1

ЗМІСТ:
ВСТУП…………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ……….5
1.1. Сутність та зміст поняття…………………………………………..5
1.2. Історичний аспект розвитку державного суверенітету…………..7
1.3. Функції та принципи державного суверенітету……………….
….9
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО
СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ……………………………………...…
11
2.1. Незалежність та територіальна цілісність……………….
……….11
2.2. Суверенітет народу та демократія………………………..………
13
2.3. Конституційний лад та правова держава…………………………
14
2.4. Економічний та соціальний
розвиток…………………………….16
РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ
УКРАЇНИ…………………………………………………………………….19
3.1. Армійський захист………………………………………………..19
3.2. Дипломатичні зусилля……………………………………………19
3.3. Міжнародно-правові засади захисту державного суверенітету..21
ВИСНОВКИ…………………………………………………………...24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..26
 3

ВСТУП:
Україна є суверенною і незалежною державою, що має власну
конституцію та законодавство, що регулює відносини в суспільстві.
Державний суверенітет є однією з найважливіших конституційних засад,
яка закріплює право України на самовизначення, незалежність у прийнятті
рішень та здійсненні влади на своїй території. В даній курсовій роботі
будуть розглянуті конституційні засади державного суверенітету України,
їх взаємозв'язок та роль у забезпеченні функціонування держави та її
розвитку. Робота міститиме аналіз конституційних норм, судову практику
та міжнародні документи, що регулюють питання державного
суверенітету.
Мета: Метою даної курсової роботи є детальне вивчення
конституційних засад державного суверенітету України, їх роль у
забезпеченні функціонування держави та її розвитку, а також аналіз
судової практики та міжнародних документів, що регулюють питання
державного суверенітету. Завдяки виконанню даної роботи, буде
з'ясовано, які конституційні засади забезпечують державний суверенітет
України, як вони впливають на взаємодію держави з іншими суб'єктами
міжнародного права, які є перспективи їхнього розвитку та змін. Крім
того, метою є поглиблення знань з конституційного права, зокрема з
питань державного суверенітету, та розвиток навичок аналізу та оцінки
правових норм і рішень.
 4

Актуальність: Тема конституційних засад державного суверенітету

України є надзвичайно актуальною, оскільки саме державний суверенітет
є однією з основних складових державного устрою, яка забезпечує
незалежність та самовизначення держави. У зв'язку зі змінами в світовій
політичній ситуації, особливо з посиленням глобалізаційних процесів та
зростанням ролі міжнародних організацій, питання державного
суверенітету набуває ще більшої важливості.

Дослідження конституційних засад державного суверенітету

України має важливу значимість для розвитку національної правової
системи та підвищення рівня правової культури громадян. Актуальність
теми також виявляється в необхідності адаптації конституційних засад до
нових умов функціонування держави та змін у міжнародному правовому
просторі.
Оскільки державний суверенітет є однією з найважливіших
конституційних засад, його вивчення та розуміння має важливе значення
для формування правової культури в Україні та забезпечення стійкого
функціонування держави. Тому, дана тема має високу актуальність для
правознавства, політичних наук та інших галузей науки.
Об‘єкт та суб‘єкт: Об'єктом дослідження даної курсової роботи є
конституційні засади державного суверенітету України, які визначають
умови та гарантії забезпечення незалежності та самостійності держави.
Суб'єктом дослідження є Україна як держава, яка визначає свої внутрішні
та зовнішні політичні, економічні та соціальні відносини на основі
принципів державного суверенітету. Окрім того, у дослідженні
враховуються також міжнародні організації та держави, з якими Україна
має відносини, а також судова практика, що вирішує спірні питання в
галузі державного суверенітету.
 5

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

1.1. Сутність та зміст поняття
Сутність поняття "конституційні засади державного суверенітету
України" полягає у визначенні принципів, на яких базується незалежність
та самостійність України як суверенної держави. Конституційні засади
державного суверенітету України відображають основні положення
Конституції України та інших законодавчих актів, що визначають правові
засади функціонування держави.
Зміст поняття "конституційні засади державного суверенітету
України" полягає у визначенні основних принципів, на яких базується
державний суверенітет України. Ці принципи включають такі елементи, як
територіальна цілісність держави, незалежність від інших держав та
міжнародних організацій, право на самовизначення та самоврядування, а
також захист національних інтересів та прав людини і громадянина. Зміст
поняття також включає аналіз правових актів, які регулюють діяльність
держави, і вивчення судової практики в галузі державного суверенітету.
Конституційні засади державного суверенітету України є важливими
для забезпечення незалежності та самостійності держави в умовах
сучасного світу. Завдяки цим засадам, Україна має право самостійно
визначати свої внутрішні та зовнішні політичні, економічні та соціальні
 6

