МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛІСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра лісівництва, лісових культур та таксації лісу

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з навчальної дисципліни
«Безпека життєдіяльності»

для підготовки фахівців усіх спеціальностей

освітнього рівня
«бакалавр»

Укладач: професор, д.б.н., О. П. Житова

Житомир–2022
 Зміст

Передмова………………………………………………………………………....3
Тема 1. Вступ до курсу. Безпека життєдіяльності людини … ......................... ..5
Тема 2. Небезпека. Ризик як кількісна оцінка небезпек ..................................... .9
Тема 3. Надзвичайні ситуації, причини їх виникнення та складові……………
системи їх моніторингу……………………………………………………….…14
Тема 4. Державна політика у фері цивільного захисту Україні в умовах
надзвичайних ситуацій ...................................................................................... .28
Тема 5. Природні загрози та техногенні небезпеки, їхні види та властивості..40
Тема 6. Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики……….47
Тема 7. Радіаційна безпека ............................................................................... ..48
Тема 8. Хімічні фактори небезпек………………………………………………....53
Тема 9. Основи пожежної безпеки……………………………………………..62
Тема 10. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі ....................... 78
Тема 11. Працездатність та надійність лдини-оператора…………………….91
Тема 12. Психологічна надійність л.юдини та її рольу забезпеченні
безпеки…………………………………………………………………………....95
Тема 13. Раціональне харчування як необхідна умова життєдіяльності
людини…………………………………………………………………………...98
Тема 14. Основи електробезпеки……………………………………………...105
Тема 15. Організація та принципи захисту населення та територій у разі
загрози та виникнення надзвичайних ситуацій………………………….…...117
Тема 16. Організація та проведення заходів щодо надання допомоги
потерпілим і життєзабезпечення населення у надзвичайних
ситуаціях……………………………………………………………………..…122
Література………………………………………………………………………131

2
 Передмова

Конспект лекцій з дисципліни «Безпека життєдіяльності» призначено

для студентів навчальних закладів екологічного напрямку навчання, для
фахівців, які працюють в галузі сільського господарства, екології. В ньому
викладено основні аспекти безпеки життєдіяльності у світлі взаємодії в
системі «людина–життєве середовище». Наведено основні характеристики
надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження.
Метою вивчення дисципліни є набуття студентом компетенцій, знань,
умінь і навичок для здійснення професійної діяльності за спеціальністю з
урахуванням ризику виникнення техногенних аварій й природних
небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до
несприятливих наслідків на об’єктах господарювання, а також формування
у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.
Завдання вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями,
вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов'язковим
урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та
захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування
мотивації щодо посилення особистої відповідальності за забезпечення
гарантованого рівня безпеки функціонування об'єктів галузі, матеріальних
та культурних цінностей в межах науково – обгрунтованих критеріїв
прийнятного ризику.
Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» базується на засадах
інтеграції теоретичних і практичних знань.

Загальнокультурні компетенції охоплюють:

 культуру безпеки і ризик – орієнтоване мислення, при якому питання
безпеки, захисту й збереження навколишнього середовища
розглядаються як найважливіші пріорітети в житті й діяльності;
 знання сучасних проблем і головних завдань безпеки життєдіяльності
та вміння визначити коло своїх обов'язків з питань виконання завдань
професійної діяльності з урахуванням ризику виникнення небезпек,
які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до
несприятливих наслідків на об'єктах господарювання;
 вміння оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки,
безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних
ситуацій та обґрунтувати головні підходи та засоби збереження життя,
здоров'я та захисту працівників в умовах загрози і виникнення
небезпечних та надзвичайних ситуацій;
 здатність приймати рішення щодо безпеки в межах своїх повноважень.

3
 Професійні компетенції за видом діяльності охоплюють:
 виробничо-технологічна діяльність;
 організаційно-управлінська діяльність;
 проектно- конструкторська діяльність;
 педагогічно-консультативна діяльність;
 контрольно – консультативна діяльність.

4
 Тема 1. Вступ до курсу. Безпека життєдіяльності людини

План

1. Безпека життєдіяльності , предмет, мета, завдання.

2. Система «людина – життєве середовище» та її компоненти.
3. Правові, нормативні документи з безпеки життєдіяльності.

1. Безпека життєдіяльності , предмет, мета, завдання. З розвитком

цивілізації та науково-технічного прогресу проблеми відносин між природою
та суспільством постійно загострюються. Сьогодні у світі забруднення
навколишнього середовища обумовлено різким збільшенням обсягів
промисловості та сільського виробництва, розвитком транспорту, енергії,
хімізації, зростанням урбанізації. Серед негативних наслідків науково-
технічного прогресу дедалі більшого розмаху набуває забруднення
атмосфери повітря, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищення
запасів природних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем,
посилений вплив різних факторів ( шуму, електромагнітних полів, вібрацій )
на організм людини. Таким чином, надзвичайна проблема сьогодення
насування екологічної кризи. На початку XXI століття людство вже реально
усвідомило можливість закінчення свого існування на землі. Людству почала
загрожувати небезпека повільного вимирання. Статистика свідчить, що
рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато
перевищує аналогічні показники розвинутих країн. Зокрема, загальний
рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку зростає. У такій
ситуації зрозуміло, що для усунення вище перерахованих проблем необхідно
переглянути традиційні методи природокористування та докорінної
перебудови господарської діяльності. Негативні прогнози щодо глобальної
соці екологічної ситуації спонукали науковців для проведення спеціальних
досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине
завдання – збереження рівноваги в природі та задоволення вимог життя, які
весь час зростають все це зумовило появу нової дисципліни «Безпека
життєдіяльності».
Безпека життєдіяльності – це наука, спрямована на вивчення
загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей,
наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та
життя людини і середовища її проживання від небезпек. Це якісно нова
дисципліна, яка вивчає небезпеки, що загрожують людям, закономірності їх
виявлення та способи захисту від них. Загалом курс безпеки життєдіяльності
ґрунтується на знаннях психології, фізіології, інженерної психології, охорони
праці, екології, соціології, цивільного захисту.
Мета дисципліни – це вивчення діяльності людини та створення умов
безпеки в середовищі її умов існування.
Завданням «Безпеки життєдіяльності» є розробка методів прогнозування,
виявлення та ідентифікації шкідливих факторів і вивчення
5
 їх впливу на людину і навколишнє середовище. Hазом з тим розробляються
засоби і способи захисту людей в умовах виникнення надзвичайних ситуацій
техногенного, природного характеру та під час війни. Необхідно зауважити, що
безпека життєдіяльності є багатопрофільною галуззю знань про закони
природозберігаючого формування техносфери планети та її збалансованого
економічного розвитку.

Після вивчення курсу БЖД сучасному спеціалісту потрібно:

*– ідентифікувати небезпечні і шкідливі фактори та створювати безпечні
умови життєдіяльності;
*– вміти визначити способи захисту людей в умовах як повсякденного
життя, так і в умовах надзвичайних ситуацій
*– мати практичні навики щодо захисту життєдіяльності від шкідливого
впливу параметрів середовища мешкання та вражаючих факторів осередків
ураження у надзвичайних ситуаціях.
*–здійснювати безпечну і екологічну експлуатацію систем і об’єктів
*– проводити контроль параметрів і рівні їх негативного впливу на
організм людини та їх відповідність нормативним вимогам.

1. Система «людина – життєве середовище» та її компоненти.

Неможливо вивчати людину, її особистості, колектив, суспільство
не враховуючи їх місце в навколишньому середовищі. Тому БЖД вивчає
людину і її навколишнє середовище саме в системі “людина – життєве
середовище”.
Система – сукупність взаємопов’язаних компонентів які взаємодіють між
собою таким чином, що досягають певний результат.
Компоненти – це не лише матеріальні об’єкти, а й стосунки і зв’язки між
цими об’єктами.
Існує 3 види систем. Система, одним з якої є людина називається
ерготичною. Приклади ерготичних систем: “людина – природне
середовище”, “людина – машина – навколишнє середовище”, “людина –
машина”. Є також біологічні системи (рослина, людина, тварина) та
технічні системи (будь-який пристрій).
В цілому будь-який предмет може розглядатися у БЖД як системне
утворення. Системи мають свої властивості, яких немає і не може бути у
компонентах що складають її. Ця властивість систем зветься
емерджентністю. Будь яка система є складовою частиною іншої системи,
або ж входить до іншої системи як її елемент. Проте, окремі компоненти
будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні елементи
системи.
Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним
елементом. Система «людина – життєве середовище» є складною
системою, тому, що в неї входить велика кількість компонентів, між якими

6
існує велика кількість зв’язків. Зокрема ця система має велику кількість
емерджентних властивостей.
Людина – є одним з компонентів системи «людина – життєве
середовище», в якій розуміється не лише одна істота, а й група людей,
колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, людства загалом.
Другим компонентом зазначеної системи є життєве середовище.
Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може
перебувати в даний час людина і функціонують системи її
життєзабезпечення. Життєве середовище складається з трьох компонентів
– природного, соціального та техногенного середовищ.
Природне середовище утворене природними об’єктами. Природні
об’єкти утворюють поля, озера, луки, ліси, моря, океани, континенти,
космічні об’єкти. У природному середовищі переважно діють закони
природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні та біологічні. Другим
компонентом життєвого середовища є соціум.
Соціум – специфічна система, що за своїми особливими законами, які
характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє велика
кількість людей. Результатом їх взаємодії стають особливі умови
життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих
соціальних групах. Ці умови можуть впливати на інших людей, які не
входять до цих груп. У сучасному суспільстві кожна людина належить до
безліч різних форм і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка
забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є
членом сім’ї, навчатися в школі, у інших навчальних закладах, працює,
користується громадським транспортом, тощо. Кожного разу вона є
членом окремої соціальної спільноти.
Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднаних відносно
стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки,
умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй
неповторної своєрідності, цільності. Соціальні спільноти поділяються на
групові (класи, верстви), масові (учасники суспільних рухів, аудиторія
глядачів), соціально-родинні (сім’я, рід), етнічні (етнос, народність, нація),
соціально-територіальні (мешканці житлових будинків, сіл, районів,
областей, тощо). Соціальні спільноти (рід, сім’я, плем’я) забезпечили
людям не тільки вцілення, а й заклад основ подальшого прогресу, розвитку
цивілізації.
Третім компонентом життєвого середовища є житло, транспорт,
знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні та
свійські тварини, сільськогосподарські рослини, матеріальна культура
створена людством за час її існування. Таке середовище називається
техногенним або техносферою. Техносфера утворена в процесі трудової
діяльності людини. Техногенне середовище поділяється на побутове та
виробниче.

7
 Побутове середовище – середовище проживання людини, що містить
сукупність житлових будівель, споруд спортивно культурного
призначення, а також комунально побутових організацій та установ.
Виробниче середовище – середовище в якому людина здійснює свою
трудову діяльність. Воно включає підприємства, організації установи,
комунікації тощо.

2. Правові, нормативні документи з безпеки життєдіяльності.

Правову основу безпеки життєдіяльності становить Конституція

України за своїми юридичними особливостями і своїми принципами.
Конституційні норми закладають суть безпеки, це норми-принципи, та
вказують на цілі подальшого розвитку і реалізацію правового забезпечення
безпеки життєдіяльності.
Реалізація і розвиток основних конституційних положень, які
регламентують суспільні правовідносини, безпосередніми суб’єктами яких
є “особа” – “держава”, здійснюється як за допомогою чинних
фундаментальних нормативно – правових актів (Кодексів України про
адміністративні порушення та Кримінального) так і спеціальних. В першу
чергу це “Основи законодавства України про охорону здоров’я”. Закон
регулює можливість надання допомоги хворим громадянам, а також
встановлює органи, що створюють систему цієї допомоги. Крім того, він
створює самостійне правове забезпечення прав людини на існування.
Ефективним засобом подолання екологічної кризи в Україні є правове
забезпечення природоохоронної діяльності на основі законодавства про
охорону навколишнього середовища: “Про охорону навколишнього
природного середовища”; “Про охорону атмосферного повітря”; “Лісовий
кодекс України”; “Про тваринний світ”; “Про природно заповідний фонд”;
“Водний кодекс України”.

Контрольні питання
1. Охарактеризуйте систему «людина – життєве середовище».
2. Як забезпечується нормативно-правова база системи Безпеки
життєдіяльності.
3. Розкрийте суть навчальної дисципліни Безпека життєдіяльності.

8
 Тема 2. Небезпека. Ризик як кількісна оцінка небезпек

План

1. Поняття про небезпеку і безпеку.

2. Поняття про ризик. Концепція прийнятого ризику.

1. Поняття про небезпеку і безпеку

Безпека – це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини
соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
Небезпека – це негативна властивість матерії, яка проявляється у
здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне
джерело шкоди.
Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний характер
(відтінок), який головним чином залежить від:
*– рівня соціального і духовного розвитку особистості;
*– ситуації суспільного устрою, які позитивно чи негативно
впливають на світосприйняття громадянина.

Джерела небезпеки: * – природні процеси та явища

* – елементи техногенного середовища
* – людські дії, що криють у собі загрозу
небезпеки

Номенклатура – Перелік назв, термінів, систематизованих за

окремими ознаками. В окремих випадках складається номенклатура небезпек
для окремих об’єктів ( підприємств, цехів, професій, місць праці)
Ідентифікація небезпек – це знаходження типу небезпек та встановлення
її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи
ліквідації наслідків.
Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для
оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою
небезпеки є ступінь ризику.
Взаємозв’язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією
(небезпекою) та небезпечним фактором ілюструє таблиця 1.

Таблиця 1
Взаємозв’язок між джерелом небезпеки, небезпекою
та небезпечним фактором
Джерело небезпеки Небезпека Небезпечний фактор
(небезпечна ситуація)
Повінь Затоплення Підвищення рівня
населеного пункту води, низька температура
Вибух на шахті Завал Уламки від вибуху,
гази
9
 Найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:
*– небезпека реально існує;
*– людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
*– людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх, або їх
засоби неефективні.
Наявність потенційної небезпеки в системі людина – навколишнє
середовище не завжди супроводжується негативним впливом на людину.
Для реалізації такого впливу необхідно щоб виконувались три умови:
небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки,
людина не має достатніх засобів захисту.

Таксономія небезпек класифікація та систематизування явищ, процесів,

об’єктів які здатні швидко завдавати шкоди людині.

Небезпеки класифікуються таким чином:

*– за природним походженням (природні, техногенні, екологічні)
*– за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні)
*– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера)
*– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі)
*– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна)
*– за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожньо-
транспортна, виробнича)
*– за структурою (прості, складні, похідні)
*– за характером дії на людину (активні, пасивні)
Найбільш поширеною класифікацією небезпек життєдіяльності людства
є класифікація за джерелами походження: всі небезпеки поділяються на 4
групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані.
Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать
до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного,
техногенного (матеріально-культурного) та соціального.
До четвертої групи належать: природно-техногенні, природно-
соціальні, та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація
різних елементів життєвого середовища.
Більшість джерел небезпеки мають комбінований характер:
*– Природно-техногенні небезпеки – кислотні дощі, пилові бурі,
зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища,
породжені людською діяльністю.
*– Природно соціальні небезпеки – наркоманія, епідемія інфекційних
захворювань венеричні захворювання, СНІД та інші.
*– Соціально-техногенні небезпеки – професійна захворюваність, масові
психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і
підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними
засобами), токсикоманія.

10
 2. Поняття про ризик. Концепція прийнятого ризику.
Ризик це усвідомлена можливість небезпеки або ж ймовірність
небезпеки. Ризик (R) визначається на відношення кількості подій з
небажаними наслідками(n) до максимальної можливої їх кількості (N) за
конкретний період часу R= n/N.
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та
групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає
максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику –
максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної
кількості за певною ознакою. Зокрема в групу можуть входити люди, що
належать до однієї професії, віку, статі; Групу можуть складати також
транспортні засоби одного типу.
Ризиковий баланс – відносно безпечний матеріал або частина
обладнання за певних умов може ставати небезпечним. Існує ризиковий
баланс між відомими перевагами та недоліками консервантів, що
використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами
використання радіації для медичної діагностики і лікування ( радіаційна
терапія) та відомими загрозами людському здоров’ю від впливу радіації.
Безпека є відносним поняттям того, що не існує абсолютної безпеки для
всіх обставин та умов.
Сутність концепції прийнятого або допустимого ризику полягає у
прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний
час.
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні
інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно
врахувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене
миритися.
Максимально прийнятим рівнем індивідуального ризику загибелі
людини вважається ризик який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається
індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 108 на рік.
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятий,
граничнодопустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має на стільки малий рівень, що він перебуває в
межах допустимих відхилень природного рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може
прийняти (дозволити) враховуючи техніко-економічні та соціальні
можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не
повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у
переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної
безпеки, неможливо.
Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або
певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень
11
 зменшення шкоди, якій очікується в результаті їх запровадження. Такий
підхід до зменшення ризику небезпеки зветься Управління ризиком.
Як вже зазначалось, жодна система, чи операція не гарантує
абсолютної безпеки. Доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося,
наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. Аналіз небезпек
починають з грубого дослідження яке дозволяє в основному
ідентифікувати джерела небезпек. Основними методами небезпек є
попередній аналіз небезпек та аналіз дерева помилок.
Попередній аналіз небезпек – це аналіз загальних груп небезпек,
присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю.
Попередній аналіз небезпек використовується у такому порядку:
*– вивчають технічні характеристики об’єкта, системи чи процеси, а
також джерела енергії, що використовується, робоче середовище,
матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості.
*– визначають закони, стандарти, правила, для яких
розповсюджуються на даний об’єкт, систему чи процес.
*– перевіряють технічну документацію та її відповідність законам,
правилам, принципам і нормам безпеки.
*– складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані
джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти) чинники, що
викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведені попереднього аналізу небезпек особливу увагу
приділяють наявності вибухопожеженебезпечних та токсичних речовин,
виявленню компонентів об’єкта, в яких можлива їх присутність,
потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при
підвищенні тиску.
Аналіз дерева безпек вважається одним з найбільш корисних
аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при
оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Цей аналіз
використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від
загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих
умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь
чином вплинуть на ці наслідки. При аналізі дерева помилок в процесі
системної безпеки небажані події відносять до кінцевої події. Це загальний
або відомий, результат можливого ряду подій, характер яких може чи не
може бути відомий, поки не проведено розслідування. Оскільки аналітик
починає ідентифікувати окремі події, які сприяли кінцевій події, може бути
побудовано дерево помилок. Розташовуючи кожний фактор у
відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись
будь-які пошкодження в системі, який зв’язок існує між подіями, яка
взаємодія відбулась ( чи не відбулась, але може відбутись ).

12
 Контрольні питання
1. Назвіть класифікацію джерел небезпек.
2. Охарактеризуйте поняття «номенклатура небезпек», «квантифікація»,
«ідентифікація» та «таксономія».
3. Що таке ризик, ризиковий баланс?
4. У чому полягає сутність концепції прийнятого або допустимого
ризику.

13
 Тема 3. Надзвичайні ситуації, причини виникнення та складові їх
моніторингу

План
1. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.
2. Оцінка збитків від наслідків надзвичайних ситуацій.
3. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

1. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій

Пріоритетним завданням проголошеної в Україні стратегії гарантування

безпеки людини, суспільства та держави є запобігання виникненню
надзвичайних ситуацій та забезпечення стійкості території, адміністративно
територіальних одиниць та об’єктів економіки. Нині ситуація в Україні щодо
небезпечних подій характеризується як складна. Тенденція зростання кількості
надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як
серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству, а також навколишньому
середовищу, зокрема стабільності розвитку економіки країни. Згідно з
термінологією, прийнятою в законодавстві України, надзвичайна ситуація
(НС) – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій
території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією,
катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі
епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, що призвело (може призвести)
до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, здійснення там
господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.
Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій в Україні є:
надзвичайне техногенне навантаження території; низький рівень застосування
прогресивних ресурсозберігаючих і еколого безпечних технологій;
незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення високотоксичних,
радіоактивних та побутових відходів; низька професійна підготовка персоналу
та населення до дій в екстремальних умовах; недостатня увага керівників
відповідних органів державного управління до проведення комплексу заходів,
спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям природного і
техногенного характеру та зниження їх наслідків та ін.
Загальні ознаки надзвичайних ситуацій :
• – наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх
життєдіяльності;
• – заподіяння значних економічних збитків;
• – істотне погіршення стану довкілля.
До надзвичайних ситуацій призводять стихійні лиха природного
характеру, аварії, катастрофи, збройні конфлікти, терористичні акти та інші
події, такі як епідемії, епізоотії та ін.

Розрізняють дві категорії аварій :

І категорія – до неї належать аварії, внаслідок яких загинуло 5 чи
14
травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних речовин та
інших небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства;
збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому
природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи
основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя та здоров’я
працівників підприємства чи населення;
ІІ категорія – до неї належать аварії, внаслідок яких загинуло до 5 чи
травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні
конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя та здоров’я працівників
цеху, ділянки (враховується цех, ділянка з чисельністю працівників 100 осіб і
більше).
Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування,
тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання автоматичних
захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, ділянок і
окремих об’єктів, падіння опор та обривів дротів ліній електропередач не
належать до аварій, що мають категорії.
Залежно від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення
надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють чотири класи
надзвичайних ситуацій:
*– техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі,
неспровоковані вибухи або їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду)
небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове
руйнування споруд і будівель, аварії на інженерно-технічних спорудах,
гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;
*– природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні,
гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр,
природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність
людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських
рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери
тощо;
*– соціально-політичного характеру – пов’язані з протиправними діями
терористичного й антиконституційного спрямування : здійснення або реальна
загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення, затримання
важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку, і
телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна),
викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників,
встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення та
захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
*– військового характеру – пов’язані з наслідками застосування зброї
масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають
вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і
гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин і
відходів, нафтопродуктів, вибухів, транспортних та інженерних комунікацій
тощо.
Залежно від територіального поширення, обсягів, заподіяних або
очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють
15
чотири рівні надзвичайних ситуацій:
*– загальнодержавний – надзвичайна ситуація, що розвивається на
території двох або більше областей (Автономної Республіки Крим – АРК, міст
Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у
разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що
перевищують власні можливості окремої області (АРК, міст Києва та
Севастополя), але не менш як одного відсотка обсягу видатків відповідного
бюджету (табл. 8.1).

Таблиця 3.1
Критерії визначення рівня надзвичайної ситуації
Рівень Порушено умови
Загинуло,
надзвичайної Постраждало, осіб життєдіяльності населення понад 3
осіб
ситуації доби, осіб
Державний 10 300 50 тис.
3 урахуванням
5 100 10 тис.
збитків
Надзвичайна ситуація поширилась або може поширитись на
територію інших держав.
Територіальне
Надзвичайна ситуація поширилась на територію двох регіонів, а
поширення
для її ліквідації необхідні ресурси в обсягах, що перевищують можливості
цих регіонів, але не менше ніж одного відсотка видатків їх бюджетів
Регіональний 5 100 10 тис.
3 урахуванням
3—5 50—100 1—10 тис.
збитків
Надзвичайна ситуація поширилась на територію двох регіонів, а
Територіальне
для її ліквідації необхідні ресурси в обсягах, що перевищують можливості
поширення
цих регіонів, але не менше ніж одного відсотка видатків їх бюджетів
Місцевий 2 50 1 тис.
3 урахуванням
1—2 20—50 100—1 тис.
збитків
Надзвичайна ситуація поширилась на територію, загрожує
Територіальне
довкіллю, населеним пунктам, спорудам, а для її ліквідації необхідні
поширення
ресурси в обсягах, що перевищують можливості цього об'єкта
Об'єктовий Критерії надзвичайної ситуації не досягають зазначених показників

*– регіональний – надзвичайна ситуація, що розвивається на території

двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення, АРК,
областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію
суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні
матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості
окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного
бюджету;
*– місцевий – надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційного
небезпечного об’єкта, загрожує поширенням ситуації або її вторинних
наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також
16
коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що
перевищують можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менш як
одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня
належать також усі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-
комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків
потенційно небезпечних об’єктів;
*– об’єктовий – надзвичайна ситуація, що не підпадає під зазначені вище
визначення, тобто така, що розгортається на території об’єкта або на самому
об’єкті і наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної
зони.

2. Оцінка збитків від наслідків надзвичайних ситуацій

Аналіз впливу різних природних явищ на людину, суспільство й об’єкти

матеріальної культури, аварій у сфері виробничої діяльності суспільства
свідчать, що вони часто супроводжуються людськими жертвами. Зокрема,
можуть завдавати шкоди здоров’ю людей, довкіллю, значні матеріальні втрати
і порушувати умови життя населення, тобто утворювати сукупний соціально –
економічний збиток. У загальному випадку до економічних наслідків
небезпечних подій належать: скорочення основних виробничих потужностей у
результаті їх повного або часткового руйнування, втрати об’єктів соціально-
культурної сфери, вилучення з господарського обороту сільськогосподарських,
лісових і водяних угідь, скорочення трудових ресурсів і робочої сили;
зниження рівня життя населення, непрямі збитки і збитки втраченої вигоди в
сфері матеріального виробництва і послуг, витрати суспільства на ліквідацію
їхніх наслідків тощо. Економічний збиток диференціюється на прямий,
посередній, збиток від втраченої вигоди, витрати на ліквідацію наслідків
небезпечних ситуацій.
Прямий збиток складається з господарського і демографічного.
Елементи прямого господарського збитку: руйнування будинків культурно-
побутового призначення, виробничих, адміністративних господарських
будинків і споруд, вихід з ладу транспортних засобів, верстатів, устаткування;
втрата запасів сировини і матеріалів, готової продукції, сільськогосподарських,
лісових, водяних угідь; зниження обсягу виробництва. Елементи прямого
демографічного збитку: зменшення трудових ресурсів за рахунок загибелі
населення, міграційного відтоку з зони надзвичайної ситуації, скорочення
робочої сили внаслідок тимчасової втрати працездатності.
Непрямий збиток утворюється в результаті дії вторинних вражаючих
чинників надзвичайних ситуацій. До елементів непрямого збитку належать:
економічні втрати суб’єктів господарської діяльності, списання як безнадійної,
кредиторської заборгованості потерпілих від надзвичайних ситуацій
підприємств, компенсації, матеріальна допомога й інші одноразові виплати
потерпілим, додаткові витрати, що пов’язані зі зміною маршрутів транзитних
транспортних потоків. Збиток від втраченої вигоди відбивається у
недоодержанні прибутку чи очікуваних результатів у зв’язку зі зривом
виробничих програм, програм розвитку виробництва і сфери послуг.
17
 Витрати на ліквідацію надзвичайних ситуацій та її наслідків поділяються
на:
•– ліквідацію надзвичайних ситуацій (передислокацію сил та засобів,
витрату запасів, додаткові виплати залученим до ліквідації надзвичайних
ситуацій, медичну допомогу тощо).
•– відновлення об’єкта економіки і населення (медичну і психологічну
реабілітацію, санаторно-курортне лікування тощо).

Екологічні ризики, що пов’язані з загрозою здоров’ю і життю людей, з

одного боку, і з загрозою стану життєвого середовища, з іншого,
характеризується як однаковими, так і різними ознаками. Вони можуть
походити від джерел безупинної або разової дії. Джерелами безупинної дії є
шкідливі викиди від стаціонарних установок та транспортних систем,
результати використання добрив, інсектицидів і гербіцидів у сільському
господарстві, місця зосередження промислових та побутових відходів (відвали
порід біля вугільних шахт, могильники гірничо-металургійних підприємств,
міські смітники тощо). Разовими джерелами можуть бути аварійні викиди
шкідливих речовин у наслідок вибухів чи інших аварійних ситуацій на
промислових об’єктах, а також дорожньо-транспортні аварії під час
перевезення небезпечних хімічних речовин. Причинами разових викидів
можуть бути і природні катастрофи (землетруси і зсуви, бурі і урагани, повені
та вулканічні виверження). Незалежно від характеру дії джерела небезпеки,
результатом прояву останньої виступає збиток, що завдається і людям, і
довкіллю. Це вимагає, одночасного розгляду обох видів екологічного ризику.
Разом з тим, у багатьох випадках екологічні ризики, що пов’язані з загрозою
здоров’ю і життю людей необхідно розглядати окремо від ризиків,
обумовлених загрозою стану життєвого середовища.
Порядок розрахунку збитків за типами надзвичайних ситуацій
Розрахунок збитків за типами надзвичайних ситуацій відбувається за
«Методикою оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру»(Постанова КМ №862 (862-3003-п) від 04.06.2003).
Збитки від наслідків надзвичайних ситуацій поділяються на види залежно від
завданої фактичної шкоди. Загальний їх обсяг розраховується як сума основних
локальних збитків.
Розрахунок збитків (З) при надзвичайних ситуаціях здійснюється за
наступною загальною формулою:

З = НР+МР+Мп+Рс/г+Мтв+Рл/г+Ррек+Рпзф+Аф+Вф+Зф,

де НР – втрати життя та здоров’я населення; М Р – руйнування та

пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції; Р с/г – вилучення
або порушення сільськогосподарських угідь; М тв – втрат тваринництва; Рл/г –
втрати деревини та інших лісових ресурсів; Ррек – знищення або погіршення
якості рекреаційних зон; Рпзф – збитки, заподіяні природно-заповідному
фонду;Аф – забруднення атмосферного повітря; Вф – забруднення поверхневих
і підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод і територіального моря; З ф
18
– забруднення земель несільськогосподарського призначення.

Основні типи надзвичайних ситуацій визначені постановою Кабінету

Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 «Про порядок класифікації
надзвичайних ситуацій». Для кожного типу надзвичайних ситуацій згідно з
класифікатором встановлюється перелік основних характерних збитків щодо
кожного рівня надзвичайних ситуацій залежно від масштабів шкідливого
впливу. Ці види за типами та масштабами НС наведені у додатку, табл. А. 1
(прямим шрифтом виділено збитки, які необхідно обов’язково розраховувати,
курсивом – збитки, що мають місце у деяких окремих випадках).

Розрахунок збитків від втрат тваринництва

Збитки від втрат тваринництва розраховуються виходячи з вартості 1
тонни живої маси тварини, що зазнала пошкодження внаслідок НС, та
загальної маси постраждалих тварин. Вартісні показники відбивають середні
регіональні заготівельні ціни на заріз худоби.
Розрахунок збитків здійснюється за наступною залежністю :

МТВ = В*N,

де МТВ – розмір збитків, тис. гривень; В – вартість 1 тонни живої маси

постраждалої тварини за середніми цінами, які склалися на підприємстві, що
зазнало втрат у період, який безпосередньо передував надзвичайній ситуації,
але не більше ніж протягом 6 місяців; N – загальна вага постраждалих тварин.

Розрахунок збитків від втрати деревини та інших лісових ресурсів

Визначення збитків від втрати деревини та інших лісових ресурсів
внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій проводиться для груп лісів по
областях і АР Крим з урахуванням коефіцієнта продуктивності лісів за типами
лісорослинних умов за формулою:

Р л/г =Р л/г1+Р л/г2+Рл/г3,

де Р л/г – збиткі від втрати лісових ресурсів.

