ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….…… 2
РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ОКРЕМИХ РЕЧОВИН У ЗАБРУДНЕННІ
ВОДОЙМ…………………………..………………………………………. 4
1.1. Види забруднення та забруднювачі водойм…………………………. 4
1.2. Токсикологічна характеристика забруднюючих речовин води та їх
нормування…………………………………………………………………... 5
РОЗДІЛ 2. НАУКОВІ ПІДХОДИ ПРИ ОЦІНЦІ СТУПЕНЮ
ЗАБРУДНЕННЯ ВОДОЙМ……………………………………………… 10
2.1. Методи оцінки якості природних вод………………………………. 10
2.2. Комплексна екологічна оцінка водних екосистем в умовах
антропогенного впливу…………………………………………………... 13
РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ЗАБРУДНЕННЯ
ВОДОЙМ ………………….……………………………………………….. 16
3.1. Інженерно-екологічні методи профілактики забруднення водойм… 16
3.2. Заходи із попередження забруднення водного басейну
транспортними суднами………….…………………………………………. 18
3.3. Контроль за рівнем забруднення водного бассейну………………… 19
РОЗДІЛ 4. СТАН ВОДОЙМ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ З
ПОЗИЦІЇ ОЦІНКИ ЇХ ЗАБРУДНЕННЯ……………………………….. 24
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….
28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………... 29

ВСТУП
 Актуальність теми. Актуальністю данної теми є пізнання важливості
профілактики забруднення водойм.
Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання
в народному господарстві. Водні ресурси є одним з життєво важливих
компонентів гідросфери земної кулі та необхідною підвалиною соціально-
економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності
у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем. Частина користувачів
(промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають
воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не
саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика,
водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку,
туризму, спорту.
Незважаючи на неухильне зростання споживання води внаслідок швидкого
збільшення чисельності народонаселення, головною проблемою став не брак
питної води в більшості країн світу, а прогресуюче забруднення річок, озер і
підземних вод. Значне зростання промисловості призвело до різкого збільшення
обсягів технічних відходів, що скидаються, у вигляді неочищених або
недостатньо очищених стічних вод у водоймища. Нині забруднення води в
басейнах великих рік практично на всій території України досягло критичних
показників. Деякі річки практично перетворені на стічні канави. Виносами річок
забруднені прибережні зони Азовського та Чорного морів.
Забруднення водойм промисловими і побутовими стоками особливо
позначається на дефіциті та якості споживчих властивостей прісної води.
Забруднена вода непридатна для використання у господарстві та побуті, а на її
очищення потрібні великі матеріальні фінансові витрати.
Найважливішими шляхами охорони внутрішніх водоймищ є боротьба із
забрудненням, тобто запобігання йому, очищення стічних вод і раціональне
використання водних ресурсів.
 Саме тому дуже гостро постає питання профілактики забруднення водойм,
яка полягає у виконанні низки заходів. Я вважаю, цю проблему досить
актуальною в наш час. Оскільки вода – основа всіх живих процесів. Адже з неї все
зароджувалось і розвивалося на Землі. В минулі роки проблема чистої прісної
води не була настільки поширеною, як зараз. В наш час вона стала глобальною. 

Метою даного дослідження є дослідження та виклад основ профілактики

забруднення водойм.
 Для досягнення поставленої мети було сформульовано наступні задачі:
- З’ясувати значення окремих речовин у забрудненні водойм;
- Перелічити наукові підходи при оцінці ступеню забруднення водойм;
- Засвоїти та викласти основи профілактики забруднення водойм;
- Дослідити стан водойм у Миколаївській області .

Об’єкт дослідження –водойми України та Миколаївської області.

Предмет дослідження – основи профілактики забруднення водойм.
Методи: Компіляція літературних даних.
Особистий внесок автора. Підбір і аналіз літературних джерел;
дослідження наукових робіт; обробка та аналіз отриманих даних; формування
висновку.
РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ОКРЕМИХ РЕЧОВИН У ЗАБРУДНЕННІ ВОДОЙМ

1.1. Види забруднення та забруднювачі водойм

Під забрудненням водойм розуміють потрапляння у значних кількостях і

концентраціях забруднювачів, які послаблюють біосферні функції водойм та
порушують нормальні умови середовища.
Забруднення води проявляється у зміні фізичних, органолептичних
властивостей (порушення прозорості, забарвлення, запаху, смаку), збільшенні
вмісту сульфатів, хлоридів, нітратів, токсичних важких металів, зменшенні
розчиненого у воді кисню повітря, появі радіоактивних елементів,
хвороботворних бактерій тощо [12].
Забруднювачем водойми може бути будь-який фізичний агент, хімічна
речовина або біологічний вид, який потрапляє у водне середовище або виникає у
ньому в кількостях, які виходять за звичайні межі - природних коливань або
середнього природного росту.
Серед фізичних агентів забруднювачами можуть бути тепло, радіоактивні
речовини. Хімічними забруднювачами водойм є нафта і нафтопродукти,
пестициди, важкі метали, діоксини, синтетичні поверхнево-активні речовини.
Надзвичайно небезпечними забруднювачами води є біологічні види, наприклад,
віруси та інші хвороботворні мікроорганізми [12].
Хімічне забруднення - найпоширеніше та найстійкіше. Воно може бути
органічне (феноли, нафтенові кислоти, пестициди та ін.), неорганічне (солі,
кислоти, луги), токсичне (миш'як, сполуки ртуті, свинцю, кадмію та ін.) і
нетоксичне.
Неорганічне забруднення залежно від вмісту у воді інших речовин
призводить до зміни рН водного середовища до значення 5,0 або вище 8,0, тоді як
риба в прісній і морській воді може існувати тільки в діапазоні рН 5,0-8,5.
Бактеріальне забруднення - проявляється у появі у воді патогенних
бактерій, вірусів, найпростіших, грибків тощо [23].
 Радіоактивне забруднення - виникає внаслідок проведення ядерних
випробувань, аварій на атомних підприємств та накопичення радіоактивних
відходів. Воно надзвичайно небезпечне навіть при дуже малих концентраціях у
воді радіоактивних речовин. Радіоактивні речовини можуть накопичуватись
вибірково певними групами живих організмів до рівня, небезпечного або для
самого організму, або для тих, хто ними живиться.
Механічне забруднення - характеризується потраплянням у воду різних
механічних домішок (пісок, шлаки, сміття, мул тощо) [25].
Теплове забруднення пов'язане з підвищенням температури води в
результаті її змішування з теплими технологічними водами підприємств. Теплове
забруднення поверхні водойм і прибережних морських акваторій виникає в
результаті скидання нагрітих стічних вод електростанціями і деякими
промисловими виробництвами. Скидання нагрітих вод у багатьох випадках
зумовлює підвищення температури води у водоймах на 6-8 °С. Площа плям
нагрітих вод у прибережних районах може досягати 30 км2. Більш стійка
температурна стратифікація перешкоджає водообміну поверхневим і донним
шарам. Розчинність кисню зменшується, а споживання його зростає, оскільки з
ростом температури підсилюється активність аеробних бактерій, що розкладають
органічну речовину. За цих умов підсилюється видова різноманітність
фітопланктону й усієї флори водоростей і одночасно сприяє "цвітінню" води [22].

