Практичне заняття № 10

Тема: “Проблема” - “Причини” - “Наслідки” в концепції проекту

1. Понятійно-категоріальний апарат теми.

Проект – це поєднання теорії та практики, постановка певного розумового завдання і

практичне його виконання. Освітні проекти спрямовані на оволодіння різними способами
творчої, дослідницької діяльності, духовне та професійне становлення особистості через
активні дії й створення суб’єктом власної стратегії навчання.
Метод проектів вперше як освітня технологія виник в 20 – их роках ХХ ст. в США.
Його називали методом проблем. Цей метод характеризувався індивідуальною роботою за
спільно складеним планом. Суть методу проектів полягає в тому, щоб стимулювати інтерес
суб’єкта навчання до певних проблем, що припускають володіння деякою сумою знань і
через проектну діяльність, яка передбачає рішення однієї або цілого ряду проблем, показати
практичне застосування отриманих знань. Тобто від теорії до практики – поєднання
академічних знань із прагматичними при дотриманні відповідного балансу на кожному
етапі навчання.
Суть методу проектів розкривається одним із провідних вчених – теоретиків, проф.
Є.С.Полат: «Метод проектів передбачає певну сукупність навчально – пізнавальних
прийомів, що дозволяють вирішити певну проблему під час самостійних дій з обов’язковою
презентацією результатів. Якщо говорити про метод проектів як педагогічну технологію, то
вона передбачає сукупність дослідницьких проблемних методів, творчих за своєю
діяльністю». Метод проектів – це комплексний навчальний метод, який дозволяє
індивідуалізувати навчальний процес, дає можливість виявити самостійність у плануванні,
організації та контролі своєї діяльності. Як зазначає О.Рибіна: «Метод проектів – це
педагогічна технологія, орієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх використання
і здобуття нових (іноді і шляхом самоосвіти)». С.Ц.Гончаренко дає таке визначення методу
проектів – це організація навчання, коли набуваються знання і навички у процесі
планування й виконання практичних завдань – проектів.
Технологія проектування передбачає розв’язання суб’єктом навчання або їх групою
певної проблеми, в результаті чого вони отримують певну суму знань. Основний принцип
методу проектів – це опора на інтереси сьогодення, що повинно бути вихідним принципом
навчання. Робота над проектом, зазначає О.М.Пєхота та інші – це практика особистісно
орієнтованого навчання на основі вільного вибору з урахуванням пізнавальних інтересів.
Для педагога – це пошук балансу між академічними і прагматичними знаннями, уміннями,
навичками та конгнітивними перевагами. Аналіз літератури свідчить, що цінність методу
проектів полягає в тому, що він сприяє розвитку ініціативи, самостійності, умінню
планувати свою діяльність, враховує інтереси суб’єкта навчання, розвиває свідоме
ставлення до його діяльності. Л.Левін вважав проектний метод універсальним «життєвим
методом дослідження», який підготує виховання до життя
Метод проектів передбачає досягнення дидактичної мети через детальне розв’язання
проблеми, яка повинна завершитись цілком реальним практичним результатом,
оформленим відповідним способом. Для досягнення цієї мети студенти повинні навчитись
самостійно мислити, окреслювати розв’язувати проблеми, інтегрувати знання різних
навчальних предметів, установлювати причинно – наслідкові зв’язки, прогнозувати
наслідки реалізації різних варіантів. Виконання проектів розраховується на певний
проміжок часу, протягом якого здійснюватиметься самостійна, індивідуальна, парна та
групова роботи.
2. Навички аналізу ситуації. Визначення проблеми.

До основних навичок організації проектної діяльності студентів належать:

- окреслення конкретної проблеми, розв’язування якої вимагає знань,
дослідницької діяльності, критичного всебічного аналізу та пошуку;
- теоретична, практична, пізнавальна значущість очікуваних результатів (наприклад
доповідь на науково – практичній конференції, публікації в наукових виданнях);
- самостійна діяльність студентів (індивідуальна, парна, групова);
- структурування змістової частини проекту із зазначенням поетапних результатів;
- використання системи наукових методів дослідження, яка передбачає певну
послідовність дій: визначення об’єкта, предмета, завдань дослідження; окреслення
гіпотези дослідження; відбір методів дослідження; збір, систематизація, аналіз інформації;
обговорення результатів роботи (презентація, публікація, веб – сторінка, тощо); підбиття
підсумків, оформлення та презентація результатів; оцінка проекту; висновки, намічення
нових проблем дослідження. Науковці, проводячи теоретичні та практичні дослідження
щодо методу проектів, визначають та обґрунтовують його ознаки .
Опис проблеми – це опис певної неприйнятної ситуації, що склалася у вашому
оточенні (у вашому закладі, громаді, регіоні тощо) та не дозволяє досягти бажаного стану
(або зберегти існуючий стан).
Пам’ятайте, що визначення проблеми завжди є негативним твердженням, яке
ідентифікує негативну ситуацію, процес чи тенденцію, а також нестачу, обмеження чи
незадоволену потребу.
Якщо проблема визначена невірно, і ви намагаєтесь підлаштувати її під ту
проектну ідею, яку ви бажаєте реалізувати, то ймовірно, що ви зіткнетесь зі складнощами
при встановленні цілей проекту.
Нагадаємо, що потреби, які описуються, не повинні бути внутрішніми потребами
вашої організації (за винятком випадків, коли ви шукаєте кошти для підвищення
ефективності власної роботи). Зокрема, відсутність у вас грошей – це, з точки зору донора,
не є тою проблемою, яку грантодавець має допомагати вирішувати.
Подумайте, чи потрібно особливо підкреслювати гостроту проблеми. Ви очікуєте
викликати в донора зацікавленість вашим проектом, тому що проблема, яку ви збираєтеся
розв’язати, гостріша в порівнянні з іншими або шляхи вирішення проблеми, які ви
пропонуєте донорові, більш ефективні в порівнянні з підходами, представленими в інших
проектах?
Не треба надмірно драматизувати ситуацію, надмірно перебільшувати,
розповідаючи про загибель вітчизняної культури, деградацію суспільства та ін.,
сподіваючись розжалобити експертів. Потрібно показати ясне бачення витоків тієї або
іншої конкретної проблеми, її суті та способів розв’язання.
Для читача вашої заявки має бути очевидним, що реалізація проекту хоч у
незначному обсязі, але покращить стан певної групи осіб, ситуацію у сфері діяльності
вашої організації.
Картина наслідків впровадження вашого проекту, зображена вами, має вселяти
надію. А якщо ні, то донор може визнати ваш проект недоцільним для фінансування.
Якісно сформульована проблема.Текст цього розділу не повинен бути побудований
на емоційних припущеннях. Донора можуть переконати аргументовані, логічно поєднані
міркування, підкріплені статистичними даними, груповими заявами, листами від ваших
клієнтів і професіоналів, що працюють у цій галузі тощо. У цьому розділі можливі навіть
прямі посилання на відповідні статистичні або соціологічні дослідження. Таблиці та
схеми, швидше за все, перевантажать даний розділ, тому прибережіть їх для додатків.
Найкраще приведіть кілька найбільш ефективних даних, що наочно ілюструють ситуацію.
 Представляйте ситуацію прозоро і правдиво, спираючись на перевірену
інформацію та дані.
При роботі над цим розділом необхідно виходити з того, що комісія з оцінки
проектних заявок складається з осіб, які орієнтуються у теперішньому стані галузі,
регіону, соціальної групи клієнтів, описаних у заявці, але експерти все одно можуть
чогось не знати.
При описі проблеми слід уникати складних словосполучень, складнопідрядних
речень, перевантаження тексту специфічною термінологією та загальних фраз, наприклад:
«зібрані незначні відомості», «статистичні дані по питанню відсутні» та ін. Якщо справи
дійсно такі, обов’язково приверніть увагу експертів до тези про небезпеку наслідків
нестачі інформації в галузі, що вас цікавить.
Майте також на увазі, що багато заявників не розуміють різниці між самою
проблемою та методами її вирішення. Тим більше, що більшість проектних ідей,
реалізувати які намагаються заявники (відкрити громадський простір, організувати
роздільний збір та сортування сміття, провести фестиваль та ін.) є саме методами
розв’язання певних проблем.
Приміром, організація стверджує, що в її місті вкрай необхідний молодіжний
центр, в якому б молоді люди могли б збиратися та цікаво і з користю для себе проводити
свій вільний час. Помилка полягає у тому, що замість постановки власне проблеми, автори
заявки перескочили відразу до наступного пункту – Методи. Наявність молодіжного
центру – лише засіб створення умов для змістовного дозвілля молоді.
Крім такого методу вирішення даної проблеми існує, можливо, ще багато інших.
Наприклад, можна вдосконалити роботу позашкільних навчальних закладів, осучаснити
перелік гуртків та змінити розклад роботи будинку культури, побудувати нові спортивні
майданчики.
Можливо, що в підсумку створення молодіжного центру розв’язало б цю проблему
щонайкраще, але важливо, що це саме метод, а не проблема або потреба.
Можливі помилки:
а) багатослівне і заплутане визначення необхідності та важливості проекту;
б) неочевидна важливість проблеми для суспільства і аудиторії, на яку спрямована
діяльність проекту;
в) замість проблеми описуються методи її вирішення.

