Методичні матеріали по вивченню

матеріальної частини зброї, порядку

набуття права власності, придбання,
зберігання, перевезення зброї, правил
поводження з нею та надання першої
медичної допомоги.

Кодекс стрільця:

1. Я завжди буду пам'ятати, що зброя є джерелом підвищеної

небезпеки.
2. Я завжди буду звертатися зі зброєю як із зарядженою.
3. Я ніколи не направлю зброю туди, куди я не хочу стріляти.
4. Я ніколи не торкнуся пальцем спускового гачка зарядженої зброї,
якщо не маю наміру стріляти.
5. Перед тим як вистрілити я перевірю що знаходиться перед
мішенню і за нею.
6. Я ніколи не зроблю постріл, якщо він становить небезпеку для
оточуючих.

Правила безпечного поводження зі зброєю у

тирі:

1. Звертатися зі зброєю потрібно завжди як із зарядженою.

2. Заборонено заряджати зброю, якщо стрілець не має наміру
стріляти.
3. Зброя заряджається тільки на вогневому рубежі.

1
4. Заборонено наводити зброю в ціль, якщо стрілець не має наміру
стріляти в неї.
5. Заборонено направляти зброю туди, куди стрілець не хоче
стріляти.
6. Заборонено повертати ствол зброї в напрямку людей, або під
кутом, що становлять небезпеку для оточуючих.
7. Заборонено класти палець на спусковий гачок, якщо стрілець не
має наміру стріляти.
8. Заборонено торкатися пальцем спускового гачка, поки ствол не
буде спрямований на мішень.
9. Перед тим як вистрілити, стрілець зобов'язаний перевірити, що
знаходиться перед мішенню і за нею.
10. Перед пострілом стрілець зобов'язаний переконатися, що постріл
не представляє небезпеки для оточуючих.
11. Перед пострілом стрілець зобов'язаний попередити оточуючих
про свій намір.
12. Перед будь-якими маніпуляціями зі зброєю стрілок зобов'язаний
розрядити зброю.
13. При заряджанні і розрядженні зброї його стовбур повинен бути
направлений в безпечну сторону.
14. Рикошет - небезпечний! Заборонено стріляти по воді і твердим
перешкодам.
15. Перед заряджанням і стрільбою стрілок зобов'язаний
переконатися у відсутності в стволі сторонніх предметів.

Правова підготовка.

 Стаття 115 КК України. Умисне вбивство.

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, –
карається позбавленням волі на строк від 7 до 15 років;
2. Умисне вбивство (за обтяжливих обставин), - карається позбавленням
волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі.

 Стаття 116 КК України. Умисне вбивство, вчинене в стані

сильного душевного хвилювання.
2
 1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що
раптово виникло внаслідок протизаконного насильства,
систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, -
карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі
на той самий строк.

 Стаття 118 КК України. Умисне вбивство при перевищенні меж

необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця.
1. Карається виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням
волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на строк до 2 років.

 Стаття 119 КК України. Вбивство через необережність.

1. Вбивство, вчинене через необережність, - карається обмеженням волі
на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, -
карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.

 Стаття 121 КК України. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок
якого сталася смерть потерпілого, від вбивства.
1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження,
небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке що спричинило
втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або
інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності
не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне
знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від 5 до 8
років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене засобом, що має характер
особливого мучення, або вчинене на замовлення, або спричинило
смерть потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від 7 до 10
років.

 Стаття 262 КК України. Викрадення, привласнення, вимагання

вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи
радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства
або зловживання службовим становищем.

3
 1. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових
припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або
заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим
становищем, - карається позбавленням волі на термін від 3 до 7 років.

 Стаття 263 КК України. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими

припасами або вибуховими речовинам.
1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи
збування вогнепальної зброї (крім гладко ствольної мисливської),
набоїв, вибухових речовин без відповідного дозволу, - карається
позбавленням волі на термін від 2 до 5 років.
2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів,
кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу, -
карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або
позбавленням волі на строк до 3 років.
3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила
злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо
вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові
речовини або вибухові пристрої.

 Стаття 264 КК України. Недбале зберігання вогнепальної зброї або

бойових припасів.
1. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, -
карається обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі
на той самий строк.

 Стаття 2 КК України. Підстава кримінальної відповідальності.

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим
Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за
той самий злочин більше одного разу.

 Стаття 11 КК України. Поняття злочину.

4
 1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне
діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить
ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через
малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і
не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі,
суспільству або державі.

 Стаття 25 КК України. Необережність та її види.

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну
недбалість.
2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала
можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала
можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

 Стаття 26 КК України. Поняття співучасті.

1. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів
злочину у вчиненні умисного злочину.

 Стаття 27 КК України. Види співучасників.

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор,
підбурювач та пособник.
2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими
суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших
осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим
Кодексом.
3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів)
або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також
є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або
керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи
організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи
або злочинної організації.
4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом
або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5
 5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи
знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими
співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати
злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи
предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі
предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця,
знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів,
здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів.
Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396
цього Кодексу.
7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину
неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або
вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній
відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить
ознаки іншого злочину.

 Стаття 36. Необхідна оборона.

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту
охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або
іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від
суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто
посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для
негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не
було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від
можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння
тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності
посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної
оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках,
спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне
душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням,
вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди
небезпечності посягання чи обстановці захисту.

6
 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком
кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу
групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького
вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості
шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

 Стаття 39. Крайня необхідність.

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані
крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що
безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї
людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам
держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути
іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення
меж крайньої необхідності.
2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди
правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж
відвернена шкода.
3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж
крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного
хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла
оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
Крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може
заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам третіх осіб
(непричетних до ситуації, що склалась) з метою відвернення
небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а
також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за
це кримінальній відповідальності.

Спеціальний порядок набуття права власності

громадянами на окремі види майна.

Громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного

ними з відповідного дозволу, що надається:
на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - органами
внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку;

7
 на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни,
гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами внутрішніх
справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку;
на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами
сльозоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем
проживання особам, які досягли 18-річного віку;
на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і
швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх
справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;
Окремо треба визначити правила набуття права на травматичну
зброю (спецзасіб вітчизняного виробництва для відстрілу патронів
знаряджених гумовими чи аналогічними по своїх властивостях
метальними снарядами несмертельної дії (пістолетів і револьверів).
У цей час, обіг і порядок видачі дозволів на травматичну зброю
регулюється трьома нормативно правовими актами:
Постанова від 27 лютого 1991 р. N 49 «Про затвердження Правил
застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку»,
остання редакція на сьогоднішній день від 17.11.2001;
Наказ МВС України N379ДСК від 13.06.2000, зареєстрований у
Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2000 р. за N 696/4917. Наказ має
гриф ДСК, тобто тільки для службового користування публікації і розголосу
не підлягає;
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року
N 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання,
зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної,
холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для
відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми
властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них,
а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових
матеріалів».
Таким чином згідно наказу МВС N379 право на придбання засобів
активної оборони (пістолетів і револьверів для стрілянини гумовими кулями)
мають працівники суду, правоохоронних органів і їх близькі родичі, а також
особи, що беруть участь у кримінальному судочинстві, журналісти й
позаштатні журналісти, депутати України, члени суспільних формувань по
охороні громадського порядку й державної границі, військовослужбовці,
крім тих, хто проходить термінову військову службу, державні службовці, які
мають категорії й ранги.
До правоохоронних органів відносяться:
8
 - органи прокуратури;
- органи внутрішніх справ;
- органи служби безпеки;
- митні органи;
- органи охорони державного кордону;
- органи державної податкової служби й податкової інспекції;
- органи державної контрольно-ревізійної служби;
- органи рибоохорони;
- органи державної лісової охорони;
- інші органі, які здійснюють правовстановлюючі або правоохоронні
функції.
Для одержання дозволу на право придбання «пристроїв вітчизняного
виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними
за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії»
необхідно мати наступні документи:
- письмове клопотання про видачу дозволу на ім’я керівника органа
внутрішніх справ;
- заповнену картку-заявку;
- медичну довідку про відсутність протипоказань, які перешкоджають
придбанню зброї (довідка за формою № 127/ ПРО);
- довідку управління інформаційних технологій Головного управління
МВС України області про відсутність судимості (довідка за формою
ІП-1);
- рапорт дільничного інспектора міліції про перевірку за місцем
проживання;
- довідку про проходження навчання матеріальної частини зброї, правил
обігу з ним і застосування;
- платіжні доручення (квитанції) відділення банку про оплату послуг
дозвільної системи (за консультаційні послуги й видачу дозволу на
право придбання);
- платіжне доручення (квитанція) відділення банку про оплату засобів за
бланк дозволу на право придбання;
- документ, що дає право для видачі такого дозволу (перелік осіб, що
мають право придбати в особисту власність пристосування
вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених
гумовими кулями, позначений у наказі МВС України від 13 червня
2000 року № 379-дск)
Травматична зброя, а саме спецзасіб вітчизняного виробництва для
відстрілу патронів, споряджених гумовими або аналогічними по своїх
9
властивостях метальними снарядами не смертельної дії, повинні пройти
експериментальний відстріл у науково-дослідних експертно-
криміналістичних підрозділах МВС України. У цей час зброя відстрілюється
прямо на заводі й при покупці разом зі зброєю у комплекті йдуть 2-3
відстріляні гільзи, опечатані в спеціальнім упакуванні із супровідною
довідкою. Їх разом з корінцем на право придбання після покупки зброї
необхідно передати в місцеву дозвільну систему, де будуть оформляти дозвіл
на право володіння-носіння травматичної зброї.

Придбання, зберігання і перевезення

мисливської вогнепальної нарізної і
гладкоствольної зброї, бойових припасів,
пневматичної та холодної зброї громадянами.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р.
N 2471-12 "Про право власності на окремі види майна" правом придбання
мисливської гладкоствольної зброї користуються громадяни України, які
досягли 21-річного віку, а мисливської нарізної зброї - 25-річного віку, на
холодну та пневматичну зброю - 18-річного віку. Кількість зброї, яку може
мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен
забезпечити її безумовну схоронність. У разі наявності трьох і більше
одиниць вогнепальної, пневматичної зброї, арбалетів приміщення (будинок,
квартира тощо) або сейф (шафа) для її зберігання повинні бути обладнані
охоронною сигналізацією, автономною або з виводом на ПЦН органів
внутрішніх справ. (Абзац другий пункту 12.1 виключено на підставі Наказу
МВС N 615 від 26.06.2002).
Придбана громадянами гладкоствольна, нарізна, комбінована
мисливська вогнепальна, пневматична та холодна зброя протягом десяти днів
з дня придбання має бути зареєстрована в органах внутрішніх справ за
місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання, носіння.
Для одержання дозволу на зберігання колекційної холодної зброї її
власник подає документи в орган внутрішніх справ за місцем проживання. На
підставі поданих документів орган внутрішніх справ видає дозвіл на
зберігання такої зброї. В дозволі ставиться штамп "колекція".
У разі потреби перевезення такої зброї (для участі у виставках тощо)
органи внутрішніх справ видають дозволи на її перевезення.