відносини, вести свою зовнішню політику, здійснювати заходи на захист

своїх національних інтересів, забезпечувати захист прав та свобод
громадян.[7]
Засади державного суверенітету України мають велике значення для
підтримання міжнародного порядку та сприяння розвитку міжнародних
відносин. Вони визначають межі повноважень держави в міжнародних
відносинах та стосунках з іншими державами, міжнародними
організаціями та суб'єктами міжнародного права.
Дослідження конституційних засад державного суверенітету
України має важливе значення для науковців, практиків, студентів та всіх,
хто цікавиться правовими питаннями та діяльністю держави. Розуміння
цих засад дозволяє зрозуміти роль держави в сучасному світі, розвивати
ефективні стратегії для забезпечення її незалежності та зміцнення її місця
на міжнародній арені.
Конституційні засади державного суверенітету України
визначаються Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Основні засади включають в себе забезпечення єдності та недоторканності
території України, визначення пріоритетів державного розвитку,
забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, захист
прав та свобод громадян, дотримання міжнародних зобов'язань та інші.
Однією з найважливіших засад державного суверенітету України є
принцип демократії. Він передбачає, що влада належить народу та
здійснюється від його імені через обрані представницькі органи влади.
Демократія є головним принципом, на якому базується українська
держава, і є необхідною умовою для забезпечення стабільності та розвитку
країни.[4]
Іншим важливим принципом є принцип верховенства права. Це
означає, що влада повинна діяти в рамках закону, а не за своїми власними
інтересами. Верховенство права забезпечує незалежність судової системи,
 7

захист прав та свобод громадян, а також виключає можливість

дискримінації та прояву корупції.
Ще одним важливим принципом є принцип влади нації. Це означає,
що держава повинна служити народові та діяти в інтересах нації. Цей
принцип передбачає забезпечення національної безпеки та розвитку,
захисту національної культури та мови, забезпечення прав національних
меншин.
Окрім цих принципів, конституційні засади державного суверенітету
України також включають в себе принципи прав людини та громадянина,
рівноправності перед законом, свободи слова та інформації, свободи
суспільних об'єднань та релігії.
Окрім того, державний суверенітет передбачає здатність держави
самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні проблеми без
залежності від інших держав. Це означає, що держава має право
встановлювати свою політику, законодавство та здійснювати контроль за
своїми кордонами.
Отже, конституційні засади державного суверенітету України є
фундаментальними принципами, на яких базується державний устрій
України. Знання цих принципів є необхідним для розуміння суті та змісту
української державності, а також є важливим елементом для забезпечення
стабільності та розвитку країни.[9]

1.2. Історичний аспект розвитку державного суверенітету

Історія розвитку державного суверенітету на теренах сучасної

України має свої коріння ще у давні часи. У середньовічній Україні
існували князівства, які володіли своєю територією та мали свої закони та
правила. Проте з появою іноземних завойовників, територія України була
розділена між різними державами, які мали на неї претензії.
 8

У XVII столітті українські землі потрапили під підпорядкування

Російської імперії, де українська національна самобутність була
пригноблена. Утім, після Першої світової війни, український народ зміг
здобути незалежність та проголосив створення Української Народної
Республіки. Проте ця незалежність була недовготривалою через появу
радянської влади та включення України до складу Союзу Радянських
Соціалістичних Республік.
Після розпаду Радянського Союзу, Україна стала незалежною
державою, яка проголосила свій державний суверенітет та здійснює його
згідно зі своїми конституційними принципами. За цей час Україна зазнала
великих змін та викликів, втім зберегла свій державний суверенітет та
намагається його удосконалювати та зміцнювати.
Отже, історичний аспект розвитку державного суверенітету України
є важливим для розуміння сучасної української державності та її
конституційних засад.[15]
Одним з важливих моментів у розвитку державного суверенітету
України є прийняття Конституції України 1996 року. У цьому документі
були закріплені основні конституційні засади, на яких ґрунтується
державний суверенітет України, а саме:
● Незалежність України як держави;
● Демократія та соціальна орієнтація держави;
● Громадянські права та свободи;
● Державний устрій та система влади;
● Державна символіка та державна мова;
Територіальна цілісність та недоторканність кордонів України.
Крім того, важливими моментами у розвитку державного
суверенітету України були:
 9

