Історична концепція Міжмор’я відображає багатовікову ідею інтеграції

Польщі у формі нового союзу, яка з’явилася на карті між Балтійським і

Чорним морями у ХХ століття. У нашому дослідженні Міжмор’я
розглядається як один з найбільш чітко сформульованих контр-наративів до
мейнстрімного проекту європейської інтеграції. У ньому аналізується
циркуляція наративів у польському середовищі, зокрема ті, які вибудовують
політичний меседж і використовуються в сучасному дискурсі. Також варто
зазначити, що у даній праці будуть досліджуватись представники політикуму
та суспільні діячі, які беруть участь у просуванні даних наративів.
Після закінчення Першої світової війни у Польщі з приходом до влади
Юзефа Пілсудського активізувалося обговорення проекту "Міжмор'я" . Перш
за все, вказаний геополітичний проект розглядав можливість створення
конфедеративної держави, яка включала в себе Польщу, Україну, Білорусь,
Литву, Латвію, Естонію, Молдову, Угорщину, Румунію, Югославію,
Чехословаччину, а також, можливо, Фінляндію.
Концепція «Міжмор’я», творцем якої вважається Е. Ромер, виникла в
ході осмислення того, які території на сході (головним чином, Білорусії і
України) повинні бути приєднані до Польщі і яка форма відносин із
сусідньою Угорщиною, Румунією і балтійськими країнами необхідна для
ефективного забезпечення її безпеки з боку Росії. Дискусії з цього приводу, в
яких брали участь два політичні табори: праві – націонал-демократи Романа
Дмовського і ліві – соціалісти Ю. Пілсудського, були обумовлені
переконанням, що відносини Польщі з Німеччиною та Росією будуть
напруженими і Варшава потребуватиме союзниках, що жили так
геополітичному положенні. За допомогою політичної та військової інтеграції
країн, що виникли після Першої світової війни, від Фінляндії до Югославії та
Греції планувалося врівноважити потенціал східних і західних держав.
Позиція Юзефа Пілсудського полягала в тому, що нова розстановка
дозволить державам Центральної Європи уникнути домінування у своєму
регіоні Німеччини чи Росії. З протестом на той час виступили СРСР і західні
держави. Підтримала цей проект лише Франція. Обрана назва конфедерації
пояснює теретирію, по якій вона мала простягатися від Чорного і
Адріатичного морів до Балтійського. Криза в домовленостях з тодішнім
литовським керівництвом, окупація Білорусі та України Червоною армією
унеможливили втілення в життя ідей проєкту.
Водночас, зароджується інший підхід до трактування проекту
«Міжмор’я», основним натхненником якого виступав політичний опонент
Пілсудського Роман Дмовський, якого сьогодні вважають творцем концепції
польського націоналізму. На його погляд, геополітична ситуація у світі
суттєво змінилася, а ідеї про багатонаціональну федерацію чи конфедерацію
втратили своє першорядне значення. На перший план він висував думку про
те, що держава має боротися за свою незалежність та успішність. Роман
Дмовський не бачив загрози тодішньої Росії. Він вважав її слабкою
державою, яка відстає за цивілізаційними показниками і не становить для
Польщі жодної загрози. У той же час, Дмовський бачив загрозу з боку
Німеччини, вважаючи її більш сучасною, динамічною, культурною та
економічною силою. Саме ця концепція перемогла зрештою у Варшаві. У
1921 був підписаний Ризький трактат і відбувалася зміна кордонів. Польща
була змушена визнати існування кордонів БРСР та УРСР.
Фундаментом концепції «Міжмор’я» визнавалися економічні та
інфраструктурні цілі. Результативність та діяльність проєкту напряму
залежало від як від зовнішніх впливів так як і від внутрішніх інтересів країн-
учасниць. Країни, що входять до «тримор’я», різною мірою залежать від
зовнішніх сил (Євросоюз, НАТО, США), оскільки Балтійсько-
Чорноморський регіон є однією із ключових буферних зон, яка орієнтована
на стримування російської політики. Наприклад, в інтересах Вашингтона
лежить існування структури, що розділяє Росію та Німеччину та
перешкоджає їх спільній домінації в Європі. Американський інтерес до цього
проекту може посилювати те, що він будується як доповнення до НАТО.
