зменшуються і концентрація, і температура
газу. У реальних умовах процес, близький до адіабатного, можна здійснити,
якщо газ міститиметься всередині деякої оболонки з дуже хорошими
термоізоляційними властивостями. Адіабатними можна вважати й процеси,
які відбуваються дуже швидко, тому що в такому випадку газ не встигає
обмінятися теплотою з навколишнім середовищем (наприклад, розширення і
стиснення повітря в ході поширення звукових хвиль; розширення газу під час
вибуху).
Рис. 38.6. Змінення тиску газу в ході адіабатного процесу. Синім

кольором показано адіабату, червоним — ізотерми
Збільшення температури внаслідок різкого стиснення повітря

використовується в дизельному двигуні, в якому відсутня система
запалювання пальної суміші
Застосування 1закону термодинаміки
Перший закон термодинаміки має практичне застосування до різних

процесів у фізиці, наприклад, дозволяє обчислити ідеальні параметри газу
при різноманітних теплових і механічних процесах. Крім суто практичного
застосування можна цьому закону знайти застосування і філософське адже
що не кажіть, але перший закон термодинаміки є виразом одного з найбільш
загальних законів природи – закону збереження енергії. Ще Еклезіаст писав,
що ніщо нізвідки не з’являється і нікуди не йде, все перебуває вічно, постійно
трансформуючись, в цьому і криється вся суть першого закону
Лекція № 6
Тема: Другий закон термодинаміки та теплові двигуни

1. Другий закон термодинаміки.
2. Характеристика термодинамічних циклів.
3. Найпростіша термодинамічна схема теплового двигуна.
1. Другий закон термодинаміки
Поява другого закону термодинаміки було закономірно, так як було
необхідно дати відповідь на питання, які процеси в природі можливі, а які ні.
Перший закон термодинаміки, висловлюючи закон збереження і
перетворення енергії, не дозволяє встановити напрямок протікання
термодинамічних процесів. Крім того, можна уявити безліч процесів, які
суперечать першому закону, в яких енергія зберігається, а на практиці вони
не здійснюються (наприклад, вічні двигуни другого роду). Другий закон
термодинаміки визначає напрям протікання термодинамічних процесів.
II закон ТД встановлює якісні відмінності в процесах взаємного перет-
ворення теплоти і роботи, який визначає відмінності між цими процесами.
Різні фізичні процеси у природі II закон розділяє на 2 групи.
Природні (самочинні) – протікають без додаткових витрат з боку
навколишнього середовища (вода тече зверху вниз, розширення газу, переда-
ча теплоти від більш нагрітого тіла до менш нагрітого, перетворення роботи
в теплоту).
Несамочинні (компенсовані) – протікають при додаткових витратах з
боку навколишнього середовища (переміщення рідини знизу нагору, стис-
нення газу, перетворення теплоти в роботу вимагає компенсації).
В основу формулювань II закону термодинаміки покладені постулати:
1. Самочинні процеси необоротні, тобто в зворотному напрямку само-
чинно не протікають.
2. Передача теплоти від тіл менш нагрітих до тіл більш нагрітих немож-
лива без компенсації (без додаткових енергетичних впливів) (Клаузіус).
3. Кругові процеси перетворення теплоти в роботу завжди вимагають на-
явності як мінімум двох зовнішніх джерел теплоти, що мають різні темпе-
ратури (Планк).
4. Неможливий вічний двигун II роду, тобто тепловий двигун, що безу-
пинно виконує роботу тільки за рахунок підведеної теплоти, тільки за ра-
хунок одного джерела теплоти. Потрібне друге джерело, якому буде відве-
дена частина теплоти.
5. Природні процеси протікають убік більш ймовірних станів (Больцман).

II закон ТД визначає якісну сторону перетворення теплоти в роботу.
2. Характеристика термодинамічних циклів
II-ий закон ТД лежить в основі роботи всіх теплових машин, більшість

з яких працюють за замкненим циклом. Круговим процесом чи циклом, нази-
вається процес, в результаті здійснення якого робоче тіло повертається в по-
чатковий стан. Розрізняють цикли – прямі і зворотні. Цикл, в результаті яко-
го виробляється позитивна робота, називається прямим чи циклом теплово-
го двигуна.
Тепловий двигун – це безперервно діюча система, що здійснює кругові
процеси, в яких теплота перетворюється в роботу. У відповідності з II зако-ном
ТД обов'язковою умовою роботи теплового двигуна є наявність компен-
суючого процесу, за допомогою якого ТДС чи р.т. повертається у вихідний
стан. Наприклад: розширення, стиснення.
3. Найпростіша термодинамічна схема теплового двигуна
Нехай є 2 джерела теплоти з температурами T1 і T2 (T1 > T2) і між ними

знаходиться робоче тіло. Для здійснення кругового процесу, що покладений
в основу роботи теплового двигуна, необхідно до робочого тіла на деякій ді-
лянці циклу підвести теплоту q1 від зовнішнього джерела (тепловіддавача) і
відвести на іншій ділянці циклу теплоту q2 зовнішньому джерелу теплоти
(теплоприймачу). При цьому на шляху 1-3-2 робоче тіло виконує роботу
розширення l РОЗ = пл.132651, а на шляху 2-4-1 – робоче тіло виконує роботу
стиснення l СТИС =пл.241562.
В результаті здійснення прямого циклу ззовні буде віддана робота, що
дорівнює різниці між роботою розширення і роботою стиснення:
l = lРОЗ– lСТИС.
Тепловіддавач
Гаряче джерело l=l132 - l241 q=q1b2 - q2a1
T1 q1
l(N) р 1 q1 T1 q1
Р.Т. 3 3 (b)
l>0 q>0
T2 q2 4
4 (a)
2 2
q2 q2
Теплоприймач
Холодне джерело
5 6 v 5 6 s
Корисно використана теплота в циклі для одержання роботи дорівнює:

q = q1 - q2.
Співвідношення між кількістю теплоти q1 і q2 і роботою l визначається
згідно І-го закону т/д:
q = q1 - q2 = u + l ; q = l,
оскільки u = u2 - u1 =0 у циклі.
Відношення питомої корисної роботи l, отриманої в циклі, до теплоти q1
підведеної до робочого тіла в циклі, називається термічним к.к.д. циклу:
q
ηt = l = q1 − q2 =1 − 2 <1 .
q1 q1 q1
Значення t є показником досконалості циклу теплового двигуна. Чим
більше t, тим більша частина підведеної теплоти перетворюється в корисну
роботу.
Ці висновки складають сутність II закону термодинаміки, який С.Карно
сформулював так: в замкненому круговому процесі теплота може перетво-
рюватися в роботу тільки при наявності різниці температур між
тепловіддавачем і теплоприймачем. Чим більша ця різниця, тим вище ККД
циклу теплового двигуна.
Друга група – зворотні термодинамічні цикли – це цикли, в результаті
здійснення яких розв’язується задача передачі теплоти від тіл менш нагрітих
до тіл більш нагрітих. Компенсуючим процесом буде витрата енергії ззовні.
Цикл, в якому витрачається робота, називається зворотним циклом. За
зворотними циклами працюють холодильні установки (ХУ) і теплові насоси
(ТН).
ХУ призначені для охолодження деяких тіл до температури нижче t 0С.
Щоб підтримувати низьку температуру охолоджуваного тіла необхідно без-
перервно відводити від нього теплоту q2 у процесі 142 (розширення р.т.). По-
вернення тіла у вихідний стан відбувається у процесі стиснення 231, який
розташований над процесом розширення, тобто розширення робочого тіла
відбувається при більш низькій температурі, ніж стиснення.
Такий цикл може бути здійснений тільки при витраті зовнішньої роботи.
У зворотному циклі від холодного джерела з температурою T2 відводиться
теплота q2 до робочого тіла і витрачається робота l, яка переходить у рівну
кількість теплоти, що разом передаються гарячому джерелу з температурою
T1:
q1 = q2 + l.
Без витрати роботи такий перехід неможливий.
Ступінь досконалості зворотного циклу визначається так званим холо-
дильним коефіцієнтом. Холодильний коефіцієнт являє собою відношення
корисного ефекту-виробленого холоду (холодопродуктивність) q2 (питома кі-
лькість теплоти, що відбирається від охолоджуваного середовища) до витра-
ченої питомої роботи l:
q
= 2 . (1.11)
l
Гаряче джерело
користь ТН
l=l142 - l231 q=q1a2 - q2b1
T1 q1
l(N) р 1 q1 T 1 q1
Р.Т. 3 3 (b)
l<0 q<0
T2 q2 4
4 (a)
2 2
q2 q2
Холодне джерело
користь ХУ
5 6 v 5 6 s
l РОЗ = пл.142651 l СТИС = пл.231562
Холодильний коефіцієнт може бути як менше, так і більше одиниці.

За зворотним циклом працюють і теплові насоси. Це установки, приз-
начені для передачі теплоти навколишнього середовища тепловому
споживачу:
q1 = q2 + l – теплота, підведена тепловому споживачу;
q2 – теплота, перенесена від навколишнього середовища.
Ефективність теплового насосу характеризується коефіцієнтом перет-
ворення теплоти або опалювальним коефіцієнтом:
q1 q2 + l
= = =  + 1 1. (1.12)
l l
Коефіцієнти  та  не можна називати ККД, оскільки корисної дії у
вигляді роботи в зворотних циклах немає. У цьому випадку ми отримуємо
теплоту більш високого температурного потенціалу за рахунок перетворення
роботи в теплоту.
ХУ і ТН розрізняються рівнем температур джерел і корисним ефектом.
В ХУ верхнім джерелом є навколишнє середовище. Корисний ефект –
теплота q2, яка відводиться від об'єкта з T < ТОС .
У ТН теплота q2 навколишнього середовища (нижнє джерело) переда-
ється гарячому джерелу з більш високою температурою. Корисний ефект –
q1, використовується, наприклад, для опалення.
Лекція №9
Тема: Класифікація теплових двигунів

5. Загальні відомості про авіаційні двигуни.
6. Класифікація теплових двигунів літальних апаратів
7. Загальні вимоги до авіаційного двигуна
1. Загальні відомості про авіаційні двигуни
Льотно-технічні дані літальних апаратів багато в чому визначаються рівнем па-

раметрів і характеристиками авіаційної силової установки. Істотне поліпшення ха-
рактеристик літака (не применшуючи значення аеродинамічного вдосконалення планера)
пов'язано зі зміною даних двигуна. Характерним прикладом є перехід на швидкісних
літаках від силових установок з поршневим двигуном (ПД) до реактивних двигунів. Різне
призначення літальних апаратів зумовило створення кількох типів реактивних двигунів,
кожний з яких забезпечує задані характеристики літака.
У сучасній авіації застосовують переважно повітряно-реактивні двигуни (ПРД).
Їхньою відмінною ознакою є використання реактивної сили тяги. На рис.1 наведено схеми
газотурбінних, прямотечійних та поршневих авіаційних теплових двигунів.
Газотурбінні двигуни (ГТД) є основними двигунами сучасної авіації.
Газотурбінний двигун — це теплова машина, призначена для перетворення енергії
згоряння палива в кінетичну енергію реактивного струменя і (або) в механічну роботу на
валу двигуна. Характерною особливістю їхніх конструкцій є наявність газогенератора,
який має компресор, камеру згоряння (КЗ) та газову турбіну, що обертає ротор ком-
пресора. Розглянемо особливості ГТД різних типів.
Турбореактивний двигун (ТРД) — це газотурбінний двигун, в якому енергія палива
перетворюється в кінетичну енергію течії газу, що витікає з реактивного сопла. Він
складається з компресора, камери згоряння, газової турбіни та реактивного сопла (РС).
Залежно від параметрів робочого процесу та призначення двигун виготовляється за одно-
чи багатобальною схемою.
2. Класифікація теплових двигунів літальних апаратів (рис.1)
На рис.2 показано
схему одновального ТРД.
Повітря, що надходить у
двигун з атмосфери крізь
повітрозабирач,
спрямовується до
компресора 1, де
збільшується його тиск, і
потрапляє в камеру
згоряння 2. У камері
згоряння відбувається
процес горіння палива, і
внаслідок виділення
великої кількості теплоти
зростає енергія повітря.
Газ з високим тиском,
нагрітий в камері
згоряння, розширюється в
турбіні 3, де частина його
енергії перетворюється на
механічну роботу на валу
ротора турбіни.
Рис. 1. Схеми основних типів авіаційних теплових двигунів:

а — одноконтурний ГТД — турбореактивний двигун (ТРД); б — одноконтурний
ГТД з форсажною камерою (ТРДФ); в — турбогвинтовий двигун (ТГвД); г —
турбовальний двигун з вільною турбіною (ТВаД); д — двоконтурний ГТД (ТРДД); е —
двоконтурний ГТД з форсажною камерою (ТРДДФ); є — поршневий двигун (ПД); ж —
прямотечійний повітряно-реактивний двигун (ГТРД)
Ця робота витрачається на обертання ротора компресора та приведення в дію різ-
них агрегатів (генераторів електроенергії, паливних і гідравлічних насосів та ін.), що
обслуговують двигун та літак. На виході із газогенератора газ має велику потенціальну
енергію, яка у процесі розширення у реактивному соплі 4 перетворюється на кінетичну
енергію. Зміна кінетичної енергії газового потоку при його проходженні крізь проточну
частину двигуна супроводжується виникненням реактивної сили тяги.
Турбореактивний двигун з форсажною камерою (ТРДФ), схему якого показано на

рис. З, відрізняється від ТРД наявністю форсажної камери, розташованої між турбіною
низького тиску (ТНТ) і реактивним соплом або всередині турбіни між турбіною високого
тиску (ТВТ) і турбіною низького тиску. Форсажна камера забезпечує значне зростання
температури і кінетичної енергії газу перед реактивним соплом, що істотно збільшує тягу
двигуна.
Рис. 2. Схема
одновального ТРД: І —
компресор; 2 — камера
згоряння; 3 — газова
турбіна; 4 — реактивне
сопло
Рис. 3. Схема
двовального
ТРДФ:КНТ —
компресор низького
тиску; КВТ —
компресор високого
тиску; КЗ — камера
згоряння; ТВТ —
турбіна високого
тиску; ТНТ — турбіна низького тиску; ФК — форсажна камера; РС - реактивне сопло
Слід зауважити, що спалювання палива в форсажній камері на малих швидкостях

