Міжнародне визнання незалежності України та її становлення як актора міжнародних відносин.

Після розпаду Радянського Союзу Україна змогла розпочати формування власної зовнішньої політики і
відповідних зовнішньополітичних структур. Повноправною учасницею міжнародного життя молода держава
стала лише із набуттям суверенності. Україна 17 вересня 1992 р. приєдналася до Віденської конвенції про
правонаступництво держав щодо договорів (1978), тобто взяла на себе відповідальність за виконання
міжнародних домовленостей, закладених Українською PCP ще в межах Радянського Союзу.

У перші роки незалежності уряд України уклав із зарубіжними країнами низку угод про співробітництво, котрі
підтверджували визнання Української держави. На початок 90-х років незалежність нашої держави визнали
понад 130 країн світу, а 106 країн налагодили з нею дипломатичні відносини. Нині Україну як незалежну
суверенну державу визнали 174 країни світу і 171 встановили дипломатичні відносини. Поступово
розбудовувалося й зовнішньополітичне відомство.

Першою офіційно визнала Україну Республіка Польща: Президент незалежної Польщі 2 грудня 1991 р. надіслав
Президенту України вітання зі здобуттям незалежності. Восени 1991 р. відбулися перші офіційні візити Голови
Верховної Ради України Леоніда Кравчука до Франції, Канади. Одночасно було закладено фундамент для
встановлення взаємовигідних ділових зв’язків між підприємницькими колами західних країн і представниками
українського промислового й аграрного бізнесу. Міжнародне визнання України розпочалося відразу після
всенародного референдуму. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі мало те, що країна обрала
цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.

У 1991 році Україну визнали всі держави «великої сімки». Це підтвердило остаточний перелом у позиції світової
громадськості стосовно незалежності нашої держави.

На початок 1994 р. функціонувало 50 іноземних консульств, п’ять представництв міжнародних організацій, а

також сім консульських установ. Наприкінці 1994 р. були акредитовані посли 78 держав, з них 55 із резиденцією в
Києві. Усе це разом зумовило масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи
зовнішньополітичного відомства України. На МЗС були покладені функції реалізації завдань у сфері зовнішньої
політики, основні напрями якої на той час визначала Декларація про державний суверенітет України.

Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому, а й на рівні міжнародних організацій;
30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (тепер ‒ Організація з
безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до Північноатлантичної ради зі
співробітництва (з 1998 р. ‒ Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35 двосторонніх
міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового
товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин. Визнанню самостійної Української держави
сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму і забезпеченості
прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й розвиток
міжнародної співпраці у всіх сферах. Ще 1 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав
національностей України, яка урочисто гарантувала всім народам, національним групам і громадянам, котрі
проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободу релігійних
переконань.

Верховна Рада 5 грудня 1991 р. виступила зі Зверненням до парламентів і народів світу, де зазначалося:
Українська держава буде неухильно дотримуватися норм міжнародного права, керуючись Загальною
декларацією прав людини, міжнародними пактами про права людини, ратифікованими Україною, й іншими
відповідними міжнародними документами. Було висловлено також намір приєднатись до Гельсінського
Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ. Запроваджено атрибути державності, зокрема
визнання громадянства України, національної символіки, а також власної грошової одиниці. Суттєве значення для
підвищення авторитету України у світі мало прийняття 10 грудня 1991 р., у День прав людини, Закону про дію на її
території міжнародних договорів.

Таким чином, визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовного розроблення її
зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української
зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням реальних проблем, котрі постали після
проголошення незалежності України. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика
повинна була забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення держави й одночасно
забезпечити її участь у розв’язанні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об’єднаних дій
міжнародного співтовариства. Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й
військово-політичне, з метою підвищення довіри та передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства,
вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки. Такою міждержавною діяльністю Україна
не лише заявила про своє існування, а й сформувала принципи міжнародної політики. Україна ‒ член-засновник
ООН, суб’єкт міжнародного права ‒ творить самостійну міжнародну політику на засадах міжнародного права та
тих, що продиктовані її державними інтересами і чинником геополітичного положення в Європі.

