Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра хімічної техніки та промислової екології

РЕФЕРАТ

З курсу «Соціальна екологія»

На тему: «Вплив епідемій на життя суспільства. Епідемії гостро заразних

хвороб в минулому і у сьогоденні; епідеміологічна ситуація у світі в наш час»

Виконав студент МІТ-121

Скорик А.О.

Перевірила

к.т.н., доц. Кривільова С.П.

Харків 2023
 ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ЕПІДЕМІЙ НА ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА...........................4
1.1 Вплив епідемії на суспільство. На прикладі України.............................4
1.2 Гарантії захисту суспільства в умовах пандемії......................................6
РОЗДІЛ 2.ЕПІДЕМІЇ ГОСТРО ЗАРАЗНИХ ХВОРОБ У МИНУЛОМУ І
СЬОГОДЕННІ..........................................................................................................9
1.1 Найперша епідемія – Афінська моровиця...................................................9
1.2 Антонінова виразка......................................................................................10
1.3 Юстиніанова моровиця.............................................................................10
1.4 Епідемія оспи в Азії....................................................................................11
1.5 Чорна Смерть..............................................................................................12
1.6 Англійська пітниця....................................................................................14
1.7 Завезення сифілісу з Нового Світу..........................................................15
1.8 Пандемія грипу 1889-1890.........................................................................16
1.9 Третя пандемія чуми 1896-1927...............................................................17
2.1 Іспанський грип H1N1..................................................................................18
2.2 Азійський грип.............................................................................................20
РОЗДІЛ 3. СЬОГОДНІШНЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В СВІТІ.
СУЧАСТНІ ЕПІДЕМІЇ..........................................................................................22
1.1 Пандемія COVID-19.....................................................................................22
1.2 Віспа мавп.....................................................................................................25
Сучаний епідеміологічний стан. Заходи проти епідемій..................................27
ВИСНОВОК...........................................................................................................30
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ....................................................................................31
 ВСТУП

В усі часи існували різноманітні захворювання. Деякі різновиди патогенів

є інфекційними та дуже швидко зараджує великі групи людей. Історії відомі
численні випадки епідемій, як у далекому минулому, так і в сучасному
сьогоденні. Масове погіршення стану організму у таких умовах, звичайно,
здійснює великий вплив на соціум, економіку, та інші сфери життя
суспільства. Нажаль, більшість випадків, які будуть приведені нижче стали
для нас справжньою катастрофою – стихійним лихом. Хвороби інфекційного
характеру за деяких умов, можуть вплинути не тільки на стан окремо взятої
країна а й на весь світ. Більшість моментів, буде розглядуватися саме у
світовому масштабі. У наш час епідеміологічна ситуація, у цілому,
змінюється на краще, завдяки розвитку технологій, зокрема медицини,
системам утилізації відходів життєдіяльності, тощо. Сьогодення ж видається
доволі цікавим, але не менш жахливим, порівняно з масовими хворобами
тодішніх часів. У рефераті буде розкриті: випадки епідемій від першої й до
сьогоднішньої, вплив епідемій на життя суспільства у різні часи та
епідеміологічна ситуація у світі зараз. Література складається з наукових
статей та дисертацій з надійних наукових та дослідницьких електронних
бібліотек, саме вони стануть основою для розкриття теми. У зміст деяких
розділів можуть бути примітки автору реферату.
 РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ ЕПІДЕМІЙ НА ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА.

1.1 Вплив епідемії на суспільство. На прикладі України.

Пандемія COVID-19, яка охопила світ у 2020 році, докорінно змінила

життя звичайних людей. Ці зміни торкнулися роботи та доходів, способу
життя українців, їх дозвілля та спілкування. Наразі вже минув рік після того,
як у березні 2020 року український уряд запровадив перший етап карантину.
Сьогодні в світі, мабуть, немає людини, яка б не знала про жахливий перебіг
подій, який спричинений поширенням планетою пандемії коронавірусної
хвороби (COVID-19). Спалах епідемії, за даними Всесвітньої організації
охорони здоров’я, станом на 30 березня 2020 року, охопив вже понад 150
країн і територій. У зв’язку з поширенням хвороби, спричиненої
коронавірусом COVID-19, серйозна криза виникла у економіці, політиці,
медицині, освіті, соціальному забезпеченні, міжнародних відносинах, майже
в усіх без винятку сферах життя. Про суворі заходи щодо недопущення
розповсюдження інфекції оголошують держави світу і міжнародні установи,
зокрема, мова йде про запровадження карантину як в національних
масштабах, так і в окремих регіонах. З 12 березня 2020 року Україна почала
жити у новій реальності. Початок епідемії Україна зустріла саме під час
політичної кризи, коли відбувалися політичні протистояння навколо зміни
уряду Олексія Гончарука та призначення нового – Дениса Шмигаля.
Боротьба з пандемією коронавірусу в Україні в подальшому відбувалася в
умовах швидкої адаптації до загрози COVID-19. Станом на сьогодні Україні
поки що вдається справлятися з негативними наслідками пандемії. Для
запобігання поширенню пандемії коронавірусу в Україні також приймаються
важливі рішення. Зокрема, під час позачергового засідання 17 березня 2020 р.
Верховна Рада України ухвалила Закон України № 530-ІХ «Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання
виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Новий
закон передбачає ряд змін до цілого ряду законодавчих актів: до Кодексу
України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу
України, Податкового кодексу України, Митного кодексу України, Кодексу
законів про працю України, законів України «Про торгово-промислові палати
в Україні», «Про публічні закупівлі», «Про Державний бюджет України на
2020 рік», «Про відпустки», «Про запобігання корупції». Найбільш критично
постраждала внаслідок пандемії COVID-19 сфера економіки, адже бізнес
практично був зупинений. Українці відчули реальне зниження рівня життя і
доходів. Однією з найголовніших проблем громадян України залишається
бідність. Слід зазначити, що у 2020 році українці стали ще біднішими, адже
під час кризи та пандемії більшість українських родин відчувала фінансові
труднощі, стало менше не лише грошей, але й роботи. У 2020 році
працівники, чия робота не була пов’язана з безпосереднім виробництвом,
працювали з дому, аби зменшити ризики зараження коронавірусом. Це і
навчальні заклади, і редакції ЗМІ, і офіси великих компаній. Пандемія
коронавірусу вплинула також і на глобальні політичні процеси. Загострилася
конфронтація США і Китаю, посилилася напруженість між США і ЄС,
Євросоюзом і Росією. Внаслідок пандемії COVID-19 змінюються принципи
міжнародної політики й формується новий світоустрій, тому Україна має
переглянути свою зовнішню й безпекову політику. Як зазначав
Надзвичайний і Повноважний Посол України Олександр Чалий: «Світ став
багатополярним. Якщо раніше і була суперечка, то сьогодні вже ані в США,
ані в ЄС ніхто цього не заперечує. Так, США і надалі буде найсильнішою
державою в світі, але гегемонії США вже не буде в світі». Серед важливих
подій для України на світовій арені варто відзначити успішно проведений
саміт Україна-ЄС. Європейський Союз відзначив успіх України у проведенні
ряду реформ, підтвердив режим візової лібералізації, вчергове наголосив на
невизнанні анексії Криму та висловив намір зберігати антиросійські санкції.
Крім того, Україні вдалося не бути втягнутою у хід президентських перегонів
у США. Так, тема України звучала під час виборів в США, але на рівні
окремих її представників – олігархів та керованих ними політиків. Менш
успішними можна вважати підсумки мирного врегулювання воєнного
конфлікту на Донбасі. Президент Володимир Зеленський продовжує
демонструвати політичну волю до цього, його команда продовжує
пропонувати нові форми вирішення конфлікту. Позитивним аспектом цього є
відчутний прогрес у безпековій сфері, зокрема, мова йде про встановлення
затяжного перемир’я на Донбасі.