1.2. Токсикологічна характеристика забруднюючих речовин води та їх

нормування

Ацетон
Подразнює, в основному, верхнi дихальнi шляхи, змiнює склад кровi, чим
викликає наркотичний вплив на органiзм. При високих концентрацiях пошкоджує
центральну нервову систему. Викликає подразнення очей, пошкоджує дихальнi
шляхи, трахеї [13].
 Нафта і нафтопродукти
Наркотична дія вуглеводнів, які складають основну масу природних
нафтових газів - метана і його найближчих гомологів - порівняно слабка. Значно
сильніше діють пари менш летучих (рідких) складових частин нафти. Високий
вміст ароматичних вуглеводнів може загрожувати бензольними хронічними
отруєннями з різкою зміною крові. Сернисті сполуки можуть бути причиною
гострих і хронічних отруєнь. Головну роль при цьому відіграє сірководень. При
хронічній дії летучих безсернистих нафт спостерігається підвищена
захворюваність органів дихання; функціональні зміни зі сторони центральної
нервової системи (астено–вегетативний синдром); низький кров`яний тиск і
сповільнення пульсу; ознаки ураження печінки; підвищення вмісту холестирина в
крові [13].
У працюючих по добуванню і переробці багатосернистих нафт
спостерігаються миттєві отруєння летучими з цих нафт при концентрації
сірководню 0,55–0,63 мг/л і вуглеводнів – 15–20 мг/л. При тривалій дії виникає
хронічне отруєння, але без строго специфічних рис. Летучі водні, які входять до
складу нафтових масел, викликають гострі отруєння. Симптоми: загальна
слабкість, втома, рвота, запаморочення, сильний головний біль.
Основним процесом переробки нафти є її перегонкав результаті якої
отримують дистилляти. Після їх очистки мають слідуючінафтопродукти: бензин,
мегроїн, реактивне та газотурбинне топливо, керосин, ДП, та інше.
Бензин діє аналогічно метановим вуглеводам та циклопарафінам.
Характерним є розвиток судорог. Кровяний тиск під дією парів бензину
знижуеться, пульс уповільнюеться. Подих спочатку посилюється, стає досить
частим, ритм порушуеться при появі судорог [13], [18].
Пари також можуть бути причиною появи нестійкості центральної нервової
системи. Висока температура понижує, а низька присилює токсичність бензину.
Нафтові мазути викликають головний біль, серцебиття, сонливість,
тошноту.
 Керосин діє схоже до бензину, сильніше подразнює слизисті оболонки та
шкіру. Спостерігаються головний біль, головокружіння , втратаапетиту, шкіряний
зуд, безсоння, біль в облості серце , спіни, легкий кашель, загальне почуття
слабкості. Можуть бути втрата рівноваги, подразнення шкіри, часто
фурункули [17].

ЛПШ (лімітуючий показник шкідливості) – органолептичний, ГДК

(гранично допустимий коефіцінт) = 0,1мл/л
ЛПШ риб. госп. – рибогосподарська, ГДК = 0,05 мл/л.
Таблиця 1
Нормування ШР (шкідливих речовин) у воді
Водойми Водойми рибо –
культурно – побутового господарського призначення
та господарського
ШР призначення
ГДКв, мг/л
ЛПШ Клас ГДКрг, мг/л ЛПШ Клас
небезп небезп
Ацетон 2,2 Заг. 3 0,005 Т. 3
Нафта 0,3 Орг. 3 0,05 Рг. 4
Сполуки 0,1 Орг. 3 - - -
мангану

Рівень вмісту радіонуклідів і хімічний стан природних вод повністю

підпорядковується явищам кліматичної зональності, змінюючись від
гідрокарбонатно-кальцієвих з мінералізацією 0,1-0,2 г/л в північних широтах, де
опади переважають над випаровуванням, до сульфатно-хлоридно-натрієво-
кальцієвих з мінералізацією 2-5 г/л в засушливих районах , де випаровування
переважає над опадами.
Середній вміст урану-238 в річних водах змінюється від 10-3 Бк/л в
північних районах до 0,6 в південних районах, досягаючи в окремих випадках
значення 100-500 Бк/л в водах засушливих озер, артезіанських свердловин,
мінеральних джерел. Об’ємна активність радія-226 в середньому варіює від 4*10-
3 до 0,185 Бк/л, досягаючи значення 0,37-2,7 Бк/л (підземні води) і до декількох
тисяч – мінеральні свердловини [8].
Природна радіоактивність води обумовлена присутністю радону-220,
радону-222, радію-226, 228, 224, урану-234, 238, калія-40, полонія-210, свинця-210.
Таблиця 2
Активність радіонуклідів в водоймах
Радіонук- Річки Озера Підземні Атмосферні
лід води осади
U238 (0,05-1,85) (0,0025-492) (0,003-123) 0,00025-0,037
0,01-0,04 0,01-0,06 0,006-0,06
U234 (0,07-2,0) (0,003-550) (0,004-400) 0,0003-0,04
0,015-0,05 0,015-0,08 0,008-0,09
Th230 - (*) - 0,003-0,135 -
Ra226 (0,004-0,155) (0,007-0,30) (0,004-18,5) -
0,01-0,03 0,007-0,0037 0,01-0,07
Rn222 0-10 0-10 (10-1000) -
10-30
Pb210 0,001-0,011 0,002-0,008 - 0,007-0,192
Po210 1· 10-5-3· 10- 0,001-0,007 0,0004-0,015 0,007-0,17
3
Th232 4· 10-5-4· 10- 8· 10-5-4· 10- 2· 10-4-1,8 -
4 4
Ra228 - - 0,002-200 -
0,02-0,1
Th228 - - 0,001-73 -
K40 0,037-0,37 0,48 1,11-37 0,037-0,111