10
 Мисливські ножі придбаються громадянами з дозволу органу
внутрішніх справ на право зберігання і носіння мисливської вогнепальної
зброї, а також арбалетів, що використовуються громадянами виключно для
полювання. При цьому в дозволі на право зберігання і носіння зброї
магазином робиться відмітка про реалізацію такого ножа.
Особам, які мають нагородну вогнепальну зброю (пістолети,
револьвери, гвинтівки, карабіни, мисливські рушниці), органами внутрішніх
справ видаються дозволи на її зберігання без зазначення строку їх дії з
позначкою "Нагородна". Нагородною вважається зброя, одержана в порядку,
встановленому законодавством України.
Спортсмени-стрільці можуть користуватися закріпленою за ними
спортивною нарізною та холодною зброєю тільки в межах стрілецьких тирів
або стрільбищ без права зберігання її за місцем проживання. Гладкоствольна
зброя може видаватися на зберігання за місцем проживання членам і
кандидатам в члени збірної команди України, майстрам спорту, кандидатам у
майстри спорту і першорозрядникам із стендової стрільби у разі одержання
ними в органах внутрішніх справ дозволу на зберігання зброї.
Для навчання практичній стрільбі громадян, які виявляють бажання
придбати зброю, дозволяється використання мисливської вогнепальної зброї,
яка належить іншим громадянам, підприємствам, установам, організаціям.
Навчання стрільбі проводиться тільки на стрільбищах, мисливських стендах і
в інших спеціально відведених місцях, ліцензованих МВС України, в
присутності власника зброї та особи, яка проводить навчання згідно з
програмою, визначеною МВС України.
Особи, які мають нагородну зброю, зареєстровану в установленому
порядку в органах внутрішніх справ, для підтримання навичок користування
нею можуть придбавати бойові припаси до неї. Реалізація бойових припасів
здійснюється суб'єктами господарювання, які мають ліцензії, видані МВС
України, та через Департамент ресурсного забезпечення МВС України на
підставі дозволів на придбання певного виду боєприпасів, виданих
Департаментом громадської безпеки МВС України. Увезення в Україну
боєприпасів до нагородної зброї здійснюється на підставі дозволів на
придбання та ввезення бойових припасів, виданих Департаментом
громадської безпеки МВС України.
Зброя, боєприпаси до неї, що належать громадянам, мають зберігатися
за місцем їх постійного проживання або в місцях тимчасового перебування
власників (у дачних будинках тощо) у період проживання, в металевих
ящиках, сейфах, спеціально виготовлених для зберігання зброї. При цьому
зброя має бути в розрядженому стані.
11
 У виняткових випадках допускається з дозволу органів внутрішніх
справ тимчасове зберігання зброї без права її використання в іншого
дорослого члена сім'ї або найближчого родича, а в разі їх відсутності - в
інших громадян на час тривалого (понад три місяці) відрядження,
перебування на військових зборах або проходження власником зброї
строкової служби у Збройних Силах України при дотриманні встановлених
правил її зберігання. На період тимчасового зберігання зброї особі, яка
прийняла її на зберігання, органи внутрішніх справ видають дозвіл з
позначкою "на тимчасове зберігання без права користування".
Під час перенесення або перевезення вогнепальна зброя має бути у
розрядженому стані (для напівавтоматичної зброї відсутність патрона в
патроннику). У всіх випадках під час перенесення або перевезення зброї,
боєприпасів до неї власник зобов'язаний мати при собі дозвіл органу
внутрішніх справ на право зберігання та носіння зброї.
Допускається оформлення в органах внутрішніх справ документів на
передачу мисливської вогнепальної, пневматичної і холодної зброї від одного
власника іншому. Це здійснюється за місцем обліку зброї, яка передається
працівником дозвільної системи в присутності її власника та особи, що має
дозвіл органів внутрішніх справ на придбання цього виду зброї. При цьому
марка, калібр і номер зброї, що передається, а також прізвище, ім'я, по
батькові, адреса колишнього власника вписуються в дозвіл і в дублікат
дозволу на придбання. Записи завіряються підписом начальника органу
внутрішніх справ і печаткою. Дублікат дозволу повертається новому
власникові для постановки зброї на облік за місцем проживання. Одночасно
на підставі здійсненої передачі зброї вносяться відповідні записи в книгу
обліку власників про зняття зброї з обліку. Також відповідні зміни про цю
зброю вносяться в АІС "Арсенал".
Власник зброї у разі зміни місця проживання зобов'язаний звернутися
до органу внутрішніх справ із проханням щодо зняття її з обліку, вказавши
при цьому нову адресу. Після прибуття на нове місце проживання власник
зобов'язаний у десятиденний строк (у прикордонній місцевості протягом 24
годин) поставити на облік особисту зброю в місцевому органі внутрішніх
справ.
У разі смерті власника, нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя
армійських зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна
зброя, пневматична та холодна зброя протягом п'ятиденного терміну здається
в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання до вирішення питання
щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців). Якщо хтось
із спадкоємців бажає таку зброю (крім нагородної) залишити у власності,
12
вона може бути зареєстрована на його ім'я у встановленому порядку. Якщо
серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати або мають право на
зберігання зброї, вона ними повинна бути в місячний строк продана або
подарована особі, що має дозвіл органів внутрішніх справ на придбання
зброї.
Якщо хтось із спадкоємців бажає стати власником нагородної зброї,
остання, у разі можливості її законного перебування у власності громадян,
може бути оформлена відповідно до вимог абзацу першого цього пункту.
Нагородна короткоствольна вогнепальна нарізна зброя (пістолети,
револьвери) може бути залишена у власності спадкоємців після приведення її
у стан, не придатний для стрільби в майстернях з ремонту зброї (довідка про
переробку повинна знаходитися в особовій справі власника). Така зброя
вважається колекційною і в дозволі на її зберігання ставиться штамп
"колекція".
Мисливська вогнепальна, пневматична і холодна зброя, що визнана
комісією з визначення технічного стану зброї непридатною для подальшого
користування (не підлягає ремонту), не реєструється (не перереєстровується)
і в місячний строк власником здається в органи внутрішніх справ
безкоштовно для знищення або робиться в майстернях з ремонту зброї
непридатною для стрільби і знімається з обліку. Така зброя для використання
її окремих частин та вузлів може за згодою власників зброї передаватись
(продаватись) установам, що займаються підприємницькою діяльністю з
ремонту спортивної і мисливської зброї.
У разі втрати або крадіжки зброї власник зобов'язаний негайно
повідомити про це органи внутрішніх справ.
Вогнепальну, пневматичну, холодну зброю (у тому числі нагородну)
згідно з законодавством може бути вилучено в громадян органами
внутрішніх справ за допущені порушення правил її зберігання, перевезення і
користування, а також в інших випадках, передбачених цією Інструкцією.
Про анулювання дозволу на зберігання вогнепальної, пневматичної та
холодної зброї органом внутрішніх справ виноситься мотивований висновок
про анулювання дозволу на зберігання вогнепальної, пневматичної, чи
холодної зброї, який затверджується начальником органу внутрішніх справ.
У разі анулювання органом внутрішніх справ дозволу на зберігання
зброї вона, а також бойові припаси до неї в 15-денний строк передаються
власниками чи їхніми представниками на комісійний продаж або можуть
бути подаровані особі, що має дозвіл на придбання такої зброї. Якщо власник
зброї у вказаний строк відповідного рішення щодо її реалізації не прийняв,

13
вона вилучається і передається в комісійну торгівлю з поверненням власнику
її вартості після продажу.
Вогнепальна, пневматична і холодна зброя, а також бойові припаси, що
належать особам, які притягуються до кримінальної відповідальності,
зберігаються в органах внутрішніх справ до прийняття остаточного рішення
слідчих органів або суду щодо кримінальної справи. Якщо стосовно
зазначеної особи кримінальна справа закрита або судом винесений
виправдувальний вирок, зброя, а також дозвіл на її зберігання повертаються
власникові.

Відомості з внутрішньої і зовнішньої

балістики.
Сутність явища пострілу і його період.
Пострілом називається викидання кулі (гранати) з каналу ствола зброї
енергією газів, що утворюються при згорянні порохового заряду.
При пострілі із стрілецької зброї відбуваються такі явища.
Від удару бойка по капсулі бойового патрона, досланого в патронник,
вибухає ударний склад капсуля й утворюється полум'я, яке через затравочні
отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду й запалює його. При
згорянні порохового (бойового) заряду утворюється велика кількість сильно
нагрітих газів, що створюють в каналі ствола високий тиск на дно кулі, дно і
стінки гільзи, а також на стінки ствола та затвор.
В результаті тиску газів на дно кулі вона зсувається з місця і врізається
в нарізи; обертаючись по ним, просувається по каналу ствола з безперервно
зростаючою швидкістю і викидається назовні, у напрямку осі каналу ствола.
Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї (ствола) назад. Від тиску газів на
стінки гільзи і ствола відбувається їх розтягування (пружна деформація), і
гільза, щільно притискаючись до патроннику, перешкоджає прориву
порохових газів, в сторону затвора. Одночасно при пострілі виникає
коливальний рух (вібрація) ствола і відбувається його нагрівання. Розпечені
гази і частинки незгорілого пороху, що минає з каналу ствола услід за кулею,
при зустрічі з повітрям породжують полум'я й ударну хвилю; остання є
джерелом звуку при пострілі.
При пострілі з автоматичної зброї, принцип роботи якого заснований
на використання енергії порохових газів, що відводяться через отвір в стінці
ствола, частина порохових газів після проходження кулею газовідвого отвору

14
спрямовується через нього в газову комору, тисне на поршень і відкидає його
з рамою затвора назад.
Поки рама затвора (стебло затвора) не пройде певну відстань, що
забезпечує виліт кулі з каналу ствола, затвор продовжує замикати канал
ствола. Після вильоту кулі з каналу ствола відбувається його відмикання;
затворна рама і затвор, рухаючись назад, стискають зворотно-бойову
пружину, затвор при цьому витягує з патронника гільзу. При русі вперед під
дією стислої пружини затвор досилає черговий патрон в патронник і знову
замикає канал ствола.
При пострілі з автоматичної зброї, пристрій якого заснований на
принципі використання енергії віддачі (наприклад, пістолет Макарова), тиск
газів через дно гільзи передається на затвор і викликає рух затвора з гільзою
назад. Цей рух починається в момент, коли тиск порохових газів на дно
гільзи переборює інерцію затвора і зусилля зворотно-бойової пружини. Куля
до цього часу вже вилітає з каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискає
зворотно-бойову пружину, потім під дією енергії стислої пружини затвор
рухається вперед і досилає черговий патрон в патронник.
У деяких зразках зброї під дією тиску порохових газів на дно гільзи
спочатку рухається назад ствол разом зі зчепленим з ним затвором (замком).
Пройшовши деяку відстань, що забезпечує виліт кулі з каналу ствола,
ствол і затвор розчіпляється, після чого затвор по інерції відходить в крайнє
заднє положення і стискає (розтягує) зворотню пружину, а ствол під дією
пружини повертається в переднє положення.
Іноді після удару бойка по капсулі пострілу не відбувається або він
відбувається з деяким запізненням. У першому випадку має місце осічка, а в
другому - затяжний постріл. Причиною осічки найчастіше буває
відсирювання ударного складу капсуля або порохового заряду, а також
слабкий удар бойка по капсулі. Тому необхідно оберігати боєприпаси від
вологи і містити зброю в справному стані.
Затяжний постріл є наслідком повільного розвитку процесу
запалювання або займання порохового заряду. Тому після осічки не слід
відразу відкривати затвор, так як можливий затяжний постріл при відкритому
затворі що може привести до виходу з ладу зброї і травмування стрільця.
У разі осічки відкривати затвор зброї дозволяється не раніше ніж через
5 секунд, щоб уникнути наслідків затяжного пострілу при відкритому
затворі.
При згорянні порохового заряду приблизно 25 - 35% енергія котра
виділяється витрачається на надання кулі поступального руху (основна
робота);
15
 15 - 25% енергії - на виконання другорядних робіт (врізання і
подолання тертя кулі при русі по каналу ствола; нагрівання стінок ствола,
гільзи і кулі; переміщення рухомих частин зброї, газоподібної і незгорілої
частин пороху); близько 40% енергії не використовується і втрачається після
вильоту кулі з каналу ствола.
Постріл відбувається в дуже короткий проміжок часу (0,001 0,06 сек.).
При пострілі розрізняють чотири послідовні періоди: попередній; перший,
або основний; другий; третій, або період післядії газів.
Попередній період триває від початку горіння порохового заряду до
повного врізання оболонки кулі в нарізи ствола. Протягом цього періоду в
каналі ствола створюється тиск газів, необхідний, для того щоб зрушити
кулю з місця і подолати опір врізання її оболонки в нарізи ствола. Цей тиск
називається тиском форсування; він досягає 250 - 500 кг/см2 в залежності від
пристрою нарізів, ваги кулі і твердості її оболонки. Приймають, що горіння
порохового заряду в цьому періоді відбувається в постійному обсязі,
оболонка врізається в нарізи миттєво, а рух кулі починається відразу ж при
досягненні в каналі ствола тиску форсування.
Перший, або основний період триває від початку руху кулі до моменту
повного згоряння порохового заряду. У цей період горіння порохового заряду
відбувається в швидко змінюваному обсязі. На початку періоду, коли
швидкість руху кулі по каналу ствола ще невелика, кількість газів зростає
швидше, ніж обсяг запульного простору (простір між дном кулі і дном
гільзи), тиск газів швидко підвищується і досягає найбільшої величини
приблизно 2800 - 2900 кг/см2. Це тиск називається максимальним тиском.
Він створюється у стрілецькій зброї при проходженні кулею 4-6 см шляху.
Потім, внаслідок швидкого збільшення швидкості руху кулі, обсяг
запульного простору збільшується швидше припливу нових газів, і тиск
починає падати, до кінця періоду він дорівнює приблизно 2/3 максимального
тиску. Швидкість руху кулі постійно зростає і до кінця періоду досягає
приблизно 3/4 початкової швидкості. Пороховий заряд повністю згоряє
незадовго до того, як куля вилетить з каналу ствола.
Другий період триває від моменту повного згоряння порохового заряду
до моменту вильоту кулі з каналу ствола. З початком цього періоду приплив
порохових газів припиняється, однак сильно стислі і нагріті гази
розширюються і, чинячи тиск на кулю, збільшують швидкість її руху. Спад
тиску в другому періоді відбувається досить швидко і у дульного зрізу
становить у різних зразків зброї 300 - 900 кг/см2. Швидкість кулі в момент
вильоту її з каналу ствола дещо менше початкової швидкості.

