Індивідуальне аналітичне завдання:

«Аналіз Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним

чином як середовище існування водоплавних птахів 1971 року (Рамсарська
Конвенція)»
1. Географічна сфера дії договору
Ця Конвенція має універсальний характер, оскільки її підписала 171 держава, а отже,
оскільки дія Конвенції поширюється на більшість всіх контентів планети, можна
стверджувати, що Конвенція поширюється на водно-болотні угіддя більшої частини планети,
а тому і має універсальний характер географічної сфери дії. Окрім того, Рамсарська
Конвенція була розроблена і підписана за сприяння спеціалізованої установи ООН -
ЮНЕСКО, секретаріат якої являється депозитарієм даної Конвенції.
2. Об’єкт договору
Об’єктом договору є захист водно-болотних угідь як екосистем та середовищ існування
водоплавних птахів під якими розуміють райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або
водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних,
прісних, солонкуватих або солоних, - зокрема морські акваторії, глибина яких під час
відпливу не перевищує шести метрів.
3. Мета конвенції
Метою Рамсарської конвенції є припинення втрат, збереження та раціональне використання
водно-болотних угідь як середовища проживання водоплавних птахів шляхом місцевих,
регіональних і національних дій, а також міжнародної співпраці, оскільки їхнє збереження є
цінним для біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.
4. Концептуальні засади договору
Підхід до регулювання:
В Конвенції проглядається поєднання антропоцентричного та екосистемного підходів, але з
домінуванням другого. Антропоцентричний підхід прослідковується в преамбулі Конвенції:
по-перше, в тому, що сторони визнають «взаємозалежність Людини та її навколишнього
середовища» та «водно-болотні угіддя є ресурсом, який має велике економічне, культурне,
наукове та рекреаційне значення, утрата якого б була б непоправною», тобто проблема
розглядається з точки зору людини, а екосистемний підхід проявляться в твердженні, що
Сторони беруть до уваги те, що «екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів
водного режиму та як таких, що підтримують існування характерної флори й фауни,
особливо водоплавних птахів» і в тому, що сторони визначають для охорони водно-болотні
угіддя як єдине ціле. Тобто в Конвенції загалом водно-болотні угіддя розглядаються як
сукупність компонентів і процесів, що пов'язують їх між собою. Компоненти екосистеми та
навколишнього середовища, такі як рослини, тварини, грунт та атмосфера взаємодіють через
різноманітні фізичні, хімічні та біологічні процеси (рух води, повітря та потоки енергії
поживних речовин).
Основоположні принципи:

 Принцип невід’ємного суверенітету над природними ресурсами

Цей принцип проявляється в ст. 2 ч. 3 «Уключення водно-болотного угіддя до Списку не

обмежує виключних суверенних прав Договірної Сторони, не території якої знаходиться
угіддя».

 Принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що

перебувають за межами національної юрисдикції

Цей принцип проявляється в преамбулі «бажаючи припинити дедалі більший наступ на

водно-болотні угіддя та їхню втрату нині та в майбутньому», в ст. 3 ч.1 «Договірні Сторони
розробляють і здійснюють свої плани для того щоб сприяти збереженню водно-болотних
угідь, уключених до Списку...»

 Принцип попередньої оцінки впливу на навколишнє середовище/принцип перестороги

Ці два принципи проявляються в ст. 3 ч. 2 « Кожна Договірна Сторона влаштовує так, щоб
якнайраніше отримати інформацію, якщо екологічний характер будь-якого водно-болотне
угіддя, що знаходиться на її території та включене до Списку, уже змінився, змінюється або
може змінитися в результаті технологічних подій, забруднення чи іншого людського
втручання».

 Принцип природоохоронного співробітництва/принцип обміну інформацією та

консультацій у сфері навколишнього середовища

Цей принцип проявляється в ст. 3 ч. 2 « Кожна Договірна Сторона влаштовує так, щоб
якнайраніше отримати інформацію, якщо екологічний характер будь-якого водно-болотне
угіддя, що знаходиться на її території та включене до Списку, уже змінився, змінюється або
може змінитися в результаті технологічних подій, забруднення чи іншого людського
втручання.», ст. 5 ч. 1 «Договірні Сторони консультуються одна з одною стосовно виконання
обов'язків, які випливають із цієї Конвенції, особливо у випадках, коли водно-болотне угіддя
знаходиться на територіях більш ніж однієї Договірної Сторони, або у випадках, коли водна
система використовується Договірними Сторонами спільно.» та в ст. 4 ч. 3 «Договірні
Сторони заохочують дослідження та обмін даними й публікаціями, що стосуються водно-
болотних угідь та їхньої флори й фауни».

 Принцип сталого розвитку/принципу екологічної безпеки.

Ці принципи проявляються в ст. 3 ч. 1 «Договірні Сторони розробляють і здійснюють свої

плани для того щоб сприяти ... наскільки це можливо, раціональному використанню водно-
болотних угідь на своїх територіях», ст. 4 ч. 1 " Кожна Договірна Сторона сприяє
збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів шляхом створення природних
резерватів на водно-болотних угіддях незалежно від того, уключено їх до Списку чи ні, і
забезпечує належний нагляд за ними» та ст. 4 ч. 4 «Договірні Сторони заохочують
дослідження та обмін даними й публікаціями, що стосуються водно-болотних угідь та їхньої
флори й фауни».

 Принцип превентивності/принцип «забруднювач платить»

Ці принципи проявляються в ст. ч. 2 «У випадках, коли у зв'язку з нагальними державними

