Тема 1.

Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

1. БЖД як галузь науково-практичної діяльності та навчальна дисципліна. Історія розвитку науки
про небезпеки.

Виходячи із викладених положень БЖД — це галузь науково-практичної діяльності, спрямованої

на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх
на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини.

Безпека життєдіяльності — фундамент загальної освіти з проблем безпеки.

2. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності: безпека, небезпека, життя,

діяльність, життєдіяльність. Аксіома про потенційну небезпеку.
Аксіома про потенційний характер небезпеки стверджує, що всі дії людини і всі компоненти
середовища мешкання, передусім технічні засоби і технології, окрім позитивних властивостей і
результатів, здатні генерувати небезпечні чинники.
3. Основні джерела та чинники небезпек: природні, техногенні, соціальні та комбіновані.
4. Ризик як оцінка небезпеки. Концепція прийнятого ризику.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються

смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров”ю, шкодою природному
чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність
окремиї людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від
багатьох чинників.

З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє
кількісне вираження. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний,
тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є

частота, з якою вона може проявлятися, або ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до

максимально можливої їх кількості ( N) за конкретний період часу:

R=n/N

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці
загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій , а при оцінці групового
ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за
певною ознакою.

Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками. Можна навести декілька
прикладів, коли відносно небезпечний матеріал або частина обладнання можуть за певних умов
ставати небезпечними.

Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії. Категорії серйозності
небезпеки встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків
небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже кориснл для визначення
відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки
життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи.

Вид Категорія Опис нещасного випадку

Катастрофічна І Смерть або зруйнування системи

Критична ІІ Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі

Гранична ІІІ Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі

Незначна ІУ Менш значні, ніж у категорії ІІІ травми, захворювання, пошкодження у

системі.

Рівні ймовірності небезпеки, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що

відбувається небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольної небезпеки.

Вид Рівень Опис наслідків

Часта А Велика ймовірність того, що подія відбудеться

Можлива В Може трапитися декілька разів за життєвий цикл

Випадкова С Іноді може відбутися за життєвий цикл

Віддалена Д Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу

Неймовірна Е Настільки малоймовірно, що можна припустити, що пока небезпека ніколи не

відбудеться

2. Вище було показано, що ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність

небезпеки, яка визначається як відношення кількісті подій з небажаними наслідками до
максимально можливої їх кількості за конкретний час.

Рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого

травматизму.

За ступенем припустимості ризик буває знехтувальний, прийнятий, гранично допустимий,

надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень
природного (фонового) рівня.

Прийнятим вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити),
враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен перевищуватися,

незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості

випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягнути нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.Сучасна

концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятого (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятого (допустимого ) ризику полягає у прагненні створити таку

малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятий ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним

компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розиір прийнятого ризику
можнавизначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати
суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природою, техногенною та соціальною
сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах,
оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і
його рівень вийде за межі принятих значень.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну
сфери. Максимально прийнятим рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно
вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається вважається індивідуальний ризик
загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

+Концепція прийнятого ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності,
галузі виробництва, підприємств, організацій, установ. Коли працюють, навіть дотримуючись усіх
встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий
рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім.

5. Небезпечні та шкідливі фактори. Таксономія небезпек.

Залежно від часу і інтенсивності впливу на працівника, виробничі фактори можуть бути
небезпечними або шкідливими.

При миттєвій дії фактор стає небезпечним, а при тривалому впливі — шкідливим.

Небезпечним називають виробничий фактор, вплив якого на організм працюючого у відповідних

умовах праці може призвести до травм або іншого раптового, різкого погіршення стану здоров’я.

Шкідливим називають виробничий фактор, вплив якого на організм працюючого може

призводити в певних умовах до захворювання або зниження рівня працездатності.

Згідно з державним стандартом шкідливі і небезпечні фактори по природі їх впливу поділяються

на фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Однією із основних цілей охорони праці на підприємстві є оцінка обстановки та характеристик

трудового процесу в частині його впливу на здоров’я і життя працівника.Для досягнення цього
завдання державою встановлено низку критеріїв оцінки, які допомагають визначити ступінь
небезпечності умов праці на підприємствах, що використовують працю найманих робітників.

6. Види небезпек: вибухопожежна, гідродинамічна, пожежна, радіаційна, фізична, хімічна,

екологічна.
Тема 2. Природні небезпеки та характер їхніх проявів, дія на людей, тварин, рослин, об’єкти
економіки
1. Небезпеки природного середовища. Поняття про біотичні та абіотичні небезпеки, їх
класифікація.

Природні небезпеки пов'язані з природними процесами космічного, літосферного, гідросферного,

атмосферного, біосферного характеру або кількох процесів одночасно і відбуваються незалежно
від участі людини.

Природні процеси - процеси, які безперервно змінюючись розвиваються у природному середовищі

під дією сонячної та внутрішньої енергії Землі.

Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю
інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю, можуть становити безпосередню небезпеку
для здоров'я людини, відносяться до небезпечних природних явищ або стихійних лих.
Стихійні явища, як правило, взаємопов'язані між собою та обумовлені фізичними законами
розвитку Землі. Вони в основному виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний
вплив. Виникнення одного небезпечного явища може викликати серію інших, навіть більш
небезпечних, утворюючи "ланцюг" взаємодії між собою.

Стихійні явища істотно різняться між собою, але підпорядковуються загальним закономірностям:
для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі; визначена
повторюваність (чим більша інтенсивність явища, тим воно менше повторюється зі значною
силою); залежність руйнівного ефекту стихійного лиха від розмаху і тривалості та інтенсивності
геологічних та гідрометеорологічних процесів.

Природні небезпеки поділяються на абіотичні та біотичні. Абіотичні небезпеки зумовлюються

дією неживої природи. Біотичні небезпеки зумовлюються дією одних організмів на інші.

Абіотичні небезпеки за місцем виникнення поділяються на:

- літосферні (землетруси, виверження вулканів, зсуви, гірські обвали, викиди гірських порід,
карстові провалля, ерозія ґрунтів тощо);

- гідросферні (цунамі, повені, снігові лавини, льодові затори, шторми тощо);

- атмосферні (урагани, зливи, град, тумани, блискавки, ожеледь тощо);

- космічні (падіння великого космічного тіла, сонячне та космічне випромінювання).

Біотичні небезпеки створюються небезпечними рослинами, тваринами, рибами, комахами,

грибками, бактеріями, вірусами.