16
 У деяких видів стрілецької зброї, особливо короткоствольних
(наприклад, пістолет Макарова), другий період відсутній, так як повного
згоряння порохового заряду до моменту вильоту кулі з каналу ствола
фактично не відбувається.
Третій період, або період післядії газів триває від моменту вильоту кулі
з каналу ствола до моменту припинення дії порохових газів на кулю.
Протягом цього періоду порохові гази, що виходять з каналу ствола зі
швидкістю 1200 - 2000 м/сек., продовжують впливати на кулю і надають їй
додаткову швидкість. Найбільшої (максимальної) швидкості куля досягає в
кінці третього періоду на віддаленні декількох десятків сантиметрів від
дульного зрізу ствола. Цей період закінчується в той момент, коли тиск
порохових газів на дно кулі буде врівноважено опором повітря.

Початкова швидкість кулі

Початковою швидкістю називається швидкість руху кулі у дульного
зрізу ствола.
За початкову швидкість приймається умовна швидкість, яка трохи
більше дульної і менше максимальної. Вона визначається дослідним шляхом
за подальшими розрахунками. Величина початкової швидкості кулі
вказується в таблицях стрільби і в бойових характеристиках зброї.
Початкова швидкість є однією з найважливіших характеристик
бойових властивостей зброї. При збільшенні початкової швидкості
збільшується дальність польоту кулі, дальність прямого пострілу, забійна і
пробивна дія кулі, а також зменшується вплив зовнішніх умов на її політ.
Величина початкової швидкості кулі залежить від довжини ствола;
ваги кулі; ваги, температури і вологості порохового заряду, форми і розмірів
зерен пороху і щільності заряджання.
Чим довше ствол, тим більший час на кулю діють порохові гази і тим
більше початкова швидкість.
При постійній довжині ствола і постійній вазі порохового заряду
початкова швидкість тим більше, чим менше вага кулі.
Зміна ваги порохового заряду призводить до зміни кількості порохових
газів, а, отже, і до зміни величини максимального тиску в каналі ствола і
початкової швидкості кулі. Чим більше вага порохового заряду, тим більше
максимальний тиск і початкова швидкість кулі.
Довжина ствола і вага порохового заряду збільшуються при
конструюванні, зброї до найбільш раціональних розмірів.
З підвищенням температури порохового заряду збільшується швидкість
горіння пороху, а тому збільшується максимальний тиск і початкова
17
швидкість. При зниженні температури заряду початкова швидкість
зменшується. Збільшення (зменшення) початкової швидкості викликає
збільшення (зменшення) дальності польоту кулі. У зв'язку з цим необхідно
враховувати поправки дальності на температуру повітря і заряду
(температура заряду приблизно дорівнює температурі повітря).
З підвищенням вологості порохового заряду зменшується швидкість
його горіння і початкова швидкість кулі. Форма і розміри пороху істотно
впливають на швидкість горіння порохового заряду, а, отже, і на початкову
швидкість кулі. Вони підбираються відповідним чином при конструюванні
зброї.
Щільністю заряджання називається відношення ваги заряду до обсягу
гільзи при вставленої пулі (камори згоряння заряду). При глибокій посадці
кулі значно збільшується щільність зарядження, що може привести при
пострілі до різкого стрибка тиску і внаслідок цього до розриву ствола, тому
такі патрони не можна використовувати для стрільби. При зменшенні
(збільшенні) щільності заряджання збільшується (зменшується) початкова
швидкість кулі.

Для ураження людини кінетична енергія кулі нормального калібру (6,5-

9мм.) в момент зустрічі з ціллю повинна бути не менше 78,5 Дж. Забійна
енергія кулі стрілецької зброї зберігається практично до максимальної
дальності стрільби.

Траєкторія польоту кулі, її елементи, властивості. Види траєкторій та їх

практичне значення.
Траєкторією називається крива лінія, описувана центром тяжіння кулі в
польоті.
Куля при польоті в повітрі піддається дії двох сил: сили тяжіння і сили
опору повітря. Сила тяжіння змушує кулю поступово знижуватися, а сила
опору повітря безперервно уповільнює рух кулі і прагне перекинути її.
В результаті дії цих сил швидкість польоту кулі поступово
зменшується, а її траєкторія являє собою за формою нерівномірно вигнуту
криву лінію.
Траєкторія кулі в повітрі має такі властивості:

- спадна гілка коротше і крутіше висхідній;

- кут падіння більше кута кидання;
- остаточна швидкість кулі менше початкової;

18
 - найменша швидкість польоту кулі при стрільбі під великими кутами
кидання - на низхідній гілці траєкторії, а при стрільбі під невеликими
кутами кидання - в точці падіння;
- час руху кулі по висхідній гілки траєкторії менше, ніж по низхідній;
- траєкторія кулі що обертається внаслідок зниження кулі під дією
сили тяжіння і деривації являє собою лінію двоякої кривизни.

Опір повітря польоту кулі викликається тим, що повітря являє собою

пружне середовище і тому на рух в цьому середовищі витрачається частина
енергії кулі.
Сила опору повітря викликана трьома основними причинами: тертям
повітря, утворенням завихрень і утворенням балістичної хвилі.
Частинки повітря, що стикаються з рухомої кулею, внаслідок
внутрішнього зчеплення (в'язкості) і зчеплення з її поверхнею створюють
тертя і зменшують швидкість польоту кулі.
Примикаючий до поверхні кулі шар повітря, в якому рух частинок
змінюється від швидкості кулі до нуля, називається граничним шаром. Цей
шар повітря, обтікаючи кулю, відривається від її поверхні і не встигає відразу
ж зімкнуться за донної частиною.
За донною частиною кулі утворюється розріджений простір, внаслідок
чого з'являється різниця тисків на головну і донну частини. Ця різниця
створює силу, спрямовану в бік, зворотний руху кулі, і зменшує швидкість її
польоту. Частинки повітря, прагнучи заповнити розрідження, що утворилося
за кулею, створюють завихрення.
Куля при польоті стикається з частинками повітря і змушує їх
коливатися. Внаслідок цього перед кулею підвищується щільність повітря і
утворюються звукові хвилі. Тому політ кулі супроводжується характерним
звуком. При швидкості польоту кулі, меншою швидкості звуку, утворення
цих хвиль має незначний вплив на її політ, так як хвилі поширюються
швидше швидкості польоту кулі. При швидкості польоту кулі, більшою
швидкості звуку, від набігання звукових хвиль один на одного створюється
хвиля сильно ущільненого повітря - балістична хвиля, що уповільнює
швидкість польоту кулі, так як куля витрачає частину своєї енергії на
створення цієї хвилі.
Рівнодіюча (сумарна) всіх сил, що утворюються внаслідок впливу
повітря на політ кулі, становить силу опору повітря.
Величина сили опору повітря залежить від швидкості польоту, форми і
калібру кулі, а також від її поверхні і щільності повітря. Сила опору повітря
зростає зі збільшенням швидкості польоту кулі, її калібру і щільності повітря.
При надзвукових швидкостях польоту кулі, коли основною причиною
опору повітря є утворення ущільнення повітря перед головною частиною
(балістичної хвилі), вигідні кулі з подовженою гострої головною частиною.

19
 При дозвукових швидкостях польоту кулі, коли основною причиною
опору повітря є утворення розрідженого простору і завихрень, вигідні кулі з
подовженою і звуженої хвостовою частиною.
Чим більш гладка поверхня кулі, тим менше сила тертя і сила опору
повітря.
Різноманітність форм сучасних куль багато в чому визначається
необхідністю зменшити силу опору повітря.
Під дією початкових збурень (поштовхів) в момент вильоту кулі з
каналу ствола між віссю кулі та дотичною до траєкторії утворюється кут і
сила опору повітря діє не вздовж осі кулі, а під кутом до неї, прагнучи не
тільки сповільнити рух кулі, але і перекинути її.
Для того щоб куля не перекидалася під дією сили опору повітря, їй
надають за допомогою нарізів в каналі ствола швидкий обертальний рух.
Наприклад, при пострілі з автомата Калашникова швидкість обертання кулі в
момент вильоту з каналу ствола дорівнює близько 3000 оборотів в секунду.
При польоті кулі яка швидко обертається в повітрі відбуваються такі
явища. Сила опору повітря прагне повернути кулю головною частиною вгору
і назад. Але головна частина кулі в результаті швидкого обертання
відповідно до властивості гіроскопа прагне зберегти придане положення і
відхилиться не вгору, а досить незначно в бік свого обертання під прямим
кутом до напрямку дії сили опору повітря, тобто вправо.
Відхилення кулі від площини стрільби в бік її обертання називається
деривація.
Таким чином, причинами деривації є: обертальний рух кулі, опір
повітря і зниження під дією сили тяжіння дотичній до траєкторії. При
відсутності хоча б однієї з цих причин деривації не буде.
У таблицях стрільби деривація дається як поправка напрямку в
тисячних. Однак при стрільбі зі стрілецької зброї величина деривації
незначна (наприклад, на дальності 500 м вона не перевищує 0,1 тисячної) і її
вплив на результати стрільби практично не враховується.

Прямий постріл.
Настильність траєкторії впливає на дальність прямого пострілу,
уражаємого, прикритого і мертвого простору.
Постріл, при якому траєкторія не піднімається над лінією
прицілювання вище цілі на всьому своєму протязі, називається прямим
пострілом.
У межах дальності прямого пострілу в напружені моменти бою
стрільба може вестися без перестановки прицілу, при цьому точка
прицілювання по висоті, як правило, вибирається на нижньому краю цілі.
Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі та настильності
траєкторії. Чим вище ціль і чим настильнішою є траєкторія, тим більше
дальність прямого пострілу і тим на більшому протязі місцевості ціль може
бути уражена з однією установкою прицілу.

20
 Дальність прямого пострілу можна визначити за таблицями шляхом
порівняння висоти цілі з величинами найбільшої перевищення траєкторії над
лінією прицілювання або з висотою траєкторії.

Явище розсіювання.
При стрільбі з одного і того ж зброї при самому ретельному дотриманні
точності і одноманітності здійснення пострілу кожна куля внаслідок ряду
випадкових причин описує свою траєкторію і має свою точку падіння (точку
зустрічі), не збігається з іншими, внаслідок чого відбувається розкидання
куль.
Явище розкидання куль при стрільбі з одного і того ж зброї в
практично однакових умовах називається природним розсіюванням куль і
також розсіюванням траєкторій.
Сукупність траєкторій куль, (отриманих внаслідок їх природного
розсіювання) називається снопом траєкторій. Траєкторія, що проходить в
середині снопа траєкторій, називається середньої траєкторією.

Причини розсіювання.
Причини, що викликають розсіювання куль, можуть бути зведені в три
групи:
причини, що викликають різноманітність початкових швидкостей;
причини, що викликають різноманітність кутів кидання і напрямки
стрільби;
причини, що викликають різноманітність умов польоту кулі.
Причинами, що викликають різноманітність початкових швидкостей, є:
різноманітність у вазі порохових зарядів і куль, в формі і розмірах куль
і гільз, в якості пороху, в щільності заряджання і т. д., як результат
неточностей (допусків) при їх виготовленні;
різноманітність температур, зарядів, які залежать від температури
повітря і неоднакового часу знаходження патрона в нагрітому при стрільбі
стволі;
різноманітність в ступені нагріву і в якісному стані ствола.
Ці причини ведуть до коливання в початкових швидкостях, отже, і в
відстані польоту куль, тобто призводять до розсіювання куль по відстані
(висоті) і залежать в основному від боєприпасів і зброї.
Причинами, що викликають різноманітність кутів кидання і напрямки
стрільби, є:
різноманітність в горизонтальній і вертикальній наводкою зброї
(помилки в прицілюванні);
різноманітність кутів вильоту і бічних зсувів зброї, що виникає в
результаті неодноманітної підготовки до стрільби, нестійкого і
неодноманітного утримання автоматичної зброї, особливо під час стрільби
чергами, неправильного використання упорів і не правильної обробки
спускового гачка;

21
 кутові коливання ствола при стрільбі автоматичним вогнем, що
виникають внаслідок руху і ударів рухливих частин і віддачі зброї.
Причинами, що викликають різноманітність умов польоту кулі, є:
різноманітність в атмосферних умовах, особливо в напрямку і
швидкості вітру між пострілами (чергами);
різноманітність у вазі, формі і розмірах куль, що приводить до зміни
величини сили опору повітря.
Ці причини призводять до збільшення розсіювання по бічному
напрямку і по відстані (висоті) і в основному залежать від зовнішніх умов
стрільби і від боєприпасів.
При кожному пострілі в різному поєднанні діють всі три групи причин.
Це призводить До того, що політ кожної кулі відбувається по траєкторії,
відмінній від траєкторій інших куль.
Усунути повністю причини, що викликають розсіювання, отже,
усунути і саме розсіювання неможливо. Однак, знаючи причини, від яких
залежить розсіювання, можна зменшити вплив кожної з них і тим самим
зменшити розсіювання, або, як прийнято говорити, підвищити кучність
стрільби.
Зменшення розсіювання куль досягається відмінною виучкою стрільця,
ретельною підготовкою зброї і боєприпасів до стрільби, вмілим
застосуванням правил стрільби, правильною підготовкою до стрільби,
одноманітною прикладкою, точною наводкою (прицілюванням), плавним
спуском курка, стійким і одноманітним утриманням зброї при стрільбі, а
також належним доглядом за зброєю і боєприпасами.
На точність влучання та розсіювання також впливає балістичний
коефіцієнт кулі.