Аналіз цих даних показує, що говорити про які-небудь конкретні фонові

значення важко, так як діапазон варіацій природного вмісту одного радіонукліда
навіть у водах одного типу в межах єдиної кліматичної зони може сягати одного
порядку, а в різних кліматичних поясах - двох-трьох порядків і вище [6].
За нормальних умов експлуатації на атомних електростанціях здійснюються
заходи, які забезпечують досить ефективне утримування радіонуклідів у
технологічних системах. Надходження радіонуклідів у природне середовище
зводиться до рівня, припустимого досить жорсткими діючими нормативами.
Незважаючи на те, що радіоактивні викиди і скиди АЕС порівняно мало змінюють
природний радіаційний фон, проблема накопичення штучних радіонуклідів у
біосфері є дуже важливою [5].
Отже, ступінь забруднення водних джерел визначається концентрацією у
воді шкідливих домішок, яка оцінюється вимогами різних галузей народного
господарства. Основними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки
з сільськогосподарських полів, ферм та інших об'єктів, міські й промислові стічні
води та водний транспорт. Шкідливі речовини, такі як ацетон, нафта та
нафтопродукти, радіонукліди негативно впливають не тільки на здоров’я і життя
людини, а й на тварин та рослин.

РОЗДІЛ 2. НАУКОВІ ПІДХОДИ ПРИ ОЦІНЦІ СТУПЕНЮ

ЗАБРУДНЕННЯ ВОДОЙМ

Антропогенний вплив на гідросферу та несприятливі наслідки забруднення

виходять за межі локального впливу, набуваючи регіональний і навіть глобальний
характер. Величезна загроза для всього людства полягає у забрудненні водойм.
Синтетичні органічні речовини, іони важких металів, акумулюючи в тканинах,
мають негативний вплив на репродуктивні процеси гідробіонтів. Це вплив
забруднення знаходить своє реальне вираження в прогресуючої евтрофікації
водойм, накопиченні хімічних токсикантів в різних середовищах, в зниженні
екологічної продуктивності водних екосистем. А.С.Константінов (1986) відзначає,
що створюється загроза порушення екологічної рівноваги в природі, небезпека
якого важко переоцінити. Тому перед людством постає грандіозне завдання
охорони гідросфери. І щоб оцінити стан водойми, необхідні добре розроблені
гідробіологічні класифікації водних екосистем, за якими можливе встановлення
основних змін водних біоценозів в умовах забруднення навколишнього
середовища [2].
Гідробіологічні показники є найважливішим елементом системи контролю
забруднення водного середовища. Контроль навколишнього природного
середовища за гідробіологічними показниками є високо пріоритетним також з
точки зору забезпечення можливості прямої оцінки стану водних екологічних
систем, що зазнають шкідливий вплив антропогенних чинників [16]. 

2.1. Методи оцінки якості природних вод

При оцінці якості природних вод користуються трьома способами: фізико-

хімічним, бактеріологічним і біологічним. Кожен з цих підходів дозволяє
отримувати важливу інформацію, а при їх застосуванні разом - оцінювати водне
середовище з екологічних позицій.
При фізико-хімічній оцінці якості води визначається її прозорість,
концентрація завислих частинок (каламутність), іонний склад, загальна
мінералізація, наявність органічних і біогенних речовин, концентрація
розчинених газів, активна реакція води (рН) та інші. Ці абіотичні характеристики
дуже важливі, але недостатні для повного уявлення про стан водної екосистеми.
Більш повну інформацію про відгук екосистеми на забруднення можна отримати,
аналізуючи якісний і кількісний склад гідробіонтів, наявність чи відсутність в
їхньому тілі небезпечних для життєдіяльності речовин [1].
Біологічні методи оцінки якості води базуються на оцінках планктону,
бентосу, макрофітів та риб на надходження у водне середовище хімічних речовин
мінерального і органічного походження. Ступінь забруднення водних об’єктів
оцінюється за присутністю (або відсутністю) організмів-індикаторів, виходячи з
порівняння видового різноманіття, чисельності і біомаси населення забруднених і
чистих зон. При такому порівнянні користуються абсолютними величинами та
індексами видового різноманіття.
Метод оцінки якості води (як середовища існування гідробіонтів) за
видовим складом та показниками кількісного розвитку видів-індикаторів і
структури утворюваних ними угруповань називається біоіндикацією.
Біоіндикатори якості води - це організми, присутність, кількість або особливість
розвитку яких є показниками природних процесів або антропогенних впливів, що
змінюють склад і властивості води як середовища їх існування. За складом флори
і фауни водних об’єктів, кількісним співвідношенням їх окремих представників
можна судити про ступінь і характер забруднення та стан водних екосистем.
Метод біоіндикації дозволяє, оцінювати ефективність роботи очисних споруд та
поширення забруднень при транскордонному перенесенні токсичних речовин [3].
Застосовуються три методи біоіндикації: організмений, популяційний та
біоценотичний.
Організмений метод базується на морфологічних критеріях та фізіолого-
біохімічних реакціях гідробіонтів на забруднення.
Серед природних реакцій організмів, які характеризують різну ступінь
забруднення водойм, можуть бути зміни у поведінці гідробіонтів. Наприклад, із
зростанням концентрації метану або сірководню у придонних шарах води
бентосні організми спливають на поверхню, де більш висока насиченість води
киснем і не так виявляється токсична дія газів [19].
Біоіндикація на рівні популяцій враховує зміни, які відбуваються у структурі
і функції груп гідробіонтів одного виду. Під впливом змін якості води може
змінюватися вікова і статева структура популяцій, відбуватись перехід
метагенетичних видів від партеногенезу до двостатевого розмноження;
відкладаються яйцеклітини, які розвиваються без запліднення, різко знижуються
чисельність та біомаса популяцій.
Біоценотична індикація зводиться до порівняння видового багатства, його
різноманіття, чисельності та біомаси дослідних та контрольних ділянок (зон)
водойм. З цією метою для кожної зони сапробності запропоновано списки
найбільш характерних організмів-індикаторів. Так, в полісапробній зоні
нараховується близько 30 видів, серед яких бактерії, гриби, найпростіші, деякі
коловертки, олігохети, личинки двокрилих комах. Для мезо- і оліготрофних зон
список видів значно більший. Списки видів-індикаторів сапробності нараховують
зараз близько 2500 видів рослин і тварин. Основним недоліком цієї системи є
необхідність аналізу дуже великого масиву гідробіологічних проб. На це
витрачається багато часу, а для їх опрацювання необхідна висока професійна
підготовка фахівців-гідробіологів [9].
З урахуванням того, що одні і ті ж індикаторні організми часто
зустрічаються у двох і навіть трьох зонах сапробності (полі-, α- і β-
мезосапробній) Р. Пантле і Г. Букк (1955) запропонували визначати якість води з
урахуванням кількісних показників видів-індикаторів. З цією метою введено
індекс сапробності. У модифікації В. Сладечека індикаторна значимість
олігосапробів, α- і β-мезосапробів та полісапробів приймається відповідно за
1,2,3,4 та 5. При цьому за 1 приймається випадкова знахідка, 3 - часта

