МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Факультет прокуратури та слідства (кримінальна юстиція)
Кафедра загальнотеоретичної юриспруденції

КУРСОВА РОБОТА
з загальнотеоретичної юриспруденції
на тему: «Форма правління: поняття та види»
Студентки I курсу ІI потоку II групи
напряму підготовки бакалавра
спеціальності правознавство
Федоренко Д. С.
Керівник Король К. М.
Кількість балів:__________
Члени комісії___________________________________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
(підпис) (прізвище та ініціали)
(підпис) (прізвище та ініціали)

Одеса, 2024
 2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Поняття форми держави та її структурні частини………………..….5
1.1 Поняття форми держави та її елементи………..…………………………….5
1.2 Форма правління: поняття та різновиди……...…………………………….10
Розділ 2. Монархія, як основна форма державного правління………….……12
2.1 Обмежена монархія…….……………………………………………………12
2.2 Необмежена монархія та її характеристики………….…………………….14
Розділ 3. Республіканська форма правління та її різновиди………….………18
3.1 Парламентська республіка та її ознаки…………………………….………18
3.2 Президентська республіка та її характеристика……...……………………20
3.3 Змішана республіка та її різновиди…………………..…………………….22
ВИСНОВКИ…………………………………………….………………………..25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...………..27
 3

ВСТУП

Актуальність теми. Безумовно, форма правління є завжди

актуальною темою в політичних дискусіях і суспільному житті, оскільки вона
визначає спосіб, яким країна керується, і впливає на життя її громадян.
Особливо актуальною постала тематика після повномасштабного російського
вторгнення.
Світові тенденції у політичних процесах, такі як зростання популізму,
поширення інформаційних технологій та міжнародні впливи, впливають на
форми правління у багатьох країнах. Форми правління постійно
еволюціонують, враховуючи зміни в суспільних, економічних та
технологічних умовах. Наприклад, зростання інтересу до екологічних
проблем може вплинути на політичні процеси та форму правління.
Однак, при цьому, нестабільність у формі правління може призводити
до політичних конфліктів та криз, що вимагають уваги як національних, так і
міжнародних акторів.
В Україні форма державного правління за останні двадцять років
змінювалась кілька разів, еволюціонуючи від президентсько-парламентської
до парламентсько-президентської республіки. В зв’язку з цим аналіз форми
державного правління є важливим з практичної точки зору.
Отже, форма правління залишається актуальною темою для
дослідження, обговорення та впровадження змін з метою покращення
політичної системи та якості життя громадян. Всі вищезазначені обставини
актуалізують тему дослідження.
Стан наукової розробки теми. Проблеми форми держави
висвітлювались у науковій літературі такими вітчизняними та зарубіжними
науковцями як Петришин О.В., Процюк І.В., Серьогіна С.Г., Цвік М.В. та
інші дослідники.
Однак, не применшуючи ролі та значення наукових здобутків учених,
слід відзначити, що проблемні питання форми держави з огляду на їх
 4

значущість ще не достатньо досліджені в науці. Той факт, що наукових

праць, присвячених окремим проблемам питання форми держави не значна
кількість, підтверджує необхідність наукової розробки вищезазначеного
питання.
Мета і завдання курсової роботи. Мета курсової роботи полягає в
дослідження форми державного правління.
Для виконання поставленої мети курсової роботи необхідно виконати
такі завдання:
- визначити поняття форми держави та її елементи;
- визначити поняття і різновиди форма правління;
- охарактеризувати обмежену монархію;
- дослідити необмежену монархію;
- визначити особливості парламентської республіки;
- охарактеризувати президентську республіку;
- дослідити різновиди змішаної республіки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в
державі під час організації влади.
Предметом дослідження є форма державного правління.
Методи дослідження. При написанні курсової роботи були
застосовані такі методи дослідження як діалектичний, формально-
юридичний, історико-правовий, логічний метод.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу,
трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг
курсової роботи становить 29 сторінок.
 5

Розділ 1. Поняття форми держави та її структурні частини.

1.1 Поняття форми держави та її елементи

Поняття «форма держави» було і наразі залишається одним з

найважливіших питань державознавства, оскільки саме форма держави
найбільш повно характеризує державу як таку, надає буття її змісту і
сутності. Держава довгий час є предметом дослідження багатьох науковців,
відповідно і дослідження форми держави має свою давню історію. Саме тому
і пропонуємо зупинитися на розвитку правової думки щодо питання форми
держави.
Як звертається увага в науці, зразки комплексного аналізу проблеми
форми держави в найдавніші часи надає нам спадщина філософів і
мислителів різних історичних епох. «Науковими дослідженнями у сфері
гносеологічних витоків форми державного правління, її еволюції здавна
займалися багато філософів і правознавців. Зокрема, Геракліт, Піфагор,
Платон, Арістотель, Полібій, Цицерон, Гоббс, Локк, Монтеск’є, Макіавеллі,
Руссо, Кант, Гегель та інші. Коло їх державно-правових інтересів було
надзвичайно широким. Особливо цінними були їх спроби визначити поняття
держави, пізнати її сутність, знайти модель ідеальної держави» [1, c. 71].
Думки щодо розуміння форми держави висловлювали філософи та
юристи ще у давніх Греції і Римі. Так, «Платон поділяв держави за формою,
виходячи з того, хто здійснює управління державою. Він виділяв п’ять форм
держави: аристократія – справедливе правління найкращих, тимократія –
правління найбільш сильних воїнів, олігархія – правління невеликою
кількістю найбагатших членів суспільства, демократія – влада народу,
тиранія – влада однієї особи. Він вказував на можливість поступового
переростання однієї форми в іншу. Арістотель поділяв форми держави за
двома ознаками: кількістю тих, хто править (один, декілька, багато); у чиїх
інтересах здійснюється правління. Остання ознака була критерієм поділу
 6