2. Абіотичні небезпеки та основні правила поведінки людей в зонах стихійних лих:

- літосферні (землетруси, зсуви, селі, вулкани);
- атмосферні (урагани, зливи, град, тумани, ожеледиці, блискавки);
- гідросферні (повені, снігові лавини, шторми);
- космічні (астероїди, сонячне та космічне випромінювання).
3. Коротка характеристика біотичних небезпек:
- укуси небезпечних (отруйних) тварин – змій (гадюка, щитомордник, гюрза, ефа, кобра),
комах (каракурт „чорна вдова”, тарантул, скорпіон, бджоли, оси). Невідкладна допомога при
укусах отруйних тварин;
Укуси тварин небезпечні не тільки ступенем пошкодження тканин, але й можливістю
зараження інфекційними захворюваннями, особливо небезпечним серед яких є сказ. Від укусів
змій у світі щорічно страждає близько 2 млн осіб. Із них помирає близько 40 тисяч. Отруєння
зміїною отрутою завжди є небезпечним для життя. З укусами комах пов'язані дві проблеми:
інфекція у місці укусу та алергійна реакція на отруту, що потрапила до організму. Серйозною
проблемою у літній період на території півдня України є укуси отруйних павуків.

Перша допомога при укусах змій

Змії розповсюджені майже всюди на земній кулі. Найбільш небезпечні укуси кобри, гюрзи,
ефи. У нашій країні найбільш поширені гадюки (мал. 14.1 а) та щитомордники (мал. 14.1 б). Після
їх укусу трагічні наслідки бувають рідко, але деколи розвиваються тяжкі ускладнення.
Зміїна отрута являє собою складну суміш органічних і неорганічних сполук. За механізмом
дії усі отрути можна поділити на три групи:
1) отрути, які містять нейротоксини. Основним механізмом дії є блокування передачі нервового
імпульсу на м'язи. Смерть настає від припинення дихання

а
б
Малюнок 14.1 – Отруйні види змій: а – гадюка звичайна; б – щитомордник звичайний
2) отрути із гемолітичним та некротичним ефектами. Ці ефекти реалізуються за допомогою
руйнування клітин крові та блокування факторів згортання. Некроз тканин настає як під дією
органічних сполук, так і у результаті порушення балансу електролітів через велику кількість іонів
отрути. Таке порушення балансу призводить до так званої осмотичної загибелі клітини.
3) Отрути зі змішаним ефектом дії, тобто і нейротоксичним, і гемолітично-некротичним. Дія цієї
отрути поєднує у собі ознаки, характерні для попередніх двох груп.
Після укусу гадюки звичайної, отрута якої має гемолітично-некротичний ефект, на шкірі
постраждалого залишаються дві дрібних цятки. Через декілька хвилин це місце швидко набрякає.
Відбувається зміна шкірних покривів. За рахунок виходу крові у тканини вони набувають
багряного відтінку. Загибель клітин тканини призводить до збільшення об̕'єму шкіри за рахунок її
набряку. Зазначене викликає збільшення об'єму
кінцівки. Через 20‒40 хвилин відбувається потрапляння
отрути у кров і лімфу, після чого вона швидко
поширюється по організму. Із загальних симптомів
отруєння відзначаються запаморочення, слабість,
блідість шкірних покривів, задишка. З'являються нудота,
блювання, знижується артеріальний тиск, розвивається
тахікардія. Іноді можуть спостерігатися непритомність і
судоми. У сечі визначаються домішки крові. Без надання
першої допомоги потерпілий може померти влродовж
декількох годин!
Після укусу змії необхідно:
1 Надати потерпілому горизонтального положення.
Забезпечити йому спокій.
2 Акуратно натискаючи долонями з усіх боків на рану пальцями, відсмоктати отруту,
періодично спльовуючи кров потерпілого. Провести відсмоктування впродовж 15‒20 хвилин
безперервно, оскільки це видаляє отруту із організму потерпілого приблизно на третину.
3 Накласти на рану стерильну пов'язку, попередньо її продезінфікувавши. Через деякий час
після розвитку набряку пов'язку потрібно послабити, щоб вона не врізалася у тіло.
4 Необхідно обмежити потерпілого у рухах, оскільки це сприяє уповільненню поширення
токсинів отрути у тілі людини.
5 Провести іммобілізацію ураженої при укусі кінцівки.
6 Дати потерпілому багато пити, що сприяє виведенню токсинів.
7 За можливості, негайно доставити потерпілого на ношах у лікарню.
8 Якщо є необхідність у проведенні штучного дихання –виконати цю процедуру.
Чого не можна робити після укусу змії:
1 Різати рану у місці укусу або намагатися відрізати шматочок ділянки шкіри. Це може мати
сумні наслідки, включаючи розвиток інфекції.
2 Не можна нічим припікати укушене місце.
3 Ні в якому разі не накладати джгут вище місця
укусу. При укусі гадюк це небезпечно розвитком
гангрени.
4 Не давати потерпілому вживати міцні напої.
Алкоголь лише погіршить виведення токсинів з
організму.
Перша допомога при укусах комах
Бджоли, оси, шершні, джмелі кусають із метою
захисту, використовуючи спеціальну отруту. Будова
жала у них різна. При укусі бджоли і джмеля жало
застрягає у шкірі. Бджола після укусу гине. Оси та
шершні жало у шкірі не залишають і здатні ужалити
повторно. Особливо небезпечні шершні у зв'язку з великими розмірами та агресивністю.

