Лекція 1 Теоретичні основи безпеки життєдіяльності (БЖД)

БЖД, як складна категорія, охоплює життя й діяльність людини у взаємодії з

навколишнім (природним і штучним) середовищем. БЖД торкається сутності
безпеки людського життя та сфери її діяльності, в першу чергу трудової.
Термін «життєдіяльність» складається з двох означень: життя та діяльність,
що проявляють себе не просто в системі, а в системі життєдіяльності.

Життя – вища, порівняно з фізичною та хімічною, форма існування матерії,

що здатна до розмноження, росту, активної регуляції своїх функцій, до різних
форм руху, діяльності. Вона виникає при певних умовах навколишнього
середовища. Таким чином, термін «життя» у деякій мірі передбачає
діяльність.

Діяльність – специфічна форма відношення до навколишнього світу, зміст

якого складає його доцільна зміна та перетворення в інтересах людей, яке
включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Види діяльності –
розумова (мислення) і фізична (трудова). В житті людини переважає трудова
діяльність, синонімом якої є «праця».

Праця – доцільна діяльність людини, що спрямована на зміну й

пристосування предметів природи на задоволення своїх потреб.

Життєдіяльність – регульований стан навколишнього середовища при

якому, згідно з чинним законодавством, нормами та нормативами,
забезпечується комфортна та безпечна взаємодія людини з його
компонентами, запобігання погіршенню екологічної обстановки, умов і
охорони праці, виникненню небезпеки та дій в умовах надзвичайних
ситуацій. Система життєдіяльності складається з підсистем:

1. «Внутрішня система життєдіяльності» – психофізіологічні процеси

організму, що забезпечують нормальне функціонування всіх систем
організму.

2. «Зовнішня система життєдіяльності» – різні форми відношення та

спілкування людини з навколишнім світом

Безпека – це збалансований за експертною оцінкою стан людини, соціуму,

держави тощо. Сьогодні безпека людини – поняття, що за обсягом і змістом
виходить за межі військової сфери та інших владних структур, торкається
сутності людського життя, національної та особистої гідності.
Під безпекою людини розуміють сукупність умов, норм та параметрів
навколишнього середовища буття, норм споживання, праці й захисту, при
яких відсутня будь-яка небезпека для життя й здоров’я людини.

Сутнісні ознаки безпеки:

● універсальність феномену: безпека турбує всіх людей на Землі,

оскільки має загальні загрози нормальному життю (безробіття,
злочинність, хвороби тощо);
● взаємозалежність складників: безпека нині більш не стосується тільки
окремої людини, соціальної групи чи навіть країни (забруднення
середовища, тероризм, етнічні конфлікти
● події, які не обмежені житлом чи національними кордонами)
● підконтрольність розвитку подій: реалізація безпеки відбувається, коли
небезпека виявляється на ранніх стадіях виникнення й відповідно з
розвитком подій ліквідуються глибинні причини утворення дисбалансу
між людиною й світом, а не їхні трагічні наслідки;
● проблемність людського життя, що не дає змогу повно розв’язати
проблему безпеки особи, домагатися абсолютної ліквідації небезпеки;
тому обсяг людських проблем може бути мінімізований, але не
ліквідований повністю, оскільки має значення соціальний і духовний
потенціал людини, її свобода вибору, залежність вчинків від оточення
тощо.

Безпека життєдіяльності – це складна система, яка забезпечує умовами

життєдіяльність людини, при яких виключена можливість пошкодження
організму або смерті в процесі різноманітної предметної діяльності

Характерні ознаки безпеки життєдіяльності:

1. Це складне матеріальне середовище, в основу якого входять: люди, засоби

праці, результати праці й середовище буття. Взаємодія й взаємозв’язок між
компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної форми
праці.

2. Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером задач, що

вирішуються. Мета – це максимальне задоволення всіх життєвих потреб
людини й забезпечення прогресу розвитку суспільства. Місце – життя та
діяльність людей, що пов’язана з визначеними населеними пунктами,
містами, регіонами, країнами, континентами. Регламентація за часом –
тривалість робочого дня вдень або в нічні зміни, сезонні роботи. Характер
задач, що вирішуються, визначається потребою суспільства в тій чи іншій
продукції.

3. Взаємопов’язана та взаємозалежна від навколишнього та штучного

середовища буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє
середовище, поступово погіршує його параметри і створює умови для
виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру.

4. Це система безперервного динамічного розвитку і удосконалення

(наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і
самоуправління, гнучкого пристосування до мінливих умов навколишнього
середовища (змінюються умови діяльності, види й форми праці та ін.)

5. Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству

країни, населенню Землі

6. Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних,

виробничих, соціально-побутових, військових, тощо). Катаклізми – постійні
супутники життєдіяльності.

7. Може, здатна й повинна захищати свої життєві інтереси.

8. Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого

функціонування (система забруднення навколишнього середовища).

9. Забезпечення життєдіяльності при виникненні різноманітних катаклізмів

відноситься до категорії вирішення специфічних задач, а умови називаються
надзвичайними ситуаціями. В цих умовах суспільство повинно мати
підготовлені системи захисту життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях, до
складу яких входять: спеціально підготовлені сили й засоби, розробки
прийомів і способів їхнього застосування.

Головною метою таких систем є захист населення в надзвичайних ситуаціях

шляхом ліквідації впливу наслідків різних катаклізмів на процес
життєдіяльності, організація й проведення попереджувальних заходів, що
знижують величину можливих збитків. Це покладено в систему «Цивільна
оборона».

Проблеми безпеки життєдіяльності.

Можна визначити ряд важливих проблем, які пов’язані із забезпеченням

нормальних умов життя та праці, і вони постійно знаходяться в полі зору
людства.

1. Підтримка параметрів середовища буття в необхідних для життєдіяльності

межах. Із зростанням виробничої діяльності людей, її ускладненням,
введенням нових технологій постає проблема технологічної безпеки
суспільства, тому що на даному етапі розвитку існує невідповідність якості
технологічних процесів рівню й складності виробництва, потребам
суспільства; виникає небезпека виснаження природних ресурсів,
безповоротного забруднення і зміни середовища буття, а це – реальні
передумови для техногенних катастроф,

2. Забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергія, газ,

нафтопродукти, кам’яне вугілля та ін.). Енергетична криза, яка торкнулася
нашої країни, безперечно, знижує рівень життєдіяльності людей.

3. Забезпечення населення всіма нормами й параметрами штучного

середовища буття (забезпечення житлом, громадським транспортом,
спортивними комплексами, медичними закладами та ін.).

4. Фізіологічною основою життєдіяльності є продукти харчування. Якщо у

зв’язку з ростом чисельності населення, не буде розроблено нових видів
продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то людство
може опинитися на грані голодомору або хімічних отруєнь.

5. Наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної

(прісної) води (водопідготовка, боротьба з промисловими й побутовими
забрудненням і виснаженням водоймищ).

6. Ліквідація, переробка або використання відходів виробництва,

життєдіяльності. Особливу небезпеку представляють атомні, хімічні та
бактеріологічні відходи. Ці питання розглядають міжнародні організації:
ЮНЕСКО, МАГ ATE та ін.

7. Перспективна проблема – освоєння нових просторів і світів для нас Землі.

Позитивний бік рішення цієї проблеми – додаткові ресурси для потреб
людства, а негативний – невідомі форми існування мікроорганізмів, що в
земних умовах можуть бути небезпекою для життя (віруси, інші форми
мислення, ін.)

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини

(повітря, чиста питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети
споживання).

2. Взаємодія та взаємозалежність із навколишнім середовищем. Навколишнє

середовище забезпечує життєдіяльність параметрами споживання,
енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування,
елементами штучного середовища та ін. Життєдіяльність також змінює
(регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, копалини, змінює
клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.
Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності.

Небезпека для життя людини може виникнути як в надзвичайних

ситуаціях, так і у звичайних умовах середовища буття. При цьому
життєдіяльність може бути не тільки частково порушена, а й повністю
зупинена. Такий стан висуває вирішення проблеми забезпечення БЖД у
різних ситуаціях. Умовно можна поділити їх на дві групи:

І. Забезпечення БЖД у нормальних умовах середовища буття за напрямками:

● Охорона здоров’я – визначення форм, методів і засобів профілактики,

лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини.
Результатом рішення цієї проблеми є збереження здоров’я та
працездатності людини, подовження її життя. Створена система
охорони здоров’я з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних
кабінетів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів тощо.
● Охорона та захист кордонів – розробка правової основи, визначення
сил, засобів та способів охорони та захисту кордонів території
проживання певних об’єднань людей.
● Охорона прав людини та громадського порядку – визначення правової
основи, необхідної структури організації, сил і засобів для забезпечення
вільної й безпечної життєдіяльності людей. Права людини, зафіксовані
в законах держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності.
Проблема вийшла за межі країни на міжнародний рівень, вирішується
Міжнародною організацією праці.
● Охорона праці – створення безпечних, комфортних умов для трудової
діяльності людини. Складність вирішення цього питання полягає у
великій вартості необхідних заходів для охорони праці.
● Захист навколишнього середовища – визначення сил, засобів і методів
збереження чи поновлення параметрів навколишнього середовища
(червона, зелена книги, національні парки, сезони полювання, ін.). В
результаті негативних наслідків діяльності людини, конкретні
параметри навколишнього середовища вже змінилися чи продовжують
змінюватися настільки, що являють загрозу для життєдіяльності
людини. Природно підтримати або привести ці параметри до
нормальних не можливо. Ця проблема вирішується світовим
товариством, за участю міжнародних екологічних організацій.

ІІ. Забезпечення БЖД у надзвичайних ситуаціях.

1. Захист населення у надзвичайних ситуаціях – визначення принципів,

комплексу заходів, способів захисту населення від наслідків надзвичайних
ситуацій.
 2. Запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій – визначення
комплексу заходів по підвищенню стійкості роботи об’єктів у надзвичайних
ситуаціях.

Лекція 2 НЕБЕЗПЕКА В ПРЕДМЕТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Залежно від характеру діяльності людина не тільки впливає на предмети,

засоби праці та навколишнє середовище, а й у тій чи іншій мірі зазнає впливу
від засобів і предметів праці, метеорологічних факторів навколишнього
середовища чи фізичних, хімічних чи біологічних компонентів діяльності.
Людина як соціальний суб’єкт володіє такою властивістю, як адаптація, що
має відповідну межу та тривалість. Якщо негативний вплив засобів,
предметів праці чи факторів навколишнього середовища перевищує
адаптаційну межу, можуть виникати будь-які ушкодження організму.

При розробці профілактичних та оперативних заходів, які спрямовані на

забезпечення безпечної життєдіяльності, необхідна повна інформація та
достатня характеристика небезпек у конкретних умовах предметної
діяльності. Така інформація і характеристика небезпек отримала назву:
ідентифікація – процес виявлення та встановлення кількісних, часових та
просторових характеристик небезпек та номенклатура – перелік назв,
термінів небезпек, які систематизуються за відповідними ознаками.

Небезпека – наслідок такої дії деяких факторів на людину, яка при їх

невідповідності фізіологічним характеристикам людини зумовлює феномен
самої небезпеки.

Групи небезпек Характеристика небезпек

За природою походження природні, техногенні, антропогенні, екологічні,

змішані

За завданою шкодою соціальні, технічні, екологічні, ґрунтові,

індивідуальні тощо

По сфері прояву побутові, дорожньо-транспортні, виробничі,

спортивні та ін.
За часом прояву негативних імпульсивні та кумулятивні
наслідків

За локалізацією літосферні, гідросферні, атмосферні чи

пов’язані з космосом

Небезпечний фактор – фактор дії на людину, який в певних умовах

призводить до травми, а в окремих випадках – до раптового погіршення
здоров’я або до смерті.

Шкідливий фактор – фактор дії на людину, який у певних умовах призводить

до захворювань або зниження працездатності.

Матеріальними носіями шкідливих та небезпечних факторів є об’єкти, що

формують діяльність людини, або предмети, знаряддя й продукти діяльності;
технологічні процеси, природнокліматичне середовище; флора; фауна; люди.
Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом тривалості, силою
інтенсивності, імовірністю появи, масштабами зони дії.

Характерні ознаки прояву небезпечних та шкідливих факторів:

• безпосередня дія на організм;

• діють на організм у дуже складних комбінаціях між собою та факторами

трудового процесу;

• труднощі для нормального функціонування органів та систем людини;

• деякі фактори є агентами природного походження, інтенсивність дії яких в

умовах діяльності людини набула нових якостей;

• перевищення межі експлуатаційної надійності технічних пристроїв,

інженерних споруд і конструкцій, що можуть призвести до аварій і
безпосередньої загрози життю людини.

За характером впливу на людину небезпечні й шкідливі фактори

поділяють на:

1. Активні – фактори, що впливають на людину завдяки своєї енергії, їх

поділяють за походженням на групи:

а) механічні фактори, що характеризуються кінетичною й потенціальною

енергією та механічним впливом на людину (шум, вібрація, пил, дим,
акустика та ін.);
б) термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною
температурою (нагріті та охолоджені предмети чи поверхні, відкритий
вогонь, пожежі, аномальні мікрокліматичні параметри, ін.);

в) електричні фактори (електричний струм, аномальна іонізація повітря та

ін.);

г) електромагнітні фактори (радіохвилі, видиме світло, магнітні поля,

іонізуючи випромінювання, інфрачервоні та ультрафіолетові промені);

д) хімічні фактори (їдкі, отруйні, вогне-, вибухонебезпечні речовини,

порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих домішок
у повітрі);

е) біологічні фактори (небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів,

продукти життєдіяльності людей і ін.);

ж) психофізіологічні фактори (стрес, втома, незручна поза та ін.).

2. Пасивно-активні – фактори, що активізуються за рахунок енергії, носіями

якої є людина чи обладнання: гострі, нерухомі предмети, малий коефіцієнт
тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується людина й машина, нахил і
підйом.

3. Пасивні – фактори, що впливають опосередковано: небезпечні властивості,

що пов’язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю
конструкцій, підвищеними навантаженнями на механізми й машини та ін.
Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.