інтересами Договірна Сторона скасовує чи зменшує межі водно-болотного угіддя,
уключеного до Списку, вона повинна, наскільки це можливо, компенсувати будь-яку втрату
ресурсів водно-болотного угіддя і, зокрема, вона повинна створити додаткові природні
резервати для водоплавних птахів і захисту, у цьому самому районі або в іншому, адекватної
частини первісного середовища існування» та в ст. 2 ч. 6 «Кожна Договірна Сторона
враховує свою міжнародну відповідальність за збереження ресурсів мігруючих водоплавних
птахів, управління ними та їхнє раціональне використання як під час визначення позицій
Списку, так і під час здійснення свого права змінювати позиції Списку, які стосуються
водно-болотних угідь, що знаходяться на її території».
Ключові поняття:
Відповідно до ст. 1 ч.1 «Водно-болотні угіддя - райони маршів, боліт, драговин, торфовищ
або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних,
прісних, солонкуватих або солоних, - зокрема морські акваторії, глибина яких під час
відпливу не перевищує шести метрів».
Зазвичай виділяють наступні п'ять основних типів водно-болотних угідь: морські
(прибережні водно-болотні угіддя, в т.ч. прибережні лагуни, скелясті береги і коралові
рифи); гирлові (включаючи дельти, літоральні марші і мангри); озерні (водно-болотні угіддя,
пов'язані з озерами); річкові (водно-болотні угіддя, розташовані уздовж річок та інших
водотоків); болотні (тобто "болотисті" - болота на бідних органікою грунтах, заболочені
землі і торф'яні болота). Крім того, існують антропогенні водно-болотні угіддя, такі, як
ставки для розведення риб і креветок, фермерські ставки, зрошувані сільськогосподарські
землі, водоскиди, гравійні кар'єри, відстійники стічних вод і дренажні канали. Рамсарська
конвенція прийняла Рамсарську систему класифікації типів водно-болотних угідь: 42 типи,
згруповані в три категорії - морські і прибережні, континентальні та антропогенні
(класифікація схвалена Рекомендацією 4.7, з поправками, внесеними Резолюціями VI.5 і
VII.11 КС). Детальніше ця класифікація виглядає так:
Морські / прибережні заболочені землі

 Солона вода:
 Постійні:

(A) Постійні мілкі морські води: глибина менше 6 м при відливі; включаючи морські затоки
та протоки;
(B) Морські підводні водні русла: підводна рослинність; включаючи водорості водоростей і
морські трави, а також тропічні морські луки
(В) Коралові рифи.

 Берегові:

(D) Скелясті морські береги;

(E) Піщані, галькові або галькові береги.

 Солона або солонувата вода:

 Припливні:

(G) Припливні грязеві, піщані або солоні площини;

(Н) Припливні болота;
(I) Лісові заболочені місця між припливами.

 Лагуни:

(J) Прибережні солоновато-солоні лагуни.

 Лиманові води:

(F) Лиманові води.

 Солона, солонувата або прісна вода:

 Підземні:

(Zk (a)) Карст та інші підземні гідрологічні системи.

 Прісна вода:
  Лагуни:

(К) Прибережні прісноводні лагуни.

Внутрішні заболочені землі

 Прісна вода:
 Проточна вода:
o Постійні:

Постійні дельти внутрішніх річок (L);

Постійні річки / струмки / потоки (М);
Прісноводні джерела, оазиси (Y);

o Сезонні / періодичні річки / струмки / потоки (N)

 Озера / басейни:

Постійне> 8 га (O);
Постійне <8 га (Tp);
Сезонні / періодичні> 8 га (P);
Сезонна періодичність <8 га (Ts).

 Болота на неорганічних грунтах:

Постійні (з домінуванням трав) (Tp);

Постійні / Сезонні / Переривчасті (переважає чагарник) (З);
Постійні / Сезонні / Періодичні (з переважанням дерев) (Xf);
Сезонні / Періодичні (переважають трави) (Ts).

 Болота на торф’яних ґрунтах:

Постійні (не лісові) (U);

Постійні (лісові) (Xp).

 Болота на неорганічних або торф'яних грунтах:

Болота на неорганічних або торф’яних ґрунтах / Велика висота (альпійська) (Va);

Болота на неорганічних або торф’яних ґрунтах / Тундра (Vt).

 Солоні, солонуваті або лужні води:

 Озера:

Постійні (Q);
Сезонні / Періодичні (R).

 Болота / басейни:

Постійні (Sp);
Сезонні / Періодичні (Ss).

 Прісні, солоні, солонуваті або лужні води:

Геотермальні (Zg);
Підземні (Zk (b)).
Штучні водно-болотні угіддя

 (1): ставки аквакультури;

 (2): Ставки (фермерські та тваринницькі ставки, невеликі резервуари для зберігання
або площою менше 8 га);
 (3): Зрошувана земля;
 (4): Сільськогосподарські землі, що сезонно затоплюються;
 (5): Ділянки видобутку солі;
 (6): Зони зберігання води / резервуари;
 (7): Розкопки;
 (8): Ділянки очистки стічних вод;
 (9): канали та дренажні канали або канави;
 (Zk (c)): штучні карстові і інші підземні гідрологічні системи.

Відповідно до ст. 1 ч. 2 «Водоплавні птахи - птахи, які екологічно залежать від водно-
болотних угідь».
Рамсарська Конференція Договірних Сторін визнала необхідність розкрити детальніше
визначення цього поняття і у своєму Заключному акті зазначила, що «водоплавні птахи, про
які йдеться в Конвенції, включають такі групи птахів: гагароподібні (Gaviiformes): гагари;
пірникозоподібні (Podicipediformes): пірникозові; пеліканоподібні (Pelicaniformes): пелікани,
баклани, змієшийки; лелекоподібні (Ciconiiformes): чаплі , битники (бугаї), лелеки, ібіси,
фламінго; гусеподібні (Anseriformes): паламедеї, лебеді, гуси, качки; журавлеподібні
(Gruiformes): журавлі; пастушкові (Ralliformes): лиски, пастушки; сивкоподібні
(Charadriformes): кулики, чайки, крячки. У цих рядах птахів більшість видів залежать від
водно-болотних угідь. Список не був вичерпним (зверніть увагу на слово “включають”), інші
ряди, що мають меншість видів, які так само залежать від водно-болотних угідь не були
включені.
Список рядів птахів, які повинні бути включені до терміна «водоплавні птахи», залишався
непорушним протягом майже двох десятиліть. Однак на четвертому засіданні Конференції
Договірних Сторін (Монтре, 1990) у Додатку 1 до її Рекомендації 4.2 було висунуто вказівку,
що «окремі групи водоплавних птахів вказують на значення водно-болотних угідь,
продуктивність чи різноманітність. . . включати будь-що з наступного: ”. Подальший
перелік, очевидно, прагнув уточнити викладений раніше. Однак результатом є заплутана
суміш орнітологічних таксонів, а спроба уточнити призвела до того, що важливі групи птахів
були опущені.
5. Зобов’язання за договором
Відповідно до ст. 2 Конвенції кожна Договірна Сторона:

 визначає придатні водно-болотні угіддя на своїй території для включення їх до

Списку водно-болотних угідь міжнародного значення;
 визначає для включення до Списку, принаймні, одне водно-болотне угіддя під час
підписання цієї Конвенції або під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної
грамоти або документа про приєднання;
 розробляє і здійснює свої плани для того щоб сприяти збереженню водно-болотних
угідь, уключених до Списку, а також, наскільки це можливо, раціональному
використанню водно-болотних угідь на своїх територіях;
 влаштовує так, щоб якнайраніше отримати інформацію, якщо екологічний характер
будь-якого водно-болотне угіддя, що знаходиться на її території та включене до
Списку, уже змінився, змінюється або може змінитися в результаті технологічних
подій, забруднення чи іншого людського втручання;
 сприяє збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів шляхом створення
природних резерватів на водно-болотних угіддях незалежно від того, уключено їх до
Списку чи ні, і забезпечує належний нагляд за ними;
 заохочує дослідження та обмін даними й публікаціями, що стосуються водно-
болотних угідь та їхньої флори й фауни;
 намагається управлінськими засобами збільшувати чисельність водоплавних птахів на
придатних водно-болотних угіддях;
 сприяє підготовці кадрів, компетентних у галузях дослідження водно-болотних угідь,
управління ними та їхнього збереження;
 Сторони консультуються одна з одною стосовно виконання обов'язків, які
випливають із цієї Конвенції, особливо у випадках, коли водно-болотне угіддя
 знаходиться на територіях більш ніж однієї Договірної Сторони, або у випадках, коли
водна система використовується Договірними Сторонами спільно;
 намагаються координувати й посилювати теперішню й майбутню політику та
нормативно-правові акти, які стосуються збереження водно-болотних угідь, їхньої
флори та фауни.

6. Специфічні зобов’язання держав, специфічні заходи/механізми, передбачені

конвенцією
Відповідно до ст. 2 «Конвенції Кожна Сторона визначає придатні водно-болотні угіддя на
своїй території для включення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення.
Межі кожного водно-болотного угіддя точно описуються та наносяться на карту й можуть
уключати прибережні річкові й морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, та
острови або морські акваторії, глибина яких перевищує шість метрів під час відпливу, що
розташовані в межах водно-болотних угідь, особливо там, де вони важливі як середовище
існування водоплавних птахів. Водно-болотні угіддя повинні відбиратися для Списку з
урахуванням їхнього міжнародного значення з погляду екології, ботаніки, зоології,
лімнології або гідрології. У першу чергу повинні бути включені водно-болотні угіддя, що
мають міжнародне значення для водоплавних птахів у будь-яку пору року».
Для цього передбачено ряд критеріїв, яким повинні відповідати водно-болотні угіддя для
того, щоб визнати їх міжнародне значення. Отже, водно-болотні угіддя можна вважати
міжнародно-важливими, якщо застосовується будь-який із наступних дев'яти критеріїв:
Критерій 1: "воно містить репрезентативний, рідкісний або унікальний приклад природного
або майже природного типу водно-болотних угідь, що знаходиться у відповідному
біогеографічному регіоні".
Критерій 2: "воно підтримує вразливі, зникаючі або критично зникаючі види або екологічні
спільноти, що знаходяться під загрозою".
Критерій 3: "воно підтримує популяції видів рослин і / або тварин, важливих для
підтримання біологічного різноманіття певного біогеографічного регіону".
Критерій 4: "воно підтримує види рослин і / або тварин на критичному етапі їх життєвого
циклу або забезпечує притулок під час несприятливих умов".
Критерій 5: "воно регулярно підтримує 20 000 і більше водоплавних птахів".
Критерій 6: "воно регулярно підтримує 1% особин у популяції одного виду або підвиду
водяних птахів".
Критерій 7: "воно підтримує значну частину аборигенних підвидів, видів чи сімейств риб,
протягом значної частини їх життєвого циклу, взаємодію видів та / або популяції, які
представляють блага та / або цінності цих водно-болотних угідь, і тим самим сприяють
глобальному біологічному різноманіттю".
Критерій 8: "це важливе джерело їжі для риб, нерестовище, місце розмноження та / або
частина міграційного шляху".
Критерій 9: "воно регулярно підтримує 1% особин у популяції одного виду або підвиду
водно-болотних видів непташиних видів тварин".
Відповідно, будь-яке водно-болотне угіддя, яке відповідає принаймні одному з Критеріїв
ідентифікації водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, може бути подане
відповідним національним органом для додавання до Рамсарського списку.
Національний адміністративний орган заповнює Рамсарський інформаційний онлайн-лист за
підтримки регіональної команди у Секретаріаті, яка показує, як поданий об’єкт відповідає
відповідним критеріям, та описує його екологічний характер. Структура листа повинна
відповідати Перегляду Стратегічної основи та керівних принципів щодо майбутнього
розроблення Переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення 2012 року,
який Договірні Сторони затвердили резолюцією XI.8 на Конференції Договірних Сторін.
Секретаріат гарантує, що дані та карта відповідають стандартам, встановленим
Конференцією Сторін, перед тим, як публікувати інформацію на Сайті.
Станом на 2020 рік налічується 2412 водно-болотних угіддь, які має міжнародне значення.