Рисунок 14.2 – Комахи, що жалять: а – бджола; б – оса; в – джміль; г – шершень

Нормальна реакція на укуси комах полягає у появі болю, легкого почервоніння і невеликого
набряку у місці укусу з подальшим виникненням свербіння.
Типи реакції
 Місцева реакція. Полягає у значному і тривалому набряку тканин, прилеглих до місця
ужалення.
Токсична реакція. Основними її симптомами є блювання, діарея, легке запаморочення та
непритомність. Можуть спостерігатися головний біль, лихоманка, озноб, м'язові спазми, набряк, а
іноді й судоми. Симптоми, як правило, стихають упродовж 48 годин.
Системна, або анафілактична, реакція. Генералізована системна реакція у відповідь на
поодинокі чи множинні жалення варіює від помірної до фатальної. Смерть може настати через
декілька хвилин. Прийнято вважати, що чим коротший інтервал між ужаленням і виникненням
симптомів, тим тяжчі реакція та отруєння. Початкові симптоми, як правило, включають свербіж
повік, набряк обличчя, генералізовану уртикарну висипку та
сухий кашель. Симптоматика може швидко наростати.
З'являються обмеження дихальних рухів грудної клітки, спазм
гортані, свистяче дихання, переймоподібний біль у животі,
діарея, нудота, блювання, запаморочення, озноб та лихоманка,
втрата свідомості, виділення пінистого мокротиння з кров'ю,
мимовільні сечовипускання
та дефекація. Після такої
реакції може настати
летальний кінець упродовж
півгодини, іноді – за 10‒15
хвилин і не дуже часто – за
3‒5 хвилин. Інколи помірно виражені початкові симптоми
можуть швидко прогресувати і призвести до анафілактичного
шоку.
Пізня реакція проявляється лихоманкою, загальним
нездужанням, головним болем, уртикарною висипкою,
поліартралгіями, які виникають через 10‒14 діб після укусу.
Часто пацієнт, уже забувши про подію, дивується з приводу
раптової появи симптомів захворювання.
Незвичайні реакції. Іноді надходження до організму отрути перетинчастокрилих
виявляється неврологічною, серцево-судинною чи урологічною симптоматикою з появою ознак
енцефалопатії, невриту, васкуліту і нефрозу. Іншою незвичайною реакцією буває панічний страх,
що виникає після укусів і супроводжується напівсвідомим станом. Розвиваються підвищене
потовиділення і тахікардія чи навіть тахіаритмія.
Перша допомога при укусах комах
1 Забороняється намагатися відмахуватися від комах, які жалять, краще «завмерти» і не
ворушитися. Не слід убивати комах поряд із місцем їх проживання, оскільки запах роздавленої
бджоли чи оси викликає агресію інших особин.
2 Якщо жало все ще перебуває у шкірі, потрібно видалити його шляхом зішкрябування нігтем
або яким-небудь предметом. Не потрібно при цьому використовувати пінцет, оскільки при
здавленні жала у шкіру може потрапити більше отрути.
3 Промити ужалене місце водою та прикрити його пов'язкою, щоб не потрапив бруд.
4 Для зменшення болю та набряку прикласти холодний компрес.
5 Постійно спостерігати за станом потерпілого, стежити за можливою появою алергічної реакції.
У деяких людей тяжка алергічна реакція може призвести до розвитку анафілактичного шоку.
Перша допомога при укусах павуків
Небезпеку для людини становлять укуси лише декількох видів павуків. У нашій країні ними
є каракурт («чорна вдова») і тарантул. Ці павуки мешкають у теплому кліматі і темних сухих
місцях та селяться у сухих, захаращених і маловідвідуваних місцях.
Каракурт або «чорна вдова» (мал. 14.3) дуже поширений у степовій частині Криму. Тіло
павука повністю чорне, часто із червоними плямами на черевці. Каракурт має середню довжину до
4‒7 мм у самців і 10‒20 мм – у самок. Улюблені місця проживання павука – цілина, береги річок,
схили ярів, пустки.
Тарантул – найбільший павук, який живе в Україні (мал. 14.4). Павук має довжину до 2,5‒3,5 см,
густо покритий волосками. Колір мінливий, від бурого до чорного, іноді рудуватий, низ його тіла
більш світлий. Живе у нірці. Веде переважно нічний образ життя. В Україні тарантул
зустрічається у степовій частині Криму.
 Укуси павуків найчастіше трапляються під час сільськогосподарських робіт, експедицій,
екскурсій, походів.
Особливості укусів павуків
Укус каракурта («чорної вдови») майже безболісний (легкий укол). Перші симптоми
з'являються через 1‒2 години. Постраждалий відзначає почервоніння, набряки та біль у ділянці
укусу. Іще через 1 годину виникає сильний біль у ділянці укусу. Через деякий час цей біль
поширюється на зону попереку, литкових м'язів, живіт і лопатки. Потерпілий скаржиться на
запаморочення, нудоту, біль в усьому тілі, слабість. У тяжких випадках явища наростають швидко
аж до зупинки серця і смертельного наслудку (2 % випадків).
Укус тарантула за болючістю нагадує укус бджоли. У ділянці укусу утворюється незначний
набряк та з'являється біль. Постраждалий відчуває важкість у всьому тілі, апатію, млявість,
сонливість. Зазвичай через декілька діб усі симптоми проходять.
Перша допомога при укусах павуків:
1 Ретельно промити місце укусу водою з милом.
2 Іммобілізувати уражену частину кінцівки, зафіксувавши її будь-яким твердим предметом
(дошкою, гілкою). Рухи ураженою частиною тіла прискорюють поширення отрути по тілу.
3 Якщо місце укусу знаходиться на руці або нозі, накласти щільну пов'язку вище від місця
укусу, щоб запобігти або сповільнити поширення отрути. Простежити, щоб пов'язка не була дуже
тугою, оскільки це може припинити кровообіг у кінцівці.
4 Покласти холодний компрес на місце укусу. Можна використовувати міхур із льодом чи
пляшку з холодною водою.
5 З метою виведення отрути із сечею рекомендується вживати багато рідини.
6 Звернутися по терміновою медичною допомогою, тому що при укусі каракурта необхідне
введення протиотрути.
Допомога при укусах кліщів
Кліщі – це дрібні павукоподібні. Потрапляючи на тіло людини, кліщ відшукує найбільш
ніжні місця (де тонка шкіра). Найчастіше він впивається у пахвинній ділянці, під пахвами, на шиї,
у ділянці ключиць, на животі та спині. Укус кліщів абсолютно нечутливий, оскільки в їхній слині
міститься знеболювальна речовина. Від випитої крові кліщі дуже роздуваються, збільшуючись у
розмірах у три‒чотири рази, і тільки потім відпадають (мал. 14.4).
Кліщі небезпечні не своїм укусом, а тим, що вони смокчуть кров у різних тварин, і від
кожної з них набираються вірусів та мікробів. Потім ці мікроби та віруси вводяться у кров жертви.
Найбільш небезпечні кліщіму весняно-літній період. Вони люблять перебувати поблизу
стежок, по яких ходять тварини, у місцях, де пасеться худоба. У спеку або дощ кліщі ховаються і
не нападають. Вони підстерігають свою «здобич»
серед рослинності нижнього ярусу лісу на
рослинах висотою не більше 1 м. У високій траві
кліщі мають кращий захист від сонячних променів і
відповідно більше шансів для нападу.

