1-2. Теоретичні основи БЖД.

Визначення БЖД

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання та науково-практична діяльність,

спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних
закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм
людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.
Виходячи з сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об’єктом розуміння і
сприйняття дійсності, який потребує поєднання різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів
пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку. У всьому світі велика увага
приділяється вивченню дисциплін, пов’язаних з питаннями безпеки.
До них належать:
- гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика;
- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
Науки про безпеку мають спільну та окремі частини. Гуманітарні, природничі, інженерні
науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою
життєдіяльності, свого роду основою знань у сфері безпеки життєдіяльності.

2. Роль особистості в визначенні безпеки

Безпека — це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави,

природних, антропогенних систем тощо.
Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні,
соціальні і духовні надбання. Безпека людини – невід’ємна складова характеристика
стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» – такий
розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного
зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного
загальнолюдського досвіду.
Основні поняття та визначення  у безпеці життєдіяльності
Назва БЖД складається з трьох слів: «безпека», «життя» та «діяльність».
 Термін «життя» певною мірою передбачає активну діяльність, а людська активність має на
думці пристосування до навколишнього середовища і трансформацію його для своїх потреб,
розумне сполучення ресурсів природи та життєвого ресурсу людини.
Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до
розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху,
можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.
Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона
досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби.
Життєдіяльність – властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому
середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей,
суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб  і можливостей тобто єдності
життєвого і природних ресурсів.
Безпека – це стан кого-небудь (або чого-небудь), при якому йому не загрожує небезпека,
ступінь свободи від ризику або збалансований за експертною оцінкою, стан людини, соціуму,
держави, природних, антропогенних систем (таксонів).

3. Класифікація небезпек. Визначення небезпек. Критерії небезпеки

Під поняттям «небезпека» потрібно розуміти явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних

умов завдавати шкоду здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати
небажані наслідки. Поняття небезпеки можна також трактувати як такі впливи, котрі можуть
наносити збитки здоров'ю людини, створювати загрозу життю та утруднювати функціонування
різних органів організму людини. Таке визначення враховує негативний тиск на людину
оточуючого середовища, виробничої сфери, соціально-політичних ситуацій. Більш ґрунтовне
вивчення всіх небезпек та характеру їх впливу на людину в процесі життєдіяльності потребує
їхньої класифікації.
Поки що повна класифікація та систематизація небезпек (явищ, процесів, об'єктів), що здатні
нанести людині шкоду, ще не розроблена. Можна говорити про часткову класифікацію згідно
окремих показників.
Так, згідно з класифікацією небезпек, всі небезпеки поділяються на постійні та випадкові.
Постійні небезпеки виникають при функціонуванні системи «людина - оточуюче
середовище». Їхній прояв пов'язаний з недостатньою безпекою технічних систем, а також із
психофізіологічними особливостями людини, яка керує цією технікою.
 Надалі, постійні небезпеки у залежності від джерела їх виникнення поділяються
на техногенні та антропогенні.
Техногенні небезпеки є результатом помилок, закладених під час проектування та
експлуатації окремих приладів, устаткування та технічних систем у цілому. Вони здійснюють не
тільки прямий, а й опосередкований вплив на результати діяльності людини.
Антропогенні небезпеки виникають під час промислового забруднення навколишнього
природного середовища, котре може бути:
- механічним –  запилення атмосфери, тверді частинки та різні предмети у воді та ґрунті;
- хімічним – газоподібні, рідкі та тверді хімічні сполуки та елементи, які потрапляють в
атмосферу та гідросферу і які вступають у взаємодію з навколишнім середовищем;
- фізичним – всі види енергії у вигляді відходів різних виробництв – теплової, механічної
(вібрація, шум, ультразвук), світлової (інфрачервона, видима та ультрафіолетова частини
спектра), електромагнітні поля, всі іонізуючі випромінювання. Прикладом енергетичного
забруднення оточуючого середовища є електромагнітні випромінювання високої частоти, які
широко застосовуються у сучасному машинобудуванні (індукційне нагрівання металів,
зварювання тощо), так і в побуті (телевізори, комп'ютери);
- біологічним – всі види організмів, які наносять шкоду людині.
Випадкові небезпеки з'являються за надзвичайних ситуацій і виникають під час соціально-
політичних конфліктів, техногенно-антропогенних аварій та катастроф, а також під час
стихійних лих. За масштабом розповсюдження вони поділяються на локальні,
регіональні або глобальні.
Соціально-політичні небезпеки є результатом нестабільної політичної ситуації в країні,
економічного спаду виробництва, міжнаціональних сутичок. Наслідками їх впливу можуть бути
втрата економічних зв'язків, напружена соціальна ситуація у суспільстві, громадянські війни
тощо.
Техногенні небезпеки проявляються під час аварій на енергетичних, біологічних об'єктах,
транспортних комунікаціях, вони пов'язані з катастрофічними змінами у навколишньому
середовищі в результаті господарчої діяльності людини та науково-технічного прогресу.
Приклад цього – Чорнобильська аварія.
Природні небезпеки є результатом стихійних лих: землетрусів, повеней, снігових лавин,
гроз, злив, зсувів тощо. Вони у більшості випадків діють періодично і викликають
короткострокові небажані наслідки.
 Можна говорити за часткову класифікацію, оскільки небезпеки розрізняються за такими
ознаками:
- за походженням (природні, техногенні, антропогенні тощо);
- за часом прояву (імпульсивні, кумулятивні);
- за локалізацією (атмосфера, гідросфера, літосфера тощо);
- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежа тощо);
- за збитками (соціальні, технічні, екологічні тощо);
- за  сферою  прояву  (побутові,  спортивні,  дорожньо-транспортні, виробничі тощо);
- за структурою (прості, складні, похідні тощо);
- за характером дії на людину (активні, пасивні).
Основними причинами виникнення небезпек в Україні є:
- надзвичайне техногенне навантаження території;
- значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств
України;
- погіршення матеріально-технічного забезпечення, зниження виробничої і технологічної
дисципліни…

