5.

Відомо, що впродовж 60 – 80-х років минулого сторіччя в межах Українського

Полісся виконувалися масштабні меліоративні роботи, спрямовані на осушення

заболочених територій, зокрема заплав річок, та перетворення їх на

сільськогосподарські землі. Чи є доцільним, на вашу думку, проведення так

званої «ренатуралізації» боліт, суть якої полягає у відновленні водного режиму з

подальшим відновленням водно-болотної екосистеми, яка існувала до осушення?

Глобальна угода – Рамсарська конвенція, метою якої є збереження та

збалансоване використання водно-болотних екосистем, цінних для
збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини. Конвенція
містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотних угідь. Конвенцію підписали
156 країн — Договірних сторін Конвенції ( серед них – Україна) .
Меліорація земель - комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних,
агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з
метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів,
збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої
раціональної структури угідь.

Останніми десятиліттями багато вчених присвятили свої дослідження проблемам меліорації ґрунтів,
оскільки з цим пов’язувалася перспектива збільшення виробництва продуктів харчування, а
відповідно, зростання національної безпеки країни. Проте недостатньо обґрунтоване виконання
державних планів меліорації земель та ігнорування екологічних застережень науковців спричинили
значні негативні екологічні наслідки.

Попри те, що кількість боліт в Україні, порівняно з загальною площею,

невелика – їх досить активно осушували, проводили меліорацію. Загалом в
Україні було осушено більше 3 мільйонів гектарів боліт та торфовищ, що
складає майже половину від їхньої загальної площі. При чому, пониження рівня
обводненості впливало не лише на болота, а й на ліси, сприяло зміні породного складу
прилеглих до боліт лісових угруповань.

Клімат у світі і в Україні продовжує швидко змінюватися. Стає тепліше,

посухи стають частішими, а опади – більш екстремальними. В Україні
сьогодні, з одного боку, площі боліт і торфовищ у природному стані далі
скорочуються. Продовжується видобуток торфу, створюються агроугіддя,
частина торфовищ взагалі потрапила під забудову. Таким чином, меліорація
заболочених земель України спричинила зміну напрямів основних ґрунтових процесів, характеру
рослинності й гідрологічного режиму озер . Нескоректованість меліоративних робіт з процесами
сільськогосподарського виробництва не сприяли раціональному всебічному і продуктивному
використанню осушених земель . До того ж реорганізація колективних господарств сприяла виходу із
ладу майже всіх меліоративних систем. Результатом цього стало порушення рівневого режиму
ґрунтових вод, зменшилася величина поверхневого притоку в озерах, внаслідок чого вони міліють,
змінилися родючість і водно-фізичні властивості ґрунтів .

Проблемою меліоративних робіт займався відомий ґрунтознавець В. В. Докучаєв , який

проаналізувавши програму експедиції, відразу ж виступив із програмною статтею «По питанню
осушення боліт загалом і зокрема про осушення Полісся», в якій написав: «Немаючи нічого проти
можливості аналізувати деякі і навіть значні ділянки Полісся, лише вважаємо необхідним для такого
заходу попереднє наукове дослідження геологічних і метеорологічних особливостей країни». У цій
статті вчений розглянув основні принципові питання, пов’язані з осушенням боліт, піддав критиці
запропоновані в проекті методи дослідження, зауваживши, що в такому випадку можуть бути
даремно витрачені значні кошти. В. В. Докучаев, відзначаючи поверхневий підхід до вивчення
процесів болотоутворення, писав, що «досі болота вивчалися лише з утилітарної точки зору – з боку їх
шкоди чи користі для людини. Коли сама їх сутність залишалася недостатньо розкритою і тому навіть
такі важливі в даному випадку питання як природне місце боліт серед інших явищ природи, корінні
причини, що обумовлюють їх існування, та низка інших особливостей, – все це поки залишається без
відповіді. Ймовірно, що саме в цьому причина безуспішної боротьби, яку з давніх часів веде людина з
болотами».

Болота й торфовища є також одними з найбільших вмістилищ

“парникового” газу СО2 у світі. Як зазначає еколог Катерина Борисенко,
сьогодні накопичений у торфовищах СО2 внаслідок їхнього осушення та
деградації активно повертається в атмосферу, що впливає на кліматичні
зміни. За її оцінкою, загальна кількість викидів СО2, спричинених
осушенням торфовищ, видобутком торфу та пожежами, в Україні складає
більше 5 мільйонів тонн на рік (середня теплова електростанція, що палить
вугілля – така як Вуглегірська ТЕС – робить приблизно стільки ж викидів за
рік).