Балістичний коефіцієнт.
Балістичний коефіцієнт визначає наскільки обтічна куля; тобто
наскільки добре вона розсікає повітря. Математично, це відношення
поперечного навантаження кулі і коефіцієнта форми. Балістичний коефіцієнт
кулі - це, в загальному, міра опору повітря. Чим вище показник, тим нижче
опір, і тим ефективніше куля проходить крізь повітря. Тому для того, щоб
куля ефективно розсікала повітря, чим вище балістичний коефіцієнт, тим
краще. Балістичний коефіцієнт кулі визначає траєкторію і відхилення кулі
під дією вітру, коли всі інші фактори (серед них і швидкість) однакові.
Балістичний коефіцієнт куль різної форми і куль, що летять з різною
швидкістю різний, в той час, як поперечна навантаження кулі не змінюється.
Куля шпіцера, тобто гостроноса куля, має більш ефективну форму, ніж
тупоноса куля або куля з плоскою головною частиною. Що стосується
іншого кінця кулі, то звужена хвостова частина зменшує опір, але підвищує
балістичний коефіцієнт кулі. Наприклад, тупоноса куля Хорнаді 6мм вагою
100 гран має балістичний коефіцієнт 0.216, загострена куля Хорнаді 6мм

22
вагою 100 гран - 0.357, а загострена куля Хорнаді 6мм з звуженою хвостовою
частиною - 0.400.
Всі ці кулі мають поперечне навантаження (відношення діаметра кулі
до її вазі) .242, тому що їх діаметр .243 ", а вага - 100 гран. Але чим більш
оптичну форму має куля, тим вище у неї балістичний коефіцієнт. Саме такі
кулі вибирають для стрільби на далекі відстані, де дуже важлива пряма
траєкторія.

Види траєкторій та їх практичне значення.

При стрільбі з будь-якого зразка зброї зі збільшенням кута піднесення
від 0 ° до 90 ° горизонтальна дальність спочатку збільшується до певної межі,
а потім зменшується до нуля.
Кут піднесення, при якому виходить найбільша дальність, називається
кутом найбільшої дальності. Величина кута найбільшої дальності для куль
різних видів зброї становить близько 35°.
Кут найбільшою дальності ділить все траєкторії на два види: на
траєкторії настильні і навісні.
Настильними траєкторіями називають траєкторії, отримані при кутах
піднесення, менших кута найбільшої дальності.
Навісними траєкторіями називають траєкторії, отримані при кутах
піднесення, великих кута найбільшої дальності.
При стрільбі зі стрілецької зброї і гранатометів використовуються
тільки настильні траєкторії. Чим настільнішою є траєкторія, тим на більшому
протязі місцевості ціль може бути уражена з однією установкою прицілу
(тим менший вплив на результати стрільби надають помилка у визначенні
установки прицілу): в цьому полягає практичне значення траєкторії.
Настильність траєкторії характеризується найбільшим її перевищенням
над лінією прицілювання. При даній дальності траєкторія тим більше
настильна, чим менше вона піднімається над лінією прицілювання. Крім
того, про настильність траєкторії можна судити за величиною кута падіння:
траєкторія тим більше є настильною, чим менше кут падіння. Настильність
траєкторії впливає і на величину дальності прямого пострілу, уражаємого,
прикритого і мертвого простору.

Вплив на стрільбу метеорологічних умов: бічного вітру,

температури повітря. Облік поправок на кут місця цілі.
При попутному вітрі зменшується швидкість польоту кулі щодо
повітря. Наприклад, якщо швидкість кулі відносно землі дорівнює 800 м/сек.,
а швидкість попутного вітру 10 м/сек., то швидкість кулі відносно повітря
23
буде дорівнює 790 м/сек. (800-10). Зі зменшенням швидкості польоту кулі
щодо повітря сила опору повітря зменшується. Тому при попутному вітрі
куля полетить далі, ніж при відсутності попутного вітру.
При зустрічному вітрі швидкість кулі відносно повітря буде більше,
ніж при відсутності вітру, отже, сила опору повітря збільшиться, і дальність
польоту кулі зменшиться.
Поздовжній (попутний, зустрічний) вітер на політ кулі має незначний
вплив, і в практиці стрільби зі стрілецької зброї поправки на такий вітер не
вводяться.
Бічний вітер тисне на бічну поверхню кулі і відхиляє її в сторону від
площини стрільби в залежності від його напрямку: вітер справа відхиляє
кулю в ліву сторону, вітер зліва - в праву сторону.
Вітер, що дме під гострим кутом до площини стрільби, надає
одночасно вплив і на зміну дальності польоту кулі і на її бічне відхилення.
При підвищенні температури щільність повітря зменшується, а
внаслідок цього зменшується сила опору повітря і збільшується дальність
польоту кулі. Навпаки, з пониженням температури щільність і сила опору
повітря збільшуються, і дальність польоту кулі зменшується.
При підвищенні температури порохового заряду збільшуються
швидкість горіння пороху, початкова швидкість і дальність польоту кулі.
При стрільбі в літніх умовах поправки на зміну температури повітря і
порохового заряду незначні і практично не враховуються; при стрільбі
взимку (в умовах низьких температур) ці поправки необхідно враховувати,
керуючись правилами, зазначеними в рекомендаціях по стрілецької справі.

Кут місця цілі.

При розташуванні зброї і цілі на однаковій висоті лінія прицілювання
збігається з горизонтом зброї, а кут прицілювання - з кутом піднесення. При
розташуванні цілі вище або нижче горизонту зброї між лінією прицілювання
і лінією горизонту утворюється кут місця цілі. Кут місця цілі вважається
позитивним, якщо ціль знаходиться вище горизонту зброї і негативним, якщо
ціль знаходиться нижче горизонту зброї.
Кут місця цілі і кут прицілювання разом складають кут піднесення.
При негативному куті місця цілі лінія пострілу може бути спрямована нижче
горизонту зброї; в цьому випадку кут піднесення стає негативним і
називається кутом схилення.

Віддача зброї та кут вильоту.

Віддачею називається рух зброї (ствола) назад під час пострілу.
Віддача відчувається у вигляді поштовху в плече, руку або грунт.
Дія віддачі зброї характеризується величиною швидкості і енергією,
якої воно має при русі назад. Швидкість віддачі зброї приблизно у стільки
разів менше початкової швидкості кулі, у скільки разів куля легше зброї.

24
Енергія віддачі у ручної стрілецької зброї зазвичай не перевищує 2 кг/м і
сприймається стріляє безболісно.
При стрільбі з автоматичної зброї, схема якої заснована на принципі
використання енергії віддачі, частина її витрачається на придання руху
рухомим частинам і на перезарядження зброї. Тому енергія віддачі при
пострілі з такої зброї менше, ніж при стрільбі з неавтоматичної зброї або з
автоматичної зброї, схема роботи якої заснована на принципі використання
енергії порохових газів, що відводяться через отвір в стінці ствола.
Сила тиску порохових газів (сила віддачі) і сила опору віддачі (упор
приклада, рукоятки, центр ваги зброї і т.п.) розташовані не на одній прямій і
направлені в протилежні сторони. Вони утворюють пару сил, під дією якої
дульна частина ствола зброї відхиляється догори.
Величина відхилення дульної частини ствола зброї тим більше, чим
більше плече цієї пари сил.
Крім того, при пострілі ствол зброї здійснює коливальні рухи - вібрує.
В результаті вібрації дульна частина ствола в момент вильоту кулі може
також відхилитися від початкового положення в будь-яку сторону (вгору,
вниз, вправо, вліво). Величина цього відхилення збільшується при
неправильному використанні упору для стрільби, забруднення зброї і т.п.
У автоматичної зброї, що має газовідвідний отвір в стволі, в результаті
тиску газів на передню стінку газової камори дульна частина ствола зброї
при пострілі декілька відхиляється в сторону, протилежну розташуванню
газовідвідного отвору.
Поєднання впливу вібрації ствола, віддачі зброї та інших причин
призводить до утворення кута між напрямком осі каналу ствола до пострілу і
її напрямком у момент вильоту кулі з каналу ствола; цей кут називається
кутом вильоту. Кут вильоту вважається позитивним, коли вісь каналу ствола
в момент вильоту кулі вища її положення до пострілу, і негативним, коли
вона нижче. Величина кута вильоту дається в таблицях стрільби.
Вплив кута вильоту на постріл у кожного екземпляра зброї усувається
при приведенні його до нормального бою. Однак при порушенні правил
прикладки зброї, використання упору, а також правил догляду за зброєю і її
зберігання змінюються величина кута вильоту і бій зброї. Для забезпечення
одноманітності кута вильоту і зменшення впливу віддачі на результати
стрільби необхідно точно дотримуватися прийомів стрільби і правил догляду
за зброєю, зазначені в рекомендаціях по стрілецькій справі.
З метою зменшення шкідливого впливу віддачі на результати стрільби
в деяких зразках стрілецької зброї застосовуються спеціальні пристрої –
дульний тормоз-компенсатор. Виходячи з каналу ствола гази, ударяючись об
25
стінки компенсатора значно зменшують силу віддачі та момент підкидання
ствола.

Знос каналу ствола.

У процесі стрільби ствол піддається зносу. Причини, що викликають
знос ствола, можна розбити на три основні групи - хімічного, механічного та
термічного характеру.
В результаті причин хімічного характеру в каналі ствола утворюється
нагар, який має великий вплив на знос каналу ствола.
Примітка. Нагар складається з розчинних і нерозчинних речовин.
Розчинні речовини являють собою солі, що утворюються під час вибуху
ударного складу капсуля (в основному - хлористий калій). Нерозчинними
речовинами нагару є: зола, що утворилася при згорянні порохового заряду;
томпак, зірваний з оболонки кулі; мідь, латунь, оплавлені з гільзи; свинець,
виплавлений з дна кулі; залізо, оплавлене зі ствола і зірване з кулі, і т. п.
Розчинні солі, вбираючи вологу з повітря, утворюють розчин, що викликає
іржавіння. Нерозчинні речовини в присутності солей підсилюють іржавіння.
Якщо після стрільби не видалити весь пороховий нагар, то канал ствола
протягом короткого часу в місцях відколу хрому (якщо ствол хромований)
покриється іржею, після видалення якої залишаються сліди. При повторенні
таких випадків ступінь ураження ствола буде підвищуватися і може дійти до
появи раковин, тобто значних поглиблень в стінках каналу ствола. Негайна
чистка та змащування каналу ствола після стрільби оберігають його від
поразки іржею.
Причини механічного характеру - удари і тертя кулі об нарізи,
неправильна чистка (чищення ствола без застосування дульної накладки або
чистка з казенної частини без вставленої в патронник спеціальної
направляючої) і т. п. - призводять до стирання полів нарізів або округлення
кутів полів нарізів, особливо їх лівої межі, викришування і відколу хрому в
місцях сітки розгару.
Причини термічного характеру - висока температура порохових газів,
періодичне розширення каналу ствола, і повернення його в первісний стан -
призводять до утворення сітки розгару і оплавлення поверхні стінок каналу
ствола в місцях відколу хрому.
Під дією всіх цих причин канал ствола розширюється і змінюється його
поверхня, внаслідок чого збільшується прорив порохових газів між кулею і
стінками каналу ствола, зменшується початкова швидкість кулі і
погіршується кучність ствола (збільшується розліт куль). Для збільшення
терміну придатності ствола до стрільби необхідно дотримуватися
26
встановлених правил чищення і догляду зброї та боєприпасів, вживати
заходів до зменшення нагрівання ствола під час стрільби.
Міцністю ствола називається здатність його стінок витримувати певний
тиск порохових газів в каналі ствола. Так як тиск газів в каналі ствола при
пострілі не однаковий на всій його довжині, стінки ствола робляться різної
товщини - товщі в казенній частині і тонше до дульної. При цьому стволи
виготовляються такої товщини, щоб вони могли витримати тиск в 1,3 - 1,5
рази більший за максимальний.
Якщо тиск газів чомусь перевищить величину, на яку розрахована
міцність ствола, то може статися роздуття або розрив ствола.
Роздуття ствола може статися в більшості випадків від потрапляння в
ствол сторонніх предметів (патчі, залишки протирального матеріалу, пісок).
При русі по каналу ствола куля, зустрівши сторонній предмет, уповільнює
рух і тому запульний простір збільшується повільніше, ніж при нормальному
пострілі. Але так як горіння порохового заряду триває і приплив газів
інтенсивно збільшується, в місці уповільнення руху кулі створюється
підвищений тиск; коли тиск перевершить величину, на яку розрахована
міцність ствола, трапляється роздуття, а іноді і розрив ствола.