1.2 Гарантії захисту суспільства в умовах пандемії

Однією з найважливіших функцій держави є забезпечення належних умов і

стандартів життя та досягнення гідного добробуту громадян. Саме в умовах
пандемії коронавірусної хвороби (далі – COVID-19) в Україні політичне
керівництво та суспільство в цілому усвідомлюють, що першість у
формуванні загальної політики має належить соціальній політиці, адже
людина є не тільки головним чинником виробництва, а й найбільшою
цінністю, метою економічного розвитку. Ця ідея корелюється зі ст. 46
Конституції України, у якій прямо зазначається: «Громадяни мають право на
соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, в також у старості». Пряма дія
зазначеної статті Конституції та форс-мажорні обставини, пов’язані з
COVID-19, що склалися, поставили перед очільниками держави завдання
віднайти ефективний механізм реформування та подальшого удосконалення
соціального забезпечення в країні. Це тим більше важливо, що Україною 14
вересня 2006 р. було ратифіковано Європейську соціальну хартію, яка
зобов’язувала нашу державу створювати належні умови, аби всі громадяни
могли реалізувати своє право на соціальну допомогу та користування
послугами соціальних служб. Варто зазначити, що в Українській державі
було чимало зроблено в плані реалізації даного завдання. На сьогодні понад
40 тисяч соціальних працівників в умовах значних карантинних обмежень,
пов’язаних з пандемією, продовжують працювати у посиленому режимі,
щоденно дбаючи про те, щоб громадяни похилого віку, особи з інвалідністю,
сім’ї у складних життєвих обставинах отримували необхідні соціальні
послуги. Понад 30 тисяч соціальних робітників обслуговують одиноких
громадян похилого віку та осіб з інвалідністю. Більш як 6 тисяч працівників
та фахівців із соціальної роботи надають допомогу паліативним хворим,
тобто, людям, які страждають на захворювання, що не можуть бути
вилікувані сучасними і доступними методами та засобами. Для реалізації
завдань соціального захисту населення в Україні створена відповідна
інфраструктура. На сьогодні в країні діє: – 796 територіальних центрів
соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та центрів надання
соціальних послуг, якими обслуговується близько 1,2 млн осіб похилого віку,
осіб з інвалідністю; – 604 центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,
на супроводі яких перебувають понад 470 тис. осіб; – 100 закладів для
бездомних осіб та центрів соціальної адаптації осіб, які відбули покарання у
виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, на обліку в яких
перебуває понад 33 тис. осіб Досить предметно проаналізували підсумки
зробленого у плані соціального забезпечення населення України в умовах
коронавірусної пандемії станом на кінець жовтня 2020 р. автори статті
«Коронавірус і соціальний захист: між реформою і кризою» А. Боброва та Н.
Ломоносова, що позбавляє нас від необхідності такого аналізу. Водночас,
враховуючи той факт, що керівництво держави й у 2021 р. продовжило
вживати заходів для соціального захисту найбільш вразливих категорій
населення, варто назвати його конкретні рішення у цьому напрямку. Серед
них: – Указ Президента України від 29.01.2021 р. «Про деякі заходи щодо
забезпечення права громадян на якісні та безпечні соціальні послуги»; –
постанова Кабінету Міністрів України «Питання надання компенсації деяким
категоріям споживачів електричної енергії»; – постанова Кабінету Міністрів
України «Про внесення змін до Порядку використання фінансової допомоги
Фондом соціального страхування України для проведення страхових виплат
у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв’язку з
інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою
коронавірусом SARS-CoV-2»; – постанова Кабінету Міністрів України «Про
Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг» та ін. Разом з тим, варто
зазначити, що попри чималий пласт напрацювань у сфері соціального
захисту населення, низка проблем цієї сфери, які особливо загострились в
умовах карантину, не отримали належної уваги з боку Уряду, а саме: –
надавачі соціальних послуг (територіальні центри соціального
обслуговування, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інші)
не отримали практично жодної додаткової підтримки протягом карантину, як
і працівники цих установ; – все ще відсутнє комплексне уявлення про те, хто
потребує додаткового соціального захисту під час пандемії; – практично були
відсутні заходи підтримки, спрямовані на жінок як вразливу групу; –
відсутня системна політика щодо подолання бездомності, як і спеціальні
заходи для підтримки бездомних під час карантину; – слабка координація
Міністерством соціальної політики своєї діяльності з іншими органами влади
в процесі реалізації заходів із соціального забезпечення населення. З метою
усунення вищеназваних недоліків, адекватного та ефективного реагування на
виклики, що постають перед країною у сфері соціального захисту населення,
державним органам доцільно було б вжити наступних заходів: – віднайти
кошти на створення сприятливих умов для безпечного відвідування
територіальних центрів та соціальних центрів тим людям, що потребують
послуг із соціальної адаптації, реабілітації, денного догляду; – за відсутності
достатнього фінансування з місцевих бюджетів, Мінсоцполітики повинно
забезпечити територіальні центри та інші державні і комунальні установи, що
надають соціальні послуги, належним фінансуванням для закупівлі всіх
необхідних засобів індивідуального захисту; – проблема нестачі коштів у
місцевих бюджетах для здійснення в умовах пандемії доплат медичним
працівникам, а також запровадження нових штатних одиниць у відповідних
комунальних установах, повинна розв’язуватися централізовано, шляхом
запровадження додаткових виплат на національному рівні та за рахунок
додаткових субвенцій на ці потреби до місцевих бюджетів. Поряд із
вищеназваними заходами, спрямованими на негайне реагування на гострі
виклики у сфері соціального забезпечення, урядовим структурам країни було
б доцільно розробити систему довгострокових заходів, спрямованих на
реформування політики у сфері соціального захисту населення. Її розробка і
успішне втілення у життя дозволила б значною мірою реалізувати статтю 1
Конституції України, яка проголосила нашу державу соціальною.

РОЗДІЛ 2.ЕПІДЕМІЇ ГОСТРО ЗАРАЗНИХ ХВОРОБ У МИНУЛОМУ І

СЬОГОДЕННІ

1.1 Найперша епідемія – Афінська моровиця

Афінська чума 430 р. до зв. е. є першою епідемією в історії, перебіг якої

докладно описаний у праці давньогрецького історика Фукідіда. Його опис
особливо цінний, оскільки інші античні автори майже нічого про неї не
повідомляють. Фукудід й сам перехворів цією хворобою та детально описав
симптоми, що цю хворобу можна було ідентифікувати, якщо вона знову
повернеться. Оскільки місто було перенаселено, хвороба поширювалася дуже
швидко й тривала з 430 по 426 рр. до .н.е. Померло тисячі людей,
враховуючи й Перікла. Ці обставини вплинули на те, що афіняни не змогли
супротивитися спартанцям та їх союзникам зруйнувати місто Платеі в Беотії,
який був тісно пов'язаний з Афінами на протязі сторічь.
Для сучасників та потомків, така ціна хвороби та популярність роботи
Фукідіда зумовила те, що пам'ять про неї міцно увійшла у культурний код не
тільки афінян, але й європейців взагалі. Що ж то була за хвороба? Що
забрала третину населення Аттики, за підрахунками. Симпотоми описані
Фукудідом мають спільні риси з такими хворобами, як: легнева форма
моровиці,, кір, брюховий тіф та іншими. Деякі пропонують навіть еболу та
сибірську виразку.

1.2 Антонінова виразка

Антонінову чуму інакше називають «чума Галена» (на ім'я грецького

лікаря, жив у Римській імперії, який її описав). Занесли її римські воїни зі
Сходу. Пандемія, швидше за все, забрала життя римського імператора Луція
Віра, який помер 169 року н.е. і керував спільно з Марком Аврелієм
Антоніном, чий когномен, Антонін дав назву пандемії. Загальна смертність
оцінюється у 5 млн. чол. Роботи Галена, у тому числі, з вивчення течії
пандемії, клініки та терапії чуми дозволили внести до медичної науки нові
відомості про нервову систему, роботу спинного мозку, душевної чутливості.
Гален став основоположником типологічної психології. Іспанський
письменник X століття Павло Орозій писав, що «багато міст і сіл на
Апеннінському півострові та в європейських провінціях втратили всіх своїх
мешканців». Це вплинуло на психологічний стан жителів півострова і на
багато років оселило в їхніх душах страх перед стихією, з якою на той
момент людство не впоралося.
1.3 Юстиніанова моровиця