ідеальному світі, аби врятувати Україну від пилових бур і загалом нестачі
води, болота потрібно відновлювати. Так, урядовці час від часу заявляють
про масштабні плани щодо реабілітації осушених боліт.

З іншого ж боку – і це стало особливо помітним у 90-ті роки – триває

зворотній процес. Та повернути висушене болото у природний стан –
надзвичайно складно. До того ж, болота – це “склад” прісної води, якої
щороку стає менше. 
 Чи є доцільним, на вашу думку, проведення так

званої «ренатуралізації» боліт, суть якої полягає у відновленні водного режиму з

подальшим відновленням водно-болотної екосистеми, яка існувала до осушення?

З огляду на світові екологічні проблеми, пов`язані з глобальними змінами

клімату і збереженням біорізноманіття, вагоме значення для забезпечення
екобезпеки і збалансованого розвитку довкілля України має збереження
водно-болотних, торфових екосистем. Болота – важливий гідрологічний і
кліматичний регулятор, осередок депонування парникових газів через
акумуляцію вуглецю, зона поширення багатьох рідкісних і цінних видів рослин

Потреба збереження бiологiчної рiзноманiтності ВБУ регіону шляхом їх ренатуралізації

(відновлення екосистем до природного стану), зокрема у природоохоронних об’єктах, стала
очевидною.

Нині потреба у ренатуралізації осушених земель очевидна і не викликає сумнівів. Під

ренатуралізацією слід розуміти систему заходів, спрямованих на відтворення природного
середовища з певною суспільною метою (поліпшення умов життя, відпочинку), збереження
біорізноманіття, сприяння міграції, розмноженню чи поширенню певних видів рослин і тварин .
Таким чином питання ренатуралізації водно-болотних комплексів стає досить актуальним. Однак,
розвиток зворотних процесів (вторинного заболочення, підтоплення, відновлення фітоценозів) має
бути керованим, науково-обґрунтованим, що сприятиме створенню якісного і здорового довкілля для
майбутніх поколінь.

«Повертати до природного стану, звичайно , необхідно, але оскільки ці

ділянки вже розпайовані – це буде дуже складно. Люди не знають, як
правильно використовувати свій же земельний наділ на торфовищах», –

«Реабілітувати болото так само важко, як реабілітувати людину, – пояснює

Василь Коніщук. – Наприклад, в Данії, Нідерландах, Польщі йдуть не лише
шляхом заводнення ділянки, яка була осушена. Просто заводнити – це
неефективно і неправильно. Вони роблять заготовки сфагнових мохів, іншої
рослинності, й поступово клаптиками висаджують на болоті».

В Україні декілька боліт оживили за кошти західних донорів. Одне з них – у

заповіднику Розточчя, що на Львівщині, це болото Заливки. Його почали
осушувати ще поляки, а завершив СРСР. І впродовж усього 20 століття на
ньому проводилися якісь меліоративні роботи. А вже в наш час ця територія
стала постійним епіцентром виникнення пожеж.
Інженерні роботи з відновлення цього болота і торфовища на площі в 100
гектарів показують, наскільки складним, тривалим і дорогим є процес
відновлення природи, яку занапастила людина.

Так, у верхній частині Заливок проклали справжні водопропускні труби,

якими на територію осушених торфовищ – тобто, на колишнє болото –
пустили воду з сусідньої річки. Ця вода розподіляється по території
системою прокладених нових або розчищених старих канав, які колись
виконували зворотну функцію – осушення й водовідведення. На одному з
центральних меліоративних каналів також спорудили чотири загати-
переливки, які перекривають русло й піднімають рівень води, тим самим
сповільнюючи швидкість течії, а також швидкість стікання ґрунтових вод.
Вже витрачено кількасот тисяч гривень, але це ще далеко не кінець. Як
зазначають у самому заповіднику, один з британських експертів оцінив
загальний кошторис робіт із повного відновлення болота разом з
підготовкою наукового обгрунтування у 2 - 3 мільйони фунтів стерлінгів.

Як свідчать науковці, болото ще перебуває в процесі відновлення. «Водно-

болотна рослинність вже починає відновлюватися. Але ще має відновитися
суто болотна рослинність – журавлина, сфагнуми (болотні мохи – ред.).
Вважається, що відновлення болота закінчилося тоді, коли повернулася не
лише рослинність, а й тваринний світ, представники тої фауни, яка була до
осушення», – розповідає заступниця директора з наукової роботи
заповідника «Розточчя» Галина Стрямець. За її словами, на цілковите
відновлення болота може піти кілька десятків років.