Зовнішньополітичний потенціал України та її національні інтереси.

Поняття та визначення:
Національний інтерес:
-Сукупність потреб та прагнень народу та держави, спрямованих на забезпечення їхнього виживання, розвитку та
процвітання.
-Визначається в Конституції України, Законі "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України" та інших
нормативно-правових актах.
Пріоритет національних інтересів:
-Першочерговість та важливість задоволення потреб та прагнень народу та держави.
-Визначаються з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних факторів, що впливають на безпеку та розвиток
України.
Загроза національним інтересам:
-Будь-яка діяльність, спрямована на шкоду суверенітету, територіальній цілісності, демократичним цінностям,
економічній безпеці, добробуту або іншим складовим національних інтересів України.
Фактори сили та засоби впливу України:
Фактори сили:
Геополітичне положення: Україна розташована на перехресті ключових євроазійських транспортних маршрутів,
що надає їй значний геополітичний потенціал.
Людський капітал: Україна має високоосвічене та працелюбне населення з великим науковим та технічним
потенціалом.
Економічний потенціал: Україна володіє потужним агропромисловим комплексом, значними запасами корисних
копалин та вигідним виходом до Чорного моря.
Культурний вплив: Україна має багату історію та культуру, що робить її привабливим партнером для багатьох
країн світу.
Засоби впливу:
Дипломатія: Україна активно використовує дипломатичні канали для просування своїх інтересів на міжнародній
арені.
Економічна співпраця: Розвиток економічних зв'язків з іншими країнами є важливим інструментом для зміцнення
позицій України у світі.
Культурна дипломатія: Просування української культури за кордоном сприяє формуванню позитивного іміджу
України та посиленню її зв'язків з іншими державами.
Участь у міжнародних організаціях: Членство в авторитетних міжнародних організаціях дає Україні можливість
впливати на прийняття важливих рішень на світовому рівні.
Національні інтереси України:
Згідно із Законом України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України", до пріоритетних
національних інтересів належать:
Захист суверенітету, територіальної цілісності та неподільності України.
Забезпечення демократичного розвитку, утвердження верховенства права та побудова правової держави.
Забезпечення економічного зростання та добробуту українського народу.
Інтеграція України до європейського та євроатлантичного простору.
Захист національної безпеки та оборона України.
Підтримка української діаспори за кордоном.
Завдання зовнішньої політики України:
1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного
розвитку, підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання
контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Завдання можуть конкретизуватися, уточнюватися або й мінятися залежно від внутрішніх та міжнародних змін.
Дуже важливо правильно визначити пріоритетність завдань. Так міністр закордонних справ України на
представленні пріоритетних завдань МЗС України на 2005 р. у зв’язку із суттєвими змінами в зовнішній політиці
держави виділив наступні шість положень-завдань, поданих і в образній формі: “Українська дипломатія назустріч
людям”; “Відкриємо світ для українців”; “Кордони України: прозорі для людей і бізнесу, закриті для злочинців”;
допомогти українцю зрозуміти, що для нього несе європейська і євроатлантична інтеграція; розкрити зміст
діяльності МЗС разом з іншими міністерствами щодо зовнішньоекономічної активності; забезпечити вихід
української культури у світовий цивілізований простір.