польоту неекономічне, тому форсажна камера вмикається тільки для виконання польоту з
великими надзвуковими швидкостями та під час зльоту літака. При вимкненій форсажній
камері ТРДФ працює як звичайний ТРД.
Зазначимо, що ТРД використовуються на дозвукових літаках (Мн < 1) та інших лі-
тальних апаратах, а ТРДФ — на надзвукових військових і цивільних літаках (Мн > 2).
Турбогвинтовий (ТГвД) і турбовальний
(ТВаД) двигуни (рис. 4) — це
газотурбінні двигуни, в яких основна
частина енергії згоряння палива
перетворюється в роботу на вивідному
валу двигуна. Вони відрізняються від
ТРД тим, що на валу турбіни цих
двигунів на механічну роботу
перетворюється значно більша частина потенціальної енергії, ніж у
Рис. 4. Схема ТВаД з вільною турбіною:
1 — редуктор повітряного гвинта; 2 — вал трансмісії; 3 — камера згоряння; 4 —
турбіна газогенератора; 5 — вільна турбіна; б — повітропровід; 7 — компресор
ТРД, оскільки в турбіні цих двигунів газ розширюється до тиску, близького до

атмосферного.
Отже, сумарна потужність турбіни ТГвД або ТВаД перевищує потужність, потрібну
для приведення в дію компресора газогенератора, а надлишок потужності вико-
ристовується для обертання повітряного гвинта літака, несівного гвинта вертольота чи для
інших цілей.
Турбогвинтовий і турбовальний двигуни на малих дозвукових швидкостях польоту
(Мн < 0,5...0,8) найекономічніші, тому вони широко застосовуються на пасажирських і
транспортних літаках. Рушієм, тобто елементом, що створює реактивну тягу силових
установок з ТГвД, є повітряний гвинт, коефіцієнт корисної дії (ККД) якого істотно
зменшується у разі збільшення швидкості польоту літака. Отже, використовувати ТГвД на
літаках з великими дозвуковими швидкостями неекономічно. Досягти надзвукових
швидкостей польоту літаків з ТГвД практично неможливо.
Турбореактивний двоконтурний двигун (ТРДД) — це двигун з внутрішнім і
зовнішнім контурами, в якому енергія палива, що підводиться у внутрішній контур,
частково перетворюється на
механічну роботу для
приведення в дію
вентилятора (Вл) зов-
нішнього контуру (рис. 5). На
відміну від ТРД у ТРДД
повітря, яке проходить через
двигун, поділяється на два
потоки: внутрішній, що проходить через газогенератор, та зовнішній, що проходить через
вентилятор і обтікає ззовні внутрішній контур двигуна.
Рис. 5. Схема двовального ТРДД з роздільним виходом потоків: 1 - вентилятор

(компресор низького тиску); 2 — компресор високого тиску; 3 — камера згоряння; 4 —
турбіна високого тиску; 5 — турбіна низького тиску; б — сопло другого контуру; 7 —
сопло першого контуру
Газ із двигуна виходить крізь два окремих коаксіальних сопла (див. рис. 5) або
газові потоки за турбіною з'єднуються в камері змішування (КЗм) та витікають в
атмосферу крізь спільне сопло (рис. 6).
Характерною особливістю ТРДД є те, що вони працюють з великою витратою
повітря та відносно малою швидкістю витікання газу із двигуна. Це забезпечує добру
економічність таких двигунів при великих дозвукових швидкостях польоту. За своїми
характеристиками ТРДД займають проміжне місце між ТРД та ТГвД: при більших
дозвукових швидкостях польоту вони економічніші за ТРД, а також можуть забезпечити
швидкості польоту вищі, ніж ТГвД.
.
Рис. 6. Схема ТРДД зі змішуванням потоків і реверсом тяги:

І — вентилятор (компресор низького тиску); 2 — компресор високого тиску; 3 —
камера згорянн 4 — турбіна високого тиску; 5 — турбіна низького тиску; 6 — камера
змішування; 7 — реверсивний пристрій; 8 — реактивне сопло
Рис. 7. Схема двовального ТРДДФ зі

змішуванням потоків:
1 — вентилятор (компресор
низького тиску);
2 — компресор високого тиску; 3 —
камера згоряння;
4 — форсажна камера другого
контуру;
5 — турбіна високого тиску;
6 — турбіна низького тиску;
7— форсажна камера першого контуру; 8 — камера змішування; 9 — реактивне
сопло
На двоконтурних ТРД можуть установлюватися реверсивні пристрої для відхи-

лення потоку на виході з двигуна й утворення завдяки цьому тяги, спрямованої назад.
Турбореактивний двоконтурний двигун з форсажною камерою (ТРДДФ) має фор-
сажну камеру в одному чи в обох контурах (рис. 7). Порівняно з ТРДФ ці двигуни
економічніші на дозвукових швидкостях польоту, а при малих ступенях двоконтур-ності
забезпечують майже однакову з ТРДФ економічність при надзвукових швидкостях
польоту. Такі особливості ТРДДФ зумовили широке застосування їх на багато-режимних
літаках.
Прямотечійний повітряно-реактивний двигун (ППРД) — це двигун, в якому збіль-
шення тиску повітря забезпечується тільки у
вхідному пристрої (повітрозабирачі) пере-
творенням кінетичної енергії повітря на
потенціальну. Оскільки ППРД не має
газогенератора, він може створювати тягу
лише під час польоту літального апарата.
Економічність ППРД поліпшується зі
збільшенням швидкості польоту. Якщо
швидкість польоту більша від Мн = 3,5, то
доцільніше використовувати ППРД, а не
ТРДФ чи ТРДДФ.
Рис. 8. Застосування авіаційних теплових двигунів.

Прямотечійні ПРД, призначені для польотів з надзвуковими швидкостями,
називаються надзвуковими (НППРД), а перспективні двигуни для досягнення
гіперзвукових швидкостей (Мн = 6...7) — гіперзвуковими (ГППРД).
Застосування авіаційних теплових двигунів показано на рис. 8. У разі малих до-
звукових швидкостей використовують ТГвД, ТВаД, а великі дозвукові швидкості
потребують переходу до авіаційних силових установок на основі ТРДД. У діапазоні чисел
Мн = 1...3 застосовують високотемпературні ТРД, ТРДДФ і ТРДФ. Швидкість польоту Л/н
= 4...7 забезпечують НППРД і ГППРД.
Усі реактивні двигуни призначені для створення реактивної тяги. Реактивна тяга -
це рівнодійна всіх сил реакції (тому тяга і називається реактивною) маси газу, що
проходить через двигун. У силовій установці з ПД або ТГвД реактивна тяга створюється
повітряним гвинтом. Сила, з якою повітряний гвинт діє на повітря, що проходить через
нього, називається активною, а така сама, але протилежно спрямована сила реакції, є
тягою повітряного гвинта. Отже, в силовій установці з ПД чи ТГвД розрізняють джерело
потужності (двигун) і елемент, що створює реактивну тягу, — повітряний гвинт (рушій).
Тяга у ТРД виникає при взаємодії повітря, що проходить через двигун, з усіма
елементами його проточної частини. Тому щодо ТРД і ТРДФ поняття "двигун" та "рушій"
відображають один і той самий об'єкт. Коли йдеться про тягу, то мається на увазі сила
реакції, що створюється при взаємодії повітря з елементами всередині двигуна.
Поршневі двигуни відіграють роль джерела потужності в силових установках, де
повітряний гвинт (рушій) створює тягу. Галузь застосування поршневих двигунів
визначається обмеженими значеннями їх потужності (порівняно з ГТД), а також різким
зменшенням ККД повітряного гвинта при швидкості польоту понад 500 км/год.
2. Загальні вимоги до авіаційного двигуна

У процесі створення авіаційного двигуна конструктори мають задовольнити низку
технічних вимог щодо двигунів різних типів. До найважливіших належать вимоги
забезпечення високої технічної ефективності двигуна, а також виробничо-технологічні та
ремонтно-експлуатаційні вимоги.
Тип силової установки. Попередній вибір типу силової установки здійснюється з
урахуванням можливого та доцільного використання двигунів різних типів (див. рис. 1) на
основі ретельного аналізу характеристик літака, на якому встановлюватиметься силова
установка. Остаточний її вибір визначається вимогами забезпечення необхідних льотно-
технічних даних літального апарата при найменшій стартовій масі літака, малої вартості
виробництва, а також потрібних рівнів його експлуатаційної надійності та технічного
обслуговування.
Тяга (потужність). Для сучасних літальних апаратів потрібні двигуни з різним
рівнем тяги (потужності). Сумарна тяга (для ТГвД — потужність) має забезпечити
виконання вимог щодо основних льотно-технічних даних літального апарата: довжини
злітної дистанції, максимальної швидкості польоту, потрібного значення динамічних
характеристик літака. Має передбачатися можливість підвищення тяги (потужності)
двигуна для виконання деяких маневрів літального апарата, а також можливість
продовження польоту в разі відмови одного чи кількох двигунів. При недостатній тязі для
виконання літаком того чи іншого маневру двигун має забезпечувати можливість
підвищення її форсуванням. Наприклад, форсування тяги двигуна потрібне при зльоті з
аеродрому малої довжини, збільшенні висоти польоту, зльоті з високогірного аеродрому
або в умовах спеки.
Економічність. Дальність і тривалість польоту літального апарата істотно залежать
від економічності двигуна при певному запасі палива в баках на борту літального апарата.
Потрібна економічність двигуна забезпечується регламентацією оптимальних параметрів
робочого процесу, а також досконалим перебігом термо-газодинамічних процесів у
повітрозабирачі, компресорі, камері згоряння, газовій турбіні та реактивному соплі, тобто
в усіх елементах силової установки літального апарата. Таким чином досягається робота
двигуна з найбільшими значеннями його ККД.
Досконалість ГТД залежить від рівня параметрів робочого процесу, що реалізується у
двигуні.
До основних параметрів робочого процесу ГТД належать: температура газу Т*Г перед
турбіною, ступінь підвищення тиску π*К у компресорі, температура газу Т*Ф у форсажній
камері (для ТРДФ і ТРДДФ).
Ступінь підвищення тиску повітря визначається відношенням повного тиску
повітря за компресором до повного тиску повітря перед ним: π*К = р*К / р*В .
До основних параметрів робочого процесу ТРДД також належить ступінь
двоконтурності, що визначається відношенням витрати повітря через зовнішній (другий)
контур до витрати повітря через внутрішній (перший) контур: m = GвII/ GвI.
Рівень параметрів робочого процесу ГТД залежить від якості конструкційних
матеріалів, способів охолодження газової турбіни, конструктивно-компонувальної схеми
двигуна та системи автоматичного керування (САК) ним.
Залежно від рівня параметрів робочого процесу ГТД виділяють кілька поколінь
послідовно створених авіаційних двигунів. У табл. 1 наведено технічні дані чотирьох
поколінь авіаційних ГТД, а також прогнозовані дані.
Проаналізувавши цю таблицю, дійдемо такого висновку: збільшення температури
газу перед турбіною з 900... 1000 до 1650 К і ступеня підвищення тиску повітря у компре-
сорі з 3,5 до 27 веде до зменшення питомої витрати палива СR з 1,4 до 0,5 кг/(Н • год) і
питомої маси двигуна з 0,8 до 0,12 кг/Н.
Питома маса — це відношення маси двигуна до тяги, яку він створює:
mR = mДВ /R. У перспективі слід очікувати зменшення СR і mR на 15...20 % завдяки
збільшенню температури газу до Т*Г = 1800...2000 К і ступеня підвищення тиску до π*К =
30...60.
Високі параметри робочого процесу ГТД можна реалізувати тільки на основі вдос-
коналення процесів, що відбуваються в елементах двигуна. Якщо не брати до уваги
відмінність конструктивних схем ГТД, то всі вони складаються з кількох однакових за
будовою та призначенням елементів — модулів.
Нині характерною концепцією є застосування типового (базового) модуля газо-
генератора для створення кількох типів газотурбінних двигунів. Наприклад, у ЗМКБ
"Прогрес" (Україна) на базі типового газогенератора двоконтурного двигуна Д-36
створено родину газотурбінних двигунів: турбовальний двигун Д-136, турбогвинтовий
двигун Д-236, двоконтурні двигуни Д-436Т, Д-436Т1, Д-436Т2, Д-436ТР, стаціонарні
газотурбінні установки Д-336-1, Д-336-2, АИ-336-1-10, АИ-336-2-8.
Основний принцип створення родини двигунів на базі типового газогенератора
полягає у тому, що до нього приєднуються окремі модулі, які мають визначене функ-
ціональне призначення. Наприклад, з'єднавши з модулем базового газогенератора модулі
вентилятора та турбіни, дістанемо двоконтурний двигун з визначеними параметрами.
Якщо до модуля газогенератора приєднати модуль вільної турбіни, то отримаємо
потужний турбовальний двигун, також з визначеними параметрами. З'єднавши модуль
газогенератора з реактивним соплом, матимемо звичайний однокон-турний
турбореактивний двигун.
Маса двигуна. Для збільшення маси корисного вантажу або запасу палива на борту
літального апарата (з метою підвищення дальності та тривалості польоту) масу авіаційного
двигуна доцільно зменшувати за умови збереження незмінною потрібної тяги (потужності)
літака. Це досягається підвищенням ступеня нагрівання газу в камері згоряння,
використанням конструкційних матеріалів з малими значеннями густини та великими
значеннями границі міцності. Наприклад, застосування сплавів з титану замість сталі дає
змогу зменшити масу деталей двигуна на 20.. .30 %.
Кількість двигунів. Вибір кількості двигунів авіаційної силової установки є досить
складним науковим завданням, що не має єдиного вирішення. Сумарну тягу силової
установки, потрібну літальному апарату, можуть забезпечити один великорозмірний
двигун великої тяги або кілька двигунів меншої тяги. Вибираючи кількість двигунів,
перевагу віддають тому варіанту, який має найменші значення лобового опору, питомої
витрати палива, сумарної маси двигунів при заданих значеннях тяги за узгоджених умов
аеродинамічного компонування силової установки на літальному апараті.
Габаритні розміри двигуна. Габаритні розміри авіаційного двигуна характеризу-
ються його максимальними діаметром і довжиною. У разі зменшення діаметра двигуна
знижується лобовий опір мотогондоли, що встановлюється на фюзеляжі, крилі або під
крилом. Якщо двигун розташовується у фюзеляжі літака, то його габаритні розміри
(діаметр і довжина) суттєво впливають на аеродинамічне компонування літака.
Автоматизація роботи двигуна. З метою забезпечення надійної та стійкої роботи
двигуна на землі та у польоті здійснюють автоматичне керування процесами, що
відбуваються у двигуні. Автоматизація керування двигуном забезпечує ефективне та
економічне використання його в різних умовах польоту.
У двигунах, призначених для встановлення на літальному апараті з великим діа-
пазоном висот і швидкості польоту, автоматизується подача палива в основну та форсажну
камери згоряння, регулюються процеси, що відбуваються у надзвуковому повітрозабирачі,
осьовому компресорі та реактивному соплі. Щоб запобігти небезпечним режимам роботи
двигуна, використовують спеціальні обмежувачі (наприклад, обмежувачі максимальної
частоти обертання ротора, максимальної температури газу перед турбіною, максимального
тиску повітря за компресором, максимального швидкісного напору).
Узгоджувана зміна великої кількості регульованих параметрів здійснюється аг-
регатом об'єднаного керування і важелем керування двигуном (ВКД). Системи керування
двигуном мають бути простими за конструкцією, але надійними в експлуатації. У разі
відмови в роботі основної системи автоматичного керування (САК) її функції має
виконувати дублююча система автоматики.
Надійність і ресурс. Під надійністю авіаційного двигуна розуміють здатність його
безвідмовно (справно) функціонувати без погіршення показників тяги (потужності) й
економічності впродовж заданого інтервалу часу (ресурсу) в певних умовах експлуатації.
Потрібний рівень надійності двигуна забезпечується на етапах його проектування,
виготовлення та експлуатації.
У процесі проектування (для забезпечення надійності двигуна в процесі його екс-
плуатації) слід ретельно враховувати всі особливості його роботи та експлуатації. Для
цього потрібно знати статичні, динамічні та теплові навантаження, що діють на деталі й
агрегати двигуна, тривалість їх дії за різних умов польоту, а також маневрування
літального апарата. Важливим є врахування при проектуванні двигуна особливостей
зовнішнього середовища (температури та тиску повітря, його вологості, корозійної
агресивності газового середовища) і розташування двигуна на літальному апараті.
З
метою
забезпечення
високої
надійності
двигунів, що
проектуються,
регламенту-
ють помірні
параметри
динамічного
та теплового
напружень
елементів
їхньої конст-
рукції, а
також
рекомендують
використовувати високоякісні конструкційні матеріали для виготовлення деталей, які