Стан життєдіяльності людини за характером впливу несприятливих

факторів визначають:

1. Комфортні умови виникають при оптимальних значення параметрів

існування і забезпечують високу працездатність людини, добре самопочуття.
При цьому не виникають небезпечні напруження компенсаторних систем
організму, здоров’я людини не погіршується тривалий час (роки).

2. Відносно комфортні умови забезпечують задану працездатність та

збереження здоров’я людини потягом певного часу, але у процесі
життєдіяльності можливі неприємні відчуття та функціональні зміни, які не
виходять за межі норм.

3. Дискомфортні умови характеризуються високою напругою компенсаторних

систем організму (знижується працездатність людини, що може мати вплив
на її здоров’я протягом тривалого часу).
4. Екстремальні умови виникають, коли один чи декілька несприятливих
факторів досягають рівня, який є межею витримки людини. При цьому
працездатність значно знижується, можуть виникати функціональні зміни, які
виходять за межі норм, але не викликають патологічних порушень.

5. Надекстремальні умови, що виникають у надзвичайних ситуаціях (пожежі,

транспортна аварія тощо) і викликають в організмі людини патологічні зміни
та можуть спричинити загибель людей.

Фактори екстремальних умов, зокрема, шкідливого впливу на організм,

можуть викликати збільшене психічне напруження, пов’язане з почуттям
страху, тривалою небезпекою та ін. Високий рівень знань та навичок –
необхідна умова не лише якісного виконання праці, а й збереження емоційної
стійкості, недопущення паніки, розвитку захисних стресових реакцій

Шляхи захисту від несприятливих факторів:

1. Активний – складається з виявлення та ліквідації цього фактора.

2. Пасивний – джерело несприятливого фактора залишається, але

послаблюється його дія на організм людини.

Небезпечна ситуація – умови, при яких небезпека може реалізуватися в

подію. Ситуацію, в якій склалася можливість виникнення нещасного випадку,
прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди –
катастрофічною.

Небезпечні зони – зовнішні просторові області прояву небезпеки (тимчасові,

постійні, випадкові).

Катастрофа (з грецької) – переворот, знищення, загибель, раптове лихо, дія

якого може продовжуватися в напрямку визначеному подією, що сталася.

Аварія (від італ. avaria, від арабського «авар») – раптовий вихід з ладу
механізмів, обладнання, їх ушкодження, руйнування, нещасний випадок,
велика невдача.

Екстремальною називається ситуація в процесі діяльності, коли у людини

психофізіологічні навантаження досягають такої межі, при якій вона може
втратити здатність до раціональних учинків і діяти адекватно до обставин, що
склалися. Якщо небезпека не реалізувалася в подію, то небезпечну ситуацію
називають передумовою до нещасних випадків або інших подій.

Потенційна небезпека має прихований, неявний характер і проявляється в

умовах, які важко передбачити. Може реалізуватися у формі захворювання
або травми. Умови, при яких потенційна небезпека реалізувалася в небажану
подію, називаються причинами. Причини характеризують сукупність
обставин, внаслідок яких небезпека реалізується й призводить до тих чи
інших небажаних наслідків або матеріальних збитків.

Форми небажаних наслідків, подій та матеріальні збитки: травми різної

тяжкості, захворювання, руйнування будівель, шкода природному середовищу
та ін.

За характером завданих людині ушкоджень наслідками реалізованої

небезпеки є: рани, кровотеча, розтягання, вивихи, переломи, опіки, ураження
електричним струмом, отруєння, обмороження і теплові удари. Вони можуть
бути з видимими ознаками (рвані рани, відкриті переломи) і без видимих
ознак (струс головного мозку, отруєння газами). Наслідки подій бувають:
індивідуальні і групові.

За тяжкістю ураження наслідки подій бувають:

● незначними – без утрати працездатності;

● з деякою втратою працездатності, коли здоров’я людини відновлюється
після закінчення лікування;
● тяжкі тілесні пошкодження, що супроводжуються переходом на
тимчасову чи постійну інвалідність;
● смертельними.

Небажана подія, яка реалізувалася, може мати:

1. Соціальні наслідки – це погіршення здоров’я людей і зниження рівня

працездатності, поява негативного відношення до діяльності, фаху,
погіршення соціально-психологічних відносин у колективі.

2. Економічні наслідки вимірюють матеріальними витратами на

ліквідацію прояву небезпеки та компенсацією за заподіяну здоров’ю
людини шкоду.
3. Моральні наслідки несумірні, нічим не вимірюються, оскільки
поновити чи компенсувати їх неможливо, особливо при інвалідному чи
смертельному випадку.
4. Психофізіологічні наслідки порівнюють з тією кількістю часу, який
необхідно для повного відновлення здоров’я травмованої людини.

Умови реалізації небезпек у небажані наслідки:

1. Перебування людини в межах небезпечної зони, але при відповідної
організації діяльності з правилами та нормами безпеки, будь-якої події не
повинно бути.

2. Порушення правил та норм безпеки – неправильні дії особистого,

організаційного чи технічного порядку, що проявилися, коли людина
знаходилася в небезпечній зоні

Обставини, які спонукають людину до реалізації небезпеки в подію, часто

ґрунтуються на психологічних причинах. В кожній дії людини психологи
виділяють три функціональні частини: мотиваційну, орієнтовну і виконавчу.
Порушення будь-якої з цих частин – порушує функціональні дії у цілому.

Порушення мотиваційних частини діяння – небажання виконувати відповідні

дії чи операції. Може бути відносно постійним (недооцінка небезпеки,
негативне відношення до правил та норм безпеки) і тимчасовим (стан
депресії, алкогольного сп’яніння). Заходи: виховні та пропагандистськи.

Порушення орієнтовної частини діяння – незнання правил та норм безпеки, а

також способів виконання діяння, які вимагаються цими правилами. Заходи:
навчання та отримання відповідних навичок.

Порушення виконавчої частини діяння – правила і норми безпеки не

виконуються внаслідок невідповідності психічних і фізичних можливостей
людини вимогам діяльності. Може бути постійною (недостатня координація
рухів, погана концентрація уваги) і тимчасовою (порушення пам’яті,
перевтома, стрес). Заходи: професійний відбір, медичне обстеження та
лікування

Фактори, що стійко підвищують схильність людини до небезпеки:

1. Функціональні зміни в організмі (захворювання дихальних шляхів, діабет,

ін.).

2. Недоліки органів відчуття (погіршення зору, слуху).

3. Порушення координації рухів.

4. Емоційна неврівноваженість.

5. Схильність до алкоголю, наркотиків.

Фактори, що тимчасово підвищують схильність людини до небезпеки:

1. Недосвідченість (відсутність необхідних навичок, погане знання роботи).

2. Необережність (недооцінка складності завдань, втрата навичок безпечних
заходів праці)

3. Вплив біологічних ритмів і атмосферних факторів (втома, погана

видимість).

Фактори, що обумовлюють здатність людини протидіяти небезпеці:

1. Біологічний фактор виходить з природних властивостей людини,

проявляється у підсвідомій регуляції (інстинкт самозбереження)

2. Фактор, що визначає індивідуальні особливості психіки людини (тривога,

втома, швидкість реагування).

3. Фактор, що випливає з досвіду людини, її професійних навичок, знань та

умінь (поєднання професійної майстерності з навичками й уміннями
безпечної праці).

4. Фактор, що характеризує направленість людини (мотиви, інтереси,

установки).

Лекція 3 Психологія безпеки тема

Психологія безпеки – це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні

причини нещасних випадків, що виникають у процесі діяльності і розробляє
шляхи використання психології для підвищення безпеки. Вона має тісний
зв’язок з іншими галузями психологічної науки: психологія праці, інженерна
психологія, військова психологія, авіаційна й космічна психологія, спортивна
психологія, медична психологія, судова психологія.

Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності

людини, що пов’язані з небезпекою.

Предметом дослідження є психологічні фактори, що впливають на процес і

результати діяльності. До них відносяться психічні процеси, породженні
діяльністю, психічний стан людини, що впливає на її діяльність, та
властивості особистості, що відображаються на її діяльності.

Завдання психології безпеки полягає в тому, щоб використати психологічні

знання для забезпечення безпеки людини в процесі діяльності.
У структурі психічної діяльності людини розрізняють компоненти:

І Психічні властивості або якості особи – це її суттєві особливості. До

основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її
психологічну надійність з точки зору БЖД, належать пам’ять, емоції, увага,
мислення, воля, темперамент, почуття обережності.

ІІ Психічні процеси складають основу психічної діяльності людини.

Розрізняють пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси.

ІІІ Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером у

конкретний момент (період) і позитивно чи негативно позначаються на ході
всіх психічних процесів
І Психологічні властивості людини

ПАМ’ЯТЬ являє собою комплекс процесів, що відбуваються в центральній

нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування
або актуалізацію того, що збереглося. За загальним визначенням пам’ять –
це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації.

Відокремлюють: довготривала (використовується для запам’ятовування на

довгий час відомостей, пов’язаних з професією і необхідних у побуті) і
короткочасна (служить для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій)).

Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Розрахована на збереження

матеріалу під час раніше заданого терміну. Пригадування здійснюється у
вигляді відтворення й впізнавання. Відтворення відбувається за відсутності
запам’ятовуваного матеріалу, а впізнавання – при його повторному
пред’явленні в нових умовах. Кількаразове повторення відкладає інформацію
в пам’яті. Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю
спеціального завдання: запам’ятати для того, щоб потім відтворити.

Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам’яті:

● Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухам, вироблення побутових,

спортивних і трудових навичок, навичок письма.
● Образна пам’ять допомагає запам’ятати й відтворити в уяві обличчя
людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.
● Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття
іншій людині. Запам’ятовуванню сприяють біологічно активні
речовини, які виділяються під час емоційного збудження.
● Словесна пам’ять полягає у запам’ятовуванні, збереженні й відтворенні
прочитаного, почутого або сказаного.
● Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин,
сприймати аварійні звукові сигнали.
 ● Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій,
які вимагають особливої уваги.

Обсяг пам’яті – це кількість інформації, яка може бути відтворена

безпосередньо після одноразового пред’явлення. Точність відтворення –
ступінь відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному. Забування
–закономірний процес, який оберігає пам’ять, від надлишкової, непотрібної
інформації, звільняє місце для сприйняття нової, необхідної; забування – це
втрата здатності пригадати. На запам’ятовування та згадування інформації
значно впливають емоції.

На продуктивність пам’яті впливають: суб’єктивні причини – природна

здатність сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування,
попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму та
об’єктивні причини – характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість,
наочність, римованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.

Існують ефективні методи тренування пам’яті:

1. Що ґрунтуються на регуляції уваги.

2. Передбачають удосконалення сприйняття матеріалу.

3. Базуються на керуванні уявою.

4. Базуються на розвитку у людини здібностей осмислювати та структурувати

запам’ятовування матеріалу.

5. Базуються на активному використанні у процесах запам’ятовування та

пригадування спеціальних прийомів та дій.

МИСЛЕННЯ – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Мислення

– процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження
закономірних зв’язків і відносин між ними. Мислення дає змогу пізнавати те,
чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати
наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх
дій; це здатність людини правильно й швидко виносити судження і приймати
рішення.

Розумові дії та операції. Мислення (розумові операції) складається з таких

процесів:

1. Порівняння визначає подібні й відмінні ознаки, властивості певних

об’єктів.
2. Аналіз – мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих
їхніх частин, елементів, ознак і властивостей.
 3. Синтез – мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей
об’єктів у єдине ціле.
4. Абстрагування – мислене відокремлення одних ознак і властивостей
від інших і від предметів, яким вони притаманні.
5. Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і
знову до конкретного.
6. Конкретизація – це перехід від абстрактного до конкретного.
7. Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що
існують у реальній дійсності.

Різновиди мислення:

● технічне – спрямоване на розв’язання різних технічних задач;

● наукове – спрямоване на розв’язання теоретичних, наукових задач;
● художнє – виявляється у виконанні завдань художнього зображення
особливостей дійсності, зокрема, людей, їхнього життя, суспільних і
виробничих відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей характеризується:

1. Глибиною мислення – вмінням людини проникнути в суть

пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх, основ,
всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної
реальності, передбачати хід подій;
2. Поверховістю мислення – протилежна глибині мислення. Це
вдоволення частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ,
недостатня диференціація зрозумілого і незрозумілого,
доведеного і недоведеного;
3. Послідовністю мислення – уміння людини дотримуватися його
логічних правил, не суперечити собі у своїх міркуваннях,
доводити і обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб
думки випливали одна з одної, не відхилялися від теми
міркування; дотримуватися певного плану у викладі думок,
контролювати їх хід;
4. Самостійністю мислення – уміння людини ставити нові
проблеми, знаходити нові підходи до їх розв’язання, виявляти
ініціативу в розв’язанні тих завдань, котрі постають у
повсякденному житті;
5. Критичністю мислення – здатність переглядати погляди, теорії,
що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у
суперечність з новими даними науки і практики;
6. Гнучкістю мислення – вміння змінювати спосіб розв’язання
проблеми, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від
шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги
 конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища,
події;
7. Інертністю мислення, що вимірюється часом, протягом котрого
різні люди впорюються з одними і тими ж пізнавальними
завданнями, правильно і обґрунтовано їх розв’язуючи.

Види мислення: наочне, діюче, пов’язане з практичною діяльністю; образне,

при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а уявляються в пам’яті;
абстрактне, коли вивчаються загальні поняття й закономірності.

УВАГА – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з

одночасним відвертанням від усього іншого, її фізіологічною основою є
осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль
головного мозку.

Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом

зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло
тощо).

Активна – свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована

на сприйняття об’єктів і явищ із наперед поставленою метою. Активна увага
швидше втомлює людину.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, котрі можуть бути сприйняті одночасно й

досить чітко. Звичайно, людина охоплює поглядом 6...8 об’єктів, при
виконанні певної роботи – 2...3 об’єкта. Обсяг уваги пов’язаний з розподілом
уваги.

Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об’єктах

чи одночасно виконувати дві і більше дій.