Вплив (сила) України як засіб формування її національних інтересів:

Поняття та визначення:
Сила держави:
Це комплекс ресурсів та можливостей, які дають їй можливість впливати на інші держави та міжнародні
відносини.
Сила може бути жорсткою (військова міць, економічний тиск) або м'якою (дипломатія, культурний вплив).
Національні інтереси:
Сукупність потреб та прагнень народу та держави, спрямованих на забезпечення їхнього виживання, розвитку та
процвітання.
Визначаються в Конституції України, Законі "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України" та інших
нормативно-правових актах.
Фактори сили України:
На локальному рівні:
Демократія: Україна є однією з найдемократичніших країн у Східній Європі, що робить її привабливим партнером
для інших демократичних держав.
Громадянське суспільство: Активне та мобілізоване громадянське суспільство України відіграє важливу роль у
формуванні та реалізації зовнішньої політики.
ЗМІ: Незалежні ЗМІ України сприяють плюралізму думок та інформують населення про важливі події на світовій
арені.
На регіональному рівні:
Геополітичне положення: Україна розташована на перехресті ключових євроазійських транспортних маршрутів,
що надає їй значний геополітичний потенціал.
Аграрний сектор: Україна є одним із світових лідерів з експорту зернових культур, що робить її важливим гравцем
на світовому продовольчому ринку.
Транзит енергоносіїв: Україна відіграє ключову роль у транзиті газу та нафти з Росії до Європи.
На глобальному рівні:
Миротворчі операції: Україна активно бере участь у миротворчих операціях ООН, що свідчить про її прагнення до
миру та безпеки.
Міжнародна співпраця: Україна активно співпрацює з міжнародними організаціями, такими як ООН, ОБСЄ та
МВФ.
Культурний вплив: Українська культура має значний вплив на світову культуру завдяки своїй літературі, музиці,
кінематографу та народним традиціям.
Внутрішні та зовнішні фактори сили:
Внутрішні фактори:
Економічний розвиток
Рівень життя населення
Демографічна ситуація
Політична стабільність
Ефективність державних інституцій
Зовнішні фактори:
Міжнародний контекст
Розстановка сил на світовій арені
Відносини з сусідніми країнами
Глобальні виклики
Вплив факторів сили на формування національних інтересів:
Визначають можливості та ресурси, які Україна може використовувати для досягнення своїх цілей.
Впливають на пріоритети зовнішньої політики України.
Формують сприйняття України світовою спільнотою.
Використання факторів сили для формування національних інтересів:
Створення сприятливого міжнародного середовища:
Підтримка демократії та прав людини
Боротьба з тероризмом та поширенням зброї масового знищення
Сприяння мирному вирішенню конфліктів
Розвиток економічного та політичного потенціалу:
Проведення реформ та модернізація економіки
Залучення іноземних інвестицій
Зміцнення демократичних інституцій
Підвищення авторитету України на світовій арені:
Активна участь у міжнародних організаціях
Розвиток дипломатичних відносин з іншими країнами
Просування

Ядерний статус України та його вплив на зовнішню політику держави.

У 1991-1994 роках, після розпаду Радянського Союзу, Україна стала третьою за величиною ядерною державою в
світі, маючи значну кількість стратегічних ядерних збройних систем, включаючи ракети, бомби та інші види
ядерної зброї, які розташовувалися на її території.

Проте, незважаючи на цей ядерний потенціал, уряд України підтримав рішення про відмову від ядерної зброї, що
було закріплено у Будапештському меморандумі 1994 року. Одним із ключових мотивів такої відмови було
прагнення України до забезпечення міжнародної безпеки та стабільності в регіоні.

Проте, ця відмова також викликала ряд проблем та тисків з боку інших держав:

1. **Безпекові проблеми**: Відмова від ядерної зброї створила стурбованість щодо безпеки України, зокрема з
урахуванням агресивних дій Росії у сусідніх регіонах, таких як Крим та схід України.

2. **Політичні проблеми**: Ця відмова викликала політичну дискусію та розділення в українському суспільстві

щодо правомірності такого рішення. Деякі політичні сили в Україні сприймали цю відмову як послаблення
національного суверенітету.

3. **Економічні проблеми**: Зберігання та розміщення ядерної зброї вимагає великих фінансових витрат,
відмова від ядерної зброї могла б дозволити сконцентрувати ресурси на інші, більш пріоритетні сфери, такі як
економіка, освіта та охорона здоров'я.