4. Зв’язок БЖД з іншими науками

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'язаних з питаннями

безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків "FORM-OSE" науки
про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:
- гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);
- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
- науки про суспільство (соціологія, економіка,, право). Науки про безпеку мають спільну та
окремі частини.
Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є
складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням
генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння "проросли"
екологічна культура, соціальна екологія та інші науки.
 Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія,
цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища,

5. Завдання та предмет БЖД

Безпека життєдіяльності — це галузь науково-практичної діяльності, спрямованої на

вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх
на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання, а
також на розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки
здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.
Об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у різних аспектах її діяльності
(фізичному, психологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є вплив на
життєдіяльність та здоров'я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.
Завданням безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного та негативного впливу на
життєдіяльність та здоров'я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, обґрунтування
оптимальних умов та принципів життя.
6.

Cтруктура ,мета і завдання БЖД.

БЖД - це наука ,яка вивчає проблеми безпеки перебування людини в оточуючому середовищі.

Основні завдання БЖД являється:

 розпізнавання та визначення кількісних та якісних характеристик надзвичайних ситуацій;

 організація захисту населення від потенціальних небезпек ;

 ліквідацію наслідків виникнення надзвичайних ситуацій.

БЖД як наука опирається на цивільну оборону, охорону праці, медицину, гігієну, санітарію та ін. галузі науки.

Головна мета науки БЖД полягає у формуванні у людини свідомого відношення до питання особистої безпеки ,
безпеки оточуючих та навколишнього середовища. Навчитись оцінювати потенційні небезпеки та способи
захисту від них.

Структура науки включає 4 основних розділи:

1. теоретичні основи БЖД ;

2. джерела небезпеки ЖД людини ;
3. безпека ЖД в умовах надзвичайних ситуацій;
 4. ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій та медичної допомоги потерпілим у надзвичайній ситуації.

7.
Реалізація цілей та завдань безпеки життєдіяльності включає такі основні етапи наукової діяльності:

1. Ідентифікація та опис зон впливу небезпек техносфери та окремих її елементів (підприємства, машини,
прилади тощо).

2. Розробка та реалізація найбільш ефективних систем та методів захисту від небезпек.