зустрічаємість, 5 - масовий розвиток. Індекс сапробності ( ) визначається за

формулою:

де 
S - індикаторна значимість i-го виду;
hi - його відносна чисельність або біомаса;
N- кількість видів-індикаторів.
 У полісапробній зоні індекс сапробності більше 3,5, у α- і β-мезосапробній
— 3,5-2,5 та 2,5-1,6 відповідно. В олігосапробній зоні ці величини
характеризуються значеннями менше 1,5 [4].
Санітарно-бактеріологічна оцінка якості води ґрунтується на визначенні
двох основних показників: мікробного числа і кількості бактерій групи "Колі".
Оптимальним санітарно-показовим мікроорганізмом прийнято кишкову паличку.
Найменший об'єм води в мілілітрах, який містить одну кишкову паличку,
називається "Колі-титр"; абсолютна кількість кишкових паличок віл води – це
"Колі-індекс". Таким чином, "Колі- індекс" дорівнює 1000/Колі-титр. Для чистої
(питної) води "Колі- індекс" ≤ 3, "Колі-титр" ≥ 300. Повна санітарно-
епідеміологічна оцінка, крім мікробного числа і "Колі-індекса", включає також
визначення третього показника – вміст яєць гельмінтів [4].

2.2. Комплексна екологічна оцінка водних екосистем в умовах

антропогенного впливу

Оцінка стану водних екосистем в умовах антропогенного впливу повинна

передбачати комплексний підхід з використанням різних методичних підходів.
Комплексна екологічна оцінка якості води здійснюється з застосуванням великого
набору гідрофізичних, гідрохімічних, гідробіологічних, бактеріологічних та інших
показників, які відображають особливості абіотичної і біотичної складових
водних екосистем [10].
Основою екологічної оцінки є класифікація якості поверхневих вод суші та
естуаріїв, побудована за екологічним принципом. Вона включає загальні і
специфічні показники, які характеризують якість води. До загальних показників
належать сольовий склад і трофо-сапробність вод, які можуть змінюватись
під впливом природних процесів і господарської діяльності. Специфічні
показники характеризують вміст у воді забруднюючих речовин - токсикантів і
радіонуклідів.
 Комплексна екологічна класифікація якості поверхневих вод суші включає
три групи спеціалізованих класифікацій, а саме: групу класифікацій за критеріями
сольового складу, класифікацію за трофо-сапробіологічними (еколого-
санітарними) критеріями і групу класифікацій за критеріями вмісту специфічних
речовин (токсичної і радіоактивної дії), а також за рівнем токсичності води [14].
Мінералізація та іонний склад води відображають природні умови
формування якості води. У данному випадку мова йде про надходження солей з
грунтів прилеглих територій і перехід їх у водне середовище. Але мінералізація та
іонний склад води можуть змінюватись під впливом антропогенних чинників
(надходження солей із стічними водами та з водозбірної площі). З метою оцінки
такого впливу вводиться класифікація якості прісних гіпогалінних, олігогалінних
та β-мезогалінних вод за критеріями забруднення компонентами сольового
складу.
Таким чином, всі ці спеціалізовані класифікації характеризують якість води
за критеріями сольового складу, виходячи з різної природи надходження солей у
водойми та різного фонового їх вмісту у природних водах (поверхневі прісні,
слабосолоні води суші та естуаріїв) [6].
Друга група показників якості води об’єднує трофо-сапробіологічні
(еколого-санітарні) критерії. Вона включає гідрофізичні показники, що
характеризують прозорість води та наявність завислих речовин і гідрохімічні
показники - pH, азот амонійний, нітритний, нітратний, фосфор фосфатів,
розчинений кисень, перманганатна та біхроматна окисненість, БСК5. Ці показники
характеризують абіотичну складову екосистеми та умови існування гідробіонтів
[22].
Гідробіологічні показники, які характеризують трофо-сапробіологічний
стан екосистеми - це біомаса фітопланктону та індекс самоочшцення-
самозабруднення (А/R). Саме від первинної продукції залежить
внутріпшьоводоймне забруднення органічними речовинами. Тому такі показники,
як біомаса фітопланктону, валова первинна продукція, відношення валової
продукції до деструкції характеризують якість води та відгук водних екосистем на
процеси евтрофікації.
До екологічних бактеріологічних показників належать чисельність
бактеріопланктону та сапрофітних бактерій. До трофо-сапробіологічної
класифікації включений індекс сапробності, який дозволяє інтегрально оцінювати
ступінь забруднення внаслідок надходження стічних вод, а також
внутрішньоводоймного продукування органічної речовини. Важливу інформацію
для екологічної класифікації якості вод дає біоіндикація сапробності з
урахуванням індексів сапробності, отриманих за системами Пантле-Букка (за
фіто- та зоопланктоном або зообентосом) і Гуднайта-Уітлі (за зообентосом) [12].
Зростання антропогенного впливу на водні екосистеми призвело до того, що
токсиканти зустрічаються практично в усіх водних об’єктах. В останні
десятиріччя внаслідок випробування ядерної зброї та аварій на атомних
електростанціях спостерігається підвищення рівня радіоактивності води.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ЗАБРУДНЕННЯ ВОДОЙМ