Заходи щодо запобігання зносу ствола.

Щоб не допустити роздуття або розриву ствола, слід завжди оберігати
канал ствола від попадання в нього сторонніх предметів, перед стрільбою
обов'язково оглянути і, якщо необхідно, вичистити його.
При тривалій експлуатації зброї, а також при недостатньо ретельній
підготовці його до стрільби може утворитися збільшений зазор між затвором
і стволом, який дозволяє при пострілі рухатися гільзі назад. Але так як стінки
гільзи під тиском газів щільно притиснуті до патроннику і сила тертя
перешкоджає руху гільзи, вона розтягується і, якщо зазор великий, рветься;
відбувається так званий поперечний розрив гільзи.
Для того щоб уникнути розривів гільз, необхідно при підготовці зброї
до стрільби перевірити величину зазору (у зброї, що має регулятори зазору),
утримувати патронник в чистоті і не застосовувати для стрільби забруднені
патрони.
Живучістю ствола називається здатність стволу витримати певну
кількість пострілів, після якого він зношується і втрачає свої якості (значно
збільшується розліт куль, зменшується початкова швидкість і стабільність
польоту куль). Живучість хромованих стволів стрілецької зброї досягає 20 -
30 тис. пострілів.

27
 Збільшення живучості ствола досягається правильним доглядом за
зброєю і дотриманням режиму вогню.
Режимом вогню називається найбільша кількість пострілів, яка може
бути зроблена за певний проміжок часу без шкоди для матеріальної частини
зброї, безпеки і без погіршення результатів стрільби. Кожен вид зброї має
свій режим вогню. З метою дотримання режиму вогню необхідно проводити
зміну ствола або охолодження його через певну кількість пострілів.
Недотримання режиму вогню призводить до надмірного нагрівання ствола і,
отже, до передчасного його зносу, а також до різкого зниження результатів
стрільби.

28
 Поняття поранення.
Класифікація ран, їх характеристика. Асептика та антисептика.
Рана – механічне пошкодження тканин, при якому порушується
цілісність шкіри і глибше розташованих тканин, а також слизової оболонки.
Рани, як правило інфіковані.
За обставинами поранення розрізняють рани: хірургічні (операційні),
випадкові та отримані в бою. Кожна з цих груп має свої особливості.
За характером зброї, якою вчинено поранення, рани поділяють на:
різані, колоті, рубані, забійні, рвані, вкушені, вогнепальні, отруєні, змішані
(колото-різані).
Зазначені види ран мають наступні особливості:
- різана рана наноситься гострим ріжучим предметом (ніж, лезо),
має лінійні розміри, рівні краї та мінімальну зону травматизації
м’яких тканин і тому, як правило, добре загоюється в найбільш
фізіологічний спосіб; так званим первинним натягом;
- колота рана виникає внаслідок дії гострого колючого предмета
(багнет, стилет) і характеризується тим, що маючи невеликі
вхідні ворота, може глибоко проникати у тканини і внутрішні
порожнини людини, призводячи до порушення цілості
паренхіматозних або порожнистих органів;
- рубана, забійна, рвана рани відносяться до ран з великою зоною
ушкодження м’яких тканин, коли поряд з порушеннями цілості
шкіри (переважно неправильної форми), внаслідок дії предмета
виникають значні ушкодження підшкірної основи, м’язів з
наявністю гематом, що призводять в наступному до їх
змертвіння, приєднання інфекційного чинника нагноєння. Дані
рани, як правило, загоюються так званим вторинним натягом
через проходження всіх стадій перебігу гнійної рани;
- вкушена рана виникає внаслідок укусу тварини або людини;
характеризується тим, що вона супроводжується значним
ушкодженням м’яких тканин (найчастіше носа, вух, пальців рук)
і є інфікованою високовірулентною патогенною мікрофлорою,
яка міститься в ротовій порожнині тварини і людини. Окрім
цього, при укусах бездомних і, тим більш, диких тварин є
високою вірогідність зараження вірусом сказу;
- вогнепальна рана виникає внаслідок поранення з вогнепальної
зброї; оскільки куля має велику швидкість і значний
енергетичний потенціал, при даному виді ран виникають великі
зони ушкодження м’яких тканин за ходом ранового каналу і,
29
 окрім цього, внаслідок утворення за ходом кулі короткотривалих
(0,02-0,04 сек.) пульсуючих 36 вакуумних порожнин, в рановий
канал потрапляє інфекційний чинник із зовнішнього середовища;
- до отруєних ран відносяться такі, що виникають внаслідок укусу
отруйних змій і комах або при потраплянні в м’які тканини
отруйних хімічних речовин. Таким ранам притаманні ознаки
отруєння та інтоксикації.
За вірогідністю проникнення предмета, що спричиняє рану, у
внутрішні порожнини організму людини (черевну, грудної клітки), рани
розрізняють на проникаючі та непроникаючі. До проникаючих відносяться
такі, при яких травмуючий предмет проникає у внутрішню порожнину і
призводить до ушкоджень внутрішніх паренхіматозних (легені, печінка,
селезінка) або порожнистих (шлунок, кишка) органів з розвитком внаслідок
цього внутрішньої кровотечі або прогресуючого перитоніту. Непроникаюча
рана характеризується лише ушкодженням м’яких тканин.
Вогнепальні рани поділяються на наскрізні, дотикові й сліпі, бо цей
розподіл майже завжди визначається наявністю чи відсутністю стороннього
предмету в рані.
За формою рани поділяються на лінійні, дірчасті, шматкові, з втратою
речовини. За аналітичним субобразом ушкодження розрізняють рани м’яких
тканин і рани з пошкодженням кісток, тобто відкриті переломи. Залежно від
наявності і впливу мікрофлори рани поділяють на асептичні (чисті),
бактеріально-забрудненні та інфіковані; рану, в яку внесені отруйні
речовини, називають отруйною; при потраплянні радіоактивних речовин у
рану ії називають радіоактивно-зараженою.
При асептичній рані з незначною зоною пошкодження тканин
лікування складається з поєднання її країв: безкровного шляхом «чистих»
хірургічних операцій: (зклеювання) чи кривавого (накладання швів).
Асептичними можуть вважатися лише рани, як правило, операційні, які
наносяться в умовах операційної зі збереженням принципів асептики та
антисептики з метою доступу до ураженого органа.
Особливості рани і ранового процесу при вогнепальних
пораненнях.
Вогнепальні рани наносяться різноманітними ранячими снарядами:
первинними (куля, осколок снаряда і т. д.) і вторинними (камені, шматки
дерева, скла та інші предмети, відкинуті вибухом). Роль ранячого снаряду
можуть грати і самі вибухові гази. Характер вогнепальної рани залежить від
живої сили ранячого снаряду, його форми і виду тканин, які він вражає. Жива
сила (сила удару) тим значніше, чим більше маса снаряду і його швидкість в
30
момент потрапляння в тканини. При великій живій силі ранячий снаряд діє
не тільки на тканини, що лежать на його шляху; його дія поширюється і
широко в сторони. Цей «бічний удар» викликає ушкодження, що виходить
далеко за межі стінок ранового каналу. Навколо останнього утворюється зона
первинного травматичного некрозу, в свою чергу оточена зоною
молекулярного струсу, у якої тканини, не повністю втрачаючи життєздатність,
приходять у стан некробіозу і стають особливо чутливими до дії факторів,
здатних викликати їх загибель. Центральна частина цієї зони незабаром
піддається вторинному некрозу (так звана зона резерву некрозу). У
периферичній частині порушення життєдіяльності тканин викликає затримку
і ослаблення демаркаційного процесу. У випадку розвитку інфекції некроз
може поширитися на всю зону молекулярного струсу, а потім вийти далеко за
її межі.
Наявність зони струсу відрізняє вогнепальні рани від рани з великою
зоною ушкодження, що мають інше походження. Рушнично-кулеметна куля
на відстані 1000 м вражає з живою силою близько 80 кг/м, наносячи рани з
великими змінами в оточуючих тканинах. З зменшенням дистанції її руйнівну
дію зростає із збільшенням відстані зменшується в міру зменшення
швидкості кулі. У ранах, завданих з дрібнокаліберної зброї або з дуже
великих відстаней (2000-3000 м), зона первинного некрозу і зона струсу
можуть бути незначними. Дріб з гладкоствольної рушниці завдає дуже важкі
руйнування тільки при пострілі в упор. Осколки снарядів і авіабомб
володіють величезною початковою швидкістю 2000-3000 м/с) і нерідко дуже
значною масою; рани, завдані ними з близьких дистанцій, характеризуються
особливо великими змінами в окружності. Але осколки в польоті швидко
втрачають швидкість; тоді в залежності від розмірів і форми осколка він може
завдати рвану або забиту рану без вираженої зони струсу тканин або розсікти
(або проколоти) тканини, не викликаючи навіть помітного первинного
травматичного некрозу за типом рубаною або колотої рани. Дуже дрібні
осколки й окремі дробини також частіше завдають рани, прості за
характером.
При одній і тій же живій силі ранячий снаряд тим сильніше діє на
навколишні тканини, чим він більший, чим складніше його форма і, отже,
чим неправильний його рух. Вплив цих факторів особливо великий при
осколкових пораненнях, але і руйнування, заподіяні кулею, збільшуються,
якщо вона деформована (наприклад, при рикошет), вдаряє боком або
перекидається в раньовому каналі. Важкі рани наносяться розривними чи
(експансивними) кулями, які легко деформуються при ударі навіть по м'яких
тканинах.
31
 Так само діють кулі, яким свідомо надана неправильна форма, що
змушує їх перекидатися в польоті. Це знижує далекобійність зброї та
влучність пострілів на великих відстанях, але при попаданні така куля завдає
дуже великі місцеві руйнування і викликає різкі шокові розлади.
Вторинні снаряди рідко володіють великою живою силою, і завданих
ними ранах зона молекулярного струсу зазвичай відсутня. Поранення,
викликані самим вибухом (наприклад, розрив протипіхотної міни під
стопою), супроводжуються особливо великим розмозженням тканин,
травматичними ампутованими кінцівками, скальпуванням.
Руйнування тканин при інших рівних умов прямо пропорційні опору,
який тканини створюють на шляху проникаючого снаряду. Зміни в тканинах
найбільш великі при кісткових пораненнях, дещо менше - при пораненнях
тканин і органів, багатих рідиною (печінка, речовину мозку, м'язи і т. д.),
найменші - в еластичних тканинах (легке, клітковина).
У зв'язку з цими особливостями вогнепальних ран інфекція виникає у
них частіше, ніж у ранах будь-якого іншого походження. Цьому сприяє також
наявність в раньовому каналі сторонніх тіл, причому не тільки самих куль
або осколків, але і частин одягу, білизни, взуття і т. п. або волосся, захоплених
снарядом в тканини. Ці «вторинні» сторонні тіла часто є у ранах і при
наскрізних вогнепальних пораненнях і завжди значно забруднені мікробами.
Велика частота інфікування вогнепальних ран пов'язана і з нерідкими при
них порушеннями загального стану організму (крововтрата, шок). У бойовій
обстановці на перебіг раньового процесу можуть вплинути також стомлення,
недоїдання, порушення спокою раневих тканин, масивне вторинне
забруднення рани (при падінні пораненого в бруд) і т. п. Грають роль і
труднощі своєчасного виконання лікувальних заходів, здатних попередити
перехід бактеріального забруднення рани в інфекцію.
Вогнепальні рани, що не зазнали інфекції, гояться частіше вторинним
натягом, причому їх біологічне очищення відбувається зазвичай повільніше,
ніж при інших пораненнях. Загоєння можливо при дрібноосколкових
пораненнях, а іноді і при кульових (особливо з пістолетів та іншої
малокаліберної зброї), якщо вони супроводжуються мінімальними змінами по
ходу раньового каналу і рана не містить вторинних сторонніх тіл.

Лікування випадкових і бойових ран переслідує такі завдання:

- попередження переходу бактеріального забруднення рани в

інфекцію;

32
 - боротьба з інфекційними ускладненнями, якщо вони
розвинулися;
- прискорення загоєння рани.

