1.Підходи до розуміння безпеки соціальних систем.

Синергетичний
характер безпеки.

Безпека як потреба та інтерес соціальної системи. В

основі всіх видів та рівнів безпеки соціальних систем знаходиться
людина зі своїми потребами та інтересами, які, своєю
чергою, є однією із умов життєдіяльності.
Потреба у безпеці є первинною потребою кожної людини
і реалізується на індивідуальному, колективному і суспільному
рівнях. Відчуття безпеки – це суб’єктивне сприй няття загроз
власному існуванню. Відтак людина має можливість коригувати свою
поведінку, тобто виявляти певний інтерес, який стимулює та спрямовує
її діяльність щодо задоволення цієї потреби. Отже, необхідно розуміти,
що потреба у безпеці є однаковою
для усіх людей , а інтерес може бути різним. Водночас необхідно
зазначити, що відчуття безпеки може створювати ілюзію і не
відображати дій сного стану речей . Трапляються випадки, коли
на ті чи інші загрози не зважають, або навпаки сприй мають у
загостреній формі. З цього приводу римський імператор Марк
Аврелій (121–180) дав просту пораду: «Зміни своє ставлення до речей ,
які тебе турбують». Вона є актуальною і сьогодні у
стосунках між людьми та при сприй нятті ними тих чи інших
подій . Тому потреба у безпеці виявляється через конкретний
інтерес, який є основним мотивом у поведінці людей щодо реалізації
цього інтересу, а відтак і реалізації цієї потреби.
У зв’язку з цим людина є беззахисною і най небезпечнішою істотою на
Землі у результатах власної діяльності і для
себе, і навколишнього середовища.
Безпека як стан соціальної системи. Стан системи відображає, з одного
боку, остаточні результати виконання функції безпеки, з іншого, – мету
організації. Тобто безпека – це мета системи, до якої вона прагне, і її
стан, який залежить від ефективності результатів її діяльності. Це
результат цілеспрямованої людської діяльності щодо переведення
системи з одного рівня безпеки на інший , що відрізняється здатністю до
самозбереження та створення умов для розвитку. Най більш загальними
критеріями стану безпеки соціальних систем є «їх цілісність та
розвиток». Стан безпеки системи можна визначити через відповідні
критерії та показники (індикатори). Вони сигналізують, з одного боку,
про зону безпеки, а з іншого – про розвиток небезпеки внаслідок
реалізації загрози. Безпечний стан системи є тоді,
коли основні її критерії знаходяться в межах граничних значень, тобто
ще зберігаються можливості для розвитку.
Безпека як специфічна діяльність, процес та функція системи. Для
захисту особистості, суспільства, держави чи підприємства від різних
загроз у системі відповідного рівня має
бути така функція. Ще Т. Гоббс (1588–1679) висловив таку думку:
«Безпека народу – функція держави». Безпека як функція,
діяльність розкривається науковцями через виявлення, попередження,
послаблення, усунення і запобігання небезпеці та
загрозам, здатним завдати значних збитків, закрити шлях для
прогресивного розвитку, чи здатність системи протистояти загрозі
виникнення втрат. Водночас слід пам’ятати, що
це має бути цілеспрямований постій ний процес, спрямований
на підтримку достатніх параметрів життєдіяльності системи.

2. Безпека як специфічна властивість динамічних систем.