4. **Екологічні проблеми**: Наявність ядерної зброї на території України могла створювати серйозні екологічні
загрози, зокрема через можливість аварійного викиду радіоактивних речовин.
В результаті, під тиском провідних держав, зокрема США, Великої Британії та Росії, Україна прийняла рішення про
відмову від свого ядерного статусу. Це рішення було спрямоване на забезпечення безпеки та стабільності в
регіоні та отримання гарантій територіальної цілісності та недоторканності. Однак, відмова від ядерного статусу
не вирішила всі проблеми України, і країна продовжує зустрічати виклики в безпеці, політиці та економіці на
міжнародній арені.

Україна до 1996 р. – ядерна держава з третім за силою ядерним потенціалом в світі відмовилася від ядерного
арсеналу, який розташовувався на її території з часів Радянського Союзу. Відмовилася за умов надання їй
провідними ядерними державами відповідних гарантій безпеки. Після розпаду Радянського Союзу Україна
успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї в світі після Росії та Сполучених Штатів. Однак, в січні
1994 р. в тристоронній заяві, Київ підтвердив прагнення до повного роззброєння. Таким було власне прагнення
України і таким було бачення світових ядерних лідерів, які так чи інакше тиснули на нашу державу. У 1994 р.
Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) в якості без'ядерної держави, і,
передавши всі свої ядерні боєголовки в Росію для ліквідації, остаточно звільнилася від ядерного потенціалу до
1996 року. Україна володіла ядерним арсеналом, що складався приблизно з 1900 стратегічних ядерних
боєголовок і 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.

Верховна Рада України, оцінивши ситуацію, що склалася навколо України, прийняла спеціальну Постанову про
ратифікацію Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31
липня 1991 р. (м. Москва), і протоколу до нього, підписаного Україною в Лісабоні 23 травня 1992 р. У Постанові
висувалися конкретні застереження і вимоги парламенту стосовно наслідків відмови від ядерної зброї, без
урахування яких ратифікація не могла відбутися. У документі йдеться про те, що всі зобов'язання СРСР щодо
виконання Договору про ліміти обмежень, інспектування тощо перебрали на себе колишні радянські республіки,
тепер – незалежні держави СНД.

14 січня 1994 р. в Москві Б. Єльцин, Б. Клінтон і Л. Кравчук підписали Тристоронню заяву Президентів Росії, США і
України, якою підтвердили процес деактивації стратегічних сил на території України. Президенти визнали
важливість компенсації Україні, Казахстану і Білорусі вартості високозбагаченого урану в ядерних боезарядах,
розташованих на їхніх територіях, і домовились про надання справедливої і своєчасної компенсації цим країнам.
Б. Єльцин і Б. Клінтон інформували Л. Кравчука про те, що Росія і США готові надати Україні гарантії безпеки, як
тільки Договір СНО-1 набуде чинності і Україна стане державою-учасницею Договору про нерозповсюдження
ядерної зброї (ДНЯЗ). Президент Б. Клінтон підтвердив зобов'язання США надати технічну і фінансову допомогу
для безпекового і надійного демонтажу ядерних сил і збереження ядерних матеріалів. До кінця 1998 р. вся
ядерна зброя Казахстану, України, Білорусі вже була в Росії.
Зеленський поговорив телефоном з Шольцом на фоні заяв у Бундестазі проти передачі Україні "Таурусів"

Лідери держав обговорили подальшу політичну, економічну та оборонну співпрацю України та Німеччини

Бундестаг 14 березня знову не підтримав постачання ракет Taurus Україні. Тим не менш, цього ж дня президент
України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з федеральним канцлером Німеччини Олафом
Шольцем. Президент передав Шольцу пріоритетні потреби українських захисників у бронетехніці, артилерії та
ППО.

Про це повідомила пресслужба Зеленського. Глава держави висловив вдячність очільникові уряду та німецькому
народу за тривалу всебічну підтримку України та її фіксацію у двосторонній безпековій угоді. З Шольцем він
обговорив подальшу політичну, економічну та оборонну співпрацю.

