Практичне заняття № 6

Тема: Інтерактивні технології у ЗВО

1. Інноваційний підхід до навчання і виховання у ВНЗ.

Одним із шляхів модернізації освітньої системи постає упровадження в навчальний
процес ВНЗ інноваційних педагогічних технологій і методів. Інновації (італ. іnnovatione -
новизна, нововведення) – нові форми організації діяльності і управління, нові види
технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.
  Інноваційну педагогічну технологію розглядають як особливу організацію
діяльності та мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі,
або як процес засвоєння, впровадження і поширення нового в освіті.
  Інновація педагогічного процесу означає введення нового в мету, зміст, форми і
методи навчання та виховання, в організацію спільної діяльності учасників навчального
процесу. 
  Інноваційні технології, що використовуються у системі вищої освіти
розглядаються як моделювання викладачем змісту, форм і методів навчального процесу
відповідно до поставленої мети з використанням новизни. У практиці навчально-виховної
діяльності сучасного ВНЗ використовуються такі технології навчання як:
диференційоване, проблемне, контекстне навчання, ігрові технології навчання,
інформаційні технології, кредитно-модульна технологія, особистісно-орієнтоване
навчання тощо.
  Сучасним дидактичним пошукам технологій контекстного навчання властиві
орієнтація на тісний зв’язок навчання з безпосередніми життєвими потребами, інтересами
і досвідом магістрантів. Кожен магістрант є носієм індивідуального особистісного
досвіду, який потрібно враховувати і на який необхідно спиратися у процесі професійної
підготовки.
  Такий підхід до організації процесу професійної підготовки допомагає створити
атмосферу професійного компетентного формування, яка перетворює магістранта не лише
в суб’єкта пізнання, але й у суб' єкта власного професійно-особистісного розвитку.
  Одним з видів застосування сучасних інноваційних технологій навчання в процесі
професійної підготовки майбутнього викладача є інформаційні засоби навчання, для
успішного і цілеспрямованого використання яких викладачі вищих навчальних закладів
повинні знати їх дидактичні можливості та принципи функціонування.
  Ефективність застосування сучасних інформаційних технологій у процесі
розвитку основ педагогічної майстерності майбутнього викладача забезпечується
різноманітністю форм представленої інформації, високим ступенем наочності;
можливістю організації колективної та індивідуальної дослідницької роботи.
  Впровадження інноваційних технологій у процес професійної підготовки
майбутнього викладача допомагає їм опанувати навчальний матеріал в індивідуальному
темпі, самостійно, використовуючи зручні способи сприйняття інформації, що викликає у
них позитивні емоції і формує позитивну мотивацію навчання. З метою інтенсифікації
професійної підготовки студентів в ВНЗ за допомогою запровадження комп’ютерних
презентацій, електронних словників, підручників і посібників; тестових програм, програм-
підручників, програм-тренажерів, словників, довідників, енциклопедій, відеоуроків,
бібліотек електронних наочних посібників, тематичних комп’ютерних ігор та ін.,
створюється навчальне професійно орієнтоване інформаційне середовище, що сприяє
розвитку основ педагогічної майстерності майбутніх викладачів.
  Зміст інформаційно-розвивальних технологій, метою яких є розвиток основ
педагогічної майстерності майбутнього викладача, що володіє необхідної системо знань і
великим запасом інформації, включає лекційний, семінарські, практичні заняття,
самостійне вивчення літератури та ін. Підвищення ефективності лекційних занять
досягається використанням системи мультимедійних лекцій, що повинні враховувати
індивідуальну, авторську манеру лектора, специфіку навчальної дисципліни, рівень
підготовки студентської аудиторії.
  Широкі перспективи відкриває використання інформаційних технологій на
практичних заняттях. Надзвичайно дієвим засобом навчання є опрацювання теоретичного
матеріалу за допомогою презентацій та технологій майндмеппінгу (створення логічних
схем). Технічними перевагами інформаційних технологій є використання гіпертекстової
інформації, що забезпечує зручний доступ до довідкових даних, глосарію, анімаційних
додатків.
  Наявність програмних засобів дозволить студентам здійснювати рефлексивну
діяльність і усвідомлювати в реальному часі рівень свого професійного прогресу в
розвитку основ педагогічної майстерності. Це допомагає диференціювати навчальний
матеріал за рінями складності, створювати засобами інтерфейсу позитивний емоційний
фон для роботи студента з інформаційними засобами навчання.
  Важливою складової педагогічної майстерності є інформаційна культура
майбутнього викладача, тобто – уміння продуктивно читати книги, знаходити необхідну
інформацію, осмислювати і передавати її користувачам.
  Використання інформаційних технологій у цьому контексті сприятиме розвитку
не лише більш високого рівня мотивації майбутнього викладача, його критичного
мислення, а й формуванню телекомунікаційного співтовариства, реалізації активних форм
конструктивної комунікативної взаємодії.
  Розвитку інформаційної культури сприяє самостійна та науково-дослідницька
робота студентів, яка потребує індивідуального підходу і позначається у сформованому
індивідуальному стилі їх професійної діяльності. Продуктивними методами такої роботи є
виконання індивідуальних навчально-дослідницьких завдань, таких як наукова доповідь,
що уявляє собою публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової
проблеми. 
  Однією з важливіших складових навчального процесу у вищому навчальному
закладі – це науково-дослідницька діяльність студентів, що включає підготовку наукових
доповідей, статей, тез, написання рефератів, курсових, дипломних та інших робіт. Поява
мережних засобів зв’язку та всесвітньої мережі Інтернет сприяє впровадженню у процес
професійної підготовки майбутнього викладача проблемно-дослідницьких комп’ютерних
методів навчання. Серед них можна назвати проектну технологію навчання, що допомагає
студентам самостійно вирішувати професійні задачі з обов’язковою презентацією та
захистом результатів своєї наукової роботи.
  Отже, науково-дослідницька робота студентів є невід’ємною складовою
застосування інформаційних технологій і сприяє розвитку інформаційної компетентності
та основ педагогічної майстерності майбутнього викладача. У процесі наукової діяльності
майбутній викладач отримує знання, що складають інформативну основу евристичної
діяльності, опановує способи і педагогічні дії, що визначають операційну основу
пошукової пізнавальної діяльності, отримує досвід інформаційної діяльності у сфері
програмного забезпечення, а також досвід взаємин «людина-комп’ютер».
2. Використання термінів “інтерактивний”, “інтеракція” в контексті описання
контактів людини і нових інформаційних систем.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма оптимізації пізнавальної діяльності,

яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких
кожен студент відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть
інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної,
активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємо навчання (колективне, групове,
навчання в співпраці), де і студент, і вчитель є рівнозначними суб’єктами навчально-
виховного процесу. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання
життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми. Воно
ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню
атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером
дитячого колективу.

Слово "інтерактив" залучене з англійської мови від слова "interact", де "inter" -

взаємний і "асґ" - діяти. Таким чином, "інтерактивний" - здатний до взаємодії, діалогу.
Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має
конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен
студент відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Особливість
інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес здійснюється за умови
постійної, активної взаємодії усіх Його членів. Аналізуючи свої дії та дії партнерів,
учасники навчального процесу змінюють свою модель поведінки, більш усвідомлено
засвоюють знання та вміння, тому є сенс говорити про інтерактивні методи не тільки як
засіб покращення навчання, але й як засіб посилення виховних впливів.

Під інтерактивністю перед усе розуміють принцип побудови і функціонування

педагогічного, психологічного, комп’ютерного спілкування в режимі діалогу. Реалізуючи
технологічні принципи навчання, інтерактивна педагогічна технологія передбачає і
інтерактивність комп’ютерних засобів навчання, і інтерактивність організації
педагогічного процесу, коли базовим концептуальним положенням визначено навчання на
основі інтерактивного спілкування.

3. Інтерактивні технології у формуванні активної взаємодії усіх учасників

навчального процесу.

Принцип активності. Долучайте усіх учасників до активного спілкування,

обговорення і вирішення задач.
Принцип зворотного зв'язку. Заохочуйте обговорювати висловлені аргументи чи
заперечення.
Принцип експерименту. Спонукайте шукати нові шляхи вирішення поставлених
задач. Принцип довіри. Розвінчуйте стереотип суворого вчителя та пасивного учня, який
сприймає готову інформацію.
Принцип рівності поглядів. Не нав'язуйте власну позицію, а лише висловлюйте
свою думку нарівні з іншими учасниками навчального процесу.