3. Формування систем контролю небезпек та управління станом безпеки техносфери.

4. Розробка та реалізація заходів щодо ліквідації наслідків прояву небезпек.

5. Організація навчання населення основам безпеки та підготовки фахівців з безпеки життєдіяльності.

Головне завдання науки про безпеку життєдіяльності – превентивний аналіз джерел та причин виникнення
небезпек, прогнозування та оцінка їх впливу у просторі та в часі.

8.

Основні завдання освіти з БЖД:

 o формування культури людини щодо її безпечної поведінки;

 o забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку
тих якостей особи, що сприяють розвитку безпеки, а також - необхідних знань та вмінь;
 o інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітянської роботи з напряму БЖД як у
закладах освіти, так і поза ними;
 o сприяння підвищенню ефективності роботи державної системи з безпеки населення (рис . 1 . 2)
шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо
вдосконалення державної системи, в тому числі - в законодавчій сфері;
 o удосконалення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖД

9.
Конституцією України громадянам нашої держави гарантуються такі права:

Стаття 3 . Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторкані і безпека визнається в Україні найвищою
соціальною цінністю

Стаття 16 . Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду
України є найважливішим обов’язком держави.

Стаття 27 . Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Обов’язок держави – захищати життя людини
Стаття 43 . Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає, або на яку вільно погоджується Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату, не нижчу визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для
їхнього здоров’я роботах забороняється

Стаття 46 . Громадяни мають право на соціальний захист, що вимагає права на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,
а також у старості та в інших передбачених законом ситуаціях

Стаття 48 . Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що вимагає достатнього
харчування, одягу, житла

Стаття 49 . Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я
забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних, і оздоровчо-
профілактичних програм

Стаття 50 . Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування наданої порушенням
цього права шкоди Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля та якість
харчових продуктів

Також Конституція України гарантує, що:

O кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушено прав і свобод інших
людей (стаття 23);

O кожен має право на повагу його гідності; ніхто не може бути свавільно підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському чи такому, що принижує його гідність покаранню або поводженню (стаття 28);

O кожна людина має право на недоторканість житла (стаття 30);

O кожному гарантована таємниця листування, телефонних розмов (стаття 31);

O ніхто не може втручатися в особисте та родинне життя;

O заборонено збирання, зберігання та використання конфіденційної інформації про особу без її згоди (стаття
32) .

10.

Головним законодавчим України є Конституція, цілий ряд статей якої стосується питань БЖД, зокрема:

ст. 43: „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, ... . Використання праці жінок і
неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється”;

ст. 49: „Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування”;

ст. 50: „Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням
цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і
предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”.

1. Закон України „Про охорону праці”, 2002р.

2. Закон України „Про працю”, 1994р.
3. Закон України „Про освіту”, 2008р.
4. Закон України „Про охорону здоров'я”, 1992р.
 5. Закон України „Про пожежну безпеку”, 1993р.
6. Закон України „Про дорожній рух”, 1993р.
7. Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, 1994р.
8. Закон України „Про цивільну оборону”, 1993р.
9. Закон України„Про правові засади цивільного захисту”, 2004р.

11.

Контроль за дотриманням законодавства з безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та

громадські організації. Серед них державні органи різних рівнів компетенції:

- загальної (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві
адміністрації);

- спеціальної (контролюють діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці,

охорони здоров'я, охорони навколишнього природнього середовища);

- галузевої (контролюють діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці,

охорони здоров'я, охорони навколишнього природнього середовища у кожній з галузей народного господарства).

+Центральним органом виконавчої влади управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях (НС),

державного пожежного нагляду за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від
форм власності та цивільного захистув Україні є Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС).
ДСНС України забезпечує реалізацію державної політики у сферах: цивільного захисту, захисту населення і
територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій,
рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб,
профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності відповідно
до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»,
Кодексу та інших законодавчих актів. Вона видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та
контролює їх виконання.

12.

