УДК: 327

Катерина Лакша
(Київ)
студентка VI курсу факультету міжнародних відносин
н. п. «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»
Науковий керівник:
Костиря І.О. – д. п. н., проф. кафедри міжнародних відносин
Київський національний університет культури і мистецтв

Актуальність концепції Міжмор’я в умовах сучасної російсько-

української війни
Анотація. Стаття присвячена дослідженню та обґрунтуванню значення
концепції Міжмор’я на концептуальному та практичному рівнях в умовах
російської агресії проти України. В результаті подій, що розпочалися у 2014 р.,
фактично відбулося нівелювання норм та принципів сучасного міжнародного
права і відбулася деформація сучасної міжнародної системи. Концепція
Міжмор’я, що вперше була оприлюднена на початку ХХ століття, покликана
зупинити цей процес.
Ключові слова: Міжмор’я, російсько-українська війна, міжнародна
система, Східна Європа, зовнішньополітичні альтернативи, буферні зони,
геополітика.
Актуальність теми дослідження. Значимість концепції Міжмор’я
визначається на сьогодні суто практичною площиною – необхідністю
забезпечення безпеки Східної Європи. Суть її полягає у необхідності виробки
альтернативних шляхів реалізації зовнішньополітичних векторів у балто-
чорноморському регіоні у зв’язку із зовнішніми загрозами, які пов’язані із
неефективністю діючої міжнародної системи безпеки, агресією Росії до України
та можливістю утворення геополітичного вакууму у Східно-Європейській
буферній зоні.
 Аналіз останніх досліджень та публікацій. Концепція Міжмор’я має
достатньо широку наукову базу. Вивчення цієї проблематики на науковому
рівні особливо активізувалося після руйнації біполярної світової системи.
Серед науковців та політиків, котрі досліджували тему Міжмор’я в історичному
та безпековому аспекті, а також в контексті сучасних російсько-український
відносин, слід зауважити Р. Безсмертного, О. Зарубінського, В. Чорного, А.
Корбут, О. Надтоку, Л.О. Рассоху, У. Рудницьку, І. Тодорова, Л. Чупрія, І.
Яковюк, та С. Ярьоменко та ін. Для поглиблення розуміння сутності
відповідних історичних процесів нами були залучені до роботи також праці О.
Субтельного, Б. Урланіса та звіти Стокгольмського інституту дослідження
проблем миру.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні ролі концепції Міжмор’я у таких
вимірах як процес історичного розвитку балто-чорноморського регіону,
геополітичні вектори країн цього регіону, питання політичної, економічної
(особливо у сфері транспорту, комунікацій та міжнародної торгівлі), військово-
оборонної та культурної кооперації країн регіону.
Виклад основного матеріалу. Концепція Міжмор’я або Балто-
Чорноморського союзу (від Балтійського моря до Чорного моря) передбачає
передовсім створення міждержавного союзу на просторі між Балтійським
морем та Чорним морем. До складу такого утворення в рамках Міжмор’я, як
правило, відносять у першу чергу такі країни, як Польща, Україна, Білорусь та
Литва [4,12]. Проте існують концептуальні наробки та нереалізовані політичні
проекти, де до складу союзу «від моря до моря» також включають Латвію,
Естонію, Туреччину, деякі Скандинавські країни, країни Центральної Європи та
окремі країни Південної Європи (в розширеному варіанті – це вже концепція
Тримор’я) [3].
Доктрина Міжмор’я має глибокі історичні підстави. В минулому на цих
землях вже існували як державні утворення, так і союзні об’єднання, які
територіально охоплювали землі між цими двома морями: 1) Київська Русь, яка
у період свого розквіту та найвищої могутності займала територію від моря до
моря та (за різними даними) мала площу від 800 тис. до 1 млн. кв. км, 2) Велике
князівство Литовське, яке станом на 1430 рік займало територію між двома
морями та мало територію близько 930 000 кв. км., що робило цю державу
найбільшою у Європі на той час, 3) Річ Посполита, яка у середині 17 століття
була однією із наймогутніших держав Європи (із площею більше 1 млн. кв. км.)
(8,10). Частиною історії творення концепції Міжмор’я можна також назвати
Гадяцький договір 1658 року, у складанні якого були задіяні Юрій Немирич та
Павло Тетеря [4,12].
