1

ТЕМА 2. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗАГРОЗ ЕКОЛОГІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ.

ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ЗАГРОЗИ. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

1. Поняття безпеки і небезпеки

2. Класифікація небезпек
3. Методологія аналізу та оцінка ризику
4. Найважливіші глобальні проблеми людства
5.Екологічні кризи сучасності

Рекомендована література:
1. Екологічна безпека: Підручник / В.М. Шмандій, В.Ю. Некос. – Харків: НВФ
«Екограф», 2008. – 438 с.
2. Качинський А. Б. Екологічна безпека України: системний аналіз
покращення. — К.: НІСД, 2001. — 312 с.
3. Краснянський М.Ю. Екологічна безпека: навчальний посібник. – К.:
Видаввничий дім «Кондор»,2018. -180 с.
4. Кузьмина В.А. Екологічна безпека: Конспект лекцій. – Одеса: Вид-во ТЕС,
2012. – 131 с.
5. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: світ, 200. – 500 с.
6. Проблеми сталого розвитку України. — К., 1998. — 399 с.
7. Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття»: пер. з англ. − Київ:
Інтелсфера, 2000. − 300 с.
8. Сталінська І. В. Конспект лекцій з дисципліни «Забезпечення екологічної
безпеки» / І. В. Сталінська; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Харків :
ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2017. – 88 с.