а
б
Малюнок 14.4 – Кліщ: а – під час укусу; б – після укусу
Після укусу кліща лише через 1 добу чи дві виникає відчуття легкого тягнучого болю,
оскільки на місці присмоктування розвивається місцева запальна реакція, іноді з нагноєнням.
Ранка від укусу, як правило, дуже свербить та повільно гоїться.
Перша допомога при укусах кліща
 Помітивши укус, можна видалити кліща самостійно або звернутися за наданням першої
допомоги у травмпункт, поліклініку. Самостійно витягувати кліщів можна пінцетом чи петлею з
міцної нитки. Якщо кліщ вже глибоко упився в тіло, на нього можна капнути рослинним маслом,
вазеліном, які його обволікають та перекривають доступ повітря. Витягати кліща потрібно злегка
похитуючи його з боку в бік. Якщо хоботок відірвався і залишився у шкірі, його видаляють
прожареною на полум'ї та охолодженою голкою як скабку. Під час надання першої допомоги при
укусі кліща уникайте жодного контакту з паразитом, оскільки існує небезпека передачі інфекції.
Після видалення кліща місце його присмоктування необхідно обробити йодом, брильянтовим
зеленим або ретельно вимити з милом. Потрібно звернутися за допомогою до лікаря.
Перша допомога при укусі скорпіонів
Скорпіонів відносять до ряду павукоподібних. Живуть у країнах із жарким кліматом,
знаходячи собі притулок у тріщинах цегляних стін будинків, під каменями розвалених будівель.
Іноді вони заповзають і у житлові будинки, ховаючись у складках одягу, тріщинах меблів і навіть
взутті. Скорпіон веде нічний і сутінковий спосіб життя. В Україні є лише один вид скорпіонів –
кримський скорпіон (мал. 14.5).
Травмуючим органом у скорпіона є «жало», яким закінчується хвіст скорпіона. У «жалі»
відкриваються протоки двох отруйних залоз. Отрута скорпіонів дуже токсична і впливає на
центральну нервову і серцево-судинну системи. Токсичність отрути скорпіонів залежить від
видової належності, розмірів та віку, а також від місця укусу (уколу) та індивідуальної чутливості
людини до отрути. Найбільш небезпечні укуси великих скорпіонів, а також укуси у голову,
обличчя та шию.

Малюнок 14.5 – Кримський скорпіон

На місці укусу скорпіона виникає почервоніння шкіри, утворюються пухирці із прозорою
рідиною, навколо яких розвивається набряк м'яких тканин. Відразу після укусу постраждалий
відчуває пекучий біль. Дуже швидко (впродовж 1 години) виникає сильний головний біль,
з'являються тахікардія, блювання, сонливість, важке дихання, розвиваються судоми та
порушується серцевий ритм. У тяжких випадках при ненаданні першої допомоги може наступати
раптове припинення дихання.
Перша медична допомога
1 Видавлювання із ранки декількох крапель крові та відсмоктування отрути.
2 Асептична пов'язка.
3 Іммобілізація ураженої частини тіла.
4 Холод на місце укусу.
5 Вживання значної кількості рідини для посилення діурезу.
6 Уведення сироватки проти отрути скорпіона.
- небезпечні рослини (дурман, борщовик, блекота чорна, цикута отруйна, беладонна, вовче лико
(вовча ягода) та ін.). Перша допомога при отруєнні та опіках рослинами.