Концептуально доктрина Міжмор’я формувалася і розвивалася в працях та
ідеях цілого ряду відомих політиків та вчених, серед яких у першу чергу слід
відзначити Адама Єжи Гедройца, М. Грушевського, Ю. Липу, С. Рудницького,
Ю. Пілсудського, Ю. Бека, Л. Мочульського, Т. Голувко, С. Петлюру, К.
Маннергейма, Р. Холсті, З. Мейєровіц, Є. Небжицького, Ю. Бачинського, М.
Міхновського, А. Синявського, В. Сікорського, Ю. Мерошевського, Є.
Гедройца. Серед сучасних прихильників концепції союзу «від моря до моря»
так діячі, як В. Чорновіл, З. Позняк, А. Бразаускас, Л. Кучма, Л. Кравчук, В.
Ющенко, Л. Качинський, А. Дуда, Т. Щепанський, А. Луцкевич, О. Соскін, Є.
Магда, В. Маддісон, В. Шахов, Р. Сікорський, В. Горбулін, А. Парубій, І.
Смешко, Р. Безсмертного, М. Саакашвілі тощо.
Історично та географічно склалося так, що сучасні країни, які
територіально займають площину між Балтійським та Чорним морями
виконують дві основні геополітичні функції: буферної зони та лінії зіткнення
геополітичних векторів з боку Сходу та Заходу [1]. Як буферна зона територія
Міжмор’я територіально відгороджує Європу від Росії та Росію від Європи, де
остання в даному випадку представлена двома основними структурами –
Європейським Союзом та НАТО. Буферні зони завжди знаходяться у зоні
ризику, адже вони представляють собою інтерес для великих держав. Сергій
Ярьоменко з цього приводу пише: «Політичний фактор розвитку держав у
стикових зонах має велике значення. Розпад або об’єднання держав, зміна
кордонів супроводжується найбільш динамічними змінами саме у стикових
зонах. Динаміка політичних трансформацій в стикових зонах є важливою для
макрорегіону, в цілому випливає на розстановку сил у ньому, змінює або
трансформує політичну структуру світу. До політичних факторів можна
віднести тип політичної системи світу та баланс центрів сили» [14, с. 280].
Росія використовує свою зовнішню периферію як дистанцію між самою
собою та так званим Західним світом, у той час як останній в образі ЄС
(передовсім Німеччина) та США (тобто НАТО) бажають скоротити цю
дистанцію та ввести буферні зони (в даному випадку територію Міжмор’я) в
ареал свого прямого впливу. Геостратегічні амбіції Німеччини з приводу свого
розширення на Схід (тобто Східну Європу) можуть бути доведені відомими
словами Ангели Меркель: «Нашою спільною справою має бути повернення
Німеччині керівництва Європою. Найкращі роки – ще очікують Німеччину»
[13, с. 27]. Російські амбіції та зацікавленість Москви у політичній та
економічній нестабільності країн балто-чорноморської дуги, а особливо
України, має багато підтверджень – О. Дугін вважає, що «існування України в
нинішніх кордонах i з сучасним статусом «суверенної держави» рівнозначне
завданню жахливого удару по геополітичній безпеці Росії, рівноцінне
вторгненню на її територію. (…) Ця територія повинна бути поділена на кілька
поясів, відповідно до геополітичних та етнокультурних реальностей. (…) ...факт
існування «суверенної України» є, на геополітичному рівні, оголошенням Росії
геополітичної війни» [11, с. 164].
Міжмор’я знаходиться між двома великими геополітичними силами, які
прагнуть поширити на цій території свій вплив. Агресія з боку Російської
Федерації по відношенню до України є доказом того, що ведеться боротьба за
простір «від моря до моря». Звідси необхідність інтеграційних процесів та
потенційного союзу між країнами Міжмор’я стає більш очевидною та
нагальною, оскільки поглиблена кооперація (або ж військово-політичний союз
у майбутньому) між цими країнами виконуватиме захисну та оборонну
функцію. Саме безпека та оборона на даний момент представляють собою
основну причину необхідності інтеграції країн Міжмор’я; – проте зазначимо,
що протягом історії необхідність нової безпекової та оборонної політики між
Балтійським та Чорним морями, а також врівноваження балансу сил було
поштовхом до відродження доктрини Міжмор’я у критичні моменти історії,
коли загроза із зовні була найбільшою.