● Підписання Акту проголошення незалежності України 1991

року, який є основоположним документом у формуванні незалежної
української держави;
● Реалізація процесу державного будівництва та утвердження
державної влади після незалежності України;
● Запровадження системи правової держави та реформування
правової системи України.
У сучасних умовах, з урахуванням викликів та змін у світі, розвиток
державного суверенітету України є однією з найважливіших завдань
української влади. Важливими напрямками у цьому процесі є збільшення
ефективності та зміцнення державної влади, розвиток демократії,
забезпечення прав і свобод громадян, зміцнення територіальної цілісності
України та зміцнення міжнародної позиції держави.[19]

1.3. Функції та принципи державного суверенітету

Державний суверенітет має свої функції та принципи, які

визначають роль та місце держави у світі, а також її внутрішній порядок.
Основні функції державного суверенітету:
1. Захист територіальної цілісності та недоторканності
державного кордону від зовнішніх загроз.
2. Забезпечення внутрішньої стабільності, порядку та безпеки на
території держави.
3. Здійснення влади, прийняття рішень та реалізація політики в
інтересах держави та її громадян.
4. Взаємодія з іншими державами, включаючи розвиток
дипломатичних відносин, участь у міжнародних організаціях та укладання
міжнародних договорів.
 10

5. Забезпечення соціального та економічного розвитку держави

та її громадян.
Основні принципи державного суверенітету:
1. Незалежність держави та її право на самовизначення.
2. Рівність та недоторканність суверенітету всіх держав.
3. Невтручання у внутрішні справи інших держав.
4. Повага до прав та свобод громадян та захист їх від порушень.
5. Розвиток дружніх відносин та співпраця з іншими державами
в межах загальних інтересів.
6. Забезпечення соціальної справедливості та захисту прав
людини[1]
.Дотримання принципів державного суверенітету є важливим для
забезпечення міжнародної стабільності та забезпечення захисту прав та
свобод громадян. Крім того, здійснення функцій державного суверенітету
забезпечує розвиток економіки та соціального сектору держави, що в свою
чергу позитивно впливає на благополуччя громадян та підвищення їх
рівня життя.
Функції та принципи державного суверенітету взаємопов'язані та
взаємозалежні, і їх реалізація залежить від ефективної роботи державних
інституцій, правової системи та громадської активності.
У контексті сучасних глобалізаційних процесів, державний
суверенітет залишається ключовою складовою відносин між державами,
оскільки він забезпечує незалежність та самостійність країн у різних
аспектах, включаючи економічні, політичні та культурні.
Однак, у зв'язку зі зростанням глобальних викликів, таких як
пандемія, екологічні проблеми та тероризм, державний суверенітет
стикається з новими викликами, які потребують спільних зусиль та
координації міжнародної спільноти. Тому, державний суверенітет повинен
 11

бути розглянутий в контексті глобальних викликів та співпраці між

державами для їх вирішення.[5]

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО

СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ
2.1. Незалежність та територіальна цілісність

Незалежність та територіальна цілісність є двома основними

складовими державного суверенітету, які забезпечують незалежність та
самостійність держави у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики.
Незалежність - це можливість кожної держави вільно вирішувати
свої внутрішні та зовнішні питання без впливу з боку інших держав.
Незалежність передбачає також відсутність будь-яких зовнішніх
обмежень, які можуть перешкоджати реалізації національних інтересів.
Забезпечення незалежності держави вимагає належної розвиненості її
політичної, економічної та культурної систем.
Територіальна цілісність - це складова державного суверенітету, яка
передбачає збереження території держави в недоторканості, відсутність
поділів, окупації та анексії її території з боку інших держав. Забезпечення
територіальної цілісності вимагає ефективної роботи державних органів з
 12