Державна система моніторингу та прогнозування НС

Для запобігання виникненню НС в Україні функціонує Державна система

моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій, яка на даний час
удосконалюється.
Основними завданнями у прогнозуванні НС природного і техногенного
характеру є:
– створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних
систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища,
прогнозування НС природного і техногенного характеру;
– оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і
прогнозування, сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них
завдань;
– координація робіт на всіх рівнях щодо збору та обліку інформації за станом
навколишнього середовища; – координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду
щодо збору та
обміну інформацією про результати спостереження та контролю за обстановкою на
потенційно небезпечних об’єктах;
 – створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань
моніторингу і прогнозування НС;
– створення інформаційної бази про джерела НС та їх масштаби;
– удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозування;
– визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та
організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування;
– своєчасний розгляд даних моніторингу і прогнозування НС, запровадження
необхідних заходів щодо зниження та/або відвернення НС, захист населення і
територій у разі їх виникнення.

13.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю (ст.3);

...Забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього

Українського народу (ст.17);

Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок
держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших
людей від протиправних посягань (ст.27);

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток
фізичної культури і спорту, забезпечує санітарне - епідемічне благополуччя (ст.49);

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього
права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість
харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути
засекречена (ст.50);

14.
Інтегральні показники якості життя - поєднання її часткових характеристик і кри-теріїв, причому як кількісних,
так і якісних. Вони можуть бути представлені у вигляді різних комбі- націй звітних статистичних показників,
відповід- них експертних оцінок тощо

15.

16.
Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку,
рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини.
Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно
залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може
перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть
установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення
загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також
установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на
тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24
год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій
для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За
п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього
трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за
погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством
тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження

п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним
днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої
норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або
шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з
профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з
місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та

відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони
формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до
уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний резким визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої
перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між
змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень,
роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість
працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку
регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

17.
Джерелами небезпек в системі «людина – навколишнє середовище» є

природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що

криють у собі загрозу небезпеки.

Під уражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища,

які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення

людей, призводять до матеріальних збитків.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого

середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності,

захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які

призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих

 його органів і навіть до раптової смерті.

Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними

або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних

та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які їх породжують.

Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих

організмів на Землі, в тому числі людини, може бути причиною захворювань шкіри.

Приваблива дитяча іграшка може виділяти шкідливі речовини, а пасажир, який мирно

дрімає в кріслі салону літака, може виявитися терористом.

У кожному з випадків, коли джерело небезпеки є більш очевидним, наприклад,

вибухівка, зброя, автомобіль, діючий вулкан, будинок, що руйнується, ми говоримо

про наявність джерела небезпеки, але це ще не завжди означає наявність небезпечної

ситуації, тобто події, за якої небезпека проявляється або створюється реальна

можливість її прояву.

Основні групи уражаючих, шкідливих та небезпечних факторів у системі

«людина – навколишнє середовище»:

– біологічні (флора і фауна, при взаємодії з якими людина може отримати

важкі негативні наслідки або померти);

– механічні (рухомі, що обертаються, падаючі елементи навколишнього

середовища);

– фізичні (атмосферний тиск, відносна вологість, температура повітря,

газовий склад повітря, радіаційний фон і інші показники, якщо вони виходять за межі

норми);

– хімічні (отруйні речовини ОВ, сильнодіючі отруйні речовини, токсичні

речовини в дозах, що перевищують гранично допустимі концентрації ГДК);

– психофізіологічні (втома, стрес, нервовий зрив, профзахворювання, викликані шкідливими факторами

середовища: монотонністю праці, вібрацією,

шумом, недостатнім освітленням та ін.);

– соціальні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія

ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та

інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

18.
охорони праці – це система взаємозв’язаних

нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної

політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-

гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на

збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

19.