держав на правильні – монархія, аристократія і політія, де правління

здійснюється в інтересах усіх членів суспільства, та неправильні – тиранія,
олігархія і демократія, де правління здійснюється в інтересах тих, що
правлять. В серії книг «Політія» під керівництвом Арістотеля було описано
159 грецьких і варварських держав. Ціцерон критерій розмежування форм
держави вбачав у характері і волі тих, хто править у державі. За цим
критерієм він розділяв три прості форми держави: царську владу – монархію,
владу оптиматів – аристократію та народну владу – демократію. Проте ці
форми, за Ціцероном, не є найкращими. Ідеальною формою держави він
вважав змішану форму, де поєднані позитивні риси усіх простих форм
держави» [2, c. 104-105].
У XVIII ст. при аналізі форм держави Ш.-Л. Монтеск’є «звертав увагу
на різницю методів здійснення державної влади в умовах різних її форм. На
цій основі він визначав такі форми держави: республіку, в якій організацію і
здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і
рівність, монархію, де основою влади є гідність, та деспотію, де основою
влади виступає страх. Таким чином, Монтеск’є під формою держави розумів
лише те, що сучасна наука визначає як державний (політичний) режим, а
саме – методи здійснення державної влади. Ж.-Ж. Руссо розглядав форму
держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв
такі форми держави: монархію - влада здійснюється однією особою,
аристократію – влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб,
демократію – влада здійснюється усіма членами суспільства. Як бачимо,
Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному правознавстві
називається формою правління. У подальшому наука виходила з того, що
форма є способом існування держави як такої, відображенням змісту її
діяльності, що сама по собі форма є змістовною. Було зроблено висновок
щодо як теоретичного, так і практичного значення проблеми форми держави,
бо від організації і реалізації державної влади, взаємодії між її суб’єктами
залежать ефективність державного управління, стабільність у державі, стан
 7

законності і правопорядку. Форма держави має дуже істотне значення в

політичному, економічному, соціальному та ідеологічному аспектах» [2, c.
105].
Таким чином, починаючи з давніх часів дослідники державно-правових
явищ, відчували потребу у визначенні поняття, яке було б достатньо містким
і давало б загальне уявлення про основні характеристики тієї або іншої
держави, про шляхи і особливості здійснення у ній державної влади.
Аналізуючи форми держави, в різні часи різні дослідники вкладали у неї
неоднаковий зміст. Так, для прикладу Монтеск’є під формою держави
розумів лише те, що сучасна юридична наука визначає як державний
(політичний) режим, а саме, на його погляд, форма держава відповідала на
питання, якими ж методами здійснюється державна влада; Руссо в поняття
«форма держави» вкладав ту категорію, яка в сучасному правознавстві
називається формою правління. Про сучасне розуміння поняття форми
держави йтиме мова у наступному підрозділі курсового дослідження.
Сучасна юридична наука виробила універсальну конструкцію, втілену
в такому складному понятті, як форма держави. «Вона включає три головні
аспекти: по-перше, порядок створення вищих органів держави, відносини
між ними та населенням країни (форма правління); по-друге, спосіб
територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між
центральними, регіональними та місцевими органами влади (державний
устрій); по-третє, прийоми та методи здійснення політичної державної влади
(політичний режим). Відповідно форма держави складається з трьох
головних елементів: форми правління, форми державного устрою та форми
політичного режиму, що характеризують систему взятих в єдності способів
організації державної влади, територіального устрою і методів та способів
здійснення влади» [2, с. 105].
Структура форми держави – стійка єдність елементів, їх зв’язків,
цілісності, зв’язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних
 8

елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму

політичного (державного) режиму [3, с. 85].
Проте, «таке розуміння форми держави склалося не одразу. Тривалий
час вважали, що вона складається з форми правління та форми державного
устрою, до яких у подальшому додали політичний режим. У науковій
літературі висловлювались різні думки щодо тих чи інших аспектів
синтетичного поняття «форма держави». Так чи інакше, на сьогодні
найбільш поширеною є концепція організації державної влади, що полягає в
єдності трьох елементів – правління, державного та політичного режимів» [4,
с. 54].
З запропонованого визначення випливають ознаки, притаманні даному
поняттю. Серед них можна виділити наступні:
- знання про форму держави розкриває зовнішні істотні особливості
будь-якої держави, що відрізняють її від інших держав;
- елементи форми держави органічно взаємопов’язані і характеризують
з різних боків єдине явище, в рамках якого справляють взаємний вплив один
на одного;
- форма держави через характеристику власних елементів (форми
правління, державного устрою і державно-правового режиму) відображає
істотні ознаки держави як організації конкретного суспільства на певному
історичному етапі його розвитку;
- форма держави пов’язана з її сутністю і призначенням. Існує
опосередкований вплив форми держави на розвиток демократичних засад,
громадянського суспільства, правової соціальної державності тощо;
- форма держави багато в чому визначає сутність і призначення
держави. Хоча в цьому сенсі немає прямого зв’язку між формою і сутністю
держави, проте існує опосередкований вплив форми держави на розвиток
демократичних засад, громадянського суспільства, правової соціальної
державності та ін.
 9

Поступово, в останню четверть минулого століття у теорії держави і

права набув поширення погляд на форму держави як певну системну
цілісність елементів, серед яких не можна виділити певний «домінуючий»
елемент з огляду на те, що кожен з них відображає окремий аспект існування
держави [5, с. 27].
Як влучно зауважила С. Серьогіна, «форма держави є поняттям, яке
розкриває організацію державної влади з різних сторін. Насамперед вона
вказує на суб’єкт влади, тобто на носія цієї влади. Поряд із цим поняття
«форма держави» визначає те, як і між ким влада розподілена на території
держави. Нарешті, форма держави вказує на методи реалізації влади» [6, с.
21].
Отже, форма держави – «це безпосередній виразник і носій її сутності
та змісту. Яка суть та зміст (функції) держави, такою, в кінцевому результаті,
буде і її форма. Сутність держави виражається в тому, волю та інтереси яких
верств, груп, класів вона захищає. Вивчити державу з точки зору форми – це,
в першу чергу, вивчити її будову, її основні складові частини, внутрішню
структуру, основні методи встановлення та здійснення державної влади» [7,
c. 424].
Таким чином, можемо зробити висновок, що саме єдність трьох
елементів – форми правління, форми державного устрою та форми
політичного (державного) режиму утворює таке поняття як «форма
держави». Саме такий погляд є найбільш поширеним в сучасній науковій
літературі. Але форма держави – це не механічна сукупність елементів,
оскільки форма держави по суті відображає єдність і взаємообумовленість
об’єднаних в ній елементів. У результаті єдності трьох складових елементів –
форми правління, форми державного устрою та форми політичного
(державного) режиму утворюється нова якість, яка не властива жодному з
узятих по одинці елементів.
 10

1.2 Форма правління: поняття та різновиди

Одним із елементів форми держави є форма державного правління.

Тому, необхідно визначити її поняття та різновиди.
Форма правління – «це елемент форми держави, який характеризує
способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію,
структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх
формуванні. Іншими словами, форма державного правління – це певний
спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується
структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної
влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі
населення в їх формуванні» [8, c. 82].
У великому енциклопедичному юридичному словнику надане таке
визначення форми державного правління – елемент форми держави, що
характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування
вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними [9, c.
947]. З цього випливає, що форма державного правління полягає
безпосередньо в організації верховної державної влади, яка передбачає
порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а
також взаємовідносини з населенням країни.
Що стосується різновидів форми державного правління, то традиційно
в юридичній науці розрізняють дві форми правління – монархію і республіку,
які в свою чергу поділяються на окремі види (монархія на обмежену
(конституційну) та необмежену (абсолютну); республіка на президентську,
парламентську та змішану (парламентсько-президентська та президентсько-
парламентська)). Про них буде йти мова у наступних розділах курсового
дослідження.

, « , , , » [10, . 340].
 11

Форма державного правління мас такі ознаки:

«- характеризує порядок формування вищих органів державної влади,
їх структуру і термін повноважень;
- визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами
держави;
- характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі
здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з
іншими центральними та місцевими органами влади, органами місцевого
самоврядування, іншими громадськими організаціями» [11, с. 89].
У сучасній науковій літературі існує значна кількість критеріїв для
класифікації держав залежно від форми правління. Серед них найбільш
розповсюдженими є наступні:
«- кількість осіб, що здійснює державну владу (так званий кількісний
критерій);
- юридичний статус вищих державних органів (юридичний критерій);
- виборність чи наслідуваність вищих держаних органів. Враховуючи
вищезгадані критерії, форми правління держав поділяються на дві великі
групи: монархії та республіки» [11, с. 890].
Таким чином, форма державного правління – це спосіб організації
державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів,
компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з
населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).
Різновидами форми державного правління є монархія і республіка, які в свою
чергу поділяються на окремі види.
 12