3.1. Інженерно-екологічні методи профілактики забруднення водойм

Ці методи припускають створення такої системи природи і промисловості, в

якій виробництво не впливає на ресурси природи планети. Інженерні способи
спрямовані на поліпшення вже існуючої техніки і створення нової, яка має менше
шкодити гідросфері. Екологічні способи спрямовані на те, щоб природне
середовище самоочищувалося та самовідновлювалося. Це робиться за допомогою
слідуючих методів:
- очищення стічних вод;
- впровадження замкнутих технологій водозабезпечення;
- скорочення обсягів скидання забруднювачів у водойми;
- вдосконалення технологічних процесів.
Усі природні водойми здатні самоочищатися. Самоочищення води - це
нейтралізація стічних вод, випадіння в осад твердих забруднювачів, хімічні,
біологічні та інші природні процеси, що сприяють видаленню з водойми
забруднювачів і поверненню води до її первісного стану [19].
Однак здатність водойми до самоочищення має свої межі. Сьогодні у
водойми надходить така величезна кількість стічних вод, настільки забруднених
різними токсичними для їхніх мешканців речовинами, що багато водойм почали
деградувати. Тому людство, якщо воно хоче мати майбутнє, мусить негайно
вжити спеціальних заходів для очищення забруднених вод і повернення джерел
водопостачання до такого стану, за якого вони стали б придатними для
використання [12].
Чинними законами України передбачається, що для різних господарських
потреб має використовуватися вода певної якості. Недопустимо, наприклад,
використовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, забороняється скидати
у водойми стічні води, які містять цінні відходи, що можуть бути вилучені із
застосуванням раціональної технології. Основний напрям захисту водного
середовища - перехід підприємств до роботи за схемою замкненого циклу
водопостачання, коли вони після очищення власних стічних вод повторно
використовують їх у технологічному циклі, і забруднені стічні води взагалі не
потрапляють у водойми.
У сільському господарстві слід запровадити сувору економію води,
раціональне її використання. Так, заміна суцільного поверхневого поливу на
зрошуваних землях дощуванням або краплинним поливом дає змогу зробити ті
самі врожаї з меншими в (5-7 разів) витратами води. Скоротити кількість
пестицидів, фосфатів, нітратів, що потрапляють у водойми, можна частковою
заміною хімізації сільського господарства біологічними методами боротьби зі
шкідниками і хворобами рослин, чітким дотримуванням сівозмін, уведенням
більш продуктивних і стійких до хвороб та шкідників рослин [9].
Очищення стічних вод - це руйнування або видалення з них забруднювачів і
знищення в них хвороботворних мікробів. Сьогодні застосовуються два методи
очищення стічних вод: у штучних умовах (у спеціально створених спорудах) і в
природних (на полях зрошення, в біологічних ставках тощо). Забрудненні стічні
води послідовно піддають механічному, хімічному і біологічному очищенню.
Механічне очищення полягає у видаленні зі стічних вод нерозчинних
речовин (піску, глини, мулу), а також жирів і смол. Для цього використовуються
відстійники, сита, фільтри, центрифуги тощо. Сучасні передові методи із
застосуванням найкращих закордонних установок дають змогу видаляти зі
стічних вод до 95 % твердих нерозчинних забруднювачів [2].
Хімічне очищення стічних вод здійснюється після їх механічного очищення.
В забруднену різними сполуками воду додають спеціальні речовини-реагенти. Ці
речовини вступаючи в реакцію із забруднювачами утворюють нешкідливі
речовини, які випадають в осад і видаляються.
Біологічне очищення стічних вод, як правило, завершальний етап.
Органічна речовина, що міститься у стічній воді, окислюється аеробними
бактеріями до вуглекислого газу і води, а також споживається гетеротрофними -
консументами. Чим більше в очищувальній воді є гідробіонтів гетеротрофів і чим
вища їхня біологічна активність, тим інтенсивніше відбувається процес
очищення. Крім того, організми- фільтратори, поглинаючи й згодом осаджуючи
різні суспензії, сприяють їх похованню на дні та освітлюють води. Біологічне
очищення здійснюють у спеціальних гідротехнічних спорудах і установках - на
так званих полях зрошення, виведеними бактеріями та водоростями. Комплекс
організмів які беруть участь у процесах біологічного очищення, називають
активним мулом [18].
 Деякі особливо токсичні стічні води хімічних підприємств взагалі не
піддаються очищенню ніякими сучасними методами. Їх доводиться закачувати в
підземні сховища, наприклад, відпрацьовані нафтові родовища. Таким чином
створюються небезпечні об’єкти, оскільки ніхто не може дати 100 відсоткової
гарантії, що отруйні води не потраплять колись у підземні водоносні горизонти.
Водні об’єкти України які мають особливу наукову цінність оголошенні
заповідниками. До таких належать окремі ділянки акваторій Чорного та
Азовського морів у межах заповідників “Дунайські плавні” та Чорноморського
біосферного, та гідрологічного заказника “Молочний лиман”. Україна як
учасниця ООН бере участь у вирішенні проблем водних ресурсів світу [18].