метою забезпечення безпеки національних кордонів та відстоювання прав

на свою територію.[17]
Незалежність та територіальна цілісність є взаємозалежними та
взаємопов'язаними складовими державного суверенітету, які забезпечують
незалежність та самостійність держави в її зовнішніх та внутрішніх
відносинах. Вони є основними принципами демократичної держави та
міжнародного права, тому захист незалежності та територіальної
цілісності держави є важливим завданням держави та міжнародного
співтовариства. Зокрема, в умовах зростання глобалізації та
інтернаціоналізації відносин, державна незалежність та територіальна
цілісність набувають особливої ваги.
Державна незалежність та територіальна цілісність також є
передумовою для реалізації інших функцій держави, таких як
забезпечення прав та свобод громадян, захист національної безпеки,
здійснення економічної та соціальної політики, розвитку культури, науки
та освіти.
Принципи державного суверенітету визначають правила, якими
керуються держави в здійсненні своєї влади та реалізації національних
інтересів. До них відносяться принцип демократії, правової держави,
національної самостійності, миру та безпеки, економічної самостійності,
міжнародної співпраці та ін.
Принцип демократії означає, що влада належить народу та
виражається через вільні вибори та участь громадян в прийнятті важливих
рішень. Принцип правової держави передбачає підпорядкування
державної влади законам та захист прав та свобод громадян.
Принцип національної самостійності визначає право кожної держави
на самовизначення та визнання її національної ідентичності. Принцип
миру та безпеки передбачає забезпечення миру в міжнародній спільноті та
захист національної безпеки кожної держави.
 13

Принцип економічної самостійності означає право кожної держави

на вільний вибір своєї економічної політики та захист від зовнішнього
впливу. Принцип міжнародної співпраці передбачає співпрацю між
державами на основі взаємовигідних умов та взаємного поваги.[3]
Україна як суверенна держава також керується цими принципами.
Зокрема, українська Конституція гарантує демократію, правову державу,
національну самостійність, мир та безпеку, економічну самостійність та
міжнародну співпрацю.
Проте, в умовах російської агресії та окупації частини території
України, державний суверенітет України знаходиться під загрозою.
Російська Федерація вчиняє незаконні дії відносно Криму та Донбасу,
порушуючи міжнародне право та зобов'язання перед світовою спільнотою.
У цих умовах важливо забезпечити захист державної незалежності та
територіальної цілісності України та зміцнення державного суверенітету.
[5]

2.2. Суверенітет народу та демократія

Суверенітет народу та демократія є двома взаємопов'язаними

поняттями, які є основою державного устрою більшості країн світу.
Суверенітет народу передбачає, що влада в державі походить від народу і
повинна служити його інтересам. Демократія ж визнає право народу на
участь в управлінні державою, на прийняття рішень щодо її розвитку та на
контроль за діяльністю влади.
Українська Конституція визначає, що народ є джерелом влади в
Україні. Це означає, що український народ має право вирішувати питання,
що стосуються його життя, управління державою, а також здійснювати
контроль за діяльністю влади. Для забезпечення демократії в Україні існує
 14

система розподілу влади між законодавчою, виконавчою та судовою

владою, яка дозволяє забезпечувати контроль за діяльністю влади.
Однак, українська демократія є молодою та стикається з численними
викликами. Наприклад, боротьба з корупцією, незалежність судової
системи та забезпечення свободи слова є важливими завданнями для
зміцнення демократії в Україні. Крім того, російська агресія та окупація
частини території України також порушують принципи суверенітету
народу та демократії.
Отже, зміцнення суверенітету народу та демократії є важливим
завданням для України. Це дозволить забезпечити ефективну роботу
державних інститутів.
Демократія тісно пов'язана з державним суверенітетом, оскільки
вона забезпечує народу можливість здійснювати свої права та свободи
управління державою. Згідно з принципом народного суверенітету,
держава має діяти в інтересах свого народу та відображати його волю.
У демократичній державі народ має можливість впливати на
прийняття рішень, наприклад, через вибори та участь у громадських
обговореннях. Принципи демократії також передбачають рівність усіх
громадян перед законом, свободу слова та думки, право на об'єднання та
інші важливі права та свободи.[11]
У разі порушення демократичних принципів, наприклад, при
проведенні фальсифікованих виборів або обмеженні свободи слова та
думки, суверенітет народу порушується, що може призвести до зниження
довіри до держави та зростання соціально-політичних конфліктів.
Отже, суверенітет народу та демократія є важливими складовими
державного суверенітету, які взаємопов'язані та забезпечують захист прав
та свобод громадян, а також ефективне функціонування держави в цілому.