Швидкість переключення уваги – здатність швидко змінювати об’єкти, на

які спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до
іншого, що вдосконалюється в процесі професійної діяльності і підвищує
надійність робітників у критичній ситуації. Для безпеки праці велике
значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.

Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне

визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій,
що запобігають аварійним ситуаціям.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об’єкта: із

збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.

Стійкість уваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом

тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.
Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на ступені:

● слабкість і нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

● надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги як результат
зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах
під впливом надмірних особистих переживань;
● слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи
після вживання алкоголю, характеризується слабкою концентрацією і
ще більш слабким переключенням.

Правила тренування уваги:

● уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;

● зосереджувати увагу в будь-який момент на певному предметі чи
діяльності;
● ставитись із зацікавленням до предмета чи роботи, що підвищує увагу;
● чітка організація праці і здоровий психологічний клімат у колективі;
● дисциплінованість, рішучість і наполегливість;
● постійні вольові зусилля.

ПОТРЕБИ. За Е.Маслоу (США) існує п’ять основних рівнів потреб

людини:

1. фізіологічні;
2. потреба безпеки;
3. потреба спілкування;
4. потреба прихильності, любові та поваги;
5. потреба самовираження, тобто реалізації здібностей.

Потреби поділяються на:

▪ Біологічні – покликані забезпечити індивідуальне та видове

існування людини (плюс потреби економії сил, які
спонукають людину шукати простий, легкий шлях
реалізації й досягненні своєї мети).
▪ Соціальні – бажання належати до певної соціальної групи і
посідати в ній певне становище, користуватися
прихильністю оточуючих, бути об’єктом їхньої уваги та
любові. Це потреба відстоювати свої права, виконувати свої
обов’язки по відношенню до інших членів суспільства.
▪ Ідеальні – потреби пізнання навколишнього світу і його
окремих частин та своєї місії в ньому; пізнання сенсу й
призначення свого існування на Землі.
Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу
(матеріальну), духовну, соціально-політичну.

ЗДІБНОСТІ – це істотні психічні властивості особистості, що виявляються в

її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Розрізняють здібності:

1. Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж

людина може успішно оволодіти різними видами діяльності;

2. Спеціальні здібності – це властивості особистості, які дають змогу досягти

вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо):

● талант – видатні здібності в одній або кількох галузях діяльності, що

виявляється у творчому розв’язанні завдань.
● геніальність – найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають
глибокий слід у житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку
науки, техніки, мистецтва.
● задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини.
Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний
характер. Здібності – це реалізовані задатки.
● обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю задатків
кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку її здібностей.

КОМУНІКАБЕЛЬНИЙ – здатний, схильний до контактування (з’єднання),

налагодження контактів і зв’язків. Найважливіший ефект людської діяльності
– праця, пізнання, спілкування. Спілкування в найрізноманітніших його
проявах – основний компонент комунікативних здібностей і містить комплекс
компонентів, серед яких домінують три основні:

● комунікабельність – здатність отримувати задоволення від процесу

комунікації;
● соціальна спорідненість – бажання перебувати в суспільстві, серед
інших людей
● альтруїстські тенденції – прагнення безкорисливо робити добро людям.

Риси комунікабельності: допитливість породжує увагу, спостережливість,

пам’ять на все, що стосується оточуючих.

Комунікабельна людина:

● не є надзвичайно компанійською, але неперевершена у спілкуванні;

● дуже спокійна, її супутні риси: відкритість сприйняття, легкість
переключення уваги, невимушеність у поведінці, деякий авантюризм,
душевний спокій;
 ● сприймає ваш погляд як погляд старого знайомого. У контакті, у
саморегуляції-висока чутливість до змін. Реакція швидка й точна.
Уловлює найтонші інтонації у бесіді. Бесіда йде гладко й приємно.
Супутні риси: тактовність, кмітливість, дотепність, артистизм;
● прекрасний оповідач, імітатор, володіє багатством жестів та інтонацій,
легко перевтілюється;
● на фоні добродушності не позбавлена агресивності, як необхідного у
людських стосунках підтексту сили;
● притаманні відкритість, відсутність забобонів, неприйняття будь-яких
інших думок і поглядів;
● ставиться до людей доброзичливе. Без симпатії не може виникнути
зацікавлення. Випромінювання доброзичливості повертається
симпатією.

Причини поганої комунікації. Це недостатнє розуміння важливості

спілкування. Деякі керівники вважають, що підлеглі повинні виконувати їх
вимоги без зайвих запитань і їм не обов’язково знати про загальний стан
справ. Тоді підлеглі шукають відповідь, там, де інформація не завжди
достовірна, не довіряють таким керівникам. 20...30% інформації від
адміністрації надходить до робітників, а до керівників – не більше 10%
запитів робітників.

Неправильна установка свідомості. Установка свідомості – це ставлення

людини до оточуючих, яке базується на досвіді життя. Дефекти установки
свідомості виражаються в стереотипах мислення, упередженості уявлень,
неправильних стосунках, нехтуванні фактами.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – наявність певних знань і повноважень у вирішенні

якоїсь справи, повноважність і повноправність у розв’язанні певної
проблеми. Право вирішувати і право діяти – наслідок повноти знань,
досвідченості, активності. Це глибинний взаємозв’язок між знанням і правом
вирішувати. Компетентність – запорука підвищення в посаді; компетентність
повинна винагороджуватись.

Самодостатність – повна зайнятість службовими обов’язками без турбот за

кінцевий результат, хоч в ідеалі людина оцінюється за кінцевим результатом її
праці. Бюрократія вимагає від працівника підтримки статус-кво й збереження
законів ієрархії.

Незамінні некомпетентні. Декого не висувають на більш високі посади,

вважаючи їх незамінними на теперішній посаді. Коли рівень
некомпетентності збігається з рівнем незамінності, виникає аномалія –
незамінним некомпетентний працівник. Існує ряд причин, за котрими люди
прагнуть досягти рівня своєї некомпетентності. В концепції Е. Маслоу
«Причини руху до некомпетентності», американського психолога,
доводиться, що в природі людини закладено просуватися вперед і вище.
Людина має набір потреб, які шикуються в ієрархічний ряд. Задовольнивши
первинні потреби підтримання життя, на першому плані постає потреба
безпеки; потім виникають соціальні потреби, потреби утвердження престижу
або свого «Я», потреба самореалізації. Особисті потреби – це потреби
визнання й престижу, самоутвердження та успіху. Соціальні потреби
пов’язані з визначенням свого стану щодо інших людей, не прагнення
піднятися якнайвище – природна потреба людини.

Агресивність і суперництво. Агресивність – це і шляхетний пошук

людського схвалення, і насильницькі дії, які здійснюються заради
утвердження панування. Суперництво без правил – це бійка й війна, бо
ресурс агресивності людини, цей демон зла та насильства, безмежний. Проте
агресивність і суперництво – не обов’язкові риси людської природи.

Неврологічний підхід. Неврологи донедавна людський мозок уявляли у

вигляді комп’ютера із сірої вогкої маси, розділеної на дві рівні частини – ліву
і праву півкулі зі своїми особливими функціями (ліва керує мовою, права –
зоровою образною уявою). Робота лівої півкулі – це свого роду лінійне,
логічне, дедуктивне мислення. Права півкуля охоплює всю картину.
Урівноваженість обох півкуль забезпечує здатність логічно мислити,
організовувати послідовно свою діяльність, скласти інструкцію і виконувати
іншу справу, яка залежить від лівої півкулі. Людина з більш розвиненою
правою половиною мозку охоплює всю картину й узагальнює її творчою
думкою. З більш розвиненою лівою півкулею – на основі аналізу виводить
правила та закономірності, але і не отримує цілісної уяви про суть справи.
Однак вона визначає норми й стандарти для суспільства.

Рефлекси заохочення – прагнення досягти задуманого послідовно

формується й стає умовним рефлексом.

Компетентність і управлінський персонал.

Керувати – це бачити стан колективу.

Управляти – стежити за ходом подій.

Оцінка чи вимір остаточного результату – єдиний науковий спосіб визначити

компетентність. До успіху прагнуть усі люди. Іноді – це прагнення успіху
стає нав’язливим, зовнішні прояви ними цінуються більше, ніж успіх.
Піднятись до рівня компетентності – велике досягнення. Досягнувши рівня
некомпетентності, людина може стати могутньою. Могутність – це сила, яка
дозволяє знеособити людину.

ХАРАКТЕР – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, які

виявляються у її вчинках та діях. Це «сплав» вроджених і набутих рис
поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання й навчання. Характер
у першу чергу, залежить від виховання і в меншій мірі – від індивідуальності.
Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають змогу
певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.

Групи рис характеру людей:

1. Обережність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи

песимізм (ставлення людей до суспільних явищ і подій);

2. Ставлення людини до людей; товариськість чи замкнутість, довірливість чи

підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

3. Ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи

акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;

4. Ставлення до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість

чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

ТЕМПЕРАМЕНТ – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої

лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу,
швидкість, напруженість та урівноваженість перебігу психічних процесів
індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.

Типи нервової системи: сильний неврівноважений; сильний урівноважений

рухомий; сильний урівноважений інертний; слабкий.

Типи особистості:

1. Флегматичний темперамент є найбільш поміркованим. Почуття

оволодівають людиною повільно й повільно розвиваються. Флегматик
холоднокровний, Не поспішає швидко розв’язувати проблеми.
Повільний, статичний, солідний, терплячий і наполегливий; не
дратується, не скаржиться, але і байдужий до інших; надійний; неохоче
втручається в суть проблеми. Непомірковані темпераменти – жовчний,
сангвінічний і меланхолійний
2. Холерик (жовчний темперамент) сильний, енергійний та наполегливий
під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне
честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом
пристрасті. Мало міркує і швидко діє; завжди вважає себе правим;
важко визнає свої помилки. Пристрасть захоплює його і може
призвести до загибелі власної, або до загибелі інших.
3. Сангвінік прагне насолоди, почуття легко збуджуються, але вони
нетривалі. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим,
товариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у
відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на
 обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковірний.
Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. Поблажливий
до себе та інших. Легко заспокоюється, Ласкавий, доброзичливий,
товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.
4. Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік.
Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється
рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він боязкий,
нерішучий, недовірливий. Упадає у відчай через перешкоди в житті,
позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.
ІI. Психічні процеси. Емоційні процеси

ЕМОЦІЇ – психофізіологічний механізм, за допомогою якого на

«психічному» рівні змінюється внутрішнє середовище організму. Емоційний
процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання –
зіставлення – фізіологічне настроювання й переживання.

У процесі еволюції у людини виробилися спеціальні механізми емоцій, які

забезпечують:

● швидку мобілізацію системи внутрішніх органів для виконання роботи

(перехід від стану спокою до діяльності);
● перевірку правильності дій, а у випадку недостатньої активності
стимулюють організм для подолання перешкод.

Нижчі й вищі емоції. Нижчі почуття пов’язані із задоволенням чи

незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі емоції виникають
на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яскраво виражений
суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного
життя – моральних, інтелектуальних, естетичних. Чіткого поділу на вищі та
нижчі почуття немає.

Позитивні й негативні емоції. Позитивні емоції – позитивна оцінка об’єкта,

явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції – негативна оцінка
(гнів, страх, огида, жах тощо). Негативні емоції виникають при дефіциті
інформації, нестачі відомостей чи вмінь. Виникають при високій
відповідальності про людей, хворобливому стані чи втомі.

Стенічні емоції – підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції – почуття прагнення, котрі гальмують життєдіяльність,

знижують енергію суб’єкта (журба).

Емоційні реакції (процеси) – короткочасні реакції на певний об’єкт, подію,

ситуацію. Емоційні реакції особливо інтенсивної сили призводять до втрати
людиною контролю над собою, що супроводжується криками,
непродуманими вчинками (афектом). Уникнути цього стану можна шляхом
переключення уваги.

Емоційні стани – більш статичні, довготривалі; ефект від дії сильної

емоційної реакції.

Ступені екстремальної напруженості:

І Оптимальна напруженість, яка виникає у вигляді емоційного стану («бойова

готовність») і розвивається в оптимальній межі фізіологічних та психічних
можливостей людини.

ІІ Екстремальна напруженість, яка виникає в екстремальних ситуаціях на

межі фізіологічних та психічних можливостей людини. Коли їх не вистачає,
мобілізуються «буферні» резерви.

ІІІ Надекстремальна ситуація, яка проявляється за межами фізіологічних та

психічних можливостей людини. Мобілізуються «аварійні» резерви.

Психологічна реакція людини на екстремальні умови

В медичній науці та психіатричній практиці давно відомі нав’язливі стани,

серед яких фобії (страхи) найбільш розповсюджені і являють собою
непереборний стан психоемоційного напруження.

Фобії – це одне з конкретних проявів стресу, а стрес невід’ємний елемент

адаптаційних механізмів. У свою чергу адаптація до мінливих умов
середовища, що загрожують нормальній життєдіяльності, є
фундаментальною властивістю живої матерії, запорукою еволюційного
удосконалення будь-яких біосистем.

Стрес (напруга) – сукупність захисних фізіологічних реакцій, які

віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресорів). Види стресорів: уявні й
реальні.

Причини стресів: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось

підганяє, не дає зосередитись, внутрішнє хворобливе напруження,
сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти,
незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття
поваги до себе.
Прикмети стресового напруження: неможливість зосередитися, часті
помилки в роботі, постійне почуття втоми; дуже швидка мова, біль голови,
спини, шлунку; підвищена збудливість, втрата почуття гумору; постійне
відчуття недоїдання.

Види реакції (поведінки): активні – «боротьба» або «втеча» і пасивний –

«замирання».

Силу стресу і поведінкову реакцію визначає можливість контролю ситуації.

Якщо контроль обмежений (суперечлива ситуація) або втрачений (негативна
ситуація), стан людини відрізняється високим рівнем страху, тривожності,
безпорадності й депресії.

Стрес, являючись корисним і необхідним мотивом і механізмом адаптації, має

свої оптимальності, за межами яких він переходе у свою протилежність,
стаючи шкідливим і навіть смертельно небезпечним для життя. Надмірний
емоційний стрес, незалежно від емоційного забарвлення однаково
несприятливий.