Збитки від знищення лісу та вилучення земельних ділянок лісового

фонду для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства (Рл/г1),
розраховується за формулою :

Рл/г1= Н•К•П,

де Рл/г1 – розмір збитків, тис. грн.; Н – нормативна база збитків

(узагальнений вартісний показник розміру заподіяної шкоди, яка умовно
відповідає вартісному виміру втрат внаслідок неможливості господарського
використання лісів чи іншої корисності, пов'язаний з природними
властивостями деревини та іншої лісової продукції) для груп лісів по областях
19
та АР Крим (додаток, табл. А. 2); К– коефіцієнт продуктивності лісів за типами
лісогосподарських умов областей та АР Крим (додаток, табл. А. 3); П – площа
лісової ділянки, що вилучається або знищується, у гектарах (га).
Збитки від пошкодження лісів (Рл/г2), розраховуються на базі коефіцієнта
зниження продуктивності угідь за формулою :

Рл/г2= (1– k)•Н•П,

де Рл/г2 – розмір збитків, тис. грн.; Н – норматив збитків для груп лісів за
регіонами України (додаток, табл. А. 2). Уточнюється згідно з нормативно-
методичною базою Держкомлісгоспу на час надзвичайних ситуацій з
урахуванням коефіцієнта інфляції; П– площа лісової ділянки, що зазнала
шкідливого впливу надзвичайної ситуації; k – коефіцієнт зниження
продуктивності угіддя.
У разі переведення лісів у менш цінну групу розмір збитків
розраховується за формулою :

Рл/г3= (Н2 – Н1)•К•П,

де Рл/г3 – розмір збитків, тис. грн.; Н2 та Н1 – нормативи збитків

відповідно для груп, до яких угіддя відносилися до та після шкідливого впливу
надзвичайної ситуації (додаток, табл. А. 2); П – площа лісової ділянки, що
зазнала шкідливого впливу надзвичайної ситуації; К – коефіцієнт
продуктивності лісів за типами лісорослинних умов (додаток, табл. А. 3).

Розрахунок збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських

угідь

Розрахунок збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських

угідь внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій (Рс/г) проводиться на базі
нормативних показників збитків для різних видів сільськогосподарських угідь
по областях і Ар Крим за формулою :

Рс/г = Рс/г1+ Рс/г2

Збитки від вилучення сільськогосподарських угідь з користування (Р с/г1)

визначаються:

Рс/г1=Н•П,

де Н – норматив збитків (узагальнений вартісний показник розміру

заподіяної шкоди, який умовно відповідає вартісному виміру унеможливлення
продуктивності землі) для різних видів сільськогосподарських угідь по
областях та АР Крим (додаток, табл. Б. 1); П – площа сільськогосподарських
угідь відповідного виду, які вилучаються з користування, у га.
Збитки від порушення сільськогосподарських угідь (Р с/г2) розраховуються
20
на базі коефіцієнта зниження продуктивності за формулою:

Рс/г2= (1– k)•Н•П,

де Н – норматив збитків для різних видів сільськогосподарських угідь по

областях і АР Крим (додаток, табл. Б. 1); П – площа сільськогосподарських
угідь відповідного виду, які вилучаються з користування, у га; k – коефіцієнт
зниження продуктивності угіддя.

3. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Кардинальне вирішення проблем захисту населення та територій Україні

від надзвичайних ситуацій, зменшення їх соціально-економічних і екологічних
наслідків можливе шляхом проведення ряду заходів. Серед них найбільш
ефективним є зменшення шкоди та збитків, яких зазнає суспільство, держава і
кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, є запобігання їх
виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що
склалися.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та
реалізація комплексу правових, соціально-економічних політичних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих
на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування
на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу
(спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу
подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або
пом’якшення її можливих наслідків.
Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та
природного характеру в Україні виконує Єдина державна система запобігання
надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування
на них (ЄДСЗР). Вона включає в себе центральні та місцеві органи влади,
виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з
відповідними силами та засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням
техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із
запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження
і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля,
зменшення матеріальних втрат.
Головною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації державної
політики у сфері запобігання та реагування на надзвичайні ситуації,
забезпечення цивільного захисту населення.
Завданнями ЄДСЗР є:
•– розробка нормативно-правових актів, а також норм, правил та
стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення
захисту населення і територій від їх наслідків;
•– забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої
влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій,
спрямованих на запобігання та реагування на надзвичайні ситуації;
21
 •– забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню
надзвичайних ситуацій;
•– навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення
надзвичайних ситуацій;
•– виконання цільових та науково-технічних програм, спрямованих на
запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування
підприємств, установ і організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
•– збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні
ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і
територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
•– прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків
надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах,
засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;
•– створення, раціональне збереження та використання резерву
матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання
надзвичайним ситуаціям і реагування на них;
•– здійснення державного нагляду, експертизи та контролю за
дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних
ситуацій;
•– оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних
ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку
і вжиті заходи;
•– захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
•– проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації
надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого
населення;
•– пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх
виникнення;
•– здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого
населення, проведення гуманітарних акцій;
•– реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення
від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали
безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;
•– міжнародне співробітництво у сфері захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій,
Головними етапами діяльності ЄДСЗР є:
•– запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (підготовка та
реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих
па регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів
ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайних ситуацій на
основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо
можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайні
ситуації або пом'якшення її можливих наслідків);
•– реагування на надзвичайні ситуації;

22
 •– уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з
метою надання невідкладної допомоги потерпілим;
•– усунення загрози життю та здоров'ю людей, зменшення матеріальної
шкоди і фінансових витрат;
•– ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій;
•– «гострий» період ліквідації надзвичайних ситуацій;
•– плановий і програмний періоди ліквідації надзвичайних ситуацій.
Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям
техногенного та природного характеру і реагування на них складається з
постійно діючих підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний,
територіальний, місцевий та об'єктовий. Функціональні підсистеми
створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої
влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайних
ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. Кожний рівень
має координуючі та постійні органи управління щодо розв’язання завдань у
сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від
їх наслідків, систему повсякденного управління, сили та засоби, резерви
матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв’язку та інформаційного
забезпечення.
Координуючими органами ЄДСЗР є:
•– на загальнодержавному рівні: державна комісія з питань техногенно-
екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, національна рада з питань
безпеки життєдіяльності;
•– на регіональному рівні – комісії Ради міністрів АР Крим, обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань
техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
•– на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і
виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій;
•– на об’єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єкта.
Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки,
цивільного захисту та з надзвичайних ситуацій:
•– на загальнодержавному рівні – кабінет міністрів України, міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади;
•– на регіональному рівні – Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань
надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів АР
Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій;
•– на місцевому рівні – районні державні адміністрації і виконавчі органи
рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення;
•– на об’єктовому рівні – структурні підрозділи підприємств, установ та
організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

23
 До системи повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені
необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі
інформації :
•– центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові
служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного
захисту населення усіх рівнів;
•– диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої
влади, державних підприємств, установ та організацій.
До складу сил і засобів ЄДСЗР входять відповідні сили і засоби
функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні)
рятувальні формування, які залучаються до виконання відповідних робіт.
Військові та спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-
рятувальні) формування, з яких складаються зазначені сили і засоби,
укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в
автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані
постійної готовності. Сили постійної готовності згідно із законодавством
можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення надзвичайної
ситуації з повідомленням про це відповідних центральних та місцевих органів
виконавчої влади, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств,
установ та організацій. У виняткових випадках, залежно від загрози життю та
здоров’ю населення та необхідності термінового проведення великих обсягів
аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, Президент України може
залучати до виконання цих робіт у порядку, визначеному Законом України
«Про надзвичайний стан», спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони.
Для виконання робіт із запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій можуть
залучатися добровільні громадські об’єднання за наявності у їх представників
відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному порядку. Свої
дії вони повинні узгоджувати з територіальними органами та уповноваженими
з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, а роботи
виконувати під їх керівництвом.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що
прогнозується або виникла, може бути один із режимів функціонування
ЄДСЗР:
•– режим повсякденної діяльності – при нормальній виробничо-
промисловій, радіаційний, хімічний, радіаційний, біологічний
(бактеріологічний), сейсмічний, гідрогеологічний і гідрометеорологічний
обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);
•– режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні виробничо-
промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної,
гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної
інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);
•– режим діяльності у надзвичайній ситуації – при реальній загрозі
виникнення надзвичайних ситуацій і реагування на них;
•– режим діяльності у надзвичайному стані – запроваджується в Україні
або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та
Законом України «Про надзвичайний стан».
24
 Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може
тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні
надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче
загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і
матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при
спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України
шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної
влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування
відповідно до Закону «Про правовий режим надзвичайного стану»
повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і
здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки,
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту
конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою,
обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина
та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих
обмежень.
Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та як
найшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного
або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення
правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни
конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних
прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб,
створення умов для нормального функціонування органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського
суспільства.
Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці
громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є
неможливим.
Надзвичайний стан може бути введено за умов :
•– виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж,
застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють
загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;
•– здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються
загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів
життєзабезпечення;
•– виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів,
блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або
місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність
органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
•–виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством
над громадянами, обмежують їх права і свободи;
•–спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу
України шляхом насильства;
•–масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

25
 •–необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності
органів державної влади.
Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться
Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою
України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Указ
Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений
Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової
інформації або в інший спосіб. Надзвичайний стан в Україні може бути
введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її
місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений
Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про
продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його
затвердження Верховною Радою України.
Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів,
передбачених Законом «Про правовий режим надзвичайного стану».
Такими заходами можуть бути :
•– встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи
пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;
•– обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;
•– посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують
життєдіяльність населення та народного господарства;
•– заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення
яких встановлюється судом;
•– заборона страйків;
•– примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб.
З метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може
проводитись цільова мобілізація. У виняткових випадках допускається
залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для
виконання невідкладних аварійно-рятувальних робіт за умови обов’язкового
забезпечення праці. Зокрема, забороняється залучення неповнолітніх, а також
вагітних жінок до робіт, які можуть бути шкідливими та негативно вплинути на
стан їхнього здоров’я.

Контрольні питання
1. Надзвичайна ситуація, її ознаки, рівні.
2. Наведіть приклади надзвичайних ситуацій в Україні за останній рік.
3. Аварії, їх категорії.
4. Назвіть класи надзвичайних ситуацій.
5. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.
6. Охарактеризуйте порядок розрахунку збитків за типами надзвичайних
ситуацій.
7. Назвіть порядок розрахунку збитків від втрат тваринництва.
8. За яких умов може бути введено надзвичайний стан.
9. Назвіть заходи, які держава може вживати під час надзвичайного
стану.

26
10. Як здійснюється розрахунок збитків від вилучення або порушення
сільськогосподарських угідь.
11. Що собою являє економічний збиток.
12. Назвіть порядок розрахунку збитків від втрат деревини та інших
лісових ресурсів.

27
 Тема 4. Державна політика у сфері цивільного захисту України в
умовах надзвичайних ситуацій

План

1. Правові та організаційні засади цивільного захисту.

2. Кодекс цивільного захисту, основні норми та положення.
3. Єдина державна система цивільного захисту та її складові.

1. Правові та організаційні засади цивільного захисту

Законодавством України визначені організаційні та правові основи

захисту людей і територій від надзвичайних ситуацій. Цей захист здійснюється
на принципах пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та
збереження здоров’я людей, безумовного надання переваги раціональній та
превентивній безпеці, вільного доступу населення до інформації щодо захисту
людини від надзвичайних ситуацій. В 1961 р. на базі протиповітряної оборони
була створена оборонна система – Цивільна оборона СРСР. В Положенні про
Цивільну оборону СРСР підкреслювалось, що Цивільна оборона є системою
загальнодержавних оборонних заходів, що здійснюються завчасно, в мирний
час з метою захисту населення і народного господарства країни від ракетно-
ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї, проведення рятувальних і
невідкладних аварійно-відновлюваних робіт в осередках ураження.
Техногенне, екологічне та природне становище України рік від року стає
складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє
середовище. З іншого боку, доки існує зброя масового ураження і не
ліквідована загроза виникнення війни між державами, а в останній час існує
також загроза терористичних актів, необхідно передбачати заходи захисту від
наслідків збройних конфліктів. Тому, з набуттям Україною незалежності,
враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче
оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління і
сил, призначених для здійснення заходів щодо захисту населення від впливу
наслідків надзвичайних ситуацій. Першим таким кроком була розробка і
прийняття у лютому 1993 р. закону «Про Цивільну оборону України», у статті
1 якого визначено, що «Цивільна оборона» України є державною системою
органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і
забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій
техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. У подальшому,
в 2011 р., для вдосконалення системи Цивільної оборони України було
прийнято та введено в дію Указом Президента України новий закон «Про
Цивільну оборону України». Для підвищення оперативності реагування сил
Цивільної оборони на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій мирного
часу 24 червня 2004 р. був прийнятий і Закон України «Про правові засади
цивільного захисту». Закон визначає правові та організаційні засади у сфері
28
цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів
виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і
застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії
соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів
цивільного захисту.
Аналіз основних законодавчих і нормативно-правових актів показує, що
питання у сфері цивільного захисту регламентують до 60 законів України, 38
указів Президента України, 110 постанов Кабінету Міністрів України, 15
постанов Верховної Ради України, 13 наказів МНС України.
Основними нормативно-правовими актами України, які визначали
державну політику у сфері цивільного захисту, механізм її реалізації у мирний
та воєнний часи, правовідносини та організаційні засади суб’єктів діяльності у
цій сфері були наступні Закони України:
- «Про цивільну оборону України» – прийнятий у 1993 р. (зі змінами 2001,
2008 р.);
- «Про пожежну безпеку» – прийнятий у 1993 р.;
- «Про аварійно-рятувальні служби» – прийнятий у 1999 р.;
- «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру» – прийнятий у 2000 р;
- «Про правові засади цивільного захисту» – прийнятий у 2004 р.
У 2008 р. рішенням Ради національної безпеки і оборони України було
визначено доцільність розроблення єдиного систематизованого законодавчого
акта з питань цивільного захисту – Кодексу цивільного захисту.
Кодекс цивільного захисту України був прийнятий Верховною Радою і
підписаний Президентом України 2 жовтня 2012 р., набрав чинності 21
листопада 2012 р. та вступив в дію 1 липня 2013 р. Основною метою Кодексу є
створення тільки єдиної системи протидії надзвичайним ситуаціям, назва якої –
Єдина державна система цивільного захисту. Це є основною і головною
перспективою розвитку системи цивільного захисту як системи протидії
надзвичайним ситуаціям.

2. Кодекс цивільного захисту, основні норми та положення

Кодекс цивільного захисту України встановлює єдину систему з протидії

надзвичайним ситуаціям у державі, сприяє зниженню ризику виникнення
надзвичайних ситуацій, формуванню належних правових, економічних і
організаційних засад захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
у мирний час та особливий період.
Кодекс цивільного захисту України складається із 12 розділів, 33 глав та
140 статей. В основу нормативного акту покладено регулювання відносин,
пов’язаних із захистом населення, територій, навколишнього природного
середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них,
функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та
визначенням повноважень органів державної влади, Ради міністрів Автономної
29
Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прав та обов’язків
громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та
організацій незалежно від форми власності.
До цього подібні відносини регулювались низкою законів та підзаконних
актів, які на даний момент втратили силу (Закон України «Про Цивільну
оборону України», Закон України «Про пожежну безпеку», Закон України
«Про аварійно-рятувальні служби», Закон України «Про захист населення і
територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»
та ін.). Разом з тим, Кодексом цивільного захисту передбачено перегляд деяких
старих та прийняття нових нормативних актів (наприклад, Постанова Кабінету
Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 443 «Про затвердження Порядку
підготовки до дій за призначенням органів управління та сил цивільного
захисту», Постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 444
«Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у
надзвичайних ситуаціях» від 26 червня 2013 р. № 444. Ці постанови набирали
чинності також з 1 липня 2013 р.
Кодекс цивільного захисту визначає:
 сутність цивільного захисту;
 принципи та завдання цивільного захисту;
 класифікацію надзвичайних ситуацій;
 засади та порядок створення і функціонування Єдиної державної
системи цивільного захисту;
o повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій з питань
цивільного захисту;
 сили цивільного захисту, їх завдання та склад;
 права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без
громадянства у сфері цивільного захисту;
 основні норми та положення щодо запобігання виникненню
надзвичайних ситуацій та захисту населення і територій від їх наслідків,
 основні норми та положення щодо реагування на надзвичайні ситуації
та ліквідації їх наслідків;
 порядок відшкодування шкоди та надання допомоги особам, які
постраждали від надзвичайних ситуацій;
 порядок фінансового та матеріально-технічного забезпечення заходів
цивільного захисту;
 організацію навчання фахівців, працівників органів виконавчої влади,
сил цивільного захисту та населення з питань цивільного захисту;
 порядок, основні положення щодо комплектування органів управління
та сил служби цивільного захисту, проходження служби в органах цивільного
захисту, гарантії соціального та правового захисту її особового складу,
працівників органів управління і сил цивільного захисту.
Крім того, Кодекс цивільного захисту визначає напрями міжнародного
співробітництва у сфері цивільного захисту та умови і порядок надання
допомоги іноземним державам та отримання допомоги від них. У статті 3
30
Кодексу України визначено, що правовою основою цивільного захисту є
Конституція України, цей Кодекс, інші закони України, а також акти
Президента України та Кабінету Міністрів України. У Кодексі встановлюється
кардинально нове поняття і сутність терміну «цивільний захист». У
зазначеному законі наведено, що цивільний захист – це система (комплекс)
заходів, які здійснюються органами виконавчої влади.
Ґрунтуючись на положеннях Конституції України (питання забезпечення
екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,
подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави, а
захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її
економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави;
кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров'я від
наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та, на вимогу, гарантій
забезпечення реалізації цього права від органів державної влади та суб'єктів
господарювання.
У статті 4 Кодексу встановлено, що цивільний захист – це функція
держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього
природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом
запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги
постраждалим у мирний час та в особливий період.
У розділі І Кодексу цивільного захисту наведено відносини, що
регулюються даним законом, правову основу цивільного захисту, його основні
принципи здійснення, класифікацію надзвичайних ситуацій.
У розділі ІІ "Єдина державна система цивільного захисту"
конкретизовані склад та структура Єдиної державної системи цивільного
захисту, порядок її створення, а також порядок створення територіальної й
функціональної підсистем (що визначено вперше). Також визначено, що
керівництво функціонуванням Єдиної державної системи цивільного захисту, її
підсистем і ланок підсистем покладають на відповідних посадових осіб,
зокрема:
 керівництво Єдиною державною системою цивільного захисту – на
Кабінет Міністрів України;
 безпосереднє керівництво функціональною підсистемою та її ланкою –
на керівника органу, що створив таку підсистему, ланку;
 безпосереднє керівництво територіальною підсистемою Автономної
Республіки Крим – на Раду міністрів Автономної Республіки Крим.
Розділ III Кодексу визначає повноваження органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування, завдання та обов’язки суб’єктів
господарювання, права та обов’язки громадян України у сфері цивільного
захисту. Зокрема – до основних завдань і обов’язків суб’єктів господарювання
у сфері цивільного захисту належить:
 забезпечення виконання заходів у сфері цивільного захисту на об’єктах
суб’єкта господарювання;
 забезпечення відповідно до законодавства своїх працівників засобами
колективного та індивідуального захисту;
31
  розміщення інформації про заходи безпеки та відповідну поведінку
населення у разі виникнення аварії;
 організація та здійснення під час виникнення надзвичайних ситуацій
евакуаційних заходів щодо працівників та майна суб’єкта господарювання;
 створення об’єктових формувань цивільного захисту відповідно до
законодавчих актів, необхідної для їх функціонування матеріально-технічної
бази і забезпечення готовності таких формувань до дій за призначенням;
 проведення оцінки ризиків виникнення надзвичайних ситуацій на
об’єктах суб’єкта господарювання, здійснення заходів щодо неперевищення
прийнятних рівнів таких ризиків;
 здійснення навчання працівників з питань цивільного захисту, у тому
числі правилам техногенної та пожежної безпеки;
 проведення об’єктових тренувань і навчань з питань цивільного
захисту;
 здійснення за власні кошти заходів цивільного захисту, що зменшують
рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
 дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного та
протиепіфітотичного режиму;
 створення і використання матеріальних резервів для запобігання та
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
 розроблення і затвердження інструкцій та видання наказів з питань
пожежної безпеки, здійснення постійного контролю за їх виконанням;
 утримання у справному стані засобів цивільного та протипожежного
захисту, недопущення їх використання не за призначенням;
Організація заходів цивільного захисту суб’єкта господарювання
здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту,
які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб’єктів
господарювання з урахуванням таких вимог:
 у суб’єктах господарювання, віднесених до відповідних категорій
цивільного захисту, з чисельністю працюючих понад 3 тисячі осіб
створюються підрозділи з питань цивільного захисту;
 у суб’єктах господарювання, а також закладах охорони здоров’я із
загальною чисельністю працюючих та осіб, які перебувають на лікуванні, від
200 до 3 тис. осіб та у суб’єктах господарювання, віднесених до другої
категорії цивільного захисту, призначаються посадові особи з питань
цивільного захисту;
 у навчальних закладах з денною формою навчання з чисельністю 500 і
більше осіб, які навчаються, призначаються посадові особи з питань
цивільного захисту;
 у суб’єктах господарювання з чисельністю працюючих до 200 осіб
призначаються особи з питань цивільного захисту за рахунок штатної
чисельності суб’єкта господарювання.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють
господарську діяльність та зареєстровані відповідно до Закону як підприємці,
виконують заходи цивільного захисту особисто.
32
 Порядок діяльності підрозділів з питань цивільного захисту або
призначених осіб визначається відповідними положеннями про них або
посадовими інструкціями. Положення про підрозділ (посадова інструкція
працівника) з питань цивільного захисту затверджується керівником, що його
створив (призначив), на підставі типового положення про такий підрозділ, що
затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Громадяни України мають право на:
 отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що
виникли або можуть виникнути, у тому числі в доступній для осіб з вадами
зору та слуху формі;
 забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх
використання;
 звернення до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;
 участь у роботах із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій у складі добровільних формувань цивільного захисту;
 отримання заробітної плати за роботу з ліквідації наслідків
надзвичайної ситуації у разі залучення до таких робіт згідно з трудовими
договорами;
 соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства
шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних
ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків;
 медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико-
психологічну реабілітацію у разі отримання фізичних і психологічних травм.
Громадяни України зобов’язані:
 дотримуватися правил поведінки, безпеки та дій у надзвичайних
ситуаціях;
 дотримуватися заходів безпеки у побуті та повсякденній трудовій
діяльності, не допускати порушень виробничої і технологічної дисципліни,
вимог екологічної безпеки, охорони праці, що можуть призвести до
надзвичайної ситуації;
 вивчати способи захисту від надзвичайних ситуацій та дій у разі їх
виникнення, надання домедичної допомоги постраждалим, правила
користування засобами захисту;
 повідомляти службі екстреної допомоги населенню про виникнення
надзвичайних ситуацій;
 у разі виникнення надзвичайної ситуації до прибуття аварійно-
рятувальних підрозділів вживати заходів для рятування населення і майна;
 дотримуватися протиепідемічного, протиепізоотичного та
протиепіфітотичного режимів, режимів радіаційного захисту;
 виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм
належать на праві приватної власності, первинними засобами пожежогасіння,
навчати дітей обережному поводженню з вогнем.

33
 Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на
законних підставах, у разі виникнення надзвичайних ситуацій користуються
тими самими правами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни
України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.
Стаття 22 визначає склад та основні завдання сил цивільного захисту
До сил цивільного захисту належать:
 Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;
 аварійно-рятувальні служби;
 формування цивільного захисту;
 спеціалізовані служби цивільного захисту;
 пожежно-рятувальні підрозділи (частини);
 добровільні формування цивільного захисту.
Основними завданнями сил цивільного захисту є:
 проведення робіт та вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним
ситуаціям, захисту населення і територій від них;
 проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
 гасіння пожеж;
 ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних
температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів,
затоплень, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження,
інших небезпечних проявів;
 проведення піротехнічних робіт, пов’язаних із знешкодженням
вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України після воєн,
сучасних боєприпасів та підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що
використовуються у терористичних цілях), крім територій, які надані для
розміщення і постійної діяльності військових частин, військових навчальних
закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових
формувань;
 проведення вибухових робіт для запобігання виникненню надзвичайних
ситуацій та ліквідації їх наслідків;
 проведення робіт щодо життєзабезпечення постраждалих;
 надання екстреної медичної допомоги постраждалим у районі
надзвичайної ситуації і транспортування їх до закладів охорони здоров’я;
 здійснення перевезень матеріально-технічних засобів, призначених для
проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій та надання гуманітарної допомоги
постраждалим внаслідок таких ситуацій;
 надання допомоги іноземним державам щодо проведення аварійно-
рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій;
 проведення аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів
господарювання та окремих територій, на яких існує небезпека виникнення
надзвичайних ситуацій.
34
 Сили цивільного захисту можуть залучатися до проведення
відновлювальних робіт.
У Кодексі встановлюється, що роботами з ліквідації надзвичайних
ситуацій керує одна особа – керівник робіт із ліквідації надзвичайної ситуації.
Визначаються положення і норми щодо його призначення, повноваження,
права та інше, що регулює відносини керівника робіт із ліквідації надзвичайної
ситуації. Свої повноваження і функції керівник робіт із ліквідації надзвичайної
ситуації здійснює за принципом єдиноначальності. Також Кодексом
встановлюється необхідність створення і функціонування штабу з ліквідації
надзвичайної ситуації як робочого органу керівника робіт з ліквідації
надзвичайної ситуації, положення і норми щодо його функціонування.
Главою «Ліквідація надзвичайних ситуацій» в окремій статті встановлено
норми щодо тимчасового введення в Україні або у межах конкретної її
території режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації. Зазначені
режими неодноразово вводилися у межах конкретних територій, але правових
підстав для цього не було. Відповідними статтями глави визначаються норми
та регулюються відносини стосовно проведення аварійно-рятувальних та
інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення відновлювальних робіт,
життєзабезпечення постраждалих.
Глава «Відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги
постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій» – нова. У спеціальних
законах з питань цивільного захисту положень щодо відшкодування збитків та
надання допомоги немає. Вона містить статтю «Соціальний захист
постраждалих», якою визначено статус постраждалого у надзвичайних
ситуаціях, встановлено перелік заходів соціального захисту та відшкодування
збитків, джерела фінансування, за рахунок яких реалізують заходи соціального
захисту. Окремими статтями визначено порядок відшкодування збитків,
забезпечення постраждалих житлом, яке внаслідок надзвичайних ситуацій
стало непридатним для проживання, питання надання медичної, психологічної,
гуманітарної допомоги тощо.
У Кодексі міститься окремий розділ, який регулює відносини та визначає
відповідні норми й положення, пов'язані з підготовкою фахівців із питань
цивільного захисту, органів управління та сил цивільного захисту (Постанова
Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 444 “Про затвердження
Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях”).
Розділ «Фінансове та матеріальне-технічне забезпечення заходів
цивільного захисту» містить статтю, що визначає положення щодо
фінансування медико-психологічної реабілітації рятувальників, медичних
працівників Державної служби медицини катастроф, постраждалих, громадян,
яких залучали до проведення робіт із ліквідації надзвичайних ситуацій,
неповнолітніх осіб, постраждалих від лиха. Уперше на законодавчому рівні
визначено статус рятувальників, їхні обов'язки та права, уточнено і
конкретизовано положення стосовно соціального і правового захисту осіб
рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників
органів управління та сил цивільного захисту, а також осіб, звільнених зі
служби цивільного захисту.
35
 Кодексом конкретизовано питання планування діяльності Єдиної
державної системи цивільного захисту, зокрема передбачено, що керівник
суб'єкта господарювання з кількістю персоналу 50 осіб і менше розробляє та
затверджує Інструкцію щодо дій персоналу суб'єкта господарювання у разі
загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а не план реагування на
надзвичайні ситуації, як це було передбачено відповідними документами.

3. Єдина державна система цивільного захисту та її складові

Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту

здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка
складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок.
Положення про єдину державну систему цивільного захисту, типові положення
про функціональну і територіальну підсистеми затверджуються Кабінетом
Міністрів України.
Основними завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є:
 забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих
їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні
ситуації;
 забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню
надзвичайних ситуацій;
 навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення
надзвичайної ситуації;
 виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання
надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств,
установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
 опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання
інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків
надзвичайних ситуацій;
 прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних
ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах,
матеріальних та фінансових ресурсах;
 створення, раціональне збереження і використання резерву
матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування
на надзвичайні ситуації;
 оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних
ситуацій, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і
вжиті заходи;
 захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
 проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення
постраждалого населення;
 пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх
виникнення;
36
  здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
 реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від
наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали
безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;
 інші завдання, визначені законом.
Функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту
створюються центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері
суспільного життя. Положення про функціональні підсистеми розробляються
на підставі типового положення про таку підсистему і затверджуються
центральними органами виконавчої влади, що їх створили, за погодженням із
центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та
реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Перелік центральних
органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми,
визначається Положенням про єдину державну систему цивільного захисту.
Безпосереднє керівництво функціональною підсистемою покладається на
керівника органу, суб’єкта господарювання, що створив таку підсистему. До
складу функціональних підсистем входять органи управління та
підпорядковані їм сили цивільного захисту, відповідні суб’єкти
господарювання, які виконують завдання цивільного захисту.
Територіальні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту
(далі – територіальні підсистеми) діють в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі. Положення про територіальні
підсистеми розробляються на підставі типового положення про таку
підсистему і затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної
Республіки Крим чи місцевими державними адміністраціями за погодженням із
центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та
реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Ланки територіальних підсистем створюються:
 Радою міністрів Автономної Республіки Крим – у районах Автономної
Республіки Крим;
 районними, районними у містах Києві та Севастополі державними
адміністраціями – у районах, районах у містах Києві та Севастополі;
 органами місцевого самоврядування – в обласних центрах, у містах
обласного і районного значення.
Положення про ланку територіальної підсистеми затверджується органом,
що її створив. Безпосереднє керівництво територіальною підсистемою, її
ланкою покладається на посадову особу, яка очолює орган, що створив таку
підсистему, ланку. Безпосереднє керівництво територіальною підсистемою
Автономної Республіки Крим покладається на Раду міністрів Автономної
Республіки Крим. До складу територіальних підсистем та їх ланок входять
органи управління та підпорядковані їм сили цивільного захисту, відповідні
суб’єкти господарювання.
Єдина державна система залежно від масштабів і особливостей
надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах:
 повсякденного функціонування;
37
  підвищеної готовності;
 надзвичайної ситуації;
 надзвичайного стану.
Положенням про єдину державну систему цивільного захисту
визначається перелік заходів, що здійснюються у відповідному режимі,
завдання та порядок взаємодії суб’єктів забезпечення цивільного захисту під
час функціонування зазначеної системи у відповідному режимі. В особливий
період єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до
Кодексу цивільного захисту та з урахуванням особливостей, що визначаються
згідно з вимогами законів України «Про правовий режим воєнного стану»,
«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також інших нормативно-
правових актів.
Режим повсякденного функціонування
Режим повсякденного функціонування єдиної державної системи
цивільного захисту встановлюється за умов нормальної виробничо-
промислової, радіаційної, хімічної, сейсмічної, гідрогеологічної,
гідрометеорологічної, техногенної та пожежної обстановки та за відсутності
епідемій, епізоотій, епіфітотій.
Режим підвищеної готовності
У разі загрози виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно
Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для
єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково
для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим
підвищеної готовності.
Режим надзвичайної ситуації
У разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету
Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,
Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної
державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для
окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим
надзвичайної ситуації.
Режим надзвичайного стану
Режим надзвичайного стану для єдиної державної системи цивільного
захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем
тимчасово встановлюється у межах території, на якій введено правовий режим
надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим
надзвичайного стану».
Отже, кодекс регулює відносини, пов’язані із захистом населення,
територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних
ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи
цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,
права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства,
підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

38
 Контрольні питання

1. Що таке цивільний захист, його значення?