Розділ 2. Монархія, як основна форма державного правління

2.1 Обмежена монархія

Першою серед форм державного правління виділяється монархія. Так,

історичний розвиток суспільства показує, що монархія як форма державного
правління є однією із найдавніших, оскільки вона склалася ще на зорі появи
держави в суспільствах ранніх землеробських культур, а в ті часи про
республіку не було й мови.
Так, монархія – «це форма державного правління, при якій вища
державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і,
як правило, передається у спадок представникам правлячої династії [2, c.
106]. Як справедливо відмічається в літературі, в самому терміні монархія
безпосередньо відображений її зміст (лат. monarchia – «єдиновладдя»), тобто
моноправління, і характеризувався стійкістю, стабільністю, довготривалістю,
оскільки зумовлювався сутністю держави станово-кастового суспільства,
його монократичною формою» [12, c. 106].
Варто відмітити, що існує велика кількість різновидів монархій. Але
умовно всі їх можна поділити на два види – обмежені (або конституційні) та
абсолютні.
В обмежених монархіях влада монарха обмежена повноваженнями
інших державних органів, коли в державі відсутня писана конституція як
окремий акт (Велика Британія) або конституцією за наявності писаної
конституції (Іспанія). Серед обмежених монархій виділяють багато
різновидів, однак більшість науковців виділяють дуалістичні
(представницькі) та парламентарні монархії.

(. dualis «») « , . «», () . «», , » [13, c. 285].

 13

В дуалістичних монархіях, монарх формує склад уряду без участі в

цьому процесі парламенту. «Уряд, сформований монархом підзвітний лише
йому. Монарх керує урядом особисто або через призначеного ним прем'єра.
Більшість дуалістичних монархій існували в Західній Європі в перехідний
період від феодалізму до капіталізму. Вони стали немов би компромісом між
абсолютною монархією та республіканською формою правління. В
сучасному світі існує лише декілька дуалістичних монархій (Йорданія,
Марокко, Непал). Незначна кількість дуалістичних монархій в теперішній час
пояснюється тим, що практика їх функціонування показала їх
недосконалість, тому більшість обмежених монархій в сучасній Західній
Європі є парламентськими монархіями» [14, с. 167].
Що стосується парламентських монархій, «то в таких державна влада
монарха обмежена повноваженнями парламенту (наприклад, Велика
Британія). В таких державах монарх є главою держави і здійснює виключно
представницькі функції. Щодо нього діє формула «монарх царствує, але не
править». Усі акти, що видаються від імені монарха, створюються
виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною
політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який
обирається парламентом і формально затверджується монархом. Так, у
Великій Британії монарх своїм указом призначає того прем’єр-міністра,
якого обере парламент. Такі монархії в сучасних умовах є демократичними
державами, в яких реалізовані на практиці такі демократичні принципи, як
виборність, поділ влади, підконтрольність і підзвітність влади народу тощо.
 14

Монарх виступає своєрідним історичним атрибутом цих суспільств,

«батьком нації», сприяє повазі до історичного минулого і власної
державності» [2, c. 108].
Ознаками парламентської монархії є:
«1) здійснення повноважень глави держави (монарха) і глави уряду
різними особами;
2) обмеженість владних повноважень глави держави і водночас
віднесеність реальної компетенції у сфери виконавчої влади до уряду та його
глави;
3) формування уряду парламентом за участю глави держави, яка в
багатьох випадках є майже номінальною;
4) формальна політична відповідальність уряду (колективна та
індивідуальна) перед парламентом;
5) право глави держави розпускати парламент, здійснення якого, як
правило, ефективно контролює уряд;
6) контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або)
відповідним міністром» [15, с. 286].
Отже, обмежена монархія – це форма правління, за якої в державі,
поряд з існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні
повноваження представницького органу.

2.2 Необмежена монархія та її характеристики

В сучасних умовах, без сумніву, більш поширеними є обмежені

монархії, проте також існують і обмежені монархії, які поділяються на
деспотичні, абсолютні та теократичні. Тому, дослідимо їх особливості
детальніше.
Історично першим різновидом необмеженої монархії була деспотична
монархія. «Деспотична монархія (грецьке despotia - необмежена влада)
характеризується тим, що влада монарха обожнюється а сам він офіційно
 15

визнається божеством. За деспотичної монархії вся влада зосереджується в

руках однієї людини - деспота, який здійснює необмежене володарювання,
що ґрунтується не на законах, а на сваволі. Монарх має необмежену,
свавільну і жорстоку владу над своїми підданими. Для деспотичної монархії
характерним є історичний терор проти населення, який забезпечується силою
і чисельністю каральних, репресивних органів. Деспотичні монархії були
поширені в державних рабовласницького типу, насамперед на Давньому
сході – у Стародавньому Єгипті, Вавілоні, Асірії, Китаї, які в силу цього
отримали назву східних деспотій» [16, с. 99]. Сьогодні деспотичні монархії
не існують.

. , (), (, , ) [17].