зазнають великих теплових і динамічних навантажень. Проектуючи новий двигун,
конструктор часто використовує типові елементи конструкції двигунів, що добре
зарекомендували себе протягом тривалої експлуатації.
Нові елементи ретельно перевіряють у складі двигуна в різних умовах з метою
виявлення факторів, що знижують надійність його конструкції. В конструкції двигуна
передбачається зручний доступ до деталей гарячої частини двигуна для огляду і перевірки
їхнього технічного стану.
Одним з методів підвищення надійності авіаційних двигунів є технічне резервування, що
передбачає введення в роботу резервних вузлів або деталей у разі виникнення
несправності основних робочих елементів.
Надійність конструкції деталей у процесі їх виготовлення забезпечується
використанням прогресивних виробничих технологій і методик контролю, дефектації
вузлів та деталей. Технологічний процес виробництва ретельно вдосконалюється на всіх
етапах, зокрема: якості заготовок, контролю якості технологічних процесів, контрольно-
здавального випробування двигуна. При цьому застосовують ефективні методи
неруйнівного контролю: рентгенодефектоскопію, гамма-дефектоскопію, капілярну
(методом фарб і люмінесцентним методом), ультразвукову, магнітну, індукційну
дефектоскопію та ін.
У процесі експлуатації двигуна періодично здійснюється контроль різних елементів
конструкції, виконуються профілактичні роботи на основі даних статистичного й
інструментального прогнозувань несправностей. Статистичне прогнозування грунтується
на статистичних даних про тривалість роботи деталей, вузлів та агрегатів великої кількості
двигунів до виникнення несправностей. При інструментальному прогнозуванні
несправностей параметри і характеристики двигуна й окремих його систем, що
визначаються експериментально, порівнюють з еталонними значеннями. У разі істотних
розбіжностей еталонних і дійсних характеристик двигуна роблять висновок про
несправність або дефект його вузла чи агрегату.
Одним з основних параметрів, що характеризує надійність авіаційного двигуна, є
його ресурс — час напрацювання двигуна, протягом якого забезпечується заданий рівень
його надійності при дотриманні зумовлених правил експлуатації, ремонту і збереження.
Розрізняють технічний, міжремонтний та гарантійний ресурси двигуна.
Технічний ресурс двигуна, що характеризує його довговічність, — сумарна трива-
лість роботи двигуна до такого спрацювання, при якому відновлення двигуна ремонтом
економічно недоцільне або технічно неможливе.
Міжремонтний ресурс — це тривалість роботи двигуна до чергового капітального
ремонту (в межах технічного ресурсу). Такий ресурс установлюється на підставі
спеціальних випробувань, а також узагальнення даних експлуатації та ремонту двигунів.
Гарантійний ресурс — це тривалість роботи двигуна, протягом якої завод-вироб-
ник або ремонтне підприємство несе матеріальну та юридичну відповідальність за роботу
двигуна за умови дотримання льотним й інженерно-технічним персоналом правил його
експлуатації.
Значення ресурсу залежить від рівня динамічного і теплового напружень деталей
двигуна, регламентованих значень запасів міцності, умов експлуатації та технічного
обслуговування. До елементів конструкції, що обмежують ресурс авіаційних двигунів,
належать передусім лопатки турбін і компресорів, підшипники, елементи основних та
форсажних камер згоряння.
Вимоги виробництва і технології. Конструюючи авіаційний двигун, слід викону-
вати вимоги простоти та технологічної якості його конструкції, а також економічності
виробництва. З цією метою потрібно застосовувати прості, добре відпрацьовані
технологічні операції для виготовлення деталей двигуна. Конструкція деталей не повинна
допускати неправильного складання їх у вузол або агрегат. Складання має бути простим і
зручним при серійному виробництві двигунів. Добре зарекомендував себе метод
повузлового і поагрегатного складання двигуна, коли основні вузли й агрегати його
конструкції надходять у складальний цех у вигляді готових виробів, де вони з'єднуються за
допомогою простих монтажних операцій.
Вимоги експлуатації й ремонту. Авіаційні двигуни повинні мати добрі експлуата-
ційні, а також ремонтні властивості. Експлуатаційна технологічність двигуна забез-
печується мінімальними витратами матеріалів, тривалістю його технічного обслуго-
вування (виконанням регламентних робіт, обов'язковим оглядом техніки), зручністю
доступу до агрегатів і з'єднань вузлів двигуна.
Лекція №10
Тема: Основні рівняння термогазодинаміки.

10. Основні параметри, що характеризують робоче тіло в повітряно-реактивному
двигуні
11. Особливості термодинамічних процесів
12. Повна енергія потоку
13. Основні рівняння газодинаміки, що використовуються при дослідженні робочого
процесу теплових двигунів
1. Основні параметри, що характеризують робоче тіло в повітряно-

реактивному двигуні
Стан робочого тіла (газу або повітря) визначається такими параметрами - темпе-
ратурою Т, тиском р і густиною ρ.
Температура характеризує тепловий стан робочого тіла. Температура виража-
ється у градусах Цельсія (°С) або в кельвінах (К). Співвідношення між температурою в
градусах Цельсія (t) і кельвінах (Т) визначається за формулою
T = t + 273
Тиск - це сила, яка діє на одиницю поверхні тіла по нормалі до неї. Одиницею
тиску є паскаль (Па) - тиск, який здійснює сила в один ньютон (1 Н) на площу 1 м2. У
термодинамічних розрахунках використовують одиницю тиску кілопаскаль (кПа). Один
кілопаскаль дорівнює 103 Па.
Для вимірювання тиску застосовують манометри. Манометром вимірюють над-
лишковий тиск рпр (тиск приладу, або манометричний тиск) відносно атмосферного тиску
рн. Для розрахунку абсолютного тиску рабс потрібно покази манометра (приладу) додати до
значення атмосферного тиску:
рабс = рн + рпр
Густину газу характеризує його питомий об'єм або масова густина.
Питомий об'єм v (м3/кг) - це об'єм, який займає одиниця маси речовини.
Масова густина ρ (кг/м3) газу - це маса одиниці його об'єму. Отже Ρ = 1/ v
Співвідношення між тиском, густиною і температурою встановлюється рівнянням
стану ідеального газу
pv = RT (1.1)
де р - абсолютний тиск газу, Н/м2; v - питомий об'єм газу, м3/кг; R = 287Дж/(кг • К)
- універсальна газова стала; Т- абсолютна термодинамічна температура, К.
Енергія - це міра руху матерії. Існують різні форми руху матерії і відповідні їм
різноманітні види енергії. Наприклад, теплова енергія (теплота) характеризується енергією
руху молекул. Механічна енергія тіла залежить від швидкості його руху (кінетична
енергія) або від його положення відносно іншого тіла (потенціальна енергія). Є також інші
види енергії: хімічна, електрична, термоядерна тощо.
Енергія характеризує можливу роботу, яку може виконати тіло. Отже, робота - це
міра зміни енергії тіла. Нагадаємо, що одиницею роботи є джоуль, тобто робота, яку
здійснює сила в 1 Н на шляху 1 м.
Процеси перетворення теплоти на механічну роботу в теплових двигунах вивчає і
пояснює технічна термодинаміка.
2.Особливості термодинамічних процесів
Розглянемо приклади, які пояснюють основні положення термодинаміки щодо
розподілу теплоти при її підведенні до робочого тіла (газу).
В ізохорному процесі, коли об'єм газу не змінюється, вся теплота Q, підведена до
газу, витрачається на зміну внутрішньої енергії газу Δu, тобто
Q = QV = Δu = CV (T2 – T1) (1.2)
Коефіцієнт CV називається питомою теплоємністю газу при постійному об'ємі.
Вона характеризує кількість теплоти, яку потрібно додати 1 кг газу, що є у незмінному
об'ємі, для зміни його температури на 1 К (1 °С).
В ізобарному процесі при підведенні до газу теплоти одночасно з нагріванням
газу від температури Т1 до температури Т2 (коли збільшується внутрішня енергія газу на
Δu ) здійснюється зовнішня робота газу L і
Q = QР = Δu + L = Δu + p Δv (1.3)
Рівняння (1.3) відоме як один з основних законів природи (перший закон термо-
динаміки), тобто закон збереження та перетворення енергії. Відповідно до цього закону
енергія не знищується і не виникає, а тільки перетворюється з одного виду на інший в
еквівалентних кількостях. З першого закону термодинаміки випливає, що теплота і робота
еквівалентні й можуть перетворюватися одна на одну в еквівалентних кількостях.
Теплота, що підводиться до газу в ізобарному процесі, визначається за формулою
QP = CP (T2 – T1) (1.4)
де Ср - питома теплоємність газу при постійному тиску, яка дорівнює кількості
теплоти для зміни температури 1 кг газу на 1 К (1 °С).
Зв'язок між теплоємностями ізобарного (Cр) та ізохорного (Cv) процесів встанов-
лює формула Майора:
Ср – Сv = R (1.5)
тобто універсальна газова стала R [R = 287 Дж/(кг • К)] - це величина, яка за фізич-
ним змістом відповідає роботі розширення 1 кг газу при нагріванні його на 1 К (1 °С) за
умови постійного тиску.
Термодинамічні процеси, що відбуваються при постійному значенні температури,
називаються ізотермічними.
Оскільки при ізотермічному процесі температура газу залишається незмінною (Т2
– Т1 = ΔТ = 0), не змінюється також і внутрішня енергія газу, тобто Δu = 0. Це означає, що
в ізотермічному процесі вся робота L, яка витрачається на підвищення тиску газу,
відводиться від нього в холодильнику у вигляді теплоти Q. При ізотермічному розширенні
газу до нього слід додавати теплоту Q, яка перетворюватиметься на роботу розширення L.
Якщо в термодинамічному процесі одночасно змінюються всі термодинамічні
параметри (р, v, T) без теплообміну з навколишнім середовищем, то такий процес
називається адіабатичним. Цей процес характеризується рівнянням
pvk = const. (1.6)
У рівнянні (1.6) показник степеня k називається показником адіабати. Він дорів-
нює відношенню питомої теплоємності газу при постійному тиску (Ср) до питомої
теплоємності газу при постійному об'ємі (Сv), тобто
k = Cp/Сv. (1.7)
Для повітря при невеликих значеннях температури k= 1,4.
У реальних умовах термодинамічні процеси суттєво відрізняються від розгляну-
тих основних термодинамічних процесів і не можуть бути описані рівняннями ідеального
(адіабатичного) процесу. Для аналізу реального процесу теплових двигунів користуються
рівнянням політропного процесу, яке подібне до рівняння адіабатичного процесу:
pvn = const (1.8)
У рівнянні (1.8) показник степеня n називається показником політропи. Для
термодинамічних процесів, що проходять при розширенні газу в газовій турбіні або в реак-
тивному соплі, n = 1,2... 1,3. Для термодинамічного стиснення повітря у компресорі n =
1,45...1,50.
3.Повна енергія потоку
Якщо додати всі складові частини енергії газового потоку, що рухається у каналі,
то відносно одиничної маси газу (наприклад, 1 кг), яка проходить за 1 с крізь поперечний
переріз каналу, формула для розрахунку повної енергії матиме вигляд
c2
E = u + pv + (1.9)
2
У рівнянні (1.9) суму внутрішньої теплової енергії й та енергії тиску pv називають
питомою ентальпією (тепловмістом) газу і позначають літерою і, тобто
і = u + pv (1.10)
Якщо в рівнянні (1.10) добуток pv замінити за допомогою рівняння стану (1.1) на
RT, а при розрахунку внутрішньої теплової енергії газу u = С vT замість питомої теп-
лоємності Сv за допомогою рівняння Майєра (1.5) використати питому теплоємність Ср
(тобто Сv = Ср - R), то дістанемо формулу для визначення питомої ентальпії газу
і = Ср Т (1.11)
Повна енергія одиничної маси газу в будь-якому перерізі каналу
c2
E =i+ (1.12)
2
тобто дорівнює сумі питомої ентальпії та кінетичної енергії газу.
Повну енергію газового потоку характеризують за допомогою одного термоди-
намічного параметра - температури загальмованого потоку Т*.
При повному адіабатичному гальмуванні газового потоку (с = 0) його кінетична
енергія повністю переходить у потенціальну енергію (ентальпію). Температура газу Т
підвищується при цьому до значення Т*. Формула (1.12) набирає вигляду
C2
E = C PT + = C PT * = i * (1.13)
2
Температура загальмованого потоку Т*, яку також називають повною, визнача-
ється значеннями температури газу Т і числа Маха М у певному перерізі каналу:
(
T * = T 1 + 0.2M 2 ) (1.14)
Число Маха - це відношення швидкості газового потоку с до швидкості звуку а в