Загальна площа всіх цих об’єктів становить 254,467,869 га.
Першим у світі об’єктом охорони цієї Конвенції став півострів Кобург в Австралії, доданий
до переліку у 1974 році. Найбільшими місцями є Ріо-Негро у Бразилії (120 000 квадратних
кілометрів) та Нгірі-Тумба-Майндомбе в Демократичній Республіці Конго та затока
Королеви Мод у Канаді; ці об’єкти займають понад 60 000 квадратних км.
Найбільшу кількість водно-болотних угідь міжнародного значення мають: Великобританія -
175 і Мексика - 142. Найбільшу площу водно-болотних угідь міжнародного значення має
Болівія - 148 000 квадратних кілометрів; Канада, Чад, Конго та Російська Федерація мають
площу водно-болотних угідь міжнародного значення понад 100 000 квадратних кілометрів.
Що стосується України, то на території нашої країни розташовано 50 водно-болотних угідь,
офіційно визнаних Рамсарською конвенцією такими, що мають міжнародне значення.
Загальна площа водно-болотних угідь міжнародного значення України становить 802604 га
або 8026.04 квадратних кілометрів. На стадії розгляду перебувають ще 2 водно-болотні
угіддя. Також такими, що є перспективними, визнаються ще 17 водно-болотних угідь.
Також Конвенцією передбачений такий спеціальний механізм як Рамсарська консультативна
місія, яка являє собою механізм надання науково-технічної допомоги, який був офіційно
прийнятий відповідно до Рекомендації 4.7 в 1990 р Механізм Рамсарської консультативної
місії був раніше відомий під назвою процедура моніторингу та процедура надання вказівок з
питань управління. Основна мета цього механізму полягає в наданні сприяння - як
розвиненим, так і країнам, що розвиваються - в усуненні проблем або погроз, які викликають
необхідність внесення угіддя в Протокол Монтре.
У більшості випадків процедура застосування цього механізму включає в себе відвідування
угіддя групою з двох або більше експертів, які складають звіт про свої висновки і
рекомендації. Після отримання запиту від Договірної Сторони Секретаріат узгоджує
технічне завдання для місії з відповідними органами і визначає, які професійні знання і
досвід будуть потрібні для членів спрямовується місії. Проект звіту, складеного групою
експертів, подається на розгляд до компетентного органу, який зробив запит про
направлення місії, і потім виправлений остаточний звіт стає документом публічного
характеру, який може забезпечити основу для прийняття природоохоронних заходів на
угіддя. У деяких випадках рекомендації, що містилися у звітах Рамсарської консультативної
місії, забезпечували основу для надання фінансової допомоги з боку Фонду малих грантів і
агентств з надання зовнішньої допомоги.
У період з 1988 по 2011 р механізм Рамсарської консультативної місії застосовувався до 71
Рамсарської угіддя або групам угідь. Найперші місії іноді складалися з короткочасного
візиту одного співробітника Секретаріату. Однак з часом місії ставали все більш
організованими і грунтовними і стали включати в свій склад групи фахівців різних
дисциплін, іноді у співпраці з іншими органами, такими, як Конвенція про охорону
всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятої 1972 р МСОП і Програма "Людина і
біосфера ". Секретаріат має окремий проектний рахунок для отримання добровільних внесків
від Договірних Сторін і НПО для покриття витрат, пов'язаних з направленням Рамсарських
консультативних місій в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою.
7. Організаційно-інституційний механізм
Конвенційні органи
Конференція Договірних Сторін
Кожні три роки представники урядів кожної з Договірних Сторін збираються на засіданнях
Конференції Договірних Сторін, щоб узгодити робочу програму та бюджет на наступне
триріччя, а також підводять підсумки зробленого за звітний період та приймають керівні
рішення – резолюції, рекомендації, стратегічні плани дій тощо.
Точніше сказати рекомендації та стратегічні плани приймаються резолюціями Конференції.
Вони мають рекомендаційний характер.
Що стосується Стратегічних планів, то вони встановлюють основні цілі та напрямки роботи
на наступні роки.
На 6-му засіданні Конференції Договірних Сторін (КС-6), проведеному в Брісбені, Австралія,
1996 р, був прийнятий новаторський Стратегічний план на 1997-2002 рр., Який став зразком
для використання в процесах складання планів інших конвенцій. Слідом за успішним
здійсненням цього плану, на засіданні КС-8, проведеному в м Валенсія, Іспанія, в 2002 р,
були підведені підсумки трирічного процесу консультацій та обговорення проекту чергового
плану, і прийнятий Стратегічний план на 2003-2008 рр. У 2008 році на КС Резолюцією X.1
був прийнятий Третій Стратегічний план на 2009 - 2015 роки. (Перший Стратегічний план -
1997 - 2002 рр., Другий Стратегічний план - 2003 - 2008 рр.). Стратегічний план на 2009 -
2015 рр. встановлює п'ять цілей: розумне використання водно-болотних угідь, розвиток
Рамсарського списку, міжнародне співробітництво, розвиток потенціалу, необхідного для
здійснення Конвенції, і загальне членство в Конвенції. В рамках цих п'яти цілей більш
строгий акцент робиться на 28 стратегіях, які, на загальну думку, представляють найбільш
пріоритетні галузі для більшості Сторін. В 2016 році був прийняти 4-ий Стратегічний План
на 2016-2024 роки.
Скликанням сторін на чергові наради Конференції займається Бюро (Секретаріат), а також на
позачергові наради за письмовим проханням хоча б однієї третини Сторін.
Відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції Конференція Договірних Сторін є правомочною:

 обговорювати виконання Конвенції;

 обговорювати доповнення до Списку та зміни в ньому;
 розглядати інформацію, надану згідно з пунктом 2 статті 3 про зміни екологічного
характеру водно-болотних угідь;
 надавати загальні або спеціальні рекомендації Договірним Сторонам стосовно
збереження водно-болотних угідь, їхньої флори й фауни, управління ними та
їхнього раціонального використання;
 просити відповідні міжнародні органи готувати звіти й статистичні дані з питань,
які за характером є суто міжнародними і які зачіпають водно-болотні угіддя;
 приймати інші рекомендації або резолюції, що сприяють функціонуванню цієї
Конвенції.

Секретаріат/Бюро
Відповідно до статті 8 Конвенції Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів
виконує передбачені цією Конвенцією обов'язки постійно діючого Бюро/Секретаріату.
Він же виконує наступні функції:

 веде Перелік водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, та відзначає

будь-які доповнення та зміни до Списку та Бази даних пам’яток Рамсару;
  сприяє приєднанню нових Договірних Сторін;
 допомагає скликати та організувати конференції Договірних Сторін (КС) та
регіональні засідання до КС, засідання Постійного комітету та СТО;
 публікує рішення, резолюції та рекомендації КС та Постійного комітету;
 надає адміністративну та комунікаційну підтримку STRP;
 надає адміністративну, наукову та технічну підтримку Договірним Сторонам,
особливо щодо реалізації Стратегічного плану;
 організовує Рамсарські дорадчі місії на прохання Договірних Сторін та сприяє
подальшим розробкам звітів про оперативну пам'ять;
 розвиває співпрацю з іншими конвенціями, міжурядовими установами,
національними та міжнародними НУО;
 адмініструє програми фінансування, створені для підтримки імплементації Конвенції,
вимагаючи фінансових внесків, запрошуючи та оцінюючи проектні пропозиції, та
контролюючи витрати;
 інформує Договірні Сторони та громадськість про події, пов'язані з Конвенцією.