Ознаками абсолютної монархії є:

«- влада глави держави - монарха не визначається й не обмежується
законом, передусім конституцією. Це ключова юридична ознака абсолютної
монархії.
- єдиним законотворчим центром є глава держави-монарх. Парламент в
єропейському розумінні як представницький орган, що вільно обирається і
акти якого мають вищу юридичну силу, - відсутній;
- відсутня конституція як основний закон, котрий би визначав (і
обмежував) повноваження вищих органів державної влади, поділяв
функціонально їх юрисдикцію та закріплював недоторканість прав людини;
- монарх є також главою виконавчої і судової влад, має установчу
владу, тобто право зміни державного ладу;
 16

- органи державної влади складають централізовану ієрархічну

систему;
- абсолютна монархія опирається на недемократичний політичний
режим» [18, с. 133].
На сьогодні, єдиною в світі абсолютною монархією в чистому вигляді є
Оман. При цьому, «необхідно в контексті вищезазначеного зробити певні
застереження, оскільки нинішній султан Кабус бен Саїд здійснив грандіозні
перетворення на шляху від феодального середньовічного правління до
сучасної держави. У 1996 р. був прийнятий Основний Закон. Слід зауважити,
що прийняття Основного Закону було воістину революційним кроком для
Оману, оскільки вперше в його історії Закон, що містив сім розділів і 81
статтю, затверджував такі фундаментальні принципи, як рівність всіх
оманців перед законом, свободу слова, віросповідання, свободу преси,
гарантував право створення національних асоціацій та ін.. З 2012 р. монарх
делегував більшу частину повноважень Ради Шури місцевим муніципальним
органам, а саме питання охорони здоров’я, сфери послуг, освіти, охорони
навколишнього середовища, дорожнього розвитку та інше, які спрямовані на
децентралізацію влади в питаннях, що торкаються благоустрою та
нормального функціонування всіх провінцій Султанату Оману. Як бачимо,
країна рухається на шляху модернізації та оновлення форми правління» [19].
Щоправда, відмічаємо, що «зберегли основні риси абсолютної монархії
такі країни, як Бахрейн, Бруней, Катар, ОАЄ. Різновидом абсолютної
монархії є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній
ієрархії. Державою з такою формою правління є Ватикан, де законодавча,
виконавча і судова влада належить Папі, який водночас є главою католицької
церкви» [20, с. 25].
Останнім специфічним видом необмеженої монархії є теократична
монархія. Теократична монархія – це форма державного правління, при якій
політика держави регулюється божественним промислом, а точніше
тлумаченням волі Бога згідно зі змістом Писання тієї чи іншої релігії.
 17

Сьогодні абсолютна теократична монархія виборного типу – форма

правління в Ватикані. «На чолі держави знаходиться Святий Престол (папа
римський і адміністративна рада – Римська курія). Папа римський, який є
сувереном Святого Престолу, у відповідності зі своєю посадою здійснює
законодавчу, виконавчу, судову владу в державі Ватикан і в універсальній
Римсько-католицької церкви. Враховуючи багатоаспектність влади
римського папи, для управління в межах ретельно розроблених категорій
влади була створена адміністративна структура, відома як Римська курія,
члени якої призначаються владою папи. Новий папа римський, після смерті
попереднього, обирається конклавом, що складається тільки з кардиналів.
Отже, Глава держави в Ватикані – Папа Римський. Всі жителі Ватикану після
виповнення восьми років приносять присягу папі. Папі належить верховна
законодавча, виконавча і судова влада» [21, с. 27-28].
У державах, де державною релігією є іслам, зокрема шаріат,
теократична монархія була єдиною формою правління протягом багатьох
століть. Опосередковано до теократичних монархій сьогодні можемо
віднести Іран та Саудівську Аравію, де організація державної влади
побудована на ісламі.
Отже, необмежена монархія - це форма правління, за якої влада
монарха не обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. У
рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди як
деспотична, абсолютна, теократична монархія.
 18

Розділ 3. Республіканська форма правління та її різновиди

3.1 Парламентська республіка та її ознаки

В сучасних умовах найбільш типовою і найбільш поширеною є

республіканська форма правління. Хоча республіканська форма правління
виникла ще у античному світі, але широке поширення республіканського
ладу розпочалося саме у XIX ст.. Проте, перш ніж досліджувати
парламентську республіку, необхідно визначити поняття і ознаки республіки
в цілому.
Республіка (від лат. res publika – загальна справа) – це така форма
правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо
народом або формуються виборними установами на певний строк.
Республіка характеризується такими ознаками:
«- виборність вищих органів держави безпосередньо або
опосередковано народом, тобто представницький характер державної влади;
- змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у результаті
виборів;
- строковість повноважень вищих посадових осіб держави і державних
органів;
- відповідальність вищих посадових осіб держави за неналежне
виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким
органом;
 19

- верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом

країни» [2, c. 109].
Історія свідчить про існування різних видів республік. Сучасні ж
республіки прийнято поділяти на парламентські, президентські і змішані
(президентсько-парламентські або парламентсько-президентські).
Так, «парламентська республіка визначається тим, що верховна влада
належить парламенту, який формується виборним шляхом – громадянами,
що мають право голосу на виборах. Уряд формується парламентом,
підзвітний і підконтрольний йому, несе політичну відповідальність перед
останнім; залишається при владі доти, доки має підтримку парламентської
більшості. Пост прем’єр-міністра, як правило, автоматично посідає лідер
партії (партійної коаліції), яка перемогла на виборах. Існує парламентська
відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер –
недовіра прем’єру спричиняє відставку всього уряду. Президент – глава
держави, але не глава уряду, а тому малоактивна політична фігура у житті
держави. Повноважень у президента менше, ніж у прем’єр-міністра, який є
главою уряду. Його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха
в парламентській монархії» [22, с. 131].
Головними ознаками парламентської республіки є:
«- обмежені конституційні позиції глави держави. Президент отримує
свої повноваження у три способи – через обрання парламентом (Угорщина),
обрання ширшим представницьким органом (наприклад, Федеральними
зборами в Німеччині) і врешті – шляхом прямих виборів. Останній спосіб
характерний для парламентських республік, в яких президент наділений
деякими виконавчими повноваженнями (наприклад, у Словаччині).;
- уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати);
- уряд (прем’єр-міністр) наділений сильними конституційними
позиціями в системі організації публічної влади. Позиції легітимованого
парламентом уряду настільки сильні, що дозволяють говорити про нього як
про центр прийняття політичних рішень у державі. При цьому рішення
 20

уряду, залежно від характеру питань, формалізуються або безпосередньо ним

через видання власних актів підзаконного характеру (постанов,
розпоряджень), або шляхом підготовки проектів відповідних законів із
наступним їх схваленням парламенту;
- уряд несе політичну відповідальність перед парламентом;
- механізм налагодження взаємодії між парламентом (більшістю
депутатів), крім інших засобів, передбачає дострокове припинення
повноважень (розпуску) парламенту за ініціативою уряду. Взаємодія між
двома вказаними суб’єктами – парламентської більшості і створеного нею
уряду, є основою ефективного функціонування цієї форми правління. Така
ціль досягається групою конституційних засобів: і порядком формування
уряду, і його відповідальністю» [23, с. 45-46].
Враховуючи вищевказані ознаки позитивні «якості парламентської
республіки вбачаються в їх здатності частіше встановлювати стабільну
демократію і надавати політичному процесу певної гнучкості. Проте ці
позитиви можуть повною мірою проявитися за наявності високої політичної і
правової культури у суспільстві, стабільності його демократичних засад. У
разі відсутності цих чинників парламентська республіка може виявитися
нестабільною і недієздатною вирішувати загальносуспільні питання. Такі
недоліки пов’язуються з можливою нестабільністю виконавчої влади, що
виражається в частих урядових кризах за умови відсутності постійної
правлячої більшості у парламенті (наприклад, Італія)» [24, с. 109-110].
Сьогодні до таких республік можна віднести Італію, ФРН, Австрію,
Індію, Угорщину, Чехію, Грецію тощо.
Отже, парламентська республіка – це різновид республіканської форми
правління, де головну роль в організації та функціонуванні вищої державної
влади в країні відіграє парламент.

3.2 Президентська республіка та її характеристика

 21

Наступним різновидом республіки є президентська республіка.

Визначимо її особливості детальніше.
Президентська республіка – це форма державного правління, за якої
державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який
поєднує повноваження глави держави і глави уряду.
Ознаки президентської республіки:
«- президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду;
- президент обирається населенням країни шляхом прямих загальних
виборів або спеціальною колегією виборців;
- президент одноособово або з наступним схваленням парламенту
формує уряд, який йому підзвітний;
- президент не має права розпустити парламент, а парламент не може
відправити у відставку міністрів;
- президент не підзвітний парламенту, проте має право відкладного
вето на закони, прийняті парламентом;
- уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну
президентських повноважень» [2, с. 108].
Жорсткий розподіл влад у президентській республіці (законодавча
належить парламенту, виконавчу очолює президент) передбачає формальну
ізольованість кожної з влад і відсутність між ними тісних функціональних
відносин, і тому уряд при такій формі правління більш стабільний, а
парламент більш незалежний від виконавчої влади, ніж в парламентських
республіках. Також позитивними якостями президентських республік є
передусім те, що президент в таких республіках виступає символом
об’єднання загальнонаціональних прагнень. Президентська система
правління, як правило, забезпечує більшу ступінь стабільності, ніж
парламентська [2, с. 109].
В свою чергу, недоліком президентської республіки є те, що вона має
тенденцію до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження
 22

президента можуть призвести до надмірної централізації та узурпації влади, а

також зловживання нею.
Варто зазначити, що географія президентських республік є досить
широкою. Так, на Американському континенті до них належать США,
Мексика, Аргентина, Бразилія, Парагвай, Колумбія та ін. В Азії Грузія,
Індонезія, Туркменістан та ін. В Африці – Ліберія, ПАР, Сомалі, Гана,
Малаві, Нігерія та ін. В Океанії президентською республікою може
вважатися Кірибаті, а в Європі – Кіпр [25, с. 25].
Отже, президентська республіка – форма державного правління, за якої
державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола
повноважень.