газі для певного перерізу каналу, тобто М = с/а.
При адіабатичному гальмуванні газового потоку одночасно з підвищенням тем-
ператури змінюються густина і тиск газу. Тиск адіабатичне загальмованого потоку
позначається р* і характеризує максимально можливий тиск при зменшенні швидкості
газу до с = 0. Тиск загальмованого потоку (повний тиск газу) розраховується за формулою,
подібною до формули (1.14):
(
p * = p 1 + 0.2M 2 )
3, 5
(1.15)
Як випливає з формул (1.14) і (1.15), чим більша швидкість газового потоку, тим
вищими будуть значення Т* і р*.
4. Основні рівняння газодинаміки, що використовуються при дослідженні

робочого процесу теплових двигунів
Параметри реактивних двигунів та їхні характеристики розраховують за рівнян-
нями руху газу, які дають змогу визначити параметри газового потоку в різних перерізах
проточної частини ГТД.
Розглянемо використання цих рівнянь з такими припущеннями для дослідження
процесів, що відбуваються в двигунах:
- течія газу вважається сталою, тобто його параметри в будь-якій точці не зміню-
ються у часі (нехтуємо пульсуваннями потоку, які спричинюються кінцевою кількістю
лопаток, турбулентністю та іншими факторами, оскільки вони не приводять до помітних
похибок у розрахунках);
- у кожному перерізі газового потоку його параметри вважаємо однаковими і
такими, що дорівнюють середнім значенням (не враховуємо зміну параметрів потоку в
перерізах, які розглядаються).
Рівняння витрати. Визначимо витрату газу в будь-яких поперечних перерізах ка-
налу, через бічну поверхню якого газ не перетікає в навколишнє середовище або, навпаки,
з навколишнього середовища у потік. Стінки такого каналу умовно називають
непрозорими.
Рівняння витрати для сталого руху газу показує, що секундна масова витрата газу
через будь-які поперечні перерізи каналу з непрозорими стінками є постійною. У цьому
разі рівняння витрати має вигляд
G = ρFc = const (1.16)
і називається рівнянням постійності витрати, де F – площа поперечного перерізу,
с – нормальна швидкість потоку в перерізі.
У практичних розрахунках при визначенні витрати газу в будь-якому і-му перерізі
каналу або в ГТД широко застосовується рівняння витрати, записане в параметрах
загальмованого потоку газу:
pi*
G=m q(i )Fi cos i
Ti*
де q(i ) - відносна густина потоку в певному перерізі; m - коефіцієнт витрати
повітря, який визначається за формулою
k +1
 2  2(k −1) k
m= 
 k +1 R
Для повітря m = 0,0404, а для продуктів згоряння m = 0,0395.
Рівняння збереження енергії.
Рівняння збереження енергії газового
потоку, що проходить через ГТД чи будь-
який його елемент, ґрунтується на
загальному законі збереження та
перетворення енергії. За цим законом
повна енергія газового потоку на виході з
ГТД чи його елемента відрізняється від
енергії на вході в ГТД чи його елемент на
значення підведеної (чи відведеної) до нього енергії між перерізами, що розглядаються.
Рис. 1.2. Схема ГТД для складання рівняння збереження енергії
Повна енергія газу в кожному перерізі дорівнює сумі питомої ентальпії та кінетич-
ної енергії. Отже, згідно з законом збереження енергії відповідно до рис. 1.2 маємо
C12 C2
i1 + + LK + QКЗ − QOX − LT = i2 + 2 (1.17)
2 2
де LK - робота, підведена до газу від компресора;
Qкз - теплота, підведена до газу в камері згоряння;
Qoх -теплота, відведена від газу при теплообміні;
LT - робота, відведена від газу до турбіни.
Для елементів двигуна, в яких немає підведення або відведення енергії, рівняння
закону збереження енергії (1.17) спрощується і набирає вигляду
C12 C2
i1 + = i2 + 2 = ii* = const (1.18)
2 2
Рівняння (1.17) і (1.18) записані для системи координат, пов'язаної з нерухомими
елементами, зокрема з корпусом ГТД. У цьому разі вісь Ох, відносно якої газ здійснює
основний рух, можна вважати збіжною з віссю двигуна, а осі Оу і Oz - ортогональні їй.
Відносно цієї системи координат оцінюється кінетична енергія секундної масової витрати
газу в характерних перерізах двигуна.
Рівняння (1.17) і (1.18) записані в абсолютній системі координат. Зазначимо деякі
особливості цих рівнянь.
1. Рівняння закону збереження енергії (1.17) або (1.18) справедливі для течії як без
тертя, так і з втратами енергії на тертя, оскільки газ нагрівається при взаємодії зі стінками
каналу. Робота, яка витрачається газом на подолання сил тертя Lr, перетворюється на
еквівалентну кількість теплоти Qr, що підводиться до газу (якщо не має відведення
теплоти через стінки в навколишнє середовище). Отже, \Lr\ = \Qr\. Тертя впливає тільки на
перерозподіл енергії в перерізах каналу, а сума всіх видів енергії в цих перерізах не
змінюється.
2. Розраховуючи авіаційні компресори і турбіни, теплообміном з навколишнім
середовищем через корпуси цих елементів, як правило, нехтують.
3. Для енергоізольованої течії газу, коли зовнішньої роботи і теплоти немає (на-
приклад, течія в повітрозабирачі, реактивному соплі), повна питома ентальпія газу і* = срТ
= const. У цьому разі температуру загальмованого потоку Т* розглядають як міру повної
енергії газового потоку.
Рівняння першого закону термодинаміки.

Рівняння першого закону термодинаміки є окремим виразом закону збереження
енергії для газу, який рухається або перебуває у спокої, при теплообміні з навколишнім
середовищем. Знайдемо його, розглядаючи зміну
параметрів одиничної маси газу у відносній
системі координат, що рухається в каналі (рис.
1.3).
Рис. 1 3. Розрахункова схема до виведення

рівняння першого закону термодинаміки
У перерізі 1-1 виділимо частинку газу
одиничної маси та розглянемо зміну її параметрів
протягом кінцевого проміжку часу, за який вона
переміститься до перерізу 2-2.
Під час руху виділеної частинки газу від перерізу 1-1 до перерізу 2-2 змінюється її
внутрішня енергія (Δu = Cv ΔT) і виконується робота деформації проти дії сил тиску,
пов'язана зі зміною об'єму газу (ΔL =pΔv).
Ці процеси описуються рівнянням першого закону термодинаміки, яке для

виділеної елементарної маси газу має вигляд:
ΔQ = Δu + ΔL.
Якщо вираз питомої ентальпії використати замість поняття внутрішньої енергії, то
ΔQ =Δi - vΔp. (1.19)
Параметри газу змінюються від р1, Т1, ρ1, с1 (у перерізі 1-1) до р2, Т2, ρ2, с2 (у
перерізі 2-2) внаслідок термодинамічного процесу. У рівнянні (1.19) ΔQ - вся теплота, що
підводиться до газу між перерізами 1-1 та 2-2 (зовнішня теплота Qзовн і теплота від дії сил
тертя Qr). Тому
Q = QЗОВН + Qr = (i2 - i1) - LП. (1.20)
Процес зміни стану газу є політропним, тому питому роботу розширення (стис-
нення) можна визначити так:
R(T2 − T1 ) .
n
LП = (1.21)
n −1
Припускаючи, що теплота від дії сил тертя дорівнює роботі й використовується на
подолання цих сил (-Qr= Lr), а також ураховуючи те, що і = СрТ, з рівнянь (1.20) і (1.21)
дістанемо
 k n 
QЗОВН – Lr =  −  R(T2 − T1 ) . (1.22)
 k −1 n −1 
У такому вигляді рівняння першого закону термодинаміки використовується для
визначення роботи сил тертя за відомим показником політропи n. Показник політропи п
розраховується за рівнянням стану газу, якщо відомі параметри газу на початку та в кінці
процесу.
Узагальнене рівняння Бернуллі.

Узагальнене рівняння Бернуллі, яке може бути знайдене при сумісному
розв'язуванні рівняння збереження енергії (1.17) та рівняння першого закону
термодинаміки (1.20), має вигляд
С22 − С12
L3 = Ln + + Lr. (1.23)
2
Рівняння (1.23) показує, що зовнішня робота, яка віддається газу або відбирається
від нього, витрачається на виконання політропічної роботи з урахуванням змін кінетичної
енергії та роботи на подолання гідравлічних втрат на розглянутій ділянці проточної
частини двигуна між перерізами 1-1 та 2-2.
Для компресора L30BH = LK, тобто зовнішня робота витрачається на обертання
ротора компресора (без урахування втрат у підшипникових вузлах):
C22 − C12
LK = LП + + LrK (1.24)
2
Рівняння (1.24) показує, що зовнішня механічна робота, яка віддається ротору

компресора і передається одиничній масі газу, яка проходить через компресор, ви-
трачається на такі процеси:
- виконання політропічної роботи стиснення;
- зміну кінетичної енергії газу в компресорі;
- виконання роботи LrK для подолання всіх гідравлічних втрат у компресорі.
У турбіни ГТД зовнішня робота відбирається від одиничної маси газу і переда-
ється ротору турбіни (L30BH = -LT); тому рівняння (1.23) має вигляд
C22 − C12
LK = LП + + LrK (1.25)
2
Рівняння (1.25) показує, що політропічна робота, яку виконує газ при його роз-
ширенні в турбіні та створює зовнішню (механічну) роботу на валу ротора турбіни,
витрачається на зміну кінетичної енергії газу та подолання гідравлічних втрат.
Основними параметрами, які характеризують робоче тіло (газ) у проточній частині
ПРД, є тиск р, температура Т, густина ρ та швидкість с. Якщо задано значення цих
чотирьох параметрів у перерізі 1-1, то для визначення їхніх значень у вихідному перерізі 2-
2 слід використати чотири рівняння, а саме: рівняння нерозривності, рівняння стану газу та
будь-які два з трьох рівнянь збереження енергії.
Лекція №11
Тема: Основні характеристики авіаційної силової установки(тяга,

опір, питомі параметри, ККД)
14. Ефективна тяга авіаційної силової установки і внутрішня тяга ПРД.
15. Зовнішній опір авіаційної силової установки з ПРД та його складові.
16. Питомі параметри.
17. Коефіцієнт корисної дії (ККД) повітряно-реактивного двигуна (ПРД).
1. Ефективна тяга авіаційної силової установки і внутрішня тяга ПРД

Авіаційна силова установка складається з вхідного та вихідного пристроїв повітряно-
реактивного двигуна. Вона поєднується з конструкцією планера (крилом чи фюзеляжем) або
розміщується в окремій мотогондолі.
Тяга реактивного двигуна, надалі називатимемо її внутрішньою тягою, або тягою двигуна
R, - це один з основних параметрів силової установки, від якого залежать льотно-технічні
дані літального апарата.
Тяга авіаційної силової установки називається ефективною тягою. Вона безпосередньо
використовується для виконання тягової роботи з переміщення літального апарата у просторі.
Ефективна тяга силової установки відрізняється від тяги ізольованого двигуна на величину
втрат, зумовлених зовнішнім опором силової установки в процесі польоту Хзовн. Тому
RЕФ = R − X ЗОВН . (1.27)
Розглянемо складові тяги авіаційної силової установки та її зовнішнього опору.

Ефективна тяга силової
установки з ПРД - це
рівнодійна сил тиску і тертя,
прикладених до
внутрішньої та зовнішньої
поверхонь двигуна з
урахуванням зовнішнього
опору. Тяга ПРД може бути
визначена як сума всіх
складових сил, прикладених
до різних елементів і
внутрішніх поверхонь двигуна.
Рис. 1.5. Основні сили, що діють на елементи ПРД і становлять реактивну тягу
двигуна R, взяту за 100 %
На рис. 1.5 подано схему ПРД, де позначено основні складові його тяги, які знайдено
розрахунком. Такий метод визначення тяги двигуна дуже складний і майже не
використовується. У наш час ефективну тягу авіаційної силової установки визначають,
користуючись рівнянням Ейлера про зміну кількості руху.
Розглянемо приклад визначення ефективної тяги авіаційної силової установки з ПРД,
розташованим в окремій мотогондолі, за
таких припущень:
- двигун обтікається зовнішнім потоком
повітря при нульовому куті атаки;
потік, що обтікає двигун, - сталий,
рівномірний;
- мотогондола складається з головної
(обичайки, повітрозабирача), центральної
циліндричної та кормової частин.
Відповідна формула для визначення
ефективної тяги силової установки має вигляд
RЕФ = R + RЗОВН , (1,28)
де R - проекція на вісь двигуна рівнодійної сил тиску та тертя, які діють на внутрішні
поверхні двигуна;
RЗОВН - проекція на вісь двигуна рівнодійної сил тиску та тертя, що діють на зовнішню
поверхню мотогондоли.
Формула для визначення внутрішньої тяги ПРД має вигляд
R = G(CC − V ) + (PC − PH )FC . (1.29)
При повному розширенні газу в реактивному соплі, коли Рс= Рн, формула для визначення
внутрішньої тяги двигуна має вигляд
R = G(Сc-V). (1.30)
2. Зовнішній опір авіаційної силової установки з ПРД та його складові
Як зазначалося, обтікання авіаційної силової установки потоком повітря у польоті веде до

