МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН, ІНФОРМАЦІЇ ТА
РЕГІОНАЛЬНИХ СТУДІЙ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Зовнішня політика держав світу»

на тему : «Зовнішня політика Греції на етапі постбіполярних міжнародних

відносин»

Виконала :

Студентка 3 курсу, групи 308-МВ

Протас Дар’я Вячеславівна

Перевірив :

д.і.н., проф., професор кафедри міжнародних відносин,

інформації та регіональних студій

Троян Сергій Станіславович

КИЇВ 2021
 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….4

Розділ 1. Концептуальні та нормативно правові основи зовнішньої

політики Греції…………………………………………………………………….…7
Розділ 2. Головні вектори і форми сучасної зовнішньої політики Греції..15
Розділ 3. Аналіз сучасних відносин Греції з Україною (на основі контент-
аналізу, SWOT-аналізу, сценарного аналізу)……………………………………. 24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..…….36
 ВСТУП
Актуальність. Грецька держава у своєму сучасному у вигляді виникла
відносно недавно. Її формування, яке почалося після здобуття політичної
незалежності від турецьких завойовників у 1830 р., відбувалося в основному за
лекалами західноєвропейських країн, тобто шляхом перенесення західних
державних інститутів на грецький ґрунт. Однак у політичному мисленні греків
з часів своєї великої стародавньої історії міцно зберігається сприйняття
“Великої Греції” як батьківщини “свободи” та “демократії”, а спадщина
тисячолітньої Візантійської імперії займає в ньому значне місце.
На рівні державного управління ця історична наступність виявляється у
тісному зв’язку держави та Церкви (православ’я є панівною релігією та
символом єдності грецького народу), у структурі управління останньою.
Незважаючи на значну секуляризацію життя, роль Церкви в політичних
процесах залишається досить високою. Таким чином, можна спостерігати певну
невідповідність національної історичної гордості, психологічного неприйняття
обмеження національного суверенітету, з одного боку, та очевидної залежності
від стратегічних союзників та економічних патронів (США та європейських
країн), з іншого.
У сфері зовнішньої та безпекової політики така особливість грецької
національної свідомості виражалася протягом більшої частини XX ст. у
зіткненні двох основних векторів зовнішньополітичного розвитку країни –
стратегії національної незалежності, що базується на ідеї національного
відродження та особливого шляху, а також на стратегії прозахідної орієнтації,
що передбачає співпрацю зі США та Європою.
У зв’язку з тим, що Греції, як малій країні, гострі суперечки з сусідніми
державами та регіональну нестабільність самостійно подолати не вдається,
недоторканність її кордонів, захист інтересів з кіпрського питання та
стабілізацію Балкан до останнього часу найбільш ефективно забезпечує
стратегічне партнерство зі США, членство Греції в НАТО та ЄС, відповідно,
становить атлантичний та європейський напрямки її зовнішньої політики.
3
 Об’єкт дослідження. Зовнішня політика Греції на етапі постбіполярних
міжнародних відносин.
Предмет дослідження. Проблеми, можливості та перспективи розвитку
зовнішньої політики Греції на сучасному етапі.
Метою роботи є аналіз зовнішньої політики Греції, а саме виявлення
слабких та сильних сторін, розробка певних векторів, за якими країна ймовірно
рухатиметься, вибудовуючи подальшу стратегію зовнішньої політики; аналіз та
обробка як вітчизняних, так і закордонних джерел інформації, відображення
лояльності світових ЗМІ та спільноти до країни, а також перспективи та історія
співпраці з Україною.
Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання:
– визначити концептуальні та нормативно правові основи зовнішньої
політики Греції;
– розглянути головні вектори і форми сучасної зовнішньої політики
Греції;
– побудова SWOT-аналізу, що допоможе визначити сильні та слабкі
сторони, можливості та загрози Греції та подати їх у вигляді співвідношення
(взаємозв’язку);
– побудова можливих сценаріїв розвитку відносин Греції та України.
Методи дослідження: контент-аналіз, SWOT-аналіз, системний аналіз,
метод побудови сценаріїв, історичний аналіз та синтез.
Інформаційну базу дослідження становлять: офіційні публікації
національних статистичних органів; наукові публікації вітчизняних та
зарубіжних учених; матеріали й звіти міжнародних та українських
дослідницьких організацій; нормативні, законодавчі акти країн Греції та
України; монографічні видання та аналітичні матеріали міжнародних
дослідників.
Наукова новизна роботи визначається у комплексному та ґрунтовному
аналізі проблеми зовнішньої політики Греції на етапі пост біполярних
міжнародних відносин.
4
 Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його
фактологічний матеріал, основні положення, результати і висновки можуть
залучатися при читанні загальних та спеціальних лекційних курсів у вищих
навчальних закладах.
Структура роботи визначена завданням, характером та метою
дослідження. Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту – 38 сторінок.

5
 Розділ 1. Концептуальні та нормативно-правові основи зовнішньої
політики Греції
Грецька Республіка займає південний край Балканського півострова. До
складу Греції входить понад 1000 островів, з них найбільші: Кріт, Евбея, Родос,
Лесбос, Хіос, а також архіпелаги Іонічний, Кіклади, Північні та Південні
Споради. Греція має сухопутні кордони з Албанією, Македонією, Болгарією та
Туреччиною. Серед усіх країн світу Греція відрізняється звивистою береговою
лінією (близько 15 тис. км). Її береги, що омиваються водами Егейського,
Критського, Іонічного та Середземного морів, гористі, різко розсічені, мають
безліч заток і півострівів.
Морський флот цієї невеликої країни – один із найбільших у світі. На
узбережжі, включаючи острови, розташовано 156 портів. Найбільші з них –
Пірей, Салоніки, Волос та Патри. Приблизно 4/5 території займають гори,
найвища з яких – Олімп (2917м) та плоскогір’я. На сході простягаються великі
родючі рівнини – Фесалійська та Салонікська. Греція, перебуваючи на перетині
найважливіших торгових артерій, не могла не розглядатися як територія,
життєво важлива для США з точки зору контролю транспортування
близькосхідної нафти до розвинених європейських країн. І це визначало як її
економічну значимість, а й військово-стратегічну [14, c. 34].
З 1974 р. у країні утвердився демократичний режим, стійкість якого
гарантується конституційно-правовими нормами та взаємозалежністю різних
інститутів політичної системи. Грецький парламентаризм базується на
багатопартійній системі, але останні десятиліття чітко простежується тенденція
до домінування у ній двох центристських партій – ПАСОК (Всегрецький
соціалістичний рух) та Нова Демократія, хоча й радикальніші політичні сили
мають у країні вагому соціальну підтримку [14, c. 34].
У період 1975–1981 р.р. при владі була правоцентристська Нова
Демократія. Уряд парламентської більшості і який мав широкі повноваження
щодо регулюванню діяльності парламенту президент республіки

