Лісовпорядкування

ЛЕКЦІЇ "ЛІСОВПОРЯДКУВАННЯ"
Змістовний модуль 1.
Тема 1. Загальні засади лісовпорядкування
Лекція №1 Предмет і завдання лісовпорядкування
Ліс є одним із найважливіших природних багатств нашої країни. Лісова
галузь постачає народному господарству деревину та продукти її переробки. З
деревини виготовляється понад 20 тис. видів різноманітної продукції. Разом з
тим ліс є джерелом недеревних продуктів. Обсяги заготівлі соснової живиці,
грибів, дикорослих плодів та ягід держлісгоспами України, особливо до аварії
на Чорнобильській АЕС, були досить значними й давали вагомий прибуток як
населенню, так і лісогосподарським підприємствам.
Велика роль лісу і як фактора, що формує клімат, робить його вологішим
та менш континентальним. Лісова рослинність підтримує і регулює склад
атмосфери, акумулює сонячну енергію, продукує кисень. За даними наукових
досліджень, один гектар лісу поглинає щоденно до 280 кг вуглекислого газу,
виділяючи при цьому до 220 кг кисню. Велике значення мають рекреаційні
властивості лісів, використання лісових масивів для відпочинку населення,
туризму.
Україна належить до лісодефіцитних держав. За даними останнього
обліку, ліси вкривають 15,6% території нашої держави.
Регіон, Загальна Площа Лісистість Площа
країна площа, млн. лісів *, лісів на

Уся Європа га 2260,1 млн.
933,3га %41,3 одного
1,3
Північна 112,3 52,5 46,8 2,8
Західна 245,6 59,5 24,2 0,2
Європа
Східна 1902,2 821,3 43,2 2,4
Росія 1709,8 816,5 51,8 5,5
Європа
США 981,0 217,3 30,4 0,8
Канада 997,1 244,6 41,9 10,0
Швеція 45,2 27,3 67,0 3,1
Фінляндія 33,8 21,9 67,5 4,2
Польща 31,3 8,9 28,4 0,2
Україна 60,4 9,4 15,6 0,2
Інших земель, які можна віднести до вкритих лісовою рослинністю.
Назаренко В.В.
Отже, головною проблемою лісової галузі в Україні слід уважати

забезпечення розширеного відтворення лісів на її території.
Метою лісового господарства є найбільш повне задоволення потреб народного
господарства і населення у деревині та інших продуктах лісу за умови
одночасного використання лісу як природного фактора.
У зв'язку із вказаною метою перед лісовим господарством країни стоять
такі завдання:
- збільшити лісистість території до оптимальної в усіх природних зонах
України;
- забезпечити безперервне відтворення лісу на всіх, призначених для
лісовирощування, землях;
- зберігати біологічне різноманіття лісових екосистем, поліпшувати склад
лісів, підвищувати їхню продуктивність, скорочувати терміни
лісовирощування;
- підвищувати стійкість лісових екосистем до негативних факторів
середовища - зміни клімату і зростаючого антропогенного навантаження,
лісових пожеж, хвороб та шкідників;
- підвищувати продуктивність праці за рахунок широкого впровадження
механізації;
- підвищувати рентабельність лісу як одного з джерел багатства країни;
- розвивати агролісомеліорацію і степове лісорозведення.
Виконання цих завдань можливе на основі організації високорозвиненого
комплексного лісового господарства, що є основною метою впорядкування
лісів.
Лісовпорядкування включає систему державних заходів, пов’язаних з
організацією та веденням лісового господарства. Ці заходи спрямовані на
забезпечення ефективної охорони та захисту лісу, раціональне використання,
підвищення продуктивності лісів та їхнє відтворення, оцінку лісових ресурсів,
підвищення культури ведення лісового господарства.
Під час лісовпорядкування здійснюються:
- визначення меж та внутрішньогосподарська організація території

лісового фонду конкретних лісокористувачів;
- виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування
лісів;
- інвентаризація лісового фонду з визначенням породного і вікового
складу деревостанів, їхнього стану, якісних і кількісних характеристик
лісових ресурсів;
- виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов’язаних з веденням
лісового господарства,заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення,
меліорації, охорони та захисту лісів тощо, а також визначення порядку та
способів проведення цих робіт;
- обґрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій
захисності;
- обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов’язаних з
веденням лісового господарства, та обсягів використання інших видів
лісових ресурсів;
- визначення обсягів робіт щодо відновлення та розведення лісів, охорони
їх від пожеж, захисту від шкідників та хвороб, а також інших
лісогосподарських робіт;
- лісобіологічні та інші обстеження;
- авторський нагляд за здійсненням запроектованих під час минулого
лісовпорядкування заходів, а також інші лісовпорядні дії.
Важливим завданням лісовпорядкування є вивчення економічних умов
лісового господарства в об’єкті, що впорядковується, його взаємозв’язку з
іншими галузями народного господарства, потреб промисловості та сільського
господарства у продуктах лісу і рівня їхнього задоволення. Разом з тим, під час
лісовпорядкування аналізують економіку самого підприємства, рівень його
забезпеченості технічними засобами, трудові ресурси, обсяги виробництва,
рентабельність.
Не менш важливим завданням лісовпорядкування є лісогосподарське
обстеження, яке має за мету дослідження фізико-географічних умов

місцезростання та їхнього впливу на склад і розвиток лісових насаджень. У
процесі лісовпорядних робіт встановлюють типи лісорослинних умов і типи
лісу, вивчають особливості росту лісових насаджень та лісовідновлення,
проводять санітарне обстеження лісів, дають характеристику місцевої лісової
фауни.
З метою збереження на тривалий термін основи для обліку лісового
фонду, проектування та виконання господарських заходів, лісовий фонд під час
впорядкування ділять на квартали і таксаційні виділи. Використовуючи
матеріали аерофотозйомки, проводять інвентаризацію лісового фонду. У
результаті розподілу лісового фонду та його інвентаризації підприємства
лісового господарства отримують планово-картографічні й таксаційні
матеріали: планшети, плани, таксаційні описи тощо.
Історія розвитку лісовпорядкування
У давні часи Україна-Русь була лісовим краєм. За даними досліджень,
лісистість Степу перевищувала теперішню у 2-3 рази, Лівобережжя - у 3-5
разів, Поділля - у 5-10 разів. Під час опису подій Х-ХІІІ століть у «Повісті
минулих літ» літописець Нестор зазначає, що навколо Києва був «ліс і бір
великий, і ловився там всілякий звір». Описуючи Причорномор’я, «батько
історії» Геродот (484-425 рр. до н.е.) назвав його Гілеєю (країною лісів). Про
лісистість території, яку зараз займає Україна, в середині XVII століття можна
отримати уявлення за однією із перших її карт, складених за результатами
вимірювань на місцевості французьким інженером Бопланом (1651). На карті
Київського воєводства ним позначені суцільні ліси від Києва до Білогородки,
Василькова, Фастова, Переяслава і Ніжина. Уздовж річок Самари, Вовчої,
Орелі, Кінських Вод, Конки та інших приток Дніпра були суцільні ліси, ширина
яких місцями становила 12-20 км.
У середні віки ліси мали важливе оборонне значення. За словами
М. Грушевського (1904), ліси служили слов’янам захистом під час набігів
кочівників. Неприступність лісових пущ вони збільшували, влаштовуючина
дорогах завали зі зрубаних чи вивалених з корінням дерев («засіки»), У лісах,

де створювалася система укріплень, заборонялося рубання дерев, прокладання
доріг і навіть стежок. Особливим умінням влаштовувати засіки славились
запорожці. З «Історії запорізьких козаків» Д. Яворницького можна дізнатись,
що у Запорізькій Січі приділяли велику увагу захисту лісів. Рубка могла
проводитись лише з дозволу кошового отамана. Для опалювання заборонялось
рубати сирі дерева, особливому захисту підлягали плодові дерева.
Перші законодавчі акти про необхідність охорони й захисту лісових
багатств відносяться до часів Ярослава Мудрого (978-1054), у «Руській правді»
якого йдеться про покарання за самовільну вирубку лісів. У XI- XII ст.
появляються перші межові знаки у лісах, що було зумовлено необхідністю
охорони бобрових, видрових, гоголиних гонів. Під час князювання Данила
Галицького (1215-1264) на території нинішніх Біловезької та Цуманської пущ
було створено перший у світі заповідник.
Однак до XIV ст. приватної власності на ліси не було, вони перебували у
спільному користуванні, вирубки лісів з метою сільськогосподарського
використання земель проводились без будь-яких обмежень. Ліси поблизу
населених місць часто розкорчовували, звільняючи землю для ріллі, сіножатей
чи пасовищ. Із появою власників лісів, розвитком торгівлі деревиною вводиться
мито за в’їзд у ліс та штрафи за самовільну рубку дерев і полювання у лісі. У
«жалованих», купчих, охоронних та інших грамотах кінця ХІУ-початку XV ст.
вже не тільки згадується про категорії земель, але й дається їхня якісна
характеристика: за деревними породами — березова, в’язова, ялинова, дубова
тощо; за призначенням - ліс, відведений для полювання, «хоромний» ліс,
«судовий» ліс, «плотовий» ліс. Юридичне закріплення права на володіння
лісами було здійснене в середині XVII ст.
У 1811 р. Лісовий департамент увійшов до складу Департаменту
державного майна. При ньому 1826 р. був створений Лісовий учений комітет,
від якого вимагалось складання правил ведення лісового господарства. У 1830
р. ним була видана «Инструкция об управлении лесной частью на горных
заводах хребта Уральского по правилам науки лесной и доброго хозяйства».

Інструкція передбачала розділяти ліс на квартали площею4 квадратних версти,
а квартали «подумки» - на чверті для зручності опису та складання карти.
Термін «лісовпорядкування» (РогеіеіпгісМипд) був запропонований
вперше німецьким вченим Еттєльтом. На початковому етапі свого розвитку
лісовпорядкування у царській Росії базувалось, головним чином, на досвіді
Німеччини. Згодом вітчизняна наука й практика лісовпорядкування стають
самобутніми й починають відповідати природним і соціально-економічним
умовам країни. Мета лісовпорядкування була сформульована в той час таким
чином: «Лісовпорядкування має за мету накреслення такого порядку
експлуатації лісу, при якому можна було б отримувати якомога більший та
постійний дохід без його виснаження».
Перше лісовпорядкування «за правилами науки» було виконано 1841 р.
під керівництвом Є.А. Петерсона у Лісинському навчальному лісництві
Лісового інституту (тепер Санкт-Петербурзької лісової академії) на площі
понад 25 тис. га. На основі досвіду цього лісовпорядкування Ф.К. Арнольд
розробив першу вітчизняну лісовпорядну інструкцію (видана 1845 р.). З цього
часу в практику вводиться періодний метод лісовпорядкування. У його основу
було покладено ідеї та положення відомих німецьких лісівників Г. Гартіґа і
Г. Котта.
Економічні основи лісового господарствата лісовпорядкування
Характерною рисою лісового господарства є сукупність економічних та
природно-географічних умов. Тому теоретичні положення впорядкування лісів
базуються на економічних основах лісового господарства та на загальних
біологічних законах лісівництва. Виходячи з економічних положень,
лісовпорядкування розробляє теоретичні питання організації господарства,
розподілу лісового фонду, стиглості насаджень та лісокористування. У той же
час на основі лісобіологічних законів воно проводить лісівниче обґрунтування
запроектованих заходів з урахуванням природного процесу росту та розвитку
насаджень, впливу лісорослин- них умов на їхні стан та продуктивність,
взаємовпливу деревних порід.

Новим Земельним кодексом (2001) регламентовано три форми власності,
в тому числі на земельні ділянки лісового фонду - державна, комунальна і
приватна. Це пояснюється не тільки тривалістю вирощування лісів, перевагою
їхнього екологічного значення над сировинним, необхідністю збереження і
планомірного примноження лісових багатств в інтересах нинішнього та
прийдешніх поколінь, а й недостатньою на сьогодні правовою та екологічною
культурою лісокористування. В умовах розбудови держави нормативно-
правова база лісового господарства повинна враховувати суспільно-економічні
зміни в суспільстві, відповідати сучасним умовам і забезпечувати ефективне
регулювання лісових відносин, бути спрямованою на збереження, поліпшення
якісного складу і раціональне використання лісів у загальнонаціональних
інтересах. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України,
яка делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним радам
народних депутатів, а ті надають земельні ділянки лісового фонду в постійне
користування підприємствам лісового господарства та іншим
лісокористувачам. Постійна виробнича діяльність з лісовирощування, охорони
лісу, відпуску деревини, обліку і впорядкування лісів виділяє лісове
господарство в самостійну галузь народного господарства країни.
Враховуючи різноманітні функції лісів, господарство в них має вестись
комплексно, раціонально, планово. Під час встановлення розміру щорічного
користування лісом слід виходити з наявності стиглих лісів у , певному об’єкті,
можливості своєчасного лісовідновлення, збереження і підсилення
водоохоронних, захисних та інших корисних властивостей лісу, необхідна
науково обґрунтована розробка основних положень і принципів, економічних і
лісогосподарських норм ведення лісового господарства.
Економічне значення лісовпорядкування полягає в тому, що воно
проектує організацію лісового господарства, виходячи з його специфічних,
принципово відмінних від решти народногосподарських галузей, особливостей.
До останніх, передовсім, слід віднести розмаїття продуктів та корисностей, які
дає ліс. За «Лісовим кодексом України» виділяються лісові ресурси державного

значення (деревина від рубок головного користування і живиця) та ресурси
місцевого значення (деревина від рубок догляду, технічна і лікарська сировина,
кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для потреб
населення і виробництва). Корисними властивостями лісів визнані їхня
здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від
ерозії, регулювати стік води, попереджувати забруднення навколишнього
природного середовища й очищати його, сприяти оздоровленню населення та
його естетичному вихованню. Багатогранність продуктів та корисностей лісу
потребує застосовувати різноманітні способи їхнього отримання і
використання, ускладнює планування та організацію виробництва, розрахунок
економічної ефективності робіт, їхньої собівартості тощо.
Другою особливістю лісогосподарського виробництва є тривалість
процесу вирощування деревини. З моменту посадки лісу до віку його стиглості
минає 50-100 років. Цим лісова галузь відрізняється від промислового і
сільськогосподарського виробництва. Тривалий процес вирощування лісу
вимагає довгострокового планування, ускладнює процес державного
фінансування, впливає на низку інших питань економіки та організації
виробництва. Позитивний чи негативний досвід ведення господарства
проявляється через десятки років. Тому виникає необхідність у наступності
поколінь. Тривалість лісогосподарського виробництва зобов’язує лісівників
детально вивчати досвід ведення минулої господарської діяльності.
Третя особливість лісогосподарського виробництва полягає у відносно
малій частці трудових затрат у процесі вирощування лісу. Розвиток насаджень
проходить, в основному, під впливом природних факторів, без затрат людської
праці. Трудові затрати при вирощуванні лісу полягають у проведенні
лісокультурних робіт, рубок догляду, охороні лісу від пожеж, захисту від
шкідників та хвороб. Чим інтенсивніше ведеться господарство, тим більший
розмір цих затрат. Проте останній, у тривалому процесі лісогосподарського
виробництва, залишається зовсім малим порівняно з іншими галузями
народного господарства. За економічними підрахунками, в умовах

інтенсивного ведення лісового господарства, на вирощування 1 га лісу
витрачається в середньому лише близько 1,5 людино-дня. Затрати часу
людської праці в загальному процесі лісовирощування становлять 0,15-0,20%
(Воробйов Г.І. та ін., 1985).
Тема 2. Нормативна база правового регулювання лісових

відносин.
Лекція №2 Ліс як об’єкт лісовпорядкування
Ліс - територія з високою щільністю дерев. Рослинні угруповання, що
формуються на таких територіях, є характерними для великих площ суходолу в
різних районах Земної кулі. Їхніми найважливішими функціями в біосфері є
зв'язування вуглекислого газу, утворення біотопів, придатних для життя
багатьох видів тварин, рослин та грибів, регулювання гідрологічного режиму,
розвиток та підтримка ґрунтів.
Ліси відрізняються від лісистих місцевостей за ознакою змикання
покриву: в лісі гілки та листя крони окремих дерев перекривається, хоча, при
цьому, і можуть існувати ділянки відкритої місцевості - галявини. Лісиста ж
місцевість характеризується практично повсюдною наявністю відкритого
ґрунту, з деревами, віддаленими одне від одного на відстань більшу, ніж
радіуси їхніх крон.
Ліси можна знайти в будь-якому регіоні, де природні умови придатні для
сталого росту дерев, вище від рівня моря (а подекуди і нижче), до лінії
альпійських лук, за винятком місцевостей, де природна частота вогнепалів
надто велика, або середовище зазнає пресу з боку природних або
антропогенних факторів (виїдання дикими або свійськими тваринами лісового
підросту, вирубка людиною)
Лісовпорядкування - це система заходів щодо забезпечення
раціонального використання лісового фонду, підвищенню ефективності
ведення лісового господарства і здійснення єдиної науково-технічної політики
в лісовому господарстві.
При лісовпорядкуванні здійснюються:
-визначення в установленому порядку меж ділянок лісового фонду і
внутрішньогосподарська організація територій лісового фонду, лісгоспів,
національних парків, державних природних заповідників, лісгоспів освітніх
установ вищої професійної освіти;
- виконання топографо-геодезичних робіт та спеціальне картографування

лісового фонду;
- інвентаризація лісового фонду з визначенням породного та вікового складу
лісів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;
- виявлення реліктовою лісовою рослинності і особливо захисних ділянок лісів;
- виявлення ділянок лісового фонду, які потребують проведення рубок
головного користування, рубок проміжного користування, заходів з
відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорону і захист лісів та інших
лісогосподарських заходів, а також визначення порядку їх проведення.
Функціональний поділ лісів
Багатогранна роль лісів зобов’язує лісовпорядників організовувати
господарство в них диференційовано, науково обґрунтовано, комплексно й
ефективно. Виходячи з господарських цілей, лісовий фонд України підлягає
народно-, адміністративно- та організаційно-господарському поділам. Під
народногосподарською розуміють таку організацію лісового господарства, при
якій державна влада в інтересах суспільства встановлює цільове призначення
лісів у різних економічних регіонах країни, утворює центральні та місцеві
органи лісоуправління, визначає їхні функції та завдання, встановлює основні
принципи користування лісом і організації лісового господарства.
Адміністративно-господарський поділ лісового фонду здійснюється з метою
найбільш зручного і раціонального державного управління лісовим
господарством та охорони лісів. Організаційно-господарський поділ лісів має за
мету найбільш досконалу основу народногосподарського поділу лісового
фонду покладено диференційований підхід до оцінки значення тієї чи іншої
його частини, залежно від ролі, яку вона виконує в конкретних місцевих
економічних та природних умовах.
Згідно зі статтею 36 Лісового кодексу всі ліси України за їхнім еко-
логічним та господарським значенням поділяються на першу та другу групи. До
першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні
функції. Залежно від головної функції, яку виконують ці ліси, вони належать до
таких категорій захисності:

- водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та
інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних
промислових риб, а також захисні насадження на смугах відводу каналів);
- захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж
залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного
значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні
ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів,
які мають важливе значення для захисту навколишнього природного
середовища, полезахисні лісові смуги);
- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон
навколо них та промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон
санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної
охорони лікувально-оздоровчих територій);
- ліси спеціального цільового призначення, які розташовані на територіях
природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки,
пам’ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що
мають наукове або історичне значення, лісоплодові насадження і субальпійські
деревні та чагарникові угруповання).
До другої групи належать ліси, не віднесені до першої групи, що поряд з
екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних
функцій, безперервності та невиснажливості використання у цих лісах
встановлено режим обмеженого лісокористування.
Лісовий кодекс України допускає в окремих категоріях лісів першої
групи всі види рубок, у тому числі і рубки головного користування. В
основному, користування деревиною у цих лісах обмежується рубками догляду,
санітарними рубками, рубками, пов’язаними з реконструкцією малоцінних
молодняків і похідних деревостанів, лісовідновними рубками які мають за мету
не стільки заготівлю деревини, як заміну перестійних насаджень, що втрачають
свої захисні властивості. У лісах першої групи ведеться високорозвинене,
інтенсивне господарство, яке має спеціальну мету і завдання, зумовлені їхньою

специфічною роллю в народному господарстві країни. Вся система
лісогосподарських заходів спрямована на використання, збереження і
підсилення захисних функцій лісу. У водоохоронних лісах метою господарства
є створення та збереження високопродуктивних насаджень для захисту водних
об’єктів, у захисних - підтримання захисних функцій лісів, у лісах санітарно-
гігієнічного призначення — підтримання їхніх рекреаційних властивостей, у
лісах спеціального призначення, які об’єднують лісові насадження, що
розташовані на територіях природно-заповідного фонду - створення умов для
їхнього природного розвитку. Якщо ліси виконують одночасно декілька
захисних функцій, їх відносять до тієї категорії захисності, для якої
встановлений суворіший режим ведення лісового господарства і користування
деревиною, а за аналогічного режиму - до тієї категорії захисності, яка має
більше значення. Значущість окремих категорій захисності визначена
«Порядком поділу лісів на групи, віднесення до категорій захисності та
виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду»,
затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р.
Ділянки природно-заповідного фонду при незначній площі в об’єкті
лісовпорядкування відносяться до особливо захисних і в окрему категорію не
виділяються.
Зелені зони виділяють з урахуванням природних умов, розміщення
природних об’єктів, а також місць масового відпочинку населення і приміських
лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів. Площа зелених зон
України становить 16% від загальної площі її лісів. На одну тисячу жителів міст
України припадає 43 га насаджень зелених зон (для порівняння: у Литві - 250,
Естонії - 180, Білорусії та Росії - 150). До 2010 р. в Україні планується
збільшити площу зелених зон на 130 тис. га. Розміри зелених зон і лісопаркових
частин у них для населених пунктів з чисельністю населення до 1 млн. чол.
визначаються за нормативами, затвердженими урядовими документами (табл.
1.2 та 1.3). Для міст з більшою кількістю населення зелені зони виділяють за
індивідуальними проектами.
Водоохоронні ліси України становлять 3,6% від загальної площі лісових
угідь. Смуги лісів вздовж берегів річок виділяються з лісів другої групи за
нормативами (табл. 1.4 та 1.5) уздовж річок завдовжки 10 і більше кілометрів у
гірських умовах, 25 і більше кілометрів у рівнинних умовах, а також навколо
озер і водоймищ площею 100 і більше га на землях лісового фонду. За наявності
річок і озер меншої величини, навколо них виділяються берегозахисні ділянки
лісу, ширина смуг яких визначається за нормативами виділення особливо
захисних земельних ділянок лісового фонду. У лісах першої групи, що
віднесені до інших категорій захисності з більш суворим режимом ведення
лісового господарства, зазначені смуги не виділяються.
Протиерозійні лісові насадження створюють у вигляді смуг, куртин та
масивів з метою запобігання розмиву, змиву та видування ґрунтів на берегах
балок, ярів, річкових долин, стрімких гірських схилах, кам’янистих розсипах,
легкорозвіюваних пісках. Частка цієї категорії лісів у загальній їхній площі
сягає 10,7%.
Приполонинні ліси виділяються завширшки 200-500 м у горах на межі з
безлісною місцевістю (полонинами, яйлами). Площа лісів цієї категорії
становить лише 0,1% від загальної.
Уздовж залізниць з кожного боку виділяються захисні смуги завширшки
500 м, уздовж автомобільних доріг державного значення - 250 м. У гірських
районах ширина захисних смуг лісів у разі потреби може бути збільшена до
розмірів, що забезпечують надійне збереження доріг і безпеку руху. Частка
захисних насаджень уздовж залізниць та автомобільних шляхів сполучення
державного значення у загальній площі лісів становить 3,9%.
До державних захисних лісових смуг відносять насадження лінійного
типу, спеціально створені з метою виконання ними кліматорегулювальних,
ґрунтозахисних і водоохоронних функцій. Байрачними вважаються захисні
степові ліси, приурочені до балок, степовими перелісками - роз’єднані ділянки
лісових насаджень у блюдцеподібних пониженнях. Байрачні степові ліси
займають 10,8% площі земель лісового фонду.

Різні завдання ведення господарства в окремих категоріях лісів слугують
підставою для виділення їх під час лісовпорядкування в окремі господарські
частини з визначеною системою ведення лісового господарства.
Ліси другої групи розташовані переважно у північних, північно-західних
та центральних областях і гірських районах Карпат. Вирощування насаджень
тут відбувається за активного регулювання людиною природних процесів росту
лісу з повним застосуванням комплексу лісогосподарських та лісокультурних
заходів.
Основна частина лісів другої групи (80%) належить до категорії
експлуатаційних. В експлуатаційних лісах і відповідних категоріях лісів першої
групи виділяються: особливо захисні ділянки лісового фонду, до яких належать
насадження на схилах ярів, балок тощо; ділянки лісу навколо витоків річок та
мінеральних джерел; берегозахисні насадження; узлісся, що прилягають до
залізниць, автомобільних доріг державного значення, державного кордону;
ділянки лісу навколо санаторіїв, будинків відпочинку тощо; смуги лісу вздовж
берегів річок, заселених бобрами, та інші. Режим господарювання в таких
насадженнях має бути спрямований на підтримання їхніх захисних та
рекреаційних функцій.
Віднесення лісів до першої чи другої групи, переведення із однієї групи в
іншу, визначення їхніх категорій захисності є компетенцією Кабінету Міністрів
України, уряду Криму і обласних Рад народних депутатів. Підставою для
такого рішення служить подання державних органів лісового господарства,
погоджене з державними органами охорони природи.
Поділ лісів на групи та віднесення до категорій захисності не є
стабільним. Як правило, під час лісовпорядкування аналізують відповідність
наявного поділу лісів на групи і категорії конкретним умовам підприємства та
їхньому народногосподарському значенню. На основі цього аналізу дають
обґрунтування доцільності проведеного розподілу, а в разі необхідності
виробляють рекомендації щодо його змін. Обласні ради народних депутатів
розглядають клопотання державних органів лісового господарства й ухвалюють

рішення про переведення лісів з однієї групи в іншу або віднесення лісів до
певних категорій захисності. У тих випадках, коли ухвалення рішень з даного
питання є компетенцією Кабінету Міністрів України, обласна рада подає свій
висновок і матеріали щодо цього Державному комітетові лісового
господарства, який, погодивши їх з іншими зацікавленими міністерствами і
відомствами, вносить свої пропозиції на затвердження Кабінету Міністрів
України. Питання поділу лісів Республіки Крим за їхнім народногосподарським
значенням є компетенцією її уряду.
За даними державного обліку лісів, на початок 1996 р. площа лісів першої
групи становила 6,0 млн. га, другої - 4,8 млн. га або, відповідно, 55,6 і 44,4% від
загальної площі земель лісового фонду. Частка лісів першої групи у південних
та східних областях України сягає 90-100%, у той час як у Поліссі вона не
перевищує 30%. Характеристику лісового фонду України у розрізі
територіальних одиниць подано в табл. 1.6.
Підвищення значення рекреаційних і захисних функцій лісів веде до
зростання частки лісів першої групи у загальній площі лісового фонду.
Свідченням цього є хоча б той факт, що на початок 1956 р. цей показник
становив лише 28%.
Наявний поділ лісів України на групи і категорії захисності не можна
вважати раціональним. Він успадкований від колишнього. Радянського Союзу,
ліси якого відзначались великим розмаїттям і поділялись на три групи. На
думку багатьох науковців та виробничників, потрібно відмовитись від поділу
лісів на групи і значно скоротити кількість категорій захисності. Основою для
виділення категорій мають служити принципові відмінності у режимах ведення
господарства у зв’язку з функціями, які виконують ліси. Пропонується виділити
особливо захисні ліси (заповідники, національні природні парки, регіональні
ландшафтні парки, пам’ятки природи, заказники), захисні (водоохоронні,
ґрунтозахисні, полезахисні лісові смуги), рекреаційні (лісопаркові, курортні,
ліси рекреаційних зон) та виробничі (експлуатаційні). Спрощення поділу лісів
за категоріями захисності не повинно виключати їхню диференціацію за цільо-

вим призначенням, а навпаки, створити умови для врахування багато-
функціонального значення кожного окремого лісового масиву.
Поняття лісового фонду, лісових ресурсів
Основним нормативним актом, який регулює лісові відносини в Україні є
Лісовий кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21 січня 1994
року. Крім цього кодексу до нормативно-правових актів, які регулюють
відносини, що складаються в процесі раціонального використання, охорони та
відтворення лісів в Україні необхідно віднести Закон України “Про охорону
навколишнього природного середовища”, Санітарні правила в лісах України,
затверджені постановою Кабінету Міністрів України 27 липня 1995 р. № 555,
Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та
виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557, Правила
рубок головного користування в лісах України, затверджені постановою
Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559. Правила відновлення
лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від
16 січня 1996 р. № 97, Порядок ведення державного обліку лісів і державного
лісового кадастру, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27
вересня 1995 р. № 767, інші акти законодавства України.
Завданням лісового законодавства України є:

1) регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення
продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних
властивостей;
2) задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково
обґрунтованого раціонального використання.
Відповідно до статті 3 Лісового кодексу ліс - це сукупність землі, рослинності,
в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших
природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов’язані,
впливають один на одного і на навколишнє середовище.

Ліс є невід’ємною та незамінною частиною світової екосистеми. Значення
лісів для навколишнього природного середовища проявляється в корисних
властивостях лісів. Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати
вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік
води, попереджувати забруднення навколишнього природного середовища і
очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному
вихованню.
Таким чином, ліси України є її національним багатством і за своїм
призначенням та місцерозташуванням виконують наступні функції:
1) екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі,
рекреаційні);
2) естетичні;
3) виховні та інші функції.
Крім зазначених функцій ліси мають велике значення для економіки
України. Деревина залишається, як і раніше, одним з найпоширеніших
будівельних матеріалів, має величезне народногосподарське, оборонне та
культурно-побутове значення. Будівельний і оздоблювальний матеріал, папір,
цукор, залізничні шпали, ароматичні масла, лікарські препарати, вибухові
речовини – ось далеко не повний перелік, що характеризує діапазони
використання деревини в наш час.
Таким чином, в сільському господарстві, промисловості, побуті широко
використовуються лісові ресурси до яких відповідно до ст. 7 Лісового кодексу
необхідно відносити деревину, технічну і лікарську сировину, кормові, харчові
та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення
і виробництва.
Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресурси
державного і місцевого значення.
До лісових ресурсів державного значення належать деревина від рубок
головного користування і живиця.
До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не

віднесені до ресурсів державного значення.
Ліси на території України становлять її лісовий фонд. Лісовий фонд
України – це сукупність усіх лісів, які розташовані на території України а також
земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб
лісового господарства.
Відповідно до ч. 3 Ст. 4 Лісового кодексу до лісового фонду не належать:
1) усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до
категорії лісів;
2) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях,
садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
За загальним правилом питання створення, охорони і використання
насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами
законодавства.
Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами
розпоряджається Верховна Рада України.
Згідно зі статтею 11 Лісового кодексу до компетенції Верховної Ради
України угалузі регулювання лісових відносин належить:
1) законодавче регулювання лісових відносин;
2) розпорядження лісовим фондом;
3) визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони, захисту,
використання та відтворення лісів;
4) визначення повноважень органів місцевого самоврядування і органів
державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання
та відтворення лісів;
5) вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин.
Проте, оскільки основною функцією нашого парламенту є законотворча
діяльність, Верховна Рада значну частину своїх повноважень щодо
розпорядження лісами, які визначені Лісовим кодексом та іншими актами
законодавства, делегує відповідним органам місцевого самоврядування.
Загальні повноваження органів місцевого самоврядування в галузі

експлуатації, охорони та відтворення лісів розкриті в Законі України “Про
місцеве самоврядування в Україні”. Зокрема, відповідно до цього нормативного
акту до повноважень рад в межах їх компетенції належить:
1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування або
вилучення їх в порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами;
2) здійснення контролю за відтворенням лісів;
3) прийняття рішень про віднесення лісів до категорій захисності;
4) вирішення питань про поділ лісів за розрядами такс.
Крім Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування
відповідними повноваженнями в галузі регулювання лісових правовідносин
наділені Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство
охорони навколишнього природного середовища України.
Органом спеціальної компетенції в галузі регулювання лісових
правовідносин є Державний комітет лісового господарства України. Відповідно
до статті 32 Лісового кодексу до відання Держкомлісгоспу у галузі управління і
контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів
належить:
1) державне управління і контроль у галузі ведення лісового господарства у
всіх лісах, здійснення єдиної технічної політики, впровадження в
лісогосподарське виробництво досягнень науки, техніки, технології і
передового досвіду;
2) визначення основних положень, організація лісовпорядкування, ведення
державного лісового кадастру, обліку лісів;
3) організація ведення лісового господарства, включаючи питання охорони,
захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів;
4) розробка норм, правил та інших нормативних документів у галузі охорони,
захисту, використання та відтворення лісів;
5) координація роботи науково-дослідних установ у галузі ведення лісового
господарства;
6) розробка та організація виконання комплексних державних і регіональних

програм у галузі охорони, захисту лісів, підвищення їх продуктивності,
раціонального використання та відтворення;
7) здійснення міжнародного співробітництва в галузі лісового господарства;
8) встановлення сезонних строків початку і закінчення заготівлі другорядних
лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань;
9) вирішення інших питань у галузі управління і контролю за охороною,
захистом, використанням та відтворенням лісів у межах своєї компетенції.
Крім зазначених органів екологічним законодавством України
передбачено право громадян та їх об’єднань брати участь у здійсненні заходів
щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відповідно до статті 17 Лісового кодексу громадяни та їх об’єднання,
громадські комітети і ради самоврядування мають право у встановленому
порядку брати участь у розгляді місцевими радами питань, пов’язаних з
використанням лісового фонду, а також сприяти радам і спеціально
уповноваженим органам державної виконавчої влади у здійсненні заходів щодо
охорони, захисту, використання та відтвореннялісів.
Тема 3. Система управління лісовим господарством

Лекція №3 Система управління лісовим господарством
Сьогоднішній стан державного управління лісами через ряд причин
знаходиться на незадовільному рівні. Назріла гостра необхідність розроблення
нових основ екологічного лісокористування, які б враховували необхідність
різнопланового і цільового використання лісів, підвищення їх стійкості та
посилення еколого-захисних функцій. Про це свідчать і укази Президента
України , і висновки (за результатами слухань, починаючи з 2003 р.) Комітету
Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування
та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи , інших доручень Кабінету
Міністрів України.
Також актуальними на даний момент є проблеми гармонізації правового
поля та норм ведення лісового господарства України з відповідними критеріями
Європейського Союзу. У цьому відношенні Україна, як добре відомо,
приєдналася до всеєвропейського процесу захисту лісів і підписала відповідні
резолюції Страсбурзької, Гельсінської та Лісабонської конференцій Міністрів із
захисту лісів у Європі .
Таким чином, назріла необхідність вдосконалення правового поля та
законодавчої основи державного управління лісами і відповідної господарської
діяльності в них. Потрібна розробка нових, сучасних механізмів управління
процесом державного контролю за охороною, захистом, використанням та
відновленням лісів в Україні. Основою для виявлення потреби у належних
змінах законодавства є проведення його детального аналізу.
Загальна ціль статті – аналіз існуючої системи державного управління лісовим
господарством України і наукове обґрунтування необхідності подальших
структурних змін у сфері державного управління і контролю за захистом,
охороною, використанням та відтворенням лісів України.
Необхідність державного управління лісами обумовлюється нормою
Конституції України, згідно з якою "земля, її надра, атмосферне повітря, водні
та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні
ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є

об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу
права власника здійснюють органи державної виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування..." .
Державне управління лісами є багатогранним поняттям, що включає
увесь комплекс дій, спрямований на досягнення цілей лісової політики та
пов'язаний із організацією ведення лісового господарства, здійсненням
контролю за дотриманням лісового законодавства, охороною та захистом лісів,
використанням лісових ресурсів тощо. Крім того, воно визначає кількість та
склад функцій залежно від: державного устрою держави; ролі та місця лісів в
економіці країни; цілей ведення лісового господарства; форм власності на ліси .
Основний закон та інші законодавчі акти містять такі основоположні
норми, що впливають на склад функцій державного управління лісами: Україна
є унітарною державою; ліси за своїм призначенням виконують переважно
екологічні, соціальні та естетичні функції і мають обмежене експлуатаційне
значення; ліси належать українському народу .
Економічні особливості лісового господарства
Поняття норм виробітку і норм часу пов'язане з встановленням міри
праці. Норма виробітку - це кількість продукції (або роботи) у натуральному
вимірі, яке має бути здійснене в одиницю часу (годину, робочу зміну) в умовах
правильно організованого виробничого процесу. Норма часу - це час (у
хвилинах, годинах), необхідне для виробництва одиниці продукції (або роботи)
в умовах правильно організованого виробничого процесу. Норма
обслуговування характеризується величиною, витрат праці або числом
робочих, необхідних для обслуговування робочого місця, одиниці обладнання
чи машини (наприклад, на валку лісу бензиномоторної пилкою робоче місце
обслуговують двоє робітників: вальник і помічник вальника). Між нормою
виробітку і нормою часу є обернено пропорційна залежність: чим
більше норма виробітку, тим менше норма часу і навпаки. Ця залежність може
бути використана при розрахунку норм і представлена в такому,
як: норма вироблення = 1 / норма часу. За нормами обслуговування

встановлюється необхідне число робітників для обслуговування агрегатів,
верстатів і т. д. Норми по праці і обслуговування повинні бути технічно
обгрунтовані. Під технічно обгрунтованими розуміються норми, розроблені на
основі виявлення й аналізу всіх можливостей даного виробничого процесу з
метою досягнення найменших витрат праці на виконання роботи. Технічно
обгрунтовані норми враховують раціональне використання всіх елементів
виробництва і впровадження передових методів роботи. За своєю величиною
вони повинні бути на рівні між показниками більшості робітників і
досягненнями передових. Норми по праці поділяються:
1. Єдиними називаються норми, що встановлюються на операції з
урахуванням впливу певного, але обмеженого числа нормоутворюючих
факторів (наприклад, за середнім обсягом хлиста). Ці норми встановлюються на
найбільш поширені технологічні процеси в галузі та розробляються в
централізованому порядку для обов'язкового застосування на всіх
підприємствах даної галузі. Вони відображають рівень продуктивності праці,
досягнутий більшістю підприємств галузі.
2. Типовими називаються норми, що розробляються також (як і єдині)
за операціями, але виходять з певних, точно встановлених типових умов їх
виконання, а саме: з урахуванням прийнятої технології, технічних засобів, форм
організації праці та впливу нормоутворюючих факторів в конкретно заданих
умовах роботи, від яких норми можуть змінюватися в ту або іншу сторону.
Таким чином, в обліку впливу більш широкого кола нормоутворюючих
факторів та умов роботи і полягає принципова відмінність типових норм
виробітку від єдиних норм.
3. Місцевими називаються норми, що розробляються також методами
технічного нормування безпосередньо на підприємстві за відсутності норм на
роботи, не передбачені єдиними або типовими нормами. Типові й місцеві
норми вводяться в дію наказом директора підприємства за погодженням з
комітетом профспілки.
Технічно обгрунтовані норми повинні постійно організовувати робітників

на безперервне підвищення продуктивності праці. У зв'язку з цим необхідний
своєчасний і організований перегляд застарілих норм, що є важливою
умовою підвищення ефективності виробництва. Необхідність періодичного
перегляду норм обумовлюється тим, що постійна зміна та вдосконалення
техніки, технології, організації праці та виробництва, зростання кваліфікації
робітників сприяє зниженню витрат праці на одиницю виконуваної роботи або
виробленої продукції та збільшують З вироблення в одиницю часу. В міру
цього повинна змінюватися і норма, якщо чинна не відповідає новим умовам
виробництва, не забезпечує випереджаючого зростання продуктивності праці в
порівнянні зі зростанням заробітної плати. Крім того, технічно необгрунтовані
норми перешкоджають правильній організації виробничого процесу,
раціонального використання праці робітників, організації його
оплати відповідно до витрат. Отже, перегляд норм безпосередньо пов'язаний з
впровадженням технічних, технологічних та організаційних заходів, які
забезпечують зростання продуктивності праці. Норми переглядаються за
погодженням з місцевим комітетом профспілки.
Державне управління в галузі охорони
та використання лісових ресурсів
Система органів управління. Важливе значення для забезпечення
раціонального використання та охорони лісів та земель лісового фонду має
організація державного управління в цій області. В основі класифікації органів,
які здійснюють державне управління в даній сфері, лежить об'єм і характер їх
компетенції. У зв'язку з цим прийнято розрізняти органи виконавчої влади
загальної та спеціальної компетенції.
Виконавчими органами державної влади загальної компетенції, які
здійснюють державне управління в галузі охорони, захисту, використання та
відтворення лісів є Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим,
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його
органи на місцях, спеціально уповноважені державні органи лісового
господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи

відповідно до законодавства України.
До відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за
охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів належить:
здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та
відтворенням лісів; визначення порядку діяльності органів державної вико-
навчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення
лісів; встановлення порядку поділу лісів на групи, віднесення до категорій
захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду;
встановлення лімітів спеціального використання лісових ресурсів державного
значення; встановлення порядку і нормативів плати за спеціальне використання
лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду;
затвердження Правил відпуску деревини на пні, рубки лісу, відтворення,
охорони і захисту лісів, догляду за лісом, заготівлі технічної та лікарської
сировини, інших продуктів лісу, а також користування земельними ділянками
лісового фонду; забезпечення розробки комплексних державних та
регіональних програм у галузі охорони, захисту і відтворення лісів, підвищення
їх продуктивності та раціонального використання; рийняття рішень про
обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ і
організацій в порядку, передбаченому законодавчими актами, в разі порушення
ними лісового законодавства; вирішення інших питань у галузі управління і
контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів.
Спеціально уповноваженими державними органами лісового
господарства є Комітет лісового господарства України та його органи на
місцях.
До відання Комітету лісового господарства України у галузі управління і
контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів
належить:
державне управління і контроль у галузі ведення лісового господарства у всіх
лісах, здійснення єдиної технічної політики, впровадження в лісогосподарське
виробництво досягнень науки, техніки, технології і передового досвіду;

визначення основних положень, організація лісовпорядкування, ведення
державного лісового кадастру, обліку лісів; організація ведення лісового
господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального
використання лісових ресурсів та відтворення лісів; розробка норм, правил та
інших нормативних документів у галузі охорони, захисту, використання та
відтворення лісів; координація роботи науково-дослідних установ у галузі
ведення лісового господарства; розробка та організація виконання комплексних
державних і регіональних програм у галузі охорони, захисту лісів, підвищення
їх продуктивності, раціонального використання та відтворення; здійснення
міжнародного співробітництва в галузі лісового господарства; встановлення
сезонних строків початку і закінчення заготівлі другорядних лісових матеріалів
і здійснення побічних лісових користувань; вирішення інших питань у галузі
управління і контролю за охороною, захистом.
Користування земельними ділянками лісового фонду
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються
спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам,
установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі -
постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для
спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського
господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних
цілей та проведення науково-дослідних робіт. У постійне користування для цієї
ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо
вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть
також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.
Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду
посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
У тимчасове користування за погодженням з постійними
лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися
підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним
організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та

громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання
лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих,
рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-
дослідних робіт.
Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може
бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до
двадцяти п'яти років.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду
оформляється договором.
Постійне користування земельними ділянками лісового фонду
припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом
України.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду
припиняється в разі:
1) добровільної відмови від користування земельними ділянками лісового
фонду;
2) закінчення строку, на який було надано право користування земельними
ділянкамилісового фонду;
3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право
тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду;
4) невикористання у встановлені строки лісових ресурсів, порушення правил
користування земельними ділянками лісового фонду або використання їх не за
призначенням;
5) користування земельними ділянками лісового фонду та спеціального
використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і
відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного
середовища на наданих для користування земельних ділянках лісового фонду
та за їх межами;
6) систематичного невнесення у встановлені строки плати за спеціальне
використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового

фонду;
7) вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового
фонду.
Припинення права тимчасового користування земельною ділянкою
лісового фонду провадиться Радою народних депутатів, яка її надавала, у разі
незгоди тимчасових лісокористувачів, - у судовому порядку.
Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки
припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового
фонду.
Тема 4. Організація лісовпорядкування в Україні.