появи зовнішнього опору. Розглянемо задачу визначення сумарного зовнішнього опору двигуна,
розташованого в окремій мотогондолі, при обтіканні авіаційної силової установки надзвуковим
потоком.
Х ЗОВН = Х ДОД + Х ОБ + Х МГ + Х КОР + Х ДОН + Х r (1.31)
де Хдод - додатковий опір вхідного пристрою; ХОБ -опір обичайки повітрозабирача,
зумовлений дією сил тиску на зовнішню поверхню головної частини мотогондоли; ХМГ - опір
центральної частини мотогондоли, зумовлений дією сил тиску на ділянці; ХКОР - кормовий опір
сил тиску на ділянці мотогондоли; XДОН - донний опір силової установки, зумовлений тим, що
між границями реактивного струменя та мотогондоли є донний виступ, площа якого дорівнює
різниці площ мотогондоли і реактивного сопла FДOH= FK - FС;
Xr - опір мотогондоли, зумовлений дією сил тертя.
Опір тертя повітря, зумовлений силами в'язкості в потоці на межі із зовнішнім корпусом
авіаційної силової установки, визначається розподілом дотичних напружень тертя на поверхні
мотогондоли. Якщо двигун розміщується у фюзеляжі (з лобовим повітрозабирачем), то опори
сил тиску та тертя мотогондоли не враховують, оскільки вони характеризують загальний опір
літального апарата. У цьому разі формула зовнішнього опору силової установки (1.31)
спрощується і набирає вигляду
Х ЗОВН = Х ДОД + Х КОР + Х ДОН (1.32)
Ми розглянули порівняно просту схему авіаційної силової установки з ПРД. У реальних
конструкціях трапляються складніші схеми з підживленням двигуна повітрям, що обминає
повітрозабирач, випусканням частини повітря в атмосферу (підкапотний простір) і т. д.
На дозвукових швидкостях польоту зовнішній опір авіаційної силової установки порівняно
невеликий, основну його частину становить опір тертя. На надзвукових швидкостях польоту
зовнішній опір стає більшим і його слід ураховувати при визначенні ефективної тяги авіаційної
силової установки.
На рис. 1.7 показано вплив зовнішнього опору авіаційної силової установки з ТРДФ на її
ефективну тягу залежно від числа Маха.
3. Питомі параметри
До основних питомих параметрів, які характеризують найважливіші властивості ПРД,
належать питома тяга, питома витрата палива, питома вага, питомий об'єм і питома лобова тяга.
Всі ці параметри визначаються за відомим значенням внутрішньої тяги двигуна.
Питома тяга - це відношення тяги до секундної масової витрати повітря через двигун:
R
RG = (1.33)
GВ
Питома тяга є найважливішим параметром ПРД, що визначає ефективність двигуна, його
діаметр і масу. Чим більше значення RG, тим більшу тягу створює двигун при певній витраті
повітря для заданих діаметра та маси двигуна.
При повному розширенні газу в реактивному соплі (рс =рн)
RG = (1 + qП )CC − V . (1.34)
Якщо не враховувати в розрахунках відносну витрату палива (qП = 0), то вираз (1.34) набирає
вигляду
RG = Сc - V. (1.35)
Питома витрата палива - це відношення годинної масової витрати палива GП.Г до тяги
двигуна:
CR=GП.Г/R. (1.36)
Питома витрата палива характеризує економічність двигуна. Чим менше значення CR, тим
більші дальність і тривалість польоту при заданій швидкості літального апарата.
Питома вага - це відношення сили тяжіння сухої маси ГТД до максимальної (льотної) тяги
за стандартних атмосферних умов на рівні моря, тобто
vДВ= GДВ/R (1.37)
Питома вага характеризує досконалість конструкції двигуна.
Питомий об'єм - це відношення об'єму двигуна до його максимальної тяги:
V
V ДВ = ДВ . (1.38)
R
Зниження питомого об'єму є важливою вимогою до авіаційних двигунів різного призначення.
Питома лобова тяга - це відношення максимальної тяги до площі найбільшого (міделевого)
поперечного перерізу двигуна:
RF=R/FM. (1.39)
Питома лобова тяга характеризує можливість компонування двигуна у габаритах фюзеляжу
та великою мірою визначає зовнішній опір силової установки при розміщенні двигуна в
мотогондолі.
4.Коефіцієнти корисної дії повітряно-реактивного двигуна(ПРД)
Досконалість ПРД оцінюється трьома параметрами: внутрішнім, тяговим і повним ККД.

Внутрішнім ККД двигуна називається відношення корисної роботи реального циклу до всієї
теплоти, що виділяється при повному згорянні палива в ПРД:
L C 2 −V 2
 ВН = Ц = C (1.40)
Q0 2Q0
Внутрішній ККД характеризує досконалість ПРД як теплової машини, що перетворює
теплоту, виділену при згорянні палива, на приріст кінетичної енергії повітря (газу), яке
проходить через двигун. Цим коефіцієнтом ураховуються втрати теплоти на збільшення
ентальпії газового потоку, що виходить із двигуна, та втрати, пов'язані з неповнотою згоряння
палива в камерах згоряння.
Тяговий ККД двигуна - це відношення корисної (тягової) роботи, яку виконує двигун для
пересування у просторі літального апарата, до внутрішньої роботи циклу (приросту кінетичної
енергії потоку газу):
RV 2R
ТЯГ = G = 2 G 2 (1.41)
LЦ CC − V
Він характеризує досконалість ПРД як рушія, призначеного для створення тяги та виконання
корисної тягової роботи.
У реальних ПРД залежно від типу двигуна та режиму польоту літального апарата тяговий
ККД = 0,6...0,7, а внутрішній ККД = 0,3...0,4.
Повний ККД характеризує досконалість процесу перетворення теплової енергії на корисну
тягову роботу ПРД:
RV
 П = G =  ВН ТЯГ (1.42)
Q
( )
де Q = C П Т Г* − Т К* - кількість теплоти, що передається 1 кг повітря, яке проходить
через двигун.
Лекція №10
Тема: Основні рівняння термогазодинаміки.

18. Параметри газодинамічного процесу одновального ТРД
19. Особливості термодинамічних процесів
20. Повна енергія потоку
21. Основні рівняння газодинаміки, що використовуються при дослідженні робочого
процесу
1.Характеристика газодинамічного процесу одновального ТРД

Схему одноконтурного одновального ТРДФ з осьовим компресором показано на рис.
2.1, де позначено основні поперечні перерізи проточної частини і зображено зміну тиску,
осьової складової швидкості та температури газу вздовж тракту двигуна в умовах зльоту
(Мн = 0).
На рис. 2.2 показано схему двовального ТРДФ, де також позначено перерізи і
зображено зміну параметрів газу вздовж тракту двигуна, але в умовах польоту (Мн = =2, Н
= 11000м).
Основними елементами авіаційної силової установки з ТРД є: вхідний пристрій,
компресор, камера згоряння, турбіна і вихідний пристрій. Силова установка з ТРДФ має
такі самі елементи, а також форсажну камеру, розташовану між турбіною та вихідним
пристроєм.
Під час руху повітря вздовж вхідного пристрою в умовах польоту зменшується
швидкість потоку повітря і збільшуються його тиск і температура. Якщо двигун працює в
умовах аеродрому або при дуже малих швидкостях польоту, то рух повітря вздовж
вхідного пристрою супроводжується деяким зменшенням його тиску та температури
внаслідок збільшення швидкості повітря, що надходить у двигун. Тиск повітря, крім того,
зменшується через наявність гідравлічних опорів у вхідному пристрої.
У компресорі тиск повітря значно підвищується і відповідно зростає його температура.
Осьова складова швидкості повітря при цьому дещо зменшується.
У камері згоряння температура газу підвищується при спалюванні палива. Максимально
допустима температура газу Т Г* визначається жароміцністю матеріалів, з яких виготовлено
турбіну, а також умовами її охолодження. У більшості сучасних ТРД ця температура, якщо
немає спеціального охолодження робочих лопаток, не перевищує 1300 К.
При охолодженні соплових і робочих лопаток турбіни повітрям температура Т Г* може
досягати 1600 К і більше.
У турбіні попередньо стиснений та нагрітий газ розширюється, а частина його енергії
перетворюється на механічну роботу, що витрачається на обертання ротора компресора і
приведення у дію агрегатів двигуна. Тиск і температура газу при проходженні крізь
турбіну зменшуються, а осьова швидкість потоку збільшується, досягаючи на виході з
турбіни досить великих значень (300...400 м/с). У турбіні газ лише частково
розширюється, тому за нею тиск газу збільшений порівняно з тиском довкілля.
Подальше розширення газу в ТРД відбувається у
вихідному пристрої, який розташовують
безпосередньо за турбіною. У ТРДФ за турбіною
додатково підігрівається газ у форсажній камері перед
вихідним соплом. У цьому разі перед форсажною
камерою встановлюється дифузор, в якому швидкість
газу зменшується для забезпечення стійкості горіння
палива. У форсажних камерах максимально допустима
температура газу на виході становить 1800...2000 К і
більше. Таке підвищення температури газу перед
вихідним соплом ТРДФ дає змогу істотно збільшити
швидкість витікання газу із двигуна та дістати більш
значну тягу, ніж у ТРД.
Рис. 2.1. Схема одноконтурного одновального ТРДФ
з осьовим компресором і графіки зміни параметрів
потоку вздовж тракту двигуна при вимкненій
форсажній камері (на нефорсованому режимі).
У газотурбінних двигунах будь-яких схем найбільш нагріті елементи конструкції, до

яких належать насамперед лопатки та диски турбін. Елементи камер згоряння та
реактивного сопла охолоджуються повітрям. Це повітря подається від компресора або від
проміжних його ступенів, а потім знову надходить у проточну частину двигуна. Кількість
повітря, потрібна для охолодження, становить 2.. .3 % загальної витрати повітря у двигуні,
а у двигунах з високотемпературними турбінами вона може досягати 4...8 %. Частина
повітря від двигуна може відбиратися для наддування та вентиляції кабін, обладнання, а
також для керування літальним апаратом (зокрема, для здування приграничного шару,
керування газовими рулями).
Частина потужності газової турбіни ТРД витрачається на привід допоміжних агре-
гатів, до яких належать паливні та масляні
насоси, генератори й інші агрегати. Загальна
частка цієї потужності не перевищує 1 %
потужності, яку створює газова турбіна.
Слід мати на увазі, що при визначенні
витрати газу через турбіну потрібно
враховувати витрату палива, яке подається у
камеру згоряння і становить 1.. .2 % витрати
повітря через компресор. У точних
розрахунках слід передбачати всі фактори.
При якісному аналізі робочого процесу
ТРДФ ці фактори мають другорядні
значення, і ними нехтують.
Рис. 2.2. Схема двовального ТРДФ з

осьовим компресором і графіки зміни
параметрів потоку вздовж тракту
двигуна при ввімкненій форсажній камері (на форсованому режимі).
2.Реальний цикл ТРД
В ідеальному циклі турбореактивного двигуна процеси стиснення та розширення
повітря проходять по адіабаті, а процеси підведення і відведення теплоти - по ізобарі.
Корисна робота ідеального циклу визначається площею циклу в координатах р-v.
Термічний ККД дорівнює відношенню теплоти, еквівалентної корисній роботі циклу, до
всієї кількості теплоти, що в ньому витрачається.
Розглянемо реальний цикл ТРД. Для цього звернімося до відображення процесу
такого двигуна в координатах р - v.
На рис. 2.3, а показано зміну стану газу в тракті ТРД у координатах р-v під час роботи
двигуна у польоті. Лінія Н-В-К відображає загальний процес стиснення повітря, що
послідовно здійснюється у повітрозабирачі та компресорі.
Лінія К-Г відповідає процесу зміни усереднених параметрів стану газу в камері
згоряння для реального процесу підведення теплоти. Лінія Г-Т-С відображає процес
розширення газу в турбіні й у вихідному пристрої. Ізобара П-Н, що замикає цикл,
характеризує розсіяння теплоти продуктів згоряння у довкілля.
Атмосферне повітря при цьому процесі умовно відіграє роль холодильника. Тому,
незважаючи на те, що у двигун надходить свіже повітря, а не охолоджений до температури
Тн газ, цикл ТГД у вигляді площі Н-В-К-Г-Т-С-П-Н можна розглядати як замкнений.
Процес Н-В при роботі двигуна в умовах землі та у польоті суттєво різний. Під час
роботи двигуна на землі у вхідному пристрої повітря не стискається, а розширюється.
Рис. 2.3. Термодинамічні цикли
ТРД у координатах р -v: а - робота
двигуна у польоті; б - робота двигуна в
умовах землі.
Загальний процес стиснення повітря
у ТРД відображається політропою Н-К.
Площа А-Н-К-Е ліворуч від політропи в
координатах р - v визначає політропічну роботу стиснення. Позначимо її LП.С. У польоті ця
робота дорівнює сумі політропічних робіт стиснення повітря у вхідному пристрої та
компресорі.
Якщо двигун працює в умовах землі, то політропна робота стиснення дорівнює різниці
політропічних робіт стиснення у компресорі та розширення у вхідному пристрої. Вона
відображається в координатах р-v площею А-Н-В-К-Д (рис. 2.3, б).
Газ розширюється переважно в турбіні та у вихідному соплі, а також в атмосфері за
його межами, якщо воно не забезпечує повного розширення газу. Процес підведення
теплоти К-Г у камері згоряння супроводжується зменшенням тиску газу, тому
вважатимемо його процесом розширення.
Загальний процес розширення в координатах р - v показано на рис. 2.3, б лінією К-Г-П.
Площа Д-К-Г-П-А ліворуч від цієї лінії визначає всю політропічну роботу процесу
розширення. Позначимо цю роботу LП.Р. Вона дорівнює сумі політропічних робіт
розширення газу в турбіні (площа Д-Г-Т-Б) та у вихідному соплі (площа Б-Т-П-А), а також
роботи розширення у камері згоряння (площа Е-К-Г-Д).
Слід зазначити, що відносні втрати на різних етапах процесу стиснення та розширення
газу різні, тому вони мають неоднакові показники політропи. Аналізуючи загальний
процес стиснення і розширення газу, використовують деякі середні начення їх для
кожного процесу, що розглядається.
Площа Н-В-К-Г-П відображає реальний цикл ТРД у координатах р - v й
еквівалентна різниці політропічних робіт розширення та стиснення газу, тобто
Li = LП .Р. − LП .С. (2.1)
В ідеальному циклі площа в координатах р - v еквівалентна його корисній роботі. В
реальному циклі є втрати, тому не вся площа циклу еквівалентна корисній роботі.
Роботу, еквівалентну площі циклу, називатимемо індикаторною роботою Lі. Ро-
боту циклу з урахуванням усіх втрат називатимемо корисною роботою циклу LЦ.
Для визначення зв'язку між індикаторною, корисною роботою і втратами розгля-
немо рівняння Бернуллі для загальних процесів стиснення та розширення.
Рівняння процесу стиснення повітря у ТРД (від перерізу н-н до перерізу к-к) має
V 2 − CK2
вигляд (див. рис. 2.1): LK + = LП .С . + Lr .c. (2.2)
2
Фізичний зміст цього рівняння щодо 1 кг повітря полягає в тому, що робота, яка
передається повітрю у компресорі, та зміна кінетичної енергії потоку внаслідок його
гальмування від швидкості V до швидкості СК витрачається на стиснення повітря у
двигуні, а також на подолання всіх гідравлічних втрат у процесі його стиснення Lr .c. .
Для спрощення розрахунків при якісному аналізі знехтуємо відбиранням повітря та
витратою палива, тобто вважатимемо, що витрати повітря і газу однакові. Рівняння
Бернуллі для 1 кг газу в процесі його розширення у ГТД (від перерізу к-к до перерізу с-с за
цих припущень має вигляд
СС2 − CK2
LП .С . = LТ + + Lr . р. (2.3)
2
Рівняння (2.3) показує, що політропічна робота розширення газу в ГТД витрача-
ється на обертання ротора турбіни, збільшення кінетичної енергії та подолання всіх
гідравлічних втрат Lr . р. у процесі розширення газу.
З урахуванням (2.2) та (2.3) вираз (2.1) роботи Lі. , еквівалентної площі робочого
циклу, набирає вигляду
СС2 − C K2
Lі = LП .Р. − LП .С . = + LТ − LК + Lr .c. + Lr . р. (2.4)
2
Отже, корисна робота циклу
СС2 − V 2
LЦ = (2.5)
2
або, враховуючи (2.4),

