утворення Організації Об’єднаних Націй і вступ до неї УРСР

Організація Об'єднаних Націй, ООН є універсальною міжнародною організацією, створеною з метою

підтримання миру і міжнародної безпеки та розвитку співпраці між державами.
ООН є центром вирішення проблем, актуальних для всього людства.
Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 року на конференції у Сан-Франциско і набув чинності 24
жовтня 1945 року. Остання дата відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
Статут ООН - єдиний міжнародний документ, положення якого є обов'язковими для всіх держав.
Особливе значення Статуту полягає у тому, що він не тільки регулює діяльність міжнародної організації
безпеки, а й закладає фундамент системи колективної безпеки, рівної для всіх, та слугує своєрідним
кодексом поведінки держав у політичній, військовій, екологічній та гуманітарній сферах.
Про діяльність ООН знають у найвіддаленіших куточках планети. Загальновідомі успіхи Організації
Об'єднаних Націй у її діяльності у царині підтримки миру та гуманітарної допомоги
Україна в ООН
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського
народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну
участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації
України на конференції у Сан-Франциско, Міністр закордонних справ УРСР Д.Мануїльський головував у
Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цілі та принципи" Статуту. Україна в числі
перших підписала Статут і ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Упродовж майже 70-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та
принципів Статуту ООН, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та
безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення
міжнародного права тощо.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне
представництво на рівні незалежної країни. Разом з тим, діяльність Української РСР в ООН була
значною мірою обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи
на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим
міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного
членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.
Основна мета ООН:
- підтримувати мир та безпеку на планеті;
- розвивати дружні відносини між націями;
- співробітничати у розв’язанні міжнародних проблем і заохочувати до поваги прав людини;
- узгоджувати дії різних націй.
Діяльність ООН здійснюється спільними зусиллями понад 30-ти пов'язаних із нею організацій, що
складають Систему Організації Об'єднаних націй.
Головні органи ООН:
- Генеральна Асамблея ООН
- Рада Безпеки ООН
- Економічна і Соціальна Рада
- Рада з Опіки
- Міжнародний Суд
- Секретаріат

3.
Операція «Вісла»
Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (28 квітня - 28 серпня 1947 р.) під
керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації
(виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і
Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 р. належали
Німеччині, а також у різні регіони СРСР.
Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 р. в районі с. Яблоньки (на шосе між
Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (командир — майор С.Хрін) заступника міністра оборони
(ІІ віце-міністр національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського.
Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського
населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське,
Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.
У ході операції "Вісла" було депортовано близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат.
Три етапи
Депортаційні заходи проходили в три етапи:
1) з 28.04.1947 р. до 15.06.1947 р. виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно,
Любачів, Горлиці, Ярослав;
2) до 30.06.1947 р. вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів
Любельський, Грубешів.
3) до кінця жовтня 1947 р. депортовано населення з решти повітів Закерзоння.
На 31.07.1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800
чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.
1 серпня 1947 р. таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командуючим Краківського і
Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без
огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки
кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина.
Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну
місцевість не більше 3-4 українських сімей.
До кінця 1947 р. у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб
польської національності.
5.
Участь УРСР у зовнішній політиці Радянського Союзу. У ході переговорів про утворення ООН СРСР 3
пропагандистською мето добивався включення до організації усіх ралянських республік. пропозицію було
відкинуто, але для УРСР і БРСР зроблено виняток. 26 червня 1945 р. нарком закордонних справ УРСР Д.
Ма-дульський разом з представниками інших країн підписав у Сан-Франциско Статут ООН, У країна стала
співзас-новницею ООН. Як член організації, УРСР брала участь у роботі її структур, у міжнародних
конференціях тошо. вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстких рамках міжнародної
політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. До того ж ніякі дипломатичні зв'язки з
іншими державами Україні не були дозволені. Цією акцією СРСР намагався:

заспокоїти міжнародну громадську думку;

мобілізувати український народ на відбудову народного господарства;

нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження державної незалежності;
розколоти українську діаспору в західних країнах;

створити безвідмовний додатковий інструмент для здійснення своїх зовнішньополітичних планів.