Стадії розвитку стресорної реакції :

І стадія тривоги – усвідомлення ситуації й мобілізація всіх ресурсів організму

для її подолання;

ІІ стадія резистентності (стійкості), тобто адаптації до умов критичної

ситуації;

ІІІ стадія виснаження – декомпенсація, тобто перехід адаптаційних

механізмів у патологічні (хвороба).

Фази відповідної реакції людей після лиха:

1. «Героїчна» фаза протікає під час лиха й одразу після нього. В цей період
емоції людей сильні й цілеспрямовані. Люди намагаються діяти, щоб
рятувати себе й інших. Найбільше проявляють себе в цей час рятівники,
сімейні групи, сусіди.

2. Фаза «медового місяця» триває від тижня до 6 місяців після лиха. У тих,
хто вижив, відмічається прагнення розділити з іншими небезпеку, досвід
катастрофи і жити, не дивлячись на втрати близьких і власності. Вони
очікують вирішення їхніх проблем і значної допомоги від уряду та офіційних
організацій. Основну роботу в цей час проводять створені під час лиха
громадські групи.

3. Фаза «позбавлення від ілюзій» триває від 2 місяців до 1 року і більше. За

цей час, якщо обіцяна допомога не буде надана, у потерпілих виникає почуття
зневіри, біль гіркоти, гнів і обурення. Громадські зв’язки в групах
послаблюються. Потерпілі зосереджуються, в основному, на відновленні
свого особистого життя й вирішенні своїх проблем.

4. Фаза «відновлення» починається з моменту усвідомлення самостійного

вирішення своїх проблем і відповідальності за це. Ця фаза може тривати
декілька років.

Під час лиха у 50-75% населення відмічається паніка, а у 12-15% – істерика.

Реакція: сильне збудження; здійснення неадекватних дій; загальмованість,
стан пригніченості; повна апатія до подій. І лише до 15% людей діють у
складній ситуації рішуче і вірно. У 1/3 людей, що перенесли лихо відмічається
стрес, у 2/3 – стрес і невелика депресія, у 1% – сильні психічні порушення.
«Синдром лиха» відмічається майже у 75% потерпілих у фазі впливу. Він
характеризується відсутністю емоцій, пригніченою діяльністю, автоматичною
поведінкою, патологічним проявом страху у людини.

ІІІ Вольові процеси

ВОЛЯ – це здатність людини управляти своїми діями й вчинками. Вона

виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні
подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності
підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття
невпевненості, сумнівів і страху.

Щоб виховати волю, слід завжди виконувати прийняте рішення навіть у

дрібницях, бути послідовним і вимогливим до себе, критично оцінювати свої
дії й вчинки, не чинити імпульсивних дій, переборювати такі недоліки, як
невпевненість, запальність, недисциплінованість, нерішучість, легковажність,
недбалість, боягузтво.

Мотив – це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої

мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням,
а потім відповідною дією. Вольовими якостями є дисциплінованість,
самовладання, рішучість, наполегливість, ін.

Дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку,

сумлінне виконання своїх обов’язків. Це якість, що забезпечує моральну
спрямованість поведінки, що виявляється в здатності виконувати всі вимоги
моралі й правил співіснування, це готовність докласти всіх зусиль та енергії
для своєчасного, точного, бездоганного виконання поставленого завдання; це
завершення розпочатих справ, виховання навичок належної поведінки;
уміння спланувати свої дії, організовано діяти за прийнятим планом.
Самовладання – вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою
діяльністю, почуттями й вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в
критичній ситуації.

Рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без

вагань виконувати їх.

Наполегливість – здатність довго й цілеспрямовано втілювати в життя

прийняте рішення.

Терпіння – активне й цілеспрямоване подолання труднощів. Від

наполегливості слід відрізняти впертість.

Упертість – це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової

дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які
вимагають нових рішень. Волю можна розвивати й виховувати.

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – стрижнева складова формування моральної

вихованості людини, яка визначається як відображення у свідомості людини
принципів, норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й
до суспільства.

Моральні знання – основа розвитку моральної свідомості людини, основний

її компонент, це засвоєння й формування певного ставлення особистості до
моральних явищ, до самої себе. Моральна оцінка й самооцінка – складові
моральної свідомості.

Моральні ідеали – специфічне відображення дійсності у вигляді задач, цілей,

уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки
сучасного щодо майбутнього. Ідеал – це не тільки об’єктивна етична
категорія, але й емоційно забарвлений, внутрішньо сприйнятий особистістю
образ, який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки
інших людей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних
умов виховного процесу. Морально свідома людина – самостійна людина,
якій притаманна: незалежність, творча ініціатива, критичність, трудова
активність, ентузіазм, вимогливість до себе.

Рівень сформованості вимогливості – це критерій дієвості критичного

ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливого ставлення до себе
без зовнішнього контролю.
Мотиви та мотиваційна сфера натовпу

Натовп – це народ, що вийшов на вулицю. Це особлива спільність людей, що

розрізняється основними різновидами:
 ● Випадковий натовп – чималий гурт людей, чию увагу привернула НС
(аварія, вибух).
● Експресивний натовп утворюється з людей, згуртованих спільним
прагненням висловити свої почуття радості, горя, протесту,
солідарності тощо (весілля, похорон, мітинг, маніфестація).
● Конвенційний натовп - учасники масових розваг, глядачі на стадіоні, що
об’єднуються ніби за домовленістю - конвенцією (вигуки «Браво»,
«Слава», «Ганьба»), їх об’єднує не тільки цікавість до масового дійства,
але й готовність реагувати на нього згідно з ритуалами або нормами,
що не мають офіційного характеру.
● Діючий натовп.

Спільні риси натовпу:

1. натовп – завжди велика група людей.

2. натовп існує протягом досить короткого часу.

Люди в натовпі розміщуються дуже щільно на невеликій площі, у

безпосередній близькості, що дає можливість підтримувати між собою
зоровий і слуховий контакти, постійно отримуючи інформацію про реакції
одне одного на слова оратора, який виступає на мітингу. Натовп живе єдиним
настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій.
Психіка в натовпі швидкозмінна й нестійка, веде до трагічних наслідків.

Людська психіка в натовпі:

1. У натовпі особистість «розчиняється», нівелюється.

2. Натовп – найчутливіший барометр корінних інтересів народу, класів,

колективів, проте «глухий» до інтересів окремої особистості.

3. Втрата індивідуальності в натовпі; однакові відчуття й думки, рішень і

вчинків.

4. «Колективна душа» натовпу владна, авторитетна.

5. Людина з натовпу позбавлена самобутності й незалежності.

6. Натовп – це підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.

7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну

захищеність, якої їй бракує у звичайному щоденному житті. Адже натовп стає
силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості.
8. Люди натовпу через те – безвідповідальні, з домінуючим почуттям
безкарності й вседозволеності.

Мислення натовпу. Умовою утворення «колективної душі» натовпу є

спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, що здатне
посилюватись. Запорукою утворення «колективної душі» натовпу є
одержання людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи
явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв,
перешкод, «шумових ефектів».

Спрощення й посилення – дві взаємопов’язані тенденції – визначають

психологічний профіль натовпу. Спрощується інтелект, посилюються емоції,
почуття, переживання. Натовп мислить не логічними категоріями, а
цілісними образами, що вільно асоціюються між собою. Образ, викликаний
оратором, котрий виступає перед натовпом, повинен збуджувати нові емоції,
пов’язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами.
Оратори з логічним мислення бездоганні з огляду на формальну логіку (не
люмпени, а інтелігенти, як правило, програють нікчемності). Особливості
мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності
висловлювань. Категоричність оратора-лідера – найважливіше. Натовп не
визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без
перехресть і не визнає стежок до доріг; сприймає лише ті орієнтири, що
відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.

Навіювання – спосіб впливу на людину, який, на відміну від переконання,

зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру, без критичного
аналізу. З. Фрейд вважав, що історичний феномен натовпу завжди
утворювався з появою ватажка, який має над натовпом нічим не обмежену
владу, в якому натовп вбачає мужність, силу, стійкість, волю до боротьби й
перемоги, тобто всі найкращі риси, які хотіли б мати в собі, володіти ними.
Ватажок – це власне «Я» натовпу, герой натовпу. З ускладненням суспільних
відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків постають знеособлені
абстрактні ідеї. І сьогодні натовп об’єднується саме довкола них. Навіювання
супроводжується процесом зараження. Якщо навіювання – це
цілеспрямований вплив, то зараження – це мимовільна, спонтанна передача
емоційного стану однієї людини інший.

Люди у натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового

ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція – обопільне
спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання.
Найбільш «заразливі» психічні стани – бажання і прагнення, любов і
ненависть, довіра і недовіра, надія й страх. Але найбільше заражають натовп
переконаність і сміливість. Коли людина опиняється поза натовпом, то за
браком власних переконань при низькому рівні самосвідомості натовп може
надовго або назавжди деформувати психіку особистості.
Лекція 4 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ РИЗИКУ

Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і

залежить від багатьох чинників, що змінюються у часі. Один із найбільш
характерних проявів небезпеки є ризик. Ризик дії чи бездіяльності у тій чи
іншій формі присутній в 90% причинах аварій та травм. У Психологічному
довіднику слово «ризик» трактується як «дія, що направлена на привабливу
мету, досягнення якої має елементи небезпеки, загрозу втрати, невдачі».
Тлумачний довідник англійської сучасної мови розкриває поняття «ризик» як
«можливість чи ймовірність виникнення небезпеки, втрати, нещасного
випадку». Згідно ДЕСТ 12.0.002-80 «ССБП. Терміни та визначення» термін
«небезпечний виробничий фактор» відповідає – «виробничий ризик» (англ.) і
«професійний ризик» (франц.) У російському довіднику С. Ожегова ризик
пояснюється як «вчинок у надії на щасливий вихід». Таке трактування дає
можливість визначити ризик як вчинок, який здійснюється в умовах
невизначеності.

Категорії невизначеності:

І Людина ризикує, щоб досягти бажаної мети.

ІІ Людина ризикує, щоб уникнути фізичної небезпеки.

Загальні риси складності задач, які вимагають рішення:

● Кожна задача, що вимагає рішення, має набір варіантів, з яких слід

зробити обґрунтований вибір.
● Кожний варіант дій має відповідні наслідки для людини, яка приймає
рішення.
● Кожний наслідок має для людини, що приймає рішення відповідну
цінність чи користь.

Якості ризику:

1. ризик, як небезпечна умова (можливі зовнішні небезпеки середовища);

2. ризик, як вчинок (небезпечна дія людини як елемента трудової діяльності).

Ризик включає у себе комбінацію двох компонентів: наслідки небажаних

подій до частоти виникнення цих подій. Тобто, небезпеки – це обставини
несприятливого характеру, а ризик – статистична ймовірність їх виникнення.
Ризик визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків на
одиницю часу до можливого числа подій.

R = n/N = %, де R-ризик, n-небажані наслідки, N-кількісна оцінка можливої

події.

Ризик буває:

1. Індивідуальний ризик – це відповідна небезпека для окремого індивіда.

2. Соціальний ризик – це залежність між частотою подій і числом уражених

при цьому людей.

Психологічні функції ризику:

1. Ризик може бути метою діяльності людини (самоутвердження, бажання

створити певну думку про себе).

2. Ризик може виступати в ролі мотиву (ризик заради ризику; отримання

гострих відчуттів).

Схильність до ризику й обережність

Обережність – набута, вихована психічна властивість, наслідок свідомого й

дисциплінованого ставлення людини до праці.

Необережність – це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та

інструкцій, режиму праці й відпочинку, через недисциплінованість чи
незнання технологічних процесів і пов’язаних з ними потенційних небезпек;
наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок
звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину
захищеною в екстремальних ситуаціях.

Прояви ризикових дій: навмисні, ненавмисні, мотивовані, немотивовані,

реальні, уявні

Психологи вважають, що потреба до ризику в тій чи інший мірі є у кожній

людині. Вона може бути природною чи розвинутою в процесі діяльності.

Фізіологи стверджують, що в організмі людини є особливий фізіологічний

апарат, який формує емоції задоволення й страждання. Цей апарат має дві
системи:

1. Система підвищення задоволення.

2. Система мімізації страждання.

Коли виникають небезпечні ситуації вважається, що власне друга система є
джерелом позитивних емоцій (покалічили трохи, могло бути гірше).
Психологи вважають, що коли система довгий час була бездіяльною, тоді у
людини виникає потреба до небезпеки, що дасть вихід енергії, яка
накопичилася в другій системі і викличе у неї позитивні емоції, якусь
насолоду від «лоскотання нервів».

Аналізуючи чисельні визначення поняття ризику в його трактуваннях

виділяють два принципово різних підходи в розумінні ризику:

1. Європейський підхід акцентує у ризику фактор фізичної небезпеки, коли

фізичне неблагополуччя розглядається як структурний центр ситуації ризику.
В цьому випадку ризик – це приваблюючий спосіб виконання роботи з
наявністю фізичної небезпеки, але в ньому не враховується момент
досягнення мети. Цей підхід використовують при вивченні питань безпеки
праці.

2. В Американському підході ризик розцінюється як азартний процес

прийняття рішення, коли людина вибирає трудно доступний шлях для
досягнення мети, замість більш надійного, гарантованого та безпечного, але
без тих переваг, які має ризиковий варіант. Цей підхід використовують для
вивчення поведінки людини, яка знаходиться в ситуації невизначеності, коли
існують різні шанси на успіх чи невдачу, де успіх чи невдача залежать від
випадку чи альтернативного вибору. В цьому підході не враховується момент
безпеки.

Єдність цих двох підходів може зробити ризик особливим видом поведінки
людини. Необхідно враховувати те, що метою будь-якої діяльності може бути
не тільки факт отримання бажаних результатів, але і щоб досягнення цих
результатів здійснювалось без шкоди для здоров’я й життя людини.

В небезпечних ситуаціях дуже важливою якістю людини є стратегія її

поведінки.