LЦ = ( LП .Р. − LП .С . ) − ( Lr .c. + Lr . р. ) (2.6)
Вираз (2.6) свідчить про те, що одержати корисну роботу в реальному циклі ГТД
можна лише тоді, коли робота, що відповідає площі циклу, більша від сумарних втрат у
двигуні. Зменшення втрат в елементах двигуна за інших однакових умов веде до
збільшення корисної роботи циклу.
В авіаційному ГТД, якщо знехтувати втратами роботи на приведення в дію агрегатів, LТ =
LК, і корисна робота циклу повністю витрачається на зміну кінетичної енергії газового
потоку, тобто
СС2 − V 2
LЦ = (2.7)
2
Лекція №12
Тема: Робочий процес газотурбінного двигуна

22. Характеристика газодинамічного процесу одновального ТРД
23. Реальний цикл ТРД
1.Характеристика газодинамічного процесу одновального ТРД

Схему одноконтурного одновального ТРДФ з осьовим компресором показано на рис.
2.1, де позначено основні поперечні перерізи проточної частини і зображено зміну тиску,
осьової складової швидкості та температури газу вздовж тракту двигуна в умовах зльоту
(Мн = 0).
На рис. 2.2 показано схему двовального ТРДФ, де також позначено перерізи і
зображено зміну параметрів газу вздовж тракту двигуна, але в умовах польоту (Мн = =2, Н
= 11000м).
Основними елементами авіаційної силової установки з ТРД є: вхідний пристрій,
компресор, камера згоряння, турбіна і вихідний пристрій. Силова установка з ТРДФ має
такі самі елементи, а також форсажну камеру, розташовану між турбіною та вихідним
пристроєм.
Під час руху повітря вздовж вхідного пристрою в умовах польоту зменшується
швидкість потоку повітря і збільшуються його тиск і температура. Якщо двигун працює в
умовах аеродрому або при дуже малих швидкостях польоту, то рух повітря вздовж
вхідного пристрою супроводжується деяким зменшенням його тиску та температури
внаслідок збільшення швидкості повітря, що надходить у двигун. Тиск повітря, крім того,
зменшується через наявність гідравлічних опорів у вхідному пристрої.
У компресорі тиск повітря значно підвищується і відповідно зростає його температура.
Осьова складова швидкості повітря при цьому дещо зменшується.
У камері згоряння температура газу підвищується при спалюванні палива. Максимально
допустима температура газу Т Г* визначається жароміцністю матеріалів, з яких виготовлено
турбіну, а також умовами її охолодження. У більшості сучасних ТРД ця температура, якщо
немає спеціального охолодження робочих лопаток, не перевищує 1300 К.
При охолодженні соплових і робочих лопаток турбіни повітрям температура Т Г* може
досягати 1600 К і більше.
У турбіні попередньо стиснений та нагрітий газ розширюється, а частина його енергії
перетворюється на механічну роботу, що витрачається на обертання ротора компресора і
приведення у дію агрегатів двигуна. Тиск і
температура газу при проходженні крізь турбіну
зменшуються, а осьова швидкість потоку
збільшується, досягаючи на виході з турбіни досить
великих значень (300...400 м/с). У турбіні газ лише
частково розширюється, тому за нею тиск газу
збільшений порівняно з тиском довкілля.
Подальше розширення газу в ТРД відбувається у
вихідному пристрої, який розташовують
безпосередньо за турбіною. У ТРДФ за турбіною
додатково підігрівається газ у форсажній камері перед
вихідним соплом. У цьому разі перед форсажною
камерою встановлюється дифузор, в якому швидкість
газу зменшується для забезпечення стійкості горіння
палива. У форсажних камерах максимально допустима температура газу на виході
становить 1800...2000 К і більше. Таке підвищення температури газу перед вихідним
соплом ТРДФ дає змогу істотно збільшити швидкість витікання газу із двигуна та дістати
більш значну тягу, ніж у ТРД.
Рис. 2.1. Схема одноконтурного одновального ТРДФ з осьовим компресором і
графіки зміни параметрів потоку вздовж тракту
двигуна при вимкненій форсажній камері (на
нефорсованому режимі).
У газотурбінних двигунах будь-яких схем найбільш нагріті елементи конструкції, до

яких належать насамперед лопатки та диски турбін. Елементи камер згоряння та
реактивного сопла охолоджуються повітрям. Це повітря подається від компресора або від
проміжних його ступенів, а потім знову надходить у проточну частину двигуна. Кількість
повітря, потрібна для охолодження, становить 2.. .3 % загальної витрати повітря у двигуні,
а у двигунах з високотемпературними турбінами вона може досягати 4...8 %. Частина
повітря від двигуна може відбиратися для наддування та вентиляції кабін, обладнання, а
також для керування літальним апаратом (зокрема, для здування приграничного шару,
керування газовими рулями).
Частина потужності газової турбіни ТРД витрачається на привід допоміжних агре-
гатів, до яких належать паливні та масляні
насоси, генератори й інші агрегати. Загальна
частка цієї потужності не перевищує 1 %
потужності, яку створює газова турбіна.
Слід мати на увазі, що при визначенні
витрати газу через турбіну потрібно
враховувати витрату палива, яке подається у
камеру згоряння і становить 1.. .2 % витрати
повітря через компресор. У точних
розрахунках слід передбачати всі фактори.
При якісному аналізі робочого процесу
ТРДФ ці фактори мають другорядні
значення, і ними нехтують.
Рис. 2.2. Схема двовального ТРДФ з

осьовим компресором і графіки зміни
параметрів потоку вздовж тракту
двигуна при ввімкненій форсажній камері (на форсованому режимі).
2.Реальний цикл ТРД

В ідеальному циклі турбореактивного двигуна процеси стиснення та розширення
повітря проходять по адіабаті, а процеси підведення і відведення теплоти - по ізобарі.
Корисна робота ідеального циклу визначається площею циклу в координатах р-v.
Термічний ККД дорівнює відношенню теплоти, еквівалентної корисній роботі циклу, до
всієї кількості теплоти, що в ньому витрачається.
Розглянемо реальний цикл ТРД. Для цього звернімося до відображення процесу
такого двигуна в координатах р - v.
На рис. 2.3, а показано зміну стану газу в тракті ТРД у координатах р-v під час роботи
двигуна у польоті. Лінія Н-В-К відображає загальний процес стиснення повітря, що
послідовно здійснюється у повітрозабирачі та компресорі.
Лінія К-Г відповідає процесу зміни усереднених параметрів стану газу в камері
згоряння для реального процесу підведення теплоти. Лінія Г-Т-С відображає процес
розширення газу в турбіні й у вихідному пристрої. Ізобара П-Н, що замикає цикл,
характеризує розсіяння теплоти продуктів згоряння у довкілля.
Атмосферне повітря при цьому процесі умовно відіграє роль холодильника. Тому,
незважаючи на те, що у двигун надходить свіже повітря, а не охолоджений до температури
Тн газ, цикл ТГД у вигляді площі Н-В-К-Г-Т-С-П-Н можна розглядати як замкнений.
Процес Н-В при роботі двигуна в умовах землі та у польоті суттєво різний. Під час
роботи двигуна на землі у вхідному пристрої повітря не стискається, а розширюється.
Рис. 2.3. Термодинамічні цикли
ТРД у координатах р -v: а - робота
двигуна у польоті; б - робота двигуна в
умовах землі.
Загальний процес стиснення повітря
у ТРД відображається політропою Н-К.
Площа А-Н-К-Е ліворуч від політропи в
координатах р - v визначає політропічну роботу стиснення. Позначимо її LП.С. У польоті ця
робота дорівнює сумі політропічних робіт стиснення повітря у вхідному пристрої та
компресорі.
Якщо двигун працює в умовах землі, то політропна робота стиснення дорівнює різниці
політропічних робіт стиснення у компресорі та розширення у вхідному пристрої. Вона
відображається в координатах р-v площею А-Н-В-К-Д (рис. 2.3, б).
Газ розширюється переважно в турбіні та у вихідному соплі, а також в атмосфері за
його межами, якщо воно не забезпечує повного розширення газу. Процес підведення
теплоти К-Г у камері згоряння супроводжується зменшенням тиску газу, тому
вважатимемо його процесом розширення.
Загальний процес розширення в координатах р - v показано на рис. 2.3, б лінією К-Г-П.
Площа Д-К-Г-П-А ліворуч від цієї лінії визначає всю політропічну роботу процесу
розширення. Позначимо цю роботу LП.Р. Вона дорівнює сумі політропічних робіт
розширення газу в турбіні (площа Д-Г-Т-Б) та у вихідному соплі (площа Б-Т-П-А), а також
роботи розширення у камері згоряння (площа Е-К-Г-Д).
Слід зазначити, що відносні втрати на різних етапах процесу стиснення та розширення
газу різні, тому вони мають неоднакові показники політропи. Аналізуючи загальний
процес стиснення і розширення газу, використовують деякі середні начення їх для
кожного процесу, що розглядається.
Площа Н-В-К-Г-П відображає реальний цикл ТРД у координатах р - v й
еквівалентна різниці політропічних робіт розширення та стиснення газу, тобто
Li = LП .Р. − LП .С. (2.1)
В ідеальному циклі площа в координатах р - v еквівалентна його корисній роботі. В
реальному циклі є втрати, тому не вся площа циклу еквівалентна корисній роботі.
Роботу, еквівалентну площі циклу, називатимемо індикаторною роботою Lі. Ро-
боту циклу з урахуванням усіх втрат називатимемо корисною роботою циклу LЦ.
Для визначення зв'язку між індикаторною, корисною роботою і втратами розгля-
немо рівняння Бернуллі для загальних процесів стиснення та розширення.
Рівняння процесу стиснення повітря у ТРД (від перерізу н-н до перерізу к-к) має
V 2 − CK2
вигляд (див. рис. 2.1): LK + = LП .С . + Lr .c. (2.2)
2
Фізичний зміст цього рівняння щодо 1 кг повітря полягає в тому, що робота, яка
передається повітрю у компресорі, та зміна кінетичної енергії потоку внаслідок його
гальмування від швидкості V до швидкості СК витрачається на стиснення повітря у
двигуні, а також на подолання всіх гідравлічних втрат у процесі його стиснення Lr .c. .
Для спрощення розрахунків при якісному аналізі знехтуємо відбиранням повітря та
витратою палива, тобто вважатимемо, що витрати повітря і газу однакові. Рівняння
Бернуллі для 1 кг газу в процесі його розширення у ГТД (від перерізу к-к до перерізу с-с за
цих припущень має вигляд
СС2 − CK2
LП .С . = LТ + + Lr . р. (2.3)
2
Рівняння (2.3) показує, що політропічна робота розширення газу в ГТД витрача-
ється на обертання ротора турбіни, збільшення кінетичної енергії та подолання всіх
гідравлічних втрат Lr . р. у процесі розширення газу.
З урахуванням (2.2) та (2.3) вираз (2.1) роботи Lі. , еквівалентної площі робочого
циклу, набирає вигляду
СС2 − C K2
Lі = LП .Р. − LП .С . = + LТ − LК + Lr .c. + Lr . р. (2.4)
2
Отже, корисна робота циклу
СС2 − V 2
LЦ = (2.5)
2
або, враховуючи (2.4),

LЦ = ( LП .Р. − LП .С . ) − ( Lr .c. + Lr . р. ) (2.6)
Вираз (2.6) свідчить про те, що одержати корисну роботу в реальному циклі ГТД
можна лише тоді, коли робота, що відповідає площі циклу, більша від сумарних втрат у
двигуні. Зменшення втрат в елементах двигуна за інших однакових умов веде до
збільшення корисної роботи циклу.
В авіаційному ГТД, якщо знехтувати втратами роботи на приведення в дію агрегатів, LТ =
LК, і корисна робота циклу повністю витрачається на зміну кінетичної енергії газового
потоку, тобто
СС2 − V 2
LЦ = (2.7)
2
Лекція №14
Тема: Вплив атмосферних умов на параметри ГТД

24. Фізична сутність залежності параметрів робочого процесу і технічних даних ГТД
від зміни атмосферних умов.
25. Зв'язок між параметрами двигуна, виміряними при випробуванні, та параметрами,
зведеними до стандартних атмосферних умов..
1.Фізична сутність залежності параметрів робочого процесу і технічних даних

ГТД від зміни атмосферних умов
Вплив зміни параметрів (тиску рН і температури Тн) на основні технічні дані ГТД
(тягу R, потужність Ne, питому витрату палива СR), а також на параметри робочого
процесу, газодинамічну стійкість та теплонапруженість вузлів і деталей гарячої частини
тракту двигуна залежить від закону керування ним, закону його дроселюванню та
експлуатаційних обмежень режимів роботи ГТД.
Розглянемо фізичну сутність впливу зміни атмосферних умов на параметри
робочого процесу і технічні дані ГТД при заданих законах керування ним.
Зміна тиску рН при Тн = const веде до пропорційної зміни тиску газового потоку в
усьому тракті двигуна. Це пояснюється тим, що при Тн = const, Н = const зведені частоти
обертання роторів не змінюються, режим роботи газогенератора залишається стабільним, а
тому такі параметри робочого процесу, як πК* , ηК* , πТ*, ηТ* також не змінюються. При
постійному рівні втрат у вхідному пристрої (σвх = const) незмінному ступені зниження
тиску в реактивному соплі πС = РТ*/ РН = const швидкість витікання газу з нього при зміні
РН не змінюватиметься. Тому не змінюватимуться також питома тяга і питома витрата
палива. Зміна тиску спричинює зміну витрати повітря через двигун і, як наслідок,
пропорційно змінює його тягу. Відповідно на тягу та питому витрату палива впливає
зменшення числа Рейнольдса в елементах малорозмірних двигунів під час польоту
літального апарата з невеликими швидкостями на великій висоті.
При збільшенні висоти польоту зменшення числа Re від 3 • 105 до 1 • 105 призво-
дить до зниження ККД компресора на 3.. .6 %, а ККД турбіни - на 2.. .3 %. Внаслідок цього
при Re < ReKp на висоті Н> 20 км у польоті з дозвуковою швидкістю тяга ГТД сучасних
літаків знижується на 7...8 %.
Зменшення витрати повітря при збільшенні висоти польоту і зниженні тиску в
камерах згоряння двигуна істотно погіршує повноту згоряння палива в основній та
форсажній камерах згоряння. Тому в реальних ГТД на висоті польоту Н > 11 км
питома витрата палива зростає на 5... 10 %.
Для врахування впливу зміни параметрів РН, Тн* на характеристики ГТД результати
випробувань двигунів зводять до стандартних атмосферних умов (САУ). Сутність цього
процесу полягає у тому, що параметри ГТД, визначені в будь-яких атмосферних умовах,
перераховують для відповідного режиму роботи у САУ. У технічній документації двигунів
їхні характеристики та технічні дані наводяться саме для стандартних атмосферних умов
роботи.
Результати випробувань двигунів зводять до стандартних атмосферних умов за
формулами, знайденими за допомогою теорії подібності. Згідно з цією теорією у разі
роботи ГТД на подібних режимах дотримується умова рівності безрозмірних відношень
параметрів потоку в кожному і-му перерізі двигуна до параметрів потоку, наприклад у
вхідному перерізі в-в:
PK* TK* C C
*
= const; *
= const; M B = B = const;  = B = const.
PB TB aB a КР.В
(2.16)
2. Зв'язок між параметрами двигуна, виміряними при випробуванні, та