Суспільство зокрема і світ загалом перебувають не в
статичному, а в динамічному стані, тобто вони розвиваються,
змінюються, набувають нових форм і нового змісту – і це об’єктивна
реальність, від якої нікуди не дітися.
Те, що вчора було прий нятним для позавчора, і те, що сьогодні
неприй нятне, але було прий нятним для вчорашнього
часу, – реалії, з якими людство зіштовхується повсюдно.
Однак цілком зрозуміло, що складність процесів і явищ,
що досліджуються, їх комплексність, рівень непередбачуваності та сила
впливу еволюцій них процесів на параметри
системи безпеки стрімко зростають у процесі історичного
розвитку. Тому розуміння такого феномена, як категорія
«безпека», й ого аналіз, наукове визначення та належне
практичне застосування важливі для вирішення питання
забезпечення існування та функціонування будь-якого
живого організму, а надто соціального, насамперед такого
й ого виду, як держава. А відповідь на поставлене
питання слід шукати серед наявних уявлень про «безпеку»,
у тому числі серед наукових підходів до цього. Як випливає з наукових
досліджень, феномен безпеки
(як і небезпеки) має подвій ну природу. Оскільки у своїй
загальності природу безпеки становить природа речей , то
в об’єктивному сенсі безпечне тотожне збереженню природного
визначення буття, а будь-яке заперечення природи
речей небезпечне. Тому в об’єктивному сенсі для речей ,
напевно, безпечним є лише те, що визначено їхньою природою.
Небезпека, відповідно, тотожна антиприродному
визначенню. Особливість феномена безпеки, як і небез- пеки, полягає в
тому, що він виникає та існує як форма
суб’єктивного визначення. За своєю сутністю феномен без- пеки є
суб’єктним рефлексивним визначенням (оформленням) існування,
опосередкованого відсутністю небезпеки. Таким чином, можна дій ти
висновку, що поняття
«безпека» в соціальному розумінні означає збалансований стан
функціонування соціальної системи (людини,
держави, світового співтовариства), антропогенних,
природних систем тощо, за якого людина завдяки знанням про
навколишнє природне середовище і тенденції й ого розвитку своїми
діями спроможна своєчасно
виявити та мінімізувати негативний вплив наявних та
потенцій них загроз або уникнути їх, що, своєю чергою,
дає їй можливість зберігати систему своїх цінностей і
забезпечувати подальший їх розвиток. У наукових дослідженнях і
минулого, і
сучасності щодо поняття «безпека» є три концептуальні
підходи:
– відсутність загроз системі;
– захищеність системи від наявних та й мовірних загроз;
– загрози існують завжди, вони негативно впливають на
систему, однак вжиті заходи мінімізують їхній негативний
вплив, що дає змогу системі функціонувати і розвиватися. З огляду на
наведене зазначимо, що дефініція безпеки
має базуватися насамперед на ціннісному, гуманістично-
цивілізацій ному підході, трансформованому у методологію соціального
аналізу. Саме таким і є наведене у
дослідженні визначення терміна «безпека». Водночас, враховуючи
нинішні тенденції до досягнення окремими державами своїх інтересів
виключно через воєнну площину,
шляхом застосування сили, вій ськова складова частина
терміна «безпека» і нині залишається актуальною, і не
виключено, що ця актуальність зберігатиметься ще впродовж багатьох
років.

3.Безпека як певний стан системи. Безпека як форма буття.

Безпека – стан захищеності життєво-важливих інтересів особистості,
суспільства від потенцій но та реально існуючих загроз, або відсутність
таких загроз; такий стан складної системи, при якому дія внутрішніх та
зовнішніх факторів не призводить к погіршенню системи чи к
неможливості її функціонування та розвитку.
Термін "життєдіяльність" складається з двох означень: життя та
діяльність. Розгляд безпеки як певного стану захищеності від загроз і
небезпек є дещо спрощеним, утилітарним підходом, згідно з яким є
певні набуті цінності та (чи) інтереси, і якщо виникає загроза тим
цінностям (інтересам), тоді фіксується небезпека. Такий підхід не
враховує, що поняття "безпека" можна інтерпретувати ширше, як
категорію філософську, а відтак і категорію теорії державної політики -
та державного управління. На це, зокрема, звертає увагу Г. Ситник,
констатуючи, що у науковому плані безпека як філософська категорія
повною мірою ще не досліджена, особливо, коли й деться про
національну безпеку. Насправді безпека тісно пов'язана із буттям як
фундаментальною категорією філософії. Її ключовою проблемою є
захист життя людини (нації, суспільства, держави, міжнародної
спільноти, людства загалом) від смерті, загибелі, а також забезпечення її
(їх) гідного існування. Це означає, що безпеку та національну безпеку
необхідно розглядати не лише крізь призму інтересів, потреб та
цінностей , а виходити на більш глибший рівень її осмислення захисту та
забезпечення індивідуального, суспільного, національного буття та
буття людства загалом. Усвідомлення цього факту допомагає зрозуміти
те, що безпеку потрібно розглядати крізь призму таких ключових
проблем буття: бути чи не бути; жити чи померти; існувати чи
припинити своє існування. Утилітарний підхід робить акцент на тому,
щоб мати якесь благо. Заради досягнення певного блага можна
пожертвувати буттям іншої людини, соціальної групи, народу, людства
загалом. Розгляд безпеки під призмою буття як філософської категорії
робить основний акцент на існуванні якогось суб'єкта (особи,
суспільства, держави, нації, людства загалом), а існуючі блага є не
самоціллю, а засобом підтримання буття всього сущого (природи,
людини, суспільства, нації, людства, тобто природних, соціальних та
духовних форм і виявів буття у їх єдності, тісному взаємозв'язку й
взаємозалежності). Безпека як філософська категорія передбачає захист
буття особи, сім'ї, нації, людства, їхньої сутності, умов існування, життя
загалом. Саме крізь призму буття осмислюються істинні цінності та
інтереси. Безпека в такому сенсі передбачає поєднання статистичного
підходу щодо трактування безпеки із апофатичним, діяльнісним та
нормативним підходами.