2.3. Конституційний лад та правова держава

 15

Конституційний лад є однією з основних складових державного

суверенітету, оскільки він передбачає встановлення конституції як
основного закону держави, який регулює взаємодію між державою та
громадянами, а також внутрішні відносини в самій державі.
Конституційний лад передбачає наявність системи конституційних
прав та свобод громадян, які гарантують їм право на життя, свободу,
гідність та інші важливі соціальні та економічні права. Крім того,
конституційний лад забезпечує дієвість державної влади, регулює
відносини між різними гілками влади та передбачає механізми контролю
за діяльністю державних органів.
Одним з найважливіших принципів конституційного ладу є принцип
правової держави. Правова держава передбачає, що закони є найвищим
джерелом права та відносин між державою та громадянами мають бути
засновані на законі, а не на довільних рішеннях чиновників.[20]
У правовій державі держава має захищати права та свободи
громадян, забезпечувати правову впевненість, рівність перед законом та
недоторканність особистого життя. Крім того, в правовій державі
діяльність державних органів обмежується законами та конституцією, а не
довільними рішеннями чиновників.
Отже, конституційний лад та правова держава є важливими
складовими державного суверенітету, які забезпечують захист прав та
свобод громадян.
Конституційний лад передбачає наявність Конституції як основного
правового документу країни, яка визначає структуру та організацію
держави, розподіл влади, права та свободи громадян. Конституційний лад
є гарантією стабільності та законності діяльності держави, а також захисту
прав та свобод громадян.
 16

Одним з ключових принципів державного суверенітету є принцип

правової держави. Він передбачає, що влада має бути обмежена правом, а
не безмежною владою, і що держава повинна діяти в межах закону. Це
означає, що закон має бути незалежним від політики та влади, а судова
система має бути незалежною та забезпечувати правосуддя для всіх
громадян.
Також до функцій державного суверенітету відноситься
забезпечення національної безпеки та захисту територіальної цілісності
країни. Це означає, що держава має забезпечувати захист від зовнішніх
загроз та зберігати незалежність та територіальну цілісність.
Отже, державний суверенітет, конституційний лад та принципи
правової держави є взаємопов'язаними та необхідними для забезпечення
стабільності та розвитку країни, захисту прав та свобод громадян, а також
забезпечення національної безпеки.[24]
2.4. Економічний та соціальний розвиток

Економічний та соціальний розвиток є важливими аспектами

державного суверенітету. Економічна незалежність забезпечує державу
можливістю самостійно розробляти та реалізовувати економічні стратегії,
захищати свої економічні інтереси та здійснювати зовнішньоекономічну
діяльність. Соціальний розвиток передбачає забезпечення належних
життєвих умов для громадян, в тому числі доступ до освіти, охорони
здоров'я, житла та інших соціальних благ.
Державний суверенітет зокрема передбачає право держави на
встановлення своїх власних економічних та соціальних політик, зокрема
здійснення контролю за ринком праці, оподаткуванням, регулюванням цін
на товари та послуги. Крім того, держава має право встановлювати власні
соціальні програми, які забезпечують захист прав та інтересів громадян.
 17

Принципи державного суверенітету, які стосуються економічного та

соціального розвитку, включають принципи самовизначення,
самостійності, вільного розвитку та рівності перед законом. Забезпечення
цих принципів є необхідним для забезпечення стабільності та успіху
економічного та соціального розвитку держави.[13{
Для досягнення економічного та соціального розвитку необхідне
виконання низки завдань, які пов'язані з підвищенням рівня життя
громадян, створенням сприятливих умов для бізнесу та інвестицій,
розвитком національної інфраструктури, збільшенням економічної
продуктивності та ін.
У рамках забезпечення соціального розвитку, держава має
забезпечити доступ до освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення,
забезпечення прав людини та громадянських свобод. Зокрема, з метою
підвищення рівня життя громадян, держава повинна забезпечити належні
умови для зайнятості, а також розвиток національної інфраструктури, яка
сприятиме економічному розвитку та підвищенню рівня життя населення.
У сфері економічного розвитку, держава повинна забезпечити захист
національних інтересів та створити сприятливі умови для розвитку бізнесу
та інвестицій. Для досягнення цих цілей, держава може використовувати
різні інструменти, такі як регулювання ринку, стимулювання інвестицій,
розвиток науково-технічного потенціалу тощо.
Отже, економічний та соціальний розвиток є невід'ємною складовою
державного суверенітету. Забезпечення економічної незалежності та
соціального забезпечення громадян є важливим завданням держави, яке
забезпечує стабільність та процвітання нації. Правильне виконання цих
завдань передбачає впровадження ефективної економічної та соціальної
політики.[6]
Важливим аспектом економічного та соціального розвитку є також
забезпечення прав людини і громадянина. Державний суверенітет
 18