Лекція №4 Організація лісовпорядкування в Україні
За досить тривалий період існування впорядкування лісів історично
склалися дві організаційні системи виконання лісовпорядних робіт:
централізована, незалежна від місцевого лісоуправління, і децентралізована, за
якої лісовпорядкування виконується працівниками, що підпорядковуються
місцевим органам лісоуправління.
Централізована система лісовпорядкування в процесі його виконання
забезпечує найбільш повний контроль за веденням лісового господарства
працівниками місцевих лісогосподарських підприємств. Крім того, вирішення
цілої низки найголовніших лісогосподарських питань лісовпорядниками,
підпорядкованими центру, відбувається об’єктивніше, без місцевих впливів,
котрі ґрунтуються на специфіці тамтешньої господарської кон’юнктури.
Нарешті, у великій централізованій лісовпорядній організації більші
можливості для впровадження новітніх, найпрогресивніших технологій,
підбору та виховання кваліфікованих кадрів, організації їхньої роботи.
Поряд із перевагами, централізована система організації
лісовпорядкування має низку недоліків. Це, передовсім, недостатнє знайомство
з місцевими особливостями ведення лісового господарства, ймовірність
виникнення протиріч та неув’язок із місцевими органами лісоуправління,
неможливість урахування всіх господарських інтересів лісового підприємства.
За централізованої системи завжди є ризик прийняття односторонніх,
шаблонних рішень, що, так би мовити, є зворотною стороною медалі, коли
лісовпорядкування намагається уніфікувати технічні прийоми виконання
відповідних робіт.
Децентралізована система також має деякі переваги. Лісовпорядники,
котрі працюють у місцевих лісових підприємствах, добре знають місцеві
особливості об’єкта, тому можуть краще врахувати їх у плані ведення
лісогосподарської діяльності. Проектування (розробка лісогосподарських
заходів) немов зливається з веденням лісового господарства: план лісового
господарства, складений під керівництвом і за участю самих виконавців, буде

ближчим до виробництва, а працівники лісового господарства проявлять
більше зусиль для його виконання.
Однак здебільшого, децентралізованій системі властиві істотні недоліки.
За такої системи неможливо досягти однакового рівня лісовпорядних робіт.
Тому в остаточній документації можуть бути незіставні результати з обліку
лісу, що, в свою чергу, впливає на якість лісогосподарського проектування.
Лісовпорядкування, підпорядковане місцевим органам, втрачає функції
контролю за веденням лісогосподарської діяльності в об’єкті, що
впорядковується.
У зв’язку зі сказаним, на даний час в Україні прийнята комбінована
система, коли найголовніші питання лісовпорядкування (розмір користування
лісом, план рубки тощо) вирішуються на спільних нарадах працівників
централізованої лісовпорядної організації та місцевого лісового управління.
Елементами комбінованої системи також є закріплення працівників
лісовпорядної організації за окремими держпісгоспами, в обов’язки яких
входить внесення повсякденних змін у лісовпорядну документацію, поточне
лісовпорядне проектування, у тому числі й щодо призначення
лісогосподарських заходів та здійснення авторського нагляду за виконанням
проектних завдань.
Враховуючи переваги централізованої системи лісовпорядкування над
децентралізованою, для виконання лісовпорядних робіт було створено
виробниче об’єднання «Укрдержпіспроект», яке підпорядковується
Державному комітетові лісового господарства України.
Планування лісовпорядних робіт
Укрдержліспроект складається з п’яти експедицій, три з яких розташовані
в м. Ірпені Київської області, четверта - у Львові, а п’ята - в Харкові. Крім того,
об’єднання має свій власний інформаційно-обчислювальний центр (ЮЦ), цех
камерального виробництва (ЦКВ), п’ять профільних (структурних) відділів і дві
групи - виробничого і господарського обслуговування, підпорядковані
об’єднанню. Львівська та Харківська експедиції, у зв’язку з їхньою

віддаленістю від головної організації, мають статус самостійних підприємств,
тобто права юридичної особи (рахунок у банку, печатку, самостійний
фінансовий звіт).
У виробничому відношенні експедиції діляться на лісовпорядні партії. В
той час як експедиція є постійною структурною одиницею, кількість
лісовпорядних партій, а також їхній склад можуть змінюватись залежно від
вимог виробництва. Як правило, експедиція налічує 5-6, а в деяких випадках -
10 і більше лісовпорядних партій. Лісовпорядна партія є виробничою
одиницею, що впорядковує окреме лісогосподарське підприємство
(держлісгосп). До її складу входять начальник партії та інженерно-технічні
працівники: інженери-таксатори і техніки - помічники таксаторів. Залежно від
особливостей об’єкта лісовпорядкування партії поповнюються геодезистами,
лісопатологами, геоботанікками, ґрунтознавцями та іншими спеціалістами.
Принципи розрахунку необхідної кількості виконавців, котрі працюють у
польових умовах, наступні: оскільки в адміністративному відношенні Україна
складається з 24 областей та АР Крим, а період, за який необхідно
впорядкувати всі ліси країни, дорівнює 10 рокам, то за один рік
лісовпорядкуванням у середньому охоплюється дві, інколи три, області. Отже,
одну область упорядковує одна, а в багатолісних районах - дві експедиції.
Обласні органи управління лісового господарства включають у себе від 5 до 20
держлісгоспів. Звідси випливає, що залежно від об’єкта лісовпорядкування
експедиція у своєму складі повинна налічувати 5-10 партій. Бажаним є те, щоб
лісництво повністю впорядковував один інженер-таксатор, чим забезпечується
однотипність прийомів лісоінвентаризації та призначення лісогосподарських
заходів. Отже, кількість таксаторів у лісовпорядній партії має відповідати
кількості лісництв у держпісгоспі, тобто, в середньому, дорівнювати 5-6
особам. Приблизно стільки ж має бути й помічників таксаторів.
Лісовпорядні роботи провадяться за договором, що укладається з
обласним органом управління лісового господарства. У деяких випадках
договори укладаються безпосередньо з об’єктом лісовпорядкування

(заповідники, природні парки, лісові дослідні станції, військові лісництва,
лісомисливські господарства). Угоди на виконання лісовпорядних робіт
укладаються також з окремими лісокористувачами в залежності від того, хто
замовляє і фінансує роботи.
Для координації технічних дій, вироблення загальних прийомів та
пирішення технічних задач лісовпорядкування, як правило, проводиться
спеціальною, детально розробленою інструкцією із впорядкування та
обстеження лісового фонду України, яка затверджується Держкомлісгоспом. Ця
інструкція є для лісовпорядників технічним законом, згідно з яким
здійснюється все лісовпорядкування, складається вся планова і іохнічна
документація, встановлюється дробовість та обсяг робіт і, нарешті,
вирішуються спірні технічні питання. Така інструкція, зазвичай, діє протягом
тривалого часу, тому її розробка та прийняття є дуже важливою справою.
Нині лісовпорядники України користуються інструкцією для
впорядкування лісів СРСР, прийнятою 1986 р. та дещо зміненою і доповненою
1989 р. За цей час Україна відокремилася від СРСР і стала самостійною
державою зі своєю структурою державного лісового фонду, системою подення
лісового господарства в цілому та лісовпорядкування зокрема.
Иісовпорядкування республіки перейшло на новий, більш сучасний метод
організації - безперервний. У 1994 р. було прийнято Лісовий кодекс України.
Все це має бути відображено у новій лісовпорядній інструкції, розробку якої
закінчує виробничо-науковий відділ Укрдержліспроекту.
Матеріалами аерофотозйомки, за якими провадиться інвентаризаціація
лісу та виготовлення планово-картографічних матеріалів, «Укрдержпіспроект»
забезпечується згідно з угодами, укладеними з організаціями цивільної авіації.
Начальник експедиції розподіляє роботу поміж лісовпорядними париями
і видає наряди-завдання начальникам партій на польові та камеральні роботи.
Він керує роботою лісовпорядних партій, встановлює і дину методику робіт,
наглядає за правильністю розподілу їх усередині партій, контролює роботу
партій та правильність грошових витрат. Пропити організації і розвитку

лісового господарства складають лісо- пморядні партії (причому пояснювальну
записку до проекту пише начальник партії), а начальник експедиції перевіряє їх
та подає до затвердження. До компетенції начальника експедиції відноситься
укладання уюд на виконання лісовпорядних робіт та представництво у
відповідних іакладах і місцевих органах влади.
Начальник лісовпорядної партії керує роботами інженерно-технічною
персоналу своєї партії, відповідає за їхнє своєчасне виконання та належну
якість. Він розподіляє роботу поміж працівниками, всебічно винило об’єкт і
збирає матеріали, необхідні для складання проекту. До обов'язків начальника
партії входить складання проекту квартальної та ні іирної мережі, керівництво
закладанням пробних площ для колек іншого тренування та його проведення.
Види і методи лісовпорядних робіт
Розвиток лісогосподарської галузі, підвищення ролі лісу в житті людини,
зміни економічних умов вимагають удосконалення лісовпорядних прийомів. У
теорії лісовпорядкування існує поняття «методів лісовпорядкування», але різні
вчені-лісовпорядники трактують його по-різному. За М.М. Орловим, під
методами лісовпорядкування слід розуміти різноманітні способи комбінації
лісогосподарських заходів, які мають за мету визначення розміру і порядку
постійного користування лісом або різноманітні прийоми організації лісового
господарства. Досить близьке до цього визначення A.A. Байтіна, котрий
розглядає методи лісовпорядкування як комплекс організаційно-технічних
способів і прийомів, за допомогою яких елементи господарства об'єднуються в
одне організаційне ціле, утворюючи конструктивну форму лісового
господарства з постійним користуванням та відновленням лісу. М.П. Анучин
стрижневим питанням всіх методів лісовпорядкування визнає регулювання
щорічного користування лісом, проголошуючи принцип безперервності та
відносної рівномірності лісокористування. У розумінні В.А. Бугайова методи
лісовпорядкування - це поєднання методів інвентаризації лісу і системи
запроектованих лісогосподарських заходів, спрямованих на раціональне і
найповніше використання земель лісового фонду, захисних функцій

насадження й отримання продуктів лісу.
Незважаючи на деякі розбіжності в трактуванні поняття «методів
лісовпорядкування», всі вони мають право на існування, оскільки висловлюють
суть проблеми, котра полягає в комплексі дій, спрямованих на оптимальну
організацію ведення лісового господарства. Окремі автори лише акцентують
увагу на тих чи інших аспектах цього комплексу.
Керівним принципом, який визначає організацію лісового господарства,
завжди була і залишається вимога узгодження користування лісом та його
відтворення.
Упровадження лісовпорядних методів у практику далеко не завжди
відбувалось за принципом заміни старих методів досконалішими. Історія
лісовпорядкування знає немало і зворотних прикладів.
Методи лісовпорядкування відрізняються, передовсім, принципами
розрахунку користування лісом, основою яких може бути або площа, або запас,
або приріст, або поєднання цих елементів. З другого боку, різниця між
методами лісовпорядкування полягає в облікових одиницях, за якими
проводиться розрахунок головного користування: ліс у рамках господарського
об’єкта; ліс у межах періодних площ; ліс, поділений на квартали, згруповані за
періодами рубки; сукупність ділянок господарської секції; окреме насадження
чи окремі групи дерев.
Залежно від того, які принципи покладено в основу, всі методи
лісопорядкування можна об’єднати у такі групи:
- методи поділу на лісосіки;
- періодні методи;
- методи нормального запасу;
- метод контролю поточного приросту
- метод класів віку;
- метод ділянкового господарства;
- метод безперервного лісовпорядкування.
Технологічна схема лісовпорядних робіт

Лісовпорядкування починається із встановлення меж лісу, що
впорядковується. На кожен лісовий масив потрібно мати геодезичний план у
вигляді просторового зображення земель, зайнятих лісом та іншими видами
угідь, котрі відносяться до меж об’єкта лісовпорядкування. Особливого
значення цей вид лісовпорядних робіт набуває зараз, під час переходу до
безперервного лісовпорядкування, коли, у зв’язку зі створенням повидільної
картографічної бази даних лісового фонду України і таксаційні виділи повинні
мати сталі межі протягом тривалого часу. Лісовпорядкуванню підлягають
ділянки лісу, забезпечені геодезичними ибо графічними даними і завірені
районними органами землевпорядкування. Крім того, бажана наявність
топографічних карт масштабу 1:10000.
У лісовпорядкуванні застосовують наступні види зйомок: геодезичну яка
провадиться на місцевості із застосуванням геодезичних приладів,
аерофотозйомку, в результаті проведення якої отримують спектрозональні
аерофотознімки, та космічну.
Професор М.М. Орлов у геодезичній лісовій зйомці виділяв дві сторони:
технічну, або суто геодезичну, і господарську, або лісовпорядну, пов’язуючи
технічні питання лісової зйомки, користуються тими ж засобами і методами, які
вивчаються в курсі геодезії. Проводячи лінійну зйомку, необхідно враховувати
лісогосподарську сторону. Наприклад, на геодезичному плані необхідно
позначати землі, що використовуються для лісовирощування. Це полегшить
роботу таксатора під час ні намовлення контурів окремих виділів. Просіки та
візири, що використовуються таксаторами як ходові лінії, мають бути
прокладені за відповідною системою, обґрунтованою в проекті квартальної і
візирної мережі. Все це вимагає проведення лісової зйомки спеціалістами, що
володіють навичками з таксації лісу. У той же час таксатори, які використо-
вують результати зйомки, мають бути компетентними в питаннях зйомки та
геодезії.
Польові лісовпорядні роботи складаються з двох основних видів -
знімальних і таксаційних, а також встановлення натурних знаків.

Завданням знімальних робіт є складання плану лісових масивів
підприємства. Під час їхнього проведення обов’язково використовують:
планово-картографічні матеріали попереднього лісовпорядкування;
всі матеріали аерофотозйомки, особливо матеріали останніх років;
геодезичні дані меж суміжних землекористувачів;
матеріали геозйомок, проведених іншими відомствами;
топографічні карти масштабу 1:100000 і крупніші.
Тема 1. Об'єкт лісовпорядкування.
Лекція №5 Поняття об’єкту лісовпорядкування,
його організаційно господарське ділення
Під час лісовпорядкування здійснюється інвентаризація насаджень та
ведуться проектні роботи з розвитку лісового господарства на десятирічний
термін для певної частини лісового фонду, яка входить до складу конкретної
адміністративно-господарської одиниці.
Об’єктом лісовпорядкування вважають землі державного лісового фонду
України, які впорядковуються одночасно і на які складається проект організації
та розвитку лісового господарства за ревізійний період (10 років). У об’єкті
лісовпорядкування виконується повний цикл лісовпорядних робіт:
аерофотозйомка, підготовчі, польові та камеральні роботи.
Поняття про об’єкт лісовпорядкування перебувало в залежності від
соціально-економічної ситуації у житті суспільства. За свідченням О.В. Тюріна
(1965), у першій російській лісовпорядній інструкції 1845 р. передбачалось
плани лісового господарства складати на юридично оформлені та відмежовані
органами державного межування лісові території, які носять назву дач. Одна
або декілька дач становили лісництво, яке й було одиницею управління. З
часом багато дач, які були у приватному користуванні, виявились більшими від
лісництв. Лісовпорядкування не мало змоги давати лісництву цілісний план
ведення лісового господарства. Таке протиріччя між лісовпорядкуванням та
лісоуправлінням було розв’язане лісовпорядними інструкціями: 1883 р. - для
приватних, 1884 р. - для казенних лісів. Цими інструкціями впроваджувався
новий порядок лісовпорядкування - за господарськими частинами або
«відрізами». Лісництво при цьому повинно було становити хоча б одну
господарську частину.
У подальшому лісові дачі, юридично оформлені та відмежовані за родом
власності, як лісовпорядні одиниці втратили своє значення. Лісовпорядна
інструкція 1914 р. піддачею розуміла «таке господарське ціле, яке утворене з
однієї або кількох розташованих поряд дач, визначених за родом власності».

При цьому малось на увазі, що кожне лісництво повинно бути хоча б однією
лісовпорядною дачею.
Після проведення у 1918 р. націоналізації лісів, які утворили єдиний
державний лісовий фонд, об’єктом лісовпорядкування стали лісництва. Однак
така невелика за площею одиниця як лісництво не давала можливості отримати
узагальнені дані для більших територій. Це навело на думку про укрупнення
об’єктів лісовпорядкування і проведення його за однорідними в економічному
та лісогосподарському відношеннях районами. М.М. Орлов (1927) при цьому
зауважив, що принцип районності повинен бути керівним у лісовпорядкуванні,
але його проведення можливе лише за умови руху від окремого до загального, а
не навпаки, тобто від дачі до лісництва, від лісництва до району, від району до
округи, від округи до області і т.д. Інструкція 1926 р. передбачала складання
під час лісовпорядкування загальної характеристики лісів та проекту
лісогосподарських заходів у цілому по району. Однак всі ці пропозиції
виявились нереальними, і до 1930 р. лісовпорядкування проводилось по
лісництвах та їхніх частинах - господарських дачах.
На початку тридцятих років XX ст. була проведена реорганізація лісового
господарства. Усі ліси державного лісового фонду були розділені на крупні
адміністративні лісогосподарські одиниці - лісгоспи, які й стали основним
об’єктом лісовпорядкування.
Згідно із Земельним кодексом України (2001), землі лісового фонду
можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, причому
громадянам та юридичним особам у власність передаються ділянки лісового
фонду загальною площею до 5 га. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням
органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у
постійне користування спеціалізованим державним або комунальним
лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам,
установам та організаціям, у яких створені спеціальні підрозділи для ведення
лісового господарства, а також для спеціального використання лісових
ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих,

рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-
дослідних робіт. Право постійного користування земельними ділянками
лісового фонду засвідчується державним актом.
Основним постійним спеціалізованим лісогосподарським підприємством
є держлісгосп, який ділиться на лісництва, майстерські дільниці, обходи.
Держлісгоспи кожної адміністративної області входять у лісогосподарські
об’єднання та управління. На 1 січня 1996 р. в Україні налічувалось 21 обласне
лісогосподарське об’єднання, 3 обласних управління лісового господарства,
Комітет з лісового господарства АР Крим, понад 250 держлісгоспів, 16
державних лісомисливських господарств, понад 1400 лісництв. Держлісгосп є
юридичною особою, тобто має свій рахунок у банку, печатку і самостійний
бухгалтерський звіт.
Крім окремого держлісгоспу, об’єктом лісовпорядкування може бути
група держлісгоспів, що входять до складу лісів зеленої зони міста або
промислового центру, окреме лісництво (наприклад, військове), лісова дослідна
станція тощо.
Впорядкування лісів здійснюють, як правило, підрозділи виробничого
об’єднання «Укрдержліспроект» за єдиними програмою і технологією. Для
кожного об’єкта складається проект організації та розвитку лісового
господарства. Для лісництв, які відносяться до об’єкта лісовпорядкування,
складають короткий проект зі стислими даними про організацію ведення
лісового господарства і повними відомостями про лісовий фонд та обсяги
запроектованих заходів.
Деякі об’єкти лісовпорядкування мають свої особливості, тому
впорядковуються декількома експедиціями лісовпорядного підприємства або
іншими організаціями за спеціальними програмами. Наприклад, зелені
насадження м. Києва впорядковувались комплексною експедицією
Укрдержліспроекту; зелені насадження м. Дніпродзержинська - науковими
співробітниками Центрального ботанічного саду АН України; насадження
державного дендрологічного парку «Тростянець» Чернігівської області -

співробітниками кафедри лісовпорядкування та геодезії Національного
аграрного університету.
Як правило, розподіл території лісового фонду на держлісгоспи та
лісництва передує лісовпорядкуванню. Однак, встановлюючи обсяги
господарської діяльності на майбутній період, лісовпорядкування уточнює
наявний адміністративно-господарський поділ і, в разі необхідності, виносить
на розгляд лісовпорядної наради питання про внесення до нього змін.
Держпісгоспами здійснюється весь цикл лісогосподарських робіт від
створення лісових насаджень до підготовки їх до рубки. З 1960 р. лісгоспам
передані також і функції лісоексплуатації.
Необхідність погоджувати питання розвитку лісового господарства з
розвитком інших галузей народного господарства зумовлює потребу
розміщення території держлісгоспу в межах одного адміністративного району.
Однак у малолісних південних районах країни непоодинокі випадки об’єднання
в одне підприємство лісових насаджень кількох районів, а часом - і сусідніх
областей (до складу Оникіївського держлісгоспу Кіровоградської області
входить 135 га лісів Черкаської області).
Лісництво є організаційною частиною держлісгоспу і підпорядковане
йому. Вже на початку лісовпорядних робіт, під час розбивки лісових масивів на
планшетні полігони та квартали, вирішують питання про оптимальну кількість
лісництв, їхнє розміщення та межі. Межі лісництв, слід, по можливості,
суміщати з межами господарських частин та планшетних полігонів.
Основне завдання адміністративно-господарського поділу лісового фонду
полягає у забезпеченні зручності управління та охорони лісів. Вирішуючи його,
слід ураховувати віддаленість лісових масивів від населених пунктів, їхню
конфігурацію, ступінь розкиданості територією та відстань між окремими
урочищами, запроектовані обсяги лісогосподарських робіт. Площа
адміністративно-господарської одиниці повинна бути тим меншою, чим ближче
до лісу розташовані населені пункти, чим більше розкидані територією лісові
урочища, чим більша протяжність меж окремих лісових масивів, чим

інтенсивніша господарська діяльність.
На думку А.І. Котова (1961), оптимальна кількість лісництв у лісгоспі - не
більше 5-7. Більша їхня кількість ускладнює роботу підприємства і може
спричинити необхідність його розукрупнення. Площі лісництв у одному й тому
ж держлісгоспі можуть бути неоднаковими. Важливо, щоб загальний обсяг
роботи у підприємстві був рівномірно розподілений за лісництвами, технічними
дільницями, обходами.
У табл. наведена стисла характеристика основних елементів організації
території лісогосподарських підприємств, підпорядкованих Державному
комітетові лісового господарства України, станом на 1.01.1996 р. Середня
площа земель лісового фонду підприємства становить 25,3 тис. га. Однак дійсні
площі держлісгоспів коливаються від 123 га (Джанкойський держлісгосп
об’єднання «Кримліс») до 90,3 тис. га (Овруцько-Народицький
спецдержпісгосп об’єднання «Житомирліс»). У середньому до складу
держлісгоспу входить 5 лісництв з коливанням від 1 (Новотроїцький
держлісгосп об’єднання «Херсонліс») до 13 (Вигодський та Осмолодський
держлісгоспи Івано-Франківського обласного управління лісового
господарства). Середні площі лісництв, майстерських дільниць та обходів, як
правило, зменшуються з півночі на південь та із заходу на схід.
Поділ лісогосподарського підприємства на лісництва, майстерські
дільниці та обходи вирішується самим підприємством в залежності від
територіальної розпорошеності і його фінансового стану. У пояснювальній
записці до проекту начальник партії дає відповідне обґрунтування змінам
адміністративно-господарського поділу лісового фонду.
Межі об’єкта лісовпорядкування повинні бути чітко виражені в натурі і
закріплені межовими знаками. Важливою умовою є їхня постійність, яка дає
змогу використовувати матеріали лісовпорядкування тривалий час, вести
точний облік лісового фонду.
Під час проведення лісовпорядкування об’єкти узгоджують з
лісорослинним районуванням території, яке відображає природні ботаніко-

географічні закономірності просторового розміщення лісів, взаємозв’язки
лісової рослинності з умовами середовища та потенціальні можливості
господарського використання лісових ресурсів. Складаючи проект організації
та розвитку лісового господарства об’єкта лісовпорядкування, важливо
врахувати також економічні умови району його розташування, особливості
територіального розміщення лісів, лісистість території, характер зв’язку
лісогосподарського виробництва з іншими галузями народного господарства.
Районування території об’єкту лісовпорядкування відповідно
народногосподарського поділу лісів
Основна адміністративно-господарська одиниця - держлісгосп - об’єднує
ліси різного народногосподарського призначення, тобто ліси різних категорій
захисності. Характерним у цьому відношенні є Чернівецький ДЛГ
Чернівецького обласного управління лісового господарства (табл).
Таблиця.
Категорії захисності лісів Чернівецького ДЛГ
№ Площа
Категорії захисності
з/п га %
Регіональні ландшафтні парки (зона 2298 9,2
1
регульованої рекреації)
2 Лісопаркова частина лісів зелених зон 812 3,3
3 Заповідні лісові урочища 98 0,4
4 Регіональні ландшафтні парки (господарська 13065 52,4
зона)
5 Лісогосподарська частина лісів зелених зон 795 3,2
6 Захисні смуги вздовж автомобільних доріг 64 0,3
7 Захисні смуги вздовж залізниць 80 0,3
8 Інші ліси 416 1,7
Всього лісів першої групи 17628 70,7
9 Друга група лісів 7312 29,3
Загальна площа лісів держлісгоспу 24940 100
Організація господарства у різних категоріях лісів не може бути од-

наковою. Беручи до уваги функціональне призначення лісів, установлений у
них режим ведення лісового господарства і лісокористування. Господарська
частина - це територіально, відокремлена сукупність насаджень та інших
категорій земель підприємства, об’єднана спільною метою .ведення

господарства, напрямком, рівнем інтенсивності лісового господарства, повинні
мати визначені межі у вигляд просік або природних рубежів (доріг, річок,
гірських хребтів тощо).
Кількість утворюваних господарських частин залежить від
різноманітності економічних умов, народногосподарських та місцевих вимог до
лісового господарства. Підставою для їхнього виділення є поділ лісів на
категорії захисності. Однак занадто детального поділу лісового фонду на
господарські частини слід уникати, оскільки це не завжди сприяє раціональній
організації ведення господарства, ускладнює лісовпорядкування та подальшу
роботу підприємства. У лісах першої групи окремі категорії захисності, які
мають однакові вік стиглості насаджень і режим ведення лісового господарства
та лісокористування, об'єднують в одну господарську частину. Наслідком
такого об’єднання є, як правило, дві господарські частини: лісів першої групи,
де заборонені рубки головного користування, та інших лісів першої групи. Ліси
другої групи переважно становлять одну господарську частину - лісів другої
групи.
Господарська частина може об’єднувати деревостани утворені різними
деревними породами. Однак сукупність насаджень повинна мати однакове
господарське призначення і перебувати в однакових економічних умовах.
Насадження можуть відрізнятися за широкої палітри типів лісорослинних умов
і типів лісу, формування, у зв’язку з цим, деревостанів різної продуктивності, в
насадженнях однієї деревної породи можуть бути організовані різні
господарські секції. Іноді підставою для створення господарських секцій слугує
походження. Так, насіннєві дубняки III та порослеві деревостани II і вищих
бонітетів виділяють у високостовбурну господарську секцію, а насіннєві IV та
порослеві III і нижчих бонітетів - у низькостовбурну.
Підставою для організації окремої господарської секції може слугувати
також санітарний стан лісів, пошкодження деревостанів на значній площі
хворобами і шкідниками. З цієї причини у соснових деревостанах часом
виділяють окремо господарську секцію насаджень у вогнищах кореневої губки.

З насаджень, призначених для одержання, крім деревини, ще й іншої продукції
(кори, лубу, меду, плодів тощо), утворюють спеціальні господарські секції. В
окремі секції виділяють ділянки з особливо цінними та реліктовими породами
при будь-яких їхніх площах. Організовуючи господарства у лісах гірських
районів, до уваги беруть крутизну схилів.
При ділянковому методі лісовпорядкування проводяться детальні
ґрунтово-типологічні та лісотипологічні обстеження, результати яких лежать в
основі організаційно-господарського поділу лісів. Об’єднання насаджень в одну
господарську секцію в цьому випадку здійснюють з урахуванням умов їхнього
місцезростання та мети лісовирощування, які визначаються господарським
типом насаджень.
Якщо насадження кількох деревних порід займають незначну площу,
вони можуть бути об’єднані в одну господарську секцію. Ці породи повинні
бути близькими за своїми біологічними властивостями, належати до одного
господарства (хвойного, твердолистяного, м’яколистяного), мати спільну мету
лісовирощування та однаковий вік стиглості. Щоправда, останнім інколи
нехтують, встановлюючи оборот рубки за найбільш представленою породою.
За наявності в лісовому фонді насаджень, породна структура яких не відповідає
цілям ведення лісового господарства, утворюють тимчасові господарські секції.
Метою ведення господарства у них є поступова заміна малоцінних насаджень
високопродуктивними деревостанами, котрі відповідають даним лісорослинним
умовам.
Організовуючи господарські секції, керуються конкретними умовами
господарства, структурою лісового фонду. Надмірна кількість секцій
ускладнює лісовпорядне проектування та ведення лісового господарства. У
проекті організації лісового господарства лісовпорядник повинен дати
вичерпне обґрунтування утворення господарських секцій, детальну
характеристику їхніх площ, запасів, приростів. Особливо серйозної ар-
гументації потребує організація кількох госпсекцій у межах однієї деревної
породи. Як правило, площа господарської секції, що організується, повинна

становити не менше 10% від площі вкритих лісовою рослинністю земель
господарської частини. Доцільність утворення господарських секцій меншої
площі обґрунтовується та затверджується на першій лісовпорядній нараді.
Віднесення невкритих лісовою рослинністю земель до тієї чи іншої
господарської секції здійснюється за цільовою породою, яка проектується до
лісовідновлення.
Назви господарським секціям дають за породою, котра переважає, та
їхнім господарським призначенням. Усі показники, які слугують підставою для
поділу насаджень на господарські секції, легко визначаються під час
лісовпорядкування. Склад є головним таксаційним показником, за яким одні
деревостани відокремлюють від інших. Умови місцезростання
характеризуються бонітетом і типом лісу. Деревостани, віднесені до одного
класу бонітету і типу лісу, мають однакову динаміку росту і розвитку. На
основі аналізу цієї динаміки та формування відповідних сортиментів
вирішують питання про вік стиглості лісу. Спосіб рубки вибирають,
враховуючи біологічні властивості насаджень та економічні фактори
виробництва. Одночасно зі способом рубки визначають і спосіб відновлення
лісу.
Розряди та нормативи лісовпорядних робіт
1.За цільовим призначенням лісовпорядні роботи поділяються на:
- впорядкування лісів;
- повторне лісовпорядкування;
- спеціальні види обстеження.
Технічною основою для всіх видів лісовпорядкування служать матеріали
аерофотозйомки.
Впорядкування лісів складається з двох основних видів робіт
1. Інвентаризація лісового фонду;
2. Розробка проекту організації і розвитку лісового господарства для території,
що впорядковується.
Повторне впорядкування призначається після закінчення терміну дії

проекту, складеного попереднім лісовпорядкуванням (ревізійний період). При
повторному лісовпорядкуванні виконується повний обсяг лісотаксаційних робіт
і складається новий проект організації лісового господарства. В останні роки (з
початку 90-х) у лісовпорядчу практику вводиться неперервне
лісовпорядкування. Його метою є фіксувати щорічні поточні зміни в лісовому
фонді, пов’язані з лісогосподарською діяльністю держлісгоспу.
Основним видом лісовпорядних робіт в лісовому фонді України є
повторне лісовпорядкування.
Ступінь точності і детальності обстежень, глибину і повноту розробки
плану організації і розвитку лісового господарства в об’єкті лісовпорядкування
визначає розряд лісовпорядкування. В залежності від народногосподарського
значення лісів, рівня інтенсивності лісового господарства та лісоексплуатації,
перспективи їх розвитку лісовпорядкування проводять за першим або другим
розрядами. Різні розряди лісовпорядкування визначають різну величину
кварталів, таксаційних виділів, відстанню між ходовими лінями (просіками,
візирами) (табл.).
Характеристика розрядів лісовпорядкування
Відстань між
Мінімальний
Розміри Площа Розмір кварталь-ними
Роз- кіло-метраж
кварталу, кварталу, середнього просіками та
ряди таксаційних ходів
км га виділу, га такса-ційними
на 1000 га, км
візирами, м
з
без АФЗ з АФЗ без АФЗ
АФЗ
I 0,5х0,5 1-2
1,0х0,5 3-5
1,0х1,0 3-5
II 1,0х1,0 6-15
2.0х1,0 6-15

Успіх інвентаризаційних робіт залежить від проведення ряду підготовчих
заходів, в яких беруть участь поряд з лісовпорядниками працівники
держлісгоспу. Ці роботи проводять за рік до польового сезону з метою

вирішення ряду організаційно-технічних питань і виконання деяких видів
натурних робіт, необхідних для кращої організації і якісного виконання
польових лісовпорядних робіт.
До задач лісовпорядних робіт належать:
·- вивчення границь об’єкту, його адміністративно-господарських одиниць і
підготовка пропозицій щодо їх змін;
·- аналіз існуючого поділу території лісів на категорії захисності;
·- складання проекту квартальної та візирної мережі (лісовий масив ділять на
планшетні полігони, суміщаючи їх межі з границями лісництв. На планшетах
нарізають квартальну мережу, нумеруючи квартали у межах лісництв з
північного заходу на південний схід. Таксаційні візири розташовують
паралельно до квартальних просік);
·- збір та оцінка таксаційних, геодезичних, планово-картографічних матеріалів;
- аналіз забезпеченості об’єкту лісовпорядкування аерофотознімками; вибір
таксаційних нормативів;
·- збір даних про санітарний стан лісів, призначення, при необхідності,
спеціальних лісотипологічних обстежень;
·- організація прорубування та прочищення квартальної мережі, відновлення
граничних та квартальних стовпів;
Розряди лісовпорядкування
Ступінь точності і детальності обстежень, глибину і повноту розробки
плану організації і розвитку лісового господарства в об’єкті лісовпорядкування
визначає розряд лісовпорядкування. За інструкцією 1986 р., призначеною для
впорядкування лісового фонду всього Радянського Союзу, впорядкування лісів
України залежно від їхнього народногосподарського значення, рівня
інтенсивності та перспектив розвитку лісового господарства і лісоексплуатації
здійснюється за ІА і І, тобто за двома розрядами. Отже, можна сказати, що в
незалежній державі, якою є Україна, лісовпорядкування провадять за першим
або другим розрядами, котрі за своєю точністю та детальністю обстежень
відповідно визначаються ІА та І розрядами лісовпорядної інструкції 1986 р.