3. Основи бібліографічно-пошукової діяльності.

Бібліографічний пошук – досить складний вид діяльності, який реалізується під час
діалогу між читачем та інформаційно-пошуковою системою бібліотеки. Вирішуючи
проблему раціонального і багатопланового використання накопичених інформаційних
ресурсів, у бібліотеках створено розгалужену систему довідково-бібліографічного
апарату, кожна частина якого виконує конкретну функцію, але є складовою єдиного
інформаційного потенціалу. Висока якість ДБА, обслуговування читачів на його основі
забезпечують оперативне надання інформації і як результат найповніше використання
читачами бібліотечних фондів. Своєрідність довідково-бібліографічного апарату для
читачів-дітей не лише в його змісті, а значною мірою в специфіці розкриття документів з
урахуванням соціально-психологічних особливостей дітей різних вікових груп, відповідно
до яких розглядається зміст, форми організації ДБА, методика формування у дітей знань,
вмінь та навичок самостійного використання джерел інформації при виборі літератури.
Послідовність дій читача у процесі пошуку схематично можна подати так:
- мета пошуку та його стратегія;
- попереднє формулювання запиту;
- вибір баз даних електронного каталогу, що відповідають змістові запиту,
уточнення запиту;
 - переклад змісту запиту інформаційно-пошуковою мовою, тобто формування
пошукового образу запиту;
- вибір відповідних пошукових полів;
- перегляд пошукових образів документів, їх зіставлення з пошуковим образом
запиту і відбір бібліографічних записів, що відповідають цим вимогам;
- оцінка ефективності пошуку та кінцевий відбір знайдених документів.
Електронний каталог на сьогодні повністю замінив існуючу традиційну систему
каталогів та картотек, оскільки на його основі комплексно здійснюється багатоаспектний
пошук як за всіма елементами бібліографічного опису, так і за полями, що розкривають
зміст документа. Слід зауважити, що при цьому стратегія пошуку залишається
підпорядкованою традиційній методиці і є практично незмінною, але водночас вимагає
набуття нових навичок пошуку в електронному середовищі.
Алгоритм пошуку залежить від виду бібліографічної довідки, які можуть бути
адресні, уточнювальні, тематичні та фактографічні.
Адресна бібліографічна довідка засвідчує наявність та/або місцезнаходження
документа, який шукає користувач у фонді бібліотеки. Традиційно адресний
бібліографічний пошук здійснювався на основі абеткового каталогу. В електронному
каталозі знайти необхідний документ можна за допомогою полів бібліографічного запису
«Автор», «Назва» або «Форматований зміст». Знаючи автора документа, пошук можна
здійснювати, набираючи прізвище автора вручну, або користуючись системним
словником.
Якщо відома назва, пошук здійснюється аналогічно за словником «Назва», що
може включати основну назву документа, назву частини/розділу та іншу форму назви (яка
заповнюється у випадку, коли є розбіжності в написані між титульною сторінкою та
обкладинкою, корінцем, колонтитулом, подано паралельну назву іншою мовою). Також
адресний пошук можна здійснювати за полем «Форматований зміст», що включає перелік
творів, які ввійшли до збірників або добірок художніх та фольклорних творів,
хрестоматій, книг для читання тощо.
Уточнювальна бібліографічна довідка встановлює або уточнює елементи
бібліографічного опису, яких бракує або які неточно наведені у запиті користувача.
Найпоширенішими у дитячої аудиторії є уточнення автора, назви, вихідних даних (рік та
місце видання), серії, джерела публікації. При виконанні уточнювальних довідок в ЕК
використовуються контекстний пошук або пошук за всіма полями бібліографічного
запису, що дозволяє відібрати всі записи незалежно від того, в яке з полів занесена
інформація, яку шукає користувач. Слід пам’ятати, що результативність пошуку багато в
чому залежить від повноти бібліографічного запису з використанням ряду
факультативних елементів (більш повна форма імені, інша форма назви, уніфікована назва
тощо).
Тематична бібліографічна довідка містить бібліографічну інформацію за певною
темою. У довідково-бібліографічному обслуговуванні переважають тематичні довідки, що
зазвичай становлять 70% загальної кількості виконаних довідок. Аналіз тематики запитів
підтверджує їх багатоаспектність та тенденцію до росту складності. Найбільшим попитом