Латинські автори VI-VIII ст. не наводили докладних описів раніше

невідомої хвороби і, за рідкісними винятками, обмежувалися лише
короткими згадками спалахів морової пошесті у різних областях
Середземномор'я. Наслідуючи закони жанру літописного оповідання
(хронік), вони могли лише констатувати факт поширення великої епідемії у
відомому світі, утримуючись від емоційних зауважень. У грецьких працях VI
ст. містяться докладніші описи симптомів чуми, що дозволяють, значною
мірою, відновити особливості перебігу захворювання так, як це уявляли собі
пізньоантичні медики. Повідомлення Прокопія Кесарійського та Євагрія
Схоластика спираються на зовнішні симптоми з подальшим виділенням
ключових термінів, що відображають загальний стан хворих. Перший цикл
епідемії (сер. VI в) відрізнявся ранніми спробами вивчення чуми, що
супроводжувалися заплутаними і часто суперечливими роздумами
сучасників, у текстах джерел, з подальшим виявленням її трьох форм у
хворих у Константинополі та східних провінціях. Через п'ятдесят років (у
третьому циклі) грецькі автори відзначають вже п'ять форм захворювання із
суворим визначенням супутніх симптомів та відсутністю паніки, яка була
помітна у попередній час. Джерелознавчий аналіз наративних джерел
дозволяє побачити незнання пізньоантичними та ранньосередньовічних
авторами легеневої форми чуми, на відміну від епохи «Чорної смерті». Для
порівняння у XIV ст. Візантійські автори називали симптоми «Чорної смерті»
схожими термінами, і використовували такі ж літературні прийоми для опису
спустошення Константинополя та Греції. Вперше легенева форма окремо
виділяється лише у XIV ст.: в «Історіях» Іоанна Кантакузіна, у листах
Димитрія Кідоніса та Никифора Григори. Таким чином, робиться висновок
про поступове накопичення загальних знань про клінічну картину
«Юстиніанової чуми» у пізньоантичних медиків, на чиї праці спиралися
видні представники грецької та латинської історіографії VI-VIII ст. Число
жертв за різними даними налічує від 20 до 50 млн. людей.

1.4 Епідемія оспи в Азії

Перша натуральна епідемія оспи в Японії. Натуральна віспа – гостра

висококонтагіозна хвороба вірусної природи, характеризується циклічності,
важким перебігом, інтоксикацією, лихоманкою, висипом на шкірі та
слизових оболонках. У перехворілих на віспу виникає стійкий імунітет На
даний момент ця хвороба офіційно ліквідована завдяки обов'язковому
вивченню. Але до цього моменту за час розвитку людства епідемії віспи
забирали велику кількість життів. Раніше вважалося, що натуральна віспа
відома людям із найдавніших часів. Різні джерела відносили її першу появу
або до Африки (Єгипет, 3730-3710 рр. е.), або до Азії (стародавній Китай,
3000 р. е.). Проте, згідно з генетичними дослідженнями, вірус натуральної
віспи людини близька до вірусу віспи верблюдів, через що в даний час
передбачається, що до людини він перейшов від верблюдів у
близькосхідному регіон на початку нашої ери. Перші епідемії чорної віспи
почалися Азії. У IV столітті пройшла епідемія у Китаї, а VI – у Кореї. У 737
році від віспи вимерло понад 30% населення Японії (рівень смертності в
густонаселених районах доходив до 70%).

1.5 Чорна Смерть

Чорна смерть, що лютувала в Європі впродовж 1346-1353 років –

найбільша епідемія в історії людстває. Її поширювала бактерія Yersinia pestis.
Попри суттєвий вплив на демографію та суспільство, походження патогена
тривалий час залишалося невідомим. На підставі генетичного аналізу
бактерії Y. pestis міждисциплінарна команда вчених успішно визначила місце
зародження тогочасної пандемії – Центральна Азія. До складу команди
увійшли вчені з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка (в
Лейпцигу), з Тюбінгенського університету, та Стерлінгського університету в
Великій Британії. 1347 року чума вперше добралася до
Середземномор’я – через торговельний корабель, що прибув з Чорного моря,
з території Золотої Орди (частини Монгольської імперії). Хвороба швидко
поширювалася Європою, Близьким Сходом і Північною Африкою, і в
результаті єдиного спалаху, який назвали Чорною смертю, скосила до 60 %
населення цих територій. Перша інфекційна хвиля перейшла в пандемію, що
тривала 500 років (її назвали другою пандемією холери), котра закінчилася
лише на початку ХІХ століття. Про походження другої пандемії чуми у
фаховому середовищі сперечаються вже тривалий час. Згідно з однією із
найпопулярніших теорій, патоген міг зародитися в Східній Азії, зокрема в
Китаї. Але цьому припущенню суперечать археологічні знахідки з
Центральної Азії – з території неподалік озера Іссик-Куль, що розташований
в передгір’ї Тянь-Шаню на території сучасного Киргизстану. Розкопки
доводять, що чума спалахнула в місцевій спільноті торговців 1338-1339 рр.
Майже 140 років тому в процесі розкопок вдалося знайти надгробки, на
котрих було написано: померлі стали жертвами невідомої епідемії. З часу
цього відкриття надгробні тексти, написані сирійсько-арамейською мовою,
вважали контраверсійними в контексті досліджень Чорної смерті на території
Європи. В актуальному дослідженні міжнародна команда проаналізувала
давнє ДНК, отримане з людських решток, а також історичні й археологічні
дані з двох місць розкопок, де знайшли надгробні написи про епідемію. Вже
перші аналізи ідентифікували бактерію чуми Yersinia pestis у людей, що
згідно з надгробними текстами померли 1338 року. “Ми врешті змогли
довести: епідемія, про яку написали на могилах, була спричинена чумою”, –
сказав Філ Славін (Phil Slavin), один з головних авторів дослідження
Стерлінгського університету. Чи може бути, що науковці так вийшли на слід
Чорної смерті? Досі її спалах пов’язували з масштабною диверсифікацією
штамів холери, так званим “великим вибухом різноманіття чуми”. Оскільки
момент цієї події визначити точно не вдавалося, припускали, що він відбувся
між Х та ХІV століттям. Зараз вчені зібрала цілий геном чуми з місць
розкопок у Киргизстані й дослідили, у який спосіб він пов’язані з цим
“великим вибухом”.
“Ми з’ясували, що давній штам з Киргизстану розташований просто в
вузловому пункті цієї масштабної події диверсифікації. Так нам вдалося
визначити і первинний штам Чорної смерті, і точний момент спалаху –
1338 рік”, – сказала Марія Спіров (Maria Spyrou), провідна авторка з
Тюбінгенського університету.
Проте звідки прийшов цей штам? Розвивався він локально, чи його
спочатку привезли в регіон, де він вже потім поширився? Чума – це хвороба,
не зумовлена самою природою людини; бактерія Y. pestis виживає в
популяціях диких гризунів по всьому світі – в так званих резервуарах чуми.
Старий центральноазійський штам, що призвів до епідемії на озері Іссик-
Куль, мав би походити з одного з таких резервуарів.

“Сучасні штами, найтісніше пов’язані з древнім, сьогодні ми виявляємо в

резервуарах навколо гір Тянь-Шаню, тобто зовсім поряд з місцями, де
виявили древній штам. Тож родоначальник Чорної смерті мав би виникнути
тут, в Центральній Азії”, – пояснив Йоганес Краузе (Johannes Krause),
головний автор дослідження та Директор Інституту еволюційної антропології
імені Макса Планка.
Дослідження засвідчує: мультидисциплінарність команди, до складу котрої
увійшли історики, археологи та генетики, може стати ключем для розгадки
таємниць нашого минулого та наукових питань, зокрема про походження
Чорної смерті.

1.6 Англійська пітниця

Ще одна смертельна недуга пізнього Середньовіччя, причини якої досі

залишаються загадкою. Англійська пітлива гарячка, незважаючи на назву,
імовірно, має зовсім не англійське походження.
В цю країну вона прийшла разом із першим монархом династії Тюдорів
Генріхом VII і його військом з Бретані в 1485 році. Хвороба встигла
проявитися за два тижні між висадкою в Уельсі і битвою на Босвортському
полі в Лестері, а до осені дістатися Лондона і забрати життя декількох тисяч
людей протягом місяця — не кращий початок для новоявленого монарха.
Відтоді епідемія поширилася по всьому континенту, включаючи Польщу,
Швейцарію, Литовське і Московське князівства, а також Скандинавію.
Спалахи гарячки виникали шість разів, аж до 1551 року.
Страшнішими за масштаби поширення і кількість жертв англійської пітниці
були тільки її симптоми. Все починалося із почуття тривоги, що плавно
перетікала в жахливий озноб, що супроводжувався запамороченням і
сильними болями в усьому організмі, від голови до кінцівок. «Холодна» фаза
тривала від 30 хвилин до 3 годин, після чого слідувала гарячка і рясне
потовиділення, людина відчувала дику спрагу і біль у серці, починала
марити, її пульс частішав. Ще однією особливістю протікання хвороби була
смертельна, в буквальному сенсі, сонливість: заснувши, заражений мав
високі шанси не прокинутись. Якщо ж людині вдавалося перехворіти
гарячкою і вижити, це не гарантувало їй захисту від наступного нападу —
організм не виробляв імунітету.
Оскільки точно встановити причини недуги так і не вдалося, виникало безліч
спекуляцій. Сучасники та їх послідовники не вважали захворювання
вірусним і пояснювали його виникнення низьким рівнем санітарії і
потраплянням в організм шкідливих речовин у повітрі. Пізніше дослідники
стали пояснювати хворобу хантавірусом — геморагічною гарячкою,
подібною до Еболи та Луйо, однак і ця версія не стало загальноприйнятною.
З упевненістю можна говорити лише про подібний характер виникнення та
швидкість поширення цих захворювань.