Різні розряди лісовпорядкування визначають різну величину кварталів,
таксаційних виділів, відстань між ходовими лінями (просіками, візирами). У
табл. наведено дані, що характеризують кожний розряд лісовпорядкування.
Таблиця
Характеристика розрядів лісовпорядкування
Відстань між Мінімальний

Розміри Площа Розмір квартальними кілометраж
Розряди кварталу, кварталу, середнього просіками і таксаційних
км га виділу, га таксаційними ходів на 1000
візирами, м га, км
І 0,5x0,5 25 1-2 250 60
1,0x0,5 50 3-5 250 60
1,0x1,0 100 3-5 500 60
II 1,0x1,0 100 6-15 500 45
2,0x1,0 200 6-15 500 45
Як правило, за першим розрядом упорядковують ліси першої, а за другим

- другої групи. Виняток становлять ліси першої групи з низькою інтенсивністю
ведення лісового господарства і другої - з високою.
Лісовпорядні і технічні наради
Для визначення ступеня детальності виконання лісовпорядних робії і
встановлення основ ведення лісового господарства провадяться спеціальні
лісовпорядні і технічні наради. Перша лісовпорядна нарада провадиться перед
початком польових робіт, а друга - в другій половині камерального періоду і
обговорюють підсумки таксації лісу та виконані розрахунки розміру
лісокористувань, виявлені місця рубок, розроблений план лісовідновних та
інших лісогосподарських заходів.
На першій технічній нараді обговорюється зміст наступних підготовчих
робіт (скликається за два місяці до їхнього початку), а на другій провадиться
після закінчення польових робіт, підбиваються підсумки їхнього виконання та
даються рекомендації щодо проведення камеральних робіт.
Лісовпорядні наради провадять у обласних об’єднаннях лісового

господарства під головуванням їхніх керівників, а технічні наради - у
дпржлісгоспах під керівництвом їхніх директорів. У нарадах беруть участь
представники органів лісоуправління (головні лісничі обласного управління та
держлісгоспу), відповідних підрозділів ВО «Укрдержліспроекту» (начальники
експедицій і партій, таксатори, котрі безносередньо виконують
лісоінвентаризацію в об’єкті впорядкування) і обласних органів Мінекоресурсів
України.
Отже, за 1-2 місяці до початку основних польових лісовпорядних робіт
провадять першу лісовпорядну нараду з метою перевірки виконання
підготовчих та встановлення порядку проведення польових робіт. Доповідачем
на цій нараді виступає директор лісогосподарського підприємства або головний
лісничий, співдоповідачем - начальник лісовпорядної партії.
На першій лісовпорядній нараді розглядаються такі основні питання:
- розподіл території на категорії захисності, на рівнинну та гірську частини;
- юридичне оформлення меж землекористування об’єкта з іншими
землекористувачами;
- проект організації території, поділу його на планшети і квартали;
- забезпеченість аерофотознімками; рекомендації з утворення господарських
частин, господарств та господарських секцій, встановлення віку головної
рубки;
- рекомендації з призначення господарських секцій під час таксації лісосічного
фонду;
- рекомендований нормативно-довідковий матеріал, наявність пробних площ
минулого лісовпорядкування, необхідність закладки нових постійних пробних
площ;
- попереднє обговорення розміщення рубок головного користування;
- особливості таксації лісу з урахуванням його народногосподатського
значення;
- господарське значення окремих деревних та чагарникових порід,
перспективних побічних користувань;

- забезпечення лісовпорядних робіт робочою силою, транспортом, харчами,
житлом, участь у цих роботах працівників лісогосподарського підприємства;
- інші технічні особливості лісовпорядних робіт, а також проект наряд-завдання
на проведення лісовпорядкування.
Начальник лісовпорядної партії інформує персонал партії про рішення
першої лісовпорядної наради, доводить обсяги та особливості лісовпорядних
робіт, розподіляє їх між працівниками.
У середині камерального періоду, тобто після закінчення польових і
виконання значної частини камеральних робіт, коли будуть підбиті підсумки
таксації лісу, складені планово-картографічні матеріали, розроблені
лісогосподарські заходи, визначено розмір користування лісом та намічено
рішення низки інших питань, скликається друга лісовпорядна нарада. На цій
нараді, передовсім, розглядаються результати таксації державного лісового
фонду лісогосподарського підприємства й підбиваються підсумки ведення
лісового господарства за попередній перед лісовпорядкуванням період. Далі
уточнюється напрямок ведення лісогосподарської діяльності, пов’язаний з
організацією господарських частин, і віки стиглості, пов’язані з поділом лісу на
господарства (господарські секції), встановлюється розмір рубок головного
користування та рубок, пов’язаних з веденням лісогосподарської діяльності
підприємства (рубки догляду за лісом, санітарні та інші). Нарада затверджує
обсяги заходів з лісовідновлення, захисту лісу від шкідників, побічних
користувань, підсочки лісу. Тут також розглядаються пропозиції
лісовпорядкування з охорони лісу від пожеж, план протипожежного
впорядкування держлісгоспу, питання спеціального і дорожнього будівництва.
Крім того, на нараді обговорюється госпрозрахункова діяльність підприємства,
його кадрова політика тощо.
З усіх цих питань начальником лісовпорядної партії складається записка.
Рішення наради є обов’язковими для виконання в кінцевій стадії складання
проекту організації та розвитку лісового господарства.
Тема 2. Економічні і теоретичні основи лісовпорядкування

Лекція №6 Лісові русурси
Для економічного потенціалу регіону ліси мають надзвичайно важливе
значення. Ліси використовують як ресурсний матеріал для розвитку різних
галузей економіки, створюють придатні умови для життя людини. Лісові
ресурси - це і деревина, і технічна сировина, і харчові та кормові ресурси.
Важливого значення набувають ліси як засіб охорони навколишнього
середовища. Завдяки захисним властивостям ліси сприяють поліпшенню
водного режиму територій, підвищенню врожайності сільськогосподарських
культур.
У сукупності з іншими природними ресурсами лісові ресурси являють
собою складову частину продуктивних сил країни безпосередньо беруть участь
в економічному розвитку, у забезпеченні соціальних потреб суспільства,
виступають одночасно як засіб виробництва, предмет і продукт праці.
У лісовому господарстві ліс виступає як предмет праці - тобто як об'єкт,
на який людина діє в процесі праці і який є матеріально речовою основою
майбутнього продукту. Праця спрямовується на здійснення насадження
лісового фонду, проведення реконструкції деревостанів, сприянню природного
лісоведення, а також здійснення вирубки лісу з метою одержання лісопродукції
та формування ландшафтів.
Одночасно ліс виступає як засіб праці, який служить засобом впливу людини на
предмет праці, змінює його. Використовуючи насіння як засіб праці, людина
створює новий ліс, регулює лісокористування, забезпечує відтворення ліс. В
цьому проявляється двоїстість економічної природи лісових ресурсів.
Уявлення про лісові ресурси як продукт праці розглядається виходячи із
обсягу праці, що витрачається на лісовирощування. В даному випадку праця як
діяльність людини використовується для підготовки лісових ресурсів до їх
використання виходячи із потреб людей, спрямовується на формування
потрібних напрямів у вирощуванні лісів.
Кінцевою метою такої діяльності є забезпечення збереження та використання
лісових ресурсів протягом тривалого часу.

До складу заходів, спрямованих на забезпечення впливу на стан та
використання лісових ресурсів відносять: усі види рубок, осушення лісових
земель, внесення добрив, посадка лісових культур, реконструкція малоцінних
деревостоїв, заходи, пов'язані із збереженням лісів, їх охороною.
Правові відносини, що забезпечують підвищення продуктивності,
охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення
потреб суспільства у лісових ресурсах регулюються Лісовим Кодексом України
(1994 p.).
Ліси є національним багатством країни і за своїм призначенням та місцем
розташування виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-
гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції,
підлягають державній охороні.(Усі ліси на території України становлять її
лісовий фонд, що поділяється на:
• землі лісові - вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не
вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші),
зайняті лісовими шляхами, просіками тощо;
• землі нелісові - зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового
господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними
комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями; зайняті
болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для
потреб лісового господарства. В основу організації процесу лісокористування
закладений поділ лісів на групи в залежності від їх екологічного та
народногосподарського значення, розташування та виконання ними функцій.
Лісовим Кодексом України визначено поділ лісів на першу і другу групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно
природоохоронні функції, мають такі категорії захищеності:
• водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та
інших водних об'єктів);
• захисні (ліси протиерозійні, протиполонинні, захисні смуги лісів вздовж
залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного

значення, державні захисні лісові смуги, ліси степових, лісостепових, гірських
районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного
середовища).
• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон
навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого
поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів
санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).
До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного
фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні
урочища, регіональні ландшафтні парки, а також ліси, що мають наукове або
історичне значення.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають
експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та
невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого
лісокористування.
Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові,
харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб
населення і виробництва} За своїм призначенням поділяються на лісові ресурси
державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення
належать деревина від рубок головного користування і живиця. Всі інші лісові
ресурси відносяться до ресурсів місцевого значення.
Лісокористування являє собою один із древніших видів господарської
діяльності, характеризує споживацьке ставлення до лісових ресурсів. Процес
виснаження лісів примусив визначити основні напрями сучасного лісового
господарства, до яких входять:
• лісовідведення;
• лісовпорядкування;
• лісорозведення.
Лісовідведення являє собою активну форму відродження лісу на зайнятих
ним територіях. Розрізняють лісовідведення природне, коли створюють

сприятливі умови для самовідведення лісів, їх самосіву та підросту після рубок,
та штучне, коли вирощується насіння, висаджуються саджанці, вирощені у
лісових розсадниках.
Лісовпорядкування забезпечує раціональне використання, підвищення
продуктивності, охорони і захисту лісів, визначає способи відтворення, лісосіки
головного користування, рубки, догляду тощо.
Лісорозведення передбачає створення штучних лісових насаджень на
територіях, де раніше не було лісу. До лісорозведення відносять роботи по
створенню лісозахисних смуг, лісомеліорацій тощо.
Земельні ділянки лісового фонду можуть бути у постійному або
тимчасовому користуванні.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються
спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, а також підприємствам,
організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового
господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб
мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і
туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
У тимчасове користування (тимчасове — до 3-х років та довгострокове —
до 25 років) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб
мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і
туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, земельні ділянки
лісового фонду можуть надаватися підприємствам, організаціям, об'єднанням
громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним
особам та громадянам.
Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування,
організацію, ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, з
урахуванням господарського призначення лісів і природно-кліматичних умов
зобов'язані забезпечувати:
• збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб;
• посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-

гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони
здоров'я людей і поліпшення навколишнього природного середовища;
• безперервне і раціональне використання лісів для планомірного задоволення
потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;
• розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів,
підвищення їх продуктивності;
• раціональне використання земельних ділянок лісового фонду;
• підвищення ефективності лісогосподарського виробництва на основі єдиної
технічної політики, досягнень науки і техніки. Важливого значення набуває
вивчення стану лісових ресурсів, основних напрямів їх використання та
забезпечення відтворення.
Загальна площа лісів регіону складається із площі лісів державного
значення (Держкомлісу України), площі лісів, що знаходяться у користуванні
господарств агропромислового комплексу та підприємств (організацій, установ)
інших міністерств.
Оцінка лісових ресурсів здійснюється з використанням показника "площа
загального лісового фонду", що характеризує загальну площу вкриту лісом.
Крім того, визначають частину площі, яка має загальнодержавне та регіональне
значення. Для оцінки стану лісових ресурсів також використовують показники:
• коефіцієнт лісистості території;
• питомі запаси деревини на душу населення.
Природні умови
Природні умови - це елементи природного середовища, що не беруть
безпосередньої участі в суспільному виробництві ( сонце, вода, атмосфера і ін.).
Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав у своїх працях
А.А. Мінц. Природні умови ( у вузькому розумінні ) - це тіла і сили природи,
які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й
діяльності людського суспільства і в невиробничій діяльності людини.
Природні ресурси - це тіла і сили природи, які на повному рівні розвитку
можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у

формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.
Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території
ще не вивчені ресурси мають назву потенційних природних ресурсів.
За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі.
Зокрема, перше місце за кількістю орних земель, за запасами залізної й
марганцевої руд, сірки. Україна в числі перших за запасами кам'яного вугілля,
природного газу, калійної і кам'яної солей.
Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з
включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і
збільшення навантаження на навколишнє середовище.
За минулі роки в країні досягнуто великих успіхів у вивченні природних
ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення і
властивості окремих їх видів і родовищ, узагальнено досвід господарського
використання, досліджено закономірності територіальної організації.
Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми
економічної оцінки природних ресурсів.
Поняття “економічна оцінка природних ресурсів” широко дискутується в
економічній та економіко - географічній літературі. Економіко - географи
здебільшого використовують поняття "господарська оцінка природних
ресурсів". Проектування розміщення продуктивних сил потребує даних, що
стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку
інтегральних кількісних і якісних показників природно - ресурсного потенціалу
окремих регіонів і країни в цілому. Кількісні показники мають уможливлювати
порівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів використання їх.
Водночас економічна оцінка виражає природі й виробничо-технічні аспекти
освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники.
Джерелом створення вартості можуть бути затрати праці на підготовку їх до
використання, відтворення і поліпшення. Однак вартісна оцінка дещо
однобічна, оскільки не враховує територіально диференційованих властивостей
природних ресурсів.
А.А.Мінц пропонує як економічну оцінку природних ресурсів
враховувати вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих
ресурсів та їхніх джерел на продуктивність суспільної праці. Нерівномірність їх
просторового розподілу потребує врахування різниці в обсягах ресурсів
оцінюваних об'єктів. Критерієм оцінки пропонується вважати порівняльну
економічну ефективність використання повного джерела ресурсів або
територіального поєднання їх.
Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних
затратах живої і уречевленої праці. Враховуючи це, показниками економічної
оцінки повинністати собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі
капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат.
Залежно від практичних запитів, доцільно виробити кілька критеріїв
економічної оцінки:
- поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;
- оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;
- оцінка природних умов життя або виробництва. Інші пропонують економічну
оцінку природних ресурсів:
- пов'язують із витратами на освоєння і відтворення їх:
- що показниками оцінки є диференційована рента, диференційований доход,
валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів:
- що для оцінки окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод
витрат на одиницю приросту продукції в певному районі на певному відрізку
часу.
Для складання схем розміщення галузей господарства і комплексного
розвитку господарства економічних районів велике значення мають кількісні
параметри певного виду ресурсу, тобто його запаси. За народногосподарським
значенням запаси корисних копалин поділяють на дві групи:
- балансові використання яких економічно вигідне, тобто вони
відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-
технічними умовами експлуатації;

- позабалансові які при наявному рівні технології експлуатувати
економічно не вигідно. До позабалансових відносять ресурси, що
характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного
компоненту, складними умовами експлуатації.
При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів
або рудних тіл, їх протяжність або глибину залягання, вміст корисного
компоненту та інші специфічні показники.
Економічні умови
Це умови в яких розвивається вся структура лісового господарства
дороги, по яким ми вивозим деревину і.т.д
Тема 3. Основні засади організації лісового господарства

Лекція №7
Формування та обґрунтування поділу лісу на господарські частини,
господарств та господарські секції
Отже, утворення господарських секцій має бути підпорядковане певній
господарській меті, відповідати особливостям складу і росту насаджень,
господарському значенню деревних порід, біологічним особливостям та
продуктивності лісостанів. Об’єднання насаджень однієї породи в одну
господарську секцію дає можливість визначити для неї конкретні господарські
цілі, запроектувати однакові методи догляду за лісом та його відновлення.
За широкої палітри типів лісорослинних умов і типів лісу, формування у
зв’язку з цим деревостанів різної продуктивності, в насадженнях однієї
деревної породи можуть бути організовані різні господарські секції. Іноді
підставою для створення господарських секцій слугує походження. Так,
насіннєві дубняки III та порослеві деревостани II і вищих бонітетів виділяють у
високостовбурну господарську секцію, а насіннєві IV та порослеві III і нижчих
бонітетів - у низькостовбурну.
Підставою для організації окремої господарської секції може слугувати
також санітарний стан лісів, пошкодження деревостанів на значній площі
хворобами і шкідниками. З цієї причини у соснових деревостанах часом
виділяють окремо господарську секцію насаджень у вогнищах кореневої губки.
З насаджень, призначених для одержання, крім деревини, ще и іншої продукції
(кори, лубу, меду, плодів тощо), утворюють спеціальні господарські секції. В
окремі секції виділяють ділянки з особливо цінними та реліктовими породами
при будь-яких їхніх площах. Організовуючи господарства у лісах гірських
районів, до уваги беруть крутизну схилів.
При ділянковому методі лісовпорядкування проводяться детальні
ґрунтово-типологічні та лісотипологічні обстеження, результати яких лежать в
основі організаційно-господарського поділу лісів. Об’єднання насаджень в одну
господарську секцію в цьому випадку здійснюють з урахуванням умов їхнього
місцезростання та мети лісовирощування, які визначаються господарським

типом насаджень.
Якщо насадження кількох деревних порід займають незначну площу,
вони можуть бути об’єднані в одну господарську секцію. Ці породи повинні
бути близькими за своїми біологічними властивостями, належати до одного
господарства (хвойного, твердолистяного, м’яколистяного), мати спільну мету
лісовирощування та однаковий вік стиглості. Щоправда, останнім інколи
нехтують, встановлюючи оборот рубки за найбільш представленою породою.
За наявності в лісовому фонді насаджень, породна структура яких не
відповідає цілям ведення лісового господарства, утворюють тимчасові
господарські секції. Метою ведення господарства у них є поступова заміна
малоцінних насаджень високопродуктивними деревостанами, котрі
відповідають даним лісорослинним умовам.
Організовуючи господарські секції, керуються конкретними умовами
господарства, структурою лісового фонду. Надмірна кількість секцій
ускладнює лісовпорядне проектування та ведення лісового господарства. У
проекті організації лісового господарства лісовпорядник повинен дати
вичерпне обґрунтування утворення господарських секцій, детальну
характеристику їхніх площ, запасів, приростів. Особливо серйозної ар-
гументації потребує організація кількох госпсекцій у межах однієї деревної
породи. Як правило, площа господарської секції, що організується, повинна
становити не менше 10% від площі вкритих лісовою рослинністю земель
господарської частини. Доцільність утворення господарських секцій меншої
площі обґрунтовується та затверджується на першій лісовпорядній нараді.
Віднесення невкритих лісовою рослинністю земель до тієї чи іншої
господарської секції здійснюється за цільовою породою, яка проектується до
Назви господарським секціям дають за породою, котра переважає, та
їхнім господарським призначенням.
Усі показники, які слугують підставою для поділу насаджень на гос-
подарські секції, легко визначаються під час лісовпорядкування. Склад є

головним таксаційним показником, за яким одні деревостани відокремлюють
від інших. Умови місцезростання характеризуються бонітетом і типом лісу.
Деревостани, віднесені до одного класу бонітету і типу лісу, мають однакову
динаміку росту і розвитку. На основі аналізу цієї динаміки та формування
відповідних сортиментів вирішують питання про вік стиглості лісу. Спосіб
рубки вибирають, враховуючи біологічні властивості насаджень та економічні
фактори виробництва. Одночасно зі способом рубки визначають і спосіб
відновлення лісу.
За встановленими під час інвентаризації лісу таксаційними показками
Насадження об’єднують у окремі ділянки - таксаційні виділи, являють собою
первинну організаційно-господарську одиницю лісового фонду.
Таксаційний виділ - це ділянка лісової або нелісової землі лісового
відокремлюється від сусідніх ділянок за окремими показниками на величини,
передбачені чинною інструкцією з упорядкування лісів державного лісового
фонду. На всій площі таксаційного виділу проектують і здійснюють однакові
лісогосподарські заходи.
Раніше виділення таксаційних ділянок здійснювали шляхом, геодезичної
зйомки встановлених у натурі меж або рекогносцирувальним способом. Нині ця
робота виконується з обов’язковим використанням аерофотознімків. Планове
положення кожного виділу на аерознімку встановлюють з точністю,
наближеною до інструментальної зйомки, а контури ділянок наносять після
дешифрування під стереоскопом і, в разі необхідності, після уточнення їх у
натурі.
Мінімальні площі таксаційних виділів для окремих категорій земель
лісового фонду встановлюються лісовпорядною інструкцією і коливаються в
межах від 0,1 до 1 га. Середня площа таксаційного виділу в насадженнях
державного лісового фонду України становить 3,4 га.
Для визначення територіального положення лісових масивів та їхнього
взаємного розміщення лісову територію в межах лісництва ділять на планшетні
полігони та квартали. При цьому користуються усіма наявними планово-

картографічними матеріалами, в тому числі топографічними картами масштабу
1:10000 та аерофотознімками.
Розбиваючи землі лісового фонду на планшетні полігони, прагнуть до
того, щоб кількість планшетів була мінімальною. Границі планшетних
полігонів повинні збігатися з межами кварталів і проходити у сприятливих для
прив’язки до геодезичної основи місцях. У гірських умовах при встановленні
границь полігонів керуються умовами рельєфу. Кожен планшетний полігон
повинен уміщатися на аркуші ватманського паперу розміром 60x60 см.
У планшетні полігони об’єднують ряд суміжних кварталів. Межовими
лініями кварталів у рівнинних лісах слугують просіки, а у гірських, як правило
- природні межі. За формою вони можуть бути квадратними, прямокутними або
неправильної конфігурації. Можливе утворення так званих збірних кварталів із
незначних за площею і розпорошених лісових контурів та смуг. Розміри
кварталів залежать від розряду лісовпорядкування і здебільшого не
перевищують 100 га.
Поділ лісових масивів на квартали не тільки полегшує інвентаризацію
лісового фонду, але й має важливе господарське значення. Він полегшує доступ
у ліс, орієнтування у ньому, сприяє охороні лісу, обліку і контролю відпуску
деревини та інших лісових продуктів, прокладанню доріг, призначенню
лісогосподарських заходів, заготівлі лісу.
Тема 4. Стиглість лісу

Лекція №8
Біологічні та економічні види стиглостей лісових насаджень
Стиглість сільськогосподарських культур настає після певного (три-
валістю, переважно, менше одного року) періоду росту та дозрівання.
Критерієм стиглості сільськогосподарських продуктів є їхня оцінка та визнання
того, що вони є придатними до вживання і не можуть тривалий час перебувати
на полі, а задля запобігання псуванню, мають бути зібрані і покладені на
зберігання.
У лісовому господарстві визначення стиглості основного його продукту -
деревини - складніше ніж у сільському господарстві. Це пояснюється
особливостями лісогосподарської галузі - тривалим періодом вирощування
деревини та різними цілями ведення господарства у тому чи іншому лісовому
насадженні.
Під стиглістю лісу розуміють такий його стан, при якому він найкраще
відповідає меті господарства, тобто найповніше задовольняє потреби
господарства у конкретних сортиментах деревини або проявляє свої корисні
властивості. Однак, потрібно розуміти, що поняття стиглості не може бути
застосоване до такого складного та багатогранного комплексу, яким є ліс.
Навіть на невеликій території лісу ростуть дерева різного віку та різних порід,
ділянки цієї території можуть відрізнятися за своїми ґрунтовими умовами та
рельєфом. Об’єкт, до якого застосовують термін «стиглість лісу», має бути
конкретизований, тобто треба з’ясувати, чи йдеться про насадження
конкретних лісоутворювальних порід, чи навіть про окремі дерева.
Теорія лісовпорядкування розглядає не одну стиглість, а вивчає різні її
види. Одні з них визначаються природними процесами росту і розвитку дерев
та лісостанів, інші - технічними й економічними розрахунками та
господарськими умовами. Кожен із видів стиглості характеризує певний стан
насадження, відповідність його конкретним вимогам, пов’язаним із віком
насаджень та господарськими потребами. Всі види стиглості можуть бути
поділені на дві групи: біологічні (природна, відновлювальна та фізіологічна) й

економічні (кількісна, технічна, господарська, якісна, захисна тощо).
Стан насадження або окремих дерев, при якому вони переходять у стадію
відмирання, називається природною стиглістю, а вік, у якому починається цей
процес, називається віком природної стиглості. Настання цього віку в окремих
дерев можна визначити за об’єктивними ознаками. Дерева припиняють ріст у
висоту, мають плоску та рідку крону, часто суховерхі, хвоя почорніла, кора
тріщинувата, покрита лишайниками. У насадженні досягнення віку природної
стиглості супроводжується помітним зрідженням деревостану. Однак, як
зазначає М.М. Ор- лов (1927), «...як під час природного процесу зріджування,
так ще більше у разі застосування сильних прохідних рубок, зменшення
загальної маси насадження не може вважатися за момент його природної
стиглості, оскільки воно може компенсуватися підняттям цінності вирощеної
деревини. Звідси випливає, що стосовно насаджень природна стиглість може
бути визначена об’єктивно за зміною їхньої цінності та прибутковості».
Вік природної стиглості залежить від деревної породи (табл), умов
місцезростання, походження. У високобонітетних деревостанах природна
стиглість настає пізніше, ніж у насадженнях з низькою продуктивністю; у
лісостанах вік природної стиглості нижчий, ніж у окремих дерев; у
насадженнях, що розташовані у північних районах, він нижчий, ніж у
південних.
Таблиця
вік природної стиглості деревостанів та окремих порід
Окреме Окреме
Порода Лісостан Порода Лісостан
дерево дерево
Сосна, модрина 300 | Дуб 400 300
200 насіннєвий
Ялина, ялиця 250 | Дуб
180 порослевий 120
Кедр 350 300 Ясен 200
Береза 150 Бук, липа, 150
120 в’язи
Осика, вільха чор. 120 100 Тис ягідний 1500
Природна стиглість є тим максимальним віком, до якого можна тримати

дерева на корені. У практиці лісовпорядкування вона знаходить застосування в
тих господарствах, де за мету мають не одержання деревини, а використання
якихось захисних функцій лісу (курортні ліси, лісопарки, зелені зони і т.п.).
Настання природної стиглості супроводжується не тільки різким зниженням
приросту насадження та погіршенням якості деревини, а й втратою його
захисних властивостей. Беручи до уваги, що в лісах першої групи землі повинні
постійно бути вкритими лісами, деревостани призначають у рубку значно
раніше від віку природної стиглості. Це дозволяє обійтись тут без суцільних
рубок, а проводити поступові чи добровільно-вибіркові.
Відновлювальна, або фізична стиглість насаджень настає тоді, коли
забезпечується найкраще їхнє природне поновлення. Вона вказує на ту вікову
межу, за яку не повинна переходити рубка що має задовольняти вимоги
постійності користування на основі забезпечення природного лісовідновлення.
Розрізняють порослеву та насіннєву відновлювальні стиглості.
Порослева стиглість характеризує той максимальний вік, при якому
дерево чи лісостан ще спроможні на достатню кількість порослі. З настанням
такого віку здатність деревостану до самовідновлення значно зменшується або
повністю зникає. Порослева відновлювальна стиглість має велике значення у
низькостовбурних та змішаних за походженням господарствах, де важливо
головну рубку проводити не пізніше від віку порослевої стиглості. Це -
насадження м’яколистяних порід на перезволожених землях, заплавні ліси.
Віком насіннєвої стиглості називають той найменший вік, при якому
дерева або лісостан уже дають достатній урожай насіння для заліснення зрубів.
Практичне значення цього виду стиглості невелике, оскільки до головної рубки
залучаються деревостани, як правило, значно старші від нього. Насіннєва
стиглість враховується під час організації лісонасіннєвих господарств, у яких
рубками догляду забезпечують достатню плодоносність уже в мінімальному
віці. Плодоносність лісостанів триває до глибокої старості, тобто аж до
настання віку природної стиглості.
Відновлювальна стиглість деревостанів залежить від панівної породи

(табл.), їхнього походження, умов місцезростання, ступеня зімкнутості крон
дерев, загального стану. У несприятливих умовах вік насіннєвої
відновлювальної стиглості у дерев настає раніше, в добрих умовах - пізніше.
Дерева, що ростуть окремо, вступають у цей вік дещо раніше ніж у насадженні.
Таблиця
Приблизний вік відновлювальної стиглості лісостанів
Вік стиглості Вік стиглості
Порода Порода
Насіннєвої Порослевої Насіннєвої Порослевої
Модрина 20-30 - Вільха чорна 30-40 50-60
Сосна, кедр 40-50 - Дуб 50-60 70-80
насіннєвий
Ялина, ялиця 50-60 - Дуб - 50-55
порослевий
Береза 20-30 40-50 Ясен 40-50 70-75
Осика, липа 20-30 60-70 —
Фізіологічно стиглим слід уважати такий лісостан, у якому

спостерігається найбільший поточний приріст деревної маси. Дослідження
свідчать, що саме в цьому віці створюється максимальний ефект оздоровлення
навколишнього середовища.
Кількісною стиглістю називають той вік дерева чи насадження, при якому
їхній середній об’ємний приріст досягає максимальної величини. Характерною
особливістю віку, при якому настає ця стиглість, є однаковість середнього і
поточного приростів (рис. 1.3). До настання віку кількісної стиглості поточний
приріст переважає середній, а після цього поступається йому. Вік кількісної
стиглості можна суттєво змінити, проводячи інтенсивні рубки догляду.
Кількісна стиглість насаджень залежить від панівної деревної породи,
типу умов місцезростання, стану дерев. Вік кількісної стиглості дерев, що
складають насадження, неоднаковий: у крупних за розмірами дерев він настає
раніше ніж у малих; у швидкорослих деревних порід - раніше ніж у
повільнорослих; у насадженнях, що ростуть у добрих умовах місцезростання -
раніше ніж у поганих; на півночі він настає пізніше ніж на півдні.
Вік кількісної стиглості насаджень особливо важливо враховувати у

господарствах, зорієнтованих„на.дт^имання максимальної мяпи деревини,
незалежноТід її якості (наприклад, у тих, що мають за мету вирощування
деревини наТїаперові баланси чи, скажімо, дрова для палива). Але про нього не
варто забувати і під час організації будь-якого господарства - вік головної
рубки не повинен бути нижчим від віку кількісної стиглості насадження.
Вік кількісної стиглості деревостанів можна встановити за співвід-
ношенням поточного та середнього приростів, скориставшись місцевими
таблицями ходу росту (табл. 1.10). Однак таблиці ходу росту складені для
зімкнутих і чистих за складом деревостанів. У природі ж переважають
насадження мішані, пройдені рубками догляду, з повнотою, нижчою за
максимальну. Тому вік кількісної стиглості таких деревостанів краще визначати
безпосередньо у процесі інвентаризації лісу за відсотком об’ємного приросту.
Якщо відсоток поточного об’ємного приросту більший за відсоток середнього,
то деревостан ще не досяг віку кількісної стиглості, якщо нижчий - деревостан
перейшов за цей вік, якщо вони однакові - деревостан перебуває у віці
кількісної стиглості. У мішаних насадженнях відсоток поточного об’ємного
приросту знаходять для кожної складової породи окремо, а відсоток середнього
обчислюють як середньозважений за часткою кожної породи у складі
насадження.
Таблиця. Вік кількісної стиглості (КС) та максимальний середній приріст
(Т) зімкнутих лісостанів деяких порід
Боні Сосна Ялина Береза Осика Вільха /6
-
тет КС г КС г КС г КС г КС г КС г
Iа 70 11,6 80 13,0 45 8,8 35 15,0 ЗО 13,0 90 8,1

І 70 9,6 90 10,4 45 7,3 35 12,8 зо 10,8 90 6,9
II 70 8,0 90 7,5 50 5,9 40 10,5 35 7,2 90 5,8
III 80 6,3 90 5,7 50 4,6 40 5,8 100 4,7
IV 90 4,7
V 90 3,2
Технічною стиглістю називають такий стан насадження, при якому

спостерігається максимальний середній приріст .провідного сортименту
абсГгрупи основних сортиментів. Технічна стиглість відображає цільову
спрямованість господарства у певних економічних і природних умовах. За нею
встановлюють оптимальні віки .головної рубки насаджень у лісах другої групи.
Вік, коли настає така стиглість, називають віком технічної стиглості. Як і вік
кількісної стиглості, він залежить від породи, лісорос- линних умов. Крім того,
на вік технічної стиглості впливає середній діаметр провідного сортименту,
повнота насадження (у зімкнутих дерево- станах він настає пізніше).
Своєчасним проведенням рубок догляду вік технічної стиглості можна знизити
на 10-20^оків.
Під час встановлення технічної стиглості необхідно враховувати, що,
починаючи з певного віку, у насадженні спостерігається значне зниження
виходу ділової деревини та її якості за рахунок пошкодження дерев гнилями. Ці
втрати далеко не завжди компенсуються збільшенням з віком частки крупних
сортиментів. Крім того, слід брати до уваги мінімальний вік насаджень, з
настанням якого фізико-механічні властивості деревини набувають необхідних
параметрів. Одним із основних показників, які характеризують якість деревини,
є її щільність. Вона впливає на фізико-механічні властивості деревини, вихід
целюлози, якість паперу та деревинно-стружкових плит.
Щільність деревини збільшується до певного віку. Чим інтенсивніше це
відбувається, тим раніше дана порода досягає межі, за якою починається
зворотний процес.
В умовах Полісся найбільша щільність деревини сосни, виміряна на висоті
грудей, в середньому настає у 80 років. Для всього ж дерева кульмінація
щільності настає дещо пізніше, ніж у його нижній частині. Для осики
максимальна щільність деревини спостерігається у 60-річ- ному, а для берези -
у 70-річному віці. Для стиглих дубових лісостанів щільність деревини з віком
зменшується, сприяючи виробництву струганого шпону.
Вік технічної стиглості можна визначити за таблицями ходу росту
нормальних (повних) деревостанів, з використанням таблиць товарної

структури і даних про динаміку відсотка ділових дерев у насадженні.
Точніше технічну стиглість визначають за даними пробних площ,
спеціально закладених у процесі лісовпорядних робіт. Пробні площі за-
кладають у насадженнях, починаючи з мінімального віку, який забезпечує
заготівлю провідного сортименту, в дво-триразовій повторюваності, за
десятирічними класами віку. При цьому має бути приблизно однаковий
видовий склад досліджуваних деревостанів, їхня повнота, умови
місцезростання. На пробних площах здійснюють розкряжування облікових
дерев, підібраних, як правило, за ступенями товщини. Якщо врахувати, що
пиловник у соснових насадженнях можна отримувати вже у віці 50 років,
кількість закладених пробних площ, починаючи з цього віку до найстаршого,
сягатиме 30-40. Отже, такий спосіб потребує значних затрат праці та коштів, і
за один лісовпорядний сезон зібрати достатній за обсягом експериментальний
матеріал може лише спеціально створена з цією метою лісовпорядна партія.
Тому в усіх випадках пробні площі, які закладають для вивчення товарної
структури насаджень, нагромаджуються протягом кількох ревізійних періодів.
Сортиментація деревини за класами крупності дозволяє використовувати
матеріали пробних площ навіть у разі зміни стандартів на той чи інший
сортимент.
Приклад визначення віків технічної та кількісної стиглостей соснових
насаджень, за даними пробних площ, наведено у табл. 1.11.
Ряд учених пропонують визначати вік технічної стиглості не за віком, а за
формулою цільового діаметра, тобто діаметра у верхньому відрізі провідного
сортименту:
Атс. =а + гп,
де А т,с. - вік технічної стиглості; а - вік середнього дерева у лісостані, котре
досягає в нормальних умовах росту висоти, що збігається з довжиною
сортименту; г- радіус сортименту у верхньому відрізі; п - середня кількість
річних шарів деревини в 1 см цього радіуса.
Таблиця 1.11. Визначення віку кількісної (КС) та технічної (ТС) стиглостей
Середня зміна запасу, Примітка
№ Вік, Середні Запас на 1 га, м3 м3/га
з/п років Н, О,
м см стовбурової провідного стовбурової провідного
деревини сортименту деревини сортименту
63 17.1 234 51 3.7 С' 0,8
1 70 19.2 16,0 277 111 4.1 г,д 1,6
2 80 21,0 20,3 318 156 4.1 3,9 1,9
3 91 22,6 22,2 354 198 3.8 2,2
4 24.2 Вік КС - 71-80
102 24,1 385 250
5 26.2 років
110 25.3 407 268
6 27,9 Вік ТС - 101-
110 років
Це - давно відома формула Мартина. Всі дослідження ведуть з роз-

рахунку отримання одного або двох провідних сортиментів із середнього
дерева насадження. Якщо таким сортиментом є пиловник завдовжки
дженні повинно на висоті 13 м мати діаметр без кори не менше 14 см. Якщо ця
умова виконується, деревостан досяг віку технічної стиглості і може бути
вирубаним. Даний метод за своєю надійністю дещо поступа
ки лісовпорядкування в останні десятиріччя, ігноруюсь якість деревини та її
грошову вартість. Проте в умовах ринкових відносин вартісна оцінка продукції,
яку отримують під час рубки насадження, має вирішальне значення, а прибуток
від реалізації деревини визначається не тільки її масою, а залежить, значною
мірою, і від її якості.
З економічної точки зору критерієм якості деревини може слугувати таксова
вартість. Таксова вартість породи в межах розряду такс залежить від категорії
крупності деревини. Зі зростанням віку дерева вартість деревини збільшується,
бо крупна деревина дорожча ніж дрібна. Однак це збільшення не є безмежним.
Той тк дерева чи насадження. при якому середня ціна^і^іді-деревини досягає
найбільшої величини, називається віком якісної стиглості, йїі^ 1 ма~деоевини.
знайдену як середнє з цін окремих сортиментів, називають якісною цифрою, а
зміну якісної цифри з віком лісу - якісним приростом. Інакше кажучи, якісна
цифра - це знеособлена середня вартість 1 м3 деревини, визначена з
урахуванням виходу конкретних сортиментів та їхніх цін.
Отже, під якісною стиглістю розуміють такий стан дерева чи наса- дженнят при
якпмТякіснаїїифрадосягжТШШІШоГвеШчмн
Вік якісної стиглості залежить вщ економічних умов та вартості різних

сортиментів деревини. При цьому чим більшою буде різниця у вартості між
крупними і дрібними сортиментами, тим більшим буде вік якісної стиглості. У
порід, які дають якісну крупну ділову деревину високої вартості, наприклад,
дуб, вік якісної стиглості може наближатись до віку природної стиглості. У
низькотоварних малопродуктивних насадженнях вік якісної стиглості настає
раніше ніж у крупнотоварних і високобонітет- них.
Під час встановлення раціональних термінів вирощування лісу важливо
поєднувати високі якісні показники з максимальним кількісним виходом
сортиментів. ^Подібне поєднання якісних і кількісних показників відображає
господарська стиглість насаджень.
Віком господарської стиглості називають такий вік насадження, коли воно дає
максимальний середній річний грошовий прибуток. Щорічна прибутковість
визначається величиною річного приросту деревини та його вартістю.
Ілюстрація господарської стиглості насаджень на прикладі березових лісостанів
наведена у табл. 1.12.
Як видно з наведених даних, кількісної стиглості березняки досягли у 40 років:
у цьому віці вони мають максимальну середню зміну запасу. Якісна стиглість
настає у 100 років, коли найвищою є якісна цифра. Господарська ж стиглість
розглянутих насаджень спостерігається у 80- річному віці, коли сягає
максимуму щорічний середній прибуток від головного користування.
Таблиця 1.12. Визначення віку господарської стиглості березових
насаджень
Вік, За Середня Загальна Якісна Середньорічни
рокі пас, зміна вартість цифра, й прибуток від
40
в60 210 & 1938 9,23 48,45
300 запасу,
5,0 запасу,
3168 грн. 10,60 головного
53,10
80 360 4,5 4315 ,11,98 7%зЩ
100 400 4,0 5256 (із.о'а Г52:56
120 420 3,5 5400 - ТІІб 45,00
У цілому можна сказати, що в господарствах, орієнтованих на максимальне
одержання ділової деревини, вік господарської стиглості знаходиться між віком
кількісної та якісної стиглостей, а в господарствах, зацікавлених у одержанні
максимальної маси деревини, незважаючи на її якість, вік господарської й

кількісної стиглостей збігається.
Менш вивченим, але не менш важливим видом стиглостей лісу є захисна
стиглість. Відомо, що захисні функції лісів різноманітні. Всі ці функції та
ступінь їхнього виявлення перебувають у тісному зв’язку з динамікою
нагромадження фітомаси, що значною мірою визначається віком деревостанів.
Захисна стиглість настає не відразу, а наростає поступово, тому говорять не про
вік, а про період захисної стиглості. Цей період повинен характеризуватися
початковим і кінцевим віком насадження, під час якого захисні функції лісу
проявляються максимально. Так, у полезахисних лісосмугах захисні функції
починають виявлятися з 3-5 років, ще до зімкнення крон. Зі збільшенням
висоти захисний вплив лісосмуги зростає, розповсюджуючись на територію, що
дорівнює ширині 20-25 висот лісосмуги. Захисні властивості лісу також
залежать від складу, повноти, віку, стану тощо. У період кульмінації приросту у
висоту захисний вплив лісу, очевидно, досягає максимуму і триває певний час.
Ґрунтозахисні функції лісу максимально проявляються у середньо-
вікових деревостанах і залежать від глибини розповсюдження кореневої
системи, густоти підліску, потужності підстилки. У віці природної стиглості,
коли починають відмирати панівні дерева, ґрунтозахисна функція насаджень
знижується.
Велике значецня має гідрологічна (водоохоронна) роль лісу. Встановлено, що в
цілому гідрологічний вплив насаджень змінюється адекватно вмісту в них
органічної речовини, причому максимум наявної біомаси припадає на перші
класи середньовікових насаджень, після чого настає тривалий період їхньої
стабільної захисної функції. На основі багаторічних досліджень у Карпатах
О.В. Чубатий (1968) встановив, що пристиглі, стиглі та перестійні насадження
менше випаровують вологи, а тому забезпечують більший загальний стік і
краще проявляють водорегулювальні властивості, ніж молодші деревостани.
Цей висновок про вік найефективнішої охоронної ролі лісу потребує перевірки,
оскільки для неї важливе не стільки забезпечення загального стоку води,
скільки її поглинання і випаровування.