Ризикова поведінка може бути:

1. Виправданою, коли вона спрямована на досягнення суспільне значимої

мети.

2. Невиправданою, коли вона детермінується потребами ефективного плану,

бажанням отримати насолоду від переживання небезпеки, бажанням
задовольнити самолюбство, ін.

Підходи у визначенні ризику не розглядають цілу категорію вчинків, які

прийнято називати героїчними. Коли людина заради досягнення благородної
мети навмисно жертвує своїм життям, здоров’ям, не можна говорити про те,
що мета діяльності досягнута, оскільки реалізувався факт фізичної
небезпеки. У цьому випадку подія досягнення мети повинна пов’язуватися з
подією уникнення фізичної небезпеки.

Концепція допустимого (прийнятного) ризику

Традиційно техніка базується на концепції, щоб будь-якою ціною не

допустити жодної аварії чи катастрофи. Хоча така концепція гуманна, але, як
показує практика, не відповідає законам техносфери, досягти її неможливо
тому, що в діючих системах нульового ризику не буває. Визначають ризик,
що пов’язаний з виробничою обстановкою – «системний ризик» і ризик,
пов’язаний із станом організму – «особистий ризик»

Системний ризик – це ступінь небезпеки виробничої системи, це прояв

схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Елементами
системи є: машини, інструменти, люди та ін. Вихід з ладу чи неправильне
функціонування одного елемента системи може мати вплив і ускладнювати
інші елементи.

Небезпеку в цілому, як і всю ступінь ризику, неможливо повністю усунути.

Ступінь ризику існуючих небезпек може бути знижено оптимальними
програмами по забезпеченню безпеки, але ніколи не зведеним до нуля.
Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і перейшов до
концепції прийнятного ризику.

Сутність цієї концепції полягає в тому, щоб суспільство погодилось з

допустимим ризиком.

Прийнятний (допустимий) ризик – це компроміс між рівнем безпеки й

можливостями її досягнення. Поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і
політичні можливості держави

В Україні концепція допустимого ризику не розроблена. Дехто її критикує за

антигуманний підхід до проблеми безпеки. Насправді прийнятний ризик на
2-3 порядки вище фактичного.

Перехід до прийнятного ризику дасть можливість підвищення безпеки

техносфери і можливість розподіляти кошти в напрямках:

1. На вдосконалення технічних систем і об’єктів.

2. На підготовку фахівців.

3. На ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій

Для цього необхідно мати банк даних: спеціальний аналіз, обґрунтовані дані
по галузям, регіонам на національному та міжнародному рівні.

Управління ризиком включає методи: технічні, організаційні,

адміністративні, економічні.

В основі управління ризиком лежить методика порівняння втрачених коштів і

отримання переваг від його зниження.

Ризик можна визначати:

• ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки;

• перспективно, шляхом врахування об’єктивних та суб’єктивних передумов

виникнення його до того, як скоїлась подія (при модернізації виробництва).

Фактори ризику, якими супроводжується предметна діяльність:

1. Відсутність відповідних засобів (інструментів, механізмів, матеріалів, які

необхідні для виконання завдання).

2. Недостатня надійність технічних систем (інструменти, матеріал чи

обладнання раптово стають непридатними для використання).

3. Недоліки в проектування робочих місць, обладнання (важке їх

використання).

4. Особисті фактори (недостатні знання виконання завдання, помилки при

проведенні інструктажу, погане навчання, небезпечна поведінка під час
роботи).

5. Неповне виконання елементів завдання (елемент не виконується вчасно чи

виконується з помилками).

6. Небезпечні ситуації, що не залежать від завдання (погані умови праці,

відсутність чи несправність засобів індивідуального захисту).

Психологічні причини свідомого порушення правил безпеки

1. Економія сил – це потреба, яка спонукає до дії направленої на збереження

енергетичних ресурсів організму (принцип «найменшої дії»).

2. Економія часу – це прагнення збільшити продуктивність праці при

виконанні завдання й особистої вигоди, скоріше закінчити роботу
(збільшення темпів роботи, скорочення об’єму чи пропуски окремих
операцій, необхідні для забезпечення безпеки)
3. Адаптація до небезпеки чи недооцінка небезпеки і її наслідків (звикає до
небезпеки, не реагує на неї, втрачає пильність, розслаблюється, фізична й
соціальна безкарність скоєних не правильних дій).

4. Самоствердження в очах колег, бажання подобатися оточуючим (ризикові

дії – «ходіння по лезу ножа»).

5. Дотримуватися групових норм трудового колективу (порушення правил

безпеки чи охорони праці заохочується мовчки чи вголос).

6. Орієнтація на ідеали (якщо порушник має привабливі риси характеру, –

стає ідеалом тим, хто не має досвіду)

7. Самоствердження у власних очах.

8. Переоцінка власного досвіду («досвід дає право на порушення безпеки»).

9. Звичка працювати з порушеннями.

10. Схильність чи смак до ризику, як особиста характеристика («ставка всього

на карту»)

11. Надситуаційний ризик (безкорисний, спонтанний, ризик заради ризику,

немотивований

12. Стресові стани (емоційний шок, переважають почутті, не розум).

 Лекція 5. КЛАСИФІКАЦІЇ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЇХ РІВНЯМИ

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24
березня 2004 р. № 368 з останніми змінами від 02.04.2009, здійснюється для
забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань,
пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків.
Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів,
необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класицікується
як державного,регіонального, місцевого або об'єктовогорівня.
.ЭЭЭДля визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі
критерії:
територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що
необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
кількість людей, які внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної
ситуації загинули або постраждали, або нормальні умови життєдіяльності
яких порушено;
розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела надзвичайної
ситуації, розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків
надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 175.
Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України яка призвела
до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб
(постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела
надзвичайної ситуації завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що
призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи
було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на
тривалий час (більш як на 3 доби);23

внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було
порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий
час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством
порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис.
мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної
плати;
збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми
ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.
Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного
значення) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої
постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови
життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3
доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:
яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує
довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її
ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що
перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;
внаслідок якої загинуло 1-2особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було
порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий
час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів
заробітної плати;
збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під
названі вище визначення.
Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її
хоча б одному із значень критеріїв, наведеному у цьому Порядку вище.
У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових
значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали
порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає
визначеного у цьому Порядку, рівень надзвичайної ситуації визнається на
ступінь менше (для дорожньо-транспортнихпригод – на два ступеня менше).
Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території
кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та
регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними
показниками її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації
до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих
адміністративно-територіальних одиниць.

24Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня

для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється
окремо за критеріями та правилами, зазначеними у цьому Порядку.
Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з
подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі
відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзвичайної
ситуації, приймає МНС з урахуванням експертного висновку (за наявності)
регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій.7Г
Експертний висновок про рівень надзвичайної ситуації готується МНС за
дорученням Кабінету Міністрів України.
МНС має право звернутися до центральних органів виконавчої влади за
інформацією про розмір завданих збитків. Відповідальність за достовірність
інформації несе орган виконавчої влади, який її подає.
25

Лекція 6. ПРИРОДНІ ЗАГРОЗИ ТА ХАРАКТЕР ЇХ ПРОЯВІВ І ДІЇ НА

ЛЮДЕЙ, ТВАРИН, РОСЛИН, ОБ’ЄКТИ ЕКОНОМІКИ

Загальні відомості Литосферні небезпеки Гидросферні небезпеки Атмосферні

небезпеки Космічні небезпеки Біологічні небезпеки Тваринний та рослинний
світ

ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ

Загальні відомості
До природних небезпек відносяться стихійні явища, які являють
безпосередню загрозу для життя та здоров’я людей. Наприклад, землетруси,
виверження вулканів, снігові лавини, селі, зсуви, каменепади, повені,
шторми, цунамі, тропічні циклони, смерчі, блискавки, тумани, космічні
випромінювання і багато інших явищ. Будучи природними феноменами
життя та розвитку природного середовища вони в той же час сприймаються
людиною як аномальні. У безпеці життєдіяльності розглядаються не всі
природні катастрофи і стихійні явища, а лише ті з них, які можуть завдати
шкоди здоров’ю або призвести до загибелі людей.
Деякі природні небезпеки порушують або утруднюють нормальне
функціонування систем та органів людини. До таких небезпек відноситься,
наприклад, туман, ожеледиця, спека, холод, спрага та ін.
Незважаючи на глибокі відмінності, по суті всі природні небезпеки
підпорядковуються деяким загальним закономірностям.
По-перше,для кожного виду небезпек характерна певна просторова
приуроченість.По-друге,встановлено, що чим більша інтенсивність
(потужність) небезпечного явища, тим рідше воно
трапляється.По-третє,кожному виду небезпек передують певні специфічні
ознаки (передвісники).По-четверте,за всієї непередбачуваності тієї чи іншої
природної небезпеки, її прояв може бути передбачений.
Насамкінець,по-п’яте,у багатьох випадках можуть бути передбачені пасивні
та активні захисні заходи від природних небезпек.
Розглядаючи природні небезпеки, потрібно відзначити роль антропогенного
впливу на їх прояв. Відомі численні факти порушення рівноваги у
природному середовищі в результаті діяльності людства, які призводять до
посилення небезпечного впливу. Так, згідно даних міжнародної статистики,
походження близько 80 % сучасних зсувів пов’язане із діяльністю людини. У
результаті вирубок лісу зростає активність селів, збільшуються паводкові
витрати.
Нині масштаби використання природних ресурсів суттєво зросли. Це
призвело до того, що стали відчутно виявлятися риси глобальної екологічної
кризи. Природа наче мстить людині за грубе вторгнення у її володіння. Про
це 200 років тому попереджав видатний англійський економіст Мальтус
Томас Роберт (1766 –1834),виклавши у праці «Опыт о законе
народонаселения» (1798) свою концепцію про те, що механізмом регуляції
людських популяцій стануть епідемії, тобто фактори, що залежать від густоти
населення. Над цією проблемою людство почало серйозно замислюватися
тільки останнім часом. Дотримання природної рівноваги є найважливішим
профілактичним фактором, урахування якого дає змогу скоротити кількість
небезпечних явищ.
Між природними небезпеками існує взаємозв’язок. Одне явище може
правити за причину, спускний механізм для наступних явищ.
Наприклад, землетрус може викликати снігові лавини, дощі та снігопади,
повені, водну ерозію, селі, зсуви, гірські обвали та каменепади, шторми,
тайфуни та припливи.
За наявними оцінками, кількість природних явищ на Землі з плином часу не
зростає або майже не зростає, але людські жертви та матеріальна шкода
збільшуються. Щорічна імовірність загибелі мешканця планети Земля від
природних небезпек орієнтовно дорівнює 10-5,тобто на кожні сто тисяч
мешканців гине одна людина.
Передумовою успішного захисту від міських небезпек є вивчення їх причин
та механізмів. Знаючи суть процесів, можна їх передбачувати. А своєчасний
та точний прогноз небезпечних явищ є найважливішою передумовою
ефективного захисту. Захист від природних небезпек може бути активним
(будівництво інженерно-технічнихспоруд, інтервенція та механізм явища,
мобілізація природних ресурсів, реконструкція природних об’єктів тощо) та
пасивної (наприклад, використання укриттів). У більшості випадків активні
та пасивні методи поєднуються.
За локалізацією природні небезпеки можуть бути з певною мірою умовності
поділені на 4 групи: літосферні (землетруси, вулкани, зсуви); небезпеки
гідросфери (повені, цунамі, шторми) атмосферні (урагани, бурі, смерчі, град,
дощ); космічні (астероїди, планети, випромінювання).
Літосферні небезпеки
Землетруси. Планета Земля за формою є еліпсоїд із середнім радіусом 6371
км. Земля складається з кількох різних за складом та фізичними
властивостямиоболонок-геосфер.У центрі Землі міститься ядро, за ним іде
мантія, потім земна кора, гідросфера та атмосфера. Верхня межа мантії
проходить на глибині від 5 до 70 км по поверхні Мохоровича, нижня на
глибині 2900 км по межі з ядром Землі. Мантія Землі ділиться на верхню
завтошки близько 900 км та нижню – близько 2000 км. Верхня мантія разом із
земною корою утворює літосферу. Температура у мантії вважається такою,
що дорівнює 2000 – 25000С, а тиск знаходиться у межах1–130ГН/м2. Саме у
мантії відбуваються тектонічні процеси, що викликають землетруси. Наука,
що вивчає землетруси, називаєтьсясейсмологією.
Землетруси – це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, що
виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі або верхній
частині мантії й передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань.
Проблема захисту від землетрусів стоїть дуже гостро. У ній необхідно
розрізняти дві групи антисейсмічних заходів:27
а) запобіжні, профілактичні заходи, здійснювані до можливого землетрусу; б)
заходи, здійснювані безпосередньо перед, під час та після землетрусу, тобто
дії у надзвичайних ситуаціях.
До першої групи відноситься вивчення природи землетрусів, розкриття його
механізму, ідентифікація провісників, розробка методів прогнозу тощо.
На основі досліджень природи землетрусу можуть бути розроблені методи
запобігання та прогнозу цього небезпечного явища. Дуже важливо вибрати
місця розташування населених пунктів та підприємств із урахуванням
сейсмостійкості району. Захист відстанню – найкращий засіб при вирішенні
питань безпеки під час землетрусів. Якщо будівництво все-такидоводиться
вести у сейсмонебезпечних районах, то необхідно ураховувати вимоги
відповідних норм і правил (БНіП), що зводяться загалом до підсилення
будівель та споруд.
Ефективність дій в умовах землетрусів залежить від рівня
організації аварійно-рятувальнихробіт та рівня навчання населення щодо
цього питання а також ефективності системи повідомлення.
Селі – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що мають характер
грязекам’яних потоків. Причинами селів можуть бути землетруси, сильні
снігопади, дощі, інтенсивне танення снігу.
Основна небезпека – велика кінематична енергія грязьових та водяних
потоків, швидкість руху яких може досягати 15 км/год.
За потужністю селеві потоки поділяють на групи: потужні (винесення більше
100 тис. м3 селевої маси), середньої потужності (від 10 до 100 тис. м3),
слабкої потужності (менше 10 тис. м3). Селеві потоки виникають
несподівано, швидко наростають і продовжуються звичайно від 1 до 3 год,
іноді 6 8 год. Селі прогнозуються за результатами спостережень за минулі
роки та за метеорологічними прогнозами.
До профілактичних заходів проти селів відносяться: гідротехнічні споруди
(для затримки селів, для спрямування селів тощо), спускання талої води,
закріплювання рослинного шару на гірських схилах, лісосадильні роботи,
регулювання рубки лісу та ін. У селенебезпечних створюються автоматичні
системи повідомлення про селеву загрозу та розроблюються відповідні плани
заходів.
Снігова лавина – це сніговий обвал, маса снігу, що падає чи сповзає із
гірських схилів під впливомякої-небудьдії і захоплює на своєму шляху нові
маси снігу. Однією із спонукальних причин лавини може бути землетрус.
Снігові лавини поширені у гірських районах.
Небезпека лавини полягає у великій кінетичній енергії маси лавини, що має
величезну руйнівну силу. Лавини утворюються на безлісих схилах, крутизна
яких має значення починаючи від 150 та більше. Оптимальні умови для
утворення лавин на схилах у30-40о .Коли крутизна більше 500 сніг
осипається до підніжжя схилу і лавини не встигають сформуватися.
Сходження лавини починається тоді, коли шар свіжого снігу, що випав,
досягає 30 см, а старого більше 70 см. Швидкість сходження лавини може
досягати більше 100 м/с, а в середньому20-30м/с. Точний прогноз часу
сходження лавин неможливий.