Отож безпека це такий стан захищеності буття, цінностей та інтересів

суб'єкта (об'єкта) безпеки від загроз та небезпек, за якого
забезпечуються оптимальні умови й ого життєдіяльності, розвитку та
самореалізації. Забезпечення безпеки відбувається шляхом дотримання
необхідних параметрів (індикаторів) і норм, в рамках яких стабільно і
збалансовано відбуваються усі наявні процеси. Вони підтримуються
завдяки певній системі заходів, спрямованих на створення й
підтримання безпечних умов, в яких небезпека відсутня або зведена до
мінімуму, а можливі ризики та виклики не становлять реальної загрози.
Розрізняють різні типи безпеки: за суб'єктами (особиста, суспільна,
державна, національна, колективна, загальнолюдська); за масштабом
(глобальна, міжнародна, регіональна, локальна); за суспільними
сферами (політична, інформацій на, економічна, соціальна, вій ськова,
науково-технологічна, екологічна тощо).
Безпеку можна розглядати як захист таких сфер буття особи, сім'ї, нації
та людства: об'єктивно-духовного буття - духовного життя в їх
соціальності: духовних цінностей , віри, моралі, ідентичності, культури,
менталітету; матеріально- предметного буття матеріальних умов
існування, що забезпечується завдяки діяльності щодо створення
необхідних предметів, передусім, у трудовій , економічній , побутовій
сферах буття; суспільно-історичного буття, що включає в себе як
матеріальні, так і духовні елементи буття це реальні суспільні та
міжнародні відносини в історичному часі та на певному геополітичному
просторі, збереження, розвиток й трансформація існуючих держав,
країн, цивілізацій ; суб'єктивно-особистісного буття Ïx життєдіяльності
індивідуальним досвідом, конкретними особистісними 3 неповторним
проявами буття та розмаїттям, що відбуваються тільки із ними, і які вже
тим відрізняються від загальної течії життя.

4.Фактори безпечного розвитку соціальних систем.