У цілому можна констатувати, що період повноцінного виявлення захисних
властивостей досить тривалий і закінчується за 1-2 класи до природної
стиглості. Тому оптимальний вік рубки в деяких категоріях лісів першої групи
(природоохоронні та захисні смуги, лісогосподарські частини зелених зон і т.д.)
лімітується не верхньою межею віку захисної стиглості, яка значно вища, а
технічними та економічними параметрами комплексного лісокористування.
У 60-70-ті роки минулого століття ряд учених (Є.Я. Судачков, Ф.Т.
Костюкевич, М.М. Трубніков та ін.) запропонували поняття еконо-
мінної стиглості, розуміючи під нею такий стан насадження, при якому воно за
певних умов дає найвищий економічний ефект. У трактуванні М.О. Мойсеева
(1980) економічна стиглість розглядається як функція узагальнювальної оцінки
народногосподарської значущості лісів, у зв’язку з чим економічні оцінки
обороту рубки та ефективності лісовирощу- вання мають бути проведені з
урахуванням усіх ресурсних можливостей лісів (деревних, кормових, харчових,
технічних, лікарських тощо) та соціально-екологічних функцій лісових ценозів.
Тобто, економічна оцінка ефективності вирощування деревостанів основних
лісоутворювальних порід має враховувати оцінку всіх сировинних та
природоохоронних функцій лісу і визначатися рентабельністю. Залежно від
пропонованих методик економічна оцінка природоохоронних функцій лісів у
10-50 разів вища ніж сировинних. Методики визначення віку економічної
стиглості насаджень досить складні у застосуванні, оскільки базуються не
тільки на розрахунках собівартості деревної і недеревної продукції, а й на оці-
нці захисних функцій лісу. Однак економічна стиглість найповніше враховує
багатоцільову суть сучасного лісового господарства.
_ М.М. Орлов (1928) рекомендував визначати вік головної рубки за
найвищою лісовою рентою, за яку приймав прибуток, створений деревним
запасом та землею. Земельна рента (плата за користування землею, зайнятою
лісом) враховується у разі встановлення фінансової стиглості насаджень, яка
широко використовується у розвинутих капіталістичних країнах з метою
вирішення питань раціонального лісокористування у приватних лісах.

Фінансову стиглість лісу визначають за вказівним відсотком, який показує
співвідношення між приростом вартості деревини та капіталами, залученими у
виробництво. Стиглими вважаються насадження у віці, коли приріст за
вартістю становить не менше якогось обумовленого відсотка від суми
залучених капіталів. Для лісогосподарського виробництва мінімальним
вважається приріст у 3%. Якщо насадження дає приріст, що перевищує цей
відсоток - воно не досягло віку стиглості, якщо ж приріст вартості нижчий від
вказівного відсотка - насадження невигідно тримати на корені, бо воно не
покриває витрат виробництва. Визначаючи фінансову стиглість, враховують
витрати на створення насаджень, земельну ренту та адміністративно-
господарську діяльність. На величину віку фінансової стиглості впливають
прибутки від проміжних користувань лісом (особливо від прохідних рубок) та
розміру і вартості деревини від головного користування. За М.М. Орловим, при
3%-й нормі росту фінансова стиглість настає: для ялинових насаджень - у 80,
соснових - у 100, букових - у 120, дубових - у 140 років. У цілому фінансова
стиглість не може слугувати критерієм для встановлення віку рубки лісу,
оскільки вона не враховує природоохоронних та інших корисних функцій лісу.
Змістовний модуль 3
Тема 1. Організація лісовпорядних робіт
Лекція №9
Структура лісовпорядного підприємства
Укрдержліспроект складається з п’яти експедицій, три з яких розташовані
в м. Ірпені Київської області, четверта - у Львові, а п’ята - в Харкові. Крім того,
об’єднання має свій власний інформаційно-обчислювальний центр (ЮЦ), цех
камерального виробництва (ЦКВ), п’ять профільних (структурних) відділів і дві
групи - виробничого і господарського обслуговування, підпорядковані
об’єднанню. Львівська та Харківська експедиції, у зв’язку з їхньою
віддаленістю від головної організації, мають статус самостійних підприємств,
тобто права юридичної особи (рахунок у банку, печатку, самостійний
фінансовий звіт).
У виробничому відношенні експедиції діляться на лісовпорядні партії. В
той час як експедиція є постійною структурною одиницею, кількість
лісовпорядних партій, а також їхній склад можуть змінюватись залежно від
вимог виробництва. Як правило, експедиція налічує 5-6, а в деяких випадках -
10 і більше лісовпорядних партій. Лісовпорядна партія є виробничою
одиницею, що впорядковує окреме лісогосподарське підприємство
(держлісгосп). До її складу входять начальник партії та інженерно-технічні
працівники: інженери-таксатори і техніки - помічники такса- торів. Залежно від
особливостей об’єкта лісовпорядкування партії поповнюються геодезистами,
лісопатологами, геоботанікками, ґрунтознавцями та іншими спеціалістами.
Принципи розрахунку необхідної кількості виконавців, котрі працюють у
польових умовах, наступні: оскільки в адміністративному відношенні Україна
складається з 24 областей та АР Крим, а період, за який необхідно
впорядкувати всі ліси країни, дорівнює 10 рокам, то за один рік
лісовпорядкуванням у середньому охоплюється дві, інколи три, області. Отже,
одну область упорядковує одна, а в багатолісних районах - дві експедиції.
Обласні органи управління лісового господарства включають у себе від 5 до 20
держлісгоспів. Звідси випливає, що залежно від об’єкта лісовпорядкування

експедиція у своєму складі повинна налічувати 5-10 партій. Бажаним є те, щоб
лісництво повністю впорядковував один інженер-таксатор, чим забезпечується
однотипність прийомів лісоінвентаризації та призначення лісогосподарських
заходів. Отже, кількість таксаторів у лісовпорядній партії має відповідати
кількості лісництв у держпісгоспі, тобто, в середньому, дорівнювати 5-6
особам. Приблизно стільки ж має бути й помічників таксаторів.
Лісовпорядні роботи провадяться за договором, що укладається з
обласним органом управління лісового господарства. У деяких випадках
договори укладаються безпосередньо з об’єктом лісовпорядкування
(заповідники, природні парки, лісові дослідні станції, військові лісництва,
лісомисливські господарства). Угоди на виконання лісовпорядних робіт
укладаються також з окремими лісокористувачами в залежності від того, хто
замовляє і фінансує роботи.
Для координації технічних дій, вироблення загальних прийомів та
пирішення технічних задач лісовпорядкування, як правило, проводиться
спеціальною, детально розробленою інструкцією із впорядкування та
обстеження лісового фонду України, яка затверджується Держкомліс- юспом.
Ця інструкція є для лісовпорядників технічним законом, згідно з яким
здійснюється все лісовпорядкування, складається вся планова і іохнічна
документація, встановлюється дробовість та обсяг робіт і, нарешті,
вирішуються спірні технічні питання. Така інструкція, зазвичай, діє протягом
тривалого часу, тому її розробка та прийняття є дуже важливою справою.
Нині лісовпорядники України користуються інструкцією для впорядкування
лісів СРСР, прийнятою 1986 р. та дещо зміненою і доповненою 1989 р. За цей
час Україна відокремилася від СРСР і стала самостійною державою зі своєю
структурою державного лісового фонду, системою подення лісового
господарства в цілому та лісовпорядкування зокрема. Иісовпорядкування
республіки перейшло на новий, більш сучасний ме- юд організації -
безперервний. У 1994 р. було прийнято Лісовий кодекс України. Все це має
бути відображено у новій лісовпорядній інструкції,

Іюзробку якої закінчує виробничо-науковий відділ Укрдержліспроекту.
Матеріалами аерофотозйомки, за якими провадиться інвентари- іація лісу та
виготовлення планово-картографічних матеріалів, «Укр- держпіспроект»
забезпечується згідно з угодами, укладеними з організаціями цивільної авіації.
Начальник експедиції розподіляє роботу поміж лісовпорядними париями
і видає наряди-завдання начальникам партій на польові та камеральні роботи.
Він керує роботою лісовпорядних партій, встановлює і дину методику робіт,
наглядає за правильністю розподілу їх усередині партій, контролює роботу
партій та правильність грошових витрат. Пропити організації і розвитку
лісового господарства складають лісо- пморядні партії (причому пояснювальну
записку до проекту пише начальник партії), а начальник експедиції перевіряє їх
та подає до затвердження. До компетенції начальника експедиції відноситься
укладання уюд на виконання лісовпорядних робіт та представництво у
відповідних іакладах і місцевих органах влади.
Начальник лісовпорядної партії керує роботами інженерно-технічною
персоналу своєї партії, відповідає за їхнє своєчасне виконання та належну
якість. Він розподіляє роботу поміж працівниками, всебічно винило об’єкт і
збирає матеріали, необхідні для складання проекту. До обов'язків начальника
партії входить складання проекту квартальної та ні іирної мережі, керівництво
закладанням пробних площ для колек- ііншого тренування та його проведення.
Крім того, начальник партії видні. заробітну платню та веде грошову звітність
по своїй партії. Виконані в лісі інвентаризаційні роботи він вибірково
перевіряє, здає держ лісгоспам за відповідними актами і готує матеріали до
другої лісовпорядної наради. До функцій начальника партії також належать
проведення технічних і лісовпорядних нарад, погодження площі об’єкта із зе-
мельними органами, підготовка пропозицій щодо перегляду поділу лісового
фонду за групами і категоріями захисності.
Таксатори виконують таксацію лісу, фіксуючи результати робіт на абрисі та в
картці таксації, на основі яких створюються повидільні так саційна і
картографічна бази даних. Вони закладають тренувальні пробні площі,

вивчають природне й штучне поновлення лісу, досліджують правильність
результатів розробки лісосік головного користування та призначають
лісогосподарські заходи. У процесі виконання робіт із безперервного
лісовпорядкування таксатори можуть виконувати низку додаткових робіт,
зокрема відведення лісосік у рубку головного користування. У камеральний
період таксатори обробляють польові матеріали, складаючи таблиці й відомості
до проекту організації та розвитку лісового господарства. Таксатори керують і
контролюють роботу своїх помічників. Останнім часом в лісовпорядкуванні
роботи техніка-таксатора і інженера-таксатора майже повністю виконуються
комбіновано інжене- рами-таксаторами в зв’язку з тим, що під час проведення
повторних циклів лісовпорядкування зайнятість техніків недостатня.
Помічники таксаторів проводять зйомку меж державного лісового фонду,
планшетних рамок та внутрішньої ситуації місцевості. Вони ведуть
прочищення і прорубування квартальної та візирної мереж, промір ходових
ліній, встановлюють стовпи та пікети, готують аерофотознімки для наступної
роботи таксаторів. У камеральний період вони виконують різноманітні технічні
та розрахункові роботи.
Геодезисти, котрі входять до складу партій, проводять найскладніші
зйомочні роботи, що вимагають високої точності виконання, з наступним
оформленням планово-картографічних матеріалів.
Одна з Київських експедицій - комплексна - спеціалізується на виконанні
поряд із класичним лісовпорядкуванням ще й спеціальних видів обстежень,
коли до складу партій входять інші спеціалісти, що виконують завдання за
своїм профілем.
Місцеві органи лісоуправління зобов’язані сприяти забезпеченню працівників
ліспроекту планово-картографічними та іншими матеріалами, житлом,
транспортом і робочою силою, необхідними для виконання лісовпорядкування.
Лісовпорядні наради
Для визначення ступеня детальності виконання лісовпорядних робії і
встановлення основ ведення лісового господарства провадяться спо ціальні

лісовпорядні і технічні наради. Перша лісовпорядна нарада провадиться перед
початком польових робіт, а друга - в другій полопипі камерального періоду,
коли буде оброблений польовий матеріалі ні 11 підсумки таксації лісу та
виконані розрахунки розміру лісокорис- іуи.піь, виявлені місця рубок,
розроблений план лісовідновних та інших лісогосподарських заходів.
На першій технічній нараді обговорюється зміст наступних підго- ниічих робіт
(скликається за два місяці до їхнього початку), а на другій, чи.і провадиться
після закінчення польових робіт, підбиваються підсумки їхнього виконання та
даються рекомендації щодо проведення каме- рлльних робіт.
Лісовпорядні наради провадять у обласних об’єднаннях лісового іпсмодарства
під головуванням їхніх керівників, а технічні наради - у дпржлісгоспах під
керівництвом їхніх директорів. У нарадах беруть у і. їсть представники органів
лісоуправління (головні лісничі обласного управління та держлісгоспу),
відповідних підрозділів ВО «Укрдержліс- проекту» (начальники експедицій і
партій, таксатори, котрі безносе- ридньо виконують лісоінвентаризацію в
об’єкті впорядкування) і обласних органів Мінекоресурсів України.
Отже, за 1-2 місяці до початку основних польових лісовпорядних робіт
провадять першу лісовпорядну нараду з метою перевірки виконання
підготовчих та встановлення порядку проведення польових робіт. Дпіювідачем
на цій нараді виступає директор лісогосподарського підприємства або головний
лісничий, співдоповідачем - начальник лісо- нпорядної партії.
На першій лісовпорядній нараді розглядаються такі основні питання:
розподіл території на групи лісів та категорії захисності, на рівнинну та гірську
частини;
юридичне оформлення меж землекористування об’єкта з іншими
»мпекористувачами;
проект організації території, поділу його на планшети і квартали;
■ забезпеченість аерофотознімками; рекомендації з утворення господарських
частин, господарств та н її ледарських секцій, встановлення віку головної
рубки;
рекомендації з призначення господарських секцій під час таксації ніі іиіого
фонду;
рекомендований нормативно-довідковий матеріал, наявність про-
площ минулого лісовпорядкування, необхідність закладки нових
пппіійних пробних площ;
попереднє обговорення розміщення рубок головного користу- йшіня;
особливості таксації лісу з урахуванням його народногоспо- дпре.ького
значення;
господарське значення окремих деревних та чагарникових порід, ииди
перспективних побічних користувань;
забезпечення лісовпорядних робіт робочою силою, транспортом, харчами,
житлом; участь у цих роботах працівників лісогосподарського підприємства;
інші технічні особливості лісовпорядних робіт, а також проект на- ряд-
завдання на проведення лісовпорядкування.
Начальник лісовпорядної партії інформує персонал партії про рі шення першої
лісовпорядної наради, доводить обсяги та особливості лісовпорядних робіт,
розподіляє їх між працівниками.
У середині камерального періоду, тобто після закінчення польових і
виконання значної частини камеральних робіт, коли будуть підбиті підсумки
таксації лісу, складені планово-картографічні матеріали, розроблені
лісогосподарські заходи, визначено розмір користування лісом та намічено
рішення низки інших питань, скликається друга лісовпорядна нарада. На цій
нараді, передовсім, розглядаються результати таксації державного лісового
фонду лісогосподарського підприємства й підбиваються підсумки ведення
лісового господарства за попередній перед лісовпорядкуванням період. Далі
уточнюється напрямок ведення лісогосподарської діяльності, пов’язаний з
організацією господарських частин, і віки стиглості, пов’язані з поділом лісу на
господарства (господарські секції), встановлюється розмір рубок головного
користування та рубок, пов’язаних з веденням лісогосподарської діяльності
підприємства (рубки догляду за лісом, санітарні та інші). Нарада затверджує

обсяги заходів з лісовідновлення, захисту лісу від шкідників, побічних
користувань, під- сочки лісу. Тут також розглядаються пропозиції
лісовпорядкування з охорони лісу від пожеж, план протипожежного
впорядкування держліс- госпу, питання спеціального і дорожнього будівництва.
Крім того, на нараді обговорюється госпрозрахункова діяльність підприємства,
його кадрова політика тощо.
З усіх цих питань начальником лісовпорядної партії складається записка.
Рішення наради є обов’язковими для виконання в кінцевій стадії складання
проекту організації та розвитку лісового господарства.
Тема 2. Підготовчі роботи до лісовпорядкування

Лекція №10
Збір картографічних матеріалів. Організація території. Підбір нормативно-
довідкових матеріалів. Підготовка об’єктів для колективного тренування.
Збір природно-економічних матеріалів
Лісовпорядкування починається із встановлення меж лісу, що впо-
рядковується. На кожен лісовий масив потрібно мати геодезичний план V
вигляді просторового зображення земель, зайнятих лісом та іншими видами
угідь, котрі відносяться до меж об’єкта лісовпорядкування. Осо- міивого
значення цей вид лісовпорядних робіт набуває зараз, під час переходу до
безперервного лісовпорядкування, коли, у зв’язку зі ство- ронням повидільної
картографічної бази даних лісового фонду України іііксаційні виділи повинні
мати сталі межі протягом тривалого часу. Лі- мшпорядкуванню підлягають
ділянки лісу, забезпечені геодезичними ибо графічними даними і завірені
районними органами землевпоряд- і уміння. Крім того, бажана наявність
топографічних карт масштабу 1.10000.
У лісовпорядкуванні застосовують наступні види зйомок: геодезичну. яка
провадиться на місцевості із застосуванням геодезичних припадім,
аерофотозйомку, в результаті проведення якої отримують спектро- юнальні
аерофотознімки, та космічну.
Професор М.М. Орлов у геодезичній лісовій зйомці виділяв дві стомиш:
технічну, або суто геодезичну, і господарську, або лісовпорядну, і'ніп’язуючи
технічні питання лісової зйомки, користуються тими ж засо- і'.іми і методами,
які вивчаються в курсі геодезії. У цьому відношенні іііі ова зйомка не має
особливої специфіки. У той же час, проводячи літну зйомку, необхідно
враховувати лісогосподарську сторону. Напри- мііід, на геодезичному плані
необхідно позначати землі, що використовуються для лісовирощування. Це
полегшить роботу таксатора під час ні намовлення контурів окремих виділів.
Просіки та візири, що викорис- н жуються таксаторами як ходові лінії, мають
бути прокладені за відпо- мщною системою, обґрунтованою в проекті
квартальної і візирної мере-

жі. Все це вимагає проведення лісової зйомки спеціалістами, що володіють
навичками з таксації лісу. У той же час таксатори, які використовують
результати зйомки, мають бути компетентними в питаннях зйомки та геодезії.
Польові лісовпорядні роботи складаються з двох основних видів -
знімальних і таксаційних, а також встановлення натурних знаків.
Завданням знімальних робіт є складання плану лісових масивів
підприємства. Під час їхнього проведення обов’язково використовують:
планово-картографічні матеріали попереднього лісовпорядкування;
всі матеріали аерофотозйомки, особливо матеріали останніх років;
геодезичні дані меж суміжних землекористувачів;
матеріали геозйомок, проведених іншими відомствами;
топографічні карти масштабу 1:100000 і крупніші.
Відновлення окружних меж об’єкта лісовпорядкування здійснюють
за старими матеріалами, а за їхньої відсутності виконують необхідні геодезичні
роботи за допомогою теодоліта, мірної стрічки та інших приладів, причому -
лише за погодженням з місцевими земельними органами і на договірних
умовах. Згідно із затвердженим на першій лісовпорядній нараді проектом
проводять розбивку лісових масивів на планше- тні полігони та квартали. При
зйомці планшетних рамок кути вимірюють з дробовістю не менше 1', а
внутрішньої ситуації - 10'. Довжини ліній вимірюють в одному напрямку із
заокругленням до 0,1 м. Кути нахилу враховують, якщо вони переважають 3°
(під час промірів усередині полігону - 5°). Через кожні 100 м промірів під час
лісовпорядкування забивають пікетні кілки з відповідними позначками.
Напрями прорубаних візирів перевіряють через кожні 500-600 м і в разі
відхилення більше ніж на 2° вони прорубуються заново.
За даними геозйомки складається планшет, на якому показують межі
лісових масивів, квартальні просіки та ситуацію всередині кварталів. Масштаб
планшетів - 1:10000. На одному планшетному аркуші розміром робочої частини
50x50 см може бути зображений лісовий масив площею 2500 га. Виходячи з
цього, проводять поділ лісового масиву на планшетні полігони з тим, щоб

кожен з них був зображений на окремому аркуші - планшеті.
Кожен планшетний полігон знімають окремо. У геодезичному журналі
вказують номери точок стоянки теодоліта, виміряні кути, азимути і румби
сторін, довжини ліній і кути нахилу. На сучасному етапі існує можливість
наносити границі планшетних рамок по координатах, які ви- кінчають за
допомогою приладу GPS (глобальне супутникове позицію- вання).
Одночасно з поділом лісу на планшетні полігони його ділять на ква-
ріали. Квартали обмежують просіками або природними рубежами - річками,
струмками, дорогами, водорозділами, ярами тощо. Квартальні просіки
орієнтують з півночі на південь та із заходу на схід, розчищаючи їх на ширину
0,5 м. У рівнинній частині України квартальна мережа час- іо використовується
як під'їзний шлях для виконання різноманітних лісогосподарських та
лісоексплуатаційних робіт, і тоді ширина просік становить 4 м. Границі
планшетних полігонів суміщають з межами лісництв.
Одночасно з квартальними просіками прорубують візири завширшки 0,3
м. їх розміщують паралельно до квартальних просік і позначають у натурі
затісками на деревах, а на перетині з просіками ставлять візирні стовпи.
Під час проведення базового лісовпорядкування складається проект
квартальної та візирної мережі, де на схемі, виконаній у М 1:25000, проектують
нарізку квартальних просік, орієнтуючи їх за сторонами світу у напрямку: Пн-
Пд та Зх-Сх. Нумерація кварталів провадиться в межах лісництв із північного
заходу до південного сходу. На схему наносять номери і границі планшетів та
візирну мережу. Візири нумерують із заходу на схід і розміщують згідно з
квартальною мережею. Відстань між нізирами становить 250 або 500 м і
залежить від розряду лісовпорядку- пання, тобто необхідної точності
лісовпорядних робіт. У сучасних умо- нах, за відсутності належного
фінансування, скорочується обсяг прорубування візирної мережі, а відстань між
візирами може збільшуватись.
Якщо межі лісового масиву, що впорядковується, встановлені і закріплені
попереднім землевпорядкуванням, нову зйомку меж не роблять, а дані беруть із

наявних планів землеустрою. Під час виконання мюдезичної зйомки складають
абрис території, котру впорядковують, та иедуть геодезичний журнал із
занесенням результатів вимірювань, здій- і нюють прив’язку території до
найближчих точок загальної тригонометричної мережі країни. Це дає змогу
вносити отримані дані в галузеву юографічну інформаційну систему (ГІС)
«Лісовий фонд України», робо- іи із завершення якої здійснює
Укрдержпіспроект. З уведенням у дію цієї системи лісовпорядкування матиме
змогу визначати не тільки конфігурацію і площу (вони є в картографічній базі
даних Укрдержліспроек- іу), але й місцезнаходження будь-якого виділу
Державного лісового фонду України.
У порядку проведення робіт з безперервного лісовпорядкування, на
договірній основі з лісокористувачем лісовпорядкуванням здійснюється
відведення лісосік у рубку головного користування. При цьому контури ділянок
знімають способом обходу за допомогою бусолі чи гоніометра, розставляючи в
кутах повороту відповідні натурні знаки (стовпи) та відмежовуючи лісосіку
візирами від іншого лісу.
Натурні лісовпорядні та лісогосподарські знаки, використовувані під час
лісовпорядкування, виготовляються і встановлюються згідно зі стандартом
ДСТУ 3534-97, чинним з 1998 року. Стандарт встановлює типи, види та
розміри натурних знаків, мету їхнього встановлення та місце розташування під
час оформлення території лісокористувачів, форму та зміст написів на них.
Знаки поділяються на лісовпорядні, лісогосподарські та межові інформаційні.
До лісовпорядних знаків відносяться: стовпи квартальні та квартальні вказівні;
- стовпи межові міжгосподарські; На стовпах, закопаних у кутах пробних площ
щокою у бік проби, на- носять напис такого змісту:
пп - 5-22
90 -97
1 - 0,25
проба, її № та № кварталу;
рік закладання та рік наступного виміру;
№ секції та її площа в га.

Кількість щік на квартальних стовпах має відповідати кількості кварталів,
що сходяться у точці перетину. Щоки з написами номерів кварталів
спрямовують за діагоналлю у відповідний квартал. Стовпи фарбують у біло-
зелений смугастий колір і встановлюють у місцях перетину просік. У горах
квартальні стовпи можуть замінятися табличками на деревах або кам'яними
пірамідами.
Візирні стовпи ставлять у місцях перетину візира з квартальною просікою
або окружною межею, а межові - при відновленні окружних меж
землекористувань, коли межові знаки втрачені.
Лісогосподарські знаки - це стовпи типу візирних та вказівні інфор-
маційні таблички, що позначають на місцевості площі: зрубів, заходів з
лісовідновлення та лісорозведення, підсочки лісу, пробних площ, лісо-
насіннєвих ділянок, лісорозсадників, генетичних резервантів тощо. На цих
знаках послідовно вказується: № кварталу та виділу, назва лісогосподарського
заходу та рік його проведення, № ділянки та її площа.
Межові інформаційні знаки несуть інформацію про лісокористувача та його
лісогосподарські підрозділи і повинні встановлюватися уздовж автомобільних
доріг державного значення на їхньому перетині з межами лісокористувачів,
лісництв, населених пунктів.
Для вивчення об’єктів земної поверхні, у тому числі й лісів, широко
використовуються дистанційні методи. Вони базуються на отриманні
інформації про ці об’єкти шляхом реєстрації електромагнітних випромінювань
за допомогою чутливих приймачів, які встановлюють на гелікоптерах, літаках,
супутниках та космічних кораблях. У практичній діяльності застосовують
фотозйомку, як правило кольорову і багатозональну, коли об’єкт знімають у
кількох різних, вужчих зонах електромагнітного спектра; сканерну зйомку, під
час якої знімальний пристрій безперервно фіксує конкретну смугу місцевості за
допомогою клиноподібного дзеркала, що обертається; теплову, яка базується на
тепловому випромінюванні земної поверхні та використовується для виявлення
лісових пожеж. Сканерна зйомка має деякі переваги над методом прямого
фотографування, бо забезпечує найчіткіше зображення об’єкта.
Технічною основою лісоінвентаризаційних робіт на даний час є матеріали
аерофотозйомки та теоретично розроблені методи визначенняі.касаційних
показників для різних категорій площ лісового фонду. Перші і проби
застосовувати авіацію і матеріали аерофотозйомки у лісовому кк.подарстві
СРСР відносяться до 1922-1928 рр. Упровадженням її в лісовпорядкування
займалися А.Е. Новосельський, Г.Г. Самойлович, Л І: Колосова та ін. З 1932-
1934 рр. аерофотозйомку почали широко
і.к-.тосовувати для інвентаризації лісів, а зараз її матеріали обов’язково
иикористовують як основу для проведення таксаційних робіт та для складання
планово-картографічних документів.
Після фотографування з літака лісового масиву плівку проявляють і пі
римують негатив, на кожному знімку якого у верхньому правому куті
надписують порядковий номер знімка, шифр для даного маршруту польоту і
дату зйомки. Потім з негативів друкують фотознімки. Послідо- ине
помаршрутне накладання знімків з урахуванням їхніх зон поздовжнього та
поперечного перекриття дає змогу отримати накидний монтаж шачної
території.
На накидний монтаж за допомогою наявних карт наносять межі об’єкта та
вказують назви річок, населених пунктів, кордонів тощо. Такий накидний
монтаж фотографують і отримують зменшену фоторепродукцію, яка широко
використовується для складання проекту квартальної мережі, розподілу робіт
між окремими виконавцями, орієнтування у нісі під час роботи з аерознімками.
Зображення лісового масиву, складеного з окремих знімків, що пе-
рекриваються і краї яких обрізані, називається фотосхемою. Фотосхеми мають
порівняно однаковий масштаб.
Група виправлених аерофотознімків, змонтованих на геодезичній сенові з
відтворенням плану місцевості, називається фотопланом. Його нформляють як і
графічний план.
Аерофотознімок з нанесеними контурами виділів називається фо- юабрисом.

Процес зображення на ньому меж лісових виділів з наступним визначенням
їхньої таксаційної характеристики називається лісо- ним дешифруванням
аерофотознімків. За своїм змістом воно ділиться на контурне і таксаційне.
Таксаційне дешифрування може бути окомірним та комбінованим, оскільки
такі показники лісостанів як висота, діаметр крон та стовбурів дерев,
зімкнутість намету тощо визначаються на міімках шляхом вимірювань.
Спектрозональні знімки дозволяють відрізни ги шпилькові деревні породи,
котрі мають на знімках зелений колір, під листяних, зафарбованих у
помаранчевий, червоно- та жовто- номаранчевий колір з різними відтінками.
Однак методи дешифрування норознімків до цих пір є недосконалими, бо не
забезпечують розшифровування таксаційних показників насаджень з
необхідною точністю,
і.піданням подальших досліджень є автоматизація процесу дешифру- ппііня,
зчитування таксаційних показників зі знімальних апаратів. У та- кому разі
застосовуватиметься машинна обробка знімків.
У процесі інвентаризації великих лісових площ застосовують метод
ландшафтного дешифрування. Його суть полягає в тому, що складний рельєф
поділяють на окремі відносно однорідні частини, які часто трапляються у
природних умовах, а потім ці частини дешифрують.
Аерофотознімки, фотосхеми та фотоплани різко зменшують обсяг
наземних знімальних робіт, замінюючи їх камеральними.
Нині широко використовуються результати космічних зйомок. Із космічних
кораблів та орбітальних станцій ведеться багатозональна зйомка різними
видами знімальної техніки (багатозональні сканери, телеапа- ратура). Таким
чином відпрацьовуються нові методи таксації і картування лісів.
Донедавна не існувало способу розрахунку координат, доступного будь-де і за
будь-яких умов. Сьогодні на роль такого універсального інструмента претендує
так звана система глобального позиціювання - GPS (Global Positioning System).
Розробка цієї системи була започаткована ще у 70-х pp. минулого століття
Міністерством оборони СІІІА для воєнних цілей і лише на початку 90-х pp. її
відкрили для масового використання. Кажучи про GPS-приймачі, мають на
увазі взагалі увесь комплекс обладнання та програмного забезпечення,
призначеного для визначення просторових координат. Отже, GPS складається з
трьох основних сегментів: космічного, управління і користувача.
Космічний сегмент включає в себе 24 супутники, розташовані на шістьох
орбітах радіусом близько 2000 км. Період обертання кожного супутника
становить 12 годин. Супутники розміщені у просторі таким чином, що
одночасно в будь-якій точці земної кулі можна приймати сигнали із шести з
них. Кожен супутник обладнаний дуже точним атомним годинником, який
використовується для синхронізації передачі.
Сегмент управління складається з п’яти моніторингових станцій, через
які здійснюється управління супутниками, зокрема визначаються точні їхні
координати, дані про стан атмосфери, що впливає на точність визначення
координат та ін.
Нарешті, до сегмента користувача відносяться приймачі GPS. На основі даних,
що отримують від кількох (трьох або чотирьох) супутників, приймач GPS
проводить розрахунок місцерозташування користувача.
Система глобального позиціювання (GPS) дозволяє визначати координати
об’єкта з точністю до 22 м за горизонталлю і 27,7 м за вертикаллю, однак вона
спеціально занижується військовим відомством США за допомогою так званої
техніки вибіркового доступу (SA). Тому, аби уникнути помилок, що видаються
системою GPS під час обчислення координат, використовують техніку
диференційного глобального пози ціювання. Без використання цієї техніки
користувач визначає координа ти з точністю 100 м за горизонталлю та 156 м за
вертикаллю.
Дуже перспективним напрямком для подальшого розвитку лісового
іпсподарства країни в цілому та лісовпорядкування зокрема є впрова- джпння
галузевої геоінформаційної системи. Геоінформаційна система (і 1C) є
похідною баз даних, а швидше - системи керування базами даних (СКБД), але з
розширеною концепцією, яка дозволяє працювати з нросторово-розподіленою

інформацією та вирішувати задачі, що пов’я- і.іні з просторовим аналізом.
Інакше кажучи, ГІС - це система апаратно- програмних засобів та
алгоритмічних процедур, зроблена для цифрової підтримки, поповнення,
маніпулювання, аналізу, математико-картогра- фічного моделювання та
образного відображення темпорально-геогра- фічно координованих даних.
У свою чергу, географічно координовані дані включають в себе: гео- 11 >.
іфічну широту та довготу, прямокутні координати (X та Y) об’єкта, і к митові
адреси, поштові індекси та інші коди, що ідентифікують попередньо
розмежовані ділянки території, місцерозташування, зафіксоване ми карті.
ГІС будь-якої складності та будь-якого рівня включає в себе наступний набір
функціональних компонентів: підсистему збору інформації; їм іу даних;
підсистему представлення, генерації та обробки картографічних даних;
підсистему аналізу даних та інтерфейс користувача. Перша реальна ГІС була
створена під керівництвом Роджера Томлінсона в Канаді ще у 60-х pp.
минулого століття для Канадської Служби Земельнім о Обліку. На початку 80-х
pp. було реалізовано розробку програмно- ні забезпечення для ГІСів під назвою
ARC/INFO, що дало поштовх для розвитку настільних ГІС на базі персональних
комп’ютерів та робочих ■ і акцій. Не втратила свого значення ARC/INFO і нині.
Для лісового господарства програмне забезпечення ARC/INFO є г 1« н
угнім набором програмних засобів для створення і редагування гео- ірафічних
баз даних, цілей просторового аналізу, пошуку, представлении і а управління
даними. Ці засоби можуть використовуватись для під- іримки різноманітних
функцій управління лісовими ресурсами, таких як ри іробка довготривалої
стратегії поставок деревини, п’ятирічні прогнози мп.ісів, вибір системи
лісозаготівель, розрахунок будівництва доріг з мінімальними витратами коштів,
проведення візуального ландшафтного йнимізу з накладанням ділянок,
вирішення суперечливих питань стосов- іиі меж користувань, моделювання
сценаріїв розповсюдження лісових і и їж» >ж та багато іншого.
ГІС використовується там, де потрібне оперативне керування ре- і урі ами і
швидке прийняття рішень. За деякими оцінками, 80-90% усієї інформації можна

подати у вигляді ГІС. ГІС дає можливість нагрома- джунши інформацію,
видавати її у зручному вигляді та маніпулювати ч шими, що мають просторову
прив’язку.
Роботу з ГІС можна пояснити таким чином: уявімо, що є велика кількість
прозорих плівок, на кожній з яких позначені якісь тематичні об’єкти
(наприклад, корисні копалини, річкова мережа, шляхи транспорту і т.д.), і ви,
компонуючи ці плівки за бажанням, будете бачити тільки ті об’єкти, які вас
цікавлять. У цьому разі можна обійтися і без комп’ютера, але справа в тому,
що, використовуючи комп’ютер, ви можете змінювати масштаб зображення,
вимірювати геометричні характеристики об’єктів (відстань між лісовими
масивами, їхні площі, конфігурацію виділів), а також, вказавши на об’єкт,
отримати детальну інформацію про нього.
ГІС дає можливість використовувати для введення інформації та її
оновлення сучасні електронні засоби геодезії та системи глобального
позиціювання (GPS), тобто мати завжди точну та свіжу інформацію.
Для потреб лісової галузі у Чехії була розроблена геоінформаційна
система Topol. Цю систему використовує також лісовпорядкування Росії.
Розробники стверджують, що в майбутньому за цією системою є можливість
організувати технологію обробки цифрових аерофотознімків аж до
вимірювального дешифрування включно.
Основні переваги використання ГІС-технологій:
Можливість підтримання в актуалізованому вигляді інформації про стан
лісового фонду. Це найважливіше в регіонах з інтенсивним веденням лісового
господарства та широким застосуванням орендних відносин.
Точне визначення площ, можливість зведення до спільного знаменника
земельного балансу району, прив’язка межі замлекористувачів до надійної
топографічної основи.
Спрощення передачі інформації між різними рівнями управління:
лісовпорядкування - держлісгосп - обласне управління лісового господарства -
Держкомлісгосп. Поточні зміни, внесені держлісгоспами, в режимі реального

часу можуть надходити до керівних структур без значних витрат на підготовку
і розсипку звітної документації.
Спрощення процесу пошуку необхідної інформації, прийняття проектних
рішень та планування лісогосподарської діяльності. Весь процес від вибору
ділянки до отримання абрису відведення лісосіки займає лічені хвилини.
Зниження витрат на оформлення супроводжувальної документації.
Скорочення витрат на наступне лісовпорядкування: впровадження сумісної
картографічної і таксаційної баз даних дозволить продовжити ревізійний
період, скоротити обсяг польових робіт та витрати на камеральні роботи для
повторного лісовпорядкування.
Підвищення загальної культури виробництва, залучення молодих
освічених кадрів, що володіють комп’ютерною технікою, до виробничої
діяльності з використанням ГІС.
Тема 3. Колективне та індивідуальне тренування окоміру

Лекція №11
Колективне та індивідуальне тренування окоміру таксаторів
лісовпорядних партій
Колективне тренування працівників лісовпорядних партій провадиться на
тренувальних пробних площах і таксаційних ходах, закладених у процесі
підготовчих робіт з метою:
набуття навичок в окомірній та комбінованій таксації;
перевірки окомірної таксації;
вироблення єдиного почерку для всієї лісовпорядної партії;
набуття навичок у користуванні нормативами для таксації лісу.
Колективне тренування обов’язкове для всіх інженерно-технічних
працівників лісовпорядної експедиції, спеціалістів і керівників держ- лісгоспу.
Під час тренування працівники вчаться користуватися норма- тивно-
довідниковою інформацією, заповнюють листок сигналізації про появу
шкідників лісу, а також знайомляться з основними ознаками дешифрування.
Тренування провадиться протягом тижня не менше як на 15 пробних площах, 5
із яких закладені на рубки догляду. Місцем закладки мають бути найтиповіші
насадження, а також ті, в яких важко провести окомірну таксацію. На перших
п’яти пробних площах таксують насадження, користуючись вимірювальними
приладами, і ці площі в залік не входять, решта ж проб призначена для
тренування окоміру.
Суть останнього зводиться до того, що спочатку відмежовуються пробні
площі, на яких провадять окомірну таксацію, а потім роблять переліки дерев та
обміри висот окремо за елементами лісу. Обробку пе- релікової таксації,
необхідну для коригування окоміру, здійснюють безпосередньо в лісі.
Результати обробки переліку заносять до спеціальної картки. Дані попередньої
окомірної таксації, їхнє порівняння дозволяє виявити величину і характер
помилок під час встановлення різних таксаційних показників.
Після таксації 10 пробних площ таксатори проходять 5-7км таксаційного
ходу. Тренування окоміру в лінійній таксації складається з того, що кожен

виконавець самостійно готує абрис тренувального таксаційного ходу і здійснює
камеральне дешифрування меж можливих виділів та їхню таксаційну
характеристику за аерофотознімками. Результати окомірної таксації кожного
виділу зіставляються з даними стрічкових переліків. У виділах, де стрічкові
переліки не проводили, дані окомірної таксації перевіряють закладанням
кругових пробних площ та шляхом відповідних таксаційних вимірювань.
Тренування в окомірній лінійній таксації на таксаційних ходах необхідно
здійснювати таким чи ном, щоб охопити весь квартал. Для тренування в
дешифруванні використовують фотознімки пробних площ та ходових ліній, що
підлягати муть таксації.
Результати таксації насаджень, проведені кожним виконавцем на іробних
площах та ходових лініях, заносять до порівняльної відомості, і«' вказуються
відхилення за кожним таксаційним показником.
Допустимі норми відхилення результатів таксації представлені в шбл. 3.2.
Таблиця 3.2. Допустимі норми відхилень визначення таксаційних
показників насаджень при лісоінвентаризації
Таксаційний показник Допустимі норми відхилень

для пробної для
насадження
Запас, % площі
10 таксаційного
12-15
Передня висота, % 7 7
Передній діаметр, % 10 10
і іередній вік, років: дня 5 5
дня насаджень до 100
молодняків 10 10
для насаджень старших 20 20
І Іовнота 0,1 0,1
Коефіцієнт складу 1 1
породи, котра переважає
До неприпустимих відносять помилки у визначенні класу товарності
класу бонітету, типу умов місцезростання, відсутність або непра- пипмність
призначення господарських заходів.
Після тренування кожному учаснику вказують на його помилки. 11
-иувальна таксація вважається задовільною, якщо допустимі відхилення
отримані не менше ніж на 70% всіх пробних площ і на 65% ви- німін, описаних
на тренувальному таксаційному ході. Особи, що отри- мшіи незадовільні
оцінки, повинні пройти додаткове тренування і після
лі иирішується питання допуску їх до таксації насаджень. Матеріали
11мінуй; іння зберігаються в справах партії чи експедиції.
V процесі виконання польових робіт кожен таксатор повинен пройти
німок індивідуальне тренування не менше як на 5-10 пробних площах, і
Іпііпмина цих проб може бути спільною для всіх таксаторів партії, а інші ці
іцімлно закладати в об’єкті робіт кожного таксатора.
Окрім надійності встановлення таксаційних показників, надається ум* н.і
правильності визначення стану лісовідновлення та лісових куль- іур
Таксація лісу
Природа лісу набагато складніша, ніж можна це собі уявити на основі
теоретичної схеми його будови. Важко відшукати два дерева, розміри і форма
яких були б абсолютно однаковими. Ще важче знайти ділянку лісу, на якій би
зростало однорідне насадження, з однаковою по всій своїй площі таксаційною
характеристикою. Це лише теоретична абстракція, яка полегшує опис
насадження в натурі.
Під час поділу лісових ландшафтів на більш-менш однорідні ділянки
враховуються природні та економічні умови. Під природними умовами слід
розуміти відмінності в таксаційних показниках насаджень, а під економічними -
умови, пов’язані з господарською діяльністю на цих ділянках. Насадження, що
значуще відрізняються від сусідніх за своїми таксаційними показниками,
виділяють у окремий виділ лише тоді, коли вони займають площу, достатню
для виконання окремих лісогосподарських заходів. Мінімальне значення площі
виділів регламентується лісовпорядною інструкцією.
На сучасному етапі лісоінвентаризаційні роботи здійснюються методами
наземної таксації, аеротаксації та камерального дешифрування за
аерофотознімками, а також поєднанням їхніх елементів. При цьому наземна
таксація провадиться, головним чином, шляхом поєднання окомірного методу з
елементами вимірювальної і перелікової таксацій.