Мета інтерактивного навчання: розвивати комунікативні навички створювати

комфортні умови та сприятливе емоційне середовище для всіх учасників заняття
формувати навички роботи в команді та вміння висловлювати свої думки викликати
інтерес до навчання та внутрішню мотивацію розкривати творчий потенціал.

Інноваційні методи навчання у ВНЗ (групові тренінги, мозкова атака, метод

синектики, метод вільних асоціацій, метод кейсів та ін). Інноваційні методи навчання у
ВНЗ ( групові тренінги, мозкова атака, метод синектики, метод вільних асоціацій, метод
кейсів та ін). Технології розвитку критичного мислення.

Термін "тренінг" (від англ. train, training - навчання, виховання, тренування) має
багато визначень. Проведення всіх різновидів тренінгових занять обов'язково пов'язане з
вирішенням наступних завдань: - отримання знань; - формування вмінь і навичок;
розвиток психологічних установок, які визначають поведінку у спілкуванні та
перспективні здібності особистості; - корекція і розвиток системи відносин особистості; -
підтримка індивідуальних проявів самостійності і активності особистості.

4. Структура і особливості проведення лекційного заняття.

Інтерактивна лекція відрізняється від традиційної двобічним потоком інформації

(від педагога і від студентів), містить проблемні питання з боку викладача, лектора,
виділяється евристичним типом навчання, допускає переривання розповіді педагога і
обговорення теми, що викликала труднощі для розуміння, або зацікавила студентів.
Інтерактивна лекція допускає імпровізовані виступи студента або кількох студентів з теми
лекції. Метою інтерактивної лекції є донесення інформації і активне засвоєння цієї
інформації студентами, а не обмін думками. Лекційна форма при переході до наступних
етапів навчання повинна послідовно замінюватися дискусіями, доповідями,
обговореннями або іншими формами навчання, які роблять процес засвоєння знань і
навичок більш активним і передають частину функцій керування навчанням у руки тих,
хто навчається. Інтерактивний підхід до проведення лекційних занять докорінно змінює
модель поведінки викладача і студента: надає студентам можливість стати головними
суб’єктами процесу навчання; змінюється традиційний погляд на роль лектора, який
віднині виступає не лише у ролі “джерела інформації”, але й організатора дискусії,
фасілітатора, консультанта, авторитетної особи, яка забезпечує корекцію засвоєного
матеріалу. Він передбачає:
1. Презентацію з боку викладача (нова тема, продовження попередньої; може бути
в усній формі, у формі відеофільму, показу слайдів, аудіо-презентації тощо);
2. Спілкування (з викладачем або обговорення в парах отриманого матеріалу);
3. Обробку інформації (записується не тільки сама лекція, але і питання, які можуть
виникнути у студента при прослуховуванні матеріалу);
4. Контроль з боку викладача (міні-тест або міні-опитування в середині лекції);
5. Інформація обговорюється не тільки парно, в малих групах, але й потім перед
усією аудиторією або класом;
6. Підбивання підсумків. Для досягнення освітньої мети передбачено використання
певних технічних засобів, а саме: графо-проектор, фліп-чарт, мультимедійний проектор,
магнітна дошка, відеокамера, відеомагнітофон, цифровий фотоапарат, комп’ютер,
електронна дошка тощо.
Отже, інтерактивна лекція побудована на активній взаємодії студентів між собою, з
оточенням, з викладачем-наставником шляхом діалогу/ полілогу, взаємонавчання. У
процесі діалогічного навчання студенти навчаються зважувати альтернативні думки,
приймати продуктивні рішення. Інтерактивна лекція це спосіб організації навчання через
дію. Студенти вчаться активно співпрацювати один з одним; їхня діяльність є колективно
розподіленою, а результат колективно отриманим: одночасно груповим і особистісним.
 5. Структура і особливості проведення семінарського заняття.

Одним із пріоритетів інноваційного навчання є групова та індивідуальна форма

навчання. Акцент зміщений на творчу імпровізацію педагога, на його взаємодію зі
студентами. Довіра, повага, спілкування, стимуляція почуття гідності, здатності
відповідати за себе є головним фактором групової та індивідуальної форм роботи.
Студент розвиває свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли
залучається його життєвий досвід і отримані знання.