 Потрібно акцентувати увагу на тому, що інтерес сучасних польських
націонал-консерваторів до концепції «міжмор’я» є продовженням традиції та
політичної думки Пілсудського, як і проявом політичного реалізму.
Актуальність цієї концепції посилює інституційну кризу Євросоюзу, загрозу
з боку хвиль неконтрольованої міграції, питання енергетичної безпеки та
загальне прагнення країн Центральної Європи до збереження та продовження
соціально-економічного розвитку в рамках ЄС.
Проєкт «Міжмор’я» є одним з пріорітетних напрямів політичного
розвитку у системі міжнародних координат для України. Адже, у час
пocилeння мiжнapoдних викликiв і в пepіод pociйcькoї aгpeciї, пoшиpeнням
iдeй «pociйcькoгo мipa», aктуaлiзуєтьcя питaння щoдo бiльш ґpунтoвнoгo
дocлiджeння i пpaктичнoгo впpoвaджeння кoнцeпту «Мiжмop’я», щo
cпpиятимe фopмувaнню пoтужнoгo гeoпoлiтичнoгo coюзу кpaїн Цeнтpaльнoї
тa Cхiднoї Євpoпи (Пoльщa, Укpaїнa, Литвa, Лaтвiя, Ecтoнiя тa iн.), в якoму
Укpaїнa будe вiдiгpaвaти вaжливу poль, щo cтpимувaтимe вeликopociйcькi
iмпepcькi aмбiцiї. Налагодження союзницьких відносин між країнами
Міжмор'я може дати потужний імпульс їх економічному розвитку завдяки
залученню нових ринків і можливостей співпраці між Європою і Азією з
використанням «шовкового шляху».
Можемо ствердити, якщо політичні еліти основних країн-
потенційних учасниць «Міжмор’я» зможуть між собою домовитись і
проводити цю роботу на перспективу створення проєкту Союзу – він може
стати одним з найперспективніших проектів ХХІ ст. Повністю оновити та
зміцнити об’єднану Європу. Але проект вимагає сміливих, нестандартних
кроків від багатьох країн. Якщо ж політичні еліти країн Східної Європи не
будуть готові до такої роботи – шукати шляхи інтеграції та побудови навколо
себе безпекового простору кожній країні доведеться користаючись старими
механізмами, що перейшли в наш час ще з часу біполярної системи
міжнародних відносин.
 Наративна війна стає основною в інформаційну добу, коли відео і
медіа змінили ракети і снаряди. Тепер перемога приходить до того, хто
цілить в душу, а не тіло. Кремлівська пропаганда в умовах сьогоденної війни
стає все більш популістською задля введення в оману жителів країн заходу.
Ця пропаганда на Заході використовує більш маніпулятивні методи, ніж в
середині росії. За допомогою таких наративів кремль бажає вплинути на
громадську думку в демократичних країнах, щоб підірвати підтримку
керівництва цих країн України у її боротьбі з російською агресією, та
створити внутрішній розкол серед країн Європейського Союзу.
Щоб одного разу стати геополітичною реальністю, представленою
деякими інституційними структурами, «Міжмор’ю» необхідно подолати
низку глибоких внутрішніх протиріч. По-перше, багато країн Центральної та
Східної Європи, наприклад Угорщина, Словаччина, Болгарія та Сербія, є
відкрито або до певної міри проросійськими. Подібну позицію вони
протиставляють нав'язуванню Брюсселем своєї нормативної структури. Як у
такому разі може здійснитись ідея «Міжмор’я»? Навіть незважаючи на
наявність Польщі та Румунії – двох основних опор блоку, можливість
створення явно антиросійського союзу викликає велике питання. Посилення
антиліберальних тенденцій, у свою чергу, ускладнює двосторонні відносини:
на польсько-українське партнерство сильно впливає безперервна «війна
пам’яті» навколо відповідальності кожної зі сторін за насильство в роки
Другої світової війни. На даний момент ми не бачимо ознак об’єднавчого
компромісу, який потрібний для реалізації проекту «Міжмор’я». Тому,
незважаючи на шалені перспективи існування можливого «блоку», потрібно
здійснити надто велику й тривалу у часі й об’ємі роботу зі сторони кожної із
країн потенційних учасниць.