У цілому під час таксації лісів України застосовуються такі методи:
Суцільна перелікова таксація.
Часткова перелікова таксація лісу.
Статистичний (вибірковий) метод лісоінвентаризації.
Окомірно-вимірювальний метод.
Окомірна таксація лісу.
Суть суцільної перелікової таксації полягає в тому, що спочатку квартал
таксується окомірно просіками, візирами та іншими ходовими лініями з метою
поділу його на таксаційні виділи, які за промірами ходових ліній та їхньому
зображенню на аерознімках виділяються на фото- абрисі й відмежовуються в
натурі візирами. Потім на цих ділянках здійснюється суцільний перелік дерев
за елементами лісу, ступенями товщини і категоріями технічної придатності із
заміром висот та наступним обчисленням усіх таксаційних показників
насадження. Цей метод таксації потребує дуже великих витрат праці та коштів,
а тому застосовується лише для інвентаризації особливо цінних та деяких
інших ділянок лісу, переважно під час лісовпорядкування ділянковим методом.
Часткова перелікова таксація також потребує попереднього виділення
однорідних таксаційних ділянок. Але для отримання середньої таксаційної
характеристики у кожній ділянці закладають пробні площі прямокутної,
квадратної або стрічкової форми. На цих пробах провадиться суцільний перелік
дерев з наступним обрахунком їхньої таксаційної характеристики, яка потім
переводиться на площу всього виділу. При цьому величина пробних площ
залежить від розміру таксаційного виділу та складності насадження і становить
приблизно 10% від площі ділянки; виділи площею до 2 га зазвичай таксуються
суцільним переліком. Метод часткової перелікової таксації також дуже
трудомісткий і використовується під час таксації найцінніших ділянок лісу,
важких з таксаційної точки зору насаджень, виділів на схилах різних
експозицій, а також під час лісовпорядкування ділянковим методом.
Основою статистичного (вибіркового) методу є використання принципів
математичної статистики під час таксації лісових масивів та обробці

відповідних матеріалів. Спочатку у лісовому масиві прокладають через
однакові відстані паралельні візири, які проміряють, окомірно таксують і на
яких через відповідні відстані закладають пробні площі. Окомірна таксація
ходовими лініями та перелікова на пробах виконуються звичайними
таксаційними способами. Місце розташування проб і ходових ліній
визначається правилом простого випадкового відбору. Як наслідок, площа
протаксованих категорій земель, розподіл вкритих лісовою рослинністю з них
за породами, що переважають, класами віку та бонітету, типами лісу, запасами,
виходом сортиментів тощо буде узгоджуватись з наявністю їх у лісовому
масиві. Статистичний метод при порівняно незначних затратах на одиницю
площі дозволяє швидко і надійно виявити лісосировинні ресурси об’єкта
досліджень. Його недоліком є те, що він дає лише сумарні результати для
всього масиву в цілому, тому застосування методу обмежене науковими та, у
деяких випадках, вузькими виробничими цілями.
Сучасний статистичний метод полягає у закладанні пробних площ (страт)
по кутах сітки квадратів 100x100 м, що розбивається у кварталі.
В Україні, де ведеться інтенсивна лісогосподарська діяльність, що потребує
детальної таксаційної характеристики кожного виділу, і нема невивчених
лісових районів, статистичний метод має обмежене застосування.
Окомірно-вимірювальний метод таксації ґрунтується на поєднанні
окомірної таксації лісу з вимірювальною, дані якої є основою для таксаційної
характеристики виділу. При цьому в обов’язковому порядку у виділі, що
таксується із закладанням реласкопічних площадок чи шляхом переліку дерев
на кругових площах, визначається сума площ перерізів на 1 га. Кругові
перелікові площадки закладають лише в насадженнях, де через підріст чи
підлісок нелегко вести облік дерев повнотоміром. Кількість реласкопічних або
кругових площадок, що закладаються у виділі, залежить від необхідної точності
таксації (регламентується розрядом лісовпорядкування), величини виділу та
повноти насадження, і може складати від 2 до 15 шт. (у середньому 4-7 шт. на
виділ). Облік дерев повнотоміром провадиться за складовими породами з

розподілом дерев за категоріями технічної придатності на ділові, напівділові та
дров’яні. За усередненими результатами переліків на площадках встановлюють
склад, клас товарності, повноту і запас виділу. Середні висота та діаметр
визначаються як пересічні значення результатів замірів цих показників у 3-5
середніх дерев елемента лісу. У разі необхідності у цих же дерев свердлом
відбираються зразки (керни) для визначення віку насаджень.
В Україні окомірно-вимірювальний та окомірний методи таксації лісу є
базовими під час проведення польових робіт. Лісоінвентаризації окомірно-
вимірювальним методом підлягають всі насадження, що в наступному
ревізійному періоді мають призначатися в рубку головного користування,
лісовідновну рубку, а також під проріджування та прохідні рубки. Всі інші,
менш значущі в господарському відношенні насадження, підлягають окомірній
таксації.
Окомірний метод таксації полягає в окомірному встановленні значень
усіх таксаційних показників насадження (крім запасу та бонітету) на основі
навичок, набутих на колективному та індивідуальному тренуванні, а також
особистого виробничого досвіду таксатора. При цьому, з метою коригування
окремих показників, можливе використання елементів вимірювальної таксації
(1-2 заміри сум площ перерізів та вимір висот і діаметрів середніх дерев).
Залежно від величини виділу та розряду лісовпорядкування на ділянці має бути
не менше 1-3 пунктів таксації за наявності суттєвих змін в таксаційній
характеристиці насадження. Якщо ж такі зміни відсутні, наступні описи
крупних виділів по таксаційному ходу проводяться не рідше, ніж через 250 м.
Зразу ж після завершення повного огляду виділу, за результатами таксації його
окремих частин у пунктах таксації, до картки таксації заноситься загальна
таксаційна характеристика виділу.
Перед виходом до лісу таксатор повинен мати журнал таксації та
фотоабрис або абрис на кожен квартал окремо. На лицьовому боці фо- тоабрису
повинні бути позначені:
просіки, візири з позначеним пікетажем (парні пікети позначають точками,

кілометрові - хрестиками), довжини ліній з указаними напрямами промірів;
межі таксаційних виділів;
упізнані точки та орієнтири, обведені кружальцями діаметром 4 мм;
номер кварталу та суміжних з ним;
рамки робочої площі аерофотознімку, обмежені кольоровою тушшю.
На зворотному боці фотоабрису позначають:
г
проколи упізнаних точок та орієнтирів;
просіки та візири з довжинами ліній та напрямами їхніх промірів;
прив’язку ходових ліній до меж, просік, упізнаних точок та орієнтирів;
розрахунок середнього масштабу аерофотознімка;
назву лісництва, номер кварталу, дату виготовлення фотоабрису та підпис
виконавця.
За величини кварталу 25-50 га дозволяється складати один загальний абрис на
2-4 суміжних квартали.
Проходячи таксаційними лініями, таксатор описує виділені на знімку
ділянки. При цьому на кожний виділ заповнюється картка таксації, що разом з
фотоабрисом є основним лісовпорядним документом. Форма першої сторінки
лицьового боку картки, де дається таксаційна характеристика виділу, наведена
на рис.3.7.
У верхній частині картки вказується адреса протаксованого виділу, тобто
його номер, номер кварталу та назва лісництва. Сама ж картка складається з
окремих частин - макетів, номери яких відокремлені дужкою. У макетах
розміщується основна (макети 1-15) і додаткова характеристика таксаційного
виділу. Кількість можливих для заповнення макетів не обмежується.
Інформація до макета 02), а також площа виділу у макеті 01) таксатором не
заповнюється, бо обчислюється у камеральних умовах. Графи макета 03)
«Схил. Висота над рівнем моря» заповнюються під час характеристики земель,
розташованих на схилах 5 градусів і більше, а макета 04) - лише для земель, що
зазнали впливу ерозійних процесів.

Макет 05) «Лісорослинні умови» заповнюється для всіх категорій лісових
земель. Заповнення макета 07) обов’язкове, коли характер- ризуються зруби,
утворені в результаті всіх видів суцільних рубок.
Особливе значення має призначення господарських заходів (макет 09) та
оцінка виконаних господарських заходів (макет 15), оскільки цими
показниками визначається правильність ведення лісогосподарської діяльності у
держлісгоспі.
Макет 11) «Лісові культури» заповнюється для всіх типів лісових культур віком
до 20 років включно на всіх існуючих категоріях земель, причому вказується
технологічна схема їхнього створення та якість. У наступних макетах
описуються: пошкодження лісонасаджень, землі лінійної протяжності
(квартальні просіки, дороги та меліоративні канави) і трав’яні рослини, що
ростуть на виділі та є індикаторами для визначення типу лісорослинних умов.
У разі необхідності можуть заповнюватись макети додаткових відо-
мостей, в яких дається характеристика різних категорій нелісових земель
(сільськогосподарські угіддя, болота, сади тощо), підсочки насаджень, їхньої
рекреаційної оцінки, побічних користувань та багатьох інших показників.
Найголовнішою складовою лісоінвентаризації є інформація, яка заноситься до
макету 10). Цей макет призначений для відображення таксаційної
характеристики деревостанів, а також незімкнутих лісових культур, природного
поновлення, рідколісся, садів, поодиноких і сухостійних дерев, підросту,
підліску, суцільного вітровалу, бурелому.
На другій сторінці (зворотному боці) картки, яка заповнюється лише під
час таксації насаджень окомірно-вимірювальним методом, указується
таксаційна характеристика виділу в пунктах таксації та результати вимірювань
таксаційних показників насадження за модельними деревами (вік, висота,
діаметр) і реласкопічними площадками (склад, сума площ перерізів, повнота,
запас) у цих пунктах.
Таксація насаджень ведеться за ярусами, а у різновікових насадженнях -
за поколіннями. До вкритих лісовою рослинністю земель відносять усі

молодняки з повнотою 0,4 та всі інші насадження з повнотою 0,3 і більше.
Поділ насаджень на таксаційні виділи провадиться, якщо вони відрізняються за
походженням (природне - насіннєве, вегетативне: порослеве, коренево-
паросткове та відсадкове; штучне - створене посівом чи посадкою), за формою
(просте - одноярусне; складне - 2-3-ярусне), складом (дві одиниці), віком,
бонітетом, повнотою (0,2), товарністю тощо.
Яруси виділяють, коли різниця у середніх висотах становить не менше
20%, а повнота кожного з них не менша 0,3. Основним вважають ярус, який має
найбільше господарське значення.
Породний склад визначають за часткою запасів окремих деревних порід ярусу в
його загальному запасі і записують у вигляді формули, наприклад: 6Сз4Бп+Ос,
кодуючи його за такими найменуваннями основних лісоутворювальних порід:
Сз - сосна звичайна, Яле - ялина європейська, Яцб-ялиця біла, Мде-модрина
європейська, Дз-дуб звичайний, Дчр-дуб червоний, Бкл-бук лісовий, Гз-граб
звичайний, Яз-ясен звичайний, Клг-клен гостролистий, Яв-явір, Брс-берест, Взд
- в’яз дрібнолистий, Акб - акація біла, Бп - береза повисла, Ос - осика, Влч -
вільха чорна, Лпд-липа дрібнолиста, Тб-тополя біла тощо. Склад визначають
для кожного ярусу окремо. Породи поділяють на головні (ті, що відповідають
меті господарства) та котрі переважають (що мають найбільший запас).
Головна порода вважається такою, що переважає, якщо її частка в запасі
пристиглих, стиглих та перестійних насадженнях складає не менше 0,4, а в
молодняках та середньовікових деревостанах - не менше 0,3. градацією в 5
років, а для старших - у 10 років. У різновікових насадженнях вказується
верхня та нижня межі віку, наприклад, ЮКл (60-90 р.).
Середні висота та діаметр визначаються за результатами замірів чи
окомірно для кожної складової породи окремо і записуються цілими числами з
градацією за висотою 1 м, а за діаметром - 2 см при середньому діаметрі до 32
см, та 4 см - понад 32 см.
Бонітет встановлюють за середнім віком та середньою висотою основного
елемента лісу. Для молодняків до 10 років бонітет визначають за ТУМ або за

сусідніми старшими деревостанами.
Відносна повнота визначається окомірно або через відношення сум площ
поперечних перерізів даного і нормального лісостанів. У разі знаходження
повноти за сумою площ перерізів вона записується з градацією в 0,05, а при
окомірній таксації - із заокругленням до 0,1.
Запас на 1 га стовбурової деревини обчислюють для кожного ярусу за
допомогою стандартних таблиць сум площ поперечного перерізу та запасів.
Сухостійні, поодинокі крупномірні, а також повалені дерева враховують
за наявності їх не менше 5 м /га.
Підріст характеризують за його гущиною, середнім віком та висотою,
характером розміщення по площі, надійністю.
Описуючи підлісок, вказують основні види чагарників, їхню гущину.
Трав’яний покрив характеризують основними видами рослин-індика- торів (не
менше трьох). Для лікарських та ягідних рослин вказують відсоток
проективного покриття.
Ґрунти описують за їхнім механічним складом, ступенем опідзоле- ності
та вологості, наприклад, дерново-слабопідзолисті супіщані свіжі.
Характеризуючи рельєф місцевості, описують розташування виділу
відносно його елементів. У гірських лісах вказують експозицію та стрімкість
схилів.
Описуючи лісові культури, визначають категорію земель, на яких вони
створені, спосіб обробітку ґрунту, схему розміщення і змішування порід,
приживленість та зімкнутість, оцінюють якість культур.
Заносять також у картку таксації для всіх насаджень, за винятком
молодняків, відсоток ділових дерев, вказуючи його для всіх складових
деревних порід ярусу з градацією 5%.
За необхідності, дають додаткові відомості про таксаційний виділ
придатність насадження до виділення його як еталона; кількість мураш ників на
1 га; пошкодження хворобами та шкідниками тощо.
У процесі виконання лісоінвентаризаційних робіт, окрім таксації лісу,

провадиться обстеження природного поновлення і наявних лісових культур.
На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо),
планується відновлення лісів, а на землях, не вкритих лісовою рослинністю,
насамперед непридатних для використання в сільському господарстві,
низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутосхили, балки, пустирища
тощо) - лісорозведення.
За матеріалами лісовпорядкування визначаються обсяги цих робіт у
відповідних лісогосподарських підприємствах, котрі повинні забезпечувати:
раціональне використання лісового фонду; поліпшення якісного складу лісів,
підвищення їхньої продуктивності й біологічної стійкості; підвищення
водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних та інших корисних
властивостей лісів і захисних лісових насаджень; досягнення оптимальної
лісистості шляхом створення в максимально короткі терміни нових насаджень
економічно найдоцільнішими способами і технологіями.
Відновлення лісів здійснюється природним, штучним і комбінованим
методами, причому на ділянках, де є відповідні для того умови, перевага
віддається природному поновленню, що дає можливість створити
високопродуктивні й біологічно стійкі деревостани протягом короткого
іерміну, з мінімальними затратами.
На зрубах, згарищах, болотах та колишніх сільськогосподарських уііддях
у зоні радіоактивного забруднення з рівнем радіації, небезпечним для
проведення комплексу робіт, пов’язаних зі створенням лісових культур,
провадяться заходи щодо сприяння природному зарощуванню шляхом
механічного обробітку ґрунту та висівання насіння деревних порід.
У разі проведення рубки головного користування на ділянках із за- ді
щільною кількістю самосіву та підросту головних і супутніх порід, тех- югія
лісозаготівель має бути спрямована на їхнє збереження. На лі-
мі ік.їх, які рубатимуться в зимовий період, після закінчення всіх робіт мін
ііуіи збережено: в рівнинних лісах - не менше 70% всього підросту, п ми і кипах
зі стрімкістю понад 10 градусів - 60%. Під час рубання лісу у мін мінні ЛІТНІЙ
період кількість збереженого підросту має відповідно
і 60% і 50%.
Мпиданням таксатора є визначення стану та кількості підросту у лі-
<нічному фонді з тим, щоб на основі отриманих результатів, шляхом іпі|
ніінннни їх з нормативними показниками, призначити відповідні спо-
мііи лісовідновлення та записати у макет господарських заходів картки і.ікі
.іції: «природне зарощення» - за наявності достатньої кількості підросту,
«сприяння природному поновленню» (це може бути залишення насінників на
лісосіці, розпушення та мінералізація ґрунту тощо) - за можливості наступного
після рубки насіннєвого чи порослевого понов лення лісу внаслідок виникнення
сприятливіших на свіжих зрубах умов лісовідновлення (наприклад, збільшення
освітлення), або ж «лісові культури» - в разі неможливості відновлення лісу
іншим способом (підріст відсутній чи рідкий та неблагонадійний).
Природне поновлення вважається задовільним за наявності під наметом
лісу рівномірно розміщеного життєздатного підросту господарсько цінних
лісових порід насіннєвого походження заввишки до 0,5 м в кількості не менше:
в сосняках - 6, дубняках - 10, ялинниках - 12, букових та ялицевих насадженнях
- 15 тис. шт. на 1 га.
Підріст вважається рідким, коли його кількість становить 3,0 і менше тис.
шт., середнім - 3,1-10,0 тис. шт. та густим - понад 10,0 тис. шт. на 1 га.
Тема 4. Інвентаризація лісу

Лекція №12
Мета і завдання лісоінвентаризації. Методи лісоінвентаризації, їх зміст,
технологія та особливості застосування
За цільовим призначенням лісовпорядкування поділяється на базове
(первинне та повторне), та спеціальні види обстеження. Технічною основою для
всіх видів лісовпорядкування слугують матеріали аерофо- тозйомки.
Процес виконання лісовпорядних робіт від отримання завдання до
оформлення результативних матеріалів замовникові називається циклом
лісовпорядних робіт, який залежно від терміну проведення ділиться на три
періоди: підготовчий, польовий та камеральний. Суть підготовчого періоду
зводиться до проведення деяких заходів, необхідних для кращої організації та
якісного виконання основних польових лісовпорядних робіт. Польовий період -
це інвентаризація лісового фонду. Як підготовчі, так і лісоінвентаризаційні
роботи належать до натурних, тобто тих, що виконуються в польових умовах.
Тому їх часто об’єднують у групу польових робіт і тоді роботи з інвентаризації
лісового фонду називають основними польовими. Розробка проекту організації
та розвитку лісового господарства для території, що впорядковується,
характеризує камеральні роботи.
Первинне лісовпорядкування призначається в об’єктах, що органі-
зовуються. При цьому, як правило, лісовпорядні роботи виконуються в
розширеному обсязі, оскільки багатьох матеріалів, необхідних для якісного
виконання лісовпорядкування, не існує (організація лісництв, нарізка
квартальної мережі, наявність планово-картографічних матеріалів тощо).
Повторне впорядкування призначається після закінчення терміну дії
проекту, складеного попереднім лісовпорядкуванням (ревізійний період). Під
час повторного лісовпорядкування виконується повний обсяг лісотак- саційних
робіт і складається новий проект організації лісового господарства. Базове
лісовпорядкування провадиться раз на десять років.
Протягом 90-х років минулого століття в Україні у лісовпорядну
практику повсюдно було введене безперервне лісовпорядкування. Його метою

стало фіксування щорічних поточних змін у лісовому фонді, пов’язаних з
лісогосподарською діяльністю держлісгоспу. Завдяки цьому необхідність у
частому проведенні базового лісовпорядкування відпадає і ревізійний період
можна продовжити до 12-15 років.
У разі необхідності призначаються спеціальні види обстежень. На-
приклад, під час організації національних парків чи лісозаповідних господарств
поряд з базовим лісовпорядкуванням проводиться ґрунтово- типологічне
обстеження; в разі виявлення вогнищ шкідників лісу - лісо- патологічне
обстеження; а в районах дії стихійних лих, що супроводжувалися вітровалом,
буреломом, обледенінням, лісовими пожежами тощо - обстеження санітарного
стану лісових масивів.
Відзначені вище зміни, що відбуваються в роки між ревізійними періодами
базового лісовпорядкуван- ня, які спричинені впливом господарської діяльності
та природних факторів на лісосировинні ресурси, у су- часній системі облікової
інформації безперервно фік- суються у відповідних документах (на планшетах,
в таксаційних описах, формах обліку лісового фонду то- що). Тобто таким
шляхом проводиться необхідне по- точне оновлення облікової інформації про
лісові ре- сурси, необхідної для щорічного планування. Традиційно таке
оновлення матеріалів обліку лі- сових ресурсів проводиться шляхом так званої
акту- алізації, тобто способом внесення необхідних коректи- вів відповідно до
змін, які відбулися, та з давністю лі- совпорядкування [5]. Раніше таке
коректування (цілковите або частко- ве) виконувалося періодично (в основному
через 5 ро- ків). При цьому скоректовані дані підсумовувалися для отримання
результативних даних про ліси облас- тей та районів країни. Такий процес
актуалізаційного отримання інформації про лісові ресурси на встанов- лену
певну дату відповідає поняттю обліку лісового фонду. Дані такого обліку, що
характеризують стан лі- сових ресурсів різних об'єктів (відповідно до рівнів
управління) за групами та категоріями лісів, необхідні для планування та
організації лісогосподарського ви- робництва і лісоексплуатації, розробки
перспективних і проблемних питань розвитку цих галузей виробниц- тва. Окрім

того, ці дані є основою для періодичного аналізу результатів господарської
діяльності та вияв- лення тенденцій кількісних та якісних змін, що відбу-
ваються в лісовому фонді. Разом з тим в умовах широкого використання ЕОМ
під час опрацювання лісовпорядкувальної інфор- мації, набутого досвіду
експлуатації створених пови- дільних банків даних з'явилась реальна
можливість впровадження в Україні технології неперервної інвен- таризації
лісів. Метою такої лісоінвентаризації є: опе- ративний збір та опрацювання
даних про стан лісового фонду, обсяги виконаних лісогосподарських заходів та
їхня якість, обсяги лісокористування, своєчасне вияв- лення місць, де необхідне
виконання тих чи інших лісо- господарських заходів, визначення їхніх обсягів
тощо. До основних задач неперервної лісоінвентаризації належать: •
проведення щорічно в межах лісового підприємства обліку лісу на частині
виділів з розрахунком, щоб по- вторюваність таксації узгоджувалась з частотою
про- ведення господарських заходів; • забезпечення надійного і об'єктивного
контролю за якістю виконаних лісогосподарських заходів та лісо-
користування; • опрацювання проектів обсягів лісогосподарських за- ходів та
лісокористування на поточний рік (п'ятиріч- ку) на основі достовірності
актуалізованої інформації про лісовий фонд. Базуючись на створеному банку
даних "Лісовий фонд", у ході неперервної інвентаризації лісів, зокре- ма,
здійснюються: • щорічне введення і збереження лісоінвентариза- ційних даних;
• щорічне введення даних про господарську діяльність; • видача результатів
лісоінвентаризації та даних кон- тролю за господарською діяльністю; •
визначення місць та обсягів проведення господарсь- ких заходів на поточний
рік і перспективу; • актуалізація лісотаксаційних даних (їх коректування), яка
пов'язана з природним (часовим) ходом росту на- саджень [5]. Застосовуючи
таку технологію неперервної лісо- інвентаризації у період між базовими
лісовпорядку- ваннями, безперечно, можна підвищити якість плану- вання та
виконання різних лісогосподаських заходів, забезпечувати підтримування
банку даних "Лісовий фонд" в актуальному стані, що у свою чергу дасть змо- гу
автоматизовано отримувати лісооблікову інформа- цію на будь-котру дату і

постачати користувачів банку будь-якою інформацією про лісовий фонд за
подани- ми ними запитами. Така автоматизація обліку лісового фонду, що
забезпечує своєчасну актуалізацію даних лісовпорядкування на будь-яку дату,
робить можли- вим перейти від періодичного до оперативного обліку, а
значить, дає змогу значно покращити його якість і, звичайно, дещо підвищити
точність облікових даних. Проте через допущені систематичні окомірні
похибки лісовпорядкування уникнути огріхів в інформації з об- ліку лісового
фонду не вдається. Удосконалення сис- теми обліку лісових ресурсів і
підвищення точності облікових даних у цьому зв'язку й надалі залишаються
актуальними. Цілком очевидно, що для подальшого вирішення цих актуальних
завдань потрібне впровадження непе- рервної вибіркової лісоінвентаризащї, яка
дала б змогу отримувати оперативні, одночасні дані про ліси на значних
територіях
Тема 5. Призначення при таксації лісу лісогосподарських та інших заходів

Лекція №13
Користування лісовими ресурсами. Проектування заходів поліпшення
якісного складу лісів
Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і
спеціального використання.
У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають
право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного
споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, крім
випадків, передбачених законодавчими актами.
Спеціальне використання лісових ресурсів має свою класифікацію, в
основі якої лежить мета лісокористування.
Згідно зі ст. 50 Лісового кодексу України видами спеціального
лісокористування є: 1) заготівля деревини під час рубок головного
користування; 2) заготівля живиці; 3) заготівля другорядних лісових матеріалів
(пень, луб, кора, деревна зелень тощо); 4) побічні лісові користування. Як
зазначено в Лісовому кодексі України, лісовим законодавством можуть
передбачатися й інші види спеціального використання лісових ресурсів.
Користування земельними ділянками лісового фонду також має свої види.
До них слід включити користування земельними ділянками лісового фонду для:
потреб мисливського господарства; культурно-оздоровчих, рекреаційних,
спортивних і туристичних цілей; проведення науково-дослідних робіт.
Лісове законодавство розрізняє: рубки головного користування; рубки,
пов'язані з веденням лісового господарства.
Заготівля деревини під час рубок головного користування є
однимнайпоширеніших видів спеціального використання лісових ресурсів.
Згідно з Правилами рубок головного користування в лісах України,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року
рубки головного користування — це вирубування стиглих деревостанів з метою
заготівлі деревини.
Згідно з Правилами рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства,

та інших рубок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16
травня 1996 року, їх здійснення спрямовано на забезпечення охорони,
оздоровлення, посилення захисних властивостей і підвищення продуктивності
лісів, організації території лісового фонду, проведення інших
лісогосподарських заходів, а також розчищення земельних ділянок лісового
фонду, вкритих лісовою рослинністю у зв'язку з будівництвом гідровузлів,
шляхів, видобудуванням корисних копалин, прокладенням комунікацій тощо.
Рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, поділяються, на рубки
догляду за лісом та інші види рубок.
Головним завданням рубок догляду за лісом є: поліпшення якості і породного
складу насаджень; збереження і посилення екологічних, естетичних та інших
властивостей лісу; підвищення стійкості та продуктивності насаджень;
створення умов для скорочення термінів вирощування технічно стиглої
деревини.
До інших видів рубок належать: вибіркові та суцільні санітарні рубки;
лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші
природні властивості; рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних
молодняків і похідних деревостанів; прокладення квартальних просік і
створення протипожежних розривів, догляд за підростом, за підліском, за
узліссям тощо.
Порядок заготівлі деревини встановлюється Правилами відпуску
деревини на пні в лісах України, що затверджуються Кабінетом Міністрів
України.
Наступним видом спеціального використання лісових ресурсів є заготівля
живиці. Живиця використовується як технічний матеріал у різних сферах
діяльності людини.
Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки (надрізу на корі) стиглих
деревостанів, які після закінчення строків підсочки плануються до рубки, а
також пристигаючих деревостанів, які до строку закінчення рубки
підлягатимуть рубці. Забороняється проведення рубок головного користування

до закінчення строків підсочки у хвойних деревостанах, призначених для
заготівлі живиці. Вирубання цих деревостанів до їх підсочки, а також
дострокове вилучення їх з підсочки може допускатися, як виняток, з дозволу
Державного комітету лісового господарства України.
Згідно з Правилами заготівлі живиці в лісах України, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 року, ділянки для
заготівлі живиці визначаються відповідно до матеріалів лісовпорядкування та
планів рубок головного користування.
Видом лісокористування є заготівля другорядних лісових матеріалів
(пнів, лубу, кори та деревної зелені). Вона проводиться для промислової
переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення.
Деревні пні заготовляються для одержання осмолу (сировини для
смолоскипидарного виробництва) та дров. До початку робіт, пов'язаних із
заготівлею пнів, лісокористувачі складають технологічні карти.
Луб заготовляється шляхом знімання кори з дерев, призначених для
рубки у поточному році. Робота проводиться в період інтенсивного руху соків
(квітень—травень).
Кора деревних порід заготовляється з метою одержання лікарської та
технічної сировини (кора дубу, крушини, калини тощо), а також сировини для
виробництва дьогтю (берест).
До деревної зелені належать дрібні пагони та гілки з дерев, підліску, підросту
та цілі дерева, що заготовляються для приготування корму тваринам, а також
для технічних, ритуальних та інших потреб.
Серед видів права спеціального використання лісових ресурсів важливе
місце посідають побічні лісові користування. Згідно зі ст. 64 ЛК України до
побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік,
заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, грибів,
горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та
очерету. Цей вид лісокористування є тимчасовим. Сезонні строки початку і
закінчення названих лісових користувань встановлюються відповідними

державними органами управління в сфері охорони навколишнього природного
середовища.
Випасання худоби (за винятком кіз) дозволяється на вкритих і не вкритих
лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. На
територіях об'єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може
здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому
призначенню. Законодавством, а в деяких випадках за рішенням місцевих
органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування
передбачаються обмеження щодо випасання худоби в лісах.
Місця розміщення вуликів і пасік визначаються постійними
користувачами земельних ділянок лісового фонду з урахуванням умов ведення
лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. Для
розміщення вуликів і пасік виділяються ділянки переважно на узліссях,
галявинах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях. На таких ділянках
дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права
вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок
лісового фонду. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей
забороняється.
Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини
та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне
лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можуть
використовуватися міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені
лісонасадження.
Ресурсною базою для заготівлі соків є: придатні для підсочки дерева спеціально
створених для цієї мети насаджень; ділянки лісу, які виділяються за 10 років до
рубки головного користування або інших видів рубок; пні дерев, зрубаних
напередодні соковиділення. У разі погіршення санітарного стану насаджень
заготівля соку припиняється достроково на підставі висновку лісопаталога.
Заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин,
технічної сировини провадиться способами, що виключають виснаження їх

ресурсів. Обсяги щорічних заготівель продукції встановлюються постійними
лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування. Заготівля лісових
продуктів для одержання харчової та лікарської сировини в лісах, де
здійснювалися заходи боротьби із шкідниками та хворобами з використанням
хімічних засобів, провадиться з дотриманням відповідних санітарних норм і
правил.
Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої
групи на одній і тій же площі не частіше ніж один раз протягом 5 років.
Заготівля очерету провадиться на земельних ділянках лісового фонду з
урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і птахів,
інших вимог охорони навколишнього природного середовища.
Способи і строки заготівлі побічних лісових користувань визначаються
відповідно до Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення
побічних лісових користувань у лісах України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року.
Користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-
оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей здійснюється
юридичними та фізичними особами з дозволу органів місцевого
самоврядування за погодженням з постійними лісокористувачами. Цей вид
користування проводиться з урахуванням вимог щодо збереження лісового
середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного
планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються
для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх
благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в
культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях
встановляється Кабінетом Міністрів України.
Для науково-дослідних робіт відповідним установам та організаціям
виділяються спеціальні земельні ділянки лісового фонду. На цих земельних
ділянках може бути обмежено або повністю заборонено використання лісових
ресурсів, якщо це суперечить цілям науково-дослідних робіт. Заготівля

деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів, побічні лісові користування
проводяться науково-дослідними установами та організаціями в загальному
порядку.
Лісові ресурси посідають одне з чільних місць в ресурсній базі економіки
України.
Серед міжгалузевих комплексів вага лісовиробничого комплексу по
обсягам виробництва складає-2,8%, по чисельності працюючих-4,6%, по
вартості основних виробничих фондів-близько-2%.
Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс зв’язаний більш
ніж з 100 галузями. Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які є
базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів
відносять деревину, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні
натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматично-регулюючі,
санаторно-гігієнічні, оздоровчі.
Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів,
в т. ч. покрита лісом – 8,6 млн. га. Лісистість республіки досягла лише 14,3%,
що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина –
18%, Франція – 27,8%, Румунія – 28,1%, Польща - 28,7%, Німеччина – 29%,
США – 32,7%, Болгарія – 34,4%). Запаси деревини в Україні складають 1,
3млрд м3 (1994р). [1, с. 452].
Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різноманітних
природних умов, але в більшій мірі – впливу господарської діяльності людини,
яка призвела до знищення лісів. Так лише в період 1814 – 1914років площа лісів
зменшилась на третину.
Тотальні вирубки лісу в період Другої світової війни і в післявоєнні роки
призвели до нерівномірного розподілу вкритої лісом площі по його ростовим
групам: молодняк досягає 45%, середньовіковий ліс – 38%, спілий – 7%, Між
тим як оптимальні значення цих показників повинно складати відповідно32,
34,17. Особливо інтенсивні рубки ведуться в соснових і дубових посадках, в
яких на спілий ліс припадає менше ніж 4%. В цілому спілі ліси займають
площу, яка в 2,5 рази менше оптимальної, а в соснових лісах – в 7 разів менше.
На території України переважають цінні хвойні (сосна, ялина, піхта) і
твердолистяні породи, серед яких особливо цінною деревиною є дуб, бук, явір,
ясень. Часто зустрічаються клен, черешня, груша, які дають цінну сировину для
меблевої промисловості.
По народногосподарському значенню і функціям ліси України розділяють на
дві групи. До першої групи (48% площі лісів) відносять водоохоронні, захисні,
санітарно-гігієнічні і оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового
призначення. Деревину в лісах першої групи заготовляють при проведенні
лісогосподарських заходів – рубок уводу за лісом санітарних і
лісовідновлюючих рубок спілого лісу.
До другої групи (52%), належать ліси, які мають захисне і граничне
експлуатаційне призначення.
Кожного року в лісах України заготовляють значну кількість грибів,
диких плодів (лісовий горіх, шипшина) і ягід (чорниця, суниця, малина),
лікарських рослин, березового соку, меду та ін.
Охорона та використань лісових ресурсів в Україні регулюється лісовим
законодавством.
На найближчу перспективу (10 – 15 років) можливо значно розширити
площу лісів, використав, еродовані або низькопродуктивні землі. З загальної
площі таких земель можливо було б використати біля 4млн га.
Найбільша кількість резервних земель знаходиться в південних та
південно-східних районах, де лісистість території в 2-2,5 рази нижче
оптимальної, а площа лісів в розрахунку на душу населення в 2 – 10 разів
нижче норми. Заселення цих земель забезпечило б підвищену врожайність
сільськогосподарських культур, захист ґрунту, водних басейнів та доріг,
покращення екологічної ситуації
Тема 6. Дослідження особливостей росту, поновлення і стану

лісів, підбір еталонних насаджень
Лекція№14
Дослідження особливостей росту, поновлення і стану лісів, підбір
еталонних насаджень
Встановлюючи організаційні засади лісового господарства і спрямовуючи
його на підсилення природоохоронних та захисних функцій лісу, на
безперервне користування деревиною, необхідно мати уяву, якими повинні
бути створювані насадження. Мета господарства буде досягнута, якщо кожне
насадження за найбільш бажаного складу матиме уданих умовах
місцезростання максимальну продуктивність.
Постійне користування лісом можливе за умови, що в господарстві
завжди є частка стиглих, придатних для рубки, деревостанів, а в ідеалі - за такої
вікової структури, коли у лісі є насадження,1заіанчуючи віком стиглості,за
яшм. встановле- нйи оборот рубки. Крім того, кожне |з,ішх насаджень повинна
займати одну-і-ту-ж площу, 'Мати повноту 1,0, .бути розташованим у просторі
таким чином, щоб забезпечувалось збереження на ділянці. Важливим
завданням лісового господарства є вирощування дерев, які за своєю якістю та
розмірами сортиментів,
який виповідає усім переліченим вимогам, називають
нормальним лісом^Він служить теоретичною спрямовувати ведення лісового
господарства.
Характер насаджень, крім природних умов їхнього місця розташування,
визначається способом створення та прийнятим способом рубки. Суцільні
рубки та штучне лісовідновлення формують одновікові прості "' насадження,
поступові насіннєві рубки з тривалим терміном відновлення - різновікові та
багатоярусні деревостани.
При суцільнолісосічних формах господарства за однакових площ
насаджень різного віку площа річного користування лісом дорівнюватиме
загальній площі насадження, поділеній на оборот рубки. Для неперервності
користування у господарській одиниці повинно бути стільки з різницею у віці в

