У кожному людському помешканні утворюється величезна кількість

непотрібних матеріалів та виробів, починаючи від старих газет, порожніх

консервних банок, пляшок, харчових відходів, обгорток та упаковки,
закінчуючи битим посудом, зношеним одягом і поламаною побутовою чи
офісною технікою. Усі ці речі ми зазвичай називаємо сміттям або твердими
побутовими відходами на відміну від промислових, сільськогосподарських
відходів чи каналізаційних стоків.

Довідка:

Відходи – залишки сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також речовини

та матеріали, утворювані в процесі переробки сировини, непридатні для
використання за безпосереднім призначенням, отримання яких не є метою
даного виробництва.

Побутові відходи – всі відходи сфери споживання, які утворюються в житлових

масивах, організаціях та установах, торгівельних закладах тощо, відходи
опалювальних установок в житлових будинках, сміття з вулиць, будівництв
тощо.

Сміття – тверда частина побутових відходів, утворюваних у житлових масивах.

Воно включає матеріали та вироби, починаючи від старих газет, порожніх
консервних банок, пляшок, харчових відходів, обгорток та пакувальних
матеріалів, закінчуючи битим посудом, зношеним одягом, поламаною
побутовою чи офісною технікою тощо.

За даними спеціальних служб на одного мешканця столичного Києва припадає

50 кг твердих побутових відходів на рік.

Дослідження свідчать, що склад побутових відходів приблизно такий:

Папір 41%

Харчові відходи 21%

Скло 12%
 Залізо та його сплави 10%

Пластмаси 5%

Деревина 5%

Резина й шкіра 3%

Текстильні матеріали (тканини) 2%

Алюміній 1%

Інші метали 0,3%

Слайд 3 Класифікація відходів

Класифікація відходів — це процес упорядкування даних про них шляхом

віднесення їх за певними ознаками до тих чи інших груп.

Відповідно до Закону України «Про відходи» та інших нормативно-правових

актів виділяють кілька груп:

1. За сферою утворення — відходи виробництва і споживання,

побутові;

2. За ступенем небезпеки і характеру впливу на навколишнє

природне середовище і людину — токсичні, вибухові,
вогненебезпечні, радіоактивні і т. д. (небезпечні відходи);

3. В залежності від стану, в якому вони знаходяться, — газоподібні,

рідкі, тверді, змішані.

Окрему категорію утворюють відходи як вторинна сировина. До них відповідно

до Закону України «Про відходи» належать ті, для утилізації та переробки яких
в Україні є відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні
можливості. Прикладом таких є металобрухт. Правове регулювання операцій,
пов’язаних з його збиранням і прийомом, здійснюється Законом України «Про
металобрухт». Закон вводить поняття металобрухту та поводження з ним,
визначає вимоги до суб’єктів господарювання, які здійснюють з ним операції,
державне регулювання, контроль і нагляд за виконанням відповідних дій.

Систематизований перелік відходів і кодів, які закріплюються за ними,

міститься в Державному класифікаторі відходів, який ведеться з метою надання
різнобічної та обґрунтованої інформації.

Відповідно до Державного класифікатора України «Класифікатор відходів» ДК

005-96, затвердженим наказом Держстандарту України від 29.02.1996 р (із
змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету України по
стандартизації, метрології та сертифікації від 30.03.2000 р), до відходів
виробництва відносяться:

 Залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів і т. д., утворені в процесі

виробництва продукції або виконання робіт і втратили повністю або
частково вихідні споживчі властивості;

 Розкривні і супутні гірські породи, що видобуваються в процесі розробки

родовищ корисних копалин;

 Залишкові продукти збагачення та інших видів первинної обробки

сировини (шлам, пил, відсіви і т. д.);

 Речовини і їх суміші, утворені в термічних, хімічних та інших процесах і

які не є метою даного виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші
тверді і пастоподібні утворення, а також рідини та аерозолі), залишки
сільськогосподарського виробництва (в т. Ч. Тваринництва), лісового
господарства та лісозаготівель;