3.2. Заходи із попередження забруднення водного басейну транспортними

суднами

До основних заходів із попередження забруднення водного басейну

транспортними суднами можна віднести:
– заборону скидання забруднюючих відходів із суден у внутрішніх
водоймах;
– прийняття міжнародних угод про припинення скидання з суден усіх видів
відходів і зливання нафтовантажів, забрудненої ними води у відкритих морях і
океанах у межах встановлених зон;
– обладнання суден додатковими засобами і установками для утилізації або
знешкодження деяких видів відходів, а також для тимчасового накопичення
частини відходів з наступним здаванням їх на берег для знешкодження або
переробки;
– розробка нових конструкцій суден, що більшою мірою гарантували б
збереження нафтовантажів, навіть за умов аварійних ситуацій [16].
 На підприємствах водного транспорту слід проводити постійну роботу з
припинення скидання виробничого й побутового сміття, а також забруднених вод
у річки, озера й моря.
На першому етапі має бути проведена інвентаризація шкідливих відходів,
котрі скидаються у воду з кожного судна, а потім розроблено плани
облаштування суден відповідними пристроями і, насамперед, контейнерами для
сміття і цистернами для збирання всіх забруднених нафтовмісних вод [10].
В Україні проводиться практична робота щодо реалізації прийнятих
міжнародних вимог. Так, на експлуатованих суднах ранньої побудови
встановлено додаткове обладнання, призначене для збирання або утилізації
суднового сміття і виробничих відходів, а також нафтовмісних вод. Здавання води
на берег відбувається по трубах або, частіше, за допомогою очисних станцій і
суден-сміттєзбірників, які швартуються до прибулого у порт судна, приймають
від нього нафтовмісні води й сміття і переправляють їх на берегові станції для
очищення, переробки або, відповідно, для знешкодження. У річковому транспорті
практично всі судна мають обладнання для збирання господарських і фекальних
стоків, котрі вони здають через спеціальні причали в берегові каналізаційні
мережі [3].

3.3. Контроль за рівнем забруднення водного бассейну

Найважливішою складовою частиною Українського водно-санітарного

законодавства є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у
воді водойм. При обґрунтуванні гранично допустимих концентрацій насамперед
враховується безпека здоров'я населення — головного водокористувача.
Розрізняють рівні забруднення, що не впливають прямо чи побічно на санітарні
умови водокористування і здоров'я населення, — гранично допустимі
концентрації для водойм господарсько-питного і культурно-побутового
користування і рівні забруднення, що торкаються не стільки інтересів охорони
здоров'я, скільки інших інтересів населення, — граничнодопустимі концентрації
для рибогосподарських водойм.
При встановленні гранично допустимої концентрації тієї чи іншої речовини
обов'язково розглядаються три ознаки шкідливості: загально санітарний,
органолептичний і санітарно-токсикологічний [5].
Як правило, водойми забруднюються одночасно декількома речовинами.
Ефект дії шкідливих речовин з однаковою ознакою шкідливості, що лімітує, при
концентраціях близьких до гранично допустимих сумується.
На сьогодні Мінздравом України затверджені більш 600 гранично
допустимих концентрацій шкідливих речовин у водоймах господарсько-питного і
культурно-побутового водокористування.
Рибогосподарські гранично допустимі концентрації, установлені для 137
речовин — це такі концентрації забруднювачів, при постійній присутності яких у
водоймі виконуються наступні умови:
- не спостерігаються випадки загибелі риб і організмів, шо служать для риб
кормом;
- не відбувається поступове винищування тих чи інших видів риб, для життя
яких водойма була придатною, а також заміни корисних для риб, у кормовому
відношенні, організмів на малоцінні чи ті, що не мають кормового значення;
- не відбувається псування товарних якостей риб, що живуть у водоймі,
наприклад, поява неприємних запахів та ін.,
- не відбувається зміни, здатної у визначені сезони чи в доступному для
огляду майбутньому привести до загибелі риб, заміна цінних видів на малоцінні
чи до втрати рибогосподарської цінності, як усієї водойми, так і її частини [25].
Окремі гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у водоймах
господарсько-питного і рибогосподарського водокористування наведені в
таблиці 3.
Таблиця 3 
Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у водоймах
господарсько-питного і рибогосподарського водокористування
 ГДК, мг/л
Для водойм господарсько- Для
Забруднююча
питного і культурно-побутового рибогосподарських
речовина
використання водойм
Амоній (МНА) 2 0,5
Калій (ДО") - 50
Кальцій (СаА) - 180
Магній (МА') - 40
Натрій (Na*) - 120
Нітрат-іон 40 40
Сульфат-іон 500 100
Хлорид-іон 350 300
Фтор-іон 1,5 0,75

Питання раціонального використання водних ресурсів України

регламентуються " Правилами охорони поверхневих вод від забруднення
стічними водами", відповідно до "Основ законодавства ... про охорону здоров'я" і
"Основ водного законодавства...", які повинні випередити й усунути існуючі
забруднення стічними водами водних об'єктів, використовуваних для:
- господарсько-питного водопостачання;
- культурно-побутових нестатків населення;
- рибогосподарських цілей.
Забороняється скидання стічних вод, якщо:
- стоки можуть бути усунуті шляхом раціональної технології використання
обігового і повторного водопостачання, пристрою безстічних виробництв;
- стоки містять коштовні відходи, що можуть бути утилізовані;
- стоки містять сировину, напівпродукти й інше в кількостях, що
перевищують нормативи втрат;
- містяться речовини, для яких не встановлені ГДК [20].
Правилами заборонені витоки з нафтопроводів і нафтопромислів, а також
витоки з засобів водного транспорту, що плавають. Правилами обговорені умови
спуску стічних вод у водні об'єкти.
 Таблиця 4 
Гранично допустимі концентрації деяких речовин
Об'єкти господарсько-
питного і
Найменування культурно-побутового Об'єкти рибного
речовини призначення господарства, мг/ л
(водокористування), мг/
л
Аміак 2,0 (по азоту) 0,05
дат
ОД 1,0 відсутність 0,01
Мідь (32+)
Миш'як (As+) 0,05 0,05
Свинець(Р2+) од 0.1
Нафта, в якій
0,1-03 0,05
багато сірки
УСЬОГО 420 нормативів 68 нормативів

Правилами також обговорені: охорона водних об'єктів від забруднення

поверхнево-активними речовинами; технічні умови відведення стічних вод у
водні об'єкти i процедура узгодження умов такого відведення; порядок контролю
ефективності очищення, знешкодження і знезаражування стічних вод;
відповідальність за порушення правил.
Відповідно до "Основ водного законодавства" при проектуванні нових і
реконструкції існуючих виробництв необхідно передбачати очищення всіх
стічних вод підприємства від шкідливих речовин, що містяться в них [20].
Технічні умови відведення стічних вод у водні об'єкти залежать від (при
проектуванні):
- кількості, складу і режиму відведення;
- санітарного стану водного об'єкта в районі проектованого підприємства
(цеху);
- санітарної ситуації вище і нижче спуску стічних вод цього об'єкта
проектування;
 - цільового призначення водного об'єкта в даний час і на перспективу;
- нормативів даних "Правил" стосовно до категорій водокористування (І —
використання водного об'єкта як джерела господарсько-питного водопостачання,
II — для купання, спорту, відпочинку і ті, що знаходяться в категорії III) [20].
Отже, основи профілактики та попередження забруднення водойм
полягають у використанні та виконанні наступних методів: інженерно-
екологічних (очищення стічних вод, впровадження замкнутих технологій
водозабезпечення, скорочення обсягів скидання забруднювачів у водойми,
вдосконалення технологічних процесів), заходів із попередження забруднення
водного басейну транспортними суднами, здійснення контролю за рівнем
забруднення водного бассейну.