Секретаріат Рамсарської конвенції забезпечує співпрацю з іншими міжнародними угодами,

що стосуються охорони навколишнього середовища. У деяких випадках перспективна оцінка
відчутного прогресу, досягнутого в таких взаєминах, показала, що ініціатива виявилася
вельми вигідною для всіх зацікавлених сторін. Співпраця реалізується в наступних формах:
прийняття меморандуму про співпрацю, реалізація спільних планів роботи, розширення
обміну інформацією та співпраці між допоміжними науковими органами конвенцій і т.д. В
даний час найбільш тісну співпрацю відбувається з Конвенцією про біологічне різноманіття
1992 р Конвенцією про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 р Конвенції про
охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятої 1972 р Конвенцією ООН по
боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які потерпають від серйозної посухи та / або
опустелювання, особливо в Африці, 1994 г., Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату
1992 року, а також з різними міжнародними річковими комісіями (Міжнародною комісією із
захисту річки Дунай, комісією з басейну озера Чад і Адміністрацією басейну річки Нігер,
Міжнародною комісією по басейнах річок Конго - Убангі - Санга).
Інші органи
Постійний комітет
Договірні Сторони створили Постійний комітет на своєму третьому засіданні в Регіні,
Канада, в 1987 році, згідно з резолюцією 3.3. Постійний комітет Конвенції контролює
справи, що пов’язані з виконанням Конвенції та діяльність Секретаріату. Він представляє
Конференцію Договірних Сторін між її трирічними засіданнями в рамках рішень
Конференції. Зазвичай Постійний комітет збирається раз на рік, традиційно в офісі
Секретаріату у Швейцарії. Його склад також збирається безпосередньо перед кожним
засіданням Конференції Договірних Сторін та регулярно під час Конференції, коли він
називається Комітетом Конференції. Під час Конференції представники Договірних Сторін
обираються до нового Постійного комітету на наступні три роки. Свої рішення приймає в
формі документів, які мають рекомендаційний характер.
Група з науково-технічного огляду
Група з науково-технічного огляду (НТО) була створена Резолюцією 5.5 в 1993 році для
забезпечення науково-технічних вказівок Конференції Сторін, Постійного комітету та
Секретаріату Конвенції про водно-болотні угіддя.
План роботи Групи з науково-технічного огляду на кожне триріччя будується навколо
пріоритетних завдань, затверджених Постійним комітетом, які ґрунтуються на запитах
Конференції Сторін шляхом її стратегічного плану та резолюцій та рекомендацій КС.
Свої рішення приймає в формі документів, які мають рекомендаційний характер.
Група нагляду за комунікацією, освітою, участю та обізнаністю (CEPA)
Вона здійснює моніторинг та звітує про виконання Програми CEPA Конвенції та встановлює
пріоритети щодо комунікації, освіти, участі, підвищення рівня обізнаності.
Група консультує Постійний комітет та Секретаріат з питань пріоритетів комунікації, освіти,
участі та обізнаності на національному та міжнародному рівнях, включаючи пріоритети з
питань комунікації, освіти, участі та обізнаності Групи з науково-технічного огляду. Вона
був створена Постійним комітетом у 2006 році на прохання Договірних Сторін згідно з
Резолюцією IX.18 від 2005 року. Вона засідає кілька разів у кожному триріччі та надає звіти
Постійному комітету і якщо це необхідно надає поради та інформацію щодо впровадження
Програми. Група також контролює підготовку звіту про виконання Секретаріатом для
кожної зустрічі Конференції Договірних Сторін.
Національні (Рамскарські) комітети
Відповідно до Рекомендації 5.7 "Національні комітети" п'ятої Конференції Сторін
передбачалося створення на територіях держав-учасниць національних комітетів, щоб
«координувати імплементацію Конвенції на національному рівні».
Загалом виділяються такі обов’язки національних комітетів:

 сприяння розробці та впровадженню національної політики щодо водно-болотних

угідь та ініціатив щодо управління;
 сприяння популяризації Конвенції щодо використання водно-болотних угідь серед
громадського суспільства та НУО;
  функціонування в якості механізму обміну інформацією між органами держави та
органами Конвенції та залучення до участі НУО, приватний сектор, наукові та наукові
установи, місцеві громади та субнаціональні органи влади, де це доречно;
 допомога у підготовці національних звітів до трирічних засідань Конференції
Договірних Сторін (КС);
 підвищення обізнаності щодо збереження водно-болотних угідь за допомогою
освітніх заходів та кампаній.

Дослідження показує, що не існує єдиної правильної моделі для створення ідеального

Національного Рамсарського Комітету. Національні комітети різняться за структурою,
складом та сферою застосування в різних регіонах. Вони варіюються від урядових комітетів
з НУО в якості спостерігачів або з широкою участю ключових зацікавлених сторін та
субнаціональних урядів, до національних комітетів під керівництвом НУО, з представниками
уряду в якості спостерігачів. Багато національних комітетів також включають постійні або
спеціальні робочі групи технічних та наукових експертів, що зосереджуються на певних
проблемах.
Національні координаційні центри НТО
Національні координаційні центри НТО складаються з визнаних наукових і технічних
експертів з питань водно-болотних угідь від уряду або іншої організації. Національні
координаційні центри НТО кожної Договірної Сторони служать сполучною ланкою між
своїми національними фахівцями з водно-болотних угідь і НТО. Отже, їх внесок в роботу
НТО має вирішальне значення для забезпечення того, щоб вона відповідала потребам
Договірних сторін на національному та регіональному рівнях. Національні координаційні
центри НТО призначаються за їх науковий і технічний досвід у галузі збереження,
управління і розумного використання водно-болотних угідь. Основні функції національних
координаційних центрів НТО, викладені в пункті 18 Додатка 1 до Резолюції XII.5 і
полягають в наступному:

 забезпечувати технічний і науковий внесок і підтримувати виконання робочого плану

НТО;
 підтримувати регулярні контакти з іншими національними координаторами конвенції
в своїй країні (тобто з координаторами конвенції та координаторами CEPA);
 мобілізувати місцевий потенціал і підтримувати зв'язок з іншими експертами,
органами і центрами водно-болотних угідь в своїй країні;
 консультувати і брати участь в засіданнях Національного комітету;
 допомога в підготовці національних доповідей для конференцій договірних сторін;
  надавати технічну підтримку національної діяльності з водно-болотними угіддями,
такий як підготовка інвентаризації водно-болотних угідь;
 сприяти поширенню продукції НТО і інформації про її роботу, адаптованої до
національного контексту.