Тема. Дикорослі отруйні рослини. Небезпека отруєння, надання допомоги при отруєнні.
План.
Вступ.
Природа України багата на різноманітні рослини. Серед них зустрічаються дуже небезпечні для здоров’я.
Щоб запобігти отруєнню, ніколи не їжте та навіть не куштуйте дикорослих ягід, плодів, кореневищ, якщо
не впевнені, що вони їстівні. Про це попереджає Київський міський центр здоров'я.
При перших проявах отруєння відразу ж зверніться за кваліфікованою медичною допомогою, а до огляду
лікаря треба декілька разів промити шлунок розчином соди або світло-
рожевим розчином марганцю. Після цього можно випити міцного чаю,
кави або злегка підсоленої води (для відновлення водно-сольового
балансу). В разі отруєння ні в якому разі не вживайте їжі, особливо
алкоголь та молоко (вони лише посиліють дію отрути). Головне - ніякого
самолікування! Тому що чим більше токсинів потрапить у кров, тим
важчим буде перебіг отруєння.
1. Опис та характеристика отруйних рослин.
На території України зустрічаються і отруйні
рослини. Навіть лікарські рослини можуть
нашкодити організму. І тому щоб оберегти себе від
лиха треба знати як вони виглядають.
ДУРМАН. Однією з найбільш отруйних рослин є дурман.
Це однорічна трав’яниста рослинна з гіллястим порожнистим стеблом. Листки
яскраво-зелені з більш блідою нижньою поверхнею. Квіти великі, з
лійкоподібними білими віночками. Плід – коробочка, покрита численними
колючками. Вся рослина отруйна. Явища
отруєння: сильний головний біль, сухість у
роті, нервове збудження, психічні розлади.
БЛЕКОТА ЧОРНА. Росте скрізь – на дворах, пустирях, вздовж
парканів та доріг. Стебло рослини клейкувате, в пухнастих волосках.
Квіти подібні до квітів картоплі. Плід – двогнізда коробочка з кришкою.
Розкривши коробочку і висипавши на руку насіння, маленькі діти
можуть вкинути його до рота, приймаючи за зерна маку. Симптоми
отруєння подібні до отруєння дурманом.
ЦИКУТА ОТРУЙНА. Рослина сімейства
зонтичних, заввишки від 60 до 120
сантиметрів. Росте на драговинних
низинних місцях, біля рік та ставів, а то прямо у воді. Квіти білі,
найотруйніша частина - кореневище. Воно здуте, розподілене перетинками
на окремі порожнини. Листки та інші частини рослини, якщо їх потерти
пальцями, неприємно пахнуть. Отруєння бувають, коли приймають
кореневища цикути або сік цієї рослини за їстівні.
БОЛИГОЛОВ – друга отруйна рослина сімейства
зонтичних. Місця виростання – городи, пустирі,
рідше береги річок. Стебло до 60 – 180
сантиметрів, голе, гіллясте, в нижній частині з
червоними плямами. Цвіте білими квітками, зібраними в зонтик, наприкінці
червня – липня. Рослина неприємно пахне, якщо її розтерти між пальцями
(запах миші). При отруєнні болиголовом потерпілі скаржаться на головний біль
і запаморочення.
ЖОСТІР. Небезпечними для вживання є ягоди деяких кущів. Жостір (крушина)
– досить великий кущ, заввишки до трьох метрів. Листки еліпсовидні,
розташовані на стеблі окремо один від одного, по спіралі. Квіти з внутрішнього
боку білі, зовні – зеленуваті. Плоди червоні, потім чорніють. На одному кущі трапляються ягоди різного
кольору і відтінків. Листки і плоди можуть спричиняти блювання та розлади травлення.
 ЖИМОЛОСТЬ – кущ заввишки до двох метрів. Листки овальні,
супротивні, з короткими черешками, молоді
листки і гілочки в м’яких волосочках. Кора на
старих гілках темно-сіра. Темно-червоні ягоди
сидять попарно, так само розташовані і квіти
(травень-червень), що мають жовто-білий колір.
ВОВЧЕ ЛИКО (вовча ягода) – одна з
найотруйніших рослин середньої смуги.
Невисокий кущ, який переважно росте в
листяних лісах. Цвіте до появи листків, коли ще
не зійшов сніг. Кора жовтувато-сіра з дрібними бородавочками. Листки
обернено-ланцетовидні. Плоди – яскраво-червоні, овально-довгасті ягоди,
солодкі на смак. Кілька з’їдених ягід можуть
спричинити смерть. Кора також отруйна - вона легко
здирається. Квіти подібні до бузку і мають тонкий аромат, схожий на запах
гіацинта.
БЕЛАДОННА ЗВИЧАЙНА. Особливо
небезпечний плід – фіолетово-чорна, блискуча,
соковита ягода з темно-фіолетовим соком, тому
що діти плутають її з вишнею. Ознаки отруєння
такі ж, як і при отруєнні блекотою чорною.
КОНВАЛІЯ ТРАВНЕВА. Отруйні всі її частини –
листки, квіти, плоди – червоно-жовтогарячі
ягоди. Легке отруєння рослиною проявляється нудотою, блювотою,
проносом, сильним головним болем і болем у шлунку. У важких випадках
порушуються ритм і частота серцевих скорочень. Іноді уражається і
нервова система. Про це свідчать збудження,
розлад зору, судоми, втрата свідомості. Може
наступити смерть від зупинки серця.
НАПЕРЕСТЯНКА ПУРПУРОВА. Всі частини рослини отруйні навіть у
невеликій дозі. Дітей особливо приваблюють плоди наперстянки – яйцеподібні
коробочки з дуже дрібним насінням. Симптоми отруєння наперстянкою такі ж,
як і при отруєнні конвалією травневою.
ЖОВТЕЦЬ ЇДКИЙ. З сімейства лютикових. Сік
жовтців дуже отруйний. Отруйна рослина виділяє
пари, які найсильніше подразнюють слизову
оболонку ока, носа та гортані. Від контакту
зіткнення з жовтцем може виникнути сльозотеча,
нежить, подразнення горла, кашель аж до ядухи
та спазму м'язів гортані. Проковтнута рослина
викликає різкий біль у стравоході, шлунку,
кишечнику. Отруєння супроводжується блювотою, проносом, у важких
випадках – зупиняється серце.
 ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ. Місцеві назви - гладушник, прозорник,
бородавник тощо. З родини макових – Papaveraceae. Багаторічна травниста
рослина (30-100 см заввишки) з коротким кореневищем і жовтогарячим
молочним соком. Лікарська, вітамінозна, інсектицидна, бактерицидна,
отруйна і декоративна рослина. Росте чистотіл на смітниках і узліссях, в
листяних мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. У соку чистотілу містяться
такі алкалоїди: хелідоні, гомохелідонін, оксихелідонін, протопін,
алокриптонін, берберин, спартеїн; органічні кислоти - яблучна, лимонна,
хелідонова і хелідонінова; сліди ефірної олії, камеді та смоли. В траві
чистотілу містяться також холін, метиламін, гістамін, тирамін, сапонін,
флавони, вітамін С, каротин, мінеральні речовини - кремній, залізо, кальцій,
магній, фосфор, сірка, хлор, алюміній і радіоактивний калій. Застосування
чистотілу у медицині ґрунтується на його жовчогінних, антисептичних,
сечогінних і фунгіцидних властивостях. Цвіте у квітні – вересні.
ОМЕЛА БІЛА. Родина Ремнецвітникові — Loranthaceae. Омела біла —
напівпаразит. Росте на тополях, акаціях, липах, вербах, березах, глоді,
яблунях, грушах та інших деревах. Кущова вічнозелена рослина, як правило,
кулеподібної форми, від 20-30 до 120-130 см у діаметрі. Стебла має
дерев'янисті, листки жовто-зелені, вилчасто або супротивно розгалужені.
Квітки дрібні, жовтувато-зелені, розташовані пучками. Плід – клейка біляста
несправжня ягода, яку у зимові місяці поїдають зголоднілі птахи і таким
чином сприяють поширенню рослини. Омела біла отруйна, і тому її
препарати не можна вживати всередину, протягом
тривалого терміну.
БОРЩОВИК. Росте він обабіч річок, доріг, лісів
та полів, а тепер поступово перебирається і на
селянські поля, дачні ділянки. Борщовик —
отруйна рослина висотою до двох метрів, а то й більше. Його листя та інші
частини стебла можуть викликати небезпечні опіки. Коли сік потрапляє на
шкіру, то через декілька годин, а то й днів вона червоніє. При сильних опіках
піднімається температура, починається лихоманка, з’являються виразки. Після
лікування на їх місці залишаються темні плями. Можливі і смертельні випадки
після контакту з борщовиком. Особливо, якщо вражаються рот чи гортань. Найчастіше від борщовика
страждають діти.
ЧЕМЕРИЦЯ БІЛА – вид родини Лілійних, представлений життєвою формою
багаторічних трав, заввишки до 1,6 м. В Україні зростає два види, – власне,
Чемериця біла та Чемериця чорна, українські ботаніки виокремлюють ще
третій вид – чемерицю Лобеля, хоча це лише підвид чемериці білої. Найбільш
токсичною частиною чемериці є її м’ясисте кореневище, яке депонує низку
різних видів алкалоїдів: вератридинн, протовератрин, цевадин, ґермерин,
ґермін, рубієрвін, ізорубієрвін та ін. На основі чемериці розробляють ліки
проти раку. Листя, стебла і квіти містять значно менші концентрації токсинів, проте, можуть спричинити
сильне отруєння. Чемериця діє на нервову систему людини, спричиняючи блокаду передачі нервових
імпульсів, зупинку дихання та серцебиття. Симптоми отруєння проявляються впродовж кількох годин
після вживання чемериці – це нудота, блювота, розкоординація рухів (людина наче п’яна), параліч і
смерть.
НАПЕРЕСТЯНКА ВЕЛИКОКВІТКОВА – вид родини Ранникових, представлений життєвою формою
багаторічних трав, заввишки до 1,2 м.
У середньовічній Європі з неї виготовляли ліки, проте дуже часто траплялись летальні випадки, тому
популярність настоянок з цієї рослини зійшла нанівець. Лише у ХІХ столітті спиртові витяжки з
наперстянки були введені у медицину з метою лікування серцево-судинних захворювань. У англійській
мові наперстянка отримала дві назви: Дзвоники мерця та Відьмин вогонь. На відміну від двох попередніх
видів, Диґіталіс ґрандіфльора є менш отруйним. Основним токсином є глюкозид діґітоксин, який
міститься в усіх частинах рослини. Симптоми отруєння проявляються у вигляді нудоти, блювоти,
кишкових колітів, анурексії, проносу, гарячки і марення, згодом розпочинаються галюцинації,
послаблення кров’яного пульсу, тремору, конвульсій та смерті.
БОРЕЦЬ або АКОНІТ – рослина родини Жовтецевих, представлена життєвою формою багаторічних
трав, заввишки до 1,8 м.
В Україні розповсюджено 19 видів аконіту, 10 з яких зростають у Карпатах.
Ззовні Борці дуже схожі між собою і їх може розрізнити лише фахівець, тому
у статті вони наведені під загальною назвою аконіт. Основним отруйним
компонентом аконіту є алкалоїд аконітин, що є нейротоксином, який
відкриває натрієві канали на поверхні мембран клітин, блокуючи, таким
чином, нервові імпульси. Смертельною для людини є доза 1,5-6 міліграм.
Аконітин дуже швидко поглинається слизовими оболонками рота і
кишківника, проте, що найцікавіше, так само швидко він проникає через шкіру у організм. Дія отрути
проявляється уже через кілька хвилин – виникає відчуття оніміння (парестезія) у ділянці проникнення
токсину, яке розповсюджується по всьому організмі, згодом наступає повна втрата чутливості (анестезія),
починає морозити, спостерігається активне потовиділення, іноді отруєння супроводжується проносом.
При значних концентраціях – наступає смерть.
АРНІКА ГІРСЬКА – вид родини Айстрових або Склад-ноцвітих,
представлена життєвою формою багаторічних трав, заввишки до 35-40 см.
Жовтогарячі квіти арніки гірської на альпійських і післялісових луках
Карпат завжди причаровують туристів, проте, ця рослина є отруйною,
оскільки містить алкалоїд геленалін. Дана речовина легко проникає через
слизові оболонки та шкіру в організм, спричиняючи інтоксикацію. Дія
геленаліну не є такою потужною, як алкалоїди і глікозиди вище згаданих
видів, але при приготуванні чаїв чи спиртових витяжок можливе
передозування ним. При цьому спостерігається нудота, ускладнене
дихання, блювота, пітливість, кишкові коліти, пронос, можлива зупинка серця.
ГЛІЦИНІЯ. Квіти гліцинії утворюють пишні блакитні, рожеві та білі
каскади на лозі, котра плететься парканами та деревами. Рослина, яку також
називають декоративним горошком, є абсолютно токсичною і може
спричинити нудоту, судоми та діарею, а для покращення стану недужого
може знадобитись навіть крапельниця.
2. Хiмiчний склад лiкарських рослин
Серед лікарських рослин багато таких, які належать до одного й того ж
ботанічного виду, мають однакову морфологічну будову, але різняться
кількісним і якісним вмістом речовин та елементів. Ось чому фармакологічне
значення їх неоднакове. Необхідно пам'ятати, що кількісно-якісний склад
діючих речовин у рослинах залежить від умов, у яких вони розвиваються,
передусім від грунту і грунтових вод.
Лікувальні властивості рослин залежать також від пори року, і навіть часу
дня чи ночі їх збирання, а також від умов зберігання, технології виготовлення з них ліків.
Лiкувальна дiя лiкарських рослин зумовлена наявнiстю в їх складi бiологiчно активних речовин, що
впливають на тi чи iншi органи i системи органiзму.
Препарати рослинного походження вигідно вирізняються малою токсичністю і слабким алергізуючим
впливом, від синтетичних сполук, більшість яких є для організму чужерідними (ксенобіотиками).
Пояснити це можна тим, що люди протягом тисячоліть споживали і споживають тепер щодня рослини та
речовини рослинного походження як харчові продукти.
До складу рослин входять: вода, органiчнi та мiнеральнi речовини. Серед органiчних сполук видiляють
речовини первинного синтезу - бiлки, вуглеводи, жири, вiтамiни, ферменти; та вторинного синтезу -
алкалоїди, глiкозиди, кумарини, флавоноїди, дубильнi речовини, ефiрнi олiї, смоли, органiчнi кислоти.
Вмiст тих чи iнших біологічно активних речовин залежить вiд фази вегетацiї й ареалу розповсюдження.
Найбiльше значення в якостi біологічно активних речовин мають сполуки вторинного синтезу.
 Алкалоїди - найважливiша група біологічно активних речовин, якi ми знаємо. На сьогоднiшнiй день
видiлено бiля 5 тисяч рiзних алкалоїдiв. Вони мiстять у своїй молекулi атоми азоту. Алкалоїди
знаходяться головним чином у виглядi основ - нерозчинних у водi. Найбiльше алкалоїдiв у квiткових
рослинах, кiлькiсть їх може коливатись вiд слiдiв до 3% вiд загальної маси сухої рослини. Кiлькiсть
алкалоїдiв у рослинах змiнюється залежно вiд стадiї розвитку рослини, сягаючи максиму в перiод
бутонiзацiї та цвiтiння.
Вiтамiни - бiологiчно активнi речовини, рiзноманiтної природи, що виконують в органiзмi людини i
тварини рiзнi бiохiмiчнi та фiзiологiчнi функцiї. Розрiзняють вiтамiни водорозчиннi (тiамiн, рибофлавiн,
пiридоксин, цiанокобаламiн, пантотенова, фолiєва, нiкотинова й аскорбiнова кислоти) і жиророзчиннi
(ергокальциферол, фiтоменадіон, токоферол, ретинол).
Дубильнi речовини - полiмеризованi фенольнi сполуки. Дiя їх полягає в тому, що вони ущiльнюють i
закрiпляють бiлкову молекулу в поверхневих шарах слизової оболонки або шкiри, внаслiдок чого ті
стають стiйкiшими до зовнiшнiх впливiв i менш проникливими.
Глiкозиди - важливi біологічно активнi сполуки, легкорозчиннi у водi, швидко гiдролiзуються у
присутностi води. Молекула глiкозидiв складається з двох частин - глiкозидної (глiкону - цукрового
залишку) та нецукрового (аглiкону). Фармакологічна активнiсть зумовлена аглiко-ном.
Ефiрнi олiї - це леткi, з характерним запахом i смаком олiєподiбнi, нерозчиннi у водi рiдини.
Фармакологiчна дiя ефiрних олiй здiйснюється рiзними шляхами (мiсцева дiя - при безпосередньому
контактi, тобто подразнення шкiри та слизових оболонок приводить до посилення кровообiгу в дiлянцi
впливу ефiрної олiї, що проявляється гiперемiєю; рефлекторна - потрапляючи до рота, подразнюють
нервовi закiнчення (дiють через нервову систему на шлунок, зумовлюючи посилення секрецiї шлункового
соку).
Камедi - затвердiлi видiлення слизистих, переважно вуглеводистих, речовин (клей янтарного кольору
на стовбурах кiсточкових дерев). Камедi у водi утворюють в'язкi, клейкi, набухаючi розчини i
використовуються як емульгатори для приготування емульсiй.
Мiнеральнi речовини - до їх складу входять неорганiчнi хiмiчнi сполуки: макро- та мiкроелементи.
Органiчнi кислоти - постiйна складова частина рослин поряд із бiлками та вуглеводами. Найбільш
розповсюдженими є: галова, бензойна, кумарова, лимонна, мурашина, оцтова, яблучна та iншi кислоти.
Сапонiни - речовини, якi утворюють з водою пiну, подiбно до мила, подразнюють слизовi оболонки, за
рахунок їх поверхнево-активних речовин, а тому при застосуваннi всередину посилюють перистальтику
кишечнику, секрецiю травних та бронхiальних залоз. Потрапляючи у кров приводять до гемолiзу
еритроцитiв.
Слизi - високомолекулярнi безазотистi речовини, якi розбухають у водi й утворюють колоїднi розчини,
захищаючи слизовi оболонки при запальних процесах вiд подразнення.
Фiтонциди - особливi речовини рiзної хiмiчної будови, якi виробляються деякими рослинами i
володiють здатнiстю пригнiчувати рiст бактерiй, грибiв i простiших.
Флавоноїди - похiднi фенольних сполук, регулюють стан капiлярiв (пiдвищують проникливiсть їх при
атеросклерозi) i тим самим сприяють ниженню i нормалiзацiї артерiального тиску.
Крім активно діючих речовин, у рослинах містяться так звані "баластні", які теж відіграють важливу
роль у лікувальній дії лікарських рослин і препаратів, отриманих із них.
3. Корисні та шкідливі властивості рослин.