опрацювання ефективної системи управління охороною праці (СУОП) на підприємстві та сприяння

вдосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожного працівника (у
випадку відсутності впровадженої системи якості відповідно до ISO 9001); забезпечення фахової
підтримки рішень роботодавця з питань ефективності та вдосконалення СУОП як загалом в
підприємстві, так і в кожному окрему підрозділі; організація проведення профілактичних заходів, що
спрямовуються на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним
випадкам на виробництві, профзахворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоров’ю
працівників; вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, новітніх і
безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту; контроль за
дотриманням працівниками вимог законодавства з охорони праці, положень (у разі наявності) галузевої
угоди, розділу «Охорона праці» колективного договору та актів з охорони праці, що діють в межах
підприємства. надання інформації та роз’яснень працівникам підприємства щодо питань охорони праці.
Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих

20.
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них
нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,
встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються
норми міжнародного договору.

21.
Державна

система управління охороною праці (ДСУОП).

ДСУОП базується на таких принципах як: плановість, контроль керування,

зворотній зв’язок, ієрархічність, підбор кадрів, відповідальність, стимулювання

адекватності та однозначності. Реалізація цих принципів досягається при виконанні

таких функцій управління як облік показників стану умов і безпеки праці, аналіз та

оцінка стану умов і безпеки праці. На базі цього підготовлюються управлінські

рішення з планування і фінансування робіт, організується та координується робота,

здійснюється контроль, стимулювання суб’єктів управління.

Виконання функції управління спрямоване на вирішення наступних завдань: – забезпечення безпечності

технологічних процесів, виробничого

устаткування, будівель, споруд;

– нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

– забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

– організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

– професійний добір працівників з окремих професій;

– удосконалення нормативної бази з охорони праці.

22.

Психофізіологічні причини - грубі помилки в діях, пов'язані з фізіологічним (втомленість), психічним (підвищена
дратливість) або хворобливим станом працівників. Найбільш частими конкретними причинами виробничого травматизму
на виробничих підприємствах є: відсутність інструкцій з охорони праці; робота на несправному обладнанні або на
обладнанні без засобів захисту; відсутність засобів проти випадкового ураження працівників електричним струмом;
відсутність драбин, які б відповідали вимогам правил техніки безпеки; розвантаження і транспортування вантажів без
застосування відповідних механізмів і пристосувань; користування несправним реманентом, пристосуванням та
інструментом.

23.

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим
актам з охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про
умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не
усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за
наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

24.
Згідно зі ст. 271 КК за порушення вимог нормативно-правових актів про охорону праці службовою
особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності,
якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, настає відповідальність у вигляді: штрафу
від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на
строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк. Те саме діяння, якщо воно спричинило
загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років або
обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або
без такого. Статтею 271 КК охоплюється порушення загальних правил охорони праці, які передбачені
відповідними нормативно-правовими актами, зокрема й відомчими, а також актами підприємств, які
забезпечують безпеку осіб, пов’язаних із виробництвом.
Відповідно до ст. 231 КУпАП право щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення в галузі
охорони праці та накладання адміністративних стягнень покладено (залежно від правопорушення та
розміру передбачуваного стягнення) на: державних інспекторів; головних державних інспекторів,
начальників інспекцій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
охорони праці, та їх заступників; керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони праці, та його заступників. Також уповноважені на те посадові
особи вказаних органів мають право складати протоколи про скоєння таких правопорушень (ст. 255
КУпАП).   Потрібно мати на увазі, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як
через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при правопорушенні, яке триває, — не пізніш як
через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні
правопорушення відповідно до Кодексу підвідомчі суду. У разі закриття кримінального провадження,
але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне
стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня прийняття рішення про закриття
кримінального провадження (ст. 38 КУпАП).

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих
оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції сайту
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству винними
протиправними діями (бездіяльністю) внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Ця
відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна
перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Зверніть увагу! Матеріальна відповідальність може
бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи
кримінальної відповідальності (ст. 130 КзПП). Згідно зі ст. 138 КЗпП для притягнення працівника до
матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов,
передбачених ст. 130 КзПП, тобто що шкода була заподіяна підприємству винними протиправними
діями (бездіяльністю) працівника під час виконання покладених на нього трудових обов’язків.
Стягнення з керівників підприємств та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку
провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органа (ст. 136 КзПП).

25.

 Виробничий травматизм — це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на

виробництві.

        Виробнича травма — це травма, одержана працюючим на виробництві внаслідок недотримання вимог охорони праці.