параметрами, зведеними до стандартних атмосферних умов.
Використовуючи основні положення теорії подібності (2.16), з'ясуємо зв'язок між

параметрами двигуна, виміряними при випробуванні, та цими самими параметрами,
зведеними до стандартних атмосферних умов.
За результатами випробування двигуна в будь-яких атмосферних умовах треба
визначити його технічні дані, які б він мав працюючі на цьому режимі, але у стандартних
умовах. Для цього, використовуючи критерії подібності, знайдемо режим, подібний до
режиму роботи ГТД у стандартних умовах. Підставою для встановлення подібних режимів
є рівність двох критеріїв подібності: МН = const, nЗВ = const.
Якщо ГТД працює у стендових умовах (Н = 0; М = б), то подібні режими знаходять
у разі дотримання умови nЗВ = const. Для виміряної частоти обертання ротора двигуна п та
температури повітря на вході Тн визначають зведену до стандартних атмосферних умов
частоту обертання
288 (2.17)
nзв = n
TH*
Зведена частота обертання nЗВ характеризує такий режим роботи двигуна у стан-
дартних атмосферних умовах (рН= 101,3 кПа, Тн = 288 К), при якому всі відносні
параметри його робочого процесу дорівнюють виміряним на заданій частоті обертання n.
Оскільки режими на цих частотах обертання подібні, будуть однаковими також
параметри подібності для тяги, питомої витрати палива та ін.
Виходячи з цієї умови, на подібних режимах роботи ГТД маємо такі співвідно-
шення:
R R
• для параметрів тяги *
= ЗВ (2.18)
PH 101,3
• для параметрів питомої витрати палива
CR C
= R ЗВ (2.19)
TH* 288
• для параметрів витрати повітря
G B PH* G B.ЗВ  101.3
= (2.20)
TH* 288
• для параметрів витрати палива
GП G П .ЗВ
= (2.21)
PH* TH* 101,3 TH*
Рівняння (2.18)... (2.21) дають змогу отримати такі формули зведення результатів
випробувань ГТД до стандартних атмосферних умов:
• зведена тяга
101.3
RЗВ = R * (2.22)
PH
• зведена питома витрата палива
288
C R ЗВ = C R (2.23)
TH*
• зведена витрата повітря
101.3 TH*
G B.ЗВ =G (2.24)
B
PH* 288
• зведена витрата палива
101.3 288
G П .ЗВ =G (2.25)
П
PH* TH*
Результати випробування двигуца під час польоту зводяться до стандартним
атмосферних умов з урахуванням МН та nЗВ для кожної заданої висоти польоту.
Лекція №15
Тема: Принцип роботи та основні параметри двоконтурних

газотурбінних двигунів
1. Принцип роботи двоконтурних двигунів
2. Основні параметри двоконтурних двигунів
1. Принцип роботи двоконтурних двигунів

З аналізу робочого процесу одноконтурних ГТД відомо, що вільна енергія газу
(робота циклу LЦ ТРД) витрачається на зміну кінетичної енергії газового потоку (див.
підрозділ 2.1). Теплові втрати внаслідок високої температури газу на виході з сопла
зумовлюють низьку економічність ТРД. Для поліпшення паливної економічності у
двоконтурному ГТД потік повітря розподіляється між двома контурами (зовнішнім і
внутрішнім) так, як показано на рис. 3.1 і 3.2.
Витрату повітря через внутрішній контур позначено GвІ, а через зовнішній - GвІІ.
Відношення витрати повітря через зовнішній контур GвІІ до витрати повітря через
внутрішній контур GвІ називається ступенем двоконтурності двигуна:
G
m = BII
GBI
Робота турбіни високого тиску витрачається на стиснення повітря у компресорі
високого тиску. Турбіну низького тиску (турбіну вентилятора) переріз тк' умовно поділяє
на дві частини: робота однієї частини турбіни (до перерізу тк') витрачається на стиснення
повітря у внутрішньому контурі вентилятора (компресорі низького тиску), робота другої
(умовної) частини турбіни вентилятора (за перерізом тк') витрачається на зміну енергії
повітря, що проходить через зовнішній контур вентилятора (рис. 3.3). Отже, зміна енергії
газу між перерізами г-г і тк'-тк' витрачається на роботу стиснення повітря у газогенераторі
двигуна, а друга частина енергії газу внутрішнього контуру при його розширенні від тиску
РТК* до атмосферного тиску РН характеризується як вільна енергія.
Основна характерна особливість робочого процесу ТРДД порівняно з робочим
процесом ТРД полягає в тому, що у ТРДД вільна енергія LB (робота циклу першого
контуру LЦІ) витрачається на роботу стиснення у зовнішньому контурі LВлІІ і зміну
кінетичної енергії повітря внутрішнього контуру, тобто
C2 −V 2
LB = CI + mLВлІІ
2
На рис. 3.1 подано схему
тривального ТРДД з
роздільним виходом потоків:
повітря другого контуру та
газ першого контуру
надходять в атмосферу крізь
окремі сопла. Такі двигуни
застосовують на літаках з
дозвуковою швидкістю
польоту.
Рис. 3.1. Схема тривального двоконтурного двигуна (ТРДД) з роздільним
виходом потоків та умовні позначення його основних елементів:
1 - вентилятор (компресор низького тиску); 2 - компресор середнього тиску; 3 -
компресор високого тиску; 4 - реактивне сопло другого контуру; 5 - камера згоряння
внутрішнього контуру; 6 - турбіна високого тиску; 7 - турбіна середнього тиску; 8 -
турбіна низького тиску; 9-реактивне сопло першого контуру
На рис. 3.2 наведено схему двовального двоконтурного двигуна зі змішуванням

потоків у камері змішування, розташованій за турбіною низького тиску (ТНТ) та
форсажною камерою
(ТРДДФ). Суміш
потоків внутрішнього
і зовнішнього конту-
рів виходить із
двигуна через
спільний вихідний
пристрій. Такі
двигуни встановлюються на літаках з надзвуковою швидкістю польоту.
Рис.3.2. Схема двовального двоконтурного двигуна із змішуванням потоків і
форсажною камерою (ТРДДФ) та умовні позначення його основних елементів:
1 – компресор низького тиску; 2 – компресор високого тиску; 3 – камера згорання;
4 – турбіна віщого тиску; 5 – турбіна низького тиску; 6 – камера змішування потоків
першого та другого контурів; 7 - форсажна камера; 8 – реактивне сопло.
Рис. 3.3 Діаграма циклу внутрішнього контуру ДТРД
2. Основні параметри двоконтурних двигунів

Основні параметри робочого процесу різних двоконтурних двигунів такі:
G
- ступінь двоконтурності m = BII ;
GBI
- температура газу перед турбіною високого тиску ТГ*;
- ступінь підвищення повного тиску повітря у внутрішньому контурі π*кΣ =
РК*/РВ* ;
- ступінь підвищення повного тиску повітря у зовнішньому контурі π*ВлІІ =
РКІІ*/РВ*;
- температура газу у форсажній камері ТРДДФ – ТФ*;
- температура суміші в камері змішування Тзм (визначається термодинамічним
розрахунком двигуна).
Розглянемо основні параметри, що характеризують ефективність та економічність
двоконтурних ГГД.
ТРД з роздільним виходом потоків

Тяга такого двигуна визначається як сума тяг його внутрішнього і зовнішнього
контурів:
R=RI + RII. (3.1)
При повному розширенні газу в обох контурах їхня тяга визначається виразами
RI = GBI (1 + q П )CcI − V ; RII = GBII (CcII − V ) (3.2)
а питомі тяги кожного контуру - виразами
RI = (1 + q П )CcI − V ; RII = CcII − V (3.3)
де відносна витрата палива
qП =
(
C П Т Г* − Т К* )
(1 − qОХ )
Г Ни
Швидкість газу на виході із сопла першого контуру

 k Г −1

C cI =  cI
2k Г
kГ −1
(
R Г Т Т* 1 − р Н / рТ* ) kГ

 
Швидкість газу на виході із сопла другого контуру
 
( )
k −1
2k
C cII =  cII *
RТ КНТ 1 − р Н / р КНТ
* k

k −1  
Питома тяга двигуна загалом
RGI GBI + RGII GBII RGI + mRGII
RG = R / GB  = =
GBI (1 + m) 1+ m
Питома витрата палива двигуном
3600G П 3600G П 3600 g
C R = GП.Г . / R = = =
RG G B  RG G BI (1 + m) RG (1 + m)
ТРДД зі змішуванням потоків

Такі двигуни виконуються форсованими з форсажною камерою за камерою
змішування і позначаються ТРДДФ. Газові потоки, що проходять в обох контурах окремо,
з'єднуються у камері змішування і виходять крізь спільне реактивне сопло. Тому тяга
ТРДДФ на нефорсованих режимах визначається як тяга звичайного одноконтурного
ТРДФ:
 q  
R = G Г СС − G B V = G B  1 + ПІ CC − V  (3.6)
 1 + m  
Тяга ТРДДФ на нефорсованих режимах визначається за формулою
R  q 
RG = = 1 + ПI Cc − V (3.7)
GB   1 + m 
а швидкість газового потоку на виході із реактивного сопла СС на цих самих
режимах
  k Г −1
2k Г *   р 
 (3.8) kГ
CC =  C R Г Т ЗМ 1 −  *Н 
kГ −1  р 
  ЗМ  
Питома витрата палива ТРДДФ на нефорсованих режимах розраховується за

формулою (3.5), як і для ТРДД без змішування потоків.
У реальних камерах змішування ТРДДФ вирівняти параметри газового потоку, як
правило, не вдається. Це пояснюється погіршенням масових і габаритних розмірів двигуна
при використанні довгих камер змішування. Неповне перемішування потоків при цьому
призводить до зменшення питомої тяги та збільшення питомої витрати палива на кілька
відсотків.
льні питання
Головною проблемою, яка стояла перед вченими і інженерами XIX і початку XX

століття було створення теорії роботи теплових машин, яка дозволила б поставити на
наукову основу розрахунок і проектування поршневих парових машин, парових турбін,
двигунів внутрішнього згорання, холодильних машин і так далі. Основу термодинаміки як
нової науки заклав французький фізик Саді Карно в опублікованому в 1824 р.
трактаті Роздуми про рушійну силу вогню і про машини, здатні розвивати цю силу.
У своїй роботі Карно дотримувався панівної в той час теорії теплецю, згідно з якою
теплота була деякою субстанцією (флюїдом) під назвою теплець, здатною вбиратися
тілами залежно від їх маси і температурних умов, і його кількість у всіх процесах
залишається незмінною. Отримання роботи в тепловій машині, згідно з теорією теплецю,
пояснювалося падінням теплецю з більш високого температурного рівня на нижчий,
аналогічно принципу роботи водяних турбін.
Основним змістом роботи Карно було дослідження умов найвигіднішої роботи теплових
двигунів за наявності двох джерел постійних температур і . У міркуваннях, що

містять рішення цієї задачі, Карно розвиває ідею про кругові процеси (цикли), розробляє
схему циклу, що носить його ім'я, вводить поняття об зворотних процесах і приходить до
такого висновку: Рушійна сила тепла не залежить від агентів (робочих тіл), узятих для
її розвитку; її кількість виключно визначається температурами тіл, між якими,
кінець кінцем, робиться перенесення теплецю.
У середині XIX століття, незабаром після публікації роботи Карно уявлення про теплець
були остаточно залишені. Нищівний удар по теорії теплецю був завданий ще наприкінці
XVIII століття дослідами Бенджаміна Томпсона і Гамфрі Деві, але більшість фізиків
протягом півстоліття не бажали відмовлятися від теорії теплецю. Бенджамін
Томпсона і Гамфрі Деві довели, що виділення тепла при терті відбувається не за рахунок
запозичення його з довкілля, як помилково пояснювала теорія теплецю, а за рахунок
витраченої роботи[6]. Близько 1830 р. Саді Карно відмовився від теорії теплецю і уперше
виразно сформулював принцип еквівалентності тепла і роботи, а також приблизно
встановив величину теплового еквіваленту роботи.
У період 1842—1850 рр. цілий ряд дослідників майже одночасно встановлює величину
теплового еквіваленту роботи:
• Юліус Роберт фон Маєр в 1842 р.— по різниці теплоємностей газів при постійному
тиску і постійному об'ємі, на основі переконань про збереження сили (енергії);
• Д.П. Джоуль в 1841—1843 рр. і Е. Ленц в 1844 р.— по тепловиділенню в ланцюзі
електричного струму;
• А. Кольдинг і Д.П. Джоуль в період 1843—1850 рр.— по тепловиділенню при терті і
таке інше.
Встановлення принципу еквівалентності теплоти і роботи було останньою ланкою на
шляху математичного оформлення першого закону термодинаміки як загального закону
збереження енергії. Сучасне формулювання першого закону термодинаміки для оборотних
процесів і подальші побудови принципових положень класичної термодинаміки, до
другого закону термодинаміки включно, виконані Рудольфом Клаузіусом (1850—1865)рр.
і Вільямом Томсоном (лордом Кельвіном) Зусиллями цих учених було зроблено
узгодження висновків Карно, зроблених на базі теорії теплецю, (теореми Карно) з першим
законом термодинаміки. Окрім цього, P. Клаузіус отримав нові результати, що склали
зміст другого закону термодинаміки.
Найважливішим моментом у побудові першого закону, що стався услід за відкриттям
принципу еквівалентності, є введення поняття внутрішньої енергії тіл (В. Томсон, 1851 г).
Внутрішня енергія тіл спочатку розглядалася як сума внутрішнього тепла і внутрішньої
роботи тіла (Р. Клаузиус, «Механічна теорія тепла», гл. I), проте, подібне визначення нині
не може бути прийняте, оскільки, очевидно, що ні тепло, ні робота в тілі не містяться.
Тепло і робота, отримані тілом ззовні, підвищують його внутрішню енергію і, навпаки, за
рахунок зменшення внутрішньої енергії тіла від нього можуть бути отримані тепло і
робота у рамках однієї і тієї ж суми, але в різних співвідношеннях.
Основним змістом термодинаміки XIX століття було дослідження термодинамічних
циклів з точки зору їх коефіцієнта корисної дії і пошуку шляхів його підвищення,
вивчення властивостей парів і газів, розробка термодинамічних діаграм для
теплотехнічних розрахунків. У XX столітті важливим завданням стала розробка теорії
течії і витікання пари і газів у зв'язку з тією роллю, яку почали грати парові і газові
турбіни. Тут видатну роль зіграли праці Г. Лоренца і Л. Прандтля. Цей напрям розвитку
науки здобув назву — технічна термодинаміка. Істотний внесок у розвиток технічної
термодинаміки внесли В. Ранкін, Д.Стретт, Р. Мольє, і Л. Рамзін.
На межі XIX і XX віків почалася ревізія побудов класичної термодинаміки, яка стосується
головним чином до проблеми другого закону термодинаміки (М. Шиллер, 1900; К.
Каратеодорі, 1909; Т. Афанасьєва-Еренфест, 1925; М. Планк). Вона продовжилася в працях
К.А. Путілова, М.О. Леонтовича, О.А. Гухмана та М.І. Білоконя. XX століття
характеризується активним проникненням термодинаміки в інші науки. Виникають нові
напрями в термодинаміці, такі як фізична або загальна термодинаміка, хімічна
термодинаміка, біологічна термодинаміка (теорія клітини), термодинаміка електричних і
магнітних процесів, релятивістська, квантова, космічна термодинаміки і так далі.
Засновники термодинаміки