Національні координаційні центри CEPA

Національні координаційні центри CEPA складаються з визнаних експертів в області
комунікації, розвитку потенціалу, освіти, участі та обізнаності. Разом вони керують
розробкою і реалізацією національних і місцевих програм та планів дій по водно-болотним
угіддям. Обов'язки координаційних центрів CEPA можуть включати в себе деякі або всі з
таких принципів:

 Забезпечення сприятливого середовища, в якій фахівці з планування CEPA водно-

болотних угідь і фахівці-практики можуть розвивати свою роботу;
 Забезпечення лідерства в розробці і реалізації програми CEPA водно-болотних угідь
на відповідному рівні (національному, регіональному, місцевому);
 Бути основними контактними особами з питань CEPA;
 Надання допомоги в практичній реалізації CEPA на національному рівні та в
національній звітності про діяльність CEPA перед Конференціями Сторін Конвенції
про водно-болотні угіддя;
 Забезпечення високої професійності і позитивної громадської думки про Конвенцію
та мету її збереження і розумного використання;
 Бути активними представниками CEPA водно-болотних угідь;
 Встановлення і підтримка будь-яких контактів, мереж, структур і механізмів,
необхідних для забезпечення ефективного обміну інформацією між відповідними
учасниками на всіх рівнях і у всіх секторах.

Контроль за реалізацією договору

Сторони повідомляють про свої досягнення в справі виконання зобов'язань, прийнятих в
рамках Конвенції, шляхом подання Національних доповідей за трирічний період
Конференції Договірних Сторін - такі доповіді готуються в форматі, прийнятому Сторонами,
який відповідає Стратегічного плану Конвенції.
Відповідно до ст. 2 ч. 6 держави-учасниці враховують свою міжнародну відповідальність за
збереження ресурсів мігруючих водоплавних птахів, управління ними та їхнє раціональне
використання як під час визначення позицій Списку, так і під час здійснення свого права
змінювати позиції Списку, які стосуються водно-болотних угідь, що знаходяться на її
території.
Також відповідно до ст. 4 ч. 2 «У випадках, коли у зв'язку з нагальними державними
інтересами Договірна Сторона скасовує чи зменшує межі водно-болотного угіддя,
уключеного до Списку, вона повинна, наскільки це можливо, компенсувати будь-яку втрату
ресурсів водно-болотного угіддя і, зокрема, вона повинна створити додаткові природні
резервати для водоплавних птахів і захисту, у цьому самому районі або в іншому, адекватної
частини первісного середовища існування».
8. Додатки і поправки до Конвенції, їх зміст та функції:
Можна виділити наступні документи:
Парижський протокол
Парижський протокол був прийнятий 3 грудня 1982 року на Конференції Договірних Сторін.
Основна річ, яку він приносив до конвенції – це можливість внесення поправок. Так
протоколом передбачалося включення до конвенції статті 10bis, яка передбачала:
«1. Поправки до цієї Конвенції можуть бути внесені відповідно до цієї статті на нараді
Договірних Сторін, скликаній із цією метою.
2. Пропозиції стосовно поправок можуть бути внесені будь-якою Договірною Стороною.
3. Текст будь-якої запропонованої поправки, а також її обґрунтування надсилаються
організації або урядові, які виконують передбачені цією Конвенцією обов'язки постійно
діючого Бюро (далі - Бюро), а Бюро без зволікання надсилає їх усім Договірним Сторонам.
Будь-які коментарі Договірних Сторін до тексту надсилаються Бюро в межах трьох місяців
від дати, коли Бюро надіслало їх Договірним Сторонам. Бюро без зволікання, після
останнього дня подання коментарів, надсилає Договірним Сторонам усі коментарі, подані до
цього дня.
4. Нарада Договірних Сторін для розгляду поправки, надісланої відповідно до пункту 3,
скликається Бюро на письмове прохання однієї третини Договірних Сторін. Бюро надає
консультації Сторонам стосовно часу та місця проведення наради.
5. Поправки приймаються більшістю у дві третини Договірних Сторін, які присутні й беруть
участь у голосуванні.
6. Прийнята поправка набирає чинності для Договірних Сторін, які погодили її, у перший
день четвертого місяця, що настає після дати, станом на яку дві третини Договірних Сторін
здали Депозитарієві на зберігання документ про погодження. Для кожної Договірної
Сторони, яка здає на зберігання документ про погодження після дати, станом на яку дві
третини Договірних Сторін здали Депозитарієві на зберігання документ про погодження,
поправка набирає чинності в перший день четвертого місяця, що настає після дати здачі на
зберігання її документа про погодження.»
Також в статті 12 слова "у випадку розбіжностей переважну силу матиме текст англійською
мовою" були замінені словами "всі тексти однаково автентичні".
Ріджинські поправки
Також 28 травня 1987 року були прийняті Ріджинські поправки до Конвенції, які
передбачали внесення змін до статті 6 та 7 Конвенції, які встановлювали фінансовий
бюджет, Постійний Комітет та постійний секретаріат. А саме були додані частини 5 та 6 до
статті 6, в яких передбачалося:
«5. Конференція Договірних Сторін установлює та періодично розглядає фінансовий
регламент цієї Конвенції. На кожній черговій нараді вона затверджує бюджет на наступний
фінансовий період більшістю у дві третини Договірних Сторін, які присутні й беруть участь
у голосуванні.
6. Кожна Договірна Сторона робить внесок до бюджету відповідно до шкали внесків,
прийнятої одностайно Договірними Сторонами, які присутні й беруть участь у голосуванні
на черговій Конференції Договірних Сторін».
Частина 2 статті 7 була змінена на:
«Кожна з Договірних Сторін, представлених на Конференції, має один голос, причому
рекомендації, резолюції та рішення ухвалюються простою більшістю Договірних Сторін, які
присутні й голосують, якщо в цій Конвенції не передбачено іншого».
До цього ж рішення Конференції Договірних Сторін приймалися шляхом консенсусу.
Рамсарський перелік
Додатком до Конвенції є Рамсарський перелік або Список водно-болотних угідь
міжнародного значення. Відповідно до статті 2 Конвенції кожна Договірна Сторона визначає
придатні водно-болотні угіддя на своїй території для включення їх до Списку водно-
болотних угідь міжнародного значення, який зберігається в Бюро. Межі кожного водно-
болотного угіддя точно описуються та наносяться на карту й можуть уключати прибережні
річкові й морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, та острови або морські
акваторії, глибина яких перевищує шість метрів під час відпливу, що розташовані в межах
водно-болотних угідь, особливо там, де вони важливі як середовище існування водоплавних
птахів. Водно-болотні угіддя повинні відбиратися для Списку з урахуванням їхнього
міжнародного значення з погляду екології, ботаніки, зоології, лімнології або гідрології. У
першу чергу повинні бути включені водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення
для водоплавних птахів у будь-яку пору року.
Протокол Монтре
Наступний додатком є Протокол Монтре (в оригіналі Montreux Record). Це список
Рамсарських угідь, де в результаті технологічного розвитку, забруднення чи іншого
втручання людини відбулися, відбуваються або можуть відбутися зміни екологічного
характеру угіддя. Протокол вважається як складова частина Рамсарського списку. Угіддя,
внесені до протоколу Монтре, потребують ухвалення пріоритетних природоохоронних
заходів на національному та міжнародному рівнях і мають переважне право запрошення
Рамсарської консультативної місії.
Протокол Монтре був створений відповідно до Рекомендації 4.8 КС (1990 р). У Резолюції
VI.1 (1996 г.) були встановлені більш точні процедури використання механізму Протоколу
Монтре із зазначенням заходів, які необхідно вжити для включення Рамсарських угідь в
Протокол і виключення угідь з Протоколу. Угіддя можуть додаватися до протоколу і
виключатися з нього тільки зі схвалення Договірних Сторін, на території яких вони
розташовані. Станом на листопад 2011 р, в Протоколі Монтре було 48 Рамсарських угідь; 32
угіддя, які були внесені до протоколу Монтре, були згодом виключені з нього (хоча одне з
таких угідь було внесено до протоколу повторно). На прохання відповідної Договірної
Сторони Секретаріат може направити технічну місію, відому під назвою "Рамсарська
консультативна місія", для аналізу ситуації на одному або декількох конкретних угодах,
внесених до протоколу Монтре, надання рекомендацій щодо вжиття заходів та оцінки
доцільності виключення угіддя з Протоколу Монтре після успішного здійснення таких
заходів.
Рамсарська консультативна місія являє собою механізм надання науково-технічної
допомоги, який був офіційно прийнятий відповідно до Рекомендації 4.7 в 1990 р Механізм
Рамсарської консультативної місії був раніше відомий під назвою процедура моніторингу та
процедура надання вказівок з питань управління. Основна мета цього механізму полягає в
наданні сприяння - як розвиненим, так і країнам, що розвиваються - в усуненні проблем або
загроз, які викликають необхідність внесення угіддя в Протокол Монтре.

