Цитати про образ Мавки з твору «Лісова пісня»

На початку твору: "З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в
ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і
проводить долонею по очах."

Лукаш говорить про Мавку при першій зустрічі:

"Що ж, ти зовсім така, 

як дівчина... ба ні, хутчій як панна, 

бо й руки білі, і сама тоненька, 

і якось так убрана не по-наськи... 

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені... а були, 

як небо, сині... О! тепер вже сиві, 

як тая хмара... ні, здається, чорні 

чи, може, карі... ти таки дивна!"

Коли Лукаш грає на сопілці:"Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась
туга, аж до сліз"

Мавка рятує Лукаша:"Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він
загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за
другий."

Помилка Мавки( вона уподібнюється до людини - зраджує своїй природі): "Мавка виходить з
хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина
з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене
навколо голови."

Мавка допомагає польовій Русалці: "М а в к а 

(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової.)Ось тобі, сестро,
яса! 

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі."

Мавка не зраджує Лукашеві з Перелесником, по при дану їй можливість: 

"Мавка трохи нерішуче подає йому руку. 

Дозволь покласти братній поцілунок 

на личенько твоє бліде. 

(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує)."

Мавка перед тим, як марище забрало її у своє царство:"Мавка йде назустріч Лукашеві.
Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її
великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається."

Перевтілення Мавки: "Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям."

Мавка в кінці твору: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш
кидається до неї з покликом щастя."