6
дотримувалися єдиної політичної лінії, що вело до ефективної реалізації
урядової програми.
У 1981 р. до влади прийшло ПАСОК. Проте зміна влади не спричинила
радикального перегляду основ політичного устрою. Специфіка ПАСОК
зобов’язує рух не давати нездійсненних обіцянок виборцям. З іншого сторони,
перед лідерами партії стоїть завдання – уникати у виборчих програм загальних
місць. Балансуючи між цими двома крайнощами, ПАСОК висунула гасло
сильної та сучасної Греції, реалізація якого передбачає досягнення чотирьох
основних цілей:
1) рівноправної участі Греції у Євросоюзі, що передбачає поєднання
переваг членства в ЄС із незалежністю грецької зовнішньої політики;
2) провідного положення Греції в балкансько-егейському геополітичному
регіоні, що встановлюється за допомогою дипломатичних ініціатив щодо
сусідніх держав, а щодо Туреччини – “поєднання рішучості з обачністю, а
бойової готовності з дипломатичною ініціативою”;
3) прискорення модернізації та темпів розвитку економіки за допомогою
залучення нових інвестицій, вдосконалення інфраструктури та технологій;
4) побудови сучасної соціальної держави, яка дбає про соціально
незахищених верствах суспільства [16, c. 44].
В галузі зовнішньої політики уряду ПАСОК вдалося домогтися початку
переговорів щодо включення Кіпру до Євросоюзу на умовах створення на
острові федеративної держави. Однак значна частина грецького суспільства
вважає такий шлях згубним, оскільки він увічнить перебування на Кіпрі турків.
Також піддається критиці доктрина ПАСОК про створення єдиного
оборонного простору Греції та Кіпру. Невдача спіткала уряд і в югославському
питанні: ПАСОК не зуміло знайти достатніх коштів, щоб відібрати у колишньої
югославської республіки назва “Македонія”, яку греки вважають своїм
національним надбанням [16, c. 45].
Вступ Греції до Європейського Економічного Співтовариства
(майбутнього ЄС) як постійного члена був безболісним. Більшість політичних
7
партій сумнівалися у доцільності цього кроку для проблемної економіки,
ґрунтовно підірваної кризами 1973 та 1979 pp. Зрештою Вступний Договір був
ратифікований партією Нова Демократія, яка мала більшість у парламенті, тоді
як ПАСОК та Комуністична партія (ККЄ) на знак протесту залишили
парламент під час ратифікаційних дебатів [16, c. 47].
У перші роки членства в ЄЕС стало ясно, що вступ країни був важливим
не лише з політичних та економічних причин, але й з міркувань зміцнення
безпеки, як національної, так і регіональної. Балкани були одним із найбільш
нестабільних регіонів Південно-Східної Європи. А членство в ЄЕС
розцінювалося як стабілізуючий фактор, а також як економічна підтримка
країни. Натомість були й противники такого курсу, своєрідні попередники
“євроскептиків”. Загальна негативна думка “лівих” щодо ЄЕС висловилася у
гаслі: “ЄЕС та НАТО – єдиний синдикат” [19, c. 34].
Участь Греції в Альянсі зміцнила позиції Альянсу в Середземномор’ї.
Однак це мало позначилося на економічній ситуації країни. Греція
продовжувала залишатися однією з найслабших з погляду економічного
розвитку країн Європи. І це визначило її прагнення до інтеграції до
європейських економічних структур, оскільки лише участі у
Середземноморських програмах Європейських Співтовариств було явно
замало.
Відзначимо, що Греція, будучи, повноправним членом НАТО, стала
інтенсивніше розвивати відносини з балканськими країнами соціалістичної
орієнтації, а також із СРСР – у наприкінці 70-х рр. ХХ ст. вперше за
післявоєнний період прем’єр-міністр країни Караманліс здійснив офіційний
візит до Радянського Союзу [9, c. 104].
Співпраця з балканськими країнами вступила в найактивнішу фазу
наприкінці 80-х – на початку 90-х рp., коли в цих країнах відбулася зміна
режимів і проблема “залізної завіси” була нарешті дозволено. Греція дедалі
більше змогла почуватися країною, що належить до балканського регіону, ніж
військовим партнером США. Це було продемонстровано в ході операції
8
натовських сил у Югославії в 1999 р., коли грецький уряд ухвалив рішення про
неучасті військових сил країни у “миротворчій місії”, а навпаки, висловило
свою підтримку СРЮ [9, c. 104].
Відзначимо, що фундаментальні зміни соціально-політичного ландшафту
Західних Балкан на початку 1990-х рр. вплинули як на структуру регіону, і на
інтереси Греції. У процесі розпаду СФРЮ стали формуватись нові державні
утворення, що зумовило необхідність обліку їх існування у процесі формування
грецької зовнішньої політики. Головними темами західнобалканських країн
стали визнання своєї незалежності та просування інтересів етнічного більшості.
При цьому питання побудови функціонуючої держави та розвитку
двосторонніх зв’язків із сусідами по регіону були відсунуті на другий план [6,
c. 22].
Найшвидше з головними питаннями порядку денного змогли впоратися
Словенія та Хорватія. Македонія також зуміла щодо мирним шляхом
врегулювати питання албанської меншини хоч і не змогла зовсім усунути його
з внутрішньополітичного порядку денного. Водночас країна стала активно
включатися до регіональної структури міждержавних зв’язків [6, c. 22].
Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія та Республіка Косово аж до
кінця першої декади XXI ст. вирішували ці питання і, по суті, були виключені з
повноцінних міжнародних відносин. Поряд із цим трансформація політичного
простору Західних Балкан викликала підвищений інтерес до регіону у
глобальних акторів відносин таких, як США, Росія, ЄС та ООН. При цьому
наявність великого кількості учасників негативно позначилося на узгодженості
їхніх дій.
Основною метою залучення ЄС до регіону було запобігання J20
поширення та усунення вогнища регіонального конфлікту, що загрожував
європейським країнам. Досягнення поставленої мети передбачало вирішення
різноманітних територіальних та етнічних спорів, надання допомоги у
формуванні нових економічних та соціальних інститутів, а також

9
переорієнтація колишніх югославських республік на європейський шлях
розвитку [6, c. 23].
Греція, будучи країною-членом ЄС, внаслідок фундаментальних змін у
сусідніх країнах Західних Балкан опинилася в унікальному становищі у
питаннях здійснення своєї зовнішньої політики у регіоні. З одного боку, етнічні
конфлікти, що розгоряються біля її північних кордонів порушили питання
безпеки на перший план. Підвищення етнічної напруженості загрожує
виникненням нових викликів національної безпеки, включаючи збільшення
притоку нелегальної міграції з суміжних країн [4, c. 177].
Проте членство у Євросоюзі зобов’язувало грецьку зовнішню політику
враховувати вироблені на наднаціональному рівні пріоритети взаємин із
третіми країнами. Це певною мірою скорочувало можливості Греції у процесі
вибудовування двосторонніх відносин із західнобалканськими сусідами. Поряд
з цим порівняно невелика політична “вага” країни в рамках ЄС та НАТО
дозволяла їй в в необхідних випадках дистанціюватися від занурення у питання
конфліктного врегулювання, надаючи головну роль США та ЄС [4, c. 177].
Важливо підкреслити, що Афіни відмовилися від участі в завданні ударів
по боснійським сербам, напрями свого контингенту миротворців до Боснії та
Герцеговину, а також негативно поставилися до військової операції НАТО у
Югославії у 1999 р. З іншого боку, самоусунення від найгостріших питань
кризового регулювання дозволило Греції проводити зовнішньополітичний курс,
спрямований на просування своїх національних інтересів у регіоні.
У процесі європеїзації зовнішньої політики Греції вирішальним став саміт
ЄС в м. Гельсінкі в грудні 1999 р. Грецьке керівництво відмовилося від
традиційної конфліктогенної позиції у відносинах з Туреччиною на користь
політичної лінії, зорієнтованої на підтримку діалогу та зближення зі своїм
історичним антагоністом. Греція не тільки зняла заперечення щодо отримання
Туреччиною статусу країни-кандидата, але запропонувала якнайшвидше
залучити останню до процесу європейської інтеграції [9, c. 105].