користується література природничо-наукового змісту, з питань літературознавства,
педагогіки, про світову культуру та мистецтво тощо. Діти активно цікавляться
вітчизняною історією, етнографічними, культурними традиціями українського народу. З
кожним роком розширюється тематика запитів, яка дедалі більше пов’язана з читанням на
замовлення, спрямованим на навчальний процес, бажання дітей мати заповідні 12 балів та
самоосвіту.
Тематичні довідки класифікуються за ступенем складності та трудомісткістю
виконання, залежно від цільового призначення, кола та характеру використаних джерел
бібліографічного пошуку, принципів виявлення та відбору літератури, способів
бібліографічного групування, обсягу виданої бібліографічної інформації, форми довідки
(усної або письмової).
Виконання будь-якої тематичної довідки здійснюється за типовим алгоритмом та
методикою виконання. На першому етапі в бесіді з користувачем потрібно визначити, для
якої вікової категорії потрібна інформація, допомогти дитині правильно сформулювати
тему запиту, з’ясувати мету пошуку (шкільна програма, громадське доручення, особистий
інтерес тощо), визначитись з мовним аспектом. Враховуючи ступінь складності
тематичної довідки, наступний процес — вивчення теми запиту — проводиться з метою
оволодіння суттю питання через опрацювання довідкових та навчальних видань, Інтернет-
ресурсів. На цьому етапі визначається галузь знання, хронологічні та географічні межі
теми запиту, поступово конкретизується і формується коло джерел пошуку інформації та
визначається послідовність їх перегляду.
Після отримання масиву інформації з відповідної теми, оцінюються та
відбираються документи, загальною вимогою до яких є дотримання якісних, змістовних та
формальних критеріїв. Якісний відбір ґрунтується на практичній значущості матеріалу,
його науковості, доступності та актуальності. Критерії змістовного та формального
відбору залежать від читацького та цільового призначення, заданих аспектів розгляду
теми, обмеження добору інформації за хронологічними, мовними, територіальними
ознаками, типами, видами та формою подання документів. Завжди слід пам’ятати, що в
дитячій бібліотеці при кінцевому формуванні результатів пошуку найбільшу увагу слід
звертати на відповідність рекомендованої літератури певним віковим читацьким групам.
Для підвищення ефективності пошуку призначені і авторитетні файли, які
дозволяють представити та об’єднати різні варіанти тематичних термінів: зміни у назві
організацій та заходів, псевдоніми та справжні імена персоналій, синоніми та тлумачення
предметних рубрик. Це сприяє пошуку необхідної інформації незалежно від
формулювання пошукового образу запиту.
Структура подання інформації в полях предметного доступу та авторитетних
файлах, коли поняття можуть супроводжуватися набором тематичних підрубрик,
географічних та хронологічних ознак, є основою для успішного виконання і
фактографічних довідок, коли користувачеві потрібна інформація про конкретну подію,
процес, факт (хронологічні, біографічні, топографічні статистичні відомості тощо).
Тож бачимо, що тематичний/фактографічний пошук іноді досить складний та
трудомісткий, але завдяки точному застосуванню спеціальних лінгвістичних засобів і
чіткої стратегії пошуку в електронному режимі ми можемо досягти бажаного результату.
Серед переваг тематичного пошуку в електронному каталозі можна відмітити:
оперативність, багатоаспектність, розширення можливостей формування пошукового
образу документа з одночасним об’єднанням різних пошукових ознак; врахування
ієрархічних зв’язків предметних понять, що дозволяє конкретизувати, звузити або
розширити межі пошуку, комплексне отримання різнобічної інформації про географічний
об’єкт, особу, галузь знання.
Стрімкий розвиток інформаційних технологій підвищує якість довідково-
бібліографічного обслуговування, вносить зміни в процеси пошуку та використання
інформації. Для максимального задоволення запитів звичним стає віртуальний довідково-
бібліографічний сервіс, активно використовуються ресурси глобальної мережі: електронні
бібліотеки, веб-каталоги, on-line словники, енциклопедії та довідники. Змінюється
організація професійного спілкування споживача інформації з інформаційно-бібліотечною
системою, але основою залишаються загальні правила та методика виконання
бібліографічних довідок.
4. Правила написання рецензії виконаного завдання.

Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника

(консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної
роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.
Реквізити:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік
публікації, назву видавництва).
3. Текст.
4. Підпис рецензента.
5. Дата.
6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).
Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень
рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до
поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення
аналізованої праці.
Типовий план написання тексту рецензії
1. Об'єкт і предмет аналізу.
2. Актуальність теми.
3. Короткий зміст.
4. Формулювання основної тези.
5. Загальна оцінка.
6. Недоліки, хиби, огріхи праці.
7. Висновки.
Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та
актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів;
достовірність результатів; переконливість висновків.
Рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим
твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного
знання.
Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний)
між рецензентом та автором твору, рецензентом і читачами. Нерідко автор рецензії
виявляє свої особистісні цінності, виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням
справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації,
пропонує імпульси до наукового діалогу.
Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох
осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла
форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської
кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом
реквізитів збігається з рецензією.
Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і
докторських дисертацій).
На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без
докладного аналізу, проте він містить практичні поради.
 РЕЦЕНЗІЯ ПРОЕКТУ
На окремій сторінці аплікаційної форми може бути залишено спеціальне
місце для резюме проекту. Резюме проекту часто називають Анотацією.
Анотація – короткий виклад основної суті проекту. Рекомендований обсяг:
• для скороченої заявки (концепції проекту) – 1 абзац (до 10 рядків);
• для повної заявки – 1 сторінка.
Це одна з найважливіших частин заявки. Більшість експертів спочатку читають
лише анотацію. Якщо вона подобається, лише тоді переходять до читання повної заявки.
Тому анотація повинна 6ути максимально ясною, стислою,
конкретною та виразною.
Анотація – це шанс переконати донора у вагомості та привабливості проекту.
Експерти повинні точно зрозуміти, чого ви прагнете. Саме тут слід репрезентувати проект
і дати відповіді на умовні питання: хто, що, коли, де, чому і яким чином.
Анотація повинна включати принаймні одне речення:
• про організацію-заявника і про її колишні досягнення (хто буде виконувати
проект?);
• про термін виконання і територію проекту (коли і де буде виконуватись
проект?);
• про проблему (чому потрібний даний проект?);
• про мету і завдання проекту (що вийде в результаті?);
• про методи та ресурси (як буде виконуватися проект?);
• про повну вартість проекту, власний внесок заявника та запитувану від
донора суму (скільки потрібно грошей?).
Пишіть анотацію в останню чергу, коли всі інші розділи проектної заявки вже
написані. Це дозволить охарактеризувати Ваш проект із максимальною чіткістю.

5. Рекомендації до проведення пірінгового (взаємного) оцінювання та відповідні

критерії. Критерії оцінювання.
Рекомендації до проведення пірінгового (взаємного) оцінювання та відповідні
критерії (10 балів)
Самооцінювання власного завдання (вказується згідно інструкції в тексті з
виконаним завданням) 5 балів
Рецензія роботи іншим учасником (вказується наприкінці коментаря опонентом) ,
оцінюється з атакими критеріями: 5 балів, із них:
• Переконливість аргументації 1
• Логіка структурування доказів 1
• Якість оформлення 1
• Правильність виконання 2
Всього 10 балів
6. Методи та засоби управління проектами.