1.7 Завезення сифілісу з Нового Світу

Нове дослідження про походження сифілісу підтвердило теорію про те, що

венеричне захворювання "прибуло" до Європи з Нового Світу на кораблях
Христофора Колумба. Вчені з університету Еморі пояснюють: у ті часи ця
хвороба не передавалася при сексуальному контакті, але була привезена до
Європи і "вижила".
Вивчаючи скелетовані останки жителів Європи, дослідники виявили, що
сифіліс не існував на цих територіях до 1492 року - часу, коли Колумб
повернувся з своєї подорожі. Велика частина скелетного матеріалу не
відповідає характеристикам, які відповідали б стандартним діагностичним
критеріям хронічного сифілісу.
Вчені припускають, що з плавання Колумб привіз бактерії Treponema, що
викликають це захворювання. Правда, в тропічному кліматі вони
поширюються при оральному контакті або через шкіру, але, схоже,
потрапивши в Європу, бактерії мутували і стали передаватися статевим
шляхом, пристосувавшись, таким чином, до більш прохолодним умов.
Так бактерія перетворилася на венеричне захворювання, побічний продукт
зустрічі двох популяцій - Нового Світу та Європи.

1.8 Пандемія грипу 1889-1890

Опри категоричну впертість лікарського світу остання чверть ХІХ століття

все ж ознаменувалася зростанням рівня гігієни. Цьому сприяло і поступове
поширення новітніх медичних ідей (аж дивно, що на початку ХХ століття
звичайне миття рук ще було відносно новітньою медичною ідеєю), розбудова
водогінних та каналізаційних мереж у великих містах і просто зростання рівня
медицини. Не кажучи про те, що карантинні заходи були добре відомі ще з
часів Чорної Смерти. Тому третя пандемія чуми виглядала геть не так, як
виглядає пандемія в нашому розумінні. Це був ряд спалахів уже третього штаму
тієї-таки чумної палички, який прокотився цілим світом із 1894 (Китай) по 1912
(Куба) роки.

Одна з грипозних пандемій, яка спричинила загибель близько 1 млн людей

з 1,5 мільярдної світової популяції того часу. Це була остання велика
пандемія XIX століття і одна з найсмертоносніших в історії.
Найбільша захворюваність і летальність спостерігалися з жовтня 1889 року
по грудень 1890 року. Періодично спалахи повторювалися упродовж
березня — червня 1891 року, потім — листопада 1891 року до червні 1892
року, згодом — взимку 1893—1894 років і на початку 1895 року.

Достеменно невідомо, який збудник спричинив цю пандемію. З 1950-х

років вважається, що це був вірус людського грипу А H2N2 (Influenza A virus
subtype H2N2). Тоді як пізніше припущено, що це можливо був
вірус пташиного грипу H3N8 (Influenza A virus subtype
H3N8). Геномне вірусологічне дослідження 2005 року дає можливість
запідозрити, що це міг бути не вірус грипу, а коронавірус людини OC43.

Транспортна інфраструктура кінця XIX століття сприяла поширенню

грипу 1889 року. 19 найбільших європейських країн, включаючи Російську
імперію, мали 202887 км залізниць, а трансатлантичні морські подорожі
займали менше шести днів. Це була перша пандемія, яка поширилася не
лише в Євразії, а й у всьому світі.

1.9 Третя пандемія чуми 1896-1927

1894 року в місті Кантон спалахнула стара добра чума, від якої за кілька
тижнів загинуло 60 000 осіб. Упродовж двох місяців хвороба забрала 100 000
життів і перекинулась на Гонконґ, після чого спалах притих. Але з Гонконґу
хвороба помандрувала до Індії, де прокотилась цілою країною і вбила 12,5
мільйонів людей (10 мільйонів – за першим спалахом).

Британська адміністрація в Індії запровадила, по суті, військову диктатуру –

рішення спеціального Чумного комітету втілювала в життя британська армія,
заходи запобігання передбачали строгий карантин, створення ізоляційних
таборів – по суті концтаборів – та жорсткі репресії проти традиційних практик
індусів.

Карантин став зручною підставою для широкомасштабних репресій проти

місцевої культури. Це породило закономірну відповідь у вигляді терактів та
політично мотивованих убивств високопосадовців Чумного комітету. Зрештою,
опір британським репресіям під час чуми став одним із визначальних факторів
у формуванні подальшого руху за незалежність Індії, а проблеми та конфлікти,
виявлені британським тиском на прийняті в країні практики охорони здоров’я,
лягли в основу сучасної програми охорони здоров’я в Індії.
Були в цьому й негайні позитивні аспекти – наприкінці ХІХ століття в Індії
було створено першу протичумну вакцину, яка згодом допомогла стримувати
хворобу. Коли чума вразила Бомбей, одне з найбільших міст, британська влада
запросила туди для розробки вакцини відомого бактеріолога, до речі,
уродженця Одеси, Володимира Хавкіна – він розробив вакцину за рекордні три
місяці та успішно випробував її на собі.

2.1 Іспанський грип H1N1

У 1918‒1919 роках увесь відомий світ уразила епідемія смертельної

хвороби, згодом названою іспанським грипом або «іспанкою». Збережені
архівні дані не дають змоги визначити точну кількість жертв «іспанки», але
за офіційними підрахунками, від 17 до 50 млн осіб! Зауважимо, що навіть
«нижня межа» підрахунків значно перевищує кількість жертв Першої
світової війни — 10 млн осіб.

Варто зазначити, що у країнах були різні масштаби епідемії, відповідно,

неоднаковим був і її вплив на суспільство. Наприклад, якщо подивитися
на статистику «іспанки» 1918‒1919 років у Європі, то виявиться цікава
закономірність: чим північніше розташована країна, тим менше її торкнулася
пандемія. Так, смертність від іспанського грипу в Сербії становила 4,2%
всього населення (найвища в Європі), у Греції — 2,4%, в Італії — 1,7%,
в Іспанії — 1,4%, у Німеччині — 1%, Англії — 0,6%, у Данії — 0,4%.

Звідки почалося поширення вірусу, досі точно не встановлено. Заважала

з’ясуванню походження «іспанки» тогочасна воєнна цензура Першої
світової, яка категорично не пропускала відомості про масові захворювання
ані в листуванні солдатів, ані в пресі. Цікаво, що цей грип і названий
«іспанським» саме через те, що Іспанія не брала участі у війні, і її преса
першою почала висвітлювати перебіг епідемії загадкової хвороби з частими
смертельними наслідками. Лише згодом дослідники встановили: перші
закриті відомості про іспанський грип з’явилися навесні 1918-го в США.
Сучасні науковці допускають, що першоджерело вірусу «іспанки» — в Китаї.
Саме там знайдені відомості про перші випадки хвороби, які спостерігалися
восени 1917 року. Найімовірніше, хворобу, пізніше названу «іспанкою»,
перенесли хвилі китайських емігрантів, які на початку XX століття
«котилися» на північно-західне узбережжя Америки. Наступним трампліном
для стрімкого поширення пандемії стали численні підрозділи армії США, які
навесні 1918-го почали прибувати до Франції. Однак є факти про те,
що випадки іспанського грипу в європейських арміях зафіксовані ще у 1914‒
1917 роках. Інформація про це у 2016 році розміщена в «Журналі китайської
медичної асоціації». Дослідники стверджують: «іспанка» охопила фронти
Першої світової до «офіційної дати» — 1918 року, але цензурні органи
протиборчих країн майстерно приховали відомості про епідемію. Точно
відомо лише те, що першою армією, якій іспанський грип завдав шкоди,
що можна порівняти з військовими втратами, стала німецька. Навесні 1918
року події на фронтах розвивалися дуже стрімко: в березні кайзерівська
Німеччина перемогла Росію і всі сили кинула на Захід, плануючи швидко
розбити Англію та Францію, поки тим не підоспіла допомога зі США.
До середини літа німецький Генштаб провів три успішні великі наступи,
майже розгромивши французькі й частину союзних сил.

