Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Реферат
Визнання незалежної України на міжнародній арені

Підготував студент 105 групи

Гук Максим

М. Чернівці 2021 рік.

0
 Зміст

Вступ........................................................................................................................1
Початок міжнародного визнання.......................................................................2
Найвизначальніші етапи в період міжнародного визнання.........................3
Вплив внутрішньої політики в період формування України на світовій
арені..........................................................................................................................4
Сучасне становище України...............................................................................6
Висновок.................................................................................................................7

0
 Вступ
Зовнішня політика держави, її зміст та вектор геополітичної орієнтації
залежить від багатьох факторів: геополітичного статусу держави, типу
політичного режиму, ідеологічної орієнтації правлячих політичних сил і
опозиції, ступеня зрілості інститутів громадянського суспільства, а також
рівня соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі світового
розвитку зовнішня політика держави має вирішальний вплив на процеси
прискорення модернізації всіх суспільних систем (політичної, правової,
економічної та культурної). Якшо зовнішня політика держави адекватно
відображає глобальні тенденції світового розвитку і спрямована на
інтеграцію країни у найрозвинутіші світові політичні й економічні структури
(на сучасному етапі - це євроатлантичні), то така країна має перспективу
наблизити політичні, правові, соціально-економічні та культурні стандарти
до стандартів високорозвинутих країн. Однак зауважимо, що коли внутрішня
політика, яку проводить правляча еліта, значно відстає від рівня розв'язання
суспільних проблем, універсальних міжнародних стандартів, то
найпередовіші пріоритети зовнішньої політики будуть зведені нанівець.
Сучасний розвиток посткомуністичних країн переконливо підтверджує цей
факт. Країни колишнього соц-табору, які чітко заявили про наміри в
найкоротші терміни інтегруватися в євроатлантичні структури (НАТО і ЄС) і
успішно здійснюють внутрішню політику відповідно до задекларованих
зовнішньополітичних пріоритетів, стали членами НАТО і найближчим часом
стануть членами ЄС, і навпаки, країни (це передусім країни СНД), які не
чітко визначилися з вектором геополітичної орієнтації, у зовнішній політиці
дотримувалися так званої "багатовекторності", а у внутрішній політиці взяли
курс на повільні, половинчасті, незбалансовані реформи, втратили
історичний шанс стати у перспективі повноправними членами НАТО таЄС.

1
 Здобуття Україною незалежності кардинально змінило гео-політичну
мапу світу. Поява в центрі Європи країни, що територіально та за кількістю
населення ставала в один ряд з провідними державами континенту, звісно, не
могла не позначитися на особливостях глобальних процесів.
Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, змушена була творити й
власну, самостійну зовнішню політику. Впровадження її в життя
супроводжувалося дією об'єктивних чинників, які визначали тенденції
сучасного суспільного розвитку.

Початок міжнародного визнання

Від дня проголошення суверенності України розпочався марафон її
міжнародного визнання. Першою офіційно визнала Україну Республіка
Польща: Президент незалежної Польщі 2 грудня 1991 р. надіслав Президенту
України вітання зі здобуттям незалежності. На це негайно зреагувала і
Канада, оскільки однією з перших визнала Україну, але різниця в часових
поясах не надала змоги вручити офіційне визнання вчасно.
3 грудня Україну визнала Угорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5
грудня - Росія, Болгарія, Словенія, а за ними - Естонія, Чехословаччина,
Грузія та десятки інших країн. До кінця грудня 1991 р. Заяви про визнання
незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США,
ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія.
Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови Верховної Ради
України Л. Кравчука до Франції, СІЛА і Канади. В їхніх межах політичні
діячі та громадськість цих країн були ознайомлені з політичною й
економічною ситуацією в Україні, її перспективами як незалежної держави,
вихідними принципами української зовнішньої політики. Одночасно було
закладено фундамент для встановлення взаємовигідних ділових зв'язків між
підприємницькими колами західних країн і представниками українського
промислового й аграрного бізнесу.

2
 Не можна, однак, не зауважити, що, прагнучи розширення контактів з
новою Українською державою, західний світ не поспішав з офіційним
визнанням її незалежності та встановленням з нею нормальних
дипломатичних відносин, як це трапилося стосовно колишніх
прибалтійських радянських республік. Це можна пояснити і небажанням
псувати відносини з керівництвом ще існуючого на той час СРСР, і тим, що,
на відміну від України, законність входження держав Балтії до Союзу Захід
ніколи не визнавав. Величезне значення мало також проведення у
балтійських республіках плебісцитів, більшість учасників котрих
проголосували за вихід зі складу СРСР. Тому питання про незалежність
України винесли на перший в українській історії всенародний референдум.
Саме народне волевиявлення повинно було поставити останню крапку в
тривалому процесі становлення незалежної Української держави і
продемонструвати всьому світові прагнення українців до самостійного
економічного, політичного та духовного розвитку.
Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму.
Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними
державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне
співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на
теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів
у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі
мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної
держави.

Найвизначальніші етапи в період міжнародного визнання

В останні дні 1991 р.: Україну визнали всі держави "великої сімки". Це
підтвердило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно
незалежності нашої держави. Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91
держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини, до 5 травня 1992 р.