Методи управління проектами

Існує певна кількість методів управління проектними активностями, включаючи
Еджайл (англ. Agile), інтерактивні, послідовні та методи розподілу на етапи.
Незважаючи на метод, що використовується, необхідно дуже уважно розглядати
загальні цілі проекту, календарний план, вартість (витрати), одночасно з ролями та
відповідальністю усіх виконавців та зацікавлених сторін.
Традиційний метод
Традиційний метод поділу на етапи передбачає визначення послідовності дій, що
мають бути завершені. В «традиційному методі» можливо визначити 5 складових проекту
(4 етапи та контроль) розвитку проекту:
Типові етапи виконання проекту
1. Ініціювання.
2. Планування та розробка.
3. Виконання та впровадження.
4. Моніторинг та контроль.
5. Завершення.
Не всі проекти проходять кожен з етапів, так як проект може бути припинений до
того як буде завершений. Деякі проекти не мають етапів структурованого планування
та/або моніторингу. Деякі проекти проходять стадії 2, 3 і 4 декілька разів.
Багато галузей використовують варіації зазначених етапів. Наприклад, будівельні
проекти зазвичай проходять через приблизно такі етапи: Попереднє планування,
Концептуальне проектування, Схематичне проектування, Розробка проекту, Будівельні
креслення (або Договірні документи) та Управління будівництвом. В розробці
програмного забезпечення цей підхід відомий під назвою, дослівно, «модель водоспада»,
(англ. waterfall model),[16] наприклад, друга група завдань виконується після першої в
лінійній послідовності. Для «моделі водопада» використовуватимемо назву «послідовна
модель». З метою адаптації послідовної моделі при розробці програмного забезпечення
багато організацій використовують методологію Раціональних уніфікованих процесів
(англ. Rational Unified Process - RUP). RUP не вимагає та однозначно не вказує на
необхідність використання послідовної моделі. Використання послідовної моделі
управління проектами ефективне для невеликих, визначених проектів, але для більш
великих, невизначених та нових проектів зазначена модель часто призводить до
негативних результатів. «Конус невизначеності» (англ. Cone of Uncertainty) пояснює таке
явище тим, що планування, яке виконується на початкових етапах проекту є не
ефективним через значний ступінь невизначеності. Це особливо актуально для розробки
програмного забезпечення, оскільки така розробка часто є новим продуктом. В проектах,
де вимоги не були завершені і можуть змінюватися, використовується управління
вимогами з метою розробки точного і повного визначення поведінки програмного
забезпечення, що може бути базисом для його розробки.[17] Тоді як визначення можуть
змінюватися в залежності від галузі, фактичні етапи зазвичай відповідають загальним
крокам вирішення проблем (англ. problem solving) — «ідентифікація проблеми,
оцінювання варіантів вирішення, вибір шляху вирішення, впровадження та оцінювання».
Критичний шлях управління проектом
Критичний шлях управління проектом (англ. Critical Chain Project Management -
CCPM) — це метод планування та управління проектами, який на перше місце ставить
управління ресурсами (фізичними та людськими), необхідними для виконання завдань
проекту. Фактично це доповнення Теорії обмежень (англ. Theory of Constraints - TOC) для
проектів. Головним завданням є підвищення продуктивності (або збільшення відсотку
завершених завдань) проектів в організації. Застосовуючи перші три з п'яти основних
кроків TOC, системні обмеження для всіх проектів визначаються як ресурси. Щоб
використовувати обмеження, завдання на критичному шляху отримують пріоритет вищий
ніж інші активності. Загалом, проекти плануються та управляються таким чином, щоб
ресурси були доступні, коли завдання критичного шляху мають розпочатися,
підпорядковуючи усі інші ресурси завданням критичного шляху.
Незважаючи на тип проекту, план проекту має визначати розподілення ресурсів на
рівні (англ. Resource Leveling). Найдовша послідовність ресурсно-обмежених завдань має
бути визначена, як критичний шлях. В середовищах, що мають декілька проектів,
розподілення ресурсів на рівні використовується в усіх проектах. Часто, досить визначити
(чи просто обрати) один наскрізний ресурс — ресурс, що виступає як обмеження в усіх
проектах та послідовно розташувати проекти відповідно до доступності цього ресурсу.
Цикли планування та зворотного зв'язку в Екстремальному програмуванні (анг.
Extreme Programming — XP) з часовими межами повторюваних циклів.
Екстремальне управління проектами
В критичних оглядах Управління проектами зазначалося, що декілька методів
управління проектами, які базуються на методиці Програми оцінки та контролю (англ.
Program Evaluation and Review Technique – PERT), не в повній мірі відповідають мульти-
проектному середовищу сучасних компаній. Більшість з таких компаній орієнтовані на
масштабні, єдино разові, не повторювані проекти, в яких усі види управління
використовують інструменти проектного управління.
Використання проектної моделі для «проектів», чи скоріше «завдань», що
тривають декілька тижнів, на практиці призводить до непотрібних витрат та слабкої
гнучкості. Замість використання класичного управління проектами, фахівці з управління
проектами намагаються знайти різні «полегшені» методи (моделі), такі як методологія