Важливо також зазначити, що у цьому регіоні вже відбуваються певні
процеси, які можуть стати основою потенційного військово-оборонного
об’єднання, або ж інтеграції з метою захисту від зовнішніх деструктивних
чинників. Наприклад, з 2014 року функціонує багатонаціональна військова
бригада – литовсько-польсько-українська бригада імені Великого гетьмана
Костянтина Острозького, або LITPOLUKRBRIG, метою якої є поглиблення
співпраці між цими країнами, а також покращення безпекової ситуації [9].
Також, порівняно із 2014 роком, у 2018 році військові витрати країн Міжмор’я
зросли від 2 до 50 відсотків в залежності від країни [7]. Це свідчить про
наростання військової сили, яка у майбутньому має бути реалізована.
На сучасному етапі країни регіону реалізовують певні зовнішньополітичні
вектори та є учасниками деяких міжнародних структур, які покликані
забезпечувати мир та гарантії захисту (ООН, ЄС, НАТО, ОБСЄ тощо). Проте,
не дивлячись на це, країни Міжмор’я не мають реальних гарантій, а раніше
згадані структури не виправдали очікувань: наприклад, ООН не приймає участі
у вирішенні українсько-російського конфлікту взагалі [1]. Тож доктрина
Міжмор’я може стати основою побудови нового вектору політики регіону та
зовнішньої політики країн цього регіону як альтернативи існуючій політиці.
Лінія «Південь-Північ», або «Балтійське море-Чорне море», могла б стати
відповіддю для країн Міжмор’я на питання регіональної безпеки. Також,
поглиблення інтеграції, у першу чергу економічної та військово-оборонної, або
ж створення потенційного союзу, змінило б розподіл сил як у Європі, так і у
світі, розмежовуючи такі геополітичні регіони як Росія та ЄС (тобто
Німеччина).
Сьогодні в регіоні Міжмор’я відбуваються процеси наростання військової
сили та кооперації, що викликано, у більшості, зовнішніми геополітичними
загрозами, такими як російська агресія до України, анексія Криму Росією,
недієвість міжнародних структур, що покликані підтримувати мир, складно
прогнозовані тенденції у ЄС (загострення націоналізму, прихід
правоцентристських сил до влади, міграційна кризу, дезінтеграційні процеси
тощо), амбіції Німеччини і т. д. Така ситуація вимагає альтернативного
стратегічного планування зовнішньополітичного курсу як державу, так і
регіону, з метою забезпечення функціонування державності та підтримки
суверенітету країн Міжмор’я.
Звідси можемо вивести першу причину важливості концепції Міжмор’я з
концептуально-практичної точки зору, яка полягає у дослідженні
альтернативної програми зовнішньополітичного спрямування для країн
Міжмор’я у зв’язку із загрозою з боку Російської Федерації, складно
прогнозовані тенденції всередині ЄС, неспроможності міжнародних структур,
учасниками яких є більшість країни Міжмор’я, реально впливати на ситуацію у
зовнішній периферіях Росії, що робить українсько-російську війну прецедентом
в історії міжнародних відносин та міжнародного права, адже порушується
багато міжнародних норм та принципів, а також міжнародних зобов’язань
держав, що у свою чергу підриває основи існуючої міжнародної системи.
До другої причини можемо віднеси раніше зазначений факт, що сучасна
українсько-російська війна є руйнівним прецедентом в сучасній історії
міжнародних відносин та міжнародного права. Це обумовлено декількома
моментами. По-перше, в розв’язанні даного конфлікту не приймає участь
жодна із міжнародних структур, яка покликана підтримувати мир. Принцип
роботи Ради Безпеки ООН застарів та не виправдає себе у майбутньому,
оскільки правом вето користуються лише 5 країн (серед яких – Росія), що
свідчить про розподіл сил та позначення «головних акторів» світової системи
ще з кінця Другої світової війни. Нагадаємо, що Ліга Націй не спрацювала
через свою неефективність, що посприяло початку що однієї світової війни.