10
 На підставі збереження певної напруженості між КЮРМ та Грецією,
погроз останньої використати право вето щодо євроатлантичних та
євроінтеграційних прагнень свого північного сусіда зроблено висновок, що
європеїзація зовнішньої політики Греції не має послідовного характеру, і це у
свою чергу перешкоджає формуванню єдиної позиції ЄС відносно країн
Балканського півострова [8, c. 29].
Головна мета грецької зовнішньої політики полягала у розширенні свого
політичного впливу переважно в Албанії та Македонії. Ефект від збільшення
своєї політичної ваги надавав Афінам важіль тиску на уряди
західнобалканських країн у різноманітних регіональних питаннях. Ключовими
були: збереження територіальної цілісності Греції, підтримання безпеки
сухопутного товарообміну з країнами ЦСЄ та Західної Європи, захист інтересів
грецької меншості в Албанії та Македонії, просування стратегічних
інфраструктурних проектів, розширення економічного впливу у регіоні, і навіть
інші питання [13, c. 23].
Нині внутрішньополітична оцінка європейського вектора політики Греції
змінилася. За невеликим винятком, усі основні партії у парламенті, як і
громадська думка, підтримують подальшу інтеграцію країни до європейських
структур. Європейський політичний, економічний та соціальний простір
розглядається як життєво важливий для майбутнього країни.
Підсумовуючи багаторічним внутрішньогрецьким дебатам, можна
констатувати, що членство в ЄС мало важливі наслідки в modus operandi в
політичній системі Греції. Це особливо справедливо щодо грецького
парламенту. Та й стиль політики загалом став більш відкритим,
демократичним. Значною мірою тут вплинув досвід інших європейських країн -
членів ЄС [16, c. 99].
Повторимо тезу про те, що зовнішньополітичний курс Греції
визначається її членством у Європейському Союзі та НАТО. Однак Греція
зберігає певну самостійність у своїх зовнішньополітичних оцінках, займаючи
особливу позицію щодо низки проблем. Винятково важливо, що Греція
11
розглядає ООН як універсальний механізм забезпечення миру та стабільності,
висловлюється за зміцнення її взаємодії з регіональними структурами.
Грецька дипломатія загалом підтримує ідею організаційної модернізації
та уточнення Статуту ООН, закликаючи одночасно до виваженості у
просуванні цього питання. Греція виступає послідовним прихильником
обмеження та ліквідації ядерних та скорочення звичайних озброєнь, підтримує
зусилля щодо створення широкої міжнародної коаліції для боротьби з
терроризмом [16, c. 101].
Слід сказати, що значна увага у Греції приділяється її участі в ОБСЄ. При
цьому визнається, що ця організація потребує коригування своєї діяльності.
Грецька сторона позитивно оцінила підсумки Стамбульського саміту ОБСЄ
(1999 р.), насамперед із погляду просування своїх національних інтересів.
З проблем єдиної політики ЄС в галузі оборони та безпеки (ЄПБО) Греція
виступає за якнайшвидше завершення розгляду питань організації та стратегії,
переходу до практичного формування сил швидкого розгортання (СБР). Грекам
близька позиція Франції, яка виступає за максимальну незалежність оборонного
компоненту ЄС від структур НАТО. Бере активну участь Греція в діяльності
Ради Європи, підтримує його зусилля з просування принципів демократії,
захисту прав людини та національних меншин [18, c. 25].
Особливу увагу грецьке керівництво приділяє балканському напряму
зовнішньої політики України, претендуючи на роль політичного та
економічного лідера в регіоні. Греція активно виступає за налагодження
широкого та багатопланового міжбалканського співробітництва в Південно-
Східній Європі (ЮСЄ), висловлюється за посилення в регіоні стабілізуючої
ролі Росії, зміцнення економічного співробітництва з нею як з основним
постачальником енергоносіїв у даний регіон [31, c. 10].
Афіни прагнуть відігравати активну роль у рамках Пакту стабільності для
ПСЄ, розпочали реалізацію національного плану економічної реконструкції
Балкан, розрахованого на 5-річний термін (2002–2006 рр.). Греція бере участь у

12
реалізації Дейтонських угод щодо Боснії та Герцеговини, направивши свій
контингент до складу міжнародних Сил зі стабілізації (УПС) [35, c. 101].
Афінами виділено кредит на відновлення у Боснії об'єктів соціального
призначення. Греки виступають за врегулювання в Косові на основі резолюції
1244 РБ ООН, за дотримання суверенітету та територіальної цілісності Сербії,
створення соціально-економічних та політичних передумов для збереження
багатоетнічного характеру краю. Греція надіслала свій військовий контингент
для участі у миротворчих силах для Косова. Кіпрське врегулювання також
розглядається Грецією як один із головних пріоритетів її зовнішньої політики
[4, c. 101].
У червні 1992 р. Греція підписала декларацію про створення
Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), 1995 р. стала
повноправним членом Парламентської асамблеї цієї організації. З 1999 р. у
Салоніках діє Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), а в Афінах –
Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧІ).

13
 Розділ 2. Головні вектори і форми сучасної зовнішньої політики
Традиційно історію участі Греції у процесі європейської інтеграції
прийнято розділяти на три основні періоди (з 1981 по 1985 р., з 1985 по 1995 р.
та з 1996 р. по теперішній час). Визначальним чинником у взаєминах Греції та
ЄЕС на першому етапі стало те, що при владі знаходилася партія ПАСОК, яка
виступала проти активної європейської політики Греції.
Політична інерція партії та наявність прямої загрози національній безпеці
з боку Туреччини не дозволяли уряду А. Папандреу відірватися від
націоналістичного популізму та ідеї забезпечити національний суверенітет та
незалежність у зовнішньополітичних рішеннях шляхом пошуку свого
“особливого шляху” розвитку, балансуючи в умовах протистояння Сходу та
Заходу між США, СРСР, Європою та рухом неприєднання [30, с. 89].
Однак, як уже було зазначено вище, різкої зміни в зовнішній політиці
Грецької Республіки порівняно з періодом Караманліса все ж таки не відбулося.
Максимум, чим Греція могла “гальмувати” євроінтеграцію – це повний
обструкціонізм щодо спроб європейських країн виробити спільну позицію
щодо зовнішньополітичних питань. Вона часто була єдиною незгодною з
думкою інших учасників Спільного ринку.
При цьому Папандреу досяг певних успіхів у питанні щодо умов участі
Греції в ЄЕС. Йому вдалося створити “особливий режим” стосунків. Про це
свідчить прийнятий ЄЕС у 1985 р. проект “Інтегровані середземноморські
програми”, який став відповіддю на запропонований Грецією меморандум, що
потребує врахування економічних особливостей країни під час реалізації
європейських програм та надання їй додаткової допомоги для реформування
економіки [30, с. 89].
Слід зазначити, що ефективність проекту значно перевершувала програму
прямої фінансової допомоги, забезпечивши Греції підвищення економічного
зростання, що дозволило їй надалі досягти становища регіонального лідера на
Балканах та Східному Середземномор’ї [34, c. 88].