управління проектами Еджайл (англ. Agile Project Management — дослівно «швидке,
рухливе» управління проектами), включаючи Екстремальне програмування (англ. Extreme
programming) для розробки програмного забезпечення, а також техніки Скрам (англ.
Scrum — дослівно, натовп, скупчення).
Узагальнення Екстремального програмування для застосування в інших видах
проектів отримало назву Екстремальне проектне управління, що може бути використане
разом з Побудовою процесів (англ. Process modeling) та принципами управління
взаємодією людьми (англ. Human interaction management).
Управління послідовністю подій
Управління послідовністю подій (англ. Event chain methodology) — це ще один
метод, який доповнює методи критичного шляху (англ. Critical Path Method - CPM) та
метод управління критичним шляхом (англ. Critical Chain Project Management - СCPM).
Метод управління послідовністю подій — це техніка управління невизначеністю та
аналізу структури і плану виконання робіт (завдань), що сфокусована на визначенні та
управлінні подіями та послідовностями подій, які впливають на план реалізації проекту.
Управління послідовністю подій допомагає зменшувати негативний вплив досвіду
взаємодії та особистих якостей, одночасно допомагаючи моделювати невизначеності в
планах виконання проектів. Управління послідовністю подій базується на наступних
принципах:
Ймовірний момент ризику: Активність (завдання) в більшості реальних процесів не
є тривалим безперервним процесом. На завдання впливають зовнішні події, які можуть
виникнути на одному з етапів посередині виконання завдання.
Послідовність подій: Події можуть викликати інші події, що будуть створювати
послідовності подій. Такі послідовності подій можуть суттєво впливати на шлях проекту.
Кількісний аналіз використовується для визначення кумулятивного ефекту таких
послідовностей подій на план виконання проекту.
Критичні події або послідовності подій: Одиночні події або послідовності подій,
що найбільш ймовірно зможуть вплинути на проект вважаються «критичними подіями»
або «критичними послідовностями подій». Вони можуть бути визначені шляхом аналізу.
 Письмове відображення проекту разом з подіями: Навіть якщо проект частково
завершений і тривалість проекту, вартість, а також інформація про події, що сталися, вже
відомі, існує можливість уточнення інформації про майбутні можливі події, що дозволяє
спрогнозувати ефективність майбутнього виконання проекту.
Відображення послідовності подій: Події та послідовності подій можуть бути
відображені, використовуючи діаграми послідовності подій на діаграмі Ганта.
Проекти в контрольованому середовищі
Модель процесів PRINCE2
Проекти в контрольованому середовищі (англ. Projects in controlled environments -
PRINCE) — це структурований підхід до управління проектами, який був створений в
1996 році, як типовий метод управління проектами.[18] Фактично це комбінація
методології PROMPT (що еволюціонувала в методологію PRINCE) з методологію IBM
MITP (англ. Managing the implementation of the total project - MITP) — Управління
впровадженням усього проекту. PRINCE2 пропонує метод управління проектами в рамках
чітко визначеної структури організації. PRINCE2 описує процедури координації людей та
активностей в проекті, як розробляти та контролювати проект та що робити, якщо
необхідно внести зміни до проекту у зв'язку з відхиленням від плану впровадження.
Кожен процес визначено з ключовими вхідними та вихідними даними, а також
цілями та активностями, які необхідно виконати для досягнення таких цілей. Це дозволяє
автоматично контролювати будь-яке відхилення від плану. Розподілення на етапи, якими
можливо управляти, забезпечує ефективний контроль ресурсів. Впровадження проекту
відбувається структуровано та контрольовано, завдяки інтегрованому контролю за
виконанням.
PRINCE2 надає єдину термінологію усім учасникам проекту. Різноманітні ролі
управління та сфери відповідальності, що задіяні в проекті, повністю описані та можуть
бути адаптовані, щоб відповідати складності проекту та можливостям організації.
Процесне управління
Модель можливостей зрілості, попередник моделі CMMI
Подальший розвиток концепції контролю в проектному управлінні призводить до
об'єднання методик процесного управління (англ. Proces-based management). Ця сфера
розвивається завдяки використанню Моделей зрілості (англ. Maturity models), таких як
CMMI (англ. Capability Maturity Model Integration) — дослівно, Інтеграція моделі
можливостей зрілості) та ISO/IEC15504 (англ. Software Process Improvement and Capability
Estimation – SPICE), дослівно, Покращення процесу розробки програмного забезпечення
та оцінки можливостей). Підходи управління проектами Еджайл (англ. Agile project
management) базуються на принципах управління взаємодією людей (англ. Human
interaction management), що засновані на процесному підході до співпраці людей. Цей
підхід дуже сильно відрізняється від традиційного. Розробка програмного забезпечення
Еджайл чи Гнучка розробка продукту (англ. Flexible product development ) розглядають
проект, як послідовність невеликих завдань, які виникають та виконуються ситуативно,
відповідно до вимог обставин. Ініціація та виконання є скоріше адаптивними до зовнішніх
обставин, ніж завчасно повністю спланованим процесом.