1. Поняття безпеки і небезпеки

Ще до початку зародження людства, коли не було техніки та знарядь виробництва,
основою життя було забезпечення виживання. Первісна людина була тісно пов’язана з
природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірям, птахам, сонцю, вітру,
воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою,
оскільки, саме природні небезпеки становили головну загрозу.
Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її
на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення,
погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і, на жаль,
продовжують супроводжувати розвиток суспільства.
Третьою на Землі з’явилась група небезпек, що походять від об’єктів, створених
людьми, так званих антропогенних чинників. Ці небезпеки пов’язані з прагненням
людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як не
парадоксально, з пошуком більшої безпеки.
Актуальність проблем безпеки життєдіяльності викликана тому, що сучасна
людина живе у світі небезпеки з боку природних, антропогенних, технічних, екологічних,
соціальних і ін. факторів.
Статистичні дані говорять про всенаростаючий негативний вплив на людину й
природне середовище небезпечних і шкідливих факторів, свідчать про актуальність
проблем, пов’язаних із забезпеченням безпечної життєдіяльності для людини і
збереженням навколишнього середовища на сучасному етапі розвитку суспільства.
Життя людини є найбільшою цінністю для держави і суспільства, що
підтверджується Конституцією України. Але люди гинуть у мирний час на виробництві, у
побуті, на транспорті та інших місцях. Навіть на відпочинку вони не можуть відчувати
безпеку свого існування.
 2
У минулому столітті на Землі від усіх війн загинуло майже 100 млн людей, а на
виробництві від нещасних випадків – 300 млн осіб. За один рік це складає 3,75 млн осіб, за
один день – 10 тис. осіб, за одну годину – 440 осіб, за одну хвилину – 7-8 осіб.
За даними Міжнародної організації праці, щороку у світі фіксується близько 125
млн. нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом, у тому числі 10 млн – з тяжкими та
220 тис. – зі смертельними наслідками.
В Україні у зв’язку з високою смертністю та низькою народжуваністю чисельність
населення країни зменшується щороку на 1,3 млн. осіб.
За оцінкою Державної служби статистики України, станом на 1 квітня 2016 року
чисельність наявного населення України становила 42 708 тис. осіб (без врахування
тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя). За січень-
березень 2016 року чисельність населення зменшилася на 51,9 тис. осіб, зокрема природне
скорочення становило 57,7 тис. осіб, міграційний приріст 5,8 тис. осіб. Міське населення
становить 69,1 %, сільське − 30,9 %. Густота населення − 74,3 осіб/км².
Рівень смертності в Україні найбільший у Європі. Тривалість життя скорочується.
У 2014 році в Україні померло 632,3 тис. осіб, що становить 14,7 випадків на 1000 осіб. У
регіонах показник смертності коливався від 10,4 на1000 у Києві до 19,2 у Чернігівській
області. Найвищі показники смертності характерні для північно-східних районів
Чернігівської та Сумської областей, де найбільш виражений процес старіння населення і
де коефіцієнт смертності перевищує 25 осіб на 1000.
Технічний прогрес постійно, мов тінь, супроводжують техногенні аварії та нещасні
випадки. За статистичними даними Міністерства охорони праці кількість нещасних
випадків на виробництві у світі неухильно зростає, і становить на теперішній час
приблизно 125 млн щорічно. Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у
країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах.
Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і
профзахворювань стають близько 10 млн. осіб, з них майже 8 тис. гине. В Україні
щоденно на виробництві травмується в середньому 140-180 чоловік, з них 20 стають
інвалідами, а 4−5 гинуть.
Статистичні дані свідчать, що:
1) кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у
світі помирає одна людина;
2) в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;
3) кожної секунди у світі на виробництві травмується 4 людини;
4) в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;
5) кожного місяця у світі на виробництві травмується така кількість людей, яка
дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому в світі на 100 тис.
працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними
наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі вищий.
Поступово зростає не лише кількість нещасних випадків, а й кількість великих
аварій та катастроф, що у свою чергу призводить до значних матеріальних втрат та
людських жертв.
У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у
своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не
навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та
індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського
господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу
порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні
механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу
здоров’я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.
 3
При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу «все впливає на все»,
тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також
може все живе і неживе.
Техногенні фактори − фактори, обумовлені господарською діяльністю людей
(надмірними викидами й скиданнями в навколишнє середовище відходів господарської
діяльності в умовах її нормального функціонування та в аварійних ситуаціях;
необґрунтованими відчуженнями територій під господарську діяльність; надмірним
залученням у господарський оборот природних ресурсів; іншими, пов’язаними з
господарською діяльністю подібними негативними процесами, актами або рішеннями).
Екологічні фактори – фактори, обумовлені причинами природного характеру
(несприятливими для життя людини, фізико-хімічними характеристиками атмосфери,
води, ґрунтів, функціональними характеристиками екосистеми, природними нещастями й
катастрофами).
Соціально-економічні фактори – фактори, обумовлені причинами соціального,
економічного, психологічного характеру (недостатнім рівнем харчування, охорони
здоров’я, освіти, забезпечення матеріальними благами; порушеними суспільним
відносинами, недостатньо розвиненими соціальними структурами).
При вивченні проблем забезпечення безпеки людини, суспільства й природного
середовища вплив цих факторів у загальному випадку розділити неможливо. Усі ці
фактори і їх вплив доводиться розглядати комплексно, враховуючи їх взаємного впливу й
зв’язків ієрархічного характеру.
Безпека – це збалансований стан людини, соціуму, держави, природних і
антропогенних систем тощо.
Безпека людини – невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму
людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human
Development), такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального,
культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і
збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.
Небезпека – це явища, процеси, об’єкти в системі «людина – природа – техніка»,
здатні в певних умовах завдавати шкоди здоров’ю людини побічно або безпосередньо,
тобто викликати небажані наслідки.
Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть
несумісних із життям факторів.
Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і
при цьому не вважається за повну. Життєвий досвід людини показує, що шкодулюдині
може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види
відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов’язана з навчанням.
Усі види небезпек, які формуються у процесі взаємодії людини з навколишнім
середовищем, змінюють його стан. Але ж наявність небезпеки ще не означає того, що
людині чи групі людей обов’язково може завдатись якась шкода чи ушкодження.
Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість
утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде завдаватись шкода. До
матеріальних збитків, пошкоджень, шкоди здоров’ю, смерті або інших наслідків
призводить конкретний вражаючий фактор.
Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в
деяких випадках поділяються на шкідливі та небезпечні.
Небезпечний фактор – природний чи техногенний чинник, вплив якого на людину
за певних умов призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового погіршення
стану здоров’я або смерті.
Шкідливий фактор – природний чи техногенний чинник, вплив якого за певних
умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного
впливу на здоров’я людини чи її нащадків.
 4
За характером і природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються
на чотири групи:
1) фізичні;
2) хімічні;
3) біологічні;
4) психофізіологічні.
У природі і суспільстві окремі явища не існують відокремлено одне від одного,
вони є взаємопов’язаними та взаємозумовленими. У своїй діяльності слід враховувати цю
об’єктивну реальність з її зв’язками та взаємовідносинами. І якщо необхідно пояснити
будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.
Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж
такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та
шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.
Одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а
останні породжують різні вражаючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть
спричиняти утворення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.
Сучасне життєве середовище, як побутове так і виробниче, містить багато джерел
небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання,
медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини, зброя, тварини та інше. Для того,
щоб виникла реальна небезпечна ситуація, необхідна причина або умова, при якій
потенційна небезпека переходить у реальну.
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області –
небезпечній зоні.
Найбільш небезпечна ситуація, коли людина, що знаходиться у небезпечній зоні,
незахищена, тобто не має засобів захисту або не використовує їх.
Небезпека існує лише у місті суміщення зон, тобто людина знаходиться в небезпеці
короткочасно (в період ремонту, мисливства). Небезпека виникає тільки у випадку
порушення засобів захисту.
Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною.
Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і
проявляється в умовах, які важко передбачити.
Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність
потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для
реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов:
 небезпека реально існує і діє;
 людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
 людина не має достатньо ефективних засобів захисту.
Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються
небезпечною ситуацією.
Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного
випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди –
катастрофічною.
Катастрофа (грец.) – переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого
може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася.
Аварія – це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх
пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача.
У положенні про розслідування і облік нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях проводиться розподіл
аварій на дві категорії.
До 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п’ять, більше чоловік або
з’явилася загроза для життя і здоров’я робітників підприємства або населення, яке
 5
знаходиться поблизу об’єкта, або виникла зупинка, або вийшло з ладу підприємство на
добу або більше.
До 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п’яти чоловік або
виникла загроза для життя і здоров’я робітників цеху, дільниці, або виникла зупинка, або
вийшли з ладу підприємство, дільниця на добу і більше.
Крім небезпечних, існують і екстремальні ситуації.
Екстремальною ситуацією називають ситуацію в процесі діяльності, коли у
людини психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона
може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які
виникли.
В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах
діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.