Головною відмінністю системи соціальної безпеки від інших підсистем є

те, що вона
завжди є певним поєднанням матеріального і ідеального, об'єктивного і
суб'єктивного,
стихій ного і планомірного, випадкового і закономірного. Це пов'язане з
тим, що в
суспільстві, на відміну від природи, діють люди, наділені свідомістю і
волею, їх вчинки
завжди ціленаправлені. Але діяльність людей далеко не завжди
приводить до
очікуваних результатів, оскільки в складних суспільних явищах
відбувається зіткнення
протилежних орієнтованих сил, дій , вчинків різних суб'єктів, що і
визначає
об'єктивність (тобто незалежність від цілей і бажань цих суб'єктів)
загального напряму
соціального процесу. Подібна об'єктивність закономірностей
функціонування і
розвитку суспільної системи виступає однією з най важливіших
детермінант соціальної
безпеки. Так, для соціальної безпеки як органічної системи характерний
стан саморозвитку,
джерелом якого виступає цілий ряд внутрішніх суперечностей . У цій
системі
суперечностей головною виступає суперечність між продуктивними
силами і
виробничими стосунками. Воно знаходить свою конкретизацію в законі
відповідності
виробничих стосунків характеру і рівню розвитку продуктивних сил.
При порушенні
цієї відповідності виробничі стосунки з форми розвитку продуктивних
сил
перетворюються на чинник, що перешкоджає їх розвитку, в одне з
най важливіших
джерел цілого спектру соціальних небезпек. Дане протиріччя
вирішується зміною
виробничих стосунків (мирним або насильницьким шляхом), що
спричиняє за собою
зміни у суспільній безпеці і визначає спрямованість дослідження
системи соціальної
безпеки з позиції двох різних теорій – формацій ної і ці теорії по-різному
трактують
поняття системи соціальної безпеки.
Таким чином, формацій на теорія дослідження системи соціальної
безпеки базується
на двох головних принципах: принципі єдності людської безпеки і
принципі соціальноекономічного прогресу. Соціальна безпека в рамках
цієї теорії трактується в її
співвідношенні з людським суспільством в цілому, що знаходиться в
процесі свого
розвитку. Додамо також, що дана теорія дослідження системи соціальної
безпеки є
достатньо відособленою і має специфічний характер соціальних
процесів, що робить
явно недостатнім чисто формацій ний підхід до осмислення соціальної
безпеки держави,
що ґрунтується на безпеці її регіонів. У свою чергу, порівняння
формацій ної і
цивілізацій ної теорій формування системи соціальної безпеки показує,
що вони
методологічно орієнтовані на вирішення принципово різних завдань:
якщо
формацій ний підхід най більш ефективний при осмисленні загальної
якісної
характеристики системи соціальної безпеки, стосовно людського
суспільства, то
цивілізацій ний – при розгляді безпеки конкретних локальних
суспільств, у нашому випадку регіонів.
З приведених міркувань можна зробити припущення, що система
соціальної безпеки
побудована на взаєминах соціальної системи і середовища. Для
підтримки цілісності
системи в умовах змінного середовища і внутрішніх трансформацій
(випадкових або
навмисних) потрібна особлива організація системи, стій кість, що її
забезпечує.
Відмітимо, що стій кість визначається через здатність системи
знешкоджувати дію
загроз через збереження цілісності.
На жаль, Україні ще далеко до відносної незалежності соціальної
системи, яка
залежить від коливань зовнішньої кон'юнктури, оскільки вона не є само
організованою системою, яка автоматично може нівелювати негативний
вплив чинників зовнішнього
середовища. Очікувані перспективи економічного зростання чи спаду в
регіонах часто
не співставимі з можливими соціальними загрозами, які здатна
ліквідувати лише
обґрунтована система соціальної безпеки.

5.Безпека як комплексна характеристика соціальної системи.

Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює
внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного
розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми
взаємин стосовно безпеки як в економічній , так і в політичній сферах
суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та
життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки
виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби,
системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта,
виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Отже,
соціальна безпека — це надій на захищеність життєво важливих
інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і
розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання
діяльності людей , систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення.
Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є
можливість самостій но (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи
розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених
національних інтересів.Най важливішими національними інтересами
України в соціальній сфері є:гарантування конституцій них прав і свобод
людини і громадянина;розвиток громадянського суспільства, й ого
демократичних інститутів; розвиток духовності, моральних засад,
інтелектуально-
го потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації,
створення умов для необхідного відтворення населення;створення
конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та
забезпечення постій ного зростання рівня життя і добробуту
населення;забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов
життєдіяльності громадян і суспільства.Реалізація окреслених
соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руй нівних загроз,
най небезпечніші серед яких у соціальній сфері України
такі:невідповідність програм реформування економіки країни і
результатів їх здій снення визначеним соціальним
пріоритетам;неефективність державної політики щодо підвищення
трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування
продуктивної зай нятості працездатного населення;криза системи
охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок,
небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення
наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;загострення демографічної
кризи;зниження можливосте й здобуття якісної освіти представниками
бідних прошарків суспільства;прояви моральної та духовної деградації
суспільства.
Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у
процесі розв’язання суперечності між такою об’єктивною реальністю, як
небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і
спільнот запобігти їй , локалізувати чи усунути наслідки небезпеки,
реалізувавши свої соціальні інтереси най адекватнішими засобами.
Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня
соціальної безпеки як у межах
політики соціально-економічних реформ держави, так і в проце-
сі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів,
потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану
безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому
дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі
параметрів, здатних виконувати функцію спрямування практичних
заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.