2. Основні нормативно–правові акти України, які визначали державну
політику у сфері цивільного захисту, механізм її реалізації у воєнний та
мирний часи.
3. Кодекс цивільного захисту, мета його створення.
4. Що визначає Кодекс цивільного захисту?
5. Завдання та обов’язки суб’єктів господарювання у сфері цивільного
захисту.
6. Права та обов'язки громадян у сфері цивільного захисту.
7. Сили цивільного захисту, їх завдання.

39
 Тема 5. Природні загрози, техногенні, соціально-політичні
небезпеки та їхні наслідки

План

1. Характеристика абіотичних небезпек.

2. Характеристика біотичних небезпек.
3. Характеристика техногенних небезпек.

1. Характеристика абіотичних небезпек.

1. Природні абіотичні небезпеки часто називають стихійними лихами. Не

дивлячись на істотні різниці всі стихійні явища підпорядковуються
загальним закономірностям. Стихійні явища мають загальні закономірності:

*– Для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість в

просторі.
*– Стихійним лихам властива визначена повторюваність (чим більша
інтенсивність лиха, тим воно менше повторюється з тією ж силою).
*– З більшою чи меншою надійністю може бути установлена залежність
руйнівного ефекту стихійних лих від розмаху тривалості та
інтенсивності геологічних і гідрометеорологічних процесів.
*– Стихійні явища виникають у комплексі (тобто у взаємодії один з одним),
що значно посилює їх негативний вплив.
Стихійні лиха – це природні явища, які мають надзвичайний характер та
призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей.
Руйнування і нищення матеріальних цінностей.
За причиною виникнення стихійні лиха поділяються на:
 Тектонічні (пов’язані з процесами які відбуваються в надрах Землі) до
них належать землетруси, виверження вулканів;
 Топологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються на поверхні
Землі), до них належать повені, зсуви, селі;
 Метеорологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються атмосфері), до
них належать спека, урагани посуха.

Тектонічні стихійні лиха

Землетрус – це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними
причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.
За місцем та причиною виникнення розрізняють землетруси:
* - Тектонічні – викликані процесами утворення гір і відбуваються,
головним чином, в області підземних розломів та складчастих піднять
земної кори.
* - Вулканічні – виникають внаслідок виверження вулканів;
* - Моретруси

40
 Коливання земної кори передаються сейсмічними хвилями. Найсильніші
вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.
Гіпоцентр – або осередок землетрусу, – місце, де зсуваються
гірські породи.
Епіцентр – точка на поверхні Землі, що знаходиться прямо над
гіпоцентром.
В останні роки в нашій країні та в ряді європейських держав
використовують 12-бальну шкалу MSK-64.
Основними характеристиками землетрусів є:
 Глибина осередка;
 Магнітуда;
 Інтенсивність енергії на поверхні Землі. Глибина осередка
землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км., в деяких
випадках може бути більша.
Магнітуда – характеризує загальну енергію землетрусу і є
логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка
вимірюється сейсмограмою на відстані 100 км. від епіцентру. Магнітуда
вимірюється за Ріхтером від 0 до 9 (найсильніший землетрус).
Інтенсивність – це показник наслідків землетрусів, який
характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття
людьми психогенного впливу.
Виверження вулканів (Вулканізм) – сукупність явищ обумовлених
проникненням магми з глибини землі на її поверхню. За руйнівною дією та
кількістю енергії, яка виділяється при виверженні вулкана, саме це
стихійне лихо належить до найнебезпечніших щодо життєдіяльності
людства.
Топологічні стихійні лиха
Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня
води в річці, озері, водосховищі, спричинені зливами, весняним таненням
снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб тощо. Повені завдають
матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Періодично повені
спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро,
Дністро, Прип’ять, Західний Буг, Тиса та інші.
Зсуви – це зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які
виникають через порушення рівноваги. Одним із найнебезпечніших і дуже
поширених природних явищ є зсуви. Зсуви виникають через ослаблення
міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та
підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої
господарської діяльності людини тощо.
Зсуви можуть виникати на всіх схилах з нахилом 200 і більше в
будь-яку пору року.
За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:
 повільні (швидкість становить декілька сантиметрів на рік);
 середні (швидкість становить декілька метрів на годину);
 швидкі (швидкість становить декілька кілометрів на годину).

41
 Обвали. Осипи. Обвал – відрив снігових (льодяних) брил або мас
гірських порід від схилу чи укосу гір та їх вільне падіння під дією сил
тяжіння.
Обвали природного походження спостерігаються в горах, на
берегах морів, обривах річкових долин. Це результат зміни в’язкості
властивостей під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії
сил тяжіння. Їх виникненню сприяє геологічна будова місцевості,
наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід.

Метеорологічні стихійні лиха

Сильний дощ – дощ з кількістю опадів понад 50мм.
Град – частинки льоду, різні за розміром, формою і структурною
неоднорідністю., що випадають із шарувато-дощових хмар у теплий період
року.
Сильна спека – підвищення температури повітря до плюс 350 С і вище.
Суховії – В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно.
Суховії – це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю
повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі
вологи у ґрунті часто призводить до в’янення та загибелі рослин.
Посухи – тривала та значна нестача опадів, частіше при підвищеній
температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів
вологи у ґрунті і як наслідок, погіршення росту, а іноді і загибелі рослин.
Урагани. Ураган – це вітер величезної руйнівної сили і чималої тривалості.
Швидкість вітру під час урагану сягає понад 25 м/с і більше. Основний
параметр – швидкісний напір. Якщо швидкість вітру досягає 32м/с то це –
ураган.
Смерч – сильний вихор, що виникає під час грози (частина грозової
хмари). Друга його характерна особливість, швидке обертання навколо осі,
смерч має майже вертикальну вісь, невеликий поперечний перетин і дуже
низький тиск у центральній його частині.
Шквали – короткочасне різке збільшення швидкості вітру, що
супроводжується зміною його напрямку. Це різке короткочасне (хвилини і
десятки хвилин) посилення вітру іноді до 30...70 м/с із зміною його
напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози.
Пожежі – це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель
людей та нищення матеріальних цінностей. Причинами виникнення пожеж
є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки,
природні явища (блискавка, посуха).
Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі
території є ландшафтні пожежі – лісові і степові.
Лісові пожежі поділяються на низові, верхові, підземні. За
інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.
Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових
пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині
50см. Горіння може тривати довго навіть взимку під шаром ґрунту.
42
Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де суха
пожухла трава або збіжжя яке дозріло. Вони мають сезонний характер і
частіше бувають влітку, рідше навесні і практично відсутні взимку.
Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

2. Характеристика біотичних небезпек.

Однм із видів небезпеки є речовини біологічного походження, що

утворюються живими організмами, а саме: мікроорганізмами, грибами,
рослинами та тваринами.
Патогенні мікроорганізми розрізняють за розміром та видом впливу на
організм: бактерії, віруси, грибк, рикетсії.
1. Клас бактерій: збудники чуми, сибірки, сапу, туляремії, холери;
2. Клас вірусів: збудники жовтої лихоманки, натуральної віспи, різних
видів енцефалітів, лихоманки Денге, грипу;
3. Клас грибків: збудники бластомикозу;
4. Клас рикетсій – збудники сипного тифу, плямистої лихоманки.
Отруйні тварини: діляться на пасивно- та активноотруйні. Перші, як
правило, не мають отруйних органів (залоз), а також органів активного
нападу. До цієї групи належать деякі комахи, молюски риби, деякі жуки
(жужелиці). При потраплянні отруйних речовин на шкіру розвивається
дерматит, у кишечник – загальне отруєння. Для активно-отруйних –
характерна наявність спеціальних органів, які виробляють отруйні
речовини, та органів нападу (змії, риби, медузи та ін.).
Відомо близько 700 видів рослин, які можуть викликати важкі та
смертельні отруєння людей. Отруйність рослин залежить від наявності в
них хімічних сполук, які шкідливо впливають га організм. З отруйних
речовин у рослинах найчастіше зустрічаються алкалоїди, терпеноїди,
глюкозиди, флавоноїди, таніни та ін., які шкідливо впливають на організм.
Вони можуть міститися як в усій рослині, так і в окремих її частинах.
За ступенем токсичності рослини поділяють на отруйні (бузина, плющ,
конвалія тощо); дуже отруйні (олеандр, наперстянка та ін.); смертельно
отруйні (білена чорна, беладонна, дурман звичайний).
Гриби – це самостійне царство живих організмів, їх відомо понад 70
тис. видів.Україна належить до числа країн, в яких дикорослі їстівні гриби
є компонентом харчового раціону населення. В Україні відомо близько 500
видів їстівних грибів, але реально в харчовому раціоні людьми
використовується біля 20 видів. Зокрема, в країні близько 80 видів грибів є
потенційно небезпечними для здоров’я людей, із яких 20–25 видів –
особливо небезпечні.
В Україні за останні роки кількість отруєнь людей зросла в декілька
разів. До цього призвело погіршення загальної екологічної ситуації,
особливо степової зони України (забруднення важкими металами,
пестицидами, радіонуклідами).
Основні фактори, які призводять до отруєнь грибами:
43
 • незнання населенням основних видів грибів та правил їх зберігання і
приготування;
• недостатня профілактична робота по недопущенню отруєнь
населення грибами;
• недостатня увага з боку санітарно-епідеміологічної служби України;
• низька свідомість населення;
• низька міжвідомча взаємодія (на першому етапі) з питань
профілактики отруєнь;
• відсутність належної роз’яснювальної роботи у навчальних закладах.

3. Характеристика техногенних небезпек.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на

об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей;
призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних
засобів, порушень виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю. Згідно
з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та
особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих
руйнувань та супроводжуються великими жертвами.
Види аварій:
 Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору,
Н2SO4, HNO3, сірчаного газу та інших речовин);
 Аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
 Пожежі та вибухи;
 Аварії на транспорті.
Особливо важкі аварії можуть привести до катастроф.
Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких
наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови
середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти.
Найбільший внесок в забруднення навколишнього середовища
вносять теплові електростанції, металургійні і хімічні заводи. На частку
тепло припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони
викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, споживають велику кількість
води. Стічні води теплової ТЕЦ мають високу температуру, що стає
причиною не тільки хімічного, а й теплового забруднення. Металургійні
підприємства (Дніпропетровськ, Запоріжжя) відрізняються високим
споживанням ресурсів і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид
вуглецю, коксовий газ, сірчаний газ, сірководень, фенол, вуглеводні.
Металургійна промисловість споживає багато води та забруднює її в
процесі виробництва.
Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна
промисловість. Найбільш небезпечними є виробництво NH4OH, анілінових
фарб, добрив, хлору, фтору, каустичної соди, ртуті, кальцію, фтору.
Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За
об’єктом забруднення стоків вона посідає перше місце (більше 15%).
44
Найбільшу небезпеку становлять сполуки сірки та хлор, розчинена
органіка.
Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в
атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове
забруднення на місцевості на величезних площах. Радіаційне забруднення
величезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на
мільйони людей, які довгий час проживають на забруднених територіях
дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи глобальними, а
ситуацію надзвичайною. Усього за сучасними даними, внаслідок аварії на
ЧАЕС постраждало майже 3,23млн.осіб, з них 2,35 мешканців на
забрудненій території, більше 358 тис. брали участь у ліквідації наслідків
на ЧАЕС, 130 тис. були евакуйовані у 1986 р. або відселені пізніше.

Аварії на транспорті.
Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки.
Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в
зоні підвищеної небезпеки.
Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів,
літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці
чи виходи з транспортних засобів або під час їх руху.
Про необхідність транспорту в наш час не викликає жодного сумніву.
Транспортні засоби мають великий позитивний вплив на економіку країни,
створюють зручність і комфорт для людей. Проте у світі внаслідок ДТП
щорічно гине 250 тис. людей і приблизно в 30 разів більша кількість
отримує травми.
Димність автомобілів з дизельними двигунами під час експлуатації є
небезпечною коли перевищує 40 % у режимі вільного прискорення і 15%
при максимальній частоті обертання колінчастого валу двигуна.
Експлуатація транспортних засобів з підвищеною токсичністю чи
димністю у відпрацьованих газах призводить до забруднення
навколишнього середовища і виникнення загрози отруєння водія та
пасажирів транспортного засобу.
Негерметична паливна система призводить до витікання палива з
паливної системи. Особлива небезпека може виникнути у вигляді пожежі
внаслідок попадання палива на гарячі вузли й агрегати чи короткого
замикання. Негерметичність з’єднань виявляється зовнішнім оглядом або
за характерним запахом бензину чи дизельного палива.
Вибухи та їх наслідки. Пожежі, що виникають на об’єктах, які
виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. Найбільш небезпечним
місцем, де знаходяться горючі, легкозаймисті і вибухонебезпечні речовини
та матеріали є склади їх зберігання.
При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні та
хімічні речовини, від дії яких люди гинуть частіше ніж від вогню. Раніше
при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя
горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан,
45
вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної
соляної й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших
високотоксичних речовин.
Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються
при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану,
пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.
Склади вугілля і торфу являють собою або відкриті майданчики, або
вугільні ями і підвали. Вогнища вугілля або торфу треба негайно
ліквідувати. Горіння торфу припиняють, розбираючи штабель і засипаючи
місце, що горить, вогким торфом. На автомобілях та інших машинах, що
працюють на складах товару повинні бути іскрогасники. Палити цигарки
на цих складах забороняється. Склади лісоматеріалів і дерев’яної тари
огороджують. Лісоматеріали зберігають у штабелях заввишки не більше
4 м. Розривами між ними не менше 3м. Територію складу треба
систематично очищати від кори, трісок, тирси та іншого сміття, а в жаркі
дні – поливати водою. Склад повинен бути забезпечений засобами гасіння
пожежі. Постійні склади зерна бувають з вогнетривких матеріалів, а якщо
із спалимих, то оштукатурених або обмащених вогнегасною сумішшю. Під
час засипання, сортування або очищення зерна виділяється багато пилу,
який слід регулярно прибирати.

Контрольні питання
1. Охарактеризуйте біотичні небезпеки.
2. Дайте характеристику техногенних небезпек.
3. Назвіть і охарактеризуйте абіотичні небезпеки.

46
Тема 6. Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристика.
Соціальні та політичні фактори ризику

План
1. Загальні закономірності виникнення соціальних та політичних
небезпек.
2. Соціально-політичні конфлікти. Тероризм, види та вражаючи
фактори.
3. Сучасні інформаційні технології та безпека життєдіяльності
людини.
4. Соціальні фактори, що впливають на життя та здоров’я людини, їх
характеристика.

1. Загальні закономірності виникнення соціальних та політичних небезпек.

Види небезпек суспільства, що спричинені проблемами безпеки

життєдіяльності людини: наявність конфлікту, що має перейтив негативні
для суспільства наслідки в межах проблем безпеки життєдіяльності;
загроза розподілу суспільство – людина; загроза виникнення конфлікту
між окремими групами суспільства.
Існування соціальних і політичних небезпек можливе в любому
суспільстві. Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних
видів політичних конфліктів.

Джерелами конфліктів є:
*– соціальна нерівність, яка існує в суспільстві;
*– система розподілу таких цінностей, як влада, соціальний престиж,
матеріальні блага.
Субєктами конфліктів можуть виступати:
*окремі люди, групи, організовані в соціально – політичні, економічні та
інши структури;
*об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп,
економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які
домагаються певних цілей.

2. Соціально – політичні конфлікти. Тероризм, види та вражаючи фактори.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських

угруповань, тобто тероризм.
Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в
умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил.
Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення
супротивника силовими засобами. Тероризм (від лат. terror – страх,
залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування
найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей,
для досягнення певних цілей.
47
 Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:
 Напади на державні або промислові об’єкти;
 Захоплення державних установ або посольств;
 Захоплення літаків або інших транспортних засобів;
 Насильницьких дій проти особистості жертви;
 Викрадення;
 Політичні вбивства;
 Вибухи або масові вбивства.
Види тероризму:
 політичний;
 релігійний;
 кримінальний.

3. Сучасні інформаційні технології та безпека життєдіяльності людини.

В умовах нестабільності суспільства інформація відіграє важливу роль

в підтриманні злагоди в людських відносинах і в суспільстві. Значна
частина інформації, що пов,язана з безпекою життєдіяльност за своєю
природою має негативний характер. Тому, потрібно ретельно відноситись
до отриманої інформації, її змісту та головне включити можливість
потрапляння ЗМІ дезинформації, неперевірених фактів, перебільшення
статистичних матеріалів. Все це може призвести до ускладнення відносин,
поглиблення конфліктів і врешті решт до небежаних наслідків. У
глобальному плані дезинформація сама по слобі стає джерелом небезпек,
які в суспільстві в багатьох випадках бувають важкими. Кожна людина і
суспільство є відкритою інформаційною системою. Від якості
інформаційних процесів залежить адаптування людини до постійних змін у
середовищі та можливості подальшого розвитку як особистості.
Для людини має значення не тільки якісний обсяг інформації, а й
кількісний. Перевантаження інформацією веде до вичерпання
психоемоційних можливостей людини, наслідком якого є постійний
стресовий стан. Переробка великої кількості інформації переключає
людину з природної фізичної діяльності на діяльність, в якій м ,язи людини
не працюють. Це призводить до інформаційного перевантаження. За
інформаційного переванатаження порушується структура інформаційного
середовища людини. Людина не отримує необхідної інформації для оцінки
ситуацій, у яких вона діє, тому що вона не встигає переробити всю
інформацію та виділити те, що корисно для її адаптування до нових
ситуацій.
Інформаційне середовище має бути не тільки джерелом
інформаційних ресурсів для вирішення будь-яких проблем, чи для
адаптації людини до змін у навколишньому світі – це ще й середовище в
якому формуються потреби людини. Добре організоване інформаційне
середовище сприяє розвитку людини як творчої особистості, формуванню
її вищих потреб.
48
4. Соціальні фактори, що впливають на життя та здоров,я людини, їх
характеристика.

Соціальні норми – це вимоги, які ставляться суспільством, державою,

соціальною групою до особистості, і які вона має враховувати. Соціальні
норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релінійні та ін.)
виконують регулятивну роль, визначають взірці, еталони поведінки
особистості. Вони є також засобом узгодження інтересів різних
індивідуумів, їхніх груп і суспільства. Кожний вид соціальних норм має
свою специфіку впливу санкції (схвалення чи осуд вчинків) у найбільш
загальній формі з тим, щоб різні індивіди у життєвих ситуаціях, що
повторюються, діями більш-менш однотипно. Їй властива детальна
регламентація поведінки людей. Це прерогатива інших норм
(наприклад, виробничих). Особливості моральної норми полягає в тому,
що основами її формування та виконання є громадська думка, її оцінка,
веління, масові звички, масовий приклад. Ця норма лише тоді дієва, коли
вона відповідає моральним цінностям, ідеям та ідеалам. Але через ряд
суб'єктивних та об'єктивних норм в деяких суспільствах не виконуються, і
це призводить до виникнення соціальної небезпеки.

Контрольні питання
1. Що є джерелами конфліктів?
2. Дайте визначення поняття «тероризм».
3. Що розуміється під інформаційною культурою?
4. Перелічити найбільш поширені в світі терористичні акти.

49
 Тема 7. Радіаційна безпека

План

1. Поняття про радіоактивність. Радіоактивний фон, його складові.

2. Основні джерела радіоактивного забруднення довкілля.
3. Механізм впливу радіоактивного випромінювання на організм
людей.
4. Основні заходи захисту людей від впливу іонізуючого
випромінювання.

1. Поняття про радіоактивність. Радіоактивний фон, його складові.

Радіоактивність – самовільне перетворення нестійких ізотопів одного

хімічного елемента в ізотопи іншого елемента, що супроводжується
виділенням елементарних чпстинок.
Радіоактивні ізотопи – нестійки самовільно розпадаючи ізотопи
хімічних елементів.
Існує незаперечний факт: в умовах Землі та близького космосу не існує
абсолютного нуля іонізуючої радіації; існує природний радіаційний фон.
Його основні компоненти :
 Космічні промені сонячного та галактичного походження;
 Космогенні радіонукліди (14С, 3Р), які постійно утворюються із
стабільних газів атмосфери під впливом космічних променів;
 Природні радіонукліди земної кори – понад 20 ізотопів, які
належать до 3-х радіоактивних родин (238U, 235Uma, 232Th) та елементів поза
родинами з великими періодами напіврозпаду.

2. Основні джерела радіоактивного забруднення довкілля.

1. Уранова промисловість.
2. Ядерні реактори (атомні електростанції).
Атомні електростанції є частиною ядерного паливного циклу, який
починається з добування і збагачення уранової руди.
В останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості
викидів із ядерних реакторів в Україні (Хмельницька, Рівненська,
Запорізька).
3. Радіохімічна промисловість – регенерація (переробка і
відновлення) відпрацьованого ядерного палива.
4. Місця переробки та захоронення радіоактивних відходів.
5. Використання радіоактивних джерел в народному господарстві:
промисловість, медицина, геологія.
6. Ядерні вибухи.

50
 3. Механізм впливу радіоактивного випромінювання на організм людей.

Іонізація – процес перетворення електрично нейтральних атомів і

молекул на активні іони, який здійснюється шляхом відриву одного чи
декількох електронів з оболонок атомів.
Особливості дії іонізуючого випромінювання:
1. генетичний ефект;
2. кумулятивний ефект;
3. різні органи мають різну чутливість доопромінювання;
4. чим більша доза тим більша шкідливість;
5. найбільш небезпечне короткочасне опромінення великими
дозами;
6. однаково шкідливими є дози отримані від різних джерел.
Променева хвороба у людей.
Легкий ступінь хвороби: від 100 до 200Рн. Симптоми: нездужання,
загальна слабкість, головний біль, зниження кількості лейкоцитів у крові.
Середній ступінь хвороби: при дозі випромінення 200 – 400 Рн. Симптоми:
важке нездужання, головний біль, часта блювота, розлади функцій невової
системи, майже наполовину знижується лійкоцитів.
Важкий ступінь хвороби: при дозі опромінення від 400 – 600 Рн.
Симптоми: стан здоров'я хворого дуже важкий, сильний головний біль,
блювота, пронос, втрата свідомості, різке збудження, крововиливи, в
шкіру, слизові оболонки, різко знижується кількість лейкоцитів та
еритроцитів, ослаблені захисні функції організму, з ,являються різні
ускладнення. Без лікування (до 50%) призводить до смерті.
Надзвичайно важкій ступінь : при дозі опромінення понад 600 Рн і більше.
Симптоми такі як вижкому ступені , але хвороба протікає дуже важко і при
неефективному лікуванні таке ураження в 80 – 100% випадків призводить
до сметрі.

4. Основні зазходи зменшення надходження радіонуклідів.

* – харчування повинно бути повноцінним, різноманітним, містити
велику кількість поживних речовин;
* – вживіання елементів конкурентів – радіоактивних речовин
(антидотів);
* – споживати вітаміни А та Е.
Основні заходи зменшення впливу радіоактивного пилу6
 щоденне вологе прибирання;
 чистити взуття;
 при вході вологий коврик;
 особиста гігієна;
 сипкі продукти потрібно зберігати в герметичному посуді;
 частіше бувати на свіжому повітрі.

51
 Контрольні питання
1. Дайте визначення поняття «радіоактивність», «радіоактивні
ізотопи».
2. Назвіть природні та штучні джерела іонізуючих випромінювань.
3. Дайте характеристику природного радіаційного фона.
4. Назвіть і охарактеризуйте форми променевої хвороби людини

52
 Тема 8. Хімічні фактори небезпеки

План
1. Загальна характеристика хімічних речовин та їх класифікація.
2. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.
3. Основні забруднювачі біосфери та їх вплив на здоров ,я людини.

1. Загальна характеристика хімічних речовин та їх класифікація

Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю

шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади
здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок
часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини.

Небезпечна хімічна речовина (НХР) – хімічна речовина, безпосередня чи

опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне
захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю.

Залежно від характеру дії на організм людини НХР поділяються на :

-токсичні речовини – викликають отруєння усього організму людини або

впливають на окремі системи людського організму (кровотворну, центральну
нервову) (чадний газ, селітра, розчини кислот чи лугів);
-подразнюючі речовини – викликають подразнення слизових оболонок,
дихальних, шляхів, очей, легень, шкіри (пари кислот, лугів, аміак);
-мутагенні речовини – призводять до порушення генетичного коду, зміни
спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо);
-канцерогенні речовини – викликають, як правило, злоякісні новоутворення –
пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром);
-наркотичні речовини – впливають на центральну нервову систему (спирти,
ароматичні вуглеводні);
-задушливі речовини – призводять до токсичного набряку легень (оксид
вуглецю, оксиди азоту);
-речовини, що впливають на репродуктивну функцію (радіоактивні ізотопи,
ртуть, свинець).
-сенсибілізатори – речовини, що діють як алергени (розчинники, формалін,
лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо).

За вибірковістю дії НХР можна поділити на:

 серцеві (рослинні отрути, солі кобальту);

 нервові – викликають порушення психічної активності (чадний газ,
53
 фосфорорганічні сполуки, наркотичні засоби, снотворні ліки);
 печінкові (хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли);
 ниркові (сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота);
 кров'яні (анілін, нітрити);
 легеневі (оксиди азоту, озон, фосген).

За ступенем дії на організм людини НХР поділяють на чотири

класинебезпеки:
 надзвичайно небезпечні;
 високо небезпечні;
 помірно небезпечні;
 мало небезпечні.
За токсичністю НХР поділяють на шість класів:
 надзвичайно токсичні;
 високотоксичні;
 сильно токсичні;
 помірно токсичні;
 малотоксичні;
 практично нетоксичні.

До найнебезпечніших (надзвичайно і високотоксичних) хімічних речовин

належать:
 деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш'яку,
ртуті,кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);
 карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);
 речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі,
бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);
 сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору,
фосфін, фосфідин);
 фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота та її ефіри, фторетанол та
інші);
 хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
 галогени (хлор, бром);
 інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген та
інші).

До сильно токсичних хімічних речовин належать:

 мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова та
 луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);
 сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець,
 розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);
 хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий
метил);
 деякі спирти і альдегіди кислот;
54
  органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідразин,
анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофепол);
 феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, малотоксичних і практично нетоксичних

хімічних речовин, які не становлять собою хімічної небезпеки, належить
основна маса хімічних сполук.

Хімічні елементи, речовини та сполуки можуть перебувати у твердому,

газоподібному та рідкому агрегатних станах. Тому в організм людини хімічні
речовини проникають через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіру
та слизові оболонки. Ступінь ураження хімічними речовинами залежить від їх
токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також фізико-хімічних властивостей.
Отруєння може бути гострим і хронічним. За будь-якої форми отруєння
інтенсивність дії шкідливої речовини визначають ступенем її фізіологічної
активності – токсичністю.

Токсичність (грец. toxikon – отрута) – властивість деяких хімічних

елементів, сполук і біогенних речовин згубно впливати на живі організми
(рослини, тварини, гриби, мікроорганізми) і здоров'я людей.

Токсичні речовини – це речовини, які викликають отруєння усього

організму
До помірно токсичних, малотоксичних і практично нетоксичних хімічних
речовин, які не становлять собою хімічної небезпеки.

За токсичністю отруйні речовини поділяють на такі види :

 нервово-паралітичної дії (зарин, зоман): бронхоспазми, задуха, параліч;

 загальнотоксичної дії (синильна кислота, хлор, ціан): набряки, кома,
параліч, судома, прискорене серцебиття;
 подразнювальної дії (аміак, пари кислот): подразнення слизових
оболонок носа, ротової порожнини;
 шкірнонаривної дії (іприти): місцеві запалення та некротичні зміни у
поєднанні із загальнотоксичними явищами.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

 летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків)

– термін дії до 10 діб;
 тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю
у грудях – термін дії від 2 до 5 діб;
 короткочасні – тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у
носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості,
зниження температури.

55
Залежно від практичного використання хімічні речовини класифікують на :

 промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні

розчинники, барвники) і є джерелом гострих та хронічних
інтоксикацій у разі порушення правил техніки безпеки;
 отрутохімікати, що застосовують у сільському господарстві для
боротьби з бур'янами, гризунами, комахами тощо;
 лікарські препарати;
 побутові хімічні речовини, які використовують як харчові добавки,
засоби санітарії, косметичні засоби;
 біологічні отрути (рослинні та тваринні, що містяться у рослинах і
грибах, тваринах і комахах);
 отруйні речовини (зарин, іприт, фосген).

Важливе значення при дослідженні токсичності будь-якого компонента

навколишнього середовища має вивчення його фізико-хімічних властивостей,
що дає змогу за певними формулами обчислити параметри, що характеризують
токсичність речовини і можуть бути використані при розробленні методів та
засобів захисту від дії шкідливих речовин.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх

живих організмів, особливо людей та тварин. Шляхи проникнення отруйних
речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.
Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності,
вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням

шкідливих речовин – газів, парів, аерозолів – в організм людини головним
чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі
речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі
викликають загально токсичну дію у результаті проникнення пилових часточок
(до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю
розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію.
Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати. Отруйні речовини
потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотримання правил
особистої гігієни, наприклад, харчування або куріння на робочому місці без
попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапляти у кров з
ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать Жиророзчинні
сполуки, феноли, ціаніди. Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм
людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих
концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях.
Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть
надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні,
ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює
проникнення отруйних речовин в організм.

56
 2. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для

визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні
організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього
середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються
такими поняттями, як

♦гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів),

♦гранично допустимі викиди (ГДВ),
♦гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН),
♦максимально допустимий рівень (МДР),
♦тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу
(ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в

законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами,
комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень,
лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після
різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з
використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих
виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи). Доки
існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на
природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які
викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно
контролювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та
приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону
природи.
В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн
покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають
найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних
нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн
часто різняться, хоча й незначно. Вважається, що ГДК шкідливої речовини – це
такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та
самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а також
не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Визначаючи ГДК,
враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та
свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в
цілому. Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів
канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують
звичайний природний фон, є шкідливими.
За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії
повинна виконуватись така умова:

57
С1/ГДК1 + С2/ГДК2 + … + С/ГДК = 1,

де С1, С2, С – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3; ГДК1, ГДК2, ГДК –

ГДК забруднювачів, мг/м3

Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітарний стан не

відповідає нормативним вимогам. Дуже шкідливою є сумарна дія таких
полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2SO4) та
фтористоводнева (НF) кислоти. Для визначення максимальної разової ГДК
використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють
мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних
контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). Для
визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять
експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час
епідемій, аварій, додаючи до певного пирогового впливу коефіцієнт запасу, що
знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізняються:

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

*-ГДК вод господарсько-питного харчування;

*-ГДК вод рибного господарства.