 Бракована, некондиційна продукція усіх видів економічної діяльності або

продукція, забруднена небезпечними речовинами і непридатна до
використання;
  Не ідентифікований товар, застосування (експлуатація) або вживання
якого може спричинити непередбачувані наслідки, в т. ч. Мінеральні
добрива, отрутохімікати, інші речовини;

 Зіпсовані (пошкоджені) і непридатні до ремонту або відпрацьовані,

фізично або морально зношені вироби та матеріали, що втратили свої
споживчі властивості (відходи споживання);

 Залишки продуктів харчування, побутових речей, пакувальних матеріалів

і т. д. (побутові відходи);

 Осади очисних промислових споруд, комунальних та інших служб;

 Залишки від медичного та ветеринарного обслуговування, медико-

біологічної та хіміко-фармацевтичної промисловості, аптечної справи;

 Залишки всіх видів діяльності підприємств, установ, організацій і

населення;

 Матеріальні об’єкти і субстанції, активність радіонуклідів або

радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими
нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не
передбачається (радіоактивні відходи).

До категорії відходів належать також непридатна до експлуатації продукція,

вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі властивості і в яких
містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що вимагають небезпечного
видалення.

Зазначена категорія відноситься до відходів споживання, серед яких окремо

виділяють побутові.

Класифікація відходів за сферою утворення

За місцем утворення відходи діляться на виробничі і побутові.

Побутові — ті, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в

житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі,
крім пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються
за місцем їх накопичення.

Побутові діляться на тверді (залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів,

товарів, продукції) і рідкі (утворюються в будинку за відсутності
централізованого водопостачання та каналізації і зберігаються у вигрібних
ямах).

До ТПВ відносять картон, газетний, пакувальний або споживчий папір, тару

(дерев’яну, скляну, металеву), предмети і вироби з дерева, металу, шкіри, скла,
пластмаси, текстилю та інших матеріалів, що вийшли з ужитку або втратили
споживчі властивості; зламані або застарілі побутові прилади, сміття, а також
сільськогосподарські та комунальні харчові відходи.

Класифікація промислових відходів заснована на систематизації за такими

ознаками:

 За галузями промисловості;
 За конкретним виробництвом;
 За агрегатним станом;
 За горінням;
 За методами переробки;
 За можливостями переробки.

Класифікація відходів за класами небезпеки

Відходи сфери виробництва і споживання в залежності від фізичних, хімічних і

біологічних характеристик всієї маси або окремих інгредієнтів поділяються на
чотири класи небезпеки:

I клас — надзвичайно небезпечні;

II клас — високонебезпечні;

III клас — помірно небезпечні;

IV клас — мало небезпечні.

Клас небезпеки визначається відповідно до ДСанПіН 2.2.7.029-99 «Гігієнічні

вимоги поводження з промисловими відходами та визначення їх класу
небезпеки для здоров’я населення» (розділ 5), затверджується органами МОЗ за
погодженням з територіальними органами Мінприроди. Сьогодні на
державному рівні не затверджено перелік (класифікатор) відходів із
встановленими класами небезпеки, але в окремих регіонах використовуються
такі локальні переліки в межах функціонування регіональних систем
управління відходами.

Затвердження класу небезпеки промислових відходів проводить Міністерство

охорони здоров’я України за погодженням Мінприроди.

Чи відповідає державна класифікація європейським стандартам?

У зв’язку з актуальністю завдань вдосконалення системи класифікації і обліку

відходів та приведення її у відповідність з європейськими стандартами урядом
України (доручення Кабінету Міністрів України від 05.12.2000 р. № 14814/96 і
розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.03.2002 р. № 138-р ) було
прийнято рішення про розробку державного класифікатора відходів,
гармонізованого з європейським каталогом. На виконання цього рішення і за
дорученням Мінприроди України Радою з вивчення продуктивних сил України
НАН України із залученням фахівців НДЕІ Мінекономіки України здійснено
розробку проекту нової редакції державного класифікатора відходів.