28Є відомості про те, що в Європі кожного року лавини різного виду
забирають
усередньому близько 100 людських життів. Протилавинні профілактичні
заходи поділяються на 2 групи: пасивні та активні. Пасивні способи
полягають у використанні опорних споруд, дамб, лавинорізів,
снігозатримувальних щитів, насадженні та відновленні лісу тощо.
Активні методи полягають у штучному провокуванні сходження лавини у
заздалегідь вибраний час і за дотримання заходів безпеки. З цією метою
виконується обстріл головних частин потенційних зривів лавини розривними
снарядами або мінами, організовуються вибухи спрямованої дії,
використовуються сильні джерела звуку.
У лавинонебезпечних регіонах можуть створюватися протилавинні служби,
передбачається система повідомлення та розроблюються плани заходів для
захисту від лавин.
Виверження вулканів. Сукупність явищ, пов’язаних із рухом магми у земній
корі та на її поверхні називається вулканізмом.
Магма (від грец. magma – густа мазь) – це розплавлена маса переважно
силікатного складу, що утворюється у глибинних зонах Землі. Досягаючи
земної поверхні, магма виливається у вигляді лави.
Лава відрізняється від магми відсутністю газів, які звітрюються під час
виверження. Вулкани (за ім’ям бога вогню Вулкана) являють собою
геологічні утворення, що виникають над каналами та тріщинами у земній
корі, по яким вивергається на земну поверхню магма. Звичайно вулкани
являють собою окремі гори, сформовані продуктами вивержень.
Вулкани поділяються на діючі, сплячі та згаслі. До сплячих відносяться
вулкани, про виверження яких нема відомостей, але вони зберегли свою
форму і під ними відбуваються локальні землетруси.
Згаслі – це різні вулкани без якої-небудьвулканічної активності.
Гідросферні небезпеки
До небезпек гідросфери відносяться повені та цунамі. Повіддям називають
відносно тривале збільшення водоносності річок, супроводжуване
підвищенням рівня води, яке повторюється щороку протягом одного й того
самого сезону.
Паводок – порівняно короткочасне та неперіодичне підняття рівня води.
Паводки, щовідбуваютьсяодинзаоднимможуть
утворитиповіддя,аостаннє–повінь.
Повінь – значне затоплення водою місцевості у результаті підйому рівня води
урічці, озері або морі, який може бути викликаний різними причинами. Це
найпоширеніша природна небезпека. Повінь відбувається через різке
збільшення кількості води в річці, внаслідок танення снігу або льодовиків,
розташованих у її басейні, а також у результаті випадання сильних опадів.
Повені нерідко викликаються загромадженням русла льодом під час
льодоходу (затор) або закупорюванням русла внутрішнім льодом під
нерухомим крижаним покривом і утворенням крижаної пробки, виникають
під дією вітрів, які заганяють воду з моря і викликають підвищення рівня за
рахунок затримки у гирлі принесеної річкою води. Ці повені
називають загінними.

На морських узбережжях та островах повені можуть виникати у результаті

затоплення хвилею, яка утворюється під час землетрусів, виверженнях
вулканів, цунамі. Повені загрожують майже 3/4 земної поверхні. За даними
ЮНЕСКО, від річкових повеней загинуло у 1947-67рр. близько 200000
людей. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води
досягає 1 м, а швидкість потоку перевищує 1 м/с. Підйом води на 3 м вже
призводить до руйнування будівель. Повені постійно супроводжують людство
і приносять велику матеріальну шкоду.
Дуже сильна повінь, яка сталася приблизно 5600 років тому у долині Тигру та
Євфрату в Месопотамії, мала настільки серйозні наслідки, що знайшла
відображення у Біблії як всесвітній потоп. Значна частина Голландії
знаходиться нижче рівня моря. Тому тут здавна почали споруджувати дамби.
У 1953 р. сталася сильна повінь, за якої рівень води досяг 4,6 м. Захисні
споруди не витримали. Загинуло більше 18000 осіб. У 1957 р. було
започатковане будівництво нових захисних споруд. Гамбург, віддалений на
100 км від гирла Ельби, періодично затоплюється у результаті штормових
нагонів у Північному морі. У 1981 р. підйом води склав 5,8 м. Катастрофічні
підйоми води у Темзі відбувалися багато разів за час існування Лондону і
супроводжувалися людськими жертвами. Острова дельти Неви, на яких був
заснований Санкт-Петербург,з 1703 р. більше 260 разів заливалися водою.
Але вітер не єдина причина повені. Іноді може бути повне безвітря, а повінь
все рівно відбувається. Причиною таких повеней були довгі хвилі, що
виникають на морі під впливом циклону. Довга хвиля зі швидкістю 50-60км/
год рухається у Фінську затоку, стає більш високою на мілководді та у затоці,
що звужується, і перешкоджає річковому стоку. За одночасної дії усіх
можливих факторів підйом рівня води у дельті Неви може досягти 550 см.
Загибель людей під час повені, велика матеріальна шкода, завдана нею,
примушує людей вивчати ці явища та знаходити способи захисту від них.
Повені на річках за висотою підйому води, площі затоплення та величині
збитків поділяються на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), видатні
(великі) та катастрофічні. Існує класифікація повені за ознакою причин.
Частота повеней різна у різних регіонах. Низькі повені повторюються
через 5–10років, високі – через20–25років, видатні – через50–100років,
катастрофічнінечастішеодногоразуна100–200років.Тривалістьповенейвідкіль
кохдо80–90днів.
Захист людей в умовах повеней включає повідомлення, евакуацію людей та
інші заходи відповідно до планів боротьби із повенями та захисту населення.
Найефективніший спосіб боротьби із річковими повенями – регулювання
річкового стоку шляхом створення водосховищ.
Для захисту від повеней у Голландії, Германії, Англії та інших країнах
будують спеціальні захисні споруди. Для захисту від водяної стихії у дельті
Неви будується захисний комплекс завдовжки більше 25 км у поперечнику,
населений пункт Горська Кронштадт Ломоносов. У конструкції комплексу
передбачені пропускні споруди для судноплавства, водопропускні споруди,
кам’яні та земельні дамби, що піднімаються над гладінню затоки на 8 м.
Цунамі – це гравітаційні хвилі дуже великої довжини, які виникають у
результаті зсуву вверх або вниз великих ділянок дна під час сильних
підводних землетрусів, рідше вулканічних вивержень.30
Через малу здатність води до стискання та через швидкість процесу
деформації ділянок дна стовп води, що спирається на них, також
пересувається, не встигаючи розтікатися. В результаті на поверхні води
утворюється певне підвищення або зниження. Збурення, що утворилося,
переходить у коливальний рух товщі води, що поширюється зі швидкістю,
пропорційної квадратному кореню глибини моря (50–1000км/год). Відстань
між сусідніми гребенями хвиль знаходиться у межах5–1500км. Висота хвиль
в області їх виникнення знаходиться у межах0,1–5м, біля узбережжя – до 10
м, а у клиноподібних бухтах, долинах річок–більше 50м.Углиб суходолу
цунамі можуть поширюватися до3км.
Відомо більше 1000 випадків цунамі, з них близько 100 із катастрофічними
наслідками.
Основний район, де виявляються цунамі – узбережжя тихого океану (80 %
випадків), а також Атлантичний океан, і рідше Середземне море. Цунамі дуже
швидко досягають берега. Маючи велику енергію, що досягає іноді 1020 ерг,
цунамі роблять великі руйнування і становлять загрозу для людей.
Надійного захисту від цунамі немає. Заходами із часткового захисту є
спорудження хвилерізів, молів, насипів, садіння лісових смуг, улаштування
гаваней. Цунамі не являє небезпеки для кораблів у відкритому морі.
Важливе значення для захисту населення від цунамі мають служби
попередження про наближення хвиль, які працюють на засадах
попереджувальної реєстрації землетрусів береговими сейсмографами.
Атмосферні небезпеки
Газове середовище навколо Землі, що обертається разом з нею, називається
атмосферою.
Склад її біля поверхні Землі: 78,1 нітрогену, 21% кисню, 0,9 % аргону, у
незначних частках відсотка оксиду карбону, водень, гелій, неон та інші гази.
У нижніх 20 км тримається водяна пара (3 % у тропічному кліматі, 2 10-5 % у
Антарктиді). На висоті 20-25км розташований шар озону, який запобігає дії
шкідливого короткохвильового випромінювання на організми на Землі. Вище
100 км молекули газів розпадаються на атоми та іони, утворюючи іоносферу.
Залежно від розподілу температури атмосферу поділяють на тропосферу,
стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу.
Нерівномірність нагрівання сприяє загальній циркуляції атмосфери, яка
впливає на погоду та клімат Землі. Атмосферний тиск розподіляється
нерівномірно, що призводить до руху повітря відносно Землі від високого
тиску до низького. Цей рух називається вітром. Область зниженого тиску в
атмосфері з мінімумом у центрі називається циклоном.
Циклон у поперечнику досягає кількох тисяч кілометрів. У Північній півкулі
вітри у циклоні дують проти годинникової стрілки, а у Південній – за
годинниковою. Погода під час циклону переважає хмарна, із сильними
вітрами.

Антициклон – це область підвищеного тиску в атмосфері, з максимумом у

центрі. Поперечник антициклону складає кілька тисяч кілометрів.
Антициклон характеризується системою вітрів, що дмуть за годинниковою
стрілкою у Північній півкулі, та проти – у Південній, малохмарною і сухою
погодою та слабкими вітрами. В атмосфері мають місце наступні електричні
явища: іонізація повітря, електричне поле атмосфери, електричні заряди
хмар, струми та розряди.
У результаті природних процесів, які відбуваються в атмосфері, на Землі
спостерігаються явища, які являють безпосередню небезпеку або
утруднюють функціонування систем людини. До таких атмосферних
небезпек відносяться тумани, ожеледиця, блискавки, урагани, бурі, смерчі,
град, заметілі, торнадо, зливи тощо.
Ожеледиця – шар щільного льоду, який утворюється на поверхні землі та
предметах (проводах, конструкціях) при замерзанні на них переохолоджених
крапель туману або дощу.
Звичайно ожеледиця спостерігається за температури повітря від 0 до – 3 0С,
але іноді також за більш низьких. Кірка намерзлого льоду може досягати
товщини кількох сантиметрів. Під дією ваги льоду можуть руйнуватися
конструкції, ламатися сучки. Ожеледь підвищує небезпеку для руху
транспорту та людей.
Туман – скупчення дрібних водяних крапель або крижаних кристалів, або і
тих і інших у приземному шарі атмосфери (іноді до висоти кількох сотень
метрів), що зменшує горизонтальну видимість до 1 км і менше.
У дуже густих туманах видимість може погіршуватися до кількох метрів.
Тумани утворюються в результаті конденсації або сублімації водяної пари на
аерозольних (рідких або твердих) частках, що містяться в повітрі (так званих
ядрах конденсації). Туман із водяних крапель спостерігається, головним
чином, при температурах повітря вище – 20 0С. При температурі нижче –
200С переважають льодяні туману. Більшість крапель туману має
радіус5–15мкм за додатної температури повітря та 2–5мкм – за від’ємної
температури. Кількість крапель у 1 см3повітря коливається від 50–100 у
слабких туманах і до500–600у щільних. Тумани, за їх фізичним генезисом
поділяються на тумани охолодження та тумани випаровування.
Тумани утворюються поблизу атмосферних фронтів і пересуваються разом з
ними. Тумани перешкоджають нормальній роботі усіх видів транспорту.
Прогноз туманів має велике значення для безпеки.
Град – вид атмосферних опадів, що складаються із сферичних частинок або
шматочків льоду (градин) розміром від 5 до 55 мм, зустрічаються градини
діаметром 130 мм та масою близько 1 кг. Густина матеріалу
градин 0,5–0,9г/см3.
З1 хв на 1 м2 падає500–1000градин. Тривалість випадання граду
звичайно5–10хв, дуже рідко – до 1 год.
Розроблені радіологічні методи визначення наявності та небезпечності граду
хмар, створені оперативні служби для боротьби з градом. Боротьба із градом
грунтується на принципі введення за допомогою ракет або снарядів у хмару
реагенту (звичайно йодистого свинцю або йодистого срібла), який сприяє
заморожуванню переохолоджених крапель. У результаті з’являється
величезна кількість штучних центрів кристалізації. Тому градини
утворюються менших розмірів і вони встигають розтанути ще до падіння на
Землю.
Грім – звук в атмосфері, що супроводжує розряд блискавки. Викликається
коливаннями повітря під впливом миттєвого підвищення тиску на шляху
блискавки.