Та незважаючи на відсутність власної лінії у зовнішньополітичній діяльності, вихід УРСР на міжнародну
арену мав, безперечно, позитивне значення:
• підтримував в українському народі державницькі настрої;
розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та Пі
фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.
Встановлення кордонів УРСР у міжнародних договорах. Адміністративно-територіальні зміни. Об-мін
населенням між УРСР і Польщею. Масові депортації (1944-1946 рр.). Повоенними міждержавними уго-
дами були врегульовані територіальні проблеми між СРСР і Чехо-Словаччиною, Польщею і Румунією:

29 червня 1945 р. чехословацький уряд уклав договір з СРСР про входження Закарпаття до складу
УРСР, згодом, у січні 1946 р., у складі УРСР утворена Закарпатська область з центром в Ужгороді;

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Нова лінія
кор-дону проходила майже по «лінії Керзона» з деякими уточненнями на користь Польші. У п склалі
за-лишилися українські етнічні землі Лемківщина, Надсяння, Підляшия, Холмщина, які ще
називають
Закерзоння;
підсумковим актом повоєнного врегулювання кордонів УРСР стало підписання 10 лютого 1947 р. ра-
лянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської
угоди 28 червня 1940 р. (з Чернівецькою й Ізмаїльською областями); протягом 1944-1946 рр. до Польщі із
Західної України переселили майже мільйон поляків, тоді ж з українських земель, що відійшли до Польщі в
УРСР, переїхали понад пів мільйона українців;
• 1951 р. внаслідок обміну територіями між Польщею та СРСР встановився західний кордон УРСР.
Внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР. Політика влади щодо економічного життя на-селення.
У надзвичайно складних умовах відбувався процес повернення УРСР до мирного життя. Радянська влада
почала переведення народного господарства на мирні рейки з ухваленням Верховною Радою СРСР закону
про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР (березень 1946 р.). У серпні того
ж року Верховна Рада УРСР схвалила відповідний закон УРСР. Четвертий п'ятирічний план передбачав:
поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційною орієнтацією на важку
промисловість, на кількісні показники (на сільське господарство відводилося лише 7 % капіталовкладень);

абсолютно виключав ринкові елементи, приватну власність, конкуренцію, співпрацю та інтеграцію з

провідними державами світу, «холодна війна» робила неможливою використання західної допомоги;
утверджувався планово-командний тиск держави на трудівників, «ножиці цін на промислову та
сільськогосподарську продукцію, жорстко централізована відбудова, УРСР частина загальносоюзного
комплексу.
«Ножиці» цін — у радянській економіці штучно встановлена різниця цін на товари промисловості і
сільського господарства з метою отримання додаткових прибутків на розвиток промисловості.
Пуд жита у 1924 році на ринку продавали за 65 копійок, а пара чобіт коштувала 10 карбованців,
фунт свинини селяни віддавали за 25 копійок, а 10 сірників купували за 17 копійок Восени 1925
року, напередодні голодної зими 1926 року, більшість промислових товарів знову подорожчала на
50—100 %, а податок збільшився у 6—7
Джерела відбудови: здійснювалася передусім руками й коштами українського народу;
використання праці в'язнів концгаборів і військовополонених (222 тис.осіб, утримувалися в 23 таборах):
• водночас були задіяні ресурси та промислові потужності східних районів СРСР;
в УРСР направлялася частина механізмів, обладнання, технологичних ліній, сировини, які СРСР отри-
мував як репарації з Німеччини.
Майже все це йшло у важку промисловість. В українську економіку 1946- 1950 рр. було вміщено лише 19
% вссоозних капіталовкладень, тоді як збитки У країни від війни становили 42 % загальносоозних.
Відбудова промисловости.

було побудовано десятки нових шахт у Донбасі, розбудовувався Львівсько-Волинський вугільний басейн;

видобування нафти відбувалося, крім Прикарпаття, ще на Полгавщині та Харківщині,

у березні 1947 р. дав струм перший генератор Дніпрогесу. Відновили довоснні потужності великі тел-лові
електростанції. Створено план побудови великої Каховської ГЕС. Прискорений розвиток ВПК.