2. Класифікація небезпек
Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек,
нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих
випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів,
професій, місць праці та інше).
Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне
середовище та людські дії.
Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії,
речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу
небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає
на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати
небезпеці також може все живе й неживе.
Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або
вже ліквідації їх наслідків.
Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати
шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена.
Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:
– за походженням (природна, техногенна, екологічна);
– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);
– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами
походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи:
 природні,
 техногенні,
 соціальні,
 політичні.
Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні
надзвичайних ситуацій.
Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні
лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи
здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми,
урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне
випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси,
заразні хвороби).
Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних
засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням
горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що
 6
відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних
речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного,
віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що
породжують їх.
Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та
культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління).
Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання,
страйки, повстання, конфліктні ситуації на національному, етнічному, расовому чи
релігійному ґрунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та
міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні,
міжпартійні та збройні конфлікти, війни.
Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні,
природно-соціальні та соціально-техногенні.
 Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів,
зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші
тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.
 Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань,
венеричні захворювання, СНІД.
 Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний
травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою
діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на
свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними
технічними засобами, токсикоманія.
Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від
багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні,
кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у
цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний
окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих,
кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість
зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди –
це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

3. Методологія аналізу та оцінка ризику

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які
супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою
здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом
на суспільство або життєдіяльність окремих людей.
Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від
багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні,
кількості та якості матеріальних (в тому числі природних) цінностей, що перебували там,
природних ресурсів, перспективності зони тощо.
Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має
своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа
зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.
Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто
визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка
визначає ступінь небезпеки або ризик.
Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є
критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про
 7
відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища
реальність впливу небезпеки.
Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до
максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R=n/N
Формула дозволяє розрахувати розміри соціального ризику, тобто як для людства в
цілому так і для групи людей з певною ознакою (за професією, віком, статтю та ін.).
Співвідношення об’єктів ризику й небажаних подій дозволяє розрізняти
техногенний, екологічний, соціальний і економічний ризик. Кожний вид його
обумовлюють характерні джерела й фактори ризику.
Техногенний ризик – комплексний показник надійності елементів техносфери. Він
виражає ймовірність аварії або катастрофи при експлуатації машин, механізмів, реалізації
технологічних процесів, будівництва та експлуатації будинків і споруд:
RТ = ΔT (t) / T (ƒ)
де RТ – техногенний ризик; ΔТ – число аварій в одиницю часу t на ідентичних
технічних системах і об’єктах; Т – число ідентичних технічних систем і об’єктів, що
підлягають ризику f.
Джерела техногенного ризику:
 низький рівень науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;
 дослідне виробництво нової техніки;
 серійний випуск небезпечної техніки;
 порушення правил безпечної експлуатації технічних систем.
Екологічний ризик – це можливість збільшення глобальних екологічних
катастроф: розвиток тепличного ефекту, руйнування озонового шару, радіоактивне
забруднення, кислотні опади.
Екологічний ризик виражає ймовірність екологічного нещастя, катастрофи,
порушення подальшого нормального функціонування й існування екологічних систем і
об’єктів у результаті антропогенного втручання в природне середовище або стихійного
лиха:
RECO = ΔK (t) / K (s)
де RECO – екологічний ризик; ΔК – число антропогенних екологічних катастроф і
стихійних лих в одиницю часу t; К – число потенційних джерел екологічних руйнувань на
даній території s.
Небажані події екологічного ризику можуть проявлятися як безпосередньо в зонах
втручання, так і за їхніми межами. Масштаби екологічного ризику оцінюються
процентним співвідношенням площі кризових або катастрофічних територій до загальної
площі розглянутого біогеоценозу:
RECO M = (ΔS / S)*100