14
 Другий період членства Греції в ЄС фахівці характеризують як поступове
зрушення “у бік розуміння, підтримки та усвідомленого прагнення до більш
глибокої європейської інтеграції, чому сприяло закінчення холодної війни та
біполярного протистояння” [35, c. 233].
У ці роки Греція відкрито підтримує федеративну інтеграційну модель
розвитку Європи, бере участь у здійсненні загальноєвропейських спільних
проектів у сфері освіти, охорони здоров’я, екології. Грецькі політики та
дипломати виступають за зміцнення наднаціональних інститутів (Європейської
комісії та Європейського парламенту) та проведення спільної зовнішньої та
оборонної політики [14, c. 35].
При цьому безумовна економічна відсталість у низці галузей не дозволяє
Греції бути в авангарді Євросоюзу, а зовнішньополітичні цілі, які переслідує
республіка, залишаються суто національними, як, наприклад, нормалізація
відносин із Туреччиною та подолання кіпрського конфлікту [27, c. 165].
Однак Греція поступово приходить до розуміння, що найбільш
ефективним методом налагодження регіональних відносин стає включення
всього регіону до європейських інтеграційні процеси. Вже 1987 р. основне
завдання її дипломатії в Європейському співтоваристві – вступ до цієї
організації Кіпру як повноправного члена [14, c. 36].
Сучасний період участі Греції у європейському будівництві пов’язаний із
значним поглибленням її інтеграції до структур Євросоюзу. У цей час
відбувається активний рух країни у напрямі економічної та соціальної
конвергенції об’єднаної Європи. Кульмінацією грецької інтеграції в ЄС можна
однозначно назвати приєднання з 1 січня 2001 р. до валютного союзу,
запровадження єдиної європейської валюти, що сприяло тісній координації
економічної та фінансової політики ЄС.
У сфері зовнішньої політики Греції вдалося досягти того, що всі гострі
питання, що викликають занепокоєння грецького уряду, стали частиною
багатостороннього формату врегулювання, предметом зовнішньополітичної
діяльності всього ЄС. Так, взаємини з Туреччиною – найгостріше питання
15
грецької зовнішньої політики – розглядаються грецьким керівництвом нині
крізь поступову призму інтеграції Туреччини до ЄС. При численних взаємних
претензіях у двосторонніх відносинах акцент греками зміщений на те, що для
Туреччини налагодження відносин з Грецією, насамперед певні поступки щодо
кіпрському питанню повинні стати однією з умов її просування в ЄС [33, с. 90].
У зв’язку з цим міністр закордонних справ Греції Дора Бакояні у своєму
інтерв’ю наголосила: “Грецька сторона зробила достатньо кроків назустріч,
наш прем’єр- міністр відвідав Анкару, але з турецької сторони не було зроблено
аналогічних зусиль. Проте ми дотримуватимемося тієї ж стратегії у спробах
зменшити напругу між нашими країнами” [Из интервью Доры Бакояни].
Мається на увазі стратегія приєднання Туреччини до Європейського Союзу, яка
об’єктивно сприяє поступовому пом’якшення греко-турецького протистояння,
зокрема, у Егейському морі.
Слід сказати, що Туреччина, як і раніше, ігнорує волю міжнародного
спільноти, виражену в десятках резолюцій ООН, і продовжує політику
розподілу острова. Історія кіпрської проблеми показує, що її дозвіл можливий
лише за допомогою міжнародного посередництва. Тут надії покладаються
насамперед ООН, США, Євросоюз [33, c. 90].
Але участь США та ЄС у врегулюванні наштовхується на особливе
ставлення до Туреччини. Для США вона є традиційним партнером у Східне
Середземномор’я, а Європейський Союз не розглядає питання про прийняття
до свого складу Туреччини, щоправда, за дотримання прав людини. Що ж до
позицій ООН, то вони базуються на визнанні єдиного шляху вирішення
кіпрської проблеми – збереження територіальної цілісності, утворення
двообщинної федерації, демілітаризації острова [16, c. 210].
Все це має підкріплюватися виробленням конкретних заходів, які б
сприяли просуванню цим шляхом, створенням механізму міжнародного
контролю, що забезпечує неухильне дотримання домовленостей як обома
сторонами, так і та всіма зацікавленими країнами, насамперед Туреччиною [19,
c. 55].
16
 На нашу думку, турецьке вторгнення на Кіпр також відкрило скриньку
Пандори в Егейському морі і один за одним оголило ряд інших невирішених
проблем. Крім цього кіпрська проблема, а також інші три важливі питання
стали поштовхом до виникнення серйозної напруженості між Грецією та
Туреччиною. Це – питання про континентальний шельф Егейського моря;
проблема контролю за авіатрафіком над морем; отримання оперативної
відповідальності над Егейським морем та його повітряним простором у рамках
діяльності НАТО [31, c. 13].
Важливе зовнішньополітичне завдання для Греції полягало в тому, щоб
переконати своїх європейських союзників на думці, що вони мають власні
інтереси у покращенні відносин між егейськими сусідами. Ця мета може бути
досягнуто лише у випадку, якщо ЄС встановить звичайні стандарти для вступу
Туреччини без застосування будь-яких посилань на особливі культурні
чинники. Крім цього, поліпшення відносин між Грецією та Туреччиною, що
відкриває нові економічні перспективи, сприятиме зусиллям Туреччини,
спрямованим на отримання повноправного членства у ЄС [31, c. 13].
Трансформація зовнішньополітичних установок Греції щодо Туреччини
булла здійснена в 1996 р., коли до влади в Афінах прийшов уряд
Констандиноса Сімітіса. Греція з послідовного противника євроінтеграційних
прагнень Туреччини стала одним з найактивніших прихильників політики
залучення останньої до співпраці з ЄС.
Особливе значення в налагодженні грецько-турецьких відносин відіграли
події серпня 1999 р., коли територія Туреччини зазнала серйозних руйнувань в
результаті землетрусу в Ізміті та Стамбулі. Активна допомога Греції в ліквідації
наслідків трагедії призвела до появи так званої “дипломатії землетрусів”, в
результаті чого намітилося поступове потепління і зростання взаємних
симпатій у відносинах обох країн [8, c. 31].
У досить короткий період часу Греція з запеклого опонента
перетворилася на рішучого прихильника вступу Туреччини в ЄС. Підтримавши
ініціативу надання Туреччині статусу кандидата на саміті в Гельсінкі 1999 р.,
17
Греції вдалося позбутися ролі блокуючої держави, яка змушена в силу
непримиримості своєї позиції залишатися в ізоляції і без підтримки інших
країн-членів ЄС. Тепер відповідальність за відмову прийняття Туреччини в ЄС
покладалася одноосібно не на Грецію, а на ЄС в цілому, як одну із сторін
переговорного процесу з Анкарою [8, c. 31].
Новий підхід щодо Туреччини сприяв інтернаціоналізації або європеїзації
низки спірних питань у грецько-турецьких відносинах. На саміті ЄС, що
проходив в Брюсселі в 2004 р., Греція підтвердила свою роль як одного з
найактивніших адвокатів Туреччини, проголосувавши разом зі своїми
європейськими партнерами за початок переговорного процесу і необхідність
надання “рамок для переговорів з Туреччиною”. Від Туреччини вимагалося і
надалі підтримувати дружні відносини з сусідніми державами, а також
підтверджувалася висунута на саміті в Хельсінкі (1999 р.) умова щодо
звернення до Міжнародного суду в ООН у разі неможливості знаходження
компромісу в спірних територіальних питаннях [31, c. 15].
Більше того, європеїзація зовнішньої політики Греції відносно Туреччини
принесла і конкретні раціональні плоди. У 2001 р. між турецькою компанією
BOTAS і грецькою – DEPA був підписаний меморандум про співпрацю, який
передбачав будівництво з’єднувального трубопроводу між Туреччиною і
Грецією в якості одного з елемента Інтерконнектора Туреччина-Греція-Італія
(ITGI) [8, c. 31].
Значення подібних інфраструктурних перетворень було підкреслене
Європейською комісією, яка розглядала підписання контракту між Грецією і
Туреччиною як ключову умову для реалізації проекту. Завдяки досягнутій з
турецькою стороною домовленістю, Греція отримала можливість стати
країною-транзитером газу, який надходив із азербайджанського родовища
Шахдені в інші європейські держави [8, c. 31].
Щодо іншої напруженої теми – назви Колишньої Югославської
Республіки Македонії – то й цю проблему виведено на рівень ЄС та НАТО,
перетворено греками на один із критеріїв прийому цієї країни у зазначені
18
організації. Македонія є найближчим кандидатом на вступ до альянсу, і якби
Греція не блокувала її прийом, стала б членом уже на Бухарестському саміті
навесні 2008 р. [33, с. 90].
Можна сказати, що участь у Євросоюзі нині є ключовим фактором, що
визначає спрямованість грецької зовнішньої політики з основних міжнародних
проблем. У рамках спільної лінії ЄС Греція підтримує зусилля на користь
нерозповсюдження зброї масового знищення, виступаючи за обмеження та
ліквідацію ядерних та скорочення звичайних озброєнь. Вона повністю поділяє
позицію ЄС на підтримку всіх міжнародних угод щодо контролю озброєнь та
роззброєнню, підтримує спільну позицію ЄС щодо іранської ядерної проблеми
[1, c. 113].
В даний час важливе місце в зовнішньої політики уряду ПАСОК
займають європейське та окремо – балканський напрям. Своїми цілями у
взаєминах з Євросоюзом воно вважає перегляд європейського бюджету на
більш вигідну для Греції бік, підтримку територіального розширення єдиної
Європи, входження Греції у фінансове та валютне об’єднання європейських
держав.
На Балканах політика ПАСОК спрямована на посилення ролі Греції у
регіоні. Розв’язання цього завдання складається з трьох пунктів:
1) Греція має стати гарантом миру та стабільності в регіоні;
2) необхідно всіляко підтримувати розвиток демократичних інститутів у
балканських країнах;
3) передбачається розвиток економічного співробітництва з країнами
регіону.
На початку нового тисячоліття всі політичні партії та об’єднання Греції
бачать свої завдання у підвищенні рівня життя населення, зміцненні
міжнародного становища країни, вирішенням проблем, пов'язаних з розвитком
промислових та інформаційних технологій, але використовують для досягнення
різні засоби та методи [7, c. 130].