РОЗДІЛ 4. СТАН ВОДОЙМ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ З

ПОЗИЦІЇ ОЦІНКИ ЇХ ЗАБРУДНЕННЯ

Для Миколаївської області є актуальною проблема забруднення водних

ресурсів через скид стічних вод, яку значно ускладнює відсутність мереж
централізованого водовідведення та якісної очистки господарсько-побутових і
виробничих стоків.
Держуправлінням зареєстровано 43 водокористувача, які здійснюють скид
зворотних вод у поверхневі водні об’єкти.
У 2019 році загальний обсяг скиду зворотних вод становив - 77,28 млн.м3 (у
тому числі обсяг скиду у накопичувачі 3,27 млн.м3), що менше порівняно з 2018
роком на 14,46 млн.м3 (на 15,8%). Обсяг скиду забруднених зворотних вод
(стічних) дорівнював 25,73 млн.м3 [16].
Скид промислових стоків до поверхневих водних об’єктів області
здійснюється підприємствами енергетики та машинобудівної галузі. До
зазначених стоків належать теплообмінні та продувочні води, які за якісним
складом класифікуються як нормативно чисті без очищення. Обсяг скидів
нормативно чистих стоків без очищення у 2019 році дорівнював 47,15 млн. м3, що
у порівнянні з 2018 роком менше на 11,48 млн. м3 чи на 19,8 %.
Найбільший обсяг скиду нормативно чистих без очищення зворотних вод в
області здійснюється ВП «Южно-Українська АЕС», до складу якої належать
Олександрівська ГЕС та Ташлицька ГАЕС. Обсяг скидів зазначеного
підприємства складає 42% від загального скиду зворотних вод по області і
дорівнює 32,48 млн.м3.
З перевищенням встановлених нормативів скиди зворотних вод
здійснюються переважно підприємствами комунальної сфери [23].
Згідно з результатами моніторингових досліджень за станом роботи
обласних очисних споруд каналізації, які проводяться Державною екологічною
інспекцією в Миколаївській області в межах “Програми моніторингу довкілля
Миколаївської області”, майже всі очисні споруди області здійснюють скид
недостатньо очищених стічних вод. Кратність перевищень величин гранично -
допустимих скидів від обласних очисних споруд каналізації за основними
забруднюючими речовинам складає від 1,5 до 6 разів.[8]
Головні забруднювачі поверхневих вод в області, визначені такі комунальні
підприємства: МКП «Миколаївводоканал», КП «Міський водоканал» (м.
Баштанка), КП “Первомайський міський водоканал” та БГКП «Сирена».
В результаті експлуатації в аварійному стані каналізаційних мереж,
насосних станцій, скидного колектору (в частині глибоководного випуску),
неефективності роботи очисних споруд каналізації м. Миколаєва, скид стоків
здійснюється з перевищенням нормативних показників якості по БСК5, ХСК,
залізу загальному, завислих речовин та фосфатах [16].
 Невирішеною залишається проблема каналізування сільської місцевості.
Точніше, мережі каналізації в них практично відсутні. Майже всі житлові будинки
та організації збирають свої стоки у вигрібні ями, які проникають в ґрунтові та
поверхневі води.
Стосовно здійснення очистки стічних вод на промислових підприємствах
області зазначаємо, що найбільша їх кількість зосереджена у м. Миколаєві, де
скид господарсько-побутових та промислових стоків здійснюється переважно на
міські очисні споруди.
Попередню очистку виробничих стоків перед їх передачею до міської
каналізаційної мережі здійснюють такі підприємства м. Миколаєва, як ДП НВКГ
“Зоря”-“Машпроект”, ДП «Миколаївський морський торговельний порт», ТОВ
«Морський спеціалізований порт ”Ніка - Тера” та ПАТ «Миколаївський
суднобудівний завод «Океан».
Крім того, в області існує проблема очищення зливових вод перед їх скидом
до природних водойм. [9]
За даними Держуправління, у містах області (м. Миколаїв, м.
Южноукраїнськ, м. Новий Буг, м. Первомайськ, м. Вознесенськ) мережі зливової
каналізації експлуатуюся без очисних споруд та оформлення відповідної
дозвільної документації на скид стічних (зливових) вод.
Проблема забруднення вод в Миколаївській області ускладнюється через
скид високомінералізованих шахтних вод Кривбасу до р. Інгулець.
Аварійний скид високомінералізованих шахтних вод гірничорудних
підприємств Кривбасу за 21 рік втілився у планове забруднення вод р. Інгулець,
екологічний стан якої, створює загрозу не тільки зрошувальним угіддям, але і
значно погіршує якість питної води в регіоні [5].
Кожен рік до р. Інгулець, яка є притокою Дніпра скидаються біля 12 млн. м3
шахтних вод Кривбасу з мінералізацією до 4000 мг/л. У разі здійснення
регулярної промивки русла р. Інгулець дніпровською водою, можливо суттєво
покращати якість вод згаданого водного об’єкту.
 Через обмеженість запасів прісних підземних вод, наявність навантаження
на екосистему водних об’єктів в результаті скидів недостатньо очищених
зворотних вод підприємств та комунальних господарств, рішення проблеми
якісного питного водопостачання населення є пріоритетним для області.
Наявність нітратів у підземних водоносних горизонтах пояснюється
відсутністю мереж централізованого водовідведення, що призводить до
накопичення стоків у вигрібних ямах населення.
За даними спостережень Миколаївської обласної санепідемстанції
основною причиною бактеріального забруднення питної води є аварійні ситуації
на водопровідних мережах [22].
В гирлових водах П. Бугу та Інгулу станом на 2018 рік солоність
коливалась  від 3,2 (р–н набережної Інгулу) до 6,43 г/дм3  (р–н морського порту).
Вміст нафтопродуктів склав від не виявлено до 0,09 мг/дм3 (при ГДК 0,05
мг/дм3).
Протягом року перевищення ГДК по СПАР, нітритному азоту і амонійному
азоту не спостерігалось.
 Перевищення ГДК по фенолам протягом року спостерігалось по всій
акваторії міста Миколаєва в 1,1 – 7,7 рази [11].
Вміст розчиненого кисню протягом року на поверхневому горизонті в
районах  спостережень м. Миколаєва склав:
- набережна Інгулу – 7,09 – 10,25 мг/дм3  ( 78 - 125 % насичення)
- Варварівський мост – 7,17 – 7,86 мг/дм3  ( 79 - 96 % насичення)
- морський порт – 7,96 – 9,73 мг/дм3  ( 85 - 112 % насичення)
Основним джерелом забруднених стічних вод є підприємства житлово-
комунального господарства, а точніше загальноміські каналізаційні очисні
споруди в м. Миколаєві, м. Первомайську, м. Нова Одеса, м. Баштанка та Очаків.
Загальний обсяг скиду забруднених стічних вод склав 25,6 млн.м3, що на 0,1
млн.м3 менше ніж у 2017 році (25,7 млн.м3) [19].
Таким чином, як висновок слід зазначити, що інтенсифікація господарської
діяльності, все зростаючі техногенні навантаження на геологічне середовище
істотно впливають на еколого-гідрогеологічну обстановку в Миколаївській
області. При подальшій інтенсифікації господарської діяльності без обліку всього
комплексу процесів і явищ, зв’язаних із природними і техногенними факторами
неминуче погіршення еколого - гідрогеологічної обстановки.