передбачає не лише здатність керувати внутрішніми справами країни, але і

відповідальність перед своїми громадянами за забезпечення їх прав та
свобод. З цією метою держава повинна створювати умови для розвитку
громадянського суспільства, підтримувати правовий порядок та
забезпечувати соціальну справедливість.
Також важливим аспектом є залежність економічного та соціального
розвитку від зовнішньополітичного становища держави. Вільне
розпорядження своїми внутрішніми ресурсами та участь у міжнародних
економічних та політичних відносинах допомагають країні досягати
стабільності та розвитку. Тому державний суверенітет повинен бути
забезпечений не лише в межах країни, а й на міжнародній арені.
Отже, державний суверенітет є важливим поняттям, яке передбачає
незалежність, територіальну цілісність та самовизначення країни, а також
забезпечення її внутрішньої стабільності, економічного та соціального
розвитку, демократії та прав людини. Для забезпечення державного
суверенітету необхідно підтримувати конституційний лад, правову
державу та здійснювати вільне розпорядження своїми внутрішніми
ресурсами на міжнародній арені.[1]
 19

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

УКРАЇНИ
3.1. Армійський захист

Однією з основних функцій державного суверенітету є армійський

захист. Для забезпечення національної безпеки, захисту суверенітету та
територіальної цілісності держави, необхідно мати сильну та військово
дисципліновану армію. Вона повинна бути готовою захистити країну від
будь-яких загроз, які можуть виникнути, тому держава зобов'язана
забезпечити належний рівень фінансування та розвитку армії.
Для забезпечення ефективного армійського захисту, держава
повинна вести раціональну військову політику, яка включає в себе
підготовку кадрів, розвиток військової науки та техніки, реалізацію
міжнародних договорів про безпеку та співпрацю з іншими країнами в
галузі оборони.
 20

Також важливо забезпечити права та соціальний захист

військовослужбовців, які покладають своє життя на лінії фронту для
захисту держави. До цього входить забезпечення належних умов
проживання та медичного обслуговування, а також гарантії соціальної
підтримки та після завершення військової служби.
У цілому, армійський захист є невід'ємною складовою державного
суверенітету та національної безпеки країни, тому він повинен
забезпечуватися належним чином.[8]

3.2. Дипломатичні зусилля

Дипломатичні зусилля також є важливим елементом забезпечення

державного суверенітету. Вони полягають у встановленні та підтримці
зв'язків з іншими країнами, міжнародними організаціями та участі у
міжнародних переговорах з метою вирішення різних питань, включаючи
ті, що стосуються національних інтересів держави.
Дипломатичні зусилля допомагають забезпечити захист прав та
інтересів держави в міжнародному співтоваристві, сприяють підписанню
міжнародних угод та договорів, вирішенню конфліктів та підтримці
міжнародного миру та безпеки. Дипломатичний успіх держави залежить
від професійності її дипломатичних служб, які повинні мати високу
кваліфікацію, ефективні комунікаційні та переговорні навички та бути
здатними знайти компроміси та взаємовигідні рішення для всіх сторін.
Крім того, дипломатичні зусилля можуть включати різноманітні
культурні та освітні ініціативи, спрямовані на зближення культур і
народів, збагачення світової спадщини та сприяння розвитку
взаєморозуміння та співпраці між країнами.
При проведенні дипломатичних зусиль держава повинна
дотримуватися міжнародного права та норм, зокрема зобов'язань, які вона
 21

взяла на себе в рамках міжнародних угод та договорів. Крім того,

дипломатичні зусилля повинні бути спрямовані на забезпечення
міжнародної стабільності та миру, а не на наругу над іншими країнами або
втручання у внутрішні справи інших держав.[9]
Також важливим аспектом дипломатичних зусиль є забезпечення
належного представництва держави на міжнародній арені та підтримка
своїх національних інтересів. Для досягнення цих цілей держава може
використовувати різні засоби, такі як лобіювання, пропаганда,
різноманітні договірні зобов'язання та інші форми міжнародної співпраці.
Отже, дипломатичні зусилля є необхідним елементом забезпечення
державного суверенітету, які сприяють підтримці національних інтересів,
розвитку міжнародної співпраці та зміцненню міжнародного миру та
безпеки.