Лікування травами згідно древній східній медицині, це вміле використання і правильне сполучення
рослин. Йога рослин – це практика складання своєрідних сполучень різних рослин з метою надання
особливого ефекту на тіло й розум.
Трави – це особлива субстанція, здатна вилікувати хвороби, усунути недоліки в організмі. Хоча їхня дія
подібно панацеї від всіх хвороб, у першу чергу, вони стимулюють функції організму. Крім того, що трави
мають специфічну лікувальну функцію або функцію живлення, у них ще є загальні ефекти, які відомі
більшості: вони можуть поліпшувати обмін речовин або знижувати його функції, збуджувати або
заспокоювати діяльність нервової системи, живити або пробуджувати енергії. Ліки мають побічні ефекти,
і на всіх діють по-різному, а трави приносять завжди найкращий результат. Навіть якщо ми використаємо
якусь рослину неправильно, то шкоди від цього практично не буде. Шкідливі речовини, що втримуються
в ліках, накопичуються в організмі, утворюючи токсичні речовини, що приводить до порушення
фізіологічних процесів. Перш ніж повністю представити безсумнівну користь застосування трав, спочатку
необхідно вивчити енергетику різних трав, відповідно до їх впливу на обмінні процеси.
 Рослини є незамінним засобом у традиційній і народній медицині. Виходячи з духовної природи
людини, трав'яна медицина вдосконалювалася протягом тисяч років. Можливо, спочатку може виникнути
враження, що трав'яна медицина не вписується в наш час. Проте, не можна забувати про те, що процес
лікування містить у собі не тільки фізичний аспект, але й емоційний стан, стан свідомості й навіть
духовний аспект. Фізична недуга веде до дратівливості, негативним емоціям, і можна сказати, що
практика застосування трав у духовних цілях може допомогти врятувати наше нездорове суспільство.
Свідомість у рослин перебуває на самому нижчому рівні розвитку, вона існує в зародковому стані,
внаслідок чого вона більш фізіологічна й телепатична. Кожна форма життя є одним з компонентів, що
входять у загальну систему, що забезпечує життя всіх живих істот. Кожна істота годує собою інших, які у
свою чергу годують теж інших. Таким чином, кожне царство природи служить засобом створення й
підтримки життя. Рослини передають життєво-емоційні імпульси, життєву силу, заховану в сонячному
світлі. У цьому дарунок, привабливість, добірність і міць рослин. Рослини приносять нам любов, тепло,
що дають силу сонячної енергії, що здатна замінити і зоряне, й сонячне світло. Ці космічні енергії,
вироблені рослинами, таким чином, живлять і підтримують наше астральне тіло. Рослини просто
жертвують собою для нас. Вони дають нам не тільки життєву енергію, але й саме світло, і любов, які за
допомогою рослин нам дарують зірки. Вони дають нам світло, постачають нас життєвою енергією,
завдяки якій існує життя у всьому всесвіті. Вони дають нам енергію, як фізичну, так і психологічну. І наші
почуття стають нашими внутрішніми рослинами, нашими квітами, вони ростуть відповідно до нашого
сприйняття природи й всього життя. Рослини існують, щоб перетворити світло в життя шляхом
фотосинтезу. Рослина живить наш мозок і нервову систему.
4. Ознаки отруєння рослинами

