Завдання до практичних занять № 3-4

Виконала:
студентка групи ЕК-3-4 Кондратюк Аліна
(номер у списку групи 9)

1.Характеристика і нормування скидів забруднюючих речовин.

Нормування викидів шкідливих речовин в атмосферу звичайно виконують за такими

показниками:

– гранично допустима концентрація у точці викиду (для димаря), мг/м3 ;

– гранично допустима концентрація у повітрі робочої зони виробничих приміщень, мг/м3 ;

– гранично допустима концентрація у повітрі населених пунктів, мг/м3 ;

– гранично допустимий викид, г/с;

– тимчасово погоджений викид (ТПВ), г/с.

Для стічних вод ГДК не нормується, тому необхідній ступінь їх очищення визначається
повністю станом водойми, де якої їх скидають. Під ГДК домішок у водоймах розуміють
гранично – допустимо концентрацію шкідливих речовин у воді водойми, що не викликає
шкідливого впливу на організм людини, а також не порушує біологічного оптимуми у
водоймі. Нормування скидань забруднюючих речовин у водойми виконують встановлення
гранично – допустимих скидань речовин із стічними водами у водойми /ГДС/. ГДВ – це маса
викидів шкідливих речовин за одиницю часу від даного джерела або сукупності джерел
забруднення атмосфери з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств та
розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не
перевищує їх ГДК для населення, рослинного та тваринного світу. ГДВ – це маса речовин у
стічних водах, максимально допустима до відведення із встановленим режимом у даному
пункті водного об'єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у
контрольному пункті. ГДВ встановлюється з урахуванням ГДК у місцях водокористування
асимілюючої здатності водного об'єкта та оптимального розподілу маси речовин, що
скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води. При викиді (скиданні) у
навколишнє природне середовище речовин, для яких не встановлена ГДК, органи з охорони
природи мають право заборонити експлуатацію таких виробництв.

2. Вплив порушення і деградації земель на якість продукції.

«Деградація земель» означає зниження чи втрату біологічної і економічної продуктивності і

складної структури орних земель, що зволожуються дощем, зрошуваних орних земель чи
пасовищ, лісів і лісистих ділянок у посушливих, напівзасушливих і сухих субгумідних
районах у результаті землекористування чи дії одного чи кількох процесів, у тому числі
пов'язаних з діяльністю людини і структурами розселення, таких, як:

вітрова чи водна ерозія ґрунтів;

погіршення фізичних, хімічних і біологічних чи економічних властивостей ґрунтів;

довготермінова втрата природного рослинного покриву.

Разом із тим із збільшенням рівня деградації грунтів зменшується рівень продовольчої
безпеки внаслідок неможливості задоволення зростаючого попиту населення на продукти
харчування. Доведено, що темпи зростання населення у країнах із низьким рівнем доходу на
душу населення є вищими, ніж у країнах, що розвиваються. Спостерігається така залежність:
чим біднішою є країна, тим вищим є технологічний тиск на землю та на рівень деградації
грунтів. Визначено, що за останні 150 років деградація грунтів призвела до зниження
врожайності на 25—50% у деяких регіонах Європи та Північної Америки. В Азії, особливо в
Індії, Китаї, Ірані, Ізраїлі, Йорданії, Лівані, Непалі та Пакистані спостерігаються значні
втрати продуктивності врожаїв — до 20%. Водночас гранична деградація може зменшити
врожайність на 10%, помірна — від 10% до 50%. Значно деградований грунт може знизити
врожайність культури понад 50%. Обгрунтовано, що головним завданням аграріїв у
світовому вимірі до 2050 року є забезпечити продуктами харчування додатково 1,7 — 2,3
млрд осіб за одночасного зростання рівня деградації грунту та підвищений ризик зміни
клімату, що на сучасному етапі є головним викликом для людство. Виникає небезпечна
ситуація, за якої зростання кількості населення та деградація грунтів призводять до дефіциту
продуктів харчування та загрожують продовольчій безпеці людства. Для того щоб
прогодувати орієнтовно 9,1 млрд населення світу у 2050 році, потрібно збільшити загальне
виробництво продуктів харчування приблизно на 70%. Виробництво сільськогосподарської
продукції в країнах, що розвиваються, повинно зростати швидше. Прогнозна оцінка показує,
що важливою проблемою є дефіцит робочої сили у сільському господарстві. Економічна
прибутковість також є основним обмеженням у виробництві продуктів харчування в
розвинутих країнах. На основі побудованого прогнозу рівня деградації грунтів та,
враховуючи той факт, що грунти забезпечують 98% продуктів харчування, визначено, що до
2100 р. рівень забезпечення продуктами харчування за рахунок грунтів знизиться на 48%
внаслідок їх деградації і складе 50%, тобто рівень продовольчої безпеки скоротиться на 50%,
що означає зменшення рівня наполовину забезпечення населення світу продуктами
харчування. Обгрунтовано, що потребує вирішення питання запровадження ефективного
економічного механізму управління дефіцитними ресурсами на правових засадах.