32

Блискавка – це гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері, що

проявляється звичайно яскравим спалахом світла та супроводжується громом.
Найчастіше блискавки виникають у купчасто-дощових хмарах. У розкриття
природи блискавки внесли внесок американський фізик Б.
Франклін(1706–90),російські вчені М.В. Ломоносов(1711–54)та Г.
Ріхман(1711–53), який загинув від удару блискавки під час випробувань
атмосферної електрики. Блискавки поділяються на внутрішньохмарні, тобто
ті, що проходять у самих грозових хмарах, і наземні, тобто ті, що б’ють у
землю.
Найбільші руйнування викликають удари блискавок у наземні об’єкти за
відсутності хороших струмопровідних шляхів між місцем удару та Землею.
Дуже небезпечні прямі удари блискавкою у повітряні лінії із дерев’яними
опорами, тому що при цьому можуть виникати розряди з проводів та
апаратури (телефон, вимикачі) на землю та інші предмети. Це може
призвести до пожеж і ураження людей електричним струмом. Прямі удари
блискавки у високовольтні лінії можуть бути причиною коротких замикань.
Небезпечне попадання блискавки у літаки. Під час удару блискавки у дерево
можуть бути уражені люди, які перебувають поблизу нього.
Розряди атмосферної електрики здатні викликати вибухи, пожежі та
руйнування будівель і споруд. Це призвело до необхідності розробки
спеціальної системи захисту від блискавок.
Захист від блискавок – комплекс захисних пристроїв, призначених для
забезпечення безпеки людей, цілості будівель і споруд, обладнання та
матеріалів від розрядів блискавки.
Блискавка здатна діяти на будівлі та споруди прямими ударами (первинна
дія), які викликають безпосереднє пошкодження і руйнування, і вторинними
діями – за допомогою явищ електростатичної й електромагнітної індукції.
Високий потенціал, створюваний розрядами блискавки може заноситися у
будівлі також по повітряних лініях та різних комунікаціях. Канал головного
розряду блискавки має температуру 20000 0С і вище, яка викликає пожежі та
вибухи у будівлях і спорудах.
.Вибір захисту залежить від призначення будівлі або споруди, інтенсивності
грозової діяльності у розгляданому регіоні і очікуваної кількості уражень
об’єкта блискавкою, що припадає на рік.
Інтенсивність грозової діяльності характеризується середньою кількістю
грозових годин на рік nг або числом грозових днів на рік nд. Визначають її за
допомогою відповідної карти, для конкретного району.
Залежно від імовірності викликаної блискавкою пожежі або вибуху, виходячи
із масштабів можливих руйнувань або збитку, нормами встановлені три
категорії улаштування захисту від блискавок.
У будівлях та спорудах, віднесених до І категорії захисту від блискавки,
довгий час зберігаються і систематично виникають вибухонебезпечні суміші
газів, пари та пилу, переробляються або зберігаються вибухові речовини.
Вибухи у таких будівлях, як правило, супроводжуються значними
руйнуваннями і людськими жертвами.

33
У будівлях та спорудах ІІ категорії захисту названі вибухонебезпечні суміші
можуть виникнути тільки в момент виробничої аварії або несправності
технологічного обладнання, вибухонебезпечні речовини зберігаються у
надійній упаковці. Попадання блискавки у такі будівлі, як правило,
супроводжується значно меншими руйнуваннями та жертвами.
У будівлях та спорудах ІІІ категорії від прямого удару блискавки може
виникнути пожежа, механічні руйнування та ураження людей. До цієї
категорії відносяться виробничі приміщення, димові труби, водонапірні
башти тощо.
Будівлі та споруди, які відносяться за улаштуванням до І категорії, повинні
бути захищені від прямих ударів блискавки, електростатичної та
електромагнітної індукції та виникнення високих потенціалів внаслідок
контакту з надземними та підземними металевими комунікаціями по всій
території України.
Будівлі та споруди ІІ категорії захисту повинні бути захищені від прямих
ударів блискавки, вторинних її дій та від виникнення високих потенціалів в
комунікаціях тільки у місцевостях із середньою інтенсивністю грозової
діяльності.
Будівлі та споруди, віднесені за будовою захисту від блискавок до ІІІ
категорії, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки та виникнення
високих потенціалів внаслідок контакту з наземними металевими
комунікаціями у місцевостях із грозовою діяльністю 20 год. на рік та більше.
Будівлі захищаються від прямих ударів блискавки блискавковідводами. Зоною
захисту блискавковідводу називають частину простору прилеглу до
блискавковідводу, усередині якого будівля або споруда захищена від прямих
ударів блискавки із певним ступенем надійності.
Блискавковідводи складаються із приймачів блискавки, що приймають на себе
розряд блискавки, заземлювальних пристроїв, які призначені для відведення
струму блискавки у землю, та відведень струму, що з’єднують приймачі
блискавки із заземлювальними пристроями.
Блискавковідводи можуть розташовуватися окремо або встановлюватися
безпосередньо на будівлі або споруді. За типом приймача блискавки їх
поділяють на стержневі, тросові та комбіновані. Залежно від кількості діючих
на одній споруді блискавковідводів, їх поділяють на одиночні, подвійні та
багатократні.
Приймачі стержневих блискавковідводів роблять із сталевих стержнів різних
розмірів та форм перерізу. Мінімальна площа перерізу приймача блискавки –
100 мм2. Цьому відповідає круглий переріз стержня діаметром 12 мм,
штабова сталь
35 3 мм або газова труба зі сплющеним кінцем.
Приймачі блискавки тросових блискавковідводів виконують із стальних
багатодротових тросів перерізом не менше 35 мм2 (діаметр 7 мм).
У якості приймачів блискавки можна використовувати також металеві
конструкції споруд, які потрібно захищати – димарі та інші труби,
дефлектори (якщо вони не мають викидів горючої пари та газів), металеву
покрівлю та інші металоконструкції, що піднімаються над будівлею.
Заземлювачі відведень струму встановлюють для відведення струму
блискавки у землю, і від їх правильної та якісної будови залежить ефективна
робота захисту від блискавок.34
Конструкція заземлювача приймається залежно від імпульсного опору, що
вимагається із урахуванням питомого опору та зручності його укладення у
грунті. Для забезпечення безпеки людей рекомендується огороджувати
заземлювачі або під час грози не допускати людей до заземлювачів на
відстані менше 5–6м. Заземлювачі потрібно розташовувати на відстані від
доріг, тротуарів тощо.
Ураган – це циклон, у якого тиск у центрі дуже низький, а вітри досягають
великої і руйнівної сили. Швидкість вітру може досягати 25 км/год. Іноді
урагани на суходолі називають бурею, а на морі –штормом, тайфуном.
Урагани являють собою явище морське і найбільші руйнування від них
бувають поблизу узбережжя. Але вони можуть проникати і далеко на суходіл.
Урагани можуть супроводжуватися сильними дощами, повенями, у
відкритому морі утворюють хвилі висотою більше 10 м, штормовими
нагонами. Особливою силою відрізняються тропічні урагани, радіус вітрі
вяких може перевищувати 300км.
Урагани – явище сезонне. Щорічно на Землі розвивається у середньому 70
тропічних циклонів. Середня тривалість урагану близько 9
днів, максимальна–4 неділі.
Буря – це дуже сильний вітер, який призводить до великого хвилювання на
морі і до руйнувань на суходолі. Буря може спостерігатися під час
проходження циклону, смерчу.
Швидкість вітру біля земної поверхні перевищує 20 м/с і може досягати 100
м/с. У метеорології застосовується термін «шторм», а за швидкості вітру
більше 30 м/с – ураган. Короткочасні посилення вітру до
швидкостей 20-30м/с називаютьсяшквалами.
Смерч – це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі а потім
поширюється у вигляді темного рукава або хоботу за напрямком до поверхні
суходолу та моря.
У верхній частині смерч має схоже на лійку розширення, що зливається з
хмарами. Коли смерч спускається до земної поверхні, нижня частина його
теж іноді стає розширеною, нагадуючи перекинуту лійку. Висота смерчу
може досягати 800-1500м. Повітря у смерчі обертається і одночасно
піднімається по спіралі уверх, втягуючи пил або воду. Швидкість обертання
може досягати 330 м/с. У зв’язку з тим, що всередині вихору тиск
зменшується, відбувається конденсація водяної пари. За наявності пилу та
води смерч стає видимим.
Діаметр смерчу над морем вимірюється десятками метрів, над суходолом –
сотнями метрів.
Смерч виникає звичайно у теплому секторі циклону і рухається разом із
циклоном зі швидкістю 10–20м/с. Смерч проходить шлях завдовжки від 1 до
40– 60 км. Супроводжується грозою, дощем, градом та, якщо досягає
поверхні Землі, майже завжди робить великі руйнування, усмоктує у себе
воду і предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімає їх високо уверх і
переносить на великі відстані. Предмети у кілька сотень кілограмів легко
піднімаються смерчем і переносяться на десятки метрів. Смерч на морі являє
собою небезпеку для кораблів. Смерчі над суходолом називаються
тромбами, у США їх називають торнадо.
Так само як урагани, смерчі розпізнають із супутників погоди. Для візуальної
оцінки сили (швидкості) вітру у балах за його дією на наземні предмети або
за хвилюванням на морі англійський адмірал Ф. Бофорт у 1806 р. розробив
умовну шкалу, яка після змін та уточнень у 1963 р. була прийнята
Всесвітньою метеорологічною організацією і широко застосовується у
синоптичній практиці. Швідкість вітру за шкалою Бофорта змінюється
від 0-0,2(Штиль) до 32,7 м/с (Ураган).
Космічні небезпеки Космос – це світовий простір, що впливає на живі
організми на Землі.
Розглянемо деякі небезпеки, що загрожують людині із Космосу.
Астероїди – це малі планети, діаметр яких коливається у межах1-1000км.
Нині відомо близько 300 космічних тіл, які можуть перетинати орбіту Землі.
Всього за прогнозами астрономів у Космосі існує приблизно 300 тис.
астероїдів та комет.
Зустріч нашої планети з такими небесними тілами є серйозна небезпека для
всієї біосфери. Розрахунки показують, що удар астероїда діаметром близько 1
км супроводжується виділенням енергії, що у десятки разів перевищує весь
існуючий на Землі ядерний потенціал.
Основним засобом боротьби із астероїдами і кометами, що наближаються до
Землі є ракетно-ядерна технологія. Передбачається розробити систему
планетарного захисту від астероїдів і комет, яка грунтується на двох
принципах захисту, а саме: зміна траєкторії НКО або руйнування його на
кілька частин. Тому на першому етапі розробки системи захисту Землі від
метеоритної небезпеки та від небезпеки астероїдів передбачається створити
службу спостереження за станом з таким розрахунком, щоб виявляти об’єкти
розміром близько 1 км за рік – два до його підльоту до Землі. На другому
етапі необхідно розрахувати його траєкторію і проаналізувати можливість
зіткнення із Землею. Якщо імовірність такої події велика, то необхідно
приймати рішення по знищенню або зміні траєкторії цього небесного тіла. З
цією метою передбачається використати міжконтинентальні балістичні
ракети з ядерною боєголовкою. Сучасний рівень космічних технологій дає
змогу створити такі системи перехоплення.
Тіла розміром близько 100 м можуть з’явитися у безпосередній близькості до
Землі досить зненацька. У цьому випадку уникнути зіткнення шляхом зміни
траєкторії практично нереально. Єдина можливість запобігти катастрофі – це
зруйнувати тіла на кілька дрібних фрагментів.
Величезний вплив на земне життя робить сонячна радіація. Сонячна радіація
є потужним оздоровчим і профілактичним фактором. Розподіл сонячної
радіації на різних широтах служить важливим показником, що характеризує
різні кліматогеографічні зони, що враховується у гігієнічній практиці під час
вирішення різних питань, пов’язаних із містобудуванням, тощо.
Уся сукупність біохімічних, фізіологічних реакцій, що протікають за участю
енергії світла, носить назву фотобіологічних процесів. Вивчення
особливостей взаємодії світла з біологічними структурами створило
можливість для використання лазерної техніки у офтальмології, хірургії
тощо.
Найактивнішою у біологічному відношенні є ультрафіолетова частина
сонячного спектру, яка біля поверхні Землі представлена потоком хвиль у
діапазоні від 290 до 400 нм. Інтенсивність ультрафіалетового
випромінювання36біля поверхні Землі не завжди стала і залежить від
географічної широти місцевості, пори року, стану погоди, ступеню прозорості
атмосфери. За хмарної погоди інтенсивність ультрафіалетового
випромінювання біля поверхні Землі може знижуватись до 80 %; за рахунок
запиленості атмосферного повітря це зниження складає від 11 до 50 %.
Бактерицидна дія штучного ультрафіалетового випромінювання
використовується також для знезаражування питної води. При цьому
органолептичні властивості води не змінюються, в неї не вносяться сторонні
хімічні речовини.
Однак дія ультрафіалетового випромінювання на організм і навколишнє
середовище не обмежується лише сприятливим впливом. Відомо, що
надмірне сонячне опромінювання приводить до розвитку вираженої еритеми
з набряком шкіри і погіршенням стану здоров’я. Найчастішим ураженням
очей при дії ультрафіалетових променів є фотоофтальмія. У цих випадках
виникає гіперемія кон’юнктиви, з’являються блефароспазм, сльозотечія і
світлобоязнь. Подібні ураження зустрічаються за рахунок відбивання
променів Сонця від поверхні снігу в арктичних і високогірних районах
(«снігова сліпота»). Відомий фотосенсибілізуючий ефект у осіб, особливо
чутливих до дії ультрафіалетових променів, під час роботи з
кам’яновугільним пеком. Підвищення чутливості до ультрафіалетових
променів спостерігається у хворих із свинцевою інтоксикацією, у дітей, що
перенесли кір, тощо.
Інфрачервоні промені за тривалої дії викликають і органічні зміни органа
зору. Інфрачервоні випромінювання з довжиною хвилі 1500–1700нм досягає
роговиці і передньої камери ока; коротші промені з довжиною хвилі до 1300
нм проникають до кришталика, у тяжких випадках можливий розвиток
теплової катаракти. Зрозуміло, що ця дія можлива лише при відсутності
належних заходів захисту робітників. Тому одним з найважливіших завдань
санітарного лікаря на відповідних підприємствах являється попередження
виникнення захворювань, пов’язаних з несприятливим впливом
інфрачервоного випромінювання.