Створення дієвого міжнародного механізму контролю та управління відходами

викликає необхідність побудови узгодженої системи статистичних показників
про створення, переміщення, накопиченні, переробці і видаленні відходів.
Система класифікації є невід’ємним елементом системи управління відходами.
До головних системам класифікації належить європейський Перелік відходів,
який найбільш повно узагальнює наявний нині досвід. Його прийнято
відповідно до Директиви ЄС від 20.12.1993 р (94/3 / ЄЕС) на виконання статті 1
(а) базової директиви 75/442 / ЄЕС щодо відходів та переглянуто
(відкориговано і доповнено) відповідно до рішень Комісії ЄС, прийнятим в
2000 (2000/532 / ЄС) і в 2001 (2001/118 / ЄС) роках.
Європейський Перелік відходів ефективно використовується для вирішення
цілої низки завдань, в тому числі він розглядається як базовий для розробки
європейської статистичної номенклатури відходів.
Розробка національного класифікатора відходів (КО) в новій його редакції
покликана забезпечити гармонізацію з міжнародними стандартами в області
відповідних класифікацій з метою впровадження єдиних систем управління
відходами, їх обліку, контролю і забезпечення можливостей проведення
порівняльного аналізу структури і обсягу їх утворення в межах європейської
статистики.
Чинний КВ (ДК 005-96), затверджений і введений в дію з 1996 року, в даний
час перестав відповідати вимогам практики державного обліку та паспортизації
відходів, а також гармонізації з міжнародними, перш за все, європейськими
стандартами у цій сфері.
В Україні розробка класифікатора відходів, гармонізованого з європейськими
стандартами, була заплановано в рамках Програми реформування державної
статистики на період до 2002 р. Але в даний час розроблений і погоджений
проект Класифікатора відходів, гармонізований з Європейським переліком
відходів, не вводиться через відсутність політичної волі .
Слід зазначити, що все-таки була проведена певна робота з метою гармонізації
українського законодавства щодо поводження з відходами відповідно до вимог
ЄС. Зокрема, Закон України «Про відходи» в цілому враховує вимоги Рамкової
Директиви 75/442 / ЄЕС про відходи та Директиви про небезпечні відходи
91/689 / ЄЕС. Але багато в чому українське законодавство є фрагментарним,
неповним або відмінним від відповідного законодавства ЄС — перш за все, що
стосується захоронення відходів на полігонах, а також щодо невизначеності
національної стратегії поводження з ними. У той же час відповідне європейське
законодавство постійно розвивається, і Україні необхідно ще пройти значний
шлях розвитку власної нормативно-правової бази та гармонізації її з
екологічним правом ЄС.
ПЕРЕРОБКА ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ ТА РОЗВИНЕНИХ
КРАЇНАХ СВІТУ
Переро́бка відхо́дів— здійснення будь-яких технологічних операцій,
пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей відходів,
з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення,
утилізації чи видалення.
В даний час існують 3 основних способи утилізації:
- Спалювання
- Поховання на інженерних об’єктах – полігонах
- Переробка та повторне використання у виробництві.
СПАЛЮВАННЯ ВІДХОДІВ
Спалювання – процес знищення відходів в печах. Спалювання відходів часто
супроводжується викидами в атмосферу шкідливих сполук сірки і азоту.
Основний комплекс заходів при спалюванні спрямований на мінімізацію
отруєння навколишнього простору продуктами горіння.
ЗАХОРОНЕННЯ ВІДХОДІВ
Простим і найбільш безпечним способом захоронення відходів є сучасні
полігони для сміття . Вони являють собою комплекс інженерних споруд,
головна мета яких – охорона навколишнього простору. Недолік способу – в
результаті гниття відходів в атмосферу потрапляють токсини, які негативно
впливають на озоновий шар, крім того втрачаються всі цінні компоненти
сміття.
ПЕРЕРОБКА І ВТОРИННЕ ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ
Вторинна переробка відходів є найпрогресивнішим методом утилізації. Вона не
тільки скорочує обсяги побутового та промислового сміття, а й дає нове життя
цінним компонентам відходів, економлячи ресурси планети. Вторинна
переробка відходів може вирішити безліч екологічних проблем, пов’язаних з
накопиченням сміття.
ПЕРЕРОБКА ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ
Поки Україна не знає, що робити з мільярдами тонн сміття, Європа широко
використовує відходи у найрізноманітніших сферах виробництва.
В Україні нараховується 6,5 тис. законних і близько 35 тис. незаконних
сміттєзвалищ, загальною площею 7% території. І з кожним роком ситуація
лише погіршується. За підрахунками екологів, Україна накопичила 54 млн
кубометрів відходів; щороку сміттєві полігони поповнюються приблизно на 15-
17 мільйонів тонн. На переробку йде лише десята частина зібраного сміття.
На сьогодні у країні є 4 сміттєспалювальних заводи: у Києві, Дніпропетровську,
Харкові та окупованому Севастополі. Але працює лише київський завод
"Енергія".
В Україні проблема зі сміттям існує через законодавство, адже закони просто
не зобов'язують його переробляти. Передбачений лише один спосіб утилізації –
захоронення.
Сортування побутових відходів в Україні поки що залишається прерогативою
звичайних громадян та активістів. Поблизу багатоповерхівок небайдужі вже
встановлюють експериментальні сміттєві контейнери.
ПЕРЕРОБКА ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ
СВІТУ
В європейських країнах спалюванням переробляють 20-25% обсягу міських відходів, в Японії —
близько 65% , в США — близько 15% (у США сміттєспалювання розглядають як один з основних
способів продовження терміну служби звалищ). Судячи по закордонним даним, технологія
прямого спалювання ТПВ становить екологічну небезпеку внаслідок токсичних викидів, у зв’язку з
цим переходять на комплексну переробки ТПВ. Прикладом може служити сміттєпереробний
завод продуктивністю 200 тис. т на рік в японському місті Осака.