3. Екологічна безпека басейну Дніпра та дніпровських водосховищ.

головні проблеми суббасейну та басейнів Дніпра:

забруднення органічними речовинами, як результат недостатньої очистки стічних вод або ж

її відсутності;

забруднення біогенними елементами (зокрема азотом і фосфором);

забруднення небезпечними речовинами;

гідроморфологічні зміни (спрямлення та зарегулювання русел річок).

Крім цих головних проблем, до переліку слід включити забруднення побутовими відходами
(зокрема пластику) та зміни клімату (з паводками та посухами).

Враховуючи, що Дніпро є однією з найбільших річок Європи, територія його басейну

характеризується найскладнішими гідрогеологічними умовами. В середньому по суббасейну
використовується близько 10,9 % підземних вод від прогнозних.

Рівень забруднення органічними речовинами розподіляється між точковим і дифузним у

співвідношенні 34% і 66%, відповідно. Вплив точкових джерел майже повністю визначається
житлово-комунальним господарством, частка промисловості становить 0,3%. У суббасейні
нижнього Дніпра проживають переважно містяни – 84%. У межах суббасейну розташоване
друге за величиною у басейні Дніпра місто Дніпро, населення якого сягає майже 1 млн. чол.,
та ще 6 великих міст - це Херсон, Запоріжжя, Кривий Ріг, Кам’янське, Павлоград. Разом вони
формують 75% органічного навантаження на поверхневі води. Найбільшого навантаження
зазнають р. Самара та Каховське водосховище. Майже у 5 разів менше порівняно з ними –
річки Інгулець, Мокра Московка, Дніпро нижче Херсона.

Щорічне навантаження азотом сягає понад 9360 т. Це єдиний у басейні Дніпра суббасейн, у
якому роль точкового забруднення азотом переважає частку дифузного, відповідно, 52% і
48%.

Іншою характерною особливістю суббасейну нижнього Дніпра є те, що дифузне

надходження сполук азоту більшою мірою визначається сільським населенням. Цей факт
пояснюється маловодністю річок суббасейну. Позитивний баланс азоту у ґрунтах
сільськогоподарських угідь створює потенційну небезпеку забруднення вод від
сільськогосподарських джерел. Найбільша небезпека дифузного забруднення вод пов’язана з
іригацією, що проводиться переважно у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та
Дніпропетровській областях.

Також води нижнього Дніпра зазнають значного навантаження важкими металами. Два
підприємства (КП "Днiпроводоканал" ДМР, КВП КМР "Мiськводоканал", м. Кам’янське)
сумарно за рік відводять 2420 кг сполук нікелю, 109 кг кадмію та 71 кг плюмбуму, які
входять до списку пріоритетних речовин. Серед інших металів, у великій кількості надходять
манган, хром та купрум. Про систематичне забруднення водосховищ нижнього Дніпра
важкими металами свідчить їхнє накопичення у донних відкладах.

Майже всі річки суббасейну є істотно зміненими і лише 28 з 243 річок (11,5%) не зазнали
жодних гідроморфологічних змін.

Використані джерела :

ttps://www-davr-gov-ua.translate.goog

http://www.agrosvit.info/?op=1&z=3300&i=1

http://tnr.kpi.ua/files/08/konspiekt_po_iekologhiyi.pdf