19
 Всі вони, щоправда, по-різному звертаються до історичних традицій
внутрішньополітичного життя та зовнішньої політики Греції, знаходячи в цих
традиціях підтвердження правильності свого бачення Греції у світі. Частиною
цієї картини стають уявлення про місце Греції в Європі, що інтегрується.
У близькосхідному врегулюванні лінія Греції ґрунтується на відповідних
установках Євросоюзу, підтримці діяльності “квартету” міжнародних
посередників із близькосхідного врегулювання. Греки розцінили відхід Ізраїлю
з Гази як можливість пожвавити “дорожню карту” та як важливий крок до
забезпечення мирного співіснування Ізраїлю та демократичної життєздатної
палестинської держави. Підтримуючи уряд Махмуда Аббаса, греки
вибудовують своє ставлення до уряду ХАМАС у руслі спільної позиції ЄС [1, c.
113].
Відносини між Росією та Грецією мають багатовікову історію, а в їх
основі лежать традиційні почуття дружби, взаємної симпатії та поваги між
народами двох країн. Переплетення історичних доль, спільність культурної
спадщини та православних християнських традицій визначили духовну
спорідненість росіян та греків. Завоювання Грецією своєї національної
незалежності та формування її держави тісно пов’язані з підтримкою Росії.
Міждержавні зв’язки Росії та Греції почали складатися з проголошенням
Національних зборів незалежності Греції у 1827 р. Офіційні відносини було
встановлено у вересні 1828 р. [17, c. 130]
27 грудня 1991 з виходом на міжнародну арену нової Росії рівень і
динаміка розвитку російсько-грецьких відносин помітно підвищилися. В
останні роки відносини Росії з Грецією знаходяться на підйомі, набувають
якісно нових параметрів. З 1993 р. діє основний договір про дружбу та
співробітництво між Росією та Грецією. Москва та Афіни ведуть довірчий
політичний діалог. Російсько-грецькі відносини спираються на солідну
договірно-правову основу – понад 40 діючих договорів та угод [17, c. 131].
Продовжується розвиток та удосконалення договірно-правової бази. 21
лютого 2000 р. підписано міжурядову Угоду про співробітництво в галузі
20
попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій (набуло чинності 19 червня
2002 р.), 26 червня 2000 р. капітал. 12 жовтня 2000 р. – Міжурядова Угода про
співробітництво та обмін інформацією у сфері боротьби з порушниками
податкового законодавства та іншими пов’язаними з ними економічними
злочинами (набула чинності 1 квітня 2002 р.).
6 грудня 2001 р. в Афінах у рамках візиту до Греції російського
Президента було підписано міжурядові угоди: злочинністю, про заснування та
зусилля діяльності культурних центрів; міжурядова програма культурного та
наукового співробітництва на 2002–2004 рp. [27, c. 164]
Уряд Греції вважає, що Росія грає найважливішу роль Європі та Азії,
перебуваючи у центрі Євразії, а й впливає більш масштабні процеси. Греція,
будучи єдиною країною Південно-Східної Європи, що входить до ЄС, стала
членом єврозони, має тісні зв’язки з Росією та сприяє зміцненню відносин між
Росією та Європою [27, c. 164].
У свою чергу, як заявив міністр закордонних справ РФ І. Іванов:
“Розглядаючи Велике Середземномор’я як сполучний вузол таких регіонів, як
Близький Схід, Чорноморський регіон, Кавказ, басейн Каспійського моря, Росія
має намір проводити цілеспрямований курс на перетворення його на зону світу,
стабільності та добросусідства, що сприятиме просуванню російських
економічних інтересів, у тому числі щодо вибору маршрутів проходження
важливих потоків енергоносіїв” [27, c. 170].
Важливою подією в рамках російсько-грецького діалогу став перший в
історії візит президента Грецької Республіки Костянтиноса Стефанопулоса до
Росії. Росія та Греція активно координують свої зусилля щодо сприяння
врегулюванню на Балканах. Договірно-правова база відносин досить розвинена
та охоплює практично всі галузі взаємодії. Існують традиційні історичні
відносини між Росією та балканськими державами. У період конфліктів і
дроблення цілих держав на Балканському півострові присутність Росії у регіоні
грає позитивну роль, сприяючи тому, щоб цей район розвивався мирно.

21
 Таким чином, уважно простеживши еволюцію зовнішньої політики
грецької держави крізь призму її європеїзації, неможливо не відзначити
очевидну тенденцію руху від націоналістської, традиціоналістської,
ксенофобської, реакційної зовнішньої політики у руслі сприйняття взаємодії
держав як “ігри з нульовою сумою” до більш ліберальної, постнаціональної,
постсуверенної зовнішньої політики, що ґрунтується на цінностях, більш ніж на
інтересах, та загальної європейської ідентичності, більш ніж національної
специфіки та особливості.