При отруєнні будь-якими рослинами спостерігається прихований період. Тривалість його може
коливатися від декількох хвилин до доби, залежно від видів небезпечної хімічної речовини.
Гострі отруєння можуть бути викликані не тільки плодами, але і стеблами, коріннями, квітами рослин.
Такими небезпечними рослинами є віх (цикута), білена чорна, дурман звичайний, аконіт отруйний,
скоплія кавказька, болиголов краплистий, чемериця Лобеля.
Деякі рослини при одному лише дотику до їх листків можуть викликати опік шкіри з появою міхурів і
навіть виразок, які важко загоюються. Це чагарник вовче лико (лісовий бузок), синій борець (аконіт),
бульбочковий морквяник, ясенець та інші.
Тому, отуючись до подорожі, необхідно ознайомитися за допомогою визначників рослин з
найнебезпечнішими представниками рослинного світу, що трапляються в районі наміченого маршруту.
Корисно зробити для себе замальовки або описи таких рослин.
Ознаки найбільш підступної рослини - смертельного веху (цикути), що росте у вологих місцях уздовж
річок, струмків і боліт, повинен знати кожен турист. У нього трійчасті, сильно вирізані, схожі на курячі
лапи листки яскраво-зелених кольорів, вузлувате товсте стебло із червонуватим нальотом, дрібні, як у
кропу, білі квіти, запах петрушки, м'ясистий багатокамерний рожевий корінь.
Під час походу треба остерігатися пробування невідомих ягід, збирання в гербарій явно отруйних
рослин .