Але запланований на 15 липня новий масштабний удар захлинувся

буквально за кілька днів. Саме тоді в секретних повідомленнях начальника
Генштабу Еріха Людендорфа з’явилася інформація, що кожен десятий
німецький солдат захворів на важку форму грипу. Тепер, після десятиліть
досліджень, науковці припускають, що велика схильність саме німецьких
солдатів до хвороби пов’язана з недоїданням — помітно, що англо-
французькі війська влітку 1918 року не зазнали таких серйозних труднощів
через епідемію. Як зазначав Володимир Ленін, «добре організований голод»
через економічну блокаду спостерігався у Німеччині вже з 1915 року. Тож
російський воєначальник і воєнний історік Андрій Зайончковський подає такі
відомості: у 1918-му добовий пайок німецького солдата містив лише
2500 кілокалорій, тоді як французького — 3900, а англійського — 4300 ккал.
Удар епідемії по кайзерівській армії був відчутнішим, ніж для Великої
Британії чи Франції ще й тому, що для німців весняно-літній наступ 1918
року був останнім шансом перемогти, а його провал означав програш
у світовій війні, навіть якби союзники розпочали свій наступ із суттєвим
запізненням. Ніхто не сумнівається, що ослаблення німецької армії
недоїданням та хворобами допомогло союзникам переломити ситуацію
на фронті. Уже 8 серпня 1918-го британські війська за підтримки французів
і американців завдали німцям серйозної поразки (Битва при Ам’єні)
і перейшли у так званий Стоденний наступ — серію операцій союзних
військ, що призвели до підписання перемир’я (11 листопада) — з подальшою
капітуляцією й остаточним крахом Німецької імперії та завершенням
Світової війни. Цікаво, що американські війська, всупереч поширеній у США
думці, практично не зіграли суттєвої ролі в цьому переломі війни, адже були
настільки уражені «іспанкою», що зуміли висунутися в райони бойових дій
тільки у вересні 1918 року. За підрахунками, від «іспанки» армія США
втратила приблизно стільки ж людей, скільки від вогню противника
в Першій світовій. До речі, на територію сучасної України іспанський грип
проник улітку 1918 року з німецькими солдатами, але особливо значний
спалах в Україні, на Кубані й Дону почався взимку 1918‒1919 років — після
прибуття в порти Одеси, Севастополя і Новоросійська британських
і французьких солдатів. Багато з них перед цим побували на Балканах
та Близькому Сході, тобто у регіонах із найбільшим розмахом пандемії
«іспанки».

2.2 Азійський грип

Наступною пандемією, що охопила світ був Азійський грип у 1957 році.

Спалах грипу було виявлено у Східній Азії, звідти він перекинувся на інші
країни світу. Він був спричинений вірусом відомим як грип А підтипу H2N2.
Згідно з 15 дослідженнями цей вірус був змішаним, походив від штаму
пташиного грипу та штамів вірусу людини. Мутувавши цей грип потім
викликав нову пандемію через 10 років, про яку буде розповідь далі. У
лютому 1957 року в провінції Юньнань в Китаї був виявлений новий штам
грипу, який швидко поширився усім світом кораблями, літаками та поїздами.
У квітні це спричинило велику епідемію в Гонконгу, де було заражено
близько 250 000 людей, а потім поширилось на Сінгапур, Тайвань, Японію.
Більшість глобальних передач вірусу відбулися наземними шляхами з Росії
до Скандинавії та Східної Європи і на міжнародній конференції, що
відбулася в Айові. До червня в Індії вже було понад мільйон випадків.
Невдовзі після цього вірус дійшов до Великобританії, і до вересня було
зареєстровано спалахи хвороби в Англії, Уельсі та Шотландії. Лікарі
загальної практики були «вражені надзвичайною заразністю хвороби» та
раптовістю, з якою вона напала на молоді вікові групи. Проте, хоча деякі
члени Коледжу лікарів загальної практики закликали уряд Великобританії
висловити попередження про небезпеку, яку представляє вірус, та
координувати національну відповідь, міністерство охорони здоров'я держави
не визначилось. Натомість вірусу було дозволено протікати своїм шляхом.
Результатом стало те, що, коли щотижневий підрахунок смертності у
Великобританії збільшився та досяг максимуму близько 600 чоловік за
тиждень, було зовсім мало заголовків газет, і взагалі не було закликів до
соціального дистанціювання. Натомість у циклі новин домінували
повідомлення про запуск Радянським Союзом "Супутника" та наслідки
пожежі на ядерному реакторі Windscale у Великобританії. На той час, коли
ця пандемія грипу завершилася наступного квітня, приблизно 20 000 людей у
Великобританії та 80 000 громадян у США були мертвими. У всьому світі
пандемія, спричинена новим підтипом грипу H2N2, у кінцевому рахунку
призвела до понад 1 мільйона смертей. 16 В США завдяки американському
мікробіологу Морісу Хіллеману вдалося пом’якшити наслідки грипу. Він ще
до її початку наголосив, що пандемія близиться. Вчений домовився з
американськими військовими, щоб отримати зразки патогену з Гонконгу,
який вважався новим вірусом грипу. Провівши тестування мікробіолог
дійшов висновку, що цей штам H2N2 не схожий на всі попередні. Коли він
досягне Америки – жоден не матиме імунітету. Хіллеман почав бити на
сполох для того, щоб попередити уряд про наближення загрози, однак навіть
Служба охорони здоров’я США проігнорувала попередження. «Мене назвали
божевільним» – каже Хіллеман педіатру Полу Офіту, який звітував про цю
розмову у своїй книзі «Вакциновані». Однак мікробіолог не опустив руки та
доручив шістьом фармацевтичним компаніям розроблення вакцини за
зразками грипу. Близько 20 мільйонів американців були заражені, а 116 000
померли. Проте дослідники підрахували, що загинув би ще мільйон
американців, якби не фармацевтичні компанії, які розподілили 40 мільйонів
доз вакцини Хіллемана, якими прищепили близько 30 мільйонів людей.
Швидке розповсюдження вакцини проти вірусу та доступність антибіотиків
для лікування обмежили поширення та смертність пандемії. Негативний
економічний вплив був незначним, пандемія скоротила промислове
виробництво приблизно на 1,2% у Канаді під час піку та зменшила ВВП
США приблизно на 1%. Відновлення економіки після зменшення пандемії
було майже негайним. Азіатський грип був першою пандемією, яка сталася в
середовищі з глобальними системами спостереження та лабораторними
можливостями для її вивчення. Це було вперше, коли всебічне
спостереження застосовувалось для відстеження розповсюдження
захворювання, хоча в цій галузі все ще бракувало досвіду та методологічної
точності.

РОЗДІЛ 3. СЬОГОДНІШНЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В СВІТІ.

СУЧАСТНІ ЕПІДЕМІЇ.