3.3 Змішана республіка та її різновиди

«Класифікація президентських, парламентарних та змішаних республік

має не лише пізнавальне і теоретичне значення, але й цілком практичну
зумовленість. Виокремлення різних типів та видів республіканської форми
правління створює необхідні наукові передумови для відособленого аналізу
їхніх специфічних рис та особливостей, що, своєю чергою, пояснює, як
функціонує і до яких політико-правових наслідків веде той чи інший
різновид республіки» [26, с. 45]. Якщо з парламентськими та
президентськими республіками зрозумілі відмінності, то складнішою
проблемою теорії держави і права є з’ясування особливостей змішаної
республіки, зокрема, її видів – президентсько-парламентської та
парламентсько-президентської.
Перш за все, доцільно розглянути загальні ознаки змішаної республіки.
Загальними правовими ознаками змішаної республіки є:
«- формування уряду за участю глави держави й парламенту;
- відповідальність уряду перед главою держави й перед парламентом;
 23

- відсутність конституційно визначеного статусу президента, ані як

глави виконавчої влади, ані як глави уряду;
- президент визнається арбітром або (та) гарантом у певних сферах
державної діяльності;
- заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих
виборів» [24, с. 48-49].
Проте, безпосередньо як для президентсько-парламентської
республіки, так і для парламентсько-президентської республіки будуть
характерними певні відмінності від загальних ознак, які спрямовані на
домінуючу роль Президента чи парламенту в організації та здійсненні
державної влади.
Для президентсько-парламентської республіки характерними є
наступні ознаки:
«- глава держави – президент;
- голова уряду – прем’єр-міністр або президент;
- президент обирається всенародно;
- в державному апараті обов’язково передбачається посада прем’єр-
міністра, навіть якщо він не є головою уряду;
- прем’єр-міністр призначається президентом за згодою парламенту чи
самостійно;
- більшість міністрів призначаються президентом або парламентом за
поданням прем’єр-міністра» [27, с. 131].
Прикладами президентсько-парламентської республіки є Франція
(стаття 8 Конституції дозволяє Президенту призначати прем’єр-міністра),
Греція (стаття 37 надає право президенту призначати прем’єр-міністра),
Україна (п. 9 статті 106 уповноважує президента призначати прем’єр-
міністра за згодою Верховної Ради) [28, с. 59].
В свою чергу, «парламентсько-президентська республіка – це форма
правління, вид змішаної республіки, за якої глава держави (президент)
 24

особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра),

який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом» [29, с. 53].
Для парламентсько-президентської республіки характерними є:
- глава держави – президент;
- голова уряду – прем’єр-міністр;
- президент обирається всенародно;
- прем’єр-міністра призначає парламент за поданням президента;
- міністрів призначає парламент за поданням прем’єр-міністра чи
президента.
Прикладом парламентсько-президентської республіки можна вказати
Болгарію (президент подає Народним зборам кандидатуру прем’єр-міністра,
а останнього затверджує сам парламент), Словенію, Монголію та деякі інші
[24, с. 68].
«У президентсько-парламентських республіках президент наділений
більш широкими повноваженнями у формуванні уряду і впливі на нього, ніж
парламент. У таких республіках президент хоча і не є офіційним керівником
уряду, проте він може надавати йому керівні вказівки, головувати на його
засіданнях, скасувати нормативні акти, що їх видає уряд, відправляти уряд у
відставку, має широкі повноваження при його формуванні тощо. До
президентсько-парламентських республік належать, наприклад, Франція,
Бразилія та ін.» [30, с. 93].
Отже, змішана форма республіки – це республіки в яких парламент і
президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль).
Змішана республіка поділяється на два види: президентсько-парламентську
та парламентсько-президентську. У парламентсько-президентській
республіці повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в
президентсько-парламентській – навпаки.
 25

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи викладене вище, можемо зробити наступні

висновки:
1. Поняття форми держави включає три головні аспекти:
- порядок створення вищих органів держави, відносини між ними та
населенням країни (форма правління);
- спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок
відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади
(державний устрій);
- прийоми та методи здійснення політичної державної влади
(політичний режим).
Єдність трьох елементів – форми правління, форми державного устрою
та форми політичного (державного) режиму утворює таке поняття як «форма
держави».
2. Форма державного правління – це спосіб організації державної
влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і
взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни
(ступінь участі населення в їхньому формуванні). Різновидами форми
державного правління є монархія і республіка, які в свою чергу поділяються
на окремі види.
 26

3. Обмежена монархія – це форма правління, за якої в державі, поряд з

існуванням монарха, законодавчо закріплено існування і значні
повноваження представницького органу. Серед обмежених монархій
виділяються дуалістичні та конституційні (парламентарні) монархії.
Дуалістична монархія традиційно розуміється як форма державного
правління, за якої влада монарха обмежена законодавчими повноваженнями
парламенту.
Конституційна (парламентська) монархія – це монархія, при якій влада
монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона
не володіє верховними повноваженнями.
4. Необмежена монархія - це форма правління, за якої влада монарха не
обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. У рамках
необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди як деспотична,
абсолютна, теократична монархія.
Деспотична монархія – це різновид необмеженої монархії, який
характеризується тим, що влада монарха обожнюється а сам він офіційно
визнається божеством.

, (), (, , ) .