        Нещасний випадок на виробництві — це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи

середовища, внаслідок якого заподіяна шкода здоров'ю або смерть.

        Нещасні випадки — це травми, гострі професійні захворювання  та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження,
утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, ушкодження внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту
з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори.
        Небезпечний виробничий фактор — це фактор, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травми
або іншого раптового погіршення здоров'я.

        Шкідливий виробничий фактор — це фактор, вплив якого на працюючого призводить до професійного захворювання.
Залежно від рівня і тривалості дії шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.

         Патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або
несприятливою дією шкідливих виробничих факторів, називається професійним захворюванням. Професійне
захворювання виникає як наслідок дії на працюючого специфічних для даної роботи шкідливих виробничих факторів, і
якщо їх не буде, виникнути  не може. Наприклад, виникнення вібраційної хвороби внаслідок роботи  з недосконалою щодо
вібрації бензопилою.

          Професійні захворювання є наслідком багаторазової, тривалої дії на органи людини відповідних виробничих
шкідливих чинників: пилу, пару, газів, шуму, вібрації, випромінювань тощо.

        До професійних захворювань відносять також і професійні отруєння. Отруєння можуть бути гострими або
хронічними, що виникають внаслідок тривалої дії на людину шкідливих речовин.

26.

1. Запорукою зниження рівня виробничого травматизму і поліпшення стану охорони праці є піднесення
економіки, що в сучасних умовах господарювання може бути досягнуто лише шляхом децентралізації
виробництва, запровадження на нерентабельних підприємствах посади найманого менеджера, який
підзвітний і переобирається на зборах акціонерів.

Усі госпрозрахункові підрозділи підприємства переводяться на самостійний фінансовий баланс. Це

розвиває ініціативу і творчість трудових колективів у досягненні прибутковості виробництва й одночасно
вирішує проблеми охорони праці.

2. Поліпшення стану охорони праці на підприємствах може бути досягнуто шляхом переходу від окремих
розрізнених заходів до системи планомірного цілеспрямованого управління цією діяльністю з чітким
визначенням для кожного структурного підрозділу підприємства переліку та змісту завдань і функцій
управління.

Завдання роботи з охорони праці зумовлені всією виробничою діяльністю підрозділів підприємства і
спрямовані на виконання вимог державної політики з охорони праці.

27.

pівень ультрафіолетового випромінювання.  Для людини ультрафіолет у невеликих дозах корисний: він справляє
антисептичну й бактеріостатичну дію, запобігає запалювальним процесам у волосяних сумках, пригнічує
розвиток хвороботворних грибів, що викликають захворювання шкіри — дерматомікози. Надмірне опромінення
підвищує ймовірність розвитку злоякісних утворень — раку, саркоми, лейкозу. Від згубного впливу
ультрафіолету живу речовину захищає тонкий озоновий екран у верхніх шарах атмосфери. Сьогодні існування
цього екрана перебуває під загрозою. Тому ультрафіолетове випромінювання все частіше розглядають як
фактор, ступінь небезпеки якого залежить від людини.
З кліматичних й метеорологічних  факторів  на людину найбільшою мірою впливають температура, відносна
вологість повітря й атмосферний тиск. Із кліматичними факторами тісно пов'язані функціональний стан і захисні
реакції організму, а також мотивація поведінки. Це, своєю чергою, визначає ймовірність виникнення цілої низки
захворювань, зокрема психічних розладів.
За надміру високу температуру пригнічується фізична активність людей, збільшується ймовірність захворювань
серцево-судинної системи й нирок. Низька температура сприяє розвиткові запалень органів дихання та
ревматизму. Вважають, що низька температура й відносна вологість повітря, менша за 50 %, сприяють
виживанню й поширенню вірусу грипу. Особливо небезпечні раптові коливання температури: вони
спричинюють порушення діяльності серцево-судинної системи, психічні розлади. Вплив температури
посилюється в умовах підвищеної вологості. Зміни атмосферного тиску позначаються на стані здоров'я
насамперед тих людей, які хворі на артрити й артрози.
На нервову систему людини та її психічний стан істотно впливають вітри. Через поривчасті й жаркі суховії різко
частішають випадки ненормальної поведінки людей. Багатьох людей уражає пов'язана з вітрами "фенна"
хвороба, коли за 1—2 дні до початку вітрів у крові й тканинах збільшується вміст біологічно активної речовини
серотоніну, який впливає на передавання нервових імпульсів.
Вирубування лісів, розорювання степів родючі землі перетворюються на безплідні солонці й солончаки, дедалі
частіше проносяться над Землею суховії. Клімат і погода розхитуються людиною, й це невідворотно
позначається на її самопочутті.