один рік однакових за площею деревостанів, скільки років у обороті рубки. Так,
у господарстві площею 1000Та при обороті рубки 100 років і 10-річних класах
віку повинно бути десять ділянок площею 100 га (рис. 1.4). До складу кожної з
них мають входити насадження, представлені рівномірно всіма роками, що
входять до даного класу віку. На першій ділянці повинно бути по 10 га
насаджень віком від 1 до 10 років, на другій - від 11 до 20 і т.д.
І II III IV V
1-10 11-20 21-30 31-40 41-50
VI VII VIII IX X
51-60 61-70 71-80 81-90 91-100
Рис. Розподіл насаджень за класами віку в нормальному лісі
У нормальному лісі відсутні невкриті лісовою рослинністю землі, лі-

сосіки вирубуються і восени того ж року або весною наступного на зрубах
створюються лісові культури.
У тих випадках, коли у господарстві проводяться поступові рубки і
відновлення лісу проходить не одночасно, а за тривалий термін, на одних і тих
же ділянках може одночасно бути насадження наймолодшого та найстаршого
віків. Таке явище спостерігатиметься протягом періоду лісовідновлення. Якщо
цей період збігається з тривалістю класу віку, то через 5 років половина ділянки
з насадженнями десятого класу віку буде зайнята молодняками у віці до 5 років,
а половина ділянки першого класу віку - ще не вирубаними стиглими
деревостанами (рис. 1.5). Таким чином, посередині періоду лісовідновлення
половина насаджень першого класу віку зростатиме на ділянках, що належать
найстаршому класу, а половину площі, що належить йому, займатимуть
насадження десятого класу віку. У цілому ж усі класи віку матимуть нормальну
площу.
І II III IV V
1-10
X 11-20 21-30 31-40 41-50

X
VI VII VIII IX 91-100
51-60 61-70 71-80 81-90 І
1-10
Рис. Схема нормального лісу при поступових рубках
Суттєвою рисою нормального лісу є нормальне просторове розміщення

насаджень. Його необхідність зумовлюється вимогами лісовідновлення,
охорони та захисту лісу, лісоексплуатації.
Успішне відновлення зрубів, особливо при орієнтуванні на природні
процеси поновлення, можливе за незначної ширини лісосіки. Разом з тим, з
точки зору заготівлі деревини, бажаною є концентрація рубок головного
користування на значній площі. Вимоги охорони та захисту лісу зумовлюють
потребу встановлювати для кожного конкретного господарства такий порядок
розташування насаджень у просторі, який давав би найбільшу користь і зводив
до мінімуму неминучі втрати. Зокрема, у разі реалізації схеми, ілюстрованої
рис. 1.6, забезпечуватиметься можливість вести рубку в потрібному напрямі
протягом усього її обороту.
Основною ознакою нормального лісу є максимально можливий у даних
умовах місцезростання для насаджень певного складу, віку та походження
приріст. Величину такого нормального приросту визначають за таблицями ходу
росту насаджень, які складені для нормальних (повних) лісостанів. Нормальний
приріст насадження досягають за нормальної повноти, прирівняної до 1,0.
Якщо деревостани, що входять до певної господарської одиниці, мають таку
повноту, максимальний приріст і рівномірний розподіл за класами віку, то ця
одиниця відзначається й ідеальним (нормальним) запасом. Він складатиметься
із суми запасів деревостанів кожної вікової категорії. Якщо площа кожної з них
дорівнює 1 га, а середня зміна запасу - 2, то запаси у віці рік, два роки, три і т.д.
до віку стиглості ІІ становитимуть відповідно 2, 22, 32... (ІІ-1)2, і!2. Загальний
запас насаджень можна знайти як суму членів утвореної арифметичної
прогресії: У наведених прикладах умовно було прийнято, що середня зміна

запасу деревостанів не залежить від їхнього віку й обчислена у віці стиглості.
Насправді цей показник із віком змінюється: до віку кількісної стиглості він
зростає, а після нього - спадає. Тривалість обороту рубки Ц як правило, більша
від віку кількісної стиглості. Тому середня зміна запасу у віці и наближається
до середнього значення середньої зміни запасу всіх насаджень, які утворюють
теоретичну модель лісу. Ступінь цього наближення тим більший, чим
триваліший оборот рубки. За ступенем узгодженості між дійсним запасом і
теоретичним можна висновувати про те, наскільки близьким є дійсний ліс до
нормального.
Якщо щорічно вирубувати деревостани, запаси яких дорівнюють Я=иі, то запас,
вирубаний протягом обороту рубки І/, становитиме Тобто у нормальному лісі
за оборот рубки вирубується запас деревини, який удвічі перевищує сумарний
запас нормального лісу.
3и
Стає очевидним, що відсоток щорічного розміру рубки за площею удвічі
менший від розміру користування за запасом. Це пояснюється тим, що площа
господарства є постійною величиною і з часом не змінюється. У той же час
запас щорічно збільшується на величину річного приросту. Щоб у нормальному
лісі не порушити рівномірного розподілу насаджень за віком, щорічно
необхідно вирубувати частину деревоста- нів, які досягли віку стиглості, за
яким встановлений оборот рубки. Невиконання цієї вимоги призведе до
формування перестійних насаджень.
Порівнюючи теоретичну модель нормального лісу з дійсним, можна
констатувати про їхню істотну розбіжність. У природі далеко не всі де-
ревостани відзначаються максимальним приростом та повнотою. Вони, як
правило, нерівномірно розподілені за класами віку, нераціонально розміщені у
просторі. Далеко не всі деревостани відзначаються високою якістю деревини.
Все це може навести на хибну думку, що, оскільки ідея нормального лісу є
абстрактною, відірваною від життя, від неї слід відмовитись. .. ..
Цікавим прикладом спроби втілення на практиці ідеї нормального лісу

може служити Беренторнський ліс (Беренфельдське лісництво), розташований
поблизу Берліна (Німеччина). Детальний аналіз ведення тут господарства
зробив М.М. Орлов у першому томі своєї капітальної праці
«Лісовпорядкування» (1927). До цього ж обєкта через 50 років звернувся і М.П.
Анучин у роботі «Теорія і практика організації лісового господарства» (1977).
Перше лісовпорядкування Беренторнського лісу, представленого на 92%
сосновими деревостанами, було проведено 1872 р. Основними принципами
ведення лісового господарства були визнана
відмова від суцільної рубки, якщо потреба у ній не викликана
масовим пошкодженням лісу;
формування насаджень рубками догляду, які охоплюють усі насадження
лісництва, що їх потребують;
догляд за кронами кращих дерев шляхом створення їм оптимальних умов за
рахунок вилучення з насаджень зайвих дерев і залишення допоміжних;
^ рівномірне проведення прохідних рубок помірної інтенсивності по всій площі
насаджень з тим розрахунком, щоб утворені при цьому «вікна» протягом 2-3
років заповнювались кронами сусідніх дерев;
удобрювання ґрунту зеленими гілками дерев, які вирубуються;
орієнтування на природне поновлення сосни на зрубах, формування складних
за формою насаджень.
Перед господарством стояло завдання поступово добитись рівномірного
розподілу насаджень за класами віку. У цілому цієї мети було досягнуто. Вік
найстаршого насадження не перевищував У-го класу віку (при його тривалості
20 років). У середньому на кожен клас віку припадало 20% загальної площі
вкритих лісовою рослинністю земель. Відхилення від цієї норми не
перевищувало 2% і пояснювалось змінами величини обороту рубки, тривалість
якого у певні періоди становила 100, 90, 80 років. Середній розмір
користування деревиною з 1 га був 7,1 куб. м, або 3% від середнього запасу, з
відхиленням в окремі періоди від 4,35 до 8,23 куб. м. Рубки догляду велись в
обмеженому обсязі низовим методом. За 100 років одні й ті ж насадження були

пройдені рубками тричі. В останній період у господарстві практикувались
вибіркові рубки, які одночасно були й рубками догляду.
Ведення господарства у Беренторнському лісі базувалось на розрахунках
та нормативах, встановлених лісовпорядкуванням. Однак навіть в умовах цього
господарства спостерігалось відхилення від проекту і, тим самим, від
принципів теоретичної моделі нормального лісу. Зміна економічних умов
ведення лісового господарства, вітровали, лісові пожежі, масові пошкодження
насаджень шкідниками і хворобами тощо вносили корективи у запроектовані
заходи. Це призвело до того, що лісовпорядне проектування розміру
користування лісом виконувалось лише на 77%.
Досвід Беренторнського господарства дає підставу стверджувати, що
цілеспрямованим веденням лісового господарства можна наблизити
насадження до стану нормального лісу, однак повністю втілити на практиці
його принципи неможливо.
Теорія нормального лісу відповідає меті організації раціонального лісового
господарства, служить математичною моделлю нормального лісокористування.
Розв’язування різноманітних питань лісогосподарської діяльності базується на
нормативах та еталонах, які дає ця теорія.
Поняття нормального лісу має пізнавальне значення для розуміння
взаємовідносин, що існують,'між приростом, запасом, оборотом рубки і
користуванням у господарській секції. Володіння нею дозволяє лісовпоряднику
краще аргументувати свої рішення на майбутнє при регулюванні виробництва
та лісокористування в господарській одиниці.
М.М. Орлов (1927) уважав, що на ідею нормального лісу слід дивитись «...як на
завжди обов’язковий під час організації господарства керівний принцип,
здійснення якого не обмежується тим чи іншим визначеним періодом, а є
завжди необхідною вимогою поєднувати належним чином теперішню користь
від лісу з поліпшенням його у майбутньому».
Багатофункціональне призначення лісів, виконання ними захисних,
санітарно-оздоровчих, естетичних та інших корисних функцій, не знаходить

відображення в ідеї нормального лісу. Більш наближеною до практики ведення
лісового господарства у лісах різних груп та категорій є теорія цільових або
оптимальних насаджень. Оптимальними (цільовими) вважають насадження, які
за даних лісорослинних умов найкраще виконують своє цільове призначення.
Найважливішими компонентами при створенні таких насаджень, залежно від
поставленої мети, є або їхній оптимальний склад, або оптимальна структура,
або обидва компоненти разом. Визначаючи оптимальний склад насаджень,
керуються вимогливістю деревних порід до умов місцезростання, їхньою
взаємодією, економічними умовами району, продуктивністю, будовою,
товарністю і господарською цінністю насаджень різного складу. Не менш
важливий показник оптимального насадження - оптимальна бтруктура. Голо-
вним її фактором є оптимальна густота, яка залежить від цілей господарства та
віку насаджень. У молодому віці (до 10-15 років) густота дерев повинна
сприяти швидкому змиканню крон, у старшому віці оптимальною слід вважати
густоту, яка забезпечує або максимальний середній приріст, або краще
очищення дерев від сучків та вирощування певних сортиментів.
Будь-яка окремо взята вимога до оптимального лісу може бути виконана
у певний період вирощування насаджень шляхом проведення відповідних
лісогосподарських заходів. Так, систематичним доглядом за лісом можна
досягти максимального приросту деревостанів; своєчасним вирубуванням
фаутних дерев - підвищити якість деревини; регулюванням розміру
користування лісом - створити передумови для поступового вирівнювання
розподілу деревостанів за віком; систематичним дотриманням напряму рубки -
поліпшити їхнє просторове розміщення. Разом з тим, протягом тривалого
періоду росту та розвитку лісостани піддаються впливу різноманітних
кліматичних явищ та стихійних лих (вітровали, сніголами, пожежі, масове
розмноження шкідників тощо), внаслідок чого частина з них гине, цінні у
господарському відношенні деревні породи змінюються менш цінними,
насадження зріджуються або знижують приріст. Однак, несприятливі фактори,
котрі впливають на ріст і розвиток лісу, не виключають необхідності

вирощування якомога досконаліших деревостанів, максимально наближених до
оптимального лісу.
У лісах рекреаційного призначення, водоохоронних, ґрунтозахисних
тощо оптимальні склад і структура насаджень повинні якомога повніше
проявлятись у естетичному та захисному плані. Динаміка таких дерево- станів у
часі відображена у таблицях ходу росту оптимальних насаджень, які є їхніми
числовими моделями. Ці моделі служать своєрідними нормативами для
проектування і проведення різних лісогосподарських заходів з метою
приведення реальних деревостанів до оптимального вигляду.
Змістовний модуль 4
Тема 1. Складання лісових карт
Лекція №15
Види карт. Масштаби карт. Виготовлення лісовпорядних планшетів
Геодезична основа лісовпорядних планшетів складається, як правило, у
польовий період. Масштаб лісовпорядних планшетів становить 1:10000.
Вимоги до їхнього складання викладені в Технічному посібнику з виготовлення
і розмноження лісових карт, що затверджується Держкомлісгоспом України за
погодженням з Державною службою геодезії картографії і Кадастру при
Міністерстві охорони навколишнього природного середовища. Усі планшети,
що мають суміжні межі з іншими землекористувачами, повинні бути засвідчені
начальником відділу земельних ресурсів району, на території якого
проводилися лісовпорядні роботи. У польовий період можуть також
виконуватися роботи з перенесення на оформлену відповідним чином
геодезичну основу планшетів внутрішньої ситуації з абрисів у порядку,
викладеному в другій частині Лісовпорядної інструкції. Підготовка
нормативно-довідкової інформації. Підготовка нормативно-довідкової
інформації (НДІ) проводиться до початку польових робіт і перед обробкою
карток таксації за технологічними інструкціями, що входять до складу
технічної та робочої документації і комплексу програм.. Довідкова інформація
для складання НДІ міститься в галузевих класифікаторах техніко-економічних
показників, розроблених для підсистеми УЛР (управління лісовими ресурсами),
в протоколі першої лісовпорядної наради та в різних лісотаксаційних таблицях.
Підготовка оригіналів таблиць і довідників та їхній контроль після
роздрукування здійснюється працівниками технологічної служби об'єднання та
експедицій. Порядок підготовки і контролю нормативно-довідкової та
лісотаксаційної інформації до початку обробки карток таксації викладено в
другій частині Інструкції.
Аерофотозйомка території, яка підлягає лісовпорядкуванню, планується і
організовується у встановленому порядку ВО "Укрдержліспроект" згідно з
перспективними і поточними планами лісовпорядних робіт. Ним же

визначаються технічні умови зйомки, в яких дається масштаб знімків, тип
фотоплівки, яка використовується, типи фотоапаратів, початок і кінець
знімання, обмеження зйомки в часі протягом доби, вимоги до повздовжнього і
поперечного перекриття, умови хіміко-графічної обробки зйомочних матеріалів
і виготовлення аерофотознімків контактного і збільшеного друку.
Аерофотозйомка, як правило, проводиться за рік до початку лісовпорядних
робіт. Виконується вона за договорами ВО "Укрдержліспроект" із
спеціальними підрозділами цивільної авіації (авіазагонами), або іншими
структурами, які виконують ці роботи. Допускається використання матеріалів
аерофотозйомки давністю не більше 3-х років, а в об'єктах з відносно
екстенсивним веденням лісового господарства і лісокористування
(заповідниках, заповідних урочищах, пам'ятках природи тощо) – не більше 5
років. Проводиться аерофотозйомка, як правило, на кольорових
спектрозональних плівках. Допускається багатозональна зйомка з наступним
одержанням синтезованого кольорового зображення. Контроль за своєчасним
виконанням аерофотозйомки, оцінку якості матеріалів і визначення
можливостей їх використання для потреб лісовпорядкування здійснює ВО
"Укрдержліспроект". Виробниче об’єднання також забезпечує придбання в
інших організаціях матеріалів аерофотозйомки, які є в районі виконання робіт і
надає їх лісовпорядним експедиціям. Залежно від розряду лісовпорядкування
встановлюються такі масштаби аерофотознімків: - при 1 розряді –1:10000-
1:15000; - при 2 розряді –1:5000-1:10000.При невідповідності масштабу
аерофотозйомки і розряду лісовпорядкування, на цю площу виготовляються
аерофотознімки збільшеного до потрібного масштабу (але не більше ніж у 2
рази), якщо це забезпечує необхідну для лісовпорядкування їхню якість. У
випадках, коли нову аерофотозйомку для лісовпорядкування зробити
неможливо, як виключення, дозволяється застосування аерофотознімків більш
дрібних масштабів, ніж зазначені в п але не дрібніші, ніж 1:15000. До виїзду на
польові роботи лісовпорядні партії забезпечуються такими матеріалами
аерофотозйомки: - аерофотознімки контактного або збільшеного друку; -

репродукціями накидного монтажу; - плівками з показами радіовисотоміра; -
паспорти зальотів на об'єкт аерофотозйомки. Безпосередньо на польових
роботах аерофотознімки використовуються для: - виготовлення фотоабрисів,
розпізнавання меж, просік, ходових ліній, топографічної ситуації і впевненого
орієнтування в лісі при виконанні лісовпорядних робіт; - контурного і
лісотаксаційного дешифрування; - складання лісовпорядних планшетів та
інших лісових карт. Репродукції накидного монтажу використовуються для
попереднього розпізнавання меж об'єкта лісовпорядкування і визначення
забезпеченості його 22 аерофотознімками та загального огляду, складання
проекту організації території, а також для розподілу аерофотознімків між
виконавцями.Плівки з показаннями радіовисотоміра і відомості паспорта
зальоту на об'єкт аерофотозйомки використовуються в процесі підготовки
аерофотознімків для виконання дешифрувальним робіт у камеральних умовах.
Порядок видачі, обліку, реєстрації і зберігання матеріалів аерофотозйомки на
польових і камеральних роботах визначається відповідними інструкціями.
За змістом карти поділяються на загальногеографічні і те-матичні.
Легенду загальногеографічних карт учні повинні зна-ти, а легендами
тематичних карт уміти користуватися.
Спочатку вивчають загальногеографічні карти, потім тематичні.
За способом зображення об'єктів виділяють такі тематич-ні карти:
1. Карти кольорового фону (карти рослинності, ґрунтів, природних зон тощо).
На ній зображують якісні розбіжності об'єктів на певній території. Найчастіше
використовуються в шкільній географії. За цими картами виявляють в
основному положення і межі виділених частин.
2. Карти ареалів. На них указані місця поширення окре-мих видів тварин,
рослин, сільськогосподарських культур то-що. За цими картами визначаються
межі ареалів.
3. Карти ізоліній (карти ізотерм та ін.). На них лініями по-значаються місця,
однакові щодо кількісного вираження яви-ща; за ними виявляються особливості
ізоліній.
4. Карти ліній руху (карти вантажопотоків, напрямів вітру тощо).
5. Значкові карти (карти родовищ корисних копалин, розміщення промислових
центрів країн та регіонів тощо). На них значками різного виду і розміру
зображують локалізацію об'єктів у певних пунктах. За цими картами з
допомогою за-питань учителя виявляють місця найбільшого накопичення
об'єктів і встановлюють особливості окремих регіонів.
6. Картодіаграми. Показують співвідношення частин ціло-го на окремій
території. Характер запитань за такими карта-ми аналогічний до запитань за
значковими картами, але вони значно більше спрямовані на виділення розмірів.
7. Картограми (карти густоти населення, розподілу опа-дів тощо) -
відображають різницю на різних територіях сту-пеня вираження явища за
допомогою кольору або штриху-вання. За такими картами вчитель ставить
запитання для виді-лення регіонів з максимальним і мінімальним вираженням
явища і закономірності його географічного поширення.
8. Картосхеми.
За призначенням розрізняють карти науково-довідкові, навчальні, туристичні та
ін.
Для досягнення мети навчання найважливішою є класифікація карт за їх місцем
призначенням у навчальному-процесі. Навчальні карти поділяються на настінні
і настільні, контур-ні, німі і напівнімі, рельєфні і топографічні.
Тема 2. Розрахункова лісосіка

Лекція№16
Теорія і методи розрахунку величини рубок головного користування в
залежності від форм господарства і способів рубки. Принципи
встановлення величини розрахункової лісосіки.
Минатиме століття за століттям, з’являтимуться нові суспільно-
економічні формації, але за умови їхньої цивілізованості мірилом діяльності
працівників лісової галузі залишатиметься стан створених ними насаджень у
віці стиглості. Інша справа, змінюватимуться критерії щодо встановлення цього
показника, пріоритети корисних функцій лісу. Та неминуче система
регулювання лісових ресурсів і комплексного лісокористування спочатку
кожної держави, а згодом і світу в цілому увійде в єдину модель
природокористування, побудовану з урахуванням соціальних та економічних
прогнозів на базі моніторингу всіх складових довкілля.
Провідна роль у вказаній системі належить головному користуванню
лісом, яке полягає у зрубуванні стиглих лісостанів. Цей захід - обов’язковий
атрибут у стосунках людини з природою. Він віддзеркалює загальний рівень
ведення лісового господарства, дозволяє оцінити працю кількох людських
поколінь у вирощуванні та формуванні насаджень. Установлення розміру
головного користування - одне з найважливіших рішень, котрі приймаються
лісовпорядниками.
Раніше вже йшлося про те, що максимум середнього приросту за певною
ознакою продуктивності збігається з віком стиглості. Шляхом елементарних
міркувань спробуймо переконатись, що в разі зрубування насадження в цьому
віці й створення на його місці нового (оборот рубки) в підсумку будуть
максимально (чи найкращим чином) використовуватись і і функції лісу, за
якими обчислювався середній приріст.
Взявши до уваги вищенаведені нерівності, легко переконатись, що
найбільшою із цих корисностей виявиться УИт.
Відтак уявімо, що в певному лісовому об’єкті є ціла низка насаджень, які
утворюють єдиний динамічний ряд, усуціль заповнюючи віковий проміжок від

моменту їхнього створення до віку стиглості. Стає цілком логічним, що
почергове зрубування кожної складової ряду у віці стиглості дозволить
максимізувати ступінь використання ресурсного потенціалу всього об’єкта.
Однак середній вік навіть штучно створених лісостанів лише за рахунок
доповнення лісових культур і дерев, котрі з’явились у насадженні з підросту, на
1-2 роки може не узгоджуватись із записом, зробленим у «Книзі лісових
культур». Годі говорити про реконструйовані насадження. Ще важче оцінювати
вік природних деревостанів, де дробовість (ступінь заокруглення) до одного
року з точки зору теорії ймовірностей є теоретично безпідставною. Сказане
спонукає до необхідності введення поняття класів віку - 5, 10 або 20-річних
інтервалів. Важливо також зрозуміти, що вік стиглості - випадкова величина,
мінливість якої пояснюється численними об’єктивними і суб’єктивними
чинниками. І використання найновітніших математичних методів не дозволить
оцінити його точніше, ніж з похибкою у клас віку. Тому розрахунок розміру
головного лісокористування обов’язково повинен здійснюватися з урахуванням
цих двох обставин.
значення лісосіки за стиглістю ілюструє. З неї, як і з самої ідеї, стає очевидним:
через оборот рубки віковий розподіл стане аналогічним початковому, ні на крок
не наблизившись до ідеального (нормального) лісу, прагнення до якого «має
бути постійним мотивом наших дій» (Г.Канненберг, 1902). Украй негативним
явищем виглядає також притаманна 1-е мінливість у часі.
Таблиця. Динаміка лісосіки за стиглістю і «пересування площ»
Періо Лісосі Площа насаджень за класами віку, га
д ка, 1 2 3 4 5 6 7 8 >9
розра га
1 10,1 135 208 397 979 337 373 247 149 101
2 14,9 101 135 208 397 979 337 373 247 149
3 24,7 149 101 135 208 397 979 337 373 247
4 37,3 247 149 101 135 208 397 979 337 373
5 33,7 373 247 149 101 135 208 397 979 337
6 97,9 337 373 247 149 101 135 208 397 979
7 39,7 979 337 373 247 149 101 135 208 397
8 20,8 397 979 337 373 247 149 101 135 208
9 13,5 208 397 979 337 373 247 149 101 135
10 10,1 135 208 397 979 337 373 247 149 101
Щодо цього елементарного співвідношення серед науковців існує певна

полеміка, пов’язана, головним чином, з тим, що саме слід уважати площею 1-го
класу віку. Мабуть найбільш виправданим виглядало б доповнення площі
вкритих лісовою рослинністю земель площею незімк- нутих культур чи
природно поновлених ділянок, які ще не переведені у вкриті лісовою
рослинністю землі. Щоправда, як перші, так і другі виріз няються досить
хиткою позицією. А от вилучення їх із розрахунку зменшує величину 1-го
класу віку. І математично логічніше було б зменшува ти знаменник формули
(4.3) на середньостатистичний термін переведення названих категорій земель у
вкриті лісовою рослинністю. Однак чинною в Україні «Методикою визначення
розрахункової лісосіки» не по редбачено жодну з указаних дій, тобто
нормальна лісосіка виходить дещо
меншою від дійсної (як правило, не більше 5%). Та, беручи до уваги над-
іничайно далеку перспективу нормального лісу і переймаючись турботою про
нащадків, указаний відсоток треба розглядати як потенційний резерв юловного
лісокористування, на який орієнтуються, зокрема, лісівники Швеції, і такий
підхід слід уважати цілком виправданим.
Інша справа, що нормальна лісосіка у разі нестачі стиглого лісу призводить до
залучення в рубку недозрілих насаджень, а за умови домінування стиглих
лісостанів - до нагромадження перестійних. У кожному разі порушується
принцип невиснажливого і раціонального лісокористування, на якому базується
система ведення лісового господарства. Сказане найкраще спостерігати з
графіка достигання.
Для його побудови, передовсім, треба прорангувати насадження за
стиглістю, присвоївши нульовий ранг тим лісостанам, вік яких більший під віку
стиглості (перестиглим), перший - стиглим, другий - молодшим під стиглих на
один клас віку, третій - на два і т.д. Після цього необхідно встановити, скільки
було б стиглих і перестиглих насаджень на певний момент, якби головне
користування не здійснювалось. Так, через період, що дорівнює величині класу
віку Д, у перестиглі насадження перейшли б стиглі, а площу стиглих і
перестиглих поповнили б лісостани другого рангу. Віковий проміжок у два
класи (2Д) призвів би до збільшення площі перестиглих насаджень ще на
площу лісостанів другого рангу, а площі стиглих і перестиглих - на площу
лісостанів третього рангу. І т.д. Через час, на один клас віку менший від
обороту рубки, всі насадження стали б стиглими (з урахуванням початкової
площі перестиглих), а через оборот рубки - перестиглими.
Ординатами опорних точок графіка достигання слугують нагромаджені
площі, а абсцисами - границі вікових проміжків. З’єднувані прямими лініями
опорні точки відображають щорічне (а в математичному розумінні -
щомиттєве) збільшення площі лісосічного фонду за умови рівномірного
вікового розподілу площі насаджень у межах класу віку. Має бути цікавим, що
крива графіка достигання, яка стосується перестиглих насаджень, у разі
відсутності останніх на момент розрахунку, повністю збігається з лінією
динаміки лісосіки за стиглістю.
Узагальнюючи, небезпідставно можна стверджувати, що розрахункова лісосіка
за запасом виявляється у нас, як правило, меншою від істинної.
Наступний крок, що передує прийняттю розрахункової лісосіки, пов’язаний
з розподілом секцій на основні (постійні) й тимчасові.Треба сказати, що свого
часу поняття тимчасових секцій особливо дошкульно вразило М.М.Орлова
(1928). Тому приводом стала пропозиція в одній з російських лісовпорядних
інструкцій утворювати секції на таких умовах:
1) з насаджень, у яких панують головні породи;
2) з насаджень, у яких панують другорядні породи постійного складу:
3) з насаджень із пануванням другорядних порід тимчасового складу, тобто
насаджень, які згодом можуть перетворитись у насадження першого типу.
Цілком справедливо захищаючи перевагу мішаних насаджень над чистими,
допомогу другорядних порід у якнайліпшому використанні насадженням

«продуктивних сил певних умов місцезростання», визначний учений констатує:
«Послідовне і строге впровадження в лісовпорядкування принципу поділу
насаджень і порід на постійні й тимчасові завдає шкоди господарству ...», а сам
принцип «не можна визнати правильним і практично припустимим
Тема 3. План і розміщення рубок лісу

Лекція№17
План і розміщення рубок лісу. Проектна документація лісовпорядкування.
Після встановлення розміру головного користування (величини
розрахункової лісосіки) здійснюється підбір насаджень у рубку на 10- річний
період. Очолювати підібраний ряд повинні насадження, котрі по- іребують
рубки за станом, недоруби попередніх років, лісостани, що пийшли із підсочки,
низькоповнотні деревостани тощо. Попри будь-яку черговість потрібно
рахуватись із організаційно-технічними показниками рубок, регламентованими
у нашій державі відповідними «Правилами...» (1995) і змінами до них від
29.11.2000 р.
Передовсім згадаймо, що лісосікою (не розрахунковою, а фактичною- !)
називається насадження або його частина, намічені в рубку і мідмежовані
візирами. Напрямком лісосіки вважається просторове розмічування її довгої
сторони, а напрямом рубки - розміщення чергової лісосіки відносно
попередньої. Як правило, напрям рубки перпендикулярний до напрямку
лісосіки. Під терміном примикання розуміють часо- мии інтервал, після якого
рубається лісосіка, котра примикає до зрубу, ті враховуючи року утворення
останнього. Спосіб примикання - це порядок розміщення чергових лісосік у
межах виділу чи кварталу. Нарешті, мрубом називають першу лісосіку в
кварталі.
Так от, найважливішому параметрові суцільних рубок - ширині лі- ( осіки, в
рівнинних лісах України, в залежності від панівної деревної породи, групи
лісів і рослинної зони, унормовано максимальне значення ?>(), 100, 200 або
250 м (табл. 4.10). Довжина лісосіки визначається лише і руною лісів (0,5 км
в першій і 1 км у другій), а площа - і групою, і панівною породою (у хвойних
і твердолистяних насадженнях лісів першої ірупи вона може сягати 10,
другої-15 га; у м’яколистяних - відповідно15 і 25 га). Впадає у вічі просто-
таки разюча дискретність перелічених величин.
Регламентований термін примикання лісосік у насадженнях хвойних (окрім
модрини) порід становить чотири роки, дуба й бука - три, реипи порід – два
Додамо, що ділянки лісу площею до 3 га у степовій зоні і до 5 га - у Інших,
можуть відводитись для рубки повністю. Це ж саме стосується і куліс, ширина
яких не перебільшує півтори унормованої.
Загалом рубка повинна спрямовуватись назустріч панівним чи шкідливим
вітрам, хоча в степовій зоні розміщення наступної лісосіки стосовно
попередньої краще здійснювати в напрямку з півночі на південь, у ідплавних
лісах- проти течії ріки, на ерозійно небезпечних схилах- інизу вгору.
Спосіб примикання майже повсюдно - безпосередній, лише в заплавах річок
- черезсмуговий.
У кварталі допускається одночасно кілька зарубів з відстанню між
лісосіками одного року не менше подвійної ширини цих лісосік.
І ще. Під час проведення суцільної рубки в насадженнях з повнотою 0,5 і
менше, за наявності життєздатного підросту і молодняку господарсько цінних
порід у кількості, достатній для лісовідновлення, та за умов його збереження, її
(рубку) пропонується кваліфікувати як останній прийом поступової. Площа ж
лісосік поступових рубок (як, до речі, і вибіркових) визначається, головним
чином, розміром таксаційного виділу, спроможного для рубки, але вона не
повинна перебільшувати 25 га у рівнинних лісах і 10 га - у гірських (у букових і
ялицевих першої групи - З га, другої - 5 га).
Маніпулювання розмірами (особливо шириною) лісосік дозволяє максимально
наблизити фактичний розмір головного користування до розрахункового.
Підібрані лісосіки у розрізі календарних років, способів рубок, лісництв,
господарських частин і секцій, із зазначенням номерів кварталу й виділу,
розміру лісосіки, вирубуваного запасу та його якісної структури, пропонованих
заходів із лісовідновлення заносяться до спеціальної відомості. їх також,
указуючи календарний рік рубки, схематично зображують на планшетах.
Перелік документів, що видаються користувачам:
а) Під час базового лісовпорядкування:
1. Пояснювальна записка до проекту;
Доповнення до пояснювальної записки (розподіл господарських секцій за

класами віку, повнотами, класами бонітету тощо)
2. Проектні відомості (розподіл лісового та експлуатаційного фонду за
групами і категоріями захисності, відомість лісових культур, еталонів,
головних рубок і рубок догляду);
3. Додаткові проектні відомості (протипожежних та біотехнічних заходів,
побічних користувань, мисливських угідь);
4. Таксаційні описи у розрізі лісництв;
5. Картографічні матеріали, що виконуються у розрізі лісництв (плани
лісонасаджень, типів лісу, протипожежного впорядкування, рекреаційного
впорядкування, типології та бонітування мисливських угідь і ґрунтів), а також
схема лісів держлісгоспу.
б) Щороку:
• Комплект документів з якості виконаних у минулому році госпо-
дарських заходів;
• План робіт поточного року;
• Пропозиції щодо проекту плану робіт на наступний рік;
• Державний облік лісів;
• Довідка про підсумки роботи держлісгоспу;
• Інформація щодо запитів користувачів у межах лісництв, кварталів,
виділів.
Оскільки всі лісогосподарські підприємства області впорядковуються в
один і той самий рік, то, крім виконання Проекту організації та розвитку
лісового господарства окремого держлісгоспу, лісовпорядкування розробляє
також «Основні положення організації та розвитку лісового господарства
області», що необхідно для обґрунтування принципових напрямків організації
господарства в регіоні, узгодження лісового господарства з іншими галузями,
забезпечення охорони навколишнього середовища, неперервного,
невиснажливого, раціонального використання деревини, недеревної лісової
продукції та природних корисностей лісу.
Зміст основних положень наступний:

Глава І. Характеристика лісового фонду. Поділ лісів на групи і категорії
захисності.
Глава II. Природні та економічні умови і соціальні передумови розвитку
лісового господарства.
Глава III. Вибір та обґрунтування оптимальної стратегії розвитку лісового
господарства. Інтегровані системи заходів з його організації на зонально-
типологічній основі.
Глава IV. Вибір та обґрунтування оптимальних прогнозних обсягів
лісокористування та лісогосподарських заходів.
Глава V. Особливості лісовпорядних робіт.
Тема 4. Рубки формування та оздоровлення лісу

Лекція №18
Проектна документація лісовпорядкування.
Згідно з Лісовим кодексом України, користування лісовими ресур- і нми
здійснюється в порядку загального й спеціального використання. У порядку
загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно
перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі
трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, і риби, крім випадків, коли
це заборонено законодавчими актами.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється лісокорис-
іуначами за наступними видами: заготівля деревини під час рубок голо- много
користування, заготівля живиці та другорядних лісових матеріалів (пень, луб,
кора, деревна зелень тощо), а також побічних лісових корис- іувань.
Крім рубок головного користування, що здійснюються в порядку і
пеціального використання лісових ресурсів, заготівля деревини провадиться
також під час рубок, пов’язаних із веденням лісового господарст- иа (рубки
догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією
малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік,
створенням протипожежних розривів тощо, лісовідновні рубки в насадженнях,
що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні влас- іипості), а також під
час проведення рубок, не пов’язаних з лісогосподарською діяльністю,
наприклад у зв’язку з будівництвом гідровузлів, ірубопроводів, шляхів та ін.
Цей розділ присвячений лісовпорядному проектуванню в межах лі- і
"іосподарського підприємства спеціальних видів використання лісових
ресурсів, крім головного користування.
Відповідно до мети і перспективи розвитку господарства в об’єкті, що
нпорядковується, лісовпорядкування, спираючись на передові дося- нмчіня
лісівничої науки, розробляє систему лісогосподарських заходів. Ними
узгоджуються із системою ведення та формами організації лісого- нюдарського
виробництва. Обґрунтовується реальність виконання за- иованих обсягів
лісогосподарських заходів з урахуванням практичнії- можливостей

підприємства в їх фінансуванні, забезпеченості робо-
илою і технічними засобами. Указуються найраціональніші шляхи
штопання заходів з найменшими затратами праці та найбільшою ефек-
ІИІІНІСТЮ.
Особливістю розробки проекту лісогосподарських заходів є те, що ми
імніорядкування обґрунтовує на ревізійний період лише їхній загальної! обсяг
без розподілу за роками. Точніше, щорічний обсяг різних видів
лісогосподарських заходів обчислюється, але відомість, у якій указу валося б
виконання конкретного заходу у відповідний рік і на відповідній ділянці, не
складається. З наміченого загального обсягу та видів робії виділяються ті
об’єкти і роботи, які повинні виконуватися у першу черіу Складаючи проект
лісогосподарських заходів, лісовпорядкування не повинно займатися
надлишковою деталізацією, аджеподальшому ни конанню лісогосподарських
робіт передують перспективні та річні плани держлісгоспу, в яких
уточнюються розрахунки лісовпорядкування.
Рубки, пов’язані з веденням лісового господарства, спрямовані нл

забезпечення охорони, оздоровлення, посилення захисних властивос тей і
підвищення продуктивності лісів, організації території та проведен ня інших
лісогосподарських заходів.
Вони здійснюються за спеціальним дозволом - лісорубним квитком, і є
обов’язковими для постійних та тимчасових користувачів лісу в Україні.
До рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, відносяться рубки
догляду за лісом, санітарні рубки, очищення від захаращеності,
реконструктивні рубки малоцінних молодняків і похідних деревостанів,
розчищення квартальних просік, візирів та інших господарських ліній,
лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та
інші корисні властивості.
У заповідних лісах санітарні рубки, реконструктивні рубки та рубки для
влаштування протипожежних розривів провадяться лише у винят кових

випадках за погодженням з Мінекобезпеки.
Рубки догляду за лісом полягають у періодичному вирубуванні де рев,

подальше збереження яких в складі насадження недоцільне.ВУкраїні рубки
догляду є одним з основних заходів поліпшення якості м підвищення
продуктивності лісів.
До речі, за численними вітчизняними та зарубіжними дослідження ми,
рубками догляду не можна підвищити загальну продуктивність на саджень
узагалі (Н.П. Георгієвський, Б.А. Шустов, A.B. Тюрін, І.М. Нау менко, С.А.
Сеннов та ін.) або ж можна її підвищити лише на 5-10% (М.В. Давидов, М.Є.
Ткаченко, Ваду, Меллер тощо). Справа в тім, що хоч у більшості залишених на
корені дерев після проведення рубки до гляду поточний приріст збільшиться,
це збільшення компенсується втраченим приростом, що мали б вирубані
дерева. Підвищення продук тивності лісів, пройдених правильно проведеними
рубками догляду, відбувається за рахунок зменшення терміну вирощування
насаджень (зі зменшенням на одиниці площі кількості дерев кожне з них
отримує бі ііі.шу площу живлення і починає інтенсивніше рости) та
поліпшення їх 1 >іі імірно-якісної структури, а також шляхом отримання
додаткової деревини, що за відсутності догляду пішла б у природний відпад.
За рахунок цих та деяких інших (наприклад, підвищення стійкості насаджень)
чинників, економічна ефективність деревостанів, пройдених рубками догляду,
на 20-50% вища.
Завданнями рубок догляду є:
1. Поліпшення якості й породного складу насаджень.
Збереження й посилення екологічних, естетичних та інших влас- іивостей
лісу.
2. Підвищення стійкості й продуктивності насаджень.
3. Створення умов для скорочення термінів вирощування технічно стиглої
деревини.
Призначення насаджень у рубки догляду провадиться у дві черги.
До рубки в першу чергу призначаються:

- ділянки, на яких зростають хворі та пошкоджені дерева; культури і
природні молодняки цінних порід, які пригнічуються
небажаними деревними та чагарниковими породами;
мішані деревостани з головною і другорядними породами в одному ярусі;
- насадження, в яких є світлолюбні породи (дуб, ясен, модрина, сосна
тощо);
- складні деревостани;
перегущені насадження, особливо чисті перегущені молодняки цінних
порід;
молодняки насіннєво-порослевого походження;
- деревостани з куртинним розміщенням дерев, якщо в окремих групах
існує загроза пригнічення головних порід другорядними або в разі
перегущення чистих куртин.
За решти однакових умов рубки догляду, передусім, призначаються в
насадженнях вищих бонітетів, а в деревостанах 5-го та нижчих боніте- тів
вони, як правило, не провадяться.
У другу чергу призначаються ділянки, де затримка з проведенням рубок
догляду на початку першої половини ревізійного періоду не завдає
насадженням шкоди.
Окремо відзначаються ділянки незімкнутих культур, що потребуватимуть
проведення рубок через певний період. Це резерв до відомості рубок догляду.
Залежно від цілей лісовирощування, а також типу лісу, складу, віку,
бонітету і повноти насаджень, у них можуть призначатися рубки різної
інтенсивності, що визначається відсотком вибірки деревини від загального
запасу насадження. Розрізняють такі інтенсивності зріджування: слабка -
вирубка до 15% запасу, помірна - 16-25%, сильна - 26-35% ш дуже сильна -
понад 35%.
З лісогосподарської точки зору найкращий результат дають часі о
повторювані рубки догляду слабкої інтенсивності. При цьому легше
спрогнозувати ріст окремих дерев до наступної рубки; разом з тим можуть

бути швидко виправлені помилки під час вибору дерев і повністю
використаний природний відпад. Зостається правильною перевіренії часом
формула про те, що рубки догляду потрібно починати «рано», проводити
«помірно» й «часто». З експлуатаційної точки зору низько інтенсивні рубки
найменш привабливі, оскільки в разі їхнього проведен ня суттєво збільшується
вартість деревини, що заготовляється.
Рубки догляду за лісом поділяються на освітлення, прочищення,
проріджування і прохідні рубки.
Освітлення провадяться в молодняках віком до 10 років. Завдяки їм
формують насадження бажаного складу та гущини, забезпечують таку участь
головної породи в насадженні, яка відповідає конкретним лісоро слинним
умовам та призначенню створюваного насадження.
Завдяки прочищенням, які провадяться у молодняках віком 11-20 років,
створюється рівномірне розміщення дерев головної породи на площі,
формується оптимальна структура майбутнього насадження, регулюється
кількісне співвідношення між окремими породами.
Проріджування мають на меті створити умови для формування стовбура і
крони кращих дерев, тобто головна увага приділяється якості та структурі
насадження. У окремих випадках, якщо співвідношення порід у складі
насадження небажане, продовжується його поліпшення, формується другий
ярус у складних деревостанах. Дані рубки провадяться в насадженнях з
переважанням хвойних та твердолистяних високостовбу рових деревних порід
у віці 21-40 років, а з переважанням м’яколистяних та твердолистяних
низькостовбурових порід - у 21-30-річному віці.
Прохідні рубки змінюють проріджування і закінчуються за один клас віку
до віку стиглості. Вони призначені для створення умов щодо збіль шення
приросту кращих дерев, підвищення товарності насаджень та ско рочення
термінів вирощування технічно стиглої деревини. Забезпечують поліпшення
складу, структури та підвищення стійкості деревостанів.
Повторюваність окремих прийомів рубок догляду залежить від стану

насадження. Якщо останній вимагає частішої повторюваності рубок,
інтенсивність зріджування окремих прийомів буде меншою, і навпаки.
Рекомендуються такі терміни повторюваності рубок догляду: при
освітленні та прочищенні - 3-5 років, проріджуванні - 5-10 років, при
прохідних рубках - 10-15 років. У мішаних та складних насадженнях по-
вторюваність частіша. Конкретні терміни повторюваності встановлю ються під
час чергового лісовпорядкування.
Проріджування при повноті насадження 0,7, а прохідні рубки при і«німоті
0,8 і нижче не проектуються.
Проект рубок догляду за лісом складають для лісогосподарського
підприємства у розрізі лісництв за господарськими розпорядженнями,
виданими таксатором, а також з урахуванням необхідності догляду за лісовими
культурами, які будуть створені протягом ревізійного періоду, і міпіодняками
природного походження, формування яких прогнозується п.і невкритих
лісовою рослинністю землях і лісосіках зазначеного періоду.
Набір виділів, намічених до проведення рубок догляду за їхніми видами,
провадиться у відомості рубок догляду.
Щорічний розмір кожного виду рубок догляду визначають за пло- щою і
запасом деревини, який вибирається. Для цього площі дерево- і: лінів, що
потребують рубок догляду, ділять на період повторюваності рубки. Обсяги
заготівлі деревини від рубок догляду обчислюють мно- іконням
площівідповідного виду рубки на вирубуваний з 1 га запас, виточений за
середньою інтенсивністю (відсотком вибірки деревини), наміченою
таксатором. Щорічний розмір освітлень на площі незімкнутих лісових культур
і природних молодняків, формування яких прогнозуєть- • ч н ревізійному
періоді, визначають розрахунковим шляхом і в проекті показують окремо.
Доцільність запроектованих обсягів рубок догляду обґрунтовуєтьсяЯк уже
зазначалось, до інших рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства,
відносяться санітарні, лісовідновні, реконструктивні рубки, а також рубка
рідколісь, прокладання квартальних просік і створення протипожежних

розривів, догляд за підростом та підліском тощо.
Санітарні рубки проектують, керуючись вимогами «Санітарних правил у
лісах України» (1995). Вибіркові санітарні рубки призначають у тих
ииділах, у яких під час таксації виявлені сухі та ослаблені дерева (!) куб. м/га
і більше), за умови, що вилучення цих дерев не призведе до шиження
повноти пристиглих, стиглих та перестійних насаджень нижче (),!>, а
середньовікових та молодняків - 0,4. Суцільні санітарні рубки проектують у
виняткових випадках, коли інші заходи не можуть оздоро- ииіи насадження,
а проведення вибіркових санітарних рубок може при- іности до зменшення
повноти насаджень нижче допустимого рівня. Лік- иідацію захаращеності
призначають у виділах з наявністю поваленого сушняку, хмизу та
порубкових залишків.
Щорічний обсяг санітарних рубок та прибирання захаращеності ви-

пинають, поділивши запас деревини, що вибирається, на встановлений юрмін
його вирубування (як правило, до 5 років для вибіркових та до З років - для
суцільних санітарних рубок). Приклад розрахунку обсягу сани арних рубок
наведено в табл. полнотами насаджень. У табл. 5.1. наведено приклад
розподілу загальної площі насаджень за цим показником у віці рубок догляду і
намічених у рубку з лісогосподарських міркувань.Лісовідновні рубки в
деревостанах, що втрачають захисні, водоохо-
і та інші корисні властивості, провадяться з метою поновлення цих
іивостей, створення умов для вирощування стійких, високопродук-
іинних насаджень.
Лісовідновні рубки призначаються у середньовікових та пристиглих
мінндженнях з повнотою до 0,4, якщо іншими лісівничими заходами не і її
"Мі,і досягти поновлення їхніх захисних, водоохоронних та інших корчі них
властивостей, а також у стиглих і перестійних насадженнях при ти і іяіііі
повноти до 0,5. Під час визначення повноти таких насаджень у і (ні»
випадках не враховуються дерева, що підлягають санітарній рубці.
Проведення даних рубок проектується на перше 5-річчя поточного

ревізійного періоду.
Рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків та похідних
деревостанів, проектують з метою забезпечення належного використання
лісорослинних умов, підвищення продуктивності, стійкості та довговічності,
посилення захисних властивостей насаджень.
До реконструктивних рубок призначають: чагарникові зарості з недостатнім
відновленням головних порід; сильно зріджені, з куртинним розміщенням
дерев молодняки природного та штучного походження; насадження з сильно
пригніченими головними породами; низькоповнот- ні (0,3-0,4) насадження, а
також деревостани, які за своїм складом не відповідають певним
лісорослинним умовам і є малоцінними у господарському відношенні.
Обсяги реконструктивних рубок проектують по господарствах (хвойне,
твердолистяне, м’яколистяне) окремо, причому щорічний обсяг
реконструктивних рубок отримують шляхом ділення їхнього загального
обсягу на термін проведення рубок (2-5 років). Реконструктивні рубки за
способами їхнього проведення
поділяються на суцільні, коли насадження зрубується повністю з метою
створення на цій площі лісових культур з господарсько цінних деревних порід,
та часткові, під час проведення яких вирубується гірша частина насадження
(малоцінні породи та пошкоджені, сухостійні чи дров’яні дерева) з наступним
створенням на цій площі часткових культур з господарськи цінних деревних
порід. При цьому цінні породи вводяться до складу малоцінних насаджень
коридорами, кулісами або ж куртинно-груповим способом. Нерідко
реконструктивні рубки являють собою поєднання котловинних, поступових,
вибіркових або ж комбінованих способів рубок з проведенням часткових
культур, щоб збагатити породний склад насаджень. У лісах першої групи
перестійні осичники, що не мають підросту господарсько цінних порід, як
правило, потрібно включати у суцільну реконструкцію.
Під час проектування реконструкції насаджень необхідно звертати
особливу увагу на відповідність складу майбутніх молодняків типам умов

місцезростання.
Загальну площу й обсяг усіх інших видів рубок, пов’язаних з веденням
лісового господарства (виявлений фонд рубок), встановлюють за
господарськими розпорядженнями, наміченими таксатором у польовий період
(табл. 5.4). При цьому обсяг, запроектований до рубки в поточному
ревізійному періоді, лімітується фінансовими можливостями лісо-
господарського підприємства
Підлісок має важливе значення для захисту ґрунтів від ерозії, підвищення
їхньої родючості, а також для збереження і розведення мисливської фауни.
Догляд за підліском провадиться з метою його омолодження, посилення
кущення, поліпшення плодоношення. Ознакою для призначення підліску до
рубки є початок появи суховерхості окремих кущів.
Рубка рідколісь здійснюється з метою раціональнішого використання
лісових земель шляхом суцільного зрубання на відповідній площі залишків
насадження з наступним створенням високопродуктивних деревостанів.
Підсумком проектування лісокористування є обчислення по господарствах
та держлісгоспу в цілому щорічного можливого обсягу заготівлі деревини за
всіма видами рубок. При цьому враховують як рубки головного користування,
так і рубки, пов’язані та непов’язані з веденням лісового господарства
(останні стосуються розчищення земельних ділянок лісового фонду у зв’язку з
будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). Ці дані є основою
для прийняття планових завдань лісогосподарського підприємства. Зведена
відомість щорічного обсягу лісокористування дана у табл.
На її основі роблять аналіз запроектованих обсягів заготівлі дере- мини за
кожним видом рубок, зіставляють відпуск деревини із середнім приростом на
1 га лісових земель, порівнюють щорічний розмір лісокористування з
минулим ревізійним періодом та середнім фактичним підпуском деревини за
останніх два роки.
Тема 5 Проектування лісогосподарських та інших заходів

Лекція №19
Рубки формування та оздоровлення лісу
Одним із найважливіших завдань лісокористувачів є створення у
плйкоротший термін молодого покоління лісу з цінних у господарському
підношенні порід на зрубах, пустирях, згарищах, галявинах (відновлення і псу)
та на землях, непридатних для сільськогосподарського викорис-
мння(лісорозведення). Метою виконання вказаного комплексу робіт є
підвищення продуктивності лісових земель.
Вирішення питань захисного лісорозведення (запобігання ерозії ґрунтів,
закріплення пісків, ярів та попередження зсувів фунту) є особ- ііипо актуальним
у малолісних (степові та лісостепові) районах.
Відновлення та розведення лісу здійснюють штучно (лісові куль- іури)
або шляхом природного поновлення. У нашій державі, з інтен- і ипним рівнем
ведення лісового господарства, основним методом лісо- підновлення та
лісорозведення є лісові культури, що дозволяє суттєво І коротити строки
поновлення лісу
Загальний обсяг робіт з відновлення лісу та лісорозведення зало жить від
розмірів і характеристики лісовідновного фонду, котрі одер жують із матеріалів
лісоінвентаризації шляхом детального лісівничого опису усіх невкритих
лісовою рослинністю земель та нелісових земель, придатних для вирощування
лісу, а обсяг, що проектується на поточний ревізійний період - ще й від
фінансових, виробничих і технічних можли востей лісогосподарського
підприємства. При цьому з лісовідновного фонду повинні вилучатись ділянки з
перспективним сільськогосподарським чи побічним користуванням, шляховим
будівництвом тощо, заболочені, зі значною заселеністю травневим хрущем, для
яких призначають відповідні заходи (осушення, боротьба з хрущем). Після
такого детального аналізу лісовпорядкування встановлює загальну площу, на
якій має проводитися лісовідновлення у найближчому ревізійному періоді та
визначає способи лісовідновлення і лісорозведення. При цьому інформацію про
невкриті лісовою рослинністю землі, які є в лісовому фонді на час проведення

лісовпорядкування, знаходять у таксаційних описах кварталів, а поточного
ревізійного періоду - у відомостях головної рубки, суцільних санітарних рубок.
У загальний обсяг лісовідновних заходів також включають малоцінні і
низькоповнотні насадження, котрі потребують реконструкції шляхом створення
лісових культур (заносяться у спеціальну відомість).
До складу заходів з лісовідновлення і лісорозведення входять: створення
лісових культур на невкритих лісовою рослинністю і нелісових землях, у
порядку реконструкції малоцінних та низькоповнотних насаджень; сприяння
природному поновленню; розвиток лісонасіннєвого та розсадницького
господарств.
У цілому до лісокультурного фонду належать:
- невкриті лісовою рослинністю землі, на яких природне відновлення цінних
деревних порід неможливе;
- осушені болота, призначені для створення лісових культур;
малоцінні та низькоповнотні насадження, призначені для реконструкції
шляхом створення лісових культур;
- лісосіки майбутнього ревізійного періоду, на яких відновлення лісу можливе
лише штучним шляхом.
Сучасна технологія лісовирощування не обмежується простим обліком
лісорослинних умов. Вона включає також комплекс операцій, спрямованих на
поліпшення лісорослинного середовища, регуляцію росту насаджень.
Наприклад, створення лісових культур на надмірно вологих ґрунтах повинно
супроводжуватись осушенням, що забезпечить підвищення продуктивності
нових насаджень на один-два класи бонітету.
Одним із нових і прогресивних напрямів лісокультурного виробництва є
метод створення лісових культур із закритою кореневою систе- мок), що сприяє
раціональнішому використанню елітного насіння та підвищенню
приживлюваності лісових культур. Субстратом для вирощу- илння сіянців та
саджанців тут використовуються торфосуміші з дозованими добавками
вапняку, азотних, фосфорних, калійних добрив та мікроелементів. Перевагами

такого підходу є ліквідація сезонності під час посадки лісу, можливість
автоматизації цього процесу, перенесення центру ваги лісовідновних робіт зі
зрубів у розсадники.
Перспективним напрямком лісокультурної справи є плантаційне
лісовирощування, головною метою якого є створення швидкорослих висо-
копродуктивних насаджень для потреб целюлозно-паперової промисло- ності з
коротким оборотом рубки. Ця мета може бути досягнута шляхом:
застосування способів обробітку ґрунту, що суттєво поліпшують умови на
лісокультурних площах;
використання високоякісного садивного матеріалу швидкорослих елітних форм
господарсько цінних порід;
правильного розміщення дерев з приблизно однаковою площею живлення, що
забезпечуватиме механізацію робіт з догляду за насадженнями;
оптимальної гущини (1-3 тис. шт. на 1 га), що дозволить послабити
конкуренцію між сусідніми деревами;
періодичної підгодівлі лісових культур добривами, інтенсивних агротехнічних
та лісівничих доглядів.
Створення лісових культур під наметом лісу проектують у винятко- них
випадках, як правило в лісах з особливо важкими умовами лісовідновлення.
Проектуючи такі культури, дають обґрунтування їх доцільнос- гі і детально
описують технологію.
Під час проектування лісових культур у порядку реконструкції мало-
цінних насаджень указують спосіб реконструкції, головну та супутні деревні
породи.
Лісові культури заносять у відомість лісовідновлення за видами
створення - посів чи садіння, що дозволяє визначити щорічний обсяг за иидами
Створювати лісові культури рекомендується за технологічними схемами з
урахуванням природного поновлення, типу лісорослинних умов, особливостей
ділянок. У технологічній схемі вказують способи обробітку ґрунту і створення

культур, схему змішування порід, спосіб і кратність догляду за культурами
тощо. Нижче наведено приклад технологічної схеми створення лісових культур
на зрубі без природного поновлення.
Номер технологічної схеми - 1.
Категорія лісокультурної площі -зруб без природного поновлення.
Тип умов місцезростання - Вг, ґрунти - дерново-підзолисті.
Спосіб обробітку ґрунту - смугами, плугом ПЛД-1,2.
Рекомендовані головні та супутні породи - головна порода: сосни звичайна;
супутні: береза повисла, горобина; чагарники: бузина чорни, дрік ісландський.
Схема змішування - ланками: у рядах по 20 шт. Сз, 10 шт. - супутніх порід і
чагарників.
Відстань між рядами та в рядах - 1,5-2,0 х 0,75-0,5 м. Загальна кількість
висаджених рослин 10,0-13,5 тис. шт./га, у т.ч. головної породи - 67%, супутніх
-17% і чагарників - 16%.
Спосіб створення лісових культур - садіння 1-2-річними сіянцями з
допомогою лісосадильної машини.
Спосіб догляду - 10-разовий механізований протягом чотирьох років у
міжряддях і ручне прополювання в рядах (30% від площі механізованого
догляду).
З урахуванням специфіки лісокультурних площ окремо розробляють
технологічні схеми для зрубів у вогнищах кореневої губки та підкорового
клопа, на зрубах із груповим розміщенням самосіву хвойних та листяних порід
тощо. Також окремо даються рекомендації для різних типів лісорослинних
умов.
Усі ділянки, на яких у наступному ревізійному періоді проектується
створення лісових культур, заносяться у відомість лісових культур, що
складають у межах лісництв для господарських частин та господарських секцій.
Крім того, ділянки, намічені для виконання лісокультурних робіт, наносять на
оглядові плани лісонасаджень.
Хоча в Україні й переважає лісокультурна система ведення лісового

господарства, потрібно пам’ятати, що трудомісткість та вартість природного
поновлення у кілька (3-5) разів нижча, ніж створення лісових культур. Тому у
звичайних умовах господарство має використати всі можливості природного
поновлення лісу цінними з господарської точки зору породами. Для цього
скрупульозно вивчають досвід природного поновлення лісу в господарстві, що
впорядковується, роблять аналіз його результативності та економічності.
Успішне природне поновлення лісу значною мірою залежить від
своєчасної та ефективної боротьби з низовими пожежами, заборони сінокосіння
та випасу худоби, розпушування ґрунту та мінералізації смуг на відповідних
ділянках, залишенні насінників під час проведення суцільних рубок та багатьох
інших заходів. Прийняті рішення про очікувану ефективність природного
поновлення на відповідних ділянках (землях) мають бути узгоджені із
завданнями поліпшення складу молодників, уведення нових деревних порід та
необхідністю забезпечити обов’язкове відновлення зразу ж після рубки.
В Україні, у надмірно зволожених умовах місцезростання, цілком
і.щовільно відбувається природне поновлення лісостанів з переважанням вільхи
чорної, тому, як правило, ці ділянки проектують під природне спрощення.
Лісорослинна зона Українських Карпат, особливо її гірська частина, також є
сприятливою для природного поновлення лісостанів. Гут, за умови виконання
відповідних заходів збереження наявного підросту (якісне проведення
насіннєво-лісосічних рубок тощо), природним шляхом відновлюються
насадження з переважанням ялиці та бука у корінних для них типах лісу.
Після визначення загального обсягу земель, намічених на наступний ревізійний
період під природне поновлення лісу, лісовпорядку- нанням складається
відповідна відомість. Як і у відомості лісових куль- іур, тут дані подаються у
розрізі лісництв за господарськими частинами іа госпсекціями, а в їхніх межах -
за категоріями земель. Окремо у відомості відзначається природне поновлення
під наметом лісу.
Відомості лісових культур та природного поновлення є складовими
частинами зведеної відомості лісовідновлення, на основі якої складають

загальну відомість проектних обсягів лісовідновлювальних заходів у цілому для
лісогосподарського підприємства
Велике значення для виконання робіт із лісовідновлення та лісо
розведення мають організація лісонасіннєвих господарств і вирощуваи ня
садивного матеріалу.
Заготівлю насіння проектують: на постійних лісонасіннєвих ділян ках, що
досягли віку плодоношення та насіннєвих плантаціях; з плюсових дерев; на
тимчасових насіннєвих ділянках у кращих стиглих та пе рестійних
насадженнях, рубку яких приурочують до року максимального плодоношення;
на лісосіках, відведених у насадженнях вищих бонітетів Звичайно, найвищою
формою організації лісонасіннєвої справи є закладання лісонасіннєвих
плантацій, на яких потрібно виявляти найкращі форми господарсько цінних
деревних порід з метою їх наступного вегетативного і насіннєвого
розмноження.
Вирощування садивного матеріалу проектують, як правило, у розсадниках.
Створення великих базисних розсадників для вирощування крупномірних
саджанців на основі застосування сучасної агротехніки у відкритому і
закритому ґрунті із плівковим покриттям та регулюванням екологічного
режиму забезпечує значне збільшення схожості насіння і виходу стандартного
матеріалу. Культури, створені крупномірними саджанцями, добре
приживлюються, краще зберігаються та конкурують із трав’яним покривом,
швидше ростуть і раніше змикаються. Окрім проектування потреби у сіянцях та
саджанцях, лісовпорядкуванням розраховується обсяг необхідних робіт,
трудовитрат та коштів для їх заготівлі та вирощування.
За матеріалами селекційної оцінки насаджень складається відомість
існуючих і запроектованих лісонасіннєвих плантацій, ділянок та плюсових
насаджень із запроектованими заходами щодо їхнього формування та догляду
за ними.
Зараз у рамках автоматизованої системи управління лісовим госпо-
дарством розробляються методики визначення оптимальних обсягів заходів із

лісовідновлення, що передбачають розв’язування наступних завдань: оцінки
продуктивності деревостанів за типами лісу, вибору для кожного типу лісу
оптимальних типів насаджень; оптимального розміщення деревостанів з
переважанням різних деревних порід у межах наявних типів лісу з метою
отримання в експлуатаційних лісах максимуму промислових сортиментів у віці
технічної стиглості.
Тема 6 Користування недеревною продукцією лісу

Лекція №20
Користування лісом з метою не пов’язаною з заготівлею деревини та
недеревної продукції
У хвойних, березових та кленових насадженнях, які незабаром по-
ступають до головної рубки, можна здійснювати підсочку дерев. У хвойних
деревостанах провадиться заготівля живиці, а в листяних - березового та
кленового соку, що є цінним продуктом харчування.
Основу сировинної бази заготівлі живиці становлять стиглі та перестійні
насадження І-ІУ класів бонітетів, у складі яких є 40 і більше відсо- іків,
призначених для підсочки дерев хвойних порід, котрі після закінчення терміну
підсочки будуть призначені до суцільної або останнього прийому поступової
рубки головного користування. Придатними для підсочки вважають здорові
екземпляри дерев завтовшки понад 20 см, іцо не мають значних пошкоджень.
Для підсочки проектуються стиглі насадження сосни не раніше ніж за 10 років,
ялини - за 3, модрини - за '> років до головної рубки. За браком стиглих
допускається підсочка пристиглих насаджень. У окремих випадках для
підсочки також можуть призначатися: рідколісся, смолопродуктивні
насадження V класу бонітету, насадження на призначених для розчищення
ділянках, а також селекційно-насіннєві ділянки, куртини та смуги, які виконали
свої функції і призначені до рубки.
Насадження, послаблені внаслідок пожеж, пошкоджені шкідниками,
хворобами лісу та іншими несприятливими факторами, а також ті, де згідно із
законодавством не допускається проведення рубок головного користування,
для підсочки не призначаються. Лісовпорядкування складає план відведення
насаджень держлісгоспу для підсочки, узгодивши його з планом рубок
головного користування.
Усі насадження, призначені для підсочки, повинні бути відмежовані н
натурі з указівкою року їхньої рубки. Під час організації майстерських дільниць
із підсочки сосни враховується наявність нерентабельних для ведення підсочки
деревостанів і їхня територіальна розпорошеність. Під час відведення лісосік

для підсочки необхідно виконувати правила рубок, котрі регламентують
ширину лісосік, терміни їхнього примикання і напрямок рубки. Підприємство
щорічно, не пізніше 1 березня року, що передує року початку підсочки, на
підставі документів лісовпорядкування складає проект плану відведення
насаджень для підсочки. Заготівельники до 1 травня мають подати свої
зауваження до проекту, після чопі він затверджується директором
держлісгоспу.
Загальна площа насаджень, що передаються для підсочки, не повинна
перевищувати площі 10 розрахункових лісосік. Не можна допускати
нагромадження насаджень, що вийшли із підсочки, а також їхню дострокову
рубку.
Залежно від тривалості підсочки і терміну надходження підсочуй;і них
насаджень до рубки відрізняють дві категорії підсочки: І категорія у
насадженнях, призначених до рубки через 1-3 роки; II категорія - у де
ревостанах, що призначаються до рубки через 4-10 років. Під час пере ходу
насадження з однієї категорії до іншої змінюються технологічні параметри
підсочки у напрямку посилення її інтенсивності.
У пояснювальній записці лісовпорядкування дає рекомендації най
раціональнішої організації підсочки, застосування прогресивних методів,
рекомендує стимулятори. За нормативами визначають середній вихід живиці з
1 га запідсочених насаджень.
Під час підготовки проекту лісовпорядкування має проаналізувати
можливість заготівлі та використання у держлісгоспі другорядних лісових
матеріалів (сучки і верхівки дерев для виробництва деревного вугілля, соснові
пні для смолокуріння і отримання дров, кори, лубу і деревної зелені для
медичних, технічних та інших потреб населення). Так, із 1 т деревних відходів
можна отримати 200-250 кг кормових дріжджів - цінного білково-вітамінного
корму для сільськогосподарських тварин. Кора для виробництва дьогтю
(берест) заготовляється з дерев берези завтовшки понад 12 см, призначених до
рубки в найближчі два роки, а для медичних цілей (кора дуба, крушини,
калини) - у весняний період поточного року рубки. Деревну зелень
використовують для виробництва хвойно-вітамінного борошна та гілкового
корму для худоби, що за калорійністю мало чим відрізняється від сіна середньої
якості. Використання пагонів хвойних та листяних порід для виробництва
вітамінного борошна, багатого каротином, вітаміном С, кальцієм, фосфором та
іншими цінними елементами, перетворилося у спеціалізоване лісове господар-
ство. Вважається, що на кожен кубометр заготовленої деревини можна
отримати з пагонів близько ЗО кг борошна. Завданням лісовпорядкування є
встановити запаси та місця скупчення другорядних лісових матеріалів і
викласти свої пропозиції щодо їхнього використання.
Згідно з Лісовим кодексом, до побічних користувань належать: випасання
худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання дикорослих
плодів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки
та очерету. В цій області перед лісовпорядкуванням постають наступні
завдання: встановити наявні у держлісгоспі види користувань та обмеження на
заготівлю грибів, ягід і лікарських рослин у зонах радіоактивного забруднення
території; розрахувати обсяги користувань, їхнє розміщення, форми організації
збору і використання, рентабельність; з’ясувати вплив різних видів користувань
наиісовий фонд і процеси лісовирощування; вивчити природні та економічні
умови для розширення наявних і організації нових видів користу- нпнь;
виявити під час лісотаксаційних робіт і дати детальний опис ділянок лісу,
цінних для організації конкретних видів користувань; розробити проект
поліпшення наявних і організації у перспективі нових користу- иннь з
урахуванням комплексного використання всіх ресурсів та корисностей лісу.
Можливі обсяги заготівлі березового, а у деяких випадках і кпеново- ю,
соку розраховують за спеціальною методикою на основі матеріалів
інвентаризації лісу. У розрахунок включають стиглі насадження з пере-
важанням берези або з участю її не менше 3 одиниць у складі. Заготівля соку
дозволяється не раніше ніж за 10 років до рубки насадження.
Використання кормових ресурсів лісового фонду для годівлі худоби

посідає важливе місце у господарстві країни. Задля цієї мети лісовпо-
рядкуванням проектується створення лісових пасовищ, хоч їхня продук-
іивність у кілька разів нижча від культурних багаторічних. Запаси трави під
пологом лісу в залежності від зімкнутості крон бувають від 3 до 20 ц нн 1 га, у
рідколіссях - до 40 ц, а на зрубах і галявинах з багатими ґрун- іііми - до 90 ц.
Випасання худоби може завдати великої шкоди лісу внаслідок ущільнення
худобою глинистих ґрунтів, порушення верхнього покрову сипучих пісків і
пошкодження тваринами дерев, а також знищення ними молодої порості під
пологом лісу або на зрубаних площах. Величина збитків залежить як від
кількості тварин, так і від характеру пісу. Тому цей захід проектують у
безпечних кварталах. На такі ділянки у межах лісництв складають відомість, де
вказують площу і приблизну кількість голів худоби, що допускається до
випасання. Середньодопус- іимі норми приблизно такі: на одну голову великої
худоби (коні, корови) пбо 4-5 голів дрібної (кози, вівці) - 1 га у листяному лісі,
1,5 га у мішаному та 2,5 га у хвойному в разі випасу не більше 3 місяців на
одній і тій самій площі.
Сінокосіння у ряді випадків може бути корисним для лісовідновлення,
оскільки трави - найзапекпіші вороги молодих дерев; на дуже задернілих
ділянках майже неможливо розраховувати на природне насіннє- п0
лісовідновлення. Крім того, сінокосіння є важливим засобом охорони лісів від
пожеж. Однак, якщо в процесі сінокосіння і збору трави будуть иіищуватись
сіянці чи сходи на площах, призначених для природного .ібо штучного
лісовідновлення, це шкодитиме лісовому господарству.
Призначення сіножатей та заходи з підвищення їхньої продуктивно- і п
(очищення від заростей та захаращеності, осушення або поліпшення
іиїдопостачання, підсів насіння та внесення добрив) знаходять відобранії іня у
відомості запроектованих господарських заходів на нелісових землях
держлісфонду. їхня характеристика дається у спеціальній відомості з
розподілом за категоріями та якістю.
До найпоширеніших дикорослих лісових рослин, що мають практичне

заготівельне значення, слід віднести яблуню лісову, грушу звичайну,
сливуколючу (терен), аличу, глід, горобину, калину, малину, шипшину,
суницю, журавлину, ожину, чорницю, брусницю, морошку, а з горіхоплідних
також горіх грецький та ліщину. Перспективним напрямком лісогосподарської
діяльності є перехід від збору дикорослих рослин до їхнього промислового
вирощування у спеціалізованих господарствах. Так, за використання
відповідних технологій і, в першу чергу, внесенні мінеральних добрив, у США
досягли збору до 15 т журавлини на 1 га площі плантацій. Певний досвід у
цьому напрямку мають і лісівники України, де створені плантації горобини
чорноплідної, журавлини, ліщинові спеціалізовані господарства тощо.
Лісовпорядні роботи з даного виду користувань виконуються наступним
чином: на всіх виділах з наявністю дикоплідних, ягідних та горіхоплідних дерев
і чагарників визначається урожайність за таблицями біологічного врожаю
плодів кожного виду. Далі обчислюється господарська врожайність, яка
становить 50% від біологічної. Виходячи з господарської врожайності та
економічних умов, проектуються обсяги заготівлі дикорослих плодів, ягід і
горіхів, організація їх заготівлі та переробки, а також заходи з підвищення
врожайності дикоплідних та горіхоплідних дерев і чагарників.
Найважливішими лікарськими рослинами наших лісів є береза повисла
(чага, березові бруньки й листя), липа (цвіт), конвалія, звіробій, валеріана,
безсмертник, медунка, полин, чебрець, плавун, подорожник, папороть чоловіча
та ін.
Усі ділянки з наявністю харчової, лікарської та технічної сировини заносять у
відомість, у якій роблять підсумки за видами ресурсів для лісництв та
держлісгоспу в цілому. Розрахунок біологічного врожаю подається в
перерахунку площі на 100%-е покриття даним видом корисної рослини.
Промисловий збір і заготівля грибів є досить вигідною справою. Гриби
мають високі смакові якості, необмежений попит, а їхня врожайність у
сприятливі роки досягає 500 кг на 1 га. За міжнародними цінами вартість
сушених білих грибів майже у 100 разів вища за вартість зерна пшениці. За
своїм хімічним складом гриби близькі до рослинних та тва ринних продуктів,
білків і жирів у них більше, ніж у картоплі, капусті та інших овочах. За вмістом
фосфору гриби близькі до риби. Є ще багато інших корисних властивостей, що
вигідно вирізняють гриби з-поміж різ них продуктів харчування.
Найпоширенішими лісовими грибами, які придатні до вживання, є білий
гриб, підосичник (красноголовець), підберезник (бабка), польський і риб,
моховики, рижики, справжній та чорний хрящі, опеньки, печериці, їливи,
сироїжки, лисички, решітки та ін. Під час виявлення у держлісгос- мах
промислових запасів грибів лісовпорядкування провадить проектні роботи з
організації їх закупівлі та переробки (проектування грибоварних пунктів тощо).
Заготівля грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини проектується за
даними таксації, а також виходячи з потреб переробної промисловості та
аптекоуправління. При цьому складаються відповідні відомості, куди
заносяться ділянки, що мають промислове значення, наводиться їхня
характеристика. Ці ж ділянки наносять на планово- картографічні матеріали.
Збирання лісової підстилки допускається у лісах II групи не частіше одного
разу протягом 5 років на одній і тій самій площі. Воно заборонене на лісових
ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де фунти
піддаються ерозії, та в місцях масового розмноження грибів.
Заготівля очерету дозволяється на земельних ділянках лісового фонду з
урахуванням збереження сприятливих умов для життя фауни.
Для обґрунтування перспектив розвитку бджільництва визначають наявність
медоносів та провадять розрахунок медопродуктивності. Розробляються
рекомендації щодо кількості пасік та бджолосімей, їхнього раціонального
розміщення, розраховуються можливі обсяги виробництва товарного меду
Тема 7. Оцінка очікуваної лісівничої та економічної ефективності

лісогосподарських робіт
Лекція №21
Оцінка очікуваної лісівничої та економічної ефективності
лісогосподарських робіт
За умов багатоцільового лісокористування складовими сукупного
економічного ефекту від вирощування лісу мають бути ефекти від вико-
ристання деревини, іншої продукції лісового господарства, рекреаційного
лісокористування, використання екологічних та інших корисних властивостей
лісів. Однак на сучасному етапі, через відсутність нормативної бази з
недеревної продукції та корисних властивостей лісів, оцінка насаджень
практично зводиться до оцінки деревостанів і може базуватися на
економічному ефекті від вирощування деревини. У зв’язку з тим, що в зоні
інтенсивного ведення лісового господарства, до якої належить уся територія
України, деревостани є продуктом спільної дії сил природи та господарської
діяльності людини, вони є одночасно і природним ресурсом, і продуктом праці.
Відповідно, вони поєднують у собі ознаки як нерухомого майна рентного виду,
так і продукції лісогосподарського виробництва, з переважанням тих чи інших
залежно від віку деревостану. Крім того, деревостани надзвичайно неоднорідні
за породним складом, віковою структурою, бонітетом, повнотою, запасами
деревини на одиниці площі та іншими лісівничо-таксаційними ознаками. Все це
вимагає індивідуального підходу до вартісної оцінки насаджень у кожному
таксаційному виділі.
В умовах перехідного до ринкової економіки періоду за відсутності ринку
лісів вартість деревостанів може бути визначена за лісовими таксами. Але
об’єктивні оцінки у такий спосіб можна отримати лише за умови, що такси
враховують усі ціноутворювальні фактори й адекватно відображають суспільну
цінність деревини. В Україні це далеко не так. Дана обставина пов’язана з
низькою купівельною спроможністю населення, внаслідок чого ціни на деревну
продукцію лісу явно занижені. Однак, не маючи нічого кращого і враховуючи
поступове наближення чинних лісових такс в Україні до зазначених вище

вимог, кадастрова оцінка лісів у стиглих та перестиглих деревостанах може
здійснюватисяш чинними лісовими таксами. Процедура оцінки аналогічна до
загаль-
ірийнятої схеми матеріально-грошової оцінки лісосік головного кори іунання.
Оцінка деревостану у такий спосіб здійснюється в залежності під його
породного складу, розмірно-якісної характеристики нагромадженої в ньому
деревини, лісотаксового поясу та розряду лісових такс. . рахування двох
перших ознак дає можливість вилучити ренту за родючістю фунту, двох
останніх - ренту за місцерозташуванням ділянки.
Оскільки в молодняках, середньовікових і пристиглих насадженнях за '
поею економічною природою деревостани є незавершеним виробницт- іюм,
оцінка за наведеною методикою необ’єктивно відображатиме їхню і успільну
цінність. Тому для оцінки деревостанів цих вікових груп має за- і юсовуватись
інший підхід. Так, деревостани середньовікових і пристиглих насаджень
оцінюються переважно за очікуваним доходом. Сума очікуваного доходу
визначається шляхом приведення вартості деревини у лісостані, який має
утворитися з оцінюваного у віці рубки головного кори- і іування, до моменту
оцінки. Для цього запас деревостану, який існує на час оцінки, на підставі
таблиць ходу росту модальних деревостанів про- іюнговується до віку рубки
головного користування, в якому й оцінюється, і)і риманий результат через
норматив приведення за фактором часу вині, ічить очікувану вартість
деревостану. Термін дисконтування дорівнює різниці між віком рубки
головного користування та віком деревостану на час оцінки.
Молодняки природного та штучного походження, в яких, з одного інту,
деревина ще не є товарною і тому не може оцінюватися за відпускними цінами,
а, з другого - прогнозування таксаційних параметрів лісо- і іанів у віці рубки
головного користування через великий відтинок часу проблематичне,
оцінюються за витратами виробництва. Оцінка 1 га ро іраховується як сума
нормативних витрат на виконання всього ком- ініоксу робіт зі створення
лісових культур і вирощування молодняків до піку оцінки та відсотків, що

наросли на ці витрати. Суми витрат визна- чпються за методом відновної
вартості. Аналогічно здійснюється оцінка по іімкнутих лісових культур.
Кадастрові оцінки деревостанів на підставі витрат виробництва за- '
місовуються до того віку і стану насаджень, у якому вони вищі за оцінки.
обчислені за очікуваним доходом. Після цього деревостани оціню- ііі 11,ся так
само, як і в середньовікових та пристиглих насадженнях.
Таким чином, лісостани у середньовікових, пристиглих, стиглих та
перестійних насадженнях, у створенні яких переважають сили природи,
оцінюються як нерухоме майно рентного виду, а молодняки та незімкну- н
лісові культури, у створенні яких переважають процеси праці - як продукція
лісогосподарського виробництва.
Оцінка лісових земель у країнах з ринковою економікою базується на
формулі М. Фаустмана. Однак застосування цієї формули для оцінки лісових
земель за очікуваним доходом нині в Україні не дасть бажаних
результатівоскільки для переважної більшості типів лісорослинних умов дасть
невиправдано низькі або навіть від'ємні значення. Головна причина цього
явища полягає в невисокому рівні чинних в Україні лісових такс. Як наслідок,
оцінки лісових земель, обчислені за формулою М. Фаустмана, не зможуть
виконувати завдань, які на них покладаються. Тому на сучасному етапі в
Україні застосовуються альтернативні методології оцінки лісових земель за
очікуваним доходом. Зокрема, економічний ефект від вирощування лісу
обчислюється як різниця між оцінкою продукції, котру можна отримати в
насадженні, за чинними цінами і тарифами та сумою нормативних витрат,
пов’язаних з вирощуванням лісу за оборот рубки, обчислених за методом
відновної вартості Перспективною також є оцінка деревостанів за нормативним
середньорічним економічним ефектом. Його обчислення має вирішальне
значення в розрахунках кадастрових оцінок лісових земель і зводиться до ви-
значення середньорічних нормативних надходжень від реалізації деревини та
нормативних виробничих витрат за оборот рубки.
Відомо, що в більшості типів лісорослинних умов зустрічаються де-