1.1 Пандемія COVID-19

16 листопада 2002 р. в сільській місцевості Фошань (Foshan) провінції

Гуандун (Guangdong) на півдні Китаю вперше зареєстрували невідому форму
атипової пневмонії, яка вже через 5 місяців поширилася на 37 країн, охопила
всі континенти та ледь не стала першою пандемією XXI ст. 15 березня 2003
р. у зверненні Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) це
захворювання офіційно було названо тяжким гострим респіраторним
синдромом — SARS (Severe Acute Respiratory Syndrome). Спочатку SARS
називали атиповою пневмонією (синоніми — китайська пневмонія,
гонконгська пневмонія) через подібність за клінічною симптоматикою до вже
відомих атипових пневмоній. Термін «атипова пневмонія» було введено ще в
1938 р. американським вірусологом і лікарем Хобартом Рейманом (Hobart
Reimann) для випадків запалень легень, викликаних нехарактерними
збудниками: мікоплазмами, хламідіями та легіонелами. Збудником
захворювання у 2002 р. виявився вірус SARS-CoV з родини коронавірусів,
яким люди могли заразитися від цивет 1, що стали переносником вірусу від
кажанів до людей. Усього протягом 2002–2004 рр. було зареєстровано 8422
випадки захворювання, з яких 916 — з летальним результатом (10,9 %).
Епідемію SARS було зупинено, незважаючи на відсутність ефективних
етіотропних методів діагностики, лікування та профілактики цього
захворювання, завдяки консолідації зусиль багатьох країн у проведенні
безпрецедентних за своєю суворістю протиепідемічних заходів, а також
тому, що в геномі вірусу сталася «головна» мутація, коли з його РНК випав
фрагмент у 29 нуклеотидів. У 2012 р. в Саудівській Аравії виникло нове
захворювання, яке дуже нагадувало SARS, — середньосхідний респіраторний
синдром MERS (Middle East Respiratory Syndrome), відомий також як
верблюжий грип. Його збудником був коронавірус MERS-CoV, яким люди
заразилися від верблюдів, що також стали переносником вірусу від кажанів
до людей. Повторні спалахи MERS було зареєстровано у Південній Кореї в
2015 р. і в Саудівській Аравії в 2018 р. Епідемія MERS охопила 26 країн
(передусім Середнього Сходу) і спричинила 2519 випадків захворювання, з
яких 866 були летальними (34,4 %). Епідемії SARS і MERS вражали своїми
летальними наслідками (на щастя, вони не досягли України), однак наступна
епідемія, яка виникла (як офіційно вважають) в китайському місті Ухань у
листопаді 2019 р., значно перевершила за своїми масштабами всі попередні
та змінила життя людей у всьому світі. Нове респіраторне захворювання
здобуло назву коронавірусна хвороба 2019 року — COVID-19 (Coronavirus
disease 2019). Його збудником є коронавірус SARS-CoV-2. За пів року від
моменту появи перших випадків інфікування SARS-CoV-2 вірус поширився у
188 країнах, інфікувавши понад 12 млн людей і спричинивши більш як 500
тис. смертей. В Україні перший випадок захворювання на COVID-19 було
зафіксовано в Чернівцях 29 лютого (підтверджено 3 березня) 2020 р. у
чоловіка, який прибув з Італії. Відтоді (на початок липня 2020 р.) було
зареєстровано понад 52 тис. випадків зараження, з яких близько 1500
виявилися летальними. На відміну від епідемії SARS 2002 р., коли причина
виникнення у хворих атипової пневмонії (і летальних випадків від неї) стала
зрозумілою лише через кілька тижнів, інформацію про новий вірус SARS-
CoV-2, що викликає серйозне респіраторне захворювання COVID-19, було
передано службами охорони здоров’я КНР до ВООЗ наприкінці грудня 2019
р., і у найкоротший термін, уже 10 січня, китайські вчені опублікували повну
послідовність геному SARS-CoV-2. Це дозволило іншим країнам відразу
почати роботу зі створення діагностикумів і вакцин для боротьби з
пандемією COVID-19. Однак на сьогодні багато питань залишаються
невирішеними: чому різниться летальність у різних країнах і серед різних
верств населення; чи залежить ймовірність інфікування та тяжкість перебігу
захворювання від дози вірусу; наскільки ефективно імунна система бореться
з вірусною інфекцією і як довго зберігається імунітет у людини, що
видужала; які мутації виникають у збудника та чи зачіпають вони ділянки
геному, важливі для ПЛР-діагностики; що кодують найбільш імуногенні
епітопи вірусу, які можуть увійти до складу вакцин, тощо. Походження і
будова вірусу SARS-CoV-2. Коронавіруси2 вперше було виділено від курей у
1937 р., а коронавірус людини вперше одержали з культури війчастого
епітелію трахеї людського зародка у 1965 р. До 2003 р. було відомо 10 видів
коронавірусів, серед яких були віруси людини, великої рогатої худоби,
свиней, гризунів, кішок, собак та птахів. З моменту ідентифікації збудника
SARS (2002–2003 рр.) наукові лабораторії в усьому світі розпочали активне і
всебічне вивчення коронавірусів. З огляду на те, що SARS виник у Китаї і що
саме тут розташоване найбільше природне джерело його існування у кажанів,
у китайському місті Ухань було вирішено створити найбільший у світі центр
з вивчення коронавірусів, у якому успішно співпрацюють учені з багатьох
країн. Тому за останні роки число відомих видів коронавірусів збільшилося в
кілька разів: було відкрито нові коронавіруси людини, коней, китів, птахів та
кажанів.

1.2 Віспа мавп

Перший випадок віспи мавп у людини зареєстровано в 1970 р. у

дев’ятирічного хлопчика з Демократичної Республіки Конго (ДРК). Відтоді
зрідка почали з’являтися повідомлення про віспу мавп у людей у ряді інших
центрально- та західноафриканських країнах: Камеруні,
Центральноафриканській Республіці (ЦАР), Кот-д’Івуарі, Габоні, Ліберії,
Нігерії, Республіці Конго та С’єрра-Леоне. Проте найбільше хворих,
переважно серед найбідніших верств населення, виявляли у ДРК. Тривалий
час віспа мавп у людей реєструвалася лише в країнах Центральної і Західної
Африки, в місцевостях з тропічними вологими лісами. Розглядали недугу як
природно-осередковий зооноз, що рідко імпортується з Африканського
континенту. Наприкінці весни 2003 р., вперше у Західній півкулі, у США,
виник спалах віспи мавп у людей, під час якого було зареєстровано 71
хворого, лабораторно підтверджено 37 випадків. Недуга проявлялася
гарячкою, ознаками ураження дихальних шляхів, пустульозними
висипаннями на шкірі та лімфаденопатією. Здебільшого загальний стан
хворих порушувався незначно, лише 14 осіб потребували госпіталізації. При
епідеміологічному розслідуванні вдалося з’ясувати, що усі випадки недуги
пов’язані із завезеними з Гани гамбійськими гігантськими щурами, білками і
сонями, які були заражені вірусом віспи мавп і передали його лучним
(прерійним, луговим, Cynomys) собакам – дрібним гризунам з родини
вивіркових. Останніх продавали як домашніх тварин. Жодного випадку
передачі вірусу мавп від людини до людини не підтверджено. Згодом
випадки віспи мавп у людей почали траплялися за межами Африки – у США,
Ізраїлі, Сінгапурі та Великобританії, однак усі вони були пов’язані з
перебуванням захворілих на Африканському континенті. Поступово у світі
кількість хворих на цю недугу збільшувалась. Так, у 2016 р. зареєстровано
понад 850 випадків віспи мавп у людей. Найбільший спалах стався в ЦАР, де
за місяць в одному селищі виявлено 26 випадків цієї хвороби. З вересня по
грудень 2017 р. у 14 штатах Нігерії захворіло 233 особи, 1 з яких померла.
Протягом 2019 р. уже зафіксовано 3 794 випадки віспи мавп, 73 людини
померли (летальність 1,9 %), у 2020 р. у ДРК – відповідно 4 594 і 171
(летальність 3,7 %). Збільшилось й число випадків завезення хвороби далеко
за межі природного осередку: у 2019 р. у Сінгапур, у 2021 р. – у Велику
Британію, у 2021 р. – у США [15]. На початку травня цього року ВООЗ
повідомила про значне погіршання епідемічної ситуації щодо віспи мавп. В
Іспанії, Португалії, Великій Британії, США зареєстровано близько 40
випадків цієї недуги, здебільшого серед гомосексуалістів, однак не лише
серед них. Надалі почали з’являтися повідомлення про хворих на віспу мавп
у Німеччині, Швеції, Австралії, Канаді, Ізраїлі. Уже на 21 травня 2022 р. було
підтверджено 92 випадки недуги у 12 країнах світу. При лабораторному
обстеженні захворілих виявили західноафриканський генетичний різновид
вірусу віспи мавп. Однак більшість з них не подорожувала по природних
осередках хвороби в Африці. Станом на 2 червня 2022 р. ВООЗ повідомила
про 780 хворих на віспу мавп з лабораторно підтвердженим діагнозом у 27
неендемічних країнах у чотирьох регіонах. Приріст числа нових випадків від
часу повідомлення про спалах недуги (29.05.2022 р.) склав +203 %.
Смертельних вислідів серед хворих у неендемічних країнах не було.
Водночас продовжують реєструватися нові випадки віспи мавп у людей, у
тому числі зі смертельними наслідками в ендемічних щодо цієї недуги
країнах. Пізніше ВООЗ сповістила, що з 1 січня по 22 червня 2022 р.
зареєстровано уже 3 413 лабораторно підтверджених випадків віспи мавп
серед людей у 50 країнах п’яти своїх регіонів. На кінець липня кількість
хворих різко збільшилася ‒ наразі їх уже понад 16 тисяч у більш ніж 75
країнах і п’ять смертей на африканському континенті.

