БІОСФЕРА І ЛЮДИНА

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: 226 «ФАРМАЦІЯ. ПРОМИСЛОВА ФАРМАЦІЯ» (МАГІСТРИ)

БІОСФЕРА – це частина геологічних оболонок
планети в межах поширення організмів та
продуктів їхньої життєдіяльності
 Вчення про Біосферу

• Термін «біосфера» вперше застосував

австрійський геолог Е. Зюс (1875),
називаючи ним окрему оболонку Землі,
наповнену життям.
• Детально вчення про біосферу
розробив В.І. Вернадський. У його
наукових працях термін «біосфера»
вперше з'явився у 1911 p.
• У 1926 p. В.І. Вернадський видав друком
книгу «Біосфера», в якій виклав вчення
про біосферу як особливу сферу Землі,
що включає сферу поширення живої
речовини.
Вернадський
Володимир Іванович
(1863–1945)
З геологічної точки зору планету оточують чотири оболонки:
- літосфера (тверда)
- гідросфера (рідка)
- атмосфера (газоподібна)
- магнітосфера

З точки зору екології біосфера – це частина оболонок планети в

межах поширення живих організмів та продуктів їх життєдіяльності.

Гідросфера повністю заселена організмами.

Максимальна висота над рівнем моря, на якій зафіксовано:

- проживання комах – 6 км
- вищі рослини – 7 км
- польоти комах – 11 км
- польоти птахів – 12,5 км
- знаходження життєздатних бактерій – 77 км
З геологічної точки зору планету оточують чотири оболонки:
- літосфера (тверда)
- гідросфера (рідка)
- атмосфера (газоподібна)
- магнітосфера

З точки зору екології біосфера – це частина оболонок планети в

межах поширення живих організмів та продуктів їх життєдіяльності.

Гідросфера повністю заселена організмами.

Максимальна висота над рівнем моря, на якій зафіксовано:

- проживання комах – 6 км
- вищі рослини – 7 км
- польоти комах – 11 км
- польоти птахів – 12,5 км
- знаходження життєздатних бактерій – 77 км
Кругообігом речовин називають постійний перехід речовини зі
складу земної кори й атмосфери до складу живих організмів і
навпаки.

Розрізняють малий кругообіг, котрий стабілізує біосферу

протягом часу існування окремих екосистем, і великий
кругообіг, який здійснюється на протязі кількох геологічних
періодів і при цьому зачіпаються глибинні шари твердої
оболонки Землі

Біогеохімічні цикли – це сукупність зумовлених життєдіяльністю

організмів циклічних процесів обміну речовин та енергії між
окремими компонентами біосфери.

Рушійною силою біогеохімічних циклів є сонячна енергія,

фотосинтез і метаболізм.
Схема кругообігу води в біосфері
Схема основних напрямків переміщення вуглецю в біосфері
Схема основних шляхів переміщення азоту в біосфері за участі живих організмів
Амоніфікація органічного азоту, реакції нітрифікації та денітрифікації, а також
асиміляція атмосферного азоту здійснюється передусім за рахунок життєдіяльності
окремих груп прокаріотів у воді та грунті.
БІОМ – сукупність тварин і рослин які перебувають в однакових
умовах адаптації, мешкають в одній природній зоні (тундровій,
лісовій, степовій тощо) і характеризуються певним типом структури
своїх угрупувань.

В сучасній біосфері можна виділити декілька типів біомів, кожен з

яких позначається участю певних видів тварин і рослин,
характерних для однієї природної кліматичної зони.

Основні типи
біомів планети:

1 – льодовики і високогір'я;
2 – тундра;
3 – тайга;
4 – лісовий помірних широт;
5 – степовий;
6 – чагарники і рідколісся;
7 – пустельний;
8 – саванни;
9 – гірський тропічний;
10 – тропічний;
11 – морський.
В умовах історичного розвитку людства, освоєння нових місць
проживання відбулося формування людських адаптивних типів з
відповідними нормами біологічної реакції на переважаючі природні
умови існування:

- арктичного адаптивного типу

- тропічного адаптивного типу
- адаптивного типу помірного клімату
- гірського адаптивного типу

Адаптивні можливості людини певною мірою відображає поняття про

конститутивні типи, які формуються залежно від генотипу і здатні по-різному
пристосовуватися до конкретних умов:

- «стаєр» може тривалий час витримувати рівномірні навантаження

- «спринтер» може витримувати потужні, але короткотривалі навантаження
- «мікст» має середні адаптивні можливості
ОХОРОНА ПРИРОДИ – це комплекс заходів, організованих і
контрольованих на державному, міжнародному і суспільному
рівнях, затверджений законодавчо і спрямований на збереження
видового різноманіття та стабільності екосистем і природних
ресурсів.
Найбільш всеосяжний збірник відомостей про охоронний статус
рослин та тварин в усьому світі видається Міжнародним Союзом
Охорони Природи (МСОП), який опікується флорою та фауною
всього світу з 1953 року, і побудований на строгих критеріях оцінки
статусу видів та ризику їхнього зникнення.

Метою Червоного списку є визначення та оприлюднення ступеню

загрози для існування тих чи інших видів живого та надання
відомостей, потрібних для збереження біологічних видів всім,
кого це може стосуватися.
 Види в Червоному списку
Міжнародного Союзу Охорони Природи
класифіковані в межах таких категорій:

- ЗНИКЛИЙ

- ЗНИКЛИЙ В ПРИРОДІ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД КРИТИЧНОЮ ЗАГРОЗОЮ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ

- УРАЗЛИВИЙ

- БЛИЗЬКИЙ ДО ЗАГРОЗЛИВОГО СТАНУ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД НЕВЕЛИКОЮ ЗАГРОЗОЮ

- ВІДОМОСТІ НЕДОСТАТНІ

- НЕДОСЛІДЖЕНИЙ
Червона книга України – офіційний державний документ, що
включає перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів
тваринного і рослинного світу у межах України.

Червона Книга України – універсальна форма державного

контролю над видами рослин, тварин, грибів, які знаходяться під
загрозою зникнення, мають визначне наукове чи практичне
значення. Це державний документ, що містить список видів,
визначений фахівцями, з зазначенням категорії охорони і статусу
виду в даний час.

Червона книга України – анотований та ілюстрований перелік

рідкісних видів та видів, що знаходяться під загрозою зникнення на
території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому
узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що
знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на
підставі якого розробляються наукові і практичні заходи,
спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
Занесені до Червоної книги України види
тварин і рослин підлягають особливій
охороні на всій території України

До Червоної книги України заносяться

види тварин і рослин, які постійно або
тимчасово перебувають чи зростають у
природних умовах на території України,
в межах її териториальних вод,
континентального шельфу та виняткової
(морської) економічної зони.
 ЗЕЛЕНА КНИГА УКРАЇНИ

Зелена книга України –

офіційний державний
документ, до якого заносять
рідкісні, але типові для
певної місцевості рослинні
угруповання, які потребують
особливого режиму їхнього
використання.
ПРИРОДООХОРОННА ТЕРИТОРІЯ – територія, яка
охороняється через своє екологічне, культурне або подібне
значення. Рівень захисту залежить від статусу, встановленого
національними законами та міжнародними договорами.

Об'єкти охорони
природи в Україні:

- пам'ятки природи
- заказники природи
- заповідники
- біосферні заповідники
- національні природні
парки
 Пам’ятка природи – невелика ділянка
території чи акваторії, де охороні
підлягають, наприклад, окреме дерево,
озеро, фрагмент лісу чи степу;
біля пам’ятки природи повинні бути
попереджувальні знаки з відповідною
інформацією

Заказник природи – ділянка, на якій

забороняється проведення певних видів
господарської діяльності; територія чи
акваторія заказників, як правило,
демаркується і оснащується необхідною
інформацією для відвідувачів; також тут
відповідними державними органами
регулярно проводиться інспекція.
Заповідник – державна установа зі своїм штатом співробітників
і диференційованою територією; окремі ділянки в заповідниках
є абсолютно заповідними, на інших здійснюють, наприклад,
регламентований сінокос, вирубку дерев та деякі інші господарські
заходи.

Біосферний заповідник – це
заповідник, у якому охороняються
унікальні об’єкти всесвітнього
значення; статус біосферного
заповідник отримує лише після
ретельної інспекції з боку
компетентних міжнародних
організацій
Національний природний парк – велика територія, на якій, крім
заповідних ділянок, можуть знаходитися заказники і пам’ятки природи,
населені пункти, транспортні мережі, сільськогосподарські угіддя, місця
відпочинку й оздоровлення.