де RECO M – масштаби екологічного ризику; ΔS – площа кризових або

катастрофічних територій; S – загальна площа біогеоценозу.
Фактори екологічного ризику:
природного характеру:
– несприятливі фізико-хімічні характеристики атмосфери, води, ґрунтів,
функціональні характеристики екосистеми;
– природні нещастя й катастрофи і т.д.;
техногенного характеру:
– забруднення водойм, атмосферного повітря шкідливими речовинами, ґрунту
відходами виробництва;
– зміна газового складу повітря;
– енергетичне забруднення біосфери і т.д..
 8
Соціальний ризик – це ризик для групи або співтовариства людей. Щ
характеризується масштабами й важкістю негативних наслідків надзвичайних ситуацій,
явищ і перетворень, що знижують якість життя людей.
1000(C 2  C1)
RС = t
L
де RС – соціальний ризик; С1, С2 – число померлих (смертність) за одиницю часу t
у досліджуваній групі відповідно на початку періоду спостереження до розвитку
надзвичайних подій та наприкінці періоду; L – загальна чисельність досліджуваної групи.
Економічний ризик – це співвідношення користі й шкоди, одержуваних
суспільством від діяльності, що розглядається:
B
RЕ = 100%
П
де RЕ – економічний ризик, %; В – шкода суспільству від розглянутого виду
діяльності, грн.; П – користь, грн.
В умовах господарської діяльності необхідно проводити пошук оптимального
співвідношення витрат на безпеку та можливого збитку від недостатньої захищеності.
Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують категорії та рівні
небезпеки.
Категорії серйозності небезпеки встановлюють кількісне значення відносної
серйозності ймовірних насідків небезпечних умов.
Рівні ймовірності небезпеки є якісним відображенням відносної ймовірності того,
що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усуненої або непідконтрольної
небезпеки.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок
числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними
наслідками. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у
напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу.
Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі
дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки.
Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик
суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно
виправданий.
Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти,
являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.
Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня
безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня.
Це можливо досягти кількома шляхами:
1) повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий
ступінь небезпеки;
2) заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;
3) вдосконалення технічних систем та об’єктів;
4) розробка та використання спеціальних засобів захисту;
5) заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем
безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;
6) ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.
Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих
заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або
певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення
шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику
небезпеки називається управлінням ризиком.
Безпека життєдіяльності є збалансованою взаємодією людини і середовища, її
соціально-культурного життя, яка стосується не стільки політичної та економічної сфер
 9
соціальної діяльності людини, скільки особистого сприймання і внутрішнього відчуття
безпеки окремою людиною. Більшість людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і
запобігання хворобам, і порушення усталеного способу життя у сім’ї, трудовому
колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності.
Явище безпеки характеризується 4 суттєвими ознаками, а саме:
1) універсальністю: безпека турбує всіх людей на землі, оскільки відсутність
безпеки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркоманія, злочинність,
тероризм, забруднення довкілля, порушення прав і свобод людини);
2) взаємозалежністю: безпека нині більше не стосується тільки окремої людини,
соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання, забруднене середовище, торгівля
наркотиками, етнічні конфлікти не є ізольованими подіями, які обмежені житлом людини
чи національними кордонами);
3) підконтрольністю розвитку подій: про безпеку можна говорити тільки тоді, коли
та чи інша небезпека виявляється на ранніх етапах виникнення, коли ліквідуються
глибинні утворення дисбалансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки (значно
дешевше та більш гуманно діяти на ранніх етапах відповідно до розвитку подій, ніж
пускати події за течією);
4) проблемністю людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати проблему
безпеки людини, домогтися абсолютної ліквідації небезпеки, тому людські проблеми
повинні бути мінімізовані, оскільки має значення все: як живеться людині в суспільстві,
який її соціальний і духовний потенціал.