Іншим пріоритетом є диференціація навчання, коли урізноманітнюються форми і

методи навчальної діяльності, коли опорою стає уміння студентів самостійно здобувати
знання. Самооцінка студентів перетворюється на головний фактор оцінювання особистих
досягнень. Навчання, таким чином, перетворюється на спілкування між людьми в
отриманні нової інформації. Викладач має стати посередником між студентом і
навчальним матеріалом, а не єдиним джерелом знань. Виходячи з цієї нової ролі, викладач
повинен:

· використовувати різноманітні методи подачі нового матеріалу;

· ставити завдання, які дозволяють студентам засвоїти навчальний матеріал

відповідно до рівня їх підготовки та можливостей пізнавальної діяльності;

· надати можливість студентам демонструвати свої досягнення в отриманні

знань.

Дуже важливим є спільна робота студентів у великих і малих групах. Ця методика

пропонує зміну традиційної обстановки на семінарських заняттях. Роль викладача
змінюється з традиційної на посередницьку. Головним стає колективне знання групи,
допомога у з’ясуванні окремих питань, обговорення підготовлених повідомлень,
доповідей, рефератів.

Найбільш ефективними формами організації навчальної діяльності є робота в

групах. Розмір такої групі залежить від кількості студентів в академічній групі,
доступності джерел і змісту завдання. Як правило, це 5-7 студентів.

Робота в групах – така організація роботи, яка сприяє залученню всіх студентів,
але з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей сприйняття матеріалу. Особливе
значення набуває при цьому диференційний підхід до визначення завдань.

Обговорення в групі – це метод, який дозволяє:

· заохочувати студентів до діалогу;

· залучати до обговорення проблем без будь-яких обмежень;

· ставити проблеми, які викликають загальний інтерес;

· шукати згоди в суперечливих ситуаціях;

· обмінюватися думками, порівнювати протилежні позиції.

 Згода може бути досягнута, коли група укладає спільну та добровільну угоди через
процес слухання, обговорення, діалогу.

Яких навичок набувають студенти внаслідок групової роботи?

· навчаються брати на себе відповідальність за спільну та індивідуальну

підготовку;

· відстоювати свою позицію;

· співпрацювати, обмінюватися інформацією;

· виконувати різні ролі та брати на себе відповідальність (роль лідера, автора,

репортера, спостерігача).

Завдання викладача при груповій роботі:

· правильно сформулювати завдання та забезпечити взаємодію груп;

· підготувати цікавий заохочувальний матеріал;

· бути партнером, вносити корективи, направляти роботу груп.

У структуру активного заняття покладено три основні етапи:

Перший етап – коригувальний. На цьому етапі формується навчально-пізнавальна

діяльність. При застосуванні групового методу, як правило, групи поділяються на
підгрупи (не менше 5 студентів, які обирають керівника). Кожна підгрупа складає
завдання, які мають виконувати інші підгрупи. Керівники підгруп перевіряють знання
студентів з попередньої теми.

Другий етап – навчальний, на якому за допомогою завдань однієї підгрупи іншій

узагальнюються і систематизуються знання з конкретної теми. Керівники підгруп
обмінюються підготовленими завданнями за схемою, запропонованою викладачем.
Керівник підгрупи розподіляє завдання між її членами. Основна мета заняття – допомогти
студентам у засвоєнні навчального матеріалу, з’ясуванні його основного змісту,
виправленні помилок, зроблених, ймовірно, під час самостійної роботи над темою. Цей
етап сприяє розвитку аналітичного мислення.

На третьому етапі – навчально-контрольному --відбувається рецензування завдань,

активна дискусія з аналізу проведеної роботи та підбиття підсумків заняття.

Серед педагогічних засобів активізації навчального процесу у ВНЗ особливе місце

належить навчальній дидактичній грі, яка являє собою цілеспрямовану організацію
навчально-професійної діяльності майбутнього спеціаліста.

Концептуальними основами ігрових технологій є психологічні механізми ігрової

діяльності, що спираються на фундаментальні потреби особистості у самовираженні,
самоутвердженні, самовизначенні, саморегуляції, самореалізації.

За цільовими орієнтаціями ігрові технології поділяються на: дидактичні, виховні,

розвивальні, соціалізуючи.
 За характером педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі,
узагальнюючі, пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, творчі, комунікативні,
діагностичні та інші.

За ігровою методикою: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні,

драматизації.