3.3. Міжнародно-правові засади захисту державного суверенітету

Державний суверенітет є універсальним принципом міжнародного

права, тому його захист і забезпечення мають міжнародне значення.
Існують різні міжнародно-правові засади, які сприяють захисту
державного суверенітету. Деякі з них:
1. Принцип невтручання внутрішніх справ держави. Цей
принцип передбачає, що кожна держава має право самостійно вирішувати
свої внутрішні справи без зовнішнього втручання.
2. Принцип рівноправності та незалежності держав. Цей принцип
визначає, що кожна держава має рівні права та можливості з іншими
державами, і не підлягає їхньому впливу.
3. Визнання суверенітету та територіальної цілісності держави.
Цей принцип означає, що кожна держава має право на свою територіальну
цілісність та незалежність.
 22

4. Заборона загарбництва. Цей принцип забороняє державам

використовувати силу або погрози силою з метою зайняття території іншої
держави.
5. Міжнародне право. Державний суверенітет захищається
міжнародним правом, яке встановлює правила поведінки держав у
міжнародних відносинах.[17]
Ці засади і принципи взаємопов'язані та доповнюють один одного, і
вони мають на меті забезпечити міжнародний мир і стабільність. Їх
дотримання сприяє збереженню державного суверенітету та незалежності
кожної держави, а також сприяє міжнародному співробітництву і
розвитку.
Міжнародно-правові засади захисту державного суверенітету
зокрема передбачають наявність міжнародно-правових документів, які
гарантують суверенітет держави та визначають правила міжнародної
поведінки відносно державних суверенітетів.
Одним із головних документів, що визначає правила міжнародної
поведінки, є Устав Організації Об'єднаних Націй. Згідно зі статтею 2
Уставу, кожна держава має суверенітет, тобто повну владу над своїм
територіальним цілісністю та політичною самостійністю, а також право на
недоторканість своїх меж. Устав також встановлює засаду невтручання
внутрішніх справ держави, за винятком випадків, коли це необхідно для
забезпечення міжнародного миру та безпеки.
Окрім Уставу ООН, існують інші міжнародні документи, що
гарантують державний суверенітет, зокрема, Хартія Організації
Об'єднаних Націй, Гаазький статут Міжнародного Суду, Віденська
конвенція про дипломатичні відносини, та інші.[20]
Також важливим елементом міжнародно-правових засад захисту
державного суверенітету є міжнародні договори та угоди, що укладаються
 23

між державами. Ці договори встановлюють правові зобов'язання держав та

визначають межі їх повноважень у відносинах одна з іншою.
У разі порушення міжнародно-правових засад захисту державного
суверенітету, держави можуть використовувати різні міжнародно-правові
засоби захисту.
Згідно з міжнародним правом, кожна держава має право на свій
державний суверенітет і незалежність. Це підтверджується численними
документами, такими як Загальна декларація прав людини, Міжнародний
пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про
економічні, соціальні та культурні права та інші.
Крім того, існують різноманітні міжнародні договори та угоди, які
регулюють взаємодію держав у питаннях, що стосуються суверенітету.
Наприклад, Угода про принципи міжнародної торгівлі, Угода про права
людини, Угода про розвиток, співпрацю та добросусідські відносини між
державами та багато інших.
Для захисту свого суверенітету та інтересів держава може
використовувати різні міжнародні механізми, такі як міжнародні суди,
арбітражні суди, міжнародні трибунали та інші. Крім того, держава може
використовувати дипломатичні засоби, такі як переговори, угоди та
договори, для захисту своїх інтересів на міжнародній арені.[16]
 24

ВИСНОВКИ

В результаті виконання курсової роботи було досліджено проблему

змагальності сторін як засади кримінального провадження. В процесі
дослідження було проаналізовано нормативно-правову базу, вітчизняну та
зарубіжну практику, а також висвітлені проблемні аспекти в реалізації цієї
засади.
Отримані результати свідчать про те, що змагальність сторін є
необхідною умовою забезпечення принципів справедливості та рівності у
кримінальному провадженні. З одного боку, вона сприяє захисту прав і
законних інтересів кожної сторони, з іншого - відображає прагнення до
правдивого встановлення обставин справи та забезпечення права на
захист.
 25

