ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Україна з моменту здобуття своєї незалежності зарекомендувала себе як передбачуваний та

миролюбний член міжнародного співтовариства. Протягом десяти років ці якості зовнішньої політики
України залишались незмінними. Чітко визначившись зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами,
Україна продовжує цілеспрямовано й неухильно їх дотримуватись.
Основні стратегічні напрями української зовнішньої політики - інтеграція до Європейського
Союзу, стратегічне партнерство з Російською Федерацією, Сполученими Штатами Америки, Польщею.
Вони, у поєднанні з дружніми відносинами із сусідніми державами, активністю України на
регіональному й субрегіональному рівнях, участю у багатосторонній дипломатії й миротворчій
діяльності, стали тими головними елементами, які сьогодні визначають зовнішню політику України.
Стратегічною метою зовнішньої політики України є набуття повноправного членства у
Європейському Союзі. Європейський вибір України є об'єктивно обумовленим і спрямовується на
забезпечення сталого економічного розвитку країни та соціальної злагоди в суспільстві, політичної
стабільності та державної незалежності й безпеки.
Основу взаємовідносин між Україною та ЄС складають Угода про партнерство та
співробітництво та Стратегія ЄС щодо України. Внутрішніми державними документами, які
визначають завдання на євроінтеграційному напрямку, є Стратегія інтеграції України до ЄС та
Програма інтеграції України до ЄС.
Україна вже отримала позитивні сигнали на підтримку своїх євроінтеграційних зусиль.
Європейський Парламент висловився за вступ України до ЄС у майбутньому. Самміт ЄС у Гьотеборгу у
червні 2001 р. прийняв рішення запросити Україну взяти участь у Європейській Конференції, що
об'єднує країни-члени і країни-кандидати на членство в ЄС.
Першочерговим кроком на шляху вступу до ЄС є членство у Світової організації торгівлі. У
1993 році було подано офіційну заявку Уряду України до Секретаріату Генеральної угоди з тарифів і
торгівлі на приєднання до Угоди. У 1997 році розпочалися двосторонні переговори про доступ до ринку
товарів і послуг з країнами-членами СОТ. Сьогодні Україна веде їх з 39 країнами, серед яких держави-
члени ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, країни СЕFТА тощо.
Україна, як одна з держав-засновниць ООН, завжди розглядала цю організацію як універсальний
механізм вирішення глобальних проблем сучасності, налагодження тісної взаємодії між її членами.
Участь України в діяльності ООН впродовж останніх десяти років була надзвичайно продуктивною.
Активна та виважена позиція з багатьох питань діяльності ООН принесла Україні заслужене
визнання серед держав-членів. Яскравими свідченнями цього стали обрання України Головою 52-ї сесії
Генеральної Асамблеї ООН, непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 років,
головування України в РБ ООН у березні 2001 року.
За десять років незалежності Україна перетворилася на надійного партнера ООН у проведенні
миротворчих операцій. Близько 12 тисяч миротворців з України вже виконали свою місію під
прапором ООН в багатьох куточках планети - на Балканах, Близькому Сході, в Азії, Центральній
Америці та Африці.
Україна є найбільшим контрибутором до операцій ООН з підтримання миру серед європейських
країн та входить до десяти найбільших держав-контрибуторів світу. Україна стала ініціатором
прийняття Генеральною Асамблеєю ООН в 1994 році Конвенції про безпеку миротворчого персоналу
ООН та пов'язаного з ним персоналу.
Україна активно співпрацює з ОБСЄ та НАТО у питаннях, що стосуються миротворчості, а також
інших заходах з підтримання миру. Сьогодні 14 представників України працюють у місіях ОБСЄ в
Грузії, Боснії і Герцеговині, Хорватії, Косово, групі помічників Особистого представника Діючого
Голови ОБСЄ в Нагірному Карабаху, Місії ОБСЄ в Таджикистані та центрі ОБСЄ в Бішкеку. Україна
постійно виступає за активізацію ролі ОБСЄ у справі врегулювання "заморожених конфліктів".
Співробітництво з НАТО сприяє зміцненню атмосфери взаємної довіри в регіоні. Важливими є й
практичні результати співробітництва у військовій сфері та в галузі м'якої безпеки. У площині
двосторонніх контактів про це свідчить і активний розвиток України з сусідніми державами-членами і
кандидатами в члени НАТО. Показовою є спільна участь України і НАТО в стабілізаційних процесах в
Південно-східній Європі, у минулому - в Хорватії, Боснії і Герцеговині, нині - в Косово.
Україна розвиває співробітництво з Радою Європи. Протягом свого членства у цій організації
Україна стала стороною 33 європейських конвенцій і угод РЄ, підписала і здебільшого ратифікувала
міжнародно-правові документи, до яких вона мала приєднатись на виконання зобов'язань, взятих при
вступі до Організації. Членство України в РЄ стимулює розвиток "європейського мислення", орієнтує
державну владу і громадську думку до високих демократичних і гуманітарних стандартів, на яких
ґрунтується сучасна європейська цивілізація.
Своєю зовнішньополітичною діяльністю, конструктивною позицією з багатьох питань
міжнародного порядку денного Україна заявила про себе як про передбачуваного, збалансованого і
надійного партнера, який проводить зрозумілу політику. Факт добровільної відмови від третього за
потужністю ядерного арсеналу в світі заради зміцнення стабільності та безпеки на планеті є
найяскравішим свідченням такої політики.

Висновки
Сучасний стан і тенденції розвитку суспільно-політичної свідомості українців як
дзеркало відображають протиріччя і повільність соціально-економічних і політичних
трансформацій, які відбувались з країною за 20 років її незалежності.
Іноді, можливо, саме стан громадської думки і гальмує певним чином суспільний
розвиток. Але амбівалентність суспільно-політичної свідомості українців у ключових
питаннях соціально-економічного та політичного розвитку є і можливістю і джерелом
суспільних трансформацій, дозволяє політичному класу рухатись вперед і маневрувати
серед різних соціально-політичних настроїв.
Куди і як рухатись країні неодноразово за роки незалежності визначала не арифметична
більшість населення, а соціально і політично активна меншість суспільства.
Це не означає, що меншість повинна ігнорувати громадську думку. Ні, всупереч
суспільним настроям країну не змінити. Але активна меншість, якщо вона є справжньою
елітою, має переконувати суспільство у своїй правоті, впливати на нього, вести його за
собою, а не блукати вслід за суперечливими суспільними настроями.
Головна проблема в іншому – чи буде ця меншість ставитись до країни як до власного
маєтку або як до перехідного трофею у політичних та бізнес змаганнях, чи все ж таки
вона буде поєднувати свої власні інтереси з суспільними.
За ці 20 років українці декілька раз серйозно розчаровувались і в своїх ілюзіях і в своїх
обранцях, вони стали більш критичними. Потрібно, щоб ця критичність врешті решт
трансформувалась у більшу вимогливість і до політиків і до себе.
Країні потрібен не новий Месія, а підвищена політична відповідальність –
відповідальність політиків і державних керівників за країну і результати свого
керівництва, відповідальність громадян – за тих, кого вони обирають, і за свою участь у
розвитку країни.