Що робити, якщо дитина з'їла отруйну рослину

1-й крок. Зберігайте спокій, щоб не хвилювати дитину і не погіршити її стан.
2-крок. З'ясуєте в неї, що відбулося і коли.
3-й крок. Викличте "швидку допомогу". Назвіть вік дитини, її вагу, час, коли це трапилося і чим
отруїлась. Дитина повинна залишатися поруч із вами. Виконуйте всі рекомендації лікаря.
4-й крок. Допоможіть організму звільнитися від отрути. Якщо дитина при свідомості, промийте їй
шлунок. Дайте випити води. Далі, обережно надавлюючи пальцем або черешком ложки на корінь язика,
викличте в неї блювоту. Промивання повторити два-три рази.
5-й крок. Після промивання шлунка, суворо дотримуючись вікових дозувань, зазначені в інструкції,
дайте дитині випити ентеросорбенти – препарати, що зв'язують отрути в шлунково-кишковому тракті та
виході їх з випорожненнями. Це можуть бути СМЕКТА, ЕНТЕРОСГЕЛЬ та ін. Вони значно полегшать
стан дитини. Активоване вугілля в цій ситуації малоефективне. Зменшують всмоктування отрут
обкутуючі слизові речовини: відвар із лляного насіння, рослинна олія, кисіль, збиті яєчні білки (1–3
штуки). Можна дати дитині чорні сухарі. Через 15–20 хвилин бажано знову викликати блювоту і дати
знову препарати.
 6-й крок. Корисно зробити очисну клізму: температура води повинна бути нижче 22–24° С. Обсяг води
залежить від віку дитини. Для дітей перших місяців життя це 30–60 мл, для дітей від шести місяців до
року – 120–180 мл. Одно-дворічним малятам досить 200 мл, а дітям від двох до шести років – 300 мл.
Увага! При розвитку судом важливо не допустити порушення дихання за рахунок спазму м'язів, тому в
рот постраждалого варто вставити черешок ложки, обгорненої бинтом або чистою, попрасованою
тканиною.
При відсутності в дитини ознак життя, необхідно починати робити непрямий масаж серця і штучне
дихання.
Що робити, якщо дитина торкнулася отруйної рослини
При опіках ефірними маслами веху, жовтцю, чистотілу необхідно змити небезпечну речовину водою з
уражених ділянок тіла. Потім необхідно збризкати їх протиопіковими аерозолями й накласти стерильну
марлеву серветку або чисту попрасовану тканину. Для подальшого лікування опіку необхідно звернутися
до лікаря.
Знати – значить запобігти!
5. Перша допомога при отруєнні та опіках рослинами.

Існує чимало небезпечних видів, проте пальма першості належить борщовику. Він своєю підступністю
не поступається знаменитому американському отруйному плющу - сумаху. Чим би не спричинено
подразнення, головне, скоріше змити отруту з рук і інших частин тіла. Якщо реакція все-таки виникла,
існує багато способів зменшити свербіння і підсушити пухирі, що вискочили на шкірі.
Роздратування звичайно завдадуть отруйні речовини, що знаходяться у волосках ягід і вегетативних
органів рослин. Ви наражаєтеся на небезпеку і в лісі, і на садовій ділянці, й удома (отруйні, наприклад,
красуня глоріоза і диффенбахія - улюблена офісна рослина). Зазвичай реакція виявляється відразу або
незабаром після контакту з рослиною. Що стосується сумно знаменитого борщовика, то після того, як
висипу не стане, на шкірі можуть залишатися пігментні плями, що зберігаються до півроку.
При опіках борщовиком рекомендується густо намилити уражене місце господарським милом і змити
лосьйоном, що містить спирт.
Протерти лосьйоном або одеколоном рекомендується також кропив'яні опіки.
Якщо ви точно не знаєте, яка саме рослина причинила вам дискомфорт, завжди допоможе обмивання
великою кількістю холодної води.
У жодному випадку не розтирайте уражене місце - так ви можете рознести подразнюючу речовину
буквально по всьому тілу. Особливо важливо не доторкатися до обличчя та очей. До того ж розтирання
стимулює кровоток, а значить, надходження до ураженого місця нових і нових речовин, що підтримують
запалення.
Як при будь-якому запаленні, полегшення принесуть холодні компреси або прикладання льоду до
уражених місць.
Якщо роздратування викликано вовчим ликом (при попаданні соку ягід на шкіру), рекомендуються
пов'язки з синтоміциновою маззю і маззю Вишневського.
Відріжте лист алое, вийміть з нього ложкою м'якуш і нанесіть її на уражене місце. Протизапальні і
антибактеріальні властивості алое роблять його досить ефективним засобом. Готові препарати алое у
вигляді гелів придатні для цієї мети тільки в тому випадку, якщо вони виготовлені з натуральної м'якоті
рослини.
Зірвіть декілька листків звичайного садового бур'яну - подорожнику, промийте їх, пропарте і, дещо
остудивши, нанесіть припарку на уражену ділянку шкіри. В подорожнику міститься аллантоїн -
сполучення з протизапальними і антибактеріальними властивостями.
У пральній машині при помірній температурі періть одяг, в якому ви гуляли по чагарниках борщовику.
Це убереже вас від поширювання висипу, що зудить, по всьому тілу.
Обполосніть водою взуття. Якщо ви "спілкувалися" з борщовиком у взутті, що виготовлено з тканини,
його також варто прати.
Чотириногого друга після спільної прогулянки по нетрях і гущавині слід викупати. Обов'язково
вдягніть гумові рукавички.
Щоб підсушити пухирі, що проступили на шкірі, і угамувати свербіння, зробіть оцтовий компрес.
Змішайте півстакана столового оцту і півтори склянки води. Остудіть суміш в холодильнику. Коли
свербіння стане нестерпним, змочіть клаптик тканини цим розчином і прикладіть його до місця, що
зудить.
 Намочіть клаптик тканини холодним молоком і прикладіть його до шкіри. Холодне молоко заспокоює
свербіння краще, ніж холодна вода. Хоча механізми такої дії молока поки не з'ясовані, не виключено, що
активними компонентами в даному випадку є жири, що містяться в ньому.
За допомогою ватного тампону обробіть висип лосьйоном з гамамелісу - визнаного засобу для
заспокоєння подразненої шкіри. Лосьйон гамамелісу діє на шкіру охолоджуюче, оскільки з її поверхні
випаровуватиметься спирт.
Змочіть водою звичайний пакетик чаю (чорного або зеленого) і прикладіть його до шкіри, що зудить.
Дубильна кислота, що міститься в листі чаю, полегшить свербіння та зменшить запалення тканин.
Прийміть теплу ванну, додавши у воду декілька столових ложок дрібномелених вівсяних пластівців,
або звичайну вівсяну муку. Вівсяна мука підсушить висип і запобіжить його перетворенню в пухирі, що
зудять. З ванни вибирайтеся обережно: намокла вівсянка дуже слизька.
Щоб позбавитися висипу, полежіть у ванні, куди додана гірка сіль. Інструкції по її використовуванню
містяться на етикетці.
Збираючись на прогулянку в ліс або поле, де можуть рости отруйні рослини, надягайте брюки і сорочку
з довгими рукавами.
Знайдіть офіційне джерело і роздивіться як виглядають борщовик, вовче лико, болиголов плямистий,
анемона, простріл луговий, чистотіл: до всіх цих рослин можлива підвищена чутливість.
У чагарниках борщовику безпечно гуляти (було б бажання!) в похмуру погоду: кумарини, що
викликають роздратування, активні тільки при яскравому сонячному світлі.
Не наближайтеся до куп хмизу або ломаччя, що горять. Якщо в них є залишки отруйних рослин, ви
одержите неабияку дозу зовсім не цілющої "аромотерапії".