3
118 держав заявили про визнання України, з них 72 встановили з Україною
дипломатичні відносини. Станом на 1993 р. Україну як незалежну державу
визнали 132 держави світу, із них 106 встановили з Україною дипломатичні
відносини, а на 1994 р. їх налічувалося 149, зокрема зі 132 країнами було
встановлено дипломатичні відносини. Активно здійснювалося відкриття
дипломатичних представництв в Україні. На початок 1994 р. функціонувало
50 іноземних консульств, п'ять представництв міжнародних організацій, а
також сім консульських установ. Наприкінці 1994 р. були акредитовані посли
78 держав, з них 55 із резиденцією в Києві. Усе це разом зумовило
масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи
зовнішньополітичного відомства України. На МЗС були покладені функції
реалізації завдань у сфері зовнішньої політики, основні напрями якої на той
час визначала Декларація про державний суверенітет України.
Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на
двосторонньому, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р.
Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі
(тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10
березня 1992 р., приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва
(з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35
двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна
Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим
чинником системи міжнародних відносин.

Вплив внутрішньої політики в період формування

України на світовій арені
Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її
виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії,
гуманізму і забезпеченості прав людини, а також її миролюбні
зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й

4
розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991 р.
Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України, яка
урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам,
котрі проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й
культурні права та свободу релігійних переконань. Верховна Рада 5 грудня
1991 р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де
зазначалося: Українська держава буде неухильно дотримуватися норм
міжнародного права, керуючись Загальною декларацією прав людини,
міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й
іншими відповідними міжнародними документами. Було висловлено також
намір приєднатись до Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії та
інших документів НБСЄ.
Принципово важливим кроком на шляху становлення України як
повноправного суб'єкта міжнародних від носи стало запровадження
атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України,
національної символіки, а також власної грошової одиниці.
Суттєве значення для підвищення авторитету України у світі мало
прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її
території міжнародних договорів. У ньому йшлося про те, що, прагнучи
долучитись до системи правових відносин між державами та на основі
взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної
співпраці, Україна розглядає укладені й ратифіковані нею міжнародні
договори невід'ємною частиною національного законодавства. Ці та інші
акти молодої країни засвідчили появу на політичній мапі світу нової
демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження
загальнолюдських цінностей і розвиток міжнародного співробітництва.

5
 Сучасне становище України
Сьогодні Україна вже має дипломатичні та консульські представництва
у 80 країнах на всіх континентах. У Києві діють 61 зарубіжне посольство,
вісім представництв міжнародних організацій, два почесних консульства. У
Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють 10
консульських установ іноземних держав і два представництва міжнародних
організацій.
Свідченням поваги міжнародної спільноти до України, високого
авторитету її зовнішньополітичного відомства стало обрання міністра
закордонних справ України Г. Удовенка головою 52-ої сесії Генеральної
асамблеї ООН. Ресурс міжнародної активності та авторитету нашої держави
примножується її участю в діяльності не лише в ООН, але й в інших світових
та регіональних організацій. Останнім підтвердженням цього стало обрання
України до Комісії ООН з прав людини. В 2002 р. Україна остаточно заявила
про свій європейський вибір, про курс на поступове і неухильне наближення
до вступу у Європейський Союз та інтегрування у НАТО.
Підводячи підсумки зовнішньої політики України з моменту
проголошення її незалежності маємо зазначити, що за цей час попри всі
негаразди та проблеми було досягнуто вагомих результатів. Головним з них,
безумовно, є те, що Україна відбулася як незалежна держава, як
загальновизнаний суб'єкт міжнародних відносин. У політичному сенсі наша
держава користується авторитетом ініціативного, самодостатнього і
конструктивного учасника міжнародного життя. Свідченням цього був,
зокрема, вступ України до Ради Європи, активна участь у миротворчих
операціях, утвердження України як одного з регіональних лідерів, її участь у
Центральноєвропейській ініціативі, ОЧЕС, Раді держав Балтійського моря,
обрання непостійним членом Ради Безпеки ООН, головування України в
цьому поважному міжнародному органі тощо.

6
 Висновок
Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до
ґрунтовного розроблення її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще
Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої
політики необхідно було конкретизувати з урахуванням реальних проблем,
котрі постали після проголошення незалежності України. Активна,
цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика повинна була
забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення
держави й одночасно забезпечити її участь у розв'язанні низки глобальних і
регіональних проблем, які потребували об'єднаних дій міжнародного
співтовариства.
Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому
числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри та передбачуваності
відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах
ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння
блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської
структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових
організацій. Причому Україна як вагома й невід'ємна принципова
компонента міжнародної безпеки бере активну участь у розбудові й
зміцненні загальноєвропейської структури безпеки. Такою міждержавною
діяльністю Україна не лише заявила про своє існування, а й сформувала
принципи міжнародної політики. Україна - член-засновник ООН, суб'єкт
міжнародного права - творить самостійну міжнародну політику на засадах
міжнародного права та тих, що продиктовані її державними інтересами і
чинником геополітичного положення в Європі.

7
 Список використаних джерел

1. Україна на міжнародній арені: https://uahistory.co/article/89.html

2. Міжнародне визнання незалежної України: https://goo.su/9vD8
3. Діяльність України на міжнародній арені після проголошення
незалежності: https://goo.su/CN4
4. БОРОТЬБА ЗА МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ УКРАЇНИ:
https://goo.su/j6Q