Сучаний епідеміологічний стан. Заходи проти епідемій

Події останніх трьох років принесли багато змін у звичайне життя не лише
українців, а й населення всього світу. Головна причина цього криється в тих
обмеженнях, що спричинені світовою пандемією COVID-19. Феномен
пандемії – як своєрідна епідеміологічна криза – це поширення нового
захворювання в світових масштабах. За даними ВООЗ, пандемію
оголошують, коли нова хвороба, від якої в людини немає імунітету,
непередбачувано шириться усім світом. Сьогодні ми маємо справу з
коронавірусом COVID-19. ЗМІ нагнітають масове психічне напруження щодо
карантину та його наслідків для населення. Люди, заражені страхом перед
хворобою, вороже ставляться до хворих та до інших людей у цілому (як
потенційних носіїв вірусу). Відтак , коронавірус став своєрідним моральним
тестом на людяність та на любов до ближніх . Обмеження під час пандемії
торкнулися не тільки тих людей, що перехворіли та на певний час були
позбавлені можливості спілкуватися, виконуючи всі норми карантину, але й
молоді особи, які були вимушені перейти на дистанційну форму роботи й
освіти, адже «окремі компанії перевели своїх працівників на режим роботи
«на дому», інші ж змушені відправляти людей у відпустку. При цьому є
випадки зловживань і порушень деякими роботодавцями умов трудового
договору, які вимагають від працівників писати заяви на звільнення за
власним бажанням або ж брати відпустку за свій рахунок». У результаті
таких дій особливо страждають молоді люди, оскільки змінюється життя та
негативно відображається на фінансовому становищі родин, яким необхідно
організувати кілька робочих місць для дистанційного навчання школярів,
студентів та переведених на віддалену роботу працівників. Уповільнення
економічного розвитку в країнах світу, в тому числі в Україні, були
спричинені спеціальними заходами й діями для усунення пандемії COVID-
19. Запровадження надзвичайного стану, санітарно-епідеміологічних заходів,
обмеження трудової діяльності; введення нових дистанційних форм праці та
освіти. Також у світі та в Україні упродовж періоду карантину спостерігалося
зростання безробіття.

Якщо говорити про соціально-економічне становище молоді, то цікавим

видається дослідження Є. В. Сірого, присвячене основним проблемам
працюючої молоді під час епідемії СOVID-19. Серед труднощів, які виникли
у веденні бізнесу через карантинні обмеження у зв’язку з коронавірусом,
молодь, яку опитували, переважно зазначила зниження активності тих сфер,
від яких залежав їхній успіх, затримку «платівок», закриття постачальних
точок, обмеження спілкування із замовниками, що породило непевність у
подальших замовленнях (27, %) та відсутність контактів, суспільної
активності, обмеженість відвідування клієнтів (24,2 %). Крім того,
респонденти до труднощів, пов’язаних із введенням карантину через
епідемію коронавіруса, відносять: відсутність попиту та замовлень (15,3 %);
неможливість повним обсягом реалізовувати товар, зниження купівельної
спроможності громадян (12,1 %); закриття торговельних точок, що негативно
відображається на продажах, та карантинні обмеження (12,1 %); додаткові
витрати на засоби захисту (3 %); пасивність влади при карантині, що загалом
негативно відображалося на діяльності підприємців (3 %). І тільки 3 %
респондентів жодних труднощів не відчували, оскільки змушені були
призупинити свою діяльність через карантинні обмеження («просто
перестали працювати, бо в країні оголошено карантин і всіх попросили
знаходитися вдома на самоізоляції»). Серед перешкод, які заважають
розвитку бізнесу під час карантину через епідемію коронавірусу респонденти
найчастіше вказувати на різні карантинні обмеження для населення (62,2 %),
на відсутність попиту (44,8 %), закриття тих сфер, від яких залежить їхній
бізнес (37,9 %), та неможливість працювати дистанційно (34,5 %). Тобто, ми
спостерігаємо погіршення соціально-економічного становища молоді під час
епідемії, що, безумовно, призводить до змін морально-психологічного
характеру.
 ВИСНОВОК

Отже, вплив епідемій на життя суспільства дуже великий, виходячи з

наведених вище фактів, можна стверджувати, що в усі епохи, різноманітні
хвороби викликали колоссальні зміни у суспільстві. Деякі епідемії та
пандемії, такі як Чорна Смерть, суттєво вплинули на кількість населення у
свій час. Можна побачити тенденцію, що кожен слідуючий спалах хвороб, у
тому, чи іншому аспекті проходив легше за минулі, за рахунок розвитку
медицини та більш граммотного конструювання міст, тобто з урахуванням
важливості стічних споруд, каналізацій, тощо. Важливу роль грали закони,
що приймалися під натиском трагічних змін в економіці, суспільному житті
та інших галузях життя. Варто зазначити, що дуже велика кількість
пандемічних хвороб потрапила до нас з Азії, на цю тему порібні додаткові
дослідження, щоб зрозуміто чому це так. В цілому, були розглянуті
наймасштабніші й найглобальніші спалахи хвороб, що мали свій вплив на
низку країн, або на весь світ, або на окермі континенти. Закони про
вакцинацію мають одну з основнмх ролей, плміж інших законів, що до
закходів під час епідемій. Також слід зазначити, що у випадку з епідемією
сифілісу, версія про його привезення з Нового Світу є лише однією з
основних гіпотез, тому сприймати її, як стовідсоткову версію не потрібно.
Загалом, видно часті вспалахи чумних хвороб, таких як: бубонна чума,
танцювальна чума, тощо. Цікаво, що назва пандемії, де є слово «чума» не
завжди вказує на хворобу, що її спричинила, наприклад у випадку
Антонінової чуми, бо достовірно не виявлено яка саме хвороба викликала
такі трагічні наслідки. Людство потребує глобальних змін у напрямку гігієни,
та попереднього виявлення заразних хвороб, щоб привінтивно запобігати
пандеміям, також потрібно надавати куди більшу допомогу країнам Африки,
бо в останні століття йде тенденція зароджування там хвороб по типу віспи
мавп, через низький рівень гігієни та відсутність деяких продуктів в
обробленому вигляді.
 ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

1.СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ:

ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИКЛИКИ, Стр. 142-148, Київ, 16 квітня 2021 року,
КАРНАУХ А. А.; СТОПЧАК М. В.
https://knute.edu.ua/file/MjIxNw==/34c36a90231954f5803db34d9096a6c5.pdf

2. "Chuma" Fukidida i yeye vliyaniye na Paydeyyu, p.130 – 133, 2022,

A.YU.Mozhayskiy.