4. Найважливіші глобальні проблеми людства

Перед людством постійно виникають багаточисельні проблеми, що потребують
невідкладного вирішення. Одні з них мають локальний характер, інші торкаються значних
регіонів світу.
Розвиток сучасної цивілізації на порозі XXI століття відбувався під знаком
посилення всесвітнього характеру багатьох важливих процесів і явищ. Зростання ролі
світової політики і міжнародних відносин, взаємопов'язаність і масштабність світових
процесів економічного, політичного, соціального і культурного життя, включення в
міжнародне життя і спілкування все більших мас населення Землі – все це свідчить про
наявність об'єктивних передумов для появи в сучасному світі таких проблем, що мають
глобальний характер. Вони торкаються життєвих інтересів усього людства. У свою чергу,
виникнення і загострення такого роду проблем сприяє посиленню інтернаціоналізації
багатьох суспільних процесів.
Ознаки, властиві глобальним проблемам людства, які відрізняють їх від інших
проблем навіть планетарного характеру:
 глобальні масштаби прояву, що виходять за рамки однієї держави або групи
країн;
 гострота прояву;
 комплексний характер; усі проблеми тісно переплетені;
 загальнолюдська сутність, що робить їх зрозумілими й актуальними для всіх
країн і народів;
 спроможність визначати в тих або інших аспектах хід подальшої історії
людства;
 можливості їх вирішення лише зусиллями усього світового співтовариства.
Серед глобальних проблем людства на початку ХХІ-го століття на перше місце
виходять глобальні екологічні проблеми.
Сучасна екологічна ситуація на планеті Земля характеризується, майже повсюдно,
різким погіршенням якості навколишнього середовища.
Те, що людина зробила з навколишньою природою, по своїх масштабах
катастрофічно. Забруднена атмосфера, гідросфера, знищені мільйони гектарів родючих
 10
ґрунтів, отрутохімікатами і радіоактивними відходами забруднена планета, величезних
розмірів досягло обезліснення і опустелювання – руйнується біосфера. Великий ризик
самознищення людства в результаті власної діяльності.
Екологічні проблеми в тій або іншій мірі завжди супроводжували становлення і
розвиток цивілізації. Однак, те, що було в минулому, не може йти ні в яке порівняння з
протиріччями, що виникають при взаємодії суспільства і природи в сучасну епоху.
Необмежене використання природних ресурсів і вільне викидання відходів у навколишнє
середовище призвело до того, що в багатьох країнах практично не залишилося
непорушених природних екосистем, спроможних повною мірою виконувати свої функції
збереження стану навколишнього середовища. Стійкий розвиток суспільства все більш
стримується глобальними екологічними проблемами.
Головні екологічні проблеми сучасності:
 Забруднення біосфери: атмосфери, гідросфери, ґрунтів;
 Радіація у біосфері;
 Токсична дія забруднюючих речовин;
 Екологічні наслідки забруднення біосфери і безгосподарної діяльності
людей;
 Контамінанти і безпека харчових продуктів;
 "Парниковий ефект";
 Виснаження озонового шару;
 Кислотні дощі;
 Масове знищення лісів;
 Відходи виробництва;
 Сільське господарство;
 Виробництво енергії;
 Екологічна криза, як криза антропоцентричної свідомості і безгосподарної
діяльності людей