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини

не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для
споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись,
нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків
ГДК для продуктів харчування.
За сучасних умов атмосферне повітря, води, ґрунти водночас
забруднюються кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, узята окремо,
може мати концентрацію, меншу за ГДК (тобто не становить небезпеку для
здоров'я), але сукупна дія всіх забруднювачів дає сильний негативний ефект, як
і в разі, коли набагато перевищується ГДК якого-небудь токсиканта.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є

♦гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також
♦різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне
перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).
Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її
дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до якої
відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та
рослинні організми. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати
як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів
характерним є проникання у приміщення, споруди, сховища, уражаючи усе

58
живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням
її типу виникають труднощі.
У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою
кількістю хімічних шкідливих чинників, що можуть спричинити різні
захворювання, розлади здоров'я, травматизм як у процесі контакту, так і через
певний проміжок часу. Відомо приблизно 7 млн. хімічних речовин та сполук, із
яких 60 тис. використовуються у діяльності людини. На міжнародному ринку
кожного року з'являється від 500 до 1 000 нових хімічних сполук та сумішей.

3. Основні забруднювачі біосфери та їх вплив на здоров’я людини.

Основні забруднювачі біосфери представлені в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Основні забруднювачі біосфери та їхній вплив на здоров'я людини

Забруднювач Вплив на здоров'я людини (у значних концентраціях)

Досить агресивний газ, що сполучається з гемоглобіном
Оксид крові й утворює карбоксигемоглобін, що може призвести до
(залежно від концентрації): погіршення гостроти зору та
карбону
здатності оцінювати тривалість інтервалів часу; змін у
(СО) роботі серця та легенів; головного болю, сонливості,
порушення дихання і навіть смерті
Подразнюють слизові оболонки очей та ротової порожнини,
а також викликають респіраторні симптоми: утруднене
Оксиди сульфуру дихання, кашель з виділенням мокротиння, задишку;
хронічну обструктивну легеневу недостатність, смертність
від респіраторних та серцево-судинних хвороб
Викликають хронічну обструктивну легеневу
Оксиди нітрогену недостатність, посилення респіраторних симптомів:
кашель, головний біль, блювоту
Вуглеводні
Мають наркотичну дію, викликають головний біль,
(бензин, метан,
запаморочення
пентан, гексан)
Викликає подразнення очей, носа і горла, нудоту, рак
Формальдегід
носової порожнини
Викликає головний біль, анемію, нервові розлади, пологові
Свинець
дефекти, затримку розвитку, дибілізм
Викликає ураження центральної та вегетативної нервової
Ртуть
системи, печінки, нирок, органів травлення
Викликає ушкодження нирок, анемію, хворобу легенів,
Кадмій
високий кров'яний тиск; можливі також онкологічні
59
 захворювання, ушкодження плоду
Пестициди Викликають рак, ушкодження печінки, ембріонів
Викликають утруднення дихання, підвищують дитячу
Нітрати смертність, при хімічних перетвореннях породжують
канцерогенні сполуки
Призводять до онкологічних захворювань, генетичних
Радіонукліди
мутацій
Тверді завислі Викликають бронхіти, ослаблюють легеневу функцію,
частки вірогідне скорочення середньої тривалості життя

Виділяють гострі та хронічні отруєння хімічними речовинами. Гострі отруєння

спостерігаються у випадку одноразового попадання великих доз отрути до
організму. Хронічні – при поступовому повільному накопичені отруйних
речовин., при цьому у тканинах і системах організму виникають стійкі, як
правило, незворотні патологічні зміни. Серед промислових хімічних отрут
досить поширеними є метали. До останнього часу використовують переважно
важкі метали: свинець, ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій; легкі
(берилій, літій); тугоплавкі (ванадій, титан, молібден, вольфрам) та інші. У
виробничих умовах метали зустрічаються у різних поєднаннях. Рідкі метали
найчастіше діють на організм у вигляді аерозолів, але можуть зустрічатися у
стані рідини чи пари. Важкі метали, як правило, є
загальнопротоплазматичними отрутами, які мають у той же час вибіркову дію.
Рідкі метали мають токсичні чи фібриногенні властивості або ті чі інші.
Характерною особливістю важких металів після потрапляння до організму є їх
нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здатність утворювати в
організмі депо. Виділяючись через сечові шляхи, слизові оболонки травного
каналу і різні залози, деякі метали спричинюють у них патологічні зміни.
Свинець та його сполуки: До організму людини свинець та його сполуки
надходять через дихальні шляхи у вигляді пилу і пари, а також через травний
канал, потрапляючи у порожнину рота із забруднених рук. Лише 25% свинцю у
товстих кишках перетворюється в нерозчинну сірчанокислу сполуку і
виводиться з організму. Інші 75% відкладаються в усіх тканинах, а в основна
його частина акумулюється у кістках. Алкоголізм, перевтома, голодування,
інфекції сприяють виходу свинцю із кісткової тканини і спричинюють
загострення захворювання. Свинець та його сполуки є отрутами які діють на
всі органи і системи організмі і зумовлюють важкі зміни у нервовій системі.
Найвищої формою свинцевого отруєння є свинцева енцефалопатія, що виникає
як наслідок спазму судин мозку чи органічних уражень судин мозку –
атеросклерозу. Енцефалопатія характеризується найрізноманітнішими
симптомами: головним болем, запамороченням, порушенням сну,
епілептичними припадками, перехідними розладами мовлення та зору,
спастичними паралічами, потьмаренням свідомості, коматозним станом. Окрім
нервової, уражується також і система травлення. Розвиваються гастрити з
порушенням секреторної функції шлунка. Відзначають збільшення і болючість
60
печінки, а також випадки її гострої атрофії. Аналіз роботи Всесвітнього центру
лікування отруєнь показав, що найчастіше трапляються масові отруєння
хлором, аміаком та чадним газом. Хлор та його сполуки є отрутами нервової
системи і паренхіматозних органів, вони також мають подразнюючу і
припікаючу дію. Клінічна симтоматика отруєнь сполуками хлору різноманітна.
Можливі гості та хронічні отруєння. У випадку гострих отруєнь у потерпілих
з’являються нудота, запаморочення, різко виражений коньюктивіт, а у важких
станах — судоми і коматозний стан. Для хронічного отруєння хлором та його
похідними характерна втрата апетиту, безсоння, швидка втомлюваність,
судинний біль у кінцівках. У разі подальшої дії спостерігають захворювання
внутрішніх органів – гастрит, гепатит, коліт, зміни з боку серцево-судинної
системи. Чадний газ є складником вихлопних газів автомобілів, тракторів. В
умовах виробництва оксид карбону утворюється внаслідок неповного згорання.
Він немає кольору і без запаху. Потрапляючи до організму, він зв’язується з
гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який не здатний
транспортувати кисень. Внаслідок цього настає гіпоксемія та гіпоксія. Загалом,
за характером впливу хімічних речовин на людський організм виділяють:
подразнюючу, фіброгенну, токсичну, алергічну, шкірну і канцерогенну дії.

Контрольні питання

1. Який вплив на здоров’я людини здійснюють основні забруднювачі

біосфери.
2. Що таке ГДК шкідливої речовини?
3. Які речовини називають отруйними?
4. Назвіть класифікацію НХР щодо характеру дії на організм людини.

61
 Тема 9. Основи пожежної безпеки

План
1. Загальні поняття про основі теорії розвитку пожежі.
2. Небезпечні фактори пожежі та техногенних вибухів.
3. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів.
4. Класифікація об’єктів за їхньою пожежовибухонебезпекою.
5. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій.

1. Загальні поняття про основі теорії розвитку пожежі

Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем,
що поширюється в часі та просторі.
Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку
пожежі. Нормативна імовірність виникнення пожежі – 10-6 в рік, впливу
небезпечних і шкідливих чинників на людей – 10-6 в рік на одну людину.
Процес горіння
Горіння – це екзотермічна реакція окиснення речовини, яка
супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я.
Умови виникнення горіння (рис. 9.1):
Окисник разом з горючою речовиною утворює горюче середовище.

Горюча речовина Окисник Джерело запалювання

Відповідна Потрібна концентрація Необхідна потужність

температура (кількість) початкового імпульсу

Горіння

Рис. 9.1. Необхідні умови для виникнення горіння

Класифікація видів горіння

За співвідношенням кількості окисника та горючої речовини:

1. Повне – при достатній кількості окисника. Продукти –діоксид
вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид та ін.
62
 2. Неповне – при зниженій кількості окисника. Продукти – горючі та
небезпечні оксид вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.
За швидкістю поширення полум’я горіння:
1. Дефлаграційне – 2-7 м/с.
2. Вибухове – десятки і сотні метрів за секунду. Детонаційне – тисячі
метрів за секунду.
Механізми поширення полум’я – тепловий та дифузійний.
За агрегатним станом речовин, які вступають в реакцію горіння:
1. Гомогенне – при окисненні речовин, які мають однаковий агрегатний
стан;
2. Гетерогенне – при окисненні речовин, які знаходяться в різному
агрегатному стані.

Різновидності (за походженням та зовнішніми особливостями):

1. Вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що
супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних
виконувати механічну роботу.
2. Детонація – горіння внаслідок стиснення, нагрівання та
переміщення суміші, яка не згоріла, перед фронтом полум’я, що
призводить до прискорення його поширення.
3. Спалах – короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об’єму
газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пилоповітряної
суміші.
4. Займання – початок горіння під впливом джерела запалювання.
5. Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.
6. Тління – безполуменеве горіння матеріалу у твердій фазі з
випромінюванням світла.
7. Самозаймання – горіння внаслідок різкого збільшення швидкості
екзотермічних реакцій, коли швидкість виділення тепла перевищує
швидкість його розсіювання. Процеси самозаймання поділяються на
теплові, мікробіологічні та хімічні.
8. Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується
виділеннямполум’я.
Основні причини пожеж:
- необережне поводження з вогнем (58-60 %); у виробничій сфері –
при палінні в недозволених місцях та виконанні вогневих робіт (газо- та
електрозварюванні, механічній обробці металу та ін.) -50-55 %;
- порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування
та побутових електроприладів (18-20 %) та приладів опалення (11—12 %);
у виробничій сфері – відповідно 20-22 і 10-11 %;
- пустощі дітей з вогнем (7-8 %);
- підпали (2 %) та інші причини (1-2 %).
У виробничій сфері до названих причин додаються порушення
режимів технологічних процесів (7-8 %), вимог пожежної безпеки (5-7 %).
Статистика пожеж та їх наслідків в Україні за останні роки.
При зростанні чисельності населення на 1 % кількість пожеж
63
 збільшується на 5 %, а збитки від них зростають на 10 %.
Протягом однієї доби в Україні виникає 120-140 пожеж, в яких
гинуть 6-7, отримують травми 3-4 людини, вогнем знищується 32-36
будівель, 4-5 одиниць техніки.
Збитки від пожеж поділяють на прямі та побічні:
Прямі – втрати, пов’язані зі знищенням або пошкодженням вогнем,
водою, димом і внаслідок високої температури майна.
Побічні – втрати, пов’язані з ліквідацією пожежі, зумовлені простоєм
виробництва, зміною графіка руху транспортних засобів тощо. Побічні
збитки перевищують прямі в 3-4 рази.

2. Небезпечні фактори пожежі та техногенних вибухів

1. Токсичні продукти горіння.
При горінні пінополіуретану утворюється синильна кислота,
вініпласту – хлористий водень та оксид вуглецю, лінолеуму – сірководень
та сірчистий газ і т.д. Летальна концентрація СО2 протягом 5-10 хвилин
становить 162 г/м3 (9 %), СО – 6 г/м3 (0,5 %), H2S – 1,1 г/м3 (0,08 %) і т.д.
2. Вогонь.
Температура полум’я може досягати 1200-1400 °С. Мінімальна
відстань в метрах, на якій людина може знаходитись від полум’я, складає
R=1,6H, де H – середня висота факелу полум’я в метрах.
3. Підвищена температура середовища.
Температура понад 60 °С є життєво небезпечною для людини.
4. Дим.
Викликає сильний кашель, сльозотечу, погіршує видимість.
Задимленість вважається граничною, якщо показник послаблення світла
димом на одиницю довжини становить 2,4.
5. Недостатність кисню.
Небезпечним для життя людини є зниження вмісту кисню в повітрі до
14 %, а при 9-11 % настає смерть.
6. Вибухи, витікання небезпечних речовин.
Можуть бути викликані нагріванням, розгерметизацією ємкостей,
трубопроводів з небезпечними рідинами та газами.
7. Руйнування будівельних конструкцій під впливом високих
температур івибухів.
8. Паніка.

3. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів

Оцінку пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів проводять
залежно від їх агрегатного стану (табл. 9.1) :
Групи горючості речовин і матеріалів (за СНиП 2.01.01-85):
1. Негорючі – не здатні до горіння в повітрі нормального
складу (неорганічні матеріали, метали, цегла та ін.).
2. Важкогорючі – здатні до займання в повітрі від джерела запалювання,
64
 але після його вилучення не здатні до самостійного горіння
(асфальтобетон, дерев’яно-волокнисті плити та ін.).
3. Горючі – здатні до самозаймання, займання від джерела запалювання і
самостійного горіння після його вилучення. До складу більшості з них
входять С та Н тобто вони є органічними сполуками, але є прості елементи – S, P, C. Як
правило, найбільш небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в
газоподібному стані. Виділяють:
- легкозаймисті (займаються від короткочасної дії (до 30 с) джерела
запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання);
легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху не
вище 61 °С (бензин, ацетон, етиловий спирт та ін.);
- важкозаймисті (займаються від потужного джерела запалювання);
горючі рідини (ГР) – рідини, що мають температуру спалаху понад 61 °С
(мінеральні мастила, мазут та ін.).

Таблиця 9. 1

Основні показники пожежовибухонебезпечності речовин іматеріалів

(за ГОСТ 12.1.044-89)
Застосовність показників
Показники тверді
гази рідини пил
речовини
1. Група горючості + + + +
2. Температура спалаху - + + -
3. Температура спалахування - + + +
4. Температура самоспалахування + + + +
5. Концентраційні межі поширен-
+ + - +
ня полум’я (спалахування)
6. Температурні межі поширення
+ + - -
полум’я (спалахування)

Будівельні матеріали поділяють (за ДСТУ Б В.2.7-19-95) на горючі та

негорючі.
Температура спалаху – найменша температура речовини, з якої над
її поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під
впливом джерела запалювання.
Температура спалахування – найменша температура речовини, за
якої вона виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час
впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.
Температура самоспалахування – найменша температура
навколишнього середовища, за якої спостерігається самоспалахування
речовини.
Концентраційні межі поширення полум’я (нижня НКМ та верхня
ВКМ) – мінімальний та максимальний вміст горючої речовини в
однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якого можливе
поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела
65
запалювання.

Залежно від величини НКМ горючий пил поділяють на

вибухонебезпечний (група А: клас I – НКМ менше 15 г/м3 (пил сірки),
клас II 15- 65 г/м3 (пил борошна, цукру, вугілля) та
пожежонебезпечний (група А, НКМ понад 65 г/м3:
клас III – температура самоспалахування менше 250 °С (пил
тютюну),
клас IV – температура самоспалахування понад 250 °С (пил
деревини).
Температурні межі поширення полум’я (нижня НТМ та верхня
ВТМ) – мінімальна та максимальна температура речовини, за якої її
насичена пара утворює в окислювальному середовищі концентрацію, що
дорівнює відповідно НКМ і ВКМ.
Основні показники пожежовибухонебезпечності деяких горючих
рідиннаведені в табл. 9.2.

Таблиця 10.2
Основні показники пожежовибухонебезпечностідеяких
ЛЗР та ГР
Концентраційні Температурні
Температура
Назва рідини Температура
самоспала- межі поширення межі поширення
спалаху, °С
хування, °С полум’я, % об’єм. полум’я, °С
НКМ/ВКМ НТМ/ВТМ
Ацетон -18 465 2,2/13 -20/6
Бензин А-76 -36 300 0,76/5,16 -36/-4
Гас 27 250 1,4/7,5 27/69
Машинне
мастило 182 410 - 172/270
(марка ФМ-
5,6 АП)
Спирт 13 404 3,6/19 11/41
етиловий
Скипидар 34 300 0,8/- 32/53
Уайт-спірит 33-36 260 - 33/68

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 за потенційною небезпекою викликати

пожежу, підсилювати її небезпечні чинники речовини та матеріали
поділяютьна розряди:
- безпечні (негорючі, в негорючій упаковці, в умовах пожежі не
виділяють небезпечних продуктів, не утворюють небезпечних сумішей з
іншими речовинами);
- малонебезпечні (горючі і важкогорючі речовини та матеріали, що
не відносяться до безпечних, а також негорючі речовини та матеріали в
66
горючій упаковці) –можна зберігати у приміщеннях I-IV ступенів
вогнестійкості;
- небезпечні (горючі і негорючі речовини та матеріали, що мають
властивості, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі,
травмування, отруєння, захворювання людей та тварин, пошкодження
споруд, транспортних засобів) – слід зберігати у складах I і II ступенів
вогнестійкості;
- особливо небезпечні – небезпечні речовини та матеріали, не сумісні
з речовинами та матеріалами однієї з ними категорії, слід зберігати у
складах I і
II ступенів вогнестійкості, розташованих в окремих будівлях або в
підземнихсховищах, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією.

4. Класифікація об’єктів за їхньою пожежовибухонебезпекою

Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та
пожежною небезпекою.
Небезпека виникнення та (або) розвитку пожежі в будівлях та
приміщеннях (пожежна небезпека) залежить від кількості та
пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них
знаходяться, а також особливостей технологічних процесів розміщених в
них виробництв.
За вибухопожежною та пожежною небезпекою відповідно до ОНТП
24-86 приміщення та будівлі поділяються на категорії:
Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті
рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що
можуть утворювати вибухонебезпечні паро- та газоповітряні суміші, при
спалахуванні яких розвивається надлишковий тиск вибуху понад 5 кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна,
легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі
рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило-
або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається
надлишковий тиск вибуху понад 5 кПа.
Категорія В. (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини,
твердігорючі та важкогорючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з
водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, якщо приміщення, в
яких вони знаходяться, не належать до категорій А чи Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому,
розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких
супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я. Горючі
гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізують ся як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Згідно з категорією приміщення визначаються вимоги до
конструктивних та планувальних рішень будівель, споруд, приміщень та до
їх вогнестійкості.

67
 Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон).
Згідно з правилами улаштування електроустановок приміщення поділяються
на вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони (ДНАОП 0.00-
1.32.01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних
установок).
Вибухонебезпечна зона – простір, в якому є або можуть з’явитися
вибухонебезпечні суміші.
Газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють
вибухонебезпечні зони класів:
- 0 – вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом
тривалого часу;
- 1– вибухонебезпечне середовище може утворюватися під часнорма
- 2–вибухонебезпечне середовище за нормальних умов роботи
відсутнє.

Пилоповітряні суміші утворюють зони класів:

- 20 – вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або
протягомтривалого часу;
- 21– вибухонебезпечне середовище може утворюватися під часнорма
- 22 –вибухонебезпечне середовище за нормальних умов
роботивідсутнє.
У вибухонебезпечних зонах використовується вибухозахищене
обладнання, дистанційне керування, броньовані кабелі, світильники у
вибухозахищеному виконанні та ін.
Пожежонебезпечна зона – простір, де знаходяться або можуть
знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному
процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.
Виділяють пожежонебезпечні зони класів:
 П-I – застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою
спалаху вище 61 °С.
 П-II – виділяється горючий пил або волокна з НКМ поширення полум’я
понад 65 г/м3 або вибухонебезпечний пил, вміст якого в повітрі не
досягає вибухонебезпечних концентрацій.
 П-III – розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються
або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С або
тверді горючі речовини.
У пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання
закритого типу, електропроводка – з надійною ізоляцією, світильники та
апарати керування і захисту – у пилонепроникному виконанні та ін.
5. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій
Пожежна безпека об’єкта – такий його стан, за якого з
регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і
розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а
також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Громадяни України зобов’язані:
68
 - виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать
на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним
інвентарем, виховувати у дітей обережність поводження з вогнем;
- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вжити заходів до її
ліквідації, рятування людей і майна.
Комплекс заходів і засобів щодо забезпечення пожежної безпеки
об’єкта наведений на рис. 10.2.
Система запобігання пожежі – це комплекс організаційних заходів
і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для
виникнення пожежі.
1. Запобігання утворенню горючого середовища.
Для займання горючої речовини необхідно, щоб вона була нагріта до
необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному
співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну
енергію для початкового імпульсу.
Комплекс заходів і засобів
щодо забезпечення
пожежної безпеки об’єкта

Система запобігання Система Система організаційно-

пожежі протипожежного захисту технічних заходів

Обмеження розмірів
Запобігання утворенню та розповсюдження Організаційні
горючого середовища пожежі
Технічні
Запобігання виникненню Обмеження розвитку
в горючому середовищі пожежі
джерела запалювання Режимні
Забезпечення безпечної
евакуації людей та майна Експлуатаційні

Створення умов для

успішного гасіння пожежі

Рис.9.2. Комплекс заходів і засобів щодо забезпечення

пожежноїбезпеки об’єкта.

Температура на пожежі залежить не лише від кількості горючої

речовини,але й від її теплотворної здатності (табл. 9.3).
До окисників належать кисень, хлор, фтор, оксиди азоту, селітра
тощо. При вмісті кисню в повітрі менше 14 % горіння більшості речовин
стає неможливим. Деякі речовини містять достатньо кисню для горіння без
доступу повітря (порох, вибухівка).
Горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа контакту
горючої речовини з окисником, його концентрація, температура та тиск.
69
 Окисник разом з горючою речовиною утворює горюче середовище.
Основні методи запобігання його утворення :
1. Застосування герметичного виробничого устаткування.
2. Заміна в технологічних процесах горючих речовин і матеріалів
негорючими.
3. Обмеження кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин
привикористанні та зберіганні, правильне їх розміщення.
4. Ізоляція горючого та вибухонебезпечного середовища.
5. Організація контролю за складом повітря в приміщенні та станом
середовища в апаратах.
6. Застосування робочої та аварійної вентиляції.
7. Відведення горючого середовища в спеціальні пристрої та
безпечнімісця.
8. Застосування в установках з горючими речовинами пристроїв
захистувід пошкоджень та аварій.
9. Використання інгібувальних (хімічно активних) та
флегматизаційних(інертних) добавок.

Таблиця9.3

Температура полум’я під час горіння деяких речовин та

матеріалів
Речовина, Температура Речовина, Температура
матеріал полум’я, °С матеріал полум’я, °С
Деревина 700 – Метан 1950
1000
Торф 770 -790 Водень 2130
Спирти 900 – Сірководень 2195
1200
Нафтопродукти 1100 – Ацетилен у повітрі 2150 -2200
1300
Сірка 1820 Ацетилен у кисні 3100 - 3300

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання.

До джерел запалювання належать:
- відкрите полум’я;
- розжарені предмети;
- електричні заряди;
- теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження;
- іскри від ударів та тертя;
- сонячна радіація;
- електромагнітні та інші випромінювання.
Джерела запалювання поділяють на :
 високопотужні (понад 500 Вт – багаття, лазер, блискавка),
70
  середньопотужні (20-500 Вт – сірник, запальничка) і
малопотужні (менше 20 Вт – сонячні промені, іскри).
Основні методи запобігання виникнення в горючому середовищі
джерела запалювання:
1. Використання устаткування та пристроїв, при роботі яких не
виникає джерел запалювання.
2. Використання електроустаткування, що відповідає класу пожежо-
та вибухонебезпеки приміщень та зон.
3. Використання устаткування, що задовольняє вимоги
електростатичноїіскробезпеки.
4. Улаштування блискавкозахисту.
5. Виконання вимог щодо сумісного зберігання речовин і матеріалів.
6. Організація автоматичного контролю параметрів, що
визначаютьджерела запалювання.
7. Використання швидкодіючих засобів захисного вимкнення.
8. Заземлення устаткування.
9. Використання при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають
іскроутворення.
10. Ліквідація умов для самозаймання речовин і матеріалів.
11.Підтримання температури нагрівання поверхні пристроїв,
речовин і
матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем,
нижчегранично допустимої (80 % температури самозаймання).
Місця проведення вогневих робіт повинні бути вільними від горючих
матеріалів в радіусі не менше 5 м.
Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних
заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей
небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.
Здійснюється за чотирма основними напрямами.

1. Обмеження розмірів та розповсюдження пожежі.

Основні заходи:
1.1. Створення будівель та споруд потрібної вогнестійкості.
Вогнестійкість конструкції – її здатність зберігати несучі та (або)
огороджувальні функції в умовах пожежі. За вогнестійкістю будівлі та споруди
поділяються на 5 ступенів (I- V), які характеризуються межами вогнестійкості основних
будівельних конструкцій та межами поширення вогню по них (СНиП 2.01.02-85).
Межа вогнестійкості конструкції – час в годинах від початку вогневого
стандартного випробування до втрати несучої теплоізолюючої спроможності
(виникнення наскрізних тріщин, підвищення температури на необігріваній поверхні в
середньому більш ніж на 140 °С або в будь-якій точці більш ніж на 180 °С. Межа
вогнестійкості конструкцій залежить від їх товщини чи площі поперечного перерізу,
фізико-хімічних властивостей матеріалів. Наприклад, стіни з червоної цегли товщиною
38 см мають межу вогнестійкості близько 11 год., а з натурального каменя тієї ж
товщини – 7 год.
Межа поширення вогню по будівельній конструкції – це розмір пошкодженої
зони в сантиметрах в площині конструкції від межі зони нагрівання до найвіддаленішої

71
точки пошкодження ( для вертикальних конструкцій – вгору, для горизонтальних – в
кожний бік).
Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти шляхом:
- збільшення товщини та площі поперечного перерізу конструктивних елементів;
- збільшення товщини шару бетону в залізобетонних конструкціях, що
працюють напрогин і розтяг;
- зменшення навантажень та вибору арматури з більш високими
критичнимитемпературами;
- виконання теплоізоляційних екранів
- нанесення вогнезахисного покриття – штукатурних та облицювальних
матеріалів знизькою теплопровідністю та ін.
1.2. Захист горючих матеріалів від займання:
- термоізоляція – обштукатурювання дерев’яних конструкцій;
- вогнезахисне просочування антипіренами та їх водними розчинами (рідке
скло, фтористий натрій, хлористий кальцій тощо);
- нанесення вогнезахисного покриття – шару спеціальної фарби.
1.3. Розміщення будівель та споруд із дотриманням
протипожежнихрозривів.
Мінімально допустимі розриви між будівлями відповідно до вимог ДБН 360-92
залежно від ступеня вогнестійкості та призначення будівель (житлові, громадські,
адміністративно-побутові, виробничі) становлять від 6 до 18 м.
1.4. Дотримання обмежень щодо поверховості будівель та площі
поверху.
1.5. Влаштування протипожежних перешкод у будівлях, системах
вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях, улаштування
протипожежних відсіків та секцій.
Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна споруда чи
технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширенню
вогню (протипожежні стіни (брандмауери) – перешкоди, що поділяють будівлю по
всій висоті та ширині (зовнішні та внутрішні), перегородки, перекриття, водяні завіси,
протипожежні зони, тамбур-шлюзи).
Шляхи запобігання поширення вогню:
- поділ будівлі протипожежними стінами та перекриттями на пожежні відсіки:
- поділ будівлі протипожежними перегородками на секції;
- влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по
поверхнях конструкцій, по рідині, що розлита, та інших горючих матеріалах;
- захист отворів у протипожежних стінах (встановлення вогнестійких дверей,
воріт, заслінок, засувок тощо).
1.6. Правильне планування та розміщення виробничих цехів,
приміщень умежах будівлі.
1.7. Розміщення пожежонебезпечних процесів та
устаткування візольованих приміщеннях, відсіках, камерах.
1.8. Улаштування аварійного відключення та перемикання
установок такомунікацій.
1.9. Використання вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні.
1.10. Використання засобів, що запобігають або обмежують розлив
ірозтікання пожежонебезпечних рідин під час пожежі.
1.11. Влаштування систем автоматичної пожежної
сигналізації та сповіщення.
Система пожежної сигналізації призначена для швидкого виявлення
72
місця виникнення пожежі, надійної передачі сигналу на приймально-
контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, вмикання
стаціонарної системи пожежегасіння, забезпечення самоконтролю
існування. До її складу входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад
та автономне джерело електроживлення.
Сповіщувачі залежно від способу формування сигналу:
- ручні (кнопка, тумблер) встановлюються на відстані 50 м
(всередині приміщень) або 150 м (поза межами приміщень);
- автоматичні (теплові, димові, полум’яні, комбіновані)
встановлюються в зоні, що охороняється.
Найбільш швидким і надійним способом виявлення та сповіщення
про пожежу є влаштування автоматичних установок пожежної
сигналізації – променевих та кільцевих
залежно від схеми з’єднання сповіщувачів. При спрацюванні хоча б одного
сповіщувача на приймально-контрольний прилад подається сигнал.
Для передачі повідомлення про пожежу можуть використовуватися
телефони спеціального та загального призначення, радіозв’язок.
2. Обмеження розвитку пожежі.
2.1. Обмеження кількості горючих речовин, що одночасно
знаходяться в приміщенні.
2.2. Використання оздоблювальних та конструкційних будівельних
матеріалів з нормативними показниками вибухопожежо-
небезпечності.
2.3. Аварійне стравлювання горючих рідин та газів.
2.4. Своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів.
2.5. Застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального
устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна.

Евакуація людей – вимушений процес руху людей з метою рятування.

3.1. Вибір такого об’ємно-планувального та конструктивного
виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до
настання гранично допустимих рівнів чинників пожежі.
3.2. Застосування будівельних конструкцій будівель та споруд
відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та
огороджувальні функції протягом всього часу евакуації.
3.3. Вибір відповідних засобів колективного та індивідуального
захисту.
3.4. Застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій.
3.5. Влаштування систем протидимового захисту, які запобігають
задимленню шляхів евакуації.
Для видалення продуктів горіння передбачають димові люки та шахти, системи
вентиляції, ізоляцію можливих місць виникнення пожежі.
3.6. Влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових
кліток, зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення
73
 та належне утримання.
Евакуація здійснюється через евакуаційні виходи – ті, що ведуть з приміщень:
- першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор,
сходову
клітку;
- будь-якого поверху, крім першого, у коридор, що веде на внутрішню
сходову
клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибуль,
відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;
- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.
Із приміщень, розташованих на висоті не більше 30 м, дозволяється евакуаційний
вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з
кожного поверху будівель – не менше двох. Вони повинні розташовуватись
розосереджено. Мінімальна відстань між найбільш віддаленими один від одного
евакуаційними виходами:
L = 1,5√P, де P –периметр приміщення.
Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1 м, висота проходу –
не менше 2 м. Мінімальна ширина дверей – 0,8 м, вони повинні відкриватися за
напрямком виходу з приміщення.
На видних місцях будівлі та приміщень вивішуються плани евакуації, які
складаютьсяз графічної та текстової частин.

4. Створення умов для успішного гасіння пожежі.

4.1. Встановлення у будівлях та приміщеннях установок
пожежноїавтоматики.
4.2. Забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних
засобівпожежегасіння.
4.3. Влаштування та утримання належному стані території
підприємства, під’їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ,
гідрантів.
Способи гасіння пожежі:
1. Охолодження горючих речовин або зони горіння (суцільними або
розпиленими струменями води, перемішуванням горючих
речовин, охолоджений СО2).
2. Розведення повітря або горючих речовин (введення інертних газів,
розведення продуктами горіння – СО2 та ін.).
3. Ізоляція (хімічною піною, порошком тощо)
4. Хімічне гальмування реакції горіння (вогнегасні
порошки,галогеновуглеводні – бромисті метил та етил, фреон
тощо).
5. Механічне гасіння (сильний струмінь води, порошку чи газу).
6. Вогнеперешкоди (вузькі канали).
Реалізуються способи використанням вогнегасних речовин та
технічних засобів.