"Привітав затвердження Європейською комісією проекту переговорних рамок. Україна завершила виконання всіх
чотирьох законодавчих кроків, визначених Європейською комісією у Пакеті розширення, що є підставою для
схвалення переговорної рамки. Тепер крок за державами-членами. Якнайшвидша реакція партнерів
продемонструє відданість курсу на вступ України до ЄС", - йдеться в повідомленні.

Також лідери країн обговорили розвиток оборонної співпраці як на рівні держав, так і на рівні представників
оборонно-промислового комплексу, та локалізацію оборонного виробництва в Україні. Президент передав
пріоритетні потреби українських захисників у бронетехніці, артилерії та ППО. Також подякував Німеччині за
приєднання до зусиль Чеської Республіки щодо закупівлі артилерійських снарядів для України.

Крім того, президент України та канцлер Німеччини обмінялися думками щодо результатів конференції з
підтримки України в Парижі 26 лютого і скоординували позиції напередодні зустрічі лідерів Веймарського
трикутника. У п'ятницю, 15 березня, в Берліні відбудеться зустріч Олафа Шольца з президентом Франції
Еммануелем Макроном і прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском.
Швеція виділить 30 млн євро на закупівлю боєприпасів для України за ініціативою Чехії

Швеція вирішила підтримати чеську ініціативу щодо постачання артилерійських снарядів в Україну й передасть 30
мільйонів євро в рамках наступного пакета допомоги

Про це шведський уряд оголосив 14 березня, пише "Європейська правда".

Уряд Швеції в четвер ухвалив рішення, що шведське Управління оборонних закупівель (FMV) може провести
переговори та укласти угоду з відповідальним органом Чехії про закупівлю боєприпасів для України на суму 30
мільйонів євро.

Фінансування відбудеться в межах 15-го пакета шведської допомоги Україні, який нині перебуває на розгляді
парламенту й потребуватиме окремого схвалення.

"Потреба України в боєприпасах є великою, особливо в артилерійських. Чехія визначила можливості для закупівлі
великої кількості боєприпасів на світовому ринку для передачі Україні, і уряд хоче підтримати Чехію в цій роботі",
– заявив міністр оборони Швеції Пол Йонсон.

Ініціатива Чехії щодо закупівлі боєприпасів для України: що відомо

17 лютого стало відомо, що Чехія знайшла за кордоном джерела постачання 800 тисяч артилерійських
боєприпасів. Йдеться про 500 тис. одиниць боєприпасів калібру 155 мм і 300 тис. одиниць калібру 122 мм.

Публічно про участь заявили Нідерланди, які передали на закупівлю боєприпасів 100 млн євро. Долучиться до
ініціативи щодо закупівлі снарядів для України за межами ЄС і Франція. Також ініціативу підтримали Німеччина і
Норвегія.

22 лютого стало відомо, що Канада готова виділити до $22 млн на снаряди для України. Також прем’єр-міністр
Бельгії Александер Де Кроо повідомив, що країна на €200 млн профінансує чеську ініціативу. Згодом прем’єр-
міністр Литви Інгріда Шимоніте заявила, що її країна сприятиме багатосторонній ініціативі Чехії щодо придбання
та передачі Україні артилерійських боєприпасів.

2 березня у Чехії заявили, що зможуть здійснити перші постачання боєприпасів до Києва за кілька тижнів.

8 березня президент Чехії Петр Павел заявив про завершення збору коштів на закупівлю боєприпасів для України.
В уряді уточнили, що йдеться лише про першу партію, обсягом 300 тис. снарядів.

12 березня у Чехії заявили про можливість закупівлі ще 200 тис. артилерійських снарядів для України додатково
до 300 тис., придбання яких профінансовано раніше.

В уряді Чехії заявили, що артилерійські снаряди, які будуть закуплені за ініціативою Праги, ймовірно, почнуть
надходити до України у червні.