Ігрова діяльність виконує такі функції:

· спонукальну (викликає інтерес);

· комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування);

· самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості);

· розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

· розважальну (отримують задоволення);

· діагностичну (виявлення прогалин у знаннях);

· корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх

фахівців).

У сучасній вищій школі ігрова діяльність використовується:

· як самостійна технологія для засвоєння теми, розділу, поняття;

· як елемент іншої технології;

· як елемент окремих частин семінарського заняття (вступ, пояснення,

закріплення, контроль).

У процесі навчання застосовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні,

операційні, рольові, діловий театр та інші.

„Мозковий штурм” – ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень

у процесі спільного висловлення думок. Цей принцип дає можливість за короткий час
висловитись великій кількості студентів, що є передумовою вироблення найбільш
розумного рішення.

Методика проведення цього виду активної роботи полягає в наступному:

1. Викладач ставить завдання і розповідає про правила його виконання.

Мета „штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів виконання завдання.

Поради:

· примусьте працювати свою уяву, не відкидаючи навіть ті ідеї, які суперечать

загальноприйнятій думці;
 · не давайте оцінку і не робіть підсумки зразу.

2. Згруповані учасники „мозкового штурму” розвивають ідеї, відбирають ті, які

допомагають знайти відповіді, знаходять спільне рішення.

3. Ведучий, як правило викладач, підбиває підсумки дискусії.

„Мозковий штурм” – ефективний шлях здіснення свободи слова, свідомого

засвоєння знань.

Термін „інтерактивне навчання” означає певний порядок інформаційної взаємодії

між суб’єктом навчального процесу і навчальним середовищем. В. Гузєєв розрізняє три
порядки інформаційної взаємодії:

· інтрактивний, коли інформаційні потоки відбуваються всередині студента, а

потім переносяться у навчальне середовище (створюється при самостійній навчальній
діяльності студентів);

· екстрактивний, коли інформаційні потоки спрямовані від навчального

середовища до студента (навчальна лекція);

· інтерактивний, коли між студентом і навчальним середовищем налагоджується

діалог.

Проблем на семінарі можна розглянути кілька, і всі обов’язково розв’язувати в

групах. Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах,
прийняття узгодженого рішення і діалог за підсумками роботи.

Діалог – це співробітництво учасників навчального процесу, з одного боку – різних

груп студентів, з другого – студентів і викладача з метою спільного пошуку рішення.
Тому воно направлено на пошук спільних знаменників, розширення і можливу зміну
власного погляду, відвертість у взаємовідносинах.Як доводять дослідження, групові
дискусії сприяють засвоєнню 50% матеріалу.

Дискусії – це словесний обмін ідеями, думками з будь-якої теми. Корисні тим, що

дають можливість активізувати розумову діяльність студентів, уміння висловлювати
власні думки, використовувати набуті знання.

„Мозкова атака” достатньо популярний засіб навчання у дискусії. Ведучий

пропонує якусь проблему або життєву ситуацію, для її вирішення пропонується якомога
більше альтернативних засобів, які потім аналізуються самими студентами.

Форми організації дискусії.

„Дерево рішень” – метод усіх можливих варіантів. Цей метод застосовується при
аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до
прийняття того чи іншого важливого рішення, подіїї в минулому. Студенти мають
зрозуміти механізм складних рішень, роль викладача – заносити (можна залучати
студентів) у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення студенти
заповнюють таблицю.
 Результати обговорюються, викладач порівнює отримані результати, відповідає на
поставлені запитання. Дискусія проходить у стилі телевізійного ток-шоу.

Методика проведення дискусії:

1. Викладач ставить проблему, студенти її обговорюють. У дискусії беруть участь

за регламентом 3-5 студентів.

2. Інші студенти через 15-20 хвилин беруть участь в обговоренні.

3. Після закінчення дискусії викладач підбиває підсумки, дає оцінку учасникам

дискусії.

Структуровані дебати. Це змагання між двома командами.

Основні умови:

· кожна команда повинна ретельно готувати свої аргументи: вирішити, які

пункти, підтверджені джерелами та документами, висувають виступаючі, бути готовими
до аргументів супротивників;

· учасники дебатів виступають послідовно.

Перемога надається команді, яка більш ефективно й аргументовано довела свої

позиції і спростувала протилежні.