Вогнегасні речовини повинні мати високий ефект гасіння при

відносно малій витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не
заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу.
74
Основні з них – вода, піна, інертні та негорючі гази (СО2, азот),
галогеновуглеводні, спеціальні порошки, пісок.
Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі. Залежно від
агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і
матеріалів пожежі поділяють на класи та підкласи (ГОСТ 27331-87). В
табл. 9.4 наведена класифікація пожеж і рекомендовані вогнегасні
речовини.

Технічні засоби гасіння пожеж поділяються на первинні, пересувні

та стаціонарні.

Первинні засоби призначені для ліквідації невеликих осередків пожежі,

гасіння її на початковій стадії розвитку:

o вогнегасники (водяні, пінні, газові, порошкові, комбіновані);

o пожежний інвентар (діжки з водою, ящики з піском, лопати,
покривалаз негорючого полотна);
o пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Пересувні засоби – пожежні машини, поїзди, катери, літаки, авто
насоси, мотопомпи).
Стаціонарні установки – апарати, трубопроводи та обладнання:
 автоматичні, в т.ч. модульні;
 напівавтоматичні;
 ручні.

Таблиця 9.4.
Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасні речовини
Рекомендовані вогнегасні
Клас пожежі
речовини
A – горіння твердих речовин, переважно
органічного походження (деревина, Всі види вогнегаснихречовин.
текстиль, папір тощо), що
супроводжується (підклас А1) або
не супроводжується (підклас А2)
тлінням.
B – горіння рідких речовин або твердих Розпилена вода, всі види пін, порошки,
речовин, якірозтоплюються (каучук, речовини
синтетичні
на основі
матеріали
галогеноалкідів.
тощо).
Порошки, гази інертні та негорючі (СО2,
C – горіння газів азот), галогеновуглеводні.

D – горіння металів легких, за винятком Порошки.

лужних (підкласD1), лужних (підклас
D2), металовмісних сполук
(підклас D3).

75
 СО2, галогеновуглеводні,
E – горіння електроустановок під напругою.
порошки.

Система організаційно-технічних заходів включає:

1. Організаційні заходи:
1.1. Організація пожежної охорони на об’єкті.
Основні завдання пожежної охорони:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків
аварій, катастроф і стихійного лиха.
Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.
Державна пожежна охорона формується на базі воєнізованої та професійної
пожежної охорони і підпорядковується Департаменту пожежної безпеки МНС.
Державна пожежна охорона здійснює державний пожежний нагляд в населених
пунктах та на об’єктах. Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є
державні інспектори з пожежного нагляду.
Відомча (пожежно-сторожова ) охорона створюється на об’єктах підвищеної
пожежної небезпеки, перелік яких визначається КМ України.
1.2. Організація добровільних пожежних дружин та пожежно-
технічних комісій.
Сільські пожежні команди створюються органами місцевої державної
адміністрації унаселених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони.
Добровільні пожежні дружини (команди) створюються на промислових
підприємствах, в установах та організаціях для запобігання пожеж та організації їх
гасіння.
На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік за рішенням
трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії.
1.3. Проведення навчання з питань пожежної безпеки.
Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно проходять інструктажі з
питаньпожежної безпеки.
Особи, які працюють на роботах з підвищеною пожежною небезпекою,
попередньопроходять спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) з перевіркою
знань.
Посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і один раз на три роки
проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Навчання населення зобов’язані організовувати за місцем проживання місцеві
органи державної виконавчої влади та самоврядування, житлові установи та організації.
У закладах освіти усіх рівнів організовується вивчення правил пожежної безпеки
навиробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.
1.4. Застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та
агітації.
1.5. Проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки
приміщень,будівель.
2. Технічні заходи – дотримання правил і норм, визначених
нормативними документами, при реконструкції приміщень, будівель та
об’єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи
можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції,
76
освітлення та ін.
3. Заходи режимного характеру:
3.1. Заборона куріння та застосування відкритого вогню в
недозволених місцях.
3.2. Недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних
приміщеннях.
3.3. Регламентація пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт та
ін.
4. Експлуатаційні заходи – своєчасне проведення профілактичних
оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного
устаткування, інженерного господарства (електромереж, електроустановок,
опалення, вентиляції).

Контрольні питання

1. Що собою являє система протипожежного захисту.

2. Назвіть основні способи гасіння пожеж.
3. За яких умов задимленість вважається граничною.
4. Дайте визначення : пожежа, пожежна небезпека, процес горіння.

77
 Тема 10. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі

План
1. Забруднення атмосфери міст.
2. Забруднення міських приміщень.
3. Забруднення питної води в містах.
4. Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст.
5. Безпека поведінки людей в умовах міста.

1. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі

Сучасному етапу людської цивілізації притаманні стрімкі темпи

урбанізації. Вони зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом”
другої половини ХХ століття та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від латинського urbanos – міський) означає процес
зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-
економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в
історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників,
що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні
укріплення (фортеці).
Процес світової урбанізації розпочався в Європі, де вперше почали
формуватися міста завдяки концентрації засобів виробництва, великої
промисловості. Становлення урбанізації почалося на зламі ХVІІІ–ХІХ ст., коли
міста в Західній Європі зосереджували найважливіші засоби виробництва й
займали ключові позиції у світовій економіці. Локальний розвиток міст
породив певну просторову послідовність світового процесу урбанізації: Східна
Європа – Північна Америка – Австралія та Океанія – Східна Європа –
Латинська Америка – Азія – Африка.
Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинених,
питома вага міського населення досягає 85–90 % і більше в загальній його
чисельності. За прогнозами Комісії ООН по народонаселенню, на початку ХХІ
століття у містах буде мешкати не менше 51 % усього населення земної кулі,
тоді як у 1970 році частка міського населення становила 38,6 %. З’являються і
зростають багатомільйонні міста-мегаполіси (Нью-Йорк, Лондон, Токіо та ін.),
збільшується їх кількість, розміри та проблеми.
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 року краї-на була
аграрною і в містах проживало 18 % населення. Інтенсивний процес урбанізації
в Україні розпочався в 1926–1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію
народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського
населення зросла в 2,4 раза. За 1940–1970 рр. міське населення в Україні
зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років воно збільшилось лише в
1,9 раза. З середини 50-х років ХХ століття почався новий етап інтенсивного
78
зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні. Тільки за
останні 30 років частка міського населення в Україні зросла в 2,2 раза та
становила на кінець ХХ століття близько 70 % від загальної чисельності
населення. За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис. чоловік)
наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких
міст зараз – 61. В Україні є 7 міст із населенням, яке перевищило або сягає
мільйона чоловік: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя
та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний
надзвичайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення
зросла майже в 2,5 раза і досягла на 2000 рік 2 млн. 600 тисяч чоловік.
Урбанізацію неможливо розглядати без зв’язку з розвитком суспільного
виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості
тощо. Разом із нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових
галузей виробництва у великих містах відбувається збільшення чисельності їх
населення. Сучасні великі міста – це центри зосередження багатогалузевої
промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густонаселених житлових
масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення
була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає
більше половини приросту міського населення в Україні.
Сучасне місто для своїх жителів має багато переваг економічного,
соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
 наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
 зосередження закладів науки та культури;
 забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
 можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
 розвиток міжнародної та регіональної культури.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є
штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їхнє
життя. Деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу
дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря,
дефіциту соня-чного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених
напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених
насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять
шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних,
магнітних, іонізуючих полів.
Велике місто споживає життєві ресурси, які створюються природою на
величезних просторах, що в сотні і тисячі разів перевищують площу самого
міста. При цьому місто «виробляє» чимало токсичних та шкідливих
промислових відходів та побутового сміття. Все це не в змозі асимілювати
міське природне середовище, оскільки його екологічна місткість набагато
менша від антропогенних навантажень на нього. Тому забруднення міста
постійно підвищується через зростаючу токсичність промислових та побутових
відходів. Звалища відходів займають величезні площі земель, а смертельні дози
різних токсикантів, які містяться в цих відходах, роками вимиваються
дощовими водами та виділяються в атмосферу у вигляді пилюки та димів.
79
 Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший,
ніж у селах. Така хвороба, як рак легень, у великих містах нині реєструється в
2–3 рази частіше, ніж у сільській місцевості. У містах набагато більше
хворіють бронхітами, астмою, артеріальною гіпертонією, атеросклерозом,
виразкою шлунку, неврозами, алергійними хворобами. Рівень інфекційних
захворювань тут також удвічі вищий. Не випадково, що під час епідемій
першими жертвами стають жителі міст.
Мешканці великих міст уже давно п’ють воду набагато гіршої якості, ніж
у селах. Зокрема, в Україні, в більшості міст якість питної води не відповідає
санітарним нормам.
Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони
життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних
продуктів харчування та питної води, контроль і запобігання забруднення
повітря, водних ресурсів, ґрунтів, утилізація та поховання нагромаджуваних
шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми,
пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням
міст у висоту, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.
Визначимо детальніше основні небезпеки життя в урбанізованому
середовищі.
Забруднення атмосфери міст
Атмосферне повітря міст постійно забруднюється і за всіма параметрами
докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря. Міські
поселення характеризуються найвищими рівнями антропогенних навантажень
на навколишнє середовище, в результаті чого воно деформується, набуває
якісно нових рис, аж до зміни мікрокліматичних факторів і фізико-хімічних
властивостей середовища, зокрема повітряного басейну. Метеорологічні
спостереження свідчать, що температура повітря в межах міських територій у
середньому на декілька градусів вища, ніж у приміських районах. Над містами,
особливо великими, частіше випадають атмосферні опади, бувають густі
тумани, а також смоги – густі тумани, змішані з димом, кіптявою та
вихлопними газами. Прозорість атмосфери в містах менша, ніж за її межами і в
сільській місцевості. Тумани, а також запиленість повітря помітно зменшують
проникнення до земної поверхні сонячних променів. До того ж, нерідко
виникають такі негативні явища, як рух до центральної частини міста (через те,
що вона сильніше нагрівається, ніж околиці) повітряних потоків, що несуть
сюди забруднені промислові викиди підприємств, розташованих за межами
міста.
Основними джерелами забруднення атмосфери міста є: транспорт,
енергетичні системи міста та промисловість.
У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний,
власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70 % усіх токсичних
викидів у атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн. вантажних
автомобілів та близько 3 млн. легкових. Доля автотранспортного забруднення
атмосфери в загальній їх кількості становить: в Ужгороді – 91 %, Ялті, Полтаві
– 88 %, Львові – 79 %, Києві – 75 %. Прогресуючому забрудненню атмосфери в
містах сприяє висока питома вага власних автомобілів, адже зростання
80
кількості автотранспортних засобів супроводжується збільшенням об’ємів
забруднюючих речовин із вихлопних труб. Останнім часом у міському повітрі
виріс об’єм оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу
небезпеку, окрім оксидів азоту, складають сірчані та свинцеві сполуки. Їх вміст
у міському повітрі значною мірою виріс. Міста не пристосовані до такої
кількості автотранспорту. Довжина пробігу без зупинок між світлофорами
становить лише 400–600 м. Внаслідок цього середня швидкість руху вдень у
центрі міста (зокрема Києва) і на великих автошляхах знижується до 12–20
км/год, а це збільшує витрати палива в 3–4 рази. Відповідно збільшуються й
викиди забруднюючих речовин. Автотранспорт також призводить до
специфічних форм забруднення повітря. При русі стираються шини і тисячі
тонн гуми у вигляді пилу потрапляє в повітря. Міський автомобільний
транспорт не тільки забруднює повітря продуктами згорання палива, він сприяє
зростаючому надходженню cвинцю в навколишнє середовище. В Україні поки
ще використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії,
Німеччині та США – 0,013–0,15.
Міста – основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних
формах. Досить широко використовується викопне паливо – кам’яне вугілля,
нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення
міст продуктами згорання. До жилих будинків та виробничих приміщень
енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.
Варто відмітити, що загальні викиди в атмосферу забруднювачів від
промислових підприємств дещо знизились у зв’язку зі зменшенням випуску
продукції на деяких підприємствах, а також з їх зупинкою. Однак за рахунок
автомобільних викидів якість атмосферного повітря в містах погіршилась.
Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров’я міських
мешканців. Людина за добу вживає у середньому 25 кг повітря. Навіть якщо
відносний вміст забруднювачів у повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка
потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною.
Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний
газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої
втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам’яті,
порушення діяльності серцево-судинної системи та інших систем організму.
Доведено прямий зв’язок між концентрацією бензпірену (містить
свинець) у повітрі і смертністю від раку легенів. Взагалі, смертність від раку
легенів серед мешканців міст вдвічі більша, ніж серед мешканців села.
Внаслідок забруднення повітря відбувається загострення хронічних
захворювань верхніх дихальних шляхів, що викликано, зокрема,
подразнюючим впливом оксидів сірки, азоту, вуглецю, альдегідів і продуктів їх
трансформації, які потрапляють в атмосферу міста з відпрацьованими газами
від автотранспорту. Захворюваність на пневмонію, інфаркт міокарда, алергічні
хвороби, зокрема бронхіальну астму, яка також пов’язана із забрудненням
повітря. Смог викликає у людей подразнення очей, слизових оболонок носа і
горла, симптоми задухи, загос-трення легеневих та різних хронічних
захворювань.
Забруднення міських приміщень
81
 Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 80–95 % часу
проводять у приміщеннях (жилі будинки, метро, службові приміщення, будови
підприємств). Одним із показників якості міського життя є повітря приміщень.
Згідно з оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США,
повітря всередині міських приміщень забруднено в 100 разів більше, ніж зовні.
Забруднення повітря всередині приміщень пов’язано з цілим рядом причин, а
саме:
·-забруднення від спалювання деревини, вугілля в камінах;
·- невентильовані гази від газових плит та водонагрівачів;
·- чистячі та дезінфікуючі аерозолі;
·- очисники, які містять хлор або аміак;
·-лакові та воскові покриття підлог;
·- зволожувачі повітря;
·- розпилювачі від комах (інсектициди);
·- дим від цигарок.
Менш помітні забруднювачі з будівельних та оздоблювальних
матеріалів, а також із матеріалів, які містять азбест, свинець і також газ радон.
Азбест досить широко застосовували в містобудуванні. Це волокниста
форма силікату магнію. Азбест містить залізо, кальцій, алюміній. Він підвищує
міцність будівельних матеріалів. Азбест – дуже біологічно активний матеріал.
Його волокна потрапляють в легені та викликають ушкодження тканин, що
може призвести навіть до утворення ракових пухлин. У США азбест належить
до речовин першої групи небезпечності. Небезпека азбестового впливу
пов’язана з пролонгованою дією, тобто хвороба може розвинутись через 30
років після отримання надприпустимої дози. Азбест можна знайти в вінілових
покриттях підлог, де він використовувався або для закріплення кахельних
плиток, або на зворотному боці лінолеуму. Ізоляційний матеріал нагрівальних
приладів, труб, стін і стель також може містити азбест. В Україні азбест та
азбестоцементні вироби (шифер, труби) застосовуються досить широко без
належного медичного контролю.
Міські будинки побудовані із каміння, цегли, бетону, в яких містяться
різні природні радіоактивні елементи. Погана вентиляція може збільшити дозу
опромінення через радіоактивний газ радон, який утворюється при природному
розпаді радію, торію, урану. Радон здебільшого виділяється із земної кори. І
кожна наземна будівля невідворотно накопичує в собі цей радіоактивний газ,
запобігаючи його розсіюванню в атмосфері. Крім того, він виділяє-ться з
будівельних матеріалів і конструкцій. У кам’яних та цегляних будівлях
концентрація радону значно вища, ніж у дерев’яних. Наші будинки буквально
насичені радоном. Радон випромінюють стіни, перекриття, водопровід та
побутовий газ.
Потрапляючи в організм, цей газ уражає залози внутрішньої секреції,
гіпофіз, кору надниркових залоз. Це викликає у третини населення задуху,
серцебиття, мігрень, тривожний стан, безсоння. Іноді розвиваються злоякісні
пухлини в легенях, печінці, селезінці. Вчені стверджують, що близько 70 %
дози опромінення населення України від усіх джерел природної
радіоактивності припадає на радон. Спричиняє це Український щит –
82
тектонічна структура, яка тягнеться з півночі на південь майже посередині
України і займає близько 30 % усієї території. Складається цей щит із гранітів
та інших кристалічних порід, що мають підвищену радіоактивність.
Як же боротися із зосередженням радіоактивного газу в домівці, як
уникнути його небезпечного впливу? Дійовими засобами можуть бути
наскрізний протяг та тривала прогулянка на свіжому повітрі.
Приміщення, які погано провітрюються, можуть накопичувати
небезпечно високий вміст озону, який виробляється електростатичними
копіювальними машинами, ртутними лампами освітлення та деякими
електростатичними пилососами.
Окрім того, деякі токсини, наприклад формальдегіди, що знаходяться в
приміщеннях за природними причинами. Симптоми отруєння формальдегідом
включають втрату пам’яті, депресивний стан і гінекологічні проблеми. Цей
токсин міститься в дош-ках столів, дезодорантах та фанерах.
Інші токсичні матеріали – масляні фарби і розчинники, килимовий клей,
меблевий лак, із яких виділяються бензол, толуол та інші речовини.
Визначимо деякі заходи щодо покращання якості повітря в приміщеннях:
-ефективний засіб проти токсинів – домашні рослини; наприклад,
хризантеми – найкращий засіб для видалення бензолу, трихлоретилену; клеоме
і традесканції – ефективний спосіб боротьби з чадним газом, ліани та папороті
корисні проти формальдегіду; лілія та китайські вічнозелені рослини служать
фільтрами проти бензолу, чадного газу, вуглекислого газу та інших хімічних
речовин;
-необхідно використовувати наступні будівельні матеріали: для
зовнішніх робіт – пластини з деревини, які склеєні за допомогою феноло-
формальдегідних смол; деревину твердих порід та столярні пластини, які
містять смоли без формальдегіду; шерстяні та бавовняні килимові покриття від
стіни до стіни із джутовою підкладкою (без склеювання), покриття з міцної
деревини, бавовняні килимки, стандартні шпалери, керамічну плитку й
будівельний розчин, відомі нетоксичні фарби; лаки для деревини на основі
натурального грецького горіха й оливкової олії, нетоксичні масла та лаки,
паркетний віск;
-щоб не використовувати для боротьби з комахами токсичні хімікати,
потрібно посипати місця скупчення тарганів порошком борної кислоти або
пральним порошком, який містить буру; проти бліх рекомендується
обприскування з лимонною кислотою, а також чищення килимів парою або
шляхом натирання сіллю; з мурахами пробують боротися за допомогою
кукурудзяного борошна або миють кухонні столи сумішшю рівних частин оцту
та води, або розпилюють мильний розчин;
-робити регулярне вологе прибирання приміщення, а також
провітрювання;
-обладнати кухню витяжною шафою;
-не залишати відкритими пляшки з миючими та дезінфікуючими
засобами.
Забруднення питної води в містах
Питна вода – найважливіший фактор здоров’я людини. У крани міських
83
квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, із підземних глибин.
Найбільш чиста – підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для
великих міст цієї води не вистачає.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я вода може містити 13
тисяч токсичних речовин, нею передається до 80 % усіх існуючих захворювань,
від яких у світі щорічно вмирає 25 млн. чоловік.
У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і
макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні
компоненти питної води незмінні – гідрокарбонатні, сульфатні та хлористі солі
кальцію, магнію та натрію. Серед мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій,
цинк, серед макроелементів – залізо і калій. Вміст цих речовин не повинен
перевищувати так звані гранично допустимі концентрації (ГДК).
Частки ґрунту і все, що піддається гниттю, вносить у воду органічні
сполуки. Їх різноманіття величезне. Брудною й мутною воду роблять колоїдні
частки (гідрозолі і гелі). Це мікроскопічні частинки мінерального та
органічного походження. А ще будь-яка річкова вода містить токсичні
речовини промислового та комунально-побутового походження, а саме: стійкі
пестициди, нафтопродукти, феноли, важкі метали, нітрати та інші. Вони
можуть роками існувати в природному середовищі, майже не розкладаючись. І,
нарешті, відкриті водоймища містять величезну кількість мікроорганізмів –
простіших, бактерій, мікроскопічних водоростей, грибів, вірусів. Чим брудніше
вода (чим більше в ній міститься колоїдних та органічних речовин), тим
різноманітніші й багаточисельніші мікроорганізми. Із простіших для людини
небезпечні лямблії та дизентерійні амеби: перші викликають запалення
жовчних шляхів, другі – діарею (пронос). Окрім того, водним шляхом
передаються мікробактерії туберкульозу, кишкова паличка, збудники
бруцельозу, дизентерії, сальмонельозу, черевного тифу, різні віруси (особливо
небезпечний вірус гепатиту А) та один із найнебезпечніших ворогів людства –
холерний вібріон. Всі відомі епідемії холери починались із уживання зараженої
води.
Щоб природна вода була придатна для вживання, вона проходить
декілька стадій очищення та знезараження на водопровідних станціях.
Способи очищення забруднених вод можна об’єднати в наступні групи:
механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні,
комплексні. Механічні способи очищення застосовуються для очищення стоків
від твердих та масляних забруднень. Механічне очищення здійснюється одним
із наступних методів:
·- подрібнення великих за розміром забруднень на менші за допомогою
механічних пристроїв;
·- відстоювання забруднень зі стоків за допомогою нафтовловлювачів,
пісковловлювачів та інших відстійників;
·- вилучення механічних домішок за допомогою елеваторів, решіток,
скребків та інших пристроїв;
·- фільтрування стоків через сітки, сита, спеціальні фільтри, а також
шляхом пропускання їх через пісок.
Вибір схеми очищення води від зважених часток та нафтопродуктів
84
залежить від виду та кількості забруднень, необхідного ступеня очищення.
Фізико-механічні способи очищення стоків та води базуються на
флотації, мембранних методах очищення, азотропній відгонці.
Флотація – процес молекулярного прилипання частинок забруднень до
поверхні розподілу двох фаз (вода – повітря, вода – тверда речовина). Процес
очищення нафтопродуктів, волокнистих матеріалів та інших речовин
флотацією полягає в утворенні системи “частинки забруднень – бульбашки
повітря”, що спливає на поверхню та видаляється спеціальними водними
транспортерами.
Хімічне очищення використовується як самостійний метод, або як
попередній перед фізико-хімічним та біологічним очищенням. Його
використовують для видалення з них важких металів, для окислення
сірководню та органічних речовин, для дезинфекції води та її знебарвлення.
Розглянемо фізико-хімічні методи. Коагуляція – це процес з’єднання
дрібних частинок забруднювачів у більші за допомогою коагулянтів. Для
позитивно заряджених частинок коагулюючими іонами є аніони, для негативно
заряджених – катіони. Як коагулянти використовується вапняне молоко, солі
алюмінію, заліза, магнію, цинку, сірчанокислого кальцію, вуглекислого газу
тощо. Флокуляція – процес агрегації дрібних частинок забруднювачів у воді за
рахунок утворення містків між ними та молекулами флокулянтів. Як
флокулянти використовують активну кремнієву кислоту, ефіри, крохмаль,
целюлозу, синтетичні органічні полімери. Для освітлення води одночасно
використовуються коагулянти та флокулянти. Коагуляція та флокуляція
здійснюється у спеціальних камерах та ємностях.
Сорбція – процес поглинання забруднень твердими та рідкими
сорбентами (активованим вугіллям, золою, дрібним коксом, торфом,
силікагелем, активною глиною тощо. Пристрої для вилучення зі стічних вод
або розчинів забруднень за цим методом виготовляють у вигляді фільтрів.
Після механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення стічні
води підлягають біологічному очищенню (мікроорганізми) для остаточної
очистки стоків від органічної речовини. Біологічне очищення здійснюється в
біофільтрах, в аеротенках, в біотенках тощо.
Після визначених методів очищення у стічних водах можуть знаходитись
різноманітні віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон,
збудники черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту та інші).
Знешкодити мікроорганізми, які залишились, можна 4 способами:
-термічно (скип’ятити);
-за допомогою сильних окисників (наприклад, хлору, озону);
- впливом іонів благородних металів (зазвичай використовується срібло);
- фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових променів або
ультразвуку).
При масовому очищенні питної води найдешевшим та найдоступнішим
варіантом є хлорування. Воду насичують хлором і залишають у спеціальних
резервуарах-відстійниках, доки зайвий газ не звітриться та концентрація його у
воді не знизиться до гранично допустимих норм.
Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з
85
кожним роком ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли
практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем
забруднення не відповідають вимо-гам стандарту на джерела водопостачання.
Кияни, наприклад, користуються переважно деснянською водою, яка досить
часто містить радіонукліди, пестициди, нітрати та інші токсичні речовини.
Очисні споруди і технологія очищення води застаріли і не оновлюються.
Існуючі в країні методи очистки водопровідної та стіч-них вод не розраховані
на звільнення від вірусів. Навіть багатоетапна система очищення на
водопровідних станціях, а саме: хлорування, коагуляція, відстоювання,
фільтрування й знову хлорування повністю не захищають воду від деяких
патогенних бактерій і вірусів. Значна кількість проб води з джерел
водопостачання та водопроводів має відхилення від вимог чинного стандарту
за окремими фізико-хімічними та бакпоказниками. Питна вода стає активним
чинником шкідливого впливу на здоров’я і першоп-ричин виникнення багатьох
небезпечних масових інфекційних захворювань, зокрема вірусного гепатиту А.
В внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки,
наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5–2 раза норми, рекомендовані
ВООЗ. Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні речовини:
іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити.
Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить
високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж,
на сьогодні відомо близько 100 хвороб, які «дарує» нам питна вода.
Відомо, що 80 % усіх захворювань відбувається через недостатньо
очищену воду. Хлорорганічні сполуки здатні викликати онкологічні
захворювання, хвороби нирок і печінки, органів травлення. Збільшується ризик
захворювань підшлункової залози, раком сечового міхура, пухлинами товстої
кишки. Кип’ятіння води не може знешкодити отруйну органіку й наполовину.
Коли людина миє посуд, приймає ванну, вона вдихає летючий хлороформ, що
може призвести до серйозних захворювань дихальних шляхів. Досить невтішна
статистика захворювання населення вірусним гепатитом А. Кількість
захворювань цією хворобою в Україні досягає 300 випадків на рік, тобто 90 %
захворювань на гепатит відбувається через вживання неякісної води. Особливо
шкідливі солі важких металів. Вони поступово накопичуються в тканинах і
органах, і лише через 10–15 років можуть викликати онкологічні
захворювання, імпотенцію, безпліддя.
Яку ж воду треба пити, щоб бути здоровим? Одні спеціалісти радять
пити воду кип’ячену та відстояну. Інші наполягають на воді “срібній”, тому що
срібло вбиває мікроорганізми. Але срібло – це метал, який здатний
накопичуватись в організмі людини, зокрема в нирках. Сьогодні можна
сказати, що «срібна» вода є лікувальним засобом, яке може допомогти при
лікуванні деяких хвороб тільки у випадку її вживання в певних дозах і
нетривалий час. Як альтернативу питній воді використовувати її просто
недопустимо.
Щодо артезіанської води, то вона не відповідає вимогам щодо
бактеріологічних показників. Наслідком неконтрольованого й довгострокового
використання таких вод як питних можуть бути різні захворювання у людей –
86
отруєння важкими металами, нітратами та ін. Як правило, артезіанська вода є
умовно питною й може служити лише додатковим джерелом водопостачання.
У торговельних закладах можна придбати різноманітні індивідуальні та
колективні фільтри для водопровідної води. Але лише деякі з них здатні
зробити воду максимально небезпечною. Універсальних фільтрів, здатних
повністю очистити воду від усіх шкідливих домішок, просто не існує. Але в
наш час фільтри стали предметом першої необхідності.
Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст
Для мешканців міста шум – справа звична. Досить часто людина навіть
не замислюється над його протиприродністю. У будь-якому регіоні міста
шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює
підприємство, поблизу злітають з аеродрому літаки. У квартирах шумлять
холодильники і пральні машини, в парадних – ліфти. Цей перелік можна
продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, може здатися, що він не
шкідливий. Шкідливий, дуже шкідливий! За своїм впливом на організм
людини шум більш шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні 30 років у
всіх великих містах шум збільшився на 12–15 дБ (децибел), а суб’єктивна
гучність виросла в 3–4 рази.
Шум знизив продуктивність праці на 15–20 %, суттєво підвищив ріст
захворюваності. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує життя
людини на 8–12 років.
Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, що живуть в
зашумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них
зустрічається у три рази частіше. Зростає також загальна захворюваність.
Особливо вражає вплив шуму на міських жителів. Якщо на 100 тисяч
сільських мешканців припадає 20–30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра
виростає в 5 разів. За даними статистики, жителі великих міст втрачають
гостроту слуху вже з 30 років (у нормі – в 2 рази пізніше). Під впливом шуму
погіршується сон та сприйнятливість до навчання. Діти стають більш
агресивними та вередливими. Для позначення комплексного впливу шуму на
людину медики ввели термін – «шумова хвороба». Симптомами цієї хвороби є
головний біль, нудота, дратівливість, які досить часто супроводжуються
тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильні більшість
мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження.
Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів
повинні становити 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму
вносять вагомий вклад у звукове середовище міста: літаки, які низько летять, –
до 100 дБ, автобуси – до 89, легкові автомобілі – до 71, трамваї – до 90,
сміттєпроводи – 83, пральні машини – 74–76 дБ. У сучасних міських районах зі
значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі у 80
децибел.
Шум діє на організм людини не тільки прямо й опосередковано. Він має
й інші можливості впливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев
коротша, ніж в сільській місцевості. Головною причиною цього є вплив
інтенсивного шуму. При дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При
цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст рослин.
87
 Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі
організми, включаючи людину. Виявляється, можливо, і таких заходів багато.
Насамперед необхідно суворо дотримуватись іс-нуючих нормативів. На
сьогодні на вулицях великих міст шум не спускається нижче 80 дБ. Для того
щоб зменшити цей рівень, прикладаються значні зусилля, насамперед, щодо
вдосконалення самої техніки. Конструктори працюють над малошумними
двигунами й транспортними засобами, житлові забудови віддаляють від
вуличних магістралей, останні відокремлюють від будинків бетонними
екранами, покращують покриття.
Ефективним заходом боротьби з шумом у містах є озеленення. Дерева,
які посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно
знижують рівень техногенного шуму і покращую-ть міське середовище.
Техногенний шум прийшов до нас із цивілізацією як важка хвороба.
Однак не потрібно забувати про те, що на людину завжди впливав і природний
шум, натуральне звукове середовище. Пташиний спів, дзюркотіння струмкової
води, шум листя, лагідний шум морських хвиль – усі ці звуки чули наші далекі
пращури, і свого роду схильність до них успадкувала наша психіка як звичайне
й потрібне для нас явище. І тому такі звуки не впливають на нас негативно, а
іноді навіть лікують. Уже накопичений медичний досвід щодо лікування
душевних розладів пташиним співом. Пташині голоси радують і
підбадьорюють, піднімають працездатність і настрій. Записи пташиних голосів
беруть з собою космонавти в польоти.
До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація.
Джерелами вібрації у містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт,
будівельна техніка, промислові установки.
Зазвичай вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м.
Найбільш потужне джерело вібрації – залізничний транспорт. Коливання
ґрунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6–7 балів. У метро
інтенсивна вібрація розповсюджується на 50–70 м.
Несприятливий вплив на організм людини мають і електромагнітні
випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот ра-діохвильового
діапазону. У помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура,
телевізори, холодильники тощо, що має певну небезпеку. Справа в тому, що
кожен наш внутрішній орган працює на певній частоті, наприклад, серце – біля
700 герц (коливань в секунду), мозок у стані сну – 10 гц, бадьорості – 50 гц ін.
Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного
випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може
призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи органу.
Наслідком цього може бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть
загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечне випромінювання, коли
людина (а особливо дитина) спить.
Безперечно, обійтися без електропобутових приладів неможливо, та й не
потрібно. Головне – дотримуватись певних правил:
 у спальні не варто встановлювати комп’ютер, вмикати на ніч пристрої для
підзарядки батарейок і акумуляторів;

88
  телевізор на ніч треба вимикати з електромережі;
 електронний будильник не повинен стояти в узголів’ї;
 потужність мікрохвильових печей може змінюватись, тому час від часу
треба звертатися до майстра, щоб контролювати рівень випромінювання.
Безпека поведінки людей в умовах міста
Загальні правила поведінки на вулицях
У вечірній час намагайтесь ходити по освітлених людних вулицях. Якщо
треба пройти темною вулицею або провулком, тримайтесь ближче до середини,
подалі від під’їздів, закутків, куди можна затягнути. Йти треба з впевненим
виглядом. Парасольку, портсигар, ліхтарик і т. п. тримайте напоготові.
По шосе йдіть з лівого боку, назустріч транспорту. Так не зможуть
затягнути у машину, що раптово загальмувала. Сумочку з грошима,
цінностями, документами тримайте на лівому плечі (у лівій руці), щоб
мотоцикліст або людина через вікно машини не могла її вихопити.
Ключі носіть у кишені, а не в сумочці. Тоді навіть при втраті сумочки Ви
потрапите додому. Особливо якщо в сумочці лежать документи, за якими
можна дізнатися Вашу адресу.
У електричці (особливо ввечері) не сідайте в безлюдний вагон або у
вагон із шумною компанією. Якщо бачите п’яного, намагайтесь не привертати
його уваги. Краще перейти в інший вагон (на інший бік вулиці). Бажано, про
всякий випадок, мати газовий балончик. На нічній вулиці, в електричці тощо
тримайте його не в сумці, а в кишені напоготові.
Якщо помітили за собою слідкування, зайдіть по дорозі в будь-яку
установу. Зателефонуйте рідним, друзям, щоб Вас зустріли.
Якщо Ви стали жертвою насильства, постарайтеся відразу ж пройти
медичне обстеження. Потім негайно заявіть в поліцію.
В автомобіль намагайтеся не брати випадкових пасажирів. Якщо
загрожує зброєю, однією рукою не бийтеся. Віддайте машину, зробіть усе, що
він вимагає. Запам’ятаєте його зовнішність і звертайтеся в поліцію.
При попаданні автомобіля у воду: закрити вікна, швидко перебратися в
задню частину салону, де утворюється повітряний мішок; включити фари і
світло – це допоможе рятувальникам; щосили намагатися зберігати спокій.
Стежте за рівнем води в салоні. Коли вода перестане помітно підніматися
(тобто вирівняється тиск усередині і поза салоном), потрібно зробити глибокий
вдих, відчинити двері або вікно і вибиратися з машини; спливаючи, поступово
видихайте повітря. Через підвищений тиск у салоні ви набрали надлишок
повітря. Не позбувшись його, можна зашкодити легеням на поверхні; якщо з
вами супутник, не забудьте про нього.
Дії при витіканні газу у побуті
Відчувши запах газу, негайно перекрийте його подачу. Не допустіть у
помешканні будь-якого вогню: не палити, не запалювати сірників,
запальничок, не вмикати (або вимикати) електроприлади, освітлення. Краще
знеструмити квартиру.
Відчиніть усі вікна, двері. Добре провітріть кімнату і всю квартиру.
Залишіть загазоване помешкання до повного зникнення запаху газу.