Але один результат уже очевидний – після реабілітаційних заходів пожежі на

торфовищі припинилися. «Зволоження вже відбулося, і попри сухе літо
минулого та позаминулого років, пожеж на торфовищі у нас не було», –
зазначила Галина Стрямець.

А отже, не було й ядучого гару – і мешканці дихали чистим повітрям.

За словами Катерини Борисенко, відновлювати варто в першу чергу ті

торфовища, які зазнали найменших змін порівняно зі своїм первинним
станом.

«Варто пам'ятати про те, що наповненість торфовищ водою впливає на стан

води в басейнах річок. Всім відомо про надзвичайно низький рівень води в
річках цієї весни. Для річки Десна, наприклад – найнижчий за період
спостережень тривалістю в 140 років. При цьому, в заплаві Десни поблизу
села Зазим'я – та, мабуть, і не тільки там – продовжують видобувати торф», –
зазначає Борисенко.

За її словами, в умовах зміни клімату управлінці мають не лише чекати дощу

й обмежувати водоспоживання, але й думати, як можна зберегти воду в
кожному конкретному річковому басейні. У цьому контексті торфовища
мають надзвичайно важливе значення.

За словами Василя Коніщука, на місцях колишніх розробок торфу та

осушених боліт можна вирощувати біоенергетичні культури – ту ж вербу й
навіть очерет на пелети. «Так, наприклад, роблять у Польщі. У нас чомусь
мало займаються цим», – каже він. Ще один напрямок – ягідництво,
вирощування дорогих культур – журавлини та лохини. До речі, в Україні вже
починають потроху вирощувати різні сорти журавлини великоплідної, родом
з американського континенту. Її плоди більші за плоди вітчизняної
журавлини, вона є комерційно успішною культурою в Америці. Ще одним
напрямком роботи з осушеними болотами може стати їх залуження –
засівання поверхні торфовища травою та розвиток там тваринництва.
Необхідно також проводити повторне заболочення. Для Київського регіону –
треба відновлювати ті ділянки, які є потенційно небезпечними.

На думку Сергія Зібцева, ключем до вирішення проблем з пожежами на

торфовищах має стати розуміння, хто саме відповідає за те чи інше
конкретне торфовище, хто є там землекористувачами. «Необхідно зрозуміти,
за що відповідають органи центральної виконавчої влади, де їхня сфера
відповідальності. Також організувати моніторинг, подивитися на землі, які
перебувають у тому чи іншому користуванні, зрозуміти, які там пожежі, як
часто вони стаються, і вирішити, що з ними робити».

До цього хочеться додати, що має бути й розуміння місцевих громад.

Насамперед, вони самі мають бути зацікавлені, щоб у них не горіли
торфовища, і людям не ставало кепсько від смороду торфових згарищ.