До універсальних відходів належать побутові небезпечні продукти, їх можна ідентифікувати за

такими категоріями:
o автомобільні продукти (наприклад, гальмівна і рідина, антифриз та акумуляторні батареї,
бензин, гас, дизельне паливо, тощо),
o продукти для ремонту будинку (наприклад, фарба, лак, скипидар, клей, азбест),
o продукти домашньої хімчистки (наприклад, різні чистячі засоби) і
o пестициди, медикаменти, шприци, пожежний вогнегасник, запальнички, димові
сигналізації, фотографічні хімікати вибухонебезпечні (петарди, феєрверки), що містять
свинець, фреон, ртуть (термометри),
o продукти електроніки,
o вироби з пластмаси (пляшки, мішки).
США
В США, за даними Агентства охорони навколишнього середовища (EPA), щорічно генерується
1,6 млн. тонн небезпечних відходів у домашніх господарствах. Управління небезпечними
відходами на рівні міст здійснюється в комплексі, де задіяні і муніципальні влади, і приватний
бізнес і громадськість/населення у відповідності з програмами.
Так, наприклад, в Алясці, вартість розміщення небезпечних відходів коштує 125 тис. дол., в той
час, як загальна вартість програми з небезпечним відходам складає 400 тис. дол. Регулювання
небезпечних матеріалів і відходів у США здійснюється на федеральному рівні і на рівні Штатів.
На федеральному рівні управління небезпечними відходами здійснюється наступними трьома
державними агентствами. Універсальні відходи включать матеріали, які часто зустрічаються на
робочому місці і в домашньому господарстві.

Уряд не регулює небезпечні відходи, згенеровані в будинку. Законодавчо введені Колекційні