89
 Якщо у кого-небудь, хто живе з вами, з’явилися ознаки отруєння газом,
винесіть його на свіже повітря, покладіть так, щоб ноги були вище голови.
Викличте швидку допомогу.
Якщо запах газу не зникає або ви виявили причину витікання газу,
терміново викликайте аварійну службу газу (тел. 0–4), яка працює цілодобово.
З’єднувальні муфти, шланги, зварювальні шви та ін. перевіряйте
мильною піною. У місцях витікання газу з’являються бульбашки.
Дії при пожежі
При запаху диму терміново покидайте приміщення. По можливості
змочіть якусь тканину, прикрийте нею ніс і рот. Покидайте приміщення,
пригнувшись якнайнижче, адже дим направ-ляється вгору. Не відчиняйте вікна
і двері, бо доступ повітря підсилить вогонь.
При пожежі не спускайтеся у ліфті, бо може відключитися електрика.
Якщо сходи вниз укриті полум’ям, вибирайтесь на дах і чекайте пожежних
(якщо не можна перестрибнути на сусідній будинок).
Якщо дуже палахкотить у коридорі, на сходах тощо, щільно закрийте
двері, затуліть щілини мокрими ганчірками, повісьте ковдру, килим або будь-
що інше, відчиніть вікно, балкон і кличте на допомогу.
Якщо потрібно когось витягнути з вогню, обв’яжіться проводом (мокрою
мотузкою), вручіть вільний кінець кому-небудь. Зав’яжіть рот і ніс мокрою
хустинкою, накрийтеся мокрою ковдрою або змочіть одяг водою і,
пригинаючись якомога нижче, заходьте у приміщення.
Якщо хтось знепритомнів, терміново зробіть штучне дихання “рот в рот”.
Ознаки отруєння димом: запаморочення, блювота, головний біль, втрата
свідомості.
Не витягайте з вогню предмети, що горять – це сприяє поширенню
пожежі. Гасіть вогонь (водою або піском) із країв до центру.

Контрольні питання

1. Урбанізація в історичному аспекті.

2. Особливості і причини забруднення атмосфери міст і небезпеки, з ним
пов’язані.
3. Якість повітря міських приміщень, її причини та заходи щодо покращання
ситуації.
4. Проблеми питної води, вплив її на здоров’я людей та шляхи підвищення
якості води.
5. Фізичне забруднення міст, його наслідки, шляхи запобігання негативних
явищ.
6. Загальні правила поведінки умовах міста.
7. Дії при витіканні газу.
8. Дії при пожежі.

90
 Тема 11. Працездатність та надійність людини-оператора

План

1. Людина та її біологічні та соціальні ознаки.

2. Будова і властивості аналізаторів. Закон Вебера – Фехнера.
3. Працездатність та надійність людини – оператора.

1. Людина та її біологічні та соціальні ознаки.

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. За своєю

тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до
тваринного світу. З погляду біології принципової різниці між людиною і
тваринним світом немає.
Схожість людини і тварини визначається:
1. складом речовини, будовою та поведінкою організмів;
2. у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у
тварин і збереглися у людини хоча не потрібні їй.
Поняття „людина” вказує на якісну відмінність людей від тварин і
характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості.
Людина як біологічний вид має:
1. характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до
праці);
2. високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і
перетворити його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
3. свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу,
так і своєї особистої природи;
4. мислення та мова, які з’явились в результаті трудової суспільної
діяльності.
Найголовніша відмінність між людиною і твариною полягає у способі
життя. Тваринне життя здійснюється тваринним чином, тобто як
існування, людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є
в суспільстві, як і саме суспільство, результат людської діяльності.
Людина являє цілісну єдність біологічного, соціального і психічного
рівня. При цьому людський індивід – це не просто арифметична сума
біологічного, соціального і психічного, а їх інтегральна єдність, яка є
основою до виникнення нового якісного ступеня – особистості.
Особистість – це віра цілісності людини, що включає в себе всю
множину взаємопов’язаних характеристик і елементів. Головною
підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим
компонентом особистості є її моральність.
91
 2. Будова і властивості аналізаторів. Закон Вебера – Фехнера.

Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека

життєдіяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на
організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно розглянути шляхи
взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни
навколишнього середовища відображаються в її свідомості. Людина отримує
різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його
різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.
Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і
центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз
інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі,
так і в середині самого організму. Розрізняють 8 аналізаторів:
 Руховий
 Зоровий, шкірний
 Слуховий
 Смаковий
 Нюховий
 Вестибулярний
 Вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів.
Розрізняють такі основні види рецепторів:
 Механорецептори – сприймають механічну енергію і до них
належать рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково
вісцеральної чутливості
 Хеморецептори – нюховий, смаковий
 Терморецептори – що мають шкірний аналізатор
 Фоторецептори – зоровий аналізатор.
Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і
внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється
дуже висока чутливість рецепторів. В системі взаємодії людини з
об’єктами навколишнього середовища при виявленні небезпеки
виступають слуховий, зоровий та шкірний аналізатор.
Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної
системи, що підтримується регулярним поновленням основних її структур,
матеріально – енергетичного складу і постійною функціональною
саморегуляцією у всіх її ланках.
Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні
психофізіологічні властивості:
*– надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників;
*– наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі чутливості до
92
подразника;
*– спроможність до адаптації;
*– спроможність тренування;
*– спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії
подразника;
*– перебування у наступній взаємодії один за одним.
Основний психофізичний закон фізіології Вебера – Фехнера:
Інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності
подразника:

S=ClgI,
де S – інтенсивність (або сила) відчуття
C – коефіцієнт пропорційності
I – величина чинного подразника.

3. Працездатність та надійність людини – оператора.

Під працездатністю людини розуміють можливість її виконувати
роботу з необхідною якістю та в установлений час. Працездатність людини
залежить як від зовнішніх факторів так і від внутрішнього стану
(внутрішні фактори).
До зовнішніх факторів належать: кількість і форма отриманої
інформації, зручність робочого місця і характер взаємовідносин в
колективі, вплив факторів середовища існування.
До внутрішніх факторів належать рівень підготовки, тренованість
людни та її емоційна стійкість.
У процесі роботи людина переживає різні функціональні стани, які
зумовлюють різні рівні її працездатності. Виявляють 4 фази працездатності
1. пристосування до праці
2. стійка працездатність
3. субкомпенсації
4. втома
Тривалість усіх фаз та усього циклу роботи залежить від рівня
підготовки людини до роботи.

93
 0 -t1 t1- t2 t3
1. Фаза пристосування до праці (0 – t1) – це час, протягом якого
людина адаптується до майбутніх умов праці. Тривалість періоду залежить
від багатьох факторів: інтенсивність роботи та рівень готовності людини
до роботи.
2. Фаза стійкої працездатності (t1-t2) характеризується найвищою
якістю праці при оптимальних рівнях функціонування фізіологічних
систем організму. Тривалість періоду залежить від інтенсивності роботи.
3. Фаза субкомпенсації (t2-t3) – розглядається як початок розвитку
втоми.
4. Фаза втоми (t3...) характеризується чітко вираженим зниженням
якості роботи при подальшому погіршенні функціонального стану людини.
Наступною фазою життєдіяльності людини повинна бути фаза
відновлення працездатності (відпочинку).
Надійність людини характеризується безпомилковістю, готовністю,
своєчасністю.
Безпомилковість характеризується ймовірністю безпомилкової
роботи.
Коефіцієнт готовності людини оцінюється ймовірністю включення
оператора в роботу у будь – який довільний момент часу.
Своєчасність дій оператора оцінюється ймовірністю виконання
заданої роботи протягом часу, який не перевищує встановленого значення.
Виділяють конструктивні, організаційні, кваліфікаційні та
психологічні причини помилок людини, які знижують її надійність.
Конструктивні причини зумовлені поганим узгодженням можливостей
людини з характеристиками машини.
Організаційні пов’язані з неправильним розподілом функцій між
персоналом з незадовільним співвідношенням періодів праці і відпочинку.
Кваліфікаційні причини зумовлені помилками у доборі та підготовці
операторів.
Основним показником надійності оператора є безпомилковість та
своєчасність виконання роботи.

Контрольні питання
1. Поясніть психофізіцологічний закон Вебера-Фехнера.
2. Назвіть основні психофізіологічні властивості аналізаторів.
3. Проаналізуйте основні відмінності між людиною та твариною.
4. Охарактеризуйте працездатність, фази працездатності.

94
 Тема 12. Психологічна надійність людини та її роль у
забезпеченні безпеки

План

1. Здоров'я людини, як медико-біологічна та соціальна категорія.

2. Нервова система – природна система захисту життєдіяльності організму
людини від небезпеки.
3. Психіка людини у безпеці життєдіяльності.

1. Здоров'я людини, як медико-біологічна та соціальна категорія.

Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального

благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.
Ознаки здоров'я:
-нормальна функція організму на всіх його рівнях організації (органи,
організм в цілому), нормальна поточність типових фізіологічних і
біохімічних процесів.
-відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін.
-здатність до повноцінного виконання основних функціональних,
участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці.
-адаптація оргнаізму до умов існування в навколишньому середовищі,
здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність.
-фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний
розвиток фізичних і духовних сил організму.
Визначають три взаємопов'язані рівні здоров'я:
1-й рівень – суспільний характеризує стан здоров'я населення загалом.
2-й рівень – групове здоров'я, зумовлене специфікою життєдіяльності
людей трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в
якому перебувають його члени.
3-й рівень – індивідуальний рівень здоров'я, який сформовано як в
умовах всього суспільства, так і на основі фізіологічних і психологічних
особливостей індивіда та неповного способу життя, який веде кожна
людина.
Індивідуальне здоров'я – є абсолютною і непересічною цінністю, яка
перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей.
Сьогодні у світі сучасних наукових технологій, здоров'я як соціальне
явище, яке має біологічну основу, є складною проблемою.

2. Нервова система – природна система захисту життєдіяльності організму

людини від небезпеки.

Людина як жива істота має дві основні складові: організм і психіку.

Психіка є властивістю мозку. Завдяки нервовій системі здійснюються
зв'язок із зовнішнім середовищем, координується робота всього організму,
95
 а також дія його у відповідь на подразнення. Нервова система функціонує
в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем, і забезпечує
функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із
зовнішнім світом.
Функції нервової системи людини:
1. сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення
2. аналізує, відбирає і перетворює сприйняту інформацію
3. координує функції організму.
Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і
вегетативну.
Центральна нервова система в цілому керує відносинами людини із
зовнішнім світом. Центральна нервова система включає спинний мозок,
великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній
мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок. З центральною нервовою
системою пов'язана вегетативна нервова система, яка регулює діяльність
внутрішніх органів.
Здатність до довготривалої активної праці і протидії втоми залежить від
індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню до
збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили.
Від сили нервової системи залежить також здатність до екстремальної
мобілізації в надзвичайній ситуації, здатність успішно діяти, незважаючи на
відволікаючі фактори. Від рухомості, мобільності нервової системи, від
урівноваженості нервових процесів залежить така важлива якість безпеки,
здатність до периключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні
сигнали.

3. Психіка людини у безпеці життєдіяльності

Людина в природі є найбільш саморегульованою істотою щодо

інстинкту самозбереження. Це дозволяє їй достатньо гнучко компенсувати
свої недоліки за рахунок інших якостей і зберегти свій нормальний стан. Усе
це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався
головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової
системи.
Психіка – це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі
відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.
Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ як
психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.
Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки
інформації та обміну нею (н-д відчуття, прийняття, пам'ять і мислення,
емоції, воля).
Психічні стани – відображають порівняно тривалі душевні переживання,
що впливають на життєдіяльність людини (настрій, стрес, депресія).
Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі
життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії
96
адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності,
інтелект).
Психіка людини тісно пов'язана з безпекою життєдіяльності.
Небезпеки, які впливають на людну, не можна розцінювати ані як подію,
яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як
результат рефлекторної реакції організму людини на неї.
Захищеність від небезпеки людина розуміє як необхідності уникнення
небезпечної ситуації, а в умовах виникнення (незалежно від того, з чиєї
провини), успішно їй протидіяти. Захищеність людини від небезпеки її
праці слід розглядати як наслідки її психофізіологічних, соціальних і
професійних якостей, здатності організму до саморегуляції.
З досвіду психологів визначено, що працівник щиро вірить у
небезпеку тільки в тій мірі, в якій це вірить його безпосередній керівник.
Повинна бути забезпечена гласність і очевидність роботи керівника будь-
якого рангу (відвідування керівниками зборів, присвячених безпеці праці,
розподіл і видача премій переможцям оглядів-конкурсів з охорони праці).
За своєю психологією робітники повинні бути завжди твердо
переконані, що керівництво зацікавлене у вилученні всіх шкідливих і
небезпечних чинників виробництва і що питання забезпечення безпеки на
виробництві існує на одному рівні з такими питаннями як підвищення
продуктивності праці, якості виробничої продукції.
Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх
етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш важкий вид робіт,
операцій, характерних для конкретного робітника, і коли вони часом
повторюються, усвідомлювати терміни втоми робітника і формувати
відповідні заходи і впливати на стан виробничого процесу. Керівник
повинен довести робітникові, щодо необхідності інформування про всі
недоліки чи наявність стану, що знижує працездатність чи підвищує втому,
для того щоб мати змогу втручатись у відповідний процес з метою
забезпечення безпеки.
Відновлення необхідного трудового настрою має бути відпрацьовано
психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першій з
його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт.
У процесі виконання робіт керівник повинен здійснювати контроль за
станом безпеки і координувати роботу працівника. Вимога визначення
відсутності небезпек наприкінці робочої зміни та інформування керівника
створює для працівника передумови для осмислення подальшого
удосконалення стану безпеки.

Контрольні питання
1. Дайте визначення поняття «здоров'я» та назвіть його основні
ознаки.
2. Поясніть роль нервової системи в забезпеченні безпеки
життєдіяльності людини.
3. Проналізуйте зв'язок психіки людини та безпеки життєдіяльності.
97
 Тема 13. Раціональне харчування, як необхідна умова життєдіяльності
людини

План
1. Харчування і здоров’я людини.
2. Раціональне харчування. Вимоги до раціонального харчування.

1. Харчування і здоров’я людини

Здоровя людини – саме цінне що створила Природа. Наше життя

проходить в постійному стресі та з поганою екологією, людина не здатна
впоратись з різними навантаженнями, має погане фізичне здоров’я.
Стан здоровя сучасної людини визначається багатьма факторами, зокрема
соціальною політикою, сучасним рівнем санітарно-гігієнічної культури,
звичаями і традиціями різних груп населення, побутовими умовами, рівнем
благополуччя, рівнем соціального забезпечення, характеру міжособистісних
відношень, станом навколишнього середовища, розвитком охорони здоров’я
та медицини. Крім соціальних і біологічних факторів, здоров’я населення,
особливо молоді багато в чому визначається суб’єктивним відношенням
людини до свого здоров’я та здоров’я оточуючих людей, її способу життя.
Харчування є одним із найважливіших потреб людини. Це досить
складний процес потрапляння, перетравлювання та всмоктування в організмі
харчових речовин. Воно необхідне для побудови та безперервного оновлення
клітин і тканин, потрапляння енергії, яка необхідна для поповнення
енергетичних затрат організма, також потрапляннч речовин із яких в організмі
утворюються ферменти, гормони, інші регулятори обмінних процесів і
життєдіяльності. Обмін речовин, функція та структура всіх клітин, тканин і
органів знаходяться в залежності від характера харчування.
Харчування – процес надходження до організму людини з їжею речовин
необхідних для підтримки нормального перебігу фізіологічних процесів
життєдіяльності людини.
Здорове харчування – це харчування, котре забезпечує зріст, нормальний
розвиток і життєдіяльність людини, сприяє зміцненню її здоров’я та
профілактики захворювання. Дотримання правил здорового харчування в
поєднанні з регулярними фізичними вправами скорочує ризик хронічних
захворювань і розладів, таких як ожиріння, серцево-судинні захворювання,
діабет, підвищення тиску та онкологія.
Людина постійно розуміла значення і необхідність здорового харчування.
Протягом століть завжди в пріоритеті були практичні рекомендації із питань
харчування видатного середньовічного перського ученого, лікаря Абу Алі Ібн
Сіна (Авіценна), який у своїй праці «Канон лікарської науки» радив регулярно
вживати різноманітні харчові продукти, дотримуватися режиму харчування,
98
 послідовності прийняття їжі. Він вбачав велику шкоду для здоров’я у
недоїданні та переїданні. Ці погляди не втратили свого значення й сьогодні.
Раціональне збалансоване харчування – це фізіологічне повноцінне
харчування здорових людей із врахуванням їх статі, віку, характеру праці та
інших факторів. Раціональне збалансоване харчування необхідно розглядати
як одну з складових здорового способу життя людини, як один із факторів
продовження активного періоду життєдіяльності нашого організму.
Збалансоване раціональне харчування – одна з основних збалансованих
систем приймання їжі. В науковій літературі, крім поняття «збалансоване
харчування» зустрічаються його синоніми – «правильне», «науково
обґрунтоване», «раціональне», «класичне харчування», «адекватне
харчування». Раціональне харчування сприяє збереженню здоров’я, опору
шкідливим факторам навколишнього середовища, високої фізичної і розумової
працездатності, а також активному довголіттю. Від такого харчування
залежить обмін речовин, нормальне функціонування органів і систем
організму. Такий тип харчування відіграє значну роль в запобіганні розвитку
різних патологій. Зокрема, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, інфаркту
міокарда цукрового діабету, жовчно-та нирковокам’яної хворобі гіпертонічної
хвороби.
Раціональне харчування засноване на трьох принципах :
 Принцип різноманітності. Харчуванні має бути повноцінним, складатися з
різної їжі та комбінації різних продуктів. При постійному використанні
одноманітної їжі виникає так зване стомлення смакових рецепторів, в
цілому не забезпечує достатньої кількості поживних речовин, а це в свою
чергу призводить до виникнення тих чи інших захворювань.
 Принцип збалансованості. Набір продуктів харчування при кожному
основному прийомі їжі має постачати організму людини вітаміни й
вітаміни в раціональному співвідношенні, білки, жири, вуглеводи, воду та
клітковину.
 Принцип помірності. Полягає в необхідності споживання їжі було всього
потрошку, що дасть можливість не споживати енергії більше чи менше,
ніж її витрачається в процесі життєдіяльності; Всесвітньою організацією
охорони здоров’я (ВООЗ) було рекомендовано дієтилогічну модель
побудови здорового харчування раціону у вигляді піраміди (рис. 7.1).

Рис. 13.1. Піраміда здорового харчового раціону

99
Перевага надається цільнозерновим продуктам, макаронним виробам із
твердих сортів пшениці, продукти що входять до верхнього зеленого шару
піраміди. ВООЗ рекомендує споживати щодня не менше 400 г овочів
(додатково до картоплі) і 400 г фруктів, а саме 5–6 порцій, що найбільше
забезпечують організм необхідними вітамінами і макро-та мікроелементами.
Важлива роль належить таким мінеральним речовинам як калій, магній, залізо,
мідь, марганець, водо- та жиророзчинним вітамінам (С, групи В, А, К, Е) і
вітаміноподібним речовинам таким як фолат, холіну, ніацин та ін. Бажано
вживати свіжі овочі та фрукти відповідно сезону та місцевого виробництва.
Дозволяється вживання свіжезаморожених і сушених овочів, фруктів,
корисними вважають й консервовані, незважаючи на те, що вони не містять
вітаміну С .Жирні сорти м’яса і м’ясопродуктів доречно заміняти бобовими,
квасолею, рибою, яйцями, пісним м’ясом та м’ясом птиці. Оскільки організм
портребує щодня 0,8 г білка/кг ідеальної маси тіла, вживати ці продукти
необхідно в незначній кількості. Необхідно обмежити насичені жири, а саме
споживання жирного м’яса, копчених м’ясних продуктів, пальмової олії, жирів
штучного походження, що містяться в маргарині, картопляних чипсах,
шоколадних батончиках,вафлях, печиві, бутербродному маслі випічці, котра не
черствіє. Шкідливий вплив таких ліпідів виражається в ушкодженні клітинних
стінок, що значно позначається на роботі всіх органів організму людини.
Добова потреба людини в жирах становить 1г/кг ідеальної маси тіла. Доволі
важливим є спосіб приготування м’ясних продуктів. Перевага надається
тушкованому, відвареному чи запеченому м’ясу. Вживання продуктів із
великим вмістом кальцію, а саме сирів, нежирного молока та молочних
продуктів забезпечує профілактику остеопорозу, серцево-судинних
захворювань. Бажано споживати знежирені або з низьким вмістом жиру
молочних продуктів. Вживання продуктів із високою енергетичною цінністю
та незначним вмістом мікроелементів (сало, жирні сорти м’яса, трансжири)
необхідно максимально обмежити. Ці продукти можна вживати лише в
надзвичайно малій кількості, оскільки вони необхідні для забезпечення
додаткової енергії понад ту, що вже забезпечена іншими групами продуктів.
Отже, до основних груп харчових продуктів, які мають бути представлені
в повсякденному харчуванні належать молоко і молочні продукти, овочі,
фрукти, ягоди, м’ясо птиці, риба, яйця, макаронні вироби, хлібобулочні
вироби, крупи, жири, а також солодощі, мед, цукор, кондитерські вироби.
Необхідно зауважити, що в раціонах дієт, які застосовуються при ожирінні,
цукровому діабеті вживання солодощів потрібно різко обмежити, або
виключити зовсім. Однак, раціон має бути різноманітним. Для визначення
кількості щоденного вживання продуктів враховуються стать, вік, масу тіла,
рівень фізичної активності людини й енергетичну цінність продукту. Повинно
бути фізіологічне співвідношення між енергією, котра надходить, і енергією,
що витрачається. Не менш важливим є загальне споживання солі з
урахуванням її вмісту в хлібі, консервованих і інших продуктах, яке не
повинно перевищувати 1 ч.л. (6 г) на день. Рекомендується споживати
йодовану сіль. Найбільш раціональним і прийнятним є 5-и разове харчування,
приблизно в один і тей же час невеликими порціями.
100
 Обов’язковим є дотримання питного режиму : 1,5-2,0 л води на добу
(6-8 склянок). Найбільш корисною є некип’ячена очищена вода, або мінеральна
столова.
У харчовому раціоні сучасної людини певне місце займають кофеїнові
напої, зокрема кава, зелений і чорний чай,енергетичні напої, кофеїновмісні
газові напої. Кофеїн стимулює біохімічні процеси в організмі людини.
Встановлено, 400 мг кофеїна на добу не приносить шкоди здоров’ю, не
призводить до зростання рівня смертності та основних хронічних патологій.
Однак, не слід включати до щоденного раціону кофеїновмісні напої, якщо їх не
було включено. Знання принципів раціонального харчування, дає можливість
індивідуального підходу до харчування кожної людини, враховуючи
непереносимість певних продуктів внаслідок ферментопатій, алергічних
реакцій, психогенної непереносимості, стану здоров’я людини і обмінних
процесів, особистих вподобань. Раціональне харчування повинно тривати усе
життя, передбачає відповідальне й усвідомлене ставлення до того, що
потрапляє в організм, розумне поєднання відчуття міри, користі й задоволення
від їжі. Використання принципів раціонального харчування є необхідним для
підтримання здорового способу життя. Видатний український учений, академік
М. М. Амосов стверджував : «щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля,
постійні і значні. Замінити їх не можна нічим».

2. Раціональне харчування. Вимоги до раціонального харчування.