22
 Розділ 3. Аналіз сучасних відносин Греції з Україною (на основі
контент-аналізу, SWOT-аналізу, сценарного аналізу)
Розбудова і розвиток українсько-грецьких відносин мали системний
характер. Еволюція різноманітних напрямків та форм відносин двох країн, які
відрізняються за станом розбудови громадянського суспільства, розвивалася як
наслідок історичних передумов, європейських, євроатлантичних та
регіональних чинників, а також діяльності державних структур.
На сьогодні існує цілісна структура міждержавних відносин, які
виступають складовою частиною світової системи держав. Але поряд з
беззаперечними успіхами на рівні двосторонніх і багатосторонніх напрацювань,
відносини України і Греції не дають підстав вважати їх першорядним чинником
світових та європейських відносин кінця ХХ – початку ХХІ ст. Більш значну
роль вони відіграють у регіональній балкансько-чорноморській співпраці.
В основі українсько-грецьких відносин покладені усталені довготривалі
історичні зв’язки. Уся історія стосунків українців і греків розділяється на два
періоду: перший – до утворення незалежної України на початку 1990-х рр.,
другий – до сьогодення. До останнього десятиріччя ХХ ст. виділяються п’ять
етапів двосторонніх відносин українського і грецького народів [24, c. 33].
Перший – до середини ХV ст.; другий – до середини ХVІІ ст., пов’язаний
з формуванням грецької діаспори на українських теренах від Галичини до
Сіверщини; становлення державності України за часів Визвольної війни та
розгортання боротьби грецького народу проти османського панування
складають зміст третього етапу; четвертий етап – ознаменований появою
незалежного Грецького королівства. Для України він характеризувався
наступом російських асиміляційних рухів. Революція в Російській імперії,
поява УНР, а потім УРСР привели український і грецький народи до різних
соціально-політичних та суспільних систем, що становило сутність п’ятого
етапу двосторонніх відносин [33, c .19–20].
Відносини між Україною і Грецією впродовж 90-х рр. ХХ ст. – початку
ХХІ ст. засвідчили наявність стабільної тенденції розгортання двосторонніх
23
політичних, економічних і гуманітарних зв’язків. Вони проходили як на рівні
міждержавних відносин, так і на рівні “народної дипломатії”. За характером,
інтенсивністю та політичним змістом цей період розділяється на три етапи:
Перший – етап становлення або “розбудовчий” охоплював 1991–1996 рр.
Другий етап – структуро-творчий, який характеризувався оформленням
головних структурних зв’язків двосторонніх відносин, тривав з 1996 р. до
середини 2003 р.
Третій етап – триває від середини 2003 р. і до сьогодні, який характерний
Досвід європейської інтеграції та європеїзації Греції є корисним для
України, яка в Законі “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики”
визначила європейський вектор розвитку. Сучасний стан відносин між ЄС та
Україною не відповідає повною мірою прагненням останньої, однак опанування
євроінтеграційним досвідом окремих країн-членів ЄС сприяє глибинному
розумінню українською політичною елітою та громадськістю трансформацій,
що повинні відбутися в Україні в умовах європейської інтеграції [25, c. 4].
Головна умова поглиблення відносин України з ЄС – перехід від
декларування європейського вибору до конкретних дій. Ці дії мають бути
спрямовані:
По-перше, на конвергенцію соціально-економічних показників України та
країн-членів ЄС. Політична еліта повинна усвідомити необхідність проведення
непопулярних структурних реформ, відмовитися від економічного популізму,
незважаючи на репутаційні ризики.
По-друге, важливу роль у реалізації європейських прагнень України
повинна відігравати апроксимація національного законодавства з кому
нітарним правом. Досвід Греції свідчить, що апроксимація не є суто
механічним процесом, вона потребує формування європейської
правосвідомості.
По-третє, зовнішня політика України повинна бути спрямована на
реалізацію європейського вектора геостратегії держави та одночасно побудову
рівних та взаємовигідних відносин із сусідами. Лише такий підхід забезпечить
24
стабілізацію процесів реформування, зміцнення позиції країни на міжнародній
арені та гарантії національної безпеки, наближення до Єдиної Європи [25, c. 6].
Греція, яка головувала в ЄС у першому півріччі 2014р., зайняла активну
позицію щодо підтримки України з перших днів Революції гідності, а також
щодо незаконної окупації Криму та російської військової агресії на Сході
України. Греція послідовно виступає за підтримку територіальної цілісності,
незалежності та суверенітету України, активно підтримує євроінтеграційний
курс офіційного Києва та ініціативи української сторони щодо подальшої
розбудови відносин з НАТО [2].
Україна та Греція підтримують всесторонній діалог та політичні контакти
на всіх рівнях. Остання зустріч Президента України П.Порошенка з
Президентом Греції К.Папуліасом відбулась у рамках заходів в Нормандії 6
червня 2014 р. 22 травня 2015 р. в рамках робочого візиту до Риги Президент
України П. Порошенко зустрівся з Прем’єр-міністром Греції Алексісом
Ципрасом [2].
Позитивною динамікою відзначається розвиток двостроннього
політичного діалогу на рівні очільників зовнішньополітичних відомств. З
початку 2015 р. Міністр закордонних справ України П.Клімкін провів три
зустрічі зі своїм грецьким колегою Н. Котзіасом (у січні в Брюсселі, у лютому в
Києві та у травні в Анталії).
У Парламенті України існує Група дружби з міжпарламентських зв’язків
з Грецькою Республікою, сформована у березні 2015 р. До її складу входить 10
народних депутатів України. Група дружби грецького Парламенту з Україною
знаходиться в процесі формування. Попередню групу дружби, до складу якої
входило 14 депутатів на чолі з депутатом від партії Нова Демократія Л.
Тсавдарідісом, розпущено після Парламентських виборів в Греції у січні 2015р.
[2]
Постійна делегація України бере участь у роботі Парламентської
Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС). Члени
української делегації також беруть участь у роботі комітетів ПАЧЕС.
25
 На двосторонньому рівні працює Міжурядова українсько-грецька робоча
група з питань економічного, промислового та науково-технічного
співробітництва (МСРГ), пріоритетними напрямками діяльності якої є
судноплавство, харчова промисловість, сільське господарство, промислове
будівництво, транспортна та енергетична інфраструктура, поновлювані джерела
енергії. Створена та працює Міжвідомча українсько-грецька комісія з питань
автомобільних перевезень [20].
Базовими документами, у рамках яких здійснюється українсько-грецьке
співробітництво у культурно-гуманітарній та освітній сферах, є Угода між
Урядом України і Урядом Грецької Республіки про співробітництво у галузі
культури, освіти і науки (укладена 11.11.1996 р.) та трирічна Програма про
співробітництво у галузі культури, освіти та науки (укладена 22.04.2002 р.,
автоматично оновлюється на наступні періоди) [28].
На виконання зазначених документів щорічно між двома країнами
здійснюються численні обміни у сфері культури і освіти. Суттєвою є співпраця
у рамках побратимства міст і регіонів (укладено 15 угод). Важливим чинником
взаємовигідного співробітництва двох країн і запорукою їх дружніх відносин є
чисельна грецька меншина України (понад 100 тис. осіб) та українська громада
Греції (близько 30 тис. осіб). Плідному культурному обміну сприяє також
діяльність Культурно-інформаційного центру у складі Посольства України в
Афінах (відкрито у 2008 р.) та Філії Грецького фонду культури (відкрито у м.
Одеса у 1994р.).
Відзначимо, що договірно-правова база зовнішньополітичних відносин
Греції та України скаладає складається з 44-х чинних документів. Ключовими
документами греко-українських відносин: Договір про дружбу і
співробітництво (01.07.98) [10], Угода про економічне, промислове та науково-
технічне співробітництво (15.01.92), Угода про військове співробітництво
(06.10.97), Угода про співробітництво в галузі культури, освіти і науки
(11.11.96), Договір про правову допомогу у цивільних справах (27.01.07), Угода
про сприяння та взаємний захист інвестицій (04.12.96), Угода про уникнення
26
подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно
податків на доходи і майно (26.09.03), Угода про взаємну охорону секретної
інформації у сфері оборони (16.10.12), Угода про повітряне сполучення
(19.04.13), Протокол з консульських відносин між Урядом України і Урядом
Грецької Республіки (15.12.97) [28].
Слід сказати, що українська громада Греції нараховує близько 30 тис.
осіб, більшість з яких (близько 25 тис. осіб) становлять представники
тимчасової трудової міграції. Основними осередками українства є мм. Афіни,
Салоніки та Патра, а також о-ви Крит і Родос. У Греції існують 6 українських
громадських об’єднань, а також один ініціативний волонтерський рух та одна
ініціативна молодіжна група [20].
При трьох українських об’єднаннях, зокрема Товаристві Української
діаспори “Українсько-Грецька Думка”, Культурно-освітньому центрі
“Берегиня” та Центрі збереження і розвитку української культурної спадщини
“Трембіта” – діють українські суботні школи, які співпрацюють з
Міжнародною українською школою Міністерства освіти і науки України.
При громадському об’єднанні “Асоціація українців Греції “Український
журавлиний край”” діють Український культурний центр та Українська
бібліотека імені Б.-І.Антонича. При Посольстві України в Грецькій Республіці
діє також Громадська рада голів українських організацій та активістів
української громади Греції [20].

SWOT-аналіз сучасних відносин Греції з Україною

Для того, щоб ретельніше дослідити зовнішньополітичні відносини Греції
та України, скористаємося таким інструментом маркетингу, як SWOT-аналіз.
SWOT – метод аналізу у стратегічному плануванні, що полягає у поділі
факторів і явищ на чотири категорії: Strengths (Сильні сторони), Weaknesses
(Слабкі сторони), Opportunities (Можливості) та Threats (Загрози).
Це легкий у використанні інструмент швидкої оцінки стратегічного
становища регіону. SWOT – аналіз підкреслює, що стратегія розвитку об’єкта
27
дослідження повинна якнайкраще поєднувати внутрішні можливості території
(її сильні та слабкі сторони) та зовнішню ситуацію (частково відбиту у
можливостях та загрозах).

Сильні сторони Слабкі сторони

1. Торгівельні відносини України та 1. Криза 2009 р. дещо розладнала і

Греції добре розвиваються і загалом є знизила торгівельні відносини між
вигідними для обох країн Україною та Грецією.

2. Греція є однією з головних 2. Загалом Україна завжди була

партнерів у регіоні Східного другорядним питанням порядку
Середземномор’я. денного зовнішньої політики Греції,
особливо в період у 2010–2016 рр.
3. Інвестиції Греції в Україну
відбувалися, головним чином, у 3. У 2016 р. 30% греків негативно
сферах переробної промисловості, ставилися до ЄС та підтримували
виготовлення виробів з деревини, “привілейовані відносини” або
виробництва паперу та поліграфічної “союзу” з Росією.
діяльності, будівництва, оптової та
роздрібної торгівлі, ремонту
автотранспортних засобів, транспорту,
поштової та кур’єрської діяльності,

операцій з нерухомим майном,

фінансової і страхової діяльності.

4. Між країнами розвиваються тісна

економічна співпраця. Торгівельні
зв’язки успішно відповідають
інтересам України та Греції, не
враховуючи велику кризу ще у 2009 р.

28
5. Позитивним аспектом
двосторонньої торгівлі останнім часом
було збільшення обсягів торгівлі
послугами між країнами.