В Україні є ще одне своєрідне явище, яке можна віднести до місцевої

«екзотики». Мова йде про повторне заболочення в районах незаконного
видобутку бурштину. На жаль, повноцінні болота на місці виритих ям
утворяться дуже нескоро – якщо взагалі утворяться. Справа в тому, що ці
ями переважно викопують на місцях, де доти на піщаних грунтах росли
соснові ліси. «Вони спочатку вирубують сосновий ліс, а потім, вимиваючи
пісок з глибини, перекривають ним верхній шар родючого грунту. Земля стає
неродючою. Там практично не ростуть дерева. Так місце заболочується, але
повноцінне болото там утвориться років через п’ятдесят», – говорить Василь
Коніщук.
У межах Шацького НПП ренатуралiзацiйнi процеси в осушених лiсах розпочалися фактично з
початку його створення, коли постало питання про перспективи подальшого функціонування
гідромелiоративних каналів. Дирекцією парку, за погодженням із науково-технічною радою, у
1985-1986 роках було прийняте рiшення про обмеження функцiонування каналів у лiсових
масивах шляхом припинення поновлювально-очисних робіт природного їх заростання. У
результаті бiльшiсть каналiв почала функцiонувати частково, не на повну потужнiсть, а деякі
майже втратили свою дренуючу функцію. Вздовж кавальєрів каналів сформувалися
стрiчкоподібні природні березняки (як правило вересові чи біднопокривні). Разом з тим
домелiорацiйний рiвень води в озерах i на прилеглих болотах не було відновлено.
Всебічний розгляд цієї проблеми показав, що основний засіб ренатуралізації – це затримка
весняних вод для пiдтоплення окремих дiлянок трав’яних боліт навколо озер та лiсових болiт у
заповiднiй зонi парку. Посилення обводненостi болiт мало сприяти вiдновленню на них провідної
ролi гiгрофiльного компонента флори та підвищити рівень вод в озерах.
Слiд зазначити, що експериментальнi роботи щодо ренатуралізації боліт шляхом їх обводнення
на той час вже були проведені в Польщi, на територiї Полiського парку народового. Було
з’ясовано, що забезпечення стiйкостi озерних екосистем можливі лише за умови пiдтримання
середнього багаторiчного рiвня води в них. Озернi екосистеми краще функцiонують, маючи
додатковий запас вологи у навколишнiх болотах. З урахуванням цього у Шацькому НПП з 1998
року було застосовано побудову водопiдпiрних та водопереливних споруд на магiстральних
каналах.
За підтримки EEconet Action Fund було здійснено практичні заходи щодо відновлення
оптимального рівня обводненості боліт, зокрема, прилеглих до озер Кримно, Люцимер,
Пулемецьке та Острів’янське — побудовано водопереливні споруди, розраховано рівні
можливого затоплення прилеглих до озер боліт, зафіксовано вихідний стан рослинності.
Спостереження за змінами фітобіоти як сенсорного покажчика реакції екосистем на зовнішнє
зворотнє збурення, стало провідним напрямком природоохоронних досліджень у Шацькому НПП
в кінці 20-го століття.
Перші чотири роки спостережень за рослинністю ренатуралізаційних ділянок засвідчили
стабілізацію високого рівня обводненості – рівень води і в літні місяці не опускався нижче 30 см.
На ділянці ренатуралізації біля озера Кримно домінують угрупування гігрофільних видів рослин,
що підтверджує правильність прийнятих у свій час наукових рішень та ефективність застосованих
методів ренатуралізації ВБУ.
Інші переливні споруди – на озерах Пулемецькому, Люцимері та Острів’янському, також
ефективно забезпечують високий рівень вод в озерах та на прилеглих болотах.
Заходи з ренатуралізації боліт свідчать, що побудова переливних споруд і підняття рівня
обводненості підтверджують можливість відновлення оселищ природних видів флори і фауни у
природоохоронних об’єктах.

Із підняттям рівня ґрунтових вод на

0,5 м можна очікувати на такі зміни:
✓ водне дзеркало озер збільшиться на 3%;
✓ площа заболочених лук збільшиться на 60-70 га;
✓ мінералізація торфових осушених ґрунтів дещо призупиниться і буде
спостерігатися зворотний процес, що полягає у поступовому
накопиченні органічної речовини в профілі ґрунту;
✓ збережуться в природному стані водно-болотні угіддя, як регулятори
водного режиму ділянок біосфери, як біотики флори і фауни;
✓ послабиться наростаюче антропогенне навантаження на природні
комплекси озер і заболочених торфових ґрунтів
 меліоративні заходи - роботи, спрямовані на поліпшення хімічних і фізичних
властивостей грунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових насаджень,
проведення культуртехнічних робіт, поліпшення земель з несприятливим водним
режимом та інженерно-геологічними умовами, проектування, будівництво
(реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове,
організаційне та виробничо-технічне забезпечення цих робіт;
Осушення торфовищ, заболочених угідь – один з головних антропогенних чинників змін обігу води у
ландшафтах і деградації болотних екосистем. Для повернення колишнього збалансованого
екологічного стану болотам необхідно застосовувати ренатуралізацію, суть якої полягає у
відновленні водного режиму з подальшим відновленням водно-болотної екосистеми, яка існувала до
осушення. Зміни режиму стоку води є ефективним механізмом ренатуралізації боліт – це так звана
активна охорона. Для ренатуралізації заповідного торфового болота Заливки в природному
заповіднику Розточчя необхідне постійне підтримування високих рівнів ґрунтових вод, яке зумо-вить
відновлення торфоутворення, припинить процеси сукцесії, заростання відкритих торфових боліт і
цінних природно заболочених луків нетиповою рослинністю, знизить ризик займання торфовищ. На
підставі досліджень природних особливостей та аналізу сучасного стану болотного угіддя Заливки
визначено загальну схему його ренатуралізації, і відновлення гідрологічного режи-му зокрема. З
цією метою вживають низку заходів для поступового підвищення рівня ґрунтових вод унаслідок
надходження води з місцевими водотоками, струмками і каналами та сповільнення й обмеження
стоку з території болота, відновлення малих водойм, які виконують не лише водоза-тримувальну
функцію, а й відіграють визначну екологічну роль для багатьох видів птахів, для еко-логічної освіти,
є туристично-відпочинковими принадами. У майбутньому очікується підтримання ефекту обводнення
природними загатами бобрів, популяція яких відновлюється в заповіднику.