Термодинаміка – наука, яка вивчає процеси закономірності перетворення енергії,
властивості тіл і систем, що беруть участь в цих процесах.
Об'єктами вивчення термодинаміки (ТД) є різні термодинамічні системи (ТДС), які
являють собою сукупність макроскопічних матеріальних тіл, що обмінюються енергією або
речовиною між собою і навколишнім (зовнішнім) середовищем (НС), яке лежить поза його
межами. Окреме тіло може розглядатися як ТДС. Поверхня, яка відокремлює ТДС від НС,
називається контрольною.
ТДС поділяються на (рис. 1.1):
Закриті – немає обміну речовиною з навколишнім середовищем через контрольну
поверхню (m=const). Наприклад, продукти згоряння двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ)
в процесі розширення.
Відкриті – є обмін речовиною і енергією з навколишнім середовищем через
контрольну поверхню (m≠const). Наприклад, процес виштовхування відпрацьованих газів в
ДВЗ.
Ізольовані – не обмінюються енергією і речовиною з навколишнім середовищем
(m=const ).
Адіабатні або теплоізольовані – відсутній теплообмін з навколишнім середовищем
(наприклад, газ знаходиться в посудині (ємності, стінки якої вкриті ідеальною тепловою
ізоляцією, що виключає теплообмін з навколишнім середовищем).
В закритій ТДС енергетичні взаємодії між частинами якої (або з іншими системами)
обмежуються механічною роботою або теплообміном. Відкриті ТДС більш складні але
основні положення термодинаміки справед-ливі для обох типів систем.
Рис. 1.1. Закрита (а), відкрита (б) та адіабатна (в) ТДС.
Q поршень
Q Зовнішнє середовище
m=const m≠const Q=0

потік
речовини
поверхня поверхня вакуум
а) б) в)
Екосистема - це сукупність організмів і неживих компонентів, які вза-ємодіють
разом і пов’язані потоками речовини і енергії.
До екосистеми входять фізичне середовище Землі (біотоп), біоценоз (включає в себе

всі популяції на певній ділянці) і нооценоз (людське суспільство зі своїми засобами праці і
продуктами праці). Це рівноправні компоненти, які взаємно впливають на властивості один
одного і необхідні для існування та функціонування системи.
Найбільша на Землі екосистема - це біосфера - сфера життя. Біосфера охоплює

заселені живими організмами нижню частину атмосфери (до грани-ці озонового шару), всю
гідросферу і верхню частину літосфери.
Всі екосистеми є термодинамічними відкритими системами: вони отримують і
віддають енергію і речовину.
В ТД розглядаються головним чином системи, за допомогою яких відбувається
взаємне перетворення теплоти і роботи. Цей розділ термодинаміки відносять до технічної
В теплових двигунах перетворення теплоти в роботу здійснюється за допомогою так
званого робочого тіла. Робочим тілом називається фізична речовина – носій енергії. В якості
робочого тіла використовуються гази і па-
ра, які здатні значно змінювати свій об'єм при зміні зовнішніх умов. Наприклад, в двигунах
внутрішнього згоряння та газотурбінних установках (ГТУ) розглядаються процеси, в яких
робочим тілом є газ. В парових двигунах роз-глядаються процеси, де робочим тілом є пара,
яка легко переходить з паро-подібного стану в рідкий і навпаки.
Сукупність властивостей робочого тіла називається термодинамічним станом.

Фізичні величини, які однозначно визначають стан ТДС, називають-ся термодинамічними
параметрами або функціями стану та поділяються на інтенсивні (незалежні від маси
робочого тіла), наприклад, температура та тиск, і екстенсивні – пропорційні масі робочого
тіла, наприклад, об’єм.
Термодинамічні параметри
Термічні Калоричні
U кДж
р Абсолютний тиск Па Внутрішня енергія
u кДж/кг
H кДж
v Питомий об’єм м3/кг Ентальпія
h кДж/кг
S кДж/К
Т Абсолютна температура К
s Ентропія кДж/кг.К
Всі термодинамічні параметри введені людиною для зручності вивчен-ня
навколишнього світу. Однак не всі параметри піддаються вимірюванню приладами.
Термічні параметри піддаються безпосередньому вимірюванню прос-тими
технічними засобами.
Питомим об'ємом v однорідної речовини – називається об'єм, який займає
одиниця маси даної речовини:
V
v= m [ м 3/кг ],
де V - об'єм довільної кількості речовини, м3;
m - маса даної речовини, кг.
Густина тіла визначається як маса одиниці об’єму:
ρ= m = 1  кг/м3  .
V v  
Абсолютний тиск обумовлений взаємодією молекул робочого тіла з поверхнею
посудини, в якій міститься газ, і чисельно дорівнює силі, яка діє на одиницю площі
поверхні по нормалі до неї.
В системі СІ тиск вимірюється в Па. 1Па =1Н/м2, 1кПа=103Па; 1 МПа = 106Па. Крім
одиниць СІ в техніці використовуються й інші одиниці виміру тиску (див. таблицю Д1).
Вимірювання тиску в техніці засноване на показах різних приладів, що діють за

принципом відображення на шкалі величини, чисельно рівної різниці тисків у місці виміру
і тиску навколишнього середовища.
В техніці для вимірювання тиску застосовують прилади: барометри, манометри і
вакуумметри. Барометрами вимірюють атмосферний тиск рАТМ.
Манометрами – тиск, який перевищує атмосферний, тобто так званий надлишковий тиск
рНАД. Для вимірювання розрідження застосовують вакуумметри
рВАК .
Термодинамічним параметром є тільки абсолютний тиск.
При визначенні абсолютного тиску розрізняють 2 випадки (рис.1.2):
1.Коли тиск в апараті більше рАТМ. рАБС = рНАД + рАТМ.
2.Коли тиск в апараті менше рАТМ. рАБС = рАТМ – рВАК.
Надлишковий тиск
pНАД
pАТМ
pАТМ pАБС pВАК Вакуум

pАТМ
pАБС
p=0
Рис. 1.2. Визначення абсолютного тиску.

Температурою називається фізична величина, яка характеризує ступінь нагрівання
тіла. Згідно з молекулярно-кінетичною теорією абсолютна температура T є мірою
інтенсивності теплового руху молекул тіла і визначається середньою кінетичною енергією
руху молекул газу. Безпосередньо виміряти кінетичну енергію руху молекул практично
неможливо. Тому для вимірювання температури використовують залежність від неї якої-
небудь властивості речовини (наприклад, теплове розширення, електричний опір,
інтенсивність випромінювання).
Кожний прилад для вимірювання температури відградуйований у від-повідності з
встановленою температурною шкалою. Чисельне значення температури залежить від
обраної шкали температур. Поняття шкали температур включає 2 елементи: нуль відліку і
значення 1 градуса. Універсальною шка-лою температур, яка не залежить від яких-небудь
властивостей термометричної речовини є абсолютна термодинамічна шкала
температур – шкала Кельвіна, що має єдину експериментальну, реперну (опорну) точку
- температуру потрійної точки води (стан рівноваги льоду, води і пари), якій приписується
числове значення 273,16 К. За нуль відліку – Tmin = 0 К (практично недосяжний стан спокою
молекул).
Термодинамічна шкала температур лежить в основі Міжнародної практичної
температурної шкали - шкали Цельсія, за нуль відліку в якій прийнята температура танення
льоду, а за 1000С – температура кипіння води за рнорм =101,325 кПа (760 мм рт.ст.).
Температурі потрійної точки води 273,16К відповідає 0,010С.
Перерахунок температур з шкали Цельсія в шкалу Кельвіна проводять за рівнянням:
T [ K ]= t [oС]+ 273,15.
Вимірювання температури здійснюється за допомогою контактного та

безконтактного методів. До приладів, в яких реалізовано контактний метод вимірювання,
відносяться рідинні термометри, термометри опору, термоелектричні термометри
(термопари). Тепловізори та пірометри реалізують безконтактний метод вимірювання
температури.

Лекц.1 Основні Поняття Термодинаміки

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Лекц.1 Основні Поняття Термодинаміки

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Лекція №1

Тема: Основні поняття та визначення термодинаміки

Тема: Основні поняття та визначення термодинаміки

1. Вступ: історичні етапи формування термодинаміки як науки

Головною проблемою, яка стояла перед вченими і інженерами XIX і початку XX

2. Предмет та основні поняття термодинаміки

Рис. 1.1. Закрита (а), відкрита (б) та адіабатна (в) ТДС.

m=const m≠const Q=0

До екосистеми входять фізичне середовище Землі (біотоп), біоценоз (включає в себе

Найбільша на Землі екосистема - це біосфера - сфера життя. Біосфера охоплює

Сукупність властивостей робочого тіла називається термодинамічним станом.

Вимірювання тиску в техніці засноване на показах різних приладів, що діють за

pАТМ pАБС pВАК Вакуум

Рис. 1.2. Визначення абсолютного тиску.

Вимірювання температури здійснюється за допомогою контактного та

Тема: Термодинамічні процеси

Розрізняють рівноважні і нерівноважні стани.

Рис. 1.3. Рівноважний та круговий процес.

2. Оборотні і необоротні процеси

Оборотним процесом називається такий т/д процес, який протікає че-

Рис. 1.4. Термодинамічні процеси.

Спрощеною моделлю робочого тіла (р.т.) є ідеальний газ. В ідеальних

v1 = T1 - Гей-Люссака (р = const), p1 = T1 - Шарля (v = const).

Параметри стану р,v,T однорідного тіла в рівноважному стані пов'язані

Тема: Рівняння стану та теплоємність газів

2. Рівняння стану ідеального газу

R – 8,31•103 Дж/кмоль•К = 8,31Дж/моль•К

Ідеальні гази підпорядковані законам Бойля-Маріотта, Гей-Люссака і Шарля:

v1 = T1 - Гей-Люссака (р = const), p1 = T1 - Шарля (v = const).

Параметри стану р,v,T однорідного тіла в рівноважному стані пов'язані

R = 8314 Дж/кмоль К – універсальна газова стала однакова для всіх

Для m кг газу рівняння стану має вигляд:

Теплоємність. При теплообміні змінюються внутрішня енергія та

де δQm=δQ/ν – кількість теплоти, що припадає на 1 моль, ν – кількість

Вона вимірюється у Дж/(кг·К) і пов’язана з молярною

Слід враховувати, що в різних процесах заданій зміні внутрішньої

Cp=Cv+R або Cp−Cv=R. (5.5)

Cv=R·i/2 і Cp= R· (i+2)/2 (5.6)

CV=R/(γ−1), CP=γR/(γ−1); (5.9)

Тема: Перший закон термодинаміки

Один із фундаментальних законів природи — закон збереження та

Відкриття першого закону термодинаміки відноситься до середини XIX

I-ий закон ТД є частковим випадком загального закону збереження і

Закон збереження і перетворення енергії говорить, що в ізольованій

Для описування теплових процесів є важливим не стільки значення

Одиниця внутрішньої енергії в СІ – джоуль: [U] = 1 Дж.

У термодинаміці розглядаються системи, механічна енергія яких при

Зміна внутрішньої енергії системи (ΔU) при переході з одного

Зверніть увагу! Якщо система одержує певну кількість теплоти, то в

На практиці частіше розглядають не роботу зовнішніх сил А', а роботу А, яку

Кількість теплоти Q, передана системі, йде на зміну внутрішньої енергії

В дійсності в академічній науці існує цілих чотири формулювання суті

4. Який вигляд має перший закон термодинаміки для ізопроцесів

Розглянемо, якого вигляду набуде перший закон термодинаміки у

• Ізохорний процес (рис. 38.3). У ході цього процесу об’єм газу не

Рис. 38.3. Ізохорне нагрівання газу: m = const; V = const; Q = ΔU

При ізохорному процесі вся передана газу кількість теплоти витрачається

Якщо газ ідеальний одноатомний, то кількість теплоти, передана газу,

• Ізотермічний процес (рис. 38.4). У ході цього процесу температура, а отже,

Рис. 38.4. Ізотермічне розширення газу: m = const; Т = const; Q = ΔU

• Ізобарний процес (рис. 38.5). У ході цього процесу виконується робота і

Рис. 38.5. Ізобарне розширення газу: m = const; р = const; Q = ΔU + А

При ізобарному процесі передана газу кількість теплоти йде і на збільшення

• Які особливості має адіабатний процес