28.
Інструктажі з питань охорони праці на підприємстві мають проходити усі працівники під час прийняття на роботу і в
процесі трудової діяльності, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання.
Інструктаж, навчання та перевірку знань з охорони праці зобов’язаний організувати роботодавець за власний рахунок

29.

Вступний інструктаж з охорони праці

Цей вид інструктажу з охорони праці на підприємстві проводять:
усім працівникам, яких беруть на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;
працівникам інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або
виконують інші роботи для підприємства;
учням та студентам, які проходитимуть на підприємстві трудове або професійне навчання;
учасникам екскурсії на підприємство.

30.

Первинний інструктаж з охорони праці

Такий вид інструктажу з питань охорони праці проводять з працівниками:
новоприйнятими на постійну чи тимчасову роботу;
відрядженими з іншого підприємства;
яких перевели з іншого структурного підрозділу підприємства;
які виконуватимуть нову роботу;

31.

Повторний інструктаж з охорони праці

Терміни проведення повторного інструктажу встановлюються НПАОП, які діють у галузі, або роботодавцем з
урахуванням конкретних умов праці, проте не рідше:
одного разу на три місяці – для робіт з підвищеною небезпекою;
одного разу на шість місяців – для інших робіт.

32.

Позаплановий інструктаж з охорони праці

Цей вид інструктажу з охорони праці проводять у тому разі, якщо на підприємстві:
введено в дію нові або переглянуті НПАОП, внесено зміни та доповнення до них;
змінено технологічний процес, замінено або модернізовано устаткування, прилади, інструменти, вихідну сировину,
матеріали тощо;
працівниками порушено вимоги НПАОП, й це призвело до травм, аварій, пожеж тощо;
у разі перерви понад 30 календарних днів у роботі виконавця робіт з підвищеною небезпекою та понад 60 днів – у
роботі виконавця інших робіт.

33.
Цільовий інструктаж з охорони праці
Проводять у разі ліквідації аварії або стихійного лиха та проведення робіт, на які потрібен наряд-допуск, наказ або
розпорядження.
У разі виконання робіт, на які потрібно оформлювати наряд-допуск, цільовий інструктаж реєструють у цьому наряді-
допуску, а в журналі реєстрації інструктажів – не обов’язково.

34.
Безпека – одна з найважливіших сторін практичних інтересів людства з давніх
часів і до наших днів. У наш час проблеми безпеки ще більше загострилися. Захисту
потребує кожна людина, населення окремої країни і все людство разом з навколишнім
середовищем.

• перший структурний рівень - безпека людини, захищеність життєдіяльності та здоров'я кожної окремої
особистості від різного роду загроз природного, техногенного чи соціального характеру;

• другий структурний рівень - безпека суспільства, захищеність життєдіяльності та здоров'я окремих груп
населення від різного роду погроз екологічного, терористичного, епідеміологічного чи економічного характеру;

• третій структурний рівень - безпека держави, захищеність його незалежності, територіальної цілісності,
економічних і політичних інтересів від різного роду погроз регіонального, міжнародного або глобального
характеру;

• четвертий структурний рівень - безпека міжнародного (світового) співтовариства, захищеність самого існування
і можливості ефективного розвитку всіх компонентів загальнолюдської цивілізації від різного роду погроз
глобального, біосферного або космологічного характеру.

35.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і
спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових
умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв,
технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього
питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони
довкілля;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від
форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,
залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань
охорони праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують
проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями
та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому
та державному рівнях;
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі
міжнародного співробітництва.