Теократична монархія – це форма державного правління, при якій

політика держави регулюється божественним промислом.
5. Парламентська республіка – це різновид республіканської форми
правління, де головну роль в організації та функціонуванні вищої державної
влади в країні відіграє парламент.
 27

6. Президентська республіка – форма державного правління, за якої

державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола
повноважень.
7. Змішана форма республіки – це республіки в яких парламент і
президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль).
Змішана республіка поділяється на два види: президентсько-парламентську
та парламентсько-президентську. У парламентсько-президентській
республіці повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в
президентсько-парламентській – навпаки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Терещук М.М. Форми державного правління: історико-правовий

аспект. Вісник Запорізького національного університету, № 1, 2011. C. 70-76.
2. Цвік М.В., Петришин О.В., Авраменко Л. В. та ін. Загальна теорія
держави і права. Харків: Право, 2011. 584 с.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. Харків: Консум,
2004. 656 с.
4. Бандурка О. М. Теорія держави та права України: підручник для
курсантів та студентів вищих навч. закл. Харків: Майдан, 2018. 436 с.
5. Толстенко В. «Форма держави» і «форма правління»: проблема
співвідношення понять у державно-правовій теорії. Юридична Україна. №
10, 2013. С. 23-30.
6. Серьогіна С.Г. Форма правління: питання конституційно-правової
теорії і практики: монографія. Харків: Право, 2011. С. 21-33.
7. Манько О. Є. Поняття форм державного правління в
конституційному праві. Форум права. 2009. № 3. С. 424–430.
8. Кравченко В. В. Конституційне право України : навчальний
посібник. Вид. 4-те, виправл. та доповн. Київ: Атіка, 2006. 568 с.
 28

9. Великий енциклопедичний юридичний словник. за ред. акад. НАН

України Ю. С. Шемшученка. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»»,
2007. 880 с.
10. Актуальні проблеми теорії держави та права : навч. посібник; за заг.
ред. Є.О. Гіди. Київ: КНУВС, 2010. 228 с.
11. Теорія держави та права : підручник; за заг. ред. Є.О. Гіди. Київ:
ФОП О. С. Ліпкан, 2011. 576 с.
12. Процюк І. В. Монархія як особлива форма державного правління.
Державне будівництво та місцеве самоврядування. Випуск 22’ 2011. С. 71-
85.
13. Загальна теорія права : підручник за ред.. О. В. Петришин, В. В.
Лемак, С. І. Максимов та ін.; Національний юридичний університет ім.
Ярослава Мудрого. Харків: Право, 2020. 568 с.
14. Сухонос В. В. Методологія правового дослідження монархічної
форми правління: термінологія і класифікація постіндустріальної епохи.
Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнар.наук. конф.,
Харків, 13-14 груд., 2002 р. Харків: Право, 2003. С. 165-169.
15. Шаповал В.М. Державний лад країн світу. Київ: Український Центр
Правничих Студій, 1999. 320 с.
16. Коталейчук С.П. Теорія держави та права. Навчальний посібник. -
Київ: КНТ, 2009. 320 c.
17. Процюк І. В. Абсолютна монархія як особлива форма державного
правління. Теорія і практика правознавства : електрон. наук. фахове вид.
НУЮАУ. 2012. Вип. 1 (2). URL:
http://nauka.nulau.org.ua/download/el_zbirnik/1.2012/Procuk.pdf. (дата
звернення: 27.03.2024).
18. Котюк, О. В. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. Київ:
Атіка, 2005. 592 с.
19. Юрченко В. П. Оман: проблеми національної безпеки. URL: http://
www.iimes.ru/?p=3398. (дата звернення: 27.03.2024).
 29

20. Серьогіна С. Г. Абсолютна монархія: історико-теоретичний аспект.

Проблеми законності. Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава
Мудрого, 2005. Вип. 74. С. 18–27.
21. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського
досвіду. Київ: Парламентське вид-во, 1999. 240 с.
22. Копиленко О.П. Правознавство. Навчальний посібник. Київ:
Професіонал, 2007. 400 с.
23. Бариська Я. О. Парламентська форма правління: поняття й ознаки.
Форум права. 2009. №3. С. 43-47.
24. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. За ред. О. В.
Зайчука, Н. М. Оніщенко. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 688 с.
25. Сухонос В. В. Інститут глави держави в умовах республіки :
конституційно-правовий та історико-теоретичний аспекти : монографія.
Суми : Університетська книга, 2013. 318 с.
26. Мартинюк Р. С. Класифікація різновидів змішаної республіки:
проблеми теорії та практики. Вісник Чернівецького факультету
Національного університету «Одеська юридична академія». 2014. Вип. 2. С.
44-60.
27. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права : Підручник. Київ:
Кондор, 2006. 477 с.
28. Петришин О. Змішана республіканська форма державного
правління: питання теорії та практики. Право України. 2009. № 10. С. 57-60.
29. Конституційне право зарубіжних країн : хрестоматія : навч. посіб.
упоряд. В. О. Ріяка. Київ: Юрінком Інтер, 2007. 384 с.
30. Теорія держави і права : підручник; за ред. О. В. Петришина.
Харків: Право, 2015. 368 с.
30