Біологічні небезпеки
Світ навколо людини ділиться на живий та неживий. Відмітною особливістю
живих об’єктів є їх здатність рости та розмножуватися. Біологічними (біо від
грец. bios – життя) називаються небезпеки, що походять від живих об’єктів.
Всі об’єкти живого світу можна умовно розділити на кілька груп; а саме
мікроорганізми (Protista), гриби (Fundi, Mycetes), рослини (Plantae), тварини
(Ansmalia), люди (Homo sapiens).
Комплексна наука про живу природу називажться біологією. Предметом
вивчення біології є життя у всіх його проявах
Живий світ дуже різноманітний. Але є одна загальна дуже важлива
властивість усіх живих істот – це їх клітинна будова. Клітини – це цеглинки, з
яких складаються всі живі істоти, їх тканини, органи та організми в цілому.
Клітина – це найменша форма організованої живої матерії, здатна у
середовищі та умовах, які підходять для неї, існувати самостійно. Клітинну
будову живих об’єктів відкрив англієць Роберт Гук у 1665 р.

37Рослини, тварини, люди є багатоклітинними, а мікроорганізми, як правило,

істоти одноклітинні. Між різними живими істотами іде постійна боротьба. У
цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем.
Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі середовища життя
(повітря, вода, грунт), рослинний і тваринний світ, самі люди, штучний світ,
створений людиною та інші об’єкти.
Біологічні небезпеки можуть справляти на людину різну дію – механічну,
хімічну, біологічну та ін. Наслідком біологічних небезпек є різні хвороби,
травми різної важкості, у тому числі смертельні. Виходячи з принципу
доцільності, домінуючого у природі, можна стверджувати, що всі живі істоти
виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з
них є небезпеками.
Знання біологічних небезпек – це одна з умов успішного захисту людини від
небезпек взагалі та біологічних, зокрема. У кожній групі живих істот
розрізняють кілька типів, що поділяються на загони; в загонах – кілька класів;
у кожному класі
– кілька порядків; останні поділяються на родини, що складаються з рядів, а
ряди поділяються на види.
Кожен живий об’єкт має свою назву, яка складається з двох слів. Перше
слово, що пишеться з великої літери, означає назву роду даного організму, а
друге є його видовим елементом. Таку бінарну номенклатуру ввів шведський
вчений Карл Лінней.
Деякі мікроби нагадують своїми діями тварин, інші – рослин. Щоб зрозуміти
суть та характер біологічних небезпек, розглянемо докладніше кожну групу
живих істот.
Мікроорганізми – це найменші, здебільшого одноклітинні істоти, яких можна
побачити тільки у мікроскоп, характеризуються величезною різноманітністю
видів, здатних існувати у різних умовах. Мікроорганізми виконують корисну
роль у круговороті речовин у природі, використовуються у харчовій та
мікробіологічній промисловості, при виробництві пива, вин, ліків.
Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони
викликають хвороби рослин, тварин та людини. Такі хвороби як проказа,
чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи
забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство
довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було
і засобів боротьби із заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання
людини іноді набували масового розповсюдження, яке називається епідемією,
або пандемією.
Широке розповсюдження заразних хвороб тварин називається епізоотією, а
рослин – епіфітотією.
Мікробіологія вивчає мікроорганізми, їх систематику, морфологію, генетику,
роль у круговороті речовин у природі, патогенну дію, що призводить до
хвороб людини, тварин та рослин.

Мікроорганізми дуже різноманітні. Їх іноді називають просто мікробами (від

mikrosмалий та biosжиття). Виходячи з самої назви, мікроорганізми дуже
маленькі об’єкти. Тому мікробіологи використовують дрібні одиниці, такі як
мікрометр, нанометр і навіть ангстрем. Більшість бактерій мають
величину 0,5-1 мкм, гриби дріжджів – 5-10мкм. Самі дрібні бактерії мають в
діаметрі близько десятої мікрометра.
Окремі види бактерій та грибів досягають у довжину кількох міліметрів
та навіть сантиметрів. Але, як правило, мікроорганізми – це живі істоти дуже
малих розмірів, які людина без допомоги мікроскопа побачити не може.
Мікроплазми – це вид мікроорганізмів, що мешкають у водоймищах,
гної. Патогенні мікроплазми викликають хвороби людини (пневмонію),
тварин (запалення легенів), розлади.
Бацили (від лат. Bacilium) – це бактерії що мають вигляд паличок, які
утворюють внутрішньоклітинні спори.Аероби – організми, здатні до життя
тільки у присутності атмосферного кисню.Анаероби – організми, здатні до
життя тільки за відсутності атмосферного кисню.
Бактеріологія – розділ мікробіології, що вивчає бактерії.
Види мікроорганізмів. Серед патогенних мікроорганізмів розрізняють
бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, найпростіші.
Найпростіші складаються із однієї клітини. Частіше всього вони
мешкають у водоймищах. Приклади найпростіших тварин: амеба, радіолярія,
грегарина,
евглена, трипаносома, міксоспоридія, парамеція.
Трипаносоми мають розмір 12 – 100 мкм, є паразитами крові й тканин
людини та хребетних тварин. Переносники – кровосисні комахи (муха цеце).
Викликають захворювання трипаносомоз, на яке хворіють люди і тварини
(лихоманка, ураження лімфатичних вузлів та ін.). Захворювання людей
називають сонною хворобою (африканський трипаносомоз) або хвороба
Шагаса (американський трипаносомоз).
 Евглена – водиться переважно у мілких прісних водоймищах, часто
викликає «цвітіння води, відомо близько 60 видів, довжина до 0,1 мм.
Незважаючи на свою назву, найпростіші мають будову навіть складнішу,
ніж окрема клітина. «Знехтував» найпростішими і Карл Лінней, описавши їх
як один рід, названий «хаос інфузоріум». Лише через два сторіччя після
відкриття Левенгука вчені встановили, що такі тяжкі захворювання як
малярія, сонна хвороба, що переслідували людину з давніх часів,
викликаються паразитами найпростішими.
Звичайні розміри найпростіших 1/20 – 1/7 мм. Їх можна побачити без
мікроскопа (око людини розрізняє предмети розміром до 0,1 мм.
Розмножуються вони поділом кожні 3 год.
Бактерії – типові представники мікроорганізмів. Бактерії, що мають
форму правильних кульок, називаютькоками. Групи коків
називаютьстафілококами абострептококами. До коків відносять збудників
різних інфекційних хвороб. Дуже багато бактерій мають форму паличок,
наприклад кишкова паличка, що мешкає в нашому організмі (Eschericha coli),
– збудник тифу (Salmonella typhi), дизентерії (Shigella dysenteriae).
Електронний мікроскоп дає змогу побачити і органи руху бактерій – тоненькі
джгутики.
Бактерії – всюдисущі та дуже витривалі. Їх знаходили у воді гейзерів з
температурою близько 100 0С, у вічній мерзлоті Арктики, де вони пробули
більше 2 млн років, не загинули у відкритому космосі, а також під дією
смертельної для людини дози радіації. Є серед них бактерії – хижаки, які
ловлять найпростіших. Деякі бактерії живляться аміаком, метаном. Їх
намагались використовувати для «поїдання» метану в шахтах.
Розмножуються бактерії най простішим діленням надвоє, у сприятливих
умовах через кожні 20 хв.
Бактеріальними захворюваннями є чума, туберкульоз, холера, правець,
проказа, дизентерія, менінгітта ін. Від чуми в середні віки загинули десятки
мільйонів людей. Ця хвороба наводила на людей панічний жах. Вважається,
що у ХХ ст. небезпека чуми зникла.
Туберкульозні бактерії відкрив Р. Кох у 1882 р., але повністю ця хвороба
не переможена. Холера в Європу занесена у 1816 р., до 1917 р. в Росії
холерою перехворіло більше5млнлюдей,половиназякихпомерла.
Заразвипадкихолерирідкі.
Правець уражає нервову систему. Хвороба переможена за допомогою
профілактичних щеплень.
Випадки захворювання проказою стали рідкими. Людей, що захворіли як
і раніше поміщають у лепрозорії.
 Віруси (від лат. virus – яд) – найдрібніші неклітинні частинки, що
складаються із нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкової оболонки
(кансиду). Мають вигляд палички, сферичні тощо. Розмір від 20 до 300 нм і
більше. Віруси – внутрішньоклітинні паразити: розмножуючись тільки у
живих клітинах, вони використовують їх ферментативний апарат і
перемикають клітину на синтез зрілих вірусних частинок – віріопів. Віруси
дрібніші бактерій у 50 раз. Їх не видно у світловому мікроскопі. Вони не
затримуються найтоншими фарфоровими фільтрами. Віруси розповсюджені
повсюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Вивченням вірусів
займається наука вірусологія.
Отже, віруси мають наступні особливості, порівнюючи з бактеріями. Для
вірусів характерна така властивість як фільтрованість, тобто вони проходять
через фільтри.
Віруси від бактерій не здатні існувати та розмножуватися самостійно.
Кожна бактерія є клітиною, що має свій обмін речовин. Бактерії здатні рости
та розмножуватися на штучних поживних середовищах. Віруси, як справжні
клітинні паразити, повністю залежать від обміну речовин
уклітині-хазяйці.Бактерії та живі клітини організму завжди містять одночасно
два типи нуклеїнових кислот: рибонуклеїнову (РНК) та
дезоксирибознуклеїнову (ДНК) кислоти. Віруси містять тільки один вид
нуклеїнової кислоти – або РНК, або ДНК.
Віруси здатні «нав’язати» свою генетичну інформацію спадковому
апарату ураженої ним клітини. Віруси заражають клітину і заставляють її
допомагати їх розмноженню. Це, як правило, закінчується загибеллю клітини.
Віруси, на відмінну від бактерій, розмножуються лише в живих клітинах.
Вірусними захворюваннями є віспа, сказ, грип, енцефаліт, кір, свинка,
краснуха, гепатит та ін. Давні рукописи донесли до нас описи страшних
епідемій віспи, у яких загинуло до 40 % хворих. Англієць Едвард Дженнер у
1796 р. запропонував свій метод вакцинації, поклавши тим самим початок
боротьби з цією недугою. Але тільки у 1980 р. ВОЗ заявила про те, що віспа
переможена. Тепер дітям, що народилися після 1980 р. не роблять щеплення
віспи.

Сказ – смертельна хвороба людини і тварин, відома з глибокої давнини.

Найчастіше сказ вражає собак. Хворіють на сказ також вовки, кішки, щурі,
ворони та інші тварини.Щеплення – єдиний надійний засіб проти сказу.
Перше щеплення проти сказу було зроблене Луї Пастером у 1885 р. Дитина,
сильно покусана скаженою собакою, не захворіла. Людину, що захворіла на
сказ, вилікувати неможливо. Прихований (інкубаційний) період хвороби
тягнеться від 8 днів до
року.Томуприбудь-якомуукусітварининеобхіднозвертатисядолікаря.
У1981 р. у Сан-Франциско(США) були виявлені люди, хворі
незвичайними формами запалення легенів та пухлин. Захворювання
закінчувалося смертю. Як виявилося, у цих хворих був різко послаблений
імунітет (захисні властивості) організму. Ці люди стали гинути від мікробів,
які викликають у звичайних умовах
тількилегкенездужання.ХворобуназвалиСНіД-синдромомнабутогоімунодефіц
иту.
Віруси СНіДу передаються під час переливання крові, нестерильними
шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним
молоком. Перші півроку-рік,а іноді і протягом кількох років після зараження
у людини не помітно ніяких ознак хвороби, але вона є джерелом вірусу і
може заразити людей навколо себе. До цього часу ліків проти СНіДу не
знайдено. СНіД називають «чумою ХХ сторіччя».
Епідемія грипу описана Гіппократом ще у 412 р. до н.е. У ХХ ст. були
відмічені 3 пандемії грипу. У січні 1918 р. в Іспанії з’явилися повідомлення
про епідемії грипу, які отримали назву «іспанка». «Іспанка» обійшла весь
світ, заразивши близько 1,5 млрд людей (проминула лише кілька загублених в
океані острівків) і забрала 20 млн життів – більше, ніж перша світова війна.
У1957 р. близько 1 млрд людей захворіли «азіатським грипом», загинуло
більше 1 млн людей. У 1968-1969р. на планеті Земля лютував «гонконгський
грип». Кількість епідемій грипу, як не дивно, з кожним сторіччям зростає: у
ХV було 4 епідемії, у ХVІІ – 7, у ХІХ – аж 45.
Чому до цього часу немає надійних щеплень проти грипу? Виявляється,
що вірус грипу дуже швидко змінюється. Не встигли лікарі створити вакцину
проти однієї форми грипу, як збудник хвороби з’являється вже в новому
вигляді.
Рикетсії (за ім’ям американського вченого Ricketts) – мілкі хвороботворні
бактерії, розмножуються у клітинах хазяїна (так само як віруси). Збуджують
рикетсіози (висипний тиф, ку-лихоманкута ін.) у людини та тварин.
Рикетсіоз, те саме, що й ку-лихоманка.Ку-лихоманка(рикетсіоз Q) –
гостре інфекційне захворювання людини та тварин, викликане рикетсіями.
Ознаки захворювання: головний біль, слабкість, безсоння, біль у м’язах. У
тварин хвороба протікає без симптомів. Людина заражається від тварин.
Спірохети – мікроорганізми, клітини яких мають форму тонких
звивистих ниток. Мешкають у грунті, стоячих та стічних водах. Патогенні
спірохети – збудники сифілісу, тифу, лептоспірозу та інших захворювань.
Спірохетози – захворювання людини й тварин, викликані патогенними
спірохетами.
Актиноміцети – мікроорганізми з рисами бактерій та найпростіших
грибів. Розповсюджені у грунті, водоймищах, повітрі. Деякі види є
патогенними, викликають такі захворювання як актиномікоз, туберкульоз,
дифтерію та ін.