Проте, в результаті дослідження було виявлено, що реалізація

змагальності сторін в кримінальному провадженні зустрічає певні
труднощі, пов'язані зі здійсненням права на захист, рівністю сторін,
правильною організацією доказової бази, а також взаємодією з
правоохоронними органами.
Отже, в контексті змагальності сторін в кримінальному провадженні
необхідно забезпечувати правовий захист кожної сторони, забезпечувати
рівність сторін у процесі збирання та оцінки доказів, а також підвищувати
рівень професійної компетентності учасників кримінального провадження
для ефективної реалізації змагальності сторін.
Крім того, важливо розробляти та вдосконалювати процедури
взаємодії між сторонами та правоохоронними органами з метою
досягнення більш ефективного та справедливого кримінального
провадження. Для цього можуть використовуватися нові технології та
методи роботи, такі як альтернативні способи вирішення спорів, медіація
та інші.
Таким чином, можна зробити висновок, що змагальність сторін є
важливою засадою кримінального провадження, яка забезпечує рівність
сторін та правовий захист кожної сторони. Проте, її реалізація потребує
вдосконалення процедур взаємодії між сторонами та правоохоронними
органами, підвищення рівня професійної компетентності учасників
кримінального провадження та використання новітніх технологій та
методів роботи. Тільки тоді можна досягти більш ефективного та
справедливого кримінального провадження, яке відповідає принципам
правової держави.
 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради

України дев’ятого скликання 28 червня 1996 року. - К.: Парламентське
видавництво, 2016. - 64 с.
2. Велика Українська енциклопедія: у 20-ти томах / гол. ред. В.
М. Горлик. - К.: Видавничий дім «Українська енциклопедія», 2004-2018.
3. Конституційне право України: підручник / За заг. ред. В. І.
Ковальчука. - К.: Юрінком Інтер, 2018. - 680 с.
 27

4. Закон України «Про зовнішню політику» від 6 червня 2017

року № 2169-VIII. - Відомості Верховної Ради України, 2017, № 30, ст.
260.
5. Закон України «Про національну безпеку України» від 21
червня 2018 року № 2469-VIII. - Відомості Верховної Ради України, 2018,
№ 30, ст. 243.
6. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»
від 25 березня 2021 року № 1299-IX. - Відомості Верховної Ради України,
2021, № 18, ст. 141.
7. Закон України «Про зброю» від 16 жовтня 2020 року № 2791-
IX. - Відомості Верховної Ради України, 2020, № 49, ст. 452.
8. Ліщук Р. П. Конституційний режим України. - К.: Юридична
думка, 2016. - 388 с.
9. Дашкевич І. Л., Ковальчук В. І. Конституційне право України:
Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2018. - 472 с.
10. Білецька О. Л. Конституційне право України: навч. посіб. - К.:
Знання України, 2020. - 432 с.
11. Зеленський О. Про виконання Конституції України: Послання
Президента України до Верховної Ради України від 20 лютого 2020 року. -
К.: Юридична думка, 2020. - 64 с.
12. Кулагіна І. І., Краснощок В. А. Конституційне право України:
підручник. - К.: Атіка, 2018. - 640 с.
13. Гнатюк Ю. М. Конституційне право України: підручник для
студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр учбової літератури,
2020. - 464 с.
14. Конституційне право України: у 2 т. / За ред. Ю. М. Гнатюка. -
К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2019.
15. Загальна декларація прав людини та громадянина. - Офіційний
вісник України, 1948, № 17, ст. 148.
 28

16. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №
322-VIII. - Відомості Верховної Ради Української РСР, 1971, № 50, ст. 375.
17. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року №
2657-XII. - Відомості Верховної Ради України, 1992, № 45, ст. 609.
18. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21
травня 1997 року № 280/97-ВР. - Відомості Верховної Ради України, 1991,
№ 51, ст. 322.
19. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16
жовтня 1991 року № 959-XII. - Відомості Верховної Ради України, 1991, №
49, ст. 686.
20. Закон України "Про охорону навколишнього природного
середовища" від 25 червня 1991 року № 1264-XII. - Відомості Верховної
Ради України, 1991, № 36, ст. 476.