6. Особливе значення греко-

українських міждержавних відносин
відіграє грецька культура та творчість
для українського народу

Можливості Загрози

1. Трансформаційні процеси, що 1. Греція, будучи єдиною країною

відбуваються у Греції (оскільки вона Південно-Східної Європи, що входить
входить у ЄС) є глобальними та до ЄС, стала членом єврозони, має
ефективними для економіки та тісні зв’язки з Росією та сприяє
інформаційного розвитку. зміцненню відносин між Росією та
Європою
2. На основі цінностей високого
професійного економічного 2. Греко-турецькі напружені відносини
спрямування, Україні потрібно через о. Кіпр, зближують Грецію із
орієнтуватися на ЄС та його РФ, що негативно впливає на ситуацію
стандарти. на Сході України та проблему Криму

3. Українсько-грецькі відносини є
моделлю для співробітництва України
і ЄС, щоб ефективно проявити себе у
торгівлі та експорті-імпорті товарів та
послуг.

4. Практичне співробітництво України

з Грецією посилюватимуться в
інтересах обох держав. Греція
29
продовжуватиме підтримувати
Україну у питанні відновлення її
суверенітету та територіальної
цілісності та засуджуватиме агресивну
політику РФ

5. Спільний протокол щодо розвитку

співробітництва між Україною та
Грецькою Республікою в морській
сфері у 2016 р. розширює політичне та
економічне співробітництво між
країнами

6. В Україні є одна з найбільших

грецьких діаспор, що зберегла свою
традиційну культуру. Сама Греція
проявляє неабиякий інтерес до такого
явища. Це є важливим фактором для
підтримання дружніх відносин між
країнами

Сценарії розвитку відносин Греції та України

Базовий сценарій
Україна з її чорноморським узбережжям є для Греції частиною
ментального “сусідського простору”, і завдяки історичним грецьким громадам
у Криму, навколо Азовського моря, в Ніжині, Львові та, перш за все, в Одесі,
відіграє певну роль в колективних уявленнях про минуле Греції, особливо про
його донаціональну частину.
30
 Також не варто недооцінювати роль мігрантів – як українських греків, так
і грецьких українців – у відносинах між двома країнами.
Впродовж останніх років українці в Греції (наразі їх близько 40 тисяч)
неодноразово з’являлися на шпальтах грецьких новин і утворили організацію
навколо веб-порталу Greeks for Ukraine (“Греки за Україну”). Більшість греків
українського походження є т.зв. понтійськими греками (існують різні оцінки
їхньої кількості, але всі вони коливаються навколо 150 тис. переселенців з
України, Грузії та Росії до Греції).
Не менш важливою є посередницька роль релігії у відносинах між
Грецією та Україною, адже релігія має велике значення для греків (65%
вважають релігію важливою складовою свого життя). Грецькі релігійні новинні
сайти приділяють більше уваги Україні, ніж інші ЗМІ.
Наразі у Греції сформувався досить популярний культ Святого Луки, а
його ім’я пов’язується з численними чудесами. У випадку релігії джерелом
конфлікту є той факт, що патріархії Константинополя і Москви вважаються
конкурентами за лідерство в православному світі.
Цей конфлікт тривав упродовж більшої частини другої половини ХІХ
століття, аж до російської революції, а грецька зовнішня політика мала чітке
пробританське і антиросійське спрямування.

Оптимістичній сценарій
Загалом Греція лишається міцно укоріненою в НАТО і ЄС. Греція не
відіграватиме провідну роль у спробах зняття санкцій з Росії, а слідуватиме
курсу Франції або Німеччині.
Прецедент Кіпру дає Україні надію, навіть попри те, що дві частини
острова ще не наблизилися до возз’єднання. Саме приклад Кіпру є джерелом
найбільшої кількості порівнянь з ситуацією в Україні .
У контексті Кіпру 1974 р., як і в контексті сучасної України, ми бачимо
суперництво великих держав, крихкість нової незалежної держави, вторгнення
колишньої імперії, загиблих і біженців, конституційні зміни уряду, а також
31
санкції. Так само, як у випадку Кіпру, реакція Заходу на зовнішню агресію
проти України виявилася стриманою та обмеженою. Грецькі
зовнішньополітичні кола добре знайомі з паралелями між Кіпром та Україною.

Песимістичний сценарій
Понтійські греки стають все більш помітною силою в суспільному житті
Греції. Наприклад, гурт, учасниками якого є понтійські греки, представляє свою
країну на Євробаченні-2016 з піснею про біженців.
Багато хто з них вважає Російську імперію своєю історичною
батьківщиною, навіть попри те, що свого часу їхні пращури були депортовані
Сталіним. Цей фактор, а також політика грузинської держави часів здобуття
незалежності змушує їх споглядати українські події останніх двох років з
тривогою.
Культурна гібридність, типова для постколоніальних суспільств, сприяє
розумінню греками ситуації в Україні та, відповідно, їхнім симпатіям до
українців. Грекам доводилося як боротися проти спадщини Османської імперії,
так і ставати її носіями, адже певною мірою вони відігравали провідну роль у її
створенні. Ця гібридність також пояснює труднощі, які спіткають навіть
освічених греків, коли вони не можуть розрізнити українських і російських
історичних постатей.
Різкий спротив греків новим санкціям – і навіть продовженню вже
чинних – може значно розхитати спільну позицію ЄС відносно Кремля. Однак
така політика не додасть грекам друзів у інших європейських країнах.
Представники теперішнього уряду “Сірізи” уряд в українському питання
сильніше співчувають Росії. Члени “Сірізи” у Європейському парламенті
стабільно голосували проти пропозицій, невигідних для Росії, і не підтримали,
зокрема, Угоду про асоціацію України з ЄС. Росія – важливий партнер Греції,

32
економіка якої постраждала від санкцій, накладених ЄС на Росію через
українську кризу і зустрічних заходів з боку Москви.

ВИСНОВКИ
Таким чином, Греція інституційно належить до полюса стабільності, але
на відміну від інших її партнерів по ЄС, вона на півночі та сході межує з
регіоном невизначеності та реального чи потенційного конфлікту. Тому
більшість політичних партій Греції, а також переважна частина суспільства,
починаючи з кінця 80-х рp., підтримує процес багатовимірної інтеграції в
механізми та інститути Заходу. Домінуюча зовнішньополітична парадигма, яка
передбачає багатосторонність, може бути узагальнена у таких пріоритетах:
Пріоритетними напрямами зовнішньої політики Греції стали
консолідування демократії та пошук стратегії економічної конвергенції (з
найбільш розвиненими партнерами ЄС), з метою збереження європейської
ідентичності Греції. У своїх спробах домогтися повної інтеграції до
постмаастрихтської Європи грецькі політики, що прийшли з лав Нової
Демократії та ПАСОК, старанно уникали так званої дилеми між єдиною
Європою та атлантизмом. Натомість вони підтримали євроатлантичну модель,
яка визнає існування відповідного доповнення стратегії, яка передбачає
проведення політичної та економічної інтеграції через Євросоюз і одночасно
ґрунтується на НАТО з метою забезпечення колективної оборони та безпеки.
Серед цілей зовнішньої політики Греції виділяється мета підтримки
достатнього військового балансу у греко-турецьких відносинах. Починаючи з
1974 р. (услід за турецьким вторгненням і окупації північної частини Кіпру, що
триває), всі політичні партії Греції продовжують сприймати Туреччину як