Звідси існує ризик, того, що існуюча міжнародна система, а в особливості
система безпеки так само не виправдає себе та стане однією із причин початку
нового конфлікту макрорегіонального або ж навіть світового масштабу.
Унікальність українсько-російської війни полягає і в багатьох інших речах,
проте нас цікавить саме аспект недієздатності існуючої міжнародної системи,
оскільки її крах у майбутньому буде змушувати країни швидко приймати
рішення. Непередбачуваність вирішення українсько-російського конфлікту
актуалізує концепцію Міжмор’я, оскільки у випадку необхідності
інтегруватися, країни регіону чітко повинні задіяти усі необхідні інструменти,
методи та шляхи до налагодження нових зовнішньополітичних векторів.
Висновки. Отже, концепцію Міжмор’я можна розглядати у двох основних
вимірах: по-перше, як концепцію розвитку та поглиблення кооперації країн
потенційного Балто-Чорноморського союзу; по-друге, як концепцію
безпекового формату та передумову формування нової системи міжнародних
відносин.
Джерела та література.
1. Безсмертний Р.П. Українсько-російська війна: геополітичний
контекст / Р.П. Безсмертний // Міжнародні відносини: теоретико-практичні
аспекти. – 2018. – Вип. 2. – С. 13-21.
2. Зарубінський О.О. Перспективи Балто-Чорноморського
співробітництва / О.О. Зарубінський, В.Д. Чорний // Дзеркало тижня. – 2005. –
№8 (536). – 5-11 березня.
3. Корбут А. Великі плани. Які формати співпраці існують у
Центрально-Східній Європі / А. Корбут // Український тиждень. – 2017. – №46
(522). – С. 19-21.
4. Надтока О.О. Балто-Чорноморський союз: історична ретроспектива
і політична перспектива / О.О. Надтока // Наукові записки НаУКМА. – 2003. –
Том 22. Частина 1. – С. 148-157.
5. Россоха Л.О. Балто-чорноморське партнерство: перспективи є / Л.О.
Россоха // Україна і світ сьогодні. – 2006. – №20-21. – С. 20.
 6. Рудницька У. Перспективи Балтійсько-чорноморської регіональної
співпраці в умовах україно-російського конфлікту / У. Рудницька // ВІСНИК
НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. – 2015. – Вип. 1/2 (25/26). – С.
96-100.
7. Стокгольмський інститут дослідження проблем миру. Офіційний
сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.sipri.org/
8. Субтельний Орест. Україна: історія. / Орест Субтельний. – 3-тє
вид., перероб. І доп. – К. : Либідь, 1993. – 720 с.
9. Тодоров І. Геополітичний проект Міжмор'я і російська агресія / І.
Тодоров, Н. Тодорова // Геополітика України: історія і сучасність. – 2016. –
Вип. 2. – С. 27-40.
10. Урланис Б.Ц. Рост насления в Европе (опыт исчисления) / Б.Ц.
Урланис. – М., 1941. – 436 с.
11. Чупрій Л.В. Геополітичні стратегії діячів українського визвольного
руху початку-середини ХХ століття в контексті забезпечення регіональної
безпеки / Л.В. Чупрій // Вісник Львівського університету. Серія історична. –
2017. – Вип. 53. – С. 163-173.
12. Чупрій Л.В. Історичні аспекти становлення концепту «Міжмор’я» в
контексті українського державотворення / Л.В. Чупрій // Гілея: науковий
вісник. – 2016. – Вип. 113 (№10). – С. 415-419.
13. Яковюк І.В. Балто-Чорноморський союз: аналіз досвіду
поглиблення військово-політичного співробітництва на початку ХХ ст. / І.В.
Яковюк // Актуальні проблеми сучасного міжнародного права : зб. наук. ст. за
матеріалами ІІ Харк. міжнар.-прав. читань, присвяч. пам’яті проф. М. В.
Яновського і В. С. Семенова, Харків, 21 листоп. 2016 р. : у 2 ч. – Ч.1. – Х., 2016.
– С. 26-35.
14. Ярьоменко С.Г. Балто-Чорноморський простір як геополітична
стикова зона: теоретичні аспекти / С.Г. Ярьоменко // Геополітика та
екогеодинаміка регіонів. – 2014. – Том 10. – Вип. 2. – С. 277-284.