У лікуванні бактеріально-забруднених та інфікованих ран

використовують засоби оперативні й консервативні. Консервативні містять у
собі застосування протибактеріальних засобів місцевої чи загальної дії:
антибіотики, антисептичні речовини, сульфаніламідні препарати, фітонциди,
хіміотерапія.
Антисептика, асептика (від грецької anti – проти, а – заперечна частка,
sepsis – гноїння).
Антисептика – боротьба з інфекцією за допомогою різних хімічних
обеззаражу вальних речовин, що застосовуються як у самій рані, так і поза
нею (хімічна антисептика).
Асептика – обеззаражування за допомогою фізичних методів,
спрямованих на недопустимість потрапляння мікроорганізмів у травму. Для
попередження розвитку інфекції велике значення має правильна первинна
обробка рани та ділянки навколо неї – механічна антисептика. Антисептика
досягається шляхом використання хімічних речовин, які застосовуються
поверхнево (у вигляді промивання рани і порожнини, постійного зрощення
рани, примочок, змазувань, присипок). Ці речовини – 5-10% мед, 20-40%
спирт, 0,5% перекис водню, 0,1% суліма, 0,1-0,5% марганцевокислий калій,
1-4% борна кислота, 2-5% карболова кислота (водяна), мазь Вишневського
тощо.
Хімічні речовини, що застосовуються для обробки рани повинні:

- мати достатню антибактеріальну активність;

- не заглушати життєдіяльність тканин і не викликати отруєння;
- бути стійкими при зберіганні у розчинах;
- не розкладатися при зіткненні з раною.

Кровотечі, їх види і ознаки.

Кровотеча - це витікання крові із кровоносних судин через порушення
їхньої цілісності. Причиною кровотечі може бути ушкодження судин
внаслідок травмування (укол , поріз, удар). Розрізняють кровотечі зовнішні й
внутрішні (кров виливається із внутрішніх органів в оточуючі їх тканини чи
порожнини). Інтенсивність кровотечі залежить від кількості ушкоджених
судин, їх калібру, виду ушкодженої судини (артерія, вена, капіляр), рівня
артеріального тиску, стану системи, що згортає кров.

33
 Види кровотечі
Артеріальна кровотеча - кров, яскраво-червоного кольору,
викидається з рани сильним пульсуючим струменем. Ця кровотеча
найнебезпечніша і дуже інтенсивна.
Венозна кровотеча - кров, темно-вишневого кольору, витікає менш
інтенсивно, рідко носить загрозливий характер.
Однак потрібно пам’ятати, що при пораненні вен шиї і грудної клітки є
небезпека виникнення в судинах негативного тиску підчас глибокого вдиху.
Пухирці повітря, проникаючи з потоком крові в серце, можуть викликати
закупорку серця і кровоносних судин (повітряну емболію ) та стати
причиною смерті.
Капілярна кровотеча - така кровотеча спостерігається при неглибоких
порізах шкіри, садинах. Завдяки зсіданню крові капілярна кровотеча
припиняється самостійно.
Паренхіматозна кровотеча - виникає в разі пошкодження печінки,
нирок, селезінки і завжди небезпечна для життя. Самостійної зупинки
кровотечі майже ніколи не відбувається.
Внутрішня кровотеча - характерні ознаки внутрішньої кровотечі це
блідість шкіри, холодний піт, запаморочення, слабкий пульс,
непритомність, поверхове дихання; відсутність зовнішнього кровотечі.
Якщо кровотеча локалізується в області легенів, спостерігається
посиніння шкіри і слизових, часте та/або утруднене дихання, кашель з
кров'ю. Кровотеча в область черевної порожнини може додатково
проявлятися блюванням з кров'ю, тахікардією, зниженням тиску.
У деяких випадках кровотеча може стати небезпечною не через
кількість крові, яка витікає з ушкодженої судини, а внаслідок того, що кров
викликає стискування життєво важливих органів. Так, скупчення крові в
серцевій сорочці може привести до стискування серця (тампонаді) та його
зупинці, а скупчення крові в порожнині черепа приведе до стиснення мозку й
смерті. При крововиливах у міжтканеві простори утворюються гематоми.
Кровотечі небезпечні тим, що зі зменшенням кількості циркулюючої
крові погіршується діяльність серця, що в свою чергу, знижує постачання
киснем життєво важливі органи (мозок, нирки, печінку). Це прискорює
розвиток термінальних станів.

Перша допомога при зовнішніх та внутрішніх кровотечах.

В умовах подання першої допомоги можливе тільки тимчасове або
попереднє зупинка кровотечі на період, необхідний для доставки потерпілого
до лікувального закладу.
34
 1. Капілярна:
- промийте рану чистою водою;
- обробіть краї рани антисептиком;
- накладіть марлеву пов'язку.
2. Венозна:
- накладіть давлючу асептичну пов'язку;
- якщо давлюча пов’язка не допомагає, на м'яку підкладку накладіть
джгут або скручений рушник, пояс і т. п. (розташуйте їх вище
пошкодженої ділянки) з доданням записки з часом накладення;
- залишати джгут можна не більше ніж на 1 годину в холодну погоду і
на 2 години в жарку.
3. Артеріальна:
- при відсутності переломів підніміть кінцівку;
- накладіть джгут (або його аналог) вище місця травми;
- на час пошуку матеріалу для джгута притисніть артерію (вище
ушкодження) в місці пульсації;
- при порушенні цілісності визначених артерій (плечовий, ліктьовий,
або підколінної стегнової) кінцівку можна підняти і зафіксувати в
зігнутому положенні.
Найшвидший та доступний спосіб тимчасової зупинки артеріальної
кровотечі - пальцеве притискування артерії до кістки вище (потоку крові)
місця поранення.
1. Скроневу артерію притискують одним пальцем до скроневої кістки
спереду вушної раковини на 1-1,5см. від неї при кровоточивих ранах голови.
2. Нижньощелепну артерію притискують одним пальцем до кута
нижньої щелепи при кровоточивих ранах на обличчі.
3. Сонну артерію притискують нижче (ближче до серця) її поранення
до шийних хребців. Потім накладають стискальну пов’язку, під яку на
пошкоджену артерію підкладають щільний валик з бинта, стерильних
серветок або вати.
4. Підключичну артерію притискують до першого ребра в ямці над
ключицею, коли кровоточива рана розташована високо на плечі, в області
плечового суглобу або в пахвинній впадині.
5. Пахвинну артерію притискують до голівки плечової кістки, при
рані в області середньої або нижньої третини плеча, для цього, опираючись
одним пальцем на верхню поверхню плечового суглоба, іншими пальцями
здавлюють артерію.

35
 6. Плечову артерію притискують до плечової кістки з внутрішньої
сторони плеча збоку від двоголового м’яза, якщо рана розташована в нижній
третині плеча або на передпліччі.
7. Променеву артерію притискують до підлягаючої кістки в області
зап’ястка великого пальця при пошкодженні артерії кисті.
8. Стегнову артерію притискують в паховій ділянці до лобкової кістки
таза шляхом натиснення кулаком.
9. Підколінну артерію притискують в області підколінної ямки при
рані гомілки або стопи, для чого великі пальці кладуть на передню поверхню
колінного суглоба. а іншими притискують артерію до кістки.
10. Артерії тилу стопи можна притиснути до підлягаючих кісток
стопи, а потім накласти стискальну пов’язку. При сильних кровотечах
накласти джгут на ділянку гомілки.
Притискування артерій пальцем вимагає значних зусиль. Навіть
фізично сильна і добре підготовлена людина може здійснювати його не
більше 15 - 20 хвилин. Тому, зробивши пальцеве притискування судини,
негайно накладіть джгут, закрутку або стерильну пов’язку. Імпровізованим
джгутом може служити скручена хустка або ремінь. Ніколи не
використовуйте як закрутку ліску, капронову нитку, тонкий дріт. Ними
можна перерізати м’які тканини. Щоб через кілька днів на місці травми не
утворилася інфікована рана, потрібно правильно обробити її в момент
ушкодження. Рану можна промивати тільки 3% розчином перекису водню.
Шкіру навколо рани можна протерти спиртом, горілкою, самогоном, йодом,
кип’яченою водою з милом, не допускаючи влучення рідини в рану, тому що,
потрапивши в рану, дія йоду або спирту викличе загибель живих клітин та
утруднить загоєння. Перед накладанням пов’язки не кладіть на рану вату,
тому що ватяні волокна присохнуть до поверхні рани і потім видаляти їх
буде дуже складно. Перед обробкою рани треба вимити руки з милом і
протерти їх спиртом.

4. Внутрішня:
- забезпечте нерухомість потерпілого:
- при крововиливі в грудну область влаштуйте потерпілого в
положення напівсидячи і покладіть валик під коліна;
- при крововиливі в черевну порожнину переведіть в положення
лежачи;
- дещо послабити кровотечу допоможе холод, який потрібно докласти
на передбачуване місце локалізації кровотечі.

36
 Обов'язково викличте швидку допомогу (у всіх випадках, крім
капілярної кровотечі), адже постраждалий чоловік ризикує втратити
багато крові і навіть померти. Пам'ятайте: заборонено чіпати рану руками,
намагатися вийняти з неї які-небудь предмети і знімати просочену кров'ю
пов'язку.

Класифікація кровотеч за часом виникнення та швидкістю

розвитку.
За часом виникнення виділяють кровотечі первинні та вторинні.
Первинні кровотечі виникають відразу після пошкодження судини, а
вторинні - через деякий час і, в свою чергу, поділяються на ранні та пізні.
Ранні вторинні кровотечі виникають в перші години або добу після
ушкодження. Основною причиною їх виникнення є механічний відрив
тромбу в результаті підвищення артеріального тиску або купірування
судинного спазму.
Пізні вторинні кровотечі в основному, пов'язані з нагноєнням рани,
аррозіі стінки судини або з порушенням властивостей згортання крові.
За швидкістю розвитку виділяють блискавичні, гострі та хронічні
крововтрати.
1. Блискавичні крововтрати виникають при пораненні серця або аорти
і, як правило, закінчуються смертю потерпілого.
2. Гострі крововтрати спостерігаються при пошкодженні великих
артерій або вен. При наданні своєчасної невідкладної допомоги життя
потерпілого можна зберегти.
3. Хронічні крововтрати спостерігаються при таких захворюваннях, як
геморой, екзофітні пухлини товстого кишечнику; з гранулюючих поверхонь
опікових ран і т. д. Цей вид крововтрати не несе безпосередньої загрози для
життя і зазвичай вимагає проведення планової терапії.

Накладення пов’язок.

Пов’язки використовують для закріплення перев’язувального

матеріалу, тиску на яку-небудь частину тіла – в основному з метою зупинки
кровотечі, попередження набряку тканин або утримання кінцівки або іншої
частини тіла в нерухомому стані. Відповідно розрізняють пов’язки
закріплюючі (зміцнювальні), тиснучі (давлючі, тугі) та знерухомлюючі
(іммобілізуючи). Зі зміцнювальних пов’язок найбільш поширені пластирні,
сітчасті і бинтові. Найпростіші пов’язки повинен вміти накладати кожен.
Існує безліч різних варіантів пов’язок, їх накладення вимагає певних
37
навичок, так як неправильно зроблена пов’язка скоро слабшає, сповзає,
порушує кровообіг. викликає біль. Щоб навчитися добре накладати бинтові
пов’язки, потрібно запам’ятати правила їх накладення і оволодіти
нескладними практичними навичками.

Правила накладання пов’язок:

1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре

вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання
(гнійника та ін.) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню
тощо).

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у

зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб бачити
обличчя хворого (слідкувати – чи не заподіює він біль) і всю
перев’язувальну поверхню.

3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку – зігнутою або

напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у

зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб бачити
обличчя хворого (слідкувати – чи не заподіює він біль) і всю
перев’язувальну поверхню.
3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку – зігнутою або
напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в

праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку
зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома
оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою
рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово
просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до
тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб
добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен
прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно,
то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два
перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж,
зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців
може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.

5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний

бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним
пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її
закріплення.
38
 6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла
(рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від
подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських
препаратів.

7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне

натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.

8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна

забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не
завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно,

естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або
тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне
інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що
виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої
кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для
тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в
ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.
Пластирні пов’язки застосовують для фіксації стерильної пов’язки
або пов’язки з ліками на рані. Вузькі смужки пластиру накладають поверх
перев’язувального матеріалу. Широко поширений такий різновид пластирної
пов’язки, як пов’язка з бактерицидним пластиром, що використовується при
невеликих ранах, саднах, опіках і т. п.
Косинкову пов’язку використовують для утримання
перев’язувального матеріалу або підвішування пошкодженої руки. У
першому випадку, наприклад при накладенні пов’язки на кисть, розстеляють
косинку, кладуть поверх неї пошкоджену кисть таким чином, щоб можна
було загорнути на тильну поверхню один з кінців, а потім два інших кінця
зав’язують. Кінець косинки, що залишився відвертають і, якщо потрібно ,
злегка підтягують в напрямку до передпліччя. Аналогічним чином
накладають косинкову пов’язку на стопу. Для цього пошкоджену стопу
ставлять на розстелену косинку, відвертають один з її кінців на тильну
поверхню, потім два кінця що залишилися зав’язують навколо щиколотки
(трохи вище гомілковостопного суглоба). Розмір косинки повинен бути
достатнім, щоб обернути нею всю стопу, включаючи п’яту.