33
основну загрозу територіальної цілісності Греції в Егейському регіоні і в
західній Фракії.
У зв’язку з цим політика Греції закликає до підтримки відповідного
балансу сил (особливо в повітряному та морському просторах), одночасно
уникаючи дестабілізуючих та економічно витратних перегонів озброєнь. Греція
неодноразово закликала НАТО до серйозного розгляду питання створення
механізму врегулювання внутрішніх розбіжностей у НАТО, який би допоміг
мирним шляхом вирішити існуючі протиріччя, а також посилити привабливість
атлантичного альянсу як інституту, що забезпечує колективну безпеку та
оборону.
Двосторонні відносини України з Грецькою Республікою представляють
один з актуальних напрямків зовнішньої політики України. Це демонструють
політичні, торгово-економічні та культурно-гуманітарні зв’язки. Тим не менше
останні події в двох країнах вплинули на ставлення влади Греції до України.
Можна констатувати, що Греція, як країна ЄС, підтримує антиросійські санкції.
Суспільно-політичні події в Греції продемонстрували деяку розбіжність в
поглядах політичних партій щодо української кризи і війни на Сході України.
Втім на сьогоднішній день відбувається подальше співробітництво між
урядами двох країн. Торгівельно-економічні відносини відчувають на собі
наслідки кризових явищ. Відбувається зменшення загального товарообігу.
Скорочення експорту япов’язано з війною на Сході України, внаслідок чого
зменшилися обсяги продукції, яка поставлялася з підприємств Донбасу.
Скорочення послуг грецьким споживачам наданих Україною у 2014 р.пов’язано
з тим, що значна їх кількість припадала на анексований Росією Крим. Зокрема,
це стосується обслуговування грецьких суден та екіпажів.
Вагоме значення у двосторонніх відносинах належить співробітництву в
галузі освіти та культури. Останніми роками свій внесок в міждержавні
відносини зробили провідні університети України та Грецької Республіки. Все
це доводить, що Греція є важливим партнером в контексті
середземноморського напрямку зовнішньої політики України.
34
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александрова А. Основные проблемы греческой экономики: о причинах
современного кризиса в Греции / А. Лександрова // Государственное
управление. Электронный вестник. – 2013. – Вып. № 36. – C. 107–129.
2. Боротьба за Грецію: Росія програє по всіх фронтах // Група
“Інформаційний фронт”. – 2021. [електронний ресурс] – Режим доступу:
https://sprotyv.info/rassledovaniya/borotba-za-greciju-rosiya-prograie-po-vsih-
frontah
3. Внешняя политика новых независимых государств / Отв. ред. Б. Шмелёв.
– M.: ИЭ РАН, 2015. – 240 c.
4. Дворниченко Д. Греция на пути в ЕЭС: от соглашения об ассоциации до
полноправного членства / Д. Дворниченко // Науковий вісник Міжнародного
гуманітарного університету: зб. наук, праць. – 2012. – Вип. З. – С. 177–179.
5. Дворниченко Д. Последствия участия Греции в процессе европейской
интеграции / Дворниченко // Актуальні проблеми європейської інтеграції: зб.
статей з питань європейської інтеграції та права. – 2008. – Вип. 3. – С. 191–196.
6. Дворніченко Д. Безпековий вимір зовнішньої політики Греції / Д.
Дворніченко // Третій Чорноморський політологічний форум, м. Одеса, 17-18
травня 2013 р. – Одеса : Фенікс, 2013. – С. 22–24.
7. Дворніченко Д. Вплив членства Греції в Раді Європи на її суспільно-
політичне життя. Актульні проблеми політики: збірник наукових праць. 2011.
Вип. 43. С. 130–135.
35
 8. Дворніченко Д. Турецькій вимір сучасної зовнішньої політики Греції.
Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету: матер, щоріч. звіт.
конф. проф.-викл. складу Міжнар.гуманітар. ун-ту, м. Одеса, 17 травня 2013 р.
Одеса : Фенікс, 2013. Вип. 18. С. 29–32.
9. Дворніченко Д. Участь Греції в забезпечені стабільності та безпеки в
світі / Д. Дворнічекно // Актульні проблеми політики. – 2008. – Вип. 35. –
С. 104–108.
10. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Грецькою
Республікою [електронний ресурс] – Режим доступу:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/300_001#Text
11. Дутчак Г. Українсько-грецькі культурні зв’язки на межі III тисячоліття
(історичний хронограф) / Г. Дутчак // Науковий вісник Дипломатичної академії
України. – 2004. – Вип. 10. – Ч. І. – С. 11–19.
12. Дьоміна М. Розбудова українсько-грецьких політичних відносин (1991–
1996 рр.) / М. Дьоміна // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. –
2003. – Вип. 8. – С. 91–97.
13. Жукова Н. Кипрский вопрос в глобальной структуре международных
отношений / Н. Жукова. – М., 2011. – 177 с.
14. Зимаков А. Греция: особенности региональной политики / А. Зимаков //
Современная Европа. Журнал общественно-политических исследований. –
2009. – № 2. – С. 34–41.
15. Из интервью Доры Бакояни информационному агентству [електронний
ресурс] – Режим доступу: http://www.greek.ru/news/exclusive/35317/
16. Каневская М. Проблемы европейской безопасности и экономического
развития в контексте интеграции Греции в Евросоюз / М. Каневская //
Проблемы мира и международной безопасности. – М: Федерация мира и
согласия, 2002. С. 55–61.
17. Каневская М. Российско-греческие отношения на современном этапе / М.
Каневская // Современный миропорядок и Россия: сб. науч. статей. – М., 2004.
С. 130–147.
36
 18. Каневская М. Эгейский вопрос в Греко-турецких отношениях / М.
Каневская // Россия в мировой политике. Часть ІІ. – М.: Изд-во РАГС, 2003.
С. 88–94.
19. Каневская М Проблемы безопасности в Средиземноморье / М.
Каневская, В. Южилин // Проблемы мира и международной безопасности. – М.:
Федерация мира и согласия, 2002. С. 102–120.
20. Каррас Я. Міфи, діаспора та церква. Що впливає на позицію Греції щодо
України / Я. Каррас // Європейська правда. – 2016. [електронний ресурс] –
Режим доступу:
https://www.irf.ua/mifi_diaspora_ta_tserkva_scho_vplivae_na_pozitsiyu_gretsii_sch
odo_ukraini/
21. Квашнин Ю. Евро под угрозой. Как Греция стала пороховой бочкой
еврозоны / Ю. Квашин. [електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.stoletie.ru/geopolitika/jevro_pod_ugrozoj_2010-02-17.htm
22. Квашнин Ю. Кризис в Греции / Ю. Квашин // Мировая экономика и
международные отношения. – 2011. – № 4. – С. 70–78.
23. Конопацький Є. Поле для співпраці – величезне / Є. Конопацький. –
Політика і час. – 2000. – №1–2. – С. 55–63.
24. Конопацький Є. Україна – Греція: глибокі корені дружніх зв’язків / Є.
Конопацький. – ПІЧ. – 2002. – №9. – С. 33–38.
25. Мякушко С. Суспільно-політичні, економічні та наукові зв’язки України
та Греції (90-ті роки XX ст.) / С. Мякушко // Дис. ...канд. істор. наук / 07.00.02
Всесвітня історія. – К., 2003. 320 с.
26. Реєнт О. Сучасний стан і перспективи українсько-грецького
співробітництва (гуманітарний аспект) / О. Реєнт // Україна – Греція: історична
спадщина і перспективи співробітництва. Т. 1. Ч. 1. – Маріуполь, 1999.
С. 77–84.
27. Рытов А. Греция в условиях финансового кризиса / А. Рытов //
Российско-греческие отношения. Дипломатический ежегодник 2009. – М., 2010.
– С. 164–172.
37
 28. Сайт Посольства України в Греції [електронний ресурс] – Режим
доступу: http://greece.mfa.gov.ua/ua/ukraine-gr/trade
29. Слісаренко О., Терентьєва Н. Торгово-економічні зв’язки України і
Греції: історичні традиції та сьогодення. К., 2005.
30. Соколова П. Основные направления внешней политики Греции / П.
Соколова // Мировая экономика и международные отношения. – 2010. – № 8. –
С. 84–94.
31. Срібняк І. Між Сходом і Заходом: греко-турецькі міжнаціональні та
міждержавні взаємини в історичній ретроспективі / І. Срібняк // Українська
орієнталістика: Збірник наукових праць. К.: Інститут східних мов Київського
національного лінґвістичного університету. – 2006. – Вип. 1. – С. 10–21.
32. Терентьева Н. Украина – Греция: штрихи к портрету экономического
сотрудничества / Н. Терентьева, О. Слюсаренко, С. Мякушко. – К., 1998. –
380 с.
33. Україна – Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва,
Маріуполь, 2 –29 трав. 1999 р.: Зб. наук. пр. міжнар. наук.-практ. конф. Т. 1, ч. 1
/ ред.: К. Балабанов; Ін-т історії України НАН України. – Маріуполь, 1999. –
318 c.
34. Ходов Л. Греческая экономика: факторы развития / Л. Ходов //
Современная Европа: журнал общественно-политических исследований. – 2008.
– № 1 (33). – С. 87–96.
35. Юго-Восточная Европа в эпоху кардинальных перемен / Под ред. А.
Язьковой. – М., 2007. – 235 c.

38