Раціональне харчування – фізіологічне повноцінне харчування здорових

людей з урахуванням їх статі, віку, характера праці та інших факторів.
Раціональне харчування сприяє збереженню здоровя, опору шкідливим
факторам навколишнього середовища, високій фізичній і розумові
працездатності, а також здоровому довголіттю.
Вимоги до раціонального харчування складаються з вимог до харчового
раціону, режиму харчування та умовам прийому їжі :
 енергетична цінність раціону повинна покривати енергетичні затрати
організму;
 їжа повинна мати належний хімічний склад – оптимальну кількість
збалансованих між собою поживних речовин;
 у їжі має бути хороша засвоюваність, яка залежить від її складу і способу
приготування;
 у раціона має бути високі органолептичні властивості (зовнішній вигляд,
консистенція, смак, запах, колір, температура їжі). Ці властивості
впливають на апетиті повноту засвоєнні їжі;
 необхідно враховувати здатність їжі створювати відчуття насиченості
(склад,об’єм, кулінарна обробка продуктів) ;
 продукти повинні відповідати санітарно-епідемічним вимогам і бути
нешкідливими;
 режим харчування має складатись з 4-5 прийомів їжі на добу, їжу
необхідно приймати в одні й ті ж часи, тривалість проміжків між прийомами
101
їжі повинна становити не менше 4 год., вечеря – не менше ніж за 2-3 год. до
сну.
Можливе й триразове харчування. За такого харчування необхідно
дотримуватись правила «25-50-25» (25 % калорій на сніданок, 50% – на обід,
25 % калорій – на вечерю). Найбільш раціональним вважається чотирьохразове
харчування, тому що створюється оптимальне навантаження на шлунково-
кишковий тракт. Найбільш доцільним при чотирьохразовому харчуванні є
такий розподіл : сніданок – 25 %, обід– 35 %, підвечірок – 15 %, вечеря – 25 %.
Останній прийом їжі має бути не пізніше за 4 год. до сну. Ні в якому разі не
можна переїдати.
В будь якому випадку, варто дотримуватись «золотого» правила
харчування : їжа повинна бути калорійно обмеженою, проте якісною і
повноцінною.
Збалансоване харчування – це харчування в якому забезпечені оптимальні
співвідношення поживних речовин, здатних найбільш активно впливати на
організм, і яке відповідає пластичним ірегуляторним потребам організму [29].
Таке харчування передбачає чітке співвідношення між енергією що надходить
з їжею, та енерговитратами організму. Неперервне перевищення енергетичної
цінності їжі лише на 837 кДж (200 ккал) за рік, збільшує масу тіла на 3,6-7,2 кг.
До числа незамінних компонентів збалансованого харчування відносять
60-70 речовин. Середня добова потреба дорослої людини в харчових речовинах
(формула збалансованого харчування) наведена в Додатку І, табл. 1.5.
Щоденна потреба калорій розподіляється відповідним чином : вуглеводи – 50
%, білки –20 %, жири – 30 % (при цьому не більш як 10 % за рахунок жирів
тваринного походження. Для нормального перетравлювання їжі важливим
фактором є її температурний режим. Гаряча їжа має бути в межах 50-60оС,
холодна –не нижча 10оС. Оптимальна температура їжі має відповідати
нормальній температурі тіла.
Тривале недотримання збалансованого харчування призводить до
порушення обміну речовин, виникнення інфекційних захворювань, що є
наслідком недостатнього або надмірного харчування. Навіть короткочасне
голодування порушує процеси обміну речовин, накопичення кетонових тіл
(продукти неповного окислення жирів), впливає на імунну систему, стан судин
та ін. Голодування використовують із лікувальною метою, однак обов’язково
під контролем.
Правильний режим харчування є немаловажною складовою раціонального
харчування. Відповідний режим передбачає регулярне приймання їжі у
визначені години через певні проміжки часу, зокрема розподіл добового
раціону за енергоцінністю протягом. Приймати їжу в один і тей же час
виробляє рефлекс на виділення шлункового соку в один і тей же час.
Дотримання режиму харчування забезпечує ритмічну роботу шлунково-
кишкового такту, нормальне засвоєння їжі та правильний обмін речовин.
Вплив харчування на стан здоров’я підтверджують статистика смертності : по
причині смертності перше місто у всьому світі займають серцево-судинні
захворювання, друге – онкологічні захворювання. При порушенні правильного
режиму харчування можуть виникнути захворювання шлунка, кішківника та ін.
102
 Недотримання правильного харчування являє собою серйозну соціально-
гігєнічну проблему та призводить до виникнення багатьох аліментарно
обумовлених захворювань.
Харчування студентів. Правильне харчування є запорукою міцного
здоров’я. Для студентів важливість проблеми харчування випливає з
особливостей режиму їх розумової і фізичної праці та відпочинку.
Енерговитрати студента протягм доби можуть змінюватись. Навіть у студентів
стані спокою протягом доби, витрачається 6280-7536 кДж (1500-1800кккал)
енергії. Енерговитрати у студентів, що навчаються, можуть змінюватись
протягом доби. Молодь яка навчається має розглядатися як група населення
певної вікової категорії, об’єднаної специфічними особливіостями праці та
життєвими умовами. При організації харчування студентів необхідно
враховувати такіфактори, як вік, стать, курс навчання, фізіологічна адаптація,
умови проживання та ін. Відповідно різних чисельних фізіологічних
рекомендацій, енергетична потреба студентів чоловічої статі оцінена в межах
10 МДж (2685 ккал), студентів жіночої статі – 10,2 МДж (2534,5 ккал). На
білки приходиться 15 % добової енергетичної цінності всього раціону, при
цьому частка білків тваринного походження повинна становити не менше 65 %
від загальної їх кількості в раціоні. Жири повинні становити біля 35 %
загальної енергетичної цінності раціону збалансованого харчування студентів.
При цьому на частку жирів повинно припадати біля 35 % від їх загальної
кількості. Добова потреба студентів у основних мінеральних речовинах
повинна бути забезпечена потраплянням в організм кальція у кількості 850 мг,
фосфору – 1700 мг, магнія – 600 мг, калія – 2600-5500 мг, заліза – 20 мг.
В збалансованому харчуванні студентів необхідно прагнути до більш
повної відповідності між енергетичною цінністю та якісним складом
фактичних раціонів харчування і потребами в енергії і харчових речовинах
нашого організму відповідно (табл. 13.1).
Таблиця 13.1*
Рекомендований середньодобовий набір продуктів для студентів
Назва продукту Кількість, г
хлопці дівчата
М'ясо, м'ясопродукти 127 107
Риба, рибопродукти 53 43
Молоко 370 313
Сир м'який 21 18
Сметана 16 18
Сир твердий 16 18
Молоко та молочні продукти (у перерахунку на молоко) 1097 963
Яйця 26 22
Масло вершкове 16 13
Олія рослинна 26 22
Цукор 95 80
Усього хлібопродуктів у перерахунку на борошно 407 343
Картопля 317 268
Овочі та баштанні культури 376 317
Фрукти свіжі 132 112
Сухофрукти 5 4
103
 Режим харчування для студентів є досить важливою складовою
харчування. Завіжи потрібно пам’ятати про два основні закони раціонального
збалансованого харчування, порушення яких небезпечне для здоров’я людини.
Перший закон – повинна зберігатись рівновага між енергією яку отримуємо та
енергією яка витрачається. Другий закон – повна відповідність хімічного
складу раціону нашого харчування фізіологічним потребам організму в
харчових необхідних речовинах. Так, для студентів сніданок має сягати 25-30
% добової енергоцінності раціону (м’ясні страви, рибні стави з гарніром, кава,
чай), другий сніданок повинен бути під час перерви – 10-15 %, обід – 35-40 %,
вечеря – 15-20 % відповідно. У добовому раціоні м'ясо, м’ясопродукти , риба
повинні бути у кількості до 200 г, м’який і твердий сири – 40 г, сметана – 30 г,
молоко і молочні продукти – 300 г, яйця – 1 шт, масло й олія – 85 г, хліб і
хлібопродукти – 580 г, крупи і бобові – 65 г, макаронні вироби – 35 г, картопля
– 350 г, овочі, зелень – 550 г, цукор і кондитерські вироби – 90 г, фрукти свіжі –
200 г, сухофрукти – 5 г, фруктові консервовані соки – 40 г, томат-пюре– 25 г
відповідно. При регулярному недотриманні правильного режиму харчування
може виникати небезпечне захворювання – ожиріння.
Ожиріння – це хронічне рецидивне захворювання, головним симптомом
якого є надмірне накопичення жирової тканини, що призводить до порушення
основних функціональних систем організму.
В організмі людини відбуваютья 2 процеси: літогенез (утворення жиру) та
ліполіз (розпад жиру). Допоки ці процеси врівноважені, маса тіла буде
залишатись стабільною. Ці процеси регулюються прямо чи побічно усіма
гормонами, з них одна частина з регулює процес літогенезу, а інша – ліполізу.
Головну роль у цих процесах відіграє підкоркове утворення – гіпоталамус,
який містить центри апетиту та насичення.
В сучасних умовах процес ліпогенезу переважає над ліполізом у більшості
людства. Надлишкове накопичення жирової тканини,призводить до
порушення багатьох функціональних систем організму. ВООЗ визначає
ожиріння як епідемію, яка інтенсивно поширюється всіма країнами світу.

Контрольні питання

1. Що таке енергетична цінність їжі?

2. В яких межах має знаходитися середня енергетична цінність харчування
студента?
3. Що таке ожиріння?
4. На яких принципах базується раціональне харчування?

104
 Тема 14. Основи електробезпеки

План
1. Актуальність проблеми електробезпеки.
2. Дія електричного струму на організм людини.
3. Види електротравм.
4. Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом.
5. Електробезпека в побуті.
6. Засоби захисту від ураження електричним струмом.

1. Актуальність проблеми електробезпеки

За багаторічними статистичними даними електротравми в загальному
виробничому травматизмі складають біля 1 %, а в смертельному – 15 % і
більше. Крім виробництва, електроенергія з кожним роком знаходить все
більше застосування в побуті. Недотримання вимог безпеки в цьому
випадку супроводжується електротравмами, щорічна кількість яких значно
перевищує виробничі електротравми. Так, у тому ж 1998 р. загальна
кількість електротравм зі смертельними наслідками (на виробництві і поза
виробництвом) в Україні склала майже 1600, а в усьому світі, за даними
міжнародних організацій, зафіксовано близько 25000 смертельних
електротравм. Таким чином, при чисельності населення України менше 1 %
від світової, кількість смертельних електротравм перевищує 6 % від
загальносвітової.
Як безпосередні причини потрапляння людей під напругу виділяються:
– дотик до неізольованих струмовідних частин електроустановок,
які знаходяться під напругою, або до ізольованих при пошкодженій
ізоляції – 55 %;
– дотик до неструмовідних частин електроустановок або до
електрично зв'язаних з ними металоконструкцій, які опинилися під
напругою в результаті пошкодження ізоляції – 23 %;
– дія напруги кроку – 2,5 %;
– ураження через електричну дугу – 1,2 %;
– інші причини – менше 20 %.
Електротравматизму характерні такі особливості: людина не в змозі
дистанційно, без спеціальних приладів, визначати наявність напруги, а тому
дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється
тільки після потрапляння під напругу; струм, що протікає через тіло
людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі
струмовідними частинами і на шляху протікання, але й рефлекторно, як
надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може
призводити до порушення функціонування життєво важливих систем
організму – нервової, серцево-судинної систем, дихання, тощо;
105
електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин –
внаслідок утворення електричної дуги при пробої по вітряному проміжку
між струмовідними частинами, або між струмовідними частинами і
людиною, чи землею.
Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки
напругою до 1 кВ припадає до 70-80 % електротравм зі смертельними
наслідками, а на електроустановки, напругою понад 1 кВ – до 20-30%.
Приведений розподіл електротравм за величиною напруги
електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдженістю
електроустановок напругою до 1 кВ, але, в більшій мірі, ще й тим, що такі
установки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо
чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та поводяться з ними
необачно.

2. Дія електричного струму на організм людини

Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним,

електролітичним та біологічним ефектами.
Термічна дія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні
вологи, що викликає опіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою.
Тяжкість термічної дії струму залежить від величини струму, опору
проходження струму та часу проходження. При короткочасній дії струму
термічна складова може бути визначальною в характері і тяжкості
ураження.
Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної
рідини (її електролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх
фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу,
призводить до порушення біохімічних процесів в тканинах і органах, які є
основою забезпечення життєдіяльності організму.
Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих
тканин організму, в тому числі, і на клітинному рівні. При цьому
порушуються внутрішні біоелектричні процеси, що протікають в нормально
функціонуючому організмі і пов'язані з його життєвими функціями.
Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у
вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м'язів. Це так звана
пряма або безпосередня збурююча дія струму на тканини, по яких він
протікає. Разом із цим, збурююча дія струму на тканини може бути і
непрямою, а рефлекторною – через центральну нервову систему. Механізм
такої дії полягає в тому, що збурення рецепторів (периферійних органів
центральної нервової системи) під дією електричного струму передається
центральній нервовій системі, яка перероблює цю інформацію і видає
команди щодо нормалізації процесів життєдіяльності у відповідних
тканинах і органах. При перевантаженні інформацією (збуренням клітин і
рецепторів) центральна нервова система може видавати недоцільну,
106
неадекватну інформації виконавчу команду. Останнє може призвести до
серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, у тому числі
серця та легенів, навіть коли ці органи не лежать на шляху струму. Крім
зазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на поле
біопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами,
може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи
людини, подавити біоструми і тим самим викликати специфічні розлади в
організмі.

3. Види електротравм

Розрізняють три види електротравм: місцеві, загальні і змішані. До

місцевих електротравм належать електричні опіки, електричні знаки,
металізація шкіри, електроофтальмія і механічні ушкодження, пов’язані з
дією електричного струму чи електричної дуги. На місцеві електротравми
припадає біля 20 % електротравм, загальні – 25% і змішані – 55%.
Електричні опіки – найбільш розповсюджені електротравми, біля 85
% яких припадає на електромонтерів, що обслуговують електроустановки.
Залежно від умов виникнення опіки діляться на контактні і дугові.
Електричні знаки (знаки струму або електричні мітки) –
спостерігаються у вигляді різко окреслених плям сірого чи блідо-жовтого
кольору на поверхні тіла людини в місці контакту зі струмовідними
елементами. Зазвичай, знаки мають круглу чи овальну форму, або форму
струмовідного елементу, до якого доторкнулася людина, розмірами до 10
мм з поглибленням в центрі. Іноді електричні знаки можуть мати форму
мікроблискавки, яка контрастно спостерігається на поверхні тіла.
Електричні знаки можуть виникати як в момент проходження струму через
тіло людини, так і через деякий час після контакту зі струмовідними
елементами електроустановки. Особливого больового відчуття електричні
знаки не спричиняють і з часом безслідно зникають.
Металізація шкіри – це проникнення у верхні шари шкіри дрібних
часток металу, який розплавився під дією електричної дуги. Наддрібні
частки металу мають високу температуру, але малий запас теплоти. Тому
вони не здатні проникати через одяг і небезпечні для відкритих ділянок тіла.
На ураженій ділянці тіла при цьому відчувається біль від опіку за рахунок
тепла занесеного в шкіру металу і напруження шкіри від присутності в ній
сторонньої твердої речовини – часток металу. З часом уражена ділянка
шкіри набуває нормального вигляду, і зникають больові відчуття. Особливо
небезпечна електрометалізація, пов'язана з виникненням електричної дуги,
для органів зору. При електрометалізації очей лікування може бути досить
тривалим, а в окремих випадках безрезультатним. Тому при виконанні робіт
в умовах вірогідного виникнення електричної дуги необхідно користуватись
захисними окулярами. У більшості випадків одночасно з металізацією
шкіри мають місце дугові опіки.
107
 Електроофтальмія – запалення зовнішніх оболонок очей, спричинене
надмірною дією ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.
Електроофтальмія, зазвичай, розвивається через 2–6 годин після
опромінення (залежно від інтенсивності опромінення) і проявляється у
формі почервоніння і запалення шкіри та слизових оболонок повік, гнійних
виділеннях, світло болях і світло боязні. Тривалість захворювання 3...5 днів.
Механічні ушкодження, пов'язані з дією електричного струму на
організм людини, спричиняються непередбачуваним судомним
скороченням м'язів в результаті подразнюючої дії струму. Внаслідок таких
судомних скорочень м'язів можливі розриви сухожиль, шкіри, кровоносних
судин, нервових тканин, вивихи суглобів, переломи кісток тощо. До
механічних пошкоджень, спричинених дією електричного струму, не
належать ушкодження, обумовлені падінням з висоти, та інші подібні
випадки, навіть коли падіння було спричинено дією електричного струму.
Загальні електричні травми або електричні удари – це порушення
діяльності життєво важливих органів чи всього організму людини як
наслідок збурення живих тканин організму електричним струмом, яке
супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Результат
негативної дії на організм цього явища може бути різний: від судомного
скорочення окремих м'язів до повної зупинки дихання і кровообігу. При
цьому зовнішні місцеві пошкодження можуть бути відсутні.

Залежно від наслідків ураження електричні удари діляться на чотири

групи:
І – судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
II – судомні скорочення м'язів із втратою свідомості без порушень
дихання і кровообігу;
ІІІ – втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи дихання,
або серцевої діяльності і дихання разом;
IV – клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Ознаки клінічної смерті: відсутність пульсу і дихання, шкіряний

покрив синювато-блідий, зіниці очей різко розширені і не реагують на
світло. Життєдіяльність клітин і організму в цілому ще деякий час
підтримується за рахунок кисню, наявного в організмі на момент ураження.
Із часом запаси кисню в організмі вичерпуються, клітини організму
починають відмирати, тобто наступає біологічна смерть. Період клінічної
смерті визначається проміжком часу від зупинки кровообігу і дихання до
початку відмирання клітин головного мозку як більш чутливих до
кисневого голодування. Залежно від запасу кисню в організмі на момент
зупинки кровообігу період клінічної смерті може бути від декількох до
10...12 хвилин, а кисневі ресурси організму, в свою чергу, визначаються
тяжкістю виконуваної роботи – зменшуються зі збільшенням тяжкості
роботи. Якщо в стані клінічної смерті потерпілому своєчасно надати
108
кваліфіковану допомогу (штучне дихання і закритий масаж серця), то
дихання і кровообіг можуть відновитися, або продовжиться період клінічної
смерті до прибуття медичної допомоги.
Закритий масаж серця не сприяє, практично, відновленню його роботи
за наявності фібриляції серця – невпорядкованих скорочень м'язів серця, які
не призводять до циркуляції крові. При фібриляції відновлення роботи
серця можливе за застосування медпрепаратів і дефібриляторів
(спеціальних електроприладів). Таким чином, при фібриляції серця
закритий масаж сприяє, переважно, подовженню періоду клінічної смерті.
Крім електричних ударів, одним із різновидів загальних електротравм
є електричний шок – тяжка нервово-рефлекторна реакція організму на
подразнення електричним струмом. При шоку виникають значні розлади
нервової системи і, як наслідок цього, розлади систем дихання, кровообігу,
обміну речовин, функціонування організму в цілому, а життєві функції
організму поступово затухають. Такий стан організму може тривати від
десятків хвилин до доби і закінчитись або одужанням при активному
лікуванні, або смертю потерпілого.

4. Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом

Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним

струмом, діляться на три групи: електричного характеру, неелектричного
характеру і чинники виробничого середовища.
Основні чинники електричного характеру – це величина струму, що
проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла,
рід і частота струму.
Величина струму, що проходить через людину, безпосередньо і
найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За
характером дії на організм виділяють:
– відчутний струм – викликає при проходженні через організм
відчутні подразнення;
– невідпускаючий струм – викликає при проходженні через
організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто
провідник;
– фібриляційний струм – викликає при проходженні через організм
фібриляцію серця.
Відповідно до наведеного вище:
– пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного
струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6…1,5
мА і 5…7 мА – для постійного струму;
– пороговий невідпускаючий струм (найменше значення
невідпускаючого струму) коливається в межах 10…15 мА для змінного
струму і 50…80 мА – для постійного;
– пороговий фібріляційний струм (найменше значення
109
 фібріляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і
300 мА для постійного.
Граничнодопустимий струм, що проходить через людину при
нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинен
перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.
Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість
ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної
до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до
збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до
збільшення тяжкості ураження. Граничнодопустима напруга на людині при
нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна
перевищувати 2…3 В для змінного струму і 8 В для постійного.
Електричний опір тіла людини. Тіло людини являє собою складний
комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі,
м'язова тканина, кров, лімфа, спинний і головний мозок і т. ін. Електричний
опір цих тканин суттєво відрізняється. Шкіра є основним фактором, що
визначає опір тіла людини в цілому. Опір шкіри різко знижується при
ушкодженні її рогового шару, наявності вологи на її поверхні, збільшенні
потовиділення, забрудненні. Крім перерахованих чинників, на опір шкіри
впливають щільність і площа контактів, величина прикладеної напруги,
величина струму і час його дії. Зі збільшенням величини напруги, струму і
часу його дії опір шкіри, а також і тіла людини, в цілому, падає. Так, якщо
при напрузі в декілька вольт опір тіла людини перевищує 10000 Ом, то при
напрузі 100 В він знижується до 1500 Ом, а при напрузі більше 1000 В – до
300 Ом. Опір тіла людини залежить від її статі і віку: у жінок він менший,
ніж у чоловіків, у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший,
ніж у літніх. Спричиняється така залежність товщиною і ступенем
огрубіння верхнього шару шкіри.
Частота і рід струму. Через наявність в опорі людини ємкісної
складової, збільшення частоти прикладеної напруги супроводжується
зменшенням повного опору тіла людини і, як наслідок, збільшенням струму
через людину. Останнє дає підставу вважати, що тяжкість ураження
електричним струмом має зростати зі збільшенням частоти. Але така
закономірність спостерігається тільки в межах частот 0...50 Гц. Подальше
збільшення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через
людину, не супроводжується зростанням небезпеки ураження. При частотах
450…500 кГц вірогідність загальних електротравм майже зникає, але
зберігається небезпека опіків дугових за рахунок проходження струму через
тіло людини. При цьому струмові опіки спостерігаються на шкірі і
прилеглих до неї тканинах за рахунок поверхневого ефекту змінного
струму.
Як подразнюючий чинник постійний струм викликає подразнення в
тканинах організму при замиканні і розмиканні струму, що проходить через
людину. В проміжку часу між замиканням і розмиканням цієї мережі дія
110
постійного струму зводиться, переважно, до теплової.
Змінний струм викликає більш тривалі інтенсивні подразнення за
рахунок пульсації напруги. З цієї точки зору, змінний струм є більш
небезпечним. В дійсності, ця закономірність зберігається до величини
напруги 400…600 В, а при більшій напрузі постійний струм більш
небезпечний для людини.
Основними чинниками неелектричного характеру є шлях струму
через людину, індивідуальні особливості і стан організму людини, час,
раптовість і непередбачуваність дії струму.
Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість
ураження. Особливо небезпечно, коли струм проходить через життєво
важливі органи і безпосередньо на них впливає. Якщо струм не проходить
через життєво важливі органи, то він може впливати на них тільки
рефлекторно – через центральну нервову систему, а вірогідність ураження
цих органів менша. Можливі шляхи струму через тіло людини називають
петлями струму: «рука- рука», «голова-ноги», «рука-ноги» і т. ін. Серед
випадків із тяжкими і смертельними наслідками частіше спостерігаються
петлі «рука-рука» (40 %),
«права рука-ноги» (20 %), «ліва рука-ноги» (17 %). Особливо небезпечними
є петлі «голова-руки» і «голова-ноги», але трапляються вони досить рідко.
Індивідуальні особливості і стан організму. До індивідуальних
особливостей організму, які впливають на тяжкість ураження
електричним струмом, при інших рівних чинниках належать: чутливість
організму до дії струму, психічні особливості та риси характеру людини
(холерики, сангвініки, меланхоліки). Аналіз статистики
електротравматизму свідчить, що більш чутливі до дії електричного
струму холерики і меланхоліки. Вони більше потерпають від дії струму, а
фізично здорові і міцні люди – менше.
Крім індивідуальних особливостей організму, тяжкість ураження
електричним струмом значною мірою залежить від стану організму. До
більш тяжких уражень електричним струмом призводять: стан збурення
нервової системи; депресії; захворювання шкіри; серцево-судинної системи,
органів внутрішньої секреції, легень; різного характеру запалення, що
супроводжуються підвищенням температури тіла; пітливість тощо.
Більш тяжкі наслідки дії струму чітко спостерігаються в стані
алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а тому допуск до роботи
працівників у такому стані забороняється.
Час дії струму. Зі збільшенням часу дії струму зменшується опір тіла
людини за рахунок зволоження шкіри від поту та електролітичних процесів
в тканинах, поширюється пробій шкіри, послаблюються захисні сили
організму, підвищується вірогідність збігу максимального імпульсу струму
через серце з фазою Т кардіоцикла (фазою розслаблення серцевих м'язів),
що, в цілому, призводить до більш тяжких уражень.

Чинник раптовості дії струму. Вплив цього чинника на тяжкість

111
ураження обумовлюється тим, що при несподіваному потраплянні людини
під напругу захисні функції організму не налаштовані на небезпеку.
Експериментально встановлено, що якщо людина чітко усвідомлює загрозу
можливості потрапити під напругу, то при реалізації цієї загрози значення
порогових струмів на 30…50 % вищі. І, навпаки, якщо така загроза не
усвідомлюється, і дія струму проявляється несподівано, то значення
порогових струмів будуть меншими.
Чинниками виробничого середовища, які впливають на небезпеку
ураження людини електричним струмом, є умови оточуючого середовища
та схема включення людини в електричну мережу.
За чинниками виробничого середовища ПУЕ виділяють такі типи
приміщень: гарячі, температура в яких впродовж доби перевищує 35°С;
сухі, відносна вологість в яких не перевищує 60 %, тобто знаходиться в
межах оптимальної за гігієнічними нормативами; вологі, відносна вологість
в яких не перевищує 75 %, тобто знаходиться в межах допустимої за
гігієнічними нормативами; сирі, відносна вологість в яких більше 75 %, але
менше вологості насичення; особливо сирі, відносна вологість в яких
близька до насичення, спостерігається конденсація пари на будівельних
конструкціях, обладнанні; запиленні, в яких пил проникає в електричні
апарати та інші споживачі електроенергії і осідає на струмовідвідні частини,
при цьому такі приміщення діляться на приміщення зі струмопровідним і
неструмопровідним пилом; приміщення з хімічно агресивним середовищем,
яке призводить до порушення ізоляції, або біологічним середовищем, що у
вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні.
До чинників підвищеної небезпеки належать: температура в
приміщенні, що впродовж доби перевищує 35°С; відносна вологість більше
75 %, але менше повного насичення (100 %); струмопровідна підлога –
металева, бетонна, цегляна, земляна тощо; струмопровідний пил;
можливість одночасного доторкання людини до неструмовідних частин
електроустановки і до металоконструкцій, що мають контакт із землею.
До чинників особливої небезпеки електротравм належать: відносна
вологість близька до насичення (до 100 %); агресивне середовище, що
пошкоджує ізоляцію.
Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої
небезпеки, то воно належить до приміщень без підвищеної небезпеки
електротравм. При наявності одного з чинників підвищеної небезпеки,
приміщення належить до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.
При наявності одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або
одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо
небезпечним.

112
 5. Електробезпека в побуті

Як не дивно, але причини нещасних випадків з електрикою в побуті

залишаються практично незмінними протягом десятиліть – це порушення
правил експлуатації або використання несправних електроприладів,
необережність та неуважність при поводженні з електрикою, спроби
самостійного розбирання і ремонту електроприладів.
Сьогодні майже в кожному домі є не один десяток різних електричних
пристроїв. Це освітлювальні прилади, телевізори, холодильники, пральні
машини, праски, електрочайники, обігрівачі тощо. Розглянемо небезпеки,
які можуть ховатися в цих звичних для нас приладах і до чого може
призвести необережне поводження з ними.
Освітлювальні прилади
Як правило, стаціонарні освітлювальні прилади (люстри, стельові та
настінні світильники, бра) рідко є причинами електричних травм або
пожежі, тому для них основне правило – не залишати на тривалий термін
включеними без нагляду і не розташовувати поруч горючі предмети, щоб
уникнути їх загоряння. Для переносних світильників потенційно
небезпечним місцем є дроти: порушення їх ізоляції може призвести до
ураження електричним струмом, а пошкодження струмоведучих жил – до
займання.
Радіоелектронні прилади (телевізійні та радіоприймачі, програвачі,
підсилювачі, комп'ютерна техніка, тощо)
При користуванні електронними приладами необхідно суворо
дотримуватися правил експлуатації, вказаних в документації до них.
Наприклад, телевізори часто стають причинами пожеж через недотримання
умов їх експлуатації: у жодному разі не можна закривати вентиляційні
отвори в корпусі приладу, допускати потрапляння всередину корпусу рідин
і металевих предметів, встановлювати телевізор в меблеву нішу, що
перешкоджає вільному току повітря і відводу тепла, залишати телевізор
включеним без нагляду. Ніколи не намагайтеся самостійно розбирати
телевізор та інші радіоелектронні прилади – у багатьох з них
використовуються небезпечні для життя рівні напруги.
Нагрівальні прилади (праски, електричні чайники, електрообігрівачі і
т.п.). Електронагрівальні прилади мають велику споживану потужність, тому
не можна одночасно підключати кілька таких пристроїв до однієї розетки: це
може викликати надмірний нагрів дротів, руйнування їх ізоляції, розплавлення
і загоряння розеток. Необхідно також стежити, щоб дріт живлення приладу не
потрапляв на гарячий нагрівальний елемент, так як це може викликати
пошкодження ізоляції і коротке замикання. І, звичайно, слід бути особливо
обережним, щоб уникнути опіків і загоряння навколишніх предметів. Залишені
без нагляду нагрівальні електроприлади – одна з найчастіших причин пожеж.
Електроінструмент
При використанні електроінструменту обережність працюючого
113
спрямована, в першу чергу, на небезпеку отримання травм від механічних
рухомих або ріжучих частин пристрою. Проте варто пам'ятати, що
небезпека ураження електричним струмом від цього не стає меншою.
Найчастіше мають місце різні пошкодження ізоляції дротів
електроінструменту, що ведуть до електротравм. Не можна
використовувати електроінструмент на вулиці під час дощу, туману, у
снігопад. Бувають також випадки пошкодження приладом прихованої
проводки під напругою, наприклад, при свердління отворів у стінах.

Загальні рекомендації
1. Своєрідним «слабким місцем» багатьох електроприладів є
мережевий шнур. Через часті вигини з часом можливий надлом або обрив
струмоведучих жил, що веде до нагрівання і, можливо, займання ізоляції
дротів. Найчастіше таке пошкодження виникає в місці кріплення шнура до
вилки. Не тягніть за шнур, щоб витягти вилку з розетки. Необхідно також
стежити за справністю ізоляції мережевого шнура, тому, що будь-який
дотик до оголеного дроту може мати серйозні наслідки. Ніколи не
користуйтеся електроприладами з пошкодженою ізоляцією дротів.
2. Ремонт електричних приладів повинен виконувати тільки
кваліфікований фахівець. Знявши кожух електроприладу, ви вже піддаєте
себе смертельній небезпеці, тому, що в багатьох пристроях навіть після їх
відключення від мережі деякий час зберігається електричний заряд на
конденсаторах, а за наявності в приладі високовольтних елементів схем
(наприклад, в телевізорах, ЕПТ-моніторах) отримати електричний удар
можна, лише наблизивши руку на небезпечну відстань до такої ділянки
схеми.
3. Вентиляційні отвори електроприладів – зона підвищеної уваги.
Не допускайте потрапляння через них рідин або металевих предметів
всередину приладу. Для цього ніколи не ставте на телевізор, монітор,
програвач вази з квітами, не дозволяйте дітям кидати що-небудь
всередину корпусу через отвори, не кладіть на поверхню електроприладів
дрібні металеві речі (скріпки, шпильки, ключі і т.п.). У той же час не
можна чим-небудь закривати вентиляційні отвори, щоб уникнути
займання приладу.
4. Ніколи не користуйтеся електроприладами у ванній кімнаті або
під душем – волога шкіра і заземлююча властивість металевої ванни не
залишать вам щасливого шансу у разі падіння приладу у воду або
наявності пошкоджень в його ізоляції. Також не користуйтеся
електроприладами з живленням від електромережі на вулиці під час дощу,
снігопаду або туману.
5. Не залишайте електроприлади включеними без нагляду. Це
стосується також і пристроїв, які можуть функціонувати в так званому
«черговому режимі», практично НЕ споживаючи електроенергії, але
залишаються підключеними до мережі для виконання деяких своїх
114
 функцій (телевізори, відеомагнітофони, музичні центри, DVD-програвачі,
комп'ютери тощо). Подивіться в керівництво по експлуатації – Як
правило, не дозволяється залишати прилад у черговому режимі більше 1–2
діб.
6. Запросіть фахівців для перевірки стану електропроводки та
електричних приладів у вашій квартирі. Зверніть увагу на обов'язкову
наявність заземлення корпусів електроприладів. Можна також встановити
пристрій
захисного відключення (УЗО) – спеціальний автомат, що відключає подачу
електроструму у разі дотику людини до струмоведучих частин приладів
електромережі.
7. Роз'яснюйте дітям правила користування електроприладами, для
маленьких дітей і домашніх тварин обмежте можливість небажаного
контакту з електрикою: закрийте розетки спеціальними заглушками, не
залишайте в розетці вилку шнура живлення, навіть якщо електроприлад
вимкнено.
Виконання цих простих правил послужить гарантом безпеки для вас і
ваших близьких.

6. Засоби захисту від ураження електричним струмом

При дотиканні до струмопровідних частин обладнання:

- надійна електрична ізоляція струмопровідних частин;
- недоступність для випадкового дотику до них;
- автоматична сигналізація про небезпеку дотику до струмопровідних
частин або наближення до них на недопустиму відстань;
- попереджуюча сигналізація, написи та плакати;
- електрозахисті засоби і пристрої поділяються на:
При пошкодженні електрообладнання:
1. Захисне заземлення – навмисне електричне з’єднання із землею
або її еквівалентом металевих струмонепровідних частин, на яких може
з’явитись напруга.
2. Захисне занулення – навмисне електричне з’єднання з нульовим
захисним провідником металевих струмонепровідних частин, на яких
може з’явитись напруга.
3. Захисне відмикання – це швидкодіючий захист, що забезпечує
автоматичне відмикання електричної установки при виникненні в ній
небезпеки ураження людей електричним струмом.
4. Захисне розділення електричних мереж – це розділення
електричної мережі на окремі, електрично не з’єднані між собою, ділянки
за допомогою розділяючого трансформатора.
5. Мала напруга – це напруга, номінальне значення якої не
перевищує 42 В і яка застосовується з метою зниження небезпеки
115
ураження електричним струмом (переносний електроінструмент, місцеве
освітлення, переносні лампи).
6. Подвійна ізоляція складається з робочої та додаткової.
Застосовується у побутових приладах, переносних електроінструментах і
електричних лампах.
7. Ізолюючі вставки.

Контрольні питання
1. Охарактеризуйте чинники, які впливають на тяжкість ураження
електричним струмом?
2. Які види електротравм відомі, охарактеризуйте.
3. Що таке електричний шок ?
4. Назвіть ознаки клінічної смерті.
5. Яким чином діє електричний струм на організм людини?

116
Тема 15. Організація та принципи захисту населення та територій у
разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій

План

1. Мета завдання та основні принципи захисту населення і територій.

2. Основні заходи захисту населення і територій.
3. Сутність і значення евакуаційних заходів у випадку аварій, катастроф і
стихійного лиха.
4. Організація і порядок оповіщення населення про загрозу стихійних лих,
великих аварій, катастроф.

1. Мета завдання та основні принципи захисту населення і територій.

Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних

ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання
і ліквідації, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та
воєнних дій.
Основними завданнями захисту населення і територій під час
надзвичайних ситуацій є:

*розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання

державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту
населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.
*забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій,
призначених для запобігання надзвичайних ситуаціям та реагування на
них,
*розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникнення
надзвичайних ситуацій,
*збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні
ситуації.
*прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних
ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-
технічних і фінансових ресурсах.
*створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і
матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним
ситуаціям та реагування на них,
*здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій.
* оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і
своєчасне достовірне інформування його про наявну обстановку і вжити
заходів.
*організація захисту населення та надання безкоштовної медичної
допомоги.

117
*проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення
постраждалого населення.
*здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення.
*навчання та тренування населення способам захисту в разі виникнення
надзвичайних ситуацій.
*реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту
(населення) від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб чи їхніх
сімей, які брали безпосередню участь в їх ліквідації.
*розроблення та забезпечення цільових і науково технічних програм,
спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення
сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від
форм власності та підпорядкування.

Принципи захисту:
*принцип прийнятого ризику, який полягає в намаганні досягти
такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як
прийнятний. Його параметри мають бути обгрунтовані,
* принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної
небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого
збитку. Ці кошти спрямовують на створення системи попередньої безпеки
та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека
(наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають
стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки.
*принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це
право має бути гарантоване і захищене законом.
Даний принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб
забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не
завдавати шкоди довкіллю.
*принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права
наражати людину на ризик без її згоди.
*принцип правової забезпеченості. Передбачає що всі аспекти
функціонування системи захисту населення і територій регламентуються
відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами,
*принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в
урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва
небезпечних підприємств.
*принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе
економічно обгрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних
ситуацій і пом'якшення їх наслідків.
*принцип необхідної достатності і максимально можливого
використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту
населення і територій у разі надзвичайних ситуацій.

118
 2. Основні заходи захисту населення і територій.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі

виникнення надзвичайних ситуацій має проводитись спеціальний комплекс
заходів:

* Оповіщення та інформування.
* Спостереження і контроль.
* Укриття у захисних спорудах. Укриттю в захисних спорудах підлягає усе
населення відповідного до його належності до груп.
* Евакуаційні заходи. В умовах неповного забезпечення захисними
спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти
підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту
населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.
* Інженерний захист.
* Медицинский захист.
* Біологічний захист.
* Радіаційний і хімічний.

3. Сутність і значення евакуаційних заходів у випадку аварій, катастроф і

стихійного лиха.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що

знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного
радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах
прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-км
прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих
аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та
заподіяння шкоди здоров'ю людини). Залежно від обстановки яка склалася
на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову
евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.
Здійснення організованої евакуації, запобігання проявлення паніки і
недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

-планування евакуації населення,

-визначення зон, придатних для розміщення евакуаційованих з потенційно
небезпечних зон,
-підготовка уповноважених органів управління з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних
заходів,
-організації оповіщення керівного складу і населення про початок
евакуації,
-організації управління евакуацією,
-всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у районах
позаміської зони,
119
 -навчанням населення діям під час проведення евакуації.
Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:
-зменшення ймовірних втрат населення,
-збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів,
-забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки,
-створення угруповань сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках
надзвичайних ситуацій в особливий період.
Для забезпечення евакуйованого населення житлом
використовуються квартири і будинки місцевих жителів, а також
пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори,
туристичні бази, дачні будинки. У випадку коли в позаміських районах
області неможливо повністю розмістити все евакуйоване населення,
частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей.
Всі заходи пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах
інших областей погоджуються з відповідними органами влади і вищими
начальниками цивільної оборони. Для організації приймання і розміщення
міського населення що евакуються, а також постачання його усім
необхідним створюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні
евакуаційні пункти сільських районів. Саме на них покладається зустріч
населення, що перебуває на пункти висадки та організовує відправлення
людей до місць розквартирування.

4. Організація і порядок оповіщення населення про загрозу стихійних лих,

великих аварій, катастроф.

Зв’язок є основним засобом забезпечення безперервного управління

підготовка та проведенням рятувальних робіт під час ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій. Оповіщення про загрозу і постійне інформування
населення досягається :

-завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності

загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем центрального
оповіщення населення,
-організаційно-технічним з’єднанням територіальних систем
централізованого оповіщення і систем оповіщення на об’єктах
господарювання,
-завчасним створенням і організаційно-технічним з’єднанням з системи
спостереження і контролю постійнодіючих локальних систем оповіщення
та інформації населення в зонах можливого катастрофічного затоплення,
районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших потенційно
небезпечних об’єктів,
-централізованим використанням загальнодержавних і відомчих систем
зв’язку радіопровідного і телевізійного оповіщення, радіотрансляційних
мереж та інших технічних засобів передачі інформації. Оповіщення
120
організовується відповідним органом ЦЗ та НС за схемою яка
затверджується начальником ЦЗ відповідного рівня. Оповіщення населення
здійснюються за допомогою електросирени мережі радіомовлення та
телебачення. За сигналом населення повинно вмикати засоби теле- та
радіомовлення для прийому мовного повідомлення. Тексти звернень до
населення повинні передаватися державною мовою, якою користується
більшість населення у регіоні.

На пунктах управління закладені варіанти текстів для передання

повідомлення в різних ситуаціях.
В мирний час:
-при аварій на АЗС,
-при аварій на хімічному об’єкті,
-при землетрусі,
-при повені та ін. надзвичайних ситуаціях,
На воєнний час:
-при виникненні “повітряної небезпеки”,
-при закінченні “повітряної небезпеки”,
-при загрозі хімічного зараження,
-при загрозі радіоактивного зараження.

Контрольні питання

1. Які основні принципи захисту населення?

2. Назвіть основні заходи захисту населення і територій?
3. Яке значення мають евакуаційні заходи у випадку виникнення
аварій, катастроф та стихійного лиха?

121
Тема 16. Організація та проведення заходів щодо надання допомоги
потерпілим і життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

План

1. Сутність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

2. Особливості проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в
осередках радіаційного, хімічного або біологічного ураження.
3. Організація проведення аварійних рятувальних робіт в зоні НС.
4. Життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях.

1. Сутність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Проблема запобігання виникнення надзвичайних ситуацій техногенного

походження та ліквідація їх наслідків є одною з найактуальніших. В Україні
посилено розвинулось виробництво хімічної промисловості, збудовано атомні
електростанції, було впроваджено екологічно шкідливі технології. Незважаючи
на велику кількість заходів, які здійснюються для забезпечення надійного
функціонування промислових об'єктів, неможливо повністю виключити ризик
виникнення аварійних ситуацій техногенного характеру.
Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт полягає в усуненні
безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей, відновленні
життєзабезпеченні населення, запобіганню або значного зменшення
матеріальних збитків.
Рятувальні та інші невідкладні роботи проводять у три етапи: На першому
проводиться екстрений захист населення, запобігання та зменшення впливу
наслідків надзвичайних ситуацій, підготовка до виникнення рятувальних робіт.
Після вирішення цих завдань, проводиться другий етап рятувальних робіт, а
саме здійснюється пошук потерпілих, витягання потерпілих з-під завалів, з
палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів, a також евакуації
людей із зони лиха, аварії, за осередку ураження та надання їм медичної
допомоги, знезараження одягу, майна, техніки, території, санітарної обробки
людей. На третьому етапі проводять відновлення та будівництво житла,
енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, лінії зв'язку, організацію медичного
обслуговування, знезараження харчів, продуктів, фуражу, техніки, майна,
відшкодовують збитки. Відновлювальні роботи ЦЗ не виконує, їх здійснюють
спеціально створені підрозділи або бригади. Залежно від рівня надзвичайної
ситуації (загальнодержавного, регіонального, місцевого чи об'єктового) для
проведення рятувальних робіт залучаються сили і засоби ЦЗ центрального,
регіонального або об'єктового підпорядкування. Для успішного проведення
рятувальних і невідкладних робіт необхідно всебічно забезпечувати дію
формувань. Організація проведення цієї роботи покладається на начальника
ЦЗ, начальників служб і командирів формувань. Забезпечення дії формувань
при проведенні рятувальних робіт включає розвідку, радіаційний і хімічний
захист, матеріальне, технічне та медичне забезпечення. Це забезпечення
122
формувань проводиться з метою отримання даних обстановки, зниження дії
уражаючих факторів надзвичайних ситуацій та створення сприятливих умов
для проведення рятувальних робіт. Розвідка проводиться і організовується з
метою своєчасного добування даних про обстановку для прийняття рішення і
успішного проведення рятувальних і невідкладних робіт в осередках ураження,
в районах стихійного лиха, аварій та катастроф. Розвідку організовує
начальник ЦЗ об'єкта і командир формувань. Командир формувань (начальник
штабу) ставить завдання розвідці, виділяє необхідні для цього сили і засоби і
вказує де зосередити основні зусилля. В осередку ураження розвідка визначає
рівні радіації, наявність отруйних речовин, місця, де роботи виконуються
тільки в захисному одязі. Відшукують захисні споруди, визначають стан
людей, що в них знаходяться і можливі способи надання їм допомоги.
Виявляють характер і ступінь руйнувань будинків та споруд, завалів вулиць і
умови використання інженерної техніки. Встановлюють місця пошкоджень на
комунально-енергетичних мережах, визначають характер і місця пожеж, ведуть
безперервне спостереження за зміною обстановки в місцях. По результатам
розвідки командири розвідувальних формувань доповідають начальникам, які
вислали розвідку.

2. Особливості проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в

осередках радіаційного, хімічного або біологічного ураження

При радіаційних аваріях, тобто в осередку ядерного ураження проводиться

оповіщення населення про аварію і про наявну обстановку та порядок дій в
даних умовах; вводиться контроль за обмеженим перебуванням населення на
відкритій місцевості (режим радіаційного захисту), організовується
дозиметричний контроль, та використовуються засоби колективного та
індивідуального захисту, для зменшення надходження в організм радіонуклідів
зокрема радіоактивного йоду, проводиться йодна профілактика населення, що
опинилася в зоні радіоактивного зараження. За розпорядженням Уряду
здійснюється евакуація населення, після якої спеціальні підрозділи
приступають до дезактивації території і техніки.
При виникненні осередку хімічного ураження негайно оповіщаються
робітники, службовці та населення, які опинилися в зоні зараження і в районах
яким загрожує небезпека зараження. Висилається хімічна і медична розвідка
для уточнення місця, типу, часу і концентрації хімічно небезпечної речовини,
межі осередку ураження та напрямку розповсюдження зараженого повітря.
На підставі даних отриманих від розвідки та інших джерел, начальник ЦЗ
об'єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і
заходів, готуються формування для проведення рятувальних робіт. В осередок
з самого початку вводяться санітарні дружини, формування хімічного захисту,
охорони громадського порядку. Особливий склад формувань забезпечуються
засобами індивідуального захисту, антидотами, індивідуальними
протихімічними пакетами та готуються для дії в осередку ураження.
Для ліквідації наслідків хімічного зараження та проведення рятувальних робіт
у першу чергу залучаються санітарні дружини, зведені загони, команди
123
знезараження, формування механізації.
В осередку ураження надається допомога потерпілим і проводиться відбір
за складністю поранення та організовується евакуація в медичні установи.
В осередку хімічного ураження формування знезаражування проводять
дегазацію території, споруд, техніки, чим забезпечують дію інших формувань,
а також виведення населення і з осередку хімічного ураження. Для повного
знезаражування людей розробляються пункти спеціальної обробки на
незараженій місцевості, та поблизу маршрутів виходу формувань і населення.
В осередку біологічного ураження для роботи здійснюється за рішенням
старшого начальника ЦЗ. Роботами щодо ліквідації бактеріологічного осередку
керує начальник ЦЗ об'єкта, а організацією та проведенням медичних - заходів
начальник медичної служби. В осередку біологічного ураження
організовується біологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів. На
підставі отриманих даних встановлюється карантинний режим з метою
недопущення розповсюдження інфекційних захворювань за межі осередку або
зони обсервації. Ізоляційно-обмежуючі міри при обсервації менш суворі, чим
при карантині. Також намічається в осередку біологічного ураження обсяг та
послідовність проведення заходів та порядок використання сил та засобів для
ліквідації осередку бактеріологічного ураження. Одним з першочергових
заходів в осередку біологічного ураження є проведення профілактичного
лікування населення від особливо небезпечних інфекційних хвороб. Для цього
застосовують антибіотики широкого спектру дії, та інші препарати, що є в
індивідуальній аптечці АІ-2. Після проведення санітарної експертизи
(визначення виду збудника) проводиться експертна профілактика - тобто
застосування специфічних для даного захворювання препаратів і антибіотиків,
сивороток, своєчасне застосування яких зменшить кількість жертв і буде
сприяти прискореній ліквідації осередку ураження.
Для проведення заходів з ліквідації осередку бактеріологічного ураження,
залучаються в першу чергу, сили і засоби, які опинилися на території осередку
і також сили і засоби медичної служби ЦЗ, які знаходяться за межами осередку
(санітарно-епідемічні станції, ветеринарні станції, пересувні протиепідемічні
загони, лікарні, поліклініки та інші медичні і ветеринарні установи). Перед
введенням формувань в осередок ураження проводяться заходи щодо захисту
особливого складу формувань від інфекційних захворювань. Формування
загального призначення залучаються для виявлення хворих та підозрілих на
захворювання та їх ізоляцію, проведення знезараження території, будівель і
споруд, санітарної обробки людей, дезинфікації одягу. В зоні карантину
здійснюється суворий контроль за дотриманням населенням установленого
режиму, поведінки, проводиться санітарно-роз'яснювальна робота.
Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в індивідуальних відділеннях в
осередку ураження або розгортаються тимчасові інфекційні стаціонари.
Особливо небезпечний хворих евакуюють спеціальними групами. Осередок
бактеріологічного ураження вважається ліквідований після того, як з моменту
виявлення останнього хворого пройде час, що дорівнює максимальному
терміну інкубаційного періоду для даного захворювання.

124
 3. Організація проведення аварійних рятувальних робіт в зоні НС

За характером дії стихійних лих на об'єкти, окремі явища природи

прирівнюють до дії деяких вражаючих факторів сучасних видів зброї. В
Україні для ліквідації наслідків стихійного лиха залучаються формування
загального призначення, формування служби ЦЗ, а також військові частини
інших силових структур. Основним завданням формування при ліквідації
наслідків стихійного лиха є рятування людей і матеріальних цінностей.
Характер та порядок дії формувань при виконанні цього завдання залежить від
виду стихійного лиха, обстановки, що склалася, кількості та підготовленості
задіяних сил ЦЗ, погодних умов та інших факторів.
Успіх дій формувань залежить в значній мірі від своєчасної організації та
проведення розвідки та конкретних умов обстановки, що склалася.
В районі стихійного лиха розвідка визначає межі району лиха та напрямок
його розповсюдження, об'єкти та населені пункти, які постраждали або яким
загрожує небезпека, місця нагромадження людей, шляхи виведення сил та
техніки, стан і характер руйнувань на комунально-енергетичних мережах,
обсяг робіт щодо їх локалізації і ліквідації. До складу розвідувальних
формувань залучають людей які знають дану місцевість, розташування об'єкта,
комунальних мереж і специфіку виробництва. Якщо виробництво є потенційно
небезпечним, то відповідно у склад розвідки залучають спеціалістів-хіміків,
дозиметристів та медичних працівників. У зв'язку з раптовим виникненням
стихійних лих та аварій оповіщення особливого складу формувань ЦЗ, їх збір,
укомплектування, оснащення проводять у найкоротші терміни. Послідовність
та терміни виконання робіт встановлює начальник ЦЗ об'єкта, який опинився у
районі стихійного лиха. Під час снігових заметів та обледеніння снігоочисні
роботи проводять на основних транспортних магістралях, відновлюється
робота в життєзабезпечуючих об'єктів енерго-, тепло-, та водопостачання. Для
боротьби з цим стихійним лихом залучаються формування ЦЗ і працездатне
населення даного населеного пункту, а при необхідності сусідніх районів. При
обледенінні найбільш уразливі та руйнуються лінії електропередач і зв'язку,
контактні мережі електротранспорту.
Боротьба з обледенінням здійснюється трьома способами : механічним,
тепловим і за допомогою антиобліднювачів.
Механічний спосіб передбачає збивання льоду та снігу із дротів
жердинами, мотузками. Тепловий спосіб передбачає застосування перемінного
і постійного струму. На дорогах лід сколюють або посипають піском та
шлаком. При ліквідації снігових заметів, обледеніння та їх наслідків
влаштовують місця для обігріву, відпочинку особового складу формувань і
населення, що залучається.
При ураганах і смерчах проводять рятувальні роботи щодо надання
допомоги потерпілим і відновлення життєдіяльності в районах лиха. В районах,
де часто виникають урагани і смерчі проводять постійно попереджувальні
роботи, зокрема здійснюють різноманітні інженерно-технічні заходи стосовно
посилення конструкцій будівель та споруд, зміцнення та закріплення техніки,
дахів будинків, завчасно будуються захисні споруди. Будинки і споруди
125
будуються із найбільш стійких матеріалів, ставлять міцні опори ліній
електрозв'язку. Про загрозу виникнення урагану оповіщається населення,
адміністрація об'єктів та формування.
Під час повені для проведення рятувальних робіт залучаються рятувальні
формування, а також відомі спеціалізовані підрозділи оснащені плавзасобами,
санітарні дружини і пости, гідрометеорологічні пости та інші формування ЦЗ.
Особливий склад формувань, що залучається для проведення рятувальних
робіт повинен знати і дотримуватись правил поведінки на воді, знати прийоми
рятування людей і вміти користуватися рятувальними інвентарем. Рятувальні
роботи при повені спрямовані на пошук людей на затопленій місцевості та
евакуації їх у безпечні райони. При проведенні рятувальних робіт
забороняється користуватись несправним інвентарем, перевантажувати
плавзасоби, проводити підрівні роботи поблизу підводних комунікацій,
промислових та інших об'єктів без попереднього узгодження з відповідними
організаціями. Для рятування людей, що знаходяться у воді скидають дошки,
жердини, рятувальні круги і інші плаваючі предмети, витягують їх на
плавзасоби і евакуюють у безпечні райони. Для вивезення великих груп людей
використовують баржі, теплоходи, катери. Із напівзатоплених будинків, дерев
чи інших місцевих предметів людей рятують на плавзасобах, що
використовують для рятувальних робіт та оснащених необхідним
устаткуванням та пристроями. Перша медична допомога надається
безпосередньо в зоні затоплення, а перша лікарська допомога надається після
доставки на причал.
Боротьба з пожежами спрямована на їх зупинку, локалізацію, гасіння і
патрулювання. При виникненні пожежі (торф'яні і лісові), успіх боротьби з
ними залежить від своєчасного виявлення та негайного прийняття заходів щодо
їх обмежень і ліквідації. Для уточнення обстановка в районі пожежі, на
маршруті начальник ЦЗ об'єкта висилає розвідку із завданням, яке полягає у
визначенні характеру та межі пожежі, напрямку розповсюдження вогню,
наявності і стану водних джерел та як до них доїхати та шляхів вивезення та
способу рятування людей, які потрапили в зону пожеж. На підставі даних
розвідки начальник ЦЗ об'єкта ставить завдання перед формуванням на її
ліквідацію. При постановці завдання командир вказує напрямок
розповсюдження пожеж, прийоми, способи і порядок дій при гасінні пожежі,
район відпочинку, пункт харчування, заходи безпеки. Головне завдання
формувань задіяних для гасіння пожеж полягає у рятуванні людей, надання їм
медичної допомоги, евакуації із зони можливого розповсюдження пожежі
людей і матеріальних цінностей. В першу чергу розшукують людей, які
опинилися в районі пожежі, в палаючому будинку чи споруді. З метою безпеки
в зонах задимлення, загазованості роботи ведуться в засобах захисту. Розшук
людей ведуть парами: один веде пошук, другий - за допомогою мотузки
страхує знаходячись у менш безпечному місці.
Для ліквідації пожеж необхідно знати основні способи гасіння пожеж. Так
для гасіння лісових пожеж необхідно:
-закидати кромку пожежі землею.
-влаштовувати огороджувальні смуги і канави.
126
-гасити пожежу водою або розчинами вогнегасних хімікатів.
-відпал (пуск зустрічного вогню).
Основним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є окопування
палаючої території канавами (ровами). Окопують пожежу насамперед з боку
підприємства або населеного пункту в якому існує потенційна небезпека
загорання від палаючого торфу. Палаючий торф заливається водою у вигляді
потужного струму (під сильним тиском).

4. Життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях.

Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах

комплекс заходів, які спрямовані на створення і підтримку нормальних умов
життя, здоров'я і працездатності людей.
Комплекс заходів включає:
- управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі
і виникненні надзвичайних ситуацій;
- захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, а також
стихійного лиха;
- надання фінансової допомоги потерпілим;
- забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами першої
необхідності;
- медичне обслуговування та санітарно-епідеміологічний нагляд у районах
тимчасового ризику.
Порядок забезпечення населення продуктами, водою і предметами першої
необхідності в умовах надзвичайної ситуації визначається відповідними
постановами Кабінету Міністрів України. Обласні і місцеві організації є
організаторами і виконавцями цього завдання. Вони організовують постачання
населення в умовах надзвичайних ситуацій, продовольчих товарів і предметів
першої необхідності, дій особового складу формувань, створюють необхідні
запаси з довготривалими термінами зберігання.
В умовах надзвичайної ситуації визначається для кожного району
необхідна кількість питної води для господарських потреб, скорочуються
невиробничі витрати користування водою з метою забезпечити значно зрослу
чисельність населення в умовах пошкодження системи водопостачання, при
цьому планується порядок забезпечення населення питною водою, у
необхідних випадках створюється служба водопостачання із завданням та
контролем за виконанням заходів.
До комплексу заходів щодо організації населення в екстремальних умовах
є заходи направлені на:

- захист продуктів, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного,

хімічного та біологічного зараження;
- комунально-побутове обслуговування. Завдання з комунально-побутового
обслуговування населення виконують Міністерство житлово-комунального
господарства, побутового обслуговування населення, відповідні організації на

127
місцях та комунально-технічні служби ЦЗ.
- медичне обслуговування;
- житлове забезпечення і працевлаштування;
- розробка і своєчасне введення режимів в умовах радіаційного, хімічного і
біологічного зараження;
- санітарну обробку, зокрема знезараження території, споруд, транспортних
засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
- ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках
безпосереднього ураження;
- заходи, спрямовані на попередження, запобігання або ослаблення
несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші
заходи;
- забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки,
порядок поведінки та морально-психологічного підготовку і заходи щодо
підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах.
Виконання цих заходів організовуються виконавчою владою та органами
управління цивільної оборони. Безпосередніми виконавцями цих заходів є
керівники підприємств, установ і організацій. При виникненні надзвичайної
ситуації організацію оповіщення населення вирішує Міністерство зв'язку
України, Державний комітет з телебачення і радіомовлення, місцеві органи
влади і органи управління ЦЗ. В осередках ураження першочергова увага
приділяється поліпшенню постачання населення товарами народного вжитку,
житлових умов і медичного обслуговування, умов праці, вирішення інших
соціальних завдань. У галузях і особливо на об'єктах господарської діяльності
здійснення і організації заходів стосуються заходів все сторонньої підготовки
заміської зони, організації евакозаходів, навчання населення застосовувати
засоби і способи захисту, дій в умовах надзвичайних ситуацій, забезпечення
життєдіяльності, включаючи залучення до активної діяльності всього
працездатного населення для ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій,
катастроф, в тому числі для знезараження території, різних споруд і
обладнання, сировини, матеріалів, готової продукції.
У випадку аварії або катастроф на радіаційно або хімічно-небезпечних
об'єктах, а також для запобігання загибелі людей у випадках катастрофічного
затоплення районів їх проживання, передбачається тимчасове розселення
громадян у безпечних районах. У місцях розселення звільняється приміщення
для розміщення евакуйованих громадян, готуються при необхідності
комплексні засоби захисту. Якщо сховищ недостатню, то організовується їх
додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, для чого залучається
усе працездатне населення, в тому числі і евакуйовані. Забезпечення населення
продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється
службою торгівлі і харчування ЦЗ району. Перші дві доби люди повинні
харчуватися запасами продуктів привезених з собою, при їх відсутності
харчування здійснюється через мережу їдальнь громадського харчування, або в
сім'ях куди вони підселяються.
Харчування особового складу не воєнізованих формувань ЦЗ
здійснюється пересувними пунктами продовольчого постачання служби
128
торгівлі і харчування. Безпосередньо організовують харчування особового
складу формувань заступники командирів формувань з матеріально-технічного
постачання. При відсутності часу на приготування гарячої їжі видається сухий
пайок.
Під час роботи в осередках радіаційного ураження видача гарячої їжі та
сухих пайків проводиться за встановленою нормою. Кухні, термоси та інше в
якому перевозилася їжа старанно дезактивуються і розкриття їх дозволяється
тільки після дозиметричного контролю. Для приготування їжі в зонах
радіоактивного зараження використовують в основному консервовані продукти
і консервовані у захисній тарі і упаковці, які не потребують складної
кулінарної обробки.
У районах заражених отруйними речовинами дозволяється готувати і
приймати їжу тільки у спеціальних приміщеннях обладнаних
фільтровентиляційними установками.
В районах заражених бактеріальними засобами приготування і прийом їжі
дозволяється тільки після ретельної дезінфекції території, кухонь і обладнання,
а також повної санітарної обробки потерпілих. Продукти, воду, заражені РР,
ОР, БЗ використовувати в їжу заборонено. Допустимі рівні сумарного вмісту
радіонуклідів у продуктах харчування і питної води встановлені Головним
Державним лікарем з урахуванням радіаційної обстановки можуть мінятися.
Медичне обслуговування покладається на існуючу мережу лікувальних
закладів у місцях розселення і лікарні, медичні пункти, поліклініки, аптеки.
Робота у надзвичайній ситуації різкого ускладнюється, тому що крім загальних
хворих можуть поступати люди уражені РР, ОР і БЗ. Значно зростає роль
надання само- і взаємодопомоги. При аварії на АЕС додатково розгортаються
ліжка для госпіталізації людей з ознаками променевої хвороби. На надання
медичної допомоги населенню на маршрутах евакуації у районах розселення
лікарні підсилюють бригадами, в складі яких обов'язково повинні бути лікарі-
радіологи. Особлива увага приділяється попередженню спалахів інфекційних
хвороб серед населення.
Для санітарної обробки населення застосовують дезінфекційно-душові
установки і стаціонарні санітарно-обливаючі пункти. На випадок загибелі
людей під час надзвичайних ситуацій ритуальні послуги здійснюється за
рахунок держави (Чорнобиль). Необхідно зазначити, що в Україні Єдиного
комплексу заходів, спрямованих на захист населення в умовах надзвичайної
ситуацій (аварії на АЕС, ХНР, стихійні лиха) на сьогодні ще не вироблено. І
кожному конкретному випадку передбачається проведення таких заходів, які
були б реальними, найбільш ефективними у цій ситуації і максимально усували
б усі небажані явища після надзвичайних ситуацій.
Санітарна обробка є складовою частиною спеціальної обробки.
Це комплекс ліквідації забруднення радіоактивними речовинами, зараження
небезпечними(ОР і ХНР) хімічними і біологічними засобами особового складу
формувань ЦЗ i населення.

Санітарна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова санітарна обробка – це механічне очищення й обробка відкритих
129
ділянок шкіри, зовнішньої поверхні одягу, взуття, ЗІЗ або обробка за
допомогою індивідуальних протихімічних пакетів.
Виконують її в осередку ураження під час проведення рятувальних і
невідкладних робіт, вона є тимчасовим заходом.
Повна санітарна обробка – це знезаражування тіла людини із зміною
білизни і одягу.
Мета обробки – повне знезараження від радіоактивних, хімічних речовин і
біологічних засобів тіла і слизових оболонок, одягу, взуття, ЗІЗ. Її проводять
особовому складу ЦЗ і населенню після виходу із зони зараження, забруднення
РР і осередків ураження службами санітарної обробки ЦЗ силами формувань
об'єкта, які розгортають санітарні обливальні пункти або обливальні
майданчики, розділені на «брудку» і «чисту» половинку.
Організація життєзабезпечення населення у разі загрози виникнення
надзвичайної ситуації передбачає проведення заходів розробки органами
державної влади, органами управління ЦЗ, адміністрацією підприємств,
організацій завчасно, а також у разі надзвичайних ситуацій з метою створення
умов для виживання населення, яке може опинитися в районах аварій,
стихійних лих і осередках ураження.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність проведення рятувальних робіт?

2. Назвіть основні способи гасіння пожеж.
3. Охарактеризуйте особливості проведення рятувальних робіт в
осередках радіаційного і біологічного ураження.
4. У чому полягає сутність рятувальних та інших невідкладних робіт.

130
 Література

1. Бєгун В. В., Науменко І.М. Безпека життєдіяльності (забезпечення

соціальної, техногенної та природної безпеки). К., 2004. 328 с.
2. Безпека життєдіяльності: навч. посібник / В. В. Березуцький, Л. А.
Васьковець, Н. П. Вершиніна та ін.; За ред. В. В. Березуцького. Х. : Факт,
2005. 348 с.
3. Безпека життєдіяльності: курс лекцій /Є. П. Желібо, А. І. Чмир, В. С.
Троян, Є. О. Савінов. Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. 356 с.
4. Безпека життєдіяльності та основи охорони праці / О. М. Торубара, Ю. М.
Ковбаса, Ребенок В. М., Леонов А. М., Лопатка Ю. М. Чернігів : ЧНПУ
імені Т. Г. Шевченка, 2012. 157 с.
5. Безпека життєдіяльності: навч. посібник / С. М. Мохняк, О.С. Дацько,
О. І. Козій, А. С. Романів та ін. Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка»,
2009. 264 с.
6. Безпека життєдіяльності: навч. посібник / Ю. С. Скобло, Т. Б. Соколовська,
Д. І. Мазоренко та ін. К. : Кондор, 2006. 422 с.
7. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та
природної безпеки: Навч. посібник / В. В. Бєгун, І. М. Науменко. К., 2004.
328 с.
8. Джигирей В.С., Безпека життєдіяльності / В. С. Джигирей, В. Ц. Жидецький.
Львів: Афіша, 2001. 255 с.
9. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. К.:
Каравела. 2012. 344 с.
10. Житова О.П. Безпека життєдіяльності: курс лекцій. Житомир :
Вид-во «Полісся», 2018. 118 с.
11. Житова О. П., Мороз В. В., Ковтун Т. І., Тичина Л. К.
Безпекажиттєдіяльності та охорона праці :навч. посібн. /За заг. ред. О. П.
Житової. Житомир: Вид-во НОВОград, 2022. 340 с.
12. Житова О. П. Цивільний захист. Житомир, 2016. 136 с.
13. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. Львів . Київ, 2002. 186 с.
14. Лушкін В.А., Поркадок В.І., Коржик Б.М., Ачкасов А.Є. Безпека
життєдіяльності: навчальний посібник. Житомир, 2001. 672 с.
15. Михайлюк В. О. Цивільна безпека / В. О. Михайлюк, Б. Д. Халмурадов.
К. : Центр учбової літератури, 2008. 158 с.
16. Основи цивільного захисту / О. В. Бикова, О. В. Болієв та ін. К., 2008.
223 с.
17. Яремко З. М. Безпека життєдіяльності / З. М. Яремко. К. : Центр
навчальної літератури, 2005. 320 с.
18. Теблюк М. І. Цитвільна оборона та цивільний захист. К.: «Знання-
Прес», 2007. 487 с.

131