3. Ustinov A.L., Naboichenko E.S., Chuprakova S.V., HUMAN IN THE FACE

OF GLOBAL PANDEMICS: HISTORICAL AND PSYCHOLOGICAL
REVIEW, NETWORK SCIENTIFIC JOURNAL «PERSONALITY IN A
CHANGING WORLD: HEALTH, ADAPTATION, DEVELOPMENT» , p. 10,
tom 9, №1(32), 2021.
4. ФОРМИ ЧУМИ У ПРОКОПІЯ КЕСАРІЙСЬКОГО (PROCOP. DE BELLIS.
IV. 14) І ЄВАГРІЯ СХОЛАСТИКА (EVAGRIUS. HIST. ECC. IV.29): ПРО
РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ У СХІДНІЙ ПІР., А.В. Зібаєв,
В.Ф.Жукова, HYPOTEKAI, 2022р., стр. 158-159.
5. З ІСТОРІЇ ЕПІДЕМІЙ НАТУРАЛЬНОЇ ОСПИ ТА ОПОПРИВИВАННЯ,
К.А.ІГОРІВНА,М.В.АНДРІЙОВИЧ,П.В.ПАВЛІВНА, SCIENSE TIME, 2015р.
стр. 25.
6. Звідки прийшла Чорна Смерть? – [Електронний ресурс] – Режим доступу
до ресурсу: https://zbruc.eu/node/112253
7. Танцювальна чума, пітниця, Ебола: 3 смертельні хвороби, які людство не
розуміє. - [Електорнний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://platfor.ma/topic/tantsyuvalna-chuma-pitnytsya-ebola-3-smertelni-hvoroby-
yaki-lyudstvo-ne-rozumiye/
8. Сифіліс у Європпі. - [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://www.unn.com.ua/uk/news/572668-vcheni-stverdgeuyut,-scho-sifilis-u-
evropu-priviz-hristofor-kolumb#:~:text=%D0%9D%D0%BE
%D0%B2%D0%B5%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB
%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE
%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F
%20%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BB
%D1%96%D1%81%D1%83,%D0%B4%D0%BE
%20%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF
%D0%B8%20%D1%96%20%22%D0%B2%D0%B8%D0%B6%D0%B8%D0%B
B%D0%B0%22.
9. Грип 1889 – 1927. - [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BD
%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F_
%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%83_1889%E2%80%941890_
%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2#%D0%9F%D0%BE%D0%BC
%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B8_%D0%BF%D1%96%D0%B4_
%D1%87%D0%B0%D1%81_%D0%BF%D0%B0%D0%BD
%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%97
10. Третя пандемія чуми. – [Електронний ресурс] – Режим доступу до
ресурсу: https://kurs.if.ua/article/yak-pandemiyi-sformuvaly-svit-chuma-holera-
ispanka-sars-chastyna-2/
11. Історія епідемії, або Чому грип назвали «іспанським» і як він знищив
Німецьку імперію. – [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://armyinform.com.ua/2021/03/24/istoriya-epidemiyi-abo-chomu-gryp-
nazvaly-ispanskym-i-yak-vin-znyshhyv-nimeczku-imperiyu/
12. СВІТОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 2020-2021 РР. ПІД
ВПЛИВОМ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ
В РІЗНИХ КРАЇНАХ, Д.А. В’ячеславівна, Київ, 2021р., стр. 14 – 16.
13. ПОЛЮВАННЯ ВЧЕНИХ НА КОРОНАВІРУС SARS-COV-2, ЩО
ВИКЛИКАЄ COVID-19: НАУКОВІ СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ПАНДЕМІЇ.
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2020/09/200907114322502-
6243.pdf
14. ВІСПА МАВП – НОВИЙ ВИКЛИК ЛЮДСТВУ? - [Електронний ресурс]
– Режим доступу до ресурсу:
https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/inf-patol/article/download/13184/12318/44787
15. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ЕПІДЕМІЇ COVID-19 НА
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН
МОЛОДІ. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://dismp.gov.ua/wp-content/uploads/Simejna_molodizhna_politika_-1-56-
69.pdf
 Виконав: Скорик Артем МІТ – 121

Контрольна робота №1 з соціальної екології

1.Хто ввів термін «соціоекологія» та що він означає. Місце соціальної

екології і екології людини в структурі сучасного екологічного знання.

Соціоекологія – це наука, що аналізує ставлення людини в притаманному

їй гуманістичному горизонті з погляду його відповідності історичним
потребам людського розвитку в ракурсі культурної виправданості та
перспективи через теоретичне осягнення світу в його загальних визначеннях,
які виражають міру історичної єдності людини і природи.

Для того щоб краще уявити предмет соціальної екології, слід розглянути
процес її виникнення та оформлення як самостійної галузі наукового знання.
По суті, виникнення і подальший розвиток соціальної екології з'явилися
природним наслідком все більш зростаючого інтересу представників різних
гуманітарних дисциплін - соціології, економічної науки, політології,
психології та ін., - До проблем взаємодії людини і навколишнього
середовища.

Своєю появою термін "соціальна екологія" зобов'язаний американським

дослідникам, представникам Чиказької школи соціальних психологів - Р.
Парку і Е. Берджессу, вперше употребившим його у своїй роботі з теорії
поведінки населення в міському середовищі в 1921 р Автори
використовували його як синонім поняття "екологія людини". Поняття
ж "соціальна екологія" було покликане підкреслити, що мова в даному
контексті йде не про біологічне, а про соціальне явище, що має, втім, і
біологічні характеристики.

Одне з перших визначень соціальної екології дав у своїй роботі 1927 Р.

Мак-Кензі, який охарактеризував її як науку про територіальні і
тимчасові відносинах людей, на які впливають селективні (виборчі),
дистрибутивні (розподільні) і акомодаційні (пристосувальні) сили
середовища. Таке визначення предмета соціальної екології покликане було
стати основою для дослідження територіального поділу населення всередині
міських агломерацій.

Необхідно зазначити, однак, що термін "соціальна екологія", найкраще,

мабуть, відповідний для позначення специфічного напряму досліджень
взаємовідносин людини як соціальної істоти із середовищем свого існування,
так і не прижився в західній науці, в рамках якої перевагу з самого початку
стало віддаватися поняттю "екологія людини" (human ecology). Це створило
певні труднощі для становлення соціальної екології як самостійної,
гуманітарної по своїй основній спрямованості дисципліни. Справа в тому, що
паралельно з розвитком власне соціально-екологічної проблематики в рамках
екології людини в ній розроблялися біоекологічні аспекти людської
життєдіяльності. Минулий до цього часу тривалий період становлення і за
рахунок цього має більшу вагу в науці, располагавшая більш розвиненим
категоріальним і методологічним апаратом біологічна екологія людини довго
затуляла гуманітарну соціальну екологію від поглядів передової наукової
громадськості. І все ж соціальна екологія деякий час існувала і розвивалася
відносно самостійно як екологія (соціологія) міста.

Незважаючи на явне прагнення представників гуманітарних галузей

знання вивільнити соціальну екологію з-під "гніту" біоекології, вона
продовжувала протягом багатьох десятиліть відчувати істотний вплив з боку
останньої. У результаті більшу частину понять, свій категоріальний апарат
соціальна екологія запозичила у екології рослин і тварин, а також у загальної
екології. У той же час, як відзначає Д. Ж. Маркович, соціальна екологія
поступово удосконалювала свій методологічний апарат з освоєнням
просторово-часового підходу соціальної географії, економічної теорії
дистрибуції та ін.

2.Що вивчає соціальна екологія. Основні її підрозділи і напрями.

 Соціальна екологія вивчає сучасний стан та особливості формування
навколишнього середовища у зв'язку з історичним розвитком і структурою
природокористування, прогнозує розвиток довкілля з майбутнім людства.

Об’єктом соціальної екології є соціоекосистеми від глобального до

локального рівнів. Предмет соціальної екології поділяють на дві основні
частини: теоретичну та прикладну. Предмет теоретичної соціоекології –
вивчення закономірностей взаємодії суспільства та довкілля і розроблення на
цій основі загальної програми оптимізації їхньої взаємодії; предмет
прикладної соціоекології – вивчення та моделювання і прогнозування
соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління екологічно
збалансованим розвитком.

Об’єктом дослідження соціальної екології багато вчених називають

соціоекосистеми. Соціоекосистема – це динамічна система (людське
суспільство – природне середовище), яка має здатність до саморозвитку і
саморегуляції, динамічна рівновага в якій повинна забезпечуватись
суспільним розвитком. Кожна соціоекосистема є складним інтегральним
утворенням, компонентами якого 7 виступають природна, соціальна і
економічна підсистеми, які в свою чергу складені більш простими
компонентами. Соціоекосистеми мають ті самі властивості, які притаманні
усім системам. Для соціальної екології поняття «природа» у вузькому
значенні означає сукупність об’єктивних, природних (не штучних) умов
існування людини як біологічного організму. Відповідно до головного закону
соціальної екології характер пануючого в суспільстві ставлення до природи
такий самий, як і характер пануючих взаємовідносин між людьми, а
визначальним є спосіб організації діяльності цього суспільства. Феномен
екологічного знання виникає як результат зростаючої потреби суспільства в
екологічно збалансованому соціальному розвитку. Основною специфікою
екологічних. знань є їх нормативний характер, оскільки в рамках екологічної
свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та
природного довкілля, але й формуються певні норми раціонального
природокористування при дотриманні екологічної рівноваги.