ревостан’и різного породного складу і з різними лісівничо-таксаційними
параметрами, а їхня продуктивність не завжди відповідає продуктивним
можливостям землі. Через це оцінки мають базуватися на нормативній
продуктивності типів лісорослинних умов, визначеній за продуктивністю
еталонних деревостанів. Однак дані оцінки не містять жодних відомостей щодо
деревини, яку можна отримати від рубок догляду за лісом, а частка цієї
деревини, як відомо, є вагомою. Тому вимогам прийнятої методології
найповніше відповідають моделі лісівничо-таксаційних параметрів
оптимальних деревостанів, орієнтовані на застосування інтенсивних технологій
лісовирощування.
Визначаючи вартість нормативних запасів деревини у віці рубки го-
ловного користування та деревного запасу, що вибирається під час рубок
догляду за лісом, використовують чинні такси на деревину лісових порід,
причому, згідно з вимогами діючого прейскуранта, деревина від рубок догляду
оцінюється за таксами, зменшеними на 30%. Загальна таксова вартість
деревини, поділена на оптимальний вік рубки, дає середню річну таксову
вартість обсягу деревини, яку можна отримати від вирощування еталонного
деревостану за оборот рубки. Різниці між середньою річною таксовою вартістю
деревини, вирубуваної в еталонних лісостанах за оборот рубки, та зональними
плановими середніми річними виробничими витратами, що в середньому
становлять у Поліссі ь,4 ірн., Лісостепу - 9,4 грн. та Степу - 11,2 грн.,
визначають нормативний середній річний економічний ефект від вирощування
лісу, який і бу- пп покладено в основу розрахунку кадастрових оцінок.
Окрім економічної оцінки наявних лісостанів, велике значення для
лісовпорядного проектування має розрахунок економічного ефекту від і
їлорення лісу чи проведення у ньому якихось заходів. Для вирішення
миілнняпро економічну доцільність проведення тих чи інших лісогоспо-
дарських заходів та оптимальність запропонованого у проекті заходу
місовпорядкуванням часто здійснюється розрахунок економічного ефек- іу га
економічної ефективності їхнього виконання, інколи навіть за кількома

альтернативними варіантами. Результати таких розрахунків поміщають у
розділі «Обґрунтування проектних рішень» пояснювальної записки до проекту.
При цьому економічний ефект обчислюється як різнили між затратами на
проведення лісогосподарського заходу та доходами, отриманими від
результатів його проведення, тобто це - прибуток.
І кономічна ефективність - це відсоток одержуваного прибутку від зага-
иі.мого обсягу витрат. Прикладом економічної ефективності є рентабе- льність.
Важливе значення також має оцінка інших наслідків проектного рішення,
зокрема екологічного, соціального та господарського ефектів. Наприклад,
лісовпорядкування має оцінити, чи не призведуть занадто ішонсивні рубки до
виснаження насаджень, і, в разі необхідності, скори- іуиати проектні завдання.
Обґрунтовуючи питання фінансового забезпечення проектних рішень,
обчислюючи економічний ефект та ефективність, треба обов’яз- копо
враховувати фактор часу. Беручи до уваги той факт, що управлін- і ькі рішення
формуються і приймаються з урахуванням чинників ризику, Інфляції та
втраченого прибутку (гроші, окрім простого зберігання, можу іь бути
використані іншим чином з метою одержання прибутку), суспільна вартість
грошей у часі є нерівнозначною.
Ключем до порівняння вартостей, які існують у різні моменти часу, є
перма інтересу. Норма інтересу - це вартість грошей або норма росту кдлііалу,
яка відображає суспільну норму часових переваг. Вона дозво- ині порівнювати
вартості у теперішньому часі з очікуваною вартістю у млибутньому і навпаки.
У переважній більшості випадків норма інтересу н|щ|)ілнюється до ставки
довготермінового банківського депозиту (3% їм рік).
І Іролонгування означає збільшення теперішньої вартості до її екві- имлонта у
майбутньому, а дисконтування - зменшення майбутньої варті ц до її еквівалента
у теперішньому часі. Співвідношення між теперішні. що та майбутньою
вартістю виражається формулоюКритеріями ефективності проектних рішень є
чиста теперішня вар тість та період окупності. Економічний ефект від
проведення відповідних заходів визначається шляхом розрахунку чистої

теперішньої вартості (ЧТВ), що є дисконтованою сумою усіх грошових потоків.
Якщо ЧТВ більша або дорівнює нулю при заданій нормі інтересу, то проектні
рішення є ефективними. Вибір між двома альтернативними проектами здійс-
нюється за більшим значення ЧТВ. Період окупності (ПО) - це час, за який сума
дисконтованих доходів перевищить початкові інвестиції. Цей критерій
застосовується з метою визначення терміну, протягом якого інвестор може
отримати назад свої гроші.
Розрахунок економічного ефекту від вирощування 1 га оптимальних
штучних соснових насаджень за оборот рубки, тобто за період від поса дки до
рубки головного користування, наведено у табл. 5.10. Витратна частина
проекту лісовідновлення складається з вартості заходів, спря мованих на
створення лісових культур, а також на проведення рубок догляду та рубок
головного користування.
За даними Державного комітету лісового господарства, середня ва ртість
робіт зі створення 1 га лісових культур становить: підготовка ґрунту - 90 грн.,
посадка лісових культур - 160 грн., доповнення - 34 грн., семиразовий догляд -
175 грн. (першого року - 3 догляди, другого - 2, третього та четвертого - по 1).
Тобто, загальна вартість створення 1 г; лісових культур до переведення у вкриті
лісовою рослинністю землі без дисконтування витрат становить 459 грн.
Відповідно до термінів повторюваності рубок догляду, освітлення
планується провадити на 7-й, прочищення - на 13-й та 18-й, проріджування - на
25-й та 35-й роки насаджень, а прохідні рубки - у 50-ти і 65 річному віці.
Вартість проведення цих рубок відповідно становить 70, 95, 170 та 220 грн./га, а
рубки головного користування, враховуючи вивезення деревини на нижній
склад, - 5510 грн./га. До видатків також слід віднести внесення попенної плати
до бюджету країни у розмірі 4060 грн./га.
Прибутки від рубок становлять дохідну частину проекту, причому
прибутки від рубок догляду починаються з 18-річного віку насаджені. І
послідовно становлять: 90, 418, 440, 825 та 990 грн./га
Тема 1. Особливості лісовпорядкування лісів різного
функціонального призначення
Лекція №22
Особливості ведення лісового господарства в рекреаційних лісах.
Особливості лісовпорядних робіт мисливських і лісомисливських
господарствах
Рекреаційні ліси (з латинської гесгеаіїо- відновлення сил) - це ліси,
призначені для відпочинку населення. До них відносяться ліси лісопар кових
частин зелених зон міст та інших населених пунктів, ліси першої та другої зон
округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих закпа дів, міські та заміські
парки та лісопарки, ліси історико-меморіальних музеїв, парки-пам’ятники
садово-паркового мистецтва, національні ти природні парки, зелені насадження
оздоровчих закладів, міські ліси. Ре | креаційні функції виконують також 50-
250-метрові смуги лісу по обидва боки туристських і прогулянкових маршрутів
у лісах другої групи і лісо- ] господарських частинах зелених зон; 100-метрові
смуги, що прилягають до пляжів; 100-метрові смуги навколо автостоянок у
захисних лісах уздовж автомобільних доріг; спеціально відведені для
відпочинку ділянки лісу в заповідниках, заказниках тощо. Метою
лісоінвентаризаційних робіт у цих лісах є розробка проектів, спрямованих на
забезпечення спри ятливих санітарно-гігієнічних і естетичних умов для
відпочинку населен- ! ня, охорону навколишнього середовища.
Крім звичайних таксаційних показників насаджень і характеристики
невкритих лісовою рослинністю та нелісових земель, під час ландшаф- І тної
таксації визначають типи лісопаркових ландшафтів, наявність ма- | лих
архітектурних форм, оцінюють санітарно-гігієнічні та естетичні влас тивості
насаджень, ступінь їхньої життєстійкості, пішохідну доступність та
проглядуваність, встановлюють зімкнутість намету, характеризують і крони
дерев, визначають стадії рекреаційної дигресії, дають оцінку рек ! реаційної
придатності території. З метою аналізу рекреаційних наван- | тажень на окремі

лісові масиви ведуть облік відвідування їх населен- І ням, встановлюють межі
стійкості природних комплексів проти рекреаційного впливу та виявляють
ділянки з пониженою стійкістю, встанов люють причини деградації лісових
насаджень, визначають потенційну придатність природних ландшафтів для
різних видів відпочинку. Базую і чись на ландшафтній характеристиці
насаджень та режимі організації в , них відпочинку, територію, зайняту
рекреаційними лісами об’єкта впо і рядкування ділять на функціональні зони,
відповідно яких призначають І ся заходи з благоустрою території на наступний
ревізійний період.
Геодезичною основою для впорядкування лісів рекреаційного при і
значення слугують планшети минулого лісовпорядкування зі змінами,
імнодженими з головним архітектурно-плановим управлінням та земле-
мпорядними органами. Як правило, наявна квартальна мережа не змі- ниісгься.
Зйомку внутрішньої ситуації проводять у разі необхідності нанести на план
нові туристські маршрути та особливо цінні ділянки, деіонізації місць масового
відпочинку і в інших випадках, зумовлених ріпи •пнями спеціальних нарад. Під
час зйомки промір ліній проводять, иі'|)едовсім, уздовж планшетних рамок,
просіками, дорогами та стежками, за якими виконані архітектурно-планувальні
роботипейзажна реконструкція. Пікетні кілки при цьому встановлюють у
найменш відвіду- маних кварталах. У місцях масового відпочинку замість
кілків на підрум'яненому правому боці стовбура крупних дерев наносять
номери пікетів з позначкою відхилення від проміру до даного дерева, напри-
клад, ПКЗ+6 - означає 306 м; ПК4-7 - 393 м.
Упорядкування лісопарків провадять ділянковим методом на фун- юво-
типологічній основі. При цьому для кожного таксаційного виділу розробляють,
з урахуванням його індивідуальних особливостей, заходи, спрямовані на
поліпшення естетичних, санітарно-гігієнічних властивос- іей насаджень,
проектують роботи з благоустрою території, хоча загашена господарська мета
визначається ландшафтною ділянкою, в яку ці виділи об’єднують. У
ландшафтні виділи включають суміжні насадження одного типу лісу з

однаковою панівною породою або різницею у складі до двох одиниць, двох
суміжних класів віку, за зімкнутості намету 1,0-0,8; 0,7-0,6; 0,5-0,3; 0,2-0,1.
Оптимальна величина ландшафтного ниділу - 5-10 га.
Перед початком інвентаризаційних робіт закладають тимчасові пробні
площі з метою тренування окоміру таксаторів, детальнішої оцінки іипових
ландшафтів, визначення ступеня рекреаційної дигресії та лосі ійні пробні
площі, які мають служити еталоном у формуванні певних іипів ландшафтів.
Ландшафтну таксацію проводять за елементами лісу, з обстеженням та
описом кожного таксаційного виділу. У зв’язку з тим, що обробка оксаційних
матеріалів проводиться на комп’ютерах, кожному показнику присвоюють
спеціальний шифр, який заносять у картку таксації. Значення показників
встановлюють із застосуванням вимірювальних приладів. Особливо важливі
елементи композиційних вузлів (у виняткових пипадках або за вимогою
замовника) підлягають детальній інвентаризації з інструментальною зйомкою
окремих дерев, кущів та їхніх груп. Ці роботи здійснюють за додаткове
фінансування.
Під час таксації описують і наносять на абрис межі виділів, дороги, і
іежки, містки, альтанки, навіси, лавки тощо; помічають місця знаходження
видових точок, запроектованих елементів благоустрою. Обо- и'язково наносять
на абрис джерела, колодязі, водотоки, меліоративну мережу, греблі, кар’єри,
даючи рекомендації щодо їхнього подальшого використання.
Комплексною експедицією Українського державного лісовпорядного
виробничого об’єднання «Укрдержпіспроект» (Возняк P.P., Фукаре вичА.В.,
2000) розроблено та впроваджено у лісовпорядну практику методику
визначення показників рекреаційної характеристики земель лісового фонду, яка
включає сім показників:
тип ландшафту;
ступінь стійкості природних комплексів до рекреаційних наван
тажень;
стадія рекреаційної дигресії (деградації) насаджень; рекреаційна оцінкаоцінка

пішохідної доступності;
додаткова оцінка, яка враховує рівень благоустрою території, насиченість її
вартими уваги пам’ятками, наявність ягідників, можливість просторового
огляду.
Перші чотири показники характеризують основні ознаки природних
комплексів з точки зору їхнього рекреаційного використання. Останніми
трьома керуються, крім того, встановлюючи рекреаційну оцінку.
Тип ландшафту та естетичну оцінку визначають для всіх категорій
земель, крім тих, що мають лінійний характер розташування на місцевості
(дороги, просіки, траси електромереж тощо). Решту показників встановлюють
тільки для ділянок, укритих лісовою рослинністю, ландшафтних галявин,
пасовищ та сіножатей, тобто для тих категорій земель, котрі можуть бути
використані з рекреаційною метою.
Основним показником ландшафтної характеристики лісів рекреаційного
призначення є тип лісопаркового ландшафту, під яким розуміють вигляд
лісової ділянки з певною структурною формою деревоста- ну та зімкнутістю
його намету, певним ступенем заповнення поверхні ділянки деревно-
чагарниковою рослинністю і характером її розміщення.
Існують різні класифікації лісових ландшафтів, зокрема така, у якій за
основу оцінки прийнята зімкнутість деревостанів (Тюльпанов Н.М., 1975). Ця
класифікація знаходить застосування під час впорядкування рекреаційних лісів
України і об’єднує різні типи ландшафтів у три групи за ступенем зімкнутості
насаджень: закриті, напіввідкриті та відкриті. Типи ландшафтів виділяють за
наявністю та розміщенням деревно- чагарникової рослинності.
Закриті ландшафти (ландшафти закритих просторів) - це чисті і мішані
насадження із рівномірним розміщенням дерев. Проглядуваність обмежена.
Трав’яний покрив залежить від типу лісу і стадії рекреаційної дигресії.
Зімкнутість деревного намету - 0,6-1,0.
Іа- Деревостани горизонтальної зімкнутості - чисті і мішані за
і.кпадом одноярусні, одновікові насадження усіх типів лісу з рівномірним

розташуванням дерев. У підліску - чагарники заввишки понад 1,5м.
16 - Деревостани вертикальної зімкнутості - переважно мішані іл складом або
чисті насадження, як правило, з тіневитривалих порід різних поколінь.
Двоярусні або багатоярусні насадження з груповим розмінуванням дерев з
вертикальною або ступінчастою зімкнутістю. І шіявини між групами дерев не
з’єднуються між собою.
Напіввідкриті ландшафти (ландшафти напіввідкритих просторів) - чисті
або мішані зріджені деревостани різного походження і прос- іорового
розташування дерев з наявністю просвітів та вікон, загальною имкнутістю 0,3-
0,5. Проглядуваність підвищена, але залежить від породного складу, віку
насаджень і типу ландшафту.
ІІа - Зріджені деревостани з рівномірним розташуванням дерев - чисті або
мішані за складом, одновікові насадження. Чагарники та підріст з повнотою
0,4-0,5, ландшафтні незімкнені культури заввишки понад 1,5м.
116 - Зріджені деревостани з нерівномірним груповим розташуванням дерев - з
чистими або мішаними за складом групами, одно- або різновікові. Особливість
цього ландшафту: різні за площею групи дерев розділені галявинами, ширина
яких дорівнює подвійній висоті дерев або перевищує її. Галявини з’єднуються
між собою. Периферійні дерева з довгими і широкими кронами, під якими
сформовані узлісся з чагарників Трав’яний покрив на галявинах добре
розвинений. Чагарники зімкнутістю 0,4-0,5 і ландшафтні незімкнені культури з
груповим розміщенням і заввишки понад 1,5 м.
Відкриті ландшафти (ландшафти відкритих просторів).
ІІІа - Рідколісся з рівномірним розташуванням дерев різних порід,
проекції крон яких займають 10-20% від загальної площі ділянки, що відповідає
повноті 0,1-0,2.
1116 -Ділянки з поодинокими деревами або окремими дрібними гру- ппми
чагарників. Деревно-чагарникова рослинність займає менше 10% площі зрубів,
лук, галявин. Чагарники та незімкнені культури заввишки до 1,5 м.
ІІІв - Ділянки без дерев і чагарників (галявини, пустирі, сіножаті та Інші

нелісові землі, у тому числі болота та води).
Отримані дані щодо розподілу території об’єкта впорядкування за іипами
ландшафтів аналізують з точки зору оптимізації наявного співвідношення груп
ландшафтів з рекомендованими. Оптимальне співвід- іюіпоння між групами
ландшафтів встановлюють, виходячи з конкретних природнокліматичних умов.
Комплексна лісовпорядна експедиція
Укрдержліспроекту рекомендує таке співвідношення між групами тиінн
ландшафтів (табл. 6.1).
Наведений оптимальний розподіл ландшафтних комплексів за гру пами
не може слугувати підставою для проектування рубок на значних площах з
метою зрідження насаджень і формування відповідного типу ландшафту. Він
може бути використаний лише для оцінки наявних ландшафтів, а також як
основа для проектування ландшафтних рубок та ландшафтних посадок на
локальних територіях. Головною особливістю ландшафтного комплексу є те,
що всі його складові тісно пов’язані між собою. Штучно замінити або ввести у
нього новий компонент можна, але до цього слід підходити з великою
обережністю, прагнучи максимально зберегти природне середовище, врахувати
лісорослинні умови. Лісокультурні ландшафти потребують постійного догляду,
без якого вони можуть бути відторгнутими природою.
Упорядкування мисливських угідь - це практична дисципліна, метою якої
є складання перспективного плану організації і ведення мисливського
господарства із зазначенням основних шляхів і засобів, котрі призводять до
розв’язання поставлених перед господарством завдань.
Завданнями мисливствовпорядкування є:
Інвентаризація мисливських угідь.
Організація території господарства.
Бонітування мисливських угідь.
Облік мисливської фауни та виявлення співвідношень між запасом дичини і
якістю угідь.
Проектування біотехнічних та експлуатаційних заходів.

Під час впорядкування у господарстві проводиться повний цикл
мисливствовпорядних робіт, який складається з підготовчих, основних
польових і камеральних, завершуючись складанням «Проекту організації і
ведення мисливського господарства». Тривалість повного циклу робіт - 2 роки.
Проект розробляється на 15-річний ревізійний період, тривалість якого, однак,
залежно від інтенсивності господарювання може змінюватись.
У разі впорядкування всіх господарств області складається також
«Зведений проект організації і розвитку мисливського господарства області».
Упорядкування мисливських угідь може бути не лише базовим, а й повторним -
з використанням матеріалів попереднього впорядкування. У кожному разі
беруться до уваги матеріали лісо- та землевпорядкування, проводиться аналіз
мисливської господарської діяльності за попередній ревізійний період з
виконання запроектованих робіт, розглядаються досягнуті результати у
підвищенні ефективності господарювання.
Під час проведення польових робіт використовують метод типології і
бонітування мисливських угідь, згідно з яким таксаційні чи землевпорядні
виділи з певними ознаками групують за типами мисливських угідь, а потім
організовують мисливські виділи з наступним оглядом і уточненням їх у натурі.
Далі проводиться оцінка (бонітування) кормових і захисних якостей
мисливського виділу за бонітетною шкалою.
Упорядкування мисливських угідь проводиться лісовпорядними експедиціями
НДІ, Держкомлісгоспу та іншими установами і організаціями, що
укомплектовані фахівцями цієї кваліфікації.
Практика свідчить, що мисливське впорядкування доцільно проводити на
наступний за лісовпорядкуванням рік, коли в упорядника вже є матеріали
інвентаризації лісового фонду. Однак, мисливствовпорядні
роботи з метою економії коштів, як правило, проводяться одночасно з
лісовпорядкуванням. При цьому здійснюється детальний опис таксаційного
виділу, де поряд з лісівничими вказуються екологічні особливості й
установлюється біоценотичне співвідношення між мисливською фауною і

флорою, відзначається виконання і проектуються заходи мисливського та
біотехнічного характеру, створюються укрупнені мисливські виділи, на основі
оцінки яких проводиться розрахунок оптимального вмісту угідь.
Упорядкування мисливських господарств проводиться за чотирма
розрядами залежно від рівня ведення мисливського господарства та якісної
оцінки мисливських угідь.
За першим розрядом упорядковуються спеціалізовані мисливські господарства,
що мають у своєму складі весь комплекс типів мисливських угідь, закриті та
напівзакриті ландшафти яких займають більше 70% площі.
За другим розрядом упорядковуються державні мисливські та лісо-
мисливські господарства з високим рівнем ведення біотехнічних і мис-
ливськогосподарських заходів. У складі господарств налічується від 51 до 70%
ландшафтів закритого і напівзакритого типу, площа яких становить 3-5 тис. га.
За третім розрядом упорядковуються мисливські господарства в межах
спеціалізованих лісогосподарських підприємств, а також господарства від 5 до
10 тис. га, де закриті й напівзакриті ландшафти займають 31-50% загальної
площі. Інтенсивність ведення мисливського господарства - середня.
Нарешті, впорядкування за четвертим розрядом здійснюється у го-
сподарствах, котрі підпорядковані громадським і відомчим організаціям, не
мають постійної охорони і характеризуються низьким рівнем ведення
мисливськогосподарської діяльності. Частка закритих і напівзакритих
ландшафтів становить до 30% від площі господарства.
Зі збільшенням порядкового номера розряду детальність інвентаризації
угідь, а також обсяг польових та камеральних робіт зменшуються.
Мисливські угіддя Карпат і Криму, незалежно від співвідношення
ландшафтів та інших показників, упорядковуються за першим розрядом.
Для кращої організації робіт з упорядкування мисливських угідь та
прийняття найбільш виважених рішень проводяться дві виробничі і одна
технічна мисливствовпорядні наради. Перша виробнича нарада проводиться
перед початком робіт і розглядає наступні питання:

обсяг робіт;
режим господарства;
наявність матеріалів, котрі можуть бути використані під час мис-
ливствовпорядкування;
основні положення і напрямки ведення мисливського господарства;
типологія і бонітування угідь;
методи та календарні строки обліку фауни;
узгодження інтересів лісового і мисливського господарств визначення
оптимальної щільності диких тварин на 1000 га.
Технічна нарада, котра проводиться після польових робіт, розглядає і
затверджує оптимальну і фактичну чисельності основних видів диких тварин;
строки, способи і норми експлуатації поголів’я мисливських тварин;
особливості ведення мисливського господарства і камеральної обробки
матеріалів у об’єкті впорядкування.
Друга виробнича нарада проводиться під час камеральних робіт. Вона
розглядає і затверджує запроектовані на ревізійний період основні
експлуатаційні та біотехнічні заходи.
Польові роботи з обліку мисливських тварин проводяться в різні сезони
року:
Лютий-березень - облік лося, оленя та кабана за слідами.
Квітень-травень - облік птахів на токах, у гніздах.
Травень-жовтень - уточнення типології і бонітування мисливських угідь.
Червень-листопад - оцінка мисливських угідь.
Листопад-грудень - облік зайця, козулі, фазана, тетерева на пробних площах та
маршрутах.
Авторський нагляд за виконанням положень проекту проводиться через 5
років після впорядкування мисливських угідь і не менше двох разів за
ревізійний період. При цьому адміністрацією господарства подаються вся
технічна, планова та звітна документація, наявні об’єкти для проведення
контролю в польових умовах. Після перевірки складається звіт, що

затверджується Головним управлінням мисливського господарства
Держкомлісу. Керівництво мисливського господарства забезпечує ліквідацію
виявлених недоліків у організації і веденні мисливського господарства.
Основними документами, котрі видаються виробничим об’єднанням
«Укрдержліспроект» мисливському господарству, є:
Пояснювальна записка до Проекту організації і розвитку мисливського
господарства (у разі проведення мисливського впорядкування в держлісгоспі
розділ «Побічні користування» у «Проекті організації і розвитку лісового
господарства» доповнюється розділом «Мисливство»).
Таксаційні описи мисливських угідь.
Картографічні матеріали: план типології, бонітування та біотех- нічних
заходів (виконується у М1:25 000); схематична карта мисливського
господарства (у М1:50 000); плани лісонасаджень лісництв, уключених до
мисливського господарства.
Спеціальні відомості (відомість типології та бонітування мисливських угідь;
відомість біотехнічних заходів; поділ території господарства на єгерські обходи
та дільниці тощо).
Тема 2. Облік лісового фонду, лісовий моніторинг

Лекція №23
Облік лісового фонду (Державний лісовий кадастр), лісовий моніторинг
Організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати ведення
лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та
економічних умов, цільового призначення, лісорослинних умов, породного
складу лісів, а також функцій, які вони виконують. Організація лісового
господарства передбачає:
1) розроблення та затвердження в установленому законом порядку нормативно-

правових актів з ведення лісового господарства;
2) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій,

виділення особливо захисних лісових ділянок;
3) установлення віку стиглості деревостанів, норм використання лісових

ресурсів;
4) проведення лісовпорядкування;
5) ведення державного лісового кадастру, обліку лісів;
6) ведення моніторингу лісів;
7) проведення лісової сертифікації;
8) здійснення інших організаційно-технічних заходів згідно з основними

вимогами щодо ведення лісового господарства, визначеними законодавством.
Нормативно-правові акти з ведення лісового господарства встановлюють
порядок і вимоги до системи заходів з охорони, захисту, використання та

відтворення лісів, комплекс якісних та кількісних показників, параметрів, що
забезпечують регулювання діяльності у цій галузі. ЛК України у ст. 37 надає
перелік питань, що регулюються нормативно-правовими актами з ведення
лісового господарства:
1) поділ лісів на категорії залежно від значення та основних виконуваних ними

функцій;
2) проведення рубок головного користування;
3) організація лісовпорядкування;
4) ведення державного лісового кадастру, обліку і моніторингу лісів;
5) організація та проведення лісової сертифікації;
6) заготівля другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових

користувань;
7) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих,

рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб
мисливського господарства та проведення науково-дослідних робіт;
8) відновлення лісів і лісорозведення;
9) здійснення заходів щодо підвищення продуктивності, поліпшення якісного

складу лісів;
10) здійснення охорони лісів від пожеж;
11) здійснення захисту лісів від шкідників і хвороб.
Цей перелік не є вичерпним, і тому законами, іншими нормативно-правовими

актами можуть регулюватися інші питання з ведення лісового господарства.
Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від

основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:
1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші

захисні функції);
2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні,

гігієнічні та оздоровчі функції);
3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення

(виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);
4) експлуатаційні ліси.
Ліси, що зростають на одній території і відповідають умовам та ознакам

віднесення до різних категорій, належать до тієї з них, для якої у визначеному
законодавством порядку встановлений режим більш обмеженого
лісокористування.
Межі лісів, визначених для віднесення до однієї з категорій, проводяться

уздовж природних меж, квартальних просік, ліній зв'язку та електромереж й
інших чітко визначених на місцевості розмежувальних ліній - залізниць і
автомобільних доріг, канав, каналів, газо- і нафтопроводів, візирів,
протипожежних розривів і вододільних ліній.
Особливе місце в системі національноекономічного обліку посідають

кадастри природних ресурсів, які за своїм змістом є зведеними відомостями про
певні природні ресурси.
Природними ресурсами називають елементи природи, що використовуються як
джерело засобів існування людей. Це земельні, лісові, водні, мінеральні
ресурси, атмосфера і гідросфера Землі, сонячна енергія, клімат тощо.
Природні ресурси беруть участь у суспільному виробництві, виступають
засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини, іемля, її надра,
води, ліси - власність народу, який проживає на відповідній к ритерії. Сумарна
цінність природних ресурсів становить більше половини національного
багатства нашої країни. їх раціональне використання передбачає необхідність їх
найповнішог о вивчення у правовому, природному, і ослимарському
відношеннях на основі достовірних і науково обірунтованих ілішх, які
містяться у відповідних державних кадастрах.
Законодавством України передбачено створення і ведення різних видів
державних кадастрів:
державний земельний кадастр (згідно з Земельним кодексом ' країни) - містить
систему відомостей і документів про правовий режим іомсль, їх розподіл серед
власників землі і природокористувачів за ка історіями земель, про якісну
характеристику та їх національноеклномічну цінність;
державний водний кадастр (згідно з Водним кодексом) - і ік ісматизовані
зведені відомості про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та
територіальне море; обсяги, режим, якість і використання ""'і; водокористувачів
(за винятком вторинних);
державний лісовий кадастр (згідно з Лісовим кодексом) - система відомостей
про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ
лісів за групами та віднесення їх до категорій
З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації
про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та

розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних
управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу
навколишнього природного середовища. Спостереження за станом
навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими
державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями,
діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану
навколишнього природного середовища.
Зазначені підприємства, установи та організації зобов’язані безоплатно
передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх
спостережень.
Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього
природного середовища визначає Кабіно і Міністрів України.
Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними
науковими установами забезпечують організацію короткострокового і
довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища,
які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо
економічного та соціального розвитку держави, зокрема щодо охорони
навколишнього природного середовища, використання і відтворення
природних ресурсів та екологічного убезпечення.
Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних
ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні
кадастри природних ресурсів.
Державні кадастри ведуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів
України.
Об’єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан
навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин,
які потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри
шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному

обліку.
Підприємства, установи та організації здійснюють первинний облік у
галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають
відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.
Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної
звітності про обсяги викидів, скидів забруднювальних речовин, використання
природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного
середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється
за єдиною для держави системою в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна
інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній
чи іншій матеріальній формі про:
стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів - землі, вод, надр,
атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та
Екологічне інформаційне забезпечення здійснюють органи державної

влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:
а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної
Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього
природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою
України - опублікування окремими виданнями та розміщення в мережі ІШегпеї;
б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською
міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан
навколишнього природного середовища відповідних територій;
в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації
про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела
забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного

середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров’я людей;
г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;
ґ) передачі інформації, отриманої внаслідок проведення моніторингу довкілля,
каналами інформаційних зв’язків органам, уповноваженим приймати рішення
щодо отриманої інформації;
д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не
становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших
джерелах
Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей
народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем
районного планування та інша перед планова і передпроектна документація;
б) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво і
реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших
об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного
середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, зокрема
військового призначення;
в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та
документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає
на навколишнє природне середовище;
г) документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин,
зокрема та, що закуповується за кордоном;
д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об’єкти,
впровадження чи реалізація яких може
Тема 3. Розвиток безперервного лісовпорядкування в Україні

Лекція №24
Безперервне лісовпорядкування в Україні
Безперервне лісовпорядкування здійснюється на об'єктах інтенсивного ведення
лісового господарства і лісовикористання, де частка щорічного охоплення
виділів господарськими діями, що призводять до зміни категорій земель або
переважаючої деревної породи, становить понад2 %. З цієї причини складені
лісовпорядні проекти поступово втрачають своє значення в регулюванні і
розвитку лісогосподарського виробництва.
При безперервному лісовпорядкуванні щорічно інвентаризацією охоплюють
лише частину лісового фонду, яка задіяна господарськими заходами або зазнала
істотних змін внаслідок стихійних явищ чи залучення нових земель. У
результаті його здійснення щорічно оновлюється характеристика лісового
фонду, визначаються поточні плани вирубок і господарських заходів з
територіальним їх розміщенням, здійснюється контроль за їх виконанням.
Впорядкування лісів, яке передує переходу на технологію безперервного
лісовпорядкування, іноді називають базовим. Його особливістю є максимальне
використання вимірювально-пере-лікових методів таксації, достатнє техніко-
економічне обґрунтування проектних заходів, створення на основі
лісовпорядних матеріалів повидільних інформаційних і картографічних баз
даних, які надалі щорічно підтримуються в актуалізованому стані.
Інвентаризація лісів - це самостійний вид лісовпорядних робіт, який
призначається у випадках, коли в якійсь частині лісового підприємства виникає
необхідність термінового уточнення експлуатаційних запасів деревини або
обсягу і товарності пошкодженої деревини до проведення наступного
лісовпорядкування об'єкта [8, 9].
Основна відмінність інвентаризації від впорядкування лісів полягає у
відсутності основних видів робіт з організації території лісового фонду і робіт
зі складання проекту організації і розвитку лісового господарства. Замість
проекту складається пояснювальна записка за спеціальною програмою з
виготовлення необхідних інвентаризаційних і планових документів або

вносяться відповідні корективи до матеріалів чинного проекту за погодженням
із замовником. Рішення про це приймається на технічній нараді або
обумовлюється у договорі на виконання робіт.
Спеціальні види обстежень (грунтово-типологічні, геоботанічні,
лісопатологічні), впорядкування (мисливське, протипожежне) та виявлення
ресурсів недеревної сировини здійснюють з метою раціональної організації
лісового або паркового господарства і підвищення рівня його інтенсивності, що
реалізується в комплексних проектах. Обстеження здійснюють одночасно з
лісовпорядними роботами або за 1-2 роки до них. Підставою для ведення в
лісах інтенсивного комплексного лісового господарства є використання
переважно екологічної, рекреаційної, естетичної та виховної функції лісів за
обмеженого експлуатаційного їх значення.
Усі види спеціальних обстежень і впорядкувань виконуються за спеціальними
інструкціями, затвердженими Державним агентством лісових ресурсів України.
Відповідно до статті 46 Лісового кодексу України до структури лісовпорядних
робіт входить:
- визначення меж і внутрішньогосподарська організація територій
лісогосподарського призначення;
- виконання топографо-геодезичних робіт і створення карт спеціального
призначення;
- інвентаризація земель лісогосподарського призначення;
- вивчення або виконання робіт з грошової оцінки лісів та земель.
Отже, базовою основою проведення лісовпорядних робіт є розроблення
проектів землеустрою щодо формування територій земель лісогосподарського
призначення.
Результатом проведення лісовпорядкування є проект організації і розвитку
лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування з відповідними
картографічними матеріалами, таблицями, текстовою частиною, у яких мають
бути подані інформація щодо оцінки ситуації на час проведення
лісовпорядкування, відповідні розрахунки та пропозиції з усіх питань,

визначених цією статтею Лісового кодексу.
Особливі вимоги щодо проведення лісовпорядкування визначаються технічним
завданням на проведення лісовпорядкування, яке надається замовником
виконавцеві роботи.
Крім робіт, передбачених у ст. 46 ЛК у процесі лісовпорядкування, на
договірних умовах виконавець лісовпорядкування може виконувати такі
роботи [1]:
- розроблення основних положень організації та розвитку лісового
господарства за адміністративно-територіальними одиницями України або
окремими природно-економічними регіонами;
- складання зведених проектів організації та розвитку лісового господарства
за областями;
- складання проектів організації та ведення лісового господарства для
тимчасових лісокорис-тувачів, яким виділені лісові ділянки для спеціального
використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства та ін.;
- відведення і матеріально-грошова оцінка лісосік під час проведення
лісовпорядних робіт;
- здійснення інших робіт, що випливають з покладених на лісовпорядкування
основних завдань. Сьогодні єдиним виконавцем робіт з лісовпорядкування в
Україні є Українське державне
проектне лісовпорядне виробниче об'єднання "Укрдержліспроект" Державного
агентства лісових ресурсів України, а основним розробником проектів
землеустрою земель лісогосподарського призначення - науково-дослідні та
проектні інститути землеустрою.
Лісовпорядкування в Україні здійснюється відповідно до Інструкції з
впорядкування лісового фонду України (ч. 1, польові роботи) [10], розробленої
з урахуванням раніше чинних нормативних актів у цій сфері і ухваленою
Науково-технічною радою Держкомлісгоспу (протокол№2 від 1.11.2006 р.), яка
регламентує порядок і нормативні вимоги щодо проведення лісовпорядкування
за єдиною системою в усіх лісах України, що є обов' язковими для всіх

лісокористувачів та власників лісів.

Лісовпорядкування

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Лісовпорядкування

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ЛЕКЦІЇ "ЛІСОВПОРЯДКУВАННЯ"

Регіон, Загальна Площа Лісистість Площа

країна площа, млн. лісів *, лісів на

Отже, головною проблемою лісової галузі в Україні слід уважати

- визначення меж та внутрішньогосподарська організація території

обстеження, яке має за мету дослідження фізико-географічних умов

дорогах завали зі зрубаних чи вивалених з корінням дерев («засіки»), У лісах,

заводах хребта Уральского по правилам науки лесной и доброго хозяйства».

взаємовпливу деревних порід.

дає ліс. За «Лісовим кодексом України» виділяються лісові ресурси державного

народного господарства. За економічними підрахунками, в умовах

Тема 2. Нормативна база правового регулювання лісових

- виконання топографо-геодезичних робіт та спеціальне картографування

таких категорій захисності:

інтенсивне господарство, яке має спеціальну мету і завдання, зумовлені їхньою

займають 10,8% площі земель лісового фонду.

розглядають клопотання державних органів лісового господарства й ухвалюють

за категоріями захисності не повинно виключати їхню диференціацію за цільо-

Завданням лісового законодавства України є:

впливають один на одного і на навколишнє середовище.

До лісових ресурсів місцевого значення належать лісові ресурси, не

Загальні повноваження органів місцевого самоврядування в галузі

6) розробка та організація виконання комплексних державних і регіональних

Тема 3. Система управління лісовим господарством

ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є

як: норма вироблення = 1 / норма часу. За нормами обслуговування

Технічно обгрунтовані норми повинні постійно організовувати робітників

господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи

виробництво досягнень науки, техніки, технології і передового досвіду;

організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та

використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового

Тема 4. Організація лісовпорядкування в Україні.

господарства, складений під керівництвом і за участю самих виконавців, буде

об’єднанню. Львівська та Харківська експедиції, у зв’язку з їхньою

договори укладаються безпосередньо з об’єктом лісовпорядкування

партій та правильність грошових витрат. Пропити організації і розвитку

найповніше використання земель лісового фонду, захисних функцій

Технологічна схема лісовпорядних робіт

знімальних і таксаційних, а також встановлення натурних знаків.

однієї або кількох розташованих поряд дач, визначених за родом власності».

ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих,

державного дендрологічного парку «Тростянець» Чернігівської області -

урочища, чим більша протяжність меж окремих лісових масивів, чим

лісорослинним районуванням території, яке відображає природні ботаніко-

Організація господарства у різних категоріях лісів не може бути од-

категорій земель підприємства, об’єднана спільною метою .ведення

виділяють окремо господарську секцію насаджень у вогнищах кореневої губки.

породи. Як правило, площа господарської секції, що організується, повинна

Повторне впорядкування призначається після закінчення терміну дії

держлісгоспу. Ці роботи проводять за рік до польового сезону з метою

відповідно визначаються ІА та І розрядами лісовпорядної інструкції 1986 р.

Відстань між Мінімальний

Як правило, за першим розрядом упорядковують ліси першої, а за другим

Лісовпорядні наради провадять у обласних об’єднаннях лісового

перспективних побічних користувань;

Тема 2. Економічні і теоретичні основи лісовпорядкування

лісових ресурсів протягом тривалого часу.

залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного

ним територіях. Розрізняють лісовідведення природне, коли створюють

• посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-

можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у

технічними умовами експлуатації;

Тема 3. Основні засади організації лісового господарства

місцезростання та мети лісовирощування, які визначаються господарським