9. Ефективність договору:

Здобутки Конвенції
В цілому участь у Рамсарської конвенції спричиняє цілий ряд плюсів: схвалення принципів,
закладених у Конвенції, і прийняття відповідних зобов'язань, розробку політичних заходів і
дій на національному рівні, в т.ч. законодавства, яке сприяє найбільш раціональному
використанню національних ресурсів водно-болотних угідь з метою забезпечення сталого
розвитку; надає можливість країнам бути почутими на головному міжурядовому форумі з
охорони і раціонального використання водно-болотних угідь; забезпечує широку
популярність і престиж водно-болотних угідь, номінованих для внесення до Рамсарського
списку, і таким чином посилює можливості надання підтримки заходам щодо їх охорони і
раціональному використанню; забезпечує доступ до останньої інформації та рекомендацій
щодо прийняття міжнародно визнаних стандартів Конвенції, таких як, критерії виділення
угідь, що мають міжнародне значення, рекомендації щодо застосування концепції розумного
використання та вказівки по створенню планів управління водно-болотними угіддями;
забезпечує доступ до експертних рекомендацій по національним та місцевим проблемам,
пов'язаним з управлінням водно-болотними угіддями і їх охороною, за допомогою контактів
з персоналом і партнерами Секретаріату Рамсарської конвенції і за допомогою використання
механізму Рамсарської консультативної місії, коли це доцільно; заохочує міжнародне
співробітництво з питань, пов'язаних з водно-болотними угіддями, і забезпечує можливість
надання підтримки проектам в галузі охорони і раціонального використання водно-болотних
угідь, або за допомогою власних програм Конвенції з надання сприяння з коштів фонду
малих грантів, або за допомогою контактів Конвенції з багатосторонніми і двосторонніми
агенціями з надання зовнішньої допомоги.
Що ж все-таки реально дає державам участь в Рамсарської конвенції, чи є практичний
результат міжнародного захисту для водно-болотних угідь? Згідно з національними
доповідями, що подаються Договірними Сторонами, Конвенція часто використовувалася в
якості ефективного інструменту для припинення або попередження процесів, які впливають
на водно-болотні угіддя.
Так, наприклад, була проведена заміна проекту видобутку важких металів в дюнах на
Рамсарського угіддя Сент-Люсія в ПАР екологічно сприятливими альтернативними планами
розвитку (1996 г.); було зафіксовано відмову від планів будівництва сміттєзвалища на
ділянці в Фуджімаї, останньої збереженої великої літоральної системі водно-болотних угідь
недалеко від Нагої в Японії, коли в 2001 р влада міста ухвалила рішення про оголошення
ділянки Фуджімаї Рамсарським угіддям; було зафіксовано відмову від планів будівництва
нового великого аеропорту на території Рамсарського угіддя Кліф Маршес, що знаходиться в
гирлі річки Темзи в Англії, коли в грудні 2003 року уряд Великої Британії дійшов висновку,
що "міжнародний статус, яким володіють деякі місцеперебування ... означає, що будь-який
потенційний несприятливий вплив вимагає від уряду продемонструвати, що воно розглянуло
всі розумні альтернативи. З урахуванням проведених консультацій уряд задоволений
наявністю розумних альтернатив ділянці Кліф ".
Багато Сторін Конвенції відзначили, що велику допомогу в справі збереження водно-
болотних угідь зробило їх включення до протоколу Монтре. Можна навести декілька
прикладів.
На оазис Азрак в Йорданії здійснило сприятливий вплив включення до протоколу Монтре і
організація відповідної Рамсарської консультативної місії, яка була спрямована сюди ще в
1990 році з метою вивчення загроз водно-болотного угіддя та розробки рекомендацій. Його
статус Рамсарського угіддя також зіграв важливу роль у схваленні проекту, що фінансувався
Глобальним екологічним фондом (ГЕФ).
Австрійський Рамсарський комітет відзначив в 1996 р, що включення Рамсарського угіддя
Донау-Марш-Ауен в Протокол Монтре і організація Рамсарської консультативної місії в
1991 р зробили сприятливий вплив на екологічний характер угіддя. Був складений план
розумного використання угіддя в тісній співпраці з неурядовими організаціями, і від
Європейської комісії були отримані кошти гранту в рамках програми LIFE для фінансування
робіт з управління водно-болотним угіддям.
На підставі результатів досліджень, проведених першою Рамсарською консультативною
місією в 1992 р з метою вироблення рекомендацій щодо усунення негативних змін
екологічного характеру природного резервату Сребирна в Болгарії, цю ділянку, що є
Рамсарської угіддям і об'єктом всесвітньої спадщини, було внесено до протоколу Монтре, і
адміністративні органи приступили до виконання рекомендацій. Фондом малих грантів
Рамсарської конвенції були виділені кошти для розробки плану управління угіддям, і в
жовтні 2001 р друга місія, в роботі якої брали участь представники МСОП і Конвенції про
охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, спостерігала "стабільну і стійку
тенденцію до поліпшення екологічного характеру "і прийшла до висновку, що" Болгарія
проявила рішучість, забезпечила законодавчу основу, науковий і управлінський потенціал і
підтримку громадськості для досягнення мети збереження "цінностей водно-болотного
угіддя. Місія рекомендувала, щоб після надання додаткової інформації адміністративні
органи почали процедуру по виключенню резервату Сребирна з Протоколу Монтре і Списку
об'єктів всесвітньої спадщини, що знаходяться під загрозою.
Озеро Чиліка, найбільша лагуна на східному узбережжі Індії, було оголошено Рамсарської
угіддям в 1981 р Через серйозну деградацію, викликаної головним чином замуленням і
засміченням вхідного каналу морської води, що призвело до швидкого розмноження
інвазивних прісноводних видів бактерій, скорочення продуктивності риб і загальної втрати
біологічного різноманіття, в 1993 р воно було включено до протоколу Монтре. Адміністрація
з розвитку Чиліки, що була створена в 1992 р, здійснила програму дій з метою відновлення
екосистем та поліпшення соціально-економічних умов місцевих громад. Роботи по
відновленню лагуни Чиліка здійснювалися за активної участі громад, у взаємодії з різними
національними і міжнародними установами і з використанням комплексних систем
моніторингу та оцінки. У 2001 р Рамсарська консультативна місія відвідала цю ділянку і
прийшла до висновку про необхідність його виключення з Протоколу Монтре за умови, що
заходи з управління ділянкою будуть продовжувати здійснюватися і піддаватися
моніторингу. У 2002 р Адміністрації з розвитку Чилика була вручена Рамсарська премія за
охорону водно-болотних угідь за її новаторські зусилля.
Проблеми Конвенції та пропозиції стосовно їх вирішення
Як було зазначено в пункті «ключові поняття» стосовно визначення і змісту поняття
водоплавних птахів воно має ряд недоліків, хоч і зазнавало поправок в 1990 році.
А саме ряд Лелекоподібні (Ciconiiformes) (чаплі, бітники, лелеки, ібіси та колпиці) був
збережений, але немає жодної згадки про фламінго. Було додано два нові ряди -
Яструбоподібні (Accipitriformes) і Соколоподібні (Falconiformes). Однак величезний ряд
Горобцеподібних (Passeriformes), який містить майже стільки болотних птахів, не був
доданий. Підряд Charadrii (Сімейство берегових птахів або куликів) було вставлено замість
ряду Сивкоподібних (Chardriiformes), до якого входять Сімейство Крячкових (Sternidae) і
Мартинових (Laridae). Лише перший був внесений до списку, хоча останній містить багато
видів, пов’язаних із болотами.
Решта списку була на рівні сімейств. Гагарові (Gaviidae) і Пірникозові (Podicipedidae) - єдині
сімейства в своїх відповідних рядах. Однак, перерахувавши лише два зі складових родин
Пеліканоподібних (Pelicaniformes): Бакланові (Phalacrocoracidae) (баклани) і Пеліканові
(Pelecanidae) (пелікани), явно водоплавне сімейство Змієшийкових (Anhingidae) (змієшийки)
було опущено. Тільки одне сімейство Гусеподібних (Anseriformes) - Качкові (Anatidae)
(лебеді, гуси та качки), було вказане, в той час як Паламедеєві (Anhimidae), в значній мірі
сімейство водоплавних птахів, не було. У список увійшли тільки одне сімейство
Журавлеподібних (Gruiformes) - Журавлеві (Gruidae), в той час як чотири інших сімейства
водоплавних птахів: Арамові (Aramidae), Пастушкові (Rallidae), Лапчастоногові
(Heliornithidae) і Тіганові (Eurypygidae) були пропущені.
Отже, можна зробити висновок, що список водоплавних птахів має суттєві недоліки: по-
перше, він пропускає певні ряди водоплавних птахів повністю, по-друге, пропускає певні
сімейства та види в рамках цих рядів. Тому, необхідно зробити повністю новий детальний
перелік водоплавних птахів (з поділом на підкласи, ряди, сімейства, роди та види), на зразок
того, який застосовуються для класифікації водно-болотних угідь, також, окрім того, що цей
список має бути детальним, він має бути і всеохоплюючим, щоб ні один з видів водоплавних
птахів не залишився осторонь. Також ж було б доречно створити списки інших класів
хребетних тварин, які залежать від водно-болотних угідь: амфібій, рептилій, риб.
Далі, стосовно водно-болотних угідь. Варто, окрім водно-болотних угідь міжнародного
значення, ввести поняття водно-болотних угідь регіонального значення або таких, що мають
значення для декількох держав. Також розширити список критеріїв для визнання цих водно-
болотних угідь такими і тим самим розширити список об’єктів захисту Рамсарської
Конвенції.

Окрім того, в Конвенції відсутні механізми накладання санкцій, хоча їхня наявність могла б
посприяти тому, що держави будуть дотримуватися взятих зобов’язань з більшою
вірогідністю. Тому необхідно включити цей механізм до переліку повноважень Конференції
Договірних Сторін. Також доречним було створення рейтингового списку держав в
залежності від того, як вони виконують свої зобов’язання стосовно своїх водно-болотних
угідь міжнародного значення або створення «чорного списку» держав, попадання в який
призводило до автоматичного накладання на цю державу санкцій. Також необхідно
вдосконалити механізм моніторингу – Рамсарських консультативних місій. Потрібно ввести
можливість проведення їх на вимогу інших держав-членів або за проханнями неурядових
організацій та анонімних звернень громадян, якщо існують підстави того, що держава не
виконує або порушує зобов’язання Рамсарської Конвенції.