центри збору небезпечних відходів в рамках грантової програми, щоб сприяти створенню
загальнодержавної мережі локальних колекційних центрів небезпечних відходів. Ця
інфраструктура створена для того, щоб забезпечити безкоштовний збір нерегульованих
небезпечних відходів з будинків, і короткострокове зберігання потенційно небезпечних відходів,
згенерованих малими підприємствами. Обізнаність громадськості про збір не тільки допомагає
краще розуміти і керувати їх сімейними небезпечними відходами, але може допомогти їм, щоб
вчитися зменшувати обсяг, який вони генерують.
Видалення хімічно небезпечних відходів у США здійснюється приватними компаніями, які
мають відповідну ліцензію. Звернутися в таку компанію можна в будь-який час, розроблено
відповідні форми заявок для здійснення процедури по видаленню відходів. Так наприклад, якщо
у вас кілька контейнерів, їх маркують і на кожен контейнер і тип відходів заповнюються відповідні
форми — заявки. Всі консультації, так само як і вільні контейнери для зберігання можна отримати
в компанії, яка вас обслуговує за вивезення небезпечних відходів.
Китай
Один з варіантів вирішення сміттєвої проблеми, яким охоче користуються західні країни, —
експорт побутового сміття в країни третього світу. Сьогодні гігантської світовим звалищем став
Китай. За неофіційними даними, 80% експорту сміття з розвинених країн припадає на країни
Азії, 90% з нього осідає в Китаї.
Більша частина цього сміття (а вона містить більше 300 небезпечних для здоров’я речовин та
матеріалів) сортується і переробляється на невеликих заводиках, які взагалі не мають жодних
очисних споруд. У 2012 році дохід Китаю, виручений за переробку сміття, склав 177,4 млрд. дол.
Збиток, нанесений навколишньому середовищу, ніким не оцінювався.

У Китаї загальний річний обсяг небезпечних відходів становить близько 11 млн тонн, з яких на
частку промислового виробництва припадає понад 10 млн. тонн, медичних відходів — 650 тис.
тонн, радіоактивних — 115.300 тонн. При цьому з 1996 по 2004 роки 26,4 млн. тонн небезпечних
відходів були поховані без якої-небудь обробки або належного знешкодження.

Що стосується відходів китайського виробництва, то щорічно їх утворюється понад 1 млрд.

тонн, що в 5 разів більше річного обсягу ТПВ. Таким чином, в КНР чітко визначені три категорії
відходів: муніципальні, промислові і небезпечні відходи. До складу муніципальних відходів
входять побутові, відомчі, комерційні, вуличне сміття і необроблені виробничі відходи. Дуже
часто будівельні відходи з будівельних майданчиків або від знесення старих будинків також
включають в загальний об’єм утворення ТПВ.
Японія
В Японії проблема поводження з відходами особливо актуальна ще і тому, що там просто немає
місця для поховання відходів. Виділяють дві великі групи відходів — промислові, за
утилізацію яких відповідають компанії, що їх виробляють, і побутові, відповідальність за
поводження з якими покладено на муніципалітети.
Щорічно в Японії утворюється близько 400 млн т промислових і 50 млн т побутових відходів. У
перерахунку на душу населення це 3,75 т всіх видів відходів на рік. Таким чином, середній
японець щодня «виробляє» більше 10 кг відходів, у тому числі понад 1 кг побутового сміття.

У структурі побутових відходів (сміття) 80% припадає на три види відходів:

o харчові відходи (30%),
o пакувальні матеріали і тару (25%) і
o макулатуру (25%).
Ще по 10% становлять автомобілі та інші види відходів (побутові електроприлади, одяг та
ганчір’я, меблі, комп’ютери та інше). В Японії 2/3 сміття спалюється, частка рециклінгованих
відходів потроху зростає (зараз — близько 17%), а закопуваних знижується (близько 18%, це в
два з гаком рази менше, ніж 25 років тому). Що ж до утилізації, то в Японії збір макулатури в
країні (65%) наближається до теоретично максимально можливого (73%), (загальна ступінь
утилізації склопосуду доходить до 83% А от ступінь повторної переробки пластикових пляшок
становить лише 40%, що недостатньо, особливо беручи до уваги величезну загальну масу
пластикових пляшок: Переробка відходів — одна з найбільш динамічно розвиваються в сучасній
Японії галузей. Сприяння утилізації побутових відходів та рециклювання сировини оголошено
одним із пріоритетів державного регулювання.

У Фінляндії зручні точки збору відходів мають як житлові будинки, так і

магазини та підприємства. Також країна практикує систему заставної
вартості упаковки – коли при купівлі продукту покупець платить ще й за
упаковку.
Навіть сусідня Польща радикально підійшла до проблеми відходів у
країні. Спеціальний закон поклав край нелегальним сміттєзвалищам, а
люди почали сортувати відходи.
Біогаз із харчових відходів