До активних форм навчання, які сприяють засвоєнню до 70% матеріалу,

відносяться рольові ігри. Під час їх проведення розігруються ситуації, які студентам не
траплялися у повсякденному житті. Кожна рольова гра може тривати декілька хвилин, за
цей час студент має розіграти певну ситуацію всіма придатними для цього засобами.
Метою рольових ігор є допомога студентам у дослідженні їх почуттів, думок та дій у
вільній сприятливій обстановці. Рольові ігри можуть дати багатий матеріал для
обговорення.

Методика проведення:

· сформулювати проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

· визначити відповідно до сценічних ситуацій дійових осіб, їх кількість;

· вибрати спостерігачів рольової гри;

Рольові ігри імітують реальні життєві події, тому вони повинні стосуватися
проблем, на які немає однозначної відповіді. Викладач, не нав’язуючи своє бачення, може
підкреслити ті моменти, в яких вдалося досягти згоди, і залишити відкритими ті, які
потребують подальшого обговорення.

6. Структура і особливості проведення практичного заняття. (Див. пит. 5)

1) Заохочувати активність студентів.

2) Використовувати питання, що стимулюють спілкування, дискусії та використання
практичних навичок.
3) Використовувати прийоми, що наштовхують студентів на правильні відповіді, а також
утримують увагу.
4) Підтримувати робочу атмосферу.
5) Включатися в роботу на одному рівні зі студентами допомага.чи їм засвоїти матеріал
караще.
У результаті оптимального використання різних інтерактивних методів навчання,
змінюються позиції викладача та студента у навчально-виховному процесі. Із носія
готових знань викладач перетворюється в організатора пізнавальної діяльності студентів,
а останні стають рівноправними суб’єктами в навчанні. Водночас створюється та
реалізується модель творчої особистості, яка не лише володіє навичками спілкування, а й
вміє самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культури й моралі,
використовує критичне мислення та аргументацію, виявляючи свій творчий потенціал, що
є основою успішного подальшого професійного становлення особистості.

Методологічну основу інтерактивного навчання становлять таки підходи:

- Діяльнісний підхід, головна теза якого, щодо розвитку особистості полягає в
тому, що людина виявляє властивості й зв’язки елементів реального світу лише у процесі
діяльності й на підставі різних її видів.
- Особистісно орієнтований підхід. Основою особистісно орієнтованої освіти є
гуманізація. Поворот вищої школи до особистості студента, вияв поваги й довіри до них,
розуміння їхніх запитів, інтересів, цілей, і водночас відповідний вплив на процес їхнього
формування. Особистісно орієнтована освіта – це не формування особистості з наперед
визначеними властивостями, а забезпечення сприятливих умов для повноцінного
виявлення і розвитку особистісних функцій студента.
- Системний підхід - знання вибудовуються у свідомості студентів за схемою:
основні наукові поняття – основні положення теорії – наслідки – застосування.
- Комплексний підхід забезпечує ґрунтовні, міцні системні знання. Такий підхід є
наслідком застосування закону діалектики, відповідно до якого кожне явище слід
розглядати в усіх зв’язках і опосередкуваннях, брати кожне у єдності спільного,
індивідуального й одиничного.
- Синергетичний підхід – науковий напрям теорії самоорганізації, що формулює
принципи самоорганізації, які діють на всіх структурних рівнях матерії.
- Компетентнісний підхід – визначає спрямованість освітнього процесу на
формування і розвиток ключових життєвих та професійних компетентностей особистості.
Підсилює власне практичну орієнтованість освіти, акцентує увагу на її результатах.

Ознаки інтерактивного заняття проявляються в особливостях взаємодії суб’єктів

навчання, змісті і структурі, яка передбачає такі форми:
- Фізичну - змінюють робочі місця, вільно рухаються в приміщенні,
пересаджуються, говорять, пишуть, слухають.
- Соціальну – активно взаємодіють з учасниками, задають питання, відповідають
на питання, обмінюються думками.
- Пізнавальну – самостійно знаходять рішення проблеми, вносять доповнення і
поправки, виступають (презентують, захищають) як набування професійного досвіду.

Таким чином, інтерактивне навчання – навчальний процес, що ґрунтується на

принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації і становить
соціально мотивоване партнерство, центром уваги якого є не процес викладання, а
організована творча співпраця рівноправних особистостей на рівні суб’єкт - суб’єктної
взаємодії.