7. Концепція проекту та його стратегічні та тактичні задачі.

Управління портфелем проектів – це механізм, призначений для трансляції

стратегії в портфель проектів для подальшої реалізації, планування, аналізу і переоцінки
портфеля з метою ефективного досягнення стратегічних цілей організації.
Процес управління портфелями проектів включає в себе наступні дванадцять етапів:
1. Визначення портфелів проектів, які необхідно сформувати в організації.
Наприклад, портфелі проектів можуть носити такі назви: "Лінійка продуктів А",
"Інформаційно-технологічний розвиток", "Корпоративні інформаційні системи",
"Підрозділ X", "Міжнародний портфель", "Стратегічний портфель", "Операційний
портфель" і "Портфель забезпечення відповідності регуляцій ".
2. Визначення категорій проектів в портфелях, основане на критеріях,
незмінних для всієї організації.
Приклади категорій (і типів) проектів: проектування і спорудження коштів
виробництва, інформаційні технології, розробка і випуск на ринок нових товарів / послуг,
освоєння нового ринку, придбання, розробка систем електронної комерції.
3. Ідентифікація і розподілення всіх поточних та ймовірних проектів по
категоріям і програмам.
Вибір нових проектів, які слід включити в конкретний портфель, особливо при
дослідженнях і розробці нового продукту, - процес досить складний. Ця справа входить,
швидше, в завдання керівництва, що здійснює стратегічне управління організацією, ніж в
задачу менеджерів проектів, хоча участь обох сторін може бути корисною.
4. Підтвердження того, що всі проекти відповідають стратегічним цілям
організації.
Слід переконатися, що кожен проект прямо і недвозначно веде до встановленої
стратегічної мети. Кожна стратегічна мета в явній формі підтримується відповідними
проектами?
5. Визначення ступеня важливості проектів в програмах і портфелях.
При розстановці пріоритетів слід керуватися стратегічними міркуваннями, а не
внутрішніми політиками. Це знову ж таки стосується більшою мірою до функцій
керівництва, що здійснює стратегічне управління організацією, а також Групи управління
портфелями проектів.
6. Розробка головного розкладу проекту.
Сюди необхідно включити логічні взаємозалежності проектів. На цьому і наступних
етапах слід використовувати методи і інструменти управління проектами. Початковий
варіант головного розкладу проекту повинен підлягати періодичному перегляду та
відображати поточний хід виконання активних проектів.
7. Формування і ведення банка даних ключових ресурсів.
З практичної точки зору представляється необхідним обмежити кількість "ключових
ресурсів", що виділяються в проекти, хоча сучасні системи управління проектами
теоретично дозволяють управляти великими обсягами таких ресурсів.
8. Виділення доступних ресурсів в програми і проекти з портфелів.
Відобразити ресурсні обмеження слід як в пріоритетах і розкладах окремих на них
проектів, так і в головному розкладі портфеля проектів.
9. Порівняння об’ємів фінансових потреб (особлива в «живих грошах») з
доступними засобами.
Хоча гроші зазвичай добути легше, ніж інші ключові ресурси - наприклад, людей з
конкретними знаннями і навичками, - завжди існує межа фінансових можливостей.
10. Прийняття рішень про те, яким способом потрібно реагувати на брак грошей
або дефіцит інших ключових ресурсів, і чим керуватися при затвердженні списку
проектів, що фінансуються і пріоритетів.
Потрібно вивчати пріоритети, зміст і послідовність проектів в портфелях; скасовувати
або затримувати виконання менш пріоритетних проектів; здобувати додаткові ресурси,
якщо це можливо і бажано; нарешті, повторювати дії, описані в пп. 5-10, до тих пір, поки
гроші чи інші ключові ресурси в доступному обсязі не будуть виділені на проекти
оптимальним чином.
11. Планування, затвердження та управління кожною програмою і кожним
проектом з використанням процесів управління проектами організації, а також
допоміжних систем і інструментів в кожній категорії проектів.
Менеджери і команди проектів вивіряють і ретельно опрацьовують плани, які
використовуються при затвердженні проекту, а потім керують фазою виконання проекту.
12. Регулярний перегляд пріоритетів, перерозподіл ресурсів, календарне
перепланування всіх програм і проектів в портфелях.
Відображаються зміни в стратегіях, продуктах, ринковій ситуації, конкурентній
ситуації, технологіях, а також в хід виконання кожного проекту. Додаються знову
запропоновані проекти. Дії, описані в пп. 1-12, слід повторювати в міру необхідності (як
правило, щомісяця). Група управління портфелями проектів дає стратегічні вказівки
кожному спонсору всіх проектів, а ті, в свою чергу, інтерпретують вказівки і доводять їх до
відома відповідних менеджерів.