5.Екологічні кризи сучасності

Упродовж ХХ століття чисельність населення світу зросла більш ніж на 4 млрд.,
перевищивши втричі кількість населення початку століття. На сьогоднішній день
чисельність людей, що проживають на Землі перевищує 7 мільярдів осіб (за деякими
даними до 9 млрд.). Більша частина їх живе в кількох найбільш густонаселених країнах. За
підрахунками вчених з ООН до 2100 року населення нашої планети досягне 11 мільярдів
осіб. Прискорено зростає кількість міських жителів, в основному за рахунок країн, що
розвиваються, а в індустріально розвинених країнах вона вийшла на практично постійний
рівень.
Станом на 2014 рік 12 країн мали населення більше 100 мільйонів осіб. П’ять країн
– більше 200 мільйонів (Китай - близько 1,5 мільярда осіб; Індія – більше 1 мільярда;
США - 300 млн осіб; Індонезія - 250 млн осіб; Бразилія – чисельність громадян перевищує
200 млн осіб).
Населення Землі розподілене на планеті нерівномірно. Найбільша густота
населення в Індії, Китаї, Японії, на заході Європи в районі Бенілюксу та в районах
великих мегаполісів. Загалом в Азії проживає понад 60 % світового населення. Китай та
Індія становлять 20 % та 17 %, відповідно. Друге місце займає Африка – 12 %. Європі
належать 11 %, Північній Америці – 8 %, Південній − 5,3 %. Найменше населення серед
усіх континентів у Австралії − 21 мільйон.
Те, як зростатиме чисельність населення Землі в майбутньому, важко передбачити
на довгу перспективу. В середньому народжуваність дещо зменшується, але дуже різна в
розвинутих країнах (де вона часто недостатня для відтворення населення) та країнах, що
розвиваються. Існує велика відмінність у народжуваності серед представників різних
 11
етносів. Смертність може несподівано збільшитися через хвороби, війни та катастофи, або
ж зменшитися завдяки новим відкриттям у медицині. ООН видала кілька різних прогнозів,
які ґрунтуються на різних припущеннях.
Планета людей асиметрична і контрастна: дев’ять з десяти землян живуть у
Північній і лише однин – у Південній пікулі; 85 % живе в Старому світі (Євразія і
Африка) і лише 15 % − у Новому (Америка і Австралія). Контрастною є і густота
населення: від менш ніж одна особа на квадратний кілометр у Західній Сахарі, до 4,5-5,5
тис. у Гібралтарі і Гонконзі, до 20-21тис. – у Монако і Макао. Три найбільших за
концентрацією світового населення макрорегіони – Китай, Індокитай і Європа (без СНД) –
увібрали більше 51 % людських ресурсів світу.
За прогнозами Інституту спостережень за світом (США) у 2050 році найбільш
населеною країною буде Індія, що випередить Китай. Приріст населення в розвинених
країнах буде помірним ,а в Німеччині і Японії чисельність жителів навіть зменшиться, що
спричинено високою густотою населення. Наперед вирвуться деякі країни третього світу,
населення яких уже зараз збільшується із загрозливою швидкістю.
За прогнозами цього ж Інституту (США) чисельність народонаселення України з
великою ймовірністю почне знижуватися у випадку глобальної економічної кризи чи
пандемії.
Зростання народонаселення – не тільки соціальна, але й глобальна екологічна
проблема. Демографічні вибухи загрожують тотальним забрудненням навколишнього
середовища і виснаженням природних ресурсів у планетарному масштабі. Не дивлячись
на те що за 100 останніх років чисельність населення світу зросла втричі, за цей же час
споживання енергії і сировини збільшилося більш, ніж у 10 разів.
Тільки за перші три чверті століття світовий економічний потенціал збільшився в
10 разів, а до кінця сторіччя − майже в 20 разів порівняно з його початком. Особливо
інтенсивний розвиток припадає на період після Другої світової війни. За післявоєнний час
було використано стільки мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію
людства разом узяту. За останні 100 років із земних надр було видобуто 137 млрд. т
вугілля, майже 47 млрд. т нафти, 20 трлн. куб. м газу. За цей самий період людство
збільшило свої енергетичні ресурси в 1000 разів. Тільки за 1950-1975 роки споживання
всіх енергоресурсів у світі збільшилося в 3 рази, нафтопродуктів − у 5 разів,
електроенергії − у 7 разів.
Хоча 70 % основних виробничих потужностей зосереджені в Пн. Америці, Європі й
Східній Азії, забруднення поширюються по всій земній кулі. Вчені Йєльського
університету розробили індекс екологічного благополуччя. Згідно виведеної концепції,
економічні досягнення кожної країни не можуть бути адекватно оцінені без врахування
впливу на навколишнє середовище від людської діяльності в масштабах кожної країни.
Індекс становить від 1 до 100 (100 найкращій результат), виводиться з урахуванням п’яти
критеріїв, з яких найважливішим є процвітання основних екосистем в межах даного
району, ступінь благополуччя їх співіснування з основними промисловими комплексами
країни, а також зусилля і успіхи уряду та спеціалізованих організацій в рішенні
екологічних проблем.
Основне завдання людства на нинішньому етапі – створення економіки, яка б не
завдавала шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, уряд Німеччини знизив на 2,4%
податок на заробітну плату і настільки ж збільшив податок за користування
електроенергією. Наступним кроком – є введення значних податків на використання
вугілля чи палива для двигунів внутрішнього згорання.
Одним із можливих шляхів вирішення екологічних проблем є обмеження тих видів
господарської діяльності, які їх викликають. Тобто забезпечення екологічної рівноваги
можливо лише на шляху переведення виробництва на маловідходні технології при
стабілізації чисельності населення й здійснення режиму економії в споживанні природних
ресурсів.