У разі підвішування пошкодженої руки на косинці в розпрямлену

косинку укладають руку, один кінець косинки проводять між тулубом і
рукою, а інший виводять на напліччя цієї ж руки. Обидва кінці зав’язують
(бажано розташувати вузол не на шиї), після чого вільний кінець косинки
обертають навколо ліктя і фіксують на передній поверхні пов’язки за
допомогою шпильки. Для доброї косинкової пов’язки треба мати косинку з

39
бічними сторонами не менше 100 см. Пластові хустки мають менший розмір,
але в екстремальних випадках можна використати і їх.
Сітчасті пов’язки відрізняються від бинтової тим, що довго і надійно
утримуються на будь-якій ділянці тіла, у тому числі на голові, суглобах або
тулубі. При використанні цих пов’язок значно скорочується витрата
перев’язувальних матеріалів. Такі пов’язки дуже зручні для накладення на
один або кілька пальців, на інші частини тіла. Випускається сітчастий бинт
кількох розмірів (з номером від 1 до 7). Важливо правильно вибрати його,
оскільки бинт маленького розміру буде сильно здавлювати тканини, а бинт
надмірно великого розміру буде сповзати, не фіксуючи накладений
перев’язувальний матеріал.
Бинтові пов’язки залишаються найбільш вживаними. Найбільш
поширені пращеподібна, кругова, спіралеподібна, колосоподібна,
вісімкоподібна, хрестоподібна, черепашача бинтові пов’язки.
Пращеподібна пов’язка накладається на ніс або підборіддя, а також на
все обличчя. Ширина пов’язки повинна бути достатньою, щоб вона могла
закрити відповідну пошкоджену частину обличчя або все обличчя. Довжина
пов’язки повинна становити близько півтора кіл голови. З двох кінців
розрізають пов’язку вздовж, залишаючи середину цілою (наприклад, за
розміром підборіддя). Нерозрізану частину накладають на рану,
перехрещують кінці з обох сторін і зав’язують їх ззаду.
Кругова пов’язка - найпростіша бинтова пов’язка. Вона
застосовується для закриття невеликої ділянки тіла, наприклад очей, вуха,
лоба, але найбільш зручна на шиї, плечі, зап’ясті. При цій пов’язці кожний
наступний тур бинта накладається на попередній (аналогічно першим турам
інших пов’язок).
Спіралеподібна пов’язка – проста пов’язка на кінцівки та пальці.
Накладається в напрямку від периферії до центру (з більш тонкої частини
кінцівки до більш товстої) ніби по спіралі, при цьому кожен наступний оберт
частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Для частин
тіла, що мають велику довжину (наприклад, руки, ноги), для більш рівного
лягання бинта, може застосовуватися так звана спіралеподібна пов’язка з
перегинами. Накладають її починаючи з двох-трьох кругових ходів, а потім
ходи бинта ведутьбільш косо, ніж це потрібно для звичайної спіралеподібної
пов’язки. Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край,
розкочують трохи головку бинта і перегинають бинт у напрямку до себе так,
що верхній край його стає нижнім і навпаки. Перегини бинта треба робити на
одній стороні і по одній лінії. Зовні ця пов’язка схожа на колосоподібну, з
якою її іноді плутають.
Спіралеподібну пов’язку на один палець починають виконувати із
зап’ястка.
Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу (нігтьову)
фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають спіральне
40
прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову переносять на
зап’ясток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати кожен палець
окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт переносять
тильною стороною долоні на зап’ясток, де роблять закріплювальний хід і
ведуть до другого пальця і так далі, доки не будуть забинтовані усі пальці. На
правій руці бинтувати починають з великого пальця, на лівій — з мізинця –
(тобто зліва – направо)
Вісімкоподібна пов’язка - найчастіше застосовується на суглобах
(плечовому, ліктьовому, колінному, гомілковостопному), наприклад при
ушкодженнях зв’язок, випоті в суглобі. Перші тури бинта починають
накладати нижче пошкодженого суглоба, потім переходять до бинтування
вище суглоба, після чого знову спускаються вниз. В результаті такого
бинтування утворюється фігура, що нагадує вісімку. Зазвичай чергують
восьмиподібні тури
з круговими, поступово закриваючи всю поверхню шкіри над
суглобом.
Під час пошкодження долоні і кисті бинтування починають із
зап’ястка, роблять 2—3 ходи і косо ведуть до  початків пальців (Мал.7 б) Там
роблять кілька обертів і знову хрестоподібне повертають на зап’ясток.
Перехрещування ходів бинта відбувається на внутрішній, зовнішній чи обох
поверхнях долоні залежно від розміщення рани. Таку саму техніку
застосовують при бинтуванні зовнішньої поверхні стопи.
Колосоподібна пов’язка - застосовується для “незручних місць”:
плечового суглоба, верхньої частини плеча та стегна, області паху та сідниць.
При накладенні на плечовий суглоб колосоподібна пов’язка
починаються закріплюваним туром довкола грудей. При цьому бинт ведуть
з-під пахви від здорового боку по грудях і зовнішній поверхні травмованого
суглоба, потім позаду через пахвинну ямку на плече. Далі по спині через
здорову пахву на груди, таким чином повторюють ходи бинта, доки не
закриється весь суглоб.
При накладені пов’язки на стегно роблять кілька закріплювальних
турів довкола нижньої частини живота, потім ведуть косо вниз до найнижчої
точки пов’язки, роблять півоберт довкола кінцівки та продовжують
бинтування через протилежне стегно.
Черепашача пов’язка накладається на великі суглоби (коліно, лікоть,
п’ятку). Вона є дуже зручною, не обмежує рухів у цих суглобах і при цьому
не зсувається. Перев’язку ліктьового суглоба починають двома-трьома
ходами бинта через ліктьову ямку. Далі бинт спіралеподібними турами
укладають по черзі на передпліччі та плечі з перехрещенням на ліктьовій
ямці. На коліні її розпочинають накладати круговими турами бинта через
надколінну чашечку, наступні тури здійснюють вище і нижче колінного
41
суглоба, перехрещуючи їх у ділянці підколінної ямки. Потім витки бинта
зводять до центру, поступово повністю вкриваючи колінний суглоб.
Бинтування п’ятки починають з її виступаючої частини, а наступні ходи
ведуть вище і нижче перших, частково їх перекриваючи та перехрещуючи на
тильній стороні підошви (над гомілковостопним суглобом).
Хрестоподібна пов’язка накладається на груди. Хрестоподібну
пов’язку починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі
роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертаються знову на
грудну клітку. Зробивши кілька кругових спіральних турів, піднімають бинт
на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплюють шпилькою. У випадку
проникних поранень грудної клітки потрібна герметична пов’язка, яка може
бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під пластир підкладається
стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки лейкопластиру починають
накладати на 1—2 см вище рани черепицеподібно.
Пов’язка “чепець”. Крім пращоподібних пов’язок на голову
накладається пов’язка “чепець”. Її накладають у випадку рани волосистої
частини голови закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта
відривають відрізок довжиною близько 1м і кладуть його на тім’я. Кінці
спускають вертикально вниз попереду вушних раковин і підтримують у
натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, а
потім, дійшовши до вертикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і
ведуть під кутом на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та
кожний раз спрямовуючи його більш вертикально, закривають усю поверхню
волосистої частини голови і лоб. Після цього двома-трьома круговими
турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують
під підборіддям.
Шапочка Гіппократа. Пов'язка дозволяє досить надійно утримувати
перев'язувальний матеріал на волосистій частині голови. Накладають
пов'язку з допомогою двох бинтів. Першим бинтом виконують два-три
кругових зміцнювальних турів навколо голови. Початок другого бинта
фіксують одним з кругових турів першого бинта, потім хід другого бинта
через звід черепа проводять до перетину з круговим ходом першого бинта в
області чола. Після перехрещення, тур другого бинта через звід черепа
повертають на потилицю, прикриваючи зліва попередній тур на половину
ширини бинта. Виконують перехрест бинтів в потиличній області і
наступний тур бинта проводять через звід черепа праворуч від центрального
туру. Кількість повертаються ходів бинта праворуч і ліворуч має бути
однаковим. Закінчують накладення пов'язки двома - трьома круговими
турами.
Пов'язка «вуздечка». Застосовується для утримання
перев'язувального матеріалу на ранах в тім'яній області і пораненнях нижньої
щелепи. Перші закріплюють кругові ходи йдуть навколо голови. Далі по
42
потилиці хід бинта ведуть косо на праву сторону шиї, під нижню щелепу і
роблять кілька вертикальних кругових ходів, якими закривають тім'я або
підщелепні область залежно від локалізації ушкодження. Потім бинт з лівого
боку шиї ведуть косо по потилиці в праву скроневу область і двома-трьома
горизонтальними циркулярними ходами навколо голови закріплюють
вертикальні тури бинта. У разі пошкодження в області підборіддя, пов'язку
доповнюють горизонтальними круговими ходами і з захопленням підборіддя.
Після виконання основних турів пов'язки «вуздечка», проводять хід бинта
навколо голови і ведуть його косо по потилиці, правій бічній поверхні шиї і
роблять кілька горизонтальних кругових ходів навколо підборіддя. Потім
переходять на вертикальні кругові ходи, які проходять через підщелепну і
тім'яну області. Далі хід бинта через ліву поверхню шиї і потилицю
повертають на голову і роблять кругові тури навколо голови, після чого всі
тури бинта повторюють в описаній послідовності.
При накладенні пов'язки «вуздечка» поранений повинен тримати рот
відкритим, або під підборіддя під час бинтування підкладається палець, щоб
пов'язка не заважала відкривати рот і не здавлювала шию.
Пов'язка на одне око - монокулярна. Спочатку накладають
горизонтальні закріплюють тури навколо голови. Потім в області потилиці
бинт ведуть вниз під вухо і проводять косо вгору по щоці на постраждалий
очей. Третій хід (закріплює) роблять навколо голови. Четвертий і наступні
ходи чергують таким чином, щоб один хід бинта йшов під вухо на уражене
око, а наступний був закріпляючу. Бинтування закінчують круговими ходами
на голові. Пов'язка на праве око бинтується зліва направо, на ліве око -
справа наліво.
Пов'язка на обидва ока - бінокулярна. Починається круговими
закріплюють турами навколо голови, потім так само, як і при накладенні
пов'язки на праве око. Після чого хід бинта ведуть зверху вниз на ліве око.
Потім бинт направляють під ліве вухо і по потиличній області під праве вухо,
по правій щоці на праве око. Тури бинта зміщуються донизу і до центру. З
правого ока хід бинта повертається над лівим вухом на потиличну область,
проходить над правим вухом на лоб і знову переходить на ліве око. Пов'язку
закінчують круговими горизонтальними турами бинта через лоб і потилицю.
Неаполітанська пов'язка на область вуха. Ходи бинта відповідають
ходам при накладенні пов'язки на око, але проходять вище ока на стороні
вуха яке бинтується.
Спіральна пов'язка на живіт. У верхній частині живота зміцнюють
кругові тури накладають в нижніх відділах грудної клітки і бинтують живіт
спіральними ходами зверху вниз, закриваючи область ушкодження. У нижній
частині живота фіксують тури накладають в області таза над лобковим
зчленуванням і ведуть спіральні тури знизу вгору. Спіральна пов'язка, як
правило, погано утримується без додаткової фіксації. Пов'язку накладену на
43
всю область живота або її нижні відділи, зміцнюють на стегнах за допомогою
колосовидної пов'язки. При накладенні пов'язки на область живота або тазу
на місці поранення або нещасного випадку, для бинтування
використовуються марлеві бинти шириною 10 см, 14 см і 16 см.
Пов'язка Дезо. Застосовується для тимчасового знерухомлення
пошкодженої руки при переломах ключиці способом прибинтовування до
тулуба. Ширина бинта - 10-14 см. Бинтування завжди здійснюється у
напрямку до пошкодженої руці. Якщо пов'язка накладається на ліву руку -
бинтують в напрямку зліва направо (головка бинта в правій руці), на праву
руку - справа наліво (головка бинта в лівій руці).
У пахвову ямку пошкодженої боку, перед початком бинтування,
вкладають валик з здавленої сірої негігроскопічних вати загорнутої в шматок
широкого бинта чи марлі. Валик вкладається для усунення зміщення
відламків ключиці по довжині. Пошкоджену руку згинають у ліктьовому
суглобі під прямим кутом, притискають до тулуба і плече прибинтовують до
грудей круговими турами, які накладають нижче рівня валика,
розташованого в пахвовій області на стороні пошкодження. Далі з пахвовій
області здорової сторони бинт ведуть косо вгору по передній поверхні
грудної клітки на надпліччя пошкодженої сторони, де тур бинта повинен
проходити через центральний уламок ключиці ближче до бічної поверхні
шиї. Потім хід бинта ведуть вниз вздовж задньої поверхні плеча під середню
третину передпліччя. Охопивши передпліччя, хід бинта продовжують по
грудях в пахвову область здорової сторони і по спині косо вгору до надпліччя
з пошкодженого боку, де тур бинта знову проводять через центральний
уламок ключиці ближче до бічної поверхні шиї, після чого хід бинта ведуть
вниз по передній поверхні плеча під лікоть. З-під ліктя бинт ведуть в косому
напрямку через спину в пахвову область неушкодженою сторони. Описані
ходи бинта повторюють кілька разів, формуючи пов'язку забезпечує надійне
з нерухомлення верхньої кінцівки. Пов'язку закріплюють круговими ходами
через плече і груди.
Тиснучи пов’язки найчастіше використовують для тимчасової
зупинки кровотечі з рани. Їх застосовують також для зменшення крововиливу
в порожнині суглобів і навколишні тканини. Зазвичай на рану накладають
щільний ватно-марлевий валик і туго прибинтовують його. Слід пам’ятати
про те, що туге бинтування деяких ділянок тіла, де проходять судини,
наприклад в підколінній ямці, сприяє їх стисненню, що може призводити до
дуже тяжких наслідків (аж до гангрени кінцівки). В деяких випадках
використовують так звані компресійні пов’язки із спеціального еластичного
бинта, наприклад при венозній недостатності, при ушкодженнях зв’язок
суглобів, або спеціальні панчохи, гольфи, наколінники, налокітники,
напульсники і ін.