ВИСНОВКИ
1. Ступінь забруднення водних джерел визначається концентрацією у воді
шкідливих домішок, яка оцінюється вимогами різних галузей народного
господарства. Основними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки
з сільськогосподарських полів, ферм та інших об'єктів, міські й промислові стічні
води та водний транспорт. Шкідливі речовини, такі як ацетон, нафта та
нафтопродукти, радіонукліди негативно впливають не тільки на здоров’я і життя
людини, а й на тварин та рослин.
2. При оцінці якості природних вод користуються трьома способами:
фізико-хімічним, бактеріологічним і біологічним. Кожен з цих підходів дозволяє
отримувати важливу інформацію, а при їх застосуванні разом - оцінювати водне
середовище з екологічних позицій.
 3. Основи профілактики та попередження забруднення водойм полягають у
використанні та виконанні наступних методів: інженерно-екологічних (очищення
стічних вод, впровадження замкнутих технологій водозабезпечення, скорочення
обсягів скидання забруднювачів у водойми, вдосконалення технологічних
процесів), заходів із попередження забруднення водного басейну транспортними
суднами, здійснення контролю за рівнем забруднення водного бассейну.
4. Інтенсифікація господарської діяльності, все зростаючі техногенні
навантаження на геологічне середовище істотно впливають на еколого-
гідрогеологічну обстановку в Миколаївській області. При подальшій
інтенсифікації господарської діяльності без обліку всього комплексу процесів і
явищ, зв’язаних із природними і техногенними факторами неминуче погіршення
еколого - гідрогеологічної обстановки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Багнюк В. Екологія на порозі третього тисячоліття // Вітчизна 2000. -
№1-2. - С. 135-141
2. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Навч. посібник. – К.:
Либідь, 2002. – 346 с.
3. Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. -
Симферополь: Сонат, 1998. - 224 с.
4. Гвоздев Ю.А. Агония Черного моря // Экология и жизнь. – 2004. - №4. –
С. 53-55
5. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. – К.,
1990.
6. Гриб Й. Життя морів у річках //Краєзнавство. Географія. Туризм. - 1998. -
березень (№11). - С. 6
7. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з
курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.
8. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного
середовища. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 203 с.
9. Жуков А.И., Монгайт И.Л., Родзиллер И.Д. Методы очистки
производственных сточных вод. - М.: Химия. - 1996. – 345 с.
10. Загальна гідрологія. / За ред. Лисогора С.М. – К.: Фітосоціоцентр, 2000.
– 264 с. 7.   Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Лібра, 1998. – 246 с.
11. Запольський А.К. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних
вод: Підручник. К.: Лібра. – 2000. – 580 с.
12. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник для вузів. –
К.: Вища школа. – 2003. – 358 с.
13. Злобін Ю.Л. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 248 с.
14. Каракаша ИМ. Экологическое право Украины. - Одесса: Латстар, 2001. -
478 с.
15. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. - К.: Заповіт,
1996. - 108 с. 11. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
16. Конвенція про захист Чорного моря, підписана Україною в 1992 р. і
ратифікована в 1994 р.
17. Кузьменко М.И. Радиоэкологичекие проблемы водоемов Украины //
Гидробиол. журн. - 1998. - №6. - С. 95-119.
18. Луцько В.С. Екологічна безпека водних ресурсів України в умовах
глобалізації // Вода і водоочисні технології. – 2003. - №4. – С. 25-33
19. Мазур И.И., Молдованов О.И. Курс инженерной экологии. - М.: Высшая
школа, 1999. - 447 с.
20. Масюк Н.Т. Введение в сельскохозяйственную экологию. -
Днепропетровск, 1989. - 192 с.
 21. Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Экология. - Уфа: Восточный университет,
1998. - 256 с. 15. Никаноров А.М., Хоружая Т.А. Экология. – М.: ПРИОР, 2000. –
304 с.
22. Національна доповідь "Про стан навколишнього природного середовища
України за 2000 рік"
23. Радиоактивное и химическое загрязнение Днепра и его водохранилищ
после аварии на Чернобыльской АЭС / В.Д. Романенко, М.И. Кузьменко, Н.Ю.
Евтушенко и др. - К.: Наук. Думка. - 1992.- 194 с.
24. Романенко В.Д. Стратегічні напрями водно-екологічної політики в
Україні // Наук. зап. Терноп. держ. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: Біол., Спец. вип.:
Гідроекологія. - 2001. -№3 (14). - С. 3—5.
25. Овсіюк О.П. Методики екологічної оцінки та нормування якості
поверхневих вод України //Екологія довкілля і безпека життєдіяльності. – 2003. -
№3. – С. 18-27