44
 В медицині катастроф, а також в військово-польових умовах
використовуються бандажі для першої допомоги з аплікатором для тиску на
рану. Цей різновид тиснучих пов’язок, при правильному використанні, може
зупинити досить сильну (але не критичну) кровотечу.
Знерухомлюючі (іммобілізуючі) пов’язки застосовуються для
знерухомлення пошкодженої або хворої частини тіла, зазвичай кінцівки або
хребта. При пошкодженнях кінцівок (переломи, вивихи, захворювання
суглобів і ін) іммобілізація має велике значення для зменшення болю,
попередження шоку. При відкритих переломах кісток та інфікованих ранах
м’яких тканин іммобілізація – один з методів попередження інфекції та
боротьби з нею. Розрізняють іммобілізацію тимчасову (транспортну) і
постійну (лікувальну). Для транспортної іммобілізації при наданні першої
допомоги застосовують спеціальні шини, при відсутності їх роблять шини з
лозин, дощок, пучків соломи. Лікувальна іммобілізація здійснюється
гіпсовою пов’язкою, а також її синтетичними аналогами.

Способи реанімації при наданні медичної

допомоги.

Поняття клінічної та біологічної смерті.

Клінічна смерть.
Живий організм не гине одночасно із зупинкою дихання і припинення
серцевої діяльності, тому навіть після їх зупинки організм продовжує якийсь
час жити. Це час визначається здатністю мозку вижити без надходження до
нього кисню, воно триває 4-6 хвилин, в середньому - 5 хвилин. Цей період,
коли всі згаслі життєво важливі процеси організму ще оборотні, називається
клінічною смертю. Клінічна смерть може бути викликана рясною
кровотечею, електротравми, утоплення, рефлекторної зупинкою серця,
гострим отруєнням і т.п.
Ознаки клінічної смерті:
- відсутність пульсу на сонній або стегновій артерії;
- відсутність дихання;
- втрата свідомості;
- широкі зіниці і відсутність їх реакції на світло.
Тому, перш за все, необхідно визначити у хворого або потерпілого
наявність кровообігу і дихання.
Визначення ознак клінічної смерті:
1. Відсутність пульсу на сонній артерії - основна ознака зупинки
кровообігу;
45
 2. Відсутність дихання можна перевірити по видимим рухам грудної
клітки при вдиху і видиху або приклавши вухо до грудей, почути шум
дихання, відчути (рух повітря при видиху відчувається щокою), а
також піднісши до губ дзеркальце, скельце або годинникове скло, а
також ватку або нитку , утримуючи їх пінцетом. Але саме на
визначення цієї ознаки не слід витрачати час, так як методи не
досконалі і недостовірні, а головне вимагають на своє визначення
багато дорогоцінного часу;
3. Ознаками втрати свідомості є відсутність реакції на події, на звукові і
больові подразники;
4. Піднімають верхню повіку потерпілого і визначають розмір зіниці
візуально, повіку опускають і піднімають знову. Якщо зіниця
залишається широкою і не звужується після повторного припіднімання
повіки, то можна вважати, що реакція на світло відсутня.
Якщо з 4-х ознак клінічної смерті визначається один з перших двох, то
потрібно негайно приступити до реанімації. Так як тільки своєчасно
розпочата реанімація (протягом 3-4 хвилин після зупинки серця) може
повернути постраждалого до життя. Не роблять реанімацію тільки у разі
біологічної (незворотною) смерті, коли в тканинах головного мозку і
багатьох органах відбуваються незворотні зміни.

Біологічна смерть - це незворотне припинення життєдіяльності

організму, яке настає після клінічної смерті.
Ознаками біологічної смерті є поява зупинки дихання, відсутність
пульсу та серцебиття, мертвотна блідість шкірних покривів, розслаблення
м’язів, зникнення блиску очей, втрата чутливості, поступове охолодження
тіла до температури оточуючого середовища, розширення зіниць і
відсутність їхньої реакції на світло. Вірогідними ознаками біологічної смерті
людини є зниження температури тіла нижче 20С, наявність трупних плям,
поява трупної закляклості, ознака «кошачого ока»: при боковому здавленні
очного яблука зіниця набуває овальної форми, що нагадує звужену зіницю
ока кішки.

Способи і техніка реанімації людини.

Реанімація - відновлення життєво важливих функцій організму (перш за
все дихання і кровообігу). Реанімацію проводять тоді, коли відсутнє дихання
і припинилась серцева діяльність чи ці функції пригнічені настільки, що
практично і дихання і кровообіг не забезпечують потреб організму. Будь-яка
критична ситуація, що закінчується раптовою смертю є показанням до
негайної реанімації. При цьому чим раніше вона розпочата, тим ймовірніший
успіх. Декілька хвилин, які відділяють стан клінічної смерті від біологічної,
не залишають часу на розмови, роздуми і вичікування: при термінальному
стані мінімальна, але своєчасно надана допомога буває ефективнішою від

46
найскладніших лікарських заходів, які надаються через тривалий час після
клінічної смерті.
Основними методами реанімації є штучне дихання і масаж серця. При
тяжкій травмі, ураженні електричним струмом, утопленні, задушенні,
отруєннях, низці захворювань може виникнути втрата свідомості, тобто стан,
коли потерпілий лежить без рухів, не відповідає на запитання, не реагує на
оточуючу обстановку. Людина, яка надає допомогу, повинна вміти відрізняти
втрату свідомості від смерті. При виявленні мінімальних ознак життя
необхідно негайно приступити до надання першої допомоги.
Ознаками життя є такі:

1. Наявність серцевих скорочень (їх визначають рукою, чи вухом на

грудній клітці в області лівого соска).
2. Наявність пульсу на артеріях (його визначають на шиї - сонна артерія,
в пахвині - стегнова артерія).
3. Наявність дихання (його визначають по рухам грудної клітки і живота,
зволоженню дзеркала, яке прикладається до носа і рота потерпілого,
рухах вати чи бинта, які підносяться до ніздрів).
4. Наявність реакції зіниць на світло. Якщо освітити око пучком світла
(наприклад ліхтариком), то спостерігається звуження зіниць - позитивна
реакція зіниць. При денному світлі цю реакцію можна перевірити так: на
деякий час закривають око рукою, потім швидко відводять руку в бік, при
цьому помітно звуження зіниці.
Наявність ознак життя свідчить про необхідність негайного проведення
реанімаційних заходів. Слід пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу,
дихання і реакції зіниць на світло ще не означає, що потерпілий мертвий.
Подібний комплекс симптомів може спостерігатись і при клінічній смерті,
коли потерпілому також необхідно надати допомогу в повному обсязі.
Одним з першочергових завдань при оживленні потерпілого та
підтримання життєдіяльності травмованого організму є швидке відновлення
рівня кисню, необхідного для роботи всіх органів. Досягається це шляхом
негайного проведення штучної вентиляції легень і масажу серця. Масаж
серця повинен проводитись паралельно з штучною вентиляцією леґенів.
Техніка проведення (період підготовки):

- хворий знаходиться в положенні лежачи на спині, на твердій основі

(землі, підлозі, столі, на щиті тощо);
- під лопатки підкладається згорнутий одяг;
- людина, що надає допомогу, знаходиться з лівого боку на колінах чи
стоїть (якщо хворий лежить на ліжку із щитом, столі, на тапчані);
- розстібають одяг, що стискує грудну клітку;
47
- перевіряють, чи вільні дихальні шляхи (їх може закривати язик, сторонні
предмети або слиз).

Голову потерпілого максимально закидають назад. Підборіддя повинно

бути майже на одній лінії з шиєю. При цьому корінь язика зміщується від
задньої стінки гортані, дихальні шляхи розпрямляються і прохідність
відновлюється, рот розкривається. При наявності в ротовій порожнині слизу
голову й плечі потерпілого необхідно повернути набік, носовою хустинкою
або краєм сорочки, намотаними на вказівний палець, прочистити рот та
гортань. Після цих попередніх підготовчих дій можна приступити до штучної
вентиляції легень і масажу серця.
Найефективнішою вважається штучна вентиляція легенів за методом "рот
в рот" або "рот в ніс". При цьому в леґені хворого вдувають до 1,5 л повітря,
що за обсягом дорівнює одному глибокому вдиху здорової людини. Леґені
розширюються, рефлекторно подразнюючи дихальний центр головного
мозку. Це у свою чергу, сприяє відновленню самостійних дихальних рухів та
створює в організмі необхідні для газообміну умови.
Техніка проведення: правою рукою необхідно зафіксувати голову в
закинутому положенні. Лівою рукою захопити підборіддя, і підтягнувши
його вперед і рухом донизу відкрити рот. Першим і другим пальцями лівої
руки зажати ніс, зробити глибокий вдих. Щільно, герметично захватити
відкритим ротом губи потерпілого, які попередньо накривають куском бинта,
марлі (але не хустинкою). Зробити різкий сильний видих; середня тривалість
видиху повинна бути 1 с. Частота вдувань повітря - 12-15 за 1 хвилину. При
кожному вдуванні необхідно стежити за дихальними рухами передньої
стінки грудної клітки. Після вдування повітря негайно звільнити рот хворого.
Контролювати пасивний видих по спаданню передньої стінки грудної клітки
і по звуку повітря, яке виходить.
Масаж серця зовнішній (непрямий). Важливою складовою частиною
оживлення потерпілого є непрямий масаж серця. У випадку зупинки серця,
що визначається за відсутністю пульсу на сонній артерії і розширенню
зіниць, непрямий масаж необхідно проводити негайно. Іноді при раптовій
зупинці серця (внаслідок удару блискавки, задушення тощо) одразу після
кількох стискань грудної клітки в ритмі 60-70 за 1 хв. Внаслідок механічного
подразнення серця відновлюється його робота, хоча й у мінімальному обсязі.
У головному мозку та судинах серця починає циркулювати кров і організм за
допомогою своїх компенсаторних механізмів здатний сам справитися з
нанесеною йому травмою. Зупинка серцевої діяльності найчастіше
спостерігається при травмах, хоча можливе й при інших станах і
захворюваннях (прямий удар в серце, крововтрата, опіки, замерзання,
інфаркт міокарда отруєння газами, сонячний удар, утоплення тощо).

48
Розрізняють два види штучного масажу серця: прямий (роблять на оголеному
серці) і непрямий (стискання грудної клітки).
Суть штучного непрямого масажу серця полягає в насильному
стискуванні серця для стимуляції проходження крові по судинному руслу.
Якщо реанімаційні заходи проведені вірно, то відзначається
поліпшення стану хворого, при якому він починає самостійно дихати (масаж
серця потрібно все також продовжувати), у нього також звужуються зіниці і
рожевіє шкіра.
Відзначимо і ті ситуації, при яких виконання реанімаційних заходів не
потрібно:
- людина перебуває в свідомому стані;
- людина знаходиться в непритомності, але пульс в області сонних
артерій присутній, що вказує на нормальну серцеву діяльність;
- людина знаходиться в стані термінальній стадії перебігу невиліковної
хвороби (онкологія та ін.);
- з моменту припинення серцевої діяльності пройшло близько півгодини
або з'явилися ознаки, що свідчать про біологічну смерть (холодність
шкірних покривів, трупне задубіння, трупні плями, підсохнувша
рогівка очей).
На довершення хотілося б відзначити, що якщо вам доводилося
потрапляти в ситуацію, в якій ви вже надавали першу допомогу, при
клінічній смерті або в будь-яких інших випадках, однак дії виявилися
безуспішними - звинувачувати себе в цьому не потрібно!
Навіть в умовах сучасного обладнання, з використанням кращих ліків і
в оточенні чудових фахівців у галузі медицини не завжди спроби повернути
людину до життя завершуються вдалим результатом. Результат успішної
реанімації завжди є невеликим дивом, проте, як би там не було, сподіватися
на нього і робити все можливе потрібно намагатися в будь-якому випадку.

49